Успенська вежа № 5 (2014)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За віру і дність! 

є 

Виходить з березня 1991 року КВІТЕНЬ-ТРАВЕНЬ 2014 року № 5 (264) 

«Скажімо «браття» 

і тим, що ненавидять нас, 

простім усе Воскресінням» 

Кожна християнська душа готується 

до свята свят молитвою, постом, належним 

прийняттям Таїнств Покаяння 

та Євхаристії. І це є нормою християнського 

життя, від котрої не личить відступати 

ані мирянам, ні тим паче духовенству. 

Однак поставмо собі запитання – 

наскільки ці піднесені слова Пасхальних 

піснеспівів відповідають нашій духовній 

реальності, наскільки щиро ми 

промовляємо, слухаємо чи співаємо ці 

слова? І для Православ’я в Україні тут 

виникає на сьогодні принаймні дві дилеми: 

1. Чи можливо називати братами 

начебто єдиновірців, котрі вперто не 

приносять плодів покаяння, завойовуючи 

сусіда? 2. Чи можливо говорити про 

плоди покаяння, коли прохання про прощення 

не знаходить відповіді, коли кон’юнктурна 

доцільність (чи абсурдність) 

перекреслює норми християнської 

поведінки, провадячи до злочинного 

мовчання на гріх? 

Як можна говорити про наведення 

ладу міжконфесійного, ігноруючи виконання 

статуту власної конфесії, ігноруючи 

нагадування співбратів, ігноруючи 

заклик до взаємопрощення? Перед 

обличчям Господа Слави усі рівні, неза- 

(З Великоднього Богослужіння) 

лежно від ієрархічного рівня, і для всіх 

нас даровані ті самі засоби спасіння – 

Таїнства Церкви, а єдність віри формує 

церковну спільноту. Тому неможливе 

тривале перебування в одній спільноті 

осіб з різними стандартами віри, як і 

неможливе тривале розділення за наявної 

єдності віри. 

Христова Пасха – це перехід від 

смерті до життя. Для християн Пасха – 

перехід від бруду до чистоти, від зневіри 

до віри, від лукавства до щирости, 

від земних турбот до небесного передсмаку, 

від невпорядкованости до ладу, 

«бо Бог не є Богом безладу, але миру» 

(1 Кор. 14:33). 

Отож, разом співаючи тропар Пасхи 

– Христос воскрес із мертвих смертю 

смерть подолав, і тим, що в гробах 

життя дарував, – ідімо щиро назустріч 

Христу воскреслому, не забуваючи побачити 

Христа в особі наших ближніх, 

укріпляймо віру у воскресіння наших 

рідних та наших героїв, кожноденною 

працею наближаймо відновлення ладу 

в Церкві, відродження добробуту держави, 

повернення цілісності розвитку 

особи і громадянина, перехід до висоти 

свого християнського, професійного та 

суспільного покликання! 

Із попелища проростає знов трава, 

Весна надходить після холоду зими, 

Здавалось – а чи мають сенс слова, 

Коли народ на барикадах каже „ми”? 

Коли смерть має значення і цінність, 

А не прокляття і розчарування, 

Тоді і в смерті є в особи гідність, 

Котра руйнує всі бандитські пожадання. 

Кров мучеників – християн насіння, 

Ми твердо знаємо – після зими іде весна, 

Ми віримо в Героїв воскресіння, 

Велика Україна нас єдна! 

Коли наш ближній кається – простімо, 

Допоможімо там, де є потреба, 

Смиренно свій тягар хреста несімо, 

Бо праця і любов сягають неба. 

Великдень – свято свят в Христа громаді! 

Бажаєм Вам здоров’я й благодаті, 

Нехай минає сум і будьте раді, 

Добробут, мир хай прийдуть в спільну хату! 

Нехай любов витає кожночасно, 

Хай влада дба про спільний інтерес, 

Усі діла нехай вирішуються вчасно! 

Щиро вітаєм Вас – Христос воскрес! 

Воістину Христос воскрес! – Воскресне Україна! 

Володимир ХАРКО, 

голова Братства. 

Вже близько двох тисяч років звучать 

ці слова з невимовною радістю і 

духовною силою з уст мільйонів християн 

по цілому світі. 

Воскресіння Христове стало подією, 

яка назавжди змінила їх життя і наповнило 

смислом і надією на майбутнє. 

Свята Православна Церква називає Пасху 

празником празників і торжество із 

торжеств (Великодня Утреня, Ірмос 8). 

Пасху Христову святкує все християнство, 

але тільки Православна Церква 

святкує його так світло і зворушливо, виражаючи 

своїми пасхальними богослужіннями 

глибоку духовну радість і 

тріумф перемоги життя над смертю. 

Для православного християнина 

святкування Воскресіння Христового 

найважливіша подія в особистому житті, 

бо навіть власний день народження і день 

смерті вже мають інше значення і важливість. 

Своїм Воскресінням Христос переміг 

смерть і людині даровано вічне 

життя. Святий апостол Павло пише: 

“Якщо Христос не воскрес, то й проповідь 

наша даремна, даремна і віра 

наша” (1 Кор.15:14). Без Воскресіння 

Христового не існувало б Церкви Христової, 

спасіння було б неможливим, віра 

даремна, не було б надії, вічність недоступна, 

християнство б існувало як філософська 

школа з своїм Учителем для 

обмеженої кількості учеників. 

Бог не покинув нас сиротами в цьому 

світі, наповненому гріхом і смертю. 

Він не забув про нас – Його блудних дітей, 

не залишив своє творіння у темряві гріха 

і пекла. Він з любові до нас послав у цей 

світ Свого Єдинородного Сина. Від часу 

народження Сина Божого у Вифлеємі від 

Діви Марії, вифлеємська зірка засіяла в 

небі на весь світ, показуючи дорогу до 

Бога для людського роду в темряві гріха 

і смерті. Але Бог так нас полюбив, що 

віддав навіть на смерть Свого Єдинород- 

Великоднє 

Послання 

Постійної Конференції 

Українських Православних 

Єпископів поза межами 

України у 2014 році Божому 

Всечесному Духовенству, 

в Христі Дияконству, 

Преподобному Чернецтву 

і Всім Вірним Української 

Православної Церкви 

поза межами України 

і на її рідних землях, 

«ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!» 

ного Сина, щоб ми не загинули, а мали 

життя вічне. Але Христос воскрес, Своєю 

смертю переміг смерть. 

Святий Іоан Золотоустий в шостому 

слові про Пасху говорить: “Священне 

проміння Христового світла вже засяяло, 

ніч довга і темна поглинена, похмура 

смерть прихована, життя всім відкрите, 

все наповнене невичерпним світлом, 

великий Христос являється перед усіма 

світіліше за сонце”. Якщо народження 

Господа нашого Ісуса Христа можна 

порівняти з появою дороговказуючої 

зірки в суцільній темноті, то Воскресіння 

Христове з світлом світлішим за сонце, 

згідно Св. Іоана Золотоустого. Як ми 

знаємо, без сонячного світла неможливе 

життя. Без Світлого Воскресіння Христового 

правдиве життя – життя вічне 

неможливе для нас. 

З Св. Євангелія нам відомо, що 

першим привітанням нашого Господа 

своїм ученикам після Воскресіння 

були слова: “Мир вам!” Ці слова Він 

повторював неодноразово, і вони 

мають особливе значення. Своїм Воскресінням 

Бог дарує нам можливість 

прощення наших гріхів, примирення з 

Ним, а через Нього мир і гармонія з 

самим собою, з нашими ближніми і з 

усім сотвореним світом. 

В цей 2014 рік від Різдва Христового, 

коли Україна переживає найважчі 

випробування від часу її незалежності, 

ми з болем, тривогою і молитвою 

звертаємося до Воскресшого 

Христа з проханням дарувати Його 

мир багатостраждальному українському 

народу, щоб наш народ після мук 

і страждань, яких він терпить, побачив 

світло Святого Воскресіння на своїй 

землі в спокої. 

Христос Воскрес! 

Воскресне Україна! 

З архиєрейським благословенням: 

† ЮРІЙ, Митрополит Української Православної Церкви Канади; 

† АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної Церкви США, 

Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі; 

† ІОАН, Архиєпископ Української Православної Церкви в Діаспорі; 

† ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної Єпархії 

Бразилії та Південної Америки; 

† ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної Церкви Канади; 

† АНДРІЙ, Єпископ Української Православної Церкви Канади; 

† ДАНИЇЛ, Єпископ Української Православної Церкви США.

2 

Квітень-Травень 2014 

Великодні послання архиєреїв Церкви 

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри! 

Ще кілька днів тому нам, зануреним у безмежний 

сум співпереживання Христових 

страждань, радість воскресіння здавалася чимось 

емоційно далеким. Адже ми жили в іншій 

атмосфері - скорботи, жалю, туги. Страх безповоротної 

втрати Учителя й небезпеки загибелі 

Його громади мимоволі прослизав у нашу 

підсвідомість, хоч розум і підказував неминучість 

перемоги Христової правди й нової 

зустрічі з воскреслим Спасителем. 

Відчуття небезпеки, постійна загроза війни 

й окупації рідної країни чужинцями накладали 

свій відбиток на Великий піст 2014 р. Багато 

хто, маючи родичів і знайомих у Росії, не міг 

позбутися відчуття абсурду, ірреальности довколишніх 

змін. Адже злочинна політика російської 

влади вмить перетворила друзів на ворогів, 

зруйнувала родинне взаєморозуміння. А 

в цей час здичавілі натовпи аґресивних молодиків 

з власівськими георгіївськими стрічками 

громили державні установи й знущалися над 

кожним, хто мав на собі національну символіку 

або говорив українською мовою. 

Але саме ці важкі переживання відкривали 

нам шлях до глибшого розуміння пережитого Ісусом Христом 

і Його учнями. Натовп мешканців Єрусаламу й прочан, які 

щойно вітали прибулого до святого міста Ісуса співом «Осанна!», 

раптом стає ворожим. Він з намови синедріону прирікає 

Месію на розп’яття і з садистською насолодою спостерігає за 

конанням невинного Вчителя на хресті... Ми можемо шукати 

причин цього в підступності й владолюбстві юдейської старшини, 

в легковірності народу, в розчаруванні тих, хто очікував 

від Месії повернення могутности й добробуту Ізраїлю. Однак 

за цими версіями не повинне загубитися джерело ненависти 

до Христа: дії ненависника добра - сатани. 

Присутність у світі диявола завжди оприявнюється в спалахах 

ненависти, аґресії, зухвалої войовничости. Зброєю ж, 

здатною перемогти в двобої з силами зла, є сила Христової 

правди. Спаситель світу гине на хресті не тому, що нездатен 

Себе захистити. Своєю смертю Він відкриває нам згубні наслідки 

легковажної довірливости носієві зла, який здатен винахідливо 

маскувати своє справжнє єство. 

Христос нагадує про необхідність покладатися на духовну 

зброю, без якої неможлива перемога над силами диявола. Саме 

переживаючи драму реального протистояння аґресивному злу, 

ми складаємо іспит на право майбутнього воскресіння до іншого, 

вічного життя. Світло Христового воскресіння допомагає 

нам побачити гірке майбутнє Юди. Нікчемна доля зрадника не 

зміниться від того, ким би не виявився Юда в сучасному світі 

- президентом, генералом чи кримським пенсіонером. 

Юдина зрада, як і жорстокість єрусалимського натовпу, не 

були спонтанними. Вони визрівали внаслідок низки компромісів 

із сумлінням, низки великих і малих гріхопадінь. Їх 

уможливили духовна сліпота, невміння захиститися від облесливого 

голосу сатани, брак християнської мужности. 

Воскреслий Христос вкладає в наші руки духовний меч і 

осяває світлом правди нашу життєву дорогу. Піднесена радість 

світлого Христового воскресіння відкриває неминучість перемоги 

Царя Правди. Він гостинно запрошує кожного увійти в 

цю безмежну радість. І наш досвід зустрічі зі злом виявиться 

кроком у сонцесяйний простір оновленого воскресінням світу, 

якщо ми у хвилину випробувань знайшли в собі сили стати 

поряд із зневажуваним Месією – стати на захист суспільної 

справедливости, гідности ближнього, безпеки й цілісности 

рідної країни. «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в 

Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, 

потім ті, що Христові» (1 Кор. 15:22,23). Амінь. 

Христос воскрес! - Воістину воскрес! 

† ІГОР, 

архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ. 

У це світле свято Христа Воскреслого, 

у день, який приніс спасіння світові, 

коли зійшло осяйне Сонце Правди і все 

довкола сповнилося радістю і веселощами, 

«в цей день, що його створив 

Господь», переможно проголосимо: 

«Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» 

Будемо радіти з усім світом, видимим і 

невидимим, «Христос бо повстав — 

радість вічна!» Нехай подасть нам Господь 

мир і радість, нехай збереже Воскреслий 

Церкву Свою Святу від усякого 

зла. Нехай жодна скорбота і тривога не 

затьмарює і не применшує нашої радості 

у Воскреслому Спасителеві світу! 

«О Пасха велия і священнійшая, Христе, 

о Мудросте, і Слове Божий, і Сило! 

Подавай нам істиє Тебі причащатися в 

невечернім дні Царствія Твоєго!» 

«Прийдіть всі вірні, поклоніться святому Христовому Воскресінню, 

бо через хрест прийшла радість всьому світу…». 

Христос воскрес! данах, тому молімо Воскреслого Спасителя, щоб 

Справдились слова ми перемогли зло щодо України північного сусіда, 

Христові: «Ви плакати і 

ридати будете, а світ радітиме, 

та смуток ваш у 

радість обернеться» (Ін. 

16:20). Дійсно, смуток у 

радість перемінився. Христос, 

який ще три дні тому 

був бичований, обпльований, 

вкритий ранами, терновим 

вінком увінчаний, 

закінчив своє земне життя 

жахливою смертю на 

хресті, але сьогодні, власною 

силою, встав із гробу. 

який називає українців братським народом, 

але цьому народу оголосив неофіційну війну. Це 

лицемірство, та сатанинські вимоги щодо підкорення 

і служіння. Ми, українці, впевнені, що будемо 

жити, а якщо буде потрібно, за свою землю 

і помремо. Христос переміг смерть, і ми, з 

Божого благословення, переможемо, говорячи: 

«Нехай Воскресне Бог і розвіються вороги 

його». Нехай всі вороги нашої України, які живуть 

в ній та за її межами – упокоряться. 

Помираючи на хресті, Спаситель просив 

Бога-Отця за своїх розпинателів: «Прости їм, 

Господи, бо вони не знають, що чинять». Можливо, 

і нам не потрібно називати ворогами і зрадниками 

Відчинилися ворота 

тих, які живуть на українській землі, ук- 

смерті, бо із-за гробного 

каменя піднявся прославлений 

Христос – переможець, 

володар життя і 

смерті, славним воскресінням 

підтвердивши свої 

слова: «Будьте відважні, Я переміг світ» 

(Ін.16:33). Так, у сьогоднішній час не байдужа до 

своєї держави молодь та свідоме старше покоління 

України згуртувались через євромайдани, 

щоб перемогти диктатуру і розпочати будову 

нової демократичної України. Скільки днів, з 

молитвою на устах, український народ, спільно 

зі своїми духовними наставниками – священнослужителями, 

провів у цій нелегкій боротьбі в 

час несприятливих погодніх умов та холодних 

ночей. Чимало покладено життів, чимало втрачено 

раїнським користуються, споживають те, що виростила 

українська земля, але збираються на 

мітинги з гаслами: «Росія, Росія!», уподібнюючись 

тим, які кричали: «Розпни, розпни Його!» 

Вони це роблять через свою несвідомість. Але 

ми всіх, хто відноситься до нас зверхньо, проявляючи 

до нас зневагу, стараймось не судити, а 

молитись за них, щоб між всіма нами, хто живе 

на нашій Богом благословенній землі, запанував 

спокій, мир та порозуміння. 

Через щирість і любов до Воскреслого Христа 

забудьмо всяку незгоду, один одного обнімімо 

та йдімо шляхом відродження своєї держави 

України та Української Помісної Православної 

Церкви. Архіпастирі, священики, можновладці 

та всі люди повинні усвідомити: коли буде одна 

Помісна Церква, легше буде розбудовувати 

здоров’я через отримані поранення. Але свою державу. Ми повинні мати надію в те, що 

так, як Христос через муки і страждання переміг наш народ буде жити в єдності та мирі, вільним 

смерть, так і українці, ціною власних життів, перемогли 

диктатуру та неправду. Багато добрих Воскреслий Христос – Цар миру в перший 

і заможним життям. 

ідей ще потрібно втілити в життя, щоб остаточно 

стати переможцями. Насамперед, це необхівами: 

«Мир вам». Просімо у своїй молитві Вос- 

день свого Воскресіння привітав своїх учнів слодно 

робити теперішній владі, щоб в черговий креслого Христа, щоб Він миром благословив 

раз не розчарувати тих людей, яких чоловіки, нашу державу й увесь український народ, щоб 

батьки, діти загинули та інших українців, які, дозволив нам жити серед молитви і спокою. Вся 

відвідуючи Майдани, допомагали чим могли. природа з Воскреслим Спасителем будиться до 

Представники попередньої влади, яким Майдан 

нового весняного життя. Прокиньмося і ми з 

доручив у 2004 році відповідні повноваження, 

гріховного сну. «Встань, хто спить, і воскресни з 

не виправдали сподівань людей, тому що не 

мертвих, і просвітить тебе Христос» (Еф.5:14). 

вміли домовлятися між собою і, на превеликий 

Нехай світло Христового Воскресіння стане 

жаль, привели диктатуру до влади. Зараз можуть 

прийти й інші, якщо не буде спільної відда- 

початком нашого духовного воскресіння до життя 

у Божій Благодаті з Христом і для Христа. 

ної праці теперішньої влади. Свідомі українці 

все робили для України можливе і неможливе 

Нехай Спаситель зішле свої щедроти у наші 

через Майдан, що не подобалось іншому диктатору 

сусідньої північної держави, але вива- 

душі, нехай благословить своїми милостями нас, 

наші християнські сім’ї, нашу працю та молитви, 

збереже єдність України та українців, на якій 

жені й довготерпеливі українці і це з Божою 

милістю переживуть та скажуть: «Цей день сотворив 

Господь, радіймо і веселімося в ньому» надприродною благодаттю, щоб колись і ми 

мові вони б не розмовляли. Нехай кріпить своєю 

(Пс. 117:24). До духовної радості кличе нас Свята 

Православна Церква у світлий празник Хридості 

у вічному житті з Христом на Небесах. 

дійшли до власного славного воскресіння та растового 

Воскресіння. Основою цієї духовної З нагоди світлого Воскресіння щиро вітаю 

радості є бадьора свідомість українців, котрою Вас, всечесні отці, брати і сестри. Бажаю всім 

наповняє наші душі Воскреслий Спаситель. провести ці святкові дні серед духовної радості 

Правда Божа перемогла неправду, любов Божа і піднесеної молитви за єдність між собою. 

перемогла диявола, пекло і гріх, всемогутність Воістину Христос воскрес! 

Божа перемогла смерть, а добро неодмінно переможе 

зло. 

митрополит Львівський, 

† МАКАРІЙ, 

На наших очах відбувається перемога добра 

над злом через боротьбу українців на Май- 

і Таврійською єпархіями 

керуючий Рівненсько – Волинською 

УАПЦ. 

Пасхальні послання архиєреїв з діаспори 

«Глянь бо: зима минула!» (Пісня Пісень 2, 11) 

«Настала весна» спасіння; «вже квіти на землі 

з’явились, і голос горлиці вже чути, і виноград 

у цвіту пахощі розливає» (Пісня Пісень 2, 

12-13). Священна Пасха велична і свята повстала; 

і вона зігріває, освітлює і робить світ сяючим. 

«Тепер все сповнене світла, і небо і земля, 

і найнижчі місця землі». (Канон Пасхи). 

Хай радість Воскресіння Христового 

укріпляє нас, щоб ми могли терпеливо 

переносити всілякі труднощі нашого 

земного життя, щоб були прикладом 

примирення, злагоди і любові для всіх 

людей. Не забуваймо творити добрі 

справи та милосердя всім, хто навколо 

нас, розділяючи з усіма радощі і скорботи. 

Живою вірою перемагаймо всі 

спокуси невірства та розчарування, сумніви 

і нелюбство та єдиним серцем прославляймо 

Воскреслого Христа, як невичерпне 

джерело вічного життя. 

Нехай будуть милості Воскреслого 

Господа Нашого Ісуса Христа з усіма 

вами! 

† ПАЇСІЙ, Єпископ Горлицький. 

† АДАМ, Архиєпископ Перемиський і 

Новосанчівський. 

Єпархіяльна консисторія у Великій Британії УАПЦ 

«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, 

і тим, що в гробах, життя дарував» (Тропар Пасхи) 

Великдень - це радість після темних 

і тяжких терпінь. Великдень - це 

перемога правди над неправдою. Великдень 

- це найрадіснійший празник 

українського народу, в якому українці 

бачать, що їхня доля подібна до страстей 

Ісуса Христа. 

Отож, у цей день, що його сотворив 

Господь, нехай «і мертвим, і живим, і 

ненародженим», весь український народ 

і Небесна Сотня почує слова 

пророка Тараса Шевченка: 

«Обніміте, брати мої, 

найменшого брата, 

Нехай мати усміхнеться, 

заплакана Мати» 

«Смирітеся, молітесь Богу, 

та згадуйте один другого. 

Свою Україну любіть. 

Любіть Її .......во время люте, 

В остатню тяжку минуту 

За неї Господа моліть!» 

І нехай не ослабляють наші духовні 

і народні надії, впевненістю в кінцеву 

перемогу правди і справедливости. 

Підносіть молитву Вашу Воскреслому 

Спасителю, перемігшому смерть, і подателю 

життя світові, і просіть Господа 

Бога, щоб воля, добро, мир, єдність і 

любов перебували в кожній українській 

хаті і родині, щоб «В сім’ї великій, В 

сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути 

« – Тараса Шевченка, Майдани 

України, Небесну Сотню, всі Герої і 

оборонці України і Її Володимирську 

Київську Православну Церкву – « Незлим, 

тихим словом». Амінь! 

Воістину Христос Воскрес! 

Богдан МАТВІЙЧУК, 

митрофорний протоієрей, 

Голова Консисторії.

Квітень-Травень 2014 3 

Україна – 

поранена 

нація 

УПЦ США доставляє 

гуманітарну допомогу 

Світова спільнота продовжує реагувати 

на присутність людей на Майдані 

в Києві та надавати підтримку пораненим 

сім’ям тих, які загинули в Україні. 

Українська Православна Церква 

США приєдналася до цієї благодійної 

справи своєю місією серед тих, хто 

отримав травми, а також серед сімей 

тих, які були вбиті, відстоюючи 

стабільність і свободу прабатьківщини. 

Вірні Церкви щедро відгукнулися на 

негайне звернення про фінансову допомогу 

щодо цієї місії. 

З благословення Первоієрарха 

УПЦ США Високопреосвященнішого 

Митрополита Антонія, голова Консисторії 

та правлячий єпископ Західної 

Владика Даниїл в присутності представників Тернопільської 

обласної ради та духовенства Української Православної 

Церкви вручає фінансову допомогу. 

Єпархії владика Даниїл під час першого 

тижня квітня відвідав різні частини 

України. Відразу ж після прибуття до 

столиці України Києва, владика Даниїл 

зустрівся з представниками благодійної 

організації «Крокуємо Разом» 

(члени якої є безпосередніми представниками 

довгодіючих програм 

УПЦ США, які надають допомогу дитячим 

будинкам-інтернатам та різним 

медичним установам в Україні), щоб 

доставити фінансову допомогу тим, 

хто шукає допомоги, звернувшись до 

організації, після трагічної загибелі 

першої сотні жертв української боротьби 

за виживання. 

Третього квітня єпископ Даниїл 

прибув до Західної частини України – 

Тернопільської області, де УПЦ США 

доставила фінансову допомогу приблизно 

30-ти особам, які брали участь 

у подіях Майдану в Києві та втратили 

своїх близьких, або особисто зазнали 

тілесних чи емоційних травм. Зустрічаючись 

із заступником голови Тернопільської 

області Леонідом Буцюрою 

та студентами Тернопільської 

області, у присутності місцевого духовенства 

УПЦ (архієпископом Нестором 

та духовенством УПЦ КП), владика 

Даниїл розмовляв зі студентами, 

цікавлячись їхнім баченням та прагненням 

щодо майбутнього. 

Після повернення до Києва, його 

Преосвященство владика Даниїл 

відвідав наметове містечко на Майдані 

для того, щоб зустрітися з релігійними 

та політичними лідерами громади, 

вислухати їхні розповіді та підтримати 

їх морально. Надаючи медичну та 

гуманітарну допомогу потребуючим, 

Преосвященнійший владика став 

свідком великого патріотизму та бажання 

стати на захист прав людини. 

Враховуючи зростаючу політичну нестабільності 

на Сході України під час 

розмов з тими, хто і досі знаходиться 

на Майдані, владика описав Україну 

як поранену націю і закликав політичних 

лідерів вислухати голос плачу та 

бажання українського народу перш ніж 

приймати будь-які рішення щодо майбутнього 

нації, які можуть повторити 

болючі уроки з історії. 

“На даний час Україна є пораненою 

нацією через корупцію попереднього 

правлячого уряду, що значно 

збільшило соціальну і моральну 

убогість серед населення”, – зазначив 

владика Даниїл. Закликаючи лідерів 

теперішнього тимчасового уряду 

відновити довіру серед українського 

народу, Преосвященний владика сказав: 

”Політики іноді не цінують необхідність 

забезпечення миру і 

єдності в країні, вони більше зацікавлені 

в речах, що приносять користь їм 

особисто. Для того, щоб забезпечити 

майбутнє нації, oсобисті амбіції 

мусять бути відкладені в сторону”. 

Владика Даниїл 

зазначив, що тимчасовий 

уряд, 

який має підтримку 

більшості громадян 

України, має 

за мету принести 

мир, єдність і прогрес 

для України. 

Однак особисті 

амбіції можуть 

стати найбільш 

руйнівною перешкодою 

на шляху 

до досягнення цієї 

мети. 

Владика Даниїл 

висловив звернення 

Високопреосвященнійшого 

Митрополита Антонія, 

Первоієрарха УПЦ США та 

Місцеблюстителя УПЦ в Діаспорі: “Я 

висловлюю особисті вітання всім політичним, 

громадським і релігійним 

лідерам України, яким довелося багато 

перетерпіти в ці важкі дні та час 

труднощів і загроз нашої прабатьківщини. 

З тривогою у серці я спостерігаю 

за усім, що відбувається в Києві та 

по всій Україні. У моїх щоденних молитвах, 

я молюся за український народ, 

за жертв насильства і сім”ї вбитих. 

Я молюся, особливо в цей час, за 

громадян Східних регіонів України: 

Харкова, Донецька і Луганська - де насильство 

і сепаратистські дії зросли 

впродовж останніх днів. Я закликаю 

всі сторони, щоб зупинити насильницькі 

дії та знайти вирішення проблем, 

працюючи разом у мирі. Ми всі 

несемо відповідальність за стабільність 

і майбутнє української нації... Україна 

завжди покладалася на постійні молитви 

Божої Матері а, найголовніше, на 

надію в Отці, пристановище у Сині - 

Господі нашому Ісусі Христі та захисті, 

який знаходиться в Святому Духові. 

Нехай українська спільна віра та віра 

кожного з її громадян ніколи не ослабнуть, 

не зважаючи ні на зовнішні, ні на 

внутрішні загрози». 

Залишаючи Київ у день Благовіщення 

Пресвятої Богородиці, владика 

Даниїл від імені всіх вірних УПЦ США 

доставив другу частину фінансової допомоги, 

яка складає більше $70 000. 

НОВИНИ БРАТСТВА 

12-13 квітня традиційно у 

Фото Наталії АНДРІЮК. 

львівських храмах УАПЦ відбулися 

уроки писанкарства для 

дітей недільних шкіл. Від найменших, 

які мають 5 рочків, до 

найстарших, яким вже по 14, 

спільно навчалися давньої української 

традиції. Багато емоцій 

вирувало у дітей, адже не кожного 

дня є змога займатися такою 

справою та ще й під орудою кваліфікованих 

вчителів. Приємністю 

була і присутність духовенства парафій, 

які ознайомилися із життям 

вихованців недільних шкіл та 

працею їхніх вчителів. 

ДВІ КОЛОНКИ З ПРОДОВЖЕННЯМ 

Антуан АРЖАКОВСЬКИЙ: 

«Я не можу мовчати» 

(Закінчення. Поч. у №-2-4, 2014р.). 

Мені вдалося заснувати в Українському 

Католицькому Університеті 

перший Інститут екуменічних студій у 

світі, створений на православній землі. 

При підтримці єпископів і православних, 

католицьких і протестантських 

діячів ми запровадили ступінь магістра 

в царині екуменічних студій, екуменічний 

web-журнал російською та українською 

мовами (www. dukhovnist.in.ua), 

щорічний Екуменічний соціальний тиждень, 

а також багато симпозіумів, 

фільмів і публікацій. Я зауважив початкове 

небажання місцевого православного 

єпископа Української Православної 

Церкви Московського патріархату. 

Але я був щасливим бачити, що він нарешті 

дав згоду на участь із великим 

зацікавленням нашими головними подіями. 

І насамперед я був радий отримати 

підтримку митрополита Володимира 

– голови Української Православної 

Церкви та багатьох священиків і мирян 

Православної Церкви. 

Правда, я отримав шок, коли побачив, 

що Московський патріархат продовжує 

звинувачувати християн грекокатолицького 

обряду в державній зраді, 

хоча він мав би почати з покаяння щодо 

організації псевдособору у Львові в 

1946 році під тиском Сталіна. Цей маскарад, 

котрий і в 2014 році ще не осуджений 

Московським патріархатом, 

привів до арешту багатьох єпископів і 

прямої заборони Церкви. Ось чому я 

опублікував статтю про псевдособор у 

Львові і зняв фільм на декількох мовах 

на цю тему. Я був також ураженим, що 

Московський патріархат не осудив 

рішуче сталінську владу за її акт геноциду 

проти українського народу в 1932 

- 1933 роках, відомий Голодомор, що 

привів до загибелі майже 10 мільйонів 

людей. Те, що він не зробив цього в 1933 

році, я все ще міг зрозуміти, тому що, 

на жаль, митрополит Сергій Московський 

зв’язав свою долю з «болями і радощами» 

сталінського режиму з 1927 

року. Але те, що після 1991 року він продовжує 

знижувати значення великого 

страждання, завданого всьому радянському 

народові в ту епоху, я досі зрозуміти 

не можу. Я також є співорганізатором 

в Ла Салетті, а також у Парижі 

двох симпозіумів на тему Голодомору. 

Я був шокований, нарешті, коли побачив, 

що Московський патріархат не 

вибачився перед російською еміграцією 

за всю шкоду, котру завдав їй у 

минулому і не висловлює їй ніякого громадського 

визнання за роботу щодо 

збереження російської духовності, що 

здійснювалася в Парижі між Рю де ла 

Монтань Сент-Женевою та вулицею 

Олів’є де Серра. Достатньо було б російському 

патріарху стати на коліна на 

кладовищі Сент-Женевою-де-Буа на 

могилі батька Сергія Булгакова і публічно 

спростувати рішення свого попередника 

митрополита Сергія в 1935 

році, який засудив думки професора 

Свято-Сергіївського інституту в Парижі. 

Це зробити було легко, оскільки 

комісія, створена в 1937 році митрополитом 

Євлогієм, російським єпископом, 

надісланим у Париж Святійшим Патріархом 

Тихоном повністю оправдала головного 

богослова Паризької школи. В 

той час вона була єдиним повністю 

канонічним органом в Російській Православній 

Церкві. Але не було не лише 

жодних актів покаяння, Московський 

патріархат вирішив замість цього 

відібрати в еміграції найкрасивіші хра- 

Вітаємо ювіляра! 

ми. Наприклад, собор у Ніцці впродовж 

десятиліть утримувався російськими 

емігрантами й був одним із осередків 

цієї еміграції, котро зробила так багато, 

щоб зберегти пам’ять про вільну 

Росію в часи Сталіна і Брежнєва. 

Але патріархат відібрав у 2011 році 

цей собор без співчуття, спираючись на 

силу Російської держави і французькі 

суди. Він зробив це, посилаючись на 

дуже сумнівний аргумент на користь 

правонаступництва, встановленого московськими 

юристами сучасної російської 

держави від царської імперії через 

радянську державу. Це наступництво, 

прийняте французькими юристами, повинно 

було погасити російські борги і 

компенсації сім’ям російської еміграції, 

котрі залишилися без майнових прав. 

Але нічого подібного не сталося. Московський 

патріархат навіть осмілився 

заявити в 2007 році своїй пастві в Росії, 

що відбулося примирення із видатною 

Церквою російської еміграції, відомою 

своїм високим богослів’ям і прибічністю 

свободи. Він зробив цю заяву, приховуючи 

від них, що насправді це була тільки 

небагаточисельна консервативна й антиекуменічна 

меншість Церкви еміграції 

(знаменита так звана «Зарубіжна 

Церква», котра не була ще визнана жодною 

Православною Церквою у світі, в 

основному через її підтримку нацистів 

у час війни). І знову тут я обмежувався 

рекомендацією тим, хто просив моєї поради 

прочитати мою книгу з іторії Православної 

Церкви в вигнанні («Журнал 

Путь. Поклоніння релігійних мислителів 

російської еміграції в Парижі», Phenix, 

2000). 

Недавня двояка позиція Московського 

патріархата відносно першості в 

Церкві та політичної ситуації в Україні 

стала для мене тою краплею, котра 

переповнила чашу. Я довго благословляв 

своїх бабусів і дідусів, які в 1931 

році зробили сміливий крок – залишили 

Московську патріархію і перейшли під 

омофор Константинопольського Патріархата. 

Сьогодні я із сумом констатую, 

що ієрархи, які скеровують долі Російської 

Церкви, не достойні місії всезагального 

примирення, покладеної на них 

Всевишнім. Але я зберігаю впевненість, 

оскільки зерна життя, котрі були кинуті 

в Російській Церкві, в Паризькій школі 

та в багатьох мучеників і проповідників 

віри, переможуть розбрат і лицемірство. 

Оскільки мова не йде про тексти 

високого канонічного значення, з часом 

це можна буде ще виправити більш освіченішими 

текстами. А зрештою, Московський 

патріархат сам визнає, що 

існує лише із шістнадцятого віку. 

Переклад Олега ТЕНЕТНИКА. 

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного 

та духовенство і вірні Хмельницької єпархії УАПЦ 

щиро вітають 

із 60-літтям митрофорного протоієрея 

Богдана КОХМАНА 

Бажають щастя, здоров’я і многая літа!

4 


Питання українізації Православної 

Церкви в громадсько-політичному 

житті Волині у 20-х роках ХХ ст. 

(Продовження. Поч. у №4 2014р.). 

Це Хрестовоздвиженська церква в 

Луцьку (о. Павло Пащевський), Благовіщенська 

в Ковелі (о. Іван Губа), Успенський 

собор у Володимирі (о. 

Павло Табінський) та церква св. Миколая 

в тому ж місті, а також понад десятьох 

парафій у селах. Відомі спроби 

запровадження богослужб українською 

мовою в церквах сіл Воютин 

Луцького повіту, Боремне Дубенського 

повіту, Милостів і Тудорів Рівненського 

повіту та інших. З ініціативи парафіян, 

не раз всупереч священикам 

чи дякам, церковні хористи супроводжували 

церковнослов’янську 

відправу священика українським церковним 

співом. 

На ґрунті самочинної ініціативи пастви, 

яка вимагала українських богослужб, 

іноді доходило до взаємного 

протиборства в парафіях, найчастіше 

між паствою та священнослужителями. 

Так, 7 квітня 1927 р. проросійські 

елементи намагались зірвати відправу 

українською мовою в Благовіщенському 

соборі Луцька. Спір дійшов аж до 

воєводи, який дозволив отцю Широцькому 

провести українську відправу. 

В липні того ж року на храмовому 

святі у с. Милостів Рівненського повіту 

за участю п’яти священиків із селянської 

хати до церкви переносили чудотворну 

ікону Божої Матері. Люди жадали 

української відправи, але священики 

за почином диякона Ясеницького 

співали церковнослов’янською. На щастя, 

хор став співати українською. 

Люди заспокоїлися. Всі були дуже задоволені, 

коли молодий священик 

Якимович виголосив українською 

мовою проповідь. 

На одній з передріздвяних богослужб 

у церкві с. Новомильськ Здолбунівського 

повіту хор, усупереч своєму 

керівнику, почав співати українською 

мовою. Хором керувала донька отця 

Долинського, який вимагав церковнослов’янського 

співу. Диригентша закричала: 

«Никаких украинских, а петь по 

славянски. А то выведу из церкви». 

На вимогу віруючих с. Маціїв Ковельського 

повіту відправляти богослужби 

українською мовою отець Володимир 

Соколовський відповідав: 

«Як прикажуть, тоді буду правити українською». 

Такі виправдання священиків 

були і в багатьох інших громадах. 

23 січня 1928 р. пробілогвардійська 

організація на Західній Україні, на 

чолі зі своїм керівником Серебренніковим, 

організувала своє віче у місті 

Дубно. З-поміж інших виступав і 

якийсь хрунь з українців, який назвав 

українців-«русинів» «братами русскими». 

В залі піднялися крики, свого 

роду заколот. Серебренніков закликав 

на допомогу поліцію. 

Масовий рух православної пастви 

за впровадження української мови в 

богослужіння був одним з напрямків 

національного відродження волинян, 

поряд з такими формами, як розширення 

мережі Товариства «Просвіта» в 

містах і селах краю, відзначення в громадах 

шевченківських днів, використання 

на національні заходи грошей, 

зібраних під час колядування, збір 

коштів на будівництва Народних 

домів, «Рідну школу» та ін. 

У березні 1917 р. Товариство 

«Просвіта» було засноване в Кременці, 

у квітні 1919 р. — в Луцьку. Ще раніше, 

восени 1917 р., «Просвіта» виникла 

в Рівному. Рівненська «Просвіта» 

вже тоді мала свій Статут, що передбачав, 

насамперед, її працю, спрямовану 

на розвиток національно-культурного 

життя та освіти, зокрема позашкільної. 

Організаторами рівненської 

«Просвіти» були Громадченков, Сумцевич, 

Москалець, Денисенко, Колесник, 

Нивинський, Андрійчукова та ін. 

Вже від початку в товаристві об’єднувалось 

близько ста членів. На його 

розвиток земство асигнувало 6 тис. 

рублів. Товариство мало свій будинок, 

організувало бібліотеку на тисячу 

томів, драмгурток. З приходом 

польської влади у будинку «Просвіти» 

було розміщено «Господу Жолнєжа». 

Тим не менше, товариство не перестало 

існувати. Його філії або читальні 

почали діяти в поселеннях Городок, 

Олександрія, Гориньград, Житин та ін. 

Станом на 1927 р. в товариствах 

«Просвіти» у Рівненському повіті об’єднувалось 

близько двох тисяч членів. 

Рівненська «Просвіта» надавала допомогу 

Рівненській українській гімназії, 

а також приватній українській початковій 

школі. 

На середину 20-х років «Просвіта» 

мала широку мережу своїх товариств 

у всьому воєводстві. В Луцькому 

повіті числилось 30 філій «Просвіти», 

в Дубенському повіті «Просвіти» діяли 

в селах Листвин, Вовничі, Рудка, Костянець. 

Важливою сферою національної 

роботи була діяльність українських кооперативів, 

переважно торгівельноспоживчих, 

частково — кредитових, 

організаторами яких найчастіше виступали 

активісти «Просвіти». На 1 

січня 1928 р. у воєводстві числилось 

185 кооперативів, 66 з яких перебували 

в структурі РСУК, зокрема, 41 кооператив 

(у тому числі, в структурі 

РСУК — 18) в Кременецькому повіті, 

21 (з них 10, належних до РСУК) у Дубенському, 

відповідно — 19 (8) у Луцькому, 

19 (13) — у Здолбунівському, 12 

(4) — у Рівненському, 24 (4) — у Ковельському, 

38 (8) — в Горохівському, 

6 (1) — у Володимирівському; по одному 

чи по кілька кооперативів діяли 

в холмських та поліських повітах [24]. 

Активістам кооперативного руху часто 

доводилося докладати значних 

зусиль, у тому числі перед судами, 

для реєстрації кооперативів, чи то як 

споживчих, чи як кредитових, або ж 

кредитиво-споживчих. Так, наприклад, 

було в с. Дуліби Рівненського повіту, 

в якому в 1924 р. був створений кооператив 

«Добра слава». Але лише в 

грудні 1927 р. суд зареєстрував товариство 

як кредитовий кооператив. Головою 

товариства «Добра слава» 40 

сільських господарів обрали Демида 

Дикала. 

У боротьбі громадськості за українізацію 

православної церкви Волині 

активну участь брали церковні братства 

на національній освнові (наприклад, 

Луцьке Чеснохресне братство), а 

також товариство імені Петра Могили. 

Найголоснішим заходом українських 

націоналів Волині, присвяченим 

українізації церкви, став Український 

церковний з’їзд 5—6 червня 1927 р. в 

Луцьку. Організаторами з’їзду були 

Арсен Річинський, Іван Власовський, 

Борис Козубський та інші діячі. Ще до 

скликання з’їзду за їх ініціативою у 572 

громадах відбувалися плебісцити з 

приводу ставлення віруючих до українізації 

церкви, й це питання вже до 

з’їзду захопило собою помисли найширшої 

народної маси. Підготовці до 

з’їзду всіляко перешкоджали не тільки 

зросійщені кола духовенства, але й 

офіційна державна влада. Воєвода, наприклад, 

заборонив брати участь у 

підготовці з’їзду членам «Просвіти». 

Проте з’їзд відбувся: головував на ньому 

професор Іван Власовський, доповідь 

виголосив Арсен Річинський. 

Під тиском російської білогвардійщини 

митрополит Діонісій наклав заборону 

на участь у з’їзді представників 

правоставного духовенства, хоч Українська 

парламентарна репрезентація 

польського Сейму просила його цього 

не робити, але він «відштовхнув протягнуту 

йому руку». Волю митрополита 

схвалив також волинський воєвода. 

Степан МАКАРЧУК. 

(Далі буде). 

ЦЕРЕМОНІЯ ЗУСТРІЧІ 

БЛАГОДАТНОГО ВОГНЮ 

Литанія (церковна церемонія) 

Святого Вогню починається майже за 

добу перед початком Православної 

Пасхи. Тоді в храмі Гробу Господнього 

та довкола нього починають збиратися 

паломники (до 10 тисяч), які прагнуть 

на власні очі побачити чудо сходження 

Благодатного Вогню (причому, 

серед присутніх завжди немало інославних 

християн, мусульман, навіть 

атеїстів, а за всією богослужбою і церемонією 

сьогодні пильно слідкують 

підрозділи єврейської поліції. 

Напередодні у храмі усі свічки, 

лампади і панікадила загашують, а в Кувуклії 

(каплиці над Гробом Господнім) 

на середині ложа Живоносного Гробу 

ставлять лампаду, заповнену маслом, 

але – без вогню. По всьому ложу розкладають 

шматки вати, а по краях – 

прокладають стрічку. Після цього приготовлену 

в такий спосіб Кувуклію оглядають 

(колись – турецькі, а нині – 

єврейські) охоронці, після чого її закривають, 

а місцевий ключник, обов’язково 

– мусульманин, її опечатує. 

А далі розпочинається найважливіше 

і найцікавіше. За словами архімандрита 

Іларіона (настоятеля Спасо- 

Преображенської церкви с.Бронниця і 

духов.Новгородської єпархії), який був 

очевидцем сходження Благодатного 

Вогню «..зранку Великої Суботи о 9 

годині за місцевим часом стало чути 

перші удари грому, в той час як на вулиці 

було ясно і сонячно. Продовжувало 

гриміти впродовж трьох годин (до 

12 год.). Одночасно храм почав освітлюватися 

яскравими спалахами світла. 

То в одному, то в іншому місці стали 

зблискувати небесні зірниці, що передвіщали 

сходження Небесного Вогню. 

Через 20-30 хв. після опечатування 

Кувуклії до храму, вигукуючи, 

вбігла православна арабська молодь, 

присутність якої в даний момент є 

обов’язковою для Пасхальних Торжеств. 

Причому, багато хто з тих молодих 

арабів, вбігаючи до храму, сиділи 

один в одного на плечах і вигукували: 

«Іля дін, іля віль ел Мессіа» 

(«немає віри, окрім віри Православної, 

Христос – істинний Бог») закликаючи 

Пресвяту Богородицю і Господа 

щоби Він дарував сходження Благодатного 

Вогню. Для присутніх, які мають 

європейські традиції виховання і 

які звикли до спокійно-розмірених богослужінь, 

такі емоційні вияви православних 

арабів можуть, на перший 

погляд, видаватися дещо дивними і 

зайвими у такому преважливому і на- 

Сходження 

Благодатного 

Вогню: як це 

відбувається? 

Великдень – найбільш величне і значиме для християн свято, 

ось уже майже дві тисячі років засвідчує перед усім світом істинний 

шлях спасіння. В храмі Гробу Господнього в Єрусалимі (на місці, 

де був розіп’ятий, похований, а згодом воскрес наш Спаситель) у 

переддень цього празника впродовж усіх тих століть щороку з’являється 

Благодатний Вогонь. 

Про дуже давнє свідчення сходження Благодатного Вогню, 

знаходимо відомості у видатного богослова IV ст. Григорія Нисського 

(брата Василія Великого і товариша Григорія Богослова), 

а також в останнього з великих отців Східної Церкви VIII ст. 

преподобного Йоана Дамаскіна. Останній зазначав, що вже апостол 

«…Петр представ ко Гробу і свет зря во гробе ужасашеся». 

Не менш цінним є й свідчення латинського монаха ІХ ст. Бернарда, 

який у подорожнім щоденнику-карті записав, що «…у Святу 

Суботу, яка є передднем Пасхи, служба починається зранку, і після 

здійснення служби співають «Господи помилуй» до тих пір, поки, 

із зішестям Ангела, запалюється світло в лампадах, що знаходяться 

над Гробом». 

моленому віками місці. На цей закид 

знаючі люди-старці відповідають, що 

Господь нагадував, що він приймає і 

таке, може по дитячому наївне, але 

щиросердечне звертання до Бога. (Тут 

потрібно зробити невеликий відступ і 

дещо роз’яснити). Одного разу, 

близько півтора століття тому, коли 

Єрусалим ще перебував під британським 

мандатом, англійський губернатор 

спробував було заборонити ці 

«дикунські танці» молодих християнарабів 

у переддень Великодня. Однак 

після того, як їх не пропустили, а Патріарх 

почав молитися в Кувуклії (впродовж 

двох годин), то вогонь так і не 

зійшов. Тоді Патріарх під свою відповідальність 

наказав впустити тих християн-арабів 

до храму. І тільки після 

цього Благодатний Вогонь зійшов. 

Вважають, що своєю присутністю у 

цьому священнодійстві православні 

араби ніби звертаються до всіх народів 

із запитанням: правильність нашої 

віри Господь підтверджує сходженням 

Благодатного Вогню напередодні православної 

Пасхи. У що ж віруєте ви?..» 

Тепер, повертаючись до подальших 

подій у храмі, сталася, за словами 

архімандрита Іларіона, ще одна 

дивна річ: всередині храму над Кувуклією 

раптом з’явилась невеличка 

хмарка, з якої став моросити невеличкий 

дощичок. «Я став недалеко від Кувуклії 

– продовжував архімандрит, 

тому і на мене, грішного, кількоразово 

впали крапельки роси. Подумав 

тоді про себе, що на вулиці, мабуть, 

гроза з дощем, а дах у храмі напевне 

не щільно закритий, от і протікає. Аж 

тут греки закричали: «Роса, роса..!» В 

той момент благодатна роса зійшла 

на Кувуклію і змочила вату, яка лежала 

на Гробі Господньому. Це було друге 

проявлення Божої Сили». 

За тим, як прийнято, до храму входить 

процесія – ієрархи конфесій, які 

святкують Пасху. Вкінці процесії зазвичай 

йде православний Патріарх однієї 

з помісних Православних Церков (Єрусалимської 

або Константинопольської) 

у супроводі Вірменського Патріарха і 

священнослужителів. Процесія підходить 

до Кувуклії і тричі її обходить. 

Після цього Православний Патріарх зупиняється 

навпроти входу в Кувуклію, 

де його розоблачають від риз, і він залишається 

в одному полотняному 

підряснику, щоби було видно, що він 

не проносить до печери сірників чи 

чогось подібного, яким можна запалити 

вогонь (в часи владарювання Османської 

імперії, суворий контроль 

здійснювали турецькі яничари, які так


само скрупульозно обшукували його 

перед входженням до Кувуклії. Сьогодні 

такі ж прискіпливі «оглядини» Патріарха 

здійснюють єврейські поліцейські). 

Незадовго до того моменту, коли 

Патріарх переступає поріг печери, 

один з прислуги – підризничний заносить 

до печери велику лампаду, в якій 

повинен розгорітися головний вогонь 

і 33 свічки – за числом літ земного 

життя Спасителя. Після цього Православний 

і Вірменський Патріархи (останнього 

також розоблачають перед 

входом до печери) заходять до середини. 

Їх там запечатують великим 

шматком воску і укладають поверх дверей 

червону стрічку. Тоді ж православні 

служителі ставлять свої печатки. 

В цей час у храмі виключають світло 

і настає напружена тиша – очікування. 

Присутні моляться і сповідують свої 

гріхи, просячи Господа дарувати Благодатний 

Вогонь. У різні роки очікування 

на сходження Благодатного 

Вогню триває від п’яти хвилин до 

кількох годин. 

СХОДЖЕННЯ 

БЛАГОДАТНОГО ВОГНЮ 

Перед сходженням Благодатного 

Вогню в храмі починають зблискувати 

яскраві спалахи Благодатного 

Світла, тут і там починають проскакувати 

маленькі блискавиці (При сповільненій 

зйомці на відео-і фотокадрах 

видно, що спалахи і блискавиці виходять 

з різних місць – від ікони, що висить 

над Кувуклією, від купола храму, 

від вікон і з інших місць, і заливають 

все довкола яскравим світлом. Крім 

того, то тут, то там, між колонами 

і стінами храму проскакують 

цілком видимі блискавки, 

які часто проходять крізь людей, 

не завдаючи їм при цьому 

жодної шкоди. 

Через мить увесь храм наповнений 

блискавицями і 

бліками, які зміяться по його 

стінах і колонах донизу, ніби 

стікають до підніжжя храму і 

розтікаються площею серед паломників. 

Одночасно з цим у 

тих, хто стоїть у храмі і на площі 

загораються свічки, самозапалюються 

лампади, що знаходяться 

по боках Кувуклії, а також 

самозагораються (за виключенням 

13 католицьких) 

лампади в інших місцях. І раптом – 

продовжує свою розповідь архімандрит 

Іларіон, – у натовпі залунали крики 

захоплення і потрясіння: Вогонь 

палає у вівтарі Кафоликону! Його спалах 

і полум’я – як величезна квітка. В 

той час як Кувуклія продовжує залишатись 

неосвітленою. Преповільно, переходячи 

по свічках, Вогонь з вівтаря 

починає спускатися до нас. І в цей момент 

громовий крик змушує нас оглянутися 

на Кувуклію: вона сіяє, уся стіна 

переливається сріблом, білі блискавиці 

струменять по ній! Вогонь пульсує 

і дихає, а з отвору в куполі храму 

на Гріб з неба спустився вертикальний 

широкий стовп світла. Увесь храм та 

окремі його частини наповнюється 

сяйвом, якому досі в нашому земному 

житті немає аналогів і яке, як вважають, 

вперше з’явилось під час Христового 

Воскресіння. В цей час двері 

відкриваються і виходить Православний 

Патріарх, який благословляє присутніх 

і роздає Благодатний Вогонь. 

А незадовго перед цим, коли він 

ще знаходився в Кувуклії, то його 

післанці через спеціальні отвори дістають 

Благодатний Вогонь і розносять 

його по храму. Однак, не всі запалюють 

свої свічки від патріаршої свічки. 

В частини з них він загорається сам. 

Далі з розповіді вже згадуваного очевидця 

діється наступне: «чим раз стають 

яскравішими і сильнішими спалахи 

Небесного Світла. Тепер Благодатний 

Вогонь став літати по всьому храму, 

розсипавшись, наприклад, яскраво-голубими 

намистинками над іконою 

«Воскресіння Господнє», що 

знаходиться над Кувуклією, і через це 

спалахнув Вогонь в одній з тутешніх 

лампад. Також Вогонь «увірвався» в 

храмові каплиці, на Голгофу (запаливши 

на ній одну з лампад), заяскравів 

над каменем Миропомазання (тут також 

сама собою запалилась лампада). 

У когось з присутніх обвуглились 

гнотики свічок, у когось самі собою 

почали спалахувати світильники і пучки 

свічок, котрі ті тримали в руках. 

Спалахи дедалі посилювались, іскри 

тут і там перебігали по пучках свічок. 

Один з очевидців відзначає, як у присутньої 

поруч жінки тричі в її руках самозапалювались 

свічки, які вона двічі 

намагалась загасити. Перші 3-10 хвилин 

самозапалений Благодатний Вогонь 

володіє дивовижними властивостями 

– абсолютно не обпікає. Можна 

бачити, як парафіяни і прочани буквально 

вмиваються цим Вогнем – водять 

ним по лиці, по руках, черпають 

пригоршнями, і він не завдає їм жодного 

шкоди і на початках навіть не обпалює 

волосся. 

Людей, які в цей час перебували 

у храмі, переповнювали непередавані 

і ні з чим незрівняні за своєю глибиною 

відчуття радості і духовного заспокоєння. 

За словами тих, хто побував 

на площі і в самому храмі при 

сходженні Благодатного Вогню глибина 

почуттів, що переповнювала їх у цей 

момент, була просто фантастичною – 

з храму люди виходили ніби заново 

народившись, духовно очищеними і 

прозрілими. 

За матеріалами інтернетресурсів 

підготував М.Б. 

ДО 100-ЛІТТЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 

Від кого і від чого треба 

рятувати Церкву 

Уривки з послання 

Отож ж, кожен священик повинен 

бути не тільки вчителем, але й батьком 

для парафіян, часом і лікарем. Тут допоможе 

сам Бог. Христос називає опікуна 

парафії ангелом. Читайте це в книзі 

Об’явлення святого Апостола Івана Богослова. 

З ним розмовляв Сам Христос 

у час заслання апостола на острові 

Патмосі. Апостол Іван був єпископом 

Ефесу, тобто західного побережжя 

Малої Азії. Як виходить, до його єпархії 

належали округи Ефеса, Смирни, Пергаму, 

Тіятир, Сардів, Філадельфії та Лаордикії. 

Це були міста-центри, в околицях 

яких були села, може більше подібні 

до хуторів, і з тих околиць люди належали 

до згаданих міст, де були поставлені 

пресвітери, а ними опікувався єпископ 

Ефеський. Пізніше, можливо, їх називали 

єпископами, а Ефеського – митрополитом 

або архієпископом. Тут для 

нас найцікавіше те, якими різними були 

ті люди, яких Христос називає ангелами, 

їх обрано, безсумнівно, як людей чесних, 

а тепер вони в очах Христа відрізняються 

своїми поведінками і вдачами. 

Ангела Ефеської церкви, тобто громади 

християн, Христос хвалить за 

працю і терпеливість. За те, що він терпить, 

але не знемігся. Має, однак, закид, 

що він покинув свою першу любов, 

тобто свої плани, і Христос велить йому 

покаятися, пам’ятаючи, звідки він впав. 

А що ненавидить Николаїтів, то це ще 

не вина його, бо й Сам Христос їх ненавидить. 

Але з дерева життя Христос 

дасть їсти переможцеві. Тобто, хай не 

перестає прямувати в гору. 

Смирнського ангела Христос хвалить 

за те, що хоч живе бідно, але він 

багатий, тобто багатий духом. Христос 

закликає його витримати біду і бути 

вірним аж до смерті. 

Пергамський бідний, бо має в своєму 

місті престол сатани, і терпить переслідування. 

Але хай працює, щоб перемогти 

Вааламітів, у немочі хай покається, 

Христос йому допоможе і дасть 

йому правдиву манну, і дасть йому каменя 

з написаним таємним іменням, і 

він буде його знати. Ці таємні слова вказують 

на якусь особливу нагороду. 

Ангела Тіятирської церкви бачить як 

такого, що має добрі вчинки, і в терпеливості 

його вчинки збільшуватимуться, 

але зле робить, що попускає гордій 

жінці навчати, а та зводить до зла Христових 

слуг. За те, що вона не кається, 

на неї впаде горе і смерть її дітей. Так 

отримає кожен за свої вчинки. Більшого 

тягару на тіятирців Господь не накладає, 

тобто більших вимог зростання духом, 

а той, хто витримає в добрих вчинках до 

кінця, отримає владу над поганами і залізний 

жезл, що поб’є глиняні посуди. 

Він отримає і досвітню зор’ю, що буде 

незвичайною нагородою. 

Сардинського ангела Христос картає 

за те, що вважає себе нормальним, 

а він уже мертвий. Закликає його, все 

ж таки, до Покаяння. А коли цей не буде 

чуйним, Христос з’явиться несподівано. 

А тих, що в Сардах, які не сплямили 

своїх одеж, їх імена не будуть змиті 

з книги життя. 

До ангела у Філадельфії: «Я знаю 

діла твої. Ось я перед тобою дверей не 

зачинив, і їх зачинити не зможе ніхто, 

хоч малу маєш силу, але слово Моє ти 

зберігаєш, і від імення Мого ти не відкинувся. 

Ось Я зроблю, що вони (юдеї, 

вороги ангела) прийдуть і поклоняться 

перед ногами твоїми, і пізнають, що 

Я полюбив тебе. А що ти зберіг слово 

терпіння Мого, то і Я тебе збережу від 

години випробування, що має прийти 

на увесь всесвіт, щоб випробувати 

мешканців землі…» (Об’явл.3,8-10). 

Як врадувало й піднесло філадельфійського 

пресвітера таке слово Христа, 

передане апостолом Іваном, можемо 

тільки додуматися. Нам треба подумати 

над тим, чк Христос Всевидець 

дивиться на наше життя, і що нам скаже 

в останній день. 

Особливо подумаймо над словами, 

сказаними до Лоодікійського пресвітера. 

«Я знаю діла твої, що ти не холодний, 

ані не теплий. Якби то холодний чи гарячий 

ти був! А то ти літеплий… Бо ти 

кажеш: «Я багатий і збагатів, і не потребую 

нічого», – а не знаєш, що ти нужденний, 

і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! 

Раджу тобі купити в Мене золота, 

в огні перечищеного, щоб збагатитися 

(стражданнями), і білу одежу, щоб зодягтися, 

і щоб ганьба наготи твоєї не 

видна була (покаятися, поправитися)». 

Далі тут є відомі нам слова: «Кого Я 

люблю, тому докоряю». «Ось Я стою 

під дверима та стукаю: коли хто почує 

Мій голос, і двері відчинить, Я до нього 

ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо 

Мною, як і Я переміг був, і з Отцем 

Своїм сів на престолі Його. Хто має 

вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам» 

(Об’явл.3,15-22). 

З цих слів можна мати такий висновок: 

який ангел – така його церква. Такий, 

що має можливість, але не використовує, 

названий Христом літеплим, 

пасивним. Священик, який, начебто, і не 

має гріхів, але не активний, не старається 

зростати в духовній силі, той повинен 

каятись, щоб Бог помилував його. 

Дорогі Отці Духовні! Дорогі парафіяни! 

Читаючи такі слова Христа, подані 

тут, бачимо, як Божий Дух пильно 

слідкує за людьми і їх поведінкою. 

Як не байдуже Богові навіть дрібне нарушення 

порядку добра, а як високо 

почислені добрі вчинки людини, тим 

більше тоді, коли вона є Божим слугою. 

Багатьом здається, що Бог не 

може всього знати, – забувають, що 

в Бога є «чини небесні безтілесні», яких 

Бог має без числа, а навіть ангели хоронителі, 

найближчі наші сторожі. 

Бог нас уподобив до Себе під оглядом 

духовним. Христос, прийшовши на 

нашу землю, уподобив Себе до нас під 

оглядом тілесним, став людиною, як ми, 

щоб у людському тілі нас викупити й забрати 

з Собою на Небеса. Посередницею 

в нашому спасінні є наша Церква, тому 

ми повинні дбати про неї, про добре виконання 

в ній Христьової місії. 

Хоч ми отримали РПЦ як спадок по 

атеїстичній державі, в якій багато чого 

бачимо не в порядку,- ми самі для 

себе, для добра свого народу, народу 

України, повинні будувати Церкву чисту, 

яка б виконувала не волю державної 

машини, а тільки Божу волю. 

Мусимо як священики працювати 

щиро, чесно, не допускати до себе зла 

і гріхів, а давати добрий приклад своєї 

поведінки, як Божих слуг, ангелів. Ми 

повинні все життя доповняти свої 

знання, читати все новішу літературу, 

бо нам треба знати всі зла світу, всі 

примхи людські й помилки, щоб проти 

них діяти, а Святу Євангелію знати до 

глибин, щоб її поставити, як Боже 

вчення, проти людських фантазій і 

грішних вчинків. Треба переконувати 

людей у Святості і Величі людини: життя 

вічне в Небесному Царстві. Пізнаючи 

дорогу до Неба, зрозуміємо, що життя 

за Божим порядком приносить людям 

найбільше щастя, бо правдиве, не 

фальшиве, тут на землі. Порядок завжди 

приносить добро, а непорядок, 

непослух Бога – зле. Порядок веде до 

Бога, а непорядок – до зла, до сатани, 

до пекла.

6 

– Чому ти, імператоре, і ви, радники, 

і всі ви, римляни, в інших речах пильнуєте 

про справедливість, і стаєте 

злобними та жорстокими, коли йдеться 

про християн?- з таким запитанням 

сміливо постав перед імператором Диоклетіаном 

улюбленець його красивий, 

сильний 20-літній юнак Георгій, який 

був у римському війську тисячним. 

На той час імператор ніби-то вагався: 

чи дати християнам вільно молитися, 

чи почати нове гоніння на них. 

Георгій був християнином, рдом із 

Каппадокії. Коли помер його батько – 

дуже заможний вельможа, його мати перебралася 

до Паметини, де мала великі 

маєтки. Любов до Бога не заважала Георгію 

успішно служити у війську, але 

тут настав момент, коли треба було визначитися. 

Довго молився він, а коли довідався, 

що вирішив імператор, що прийняв 

до християн і до нього зокрема, став 

перед усіма його радниками й голосно 

та рішуче запитав. 

Імператор і вся його рада аж занім- 

Зоряна ЖИВКА: 

Ранок 

Воскреслий Христос, 

мов Садівник, 

ходить по саду. 

Тюльпани спалахують 

услід Його крокам. 

Нарциси, ніби архангели, 

труби здійняли: 

«Слава, слава Тобі, 

Сонце Правди!» 

Іван ГНАТЮК: 

Великдень 

Повстанська фотографія — луна 

Крізь відстань часу, 

видима й конкретна, 

Така в своїй суворості хмурна 

Й перейнята непевністю, як Етна. 

Великдень в лісі. В лісі і в душі. Загін 

повстанців з вираженим болем Навсторожки 

завмер в «Отченаші», 

Затисши зброю, наче перед боєм, 

І вже піввіку зімкнуто стоїть 

Над збитим з гілля столиком 

святковим, 

Як і тоді, готовий самохіть 

За волю вмерти з іменем Христовим. 

Повстанська фотографія... Чота 

Чи, може, рій, не ставши на коліна, 

Благовіщає, зціпивши уста: 

— Христос Воскрес — 

Воскресне й Україна! 


Великдень – це не тільки свято людини, а цілої 

вселенної, неба і землі, видимого і не видимого світу 

«Â÷îðà ÿ áóâ ïîãðåáåííèé ç Òîáîþ, Õðèñòå, âîññòàâ äíåñü ç Òîáîþ, âîñêðåñëèì, 

â÷îðà ðîçï’ÿòèì ÿ áóâ ç Òîáîþ, ñàì ìåíå ïðîñëàâ, Ñïàñå, â Öàðñòâ³ Òâî¿ì». 

Гімн Воскресної Утрені. 

Звідки в тебе ця сміливість? 

Воїн Христовий Георгій (Юрій). Шостого травня пам’ять його 

іли, запала тиша, а потім один з імператорських 

достойників запитав Георгія: 

«Звідки у тебе така сміливість?». Це 

було щось нечуване. 

– Цю сміливість мені дає правда, – 

відповів Георгій. 

– Що за правда? –здивовано переглянулися. 

– Ця Правда – Ісус Христос, слугою 

Якого я є, сьогодні свідчу тут перед вами 

за Нього, – впевнено відповів юнак. 

Тоді став говорити сам імператор: 

– Георгію, я любив тебе і шанував за 

твою мужність. Послухай мене, зглянься 

на світ, молоді літа…, принеси жертву 

богам і я піднесу тебе понад усіх!» 

– Та ні, царю. Не того я хочу, а прошу 

Бога, аби ти прозрів, повірив у Христа і 

тоді будеш мати те, що не має жодний 

цар, – відповів на це Георгій. 

Диоклетіан розгнівався, наказав закувати 

Георгія у кайдани і кинути в льох 

навзнак, а на груди йому поклали камінь. 

Наступного дня привели знов Георгія 

до імператора, і той відразу поцікавився, 

чи набрався він розуму? Юнак же сказав 

йому так: 

– Ти думаєш, що я би через оці муки 

відрікся від свойого Бога? 

Тоді вже віддав Диоклетіан Георгія на 

страшну муку: колесо, дошка, в яку були 

встромлені лезами догори ножі. Все тіло стало 

пошматоване враз, а Георгій спершу молився 

вголос, далі тихо, а потім ніби заснув. 

– І де ж Твій Бог? Не прийшов до тебе, 

– з посмішкою сказав імператор і піщов 

принести жертву богам за те, що згубив 

християнина. 

Та враз ударив грім, з неба зійшов Ангел, 

відв’язав тіло святого, оздоровив його 

і мовив: «Не бійся Бог твій є з тобою!» 

Погани побачили світлого юнака, що 

Ця фраза: «Християнином не народжуються, 

християнином стають» 

стосується особливо тих святих праведників, 

великомучеників, яких Свята 

Церква почитає впродовж року. 

Серед них зовсім маловідомі нам 

святі: Вит, Модест, Криксенія, які разом 

постраждали в Італії за часів Диоклетіана. 

12-літній хлопчик із Сицілії почув десь 

про Христа. Це зерно впало на благодатний 

грунт відразу від учителя на ім’я Модест. 

І хоча батько Вита був поганином і 

навіть слухати не збирався свого сина, та 

той сміливо славив вголос Христа Спасителя. 

Батько аж звірів у своїй люті і бив 

нещадно його, боячися що і сам може за 

це потерпіти. Став натомість усяко догоджати, 

та коли побачив, що юнак не 

піддається його волі і схиляти до марнотного 

життя та розпусти. Але Вит виявився 

дуже стійким у своїй вірі. 

Тоді взявся за юнака місцевий мученик 

Валеріан. Наказав його дуже побити 

і майже непритомного віддав батькові. Та 

вночі враз батько побачив, що їх оселя 

наповнилася дуже яскравим сяйвом, а 

син його стояв на колінах і гаряче молився, 

а 12 світлих ангелів оточили Вита з усіх 

сторін. Світло від них було таке яскраве, 

що батько відразу аж осліп, і лише пізніше 

за молитвою свого сина, повернувся до 

вашу сліпоту? Він, Георгій, погодився, і 

повели його до гробу померлого. І Господь 

учинив і це чудо – вдарив грім, померлий 

воскрес, а чарівник тоді припав 

до ніг святого Георгія і визнав Христа. 

Але всі ці чуда щораз більше вводили 

Диоклетіана в лють, адже чув він свою 

безсилість. Через те наказав стяти мечем 

і воскреслого і чарівника, а святого 

Георгія знову кинув у в’язницю. А Георгій 

там оздоровив дуже багатьох, а 

ще більше навернув людей до віри Христової. 

Та прийшов час і святому Георгію 

завершити свій подвиг. Вночі з’явився 

йому Сам Спаситель і сказав йому, що 

завтра усе завершиться. І от на другий 

день до святого Георгія знову звернувся 

імператор, аби той разом з ним 

приніс жертву ідолам, а він за це зробить 

його другою після себе людиною 

імперії. І Георгій погодився йти з ним, 

той дуже зрадів. Та як тільки Георгій 

ступив у божницю, то голосно сказав 

лише одне слово: «Ісус» і вмить усі 

ідоли попадали. Жерці накинулися на 

Георгія, а цариця Олександра впала 

йому до ніг, славлячи Бога. 

Обох, і Георгія і царицю Олександру 

повели на страту. По дорозі цариця 

присіла на хвильку, стала призивати 

ім’я Боже і віддала дух свій Господеві. 

А Георгій сам поклав голову під меч. 

І це сталося в день Пасхи, 23 квітня 

303 року. 

Господь прославив свого воїна великими 

чудами. Одне з них: в околиці міста 

Вирит у сирофінікійських краях за переданням 

святий Георгій з’явившись на 

коні зі списом і поборов вогненного 

змія, який забирав дівчат. Тому-то його 

саме так зображають. 

Сяйво Христове огорнуло їх 

29 травня святих мучеників Вита, Модеста, Крискенії 

з’явився враз біля Георгія, але ніхто 

не посмів приступити до нього, тільки 

побігли до царя сказати, що Георгій 

живий і здоровий. Аж тут сам він став 

перед імператором. Два сотники і дружина 

імператора Олександра, побачмвши 

таке чудо, стала враз прославляти 

Христа, за що сотники тут же 

були скарані мечем, а Олександру 

швиденько повели у палати, аби імператор 

не довідався, що і вона славить 

Бога Живого. 

І далі муки, тепер – негашене вапно. 

Георгій з молитвою і словами: 

«Спаси мене, Господи, не дай мені спинитися 

в подвигу моїм», – кинувся 

сам у яму. 

На третій день слуги побачили 

живого цілісінького Георгія у ямі і від 

страху аж затремтіли, та все ж повели 

його до імператора. 

– Що за чари ти знаєш? – вигукнув 

імператор, вражений. 

– Це не чари, – відповів юнак, це 

чуда Господа мого, в якого ти, засліплений, 

не можеш повірити. 

Цар придумував щоразу нові 

муки, та Георгій все терпів і залишався 

живим. Не витерпів цар, покликав 

чарівника і сказав йому: «Або ти змусиш 

його відступитися від Христа, 

або ж убий його». 

Чарівник дав випити Георгію отруту, 

та вона не подіяла на нього. Ну, 

що ж іще зробити? Вже став просити 

чуда чарівник від святого і каже: 

«От якщо ти воскресиш померлого,- 

що ніхто не може зробити, то і я повірю 

в твого Бога». 

«Я думав, що для тих людей, які 

тут стоять, Господь учинить і це чудо, 

а щодо вас – що може ще вразити 

батька зір. Та навіть це, що сталося 

не змінило поганина, а тому залишатися 

з ним вже не було сенсу. Утрьох 

Вит, учитель Модест та годувальниця 

Вита Крискентія таємно покинули 

дім, сіли на корабель і відплили 

до місцевості Луканія. Там відшукали 

собі печеру над річкою Сілар і стали 

провадити таке святе життя, що в 

скорому часі ставалися усякі чуда. 

ПАСХАЛЬНЕ ДИВО 

На горі Синай є келія 40-ка мучеників. 

Туди з іншими ченцями ходив служити 

о. Паїсій Святогорський Літургію 

під час П’ятидесятниці. Вони взяли 

з собою сорок червоних яєць-крашанок. 

Після Служби Божої вони 

стали роздавати їх місцевим жителям-бедуїнам. 

І як здивувалися 

ченці, коли тих, хто прийшов до 

них, виявилося рівнісінько 40! 

Люди потягнулися до них з своїми бідами. 

Святий Вит оздоровлював хворих, 

усі вони разом наставляли прибулих на 

світ Істини. Докотилася звістка про них 

аж до Риму, до Диоклетіана. А в нього 

був син біснуватий і мав він з ним через 

те багато клопоту. Отож, святих 

Вита з учителем і годувальницею привели, 

і наказав цар допомогти синові, 

з чим святий Вит упорався. Та не зворушило 

і це серце злого царя. Він став 

змушувати святого Вита принести жертву 

поганським богам. А коли вони усі 

троє стали вголос прославляти Живого 

Бога, то Диоклетіан наказав побити 

їх і кинути у в’язницю. А вночі їх відвідав 

сам Христос – Спаситель, і ясність від 

цього завітання заповнила всю в’язницю. 

Це побачили всі воїни і відразу донесли 

про це цареві. Але ж у злого і 

думки злі і він потрактував це, як чари 

і за те віддав усії трьох на страшні муки, 

які годі описувати. 

Господь не забарився з карою – 

небо стали розсікати страшні блискавки, 

громи били так, що уся земля здригалася, 

у поганських капищах падали і 

розбиваличя вщент ідоли. Всі погани 

і кати їхні зі страху повтікали, а святі, з 

молитвою на устах, віддали тоді тихо і 

мирно душі свої Господу Богові. Тіла їх 

поховали біля річки Сілар, де вони прославилися. 

А мощі святого Вита ще 

спочивають у Празі, у храмі, посвяченому 

на честь святого Вита. 

Сторінку підготувала 

Віра МАРКОВИЧ.

«О, Боже! Суд Твій правий всує, 

І всує царствіє Твоє!» 

Шостого квітня у Пороховій вежі Львівське крайове ставропігійне 

братство св. ап. Андрія Первозваного провело Шевченківський 

вечір для громади УАПЦ м Львова. 

На святі виступили із деталізованими доповідями о. Ігор Бурмило, 

настоятель Успенської ставропігійної церкви м Львова та 

викладач національної академії мистецтв Оксана Захарчук, яка 

розглядала музичність у творчості Тараса Шевченка. 

Поезію Генія декламували 

Кость Маркович і Леся 

Миськів — під акомпонемент 

славетної «Мелодії» Мирослава 

Скорика на сопілці. 

Улюбленцями глядачів за 

короткий час шевченківського 

вечора стали діточки – вихованці 

трьох вікових груп недільної 

школи «Християнська 

надія» Успенської церкви м. 

Львова. Вони розповідали на 

пам’ять чудові вірші, а дитячий 

хор виконав декілька пісень. 

«Кавказ» у власному осучасненому 

трактуванні й майже такого 

ж розміру, як і Шевченко 172 роки тому 

для де Бальмена, продекламував голова 

Львівського крайового ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного Володимир 

Харко. 

Овації в залі спричинив виступ капели 

дівчат-бандуристок Львівського національного 

університету імені Івана Франка. 

Красуні виконали ряд шевченківських 

творів, «Аве Марія», яку присвятили 

Небесній сотні, а також пісню «Господи, 

помилуй нас» Тараса Петриненка. 

А ведуча Євромайдану у Львові Софія 

Федина запропонувала новітнє трактування 

Тараса Шевченка. «Здійміть з 

нього шапку старця!», — закликала Софія. 

Також вона розповіла про діяльність 

жіночої сотні, хлопців-євромайданівців 

з різних областей України, які постраждали 

в час боїв і досі лікуються у Львові. 

На початку й на завершення вечора 

виступив хор Львівського 

ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного. 

Спільним виконанням 

«Реве та стогне Дніпр широкий» 

завершився шевченківський 

вечір, який був 

присвячений 150-й річниці 

першого дня пам’яті Тараса 

Григоровича у древньому 

Львові. 

Тарас ВАРХОЛЯК. 

Світлини Олега ПАНАСА. 

Пасхальне привітання 

із Зеленого континенту 

У цей благословенний час дозвольте щиро 

привітати всіх Вас зі святом світлого Христового 

Воскресіння!!! Святий Великдень несе нам довгоочікувану 

радість перемоги Сина Божого, дарує 

надію та впевненість у завтрашньому дні, поселяє 

спокій у серцях, укріпляє віру та живить душу. 

Бажаю редакції «Успенської вежі» і всім прихильникам 

газети, щоб Божа милість та благословення 

оросили Ваше життя та працю, а мир, 

любов та злагода запанували у Вашій оселі. Христос 

Воскрес! Воїстину Воскрес! 

Протоієрей Михайло СМОЛИНЕЦЬ, 

настоятель церкви Св. Покрови УАПЦ, Сідней, Австралія. 

З історичного календаря 

ТРАВЕНЬ 

03.05.1074 – 940 років тому спочив прп. Феодосій Печерський – письменник 

і церковний діяч, упорядник монашого життя. 

10.05.1879 – 135 років тому народився Симон Петлюра – Головний отаман 

і Голова Директорії УНР (+25.05.1926). 

11 травня – День Матері. 

13.05.1849 – 165 років тому народився Панас Мирний – письменник, критик, 

фольклорист (+28.01.1920). 

15.05.1859 – 155 років тому народився Панас Саксаганський – актор, режисер 

(+17.09.1940). 

16.05.1954 – 60 років як відбулося повстання політв’язнів у концтаборі 

Кінгірі, загинуло 600 осіб, з них 500 українок. 

18.05.1979 – 35 років тому загинув Володимир Івасюк – поет, композитор 

(*04.03.1949). 

21.05.1929 – 85 років тому народився Еммануїл Мисько – львівський скульптор, 

автор пам’ятника І. Франку у Львові. 

22.05.1919 – 95 років тому поляки вбили о. Остапа Нижанківського – композитора, 

хорового диригента (*24.01.1863). 

23.05.1924 – 90 років тому загинув Микола Міхновський – ідеолог державної 

незалежності України, основоположник українського націоналізму. 

24 травня – День слов’янської писемності і культури. 

28.05.1916 – помер Іван Франко, світоч української культури. 


Після церемонії покладання квітів 

до погруддя Тарасу Шевченку, Надзвичайний 

і Повноважний Посол України 

в Румунії Василь Боєчко виступив 

з промовою, в котрій, між іншим, зазначив: 

“Сьогодні те, що відбувається 

в Україні, мені здається очікував і мабуть 

пророкував наш пророк Шевченко, 

до якого ми звертаємося вже 

більше ніж 200 років і пам”ятаємо 

його творчість, в якій він хвилювався 

про майбутнє нашої держави. Прикро, 

що через 200 років, ця тривога про 

майбутнє нашої держави залишається 

і сьогодні ще актуальною. Хочу побажати 

всім нам миру, злагоди, терпіння 

і, найголовніше, що кожен українець, 

де б він не знаходився, повинен 

любити свою країну так, як любив її 

Шевченко.” 

Радник-посланник Посольства України 

в Бухаресті Теофіл Рендюк зробив 

паралель між життям і творчістю 

Тараса Шевченка та життям і героїчним 

поступком майданівців та всіх тих, 

хто захищає Україну. 

На святі був присутній і перший 

заступник голови СУР Іван Робчук, 

який зазначив: “Шевченко все своє 

життя, весь свій талант присвятив народу, 

його боротьбі за незалежність 

країни. Його поезія є унікальним і неповторним 

явищем в українській літературі. 

Вона хвилює всіх, кому дорогі 

свобода, демократія, дружба народів. 

Ідеали, за які боровся Тарас Шевченко, 

стали в Україні сьогодні дійсністю, 

хоч зазіхання на територіальну 

цілісність, на демократичний розвиток 

України існує, але ми впевнені, що 

весь прогресивний світ допоможе 

залишитися їй вільною.” 

Депутат від української меншини в 

Парламенті Румунії Іван Марочко сказав, 

що Тараса Шевченка шануємо за 

його унікальну творчість, за мову, 

якою ми сьогодні розмовляємо, але 

найбільше за його любов до України 

та українського народу. 

У своєму виступі Ярослава Колотило, 

радник у Міністерстві 

культури й 

культів та голова бухарестської 

філії Союзу 

Українців Румунії відмітила: 

“Шевченко був великим 

мучеником України. 

Він сказав “Я так 

люблю Мою Україну 

убогу, За неї душу погублю”. 

Він боровся за 

волю України. Я впевнена, 

що й наші герої на 

Євромайдані боролися 

на барикадах, маючи 

перед собою постать 

Тараса Шевченка. Він їх 

надихав.” 

У Румунії 

відзначили 

200-річчя 

від дня 

народження 

Тараса 

Шевченка 

Кожного року в березні повсюди в Румунії, де компактно проживають 

українці, відбуваються урочистості, присвячені Великому 

Кобзареві. 11 березня з ініціативи Посольства України в Румунії 

та Бухарестської філії Союзу Українців Румунії, біля погруддя 

Тарасові Шевченку,що в бухарестському парку Херестреу 

відбулися святкові заходи, присвячені 200-й річниці від дня народження 

українського поета. Свято продовжилося літературним 

вечором. У заходах взяли участь члени місцевої української громади, 

керівництво СУР-у, представники Посольства України в Румунії, 

постраждалі внаслідок останніх подій в Україні громадяни 

України, які знаходяться на лікуванні в Румунії. 

Учитель української мови Іван Кідещук 

з Негостини представив книгу “Тарас 

Шевченко – апостол українського 

народу” та розповів про значення постаті 

Тараса Шевченка для формування 

української літератури, мистецтва і 

культури. Михайло Трайста прочитав 

твір “Лист Шевченку”, пані Вірджінія 

Ткачук прочитала вірш, присвячений 

Тарасу Швеченку, написаний колишнім 

головою СУР-у Степаном Ткачуком, 

а діти співробітників Посольства 

продекламували вірші Кобзаря. 

Потім прозвучала пісня “Реве та стогне 

Дніпр широкий” у виконані гурту 

“Зоря”. 

Свято продовжив літературний 

вечір «Шляхами Тараса» в Національному 

центрі мистецтв м. Бухареста. 

Виступили з промовами представники 

Посольства України, Міністерства 

культури, Дирекції міжетнічних відносин 

та СУР-у. Під час цього заходу 

було презентовано видання, приурочене 

до 200-річчя Кобзаря «Тарас 

Шевченко - апостол українського народу» 

(українською та румунською 

мовами), книга профінансована Союзом 

українців Румунії та Посольством 

України в Румунії. Також відбулася 

презентація книги Павла Зайцева 

«Життя Тараса Шевченка», переклад 

румунською мовою Корнелія Ірода. 

Письменник Михайло Трайста виступив 

з цікавим есе про роль жінки у 

житті Тараса Шевченка. Великим успіхом 

користувалися представники 

угорської, турецької, грецької, німецької, 

російської, чеської меншин, які 

продекламували вірш “Заповіт” своєю 

рідною мовою. Звичайно цей вірш 

прозвучав і українською мовою, у виконаній 

Лариси Трайсти та румунською 

мовою у виконанні актриси Дойни 

Гіцеску. Зачарувала присутню публіку 

своїм виступом мецосопрана Хортензіа 

Романіцан. Як зазвичай, наприкінці 

весь зал разом з бухарестським гуртом 

“Зоря” виконав пісню “Реве та стогне 

Дніпр широкий». 

Христина ШТІРБЕЦЬ.

8 

Дитяча сторiнка 


ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ — 

Львівське крайове ставропігійне братство 

св. ап. Андрія Первозваного, 

зареєстроване міністерством України 

у справах преси та інформації. 

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ № 2335 

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше 

видання, повідомляємо банківські реквізити: 

ПАТ АКБ “Львів” 

Р/р 260075157, МФО 325268, 

код ЄДРПОУ 20785948 

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься 

на сторінках газети. 

НАША АДРЕСА: 

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1 

Для листування: 

м. Львів - 8, а/с 1334 

(032) 235-52-02 www.stavropigia.lviv.ua 

E-mail: vegauaoc@gmail.com 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця непроста, 

Бо це — наука про Христа. 

.......................................................................................... 

Ода матері 

Моя люба мати, 

Калиновий цвіт, 

В тобі, рідна мати, 

Весь мій любий світ. 

В тобі моє щастя, 

В тобі моя ціль, 

Моїм твоє горе, 

Моїм є твій біль. 

Твоя втіха й радість 

Радує й мене, 

А твій жаль займає 

Й серденько моє. 

Бо ж я, моя мамо, 

Твоя кість і кров; 

Ти мене родила, 

Ти є мій покров! 

Ти мій скарб найбільший, 

Ти мій цвіт живий, 

Ти моя перлина, 

Жемчуг дорогий. 

Ти мене хорониш 

Від лихих тривог, 

Най благословить тя 

З неба Господь Бог! 

Юрій ШКРУМЕЛЯК. 

Дай, бабусю, 

поцілую 

Дай, бабусю, поцілую, 

сивину твого волосся. 

Теплим диханням зігрію 

Снігом вибілені коси. 

Може і на них розтане 

Лоскотливий іній срібний, 

Мов химерні візерунки 

На замерзлій з ночі шибці. 

А. КОСТЕЦЬКИЙ. 

Травень маює! 

П’ятим в році він приходить, 

Із лепехою заходить. 

У весни - останній він, 

Далі - літа чути дзвін! 

11 травня святкуємо 

День матері 

Отож, привітаймо наших найдорожчих серцю людей – 

Маму та Бабусю: тих, кому ми завдячуємо життям; 

тих, без кого себе не уявляємо; тих, кому завжди маємо 

бути вдячні! 

Мама 

Снилось мені ясне сонце, 

Що в хаті світило, - 

А то лиш так моя мама 

Дивилася мило. 

Приснивсь мені легкий вітрик, 

Що пестив колосся, - 

А то мені моя мама 

Гладила волосся. 

Снилась мені ягідочка, 

Це єдине православне західноукраїнське друковане видання, яке 

безперервно з року в рік виходить у світ, несучи своїм читачам інформацію 

про життя та служіння Української Автокефальної Православної 

Церкви та Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія 

Первозваного. З 1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським 

органом Братства і розповсюджується по всій країні та за її межами, де 

проживають православні українці. 

Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків. 

Передплативши «Успенську вежу» собі і своїм родичам, на сільську 

чи міську бібліотеку, Ви сприятимете поширенню християнської моралі, 

духовності, українських традицій та культури. 

Передплатити газету можна у кожному 

поштовому відділенні України. 

Ціна передплати на рік – 24.18 грн. 

Передплатний індекс – 35013. 

З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції. 

Як мед солоденька, 

А то мене цілувала 

Мама дорогенька. 

Снились мені Ангелки, 

Що в рай мене несли, 

А то мене мами ручки 

До серця притисли. 

Снилося мені, що на крилах 

Я в гору несуся, - 

А то мене із постелі 

Піднесла матуся. 

Марійка ПІДГІРЯНКА. 

«Пласт» – це скаутська 

організація- 

України, мета якої 

сприяти всебічномупатріотичному 

самовихованню 

української 

молоді на засадах 

християнської моралі, 

на свідомих, 

відповідальних та повновартісних 

громадян місцевої, національної 

та світової 

спільнот, і на провідників українського 

суспільства. 

Дата заснування «Пласту» – 

осінь 1911 рік. Як основу до 

Пласту було взято англійський 

скаутінг, який заснував 

Травневий календарик 

маленького українця: 

6 травня – Вмч. Юрія 

11 травня – День матері 

18 травня – Свм. Ірини 

24 травня – День слов’янської писемності і культури 

29 травня – Вознесіння Господнє 

29 травня – 

Вознесіння 

Господнє 

Свято Вознесіння Господа 

нашого Ісуса Христа в Небесні 

Оселі відзначається 

християнами всього світу на 

40-й день після свята Воскресіння 

Господнього. Як правило 

це відбувається в четвер 

шостого тижня, рахуючи з 

Дня Великодня. 

Цифра в 40 днів – не випадкове 

число. У багатьох місцях 

Святого Письма, подібний період 

часу зв’язується в великими 

і значними подіями нашої 

історії і встановлених Богом 

традицій. Наприклад, немовлят 

для подання в Храм до Господа 

за Законом Мойсея батьки 

приносили на 40-й день. Сорок 

днів і сорок ночей Бог виливав 

на землю дощ у час, коли 

Ной перебував у ковчезі. Сорок 

років Сини Ізраїлеві блукали, 

аж поки прийшли в землю 

обіцяну, за кількістю тих 

днів, які спочатку оглядали 

землю, яку показав їм Господь, 

але вони злякалися тоді язичників, 

що жили в ній. Сорок днів 

і сорок ночей перебував Мойсей 

на горі, ввійшовши в середину 

хмари, хліба не їв, і води 

не пив, і написав на таблицях 

слова Заповіту. Сорок днів і 

сорок ночей Ісус Христос пере- 

ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЩО... 

Лорд Байден Пауль 

1908 року. 

Перша пластова 

присяга відбулася 

12 квітня 1912 - 

року, попри те, що 

насправді пластові 

гуртки створено 

незалежно один 

від одного Іваном Чмолою, О- 

лександром Тисовським та - 

Петром Франком (сином 

Івана Франка). Згодом оформився 

Організаційний пластовий 

комітет у 1913 році, що 

об’єднав розрізнені пластові 

гуртки в масштабну крайову 

організацію. 

Сторінку підготували Оксана ТРАВНЕВА та Оксана ХРИСТУК. 

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ 

Редакційна колегія: Микола БАНДРІВСЬКИЙ, 

Тарас ДМИТРИК, Віра МАРКОВИЧ, 

Юрій ФЕДІВ, Володимир ХАРКО 

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність 

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься 

найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи 

особливості стилю. Водночас залишає за собою право редагувати, 

скорочувати подані матеріали. 

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію, 

не повертаються. 

Передплатний індекс — 35013 

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам. № 

бував і постив у пустелі перед 

початком свого переможного 

служіння, і тоді приступив до 

Нього спокусник, але отримав 

рішучу відсіч. 

І тепер, на сороковий день 

після Свого Воскресіння, ніби 

після нового народження, Христос 

повинен був відправитися 

в Небесні оселі, щоб приготувати 

там місце для нас і сісти 

праворуч Бога Отця. Здобута 

перемога над смертю, яка є 

страшним наслідком гріха, 

відкрила і для всіх нас можливість 

воскреснути в славі 

Божій. 

Напередодні свята закінчується 

великодній період, 

який тривав аж 40 днів, християни 

тоді віталися словами 

«Христос Воскрес!». І хоч наш 

Спаситель вознісся на небо, 

Його божественне воскресіння 

залишилося з нами, бо спасінням 

наповнився увесь світ. 

Пластуни відзначилися 

тим, що брали активну участь 

у розбудові та захисті своєї 

держави, були активними 

учасниками визвольного рухута 

війн за незалежність України. 

Нині «Пласт» — найбільша 

та найдавніша українська скаутська 

організація, яка діє у 

багатьох країнах світу (між 

ними Пласт у США, Пласт в 

Аргентині, Пласт у Канаді) та 

об’єднує пластунів України й 

української діаспори. В Україні 

кількість пластунів становить 

6 000 осіб. Діє організація 

у 24 регіонах України.

Успенська вежа № 5 (2014)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?