Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

52 Андрій КОРДАНмоєму приїздові, я теж радів. Адже мав змогу бачити своюродину, рідне село, гори, ліси і потоки, де ріс і виховувався.Коли приглянувся до села, мимоволі стало страшно: людивиснажені до крайнощів, обдерті, босі та ще й голодні. Німцітягли на контингент у селян останнє, навіть у тих, хто вженічого не мав. У селі велика біда. Це було для мене ударом.Наступного дня вирішив, що завтра від'їжджаю. Тато просить:"Залишся, сину, ще на кілька днів". Я кажу: "Ні, не можудивитись на ту біду". А тато: "Тепер нічого, бо осінь і їсти єщо, але весною та літом чверть селян ходило жебракувати".Наступного дня я зібрався і пішов до церкви, що булабіля нашої хати. Походив по цвинтарі, помолився на могиліматері за її душу й упокій та й зібрався в дорогу. Брат запрягконя і виїхав сільською дорогою на гостинець, що провадивна Команчу.Так вдруге я попрощався з родиною зі словами: "Залишайтесьіз Богом, бувайте здорові". Тато окремо випроваджуємене на гостинець, де вже чекає на мене фіра. Я поцілувавтата і кажу: "Бувайте здорові, тату, з Богом". Тато обіймає,цілує мене, зі сльозами на очах: "Сину, мабуть, востаннє ятебе бачу в житті". Я заперечив: "Ні, тату, воно не так зле, яна фронт не від'їжджаю і думаю, якщо Господь дасть здоров'я,то наступного року знову до вас при'іду". Але сталось не так,як думав я, а так, як тато казав, і більше в житті я їх не бачив.Коли виїхали за село, я оглянувся. Село ховалось міжгорами, а на горах під синім небом видніли вдалині чорніліси. Мимоволі з очей покотилися сльози.Приїхали на залізничну станцію у Команчу, прощаюся збратом. Подали руки, поцілувалися. Коротке "Бувай здоров!" -і я вже у потязі.Приїхавши, я подякував комендантові-чеху за надану можливістьвідвідати родину. Знову почалася та сама служба:пильнуємо фільварок. Але на службу не ходимо так, як раніше,погодинно на стежу, всі разом. Беремо зброю, залазимо ускирти сіна і спимо, а під ранок повертаємось додому. Снідаємо