Успенська вежа № 7 (2014)

fediv.yuriy
  • No tags were found...

Газета Успенська вежа липень 2014

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За віру і дність!

є

Виходить з березня 1991 року ЛИПЕНЬ 2014 року 7 (266)

«Сьогодні Камінь-Христос урочисто

прославляє каменя віри, найвищого з учнів,

із Павлом увесь собор дванадцятичисельний»

(Кондак собору апостолів)

Голова Львівського крайового

ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного

Володимир ХАРКО.

У липні нового стилю церква

вшановує за старим стилем і Різдво

найбільшого серед пророків – Предтечу

Івана Христителя, і першопрестольних

апостолів Петра і Павла,

завершуючи апостольських піст, і

рівноапостольних і не «рускій мір»

будували, а народ до істинної віри

привели.

Однак серед цього ряду свят, котрим

на нашій землі присвячено ряд

храмів, ми часто не зауважуємо ані

собору дванадцяти апостолів, ані

неділі святих отців шести Вселенських

соборів, через котрих Христос

«нас усіх до віри правдивої привів»

(Тропар неділі отців шести соборів).

У цьому світлі поширеності свят-

† ІГОР,

архиєпископ Харківський

і Полтавський

Війна, розпочата Росією проти

нашої країни, позначається широким

застосуванням інформаційних технологій.

Їхніми жертвами стала значна

частина мешканців Криму й Донбасу,

політичні погляди яких зазнали отруйного

впливу російських телеканалів і

соціяльних мереж. В інформаційному

просторі формується світ міфів, здатний

підмінити в свідомості людини реальний

довколишній світ. Незахищена,

слабка особистість може стати і

часто стає заручником світу міфів,

тікає в нього від реальності, а відчуття

несумісності цих двох світів викликає

в неї депресію.

Війна в інформаційному просторі

передбачає використання дезінформації,

тенденційність в трактуванні

подій, їхнє однобічне висвітлення, маніпулювання

фактами. Це необхідно

розуміти кожному християнинові,

кувань може не випадково наші

ієрархи не здатні чи не бажають

скликати Помісний Собор, не зважаючи

ані на вимоги Статуту, ані на

25-ліття третього відродження

УАПЦ. На жаль часто вони готові

наводити лад на парафії (а «предстоятель»

ще й на чужих парафіях),

однак панічно бояться соборів.

Не забуваймо, що соборність

Церкви є критерієм істинності нашої

віри, адже ми віруємо «в Єдину,Святу,

Соборну і Апостольську Церкву»

і декларуємо це кожного разу у символі

віри. Церковні очільники на

жаль звикли «скреслювати», дописувати,

відпускати не радячись з народом

Божим, ігноруючи вимоги

статуту та здорового глузду. Втративши

почуття реальності і справедливості

вони намагаються догоджати

світським владам, а на Богові, намагаються

служити кон’юнктурі, а

не Істині, намагаються пильнувати

власної слави, а не Божої.

Але чи були такими наші Патріярхи

– Мстислав, Димитрій? Якщо

б вони були такими, то не стали б

патріярхами, адже їх чин не подобався

багатьом, вони ставали каменем

спотикання поміж вірними і невірними,

поміж православними і неправославними,

поміж патріотами і

зрадниками. Однак вони, не зважаючи

на власні особисті потреби спокійного

безбідного існування через

поважний вік і здобуту репутацію,

не знехтували рішеннями соборів, не

зігнорували покликання Церкви, не

порушували статутовий лад і погоджувались

принести себе в жертву

служіння Українській Церкві, Українському

Православ’ю, Українському

народу.

Не всі навіть церковні чи довколацерковні

люди сприймають цей

дар із вдячністю чи хоча б розумінням.

Хтось цинічно скористався

ідеєю автокефалії задля особистого

кар’єрного зростання, хтось побіг з

юрисдикції в юрисдикцію за нагородами,

хтось – задля уникнення відповідальності

перед Церквою, хтось –

задля відсутності потреби звітування

перед громадою чи ієрархами, хтось

– задля збереження парафії чи нерухомого

майна. Однак всі вони отримали

таку можливість особистого вибору

завдяки свідомим діям і Патріярха

Мстислава (тоді ще Митрорполита),

і Патріярха Димитрія (тоді ще

протопресвітера Володимира Яреми)

з відродження УАПЦ в умовах безбожної

радянської окупації, ґрунтуючись

на тісній співпраці з народом

Божим, активно підтримуючи мирянські

рухи, кидаючи виклик бюрократичній

номенклатурі.

Наближаючись до ювілею третього

відродження УАПЦ, молімо Бога

за єдність та незалежність Українського

Православ’я, Української Держави,

Українського Народу словами

нашого Христителя св. Володимира

Великого – «Споглянь з неба, Господи,

і відвідай виноградник цей».

О Б І Ж Н И К

про захист парафіян під час інформаційної війни

який, вмикаючи телевізор, комп’ютер,

радіоприймач, відкриваючи газету,

стає споживачем інформації, а отже,

об’єктом інформаційних атак.

Пастирською місією священика є

застерігати парафіян від невибагливого

й довірливого сприйняття інформації.

Не йдеться про втечу з інформаційного

простору: відмова від користування

сучасними технологіями не

рятує від поширюваних усно пліток, а

російські спецслужби здавна вважаються

майстрами оперування настроєм

натовпу. Священик має вчитися

сам і вчити парафіян свідомому доборові

інформації, критичному аналізові

фактів, виявленню прихованої

мети тенденційної інтерпретації подій.

Пошук сенсацій і зосередження уваги

на них звичайне для журналістики.

Легко потрапити в інформаційну пастку,

стежачи лише за найпопулярнішими

повідомленнями про ключові події.

Але справжнє життя значно ширше за

військовий конфлікт чи президентські

вибори. Його повноту допомагають

відчути інформаційні матеріяли релігійного

змісту, аналітичні статті з позаполітичних

сфер, особисті рефлексії

авторитетних осіб тощо. Про їхній пошук

треба дбати самостійно, виходячи

з власних уподобань і переконань.

Слід завжди пам’ятати: діставати

інформацію з неперевіреного джерела

– те саме, що пити воду з випадкової

калюжі. Тому варто обмежити себе використанням

тих медійних засобів, які

дбають про власну репутацію і не подають

неперевірених повідомлень.

Дуже корисно стежити не лише за національними,

а й за міжнародними

службами новин: ВВС, CNN, Euronews

тощо. В Росії не існує засобів масової

інформації, незалежних від влади.

Тамтешні соціяльні мережі («ВКонтакте»,

«Одноклассники») також контролюються

всюдипроникними спецслужбами

й використовуються для

утвердження неоімперської доктрини,

як і російська відеопродукція, що поширюється

в Україні.

Необхідно завжди враховувати, хто

є власником медіа-ресурсів і які він

займає політичні позиції. Адже це неодмінно

відображатиметься на редакційній

політиці.

Критичні матеріяли про армію, державну

владу, силові структури можуть

бути замовними й покликаними провокувати

внутрішні конфлікти, невдоволення,

паралізувати заплановані

військові дії, викликати паніку. Партійна

боротьба, кар’єрні змагання, гонитва

за економічним впливом можуть використовувати

за знаряддя журналістів,

найнятих з метою дискредитації опо-

Митрополит ІЛАРІОН (Огієнко)

За неї

Я за Церкву віддам свою душу,

Я за Неї складу і все серце, —

Всю істоту за Неї порушу,

І бій виграю й в лютому герці!..

Мені Церква як Рідная Мати,

Я ніколи її не забуду, —

Я готовий за Неї страждати

Й розпинатись за Неї повсюду!..

Свята Церква — душа це народу

І правдива основа держави, —

Через Церкву здобудем свободу,

Через Неї осягнемо й Слави!..

Ліна КОСТЕНКО

А хто від правди ступить на півметра –

душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,

Лиш безязикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам

Ладен кадити херувимський ладан,

Той, хоч умре з набитим гаманцем,

Душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він на землі і далі,

Дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться –

Дорога наша в землю западеться.

Василь СИМОНЕНКО

Народ мій є! народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ні, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

нентів. На жаль, ці процеси не припиняються

і під час загальнонаціонального

протистояння аґресорові.

Найбільш цинічним засобом ведення

інформаційної війни є використання

церковної риторики для маскування

злочинів проти людства. Христос

застерігав: «Не кожен, хто каже

до Мене: Господи, Господи! увійде в

Царство Небесне, але той, хто виконує

волю Мого Отця, що на небі» (Мт.

7:21). І за зразок для наслідування Він

дає нам у притчі не самовдоволеного

священика чи левита, а доброго

самарянина, який зупинився для допомоги

постраждалому від розбійників.

Убивства мирних людей, терор,

етнічні чистки в Криму й на Донбасі

Господь судитиме ще суворіше за те,

що їхні організатори прикривалися

фразами про «захист православ’я».

Треба пам’ятати про тролінґ - розміщення

в Інтернеті провокаційних повідомлень,

образ на адресу опонентів,

яким часом займаються спеціяльно

найняті особи. Полеміка з ними безглузда,

як і активне реаґування на них.

У проповідях, у бесідах із парафіянами

необхідно нагадувати про те, що

тільки пізнання правди робить людину

справді вільною (Ін. 8:32). Захист

власної свободи передбачає і самооборону

від маніпулювання нашою

свідомістю через інформаційні мережі.

Навчаючись боронити своє право

на здобуття правдивої інформації,

ми здобуваємо шанс виграти невидиму

війну, що ведеться аґресором проти

кожного з нас.


2

Липень 2014

За віру і єдність!

ІНФОРМУЄ

Про храм Небестої сотні

У Житомирі планують побудувати

Храм Небесної сотні. Про це

повідомили в прес-службі громадського

об’єднання «Держава».

Унікальність цього проекту в тому,

що майбутній храм буде належати

трьом конфесіям. В одному храмі

буде три церкви з трьома входами з

одного подвір’я і одного вхідного

майданчика.

Його місія, як стверджують організатори,

– згуртувати українців різних

конфесій – православних, католиків,

протестантів – навколо головних

ідей сьогодення: державності України,

патріотизму та єдності нашого

народу, а також вшанувати пам’ять

тих, хто віддав своє життя за щасливе

майбутнє нашої держави.

Священнослужителі

УПЦ (МП) втікають до

столиці «Русского міра»

Серед духовенства УПЦ (МП)

останнім часом спостергігається

тенденція до еміграції. У цю хвилю

потрапляють не лише рядові священики,

а й єрархи. Так, Священний

Синод УПЦ (МП), який відбувся 19

червня, визначив подальше архиєрейське

служіння єпископа Дубнівського

Нектарія, вікарія Рівненської

єпархії Нектарія (Фролова). Відтепер

він служитиме на території Росії.

Про це повідомляє офіційний сайт

УПЦ (МП).

Костел Св. Магдалени

у Львові залишиться

у власності міськради –

рішення суду

Суд не дозволив змінити власника

костелу на вулиці Бандери,

10 у Львові з Львівської міської

ради на релігійну громаду Римо-

Католицької Церкви Святої Марії

Магдалени. Нині будівля використовується

як концертний зал Будинку

органної та камерної музики.

Релігійна громада звернулася

до суду, оскільки, на їх думку, будівля

костелу площею 1 360,5 кв. м є

культовою спорудою та має бути

безоплатно передана у їх власність.

Нині вона офіційно належить громаді

міста Львова в особі Львівської

міської ради.

За твердженням релігійної громади,

саме парафія Римо-Католицької

Церкви Святої Марії Магдалени збудувала

та була законним власником

костелу до позбавлення таких прав

владою тоталітарного режиму СРСР.

Однак суд встановив, що повернення

у власність релігійним організаціям

передбачено лише у випадку,

якщо майно перебувало у їх власності

та було вилучено у цих організацій

безпосередньо державою. Релігійна

громада зареєструвалася як

юридична особа вже після набуття

чинності закону “Про свободу совісті

та релігійні організації”, а також не

довела, що раніше володіла будівлею.

Тому судді відмовили у задоволенні

позову. Про це повідомляє

Zaxid.net.

З 1988 року по сьогодні костел -

використовується як концертний

зал Будинку органної та камерної

музики. Конфлікт навколо цієї будівлі

триває вже багато років. Востаннє,

протистояння загострилося,

коли у 2010 році Львівська міськрада

продовжила оренду костелу Будинку

органної та камерної музики

ще на 20 років.

Першого червня в День соціального

захисту дітей Львівська єпархія

УАПЦ організувала дитячу прощу до

Святогірського чоловічого монастиря

в с. Ушню Золочівського району.

За 25 років після третього відродження

УАПЦ в Україні, яке урочисто

буде святкуватися 19 серпня, вперше

організовано молодь – дітей Церкви

на спільну молитву. Вихованці недільних

шкіл Львівського деканату

єпархії УАПЦ спільно молилися за успішне

закінчення навчального року,

мир і добробут українського народу,

за упокій військових, в тому числі і генерала

Кульчицького, якого напередодні

хоронив митрополит Макарій.

Не зважаючи на неперервний дощ та

дуже сиру й холодну погоду, прибуло

понад 80 дітей із львівських парафій

Успіння Пресвятої Богородиці, Успіння

праведної Анни, Покрови Богородиці

(вул Щирецька), Рвн. кн. Володимира

(м. Львів-Винники), Вмч. і ціл.

Пантелеймона (8-ма клінічна лікарня).

Святу Літургію у співслужінні о. Богдана

Манчура та о. Нестора Василини

Терористів благословляє

духівник Кирила

Лідери самопроголошеної Донецької

народної республіки заявляють,

що мають на свою діяльність

благословення від авторитетних

пастирів Російської Православної

Церкви.

9 червня «народний губернатор»

Донецької області Павло Губарєв

розмістив в інтернет-мережі ведеоролік,

де відзнята його вітальна

промова до загону донецьких терористів

перед відправкою на бойові

дії проти українських військ.

Як повідомляє «Релігія в Україні»,

під час церемонії «народний губернатор»

похвалив бійців і передав благословення

від братії Троїце-Сергієвої

лаври у вигляді блоку церковних календариків.

Вручаючи кожному повстанцеві

дар ченців, Павло Губарєв заявив:

«Російська Церква благословила нас

на ту війну, яку ми ведемо. Це війна за

Русскій мір. Це війна за Новоросію. Це

війна за свободу від фашизму українського.

І ми в цій війні переможемо,

тому що наше діло праве, перемога

буде за нами».

Напередодні сайт «Російська весна»,

що підтримує донецьких сепаратистів,

поширив новину від головного

лідера бойовиків на Донбасі Ігоря

Стрєлкова (Гіркін): ««Не в силі Бог, але

в правді! Я отримав дуже серйозне

благословення три дні тому. Відтоді

навіть найгірші новини не можуть мені

зіпсувати настрій. До того ж, ми готові

до бою. А вони - ні, не дивлячись на всі

їхні гармати і танки».

Лідер «Асоціації православних експертів»

(Москва) Кирил Фролов, соратник

екс-секретаря Одеської єпархії

УПЦ (МП) протоєрея Андрія Новикова,

який втік до Москви, так прокоментував

репліку Стрєлкова (Гіркіна):

«Віра дає волю до перемоги! Ігор

Стрєлков створює дійсно православну

армію Святої Русі. І отримав дуже

ФОТО-ФАКТ

серйозне благословення. Чиє? Інтуїція

підказує мені, що це о. Ілій (Ноздрін)».

Дійсно, на сторінці «ВКонтакте» схиархимандрита

Ілія (Ноздріна), яку редагують

його найближчі духовні чада,

останнім часом почали викладати фотокопії

рукописних послань старця з

приводу подій в Україні. Особливістю

послань є те, що заклики до миру тут

супроводжуються агресивно-образливою

лексикою на адресу опонентів, що

представляють іншу частину України.

Ще 14 березня, напередодні «референдуму»

щодо незалежності Криму,

о. Ілій (Ноздрін) звернувся до всіх

чад Руської Церкви молитися про

збереження миру і спокою, щоб Господь

не допустив «ворожнечу і ненависть

між братами слов’янами плечем

до плеча відстоювали своє право на

спільне, самобутнє, мирне життя «.

А 31 травня о. Ілій вже пише наступне

звернення: «Господи Ісусе Христе

і Покров Пречистої Матері Божої,

Архистратиже Божий Михаїле і всі

святі. Позбавте малоросів від западенцев

і американо-бандерівської смути».

Під «западенцамі» священик, очевидно,

мав на увазі «західняків» - зазвичай

так нешанобливо іменують

російські та проросійські активісти

жителів Західної України.

2 червня старець написав нове

звернення: «Нехай розуміє народ Український

брехню і наклеп, який зводять

Бандеро-Западенська кліка на

Російський народ. Навпаки! У всій

Росії моляться з добрими побажаннями

і любов’ю за мир і благополуччя

народу Малоросії».

Нагадаємо, що о. Ілій (Ноздрін) проживає

в підмосковному Пєрєдєлкіно на

території Патріаршого подвір’я і є духівником

Патріарха Кирила, про що схиархимандрит

не забув згадати в одному

зі своїх рукописних звернень.

Другого липня 2014 року по вул.

Сахарова в м. Винниках , що у Львові

митрополитом Львівським Макарієм

було освячено наріжний камінь під

будівництво храму Святителя Миколая,

архиєпископа Мир Лікійських

Чудотворця та закладено капсулу. У

капсулі зазначена інформація про те,

що 28 грудня 2008 року тут був освячений

хрест і місце під будівництво

нової церкви.

Владика Макарій вручив указ ієрею

Андрієві Петрику про призначення

його настоятелем храму.

Світлина Олега ПАНАСА.

Дитяча проща до Святогірського монастиря

ВІЙНА

звершив Владика Макарій у старовинному

храмі св. Онуфрія (XVIII ст.), яка

перенесена у монастир із с. Біскувичів

Самбірського району.

Радісно було споглядати молитву

дітей, їхнє щире бажання кращої долі

України. Митрополит Макарій подякував

усім катехитам за працю з дітьми,

за патріотичне виховання молоді, бо це

майбутнє Церкви.

У своєму слові було сказано, що монастир

– це місце, котре єднає християн

у молитві, радості і печалі. І ті радісні

голоси дітей, що сьогодні лунали у храмі,

це знак розвитку нашої Церкви.

Супроводжував співом св. Літургію

хор Братства св. ап. Андрія Первозваного.

Після відправи владика благословив

спільну трапезу, яку організували

парафіяни Покровської та Успенської

церков.

Юрій ФЕДІВ.

Запрошуємо

на ювілейну прощу

до Святої Гори

Захід, приурочений 25-й річниці

відродження УАПЦ, відбудеться у с.

Ушні Золочівського району.

12 липня

13.30- молебень у Церкві Успення Богородиці

м. Львова.

14.00 – початок прощі- церква свв. апп.

Петра і Павла с. Лисиничі –Пікуловичі.

14 липня

18.00 Святкова всенічна

15 липня - празник монастиря:

7.30 - перша св. Літургія у храмі св.

Онуфрія;

11.00 - архиєрейська св Літургія у

храмі Положення ризи Пресвятої

Богородиці.

АНОНС

Вийшла у світ праця Миколи

Бандрівського «ВІД МЕГАЛІ ЕКК-

ЛІСІЯ РУСЬКИХ КНЯЗІВ ДО

ЦЕРКВИ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ», присвячена

історії Успенської ставропігійної

церкви.

Автор подає багато досі невідомого

матеріалу про найдревнішу українську

святиню м. Львова.У книзі

можна знайти відповіді на багато питань

та історичних цікавинок. Також

читач знайде

первинні вигляди

храму,

його виміри

та описи.

Придбавши

книгу, ви

перенесетеся

в старовинний

куточок

м. Львова,

що знаходиться

під

опікою Богородиці.


Липень 2014 3

Літературно-музичне

обдарування Івана Мазепи

Як високоосвічена людина, Мазепа

просто не міг не писати віршів. Цьому

навчали у всіх братських школах та в

Києво-Могилянській колегії, яку він

закінчив. До речі, вже за гетьманування

Мазепи колегію було перейменовано

в Академію. Слід зазначити, що приміщення

для Києво-Могилянської Академії

було збудоване на кошти Мазепи.

За високим рівнем освіти наша академія

не поступалася найкращим західноєвропейським

університетам.

До нашого часу дійшли чотири

вірші та 12 листів гетьмана до Мотрі

Кочубеївни. Незважаючи на те, що

кількісно літературна творчість Мазепи

є невеликою, її роль в українському

письменстві дуже вагома. Його твори

наснажені палким патріотичним почуттям,

усвідомленням своєї національної

гідності, бажанням здобути волю для

рідного українського народу, тобто любов’ю

до України. Майстерно написані

поетичні твори Мазепи з глибоким релігійно-філософським,

патріотичним і

морально-етичним змістом свідчать

про непересічний літературний талант

їх автора.

Одним з найбільш поширених

творів Мазепи є його пісня «Ой, горе

тій чайці», до якої він сам створив мелодію.

В процесі понад трьохсотлітнього

побутування пісня зазнала різних

текстових та музичних змін. В таких

багатоманітних варіантах (як одно-, так

і багатоголосних) вона глибоко вкоренилася

в свідомості українців і стала

народною. І це не дивно, бо в цій пісні

звучить болючий відгомін тогочасних

подій. В образі чайки змальовано Україну,

під образами чаєняток – український

народ, а під чумаками слід розуміти

різних загарбників – татар, ляхів,

москалів. З давніх-давен кигиче чайкою

Україна, бо судилась їй доля будувати

гніздо на перехресті шляхів із варяг у

греки, із Азії до Європи, а по тих шляхах

прийдуть женці жати жито (в іншому

варіанті пісні - чумаки), тобто діток

забирати. Просить-благає чаєчка не

чіпати малих дітей, бо вона ж таки їм

мати. А поки що б’є вона крилами у розпачі,

не знаючи, що ж робити, де сховати

від наруги дітей.

Розкриваючи концепцію історичної

долі України, автор поетичними засобами

передає горе матері, коли доводиться

знову чекати женців-чужинців,

які заберуть найдорожче. Глибокий

зміст поезії є і тепер актуальний. Коли

ж уроки історії нас нічому не навчать,

НАЦІОНАЛЬНІ ПОСТАТІ

В історії кожного народу є особистості, які відіграють визначальну

роль в його політичному та духовному розвитку.

Такою центральною постаттю в українській історії є гетьман

Іван Мазепа – мудрий, досвідчений, тонкий політик, який

зумів об’єднати обидві частини Наддніпрянської України –

Лівобережну з Правобережною. Його стратегічне мислення,

сміливість і рішучість в діях поєднувалися з глибокими знаннями

військової справи. Він вдосконалював свою освіту в

Італії, Нідерландах, Німеччині, Франції і вільно володів латинською,

італійською, німецькою, французькою, польською,

російською і татарською мовами. Ставши найосвіченішою і

найбагатшою людиною у Європі, Мазепа жертвує значну частину

своїх особистих прибутків на розвиток культурноосвітніх

установ. Він заснував багато шкіл, друкарень, розбудував

Києво-Могилянську академію. Як ревний покровитель

православ’я, на свої кошти по всій Гетьманщині спорудив ряд

церков у пишному стилі, який називають мазепинським або

козацьким бароко. Та, на жаль, залишаються маловідомими

ще такі грані таланту нашого гетьмана, як поетичний дар і

музичний хист.

то лишатиметься та чаєчка і надалі при

битій дорозі з малими дітьми (образалегорія

стосовно беззахисного географічного

становища України).

В «Історії Русів» Григорія Полетики

читаємо: «... і з пісень зкомпонованих

од гетьмана з алегоричними висловами,

а паче з пісні, званої «Чайка», що

означає страдницьку і гноблену Малоросію».

Слід зазначити, що уособлення

України в образі чайки часто зустрічається

в патріотичних козацьких

піснях. Цей образ був традиційним для

козаччини, навіть козацькі човни називалися

чайками.

Мелодія пісні «Ой, горе тій чайці»

споріднена з мелодико-інтонаційними

зворотами українських народних пісень.

Поетичній експресії пісні допомагає

надзвичайна мелодійність вірша, джерелом

якої є український пісенний фольклор.

Вона стала дуже відомою. В середині

19 ст. її аранжував Олександр

Аляб’єв. Її мелодію використав Модест

Мусоргський у своєму романсі «На

Дніпрі». Особливої популярності пісня

набула в обробці Миколи Леонтовича і

Якова Степового. Її зворушлива мелодія

припала до душі українських письменників

Богдана Лепкого, Дніпрової

Чайки та інших.

Твір Мазепи «Псальма» («Бідна

моя головонька») має глибокий духовний

зміст. Головною ідеєю твору є духовна

настанова – у всьому покладатися

на Господа: «... на Ісуса уповаю!», на

Його допомогу і захист у всіх життєвих

труднощах і негараздах. Мазепа

пише, що «Тепер правда лежить вдолі,

а неправда – в доброй волі; Тепер любови

ність і мало, бо на світі все зле стало».

Оскільки «... біда всюди, ненавидеть

злії люди», а скрізь «єдин другого витає,

а на славі забиває...», знеславлює, внаслідок

чого немає в світі «ні радості, ні

впокою, тільки смуток із бідою». Метафорично

це стосується передусім України.

Вихід із такого становища Мазепа

бачить у зверненні до Господа та

віддання себе на Божу Волю: «Боже,

дай нам любов міти, а ім’я Твоє хвалити».

«Псальма» довго була на устах

мандрівних лірників, які виконували її

на базарах та під церквами. Вона є високомистецьким

зразком релігійної

лірики в українській поезії кінця 17 –

початку 18 ст.

До літературної творчості Мазепи

зараховують його листи до Мотрі Кочубеївни.

Вони відносяться до того часу,

коли гетьманові було 63- 65 років, а

Мотрі всього 17. В них розкривається

щира поетична душа гетьмана: «... коли

мене любиш, не забувай же, коли не любиш,

не споминай же! Спомни свої слова,

же любить обіцяла, нащось мені й

рученьку дала...» Ці вислови можна

помітити в усній народній творчості, а

саме в українських піснях. А окремі

фрази і словосполучення Мазепи стали

поширюватися в народній мові. Мазепині

листи до Мотрі – це важливі пам’-

ятки тогочасної української мови, вислови

найщиріших людських почуттів.

Поетичний твір Мазепи «Дума»

(1698) є документом великої історичної

ваги, оскільки в ньому у поетичній

формі передано ставлення гетьмана до

ситуації, що склалася в Україні, а також

тут подано програму-заклик до боротьби

за свободу українського народу. Українські

землі були поділені між трьома

сусідніми державами – Туреччиною,

Польщею і Росією. Брак національної

єдності ставив під загрозу цілу національно-політичну

програму гетьмана. В

«Думі» йде мова про міжусобну боротьбу

за гетьманську булаву, що сильно ослабила

Україну, доводячи її майже до

загибелі. Мазепа висловлює жаль з приводу

того, що «не в один гуж всі тягнуть»

і через те українці «самі себе звоювали».

Автор закликає «в купі лихо

одбивати», припинити отаманство та

об’єднатися під одну хоругву:

Озмітися всі за руки,

Не допустіть горкої муки

Матці своєї болі терпіти.

Нуте врагов, нуте бити!

Сили нам набувайте,

Острих шабель добувайте.

В кінці «Думи» зосереджена її кульмінація,

в якій звучить бойовий заклик

до боротьби за свободу України:

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права!

Під згаданими вольностями та

правами мається на увазі державна самостійність

України. Це, власне, ті пророчі

слова Івана Мазепи, які на повну

силу зазвучали в поезії Тараса Шевченка:

«Борітеся – поборете, // Вам Бог

помагає. // За вас правда, за вас слава /

/ І воля святая!».

Отже, славнозвісна «Дума» Мазепи

становить не тільки визначний літературний

твір, а й важливу пам’ятку української

національно-політичної думки

кінця 17 – початку 18 ст. Тут правдиво

відтворено тогочасні історичні події в

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права!

І. Мазепа «Дума»

Україні. «Дума» стала підсумком політичної

філософії Мазепи. Вона пояснює

подальші дії гетьмана.

Цікаво відзначити, що в 2004 р. доктор

історичних наук із Санкт-Петербургу

Т. Таїрова-Яковлєва виявила в

архіві Інституту історії Російської академії

наук документи так званого «Батуринського

архіву», до якого входила

частина архіву Мазепи. В історіографії

вважалося, що весь архів Мазепи був

знищений, але насправді О. Меншиков

встиг його вивезти. Серед архівних матеріалів

було знайдено два зразки

віршованої поезії (надруковані у 2007

р. у збірнику документів «Батуринського

архіву» за 1687 – 1705 рр.).

Перший з них має назву «Старик

с телом беседует» з приміткою, що

оригінал написаний рукою Мазепи і датований

груднем 1704 р., тобто часом,

коли Мазепа переживав складні особисті

взаємини з Мотрею Кочубей. Це

твір високоморальних роздумів і переживань

стосовно співвідношення в

житті людини віку і бажань тіла.

Другий оригінальний зразок

поезії тих часів називається «Глас в

бездну низверженной вольности

польской». Авторство і дата його написання

остаточно не встановлені. Можливо,

автором поезії теж є Мазепа – це

вирішать філологи. Але, без сумніву,

поезія захоплює цікавим змістом та

продуманою формою.

Хоча поетична спадщина Івана

Мазепи є кількісно невеликою, але в

ній відчувається гострота й аналітичність

мислення, майстерність

втілення змісту, чудовий поетичний

дар вродженого філософа, політика,

глибоко духовної людини з високоморальними

якостями.

Слід зазначити, що Мазепа сприяв

також розвитку музичного мистецтва.

Він видав універсал, згідно з яким

Київський музичний цех перейшов у

підпорядкування магістрату. Статут

цеху було прийнято у 1708 році. На основі

цього цеху було створено оркестр,

до складу якого входило 16 музикантів.

До слова, Мазепа сам добре грав на

бандурі і був добрим співаком, мав голос

приємного тембру. В гетьманській

резиденції в Батурині він тримав свою

капелу. Навіть під час поїздки до Москви

1689 року брав із собою 10 сурмачів

і 5 музикантів з власної капели.

Феноменальна постать Івана

Мазепи надихала письменників (Ф.

Вольтер, Дж. Байрон, В. Гюго, Ю. Словацький,

О. Пушкін, Б. Лепкий, Г. Хоткевич,

Л. Старицька-Черняхівська, В.

Сосюра), композиторів (Ф. Ліст, П. Чайковський,

П. Сокальський, Р. Придаткевич,

В. Степурко), художників та скульпторів

(О. Верне, Т. Шевченко, І. Рєпін,

О. Архипенко та ін.). Але не тільки професійних

митців приваблювала багатогранна,

цілеспрямована, відважна,

творча, цілісна натура гетьмана Мазепи.

Український народ створив низку

пісень про нього. Це, зокрема, «Про

Палія і Мазепу», «Пісня про Мазепу»,

а також декілька дум - «Палій під Полтавою»,

«Мазепа», «Смерть Мазепи».

Літературно-музична спадщина

Івана Мазепи дає можливість проникнути

і глибше познайомитись з багатим

внутрішнім світом гетьмана, унікальною

неординарною особистістю, полум’яним

патріотом, який поклав своє життя на

вівтар боротьби за єдність, незалежність

та свободу рідної України.

Оксана ЗАХАРЧУК.


4

Для багатьох львівських читачів

газети «Успенська вежа» завжди

було цікаво щось нове довідуватися

про давнє минуле свого міста.

Правда, не все з того, що прочиталося,

пам’яталося надалі, але будь

які, невідомі до того, «новинки» і

«цікавинки» інтригували уяву і змушували

в черговий раз замислитися

над минулим нашого міста.

Так і цього разу. Але, все по-порядку.

До сьогоднішнього дня загальноприйнятою

для науковців була

концепція т.зв. казимирівського

Львова, яка була випрацювана

польською історіографією ще в

міжвоєнний період і згідно з якою

увесь середньовічний Львів – в межах

оборонних мурів – був закладений

польським королем Казимиром.

Українцям в цій «казимирівській»

концепції дозволялося мати церкви

(св.Миколая, св.Феодора, Богоявлення

Господнього, Воздвиження

Чесного Хреста та ін.) лише за межами

міських мурів, тобто на нічим

не захищених передмістях. Ця концепція

довгі десятиліття вважалася

достовірною, але лише до того часу,

коли в найдавнішій центральній частині

Львова з 1970-х рр. з року в рік

розпочалися планомірні археологічні

розкопки під керівництвом

добре знаних у науковому світі

фахівців таких як Іван Могитич, Ігор

Свешніков, Роман Багрій та ін. Майже

щороку то біля міського Арсеналу

на вул.Підвальній, то перед бастеєю

біля вежі Корнякта то в низці

інших місць довкола Ринку з-під

землі почали проступати залишки

житлових, господарських а то й оборонних

споруд, речі з яких однозначно

вказували на ХІІ-ХІІІ ст. Тобто,

вибудувана маститими істориками

передвоєнного часу «казимирівська»

концепція початків Львова, почала

хитатися. Два десятиліття тому першу

глибоку «тріщину» у цій «казимирівській»

концепції спричинила

теорія знаного львівського архітектора

Романа Могитича, який з рулеткою

пообмірював усі давні парцелі

(ділянки) на Ринку та в прилеглих

кварталах і з горами цифр та

креслень довів (своїм колегам і науці

загалом), що їх розбивка (тобто,

ринкової площі та довколишньої

вуличної сітки) чомусь побудована

виключно на давньоруських мірах

довжини, а отже слід говорити про

появу львівського Середмістя – в

межах оборонних мурів – ще за княжих

часів.

Правомірність такої постановки

питання доводять і дані археологічних

розкопок останніх років, які

підтвердили, що саме центральна

частина сьогоднішнього Львова (в

межах колишніх оборонних украплень)

є найбільш давньою. Про це

свідчать залишки житлових, господарських

і оборонних споруд, які

були відкриті, наприклад, під час

Липень 2014

Микола БАНДРІВСЬКИЙ:

«Відкриття двох, невідомих науці,

давньоруських храмів в центрі Львова»

на шляху до вироблення нової концепції культурно-релігійного розвитку львівського середмістя у княжі часи

Тиждень тому побачила світ прецікава книжка нашого

ставропігійного братчика Миколи Бандрівського «Від МЕГАЛІ

ЕККЛІСІЯ руських князів до церкви Успіння Пресвятої Богородиці

на вул. Руській (з історії православних храмів львівського

середмістя)» (Львів, 2014.-152с.) з чорно-білими і кольоровими

ілюстраціями. І, хоча ця книжка написана здебільшого у легкому

науково-популярному стилі, однак, на прохання редколегії, автор

спробував викласти нижче основні тези згаданої праці у дещо

спрощеній і загальнозрозумілій формі.

розкопок 1997 р. в в підземеллях колишнього

єзуїтського костелу (дослідження

автора), біля колишньої

гауптвахти, в ряді місць на пл.Ринок

і на вул.Руській, біля латинської катедри,

у дворику на вул.Вірменській,

на розі вул..Вірменської та вул.Краківської

та в інших пунктах.

Кардинальним чином ситуація

почала змінюватися з жовтня-листопада

2012 року, коли за ініціативою

Львівського ставропігійного братства,

що діє при Свято-Успенській

церкві на вул.Руській у Львові та

Львівського музею історії релігії

розпочалися архітектурно-археологічні

роботи в підземеллях колишнього

домініканського монастиря.

Вже в травні наступного – 2013

року, отримані результати приголомшили:

у підземеллях було виявлено

залишки споруд княжих часів

(цілі ділянки відносно добре збереженої

цегляної і кам’яної кладки до

ХІІІ ст. включно), які – в частково

перебудованому вигляді – були

включені домініканськими будівничими

під час побудови на цьому місці

свого монастиря починаючи з 1390-

х років. Особливий інтерес представляє

частина склепіння «додомініканського

періоду», яка вимурувана

у техніці т.зв. балканської кладки з

використанням рядів плінф (давньоруської

цегли), а також фрагмент

білокам’яної складнопрофільованої

деталі від вхідного порталу пізньороманського

типу та ін.

Природньо, постало питання:

якщо вже на місці колишнього домініканського

монастиря виявлено

сліди раніших за часом будівель (а

письмові джерела фіксують домініканців

в цьому місці щойно з 1390-

х років), то чи збереглись якісь

письмові свідчення про ці найдавніші

споруди?

Результати таких пошуків не

примусили себе довго чекати. Виявилось,

наприклад, що Головний архіваріус

домініканського ордену у

Львові Мартин Груневег, який проживав

у Львові з 1582 по 1602 рр. у

своєму щоденнику записав, що на

місці їхнього домініканського монастиря

у Львові «…раніше була руська

церква». На статус і значення цієї

загадкової «руської церкви» дещо

пролив світло інший стародавній

документ – рукопис 20-х років ХVII

ст. віднайдений відомим істориком

І.З.Мицьком у відділі рукописів

ЛННБ ім.В.Стефаника НАН України

в якому мовиться, що «…у Успенія

Пречистой Богородіци церков

митропольную взявши вчинили

Божим Тілом». Іншими словами,

та «руська церква», згадана домініканином

Мартином Груневегом, в

даному документі потрактована як

митрополичий храм (собор).

Те, що мова в даному випадку має

вестися саме про архикафедральний

храм (на місці пізнішого домініканського

монастиря), а

не про звичайну

церкву, свідчить ще

один документ, а

саме: згадка про колись

існуючу поруч

МЕГАЛІ ЕККЛІ-

СІЯ (тобто, владичний,

архікафедральний

собор) в

грецькому написі

на мармуровій таблиці,

яка вміщена

над вхідним порталом

до Богородичної

церковці відновленої

князем

Олексієм Балабаном

у 1671 р., і яку

більшість з нас знає

до сьогодні під назвою

«Балабанівська

каплиця».

Отже, і археологічні,

і архівні

джерела свідчать

про існування на

місці колишнього

домініканського

монастиря у Львові

величної кафедральної

святині,

найвірогідніше, з

посвятою св.Йоана

Хрестителя, яка

була збудована ще давньоруськими

князями з династії Романовичів і яка

передувала появі на цьому місці

пізніших за часом домініканських

споруд. А от тепер увага: що каже

історична наука про теоретичну

ймовірність існування у давньоруському

Львові такого великого (у всіх

смислах) храму? По-перше, до останнього

часу (в контексті порушеної

проблеми) мало надавалося значення

тому факту, що з 1270 р.

Львів став столицею Руського князівства,

до якого в той час входили

такі давні й могутні міста як Київ,

Володимир, Сівер, Пінськ та ін. з

їхніми на увесь світ відомими величавими

мурованими соборами і князівськими

палатами. Природньо, що

будучи стольним градом Львів просто

не міг не мати свого архикафедрального

собору. І собор цей мав

стояти не десь на околиці, а таки в

самому місті – в межах мурів та

інших оборонних укріплень. І у

всьому – добре вивченому на сьогодні

львівському Середмісті –

найбільш придатним і відповідним

для цього місцем була найвища його

ділянка – там, де в пізніший час був

вибудуваний домініканський монастир.

Саме на цьому місці і стояла

до 1370 рр. відома з писемних джерел

МЕГАЛІ ЕККЛІСІЯ – архикафедральний

собор св.Йоана Хрестителя.

(До останнього часу на

роль такого собору, тобто «головного

храму княжого Львова» пробували

висувати невеличку муровану

церкву св.Миколая, що стоїть

при теперішній вул. Б.Хмельницького.

Але, таке ототожнення є засадничо

помилковим, оскільки: 1-

Свято-Миколаївська церква є занадто

мала і дуже камерна, щоб

бути презентантом кафедральної

святині; 2-знаходиться ця церковця

Один з варіантів, як міг виглядати давньоруський

архикафедральний храм на місці пізнішого домініканського

монастиря у Львові на ранніх стадіях будівництва

(згідно з типовими проектами того часу).

за межами міських укріплень княжого

Львова, а отже вже принципово

не може мати характер «головного

храму міста»; 3-ідею вважати

Свято-Миколаївську церкву при

сьогоднішній вул.Б.Хмельницького

«головним собором княжого Львова»

нам підкинули польські історіографи

міжвоєнного періоду (покликаючись

в цьому, частково, також

на праці греко-католицьких

істориків-москвофілів Із.Шараневича,

о.А.Петрушевича та ін.), які

в такий спосіб намагалися «витиснути»

за межі львівських середньовічних

мурів будь-що, що пов’язувало

себе з українством і Руссю).

Таким чином, на сьогоднішній

день достатньо виразно і все чіткіше

почала вимальовуватися – альтернативна

до «казимирівської» - нова концепція

культурно-релігійного розвитку

давньоруського Львова, яку

можна назвати «концепцією двох

храмів». А чому не одного, спитаєте

ви, а – двох храмів? Та тому, що після

втрати українцями свого архикафедрального

храму св.Йоана Хрестителя

(на місці пізнішого домініканського

монастиря), його статус – як церковно-організаційного

та митрополичого

осередку і, можливо, єпископського

двору - був перенесений

на розташовану поруч ділянку - на

територію сьогоднішнього подвір’я

Свято-Успенського храму по вул.-

Руській. Саме тут близько 1370-х рр.

з’явилась та друга владична церква,

від якої, на сьогоднішній день, на поверхні

не залишилося й сліду, але

фундаменти якої (з численними

підземними криптами із захороненнями

найбільш видатних світських і

церковних достойників) ще й досі

мабуть спочивають десь під плитами

нинішнього подвір’я Свято-Успенської

церкви. Але, про це буде мова вже

у наступному числі газети.


Отож прикладом в копанні печери власноруч

для преподобного Антонія був його попередник

Липень 2014 5

Володимир РОЖКО

Божа гора в документальних

та історичних джерелах

І

Крем’янець, Крем’янеччина –

казкової краси земля історичної

Волині. Своїми невисокими пасмами

гір, які простяглись від Дерманя,

Гурбів через Крем’янець,

Збараж, Почаїв, Підкамін, Підгірці,

власне через всю південну

Волинь, нагадує Швейцарію.

Оспівана вона в піснях, думах,

оповита серпанком переказів, легенд,

земля прадавніх наших Святинь,

в яких з правіків горіла негаснуча

свічка віри Христової.

Крем’янець, Крем’янеччина славилась

від віків святістю своїх прадавніх

монастирів, храмів Божих, святістю

місць, на яких вони були зведені.

Святість місця визначено ще в

Старому Заповіті Самим Господом,

який звертався до Мойсея словами:

Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те

місце, на якому стоїш ти – земля це

свята! (Вих. 3.5).

На історичній Крем’янеччині, Збаражчині

святість місць найбільше пов’язана

із знаменням Божої Матері –

Святої Сили всіх святих, як величав

Пресвятую Богородицю наш національний

Пророк Тарас Шевченко у

своїй поемі „Марія”. Пресвятая Богородиця

не одноразово з’являлася на

цих Почаївських горах ченцям печерних

обителей, які поселилися тут ще

в Мефодієвську добу (870-992), пастушкам,

що випасали овець на їх

вершинах і залишила на скелях сліди

своїх ніг – Стопу Богородиці.

Топонімика давньої Крем’янеччини

промовляє до нас своїми

назвами: монастирище, церковице,

цвинтарище, Свята гора,

Божа гора і інші. Всі ці прадавні

назви зберегли святість місць,

на яких стояли вікові святині Волинської

землі і святість свою отримали

від Божого знамення,

молитвами, постами, покаяннями

і прощеннями, важкою фізичною

працею ченців анахореїв, келіотів.

Саме тут в горах південної

Волині з’явилися і перші печерні

монастирі в Почаєві, Збаражі,

Решнівці, Крем’янці, Оприлівцях,

Підкамені, Стіжку, на Божій горі

та інших місцевостях того чарівного

краю. І цю святість з святинь

землі нашої, знамення Богородиці

на цих горах передано

нам як найбільший прадавній

духовний скарб в українській

православній духовній спадщині.

До найбільш шанованих місць

прощ вірних на Крем’янеччині після

Почаєва, належить святість Божої

гори, яка знаходиться за колишнім

містечком Бережці за 12 км на

північний захід від Крем’янця. Висота

гори 85 метрів, на 10 м вища святої

гори Почаївської.

- На грунтах с. Майдан Білокриницької

волости Крем’янецького повіту,

- знаходимо в історичному джерелі,

- положена відома на Волині

Божа гора покрита лісом із церквицею

на самій вершині – висота 85

метрів зноситься над рівниною. В

скелях вирубані людською рукою печери,

в яких перебували колись (ХVІІ

– ХVІІІ ст.) монахи. Недалеко на найбільшому

знесенні гори, вибиває

«Ось Я стану перед лицем твоїм там на скелі в Хориві,

а ти вдариш у скелю – і вийде із неї вода, і буде пити народ!»

Кн. Вих. 17.6.

джерело. В згаданій церковиці знаходились

незвичайно цікаві різьби з

дерева. (Почаївської василіанської

різьбарсько-художньої школи). Серед

місцевого населення заховався

переказ про стопу Матері Божої,

там відтиснену на скелі. [3, с. 65].

Такий опис Божої гори знаходимо в

праці нашого земляка професора

Олександра Цинкаловського „Стара

Волинь і Волинське Полісся”, видану

Інститутом дослідів Волині у

Вінніпезі, Канада.

Як і всі гори в околицях Крем’янця

і Почаєва вона є відростком Карпатських

гір, але має ту особливість,

що стоїть на рівній місцевості зовсім

самотньо і на досить великій віддалі

від найближчих гір, які простелилися

на південний схід і захід від Божої

гори.

Божа Гора (вигляд із західної сторони)

Вхід до скельно-печерного монастиря.

Божа гора – конус з обрізаним

верхом конус, протяжністю 1,2 км,

пірамідальна, вся покрита змішаним

лісом, особливо мальовнича влітку,

коли її зелена вершина піднімається

до небес і ніби підпирає хмари, панує

над навколишньою місцевістю. Її видно

з усіх сторін на десятки кілометрів.

- З Великих Бережців шосейна

дорога поступово підіймається до

підніжжя гори Божа, відірваної од

материнської гряди Крем’янецьких

гір майже на сім кілометрів, - читаємо

в історичному джерелі. Ця цінна

пам’ятка природи охоплює площу

119 гектарів, на ній нараховується

283 види рослин. Підйом на гору

займає п’ятнадцять-двадцять хвилин…

З горою пов’язані давні перекази…

В цьому ж історичному джерелі

доби панування московської

комуни в Україні зроблена цілковита

невдала спроба пов’язати назву

Божої гори з іменем одного з вождів

східних слов’ян, що населяли межиріччя

між Дністром і Дніпром і були

відомі в ІІІ –VІ ст. під спільною назвою

анти. Бож зумів об’єднати розрізнені

антські племена в досить міцний

політичний союз і очолити їх боротьбу

проти готів. Про древні часи Божа

(Буса) згадує „Слово о полку Ігоревім”…Бож

з своїми синами та сімдесятьма

знатними старійшинами, що

потрапили в полон, був страчений.

За римським звичаєм вороги розп-

’яли їх на хрестах на високій горі, яку

люди назвали горою Божою…

З історичних джерел добре відомо,

що готи стратили Божа і його

найближче оточення не на історичній

Волині, а в Причорномор’ї,

тому пов’язувати волинський топонім

„Божа гора” з ім’ям антського

вождя Божа не логічно, не науково,

а таке твердження було даниною автора

тієї праці доби атеїзму і комунізму

в Україні 70-х років ХХ ст.

Сама Божа гора – диво природи.

І коли пильно придивитися до цього

Святого місця, то воно, як Господнє,

Боже творіння є витвором

найвищої природної майстерності

рук Творця і Вседержителя, а з духовної

сторони тут, як ніде, відчуваєш

поєднання небесного і земного,

вічного і тимчасового. На самій її

вершині, яка являє собою кам’яний

майдан ще один дивовитвір Творця

– на вісімдесятип’ятиметровій висоті

джерело з цілющою водою.

Божа гора – це твір Творця, Вседержителя

і саме назва цього святого

місця походить від Його, який

створив небо і землю, видиме і невидиме,

тому й топонім цей походить

від слова Божа, тобто твір

Бога. І не випадково саме на Божій

горі поселилися перші іноки-анахорети,

які прийшли туди спасатися від

спокус земних, і привело їх туди

Боже Провідіння. Тому і з сивої давнини

вона – центр спасіння через

молитву, покаяння, пости для

ченців анахоретів, келіотів, які поселилися

тут ще в ІХ-Х ст. І саме тоді,

а не у ХVІІ – ХVІІІ ст. постав тут скельно-печерний

монастир.

- На північний захід від Бережець,

- читаємо в історичному джерелі, - на

так званій Божій горі був колись скельний

монастир. Монастир цей вибито

невідомо ким і коли в суцільній скелі,

що завершує цю гору.

Отож цей скельно-печерний монастир

не належав датою свого заснування

і до доби Іова (Залізо) Почаївського,

хоч преподобний не одноразово

усамітнювався в ньому де

проводив час в постах і молитвах.

Святість Божої гори сягає витоків

християнства на історичній Волині,

і не випадково ще в ті часи з’явилися

на ній ченці анахорети,

келіоти, які прийшли сюди спасатися

і вершити чернечі подвиги.

З’явились вони тут не випадково,

а по якомусь знаменню

Божому, через яке і гора отримала

свою назву – Божа.

Скельно-печерні монастирі

на Божій горі, як і в Почаєві,

інших місцях Волині, закладали

іноки, які шукали відлюдних

місць для своїх чернечих подвигів,

а через них свого спасіння.

Як правило, ченці анахорети,

келіоти поселялися в печерах,

рідко в природних. В Русі-

Україні чернець, ставши на

шлях спасіння, шукав відлюдне

місце, викопував, вибивав в

скелі власноруч печеру, бо саме

така була Богоугодна Спасителю,

богоугодним місцем для

спасіння і глибоко шанувалася як серед

насельників печерних монастирів

так і вірних. Підтвердження про це

знаходимо в „Літописі руському”,

коли преподобний Антоній Печерський

власноруч викопав печеру, жив

в ній і якою поклав початок Києво-Печерського

монастиря:

- І став він жити тут, молячи

Бога, їв хліб сухий, і того через день,

а води в міру заживаючи, і копаючи

печеру, і не даючи собі покою ні

вдень, ні вночі, - в трудах перебуваючи,

і в неспанні, і в молитвах. І настановив

він (Антоній) їм ігумена, на ім’я

Варлаам, а сам пішов у гору, викопав

печеру, яка є під новим монастирем,

і в ній і скончив він живоття

своє, живши в чесноті і не виходячи

з печери сорок літ, - і ніколи, і нікуди.

Далі буде.

Патріарх Київський

і всієї України ДИМИТРІЙ:

«Дещо про

церковний спів

на землях України»

Проблема богослужінь

і церковного співу

в майбутньому

Свята Літургія - це осередок містичного

церковного життя. Зовнішньо - це «Служба

Словесна», а в духовному аспекті - це служба

таємна містична.

Коли співає хор, людям залишається

тільки слухати й мовчати. Вони мов чужі в

храмі. їх участь пасивна. Отець Кирило, як

видно, це переживав і хотів дати народові

можливість брати активну участь. Це для Христової

Церкви велика справа. Славити Бога

повинні не обранці, що стають гордими, тим

більше - якщо вони оплачувані. їх служба, крім

поодиноких осіб, нещира. Славити Бога й Спасителя

в церкві повинні усі християни. Виходить

що в Галичині, так званий «самоливковий

спів» робить важливішу справу, ніж хор

складений з найманих виконавців.

Композиторів тепер повно, але всі вони

не віруючі. Всі вони люди не церковні, не

розуміють суті Богослужб. Але вернімось

до тих можливостей, які ще маємо. Чудові,

причому повні Літургії для хору написав

Олександр Кошиць, а окремі частини - Петро

Гончаров. Ці партитури виготовлені для

текстів українською мовою. Повну Літургію

написав також Яків Яциневич.

Чудову повну Панахиду українською

мовою створив отець Кирило Стеценко, а

Кошиць - заупокійну Литію, але мовою україно-слов’янською.

Кошиць створив також

хорову музику для Вінчання.

Залишається найболючішою справою

Всенічна. Не буду тут ратувати за знаменні

розспіви. Для нашого динамічного часу це

вже була б надто трудна справа. Доводиться

з вдячністю приймати й тішитись виданням

Завітневича. Жаль тільки, що його українські

тексти залишають багато до застережень,

але поки що інших партитур не маємо.

Дехто вважає, що треба повертатись до

того, що залишилось у Галичині. Але ж гармонізацій

немає, і хто зна, чи вони комусь

удадуться. Це не легка справа. Такий обіход,

який маємо від

Львова і Завітневича, ще найбільше

підходить. Його треба було б видати на три

чоловічих голоси і такий спів могли б використовувати

наші віруючі жіночки. Важливо,

щоб регенти працювали наполегливо, доводили

до пам’яті співаків тексти, щоб ті не

стогнали, а вміло і живо співали. Хай будуть

настільки навчені, щоб могли співати хоч те,

що в партитурі, бо навчитись гласів настільки,

щоб могти за текстом співати

дальші стихири, це вже справа трудніша.

Скільки співаки зуміють навчитися, Бог

прийме. І наші відбудовані церковці наповняться

Божою хвалою. Часто буває краще

коли коротше, бо довге, обтяжливе не буде

ні Богу ні людям приємне.

Загальнонаціональна справа вимагає,

щоб ми не шукали кожен свого по вподобанню

співу, щоб на всю нашу Соборну Україну

лунав один єдиний спів на Всенічних. Друга

справа - Літургія, тут кожен може мати поле

до творення. Богу мила як єдність, так і в

єдності - багатство церковної культури.


6

Сміливий

вчинок

єпископа

5 липня вшановують

пам’ять Євсевія

Самосатського

Над річкою Євфрат

стояло невелике місто,

що називалося Самосати.

Єпископом у ньому був

Євсевій. Належало місто

до Антіохії, а духовенство

і вірні до Антіохійської

митрополії.

В 306 році патріархом

Антіохії був обраний св.

Мелетій. Обрання патріарха

закріплювалося актом,

котрий підписували всі, хто брав участь в обранні.

Цей акт тоді передали Євсевію на зберігання.

Це були часи, коли правив син Константина Великого

Констанцій. У часі його правління вже ширилося

аріанство, і сам імператор був прихильним до

аріян.

Св. Мелетій, приступивши до правління виступив

сміливо проти аріанства і тим викликав незадоволення

імператора. Констанцій під впливом аріян

наказав віддати акт про обрання св. Мелетія, та

єпископ Євсевій не погодився, а запропонував зібрати

всіх, хто підписував акт, і щоб кожен висловився

з цього приводу - чи забирає свій підпис назад.

Тоді імператор післав посланця до єпископа з наказом:

«Хай віддає, або відрубай йому руку». Післанцеві

єпископ Євсевій простягнув обидві руки і сказав: «На,

рубай», а той вражений його сміливістю і твердістю,

пішов ні з чим від нього. Подивувався цьому і сам імператор

і про цей випадок часто згадував при дворі.

А коли помер Констанцій, настали геть тяжкі

часи для християн, бо до влади став Юліан Відступник,

жорстокий і страшний для християн, мучив їх

сильніше за лютих поганських мучителів. Він став

нищити пастирів, щоб розбіглися вівці.

Святий Євсевій, не маючи змоги відкрито захищати

своїх вірних, переодягнувся у воїна і йшов від міста

до міста через Сирію, Фінікію і Палестину. Куди б не

заходив святий, всюди скріплював християн у вірі,

висвячував священиків, підтримував єпископів.

Про святого Євсевія писав із захопленням святий

Григорій Богослов, як про ревного і безстрашного

єпископа, вірного сповідника віри Христової.

Врешті і Господь забрав зі світу ката Юліана, а на

його місце став побожний Йовиніан. Та це щастя тривало

недовго - ледь трішки зітхнули з полегшенням

християни, як аріанин Валент посів на імператорський

престіл, та спершу не чіпав святого Євсевія. Але

коли в 370 році святий спричинився до того, аби престіл

владики Кесарії Кападокійської зайняв Василій Великий,

Валент шукав приводу покарати святого Євсевія

і вже за три роки відправив його у вигнання до Тракії.

Там, у вигнанні, у Тракії він дуже страждав, сумував

за своїми вірними овечками, котрих так плекав,

знаючи, що на його місце садили по черзі то одного,

то іншого аріанина. Та люди тоді були мудрими, як і

їхній пастир Євсевій - вони до храмів не йшли, ігнорували

їх, а ті змушені були полишати свої кафедри.

У Тракії тоді панували готи, треба було бути дуже

обачним серед тих варварів. Єдиною його втіхою були

листи від братів у Христі; Григорія Богослова і Василія

Великого. У 378 році заступив на імператорський

престіл Граціян, християнин православний, і тоді святий

зміг відразу повернутися до Самосаї, у свою єпархію.

Він відразу став їздити з візитаціями по усіх церквах

митрополії. Разом з патріархом Мелетієм вони

укріплювали свою Церкву.

Якось одна злобна аріанка, знаючи, що святий

Євсевій буде проходити під її будинком, кинула йому на

голову з вікна цеглу, і за кілька днів він помер, просячи

перед тим не карати вбивцю. Це сталося у 380 році,

його тіло перевезли у Самосати, а згодом у Царгород

у храм святого Іоана Євангеліста.

Як нам зараз бракує таких пастирів. Отож молімося:

«Господи, пішли нам пастирів добрих, повних благодаті,

сміливих і вірних, люблячих молитвеників за нас,

за Церкву нашу, за рідну нашу Землю Україну».

Липень 2014

«Дивним є Той, Хто як чоловік перевищив

святість ангелів»

Св. Іоан Золотоустий

«Його народження вирізняє його серед

інших святих , бо воно, саме Різдво його,

було святим, про нього свідчили різні знаки»

Св. Вернард

«Він, Іоан Хреститель, отримав раніше

Божого,аніж людського духа»

Св. Августин

«Іоан стоїть вище над усіма пророками

і патріархами, і кожен, хто народився

від жінок, є нижчий від нього»

Чуємо слова Архангела в св. Євангелії:«Не

бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана,

жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти

даси йому ім’я Іван. І буде тобі радість і веселість,

і багато з його народження радітимуть,

бо він буде великий в очах Господніх; не

питиме ні вина, ні напою п’янкого і сповниться

Духом Святим вже з лона матері своєї, і багато

синів Ізраїля наведе до Господа – їхнього

Бога. І сам він ітиме перед Ним з духом і си-

Смерть і життя у владі язика нашого

Знаємо ми, що Іоан Предтеча

завжди говорив правду в очі, за

те і був усічений. Ми маємо вчитися

говорити відверто правду в очі,

а особливо хотілося б, аби серед

духовних осіб шанувалася правда.

Християни мають боятися й

уникати улесливих слів, а надто,

коли це не зовсім або й зовсім не

відповідає істині. Усі ми звикли лестити

собі взаємно. Св. Єронім

каже, що до підлесника можна

звертатися так: «Мій дорогий не-

Під храмом стояла жінка, тихесенько

собі молилася. А в храмі

правилася Служба Божа, був день

недільний. Сьогодні прийшли до

храму багато дітей з батьками, родичами,

хресними – ішли до Першої

Сповіді. Серед них є і її внучечка.

Спершу вона стояла серед усіх

всередині та враз відчула, що паморочиться

голова, стиснуло

коло серця, то й поспішила вийти,

аби не наробити клопоту собі

й іншим. Надворі оговталася, дихати

стало легше, та всередину

вже не заходила.

Враз із дверей вийшла інша

жінка і відразу звернулася до неї

знервовано: «Ви знаєте, з тим

Першим Причастям тепер робиться

щось ненормальне. Ані батьки,

ані самі діти до кінця не розуміють

для чого прийшли. Я дивуюся мамам,

нащо вдягати дівчаток в ті

«шлюбні сукні з рукавчиками…» Та

ж те дитя думає лише про те, яка

вона сьогодні гарна… А те клацання,

фотографування!... Товпляться,

блимають, щось поправляють

на дітях – хіба то так має бути? Говорила

безперестанку. І враз її

осінило: «Галю то ти? Галю, яка

випадковість! Скільки ж то літ ми

вже з тобою не бачилися?»

- О, то Надя?! І я не відразу

розглянула тебе. Ти так швидко і

знервовано говорила, що я аж

опустила голову і не дивилася в

обличчя. Надю! Як я рада тебе бачити,

направду, рада, – відповіла

пані Галя і додала: – та не менше,

як 20 років ми не бачилися, ти ж

пішла на пенсію на два роки раніше

як я. Ой, які ми вже старенькі!

–з усмішкою додала.

- А виглядаєш ти гарно на свої

роки. 75 вже було?

- От-от буде…

приятелю», бо користі з того, що

сказано улесливими устами ніякої,

хіба що тихе глузування. «А

чим кращий той, хто лестить, від

наклепника?», – запитує св. Вернард.

Скільки ж то бруду в наших устах:

нецензурні слова, прокльони,

відверта неправда,а серед них і

безплідні улесливі слова нібито на

користь самим собі й іншим.

«Уникаймо усього цього і

навіть велимовности, а радше

Св. Амвросій

лою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей

і неслухняних до мудрості праведних, щоб

приготувати Господеві народ прихильний.

( Мт. 11.11.)

Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого

Іоана Предтечі і Хрестителя Господнього і просімо,

аби він вимолив кожному з нас покаяння

і вічну пам’ять про те, «що кожне дерево,

що не плодоносить доброго плоду зрубають

і в вогонь кинуть».

промовчімо, бо мовчання вбиває

гріх», – каже св. Антоній.

«Хто добре навчився мовчати,

той уміє розумно говорити», –

вчить св. Григорій Богослов.

«Хто стереже свої уста, той зберігає

свою душу, – гласять приповідки,

– бо в багатомовстві гріха

не бракуваптиме».

«За кожне пусте слово, що скажуть

люди, доведеться давати

відповідь судного дня», – застерігає

сам Спаситель.

Мт. 3.10

Я зустрілася, бабусенько, з Богом

- А чуєшся як? – Не вгамовувалася

п. Надя. – В поліклініці своя

людина, чи ні ?,- усміхаючись, додала.

- Та то таке, – відповіла. – Не

переїдаю, не переробляюся, бо

діти живуть окремо, і дачі я не

маю – шануюся…Та й тобі нічого

не бракує, Надю. Вже маю правнучку,

ото, власне, сьогодні пішла

на Першу Сповідь. А мені стало

важко дихати і мусила вийти з

церкви, тут молюся.

Пані Надя продовжувала мову

про те, як важко споглядати на

тих діток і їх батьків, мовляв, як же

«Таїнство» таке перетворюється в

якесь «шоу».

-Та, то може вже аж так не виглядає…

Я згодна з тобою, бо така

подія не для атракції, а для усвідомлення

своєї віри. Ну, а дітки ж

іще малі...

- А батьки?

- А батьки таки далеко не всі

розуміють свою відповідальність

за діток перед Богом і важливість

моменту, - з жалем промовила п.

Галина.

- Там є тільки одне дівчатко,

що тихенько стоїть перед образом

Ісуса Христа, в скромненькій

білій сукоконочці і таке як анголятко.

Ото Боже дитя! - Сказала п.

Надя.

- То моя Галюня…, Назвали її

так в мою честь, бо то перша

правнучка моя. І воно таки насправді,

як анголятко: не пуста,

пильнує молитву, а як щиро молиться!

- І то відразу видно, – підтвердила

п. Надя.

- Але, правда, я дуже багато

їй приділяю уваги, – казала п.

Галя. – Мене до старших внуків не

так, як до неї, тягнуло, хоча і їх

дуже любила і люблю. А тут просто

прикипіла серцем. Я, от, читаю собі

«Життя святих», а вона прийде,

сяде поруч і все просить: «Читай

вголос або розкажи». Вона мене

інакше, як «бабусенька» не називає.

- Я ж бо завжди вчила,

дівчинка кожна мала би бути, як

Пресвята Богородиця – скромною

і покірною, і вона ніякої дорогої

сукні й не вимагала. Дочка сама їй

пошила ту суконку, та й внучка, її

мама, теж не противилася.

- Так, ти мала і маєш добрих

дітей,… - тихо сказала п. Надя.

- Так, Богу дякувати. Бачиш,

воно так є, що як серце дитяче готове

сприймати добро, то й

сприймає. Господь сам собі вибирає

ті серця. Я щораз більше в

тому переконуюся. А батьки, якщо

то зрозуміють, то мають не переставати

просити Бога, аби Сам

опікувався їхніми дітьми. Треба доручити

своїх дітей Богові. Краще

як Господь ми ними не заопікуємося,

– розважала пані Галя.

З храму почали виходити

люди. Вийшла і Галюня: спокійна,

одухотворена, підійшла до своєї

бабусеньки, притулилася, підняла

голівку і з блиском в оченятах тихо

сказала:

- «Я зустрілася, бабусенько, з

Богом. З Ісусом Христом»,–поправила

себе.

- Так, моя хороша, так… - зі

сльозами на очах відповіла п. Галина,

погладжуючи правнучку по

голівці.

П. Надя вже через спини дітей

помахала п. Галі рукою і передала

їй листок з своїм телефоном. А

сама поспішила додому, до своїх

дітей, бо чого то їх сьогодні у

церкві не було?

Сторінку підготувала

Віра МАРКОВИЧ.


Віртуози на «Віртуозах»

В рамках XXXIII

Міжнародного фестивалю

музичного

мистецтва «Вітуози» у

Львові виступила

відома українська

скрипалька Соломія

Івахів.

Кожен її приїзд до

рідного міста – це

свято для львів’ян,

шанувальників її непересічного

таланту.

Яскрава представниця

львівської скрипкової

школи, лауреат міжнародних

конкурсів, яка стала володаркою золотої

медалі Фріца Крейслера в

Інституті ім. Куртіс у Філадельфії, директор

музичних програм Українського

Інституту Америки тепер живе і

працює у Сполучених Штатах Америки.

Вона є професором в університеті

штату Коннектикут і Меннес

інституті в місті Нью-Йорк.

Соломія Івахів включила до програми

виступу два різні за стильовими

ознаками твори – Концерт для

скрипки з оркестром 5 В. А. Моцарта

і подвійний Концерт для скрипки і

фортепіано Ф. Мендельсона. Гідним

партнером Соломії був відомий

львівський піаніст Мирослав Драган –

лауреат міжнародного конкурсу, доцент

Львівської національної музичної

академії ім. М. Лисенка.

Перший відділ концерту розпочав

Академічний камерний оркестр

«Віртуози Львова» (художній керівник

– Народний артист України Сергій

Бурко) під батутою Чеслава Грабовського

– польського диригента і композитора.

Прозвучала Серенада для

струнного оркестру Едуарда Ельгара

в трьох частинах (1892 рік). В цьому

творі проявилися найкращі риси англійського

музичного романтизму, в

якому одержали подальший розвиток

художні принципи пізнього західноєвропейського

романтизму. Високомистецька

гра оркестру виявила багатий

мелодичний дар композитора,

З історичного календаря

ЛИПЕНЬ

08-10.07.1709 – 305 років з часу битви під Полтавою військ гетьмана Івана

Мазепи і шведського короля Карла XII з військом російського

царя Петра І.

11.07.1944 – 70 років тому було створено Українську Головну Визвольну

Раду.

15 липня – традиційна проща на Святу гору біля с. Ушня Золочівського

району на Львівщині, де в 1948 році явилася Матір Божа.

19.07.1944 –70 років тому відбувся бій української дивізії «Галичина» з

більшовицькими військами під Бродами.

22.07.1944 –70 років тому помер поет Олександр Олесь (Кандиба)

(*05.12.1878).

24.07.969 – 1045 років тому померла св. рівноапостольна княгиня Ольга

(* бл. 890).

27.07.1834 – 180 років тому відкрито університет св. Володимира в м.

Києві (тепер ім. Т. Шевченка).

29.07.1849 – 165 років тому народилася Олена Пчілка, письменниця, фольклорист,

етнолог, мати Лесі Українки (+04.10.1930).

Це єдине православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року

в рік виходить у світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української

Автокефальної Православної Церкви та Львівського крайового ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного. З 1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським

органом Братства і розповсюджується по всій країні та за її межами, де проживають

православні українці.

Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.

Передплативши «Успенську вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку,

Ви сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій

та культури.

Передплатити газету можна у кожному

поштовому відділенні України.

Ціна передплати на рік – 24.18 грн.

Передплатний індекс – 35013.

пронизаний інтонаціями англійських

народних наспівів,

ясність, врівноваженість і

гнучкість форми та загалом

благородство музичного

стилю.

Творчість Моцарта –

один з визначальних етапів

у розвитку світового музичного

мистецтва, а саме – музичного

класицизму. Створення

скрипкових концертів

(всього 6) було пов’язане з

виконавською діяльністю

Моцарта в Зальцбурзі як

скрипаля-віртуоза. Він значно збагатив

сферу скрипкової музики і став творцем

класичного інструментального

концерту. Одним з яскравих зразків

цього жанру є Концерт 5 для скрипки

з оркестром A-dur. Інтерпретаційна

концепція Соломією Івахів цього тричастинного

циклу відзначалася чіткістю,

рельєфністю, конкретністю. Скрипалька

вміло вибудувала гнучку темпову палітру

з тонким динамічним нюансуванням,

переконливою артикуляцією, що

забезпечило виразність виконання.

Бували моменти, коли відчувалося, що

у грі Івахів діє раптове осяяння, народжене

інтуїцією.

На прохання слухачів Соломія виконала

«Іспанський танець» Мирослава

Скорика. Темпераментною, інтонаційно

чистою, ритмічно точною, натхненною

грою Івахів завершився перший

відділ Концерту.

Подвійний Концерт Мендельсона

для скрипки і фортепіано з оркестром

належить до кращих зразків романтичної

музики. В основі цього тричастинного

інструментального циклу

лежить принцип змагання солістів і

оркестру, їх протиставлення і одночасно

єдність в діалозі. Слід зазначити,

що солісти – Соломія Івахів і Мирослав

Драган блискуче справилися з

нелегким завданням.

Публіка була зачарована грою талановитих

музикантів і стоячи дякувала

за спілкування з високим мистецтвом.

Оксана ЗАХАРЧУК, музикознавець

З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції.

Липень 2014 7

ДВІ КОЛОНКИ З ПРОДОВЖЕННЯМ

Ярко ГАРАСИМ:

«Освітлені вікна»

(Продовження. Поч. у 6, 2014 р.). вулик… Але минув деякий час, і наша

Отець запросив мене до себе додому.

Він овдовівши мешкав разом із сессторій

з усіма вигодами квартирі, май-

сім’я святкує новосілля в великій, протрою

недалеко від храму. Його син з же в центрі міста. Дісталося це помешкання

нам після виїзду її власників на

сім’єю жив аж у Казахстані, тому навідувався

до батька дуже рідко. «Землю обітовану». Тепер наше життя

Мабуть, моє горе виразно проглядалось

на обличчі, і напевно отцеві ста-

дитсадочок, гуртки, змагання і конкур-

закрутилося як у калейдоскопі: школа,

ло дуже жаль мене, тому він, хитрувато

глянувши на мене, сказав: «Віроч-

малювання, а Назарчик – добрий голос

си. Богданчик мав великі здібності до

ко!Ми вже на схилі віку. Може ти інколи,

як будеш мати вільний час, прихо-

до вивчення іноземних мов, а ще дуже

і музикальний слух. Надійка мала дар

дила б до нас і дещо допомагала би нам захоплювалась грою в шахи. Мала ще

по господарстві?»

змалечку гострий розум і завжди прагнула

самостійності. Грецьку мову вив-

Згодом я зрозуміла, що означала ця

делікатно-тактовна пропозиція, бо не чила, спілкуючись із дітьми наших

раз це ставало мені в пригоді, особливо сусідів-греків, які розмовляли вдома

коли закінчувалась стипендія. між собою і зі своїми дітьми грецькою

В одну з таких відвідин доля знову мовою. В школі вивчала німецьку, а на

звела мене з Романом. Коли я зібралася

йти додому, на порозі став «Він». Я Знання багатьох мов у подальшому

мовних курсах англійську та іспанську.

здригнулася від несподіванки. Це відбулося

неначе у сні. Але це була ява. Петуть,

сім’я дуже дружня. Всі захоплю-

стало їй в великій пригоді. Діточки росреді

мною стояв Роман. І він впізнав ються родиною й заздрять нам. Я завжди

чула від людей: які розумні діти, які

мене: спинився, занімів здивований, не

знаючи що казати й що робити. Але слухняні! Яка дружня сім’я!

швидко схаменувся:

Як невпинно летять роки. Вже випускниця

Надійка на порозі самостійного

– Віра? Ти як тут взялася?

Я стояла перед ним не менш здивована.

Щось не давало мені дихати і столиці. Вирішує сама торувати свою

життя. Дістає пропозицію навчатися в

говорити. Я – маленька, худенька й налякана,

втягнула голову в плечі. Мені інфак. Успішно навчається, продовжу-

дорогу в житті, дає згоду і поступає на

захотілося стиснутися, зробитися ще ючи грати в шахи.

меншою і…

Закінчує школу Богдан. Не встигли

Ми мовчки подивилися одне одному ми це усвідомити, як неминуче почав наближатися

час йти йому до війська. Пе-

в вічі, довго-довго, прокручуючи в головах

напевно одні й ті ж думки. Мені ред нами постає завдання: уберегти його

здалося, що він і є той, кого я чекала і від служби в Афганістані. Чоловік задіяв

усі свої зв’язки та можливості, і наш

про кого мріяла. Я зрозуміла, що щастя,

про котре я мріяла, тепер справді син вже в останні дні призову попадає в

можливе.

будівельні війська. В сибірській тайзі прокладають

дороги, будують будинки.

Тим часом я довідалася, що отець

Михайло є родичем Романові по батьковій

лінії. Отець, спостерігаючи за валося, це краще, ніж війна в Афганістані.

Кліматичні умови тяжкі, але як нам зда-

нами, все зрозумів, і за його сприяння Ми отримали листа, що його служба добігає

кінця, а після демобілізації мріє по-

та благословення ми того ж літа з Романом

побралися… Я перейшла жити ступати вчитися на архітектора. Готуємося

до зустрічі, а тим часом надходить

до Романа. Він працював тепер на великому

підприємстві на керівній посаді телеграма з приголомшливою звісткою,

з достойною зарплатою й продовжував що він загинув, виконуючи службове завдання.

Вантаж, що зірвався з крана, наніс

навчатися заочно. Мешкав у малометражній

квартирі-кавалєрці, що дісталася

йому після зносу будинку, в котрому Для нас час зупинився. Все відбува-

йому рани, не сумісні з життям…

раніше проживав.

лося, немов у сні. Така реальність. Як-то

Час летить невблаганно. За рік у нас тепер буде? - свердлила думка і мучило

сумління.

народився хлопчик, і назвали ми його

Богданом. Тепер всі зусилля були скеровані

на догляд за дитиною і на про-

він залишився б живим? Син наших

– Чому так? Може, в Афганістані

довження нашого навчання в інституті. сусідів повернувся з війни живим і неушкодженим.

Відповіді на це ми не

Минуло майже два роки нашому Богданчикові,

як у нас народжується ще знаходили...

один хлопчик – Назарчик. Ми щасливі і, Надійка продовжує вчитися. Постійно

в роз’їздах: як не на шахових турн-

здавалося, що наше щастя вже ніщо не

може затьмарити…

ірах, то на мовних стажуваннях за кордоном.

Після одного такого стажуван-

Лихо навідалося раптово. В моєї сестри

життя з чоловіком не склалося. Вона ня, повідомила нас, що виходить заміж

хвора з п’ятирічною донечкою повертається

додому. Після смерті мами, служрається.

Ця звістка нас приголомшила.

за іноземця і повертатися додому не збибову

квартиру забрали, жити їй не було Довелося це пережити і також нажити

де, але добрі люди прихистили її з дитиною,

виділивши крихітну кімнатку… нами. Згодом знову дістаємо звістку від

неприємностей з компетентними орга-

Тим часом лікарі поставили моїй Надійки, що вона з чоловіком відбувають

за океан, аж в Австралію. Полетіли

сестрі смертельний діагноз. Півроку

страждань, розпачу, сліз і... її донечка

за море, як ті птахи у вирій. Тільки птахи

Надійка – сирота…

Ця подія нас так зненацька заскочила,

що ми розгубилися і не знали що бажання вити гнізда і виводити пташе-

навесні повертаються додому, сповнені

робити далі. Але зваживши все, чоловік нят, а наша донечка вже з чужини повернутися

додому не зможе. Але ми зми-

запропонував не віддавати дитину до

сиротинця, а взяти опікунство… рилися і з тим, бо знаємо, що молодість

З того часу події помчали дуже має свої права і закони.

швидко. Додалися нові обов’язки і клопоти.

Роман дуже любив дітей, а від нові прийшов час іти до війська. Вирі-

Незчулися ми, як і молодшому си-

природи був дуже кмітливим і мав , як шили, що не будемо тепер вмішуватися

в його долю, а покладаємося на Божу

кажуть, золоті руки. Треба було якось

жити нам усім у цьому крихітному помешканні.

Тому він виготовляв різні Латвію у хімічні війська. На службу не

волю. Наш Назар попадає на службу в

пристосування: розбірні висувні столики,

дитячі ліжечка і кріселка. За лічені матися музикою. Ми відвідували його,

жалівся, бо мав навіть можливість зай-

хвилини на одвірках дверей монтувалася

гойдалка, міняла її ковзанка, або після закінчення служби здобувати

і він приїжджав у відпустку. Мріяв

гімнастична драбинка. Що робилося в вищу музичну освіту.

крихітній кухні, розповідати не варто.

Вечорами наше помешкання гуділо мов

Далі буде.


8

Дитяча

Липень 2014

сторiнка

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —

Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного,

зареєстроване міністерством України

у справах преси та інформації.

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ 2335

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше

видання, повідомляємо банківські реквізити:

ПАТ АКБ “Львів”

Р/р 260075157, МФО 325268,

код ЄДРПОУ 20785948

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься

на сторінках газети.

НАША АДРЕСА:

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1

Для листування:

м. Львів - 8, а/с 1334

(032) 235-52-02 www.stavropigia.lviv.ua

E-mail: vegauaoc@gmail.com

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця непроста,

Бо це — наука про Христа.

..........................................................................................

Липи квіточками вбрались,

Віддавати цвіт зібрались

Покупатись кличе річка,

Тепла в ній уже водичка.

ЧИ ЗНАЄШ ТИ,..

Наша Україна володіє чудовою

природою. Є в ній і моря, і ліси, і

гори. Багата вона на флору (приблизно

16 000 видів рослин), і фауну

(понад 44800 видів тварин). Є в

ній багато цікавого і неймовірного,

що завжди привертає увагу людини:

Дніпро – одна з найбільших річок

Європи (довжина 2201 км), і одночасно

найбільша річка України. На території

нашої держави вона має довжину 981 км.

Озеро Світязь або його ще називають

українським Байкалом, має унікальну

форму. З висоти пташиного польоту

нагадує величезного мамонта,

який ліг відпочити. Також Світязь вважається

найглибшим озером України,

58,4 м. – це найбільша глибина.

Озеро Ялпуг вважається найбільшим

озером української землі. Воно

знаходиться на території Одеської

області і має довжину 39 км, а найбільша

ширина досягає 5 км.

Чорне море – найбільше море, що

омиває береги України, його площа –

420 тис. км. кв.

Учансу – найвищий водоспад України

(Крим), його висота – 98,5 м.

Оптимістична – найдовша печера

України, що знаходиться на території

Тернопільської області. Також вона є

однією з найбільших печер у світі і має

довжину 114 км., на глибині 20 м. під

землею.

Говерла – найвища гірська вершина

України.

На території Тернопільської, Хмельницької

та Вінницької областей росте

рослина з незвичайною властивістю.

Коли її підпалити, то вона палає блакитним

полум’ям, при цьому залишається

неушкодженою. Місцеві жителі

називають її білим ясенем, бо

листя дуже схоже на листя ясеня. А в

науковому обігу ця рослина отримала

назву – неопалима купина.

Дуб на території Рівненської області,

який за підрахунками учених

має вік 1350 років, є найстарішим деревом

в Україні.

1 тонна і більше – саме таку вагу

може мати найбільший звір української

фауни – зубр.

Дельфін-білобочка вважається

найбільшим морським ссавцем, довжина

його тіла може перевищувати

3м.

Прийшов пахучий липень!

Любі діточки, ось і прийшов теплий місяць липень

– вершина літньої пори! Липень – найспекотніший,

найдощовитіший з усіх дванадцяти братів. У липні

ароматно цвітуть липи, гречка, іван-чай, буркун. Але

вже на початку місяця замовкає зозуля, невдовзі й

соловей, та ще можна почути трелі жайворонка, посвистування

синиці, чарівну мелодію синьошийки.

«Серед усіх народжених не поставало

більшого пророка, ніж він»

Так сказав Господь саме про Івана

Хрестителя.

Іван Хреститель був сином священика

Захарії (з роду Аарона) і праведної

Єлизавети (з роду царя Давида),

родички Пресвятої Богородиці. Коли

його батьки були в похилому віці й

уже не сподівалися на потомство, він

був посланий Богом, аби приготувати

людей до приходу Месії.

Його батьки жили біля Хеврону, на

південь від Єрусалиму. По материнській

лінії Іван Хреститель є родичем

Господа Ісуса Христа і народився

на шість місяців раніше Господа.

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел

Гавриїл, з’явившись батькові Івана

Хрестителя Захарії у храмі, сповістив

про народження в того сина. І ось у

благочестивого подружжя, до старості

позбавленого дітей, нарешті народжується

син, якого вони випросили

в Бога.

Саме Бог зберіг його від смерті

серед тисяч убитих немовлят у

Віфлеємі та околицях. Ріс святий Іван

у дикій пустелі, готуючи себе до великого

служіння суворим життям – постом

і молитвою. Носив грубий одяг,

підперезаний шкіряним поясом, і

харчувався диким медом та сараною.

Він залишався пустельником доти,

поки Господь не призвав його в

тридцятирічному віці до проповіді

серед народу.

Підкоряючись Божому покликанню,

пророк Іван з’явився на берегах Йордану,

щоб приготувати народ до прийняття

очікуваного Месії. До ріки перед святом

очищення у великій кількості сходився

народ для релігійних омивань. Тут і

звернувся до них Іван, проповідуючи

покаяння та хрещення на відпущення

гріхів.

Сутність його проповіді полягала в

тому, що перш, ніж одержати

зовнішнє омивання, люди повинні

очиститись духовно, і в такий спосіб

приготувати себе до прийняття Благої

Звістки Месії.

Нарешті, коли очікування Месії досягло

найвищого ступеня, прийшов до

Івана хреститися і Сам Спаситель світу,

Господь Ісус Христос. Хрещення Христа

cупроводжувалося дивом – сходженням

Святого Духа у вигляді голуба

та голосом Бога Отця з неба: «Цей є

Син Мій улюблений...»

Одержавши одкровення про Ісуса

Христа, пророк Іван сказав народові про

Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на

Себе гріхи світу». Почувши це, двоє з

учнів Івана приєдналися до Ісуса Христа.

Це були майбутні апостоли Андрій

(Первозваний) та Іван (Богослов).

Хрещенням Спасителя святитель

Іван завершив своє пророче служіння.

Він безбоязно та суворо викривав

пороки як простих людей, так і сильних

світу цього – царя Ірода Антипу

(правителя Галілеї, сина Ірода Великого)

за те, що, залишивши законну дружину,

дочку аравійського царя Арефи,

той блудно жив із Іродіадою, дружиною

свого брата Пилипа. За це пророк

потрапив до в’язниці.

У день свого народження Ірод

влаштував бенкет, на який з’їхалося

багато знатних гостей. Соломія, дочка

блудної Іродіади, своїм танцем під час

бенкету до того догодила Іродові та

гостям, що цар із клятвою обіцяв їй

дати все, чого не попросить вона,

навіть половину свого царства. Танцівниця,

за порадою матері, негайно ж

попросила дати їй на блюді голову

Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву

Божого за вбивство пророка, якого

сам раніше поважав і слухався. Боявся

він і народу, який любив святого Предтечу.

Засмучений від такого прохання,

він, одначе, не зміг порушити дану ним

при гостях клятву і послав стражника

в темницю, який відтяв Івану голову,

віддав її Соломії, а та віднесла голо-

Липневий календарик

маленького українця:

7 липня – Різдво Іоана Хрестителя

12 липня – Свв. апп. Петра і Павла

24 липня – Рівноап. княгині Ольги

28 липня – Св. Володимира Великого

Сторінку підготували Оксана ЛИПНЕВА та Оксана ХРИСТУК.

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ

Редакційна колегія: Микола БАНДРІВСЬКИЙ,

Тарас ДМИТРИК, Віра МАРКОВИЧ,

Юрій ФЕДІВ, Володимир ХАРКО

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься

найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи

особливості стилю. Водночас залишає за собою право редагувати,

скорочувати подані матеріали.

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,

не повертаються.

Передплатний індекс — 35013

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам.

ву матері.

Святе тіло Івана Хрестителя взяли

тієї ж ночі його учні й поховали у Севастії,

там, де відбулося злодіяння.

Після вбивства святого Івана Хрестителя

Ірод продовжував правити ще

певний час. (Саме Понтій Пілат посилав

до нього зв’язаного Ісуса Христа,

над Яким той насміявся).

Суд Божий відбувся над Іродом,

Іродіадою і Соломією ще при їхньому

земному житті. Соломія трагічно загинула.

Ірод був разом з Іродіадою засланий

в ув’язнення.

Іван Хреститель, якого називають

Предтечею, своїм суворим способом

життя дав взірцевий приклад богопосвятного

життя. Він закликав людей до

покаяння, кажучи: «Слідом за мною іде

сильніший від мене, що Йому я недостойний,

нахилившись, розв’язати

ремінця Його сандалів. Я вас хрестив

водою, а Він хреститиме Святим Духом»

(Мк. 1, 7-8).

Серед інших святих Іван Хреститель

має найбільшу пошану – протягом

церковного року на його честь

святкується цілих шість дат. Свято зачаття,

різдва, усікновення голови, перше

і друге знайдення голови, третє

знайдення голови і собор після празника

Богоявлення.

Різдво святого Івана Хрестителя,

яке святкуємо 7 липня, – найбільше

з усіх свят на його честь.

More magazines by this user
Similar magazines