ucrainica iii - up - Univerzita Palackého v Olomouci

У романі О. Забужко „Польові дослідження з українського сексу”
екзистенція головної героїні, на перший погляд, моделюється в межах
біологічно-сексуального. В дійсності, фізіологічний поклик тіла жінки
експліцитно та імпліцитно присутній в багатьох її життєвих ситуаціях.
Особливо це стосується тілесно-сексуальної „кориди” з герметично
закам’янілим чоловіком (в духовному сенсі), що несе на собі відбиток
національної неповноцінності . Але, перебравши на себе цивілізаторську
місію, „біологічні” сцени О. Забужко використовує як своєрідний
„карнавал”, що здатний розбавити серйозні проблеми, які більше
цікавлять авторку. Адже її героїня живе переважно духовним життям.
Вона - поетеса, багато часу віддає мистецькому життю, як в межах
рідного полісу, так і поза ним, палка фанатка своєї мови, займається
науковою та викладацькою діяльністю. Саме це віддаляє героїню від
„біології, але не вбиває в ній до кінця „природу„ . Хоча в романі час
від часу можна спостерегти, що „природа” в якійсь мірі пригнічує її
творчу настроєність. „ ... Вечорами у ванні я розглядаю перед дзеркалом
( начепивши совині окуляри, ті самі, з товстими скельцями, так що
вигляд маю достолиха кумедний ) свої груди, досі такі незмінно
кулясто-пружні, визивно насторчені пипками врізнобіч ( „ Это ж
надо, - казав колись, нестак і давно, один недоукраїнізований мною
мужчина, - наверно, четвертый размер, а как держится !” ) : цієї осени
вони вперше охляли, недвозначно посунулися долі, наводячи на гадку
про перестояне сире тісто, і взялись якимись відворотними плямами,
схожими на пігментні, а вершечки щодалі, то більше нагадують
потемнілу шкіру зморщеного персика... [Забужко 2003:53]„. Іншими
словами, жінка в О. Забужко виражає свідомий протест своїй природній
даності, але несвідомо продовжує жити за її незмінними законами
( кохається з чоловіком, ходить на прийоми до гінеколога, мріє про
материнство і т. д. ). Але для цього типу жінки головним
залишається - жити і творити для „загального добра „ .
В оповіданні „ Сестро, сестро „ цієї ж авторки ідея дуалізму
жіночої екзистенції розгортається дещо неординарно. Ми переносимося
в похмуре дитинство героїні твору. З природним в оповіданні
асоціюється згадка про ненароджену сестру, особливо вражає портрет
зародка майбутньої дитини: „ Вона мала зябра і, замість ніг,
підібганий скорчений хвостик - на манір рачка чи морського коника.
Дівчинка-пуголовок, чоласта, як усі в вашому роду. Очі їй, напевно,
ще не прокліпнулися, бо, зрештою, й не мала на що дивитися: довкола
була тьма. І вогкість. І тепло [Забужко 2005: 26]”. Але так склалося, що
цей зародок так й не зміг перетворитися в людину, бо матері
прийшлося зробити аборт. Письменниця вміло поєднує „фізіологічну”
трагедію жінки з політичним життям того часу: „... ось чого вони від
нас хотіли, сволочі, бандюги, убивці, не діждете, я її вирощу, мою
338