Удосконалення здійснення судочинства в Україні в контексті практики Європейського суду з прав людинисправах про захист майнових прав, честі і гідностіта ділової репутації, поваги до приватногожиття, свободи думки, совісті та віросповідання,при виникненні питань справедливого судовогорозгляду… деякі ключові рішення Європейськогосуду з прав людини з очевидністю підштовхуютьдо суттєвого переосмислення юридичнихконструкцій [9, c. 22]. Так, наприклад, у справі“П’єрсак проти Бельгії” Європейський суд уточнивзміст поняття “неупереджений суд”, зазначивши,що для того, щоб суди могли вселятигромадськості необхідну довіру, слід враховуватитакож і питання їх внутрішньої організації.Якщо особа займала в прокуратурі посаду, наякій їй вочевидь довелося стикатися з певноюсправою, а згодом вона засідає як суддя у ційсамій справі, громадськість може мати побоюваннящодо відсутності достатніх гарантій неупередженості[10, с.58]. Отже, при розгляді внаціональних судах заяви про відвід суду на підставітак званих “інших обставин, що викликаютьсумнів в об’єктивності та неупередженостісуду” суддям слід обов’язково враховувати прецедентиЄвропейського суду з прав людини щодотлумачення поняття “неупереджений суд”.Як вірно зазначає П. Рабінович, знання йурахування прецедентних рішень Суду, засвоєнняспецифіки його професійного мислення, його“правового менталітету” – одне з найактуальнішихзавдань, що постають нині перед суддями табудь-якими іншими суб’єктами захисту прав людинив Україні [11, с. 358]. Особливість європейськогоправа, як наголошує В. Паліюк, полягає втому, що воно ґрунтується на загальнолюдськихпринципах прав (юридичної рівності однойменнихсуб’єктів, демократизму, справедливості,поваги і захисту тощо), а також на правовій традиціїкраїн європейської демократії [7, с. 73–74].На підставі вищезазначеного приходимо додумки, що, по-перше, рішення Європейськогосуду з прав людини мають прецедентний характер,тому національні суди повинні їх використовуватиу своїй практиці, по-друге, вони є актамитлумачення Конвенції, а тому національнезаконодавство України повинно їм відповідати.Українська правова система та система судочинстваоб’єктивно потребують включення до своєїструктури та основ функціонування європейськихстандартів та європейського досвіду захисту прав ісвобод людини, які і знаходить своє втілення у рішенняхЄвропейського суду з прав людини.Частина 3 ст. 19 Закону зобов’язує Органпредставництва (орган, відповідальний за забезпеченняпредставництва України в Європейськомусуді з прав людини та виконання його рішень)забезпечувати постійну перевірку чиннихзаконів і підзаконних актів на відповідність Конвенціїта практиці Суду. Наведемо такий приклад.Частина 1 ст. 39 Конституції України надаєправо громадянам збиратися мирно, без зброї іпроводити збори, мітинги, походи і демонстрації,про проведення яких завчасно сповіщаються органивиконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.Системний аналіз Конституціїдозволяє зробити висновок, що така диспозиціястатті позбавляє іноземців та осіб без громадянствазазначеного права. Водночас у ст. 11 Конвенціїзазначено, що кожен має право на свободумирних зборів і на свободу об’єднань з іншими...А Євросуд у своєму рішенні від 20 лютого 2003р. у справі “Джавіт Ан проти Турції” визначив,що право на свободу зборів є фундаментальнимправом демократичного суспільства... це правоне може тлумачитися в обмеженому сенсі. У рішеннівід 9 квітня 2002 р. по справі “Сісс протиФранції” Суд зазначив, що та обставина, що заявниця– незаконний іммігрант, не є достатньоюпідставою для порушення її права на свободумирних зборів, бо це право раніше вже здійснювалосьпротягом двох місяців без будь-якоговтручання з боку влади. Видворення людей іззахопленої церкви було пов’язано не з тим, щоучасники зборів були незаконними іммігрантами,а з тим, що погіршився стан їхнього здоров’я,а також санітарно-гігієнічні умови у церкві сталинезадовільними. Незважаючи на існування такогорішення Євросуду, ще й досі змін у підходахдо розуміння головного змісту та кола суб’єктівправа на мирні зібрання, передбаченого ст. 39Конституції України, не відбулося.Як слушно зауважує Д. М. Третьяков, законодавецьмає швидко та ефективно реагувати назагальні заходи щодо виконання вже прийнятихпроти України рішень Європейського суду з правлюдини, якщо вони потребують законодавчих змін,а також має здійснювати “превентивне” вдосконаленнязаконодавства з метою уникнення можливихподальших його порушень [12, с. 35]. Як вірно зазначаютьС. Я. Фурса, Є. І. Фурса, якщо законодавствоУкраїни в широкому розумінні цього терміна(тобто коли воно охоплює всі закони і підзаконніакти) згідно зі статтями 13–15 Закону буде приведенеу відповідність до Конвенції та практики діяльностіСуду, то необхідність у прямому посиланніна норми Конвенції має відпасти [14, с. 38].Висновки. Отже, на підставі усього вищезазначеного,можна зробити такі висновки. Поперше,під час здійснення судочинства націона-48 Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство.
О.В. Колісникльні суди України повинні посилатися на висновкиЄвропейського суду з прав людини як набезпосереднє джерело права. Вони мають виходитине тільки з формального тлумачення нормправа, а й додержуватися і втілювати у своїх рішенняхідею справедливості, гуманності, щопритаманна рішенням Євросуду. Це сприятимеуніфікації судової практики в межах України, атакож впровадженню в українське судочинствоєвропейських стандартів прав людини. По-друге,усі рішення Європейського суду з прав людини,як прийняті проти України, так і щодо іншихдержав, мають невідкладно віддзеркалюватися внаціональному законодавстві України шляхомвнесення відповідних змін до нього. По-третє,врахування під час здійснення правосуддя українськимисудами рішень Євросуду, ухваленихщодо інших країн, дозволить розширити та конкретизуватирозуміння положень Конвенції прозахист прав людини та основних свобод, а відповідноі підвищить ефективність захисту та відновленняпорушених чи оспорюваних прав та інтересівлюдини і громадянина в Україні.Список літератури1. Богаченко-Мишевский А. Исполнениепо-европейски. Анализ Закона Украины “Обисполнении решений и применении практикиЕвропейского суда по правам человека” / А. Богаченко-Мишевский// Юридическая практика. –2006. – № 14 (432). – 4 апреля.2. Євграфов П. Правотлумачна діяльністьЄвропейського суду з прав людини і її значеннядля України / П. Євграфов, В. Тихий //Юридичний вісник України. – 2005. – № 44 (5–11листопада). – С. 4.3. Зайцев Ю. Є. Забезпечення права насправедливий судовий розгляд у світлі Європейськоїконвенції з прав людини / Ю. Є. Зайцев //Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2008.– № 11 (11–12). – С. 242–243.4. Зимненко Б. Л. Решения Европейскогосуда по правам человека и правовая системаРоссийской Федерации / Б. Л. Зимненко // Государствои право. – 2008. – № 7. – С. 32–38.5. Кононенко В. Рішення Європейськогосуду з прав людини як прецедент тлумаченняКонвенції про захист прав людини та основнихсвобод / В. Кононенко // Право України. – 2008.– № 3. – С. 131–134.6. Марченко Р. Украинские судьи примерятевропейскую мантию / Р. Марченко // Зеркалонедели. – 2006. – № 12 (591). – 1–7 апреля.7. Паліюк В. Запровадження європейськихстандартів у галузі прав людини в українськусудову практику / В. Паліюк // Юридичний журнал.– 2008. – № 7 (№ 7–8). – С. 73–81.8. Про виконання рішень та застосуванняпрактики Європейського суду з прав людини :Закон України від 23 лютого 2006 р. // ВідомостіВерховної Ради. – 2006. – № 30. – Ст. 260.9. Проблеми теорії та практики цивільногосудочинства : монографія / В. В. Комаров,В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін..; За заг.ред. професора В. В. Комарова. – Х. : Харківюридичний, 2008. – 928 с.10. Пьерсак против Бельгии. Извлеченияиз судебного решения от 01октября 1982 г. //Российская юстиция. – 1999. – № 12. – С. 57–58.11. Рабінович П. М. Рішення Європейськогосуду з прав людини: до характеристики концептуально-методологічнихзасад їх обґрунтування //Практика Європейського суду з прав людини. Рішення.Коментарі. – № 1. – К. : Український центрправничих студій, 1999. – С. 357–366.12. Третьяков Д. М. Застосування в українськомусудочинстві прецедентної практики Європейськогосуду з прав людини / Д. М. Третьяков// Віче. – 2007. – № 18 (спецвипуск). – С. 34–36.13. Фокина М. А. Роль судебной практикив совершенствовании доказывания по гражданскимделам / М. А. Фокина // Арбитражный игражданский процесс. – 2005. – № 4. – М. :Юрист, 2005. – С. 20–31.14. Фурса С. Я. Науково-практичний коментардо Закону України “Про виконання рішеньта застосування практики Європейськогосуду з прав людини” / С. Я. Фурса, Є. І. Фурса. –К. : Видавець Фурса С. Я., 2007. – 52 с.15. Шевчук С. В. Судовий прецедент удіяльності Європейського суду з прав людини тайого застосування в Україні / С. В. Шевчук //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007.– № 5. – С. 110–118.16. Шевчук С. В. Судовий прецедент удіяльності Європейського суду та його вплив направову систему України / С. В. Шевчук // Судоустрійі судочинство в Україні : Юридичний науково-практичнийжурнал. – 2007. – № 3. – С.107–114.Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство. 49