Наше Життя (Our Life), рік 1957, число 6, червень

Паняті дослідниці
(У першу річницю смерти Лідії Ненадкевич)
Небагата в нас було знавців і
дослідників української народньої
вишивки. Чомусь так зложилося,
що при досліді народнього мистецтва
більше цікавились килимами,
ганчарством чи хоч би писанками
й у тих дііляикаїх маємо
багато оглядів і праць. А вишивка
із 'Своєю складною, прадавньою
технікою чекала дослідниці-жінки.
Щойно вона звернула увагу наїцю
галузь домашнього ‘промислу й
відкрила нам її закони.
туванням квартету Чи справді
загрожує це кризою
Оленка Глібович накреслює
сильветки співачок. У квартеті
справжня соборність — три українки,
народжені в Канаді (Лисанкж,
Підручна та піяністка Клос),
одна галичанка (Мирослава Брездень),
одна волинянка (Тамара
Косач) і диригентка з Карпатської
України. Українська пісня сполучила
їх в одне ціле. Охотою і залізною
витривалістю вони створили
цю мистецьку одиницю, що
зветься „Верховиною".
—• Це треба зрозуміти й підкреслити.
Бо ж кожна з нас працює,
а деякі в важкій фізичній праці. Як
важко нераз вирвати вільну хвилину
на пробу! А помимо того всі
старались, бо любили українську
пісню і хотіли їй служити.
— Цим бажанням живуть і далі.
На короткий час перебило нам
роботу те, що ми втратили деякі
голоси. Мирослава Брездень виїхала
до Дітройту і я заступала її
на кількох виступах. А потім покинула
нас Надія Лисанюк, що переїхала
до Монтреалу. Отже прийшлось
оглянутись за поповненням
квартету. Але в пошукуванні
за новими голосами я натрапила на
Марту Думу. Зміна у складі тепер
нас не лякає, бо й так треба готувати
зовсім новий репертуар і шити
нові строї. Готуємось тепер
відзначити 5-ліття нашого Існування
новим турне.
І так незабаром читачки „Нашого
Життя" в різних наших осередках
привітають завзятий квартет
у новому складі та з оновленим
репертуаром.
JI. Бура
Однією з них була Лідія Ненадкевич.
Рік тому покинула вола нас
тихо й без розголосу. В нечисленних
посмертних згадках ледве чи
була відмінена оця її виїмкова
роля. Хоч її любов до народньої
вишивки та її широке знання цієї
галузі були загально відомі.
Л. Ненадкевич походила із мішаної
родини. її батько швайцарець,
а мати фінляндка. Виростаючи
в Україні, Лідія Вікторівна
перейнялась відблиском української
культури, що проникав
спершу підсвідомо, а потім всією
силою в її чутливу душу. Подружжя
з українцем Ненадкевичем
ще більше привязало її до
народу, що став їй рідним.
Передумову ролю у цьому процесі
відограла Студія Прикладного
Мистецтва в Києві, яку почала
відвідувати молода жінка. Тут зустрілась
вона віч-на-віч із багатим
українським' орнаментом, що його
вживала майстерня Студії для виконання
ужиткових речей для міського
вжитку. Під проводом мистецької
інструкторки Студія проектувала
приміщення взорів. Інструкторка
знала й цінила український
орнамент і вміла збудити
цей запал і зрозуміння у своєї
студентки. Іскра глибоко запала
в її душу.
Дальший шлях Лідії Вікторівни
вже пройшов самостійно. Вона
включилась у продукцію вишивок,
що її переводили вишивальні
артілі України. Її запросили про
вести тримісячний курс українського
орнаменту вишивальницям
у Трипіллі. Тут вона вперше зустрілась
із селянкою-вишивальницею
і від тієї хвилини вже не покидала
її. Разом із іншими мистецькими
інструкторками вона
працювала над тим, щоб українська
вишивка мала належний рівень.
Недоїдаючи й недосипляючи
вона переїджала з одного курсу
на другий, впоювала любов і
зрозуміння до нашої вишивки і
боролась за її чистоту.
Враз із тим почались і її досліди.
Під час своїх поїздок вона пізнавала
вісе нові мистецькі скарби.
Стала шукати й розпитувати. Почала
збирати старі вишивки- й
Лідія Ненадкевич
Lydia Nenadkevich, the w ell-know n student
of Ukrainian embroidery, who died in 1956.
плахти, копіювати взори. Розшукала
всю літературу, що появилася.
І пізнала, зглибила цю ділянку
народньої творчости, як мало хто.
В її руках постала велика Збірка,
що могла сама за'познити відділ
музею.
У цій праці пробігли довгі роки.
Лідія Ненадкевич стала знавцем
української вишивки. І коли пройшлось
їй іти у велику мандрівку,
то вона взяла з со'бою те найдорожче
— свого збірку і своіє знання.
Збірка протала у бурхливих
переходах подорожі. Але знання
української вишивки вона повезла
у вільний світ і поставила на службу
українській справі.
Ви слід цього її змагання можемо
підчислити. Енциклопедія У-
країнознавства завдячує їй найбільш
обширний огляд української
вишивки, ІЦО ДО’СІ появився.
У книжці “Ukrainian Arts” вона
познайомліоє англомовного читаз
цим мистецтвом. У „Нашому
Житті“ й „Жіночому Світі“ обговорює
подинокі ділянки цієї галузі.
Багато, багато задумів ще
клубилось в її голові. їх припинила
невблаганна смерть дня 25.
червня 1956 року.
Великої втрати зазнала з цього
приводу українська дослідна наука.
І в малій частині не встигла
Лідія Ненадкевич використати
свого знання української вишивки.
Правда, 'воно живе ще в серцях
тих вишиївальниць, що їх во-