10.06.2015 Views

Успенська вежа № 6 (2015)

Газета "Успенська вежа", червень 2016

Газета "Успенська вежа", червень 2016

SHOW MORE
SHOW LESS

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року ЧЕРВЕНЬ 2015 року 6 (277)

Сьогодні уклінно благаємо:

БОЖЕСТВЕННИЙ ДУХУ СВЯТИЙ!

ПОБЛАГОСЛОВИ НАШУ УКРАЇНУ ПЕРЕМОГОЮ!

Молитва до Святого Духа

«Той буде вас хрестити Духом Святим і вогнем» (Лк.3:16с)

Прийди, Святий Духу, розпали в мені наново вогонь Твоєї любові,

наповни мене вірою, Господи, і Своїм світлом. Відкрий усі мої гріхи і непорядок,

звільни мене, Господи, і вчини мене новим створінням. Освяти мій дух і душу,

онови також усе, ким я є, мої почуття, розум, вуха, очі, губи і вчинки.

Учини мене здатним жити Словом нашого Господа Ісуса Христа

в усіх Його вимірах. А зараз, Святий Духу, дай мені Свої дари, щоб я міг

(могла) краще служити Царству Божому, люблячи без відмінності усіх моїх

братів і сестер. Але понад усе вилий на мене дар прославлення, щоб у всьому

і за все я міг (могла) прославляти Господа, нашого Бога, в ім’я Ісуса.

Амінь

Євген СВЕРСТЮК

І прости нам...

цієї молитви починається «Забудьте», «не зважайте», «не помічайте»,

«не пам’ятайте»... Вона хоче

З день... з неї починається сніданок...

з неї починається дорога, на яку

людина хоче стати легкою і очищеною,

щоб нести свою ношу.

Прости нам гріхи наші, провини

наші, борги наші, довги наші... Як би

ми не перекладали те слово, а приходили

до Бога морально упокорені, з

проханням прощення. І насмілюємося

просити у Бога прощення – тією

мірою, якою прощаємо самі.

Коли читаємо науку Христову

прощати «сім раз по сім», то й тут

ідеться про давання винному шансів.

«Сім раз по сім» – хай він все ж

таки ще і ще раз попросить і оживить

у своєму серці порухи справедливості.

Отже сім раз по сім не випоминати,

але й не забувати.

жити, як щука «у згоді» з карасями.

Навіть гірше: як заражена щука, що

заразу розносить. Власне, такі щуки

спрофанували мудрий закон прощення.

Вони познущалися над ним.

Насправді, за тим законом душа

постійно веде рахунок своїх боргів.

Вона пам’ятає добро і прагне відплатити

добром, вона пам’ятає провину,

щоб попросити прощення і щоб самому

простити. Вона пам’ятає свою

провину також і несвідому – свою

слабкість. Це і є моральний труд

душі – над собою.

Здавалося б, навіщо нагадувати

вірному Петрові, що він тричі відрікся

від Христа, коли Його вже вели на Ґолґоту.

Адже він гірко заплакав і сльозами

Прощення вважається суто

змив свій гріх перед Учителем...

християнською чеснотою. «Навчіться

прощати...».

Але в побуті глибока мудрість

прощення надто спрощується. Часто

вважають, що коли ти добрий чоловік,

то повинен забувати заподіяне

тобі (або комусь) зло, та й годі. Інші,

навпаки, вважають, що треба розплачуватися:

Але пам’ять – навіки з тобою.

Пам’ять постійно ставить людину

перед винним – «і гріх мій постійно

переді мною» (псалом 50).

Пам’ять – найважча кара, найпослідовніший

суддя. Від пам’яті не

заховатися.

Подвійні люди – ховаються. Вони

око за око, зуб за зуб. заглушують пам’ять, забувають,

Власне, проти того розрахунку виступає

Христос. Він вчить «любити

ворогів», тобто бути добрим до всіх,

він нагадує про шанс ще раз простити

і нагадує, що й вам доведеться в

когось ще раз просити прощення...

Він проповідує мир в душі – замість

війни в душі і кипіння гніву.

Отже, йдеться про терпеливість,

про силу доброти. А то вимагає роботи

душі, здатної стримуватися від

найлегшого і найпростішого вибору.

Йдеться про вироблення активної доброти,

ладу і відповідальності.

А тим часом людина невироблена,

лінива розумом і серцем, хоче

використати ваш дар прощення.

не зважають, не усвідомлюють. Це

люди безвідповідальні. Їхня подвійна

бухгалтерія не записує їхніх боргів.

Це люди короткозорі. Вони обманом

виграють сьогодні, щоб упасти

завтра під вагою «забутих кривд».

І коли дитину змалку навчають:

«Не забудь подякувати», «перепросити»,

«попроси вибачення», – її

вчать моральної чутливості і відповідальності

перед іншими. Будь

уважним і добрим з людьми, щоб

вони були уважними з тобою. Мораль

і сумління вроджені людині,

але вони і виховуються.

«Наша Віра», 2001, червень

Леся ГОРОВА

НАША ПЕРЕМОГА

Ми про симо у будні і у свята

У Бога зовсім-зовсім небагато,

Ми просимо найголовніше

в Бога –

Щоби настала наша перемога.

Задля цієї світлої мети,

Заради Батьківщини і народу

Бог допоможе нам цей шлях

пройти

І дасть за це високу нагороду.

Дасть Україну, вільну і щасливу,

Без залишків московської орди,

Росію ненажерливу й брехливу

Від нас відверне раз і назавжди.

І ми покажемо цілому світу,

Що ми землі своєї славні діти,

А наша віра, щира і міцна,

Нас рятувала стільки раз вона.

Врятує і тепер, бо є причина,

Бо хтось не дочекався чоловіка,

батька, сина,

А хтось віддав за правду очі,

руки, ноги, –

І все заради НЕЇ, заради

ПЕРЕМОГИ!

То ж об’єднаймось нині у цій

кривавій битві,

Єднаймося у думці,

у слові і молитві,

І попросімо в Бога впевнено

і щиро

Для нашого народу спокою

і миру.

Хто край свій захищає

і має в серці Бога,

За тим і буде ПРАВДА

і буде ПЕРЕМОГА!

ДО 100-РІЧЧЯ

ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ

Микола БОСАК

УРОКИ

ПАТРІАРХА

ДИМИТРІЯ

На початку, як і подобає

у віруючих людей, молитва:

«Від більшовизму, атеїзму та

московської неволі охорони нас, Господи!

Від байдужості, матеріалізму

та нігілізму рятуй нас, Господи!

Від душевної смерті та сатанинських

сітей спаси нас, Господи!

Свята Софіє, Божа Мудросте, спаси нас!

Всі преподобні Отці Києво-Печерські,

охороняйте наше місто

від наїзду чужинців!

Щоб не були ми невільниками на своїй

землі – моліться, святі рівноапостольні

князі наші Володимире і Ольго!

Святителю, Отче наш Іларіоне, молися

за Помісну Церкву в Україні!»

Цю молитву на порозі третього

тисячоліття написав Патріарх УАПЦ

Димитрій. Всі дні його життя були

позначені невтомним трудом у розбудові

Церкви, болем за долю України,

тривогою за її майбутнє і стан

духовності народу. Від босоногого

хлоп’яти, який співав у церковному

хорі на колись українській Сяноцкій

землі, до мудрого старця, предстоятеля

Церкви, він, як і більшість наших

патріотів, ніс у серці одне незмінне

гасло: «Бог і Україна!». Віра його

була глибока, переконання непохитні,

наука правдива, любов до Творця

і Його творіння – непідробна, всеохоплююча.

Тепер, коли наш Владика молиться

за свою державу і своє стадо у

вічних оселях Господа, виразнішим

стає усвідомлення того, який це був

добрий Пастир, яка це була Вершина

в царині духовності України. Така висока,

що її не могли уздріти новоявлені

кесарі, не хотіли бачити, щоб із

задертих голів дорогі шапки не попадали,

доморощені фарисеї.

(Далі буде)


2 Червень 2015

«Ставрос»

на Великодніх дзвонах

26 квітня хор Львівського братства

св. ап. Андрія Первозваного

«Ставрос» взяв участь у щорічному

фестивалі духовної пісні «Великодні

дзвони», що організовується Преображенською

громадою УГКЦ м. Львова.

Хор Виконав «Христос воскрес» П.

Гончарова та «Вечері Твоєї» Є. Азієва.

Разом із понад 25-ма колективами

нашу УАПЦ представляли хор церкви

св. ап. Петра і Павла м. Львова та колектив

«Левит» м. Золочева.

День матері у Жовкві

10 травня на запрошення в.о. відділу

культури Жовківської райдержадміністрації

Галини Фесюк хор

Львівського братства св. ап. Андрія

Первозваного взяв участь у святкуванні

Дня матері та презентації книги

поезій Галини Фесюк у м. Жовкві.

Братський хор виконав ряд духовних

піснеспівів та достойно представив

УАПЦ у міських заходах м. Жовкви.

У Золочеві провели вечір духовної

пісні.

17 травня з ініціативи організації

«Родинне дерево» у храмі Святої Софії

м. Золочева відбувся вечір духовної

творчості «Всехвальная Мати».

о. Василь Саган

Із вступним словом до вірних звернувся

декан Золочівського деканату,

настоятель Свято-Софіївського храму

м. Золочева о. Василь Саган, який

зазначив роль жінки і матері у плеканні

любові дитини, встановленні

моральних цінностей. Парафіяльний

хор виконав «Великодню утреню» А.

Веделя, «Богородице Діво, радуйся!»

та «Достойно» М. Леонтовича, «О

Всехвальная Мати» та пісню «Моліться,

люди, всі до Бога». Завершення

вечора знаменувалося спільним

виконанням «Боже великий єдиний».

Громада УАПЦ с. Гончари

(Пустомитівщина)

прощалася із бійцем АТО

17 травня На Львівщині попрощалися

з тридцятирічним військовослужбовцем

Володимиром

Луцишином. Боєць служив у 53-й механізованій

бригаді. На Сході пробув

близько трьох місяців. Володимир

Луцишин загинув 9 травня на Луганщині

поблизу міста Щастя. Поховали

бійця у його рідному селі Гончари.

Собором духовенства УАПЦ Пустомитівщини

та м. Львова молитовно

новини

прощалися усією громадою. У чоловіка

залишилася трирічна донька.

У Богдановій церкві у Суботові

закровоточила страсна ікона

У селі Суботів, що на Черкащині,

у Свято-Іллінській церкві (Богдановій)

закровоточила страсна ікона Ісуса

Христа. Як повідомляє ТСН, на іконі

чітко видно, як краплина червоного

кольору цівкою стікає з-під тернового

вінка. За словами священнослужителів,

в Україні це другий випадок кровоточіння

ікон. Митрополит Черкаський

і Чигиринський УПЦ КП Іоан

(Яременко) вважає, що це знамення

українцям про майбутні події. «Як

правило і мироточіння ікон, і кровоточіння

даються Богом, щоб попередити

народ Божий про те, що мають

відбутися якісь події, до яких треба

готуватися», - наголосив митрополит

Черкаський і Чигиринський Іоан.

Джерело: http://risu.org.ua/

«Це не тільки моя відзнака,

бо я лише інструмент в руках

Божих» – о. Олег Древняк

У п’ятницю, 1 травня, під час урочистої

сесії Львівської міської ради

з нагоди Дня міста міський голова

Львова вручив відзнаки «Почесний

знак Святого Юрія» духівникам міста.

За активну місіонерську працю у

дні боротьби за волю і єдність України

та духовну опіку львів’ян почесну

відзнаку отримав секретар львівської

єпархії УАПЦ о. Олег Древняк. «Це

не тільки моя відзнака, бо я лише інструмент

в руках Божих. Я віддав би

цю відзнаку нашому митрополиту

Макарію (Малетичу), адже саме під

його керівництвом ми допомагаємо

українським військовим у цій скрутній

ситуації. Владика вже два рази

був на передовій і зустрічався з хлопцями,

які вповні відчули «смак» боротьби

за нашу незалежність. Також

велику подяку складаю нашим парафіянам

зі Львова та всієї області за

те, що вони складають пожертви для

підтримки наших військових».

Екуменічна молитва у день міста

3 травня у Гарнізонному храмі св.

ап. Петра і Павла відбулась екуменічна

молитва з нагоди святкування

Дня міста Львова. У молитві взяли

участь представники духовенства

різних християнських конфесій.

Молитви виголосили представники

Римо-католицької церкви, Вірменської

апостольської церкви, Української

греко-католицької церкви,

Української православної церкви

Київського патріархату, Української

автокефальної православної церкви

та Української православної церкви

Московського патріархату.

Від нашої Церкви молилися декан

о. Олег Древняк та о. Микола

Кавчак.

Володимир ХАРКО,

голова Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ

«БО ЗВОЛИЛОСЬ ДУХОВІ СВЯТОМУ І НАМ» (Дії 15:28)

Цього року наша Церква, як і

чверть століття тому, на початках

свого третього відродження у

тиждень по П’ятдесятниці, скликає

Помісний Собор.

Тепер, як і тоді, перед Церквою стоять

непрості виклики – вибору предстоятеля,

вибору стратегії розвитку,

вибору способу розбудови помісності

та єдності українського православ’я.

Починаючи з апостольських соборів

Церква супроводжує соборні

рішення словами Святого Письма,

винесеними у заголовок, вірячи у дію

Святого Духа, вважаючи собор найвищим

органом управління в Церкві.

Хоча й в історії Церкви бували і

розбійницькі собори, тим не менше,

Православна Церква є соборною, яка

вирішує проблемні питання на соборі

і водночас складається як з національних

церков, так і з різних станів

– ієрархів, духовенства і мирян, які і

повинні бути присутніми на правдивому

соборі. Саме через відсутність

духовенства та мирян на сумнозвісному

соборі ієрархів у Бересті 1595

р. православні не визнають ухваленої

ієрархами унії з Римом, але визнають

інший Берестейський Собор,

на якому були представлені усі стани

Церкви. Саме тому у посланні

Східних патріархів Божий люд визнається

крайнім охоронцем віри,

що не сприймає необґрунтованої новизни

у догматах віри, бо досвідчує

православну віру своїм щоденним

життям.

Якщо глянути на новітню церковну

історію в Україні, то можна

зауважити одну річ: змінювати

юрисдикцію наважуються ті духовні

особи, які не мають за собою аж

надто багато мирян, які перебувають

в меншості і не залежать від мирянських

пожертв. Однак в таких умовах

складно говорити не тільки про

канонічність таких дій, але й про

щирість таких намірів.

«Благословенний Ти, Господи, що

рибалок премудрими явив», – співаємо

у тропарі П’ятдесятниці, однак

часто забуваємо, що початком премудрості

є страх Господній (Пс.110:10),

коли людина, з любові до Бога, любить

ближніх, і тому не чинить нічого,

що псує такі взаємини любові,

взаємодовіри, простоти і щирості.

Відмінність поміж щирістю і лукавством

виразилась і на першому

Всеукраїнському Помісному Соборі

УАПЦ 1990 р., коли, всупереч планам

маніпуляторів Собор, обрано

було першим Патріархом Київським

Мстислава, подібно ж було і вибором

другого Патріарха Димитрія.

Натомість погодження на рішення,

що зароджуються поза делегатами

собору, призводять до стагнації і супроводжуються

лукавством.

Чи не в таких відмінностях і виявляється

гріх проти Святого Духа,

про який згадує євангеліст Лука в

Діях апостолів? (Дії 5:1-11) Отож, не

забуваймо очищуватись від гріхів,

щоб з чистими помислами приступати

до святощів.

Коли ж намагаються підмінити

природний розвиток Церкви політичною

доцільністю, то варто застосовувати

зразки виборів до апостольського

служіння, що містяться

в Біблії, також і до виборів очільника

об’єднаної Помісної Церкви, щоби

дати право вибору Серцевідцю, а не

світським маніпуляціям. Саме вибір

за жеребом і є первинним та автентичним

способом покликання Собором

до апостольського служіння (Дії

1:24-26).

Єдиною ж дією, що доступна для

усіх вірних і є певною гарантією

успіху Церкви, є спільна безустанна

молитва і самовіддана праця. Отож,

спілкуючись з Богом-Серцевідцем

чи то найпростішими словами, чи

словами молитов наших патріархів,

доручаймо Господу нашу Церкву з

її духовенством, наш народ, нашу

державу і докладаймо зусиль для

підкріплення наших сподівань, і Бог

миру буде з усіма нами!

Успенську вежу можна читати в інтернеті

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ –

з цього дня наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua

Можна переглянути архівні примірники газети,

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.


Червень 2015

3

Владика Даниїл

Мільйони невинних українців

страждають через конфлікт

з Росією. Іноземне вторгнення зруйнувало

безліч життів. Рік тому сім’ї,

які жили мирно, мали роботу і працювали

40 годин на тиждень, возили

своїх дітей на футбол та балет, сьогодні

залишилися бездомними, бідними,

каліками, овдовілими та сиротами.

Їхнє життя зруйновано і тепер

вони мусять покидати свої міста, які

колись були повні життя, залишаючи

позаду все, що вони нажили, беручи

з собою тільки те, що можна

помістити у валізку, та вирушати у

невідоме та небезпечне майбутнє.

Коли ми чуємо про жертв війни, ми схильні думати про тих, хто не повернувся

додому. Ми не задумуємося над тим, що багато з тих, хто служить

в армії, повертається додому з пораненнями різних видів та ступенів...

Для духовенства, для вірних Української Православної Церкви США,

та особливо для Єпископа Даниїла, який служив капеланом на військовій

базі Армії США, робота з пораненими солдатами, допомагаючи чоловікам і

жінкам Збройних Сил знову повернутися до нормального способу життя, є

метою, яка вийшла поза рамки просто фінансової допомоги, і стала індивідуальним

та особистим підходом любові та турботи, чому немає ціни.

Впродовж останніх кількох місяців, а особливо з початком війни в Україні,

духовенство та вірні Української Православної Церкви США самовіддано

зібрали і передали понад ($200,000.00) двісті тисяч доларів на допомогу

пораненим солдатам Збройних Сил України та численним біженцям з

Донецької та Луганської областей. Обидва ієрархи (Митрополит Антоній і

Єпископ Даниїл) та кілька членів духовенства і вірних УПЦ США відвідали

Україну, щоб особисто доставити і розподілити зібрані кошти. З благословення

Високопреосвященнішого Митрополита Антонія, Владика Даниїл, під

час раніше запланованого візиту в Україну (7-12 травня 2015), знову відвідав

Військовий Госпіталь у місті Львові, доставивши додаткових $15,000.00 для

поранених солдатів та їхніх сімей.

11 травня 2015 р. Владика Даниїл, у супроводі о. Олега Древняка, в чергове

відвідав «взятий під опіку» Українською Православною Церквою США

госпіталь для того, щоб помолитися, поділитися роздумами та просто підтримати

молодих солдатів ЗС України, які знаходяться на медичному лікуванні

травм, отриманих внаслідок жахливої війни. У розмовах з Єпископом

УПЦ США, більшість молодих чоловіків висловили свою любов до Батьківщини

і щире бажання повернутися до своїх приятелів на поле бою для

захисту народу України від агресії Росії.

…Розмірковуючи над своїм власним військовим досвідом капелана, Єпископ

зазначив, що робота медичного персоналу вимагає постійного адаптування

до непередбачуваних ситуацій та викликів сімей солдатів, за котрими

вони доглядають. Така адаптація є тим, що повинно бути передано сім’ям

УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА США

ПРЕСОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

РУХ ЗА ВИЖИВАННЯ УКРАЇНИ

Якщо не ми, тоді хто? Якщо не зараз, тоді коли?

Зібрання за проектом

«Рух за Виживання України»

Христос учив нас любити ближніх,

нагодувати голодних, одягнути

нагих та дати притулок бездомним.

Сьогодні у нас є прекрасна можливість

прислухатися до Його слів і

допомогти тим, хто потребує. Виконуючи

це, ми тим самим послужимо

Христові, тому що Він сказав:

“Те, що ви робите одному з найменших

братів Моїх, – ви Мені робите”.

29 квітня 2015, Його Преосвященство

єпископ Даниїл, Голова Консисторії

та Правлячий Архієрей

Західної Єпархії Української Православної

Церкви США приєдналися

до визначних гостей, які зібралися

для того, щоб взяти участь у проекті

"Рух за Виживання України". Серед

гостей були Генерал Веслі Кларк К.

(зараз у відставці), Верховний Головнокомандувач

НАТО і кандидат

в президенти; Митрополит Епіфаній

з Української Православної Церкви

(Київського Патріархату); Шейх Ахмед

Тамім, муфтій України; Єпископ

Ян Собило з Римо-Католицької Церкви

в Україні; Єпископ Валерій Решетинський

з Євангелистської Церкви;

Рабин Джейсон Міллер; Доктор

Гері Келнер, засновник “Збережімо

Україну Зараз”, та місцеве духовенство

- протоієрей Павло Боднарчук з

катедри Покрови Пресвятої Богородиці

УПЦ США та протоієрей Володимир

Петрів, декан Метро Детройт

Українських Католицьких церков.

Дводенний захід розпочався вранці

молитвою та сніданком в Українському

Культурному Центрі (УКЦ) у

місті Уоррен, штат Мічиган, де понад

200 людей різних національностей та

віросповідань зібралися, щоб дізнатися

про теперішню ситуацію в Україні

та обговорити, як вони можуть допомогти

більше ніж одному мільйону

біженців і переселенців. Молитва,

яку очолив Преосвященний Єпископ

Даниїл, була направлена на те, щоб

усі могли зрозуміти трагічну ситуацію

в Україні, та необхідність молитви,

просячи Бога про заступництво,

допомогу та повернення миру.

Економічний Клуб Детройту запросив

Генерала Кларка, який нещодавно

повернувся з України, на свій

щотижневий обід, який відбувся в

Детройт Меріот Ренесанс Центрі

для того, щоб він виголосив промову,

пов’язану з роботою організації

"Збережімо Україну Зараз". Генерал

Кларк дав знати усім присутнім, серед

яких були Єпископ Даниїл, духовенство

з України та діаспори, місцеві

підприємці, меценати та школярі,

що те, що відбувається сьогодні в

Україні, матиме вплив у близькому

майбутньому на всіх нас. Він порівняв

агресію президента Путіна та

його амбіції, з тими, що мав Гітлер,

і заявив, що Другої Світової Війни

можна було б уникнути та врятувати

тисячі життів, якщо Гітлер був би

зупинений в 1937 році, коли було виявлено

його головний план. Сьогодні

ми прямуємо до Третьої Світової

Війни, якщо президент Путін не буде

зупинений, тому що він не задовільнить

свій апетит Україною, він також

має плани по відношенні щодо Румунії,

Польщі, Балкан і т.п. Це є необхідністю

для всіх нас, щоб агресія і

війна в Україні були зупинені.

Того вечора, докладну промову

Генерала Кларка транслювали місцеві

ЗМІ по різних місцевих теле- та радіоканалах,

додаючи захоплення тим,

хто був присутній на банкеті в той вечір.

Більше 300 гостей були захоплені

не тільки промовою генерала, але

й свідченнями тих, хто на власні очі

бачив страхіття війни на Україні.

Рух “Збережімо Україну Зараз” має

підтримку нинішньої влади України

та її Президента Петра Порошенка,

який пообіцяв безпечну доставку пожертв

тим особам, які потребують

допомоги. Різні організації та церкви

зголосилися взяти участь та допомагати

цій програмі, звертаючись до

добровольців зібрати пакунки з одягом,

ковдрами, постільною білизною,

рушниками, предметами особистої

гігієни, милом, посудою, столовими

приборами, а також медикаментами,

такими як вітаміни, бинти, знеболюючі

засоби і т.д. Після того, як пакунки

будуть запаковані, їх можна буде залишити

в спеціальних пунктах прийому,

де пізніше їх підбере вантажівка і кораблем

їх буде відправлено до Одеси,

звідки під супроводом їх буде доставлено

в Київ та розподілено згідно потреб

різних релігійних організацій.

Офіційний захід закінчився в середу

вранці так званим Стратегічним

Інструктивним Сніданкoм, але

насправді робота тільки розпочалася.

Люди страждають і потреба такої

роботи є величезною. Ми повинні

робити набагато більше, ніж просто

махати прапором. Кожен з нас повинен

заповнити пакунок та приєднатися

до Єпископа Даниїла у молитві

за мир і процвітання України.

Фотографії Єлизавети Симоненко

Від імені духовенства та вірних УПЦ США Єпископ Даниїл відвідав

поранених солдатів Української Армії в Військовому Госпіталі міста Львова

постраждалих, багато з яких стикаються з абсолютно новими реаліями життя,

з якими вони попередньо ніколи не стикалися.

«Те, що ви робите, зветься адаптуванням до нових норм нашого часу», –

сказав Владика Даниїл. «Христос простягнув руку для тих, кому потрібна

була допомога і дав їм надію. Те саме ви намагаєтеся зробити тепер, можливо

просто в інший спосіб».

Завершуючи свій візит до госпіталю, Єпископ Даниїл помітив, що солдати,

яких він відвідував, їли традиційні українські вареники та пельмені,

що викликало у нього бажання поїсти й самому. Кілька лежачих солдатів

запропонували поділитися їжею з Єпископом, яка була доставлена до них

місцевими волонтерами.

На даний час більше 300 поранених українських солдатів отримали фінансову

допомогу на загальну суму понад $200,000.00 від початку війни в Україні.

Відділ Консисторії УП Церкви США складає щиру подяку кожній людині,

організації та парафіяльній громаді УПЦ США за їхні щирі та щедрі

пожертви, які ми отримали і які продовжують надходити, для надання допомоги

тим, хто її потребує.

Боже благословення нехай буде з кожним із Вас!

Владика Даниїл у Львівському військовому госпіталі


4 Червень 2015

новини

V Помісний собор УАПЦ

4-5 червня у Києві відбудеться V Помісний собор УАПЦ, який буде присвячений

25-й річниці обрання першого Патріарха Мстислава (Скрипника).

Головною метою проведення є обрання Предстоятеля Церкви та визначення

напрямку розвитку церкви. Визначено кількість делегатів (узгоджені їхні

списки), які, згідно зі запрошенням, зможуть отримати мандат та право голосу

від свого деканату.

Собор розпочнеться 4 червня о 9.00 із св. Літургії у храмі св. ап. Андрія

Первозваного м. Києва. Після відправи пройде хресний хід на вул. Інститутську

та буде відслужено панахиду за героями Небесної сотні. 05.06.2015 у храмі

св. ап. Андрія Первозваного відбудеться інтронізація Предстоятеля УАПЦ.

Перед Собором архиєреї УАПЦ провели велику роботу по аналізу внутрішньо-церковного

стану єпархій, відбулось декілька засідань архиєрейських соборів

та обговорено кризові питання, які наявні у Церкві.

Нещодавно у Львові пройшла робоча зустріч передсоборової комісії, яка формувала

робочий процес проведення Собору та визначала осіб, які будуть відповідати

за певні напрямки роботи.

Архипастирська візитація

м. Самбора

24 травня, у день пам’яті рівноапостольних Кирила і Мефодія, Митрополит

Львівський Макарій, Місцеблюститель Київського митрополичого

престолу, здійснив архипастирську візитацію м. Самбора Львівської області.

В цей день Владика Макарій освятив новозбудований Свято-Миколаївський

храм та престіл у ньому. При вході до церкви Митрополита вітав настоятель

Роман Грицишин.

15 травня не стало корифея українського

телебачення, ведучої програми «Надвечір’я»

на Першому каналі ТАМАРИ ЩЕРБАТЮК

Тамара Щербатюк

Восени 1988 року на УТ-1 з’явилась

програма для літніх людей

Тамари Щербатюк «Надвечір’я». У

центрі уваги – людські долі, сповіді,

спогади. А гостями були поети, співаки,

письменники Мар’ян Гаденко,

Ганна Чубач, Микола Луків, Андрій

Демиденко, Григорій Чапкіс, Олександр

Василенко, Іван Попович, Надія

Шестак, гурти «Гетьман», «Кобза»,

«Чумаки», хор «Гомін», відомі

люди України: Дмитро Гнатюк, Євген

Сверстюк, Раїса Іванченко, Ольга

Богомолець, Семен Глузман, Рауль

Чілачава та багато інших. Були вечори

пам’яті Дмитра Луцека, Раїси

Кириченко, Олександра Білаша. За

26 років екранного життя Тамари

Щербатюк – тисячі годин ефіру. А її

висока освіченість (кандидат філологічних

наук, доцент факультету журналістики

Київського університету)

та щира українська шляхетність і визначали

ті телепередачі.

Для української культури це велика

втрата. Але, хай буде, Господи,

Воля Твоя. А в серцях людських –

світла пам’ять.

ВІДБЛИСК

ВІД СВІТЛА ГЕНІЯ

Продовження.

Початок попередніх випусках газети

Євген Сверстюк

Подаємо безцінні перлини,

які залишив нам цей

Великий Мудрець нашого часу:

із книги «200 АФОРИЗМІВ

ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА»

(упорядник Ореста Ковцун.-

Київ: ВД «Києво-Могилянська

академія», 2012)

Владика очолив Святу Літургію у співслужінні з духовенством Самбірського

та Львівського деканатів. Після відправи Митрополит подякував настоятелю та

парафіянам за велику працю у розбудові Церкви Православної на Галичині та

вручив нагороди.

Нагадаємо, що Миколаївський храм є одним із трьох, які належать у м.

Самборі до Української Автокефальної Православної Церкви.

До Львова

привезли мощі

священномученика Кипріяна

З 24 травня (за попередньою

інформацією до 8 червня 2015

року) у Львові в церкві святого

апостола Андрія Первозваного

(вул. Шевченка, 66) перебувають

мощі священномученика

Кипріяна.

Доступ до мощей –

щодня з 8.00 до 19.30,

розповів настоятель церкви

митр. прот. отець Стефан Гарбадин.

Молитви до цього святого

застосовують для захисту душі

й тіла від пагубного впливу,

злих чарів і демонічних спокус.

До мощей священномученика

Кипріяна припадають віруючі,

шукаючи захисту та душевної

гармонії.

ВОЛЯ, ЛЮДИНА

• Цвіт у невольничому світі не дає зав’язі

• Воля, як і життя, – це найвищий дар Божий

• Воля живе не після звільнення – вона вимагає простору та наповнення

духом постійно й безупинно

• Слабість хвалити йде від млявості думки, яка інертно підтримує замість

дивуватись і упокорюватись духом

• Маю право – значить маю обов’язок

• Всі мухи-одноденки мають пасію сідати на вічне і вкривати його своєю

подобою

• Між розумними людьми не заведено хапатися за слово, коли думка ясна

• Як тільки починається пристосування до обставин, людина вже опиняється

у їх полоні

• Цільні натури залишають найменше загадковості: вони здаються простими

• Людське мислення схильне до стереотипів і схильне ліниво сповзати до

ідолопоклонства

• Людині властиво плекати ілюзію вічності моменту, який вона переживає

• Порізнені егоїсти, як трутні, меду не приносять

• Людині властиво абсолютизувати свій час, тоді як це тільки міст між минулим

і сучасним

• Твій час – це єдиний твій час уже тепер

• Хто ставить себе поза минулим, поза джерелами народного моря, той

мало причетний до людства

• Новітня психологія і соціологія мали б установити грань, де кінчається

людина і починається антилюдина – на терезах розбещеної душі

• Навіть у занедбаній людині пробивається туга за втраченим, за красою і

правдою, за безкінечністю

• Ненависть – це сила слабких, з неї випливає помста і кара, але ніколи з

неї не повіє свіжим здоровим вітром творчості

• Атмосфера, позбавлена духового й творчого напруження, не має умов

утримати людину на людському рівні

• Державі потрібні принципові люди, які мають тверезий глузд, тверді

принципи й мужність заперечувати

• Хто боїться домагатися своїх вищих прав, той неодмінно звільняє себе і

від вищих обов’язків

• Ненависть і недовір’я – найбільше прокляття людства

• Ми сприяємо розв’язанню світових проблем у міру того, як розв’язуємо

свої.

(Далі буде)


Володимир ОВСІЙЧУК,

доктор мистецтвознавства, професор

Червень 2015

Кость Маркович

ДУМКИ ПРО ІКОНОПИСНУ ТВОРЧІСТЬ

5

Іконопис – це, мабуть, найвишуканіший спосіб пізнання Бога та вираження

в мистецький спосіб Господньої Любові. Це, звичайно, вимагає самовдосконалення

особистості митця.

Малюючи ікону, постійно нагадую собі, що вона, в першу чергу, призначена

для молитви, тому утримуюся від надто суб’єктивного трактування образу,

а намагаюся надати їй якнайбільшої м’якості й теплоти.

ІКОНОПИСЕЦЬ ЯК ТВОРЕЦЬ ІКОНИ

Іван Дамаскин, відомий захисник

святих ікон, що жив у другій половині

VII та на початку VIII століть,

писав: «Ми не в стані підійматися до

споглядання духовних предметів без

якого-небудь засобу, а для того, щоб

піднятись вгору, маємо необхідність

в тому, що близьке нам і споріднене».

Адже Літургія проводиться Словом

і Образом, і Дамаскин продовжує:

«Але як зобразити невидиме? Як

описати те, що не має кількості і величини

і необмеження? Як зобразити

фарбами безтілесне?». На ці запитання

наче відповідає філосов Павло

Флоренський: «Художник не творить

з себе образу, лише знімає покриття

з уже сущого образу». Проте таке

твердження викликає найсуттєвіше

запитання: чи був першовзірець? Як

виглядали Господь і Богоматір?

Як ми знаємо, описи зовнішнього

вигляду Христа є. Приятель Пілага,

римського намісника в Єрусалимі,

Публій в листі до римського сенату

так описує: «Обличчя Спаса без зморщок,

з рум’янцем, очі ясні, але невизначеного

кольору, борода роздвоєна».

Значно пізніше Іван Дамаскин,

посилаючись на усні перекази, доповнює,

що Христос був високий на

зріст, стрункий, з гарними очима, мав

прямий ніс, кручене волосся й чорну

бороду; колір тіла смаглявий. Відомий

церковний переказ про Авгарія (Абгара),

на бажання якого сам Господь

приклав кусок тканини до Свого обличчя

і відбив на ній Свій Образ.

В іншій оповіді розповідається

про те, що євангеліст Лука змалював

перші зображення Богородиці з

Дитям і Спасителя. Це були перші

ікони – легендарними зразками, і поступово

змалювання святого образу

ставало справою посвячення і подвижництва.

Тому церква дотримувалась

тих зразків ікон, які створили

святі іконописці, що зуміли своїм

прозрінням втілити Божественну

реальність. Отже, в іконі не могло

і не може бути особистої фантазії

художника. Мета християнського

мистецтва у дотриманні досвіду святості,

а це виражає лише канонічна

ікона. Таким чином, мистецьким досвідом

вироблений канон стає тим

необхідним дороговказом, якого

церква в художній практиці дотримується

протягом тривалого часу. І

тому першою вимогою є передача

традиції, другою – через чіткість

виразу та максимальну виразність

надати образові духовної повноти,

і найважливішою третьою – через

молитовний стан створити взаємодію

з тими, що моляться, бо ж ікона

є духовним зв’язком живої людини з

тим, хто зображений. Ікона мусить

своїм глибинним світлом прокласти

просвітлену дорогу для спілкування

зі Священним образом. Тільки через

світло проявляється божественна

воля, – цю велику істину мусить передати

художник.

У давньому часі перед іконописцем

ставилися надзвичайно великі

вимоги, як до процесу малювання,

так і до нього самого. Передовсім

від іконописця вимагалося високої

духовності й усвідомлення відповідальності

за свою справу. Колись це

були люди переважно духовного поклику,

частіше монахи, але їх не зачислювали

до ремісників, і якщо це

були світські люди, то займали вище

становище по відношенню до мирян.

Іконописці мусіли відзначатися особливо

зразковою поведінкою та високою

моральністю, бо тому, хто творить

священне зображення, подобає

бути «смиренному, благоговійному,

тихому, несміхотворному, небалагурові,

незаздрісному, не п’яницею, не

грабіжником, не вбивцею, зберігати

душевну і тілесну чистоту в усьому,

по закону одруженому, жити в пості і

молитві та стриманості».

Якщо живописець не дотримувався

правил, то він осуджувався «на

вічні муки» та усувався від іконописання.

Але насправді іконописці ставили

перед собою незрівнянно вищі

вимоги, що не могло не відбитися на

їх творіннях. Вони були свого роду

подвижниками.

Процес праці над іконою був чітко

регламентованим. Ще перед початком

роботи іконописцеві рекомендувалося

певний час зайнятися вправами

в малюванні лінійно простих і

складних орнаментів, зображень на

різної величини площинах, поки не

прийде навик. Далі йшли довгі молитви

і ектенії (рід молитов-прошеній),

спеціальні звертання до Христа

і Богородиці, піст, сповідь, дозвіл –

благословення духовного отця. У

старовину найпрославленіші ікони

творилися геніальними митцями,

про яких складали легенди, як ось

про києво-печерських живописців

XII~ст. Алімпія та Григорія.

Все творіння святого зображення

залежало від молитовного благоговіння.

Така атмосфера іконописання

ще дотривала до XVIII століття. Обмирщення

всього життя негативно

відбилось на іконописанні та й на

самій іконі. Особливо впав її рівень

у наш час, коли не дотримуються

ніяких правил і малює ікони кожен,

кому забажається. Тому така ікона

не виражає найсокровеннішої своєї

сутності – реальності Таїнства та

не може бути джерелом благодаті й

освячення. Справжній іконі властива

духовна краса, а не поверхова

красивість, яку пропонують у наші

дні, бо для віруючої людини ікона не

є об’єктом естетичного любування.

Без сумніву, індивідуальності видатних

іконописців відбивалися в

іконі, в її композиційно-колористичному

рішенні та в умінні розкриття

духовного змісту. Адже однакових

ікон не було і не може бути, бо виконувались

не копії, а творчі і вільні

переложення, тобто інтерпретації

зразка, чого не заперечували канонічні

правила. Тому ікона ніколи

не залишалася незмінною. Кожна

епоха виражала в ній свій духовний

стан, рівень культури, естетично-художні

ідеї, сказати глибше – ікона є

духовним образом кожного народу,

виразом його характеру, його історії.

Отже, все це підносить ікону

до рівня глибоко змістовного твору

мистецтва. Тому як твір, що тісним

зв’язком зі своїм часом та духовними

й художніми цінностями набирає

всеосяжного характеру, ікона в історії

світової культури є унікальним

явищем.

Здавна було розуміння, що іконописець

не малює зображення, а наче

відкриває його в той час, коли творча

енергія скерована до богопізнання.

Отже, художник немов виконував

високу волю, не вносячи нічого

особистого, тому залишався анонімним.

У старі часи жоден художник

не ставив свого підпису на іконі,

що вважалось би святотатством і

виявом власної гордині (пихи). Згодом,

починаючи з епохи Ренесансу,

з другої половини XVI~ст., з усвідомленням

художником своєї місії,

зі зростом його почуття власної

гідності, що спонукувало піднятися

вище від ремісничого стану, з’являються

авторські підписи на іконах.

Авторське право зберігається аж до

нашого часу, і таким чином в історії

української культури вписані імена

славних живописців Федуська із

Самбора, Федора Сеньковича, Івана

Рутковича, Йова Кондзелевича, що

творили протягом XVI-XVIII~ст.

на землях Галичини та Волині Але

які б зміни вони не вносили в ікону,

все ж художники зберігали її сокровенну

сутність і шанували традиції,

що є актуальним до сьогоднішнього

дня.


6 Червень 2015

Преподобний отець

ЄВСТРАТІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ

«Я рани Господа Ісуса на тілі своєму ношу»

Родом Євстратій був з Києва.

Забажавши прийняти монашество,

увесь свій маєток роздав

убогим і своїм близьким і став перед

Господом в доброму намірі служити

ченцем у монастирі Печерському.

Сумлінно служив, постив, молився,

примножуючи чесноти свої перед

братією і Господом.

Та прийшла печаль на землю

Руську. З своїм безжальним військом

напав половецький злочестивець

Боняк, збиткувався над людом

руським, не обминув і монастиря

Печерського. Багатьох посік мечем,

а тридцятьох, тих, хто був сильніший

тілом, забрав у полон. Отож,

Євстратія продали одному жидові в

Греції, у місті Корсуні. Усіх полонених

русичів-християн було у нього

п’ятдесят, бо окрім монастирських

ще було 20 чоловіків з самого Києва.

Цей жидовин завзявся усіх бранців

зробити віровідступниками і

усяко умовляв, улещав і погрожував

кожному. І тут Євстратій сміливо

став переконувати своїх побратимів

такими словами: «Браття, вас

хрестили і ви усі вірите в Христа.

То ж не будьте зрадниками своєї відповіді

при хрещенні. У Христа ми

охрещені водою і Духом, Христос

нас викупив своєю кров’ю і наступниками

Царства свого зробив. Якщо

живемо біля Господа, – хай живемо,

якщо ж помремо для Господа – хай

помремо і смертю дочасною життя

вічне здобудемо. «Бо життя моє –

Христос, а смерть – надбання».

Усі побратими погодилися з цим.

А жидовин сказав їм, що як не відречуться

від Христа, то закриє їх усіх і

заморить спрагою і голодом. Та вони

поклалися на волю Божу. І жидовин

таки їх закрив і морив. Хто помер

уже за два дні, хто – за три, сім, а хто

за дев’ять. На одинадцятий день залишився

живим лише Євстратій і ще

навіть протягнув три дні, бо з усіх

найбільше звик до посту, практикуючи

постування ще з юності своєї.

Жидовин лютував. Адже втратив він

своє золото, що заплатив за 50 бранців.

Тоді вирішив помститися хороброму

воїнові Христовому. І коли

надходив день Воскресіння Христового,

жид готувався святкувати свою

Пасху, а для того –злорадно повторив

те, що робили його предки – звелів

розіп’яти на хресті Євстратія в

такий самий спосіб і час, як і Христа.

Стояли під хрестом жидовин і

друзі його, і насміхалися з розп’ятого,

говорячи слова, колись сказані

Мойсеєм у законі його: «Проклятий

кожний, хто висить на дереві».

Євстратій йому відповів: «А що

висіло на дереві? Це ж воно прокляте

життя ваше висіло». «О, ні! Велику

благодать подарував мені нині Господь.

І я сподіваюся, що він і мені,

як розбійникові, скаже: «Сьогодні

вже будеш зі мною у раю!». Але прийде

день, коли ви заридаєте і заголосите,

бо прийде на вас помста крови

моєї і інших. І ця ваша субота буде

вам на журбу, бо вже надійшов день

убієння начальникові вашому».

Це почувши, жид не втримався і

списом пробив Євстратія – муки його

закінчилися. Він виконав місію воїна

Христового. Цього ж самого дня прийшов

наказ від царя грецького, аби гнати

з земель грецьких усіх жидів, маєтки

їх забрати, а старійшин їхніх побити

за катування і смерть християн.

Начальника їхнього убили першим.

Один з жидів, а це був той,

хто розпинав Євстратія, побачивши

таке, – а був багатим і славним, дуже

злякався, відразу охрестився, тому

й був помилуваний царем і наставлений

Патріархом у цім місті. Та це

була з його боку лише хитрість. В

скорому часі він знов зібрав навколо

себе жидів і дозволив їм купувати

рабів-християн і знущатися

над ними. Довідавшись про це, цар

дав ще жорстокіший наказ – схопити

його і убити, а жидів усіх зовсім

викоренити з земель грецьких. Його

повісили на дереві, отож і повисів на

дереві, і прийняв удушення Юди!

А що ж сталося з тілом святого

Євстратія? Тіло його кинув окаянний

у море після того, як увиділи люди колісницю

вогненну, що забирала душу

Євстратія і чути було слова: «Ось добрий

житель Небесного града».

Стали люди шукати тіло святого у

морі, та не змогли його там знайти. А

невдовзі з’явилося воно у печері, де

і донині перебувають його мощі нетлінними,

і багато чудес ставалося у

тому місці. О тоді-то, переконавшись

по справжньому, де є опіка Господня,

решта жидів таки охрестилася і жили

спокійно серед християн, приносячи

Славу Богові і Його Синові Христові.

НА СПОМИН ПРО ЧУДО,

ЩО СТАЛОСЯ В ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ

З ЗАХАРІЄЮ, СИНОМ ІВАНА,

І СЕРГІЄМ, ЩО НЕПРАВДИВО

ПРИСЯГАВ

Два славні мужі із Києва прийшли

до Лаври Печерської. Звалися

вони Іоан і Сергій. Якось будучи у

храмі? стояли перед чудотворною

іконою Божої Матері і побачили

дивне світло, яке осявало її. Це видіння

сокрушило їх настільки, що

вони духовно між собою побраталися:

бути вірними один одному, допомагати

і випадку смерті котрогось з

них, взяти клопоти брата на себе.

Минуло трохи літ і Іван захворів

невиліковно. Будучи чоловіком

не бідним, вирішив частину свого

майна заповісти на Печерський монастир.

Закликав ігумена Никона

і віддав йому половину, аби роздав

убогим і на інші потреби.

Другу ж частку, маючи п’ятилітнього

сина Захарію, доручив сховати

для нього, як виросте, духовному

братові своєму Сергієві. При цьому

благав його опікуватися сином. Забрав

Сергій срібло і золото, яке мав

зберегти для Захарії. А Іван в скорому

часі відійшов з цього світу. За

десять літ, коли Захарія досяг п’ятнадцяти

літ, то захотів забрати своє

срібло і золото у Сергія. Але той, на

диво, йому відповів таке: «Усе твій

батько віддав Богові, от у нього і проси».

А я тобі нічого не винен. Це твій

безумний батько усе роздав убогим, і

тим залишив свого сина убогим.

Захарія, знаючи, що залишив

батько йому, не міг заспокоїтися на

тому, розпачав. А далі, подумавши,

післав до Сергія посланця з проханням

віддати йому хоч половину, хай

вже і тобі рівна частина буде, переказав.

Та Сергій і на це не хотів пристати.

Вигнав посланця, усяко ображаючи

пам’ять батька Івана і його

сина Захарію.

Захарія ж далі думав, що ж робити,

і вирішив таки ще піти просити,

вже сам. Спершу просив хоч третю

частину віддати, а потім навіть десяту.

Та Сергій стояв на своєму: не брав

він в Івана нічого. І тоді Захарія зважився

на таке: «Ходи, каже, якщо ти

не взяв, до церкви Печерської зі мною

і перед іконою тією, перед якою присягали

ви з моїм батьком на духовне

братство, поклянешся, що не брав.

Сергію не було вже куди діватися. І

навіть без усякого вагання прийшов,

став перед іконою на коліна і присягав,

що не брав в Івана тисячі гривень

срібла ані гривень золота. Далі піднявся

з колін і хотів поцілувати ікону,

та йому не вдалося цього зробити,

не зміг наблизитися, щось не пускало

його до ікони. А коли підійшов

до дверей, щоб вийти, став раптово

кричати: «Преподобні Антонію і Феодосію,

не веліть мене губити цьому

немилостивому ангелові! Просіть

Пресвяту Богородицю, щоб відігнала

від мене тих бісів! А ви, – до присутніх,

–візьміть собі те срібло і золото,

що я сховав у келії своїй «у посуді».

На всіх присутніх найшов страх, і

відтоді вже постановили заборонити

присягатися на іконі.

А коли зайшли до Сергієвої келії

і знайшли у закритій посудині те

срібло і золото, то його виявилося

удвоє більше – Господь подвоїв його

за цю колишню милостиню убогим і

поступливість Захарії. Подивований

тим, Захарія того золота і срібла не

взяв. І вражений до глибини душі

побаченим, віддав усе ігуменові, аби

той розпорядився, як схоче. Сам же

прийняв постриг монаший і, служачи

вірно Господеві, у тому ж монастирі

своє життя закінчив. За ці

гроші ігумен Іоан поставив церкву

Іоана Предтечі. З церкви через хору

зробили вхід до великої церкви Печерської

– це на пам’ять про боярина

Івана і його сина Захарію.

Сторінку підготувала

Віра МАРКОВИЧ


Митр. прот. Тарас БЕЦЕЛЬ

Червень 2015

7

СВЯТА ТРІЙЦЯ

І Я ублагаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб був з вами повік (Ін.14,16)

Господь наш, Ісус Христос, завершивши

Своє діло на землі

і вознісшись на небо, не залишив

віруючих людей без Свого догляду

і піклування. Спаситель обіцяв апостолам,

а в їх особі і всім послідовникам

Своїм, бути з ними «у всі дні

до кінця віку» (Мф.28,20), а також

обіцяв послати від Отця Утішителя,

Який Своїм Божественним подихом

подасть благодатну допомогу всім

віруючим у Сина Божого. Обітниця

про послання Святого Духа справдилася

в день П’ятдесятниці, коли

Він зійшов у вигляді вогняних язиків

на всіх апостолів, які зібралися

в одному домі (Діян.2,1-4), а в їхній

особі – і на всіх віруючих в Його

Пресвяте ім’я. На десятий день після

Вознесіння церква святкує Зішестя

Святого Духа на апостолів. Цей празник

називається також Днем Святої

П’ятдесятниці, або ж Трійцею.

П’ятдесятницею він іменується тому,

що подія, тут згадувана, сталася на

п’ятдесятий день після воскресіння

Христового – Пасхи. Як ми знаємо

з Писання, упродовж сорока днів по

воскресінню Господь Ісус Христос

являвся учням Своїм і повчав їх. В

самий же день вознесіння – дав наказ

апостолам, щоб не відходили

вони з Єрусалима, а чекали обітниці

Божої, «що про неї, – казав, – ви чули

від Мене. Іван бо водою хрестив, ви

ж охрещені будете Духом Святим

через кілька тих днів...» І тоді ж,

на сороковий день, сталося славне

вознесіння Господа на небо на очах

усіх учнів Його. Дотримуючись наказу

Божого, апостоли залишилися в

Єрусалимі в очікуванні даної їм обітниці.

І ось настав десятий день після

вознесіння. У євреїв тоді було велике

свято П’ятдесятниці в пам’ять

Синайського законодавства. Усі апостоли

з Богородицею та іншими учнями

разом знаходилися в одній світлиці

у Єрусалимі. Була третя година

дня за єврейським ліком (за нашим

– дев’ята година ранку). Євангеліст

Лука у книзі «Діяння святих апостолів»

так змальовує подальші події:

Раптом «... зчинився шум із неба,

ніби буря раптово зірвалася і переповнила

увесь той дім, де сиділи

вони. І з’явилися їм язики поділені,

немовби огненні, та й на кожному

з них по одному осів. Усі ж вони

сповнились Духом Святим і почали

говорити іншими мовами, як їм

Дух промовляти давав. Перебували

ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні,

від усякого народу під небом. А

коли оцей гомін зчинився – зібралося

безліч народу, та й дивувалися, бо

кожен з них тут почув, що вони розмовляли

їхньою власною мовою!..

Усі ж збентежилися та й дивувалися,

та й казали один до одного: «Хіба

ж не галілеяни всі ці, що говорять?

Як же кожен з нас чує свою власну

мову, що ми в ній народились?.. –

усі чуємо ми, що говорять вони про

великі діла Божі мовами нашими!»

І всі дивувались, і безрадні були, і

говорили один до одного: «Що ж то

статися має?..» (див. Діян. 2 , 2–12).

Це був 34-й рік по Різдві Христовім.

Таким був початок проповідування

Євангелії і, фактично, початок діяльності

новозавітної Церкви Божої,

– початок благовістування через святих

апостолів перше в Юдеї, а потім

і в усьому світі.

Зішестя Святого Духа на апостолів

відзначається як одне з дванадцяти

найбільших церковних свят, і

має назву також Дня Святої Трійці.

Трійцею воно зветься тому, що саме

в цей день відкрилася світові уся

повнота дії Пресвятої Трійці, і люди

навчились поклонятися й прославляти

три лиця (грецькою – “іпостасі”)

Єдиного Божества: Отця, Сина,

Святого Духа. Бог Отець послав Сина

на землю; Син явив нам шлях до

Отця – дорогу смирення, настановив

нас любити Бога і ближніх, постраждав

на хресті за наші гріхи, воскрес

і вознісся на небо, обіцяючи учням

послати Духа Святого, Утішителя; і

тепер Цей Утішитель зійшов на учнів,

і наповнює засновану Христом

Церкву. У чому полягає духовна

символіка дня П’ятдесятниці? Це

зішестя має статися у серці кожного

християнина як акт довершеності

Божого спасіння. В Пресвятій Трійці

проявляється уся повнота благодаті

Господньої, що подається людині

через хрещення, тобто через повне

занурення (церковнослов’янською

«хрещення», грецькою «баптисма»,

українською «повне занурення») в

слово, віру й благодать Божу в Ім’я

Отця, Сина, Святого Духа. Коли

ми приймаємо Бога Господом (володарем,

господарем) свого життя

– повністю занурюємося у віру, що

від слухання слова Божого, ставимо

Отця Небесного на перше місце у

своєму житті, цілковито покладаємося,

віддаємося на волю Божу, – то

ми, таким чином, духовно хрестимось

в Ім’я Отця. Але цього мало.

Необхідно хреститись – інакше кажучи,

повністю зануритись – і в Ім’я

Сина, себто всиновити, реалізувати у

своїй плоті, в своєму житті цю віру

смиренну, що чинна любов’ю; принести

конкретні плоди її, бо ж «віра

без діл – мертва».

І на завершення: заповітне хрещення

це має відбутися в Ім’я Духа

Святого – як одухотворення віри, як

занурення у благодать духовного

містичного досвіду, як оспівування

і розповсюдження її навколо себе.

В цьому суть явлення Трійці одноістотної

і нероздільної в людині: увірувати,

втілити віру в своєму житті,

і так здобути силу Духа Святого,

духовну енергію Божу. І отримати

таким чином життя вічне, прийшовши

дорогою праведності до миру й

радості у Дусі Святім, до небесного

Божого царства, що постало воно в

Силі. В цьому – духовна суть свята

Трійці.

Перший день П’ятдесятниці, неділю,

церква присвячує переважно

на славу усієї Пресвятої Трійці, і цей

день в народі називається Троїцьким

Днем. Другий же, понеділок – на

похвалу Духа Святого, від чого й

зветься він Духовим Днем. На свято

прийнято прикрашати храми й власні

домівки зеленню – ароматною

лепехою, квітами, віттям дерев. Під

час же богослужіння вірні стоять у

церкві з квітами у руках, висловлюючи

тим самим радість і вдячність

Богові за духовне наше життя. Квіти

та зелень – символ життя – є свідченням

визнання та прославлення життєдайної

сили Животворчого Духа.

Згідно з наукою про богослужіння,

літургікою, свято П’ятдесятниці

встановлене самими апостолами.

Після зішестя Святого Духа вони

щорічно відзначали його і заповідали

згадувати усім християнам.

Уже в Постановах Апостольських

є пряма заповідь святкувати Святу

П’ятдесятницю. Тропар свята звучить

так: «Благословенний Ти,

Христе Боже наш, що рибаків премудрими

явив, пославши їм Духа

Святого, і ними весь світ уловив.

Людинолюбче, слава Тобі!»

Пресвята Трійця є безоднею невідомого,

безмежним джерелом правди

і добра. У пізнанні цієї правди, в

засвоєнні цього добра і полягає вічне

щастя людини. «Це ж є життя вічне,

щоб знали Тебе, Єдиного, Істинного

Бога і Того, Кого Ти послав, Ісуса

Христа» (Ін.17,3).

Віра МАРКОВИЧ

ДИВНИЙ БОГ У СВЯТИХ СВОЇХ

Ми ще раз пережили найчарівнішу

пору року і найважливіші події

в житті Церкви Христової – страждання

за нас Ісуса Христа і чудесне

Воскресіння Його, яке називаємо

«Святом найвищої радості», а також

Вознесіння Спасителя.

І ось іще одне величне Свято –

П’ятдесятниці, свято сходження

Святого Духа на апостолів.

Всі ці знаменні події гармонійно

пов’язані з дивовижними змінами у

природі, коли все оживає, веселиться,

співає.

І що б не діялося у світі: війни,

виверження вулканів, землетруси

та інші страшні для людства події

чи явища, все йде своїм ходом,

визначеним для людства і світу її

Творцем.

Саме через тиждень по

П’ятдесятниці Церква Христова

вшановує пам’ять усіх святих. І

наша Українська Церква звеличує

ще одним окремим святом своїх,

прославлених на нашій рідній землі,

святих угодників Божих. І називається

це свято Усіх святих землі

Української.

Ми, християни, звичайні люди,

шануємо святих, декотрі з них стають

нашими улюбленими молитвенниками

і заступниками. Ми постійно

звертаємося до них, благаємо

про захист і допомогу. Але про себе

думаємо, здебільшого: «Святість

– хіба це для таких, як я? Це щось

недосяжне і неможливе». Але ж

Господь наш і Спаситель, перебуваючи

тут, на землі, серед людей, і

для таких, як ми, передбачив і підготував

учнів своїх і рід людський до

розуміння, що кожна душа, що повірить

щиро у Христа, отримає шанс

бути з Господом.

Досліджуючи життя святих, стає

очевидним, що багатьох з них вибирав

Собі Сам Господь. Бо вже від

самого свого народження вони вирізнялися

серед звичайних людей,

як от святий Миколай-чудотворець,

чи святий преподобний Антоній

Печерський, і багато інших.

Але, разом з тим, маємо безліч

прикладів, коли заможні і знатні,

середнього статку люди, і жебраки,

вчені і зовсім, на перший погляд,

примітивні люди, досягали вершин

сповідання віри Христової.

Отже, усе можливе, адже Божа

Церква перебуває внутрі кожного з

нас. Ми, християни, маємо повсякчас

про це пам’ятати.

Український святий ХХ століття,

відомий як преподобний Кукша, казав

так своїм підопічним: «Молися

день і ніч, і проси: «Господи, сподоби

бути хоч скраєчку, але в раю»».


8

Дитяча сторінка

Дитяча

Лютий 2015

сторiнка

назвала

Відзначають «Канікули! Канікули!» –

його співає в пам’ять все навколо.

День

про те, Канікули, як Святаканікули,

Діва Марія при

канікули у школі!

несла до Єруса

лимського А що Храму таке «канікули»?

Ісуса Це Христа – літні надні барвисті,

40й це день час, після коли нам ніколи

його хоча народ б мить присісти,

ження (згідно з

бо треба мчати босими

Законом Божим,

з часу наввипередки визволен з вітром,

ня євреїв з густих із єгипетського лісів приносити полону кожне

перше горіхів немовля повні чоловічої відра. статі належало

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —

Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного,

зареєстроване міністерством України

у справах преси та інформації.

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ 2335

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше

видання, повідомляємо банківські реквізити:

ПАТ АКБ “Львів”

Р/р 260075157, МФО 325268,

код ЄДРПОУ 20785948

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься

на сторінках газети.

НАША АДРЕСА:

79008, Львів8, вул.Руська, 3/1

Для листування:

м. Львів 8, а/с 1334

(032) 2355202 www.stavropigia.lviv.ua

E-mail: vegauaoc@gmail.com

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця непроста,

Бо це –— наука про Христа.

..........................................................................................

За Червень колядками літечко йде приніс! лютий

Лютий

Лютневий календарик маленького українця: !

Мороз і завірюха -

Другий місяць зветься Лютий, 6 лютого – Прп. Ксенії Римлянки

Замерзли щічки й вуха. Я люблю у лузі а квіти, лютує він тому, Червневий 12 лютого календарик – Ср. Трьох маленького святих: українця: Василія Великого,

Хто з місяців лютує,

що на світі довго бути

Де гудуть весь день джмелі, 1 червня – Святого Григорія Духа Богослова, Іоана Золотоустого

не доводиться йому.

Над нами бешкетує?

Хоче Лютий, щоб на світі

7 червня 15 лютого – Всіх – святих Стрітення Господнє, освячення свічок

І метелик носить літо

панувала вік зима. 14 червня 23 лютого – Всіх – українських початок Великого святих посту

На легенькому Та крилі. поволі сонце гріти 3 червня 25 лютого – Рівноап.Константина 1871 року – народилася та Єлени Леся Українка

починає крадькома. 28 червня – День Конституції України

Довші Ганна дні, Чубач коротші ночі.

Любі дітки! Ось і минула пора радісних різдвяних свят і дзвінких

гульк – уже й струмок тече! колядок та щедрівок, бо на порозі місяць лютий. Назва «лютий» зак

Лютий враз як зарегоче, ріпилася за місяцем у середині минулого століття. Хоча другий місяць

Любі наші читачі! Ось і надійшло Це час у річці знов хлюпатись, морозом припече, країні є правила, року і є за найкоротшим якими живуть серед всі зимових місяців, але він найпримхливі

ший. Справа в тім, що зима силкується

Чи

втримати

знаєш

свої права,

Ти,

довгождане літечко – найулюбленіша підсмажувати та спини як здійме враз хуртечу, її мешканці. Ці правила називаються

нагаду

як засипле снігом дах!

ючи про себе частими завірюхами, снігопадами хто та такі морозами. Під цю

пора року всіх діточок. Знову прийшла

пора відпочинку, гулянь, ігор, тонку струну Люди бджолину… добре топлять печі, них є найголовніший, ли поля добрива, що зветься готували посівний

і зранку в лузі слухати «законами». пору Законів селяни багато, вже готувалися та серед до весни : лагодили транспорт, вивози

Українські

матеріал. Відтак

Січові

з лютим по

катання на велосипеді, роликах, а Це час, коли щоб за друзями не змерзнути в хатах. словом «Конституція». в’язано чимало Якщо прикмет. цього Люди ретельно Стрільці?

стежили за поведінкою по

також пора мандрівок, зустрічей, нових

знайомств. Всі літні місяці зігрі-

і нам страшенно йде весна, схочеться веселий час. то в країні сонце не буде повертає порядку. на Тому літо. ви-

День уже помітно збільшується.

ми скучим – Та як здаля ніколи, вже крок по кроку головного годи, закону аби не передбачити, дотримуватися, якими мають бути весна й літо. Адже в лютому

ють Вас сонячним теплом, порадують

співом пташок і цвітінням трав,

Анатолій Лютий Костецький

геть тіка від нас. всі мешканці Лютий країни. без снігу – літо без хліба.

скоріше знов І, до розгніваний, школи!... до строку конувати Конституцію У лютому повинні багато всі-

інею – влітку багато роси.

почастують суничками, малиною,

Н. ЗАБІЛА. Наша Україна

У

теж

лютому

має свою

зорепад

Конституцію

ленька – рука закон, вивела в якому перші записано поетичні всі

– тиха весна.

черешнями 12 лютого і – вишнями. Ср. Трьох А святих: ще вони 3 Богові, червня і його – треба було приносити до

дадуть Василія Вам Великого, можливість Григорія набутися з День храму пам’яті на 40й день після народження). права

рядки.

українців.

Коли мама

Це

побачила

право на

на

життя,

столі

Коли Діва Марія разом з Йосифом списаний аркуш паперу і прочитала

дідусем Богослова, і бабусею Іоана на Золотоустого

канікулах, досхочу

У цей поспілкуватися день і набавитися з ноапостоль-

сивий старий Симеон, який чекав чинок, донечка на почала лікування нову та сторінку багато-багато свого

святих принесла і рів-

Ісуса до храму, їх зустрів там на вірш, житло, то зрозуміла, на працю, право що її на маленька відпо-

друзями, вшановуємо поїхати разом з батьками на них зустрічі царів з Господом вже багато років. інших життя – прав. поетичну. Записано Коли в Лесі Конституції виповни

пам’ять трьох

Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон лось тринадцять років, її вірші були

відпочинок.

великих іє

Константина

й

був праведником, але він таки не повірив вперше

наші обов’язки,

надруковані

наприклад,

у львівському

обов’язок

Бажаємо рархів і Вам, про любі дітки, якнайкраще

повідників провести – це літо, набратися сил, Олени. Діви Марії. Коли І тоді Дух Святий напроро який був у стає той час дуже Іван актуальним Франко. Порадив в ниніш-

Українські Січові Стрільці (УСС,

і його матері

у можливість народження Спасителя від

журналі захищати «Зоря». свою Редактором Батьківщину, журналу

здоров’ячка святого Васи і гарних вражень, щоб з цариці чив йому, Олені

тоді, було коли побачить 80 народження Госпо

військове формування в складі ав-

що він зможе вмерти лише ній шись час із війни донькою, на сході мати України. добирає їй усуси) – українське національне

лія Великого,

псевдонім Українка. Відтоді пішли по

добрим настроєм знову повертатися

святого Гри

всьому світу прекрасні поезії, підпи

до да. Те й здійснилося – Симеон міг одер

горія навчання. Бого

років, вона

«Криничка» дарує своїм читачам

сані цим гордим і красивим ім’ям – стро-угорської армії, сформоване з

жати тепер вічний спокій. Перед смер

слова і свято

поїхала до

Леся невеличку Українка. Саме порцію так з’явився сміху цей добровольців, які відгукнулися на

тю старець Симеон сповістив, що Не

го Йоана Зо

Cвятої мовля, Землі,

псевдонім, відомий нині цілому світу.

яке йому нарешті судилося по Група

лотоустого. Їх

На рідній

школярів

Волині,

повернулася

як ми вже

з

знаємо,

Парижа.

заклик Головної Української Ради 6

бажаючи бачити, служитиме відвідати місця спасінню страждань людей.

єднала апос

надрукувати Директор українські школи цікавиться: серпня 1914 року і стояли під проводом

Української Бойової Управи

вірші було не

і Цього смерті дня Спасителя зима зустрічається Ісуса Христа. з літом В –

Любі дітки, у цей важкий для Ук

тольська рев

– можливо. Чи були у Натомість вас труднощі Львів з французькою

належали мовою? до складу іншої імперії – (УБУ).

і Галичина

так кажуть у народі. У церквах освячують

раїни час, коли багато українців –

ність за святу віру і спасіння душ. Свя Єрусалимі вона побудувала церкву

ся свічки. Запалена стрітенська свічка є

батьків, братів, сестер, друзів,

тий Василій був аскетом і богословом, св. Гробу Господнього. З перебуванням

там не була заборонена, видавалися

АвстроУгорської, українська мова

знаком народженого Спасителя, який – У нас – ні! Були у французів. Українські Січові Стрільці – це було

сусідів та просто незнайомих людей

всебічно освіченим і надзвичайно та

став св. справжнім Олени світлом на Сході для пов’язують

військо

всіх людей.

– захищають високого зі патріотичного зброєю в руках духу.

лановитим у мистецтві полеміки. Свя

українські книжки *** та журнали.

віднайдення святого Хреста, на якому

розіп’яли Ісуса Христа. Відшукав-

життям та здоров’ям, у всіх нас

Записувалися нашу рідну землю, до нього ризикуючи одні добровольці.

Основний контингент стано-

своїм

тий Григорій здобув чудову освіту і при 23 лютого – початок

– Маринко, Ось так, через ти чого штучний так швидко кордон, їси що

святив себе Богові. Його проповіді

ділив Україну між двома державами,

Великого посту

шоколад? Чи забула, що в тебе є сестра?

обов’язок щиро молитися за всіх

(зокрема, й у вас, дітки) є великий

стали справжніми мистецькими перли ши Животворящий Хрест Господній, були надіслані вірші маленької українки, вили молоді вихованці воєнізованих

Великий піст завжди починається

1. нами Червоне і зразками коромисло бесідування. Святий цариця яка все своє подальше життя і творчість

у понеділок. спонукала Цього людей дня – строгий вклонитись

українських організацій: спортивно-громадської

– «Сокіл», пожеж-

піст. – солдатів, за мир та спокій в Україні.

Йоан Золотоустий довгі роки вивчав

присвятила Не забула. Тому тому, й щоб поспішаю.

Через річку повисло.

йому. її батьківщина

Ми починаємо Цю подію готуватися Церква відзначає до Вели

богослів’я і проповідував науку Хрис

була єдиною і неподільною.

2. Тече, тече – не витече;

святом кодня. Нехай Воздвиження ця 40денна Господнього

***

мандрівка

ної Стану – «Січ», в серці учнівсько-шкільної

перед Богом,

та. Біжить, Послухати біжить його – проповіді не вибіжить. приходи Хреста. стане для Померла нас часом свята Олена роздумів на руках

свого сина Константина близько

про – Катрусю, скільки Надія вас у класі? – «Пласт». Щиро помолюся: Дуже багато було також

ло багато людей. Відтак Йоан Золото

3. Бога, часом молитви, покаяння та Ні долі, ні волі у мене нема,

устий Крил став не має, великим скрізь приятелем літає та оп

– З вчителькою двадцять вісім. лікарів, За татка музикантів, і матусю, художників, поетів,

За письменників, дідуся і бабусю, науковців з різних

милосердя.

Зосталася тільки надія одна:

ікуном Та ще убогих, й куряву вдів здіймає. і сиріт. До нас 328 р., у глибокій старості та святості.

25 Її лютого жива віра 1871 робила року її справжнім –

цять Надія сім? вернутись ще раз на Вкраїну, сфер За науки. сестру Молодь і брата, з гордістю йшла

– То, виходить, без вчительки – двад-

4. дійшло Мене понад частенько 800 просять, його проповідей, ждуть,

книга А тільки про священство покажусь – і багато Ховатися листів. апостолом, народилася вона Леся всіма Українка силами і засобами,

всім своїм життям старалась

– Поглянуть Де там! Без іще учительки раз на рідну немає країну, ніскільки.

Україну. За рідну До сьогодні землю -пам’ятаємо піс-

боронити За всеньку свій родину, рідний край, свою

Свій перший

Поглянуть іще раз на рідний Дніпро, -

15 почнуть. лютого ми святкуємо

вірш Леся Українка

Там жити чи вмерти, мені все одно;

одне з величних свят -

зміцнити За нашу Вкраїну.

написала Христову у 9 років віру.

***

і

ню січових стрільців «Ой у лузі червона

калина похилилася».

Поглянуть іще раз на степ, могилки, - Господи, многії літа подай,

Стрітення Канікули

– Миколко, ти подивися на свої черевики:

один чорний, а другий корич-

Легіон Захисти УСС особливо від лиха відзначився у

Господнє

його

«Надія». Дивним ви

Востаннє згадати палкії гадки…

28 червня –

дається те, що вірш,

Ні долі, ні волі у мене нема,

Конституціневий.

Невже ти міг піти перевзутися?

боях Весь на горі наш Маківка рідний край. та горі Лисоня.

написаний малень

Зосталася тільки надія одна.

І прости мені, мій Боже,

кою дівчинкою, України. є

З 1918 року січові стрільці воювали

1880 Непослух, провини,

Навколишній

– Я ходив... Але вдома також один

надто сумним і три

Уважно прочитайте цю поезію, під командуванням австрійського

вожним. Але він був

Щоб мої молитви стали

світ живе за

чорний, а другий коричневий.

дітки, і поміркуйте: на кого схожа ерцгерцога Вільгельма Габсбурга.

Під впливом своїх вояків він не

відповіддю на арешт

Чистими й легкими!

певними природними

яку Леся дуже зако-люби

– так. Маринко, Якби Леся – каже Українка мама, жила – ти в дуже наш тільки вивчив мову, але й став укра-

лірична героїня. *** Здогадалися? Саме

її тітки Олександри,

Щоб до Тебе долетіли,

До Святого Раю, -

нами, ла і яку які царська придумав

Господь:

сивіла через тебе, бачиш?

до

вла

неслухняна час, вона б обов’язково дівчинка. присвятила Я геть вся по-

цей їнським поетом та врешті взяв псев-

Бо Ти слухаєш слухняних,

да вислала в далекий Сибір відбувати вірш Надії Савченко – мужній, нескореній

українській льотчиці, що змуше-

Добрим

покарання за те, що вона була небай

Василь Вишиваний.

помагаєш!

Воїн і поет

пори дужою року, до народного схід

– Але ж і ти, мамуню, була неслухняною.

Ондечки яке сиве волосся у рук сталінських карателів вже після

Вишиваний загинув за

горя, як і всі з на відбувати арешт у Росії.

Лариса Україну НЕДІН. від

і їхньої захід великої сонця, родини. Дівчинка чула

сніг. розмови В кожній дорослих про це, і вночі її ма нашої бабусі. Сторінку підготували Оксана Другої ЛЮТНЕВА світової та війни. Оксана ХРИСТУК.

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ

В. Редакційна о. редактора Марія колегія: ГОРБАЛЬ Микола БАНДРІВСЬКИЙ,

Редакційна колегія: Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ,

Тарас ДМИТРИК, Віра МАРКОВИЧ,

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Оксана ХРИСТУК,

Володимир Юрій ФЕДІВ, ХАРКО Володимир ХАРКО

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагати

меться найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи

особливості стилю. Водночас залишає за собою право реда

гувати, скорочувати подані матеріали.

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,

не повертаються.

Передплатний індекс — 35013

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам.

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!