Успенська вежа № 2 (2011)

fediv.yuriy

Газета Успенська вежа лютий 2011

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За віру і дність!

є

Виходить з березня 1991 року ЛЮТИЙ 2011 року 2 (225)

Слово про Стрітення Господнє

і про очищення Пречистої Діви

«Принесли, — каже, — батьки дитину Ісуса до Єрусалиму, щоб поставити

Його перед Господом, як кожну дитину чоловічої статі, що

розкриває утробу, буде посвячено Господеві». Його ж на руках своїх

тримаючи, схилила коліна перед Господом і, з великим благоговінням і

шаною Богові підносячи і віддаючи, мовила: «Ось, о предвічний Отче,

Твій Син, Його ж послав Ти воплотитися від мене заради спасення людства.

Це Його ж Ти народив спередвіку без матері, я ж, Твоїм благоволінням,

на закінчення років народила без мужа. Це плід утроби моєї

первородний, Духом Твоїм Святим у мені зачатий, що невимовно через

мене пройшов, як же Ти один знаєш. Ось Первісток мій, але Твій

найперше, Тобі співприсносутній і співбезначальний, Первісток, що Тобі

одному належить, від Тебе-бо зійшов, не відступивши від божества

Твого. Прийми Первістка, з яким же віки сотворив і засяяти велів

світлу. Прийми воплочене від мене Своє Слово. Ним же утвердив небеса,

заснував землю, зібрав води, об’єднавши в одне. Прийми Свого

від мене Сина, Його ж Тобі приношу для того найголовніше, щоб з Ним

і зі мною влаштував, як же Ти хочеш, і щоб Його Тілом і Кров’ю, від

мене прийнятим, викупив рід людський» .

Таке мовивши, поклала любу свою

дитину на руки архиєрею, як Божому

намісникові, наче в руки самому Богові

вкладаючи. І, за вищезгаданим законом

Божим, викупила Його за встановлену

ціну — п’ятьма срібними святими,

які були прообразом п’яти великих

ран Христових, на хресті прийнятих,

ними ж весь світ від законного

прокляття і рабства ворожого викуплений

був.

Розповідають святі Отці, що святий

пророк Захарія, батько Предтечі,

Пречисту Діву, що увійшла задля очищення

у церкву з дитинчам, поставив

не на місці жінок, що очищаються, але

на місці дівчат, на якому ж жінкам, що

мужа мають, стояти не годиться. І коли

книжники і фарисеї те бачили, то почали

обурюватися, — Захарія став

проти них, повідомляючи, що та Мати

й після народження є Дівою чистою.

Коли ж вони не вірили, розповідав їм

святий, що єство людське зі всіляким

творінням підкоряється Творцеві

своєму, і в Його всесильній руці є, як

же хоче влаштувати творіння Своє і

зробити, щоб Діва народила й після

народження залишилася Дівою. Через

те бо й цю Матір не відлучив, казав,

з місця дівчат, бо Дівою є справжньою.

У той же час, коли внесли батьки

дитинча Ісуса, щоб зробити за звичаєм

законним щодо Нього, прийшов до

церкви, Духом Святим ведений, святий

Симеон-старець, чоловік праведний

і благочестивий, який сподівався

утіхи Ізраїлеві, що мала настати з приходом

Месії. Знав-бо, що зближається

вже сподіваний Месія, адже вже

скіпетр від Юди перейшов до Ірода,

за пророцтвом праотця Якова Патріярха,

який передрік, що не піде князівство

від Юди, поки не прийде сподівання

народам Христос Господь, також

і Даниїлові сімдесят тижнів вже

скінчилося, після них же провіщено

було бути приходу Месії. До того ж

обіцяно було Духом Святим Симеонові

не бачити смерти швидше, ніж

побачить Христа Господнього. Він, поглянувши

на Пречисту Діву і на Дитинча,

що вона тримала, бачив благодать

Божу, що огортала Матір із

Дитинчам, і, пізнавши духом, що це є

Месія очікуваний, приступив з ревністю

і, прийнявши Його на руки з радістю

невимовною і з благоговійним

страхом, дяку велику підніс Богові,

наче лебідь білий сивиною прикрашений,

весело перед кончиною своєю

співаючи і говорячи: «Нині відпускаєш

раба Свого, Владико, за словом

Твоїм, з миром. Не мав, — казав, —

спокою у думках своїх у всі дні, на Тебе

чекаючи, і з дня на день журився, коли

Ти прийдеш, нині ж, Тебе бачивши,

спокій отримав і печалі позбувся,

відходжу звідси, радісну несучи вістку

батькам своїм, сповіщу-бо про Твій у

світ прихід праотцеві Адаму, й Аврааму,

Мойсею ж, і Давидові, Ісаї та иншим

святим Отцям і пророкам і невимовної

радости сповню тих, що дотепер

журилися. До них же мене

швидко відпусти, аби швидко, відклавши

печаль, возвеселилися в Тобі,

Ізбавителі своєму. Відпусти мене, раба

Свого, спочити по багатолітніх трудах

на лоні Авраамовому, вже-бо бачили

очі мої спасення Твоє, для всіх

людей приготоване. Бачили очі мої

світло, приготоване для вигнання

пітьми, на просвітлення народів, для

відкриття невідомих їм Божественних

таїн, світло, що засіяло на славу людей

Твоїх Ізраїля, яке через пророка

Ісаю Ти обіцяв, говорячи: «Дам на Сіоні

спасення і в Ізраїлі славу Свою».

Чуючи ж таке від святого праведного

старця про отроча, Йосиф і Пречиста

Діва дивувалися мовленому про

Нього, бачили-бо Симеона, що до Немовляти

промовляв не як до немовляти,

але як до старого днями, і молився

не як до чоловіка, але як до Бога, що

має владу над життям і смертю, що

може старця зразу до иншого життя

відпустити або ще в теперішньому затримати.

І благословив їх Симеон, хвалячи

і величаючи Пренепорочну

Матір, що народила у світ Богочоловіка,

і прославляючи названого батька,

святого Иосифа, який сподобився бути

служителем для такого таїнства. Сказав

же до Марії, матері Його, а не до

Йосифа — бачив-бо ясновидними очима

безмужню матір: «Ось лежить цей

на падіння і на вставання багатьом в

Ізраїлі». На падіння тим, що не схочуть

вірити словам Його, на підняття ж тим,

що мають з любов’ю прийняти Його

проповідь. На падіння книжникам і фарисеям,

їх же осліпила злість їхня, на

підняття ж — простим рибалкам і невігласам:

вибере-бо він немудрого, щоб

осоромити премудрих віку цього. На

падіння старозаконному юдейському

соборищу, на підняття ж — новоблагодатній

Божій Церкві і на знамення

провіщено, бо багато серед людей через

Нього буде суперечок: одні говоритимуть,

що благий є, инші ж — що

ні, що вводить в оману народи. І покладуть

Його, за словами пророка

Єремії, як ціль для стріли, повісивши

на дереві хресному, цвяхами ж, як

стрілами і списом, поранивши, — у той

час тобі самій, о Безмужня Мати, душу

перейде зброя печалі і сердечного

болю, коли побачиш Сина свого, на

хресті прибитого. Того ж, що у світ

цей без болю привела ти, Того зі світу

цього з великим болем серця і риданням

відпроваджувати будеш».

Була ж там і Анна Пророчиця,

донька Фануїлова з коліна Асирового,

— і та вдова, що зістарілася вельми,

що мала літ вісімдесят і чотири,

що сім років лише від дівства свого

прожила з мужем своїм, овдовівши

ж, усі дні життя свого провадила богоугодно,

не виходячи з церкви, але постом

і молитвами служачи Богові

вдень і вночі, — вона, у той час надійшовши,

багато про принесене в церкву

Господню Немовля пророчо говорила

всім, які споді-валися визволен-

ня Єрусалиму.

Чувши ж те й бачивши, книжники

і фарисеї лютували серцями своїми, заздрісно

гнівалися на Захарію як на явного

законопорушника, бо Матір, що

задля очищення прийшла, на місці дівочому

поставив, на Симеона ж і Анну

гнівалися, що такі подавали про Дитинча

свідчення. Не мовчали про те

пізніше і в Ірода Царя, але все, що в

церкві робилося і говорилося, сповістили

йому, і зразу шукали на убивство

божественне Немовля — Христа Господа,

але не знайшли — вже-бо Божим,

через Ангела Иосифові у сні даним,

велінням несене було до Єгипту,

бо святий Иосиф з Пречистою

Богородицею, закінчивши в церкві все

за Законом Господнім, повернулися не

до Вифлеєму, але в Галилею, у град свій

Назарет, а звідти зразу до Єгипту втекли.

Дитинча ж росло й міцніло духом,

сповнювалося премудрости, і благодать

Божа була на Ньому.

Встановлено ж празник Стрітення

Господнього в Юстиніянове царство, бо

перед тим, хоч і було в церкві споминання

Господнього Стрітення, не святкувалося

урочисто. Юстиніян же, благочестивий

цар, звелів його як празник

Господній і Богородичний святкувати,

як же й инші великі празники, і

то через такі причини: була в царювання

його моровиця велика у Візантії

і в навколишніх краях. За три місяці,

починаючи від останніх чисел місяця

жовтня, спочатку по п’ять тисяч мертвих

нараховували щодня, тоді по десять

тисяч, і багато тіл багатих і шанованих

людей було не поховано, вимерли-бо

слуги й раби всі, не було кому

самих господарів поховати. А в Антіохії

подвійна була кара Божа, бо до

смертної виразки додався, через гріхи

людські, страшний землетрус, і всі великі

будинки, і високі споруди, і церкви

попадали, і багато людей, стінами

привалених, загинуло, серед них же і

Єфрасій, єпископ Антіохійський, коли

впала на нього церква, помер. Але і

Помпеополь через землетрус був

зруйнований, половину його земля поглинула

зі всіма мешканцями його. У

ті страшні смертельні та згубні часи

комусь із богоугодних було відкрито,

щоб встановити святкування Стрітення

Господнього, як же й инші Господні

та Богородичні великі празники.

І коли надійшов день Господнього

Стрітення, другий день лютого, коли

почали з нічним чуванням і хресним

ходом святкувати, зразу в той день

віднялася виразка смертна, і всеконечна

моровиця зупинилася, і землетруси

вгамувалися — милосердям Божим,

молитвами ж Пречистої Богородиці.

Їй же з народженим від неї Христом

Богом нехай буде честь, слава, поклоніння

і дяка навіки. Амінь.

Дмитро ТУПТАЛО,

«Житія святих».


2

Лютий 2011

За віру і єдність!

ІНФОРМУЄ

Візит архиєпископа

Ігоря Ісіченка

до Лондона

11-17 січня 2011 року на запрошення

українського релігійного

товариства «Свята Софія» архиєпископ

Ігор (Ісіченко) перебував у

Лондоні. На запрошення консисторії

Української Автокефальної

Православної Церкви у Великій

Британії владика оселився на час

візиту в помешканні при соборі

Преображення Господнього УАПЦ в

Лондоні. 12 січня в Українському

інституті архиєпископ Ігор прочитав

доповідь «Східна християнська ідентичність

як чинник цивілізаційного вибору

України» (http://www.uapc.org.ua/

ua/?newsId=894), яка викликала жваве

зацікавлення присутніх і активне обговорення.

Запис програми можна

знайти за адресою: http://

www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/

01/110116_isychenko_ie_hk.shtml. 14

січня в програмі української редакції

радіо ВВС «Добрий вечір з Лондона»

відбулася годинна розмова архиєпископа

Ігоря з ведучою Світланою Пиркало.

Владика відповів на численні

питання слухачів. 13 січня архиєпископ

Ігор відвідав Нортроп Коледж

Лондонського університету, що спеціялізується

на викладанні богослов’я.

Ректор коледжу о. Джон Мак-Дейд та

професор патрології о. Річард Прайс

розповіли про побудову навчання й

організацію наукових студій у коледжі.

12 січня на запрошення єпископа Гліба

Лончини архиєпископ Ігор у супроводі

оо. Богдана Матвійчука й Дмитра Недільчака

у резиденції УГКЦ мав

спільний обід із верховним архиєпископом

УГКЦ Любомиром Гузарем і

членами постійного синоду УГКЦ. 13

січня відбулася поїздка до Союзу українців

у Великій Британії (СУБ), де

завідувач бібліотеки Людмила Пекарська

ознайомила владику Ігоря з

бібліотекою та архівом СУБ. Відбулася

розмова з генеральним секретарем

СУБ Федором Куриляком. СУБ був утворений

українськими вояками

польської та канадської армій, що

опинилися у Великій Британії по

Другій світовій війні, й відтоді діє як найбільша

українська суспільна організація

в цій країні. 14 січня владика Ігор

був запрошений до Української інформаційної

служби. Ветеран національно-визвольної

боротьби, молодший

соратник провідника ОУН Степана

Бандери Василь Олеськів ознайомив

архиєрея з Музеєм визвольної боротьби

ім. Степана Бандери, в якому

зберігаються унікальні матеріяли, пов’язані

з повоєнною діяльністю ОУН,

особисті речі Степана Бандери. Після

недільної літургії 16 січня в парафіяльній

залі відбулася зустріч архиєпископа

Ігоря зі священиками й мирянами

УАПЦ. Владика поділився

своїм баченням церковної ситуації в

Україні та перспектив її розвитку. Він

високо оцінив потенціял Українських

Православних Церков у діяспорі, що

перебувають під омофором Вселенського

Патріярха, і визнав за ними

вирішальну роль у подоланні кризи в

житті православної спільноти України.

17 січня архиєпископ Ігор повернувся

в Україну.

Християнські конфесії

бажають функціонування

Держкомнацрелігій

Фонд Конрада Аденауера, Всеукраїнська

Рада Церков і релігійних організацій

та Інститут релігійної свободи 20

грудня провели в Києві круглий стіл на

тему: «Діалог між владою та конфесіями

в контексті європейської системи

цінностей». У роботі круглого столу взяли

участь представники різних конфесій

України, посадовці Адміністрації Президента

України, Кабінету міністрів України,

Верховної Ради України, представники

громадських організацій, молоді

політики та науковці.

Резолюція круглого столу констатує,

що Україна є релігійним і багатоконфесійним

суспільством, що це конфесійне

багатоманіття та його правове забезпечення

є об’єднавчим чинником у

суспільстві, тому відмова держави забезпечити

рівні можливості для всіх

Церков і релігійних організації може

викликати ризики міжконфесійної ворожнечі

та протистояння на релігійному

ґрунті.

Представники конфесій не схвалили

ліквідацію Держкомнацрелігій. Саме це

питання є одним із ключових у резолюції

Круглого столу, а також те, що 2010

року були непоодинокі факти ускладнення

міжконфесійних відносин, обумовлені

тим, що влада, в тому числі і на місцях,

діяла на користь однієї конфесії та за

відсутності діалогу з іншими.

Учасники Круглого столу акцентували

увагу на тому, що в Україні у сфері

релігії необхідно проводити єдину державну

політику, як це гарантує чинне

У програмі виступу:

• Ансамбль «ВІДЕМО» м. Сянік

(Польща)

• Софія Федина та фольк-гурт «Кермеш»

м. Львів

• Дитячий художній фолькльорнообрядовий

ансамбль «Ходаки» с. Малий

Ходачків (Тернопільщина)

• Дитячий вертеп церкви Успіння пр.

Анни УАПЦ м. Львова

НОВИНИ

Цікавинки християнського світу

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного

ЩОРІЧНИЙ 14-Й ФЕСТИВАЛЬ

УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЯДИ

«Прощання з колядою»

(започаткований з благословення св. п.

Патріярха УАПЦ Димитрія в 1997 р.)

13 лютого 2011 р. о 15,00

м. Львів, вул. Клепарівська, 11

Законодавство про свободу релігії.

Тому, на їх переконання, необхідно зберегти

Держкомнацрелігій, існування

якого прописане Законом і розробленою

2003 року представниками Церков,

урядовцями та науковцями Концепцією

державно-конфесійних відносин.

Шістнадцять Православних

Церков Східної Європи

у збірнику статей

У видавництві «Дух і Літера» вийшов

збірник статей «Православна Церква

Східної Європи. ХХ століття», де вміщено

огляд історії різних Православних

Церков за проблемно-хронологічним

принципом. Укладач і редактор збірника

– Крістін Шайо – православна християнка

із Женеви, автор кількох книг про

життя, історію та духовну культуру

Східних Церков. У 2005 році вона видала

книгу «Історія Православної Церкви у

Західній Європі. ХХ ст.» (французькою

та англійською мовами). Шістнадцять

статей збірника присвячені історії помісних

православних церков у різних

країнах Європи: Греції, Кіпру, Болгарії,

Сербії, Албанії, Румунії, Молдови, Угорщини,

Чехії, Словаччини, Польщі, Естонії,

Латвії, Литви, Білорусі, України,

Росії та Грузії. У вступі Крістін Шайо зазначає,

що книга має стати підґрунтям

для екуменічного діалогу й порозуміння,

для плекання «всеправославного

духу». Вона закликає авторів статей до

максимальної об’єктивності й неупередженості,

до уникнення зайвої полеміки

у змісті викладеного.

• Хор храму Воздвиження ЧЖХГ

УАПЦ м. Тернополя

• Хор храму Преображення ГНІХ

УАПЦ м. Львова

• Хор храму Св. Софії УАПЦ м. Золочева

• Хор храму свт. Володимира Великого

УАПЦ м. Львів-Винники

• Хор храму Успіння Богородиці

УАПЦ м. Львова

• Хор храму Свв. апп. Петра і Павла

УАПЦ м. Львова

• Дитячий православний хор с. Любеля

Жовківського району

• Квартет духовенства Золочівського

деканату УАПЦ

• Хор Братства Св. ап. Андрія Первозваного

Вітаємо з ювілеями!

Львське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного

та редакція газети «Успенська вежа» щиро вітають

владику Ігоря ІСІЧЕНКА із нагоди 55-річного ювілею!

Високопреосвященніший владико!

Ми знаємо Вас як ревного ієрарха Української Автокефальної Православної

Церкви. На всіх посадах, які Вам доручала Церква, Ви виявили

себе ревним Її захисником, умілим керманичем і організатором

церковного, братського та суспільного життя.

Як сумлінний науковець Ви зробили неоціненний вклад у розвиток

Української Церкви, висвітленні питань Її історії. Весь час Ви свідчите

світові та світовому Християнству про нашу Церкву.

Сьогодні ми сердечно бажаємо Вам щастя, здоров’я, Божої допомоги

у Вашому святительському служінні.

Іс полла еті, Деспота!

Управа Львівського крайового ставропігійного братства св.

ап. Андрія Первозваного та редакція газети «Успенська вежа»

щиро вітають з ювілеєм сестричку з Голосківського осередку

Братства м. Львова

пані Марію МЕЛЬНИК

і бажають у міцному здоров’ї та плідній праці надалі долучатися

до розбудови та зміцнення нашого Братства і рідної Церкви на многії,

многії літа!

Петро Ющенко не віддав

храму УПЦ (МП)

Брат екс-президента Віктора Ющенка

Петро Ющенко відмовився передати

храм в селі Хоружівка, чи навіть його

частину, громаді УПЦ (МП). А саме з

таким проханням до депутата звернувся

єпископ Сумський і Охтирський УПЦ

Євлогій. Під час зустрічі в Києві владика

висловив Петру Ющенку стурбованість

у зв’язку з ситуацією з громадою

УПЦ в Хоружівці, «яка ось вже три роки

не має можливості молитися у власній

церкві». Єпископ попросив народного

депутата передати громаді «хоча б

нижній боковий вівтар» сільського храму.

Проте Петро Ющенко відповів категоричною

відмовою і заявив, що хоружівська

церква буде належати тільки

Київському Патріархату.

«Свій до свого по своє»

Очевидно саме за таким принципом

Патріарх Кирил поспішно привітав

Олександра Лукашенка з переобранням

на пост Президента Республіки Білорусь.

Він також висловив задоволення,

що в Білорусі створена система церковно-державного

партнерства, що охоплює

різні сфери життя. Предстоятель

РПЦ, звертаючись до Олександра Лукашенка,

наголосив на сподіванні, що

«Республіка Білорусь буде незмінно

слідувати шляхом розвитку братерських

відносин з Росією, а також з іншими

історично і духовно близькими країнами».

А може варто, нарешті, зрозуміти,

що «кесарю – кесареве, а Богові боже»?

За матеріалами релігійних інтернетвидань

підготував Володимир ХАРКО.

Українці у світі – Португалія

У серці кожної дитини живуть мрії, й діти вірять, що вони

збудуться, коли прийде Святий Миколай. Цьогоріч небесний

гість завітав і до українських дітей парафії Святого апостола

Фоми, що у м. Албуфейрі на півдні Португалії. Діти підготували

невеличку зустріч довгожданному гостеві: розповіли

про Його життя та віршами й піснею запросили і вшанували

Святого. Як і сотні літ тому Святий Миколай нікого не залишив

без уваги – всі діточки

(14 осіб) отримали подарунки.

Українська громада тут

створилася зовсім недавно -

перше Богослужіння відбулося

за два тижні до Великодня

2010 року. Служби відбуваються

у каплиці будинку пристарілих

щонеділі та в усі неперехідні

свята. Заробітчанське

життя має свої особливості,

які, зокрема виражаються у рухомому графіку праці людей,

особливо в літній період, бо місто є курортним. Вірних, які

регулярно присутні на Богослужіннях, 20 - 30 осіб, окрім цього

стільки ж періодично відвідують церкву. У каплиці відбуваються

хрестини та вінчання.

Хай збуваються мрії всіх дітей України, святий Миколай

їм у тиху ніч завжди дари приносить, а Різдвяне тепло в кожну

хату наповняє, і Всевишня любов усіх нас хай береже.

Добродійка Оксана ВОВКУНОВИЧ.

Це число газети «Успенська вежа» вийшло у світ за кошти з коляди Петро-Павлівського

осередку Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного.

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.


Лютий 2011 3

ПРО УАПЦ БЕЗ ЛУКАВСТВА

Продовження теми: «Невже

це ілюзія – «чиста Церква»?

«А при вході до скинії заповіту будете сидіти день і ніч сім день і

будете виконувати варту Господню – щоб вам не померти, бо так

мені наказано від Господа. І виконав Аарон і сини його все, як наказав

був йому Господь через Мойсея» (Левит 8:35 - 36).

«І взяли Ааронові сини Надав та Авігу кожен кадильницю свою, і

дали в них вогню і поклали на ньому кадило, і принесли перед Господнє

лице чужий огонь, якого Він не наказав був приносити їм. І вийшов

вогонь від лиця Господнього та й спалив їх, – і вони повмирали перед

Господнім лицем» (Левит 10, 1 - 2).

НАША ПАРАФІЯ

Історія парафії

в селі Селиськах

Слово Господнє поширюється по всьому

світу, де проповідується Святе Євангеліє.

Створено багато духовних академій, семінарій,

куди запрошуються на навчання покликані

для служіння Богові люди. Наука,

що викладається в духовних навчальних закладах,

не підлягає ніякому сумніву, бо перевірена

часом, натхненна Святим Духом, вона

дає можливість при великому бажанні та

відповідальності набути знання, щоб у майбутньому

передати їх тим, які шукають слова

спасіння, приходячи до церкви.

В наш складний час потрібно кожній

охрещеній людині мати духовні знання,

розвивати широкий кругозір на віру і

Церкву Христову, членами якої ми, охрещені

та віруючі, себе зараховуємо. Тому

набуті знання в духовних закладах є дуже

важливі для нас. Це вартує того, щоб

навіть заплатити якісь кошти за таке

навчання. А вже щось пізнавши і змінивши

в собі, може народитися бажання стати

на шлях священства з розумінням цієї

великої відповідальності – бути здатним

змінити світ.

Часто ми вчиняємо чисто по-людськи:

приймаємо людей у духовні школи з

умовою їх подальшого служіння Церкві

Христовій, а вони не зовсім розуміють

відповідальність покликання «змінити

світ» і не мають того обов’язкового семиденного

очікування перед входом у

скинію (святеє - святих).

Семиденне очікування вказує на закінчення

підготовки. Нам не потрібно бігти та

звершувати своє служіння. Ми не можемо

позволити, щоб сторонні виливали на нас

випадкові думки. Існує чисто людське бажання,

коли людина забуває про все й робить,

як сама про це думає, Божу роботу, котра

насправді є подобою на роботу священика,

та не приносить великих результатів. Завершу

вальне очікування до входу в святеє

– святих приносить нам своєрідну смерть для

світу. Сім – це число, що символізує завершеність.

Людина може зробити багато добрих

справ, але те, що є завершеним – є священичим

та апостольським і потребує семиденного

очікування біля входу до святая святих

Церкви.

Багато хто досягнув цього місця, закінчивши

духовні семінарії, і поспішив, дістаючи

посвяту раніше свого часу, ревно приступив

виконувати обов’язки священика, не дочекавшись

завершення заключного заповіданого

Богом етапу підготовки.

Тринадцята глава Діянь святих апостолів

починається з опису групи людей, які служили

Господу. Дякуючи тим обставинам, що

вони були в стані очікування, Святий Дух зміг

сказати: «Відділіть Варнаву та Савла для

мене на справу, до якої покликав я їх». Ці люди

були відокремлені, або посвячені. Вони досягли

такого рівня посвячення, коли для них

вже не мало значення: залишаться вони на

місці поклоніння в Антіохії, чи будуть послані

для здійснення Божих цілей. Очікування привело

їх до внутрішнього стану смерти їхніх

власних бажань і для релігійного бажання

служити Богові.

Бог наголосив, що коли ми прийдемо раніше

часу, то «помремо», і тим шляхом пішла

велика кількість людей від початку Церкви:

поспішність, короткий спалах активності та

визнання, а потім – безслідне і безславне

зникнення. Сім днів очікування – це кінцева

«смерть», щоб виконати те, для чого ти посвятився.

Ми живемо в швидкоплинному часі і

відносимося до покоління, яке зорієнтоване

на служіння і діла, але не всі ще маємо уявлення

про те, які суворі вимоги Церква виставляє

для своїх слуг. Бог нагороджує за те,

які ми є насправді, а не за те, що ми робимо.

Якщо в основі наших діл не лежить істинне

апостольське життя, тоді діла наші не будуть

священичими.

Святі отці нас навчають, що бути християнином

– це перебувати в постійній

внутрішній боротьбі з ворогом людства,

який, на відміну від людини, ніколи не дрімає,

а виявляється то тут, то там у наших слабостях

стосовно нашої віри в Бога, але на це

Господь дав нам могутню зброю – Хрест і

благодать Божу, щоб завжди мати змогу захиститися

від лукавого й не бути посоромленим.

Сучасний стан в Українській Автокефальній

Православній Церкві є наслідком

нашої нерішучості і непослідовності, коли ми

допустили, щоб забрали приміщення нашої

Патріархії і викинули звідти редакцію газети

«Наша віра», щоб перестала працювати

Патріарша рада і Церковний суд. Упродовж

десяти років не скликаються Собори Церкви.

В Інтернеті регулярно подається брудна

інформація, щоб скомпрометувати УАПЦ в

Україні, яка пройшла жорсткі випробування,

на становлення якої стільки праці й сил

вклали блаженної пам’яті Патріархи Мстислав

і Димитрій, сотні священиків, залишивши

нам заповіт, якого за нас ніхто не виконає,

а почату Божу справу потрібно доводити

до кінця.

Світська влада не може (чи не хоче) захистити

єдину українську бібліотеку в

Москві й Українські товариства в Росії і цим

Божим промислом відкриває нам очі на їхнє

ставлення до сокровенних речей українського

народу, який у сусідній державі частково

проживає: українську історію та українську

мову. Мову, якою ми хочемо молитися в

наших церквах, щоб зберегти віру Христову

для наших дітей та онуків. Ми пройшли

більшу половину дороги до Української Автокефалії,

попередниками зроблена найважча

робота нашого становлення, а теперішня

бездіяльність та інертність рівносильні зраді

самої ідеї й особистої гідності. Тому затягування

часу недопустиме!

Ми пам’ятаємо боротьбу й переживання

за ідею Автокефальної Церкви в 2000-му

році на Соборі УАПЦ, для проведення якого

тодішня влада надала безкоштовно приміщення,

щоб їй зручно було тиснути на нас

та переконувати учасників Собору, при обранні

чільника УАПЦ, мовляв, і так через 6 –

7 місяців буде єдина церква в Україні, лише

б ми обрали предстоятелем не владику Костянтина,

а владику Мефодія, який нібито

обирається тимчасово. І що ми маємо на сьогодні

після 10 років від часу Собору?

На сьогодні хоча й самотужки, але дотримується

заповіту владика Харківський і Полтавський

Ігор, який досі підтримує зв’язки з

владикою Костянтином. А інші владики?..

Вихід із ситуації є: вірні УАПЦ мають

рішуче й без образ, а свідомо і з любов’ю

відновити на всіх парафіях осередки Братства,

скликати збори й ухвалювати рішення

про негайне скликання Собору УАПЦ. Такими

діями ми допоможемо нашим священикам

і владикам. Цього вимагає від нас сьогодення!

Хай таке розуміння надасть нам впевненості

і рішучості, щоб відповісти на поклик

Господа: «Ось я, Господи».

Тарас ГАЛУШКА,

член управи Львівського крайового

ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного, студент

Колегії Патріарха Мстислава.

Село Селиська розташоване в Перемишлянському районі на лісистих

схилах Гологір. Вже впродовж 150 років окрасою села є дерев’яна

церква Перенесення мощей св. Миколая, котра височіє на схилі гори

над селом.

Історія села сягає сивої давнини. Перші мешканці оселилися тут

ще за часів Київської Русі, про що свідчать залишки поселення, розташованого

на захід від села. В письмових джерелах село згадується

вперше у 1439 році. Першою підтвердженою документами згадкою

про існування православної церкви в Селиськах є податковий реєстр

з 1578 року.

Першим парохом Селиськ ім’я якого збереглося

в документах був о. Яків, якого в лютому

1680 р., в Унівському монастирі висвятив

на священика львівський православний

єпископ Йосиф (Шумлянський).

8 січня, 1709 р. в Урожі, єпископ Перемишльський

Юрій (Винницький), адміністратор

Львівської єпархії, висвятив до церкви св.

Миколая в с. Селиська, о. Василія. Наступним

відомим з джерел парохом був о. Іван Комінський,

якого у травні 1737 р. в Унівському

монастирі, висвятив львівський єпископ Афанасій

(Шептицький). Про цього пароха відомо,

що він походив з с. Боршів поблизу Перемишлян,

його батьками були Симеон Комінський

і Параскевія Лоїк.

1 червня 1755 р. в Крилосі поблизу Галича

Львівський єпископ Лев (Шептицький) висвятив

на пароха Селиськ Симеона Левицького,

який вже 12 грудня 1754 р. в Варшаві отримав

презенту (дозвіл) на цю парафію від

власника села воєводи руського Олександра

Чарторийського. За часів цього священика у

1764 р. відбулася візитація церкви о. Миколою

Шадурським. Візитація подає дуже докладний

опис храму. Церква була побудована з дубового

дерева (до рівня вікон) з трьома верхами

(зробленими з липового дерева) і вкрита

гонтом. Храм був зведений на місці старої

церкви і посвячений 19 жовтня 1756 р. бібрецьким

деканом о. Іваном Пазірським. Навколо

церкви був цвинтар, обведений парканом з

двома брамами. Поблизу храму була дерев-

’яна дубова дзвіниця (на чотирьох стовпах) з

трьома дзвонами. Всередині церкви, у вівтарі,

знаходився дерев’яний квадратний престол

з антимінсом з 1723 р., а також кивот. Над

престолом була ікона св. Миколая прикрашена

різьбленими золоченими колонами і квітами.

Церква мала дві чаші: одну срібну, місцями

позолочену, куплену за гроші парафіян (за 111

злотих) і цинкову. В ризниці зберігалося три

фелони і окремо дві єпетрахілі. В храмі знаходився

старий іконостас, а перед намісною

іконою Богородиці – маленький престол. На

стінах нави були ікони: на правій св. Миколая

і апостоли з старого іконостасу, а на лівій ікона

Богородиці і Страсті. В бабинці знаходилися

ікони Спасителя і Зіслання св. Духа. В церкві

висів дерев’яний точений «павук» (світильник),

була лавка для сидіння, а також процесійний

дерев’яний хрест і три полотняні хоругви. Серед

церковних книг було Євангеліє, Апостол,

Трифолой, Тріодь Постова і Квітна, старий

Служебник, Ірмологіон, Часослов, Псалтир (усі

книги були надруковані у Львові), Требник і Богослужіння

видані в Уневі, а також Требник

Петра Могили.

Церкві належав будинок священика з городом,

поля на 13,5 днів оранки і сіножать на

8 косарів, також два сади і дві пасіки в урочищах:

“Копань”, “Загумінек”, “На кропи висках”,

“Біля болотця”, “Під могил очна”, “В

панській долині”, “Попів горб”, “Біля гірного вибою”,

“Під горою”, “На Селищах”, “Біля хресної

криниці”, “В хащах”.

В Селиськах у 1764 р. нараховувалося 48

парафіян, які купували вино для Літургії і давали

чотири рази на рік муку на просфори.

Братства і школи тоді в селі не було. Дяк продавав

офірки в церкві.

В 80-тих роках XVIII ст. до Селиської парафії

було приєднано два сусідні села – Ганачів

і Ганачівку і від цього часу селиський парох

обслуговував ц. св. Миколая в Ганачівці.

У 1788 р. згадується о. Василь Левицький,

а у 1822 о. Григорій Шушкевич.

У 1832-1874 рр. парохом Селиськ був о.

Степан Букоємський, який народився у 1799

р., а висвячений в 1827 р. За його часів у 1860

р. в селі була побудована нова церква – тризрубна,

одноверха, яка збереглася до сьогодні.

Отець Букоємський помер в 1874 р. і очевидно

був похований в Селиськах. Після його смерті,

адміністратором парафії був у 1874-1875 рр.

о. Тимофій Кекиш. Наступними священиками

були: Теофіл Нижанковський – 1875-1899

рр.; Володимир Рудавський (адміністратор) –

1899-1900 рр.; Євстахій Бартків – 1900-1914

рр. (у 1910 р. відбулася канонічна візитація

парафії); Аркадій Гуглевич (адміністратор) –

1918 р. Під час першої світової війни була пошкоджено

будинок священика, тоді ж загинула

частина метричних книг. У 1924-1929 рр. парохом

був Іван Мащак, а у 1929-1944 рр. Микола

Содомора.

Після закриття радянською владою в 50-

тих роках XX ст. церкви св. Миколая в с. Ганачівці

селиська церква стала парафіяльною

для вірних і з цього села. Радянські активісти

домоглися однак і закриття в кінці 50-тих на

поч. 60-тих років і храму в Селиськах. Знову

відкрита церква в кінці 80-тих років і діє до сьогодні.

Андрій ПАВЛИШИН.

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ

(* 7. 02. 1957 –

+ 22. 01. 2011)

22 січня 2011 р.Б. після важкої хвороби упокоївся в Бозі

митрофорний протоієрей о. Євген ВАСИЛЕНКО –

довголітній сот рудник церкви Свв. апп. Петра і Павла м. Львова.

Ревний служитель у винограднику Христовому, люблячий муж,

батько та дідусь, щирий духовний пастир для вірних Української

Автокефальної Православної Церкви блаженно спочилий о. Євген

мав великий авторитет і повагу в ієрархії, духовенства та вірних

Церкви.

Чин ієрейського похорону 22 січня 2011 р. Б. був відправлений

в церкві Свв. апп. Петра і Павла у Львові Високопреосвященнішим

владикою Макарієм у співслужінні чисельного собору єпархіального

духовенства.

Управа Львівського крайового ставропігійного братства св. ап.

Андрія Первозваного та редакція газети «Успенська вежа» розділяють

горе родини покійного та висловлюють щирі співчуття рідним

і близьким блаженної пам’яті отця Євгена.

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.


4

Лютий 2011

Невідома мистецька праця

Патріарха Димитрія

Мистецька творчість о. Володимира Яреми (Патріярха Димитрія)

є, можливо, найменш відомою і найменш дослідженою з усіх напрямів

його діяльності. Ця грань його таланту залишилася ніби в

тіні його здобутків в галузі мистецтвознавства, не кажучи вже про

його авторитет як душпастиря і церковного лідера. А починав майбутній

Патріарх саме з церковного малярства, бо ще з юного віку

мріяв стати художником, а згодом навіть здобув професійну мистецьку

освіту. І хоч врешті обрав дорогу священичого служіння, мистецької

праці не покидав до похилого віку.

Професійну художню освіту В. Ярема

отримав у Мистецько-Промисловій

школі, що діяла у Львові під час німецької

окупації у приміщенні сучасного Коледжу

декоративно-ужиткового мистецтва.

Нею він ніби закріпив свій вже майже

десятилітній досвід в ділянці церковного

стінопису, котрий здобув, працюючи

спочатку підмайстром в колективі

знаних художників Павла Ковжуна і Михайла

Осінчука у кількох храмах Галичини,

а потім самостійно на теренах рідного

Надсяння.

Першу свою церкву юний маляр розписав

у сусідній до свого рідного села

Павлокомі у 1936р., маючи на той час,

– уявімо собі, – неповний 21 рік. Цю

працю, правда, самостійною можна

назвати лише відносно, бо В. Ярема хоч

і керував роботою в іконографічному

плані, але у малярських композиціях

покладався на досвід свого трохи старшого

побратима односельчанина

Дмитра Лібовича, та й виконували вони

переважно копії чи інтерпретації праць

своїх вчителів. На жаль, церкву села

Павлокоми спіткала нещаслива доля,

бо вона вже через кілька років потому,

під час акції переселення була знищена,

а фотографій розпису не збереглося.

Так само не залишилося жодного матеріалу

(окрім спогадів самого Патріарха)

про інші його стінописи цього періоду:

у дерев’яній церкві в с. Трійця біля Добромиля

(разом із Влодком Лехицьким),

у с. Поляна біля Устрік Долішніх

(1937р.), а після служби у польському

війську – в Старому Місті біля Лежайська

( 1940-1941 р.)

Останню працю сам автор цінував

найбільше, бо саме вона вже стала повністю

самостійною і оригінальною

його малярською роботою. У Старому

Місті він працював практично сам – мав

лише одного недосвідченого помічника,

малював без поспіху два сезони,

можна сказати – для душі ( бо оплата

була цілком мізерна). Старався трохи

відходити від попередньо напрацьованих

взірців, вишукуючи щось нове, – як

у способі компонування сюжетів, так і в

стилістичних прийомах живопису та

мотивах орнаменту. Розповідаючи про

цю роботу у спогадах, автор згадує захоплення

нею священиків та парафіян,

а також комплімент свого товариша по

ДО ОДИНАДЦЯТИХ РОКОВИН ПАМ’ЯТІ

мистецько-промисловій школі Федора

Юзьківа, який будучи здивований творчими

інтерпретаціями Яреми, безпосередньо

вигукнув: «Тепер я бачу, що

можна малювати церкви і без Осінчука!»

На щастя, як недавно виявилось,

розпис церкви в Старому Місті зберігся

майже повністю у наближеному до оригіналу

вигляді. Не дивлячись на те, що

в цьому храмі від 1945р. було засновано

католицьку парафію, ні у кого не піднялась

рука знищити чудові новостворені

розписи східного стилю. Більше того,

теперішній парох о. Ян Вархал з громадою,

проводячи ремонт храму в кінці

90-х років, теж зуміли поцінувати вже

трохи потемнілий і місцями знищений

через протікання даху стінопис, і вирішили

замовити його реставрацію (а це,

як відомо, доволі коштовна справа).

Поновлення стінопису було здійснено у

2002-03р. подружжям реставраторів на

прізвище Зіма під керівництвом краківського

професора Якубчика, і було

виконано на фаховому рівні, з дотриманням

авторської стилістики та колориту.

Лише кириличні написи було

змінено на польські, а постаті суто православних

святих, таких як Володимир

і Ольга, було дипломатично залишено

без підписів. (Тут варто додати, що у

Львові, як не дивно, мистецька спадщина

Патріарха не дістала належного пошанування,

бо цілком недавно у двох

церквах, – на Клепарові й у Винниках, –

його розписи були майже повністю перемальовані).

Поліхромія церкви в Старому Місті

дійсно справляє надзвичайно приємне

враження завдяки пропорційному поєднанню

орнаментального убранства з

живописними композиціями, вишуканому

колориту та дотриманням цілісної

стилістики. Особливо вражають своєю

красою та різноманітністю орнаменти,

але й рівень малярського виконання є

цілком пристойний, принаймні в ньому

майже не відчувається браку професійної

підготовки автора.

До вдалих творчих знахідок В. Яреми

у розписі цього храму слід віднести

в першу чергу композиційне рішення

апсиди, в якому іконографічно поєднуються

сюжети «Моління» та «Спас у

Славі». В консі зображено Христа на

престолі на тлі декоративної округлої

Людина ця незвичайна. З одного боку,

незалежна та скромна. Але як торкнешся

іншої частинки – перед нами постать

велетня духу. Чим більше ми віддаляємося

від моменту, коли душа відійшла у

вічність, тим більше шануємо постать

Патріярха Димирія і захоплюємося нею.

Цей момент можна порівняти із величавою

архітектурною спорудою. Щоб

помилуватися, оцінити і подивитися на її

грандіозність, ми відходимо трошки далі.

Я щасливий з того, що знав добре Його

Святість із 1993 по 2000 рр. та був біля

нього завжди поруч, а з 1998 р. особливо

близько, старався, щоби постать Патріярха

не була зневажена. Хочу подякувати

йому за ту працю, яку я здійснюю до

сьогодні. Завдяки Його старанню та благословенню

виконую велику місію, а

саме: є постійним представником від

УАПЦ та віце-президентом Українсько-

мандорли, яка оточена віночком дуже

цікаво стилізованих херувимів. Обабіч

поміщено два медальйони з півфігурним

зображенням Богородиці Оранти

та Івана Хрестителя, що разом з Христом

утворюють Триморфон – ядро сюжету

«Моління». Нижче, на бічних стінах

півкруглої апсиди (в центрі був ківот із

запрестольною іконою) зображено постаті

12-и апостолів у двох групах. Треба

зауважити, що в їх рисунку вбачається

схожість з апостолами, яких намалював

Ю. Буцманюк в апсиді Жовківського

собору, – очевидно, В.Ярема користувався

якимось фотоматеріалом чи зарисовками

цієї роботи.

В центральному куполі постать Бога-

Отця в оточенні ангельських сил доповнено

вісьмома медальйонами із зображенням

сюжетів Створення світу, Гріхопадіння

та майбутнього спасіння людства

через Втілення Божого Сина. Таким

чином, очевидно, автор намагався виявити

образ Творця, в якого «споконвіку

було Слово», – і це показує високий

Із спогадів о. Василя Луцишина, ректора Львівської духовної семінарії

УАПЦ, священика Ставропігійної церкви Успіння Богородиці м. Львова

рівень богословського мислення ще

зовсім молодого на той час Володимира

Яреми. Правда, композиція купола

виглядає дещо слабшою в мистецькому

відношенні, але не виключено, що

реставратори не змогли відновити всі

її малярські особливості через понищення.

Зате дуже гарною є композиція

над хорами, звана Етимасія, що зображує

престол, уготований до другого

пришестя Спасителя. Також цікавими є

сцени Богоявлення і Воскресіння, потрактовані

дуже лаконічно і стилево.

Поліхромія церкви свт. Миколая у

Старому Місті біля Лежайська, хоч і знаходиться

за межами України, є дуже

цінною пам’яткою нашого міжвоєнного

церковного малярства, адже можна

сміливо стверджувати, що за рівнем

виконання і стилевими ознаками вона

відповідає кращим його зразкам.

Кость МАРКОВИЧ,

приват-доцент ЛНАМ.

го Біблійного Товариства. Згадую той

день 1998 р., коли ми були на спільній конференції

глав конфесій та Біблійного

товариства у Києві. Після закінчення

заходу керівництво Товариства підійшло

до нас і сказало Патріярху, що немає

представника від вашої конфесії. То були

тяжкі часи, бо тоді призначені представники

перейшли в інші юрисдикції. Патріяарх

Димитрій та Владика Макарій, який

теж був присутній на цій конференції, благословили

мене на участь у засіданні Центрального

Правління УБТ, яке повинно

було відбутися на свято Вознесення Господнього.

Я підійшов до Патріярха і промовив,

що не знаю, що робити, бо на таке

велике дванадесяте свято попадає їхати і

між протестантами буду незручно та незатишно

почуватися, бо, власне, є практикуючим

священиком. Патріярх подивився

на мене своїми чистими і щирими очима:

«Отче, їдьте, ми за вас помолимося!».

Я вірю, що в цей момент його вустами

керував Святий Дух та благословляв

нас на працю. Саме в цей день обговорювалося

питання, чи залишити в

тексті першого послання Івана Богослова

слова про святу Тройцю: «Бо троє

свідкують на небі: Отець, Слово і Святий

Дух, і ці Троє - одно 1Ін. 5,7” чи забрати,

бо в багатьох манускриптах цього

уривку тексту не було. З ласки Божої

та моєї твердої і переконливої позиції

цей уривок тексту було залишино.

Дивлячись на цю людину, ми повинні

зробити практичний висновок, оцінити

той рівень світосприйняття, життєву позицію

та перенести її на себе та свою

поведінку, бо справді Святійший Патріярх

Димитрій був добрим пастирем і дороговказом

на довгій нелегкій життєвій

позиції.

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.


Арсеній Балабан, Галицький і

Львівський єпископ, виконував свою пастирську

функцію з 1549 по 1565 роки. В

село Стратин він часто приїжджав, землю

роздавав селянам в оренду і вони і

він від цього мали певний зиск. Часто разом

із місцевим священиком у церкві

відправляли недільні Літургії. Часто з

батьком в село приїжджав син Григорій,

який дуже любив бродити по лісах, особливо

навідувався у малинники, а також

із сільськими ровесниками ловив рибу у

місцевих ставках.

- Ти, Григорію, маєш у майбутньому

замінити мене,- вимагав від сина Арсеній

Балабан.

- А я, тату, люблю військо і, може, в

майбутньому стану офіцером,-роздумував

Григорій.

- Ні, сину, військо не для тебе, а ти

маєш стати оборонцем Православія. На

нього всі тиснуть, і в тому числі польський

король,- заперечливо пояснював синові

єпископ.

- Не знаю, тату, але життя все мені

підкаже.

- Правильно кажеш, а воно тобі підкаже,

щоб ти став православним єпископом.

- А чому не священиком, а зразу єпископом?

- Бо ти маєш замінити мене і боротися

за утвердження Православія на Галицькій

землі,- заключив свою вимогу до

сина єпископ.

Відслужив армію і подався на навчання

у православну Мекку, Константинополь,

де здобув солідну теологічну православну

освіту. Пізніше постригся в

ченці під іменем Гедеон.

У 1565 році батько, єпископ Арсеній

Балабан, домігся від польського короля

Сігізмунда-Августа привілею для свого

сина на єпископську кафедру Львова. На

підставі цього привілею по смерті свого

батька 1569р. висвятився на Львівського

єпископа, але король знехтував цим.

Прийшлося боротися і Гедеон Балабан

1575р. перемагає і займає свою катедру.

У цей час в міста України і Білорусії

організовуються братства, які своїм головним

завданням вважають відстоювати

і захищати Православіє. Таке братство

ВІХИ НАШОЇ ІСТОРІЇ

Єпископ Гедеон Балабан

За одинадцять кілометрів на північ від Рогатина між лісами розкинулося

стародавнє село Стратин. В минулому це було невелике

торгове місто, навколо села споруджено захисні вали. Ще до сьогодні

частка вала збереглася недалеко Стратинської школи. Жителі села

свій центр і далі називають містом. За легендою назва села пішла

від того, що під час монголо-татарських нападників останніх тут

було багато перебито і захоронено на хуторі Погрибиська і ніби від

слова «страта» пішла назва села. Всі покоління стратенців гордяться

тим, що з їх селом пов’язані імена двох православних єпископів Арсенія

Балабана і його сина Гедеона Балабана, які володіли в Стратині

великими земельними площами та частиною лісу і невеликими рибними

ставками. Автор цих рядків працював чотири роки в Стратинській

середній школі, викладаючи історію та географію, а тому з

питань історії мав діяльну зустріч із старожилами села.

у 1589 році виникло в місті Рогатині, а

пізніше в Підкамені, Більшівцях... На їх

діяльність і опирається православний

єпископ Гедеон Балабан. Мало описано

про релігійно-культурницьку діяльність

Гедеона Балабана. Під його керівництвом

Стратин стає центром друкарства,

навчання і поширення слов’янської православної

літератури, де в той час жили і

творили видатні діячі нашої культури,

імена яких мають увійти у золотий фонд

книгодрукування. Єпископ Гедеон Балабан

у 1599 році заснував у Стратині друкарню,

а також друкарню в с.Крилос.

Потрібно було паперу і вирішили в Стратині

виготовляти папір і привезли два

великих чани і прес і паперня запрацювала.

По сьогоднішній день стратенці

називають це місце, де була паперня, папернею

і ця назва вже століттями передається

з покоління в покоління. Якось

Гедеон Балабан закликав свого небіжа

Теодора Балабана і каже йому:

- Давай в Стратині при друкарні заснуємо

греко-слов’янську школу, яка б

нам в майбутньому допомагала підготовлювати

майбутніх православних священиків.

- А хто їх буде вчити?

- Не переживай, і тут, при друкарні, є

багато розумних людей, а я ще буду запрошувати

із Львова вчених.

- Це добра справа, а як їх кормити?

- У нас поля багато, то хай розводять

корів, свиней, вирощують пшеницю, овочі

і в них все буде. Тобто побудувати навчання

так, щоб вони і працею займалися.

- То добре ти придумав, Гедеоне. А

скільки їх наберемо?

- Хоч би сто чоловік. Не тільки шляхті

вчитися, хай і наші селянські діти здобувають

і релігійні і необхідні для життя

науки,- радів від сказаного єпископ.

І в 1596 році відкрив із своїм небожем

Теодором Балабаном в той час у місті

Стратині греко-слов’янську школу. Його

він призначив наглядачем за школою і

відповідальним за побут учнів-курсантів.

Кожної неділі організовано школа

відвідувала церкву, а її хор супроводив

всю Літургію.

Лютий 2011 5

В Стратинській друкарні були видані

«Служебник», «Требник», «Учительське

Євангеліє» та інші церковні та службові

книги. Ці книги виготовлені на високому

друкарському та оздобленому рівні.

Мистецьке оздоблення тут належить видатному

майстрові - Памві Беринді. В ті

часи в Стратині працювали такі видатні

діячі нашої культури і друкованого слова

як Гавриїл Дорофієвич, Тарасій Земка, Симеон

Будзина, рідний брат Памво Беринди

- Степан, багато вчених, письменників

та краєзнавців. На жаль, Стратинська друкарня

проіснувала недовго і була закуплена

Києво-Печерською лаврою. Але Стратинський

період в історії Православія ще

слабо вивчений і донесений до читача.

«Стратинська друкарня в історії української

культури стала славною не

тільки своїми дуже коштовними виданнями,

але також і тим, що вона дала початок

заснування Київського друкарства»,-

писав І.Оргієнко в «Історії українського

друкарства».

Помер Гедеон Балабан 16 лютого

1607р. і похований в Унівському Свято-

Успенському монастирі. Ця постать багато

зробила для зміцнення українського

Православія, а не увійшла навіть до

книги «Провідники духовності України»

під редакцією І.Ф.Кураса (видавництво

«Вища школа», 2003р.) Я маю надію, що

не тільки духовна історія, а й історія культури

віднайде своїх дослідників і вони

всебічно оцінять видатні заслуги православного

єпископа Гедеона Балабана,

який багато зробив для Рогатинщини. В

честь 400-річчя заснування Стратинської

друкарні громадськість села спорудила

пам’ятний знак в честь цієї події і

освятила, але це перші промені пошанування

єпископа, а рогатинці задумуються

над тим, як увіковічнити пам’ять про

славного релігійного творця, мецената і

вірного слугу Православія.

Денис БЕЛЕЙ,

історик, с.Чесники, Рогатинського

району, Івано-Франківської області.

ПРОБЛЕМА ЦЕРКВИ

Владика Ігор Ісіченко: «Об’єднання Церков з допомогою

адмінресурсу не збереже віруючих у такій Церкві»

Коментуючи реальність об’єднання українських

Церков, архиєпископ Харківський

і Полтавський УАПЦ (о) Ігор (Ісіченко)

зазначив, що це «елементарно просто» на

сьогодні. «У вересні було розроблено проект,

який обговорювався на спеціальному

соборі УПЦ Московського Патріархату в

Донецьку, було розроблено стратегію, яка

здійснюється зараз в Україні. Так само як

об’єднували нас у 1930 році, ліквідуючи

УАПЦ, в 1946 році — ліквідуючи УГКЦ, сьогоднішній

режим в Україні може, використавши

адміністративний ресурс, ліквідувати

Церкви, альтернативні російській

Церкві», — наголосив владика в ефірі «Бібі-сі».

Проте архиєпископ додав, що таке

арифметичне додавання громад не збереже

віруючих у такій Церкві. Як приклад, він

навів ситуацію в Росії, «де фактично ліквідовані

всі спроби релігійних громад вийти

поза межі Московського Патріархату». «І

хіба Московський патріархат зберіг свій

авторитет в Росії? Жодною мірою», — висловив

переконання владика.

Що ж до тиску місцевих чиновників в

регіонах, де великий вплив має Московський

Патріархат, на інші релігійні, зокрема

православні, громади, то архиєпископ

Ігор у коментарі для «Портал-Сredо.Ru»

повідомив, що зміна осіб в київських кабінетах

ніяк не відбилася на становищі

в Харківсько-Полтавській єпархії УАПЦ

(о). «У мене немає жодного сигналу про

тиск на священиків. Можливо, тому що

наш клір формувався в умовах постійної

конфронтації з державною владою

і ніколи не був привабливий для конформістів»,

— наголосив владика.

З іншого боку, він відзначив істотний

тиск на священиків за часів попереднього

Президента. «Канівська парафія досі не

може повернути церкву, передану черкаською

владою УПЦ КП. Брат же Президента

Ющенка Петро перевів в УПЦ КП

Йоано-Богословську парафію в Харкові»,

— розповів він.

А заяви Партріарха Філарета про

спроби знищити з допомогою політичного

тиску УПЦ КП, на думку архиєпископа,

пов’язані з досвідом використання адміністративного

тиску прихильниками УПЦ

КП. «Патріарх Філарет небезпідставно передбачає

застосування цього досвіду до

очолюваної ним Церкви. «Якою бо мірою

міряєте, возміриться вам» (Лк. 6:38)», —

наголосив владика.

За віру і єдність!

ІНФОРМУЄ

Новини Харківсько-

Полтавської

єпархії УАПЦ

19 січня 2011 року на запрошення

Всеукраїнського об‘єднання «Свобода»

мешканці селища Чапаєве, що

в Кегичівському районі Харківської

області, взяли участь у Великому

(Йорданському) освяченні води.

Місцевих вірян вітали вертепні колективи

із Закарпаття, Львівщини, Хмельниччини

та інших реґіонів. Разом із чапаєвцями

участь у Йорданському купанні

взяв кандидат у депутати Харківської обласної

ради від ВО «Свобода» Ігор Швайка.

Чин освячення води відправив отець

Станіслав Аштраф’ян, настоятель Успенської

парафії с. Соколового Харківсько-Полтавської

єпархії Української

Автокефальної Православної Церкви.

Перед тим мешканців Чапаєва, яких на

Вівчарівському ставку зібралося понад

півтори сотні, розважали вертепами

гості із Західної України, що приїхали на

Слобожанщину на запрошення харківських

свободівців. У пастирському слові

до присутніх отець Станіслав зауважив

на тому, що лише з очищеним серцем

людина може затівати нову справу. Так

само будь-яка людська спільнота без усвідомлення

та виправлення помилок

свого минулого не може будувати своє

майбутнє. Це стосується як Харківщини,

так і всієї України, що після десятиліть

нав‘язаного безбожництва отримує

шанс на своє яскраве історичне «Я». На

завершення мешканці Чапаєвого подякували

свободівцям за організацію заходу

та висловили побажання, щоб культурний

обмін між слобожанами та мешканцями

інших реґіонів став доброю

традицією.

* * *

22 січня 2011 р. українська громада

Харкова відзначила Свято Злуки,

яке в 1999 р. включене до державного

календаря під назвою "Свято

Соборности України". Вранці в Свято-

Дмитрівському храмі було відправлено

Архиєрейську Святу Літургію за українську

державу та її боголюбивий народ.

Очолив богослужіння і виголосив проповідь

архиєпископ Ігор. Йому співслужили

настоятель храму прот. Віталій Зубак

та харківський декан прот. Олег Козуб.

Співав хор Свято-Дмитрівського

храму (реґент Василь Салевич). На богослужінні

лунали молитви за звільнення

політичних в’язнів. Опівдні відбулося

покладення квітів до пам’ятного знаку

проголошенню незалежности України

на майдані Свободи. Розпочав акцію коротким

пастирським словом архиєпископ

Ігор. Після покладання квітів відбувся

мітинґ, у якому взяли участь представники

ВО "Свобода" та інших політичних

партій і громадських організацій.

* * *

В межах Тижня молитов за християнську

єдність у неділю по Богоявленні,

23 січня 2011 р., в Харкові

відбувся обмін візитами архиєпископа

Ігоря Ісіченка (УАПЦ) та єпископа

Яна Собіло (РКЦ). На ранковій літургії

в Свято-Дмитрівському храмі УАПЦ м.

Харкова проповідь виголосив єпископ

Ян Собіло, а опівдні, на літургії в Успенському

кафедральному соборі РКЦ, - архиєпископ

Ігор Ісіченко. Єпископа Яна

Собіла супроводжував і співслужив із

ним месу о. Станіслав Олешко, а співслужителем

і супутником візиту архиєпископа

Ігоря Ісіченка був канцлер Харківсько-Полтавської

єпархії прот. Віталій Зубак.

Обидві проповіді архиєреїв були суголосні

нагадуванням про заповіданий

Євангелієм обов’язок дбати про повернення

втраченої єдности Христової

Церкви й відповідальність за цю єдність

кожного християнина.

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.


6

НА ЧАСІ

Із звернень до

редакції

Розпочати тотальну війну

проти сквернослів’я

Якось на зупинці стояли молоді люди й

виправляли один одного в мові: то неправильний

зворот, то неукраїнське слово і тому

подібне.

Звичайно, це приємно чути, що молоді

люди хочуть виправити й очистити нашу

мову від слів-паразитів. А ще важливіше

усім миром стати проти страшного засмічення

нашої мови словами, котрі для нормальної

людини є дуже огидними та гріховними.

І тут особливо треба би попрацювати

священикам – душпастирям своїх парафіян,

щоб разом із громадою спільно стати проти

цього сорому й лиха.

Славімо Бога єдиним серцем

і єдиними вустами

Щораз більше й глибше треба пояснювати

галичанам, що слово «православний» –

це майже синонім слову «християнин»; що

багато хто з греко-католиків відчувають

себе такими ж православними, як і представники

православних конфесій. Та чимала частка

греко-католиків ототожнюють православних

лише з російським православ’ям, а

тому лише це одне слово викликає в них

страшну упередженість і несприйняття.

У час Різдвяних свят галичани ходять у

гості один до другого, і часто за святковим

столом збираються представники різних конфесій.

Добре, коли ніхто не зачіпає цієї теми,

але нерідко трапляються випадки, коли саме

на цьому слові спотикаються і через незнання

виникають гострі суперечки, ба навіть сварки,

про що розповідали нам парафіяни церкви

Святого Андрія зі Львова. Очевидно, ми,

православні, маємо частіше подавати якісь

роз’яснення на цю тему в масові часописи.

З часом нам таки доведеться об’єднатися

в одну Українську Церкву – аби лиши

швидше Бог допоміг нам у цьому. Тому хотілось

би, щоб деякі християни швидше позбулись

цієї їді (так кажуть галичани), і ми змогли

б єдиним серцем і єдиними вустами

спільно славити Бога. Треба, щоб на першому

місці стояло слово «християнин», а потім

вже всі інші слова-ознаки.

Ієремія Галка (М. І. Костомаров)

Місяць

З той доби, як перший злодій

Каїн Авеля забив

І уперше землю кров’ю

Чоловічою змочив, –

Тільки вітер шкоду слухав,

Що гудів по деревах,

Тільки місяць шкоду бачив,

Що котивсь по небесах.

Бог прийняв святую душу,

Розбишачин прокляв рід

І велів, щоб місяць ясний

Взяв на себе шкоди слід.

Хай, казав, сей образ буде

В пам’ять миру усьому;

Гнів правдивий, ласка Божа

В купі бачаться Йому.

Щоб, зирнувши, розбишака

Божий гнів страшний згадав,

А безщасний розважався

Й ласку Божу споминав.

І пішов на рід наш бідний

Божий гнів усяким злом.

Гріх на місяці зостався

Нацяцькований п’ятном.

Лютий 2011

«Мир з Богом чоловікові»

Іноді трапляється з християнином так, що під час молитви вдома,

а частіше навіть у храмі, коли душа людини перебуває в стані

духовного піднесення, враз промайне якась зовсім зайва, навіть іноді

гидка думка. Людина починає страждати і думати зі сльозами на

очах: «Господи, годі й зрозуміти, звідки взялася ця думка, як вона взагалі

може бути моєю? Я ж зовсім не про те дбаю!».

І часто ми сповідаємось, шкодуючи про такі думки і знаючи, що

вони є гріховними.

Ось що з цього приводу вчить нас святитель Димитрій ТУПТА-

ЛО в своїй книзі.

Треба знати, що святотатські помисли

не від людини походять, а сам диявол

їх навіює, і мусить чоловік ці помисли

перемагати зневагою, за ніщо їх маючи,

немов якусь найоблуднішу примару,

а не справжнє лихо. Та й мусить чоловік

себе потішати подобами святих,

бо ж багато з них саме такі скверні бо-

Хресна

З певного часу молоді жінки, які часто

збиралися на жіночі вечорниці, тепер

«дєвішнік», зауважували, що одна з їхніх

подруг стала іншою.

Звичайно, коли вони сходились у компанію

майже по черзі вдома однієї з

жінок, усі веселились, ділилися своїми

домашніми й робочими проблемами, обмовляли

своїх чоловіків, хвалились своїми

дітьми, переживали за них. Марія була,

як усі. В неї також був чоловік, двоє синів,

батьки з обох сторін. Одним словом,

нічим вона не вирізнялась серед них –

жартувала, сміялась, вміла вдало покепкувати

з когось, добре запам’ятовувала

анекдоти й уміла цікаво їх розповідати.

А тепер – якось не так це різко сталось,

бо в неї ні вдома, ні на роботі не було

для того якихось причин, – Марія стала

більше спостерігати, слухати, а не говорити

чи просто скептично сміятись. Коли

зміну врешті констатували всі, то, звичайно,

не давали їй спокою запитаннями:

«Що сталось?», «Чому ти інша?», «Що ти

приховуєш від нас?».

Ірка (Ірина, одна з подруг) враз випалила

при черговому зібранні:

– Дівчата, до мене дійшло, Марійка

закохалась у когось, а нас не хоче в це

«посвящати».

Усі дівчата враз повернули голови в

гохульства зносили, проте не позбулися

святині, ані не віддалилися від благодаті

Господньої. Терплячи ці страсті, чоловік

навіть не повинен проявляти слабодухість

чи журитися, бо ж не погоджується

він на ці помисли богохульні. І

навіть якби комусь здавалося, наче б він

на них згоджувався, то нехай знає, що

ОПОВІДІ

З ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ

СІЧЕНЬ

02.02.1936 - 75 років тому на Соловках загинув Євген

Плужник — український письменник, поет (*26.12.1898).

12.02.1871 - 140 років тому народився Лесь Мартович -

український письменник і громадський діяч (+11.01.1916).

17.02.1990 - річниця установчої конференції відродженого

Ставропігійного Братства св. апостола Андрія Первозваного.

25.02.1871 - 140 років тому народилася Леся Українка (Лариса

Косач) - видатна українська письменниця, поетеса, драматург,

перекладач і громадська діячка (+01.08.1913).

25.02.2000 - День відходу у вічність Димитрія І (Яреми) -

Патріярха Київського і всієї України УАПЦ (*09.12.1915).

ЗАПИТУЄТЕ – ВІДПОВІДАЄМО

позаяк ненавидить їх, значить їх не хоче.

Отже, згоди на них немає, тому будь,

чоловіче, вповні безжурним. Та й не печалься

цими думками злими, що напастують

тебе, бо щойно зажуришся, одразу

ж зрадіє ворог твій – диявол,

адже ж саме задля того й навіює він

хульні думки чоловікові, щоби ними

засмутити та завдати журби людині. І

щойно побачить диявол смутного та

зажуреного, одразу тішиться. Коли ж

чоловік нехтує ці думки богохульні й не

побивається ними, а ще й кпить собі

з них, то посоромлений диявол геть

утікає. Отож не повинен чоловік бентежитися

й зневірюватися, коли посідають

його хульні помисли, бо за це терпіння

чекає на нього вінець.

Що ж породжує хульні помисли?

Гордість, як каже Ліствичник, – у гордих

серцях зроджуються хульні помисли, а

в смиренних душах – небесні видіння.

бік Марії, і Марта, «старша» (усього на

рік) серед них, з образою сказала до

Марії:

– Марійка! Ти ведеш себе дивно. Дотепер

між нами не було жодних таємниць!

Твоє мовчання – це неповага до нас.

Інакше ми це потрактувати не можемо.

Марія спокійно подивилася по черзі

на кожну з них, якусь хвильку-дві мовчала,

а потім без усякої загадковості сказала:

– Дівчата, дорогі мої, я просто стала

інакше дивитись на світ, точніше на Того,

Хто створив світ.

– Тебе що, затягнули в секту? – спитала

одна.

– Ти стала єговісткою? – перелякано

запитала інша.

І тут Марія засміялась.

– Якби я стала єговісткою, то балакала

б більше за вас усіх, переконувала б

вас. – А потім сама запитала: – Пам’ятаєте,

мене два місяці тому не було з

вами. Це моя двоюрідна запросила мене

за куму, але попросила, аби приїхати напередодні,

бо священик такий, що любить

наперед познайомитись і побалакати з

хресними батьками. Мене це звичайно

здивувало, але я вирішила її послухати.

Я відчула, що вона цього дуже хотіла.

Вона – людина надто релігійна, а я мала

необережність колись ляпнути, що якщо

вона надумається народити третю дитину,

то я «забиваю» собі наперед місце

хресної мами її дитини. Як людина віруюча,

вона бачила, що я не зовсім, згідно

правил і розуміння, надаюся для цього

обов'язку. Але образити мене не хотіла.

І, можливо, я, зрештою, і не сумніваюсь,

що то була її ініціатива, ця попередня

розмова зі священиком.

– Ну, і що, він так на тебе подіяв, –

перервала нетерпелива Ірка, – був молодий

і гарний?..

– Не плети дурниць, – обірвала її «старша».

– Розказуй далі, – звернулась до

Марії.

– Та ніби не було й нічого надзвичайного,

і священик був собі такий звичайний,

як-то на селі. Але якийсь серйозний і

разом з тим привітний, доброзичливий.

Нас було двоє – ми з майбутнім кумом.

То якийсь товариш швагра, симпатичний

чоловік, він іноді допомагає прислуговувати

в церкві. Взагалі-то, як людині

церковній, йому не конче було бути

присутнім на бесіді, але заради мене…

Одним словом, священик говорив про

відповідальність кумів, про те, що саме

вони, хресні батьки, будуть найперше нести

перед Богом відповідальність за свого

похресника, як християнина. Ну, і ще

багато чого говорив і якось так спокійно

та проникливо попросив, аби ми уважно

помолились увечері та попросили в Бога

благословення нести цей обов’язок.

Я вже двічі до того кумувала, але все

було зовсім не так, а дуже просто. А тут

мене якось аж дуже зачепило.

Після хрещення священик ще був на

обіді в сестри, і вийшло так, що сидів

поруч. Мені сильно кортіло з ним поговорити

ще. Я довго думала і звечора, і

вночі над тим, що я так мало знаю. Я ж

молитовник брала в руки раз у рік, як

ішла до сповіді. І я дійсно внутрішньо

змінююся. Я ще не маю запасу знань,

слів, аби переконувати, наприклад,

тому все мовчу, шукаю, звичайно, зачіпки,

аби з вами побалакати на цю тему,

та ще якось не траплялося відповідного

моменту.

– Так, справа серйозна, – трохи з іронією

промовила Ірка.

Скоро після цього дівчата роз’їхались.

Чомусь не було вже настрою до веселощів

і «базікання», як висловилася та ж

Ірка.

«Зле це чи добре?», – думала по дорозі

додому Марія.

Віра МАТВІЙЧИК.

Йоакима й Анну, після Стрітення Господнього

– праведного Симона й про-

– Що означає «Віддання свята»?

– Після великих свят упродовж одного

чи більше днів у богослужіннях є пісне Останній день попразднства назирочицю

Анну й т.д.

співи на честь того свята. По-слов’янськи

це називається «попразднством» та відрізняється від решти днів попразвається

«Відданням свята. Віддання свя-

(після свято). Дні попразднства є продовженням

свята. Після свят Господсь-

звершується урочистіше, ніж упродовж

днства тим, що на Віддання служба

ких і Богородичних попразднство полягає

у прославлянні в перший день після співається більше святкових пісне

решти днів після свята. На Віддання

свята тих учасників подій, які згадуються співів, подібно як під час самого свята.

під час самого свята. Наприклад. Після Віддання свята може бути в різний

Різдва Богородиці згадуємо Її батьків час: наступного дня після Благовіщен-

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.

ня, четвертого дня після Різдва Богородиці

і Введення, шостого дня після

Різдва Христового, сьомого дня після

Воздвиження Чесного Хреста та Преображення

Господнього й дев’ятого дня

після Богоявлення Господнього та Успіня

Богородиці. Віддання Пасхи звершується

на 39 день після Великодня.

В день Віддання свята з тетраподу

забирається святкова ікона, і її місце

займає ікона храму чи ікона наступного

свята.

Відповідав Тарас ДМИТРИК,

магістр Богослов’я.


На уроках християнської етики ми

можемо дозволити собі розглянути деякі

теми і через призму Євангельського вчення

шукаємо шлях до Істини.

14 лютого - день святого Валентина. І

сама собою напрошується тема любові.

Наче все й сказано, оспівано і вирішено

давно, але це тема вічна, як і світ, тому і

повертається до неї кожне нове покоління

землян.

Пропоную учням гру „Чотири куточки".

Кожна четвірка учнів одержує звичайний

аркуш паперу. Посередині дошки

пишу слово „ЛЮБОВ". Завдання таке: кожен

у своєму куточку записує те поняття, з

яким йому асоціюється ключове слово, в

найширшому і найповнішому його розумінні.

Після першого запису листок переміщають

так, щоб кожен учасник групи записував у

наступному куточку листка. Отже, кожен

має записати у чотирьох кутках і в кожному

кутку має бути по 4 записи. Коли перше

завдання виконано, тоді один учасник кожної

групи зачитує всі думки, записані на аркуші.

Ось що ми почули: кохання, радість,

щастя, успіх, ласка, ввічливість, чесність,

вірність, відданість, поцілунок, дівчина, хлопець,

вінчання, дитина, пристрасть, розчарування,

сум, жаль, сльози, терпіння, самопожертва...

Навіть із цього короткого переліку ми

бачимо десятикласників у дуже широкому

спектрі кольорів: від „рожевих" мрійників

до обвіяних першим холодом розчарувань.

Це є рівень наших земних переживань.

Лютий 2011 7

МОЛОДІЖНА СТОРІНКА

А про святого Валентина тоді вже не згадують

Дуже швидко дорослішають наші діти. Якщо говорити точніше,

то вони зростають в інформаційному просторі, в якому до багатьох

потоків інформації виявляється не готовими ні фізично, ні психологічно.

Хочемо ми цього чи не хочемо, але нові знання сильно збуджують

емоційну сферу юної особистості, викликаючи хвилю запитань,

заперечень, протестів, страхів, фантазій, агресивності, замкнутості,

розчарувань, сліз і т. д. Дуже пощастило тим дітям, які

зростають у правдивій християнській родині, де вони відчувають

захист, любов, тепло, розуміння і одержують вичерпні відповіді на

всі свої запитання. Але це був би ідеальний варіант. Здебільшого ми

поспішаємо, не залишаючи часу для того, щоб вникнути у проблему і

допомогти підліткові вирішити її. І це не данина моді. Родовий устрій

суспільства вимагав від людини відкритості до спілкування, а зараз

все відбувається з точністю до навпаки: іде розмежування не тільки

між окремими родинами, але й у середині сім'ї. Тому багато запитань

залишаються без відповіді.

Тепер пропоную їм послухати невеличкий

роздум:

День і ніч...

Світло і темрява...

Істина і лжа...

Коли з'являється страх? Тоді як немає

впевненості у собі? Але ж страх робить нас

своїми рабами, заставляє приховувати

світло. Та ще Ісус казав, що ніхто не запалює

свічку, щоб сховати її під посудину, а

лиш підносить і ставить на свічнику!

Чому ховають вогонь любові? Хто

боїться згоріти - не вартий цього сильного

почуття, бо самою Любов'ю є Бог!

Підкреслюю написане на дошці слово

„ЛЮБОВ". Любов - це одне з імен Божих.

Отут виявляється, що ніхто не припустив

такої асоціації. (!)

У першому посланні Івана Богослова

читаємо: „Любі, любім один одного, бо любов

від Бога, і кожен, хто любить, народився

від Бога і знає Бога. Хто не любить, не

спізнав Бога, бо Бог - любов. Цим виявилася

до нас любов Божа, що Бог свого Єдинородного

Сина послав у світ, щоб ми жили

через нього." (1 Ів. 4, 7-9).

Що ж тоді є найвищим проявом любові?

На це запитання дуже гарно дає

відповідь церковна пісня „Пливи світами,

пісне любові"

О пресвятая тайно любови,

Перед тобою мудрість німа.

В час святой жертви Тіла і Крови

Хай за нас мовить віра тверда.

Найвищим проявом любові Бога до

людей є Його жертва на хресті, а жертва

Безкровна – свята Євхаристія – єднає нас

усіх у єдине містичне тіло Христове.

Та і почуття любові між чоловіком і дружиною

для нас є теж великою таємницею,

якої до кінця збагнути не може ніхто. Це

невимовний трепет, щем, незбагненна глибина,

бажання зробити все для того, щоб

людина, яку любимо, почувалася якнайкраще.

Це і готовність до самопожертви, бо в

любові не привласнюють собі, а дбають про

інших.

А тепер подумаємо: як відбувається

святкування дня святого Валентина? Які

відбуваються конкурси? („Найтриваліший

поцілунок"…). Які речі продаютькупляють?

У що перетворюється глибина

святості? У комерцію. Дуже гарне

російське слово „безделушка" відображає

сутність тієї затії. А про святого

Валентина тоді вже не згадують.

Ми можемо підтверджувати чи спростовувати

наявність такого дня у Церковному

календарі, але не можна заплющувати

очі на все, що відбувається довкола

нас. Це вже реалії нашого життя.

Ніякого ефекту не дадуть заборони цих

святкувань, але ми можемо створювати

для молоді альтернативні заходи, щоб

можна було порівняти і вибрати для себе

кращий варіант.

Пригадую чотириденну пішу прощу

до Святої Гори через села: Солова, Куровичі,

Словіта, Сасів, Ушня за участю семінаристів.

Прочани прибули на Святу

Гору втомлені тілом, але бадьорі духом.

З великою вдячністю люди прийняли

вечерю, яку приготували місцеві жителі.

Ми пили каву троє з однієї чашки, передаючи

її по кругу. Ніколи не пила такої

смачної кави, як тоді. Хлопці розклали

багаття і всі охочі зібралися до спілкування.

Семінаристи запропонували гру

на знання Святого Письма, потім дзвін

сповістив про початок молитви і всі

піднялися до каплички. Після молитви

знову повернулися до багаття, де нас чекала

змістовна і жвава розмова, початком

якої став уривок із Святого Письма:

«Покине тому чоловік свого батька та

матір свою, та й пристане до жінки своєї,

- і стануть вони одним тілом». (Буття

2,24).

Як приємно було слухати хлопців і

дівчат, які говорили про чистоту і стриманість.

Саме атмосфера святого місця,

фізична втома і щира молитва допомогли

юним серцям відкритися до відвертої

розмови. В іншому товаристві, боячись

бути осміяними, вони не висловили б своїх

думок.

Коли я запитала своїх учениць про їх

враження від прощі, то почула таке: «Ми

не знали, що є десь товариство, в якому

можуть хлопці і дівчата спілкуватися на

серйозні теми, жартувати, приємно проводити

час і не треба боятися, що тебе

брутально образять, обізвуть, або заберуть

твої речі». Ці позитивні відчуття, які

досвідчили молоді люди, будуть для них

орієнтиром на ціле життя і допоможуть

відрізнити зерна від полови. Вони не стануть

учасниками непристойних видовищ,

бо будуть пам’ятати, що «кожен, хто чинить

гріх, той раб гріха» (Ів.8,34). «Так бо

Бог полюбив світ, що дав Сина Свого

Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в

Нього, не загинув, але мав життя вічне»

(Ів.3,16).

Марія ЧЕРНЯК-ПАВЛУЦЬКА.

ІНФОРМУЄ

15 січня 2011 року архиєпископ

Макарій відвідав парафію Преображення

ГНІХ с. Михайлівки Нововоронцовського

району, де ознайомився

із станом будівництва церкви,

зустрівся із громадою села, яка

першою на Херсонщині у 1990 р.

розпочала відродження УАПЦ на

півдні України.

Після обіду владика відвідав парафію

Пр. Іллі смт. Таврійська, де також храм

вже зведений до куполів. За невеликий

час маленька громада зуміла організувати

сили та фінанси й звести церкву у

містечку, де широко розвинутий протестантизм,

існують громади УПЦ МП, РКЦ

З 14 по 21 січня 2011 року архиєпископ Львівський Макарій, керуючий

Таврійською єпархією УАПЦ здійснив візитацію парафій Херсонської області.

та УГКЦ. Владика зустрівся із активом

громади, оглянув будівництво.

* * *

16 січня архиєпископ Макарій

відвідав парафію Перенесення мощей

свт. Миколая м. Нової Каховки.

При вході иладику вітав настоятель

митр. прот. Микола Щуцький.

Владиці крім настоятеля співслужив

ієромонах Дем’ян Діда. Архиєпископ Макарій

здійснив чин освячення нового іконостасу.

По закінченні св. Літургії владика

щиро подякував громаді за згуртованість

та жертовність і постійну турботу про

храм. Прозвучали уставні многоліття.

Після обіду владика відвідав громаду

Стрітення Господнього с. Обривок Новокаховського

благочиння. Відбулася

зустріч із активом громади.

* * *

18 січня архиєпископ Макарій

відвідав громаду Різдва Івана Хрестителя

м. Цюрупинська.

Владику вітав настоятель парафії ієр.

Михайло Гарбадин. Під час св Літургії архиєпископ

Макарій виголосив проповідь

до вірних. Після відправи владика очолив

чин великого освячення води.

* * *

19січня, в день, коли Свята Православна

церква святкує Богоявлення

Господнє, архиєпископ Макарій

відвідав с. Шевченка Скадовського

району.

Владику вітав настоятель громади ієр.

Василь Гнатів. Владика освятив каплицю

свт. Миколая, яка збудована коштом Михайла

та Тетяни Цюрканів. Архиєпископ

Макарій подякував доброчинцям благословенними

грамотами.

Також архиєпископ Макарій очолив

Йорданське водосвяття та привітав мешканців

села із великим святом Богоявлення.

* * *

20 січня архиєпископ Макарій

здійснив візитацію парафії Чуда Архистратига

Михаїла в Хонех смт. Лазурного

Скадовського району.

У новозбудованому храмі, який нещодавно

освятив владика, було відслужено

архиєрейську св. Літургію, яку співслужив

настоятель митр. прот. Степан Рудь. Архиєпископ

Макарій подякував хористам

за мелодійний спів та привітав усіх чоловіків,

які носять ім’я Іван, з днем Ангела.

Прозвучало уставне многоліття.

Передплачуйте християнський часопис «Успенська вежа» на 2011 рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.


8

Дитяча сторiнка

Лютий 2011

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —

Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного,

зареєстроване міністерством України

у справах преси та інформації.

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ 2335

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше

видання, повідомляємо банківські реквізити:

ПАТ АКБ “Львів”

Р/р 260075157, МФО 325268,

код ЄДРПОУ 20785948

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься

на сторінках газети.

НАША АДРЕСА:

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1

Для листування:

м. Львів - 8, а/с 1334

(032) 235-52-02

www.stavropigia.lviv.ua

E-mail: fediv.yuriy@gmail.com

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця непроста,

Бо це — наука про Христа.

..........................................................................................

Навчитися відчувати Його присутність

Коли людина з Богом, тоді й Бог із нею, – каже народна мудрість.

А як же зрозуміти, коли Бог з тобою?

Перш за все, коли дитятко охрещується і стає християнином, воно

обов’язково отримує опіку від Господа, на маля при хрещенні сходить

Святий Дух, а ще воно отримує відразу Ангела-Хоронителя.

При кожному прийнятті (споживанні) Святих Тайн – Причастя –

сам Ісус Христос входить у нас. Тому-то після Причастя, а ще й Сповіді,

яка передує Причастю вже з семирічного віку, кожен відчуває умиротворення,

а іноді радість і щастя. Правда, це буває тоді, коли сама

людина всі свої помисли та почуття націлює на свого Творця. Її думки

й серце дякують, прославляють, підкоряються Богові, промовляючи:

«Хай, Господи, на все буде воля Твоя». При цьому християнин розуміє,

що Бог ніколи не зробить зла людині, навпаки.

А далі – це щоденна щира молитва, не просто відмовляння її, а розмова

з Тим, хто тебе зараз бачить і чує, бажає тобі добра, готовий

прийти на допомогу, захистити від злої сили і гріха, нагодувати, одягнути

(звичайно, не в прямому розумінні, а через когось), розрадити, зробити

щасливим навіть у скруті чи хворобі.

І ти завжди це відчуєш, якщо щиро віруватимеш.

Приклади із життя

Один старець (старцями називають

християн різного віку, які повністю віддалися

Богові, багато моляться і за себе, і

за інших, а тому Господь дає їм розуміння

усього, що діється з ними і з іншими

людьми чи подіями у світі) почувався

недобре, мучив його головний біль аж так,

ніби щось било із середини голову і хотіло

вийти назовні. У нього був дуже високий

тиск, міг статися інсульт (крововилив

у мозок). Знеможений болем старець

лежав у ліжку. Раптом побачив перед собою

прекрасного приблизно дванадцятирічного

хлопчика – Ангела з чудовим пухнастим

волоссям, що спадало на плечі.

Ангел посміхнувся до старця, ніжно

провів рукою по очах, і біль відразу зник.

Зник і смуток, залишилося відчуття великої

насолоди, та Ангела вже не було й

нікому було навіть подякувати.

Старець аж пошкодував, навіть був

Синички

За вікно синичкам

підвісили сало –

скільки їх відразу

тут поналітало!

Сіли на деревах

й човником снують,

сало раз-за-разом

все клюють, клюють…

Перша молитва, яку вивчає маленький

християнин з допомогою мами або

бабусі – це, звичайно, молитва до Ангела-Хоронителя.

А потім вже старші вчать

дитину основної молитви, яку проказав

Сам Син Божий, Ісус Христос, своїм учням

і казав їм так молитися до Господа:

«Отче наш, що єси на небесах, нехай

святиться ім’я Твоє; нехай прийде

царство Твоє; нехай буде воля

Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб

наш насушний дай нам сьогодні; і

прости нам провини наші, як і ми

прощаємо винуватцям нашим; і не

введи нас у спокусу, але визволи нас

від лукавого».

Молитва ця недовга, не складна для

запам’ятовування, але надзвичайно

глибока за змістом. Кожне її слово треба

вимовляти з розумінням.

Признаймося, що часто ми її проказуємо

машинально, бездумно, поспіхом.

Можливо, це від незнання глибокого

змісту кожного її слова.

Був такий випадок в одній родині в

Америці. Прийшов до господаря дому

гість, відомий актор. Це була добра

християнська родина, знана і багата.

Завжди збираючись разом до столу,

перед споживанням їжі вони молилися,

проказуючи Господню молитву «Отче

наш». Тому господар дому, шануючи

гостя, запропонував саме йому прочитати

цю молитву.

Гість-актор дуже радо погодився і

проказав молитву з такою ревністю і

сердечністю, що після закінчення молитви

в їдальні настала довготривала мовготовий

ще стерпіти біль, аби лише бачити

свого Ангела-Хоронителя.

* * *

Якось чоловік, який мав у світському

житті великі проблеми, залишився у святому

місці на горі Афон і жив там цілий

рік, спілкувався зі старцем, який вислуховував

зайшлого і давав поради. Як проминув

рік, старець порадив тому чоловікові

вернутися у світ і дав йому конкретні

настанови, як себе вести. Та чоловік

сумнівався, що вони йому допоможуть і

не хотів відходити. Він звернувся до старця

з проханням: «Якщо ти маєш рацію,

то нехай зарухається лампадка під іконою

Христа, попроси про це».

Старець відійшов у бік і тихенько молився.

Чоловік дивився на ікону, а серце його

посилено билося від переживання. І враз

лампадка загойдалася збоку в бік. Вражений

побаченим, чоловік опустив у лампадку

свій палець і тремтячою рукою

вималював на своєму чолі хрест. Тепер

він був зовсім упевнений, що його поблагословив

і Сам Христос!

Ми ж, неначе діти,

втішаємось з того,

бо нагодували

пташенят убогих.

Хай вони щебечуть,

нехай веселяться.

За добро маленьке,

може, й нам воздасться.

У березні 2011 р. Братська газета «Успенська вежа» відзначатиме своє 20-ліття. Це єдине

православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року в рік виходить у

світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української Автокефальної

Православної Церкви та Львівського Ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного. З

1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по

всій країні та за її межами, де проживають православні українці.

Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.

Передплативши «Успенську Вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку Ви

сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій та культури.

Передплатити газету можна у кожному поштовому відділенні України.

Ціна передплати на рік – 22.86 грн. Передплатний індекс – 35013.

З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції.

«Отче наш» – наша

основна молитва

чанка. Зворушений таким прочитанням,

господар дому перервав мовчанку і

промовив до гостя:

«Добродію, цю молитву я проказую

щодня декілька разів, але сьогодні мені

здалося, що я почув її вперше. Тепер я

зрозумів, як треба її проказувати».

Навчімося цьому й ми.

Перші слова, якими починається

Господня молитва – це «Отче наш». Не

кажемо, наприклад, «наш Пане» чи якісь

інші слова, що викликали б у нас страх,

ніби перед нашим володарем чи суддею,

а кажемо лагідно, наче «Батьку

наш». Таке звернення відразу нас налаштовує

на спокійну, щиру й довірливу

розмову.

Саме тут треба задуматись над тим,

що Син Божий не хотів нам представити

Свого Отця і нашого Бога, як якогось

божка – самозакоханого, бажаючого

лише кадила, поклонів, пожертв лише

для себе, чи як грізного, жорстокого й

пихатого повелителя. Про свого Бога

ми знаємо, що це не тиран, а найласкавіший

Батько, який є десь там далеко на

небесах, але чує нас, бо Його слуги завжди

при нас, який не карає відразу, а

може прощати багато, багато разів і

чекає, коли нам нарешті стане дуже соромно

за свої гріховні вчинки.

«Отче наш» – це перша фраза-заклик.

А далі йдуть сім наших прохань до

Бога і закінчення словом «Амінь», котре

є останнім акордом цього чудесного

Божественного гимну.

(Далі буде).

Сторінку підготувала Віра МАРКОВИЧ.

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ

Редакційна колегія:

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Роман МАКСИМОВИЧ,

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься

найменше втручатися в авторський текст,

зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою

право редагувати, скорочувати подані матеріали.

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,

не повертаються.

Передплатний індекс — 35013

Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»

Замовлення

More magazines by this user
Similar magazines