Успенська вежа № 1 (2011)
Газета Успенська вежа січень 2011
Газета Успенська вежа січень 2011
- No tags were found...
Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!
Leverage SEO-optimized Flipbooks, powerful backlinks, and multimedia content to professionally showcase your products and significantly increase your reach.
4<br />
Січень <strong>2011</strong><br />
За віру і єдність!<br />
ІНФОРМУЄ<br />
Новини Харківсько-<br />
Полтавської<br />
єпархії УАПЦ<br />
7 грудня 2010 р., в день пам’яти<br />
великомучениці Катерини,<br />
Свято-Катерининська парафія с.<br />
Катеринівка Сахновщинського<br />
району на Харківщині відзначала<br />
храмове свято. Соборну Святу<br />
Літургію очолив настоятель парафії<br />
о. Станіслав Шинкаренко.<br />
Співслужили настоятелеві прибулі з<br />
Харкова канцлер Харківсько-Полтавської<br />
єпархії прот. Віталій Зубак,<br />
харківський декан прот. Олег Козуб,<br />
а також о. Павло Кущ (с. Мурафа), о.<br />
Станіслав Аштраф’ян (с.Соколове).<br />
Проповідь виголосив прот. Віталій<br />
Зубак. Наприкінці Служби Божої декан<br />
прот. Олег Козуб звернувся до<br />
настоятеля й парафіян з вітальним<br />
словом. Свято-Катерининська парафія<br />
- найвіддаленіша в Харківській<br />
області, вона знаходиться на відстані<br />
понад 150 км від єпархіяльного центру.<br />
Богослужіння здійснюються в<br />
переобладнаному приміщенні звичайної<br />
сільської хати, переданої для<br />
парафіяльних потреб.<br />
* * *<br />
13 грудня київська громада<br />
Різдва Богородиці відзначала<br />
свій другий престольний праздник<br />
св. Ап. Андрія Первозваного,<br />
в честь якого названо нижній храм<br />
парафії.<br />
В цей день урочисту літургію служили<br />
священики київського деканату.<br />
Супроводжував св. Літургію парафіяльний<br />
хор храму свт. Бориса і<br />
Гліба м. Києва, які разом із своїм настоятелем<br />
о. Юрієм Бойко, о. Олександром<br />
та церковною управою<br />
прийшли розділити радість громади.<br />
Очолив богослуження київський<br />
декан о. Дмитро Присяжний із м. Боярки.<br />
* * *<br />
З нагоди дня пам’яти святителя<br />
Миколая настоятель Покровської<br />
парафії м. Боярки о.<br />
Дмитро Присяжний 16 та 18 грудня<br />
2010 р. відвідав Києво-Святошинський<br />
центр соціяльно-психологічної<br />
реабілітації населення і<br />
його інформованости з приводу<br />
наслідків Чорнобильської катастрофи.<br />
Він привітав дітей зі святом<br />
і вручив їм подарунки. Окремо відбулася<br />
зустріч із дітьми-сиротами. 17<br />
грудня 2010 р. дитяче свято відбулося<br />
в районній дитячій бібліотеці<br />
Києво-Святошинського району в м.<br />
Боярці. О. Дмитро Присяжний привітав<br />
дітей зі святом і розповів їм<br />
про святителя Миколая та його небесні<br />
дари.<br />
* * *<br />
В неділю, 19 грудня 2010 р.,<br />
Православна Церква відзначає<br />
день пам’яти свт. Миколая, архиєпископа<br />
Мир Лікійських, чудотворця.<br />
Свято-Миколаївська парафія<br />
с. Мурафа на Краснокутчині<br />
(Харківська обл.) у цей день вшановувала<br />
свого небесного покровителя.<br />
Архиєрейську Святу Літургію<br />
очолив архиєпископ Харківський<br />
і Полтавський Ігор. Владиці співслужив<br />
настоятель парафії о. Павло<br />
Кущ. Супроводжували архиєрея голова<br />
Харківського крайового братства<br />
Вадим Приходченко, його заступник<br />
Віталій Липинський, іподиякон<br />
Віталій Макаревич і читець Ігор<br />
Капустянський. У проповіді владика<br />
Ігор вказав на святителя Миколая як<br />
взірець того, що святість є покликанням<br />
кожного християнина.<br />
Церковний художник - це зовсім не обов'язково іконописець або<br />
жанрист, який пише на сюжети зі Святого Письма. Як казав знаменитий<br />
філософ-неотоміст Жак Марітен, "...завдання митця - втілити<br />
задум Божий". Виконанню того завдання присвятив свою<br />
творчість парафіянин Свято-Дмитрівського храму УАПЦ в Харкові<br />
Михайло Камчатний. Він не має спеціальної освіти, але його<br />
твори високо цінують визнані малярські авторитети. У своєму<br />
живописі Михайло Камчатний відтворив світ за наснагою Божою.<br />
Все життя своє він не втомлюється шукати сюжети для своїх<br />
творів у мандрах Україною. Втім, це не мандри. Це прощі, де можна<br />
відчути доторк пальця Божого. У невеличкому автобіографічному<br />
нарисі Михайло Камчатний виклав свій важкий шлях втілення задуму<br />
Божого, який подаємо нижче зі скороченням.<br />
Художник-прочанин<br />
Моє дитинство пройшло в дуже тяжке і<br />
жахливе лихоліття. Можна так сказати: в дитинстві<br />
в мене не було дитинства. Бо то були<br />
роки колективізації, голодомору 33-го, сталінщини,<br />
єжовщини, війни.<br />
Народився я на Сумщині Лебединського<br />
району в селі М-Бобрик. Якщо вам доведеться<br />
побувати на Сумщині або Полтавщині, то<br />
ви побачите, який це чарівний та незрівняний<br />
край. Яка чудова і красива природа тут. Які<br />
незрівняні і мальовничі ліси, гайочки, яри,<br />
байраки. Які розкішні левади, соковиті трави.<br />
Ах, яка ніжна краса розкішних беріз, туго<br />
налите колосся хлібів на ланах. Як котяться<br />
хвилі по пшениці чи житу, як воно хвилюється,<br />
наче морські хвилі. Це рай та й годі. Того,<br />
хто бачив красу цього краю, завжди будуть<br />
бентежити душу і тиха течія Псла, і ніжна краса<br />
сосен і беріз, і різнотрав'я лук. Бо все це<br />
чарівно-чудове і неповторне. Лише людина<br />
бездушна може бути байдужа до цієї милої і<br />
ніжної краси.<br />
Мене ще з дитинства захоплював світ<br />
рослин, особливо квіти. Часто, сидячи в траві,<br />
спостерігав за розмаїттям трав, комах. Милувався<br />
квіточками, хоча вони були і<br />
дрібненькі, але ж які яскраві: червоні, сині,<br />
блакитні, білі, жовті і рожеві. Одного разу, де<br />
був маєток поміщиці, я побачив у чагарнику<br />
гвоздику. Це була біла квітка з червоними<br />
рисочками посередені пелюсток, ніби червоне<br />
коло в квітці. Я був так зачарований, що<br />
кожного дня приходив милуватися нею.<br />
А птахи? Це ж дивовижні створіння. Пригадую,<br />
як одного разу почув спів соловейка<br />
неподалік. Він витьохкував у чагарнику.Я тихенько<br />
підійшов кроків за п'ять від нього і завмер,<br />
слухаючи трелі. Соловейко, побачив<br />
мене, на мить затих; я сиджу, не рухаючись,<br />
і він знову почав співати. Слухав я його чарівний<br />
спів не менше двох годин.<br />
Теплим літом, в сонячний день в полях<br />
бринять чарівні звуки пташок, комах. Це щось<br />
подібне до сюїти Кальмана, коли передавали<br />
по радіо його твори.<br />
Взимку в дитинстві я цілі дні був у кімнаті,<br />
бо ні в чому було вийти погуляти: не було ні<br />
взуття, ні теплої одежі. Інколи, коли батько<br />
вдома, то я взую його чоботи і вискочу на вулицю.<br />
А так, сидячи в кімнаті, то щось малюю<br />
або майструю щонебудь із трісочок, гілочок<br />
тощо. Можливо, з тих пір і виробилась наполегливість<br />
і терпіння до посидючості.<br />
Ще в дитинстві, коли мені було років п'ять,<br />
у нас квартирував якийсь уповноважений з<br />
району по вивозу зерна. То цей уповноважений<br />
намалював для мене в зошиті кілька дерев,<br />
зайчика і ще кілька малюнків. То ці малюнки<br />
так вразили менге своєю схожістю і в<br />
той же час простотою. І напевне з тих пір в<br />
мене виникло велике бажання до малювання.<br />
І я часто змальовував картинки з книжок,<br />
а також ще придумував їх.<br />
Одного разу, десь на початку війни, в нас<br />
гостювала моя двоюрідна сестра Юля. Вона<br />
мені привезла кілька кольорових олівців і намалювала<br />
хатинки, пейзажі і ще щось. Це<br />
були теж мої перші уроки малювання.<br />
Пам'ятаю: був у нашому хуторі юнак Кравченко<br />
Мишко. То він звичайним перочинним<br />
ножем вирізав із дерева іграшкові то молоточок,<br />
то лопаточку для свого меншого братика.<br />
Мені так подобались ці іграшки, і я довго<br />
мріяв самотужки зробити щось подібне. Бо<br />
в ті передвоєнні роки в нас, малюків, взагалі<br />
не було купованих іграшок. Бо дуже бідували<br />
наші батьки, то ні за що було їх купувати.<br />
Потім була війна і післявоєнні голодомори,<br />
яке вже тут малювання: аби вижити. Але<br />
не дивлячись на це, я кожну вільну хвилинку<br />
малював на кожному клаптику паперу, а також<br />
і на піску. І вже юнаком, пасучи корів, я<br />
вирізував меншим дітлахам і молоточки, і різні<br />
іграшки; а на обривистих стінках ярків вирізав<br />
личка людей, з піску ліпив різні церкви і<br />
фортеці.<br />
В те лихоліття доводилося все робити<br />
самому; шив собі чоботи, робив санки, візок,<br />
ослінчики, табуретку. З вербових гілок плів<br />
корзини. Бабуні своїй робив крісло. А моє<br />
перше різблення по дереву - це рамка на портрет<br />
сестрички. Як прийнято серед людей говорити:<br />
було до чогось і після. То в мене до<br />
армії малювання як і всіх, хто необізнаний з<br />
технікою малювання.<br />
В армії зі мною служив Володя Руденко;<br />
я з ним заприятелював. Виявилось, що він<br />
закінчив якесь училище, де навчали основ<br />
малювання. То ми разом з ним виготовляли<br />
стіннівки та різну наочну агітацію. Відтоді я<br />
насправді захопився малюванням як аквареллю,<br />
так і олією. Кілька картин подарував<br />
командиру роти.<br />
Після армії працював завідуючим клубу,<br />
то сам виготовляв і декорації, і наочну агітацію.<br />
Також виготовив кілька стендів різьбленням<br />
по дереву в неурочний час. А наочна агітація<br />
була для мене тяжким тягарем. Голова<br />
сільської ради, дурисвіт, якого світ не бачив,<br />
вимагав писати всякі призиви на великих щитах<br />
і по всіх полях їх установляти. А коли я<br />
запросив хоч невелику доплату за роботу в<br />
неурочний час, то цей голова був дуже незадоволений<br />
і при всілякій нагоді і на різних<br />
зборах мене почав принижувати і ганьбити,<br />
не дивлячись на те, що я був підпорядкованим<br />
райвідділу культури. Не витримавши<br />
такої наруги і приниження над собою, я<br />
звільнився і завербувався в будівельний трест<br />
у Харкові. Ще працюючи завклубом, я вступив<br />
на заочне відділення в Гадяцьке училище<br />
“Культ. Просвіт. Робота”, і вже будучи у<br />
Харкові — закінчив це училище.<br />
В Харкові закінчив курси-студію самодіяльних<br />
художників при “Домі вчених”, де<br />
отримав довідку про закінчення цих курсів у<br />
1964 р. Ще будучи в ізостудії, часто виходив<br />
малювати “на природу”, часто влаштовував<br />
виставки своїх робіт. Одна наша виставка побувала<br />
в Києві і в Москві, за що ми отримали<br />
грошову премію і на ці кошти придбали<br />
гіпсові копії з античних фігур. На цю виставку<br />
я подав шістнадцять етюдів.Чотири картини<br />
були на виставці, а двадцять картин десь пропали.<br />
В 1967-му році зробив спробу поступии<br />
в Харківський художній інститут, отримавши дві<br />
четвірки, був відчислений, бо був великий конкурс.<br />
На другий рік — та ж історія. Ще спробував<br />
поступити в інженерний інститут на архітектурний<br />
факультет, але не пройшов по<br />
математиці. На цьому змирився.<br />
Але я весь час займався самоосвітою:<br />
перечитав дуже багато довідкової літератури,<br />
різні посібники з малювання, про художників,<br />
про їхні твори, про художні музеї.<br />
Подорожуючи країною, найперше<br />
відвідував музеї чи виставочні зали. Придивлявся<br />
і вивчав, як виконані ті чи інші твори<br />
художників. Їдучи у відпустку, завжди беру<br />
з собою етюдник, олівці і привожу декілька<br />
етюдів і невеликих картин. Таким чином самоосвітою<br />
збагатив свої знання і став художником-аматором.<br />
А в 1974 році в “Будинку художньої самодіяльності”<br />
організували виставку самодіяльних<br />
художників до 160-річчя з дня народження<br />
Тараса Шевченка. Я подав на цю виставку<br />
картину “Квіти на підвіконні”. А так, як будинок<br />
в той час перебував на ремонті, а ремонти<br />
тоді були дуже затяжні, то виставка з цієї причини<br />
не відбулась. А коли я прийшов забрати<br />
свою картину — то від неї залишилась<br />
лише гола рама. Від такого недбалого ставлення,<br />
в мене відпало всяке бажання щось<br />
віддавати на різні виставки.<br />
Я не був членом спілки художників, то не<br />
мав ніяких прав продати свої картини ні в<br />
салоні, ні на виставці. А продати в магазині,<br />
потрібно патент, а за патент потрібно платити<br />
постійно податок, незалежно продав<br />
щось, чи ні, а в мене ж це не основна робота.<br />
А на ринку за безцінь віддавати не хотілось.<br />
Всі мої картини, можна сказати, припадають<br />
пилюкою та заважають в кімнаті, ось<br />
так.<br />
Малювання — як кохання. Закохуєшся в<br />
мистецтво на все життя. І взагалі — це захоплення<br />
чудове: його й справді можна порівняти<br />
з коханням. Бо кожну вільну хвилину з трепетом<br />
доторкаєшся чи то до олівця, пензля, чи<br />
різця і завжди працюєш з великою насолодою,<br />
як закоханий.<br />
Кохання... Це високе почуття душі, це<br />
особливе ставлення до людини, до оточення,<br />
до жінок чи дівчини: то це особливий стан<br />
душі, стаєш добрішим, а кохану возвишаєш<br />
до рівня богині. Це і є справжнє кохання. В<br />
жінок я закохувався дуже часто, ще з юнацьких<br />
років. Пам'ятаю, коли мені було років<br />
шість чи сім, я закохався в одну тітку і мряв:<br />
як виросту, то обов'язково на ній оженюсь.<br />
А в школі, в першому класі, закохався в<br />
однокласницю Тамару. Вона була така гарна,<br />
що я не смів навіть подивитись їй в очі,<br />
хоча ми сиділи з нею майже поруч. Ще вона<br />
дуже гарно малювала акварельними фарбами.<br />
Її батько працював завмагом, то він міг<br />
купити їй такі фарби; а мій батько не міг купувати<br />
фарби, бо ми були бідні. Але на превеликий<br />
жаль, Тамара потонула в ставку, і її<br />
не змогли врятувати.<br />
В третьому класі я закохався в першокласницю<br />
Оленич. Вона була чорноока, тихенька<br />
і дуже вродлива. Але ні Тамара, ні Оленич<br />
не знали, що я до нестями був у них закоханий;<br />
бо я змалку був дуже сором'язливий (та<br />
й тепер такий). Я навіть соромився з ними поговорити.<br />
А раптом не так щось скажу і мене<br />
на глум і сміх піднімуть.<br />
Взагалі я кожну дівчину, в яку закохувався,<br />
боготворив і через свою сором'язливість<br />
і не смілість терпів невдачу, бо дівчата таких<br />
не люблять.<br />
Вийшовши на пенсію, думав, що буде багато<br />
вільного часу, то займусь малюванням,<br />
різбленням, але з розвалом імперії настала<br />
розруха, нерозбериха, що на свою мізерну<br />
пенсію прожити не можливо. Так що довелось<br />
іти працювати, та ще й простим робітником,<br />
а малювання й інше відкласти.<br />
Я захоплювався живописом реалістичним,<br />
який є прекрасним. Мене найбільше<br />
цікавили старі художники, їх картини, де все<br />
відображено реально. Чіткі і виразні композиції,<br />
зі смаком підібрані фарби. Це художники<br />
Відродження, передвижники.<br />
А так, як фотографія досягла великих<br />
успіхів, особливо кольорова, то живопис<br />
втратив свій сенс і привабливість. Його з успіхом<br />
заміняє кольорове фото. А сучасні художники-абстракціоністи<br />
придумують різні<br />
стилі, то це мене не цікавить, і я тепер рідко<br />
малюю картини, а більше захоплююсь<br />
різбленням по дереву. Взагалі, коли я вирізую<br />
фігурку, то я ніби відпочиваю. Мій відпочинок<br />
— це захоплення.<br />
Був час, коли захоплювався гравіруванням<br />
на лінолеумі, а також чеканкою на металі.<br />
А останній час захопився різбленням по<br />
дереву скульптур малої форми. Часто буваю<br />
на природі, особливо в лісі. Збираю різні<br />
корінці, чудернацькі гілочки, а вдома вже метикую,<br />
що з них може вийти, на що воно схоже.<br />
Також вирізав різні вази, скриньки, тарелі<br />
з орнаментом.<br />
Владислав ПРОНЕНКО.<br />
Передплачуйте християнський часопис «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» на 2010 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.
Change language