Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

Залізним кроком по рідній землі 101б таке: "... Новорічне свято провели дуже гарно, бо мама їздилав Москву, то купила і привезла пуд борошна, так що не голодували.Дуже скучаємо та тужимо за тобою і все думаємо тазгадуємо тебе. Мама завжди плаче. Просимо тебе, не забудьза нас, повертайся живим та здоровим додому, ми чекаємо іцілуємо тебе щиро. — Твоя дочка Наташа".От ви почули, — продовжує Гриша, — що моя жінкаїздила в Москву хліба купити, бо на Україні його нема. Тепернема, бо війна, не було його й раніше, хоч війни не було.Серце болить і сльози ллються, Гриша воює, кров проливає, ажінка й дочка з голоду дохнуть.На наступну нашу зустріч Гриша і Петя прийшли з подарунком:принесли мені нову "папашку", два кружки набоїв тачотири гранати: "Брате! Це тобі даруночок на згадку — пронашу дружбу. Бий ворога, а ми по змозі будемо помагати". Яне мав чим віддячитися, лише від глибини душі склав щируподяку за гарний дарунок.Вони питали мене, чи ми, повстанці, маємо достатньозброї та боєприпасів, бо якщо потрібно, то тут недалеко ємагазин з — як вони висловлювалися — "нєучтьонною" зброєюта амуніцією, а також з двома протилетунськими гарматками.Казали: "Коли б твій командир хотів це забрати, є можливість— магазину ніхто не стереже, він є під нашою охороною,та наших сорок чоловік постійно зайняті в праці при ремонті"кукурузників" і стійок, як правило, не виставляємо. Магазинмалий і при ньому нема спеціяльної охорони. Тим більше, миможемо показати, коли і як його можна вичистити". Я відповів,що зголошу про це командирові.Наші тривалі розмови призвели до того, що Петя, а буввін самотній нежонатий, набрав охоти іти в повстанці. Вінпросив мене забрати його з собою в ліс. Я йому відраджував:"Петю, почекай, тобі нема потреби іти в ліс. Прийде час,коли народ покличе і вас. А зараз залишайся на місці, ти насвоєму місці можеш багато дечого зробити для свого народу".Ми домовились про наступну зустріч, на яку вони пообіцяли