Українська традиція народоправства та злука УНР і ЗУНРзлуки двох українських материків. У Конституціїчітко означено основні елементи, атрибути й символисуверенної демократичної держави парламентськоготипу: назву, кордони, механізм здійсненнявлади, герб, прапор, державну печатку. Як необхіднуумову було передбачено скликання Установчихзборів, що відкривали б дорогу до повної легітимізаціїутворення самої ЗУНР та її вищих органів- законодавчого і виконавчого [12, с.96].Назвавши молоду державу "народною республікою"і визнавши п'ятичленну демократичну"формулу" майбутніх Установчих зборів (виборина підставі "загального, рівного, безпосереднього,тайного і пропорційного голосування без різниціпола"), УНРада орієнтувалася на проголошенуЦентральною Радою в Києві УНР, яка мала організовуватисяна тих самих демократичних загальноєвропейськихзасадах. Це було зроблено для того,щоб уникнути зайвих складнощів під час "державногоз'єднання всіх українських земель" [15].УНРада прийняла 16 листопада 1918 р. закон"Про тимчасову адміністрацію областей ЗахідноукраїнськоїНародної Республіки", який мавупорядкувати, унормувати й уніфікувати процесформування органів місцевого управління [6, с.5-7]. Було також ухвалено обіжник Ради Державнихсекретарів до Державних повітових комісаріввід 1 грудня 1918 р. [6, с.9-10]. Як слушнонаголошує дослідник В.Ортинський, ці два нормативно-правовіакти стали основними в розбудовідержавних органів місцевої влади й управління[17, с.79].Отже, трохи більше ніж за тиждень, в умовахвійни УНРада напрацювала відповідну нормативно-правовубазу (приклад ефективностідержавотворчої роботи), яка визначала основніпараметри молодої держави - ЗУНР, засадничіпринципи її функціонування як і найвищому, і наповітовому управлінському та самоврядному рівнях.Це давало підстави виносити на порядокденний питання злуки двох суверенних державнихоб'єднань воєдино.Ініціатива про злуку виходила від ЗУНР.Маючи перед собою конкретну мету і чіткийплан возз'єднання, УНРада ще 5 листопада 1918р. відправила двох своїх представників (И. Назаруката В.Шухевича) для наведення контактів зцієї теми з гетьманськими урядовцями. Післястворення 9 листопада уряду ЗУНР - Ради Державнихсекретарів до Києва, вже для ведення конкретнихперемовин з П.Скоропадським про возз'єднання,був відряджений зі Львова повноважнийпосол ЗУНР професор Григорій Микитей з відповіднимивірчими грамотами. Державний секретаріатдоручив йому просити керівництво УкраїнськоїДержави Гетьмана Скоропадського прислати уЛьвів повноважну комісію для переговорів [22,с.62-63]. Однак 14 листопада гетьман П. Скоропадськийоголосив про федерацію з Росією та сформувавновий уряд, з якою майже повністю усунувукраїнців. Однак переговори не відбулися. Посолнавіть не подав своїх вірчих грамот. Невдовзі гетьманщинабула повалена Директорією.Процес підготовки та проведення Акту злукистановить окрему, непросту колізію українськогодержавотворення, оскільки йшлося про відмовувід власної державності Західної України.Він має свою логіку, свою політичну канву й інтригу.Реальні переговори про злуку відбувалисяз Директорією. Наприкінці листопада 1918 р. зпроектом попереднього договору до Фастова, дена той час знаходилася Директорія, Державнийсекретаріат скерував свою делегацію (Д. Левицькогота Л. Цегельського). Після ґрунтовного обговоренняцього проекту Директорія і делегаціяЗУНР підписали 1 грудня 1918 р. "Передвступнийдоговір": від Директорії - В. Винниченко, П.Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра,, від урядуЗУНР - Л. Цегельський і Д. Левицький [22, с.63].На найближчій сесії у Станіславові 3 січня1919 р. УНРада прийняла Ухвалу "Про злуку ЗахідноукраїнськоїНародної Республіки з УкраїнськоюНародною Республікою". Наголосимо натакому важливому положенні цього правногодокумента: "До часу, коли зберуться Установчізбори з'єдиненої Республіки, законодатну владуна території бувшої ЗУНР виконує УкраїнськаНаціональна Рада. До того ж самого часу цивільнуі військову адміністрацію на згаданій територіїведе Державний Секретаріат як виконуючийорган Української Національної Ради" [2, с. 1].Переконуємося, що йшлося не про федераціюдвох держав - УНР і ЗУНР (так намагалисьінтерпретувати Акт злуки деякі політики), а проповну ліквідацію ЗУНР як окремої держави івходження її до складу УНР.Неоднозначно сприйняли цю Ухвалу сучасники,передусім у Галичині. Президент УН-Ради Є. Петрушевич зазначав, що ухвалений закон"полишиться в нашій історії одною з найкращихсторінок, піднесе нашого Духа і скріпитьнаші сили. Від сьогоднішнього дня існує тількиодна Українська Народна Республіка" [16, с.68].Так мислила більшість галичан. Однак були йсупротивники такого рішення, зокрема галицькіукраїнці, котрі орієнтувалися на Австрію, незважаючина те, що вона програла війну.38 Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство.
С.В. КондратюкЯк уже зазначалося, 22 січня 1919 р. наСофіївському майдані у Києві, перед велелюднимзібранням, були зачитані й гаряче схваленіприсутніми Ухвала УНРади від 3 січня й УніверсалДиректорії з цього приводу [19, сі05-106].Наступного дня (23 січня 1919 р.) ці обидва (історичноїваги) документи одностайно ратифікуваласесія Трудового конгресу, який відкрився встолиці. Після об'єднання назву ЗУНР було зміненона Західну Область Української НародноїРеспубліки (ЗОУНР) [13, с. 196-197]. Усе відбувалосявідкрито, публічно, в дусі української традиціїнародоправства, що надавало Акту злукинеобхідної легітимності.У зв'язку з тодішніми воєнно-політичнимиобставинами, ідеологічних розбіжностей міжнаддніпрянцями і галичанами, а також через відсутністьміжнародної підтримки реального об'-єднання не сталось. І все-таки ж сам факт проголошенняАкту злуки став знаковою подією нашоїнаціональної історії. Він заманіфестував передсвітом магістральний перспективний напрям розвиткуукраїнської нації, невідворотність відродженняна геополітичному полі Європи Українськоїдержави.Висновок. Акцент на Злуку УНР і ЗУНРяк історичну подію характерний для більшостідосліджень, у тому числі історико-правових. Однаксамостійні перспективи має вивчення об'єднавчогопроцесу - правового явища, що становитьз іншими елементами правову традиціюукраїнського народу. Результативним є такожпідхід, коли злука постає предметом дослідженьз історії українського парламентаризму. Такийпідхід (чи, можливо, напрям досліджень) в історіїдержави прийнятний за умов його органічногопоєднання з поглядами що також засвідчувалисвою наукову спроможність.Список літератури1. Винниченко В.Відродження нації: У 3 ч.– Київ-Відень, 1920. – Ч. 1. – 348 с.2. Вісник державних законів і розпорядківЗахідної области УНР. –Станіславів. – 1919. – 31 січ. – Вип. 1.3. Держалюк Д. Берестейській мир і Україна// Пам'ять століть. – 1998. – № 1. – С. 40-57.4. Заставний Ф.Д. Українські етнічні землі.– К., 1993.5. Західноукраїнська Народна Республіка1918 – 1923: Документи і матеріали: У 5 т. – Івано-Франківськ:Лілія – НВ, 2001. – Т. 1: Листопадова1918 р. національно-демократична революція,проголошення ЗУНР. – 618 с.6. Збірник законів, розпорядків та обіжників,проголошених Державним СекретаріатомЗахідноукраїнської Н.Р. – Станіславів, 1918. – С.5–7.7. Крип'якевич І.П. Галицько-Волинськекнязівство. – К.: Наук, думка, 1984. –176 с.8. Курас І.Ф. Етнополітика: історія та сучасність(статті, виступи, інтерв'ю 90-х років). –К.: ІП і ЕНД, 1999. - 656 с.9. Курас І.Ф., Солдатенков В.Ф. Соборництвоі регіоналізм в українському державотворенні(1917-1920 рр.). – К., 2001. - 248 с.10. Кондратюк В.О., Регульський В.Л. ЗУ-НР: Становлення і захист завоювань (1918-1921).– Л., 1998. – 96 с.11. Кондратюк С. ЗУНР: державно-правовізасади розвитку парламентаризму. (Історикоправоведослідження): Монографія. – Л.: Край,2008. – 216 с.12. Конституційні акти України. 1917 –1920. – К., 1992. – 272 с.13. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Державаі право України. 1917 – 1920: Навч. посібник.–К.: Либідь, 1997. – 208 с.14. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.–Львів: Інститут українознавства НАНУ; Видавничафірма „ОЛІР”, 1995. – 386 с.15. Лозинський М. Українська Народна Республіка// Діло.– 1918.– 13 листок.16. Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920.– Відень, 1922.– 228 с.17. Ортинський В.Л. Силові структури ЗахідноукраїнськоїНародної Республіки.– Л.,2004.– 368 с.18. Реєнт О.П. Україна соборна. Науковірозвідки і рецензії. – К.: "Генеза", 2006. – 156 с.19. Стахів М. Західна Україна та політикаПольщі, Росії і Заходу (1772 – 1918). – 1958. –Т.3.– С. 92.20. Троян С. Австрійські ідеї "Міттельєвропи"напередодні та під час Першої світової війни:культурно-історичний вимір // Перша світовавійна і слов'янські народи. Матеріали міжнародноїнаукової конференції 14 – 15 травня 1998 року.– К., 1998. – С. 12 – 17.21. Тищик Б.Й. Західноукраїнська НароднаРеспубліка (1918 – 1923): Історія держави і права.– Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.22. Див.: Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. ЗахідноукраїнськаНародна Республіка 1918-1923рр. (До 75-річчя утворення і діяльності). – Коломия:Світ, 1993.– 120 с.Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство. 39