Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

194 Андрій КОРДАНдоли позамикані і нема куди зайти, однак в одну з них якосьвлізли. Вона була наполовину перегороджена, а в ній складенесіно. Ми з Федьом забрались на те сіно, загреблися і лежимо.Спати не можемо, — боїмось, щоб нас не зловили сонними.Протягом дня чуємо, як люди ходять по подвір'ї і розмовляютьпо-мадярськи. Десь по обіді хтось входить до стодоли іпочинає тягти сіно саме з-під наших голів. Я думав, що разомзі сіном витягне за волосся Федя, бо він був довгий і головайого була на краю. Та якось той мадярисько наскуб сіна безнашого волосся і вийшов. І так ми у тій стодолі щасливопросиділи решту дня. Увечорі вийшли і пішли далі шукатитого роздоріжжя з пам'ятним хрестом. Довго не шукали, боми були недалеко від потрібної хати.Коли ми прийшли до тих скирт, відразу зрозуміли зпопередньої розповіді командира "Залізняка", що це саме йогохата. Виглядаємо з-за стодоли: дім і подвір'я освітлені електрикою,з будинку долинає веселий гомін. Видно, що влаштувалийому прийом з нагоди повернення додому. Та в той моментіз-за огорожі великий псисько привітав нас гучним гавкотомта гарчанням. Зараз же появився "Залізняк", нагнав пса івийшов до нас за стодолу поміж скирти. Побачивши нас, вінзрадів і запитав, де ми були, бо вночі він нас не дочекався.Ми розповіли, що не знайшли відразу цього роздоріжжя, авже світало, то й пересиділи весь день у якійсь стодолі. "Добре,що прийшли, — каже "Залізняк", — бо я боявся, щоб васмадяри не злапали. їх тут багато і вороже ставляться до українців".Витяг з кишені два шматки хліба, дав нам їх зі словами:"Взяв'єм зі столу для вас так, щоб мама не побачила. А тепервискубіть собі діру в скирті, солому занесіть на гній колостаєнь, а я рано прикрию її гноєм чи розстелю під худобу".Тут з порога хати почувся голос: "Янья! Янья!" "Залізняк"стишив голос: "Мама шукає мене, — боїться, щоб я кудись невтік. Йду. Побачимось завтра".Коли "Залізняк" пішов, ми зняли зі себе зброю та почали,як було наказано, робити діру в скирті. Над ранком ми вже