09.03.2015 Views

Успенська вежа № 1 (2013)

Газета Успенська вежа січень 2013 № 1

Газета Успенська вежа січень 2013 № 1

SHOW MORE
SHOW LESS
  • No tags were found...

Create successful ePaper yourself

Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО<br />

За віру і дність!<br />

є<br />

Виходить з березня 1991 року СІЧЕНЬ <strong>2013</strong> року <strong>№</strong> 1 (248)<br />

Шановні наші читачі,<br />

дорогі брати і сестри!<br />

Умісті Давидовому, званому Домом Хліба, народився Той, Хто<br />

сам став Хлібом життя вічного. З цієї нагоди засилаємо Вам наші<br />

найщиріші привітання і побажання благословенних і веселих<br />

свят Різдва Христового та щасливого Нового <strong>2013</strong> року!<br />

Управа Братства та редакція часопису «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>».<br />

Різдвяне Послання Постійної Конференції<br />

Українських Православних Єпископів поза межами України до улюблених<br />

священнослужителів, монахів та вірних Української Православної Церкви<br />

поза межами України та наших українських православних братів і сестер в Україні<br />

Христос Рождається! Славімо Його! Першими, хто прийшли поклонитися<br />

Христові у Вифлиємі, були прості па-<br />

Вітаємо вас, наші улюблені діти, у<br />

цей світлий і радісний день Різдва Господа<br />

нашого і Спасителя Ісуса Христа! несли із собою дари Христу-Дитині: зостухи,<br />

а потім прийшли три царі, які при-<br />

Христос — Спаситель світу – сьогодні лото — символізує любов і відданість,<br />

являється як Христос-Немовлятко до ладан —молитву і миро —терпіння.<br />

всіх наших земних сімей. Нехай мир і Отож, принесімо Всемогутньому Богові<br />

злагода чудодійних святих різдвяних під час цих чарівних Різдвяних днів золото<br />

відданості Закону Божому, кадило,<br />

днів наповнять наше життя! Шукаймо<br />

радості, потіхи і допомоги у Вифлиємській<br />

печері де “ангели співають”<br />

наповнене нашою побожністю та святістю<br />

життя і миро могутнього терпіння<br />

і “прославляють новонароджене Дитя”.<br />

Від глибини наших сердець і душ ми<br />

та зусиль за перемогу Бога та наших національних<br />

скарбів і цінностей.<br />

бажаємо вам тієї теплоти, миру і радості,<br />

що походить від Немовлятка, бо як ми Справді, “нова радість стала”, і “ У<br />

співаємо у нашій давній українській Вифлиємі нині новина — Пречиста Діва<br />

різдвяній колядці: “З нами Бог”, “Нова Сина породила”, “Небо і земля нині торжествують”,<br />

бо Бог так полюбив люд-<br />

радість стала, яка небувала”, бо “ У<br />

Вефлеємі нині новина — Пречиста Діва ство, що Він сам став одним з нас. Бог<br />

Сина породила”! У всьому світі, де є попередив трьох царів про злий намір<br />

наші українські православні парафії чи то Ірода і вони повернулися до своїх країв<br />

в Сполучених Штатах Америки, Канаді, іншою дорогою. Сьогодні Бог нагадує<br />

Європі, Південній Америці, Центральній нам — Своїм людям — про сучасних<br />

Америці, Австралії/Новій Зеландії, чи то злих «іродів», котрі творять зло і гріх —<br />

на Україні - “Небо і земля сьогодні торжествують,<br />

ангели й люди весело свят-<br />

і показує нам іншу дорогу, вічний шлях<br />

до нашої справжньої мети — до вічності.<br />

кують” бо ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!<br />

Отже, і ми сьогодні зробимо тверде<br />

Нехай небесна Вифлиємська зірка,<br />

яка привела трьох царів до печери вифлиємської,<br />

завжди провадить вас, дорогі не ступати на дорогу, котра веде до атеї-<br />

рішення так, як зробили три царі – ніколи<br />

брати і сестри, по дорозі Божої Істини стичного, бездуховного життя, знищення<br />

до почесного життя і праці:<br />

Божої Істини. Нехай світло Вифлиємської<br />

зірки завжди провадить нашу життєву<br />

Бог Предвічний народився!<br />

Прийшов днесь із небес,<br />

подорож.<br />

Щоб спасти люд свій весь,<br />

Христос Рождається! Славімо Його!<br />

І утішився.<br />

† ЮРІЙ, Митрополит - УПЦ Канади.<br />

Від самих перших років Християнства<br />

ця найстаріша українська колядка Місцеблюститель УПЦ в Діаспорі.<br />

† АНТОНІЙ, Митрополит УПЦ США,<br />

лунає по всій нашій Україні. Вона розказує<br />

нам про довгожданного Спасите-<br />

† ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Південно-Амери-<br />

† ІОАН, Архиєпископ УПЦ в Діаспорі.<br />

ля світу — Ісуса Христа так, як і пророкували<br />

старозавітні пророки - “спасти<br />

канської Єпархії УПЦ.<br />

† ІЛАРІОН, Єпископ УПЦ Канади.<br />

все людство”. Пророк Даниїл навіть вказав<br />

точний час народження Месії-Спасителя.<br />

Від Різдва Ісуса Христа почав-<br />

† ДАНИЇЛ, Єпископ УПЦ США.<br />

† АНДРІЙ Єпископ УПЦ Канади.<br />

ся новий календар історії.<br />

Різдвяне послання<br />

для усієї Повноти Церкви<br />

«Христос народжується славте,<br />

Христос на землі, звеличуєте».<br />

Давайте радіти радістю невимовного<br />

блаженства ангелів Божих. Яки<br />

перед нами співали: «Слава в вишнях<br />

Богу і на землі мир, доброї воля між<br />

людьми»<br />

На великі жаль, сьогодні на Землі<br />

ми бачимо і досвід воєн і загрози війни.<br />

Тим не менш, радісне оголошення жодним<br />

чином не анульоване. Світ дійсно<br />

прийшов на землю через примирення<br />

між Богом і людьми в особі Ісуса Христа.<br />

На жаль, ми, людські істоти не були<br />

у примирені, незважаючи на священну<br />

волю Божу. Ми залишаємо за собою<br />

ненависть один до одного. Ми діємо<br />

дискримінації у відношенні один да одним<br />

за допомогою фанатизму у релігійних<br />

і політичних переконаннях, за допомогою<br />

жадібності в придбанні матеріальних<br />

благ, а також шляхом експансії<br />

в здійсненні політичної влади.<br />

Такі причини того, чому ми вступали в<br />

конфлікт один з одним.<br />

У 313 році, освічений римський імператор,<br />

Св. Костянтин Великий, видав<br />

Указ у Мілані, який дав свободу сповідування<br />

християнської вірі, разом з свободою<br />

будь-якої іншої релігії. На жаль,<br />

через 1700 років, ми продовжуємо бачити<br />

релігійне переслідування у відношенні<br />

християн і представників інших<br />

християнських меншин в різних місцях.<br />

Крім того, економічна конкуренція<br />

поширюється в глобальному масштабі,<br />

як погоня за ефемерним прибутком,<br />

який позиціонується як основна мета.<br />

Похмурі наслідки надконцентрації багатства<br />

в руках небагатьох і фінансового<br />

спустошення величезних людських<br />

мас, ігноруються. Ця диспропорція,<br />

яка описана у всьому світі як фінансова<br />

криза, по суті продуктом моральної<br />

кризи. Тим не менш, людство на жаль,<br />

не надає належного значення цієї моральної<br />

кризі. Для того щоб виправдати<br />

цю байдужість людей, посилаються<br />

на поняття вільної торгівлі. Але вільна<br />

торгівля не є ліцензією на злочин. І злочинної<br />

поведінки набагато більше, ніж<br />

того, що записано в кримінальному кодексі.<br />

Вона включає в себе те, що не<br />

може бути передбачена признаними<br />

нормативними актами, таке, як конфіскація<br />

багатства людей нібито законними<br />

засобами. Оскільки, таки норми,<br />

як закон не може бути офіційно введені,<br />

дії меншості громадян часто виражається<br />

в непомірної нестриманості,<br />

викликаючи порушення соціальної<br />

справедливості та миру.<br />

Від Вселенського Патріархату, то<br />

ми уважно стежимо за «знаменнями<br />

часу», скрізь чутними «голосами»<br />

«війни і заворушення» – «Повстане<br />

народ на народ, і царство на царство.<br />

будуть землетруси великі та голод, та<br />

помір місцями, і страшні та великі ознаки<br />

на небі» (Лк. 21:10 – 12). У багатьох<br />

відношеннях, ми переживаємо те,<br />

о чом Святий Василь писав: «У любові<br />

дві примітні властивості: сумувати й<br />

мучитися про те, що улюблений терпить<br />

шкоду, а також радіти і трудитись<br />

про користь його. А хто не так вважає,<br />

той явним чином не любить брата або<br />

сестру свою» (Василь Великий, короткі<br />

правила, PG31. 1200A) Саме<br />

тому, з цього священного Престолу і<br />

центру Православ’я, ми проголошуємо<br />

майбутній новий рік Роком глобальної<br />

солідарності.<br />

Ми сподіваємося, що таким чином<br />

ми зможемо, в достатній мере притягнуть<br />

увагу людей до величезної і великі<br />

проблеми бідності і необхідність<br />

вжити необхідних заходів, щоб заспокоїти<br />

голодних і нещасних.<br />

Як ваш духовний отець і голова<br />

церкви, ми просимо про підтримку всіх<br />

осіб і урядів доброї волі для того, щоб<br />

ми могли усвідомити мир Господа на<br />

землі – мир, що оголошений ангелами<br />

і надані немовляти Ісусу. Якщо ми<br />

дійсно бажаємо цього світу, що вищий<br />

від усякого розуму, ми зобов’язані<br />

здійснювати це відчутно, замість того,<br />

щоб бути байдужими до духовних і матеріальних<br />

проблем наших братів і<br />

сестер, для яких народився Христос.<br />

Любов і мир є найважливішими<br />

особливостями учнів Господа, і кожного<br />

християнина. Отже, давайте підтримувати<br />

один одного протягом цього<br />

року глобальною солідарністю зробимо<br />

все свідомі зусилля – як люди і народи<br />

– за скороченням нелюдських<br />

наслідків, створених величезною нерівністю,<br />

а також визнання прав всіх<br />

людей, прав з найслабших серед нас,<br />

для того, щоб кожний мав можливість<br />

користуватися всіма речами, що необхідні<br />

для життя людини. Таким чином,<br />

ми дійсно спостерігаємо – принаймні<br />

в тій мірі, що це по-людськи<br />

можливо – досягнення миру на землі.<br />

Разом з усіма створеннями матеріальними<br />

і духовними, ми почитаємо<br />

Різдво Сина і Слова Божого від Діви<br />

Марії, схиляється перед новонародженим<br />

Ісусом – нашим освітленням і спасінням,<br />

нашим захисником в житті – і<br />

співом, як псалмоспівець «Господь моє<br />

світло й спасіння моє, кого буду боятись?<br />

Господь то твердиня мого життя,<br />

кого буду лякатись?»(Пс. 26:1), як<br />

християни, так як «сьогодні в Давидовім<br />

місті народився для вас Спаситель»<br />

(Лк. 2:11), «Господь Саваот Він<br />

Цар слави!» (Пс. 23:10)<br />

Ми сподіваємося, щиро і гаряче<br />

молимося, що зоря <strong>2013</strong> буде для всіх<br />

роком глобальної солідарності, свободи,<br />

примирення, доброї волі, миру і радості.<br />

Маємо предвічного Слово Отця,<br />

який народився в яслах, який об’єднав<br />

ангелів і людей в один порядок, встановлення<br />

миру на землі, потрібне для<br />

всіх людей терпіння, надії і сили, благословляючи<br />

світ божественний дар<br />

Його любові. Амінь.<br />

У Фанарі, Різдво <strong>2013</strong><br />

Ваш гарячий молитовник перед Богом<br />

† ВАРФОЛОМІЙ,<br />

з ласки Божої Архієпископ<br />

Константинополя-Нового Риму,<br />

і Вселенський Патріарх.


2<br />

За віру і єдність!<br />

ІНФОРМУЄ<br />

Новини Львівської<br />

єпархії УАПЦ<br />

19 грудня 2012 року митрополит<br />

Львівський Макарій відвідав парафію<br />

Св. Миколая с. Сновичі Золочівського<br />

району Львівської області.<br />

Перед храмом владику зустріла<br />

молодь. Зі словом привітання до архиєрея<br />

звернувся настоятель церкви<br />

о. Роман Рабик. Перед початком богослужіння<br />

владика Макарій здійснив<br />

чин оновлення храму (внутрішніх розписів<br />

та іконостасу). Митрополиту<br />

співслужили 6 священиків Золочівського<br />

та Львівського деканатів. Владика<br />

привітав усіх Миколаїв з днем ангела,<br />

а вірним та настоятелю вручив благословенні<br />

грамоти за ревну працю на<br />

христовій ниві.<br />

* * *<br />

23 грудня митрополит Львівський<br />

Макарій відвідав львівську<br />

парафію Преображення ГНІХ.<br />

Владиці співслужили священики<br />

Львівського деканату: о. Нестор Василина,<br />

о. Василь Янусь, о. Михаїл Турконяк<br />

та настоятель о. Тарас Машталір.<br />

За ревну працю на Христовій ниві<br />

о. Тараса було нагороджено правом<br />

носіння хреста з оздобами, а голову<br />

парафіяльної ради Олександра Стабровського<br />

та працівницю єпархіального<br />

управління Стефанію Андрусів –<br />

благословенними грамотами.<br />

Новини Братства<br />

Упродовж грудня відбулися традиційні<br />

недільні постові навчання у катехитичній<br />

школі Львівського крайового<br />

ставропігійного братства св. ап. Андрія<br />

Первозваного. Науки проводили голова<br />

Братства Тарас Дмитрик та священики<br />

Успенської ставропігійної церкви настоятель,<br />

митрофорний протоієрей Ігор<br />

Бурмило та митрофорний протоієрей<br />

Василь Луцишин, проректор ЛДС УАПЦ.<br />

* * *<br />

15 грудня відбулася велика рада<br />

Братства, в роботі якої взяли участь 30<br />

делегатів з 9-ти осередків. Захід розпочався<br />

із Святої Літургії в Успенській<br />

церкві і проходив у Львівському музеї<br />

історії релігії. Рада заслухала звіти:<br />

голови братства Тараса Дмитрика за<br />

2012 рік та фінансового скарбника<br />

Лідії Сербін і довідку члена ревізійної<br />

комісії Ганни Берези, а також ухвалила<br />

план роботи Братства на <strong>2013</strong> рік.<br />

Січень <strong>2013</strong><br />

Різдвяні послання архиєреїв церкви<br />

всечесному священству, чернецтву та всім вірним<br />

Української Автокефальної Православної Церкви<br />

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!<br />

«Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях<br />

добра воля!» (Лк. 2:14), - цим співом ангельських<br />

хорів був сповіщений людству прихід Відкупителя.<br />

Передрікаючи Його, пророк Ісая тріумфально<br />

виголошував: «Бо Дитя народилося нам,<br />

даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть<br />

ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний,<br />

Отець вічности, Князь миру» (Ісая 9:5). І різдвяні<br />

свята, дні, в які ми так виразно відчуваємо<br />

близькість воплоченого Божого Сина, сповнені<br />

атмосфери величного спокою, що йде від вифлеємських<br />

ясел.<br />

Цей спокій дарується нам Різдвом як естафета,<br />

яку ми маємо нести в світ. Бо ж усі ми найбільше<br />

страждаємо від браку миру. Може, навіть на<br />

здаючи собі справи в джерелі наших страждань.<br />

Внутрішній конфлікт, що провокує душевні кризи,<br />

- це важкий наслідок драматичної розлуки з Богом,<br />

на яку ми прирікаємося гріхом. Христос приходить<br />

у світ, аби допомогти нам у подоланні<br />

цього конфлікту, в поверненні душевної гармонії,<br />

миру з самим собою. Здійснити ж це ми зможемо<br />

тільки через перемогу над своєю слабкістю, непослідовністю,<br />

- через перемогу над гріхом.<br />

Творення миру в довколишньому світі починається<br />

з самої християнської спільноти. Повсякденне<br />

життя кожної нашої громади має бути осяяне<br />

світлом доброзичливих посмішок, наснажене<br />

теплом братніх стосунків, зміцнене потужною силою<br />

взаємного прощення і взаємодопомоги.<br />

Коли людина заходить до православного храму,<br />

вона має відразу відчувати себе в гостинній родині,<br />

де панують мир і злагода. Бо ж хіба може<br />

бути інакше в домі Божому, де в Святих Тайнах<br />

невидимо перебуває сам Князь миру?<br />

Ми не будемо щирими в закликах до миру,<br />

доки існують непорозуміння між православними<br />

юрисдикціями, доки в міжконфесійних стосунках<br />

панують взаємна відчуженість і ворожнеча. Християнська<br />

солідарність мала б стати противагою<br />

підступному духові конкуренції, самогубчій гонитві<br />

амбіцій, що сповнюють сучасну цивілізацію<br />

дратівливою невгамовністю. Справжній, міцний<br />

мир неможливий без поступок один одному, без<br />

добровільної й свідомої жертви на користь ближнього.<br />

Хто, як не християни, натхнені прикладом<br />

доброго самарянина, можуть стати взірцем цієї<br />

творчої жертовности?<br />

Мистецтво творення миру виключає пасивність,<br />

пристосовництво, угодовство. Адже<br />

справжній, тривкий мир мусить спиратися на<br />

правду. І світ довкола нас чекає від кожного християнина<br />

діяльного служіння правді. Він сподівається<br />

від нас не декларацій і повчань, а живого<br />

свідчення реальности євангельського ідеалу,<br />

втілення його в конкретних справах. Сподівається<br />

непохитности в нашому життєвому служінні,<br />

стійкости у випробуваннях. Мир твориться мужніми<br />

й чесними людьми, здатними боронити<br />

правду, не ховчаючись від випробувань і небезпек.<br />

Христос приходить у світ, аби уповноважити<br />

кожного християнина бути творцем миру. На цю<br />

відповідальну місію й надихають нас ангельські<br />

хори, слова яких ми знов і знов повторюємо в ці<br />

святкові різдвяні дні, звіщаючи на землі мир.<br />

Христос народжується! Славімо Його!<br />

В Городку Львівської області<br />

13 грудня 2012 року було освячено<br />

невелику дерев’яну церкву,<br />

збудувану всього за рік, завдяки<br />

невтомній праці, старанням<br />

та пожертвам багатьох людей.<br />

Церкву зведено в пам’ять депортованих<br />

українців із земель<br />

Лемківщини, Надсяння, Холмщини,<br />

Підляшшя та Любачівщини.<br />

Храмовий празник справлятиметься<br />

щороку 15 липня, у<br />

день свята ризопокладення ікони<br />

Турковицької Богоматері у Влахерні.<br />

Престольний празник - 13<br />

грудня. Цікаво, що дерев’яний<br />

храм збудований без єдиного<br />

цвяха у бойківському стилі.<br />

В честь величної події, освячення<br />

престолу та храму, на запрошення<br />

настоятеля церкви<br />

УАПЦ ікони Турковицької Богоматері<br />

отця Степана Целеня<br />

прибули Високопреосвященний<br />

митрополит Львівський Макарій<br />

та близько 20 священнослужителів<br />

з православних парафій<br />

Львівщини.<br />

Те, що дерев’яну церковцю<br />

збудували у такий короткий<br />

термін - заслуга небайдужих<br />

мешканців та<br />

членів усіх товариств переселенців<br />

на Городоччині, а<br />

особливо – настоятеля храму,<br />

а також голови Городоцької<br />

районної ради, члена<br />

товариства переселенців<br />

Василя Полумацканича.<br />

Одним із найбільших благодійників<br />

будівництва храму<br />

став сьогодні вже депутат<br />

Верховної ради України<br />

Ярослав Дубневич. Згодом,<br />

за словами настоятеля храму, у<br />

вівтарній частині буде перебувати<br />

також ікона Турковицької<br />

Богоматері - копія славетного<br />

образу із с. Турковичі.<br />

Настоятеля храму о. Степана<br />

Целеня владика Макарій нагородив<br />

митрою, а також удос-<br />

† ІГОР,<br />

архиєпископ Харківський і Полтавський.<br />

Освячено храм Турковицької ікони Богоматері<br />

тоїлися інших нагород як жертводавці,<br />

так і будівничі храму.<br />

Від Львівського обласного<br />

товариства «Холмщина» храм<br />

Турковицької ікони Богоматері<br />

отримав у подарунок Євангеліє.<br />

Надія КАНАФОЦЬКА.<br />

Фото автора.<br />

Христос рождається!<br />

Готуйся, Вифлееме, Відчиняйся всім Едеме...<br />

Приготування людей до приходу Спасителя почалося відразу після<br />

їхнього гріхопадіння. Загалом, до зустрічі «Сподівання всіх народів» люди<br />

готувалися тисячоліттями і всякими способами: прообразами, пророцтвами,<br />

жертвами та різними видами богослужіння. Відповідно до цього<br />

богомудрі отці Церкви визначили в річному богослужбовому колі<br />

особливий період підготовки до Свята Різдва Христового. Святий Іоан<br />

Дамаскін звертає наші серця і розум до благодатних глибин Богоодкровення.<br />

Образне порівняння Різдва Христового в тілі з небесним світлом<br />

не випадкове, адже настав світанок нового немеркнучого дня - Різдво<br />

Сина Божого. В Його Божественному світлі й теплі подається світові вічне<br />

блаженство, оскільки, як пояснює святитель Іоан Златоуст: «природа, від<br />

якої херувими стерегли рай, з’єдналася сьогодні з Богом» (Слово на<br />

Різдво. Твори. - СПб, 1906. - Т. XII. - С. 786). «А той, хто пізнав Бога у плоті,<br />

- говорить блаженний Августин, - пізнав вічність», тобто справжню духовну<br />

красу світобуття у величі невичерпної благодаті Творця і Бога, який<br />

послав Свого Єдинородного Сина спасти і освятити світ і людину. «Чи<br />

є щось рівне цьому празникові? - запитує святий Іоан Златоуст: Бог на<br />

землі, людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами<br />

та іншими небесними світилами». Значення Різдва Христового знаходить<br />

розгорнуте і образне вираження в глибоких змістом словах святителя<br />

Григорія Палами: «Син Божий став людиною, щоб показати, на<br />

яку висоту Він нас підносить...; показати, в яку безодню зла ми впали,<br />

що потрібно було втілення самого Бога», і додає: «Щоб з’єднати розділених<br />

єством людей і Бога, Сам Христос приймає обидва єства», тобто<br />

стає Богомоловіком. Не випадково блаженний Августи порівнюючи<br />

тимчасове - суєтне з Божественним - вічним кличе: «Господи! (Ти) - Світло,<br />

що освячує серце моє, хліб для уст душі моєї, сила, що запліднює розум<br />

мій і лоно думки моєї» (Сповідь. Кн. 1., гл. 13). Ось мої улюблені, яке<br />

духовне багатство і який глибокий зміст Богоодкровення сповіщають нам<br />

святкові Богослужбові піснеспіви перед Різдвом Христовим у нашій Православній<br />

Церкві. Вони мов би запозичені богонатхненними піснетворцями<br />

від ангелів небесних, які славно оспівали втілення Сина Божого у<br />

святу вифлеємську ніч ми нерідко слухаємо ці високі пророцтва без належної<br />

побожності та уваги, тому, трапляється, виходимо з храмів Божих,<br />

і не виносимо з собою благодатного тепла і світла любові Божої,<br />

тієї живої радості спілкування з Богом для себе та для своїх діточок,<br />

внуків, своїх сусідів, близьких, друзів, які з різних обставин не приймали<br />

участі в богослужінні, якими збагатили свої душі й серця волхви і пастухи,<br />

«пізнавши явно на землі народженого Царя Небесного Господа<br />

нашого Ісуса Христа». Побожно слухаючи як прославляє Свята Церква<br />

Різдво Христове, в день цього празника радіймо тому самі, передаваймо<br />

цю радість іншим, що Син Божий запрошує всіх людей спільно з херувимами<br />

і серафимами, ангелами і архангелами, щоб ми як спасені «ходили<br />

в світлі Його» (Одкров. гл. 21. 24). Якщо життєдайне тепло і світло<br />

сонячне дарують людям радісні хвилини земного життя, що в трудах і<br />

хворобах досягає вісімдесяти років (Пс. 89. 10), то з якою вдячністю й<br />

побожністю християнам слід радіти й оспівувати у своєму земному житті<br />

появу в світі «Сонця Правди», Різдво Сина Божого, яке зігріває і освячує<br />

нас теплом і світлом Своєї Божественної любові у земному житті і в житті<br />

вічному, за наше моральне набожне християнське життя. Нехтувати такою<br />

благодаттю для кожного християнина - гріх перед народженим Сином<br />

Божим. Як наслідок цієї найсвітлішої радості виникає потреба гідно<br />

звеличити любов Божу, кожному, яка прилучає нас всіх немічних і грішних,<br />

до спадщини вічних благ, про це кожен із нас повинен пам’ятати.<br />

У день Різдва Христового шановні отці, брати і сестри, благаймо народженого<br />

Христа і пам’ятаймо, що ми повинні робити все, що в наших<br />

силах, щоб в усіх людських душах і серцях міцніли любов, віра, надія до<br />

Народженого нам Спасителя світу Ісуса Христа, один до одного, а також<br />

до неньки України.<br />

З нагоди Різдва Христового щиросердечно вітаю Вас боголюбиві<br />

духовні отці, брати і сестри, улюблена паство і бажаю усім Вам, щоб<br />

світлосяйне проміння Різдвяної зірки освітило Ваші серця і душі світлом<br />

правди, любові і нехай Господь благословить усіх добром, здоров’ям,<br />

духовною радістю і родинним щастям.<br />

† МАКАРІЙ,<br />

з ласки Божої митрополит Львівський,<br />

керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями.<br />

Незвичайна презентація художньо<br />

– документальної книги<br />

члена НСПУ Вадима Вітковського<br />

«Вороги народу: вигадані і<br />

справжні» відбулася 24 листопада<br />

у Вінниці.<br />

Ця книга мала побачити світ ще<br />

у 1989 році, але КДБ УРСР винесло<br />

вирок: «Хуже (намного) Солженицына<br />

и Рыбакова. Даже Медведев<br />

так не пишет. Публиковать<br />

в таком виде нельзя. 18.05.89.<br />

Підпис», бо налякалося тоді<br />

«ПРАВДИ БЕЗ ПРИКРАС» про<br />

сталінські репресії.<br />

Книгу «Вороги народу: вигадані<br />

і справжні», видану наприкінці<br />

2012 року у Вінниці, було<br />

презентовано у храмі УАПЦ «Всім<br />

скорботним радість», який стоїть<br />

на місці поховання понад 10 000<br />

невинних жертв сталінізму. Книгу<br />

було подаровано частині присутніх<br />

на панахиді за вічний<br />

спокій у Царстві Небесному невинно<br />

убієнних, яку очолив митрополит<br />

Вінницький і Брацлавський<br />

Роман у співслужінні чотирьох<br />

священиків.<br />

презентація<br />

Незвичайна<br />

Всі кошти від реалізації книги<br />

«Вороги народу: вигадані і<br />

справжні» з волі автора і жертводавця<br />

Ю.О. Десінова мають<br />

спрямовуватися на потреби<br />

вінницького храму УАПЦ «Всім<br />

скорботним радість», що охороняє<br />

вічний спокій невинно убієнних<br />

в період сталінських репресій<br />

і молиться за них.<br />

Юлія БЕЛІНСЬКА,<br />

м. Вінниця.


За відмову від проекту голосували<br />

депутати партії «Право і справедливість»,<br />

які у своїй арґументації повторювали<br />

постулати кресових середовищ.<br />

На думку і тих, і інших, постанову не слід<br />

приймати, зокрема, без попереднього засудження<br />

польських жертв конфлікту на<br />

Волині. На адресу комісії та до спікера<br />

Сейму РП Еви Копач кресов’яни надіслали<br />

листи з протестом. До тих самих адресатів<br />

потрапили й голоси подяки за сеймову<br />

ініціативу – їхніми авторами були<br />

українські, зокрема лемківські організації<br />

не лише з Польщі, але також з Канади,<br />

США, Австралії та інших країн.<br />

Слід відзначити, що акція кресов’ян супроводжувалася<br />

персональними атаками<br />

на ініціатора постанови, голову комісії<br />

Мирона Сича. Закидають йому те, що він<br />

нібито намагається виправдовувати свого<br />

померлого батька, який, як член Української<br />

повстанської армії, відповідає<br />

за жорстокі вбивства поляків. В офіційному<br />

зверненні до Е. Копач історик Євген<br />

Місило, спираючись на документи, назвав<br />

такі закиди безпідставними. Персональну<br />

атаку на М. Сича можна розцінювати<br />

як складову ширших заходів, які мають<br />

переконати загал суспільства у безпідставності<br />

засудження депортації українців.<br />

В історії подібний механізм використовували<br />

щодо Володимира Мокрого,<br />

який намагався довести Сейм<br />

Польщі до політичного засудження Акції<br />

«Вісла». Колишній депутат і в минулому<br />

член комісії нацменшин Мирослав Чех<br />

закликав, щоб у дискусії над польськоукраїнською<br />

історією не виносити популістських<br />

постулатів: «Я шокований тим,<br />

що політична сила, яка засуджує комуністичний<br />

період, сьогодні обстоює таку<br />

позицію, що можна використовувати<br />

принцип колективної відповідальності», –<br />

наголошував М. Чех, пригадуючи: комуністи<br />

нищили після війни польське підпілля,<br />

з масової депортації українців зробили<br />

собі «привід до польського патріотизму».<br />

Противники політичного засудження<br />

Акції «Вісла» сягнули до перевіреного в<br />

минулому засобу арґументів, які не витримують<br />

зіткнення з дійсністю та оцінками<br />

фахових істориків. Під час засідання<br />

депутат Марек Аст говорив, що важко<br />

засуджувати депортацію українців,<br />

якщо замовчується справа увічнення<br />

польських жертв на Волині. Якщо спиратися<br />

на ті слова, то можна віднести враження,<br />

що депутат ніколи не був на мас-<br />

Січень <strong>2013</strong> 3<br />

Двоголосся навколо Акції «Вісла»<br />

Дев’ятьма голосами «за» і чотирма «проти» 6 грудня парламентська<br />

комісія нацменшин прийняла в першому читанні проект постанови<br />

про засудження Акції «Вісла». Наступним кроком може стати<br />

обговорення проекту на форумі всього Сейму Польщі та його прийняття.<br />

Як показала депутатська дискусія, це радше не супроводжуватиметься<br />

однодумністю.Ідею політичного засудження Акції<br />

«Вісла» польським парламентом підтримали всі депутати – учасники<br />

засідання комісії нацменшин, за винятком представників партії<br />

Право і справедливість.<br />

штабному Волинському сквері у Варшаві<br />

або не бачив присвячених цій трагедії<br />

меморіальних дощок та монументів<br />

(не лише у столиці, а в десятках інших<br />

польських міст). Можливо, також не читав<br />

декількох постанов польських воєвідських<br />

сеймиків щодо Волині. До речі,<br />

зміст постанови щодо Акції «Вісла» у<br />

зіставленні з мовою цих документів – це<br />

шедевр поміркованості й пошани до сусідської<br />

нації. Депутат М. Аст, мабуть, не<br />

зіткнувся з широкою волинсько-тематичною<br />

продукцією таких установ, як<br />

Інститут національної пам’яті чи<br />

польське громадське радіо і телебачення.<br />

Варто навести слова М. Чеха, який<br />

пригадував, що про ці болісні справи говорити<br />

починали вже у 80-ті роки<br />

польські опозиціонери з «Солідарності»<br />

зі своїми українськими партнерами з<br />

«Руху». Справу ініціював і постійно пілотував<br />

невтомний прихильник польськоукраїнського<br />

примирення, перший голова<br />

комісії нацменшин Яцек Куронь.<br />

Чергові «єдинослушні» правди, базуючись<br />

на кресових зразках, копіювала<br />

Дорота Арцішевська-Мелевчик, також<br />

депутат «Права і справедливості». Її виступ<br />

– це, мабуть, найкращий зразок вибіркового<br />

способу мислення. Пані депутат<br />

спочатку відзначила, що подібні справи<br />

повинні вирішувати не політики, а історики,<br />

після чого, перераховуючи прізвища<br />

науковців, чомусь забула про тих, які<br />

наводять арґументи на користь злочинного<br />

характеру депортації. Широко описуючи<br />

геноцид поляків на Волині, не<br />

менш палко заохочувала не забувати, що<br />

депортованим у рамках Акції «Вісла»<br />

були надані кошти на господарювання.<br />

Депутат Д. Арцішевська-Мелевчик не<br />

забула українців-громадян Польщі вкотре<br />

зробити заручником політичних реалій<br />

в Україні – тобто прив’язувала визнання<br />

кривд потерпілих у рамках Акції «Вісла»<br />

до рішень політиків у Києві щодо засудження<br />

польських жертв на Волині. Інші<br />

арґументи противників постанови прямо<br />

можна розцінювати, як налаштовування<br />

загалу суспільства проти української<br />

нацменшини. Кресов’яни ще у своїх документах<br />

остерігали, що засудження депортації<br />

спричинить появу фінансових<br />

домагань. Правда є такою, що компенсації<br />

за безправно відібране майно – це<br />

просто обов’язок демократичної держави,<br />

до якого політичні жести не мають<br />

ніякого відношення. Варто пригадати, що<br />

Польща досі не спромоглася вирішити<br />

цієї проблеми шляхом прийняття реприватизаційного<br />

закону.<br />

Знаковими для суперечностей навколо<br />

політичного засудження Акції «Вісла»<br />

були риторичні запитання історика Ґжеґожа<br />

Мотики, який оцінював, що спір не<br />

з історичної точки зору в основному йде<br />

про те, як має виглядати сучасна демократична<br />

держава і яке в ній місце громадян<br />

непольської національності? Чи вони<br />

повинні мати рівні права і чи можна застосовувати<br />

щодо них принцип колективної<br />

відповідальності? Як показала сеймова<br />

дискусія, певна частина польського<br />

суспільства не вміє на ці запитання дати<br />

відповідей, які би наближувалися до європейських<br />

стандартів шанування прав<br />

нацменшин. У таких обставинах вартісною<br />

стає мобілізація українства в<br />

Польщі та за кордоном. Офіційні листи у<br />

справі політичного засудження Акції<br />

«Вісла» надіслали, зокрема, Головна управа<br />

Об’єднання українців у Польщі та<br />

його відділи – Любуський, Ольштинський,<br />

Поморський; Головна управа Українського<br />

товариства, Об’єднання лемків, Товариство<br />

«Український народний дім», Українське<br />

історичне товариство у Польщі,<br />

Українське вчительське товариство у<br />

Польщі, Український архів, Світовий конґрес<br />

українців, Об’єднання українців<br />

Закерзоння (Торонто, Канада), Об’єднання<br />

лемків Канади, Українсько-канадський<br />

дослідно-документаційний центр,<br />

Союз українських організацій Австралії<br />

та інші. Лідери українських організацій<br />

у своїх офіційних зверненнях дякують за<br />

сеймову ініціативу і висловлюють сподівання<br />

на остаточне прийняття постанови.<br />

Вона, як відзначає голова Українського<br />

товариства Григорій Купріянович,<br />

була б «моральною оцінкою репресій<br />

тоталітарної держави, які спиралися на<br />

етнічних критеріях і були скеровані проти<br />

групи своїх громадян». Об’єднання<br />

лемків, звертаючись з проханням до Е.<br />

Копач про внесення постанови до порядку<br />

засідань Сейму РП, відзначає, що такий<br />

документ може «зняти з нас тавро<br />

злочинців і стати моральною компенсацією<br />

за кривди, яких ми зазнали». Канадські<br />

організації у своїх зверненнях<br />

підкреслюють, зокрема, що уряд Канади<br />

перепрошував українську та японську<br />

громади, яких у минулому переслідував,<br />

і таким чином вдалося зміцнити багатонаціональне<br />

суспільство: «Силою будьякої<br />

розвинутої держави є її здатність<br />

помірятися з важкими моментами зі свого<br />

минулого і рухатися вперед», – говорить<br />

у листі Світовий конґрес українців.<br />

Як видно, у своїх рішеннях щодо оцінки<br />

Акції «Вісла» Сейм Польщі може<br />

спертися на два повністю відмінні голоси.<br />

Або найгірше – коли вирішить усе ж<br />

мовчати…<br />

Григорій СПОДАРИК.<br />

«Наше слово» (Польща).<br />

Прихід св. Миколая до св. Покровської церкви в Гомбуш<br />

Cіднейська Свято-Покровська Парафія<br />

УAПЦ вітала в неділю 23.12.2012<br />

року цікавого гостя - св. Миколая.<br />

Приготовлялася дуже ретельно до<br />

прийняття св. Миколая парафіяльна<br />

рада і зокрема сестринство на чолі з<br />

пані Павлою Зелінською та Тамарою Базалицькою,<br />

оскільки це було перше таке<br />

свято для молодого настоятеля парафії<br />

о. Михайла Cмолинця, який дуже старається<br />

навернути молодих людей до<br />

Церкви.<br />

Відправив Службу Божу о. Михайло<br />

англійською мовою – це практикується<br />

раз в місяць, під час якої прислужували<br />

Юрасик Шеремета, Андрійко Лило і<br />

Симон Олексин, який і був читцем. Чудово<br />

співав хор під диригентурою<br />

Лaриси Ковальчук. Запросили всіх присутніх<br />

на перекуску до святочно прибраного<br />

залу, де стояла ялинка, букети<br />

квітів, свічки на тему Різдва, малюнкитриптих,<br />

іконки.<br />

Володимир Войтович, голова парафіяльної<br />

ради привітав присутніх, зокрема<br />

дітей і підростків та ветеранів релігійно-громадського<br />

життя.<br />

Нетерпляче діти очікували<br />

прихід св. Миколая, який вбраний<br />

був у чудових ризах, з цікаво<br />

вимальованими санчатами<br />

(на них з переду виднів тризуб)<br />

й багатьма подарунками, з<br />

двома своїми помічниками –<br />

Андрійком і Юрасиком. Присутні<br />

співали пісню «Ой, хто,<br />

хто Миколая любить».<br />

Св. Миколай роздавав подарунки<br />

перше дітям, тоді букети<br />

квітів сестрицям, які багато<br />

працювали під час року, дириґентові<br />

хору і подаруночки<br />

всім присутнім.<br />

Жартували діти й ті, кому<br />

було весело зустрітися і зробити<br />

фото з гостем. Св. Миколай<br />

попрощався з нами і поїхав<br />

у дальшу дорогу, бо казав, що ще<br />

всіх в Сіднеї не відвідав. І дaй, Боже,<br />

дочекатися в наступному році приходу<br />

св. Миколая із участю ще більшого числа<br />

дітей і громадян-парафіян молодшого<br />

покоління...<br />

А ми, обдаровані подарунками,<br />

спішили до Народного Дому в Кабраматту,<br />

щоби там відбути Передріздв’яну<br />

зустріч і заколядувати!<br />

Марічка ГAЛAБУРДA-ЧИГРИН,<br />

Австралія.<br />

За віру і єдність!<br />

ІНФОРМУЄ<br />

Новини Харківсько-<br />

Полтавської єпархії УАПЦ<br />

2 грудня 2012 року в Свято-Дмитрівському<br />

катехитично-пастирському<br />

центрі м. Харкова (Полтавський<br />

шлях 44) відбулася презентація факсимільного<br />

видання трактату Григорія<br />

Сковороди «Ізраїльський змій».<br />

Видання нагороджене двома грамотами<br />

на львівському і харківському форумах<br />

видавців, представив її видавець<br />

Андрій Парамонов, харківський краєзнавець<br />

і журналіст, засновник і директор<br />

Харківського приватного музею<br />

міської садиби.Титар Свято-Дмитрівського<br />

храму Ольга Різниченко, автор<br />

вступної статті до книги Григорія Сковороди<br />

«Ізраїльський змій», поділилася<br />

своїми міркуваннями над філософськими<br />

роздумами українського<br />

мандрівного мудреця. Презентація<br />

була присвячена 290-річчю від дня народження<br />

Григорія Сковороди.<br />

* * *<br />

6 та 7 грудня в Національному<br />

Києво-Печерському історико-культурному<br />

заповіднику відбулися<br />

ХVІІ міжнародні Могилянські читання:<br />

«Традиція печерних монастирських<br />

комплексів в Україні та<br />

Східній Європі. Проблеми вивчення,<br />

збереження, музеєфікації». С-<br />

вященик Максим Стрихар виступив на<br />

читаннях з доповіддю на тему: «Спелеоархеологічні<br />

дослідження Варязьких<br />

печер Києво-Печерської лаври».<br />

Він також був співавтором ще однієї<br />

доповіді: Крайня О.О., Стрихар М. М.<br />

«Печерники Китаївської пустині Києво-Печерської<br />

лаври у ХVІІІ ст.».<br />

* * *<br />

7 грудня Свято-Катеринівська<br />

громада с. Катеринівки Сахновщинського<br />

району на Харківщині<br />

(настоятель о. Станіслав Шинкаренко)<br />

відзначила храмове свято.<br />

Святу Літургію в парафіяльному<br />

храмі, обладнаному в колишній<br />

сільській хаті, очолив архиєпископ Ігор<br />

(Ісіченко). Владиці співслужили настоятель<br />

о. Станіслав Шинкаренко та Харківський<br />

декан протоієрей Олег Козуб.<br />

Храмове свято відвідала представницька<br />

група Харківського крайо-вого<br />

братства апостола Андрія Первозваного<br />

на чолі з головою Братства Вадимом<br />

Приходченком. Настоятеля і громади<br />

привітали представники Свято-Дмитрівської<br />

парафії м. Харкова та Свято-<br />

Миколаївської парафії с. Циркуни.<br />

* * *<br />

19 грудня 2012 р. Свято-Миколаївська<br />

парафія с. Мурафи на<br />

Харківщині (настоятель о. Павло<br />

Кущ) відзначила храмове свято.<br />

Очолив Святу Літургію архиєпископ<br />

Ігор (Ісіченко). Владику супроводили<br />

іподиякони Вадим Приходченко<br />

(голова Харківського крайового<br />

братства), Віталій Макаревич, Ігор Капустянський.<br />

Гостей вітав настоятель<br />

парафії о. Павло Кущ.


4<br />

Січень <strong>2013</strong><br />

НАЦІОНАЛЬНІ ПОСТАТІ<br />

На вершині світової слави<br />

2012-й – рік Соломії КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ<br />

Соломія Крушельницька – знаменита<br />

українська оперна співачка<br />

(сопрано), яка чарувала слухачів<br />

чотирьох континентів світу:<br />

Європи, Північної та Південної<br />

Америки, Африки. Її співом захоплювалися<br />

в Австрії, Алжирі, Арґентині,<br />

Бразилії, Єгипті, Іспанії,<br />

Італії, Канаді, Німеччині, Польщі,<br />

Португалії, Росії, США, Франції,<br />

Чилі та інших країнах.<br />

Сучасник Крушельницької, відомий італійський<br />

музикознавець В. Кортопассі писав,<br />

що в перші десятиріччя ХХ століття на<br />

оперних сценах світу царювали чотири<br />

співаки – Маттіа Баттістіні, Енріко Карузо,<br />

Тітта Руффо, Федір Шаляпін. І лише одна<br />

жінка спромоглася сягнути їх висот і стати<br />

врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька.<br />

Саме їй належить тріумфальне<br />

відродження музичного шедевру Джакомо<br />

Пуччіні – опери «Мадам Батерфляй»,<br />

в якій Крушельницька виступила на сценах<br />

найбільших театрів світу сто разів. З почуттям<br />

чистосердечного захоплення і глибокої<br />

вдячності Пуччіні дарує співачці свій<br />

портрет з написом: «Найпрекраснішій і<br />

найчарівнішій Батерфляй». А фотографію<br />

Крушельницької композитор тримав над<br />

своїм письмовим столом як згадку про найважливішу<br />

подію творчого життя – повернення<br />

радості успіху і віри у своє мистецтво.<br />

Багато композиторів зверталися до<br />

Крушельницької з проханням виконати<br />

роль головної героїні в їхніх операх. Це,<br />

зокрема, Р. Штраус, І. Піццетті, А. Каталані<br />

та інші. А видатний диригент ХХ століття<br />

Артуро Тосканіні, який був надзвичайно<br />

вимогливим до самого себе та до музикантів<br />

і не дуже приязний до співаків,<br />

схилявся перед Крушельницькою, вважаючи<br />

її рідкісним винятком. І куди б не закинула<br />

її доля, Соломія завжди і всюди<br />

підкреслювала, що є українкою, і свої концерти<br />

завершувала задушевним і натхненним<br />

виконанням рідних українських народних<br />

пісень, часто у власному фортепіанному<br />

супроводі. Таким чином, можна з<br />

впевненістю стверджувати, що українська<br />

співачка відіграла величезну благотворну<br />

роль у розвитку вокального мистецтва в<br />

усьому світі.<br />

Соломія Крушельницька народилася 23<br />

вересня 1872 року на Тернопільщині в сім’ї<br />

священика. Дитинство її пройшло в селі<br />

Біла під Тернополем. Ще маленькою Соломія<br />

вчиться грати на фортепіано, а в 10<br />

років виступає в хорі «Руської бесіди» в<br />

Тернополі, співає в сільському хорі, організованому<br />

її батьком, і навіть деякий час<br />

керує цим хором.<br />

Бачачи великий потяг Соломії до музики<br />

і співу, батько на позичені гроші відряджає<br />

її на навчання до Львівської консерваторії,<br />

де вона вчиться гри на фортепіано<br />

у професора Владислава Вшелячинського,<br />

а співу – у професора Валерія Висоцького.<br />

Крушельницька закінчує консерваторію<br />

з медаллю у 1893 році. Екзаменаційна комісія<br />

в дипломі молодої співачки записала:<br />

«… Має всі дані, щоб стати окрасою<br />

навіть першорядної сцени. Обширної<br />

скалі, дзвінкий і дуже симпатичний звук<br />

голосу її мецо-сопрано, освіта музична,<br />

високе почуття краси, приваблива<br />

зовнішність, сценічна постава, словом, усі<br />

прикмети, якими обдарувала її природа,<br />

заповідають їй в артистичному світі найкращу<br />

будучність».<br />

Успішний дебют Крушельницької на<br />

сцені Львівської опери не заспокоює молоду<br />

співачку, і вона вирішує поїхати до<br />

Італії, щоб професійно вдосконалюватись<br />

і проникати в глибини музичного та драматичного<br />

мистецтва.<br />

В Мілані їй пощастило навчатися у<br />

прославленого професора Фаусти Креспі,<br />

яка вважала Соломію своєю улюбленою<br />

ученицею і називала її «Меа Крушельницька»,<br />

тобто – моя Крушельницька. Вже через<br />

рік Соломія співала провідні партії в<br />

оперних театрах Італії, де швидко завоювала<br />

любов і визнання надзвичайно вимогливої<br />

італійської публіки. Звістка про це<br />

дійшла й до рідного Львова, і незабаром керівництво<br />

міської опери запропонувало<br />

Крушельницькій гастрольні виступи. Пер-<br />

ший після навчання в Італії виступ Крушельницької<br />

у Львові відбувся 8 травня<br />

1894 року в опері «Фауст» Шарля Гуно<br />

(партія Маргарити).<br />

Щойно опанувавши італійську школу<br />

бельканто, Крушельницька вирішує поїхати<br />

до Відня й оволодіти німецькою вокальною<br />

школою – вивчити новаторські опери<br />

Ріхарда Вагнера. Це був дуже сміливий і<br />

ризикований крок для молодої співачки,<br />

оскільки драматична музика цього композитора<br />

є досить складною для виконання<br />

і вимагає спеціальної підготовки. А хто<br />

цього не дотримувався, за висловом Крушельницької,<br />

«не один співак скрутив<br />

карк». Протягом кількох місяців співачка<br />

студіює музику Вагнера у відомого<br />

віденського професора Генсбахера, що<br />

згодом дало їй можливість завоювати репутацію<br />

однієї з найкращих виконавиць<br />

сопранових партій в операх композитора<br />

і титул «Вагнерівська примадонна» ХХ століття.<br />

З Відня Крушельницька їде на гастролі<br />

до Краківської опери, а потім виступає<br />

в Італії – Кремоні, Пармі, Удіне, Зарі,<br />

Трієсті, і скрізь – з великим успіхом. Італійська<br />

критика писала: «У неї струнка і<br />

висока постать, м’які й приємні риси обличчя,<br />

невимушена сценічна гра, природний<br />

хист передавати живі й глибокі почуття..,<br />

бездоганно поставлений блискучий<br />

голос.., напрочуд вірна емісія звука, настільки<br />

чіткого і впевненого, що його можна<br />

переплутати з голосами інструментів,<br />

рідкісна чистота вокалізації, гранична<br />

відточеність співу – все це знаходить відгук<br />

у вдячних серцях слухачів, і вони не шкодують<br />

артистці бурхливих, щирих оплесків…<br />

Поздоровляємо її з блискучими<br />

успіхами, добре пам’ятаючи ту непідробну<br />

пристрасть, той тонкий розум, ту скромність<br />

і ніжну красу, що роблять синьйорину Крушельницьку<br />

геніальною артисткою, призначеною<br />

для великої кар’єри…».<br />

Слава Соломії Крушельницької рознеслася<br />

по всіх країнах Європи. Швидкокрилою<br />

чайкою долетіла вона й до Одеси.<br />

Один з найкращих на той час в Європі<br />

Одеський оперний театр поспішив запросити<br />

Крушельницьку до себе на гастролі<br />

в складі італійської трупи як примадонну.<br />

Тридцять п’ять виступів були справжнім<br />

тріумфом співачки, про який широко писали<br />

газети і ще більше говорили шанувальники<br />

її незвичайного таланту.<br />

Дуже хотіла Соломія побувати в Києві,<br />

але цього не бажали правителі Києва, які<br />

з підозрою ставились до всього, що походило<br />

з Галичини. В листі до Крушельницької<br />

Микола Лисенко висловлював щирий<br />

жаль з приводу того, що столиця України<br />

не змогла вітати свою славну землячку.<br />

Бажаючи виявити подяку великій артистці<br />

за популяризацію українських народних<br />

пісень і власних творів, Лисенко присвятив<br />

їй кілька своїх кращих солоспівів: «Я<br />

вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти?»<br />

і «Не забудь юних днів», які вислав їй у рукописі<br />

до Італії.<br />

У Варшаві Соломія Крушельницька<br />

дуже швидко здобула славу і пошану. Поляки<br />

вважали її неперевершеною в усіх<br />

виставах, але особливо високо цінували за<br />

блискуче виконання головних партій в<br />

польських національних операх С. Монюшка<br />

– «Галька» і «Графиня». Ось цікавий<br />

епізод під час гастролей Крушельницької<br />

у Варшаві з розповіді самої співачки.<br />

«Якось після закінчення вистави до мене<br />

постукали. За хвилину на порозі стояв<br />

красивий російський генерал. - Мадам, -<br />

звернувся він до мене по-французькому,<br />

- його величність цар Микола ІІ чекає на<br />

вас у своїй резиденції за містом. Мені доручено<br />

передати вам запрошення і супроводжувати<br />

вас. - Мене і кількох моїх колег<br />

відвезли на вокзал, а звідти – спеціальним<br />

поїздом у царську віллу. Там ми співали.<br />

Я тоді виконала кілька українських народних<br />

пісень. Раптом мене покликали до<br />

царя, і він запитав мене по-французькому,<br />

якого народу були ті пісні, які я щойно виконувала.<br />

Я відповіла, що співала українські<br />

народні пісні. Помовчавши хвилину,<br />

цар тихенько спитав мене, хто я за<br />

національністю. Я відповіла. Він знову помовчав,<br />

а потім ніяково зауважив, що його<br />

запевняють, ніби я іншої національності.<br />

Тоді ж мене запросили на гастролі до<br />

Росії. Я кілька разів була в Росії… Було це<br />

на початку століття. Приймали мене в<br />

Петербурзі дуже добре».<br />

Російська критика також високо оцінювала<br />

мистецтво молодої співачки, називаючи<br />

її «жінкою-Шаляпіним», що було чи не<br />

найбільшою похвалою на батьківщині великого<br />

співака.<br />

Здивувати, а тим більше полонити парижан,<br />

які бачили на своїй сцені найвідоміших<br />

артистів, ще й при тому, що французи<br />

тоді недолюблювали новаторську<br />

музику Вагнера, було нелегкою справою.<br />

«Крушельницька завоювала Париж», - писали<br />

газети, підкреслюючи красу її голосу<br />

і блискучу вокальну школу, її незрівнянний<br />

спів та акторську майстерність, а також<br />

природну чарівність, вишуканість і<br />

шляхетність її манер, високу загальну<br />

культуру і чудову французьку вимову. Її<br />

визнавали однією з найбільших артисток<br />

сучасної доби.<br />

В 1904 році сталася подія, яка набрала<br />

широкого розголосу у світовій пресі як<br />

справжня сенсація століття. Власне Крушельницькій,<br />

цій оригінальній співачці з<br />

далекої і майже невідомої країни, на думку<br />

сучасної італійської дослідниці А. Черретіні,<br />

за чудовим збігом обставин судилося<br />

представити всьому світу один із<br />

музичних шедеврів Джакомо Пуччіні. Тріумфальне<br />

виконання Соломією головної<br />

партії в опері «Мадам Батерфляй» сталося<br />

через три місяці після того, як прем’єра<br />

зазнала повного фіаско. Наскільки серйозно<br />

віднеслася Соломія до роботи над<br />

новою роллю, свідчить хоча б той факт, що<br />

співачка майже три місяці (поки йшла<br />

підготовка до нової постановки) навіть<br />

після репетиції не знімала одягу, який носила<br />

на сцені, щоб ще більше увійти в образ<br />

головної героїні – японки Чіо-Чіо-сан.<br />

Успіх, а точніше тріумф повторної прем’єри<br />

опери «Мадам Батерфляй» 28 травня<br />

1904 року став переломним не лише у<br />

житті Пуччіні, а й Соломії, бо вона вирішила<br />

оселитися у Віареджо. У своєму будинку<br />

співачка часто приймала гостей: акторів,<br />

музикантів, шанувальників театру. Такі<br />

вечори став відвідувати мер міста Віареджо,<br />

адвокат Чезаре Річчоні, який згодом<br />

став чоловіком Соломії.<br />

Всебічно обдарована й освічена, сповнена<br />

високого артистичного чуття, Соломія<br />

Крушельницька знала 8 мов, з досконалою<br />

дикцією розмовляла й співала українською,<br />

російською, польською, німецькою,<br />

англійською, італійською, іспанською<br />

і французькою мовами. Блискучий музикант<br />

з розвиненим критичним почуттям,<br />

вона прекрасно грала на фортепіано і<br />

сама вивчала партитури та ролі.<br />

Свідченням величезної популярності<br />

Крушельницької є той факт, що вона була<br />

удостоєна честі відкривати святковий концерт<br />

в день 100-річчя незалежності Арґентини<br />

в театрі «Опера» в Буенос-Айресі 25<br />

травня 1910 року. Негріта П’яцціні, арґентинська<br />

музикознавець і подруга Соломії,<br />

згадує: «Коли піднялася завіса, глядачі<br />

побачили незвичайну картину: в центрі<br />

сцени в оточенні провідних співаків, численного<br />

хору і оркестру стояла Соломія<br />

Крушельницька в чудовому святковому<br />

вбранні з арґентинським прапором у руках,<br />

який спадав по її плечах аж на підлогу. Зал<br />

вибухнув овацією. А коли під акомпанемент<br />

симфонічного оркестру Соломія заспівала<br />

з хором державний гимн Арґентини,<br />

злива оплесків нагадувала розбурханий<br />

океан».<br />

В зеніті слави (1915 р.) Крушельницька<br />

вирішила зійти з оперної сцени і присвятити<br />

себе концертній діяльності. В репертуарі<br />

співачки були твори композиторів<br />

різних стильових епох: від К. Монтеверді<br />

до С. Франка, від В. А. Моцарта до М. Мусоргського<br />

і своїх сучасників – І. Піццетті,<br />

С. Рахманінова. Велике місце в її репертуарі<br />

займали пісні народів світу.<br />

Крушельницька завжди включала до<br />

своїх програм українські народні пісні, які<br />

вона безмежно любила, твори українських<br />

композиторів М. Лисенка, С. Людкевича,<br />

О. Нижанківського, А. Вахнянина, Д.<br />

Січинського, В. Матюка та ін. Ними, як<br />

правило, співачка закінчувала свої виступи.<br />

Улюбленим її твором був романс<br />

Січинського «Бабине літо».<br />

Голос свій співачка використовує тільки<br />

для передачі змісту твору і ніколи заради<br />

суто вокальних ефектів. Крушельницька<br />

виконує твір з такою експресією і точністю,<br />

що ще довго після концерту ми не можемо<br />

забути її голосу і залишаємося під впливом<br />

музики».<br />

Гастрольні турне Крушельницької проходили<br />

по країнах Європи й Америки, але<br />

завжди завершувалися на рідній землі.<br />

Майже щороку виступала вона з концертами<br />

у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах,<br />

Збаражі, Чернівцях та інших містах.<br />

Вона була в дружніх стосунках з І. Франком,<br />

М. Павликом, О. Кобилянською, М.<br />

Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими<br />

культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.<br />

А в 1939 році Крушельницька<br />

оселяється у Львові. В 1944 році вона стала<br />

педагогом Львівської державної консерваторії<br />

імені М. Лисенка, а в 1952-му – професором.<br />

Уроки відбувалися у неї вдома,<br />

на них завжди були присутні майже всі її<br />

учні. Один учень співав, а інші слухали його<br />

і зауваження Соломії Амвросіївни. Крушельницька<br />

підкреслювала, що співати<br />

треба з любов’ю, з умінням і знаннями.<br />

Співак повинен своїм співом так захопити<br />

слухачів, щоб вони не тільки уважно слухали<br />

його, а й переживали разом з ним<br />

виконуване. Вказівки Крушельницької були<br />

гранично прості, зрозумілі і такі, що точно<br />

«б’ють» у ціль. Головним чином – про<br />

осмислену подачу тексту, про дикцію, цезури<br />

та відчуття фрази.<br />

Феноменальна особистість Соломії<br />

Крушельницької постає перед нами в<br />

триєдиному вимірі – як співачка, як актриса<br />

і як музикант. Як співачка, вона сягнула<br />

вершин вокальної майстерності, як актриса<br />

– проникла в таємниці драматичного<br />

мистецтва, а як музикант – виявляла глибинну<br />

духовну суть відтворюваних образів<br />

у творах композиторів різних стильових<br />

епох: Ж. Бізе, Р. Вагнера, Дж. Верді, С.<br />

Гулака-Артемовського, Ш. Гуно, А. Каталані,<br />

М. Лисенка, Дж. Мейєрбера, С. Монюшка,<br />

В. А. Моцарта, І. Піццетті, Дж.<br />

Пуччіні, П. Чайковського, Р. Штрауса та<br />

інших. У виконанні Крушельницької вражала<br />

природжена інтелігентність, якась особлива<br />

культура звука у передачі найніжніших<br />

відтінків людських почуттів. Соломія<br />

перевтілювалася, відриваючись від буденної<br />

дійсності, і слухачів переносила туди,<br />

про що співала. То була артистичність в<br />

якомусь найвищому розумінні.<br />

Крушельницька виконала місію, яку<br />

поклав на неї Господь, якнайкраще. Вона<br />

реалізувала своє призначення на Землі з<br />

наполегливістю сильних, цілеспрямованістю<br />

завзятих – прийшла, навчилась, перемогла.<br />

«Своїми успіхами на великих<br />

оперних сценах світу, - якось сказала Соломія<br />

Амвросіївна, - я завдячую своєму<br />

рідному співучому народові, його невмирущій<br />

пісні-чарівниці. Це вона мене вивела<br />

на широку дорогу мистецтва». І співачка<br />

гідно репрезентувала і популяризувала у<br />

широкому світі глибоку, проникливу, сповнену<br />

величної героїки і високого ліризму<br />

українську пісню. Соломія Крушельницька<br />

співала гимн рідному краю і за це їй сьогодні<br />

наша шана і хвала.<br />

Оксана ЗАХАРЧУК,<br />

музикознавець.


Січень <strong>2013</strong> 5<br />

НАЦІОНАЛЬНІ ПОСТАТІ<br />

Батько української музики<br />

Микола Лисенко народився 22 березня<br />

1842 року на Полтавщині в сім’ї, яка<br />

походила зі старовинного українського<br />

козацько-старшинського роду. Батько М.<br />

Лисенка був полковником орденського<br />

кірасирського полку, членом Російського<br />

географічного товариства, мав друковані<br />

праці і вважався більш менш поміркованим<br />

лібералом порівняно зі своєю<br />

дружиною. Мати композитора походила<br />

з полтавського роду Луценків і закінчила<br />

Смольний інститут благородних<br />

дівиць. Вона розмовляла виключно французькою<br />

мовою і не зносила ані найменшого<br />

натяку на будь-що народне, українське.<br />

Батьки композитора – заможні<br />

дворянські аристократи – належали до<br />

тієї частини української шляхти, яка<br />

віддалилася від свого національного коріння,<br />

нехтувала українською мовою і<br />

традиціями. Це особливо стосується його<br />

матері, яка виховувала свого сина як аристократа.<br />

Але сталось не так, як гадалось. Волею<br />

Провидіння в Миколи заграли спадкові<br />

гени, і це вирішально вплинуло на<br />

все його подальше життя, на поступове,<br />

але безповоротне осмислення глибинної<br />

суті свого «я». То був «голос крові», ментальний<br />

«наказ» предків. Як пише Михайло<br />

Старицький «…перші паростки національного<br />

почуття зародились у Лисенка<br />

під впливом бабуні та в спілкуванні з селянськими<br />

дітьми».<br />

Для визначення національного та суспільного<br />

життєвого «кредо» Лисенку допоміг<br />

«Кобзар» Т. Шевченка. Микола<br />

відтоді не розлучався з «Кобзарем» і визнавав<br />

потім, що ця книжечка перевернула<br />

все його життя. Саме Шевченко і його<br />

творчість сприяли пізнанню Лисенком<br />

самого себе, тобто його духовному переродженню.<br />

Лисенко зрозумів своє покликання,<br />

свою місію творити національну<br />

українську музику. А життя Шевченка,<br />

наповнене мужнім і часто суворим<br />

«змістом», допомагало Лисенкові долати<br />

будь-які перешкоди, бо було прикладом<br />

для нього в його прагненні творити і<br />

пропаґувати українську музику.<br />

Переломним у свідомості М. Лисенка<br />

став травневий день 1861 року, коли він<br />

взяв участь у перепохованні тіла Т. Шевченка<br />

і разом з іншими київськими студентами<br />

ніс на своїх плечах домовину<br />

українського Пророка. Починаючи з цього<br />

дня, Шевченко назавжди входить у<br />

життя і творчість Лисенка. Микола стає<br />

організатором щорічних березневих<br />

Шевченківських днів по вшануванню<br />

пам’яті Великого Кобзаря. Шевченкове<br />

слово стає спонукальним у потребі Лисенка<br />

під час літніх канікул їздити по селах<br />

та записувати народні пісні. Після першого<br />

курсу університету він збирав пісні<br />

по селах Київщини та Полтавщини разом<br />

з Павлом Чубинським – майбутнім автором<br />

слів національного гимну «Ще не<br />

вмерла Україна», і справу цю вважав однією<br />

з найважливіших у своїй діяльності.<br />

Після успішного закінчення Ляйпцизької<br />

консерваторії Лисенкові пропонували<br />

гастрольне турне по країнах Європи,<br />

та він відмовився і повернувся в Ук-<br />

Микола Віталійович Лисенко<br />

(1842 – 1912) навічно увійшов в<br />

історію української музичної<br />

культури як фундатор української<br />

національної композиторської<br />

школи, засвідчивши існування української<br />

нації як рівноправної серед<br />

інших цивілізованих народів<br />

світу. Він був талановитим композитором,<br />

блискучим піаністом,<br />

диригентом, педагогом, фольклористом,<br />

котрий започаткував українську<br />

музичну фольклористику.<br />

Завдяки його великим зусиллям у<br />

тогочасних концертах виконувалася<br />

українська музика, незважаючи<br />

на заборони й перешкоди<br />

царської влади. Лисенко постійно<br />

брав активну участь у суспільногромадському<br />

житті. Така багатогранна<br />

діяльність була зумовлена<br />

складними обставинами<br />

історичної доби.<br />

раїну, вирішивши присвятити своє життя<br />

пробудженню національної самосвідомості<br />

українського народу, його національно-культурному<br />

відродженню.<br />

Через декілька років Лисенкові у Петербурзі<br />

пропонували матеріально забезпечену<br />

посаду капельмейстера, що<br />

«звільняло» б йому більше часу для творчости,<br />

але Лисенка тягла додому туга за<br />

батьківщиною і бажання служити їй лиш<br />

одній – в цьому композитор дотримувався<br />

заповітів Шевченка.<br />

Повернення Лисенка до Києва збіглося<br />

із запровадженням т. зв. «Емського»<br />

указу (1876) Олександра ІІ, за яким заборонялись<br />

постановки українських п’єс,<br />

друкування книг українською мовою в<br />

Україні та ввезення їх з-за кордону. Цей<br />

указ був спрямований на знищення української<br />

культури, але він, «насупротив»,<br />

дивним чином стимулював<br />

творчість українських композиторів, і, в<br />

першу чергу, - М. Лисенка. Саме тепер, в<br />

80-х – 90-х роках, він пише ряд творів на<br />

слова Т. Шевченка, в яких звучить протест<br />

проти національного гноблення України<br />

та заклик до волі («Б’ють пороги»,<br />

«Іван Гус», «О, милий Боже України»,<br />

«Наш отаман Гамалія», «Радуйся, ниво<br />

неполитая», «На вічну пам’ять Котляревському»<br />

та ін.). В 1885 р. Лисенко створює<br />

духовний гімн України – хор «Боже<br />

Великий, Єдиний» («Молитва за Україну»)<br />

та «Жалібний марш» на слова Лесі<br />

Українки (1888) до 27-х роковин від дня<br />

смерті Т. Шевченка.<br />

Так, як і Шевченко, Лисенко став будителем<br />

національної свідомості українського<br />

народу. Те, що Лисенка за його<br />

значенням в українській музиці починають<br />

порівнювати зі значенням Шевченка<br />

і, навіть, ставити їх на один «щабель»,<br />

було яскраво видно під час вшанування<br />

35-річчя творчої діяльності композитора<br />

в 1903 р., коли в натхненному пориві<br />

святкових почуттів злились воєдино українці<br />

східних, центральних і західних<br />

теренів (Галичини і Буковини – тоді «закордонних»<br />

територій).<br />

Для зустрічі Лисенка на пероні у<br />

Львові зібралося більше трьох тисяч<br />

людей. Ось як розповідає про цю зустріч<br />

сам ювіляр: «Під’їжджаю до Львова.<br />

Бачу на вокзалі величезний наповп. Ну,<br />

думаю, сам цісар Франц-Йосиф вирішив<br />

своєю особою ощасливити львів’ян. От<br />

попав у недобру годину! Виходжу з вагона,<br />

вже став на підніжку, коли дивлюсь,<br />

підходить до мене Вахнянин, вітає. І<br />

люди навкруг знімають капелюхи, співають<br />

«многая літа». Тут я зрозумів, що це<br />

мене так зустрічають… На мене все це<br />

так подіяло, що я як уві сні вийшов з вокзалу<br />

і відбув у місто».<br />

День 7 грудня був офіціальним днем<br />

ювілею. Великий зал філармонії був переповнений.<br />

Занепокоєний цим, терміново<br />

приїхав крайовий маршалок граф Бадені.<br />

На сцені, на полотнищі червоного<br />

шовку – портрет Миколи Віталійовича<br />

роботи Куриласа. Відгриміли гарячі оплески,<br />

якими зустрічав зал великого композитора,<br />

- і свято почалось. Н. Вахнянин<br />

2012-й – рік Миколи ЛИСЕНКА<br />

від імені ювілейного комітету привітав<br />

Лисенка і вручив йому срібний вінок. А<br />

потім почались палкі промови, привітання.<br />

Ювіляра вітали представники Галичини<br />

та Буковини. Півтори години виступали<br />

керівники делегацій. Говорили представники<br />

Стрия, Самбора, Снятина, Бучача,<br />

Рудок…<br />

Скінчились промови, і тоді наперед<br />

вийшов композитор. Зал завмер.<br />

«Обнятий і вражений глибоко тим<br />

високим проявом пошани шановного суспільства<br />

до себе, - сказав Лисенко, - я<br />

тільки можу в коротких словах висловити<br />

свою глибоку подяку за те. Скажу ось<br />

що: і без тих заяв я моєї діяльності не<br />

полишу до кінця мого життя, і запевняю,<br />

що тепер я ще з більшим запалом<br />

візьмусь до дальшої праці».<br />

А ввечері відбувся ювілейний концерт.<br />

Хор у складі 300 чоловік співав твори<br />

Лисенка. Керував хором відомий в Галичині<br />

композитор і диригент Остап Нижанківський.<br />

А потім за фортепіано сів<br />

сам ювіляр. Полились звуки Першої рапсодії.<br />

Ось розтанув останній акорд, і зал<br />

вибухнув оплесками. Це був вияв великої<br />

любові до геніального сина України.<br />

А він стояв, схиливши голову, і слухав<br />

весняну грозу, що бушувала в залі.<br />

Близько двохсот привітань надійшло<br />

у дні ювілею на адресу Миколи Віталійовича.<br />

З Петербурга вітав відомий український<br />

співак Олександр Мишуга. З<br />

далекої Італії долетіли слова привіту від<br />

Соломії Крушельницької. Вона прислала<br />

також подарунок ювілярові: скульптурні<br />

портрети Бетховена та Белліні.<br />

На одному з урочистих прийомів Лисенко<br />

підняв тост: «Те, що я застав тут, в<br />

Галичині, - сказав він, - перейшло всі мої<br />

сподівання. Всі народи цінують свою<br />

пісню і надають їй великого значення.<br />

Пісня згуртовує народ в єдність-силу.<br />

Тому я п’ю за розвиток тієї пісні, що<br />

з’єднає в цілість всю Україну».<br />

Іван Франко писав, що перебування<br />

Лисенка у Львові було таким великим і<br />

чисто українським святом, якого ще не<br />

бачила стара столиця Лева.<br />

Ювілейні торжества відбулися також<br />

в Петербурзі, Баку, Ставрополі.<br />

На кошти, зібрані під час ювілею, Лисенко<br />

засновує музично-драматичну<br />

школу, тобто втілює в життя свою мрію<br />

створити національну музичну освіту, яка<br />

би ґрунтувалась на засадах суто української<br />

художньої ментальності та народної<br />

педагогіки.<br />

Спираючись на свій багаторічний педагогічний<br />

досвід, Лисенко розробив систему<br />

музичного виховання, в якій приділяв<br />

однакову увагу як теоретичній, так<br />

і практичній частині навчання. Теорія<br />

музики й сольфеджіо, основи композиції,<br />

слухання музики, з одного боку, сольна й<br />

ансамблева гра, читання з листа і транспонування,<br />

публічні виступи, з другого, -<br />

такий комплекс знань і навичок мусив<br />

засвоїти молодий музикант. Народна<br />

пісня і світова класична музика були основою<br />

навчання.<br />

Склад педагогів у школі Лисенка був<br />

старанно підібраний. У нього працювали<br />

теоретик Г. Любомирський, видатні музиканти<br />

– О. Вонсовська (скрипка), вокалісти<br />

О. Муравйова, О. Мишуга, на драматичному<br />

відділі викладала М. Старицька<br />

– дочка М. Старицького. Існував також<br />

клас українського національного<br />

інструмента – бандури – явище, виняткове<br />

для тих часів. Сам Лисенко вів класи<br />

фортепіано та ансамблю.<br />

З школи Лисенка вийшла ціла плеяда<br />

видатних представників українського<br />

мистецтва – Левко Ревуцький, Кирило<br />

Стеценко, Василь Верховинець, Михайло<br />

Микиша та інші. У 1918 році на її базі<br />

було створено Музично-драматичний<br />

інститут ім. М. Лисенка.<br />

Україноцентрична і націєтворча<br />

діяльність Лисенка не могла пройти повз<br />

увагу царської влади, метою якої було<br />

планомірне нищення генетичної пам’яті<br />

українства. Стосунки Лисенка з поліцією<br />

все життя були напруженими.<br />

Він був під постійним таємним наглядом<br />

поліції. На нього в департаменті<br />

внутріщніх справ була заведена «справа».<br />

Школа та її директор постійно були<br />

в полі зору поліції. В квартирі композитора<br />

робили обшуки, а його учнів К. Стеценка<br />

та М. Микишу арештували й вислали<br />

з Києва в лютому 1907 р. Заарештували<br />

й самого Лисенка, проте на ранок<br />

жандарми його відпустили.<br />

Коли в 1911 р. в Україні заборонили<br />

відзначення 50-х роковин смерті Шевченка,<br />

то Лисенко переніс його в Москву,<br />

де утиски проти українства й українців<br />

були дещо слабшими, ніж в Києві. Урочистий<br />

концерт у Москві пройшов з величезним<br />

успіхом. У ньому, переважно, виконувались<br />

твори М. Лисенка на слова Т.<br />

Шевченка, а сам він виступав у ролі піаніста<br />

та концертмейстера. Вшанування<br />

пам’яті Т. Шевченка поєдналося з вшануванням<br />

М. Лисенка як найкращого музичного<br />

інтерпретатора його поезії.<br />

Постійна невтомна праця підірвала<br />

здоров’я композитора. Влітку 1912 р. він<br />

їде лікуватися за кордон, але лікування<br />

не допомогло. Лисенко помер 6 листопада<br />

1912 р. Велелюдний похорон видатного<br />

композитора зібрав десятки тисяч<br />

людей з різних регіонів України. Траурний<br />

похід труни з тілом супроводжувало<br />

декілька хорів. «Співало, - як писав О.<br />

Кошиць, котрий диригував хором, - не<br />

менше, як тисяч півтори люду, а може й<br />

більше». Похорон Лисенка перетворився<br />

на грандіозну демонстрацію любові й<br />

великої шани української громадськості<br />

до композитора.<br />

Лисенко залишив велику музичну<br />

спадщину: понад 500 обробок народних<br />

пісень, 10 опер, оперета, музика до драматичних<br />

вистав, 120 камерно-вокальних<br />

творів (пісень, романсів, вокальних ансамблів),<br />

понад 40 хорових творів (серед<br />

них 4 кантати для солістів, хору та симфонічного<br />

оркестру), три симфонічні твори<br />

(симфонія, фантазія, увертюра), два<br />

камерно-інструментальні ансамблі<br />

(квартет і тріо), близько 60 фортепіанних<br />

творів, 5 творів для скрипки і фортепіано,<br />

ряд авторських транскрипцій власних<br />

творів. Найяскравіше талант композитора<br />

проявився у фортепіанній, хоровій,<br />

камерно-вокальній та оперній музиці.<br />

Новаторські риси обробок проявилися<br />

в поліфонізації хорової фактури, у поєднанні<br />

народної та класичної поліфонії.<br />

Лисенко започаткував новий тип обробок<br />

народних пісень, які сприймаються<br />

як авторські твори. По тому шляху пішли<br />

його послідовники – Микола Леонтович,<br />

Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич<br />

та інші. Довготривала праця Лисенка над<br />

обробками народних пісень мала велике<br />

значення в роботі над власними оригінальними<br />

композиціями, в яких відчуваються<br />

яскраві національні риси.<br />

Значною заслугою композитора є те,<br />

що він створив національно виразний український<br />

романтичний стиль у фортепіанній<br />

музиці – в різних жанрах, - як у<br />

мініатюрних, так і у великих формах. Ці<br />

твори Лисенка є технічно складні для<br />

виконання і потребують від піаністів<br />

доброї професійної підготовки.<br />

Оперний жанр постійно був у колі<br />

мистецьких інтересів М. Лисенка, починаючи<br />

від раннього періоду творчості<br />

(незавершена опера «Гаркуша», 1864) й<br />

до останніх років життя («Нотюрн»,<br />

1912).<br />

Епохальне значення в історії не тільки<br />

української музичної культури має величезний<br />

цикл творів - «Музика до “Кобзаря”<br />

Т. Г. Шевченка» (близько 100 композицій).<br />

Знаменно, що, починаючи від «Заповіту»<br />

(1868) й кінчаючи останнім твором<br />

М. Лисенка на слова Т. Шевченка – «Псалма<br />

Давидова» (1912), через усю творчість<br />

композитора червоною ниткою проходять<br />

теми, зв’язані з боротьбою українського<br />

народу за волю й незалежність.<br />

Основою всієї творчости Лисенка<br />

стало глибоке проникнення митця в дух<br />

та мелодико-ритмічні, ладо-гармонічні<br />

особливості народної музики. Власне ця<br />

національна характерність творчого доробку<br />

композитора стала дорогоцінною<br />

перлиною у скарбниці світового музичного<br />

мистецтва.<br />

Оксана ЗАХАРЧУК,<br />

музикознавець.


6<br />

Січень <strong>2013</strong><br />

Христос народжується - славімо Його!<br />

Настав новий <strong>2013</strong> рік. Дякувати Богові, останній<br />

місяць дванадцятого року ми пережили. Галас, який<br />

був зчинений через ніби-то «кінець світу» минув.<br />

У справжніх християн цей галас не викликав страху<br />

і розгубленості. Християнин розуміє і не сумнівається,<br />

що про «кінець» знає один лиш Отець наш<br />

Небесний, а наше завдання лише готувати свої душі<br />

до другого пришестя Спасителя. Готуватися у спокої<br />

і навіть з радістю, щораз очищаючись щирою<br />

Сторінку підготувала<br />

Віра МАРКОВИЧ.<br />

сповіддю і прийняттям Святого Причастя.<br />

Різдво вже відсвяткували у світі, приходить це<br />

Монастир незасинаючих<br />

Це було в IV – V століттях… При самому<br />

березі моря, у Візантії, біля Царгорода<br />

авва Олександр заснував монастир. Але<br />

цей монастир не був схожим на інші. Він<br />

мав свій устав (розпорядок, правило), за<br />

яким у храмі його вдень і вночі безперестанку<br />

прославляли Бога, співаючи псалми.<br />

Братія, якої було немало, змінювала один<br />

одного щогодини. І так було щодня, щомісяця,<br />

щороку… завжди.<br />

Саме до цієї обителі з Антіохії, через<br />

Ефес прийшов молодий муж на ім’я Маркел,<br />

забажавши після отримання зовнішньої<br />

премудрості вдосконалитися в духовному<br />

любодіянні.<br />

Маркел цей походив з багатого роду і<br />

дістав у спадок від батьків немало добра.<br />

Отож, спершу роздавши усе своє майно<br />

бідним за прикладом інших подвижників,<br />

подався шукати достойних учителів.<br />

Учився у раба Божого Промота з Ефесу,<br />

який досяг такої досконалості у чеснотах,<br />

що міг через зачинені двері входити в<br />

храм на молитву. Згодом почувши про авву<br />

(отця) Олександра і його дивний монастирський<br />

устав, подався до нього, у монастир<br />

незасинаючих. Прибув туди Маркел<br />

з одним із братів обителі цієї і залишився<br />

там надовго, заслуживши велику повагу і<br />

любов братії за свою смиренність та інші<br />

чесноти.<br />

Вже на той час і Маркел отримав від<br />

Господа дар провидіння, то й знав, що має<br />

стати ігуменом, але не вважав тоді себе достойним<br />

через молодий вік і на деякий час<br />

залишив монастир. Ходив по околицях,<br />

відвідував інших подвижників і в кожного<br />

чогось навчався. Коли почув, що обрали<br />

авву Івана достойного старця за очільни-<br />

Юліанія (Уляна) + 304 рік<br />

Вона була<br />

родом з Никомидії<br />

і була дочкою<br />

заможнього<br />

поганина на<br />

ім’я Африкан.<br />

У дев’ятнадцять<br />

літ вона<br />

була заручена<br />

з багатим і<br />

знатним Єлевсієм,<br />

теж поганином.<br />

Та, з ласки<br />

Божої, Юліанія,<br />

запізнавшись<br />

з християнами<br />

і проникнувшись<br />

вірою<br />

в Христа-Спасителя,<br />

охрестилася<br />

і поставила<br />

вимогу нареченому, що<br />

вийде за нього заміж лише тоді,<br />

коли він стане християнином.<br />

Обурився батько, жорстоко<br />

побив її і віддав на суд женихові.<br />

Єлевсій став умовляти і пропонувати<br />

аби не втратити ласку в<br />

імператора, принести жертву<br />

поганським богам, а потім він і<br />

не проти охреститися.<br />

Юліанія твердо йому відповіла:<br />

«А я не можу і не хочу втратити<br />

ласку у Царя над усіма царями,<br />

і не хочу втратити щастя життя<br />

вічного, а поклонившись ідолам,<br />

я б утратила його напевно».<br />

І тоді почалися страшні муки,<br />

дивне й чудове свято і до нас, православних українців.<br />

«Наблизився час нашого спасіння, готуйся, вертепе,<br />

бо Діва надходить родити!»- так співає Церква<br />

у час передпразничний.<br />

З Назарету до Вифлеєму саме у той час вирушили<br />

Йосиф з Пресвятою Дівою. І скоро вже засяє на небі<br />

дивна зірка, яка приведе сюди, до бідного вертепу,<br />

царів, збере навколо себе добрих і чесних пастушків.<br />

То ж і ми гідно готуймося до приходу Спасителя, зустрічаймо<br />

Його з радістю, колядуючи і вітаючи усіх<br />

близьких своїх, і братів, і сестер наших у Христі.<br />

Христос народжується – славімо Його!<br />

«Ангел Господній пильнує тих,<br />

хто боїться Його і визволяє їх» т. 33<br />

ка, радо повернувся в монастир й охоче<br />

допомагав ігуменові в усіх справах.<br />

Тоді вони і вирішили перенести монастир<br />

в інше місце, віддаленіше й затишніше,<br />

у місцевість з назвою Іринеум, що означало<br />

“мирне». «Цей монастир існує донині»<br />

– писав святитель Дмитрій Ростовський<br />

(18 ст.), – відомий, як «обитель незасинаючих».<br />

У скорому часі за промислом Божим<br />

прозорливі мужі прорекли, що Маркел стане<br />

ігуменом цієї обителі. Так і сталося. Але<br />

щораз нові й нові мужі приходили до монастиря<br />

і стала необхідність в розширенні<br />

його, та не було на це коштів. Усе витрачали<br />

на годування голодних і нещасних.<br />

Це ігумен вважав найважливішим. Та братія<br />

це не зовсім схвалювала.<br />

Але, як у притчі про п’ять хлібів, що<br />

ними наситили п’ять тисяч народу, так і<br />

надалі Господь опікувався вірними слугами<br />

своїми. Нераз святий Маркел творив з<br />

Божою допомогою чуда примноження.<br />

Якось до монастиря прийшов з проханням<br />

прийняти його один вельми багатий чоловік<br />

з двома малолітніми синами і все<br />

своє багатство передав у монастир. Святий<br />

Маркел отримав можливість розбудувати<br />

свою обитель і прикрасити її. Побудували<br />

новий кам’яний храм, зробили<br />

добру огорожу, обновили старі та збудували<br />

нові келії... й отак Промислитель для<br />

тих, хто шукає передусім Царства Божого,<br />

усе це додав, – писав святитель Димитрій.<br />

І рознеслася слава по усіх краях про<br />

святого Маркела-ігумена чудотворця, і<br />

монастирі утворювалися в різних місцевостях<br />

і містах з таким-же уставом, а святого<br />

Маркела всі вони вважали своїм архімандритом.<br />

Братію цих монастирів називали земними<br />

ангелами, а спів їхній піднімався у<br />

небеса по всіх усюдах, він звучав одночасно<br />

і постійно. Тоді багато хто з еллінів і<br />

варварів були навернені у віру в істинного<br />

Бога.<br />

Преподобний Маркел досяг такої досконалости,<br />

що творив щораз більше усяких<br />

чудес, і слава про нього ширилася далеко.<br />

Якось один ігумен на ім’я Сергій з<br />

монастиря біля ріки Євфрату прийшов, аби<br />

побачити преподобного Маркела, і коли<br />

той стояв навколішки і молився, то Сергій<br />

побачив біля нього з обох сторін ангелів,<br />

які підтримували його. Переляканий ігумен<br />

аж затремтів. Святий Маркел зціляв і дотиком<br />

руки від абсолютно невиліковних<br />

хвороб і навіть на відстані, передаючи освячений<br />

хлібець. Його чудам дивувалися<br />

навіть ті, які самі мали всякі дари від Господа.<br />

Багато хто з духовних мужів прагнули<br />

побачити Маркела, і Господь їм давав видіння,<br />

в яких бачили й чули його. Одному<br />

з них було навіть сказано, що Маркелові<br />

вділено, як Мойсеєві благодаті.<br />

Учням своїм, які опинились у великій<br />

небезпеці на морі, явився святий Маркел<br />

і допоміг врятуватися.<br />

Якось інший його учень, Павло, бувши<br />

далеко від учителя, захворів смертельно.<br />

І тоді закликав голосно у сльозах святого<br />

Маркела, і після цього зцілився й повернувся<br />

у монастир здоровим.<br />

Коли прийшов у край цей страшний голод,<br />

то преподобний силою своєю примножував<br />

житниці монастирські, і ні один голодний,<br />

ні один жебрак не відходив ненагодованим.<br />

Чудовий юнак-ангел, який перебував<br />

завжди при ньому – це бачили інші, –<br />

підпримував і супроводжував його, вірного<br />

слугу Божого.<br />

Саме про нього написано було:<br />

«І дорівнявся пророкам<br />

в прозорливості,<br />

Патріярхам – у вірі і безсумнівно<br />

на Бога упованні<br />

Мученикам – у повсякденному<br />

тіла умертвенні,<br />

Мойсеєві – у Боговидінні<br />

Давидові – в лагідності<br />

Петрові-апостолові – в ревності<br />

Іванові – в дівстві і в богословії<br />

всім апостолам – в благодаті цілющій».<br />

Шістдесят літ він в чернечому подвизі<br />

пробув, знав, коли кончина його буде. Захворівши<br />

і деякий час лежачи на ліжку, приймав<br />

і прощався з близькими і далекими<br />

братами своїми, ігуменами монастирів,<br />

кожному давав якісь поради і напуття.<br />

Потім попросив ніби-то дати йому відпочити.<br />

Вони залишили його самого, і він<br />

спокійно відійшов до Господа. Поховали<br />

його у церкві, яку він сам збудував.<br />

Був у святого серед інших учень улюблений<br />

на ім’я Лукіян, вірний, відданий Богові<br />

юнак. Він плакав дуже і просив Маркела<br />

не залишати його самого посеред<br />

хвиль спокуси, а щоб взяв із собою туди,<br />

куди йде. Маркел випросив і це у Бога для<br />

Лкіяна. На восьмий день після упокоєння<br />

вчитель увійшов у Царство Небесне і також<br />

улюблений учень його.<br />

Пам’ять його шанують 11 січня, 29<br />

грудня за старим стилем.<br />

Віночок святих наших покровителів,<br />

яких вшановуємо у січні місяці<br />

після яких вона була усічена мечем.<br />

З нею було ще страчено п’ятсот<br />

чоловіків і сто тридцять<br />

жінок, які за прикладом Юліанії<br />

прийняли Христову віру.<br />

Пам’ять її вшановують 3 січня.<br />

Євгенія + 262 рік<br />

Євгенія була<br />

дочкою начальника<br />

міста Олександрії<br />

Пилипа,<br />

поганина. Вона<br />

була чудова<br />

тілом, розумною.<br />

Якось у її руки<br />

потрапили писання<br />

святого апостола<br />

Павла і<br />

вона, перейнявшись<br />

глибоко<br />

усім, про що там<br />

писалося, охрестилася<br />

і стала<br />

вірною християнкою.<br />

Пішла з<br />

дому у чоловічий<br />

монастир, переодягнувшись у<br />

юнака ще з двома своїми слугами,<br />

щоб набратись там премудрості<br />

Божої.<br />

За якийсь час повернулась<br />

додому до батьків і схилила їх<br />

до християнства. І батько, як і<br />

дочка, прийняв віру в Христа<br />

щирим серцем і жив у святості,<br />

через що його навіть поставили<br />

єпископом в Олександрії. Та невдовзі<br />

мусив прийняти мученицьку<br />

смерть.<br />

Євгенія тоді пішла до Рима,<br />

там стала проповідувати Христову<br />

віру. Навернувши до Христа<br />

дівчину Василину з багатої<br />

знатної родини, заслужила собі<br />

від поган на страшну кару.<br />

Разом з Василиною вони були<br />

жорстоко мучені, а потім страчені.<br />

З ними постраждали і слуги<br />

Євгенії.<br />

Це відбулося приблизно в 262<br />

році. Мощі їх усіх чотирьох зберігаються<br />

в храмах Рима.<br />

Пам’ять її вшановують 6 січня.<br />

Анісія + 288 рік<br />

Жила в Солуні,<br />

була дочкою<br />

побожних<br />

батьків. Після їх<br />

смерті роздала<br />

залишене їй<br />

майно убогим, а<br />

сама працею<br />

своїх рук стала<br />

заробляти собі<br />

на хліб, прислуговуючи<br />

хворим<br />

і ув’язненим за<br />

Христову віру.<br />

Настав час,<br />

коли мучитель<br />

Максиміан почав<br />

свої криваві<br />

судища і дозволив кожному на<br />

свій розсуд вбивати християнина.<br />

Отож Анісію якось перестрів<br />

воїн-поганин перед входом до<br />

церкви. Він схопив її і хотів затягнути<br />

з собою до поганської<br />

божниці, Анісія, звісно ж, пручалася<br />

і стала голосно призивати<br />

ім’я Христа, а розлючений воїн<br />

убив її там же, мечем. Ця смерть<br />

обурила навіть поган, і коли християни<br />

ховали дівчину, то ніхто<br />

їм навіть не чинив опору.<br />

Пам’ять її вшановують 12 січня.<br />

Мученик Гордій + 319 рік<br />

Це було за часів страшного<br />

мученика християн Ліцинія. Він<br />

дозволив виганяти християн з<br />

їхніх домів, забирати їх майно, наказав<br />

розвалити усі храми і каплиці,<br />

замордувати<br />

духовенство.<br />

Жорстоко мучили<br />

і вбивали навіть<br />

дітей і підлітків,<br />

старших і немічних.<br />

Пекло тоді<br />

стало на землі.<br />

Християни ховалися<br />

у лісах і печерах.<br />

Саме у той час<br />

дуже красивий, багатий<br />

і мужній<br />

сотник царевого<br />

війська жив у Кесарії<br />

на ім’я Гордій.<br />

Він був улюбленцем<br />

усіх. Знаючи,<br />

що марно тепер опиратися, пішов<br />

у пустелю і там, на самоті дуже<br />

молився і готував себе до важкого<br />

подвигу за Христа. Пробувши<br />

там якийсь час і набравшись<br />

духу, з’явився у місті в день великого<br />

поганського свята, на якому<br />

зазвичай відбувалися кінні<br />

перегони. Там збиралося дуже<br />

багато знатних, багатих людей і<br />

воїнів. Раптом, на арену вийшов<br />

високий, зарослий, в майже<br />

гнилій одежі чоловік і сильним голосом<br />

закричав: «Ось я, що знайшовся<br />

для тих, котрі мене шукали»,<br />

а далі, коли його поставили<br />

перд управителем, назвав своє<br />

ім’я і сказав: «Коли я почув, що<br />

ти, управителю, найбільше мучиш<br />

християн, то я тут, прилюдно,<br />

хочу визнати свого Спасителя,<br />

Ісуса Христа і можу віддати<br />

своє тіло за віру в Єдиного Бога,<br />

єдиного Сотворителя Неба і<br />

Землі».<br />

Звісно ж, його тут же розлючений<br />

управитель віддав на<br />

страшні муки, а Гордій весь час<br />

повторював: «Господь мені помічник<br />

і не боюся того, що вчинить<br />

зі мною людина».<br />

Втішаючись страшними муками<br />

Гордія, управитель ще й<br />

улещав його і обіцяв дати великі<br />

почесті, якщо хоч раз поклониться<br />

його богам. А Гордій спитав<br />

його: «Чи можеш ти мені пообіцяти<br />

щось цінніше, як Царство<br />

Небесне?».<br />

Родичі і знайомі розпачали,<br />

дивлячись на муки свого улюбленця,<br />

радили йому хоч якось<br />

трохи скоритися.<br />

«Як може язик мій промовити<br />

таке? Тоді б сонце вже мені<br />

не світило, а земля поглинула<br />

мене. Ви помиляєтесь. Неможливо<br />

є ошукати Бога».<br />

Пам’ять його вшановують 16 січня.


Січень <strong>2013</strong> 7<br />

На долю цієї усміхненої жінки з сумними<br />

очима випало багато випробувань і несправедливості.<br />

Її зраджували друзі і кращі подруги,<br />

спричиняючи багато зла і підлости. Але<br />

на порятунок приходив той, хто стоїть за<br />

плечима, – ангел-охоронець! Вона вистояла<br />

і впевнилася, що коли підступає відчай,<br />

треба витерти сльози, стиснути кулаки і боротися.<br />

Вона поставила перед собою мету<br />

і дала собі слово: ніколи більше не плакати!<br />

Адже сльозами горю не допоможеш…<br />

З цією жінкою мене колись звів випадок.<br />

Багато років тому, очікуючи на трамвай біля<br />

одного з ринків, став свідком сумної події.<br />

До зупинки підійшла жінка в супроводі молодого,<br />

високого, худорлявого хлопця.<br />

Обоє несли дві тяжкі сумки. Жіночка опустила<br />

на землю сумку і, перевівши подих,<br />

продовжувала розмову з своїм супутником.<br />

Але тут нагодилося троє молодиків, перервали<br />

їх бесіду і розпочали розмову з хлопцем.<br />

Поговорили про щось між собою, і він,<br />

нічого не пояснюючи, рушив за ними.<br />

– Сергійку! Сергійку! Повернись! – гучним<br />

відлунням полетіло навздогін. – Яку я<br />

дам собі раду з цими сумками?..<br />

Відповіддю їй були прискорені кроки і<br />

сміх, ба радше регіт молодих людей.<br />

Жіночка в розпачі присіла на краєчок<br />

лавки, опустила голову додолу, з очей закапали<br />

сльози. Нараз жінка стрепенулась,<br />

витерла сльози, але на лиці застиг вираз<br />

болю й образи. Тут під’їхав трамвай.<br />

– Я вам допоможу, – взявши сумки, запропонував<br />

їй.<br />

– Буду дуже вдячна, – тремтячим голосом<br />

відізвалася вона.<br />

Всівшись у вагоні, цікавість моя взяла<br />

верх і я почав розпитувати:<br />

– Хто цей молодик? Ким доводиться<br />

вам?<br />

– Це мій син. Кілька днів тому, як повернувся<br />

з армії.<br />

– Як же він посмів так повестися з вами?<br />

– обурився я.<br />

– Не знаю! Я вирішила на честь його<br />

щасливого повернення зробити йом вечірку,<br />

щоб відсвяткувати цю подію. Тому зробила<br />

такі великі закупи-приготування.<br />

– Де ви будете виходити? Я допоможу<br />

вам донести ці сумки.<br />

– Нема потреби, – відповіла жінка, яка<br />

сиділа позаду нас і була свідком нашої розмови.<br />

– Я допоможу сусідці, адже мешкаю<br />

недалеко.<br />

Жіночка зі сльозами на очах подякувала<br />

мені за співчуття і допомогу. З бігом часу той<br />

неприємний епізод призабувся, але десь у<br />

підсвідомості закарбувався надовго…<br />

Однієї неділі після Слуби Божої на нашому<br />

церковному подвір’ї до мене підійшла<br />

незнайомка і сказала, що зі мною бажає<br />

поспілкуватися одна жіночка. Просить вийти<br />

за браму, а вона сама підійде до мене, що<br />

насторожило, але й заінтригувало мене.<br />

Раптом почув:<br />

– Чи вам не пригадується наше знайомство<br />

на трамвайній зупинці?...<br />

– Так, пригадую! – І в пам’яті відтворилася<br />

сценка: молодий хлопець, сумки, сльози…<br />

– Як бачите – світ великий, але занадто<br />

тісний, – сказала вона.<br />

– Що ви бажаєте мені сказати?<br />

Заручившись обіцянкою, що я постараюся<br />

її вислухати, ми попрямували у скверик<br />

неподалік і, зручно вмостившись на лавочці,<br />

розпочали нашу бесіду.<br />

– Називайте мене Галиною, ви розумієте,<br />

мені трохи не по-собі, адже ми з вами<br />

майже не знайомі. Але священик-духівник<br />

порадив розказати про своє минуле людям,<br />

можливо тягар спаде з душі і стане наукою<br />

для інших.<br />

Росла і виховувалася я в безбожній, але<br />

заможній сім’ї. Батьки займали високі посади,<br />

а дідусь був заслуженим фронтовиком.<br />

Я була дитям того часу. Навчання в<br />

початкових класах промайнуло миттєво.<br />

Настав час, коли кожному підлітку хочеться<br />

бути дорослим, самостійним. Не обминуло<br />

це й мене. З’явилися нові друзі і компанія.<br />

Життя продовжувалося з постійного<br />

відвідування танців. Потрохи почала курити,<br />

вживати алкоголь, додому приходити<br />

все пізніше й пізніше, навіть інколи вранці.<br />

Батьки жили своїм життям і на мене мало<br />

звертали уваги.<br />

А далі в моє життя вривається «казковий<br />

принц» - шалене кохання, мрія про майбутнє<br />

сімейне «гніздечко» і … затримка на<br />

два тижні. Потім лікар, сльози, зникнення<br />

«принца» і натяки мами на те, що в неї на<br />

прикметі є хороший лікар-гінеколог. За наполяганням<br />

батьків – сталося…<br />

… З великою потугою вдалося отримати<br />

атестат зрілості. В подальшому батьки<br />

допомогли стати студенткою інституту.<br />

Провчившись два курси, зуміла закохати в<br />

себе викладача, набагато старшого від<br />

мене. Розбила його сім’ю. Добре що хоч не<br />

було в них дітей. Він розлучився зі своєю<br />

дружиною, а незабаром ми з ним розписа-<br />

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ШАНУВАЛЬНИКІВ<br />

лися. Здається, що ще потрібно для мого<br />

щастя. Але я не усвідомлювала, що заміжжя<br />

не завжди рівносильне щастю. Не все<br />

в нас із чоловіком було добре. Він мене<br />

страшенно ревнував. Я в молодості знаєте<br />

якою була красунею?..<br />

І тут в моєму житті починається смуга<br />

невдач. Помирає мій дідусь, який свого часу<br />

настояв і зробив усе можливе, щоб мене<br />

таємно охрестили. Згодом тяжко захворів<br />

мій батько. Мама також не відзначалася<br />

добрим здоров’ям. Чоловік з кожним днем<br />

більше бурчав, кричав на мене й ображав.<br />

Біда, як кажуть, не сама ходить. За півроку<br />

я похоронила обох батьків. Це було немовби<br />

попередженням згори: схаменися!<br />

А тут ще закрутилося: обмін квартир –<br />

дідуся і моїх батьків, – адвокати, нотаріуси,<br />

доплати, переїзди…<br />

Але життя після цього потрохи почало<br />

наладжуватися. Залишилася одна проблема:<br />

ми з чоловіком дуже хотіли дітей.<br />

Дивлячись на щасливих молодих мам з<br />

дитячими візочками, або на жіночок з животиком<br />

– просто клубок до горла підступав,<br />

стискало в грудях.<br />

Як я заздрила моїм молодим сусідам, в<br />

яких було троє діточок. Жили вони бідно,<br />

ДОРОГА ДО БОГА<br />

але дружно, з любов’ю виховували діточок.<br />

Мене дуже вражало те, що кожної неділі<br />

або в свята вони з тими діточками йшли до<br />

церкви.<br />

Ось тоді я перший раз у своєму житті<br />

задумалася: «Навіщо цьому молодому,<br />

щасливому подружжю Бог і Церква? Що їм<br />

вона дає?».<br />

Одного разу я Юлю запитала:<br />

– Чого ви ходите до церкви, що ви просите<br />

в Бога?<br />

Юля на одну мить завмерла, зміряла<br />

мене здивованим поглядом і відповіла:<br />

– До церкви ми ходимо не тільки просити<br />

чогось у Бога, а найперше, ідемо дякувати<br />

Йому і молитися.<br />

– Чи щасливі ви з Романом?<br />

– Так, щасливі. Маємо трійко здорових<br />

діточок. Ми любимо одне одного і дякуємо<br />

Богові за Його ласку.<br />

Тут я зрозуміла: «як мало потрібно людині<br />

для щастя». Адже й мені здавалося, що<br />

небагато від життя потрібно. Думалось, народжу<br />

дитинку, стосунки з чоловіком налагодяться,<br />

і наше життя піде на лад. А дитинки<br />

все не було й не було. Я довго надіялася, а<br />

потім зрозуміла: тут щось не так, і пішла до<br />

лікарів. І тут почалося!Лікарі щось визначають,<br />

призначають лікування, виписують<br />

лікарства, направляють одні до одних, зрозуміло<br />

– не безкоштовно. Нарешті скеровують<br />

у лікарню. Тут почався другий етап лікування.<br />

Ніхто нічого не повідомляє мені, але<br />

всі намагаються мене «лікувати». Одна старенька<br />

лікарка, яка не брала участі в моєму<br />

лікуванні підказала: «А ти провір чоловіка,<br />

бо буває, що проблема не в жінці, а в чоловікові».<br />

Але знаючи його характер, як про<br />

це йому сказати? Всетаки набравшись мужності,<br />

повідомила йому: «Лікарі хочуть взяти<br />

в тебе аналізи». За два дні все ж вмовила<br />

його. Можете уявити його стан, коли лікар<br />

повідомив йому, що за результатами аналізів<br />

причина безпліддя в ньому…<br />

Мені ж добрі люди порадили звернутися<br />

до старенького лікаря, який час від часу<br />

приходив у лікарню давати консультації. Цей<br />

лікар, оглянувши мене і вивчивши мою медичну<br />

картку, сказав: «Дорогенька! Ти ніколи<br />

не народиш. Це результат аборту зробленого<br />

колись. Мене тільки дивує, чого тебе<br />

лікували, а не сказали цього відразу?». Це<br />

мене не дуже здивувало, адже я й сама про<br />

це почала здогадуватися. Це я скрила від<br />

свого чоловіка, тріумфуючи в душі і взявши<br />

гріх на душу, що вся вина падає на нього.<br />

Я залишилася чистою. Не буде більше дорікань<br />

на мою адресу.<br />

Чоловік все частіше й частіше почав випивати<br />

і п’яним завжди виявляв бажання мати<br />

дітей. У глибині душі я все ж надіялась і переконувала<br />

себе, що цей невдалий період<br />

життя пройде, все погане минеться. Захотілося<br />

почати нове життя – яскраве, веселе,<br />

чисте… І вирішили ми всиновити маля.<br />

Цей задум ми тримали в великому секреті<br />

– нічого нікому не казали. Багато часу<br />

зайняло збирання різних довідок та оформлення<br />

документів. Потім я дуже старанно<br />

довгий час імітувала вагітність. Це мені<br />

навіть дуже добре вдалося. На роботі ніхто<br />

і не здогадувався, що це обман. За деякий<br />

час мусила лягти на збереження.<br />

Своє дитя – сина, ?– я зразу полюбила.<br />

Щоб я звикла до нього, то мені його приносили<br />

годувати з пляшечки. Я так увійшла<br />

в роль мами, що навіть медперсонал<br />

почав вірити, що це моє рідне дитя. Я віддавала<br />

йому всю свою нерозтрачену любов.<br />

Дитятко росло дуже кволим, з цілим<br />

«букетом» хвороб. Чоловік не тільки не допомагав,<br />

а ще й був невдоволений, що я<br />

стільки багато уваги приділяю дитинці.<br />

Але кирпатенький малюк-крикун перевернув<br />

усе наше життя і все частіше невиспаний<br />

чоловік заявляв мені: «Ти його хотіла, ти його<br />

й доглядай!». Але знаєте, з появою дитятка<br />

у можєму житті світ довкола перестав існувати.<br />

Скільки сил і коштів я потратила на його<br />

лікування – знає хіба що один Бог…<br />

Коли йому виповнилося чотири рочки, я<br />

змушена була віддати його в садочок, а<br />

сама вийти на роботу. Які муки я пережила<br />

поки він доріс до шкільного віку – знає<br />

тільки той, чиї діти змалечку відвідували<br />

садочок. І ось нарешті в мене є син школярик.<br />

Чоловік на цей час допився до останнього.<br />

Ми з ним розлучилися, і він повернувся<br />

в свою попередню сім’ю. Я в душі<br />

тріумфувала, що позбулася його.<br />

Наука давалася дитині легко. Коли Сергійкові<br />

виповнилося дев’ять років, він якось<br />

прийшов зі школи дуже задуманим і серйозним.<br />

Потім підійшов до мене і запитав:<br />

«Мамо, а то правда, що я тобі нерідний<br />

син?» Я завмерла й оторопіла. «Звідки ти<br />

це взяв?», – питаю його. «Мені сказав Ігор».<br />

Ігор – це син моєї найкращої подруги сім’ї.<br />

Навіщо вона цю таємницю розкрила, для<br />

чого і з якою метою – мені невідомо. Я пояснила<br />

йому, що він мій найкращий друг і<br />

що люблю його більше за всіїх, і що іншого<br />

сина мені не треба.<br />

Після цього він завжди був заглиблений<br />

у якісь таємні внутрішні переживання.<br />

З того часу хлопля немовби підмінили.<br />

Зв’язався з якимись сумнівними «друзями».<br />

Стали спочатку пропадати дрібні гроші з<br />

гаманця, згодом гроші з шкатулки. При<br />

спробі поговорити з ним – відбувався мовчанкою.<br />

Потім став пропадати з дому. Я<br />

його знаходила, відмивала, наново одягала<br />

і замучена йшла на роботу. Але за деякий<br />

час все починалося з початку. Я не знала,<br />

що можна зробити… Одного разу мені<br />

подзвонили зі школи й повідомили, що син<br />

не відвідує занять. Я кажу директорові: «Як<br />

же так, він кожний день іде в школу». «А ви<br />

розберіться, куди він ходить», – була<br />

відповідь.<br />

Вдома я вхопила ременя і пішла до нього.<br />

Побачивши це, забився в куточок, заплакав<br />

і каже: «Не бий мене. Мене і так всі в школі<br />

б’ють. Я, – каже, – їм гроші ношу. Бо інакше<br />

вони мене б’ють». А син часто в мене гроші<br />

просив, то на подарунок вчительці, то на<br />

ремонт парт, то іще на що, бо гаманець і<br />

гроші я вже ховала. Плаче і каже: «Хлопці<br />

сказали, що як я комусь пожаліюся, то<br />

мене вб’ють”.<br />

(Коли Галина розказувала про це, то<br />

руки в неї тремтіли, а по лиці знову котилися<br />

сльози).<br />

Сина після цього я перевела в іншу школу,<br />

на другий кінець міста, поруч з моєю роботою.<br />

Довгий час нікуди не ходив, ніяких<br />

компаній. Із школи додому – і все. Але став<br />

озлобленим і лінивим. Влаштувала його в<br />

училище вчитися на шофера. Там знову зв’язався<br />

з якоюсь сумнівною компанією. Знову<br />

почали пропадати гроші і речі. А найгірше<br />

те, що до тієї компанії пристала дочка<br />

моєї другої подруги. А одного разу мою квартиру<br />

обікрали. Замки відкриті, речі розкидані,<br />

гроші і ювелірні вироби пропали. Мене<br />

аж відвезли в лікарню. Міліція підозрювала<br />

сина, але виявилося, що це зробила моя<br />

подруга з своєю дочкою. Дещо мені повернули,<br />

багато чого пропало. Був суд. Але я їм<br />

все пробачила. Хай їм суддею буде Бог.<br />

Син з труднощами закінчив училище. Я<br />

влаштувала його на роботу, але працювати<br />

він не хотів. Усе частіше приходив додому<br />

п’яним, хамив і ображав мене. Я одного<br />

разу мала з ним серйозну розмову і вмовила<br />

все-таки його йти в армію, бо раніше він<br />

дуже просив мене, щоб його відкупила від<br />

армії. На це я не погодилася. В армію я дуже<br />

часто посилала йому листи, щоб підтримати<br />

його. Завважила, що мені набагато легше<br />

живеться. З’явилося більше вільного часу.<br />

Почала частіше задумуватися над сенсом<br />

життя. А тут ще сталася прикрість, помер<br />

моєї сусідки Юлі батько. Відбули похорон,<br />

дев’ять і сорок днів з поминальними молитвами<br />

в церкві. Тут я вперше зрівняла похорон<br />

і християнські обряди з похороном дідуся<br />

і моїх батьків, і мені стало шкода, що вони<br />

не були християнами.<br />

Одного разу, проходячи повз храм, у якому<br />

відбувався молебінь, я й не помітила, що<br />

опинилася всередині. Не могла збагнути, яка<br />

сила мене занесла сюди. Розглянулася у<br />

храмі, постояла і подумки попросила в Бога<br />

допомоги. Пізніше все частіше заходила в<br />

храм, коли нікого вже там не було. Це не залишилося<br />

непоміченим. Жіночки, які прибирали<br />

в храмі, одного разу запитали:<br />

- Чого ви так часто заходите сюди?<br />

- Не знаю. Щось мене скеровує сюди.<br />

В мене виникає почуття, що щось тут відбувається.<br />

- До церкви ходять молитися, а не просто<br />

так постояти, – відповіли мені.<br />

Тут нагодився на нашу розмову священик.<br />

- Про що ви так голосно сперечаєтеся,<br />

– запитав.<br />

- Та ось ця жінка часто заходить у храм,<br />

постоїть і згодом виходить. Ми пояснюємо<br />

їй, що в церкву ходять молитися.<br />

- А звідки ви знаєте, що вона не молиться?<br />

Може то молиться її душа – а ви цього<br />

не розумієте.<br />

Настала мертва тиша.<br />

- Більше не смійте забороняти комусь<br />

перебувати в храмі. Адже церква – це дім<br />

Божий. Це місце, де Бог живе – місце, куди<br />

ми приходимо до Нього, відчуваємо і розуміємо,<br />

що Він тут є.<br />

Підійшовши до мене, отець відвів мене<br />

вбік і запитав:<br />

– Хто ви така? Може чогось потребуєте?<br />

Я розказала, як одного разу якась сила<br />

проти моєї волі і свідомості завела мене до<br />

храму. Я тут відчуваю чиюсь присутність.<br />

Після відвідання храму душа відчуває якесь<br />

піднесення. Розказала, що в дитинстві була<br />

охрещена, але не навчена ні молитви, ні<br />

поводження в храмі.<br />

– Те, що ви охрещені, то вже дуже добре,<br />

– промовив отець. – Молитов і правил<br />

поводження при бажанні ви скоро навчитесь.<br />

Але сила, яка скеровує вас до храму<br />

– це Бог. – Ви за всякої погоди заходьте до<br />

мене. Я в храмі проводжу більше часу, ніж<br />

де інде. Буду радий завжди допомогти вам.<br />

Отець подав мені молитовник і книжечку<br />

з правилами поводження в храмі. З того<br />

часу я почала відвідувати церкву щонеділі.<br />

Спочатку ставала десь збоку позаду людей<br />

і спостерігала як треба поводитися. За деякий<br />

час цю науку я засвоїла, і це не залишилося<br />

непоміченим отцем Володимиром.<br />

Завдячуючи йому, я стала християнкою і<br />

парафіянкою цього храму.<br />

Але треба повернутися назад і сказати<br />

про службу мого сина Сергійка в армії.<br />

Служба давалась йому спочатку дуже тяжко,<br />

не дивлячись на мою підтримку. Я зауважувала,<br />

що мені стало легше жити без нього.<br />

Як приємно стало приходити додому і не<br />

здригатися перед дверима, думаючи: як<br />

там сьогодні буде, чого не дорахуюсь?...<br />

Від Сергійка невдовзі прийшов лист:<br />

«Мамо, забери мене звідси, погано мені<br />

тут. Я довго не витримаю». Але я не пішла<br />

на це, написала йому гнівного листа, пригадавши<br />

йому всі його «подвиги»…<br />

Через рік він приїхав у відпустку, подорослішав,<br />

змужнів. Яка я була щаслива!...<br />

Швидко збіг час, і він повернувся додому<br />

після служби в армії. Та не пройшло й<br />

двох місяців, як знову все продовжилося:<br />

друзі, сумнівні компанії, випивки… При<br />

спробі поговорити з ним, починав грубо кричати<br />

на мене, ображати. А далі… щораз<br />

гірше й гірше. З кожним днем все більше й<br />

більше деградував. Почав вживати наркотики.<br />

Спершу зникали цінні речі, почалися<br />

проблеми з міліцією. Для мене дім став<br />

справжнім пеклом. Єдину втіху знаходила<br />

в церкві. Тут я відчувала, що на мене чекають<br />

і при потребі допоможуть.<br />

Але одного дня мені повідомили, що<br />

сина арештували, бо він з компанією вчинили<br />

дуже тяжкий злочин. Далі слідство,<br />

суд. Засудили його на великий термін. Я як<br />

могла, так морально і матеріально йому<br />

допомагала та підтримувала. Їздила до нього<br />

в місце відбування покарання. Посилала<br />

посилки. Але останнє побачення мене<br />

дуже засмутило. Мені повідомили, що він<br />

хворий на невиліковну хворобу. Надії на його<br />

виздоровлення нема ніякої, а мені сказали<br />

готуватися до найгіршого в найближчий час.<br />

Чекати страшного – важче, ніж його переживати.<br />

Кожна людина потребує в житті<br />

чиєїсь уваги, підтримки, надії. Але, як виявилося,<br />

«нерідна кров» на це нездатна. Все,<br />

заради чого я жила, виявилося примарою.<br />

Я усвідомлюю, що всі випробування для<br />

мене – це покута за гріхи мого життя. Для<br />

мене це був ще один життєвий урок...<br />

Виявляється, що прозріти ніколи не<br />

пізно. Опорою і надією в теперішньому моєму<br />

житті є віра в Бога, тому все, що дає Господь,<br />

сприймаю з покорою і покладаюся на<br />

Його волю та милосердя.<br />

Ярко ГАРАСИМ.


8<br />

Дитяча сторiнка<br />

Січень <strong>2013</strong><br />

Приходьте, діти, до кринички<br />

Напитись чистої водички.<br />

А та водиця непроста,<br />

Бо це — наука про Христа.<br />

..........................................................................................<br />

Січень крокує, різдвяні свята нам дарує!<br />

7 січня особлива духовна<br />

радість обіймає всіх нас, бо цей<br />

день – незвичайний. Ми прославляємо<br />

одну з найвеличніших подій<br />

– народження у Вифлеємі Спасителя<br />

світу. І щиро вітаємо один<br />

одного: „ Христос рождається –<br />

Славіте Його!”<br />

Різдво – це радісне, величне та<br />

водночас затишне і таємниче<br />

свято. Воно пахне ялинкою, сіном,<br />

кутею, пампушками, медом.<br />

Дарує багато незабутніх зустрічей:<br />

з Богом, що народився в убогій<br />

стаєнці, з родиною, що зібралася<br />

за святвечірнім столом, з друзями,<br />

сусідами, зі знайомими та<br />

незнайомими людьми. А ще Різдво –<br />

це коляда – різдвяна пісня, що<br />

прославляє народження Божого<br />

Сина.<br />

Різдвяна подорож<br />

Впав сніжок біленький,<br />

Покрив всі дороги.<br />

Питається Святий Йосип<br />

Ісуса малого:<br />

— Ой, запряг я сани,<br />

Та скажи, Дитино,<br />

Куди хочеш поїхати,<br />

Та в яку країну?<br />

Чи в яку щасливу,<br />

Чи в яку багату,<br />

Щоб Дитя Господнє<br />

Вміла привітати.<br />

Сплеснула в долоні<br />

Божая Дитина:<br />

— Хай несуть нас коні<br />

Там, де Україна.<br />

Нова радість стала, яка не бувала –<br />

Над вертепом звізда ясна у весь світ засіяла!<br />

Заломила руки<br />

У тривозі Мати:<br />

— Там панує Ірод;<br />

Там не гостювати!<br />

А Дитя Ласкаве<br />

Відповіло стиха:<br />

— Там нам побувати,<br />

Де найгірше лихо!<br />

Занести нам вістку<br />

В кожную хатину:<br />

— Правда запанує,<br />

Лютий Ірод згине!<br />

Усміхнулась Мати,<br />

Сіли в срібні сани<br />

І в наш край помчались<br />

Сніжними шляхами.<br />

Леся ХРАПЛИВА.<br />

Òâ³é êàëåíäàðèê<br />

ñ³÷íåâèõ<br />

ñâÿò<br />

8 січня – Собор Пресвятої Богородиці<br />

9 січня – Пршмч. Архідиякона Стефана<br />

14 січня – Новий рік, св. Василія<br />

19 січня – Богоявлення, Водохреща<br />

Нагадуємо хлопцям, що вони мають<br />

нагоду вранці 14 січня привітати<br />

родичів, друзів, сусідів із Старим<br />

Новим українським роком, засіваючи<br />

житом – пшеницею і бажаючи<br />

всього-всього-всього…<br />

Засівна<br />

(Хлопчики посівають)<br />

Сію, сію, посіваю,<br />

З Новим роком вас вітаю!<br />

Щоб родило на землі,<br />

Щоб був хліб на столі,<br />

Щоб водилися пернаті –<br />

І без чубка і чубаті.<br />

Щоб не знали всі біди,<br />

Нехай прийдуть гаразди.<br />

Щоб капуста головчата,<br />

А петрушка — корінчата,<br />

Часник – як бик.<br />

Цибуля — як зозуля,<br />

Пшениця – як рукавиця.<br />

Щоб була з дітей утіха,<br />

А грошей – півтора міха.<br />

Щоб ви міряли гроші мискою,<br />

А дітей — колискою.<br />

Щоб у кожній кутині<br />

Було по дитині.<br />

Хай дасть нивка по сто кіп,<br />

По сто тисяч один сніп.<br />

Віншую вас з Новим роком,<br />

Новим роком, довгим віком,<br />

Щоб ви дочекали відтепер за рік<br />

До ста літ!<br />

Пропонуємо вам, любі діточки, розгадати різдвяний ребус<br />

Викресліть з таблички<br />

всі букви Є, Ж, З, K, Р, Т,<br />

Я. Із букв, що залишилися,<br />

прочитайте фразу.<br />

Відповіді надсилайте<br />

на адресу «Кринички».<br />

РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ<br />

Золотий павучок<br />

Цю історію на Святвечір любив<br />

оповідати мій дідусь…<br />

Не тепер і не колись у нашому<br />

містечку жила собі одна сім’я:<br />

тато, мама і троє діточок – Тарасик,<br />

Настуся й Ільчик.<br />

У їхній привітній оселі завжди<br />

було багато ласки та радості.<br />

Яких лишень забав не вигадували<br />

вони – «князівна», «скікискіки»,<br />

«подоляночка», «пентелітентелі»,<br />

і звичайно ж, «смішний<br />

телефон»!<br />

А на свята їхній татусь наймав<br />

бричку із золотогривим конем, і<br />

всі вони їхали за місто до лісу. Це<br />

було казково!<br />

Але одного дня все змінилося,<br />

бо на їхню країну напав злий<br />

північний ворог. Велике горе, мов<br />

темна ніч, огорнуло всіх людей.<br />

Не минуло воно й цю чудову<br />

родину: тато пішов захищати<br />

рідний край, а мама і троє дітей<br />

залишилися самі. Була зима з<br />

високими і тихими снігами. І<br />

вперше у цій, колись веселій,<br />

оселі не чутно було ні сміху, ані<br />

дитячого щебету.<br />

Хіба дуже повеселишся, коли<br />

нічого їсти? Уперше ніхто з дітей<br />

не знайшов під своїми подушечками<br />

дарунків від святого Миколая.<br />

Невже навіть він забув про<br />

них?..<br />

І ось настав Святий вечір. Діти<br />

та їхня матуся були дуже сумні.<br />

Щоб хоч трошки розважити<br />

родичів, Тарасик пішов до лісу і<br />

привіз на саночках ялинку.<br />

Ялинка була гарна, але прикрасити<br />

її було нічим. Колись вони<br />

чіпляли на ялинку завиті в золото<br />

горішки, яблука… а ще грибочки,<br />

солодкі зірочки та місяченьки,<br />

випечені зі смачного тіста…<br />

Однак сьогодні ялинка стояла<br />

без жодної прикраси.<br />

Коли звечоріло, матуся заслала<br />

стіл білою скатертиною, і вони<br />

посідали до столу. Але й сумний<br />

то був Святвечір! Уявіть собі: на<br />

різдвяному столі не було ані<br />

крихти іжі, у кутку сиротливо щулилася<br />

неприбрана ялинка, а за<br />

столом не було тата. Хтозна, чи<br />

й живий він був…<br />

Згадавши про тата, діти ще<br />

дужче засумували.<br />

Але мама сказала: «Не журіться,<br />

мої серденька. Пам’ятаєте<br />

татусів дарунок на минуле<br />

Різдво?» – і вона почала виймати<br />

зі старої скрині одяг для Ангела,<br />

для Кози і яскраві різнокольорові<br />

стрічки. Тарасик переодягся<br />

на Козу, Ільчик – на Ангела, а<br />

Настуся прикрасила свою голівку<br />

стрічками.<br />

– О які ж ви в мене гарні! – захоплено<br />

сказала матуся. – А чи не<br />

заколядувати нам улюблену таткову<br />

коляду?..<br />

І вони заколядували «Нова<br />

радість стала». Мама сказала:<br />

– Ви так старалися, що коляда,<br />

мабуть, долинула аж до нашого<br />

татка…<br />

Вона зігріє йому душу. А тепер,<br />

гадаю, саме час розповісти<br />

для нашого Ільчика, як давнимдавно,<br />

такого ж вечора, у маленькій<br />

пастушій стаєнці народився<br />

один Хлопчик…<br />

І матуся стала розповідати<br />

про того Хлопчика, і про ангелів,<br />

які сповістили про Його народження,<br />

і про пастушків, які принесли<br />

Йому свої дарунки.<br />

А називався той хлопчик…<br />

Дивіться, дивіться! – раптом<br />

вигукнув Ільчик, і показав на<br />

ялинку.<br />

Всі здивовано повернули свої<br />

голови.<br />

– Що це за диво? – сплеснули<br />

вони руками. – Хто це так чарівно<br />

прикрасив нашу ялиночку?<br />

А дивуватись і справді було з<br />

чого…Вся ялинка згори донизу<br />

була зодягнута в тонке золотисте<br />

плетиво і, наче казкова принцесса,<br />

осявала всю хату. А на<br />

самому її вершечку сяяла мовби<br />

зіронька.<br />

Гляньте! Це ж маленький золотий<br />

павучок! – вигукнула Настуся.<br />

Це ж він прикрасив нашу ялиночку!<br />

Боже, який він чудовий!..<br />

Діти повискакували з-за столу,<br />

взялися за руки й почали<br />

танцювати довкола ялинки. Вони<br />

підстрибували і співали:<br />

Павучок, павучок, золотий чарівничок<br />

сплів ялиночці убрання<br />

із небесних ниточок! Павучок,<br />

павучок, золотий чарівничок…<br />

Раптом у двері хтось постукав.<br />

Усі перестали веселитися і<br />

злякано завмерли.<br />

«Хто б то міг бути?..»<br />

Мама відчинила двері й мало<br />

не зомліла: на порозі стояв…<br />

їхній тато! Він був змучений, худий,<br />

але очі його світилися тихою<br />

радістю.<br />

– Війна скінчилася. Ми перемогли<br />

ворога, – сказав він, і почав<br />

виймати з кишень різдвяні<br />

гостинці.<br />

Діти кинулися йому на шию, і<br />

я навіть не можу сказати, скільки<br />

радості, щасливих сліз і дзвінких<br />

колядок було того дивовижного<br />

вечора!<br />

Усі сміялися, галасували,<br />

танцювали, обіймалися, показували<br />

татові ялиночку, і знову<br />

сміялися й колядували. А на самому<br />

вершечку ялинки сидів<br />

щасливий золотий павучок і<br />

таємниче підморгував їм то правим,<br />

то лівим очком. Ось так!<br />

Іван МАЛКОВИЧ.<br />

Сторінку підготували Оксана СІЧНЕВА та Оксана ХРИСТУК.<br />

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —<br />

Львівське крайове ставропігійне братство<br />

св. ап. Андрія Первозваного,<br />

зареєстроване міністерством України<br />

у справах преси та інформації.<br />

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ <strong>№</strong> 2335<br />

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше<br />

видання, повідомляємо банківські реквізити:<br />

ПАТ АКБ “Львів”<br />

Р/р 260075157, МФО 325268,<br />

код ЄДРПОУ 20785948<br />

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься<br />

на сторінках газети.<br />

НАША АДРЕСА:<br />

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1<br />

Для листування:<br />

м. Львів - 8, а/с 1334<br />

(032) 235-52-02<br />

www.stavropigia.lviv.ua<br />

E-mail: vegauaoc@gmail.com<br />

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ<br />

Редакційна колегія:<br />

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Тарас ДМИТРИК,<br />

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ<br />

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність<br />

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься<br />

найменше втручатися в авторський текст,<br />

зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою<br />

право редагувати, скорочувати подані матеріали.<br />

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,<br />

не повертаються.<br />

Передплатний індекс — 35013<br />

Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»<br />

Замовлення <strong>№</strong>

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!