Успенська вежа № 1 (2011)

8
Дитяча сторiнка
Січень 2011
Приходьте, діти, до кринички
Напитись чистої водички.
А та водиця непроста,
Бо це — наука про Христа.
..........................................................................................
Надії свято... Біла казка
та ніч свята, та ніч Різдва!
Сіяє зірка золота...
Нова радість! Знов і знов
в душі і віра, і любов –
в душі до всіх, до всього ласка.
Розвеселилась уся Вселенна:
З землі в блакити йде путь вогненна
Летять ангели, пісні лунають
І чар коляд
Уляна КРАВЧЕНКО.
Віщує світові відмінний лад...
Відвічне Слово тілом стало:
В Різдвяний вечір, в ніч повну дива
Марія Діва Дитя повила...
Прийшли довгоочікувані Різдвяні
свята. В просторій вітальні ошатного
особнячка в районному місті завершувалася
Свята вечеря. На столі в різьбленому
свічнику горіли три свічки, пишна й духмяна
ялинка виблискувала вогниками й переливалась
яскравими барвами.
За великим столом сиділа немаленька
родина: у центрі найстарші – дідуньо й бабуня,
обабіч – дідусь і бабуся, далі їхні доньки з
зятями, а вкінці стола два хлопці-підлітки та
наймолодша Катруся.
Діти поривалися вийти з-за столу, та бабуня
кивала їм пальцем: «Но, но!», – мовляв,
ще не час. А їм так не терпілося одягнути
святкові костюми: кожухи, кресані й усе інше,
в чому завтра підуть до сусідів та родини
колядувати.
Нарешті всі встали для подячної молитви.
Дідуньо вже став трохи немічним, тому
повільно промовляв молитву, а в кінці просив
Господа, щоб щасливо жили й діждали
наступного Різдва й закінчив: «… як буде
Твоя ласка, Господи».
Доньки прибирали зі столу, а дідусі з зятями
й бабусею розсілися навколо каміну, щоб
колядувати. Бабуня зручно помістилася в
У березні 2011 р. Братська газета «Успенська вежа» відзначатиме своє 20-ліття. Це єдине
православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року в рік виходить у
світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української Автокефальної
Православної Церкви та Львівського Ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного. З
1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по
всій країні та за її межами, де проживають православні українці.
Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.
Передплативши «Успенську Вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку Ви
сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій та культури.
Передплатити газету можна у кожному поштовому відділенні України.
Ціна передплати на рік – 22.86 грн. Передплатний індекс – 35013.
З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції.
Різдвяна ніч
кріслі й відпочивала, бо сьогодні не покладала
рук – пекла свої незрівнянні на смак пампушки,
готувала давні страви, яких молодші
господині ще не вміють.
– А чого діти не колядують? – враз опам’яталася
бабуня. – Діти, де ж ви? А нахвалялися,
що знають декілька нових колядок.
– Я знаю, я знаю, – защебетала Катруся.
– Але в нас зараз цікава розмова з хлопцями,
чи хто хоч раз бачив справжню Вифлеємську
зірку на небі? І взагалі, чого ми сидимо в
хаті після вечері й не йдемо на вулицю, аби її
побачити? А ви, бабуню, бачили її, бо я ще ні.
– Йди-но до мене на коліна, і я тобі розкажу,
як я вперше побачила її.
– Хлопці, хлопці, гайда сюди! Бабуня нам
щось цікаве оповість, швидше, – і Катруся
зручно вмостилася в бабуні на колінах.
Бабуня враз стала серйозною, очі її дивились
кудись вдалину, і раптом із них покотились
сльози.
– Бабусенько, рідненька, чого ж ви плачете?
– здивувалося дитя.
– Ой, дитинко, радісна, але й сумна була
для нас із мамою та днина… Як згадаю, то
все плачу, – і почала поволі розповідати. –
Мені тоді було шість років, як тобі зараз,
Катрусю. Надходив Святий вечір. Ми тоді в
хаті були тілько двоє з мамою. Тата з нами
не було, бо то були тяжкі післявоєнні часи. Й
хата в нас була бідненька, і в хаті… Що могла
мама, то зготувала, але небагато, бо була
вже з добрим животиком, – бабуня враз усміхнулась
до дітей, – чекала на мою сестричку.
А я ще причепилася до мами, аби спекла калача
такого смачного, як у сусідів.
Коли звечоріло, мама виймає з печі того
калача (вдався бідний, бо не було з чого випекти)
і враз стала опускатися на долівку. А
далі випав їй той калач з рук, вона сперлася
до печі й мовчить. Я схопила той калач, обпеклася
й також його кинула з рук і стала
тормосити маму. Вона мовчить, голова хилиться;
треба її рятувати. Я схопила мамин
кожух, хустку й вийшла на поріг, аби бігти до
сусідів. А там ніч темна, а я страшенно тоді
боялася ночі, нікуди сама вночі не йшла. Аж
зажмурила від страху очі. Та хтось ніби
підштовхнув мене: «Біжи, Катеринко, біжи
прудко!». І я побігла, навіть не зачинила за
собою двері.
До сусідів було неблизько. Та я й незчулася,
як вже гавкав сусідський собака й почала
голосно кричати: «Поможіть! Поможіть!».
Вуйко Іван відразу відчинив двері, взнав
що з мамою і разом із вуйною бігцем подалися
до нас, а мене лишили, сказали йти в
хату. Я плакала, не хотіла, та Славко, їхній
син, взяв мене за руку й потягнув, кажучи:
«Не бійся, я тебе потому сам відведу».
Скоро вуйко з вуйною повернулися і сказали,
що мамі вже добре і що вона чекає на
мене. Славко, як і обіцяв, взяв мене за руку й
повів.
Небо стало ясним, світив місяць. На горбочку
Славко зупинився і спитав: «Ти знаєш,
що нині за ніч? Незвичайна! Нині можна
навіть побачити ангелів на небі, якщо довго
дивитися. Я бачив їх торік. Головне, аби найти
звізду Вифлеємську. Вона більша за всіх
решта і стоїть на тому місці, де народився
Син Божий. Ото там, бачиш? – і тикнув пальцем
у небо.
Я стала, як заворожена і дивилася на ту
величезну плахту, засіяну срібними зорями.
Їх було так багато, що ніхто й ніколи їх би не
злічив. Вона висіла над нашими горами й на
всі боки. Ми зі Славком здавалися такими
маленькими перед нею, як мушки. Я ніколи
такого не виділа, тому довго не годна була
промовити слова. Враз мені здалося, що одна
найбільша зірка ніби моргає, а коло неї були
маленькі хмарки. Певне вона! «Я бачу, все
бачу, – радісно закричала я до Славка, але за
хвильку додала: «Ходімо вже до мами».
Мама стояла на ганку й також дивилася
на різдвяне небо. Як уздріла нас, сказала: «Яка
то дивна нічка! Різдвяна! Аж не хочеться йти
до хати», – і якось озиралася на всі боки, ніби
хотіла ще когось увидіти. Далі подякувала
Славкові й до мене проказала: «Якби ти не
лишила відчиненими двері, то хто зна, чи я би
скоро прийшла до тями. А тепер ходім, пора
вечеряти. Й ти, Славцю, біжи прудко, бо тебе
чекають».
Що мали, клали на стіл, притрушений
сіном ще задня. Поклали й калач-невдаху.
Помолилися, і мама взяла зі стола свічку і
поставила на вікно. «Най тут стоїть, най…».
За хвилю почули легенький стук у шибку, а
далі й у двері. На порозі враз з’явився наш
тато! Ми кинулися до нього, а він до нас в
обійми. «Але я тілько на трошки», – тихо сказав
мамі».
Бабуня змовкла, сльози знову почали котитися
з її очей. Знову вона дивилася кудись
далеко, ніби перенеслася на хвилю у свою
стареньку бойківську хату.
– Що далі, бабуню, що далі? – нетерпляче
смикала її Катруся.
– Та що, на саме Різдво народилася моя
сестричка, а тато мусів піти з хати ще досвітка,
аби ніхто не видів. Такі були часи…
– Які? Які часи? – хором спитали діти.
– Але я вам розказувала про зірку, – оговталася
бабуня, – а про ті часи колись іншим
разом. Ану, вбирайтеся та йдіть на подвір’я
роздивлятися й шукати зірку, бо там, у місті,
певне й голови не піднімаєте до неба. Ніч
ясна, маєте її знайти. І ви йдіть, – сказала
онукам. – То ж Різдвяна ніч!
Віра МАРКОВИЧ.
ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —
Львівське крайове ставропігійне братство
св. ап. Андрія Первозваного,
зареєстроване міністерством України
у справах преси та інформації.
РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ № 2335
Тим, хто бажає матеріально підтримати наше
видання, повідомляємо банківські реквізити:
ПАТ АКБ “Львів”
Р/р 260075157, МФО 325268,
код ЄДРПОУ 20785948
Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься
на сторінках газети.
НАША АДРЕСА:
79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1
Для листування:
м. Львів - 8, а/с 1334
(032) 235-52-02
www.stavropigia.lviv.ua
E-mail: fediv.yuriy@gmail.com
Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ
Редакційна колегія:
Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Роман МАКСИМОВИЧ,
Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ
Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність
використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься
найменше втручатися в авторський текст,
зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою
право редагувати, скорочувати подані матеріали.
Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,
не повертаються.
Передплатний індекс — 35013
Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»
Замовлення №