Україна – Цілі розвитку тисячоліття 2000+7 - UNDP in Ukraine

Україна
2000+7

Міністерство економіки
України
УКРАЇНА
Цілі розвитку тисячоліття
2000+7

Україна –
Цілі розвитку тисячоліття
2000+7
У національній моніторинговій доповіді запропоновано огляд стану
досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) Україною у період з 2000 до
2007 року.
Сучасні соціально-економічні тенденції в контексті досягнення ЦРТ
викликають необхідність глибокого аналізу і осмислення особливостей
суспільно-економічної системи України, визначення пріоритетів розвитку і
раціональних способів досягнення ЦРТ як складової національної
довгострокової стратегії розвитку. На основі широкого кола інформаційних,
статистичних та аналітичних матеріалів висвітлюється прогрес у
досягненні ЦРТ, досліджуються основні проблеми нинішнього етапу
реалізації встановлених завдань та пропонуються оптимальні шляхи їх
вирішення.
У аналітичній та організаційній роботі з моніторингу ЦРТ брали участь
провідні спеціалісти Міністерства економіки України, інших міністерств та
відомств, експерти Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в
Україні, науковці, представники громадських організацій. Ця доповідь
доопрацьована з урахуванням зауважень та пропозицій, отриманих під час
експертних та громадських обговорень на національному та регіональному
рівнях.
Публікація стане у нагоді урядовцям, працівникам міністерств та відомств,
керівникам та фахівцям місцевих органів виконавчої влади, науковцям,
діячам громадських організацій, усім, кого цікавлять питання соціальноекономічного
розвитку України.
Ми висловлюємо щиру подяку всім спеціалістам, які брали участь у цій
роботі. Також ми висловлюємо подяку Координатору системи ООН в Україні,
Постійному Представнику ПРООН в Україні Френсісу М. О’Доннеллу та
Міністру економіки України Богдану Михайловичу Данилишину.
"Ми маємо час, щоб досягти Цілей Розвитку
Тисячоліття – в усьому світі: у більшості,
або навіть у всіх країнах.
Ми не можемо перемогти раптово. Успіх
вимагає дії протягом повного десятиліття.
Потрібен буде час щоб навчити викладачів,
медсестер та інженерів; побудувати дороги,
школи й лікарні; організувати малі та великі
підприємства, здатні створити робочі місця
й принести необхідний дохід. Так що ми
повинні розпочати діяти негайно.
Ми повинні більш ніж подвоїти допомогу
щодо глобального розвитку протягом
наступних кількох років. Тільки виконавши
всі ці завдання, ми зможемо досягти Цілей
Розвитку Тисячоліття”.
Генеральний секретар
Організації Об'єднаних Націй
Пан Гі-мун
Авторський колектив:
Ірина Крючкова
Руслан Дорошкевич
Наталія Сітнікова
Наталія Опаріна
Людмила Мусіна
Вадим Піщейко
Павло Онищенко
Олександр Савенко
Марина Китаєва
Надія Дмитренко
Любов Гетманець
Інтерна Бондар
Євген Ярмолюк
Тетяна Боліла
Ганна Медведєва
Видання підготовлено за сприяння Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
1

ЗМІСТ
Україна: виміри розвитку……………………………………...………………...………………...……. 3
Економічний і соціальний розвиток України у 2006 році ………………………………………….. 10
Економічні тенденції 2007 року ……………………………………………………………………….. 18
Ціль 1. Подолання бідності …………………………………………………………………………….. 26
Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя ……………………………………………... 39
Ціль 3. Сталий розвиток довкілля …………………………………………………………………….. 50
Ціль 4. Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності ……………………… 57
Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування
тенденції до скорочення їх масштабів ……………………………………………………………….. 64
Ціль 6. Забезпечення гендерної рівності ……………………………………………………………. 73
Індикатори "Соціального включення" Європейського Союзу і ЦРТ …………………………….. 79
Ініціативи ПРООН, спрямовані на досягнення ЦРТ ……………………………………………….. 86
Список скорочень:
АР Крим
АПК
АРВ-лікування
ВВП
ВІЛ/СНІД
ВООЗ
Держкомстат
ДКХП
ЄС
ЗМІ
ІЛР
КМУ
Мінекономіки
Мінприроди
Мінсім’ямолодьспорт
Мінфін
МОЗ
МОН
МОМ
МОП
НАНУ
НАЦ
НБУ
ОБСЄ
ОЕСР
ОХМАДИТ
ПКС
ПРООН / UNDP
ПТО
СНД
США
ЦРТ / MDGs
ЮНЕСКО
ЮНІСЕФ
MDGP
Автономна Республика Крим
Агропромислоавий комплекс
Антиретровірусне лікування
Валовий внутрішній продукт
Вірус імунодефіциту людини/Синдром набутого імунодефіциту
Всесвітня організація охорони здоров’я
Державний комітет статистики України
Довідник кваліфікаційних характеристик професій
Європейський Союз
Засоби масової інформації
Індекс людського розвитку
Кабінет Міністрів України
Міністерство економіки України
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту
Міністерство фінансів України
Міністерство охорони здоров’я України
Міністерство освіти і науки України
Міжнародна організація міграції
Міжнародна організація праці
Національна академія наук України
Національні індикатори (загальноприйняті у країнах ЄС)
Національний банк України
Організація з безпеки і співпробітництва в Європі
Організація економічної співпраці та розвитку
Охорона материнства та дитинства
Паритет купівельної спроможності
Програма Розвитку Організації Об’єднаних Націй / United Nations Development Programme
Професійно-технічна освіта
Співдружність незалежних держав
Сполучені Штати Америки
Цілі Розвитку Тисячоліття / Millennium Development Goals
Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури
Дитячий фонд ООН
Проект “Цілі Розвитку Тисячоліття-Україна” / Millennium Development Goals Project in Ukraine
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
2

Україна: виміри розвитку
Визначення основних стратегічних напрямів розвитку України має грунтуватися на суспільному
усвідомленні цінності людського життя, важливості повноцінного та гармонійного розвитку кожної
особистості, забезпеченні прав людини, необхідності створення умов для самореалізації людського
потенціалу. На сьогодні питання обґрунтування вибору шляхів суспільно-політичного та економічного
розвитку України є надзвичайно актуальними. При плануванні та здійсненні економічних та соціальних
реформ необхідно передбачати та оцінювати їх вплив на рівень життя населення та наслідки для
майбутніх поколінь.
2008 рік для міжнародного співтовариства є роком 60-річчя Загальної Декларації прав людини.
10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію прав людини як завдання,
до виконання якого мають прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган
суспільства завжди сприяли повазі цих прав і свобод і забезпеченню загального і ефективного їх
визнання.
Права людини є одним з основоположних принципів Організації Об'єднаних Націй. Загальна Декларація
прав людини покладена в основу більш ніж 80-ти конвенцій, які визнають права людини фундаментом
свободи, правосуддя та миру. Демократія, розвиток та визнання прав людини є взаємозалежними.
Системний підхід до захисту прав людини визначає, що економічні, соціальні та культурні права, а
також громадянські та політичні права, є повністю взаємопов'язаними та рівнозначними.
На сьогодні права людини у своїх проявах стали показником цивілізованості держав і рівня добробуту їх
громадян, джерелом рішення найважливіших соціальних проблем. Кожна людина має право на такий
життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування),
який є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини. Обов'язок держав
забезпечувати соціальну захищеність уразливих верств населення має міжнародно-правове
закріплення.
Конституція України проголошує, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною,
правовою державою (ст. 1). Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються
в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. (ст.3). Україна, як демократична держава, несе відповідальність за
забезпечення прав людини, за надання можливості громадянам брати участь у суспільно-політичному
житті країни, у процесі прийняття рішень.
Принципи забезпечення прав людини мають бути закладені у процес програмування соціальноекономічного
розвитку держави на всіх його стадіях, включаючи попередню оцінку та аналіз,
планування та розроблення стратегічних та програмних документів (включаючи встановлення цілей,
визначення стратегічних напрямів розвитку на національному та місцевому рівні, постановку завдань);
їх реалізацію та впровадження заходів, спрямованих на досягнення встановлених цілей, контроль та
моніторингову оцінку виконаної роботи.
На початку XXI століття світове співтовариство здійснює вибір на користь демократичної форми
державного управління. Тому впровадження концепції людського розвитку, як засобу забезпечення
прав людини з одночасним розширенням можливостей людини у практику державного управління,
набуває особливого значення.
Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного
прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох напрямах: перший — можливість
прожити довге життя, підтримуючи добрий стан здоров'я, другий — доступність знань, одержання
освіти, третій — наявність засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Концепцією людського
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
3

розвитку закладено такі способи оптимізації зв'язку між економічним зростанням і людським розвитком:
нарощення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку, що сприяє реалізації
здібностей людей, їх активній участі у виробництві та розподілі благ; більш справедливий розподіл
доходу та багатства, що забезпечує матеріальну основу розвитку людського потенціалу менш
конкурентоспроможних груп населення; досягнення збалансованості соціальних витрат, що зміцнює
економічну базу соціальної сфери суспільства; розширення можливостей людей здійснювати свій вибір
у політичній, соціальній і економічній сферах.
Одним із основних положень концепції людського розвитку є впровадження запобіжних заходів з
недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров'я тощо шляхом стимулювання розвитку людей,
підвищення їх ролі в суспільстві, розширення вибору способу життя, можливостей прийняття рішень
стосовно своєї долі, з одночасним посиленням відповідальності за прийняте рішення і його виконання.
Створення Програмою Розвитку ООН (ПРООН) організаційних рамок для впровадження концепції
людського розвитку у практику державного управління сприяло розумінню суспільного прогресу та
сталого розвитку. Доповіді про людський розвиток (англ. Human Development Report), які, починаючи з
1990 року, щорічно готуються ПРООН і публікуються багатьма мовами, щораз розширюють та
збагачують розуміння людського розвитку, що дозволяє сформулювати якісно нові, перспективні
підходи до вироблення соціально-економічної політики.
Для кількісної характеристики людського розвитку ПРООН розробила спеціальний узагальнюючий
індекс людського розвитку (ІЛР), який щорічно оприлюднюються у Доповіді про людський розвиток
ПРООН. ІЛР (разом з іншими статистичними даними по країнах, регіонах і світу в цілому) висвітлює різні
аспекти людського розвитку. ІЛР відображає в одному показнику три основні напрями людського
розвитку: тривалість життя при народженні (що має дати уявлення про умови життя, стан охорони
здоров'я); стан освіти (який представлений двома субпоказниками – рівнем письменності дорослого
населення та співвідношенням осіб, що навчаються у вищих учбових закладах першого-третього рівнів
акредитації, до кількості осіб, які за віком можуть навчатися у цих закладах); рівень життя і добробуту
населення (представлений показником ВВП на душу населення, який розраховується на базі
купівельної спроможності валют).
Розрахунки ІЛР для України розпочалися в Доповідях ПРООН у 1993 році.
Індекс людського розвитку України, розрахований ПРООН у 1993-2007 роках
Таблиця 1
Рік, станом на
який
розраховано
дані
ІЛР України Світовий ІЛР Місце України за ІЛР Кількість країн
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
4
Рік видання Доповіді про
людський розвиток
ПРООН
1990 0,809 – 45 177 1993
1995 0,756 0,772 102 174 1998
1997 0,721 0,706 91 174 1999
1998 0,744 0,712 78 174 2000
1999 0,742 0,716 74 162 2001
2000 0,761 0,722 80 173 2002
2001 0,766 0,722 75 175 2003
2002 0,777 0,729 70 177 2004
2003 0,766 0,741 78 177 2005
2004 0,774 0,741 77 177 2006/2007
2005 0,788 0,743 76 177 2007/2008
Джерело: Human Development Reports 1993- 2007 / United Nations Development Programme (UNDP)
Багаторічна і глибока економічна криза в Україні зумовила істотне зниження ІЛР і місця країни серед
країн світу за цим показником. Частково це сталося також у результаті змін методології розрахунків ІЛР і

особливостей розрахунків ВВП за паритетом купівельної спроможності, який входить до складу ІЛР. У
перші роки, коли Україна була включена в розрахунки ІЛР, вона займала 45-е місце і була віднесена
ПРООН до групи країн з високим рівнем людського розвитку. Згодом її показники і місце у світовому
рейтингу значно погіршилися і Україна потрапила до групи країн із середнім рівнем людського розвитку,
а її місце за рейтингом погіршилось у порівнянні з початковим майже удвічі.
Незважаючи на велике значення ІЛР в міжнародних дослідженнях і порівняннях рівня життя, цей
показник має певні недоліки і відображає не всі чинники, які впливають на рівень життя населення.
Зокрема, щодо методології обрахунку, необхідно зазначити, що ІЛР не охоплює деякі, дуже важливі
аспекти людського розвитку. Серед них: наявність або відсутність роботи, житлові умови, показники
харчування, а також екологічні умови, політичні свободи тощо. Їх відсутність пояснюється, в першу
чергу тим, що по них немає необхідних і надійних статистичних даних (наприклад, даних по країнах, які
розвиваються; даних щодо зайнятості та безробіття, особливо по населенню, яке мешкає у сільській
місцевості і займається сільським господарством) або ж неможливістю кількісно їх вимірювати.
Індекс людського розвитку для України та його компоненти у 2005 році
Таблиця 2
Значення ІЛР
Тривалість життя
від народження,
(роки)
Індекс освіченості,
(%)
Комбінований індекс
охоплення
початковою,
середньою та
вищою освітою, (%)
Валовий внутрішній
продукт на душу
населення за ПКС,
(дол. США)
1. Ісландія (0.968) 1. Японія (82.3) 1. Грузія (100.0) 1. Австралія (113.0) 1. Люксембург (60,228)
74. Венесуела
(Болівія) (0.792)
75. Колумбія (0.791)
76. Україна (0.788)
77. Самоа (0.785)
78. Таіланд (0.781)
108. Фіджі (68.3)
109. Гренада (68.2)
110. Україна (67.7)
114. Азербайджан (67.1)
115. Мальдіви (67.0)
9. Таджикистан (99.5)
10. Російська
Федерація (99.4)
11. Україна (99.4)
12. Вірменія (99.4)
13. Молдова (99.1)
37. Сінгапур (87.3)
38. Польща (87.2)
39. Україна (86.5)
40. Бахрейн (86.1)
41. Болівія (86.0)
83. Боснія і
Герцеговина (7,032)
84. Габон (6,954)
85. Україна (6,848)
86. Китай (6,757)
87. Санта Лючія (6,707)
177. Сьєра Леоне (0.336) 177. Замбія (40.5) 139. Буркіна Фасо (23.6) 172. Нігер (22.7) 174. Малаві (667)
Джерело: Human Development Report 2007 / United Nations Development Programme (UNDP)
Максимальне значення ІЛР у 2005 році становило 0,968 (Ісландія), а мінімальне – 0,311 (Сьєра Леоне),
середній показник ІЛР для всього світу (177 країн) складав у 2005 році 0,743.
Для України, яка перебуває в пошуку свого шляху, дуже важливо не віддавати перевагу економічному
розвитку, без урахування в єдиній, цілісній моделі екологічної та соціальної складових. Саме
узгодженість людського, економічного та екологічного розвитку, на якій базується концепція сталого
розвитку (англ. Sustainable Development), може забезпечити соціальний прогрес, який визнає потреби
кожної людини.
Лауреат Нобелівської премії з економіки Амартья Сен зазначив: „Людський розвиток не можна
відокремити від проблем екології і навколишнього середовища. Дійсно, важливі компоненти людської
свободи — і ключові складові якості нашого життя — повністю залежать від цілісності навколишнього
середовища”.
Запровадження поняття “сталий розвиток” у світову науку та політику пов′язане з ім′ям прем′єр-міністра
Норвегії Гру Харлем Брундтланд, яка сформулювала його в звіті „Наше спільне майбутнє”: „Людство
спроможне забезпечити сталість розвитку таким чином, щоб воно задовольняло потреби сьогодення,
не створюючи ризики для здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби”. Цей звіт був
підготовлений для ООН і опублікований у 1987 році Міжнародною комісією з навколишнього
середовища і розвитку. Після опублікування цієї доповіді науковці та аналітики запропонували понад 80
визначень поняття сталого розвитку.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
5

Вчення В.Вернадського про ноосферу (початок XX століття) заклало підвалини для розроблення
концепції сталого розвитку, згодом, у декларації першої конференції ООН з навколишнього середовища
(Стокгольм, 1972 р.) було обґрунтовано зв’язок економічного і соціального розвитку з проблемами
навколишнього середовища. У наукових доповідях Римського клубу (1972 р.) було сформульовано ідеї
переходу цивілізації до стану «глобальної динамічної рівноваги». На конференціях ООН з питань
навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р. та Йоганнесбург, 2002 р.) було визнано
концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією функціонування світової цивілізації у ХХІ столітті та
запроваджено принципи органічного і системного поєднання трьох головних компонент сталого
розвитку суспільства: економічної, природоохоронної і соціальної.
Концепція сталого розвитку ґрунтується на трьох основних принципах:
• забезпеченні збалансованості економіки та екології, тобто досягненні такого ступеня розвитку,
коли людство у виробничій або іншій економічній діяльності уникає руйнування середовища
існування;
• забезпеченні збалансованості економічної та соціальної сфер (з акцентом на людський вимір),
що означає максимальне використання в інтересах населення тих ресурсів, які дає економічний
розвиток;
• виконанні завдань, пов'язаних з розвитком, в інтересах не тільки теперішніх, а і всіх майбутніх
поколінь, що мають рівні права на ресурси.
Збалансування економічних, соціальних і природних факторів визначають шлях до соціальної
справедливості, яка має базуватися на економічній стабільності та соціальній рівності, забезпеченні прав
людини.
Систему індикаторів сталого розвитку складають:
• група соціальних індикаторів (подолання бідності; зайнятість; демографічна динаміка;
покращення якості освіти та охорони здоров’я; гендерна рівність; житлові умови; культурні та
етнічні цінності; рівність та соціальне включення/виключення тощо);
• група економічних індикаторів (детермінанти економічного зростання; індикатори
макроекономічного середовища; міжнародна кооперація; характеристики споживання;
продуктивність тощо);
• група екологічних індикаторів (збереження якості водних ресурсів; захист океанів, морів та
прибережних територій; комплексний підхід до планування та раціонального використання
земельних ресурсів; раціональне управління вразливими екосистемами; сприяння
запровадженню сталого сільського господарства та розвитку сільських територій; боротьба за
збереження лісів; збереження біологічного різноманіття; екологічно безпечне використання
біотехнологій; захист атмосфери тощо);
• група інституційних індикаторів (підвищення інституційної спроможності щодо планування та
управління; міжнародний інституційний порядок; міжнародні правові механізми; забезпечення
прав громадян на участь у процесі прийняття рішень тощо);
• додаткові групи індикаторів з урахуванням національної специфіки сталого розвитку.
Важливим аспектом концепції сталого розвитку сучасного світу в контексті тенденцій глобалізації є
питання розвитку людського капіталу, підвищення ролі інститутів та значення інституційного підходу у
формуванні політики розвитку.
Країни Європейського Союзу у 2006 році офіційно затвердили “Оновлену стратегію сталого розвитку
Європейського Союзу”, що визначає загальний вектор змін на рівні політики і законодавства як ЄС у
цілому, так і держав-членів союзу. Серед пріоритетних напрямів стратегії визначені наступні:
• зміна клімату та чиста енергетика (обмеження кліматичних змін та зменшення негативного
впливу енергетики на суспільство і навколишнє середовище);
• транспорт (забезпечення відповідності транспортних систем потребам суспільства при умові
мінімізації небажаних впливів на економіку та навколишнє середовище);
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
6

• стале споживання та виробництво (забезпечення раціонального споживання та інновацій у
виробництві);
• збереження та управління природними ресурсами (покращення управління з метою уникнення
надмірної експлуатації природних ресурсів, визнаючи цінність природних послуг екосистеми);
• охорона здоров'я (сприяння підвищенню рівня охорони здоров'я на рівних умовах і посилити
захист від погроз здоров'ю);
• соціальне включення, демографія та міграція (створення соціально орієнтованого суспільства,
беручи до уваги солідарність між поколіннями та забезпечення покращення якості життя
громадян як передумови для тривалого добробуту кожного);
• глобальна бідність та виклики сталого розвитку (активне сприяння сталому розвитку в усьому
світі та гарантування відповідності внутрішньої та зовнішньої політики ЄС принципам
глобального сталого розвитку та міжнародним зобов'язанням, в тому числі і Декларації
Тисячоліття ООН).
Декларація Тисячоліття ООН, прийнята в 2000 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН і затверджена
головами 191 держави світу, започаткувала процес досягнення світовою спільнотою визначених до
2015 року результатів в тих сферах, де нерівномірність глобального людського розвитку виявилася
найгостріше. На сьогодні найбільш повним і глобальним стратегічним документом найвищого рівня є
Пакт „Цілі Розвитку Тисячоліття” (англ. Millennium Development Goals), затверджений Декларацією
Тисячоліття, яким країни-члени ООН взяли на себе зобов’язання досягти визначених цілей.
Серед них – боротьба з голодом і злиденністю, забезпечення доступу до освіти, досягнення гендерної
рівності, зниження рівня материнської і дитячої смертності, скорочення розповсюдження СНІДу та інших
важких захворювань, досягнення екологічної сталості, а також гармонізація зовнішньої допомоги для
країн, що розвиваються.
Сформована на глобальному рівні система Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) включає 8 цілей, 18
завдань розвитку і 48 індикаторів для кількісної оцінки прогресу на шляху досягнення цілей. Це
орієнтири розвитку на довгострокову перспективу, узагальнені і кількісно вимірювані. На сесії
Генеральної Асамблеї ООН у 2005 році було рекомендовано національні стратегії розвитку державчленів
ООН розробляти з урахуванням ЦРТ та специфіки національного розвитку (англ. MDG-based
Development Strategy), акцентуючись на проблемах подолання бідності.
Процес впровадження системи ЦРТ в Україні розпочався у 2000 році підписанням Президентом України
Декларації Тисячоліття ООН, а у 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на
пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ.
Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому
рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних
(обласних) стратегіях розвитку.
Для України встановлені такі національні Цілі Розвитку (для виконання протягом 2000-2015 років):
• Подолання бідності (Ціль 1);
• Забезпечення якісної освіти впродовж життя (Ціль 2);
• Сталий розвиток довкілля (Ціль 3);
• Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності (Ціль 4);
• Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до
скорочення їх масштабів (Ціль 5);
• Забезпечення гендерної рівності (Ціль 6).
Вітчизняна система ЦРТ складається із встановлених на національному рівні цілей (6), завдань по
кожній із цілей (13); відповідних індикаторів (33), за допомогою яких проводиться моніторинг стану
досягнення цілей.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
7

Глобальний рівень. Встановлення глобальних Цілей Розвитку (ЦРТ).
На сесії Генеральної асамблеї ООН 191 країною затверджено Декларацію Тисячоліття і підписано
Пакт Тисячоліття як програмний документ найвищого рівня, вересень 2000 року
Національний рівень. Адаптація ЦРТ для України.
Програмний документ “ЦРТ: Україна” розроблений та оприлюднений першим
на пострадянському просторі, липень 2003 року
Національний рівень. Моніторинг стану досягнення ЦРТ для України.
Моніторинговий звіт “ЦРТ: Україна. 2000+5” розроблено для участі України на ювілейній 60-ій сесії
Генеральної Асамблеї ООН, вересень 2005 року
Регіональний рівень. Адаптація (локалізація) ЦРТ для областей.
ЦРТ локалізовано для трьох пілотних областей. Програмний документ “ЦРТ: Регіон” розроблено для
Донецької, Луганської та Львівської областей, 2007 рік
Національний та регіональний рівні. Інформаційно-просвітницька кампанія з ЦРТ, 2007-2009 роки
Запровадження інтернет ресурсу “ЦРТ-Україна” в рамках проведення кампанії з досягнення Цілей,
2008-2015 роки
Національний рівень. Оцінка стану виконання завдань ЦРТ для України.
Моніторинговий звіт на півшляху від 2000 до 2015 року (медіанна часова точка), 2008 рік
Національний рівень. Інкорпорація ЦРТ у стратегічні документи. Підвищення інституційної
спроможності, 2008-2009 роки
Регіональний рівень. Диверсифікація системи ЦРТ на суб-національному/локальному рівні,
2008-2012 роки
Національний рівень. Оновлення завдань соціально-економічної політики з урахуванням світових
стандартів, в тому числі ЦРТ, та основних принципів політики „соціального включення” ЄС,
2009-2012 роки
Національний рівень. Оцінка стану виконання завдань ЦРТ для України. Громадська експертиза та
Моніторинговий звіт, 2011 рік
Національний та регіональний рівні. Утворення міжрегіональної системи передачі знань та досвіду з
метою інтеграції зусиль на шляху досягнення ЦРТ та посилення впливу регіонів на формування
загальнодержавної соціально-економічної політики, 2009-2012 роки
Національний рівень. Звіт щодо виконання завдань на шляху досягнення ЦРТ.
Моніторинговий підсумковий звіт щодо виконання Україною міжнародних зобов’язань
за період з 2000 до 2015 року, 2015 рік
Рис. 1. Розвиток системи Цілей Розвитку Тисячоліття в Україні
Матриця завдань та індикаторів ЦРТ базується на концепції сталого розвитку, відповідає сучасним
нормам існуючої в країнах-членах ООН системи глобального моніторингу досягнення визначених ЦРТ
та охоплює довгостроковий горизонт досліджень та моніторингу рівня життя населення та якості
наданих соціальних послуг.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
8

На сучасному етапі в Україні здійснюється поступове впровадження ЦРТ на національному,
регіональному і локальному рівнях державного управління економікою.
Впровадження ЦРТ в процес розроблення і реалізації національної довгострокової соціальноекономічної
стратегії дозволить забезпечити соціальну спрямованість реформ в усіх сферах економіки
та відповідну соціалізацію всіх складових економічної політики.
Запровадження системного довгострокового планування обумовлює необхідність створення механізмів
досягнення консенсусу між владою, бізнес-колами та громадянським суспільством щодо визначення
довгострокових цілей та завдань розвитку з урахуванням конституційно закріплених прав людини,
концепції сталого розвитку та міжнародних зобов’язань України. Це забезпечить підвищення
ефективності використання фінансових, трудових, інвестиційних та інших ресурсів.
Успішність реалізації завдань довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку в значній мірі
залежатиме від здатності держави забезпечити стабільне економічне зростання через використання
високорозвиненого людського капіталу, застосування інформаційних, ресурсо-, енерго- і
природозберігаючих технологій, а також забезпечення стійкого зв’язку між економічним зростанням і
зростанням рівня життя та добробуту людей.
Стратегічні завдання мають бути взаємоузгоджені та спрямовані на:
• досягнення і забезпечення економічної стабільності (створення соціально орієнтованої і
екологічно ефективної економіки, підвищення конкурентоспроможності національної економіки);
• забезпечення соціального благополуччя та підвищення добробуту населення (подолання
бідності, соціальний захист уразливих груп населення, збільшення середньої тривалості життя
населення, підвищення якості освіти, забезпечення прав людини та дотримання принципу
рівних можливостей);
• забезпечення екологічної рівноваги (збереження і відновлення природних екосистем,
покращення середовища існування людини, стабілізація та поліпшення якості навколишнього
середовища);
• підвищення якості інституційних змін (запровадження європейських стандартів демократії,
формування в Україні ефективної політичної системи, побудова прозорої системи правосуддя,
протидія корупції, створення нової моделі публічної адміністрації).
Стратегічні документи мають базуватися на принципах утвердження національної ідеї, патріотизму,
чесності та відкритості політичних процесів, професіоналізму та ефективності у прийнятті рішень.
Реалізація завдань національної довгострокової стратегії розвитку як послідовної системної програми
передбачає цілеспрямоване вдосконалювання регулюючих механізмів, що виникли в ході
трансформації нашої країни, з одночасним забезпеченням економічних, політичних і громадянських
свобод. Досягнення цілей розвитку країни можливе тільки за умови об’єднувальних зусиль центру та
регіонів на основі подальшого становлення механізмів ринкової лібералізації, політичної демократії,
національно-культурного плюралізму та інших механізмів саморегулювання, властивих розвиненому
громадянському суспільству.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
9

Економічний і соціальний розвиток України у 2006 році
Для підтримання паритету між соціальною справедливістю та економічною ефективністю
основним є стимулювання економічної активності працездатної частини населення, створення умов, за
яких людина здатна своєю працею забезпечити гідні умови життя для себе і своєї родини. Якщо
функціонування економіки не супроводжується підвищенням добробуту, то втрачаються стимули до
ефективної економічної діяльності.
Зміни управлінської верхівки країни після завершення виборчих перегонів не могли не
позначитись на перебігу економічних процесів. Проте, інституційна криза не переросла у всеохопні
кризові явища в усіх секторах національної економіки, оскільки економічна політика підтримувала курс
на цілеспрямоване створення сприятливих умов у підприємницькій та інвестиційній сферах, які б
заохочували стабільну економічну діяльність відповідно до сучасних економіко-правових норм,
позитивні зміни конкурентних стратегій національних підприємств, адаптацію їх до нових методів
ведення бізнесу, прозорої взаємодії із владою.
108
107
106
105
104
103
102
101
100
%
106,5
100,9
105,5
104,9
103,2
101,5
105,0
104,0
102,7
104,7
105,4
104,1
105,5
Рис. 2. Зміни реального ВВП
(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
Реальне зростання ВВП за 2006 рік становило 7,3 відсотків (до попереднього року), обсягів
виробництва промислової продукції – 6,2 %. Протягом 2006 року спостерігалась висхідна динаміка
валової доданої вартості майже всіх видів економічної діяльності. Найбільше зростання валової доданої
вартості спостерігалось у торгівлі (13,2 %) і транспорті (8,8 %). Зростання обсягів інвестицій у
будівництво як з боку приватних інвесторів, так і з боку держави, сприяло прискоренню зростання
темпів валової доданої вартості будівництва (на 8,8 %) (рис. 2).
млн. дол. США
Загалом, позитивну динаміку
економічного зростання визначили
25000
22724
покращення кон’юнктури на зовнішніх ринках,
20000
17209 підтримання високих темпів реального
зростання доходів населення та інвестицій.
15000
Інвестиційний попит демонстрував у
9606
10000
2006 році позитивну динаміку: темпи
3282 3875 4801 5924 7566 зростання інвестицій в основний капітал за
5000
2006 рік становили 119 відсотків (проти 101,9
0
% за 2005 рік).
1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Протягом 2006 року чистий притік
Рис. 3. Прямі інвестиції в економіку України
прямих іноземних інвестицій в Україну
оцінено в 5,3 млрд. дол. США (в 2 рази
більше ніж за 2005 рік, без урахування надходжень від приватизації ВАТ «Криворіжсталь») 1 .
105,7
103,7
102,8
106,5
103,0
102,8
106,5
106,7
102,2
107,1
січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень
2005 2006
102,7
1
надходження від приватизації ВАТ «Криворіжсталь» склали 4,8 млрд. дол. США.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
10

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1 січня 2007 р. склав
22,7 млрд. дол., що становить 132% до обсягів інвестицій на початок року і складає 487 дол. США на
одну особу (рис. 3).
Інвестиції надійшли зі 119 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84,1% їх загального обсягу.
До десятки найбільших країн-інвесторів входять: Німеччина – 620,7 млн. дол., Кіпр – 3011,7 млн. дол.,
Австрія – 1600,8 млн. дол., Сполучене Королівство – 1557,2 млн. дол., Нідерланди – 1493,0 млн. дол.,
Сполучені Штати Америки – 1418,0 млн. дол., Російська Федерація – 980,8 млн. дол., Франція –
826,8 млн. дол., Віргінські острови – 808,3 млн. дол. та Швейцарія – 504,9 млн. доларів США.
На 1 січня 2007 року значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах
(2419,8 млн. дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі (2264,0 млн.
дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання
послуг підприємцям (1773,4 млн. дол.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств
металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами
вкладено 1398,3 млн. дол., і з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів –
1274,6 млн. доларів США.
Довідково: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) в січні 2007 року перевела Україну та
Македонію із шостої у п'яту групу експортних кредитних ризиків по класифікації цієї організації (всього в
класифікації сім груп). У цій групі перебувають такі країни, як Азербайджан, Іран, Туреччина, В'єтнам, Уругвай,
Гватемала, Йорданія, Шрі-Ланка, Філіппіни тощо. Протягом п'яти років Україна перебувала в шостій групі, у якій
залишаються такі країни як Венесуела і Ємен, Сенегал і Пакистан, Албанія і Вірменія, у цю групу ОЕСР перевела
наприкінці січня 2007 року Грузію із сьомої групи. Із сусідів України в гіршій сьомій групі перебувають Білорусь і
Молдова, а найкраща оцінка у Словаччини – вона в першій групі, тоді як Польща – у другій. Росію, Румунію і
Болгарію експерти організації вирішили перевести із четвертої групи в третю, а Словенію з першої – у вищу,
нульову. Водночас, ОЕСР погіршила оцінку експортних кредитних ризиків Угорщини і Латвії, перевівши їх із другої
групи в третю.
Результат зростання зовнішнього та внутрішнього попиту (інвестиційного та споживчого)
віддзеркалився на пропозиції товарів та послуг.
За підсумками 2006 року приріст виробництва у промисловості становив 6,2% проти 3,1% в 2005
році, рівень промислового виробництва 2006 року склав 100,7% від рівня 1990 року.
Визначальний вплив на покращення динаміки промислового виробництва мали інвестиційно
спрямовані галузі: металургія та оброблення металу (приріст 8,9% проти падіння 1,5% у 2005 р.), а
також машинобудування (приріст 11,8% проти 7,1%). Позитивну динаміку промисловості в 2006 році
визначило також зростання у харчовій промисловості та переробленні сільгосппродуктів (10,0 відсотків),
виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (6,7 %), добувній промисловості (5,8%).
Галузі, які є досить енергоємними, продемонстрували достатньо високу ―стійкість‖ до цінового
тиску, зокрема істотному підвищенню ціни на природний газ до 110 дол. США за 1000 куб. метрів без
урахування тарифів на транспортування та постачання і податку на додану вартість. Для уникнення
цінових ―шоків‖ та збереження конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках
було здійснено певні кроки в напрямі впровадження енергозберігаючих технологій та переходу на
альтернативні види палива, а також збільшення інвестицій в основний капітал.
Зростання випуску продукції спостерігалось за всіма основними видами діяльності, крім
виробництва коксу і продуктів нафто перероблення (– 12,1%) та легкої промисловості (– 1,9%).
У 2006 році порівняно з 2005 роком обсяги промислового виробництва зросли майже у всіх
регіонах, крім Херсонської, Одеської та Івано-Франківської областей.
Загальний обсяг продукції сільського господарства за 2006 рік проти 2005 року зріс на 0,4% (рис. 4),
у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах – на 4,2%, а в господарствах населення відбулося його
скорочення на 2,1%. Майже 58% валової продукції сільського господарства вироблено в господарствах
населення, проте питома вага сільськогосподарських підприємств у виробництві валової
сільськогосподарської продукції з року в рік поступово зростає. Має тенденцію до зростання також
показник валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь в сільськогосподарських
підприємствах (111,3% в 2006 році порівняно з 2005 роком), водночас в господарствах населення
аналогічний показник знижується (90,6%).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
11

%
130
120
109,8
119,7
110
100
90
110,2
101,2
89,0
99,9
100,4
80
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Продукція сільського господарства
Рис. 4. Динаміка зміни обсягів сільськогосподарського виробництва
(у % до попереднього року)
Рослинництво. За 2006 рік виробництво продукції рослинництва проти 2005 року скоротилося на
1,3%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 0,1%, у господарствах населення – на 2,4%.
За попередніми даними, господарствами усіх категорій у 2006 році одержано 34,3 млн. т зерна
(включаючи кукурудзу), з них продовольчого зерна – 15,0 млн. т (44%), фуражного – 19,3 млн. т (56%).
Порівняно з 2005 роком виробництво зерна зменшилось на 9,9%, що зумовлено як скороченням
зібраної площі (на 2,8%), так і зменшенням урожайності (з 26,0 ц до 24,1 ц з га, або на 7,3%).
Виробництво продовольчого зерна зменшилось на 26,1%, у той же час фуражного зерна зібрано на
9,0% більше, ніж у 2005 році.
Зменшення урожаю зернових у 2006 році призвело до зниження запасів зерна. Так, станом на
1 лютого 2007 року на підприємствах, що здійснюють зберігання, переробку зернових культур та в с/г
підприємствах (крім малих), було в наявності 10,3 млн.т зерна, що на 8% менше минулорічного, у тому
числі пшениці 4,6 млн.т (на 12% менше).
Левову частину зерна (75% загального валового збору) вироблено сільськогосподарськими
підприємствами. Господарствами населення у 2006 році вирощено 99% загального урожаю картоплі,
88% овочів, плодів і ягід, 15% цукрових буряків (фабричних) та 22% соняшнику.
Тваринництво. Протягом 2006 року обсяг виробництва тваринницької продукції порівняно з
попереднім роком зріс на 3,5%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 14,1%, а господарствах населення
– скоротився на 1,8%. Питома вага господарств населення у виробництві валової продукції
тваринництва сягає 63,5% ( в 2005 році – 66,7%).
За розрахунками, станом на 1 січня 2007 року поголів’я великої рогатої худоби в господарствах
усіх категорій зменшилось на 3% (порівняно з наявністю на 1 січня 2006 року), у т.ч. корів – на 6%.
Поголів’я свиней, овець і кіз, а також птиці всіх видів збільшилося за цей же період відповідно на: 9%,
2% та 4%. Станом на 1 січня 2006 року в господарствах населення утримувалось 64% загальної
чисельності великої рогатої худоби, в т.ч. 78% корів, 58% свиней, 83% овець і кіз та 57% птиці.
Реалізація сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг реалізованої аграрними
підприємствами власно виробленої продукції за 2006 рік порівняно з 2005 роком збільшився на 7%, у
т.ч. продукції рослинництва – на 4%, продукції тваринництва – на 12%. Частка продукції рослинництва у
загальній вартості реалізованої продукції склала 61%, тваринництва – 39% (у 2005 році відповідно 58%
та 42%). Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма
напрямами реалізації за 2006 рік порівняно з 2005 роком зросли на 2%, у тому числі на продукцію
рослинництва на 14%, а на продукцію тваринництва – зменшилися на 11%.
Фінансовий результат діяльності підприємств в 2006 році – 70,2 млрд. грн. – формувався під
впливом зростання обсягів як прибутку (91,1 млрд. грн.), так і збитків (20,8 млрд. грн.). Частка
підприємств, які одержали прибуток, зросла на 3,3 в. п. до 69,1% порівняно з 2005 роком, а частка
підприємств, які одержали збиток, навпаки, зменшилась до 30,9% до загальної кількості підприємств
(рис. 5).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
12

млрд. гривень
одиниць
100
90
80
70
60
50
40
30
20
10
0
37,3
1,4
17,0
73,7
1,9 2,0
29,1
2003 2004 2005 2006
Всього прибутків
Всього збитків
Співвідношення прибуткових та збиткових підприємств
Джерело: Держкомстат України
Рис. 5. Фінансові результати діяльності підприємств України
72,4
14,8
91,1
2,2
20,8
2,5
2
1,5
1
0,5
0
За попередніми оцінками Національного банку України у 2006 році зафіксовано від’ємне сальдо
поточного рахунку платіжного балансу в розмірі 1,6 млрд. дол. США (– 1.5% до ВВП), тоді як у
2005 року воно було позитивним та становило 2,5 млрд. дол. США (2,9% до ВВП). В цілому під впливом
помірних темпів нарощування експортної діяльності за 2006 рік поряд з високими темпами зростання
обсягів імпорту товарів вперше з 1998 року сформувалось від’ємне сальдо зовнішньоторговельного
балансу у розмірі 3,1 млрд. дол. США (у 2005 році воно було додатнім та становило 671 млн. дол. США)
(рис. 6).
млрд.дол. США
50
45
1,13
44,1
38,9
40
1,06
34,2
36,1
35 1,04 1,03
32,7
30
1,00
29,0
25
23,1 23,0
20
14,6
16,3
18,0
15,8
17,0
15 14,0
0,95
10
5
0,88
0
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
експорт імпорт коефіцієнт покриття імпорту експортом
Рис. 6. Основні показники зовнішньої торгівлі товарами
одиниць
1,2
1,1
1
0,9
0,8
У 2006 році обсяги експорту товарів збільшилися на 11,2% та становили 38,9 млрд. дол. США
(у 2005 році експорт зріс лише на 4,8%). Зростання обсягів експорту у 2006 році зумовлено збільшенням
вартісних обсягів експорту: металургійної продукції на 16,9%; машинобудівної продукції – на 19,9%;
хімічної продукції – на 18,4%.
Основними чинниками прискорення темпів зростання експорту у 2006 році було:
• покращання кон’юнктури ринків чорних металів у другій половині року:
• збільшення поставок металопродукції до країн Америки (в 1,9 рази), Європи (в 1,4 рази), СНД ( в
1,3 рази). В цілому за рік вартісні обсяги експорту чорних металів зросли на 13,6%, виробів з них
– на 27,5%. Висока активність зберігалася на ринках кольорових металів – експорт міді та
виробів з неї у 2006 році збільшився в 1,8 раз, алюмінію – в 1,3 рази.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
13

У 2005 році експорт машинобудівної продукції зменшився майже на 18%, а у 2006 році
спостерігалося зростання обсягів експорту за цією групою (в цілому за рік – на 19,9%) переважно за
рахунок нарощування поставок електричних машин та устаткування на 39,4% та засобів наземного
транспорту на 59,4%.
Вартісні обсяги поставок хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості зросли на 18,7% в
основному за рахунок збільшення обсягів експорту продуктів неорганічної хімії на 16,6% та пластмас і
виробів з них у 1,5 рази.
Уповільнення темпів зростання експорту у ІV кварталі 2006 року (114,8% проти 126% у ІІІ кварталі)
значною мірою відбулося через скорочення поставок продукції АПК на 12,5% внаслідок запровадження
квотування експорту зерна (поставки зерна у ІV кварталі скоротилися вдвічі порівняно з ІІІ кварталом та
відповідним періодом 2005 року).
В цілому за рік зростання обсягів експорту товарів продовольчої групи було більш помірним
порівняно з 2005 роком (109,4% проти 124%). Введення Росією обмежень на поставки продукції
тваринництва призвело до скорочення поставок м’яса у 4,7 рази та молочної продукції – в 1,6 рази.
Водночас обсяги експорту насіння олійних культур зросли у 2,3 рази, олії – в 1,7 рази.
Суттєве скорочення обсягів експорту мінеральних продуктів у 2006 році (на 21% або на 924 млн.
дол. США) відбулося внаслідок припинення експорту газу, падіння поставок коксу в 3,6 рази,
нафтопродуктів на 18,2%. Водночас, збільшився експорт електроенергії в 1,6 рази.
У 2006 році обсяги імпорту товарів становили 44,1 млрд. дол. США, збільшившись на 22,1%
порівняно з 2005 роком (у 2005 році імпорт зріс на 21,8%).
Інтенсивне нарощування імпорту у 2006 році в основному зумовлене:
• активізацією інвестиційного попиту;
• зростанням реальних доходів населення та розширенням обсягів споживчого кредитування, що
призвело до підвищення попиту на товари довготривалого вжитку та легкові автомобілі;
• різким зростанням цін на енергоносії.
Майже дві третини приросту імпорту було отримано за рахунок нарощування надходжень
машинобудівної продукції (на 36,3%), зокрема обсягів імпорту засобів наземного транспорту (в 1,6
рази), та продукції хімічної промисловості (на 26,8%).
За 2006 рік в Україну було завезено легкових автомобілів на суму 2,2 млрд. дол. США, що у 1,8
рази перевищило обсяги відповідного періоду попереднього року. Збільшення обсягів імпорту продукції
хімічної промисловості відбувалося в основному за рахунок зростання імпорту пластмас, полімерних
матеріалів та фармацевтичних продуктів в 1,3 рази.
Незважаючи на стрімке зростання цін на енергоносії (середні ціни на нафту були на 31% вищими
порівняно з попереднім роком, газу – на 45%) вартісні обсяги імпорту за цією групою збільшилися лише
на 12,8%, або на 1,3 млрд. дол. США. Така динаміка зумовлена скороченням фізичних обсягів імпорту
цих товарів (газу – на 16,6%, нафти – на 27%).
У 2006 році позитивне сальдо торгівлі послугами збільшилось на 17,7% порівняно з 2005 роком та
склало 2,1 млрд. дол. США.
60
50
40
30
20
10
0
-10
%
105,7
99,4
111,1
108,2
124,1
112,3
109,5
110,3
114,1
111,6
130%
2002 2003 2004 2005 2006
95
Рис. 7. Цінові індикатори економічного розвитку
125
120
115
110
105
100
Темпи зміни цін на
продовольчі товари
Темпи зміни цін на
непродовольчі товари
Темпи зміни тарифів
Індекс споживчих цін
Індекс цін промисловості
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
14

За 2006 рік індекс споживчих цін становив 111,6% проти 110,3% у 2005 році (рис. 7).
Підвищення цін на газ для економіки в цілому на початку 2006 року викликало адміністративне
підвищення цін (тарифів) на послуги для населення (газ, електроенергія, житлово-комунальні, зв'язок,
пасажирські залізничні перевезення), що було основним фактором прискорення інфляції.
Як і очікувалось, основна хвиля інфляційного навантаження припала на ІV квартал 2006 року
(5,4%) за рахунок зростання цін на енергоносії в попередньому періоді. Інфляція була викликана
значним зростанням цін по групі послуг на 49,4% (за рахунок підвищення плати за житлово-комунальні
послуги (на 85,7%), тарифів на пасажирські залізничні перевезення (на 42,1%), здавання під найм
власної нерухомості (на 47,9%)). Також відбулось помірне зростання цін на продовольчі та
непродовольчі товари (відповідно на 3,5% та 2,5%).
У 2006 році динаміка цін виробників перевищувала споживчу інфляцію. Саме підвищення цін на
газ для промислових споживачів (з 379,2 гривень на початку року до 548 гривень за 1000 куб. метрів на
кінець лютого) спричинило зростання індексу цін виробників промислової продукції, який за підсумками
2006 року становив 114,1% проти 109,5% у 2005 році.
Зростаюча динаміка обсягів кредитування (загальний обсяг кредитних вкладень у 2006 році
збільшився на 71%), в тому числі інвестиційного спрямування, супроводжувалась зниженням
середньозваженої середньомісячної відсоткової ставки за кредитами в національній валюті на 1,3
відсоткового пункту до 15,1%.
Курс гривні до долара США залишався стабільним – 5,05 грн./дол. США. Міжнародні валютні
резерви на кінець грудня 2006 року становили 22,3 млрд. доларів США (з початку року збільшились на
2,86 млрд. доларів США). Такий рівень резервів є достатнім для покриття потенційних ризиків
платіжного балансу і становить 5,7 місяця прогнозного імпорту.
Реальна заробітна плата штатних працівників за 2006 рік зросла на 18,3 % (проти 2005 року),
реальні наявні доходи населення, визначені з урахуванням цінового фактору, – на 16,1%. Це відбулось
під впливом державного регулювання мінімальних державних соціальних гарантій (заробітної плати,
пенсії за віком), збільшення пенсій окремим категоріям громадян, стимулювання підприємницької
діяльності та зростання зайнятості.
Витрати населення у січні–грудні 2006 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року
збільшились на 31,3%. Приріст заощаджень склав 50527 млн. гривень. Наявний доход у розрахунку на
одну особу в 2006 році становив 7745 грн. проти 5908 грн. в попередньому році.
В структурі доходів населення в 2006 році частка заробітної плати (43,2%) дещо підвищилась
порівняно з попереднім роком (40,5%), що говорить про деяке зростання ділової активності населення.
Проте, частка соціальної допомоги (39,2%) залишається високою, що свідчить про досить тісну
залежність доходів населення від соціальних трансфертів (рис. 8).
100%
90%
80%
70%
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
38,6 37,8 42 39,2
2,4 2,8 2,5 2,6
16,3 16,5 15 15
42,7 42,9 40,5 43,2
2003 2004 2005 2006
соціальні виплати
доходи від власності
прибуток та змішаний доход
заробітна плата
Рис. 8. Структура доходів населення України
Незважаючи на високі темпи зростання заробітної плати протягом останніх років, в цілому
частка оплати праці у ВВП не перевищує 50%, тоді як у країнах Європейської співдружності – в
середньому 65%.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
15

Практично не змінилися пропорції диференціації заробітної плати в залежності від галузі
економіки. В категорії низькооплачуваних залишилися працівники соціальної сфери, зокрема заробітна
плата медиків та працівників соціальної допомоги була в 2006 році в 1,6 разів нижче за рівень, що в
середньому склався за видами економічної діяльності, та більш ніж втричі нижча за оплату праці в
фінансовій сфері. Те, що протягом останніх років працівники освіти, охорони здоров'я, науки, культури
опинилися в розряді низько доходних груп має значні негативні наслідки. У перспективі звужуються
можливості формування особистості, розвитку інтелектуального і фізичного потенціалу суспільства.
Рис. 9. Структура валового внутрішнього продукту за категоріями доходу
Рівень нарахованої заробітної плати у сільському господарстві нижчий, ніж у промисловості у 2,2
рази. Зростання рівня оплати праці у багатьох випадках гальмується монопольним становищем
роботодавців у селі, що дозволяє їм встановлювати рівень оплати праці на межі відтворення робочої
сили. Наймані працівники за відсутністю альтернативи вимушені погоджуватись на умови, які диктує
роботодавець, або від'їжджати на заробітки у міста та за кордон. Однак, слід врахувати, що у сільському
господарстві, на відміну від інших видів економічної діяльності, помітна частка оплати праці
здійснюється натуроплатою. Зазначений чинник обумовлює певний розрив між нарахованою
заробітною платою та реальним рівнем оплати праці у сільській місцевості і ускладнює аналіз та
прогнозування оплати праці у сільській місцевості з достатнім ступенем ймовірності.
Сума заборгованості із виплати заробітної плати на 1 грудня 2006 року перевищувала показник на
початок 2006 року на 3,7%, або на 36 млн. грн., і становила 996 млн. грн., що дорівнює 7,7% фонду
оплати праці, нарахованого за листопад 2006 року усім працівникам (рис. 10).
1200
1111
1100
1000
900
960
100%
90%
80%
70%
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
42,3 42,3 45,7 45,7 45,6 49,1 49,4
16,8 13,4
1226
1078
1059
997
1254
12,2 11,3 10,2
40,9 44,3 42,1 43 44,2
млн.грн. 2005 2006
1400
1295
1302
1288
1300
1283
1341
1025
1053
Рис. 10. Заборгованість із виплати заробітної плати
(станом на 1 число відповідного місяця)
У регіональному аспекті приріст суми боргу на економічно активних підприємствах спостерігався у
16 регіонах, найвищими темпами – у Харківській (у 2,9 рази більше), Івано-Франківській (у 2,8 рази
більше) та Закарпатській (у 2,1 рази більше) областях. Водночас у решті регіонів зафіксовано
1101
1089
12,7 13,5
38,2 37,1
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
1091
1093
998 995
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
1121
972
1113
996
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
16

зменшення боргу: від 7,1% у Тернопільській області до 54,1% у Чернівецькій.
Серед видів економічної діяльності найбільш вагоме зростання суми невиплаченої заробітної
плати зафіксовано на економічно активних підприємствах:
• обробної промисловості – на 43,8 млн. грн.,
• в організаціях, що здійснюють операції з нерухомістю, – на 22,0 млн. грн.,
• на підприємствах по виробництву машин та устаткування – на 20,0 млн. грн.
Кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП) у 2006 році становила 1,5 млн.
осіб, або 7,4% від чисельності економічно активного населення зазначеного віку (розраховано на базі
матеріалів вибіркових обстежень населення з питань економічної активності). В 2005 році ці показники
становили відповідно 1,6 млн. осіб та 7,8%. До цієї категорії безробітних відносяться особи, що
самостійно шукали роботу, та ті, які перебували на обліку у державній службі зайнятості.
Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 січня 2007 року становив 2,7% від
кількості населення працездатного віку. Більш високих значень показник безробіття набув в селі – 4,9%
проти 1,8% в місті (рис. 11).
Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Тернопільській області (5,3%), а
найнижчий – у м. Києві (0,4%).
тис.осіб
1400
1200
1000
920,9
863,7
800
600
400
253,6
696,7
291,5 311,4
610,6
539,7 514,9
423,6 449,2 466,9 452,7
428,8
405,6
353,9
200
0
1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Рис. 11. Кількість зареєстрованих безробітних за статтю і місцем проживання
За сприяння державної служби зайнятості у 2006 році працевлаштовано 1070,8 тис. осіб, із них
шляхом надання дотацій роботодавцям – 38,0 тис. осіб, або 3,5%, та виплат одноразової допомоги по
безробіттю для організації підприємницької діяльності – 28,2 тис. осіб, або 2,6% від кількості
працевлаштованих (рис. 12).
тис. осіб
350
300
250
218
215
200
150
100
50
0
55
11
112
30
100
15
управління професіонали торгівля та
послуги
40
2
сільське
господарство
84
кваліфіковані
робітники
24
найпростіші
професії
Рис. 12. Кількість незайнятого населення за професійними групами (пропозиція)
та потреба підприємств у працівниках (попит) в 2006 році
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
17

Серед працевлаштованих незайнятих осіб близько половини (49,4%) становили жінки, молодь у
віці до 35 років – 52,9%.
За регіонами найвищий рівень працевлаштування спостерігався у м. Києві (21,0%), а найнижчий –
у Тернопільській області (3,0%).
Досягнення цілей соціального розвитку обумовлює необхідність трансформації сфери зайнятості
населення відповідно до вимог формування конкурентоспроможної економічної системи. Нині
надзвичайно важливо виявити та об'єктивно оцінити реальні резерви продуктивного використання
людських ресурсів з урахуванням завдань державної соціально-економічної політики та необхідності
прискорення трансформаційних перетворень у країні.
Таблиця 3
Основні макроекономічні показники
Показники 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Реальний приріст ВВП, % 9,2 5,2 9,6 12,1 2,7 7,3
Приріст обсягів промислової продукції, % 14,2 7,0 15,8 12,5 3,1 6,2
Інвестиції в основний капітал, в % до
120,8 108,9 131,3 128,0 101,9 119,0
попереднього року
Індекс споживчих цін, % 2 106,1 99,4 108,2 112,3 110,3 111,6
Приріст обсягів експорту товарів та послуг, % 9.5 10.7 24.0 42.6 7,5 13,2
Приріст обсягів імпорту товарів та послуг, % 14.1 5.0 28.7 31.3 20,4 22,0
Сальдо Зведеного бюджету, % до ВВП -0,3 0,7 -0,2 -3,2 -1,8 -0,7
Зростання реальної заробітної плати штатних
працівників, % 19,3 18,2 15,2 23,8 20,3 18,3
Зростання реальних наявних доходів, % 10,0 18,0 9,1 19,6 23,9 13,4
Наявний доход у розрахунку на одну особу, грн. 2445,9 2938,0 3400,3 4468,4 6332,1 7887,7
Суспільне усвідомлення цінності людського життя, важливості повноцінного та гармонійного
розвитку кожної особистості, її фізичних, моральних і духовних здібностей, а також необхідності
створення умов для самореалізації людського потенціалу вимагають від органів виконавчої влади
об'єктивного та своєчасного визначення основних стратегічних напрямів та пріоритетів соціальноекономічного
розвитку України.
Економічні тенденції 2007 року
Валовий внутрішній продукт у 2007 році (за попередніми даними) зріс на 7,3% проти 2006 року
(рис. 13).
Протягом року зростання ВВП було забезпечено збільшенням як зовнішнього (темпи зростання
обсягів експорту товарів за 11 місяців становили 27,9%), так і внутрішнього попиту. Зокрема,
інвестиційний попит, простимульований підвищенням цін на енергоресурси, демонстрував у 2007 році
позитивну динаміку: темпи зростання інвестицій в основний капітал за 9 місяців становили 128,5%
(проти 116,1% за 9 місяців 2006 року та 103,4% за 9 місяців 2005 року).
Найбільшу частку (58,8%, або 60,1 млрд. грн.) інвестицій в основний капітал освоєно за рахунок
власних коштів підприємств та організацій. Порівняно з відповідним періодом попереднього року вона
зросла на 0,3 відсоткового пункту. Також зросла (на 0,3 відсоткового пункту) частка інвестицій за
рахунок кредитів банків та інших позик і становила 14,8%, або 15,2 млрд. грн.
Частки капіталовкладень, освоєних за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів,
становили відповідно 4,5% (4,6 млрд. грн.) та 3,2% (3,2 млрд. грн.).
Питома вага коштів населення на будівництво власних квартир у загальному обсязі інвестицій в
основний капітал становила 6,6% (6,7 млрд. грн.), на індивідуальне житлове будівництво – 5,2%
(5,3 млрд. грн.).
2
Грудень до грудня попереднього року
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
18

%
110
109
108
107
106
105
104
103
102
101
100
109,3
108,6
108,0 107,9 107,9 107,9 107,7 107,5 107,3 107,3 107,2 107,3
107,3
106,5 106,7
106,1
105,4 105,5 105,7
104,0
103,2
102,7
2007 2006
100,9 101,5
січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень
Джерело: Держкомстат України
Рис. 13. Зміни реального ВВП
(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, на 1 жовтня 2007 року склав
26,9 млрд. дол., що на 24,2% більше обсягів інвестицій на початок року, та у розрахунку на одну особу
становив 576,2 дол.
Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості (27,8%
загального обсягу прямих інвестицій в Україну). Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги
інвестицій внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; у
виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; машинобудування і хімічну та
нафтохімічну промисловість. У фінансових установах акумульовано 15,7% загального обсягу прямих
інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого
вжитку – 10,2%, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та
надання послуг підприємцям, – 8,4%.
Підвищення споживчого попиту за рахунок зростання реальних наявних доходів населення (за
січень-листопад на 12,5%) забезпечувало розвиток сфери послуг.
Найбільший приріст валової доданої вартості (за 11 місяців 2007 року) спостерігався у торгівлі на
17,4%, переробній промисловості – на 12,9%, будівництві – на 11,3%.
За 2007 рік приріст виробництва у промисловості становив 10,2%. Порівняно з відповідним
періодом попереднього року випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової
діяльності.
Машинобудування залишається одним із лідерів за темпами росту обсягів виробництва (28,6%).
Таке динамічне зростання є наслідком як розширення попиту з боку вітчизняних підприємств, які
активізували інвестиційну діяльність та збільшили витрати на оновлення основних фондів, так і
підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції машинобудування. Питома вага продукції
машинобудування в загальному обсязі експорту склала 16,3%. За рахунок тривалого зростання доходів
населення та розширення схем кредитування на придбання товарів продовжує суттєво зростати
виробництво вітчизняних легкових автомобілів (на 41,4% за січень-вересень 2007 року).
Протягом 2007 року промисловими підприємствами реалізовано продукції (робіт, послуг) на 599,1
млрд. гривень. У структурі реалізації найбільша частка припадала на металургію та виробництво
готових металевих виробів (24,7%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (14,8%),
машинобудування (14,4%), виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (14,3%).
За попередніми підсумками 2007 року у сільському господарстві спостерігалося скорочення
загальних обсягів виробництва порівняно з 2006 роком на 5,6 %. Довідково: у 2006 році проти 2005 року
зростання виробництва становило 2,5%. Негативна динаміка обумовлена зниженням обсягів
виробництва рослинницької продукції (на 9,4%), що стало наслідком скорочення обсягів збору більшості
сільськогосподарських культур (особливо зернових) через несприятливі погодні умови у період їх
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
19

вегетації. В 2007 році зернових було зібрано на 14,5% менше від рівня попереднього року.
Обсяг продукції тваринництва залишився практично на минулорічному рівні (скоротився на 0,4%).
Тривала тенденція до зменшення обсягів виробництва молока. Закриття ринку Російської Федерації при
одночасному суттєвому зростанні вартості кормів та енергоресурсів призвели до суттєвого скорочення
обсягів виробництва молока (7,8%) та яєць (1,5%).
Зростання загального виробництва м’яса відбулося за рахунок збільшення обсягів в аграрних
підприємствах (на 22%). За розрахунками, на 1 січня 2008 року загальне поголів’я великої рогатої
худоби склало 5,7 млн. голів, у т.ч. корів – 3,1 млн., що на 8% менше, ніж було на 1 січня 2007 року,
свиней – 7,3 млн. (на 9,8% менше), овець і кіз – 1,7 млн. (на 3,8% більше), птиці всіх видів – 168,3 млн.
голів (на 1% більше).
Частка господарств населення у загальному виробництві м`яса, молока та яєць в 2007 році
відповідно становила 54%, 82% та 46% (табл. 4).
Таблиця 4
Виробництво основних видів продукції тваринництва
Показники
Усі категорії
Аграрні
Господарства
господарств
підприємства
населення
у % до
у % до
у % до
2007 р.
2007 р.
2007 р.
2006 р.
2006 р.
2006 р.
М’ясо, тис.т 2765,2 108,4 1272,2 122,4 1493,0 98,8
Молоко, тис.т 12254,6 92,2 2179,0 88,8 10075,6 93,0
Яйця, млн.шт. 14021,1 98,5 7586,5 99,4 6434,6 97,5
Середні ціни продажу продукції аграрними підприємствами за всіма напрямами реалізації за
січень–листопад 2007 рік порівняно з відповідним періодом 2006 року зросли на 35,4%, у т.ч. на
продукцію рослинництва на 57,2%, тваринництва – на 12,6%.
Разом з тим, в умовах суттєвого зростання цін на зернові культури (на 63,6% відносно січнялистопада
2006 року), які складають основу кормової бази, рівень середніх цін реалізації
сільськогосподарськими підприємствами худоби та птиці залишився нижчим від показника
попереднього року на 0,8%. Ціни на молоко та яйця зросли відповідно на 54,1% ти 37,2%.
Індекс споживчих цін (грудень 2007 року до грудня 2006 року) становив 116,6% (за відповідний
період попереднього року – 111,6%). Ціни на продовольчі товари зросли на 22,9%, непродовольчі – на
6%, послуги – на 12% (рис. 14).
25
20
15
10
5
0
%
100,5 101,1 101,3 101,3
101,9 104,2 105,6
106,2
108,6
Джерело: Держкомстат України
Рис.14. Цінові індикатори економічного розвитку
114,2
111,7
116,6
Cічень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Темпи зміни цін на продовольчі товари (2007) Темпи зміни цін на непродовольчі товари (2007)
Темпи зміни тарифів на послуги (2007)
Індекс споживчих цін (2006 до грудня 2005 року)
Індекс споживчих цін (2007 до грудня 2006 року)
%
118
116
114
112
110
108
106
104
102
100
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
20

Серед продуктів харчування найбільше (на 43,9%) подорожчали олія та жири, у тому числі олія –
на 70,4%, масло – на 42,6%. На 42,1% подорожчали молоко, сир та яйця, на 60,3% – фрукти. Овочі
зросли в ціні на 35,4%, в той же час картопля подешевшала на 4,6%. Крім того, підвищилися ціни на
хліб та хлібопродукти (на 18%), м’ясо та м’ясопродукти (на 13,9%), рибу та рибопродукти (на 9,3%).
Водночас, ціни на цукор підвищились лише на 1,2%.
Плата за житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилася на 12,3%, у тому числі
квартирна плата – на 23,1%, плата за холодну воду – на 17,8%, каналізацію – на 18,3%, гарячу воду –
на 15,1%. Зростання цін на транспорт (у цілому на 14,1%) найбільшою мірою зумовлене
подорожчанням паливно-мастильних матеріалів (на 36,2%) та підвищенням плати за перевезення
залізничним транспортом (на 15,9%).
У сфері охорони здоров’я ціни зросли на 13,2%, при цьому найбільше подорожчали амбулаторні
послуги (на 16,6%). Подорожчали послуги освіти (на 15,8%), ресторанів та готелів (на16,5%),
відпочинку і культури (на 4,7%).
Серед основних чинників стрімкого зростання споживчих цін у другій половині 2007 року можна
відмітити суттєве підвищення цін на зерно в умовах отримання меншого врожаю зернових в Україні та
світі, загострення ситуації на окремих сегментах внутрішнього ринку (продовольчому і сировинному)
внаслідок розбалансування попиту і пропозиції, незадовільне оперативне реагування на кон’юнктурні
коливання ринків, зростання платоспроможного попиту, посилення негативних інфляційних очікувань
внаслідок тривалого періоду політичної невизначеності.
Індекс цін виробників промислової продукції за січень–грудень 2007 року становив 119,5% (за
відповідний період попереднього року – 109,6%). У добувній промисловості ціни зросли на 26,5%,
виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – на 30,5%, переробній промисловості – на
16,4%.
У виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення підвищення цін (на 13,7%) відбулось за
рахунок зростання цін на нафту на світовому ринку та підвищення експортного мита на нафту з боку
Росії з 1 серпня 2007 року до 223,9 дол. США за тонну з 180,7 дол. США станом на 1 січня 2007 року.
Спостерігалась тенденція значного зростання цін у металургійній промисловості (24,5%), що
пов’язано із високим рівнем світового попиту на металопродукцію та підвищенням ціни газу для
промислових споживачів. Підвищення цін у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових
виробів (14,0%), передусім пов’язано із стрімким зростанням цін на зерно та комбікорми. Суттєве
підвищення цін у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (31,4%) було викликано, в
основному, зростанням попиту з боку будівництва, а також підвищенням ціни на газ для промислових
виробників.
Проте, найбільше підвищились ціни у добувній промисловості – на 26,5%. В тому числі у
добуванні паливно-енергетичних корисних копалин – на 16,4% (що пов’язано із зростанням світових цін
на енергоносії) та у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних – на 30,5% (що було
зумовлено високим попитом з боку металургії та будівництва).
Фінансовий результат: 110,3 млрд. грн. за січень-листопад 2007 року (проти 62,7 млрд. грн. за
січень-листопад 2006 року). У січні-листопаді 2007 року підприємства одержали прибуток від звичайної
діяльності до оподаткування 133,2 млрд. грн., що у 1,65 рази перевищує відповідний показник
попереднього року. Збиток підприємств становив 22,9 млрд. грн., що на 26% більше за аналогічній
показник відповідного періоду попереднього року. При цьому 66,9% підприємств були прибутковими
(проти 65,8% у відповідному періоді 2006 року). Питома вага кількості збиткових підприємств
зменшилась до 33,1% проти 34,2% у січні-листопаді 2006 року.
За попередніми оцінками Національного банку України у січні – вересні 2007 року від’ємне сальдо
поточного рахунку платіжного балансу сформувалось у розмірі 2,5 млрд. дол. США (–2,6% до ВВП).
Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами за 9 місяців 2007 року становило – 3,8 млрд.
дол. США (проти – 1,4 млрд. дол. США за відповідний період 2006 року).
Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за січень–вересень 2007 року збільшився
порівняно з відповідним періодом 2006 року на 27,4% і становив 36,1 млрд. дол. США. Найбільший
вплив на зростання експорту зберігали: товари металургійної промисловості (+28,8%), машинобудівна
продукція (+54,5%), продукція агропромислового комплексу (+24,6%). Позитивним у розвитку зовнішньої
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
21

торгівлі є зростання експорту високотехнологічної продукції, зокрема залізничних та трамвайних
локомотивів (у 1,7 рази), електричних машин та устаткування (у 1,7 рази) та наземних транспортних
засобів (у 1,8 рази). Прискорились темпи зростання обсягів експорту хімічної продукції: добрив на
21,7%, полімерних матеріалів, пластмаси та каучуку на 27,2% та органічних хімічних сполук на 26,1%.
Основними факторами впливу на обсяги експорту були сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура -
зростання світових цін на чорні метали (за січень-серпень ціни в середньому зросли на 14,6%), а також
високий попит на машинобудівну продукцію та продовольчі товари та сировину для їх виробництва.
Значні темпи зростання експорту продукції АПК зумовлені в основному низькою порівняльною
базою січня-вересня 2006 року (через торговельні обмеження з боку Росії по імпорту м’ясо-молочної
продукції з України, що були введені у січні 2006 року) та збільшенням обсягів експорту олії – у 1,6 рази,
готових харчових продуктів – у 1,4 рази, м’яса – у 6 разів та молочної продукції – у 1,6 рази, не
дивлячись на падіння експорту зернових культур (на 14,9% через введення квот 3 ).
За 9 місяців 2007 року в Україну було ввезено товарів на загальну суму 41,6 млрд. дол. США, що
на 31,9% більше порівняно з відповідним періодом 2006 року. Зростання імпорту було обумовлене
такими чинниками:
• зростанням вартості енергетичних матеріалів (в 1,3 рази) при їх значній питомій вазі в імпорті
(28,3%), зокрема: підвищення у січні ціни на газ до 130 дол. США призвело до зростання
вартісних обсягів імпорту газу природного за 9 місяців 2007 року на 49%;
• вузьким асортиментом вітчизняної продукції металу, що зумовило зростання імпорту
металопродукції на 45,4%;
• зростанням імпорту продукції машинобудування (в 1,5 рази), обумовлене необхідністю
оновлення виробничого потенціалу країни в умовах підвищення ціни на газ та впровадження
енергозберігаючих технологій;
• зростанням реальних доходів населення та обсягів кредитування, що викликало підвищення
попиту на імпорт споживчих товарів, зокрема легкових автомобілів (у січні-вересні 2007 року
імпорт наземних транспортних засобів, крім залізничних, збільшився у 1,6 рази порівняно з
відповідним періодом попереднього року при питомій вазі у імпорті товарів 12,4 %);
• низькою ціновою конкурентоспроможністю вітчизняної продукції через підвищення ціни на газ
для України, що призвело до зростання обсягів імпорту продукції хімічної промисловості на
35,1%.
За попередніми даними Національного банку України, темпи зростання імпорту послуг
випереджали темпи зростання їх експорту (124,1% проти 118,1%). Проте, традиційне сезонне зростання
кількості іноземних туристів зумовило нарощування обсягів експорту за статтею „Подорожі‖, що сприяло
формуванню позитивного сальдо послуг за 9 місяців 2007 року на рівні 1,7 млрд. дол. США.
Щодо партнерів України у зовнішньоекономічній діяльності, то слід зазначити тенденцію
випереджаючого нарощування обсягів експорту до країн СНД, і зокрема до Росії (на 53%), внаслідок
чого за 9 місяців 2007 року частка країн СНД у експорті товарів підвищилась з 32% до 38%. У
географічному походженні імпорту тривала протилежна тенденція – частка товарів з країн СНД
зменшилася на 2,3 в.п., зокрема частка товарів російського походження за 9 місяців 2007 року
становила 28,6% проти відповідного минулорічного показника – 32,2%. Водночас зросли поставки
товарів з країн Азії (на 42,6%) та Європи (на 36,5%). Курс гривні до долара США залишався стабільним
– 5,05 грн./дол. США. Міжнародні валютні резерви на 1 жовтня 2007 року становили 30,6 млрд. дол.
США. З початку 2007 року приріст резервних активів оцінено у 7,5 млрд. дол. США (у січні-вересні 2006
року резерви скоротились на 740 млн. дол. США). Такий рівень резервів є достатнім для покриття
потенційних ризиків платіжного балансу і становить 5,2 місяця прогнозного імпорту.
Номінальні доходи населення за 2007 рік порівняно з 2006 роком збільшились на 30,6%, а реальні
наявні доходи, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 12,8% (рис. 15).
3
Квоти на експорт пшениці, жита, ячменя та кукурудзи затверджені Постановою Кабінету Міністрів України
№844 від 20.06.2007 р. Заборона на експорт зерна стосується врожаю 2006 і 2007 рр., квота вводиться на рівні
3 тис. т в місяць на кожну культуру та діятиме до формування державного і регіонального продовольчих
резервів.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
22

126
124
122
120
118
116
114
112
110
%
2006 рік
2007 рік
I II III IV V VI VII VIII IX X ХІІ III IV V VI VII VIII IX X ХІІ
Реальні наявні доходи населення
Реальна середня зарплата населення
Рис. 15. Зміни реальних наявних доходів та середньої заробітної плати
(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року )
Витрати населення у 2007 році порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились
на 33,5%. Приріст грошових вкладів у національній валюті та заощаджень у цінних паперах становив
91489 млн. грн., заощаджень в іноземній валюті – 19909 млн. гривень.
Реальна заробітна плата у 2007 році порівняно з 2006 роком збільшилась на 12,5%.
У 2007 році середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування
найманих працівників малих підприємств та фізичних осіб–підприємців) становила 1351 грн., що у 2,9
рази перевищує рівень мінімальної заробітної плати (460 грн.) та у 2,4 рази – величина прожиткового
мінімуму для працездатної особи (568 грн.). Порівняно з відповідним періодом 2006 року розмір
середньої заробітної плати збільшився на 29,7%.
В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці за видами економічної
діяльності та регіонами.
Найвищий рівень оплати праці спостерігався у фінансових установах та на підприємствах
авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності – на виробництві коксу, продуктів
нафтоперероблення, готових металевих виробів та у добуванні паливно-енергетичних корисних
копалин, де заробітна плата працівників перевищувала середній показник по економіці в 1,5–2,0 рази.
Україна
м.Севастополь 35 А Р Крим
м.Київ
19,1 18,326,426,5
25,0 10,4
18,5
Вінницька
Чернігівська
30
Волинська
25
Чернівецька 26,6
20
15,5 Дніпропетровська
Черкаська 22,4
15
11,1 Донецька
Хмельницька 26,8
10
25,1 Житомирська
5
Херсонська 25,9
0
20,7 Закарпатська
Харківська 18,9
16,8
Запорізька
31,1
21,6
Тернопільська
Івано-Франківська
22,9
19,5
Сумська
23,6
Київська
25,8
Рівненська 21,1
15,5 Кіровоградська
Полтавська 26,6
20,9
23,3 Луганська
Одеська
Львівська
Миколаївська
Рис. Д 16. Частка працівників, яким нараховано заробітну плату нижче прожиткового рівня
для працездатної особи за вересень 2007 року, %
Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників підприємств сільського господарства та
мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги, а також
підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри був більш ніж на третину нижчим
за середній по економіці.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
23

Серед регіонів найнижчий рівень оплати праці (на 30,7% менший від середнього по країні)
зафіксовано у Тернопільській області, найвищий (відповідно в 1,7 рази більший), як і раніше,
спостерігався у м. Києві (рис. 16).
Заборгованість із фінансування виплати пенсій та соціальної допомоги після її повної ліквідації
протягом 2000 року в наступні періоди не виникала.
В середньому за січень – вересень 2007 року чисельність безробітних у віці 15-70 років (за
методологією МОП) становила 1,39 млн. осіб, що на 2,1% менше порівняно з відповідним періодом
2006 року (табл. 5).
Рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив 6,7% (за 9
місяців 2007 року) проти 6,9% за відповідний період 2006 року. Найбільший рівень безробіття
зафіксовано в Рівненській (8,9%), Тернопільській (8,7%) Житомирській (8,6%), Чернівецькій (8,5%).
Найнижчий рівень – в м. Києві (3,0%), Автономній Республіці Крим (4,7%), Дніпропетровській (4,9%),
Харківській (5,1%), Донецькій (5,2%) областях (рис. 17).
Рис. 17 . Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за 9 місяців 2007 року
Кількість зареєстрованих безробітних на кінець грудня 2007 року становила 642,3 тис. осіб, що
становить 2,3% від населення працездатного віку. З них 73% отримували допомогу по безробіттю.
Середній розмір допомоги по безробіттю в грудні 2007 року дорівнював 339,3 гривень, що на 28% вище
за рівень допомоги в січні того ж року.
Таблиця 5.
Кількість зареєстрованих безробітних за причинами незайнятості
Показники
Кількість зареєстрованих безробітних на кінець звітного періоду
січень – вересень 2007 року
січень – вересень 2006 року
тис.
у %
тис.
у %
осіб до відповідного
періоду 2006 р.
до
підсумку
осіб до відповідного
періоду 2005 р.
до
підсумку
Всього 580,0 85,8 100,0 676,1 86,6 100,0
Особи, які не були зайняті до 1 року 498,3 88,4 85,9 563,8 89,1 83,4
у т.ч. за причинами незайнятості:
40,7 89,2 7,0 45,6 92,6 6,7
вивільнені у зв’язку зі змінами в організації
виробництва та військовослужбовці,
звільнені за скороченням чисельності або
штату без права на пенсію
звільнені за власним бажанням 71,7 83,1 12,4 86,2 79,5 12,8
випускники навчальних закладів 16,2 72,4 2,8 22,5 75,0 3,2
не зайняті з інших причин 369,7 90,3 63,7 409,5 92,5 60,7
Особи, які не були зайняті з різних
причин більше 1 року
81,7 72,8 14,1 112,3 75,8 16,6
Співвідношення
Україна
6,2 4,7 6,4
8,5 7,3 3,0 9,6 А Р Крим
Чернігівська м.Київ
Вінницька
Чернівецька
7,6
8,0 Волинська
Черкаська 8,5
5,6
4,9 Дніпропетровська
Хмельницька 8,0
3,6
5,2 Донецька
Херсонська 7,9
1,6
8,6 Житомирська
5,1
-0,4
Харківська
5,6 Закарпатська
Тернопільська 8,7
Сумська 6,8
Рівненська
8,9
6,1
Полтавська 4,5
Одеська 8,5
Миколаївська
між безробітними жінками та безробітними чоловіками на кінець 2007 року
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
24
5,7
Запорізька
7,9 Івано-Франківська
5,7
Київська
7,5
7,3
6,6 Кіровоградська
Луганська
Львівська

становило 60% до 40%, що є однією з ознак існування гендерної нерівності в суспільстві. Серед
зареєстрованих безробітних частка сільського населення складає 54%.
Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію
економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до
продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного
потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність
вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для
динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної
інтеграції до світового економічного простору.
Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та
активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової
спрямованості, їх принципи й методи — узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно
важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності
поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному
консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі
консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та
зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань
довгострокового соціально-економічного розвитку.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
25

Ціль 1. Подолання бідності
Чіткість позиції на найвищому рівні влади може мати на сучасному етапі вирішальний вплив на
визначення шляху майбутнього розвитку України, темпів її економічного зростання, створення умов для
чесної конкуренції, сприятливого інвестиційного клімату, інтеграції до світової економіки, поліпшення
ситуації в соціальній сфері, забезпечення однакових можливостей для всіх жителів України.
До останнього часу Україні не вдалося досягнути більшості із запланованих стратегічних завдань
у сфері підвищення рівня життя населення. Зокрема, це стосується питання реального механізму
забезпечення першочерговості виплати заробітної плати, наближення мінімальної зарплати до
прожиткового мінімуму, збільшення заробітної плати працівників бюджетної сфери, встановлення
майнової відповідальності за невиплату зарплати, збільшення частки оплати праці в собівартості
продукції, контролю за споживчими цінами тощо.
Незважаючи на певний прогрес у подоланні бідності, що проявляється у підвищенні реальної
оплати праці, пенсій, видатків на соціальні потреби, зниженні рівня безробіття, залишаються проблемні
питання, зокрема, низький рівень оплати праці, що є основним чинником бідності як працюючого
населення, так і непрацездатних його верств.
Для країн Центральної та Східної Європи визначена ООН межа бідності відповідає добовому
споживанню в розрахунку на умовного дорослого нижче 4,3 дол. США за паритетом купівельної
спроможності валют. Для країн з розвиненою ринковою економікою критерієм бідності визначено
вартість добового споживання - 14,76 доларів США за паритетом купівельної спроможності, що є
своєрідним віддзеркаленням різниці між рівнями життя населення країн перехідної і розвиненої ринкової
економіки.
Важливий результуючий макроекономічний показник, що характеризує стан з оплатою праці в
Україні – частка оплати праці найманих працівників у ВВП. В Україні частка оплати праці у ВВП зросла з
42,3% у 2000 до 49,4% у 2006 році, в той час, як у країнах Європейської співдружності цей показник
дорівнює в середньому 65%, в США та Японії - 70-75%.
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Зменшити до 2015 року вдвічі частку населення, вартість добового споживання
якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності (порівняно з 2001
роком) 4
Завдання 2: Зменшити на третину частку бідного населення ( за національною межею бідності) 5
12
10
8
6
4
Показник 1.1: Частка населення, вартість
добового споживання якого не перевищує
4,3 дол. США за паритетом купівельної
11,0
спроможності, %
9,8
8,6
7,1
5,5
2001 2004 2007 2011 2015
29
27
25
23
21
19
17
15
27,2
Показник 2.1: Частка бідного населення
(за національною межею бідності), %
25,0
22,6
21,5
18,4
2001 2004 2007 2011 2015
4
Рівень бідності за межею, визначеною ООН для країн Центральної та Східної Європи (гривневий
еквівалент 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності). За оцінками Світового Банку за ПКС 1 дол.
США у 2001 році дорівнював 0,99 грн., в 2004 році –1,07; в 2005 – 1,16; 2006 – 1,31 гривні.
5
У Стратегії подолання бідності визначено національну межу бідності – 75% медіанних сукупних витрат
у розрахунку на умовного дорослого.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
26

II. Прогрес у досягненні Цілі 1.
Частка населення в Україні, яке кваліфікується як бідне, за міжнародним критерієм вартості
споживання для країн Центральної та Східної Європи і СНД (нижче 4,30 дол. США за паритетом
купівельної спроможності), істотно знизилась і становила в 2005 році 1,3%, а в 2006 році – 1,0%. Проте,
офіційні дані Міністерства праці та соціальної політики і Державного комітету статистики не в повній мірі
спроможні врахувати всю сукупність злиденних прошарків суспільства, що в умовах України означає не
тільки реальний низький середньодушовий дохід. Мова йде про зону знедолених: безпритульних
дорослих та дітей, самотніх людей похилого віку, сімей, що потерпають від алкогольної залежності її
членів тощо. Щодо кількісних та якісних показників крайніх форм бідності офіційних статистичних даних
практично немає. Однак про те, що ці ганебні явища поширюються, свідчать непрямі докази, зокрема
нестача притулків та інтернатів для тих, хто потребує допомоги, зростання кількості хворих на
алкоголізм, в тому числі жінок та дітей.
Фактичний рівень реалізації завдання 1
Показник 1.1 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Частка населення, вартість добового споживання
якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом
купівельної спроможності, %
11,9 11,0 6,9 3,7 3,2 1,3 1,0
На сучасному етапі розвитку завдання подолання бідності є найважливішим для України.
Основної уваги потребують питання бідності працюючого населення та поляризації суспільства за
доходами, тобто збільшення розриву між бідними та багатими прошарками населення. Збільшення
соціальних виплат та реальних доходів населення сприяло підвищенню рівня життя населення. Темпи
зростання реальної заробітної плати (20,3%) за 2005 рік порівняно з відповідним періодом 2004
року перевищили як темпи зростання ВВП (2,4%), так і темпи інфляції (10,3%). Аналогічна ситуація
і у 2006 році – хоча розрив між темпами зростання реальної заробітної плати (18,3%) і темпами росту
ВВП (7,1%) та інфляцією (11,6%) дещо зменшився.
Реальний наявний дохід домашніх господарств в 2006 році підвищився на 13,4 %, в тому числі
дохід від державних соціальних трансфертів – на 22,8%, що свідчить про істотне поліпшення
матеріального становища малозахищених верств населення – пенсіонерів, інвалідів, сімей з дітьми.
Таблиця 6
Динаміка розмірів прожиткового рівня та заробітної плати
Показники 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Прожитковий мінімум для працездатної 287,63 331,05 365 365 386,73 453 505
особи, грн.
у % до попереднього року х 115,1 110,3 100,0 106,0 117,1 111,5
Номінальна середньомісячна заробітна 230 311 376 462 590 806 1041
плата, грн.
у % до попереднього року 129,6 135,2 121,0 122,8 127,5 136,6 129,1
Реальна заробітна плата,
у % до попереднього року
99,1 119,3 118,2 115,2 123,8 120,3 118,3
Співвідношення середньої заробітної плати до величини прожиткового мінімуму становило: 206%
– у 2006 році; 178% – у 2005, 152% – у 2004 та 80% – у 2000 році.
В структурі сукупних ресурсів домогосподарств України грошова складова має тенденцію до
зростання, проте структура сукупних доходів в містах та сільській місцевості має відмінності. Низький
рівень купівельної спроможності сільського населення обумовлює низька частка грошових доходів,
зокрема оплати праці у ресурсах сільських домогосподарств: якщо у великих містах частка оплати праці
у сукупних ресурсах дорівнювала у 2006 році 59,0%, малих містах – 48,4%, то у сільській місцевості –
30,3%. В цілому середньомісячні грошові доходи на особу в сільських домогосподарствах за підсумками
2006 року були нижчі, ніж у міських домогосподарствах у середньому майже на 27% ( в 2005 році –
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
27

24%). Проте, загальні сукупні ресурси сільських домогосподарств, порівняно з міськими
домогосподарствами, завдяки споживанню продукції, отриманої з особистого підсобного господарства
та від самозаготівель, були менші лише на 17% (в 2005 році – 14%) (рис. 18).
100%
90%
80%
70%
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
3,6 7,9
11,8
21,0
4,6
59,0
12,2
25,5
5,0
49,4
Джерело: Держкомстат України
Рис. 18. Структура сукупних доходів домогосподарств в містах та сільській місцевості в 2006 році
Середньомісячна заробітна плата в селі майже вдвічі нижча за середню по Україні вже протягом
останніх десяти років. Однак, слід врахувати, що у сільському господарстві, на відміну від інших видів
економічної діяльності, помітна частка оплати праці здійснюється натуроплатою. Зазначений чинник
обумовлює певний розрив між нарахованою заробітної платою та реальним рівнем оплати праці у
сільській місцевості та значно ускладнює аналіз та прогнозування оплати праці у сільській місцевості з
достатнім ступенем ймовірності.
Зростання рівня оплати праці на селі у багатьох випадках гальмується монополізмом
роботодавців. Їх у кожному сільському населеному пункті небагато, часто взагалі – один. Це виключає
для найманих працівників вибір місця роботи і дозволяє роботодавцям встановлювати рівень плати
праці на межі відтворення робочої сили. Наймані працівники за відсутністю альтернативи вимушені
погоджуватись на умови, які диктує роботодавець, або від'їжджати на заробітки у міста та за кордон.
тис. доларів США
30 000
25 000
20 000
15 000
10 000
5 000
0
2002 рік 2003 рік 2004 рік 2005 рік 2006 рік
Україна
ЄС ( у середньому)
Рис. 19. Динаміка валового національного доходу на душу населення
з урахуванням паритету купівельної спроможності національних валют
Основною ознакою ―української бідності‖ є те, що в нашій країні існує проблема бідності серед
працюючих. Загалом, 44,7% працюючого населення в 2006 році мали сукупні середньодушові витрати
нижчі за прожитковий мінімум. За даними обстеження домогосподарств у 2006 році розподіл населення
за основними соціальними групами свідчить про те, що в групі з найменшими витратами частка
працюючих становила 32%, тоді як частка непрацюючих пенсіонерів – 14,2%; дітей до 18 років – 36,9%,
студентів – 2,1%; інших – 14,8%.
За даними Світового Банку, за підсумками 2006 року в Україні показник валового національного
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
28
16,2
22,8
26,5
4,2
30,3
Великі міста Малі міста Сільська місцевість
25 700 26 260
27 840 28 958
Негрошові доходи
Інші грошові
доходи
Пенсії, пільги та
інші
соц.трансферти
Доходи від
підприємництва
Оплата праці
4 800 5 410 6 250 6 720 7510
30745

доходу на душу населення за паритетом купівельної спроможності валют знаходиться на найнижчих
позиціях у Європі, проте, темпи зростання цього показника випереджають темпи його зростання в ЄС.
У 2006 році, порівняно з 2005 роком розмір зазначеного показника збільшився на 11,8%, а
порівняно з 2002 роком – в 1,6 рази (рис. 19).
Значний вплив на формування нерівності продовжує здійснювати тіньова економічна діяльність,
однак поступову детінізацію доходів населення слід визнати знаковою тенденцією. Якщо у 2001 році
доходи перевищували витрати серед 20% найбідніших громадян, а з 2002 року поширилась ще на 20%
населення, то за результатами 2005 року понад 60% населення при обстеженні показували доходи,
більші за витрати. Власне, істотним залишається перевищення витрат над доходами тільки серед 10-
12% найбільш забезпечених верств.
Характерною ознакою розподілу населення за рівнем доходів є концентрація основної частини
населення у групі з низькими доходами і все більший розрив між багатими та бідними. Лише за
офіційними даними, у 2006 році сукупні витрати 10% найбагатших громадян України перевищували
витрати 10% громадян із найнижчими доходами у 7,1 разів (децильний коефіцієнт фондів). Протягом
2004–2005 років децильний коефіцієнт фондів дорівнював 6,9. Зростання доходів населення у 2006 році
за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати та різноманітних соціальних виплат збільшило
середні місячні витрати населення, але, на жаль, не призвело до зменшення розриву між доходами,
оскільки доходи 10% найбільш багатих громадян також зростали.
разів
8
7
6
5
4
3
2
1
Хліб
риба
Яйця
Картопля
м’ясо
молоко
Фрукти
Овочі
до 180 180,1-
240,0
240,1-
300,0
300,1-
360,0
360,1-
420,0
420,1-
480,0
480,1-
540,0
540,1-
600,0
600,1-
660,0
660,1-
720,0
понад
720,0
середньодушові сукупні витрати , гривень на місяць
Рис. 20. Споживання продуктів харчування в домогосподарствах
залежно від розміру середньодушових сукупних витрат у 2005 році
Поляризація соціальних груп у сфері продовольчого споживання веде до виникнення великих зон
продовольчої бідності. Згідно з офіційно затвердженою методикою оцінки бідності межею бідності і
межею крайньої бідності відповідно вважається рівень сукупних витрат нижче 75% і 60% від медіанної
позначки. Якщо поширити ці критерії на продовольчі споживчі витрати, то у 2006 році у групах
населення з витратами нижче межі бідності споживання м'ясопродуктів і фруктів становило відповідно
лише 24% та 18% від норм здорового харчування 6 (рис. 20).
У групі населення з витратами нижче межі крайньої бідності споживання м’яса та фруктів
дорівнювало відповідно 18% та 13%. Такий рівень недоїдання за найважливішими структурними
інгредієнтами повноцінного раціону є серйозною загрозою здоров'ю нації.
В Україні спостерігається посилення регіональної диференціації доходів та рівня життя
населення. Якщо частка населення з середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового
мінімуму у 2006 році в цілому по Україні скоротилася до 50,9% (65,6% у 2004 році), то у Волинській та
Тернопільській областях цей показник становив відповідно 72,3 та 63,3%. В той же час в Миколаївській,
Вінницькій областях частка населення з витратами нижче прожиткового мінімуму складала відповідно
6
Норми харчування, рекомендовані Українським НДІ харчування. Рівень цих норм в середньому на 20%
нижчий за фактичне споживання в розвинутих країнах.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
29

41,0% та 43,3%. Українці, які проживають у великих містах або у столиці, мають менший шанс
опинитися за межею бідності ніж ті, хто проживає у малих містах або у сільській місцевості. Серед
населення, що проживало в 2006 році у великих містах – 38,2% мали сукупні витрати нижче
прожиткового мінімуму; у малих містах – 55,2%, а у сільській місцевості – 63,9%. У Києві та Севастополі
цей показник становив відповідно 24,9% та 10,6%.
Фактичний рівень реалізації завдання 2
Показник 2.1 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Частка бідного населення (за національною межею
бідності), %
26,4 27,2 27,2 26,6 27,3 27,1 28,1
Межа бідності, грн. 156 175 192 220 271 365 430
Темп зміни межі бідності, % до попереднього року 23,8 12,2 9,7 14,6 23,2 34,7 17,8
У національній Стратегії подолання бідності межу бідності визначено за відносним критерієм –
75% медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. У 2006 році межа бідності досягла
рівня 430 гривень в середньому на місяць і збільшилась у порівнянні з попереднім роком на 65 гривень
або на 17,8 відсотків. Частка бідного населення (за національною межею бідності) підвищилась – з
27,1% у 2005 році до 28,1% у 2006 році. Проте глибина бідності не зазнала змін і залишилася на рівні
попереднього року – 23,8%.
Помітно покращилась ситуація у тих домогосподарствах, які складаються виключно з осіб
пенсійного віку, особливо серед домогосподарств з осіб старше 75 років (рівень бідності знизився на 4,2
відсоткових пункти). Триває процес диференціації розмірів пенсій з метою позбутися зрівняльного
принципу у пенсійному забезпеченні. Пенсійним фондом України 23 рази перераховувалися розміри
пенсій різним категоріям населення. У 2005 році підвищено пенсії 12,4 млн. пенсіонерів у зв'язку з
установленням мінімального розміру пенсій за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які
втратили працездатність, а також 5,5 % пенсіонерів у зв'язку зі зростанням середньої заробітної плати.
Середній розмір пенсійної виплати на кінець 2005 року становив 384,6 гривні, що на 21,6 % більше, ніж
на початок року. В 2006 році середній рівень пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги,
індексації, державної адресної допомоги до пенсії (дотації) зріс порівняно з попереднім роком на 29% і
становив 497 гривень.
Найгострішими є проблеми бідності сімей з дітьми. Рівень бідності серед сімей з дітьми
збільшується в залежності від зростання кількості дітей в сім'ї. Якщо в сім'ях з однією дитиною у 2006
році 52% домогосподарств мали середньодушові сукупні витрати нижчі за прожитковий мінімум, то з 2-
ма, 3-ма, та 4-ма дітьми – відповідно 70%, 86% та 95%. Довідково: в домогосподарствах без дітей за
межею прожиткового мінімуму залишалось 33,5%.
При незмінному показнику рівня бідності по домогосподарствах з дітьми в цілому (35,3%) дещо
погіршилася ситуація у багатодітних родинах.
Проте, поряд із підвищенням рівня бідності серед багатодітних сімей спостерігається зниження
рівня бідності серед домогосподарств з 1–2 дітьми – в середньому на 1,1 – 1,3 відсоткового пункти
(рис. 21).
На початок грудня 2006 року вчасно не отримали заробітну плату 347,5 тис. осіб, або 3,1%
загальної кількості працівників. Сума боргу в середньому на одного працівника станом на 1 грудня 2006
року становила 1099 грн., що майже на рівні середньої заробітної плати за листопад 2006 року.
У цілому з кожних 100 гривень, не виплачених економічно активними підприємствами, 45
заборгували своїм працівникам промислові підприємства, 12 – організації по здійсненню операцій з
нерухомістю, ще 11 – підприємства сільського господарства.
Створювалися умови для забезпечення повної зайнятості населення та підвищення ефективності
використання робочого часу. Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації
праці, зменшився з 8,6% в 2004 році до 7,4 % від чисельності економічно активного населення
працездатного віку у 2006 році. Кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП) у 2006
році становила 1,5 млн. осіб. Безробітних жінок зареєстровано в 1,5 разів більше ніж чоловіків.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
30

сім'ї с безробітними
сім'ї з дітьми до 3-х років
багатодітні сім'ї
сім'ї з дітьми
сім'ї без дітей
19,3
18
16,9
17,8
45,4
41,6
41,5
37,4
42
44,2
40,3
35,2
68,4
69,6
64,3
54,1
35,3
35,4
34,4
31,9
2006 2004 2002 2000
0 10 20 30 40 50 60 70
Рис. 21. Ризики бідності для різних типів домогосподарств, %
Підвищення особистих доходів супроводжувалися істотною активізацією участі домашніх
господарств у формуванні національних заощаджень. У 2006 році депозити фізичних осіб у банках
збільшилися на 45,8% за рахунок переважного зростання депозитів у іноземній валюті (на 57,5% )
порівняно з депозитами в національній валюті, які зросли на 37,2% . У 2005 році спостерігалася
протилежна тенденція: заощадження в національній валюті зросли на 90,8%, а депозити в іноземній
валюті – на 59,1%. Такі дані говорять про зниження довіри до національної валюти, враховуючи
інфляційні очікування.
III. Проблеми на шляху досягнення Цілі
Низький рівень продуктивності праці в економіці.
Довідково: за даними Світового Банку у 2006 році показник валового національного доходу на душу населення
за паритетом купівельної спроможності валют в Україні є одним з найнижчих у Європі (тис. дол. США на 1 особу
на рік):
• Люксембург, Норвегія, Швейцарія ...................................................................................................... 55,9; 43,9; 40,6
• Данія, Ісландія, Нідерланди, Велика Британія, Ірландія, Австрія............................................................. 36,1 - 35,3
• Фінляндія, Швеція, Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Греція, Словенія.................................. 34,8 - 24,0
• Кипр, Чехія, Португалія, Мальта, Угорщина, Естонія,Словакія, Латвія, Литва, Польща, Хорватія, Росія……..21,5 - 11,6
• Болгарія, Румунія,Туреччина, Бєларусь, Боснія і Герцеговина, Македонія, Україна .............................. 10,1 – 7,5
• Албанія, Молдова ........................................................................................................................................... 5,8 – 2,9
Відсутність належної мотивації у працівників до легальної продуктивної зайнятості,
головним чином, через низьку якість робочих місць за умовами та оплатою праці. Низький рівень оплати
праці, що є основним чинником бідності як працюючого населення, так і непрацездатних його верств,
відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів
нагромадження, якісного відтворення робочої сили, провокує відплив найбільш ініціативних економічно
активних громадян до інших країн.
Необгрунтована міжгалузева диференціація призводить до зниження ролі праці та її повне чи
часткове виключення з основних життєвих цінностей. Коефіцієнт співвідношення між найвищим та
найнижчим рівнями заробітної плати за видами економічної діяльності у грудні 2006 року становив
понад 3,7 рази (у працівників авіаційного транспорту середня заробітна плата становила 2053 грн., а у
працівників сільського господарства – 553 гривні).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
31

Невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки та
ринку праці.
Існування нелегальної трудової міграції та недостатній соціальний захист громадян, які
працюють за межами країни.
Наявність заборгованості із заробітної плати.
Високий рівень бідності. Виходячи з установленого відносного критерію, за даними обстеження
умов життя домогосподарств за 2006 рік, рівень крайньої бідності становив 14,1% (проти 14,2 у 2004
році).
Поглиблення бідності та занепад соціальної сфери в сільській місцевості.
Наявність тіньових відносин на ринку праці, передусім, внаслідок відсутності ефективного
механізму економічного стимулювання роботодавців до створення робочих місць з гідними умовами та
оплатою праці (нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск та неефективність
адміністрування податків, високий рівень внесків на соціальне страхування, що провокує поширення
практики її незареєстрованих виплат).
Інституціональні перешкоди на шляху розвитку малого та середнього бізнесу.
Соціально несправедлива та обтяжлива для бюджету система пільг та субсидій
населенню; велика кількість пільг за різними напрямами, що не забезпечуються фінансовими
можливостями держави. Частіше використовують своє право на пільги небідні, більш освічені і більш
поінформовані щодо своїх прав верстви населення, так частка пільговиків серед небідних становить
30%, а серед бідних – 23%; практично позбавлені більшості пільг сільські мешканці, оскільки вони
просто не мають доступу до послуг, на які поширюється дія пільг.
Дисбаланс доходів та витрат Пенсійного фонду та інших соціальних позабюджетних
фондів, загроза посилення дисбалансів у майбутньому через старіння населення. Так, наприклад, на 1
липня 2006 року сума боргу підприємств, установ, організацій зі сплати страхових внесків до Пенсійного
фонду збільшилась порівняно з початком 2006 року на 215,1 млн. грн. і становила 1504,2 млн. грн., у
тому числі по страхових внесках – 1241,9 млн. грн. (зростання з початку 2006 року становило 173,7 млн.
гривень). Із загальної суми заборгованості 36,7% припадає на діючі підприємства, 63,3% – борги
підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство або визнано банкрутами, до яких не можливо
застосовувати заходи стягнення заборгованості відповідно до чинного законодавства.
Несприятливий інвестиційний клімат та обмежені можливості малого підприємництва та чесної
конкуренції, що серйозно перешкоджає підвищенню добробуту населення та створенню нових робочих
місць.
Низька ефективність приватизаційних програм та їх інвестиційних результатів, інституту
приватної власності, незахищеність прав власників, інвесторів та кредиторів.
Недосконале корпоративне управління, низький рівень доходів від власності (матеріальної,
земельної, інтелектуальної), що є наслідком негараздів у корпоративних відносинах, нерозвиненості
фондового ринку.
Брак коштів на фінансування будинків-інтернатів, територіальних центрів соціальної
адаптації для жінок, престарілих, інвалідів та інших осіб, які не мають постійного місця проживання,
що негативно впливає на їх матеріально-технічний стан та зменшує чисельність працівників у
соціальній сфері.
Недостатня увага держави щодо забезпечення гідного існування бездомних громадян,
особливо дітей, та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Обмеженість бюджетних асигнувань у житлове будівництво.
Розгортання демографічної кризи та триваюча тенденція зменшення населення та його
старіння.
IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі І
Конкретний зміст соціальних стандартів в кожній країні має свої особливості і визначається
відповідними нормативно-правовими актами з урахуванням міжнародних Конвенцій з соціальних
питань, що забезпечують соціальні права в оплаті праці, зайнятості та інших сферах життєдіяльності.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
32

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів в
Україні визначені в Законі „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії‖,
ухваленому Верховною Радою України в жовтні 2000 року.
Після прийняття цього Закону проведена значна робота щодо запровадження державної
соціальної стандартизації в країні, зокрема у таких сферах: доходів населення, соціального
обслуговування, житлово-комунального обслуговування, транспортного обслуговування та зв’язку,
охорони здоров’я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури,
закладами фізичної культури та спорту, побутового обслуговування, торгівлі та громадського
харчування, соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.
Введено в дію Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, яким упорядковано
структуру державних соціальних стандартів і нормативів.
Базовим державним соціальним стандартом визначено прожитковий мінімум.
Прожитковий мінімум щорічно затверджується у Державному бюджеті України на відповідний рік.
Починаючи з 2006 року, основний соціальний стандарт – прожитковий мінімум - затверджується не на
цілий рік, а на коротші терміни, відповідно до очікуваної динаміки інфляції.
Цей стандарт є основним нормативним та аналітичним інструментом оцінки, прогнозування і
регулювання показників рівня життя населення. На його основі визначаються розміри основних
соціальних гарантій – мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії, розміри
державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Динаміка економічного зростання та основних соціальних гарантій
Таблиця 7
Показники 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Темпи приросту реального
ВВП, %
5,9 9,2 5,2 9,6 12,1 2,7 7,3 7,3 7,2*
Прожитковий мінімум
в середньому на одну особу, 270,10 311,30 342,00 342,00 362,23 423,00 472,00 532,00 626,00
грн., на кінець року
% до попереднього року x 115,3 109,9 100,0 105,9 116,8 111,6 112,7 117,7
Прожитковий мінімум
на працездатну особу, грн., на 287,63 331,05 365,00 365,00 386,73 453,00 505,00 568,00 669,00
кінець року
% до попереднього року x 115,1 110,3 100,0 106,0 117,1 111,5 112,5 117,8
Мінімальна заробітна плата,
грн., на кінець року
118 118 165 205 237 332 400 460 605
% до попереднього року x 100,0 139,8 124,2 115,6 140,1 120,5 115,0 131,5
% до прожиткового мінімуму на
працездатну особу
41,0 35,6 45,2 56,2 61,3 73,3 79,2 81,0 90,4
Прожитковий мінімум
на особу, яка втратила
працездатність, грн.,
216,56 248,77 268,00 268,00 284,69 332,00 366,00 411,00 498,00
на кінець року
% до попереднього року x 114,9 107,7 100,0 106,2 116,6 110,2 112,3 121,2
Мінімальна пенсія за віком,
грн.
30,00 39,00 47,30 50,00 92,45 332,00 366,00 415,11 498,00
% до попереднього року x 130,0 121,3 105,7 184,9 359,1 110,2 113,4 120,0
% до прожиткового мінімуму на
особу, яка втратила
13,9 15,7 17,6 18,7 32,5 100,0 100,0 101,0 100,0
працездатність
*- прогнозні дані
Джерело: розраховано на основі даних Держкомстату, Мінекономіки, законів України про затвердження прожиткового мінімуму
на 2000-2005 роки та законів України про Державний бюджет на 2006, 2007, 2008 роки.
Відповідно до прийнятого у 2006 році Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для
працездатної осіб‖ з 1 січня 2009 року мінімальна заробітна плата буде дорівнювати 100% прожиткового
мінімуму для працездатних осіб.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
33

Мінімальний розмір пенсії з 2005 року встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які
втратили працездатність (у 2005 році – 332 грн., у 2006 році – 366 грн.). З квітня 2007 року відповідно до
Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік‖ для
визначення мінімального розміру пенсії вперше застосовується збільшений на 1% прожитковий мінімум
для осіб, які втратили працездатність (415 грн. проти 411 грн.). На 2007 рік було встановлено такий
розмір мінімальної пенсії: з січня – 380 грн., з квітня – 410,06 грн., з жовтня – 415,11 гривень.
Враховуючи фінансові можливості Державного бюджету та Пенсійного фонду України поетапно
здійснюється підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів.
Так, у 2006 році розпочато, а у 2007 році повністю забезпечено реалізацію змін до Закону України
„Про статус ветеранів війни‖ щодо підвищення пенсій ветеранам війни виходячи із прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Це дало можливість більш ніж у 2 рази збільшити
розміри підвищень до пенсії: з січня 2006 року – інвалідам війни, з липня 2006 року – учасникам бойових
дій і сім’ям загиблих, та більш ніж у чотири рази з січня 2007 року – учасникам війни.
Упродовж двох останніх років забезпечено виплату мінімальних пенсій інвалідам війни з числа
солдатів і матросів строкової служби у розмірах, не нижчих від розміру прожиткового мінімуму для осіб,
які втратили працездатність.
Функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування дало
можливість посилити соціальний захист громадян у разі настання безробіття, тимчасової
непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на
виробництві і професійного захворювання.
З метою поступового наближення мінімальних виплат до прожиткового мінімуму розмір допомоги
по безробіттю для застрахованих осіб, у яких розмір виплат залежить від страхового стажу, та
військовослужбовцям, звільненим за скороченням чисельності без права на пенсію, з січня 2007 року
підвищено до 190 грн., що становить 37,6% прожиткового мінімуму для працездатної особи. З липня
2007 року цей розмір підвищено до 205 грн., а з грудня - до 220 гривень.
Мінімальний місячний розмір допомоги по безробіттю збільшився:
• для незастрахованих осіб на 32,2%, з 121 гривні у липні 2006 року до 160 гривень у
вересні 2007 року; реальне збільшення становило 16,5%;
• для застрахованих осіб на 38,2%, з 170 гривень у липні 2006 року до 235 гривень у вересні
2007 року; реальне збільшення становило 21,8%.
Середній місячний розмір допомоги по безробіттю збільшився на 32,3%, з 210 гривень у І півріччі
2006 року до 277,9 гривень у І півріччі 2007 року. Реальне збільшення середнього місячного розміру
допомоги по безробіттю становило 16,6%.
Щорічно з березня підвищуються щомісячні страхові виплати потерпілим на виробництві
відповідно росту реальної заробітної плати у галузях національної економіки. Так, з березня 2007 року
розмір страхових виплат потерпілим на виробництві підвищено на 18,3 відсотків.
Відповідно до збільшення розміру прожиткового мінімуму ростуть соціальні виплати сім’ям з
дітьми, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім’ям.
За останні роки суттєво збільшено допомогу при народженні дитини. В даний час вона
становить 8500 грн., тоді як у 2003 році вона становила лише 200 гривень.
Для поступової інтеграції України у європейське співтовариство законодавство України постійно
удосконалюється, приводиться у відповідність до міжнародних норм і стандартів. Це стосується питань
оплати праці, підвищення пенсійного забезпечення, загальнообов’язкового державного соціального
страхування, надання соціальної допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям.
Незважаючи на послідовні кроки щодо оптимізації державних соціальних стандартів і гарантій,
проблеми у визначенні та застосуванні соціальних стандартів і гарантій залишаються. Зокрема, це
проблема формування прожиткового мінімуму, основного державного соціального стандарту, який є
орієнтиром для визначення державних соціальних гарантій.
Величина прожиткового мінімуму обумовлює розміри 45 державних соціальних гарантій,
встановлених 22 законами України, з них 28 соціальних гарантій, встановлених 16 Законами
України, фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Інші – за рахунок небюджетних
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
34

джерел, у тому числі Пенсійного фонду. Тому дуже важливо визначити розмір прожиткового
мінімуму з максимальною об'єктивністю.
Проект наборів мінімальних норм споживання, складений за участю усіх заінтересованих сторін,
був вперше остаточно сформований і схвалений науково-громадською експертною комісією 14 липня
2005 року та вдруге 13 жовтня 2005 року. Для проведення додаткових консультацій стосовно складу
наборів Кабінет Міністрів України доручив втретє провести їх науково-громадську експертизу.
Другою проблемою є рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Статтею 56 Закону України
„Про Державний бюджет України на 2007 рік‖ встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму
для призначення допомоги відповідно до законів України „Про державну соціальну допомогу
малозабезпеченим сім’ям‖ та „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію,
та інвалідам‖ у розмірах: для працездатних осіб – 121 гривня, непрацездатних осіб – 170,5 гривні,
інвалідів – 181,5 гривні. На сьогодні це становить відповідно 21,6; 42,0 та 44,7% від розміру
прожиткового мінімуму для кожної із зазначених категорій населення.
Крім того, з 1 жовтня 2007 року, у зв’язку із передбаченим статтею 62 Закону України „Про
Державний бюджет України на 2007 рік‖ зростанням розмірів прожиткового мінімуму, відносний рівень
забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги за згаданими законами знизився. Така
величина державної соціальної допомоги малозабезпеченим непрацездатним та працездатним особам,
які не здатні конкурувати на ринку праці, обумовлює їх бідність.
Отже, на сьогодні потребує вирішення на державному рівні питання щодо наближення до
прожиткового мінімуму розмірів державної допомоги відповідно до законів України „Про державну
соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям‖ та „Про державну соціальну допомогу особам, які не
мають права на пенсію, та інвалідам‖.
Третьою проблемою залишається велика група соціальних гарантій – пільг та компенсацій.
Надання пільг і компенсацій в Україні регулюється 49 законодавчими актами. Кількість споживачів
пільг і компенсацій, з урахуванням тих, хто має на них право за кількома законами, становить за
експертними оцінками близько 19,5 мільйонів осіб, або 49,5% від усього дорослого населення України.
Значна частина пільг надається за соціальною або професійною ознакою. Такі пільги отримують у
тому числі особи з достатнім та високим рівнем доходу. Це призводить до розпорошення державної
соціальної допомоги і, внаслідок невиправданих витрат на пільги та компенсації згаданим особам,
обумовлює недостатній її розмір для малозабезпечених осіб.
Такий соціально невиважений і фінансово необгрунтований підхід до надання соціальних пільг
важким тягарем лягає на Державний бюджет та викликає сумніви у населення щодо його справедливого
розподілу, що є серйозним підґрунтям для політичних спекуляцій.
Довідково: за розрахунками Міністерства фінансів та експертними оцінками, зробленими у 2006
році, для фінансування усіх законодавчо встановлених пільг і компенсацій необхідно загалом 35
мільярдів гривень, або 25,5% видатків Державного бюджету на 2006 рік.
Спроба у 2002 році розпочати поетапну заміну пільг і компенсацій адресною грошовою допомогою
виявилася невдалою. Відсутність належної просвітницької роботи серед населення, прозорого і
зрозумілого для громадян фінансового механізму забезпечення адресної допомоги обумовила
негативну реакцію з боку ветеранських та інших громадських організацій і призвела до дискредитації
ідеї упорядкування діючої системи пільг.
V. Оцінка населенням політики щодо забезпечення соціального захисту
Одним із інформаційних джерел, необхідних для прийняття управлінських рішень щодо
формування завдань, стратегій та заходів подальшого реформування соціальної політики та системи
соціального захисту, є соціально-демографічні обстеження з питань базової захищеності населення, що
проводились органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та
ПРООН протягом 2000–2006 років. Отримана інформаційна база стала необхідною частиною для
формування системи соціального моніторингу як складової механізму інформаційного забезпечення
соціальної політики держави. Впровадження такого моніторингу на підставі проведення обстежень щодо
соціально-економічної захищеності населення на постійній основі дозволяє систематично відстежувати
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
35

стан і тенденції у соціальній сфері, а також визначити, як ці зміни відбиваються на настроях та
самооцінках суспільства в цілому та окремих груп населення.
Для забезпечення проведення обстеження 2006 року побудовано загальнодержавну імовірнісну
вибірку респондентів загальним обсягом 9400 осіб, методологія побудови якої повністю зберігає
підходи, що впроваджені у попередніх обстеженнях. Враховуючи вагові коефіцієнти, розраховані
відповідно до процедури формування вибірки, отримані результати обстеження у 2006 році
характеризують соціально-економічну захищеність 18098,7 тис. осіб, з яких жителі міських поселень
складають 75,3%, сільської місцевості – 24,7%. Із загального числа респондентів: 37,0% – непрацюючі
пенсіонери, працівники невиробничої сфери – 19,5%, промисловості – 16,3 %, сільського господарства –
6,6%, сфери послуг – 8,4%, студенти – 6,8% , безробітні – 5,4%.
Середній вік опитаних склав 49 років; у числі опитаних 58,5% жінок та 41,5% чоловіків. За
сімейним станом найбільшу питому вагу склали одружені – 61,7%, 22,3% неодружених або розлучених,
13,2% – вдові і 2,8% осіб, що перебувають у незареєстрованому шлюбі.
Вищу, незакінчену вищу та середню спеціальну освіту мають 70,6% респондентів. Серед опитаних
43,7% міського та 42,2% сільського населення змінили місце проживання після закінчення середньої
школи з причини неможливості продовження навчання за місцем проживання.
Більшість опитаних у березні 2006 року зазначили, що їх доходу недостатньо для задоволення
першочергових потреб: у продуктах харчування, медичному обслуговуванні, придбанні одягу,
відпочинку. У відповідях респондентів, що належать до різних соціально-демографічних груп,
спостерігаються незначні відхилення. Найбільш незабезпеченими, як і у 2004 році, відчувають себе
безробітні. Найбільшу недостатність доходу респонденти відчувають для задоволення потреб у
навчанні (62,2%), у придбанні товарів довгострокового користування (74,8% опитаних) та для
задоволення потреб у відпочинку (75,3%), а найменшу – для задоволення потреб в оплаті житла та
придбанні продуктів харчування відповідно 35,0% та 38,4% респондентів.
Оцінюючи, наскільки респонденти почувають себе соціально захищеними, майже половина
(45,0%) відповіли, що вважають себе малозахищеними, 18,9% – зовсім незахищеними, 22,5% –
частково захищеними, 11,8% – не змогли визначитися і лише 1,8% респондентів почувають себе
повністю соціально захищеними.
Отже, на думку респондентів, мінімальний середньомісячний грошовий доход на одного члена
сім’ї, який би гарантував достойне існування, повинен бути 1240 грн., що майже у 3 рази перевищує
офіційно встановлений прожитковий мінімум. Опитування виявило, що більше половини респондентів
мають середньодушовий сукупний доход на рівні нижчому за офіційно встановлений прожитковий
мінімум.
Суб’єктивним свідченням щодо перебігу економічних перетворень є оцінка населенням свого
матеріального становища та приєднання себе до певної соціально-економічної групи. Порівняння
результатів опитувань починаючи з 2003 року показує, що оцінка респондентами свого соціальноекономічного
статусу дещо змінилася в бік зменшення частки бідних і збільшення частки тих, хто
вважає свій статус в суспільстві більш вищим. Цей висновок підтверджують відповіді респондентів щодо
їх соціально-економічного статусу (табл. 8).
Таблиця 8
Оцінка власного соціально-економічного статусу в суспільстві (у %)
За стандартами
суспільства в якому
Ви живете, до якої
категорії Ви
можете себе
віднести?
Всього Міські поселення Сільська місцевість
2002 2003 2004 2006 2002 2003 2004 2006 2002 2003 2004 2006
Бідний 39,6 44,0 32,0 31,2 39,8 42,9 31,2 30,7 38,8 46,6 34,5 32,5
Небагатий 39,3 38,1 45,9 45,6 38,4 38,5 45,6 44,9 41,4 37,1 46,4 47,7
Середній 13,2 11,4 16,3 17,2 13,8 11,9 17,1 18,6 11,9 10,2 13,7 13,2
Важко відповісти 7,8 6,3 5,2 5,4 7,8 6,5 5,2 5,2 7,7 6,0 5,3 6,2
Заможний 0,1 0,2 0,5 0,3 0,1 0,2 0,7 0,3 0,2 0,1 0,1 0,2
Дуже багатий 0,0 0,0 0,1 0,3 0,1 0,0 0,2 0,3 0,0 0,0 0,0 0,2
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
36

Слід відмітити, що порівняно з результатами попереднього обстеження погляди респондентів
щодо оцінки доходу своєї сім’ї через рік стали більш песимістичними. Очікують, що він буде вищим, ніж
сьогодні 8,6% (у 2004 році – 12,2%), нижчим, ніж зараз – відповідно 9,8% (у 2004 році – 8,4%).
Одним із суттєвих чинників, які знижують доход, є затримка виплати заробітної плати. Упродовж
трьох місяців, що передували опитуванню, заборгованість із виплати заробітної плати по економіці
зросла більш ніж на 10%. Така тенденція, на жаль, спостерігалась по всіх видах економічної діяльності.
В структурі боргу майже три чверті – борг працівникам сільського господарства та промисловості. Цю
ситуацію підтверджують і дані обстеження.
Протягом трьох місяців, що передували опитуванню, практично кожний десятий працівник
недоотримав своєчасно заробітну плату у повному обсязі: у сільському господарстві – 27,5%, у
промисловості – 12,3%, у сфері послуг – 9,3% та у невиробничій сфері – 2,2%. За цей період
респонденти отримали в середньому 49,0% від повного обсягу заробітної плати. Протягом одного
місяця не отримали заробітну плату 35,8% працівників, двох та трьох – 37,4 та 26,8% відповідно. Як
основну причину затримки респонденти вказали неспроможність підприємств виплачувати заробітну
плату.
Підприємницькою діяльністю – виробництвом товарів, наданням послуг та продажем товарів –
протягом останнього року займалися 3,0% опитаних. На збільшення прибутку від підприємницької
діяльності через рік мають надію 15,7%, 6,7% вважають, що він зменшиться, 13,7% сподіваються, що
він залишиться незмінним, а 63,9% підприємців не змогли визначитися з відповіддю.
Переважну більшість підприємців (85,8%) турбує нестабільність доходу від підприємницької
діяльності, лише 21,6% мають можливість отримати кредит за прийнятними ставками для ведення
підприємницької діяльності, можливо тому лише 3,7% всіх опитаних планують розпочати
підприємницьку діяльність у наступні 12 місяців.
Високий рівень стурбованості про основні активи свідчить, що головними проблемами розвитку
підприємництва залишаються: низький рівень фінансової забезпеченості внаслідок труднощів з
первісним нагромадженням капіталу, неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах,
неефективність податкової системи, слабка державна підтримка щодо сприяння розвитку малого та
середнього бізнесу.
VI. Подальші шляхи вирішення проблем
Для забезпечення соціального захисту населення та зростання реальних доходів населення
(вимірюваного купівельною спроможністю громадян) з метою досягнення гідного рівня та якості життя,
проведення структурної модернізації ринку праці мають впроваджуватися наступні заходи:
• приведення рівня заробітної плати у відповідність до реальної вартості робочої сили через
запровадження нової соціальної гарантії – мінімальної погодинної заробітної плати (2008 -
2009);
• забезпечення комплексного реформування системи соціального страхування, зокрема
створення єдиної системи збору та обліку внесків, забезпечення перерозподілу структури
страхових внесків до фондів соціального страхування між роботодавцями та працівниками з
одночасним підвищенням розміру заробітної плати, розширення використання страхового
принципу фінансування соціальних виплат, у тому числі впровадження накопичувальної
системи пенсійного страхування (2008 – 2011);
• повна ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати у бюджетній сфері і недопущення її
виникнення надалі (2008 – 2009);
• розгортання повномасштабних програм професійного навчання та підвищення кваліфікації
незайнятого населення, залучення до участі в спеціальних навчальних програмах членів
особистих селянських господарств (2008 – 2009);
• надання державної підтримки (запровадження системи державного замовлення) на проведення
оплачуваних громадських робіт загальнодержавного значення;
• сприяння професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
37

можливостями, а також зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні
на рівних умовах конкурувати на ринку праці (2008 – 2009);
• підписання відповідних міжнародних та двосторонніх договорів щодо легалізації зовнішньої
трудової міграції громадян України та посилення їх соціального захисту (2008 – 2009);
• підтримка самостійної зайнятості населення та розвиток підприємництва (2008 – 2011);
• забезпечення соціальних стандартів рівня життя сільського населення на засадах
функціонування розвиненої соціальної, освітньої та інформаційної інфраструктури, максимально
наближеної до умов проживання у містах через бюджетну підтримку (2009 – 2010);
• підвищення рівня пенсійного забезпечення (2008 – 2011);
• реформування системи соціального захисту шляхом:
розроблення всіх державних соціальних стандартів передбачених Державним
класифікатором соціальних стандартів і нормативів;
запровадження механізмів, які стимулюватимуть надавачів соціальних послуг до постійного
поліпшення їх якості, яка відповідала б потребам різних груп населення, в першу чергу —
людей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
удосконалення системи надання пільг за професійною ознакою;
розроблення Концепції переходу від існуючої системи соціального захисту населення до
політики зростання доходів та надання адресної державної допомоги соціальне вразливим
верствам населення в залежності від доходу сім'ї;
• підтримка народжуваності шляхом збільшення виплат при народженні другої та третьої дитини,
розміру допомоги на дітей багатодітним сім’ям, а також підтримка та розвиток системи усиновлення
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (2009-2011);
• збільшення обсягів фінансування житлового будівництва для молодих сімей (першочергово
багатодітних), а також обсягу кредитів, що надаються молодим сім’ям для будівництва або
придбання житла (2009-2011);
• розроблення та впровадження механізму стимулювання роботодавців до створення нових робочих
місць та надання першого робочого місця випускникам вищих і професійно-технічних навчальних
закладів (2008-2010);
• законодавче забезпечення участі корпоративного капіталу у великих соціальних проектах,
спрямованих на підвищення добробуту низькооплачуваних верств населення й середнього класу,
забезпечення участі великих національних корпорацій у реалізації державних програм збільшення
числа робочих місць і зростання народного добробуту (2010);
• підвищення соціальної відповідальності бізнесу.
Критерії, які характеризують виконання напряму:
• відсутність заборгованості з виплати заробітної плати у бюджетній сфері;
• зменшення рівня тривалого безробіття до рівня 30% від загальної кількості безробітних;
• істотне зменшення показників питомої ваги бідного населення (за національним критерієм);
• стабілізація чисельності зайнятого населення віком 15-70 років у межах 20,8 – 20,9 млн. осіб;
• створення нових робочих місць;
• збільшення рівня економічної активності населення у віці 15-70 років;
• збільшення страхових виплат та поступове наближення їх мінімальних розмірів до прожиткового
мінімуму.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
38

Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя
У сучасному світі процеси здобування, розповсюдження, використання та застосування набутих
знань у практичній діяльності є необхідними для розвитку економіки. У резолюції, затвердженій на
конференції міністрів освіти країн Європейського союзу у Мілані (2003 р.) зазначено, що „соціальне та
економічне зростання в Європі значною мірою залежить від політики у сфері освіти. Ця політика має
враховувати новий елемент – технології, які тепер застарівають кожні п’ять років‖.
За останні роки на державному рівні реалізовано ряд заходів, які суттєво вплинули на стабілізацію
стану системи освіти її подальшого розвитку. Здійснюється реформування мережі навчальних закладів
усіх типів з метою їх приведення у відповідність до потреб особистості та економічних можливостей
держави і регіонів. Впроваджуються навчальні заклади нового типу (дошкільний навчальний заклад –
загальноосвітній навчальний заклад, ліцеї, гімназії, коледжі, колегіуми, академії, університети тощо).
Сфера оволодіння знаннями потребує системного реформування усіх ланок освіти, здійснення
заходів щодо організаційно-методичного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення закладів
освіти з урахуванням соціальної потреби суспільства.
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Підвищити рівень охоплення освітою
Показник 1.1. Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4
років у дошкільних навчальних закладах, %
67
65
65
63
63
61
60
59
57
57 55,6
55
2001 2004 2007 2011 2015
62
60
58
56
54
52
50
Показник 1.2. Чистий показник охоплення
дітей 5 років у дошкільних навчальних
закладах,%
50,5
53
55
57
60
2001 2004 2007 2011 2015
100
99
98
97
Показник 1.3. Чистий показник охоплення
початковою освітою дітей у віці 6-9 років
96,7
99,2 99,3 99,5
99,8
100
100
98
96
94
92
90
Показник 1.4. Чистий показник охоплення
дітей повною загальною середньою 99
освітою
97
90
92
95
96
2000 2001 2004 2007 2011 2015
88
2001 2004 2007 2011 2015
70
65
60
55
50
Показник 1.5. Чистий показник охоплення
вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років
53,4
57,5
60
2000 2001 2004 2007 2011 2015
63
65
67
600
575
550
525
500
475
450
Показник 1.6. Чисельність випускників
вищих навчальних закладів, тис.осіб
460,3
579
490
580
540
2001 2004 2007 2011 2015
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
39

Показник 1.7 2001 2004 2007 2011 2015
Сукупний валовий показник осіб, що
підвищують свою кваліфікацію та
проходять перепідготовку, тис. осіб
157,7 188 190 190 190
Завдання 2. Підвищити якість освіти
Показник 2.1. Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам європейської
спільноти, %.
Адаптація національних державних стандартів освіти до європейських стандартів в Україні тільки
розпочинається, тому значення показника 2.1 будуть визначені у наступні роки.
II. Прогрес у досягненні Цілі 2
Фактичний рівень реалізації завдання 1
Показники 2001 2003 2004 2005 2006
Показник 1.1. Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у
дошкільних навчальних закладах, %
55,6 61,9 67,2 72,1 76,9
Показник 1.2. Чистий показник охоплення дітей 5 років у дошкільних
навчальних закладах, %
50,5 54,5 56,1 61,9 63,7
Показник 1.3. Чистий показник охоплення початковою освітою дітей
у віці 6-9 років, %
99,2 99.2 99,3 99,3 99,3
Показник 1.4. Чистий показник охоплення дітей повною загальною
середньою освітою, %
90,0 91,0 92,0 99,7 98,9
Показник 1.5. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком
від 18 до 22 років, %
57,5 64,2 65,2 66,8 66,0
Показник 1.6. Чисельність випускників вищих навчальних закладів,
тис. осіб
460,3 565 579 794,8 559,6
Показник 1.7. Сукупний валовий показник осіб, що підвищують свою
кваліфікацію та проходять перепідготовку, тис. осіб
157,7 166,6 188,0 193,0 193,0
Національна система освіти функціонує у правовому полі, що ґрунтується на Конституції України,
Законах України „Про освіту‖, „Про загальну середню освіту‖, „Про дошкільну освіту‖, „Про позашкільну
освіту‖, „Про професійно-технічну освіту‖, „Про вищу освіту‖, „Про охорону дитинства‖, Національній
доктрині розвитку освіти.
В Україні на сучасних законодавчих засадах функціонує досить розвинена та розгалужена
національна модель загальної середньої освіти, яка за багатьма кількісними і якісними показниками не
поступається рівню розвинених країн світу та є конкурентоспроможною в європейському освітньому
просторі.
Існуюча мережа загальноосвітніх навчальних закладів гарантує конституційне право для кожного
громадянина на отримання безоплатної та якісної освіти.
На кінець 2006 року в Україні функціонувало 20,44 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у
тому числі 14,05 тис. – у сільській місцевості (68,7 відсотка від загальної кількості), в яких навчалися
відповідно 4,93 млн. учнів (на 271 тис. менше, ніж у попередньому році) та 1,72 млн. (на 90,8 тис.
менше, ніж у попередньому році) учнів. У 2006/2007 навчальному році розпочали навчання 387 тис.
першокласників. Це на 5,0 тис. менше, ніж у попередньому році, та на 211, 5 тис. менше, ніж у 2001
році. Зменшення кількості учнів обумовлено скороченням народжуваності.
З кожним роком зростає кількість дітей 6-річного віку, охоплених навчанням. Так, якщо у 2001/2002
навчальному році в 1 класі розпочали навчання 66 відсотків від загальної кількості дітей-шестирічок, то
у 2006/2007 – близько 82 відсотка.
Зростає кількість учнів, котрі відвідують групи подовженого дня. Порівняно з 2001/2002
навчального року їх кількість зросла на 110 тис. учнів. Сьогодні у групах подовженого дня навчається та
виховується понад 440 тис. учнів 1–4 класів.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
40

В Україні забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною
мовою, збереження та розвиток етнокультури. У загальноосвітніх навчальних закладах водночас з
навчанням мовами національних меншин створюються умови для належного опанування державної
мови. У 2006/2007 навчальному році функціонує 16 969 загальноосвітніх навчальних закладів з
навчанням українською мовою, російською – 1 305, румунською – 91, угорською – 71,
кримськотатарською – 14, молдовською – 7, польською – 5 загальноосвітніх навчальних закладів.
Всього українською мовою навчаються 3,9 млн. учнів, російською – 960 тис. учнів, румунською – 24,2
тис. учнів, угорською – 18,1 тис., молдовською – 5,5 тис., кримськотатарською – 5,96 тис., польською –
1,5 тисячі учнів.
Якість освіти значною мірою визначається знаннями в галузі інформаційних технологій.
Неодмінною умовою набуття таких знань є оснащення навчальних закладів сучасною комп’ютерною
технікою. Загалом оснащення загальноосвітніх навчальних закладів І–ІІІ ступенів комп’ютерними
комплексами в середньому в країні збільшено з 54 відсотків у 2004 році до 73 – у 2006 році. До мережі
Інтернет підключено майже 40 відсотків шкіл (у 2005 році було 15 відсотків).
Стовідсотково забезпечено підручниками учнів 1-6-х класів. У 2006 році було видрукувано та
доставлено загальноосвітнім навчальним закладам понад 8 млн. підручників для 6-го класу (73 назви),
а також для учнів старшої школи, оскільки для старшокласників у попередні роки їх було надруковано
украй мало. Протягом навчального року організовано підвезення 9 з 10 учнів, що його потребують.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік‖ на фінансування Програми „Шкільний
автобус‖ було передбачено 68 млн. грн. У 2006 року освітянам виділено 895 помешкань. Значна увага
приділяється створенню умов для навчання обдарованої учнівської молоді. У порівнянні з 2004/2005
навчальним роком кількість ліцеїв, гімназій та колегіумів закладів зросла з 875 до 915 (на 4,4%).
У 2006 році 22 юних українських інтелектуали взяли участь у міжнародних олімпіадах з
математики, фізики, хімії, біології та екології, на яких вибороли 20 медалей різного ґатунку: 3 золотих, 8
срібних і 9 бронзових медалей та одну Почесну грамоту. Проведено Всеукраїнські конкурси фахової
майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів з робітничих професій.
Вперше за останні роки на державному рівні спільно з центральними органами виконавчої влади,
замовниками кадрів, керівниками навчальних закладів розглядалися на Всеукраїнському Форумі
питання стану та перспектив розвитку трудового потенціалу України. Здійснюється співпраця з
Товариством зварників України, Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона. За рахунок інвестицій
понад 1 млн. грн. створено та оновлено навчально-виробничу базу 20 майстерень училищ будівельного
профілю.
На виконання Державної програми інформатизації та комп’ютеризації професійно-технічних
навчальних закладів було поставлено 759 сучасних навчальних комп’ютерних комплексів, що становить
понад 12 тис. комп’ютерів.
Впроваджується Міжнародна академічна програма підготовки педагогів „Навчання для
майбутнього‖ (англ. „Teach To the Future‖). Ця програма передбачає навчання педагогічних працівників
ефективному використанню інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виробничому процесі
в системі ПТО. З вересня 2005 року у 20 професійно-технічних навчальних закладах розпочато
апробацію комп’ютерних програм з загальноосвітніх предметів (фізика, хімія, біологія, географія,
інформатика, історія, економіка, Людина і суспільство тощо).
Здійснюється моніторинг стану об’єктів, що потребують капітальних ремонтів.
У 2005/2006 навчальному році мережа вищих навчальних закладів налічує 951 заклад усіх рівнів
акредитації та форм власності, у т. ч. 362 університети, академії, інститути та 589 коледжів, технікумів,
училищ. До вищих навчальних закладів державної і комунальної форм власності належать 232
навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації та 517 навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації. Серед
приватних функціонують 113 навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та 89 – І–ІІ рівнів акредитації.
Мережа вищих навчальних закладів, яким надано статус національного, налічує 85 закладів.
Зазнали змін структура та обсяги контингенту студентів за галузями знань. У вищих навчальних
закладах І–ІІ рівнів акредитації третина студентів навчається на технічних спеціальностях, четверта
частина на економічних. У вищих навчальних закладах III–IV рівнів акредитації ситуація інша: на
економічних – третина, технічних – п’ята частина студентів.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
41

У зв’язку з модернізацією освітньої діяльності у контексті європейських вимог і активною роботою
по програмі приєднання вищої освіти України до Болонського процесу, протягом останнього року
проводилася значна робота по запровадженню кредитно-модульної системи навчання.
Розширення доступу до вищої освіти здійснювалось також за рахунок підтримки вищих
навчальних закладів у запроваджені дистанційних технологій навчання. Зокрема реалізовувались
заходи на виконання Положення про дистанційне навчання. У понад 50 вищих навчальних закладах ІІІ-
ІV рівнів акредитації багатьох регіонів сформовано центри дистанційного навчання, що мають
відповідне технічне, програмне, методичне та кадрове забезпечення. Розвиваються дистанційні
технології навчання і у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації. У всіх вищих навчальних
закладах є доступ до мережі Інтернет.
III. Проблеми
Недостатній рівень бюджетного фінансування освіти:
• для виконання заходів Державної програми „Вчитель‖, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 28.03.02 № 379, зокрема на комп’ютеризацію навчального процесу, видання новітніх
посібників, оновлення фондів бібліотек тощо було передбачено виділення з Державного бюджету
України протягом 2004 – 2006 років 32,5 млн. гривень, проте зазначені кошти на реалізацію
програми не виділялись;
• низький рівень заробітної плати викладачів призводить до виникнення кадрової проблеми у
навчальних закладах;
• неможливість оновлення навчально-матеріальної бази загальноосвітніх, професійно-технічних та
вищих навчальних закладів, внаслідок відсутності впродовж останніх 10 років бюджетних видатків
на зазначені цілі, що зумовило майже повне фізичне і моральне старіння навчальної техніки,
устаткування, обладнання та зниження якості навчально-виховного процесу.
Недостатній рівень вивчення регіонального ринку праці щодо потреб у кваліфікованих
робітничих кадрах. Формування обсягів державного замовлення на підготовку робітничих кадрів має
здійснюватися з урахуванням потреб ринку праці та інфраструктури виробництва, що потребує
здійснення ґрунтовного аналізу демографічних тенденцій, трансформації ринку праці та впровадження
принципів економіки знань, удосконалення відповідної нормативно-правової бази.
Забезпеченість педагогічними кадрами професійно-технічних навчальних закладів
становить 85% від потреби. На сьогодні навчальний процес здійснюють 10,8 тис. (21,9%) педагогічних
працівників передпенсійного та пенсійного віку. 39% педагогічних працівників не мають повної вищої
освіти. Залишається низьким рівень соціального забезпечення педагогічних працівників навчальних
закладів професійно-технічної освіти. Потребують житла 2,4% педагогічних працівників.
Відсутність взаємодії роботодавців з вищими навчальними закладами, що обмежує можливості
працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.
Існування спектру проблем подальшої інтеграції вищої освіти України в Європейський освітній
простір.
Недосконалість управління системою вищих навчальних закладів, що характеризується
розпорошенням її за підпорядкуванням, зокрема: 311 державних вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів
акредитації (коледжі, технікуми, училища) підпорядковані 16 центральним органам виконавчої влади;
232 вищих навчальних заклади ІІІ–ІV рівнів акредитації підпорядковані 21 центральному органу
виконавчої влади, у т.ч. 124 заклади МОН.
Значні обсяги незавершеного будівництва. Приміщень загальноосвітніх навчальних закладів,
готовність яких складає більше 70 відсотків, в даний час налічується понад 100 одиниць. Для
завершення будівництва необхідно майже 227 млн. грн. Найбільше таких закладів у Вінницькій (18),
Івано-Франківській (17), Закарпатській (9) та Тернопільській (9) областях.
Незадовільний стан житлово-побутових умов педагогічних працівників. На сьогодні понад 20 тис.
педагогічних працівників перебувають на квартирному обліку, з них у сільській місцевості – понад 5
тисяч.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
42

IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі 2
Упродовж останніх років здійснено значні кроки на шляху реформування галузі освіти,
впроваджуються нові організаційні засади, форми і методи діяльності навчальних закладів. Триває
другий етап переходу на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання.
Продовжується робота над створенням умов, наближених до сімейних, для утримання дітей-сиріт,
створення дитячих будинків сімейного типу; передбачається також розукрупнення традиційно великих
шкіл – інтернатів для дітей-сиріт. Встановлено нові норми харчування для дітей-сиріт, затверджені нові
норми матеріального та фінансового забезпечення.
Понад 65 тис. дітей отримують допомогу щодо корекції вад розвитку. З метою забезпечення всіх
дітей права на освіту з 2005 року було започатковано навчання дітей з помірною розумовою
відсталістю, з дитячим аутизмом, сліпоглухих дітей. З метою визначення якості початкової освіти
Міністерством освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук та Центром тестових технологій в 6 з
27 регіонів України та місті Києві проведено моніторингові дослідження якості початкової освіти учнів 4-х
класів. Дослідження проведено у 188 школах, залучено 4 тис. учнів четвертих класів, більшість з яких у
цілому впоралися із запропонованими завданнями.
У 2004/2005 навчальному році було реалізовано пілотний етап впровадження зовнішнього
незалежного оцінювання випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Міністерством освіти і науки
України спільно з Українським центром оцінювання якості освіти у 178 пунктах тестування було
проведено зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень 41818 випускників загальноосвітніх
закладів з української мови, математики та історії.
Результати зовнішнього оцінювання засвідчили, що випускники шкіл засвоїли навчальний
матеріал переважно на середньому та достатньому рівнях навчальних досягнень. Учасники тестування
мали можливість зарахувати свої результати як державну підсумкову атестацію у школі або як вступне
випробування до вищого навчального закладу. У 2007 році до вищих навчальних закладів III–IV рівнів
акредитації подано 25 тис. сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти для зарахування
результатів як вступних випробувань.
На основі попереднього аналізу можна зробити висновок, що розроблена і апробована технологія
зовнішнього оцінювання здатна успішно працювати в умовах України. Поставлене завдання щодо
першого етапу запровадження зовнішнього оцінювання в Україні виконане, що дає можливість
працювати над збільшенням масштабів його проведення. Постановою Кабінету Міністрів від 31.12.05 №
1312 затверджено невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання і
моніторингу якості освіти.
Протягом 2006 року підвищили кваліфікацію 252 директори, 577 заступників, 5672 старші майстри,
3152 викладачі. Всього 10996 працівників, що складає 46 % всіх педагогічних працівників системи ПТО.
Здійснено значну роботу по удосконаленню професійно-технічної освіти. Проведено роботу з
оновлення змісту освіти. Розроблено 116 проектів державних стандартів професійно-технічної освіти, з
них 65 затверджені на колегії МОН. З 2006/ 2007 навчального року розпочато перехід професійнотехнічних
навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що здійснюють підготовку
кваліфікованих робітників, на новий зміст державних стандартів професійно-технічної освіти з 65
робітничих професій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.
Протягом 2006 року розроблено ще 107 проектів державних стандартів професійно-технічної
освіти, з них знаходяться в апробації навчальних закладів професійно-технічної освіти – 69.
Державний перелік містить понад 2500 професій (професійних назв робіт), значна кількість
професій обумовлена пропозиціями центральних органів виконавчою влади з урахуванням відповідних
галузевих випусків ДКХП та Класифікатора професій.
Проведено значну роботу по удосконалення нормативно-правової бази. Розроблено та
затверджено в установленому порядку наступні нормативно-правові акти:
• Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних
закладах;
• Типові правила прийому до професійно-технічних навчальних закладів України;
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
43

• Зміни до Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої
освіти.
Приєднання України у травні 2005 року до Болонського процесу зумовило важливі зміни у
системі вищої освіти в Україні. Запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального
процесу на перших курсах вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, підготовлено програми
навчання (експериментальні навчальні плани), адаптовано до європейських вимог вищої освіти окремі
документи (інформаційний пакет, академічна довідка, додаток до диплома).
Удосконалено нормативно-правову базу міжнародного співробітництва (розроблено і подано на
погодження близько 100 міжнародних угод міжвідомчого, міжурядового та міждержавного характеру; 5
таких угод уже підписано). До європейських вимог адаптовано перелік галузей знань і бакалаврських
програм. Розроблено і затверджено концептуальні засади розвитку вищої технічної, педагогічної освіти
та їх інтеграції в європейський освітній простір; підготовлено і видано низку навчально-методичних
посібників з питань Болонського процесу.
Українська вища освіта прагне досягти прозорості в оцінці якості вищої освіти на державному і
міжнародному рівнях, більшої відповідності потребам молоді і вимогам внутрішнього та зовнішнього
ринку праці.
У 2005/2006 навчальному році, порівняно з 2004/2005 навчальним роком, в Україні на 4,3 тис. осіб
збільшився контингент іноземних студентів. За надання освітніх послуг іноземцям у 2005/2006
навчальному році вищі навчальні заклади України отримали близько 6 млн. дол. США. Це забезпечить
робочими місцями понад 3 тис. викладачів.
Удосконалено законодавче та нормативно-правове забезпечення функціонування вищої школи.
Зокрема, внесено зміни та доповнення до Закону „Про вищу освіту‖, підготовлено законопроекти „Про
освіту дорослих (післядипломну освіту)‖, „Про участь роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів,
освітніх і наукових проектах‖, „Про державні нагороди в галузі освіти‖, „Про внесення змін до Закону
України „Про вищу освіту‖.
V. Оцінка населенням політики щодо забезпечення якісної освіти
Високий в цілому освітній рівень населення України, який демонструють дані державних
статистичних спостережень у галузі освіти, на думку населення, не означає відсутності проблем у
освітній сфері. Відповіді респондентів свідчать, що доступність високоякісної освіти все більшою мірою
визначається соціально-економічним статусом сім’ї, оскільки поширена та економічно обґрунтована
практика фінансування навчання значної частини студентів за кошти домогосподарств.
На сьогодні існує дефіцит наявних доходів переважної більшості населення для отримання
високоякісних послуг освіти. За даними соціально-демографічних обстежень з питань базової
захищеності населення, що проводились органами державної статистики України за підтримки
Міжнародної організації праці та ПРООН протягом 2000–2006 років, для отримання вищої освіти за
контрактною формою навчання людина має сплачувати щомісячно 310 грн. (середня ринкова ціна) при
наявності доходу у розмірі 662 грн. (грудень 2005 року) та встановленого прожиткового мінімуму – 483
грн. Менше п’ятої частини домогосподарств, середній розмір доходу яких наприкінці 2005 року складав
793 грн., можуть отримати зазначену послугу за власні кошти. При цьому споживання людини буде
обмежене тільки життєво необхідним мінімумом (483 грн.).
Більшість опитаних у березні 2006 року зазначили, що їх доходу недостатньо для задоволення
потреб у навчанні (62,2%) (табл. 9, 10). Таким чином, невисокий рівень заробітної плати, успадкований
Україною від адміністративно-планової економічної системи, та відповідно низький рівень соціальних
трансфертів лишається основним чинником, що звужує можливості отримання знань впродовж життя.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
44

Достатність доходу респондентів для задоволення потреб у навчанні
(березень 2006 року, у %)
Таблиця 9
Працівники
промисловості
Працівники
сільського
господарства
Працівники
невиробнич
ої сфери
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
45
Працівники
сфери послуг
Безробітні
Студенти
Більше, ніж
достатньо
0,7 0,6 1,2 1,1 0,4 4,2
Достатньо 8,4 7,1 7,4 9,9 6,3 25,9
Трохи не
вистачає
12,2 10,4 11,9 12,2 7,7 19,3
Недостатньо 61,4 67,5 64,3 64,3 71,1 43,7
Не можу
визначитися
17,3 14,4 15,2 12,5 14,5 6,9
Таблиця 10
Достатність доходу респондентів для задоволення потреб у навчанні у 2000-2006 роках (у %)
Рік
Більше, ніж
достатньо
Достатньо
Трохи не
вистачає
Недостатньо Не можу
визначитися
2002 0,8 12,9 ... 86,3 ...
2003 1,1 9,5 10,3 65,6 13,5
2004 1,0 11,9 12,0 61,8 13,3
2006 1,2 9,9 12,3 62,2 14,4
Підготовка працівників, які за загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним, культурним рівнем
відповідають вимогам сучасного виробництва та розвитку суспільства, є необхідною передумовою для
забезпечення якісного відтворення робочої сили. В сучасних умовах демократичних та ринкових
перетворень перед освітніми закладами України стоїть відповідальне завдання задовольнити потреби
суспільства у спеціалістах з глибокою професійною підготовкою, здатних до творчої праці,
самовдосконалення, освоєння новітніх інформаційних технологій – людей високої фахової освіченості.
Переважна більшість респондентів (81,8%) відзначили, що вони пройшли курс навчання по якійнебудь
професії, ремеслу, що на 6,4 відсоткових пунктів вище, ніж у 2003 році. Із тих, хто пройшов
навчання 90,5% закінчили навчальний заклад. Спостерігається збільшення чисельності тих
респондентів, які були вимушені отримати додаткову освіту – 7,4% проти 5,8% за результатами
обстеження 2003 року. Більшість респондентів, що пройшли навчання, мають дипломи та сертифікати
(один – 70,5%, два – 20,1%, три і більше 7,3%).
Серед працівників, зайнятих в галузях економіки, більшість тих, хто пройшов професійне
навчання (93,7%) використовують отримані знання, з них: 38,3 та 36,1% – повністю та значною мірою,
11,3% – приблизно наполовину, 8,0% – в деякій мірі, а 6,3% – не використовували отримані знання в
своїй роботі. Це означає, що кожний сьомий працівник (14,3%) майже не використовує отримані
професійні знання в своїй теперішній роботі (табл. 11).
Таблиця 11
Рівень використання отриманих знань у своїй роботі
(у % до тих, хто відповів)
використовують
повністю
у значній мірі приблизно
наполовину
незначно
не
використовують
2003 2004 2006 2003 2004 2006 2003 2004 2006 2003 2004 2006 2003 2004 2006
Усі респонденти 39,6 37,5 38,3 35,2 36,4 36,1 10,9 11,7 11,3 8,6 8,2 8,0 5,7 6,2 6,3
Категорія населення
Працівники
промисловості
30,2 26,4 30,2 39,3 42,8 40,7 14,4 14,2 13,3 9,8 9,9 9,2 6,3 6,7 6,6
Працівники с/г 34,2 36,6 38,2 37,0 33,7 35,5 10,5 12,6 12,0 11,5 9,5 8,4 6,8 7,6 5,9
Працівники
невиробн. сфери
51,4 47,8 47,6 30,4 33,2 32,9 8,3 9,1 8,1 5,5 5,4 6,1 4,4 4,5 5,3
Працівники сфери
послуг
37,1 35,9 32,1 36,2 33,7 35,0 10,4 11,9 14,4 10,3 10,6 10,0 6,0 7,9 8,5

Починаючи з 2003 року, спостерігається стійке зростання позитивних відповідей щодо впевненості
респондентів у необхідності отриманих ними знань. Так, впевнених та повністю впевнених у 2002 році
було 49,2%, а у 2006 – 51,2%. Поряд з цим, поступово зменшується частка тих, хто не впевнений в
необхідності набутих професійних знань. Таким чином, можна відмітити, що переважна більшість
працюючих отримала якісну освіту, має достатній запас знань для виконання конкретної роботи, що є
однією із складових для забезпечення гідного рівня життя, і впевнена у своєму професійному
майбутньому. Проте, кількість респондентів, які не визначилися щодо цього питання хоч і зменшилась
за останні роки, але залишається ще досить великою.
Таблиця 12
Рівень впевненості респондентів у тому, що їм знадобляться набуті професійні знання
впродовж наступних 5 років, за галузями економіки
(у % до зайнятих)
Статус респондента
Повністю
впевнений
Впевнений Не впевнений Дуже
невпевнений
Важко
відповісти
2002
Працівники промисловості 11,9 32,6 25,8 3,5 26,2
Працівники с/господарства 9,8 26,3 27,1 2,7 34,1
Працівники невиробничої сфери 22,7 40,2 16,1 2,2 18,8
Працівники сфери послуг 12,8 31,4 26,0 3,9 25,9
Усі респонденти 15,4 33,8 22,7 2,9 25,2
2006
Працівники промисловості 12,0 33,4 27,3 3,6 23,7
Працівники с/господарства 8,6 33,1 30,5 2,7 25,1
Працівники невиробничої сфери 21,4 40,0 18,6 1,9 18,1
Працівники сфери послуг 13,1 33,0 24,9 4,1 24,9
Усі респонденти 15,4 35,8 23,9 2,9 22,0
Також зазначимо, що найбільш впевненими у своїх знаннях залишаються, як і за результатами
попереднього обстеження, працівники невиробничої сфери – 61,4% (у 2002 році – 62,9%), а найнижчий
рівень упевненості традиційно є у зайнятих у сільському господарстві – 41,7% (у 2002 році – 36,1%).
Слід відмітити, що рівень впевненості значно відрізняється в залежності від освіти, а саме: серед
респондентів із вищою освітою частка тих, які впевнені та дуже впевнені, складає 59,0% (у 2004 році –
57,8%) і знижується до 42,8% (у 2004 році – 38,4%) у респондентів із середньою спеціальною освітою
(табл. 12). Щодо вікового аспекту цього питання, то впевненість молодих респондентів до 25 років
(50,0%) трохи перевершує оптимізм дорослого покоління 45-54 років (49,3%).
VI. Подальші шляхи вирішення проблем
Модернізація економіки України у напрямку збільшення випуску продукції і товарів з високим
ступенем переробки на основі сучасних технологій, створення сучасної інфраструктури обумовлює
проблему підвищення якості освіти впродовж життя.
Реформування системи освіти в Україні вимагає послідовних дій для якісного та комплексного
поліпшення з метою досягнення реальної відповідності сучасним вимогам. Концептуальні основи для
такої роботи визначені у Національній доктрині розвитку освіти. Пріоритетними напрямами державної
політики щодо розвитку освіти визначено наступне:
• особистісна орієнтація освіти;
• формування національних і загальнолюдських цінностей;
• створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного
процесу;
• розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
• пропаганда здорового способу життя;
• розширення україномовного освітнього простору;
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
46

• забезпечення освітніх потреб національних меншин;
• забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних,
науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
• розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійнотехнічної
освіти;
• органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної
освіти;
• запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
• створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних
закладів;
• створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;
• інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів;
• забезпечення належного рівня та якості освіти для розбудови економіки знань.
Метою перспективного розвитку системи дошкільної освіти є формування оптимальної і
збалансованої мережі дошкільних навчальних закладів відповідно до потреб населення та
демографічної ситуації, зокрема планується:
• розвивати мережу дошкільних закладів компенсуючого та комбінованого типу у зв'язку з
підвищенням показників дитячої захворюваності;
• приділяти особливу увагу розвитку мережі центрів розвитку дитини, в яких забезпечуються
фізичний, розумовий та психологічний розвиток і оздоровлення дітей;
• розширити функції дошкільних закладів шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату
сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних
причин не відвідують дошкільні заклади;
• створювати навчально-виховні об'єднання „Дошкільний заклад-школа";
• вживати заходів щодо передачі відомчих дошкільних навчальних закладів та тих, які утримуються
колективними сільськогосподарськими підприємствами, у комунальну власність.
Для розширення доступу населення до середньої освіти та підвищення її якості необхідно
забезпечити:
• створення оптимальної, науково обґрунтованої мережі загальноосвітніх навчальних закладів
шляхом укрупнення профільної старшої школи;
• збереження, за наявності контингенту дітей шкільного віку, в сільській місцевості мережі
загальноосвітніх навчальних закладів І–ІІ ступенів;
• розпочати реалізацію Державної програми „Школа майбутнього‖;
• реалізацію Програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризації
сільських шкіл з метою завершення комп'ютеризації всіх загальноосвітніх шкіл, професійнотехнічних
навчальних закладів та міжшкільних навчально-виробничих комбінатів;
• створення регіональних центрів дистанційної освіти;
• створення належних умов для розвитку на селі культурно-освітніх центрів на базі загальноосвітніх
навчальних закладів;
• створення у кожному районі шкіл нового типу, навчально-виховних комплексів, профільних класів та
класів з поглибленим вивченням окремих предметів;
• здійснення на постійній основі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних
працівників;
• реалізацію програми „Шкільний автобус";
• створення пришкільних інтернатів в загальноосвітніх навчальних закладах, де неможливо
забезпечити підвіз;
• створення нового покоління підручників та стовідсоткове забезпечення ними учнів.
Важливим засобом отримання об’єктивної інформації про стан освіти та розроблення відповідних
стратегій розвитку галузі є здійснення моніторингових досліджень якості освіти. Тому в Україні
розгорнута робота, яка забезпечить у 2007 році охоплення зовнішнім оцінювання більшості випускників
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
47

середніх навчальних закладів країни, які вступають до вищих навчальних закладів. Зокрема, намічено
проводити широкомасштабне зовнішнє оцінювання з української мови, математики та історії.
Планується апробація тестів з фізики, хімії, біології, географії. Для підготовки до зовнішнього
оцінювання учні та вчителі почали працювати вже з жовтня 2006 року з інформаційними матеріалами з
цих предметів.
В галузі професійно-технічної освіти необхідно забезпечити:
• надання можливості всім верстам населення, в тому числі з вадами здоров'я,
отримати безоплатну первинну професійну підготовку у державних та комунальних професійнотехнічних
навчальних закладах;
• оптимізацію та подальший розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів
професійних спрямувань, форм власності на вимогу розвитку регіонів;
• поєднання професійно-технічної та повної загальної середньої освіти, забезпечення варіативності
та гнучкості освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові
професії;треба залишити в одному місці див у розділі про загальноосвітні школи
• розвиток співпраці з підприємствами, установами, організаціями-замовниками підготовки кадрів,
державною службою зайнятості;
• залучення роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;
• оновлення матеріально-технічної та навчальної бази професійно-технічних навчальних закладів та
впровадження інформаційних технологій в навчальний процес.
В галузі вищої освіти необхідно забезпечити:
• рівні конституційні права доступу молоді до вищої освіти на регіональному рівні через формування
відповідної мережі вищих навчальних закладів;
• здійснення переходу до проведення вступних випробовувань шляхом зовнішнього незалежного
оцінювання навчальних досягнень випускників середніх навчальних закладів;
• зменшення розпорошеності вищих навчальних закладів за підпорядкуванням, що дасть можливість
усунути дублювання у підготовці фахівців та більш раціонального використання коштів на
фінансування вищої освіти;
• реформування мережі вищих навчальних закладів шляхом їх укрупнення та створення університетів
регіонального типу, посилення взаємодії роботодавців з вищими навчальними закладами;
• удосконалення системи ступеневої освіти, сприяння інтеграційним процесам в системі освіти через
створення навчальних та навчально-науково-виробничих комплексів;
• створення національної системи моніторингу якості освіти на основі критеріїв держав-членів
Європейського Союзу;
• здійснення заходів, спрямованих на реалізацію в Україні положень Болонської декларації, зокрема
розробити і забезпечити прийняття ряду Урядових документів з питань реструктуризації напрямів і
спеціальностей підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістр та молодший спеціаліст,
ввести адекватну до європейських понять систему академічних освітніх і професійних кваліфікацій,
ступенів, додатків до диплому;
• забезпечення мобільності студентів та професорсько-викладацького складу в міжнародному
освітньому просторі;
• розширення практики соціального партнерства вищих навчальних закладів з роботодавцями,
громадянами і соціальними об’єднаннями та залучення їх до процесу вироблення і прийняття
рішень з проблем вищої освіти;
• удосконалення системи надання кредитів для здобуття молоддю вищої освіти через розширення
участі банківської системи України в цій справі;
• спрямування політики кадрового забезпечення галузі на збереження і розвиток наукових та
педагогічних шкіл через посилення мотивації до науково-педагогічної діяльності, забезпечення
відповідного соціального статусу науково-педагогічних працівників;
• створення умов для реалізації навчання молоді та підготовки фахівців у системі „наука-освітатехнології";
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
48

• створення та впровадження моніторингу працевлаштування випускників вищих навчальних закладів
на регіональному та державному рівнях з залученням центральних, місцевих органів виконавчої
влади та роботодавців;
• поетапне підвищення розмірів стипендіального забезпечення студентів;
• поліпшення умов проживання студентів та запровадження ефективного механізму забезпечення
житлом педагогічних та науково-педагогічних працівників.
• розроблення і запровадження нової системи формування державного замовлення на підготовку
фахівців з вищою освітою та систему звітності.
Критерії, які характеризують виконання напряму:
• збільшення рівня охоплення освітою в дошкільних навчальних закладах дітей віком 3-4 і 5 років
відповідно до 70 та 65 відсотків у 2011 році;
• збільшення чистого показника охоплення молоді повною загальною середньою освітою до 96
відсотків до 2011 році;
• збільшення чистого показника охоплення осіб у віці 18-22 роки вищою освітою до 68 відсотків до
2011 році;
• впровадження діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам європейської
спільноти;
• стале забезпечення видатків зведеного бюджету на освіту у розмірі 7,8 відсотка ВВП до 2011 році.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
49

Ціль 3. Сталий розвиток довкілля
Розвиток виробництва і економічне зростання зумовлюють порушення рівноваги в
навколишньому природному середовищі, що призводить до загострення соціально-економічних
проблем. Одночасно з вичерпанням запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів
посилюється забруднення довкілля, особливо водних ресурсів та атмосферного повітря, зменшуються
площі лісів і родючих земель, зникають окремі види рослин, тварин тощо. Це негативно впливає на
природно-ресурсний потенціал держави і негативно позначається на здоров'ї людини. Цілком очевидно,
що завдання економічного, соціального та екологічного розвитку мають бути взаємоузгодженими і
повинні визначатися з урахуванням основних принципів сталого розвитку.
Екологічна ситуація в Україні характеризується значними регіональними відмінностями за рівнем
техногенного навантаження на навколишнє природне середовище. Протягом останніх років
спостерігається відносна стабілізація рівня техногенного навантаження, що обумовлено структурними
змінами в економіці країни та вдосконаленням механізмів регулювання в галузі охорони довкілля.
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Збільшити на 12% частку населення, що має доступ до питної води
Показник 1.1. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним
стандартам, у містах, %
Показник 1.2. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним
стандартам, у сільській місцевості, %
Завдання 2: Стабілізувати до 2015 року забруднення повітря стаціонарними джерелами
Показник 2: Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел
забруднення, млн. тонн на рік
Завдання 3: Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від
загальної території України
Показник 3: Площа природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від
загальної території України
95
90
85
80
75
70
65
60
Частка населення, яке користується питною
водою, що відповідає національним
стандартам, %
86 87 88
63 64
2001 2004 2007 2011 2015
66
90
69
93
72
4,25
4,2
4,15
4,1
4,05
4
3,95
4,05
Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у
атмосфепу від стаціонарних джерел
забруднення, млн. тонн на рік
4,15
4,2 4,2
4,1
2001 2004 2007 2011 2015
Місто
Село
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
50

11
10
9
8
7
6
5
4
Площа природних біосферних заповідників та
національних природних парків, % від загальної території
України
10,4
4,2
6,1
7,5
8,8
2001 2004 2007 2011 2015
II. Прогрес у досягненні Цілі 3
Забезпечення населення України питною водою є для багатьох регіонів країни однією з
пріоритетних проблем, розв'язання якої необхідно для збереження здоров'я, поліпшення умов
діяльності і підвищення якості життя населення. Проте, в Україні ще не запроваджено статистичне
спостереження стану забезпечення населення питною водою, що відповідає національним стандартам.
Водопостачання населених пунктів України здійснюється за рахунок поверхневих та підземних
джерел. Основними джерелом водопостачання України є поверхневі води (до 70%), з них басейн річки
Дніпро забезпечує до 70% населення України питною водою, решта (30%) – підземні джерела.
Якість води у поверхневих водних об'єктах є вирішальним чинником санітарного та епідемічного
благополуччя населення. Потенційні запаси поверхневих вод України становлять близько 209,3 куб.
кілометра на рік, з яких лише 25 відсотків формуються в межах держави. Водночас, більшість басейнів
річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених.
В 2006 році централізованим водопостачанням забезпечено населення практично всіх міст країни,
768 селищ міського типу, 6305 сільських населених пунктів.
Фактичний рівень реалізації завдання 1
Показник 2001 2003 2004 2005 2006
Частка населення, яке користується питною водою, що
відповідає національним стандартам, %:
86 86 87 87 86
у містах
у селах 63 63 63 63 63
Через відсутність місцевих джерел водопостачання значна кількість населених пунктів, у тому
числі 1200 сільських населених пунктів в АР Крим та південних областях України, у яких проживають
понад 800 тис. осіб, через природні або техногенні причини частково або повністю споживають привізну
воду.
У 56% міст з населенням понад 100 тис. осіб, через значну зношеність основних фондів та
дефіцит потужностей, водопостачання здійснюється не цілодобово, а за графіком. У 260 міських
населених пунктах якість питної води не відповідає чинному стандарту.
У сільській місцевості лише 26,8 відсотків населення користуються послугами централізованих
систем водопостачання. Решта населення використовує для питних потреб місцеві джерела: колодязі,
каптажі тощо.
Фактичний рівень реалізації завдання 2
Показник 2001 2003 2004 2005 2006
Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу
від стаціонарних джерел забруднення, млн. тонн на рік
4,05 4,09 4,15 4,45 4,82
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
51

В Україні дві третини викидів припадає на підприємства, а одна третина – на автомобільний,
залізничний, водний та авіаційний транспорт. Протягом 2006 року викиди забруднюючих речовин в
атмосферне повітря здійснювали понад 11 тис. промислових підприємств. Від них в атмосферу
надійшло більше 4,8 млн. тонн забруднюючих речовин, що на 8 відсотків більше, ніж у 2005 році.
Найбільш високі рівні забруднення атмосферного повітря з року в рік виявляються в містах
Донецько-Придніпровського регіону, де обсяг промислових викидів забруднюючих речовин в
атмосферне повітря становить близько 80 відсотків від загального валового викиду всіх основних
промислових підприємств України.
Фактичний рівень реалізації завдання 3
Показник 2001 2003 2004 2005 2006
Площа природно-заповідного фонду в % від загальної
території України
4,2 4,5 4,57 4,65 4,73
У 2006 році позитивною залишалася тенденція щодо зростання загальної площі територій та
об’єктів природно-заповідного фонду. У порівнянні із 2005 роком вона зросла на 47,4 тис. га, або на
0,08%.
У січні 2006 року до Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО передано спільну українськословацьку
номінацію об’єкту „Букові праліси Карпат‖, який розташовано на території Карпатського
біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку разом із суміжними ділянками
у Словаччині для включення його до Списку всесвітньої природної спадщини.
III. Проблеми
Споживання недоброякісної питної води, що певною мірою впливає на відставання України від
розвинутих країн по середній тривалості життя та високу смертність. В окремих населених пунктах
питна вода за фізико-хімічними показниками (загальна мінералізація, жорсткість, залізо, фтор тощо) не
відповідає вимогам національного стандарту.
Недотримання режиму зон санітарної охорони на багатьох джерелах та об'єктах питного
водопостачання.
Недостатня ефективність роботи водопровідних очисних споруд, що призводить до забруднення
водних об'єктів - джерел питного водопостачання та створює серйозну небезпеку для здоров'я
населення в багатьох регіонах України.
Нерівномірність розподілення ресурсів підземних вод, на базі яких може бути організовано питне
водопостачання. Обсяг оцінених прогнозних ресурсів підземних вод становить 61689,2 тис. куб. метрів
на добу, з них 15760,2 тис. куб. метрів – експлуатаційні запаси (26 відсотків). Усього в Україні за добу
забирається 12287,2 тис. куб. метрів води, або 17 відсотків загальної кількості прогнозних ресурсів. У
північних та північно-західних областях забирається від 4 до 14 відсотків ресурсів, у південних – нерідко
понад 50 відсотків.
Недосконалість фінансово-економічного механізму та податкової системи, які регламентують
розвиток навколишнього природного середовища, що унеможливлює формування безпечного
середовища життєдіяльності населення і призводить до втрат ландшафтного та біотичного
різноманіття.
IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі 3
Проблемний стан із забезпеченням населення питною водою обумовив розроблення та прийняття
державної програми „Питна вода України‖. Програма розрахована на 2006–2020 роки. Виконання
Програми здійснюється за такими основними напрямами:
• охорона і раціональне використання джерел питного водопостачання;
• нормативно-правове та науково-технічне забезпечення з урахуванням стандартів, технологій,
засобів і методів, прийнятих у Європейському союзі;
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
52

• розвиток та реконструкція систем водопостачання та водовідведення;
• забезпечення підприємств питного водопостачання та водовідведення ресурсо- та
енергозберігаючими технологіями підготовки питної води та очищення стічних вод і відповідним
обладнанням та приладами контролю.
У 2006 році у рамках виконання загальнодержавної програми „Питна вода України‖ на об'єктах
водопровідно-каналізаційного господарства прокладено 78,8 км. водопровідних та каналізаційних
мереж, збудовано та реконструйовано 12 водонапірних башт, 14 артезіанських свердловин, замінено
353 насосних агрегати, реконструйовано 16 каналізаційних і водопровідних очисних споруд. У Одеській
області у рамках бюджетної програми „Першочергове забезпечення сільських населених пунктів
централізованим водопостачанням‖ завдяки введенню в експлуатацію 18,9 км. магістрального
водопроводу, очисних споруд потужністю 25 тис. куб. м на добу, трьох насосних станцій першого і
другого підйомів забезпечено питною водою три населених пункти.
Для зменшення забруднення атмосферного повітря Мінприроди завершує формування нового
механізму регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Розроблено нормативи
гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, упровадження яких буде
спонукати підприємства запроваджувати нові екологічно чисті технології, що має призвести до значного
скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Щодо впровадження механізмів Кіотського протоколу в Україні, то згідно постанови Кабінету
Міністрів України від 22.02.2006 р. № 206 визначено процедуру розгляду, схвалення, реалізації проектів
спільного впровадження, а також виконання відповідних організаційних заходів. Також прийнято
постанову Кабінету Міністрів України від 10.04.2006 р. № 468, яка передбачає координацію заходів
центральних та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо формування
щорічного національного кадастру викидів парникових газів та національного повідомлення з питань
зміни клімату; проведення робіт щодо створення Національного реєстру дозволів на антропогенні
викиди парникових газів та розроблення національної системи торгівлі викидами парникових газів,
Національного та регіональних планів заходів запобігання зміни клімату; сприяння в установленні та
розвитку відносин з відповідними інституціями з питань зміни клімату з метою виконання міжнародних
зобов’язань України.
На виконання Національного плану заходів (пункт 2) з реалізації положень Кіотського протоколу до
Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та з метою запровадження щорічної
інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів наказом Мінбуду від 16.03.2006 р.
№ 67 затверджено Галузеву методику розрахунку шкідливих викидів, які надходять від теплогенеруючих
установок комунальної теплоенергетики України. Ця методика встановлює порядок визначення викидів
забруднюючих речовин в атмосферу від комунальних котельних побутового сектору та окремих котлів
при спалюванні природного газу вхідною тепловою потужністю менше 50 МВт.
Ратифікація Україною Кіотського протоколу розкрила можливості отримання іноземних інвестицій
в екологічно чисті технології і, зокрема, їх залучення у галузь теплоенергетики, технологічні об’єкти якої
є одними з найбільших забруднювачів довкілля. Проте, для того, щоб отримати право на застосування
механізмів Кіотського протоколу, необхідно виконати низку завдань як передумов, визначених
Національним планом заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН
про зміну клімату.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.04.2006 р. № 554, яка регулює організацію
та координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади і місцевого
самоврядування щодо подання до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату щорічного
національного кадастру викидів парникових газів та даних про антропогенні викиди із джерел та
абсорбцію поглиначами парникових газів. Також цією постановою передбачено здійснення державного
контролю за виконанням Україною зобов’язань Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про
зміну клімату.
В рамках міжнародного співробітництва підписано Меморандуми між Мінприроди України та
урядом Королівства Нідерландів стосовно двостороннього співробітництва з реалізації проектів
спільного впровадження. Підготовлені до підписання меморандуми стосовно двостороннього
співробітництва з Федеральним Міністерством сільського та лісового господарства, довкілля та водних
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
53

ресурсів Республіки Австрія, Міністерством довкілля і територій Італії, урядом Португалії. У стадії
підготовки підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Французької Республіки про
сприяння проектам відповідно до Механізму спільного впровадження Кіотського протоколу.
З метою подальшого розвитку заповідної справи розпорядженням Кабінету Міністрів України від
08.02.2006 р. № 70 схвалено Концепцію загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на
період до 2020 року в частині прискорення формування розгалуженої мережі територій та об’єктів
природно-заповідного фонду і забезпечення захисту генофонду рослинного і тваринного світу,
унікальних природних екосистем і ландшафтів.
Розвиток природно-заповідної справи Указом Президента України „Про заходи щодо дальшого
розвитку природно-заповідної справи в Україні‖ визнано одним із найважливіших пріоритетів
довгострокової державної політики. У 2005 році площа захищеного природного фонду України
збільшилася на 9 733,5 гектарів (завдяки оголошенню 11 заказників загальнодержавного значення
Указом Президента України від 12.09.2005 року № 1238/2005). У Запорізькій області утворено
Національний природний парк „Великий Луг‖ та у Чернігівській області утворено Мезенський
національний природний парк. З метою збереження біологічного та ландшафтного різноманіття
Україною ратифіковано Європейську ландшафтну конвенцію.
Протягом терміну дії Всеукраїнської акції „Зелений паросток майбутнього‖ (в якій взяли участь 885
тис. осіб) було посаджено 1,2 млн. дерев, 313 тис. кущів, засаджено 0,68 тис. га газонів та квітників,
упорядковано 18,6 тис. га територій, ліквідовано 3,8 тис. стихійних сміттєзвалищ, розчищено 2 тис.
джерел, очищено від сміття 1,04 тис. км водоохоронних зон водних об’єктів, посаджено 4,6 тис. га
лісонасаджень, створено 172 парки на площі 0,3 тис. гектарів. Прискоренню подальшого розвитку
заповідної справи в Україні сприятиме прийняття Верховною Радою України Закону України „Про
затвердження Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період
до 2020 року‖.
Регулярне висвітлення та обговорення з громадськістю питань охорони довкілля відбувається у
рамках Орхуського інформаційно-тренінгового центру та Громадської Ради організацій
природоохоронного спрямування при Мінприроди України, зокрема, проводиться щоквартальне
інформування населення через засоби масової інформації про об'єкти, які є найбільшими
забруднювачами навколишнього природного середовища.
V. Подальші шляхи вирішення проблем
Програмою „Питна вода України‖ на найближчі 5 років передбачається:
• стабілізувати фінансово-економічний стан підприємств питного водопостачання та
водовідведення шляхом запровадження економічно обґрунтованих тарифів на послуги з
урахуванням витрат на здійснення капітальних вкладень;
• удосконалити нормативно-правове і науково-технічне забезпечення у сфері питної води та
питного водопостачання з наближенням її до стандартів Європейського Союзу, зокрема
упровадження державних стандартів „Джерела централізованого питного водопостачання‖,
„Питна вода. Гігієнічні вимоги та контроль якості‖ і „Фасована питна вода‖, будівельних норм і
правил, науково обґрунтованих нормативів (норм) питного водопостачання;
• здійснити заходи щодо економії питної води та зниження енергоємності її виробництва;
• створити сприятливі умови для залучення інвестиційних ресурсів з метою технічного
переоснащення систем питного водопостачання та водовідведення;
• здійснити заходи з дослідження і охорони джерел питного водопостачання: інвентаризацію та
екологічну оцінку стану поверхневих і підземних джерел, розроблення прогнозів їх якості,
паспортизацію джерел питного водопостачання;
• поліпшити стан і забезпечити дотримання режимів зон санітарної охорони та водоохоронних зон
джерел питного водопостачання;
• розширити обсяги використання підземних вод у містах та регіонах з високим рівнем
забруднення поверхневих вод;
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
54

• відновити та реконструювати в сільських населених пунктах системи питного водопостачання,
що знаходяться у непрацюючому стані або постачають воду, яка не відповідає нормативам
якості питної води;
• покращити якість питної води в містах та регіонах з найбільшою невідповідністю якості питної
води державним стандартам та санітарному законодавству;
• розпочати реалізацію пілотних проектів з основних напрямів реформування і розвитку
підприємств питного водопостачання та водовідведення.
Для вирішення проблем охорони довкілля у найближчі роки передбачається здійснювати наступні
заходи:
• удосконалити порядок видачі дозволів на викиди та скиди забруднюючих речовин, розміщення
відходів та збору за забруднення навколишнього природного середовища з метою переходу на
інтегровані дозволи, що видаються за принципом ―єдиного вікна‖ (2008 - 2009);
• стимулювати перехід виробників на екологічно безпечні ресурсо- та енергозберігаючі технології,
підвищити роль еколого-економічних інструментів, більш ефективно впроваджувати принцип
‖забруднювач платить‖ (2008 - 2009);
• створити нормативно-правову базу для забезпечення виконання вимог Рамкової конвенції ООН
про зміну клімату та застосування механізму Кіотського протоколу до неї, що дасть змогу
проводити державну політику у сфері регулювання викидів та поглинання парникових газів;
• прискорити ратифікацію Україною Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі;
• прийняти Загальнодержавну програму збереження біорізноманіття на 2008-2025 роки;
• запровадити басейнової системи управління водокористуванням, охороною вод та
відтворенням водних ресурсів;
• підготувати нормативно-правову базу щодо переходу на систему інтегрованих дозволів на
викиди;
• розробити проект Екологічного кодексу України;
• унормувати скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів відповідно до вимог Директиви
ради Європи 96/61/ЄС;
• прийняти Закон України „Про прибережну смугу морів‖;
• реформувати систему фондів охорони навколишнього природного середовища з метою
підвищення рівня ефективності використання коштів фондів охорони навколишнього природного
середовища;
• удосконалити нормативи зборів за спеціальне використання природних ресурсів, а також зборів
за забруднення навколишнього середовища;
• реформувати систему державних гарантій, пільг та дозвільну систему у сфері поводження з
відходами – запровадити інвентаризацію місць розміщення відходів та непридатних засобів
захисту рослин;
• забезпечити розвиток системи переробки відходів та утилізації непридатних засобів захисту
рослин;
• продовжити роботу з виконання Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні
р. Тиси у Закарпатській області, Національної програми екологічного оздоровлення басейну
Дніпра та поліпшення якості питної води;
• розробити та подати до ЮНЕСКО матеріали про створення української частини українськопольського
біосферного заповідника (резервату) „Розточчя‖;
• забезпечити визначення та документування меж територій та об’єктів природно-заповідного
фонду та земель лісового фонду держави;
• затвердити загальнодержавну програму розвитку заповідної справи на період до 2020 року;
• здійснити заходи щодо правового врегулювання відносин у сфері заповідної справи в умовах
децентралізації повноважень центральних органів виконавчої влади, активізації процесів
приватизації та інтеграції національного законодавства до законодавства Європейського Союзу,
впровадження в управління екосистемного підходу Конвенції про біологічне різноманіття,
зменшити забруднення морських екосистем (2008-2009);
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
55

• перетворити об’єкт „Укриття‖ на екологічно безпечну систему, ввести в дію нове сховище
відпрацьованого ядерного палива ЧАЕС СВЯП-2 та першу чергу пускового комплексу „Вектор‖
(2008 -2011).
Критерії, як характеризують виконання напряму:
• утримання до 2011 році показників обсягів шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від
стаціонарних джерел забруднення на рівні 4,2 млн. тонн;
• збільшення кількості національних природних парків (в 1,5 рази);
• створення морського національного природного парку;
• збільшення залісення території України (на 16%).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
56

Ціль 4. Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності
Здоров’я людини – одна з найвищих цінностей суспільства, що становлять основу економічного та
духовного розвитку держави, запорука поліпшення демографічної ситуації.
Охорона здоров’я матерів і дітей є невід’ємною складовою системи охорони здоров’я, результати
діяльності якої значною частиною зумовлюють перспективи подальшого розвитку суспільства. Здоров’я
дитячого населення визначає подальший економічний, науковий, культурний потенціал країни та рівень
здоров’я наступних поколінь.
Законами України ―Основи законодавства України про охорону здоров’я― та ―Про охорону
дитинства― держава гарантує кожній дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану
медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, має сприяти створенню умов
для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формування здорового способу
життя.
Основними завданнями системи охорони здоров’я є подальший розвиток служби охорони
здоров’я матерів і дітей, зниження дитячої і недопущення материнської смертності, кардинальне
покращання профілактичної та первинної медико-санітарної допомоги дітям і матерям, інтенсивний
розвиток високотехнологічної стаціонарної медичної допомоги шляхом створення
високоспеціалізованих медичних центрів європейського взірця. Показники дитячої та материнської
смертності мають соціально-політичну спрямованість і характеризують не тільки якість та рівень
медичної допомоги дітям і матерям, але і розвиток системи охорони здоров’я і суспільства в цілому.
На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим
чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу, впливає рівень доступності
якісного медичного обслуговування.
Система охорони здоров’я має достатню мережу, яка включає 23,8 тис. закладів та установ
державної та комунальної форм власності, в яких працює приблизно 1,06 млн. осіб. Забезпеченість
лікарями становить 40,5 на 10 тис. населення, з них тими, що безпосередньо займаються медичною
практикою – 26,5. Продовжується реформування первинної медико-санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини: 2888 лікувально-профілактичні заклади мають кабінети сімейного лікаря, створено
1936 самостійних амбулаторій сімейної медицини, із них 1855 у сільській місцевості. Кількість штатних
посад сімейних лікарів порівняно з 2000 роком збільшилась у 12 разів (у 2000 році – 502 штатні посади,
у 2006 році – 5999).
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Зменшити до 2015 року на 17% рівень материнської смертності
25
20
15
10
Показник 1.1. Кількість матерів, померлих від
Показник 1.2. Кількість абортів на 1000 жінок
ускладнень вагітності, пологів та
фертильного віку, одиниць
післяпологового періоду на 100 тис. народжених
30
23,9
живими немовлят, осіб 29,1
29
22,0
28
13,0
12,0
11,0
2001 2004 2007 2011 2015
27
26
25
24
26,7
26,1
25,3
24,4
2001 2004 2007 2011 2015
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
57

Завдання 2. Зменшити до 2015 року на 17% рівень смертності дітей віком до 5 років
15
14,5
14
13,5
13
12,5
Показник 2.1. Рівень смертності дітей віком до 5
років - кількість померлих на 1000 осіб віком до 5
років у середньому за рік, осіб
14,9
14,3 14,3
13,7
12,3
11,5
11
10,5
10
9,5
Показник 2.2. Рівень смертності немовлят -
кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000
11,3
народжених живими, осіб
10,4 10,4
9,8
9,3
12
2001 2004 2007 2011 2015
9
2001 2004 2007 2011 2015
II. Прогрес у досягненні Цілі 4
Фактичний рівень реалізації завдань
Показники 2001 2003 2004 2005 2006
Показник 1.1. Кількість матерів, померлих від ускладнень вагітності, пологів
та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими немовлят, осіб.
23,9 17,4 13,7 17,6 11,5
Показник 1.2. Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку, одиниць. 29,1 23,4 21,3 19,5 18,6
Показник 2.1. Рівень смертності дітей віком до 5 років – кількість померлих
на 1000 осіб віком до 5 років у середньому за рік, осіб
14,9 12,9 12,4 12,9 12,0
Показник 2.2. Рівень смертності немовлят – кількість померлих дітей віком
до 1 року на 1000 народжених живими, осіб
11,3 9,7 9,5 10,0 9,8
Досягненням діяльності медичної служби стало збереження тенденції зменшення показників
материнської смертності та смертності дітей першого року життя.
Починаючи з 1995 року, материнська смертність в Україні мала тенденцію до зниження і у 2000
році вона становила 24,7. У 2006 році цей показник склав 11,5 осіб на 100 тис. народжених живими
немовлят, що у 2,6 разів менше ніж у 1991 році (рис. 22).
35,0
30,0
25,0
29,8
31,3 32,8 31,3 32,3 30,4
25,1
27,2
25,2 24,7
23,9
21,8
20,0
17,4
17,6
15,0
13,7
11,5
10,0
1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Джерело: Міністерство охорони здоров’я
Рис. 22. Динаміка рівня материнської смертності в Україні (на 100 тис народжених живими)
у 1991 – 2006 роках
Показник застосування контрацепції як альтернативи небажаній вагітності збільшився на 5% у
порівнянні з 2005 роком.
За останні роки показник малюкової смертності значно зменшився. Якщо у 1993-1995 роках цей
показник сягав 14,9 – 14,7, то у 2000 році він становив 11,9, а у 2006 році – 9,8 осіб на 1000 народжених
живими (рис. 23). Проте, показник малюкової смертності залишається високим, що є наслідком як
певних недоліків надання акушерсько-гінекологічної і неонатологічної допомоги, так і низки соціальноекономічних
причин.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
58

16
14
13,9
14,9
14,3
14,0
12,8
12
12,8
11,9
11,3
10
10,3
9,7
9,5
10,0 9,8
8
1991 1993 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Джерело: Міністерство охорони здоров’я
Рис. 23. Смертність дітей віком до 1 року життя на 1000 народжених живими у 1991–2006 роках
В Україні продовжує зберігатись складна демографічна ситуація. Депопуляція набуває
загрозливого характеру, рівень природного спаду населення в Україні є найбільшим у Європейському
регіоні, у 2005 році він складав – 7,6 осіб на 1000 осіб наявного населення. Проте, у 2006 році
намітилась позитивна тенденція зменшення природного спаду населення до 6,4, в основному, за
рахунок підвищення кількості народжених до 9,8 (в 2005 – 9,0). У сільській місцевості рівень
народжуваності залишається майже вдвічі нижчим за смертність ( у 2006 році - 10,3 проти 19,8 на 1000
населення).
Стан здоров’я вагітних жінок в Україні є незадовільним. Так, частота анемій серед вагітних, яка
здебільшого залежить від соціально-економічного стану сімей, зокрема – неправильного харчування, за
останні роки збільшилась майже в 2,5 рази, і нею страждає більше половини вагітних жінок. Внаслідок
низької репродуктивної культури та безвідповідальної статевої поведінки втричі зросли хвороби
сечостатевої системи. Складна екологічна ситуація зумовила зростання за останнє десятиліття майже у
10 разів захворюваності щитоподібної залози серед вагітних жінок.
Одним з основних факторів розладу репродуктивного здоров'я населення вважаються інфекційні
хвороби, що передаються статевим шляхом, які у підлітковому і в дорослому віці нерідко стають
причиною безплідності, не виношування вагітності, онкогінекологічної патології, а також
внутрішньоутробного інфікування плода з можливими тяжкими наслідками і навіть вадами розвитку.
Рівень зазначеної патології має в Україні стійку тенденцію до подальшого підвищення: за період з 1992
по 2005 рік – майже в 1,4 рази. Результати досліджень, що проводилися протягом останніх трьох років,
показують, що кожна десята вагітність закінчується самовільним викиднем або передчасними пологами.
Серед причин таких ускладнень найбільш поширеними є інфекції, що передаються статевим шляхом, та
штучне переривання вагітності. Прямі репродуктивні втрати від не виношування вагітності щороку
становлять 36–40 тис. ненароджених дітей.
Проблема репродуктивного здоров'я є загальнонаціональною, оскільки стійка тенденція до
скорочення чисельності населення в Україні внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення
рівня загальної смертності ставить під загрозу майбутнє країни.
Залишається проблема існування в Україні раннього соціального сирітства, хоча протягом
останніх років відзначається тенденція зменшення кількості дітей, від яких відмовилися батьки в
акушерських стаціонарах: в 2006 році – 998 осіб, в 2005 – 1246, в 2004 – 1549 осіб. З матерями, які
мають намір залишити новонароджену дитину у пологовому будинку або відділенні, здійснюється
соціальна робота, спрямована на попередження відмови матері від дитини.
Під соціальним супроводом центрів знаходилися 482 матері, які висловили намір відмовитися від
новонародженої дитини, що втричі більше, ніж у 2005 році. Результати роботи центрів: 311 – змінили
свій намір та зняті з соціального супроводу з позитивним результатом, а діти, які мали ризик потрапити
у будинки дитини, залишилися в біологічній сім’ї; 44 жінки відмовились від дітей; 8 – позбавлено
батьківських прав; 30 матерів тимчасово влаштували дитину в будинок дитини; 7 дітей взято під опіку
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
59

близькими родичами; 1 дитину тимчасово помістили до притулку. З 88 жінками продовжується робота,
спрямована на повернення дитини.
Середній показник ефективності (зняття із соціального супроводу з позитивним результатом) по
Україні складав 64,5 %.
Загалом протягом 2006 року у центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та у
консультаційних пунктах 1051 жінка групи ризику отримала 5990 соціальних послуг, спрямованих на
розв’язання: міжособистісних проблем – 686 (11,5%); проблем сім’ї – 1745 (29,1%); внутрішньо
особистісних проблем – 545 (9,1%); проблем залежностей – 261 (4,3%); проблем здоров’я – 501 (8,3%);
проблем ВІЛ/СНІД – 58 (1,4%); проблем зайнятості – 192 (3,2%); соціально-економічних проблем – 1172
(19,5%); інших проблем – 830 (13,6%).
III. Проблеми
Основними проблемами, які обумовили зазначені тенденції є:
• проблеми із забезпеченістю лікарями служби охорони материнства і дитинства;
• недостатність в акушерських, неонатологічних стаціонарах високотехнологічного обладнання
для інтенсивної терапії та реанімації;
• відсутність у переважній більшості регіонів спеціалізованого медичного транспорту;
• недосконалість міжвідомчого підходу до медико-соціального патронажу сімей груп соціального
ризику;
• нераціональність використання дитячого ліжкового фонду;
• недотримання принципу пріоритетності фінансування з бюджетів усіх рівнів національних
програм охорони материнства та дитинства, пільг щодо безоплатного лікування в амбулаторнополіклінічних
умовах дітей віком до 3 років, дітей-інвалідів, безоплатного стаціонарного
лікування;
• недостатня підготовка молоді до відповідального батьківства та молодих дівчат до майбутнього
материнства; досить високий рівень неблагополуччя сімей;
• недостатня підготовленість спеціалістів до роботи з дітьми та молоддю з питань формування
відповідального батьківства, як засобу профілактики раннього соціального сирітства;
• структурна, функціональна, фінансово-економічна невизначеність первинного рівня медичної
допомоги;
• загальний уклад системи охорони здоров’я, орієнтований на хворобу, а не на здоров’я;
• нераціональна організація системи надання медичної допомоги, диспропорція її первинного,
вторинного і третинного рівнів.
IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі 4
Політичним і стратегічним інструментом для розв'язання багатьох проблем репродуктивного
здоров'я населення України стала реалізована Національна програма „Репродуктивне здоров'я на
2001–2005 роки‖. Здійснення передбачених Програмою заходів дало змогу перевищити прогнозні
показники, визначені для України з урахуванням рівня її соціально-економічного розвитку. Показник
материнської смертності у 2006 році становив 11,5 на 100 тис. народжених живими (прогнозний на 2007
рік – 13,0); малюкова смертність – 9,8 на 1000 народжених живими (прогнозний – 10,4). Порівняно з
1999 роком, коли була започаткована зазначена програма, показник материнської смертності знизився
на 54%, малюкової смертності – на 23%, абортів – на 43%, застосування контрацепції як альтернативи
небажаній вагітності – збільшилося на 41%. За час реалізації Програми число випадків материнської
смертності, пов’язаних з абортом, зменшилось майже у 4 рази. Завдяки впровадженню заходів
попередження передачі ВІЛ від матері до дитини рівень вертикальної трансмісії вдалося знизити майже
у 4 рази.
Однак, наведені показники все ще залишаються у 2-3 рази вищими, ніж у розвинутих країнах
світу, що також зумовлює необхідність застосування нових підходів до справи покращання
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
60

репродуктивного здоров'я населення України та визначення ефективних шляхів розв'язання проблем
його формування і збереження з метою забезпечення позитивного впливу на демографічну ситуацію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1849 затверджено Державну програму
„Репродуктивне здоров’я нації‖ на період до 2015 року. Програмою передбачається забезпечення
єдиної уніфікованої технології та рівнозначних умов надання медичної допомоги недоношеним з
надзвичайно малою вагою новонародженим одночасно в усіх регіонах, для чого у 2007 році виділено
близько 120 млн. гривень з державного бюджету для придбання обладнання для родопомічних та
неонатологічних стаціонарів. Окрім того, прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 25.05.2006
№722 „Про утворення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини‖.
Продовжувалась реорганізація пологових стаціонарів шляхом втілення сучасних перинатальних
технологій з метою забезпечення безпечного материнства та народження здорових дітей, в т.ч.
створення індивідуальних та сімейних пологових залів. Впровадження зазначених технологій у пілотних
регіонах (АР Крим, Волинській, Донецькій, Львівській областях) дозволило знизити рівень ускладнених
пологів з 70% до 30%, питому вагу операції ‖кесарів розтин‖ на 40–50%, зменшити застосування
медикаментів у пологах. Тривають заходи з підтримки грудного вигодовування дітей.
За підтримки ЮНІСЕФ створено центри медико-соціальної допомоги дітям і молоді в 9 регіонах
України (Одеса, Полтава, Львів, Запоріжжя, Хмельницька область, Донецьк, Чернігів, Київ,
Севастополь), діяльність яких спрямовано на вирішення проблем підліткового віку у відповідності з
мандатом ООН та Європейською стратегією щодо здоров’я молоді.
Наказом МОЗ від 17.04.2006 р. №228 затверджено Порядок взаємодії центрів соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги та
соціальних послуг дітям і молоді. Проведено громадські обговорення проекту концепції Державної
програми „Здорова дитина‖ на 2008-2012 роки.
В обласних пологових будинках та обласних дитячих лікарнях дещо покращилася ситуація
стосовно оснащення відділень реанімації новонароджених, що дасть змогу виходжувати дітей, які
народилися з вагою менше 1 кг.
У складі Української дитячої спеціалізованої лікарні „ОХМАТДИТ‖ відкрито Центр для лікування
дітей з ВІЛ/СНІДом та їх батьків. Триває робота міжнародних проектів, спрямованих на покращання
перинатальних послуг (Україна-Швейцарія, Україна-США). В закладах охорони здоров’я, де
впроваджуються сучасні перинатальні технології, вдалось досягти зниження смертності
новонароджених.
Принципово нові можливості виникають з появою мережі соціальних центрів матері та дитини.
Центри можуть надавати комплекс послуг, спрямованих на запобігання відмовам від новонароджених
дітей та здобуття жінками навичок самостійного життя поза межами центру. Протягом 2006 року
функціонувало 5 соціальних центрів матері та дитини, в яких перебувало 70 жінок, з них 58 жінок з
новонародженими дітьми та 12 вагітних жінок.
Довідково: У 5 центрах матері та дитини, що функціонували у 2006 році отримали допомогу: психолога – 61
особа; медичного працівника у підготовці до пологів, в догляді за дитиною – 70 осіб; юриста – 41 особа; 45 –
особам сприяли в отриманні свідоцтва про народження, інших документів. За цей період 32 жінки вибули із
центрів з 100% позитивним результатом: 11 – повернулися з дитиною до чоловіка; 9 – повернулися з дитиною до
сім’ї батьків; 12 – розпочали з дитиною самостійне життя; з них 26 жінок – знаходяться під соціальним
супроводом центрів. У однієї матері було вилучено дитину та влаштовано в медичний заклад.
В Україні забезпечується розвиток мережі консультаційних пунктів, які розміщуються у закладах
охорони здоров’я, з метою надання жінкам, які відмовляються від новонародженої дитини, та батькам
(або особам, що їх замінюють), які тимчасово влаштовують/влаштували дитину у будинок дитини,
комплексу соціальних послуг, спрямованих на збереження родинних стосунків, на реінтеграцію дитини у
сімейне оточення, зокрема, соціально-економічних, юридичних, психологічних, інформаційних (за їх
згодою).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
61

Довідково: В Україні у 2006 році створено та функціонувало 566 консультаційних пунктів центрів соціальних
служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових будинках та відділеннях (18 – регіональних, 399 – районних, 129 –
міських, 3 – районних у містах), що охоплює 81% існуючих пологових будинків та відділень. Станом на 1 січня
2007 року також функціонували 8 консультаційних пункти у жіночих консультаціях та 11 – у будинках дитини.
Зважаючи на те, що формування у молоді відповідального усвідомленого батьківства є вагомою складовою
профілактики раннього соціального сирітства, впродовж 2006 року при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей
та молоді у 3-х областях діяли 22 школи підготовки відповідального батьківства (в Донецькій – 2, Кіровоградській
– 5, Рівненській областях – 15). У 12 областях продовжили свою роботу 72 консультаційних пункти в центрах або
кабінетах планування сім’ї (у Вінницькій області – 13, Донецькій – 8, Житомирській – 9, Кіровоградській – 3,
Луганській – 4, Львівській – 2, Миколаївській – 7, Полтавській – 4, Рівненській – 7, Тернопільській – 7,
Хмельницькій – 4, Черкаській областях – 4). Доводять свою ефективність також зазначені пункти при відділах
реєстрації актів цивільного стану; школи статевої культури та сімейних відносин; культурно-освітні школи для
дівчаток; школи майбутніх матерів. За рахунок коштів Державного бюджету обласними центрами соціальних
служб для сім’ї, дітей та молоді проведено 24 семінари у регіонах для спеціалістів щодо формування
відповідального батьківства, як засобу профілактики раннього соціального сирітства. Мережа консультаційних
пунктів у пологових будинках та відділеннях повністю сформована в Дніпропетровській, Кіровоградській,
Житомирській, Миколаївській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій та Черкаській областях.
V. Оцінка населенням політики щодо забезпечення якісних медичних послуг
За даними соціально-демографічних обстежень з питань базової захищеності населення, що
проводились органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та
ПРООН протягом 2000-2006 років, в цілому по Україні не мають можливості отримати належне медичне
обслуговування 56,0% респондентів. Більшість респондентів оцінили стан свого здоров’я як задовільний
(57,7%), 17,7% зазначили, що мають хронічну хворобу, яка потребує постійного медичного
обслуговування.
Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування є важливою
складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому. На можливість отримувати
медичне обслуговування в 2006 році вказало 56,0 8% респондентів (у 2004 році 56,7), причому
відстежується залежність незадовільних відповідей респондентів від місця проживання (табл. 13).
Таблиця 13
Оцінка можливостей отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та
освіту (у %)
Рік
Чи маєте Ви можливість отримати відповідне медичне обслуговування за місцем проживання?
Так
Ні
Міські поселення
2003 42,8 57,2
2004 51,3 48,7
2006 50,4 49,6
Сільські поселення
2003 19,5 80,5
2004 21,4 78,6
2006 24,4 75,6
Відповіді респондентів свідчать, що незважаючи на те, що більшість медичних послуг офіційно
залишається безкоштовною, основною проблемою доступу до системи охорони здоров’я слід визнати
нестачу коштів у населення. Внаслідок загально низького рівня доходів медичні послуги залишаються
недоступними для значної групи населення. Крім того, недостатній рівень доходів обтяжується
недосконалістю системи охорони здоров’я, що обмежує доступ до медичних послуг багатьох верств
населення, особливо тих, хто мешкає на значній відстані від великих міст.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
62

VI. Подальші шляхи вирішення проблем
Заходи щодо подолання зазначених проблем ґрунтуються на системному підході до охорони
здоров’я матерів і дітей за наступними принципами:
• вирішення проблем, пов’язаних із здоров’ям на усіх етапах розвитку дитини (від дородового до
підліткового);
• першочергове вирішення проблем малозабезпечених дітей;
• забезпечення єдиної уніфікованої технології та рівнозначних умов надання медичної допомоги
недоношеним з надзвичайно малою вагою новонародженим;
• продовження роботи щодо розширення мережі центрів матері та дитини;
• широке інформування населення щодо проблем та шляхів збереження здоров’я матерів і дітей;
• перехід на міжнародну систему обліку і статистики та дотримання Конвенції ООН про права
дитини та відповідних рекомендацій ВООЗ;
• забезпечення соціальної підтримки молодих сімей, удосконалення системи планування сім’ї;
• удосконалення системи підготовки спеціалістів щодо формування відповідального батьківства як
засобу профілактики раннього соціального сирітства серед молоді;
• широке залучення засобів масової інформації та громадських організацій до вирішення проблеми
раннього соціального сирітства.
Для розв'язання актуальних проблем Державною програмою „Репродуктивне здоров’я нації‖ на
період до 2015 року передбачається здійснити наступні заходи:
• удосконалити нормативно-правову базу у сфері репродуктивного здоров'я;
• забезпечити медико-соціальну підтримку молодих сімей, удосконалення системи планування сім'ї;
• розвинути систему комплексного медико-санітарного обслуговування у сфері репродуктивного
здоров'я, – забезпечити доступність медичних послуг для підлітків і сільського населення;
• запровадити систему надання послуг з репродуктивного здоров'я лікарями загальної практики та
сімейними лікарями;
• удосконалити систему підготовки спеціалістів з метою поліпшення якості надання медичної
допомоги;
• продовжити роботу з впровадження новітніх технологій на основі науково-доказової медицини,
впровадження малоінвазивних втручань, створення індивідуальних та сімейних пологових залів;
• поліпшити матеріально-технічне забезпечення закладів охорони репродуктивного здоров'я;
• провести наукові дослідження з найбільш актуальних питань репродуктивного здоров'я;
• сформувати механізм забезпечення населення засобами запобігання незапланованій вагітності;
• розробити стратегію зменшення шкідливого впливу інформаційних технологій на спосіб життя
дітей та підлітків;
• удосконалити проведення обов’язкових медичних оглядів дитячого населення;
• широко залучити засоби масової інформації та громадські організації до справи інформування
населення стосовно відповідального ставлення до збереження здоров'я; пропаганди здорового
способу життя та сімейних цінностей;
• утворити Національний центр охорони здоров’я матері та дитини;
• відкрити Всеукраїнський центр охорони здоров’я матері та дитини (Дитячі лікарні майбутнього).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
63

Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і
започаткування тенденції до скорочення їх масштабів
Президент України В.А. Ющенко 1 грудня 2007 року у зверненні з нагоди Всесвітнього дня
боротьби з ВІЛ/СНІДом зазначив:‖ Двадцять років тому в Україні було зареєстровано перший випадок
інфікування. А нині за темпами поширення вірусу імунодефіциту людини наша держава посідає одне з
перших місць у Східній Європі. За останні п'ять років захворюваність зросла удвічі, кількість смертей
збільшилась у 5 разів. За цими сухими цифрами – життя здебільшого молодих людей, їх трагедії і
невимовні страждання. Подолання епідемії та усвідомлення масштабів її наслідків вимагають
всеохоплюючої мобілізації сил усіх органів влади, міжнародних та неурядових організацій, чітких
загальнонаціональних кроків і зусиль кожного із нас‖. За умови незмінності підходів у цій сфері у
наступні 3 роки кількість ВІЛ-інфікованих може зрости на 150 тисяч чоловік. До 2014 року загальна
кількість ВІЛ-інфікованих може становити 820 тисяч осіб (3,5 % всього населення віком 15–49 років).
Довідково: Спеціалістами Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, ВООЗ, ЮНЕЙДС, Міжнародного
Альянсу з ВІЛ/СНІД було підраховано кількість людей, які живуть з ВІЛ – майже 380 тисяч осіб. Станом на 1
жовтня 2007 року найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції зареєстровано в південно-східних регіонах
країни, а також у Києві. В Одеській обл. – 400,9 осіб на 100 тис. населення (9587 осіб), Дніпропетровській обл. –
400,7 (13798 осіб), Донецькій обл. – 379,2 (17479 осіб), Миколаївській обл. – 362,8 (4422 осіб), м. Севастополь –
293,5 (1107 осіб), АР Крим – 237,6 (4693 осіб), Києві – 211,1 (5597 осіб). Антиретровірусну терапію за рахунок
державного бюджету отримують лише 1835 осіб, що складає 27 відсотків від усіх ВІЛ-інфікованих, хто отримує
специфічну терапію, і 10 відсотків від тих, хто цього потребує. Із 732 ВІЛ-позитивних дітей тільки 118 лікуються за
рахунок Державного бюджету. Майже 2/3 всіх заходів з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, передбачених Національною
програмою, фінансуються за кошти Глобального фонду боротьби зі СНІДом.
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу
39
34
29
24
19
14
Показник 1.1. Кількість осіб з вперше
встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100
тис. населення, осіб
14,2 15,4
35,0
31,4
24,5
2001 2004 2007 2011 2015
5,5
4,5
3,5
2,5
1,5
0,5
Показник 1.2. Кількість померлих від СНІДу на 100
тис. населення, осіб
0,9
1,2
4,5
3,5
2,0
2001 2004 2007 2011 2015
40
30
Показник 1.3. Питома вага ВІЛ-інфекованих
дітей, народжених від ВІЛ-інфекованих
35,0
матерів, %
30,0
20
10
0
9,0 7,0 5,0
2001 2004 2007 2011 2015
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
64

Завдання 2. Зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз
100
90
80
70
Показник 2.1. Кількість осіб з вперше
встановленим діагнозом туберкульозу на 100
тис. населення, осіб
90,0
69,5
80,0
84,0
63,0
24,5
22,5
20,5
18,5
Показник 2.2. Кількість померлих від
туберкульозу на 100 тис. населення, осіб
22,4
19,0
23,0
21,0
17,5
60
2001 2004 2007 2011 2015
16,5
2001 2004 2007 2011 2015
II. Прогрес у досягненні Цілі 5
Фактичний рівень реалізації завдань
Показники 2001 2003 2004 2005 2006
Показник 1.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом
ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення, осіб
14,2 20,8 26,2 29,2 34,4
Показник 1.2. Кількість померлих від СНІДу на 100 тис.
населення, осіб.
0,9 2,7 3,7 4,6 5,2
Показник 1.3. Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених
від ВІЛ-інфікованих матерів
35,0 10,5 10,0 8,0 *
Показник 2.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом
туберкульозу( у тому числі органів дихання) на 100 тис.
69,5 77,5 81,2 84,1 83,2
населення, осіб
Показник 2.2. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис.
населення, осіб
22,4 21,8 22,6 25,3 22,1
*Повні дані щодо частоти вертикальної трансмісії ВІЛ за 2005, 2006 рр. можна отримати тільки у 2008 році.
Світовий досвід свідчить, що поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу спричиняє скорочення тривалості
життя, зростання обсягу медичних послуг, загострення проблем бідності, соціальної нерівності,
сирітства. Показник поширеності ВІЛ серед дорослого населення в Україні є одним з найвищих в
європейському регіоні, він становив 1,46%, що обумовлено поєднанням провідних шляхів передачі ВІЛ:
‖ін’єкційного‖ серед наркоспоживачів і статевого. Це пов'язано з ризикованою щодо ВІЛ-інфікування
поведінкою молоді, значним розповсюдженням ін'єкційного вживання наркотичних засобів, ризикованих
статевих зв'язків. Спостерігається тенденція до збільшення випадків інфікування вагітних жінок і
потенційних донорів крові. Зростає число дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями.
Звертає на себе увагу високий темп розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу: з кожним роком
збільшується кількість зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції. Так, якщо у 2005 році було зареєстровано
близько 14 тисяч випадків ВІЛ-інфекції (13786), то у 2006 році зареєстровано вже понад 16 тисяч
(16077) випадків, а кількість осіб, які перебувають під диспансерним наглядом с діагнозом ВІЛ-інфекція
на 01.01.2007 р. становить близько 72 тисяч осіб (71956).
Офіційні дані епіднагляду містять інформацію лише про тих осіб, які пройшли тестування на
антитіла до ВІЛ і перебувають під диспансерним наглядом. В Україні була розрахована оціночна
кількість людей, які живуть з ВІЛ. На кінець 2005 року вона складала 377600 осіб.
Кількість громадян, які захворіли на СНІД, збільшилась з 2, 7 тис. осіб у 2004 році до 4, 7 тис. осіб
у 2006 році (до 10,1 випадків на 100 тис. населення). Однак, щорічний темп приросту смертності від
СНІДу, що складав в 2004 році – 37%,а у 2005 році – 24%, зменшився у 2006 році до 13%.
Пов'язана з поширенням СНІДу смертність населення (цей показник може досягти через 7 років
значення до 600 тис. осіб) може призвести до зменшення середньої тривалості життя в Україні на 2-4
роки для чоловіків та на 2-5 років для жінок.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
65

Станом на 01.01.2007 року антиретровірусну терапію (АРТ) за рахунок держбюджету отримує
1047 осіб (з них 949 дорослих та 98 дітей).
На початок 2007 року антиретровірусною терапією в рамках реалізації програми „Подолання
епідемії ВІЛ/СНІД в Україні‖ за кошти Глобального фонду забезпечено 3720 пацієнтів (з них – 3168
дорослих і 552 дітей).
За рахунок препаратів, закуплених за кошти державного бюджету та наданих в якості гуманітарної
допомоги в рамках програми Глобального фонду, проводиться лікування опортуністичних інфекцій,
постконтактна профілактика та профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини.
Із захворюванням на туберкульоз на сьогодні склалася вкрай загрозлива ситуація як у
світі, так і в Україні.
Щороку у світі виявляється від 7 до 10 млн. хворих осіб, помирає 2,5–3 мільйони. Загальна
кількість хворих становить 50–60 мільйонів осіб. Туберкульоз займає перше місце в структурі смертності
від інфекційних та паразитарних хвороб і становить понад 80 відсотків.
Епідемія туберкульозу в Україні, за оцінкою ВООЗ, розпочалася з 1995 року. Щогодини
реєструється чотири нові випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї
хвороби. За 15 останніх років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 рази, а
смертності – у 2,7 рази. Ситуація із захворюванням на туберкульоз залишається загрозливою
незважаючи на те, що у 2006 році захворюваність на туберкульоз знизилась на 1% і склала 83,2 на 100
тис. населення, а смертність зменшилась на 13% і склала 22,1 на 100 тис. населення. В абсолютних
числах кількість хворих, виявлених за 2006 рік – 38884 осіб.
Всього на обліку у протитуберкульозних закладах знаходиться 99 449 хворих на всі форми
активного туберкульозу, що складає 212,7 на 100 тисяч населення. Найвищі показники відзначалися у
Південно-східному регіоні.
Викликає занепокоєння зростання захворюваності на туберкульоз серед дітей віком до14 років на
7,9% ( в 2006 році - 9,6 на 100 тисяч дитячого населення проти 8,9 у 2005 році), та серед підлітків 15–17
років на 3,3%.
У більшості країн Центральної та Східної Європи показник захворюваності на туберкульоз, за
даними ВООЗ, набагато нижчий, ніж в Україні, і становить, зокрема, у Чехії – 11, Польщі – 25, Болгарії –
39, Білорусі – 52, Литві – 75 осіб на 100 тис. населення.
III. Проблеми
Аналіз ситуації, що склалася, та заходів щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, які до
цього часу проводилися в країні, свідчить, що поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів ін'єкційних
наркотиків в Україні не вдалося припинити, не забезпечено можливість доступу до лікування хворих, які
потребували антиретровірусної терапії. Інформаційно-просвітницькі та профілактичні програми не
забезпечили достатнього впливу на тенденції розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу серед загального
населення та груп ризику. Більшої узгодженості потребує також використання міжнародної технічної та
фінансової допомоги, обсяги якої значно зросли протягом останніх 4–5 років.
Проблема ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні не обмежується, як і в багатьох інших країнах, виключно
медичними питаннями. Наслідки поширення цього захворювання погіршують соціально-економічний
стан країни. Витрати на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (навіть за оптимістичними оцінками)
може становити у 2011 році 533 млн. гривень.
Загострення в Україні ситуації із захворюванням на туберкульоз зумовлено численними
соціально-економічними та медичними факторами, серед яких:
• низький рівень життя населення;
• наявність значної кількості хворих осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі;
• недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів;
• недостатня кількість кваліфікованих медичних кадрів;
• поширення хіміорезистентного туберкульозу та ВІЛ-інфекції.
Поширення соціально-небезпечних хвороб у дитячому і молодіжному середовищі говорить про:
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
66

• недостатню ефективність профілактичних програм, які не в змозі забезпечити пріоритет здорового
способу життя для молоді, недостатність впливу інформаційно-освітніх програм;
• недооцінку значущості профілактики, відсутність економічних важелів заохочення людей до
збереження власного здоров’я;
• високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику
захворювань, передусім тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотиків;
• відсутність механізму надання суспільних послуг, контролю за їх якістю та обсягами.
IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі 5
В Україні створено Національну координаційну раду з питань запобігання поширенню ВІЛінфекції/СНІДу,
яка координує діяльність органів державної влади, міжнародних та громадських організацій,
включаючи організації осіб, які живуть з ВІЛ-інфекцією/СНІДом, спрямовану на ефективну реалізацію
єдиної політики, консолідоване використання коштів та удосконалення системи моніторингу у сфері
запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу (Указ Президента України від 30.11.2005 р. № 1674/2005;
постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2005 р. № 352).
У кожному районному центрі України відкриваються кабінети анонімного безкоштовного
обстеження на ВІЛ-інфекцію (наказ МОЗ України від 27.06.2006 р. № 421).
Тривають переговори з Глобальним фондом для боротьби зі СНІД, туберкульозом і малярією
щодо залучення додаткових коштів для реалізації Національної програми забезпечення профілактики
ВІЛ-інфекції, лікування і допомоги ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
Запобігання соціально небезпечним хворобам, формування навичок здорового способу життя є
одним із важливих напрямків діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що
передбачає проведення профілактично-просвітницької роботи серед дітей, молоді, різних категорій
сімей.
Продовжує активно розвиватися мережа центрів ресоціалізації наркозалежної молоді „Твоя
перемога‖, яка станом на 1 січня 2007 складає 37 центрів (у 2005 році – 23 центра).
На початок 2006 року у зазначених центрах перебувало на ресоціалізації 363 особи. За рік за
допомогою, консультаціями звернулося понад 4500 тис. осіб, успішно закінчили повний курс
ресоціалізації 587 особи. Станом на 1 січня 2007 року в центрах на різних етапах ресоціалізації
перебувало близько 600 осіб.
Участь у тренінгах, семінарських та практичних заняттях дозволяє залучати клієнтів центрів „Твоя
перемога‖ до волонтерської діяльності, надає можливість відновлення соціального статусу, підвищення
самооцінки, суттєво покращує емоційний стан.
Впровадження нових моделей здорового способу життя для молоді шляхом залучення до
підготовки і проведення Всеукраїнських акцій самої молоді, має значний ефект. У дев’яти
Всеукраїнських і регіональних акціях (зокрема, „Творча молодь проти наркоманії, ВІЛ/СНІДу‖ (2 тури),
„Лідер змінює оточення‖, „Зупинимо СНІД разом‖ тощо, які були спрямовані на пропаганду здорового
способу життя, зменшення поширення наркоманії, ризикованої щодо інфікування ВІЛ-інфекцією
поведінки) взяли участь близько 252 тис. молодих людей. Акції носили системний характер та були
орієнтовані на надання та оцінку знань у молодіжному середовищі щодо наркоманії та ВІЛ/СНІДу.
Проведення таких акцій у маленьких містах, де поінформованість молоді з питань пропаганди
здорового способу життя, профілактики негативних явищ нижча, ніж у великих містах – є актуальним і
доцільним.
Інформаційно-просвітницька робота щодо профілактики негативних явищ у молодіжному
середовищі (алкоголю, наркоманії, ВІЛ-інфекції тощо) здійснювалася через розробку і впровадження на
центральному телебаченні 37 програм соціального спрямування „Досягти мети‖.
Тісна співпраця державних і недержавних організацій дає позитивні результати: об’єднуються
людські і фінансові ресурси, планується діяльність з урахуванням можливості роботи з усіма цільовими
групами. Підписано меморандум про співпрацю і проведено низку засідань робочих груп щодо розробки
відомчих показників моніторингу та оцінки у сфері ВІЛ/СНІДу з „Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД в
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
67

Україні‖. Спільними зусиллями можливо розроблення концепції моніторингу ризикованої поведінки
різних категорій населення щодо інфікування ВІЛ.
Активна робота щодо співпраці з міжнародними організаціями у напрямі профілактики соціально
небезпечних хвороб ведеться в усіх регіонах України. За 2006 рік реалізовано понад 56 спільних
проектів.
Так, наприклад, у 2006 році Мінсім’ямолодьспортом і громадською організацією „Інститут проблем
наркоманії та наркозлочинності‖ проведено: міжнародну і Всеукраїнську конференції „Удосконалення
міжсекторальної взаємодії для забезпечення безперервності допомоги наркозалежним, ВІЛ-інфікованим
та членам їхніх родин‖ і „Структуровані програми реабілітації в системі допомоги наркозалежним і ВІЛінфікованим
людям‖. Як результат – узгоджено діяльність державних структур, неурядових організацій і
міжнародних агенцій з метою розвитку програм реабілітації наркозалежних і ВІЛ-інфікованих людей в
Україні.
Соціальна підтримка ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, дітей, молоді та членів їх сімей, формування
толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих людей залишається пріоритетним завданням діяльності
центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Кількість ВІЛ-позитивних матерів кожен рік
збільшується на 20%. Зростає кількість вагітних жінок, які дізнаються про свій ВІЛ-позитивний статус під
час або одразу після пологів. Більшість ВІЛ-позитивних дітей народжується у соціально
неблагополучних сім’ях. 20% цих дітей залишені матерями і перебувають у медичних закладах або
дитячих будинках.
Протягом 2006 року отримувачами послуг центрів стали 940 ВІЛ-інфікованих дітей, 2033 ВІЛінфікованих
молодих осіб та 476 сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІД.
Найбільш високі показники охоплення отримувачів послуг даної категорій представлені у Києві
(409 – діти, 1103 – молодь), АР Крим (відповідно 117/151), Одеської області (108/9), Миколаївської
(70/94), Запорізької (23/45), Дніпропетровської області (21/31).
Статистичні дані центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за останні два роки свідчать
про динаміку розвитку цього напрямку діяльності: зокрема, збільшилась чисельність отримувачів послуг
з 1364 (у 2005 році) до 2973 (у 2006 році) дітей та молоді. Зростає кількість наданих індивідуальних
послуг. Протягом 2006 року спеціалістами центрів ВІЛ-інфікованим дітям та молоді було надано 35 тис.
послуг. У порівнянні з 2004 роком їх кількість збільшилась на 26,2 тис., а в порівнянні з 2005 роком – на
20,4 тис.
Протягом року було організовано роботу 24 груп взаємодопомоги для ВІЛ-інфікованих дітей,
молоді та членам їх сімей. Загальна кількість учасників груп взаємодопомоги на кінець 2006 року
складала 654 особи.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та регіональні представництва Всеукраїнської
мережі людей, які живуть з ВІЛ, продовжили роботу щодо створення спільних центрів денного
перебування для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді у 5 містах – Донецьку, Черкасах, Сімферополі,
Полтаві, Харкові. На кінець 2006 року вже функціонувало 12 центрів денного перебування для ВІЛінфікованих
дітей та молоді в 11 містах України. Використовуючи досвід роботи зазначених центрів та з
метою унормування їх діяльності постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. № 148
затверджено Типове положення про центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, наказами Міністерства
від 08.09.2006 р. № 3075 та від 20.12.2006 р. № 427 затверджено Типові структуру та штатні
нормативи працівників закладу, нормативи оснащення центру для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді та
харчування у ньому.
З метою розмежування функцій між закладами охорони здоров’я та центрами соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді спільним наказом Мінсім’ямолодьспорту та МОЗ від 17.11.2006 р. № 3925/760
затверджено Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із закладами
охорони здоров’я щодо різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІД, виконання якого забезпечить співпрацю
та координацію зусиль зазначених міністерств.
У 2006 році за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для надання
соціальних послуг ін’єкційним споживачам наркотиків і членам їх сімей здійснено 14,7 тис. виїздів
спеціалізованого формування „Мобільний консультативний пункт соціальної роботи в сільській та
гірській місцевості віддалених районах міст‖ (охоплено 7149 населених пунктів). З питань профілактики
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
68

ВІЛ/СНІД проведено 23 тис. групових заходів (охоплено 441,2 тис. осіб) та надано 29,5 тис.
індивідуальних консультацій. Центрами розповсюджено близько 5 тис. примірників методичних
рекомендацій, понад 350 тис. інформаційно-просвітницьких матеріалів (плакатів, буклетів, листівок
тощо), спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІД та наркоманії.
Профілактика ВІЛ-інфекції серед ін’єкційних споживачів наркотиків здійснювалася через мережу
спеціалізованих формувань „Служби роботи з ін’єкційними споживачами наркотиків‖ (далі – Служби),
розвиток мережі та забезпечення діяльності яких залишається надзвичайно важливим для реалізації
державної політики у сфері профілактики ВІЛ/СНІД. За статистичними даними Міністерства охорони
здоров’я України, на кінець 2006 року близько 64% від загального числа ВІЛ-інфікованих осіб в Україні є
ін’єкційними споживачами наркотиків. Крім того, понад 70% ін’єкційних споживачів наркотиків є ВІЛінфікованими.
Протягом 2006 року в мережі центрів за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим
бюджетам для надання соціальних послуг ін’єкційним споживачам наркотиків та членам їх сімей
забезпечено функціонування 215 Служб, із них 162 – новостворених. У порівнянні з 2005 роком кількість
служб роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків збільшилася в 3,8 рази.
До Служб протягом року звернулися: 37,8 тис. осіб ін’єкційних споживачів наркотиків і 8,1 тис. осіб
із числа їх найближчого оточення. Крім того, при стаціонарних Службах діяло 223 групи
взаємодопомоги, зокрема 118 – для ін’єкційних споживачів наркотиків (до роботи залучено 1645 осіб) та
105 – для найближчого оточення (962 особи). У порівнянні з 2005 роком кількість груп взаємодопомоги
та їх учасників збільшилася відповідно у 5,2 та 5,7 рази.
З метою вилучення з обігу використаних шприців спеціалісти Служб зібрали їх 749,4 тис. шт. та
видали 692,6 тис. стерильних шприців, а також 361,1 тис. одиниць дезінфікуючих засобів. У порівнянні з
2005 роком кількість зібраних шприців у 2006 році збільшилася у 2,8 рази, кількість виданих – у 2,7 рази,
а кількість виданих дезінфікуючих засобів – у 3 рази.
Досвід роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з наркозалежними особами у
попередні роки вказав на необхідність навчання навичкам здорового способу життя батьків, дітей та
молоді, яких торкнулася проблема наркоманії. З огляду на це спеціалістами центрів проводилися
навчальні семінари для різних цільових груп, а саме: 874 семінарів – для дітей, 1630 – для молоді та
1639 – для батьків, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД та наркоманії. В результаті проведених
навчальних заходів знання стосовно профілактики ускладнень, які виникають при вживанні наркотичних
речовин чи ВІЛ-інфікуванні, необхідність формування та ведення здорового способу життя отримали 13
тис. дітей, 7,5 тис. молодих осіб та близько 4 тис. батьків.
З питань профілактики ВІЛ/СНІД серед ін’єкційних споживачів наркотиків та їх близького оточення
розповсюджено понад 285 тис. примірників соціальної реклами (плакати, буклети, листівки).
Згідно з результатами моніторингу, проведеного МОЗ, для здійснення протитуберкульозних
заходів, передбачених Національною програмою боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-
2005 роки, за кошти державного бюджету централізовано придбані протитуберкульозні препарати,
поживні середовища для мікробіологічної діагностики туберкульозу, пересувні флюорографи,
бронхоскопи та незначна кількість мікроскопів і спірографів для протитуберкульозних закладів та
установ. За рахунок коштів місцевих бюджетів придбана лише незначна кількість одиниць
діагностичного обладнання у Вінницькій, Львівській областях та м. Києві. В межах існуючого ліжкового
фонду протитуберкульозних закладів створено відділення, обладнано окремі палати для хворих, які
виділяють збудник туберкульозу в навколишнє середовище, хворих на хронічний та хіміорезистентний
туберкульоз. У Донецькій, Одеській і Миколаївській областях створені відділення для лікування хворих з
поєднаною патологією – туберкульоз та ВІЛ/СНІД. Започатковано семінари з питань забезпечення
своєчасної лабораторної діагностики туберкульозу із застосуванням методу мікроскопії мазка
мокротиння і проведення моніторингу лікування.
Централізована закупівля поживних середовищ для проведення тесту медикаментозної
чутливості дала змогу організувати роботу з виявлення хворих на хіміорезистентний туберкульоз.
Проводиться робота з удосконалення первинної облікової документації і форм звітності.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
69

Прийнято Указ Президента України від 14 лютого 2006 року № 132 ―Про рішення Ради
національної безпеки та оборони України від 18 січня 2006 року „Про заходи щодо підвищення
ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами‖.
Концепція Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках
схвалена розпорядженням КМУ від 24.06.06 № 354-р.
Виданий Закон України від 15.03.2006 №3537-IV "Про внесення змін до деяких законів України
щодо посилення боротьби із захворюванням на туберкульоз".
Постановою КМУ від 15 лютого 2006 р. № 143 затверджено порядок проведення обов’язкового
профілактичного огляду певних категорій населення на виявлення туберкульозу.
V. Подальші шляхи вирішення проблем
Посилення підтримки з боку міжнародної спільноти, активне залучення до співпраці неурядових
організацій та отримання Україною кредиту Світового банку зумовили розроблення Національної
програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД на 2004-2008 роки, яка реалізується в Україні. Програма передбачає одночасну діяльність на
кількох рівнях – від формування у населення навичок безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки до
забезпечення лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.
Необхідно реагувати на епідемію ВІЛ/СНІД більш комплексно та ефективно. Для цього потрібно:
1. Пріоритизувати і збільшити фінансове забезпечення потреб, зумовлених ВІЛ/СНІД і забезпечити
ефективне використання та управління ресурсами. Засобами для виконання цього можуть стати:
• координація процесів вироблення політики і планування бюджету, щоб гарантувати повне
фінансування і впровадження всіх пропонованих програм з контролю над ВІЛ/СНІД;
• посилення прозорості у процесах закупівлі ліків;
• вдосконалення адміністративної спроможності та процедур, щоб уникнути припинень чи затримок
у наданні донорської допомоги в майбутньому;
• утворення Національного центру боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом;
• розроблення проекту Загальнодержавної програми боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом на 2009—
2013 роки.
2. Розширити участь громадянського суспільства у плануванні, впровадженні та моніторингу
програм з ВІЛ/СНІД, у тому числі за допомогою:
• посилення спроможності Національної координаційної ради ВІЛ/СНІД (НКР), яку було створено
2005 року, до ефективної координації між секторами для підтримки участі й прозорості;
• залучення НУО до проведення тестів на виявлення ВІЛ та надання інших послуг, а також до
впровадження соціально-орієнтованих програм серед вразливих груп населення.
3. Забезпечити рівний доступ до послуг з профілактики, лікування, догляду та підтримки вразливих
груп населення, а саме: споживачів ін’єкційних наркотиків, осіб, які надають сексуальні послуги за плату,
в’язнів і чоловіків, які мають секс із чоловіками.
Це можна зробити завдяки таким заходам:
• реагуванню на дискримінацію в наданні медичної допомоги завдяки регулярному навчанню
працівників медичної сфери;
• підвищенню ефективності та інтегрування лікування ВІЛ/СНІД, туберкульозу і наркотичної
залежності через забезпечення доступу клієнтів до всебічної допомоги (три послуги в одному
закладі);
• поліпшенню послуг у в’язницях, наприклад, через розбудову спроможності до швидкого
забезпечення АРВ-препаратами і лікування опортуністичних інфекцій.
4. Сприяти ефективному та масштабному лікуванню антиретровірусними (АРВ-препаратами) і
лікуванню опортуністичних інфекцій за допомогою:
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
70

• забезпечення безплатного АРВ-лікування та інших послуг для людей, які живуть із ВІЛ/СНІД (а це
передбачено у національній програмі забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та
лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД), через ліквідацію ―прихованих‖ витрат на лікування,
серед яких: оплата діагностичних тестів, лікування опортуністичних інфекцій, витрати на
перевезення;
• координування закупівель між державними і регіональними органами виконавчої влади, аби
уникнути проблеми недофінансування ліків або їх дефіциту;
• наймання на роботу і навчання більшої кількості спеціалістів з ВІЛ/СНІД, забезпечення повної
відповідності протоколам лікування ВІЛ/СНІД, розроблення єдиної програми підготовки фахівців з
питань профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу, затвердження національних показників моніторингу
та оцінки профілактики наркоманії і ВІЛ/СНІДу.
5. Розширювати замісну терапію задля забезпечення доступу 60–238 тис. споживачам наркотиків,
які потребують замісної терапії, щоб уникнути поширення ВІЛ і максимізувати ефективність АРВлікування
і лікування опортуністичних інфекцій споживачів наркотиків. Це можна зробити через:
• забезпечення належного фінансування замісної терапії із загального бюджету на охорону
здоров’я, а не тільки обмеженого бюджету, спрямованого на боротьбу з ВІЛ/СНІД;
• дозвіл на замісну терапію в лікарнях, аби пацієнти в разі потреби могли отримати належну
допомогу без примусової детоксикації та переривання;
• впровадження кампанії з пропагування замісної терапії з використанням метадону і забезпечення
доступності цієї дешевшої форми замісної терапії в потрібному обсязі;
• заміну ув’язнення реабілітаційними програмами або програмами замісної терапії та іншими
відповідними терапевтичними програмами споживачам наркотиків, які володіють невеликими
обсягами наркотиків без намірів продати їх чи передати комусь іншому.
6. Заохочувати більше людей проходити тести на ВІЛ, особливо тих, хто належить до груп ризику –
споживачів наркотиків та осіб, які надають сексуальні послуги за плату, за допомогою:
• збільшення кількості центрів консультування та тестування і забезпечення умов для того, щоб такі
центри та інші установи пропонували добровільне і конфіденційне тестування, а також
консультування до та після тестування;
• ліквідації чинної зараз процедури, за якою від ВІЛ-позитивних людей вимагають письмово
підтвердити ознайомлення з кримінальною відповідальністю;
• запровадження і зміцнення механізмів захисту людей від будь-яких виявів дискримінації і
порушення конфіденційності, а також забезпечення їх права на оскарження, судові позови й
отримання відшкодування за заподіяні збитки.
7. Проводити інформаційні кампанії з ознайомлення людей із небезпекою передачі ВІЛ, доступом до
тестування і послуг, а також важливістю подолання дискримінації; забезпечити широке й ефективне
поширення чіткої та актуальної інформації, в тому числі через:
• оцінку впливу на поведінку і рівень обізнаності людей;
• зміцнення законодавчої бази, яка передбачала б виділення приблизно 5% рекламного часу на
оголошення соціального змісту; координування інформаційних повідомлень, які стосуються
проблематики ВІЛ/СНІД, аби уникнути суперечливої інформації.
З метою поліпшення епідемічної ситуації в Україні шляхом суттєвого уповільнення темпів
збільшення показників захворюваності та смертності від туберкульозу, запобігання поширенню
хіміорезистентного туберкульозу, підвищення ефективності лікування, удосконалення підготовки і
перепідготовки медичних працівників, покращання лабораторної діагностики туберкульозу в Україні
розробляється Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках.
Ії концепція, схвалена Кабінетом Міністрів України 24 червня 2006 року (розпорядження № 354-р)
передбачає наступні напрями дій щодо розв'язання проблеми епідемії туберкульозу:
• зміцнення матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів та установ, фінансова
підтримка Програми, соціальна реклама здорового способу життя;
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
71

• виявлення хворих на туберкульоз та їх лікування;
• забезпечення протитуберкульозних закладів та установ антимікобактеріальними препаратами;
• проведення постійного моніторингу епідемічної ситуації та наукового супроводження
протитуберкульозних заходів;
• активізація роботи з профілактики туберкульозу;
• запобігання поширенню ВІЛ-асоційованого та хіміорезистентного туберкульозу;
• підготовка медичних працівників та санітарно-гігієнічне навчання населення з актуальних питань,
пов'язаних із захворюванням на туберкульоз;
• утворення Національного центру боротьби з туберкульозом;
• формування мережі регіональних центрів боротьби з туберкульозом, забезпечення належного
функціонування системи санаторно-реабілітаційних закладів з використанням природних
властивостей Криму, карпатських лісів, інших регіонів України.
Критерії, які характеризують виконання завдань у цьому напрямі:
• зниження на 5 відсотків темпів підвищення рівня захворюваності та смертності від туберкульозу;
• запобігання поширенню хіміорезистентного туберкульозу;
• доведення кількості виявлених випадків виділення збудника туберкульозу у навколишнє
середовище до 50 відсотків серед осіб, що вперше захворіли;
• удосконалення системи надання населенню протитуберкульозної допомоги, підготовки і
перепідготовки медичних працівників з питань профілактики, діагностики та лікування
туберкульозу;
• охоплення навчанням понад 80 відсотків медичних працівників відповідно до міжнародних
стандартів;
• створення системи лабораторного контролю якості протитуберкульозних препаратів.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
72

Ціль 6. Забезпечення гендерної рівності
У зв’язку із проголошеним курсом України на євроінтеграцію питання гендерної рівності, що є
пріоритетним у Євросоюзі, набуває особливого значення в суспільно-політичних процесах держави.
Принцип гендерної рівності – рівності чоловіків та жінок в усіх сферах життя – закріплено в Конституції
України (стаття 24). Проте, законодавче закріплення гендерної рівності не завжди допомагає жінкам
відчути себе рівноправними та зайняти достойне місце в економічній, політичній та культурній сферах
життя. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що відповідає встановленому прожитковому
мінімуму. Жінки домінують у найбільш соціально-незахищених категоріях населення – серед
безробітних, працюючих у бюджетній сфері тощо. Досягнення гендерної рівності відповідає принципам
сталого розвитку.
І. Основні завдання та індикатори
Завдання 1: Забезпечити гендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у
представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади
Показники 2001 2004 2007 2011 2015
Показник 1.1. Гендерне співвідношення серед депутатів Верховної
Ради України, чисельність жінок / чоловіків, %
8/92 5/95 13/87 20/80 30/70
Показник 1.2. Гендерне співвідношення серед депутатів місцевих
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
42/58 42/58 43/57 44/56 45/55
Показник 1.3. Гендерне співвідношення серед депутатів обласних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
11/89 15/85 19/81 20/80 30/70
Показник 1.4. Гендерне співвідношення серед депутатів районних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
21/79 24/76 27/73 28/72 30/70
Показник 1.5. Гендерне співвідношення серед депутатів міських органів
влади, чисельність жінок / чоловіків, %
22/78 25/75 28/72 29/71 30/70
Показник 1.6. Гендерне співвідношення серед депутатів селищних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
47/53 47/53 48/52 48/52 50/50
Показник 1.7. Гендерне співвідношення серед депутатів сільських
органів влади, чисельність жінок / чоловіків %
47/53 48/52 49/51 50/50 50/50
Показник 1.8. Гендерне співвідношення у складі членів Кабінету
Міністрів України, чисельність жінок / чоловіків, %
0/100 10/90 15/85 20/80 30/70
Показник 1.9. Гендерне співвідношення серед вищих державних
службовців (1-2 посадових категорії), чисельність жінок / чоловіків, %
15/85 13/87 20/80 25/75 30/70
Завдання 2. Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків
90
85
Показник 2.1. Співвідношення середнього рівня місячної
заробітної плати жінок і чоловіків,%
85,0
86,0
80
75
70
69,7
73,0
76,0
65
2001 2004 2007 2011 2015
II. Прогрес у досягненні Цілі 6.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
73

Фактичний рівень реалізації завдань
Показники 2001 2003 2004 2005 2006
Показник 1.1. Гендерне співвідношення серед депутатів Верховної
Ради України, чисельність жінок / чоловіків, %
8/92 5/95 5/95 5/95 9/91
Показник 1.2. Гендерне співвідношення серед депутатів місцевих
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
42/58 42/58 42/58 42/58 35/65
Показник 1.3. Гендерне співвідношення серед депутатів обласних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
11/89 10/90 10/90 10/90 12/88
Показник 1.4. Гендерне співвідношення серед депутатів районних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
21/79 21/79 21/79 21/79 21/79
Показник 1.5. Гендерне співвідношення серед депутатів міських
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
22/78 22/78 22/78 22/78 26/74
Показник 1.6. Гендерне співвідношення серед депутатів селищних
органів влади, чисельність жінок / чоловіків, %
47/53 47/53 47/53 47/53 40/60
Показник 1.7. Гендерне співвідношення серед депутатів сільських
органів влади, чисельність жінок / чоловіків %
47/53 47/53 47/53 47/53 50/50
Показник 1.8. Гендерне співвідношення у складі членів Кабінету
Міністрів України, чисельність жінок / чоловіків, %
0/100 1/99 1/99 8/92 0/100
Показник 1.9. Гендерне співвідношення серед вищих державних
службовців (1-2 посадових категорії), чисельність жінок / чоловіків, %
15/85 16/84 13/87 19/81 19/81
Показник 2.1. Співвідношення середнього рівня місячної заробітної
плати жінок чоловіків, %
69,7 68,6 68,6 70,9 72,8
Чисельність жінок-державних службовців становить 75,4% від загальної чисельності
держслужбовців, чоловіків – 24,6%. Продовжує зростати кількість жінок, зарахованих до кадрового
резерву на керівні посади. У 2005 році на посади керівників місцевих державних адміністрацій
запропоновано 213 жінок, проти 184 у 2004 та 153 у 2003 році. В переважній більшості областей України
жінок включено до кадрового резерву на посади заступників голів обласних державних адміністрацій, а
у Дніпропетровській, Запорізькій та Полтавській областях жінки зараховані до кадрового резерву на
посади голів обласних державних адміністрацій. У центральних органах виконавчої влади включено до
кадрового резерву 126 жінок, що становить 16,3 %.
гривень на місяць
1200
1000
жінки
чоловіки
953
885
1216
800
600
400
200
707 675
582
447
425
367
379
310
256
2001 2002 2003 2004 2005 2006
Рис. 24. Динаміка заробітної плати жінок та чоловіків
За даними обстежень Держкомстату України щодо економічної активності населення рівень
зайнятості серед жінок працездатного віку в 2006 році становив 62,8% (серед чоловіків - 69,0%), рівень
безробіття (за визначенням МОП) серед жінок працездатного віку – 7,4% (серед чоловіків - 7,3%).
Рівень заробітної плати жінок в 2006 році становив лише 72,8% від заробітної плати чоловіків (рис. 24).
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
74

III. Проблеми
Основними проблемами у цій сфері є:
• відсутність чіткої державної політики та механізмів впровадження гендерних підходів до будь-яких
сфер діяльності та жорсткого контролю за її виконанням з боку держави;
• дисбаланс у рівні представництва чоловіків та жінок у сфері державного управління, що не сприяє
усуненню структурних та системних бар’єрів для участі жінок;
• неврахування гендерних аспектів у процесі прийняття рішень, їх виконання, моніторингу та
оцінювання на рівні ініціатив з управління;
• стереотипне уявлення з боку роботодавців про місце та роль жінки у суспільстві, через що
зберігається тенденція до розподілу професій на суто «чоловічі» та суто «жіночі», і що суттєво
впливає на різницю рівня доходів;
• нерівне представництво жінок на керівних посадах в найбільш престижних галузях економіки;
• недосконалість законодавства щодо працюючих жінок, які мають неповнолітніх дітей та
недотримання його основних положень з боку роботодавців;
• використання нелегальної жіночої праці за кордоном, масштабність якої становить серйозну
загрозу для внутрішньої безпеки держави та її демографічної ситуації.
IV. Політика, спрямована на досягнення Цілі 6
8 вересня 2005 року (після шести років активного лобіювання з боку жіночої громадськості)
Верховною Радою України прийнято Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей
жінок і чоловіків‖. В Україні завершено створення рад з гендерних питань і проблем сім’ї при обласних
державних адміністраціях. Основним їх завданням є вжиття дієвих заходів щодо вирішення проблем
поліпшення становища жінок в регіонах, активізації роботи громадських об’єднань, участі в
державотворенні та надання практичної допомоги щодо підтримки жіночих ініціатив.
В усіх центральних та місцевих органах виконавчої влади покладено виконання обов’язків з
питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на одного із заступників керівника та
внесено відповідні зміни до їх посадових інструкцій. З метою надання практичної допомоги щодо
гендерних перетворень в регіонах розроблено та направлено головам обласних державних
адміністрацій „Дорожню карту губернатора‖ (орієнтовний перелік питань для аналізу стану виконання
місцевими органами виконавчої влади завдань, визначених вищезазначеними Законом України та
Указом Президента України).
В Україні запроваджена ґендерно-правова експертиза проектів нормативно-правових актів, яку
здійснює Міністерство юстиції. Міністерством здійснюється гендерна експертиза чинних нормативноправових
актів.
Органам виконавчої, зокрема місцевої, влади належить особливе місце у формуванні й втіленні
гендерних перетворень. Сьогодні з метою впровадження гендерної складової в політику і діяльність
регіонів продовжується розбудова мережі бюро гендерних ініціатив.
Законом України „Про зайнятість населення‖ передбачено додаткові гарантії зайнятості для жінок,
які мають дітей віком до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів.
У 2005 році для таких жінок заброньовано 27,8 тис. робочих місць, на які працевлаштовані 21,1 тис.
жінок.
З метою підвищення конкурентноздатності жінок на ринку праці у 2005 році до професійного
навчання було залучено 117,6 тисяч жінок або 60,8 % від загальної чисельності. Професійна підготовка
та перепідготовка здійснюється за 568 професіями і спеціальностями, що користуються попитом на
ринку праці. Найбільшою популярністю серед жінок користуються професії бухгалтера із знанням
міжнародних стандартів та сучасних комп’ютерних програм, секретаря керівника, секретар-друкарки,
кухаря, кондитера, перукаря, продавця, кравця, швачки тощо. Значна увага приділяється навчанню за
професіями, що дозволяє незайнятим громадянам, особливо жінкам, реалізовувати себе в сфері
малого бізнесу шляхом самозайнятості, наприклад, пошив одягу, перукарські послуги тощо.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
75

З метою тимчасового працевлаштування та одержання матеріальної підтримки для незайнятих
громадян державною службою зайнятості разом із місцевими органами влади організовуються
громадські роботи. У 2005 році у них брали участь 284,9 тис. незайнятих жінок, що перебували на обліку
в службі зайнятості або 68,0 % від загальної чисельності задіяних на громадських роботах.
Прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.06. № 1834 „Про затвердження
Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010
року‖. Цей документ сприятиме реальному формуванню ґендерної політики в Україні, виробленню
необхідних державних документів з рівних прав і можливостей, вдосконаленню практичної роботи
державних структур всіх ланок влади, поширенню серед населення теоретичних знань з ґендерних
питань.
На Міжнародній науково-практичній відео-конференції „Національна безпека та оборона:
ґендерний аспект‖, організаторами якої виступили Мінсім’ямолодьспорт, МЗС, Центр інформації та
документації НАТО в Україні, Координатор проектів ОБСЄ в Україні, Програма сприяння Парламенту
України, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, були обговорені питання
подальшого утвердження гендерної рівності, за результатами конференції було підготовлено та видано
збірник матеріалів.
За сприяння Фонду Народонаселення ООН в Україні спільно з Інститутом демографії та
соціальних досліджень НАН України здійснено наукове дослідження та підготовлено звіт „Залучення
чоловіків до збереження здоров’я в Україні‖.
Продовжується робота по створенню ресурсних ґендерних центрів, науково-освітніх центрів на
базі вузів, ґендерної мережі „Чоловіки проти насильства‖ тощо.
Верховна Рада ратифікувала Палермську Конвенцію ООН, що сприятиме посиленню боротьби з
торгівлею людьми.
Протягом 2002–2005 року в рамках реалізації Комплексної програми протидії торгівлі людьми:
• розроблено нормативно-правові акти щодо приведення національного законодавства до норм
міжнародного права;
• спільно з міжнародними організаціями проведено низку семінарів та круглих столів з питань
підвищення обізнаності населення стосовно проблеми торгівлі людьми;
• підготовлено та розповсюджено під час інформаційних кампаній близько 3 000 брошур, листівок
та плакатів із зазначеної тематики;
• регіональними структурними підрозділами у справах молоді та спорту спільно з громадськими та
міжнародними організаціями проведено понад 300 лекцій, на яких близько 12 000 слухачів по всій
Україні отримали повну інформацію щодо проблеми торгівлі людьми, та шляхів боротьби з нею;
• з метою надання реінтеграційної допомоги постраждалим від торгівлі людьми спільно з
Міжнародною організацією міграції (МОМ) створено центри реінтеграції для зазначеної категорії
осіб у Чернівцях, Луцьку та Житомирі, відкривається центр у Сімферополі. Надано допомогу 600
жертвам торгівлі людьми;
• у центрах реінтеграції більше 100 осіб пройшло курс навчання з надання допомоги жертвам
торгівлі людьми;
• за підтримки МОМ у регіонах проведено опитування жіночої молоді із проблем торгівлі людьми;
• у співпраці з університетом штату Небраска, Лінкольн (США) та організацією Галлуп розпочато
цикл соціологічних досліджень, щорічне проведення яких дозволить прослідкувати за тенденціями
(реальним зростом чи зменшенням кількості жертв) щодо торгівлі людьми в Україні.
Для ефективної координації дій у цій сфері здійснюються організаційні заходи зі створення
Національного бюро з протидії торгівлі людьми. За підтримки Представництва МОМ в Україні
розроблено Пам’ятку для громадян України, які виїжджають за кордон, яку розповсюджують працівники
державної служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при видачі громадянам
закордонних паспортів.
Працює інтернет-сайт Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
Міністерства внутрішніх справ України, створено поштову інтернет-скриньку для забезпечення
зворотного зв’язку з цих питань та отримання повідомлень і звернень громадян.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
76

Україна вже п’ятий рік поспіль долучається до Всесвітньої акції ―16 днів проти гендерного
насильства‖, яка щороку проходить з 25 листопада по 10 грудня. Метою акції є привернення уваги
громадськості до двох актуальних проблем – насильства в сім’ї та торгівлі людьми, а також активізація
діяльності громадських об’єднань і державних установ для протистояння насильству, захисту прав жінок
в Україні та для формування не насильницької ідеології в суспільстві.
Підвищенню рівня правової обізнаності населення відносно порядку та умов працевлаштування
за кордоном, основних способів залучення українських жінок та дітей до примусової праці в сексіндустрії
країн Європи та Азії сприяє й регулярне висвітлення даної тематики в засобах масової
інформації.
В Україні динамічно розвивається процес становлення масових жіночих організацій, яких на даний
час нараховується понад 40. Їх представниці залучаються до формування державної політики щодо
сім’ї та жінок і впровадження гендерних перетворень у суспільстві, беруть участь у розробленні
державних програм і проектів. Так, Всеукраїнською громадською організацією ―Дія‖ здійснюються заходи
в рамках програми ―Дорога до храму‖, спрямованої на духовний розвиток сім’ї, жінок та дітей,
впровадженню та збереженню народних традицій і обрядів.
Спілкою жінок України сформовано програму підтримки жінок-підприємниць. За участю Спілки
сільських жінок України розроблено міжгалузеву програму ―Сільська жінка‖. За участю Союзу Українок,
основною метою діяльності якого є збереження національних культурних традицій, розроблено
програми ―Українська родина‖.
Спільно з Українським жіночим фондом створено базу даних недержавних громадських
організацій, що працюють в гендерному напрямі. Довідник зазначених організацій видано українською
та англійською мовами.
Підвищилася зацікавленість ЗМІ до гендерних проблем, зокрема, проведено Всеукраїнський
конкурс „Журналісти за рівні права і можливості жінок і чоловіків‖.
Парламентські слухання ―Становище жінок в Україні: реалії та перспективи‖ зміцнили потенціал
для впровадження гендерних підходів в національну політику та підвищили громадську обізнаність.
Спільно з Академією державного управління при Президентові України знання з практики застосування
гендерних підходів набули більш ніж 10000 державних службовців всіх рівнів.
Посібник для дільничних інспекторів міліції ―Попередження насильства у сім’ї‖, Посібник з
ґендерних питань для журналістів та працівників ЗМІ, Матеріали парламентських слухань ―Становище
жінок в Україні: дійсність та перспективи‖, Практичний посібник „Впровадження ґендерних підходів у
діяльність органів виконавчої влади‖, Практичний посібник ―Впровадження ґендерних підходів у
діяльність комітетів Верховної Ради України‖, Звіт уряду України з виконання ―Конвенції з ліквідації всіх
форм дискримінації щодо жінок‖ та рекомендаціїї Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації
щодо жінок видані та стали доступними цільовій аудиторії.
Вперше в Україні було здійснено аналіз бюджету області (Херсонської) із застосуванням
ґендерного підходу та зроблено конкретні рекомендації щодо подолання ґендерних диспропорцій,
виявлених у ході аналізу освіти. Курс ―Основи теорії гендеру‖ рекомендовано Міністерством освіти і
науки України для всіх вищих навчальних закладів. У 15-ти університетах України проведені
методологічні семінари з впровадження основ теорії гендеру. У 4-х регіонах України (Херсон, Ужгород,
Вінниця, Луганськ) відповідно до підписаних тристоронніх меморандумів (Міністерство України у
справах сім’ї, дітей та молоді, ПРООН, ОДА) впроваджується гендерна політика. Засновано 4-и
ресурсних гендерних центри.
V. Подальші шляхи вирішення проблем
Протягом наступних років продовжиться практична реалізація положень Указу Президента
України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків‖ та Закону України „Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків‖.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
77

Серед заходів, що передбачені на короткострокову перспективу слід виділити наступні:
• адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері гендерної
рівності;
• сприяння науковим та експертним дослідженням з питань забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків, інформаційно-просвітницькій роботі щодо ліквідації всіх форм
дискримінації за ознакою статі;
• державний контроль за дотриманням гендерної рівності при вирішенні кадрових питань у
центральних та місцевих органах виконавчої влади;
• створення Міжвідомчої координаційної ради з питань сімейної, гендерної політики,
демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми;
• утворення при центральних та місцевих органах виконавчої влади консультаційно-дорадчих
органів (мережі Гендерних ресурсних центрів), експертних робочих груп з гендерних питань за
участю науковців і представників громадських організацій;
• проведення гендерного аналізу кадрового складу центральних та місцевих органів виконавчої
влади, а також працівників галузей;
• продовження формування нормативної бази з гендерної проблематики;
• ініціювання утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої гендерної ради;
• активізація роботи недержавних громадських організацій щодо формування гендерної культури
населення, провадження відповідної інформаційно-просвітницької діяльності у цій сфері;
• залучення ЗМІ до висвітлення гендерних проблем.
Оскільки термін реалізації Комплексної програми протидії торгівлі людьми закінчився у 2005 році,
за участю представників ОБСЄ, МОМ, Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародного
правозахисного центру „Ла Страда –Україна‖ проведено низку установчих семінарів щодо формування
нової комплексної програми з протидії торгівлі людьми.
Довідково: У Європейському Союзі діяльність, спрямована на забезпечення гендерної рівності, здійснюється в
рамках системи, яка одержала назву „Дорожня карта до рівності чоловіків і жінок – 2006-2010‖. Ця „дорожня
карта‖ складається з 21 заходу (на її фінансування передбачено 50 мільйонів євро), зокрема, включає: перегляд
законодавства з гендерних питань держав - членів ЄС, підвищення обізнаності громадян з принципами
гендерної рівності та усунення проявів дискримінації жінок. Реалізація цього проекту сприятиме досягненню
кращого співвідношення умов життя і праці для чоловіків та жінок. ―Дорожня карта‖ визначає шість пріоритетів
на 2006 – 2010 роки щодо досягнення гендерної рівності. По-перше, створення однакових умов для чоловіків та
жінок для досягнення економічної незалежності та підтримка балансу між роботою, особистим та родинним
життям. Крім того, серед основних завдань: забезпечення рівного доступу чоловіків та жінок до участі у
прийнятті рішень, подолання насильства та торгівлі людьми, боротьба з гендерними стереотипами в суспільстві
та поширення гендерної рівності поза межами Європейського Союзу. Реалізація кожного з пріоритетів
забезпечується низкою спеціально розроблених заходів, таких як: заохочення жінок до підприємництва,
поширення ідей гендерної рівності, починаючи зі школи, публікація Комюніке з питань гендерної нерівності в
оплаті праці, створення мережі, що об’єднує жінок країн ЄС, які займають видатне положення у системі
прийняття економічних і політичних рішень на національному рівні.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
78

Індикатори „Соціального включення” Європейського Союзу і ЦРТ
Підвищення конкурентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є
ключовим завданням державної економічної політики, головною метою якої є підвищення добробуту
громадян, зменшення розриву у рівні життя, створення передумов до вступу України в ЄС та
досягнення економічних та інституційних критеріїв конвергенції.
Реалізація цієї стратегічної мети має відбуватися через формування інноваційної і водночас
соціально орієнтованої моделі економічного розвитку, створення ефективної ринкової системи,
адаптованої до викликів світових ринків через подальше якісне трансформування економічних відносин.
Враховуючи, що стратегічним курсом України є європейська інтеграція, для забезпечення
конкурентоспроможності національної економіки необхідно зосередитися не тільки на власних, але й
програмних орієнтирах ЄС. Отже, однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях
розвитку є вивчення та сприйняття досвіду країн ЄС, а також інших розвинених країн у реалізації
соціальної політики.
На Європейському саміті, що відбувся в грудні 2001 року в Лакене (королівської резиденції під
Брюсселем у Бельгії), була схвалена перша серія з 18 статистичних індикаторів ‖соціального
включення‖ (див. табл. 12), які дозволяють порівнянним образом відслідковувати прогрес країнучасниць
у досягненні взаємно погоджених цілей розвитку країн Європейського Союзу. Ці індикатори у
своїй сукупності збалансовано віддзеркалюють соціальну ситуацію в Європейському Союзі,
характеризуючи чотири важливих прояви ‖соціального включення‖ (Social Inclusion) і ‖соціального
виключення‖ (Social Exclusion): бідність (рівень доходів), зайнятість, здоров’я і освіта.
Перша доповідь про бідність і ‖соціальне виключення‖ у Європейському Союзі, підготовлена на
основі ‖лакенских індикаторів‖, була представлена Євростатом у квітні 2003 року. Індикатори
розраховувалися за матеріалами Європейського панельного обстеження домогосподарств, яке
вважається кращим джерелом порівнянних даних такого роду. Воно проводиться як щорічне опитування
домогосподарств і окремих осіб, що входять у репрезентативну панель, по стандартизованій анкеті, яке
містить питання про доходи, здоров'я, освіту, житлові умови, зайнятість й демографічні характеристики
опитуваних. Панель будується так, що ті самі люди й домогосподарства опитуюються кілька років
підряд. При цьому, як і в інших обстеженнях домогосподарств, у вибірку не попадають такі категорії
населення, які проживають у колективних домогосподарствах і бездомні, що може вплинути на якість
даних про групи з низькими доходами.
У наявні грошові доходи включаються всі грошові доходи, отримані членами домогосподарств, –
оплата праці, підприємницькі доходи, приватні доходи від інвестицій і власності, прямі соціальні
трансферти – за винятком податків і соціальних платежів. У розрахунок не приймаються непрямі
соціальні трансферти, відсотки за позичками і внесками, грошова допомога іншим домогосподарствам,
натуральна допомога (товарами й послугами) і тимчасова рента для проживаючих у власному житлі.
Щоб урахувати розходження в розмірі й складі домогосподарств, сукупні грошові доходи
домогосподарств перераховуються на одного ‖еквівалентного‖ дорослого. Для цього розмір
домогосподарства визначається таким способом: першому дорослому привласнюється коефіцієнт 1,0,
будь-якому іншому члену домогосподарства 14 років і більше – 0,5, дітям до 14 років – 0,3. Таким
чином, еквівалентний розмір домогосподарства, що складається з двох дорослих і двох дітей, буде
дорівнювати: 1,0 + 0,5 + 2*0,3 = 2,1.
До числа невартісних індикаторів відносяться, зокрема, коефіцієнти тривалого й надтривалого
безробіття, частка населення, яке шукає роботу тривалий час, регіональні розходження в рівні
безробіття, частка населення з низьким рівнем освіти. Джерелом даних для їхнього розрахунку служать
дані Міжнародного обстеження робочої сили, а також перепису населення.
Проблема бідності у концепції "соціального виключення"
У концепції ‖соціального виключення‖ проблема бідності розглядається як відносна категорія.
Порогом бідності вважається дохід, який становить 60% від національного медіанного доходу в
розрахунку на одного ‖еквівалентного‖ дорослого. Таким чином, він визначається стосовно загального
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
79

рівня добробуту населення в кожній окремій країні й виражається через серединне значення
варіаційного ряду розподілу доходів, на яке ніяк не впливають крайні значення ряду – надвисокі й
наднизькі доходи.
Для кожної країни визначається свій поріг бідності, а потім за допомогою спеціальних процедур
зважування (по чисельності населення) розраховується його значення для Європейського Союзу в
цілому (Європа-15).
В 2004 році в Європейському Союзі до категорії бідних належало (тобто мало у своєму розпорядженні
доходи, що становлять не більше 60% від медіанних доходів) 16% населення. Нижче всього частка
бідного населення була у Швеції –
EU 25
Сполучене Королівство
9% і Чехії – 10%, над усе – 20% – в
16
16
12 9 18 EU 15
Швеція 20
Бельгія
Фінляндія
15 Болгарія
Ірландії, Греції, Іспанії й Португалії
15
Словаччина13
15
Чеська Республіка
10
й 21% – у Литві й Польщі (рис. 25).
Словенія12
10
Данія
12
У більшості країн поріг бідності
Румунія
18
Німеччина
5
13
Португалія
20
Естонія
населення (у віці 16 років і більше)
0
21
18
Польща
Ірландія
був вище у жінок, різниця досягала
12
20
Австрія
20 Греція
4% – у Болгарії й Італії, в інших
11
Нідерланди
20 Іспанія
країнах Європейського Союзу
15
Мальта
13
13
Франція
Угорщина 13
19
16 Італія
різниця склала 2%. Тільки в
Люксембург
19
Литва
21
Латвія
Кіпр
Угорщині й Польщі поріг бідності
чоловіків був трохи вище.
Джерело:Eurostat, Social Cohesion, 2007
Найвищий
відсоток
Рис. 25. Частка населення за порогом бідності в 2004 році
населення, яке перебуває за
межею бідності, – 19% – це молодь у віці до 17 років, і 18% – у віці від 18 до 24 років. Потім поріг
бідності знижується внаслідок просування населення на ринок праці й знову підвищується по досягненні
пенсійного віку. Ризик бідності для дітей особливо високий у Польщі (29%), Литві (27%) і Румунії (25%).
Домогосподарства, що складаються з однієї людини, і з несамостійними дітьми піддаються найвищому
ризику бідності, причому найвищі показники спостерігаються в родинах самотніх батьків з
несамостійною дитиною (33% у ЄС у цілому).
Поріг бідності людей у віці 65 років і більше досить високий в Ірландії (33%) і на Кіпрі (51%), також
можна відзначити високі показники в інших країнах Європейського Союзу в порівнянні із загальною
чисельністю населення. Однак, останні дослідження, проведені в країнах Європейського Союзу,
спрямовані на вивчення схем забезпечення населення мінімальними грошовими доходами, а також
підвищення їх рівня, говорять про зниження рівня бідності в деяких європейських країнах. Всі жінки
похилого віку без винятку більше піддані бідності, чим літні чоловіки, які в цілому не більше піддані
ризику бідності, чим їх молоді колеги. Старшому поколінню (у віці 75 років і вище) більше загрожує стан
бідності, чим людям у віці 65 років, причому жінки становлять більшість серед цієї категорії літніх.
Високий рівень бідності людей похилого віку залежить від декількох факторів. Низький рівень доходів
або припинення професійної діяльності, що зокрема стосується жінок, разом із правилами індексації в
деяких країнах, у цілому приводять до погіршення пенсійних дотацій населення з віком.
Порівнюючи пороги бідності в країнах Європейського Союзу серед сегментів молодих людей і
людей похилого віку, які вище, ніж поріг бідності працюючого населення, майже в половині
європейських країн спостерігається високий поріг бідності дітей, а в іншій половині країн – високий поріг
бідності літнього населення. Треба однак відзначити, що практично у всіх країнах Європейського Союзу
поріг бідності дітей значно вище, ніж поріг бідності дорослого населення, у той час як поріг бідності
людей похилого віку має широкий діапазон (але в більшості країн Європейського Союзу він все-таки
значно вище за середній рівень). Визнано, що низький рівень доходів дітей негативно впливає на їхній
розвиток і майбутні можливості.
У різних країнах пороги бідності різні, і, отже, економічний добробут людей, що перебувають за
межею бідності в європейських країнах, може значно відрізнятися в абсолютних значеннях. Так
наприклад, особи з однаковим фактичним доходом можуть бути віднесені в групу бідних в одній країні, а
в інший ні.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
80

Найнижчий поріг бідності спостерігається у всіх нових країнах-членах Європейського Союзу й
Португалії. Найвищий поріг бідності – у Люксембурзі й Австрії, що відповідно в 7 і 4 рази перевищує
показники в Латвії, Литві й Болгарії, а також більш ніж у 12,8 разів вище, ніж у Румунії.
Якщо розглядати ці показники в грошовому вираженні – у євро, то поріг бідності для
домогосподарства, що складається з одного дорослого, і домогосподарства, у яке входять двоє
дорослих і двоє дітей, варіює від 558 євро й 1172 євро щорік відповідно в Румунії до 17087 євро й 35883
євро відповідно в Люксембурзі. Це означає, що в Румунії людина, яка перебуває за межею бідності,
живе менш ніж на два євро в день, а в Болгарії, Латвії й Литві вона може прожити на чотири євро в
день.
Крім стандартних коефіцієнтів, що розраховуються на основі поточного значення порога бідності,
для характеристики тривалого стану бідності використовуються коефіцієнти, що розраховуються на
основі зафіксованого на початку більш тривалого періоду порога бідності, який перераховується для
наступних років тільки з урахуванням темпу інфляції.
В 2004 році до категорії бідних стійко належало 16% населення країн Європейського Союзу: їхні
грошові доходи в перерахуванні на одного еквівалентного дорослого були нижче рівня 60%
національного медіанного доходу не тільки цього року, але й протягом, принаймні, двох із трьох
попередніх років.
У країнах Європейського Союзу бідність носить різний характер.
Інформацію відносно глибини бідності можна почерпнути з індикатора відхилення медіанного
порога бідності, який показує наскільки нижче порога розташовуються доходи бідного населення.
Вибір 60-відсоткового значення національного медіанного еквівалентного прибутку як порогу
бідності досить умовний, хоча відомі статистичні факти, безумовно, приймалися при цьому в
розрахунок. Щоб оцінити ступінь залежності розмірів бідності від величини обраного порога бідності,
розглядаються три випадки – коли поріг бідності відповідає 40%, 50% і 70% національного медіанного
еквівалентного доходу.
В 2004 році відхилення еквівалентного медіанного доходу бідних від 60- відсоткового порога
становило в цілому по країнам Європейського Союзу 23%. У європейських країнах з низьким рівнем
порога бідності показники глибини бідності також тяжіють до невисоких значень. І навпаки, при високому
порозі бідності глибина також значна. Так, наприклад, у Польщі відхилення медіанного порога бідних
склало 30% національного порогу бідності.
Соціальні трансферти в країнах Європейського Союзу
Порівняння стандартного коефіцієнта схильності бідності з аналогічними коефіцієнтами,
розрахованими по доходах без урахування соціальних трансфертів (пенсій і дотацій), наочно показує
значення соціальної політики, спрямованої на зниження ризиків бідності для населення й перерозподіл
грошових доходів.
У гіпотетичній ситуації відсутності всіляких соціальних трансфертів за межею бідності в країнах
Європейського Союзу виявилося б на 10% більше населення – вже не 16%, а всі 26% населення. Вплив
соціальних трансфертів, що позначається на зниженні рівня бідності, спостерігається у Франції,
Нідерландах, Австрії, Чеській республіці, Угорщині, Фінляндії, Данії й Швеції, де завдяки тільки
соціальним трансфертам показники порогів бідності знизилися на 20% і більше.
Відзначається різний ступінь впливу соціальних грошових трансфертів на рівень бідності різних
груп населення. У країнах значно відрізняються величини мінімальних виплат безробітним, навіть при
порівнянні їх з виплатами бідним, що прямо залежить від національних стандартів рівня життя
населення. Тільки в декількох країнах безробітним виплачуються дотації й надаються (житлові) умови,
що дозволяє наблизитися до 60% порогу медіанного прибутку, але залежно від типу домогосподарства.
Так наприклад, самотні батьки в Польщі, Великобританії, Німеччині, Данії й Нідерландах одержують
дотації на рівні й дещо вище порога бідності, у той час як у всіх країнах, крім Польщі, родина із двома
дітьми, яка розраховує на соціальну допомогу, одержить дотацію в розмірі, меншому за 60% медіанного
доходу. В Угорщині й Іспанії всі три типи домогосподарств одержують дотації в розмірі, меншому за
40% національного медіанного доходу. Більшість країн Європейського Союзу переконані, що основна
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
81

мета соціальних трансфертів полягає у задоволенні основних потреб населення, а не в компенсації
різниці рівня доходів між незаможними й іншою частиною населення. Більше того, дані потреби можуть
бути задоволені шляхом виплати грошових дотацій або в натуральній формі. Соціальний захист може
тимчасово допомогти в тяжких умовах, але не зможе запобігти настанню бідності окремої людини або
домогосподарства. Будучи досить ефективним засобом боротьби проти бідності й соціального
виключення, соціальні трансферти повинні бути підкріплені відповідним медичним обслуговуванням,
освітою, забезпеченням житлом, соціальними послугами й необхідними заходами, які сприяють
просуванню на ринок робочої сили працездатного населення.
Проілюструвати відносне значення порогів бідності в країнах Європейського Союзу і їхній зміст
можна за допомогою величини цих доходів, вираженої в стандартах купівельної спроможності для
різних типів домогосподарств. Стандарт купівельної спроможності відповідає порівнянному набору
EU 25
Сполучене Королівство
Бельгія
Швеція
3,6 3,3 8
Болгарія
4,9
Фінляндія
4,8 Данія
3,9 6
4,1
Словаччина 3,4
3,7 Німеччина
Словенія
Румунія
4,9
8,2
4
2
3,5
4,1
Естонія
Ірландія
6,6
0
5,9
Португалія
5
3,8
Греція
Польща
4
5,8 Іспанія
Австрія 4,1
5,4 Франція
4
Нідерланди 4
Італія
3,8
5,7
Мальта 6,9 6,7 4,3 Кіпр
Угорщина
Люксембург
Латвія
Литва
Джерело:Eurostat, Social Cohesion, 2007
Рис. 26. Співвідношення грошових доходів 20% населення з
найвищими та 20% населення з найнижчими грошовими
доходами ( на умовного дорослого)
товарів і послуг у кожній країні, що
дозволяє елімінувати вплив розходжень у
рівнях цін.
Найбільш рівний розподіл доходів
спостерігається в країнах ЄС з найменшим
рівнем бідності. Важливо придивитись до
положення найбідніших у порівнянні з
положенням самих забезпечених. Його
можна проілюструвати за допомогою
співвідношення сукупних грошових
прибутків, перерахованих на одного
еквівалентного дорослого, у верхньому й
нижньому квинтілях розподілу населення
за грошовими доходами (тобто 20%
населення з найбільшим й 20% населення
з найменшим доходом) (рис. 26).
У середньому по країнам
Європейського Союзу це співвідношення в
2004 році склало 4,8 рази. Це означає, що грошові доходи 20% самих забезпечених громадян в 5 разів
перевищують грошові доходи 20% самих бідних. Серед країн Європейського Союзу, де найнижчий і
нерівномірний розподіл доходів, спостерігається найнижчий рівень бідності. Найвищий показник
розриву між доходами забезпечених і бідних зафіксований у Португалії (8 до 1), потім у Литві, Латвії й
Польщі.
Ринок праці у концепції ”соціального включення”
Ринок праці – важливий фактор ‖включення‖ у соціальне життя – зв'язок між наявністю роботи й
одержанням прибутку очевидна. Однак було б помилково думати, що відсутність роботи автоматично
веде до бідності, а наявність такої є достатньою умовою для того, щоб уникнути бідності. Крім чисто
фінансового аспекту, зайнятість важлива як основний засіб участі в житті суспільства й розвитку
особистості, хоча відсутність роботи не обов'язково має на увазі слабку соціальну інтеграцію, та й не всі
види зайнятості забезпечують соціальне ‖включення‖ і особистий добробут. Саме тому чотири з 18
‖лакенских індикаторів‖ пов'язані із зайнятістю, а, вірніше, з її відсутністю, тобто безробіттям.
У більшості країн Європейського Союзу активно ведеться робота щодо підвищення економічної
самостійності населення за допомогою залучення людей до ринку робочої сили. Безробіття є не тільки
однією з основних причин низького рівня життя населення країни, але й головною стороною соціального
"виключення". Оскільки наявність роботи – це можливість людини повноцінно існувати в суспільстві,
налагоджувати соціальні зв'язки й реалізовувати свій потенціал. Серед всіх видів відсутності роботи
тривале безробіття тісно взаємопов’язане із соціальним нестатком. Тривало безробітними вважаються
люди, які шукають роботу й не можуть її знайти протягом 12 місяців і більше. Тривале безробіття являє
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
82

загрозу не тільки у відсутності прибутку цієї категорії населення, але й втраті професійних навичок і
почуття власного достоїнства для повноцінної боротьби на ринку праці.
В 2005 році тривало безробітними було 3,8% економічно активного населення серед 27 країн
Європейського Союзу (3,9% серед 29 країн), у середньому більше чоловіків (3,9%), чим жінок (3,7%).
У різних країнах спостерігається значне розходження коефіцієнтів тривалого безробіття. Так, в
Ірландії, Австрії, Швеції, Люксембурзі, Кіпрі, Данії й Великобританії коефіцієнт тривалого безробіття
дорівнює або нижче 1,5%, причому частка активного населення становить усього 1%. У Німеччині,
Греції й Болгарії коефіцієнт дорівнює більше 5%, а в Польщі й Словаччині - 10%.
Крім того, відзначаються значні гендерні розходження – жінки частіше схильні до тривалого
безробіття, особливо в Польщі (2,1%), Італії (2,3%) і Греції (6,3%). Тільки в семи країнах Європейського
Союзу – Великобританії, Швеції, Ірландії, Фінляндії, Мальті, Латвії й Румунії – коефіцієнт тривалого
безробіття чоловіків вище, ніж жінок. За 5 років з 2000 по 2005 рік рівень тривалого безробіття в 25
країнах Європейського Союзу практично не змінився й знизився на 0,3% із вступом двох країн. У таких
країнах, як Болгарія, Іспанія, Італія, Латвія й Литва коефіцієнт тривалого безробіття знизився більш, ніж
на 2%, а в Словаччині й Польщі підвищився на 1,4 % і 2,8% відповідно.
Таблиця 14
Порівняльна матриця загальноприйнятих у країнах Європейського Союзу індикаторів (ЄС),
загальноприйнятих національних індикаторів (НАЦ)
з індикаторами Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) України
ЄС індикатори Визначення Індикатори ЦРТ України
ЄС: Поріг бідності
Частка населення з еквівалентним прибутком нижче
60% національного еквівалентного медіанного
прибутку (вікові групи: 0-17; 18-64; 65 років і більше).
Еквівалентний медіанний прибуток – це сукупний
прибуток домогосподарства, поділений на його
«еквівалентний розмір», враховуючи кількість і склад
домогосподарства, що відноситься до кожного члена
домогосподарства.
Доповнений значенням порога бідності (60%
національного еквівалентного медіанного прибутку) в
СКС (стандарт купівельної спроможності) для двох
показових домогосподарств: домогосподарства, що
складається з однієї людини, і домогосподарства, що
складається із двох дорослих і двох дітей.
Питома вага населення, вартість
добового споживання якого не
перевищує 4,3 дол. США за
паритетом купівельної спроможності
ЄС: Стійкий поріг бідності
ЄС: Розподіл навколо
порога бідності
ЄС: Відносна різниця
медіанного порога бідності
ЄС: Рівень тривалого
безробіття
Частка населення з еквівалентним прибутком нижче
порога бідності цього року й не менш двох років
протягом трьох попередніх років (вікові групи: 0-17; 18-
64; 65 років і більше).
Частка населення з еквівалентним прибутком нижче
40%, 50% і 70% національного еквівалентного
медіанного прибутку (вікові групи: 0-17; 18-64; 65 років
і більше).
Різниця між еквівалентним медіанним прибутком
населення нижче порога бідності й власне порогом
бідності, виражена у %х (вікові групи: 0-17; 18-64; 65
років і більше).
Сукупність тривало безробітних (12 місяців і більше;
визначення Міжнародної організації праці – МОП) у
загальній кількості працюючого населення у віці 15
років і більше.
Певний критерій для виміру бідності в
Україні - 75% сукупних медіанних
витрат на одну дорослу людину.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
83

ЄС: Населення, що
проживає в безробітних
домогосподарствах
ЄС: Раннє закінчення
навчання в школі без
подальшого продовження
освіти або професійної
підготовки
ЄС: Населення з низьким
рівнем кваліфікації
ЄС: Низька грамотність
учнів
НАЦ: Зайнятість
іммігрантів
Співвідношення людей, що проживають у безробітних
домогосподарствах, серед загальної кількості людей
даної вікової групи (вікові групи: 0-17; 18-64; 65 років і
більше).
Студенти у віці 18-24 років, які проживають у
домогосподарствах, що складаються винятково зі
студентів, не вважаються ні в чисельнику, ні в
знаменнику.
Даний індикатор варто розглядати в контексті
індикатора N°7: безробітні домогосподарства до
основних типів домогосподарств.
Частка населення у віці 18-24 роки з рівнем освіти не
вище основного середнього (рівень освіти або
професійної підготовки за Міжнародною стандартною
класифікацією освіти 1997 року – 0, 1, 2), яка ніде не
навчалася й не одержувала професійної підготовки
протягом чотирьох місяців, що передували моменту
обстеження.
Частка дорослого населення (у віці 25 років і більше),
що мають рівень освіти не вище основного середнього
– 0, 1, 2 за Міжнародною стандартною класифікацією
освіти 1997 року (вікові групи: 25-34; 35-54; 55-64; 65
років і більше; 25-64).
Визначення може змінюватись в результаті роботи
Євростату над цим індикатором.
Частина учнів 15 років, яка має рівень освіти не вище
1 за Міжнародною стандартною класифікацією освіти
Різниця, яка виражена у %х, між рівнем зайнятості
громадян країни й іммігрантів. Під іммігрантами
розуміються особи, що народилися за кордоном
(кожна країна залишає за собою право включати
народжених за кордоном громадян країни чи ні).
Чистий показник охоплення освітою
дітей 3-4 років у дошкільних
навчальних закладах
Чистий показник охоплення освітою
дітей 5 років у дошкільних навчальних
закладах
Чистий показник охоплення
початковою освітою дітей у віці 6-9
років
Чистий показник охоплення дітей
повною середньою освітою
Чистий показник охоплення вищою
освітою осіб віком від 18 до 22 років
Чисельність випускників вищих
навчальних закладів
Сукупний валовий показник осіб, що
підвищують свою кваліфікацію та
проходять перепідготовку
Частка діючих державних стандартів
освіти, які відповідають вимогам
європейської спільноти
ЄС: Дитяча смертність Рівень дитячої смертності Рівень дитячої смертності (кількість
смертей на 1000 дітей молодше
одного року)
ЄС: Середня тривалість
життя
НАЦ: Співвідношення
населення, яке має
медичне страхування
ЄС: Загальна тривалість
життя на душу населення
Середня тривалість життя
Співвідношення населення, яке має медичне
страхування, у випадку захворювання або інших
випадків надання допомоги, по полісах як
обов'язкових, так і необов'язкових державних і
приватних страхових компаній, включаючи
страхування здоров'я однієї людини або групи людей,
у яке входить надання першої допомоги, амбулаторне
й стаціонарне лікування, фармацевтика, медичні
пристрої, лікування захворювань порожнини рота,
лікування психічних захворювань і довгострокове
лікування. Довгострокове лікування варто відобразити,
по можливості, окремо.
Загальна тривалість життя на душу населення по ПКС і
щорічні темпи росту витрат на людину в справжніх
строках (період більше 20 років з інтервалами в 5-6 років)
Кількість померлих від ускладнень
вагітності, пологів і післяпологового
періоду на 100 тис. народжених
живими
Рівень смертності дітей віком до 5
років: кількість померлих у
середньому за рік на 1000 осіб віком
до 5 років
Рівень смертності немовлят: кількість
померлих дітей віком до 1 року на
1000 народжених живими
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
84

ЄС: Сукупні витрати на
охорону здоров'я в % до
ВВП
ЄС: Гендерні розходження
населення, яке перебуває
на порозі бідності
ЄС: Гендерні розходження
у відносному прибутку
людей похилого віку
EС: Гендерні розходження
в загальній структурі
зайнятості населення
Загальні, державні й приватні витрати на охорону
здоров'я в % до ВВП, тенденції (загальних і державних
витрат за останні 10 років, а також обчислення змін у
витратах на охорону здоров'я в % до ВВП за 6-літній
період)
Рівень гендерного порога бідності (загальний +
кількість чоловіків/жінок, що проживають окремо).
Відносний прибуток населення у віці 65 років і більше
стосовно рівня прибутків населення у віці до 64 років
(загальний + кількість чоловіків/жінок, що проживають
окремо).
Загальна структура зайнятості населення
Кількість осіб з вперше встановленим
діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис.
населення
Кількість померлих від СНІДу на 100
тис. населення
Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей,
народжених від ВІЛ-інфікованих
матерів
Кількість людей із уперше
встановленим діагнозом туберкульозу
(включаючи легеневий туберкульоз)
на 100 тис. чоловік
Кількість людей, що вмерли від
туберкульозу на 100 тис. чоловік
Гендерне співвідношення серед
депутатів Верховної Ради України
Гендерне співвідношення серед
депутатів місцевих органів влади
Гендерне співвідношення серед
депутатів обласних органів влади
Гендерне співвідношення серед
депутатів районних органів влади
Гендерне співвідношення серед
депутатів місцевих органів влади
Гендерне співвідношення серед
депутатів селищних органів влади
Гендерне співвідношення серед
депутатів сільських органів влади
Гендерне співвідношення в складі
членів Кабінету Міністрів України
Гендерне співвідношення серед
вищих державних службовців
(категорії 1 і 2)
Співвідношення середнього рівня
заробітної плати жінок до середнього
рівня заробітної плати чоловіків
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
85

Ініціативи ПРООН, спрямовані на досягнення ЦРТ
ПРООН визначено провідною агенцією ООН, яка відповідає за досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття
країнами-членами ООН. ПРООН координує глобальні та національні зусилля, які спрямовуються на
досягнення ЦРТ, сприяє розбудові інституційної спроможності країн досягти ЦРТ, поширює ЦРТорієнтовані
знання і досвід та здійснює моніторинг ЦРТ.
Програма Розвитку ООН (ПРООН/UNDP) є глобальною мережею ООН в сфері розвитку, яка
виступає за позитивні зміни та надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів з метою
допомоги людям в усьому світі будувати краще життя. ПРООН співпрацює з 166 країнами світу,
допомагаючи їм знаходити власні засоби розв’язання глобальних та національних проблем на
шляху розвитку. З метою підвищення інституційної спроможності країн та розвинення національних
можливостей до вироблення стратегій розвитку ПРООН надає змогу використовувати досвід,
знання та напрацьовані методики.
Діяльність ПРООН зосереджено на наступних напрямах:
• Захист прав людини
• Подолання бідності
• Забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища
• Боротьба з ВІЛ/СНІДом
• Створення рівних соціальних можливостей для жінок та чоловіків.
• Запобігання кризовим ситуаціям та їх подолання
• Демократичне врядування.
Національний рівень ЦРТ (ПРООН в Україні).
Діяльність Проекту „Цілі Розвитку Тисячоліття-Україна”.
Особливо актуальним на сучасному етапі для України є завдання забезпечення системного та
комплексного підходу до вироблення та впровадження реалістичної стратегії економічного та
соціального розвитку з урахуванням Цілей Розвитку Тисячоліття, формування державної економічної та
соціальної політики, що спрямована на економічне піднесення та подолання бідності. Саме у цьому
напрямі працює Проект ПРООН „Цілі Розвитку Тисячоліття-Україна” (MDGP). Місією Проекту є
сприяння досягненню Цілей Розвитку Тисячоліття в Україні шляхом удосконалення процесів
вироблення, впровадження, моніторингу та коригування державної економічної та соціальної політики з
урахуванням дотримання прав людини, положень концепції людського розвитку.
Діяльність Проекту „Цілі Розвитку Тисячоліття-Україна” спрямована на:
• підвищення інституційної спроможності Міністерства економіки України (головного органу у
системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної
політики економічного і соціального розвитку України) та інших урядових установ;
• здійснення аналізу політики задля прискорення реалізації завдань ЦРТ в Україні, зокрема:
проведення аналізу політики відповідно до кожної із Цілей з зосередженням уваги на принципах
прозорості та підзвітності, з урахуванням засобів менеджменту, що базується на результаті
(англ. Result-based Management);
• накопичення даних, аналіз та розповсюдження інформаційно-аналітичних ресурсів у сфері ЦРТ
на національному та суб-національному (обласному) рівнях та підтримка успішних ЦРТініціатив;
• локалізацію ЦРТ (англ. MDG-Localizing), адаптацію ЦРТ на обласному рівні для подальшого
використання у процесі формування довгострокових обласних стратегій розвитку, підвищення
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
86

інституційної спроможності на регіональному рівні; сприяння міжрегіональному трансферу знань
та досвіду;
• підтримку у виробленні соціальної політики, зокрема політики подолання бідності;
• запровадження практики проведення моніторингової оцінки досягнення ЦРТ в Україні та
створення системи громадського моніторингу;
• удосконалення системи стратегічного планування і прогнозування економічного і соціального
розвитку України на коротко- середньо- та довгострокову перспективу з урахуванням пріоритетів
людського розвитку шляхом інкорпорації основних завдань та індикаторів ЦРТ в систему
документів стратегічного планування і прогнозування на національному та регіональному
рівнях;
• залучення громадських організацій та незалежних експертів до процесу вироблення
стратегічних та програмних документів, зокрема проведення публічних обговорень з метою
досягнення консенсусу в баченні пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку;
• сприяння розбудові громадянського суспільства шляхом залучення громадськості до процесу
прийняття рішень на національному та регіональному рівнях;
• підвищення обізнаності громадськості щодо ЦРТ в Україні шляхом проведення ЦРТорієнтованої
інформаційної кампанії (Проект є координуючою установою щодо впровадження
ЦРТ- комунікаційної стратегії ПРООН в Україні).
Глобальний рівень ЦРТ (Штаб-квартира ООН, Нью-Йорк).
Діяльність Проекту Тисячоліття.
Проект Тисячоліття (англ. Millennium Project) був заснований Генеральним секретарем Організації
Об'єднаних Націй у 2002 році як незалежний консультативний орган з метою розроблення рекомендацій
та плану конкретних дій світової спільноти на шляху подолання крайньої бідності. Професор Джеффрі
Сакс, лідер Проекту Тисячоліття, очолив роботу з розроблення документу „Інвестуючи в розвиток:
Практичний План досягнення ЦРТ”.
Цей документ містить конкретні пропозиції в напрямі досягнення ЦРТ до 2015 року. У світі
напрацьовано міжнародний досвід з технологій, інструментів та засобів розв’язання більшості проблем,
які постають перед найбіднішими країнами. Проте, для здійснення широкомасштабних дій в документі
„Інвестуючи в розвиток” надано рекомендації щодо необхідності об’єднання зусиль бідних та багатих
країн для прискорення досягнення ЦРТ світовою спільнотою.
Більше мільярду людей - одного шоста населення у світі - усе ще проживає в умовах злиденності, без
доступу до безпечної питної води, до послуг системи охорони здоров'я. Середня тривалість життя у
найбідніших країнах становить майже половину значення цього показника у розвинених країнах (40
проти 80 років). Наслідки таких крайніх проявів бідності відчутні далеко за межами бідних країн.
Бідність, нерівність і хвороби є головними причинами конфліктів, громадянських війн та нестабільності у
світі.
На сесії Генеральної Асамблеї ООН у 2005 році кожна країна-член ООН взяла на себе зобов’язання
розробити власну ЦРТ- орієнтовану національну стратегію розвитку. На саміті також було підтверджено
зобов'язання країн „великої вісімки” подвоїти допомогу країнам Африки до 2010 року.
Глобальний рівень ЦРТ (Штаб-квартира ООН, Нью-Йорк).
Група підтримки ЦРТ
На глобальному рівні всі процеси, спрямовані на досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття, координує
Група підтримки ЦРТ (англ. MDG Support), що працює під егідою ПРООН, мобілізуючи підтримку з
усіх кінців світу для виконання завдань національних стратегій розвитку, в основу яких покладено ЦРТ.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
87

Ключовими векторами діяльності цієї групи є:
• ЦРТ- орієнтовані національні стратегії розвитку – підтримка країн, що розвиваються, у
процесах розроблення та реалізації стратегій розвитку в напрямі досягнення Цілей;
• ЦРТ- інструменти та дослідження – розроблення методології та механізмів адаптації ЦРТ з
урахуванням національних особливостей розвитку, підтримка проведення оцінки необхідних
ресурсів для досягнення Цілей (англ. MDGs Needs Assessment), розбудова інституційної
спроможності та удосконалення політики, спрямованої на досягнення ЦРТ;
• Координація ООН - мобілізація технічної експертизи через систему агенцій ООН для надання
широкої підтримки процесів розроблення та реалізації ЦРТ- орієнтованих національних
стратегій розвитку;
• ЦРТ- орієнтовані бази даних та ресурси – накопичення та розповсюдження інформаційних
ресурсів у сфері ЦРТ та підтримка успішних ЦРТ- ініціатив.
Представництва ПРООН у різних країнах сприяють процесам наближення країн до виконання ЦРТ.
Об’єднання зусиль національних та регіональних партнерів, зокрема: влади, науки, недержавних
громадських організацій та приватного сектору в імплементації ЦРТ- орієнтованої політики та мобілізації
ресурсів сприяє людському розвитку країн та формуванню відкритого громадянського суспільства.
Глобальний рівень ЦРТ (Штаб-квартира ООН, Нью-Йорк).
Моніторинг ЦРТ.
ПРООН запровадила систему постійного моніторингу прогресу країн на шляху досягнення ЦРТ. Одним
з інноваційних механізмів залучення громадськості до боротьби з бідністю є застосування Інтернет
технологій. ООН, компанії Google і Cisco розробили перший Інтернет-Сайт (www.mdgmonitor.org) для
відстеження процесів подолання бідності до 2015 року в рамках кампанії по досягненню ЦРТ,
затверджених Декларацією Тисячоліття.
Генеральний секретар ООН Пан Гі-мун на презентації проекту „ЦРТ МОНІТОР” (англ. MDG MONITOR),
підкреслив гостру необхідність у зміцненні глобального співробітництва. "Досягнення Цілей – це дійсно
глобальне завдання, що вимагає спільної роботи урядів, міжнародних організацій, приватних компаній
та громадських організацій, - зазначив Генеральний секретар ООН. - Допомога компаній Google і Cisco у
створенні сайту ЦРТ МОНІТОР – приклад необхідного нам інноваційного партнерства".
ЦРТ МОНІТОР відслідковує прогрес у досягненні Цілей в області розвитку за відповідними критеріями
практично у всіх країнах світу. Сайт містить самі свіжі дані, отримані ООН з багатьох джерел, а також
інформацію про країни, що лідирують у таких областях розвитку, як охорона здоров'я, освіта, посилення
повноважень жінок. ЦРТ МОНІТОР надає світу можливість бачити прогрес та наявність все ще
існуючих проблем, привертаючи увагу світового співтовариства до глобальної проблеми бідності. Цей
механізм також надає політикам і фахівцям, що працюють у сфері розвитку, важливу інформацією для
прийняття рішень.
ЦРТ МОНІТОР дозволяє кожному переміститися в будь-який куток планети та побачити в трьох вимірах
місця, де була проведена робота із просування ЦРТ. ЦРТ МОНІТОР надає можливість більш ніж 300
мільйонам користувачів Google краще зрозуміти концепцію ЦРТ і діяльність, необхідну для їх
досягнення.
"Ми в Google горді тим, що можемо приєднатися до Програми Розвитку ООН у її зусиллях зробити цю
важливу інформацію більш доступною для людей, - сказав Майкл Т. Джонс. – Ми сподіваємось на
проведення великої кількості відкритих дискусій по Цілях розвитку тисячоліття і проблемах людського
розвитку, і ми віримо, що Google, а також його користувачі в усьому світі, можуть зіграти в цьому процесі
важливу роль".
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
88

Компанія Cisco, чий підхід до об’єднання громадськості містить у собі використання досягнень новітніх
технологій і експертизи в цій області для рішення соціальних проблем, забезпечила консультації
фахівців, а також фінансову й технічну допомогу в створенні системи ЦРТ МОНІТОР. Соціальні
ініціативи компанії, зокрема універсальний доступ до початкової освіти через Глобальні Освітні
Ініціативи, співзвучні ідеям ЦРТ.
"Cisco вважає, що інформаційні технологій разом з людською майстерністю їх використання можуть
ефективно вирішувати соціально-економічні завдання і призводити до стійких позитивних змін. Ми
також розуміємо крайню важливість партнерства і співробітництва в роботі з досягнення Цілей Розвитку
Тисячоліття. Cisco пишається можливістю бути частиною цих важливих зусиль і впевнена, що ЦРТ
МОНІТОР може ефективно надавати експертизу й ресурси тим, кому це необхідно, привертаючи увагу
до потреб одних країн і успіхів у досягненні Цілей інших," – наголосив Карлос Доминкус.
ЦРТ МОНІТОР дозволяє отримати інформацію щодо конкретного кількісного, прив'язаного до
тимчасових рамок прогресу у викоріненні злиднів і голоду, досягненні доступу до початкової освіти,
заохоченні до рівності чоловіків і жінок, поліпшенні охорони материнства й здоров'я дітей, боротьбі з
ВІЛ/СНІДом та іншими інфекційними захворюваннями, забезпеченні екологічної стабільності та
створенні партнерства задля розвитку.
"Інформація про досягнення і проблеми у сфері людського розвитку стає доступною завдяки простому
клацанню мишки. ЦРТ МОНІТОР об'єднує нові ресурси і можливості для створення більш
справедливого і сталого світу для всіх," - підкреслив Кемаль Дервіш, Адміністратор ПРООН.
Питання досягнення ЦРТ в Україні на півшляху від 2000 до 2015 року, які висвітлені у
моніторинговому звіті „Україна. Цілі Розвитку Тисячоліття 2000+7”, мають бути у центрі уваги не
тільки влади, а і всього суспільства. Виконання першочергових соціальних завдань, зокрема:
забезпечення стабілізації процесів відтворення населення на основі істотного збільшення
демографічних інвестицій; підвищення реальних доходів населення; забезпечення рівного
доступу до високоякісної освіти впродовж життя; розгортання системи профілактичної та
лікувально-діагностичної медичної допомоги населенню, підвищення її якості, насамперед у
сільській місцевості; усунення негативного впливу забруднення навколишнього середовища на
формування репродуктивного здоров'я майбутніх поколінь тощо – сприятиме розвитку України
як демократичної держави, пріоритетом якої є забезпечення реалізації прав і свобод людини та
гармонійний людський розвиток.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
89

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бюлетень Національний банк України / Щомісячне аналітично-статистичне видання НБУ. Випуски за 2005-
2007 роки. – http://bank.gov.ua.
2. Витрати і доходи домогосподарств України (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств
України) / Стат. бюлетень.– К.: Державний комітет статистики України. Випуски за 2001- 2006 роки.
3. Декларація Тисячоліття ООН / ООН, 2000.
4. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2005 рік. – http://me.gov.ua.
5. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2006 рік. – http://me.gov.ua.
6. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2007 рік. – http://me.gov.ua.
7. Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів. – К.: Соцінформ. – 2002. – 36 с.
8. Доклад о развитии человеческого потенциала в Российской Федерации за 2006/2007 годы „Регионы
России: цели, проблемы, достижения”/ ПРООН, 2007 – http://www.undp.ru.
9. Доклад о развитии человеческого потенциала в Российской Федерации за 2005/2006 годы „Россия в 2015
году: цели и приоритеты развития”/ ПРООН, 2005 – http://www.undp.ru.
10. Економіка України:стратегія і політика довгострокового розвитку / Геєць В.М., Александрова В.П., та ін. / За ред
академіка НАНУ В.М.Гейця, Інститут економіки та прогнозування НАН України. – К.: Фенікс, 2003. – 1006 с.
11. Загальна Декларація прав людини / ООН, 1948.
12. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017
13. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку
України” від 23.03.2000 р. № 1602-III – http://rada.gov.ua.
14. Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 р. № 3235
15. Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р. № 489–V
16. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9.07.2003 р. № 1058
17. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік” від 5.10.2000 р. № 2025
18. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік” від 22.03.2001 р. № 2330
19. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік” від 15.11.2001 р. № 2780
20. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік” від 11.05.2004 р. № 1704
21. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік” від 19.10.2004 р. № 2089
22. Закон України “Про прожитковий мінімум на 2003 рік” від 28.11.2002 р. № 247
23. Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 р. № 966 – http://rada.gov.ua.
24. Індекс людського розвитку. Міжнародний досвід застосування соціальних стандартів і український феномен
/ Шаповал М. / http://www.nas.gov.ua.
25. Конкурентоспроможність економіки України: стан і перспективи підвищення / Колективна монографія за
ред. д.е.н. І.В.Крючкової, Інститут економіки та прогнозування НАНУ. – К.: Основа, 2007. – 482 с.
26. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
27. Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій (колективна науковоаналітична
монографія) / За ред. чл.-кор. НАНУ, Е.М.Лібановоїю – К.: Інститут демографії та соціальних
досліджень НАН України, Державний комітет статистики, 2006.– 355 с.
28. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз // НАН України; Інститут демографії та соціальних
досліджень / За ред. чл.-кор. НАНУ, Е.М.Лібанової. – К. 2007. – 327 с.
29. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників / Міністерство економіки України. – К.: ДГВПП
“Зовнішторгвидав України”. – Випуски за 2002-2007 роки.
30. Об этике и экономике / Амартья Сен. – М : Наука. – 1996.
31. Оцінка масштабів та рівня бідності населення України / Черенько Л.М. – Київ: РВПС України НАНУ – 2000. – 75 с.
32. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку і трансформацій /За ред. чл.-кор. НАН
України Б.М.Данилишина. – /РВПС України НАН України/. – К.: «Нічлава», 2006. – 704 с.
33. Про соціально-економічне становище України: Доповідь. – К.: Державний комітет статистики України,
Випуски за 2001- 2007 роки. – http://ukrstat.gov.ua.
34. Прогнозування і розробка програм: Методичний посібник / За ред. д.е.н., проф. В.Ф. Беседіна. – К.: Наук.
світ, 2000. – 468 с.
35. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків"/ Кабінет
Міністрів України, 2007. – http://www.kmu.gov.ua
36. Рівень життя населення України / НАН України; Інститут демографії та соціальних досліджень; Державний
комітет статистики / За ред. к.е.н. Л.М. Черенько. – К.:, 2006. – 428 с.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
90

37. Реалізація цілей розвитку тисячоліття ООН в Україні: подолання бідності та підвищення життєвого рівня
населення. Збірник наукових праць / За ред. д.е.н., проф. В.М.Новікова. – К.: Інститут демографії та
соціальних досліджень НАНУ, 2004.
38. Соціальна домінанта національної безпеки: актуальні проблеми (монографія) / Гошовська В.. – К.:
Видавничий Дім „Корпорація”, 2004.– 196 с.
39. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / За ред. чл.-кор. НАН України
Б.М.Данилишина. /РВПС України НАН України/. – Черкаси: Брама, 2006. – 620 с.
40. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. – К.: Державний комітет статистики України,
Випуски за 2001- 2006 роки. – http://ukrstat.gov.ua.
41. Соціальні трансформації: міжнародний і вітчизняний досвід (монографія) / В.М. Новіков, Н.П. Сітнікова, Л.А. Мусіна,
В.В. Семенов; за ред. д.е.н., проф. В.М. Новікова. – НАН України. Інститут економіки НАНУ, 2003. – 253 с.
42. Соціально-економічні парадигми сучасного гуманізму (колективна монографія) / За ред. д.е.н., проф. І.К.
Бондар. – К.: НДЕІ. – 2007. – 282 с.
43. Соціально-економічні проблеми регіонів: методологія і практика / Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський
М.І. / За ред. чл.-кор. НАН України Б.М.Данилишина. – / РВПС України НАН України/. –Черкаси, 2006. – 315 с.
44. Статистичний щорічник України. К.: В-во "Техніка". Випуски за 1999-2001 роки.
45. Статистичний щорічник України. К.: В-во "Консультант". Випуски за 2002-2006 роки.
46. Стратегії розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД. – 2002. – http://www.niss.gov.ua/book/
47. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) “Шляхом Європейської
інтеграції”/ Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін.; Нац.Інститут стратегічних досліджень, Інститут
економіки та прогнозування НАН України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.
– К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.
48. Сила суспільної взаємодії. Національна доповідь з людського розвитку за 2005 рік. Україна./ ПРООН, 2005 –
http://www.un.org.ua.
49. Указ Президента України “Про Стратегію подолання бідності” від 15 серпня 2001 року № 637 / 2001. – К., 2001. – 7 с.
50. Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006: Монографія / За ред. О.С. Власюка. – К.: НІСД.
– 2006. – 576 с.
51. Україна у вимірі економіки знань / Колективна монографія за ред. академіка НАН України В.М.Гейця, Інститут
економіки та прогнозування НАН України. – К.: Основа, 2006. – 588 с.
52. Україна: Цілі Розвитку Тисячоліття. Національна доповідь. / Авт. кол. : Сітнікова Н.П., Дорошкевич Р.М.,
Мусіна Л.А., Піщейко В.О., Шумило І.А, Новіков В.М. та ін./ – К.: Міністерство економіки та з питань
європейської інтеграції України, 2003. – 30 с.
53. Україна: Цілі розвитку тисячоліття. 2000+5. Національна моніторингова доповідь. / Авт.кол.: Сітнікова Н.П.,
Дорошкевич Р.М., Піщейко В.О., Опаріна Н.О. та ін.; Міністерство економіки України – К.: В-во "Дія". – 2005. – 47 с.
54. A Practical Guide for Enhancing the Statistical Capacity of Policy-makers for Effective Monitoring of the MDGs at the
Country Level / UNDP, 2006.
55. Civil Society Perspectives on the Millennium Development Goals / UNDP, 2005.
56. European Commission Report on Millennium Development Goals 2000-2004. - /EC, 2005 - http://europeandcis.undp.org/
57. Global Challenge, Global Opportunity: Critical Trends in Sustainable Development / UNDP, 2005.
58. GNI per capita 2005, Atlas method and PPP / World Development Indicators database. – World Bank, 2006. –
www.worldbank.org.
59. Human Development Indicators 2003 / UNDP, 2003. – 103 р. – http://hdr.undp.org.
60. Human Development Indicators 2004 / UNDP, 2004. – 112 р. – http://hdr.undp.org.
61. Human Development Report 1993 People's Participation / UNDP, 1993. – http://hdr.undp.org.
62. Human Development Report 1994 New dimensions of human security / UNDP, 1994.
63. Human Development Report 1995 Gender and human development / UNDP, 1995
64. Human Development Report 1996 Economic growth and human development / UNDP, 1996.
65. Human Development Report 1997 Human Development to Eradicate Poverty / UNDP, 1997.
66. Human Development Report 1998 Consumption for Human Development / UNDP, 1998.
67. Human Development Report 1999 Globalization with a Human Face / UNDP, 1999.
68. Human Development Report 2000 Human rights and human development/ UNDP, 2000.
69. Human Development Report 2001 Making new technologies work for human development / UNDP, 2001.
70. Human Development Report 2002 Deepening democracy in a fragmented world / UNDP, 2002.
71. Human Development Report 2003 Millennium Development Goals: A compact among nations to end human poverty
/ UNDP, 2003.
72. Human Development Report 2004 Cultural Liberty in Today's Diverse World / UNDP, 2004.
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
91

73. Human Development Report 2005 International cooperation at a crossroads: Aid, trade and security in an unequal
world / UNDP, 2005.
74. Human Development Report 2006 Beyond scarcity: Power, poverty and the global water crisis / UNDP, 2006.
75. Human Development Report 2007 Fighting climate change: Human solidarity in a divided world / UNDP, 2007.
76. Indicators for Monitoring the Millennium Development Goals: Definitions, Rationale, Concepts and Sources / UNDP
- http://millenniumindicators.un.org/unsd/mdg/
77. Investing in Development: A Practical Plan to Achieve the Millennium Development Goals / UNDP,2005. -
http://www.unmillenniumproject.org/reports/
78. Making the MDGs Matter / UNDP, 2005.
79. MDG Monitoring and Reporting: A Review of Good Practices / UNDP, 2005.
80. Millennium Development Goals / UNDP, 2003.
81. Millennium Development Goals Reports: An Assessment / UNDP, 2003.
82. Preparing National Strategies to Achieve the Millennium Development Goals: A Handbook UNDP /UNDP, 2003 -
http://www.undp.org/poverty/nds.htm
83. Renewed EU Sustainable Development Strategy / EC, June 2006. - http://ec.europa.eu/sustainable/
84. The Possibility of Social Choice, Amartya K. Sen, Nobel Lecture, 1998.
85. Tracking Human Development: The Use of Statistics in Monitoring Social Conditions / UNDP, 2004.
86. Report of the World Summit on Sustainable Development / United Nations, New York, 2002
87. Report of the World Commission on Environment and Development (Brundtland Report) / UN , 1987.
88. Selim Jahan. Human Rights-Based Approach to Poverty Reduction – Analytical Linkages, Practical Work and UNDP
/ UNDP MDG Support , 2005.
89. Sen A. The standard of Living. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – 179 p.
90. Statistical Yearbook. – United Nations, New York. – 2005. – 453 р.
Список використаних джерел – офіційних Веб-сторінок установ у мережі Інтернет:
http://ec.europa.eu/employment_social/social_inclusion
http://ec.europa.eu/sustainable
http://europeandcis.undp.org
http://hdr.undp.org
http://millenniumindicators.un.org/unsd/mdg
http://rada.gov.ua.
http://unstats.un.org
http://www.endpoverty2015.org
http://www.iisd.org
http://www.kmu.gov.ua
http://www.me.gov.ua
http://www.mdgmonitor.org
Http://www.president.gov.ua
http://www.ukrstat.gov.ua
http://www.un.org/esa/sustdev
http://www.un.org/millenniumgoals
http://www.undp.org.ua
http://www.undp.org/poverty
http://www.unmillenniumproject.org
УКРАЇНА. Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7
92