Успенська вежа № 5 (2012)
09.03.2015 • Views
Share Embed Flag

Успенська вежа № 5 (2012)

Газета Успенська вежа травень № 5 (2012)

Газета Успенська вежа травень № 5 (2012)

SHOW MORE
SHOW LESS
ePAPER READ
DOWNLOAD ePAPER
  • No tags were found...
fediv.yuriy

Create successful ePaper yourself

Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.

START NOW

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО<br />

За віру і дність!<br />

є<br />

Виходить з березня 1991 року ТРАВЕНЬ <strong>2012</strong> року <strong>№</strong> 5 (240)<br />

Неділя жінок-мироносиць<br />

У день Великої п’ятниці, побожний чоловік з<br />

Аримафеї Йосиф, відважився приступити до Пилата<br />

та просити тіло Христове. Пилат дає<br />

дозвіл зняти його з хреста та поховати. Йосиф<br />

купив полотно, обгорнув чистою плащаницею<br />

Христове тіло, поклав його у новому гробі, що був<br />

висічений у скелі і каменем закрив вхід до нього.<br />

Марія Магдалина й Марія мати Йосифа дивилися,<br />

де Його покладено.<br />

В подальшому читанні святої<br />

Євангелії ми бачимо вже не захід<br />

сонця, а його новий схід. Тут йдеться<br />

вже не про кінець тижня, яким була<br />

п’ятниця, але про новий, таємний<br />

початок нового тижня, про перший<br />

день нового сотворення. В цей день,<br />

перший по суботі, ті жінки, що раніше<br />

лише споглядали на місію, яку<br />

виконував Йосиф з Аримафеї, стають<br />

головними особами. Євангелист<br />

Марко згадує про групу жінок, що<br />

ходили за Ісусом: “Були й жінки, що<br />

дивилися здалека. Між ними була<br />

Марія Магдалина, Марія, мати Якова<br />

Молодшого та Йосифа, і Соломія,<br />

що слідом за ним ходили і Йому<br />

услуговували, як Він був у Галилеї”.<br />

Вони рано-вранці, купивши пахощі,<br />

спішать до гробу, в якому спочив<br />

Ісус. Мироносиці добре знають,<br />

що гріб Ісуса охороняють воїни, що<br />

до гробу заборонено наближатися,<br />

але вони йдуть, наперекір усьому, з<br />

твердою вірою і надією, що<br />

здійснять свій намір. Вони йдуть за<br />

покликом сердець, в яких живе<br />

щира, самовіддана любов до Ісуса,<br />

а любов не знає страху, не боїться<br />

погроз, перепон — любов усе перемагає,<br />

бо де є любов, там є Бог.<br />

Ввійшовши до гробу, побачили<br />

не триденно похованого Ісуса, але<br />

ангела у вигляді юнака, одягненого<br />

в білу одежу. Вони, звичайно, злякалися,<br />

але це вже не був страх перед<br />

смертю, бо смерть була знищена<br />

воскресінням втіленого Бога,<br />

але це був благоговійний страх перед<br />

Божою присутністю, перед тим<br />

джерелом нового, вічного життя,<br />

яке потекло могутньою рікою з<br />

Христового гробу.<br />

За свою любов, відданість, віру і<br />

відвагу мироносиці одержують велику<br />

нагороду — першими дізнаються<br />

про Воскресіння Христа Спасителя.<br />

Від Ангела вони отримали<br />

важливе завдання свідчити іншим<br />

про Воскреслого Христа: “Йдіть,<br />

скажіть Його учням, що випередить<br />

вас у Галилеї: там Його побачите, як<br />

Він сказав вам”, а потім і Сам Воскреслий<br />

Христос посилає жінок-мироносиць<br />

до апостолів, щоб сповістити<br />

добру новину апостолам, які зі<br />

страху заховалися від світу, щоб по-<br />

тішити їх, підняти на<br />

дусі, згуртувати.<br />

Чому апостоли,<br />

сильні і мужні чоловіки,<br />

які ходили три<br />

роки з Ісусом, бачили<br />

Його чуда, Його<br />

Преображення на<br />

горі Фавор, з якими<br />

Він ламав хліб, обтирав<br />

і цілував ноги на<br />

Тайній вечері, заховалися<br />

налякані, розгублені<br />

і зневірені?<br />

Бо вони не змогли<br />

людським чоловічим<br />

розумом осягнути<br />

величі тієї безмежної<br />

любові Божої, що<br />

привела Ісуса на Голгофу,<br />

не зрозуміли<br />

ціни Христової жертви.<br />

А жінки прийняли науку Сина<br />

Божого чистим серцем. Щирим серцем<br />

полюбили Ісуса, вірили Йому до<br />

кінця. І те, що Воскреслий Ісус являється<br />

вперше не апостолам, а мироносицям-жінкам,<br />

що найперше<br />

посилає їх сповістити світові велику<br />

радість, свідчить про те, що цим<br />

Ісус Христос піднімає жінку (на той<br />

час пригноблену і безправну) і ставить<br />

її врівень з чоловіком.<br />

Жінки-мироносиці символізують<br />

кожного християнина чи християнку,<br />

і, дивлячись на їхню любов до<br />

Бога і вірність, подумаймо, чи ми<br />

кожної неділі йдемо до Святого<br />

Храму, чи кожен з нас несе у своєму<br />

серці “пахучі олійки”, тобто, що<br />

ми приносимо кожної неділі чи свята<br />

Христові? Тільки наше “пахуче<br />

миро” — щиру молитву, покору, смиренність,<br />

чистоту серця, любов до<br />

ближнього, до брата, сестри, чоловіка,<br />

дружини, дітей, повагу до<br />

сусідів, чи навпаки — замість цих<br />

“пахощів” ми, ідучи до Христового<br />

Храму, несемо гнів, злобу, непрощення,<br />

гордість, зверхність, обмову,<br />

нечистоту, пияцтво, нерозкаяність<br />

у своїх гріхах? Тому просімо<br />

у Воскреслого Господа нашого Ісуса<br />

Христа благодаті Святого Духа,<br />

щоб просвітив наш розум, очистив<br />

серце, допоміг побачити себе в євангельських<br />

повчаннях і прикладах і<br />

через пережиття Євангелія змінити<br />

наше життя на гідне і християнське.<br />

А жінки-мироносиці нехай<br />

допоможуть нам усім прийти до<br />

Воскреслого Христа, побачити<br />

Його у нашому житті і вже ніколи<br />

не залишати Його науки.<br />

Жінка, в першу чергу — мати.<br />

Все починається з матері, все людство<br />

народжене матір’ю, і Син Божий<br />

прийшов на землю від земної<br />

жінки, що стала для нас усіх Матір’ю<br />

Небесною. А добра християнська<br />

мати — це Ангел-Хоронитель<br />

духовності, берегиня сімейного тепла,<br />

миру і любові, а також релігійних<br />

і національних традицій нашого<br />

українського народу. Мама має<br />

бути першою вчителькою молитви.<br />

Від вас, матерів, у великій мірі залежить,<br />

якими виростуть наші діти,<br />

отже, яким буде майбутнє нашої<br />

Церкви і нашого народу.<br />

Нехай у ваших серцях горить<br />

вогонь любові до Бога і ближнього.<br />

Нехай в родинах наших перебуває<br />

живий Воскреслий Ісус, а через<br />

ваші серця поширюється Царство<br />

Боже всюди: де ви ходите, працюєте,<br />

живете. Тоді буде вам заслужена<br />

подяка від дітей і ближніх тут на<br />

землі, а від Господа – нагорода у<br />

вічності. Амінь.<br />

Отець Євген Кимка,<br />

США.<br />

Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ<br />

Триєдина<br />

дорога<br />

до Бога<br />

ВІРА<br />

«Отче наш, Ти що є на небесах»,<br />

Де ніколи не панує страх,<br />

Де одвічні перламутрові обнови<br />

Кришталево-чистих душ любови.<br />

«Нехай святиться ім’я Твоє»,<br />

Що всесвіт добротою наповняє<br />

І найдрібнішим серце зігріває,<br />

Щоб сумнів Правду не ділив надвоє.<br />

«Нехай прийде царство Твоє»,<br />

Де не буде ні добра, ні зла!<br />

Душа щоб кожного жила<br />

У лоні істини благої.<br />

«Нехай буде воля Твоя»,<br />

Що без початку й без кінця<br />

У вірі множить лик Творця<br />

В людській подобі – зріє воля.<br />

«Як на Небі, так і на Землі»,<br />

Щоб тінь понура не блукала,<br />

В людських думках облуд не ткала,<br />

Щоб образ Правди не змалів!<br />

МОЛИТВА<br />

«Хліб наш насушний дай нам днесь»,<br />

Хай наситяться усі голодні<br />

Духом Твоїм животворящим,<br />

Бо не зраджують віру видящі.<br />

«І прости нам провини наші»,<br />

Відпусти нам – недосконалим,<br />

В слові, в ділі, в думці лихій<br />

Гріх, що провадить нас у житті.<br />

«Як і ми прощаємо винуватцям нашим»:<br />

Спершу зло нуртує на кривдників вражих,<br />

Потім зважить розум на сліпу їх неміч,<br />

Час загоїть рани, й від зла відійдемо.<br />

ЖИТТЯ В ЧИСТОТІ<br />

«І не введи нас у спокусу»<br />

Земних розваг, грошей, багатства,<br />

Бо все це тлінь, марнота, рабство<br />

На сатанинському обрусі.<br />

«Але визволи нас від лукавого»,<br />

Цей тернистий шлях дай здолати<br />

І Тебе, Триєдиного, прославляти –Вічна<br />

Істино й вічна Любове!<br />

«Амінь!» – це сяйво безмежно небесне,<br />

Яке все життя сягнути змагаємо,<br />

В щасливім кінці – початок воскресне!<br />

На милість Твою уповаємо.

2<br />

За віру і єдність!<br />

ІНФОРМУЄ<br />

Презентація підручника<br />

архиєпископа Ігоря<br />

Ісіченка в Чернігові<br />

П’ятого квітня <strong>2012</strong> року відбулася<br />

презентація підручника архиєпископа<br />

Ігоря Ісіченка «Історія української<br />

літератури: Епоха Бароко»<br />

в Чернігівському державному<br />

університеті імені Т.Г. Шевченка.<br />

Презентацію організувала і провела<br />

кандидат філологічних наук<br />

Світлана Шумило.<br />

Архиєпископ Ігор розповів присутнім<br />

про історію праці над підручником,<br />

поділився своїми міркуваннями<br />

про стан і перспективи викладання<br />

української давньої і ранньомодерної<br />

літератури в середній та вищій<br />

школі. Владика відповів на численні<br />

питання викладачів і студентів. А після<br />

було організовано огляд пам’ятних<br />

місць Чернігова: Єлецького монастиря,<br />

Болдиних гір, Троїцького монастиря,<br />

Дітинця. Архиєпископа Ігоря<br />

супроводжували в поїздці до Чернігова<br />

митрофорний протоієрей Юрій<br />

Бойко та протоієрей Валерій Копійка.<br />

Подяка<br />

Христос Воскрес !<br />

Приношу щиру подяку Львівському<br />

крайовому ставропігійному братству<br />

св. ап. Андрія Первозваного зі Львова<br />

за надання українських рушників і обрусів,<br />

які будуть використовуватися в<br />

Українському культурному центрі<br />

(УКЦ), що діє в області Тульча с. Мурігйол<br />

(Румунія).<br />

Бажаємо Вам міцного здоров’я,<br />

Божої ласки, терпіння у випробовуваннях<br />

і надіємось, що й надалі будемо<br />

підтримувати тісні і теплі стосунки.<br />

З повагою керівник УКЦ<br />

Стефан ЛУПШАК.<br />

P. S. 9 грудня 2011 року відбулося офіційне<br />

відкриття Українського культурного<br />

центру, що діє при ЗОШ с. Мурігйол.<br />

В українській громаді ці поселення<br />

називаються «За Дунаєм» - місце, де<br />

поселилися українські козаки в 1775 році<br />

після ліквідації Запорозької Січі.<br />

Травень <strong>2012</strong><br />

СЛАВА ГЕРОЯМ<br />

Борець за Українську Державність<br />

Упродовж багатьох століть бездержавного підневільного існування<br />

української нації в нашому народі постійно жевріла думка про вільне<br />

життя. Потяг до волі – це природне бажання будь-якого народу і є<br />

запорукою його всебічного розвитку і процвітання. Історія національно-визвольної<br />

боротьби українського народу за свободу і незалежність<br />

охоплює всі етапи його історичного розвитку. Однією із славних сторінок<br />

цієї героїчної історії є визвольні змагання українців за свою державність<br />

під проводом Організації українських націоналістів – ОУН.<br />

Такої довгої всенародної боротьби, що тривала майже двадцять років,<br />

не знала досі не тільки українська, але й світова історія. Її можна<br />

лише порівняти з визвольною війною часів Богдана Хмельницького.<br />

Визвольна війна ОУН і УПА у воєнні та повоєнні роки докорінно змінила<br />

психіку нашого народу. Вона зміцнила його віру, розбудила надію на<br />

можливість боротьби з усіма окупантами і, що найважливіше, – зменшила<br />

в людях страх, що так часто паралізував українське суспільство<br />

у вирішальні моменти історії, а також згодом привела до Акту<br />

відновлення української держави 24 серпня 1991 року.<br />

Поряд з іншими провідними діячами<br />

ОУН постать Ярослава Стецька вирізняється<br />

твердою державницькою позицією,<br />

незламністю духу, жертовністю,<br />

рішучістю, наполегливістю, мудрістю,<br />

сильною волею, героїзмом. В 1968 р.<br />

став головою Проводу ОУН, брав участь<br />

у всіх антикомуністичних конгресах і<br />

конференціях у світі, заснував Світову<br />

Антикомуністичну Лігу та Європейську<br />

Раду Свободи. Стецько є автором книги<br />

«30 червня 1941» (1967) та багатьох<br />

політичних статей і праць.<br />

Ярослав Стецько народився 19 січня<br />

1912 року в Тернополі у священичій родині.<br />

Тут він закінчив гімназію, а потім<br />

вчився у Краківському та Львівському<br />

університетах на юридичному і філософському<br />

факультетах. Ще юнаком<br />

Ярослав включився в національно-визвольну<br />

боротьбу. Він був редактором<br />

підпільних націоналістичних видань і членом<br />

Української військової організації<br />

(УВО) та ОУН. За революційну діяльність<br />

зазнав репресій з боку польських окупантів<br />

– був ув’язнений. Полковник<br />

Євген Коновалець – засновник ОУН –<br />

доручає Я. Стецькові підготувати черговий<br />

конгрес ОУН, який відбувся в Римі в<br />

1939 році. У квітні 1940 року Стецька<br />

обирають заступником провідника ОУН<br />

– Степана Бандери.<br />

З початком ІІ світової війни Стецько<br />

опиняється у Львові. Тут він скликає Національні<br />

збори, які 30 червня 1941 року<br />

проголошують створення Української<br />

Держави. Вимогу Гітлера відкликати Акт<br />

відновлення Української Держави Стець-<br />

ко виконати відмовляється. Його заарештовують<br />

і тримають в концтаборі аж<br />

до вересня 1944 року. Після звільнення<br />

Стецько розгортає широку діяльність на<br />

всесвітній антикомуністичній арені, очолює<br />

Антибільшовицький блок народів,<br />

організовує в Токіо «Світову антикомуністичну<br />

лігу», є ініціатором створення<br />

Європейської ради свободи. Поряд з<br />

цим Стецько був також членом бюро<br />

Проводу ОУН, до якого входили ще Степан<br />

Бандера і Роман Шухевич. З 1968<br />

року і до кінця свого життя Стецько був<br />

головою Проводу ОУН.<br />

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986<br />

року в Мюнхені і там же й похований.<br />

Ярослав Стецько залишив нам значну<br />

ідейно-теоретичну спадщину, яка і<br />

сьогодні надзвичайно актуальна. Основними<br />

засадами націоналістичного<br />

вчення Ярослава Стецька є:<br />

1. Найвищою цінністю для українського<br />

націоналіста є ідея нації,<br />

інтерес нації. Безкомпромісна боротьба<br />

та жертовна праця задля<br />

добра і величі рідного народу є обов’язком<br />

кожного українця.<br />

2. Передумовою збереження і<br />

розвитку всіх духовних і фізичних<br />

сил української нації, запорукою<br />

миру та стабільності в регіоні є Українська<br />

Самостійна Соборна Держава,<br />

а принципом міжнародного<br />

співжиття – принцип національних<br />

держав на своїх етнічних теренах.<br />

3. Пробудити націю, консолідувати<br />

і мобілізувати її мусить національна<br />

еліта.<br />

Борітеся – поборете,<br />

Вам Бог помагає!<br />

За вас правда, за вас слава<br />

І воля святая!<br />

Тарас Шевченко: «Кавказ».<br />

4. Без національного визволення<br />

немає визволення соціального і особистої<br />

свободи. Національна революція<br />

має бути водночас і соціальною<br />

революцією.<br />

5. В боротьбі за свободу опертя<br />

можливе лише на власні сили.<br />

6. Україна має стати в авангарді<br />

боротьби за свободу народів і людини.<br />

Ідеї побудови Української Соборної<br />

Самостійної Незалежної Держави<br />

Ярослав Стецько віддав усе своє<br />

подвижницьке життя. Мужня людинапатріот,<br />

великий українець заслуговує<br />

на вдячну пам’ять прийдешніх поколінь.<br />

Постать Ярослава Стецька займає<br />

гідне місце в пантеоні великих українців<br />

поряд з Іваном Мазепою, Тарасом<br />

Шевченком, Миколою Міхновським,<br />

Симоном Петлюрою, Євгеном Коновальцем,<br />

Дмитром Донцовим, Степаном<br />

Бандерою, Романом Шухевичем<br />

та іншими. Вшановуючи пам’ять героїв<br />

України, зокрема Ярослава Стецька,<br />

намагаймося брати з них приклад як<br />

давати відсіч ворогам, захищати честь<br />

нації і право українського народу на самостійну<br />

незалежну соборну державу –<br />

Україну.<br />

Оксана ЗАХАРЧУК.<br />

ФОТО-ФАКТ<br />

Сучасні гаївки<br />

Так водять сучасних гаївок діти та батьки при церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Львові.<br />

Фото-факт Олега ПАНАСА.

О<br />

ДНОГО РАЗУ нечистий скликав<br />

усіх бісів і виступив перед ними з<br />

промовою.<br />

— Ми не можемо перешкодити<br />

християнам ходити до церкви, не<br />

можемо заборонити їм читати Біблію,<br />

промовляти молитви та розмовляти<br />

з Ісусом. А щойно вони встановлюють<br />

зв’язок зі своїм Спасителем, ми<br />

втрачаємо владу над ними, — сказав<br />

він. — Але це лише на перший погляд<br />

здається, що людей важко<br />

спіймати в наші тенета. Насправді<br />

все легко і просто. Треба вкрасти в<br />

них час для спілкування з Ісусом.<br />

— Але як це зробити? — закричали<br />

присутні.<br />

— Захопіть їх дрібницями, винайдіть<br />

безмежну кількість способів, як зайняти<br />

їхній розум. Змусьте їх витрачати...<br />

витрачати і брати в борг. Переконайте<br />

їх, що щасливе життя залежить від<br />

марки автомобіля, бренду одягу, від<br />

розміру житла та від кількості закордонних<br />

відпусток. Нехай у гонитві за<br />

цим усім дружини затримуються на<br />

роботі, а чоловіки працюють шість-сім<br />

днів на тиждень, 10—12 годин щодня<br />

і нехай вірять, що це потрібно, щоб заробити<br />

достатню кількість грошей для<br />

досягнення успіху, щоб вони могли купити<br />

це порожнє життя.<br />

Уся чортівня уважно слухала.<br />

— Не давайте їм проводити час зі<br />

своїми дітьми, — продовжував голова<br />

зборів. — Коли сім’ї розпадуться,<br />

а це обов’язково станеться, людям<br />

нікуди буде поспішати після роботи.<br />

Нехай у квартирах зникнуть тихі<br />

Травень <strong>2012</strong> 3<br />

ДУХОВНІСТЬ<br />

Заклопотані<br />

християни<br />

МОВО РІДНА<br />

розмови, а от відеомагнітофони,<br />

комп’ютери та телевізори працюють<br />

цілодобово. І не лише в будинках, а й<br />

у ресторанах, кав’ярнях, крамницях,<br />

навіть в автобусах. Це заблокує<br />

людський розум і зруйнує єдність із<br />

Христом.<br />

Розкладіть на столиках у кав’ярнях<br />

безліч модних журналів і газет<br />

про життя багатіїв та зірок. Нехай це<br />

чтиво замінить Біблію. Почніть атакувати<br />

їхній розум новинами 24 години<br />

на добу. Хай дорогою додому їм впадає<br />

у вічі багато рекламних щитів. Наповніть<br />

їхні поштові скриньки рекламою,<br />

каталогами для замовлення товарів<br />

поштою, всілякими інформаційними<br />

бюлетенями і пропозиціями<br />

безкоштовних товарів, послуг і порожніх,<br />

помилкових надій.<br />

Друкуйте на сторінках журналів і<br />

показуйте на телебаченні худеньких<br />

і гарненьких молодих моделей, щоб<br />

чоловіки повірили, що зовнішня краса<br />

— це найважливіше, і тоді їм<br />

перестануть подобатися власні дружини.<br />

Нехай символом Різдва стане<br />

пузатий Санта-Клаус із реклами напою<br />

«Coca Cola . Нащо дітям знати<br />

ще й про народження Ісуса? Підсуньте<br />

їм мультфільми про пасхального<br />

кролика і писанки, щоб вони не говорили<br />

про Воскресіння Христа і про<br />

Його владу над гріхом та смертю.<br />

Нехай вони втомлюються до краю<br />

навіть тоді, коли відпочивають. Нехай<br />

навіть із відпустки повертаються<br />

виснаженими. Нехай їхня вічна заклопотаність<br />

і прагнення не відстати<br />

від інших веде їх не на спокійні сімейні<br />

прогулянки чи на поїздки на природу,<br />

щоб помилуватися Божим творінням,<br />

а у клуби, на стадіони, концерти. Нехай<br />

метушаться, метушаться постійно<br />

і забувають про основне!<br />

Нехай вони будуть зайняті, зайняті,<br />

зайняті!!!<br />

А коли навіть зустрінуться для духовного<br />

спілкування, підкиньте їм<br />

плітки, чутки та нарікання, щоб вони<br />

поверталися додому збентеженими<br />

та пригніченими.<br />

Незабаром вони працюватимуть,<br />

покладаючись лише на себе, жертвуючи<br />

своїм здоров’ям та сім’ями задля<br />

одержання чергового прибутку. І це<br />

спрацює! Це неодмінно спрацює!<br />

Усі присутні визнали, що це прекрасний<br />

план, і кинулись ревно втілювати<br />

його в життя.<br />

А чи вдасться це їм, залежить і від<br />

нас. Поміркуйте над цим.<br />

Чи ви також занадто<br />

заклопотані та зайняті?<br />

Газета «Життя», <strong>№</strong>17, <strong>2012</strong> р.<br />

Панас СТОЛЯРЧУК: «Чия мова найбагатша»<br />

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому<br />

1916 році. У купе першої кляси швидкого.<br />

поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець,<br />

італієць. Четвертим був відомий львівський<br />

юрист Богдан. Костів. Балачки велись навколо<br />

різних тем. Нарешті заговорили про мови — чия<br />

краща, чия багатша та котрій з них належить<br />

світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти<br />

свою мову. Першим заговорив англієць.<br />

Англія — країна великих завойовників і мореходів,<br />

які славу англійської мови рознесли по<br />

всьому світі. Англійська мова — мова Шекспіра,<br />

Байрона, Діккенса й інших великих літераторів<br />

і вчених. Отже, англійській мові належить<br />

світове майбутнє.<br />

— Ні в якім разі, — гордовито заявив німець.<br />

— Німецька мова — це мова двох великих<br />

імперій — Вели-конімеччини й Австрії, які займають<br />

пів Європи. Це мова філософії, техніки,<br />

армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта,<br />

Ваґнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова<br />

має світове значення. Італієць усміхнувся та<br />

тихо промовив:<br />

— Панове, ви обидва не праві. Італійська<br />

мова — це мова сонячної Італії, мова музики і<br />

кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною<br />

італійською мовою написані кращі твори епохи<br />

Відрождення, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,<br />

лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні,<br />

Доніцетті й інших великих італійців. Тому<br />

італійській мові належить бути провідною в світі.<br />

Українець довго думав, нарешті промовив:<br />

— Я не вірю в світову мову. Хто домагався<br />

цього, потім був гірко розчарований. Йдеться<br />

проте, яке місце відводиться моїй українській мові<br />

поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що<br />

моя рідна мова — це мова незрівняного сміхотворця<br />

Котляревського, мова геніяльного поета<br />

Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової<br />

поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична<br />

мова кращої з кращих поетес світу — Лесі<br />

Україянки, мова нашого філософа-мудреця<br />

Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому<br />

числі й похваленими тут, проте рідною, а отже,<br />

найбільш дорогою, вважав українську.<br />

На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних<br />

пісень, тобто більше, як у вас всіх разом<br />

узятих... Я можу назвати ще багато славних<br />

імен свого Народу, проте, по вашому шляху я<br />

не піду. Ви ж по суті нічого не сказали про багатство<br />

та можливості ваших мов. Чи могли б<br />

ви, скажіть, на своїх мовах написати невелике<br />

оповідання, в якому б усі слова починалися з<br />

однакової букви?<br />

— Ні, ні, ні! це неможливо, — відповіли<br />

англієць, німець, італієць.<br />

— Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою<br />

це зовсім просто. Назвіть якусь букву, —<br />

звернувся він до німця.<br />

— Хай буде буква «П», — сказав той.<br />

— Добре. Оповідання буде називатись Перший<br />

поцілунок:<br />

Популярному перемишльському поетові Павлові<br />

Подільчакові прийшло поштою приємне повідомлення:<br />

«Приїздіть, пане Павле, — писав поважний<br />

правитель. Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович<br />

Па-скевич, — погостюєте, повеселитесь».<br />

Пан Павло поспішив, прибувши першим<br />

поїздом. Підгорецький палац Паскевичів<br />

привітно прийняв приїжджого поета. Потім<br />

під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів...<br />

Посадили пана Павла поряд панночки —<br />

премилої панночки Полїни.<br />

Поговорили про політику, погоду. Пан Павло<br />

прочитав підібрані пречудові поезії. Паночка<br />

Поліна пограла прекрасні полонези Понетовського,<br />

прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали<br />

падеспан, польку. Прийшла пора — попросили<br />

пообідати.<br />

Поставили повні підноси пляшок: Портейну,<br />

Плиски, Пшеничної, підігрітого пуншу, пиво, принесли<br />

печені поросята, приправлені перцем<br />

півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,<br />

пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги,<br />

підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі<br />

пряники, персикове повидло, помаранчі,<br />

повні парцелянові полумиски полуниць, порічок.<br />

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав<br />

про панночку. Панночка Поліна попросила прогулятись<br />

по Підгорецькому парку, помилуватись<br />

природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція<br />

повністю підійшла прихмелілому поетові.<br />

Походили, погуляли. ...Порослий папороттю предавній<br />

парк подарував приємну прохолоду. Повітря<br />

п’янило принадними пахощами.<br />

Побродивши по парку, пара присіла під порослим<br />

плющем платаном.<br />

Посиділи, помріяли, позітхали, по-шепталися,<br />

пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай<br />

парубоче привілля, пора поетові приймакувати».<br />

В купе заплескали, і всі визнали: милозвучна,<br />

багата українська мова — буде жити вічно<br />

поміж інших мов світу.<br />

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати<br />

свого програшу.<br />

— Ну, а коли б я назвав іншу букву? — заявив<br />

він. Ну, наприклад, букву «С»?<br />

— Гаразд, хай буде «С»!<br />

Я на своїй мові можу створити не лише оповідання,<br />

а навіть вірш, де всі слова будуть починатися<br />

на «С», до того ж будуть передавати стан<br />

природи, наприклад, свист зимового вітру в саду.<br />

Якщо ваша ласка, прошу послухати.<br />

Самотній сад<br />

Сипле, стелить сад самотній<br />

сірий смуток — срібний сніг, —<br />

сумно стогне сонний струмінь,<br />

серед саду страх сіріє.<br />

Сад солодкий спокій спить, —<br />

сонно сипляться сніжинки,<br />

струміть стомлено сичить.<br />

Стихли струни, стихли співи,<br />

срібні співи серенад, —<br />

срібно стеляться сніжинки —<br />

спить самотній сад.<br />

— Геніяльно! Незрівнянно! — вигукнули<br />

англієць та італієць.<br />

Потім всі замовкли. Говорити не було потреби.<br />

«Дзвін Севастополя», грудень 1995 р.<br />

P. S. Увесь світ дивується милозвуччям та багатством української солов’їної мови, а наша сучасна<br />

молодь настільки по-вандальськи знецінює рідну мову, вживаючи кострубаті, скалічені, вуличні слова.<br />

Подаємо коротенький вірш на підтвердження сказаного.<br />

Наша мова «солов’їна»<br />

«Карочє, тіпа, вапше, давай!» Не буду шукати синонімів я,<br />

Без слів цих не можна ніяк – і край! карочє, без слів тих і я не така,<br />

Бо ж то так просто усе зрозуміти, тут, тіпа, все класно і мова легка,<br />

і ними так легко усе пояснити. вапше, тут всьо ясно. Давай, пака!

4<br />

Травень <strong>2012</strong><br />

ДО 200-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА ГРЕБІНКИ<br />

Євген Гребінка і Тарас Шевченко<br />

Євген Гребінка – видатний український письменник, поет, прозаїк і видавець. Гребінка<br />

здобув світове визнання як автор поезії славнозвісного романсу «Очи черные».<br />

В той же час майже невідомим широкому загалу є факт, пов’язаний із тим, яку роль<br />

він відіграв у професійному формуванні та розвитку літературного таланту Тараса<br />

Шевченка. Значення їх дружніх стосунків важко переоцінити. Власне завдяки ініціативі<br />

Гребінки та його активним зусиллям вийшло у світ перше видання «Кобзаря» Т.<br />

Шевченка (1840). В історію української літератури Гребінка увійшов, за оцінкою Івана<br />

Франка, «пречудовими байками, а також виданням альманаху «Ластівка» (1841),<br />

що став першою антологією української літератури».<br />

Гребінка народився 2 лютого 1812<br />

року на Полтавщині в сім’ї відставного<br />

штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки.<br />

Закінчив гімназію вищих наук в<br />

Ніжині і після служби в козачому полку<br />

оселився в Петербурзі (з 1834 року). Тут<br />

він працює в комісії духовних училищ<br />

міністерства народної освіти, викладає<br />

російську словесність в Дворянському<br />

полку, працює педагогом у військових<br />

навчальних закладах. А після роботи –<br />

творить. Слід нагадати цікавий факт з<br />

біографії письменника: ранні свої твори<br />

він підписував успадкованим прізвищем<br />

Гребьонкін, а згодом повернув собі первинний<br />

український варіант – Гребінка і<br />

ним підписував навіть твори, написані<br />

російською мовою.<br />

Гребінка спілкувався з визначними<br />

літераторами свого часу – О. Пушкіним,<br />

І. Криловим, І. Тургенєвим. Він мав дружні<br />

стосунки з Г. Квіткою-Основ’яненком, Л.<br />

Боровиковським, С. Гулаком-Артемовським.<br />

Гребінка активно друкувався в російських<br />

періодичних виданнях. У 1836 р.<br />

познайомився з Т. Шевченком, якого<br />

підтримував матеріально, допомагав у<br />

самоосвіті, був одним з організаторів<br />

викупу поета з кріпацтва, сприяв виданню<br />

«Кобзаря» в 1840 році.<br />

На той час в Петербурзі жило багато<br />

освічених українців, які займали високе<br />

становище в наукових і мистецьких колах.<br />

Вони становили інтелектуальну еліту<br />

столиці Росії. Їх душею був Гребінка.<br />

У нього вдома влаштовувались літературні<br />

вечори, на яких був присутній і Т.<br />

Шевченко. Знайомство з такими широко<br />

ерудованими земляками мало позитивний<br />

вплив на розвиток розумових<br />

здібностей молодого Шевченка. Тарас<br />

змушений був покинути Україну, коли<br />

йому виповнилося всього 14 років.<br />

Надзвичайно цінним джерелом освіти, а<br />

навіть можна вважати Шевченковим<br />

«університетом», була дуже наполеглива<br />

праця над собою в бібліотеці гостинного<br />

дому Гребінки в Петербурзі (1836 -<br />

1840). За пропозицією Гребінки Тарас<br />

знайомиться з «Енеїдою» І. Котляревського,<br />

творами Г. Квітки-Основ’яненка та<br />

інших українських і зарубіжних письменників.<br />

На формування Шевченкової патріотичної<br />

свідомості мала вирішальний<br />

вплив рукописна «Історія Русів». Тарас<br />

глибоко усвідомив основну суть твору і<br />

блискуче її розвинув у своїй творчості. А<br />

ознайомлення із збірниками українських<br />

народних пісень М. Цертелєва і М. Максимовича<br />

просто окрилило Шевченка. Необхідно<br />

зазначити, що твори Гребінки, написані<br />

українською мовою, настільки вразили<br />

молодого Тараса, що він почав писати<br />

свою поезію. Зрештою, багато художніх<br />

стимулів стосовно образно-тематичного<br />

змісту ранніх творів Шевченка<br />

виходило власне від Гребінки. Але Гребінка<br />

визнавав, що й Шевченко допомагав<br />

йому в літературній творчості і навіть намалював<br />

портрет. Отже, існував і зворотній<br />

зв’язок, тобто взаємовплив двох<br />

непересічних талановитих особистостей.<br />

Слід згадати, що саме Гребінка познайомив<br />

Шевченка із земляком з Полтавщини,<br />

який займав посаду конферанс-секретаря<br />

Петербурзької Академії мистецтв і<br />

прийняв Шевченка вільним слухачем<br />

академії. Цю обставину поет змальовує<br />

в поемі «Гайдамаки»:<br />

Якби він не спіткав мене<br />

При лихій годині,<br />

Давно б досі заховали<br />

В снігу на чужині.<br />

Заховали б та й сказали:<br />

«Так… якесь ледащо».<br />

В 1841 р. Гребінка починає випускати<br />

альманах «Ластівка», у підготовці та<br />

редагуванні якого безпосередню участь<br />

брав Шевченко. Тут були опубліковані і Тарасові<br />

«Причинна», «Думка», «На вічну пам’ять<br />

Котляревському», уривки з поеми<br />

«Гайдамаки». Гребінка писав: «Порадував<br />

нас торік Шевченко «Кобзарем», а тепер<br />

Любов і вдячність матерям<br />

Весна – це народження нового життя<br />

в природі. І в цей прекрасний квітучий<br />

місяць ми вшановуємо наших найдорожчих<br />

людей – МАТЕРІВ. Найперше<br />

маємо пошанувати Матір Божу, небесну<br />

Матінку всіх нас. Вона опікується нами,<br />

вислуховує наші молитви, заносить їх до<br />

престолу Всевишнього, в Він обдаровує<br />

нас своїми щедротами.<br />

В цей день ми вшановуємо матір-Україну,<br />

яку всі любимо, вболіваємо і молимося<br />

за її кращу долю.<br />

У кожного з нас є або була найближча<br />

і найдорожча людина – Мати, яка нас<br />

породила, виховала, навчила як на світі<br />

жити. В кожного в душі лежить, як найкоштовніший<br />

скарб – спогад про материнську<br />

ласку і доброту. В найскладніші,<br />

найтяжчі хвилини життя цей спогад<br />

гріє, підтримує, додає сил, надихає. І<br />

хоч куди б доля нас не закинула, в пам-<br />

’яті жевріє материнська домівка, материнські<br />

руки, материнська душа, яка<br />

завжди, як ніхто, зрозуміє, допоможе та<br />

втішить.Усіх нас завжди чекали або чекають<br />

Матері, нас, які здебільшого покинули<br />

материнські оселі і роз’їхалися<br />

шукати у світі свого щастя, своєї долі.<br />

Весна, яка силою природи переходить<br />

в літо і плодоносну осінь та МАМА,<br />

яка оберігає, виховує, вчить, і безмежно<br />

любить своїх, навіть вже дорослих<br />

дітей. МАМА співає першу колискову,<br />

вчить молитву, вчить любити та шанувати<br />

рідне. І дитя відчуває цю беззастережну<br />

любов, посвяту а часто і самопожертву.<br />

Мамина любов – це найсильніший<br />

дар для дитини. Яка страшна трагедія<br />

для матері мусіла бути, як її дитя<br />

вмирало з голоду в неї на руках, як ворог<br />

забирав дитину до тюрми чи на<br />

заслання, як вбивав на її очах сина чи<br />

доньку. Яку свідомість та силу волі мусіла<br />

мати, щоб благословити свою дитину<br />

йти в бій за волю України. Скільки<br />

чудових пісень та поезій присвячено<br />

матері! Скільки молитов прошепотіли<br />

уста дітей – малих і дорослих – за<br />

Маму, яка не скривдила, не зрадила, а<br />

завжди з любов’ю пригорнула. Її доля<br />

– в її зморшках, в її білому волоссі.<br />

Мама – символ вічности, Мама – символ<br />

давніх та майбутніх поколінь.<br />

13 ТРАВНЯ – СВЯТО МАТЕРІ<br />

То ж у цей день ходімо всі, кожний до<br />

своєї Мами, скільки років би їй не було<br />

та де би вона не була, а деколи, на жаль,<br />

вже тільки думками. Прийдімо до неї не<br />

лише з квітами, а з найкращими подарунками<br />

вдячності та любові.<br />

Хай святиться у наших серцях, помислах<br />

і діях священне слово МАМА!<br />

Підготувала Любов ХМЕЛЮК.<br />

«Шевченко – людина, подиву гідна»<br />

Є. Гребінка (З листа до Г. Квітки-Основ’яненка)<br />

Т. Г. Шевченко. Портрет Є. П. Гребінки<br />

Папір, акварель. 1837 р.<br />

знов написав поему «Гайдамаки».<br />

Гарна штука, дуже<br />

гарна… Читаєш і не одірвешся».<br />

Гребінка писав прозу і<br />

вірші. Це, зокрема, романи,<br />

повісті, оповідання (понад<br />

50), а також поема і одна<br />

п’єса. Та славу Гребінці<br />

принесли байки (загалом -<br />

27). В них він змалював<br />

простих людей як уособлення<br />

людяності, працьовитості,<br />

моральних чеснот<br />

(«Пшениця», «Рибалка»).<br />

Образи байок взяті з життя.<br />

У байках, названих приказками,<br />

письменник розгортає<br />

сюжет обраного<br />

прислів’я, критикує несправедливих<br />

суддів, панів, чиновників («Ведмежий<br />

суд», «Віл», «Ячмінь» та інші). Гребінка<br />

підніс байку на новий рівень, що мало вагоме<br />

значення для розвитку української<br />

літератури в руслі реалізму й народності<br />

(справжня народність, як вияв народної<br />

самосвідомості). За оцінкою Івана Франка,<br />

Гребінка як байкар зайняв «перше<br />

місце в нашім письменстві. Його байки<br />

визначаються ярким національним і<br />

навіть спеціально лівобережним українським<br />

колоритом».<br />

Характерними рисами поетичного доробку<br />

Гребінки є захоплення фольклором,<br />

звернення до пісенної лексики,<br />

елегійність роздумів, туга за щастям.<br />

Поряд з ліричною поезією значне місце<br />

в творчості Гребінки займають переспіви<br />

українських народних пісень. Його<br />

поезія пройнята любов’ю до України, захопленням<br />

її героїчною історією. Так, наприклад,<br />

романтична поема «Богдан»<br />

(1843) є одним з найкращих тогочасних<br />

творів про Богдана Хмельницького.<br />

Цікаво, що ще за життя Грінченка окремі<br />

його поезії, покладені на музику,<br />

стали народними піснями, як от «Українська<br />

мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба<br />

любить») чи популярний романс на<br />

поезію, написану російською мовою,<br />

«Очи черные» («Очи черные, очи страстные»).<br />

Цей романс співали такі знаменитості,<br />

як Федір Шаляпін, Луї Армстронг,<br />

Володимир Висоцький, Патрісія Каас,<br />

Мірей Матьє, Хуліо Іґлесіас. Тож не дивно,<br />

що за рішенням ЮНЕСКО день народження<br />

Гребінки вважається однією з<br />

пам’ятних дат у всьому світі.<br />

Як прозаїк Гребінка пройшов шлях<br />

розвитку від ранніх романтичних захоплень<br />

до втілення реалістичних принципів.<br />

Роман письменника на історичну тематику,<br />

про козацькі часи, «Чайковський»<br />

(1843) Іван Франко назвав «улюбленим<br />

твором галицько-руської молоді». Інший<br />

роман – «Доктор» (1844) – Антон Чехов<br />

визнав одним з кращих творів тогочасної<br />

літератури. Таким чином, творча спадщина<br />

Євгена Гребінки сприяла формуванню<br />

реалістичного напряму в українській<br />

літературі.<br />

Євген Гребінка помер 3 грудня 1848<br />

року в Петербурзі. Згідно із заповітом,<br />

похований в Україні в рідному селі Мар’-<br />

янівці на Полтавщині. Тут йому споруджено<br />

пам’ятник.<br />

Оксана ЗАХАРЧУК.<br />

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ:<br />

Цілуйте матір<br />

на прощання<br />

Коли розлука як наслання,<br />

коли душа в сльозах німа,<br />

цілуйте матір на прощання,<br />

любіть руками обома.<br />

Цілуйте матір на прощання,<br />

не піддавайтеся журбі.<br />

Гризоти ваші й безталання<br />

лишила матір при собі.<br />

Стоїть, тамуючи ридання,<br />

услід летіла б – крил нема.<br />

Цілуйте матір на прощання<br />

бо вже вона, немов зима.<br />

Нехай мовчить собі мовчання,<br />

час витікає і сплива,<br />

цілуйте матір на прощання,<br />

з найкращих слів знайдіть слова.<br />

Життя під знаком запитання,<br />

хоча й гнучкіше від лози.<br />

Цілуйте матір на прощання<br />

і не соромтеся сльози.<br />

І дай вам, Боже, не востаннє<br />

прощатись так біля воріт.<br />

Цілуйте матір на прощання<br />

премного літ, багато літ.

Травень <strong>2012</strong> 5<br />

«Пізно восени 1941 і навесні<br />

1942 року людям чомусь раптово<br />

почало не вистачати харчів.<br />

Нарікати на великий неврожай<br />

не можна було, хоча і це далося<br />

взнаки, наприклад, для нашої<br />

родини. Може це сталося ще й<br />

тому, що багато людей обмінювало<br />

в створеному німцями в<br />

Бібрці жидівському гетто продукти<br />

на різні речі. Між молодими<br />

хлопцями і дівчатами, коли<br />

десь збиралися, тільки й було<br />

розмови про їжу.<br />

Саме в цей час німці почали<br />

вербувати молодь їхати на роботу<br />

в Німеччину. Обіцяли добру<br />

платню, безкоштовне проживання,<br />

а головне – добре харчування.<br />

Мені так надокучило<br />

недоїдання і постійна думка,<br />

чим би насититися, що я дав<br />

згоду їхати.<br />

Привезли нас у Німеччину<br />

неподалік австрійського кордону<br />

і почали розподіляти на роботу<br />

до різних господарів. У<br />

комісії з розподілу був огрядний<br />

чех на ім’я Ян, який трохи знав<br />

нашу мову. Коли він роздивився<br />

мої документи, то почав жартувати,<br />

що ми обидва Яни, але<br />

він великий, а я малий. У цей час<br />

нагодилися двоє літніх людей,<br />

німців, за робітником. Ян і порадив<br />

їм взяти мене.<br />

Документи залишилися в<br />

комісії, а мене на автомобілі<br />

привезли на службу до господарів,<br />

які були літніми людьми,<br />

самотніми. Єдиний їх син на<br />

початку війни загинув на<br />

фронті. Володіли вони невеликим<br />

дуже гарним будиночком з<br />

городом і маленьким садочком,<br />

а також майстернею з виготовлення<br />

і ремонту взуття.<br />

Господар працював в основному<br />

в майстерні, а господиня –<br />

домашнім господарством. З<br />

прислуги мали старенького<br />

садівника і його дружину, яка<br />

допомагала господині куховарити.<br />

Сім’я, враховуючи<br />

військовий час, не бідувала, але<br />

й не жила в розкошах.<br />

Почав і я в них працювати.<br />

Виконував доручену роботу<br />

сумлінно, бо привик до праці<br />

змалку. Тут мені стали в пригоді<br />

ті мізерні знання німецьких<br />

слів, що засвоїв ще в рідному<br />

селі. А я завжди молився, бо<br />

був привчений до цього змалку,<br />

чим приємно вразив моїх<br />

господарів. Добре працював,<br />

мав непогані успіхи у вивченні<br />

мови, то господарі мене поважали,<br />

виділили навіть окрему<br />

кімнату в будинку, і харчувався я<br />

разом з ними за одним столом.<br />

Потрошки при доброму харчуванні<br />

я почав поправлятися.<br />

Господар привчав мене до<br />

роботи в майстерні. Науку я<br />

добре засвоював. За півроку я<br />

міг вже самостійно працювати.<br />

Господарі мені цілковито в<br />

усьому довіряли. Коли, бувало<br />

виїжджали з дому на кілька<br />

днів, то мене залишали на господарстві.<br />

Я приймав і видавав<br />

замовлення, проводив<br />

грошові розрахунки за виконані<br />

роботи.<br />

Що діялося вдома, на Батьківщині,<br />

я знав, бо регулярно<br />

переписувався з родичами.<br />

Але, як казав мій батько: «Ситій<br />

людині хліб боки розбиває».<br />

Щось подібне відбулося й зі<br />

мною. Як я наситився, то почав<br />

дуже скучати за Батьківщиною<br />

і за родичами. Як мовиться:<br />

«Всюди добре, а вдома найліпше».<br />

От і надумав я втікати<br />

додому. Але ж у мене не було<br />

жодного документа. Тому вирішив<br />

написати листа до Ілька,<br />

який був війтом в моєму рідному<br />

селі і попросити його, щоб<br />

вислав мені які-небудь документи,<br />

що посвідчували б мою<br />

особу. Під кінець літа 43 року я<br />

дочекався дубліката документів,<br />

Подіям майже 70 років, про котрі розповідає Козак Іван, який народився поблизу<br />

містечка Бібрки в 1920 році. Сім’я не бідувала. Навчився Іван читати і писати в<br />

початковій школі ще за Польщі. Перед самою війною почав навчатися шевської<br />

справи, але війна не дала закінчити навчання.<br />

Перед приходом німців у його старшого брата був товариш Ілько Рудник. Він<br />

десь роздобув книжечку «Польсько-німецький розмовник». Хлопці потрохи вивчали<br />

німецьку мову. Дещо й Іван затямив, що стало пізніше йому у великій пригоді. Ількові<br />

краще всіх давалося навчання, адже книжечка була при ньому постійно і він міг<br />

присвячувати весь вільний час вивченню німецької мови. Завдяки тому, що він трохи<br />

засвоїв мову, з приходом німців був призначений війтом.<br />

ЩЕРБАТА ДОЛЯ<br />

за котрими мене відправили до<br />

Німеччини.<br />

Тут вже почалася для мене<br />

справжня спокуса. Документи<br />

є, грошей заощадив, бо мені<br />

господар давав невеликі суми<br />

грошей на потреби. Тратити<br />

особливо не було на що, бо я<br />

не курив і не вживав спиртного.<br />

Надумав я дочекатися, коли<br />

господарі кудись поїдуть, а тоді<br />

самому щезнути і добиратися<br />

на Батьківщину. Така нагода<br />

невдовзі трапилася. Господарі<br />

кудись поїхали, а я також подався<br />

в мандри. Коли господарі<br />

повернулися і не виявили мене,<br />

заявили про моє зникнення в<br />

поліцію. А я тим часом надумав<br />

добиратися до Польщі манівцями.<br />

На другий день моїх<br />

мандрів я був затриманий жандармерією<br />

і відданий в гестапо.<br />

Там почалося слідство. Вияснили<br />

вони в котрих я перебував<br />

господарів, чи не обікрав їх,<br />

або чогось не натворив. Отримавши<br />

дуже позитивну характеристику,<br />

мене продовжували<br />

допитувати, бо виявили, що в<br />

мене подвійні документи. Посадили<br />

мене в тюрму як агента<br />

іноземної розвідки, а суд відбудеться<br />

аж після закінчення<br />

війни. Перебував я в тюрмі майже<br />

рік у жахливих умовах. Годували<br />

так, що людина вижити не<br />

може. Тоді я зрозумів свою<br />

помилку.<br />

Згодом Господь вислухав<br />

мої молитви і змилосердився<br />

наді мною, бо мене перевели в<br />

камеру, де утримували чотирьох<br />

священиків із Західної України.<br />

Вони отримували час від<br />

часу харчові посилки через<br />

Червоного Хреста і мене трохи<br />

підгодовували.<br />

Восени 1944 року мене переправили<br />

в концентраційний<br />

табір. Тяжко згадувати моторошну<br />

правду таборової буденності.<br />

До кінця своїх днів буду<br />

пам’ятати ріденьку пісну ячмінну<br />

кашу і морожену кормову<br />

брукву. В’язнями табору були<br />

цивільні особи майже з усієї<br />

Європи, а також військовополонені<br />

майже всіх армій, що<br />

СПОГАДИ ВОЄННИХ ЛИХОЛІТЬ<br />

воювали з німцями. Західноєвропейські<br />

військовополонені<br />

на відміну від радянських мали<br />

перевагу в тому, що їхні уряди<br />

підписали конвенцію, за котрою<br />

полонені отримували посилки.<br />

Завдяки доброті і людяності<br />

цих людей я, з Божою допомогою,<br />

вижив і дочекався<br />

наближення фронту. З’явилася<br />

надія на порятунок. Та одного<br />

дня під вечір приїхало багато<br />

озброєних есесівців з собаками.<br />

Нас вишикували в колону,<br />

вивели з табору і під посиленим<br />

конвоєм есесівців з собаками<br />

повели в місцеві гори.<br />

Колоною в’язнів передали, що<br />

нас женуть на розстріл. За<br />

якийсь час знову по колоні було<br />

повідомлено: коли буде дана<br />

команда, всім розбігатися і<br />

спасатися, хто як може. І ось<br />

така хвилина настала. Всі кинулися<br />

врозтіч. Стрілянина, крики,<br />

зойки, гавкіт собак! Що творилося<br />

позаду – не знаю, біг<br />

без зупину. Ранком, коли сили<br />

зовсім покинули мене, я впав<br />

на коліна і почав ревно молитися,<br />

щоб Господь додав сили і<br />

спас мене.<br />

В цей час мене виявили якісь<br />

військові, але не німці. Як потім<br />

зрозумів, то були передові загони<br />

американської армії. Мене<br />

і ще кількох в’язнів, які виявилися<br />

недалеко, нагодували і почали<br />

розпитувати: звідки ми, як сюди<br />

потрапили. За невеликий проміжок<br />

часу в’язнів, які залишилися<br />

живими, американці зібрали<br />

з усієї округи і знову відправили<br />

в той же табір, але вже під<br />

свою охорону. Почали добре<br />

годувати і запропонували нам<br />

видобувати камінь, але за роботу<br />

вже платили американськими<br />

доларами. Все в цьому світі несподіване!<br />

Недавно був рабом і<br />

працював дуже тяжко задарма,<br />

а тепер за працю платять та ще<br />

й добре годують. В американських<br />

солдатів за долари<br />

можна було багато чого купити:<br />

одяг, взуття, годинники різних<br />

гатунків і багато різних речей.<br />

На зароблені гроші я придбав<br />

собі валізу, купив трохи одягу та<br />

взуття, два годинники (кишеньковий<br />

і наручний), кілька портсигарів<br />

і запльничок для подарунків.<br />

Валіза булла заповнена.<br />

Знову добре мені поводиться,<br />

але все навкруги для мене<br />

чуже. Думки знову були звернені<br />

до рідної домівки. Навчений<br />

минулою втечею, вже не<br />

ризикнув удруге втікати, адже<br />

не мав ніякого документа.<br />

В цей час почали в табір навідуватися<br />

«вербувальники».<br />

Пропонували їхати на проживання<br />

в Австралію, Нову Зеландію<br />

і в деякі країни Американського<br />

континенту. Перебував у<br />

цей час зі мною мій земляк. Він<br />

зголосився їхати в Канаду.<br />

Дуже вмовляв мене їхати разом<br />

із ним, бо в нього в Канаді<br />

були родичі. Але я відмовився.<br />

Майже в цей час навідався<br />

до табору молодий майор від<br />

радянського командування. Він<br />

українською мовою почав намовляти<br />

вихідців із України зголоситися<br />

до нього для повернення<br />

на Батьківщину. Почав<br />

розказувати, що в нас колгоспів<br />

вже нема, Україна вже незалежна<br />

держава зі своєю армією,<br />

армія має свою уніформу. На<br />

Західній Україні всі панські<br />

землі конфісковані і будуть розділені<br />

між селянами. Ось цей<br />

фактор і зіграв основну роль на<br />

прийняття рішення про повернення<br />

на Батьківщину. Отже, я<br />

і дехто з моїх земляків зголосилися<br />

на повернення.<br />

Однієї днини приїхав цей<br />

майор і нас приблизно 20 чоловік<br />

на вантажівці привезли в<br />

совєтську зону. Американці передали<br />

виявлені в таборі наші<br />

документи радянському представнику.<br />

Все набуте майно я<br />

мав можливість забрати з собою.<br />

Крім майна мав ще невелику<br />

суму зароблених американських<br />

грошей. В радянській<br />

зоні нам видали тимчасові<br />

справки, що ми є в’язнями<br />

німецьких концтаборів і наказали<br />

чекати відправки на Батьківщину.<br />

Мені не давали спокою<br />

з допитами. Дуже цікавило<br />

совєтів, як я потрапив у Німеччину,<br />

чому сидів у тюрмі як<br />

шпіон, на чию розвідку я працював,<br />

чому попав у концтабір?<br />

Не знаю чим би закінчилося це<br />

все, але знову поміг випадок.<br />

І цього разу Господь не залишив<br />

мене без Своєї опіки. Одному<br />

військовому з адміністрації<br />

совєтської окупаційної<br />

зони дуже сподобалася запальничка<br />

і портсигар. Він запропонував<br />

подарувати йому ці<br />

дві речі, а він мені щось цікаве<br />

підкаже. Виявилося, що він також<br />

українець і до війни проживав<br />

у м. Харкові. Я згодився на<br />

його пропозицію, а він порадив<br />

мені втікати якнайскоріше,<br />

інакше нас відправлять замість<br />

Батьківщини в Сибір. Допоміг<br />

мені щезнути з території зони<br />

і підказав, як скоріше та краще<br />

добратися до Польщі.<br />

Добирався я своїм ходом<br />

дуже обережно, оминав великі<br />

населені пункти. На території<br />

Польщі недалеко м. Кракова зупинили<br />

мене якісь озброєні<br />

люди. Подивились на документ,<br />

навіть поспівчували мені, але<br />

забрали валізу, а мене замкнули<br />

в якійсь напіврозваленій<br />

будівлі, де перебувало ще кілька<br />

цивільних осіб. Розговорився з<br />

одним із них і з’ясував, що він з<br />

Мостиськ і також добирається<br />

додому. Вирішили ми з ним<br />

втікати. Будівля, в якій нас утримували,<br />

не охоронялася, через<br />

пролом у стелі ми вибралися на<br />

волю і під покровом ночі пішли<br />

далі. Так я позбувся валізи з речами,<br />

а це вже так Бог покерував,<br />

щоб у мене були вільні руки.<br />

Добрались ми з новим товаришем<br />

до Перемишля, де проживали<br />

його родичі. Ми в них зупинилися<br />

на короткий час, щоб<br />

привести себе в порядок. Мій<br />

товариш дуже добре знав<br />

місцевість, то з Божою допомогою<br />

ми подолали всі труднощі<br />

і далеку відстань, залишившись<br />

живими і неушкодженими. З<br />

Мостиськ дістався я до Львова,<br />

де познайомився з людьми, які<br />

їхали підводою до Бібрки. З<br />

ними прибув майже додому, бо<br />

залишилося шість кілометрів.<br />

Добрі люди не радили мені йти<br />

в темноті, бо можна наразитися<br />

на велику небезпеку, а й навіть<br />

позбутися життя. Але я пережив<br />

стільки, що це все мені здалося<br />

дурницею. Все ж вирішив іти не<br />

гостинцем, а сіножатями<br />

вздовж річки, що протікала<br />

майже паралельно гостинцеві.<br />

Не встиг пройти і половини дороги,<br />

як був зупинений озброєними<br />

людьми. Виявилося, що я<br />

попав на засідку НКВД. Мене ретельно<br />

обшукали, оглянули документ<br />

і забрали його. Все забрали<br />

з кишень, зняли годинник<br />

з руки. Наказали роздягнутися<br />

і роззутися, і лише в одній<br />

білизні відпустили геть зі словами<br />

«іді вон, іначе застрелім». В<br />

одній білизні добрався я додому…<br />

Тепер можна зрівняти розповідь<br />

й обіцянки того майора<br />

в окупаційній зоні в Німеччині з<br />

тими подіями, що відбуваються<br />

зараз на моїй Батьківщині.<br />

Мені стало сумно, що я так легко<br />

піддався його обманові, адже<br />

мав можливість обрати інший<br />

шлях і житии у вільному світі.<br />

Я вдячний Творцеві за Його<br />

ласку, Який оберіг мене у всіх<br />

життєвих негараздах і не дав<br />

загинути. Зрозумів я, що Господь<br />

стелить Сам нашу життєву<br />

дорогу. Цю свою історію я<br />

оповів для того, щоб ми завжди<br />

вірили в Бога, уповали на<br />

Його ласку і доброту та завжди<br />

пам’ятали, що Господь опікується<br />

тими людьми, які прагнуть<br />

Його допомоги, а самі<br />

живуть за Його заповідями».<br />

Записав Ярко ГАРАСИМ.

6<br />

Травень <strong>2012</strong><br />

13 ТРАВНЯ – СВЯТО МАТЕРІ<br />

Сторінку підготувала Віра МАРКОВИЧ.<br />

Мати – християнка. Яка це велика честь нею бути,<br />

доброю матір’ю-християнкою, яка би ставила собі за<br />

мету в житті земному виховати добрих дітей, таких<br />

же вірних Господу, як і сама, і потім разом з ними стати<br />

перед Престолом слави Його.<br />

Матерів з великої букви було немало в християнській<br />

історії, і вони є прикладом для нас, таких немічних духом і<br />

грішних сучасних матерів. Це і цариця Олена і мати св.<br />

Григорія Богослова – св. Нона, яка виховала трьох дітей, і<br />

всі стали святими.<br />

Це матір вмч. Пантелеймона Євула, княгиня Ольга, і<br />

ще багато, багато інших матерів, які удостоїлися у Бога<br />

честі бути матерями святих.<br />

«Пам’ятай, що я випросила тебе у Бога і одного тільки<br />

прошу, аби ти був досконалим», – говорила св. Нона синові<br />

Григорієві.<br />

Святкуючи День Матері, задумаймося над цим. Наші<br />

сини і доньки потребують насамперед християнського виховання.<br />

Діти, добрі християни, ніколи не скривдять своїх матерів,<br />

виховають разом з ними їй добрих онуків, а все решту, земне і<br />

скороминуче, по волі Божій додасться.<br />

«Я матір свою побачити хочу»<br />

Теодор – воїн Христовий<br />

У роках 138-161 н.е. царював Антоніан у<br />

Персії, і гемон Теодот – начальник війська,<br />

– вибирав юнаків вродливих і міцних тілом<br />

на службу до царя. Серед інших вибраних<br />

взяли і Теодора. Коли ж Теодот покривав<br />

молодих воїнів за звичаєм «урочисто» воїнським<br />

знаменом, юнак цей сказав: «Мене знаменували<br />

з лона матері моїм Царем Небесним,<br />

Господом Ісусом Христом і не хочу для<br />

іншого царя бути воїном».<br />

– Що це за цар такий? – спитав Теодот.<br />

– Це той, що створив небо і землю, –<br />

чітко відповів молодий юнак-християнин.<br />

– І що, ти не принесеш богам нашим<br />

жертв? – вже злісно перепитав Теодот, побачивши,<br />

що перд ним безстрашний воїн<br />

Христовий.<br />

– Я бісам ніколи не служив і не служитиму,<br />

– сказав Теодор.<br />

Били тоді нещадно юнака, а опісля знову<br />

поставили перед Теодотом.<br />

– Ну, як? Може, тепер ти вже відповідатимеш<br />

інакше? – з насмішкою промовив<br />

той. А юнак спокійно відповів:<br />

– Як би ти пізнав Того, Хто тебе створив,<br />

то й сам би захотів Йому поклонитися.<br />

Роздратувала така відповідь Теодота і він<br />

наказав принести величезну сковороду, накидати<br />

воску, сірки і смоли, розігріти на<br />

багатті і покласти на неї зухвалого юнака.<br />

Коли це діялося, враз стався великий<br />

шум, земля затряслася і розпалася у тому<br />

місці, де було розкладено багаття і стояла<br />

сковорода. Вирвалось із землі нагору багато<br />

води, котра залила вогонь та сковороду.<br />

Юнак підвівся і звернувся до свого му-<br />

Сьогодні Демчукове подвір’я<br />

знову ожило. Поз’їжджалися<br />

діти до рідного дому. Дві молодші<br />

сестри аж з Київщини –<br />

там осіли, повиходили заміж за<br />

двох товаришів. Старша залишилася<br />

у батьківській хаті.<br />

Бачились рідко, раз у рік,<br />

саме на Провідну неділю, коли<br />

з’їжджалися в першу чергу задля<br />

того, аби піти на могили<br />

батьків. Колись приїжджали<br />

цілими сім’ями, а тепер діти повиростали,<br />

годі зібрати всіх докупи.<br />

Та ще й дається взнаки те,<br />

що діти молодших сестер виховались<br />

уже в трохи іншому оточенні,<br />

не так прив’язані до своїх<br />

звичаїв.<br />

Усі три сестри за професією<br />

медичні сестрички. Був у них<br />

дядько, що працював у медучилищі,<br />

який допомагав дівчаиам<br />

із вступом у медичне училище,<br />

а ще мати дуже хотіла, аби її<br />

дівчата стали лікарями. До<br />

лікарів не дотягнулись, бо одна<br />

поїхала за призначенням на Київщину,<br />

там швидко вийшла<br />

заміж, а друга відразу ж на<br />

весіллі сестри познайомилася з<br />

товаришем молодого швагра і<br />

теж там поблизу залишилася.<br />

Лише старша Марія пробувала<br />

поступити в медінститут, та не<br />

вдалося з першого разу, а тут<br />

захворів батько, а далі – мати і<br />

за якихось два роки не стало<br />

обох. Марія працювала фельдшером<br />

у селі, вийшла заміж і<br />

вже тут залишилася.<br />

Зранку в суботу перед Провідною<br />

неділею заїхала машина.<br />

За кермом швагро, а з ним<br />

чителя зі словами:<br />

– Ось бачиш, не моїх це рук діла, а Того,<br />

Хто є моїм Богом, Христа. Ти можеш порівняти<br />

силу мого Бога і твоїх богів, Розклади<br />

інший вогонь і поклади воїна свого, що<br />

вірить твоїм богам, і побачиш тоді.<br />

Теодот не встиг озирнутися на своїх<br />

воїнів, як вони заволали: «Не роби, пане наш<br />

цього, просимо тебе. Краще заклич жерців,<br />

вони уміють призивати богів.<br />

Привели жерця Діоскора, і спитав його<br />

Теодот:<br />

– Що таке роблять християни, яким<br />

зіллям помазуються і які чари застосовують?<br />

Мудрий Діоскор сказав йому таке:<br />

– Християни не є волхвами, але ім’я<br />

Христове є таким сильним, що де Його<br />

прикличуть, там усяке зілля і чарівне учення<br />

руйнуються і навіть біси тремтять, я це<br />

знаю.<br />

– Хіба сильніший Христос за нашого<br />

Дія? – здивувався Теодот.<br />

І додав Діоскор:<br />

– Не мене клади на сковороду, а самого<br />

Дія, тоді побачиш ти, що це лише ідол бездиханний,<br />

глухий.<br />

Зніяковів Теодот, бо сам він боявся це<br />

зробити. Тоді спитав:<br />

– Чи є хтось, хто би посмів покласти<br />

нашого бога на сковороду?<br />

– Я, – спокійно відповів жрець. – Я це<br />

зроблю. Якщо не даватиметься мені Дій,<br />

тоді він буде нам богом, а якщо ні... – схитрував<br />

жрець.<br />

– Ти вже не жрець, коли таке кажеш, –<br />

(Четвертого травня вшановують його пам’ять)<br />

строго сказав Теодот. А Діоскор і не<br />

відмовлявся, пояснивши, що усе це зрозумів<br />

і не хоче більше служити псевдо богам,<br />

бо, дивлячись на чудо з Теодором,<br />

сам утвердився у вірі Христовій.<br />

– Ага, то тебе я таки покладу на сковороду<br />

і побачу, що з того буде, – не вгамовувався<br />

Теодот.<br />

Тоді Діоскор підійшов до воїна Теодора<br />

і попросив:<br />

– Занеси свої молитви до Христа, Він<br />

тебе послухає. Хай мені допоможе.<br />

Оголили Діоскора, поклали на вогненну<br />

сковороду, і крикнув він сильно: «Боже<br />

істинний, тепер уже й мій Боже, дякую Тобі,<br />

що дав мені Себе пізнати, прийми душу<br />

мою, – і тут же спустив дух. Господь не дав<br />

йому зазнати мук. Не вдалося.<br />

Теодот кинув тоді воїна Теодора до темниці,<br />

а потому звелів прив’язати його до диких<br />

коней, яких упрягли і гнали сильно два<br />

воїни по вулицях міста. Та коні в скорому<br />

часі наскочили на стіну і розбилися, а воїни,<br />

що їх гнали, побачили, як колісниця вогненна<br />

підібрала мученика і підтримувала<br />

його, а потім поставила його цілим на землю.<br />

Двоє цих воїнів розповіли про все, самі<br />

визнали себе теж християнами, закликаючи<br />

до усіх: «Великий Бог християнський!». Через<br />

це й самі потрапили на нові муки, придумані<br />

Теодотом.<br />

Три дні розкалювали піч, кинули туди<br />

воїна Теодора з двома іншими – Діонісія і<br />

Сократа. Піч закрили і пішли спати, бо настала<br />

ніч. Та божественна роса, як і в старозавітні<br />

часи, зійшла на них, і вони сиділи<br />

й бесідували тихо, а потім заснули. Воїн<br />

Теодор у сні став просити Бога, аби показав<br />

йому його матір, яку три роки тому взяли<br />

у полон і якій він зараз був вельми вдячний<br />

за те, що змалечку виховувала його у<br />

вірі в Христа: «Ти все можеш Господи, зроби<br />

це, прошу». І прохання було виконане.<br />

Коли прокинувся Теодор, побачив матір,<br />

яка стояла біля нього і сказала, що не знає,<br />

ким ведена була сюди.<br />

Прийшов сторож до Теодота і все йому<br />

доповів, і що матір Теодора там у печі десь<br />

взялася. Теодот звелів її привести, бо налякався<br />

дуже. Але й це чудо його не переконало.<br />

Став просити жінку, аби вплинула на<br />

сина, щоб той таки приніс привселюдно<br />

жертву ідолам, бо ж, мовляв, залишиться<br />

без єдиного сина. Матір же, Филипія на ім’я,<br />

відповіла йому:<br />

– Ще перед його зачаттям я знала, що<br />

народжу сина, і він прийме хресну смерть<br />

за Христа!<br />

– О, то ти сама йому вибрала кару, –<br />

спохватився впертий Теодот.<br />

Двоє воїнів закололи списом, матері<br />

Теодора усікли голову, а воїн Теодор три дні<br />

висів живим на хресті.<br />

Прославивши Ісуса Христа, упокоїлись<br />

усі в Господі, й були тіла їх обвиті полотном<br />

і покладені у знаному місці, де сходились<br />

християни, прославляючи Єдиного Бога і<br />

Його вірних слуг.<br />

А нам, матерям, залишила мати Филипія<br />

гарний приклад вірності, «Бо хто любить<br />

сина свого чи доньку більше за Мене, … Той<br />

не достоїн Мене» (зі слів Ісуса Христа).<br />

Аби діти були з Богом, а все решту додасться<br />

дві сестрички – Ганна та Люба.<br />

– А де ж діти? Чому нікого<br />

не взяли?<br />

– Спробуй покомандувати<br />

тепер уже ними, коли повиростали,<br />

- відповів швагро.– Не можуть,<br />

сильно зайняті, - перекривляючись<br />

сказав з усмішкою.<br />

– Ой ці діти, уже ж немалі, то й<br />

немала морока, сама знаєш, – цілуючись<br />

з Марією казала Ганна.<br />

З хати вибігло двоє дівчатокпідлітків,<br />

обоє, як маківки: чорняві,<br />

рожевощокі і теж відразу:<br />

– А де ж ваші хлопці, де<br />

Світланка? Ми ж так хотіли її<br />

побачити.<br />

Молодші сестри дивилися,<br />

які моторні доньки у Марії, аж<br />

позаздрили сестрі і все примовляли:<br />

– Марійко, як же тобі вдалося<br />

так виховати дівчат? Та ж це<br />

такі хазяйки хороші та й вродливі<br />

ж які! Ото будеш мати гарних<br />

зятів.<br />

– Та в мене ж і синок гарний<br />

та добрий, та аж у вечері надійде<br />

мій Дмитро. Теж зайнятий,<br />

– засміялася Марія.<br />

Сестри поснідали, відразу поривались<br />

іти прибирати на могили<br />

батьків, та вже Марійчині<br />

дівчата їх прибрали, не було потреби.<br />

Отож відпочивали на<br />

батьківських ліжках після виснажливої<br />

ночі.<br />

Коли ж після вечері чоловіки<br />

пішли трохи надвір, сестри посідали<br />

собі на маминій широкій<br />

канапі і, як зазвичай щороку, згадували<br />

про своє дитинство,<br />

батьків, розповідали про дітей,<br />

роздивлялись фотографії. Скаржились<br />

приїжджі, що діти не хочуть<br />

їх слухати, мовляв, «дуже<br />

мудрі стали», усього хочуть, а<br />

віддача поки що ніяка від них.<br />

І тут Ганна враз запитала<br />

Марійку:<br />

– Слухай, Марійко, скажи от<br />

нам, а як тобі вдалося так виховати<br />

своїх дітей, що вони втебе<br />

такі родинні і роботящі? – І додала:<br />

– Ти знаєш, я часто думала<br />

над тим, чому так? Ми ж із чоловіком<br />

пильнували своїх, старались<br />

так, хлопці ж хороші були,<br />

а зараз пішли у місто вчитись,<br />

якби їх хто підмінив,Приїжджають<br />

уже такі, нібито втомлені,<br />

до нічого не беруться, а коли<br />

молодь свисне – вже повіялись<br />

мало не до ранку. І втома пропадає<br />

відразу. Жаліємо ми їх, а<br />

вони ж нас уже жаліть не хочуть.<br />

- Яке жаліти? – перебила<br />

Люба. – Моя дитинкою була така<br />

добра, добре вчилася, поступила<br />

в інститут. А тепер якась нервова<br />

така, навіть мова змінилась.<br />

Вже й до мене по російськи заговорила.<br />

Я ж її сварю, кажу: ти ж<br />

пам’ятай, що ти трохи «западенка»,<br />

як у нас кажуть, то ж мови<br />

своєї тримайся. А вона ще мені<br />

«пискує», як мама наша казала.<br />

– А справді, Марійко, як тобі<br />

то вдалося, що у тебе такі діти?<br />

Чи то причина в тому, що тут у<br />

Галичині, люди інші, більше до<br />

церкви ходять і батьків більше<br />

шанують, аніж там у нас? – запитала<br />

Ганна.<br />

– Та де там, дівчата, уже того<br />

нема, що було. То ми мусіли в<br />

усьому слухати батьків та працювати.<br />

І в нас вже не те тепер.<br />

Скільки тієї розпусти, скільки<br />

гріха! Я думаю, що моїх тримає<br />

лише наша з Геником молитва.<br />

Ми собі постановили так: щодень<br />

будемо увечері собі перед сном<br />

відмолювати молитву за дітей<br />

разом. Ми то робимо вже багато<br />

літ. І якби не та наша молитва,<br />

хто зна, які б діти були. Таки<br />

Господь їх оберігає в цьому<br />

житті, – говорила Марія.<br />

– Та ми теж молимося, – виправдовувалась<br />

Ганна. – Я не<br />

знаю, як Гануся, але я завжди<br />

молюсь. Правда, ви тут більше<br />

ходите до церкви та даєте на<br />

Служби, а ми все при тій роботі…<br />

Та й у нас все це не так, як<br />

тут, вдома, де в суботу всі миються,<br />

готуються до неділі, а в<br />

нас – на городи завтра підуть. І<br />

ніяк я не можу відівчити ні свекра,<br />

ні свекруху. Добре, що Толік<br />

вже не береться до роботи у неділю<br />

та свята. Коли їдемо в райцентр,<br />

то в церкву зайдемо, а<br />

коли… Та що казати, в нас там<br />

не так… Хлопці мої посідають<br />

на мотоцикли, та й гайда.<br />

– А в нас і церква є в селі, та<br />

хіба я свого Васю витягну? Сама<br />

ходжу. А про дітей уже й не кажу,<br />

– бідкалась Люба. – Кличу свою<br />

кралю, не хоче. Худа стала, як<br />

оті моделі, що по телевізору показують.<br />

Важко дивитись мені<br />

на свою отаку дитину, – аж<br />

сплакнула.<br />

Довго ще балакали сестри, та<br />

все про дітей вели мову. І тут<br />

Марія каже:<br />

– А пам’ятаєте, сестрички, як<br />

ми ще з мамою та з татом ходили<br />

на скит у Маняву? Пішки далеко<br />

йшли. Тоді лише відкривали<br />

його, після тієї руйнації, була<br />

врочиста Служба, єпископи, а<br />

скільки людей було! Це десь іще<br />

на початку 90-х.<br />

– Та пам’ятаємо, авжеж, –<br />

згадали сестри. – А ми ще ж ходили<br />

туди на гору до каменю.<br />

Казали, що можна загадати собі<br />

бажання, коли пили ту воду з<br />

джерела, хапали її по крапельці,<br />

– додала Ганна.<br />

– Отож-то, – відказала Марійка.<br />

– Не знаю, що загадали тоді<br />

ви собі, бо ми ще були всі дівчатами,<br />

а я, надивившись тоді на<br />

малих дітей, які так щиро молилися,<br />

подумала добре і миттєво<br />

вирішила: аби мої майбутні діти<br />

були до кінця днів своїх з Богом.<br />

Це я чітко пам’ятаю. А все решту<br />

додасться, додасться, наче<br />

хто мені шепотів тоді на вухо.<br />

Так і є, сестрички.<br />

Сестри змовкли. Вже нічого<br />

більше не питали. І не сказали,<br />

що тоді загадували вони.<br />

– Молитись, дівчата, ніколи<br />

не пізно. Правда, якби вам таких<br />

чоловіків у тому відношенні,<br />

як мій Геник… – додала Марія.<br />

Наступного дня зібралися<br />

цілою родиною до церкви, а<br />

після обіду – на цвинтар. Там до<br />

них підійшов їх парох, уже старенький,<br />

пам’ятає Демчукових<br />

дівчат. Став розпитувати про<br />

дітей і про те, як Церква у них<br />

розвивається, чи ходять до храму,<br />

чи вчать своїх дітей молитов.<br />

– Аби діти були з Богом, пильнуйте,<br />

– казав як Марія і додав:<br />

«А все те, що треба, додасться...<br />

Віра МАТВІЙЧИК.

Нехай добро<br />

врятує світ!<br />

Хром‘як Оксана Володимирівна. Народилася в місті Жидачеві<br />

на Львівщині 18 березня 1994 року. Оксана щиро закохана<br />

у поезію. Ще в ранньому віці – з 4-ох років почала писати вірші.<br />

Вона талановита дівчина з багатим внутрішнім світом, розвиненою<br />

уявою й образним мисленням. й притаманні здатність<br />

глибоко проникати в душу людини і вміння образно передати<br />

свої спостереження та переживання. Поезія Оксани пройнята<br />

не лише філософським, а й патріотичним змістом, її твори сповнені<br />

безмежною любов’ю до Батьківщини, роздумами про долю<br />

рідного народу та людської сутності. Читаючи твори Оксани,<br />

можна помітити в них щиру любов автора до життя, заклик<br />

любити це життя і насолоджуватись ним. Замилування красою<br />

рідної природи відчувається у багатьох віршах, приваблюють<br />

майстерно створені художні образи, багата мова її творів. Оксана<br />

брала участь у багатьох поетичних конкурсах: у Львівському<br />

обласному конкурсі «І слово, і пісня, матусю, тобі», двічі<br />

посідала перше місце, у конкурсі «Єднаймося, брати мої!» теж<br />

завойовувала перше місце. Цього року у Всеукраїнському конкурсі<br />

«Іван Франко – дух, наука, думка, воля» здобула перемогу.<br />

Пропонуємо нашим читачам низку поезій Оксана Хром’як.<br />

НЕ СПІЗНИСЬ…<br />

Старенька матуся сиділа й дивилась в віконце.<br />

Вже інеєм вкрилися коси її золоті.<br />

Сиділа самотня, як птиця в далекому полі,<br />

І тихо втирала заплакані очі свої.<br />

Згадала старенька минулі літа молодії,<br />

Згадала, як діток з любов’ю ростила своїх.<br />

А де ж вони зараз? Розкидала доля по світу.<br />

Давно вже не чула, давно вже не бачила їх.<br />

Згадала онуків, що бігли до неї на руки,<br />

Згадала, як ніжно співала їм на ніч пісні.<br />

Та де ж ті онуки, яким вона серце віддала,<br />

Де радісні ранки, де сонцем уквітчані дні?<br />

Схилилась старенька, схилилась на рідні ворота.<br />

Все їх виглядала, дивилась з надією вдаль.<br />

До Бога молилась, побачити рідних хотіла,<br />

Щоб їх обійняти й розвіяти свою печаль.<br />

Проходили дні, проминали недоспані ночі,<br />

І руки старечі додолу упали без сил.<br />

Без тями лежала вже сива самотняя матір.<br />

Душа відлітала, летіла, не маючи крил.<br />

Почувся десь голос, почувся сміх щирий, дитячий,<br />

Відкрилися двері, і рідні до хати зайшли.<br />

Побігли до ліжка, де мама старенька лежала,<br />

І втомлене тіло, що дихало ледве, знайшли.<br />

- Чого це Ви, мамо? – навколішках плакали діти.<br />

- Просніться, бабусю! – онуки кричали в сльозах.<br />

Старенька зуміла лиш очі легенько відкрити.<br />

У всіх у душі зародився невіданий страх.<br />

- Ой діти кохані, та де ж ви так довго ходили?<br />

Де бігали, рідні, онуки мої дорогі?<br />

Я вас виглядала усі ці самотнії роки,<br />

А ви не давали ніякої звістки мені…<br />

Заплющились очі, і серце умить зупинилось,<br />

І плакали діти, у грудях від болю пекло.<br />

Вони зрозуміли, що рідную матір згубили,<br />

Забули про очі, про руки, про ніжне чоло.<br />

Стоїть край дороги самотня заквітчана хата,<br />

Твоя рідна матір сидить й вигляда у вікно.<br />

Люби її щиро, як може лиш серце любити,<br />

Всю ласку віддай їй, всю ніжність свою і тепло.<br />

Подивись на неї: вона не може встати.<br />

Її нещасне серце втомилося страждати.<br />

Її уже не видно, її уже не чути<br />

І навіть рідна матір змогла її забути.<br />

Ти підійди до неї, скажи хоч добре слово –<br />

І це добро вернеться тобі обов’язково.<br />

Тепер поглянь наліво, на того чоловіка.<br />

Тут доля не солодка: з дитинства він каліка.<br />

Від нього відвернулись, від нього відреклися,<br />

Хоч перед Богом правим у вірності клялися,<br />

Не пожалій любові, допоможи людині,<br />

Бо біль, немовби камінь, умостився на спині.<br />

Вдивись тепер пильніше на це мале дитятко:<br />

Воно гріхів немає, воно ще ангелятко.<br />

ДОБРО ВРЯТУЄ СВІТ!<br />

Травень <strong>2012</strong> 7<br />

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ<br />

СИРОТА<br />

Я дивилася в очі дитини,<br />

Що стояла самотньо, мов пташка.<br />

Вона теж подивилась на мене<br />

І на серці вмить стало так важко.<br />

Її очі наповнені болем,<br />

Її очі наповнені страхом.<br />

Іі мрії, надії дитячі,<br />

Ще давно хтось прибив міцним цвяхом.<br />

Її личко, сльозами умите,<br />

Так уважно дивилося в небо.<br />

І маленький посріблений хрестик<br />

Вона міцно тулила до себе.<br />

А коли впав промінчик із неба,<br />

Земля сонечком теплим покрилась.<br />

Вона легко всміхнулась до мене,<br />

А у мене сьоза покотилась.<br />

Та дитина не знала любові,<br />

Та дитина не знала про ласку.<br />

Вона йшла по житті сиротою,<br />

По житті, що не схоже на казку.<br />

Її ручки - дитячі маленькі,<br />

Іі погляд – невинний і милий.<br />

Чом така не легка її доля?<br />

Хто в її безпритульності винен?<br />

Може, батько, який її кинув<br />

І віддав руки темної долі?<br />

Що так легко маленьку покинув,<br />

Не відчувши батьківської ролі.<br />

Може, мати, що сум заливала<br />

Щохвилини спиртним алкоголем?<br />

Може, та котра й гадки не мала,<br />

Що в вінчала своє дитя болем?<br />

Всі обходять її стороною,<br />

Бо нікому вона не потрібна.<br />

Вони йдуть і радіють від того,<br />

Що в них доля на цю не подібна.<br />

А дитина ця просто чекає,<br />

Щоб їй руку в майбутнє подали.<br />

Ну а ті, котрі не дочекались,<br />

Десь у сутінках ночі пропали.<br />

Лежить собі спокійно, бо ще турбот нема.<br />

Дитина ще не знає, що кругла сирота…<br />

Ти глянь на її личко, що ніжно усміхається<br />

Ти плачеш? Розумію. Від цього серце крається.<br />

Ідемо далі…Бачиш старенького у полі?<br />

Тепер йому вклоняються лиш трави і тополі.<br />

Він подививсь на землю і ті часи згадав,<br />

Як рідних українців з неволі визволяв.<br />

Ти підійди до нього і прояви повагу.<br />

Подякуй за свободу, вклонися за відвагу.<br />

Пророчив Достоєвський: «Краса врятує світ».<br />

Та чи врятує землю від горя і від бід?<br />

Краса – це те, що буде, що є і що було.<br />

А світ наш від нещастя врятує лиш добро.<br />

Лист до мами<br />

Рідна матусю!<br />

Пишу цього листа до тебе,<br />

бо так багато емоцій, стільки<br />

несказаних слів прагну донести<br />

до твого серця і передати любов,<br />

яку ти даруєш мені впродовж<br />

усього життя…<br />

Я зараз надто далеко від<br />

тебе, і лише тепер розумію, наскільки<br />

важко бути самотньою,<br />

коли немає поруч найкращого<br />

порадника, коли ніхто не готує<br />

найсмачнішу у світі їжу, коли<br />

немає людини, до якої можу<br />

прийти вночі і сказати: «Мені<br />

страшно, наснився поганий<br />

сон». Згадую твої пророчі слова,<br />

ні в одне з яких я не вірила…<br />

Чому обов’язково людина повинна<br />

вчитися на своїх помилках?<br />

Наступала постійно на ті<br />

самі граблі й, відчувши справді<br />

болючу ґулю, зупинилася… Ти<br />

повчала, сварила, допомагала,<br />

а я не цінувала. Тепер жалкую, що<br />

не змогла зробити тебе щасливою<br />

і зіпсувала своє дитинство.<br />

А пам’ятаєш мене малою?<br />

Тобі довелося багато пережити:<br />

смерть тата, дідусь<br />

помер прямо в тебе на руках…<br />

Ще розказувала, що на похороні<br />

я брала батька за руку і казала:<br />

«Вставай, тату, не спи!..».<br />

А сльози ще більше ринули з<br />

повік родичів… Щоб заробити<br />

грошей, тобі довелося шукати<br />

щастя за кордоном, та, на жаль,<br />

не вийшло. Я так не любила тебе<br />

за те, що мене виховує бабуся,<br />

а не мама, що з садочка забирає<br />

дідусь, а не тато… А материне<br />

серце не витримало… невтішний<br />

діагноз… операція…<br />

каліцтво… І як я ще сміла говорити<br />

тобі щось погане?! Чому<br />

Безмежні жовті поля з достиглою<br />

пшеницею, зелені безкраї<br />

луги та степи, високі красиві<br />

гори, родюча земля, ліси,<br />

бистроводні ріки, моря, чудова<br />

мальовнича природа; співучий,<br />

талановитий, гордий та нездоланний<br />

народ, для якого воля –<br />

найдорожча в житті…Усе це –<br />

моя Батьківщина.<br />

Змалку дітей научають любити<br />

матір та рідну землю. Першокласник<br />

читає вірш з Букваря:<br />

«Україна, рідний край, поле,<br />

річка, синій гай…»? Коли дитина<br />

змалечку починає розуміти<br />

важливість рідної країни та<br />

своє місце в ній, то у майбутньому,<br />

безперечно, виросте<br />

свідомою особистістю, патріотом.<br />

Батьківщину, як і матір, не<br />

вибирають. Треба любити її такою,<br />

якою вона є. Так, звичайно,<br />

Україна має свої проблеми<br />

та недоліки, і їй ще багато треба<br />

працювати над собою, розвиватися,<br />

щоб бути країною<br />

мрій.<br />

На жаль, сучасна молодь усе<br />

частіше прагне виїхати за кордон.<br />

У пошуках кращого життя,<br />

думаючи, що там більше можливостей,<br />

перспектив, ми забуваємо<br />

про те, ким народились<br />

і є. Залишається лише старше<br />

покоління, наші дідусі та бабусі…А<br />

хто ж має піднімати Україну<br />

на ноги? Хіба це не наше завдання?<br />

Хто, як не ми, її діти, повинні<br />

дбати про неї, вирішувати<br />

проблеми, а не тікати від<br />

них?.. Бо хто ми, якщо не визнаємо<br />

й не шануємо своєї «матері»?<br />

Виїжджаючи за кордон, вважають,<br />

що там щасливе та легке<br />

життя. Та чи справді це так?<br />

Перегляньмо сторінки еміграційної<br />

літератури. Волелюбність,<br />

мужність, почуття відповідаль-<br />

була такою черствою, не помічала<br />

твоєї душі за своїми<br />

проблемами?.. На ці запитання<br />

я ніколи не знайду відповіді.<br />

Та чомусь пізніше ти змінилася.<br />

Ми ніколи не могли знайти<br />

спільної мови, а були як<br />

лебідь, щука і рак із відомої казки…<br />

Бабуся просила мене не<br />

сваритися, змиритися, але ж<br />

хіба в юності ми здатні визнати<br />

свої помилки? Навпаки, впевнена<br />

у своїй правоті я зводила<br />

наші стосунки у ще більшу<br />

прірву… Вибач… Благаю, матусю,<br />

вибач за погані слова, вчинки,<br />

думки… Я думала, що мені<br />

набагато важче, зривала злість<br />

на тобі, жодного разу не подумавши<br />

про стан материнської<br />

душі. Вибач…<br />

Я живу непогано, маю хорошу<br />

роботу, проте в незнайомому<br />

місті навіть через п’ять років<br />

відчуваю себе чужою… Ми<br />

дуже різко перервали усі зв’язки,<br />

спробуймо їх відновити.<br />

Кожна людина має право на<br />

помилку, але ж ніколи не пізно<br />

виправитись! Я приїду до тебе,<br />

і почнемо усе спочатку… Чекай<br />

на мене! Обіцяю, що більше не<br />

забуду про рідну неньку, адже<br />

надто багато ми втратили. Я<br />

завжди любила тебе, але почуття<br />

гордості й юнацької дурості<br />

засліпили її. Вибач, і напиши<br />

мені листа, нехай у нашому<br />

житті настане нова ера, і зможемо<br />

надолужити все втрачене.<br />

Бувай, матусю, з нетерпінням<br />

чекатиму твоєї відповіді.<br />

12.04.<strong>2012</strong> р.<br />

Твоя Мар’янка.<br />

Мар’яна ВОВК, 16 років,<br />

м. Долина, Івано-Франківщина.<br />

«Свою Україну любіть…»<br />

ності за долю Батьківщини, щирий<br />

патріотизм – це основні<br />

мотиви творчості письменників,<br />

які опинилися за межами<br />

своєї країни. Вірші Леоніда<br />

Мосендза, Олега Ольжича,<br />

Олени Теліги, Оксани Лятуринської<br />

та багатьох інших видатних<br />

митців переповнені жалем<br />

та стражданням за рідною<br />

землею, якої так не вистачає.<br />

Там, далеко від дому, вони, як<br />

ніколи, відчувають природний<br />

зв’язок між людиною та Батьківщиною,<br />

їхню єдність, таку ж,<br />

яка є між дитиною та матір’ю. У<br />

народі говорять: «Найбільше<br />

починаєш цінувати тоді, коли<br />

втратиш».<br />

Тому треба гордитися тим,<br />

що ми – українці, цінувати та<br />

поважати свою Батьківщину,<br />

любити її і старатися зробити<br />

кращою. Якщо хочеш змінити<br />

свою країну та життя в ній, почни<br />

з себе.<br />

Україна – наша друга матір,<br />

яка теж хвилюється за долю<br />

кожного свого сина та доньки.<br />

Де б ми не були, завжди повертаємося<br />

додому, туди, де нас<br />

люблять та чекають, де нам завжди<br />

раді, де допоможуть та<br />

підтримають теплим словом.<br />

Кожна людина назавжди зв’язана<br />

зі своєю рідною землею ниточкою,<br />

яку не можна побачити,<br />

але можна відчути.<br />

Наче крізь століття звучать<br />

Шевченкові слова:<br />

Свою Україну любіть!<br />

Любіть її!... Во врем’я люте,<br />

В останню тяжкую минуту<br />

За неї Господа моліть!<br />

І кожному вартувало б задуматись<br />

над ними. Адже любити<br />

Батьківщину, бути її патріотом<br />

– це наш обов’язок.<br />

Інна ДОМБРОВСЬКА, 17 років,<br />

м. Долина, Івано-Франківщина.

8<br />

Дитяча сторiнка<br />

Травень <strong>2012</strong><br />

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —<br />

Львівське крайове ставропігійне братство<br />

св. ап. Андрія Первозваного,<br />

зареєстроване міністерством України<br />

у справах преси та інформації.<br />

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ <strong>№</strong> 2335<br />

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше<br />

видання, повідомляємо банківські реквізити:<br />

ПАТ АКБ “Львів”<br />

Р/р 260075157, МФО 325268,<br />

код ЄДРПОУ 20785948<br />

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься<br />

на сторінках газети.<br />

НАША АДРЕСА:<br />

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1<br />

Для листування:<br />

м. Львів - 8, а/с 1334<br />

(032) 235-52-02<br />

www.stavropigia.lviv.ua<br />

E-mail: fediv.yuriy@gmail.com<br />

Приходьте, діти, до кринички<br />

Напитись чистої водички.<br />

А та водиця непроста,<br />

Бо це — наука про Христа.<br />

..........................................................................................<br />

Діти, створіть для мами свято!<br />

Любі дітки! Напевно, Ви знаєте, що на травень припадає чи не найшанованіше<br />

всіма українцями свято – День Матері. Кожен з нас,незважаючи<br />

на вік, спішить привітати найдорожчих серцю людей – Маму<br />

та Бабусю: тих, кому ми завдячуємо життям; тих, без кого себе не<br />

уявляємо; тих, кому завжди маємо бути вдячні!<br />

«Криничка» хоче нагадати Вам, милі читачі, що традиційно День Матері<br />

вшановують у другу неділю травня. Цьогоріч це буде 13 травня.<br />

Тож Ви маєте ще достатньо часу, щоб належно приготуватися і створити<br />

для своїх мамусь і бабусь справжнє свято.<br />

МОЛИТВА ЗА МАМУ<br />

Є в мене найкраща на світі матуся,<br />

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.<br />

Молюся устами, молюся серденьком<br />

До Тебе, небесна Ісусова Ненько.<br />

Благаю у Тебе дрібними словами<br />

Опіки та ласки для любої мами.<br />

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,<br />

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.<br />

Рятуй від недуги матусеньку милу,<br />

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,<br />

Щоб вивела діток у світ та й у люди,<br />

Щоб ними раділа-пишалась усюди.<br />

За це я складаю в молитві долоні<br />

До Тебе, Царице, на соняшнім троні.<br />

Р. ЗАВАДОВИЧ.<br />

МАМА<br />

Чи є в світі що світліше<br />

Чи є в світі що світліше,<br />

Як мамині очі,<br />

Що все зорять за дітками,<br />

Як вдень, так і вночі?<br />

Чи є в світі що щиріше,<br />

Як серденько мами,<br />

Яке б’ється для дитини<br />

Днями і ночами?<br />

Чи є в світі що дорожче,<br />

Як мама кохана,<br />

Що трудиться для дитини<br />

До ночі від ранку?<br />

І. БЛАЖКЕВИЧ.<br />

ЛЮБІЙ МАТУСІ<br />

Гарна ти, матусю,<br />

Люба дуже, мила!<br />

Ти мене ще змалку<br />

Звичаю навчила.<br />

І щодня навчаєш,<br />

Як любить родину,<br />

Мову нашу гарну,<br />

Рідну Україну.<br />

Буду українка,<br />

Як і ти, матусю,<br />

І за ту науку<br />

Я тобі вклонюся.<br />

К. ПЕРЕЛІСНА.<br />

БАБУСІ<br />

Дай, бабусю, поцілую<br />

Сивину твого волосся.<br />

Теплим подихом зігрію<br />

Снігом вибілені коси.<br />

Може, і на них розтане<br />

Лоскотливий іній срібний,<br />

Мов зимові візерунки<br />

На замерзлій з ночі шибі.<br />

А. КОСТЕЦЬКИЙ.<br />

МАМА<br />

Снилось мені ясне сонечко,<br />

Що в хаті світило, -<br />

А то лиш так моя мама<br />

Дивилася мило.<br />

Приснивсь мені легкий вітрик,<br />

Що пестив колосся, -<br />

А то ж мені мама<br />

Гладила волосся.<br />

Снилась мені ягідочка,<br />

Як мед, солоденька,<br />

А то мене цілувала<br />

Мама дорогенька.<br />

М. ПІДГІРЯНКА.<br />

У березні 2011 р. Братська газета «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» відзначила своє 20-ліття. Це єдине<br />

православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року в рік виходить у<br />

світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української Автокефальної<br />

Православної Церкви та Львівського Ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного.<br />

З 1995 р. «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» стала Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по<br />

всій країні та за її межами, де проживають православні українці.<br />

Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.<br />

Передплативши «Успенську Вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку Ви<br />

сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій та культури.<br />

Передплатити газету можна у кожному<br />

поштовому відділенні України.<br />

Ціна передплати на рік – 22.86 грн.<br />

Передплатний індекс – 35013.<br />

З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції.<br />

Пропонуємо Вам вивчити поезію, щоб гарним словом розпочати своє<br />

привітання( до речі, Ви можете скористати із віршів, поданих «Криничкою»).<br />

Окрім того, Ви могли б щось зробити своїми руками: намалювати<br />

малюнок, зліпити фігурку з пластиліну, вишити невеличку серветку, приготувати<br />

власноруч вітальну листівку і т.д.. Все залежить від Вашої<br />

фантазії та вмінь. Подбайте і про невеличкий букетик (разом з татком<br />

і дідусем). Але пам’ятайте, щоб Ви не дарували, найважливішими для<br />

нені та бабусі будуть Ваша увага у цей день і любов - на щодень.<br />

Адже свято минає, а любов і вдячність мають бути завжди!<br />

А чи знаєш ти,<br />

що місяць травень удостоєний честі святкувати<br />

День Матері неспроста. Саме в<br />

травні правляться у церквах молебні до<br />

Матінки Божої.<br />

Вшановуючи Небесну Матір – Богородицю,<br />

що стала матір’ю всього світу,<br />

українці у 1928 р. запровадили святкування<br />

Дня Матері.<br />

Пропонуємо Вам цікаву вікторину.<br />

Завдання вікторини:<br />

1. За допомогою літер, які є у дужках<br />

біля правильних відповідей, складіть<br />

слова. Для цього ці літери або склади<br />

(у більших словах) треба переставляти<br />

місцями. Наприклад: якщо є (АМН), то<br />

з цих літер можна скласти слово НАМ.<br />

Увага! У п’ятому і дев’ятому блоках слово<br />

заховане разом зі сполучником, який<br />

складається з однієї літери.<br />

2. Розгадане гасло випишіть на<br />

бланк, який є вкінці сторінки і надішліть<br />

на адресу «Кринички».<br />

ПІД ТВОЮ МИЛІСТЬ<br />

1. Пресвята Богородиця є нашою<br />

заступницею перед Богом. Це означає,<br />

що Вона:<br />

- Сповняє всі наші прохання. (ДО)<br />

- Вимагає, щоб ми часто просили в<br />

Неї про те, чого боїмося попросити в<br />

Бога. (АН)<br />

- Заступається за нас перед своїм<br />

сином і просить у нього те, чого ми<br />

потребуємо. (ИТ)<br />

2. Які слова промовила Марія,<br />

коли ангел сповістив її, що вона стане<br />

матір’ю Божого сина? (Лк.1,38)<br />

- Прошу Тебе, дай мені трохи часу. Я<br />

мушу над цим подумати. (ОРШ)<br />

- Ось я Господня слугиня: нехай зо<br />

мною станеться по твоєму слову! (АМН)<br />

- Пошукай у Назареті іншу жінку, яка<br />

погодиться виконати Божу волю. (ТДУ)<br />

3. Хто звернувся до Богородиці з<br />

такими словами: «Благословенна ти<br />

між жінками й благословен плід лона<br />

твого»? (Лк. 1, 42)<br />

- Пророчиця Анна. (КДТМВУ)<br />

- Родичка Єлизавета. (ЛАЗРОДИ)<br />

- Марія Магдалина. (ТВМАЗХ)<br />

4. Коли Марія сказала: «Що лиш<br />

скаже вам – робіть»? (Йо.2, 5)<br />

- На весіллі в Кані Галилейській, коли<br />

забракло вина. (СТАХРИ)<br />

- Коли фарисеї слухали 12-літнього<br />

Ісуса в храмі. (ЩВМЖЛО)<br />

- Коли Петро і Йоан рибалили.<br />

(ЕНТЬОР)<br />

5. Хто сказав до Марії: « Тобі самій<br />

меч прошиє душу, щоб відкрились<br />

думки багатьох сердець» ? (Лк. 2, 35)<br />

- Дочка Яіра. (ВДПОУН)<br />

- Лазар – брат Марти і Марії.<br />

(ДОПЕЗХ)<br />

- Старець Симеон. (САІСПА)<br />

6. Хто стояв під хрестом, на якому<br />

був розпятий Ісус Христос?<br />

- Мати Ісуса та Його учень Йоан. (ИТ)<br />

- Апостоли Петро і Андрій. (АН)<br />

- 12 учнів Ісуса. (ТА)<br />

7. Як називалася мама Марії?<br />

- Єлизавета (ГЗОТ)<br />

- Анна. (ТИМА)<br />

- Сара. (АДЖХ)<br />

8. Празник «Покрова Пресвятої<br />

Богородиці» є:<br />

- Днем радісної прослави її опіки й<br />

заступництва. (ЖОАБ)<br />

- Днем, коли вірні віддають особливу<br />

шану хустці-омофору Пресвятої Богородиці.<br />

(ИНУБ)<br />

- Днем матері. (ЖХЦН)<br />

9. Коли кажемо, що певна ікона<br />

Пресвятої Богородиці є чудотворною,<br />

це означає, що:<br />

- Все, про що просимо у Богородиці,<br />

молячись перед її іконою, станеться<br />

тільки тоді, коли доторкнемося до неї.<br />

(АГЬДД)<br />

- Ця ікона дуже стара і відома.<br />

(ВВІНЩ)<br />

- За заступництвом Богородиці сталося<br />

чудо, коли люди з вірою молилися<br />

перед цією іконою. (ТИІАМ)<br />

10. Успення Пресвятої Богородиці<br />

– це:<br />

- День, коли Марія з обручником<br />

Йосифом заночували в стайні біля Вифлеєму.<br />

(ЗНФЩ)<br />

- День смерті Пресвятої Богородиці,<br />

коли її душа разом з тілом була взята<br />

до неба. (ШАНА)<br />

- День, коли сталося зішестя Святого<br />

Духа на апостолів та Богородицю.<br />

(КОРП)<br />

Сторінку підготували Оксана ТРАВНЕВА та Оксана ХРИСТУК.<br />

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ<br />

Редакційна колегія:<br />

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Тарас ДМИТРИК,<br />

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ<br />

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність<br />

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься<br />

найменше втручатися в авторський текст,<br />

зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою<br />

право редагувати, скорочувати подані матеріали.<br />

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,<br />

не повертаються.<br />

Передплатний індекс — 35013<br />

КЛЮЧОВА ФРАЗА:<br />

1. __ __ ( 2букви) 2. __ __ __<br />

(3букви) 3. __ __ __ __ __ __ __ (7 букв)<br />

4. __ __ __ __ __ __ (6 букв) 5. __<br />

(1 буква) __ __ __ __ __ (5 букв)<br />

6. __ __ (2 букви) 7. __ __ __ __ ( 4<br />

букви) 8. __ __ __ __ (4 букви)<br />

9. ___ ( 1буква) __ __ __ __ ( 4 букви)<br />

10. __ __ __ __ ( 4 букви).<br />

Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»<br />

Замовлення <strong>№</strong>

logo

products

Resources

Company

Terms of service
Privacy policy
Cookie policy
Cookie settings
Imprint
Change language
Made with love in Switzerland
© 2024 Yumpu.com all rights reserved

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!