Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

216 Андрій КОРДАН— Але я мислим, же ви не словак, а бандеровец, талемдайте сем позор, а жеби вас наше жандармерске патроле нехитнули.Щоб більше не розконспіровуватись у розмові, я подякувавйому і пішов у північно-східньому напрямі. Коли його вжене було видно, повернувся і рушив у західньому напрямку.Цей тривожний день я запам'ятав у всіх подробицях. Далійшов я Моравською низовиною без перешкод і досяг теренівз невисокими горами та невеликими лісами.Якось над ранок зупинився я в лісі, а перед вечоромрозпалив вогонь, спік картоплю, поїв як слід і рушив далі. Нічбула погідна, але не місячна, йти безпечніше. Я іду, скількисил, поспішаю, щоб скоріше дійти до того Заходу. Проходжугори, ліси, а близько півночі сходжу з лісу в долину і йдучистим полем. Далі невелика річка, понад нею дерева та кущі.Я перейшов її, течія швидка, але вода не сягає й колін. Зарічкою гарні городи, далі ніби плоти та дерева, але будинків яне помітив. Ходжу по городах і шукаю ярину — моркву, цибулю,огірки тощо. Словом, добуваю харч на наступний день.Схилившись, зриваю огірок, аж тут чую: "Кто там є?" Я випроставсь,і мені прямо в очі вдарило світло двох електричнихліхтариків з недалекої відстані. Якісь люди кричать: "Стой!Стой!" Я повернувся і дременув у напрямі річки. За собоючую тупіт ніг і автоматні черги. Я відчув, як запекло менещось під коліном, та не звернув на це уваги. Перебіг черезрічку, поле і забіг у ліс. Сів на краю лісу й дивлюся, як переслідувачілазять понад річкою, присвічуючи ліхтариками. Хто цебув, не знаю, — мабуть, поліційна стежа.На місці відпочинку відчуваю: щось пече мене під коліном.Підтягнув штанину — вся литка закривавлена, але рананевелика. Видер з блузки підшивку, яка й так була порвана,і зробив перев'язку. Кажу собі подумки: "Щасливий ти,Андрію, — розходилось тут о чверть цаля і була б тобі дошка,бо, напевно, не зміг би далі втікати. Видно, Андрію, що якась