Успенська вежа № 1 (2015)

fediv.yuriy
  • No tags were found...

Газета Успенська вежа січень 2015

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За віру і дність!

є

Виходить з березня 1991 року СІЧЕНЬ 2015 року 1 (272)

Возлюблені у Господі брати і чада,

«Христос з небес, зустрічайте!»

З’явився на землі Бог, і одночасно з’явилася досконала

Людина, відкривши незбагненну цінність

людської особистості. Як люди сучасності, ми особливо

переживаємо наш гріховний стан, коли на всякий

день ми бачимо разом з Псалмоспівцем, що «всі ухилилися,

стали бридкими; нема доброчинця, нема ні одного»

(Пс. 13, 3; Рим. 3, 12-13).

До втілення Христа не могла людина помислити,

наскільки незбагненна гідність людської особистості,

зів’яла і померкла після падіння. До пришестя Христа

тільки вельми богопросвідчені люди могли відчувати

велич людської особистості, і, повторюючи здивування

Псалмопівця: «що є людина, що Ти пам’ятаєш

її» (Пс. 8, 5), вони вигукували: «Не багато Ти применшив

її, славою і честю увінчав її» (там же, 6).

Цю чудову цінність людської особистості явив

Богочоловік Господь, що знаходить відтоді своє відображення

щорічно в деклараціях країн, урядів, громадських

систем та міжнародних конвенцій, присвячених

питанню поваги особистості та прав людини.

Однак у наші дні ми щодня стаємо свідками суто

тяжкого гноблення людської особистості, паплюження

і наруги над нею. Таким чином, щоб стати гідними

слави і честі, якими наділив людську особистість наш

Творець «заради нас і нами бувши», нам потрібно прийняти

всі можливі заходи, щоб припинилися нарешті

«Слава Богові на

висоті, і на землі

мир, а в людях

добра воля!»

(Луки 2:14)

З року в рік святкуючи прихід Спасителя

у світ, ми згадуємо цей ангельський

спів, котрий цьогоріч стає для нас не

просто традиційним, але символічним,

що відображає ієрархію божественного

порядку світобудови. Саме у час війни ми

усвідомлюємо свою безперечну залежність

від Творця світу, від Спасителя

людства. Спасіння нашого народу, як

і всього людства залежить від Бога –

Творця і Промислителя. Взаємини між

народами, як і між людьми залежать від

нашої доброї волі – взаємної. Мир починається

у людському серці, і тільки потім

відображується на зовнішні взаємини.

Умиротворити людське серце може виключно

богоспілкування – прослава людиною

свого Творця і Спасителя як найдосконаліша

форма молитви. Покликання

християн – свідчення своєї віри в

істинного Бога, прослава Спасителя у

праці і в молитві, що приносить правдиве

умиротворення душі.

(Закінчення на 3-й стор.).

† ВАРФОЛОМІЙ, милістю Божою Архиєпископ

Константинополя, Нового Рима і Вселенський Патріарх:

Благодать, милість та мир

від народженого у Вифлеємі

СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА

дії, які пригнічують людську особистість.

З подивом ми слідуємо повсякчас повторюваної

«Вифлеємської драми», де йдеться про драму, а не

тільки про радісну подію, оскільки світ не розпізнав

Сина і Слово Боже в яслах і пеленах, і не бачить у

творенні Його - в людині, «образ Божий».

Свята наша Православна Церква через своє богослов’я

вчить, що людина і людське тіло, як воз-

’єднані з Богом у втіленому Господі, гідні всякого

шанування. Тому потрібно всім докласти зусилля, щоб

до гідності людської особистості всюди ставилися з

найвищою повагою.

Сьогодні Вселенська Патріархія з великим серцевим

зітханням і глибокою скорботою стає свідком, як

здіймаються хвилі насильства і варварства, якими охоплено

досі різні регіони нашої планети, особливо ж

Близький Схід, і які вражають насамперед християнське

корінне населення, часто в ім’я релігії. З цього Священного

Центру Православ’я ми не перестаємо проголошувати

всім братнім Предстоятелям Православних

та інших Християнських церков, представникам

релігій, лідерам Держав, кожній людині доброї волі,

тим - хто є по суті творінням Божим, але кого підбурюють

підставляти своє життя небезпеці і позбавляти

інших людей життя, - взагалі всім людям: ніяка

форма істинної і справжньої релігійності і духовності

неможлива без любові до людської особистості. Будьяке

ідеологічне, громадське і релігійне утворення, яке

ДО 25-РІЧЧЯ ВІДРОДЖЕННЯ БРАТСТВА

13 грудня в День святого апостола Андрія Первозваного,

який є покровителем Львівського крайового ставропігійного

братства, була організована й проведена святкова

конференція, приурочена чвертьвіковому ювілею

відродження Братства. Відбувся захід у трапезній залі

Львівського музею історії релігії після благословення митрополита

Львівського Макарія. В роботі конференції взя-

зневажає людину, створену за образом Божим, і яке

вчить або дозволяє умертвляти іншу людину, часто

жорстоким і примітивним способом, звичайно ж не має

ніякого відношення до Бога любові.

Брати і чада! Звертаючи погляд наш до стану, який

панує в світі, відвернімо обличчя наше від скорботних

фактів взаємної ненависті і ворожнечі, які бичують

людство. Новини про це досягають нашого слуху

і бачення в наші дні з особливою легкістю через

засоби масової інформації, що нагнітають страх перед

прийдешніми лихами. Як міцний антидот проти

насильства в наші дні ми пропонуємо «граничні

злидні» Бога, перед якими здивувалися волхви і весь

світ, і які завжди діють як любов. Це є таємнича сила

Божа, таємнича сила Православної Церкви, таємнича

сила роду християнського: Сила, яка любов’ю перемагає

і перевершує всякого роду насильство і зло.

Так оцінюючи стан справ людства в нинішні

Різдвяні свята, хотілося б, щоб усі ми жили радісно,

бачачи найвищу повагу до людської особистості, до

людини, бачачи припинення всякого роду насильства,

споглядаючи перемогу, яку пропонує і приносить через

любов «Великої Ради Ангел», «Начальник світу»

і Спаситель наш Христос.

Благодать, безмежна Милість і благовоління Цього

народившого і воплотившого Господа слави, миру і

любові нехай буде з усіма.

Різдво, 2015 р. Б.

Світлина Олега ПАНАСА.

Львівському Братству приблизно 500 років

ли участь не тільки представники осередків Братства із

Львова та області, а й запрошені братчики з усієї України.

Ведуча конференції, голова Петро-Павлівського осередку

Братства м. Львова Оксана Мончин наводила низку

цікавої інформації, зокрема історичну довідку про Ставропігійне

братство у Львові, котру пропонуємо нижче нашим

читачам.

(Закінчення на 3-й стор.).


2

Січень 2015

Різдвяні послання архиєреїв Церкви

«Бо Дитя народилося нам, Син, і дано Його нам…»

Високопреосвященніший

† МАКАРІЙ,

митрополит Львівський,

керуючий Рівненсько-

Волинською і Таврійською

єпархіями УАПЦ

Велику і спасенну тайну

благочестя, дивне і преславне

таїнство втілення –

народження Сина Божого на

землі, прославляє сьогодні

наша свята Церква. В день

великого празника Різдва

Христового ми повинні для

духовної користі чистим

серцем та побожною думкою

пройнятися тим повчанням, яке подається нам

у євангельській розповіді про Різдво Христове.

Євангелист кількома словами зображає нам священну

подію Різдва Христового, але скільки в цих

словах глибокого змісту і значення. «Народження ж

Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено

з Йосифом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося,

що вона має в утробі від Духа Святого… І

вона породить Сина, і дасть ім’я Йому Ісус, бо спасе

Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мф.1:18,21).

Якщо хочемо, щоб у нашому серці народився

Христос, будьмо добрими до ближніх, подолаймо

грішні пристрасті, будьмо убогими духом, тоді полюбить

нас Божий Син і прийде до нас. Подумаймо,

з яким почуттям побожної покори і священного

трепету перед здійсненням волі Божої, провіщеної

архангелом, Пречиста Діва прийняла народження

Божественного Дитяти. Скажемо словами богомудрого

вчителя Церкви святого Григорія Богослова:

«Яке багатство милості! Що це за тайна для мене?

Я одержав образ Божий і не зберіг його».

Син Божий приймає нашу плоть, щоб і образ спасти

і плоть обезсмертити. Він вступає у друге із нами

єднання, яке набагато дивніше від першого, оскільки

тоді Він дарував нам краще, а тепер приймає гірше, але

це величніше від першого, воно вище для тих, хто розуміє.

«Прийдіть, возрадуємося Господеві!», – закликає

нас свята Церква. Радіймо тому, що Він зійшов до

нас і не посоромився взяти на себе нашу убогість, радіймо,

що Його зішестям для нас освятився світ, в якому

ми ясніше бачимо нашого Творця і Його ласку до

нас, радіймо тому, що радість, сповіщена ангелами в

час народження Спасителя, якщо цього ми будемо достойні,

стане тільки початком нескінченної та невимовної

радості для нас.

«До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін.

1:11). Подумаймо про упокорення Христа та біль Пречистої

Діви, спричинений негостинністю людей. І сьогодні

Христос неодноразово відчуває нашу негостинність,

коли через благодать і милість хоче ввійти

в наші душі. Нам необхідно прикласти всі зусилля, щоб

Спаситель знайшов для себе місце в наших душах,

не допускаючи того, щоб у них оселився той, хто чекає

на нашу згубу – ворог правди і добра.

Згадуючи, як три мудреці зі Сходу принесли Христові

золото, як Цареві світу, пам’ятаймо, що всі блага,

які ми маємо, є від Господа Бога. Тому допомагаймо

насамперед ближнім, бідним, калікам, яких

вже чимало є між нами через цю безглузду війну, допомагаймо

безпритульним, пам’ятаймо про вдів і

сиріт, які через війну втратили батьків та чоловіків,

то ж служімо через них Христові! Держава насамперед

повинна їм допомагати й турбуватися про них,

бо наші християнські обов’язки полягають тому, щоб

у кожному селі і місті дбати за тих, які віддали життя

за нас і за нашу державу.

Згадаймо, як три волхви принесли Народженому

в дар смирну, як Спасителеві, Який мав померти

за рід людський. Син Божий з любові до нас прийняв

на себе тіло наше, ставши Богочоловіком. Відповідаймо

любов’ю на любов Сина Божого, присвячуючи

Йому себе, свою душу і тіло.

Згадаймо, як три мудреці принесли народженому

Богомладенцю ладан, як Богові. Нехай же нашим

ладаном для Господа буде наша щира молитва за

нашу неньку Україну, за її незалежність та цілісність

її кордонів, за хоробрих воїнів, які її захищають, за тих,

хто у лікарнях поранені перебувають, за тих, що віддали

своє життя у місцях битви, за все це та інше принесімо

Йому в дар всі свої духовні здібності й таланти,

всю щедрість нашого серця і душі. Однак, не забуваймо

і те, що східні мудреці не повернулися до

царя Ірода, а «іншою дорогою повернулися у свою

країну». Не ходімо і ми у нашому земному житті дорогою

зла і неправди, а коли станемо на дорогу Христову,

не залишаймо її ніколи.

Зосередьмо свої думки над тим, як за голосом

ангельських хорів, вифлеємські пастухи поспішили

до Вифлеєму, щоб привітати народженого Христа і

поклонитися Йому. І ми стараймось на голос церковних

дзвонів і на заклик власної совісті, не тільки

у свята Різдва і Пасхи, а щонеділі й щосвята з радістю

поспішати до церкви, щоб побожно і благоговійно

поклонившись Спасителеві у щиросердечній

молитві перед Божим Престолом, уподібнитись пастушкам

перед Спасителем, Який лежав у яслах.

Побожними піснями та колядками прославляймо

народженого Господа Ісуса Христа! В день Різдва

приймімо в душі наші Спасителя, бо для Нього не

знайшлося місця в душах людей Вифлеєма. Можливо,

хтось з нас може сказати, що будучи у Вифлеємі

у той час, не дозволив би, щоб Спаситель родився

у стаєнці. Похвальною є така думка і готовність,

але і сьогодні ми можемо послужити народженому

Господеві, адже Він сказав, що приймає

як послугу, вчинену Йому, кожне добре діло для знедолених

людей, яких Спаситель називає своїми братами.

В міру своїх можливостей, добрі, хоч і не багаті

християни це роблять завжди.

Так і парафії Львівської єпархії багато допомагають

українському війську. Перша гуманітарна допомога

в місяці серпні склала близько 50 тон продуктів

харчування, а також і кошти.

Друга гуманітарна допомога, яка була відправлена

26 листопада на терени Східної України, також

складала 50 тонн продуктів харчування, а також і

кошти, за які було придбано чимало термобілизни

для військовослужбовців.

Я, разом із Львівським деканом та іншими священнослужителями

розвезли цю допомогу по блокпостах

нашого війська, за що і щиро вдячний своїй шановній

пастві, деканам, священнослужителям і всім парафіянам.

Військовослужбовці щиро говорять про те, якщо

б не український народ, Церква та волонтери, вони б

не вижили. Стараймося будувати свою державу хто чим

зможе, а народжений Господь нехай нас усіх за це благословляє,

і за подальшу працю і допомогу.

В ці різдвяні дні духовної радості, вводночас національного

смутку через Путінську війну на нашій землі,

я сердечно вітаю Вас отці брати і сестри з великим святом

Різдва Христового і початком Нового Року. Нехай

Господь у цьому році подасть нам духовну радість, всякий

добробут, згоду між нами українцями, щоб мир і Боже

благословення укріпляло нас та родини, чиї батьки, сини

й чоловіки загинули за неньку Україну, нехай всім нам подасть

добре здоров’я та мир на нашій землі.

Радісних і веселих Вам свят!

Христос рождається! Славімо Його!

Єпархіальна Консисторія УАПЦ у Великій Британії

Всечесні отці, дорогі брати

і сестри у Христі!

«Різдво Твоє, Христе Боже наш,

Звістило Світло розуму» (Тропар свята)

Різдвом Христовим явився Той, хто

Світлом правдивим просвічує кожну людину,

що приходить на світ (Ін. 1.9).

На землю зійшов во плоті Син Божий,

і хто піде за Ним, не буде ходити в темряві,

але матиме Світло Життя (Ін. 8.12).

«Бог є Світло» (Ін 1.5), і ми сприймаємо

це Божественне Світло через віру в Єдинородного

Сина Божого, який є Світлом

слави Отця (Євр. 1.3).

Велику і спасенну тайну благочестя,

дивне і преславне таїнство втілення народження

Сина Божого на землі, прославляє

сьогодні свята Церква й Український

народ.

Тайна Божественного втілення глибока

і незбагненна.

В тайні втілення Сина Божого людина

пізнає вперше Бога, тоді себе,

а опісля світ, людьство і життя. Віруючі

в Господа Ісуса Христа покликані

ходити в світлі! Говорить апостол любові

Святий Іван Богослов: - Якщо

ми ходимо в світлі - і Сам Він в світлі,

то маємо спільність один із одним в

правді, любові та мирі.

Християнське служіння - це наше

правдиве поклоніння Богу, поклоніння

праведності і святості.

Закликає до нас апостол Павло: – Говоріть

кожен правду до свого ближнього,

будьте ласкаві один до одного, будьте

милостиві, прощаючи один одному, як і

Бог через Христа вам простив (Єф.

4.25,32). Правдивість, чесність - основа

нашого служіння Творцеві.

В день Різдва Христового: щороку Свята

Церква закликає своїх вірних синів,

дочок і дітей до Себе, бо прийшов час, і

Бог дав Сина Свого Єдинородного, щоб

через Нього світ спасся.., щоб хто вірує

в Нього, не загинув, але мав життя вічне

(Ін. 3.16.17). Щорічно повторюється в храмах

радісне «Христос рождається, Славіте

Його!».

Благодать Духа Святого робить нас

свідками та учасниками священної тайни

Різдва Господа.

Започаткові жертви “ Небесної Сотні”

й українські майдани відкрили велику тайну

Божественної любові до гідности і нове

відродження та державотворчість України.

Війною і на фронті, різні військові

форми, «кіборги» і оборонці земель і

суверенність України в цих святах,

коли з’явится перша небесна зірка помолються

і споживатимуть першу страву

« святу кутю », дивлячись в очі ворога-окупанта,

та далеко від своїх

дітей і рідних, заплачуть і заколядують,

як не раз так само сиділи і колядували

козаки, УПА і військові попередніх

епох визвольних змагань за незалежність

українського народу й Церкви.

Господь Бог наш Ісус Христос також

з’явився у світ саме в той час, коли народи

були далекі від правильного розуміння

життя та релігії!

Тож вітаймо Сина Божого - колядуймо

з героями України «і мертвим, і живим, і

ненародженим», святкуючи велику і радісну

подію - Різдво Христове.

Великою благочестивою тайною назвав

святий апостол Павло, явлення в світ Бога

во плоті. Тайна Сина Божого в поєднанні

двох іпостасей - Божої і людської - які є

основою нашої віри і спасінням людини.

† ІГОР,

Архиєпископ Харківський

і Полтавський УАПЦ

Всечесні Отці! Дорогі Брати і

Сестри!

Вслухаючись у сповіщення ангельських

хорів про прихід у світ

воплоченого Божого Сина, ми

нині особливо гостро відчуваємо

ціну обіцяного світові миру. «Слава

Богу на висоті, і на землі мир, у

людях добра воля!» (Лк. 2:14), - чуємо ми разом із вифлеємськими

пастушками. Як бракує цього миру на землі нам –

миролюбному народові, що став жертвою іноземної аґресії!

Як бракує миру нашим землякам на Донбасі, що страждають

від голоду, артилерійських обстрілів, брутальности російських

найманців і власних бандитів! І що можемо ми, християни,

зробити, аби повернутися до мирного життя?

Замислімося глибше над ангельським співом. Він не обіцяє

нам, що з приходом Спасителя на землі запанує мир. Та

ми й самі знаємо, як творіння зустріло воплочене Слово,

через Котре постав світ. Цар Ірод зі своїми посіпаками намагалися

вбити Христа. Релігійна старшина Юдеї переслідувала

Його, провокувала на необачні слова. Прокуратор

Понтій Пилат прирік Його на смерть. Римські імператори

відповідають на заклик до миру антихристиянським терором.

А далі ще гірше: земні правителі, назвавшись християнами,

цинічно маскують свої завойовницькі амбіції фарисейськими

заявами про прагнення визволити Єрусалим, Константинополь

або принаймні Херсонес з-під чужої влади.

Ангельське сповіщення про різдво Христове нагадує про

нерозривний зв’язок трьох сторін людської поведінки: шанування

Бога, плекання миру в суспільстві, доброзичливе

ставлення до ближнього. Нехтуючи будь-якою з цих сторін,

ми занедбуємо цілість свого християнського покликання.

Апостол Іоан Богослов застерігає: «Як хто скаже: Я Бога

люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець» (1

Ін. 4:20). Ненависть до іншого народу, до чужої цивілізації,

заклики до війни з нею суперечать головним засадам Євангелія.

Христос відкриває в жертовній любові до ближнього

творчу силу, здатну протистояти зухвалості аґресорів. З цієї

любови виростає мир, здатний захистити себе від руйнівної

сили ненависти.

Загарбницькі війни завжди починалися з намагання розсварити

нас, посіяти зневіру в своїх силах, отруїти ненавистю й

еґоїзмом. Так було і перед монголо-татарською навалою, і в

добу визвольних змагань сто років тому. І ось тепер, на початку

ХХІ ст., до цього зводиться інформаційна атака на Україну. Але

героїзм українських воїнів, самозречення волонтерів, жертовність

наших співвітчизників руйнують пропаґандистські

міфи. Ми доводимо, що разом здатні захистити рідну землю,

повернути окуповані Крим і Донбас, зупинити імперські амбіції

Кремля. Але за умови, якщо будемо озброєні міцною вірою та

національною солідарністю. І якщо пам’ятатимемо – суспільний

мир починається в нашому серці, починається з плекання

душевного спокою, дарованого воплоченим Спасителем.

«Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!» - промовляє

Христос при прощанні з учнями. Й відразу закликає їх: «Серце

ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ін. 14:27).

Коли ми в ці святі різдвяні дні дослухаємося до співу ангельських

хорів, тужливо молячись про мир, пригадаймо й ці слова.

Мир Божий дається мужнім, здатним захистити його від видимих

і невидимих ворогів. Тож, гуртуючись біля ясел народженого

Сина Божого, вчнмося бути мужніми й наполегливими,

непримиренними до гріха й доброзичливими один до одного.

«Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром

у вірі» (Рим. 15:13). Амінь.

Христос народжується! – Славіте Його!

Бог Отець посилає Свого Сина на землю,

щоб Він прийняв людську подобу і

відновив образ Божий, затемнений людським

беззаконням. Дихання Божої сили, і

відблиск вічного світла, і образ Його благості

полягають у “Премудростях ”.

Глибини премудрості, правди і любові

висвітлює нам Сам Господь Бог!

Світло вифлеємської зірки вказало

мудрецям дорогу до Бога – младенця

Христа. Нехай завжди вона й освічує дорогу

нашого життя, і просвічує наші віруючі

серця, щоб ніяка пітьма не доторкнулася

наших душ, бо ж ми покликані бути

дітьми світла, за словами апостола (Єф.

5.8), а Господь Ісус Христос учора, і сьогодні,

і навіки Той Самий (Єв. 13.8).

Вітаю усіх Вас, шановні отці, брати і

сестри зі святами: Різдвом Христовим,

Новим Роком і Йорданом, бажаю, щоб

Боже благословення зійшло на Вас, і на

український побожний незалежний народ!

Не сумуйте, а веселіться, колядкою «З

нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся,

ось, бо з нами Бог».

Радісних і веселих Вам свят!

Митрофорний протоієрей

Богдан МАТВІЙЧУК,

Голова Консисторії.


Постійна Конференція

Українських православних

єпископів поза межами України

Улюблені брати і сестри:

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

«Не бійтеся ...» Це слова ангела до пастухів, коли він з-

вістив їм, що для нас народився Спаситель. «Не бійся» також

було привітанням ангела до Захарії, звіщаючи йому про народження

Іоана Хрестителя. З таким же привітанням ангел

звістив Богородиці про народження Ісуса Христа. Господь -

наш Ісус Христос у Своїх словах також часто говорить людям

не боятися: “Страх є марним; все що потрібно – довіра.”

В цю священну Різдвяну пору у нас є багато причин щоб боятися.

Жахливі події світу заставили незліченну кількість людейвтікати

з свої домівок залишаючи їх спустошеними. Трагедія -

на нашій прабатьківщині Україні, яку неможливо описати і від якої

важко оговтатися, сильно потрясла нас у боротьбі зі злом.

Саме в цьому контексті ми, єпископи Церкви звертаємося

до вас в цей священний Різдвяний час. У дусі Христовому ми

тримаємося разом з страждаючим світом навколо нас. І це добре,

що ми разом. Добрим є те, що ми чуємо слова надії в хвилини

страху. Самозрозумілим є те, що ми боїмося,сумніваємося

а часом навіть запитуємо себе де є Бог в такий важкий час.

У цей урочистий день славного Різдва Господа нашого і Спаса

Ісуса Христа, ми шлемо наші теплі та сердечні вітання всім дітям,

молоді, дорослим та людям похилого віку нашої Святої Української

Православної Церкви по всьому світі. Ми молитовно хочемо, щоб

ви знали, що любов і молитви ваших духовних отців перебувають

з вами в час цих Різдвяних свят, коли ви разом з своїми друзями

та родиною збираєтеся на спільну молитву.

Різдво Христове це свято світла. В Навечір’я Різдва, слава

Господня огорнула пастухів світлим небесним сяйвом, і вони

наповнилися великим страхом, коли ангел Господній звістив

їм благу вістку про народження Спасителя. Бог-дитя, що народився

у Вифлеємі є Словом Божим, що воплотилося, істинним

світлом, яке просвічує всіх, хто народжується на цей світ.

Різдво Христове це свято миру. Так проголошували ангели

з неба, коли вони звіщали про народження Сина Божого, та

співали першу Різдвяну колядку: “Слава во вишніх Богу, і мир

людям на землі.” Кожного Різдва, слова “Спочиває в тихім

сні”, що означає “спочиває в мирі” чути в наших церквах, в

наших будинках та на вулицях Вифлеєму.

Різдво це свято любові. Це тайна, для якої нам потрібні широко

відкриті очі та оновлене серце щоб величати Любов Божу.

Його Любов заставляє нас любити своїх братів і сестер-

, а особливо тих, хто страждає від наслідків стихійних лих, -

економічної кризи, самотності, болю та немочі. Пам’ятаймо-

, що якщо у нас не буде любові, ми не відчуємо яким є правдиве

Різдво, тому що Христос, з любові до нас, народився -

і віддав себе заради спасіння світу.

У ці дні року, Господь нагадує нам, що тільки ті, хто любить

і має серце як у малої дитини розуміють таємницю

Різдва. Ті, хто не вміє любити та відокремлює себе від інших

своїм егоїзмом, Різдва ніколи правдиво не святкуватимутьні

в своєму серці, ні в житті.

Дитя – народилося для нас! Життя! Світло! Радість! Мир!

Це чесноти, які ми повинні цінувати в час цієї святкової пори

року. Дивлячись на це Немовля, яке лежить у дерев’яних яслах,

ми бачимо страждання, які в майбутньому чекають на

Нього на Хресному Древі, та жорстоке вбивство невинних -

дітей нашого часу сучасними царями Іродами, щоб заспокоїти

своє самолюбство.

Наше життя складається з добра і зла, радості і смутку,

надії і відчаю, щастя і болю. Дивлячись з благоговінням на -

це Дитя-Христа, задумаймося над смертю усіх тих дітей, які

ніколи не отримали можливості жити! Це Дитя заставляє

нас припасти на коліна з поклонінням, молитвою, похвалою

та подякою; убиті діти нашого часу змушують нас сумніватися

над цінностями модерного світу, де вибір однієї людиниможе

забрати життя іншої людини!

Різдво/Різдвяні свята є порою радості та подяки за усі благословення

у нашому житті. Це також час, бути доброзичливим до

тих, хто не є настільки благословенним як ми – щоб життя кожного

зокрема та усіх разом могло розвиватися і підтримуватися

- і ми разом могли б звернутися до Сотворителя Життя з щирою

подякою. Нехай ваші молитви та добрі діла для тих, хто потребує

в це Різдво приведе вас до ближчого розуміння з Христом!

Всечесні отці та дорогі брати і сестри у Христі, ми шлемо

Вам щирі вітання з нагоди Різдва Христового, і ми молимося,

щоб світло першого Різдва світило на вас і ваших ближніх. Ми

молимося, щоб Христос обдарував Вас глибокою вірою та довготривалою

радістю цінування безмежної любові Божої до вас

та ваших рідних.

Радісного та благословенного вам Різдва Христового та

Нового 2015 року Божого!

З молитвами та архиєрейськими благословеннями

† ЮРІЙ, Митрополит Української Православної

Церкви Канади;

† АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної

Церкви США, Місцеблюститель Української

Православної Церкви в Діаспорі;

† ІОАН, Архиєпископ Української Православної

Церкви в Діаспорі;

† ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної

Єпархії Бразилії та Південної Америки;

† ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної

Церкви Канади;

† АНДРІЙ, Єпископ Української Православної

Церкви Канади;

† ДАНИЇЛ,Єпископ Української Православної

Церкви США.

Січень 2015 3

«Слава Богові на висоті, і на землі

мир, а в людях добра воля!» (Луки 2:14)

(Закінчення. Початок на 1-й стор.).

Шляхи реалізації покликання, дороги віри бувають

різноманітні, однак саме мир тим плодом, котрий

засвідчує істинність нашої віри. Осягнення спасіння,

котре приносить нам Христос, залежить від

доброї волі людини. Насильно Бог нікого не спасає.

Можливо саме тому Він - Всемогутній з’являється

у грішному світі у вигляді немічного Немовляти,

щоби не змушувати людину до прийняття правди, до

віри у спасіння, до поклоніння Істині й Любові.

Прикметним є сьогодні ставлення суспільства до

народження дитини – одні відкидають і вбивають ще

ненароджених дітей, інші з нетерпінням очікують на

народження немовляти. В обох випадках проявляється

добра воля людей – вони звершують свій

вибір поміж добром і злом, поміж гріхом та праведністю,

поміж загибеллю і спасінням. Подібно є і з

миром: без доброї взаємної волі людей неможливо

здобути мир поміж ними. Отож, коли хтось намагається

обгрунтувати ненависть до ближнього постулатами

віри, то, звичайно його богом не є Спаситель

світу Христос, а тільки ворог людського роду.

Коли людина не має доброї волі дотримуватися заповідей

Божих, канонів, чи виконувати Статут Церкви,

то, звичайно, примусити її чи їх спастися неможливо,

як примусити до миру, чи до виконання

взятих на себе зобов’язань, бо для цього потрібна

добра воля людини. Однак можна впевнено ствердити,

що коли людина не має такої доброї волі, то

це означає, що вона не причетна до богоспілкування,

а, отже, і не має віри, не здатна славити Бога,

а тому і не здатна творити мир, бо серце її повне

лукавства. Коли ж виноградник Божий потрапляє в

руки лютих, то Господар «лютих люто вигубить, а виноградник

передасть в інші руки», як нагадує нам

євангеліст Матвій (Мт. 21:41). Цю картину ми досвідчили

минулого року в нашій рідній державі. Як вірні

Церкви ми знаємо, що те саме очікує будь-яких лихих

робітників – чи то в Церкві, чи то в народі, чи то

(Закінчення. Початок на 1-й стор.).

У своїх виступах щиро вітали з ювілейним святом

братчиків Львівщини митрополит Макарій, о.

Ігор Литвин із Полтави, привітання ювілярам від

архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря

зачитала секретар Харківського Братства Людмила

Коробка. Голова Кіровоградського Братства

Віталій Останній висловив подяку за запросини,

бо кіровоградці раді розділити із львів’янами їхнє

свято і закликав усіх братчиків у теперішній час

духовної кризи в Україні нести людям любов, добро

і мужність для духовної праці на благо українського

народу, а також подарував львівським

братчикам ікону Покрови Пресвятої Богородиці.

Катерина Коханенко із Миколаївського обласного

Братства подякувала львів’янам за значну

допомогу, зачитала вітання ювілярам від о. Івана

Лещика а також провела цікаву спорідненість між

нами, мовляв львів’яни кавуни, бо люблять каву, а

у світі. Отож, святкуючи явлення у світ спасителя, поспішаймо

творити добро, що принесе мир і лад в

державу та наші душі, бо циніки, що опоганювали

вбивствами свято Богоявлення у давньому Новгороді

чи золотоверхому Києві не вартують нашої уваги,

однак їх участь застерігає нас від подібного лукавства

та боговідступництва. Приносячи дари серця

новонародженому Спасителю, доручімо Йому і наші

негаразди, бо Він наш Спаситель. Прославляючи

Бога у стародавніх та новітніх колядках, будьмо певні

у настанні миру за Божою допомогою, щиро вітаймо

одні одних та зичмо добра і ближнім, і ворогам – і Бог

миру буде з нами!

У час війни поміж добром і злом

Приходить із небес до нас Спаситель,

То ж щиро заспіваймо всі псалом,

Бо ж тільки Бог – правдивий Визволитель!

Повірмо щиро, докладім зусиль –

І Господь нам дарує перемогу.

То ж не втрачаймо віру від безсиль –

Добра й любові випростовуймо дорогу!

„Осанна Богу!, - заспівали янголи, -

На землі мир, у людях добра воля!”

Не забуваймо: Бог позбавив сатани

Справжньої влади, щоб скінчилася сваволя!

Нехай народжений у шопці Христос – Бог

Всіх обдарує миром, благодаттю,

Хай охоронить від марних тривог,

Подасть здоров’я і добробут в кожну хату!

Славімо Бога, що Дитям приходить в світ,

Просім смиренно – хто чого бажає,

Плекаймо кожен день Вкраїнський цвіт,

І вірмо в успіх! – Христос ся раждає!

Славімо Його!

Володимир ХАРКО,

голова Братства.

ДО 25-РІЧЧЯ ВІДРОДЖЕННЯ БРАТСТВА

Львівському Братству приблизно 500 років

Ставропігійне братство у Львові

Львівська ставропігія бере свій початок від Успенського

церковного братства. Визначити хронологічні

рамки виникнення Успенського братства сьогодні важко.

Ми вже бачимо згадку про нього у 1539 р., коли

воно, всупереч намаганням польської шляхти ієрархічно

перепідпорядкувати українське духовенство

Львова католицькому єпископові при польському Кафедральному

костелі св. Успінія Богородиці, добилося

відновлення у Львові православної єпископської кафедри

і призначення єпископом львівського міщанина

та активного члена братства Макарія Тучапського.

У 1547 р Львівський єпископ Макарій Тучапський

(1539 - 1549), Перемишльський єпископ Арсеній та

Києво-Галицький митрополит Макарій звернулись

із окружними посланнями до духовенства і мирян

розпочати будівництво нової Успенської церкви. Її

фундамент було закладено на місці колишньої церкви

Трьох Святителів у Руському кварталі. Але

дрібних складок львівських міщан було явно недостатньо,

і будівництво майбутньої церкви просувалось

повільно. Його вдалося завершити тільки у

1558 - 1559 роках з допомогою молдавського господаря

Олександра Лопушанина, який правив з

1555 по 1566 роки (з перервою у 1562 - 1563 роках).

У другій половині XVI ст. діяльність братств розширилась

- вони перейняли на себе суспільні функції

охорони прав народу і церкви перед колонізаційним

наступом Польщі та Литви. Суспільна значимість

братств особливо зросла після Люблінської Унії 1569

р., коли більшість української еліти почала масово

асимілюватися, і виникла потреба в могутній національній

інституції, яка б могла боронити історичні

права нації, боротись проти політичних та економічних

переслідувань православного населення.

До його складу в 1585 р. входили представники

таких знаменитих родів як Степан Мороховський,

миколаївці теж кавуни, бо люблять... кавуни. Подякували

за співпрацю з Братством Львівщини Золочівський

декан о. Василь Саган і голова Всеукраїнського

Братства, заступник директора інституту

екуменічних студій Тарас Дмитрик.

Коротко відзвітувалися перед братчиками голова

Львівського крайового ставропігійного братства

ім. св. ап. Андрія Первозваного Володимир

Харко, його заступник Юрій Федів та бухгалтер

Лідія Сербин, а спогадами про відродження Братства

поділилися отаман Прикарпатської Січі братчик

Іван Склярський, перші голови Братства Богдан

Рожак та Роман Максимович, який від імені

Братства привітав (хоч із запізненням) митрополита

Макарія із 70-річним ювілеєм і подарував

йому «Учительне євагеліє».

Піснеспіви братського хору «Ставрос» прикрашали

й надавали врочистості святковій конференції.

Олег ТЕНЕТНИК.

Олександр Малецький, Красовські, Гдешицькі, Зінькевичі,

Брюханські. Запис у члени братства мав деякі

формальності. Потрапити в «братський реєстр» можна

було через посередництво «ручителя», який давав

рекомендацію на братських зборах. Після ознайомлення

з статутом він мусив скласти клятву на вірність

братству перед палаючими свічками та хрестом. Параграф

17 декларував абсолютну таємничість усього,

«що робилось за братськими дверима». Ставропігійне

братство з честю виконувало надані йому права:

наглядало за моральною чистотою своїх членів і

духовенства; допомагало і керувало за правом «старійшини»

іншими церковними братствами, постачало

їх досвідченими вчителями (дидаскалами) та книгами,

займалось доброчинною діяльністю, примирювало

суперечки, приймало від міщан на збереження

їх дорогоцінності (депозити), давало пристанище

бідним у госпіталі й богодільні при монастирі св Онуфрія,

друкувало книги і розвивало шкільництво.

Така активна громадська позиція Львівського Успенського

братства привертала увагу, формувала високе

довір’я у багатьох церковних і політичних діячів,

які вважали за честь стати його членами. Яків Головацький

за хронікою Ставропігійного інституту і за архівами

братства, зокрема, «вписової» книги, склав хронологічний

список членів Ставропігії. Серед них і Адам

князь Вишневецький (1595р.), Київський воєвода Адам

Кисіль (1634) та колишній гетьман України Іван Виговський

(1662), відомий суддя Григор Лісицький (1662), сини

і дочки молдавського господаря Ієремії Могили, відомий

церковний діяч Іван Борецький. Ми бачимо членами

братства людей різних станових верств: ремісників

(мельників, кравців, ковалів, кушнірів, фарбярів,сафіянщиків

не лише зі Львова, але і з Потутор, Підбірець,

Межибожа, Великолук, заможніх міщан руського і волоського

походження (К.Корнякт, Мануіл Маренетос,

Янех Грек, Моноліс Катакало, Мезапета, Красовський,

Балабан, Добрянський).


4

Тетяна ТЕРЕН,

«Українська правда»:

- Всі помітили цей символічний збіг:

один із учасників Ініціативної групи

«Першого грудня» помер саме цього дня.

Великі люди відходять несподівано-

. Ще кілька тижнів тому він їздив за

кордон, у вересні встиг побувати на

Форумі видавців у Львові, приходив на

інтерв’ю і на творчі зустрічі.

Євген Олександрович був із того

покоління інтелектуалів, які працювали

відразу в кількох напрямках: Сверстюк

був поетом, філософом, публіцистом,

перекладачем, критиком, громадським

діячем.

Був автором одних із найважливіших

самвидавних українських текстів

— «Собору у риштованні» і «З приводу

процесу над Погружальським».

Був людиною, яка після семи років

таборів і п’яти років заслання не зламалася

і не зневірилася. Коли Євген Сверстюк

повернувся до Києва у 83-му, за ним

продовжували стежити, родину переслідували,

його самого вигнали з роботи,

але він продовжував писати, організовувати

культурні заходи, заснував Український

культурологічний клуб, а згодом

Українську асоціацію незалежної творчої

інтелігенції, побував за кордоном, де

потрапив на аудієнцію з Папою Іваном-

Павлом ІІ, долучився до Руху…

Він був завжди людиною, яка не визнавала

компромісів, і заради правди був

готовий рухатися проти течії, попри

моральний і фізичний тиск.

«…Життя визначається питаннями,

які ти поставив там, де звично було

мовчати. Кроками, які ти робив проти

течії. Світлом, яке ти засвітив серед

темряви і посеред нарікань на темряву»,

— зазначив Сверстюк в автобіографічному

інтерв’ю Василю Овсієнку.

Із 1989 року Євген Олександрович був

головним редактором православної газети

«Наша віра», яку називав головною

своєю справою. Незважаючи на вік, Сверстюк

завжди долучався до всіх культурних

ініціатив — ходив на презентації і

творчі вечори, не відмовлявся від інтерв’ю,

їздив Україною, подовжував писати

і видавати книжки — найзнаковіші для

нього «Шевченко понад часом» і «Гоголь

та українська ніч». Був на Майдані, який

сприймав як випробування, як іспит на

самоствердження нації.

На прохання «Української правди»

відомі інтелектуали згадують, ким

для них був Євген Сверстюк і ким він

був і лишиться в історії України.

Оксана ЗАБУЖКО,

письменниця:

– Дядя Женя... Таким я його запам’ятала

з раннього дитинства, коли він приїздив

у гості до моїх батьків і ночував на кухні на

розкладачці: ранок, відчуття радісного

збудження (в домі гості!), завалений новими

книжками великий стіл у вітальні, чапучап

на кухні, звідки долинають жваві голоси

дорослих, раз у раз перебивані сміхом, і

погідно дзюркотить м’який, завжди немов

трошки іронічний тенорок, випереджаючи

таку саму примружену усмішку мені назустріч:

ура, дядя Женя приїхав!..

В один із таких візитів він привіз мені

в подарунок книжку, яка стала для чотирилітки

одною із «книжок на все життя» і

за яку я йому довіку буду вдячна, — «Вінні-

Пуха» в перекладі Леоніда Солонька.

Щойно по багатьох роках, коли вийшли

друком його таборові листи, я вия-

Січень 2015

СПОГАДИ

Він назавжди залишиться

вила, що того «Вінні-Пуха» він роздаровував

тоді в усі доми, де була малеча: як

професійний психолог, він мусив з місця

оцінити цілющу дію цього персонажа,

вперше пересадженого до нас із британського

ґрунту і ще не «совєтизованого»

офіційною культурою (така «совєтизація»

відбулася пізніше, вже 1970-

ті), на дитячу душу, ще не піддану механізмам

масової психологічної обробки.

«Вінні-Пух» розвозився ним дітям за

тою ж логікою, що дорослим – «Розстріляне

Відродження» Ю. Лавріненка та

«Сучасна література в УРСР» І. Кошелівця.

З тою різницею, що за «нерадянську»

лектуру для дорослих – саджали.

Можливо, це аберація дитячої пам’-

яті, несвідома «склейка», але щось мені

завжди бачилося в ньому, навіть і в останні

десятиліття, коли він вернувся з

заслання отим казковим, внутрішньо

величним і просвітленим сивим мудрецем,

яким і запам’ятається сучасникам,

— від мого улюбленого Вінні-Пуха: гумор,

рівновага і – найголовніше і найрідкісніше

– абсолютна невразливість

до зла. Так, ніби те зло – яке весь вік,

всією своєю надпотужною державною

машиною намагалось його знищити, —

було з іншої планети.

Ні, навіть не так: ніби того зла НЕ

БУЛО. От, просто – не було. Не вписано

в Книгу Життя. Не наділене повноважністю

існування.

А це вже не «Вінні-Пух», це – його,

«дяді Жені», улюблений блаженний Августин.

Від дитячої психології до християнської

моральної філософії шлях насправді

не такий уже й далекий. І це й є –

шлях Мудреця. Шлях Воїна. Шлях Героя.

Спасибі Вам, Євгене Олександровичу.

Євген ЗАХАРОВ,

директор Харківської правозахисної групи:

– Я познайомився з Євгеном Олександровичем

на початку 90-х. Він для

мене завжди був старшим другом, з яким

можна порадитися з будь-якого приводу.

У нас дуже мало людей, яких можна

вважати інтелектуальними авторитетами

нації. Сверстюк, безперечно, ним був.

Мене завжди підтримувало відчуття, що

він є поруч, що з ним можна поговорити,

дізнатися його думку — і він безвідмовно

відповідав і допомагав.

Незважаючи на свій вік, Євген Олександрович

дуже гостро відчував актуальні

події. Тому він ніколи не був старим,

людиною, яка не може сприймати сучасний

потік інформації та ідей. Зовсім нещодавно

ми з ним зустрічалися із канадськими

журналістами і громадськими

діячами, і я з великою насолодою слухав

його рефлексії із приводу того, що відбувається

в нашій країні. Нас із ним багато

що з’єднувало в роботі.

Коли у Президента Ющенка виникла

ідея ухвалення Універсалу національної

єдності, і він покликав усіх провідних

політичних діячів, ми зі Сверстюком

були одними із небагатьох представників

громадськості на тому круглому

столі. Коли Євген Олександрович побачив

мене у тій залі, пожартував: «О, як

добре, що хоч одна своя людина тут є!»

Я ніколи про це не розповідав, але

до його 80-річчя Сверстюку вирішили

присвоїти звання Героя України. В Секретаріаті

Президента не знали, як до

нього із цим підступитися, і тому вони

попросили мене, щоб я з ним про це поговорив.

І коли я озвучив йому цю пропозицію,

Євген Олександрович обурено

вигукнув: «Вони що — хочуть, щоб я

замовк? Ніколи! Не дочекаються!».

Пізніше нас із ним разом нагороджували

Орденом Свободи. Хоча всі ці нагороди

— третьорядна справа.

Сверстюк був глибоко віруючою

людиною, я би навіть сказав, що він був

богословом, християнським філософом,

бо саме крізь призму віри він дивився

на всі навколишні проблеми. Як сказав

наш спільний зі Сверстюком друг, колишній

дисидент Василь Овсієнко, із

його смертю ми всі осиротіли…

Ігор ІСІЧЕНКО,

архієпископ Харківський

і Полтавський УАПЦ,

літературознавець, ректор Колегії

Патріарха Мстислава в Харкові:

– Кінець 1992 року. Я досі лишаюся

головою Всеукраїнського братства

апостола Андрія Первозваного й ще не

зважився на прийняття священичого

сану. А група опонентів з числа прихильників

церковної реформи президента

Кравчука зібрала велику раду Братства,

аби засудити мою позицію.

Відмовчуються ті, хто роком раніше

просив мене стати головою. Сиплються

політичні звинувачення,

підкріплювані посиланнями навмисне

запрошеного релігієзнавця на офіційну

позицію влади.

І тут Євген Сверстюк підводиться й

запитує: «Де я? Невже знову на партійних

зборах, де таврують дисидентів?»

Хтось починає гарячково заперечувати.

А Сверстюк – коректний, вищою

мірою чуйний Євген Сверстюк! – не обертаючись,

промовляє: «Знаєте, є люди певного

рівня, з якими я не дозволяю собі розмовляти.

Тому я вам не відповідатиму».

Відтоді я часто згадую ці слова. І раз

у раз з подумки дякую Сверстюку за

приклад рішучого відсторонення від усього,

що суперечить твоїм моральним засадам.

Приклад етичної позиції, яку не

похитнеш патріотичною демагогією.

Мирослава БАРЧУК,

журналістка, телеведуча каналу ТВі:

– За своїм масштабом Євген Сверстюк

близький до таких людей, як Іван-

Павло ІІ чи Махатма Ґанді. Він часто говорив,

що потрібно повертати сенс спрофанованим

словам. І ось тепер, коли його

не стало, ми повертаємо смисл поняттям

«совість нації», «велич духу» і «наша духовна

опора» — все це про нього.

Для багатьох людей Євген Олександрович

був колосальним опертям в усіх

наших сумнівах, розчаруваннях і непростих

моральних виборах. Я познайомилася

з ним 25 років тому — відразу після

його повернення із заслання.

Він був надзвичайно скромним і не

любив пафосу. Є ця відома фотографія

із хрестом, який він установив у Сандормоху

на місці розстріляних українських

митців. Але Євген Олександрович

цю світлину не любив, вважав її

занадто пафосною — така роль йому

була чужою.

Як і всі великі люди, він був надзвичайно

люблячим, особливо до молодих

людей. Він мав такий особливий погляд:

коли Євген Олександрович із вами говорив

або уважно слухав, він ніби сяяв. Поруч

із ним хотілося неспинно говорити,

бо не було страху перед його величчю.

Звісно, люди встигли йому за ці роки

подарувати багато любові і шани. Де

би він не з’являвся, всі одразу принишкали

і слухали його тихий голос — від

студента Могилянки до академіка Сахарова,

який допомагав йому, коли занедужала

його онука…

Мене вражало, як він уперто і скромно

робив те, в що вірив. Так було з виданням

газети «Наша віра». Він це робив

не лише без грошей. Згадайте, як

виштовхали редакцію газети із приміщення

біля Михайлівського собору,

але він усе одно продовжив її видавати.

Не можу не згадати, як на останнє

Різдво в моєму домі зібралися три покоління

дорогих мені людей і всі ми

співали йому «Многая літа»…

Історія дарує нам дуже мало таких

людей, дуже хочу, щоб усі ми відмірювали

ним своє життя.

Марія БУРМАКА,

співачка, телеведуча:

– Він був особливою людиною. Поруч

із ним неможливі були компроміси

і подвійна мораль.

Ось ми часто кажемо, що треба йти

на компроміс, але шлях Євгена Свер-

стюка показує, що можна прожити достойне

життя і не поступитися своїми

принципами.

Наприкінці 80-х-на початку 90-х ми

перетиналися на різних літературних

заходах, але перша важлива для мне

розмова відбулася, коли Євген Сверстюк

вирішив нагородити мене премією

імені Василя Стуса. Років п’ять

тому я була запрошена в Український

католицький університет на вручення

нагороди «Світло справедливості», і

так трапилося, що ми їхали з Євгеном

Олександровичем в одному купе.

Він так тихо говорив, такою вишуканою

мовою, так уважно слухав — ми

з ним проговорили тоді всю ніч.

Востаннє бачилися вдома в Мирослави

Барчук. Пригадую, говорили про

поетів Розстріляного Відродження, і

Сверстюк тоді сказав, що дуже любить

вірш розстріляного поета Якова Савченка

«Він вночі прилетить на шаленім

коні». Я йому сказала, що ще у 89-му я

записала пісню на цей вірш, на що він

відповів: «Я про це знаю»…

У мене з ним була якась така спорідненість

душ, він завжди запитував, як

мої справи, стежив за тим, що я роблю.

Не так багато у нас таких моральних

авторитетів. Коли я зважуюся на якийсь

важливий крок, завжди думаю, як до цього

поставилися б мої батьки, близькі і ще

кілька важливих людей, серед яких був

і залишиться назавжди Євген Сверстюк.

Першими лауреатами стали Іван

Світличний і молодіжний театр імені Леся

Курбаса у Львові, а це ж іще була радянська

Україна! Згодом він присудив цю премію

і мені, за що я дуже йому вдячний.

Жаль, що всі наші наступні зустрічі були

короткочасні і похапцем, але я постійно

слідкував за його дослідженнями і виступами.

Він гуртував шістдесятників, але

разом із тим був символом сучасної України.

Слава йому і добра пам’ять!

о. Валерій КОПІЙКА,

духівник Євгена Сверстюка

«У білій, як літо,

у білій, як літо сорочці

По білій дорозі

вельможно товариш ступав,

А я на тамтому,

а я на тамтому аж боці…»

Так писав про Євгена Сверстюка

Василь Стус. Тепер вони зустрінуться у

тому виплеканому і вистражданому

їхньому «небобратстві», щоб ніколи не

розлучатися. Там нема ні грат, ні стін,

бо жодні стіни не сягають неба.

А ми в гіркоті цієї втрати, мабуть,

ще не усвідомлюємо її глибини для нас,

України та світу. Ще прийде час, коли

про Сверстюка напишуть грунтовні монографії

та спогади. А я оглядаючись на

разом з ним прожиті хвилі життя лише з

вдячністю хочу згадувати якісь миті, що

назавжди закарбувалися у пам’яті.

Прозорий, сонячний осіннй день.

Неділя. Над Совками дзвонить дзвін.

Це дзвін, вилитий на пожертву Єгена

Сверстюка. Ім’я дзвона «Андрій»-пам’ять

про сина… Закінчилась Служба

Божа й парафіяни жваво спілкуються

на церковному подвір’ї. Бігають і галасують

діти, а пан Євген у білій вишиванці

сидить на дарев’яних теплих сходах

церковної тераси і їсть соковиту

грушу. Він мружиться на ласкаве сонце

і поглядає на небо. І щось надзвичайно

тихе і радісне, шляхетне й одночасно

юнацьке було в його поставі і рухах.

Про що він думав тоді, що згадував.

Адже вже був відомий страшний діагноз,

давалася взнаки фізична слабкість.

Та він сидів біля церкви, збудованої

завдяки і його зусиллям та молитвам,

як людина, що знає таємницю щастя.

Бо та «з білого болю» сорочка правди,

офіри і сумління, яку він завжди носив,

ніколи не була заплямована та надавала

йому мужності і спокою.

Пан Євген був надзвичайно легким

«на підйом», дуже мобільним, хоча ніколи

не поспішав ні в словах, ні в діях. Зга-


Січень 2015 5

у наших серцях

дую нашу поїздку до Львова. Також

була осінь, вже досить прохолодно.

Вечірнній київський перон. До відправлення

поїзда залишалося 5 хвилин, а

пана Євгена все не було. Я вже добряче

нервував. Аж ось повагом, «вельможно»

ступаючи, йде він. На ньому легка

«не по погоді» куртка, в руках полотняна,

трохи хіповська торба, і пакунок

яблук. «Оце бабуся продавала, розговорився

з нею та й купив яблука, бо вже

дуже хотіла додому»,- казав він, тепло

усміхаючись. І щось у ньму було таке

сковородинське в той момент.

Дорогою ми довго розмовляли, і я

тривожився, чи відпочине пан Євген перед

завтрашнім днем. Сам я спав у поїзді

погано, він, як то кажуть «камінчиком

ліг і пір’їнкою встав». «Це, казав, зеківська

закалка». Взагалі оте Стусове

«прямостояння» було притаманне Сверстюку

в усьому. Як він стояв у церкві, як

спілкувався з людьми, як висловлював

свою громадянську позицію.

Під час останньої зустічі у лікарні

я намагався сказати йому слова вдячності

за дар його життя у моєму. Не

знаю, чи ті слова були достатніми. Сверстюк

ніколи не любив пафосу і многослів“я,

в його присутності було дуже не

просто проповідувати, щоби спілкуватися

з ним, треба було думати, відчувати

й бути щирим. Дякую Вам, пане Євгене!

А ховали його у білій по білому полтавській

сорочці. «У білій, як літо…».

Юрій ФЕДІВ,

заступник голови Братства:

- Першого грудня ввечері пролунав

телефонний дзвінок від моєї співробітниці

– спочатку не міг зрозуміти про що

вона каже, про чию смерть. За декілька

хвилин розмова із о. Валерієм Копійкою,

який із духовенства був найближче

із Євгеном Олександровичем –

так… це правда. Відійшла не просто

людина, яку всі знали, відійшла епоха

творення і ствердження незалежної

України і української Церкви.

Остання розмова була із Євгеном

Олександровичем декілька днів до цієї

страшної звістки – голос стомлений,

мало оптимізму. Тривога була від фрази:

«Я зараз у лікарні, думав, що на

трошки, а тепер не знаю». Останні

зустрічі у вересні під час книжкового

форуму – це останні дні нашого живого

спілкування: не із залу, чи великої

аудиторії, а за горнятком чаю чи кави у

тихій квартирі на вул. Кастилівці, де декілька

років поспіль зупинявся пан

Сверстюк, коли відвідував Львів. Саме

в цей час він підписав та подарував

СПОГАДИ

моїм співробітникам понад десять

своїх книг, передав свій презент до

Канади й Австралії.

Для нас, молодих українців, пан

Євген був уже історією, якого ми почали

вивчати у школі. Коли читаєш –

це одне, бачиш у великий аудиторії –

друге, а коли просто сидиш і спілкуєшся

у звичайній квартирі, підігріваєш

сніданок і слухаєш життєві смішні

історії – це ще зовсім інше.

Перші зустрічі у Харкові, потім у

Києві і Львові багато поміняли у моєму

житті. Незважаючи на 55 років різниці у

віці, ми завжди мали про що поговорити.

Найбільш болючі й актуальні теми – це

наші дві газети, які виходять в УАПЦ:

«Наша віра» й «Успенська вежа», а поміж

тим і сімейні, і суспільні. Довго я не міг

сісти і навіть хоч щось написати навіть у

Facebook, не міг… Згадалися веселі

історії, одна із них, як ми вперше відвідали

ресторан «Криївка», це був 2008 рік,

ще не дуже бандерівський ресторан був

відомий. Коли ми вирішили туди іти, то

був шквал критики: куди ти ведеш, ти що,

не знаєш, хто такий Сверстюк ? А він

насправді хотів піти, бо чув про цей заклад

від сина генерала Григоренка, тільки

не знав, як сказати – був скромний. Він

був приємно здивований і почав розповідати

про заслання, але у його словах не

було злості й ненависті - ніколи. Навіть

згадав історію, як пан Мирослав Маринович

прийшов під вікно бараку і заколядував

давню колядку «Шедше тріє

царі»… Його посадили за це у карцер «за

пєніє імпєріалістічєскіх пєсєн о царє».

Завжди тепло відгукувався про українців

Польщі, згадав про хор «Журавлі»,

який зайшов у напівпорожню

залу, в якій він проводив зустріч із киянами

після повернення з таборів, про

товариша Степана Семенюка із Зеленої

Гори, про родину Ольги Попович та

Богдана Гука з Перемишля.

Зараз, після смерті роблять із Сверстюка

поліконфесійну людину, але це

було не так. Саме ця людина була одним

із організаторів відродження та

становлення УАПЦ в Україні. О. Богдан

Матвійчук із Англії згадує, як у

1991 році Патріярх Мстислав по немочі

людській благословляв усіх після св.

Літургії у церкві св. Андрія в Києві сидячи.

Коли підійшов Євген Олександрович

– він піднявся і радісно привітав

його. Патріярх Димитрій не проводив

жодної поважної зустрічі без участі

Сверстюка, саме тому і був призначений

разом із Романом Максимовичем

у члени Патріяршої ради УАПЦ поряд

із архиєреями.

Десять життєдайних фраз Єгена Сверстюка

1. Якщо нація, яка обороняє свій край, є мобілізована духовно, то таку націю

неможливо перемогти.

2. Зневіра – один із хворобливих проявів життя і, до речі, один із великих

гріхів. У кожного бувають різні летючі настрої, але людина не має морального

права ділитися своєю зневірою.

3. Один в полі воїн — це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном і

воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших.

4. Молодь повинна долати українську хворобу порізненості, ледачого самозаспокоєння

й неуцтва, споживацького патріотизму і позірної релігійності. Спадкову

хворобу. Як завжди, нормальна молодь гуртується в об’єднання, де культивуються

принципи безкорисливости, змагальности, ідеалізму. Без ідеалізму і романтизму

немає молоді.

5. Під благодатним українським небом усе буйно росте. Особливо бур’ян,

коли його не виполювати. І гори сміття, коли не прибирати.

6. У будь-які часи є люди, які повинні ошляхечувати суспільство. Їх небагато,

і вони здатні відстоювати свою думку, писати не те, що прийнято, а що справді

потрібно, важливо, не фальшивити й не розмінюватись. Хоча б в ім’я принципу,

який дає право залишатися людиною або не залишатися.

7. Нинішнє філософське формування того ж питання: «здаватися чи бути» так

само торкається життєвої позиції людини, яка обирає шлях активного самоутвердження

в житті і в своїй ролі, обирає справжність і відповідальність, або нічого не

обирає, тобто залишається в пасивній ролі вдаваного діяча, вдаваного патріота,

вдаваного учасника гри.

8. Тільки з доброти і любові щось росте. У гонитві за матеріальним люди

ніколи не досягнуть згоди і не взнають власного покликання. Цей шлях плаский

і нівечить особистість.

9. Нам потрібно боротися за українську мову в кожній сім’ї, в кожній родині.

Це має стати нормою. Це вирішується на рівні людини. Жоден закон не погубить

мови.

10. Єдина безпрограшна позиція людини – чесна.

ДВІ КОЛОНКИ З ПРОДОВЖЕННЯМ

Ікони Різдвяного циклу

Ікона з Краківського Національного

музею, кінець 17 ст.

Справжня ікона, тобто та, яка має

літургійне або молитовне призначення,

покликана передати мистецькими засобами

глибокий теологічний зміст зображуваної

події чи явища, а не його видиму,

поверхневу оболонку. Ці художні засоби

полягають в синтезі умовного, а не матеріального

відображення дійсності та мові

символів, вбудованих в певну композиційну

схему ікони. Тому, перщ ніж розглядати

іконографічні особливості того чи

іншого іконописного сюжету, треба уяснити

собі його богословське підґрунтя.

Прихід на землю Спасителя – вияв

найвищої Божої благодаті для людства,

що мала споконвічний задум, а здійснилася

в певний історичний момент через

таїнство Воплочення, для якого обрана

була Божим промислом Діва-Матір. Таким

чином Божа природа з’єдналася з

людською, Небо злучилося із землею,

вічне зустрілося з минущим, Старий завіт

– з Новим. Ця «космічна» подія сталася,

однак, на землі майже тайно, її глибокий

зміст був скритий в тиші Вифлеємської

ночі. Але саме Воплочення супроводжувалося

цілим рядом інших, більш явних,

хоч теж незвичних подій, що привідкрили

людям його значення та доповнили фабулу

цієї містерії, утворивши предивну

Різдвяну історію. Більшість цих подій описані,

хоч доволі стисло, в Євангеліях Матея

і Луки, інші – в апокрифах, зокрема

протоєвангелії ап. Якова, а деякі – взагалі

народні легенди. Але всі ці сюжети, ніби

другорядні по відношенню до головного

дійства, переважно наповнені глибокою

символікою, – вони або вказують на сповнення

старозавітних пророцтв, або виявляють

незбагненність Божого промислу.

Тому ікона Різдва Христового – це

найчастіше багатосюжетна композиція, в

якій додаткові сюжети, розміщені навколо

зображення головної події, в той чи інший

спосіб допомагають розкрити її втаємничений

зміст, котрий не обмежується лише

фактом народження Бога-Слова. При цьому

сюжети в такій іконі не слід прочитувати

за якимось хронологічним порядком, вони

ніби нерозривно (що видно з самої композиції

ікони) з’єднані з головним дійством,

але в позачасовому просторі, що, власне,

є притаманне іконописним композиціям.

Завдання митця-іконописця – організувати

простір композиції та розставити акценти

в такий спосіб, щоби додаткові сюжети

(навіть при збереженні їх великої

кількості) поліхромно та ритмічно не перевантажували

ікону та не утруднювали

прочитувати її головний зміст.

В ранньохристиянському мистецтві,

щоправда, сцену Різдва Христового нама-

Празник Різдва Христового разом з іншими святами різдвяного

циклу, як відомо, надзвичайно яскраво і колоритно оспівані у народному

фольклорі: у колядах та щедрівках, вертепних дійствах і

віншуваннях. Не менш багато відображає ці свята наше образотворче

мистецтво. Це і різдвяні шопки (як різьблені, так мальовані),

і вертепні ляльки, різноманітні новорічно-різдвяні прикраси,

відкритки й сувеніри (такий жанр дуже розвинувся останнім часом),

і звичайно, твори сакрального малярства – ікони. У цьому

матеріалі розглянемо найпоширеніші типи різдвяних ікон та проаналізуємо

їх символіку та іконографічні особливості.

галися показати якнайлаконічніше, виділяючи

в першу чергу ясла з Немовлям

та зірку. На деяких з давніх зображень

немає навіть Богородиці, зате біля ясел,

як правило, зображали худобину –вола

і осла, які поклоняються Немовляті.

Цей сюжет має апокрифічне походження

і нагадує вислів пророка Ісайї: «Віл

знає господаря свого, а осел – ясла

пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ

мій не розуміє» (Іс. 1,3). Семантику

зображення цих двох тварин також

можна розглядати як представлення

двох релігій: іудаїзму (осел) та християнства

(віл); і відповідно як двох Завітів

з Богом – Старого і Нового.

Варто додати, що в ранньохристиянську

епоху празник Різдва Христового

святкували разом з Богоявленням, при

цьому останній прославляли навіть

більше, бо ж саме тоді, під час хрещення

в Йордані відбулося з’явлення Спасителя

широкому людському загалу, а

ще й об’явлення Святої Трійці. З часом

ці празники розділили, сформувався

календар літургійного року, а за ним появилися

й відповідні різним празникам

богослужбові тексти: тропарі, кондаки,

стихирі. Саме з появою празничних

піснеспівів вже остаточно викристалізувалася

схема традиційної для Східної

церкви іконографії празника Христового

Різдва. Дійсно, деякі з цих текстів виглядають

як іконографічні посібники дла

написання різдвяної ікони. Наприклад,

виголошуючи стихиру Надвечір’я Різдва,

промовляємо, звертаючись до Народженого:

«Кожне бо створіння, що є

ділом рук Твоїх, приносить Тобі своє

благодаріння: ангели – спів, небеса –

зорю, волхви – дари, пастухи – подив,

земля – яскиню, пустеля – ясла, а ми,

люди, офіруєм Тобі Матір-Діву».

Ікона з села Бусовиська, Старосамбірщина,

середина 16 ст., збірка НМЛ.

Перелічені в стихирі позиції майже

повністю відповідають компонентам класичної

візантійської ікони Різдва Христового,

іконографічна схема якої майже незмінно

використовувалась в іконописі усіх

народів православного світу до початку

17 століття. Композиція будується навколо

центрального сюжету ікони, її догматичного

ядра, яке складають напівлежача

постать Богородиці на мигдалевидному

ложі та примикаюча до неї темна пляма

печери, де поміщено мотив ясел з Немовлям

у них та худобиною. І, звичайно, ядро

композиції зв’язується вертикальним

променем-зіркою із сегментом відкритого

неба у верхній частині ікони.

Кость МАРКОВИЧ,

викладач кафедри сакрального

малярства ЛНАМ.

Далі буде.


6

* * *

Збери, Боже, наші сльози

у велику хмарку,

і коли серцям розбитим

стане важко, жарко,

зроби чудо! - Нехай стануть

Святою водою

цілющою, живущою,

всі рани загоять,

мов в купелі викупають

й всю душу напоять.

Олександра ПСЬОЛ

Січень 2015

Сьогодні все радістю наповнюється -

Христос родився від Діви

Дякувати Богові, дочекалися ми

Різдва Христового, найчарівнішого

свята в році.

На щастя, оберіг нас Господь від

тотальної війни, якої так усі ми боялися.

Маємо втрати, скорбимо, але вони

могли бути набагато більшими. Як зазвичай,

до великих свят, ми повимивали

і причепурили свої домівки, подбали про

те, аби було що спожити у час свят і

пригостити колядників.

Мали ми подбати й про свої душі. Як

Різні віхи були в історії нашого народу. Була воля і була

невля. Була слава і падіння. Але з тих часів, коли землі наші

освятила молитва святого апостола Андрія, на нашій землі

досить рясно з’являлися духовні світочі, люди з чутливими

серцями, невмирущою вірою і великою любов’ю до Творця, і

«Пприходить Той, кому принесуть дари волхви і поклоняться усі царі; усі народи Йому

служитимуть. Бо спасе Він убогого, який кликатиме бідного і того, який допомоги не має.

Над бідним Він змилується і над нужденним і врятує душі їх».

вичищаєм домівки, так маємо за святий

обов’язок очистити свої душі перед

таким величним святом, аби радість

була повною, всепоглинаючою.

Ми маємо прожити цей період Різдвяних

свят у мирі, спокої, любові, оглядаючись

навколо, чи нема де душі самотньої,

пригнобленої, скривдженої долею і людьми.

І, боронь Боже, не сварімося, не лаймося

і не нарікаймо. Будьмо подобою

Божою, як кажуть християни. Колядуймо

весь час у думках і вголос з своїми

Псалом 71.

рідними, це буде стримувати нас від злих

думок, слів, намірів. Освітлюймо своє

нутро і будьмо світлом для інших.

А щоб стати світлом для інших, читаймо

щовечора або хоч три рази на

тиждень Святе Письмо, «Життя святих»,

акафист чи псалтир. А якби ще

разом: мати чи батько з дітьми! Тоді б

Боже благословення і допомога багатьох

святих зійшли б на всю родину

живоносною росою й освятили б душі

та серця наші.

«Я завжди з Тобою. Ти держиш мене за праву руку мою. Ти порадою Твоєю провадиш мене до

слави Твоєї. Ти приймаєш мене. Бо хто ж у мене на небі? І чого, крім Тебе, бажати мені на землі?»

Псалом 72.

УКРАЇНСЬКІ СВЯТІ

до Його Творіння - людини і всього живого на землі.

Отож, кожен цьогорічний номер «Успенської Вежі» буде оповідати

про наших, українських святих, яких ми маємо багато.

Вони є честю і гордістю нашого християнського народу, є нашими

найближчими заступниками і молитвениками за нас.

Преподобний отець наш Марко Печерник

Він не боявся смерті, але більше смерть боялася голосу його

Преподобного згадують у день пам’яті

святого Стефана-первомученика

дев’ятого січня, а з ним і Теофіла

Плачливого.

Чернець Марко, прозваний Печерником,

окрім постійної молитви і посту

взяв на себе добровільно обов’язок

копати могили для померлих

братів своїх. На своїх плечах він виносив

землю з своєї печери, поруч з

якою блаженний готував місця для

упокоєння іншим.

«Прийняв бо преподобний отець

наш від Бога таке чудотворення, що і

мертві слухали велінь його, і це багатьма

знаменнями було засвідчено»,

- пише святитель Димитрій Ростовський

про преподобного Марка.

Одного разу копав він місце для

гробу. Але знемігшись від важкої роботи,

не зробив його достатньо розширеним,

а навіть тісним. А тут якраз

РЕДАКЦІЙНА

ВІТАЛЬНЯ

Невеличкі портрети

наших парафіян

Вона завжди в доброму гуморі, ніколи

не похмура. Легка на підйом, хоче скрізь

побувати і все побачити, а тому подорожує

за можливістю і завжди є учасником наших

пізнавальних поїздок.

Майже кожну неділю бачимо її у

церкві, Всю Службу Божу співає, радо

бере наші газети, любить читати.

А ще - добра господиня, готує смачно

та завжди рада прийняти до себе гостей:

священиків, братчиків і парафіян із

братніх єпархій.

З своїм чоловіком складають гарне

подружжя, мають дітей і онуків, багато

трудяться й іншим допомагають.

Це пані Люба і пан Ярослав Яціруки,

парафіяни Успенського храму м. Львова.

Хавла їм і честь!

А Господь Бог нехай щедро обдаровує

їх Своєю ласкою, хоронить від усяких

бід і дарує добре здоров’я їм і їхнім дітям.

один із хворих братів помер, і не маючи

іншого підготовленого місця,

братія принесла померлого в печеру

Марка. Але намучились вони вельми,

бо тіло заледве упхали в щойно викопане

місце для гробу. Стали нарікати

на Марка, що не допрацював.

Бідолашний Марко зі смиренням

поклонився братії і мовив «Простіть

мені за неміч мою, що не докінчив», та

братія далі ремствувала. У відчаї Марко

промовив до покійного: «Брате,

оскільки місце тісне, то ти, прийнявши

на себе єлей, сам посунься і розшир

його». І тут мертвий простягнув

руку, трохи схилився і єлеєм хрестоподібно

полив собі на лице і на груди,

потім віддав посудину з єлеєм, сам

вклався і знову усоп. Коли братія

прийшла до тями, всіх обняв страх.

Незабаром стався інший випадок.

Один з братів помер і його люблячий

Братський хор готувався до відзначення

200 ліття від дня народження

Тараса Григоровича Шевченка. Нас

запросили до Перемишля з концертною

програмою. Мені доручили підготувати

невеличкий виступ з читанням вірша

про Т.Шевченка. Хотілося знайти щось

цікаве і неординарне. Відразу спало на

думку: «А чи не використати щось з

доробку пана Євгена Сверстюка?» І

дійсно, взявши в руки його одну з останніх

праць «Шевченко понад часом»,

відразу знайшла те, що припало до серця.

Вірш «Це була дивовижна зоря» і

невеличке пояснення до нього. Написаний

цей вірш був у час його заслання, в

безсонну зоряну ніч на Забайкаллі в

1977 році. Він досить складний, особливо

для вивчення напам’ять. Але у цьому

вірші зібране стисло все, що можна

було розказати про Шевченка, про його

дивовижну появу у світі, про Шевченкову

незвичайну душу і його служіння

свойому народові, яке триває поза часом,

завжди. Тепер, коли не стало автора

цього вірша, раптово стали звучати

в душі рядки з нього, й захотілося і про

блаженної пам’яті раба Божого Євге-

брат пішов до печери Марка подивитися

чи є місце, щоб поховати його.

Але місця готового не було. Преподобний

Марко каже братові: «Піди до

брата свого і скажи йому, аби почекав

до ранку, поки я викопаю місце йому».

Але той, хто прийшов, перебив Марка:

«Та він уже помер». Тоді ще раз сказав

йому Марко: «Піди і скажи йому,

що грішний раб Марко просить його,

аби ще потерпів цей день, а завтра

вже відійде до улюбленого Христа. Як

буде місце готове, сповіщу тобі».

Дивувався брат, але зробив усе, як

сказав преподобний Марко. І коли

звернувся до мертвого, то той відкрив

очі й уже з відкритими очима лежав аж

до ранку. А вранці той брат побіг знову

до Марка. Могила була вже готова,

а Марко сказав: «Іди і скажи ожилому,

щоб віддав дух свій і перейшов

у життя вічне».

Так і сталося. Ожилий вислухав,

закрив очі і віддав свій дух.

Стався ще один дивний випадок у

Печерському монастирі з братами,

поєднаними любов’ю до Христа Іваном

і Теофілом. Та про це в наступному

номері.

СПОГАД ПРО БЛАЖЕННОЇ ПАМ’ЯТІ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА

То була незвичайна душа

на казати: «То була незвичайна душа,

це була і дивовижна зоря!»

Дитинство у повній сліпоті, пере-

слідування, арешти, заслання. Який

сильний дух треба було мати, скільки

любови, витримки і надії, аби пройти

через це!

Він ходив під Богом, і Бог жив у його

серці. Звідси - така спокійна постава,

сміливість і виваженість у поведінці та

в кожному слові, лагідність. Він був

носієм цієї всеоживляючої Божої Любови,

яка грунтувалася на щирій і глибокій

вірі в Господа і Творця нашого.

Віру і любов плекав пан Євген у своєму

серці, а далі виливав їх і передавав

нам через газету «Наша віра», через

свої твори, лекції, зустрічі та розмови.

Для тих, хто його знав, залишилися

назавжди його лагідна, тиха усмішка,

його тепло, його надія. І тому стільки

чудових згадок, добрих щиросердечних

слів прозвучало на його похороні.

Не сумніваюся, що душа його зараз у

небесних хоромах і там вона, трепетна і

любляча, палко молиться за нас, за нашу

Святу Українську Церкву, за рідний народ,

за нашу щасливу і багату Україну.

Сторінку підготувала

Віра МАРКОВИЧ.


CНІЖИНКА

У чудову зимову пору дівчинка

Іринка вийшла з саночками на вулицю

погуляти. По дорозі на гірку, на її носик

впала Сніжинка . Ця Сніжинка була

з далекої чарівної країни .

У цій країні всі Сніжинки вміли розмовляти

. Примостившись на носику,

запитала:

- Як ти називаєшся?

- Яринка .

- А скільки тобі рочків?

- П’ять..

- А в мене - один день...

Дівчинка зачаровано дивилася на

цю незвичайну Сніжинку і дуже загадково

з нею розмовляла. Вона розповіла

, що живе з бабусею, має чорну собачку

Альту та кіцю Сінді.

Сніжинка говорила, що у неї є

тисяча сестричок і братчиків, що її

мама - королева Зима, а тато Морозенко,

який робить подарунки – великі

кучугури для Завірюх.

Іринка розповіла Сніжинці про свої

мрії : про білий теплий кожушок, рукавички

від зайчика, гострі ковзани від

Святого Миколая, і солодкі льодяники

Січень 2015 7

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ШАНУВАЛЬНИКІВ

Зима не мала бажання приходити

на наші терена і володіти всім, що дарував

їй Всевишній.

Капризувала дощами, сіяла білим

молочним туманом, що повз з глибин

лісу, на оболонню села, наче хотів налякати

тим, що оселиться тут на довго…

Старі люди спостерігали за погодою,

хитали головою, але свята наближалися

і кожен хотів якнайшвидше до них

приготуватись. На подвір’ях заверещали

свині, ховалися по коморах кури

бройлери і сумно гелготали гуси, прощаючись

з дощовим днем зими.

Родичі й діти замовили на Різдво

фаршировану яблуками печену на

дровах, у печі гуску, бо такої смакоти

нема ніде, навіть у найкращих ресторанах

Львова. Для мене це було невеликим

питанням, бо хоч і не вирощувала

гусей цього літа, але знала, що

сусідка баба Мариня, має гуси. Вони

ходили поважно по зеленій отаві, плавали

зранку до вечора у маленькому

озерці і голосно збиралися до дому,

коли Мариня кликала їх особливими

тонами в голосі. Тому швидко майнула

до газдині замовити для н гуску,

ще до того, поки вона не повиносила

їх на Привокзальний базар. Була дуже

здивована, коли побачила, що на

подвір’ї поважно ходили лише дві гуски,

обгодовані, перед продажем, зерном

пшениці й кукурудзою.

Мариня лагідною усмішкою зустріла

мене на порозі своєї старої хати і

зразу ж пожалілася, що її донька так

довго спить в новій, що не може добудитися,

а їй треба зарізати ще ці дві

гуски на базар.

- Одну я куплю у вас, - а другу залишіть

собі і на якесь велике свято і

будете мати святий спокій, - розраджувала

Мариню.

- А ви хочете гуску? Нащо вам, як

вас тільки двоє?

- Так, але приїдуть сини з невістками

і дітьми, родичі, то я нафарширую і спечу

в пічці гуску. Буде смачно.

- О, так, - погодилась Мариня, - я до

вас прийду на пробу, бо ще м не їла фаршированої

гуски...

- Приходіть. Запрошую. А скільки буде

коштувати ваша гуска, щоб я знала?

- Та.. як.. вам казати.. Не знаю шо

казати, бо на базарі..- почала затинатися

Мариня, ніби її враз узяв жаль, бо на

базарі одна ціна, а тут мала би бути

інша . Та й не знає як з сусідкою торгувати?

Яку ціну поставити, бо ж сусіда.

- Та ви кажіть, заплачу як на базарі,

аби електричкою до нього не їхати, куплю

на місці.

- Добре, добре, але я з Любою пораджуся,

як встане, потім вам скажу.

Я чекала цілий день та Мариня так

і не прийшла.

Свята наближалися… Боялася, що

можу не встигнути залагодити гуску,

тому прийшла ще раз до Марині. Як завжди

лукава й лагідна усмішка зустріла

мене на порозі. Гуси ще гордо походжали,

ніби нічого не підозрювали. Люба

бабина вже не спала, поралася біля корови

і гарувала, виносячи зі стайні на

вилах купи гною.

- Ну що порадилися з донькою? –

Лідія НЕСТЕРЕНКО-ЛАНЬКО

Різдвяна гуска

оповідання

від королеви

Зими.

Не встигла

Яринка помріяти,

як Сніжинка

ростопилася на

її носику.

Коли дівчинка

наїздилася на

санчатах, побігла

до дому і розповіла

бабусі про

цікаву зустріч зі

Сніжинкою.

ЗИМОВИЙ ТАНОК

Коли приходить у місто Зима, вона

довго чепуриться біля свого льодяного

дзеркала , одягається, як на свято, у

білосніжне хутро і з’являється несподівано,

вночі, або вранці. Тоді все навколо

покривається пухнастою пеленою.

Коли Катеринка йде гуляти, завжди дивиться

у вікно, а потім відкриває свою

шафку і одягає теплий светрик, кожушок,

рукавички. Вона любить зиму за

запитала Мариню

- Та шо там сі радити. .. Свята близько,

а вона часу не має. Вчора була у

Львові, то продала індика за 200 грн, а

гуси теж подорожчали .. Свєта йдут, то

люди розкуповуют...

Мені стало якось не по собі, бо побачила

в словах нову рису, характерну нашим

односельцям-бізнесменам: здирати

з львівських панів гроші, як липку з

дерева і саме перед святами. Ніби нічого

святого в душі не мають, хоча щонеділі

ходять до церкви і щиро моляться

перед образами.

- То скільки треба дати за гуку, Мариню,

- промовила стримано, але з ноткою

роздратування.

- Та шо я знаю, кілько? Тре ше подумати..

- Нема в мене коли думати, бо свято

вже на носі, - заперечила їй.

- Нічого, завтра вам прийду і скажу,

- махнула рукою і, назбирала з повного

міха горіхів, сипнула мені в долоні.

Я пішла з зажурою в серці, з думкою

про те, що все-таки доведеться

їхати за гускою, бо Мариня почала крутити

юра...

На дорозі мене кликнула ще одна

сусідка, Оксана, сідаючи в машину.

- Куди зібралася? – питаю.

- До Польщі, їду за продуктами. Може

вам щось купити? Там перед святами

великі знижки. Їду до тети, вона все має

і дешево продає, то я й зібралася.

- А гуси має?

- Має і гуси і індокачки і кури бройлери,

навіть живу рибу. Господарка в неї

велика, годує, як для себе, а не як на

базар, з домішками. То що вам привезти?

Я зраділа щирій Оксані, замовила

багато, і гуску на Різдво. Вона була перша

у великому списку. Тішилася, що живу

12 кілометрів від бабці Польщі, до якої

ми можемо їздити без візи, хоч щодень.

Молоді господині, аби не морочити собі

голову розведенням птиці, свиней -

їздять за границю, до родичів на закупи,

а там нема тої гидкої скнарості, яка прорізалася

серед старих односельців. Навпаки,

люди на свята продають дешевше,

бо така в них вже традиція, а , може

мають бога в серці, а не в кишені.

Ввечері виключилось світло. Не по

графіку. Здивувалася і зателефонувала

сусідові дізнатися: в чому справа?

Чому пропало світло? Роман завжди

все і про всіх знає, тому є першим

інформатором.

- Що сталося зі світлом, Романе, -

запитала тривожно? Змінили графік ,

чи що?

- Світло пропало тільки в нас в селі,

бо гуси баби Марині захотіла літати.

Злетіли вище стовпа, впали на дроти і

їх замкнули. Ремонтники вже приїхали.

Витягли спалених гусей і ремонтують...

Тепер треба чекати годину.

Я усміхнулась і подумала: « Господь

післав мені ангела в Оксані, яка привезла

вночі все, що замовляла, а баба Мариня

залишилася при своїх інтересах.»

На Різдво гуска пахла смакотою, як

завжди це буває на свято в колі родини

і щирих друзів. Запросила бабу Мариню,

але вона не прийшла…

Пропонуємо нашим маленьким читачам також казочки Лідії Нестиренко-Ланько

те, що та дарує

веселі канікули ,

гарні свята, подарунки.

І хоча в

неї замерзає носик

і руки, зима

захоплює її своїми

несподіваними

хуртовинами,

завірюхами і лагідними

днями.

Коли зима

тріпає свою

снігову перинку, і

сипле з неба великі

лапаті

сніжинки, Катеринка радісно спостерігає

як вони падають згори, як легко й

повільно кружляють у сніговому вальсі.

Коли замерзає маленьке озерце,

що знаходиться недалеко від дому,

Катеринка одягає ковзани . Білі черевички

і гострі лиштви яскраво блистять

на світлі. Це дідусь подарував їй на Святого

Миколая ще минулого року, а цього

року навчилася на них не тільки їздити,

а й танцювати. Катеринка дуже любить

музику і завжди носить з собою

телефончик з навушниками.

Сніг падає тихо й повільно, наче

несе з неба мелодію вальсу. Дівчинка

танцює на ковзанах і їй здається, що

у неї виросли крила. Легко і невимушено

ковзає по блискучому льоду. Несподівано

відчула як велика холодна

Сніжинка впала їй на вії.

-Ти звідки?- запитала дівчинка,- з

якої країни прилетіла до мене?

- З неба, а в небі немає країни. Там

великий прозорий простір і Господь

Бог творить зиму для людей всього

світу, щоб вони вітали Різдво його

сина Ісуса, - відповіла Сніжинка і посміхнулася.

- А тобі не страшно так далеко мандрувати?

Ти не боїшся загубитися?

-В мене мама Зима, а тато Морозенко,

вони мені завжди все дозволяють.

Я можу літати високо і де захочу...

- Чому ти впала на мої вії ? - здивовано

промовила дівчинка...

- Хочу познайомитись з тобою і

покружляти у вальсі.

- Танцюємо! - усміхнулася Катруся

і закрутилася із Сніжинкою у веселому

таночку.

З історичного календаря

СІЧЕНЬ

5.01.1585 – 430 років тому у Львові засновано Ставропігійне Братство.

8.01.1935 – 80 років тому народився український поет Василь Симоненко.

11.01.1915– 100 років тому народився Вітольд Манастирський (син Антона

Манастирського) – художник-живописець, народний художник

України, викладач, професор.

18.01.1805 – 210 років тому з ініціативи державного діяча, вченого Василя

Каразіна у Харкові відкрито університет.

21.01.1990 – 25 років тому кількасот тисяч українців утворили «ланцюг

злуки» від Києва до Львова й Івано-Франківська з нагоди

річниці самостійності і соборності України.

22.01.1920 – 95 років тому померла Наталія Кобринська (Озаркевич) – поетеса,

громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині.

22.01.1935 – 80 років тому народився о. Олександр Мень – відомий Російський

православний священик, богослов, автор науковопопулярних

праць, убитий невідомими.

30.01.1930 – 85 років тому в Києві надзвичайний собор під тиском атеїстичної

влади ухвалив рішення про саморозпуск УАПЦ. Після

її ліквідації репресовано сотні священиків, заарештовано

митрополита Миколу Борецького.

Це єдине православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з

року в рік виходить у світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння

Української Автокефальної Православної Церкви та Львівського крайового ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного. З 1995 р. «Успенська вежа» стала

Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по всій країні та за її межами,

де проживають православні українці.

Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.

Передплативши «Успенську вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську

бібліотеку, Ви сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських

традицій та культури.

Передплатити газету можна у кожному поштовому відділенні України.

Передплатний індекс – 35013.

З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції.


8

Дитяча

Січень 2015

сторiнка

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —

Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного,

зареєстроване міністерством України

у справах преси та інформації.

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ 2335

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше

видання, повідомляємо банківські реквізити:

ПАТ АКБ “Львів”

Р/р 260075157, МФО 325268,

код ЄДРПОУ 20785948

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься

на сторінках газети.

НАША АДРЕСА:

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1

Для листування:

м. Львів - 8, а/с 1334

(032) 235-52-02 www.stavropigia.lviv.ua

E-mail: vegauaoc@gmail.com

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця непроста,

Бо це — наука про Христа.

..........................................................................................

6 січня – Надвечір’я

Христового Різдва

Святий вечір надзвичайно багатий

на різні звичаї та обряди. Коли згадується

святвечір, то одразу ж у нашій

уяві виринають дванадцять страв на

столі, прикраси із соломи, дзвінкі

радісні коляди, духмяні пампушки.

Наші предки дуже глибоко відчували

оту вдячність Богові за його прихід на

землю. Вони створили чимало оповідань,

казок, гімнів, легенд, обрядів, аби

кожен міг збагатити своє серце мудрістю

і любов’ю до нашого Спасителя.

Одним із виявів більш ніж тисячолітньої

творчості багатьох святих

людей є передріздвяні богослужіння.

Саме під час богослужінь ми певним

чином стаємо учасниками подій, яким

понад дві тисячі років. Разом з Йосифом

і Марією ми йдемо до Вифлеєму

в пошуках нічлігу. Нас зворушує велика

довіра до Бога Матері Ісуса Христа і її

Обручника, коли в незатишній печері

народжується Божий Син. Очима Богородиці

дивимось на новонароджене

Дитя і дивуємось Божій величі та покорі.

Разом з пастушками прокидаємося

від ангельського співу: «Слава

во вишніх Богу!..» - та поспішаємо до

вертепу. Бачимо незвичайну зорю і з

мудрецями йдемо за нею…

За звичаєм, сідаємо до столу на

святвечір після появи на небі першої

зірки. Вона дає початок великому родинному

святові. І так хочеться, щоб її

особливий світло-яскравий символ

народження Спасителя – щедро освітлював

наші українські звичаї. Аби,

смакуючи пампушки чи ходячи з колядою,

ми відчували вдячність Богові за

цей вечір. А в серці щоб лунала радісна

пісня: «З нами Бог, розумійте народи,

і покоряйтеся, бо з нами Бог!

Любі дітки, подумайте, чи Ви знаєте

когось, хто залишиться на Різдво

сам? Якщо не можна запроосити цю

людину до Вас у гості, то підіть до неї

з якимсь гостинцем та веселою колядкою.

Для того, хто не має родини

та друзів, ваші увага та усмішка можуть

стати найкращим різдвяним дарунком.

Пам’ятайте, що справжнього

Різдва не буває без діл милосердя…

Січень крокує, Різдво та Новий рік нам дарує!

Входить в двері Новий рік,

Починає новий лік...

Різдвяна в небі зірочка,

А під вікном щедрівочка.

7 січня –

Різдво Христове!

Особлива духовна радість обіймає

всіх нас, бо цей день – незвичайний. Ми

прославляємо одну з найвеличніших

подій – народження у Вифлеємі Спасителя

світу. І щиро вітаємо один одного:

«Христос рождається – Славіте Його!»

Різдво – це радісне, величне та

водночас затишне і таємниче свято.

Воно пахне ялинкою, сіном, кутею,

пампушками, медом. Дарує багато

незабутніх зустрічей: з Богом, що народився

в убогій стаєнці, з родиною,

що зібралася за різдвяним столом, з

друзями, сусідами, зі знайомими та

незнайомими людьми. А ще Різдво –

це коляда – різдвяна пісня, що прославляє

народження Божого Сина.

Різдвяна подорож

Впав сніжок біленький,

Покрив всі дороги.

Питається Святий Йосип

Ісуса малого:

— Ой, запряг я сани,

Та скажи, Дитино,

Куди хочеш поїхати,

Та в яку країну?

Чи в яку щасливу,

Чи в яку багату,

Щоб Дитя Господнє

Вміла привітати.

Сплеснула в долоні

Божая Дитина:

— Хай несуть нас коні

Там, де Україна.

Заломила руки

У тривозі Мати:

— Там панує Ірод;

Там не гостювати!

А Дитя Ласкаве

Відповіло стиха:

— Там нам побувати,

Де найгірше лихо!

Занести нам вістку

В кожную хатину: —

Правда запанує,

Лютий Ірод згине!

Усміхнулась Мати,

Сіли в срібні сани

І в наш край помчались

Сніжними шляхами.

Леся ХРАПЛИВА.

Любі діточки, ось і прийшов до

нас такий очікуваний місяць січень

і приніс у своєму мішку багатобагато

радісних свят!

На Різдво рипить мороз

І малює квіти.

Народивсь Ісус Христос –

Колядують діти.

Смачно пахнуть пиріжки

З вишнею і сиром.

Ми по снігу навпрошки

Йдем до церкви з миром.

Мир вам, села і міста,

Мир вам, добрі люди!

На Різдвяні ці свята

Хай вам радість буде!

Хай не буде більше сліз,

Хай образ не стане!

Ангел звістку нам приніс

Про чудо Різдвяне!

Галина МАНІВ.

«Криничка» нагадує хлопцям, що

вони мають традицію вранці 14 січня

привітати родичів, друзів, сусідів із

старим Новим українським роком,

засіваючи житом – пшеницею і бажаючи

найперше миру та злагоди в

нашій Україні, здоров’я всім та процвітання

державі!

Засівна

Сію, сію, посіваю,

З Новим роком вас вітаю!

Щоб родило на землі,

Щоб був хліб на столі,

Щоб водилися пернаті –

І без чубка і чубаті.

Щоб не знали всі біди,

Нехай прийдуть гаразди.

Щоб капуста головчата,

А петрушка — корінчата,

Часник – як бик.

Цибуля — як зозуля,

Пшениця – як рукавиця.

Щоб була з дітей утіха,

А грошей – півтора міха.

Щоб ви міряли гроші мискою,

А дітей — колискою.

Щоб у кожній кутині

Було по дитині.

Хай дасть нивка по сто кіп,

По сто тисяч один сніп.

Віншую вас з Новим роком,

Новим роком, довгим віком,

Щоб ви дочекали відтепер за рік

До ста літ!

Січневий календарик маленького українця:

6 січня – Святвечір (піст), мучениці Євгенії

7січня – Різдво Христове

8 січня – Собор Пресвятої Богородиці

9 січня – Першомученика Архидиякона Стефана

14 січня – Новий рік, св. Василія

18 січня – Щедрий вечір (піст)

19 січня – Богоявлення, Хрещення Ісуса Христа

Сторінку підготували Оксана СІЧНЕВА та Оксана ХРИСТУК.

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ

Редакційна колегія: Микола БАНДРІВСЬКИЙ,

Тарас ДМИТРИК, Віра МАРКОВИЧ,

Юрій ФЕДІВ, Володимир ХАРКО

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься

найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи

особливості стилю. Водночас залишає за собою право редагувати,

скорочувати подані матеріали.

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,

не повертаються.

Передплатний індекс — 35013

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам.

ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЩО...

Чи знаєш Ти, любий читачу, що 29

січня 1918 – День пам’яті героїв

Крут?

Хто ж були ці герої? На залізничній

станції поблизу селища Крути, за 130

кілометрів на північний схід від Києва,

відбувся бій, який тривав 5 годин.

Сили були нерівні: з одного боку – 4-

тисячна більшовицька армія Михайла

Муравйова, в іншого – 300 київських

студентів, що захищали підступи до

Києва. Що могли вдіяти студенти проти

цілої армії озброєних і вишколених

вояків? Тому, певна річ, у перебігу

військових дій бій не мав вирішального

значення. На похороні у Києві біля Аскольдової

могили президент Михайло

Грушевський назвав юнаків, які загинули

в нерівній боротьбі, героями, а поет

Павло Тичина присвятив їхньому героїчному

вчинку вірш із назвою «Пам’яті

тридцяти».

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців

Славних, молодих.

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт!

По кривавій, по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце – грає вітер

І Дніпро ріка…

На кого завзявся каїн?

Боже покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Павло ТИЧИНА.

Десятиліттями історія бою або замовчувалася,

або обростала міфами

і вигадками, як у закордонній, так і у

вітчизняній історіографії. Лише у 2006

році на місці бою встановлено пам’ятник,

а у 80-ті роковини бою монетним

двором випущено в обіг пам’ятну

гривню. Трагічна загибель студентського

куреня під Крутами стала символом

патріотизму і жертовності у боротьбі

за незалежну Україну.

Цю трагічну місію продовжили і

наші новітні юні герої, які у нерівній боротьбі

з тим же, добре підготовленим

і міцно озброєним ворогом, але вже у

іншій масці, поклали своє життя за

нашу державу на війні на сході України.

Вічна пам’ять та слава героям!!!

More magazines by this user
Similar magazines