Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

Залізним кроком по рідній землі 151спати. Не спимо. Снують різні думки, розмовляємо на різнітеми. Замість обіду погризли трохи спліснявілих сухарів,вилізли з криївки, відпочили і вирішили йти в село знову.Після такого обіду йдемо в напрямі села Молодича, майжетим самим шляхом, куди йшли вчора. Рухаємося обережно таскоріше, щоб за дня бути на краю лісу і оглянути життя і рухв селі. Я йду попереду. Приходимо на край лісу. Чую дитячіголоси. Іду в тому напрямі, бо хочу бачити, що там діється.Підійшов, а при дорозі, край лісу, на віддалі яких тридцятиметрів, шестеро дітей збирають зелену руту. Я вийшов на дорогута йду прямо до них. Діти, зауваживши мене, почали втікатидо села. Я кликнув: "Зупиніться, не бійтеся!" Але діти й далітікають. Я зняв папашку з окликом: "Стій, бо стріляю!" Дітистали. Я підійшов до них і запитую:— Звідки ви?— Із Молодича.— Що ж ви тут робите?— Збираємо руту на вінці.— На які вінці?— А за два дні латинська великодня п'ятниця, і полякице купують на окрашення гробу, бо самі бояться іти в ліс.— В селі війська нема?— Нема! Вже яких два тижні у нашому селі не булонікого. Через зиму майже щодня були, деколи й квартирувалита робили сильні облави на ліси та на села.— З УПА стрільці в село не приходять?— Ні! Нікого не було ще з Різдвяних свят, з початкузими.Найстарша дівчинка з-поміж тих дітей підступає ближчедо мене і каже:— Друже, я вас пізнала, ви були у нас восени. Пригадуєте,як ви говорили з моєю сестрою Анелею? (Анеля була зв'язковоюв Молодичі).— Пригадую, пригадую...