Вінніпеґ Український № 7 (53) (July 2019)

ukrwinnipeg

4

Рієлтор

6

Announcements.

6

Announcements.

7

Announcements.

9

EVENTS

10

EVENTS

12

HISTORY

оголошення / TEXT: Roman Hruby

CAPITAL UKRAINIAN FESTIVAL

оголошення / TEXT: Yuri Nosyk

SONS OF UKRAINIAN PIONEERS

RECAP. ОГЛЯД ПОДІЙ / PHOTO: NORBERT K. IWAN

IVANA KUPALA VINOK WORKSHOP HELD AT

OSEREDOK

RECAP. ОГЛЯД ПОДІЙ / TEXT: Kristina Frykas PHOTO: NORBERT K. IWAN

BENEFIT CONCERT FOR BUKOVETS SECONDARY

SCHOOL IN BUKOVETS, UKRAINE

/ TEXT: THOMAS M. PRYMAK

J. B. RUDNYCKYJ AND CANADA

16

CALENDAR OF EVENTS

18

BUSINESS

UPS STORE WINNIPEG SQUARE

20

HISTORY

23

CULTURE

30

HISTORY

9 18 23

Люда Радить

ЗНАЙОМТЕСЯ, МІСТО СЕЛКІРК

оголошення / TEXT: LUBA FEDORKIW

HORA HOPAK

ISRAEL-UKRAINE TOUR 2019

/ TEXT: Peter J. Manastyrsky

UKRAINIAN FRATERNAL SOCIETY OF CANADA

/ КУЛЬТУРА

Ї ЙО Ґ ЬО

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: НАЙНОВІШІ ЗМІНИ ТА КОРОТКА ІСТОРІЯ

/ TEXT: Luba Fedorkiw

PUBLIC EDUCATION FOR UKRAINIANS (RUTHENIANS/GALICIANS) IN

MANITOBA: THE EARLY YEARS. TEACHERS – PREACHERS - PROGENY

PART II

FREE COPIES OF MAGAZINE ARE AVAILABLE AT:

• Kalyna Store (952 Main St)

• Dobromarket (1940 Main St, 1575 Regent Ave, 605 Sterling Lyon Pkwy)

• Tenderloin Meat & Sausage (1515 Main St)

• Central Foods (630 Nairn Ave)

• Oseredok Ukrainian Cultural and Educational Centre (184 Alexander Ave. E.)

• Svitoch (621 Selkirk Ave)

• Gunns bakery (247 Selkirk Ave)

• Lvov Store (140 Meadowood Dr)

• McNally Robinson Booksellers (1120 Grant Ave)

• North Winnipeg Credit Union (310 Leila Ave)

• Carpathia Credit Union (all branches)

• LaSalle (Greggs) Insurance (865 McGregor St)

• Blair Yakimoski MLA for Transcona Constituency Office (127 Regent Ave West)

• Martha Chuchman Law Office (267 Mountain Ave)

• Bernie Wolfe Community School (95 Bournais Dr)

• PLAST Winnipeg (623 Flora Ave)

• Shevchenko Foundation (952 Main St)

• Gardenton Museum (Gardenton, MB)

• St. Andrew’s College, U of M (29 Dysart Rd)

• Ukrainian Catholic Metropolitan Cathedral of Sts. Vladimir and Olga (115

McGregor St)

• Ukrainian Orthodox Cathedral of St. Mary The Protectress (820 Burrows Ave)

• Holy Trinity Ukrainian Orthodox Metropolitan Cathedral (1175 Main St)

• St. Nicholas Ukrainian Catholic Church (737 Bannerman Ave)

• Holy Family Ukrainian Catholic Church (1001 Grant Ave)

• St. Josaphat Ukrainian Catholic Church (590 Alverstone Street)

• St. Joseph’s Ukrainian Catholic Church (250 Jefferson Ave)

• Blessed Virgion Mary Ukrainian Catholic Church (965 Boyd Ave)

• Ukrainian Evangelical Church (730 McPhillips St)

• Consistory of Ukrainian Orthodox Church of Canada (9 St Johns Ave)

• Interlake Real Estate (184 Main Street, Selkirk, MB)

• Сommunity events and other locations (more than 60)

PROMOTE YOUR

BUSINESS WITH US!

Phone: (204) 881-3793

E-mail: info@ukrainianwinnipeg.ca

Cover: ОСЕРЕДОК - Магія вінків з польових квітів.

Анастасія О. – гостя, студентка з України

Photo: Norbert K. Iwan

Publisher: Ukrainian Winnipeg Portal UkrainianWinnipeg.ca

For advertising and other inquiries, please call

(204) 881-3793 or email info@ukrainianwinnipeg.ca

The publishers may not have the same viewpoint as the authors of their printed

materials. Advertisers are responsible for the content of their commercial ads.

All articles by Valerii Pasko and Andrii Shcherbukha unless specified otherwise.

Special thanks: Slava and Gerry Edmunds, Shelley Greschuk, Tatiana

Murzunenko, Iuliia Lagotska, Chrystyna Bondarenko

Слава Україні!

З питань розміщення реклами дзвоніть / for advertising inquiries call (204) 881 3793, e-mail: info@ukrainianwinnipeg.ca


Рієлтор Люда радить

ЗНАЙОМТЕСЯ,

МІСТО СЕЛКІРК

Люда Козлова

Рієлтор

Грошові перекази

в Україну через

ПриватБанк

- Чи ви знаєте, що імігрантам бажаючим жити у Селкірку

нараховують додаткових 50 балів відповідно з

Манітобською Іміграційною Програмою?

- Чи ви знаєте, що місто Селкірк – це Світова Столиця

Сомів?

C

елкірк – невелике місто, так би мовити сателіт Вінніпегу;

воно розташоване у 22 км на північ на березі

Red River. Місто зв’язане з Вінніпегом шосейною

дорогою і залізницею. Селкірк був заснований у 1887

році і названий в ушановання шотландського графа Еомаса

Дугласа Селкірка, який у 1813 році купив у Hudson Bay

Company 410 тисяч кв км землі і заснував перше поселення

на теріторії сучасного міста.

Хоча населення Селкірка відносно невелике (трошки

поверх 10 тисяч), воно користуеться усіма вигодами, які

доступні мешканцям великих міст. Нова лікарня, у будівлю

якої вкладено поверх 100 мільонів доларів, Selkirk

Recreation Complex з однією з найкращих у провінції ареною

для хокею і фігурного катання, поле для гольфу і клуб,

модерна бібліотека Gaynor Family Regional Library, три місцевих

газети, та інше.

Серед головних підприємств-роботодавців

є наступні. Сталеливарний

завод, який

є частиною бразильської

компанії Gerdau,

головного світового

постачальника довгих

стальних виробів.

Ментальний центр,

який, окрім Манітоби,

обслуговує мешканців

північної теріторії Nunavut, де відповідне лікування недоступно.

Канадський береговий патруль, у розпорядженні

якого 119 різноманітного розміру човнів і 22 гелікоптера.

Індустрія туризма відіграє важливу роль в економиці міста.

Так кожного року багато гостей приїжджає на щорічний

сільськогосподарський ярмарок Triple S Fair & Rodeo, який

нещодвано відзначив свій 140 ювілей. А в останні роки

Селкірк притягнув увагу Голівудських компаній, які зняли

там 40 кінофільмів, що принесло місту великий додатковий

прибуток!

Близькість річки додає багато привабливості місту. Чарівна

вулиця Eveline відома своїми старовинними особняками,

чимало з яких розташованні прямо понад річкою.

Приємно пройтися по набережній, де влітку відбуваються

концерти та народні гуляння. Завітати до Marine Museum,

де найшда відображення славна історія Селкірку як визна-

чного внутришнього порту, і оглянути виставленні на

показ кораблі і човни, які борознили води озера Вінніпег.

Поблизу розкинувся парк, де створені добрі умови для

розваг і відпочинку біля води, де можна поплавати, порибалити,

спустити на воду човен або кайак чи каное, можна

навіть таборувати.

Селкірк рекламує себе як Світову Столицю Сомів і є

улюбленим місцем як літньої, так і підлідної ловлі. Рибалки

з усього континенту приїзджають з надією зловити

рекордного розміру сома, бо їх дійсно дуже багато у Red

River. Статуя сома стоїть на головній вулиці міста.

Нерухомість представлена як новобудовами, так і різноманітного

віку житлом у широкому діапазоні цін. На

час, коли готувався цей матеріал до друку, в місті було виставлено

на продаж 51 хата в ціні від $100 do $700 тисяч,

притому 39 з них – в ціні до $350 тисяч.

Дуже цікавий іноваційний

проект будівлі

недорогих збірних

хатів, що на фото,

розробила місцева

будівельна компанія.

Такі хати складаються

з трьох частин, які будуються

безпосередньо

на підприємстві.

Їх легко перевозити, навіть і гелікоптером, встановлювати

на місці. Такі будинки відповідають популярним тенденціям

мінімалізму і репрезентують собою новий підхід до

будівлі та прогресивні будівельні технології: високі стелі

і великі вікна, сучасні кухні, вбудована в підлогу система

огрівання, тощо. Хата не має півниці (бейсменту) та

гаража і розташована на маленькій дільниці. Назагал 16

таких хатів розміром 73 кв м і ціною $204 - $230 тисяч

заплановано побудувати у найближчий час. Така хата доступна

за ціною, економічна в експлуатації і може бути

приваблюваною альтернативою для молодої родини, що

починає своє життя в Канаді! Приємно, що частина будівництва

спрямована на підтримку добродійного проекту

novahouse.ca, притулку для покривджених жинок і дітей.

Одинадцять кондомініумів виставлені на продаж у

цені від $132 до $330 тисяч. Притому, за $320 - $330 тисяч

можна придбати напів приєднане кондо-будинок розміром

130 кв м із півницею та гаражом на два авто. Доречі,

у Вінніпезі навіть не нові будинки такого типу коштують

як найменше на 40 тисяч дорожче.

Затишне місто Селкірк пропонує альтернативні можливості

своїм мешканцям і тим, хто хотів би у ньому оселитися.

Радо відповім на всі питання відносно нерухомості.

Моя електронна адреса lkozlova@xplornet.ca. УВ

Переваги:

Державний банк України

Більше 2000 відділень

Входить в ТОП 10

найбільш надійних

банків України

Комісія всього від 2%:

Meest – це швидкий,

надійний та доступний

сервіс

1-800-361-7345

meest.com

950 Main Street

310 Leila Avenue*

80-2200 McPhillips Street

4 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 5

$100

$500

$1001

(204) 989-7400 | carpathiacu.mb.ca

$6

$12

$20

1341-A Henderson Highway

1375 Grant Avenue

1-850 Regent Avenue West

* joining our family in 2019


Luba Fedorkiw

he Fifth Annual Capital Ukrainian Festival will be held in

T Ottawa on the grounds of the St. John the Baptist Ukrainian

Catholic Shrine, 952 Green Valley Crescent, from July

19-21, 2019. The Festival Organizing Committee has been hard at

work preparing for this year’s event. The 2018 Ukrainian Festival

was a resounding success and attracted 30,000 visitors and many

federal, provincial and municipal politicians.

Admission to the Festival remains free. Parking is available onsite.

There are over 1.3 million Canadians of Ukrainian descent, of

those, some 25,000 live in the Ottawa area. The organizers are

hoping this year’s Festival will draw even more people than in 2018.

The Capital Ukrainian Festival organizers have planned three days

of memorable activities. There will be specific workshops for motanka

dolls, pysanky, glass painting, iconopys, vinky and korovai/

ritual braided wedding bread. If you crave shopping, then head for

the marketplace. Talks will be given on genealogy, Ukrainian folk

instruments, and beeswax candles. The children’s area includes a

petting zoo, pony rides, crafts and other engaging activities. There

will be Ukrainian soul food classics.

A rich program of entertainment include the following:

Winnipeg’s Selo Ukrainian Dancers who are celebrating their

32nd year bringing the diverse and very rich traditions of Ukrainian

dance to the public. The Selo Ukrainian Dancers’ vast wardrobe

mirrors the regions of Ukraine: Hutzul, Bukovyna, Polissia, Lemko,

he Sons of Ukrainian Pioneers (S.O.U.P.) Club was

formed to fill the fraternal need of Canadian seniors of

T

the Ukrainian descent to meet regularly for continued of

fellowship formed over many years in the ranks of the Ukrainian

community.

1. Our unstructured club is bound by neither a formal constitution

nor by-laws since most members belong to other conventional

organizations. However, it is expected that a sense

of Ukrainian propriety and decorum shall be maintained.

2. Affairs of the Club are directed by a Steering Committee

of five members (Sergeant-at-arms, Treasurer, Archivist,

and two members-at-large, conferring when summoned.

3. Luncheon meetings are held regularly on the first Thursday

of each month except January, and are presided over

a rotating schedule of voluntary chairmen and recording

secretaries, guided by a standard agenda format and Robert’s

Rules of Order.

Volyn,Transcarpathia and Poltava. A specific form of dress and dance

reflect each region’s traditions;

Montreal’s Auresia, born in Edmonton, effortlessly blends unique pop

sensibilities with the soul of reggae and salsa;

Nasha Rodyna dancers, from age 4 to young adults, come from St.

Mary’s School of Ukrainian Dance in Sudbury;

Desna, Ukrainian Dance Company of Toronto will dazzle audiences

with technically demanding and exhilarating dances accented by

exquisite costumes and diverse music;

Zirka, based in Toronto, has deep Ukrainian-Canadian roots and with

its passion for traditional Ukrainian music;

Kleztory, of Montreal, is considered one of the best klezmer bands;

Vasyl Popadiuk, a classically trained violinist born in Lviv and now

living in Ottawa, will play a fusion of Eastern European melodies in

an energetic style mixing classic rock, jazz and traditional Slavic and

Gypsy music. УВ

Check for updates about the Festival on Facebook and on

the Festival Website www.capitalukrainianfestival.com.

4. Since the object of the Club is to foster fellowship and

concerns for the welfare of its members n their sunset

years, we are not structured as a “service club” precluding

requests for financial grants, distribution of outside tickets,

literature, etc.

5. Minimal annual dues are levied for the carrying out of Club

activities as from time to time may be recommended by

the Treasurer for approval by a meeting of members. Our

fiscal year begins February 1st.

6. New Members must be sponsored by a member in a good

standing with a formal introduction at any regular meeting.

An annual fee of $10 will assure a place on the Club’s

Roster. Guests of members are welcome at all meeting.

If you are interested in becoming a member, please

send an email to mpmusick@mymts.net УВ

THE CHAI FOLK

ENSEMBLE

Founded in 1964 by the late Sarah Sommer

developed an international reputation

as North America’s largest and

prominent Israeli folk dance ensemble.

The original motivation was “to present

Jewish heritage through the medium of

folk dance.” It’s repertoire of dance, music

and song signifies CHAI…Hebrew for

“alive.”

RACHEL COOPER is the Dance Director

of Chai Folk Ensemble. She holds a B.A. Hon.

(Theatre and Drama/Dance) and B.Ed. from

University of Winnipeg (gold medalist). Staff

member at the Royal Winnipeg Ballet School,

Shelley Shearer School of Dance, The School

of Contemporary Dancers and director of

Maples Collegiate Dance Department, recently

returned from high gold awarded performances

with her students from MCI.

Could you describe the commissioned

dance for this tour?

“My piece, Just Another Wave, involves the male

dancers from Rusalka and the female dancer from

Chai. The piece of choreography opens with a pas

de deux and slowly builds with dancers from each

ensemble partnering with each other. It incorporates

each group’s technical vocabulary, which are quite different,

but both have a similar ballet foundation, which

allows them to marry well. I use traditional Ukrainian

and Israeli folk dance technique, but I’ve explored and

reimaged each in a contemporary dance context.”

What is your personal sentiment about this tour?

‘The two groups first worked together in 1999 to create a

joint show. The Hora Hopak piece of choreography was

the finale. Our past work together and this upcoming tour

demonstrates our communities’ mutual appreciation for

each other.”

The HORA HOPAK TOUR 2019 is a partnered initiative

between the Sarah Sommer Chai Folk Ensemble and

Rusalka, Winnipeg’s Premier Ukrainian Dance Group.

Both dance troupes comprised of over 60 dancers,

musicians and singers will tour Israel (Jerusalem,

Tel Aviv, Hula Valley, Akko, Karmiel, Caesarea, Haifa,

Nazareth, Rosh Hanikra, Masada and Jaffa) and

Ukraine (Lviv, Chernivtsi, Yaremche, Bukovel, Truskavets,

Kyiv). Their repertoire at the Karmiel Dance Festival and in

Truskavets will include culturally separate pieces and two commissioned

specifically for both ensembles with Hora Hopak as the signature

finale. A cosmopolitan audience will witness a profound bicultural performance.

RUSALKA

UKRAINIAN

DANCE

ENSEMBLE

Founded in 1962 by the late Peter Hladun

dazzled multiple international audiences, receiving

rave reviews executing its repertoire

of exciting, enticing and energetic dance interpretations,

music from Ukraine’s diverse

regions. RUSALKA…Ukrainian for “mystical,

magical and enticing water nymph.”

VALENTYNA DMYTRENKO is Rusalka’s

Artistic Director since 2015. She is highly

accomplished with formal training at the

Kyiv National Ballet School. She attained

her Master of Arts in Choreography at

the International Slavic University in

Kyiv. She danced professionally as a

soloist for 20 years performing with

Ukrainian professional ensembles

such as “Kalyna”, Academic Folk Ensemble

“Veryovka.” She specializes in

National, International, Classic and

Demi-Classic dances. Her students

excel and receive multiple Gold

Medals with Honors at the Manitoba

Dance Festival and Manitoba

Ukrainian Dance Festival, Winnipeg.

Her career has allowed her

to tour Europe, Asia, North and

South America.

Could you describe the

commissioned dance for this

tour?

“The opening dance is called

Circle of Friends. It blends

famous traditional folk music

and dance movements of Jewish

and Ukrainian cultures,

extending the continuation of

friendship between Chai and

Rusalka dance ensembles.

Specifically, the overture of

this dance opens with the musical

instruments ‘bandura”

from Ukraine and the Jewish

instrument “shofar” playing

the respective ‘Oi u luzi chervona

kalyna’ and ‘Shalom Alekhem.’

It concludes with the

Canadian anthem. Both groups

enter the stage from different

sides. Taking turns, the dancers

from each group perform

to their ancestral traditional

folk music. Both Chai and

Rusalka combine in the complete

closure of the circle- the

conclusive Circle of Friends.

The dance is accompanied by

Chai’s orchestra and choir.”

What is your personal sentiment

about this tour?

“It provides an opportunity

for both groups to visit their

ancestral home, to expand and

preserve knowledge of their

cultural heritage in Canada.

The combining of the two

groups in one tour will provide

a lasting memory.”

6 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG

7


I

vana Kupala Vinok Workshop held at Oseredok

Ukrainian Cultural and Educational Centre

June 22, 2019

Organized by: Anastasia Fyk, Ivanka Babiak

Photo: Norbert K. Iwan

Chai and Rusalka initially collaborated in 1999. Reeva

Nepon, the administrative director for the Chai Folk Arts

Council and Chai Folk Ensemble stated: “that appearance -

two performances at the Centennial Concert Hall marked the

debut of their Hora Hopak.” Also, “we have danced the Hora

Hopak twice with the Winnipeg Symphony Orchestra.” Other

events included the official opening of the Canadian Museum

for Human Rights and the gala for the annual conference for

Canadian Municipalities.

Reeva Nepon added that Rusalka proposed the joint venture

and tour. She also noted that sponsorships and fund raising

were important components to ensure this united international

effort was successful.

Amy Yakimoski, Chair of the Board of Rusalka Ukrainian

Dance Ensemble commented: “This tour underscores the

special bond developed between both dance groups.” “Travel

to each respective homeland provides a unique opportunity

to share the artistry and showcase talented performers to

a broader and cosmopolitan audience, also, a reflection of

Canada’s inclusive multiculturalism.”

Both dance troupes serve as ambassadors for Winnipeg,

Manitoba and Canada. They will return home in time for the

50 th anniversary celebration of Folklorama where they will

share their golden legacy of artistry through dance, music

and song.

It is equally important to acknowledge that the longevity of

both Chai and Rusalka is rooted in the dedication of alumni,

parents, sponsors, supporters and volunteers.

Best wishes are in order for a safe and successful tour.

Mazel tov! Shchaslyvoji Dorohy! Gods Speed!

On September 8 and 9, 2019 the Winnipeg audience will

eagerly welcome the homecoming concert HORA HOPAK

at the Seven Oaks Performing Arts Center, 711 Jefferson

Avenue. Both ensembles individually and collectively will

entertain and demonstrate their cultural pride in what Winnipeggers

have historically been accustomed to – a show

stopping powerful performance that will once again awaken

our pride and emotional bond with the performers in celebrating

the borderless love of the arts – an integral part of

the Winnipeg community.

Sources:

https://rusalka.mb.ca

Love, Myron, Jewish Post & News, April 23, 2019

Zoratti, Jen, Winnipeg Free Press, October 27, 2013

www.chai.mb.ca

Friday, July 26 at 6 pm

Location: Kildonan Park

8 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

$15 Donation per Player

Registration: ivanka4@hotmail.com, by July 19

100% of raised funds to support war amputees in Ukraine!

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG

9


n June 8, 2019, four of Manitoba’s vibrant

dance groups came together to put on a

benefit concert for Bukovets Secondary

School in Bukovets, Ukraine. Selo Ukrainian

Dancers, Sopilka Ukrainian Dance School,

Troyanda Ukrainian Dance Ensemble and

Verba Dance Company visited the school in

the summers of 2017 and 2018 for a portion

of their tours to Ukraine with Cobblestone Freeway Tours. It was

there that they were met with the generosity of School Principal

Yaroslav Dmytrovych, his wife and teacher at the school,

Svitlana Lesiuk and all of its staff.

On this tour, the groups were delighted with the reenactment

of a traditional hutsul wedding. A bride and groom

were chosen along with parents, and the preparations

of clothing, headdresses and blessings took place. On

horseback, the bride and groom, followed by all the

participants’, went up the hill to the church for mock

wedding ceremony and blessing of all in attendance.

The day ended with a Zabava where traditional

foods and drinks were served, songs were

sung and toasts were shared!

Though there is so much joy in this experience,

one could not look past the bare classrooms

and crumbling infrastructure. By

Canadian standards this building would be

condemned. No convincing was needed

when all groups were approached to

put on this concert. All who had attended

Bukovets School understood

it’s needs and all couldn’t be happier

than to do something as easy

as putting on a small show to help

the school out.

If you are interested in contributing to

“School in the Clouds”, a short documentary

by Steve Brese of Legacy Films in partnership

this project, cheques can be sent to:

with Cobblestone Freeway Foundation, began

Cobblestone

the evening. The audience was able to understand

the dire circumstances through the

Freeway

story told but also to see the love that Yaroslav

10 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

has for the school and it’s children.

1940 Main St.

Winnipeg, MB

Foundation

His goal is to “create an environment of

Ph.: (204) 558-5999

10515 111 St.NW

kindness and harmony for the children MON-SAT: 10 am - 7 pm

Edmonton Alberta

to grow up in”.

SUN: 11 am - 5 pm

T5H 3E8

*Please indicate Bukovets

The benefit concert was able

School in the memo line

to raise nearly $10,000 for this

school, which will go towards

textbooks, sporting equipment

and washrooms. УВ

O

UKRAINIAN MUSEUM

OF CANADA

MANITOBA BRANCH

The Ukrainian Museum of Canada UWAC is

Visit us and become a member.

Ukrainian Museum of Canada

Manitoba Branch

Visit: umcmb.ca

1175 Main Street, Winnipeg, MB R2W 3S4

204.582.1018

Open July and August 10am to 4pm or by appointment.

6-1575 Regent Ave. W.

Winnipeg, MB

Ph.: (204) 219-1812

MON-FRI: 11 am - 7 pm

SAT: 10 am - 7 pm

SUN: 11 am - 5 pm

5-605 Sterling Lyon Pkwy.

Winnipeg, MB

Ph.: (204) 219-3025

MON-SAT: 10 am - 7 pm

SUN: 11 am - 6 pm

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG

11


J. B. RUDNYCKYJ

AND CANADA

Thomas M. Prymak

University of Toronto

J.

B. Rudnyckyj (1910-1995), pronounced “rud-NITSkee,”

was one of the most important and most controversial

figures in the history of Ukrainians in

Canada. A highly cosmopolitan linguist and broadly

educated academic, he was a post-1945 immigrant to Canada,

who adapted well to his new Canadian home, and quickly shot

to the top of Ukrainian Canadian society. For many years, he

served as the head of the Department of Slavic Studies that he

had founded at the University of Manitoba in Winnipeg, at the

eastern edge of the three Prairie Provinces of Canada. Before

1970, Winnipeg was still the fourth largest city in the country,

and a significant part of the city’s population was of Ukrainian

origin. Winnipeg, in fact, was then generally acknowledged

to be the “Ukrainian capital of Canada,” and since Rudnyckyj

lived and worked at the heart of both Ukrainian academic and

political life in Canada, this was reflected in both his academic

and political careers.

Those careers coincided with an important phase in the general

history of the country. By the 1960s, Canada was already beginning

to feel quite independent of the British Empire, of which it

had been an integral part since the 1760s. Over the course of first

half of the twentieth century, the Empire had been gradually

replaced by the newer concept of the British Commonwealth

of Nations, its jewels being the self-governing “Dominions” of

Canada and Australia. But in the early 1960s, most of the rest

of the old Empire had broken away and acquired political independence.

Consequently, the self-governing dominions began

to change their former imperial identities to newer ones, less

dependent upon London and the British element in their own

populations.

In Canada, this change was complicated by the large and important

French fact in Quebec, and in that unique French-speaking

province, a new nationalist movement arose, which soon went

beyond legal parliamentary methods and turned to political

violence to achieve a more narrow political independence, one

centred on the province itself. In response, the federal government

in Ottawa called a Royal Commission on Bilingualism

and Biculturalism to deal with the crisis, and Rudnyckyj, who

fluently spoke both French and English, and was known for his

cosmopolitanism, was soon appointed to the Commission. He

was expected to represent the non-British and non-French element

in its deliberations. From this lofty perch, the Ukrainian

linguist from Winnipeg pushed hard for recognition of the then

27 percent of the country that was not of British or French origin.

The result was the new federal policy of “Multiculturalism

within a Bilingual Framework.”

The linguist, Professor J. B. Rudnyckyj in 1963, when he was first

appointed to the Royal Commission on Bilingualism and Biculturalism.

Courtesy of the University of Manitoba Archives, Winnipeg.

Rudnyckyj did not do this entirely on his own. He was greatly

helped by his colleague from the University of Manitoba, the

historian and Conservative political activist, Paul Yuzyk, who

at that same time had been appointed to the Senate of Canada,

and by numerous Ukrainian Canadian political figures and activists,

all of whom worked for the recognition of their group.

The combined effort of both the older “waves” of immigrants

(which had been primarily economic in nature), together with

their children and grandchildren, and also the newer, post-1945

immigrants (who were better educated and intensely political),

and their children too (who remained equally politically

committed) turned out to be immensely successful, and official

multiculturalism was their reward.

Moreover, there is no doubt whatsoever that it was the Ukrainians,

more than any other “ethnic group” that led the charge in this battle for

multiculturalism. They presented more briefs to the Royal Commission

than did any other group, they pushed harder for changes than did anyone

else, and their youth protested and demonstrated for their cause more

effectively than did the youth of any other group. Throughout the entire

history of the Ukrainian group in Canada, in fact, multiculturalism was

probably its single most important political achievement. And Jaroslav

Rudnyckyj stood at the very centre of this great effort.

But politics was not Rudnyckyj’s main interest. Rather he was primarily

a scholar, and he always remained at heart a linguist, or a “philologist.”

Although he knew many languages well, he specialized in the Ukrainian

language and its varied dialects, and he did a great deal of research into

the origin of Ukrainian words, especially personal and place names. He

also made significant contributions to the history of Ukrainian literature,

to library studies, and to Ukrainian bibliography. Moreover, when he first

arrived in western Canada, he was fascinated by the language of those

earlier Ukrainian pioneers, which, for over half a century, had missed a

revolution and two world wars and developed independently from that

in the Old Country, and consequently, had acquired a distinctiveness all

its own. This led him to the study of Ukrainian folklore in Canada, and he

contributed enormously to the establishment of that new field as well.

On another level, Rudnyckyj was an enthusiastic scholar with enormous

self-confidence and great teaching abilities and was able to inspire an

entire generation of students to carry on his legacy. His graduate students

found positions (some in academia, and some elsewhere) across North

America, and they continued his work for years afterwards. In fact, the

tradition of academic study of the Ukrainian Canadians, which had been

inspired and developed by the linguist Rudnyckyj (and augmented by

his contemporaries and colleagues, also post-1945ers, like the historian,

Mykhailo Marunchak in Winnipeg and the poet Yar Slavutych in Edmonton)

stood in clear contrast to the situation in the United States, where

no such tradition was ever clearly established, and where academic

institutions such as the Harvard Ukrainian Research Institute generally

ignored the history of the community that had funded and founded it.

Professor Jurij Darewych of Toronto, a former Rudnyckyj student, tells

an interesting story about the nature of Rudnyckyj’s interest in the language

of the children and grandchildren of those old Ukrainian Canadian

pioneers. He stressed the professor’s great sense of humour and once told

me about several examples of items that Rudnyckyj had collected over

the years. And these examples too were not without a certain degree of

humour. They linked language to folklore, and they included the unusual

political expression: “Vin bezhyt na maioru.”

12 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 13


This was supposed to mean: “He is running for mayor.”

But in the language of contemporary Ukraine meant:

“He is running at the mayor!” Again, there was the

common Winnipeg expression: “Vin robyt dlia sytoho.”

(He works for the city.) But in the formal Ukrainian

of the Old Country, this translates as: “He works for

chubby, that is, the well-fed person!” Similarly, during

the solemn unveiling of the Shevchenko monument

in Winnipeg in 1961, Rudnyckyj had observed a parade

entering the area and, as a Ukrainian marching band

approached, heard the announcer say: “Teper ide banda

v ukrainskim shmatiu.” (“Here comes the Ukrainian

marching band in native costume.”) But to a newcomer

from Europe this meant “Here come the mafia, or group

of rowdies, in Ukrainian rags,” which the philologist

from Europe found quite amusing. Doubtless, Rudnyckyj’s

irrepressible jollity at such talk was irritating

to his close Canadian colleague, Paul Yuzyk, who was

descended from those pioneers of old, and spoke their

language, and not that of the post 1945ers, or DPs (Displaced

Persons), as they were called at the time! (In

the 1930s, the influential but idiosyncratic American

author, H. L. Mencken, with the help of certain editors

of the New Jersey newspaper Svoboda (Liberty), had

compiled similar Ukrainian American examples for

his important multi-volume work on The American

Language.)

the United Nations General Assembly that had shortly before

(September, 1960) aroused the great indignation of the Soviet

delegation to that body.

“Dief,” as he was called in Canada, wanted to know Kushnir’s

opinion about who in the Ukrainian community would be a good

candidate to name to the Senate of Canada before he left office

(as Dief had just lost a general election). Kushnir suggested Rudnyckyj,

who was enormously self-confident, politically adept,

and firmly committed to Ukrainian causes. But Diefenbaker

rejected Rudnyckyj, since he was a relatively recent immigrant,

who had not been born in the country. Therefore, Kushnir suggested

the linguist’s historian colleague at the University of

Manitoba, Paul Yuzyk. The Prime Minister, who had known

Yuzyk in the 1930s as a fellow Conservative in Saskatchewan,

accepted the idea, and the historian was then named to the Senate.

But the story did not end there. Shortly later, the government

changed, and Diefenbaker’s rival, the new Liberal Prime

Minister, Lester B. Pearson, named Rudnyckyj to that famous

Royal Commission.

The socio-political child of the Royal

Commission, official Canadian “multiculturalism,”

was in fact the joint legacy

of both Rudnyckyj and Yuzyk, as well as

of the Ukrainian community in Canada

as a whole. Its great importance to the

country is indicated by the fact that the

word “multiculturalism” was put into the

new Constitution of Canada in 1982, was

further defined by statute in 1988, and

was also adopted by several provincial

governments, including those of Ontario,

Manitoba, Saskatchewan, and Alberta. It turned out to be a major event in

Canadian history. But Rudnyckyj’s legacy went far beyond politics.

Its principal component was in scholarship. The professor from Manitoba

made solid contributions to Ukrainian linguistics, compiling a great Ukrainian-German

Dictionary, and a multi-volume (but unfinished) Etymological

Dictionary of the Ukrainian Language (in which he even gave meanings in

English), also many smaller books on the origins of the name “Ukraine,” the

name “Slav,” the name “Galicia,” and on Ukrainian dialects and grammar, and

also on Canadian place names of Ukrainian origin. Moreover, he published

an entire series of source materials on Ukrainian Canadian folklore, and

another series on Ukrainian libraries in Canada. His unpublished survey of

the Ukrainian holdings of the Library of Congress in Washington was also

quite important. To this must be added as well several short volumes on his

wide travels throughout the world, and his description of the Ukrainian elements

and connections in those many different societies. J. B. Rudnyckyj,

who was both a prolific scholar and a successful Royal Commissioner, has

bequeathed us a legacy that lasts, and to the present day, continues to effect

Canadian public and academic life. УВ

THOMAS M. PRYMAK, PhD., is a Research Associate with the

Chair of Ukrainian Studies, Departments of History and Political Science,

University of Toronto. He has taught history at several different Canadian

universities and is the author of numerous publications in the field.

His most recent book is titled Gathering a Heritage: Ukrainian, Slavonic,

and Ethnic Canada and the USA (University of Toronto Press, 2015).

Rudnyckyj was also a scholar with a clear penchant for

bold hypotheses, and Darewych related one of them to

me. In American scholarship, it has long been accepted

that early working class immigrants from Eastern

Europe, especially from Galicia, Bohemia, Slovakia,

Hungary, and even to some extent Poland, were once

labeled with the derogatory epithet “Bohunk.” This is

widely believed by professional folklorists to have been

a conflation of the terms “Bohemian” and “Hungarian.”

But Rudnyckyj’s observations on the Canadian Prairies,

where the descendants of the Galicians formed

an overwhelming majority of the Slavonic element, led

him to believe that the epithet rather originated in the

Ukrainian exclamation “Oi Bohonku!” often used by elderly

women. This expression, of course, was a vocative

(calling out) and diminutive (endearing) form of the

otherwise quite ordinary exclamation “Oh, dear God!”

Finally, Professor Darewych related to me another anecdote

about Rudnyckyj, one that threw some new light

upon the often tense relationship between Rudnyckyj

and Yuzyk. Darewych said that in the early 1960s, the

Rev. Wasyl Kushnir, who was a prominent Ukrainian

Catholic priest and the long-serving President of the

Ukrainian Canadian Committee, the umbrella organization

of most of the non-Communist Ukrainian organizations

in the country, was visiting the Darewych

home in Winnipeg, when the Prime Minister of the

time, John Diefenbaker, called on the phone. Kushnir

and the Prime Minister had a relatively close relationship,

and Kushnir , he said, was the moving spirit behind

Diefenbaker’s famous pro-Ukrainian speech to

On October 9, 1971, the very day after announcing to the Parliament

of Canada the new government policy of “Multiculturalism

within a Bilingual Framework,” the new Prime Minister,

Pierre Elliott Trudeau, who had three years before, taken over

from Lester B. Pearson, as leader of the country, flew 1,300

miles from Ottawa to Winnipeg, and spoke on the same subject

to the great Tri-annual Conference of the Ukrainian Canadian

Committee. The photo shows the PM speaking, while the Rev.

Wasyl Kushnir (with the eye-glasses) and another cleric are

looking up at him from the head table. Both Rudnyckyj and

Darewych were present at this important meeting. Darewych

even gave a keynote speech enunciating Ukrainian desiderata

to the federal government, and that speech appears to have had

some effect on Trudeau. Press photo from Novyi shliakh (The

New Pathway), Winnipeg, vol. XLII, no. 44, October 30, 1971.

AFFORDABLE LIVING FOR 55 PLUS

For more information contact:

Tel: 204 586 5816 or Email: smpvilla@shaw.ca

800 Burrows Avenue • Winnipeg MB R2X 3A9

14 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 15


CALENDAR of EVENTS

IS BROUGHT TO YOU BY:

184 Alexander Avenue East

Winnipeg, MB, R3B 0L6

(204) 942-0218

Monday – Saturday

10 AM to 4 PM

www.oseredok.ca

info@oseredok.ca

Current

Exibition:

The Ivan Bobersky Collection Exhibition, 1914-1920. STILL STANDING. НЕСКОРЕНІ.

March 21 to July 6, 2019

A Centenary Tribute. The Fight for Freedom of the Western Ukrainian People’s Republic.

Rare and unreleased restored images.

КАЛЕНДАР ПОДІЙ

CALENDAR OF EVENTS

Щоб бути в курсі останніх подій, відвідайте наш сайт: www.ukrainianwinnipeg.ca/events

Хочете додати Ваш івент в календар? Пишіть нам: info@ukrainianwinnipeg.ca

ЛИПЕНЬ

JULY

15

MON

19-21 FRI-SUN

СЕРПЕНЬ

AUGUST

2-4

11-17

FRI-SUN

SUN-SAT

We invite you to join us in celebrating our 50 th Anniversary on August 11 - 17, 2019!

Запрошуємо приєднатися до святкування нашого 50-ого ювілею від 11 до 17 серпня!

BITAЄMO! WELCOME!

Ukraine-Kyiv Pavilion is proud to be one of only

four Pavilions that has participated in every single

Folklorama since the beginning of the festival!

This year, we are honouring the contributions of

our volunteers, entertainers, and the entire

community to Ukraine-Kyiv Pavilion and to the

celebration of Ukrainian culture on a world stage!

SHOW TIMES

Sunday:

5:00, 6:45, 8:15, 9:45 pm

Monday to Friday:

6:45, 8:15, 9:45 pm

Saturday:

5:00, 6:45, 8:15, 9:45 pm

Late Night Party (Zabava) at 11:30 pm

featuring two live bands - Sloohai and Budmo!

Ukraine-Kyiv Pavilion is located at Maples Collegiate, 1330 Jefferson Avenue, Winnipeg, Manitoba

Information and Dinner Reservations: www.kyivpavilion.ca

#kyivpavilion #kyivpavilion50 #folklorama50

16 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 17


Main Branch

950 Main Street

Winnipeg MB R2W 3P4

McPhillips Branch

80-2200 McPhillips Street

Winnipeg MB R2V 3P4

Henderson Branch

1341-A Henderson Highway

Winnipeg MB R2G 1M5

Grant Branch

1375 Grant Avenue

Winnipeg MB R3M 1Z8

Regent Branch

1-850 Regent Avenue West

Winnipeg MB R2C 3A8

Leila Branch*

Joining our Family

in 2019

UPS AT

THE WINNIPEG

SQUARE

A

ll that entrepreneurs from Odessa Dmitriy

& Anna Zahorodnyuk had in life before

immigration (12 diversified businesses

including web-studio, wooden

sunglasses company, pharmacy, print shop), was a

result of their hard work and perseverance. Dmitriy

recalls “When I was a student I spent one summer

in the USA as part of the Work and Travel

program”. The money he earned in two months

lifeguarding during the day and stacking shelves at

night was the start-up capital for his business ideas.

More importantly, in the United, States Dmitriy

realized that when you work really hard you get to

reap great benefits from your efforts.

Mr. Zahorodnyuk has never studied business administration;

all he knows about business is from

books and his own experience.

“There was no secret behind my success in Ukraine,

I just worked a lot and re-invested the profit”, says

Dmitriy, who before moving to Canada employed 65

people in Odessa, Ukraine.

Praise, support and protection - something a developed society

strives towards to provide entrepreneurial members who

stimulate economic and create new jobs. Unfortunately, the

reality in Ukraine is different. Dmitriy summarizes the rationale

behind the decision to sell everything and move to Canada

in two word: “Unbearable lawlessness”.

In January 2016, Zahorodnyuk’s moved to Winnipeg. The

first half of the year was difficult as the family from sunny

Odessa was getting used to a different climate while Dmitriy’s

entrepreneurial spirit was adjusting to a new environment and

mentality. “I flipped one house, we tried selling on Amazon”,

recalls Dmitriy. It was not good enough for Zahorodnyuk’s

ambitions, so he started looking at various franchising opportunities.

“UPS has a strong brand, I liked the location, it

was relatively easy to buy and I had experience in running a

Few people know that UPS offers more than shipping and packaging

services. You can rent personal or business mailbox with a

real street address, design and print a variety of products (posters,

banners, brochures, business cards, flyers, lawn signs, magnets,

post cards, magazines, reports, calendars, canvas printing,

etc.), securely shred your documents, get document finishing

services like laminating, collating, and binding.

printing business….at least I thought I had”,

recalls Dmitriy.

“Every UPS store can be different, we

get only 2-3 shipping orders per day, while

our core business is printing”, says Mr. Zahorodnyuk.

UPS Store #322 at Winnipeg

Square provides printing services for the

surrounding office buildings, for Winnipeg

Chamber of Commerce, for Canadian

Pacific Railway and other businesses within

the area.

Few weeks before this interview, Zahorodnyuk’s

returned from the UPS franchisees

convention in Toronto, where they

received an award for their outstanding

achievements in 2018. “We are number

one store in Manitoba, Northern Ontario

and Saskatchewan and number 7 store in

Canada by sales”, says Dmitriy. The event

was a gauge of Zahorodnyuk’s efforts in

the last two years. “Realizing that there are

stores ten times bigger than ours helped us

become more determined”, Dmitriy says.

Zahorodnyuk’s were pleased to see their

Instagram account showcased from the

stage by the head of marketing at UPS Canada.

“That proves we do the right things”,

Dmitriy adds. Besides excellent Instagram

account, UPS Store #322 has the highest

number of positive reviews among other

Winnipeg UPS stores on Google.

There is no surprise Mr. Zahorodnyuk

knows his way around social media and

online marketing - he used to run a webstudio

that developed web-sites, produced

unique content for them and promoted

them. His biggest challenge in Canada

was grasping the mentality of customers,

employees and culture of running a business.

Dmitriy brings an example of an

acquaintance, Larry Vickar, from Vickar

Automotive Group: “I was introduced to

Larry at one of the events. The next time

we saw each other, Larry remembered my

name, what do I do and what car I drive.

Even in Larry’s seventies, after building a

business auto-empire, he still establishes

and maintains connections and gives back

to the community”. Dmitriy shows a plastic

5 Questions to Dmitriy:

1

2

3

4

5

Favorite thing about Winnipeg

Canadian Museum of Human Rights

Most memorable trip

Seoul

Recent “good read” you enjoyed

“Everyone's in sales" Todd Cohen

What motivates you

I have three children and I want them to have a better start and

better opportunities in life

Best advice you would give to you children

Live your life now

bag full of business cards “That’s from the last few event

I’ve visited”, he says.

“If you want to succeed here in Winnipeg, you need to

shake hands, you need to schmooze, you need to follow

up, you need to build personal relationship. That

is the only way. Business is a relationship here and it

took me two years to realize that”, concludes Dmitriy.

Mr. Zahorodnyuk is not used to dedicating himself to

just one project. Besides the UPS store Dmitriy is also

working on a digital start-up that he is not ready to unveil

to the public yet. We might be back to Dmitriy’s office

to talk about his new endeavor soon, in the meantime,

consider UPS Store #322 for your printing needs. УВ

An easier way to receive your money! Request Money and Autodeposit now available with Interac eTransfer

LOAN SPECIAL

Rates as

Low as

Terms and conditions apply.

Rate is applied to balances over $5000 USD


UKRAINIAN FRATERNAL

SOCIETY OF CANADA

The Ukrainian Fraternal Society of Canada has faithfully

served its members and provided financial support

to the Ukrainian Canadian cultural community in Winnipeg

and throughout Canada where its branch chapters

exist. UFSC head office was initially located in Winnipeg’s

Ukrainian National Home Association (UNHA)

building. In 1969 UFSC opened its new and current

headquarters at 235 McGregor Avenue, adjacent to the

former UNHA building.

In response to changing economic and regulatory realities

and in the beneficial interest of the respective

memberships a major event transpired on January 1,

2011. The life insurance portfolio of the Ukrainian Mutual

Benefit Association of St. Nicholas of Canada was

amalgamated with that of the UFSC. At the 2018 UFSC

Convention it was unanimously agreed to potentially

open membership to all Canadians who have an interest

in the heritage of fraternalism. In order to convey

this expanded eligibility, the UFSC is in the process of re-branding

itself and is preparing to operate under a new corporate name, as

Ukrainian Fraternal Society of Canada Heritage Life Insurance. It

will continue as a fraternal mutual benefit society, carrying on its insurance

and benefits work solely for the protection of its members,

their families, and beneficiaries.

One of the many objectives of the Ukrainian Fraternal Society of

Canada is to cultivate among its members a sense of cooperation by

promoting, establishing and sustaining strong ties within the Ukrainian

Canadian community. The Ukrainian Fraternal Society of Canada

has been a solid pillar in Canada’s Ukrainian Canadian establishment.

UFSC has begun plans for its 100 th Anniversary celebration to be

held in June 2021 at the Winnipeg Hilton Airport Suites. Members

will be treated to a memorable evening of great food, exceptional

entertainment, informational displays, and the opportunity to socialize

and reminisce.

For more information go to FYI at - https://ufsc.ca УВ

T

Peter J. Manastyrsky

2018-2021 Directors-Group

his year marks the 98th anniversary

of the Ukrainian Fraternal

Society of Canada.

Since the arrival of the first wave of

Ukrainian migration to this country 128

years ago, Canadian life and culture has

been enriched by their values, ethics and

hard pioneering work. Ukrainian Canadians

have played a significant role in the

country’s development, have strived to

maintain the dignity of individual identity,

and have established and supported

many organizations to which they belong.

Each successive wave of Ukrainian

immigrates had their own distinctive

skills, experiences, desires, and something

special to contribute to Canada.

Ukrainians came to Canada to find

freedom from various types of oppression,

and to seek the prospects of a

brighter future for themselves and their

descendants. Some abandoned their native

soil for the perilous voyage abroad to

begin their life in Canada without many

material possessions or wealth. The early

immigrants worked hard to survive

and build their lives in a new land, often

dealing with societal, economic, and

corporate prejudices, and having to be

totally self-reliant.

Many Ukrainians had no financial resources

or support, save from the sympathy

and charity of neighbours of the

same kind, until the formation of community

organizations for the mutual benefit of their memberships, one of which was

the establishment of the Ukrainian Relief Association in November of 1921. Membership

in this Winnipeg-based Association was open to all Ukrainian Canadians,

regardless of their religious or political orientation.

Upon the passing of Ukrainian Canadians

without assets to cover the most basic of final

costs had necessitated the response of community

charity and the realization that it was

incumbent on the community to create an

organization to prevent such further circumstances;

the Ukrainian Relief Association was

formed in order to assist families with the

cost of burials and other final expenses.

The creation of the Ukrainian Relief Association

fostered ties of kinship among members of the Ukrainian Canadian community

and provided a measure of financial security and support, by issuing certificates

of life insurance that provided a payment of $400.00 to the beneficiary of a

deceased member and also providing its members and their families with fraternal

and charitable assistance. The popularity of the realized concept spread far beyond

Winnipeg’s bounds.

In 1922 the Ukrainian Relief Association celebrated its first anniversary and a

successful year in the growth of membership and assets. Over the next two years

the membership doubled and so did the earnings of the pooled invested membership

dues. By 1925 the Association began to branch out across Canada to urban and rural

areas where Ukrainian Canadians resided.

To continue the benefits to its members, in 1943 the Ukrainian Relief Association

adopted a new Charter and By-laws, because the Association not only conducted

beneficial activities, but also conducted actuarial activity which it could not legally

do under its existing charter. Therefore, under the requirements and provisions of

the Dominion of Canada Insurance Act, the Association renamed and re-branded

itself as the Ukrainian Fraternal Society of Canada (UFSC), thus becoming a fullylicenced

federally regulated life insurance fraternal mutual benefit society.

Since that time its membership has grown into the thousands, its policyholders

choosing from a variety of life insurance products and related benefits. UFSC has

historically been able to further benefit its

members through profit sharing, either by

automatically increasing the face value of

life insurance policies, or by issuing financial

dividends and facilitating further savings

growth and profits for its members.

Ukrainian Relief Association

Presidents from 1921 to 1943

1921 John Tracz

1922 Zenon Bychynskyj

1923 William Dowhanyk

1924 John Bohonos

1925-1935 Morris Stechyshyn

1936-1943 William Dowhanyk

Ukrainian Fraternal Society of Canada

Presidents from 1943 to Present

1943-1947 Taras Ferley

1947-1950 Vacant

1950-1959 John Tracz

1959-1972 John Syrnick

1972-1994 Serge Radchuk

1994-2002 Maurice Bugera

2002-2014 Boris Salamon

2014-Presen

Dr. Michael Lasko

20 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 21


Ї ЙО Ґ ЬО

1996 - MB 75 th Anniversary

Rozmai Dancers

2014 Convention Winnipeg MB

Melos Dancers

Український правопис: найновіші зміни та коротка історія

Питання – який правопис вважати правильним і що взагалі означає «правильна українська мова», актуальне в українській

діаспорі не менше, ніж в Україні. Ця дискусія мала місце на сторінках нашого журналу (лист до редакції Юрія Носика

«Чи ми колись себе зрозуміємо?» - березень 2018 та лист до редакції Лідії Ільїнської – «Зрозуміємо!...» - травень 2018).

Наскільки загрожують нашій мові іншомовні впливи і яку мову українці передадуть нащадкам? Ці й подібні запитання,

як зазначає українська національна комісія з питань правопису, спонукають до періодичного оновлення, перегляду й

доопрацювання правописного кодексу, граматики й словників.

22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову 437 «Питання українського правопису», якою

схвалено нову редакцію «Українського правопису».

1996 SK 75 th Anniversary

Д

окумент підготувала спеціально створена Українська

національна комісія з питань правопису, до

якої увійшли вчені-мовознавці Національної академії

наук та національних університетів з різних регіонів

України. Майже три роки комісія працювала над проектом

нової редакції правопису, а у серпні-вересні 2018 року

відбулося громадське обговорення запропонованих змін, під

час якого надійшло понад 3000 пропозицій від наукових

установ, закладів освіти, органів державної влади та місцевого

самоврядування, окремих громадян.

«Ми прагнули справді зробити цей правопис соборним. Таким, який

задовольнив би абсолютну більшість мовників сьогодні в Україні», –

розповів на брифінгу заступник Міністра освіти і науки, співголова

Української національної комісії з питань правопису Максим Стріха.

Основною ознакою нового правопису є наявність варіативності

у спірних випадках. Так, наприклад, рекомендується

писати «и» та «і» на початку слова перед

приголосними «н» та «р». Тобто, обидва слова – індик та

индик, згідно з новим правописом, будуть правильними.

Окремі дієслова й похідні від них іменники, вигуки,

частки пропонується писати з літери «и». Скажімо,

икавка, ич! Те ж саме стосуватиметься і деяких загальних

та власних назв іншомовного походження, згідно з їхньою

вимовою в цих мовах. Наприклад, Кім Чен Ин.

узвичаєних в українській мові словах грецького походження

з літерою «ф» новий правопис допускає варі-

В

антне написання літери «т». Скажімо, правильним вважатиметься

написання кафедра та катедра, міф і міт, ефір та

етер.

Так само можна буде на власний розсуд вирішувати:

писати аудиторія чи авдиторія, аудієнція та авдієнція.

офіційних документах варіативності не передбачено:

В

там рекомендується писати перший з двох варіантів:

«і», «ф» та «у».

іншомовних іменах та прізвищах дозволяють вживати

В як «г», так і «ґ». Тобто, помилкою не буде написання

слова Вергілій та Верґілій.

Згідно з новими правилами, в художніх текстах іменники

третьої відміни на -ть, а також слова кров, любов, осінь,

сіль, Русь, Білорусь у родовому й давальному відмінках

можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, крови,

незалежности.

словах із латинським коренем -ject- рекомендується

У вживати літеру «є»: об’єкт, проєкт, проєкція.

Правопис пропонує писати разом слова з регулярно

вживаним іншомовним компонентом: попмузика,

пресконференція, віцепрем’єр, експрезидент. Окрім того,

за новими правилами, разом пропонується писати і слово

топмодель.

ів» пропонується писати окремо із загальними та

«Пвласними назвами у родовому відмінку однини: пів

аркуша, пів Києва. Якщо ж «пів» становить з іменником

єдине поняття і не виражає значення половини, то їх рекомендується

писати разом: півмісяць, півострів.

Зміни можуть торкнутися і деяких власних назв, як то

«запорожець» чи «фольксваген». Деякі назви продуктових

товарів комісія з правопису радить писати без лапок і з

маленької літери. Наприклад, кока-кола.

Як і раніше, з великої букви пишуться офіційні назви найвищих

державних посад України, міжнародних посад:

Президент України, Генеральний прокурор України. Але в

неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори

президента; генеральний прокурор України; приїзд королеви.

Утворення жіночих форм іменників, які раніше існували

в чоловічому роді, тепер правило, а не просто забаганки

феміністок. Нові слова утворюють за допомогою суфіксів

– к, -иц(я), -ин(я) та -ес: філологиня, членкиня, пілотеса.

назвах історичних подій, епох, календарних періодів і

У свят з великої букви пишемо перше (або єдине) слово і

власні назви. У назвах українських свят всі слова пишемо з

великої літери.

22 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 23


Повний текст нового українського правопису можна знайти

на сайті Міністерства освіти та науки України.

То що ж «повернули» парламентарі і які були етапи розвитку

нашого правопису?

Спадкоємність у мові — це зв’язок між поколіннями, які жили,

живуть і житимуть в Україні. Пошук балансу між ознаками сучасної

мови, з одного боку, й різночасовими властивостями

української мовної традиції, з другого боку – найскладніше із

завдань, що поставали перед творцями національного правопису

на кожному з етапів його розвитку.

Давні слов’янські племена, що від них походить український

народ, знали письмо від найдавнішого часу. Вважається, що

писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій

половині IX століття. У IX віці це східнослов’янське письмо

мусило бути вже добре розвиненим, з огляду на те, що на той

час вже з’явився навіть переклад Євангелії та Псалтиря з мови

грецької на мову "руську". Введення християнства значно прискорило

розвиток писемності і літератури на Русі. В той час

прийнято богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський

правопис, упорядкований Костянтином (в чернецтві —

Кирило) і Мефодієм та їхніми учнями. Запозичений з Болгарії

правопис міцно запанував у нас і протримався, звичайно, зі

змінами — аж до нового часу. Упорядкований Кирилом та Мефодієм

правопис — це не початок, а завершення процесу, який

водночас став початком нового пристосування, а далі і часткового

звільнення нашої фонетики й морфології від насправді

чужої для нас кирилиці у її болгарському варіанті.

Мова, як організм живий, невпинно росла й змінювалася,

тоді як правопис лишався незмінним, що свідчило про очевидну

між ними невідповідність, особливо через те, що кожна

слов’янська Церква відповідно дбала про більше наближення

церковної мови до розуміння народу. Потрібно було робити

правописну реформу, бо цього вимагало життя.

Перша суттєва реформа правопису була запропонована митрополитом

Тирновським Євфимієм у XIV столітті у Болгарії

та була викликана невідповідністю між живим мовним організмом

та закостенілим правописом. І хоч реформа Євфимія

була пристосована до своїх місцевих болгарських умов, вона

була прийнята в усіх народів, що застосовували тоді кирилівське

письмо. Під кінець XIV віку Євфиміїв правопис прийшов

і в Україну, де міцно закоренився аж до початку XVII сторіччя.

Але цей новий правопис був для нас більш невідповідний, як

правопис Костянтинів: штучно пристосований до українського

письменства, новий правопис заглушував рідні ознаки і викликав

в Україні велику мішанину.

У середині та наприкінці XVI сторіччя на українській території

з’являються нові тексти, що їх, до певної міри, свідомо

ґрунтовано на розмовній мові, навіть коли вони призначалися

для релігійного вжитку (волинська Пересопницька Євангелія

1556–1561 рр., галицький Крехівський Апостол 1563–1572

рр.). Ці твори – пік зближення між мовою релігійного письменства

та говірною мовою. Але подальшої еволюції в цьому

напрямі не сталося. Зворотний процес, спрямований на відродження

слов’янщини, зрештою взяв гору; і свідченням цього

стала поява текстів у яких церковнослов’янська мова пропаґувалася

як єдина літературна мова в Україні – наприклад, у

граматиках Лаврентія Зизанія (1596 р.) та Мелетія Смотрицького

(1619 р.) чи в словнику Памва Беринди (1627 р.).

Пересопницьке Євангеліє. Фото: Олексій Бухало

Саме граматика Смотрицького на наступні 150 років стала

головним джерелом граматичного знання для всіх слов'ян.

Смотрицький запровадив правила вживання літер на позначення

голосних і приголосних, уживання великої літери, розділових

знаків, правила переносу тощо. Попри усвідомлення

незаперечної цінності граматики Смотрицького, українська

мова, як зазначає мовознавець Олександр Царук, на тривалий

час була замінена в державному, культурному та релігійному

житті мовою старослов'янською — чужою за походженням,

відмінною за граматичною структурою.

Впродовж XVII сторіччя жива фольклорно-діалектна стихія

вливається до літературної мови старослов'янського зразка.

Цьому сприяла діяльність наукових і літературних діячів Києво-Могилянської

академії: Лазаря Барановича, Стефана Яворського,

Іоаникія Ґалятовського, Варлаама Ясинського, Дмитра

Туптала, Івана Величковського та ін. В цей час в Україні

функціонував шкільний театр, драми для якого писали переважно

професори поетики Київської академії: Феофан Прокопович,

Митрофан Довгалевський, Лаврентій Лорка, Георгій

Кониський, Сильвестр Ляскоронський, Георгій Щербацький

та ін. Написані віршами, ці драми практично не відрізнялися

від мови поезії, де українські фонетичні, граматичні та лексичні

особливості виявлялися досить виразно.

Розквіт староукраїнської літературної мови припав на кінець

XVII – початок XVIII століть. У цей час удосконалилися

її офіційно-діловий стиль, мова полемічної літератури, поширилася

навчально-проповідницька проза, поетичні та драматичні

твори. Але сталося, як влучно зауважує Іван Огієнко,

"небувале революційне потрясіння" правопису: у березні 1708

року, з наказу царя Петра І, стародавню кирилицю замінено на

нову «гражданку». За цією реформою з кириличного алфавіту

усунуто, як непотрібні, літери w («от», омега), m («псі»), k

(«ксі»), ¾ («зело»), v («іжиця»), остаточно вилучено @ («юс

великий») і < («юс малий»), впроваджено літеру e замість

~, узаконено спорадично вживану раніше літеру ÿ замість

ia тощо. Проте в алфавіті ще залишалися літери F («фіта»),

h («ять»). Спрощено також друкований шрифт, що дістав назву

«гражданська азбука». Процес оптимізації та спрощення

кириличного шрифту був пов'язаний із вимогами переходу

від рукописного до друкованого книговидання. До речі, саме

митрополит Київський Петро Могила вперше почав використовувати

цей шрифт у друкарстві. Так українське письменство

було силою поєднано з російським правописом. Однак,

усупереч накинутій «гражданці», Києво-Печерська лавра, як

осередок книгодрукування, вперто видавала книги пристосованим

до української мови правописом. Спочатку були штрафи,

а 1720 року указ Петра І, відповідно до якого українську

правописну систему цілком уподібнено до російської, а 1726

року Московський Синод наказав Лаврі:

"И впредь, какия церковньїя книги когда печататся будут, велеть накрепко

смотреть, дабьі все правописание в литерах и в просодиях происходило

соответственно великороссийских печатей, без всякого упущення..."

Звичайно, це була смерть для старого церковного українського

правопису. Його вбито якраз тоді, коли він почав перероджуватися

на потрібний для українського письменства

новий правопис. А через це нормальний розвиток нашого

правопису перервався більш як на століття. До Київської академії

скоро введено й новий предмет — російську мову, і студенти

мусили навчатися нового правопису вже "по правиламъ

господина Ломоносова". Ми вступили у чорне XVIII сторіччя,

яке є суцільним ліквідаційним періодом нашої культури:

1731 — вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого

українського друку, а "науки вводить на собственном российском

языке". У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському

1734 року наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися

з поляками та білорусами, "а побуждать их и искусным образом

приводить в свойство с великоросами"

1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою

в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати

український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при

полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про

закриття всіх українських шкіл.

Доволі хутке зросійщення шляхти та вищого духівництва потягло

за собою специфічне застосування класичного розшарування

словництва на сталі верстви, кожна з яких співвідносилася

з певними літературними та мовними жанрами. Основою

“високого” стилю стала російська мова зі значною домішкою

церковнослов’янських елементів, тоді як чиста російська мова

була “середнім стилем”, а розмовній українській відведено

роль стилю “низького”. У такий спосіб російська мова стала панівною

літературною мовою на Україні в XVIIІ сторіччі, і відбулося

це не внаслідок насильства чи якоїсь урядової постанови,

а передусім внаслідок того, що її вжиток відповідав суспільно-культурній

орієнтації освічених верств. Цим пояснюється

той незбагненний факт, що політичні твори антиросійського

спрямування, (наприклад, вірші Капніста чи «Історію Русів»)

написано російською мовою. І хоча в творах Сковороди можна

знайти чимало українізмів, вони являють собою лише мимовільну

данину розмовній мові краю, а переважно твори Сковороди

скомпоновані мовою церковнослов’янською або російською.

Вживання української мови обмежувалося тоді такими

жанрами, як інтермедія, пародія, травестія, народна комедія та

сатира (яскравими представниками таких текстів були автори

Некрашевич, Котляревський, Білецький-Носенко).

Luda Kozlova

(204) 997-7756

winnipegrealestatelink.com

lkozlova@xplornet.ca

Зразкове і надійне обслуговування

продажу і купівлі нерухомості

УВ

www.korbanchapel.com

info@korbanchapel.com

24 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 25


На особливу увагу заслуговує один факт, що зіграв свою

роль у подальшому розвитку сучасної української мови: це

поступове витіснення північних і західних говірок південносхідними.

В пам’ятках XVII сторіччя і навіть більшої частини

XVIII сторіччя якщо й уживалися діалекти, то здебільшого

північні й західні. Ця зміна остаточно укорінилася в творах

Котляревського, Гулака-Артемовського та ін. Такій зміні, вочевидь,

сприяли політичне розчленування України та економічний

і культурний занепад її північної та західної частин,

внаслідок чого провідними культурними осередками стали

Київ, Полтава й особливо Харків – після відкриття Харківського

університету.

Кінець XVIII сторіччя ознаменований "Енеїдою" Івана Котляревського.

Українська жива мова нарешті остаточно стала

мовою літературною. На порядок дня ставала справа й нового

правопису, але батько нової української літератури, І. Котляревський,

не став і батьком нового правопису. Котляревський

писав тим самим правописом, яким писали в Україні в кінці

XVII—XVIII століть. Проте "Енеїда" розпочала цей процес і

питання про окремий український правопис голосно вимагало

вирішення.

Батьком нового українського правопису став Олександр

Павловський, автор "Граматики малоросійського наріччя",

написану 1805 року, але надруковану лише у 1818 році, після

довгих «випрошувань» у Російської Академії наук. Олександр

Павловський неоднозначно ставився до української

мови: прагнучи зберегти її, він усе-таки вважав українську

мову діалектом російської. Попри це, його заслуга полягає у

фонетизації (відповідність висловленого написаному) українського

правопису. Павловський перший звернув увагу на

багатство української мови. Він перший почав передавати

звук, що походить з давніх «î», «e», «h», через /i/; Котляревський

писав: вhнъ, а Павловський – вінь.

Його граматика вийшла дуже вчасно, адже кінець XVII —

поч. XVIII століть позначилися протистоянням двох правописних

принципів:

1. традиційний церковний (етимологічний ), який має перевагу

там, де церковна традиція в письменстві не переривалася

(Галичина, Буковина, Закарпаття) та

2. фонетичний, де церковну традицію почала витісняти

нова літературна російська мова.

Прихильником етимологічного правопису був професор,

перший ректор Київського університету, авторитетний учений-славіст,

історик Михайло Максимович. Мабуть, відчуваючи

приреченість чинного правопису і йдучи на поступки

фонетистам, він пропонував ставити над літерами «î», «e»,

«h», дашки, чи "французьку кровельку", як говорив сам Максимович,

якщо вони звучать, як /i/. Цей правопис не сприйняли

ні впливові на той час Григорій Квітка-Основ'яненко, ні

Петро Гулак-Артемовський, ні Євген Гребінка. Певне застосування

він мав лише в Галичині аж до 1893 року, і то через

зрозумілу неперервність там української церковної традиції.

Однак галичани мали своїх захисників фонетичного принципу

правопису, що сприяв об'єднанню всієї України — це

отці Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Ярослав Головацький

(їх збірка "Русалка Днhстровая" — 1837 року видана у Будапешті;).

Визрівання фонетичного письма в Галичині мало

свої передумови. Йшлося про можливий перехід на латинку

(стаття Йосипа Лозинського "Про впровадження польського

алфавіту в руське письменництво", 1834 р.) і відповідь на цю

статтю Маркіяна Шашкевича "Азбука і abecadio", де він зазначає,

що, прийнявши латинку, "будемо незрозумілі ні собі, ні

чужим: собі, тобто слов'янам, взагалі, через правопис, а іншим

— через склад і дух мови". На думку Маркіяна Шашкевича,

кирилиця — спеціально створена для слов'янських мов, тому

відображає їхні особливості і характер; саме вона зберегла

русинів у Галичині як народ. Протилежну щодо цього думку

висловив згодом Іван Франко. Аналізуючи невтішні причини

"не пізнаного значення руського язика і в XIX ст.", учений,

окрім безсумнівного політичного чинника, а саме: бездержавності,

рекомендував "глибшої причини шукати не деінде, як

лиш у впливі церковнослов'янського язика", який замкнув нас

"у черепашиній шкаралющі перед чужими народами". Попри

полярну значущість цих двох думок, незаперечна заслуга

Маркіяна Шашкевича полягала в тому, що, відстоюючи кирилицю,

він усвідомлював потребу її реформувати, через те, у

«Русалці…» остаточно зникли непотрібний нам «ъ», а «ы» замінили

на «и»; давні «е» та «о», як і Павловський, передавали

через /і/; давнє церковне «є» запровадили й до «гражданки»;

вперше вжито «йо», «ьо», які ми використовуємо й понині.

Нерішуче спинилися новатори тільки перед літерою «h», яка

в Україні з найдавнішого часу постійно вимовлявся як /і/ чи

/ї/, а тому заміняти «h» на «і», особливо в Галичині, де давня

вимова «h» ніколи не спинялася, потреби не було.

Як не дивно, ці новації більше

прижилися на Великій

Україні, аніж в самій Галичині.

Великим популяризатором

і співтворцем цього правопису

на Східній Україні став

винятковий знавець "усіх

найтонших і найтендітніших

відтінків нашої мови" Пантелеймон

Куліш, який, разом із

символом української нації

Тарасом Шевченком, яскраво

представляли український

романтизм. Центральною ідеєю

класицизму була ієрархія

жанрів; мова ним трактувалася

лише як засіб. Романтизм,

навпаки, перетворював мову ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

на знамено, гасло, мірило

всього. У кінцевому підсумку мова розглядається як вияв національної

душі та скарбниця національного історичного досвіду,

нагромадженого впродовж століть. Звідси бере початок

ідея синтезу національних стилів на ґрунті живої народної

мови та мови фольклору – й саме такий синтез спостерігається

в творчості Шевченка та Куліша. Коротко кажучи, створення

сучасної української мови, доконане під добу романтизму

Шевченком і Кулішем, здійснилося на основі народної мови,

або – за канонами класицизму – так званого “низького” стилю,

який, в свою чергу, базувався на південно-східному наріччі

(хоча Куліш народився й прожив більшу частину життя на

півночі України). Це наріччя було піднесене до статусу мови

завдяки залученню фольклорних елементів та засвоєнню стилів,

вироблених попередньою традицією.

"Кулішівка" створена наприкінці 1850-х років Пантелеймоном

Кулішем "з метою полегшити науку грамоти для людей,

яким ніколи довго вчитися". Це передусім його "Записки о

Южной Руси", "Граматка" та "Метелики. Загалом саме правопис

Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча

для цього первинна «кулішівка» пережила значну трансформацію,

а сам Куліш не вніс до правопису нічого нового — він

тільки зібрав і широко спопуляризував усе те найкраще з правопису,

що було вже до нього.

В цей же час у Москві видав свою «Українська абетка» (1861

р.) Микола Гатцук, у якій серед інших нововведень запропонував

"м’яку зупинку" – апостроф.

Над удосконаленням Кулішевого правопису працювали

визначні вчені, об'єднані у "Південно-Західний відділ російського

географічного товариства" (1873 p.). Передусім це

співавтори вдосконаленого правопису Павло Житецький і

Кость Михальчук, а також Володимир Антонович, Михайло

Драгоманов, Павло Чубинський. До «кулішівки» було внесено

певні зміни: йотований звук і вперше почали позначати

«ї», йотований /е/ — літерою «є», у кінці слова перестали

вживати «ъ», вибуховий /ґ/ передали не літерою «g», а буквосполученням

«кг», однак прославлений українофоб Михайло

Юзефович, родом українець, розпочав завзяту боротьбу

проти такого правопису, —наслідком чого був Емський указ

1876 року:

"...чтобьі при печатании исторических памятников безусловно

удерживалось правописаніе подлинников, в произведеніях же

изящной словесности не бьіло допускаємо никаких отступлений от

общепринятого русскаго правописанія", себто слова української мови

слід було записувати російськими літерами. До цього ще був Валуєвський

циркуляр (1863 р.) про заборону давати цензурний дозвіл на друкування

україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "ніякої

окремої малоросійської мови не було і бути не може".

Так контроль за графікою та правописом став своєрідним

різновидом політичного контролю, який мав місце до 1905

року. У середовищі української інтелігенції він дістав іронічну

назву "ярижка" від назви кириличної літери «ы» (названої

єри). Характерно, що національно самодостатні українські

письменники користувалися "ярижкою" лише в творах, призначених

для друкування у Росії, в приватному листуванні і

в творах, опублікованих у Західній Україні, вони використовували

«кулішівку».

Варто відзначити й спробу корінної зміни українського правопису.

Український учений М.Драгоманов, який спочатку вживав

«кулішівку», у своїх женевських виданнях 1877 року почав

писати по-іншому, передаючи кожний звук окремою буквою,

а саме:

• за прикладом болгар та сербів, Драгоманов завів букву «j»

і писав: jaмa, моjу, даjе, стоjшть jавыр над водоjуй тощо;

• "зм’якшення" приголосної зазначав через «ь»: земльа, льуде,

прьамо, дльа, синье, куjуться, зажуривсьа;

• замість «й» писав «j»: каjдани;

• замість паєрика вживав теж j: обjава, мjасо,

• замість «щ» вживав, як то в нас і в давнину було: шч: шчо,

шче.

На якийсь час "драгоманівка" поширилась була в Галичині

(зокрема, ідеологічний учень Драгоманова Іван Франко певний

час писав так) але недовго.

Фактично сталося так, що саме Західна Україна підхопила в

1860–1880 роках літературну мову, складену романтиками.

26 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 27


Внаслідок вищезазначених обмежень, запроваджених російським

урядом, вся українська газетна й журнальна продукція,

і переважна частина видавничої, була перенесена до

Галичини (австрійський уряд розвиток української культури

не переслідував, а тому правопис міг розвиватися). Через це

до писемної мови потрапляли численні тамтешні елементи,

особливо в галузях, що їх жодним чином незмога було розвивати

на підросійській Україні, зокрема: правництво, врядування,

техніка, наука тощо. В загальноукраїнську мову тоді

ввійшли навіть деякі локальні риси на рівні морфології та

фонетики. Це “вторгнення галицизмів” спричинило певне

невдоволення й викликало мовну дискусію (1891–1893 рр.)

між прихильниками мови “чистої”, з одного боку (яскравим

представником був Борис Грінченко, який вважав, що літературна

мова існує тільки на Великій Україні, де вона освячена

авторитетом класиків), та нової, частково “озахідняченої” – з

протилежного (Іван Франко закидав Грінченку хуторянську

обмеженість, бажання заплямувати й відкинути все те, що не

вживається на рідному хуторі). Ще одна суперечка мала місце

вже по революції 1905 року, коли на підросійській Україні

знову було дозволено друк матеріалів будь-якого ґатунку

українською мовою.

Однак Галичина в той час була ще й епіцентром боротьби за

правопис: етимологічного та фонетичного, так званих "йорофілів"

та "йороборців" (в Галичині на літеру «ъ» казали – йор).

Доходило навіть до того, що священики в церквах виголошували

палкі промови проти фонетичного правопису. Ще в 1848

році, на освітньому з’їзді у Львові, дійшло до великої баталії

між прихильниками та ворогами етимологічного правопису,

але перемогли таки "йорофіли", перемогли, правда, перевагою

в один голос.

У 1886 році вийшов відомий "Малорусско-німецкий словар"

Євгена Желехівського, який мав значний вплив на усталення

фонетичного правопису в Галичині. Новиною цього правопису,

названого "желехівкою", було послідовне вживання «ї»

не тільки на початку складу замість «йі», але й по приголосній

на місті «h» та «е», впровадження «йо», «ьо», а також позначення

м’якості свистячих. «Желехівка» міцно запанувала

серед прихильників фонетичного правопису як у Галичині,

так і на Буковині. Як бачимо, «желехівка», по суті, стала продовженням

«кулішівки»…Вже у 1893 році, після виснажливої

політично-правописної боротьби, діти у школах Галичини й

Буковини, за розпорядженням міністерства освіти Австрії,

отримали підручник Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера

"Руська граматика", написаний за фонетичним правописом.

Основну науково-лінгвістичну допомогу у змаганнях

професора Степана Смаль-Стоцького з урядом Австрії мала

саме "желехівка". Власне, правопис Смаль-Стоцького нічого

нового не вносив, але його урядове затвердження мало величезне

значення, і з цього часу фонетичний правопис узяв

гору в Галичині.

Разом із російською революцією у жовтні 1905 року було

знято всі заборони на український правопис, накладені законом

1876 року. Знаний "Словарь української мови" за редакцією

Бориса Грінченка вийшов у дещо видозміненій «кулішівці»

з такими новими особливостями: вживання літери «ґ» на

позначення проривного /g/; позначення м'якості кінцевого

«р»; написання «и» на початку слова (иній , инший) тощо.

Цей "Словарь" мав колосальний вплив на процес нормування

української літературної мови, хоча такої мети упорядник

перед собою не ставив. Київський правопис 1908 року,

або «грінченківка», став наслідком праці письменників XIX

століття й усього українського народу, і запанував в Україні

на довгий час, незважаючи на те, що проти нього виступав

професор М. Грушевський, який на той час переніс всю свою

культурно-освітню діяльність зі Львова до Києва, і всім своїм

науковим авторитетом ударив по київському правопису.

Грушевському був до сподоби правопис галицький, з «ї» по

м’яких приголосних, окремим писанням «ся» тощо. Але його

мало хто підтримав.

У 1918–1919 роках питання правопису вирішувалися вже на

державному рівні міністерствами освіти Української Народної

Республіки (УНР) та гетьманської Української держави

і новоствореною Всеукраїнською академією наук (ВУАН).

Була створена Правописна комісія з найвидатніших українських

учених і педагогів, яку очолив вчений, політичний,

громадський, церковний діяч і, у певний період свого життя

– вінніпежець, Іван Огієнко. Огієнко, окрім всього, був ще

й мовознавцем та лексикографом, а в той час займав посаду

міністра освіти в уряді Директорії УНР. Саме він ухвалив 17

січня 1919 року "Головніші правила українського правопису"

для обов’язкового вжитку на всій території УНР.

ських землях поза Українською РСР і в переважній частині

української діаспори.

У 1989 році було затверджено, а в 1990 році опубліковано

нову редакцію Українського правопису, у якій поновлено

букву «ґ», уточнено й доповнено окремі правописні норми.

У 2015-2018 роках Українська національна комісія з питань

правопису, до якої увійшли фахівці мовознавчих установ

Національної академії наук України та представники закладів

вищої освіти з різних регіонів України, розробила проект

нової редакції Українського правопису. Після громадського

обговорення його схвалено на спільному засіданні

Президії Національної академії наук України та Колегії

Міністерства освіти й науки України 24 жовтня 2018 року.

Сучасна редакція Українського правопису повертає до життя

деякі особливості правопису 1928 року, які є частиною

української орфографічної традиції і поновлення яких має

сучасне наукове підґрунтя. Водночас, правописна комісія

керувалася розумінням того, що й мовна практика україн-

нових запозичених слів, нових власних назв, усунути застарілі

формулювання та спростити, а де це можливо – уніфікувати

орфографічні норми.

Реагуючи на виклики мовної практики, сучасна редакція

правопису розширила межі використання орфографічних

варіантів. Пропонуючи в новій редакції правопису низку

орфографічних варіантів, комісія виходила з того, що варіативність

— це органічна частина правопису і тією чи іншою

мірою вона притаманна кожній мові на різних етапах її історичного

розвитку. Відповідь на те, який з варіантів залишиться

в минулому, зможе дати лише майбутнє. УВ

Джерела:

Огієнко Іван «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУР-

НОЇ МОВИ» - Вінніпеґ, 1949

Царук Олександр «Українська мова серед інших

слов'янських: етнологічні та граматичні параметри»

— Дніпропетровськ, 1998.

Шевельов Юрій «Українська літературна мова»

(Shevelov G. Y. L'ukrainien littéraire // Shevelov G. Y.

Teasers and Appeasers. Essays and Studies on Themes

of Slavic Philology) — München, 1971.

Гузар Олена «Лінгвоісторичний аспект унормування

українського правопису//Про український правопис

і проблеми мови» —Нью-Йорк—Львів, 1997.

ІВАН ОГІЄНКО

В умовах складних геополітичних змін, війн і соціальних

катаклізмів перший в історії України офіційний загальнодержавний

правописний кодекс справляв визначальний вплив

на формування української мови як національного, а не етнологічного

феномену.

У 1925 році уряд УСРР створив при Народному комісаріаті

освіти Державну комісію для впорядкування українського

правопису, а в 1927 році, за підсумками роботи Всеукраїнської

правописної конференції, що відбулася в Харкові, комісія

підготувала проект всеукраїнського правопису, в опрацюванні

якого взяли участь мовознавці з Наддніпрянщини й

західноукраїнських земель. Від імені держави 6 вересня 1928

року цей Український правопис, який отримав неофіційну

назву «харківський», затвердив нарком освіти УСРР Микола

Скрипник. Та вже за кілька років після згортання політики

«українізації» й самогубства Миколи Скрипника, за вказівкою

влади, до «харківського» правопису внесли суттєві зміни,

скасувавши низку його норм як націоналістичних і таких,

що «покликані штучно відірвати українську мову від великої

братньої російської». У 1933 році Народний комісаріат освіти

УСРР схвалив інший правопис, який з незначними змінами й

доповненнями (упродовж 1930-х рр., 1946 р., 1960 р.) діяв до

1989 року. З алфавіту було свавільно вилучено букву «ґ», що

вплинуло на функціонування графічної й фонетичної систем

мови. Репресований «харківський» правопис, з деякими змінами

й доповненнями, залишався чинним на західноукраїн-

фото: litopys.org.ua

ців другої половини ХХ століття — початку ХХІ століття вже

стала частиною української орфографічної традиції. Поділяючи

думку про злочинний характер репресивних дій тоталітарного

режиму щодо «харківського» правопису і його

творців, кодифікатори мови не можуть знехтувати тим, що

мову народу творить його історія: мова змінюється, і правопис

має відображати, насамперед, її сучасний стан.

Сучасна українська мова — це багатофункціональна мова з

розвиненою різноплановою стилістикою, сучасною науковою

термінологією, це мова, яка взаємодіє з багатьма світовими

мовами. У сучасній редакції Українського правопису

збережено підхід до мови як до знакової системи й суспільного

явища. Правописна норма, з одного боку, ґрунтується

на тісних зв’язках елементів сучасної мовної системи, що

відображається на письмі, а з другого боку— на дотриманні

мовної традиції і на залежності від неї. Здебільшого традиція

відображає вчорашні або позавчорашні параметри

системи. Так само як і система, традиція є закономірним

регулятором мовної норми. Сучасна українська мова — відкрита

й динамічна. Змінюється словник, з’являються нові

терміни в різних сферах суспільної комунікації – виникає

потреба адаптації загальних і власних назв до раніше сформульованих

орфографічних правил. Для чого переглядати

ці правила? Для того, щоб відреагувати на зміни в сучасній

мовно-писемній практиці, визначити правила написання

28 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 29


oncurrently, the

altruistic Roman

Catholic Archbishop,

Adélard

Langevin of St.

Boniface became

acutely aware of

the plight of early

Ukrainian settlers.

He corresponded

with Cardinal Sembratovich

(Lviw),

Count Goluchowski,

Austrian Minister of

External Affairs and The

Vatican regarding the issues

of demographics, lack of priests,

finances and schools. (Les Galiciens au

Manitoba dans les Territoires du Nord-Ouest Canadien)

Memorandum of Archbishop Adélard

Langevin, May 2, 1899, St. Boniface Archives.

In further correspondence, dated July 2, 1904

directed to Emperor Franz Joseph concerning “les

sujets ruthènes de Sa Majesté apostolique” he referenced

the necessity of Catholic catechism and

schooling for the 4,000 children. “Si l’on pouvait

aussi nous envoyer des mâitres catholiques”…”il y

a plus que 4,000 enfantes Ruthènes sans écoles.”

As former subjects of the Austro-Hungarian Empire,

Langevin naively assumed finances would

flow into his mission. Unfortunately, his petitions

fell on deaf ears.

He wrote Pope Leo XIII renewing efforts to

bring Basilian Fathers to Canada to serve the

Ukrainian cause. Another example included

Belgian Catholic clergy such as Rev. A Sabourin

who served at a Missionary School in Sifton. In

Les Catholiques Ruthènes au Manitoba (Québec,

1909) Sabourin documented Langevin’s views

of the Presbyterian inroads among Ukrainians.

Public Education for

Ukrainians (Ruthenians/Galicians)

in Manitoba

The Early Years

TEACHERS – PREACHERS -

PROGENY

The Laurier-Greenway Compromise (1896)

to The Thorton Act (1916)

(PART II)

Luba Fedorkiw

He promoted the establishment of a Ukrainian seminary

with Progressive Conservative Premier Rodmond

Roblin. The Premier, established not a seminary, but

The Ruthenian Training School for Teachers, this considered

the first high school in Canada. Approximately

200 teachers graduated. Those with qualifications

from Halychyna, quickly progressed when English

was acquired. The educators met at conferences and

advanced pedagogy. Others pursued careers in politics,

law and business.

Langevin appealed directly for Metropolitan Andrij

Sheptysky to visit Canada. In 1910 after ten years of

arduous attempts, Metropolitan Andrij arrived to North

America. Both travelled the frontier visiting settlements.

Metropolitan Andrij realized the secular and other denominational

educational opportunities extended to the “Galicians”

impacting their evolving Canadian lifestyle.

Bishop Nykyta Budka arrived to Canada on December 6, 1912. He too

became aware how Ukrainians asserted themselves in the social, economic

and political spheres. The parochial school of St. Nicholas for Ukrainian children

(McGregor between Stella Ave. and Flora) was built with the assistance

of Archbishop Langevin, the public schools for the Winnipeg immigrant

children mandated instruction in English, evening classes for adults were

successful, the bilingual rural schools were fully operational, All People’s

Mission on Maple St. in Pt. Douglas, the Presbyterian Stella Mission, Bethlehem

Slavic Mission and other rural initiatives were fully rooted for support

among the immigrant population, Manitoba College and The Ruthenian

Training School met the immediate needs of higher education. The core of

urban life centered on Selkirk Ave., Point Douglas and Main Street. Drama

clubs provided artistic enrichment. Newspapers: Kanadiiskyj Farmar (1903),

Kanadiiskyj Rusyn (1911) and Ukrainskyj Holos (1910) were major publications

reflecting the current events of early immigrants. Significant were

Ranok, Presbyterian Church publication and Robochyj Narod (1909) which

focused on the socialist and radical views of the emerging socialist party.

In 1916, the provincial Liberal government of Premier Tobias C. Norris

under Section 258 of The Public Schools Act, The Thorton Act nullified

bilingual education in Manitoba. This meant that the 130 rural school districts

operating bilingual schools with approximately 114 teachers and 6,513

pupils were mandated to become unilingual English teaching facilities. The

Ruthenian Training School for Teachers was closed. The direct method of

teaching English to immigrants in public Winnipeg schools under William

James Sisler became the new standard in rural Manitoba.

Bilingual teachers attended summer

school professional training sessions at

Strathcona School where they observed,

practised and developed new educational

strategies. By 1920, over 200 bilingual

educators completed this training and

William J. Sisler’s curriculum and materials

assisted with the new educational

direction.

World War I (1914-18) precipitated antagonism

and consequences for countless

Ukrainians with Austro-Hungarian

passports. Groundlessly, many were

identified as disloyal or enemy aliens.

Under the War Measures Act, Ukrainian

newspapers were required to print

parallel translation in English (bilingual)

and suspected radical publications

were banned. This sudden dynamic advanced

alternate measures: vigilance

in association, integration/assimilation

through name changes to avoid targeting

or discrimination, structuring new

supplemental vehicles for linguistic and

cultural integrity through ridni shkoly*,

youth groups, choirs, dance ensembles,

chytalyni, the Sheptyckyj “bursa (hostel)

in St. Boniface for rural students (1917-

20) and many more.

In Iwasko and Kazymyra’s Jubilee Book

of Ukrainian Catholics in Saskatchewan,

pp.135-6, noted: “after his fifteen-year

tenure in Canada (1912-27), Bishop

Nykyta Budka left behind fourty-seven

clergy, two hundred and ninety-nine parishes

and missions, twenty six evening

schools*, five parochial schools and five

orphanages. During his tenure in Canada,

he became well acquainted with local

politicians, educators and business people.

He witnessed both the achievements

and failures of his people, issues related

to public education, disenfranchisement

Sources:

Bilash, Borislaw N. Bilingual Public Schools in Manitoba 1897-1916. Winnipeg: Ukrainian

Education Services, 1960,1970

Bodrug, John, Independent Orthodox Church: Memoirs Pertaining to the History of a

Ukrainian Church in the Years 1903-1913 (Toronto: Ukrainian Research Foundation, 1982)

Czumer, Wm. A., Recollections About the Life of the First Ukrainian Settlers in Canada,

(Edmonton: CIUS,1981)

Gregor,Alexander and Wilson Keith, The Development of Education in Manitoba,

(Dubuque, Iowa: Kendall/Hunt Publishing Co., 1984)

Lehr,John, C. and Brian McGregor, The Geography of Bilingual Schools in Manitoba:

Manitoba History 61 (Fall 2009)

Maciejko, Bill, “Ukrainian and Prairie School Reform,1896-1921” Canadian Ethnic Studies 22 no. 2 (1990)

Martynowych,O.T. Ukrainians in Canada: The Formative Period, 1891-1924 (Edmonton:

CIUS Press,1991)

Rozumnyj,Jaroslav: New Soil-Old Roots: The Ukrainian Experience in Canada (Winnipeg:

Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 1983)

Shack,Sybil, “The Education of Immigrant Children During the First Two Decades of This

Century,” Transactions of the Historical and Scientific Society of Manitoba, Series III (1973-

74). Stataues of Manitoba

Yuzyk, Paul, The Ukrainians in Manitoba: A Social History (Toronto: University of Toronto

Press, 1953) (Multiple original and secondary sources through Public Archive Library and

University of Manitoba Library)

under the War Measures Act and internment

operations.

In May, 1919, just 23 days prior to The Winnipeg

Strike, The Manitoba Teacher Federation

was established. It recorded 650 paid

teacher members in Manitoba. The original

rolls (archived) were destroyed by the Winnipeg

Flood of 1950. Indeed, it would have

been interesting to review the Ukrainian surnames.

In M.T.F. Bulletin, October, 1923 issue

headed The New Canadian Problem by Alfred

White, he noted that 17% of Manitoba’s population

was Ruthenians. He focused on the

resistance of trustees of rural districts to engage

English speaking teachers, perpetuating

support for their own language and culture

and the weakened position of the provincial

government to handle such a situation.

Clearly, education for their children was of

prime importance to early Ukrainian immigrants.

They viewed it as a means to success.

The bilingual system met the immediate

need in rural Manitoba where children

were taught in their maternal language, no

different from the French or Mennonites.

Whether secular or denominational, objective

reflection upon the choices made in the

formative years, framed by the political and

social circumstances of that time, definitely

allowed the teachers, preachers and progeny

to be the recipients of the advantages of The

Laurier-Greenway Compromise and scaffold

forward the yet unknown concept of Canadian

multiculturalism. Czumer, W.A. said it

well: “just as the work of our pioneers on

the farm was not wasted, so also the work of

those first Ukrainian-English teachers. It has

been crowned with great success.”

Parallel with rural bilingual opportunities,

unilingual education for immigrant children

in urban Winnipeg public schools carved its

own niche. Both met their developmental

purpose - to educate productive minds. УВ

30 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -

- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 31

More magazines by this user
Similar magazines