Успенська вежа, № 11 (2015)

fediv.yuriy

Успенська вежа, № 11 (2015)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року ЛИСТОПАД 2015 року 11 (282)

З нагоди вшанування Дня української писемності та мови – 9 листопада – подаємо статтю

Високопреосвященнішого Адама (Дубця), Архієпископа Перемиського і Новосанчівського, опубліковану в збірнику

«АРХИПАСТИР, Вибрані послання та доповіді Архиєпископа Адама», який щойно вийшов у світ.

ЦЕРКВА І РІДНА МОВА

Промислі Божому заздалегідь було передбачено,

що Слово Боже треба про-

В

повідувати народам їх рідною мовою. Ісус

Христос, посилаючи Апостолів на проповідь,

сказав: «Ідіть научайте всі народи, христячи

їх во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа...»

(Мф. 28,19), а щоб проповідь була плодотворна,

в День П’ятидесятниці Апостоли отримали

благодатний дар володіння різними мовами

(Діян. 2,4). І вийшовши в День П’ятидесятниці

на вулиці міста Єрусалима, почали

проповідувати людям Розп’ятого Христа їх

рідною мовою (Діян. 2,6-11).

Апостол поган, як називають св. ап. Павла,

в Послані до Коринтян (1Кор. 14,2-27) виразно

вияснив, в чому полягає важливість і значення

рідної мови в Церкві, та яким є значення мови

для правдивого християнського зростання у вірі.

Принцип цей, як дар Святого Духа, утримано в

Східній Православній Церкві, яка в своїй різнорідності

зберігає цілковиту догматичну єдність.

Але було, на жаль, і так, що Церква пізніше

забула про цю спасенну Павлову глибоку науку,

забула на велику собі шкоду. Забула, бо сильні

того світу накидали в Церкві покореним народам,

проти Волі Божої, свою мову і свої звичаї.

Наші предки вже від VII ст., а може і скоріше,

мали широкі контакти з Візантією, з

Греками. Але християнство не поширювалось

між Слов’янами аж до тої пори, поки місіонери

св. Рівноапостоли Кирило і Мефодій почали проповідувати науку Спасителя

рідною слов’янською мовою, а Богослужіння відправляти на живій тоді

слов’янській мові.

Сьогодні в наших умовах віра і рідна мова так міцно зв’язались між собою,

що зміна одної незабаром буде тягнути (та і тягне) за собою зміну другої.

Прив’язання до рідної мови вказує і на прив’язання до віри і народу.

Це вже давне правдиве спостереження: що хто міцно прив’язаний до рідної

мови, той буде і міцно прив’язаний до своєї прадідівської віри. А хто легко

мовно винародовлюється, тому не трудно і віру батьків змінити. Прикладів

в наш час аж надто, на жаль, багато.

Отож, найкращим способом на збереження батьківської віри є плекання

рідної мови. Так розуміючи проблему, треба собі відкрито сказати, яке велике

завдання стоїть не тільки перед Батьками, але і перед Церквою. Церква,

як Духовна організація, повинна всеціло задбати про плекання рідної мови

своїх вірних, починаючи від катехитичних наук для наймолодших.

На жаль, сьогодні багато з нас, зарівно і Родичі, як і духовенство, не розуміють

належно глибокої науки ап. Павла про рідну мову в Церкві, а тим самим

і збереження своєї тожсамості. Хтось скаже, що християнство в своїй істоті

є наукою інтерна ціональною, але не забуваймо, що способи його поширення

поміж людей незаперечно національні. Сам культ християнства потребує

широко розвиненого обряду, що в кожного народу завжди є трохи відмінний,

тому що Церква пристосовується до національної культури народу, творячи

відповідні обряди і практики. При чому, найважніша підвалина кожної духової

культури – то рідна мова. Коли Церква забуває про рідну мову своїх вірних,

то родиться питання: хто Вона? Мати чи мачуха? Тим більше, що така

поведінка Церкви є далеко від науки ап. Павла і практики древньої Церкви.

З цього випливає, що великим обов’язком Церкви є пильно зберігати

і належно плекати рідну мову своїх вірних. Церква повинна це робити у

своїм інтересі, щоби не розгублювати своїх духовних дітей. Мовне винародовлення

звичайно тягне за собою легкий відхід від батьківської віри. Тому

більшість народу інстинктно боронить свою народність; а що рідна мова, то

перша ознака народності, тому і не диво, що народ встає на її захист. І горе

тій Церкві, що байдуже відноситься до цього – сама собі загибель готовить.

Тому, на нашу думку, коли ж рідна мова і рідна віра так міцно пов’язані з

собою, то Церква повинна стати найбільшою твердинню плекання рідної

мови. Без рідної мови не буде рідної Церкви.

«Але в церкві волію пять слів зрозумілих сказати, щоб інших

навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою»

(1Кор.14,19)

Святий Дух в День П’ятидесятниці дав Апостолам

дар проповідувати – навчати людей їх

рідною мовою, а ап. Павло вияснив важливість і

потребу вживання рідної мови для Церкви, тому

Церква повинна стати на захист рідної мови. Зарівно

єпископи, як і священники, є приємниками

Апостолів, і нам є дана влада зберігати Правду

Божу, яка проявляється в науці Церкви, що також

відноситься до слів ап. Павла, висказаних в листі

до Коринтян (1Кор. 14,19). Є непохитною правдою,

що Божі Закони найлегше пізнавати тільки

в рідній мові – це наша аксіома, і нам не вільно

про неї забувати. А коли так, то Церква, що

належно не плекає рідної мови, тяжко грішить

проти Духа Святого, а той гріх, згідно з наукою

Церкви, не прощається ані в тім, ані в майбутнім

віці. Це грізне остереження для нас всіх у сьогоднішній

час є як же актуальне!

Безумовно, що ще більші обов’язки Церкви

щодо рідної мови тоді, коли її вірні позбавлені

державності, або тоді, коли живуть розпорошені

між іномовними і іновірними. Тоді Церква в

розумінні її вірних – одна міцна твердиня рідної

мови, культури і народності. Ми в своїй не завжди

сприятливій для нас історії постійно спостерігали

Рідну Церкву як щось найвище, найдорожче,

найсвятіше, що веде нас до Вічного Спасіння.

А на землі Церква є запорукою в зберіганні нашого

власного «Я». Тому ми дивимось на свою Церкву

з глибокою пошаною і міцною надією, як на

свою найпершу Заступницю, як на найбільш вірну Дорадницю, але коли бачимо,

що Церква не зберігає повністю рідної мови своїх вірних, не визнає рівноправності,

то це глибоко ранить зболілі душі вірних і переповнює їх справедливим

жалем до Церкви, тому що в розу мінні вірних Церква, яка не плекає їх

рідної мови,– стає чужою. Про це повинен пам’ятати кожний священик, який

відповідає за ввірену йому паству.

Духовенство стоїть найближче до душі народу, і легше є одному пристосуватись

до громади, аніж навпаки, причому завжди з пошаною треба відноситись

до збереженої традиції і рідної людям мови. Священик, що розмовляє

з вірними не рідною їм мовою, не пастир їм, а наймит.

Сьогодні багато дітей наших не вчиться в школах рідної мови. Це наша

трагедія. Тому нехай священики, які бажають добра своїй Церкві, задбають,

щоб всі діти конче навча лися на науці Закону Божого говорити і читати рідною

мовою. Священик Сидор Воробкевич писав:

Мово рідна, слово рідне

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Як ту мову мож забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

Як ту мову мож забути?

Таж звуками тими

Ми до Бога мольби слали

Ще дітьми малими;

У тій мові ми співали,

В ній казки казали,

У тій мові нам минувшість

Нашу відкривали.

Мово рідна, слово рідне,

Хто ся вас стидає,

Хто горнеться до чужого,

Того Бог карає;

Свої його цураються,

В хату не пускають,

А чужії, як заразу,

Чуму, обминають.

От тому плекайте, діти,

Рідну руську 1 мову,

Вчіться складно 2 говорити

Своїм рідним словом!–

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Але камінь має!

Інакше Ви ніколи не пізнаєте історії своєї Церкви і народу. Нашим кличем

повинно бути: «Чуже шануй, а своє люби».

А. А. Д.

1

Українську. – Прим. ред.

2

Правильно, гарно (до складу). – Прим. ред.


2 Листопад 2015

Керуючий Карпатською

єпархією УАПЦ Преосвященніший

єпископ Мукачівський

і Карпатський

Віктор Бедь відвідав Високопреосвященнішого

Адама Дубця, архієпископа

Перемиського і Новосанчівського

Польської

Православної Церкви

9 жовтня, під час перебування з

8 по 10 жовтня у Польщі з робочим

візитом, Преосвященніший Віктор

Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський,

керуючий Карпатською

єпархією УАПЦ, ректор Карпатського

університету ім. Августина

Волошина та Української богословської

академії у супроводі

декана Української богословської

академії Карпатського університету

доцента Сергія Урсти відвідав

Високопреосвященнішого Адама

Дубця, архієпископа Перемиського

і Новосанчівського, керуючого

Перемисько-Новосанчівською

єпархією Польської Православної

Церкви у його резиденції в м. Сянік

(Санок). Зустріч пройшла на високому

і задушевному рівні. Преосвященніший

владика Віктор Бедь

передав вітання владиці Адаму

Дубцю від Блаженнішого Макарія

(Малетича), Митрополита Київського

і всієї України, Предстоятеля

УАПЦ, та розповів про діяльність

Карпатської єпархії УАПЦ в

Закарпатській області, а також про

університет і академію. Його Високопреосвященство,

в свою чергу,

поділився з владикою Віктором

Бедем історичними відомостями

про Перемисько-Новосанчівську

єпархію Польської Православної

Церкви, а також про своє особисте

знайомством та спілкування з Святішим

Мстиславом (Скрипником),

Патріархом Київським і всієї України,

Предстоятелем УАПЦ, а також

Першоієрархом УАПЦ в США та

Діаспорі. Також владика Адам, що

є одним із найстарших архіпастирів

Вселенської Православної Церкви,

передав найщиріші вітання та благословення

українському народу,

побажав Україні миру і благополуччя,

а українським православним

найшвидшого подолання церковного

розділення та утвердження Єдиної

Помісної Автокефальної Української

Православної Церкви.

За особистий внесок у збереження

і розвиток Українського Православ’я

та підтримку української

національної ідеї в Польщі Преосвященніший

владика Віктор Бедь

удостоїв Високопреосвященнішого

владику Адама Дубця академічного

ордена «Честі та Доблесті».

В свою чергу, Високопреосвященніший

Адам Дубець подарував

Преосвященнішому Віктору Бедю

древній писаний образ Пресвятої

Владичиці нашої Богородиці, який

займе гідне місце серед святих образів

Кафедрального собору апостола

Андрія Первозваного Карпатської

єпархії УАПЦ. Також керуючий

Перемисько-Новосанчівською

єпархіє передав для бібліотеки

Карпатського університету ім. Августина

Волошина та Української

богословської академії в Ужгороді

декілька примірників своєї книги

«Архипастир (Вибрані послання та

доповіді Архиєпископа Адама)».

Історична довідка:

Православна Перемиська єпархія

була заснована біля 1120 року,

за часів давньоукраїнської держави

Русі-України (в межах Галицько-Волинського

королівства) у

складі Української (Руської) Церкви

Константинопольського патріархату

(з центром митрополії у Києві).

1691 р., під натиском Римо-Католицької

Церкви та Польської влади,

Перемиську православну єпархію

було ліквідовано. У 1983 р. рішенням

Собору єпископів Польської

Православної Церкви єпархію було

відновлено під назвою Перемиська

і Новосанчівська та 30 жовтня цього

ж року її правлячим архієреєм

було призначено Високопреосвященнішого

владику Адама Дубця.

Прес-служба Карпатської єпархії

УАПЦ

Капатська єпархія

УАПЦ взяла участь

в Ужгородській

загальноміській

хресній ході до свята

Покрови Пресвятої

Богородиці та Дня

захисника України

14 жовтня 2015 р., з нагоди

святкування Покрови Пресвятої

Богородиці та Дня захисника

України, за організаційної участі

Закарпатського національно-патріотичного

об’єднання «Україна

Соборна», підтриманої керівництвом

Карпатської єпархії УАПЦ,

в Ужгороді було проведено ряд

Успенську вежу

можна читати в інтернеті

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект Львівського ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис можна

читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua

Можна переглянути архівні

примірники газети, які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

НОВИНИ УАПЦ

громадських заходів. Як справжні

християни, активісти громадських

організацій, небайдужі мешканці

обласного центру, представники

професорсько-викладацьких колективів

та студенти різних вищих

навчальних закладів Ужгорода із

самого ранку прийшли до Кафедрального

собору апостола Андрія

Первозваного Карпатської єпархії

УАПЦ в м. Ужгороді для участі в

святковому богослужінні з нагоди

свята Покрови Пресвятої Богородиці

та Дня захисника України.

Відтак після заходу сонця за участі

членів Закарпатської обласної політичної

партії «Україна Соборна»,

громадських організацій «Карпатського

Легіону», «Молодь Закарпаття»,

«Християнсько-народної

спілки Закарпаття» представники

професорсько-викладацького

складу та студентів Карпатського

університету ім. Августина Волошина

та Української богословської

академії, Ужгородського національного

університету, Закарпатського

інституту Київського національного

торгово-економічного

університету, духовенства та вірних

Карпатської та Закарпатської

єпархій УАПЦ було проведено загальноміську

хресну ходу, присвячену

пам’яті всіх раніше полеглих

наших співвітчизників за Україну,

її державну незалежність та суверенітет.

Пройшовшись від пам’ятника

Тарасу Шевченку, через міст

Масарика, Київську набережну,

Театральну площу та вулицю Корзо,

хода дійшла до скверу ім. Героїв

Майдану, де біля пам’ятника

політично репресованим було відслужено

молебень за Україну та

заупокійну літію за всіма полеглими

Героями України. Богослужіння

очолили Преосвященніший Віктор

Бедь, єпископ Мукачівської і Карпатський,

керуючий Карпатською

єпархією УАПЦ та Преосвященніший

Кирило Михайлюк, єпископ

Ужгородський і Закарпатський,

керуючий Закарпатською єпархіє

УАПЦ у співслужінні духовенства.

Прес-служба Карпатської єпархії

УАПЦ

В Карпатському

університеті імені

Августина Волошина

та Українській

богословській академії

провели наукові читання

до свята Покрови

Пресвятої Богородиці та

Дня захисника України

14 жовтня 2015 року в великій актовій

залі Карпатського університету

ім. Августина Волошина та Української

богословської академії в Ужгороді

було проведено наукові читання

на тему «Жива пам’ять пройде крізь

століття у серцях поколінь навіки…»,

присвячені полеглим героям за волю,

державну і національну незалежність

України та Української нації з відзначенням:

свята Покрови Пресвятої Богородиці,

Дня Українського козацтва,

Дня створення Української Повстанської

Армії, Історичної пам’яті Революції

Гідності та загиблих українських

воїнів у зоні АТО, а також Дня

захисника України.

Година пам’яті розпочалася з молитви

та звучання Державного Гімну

України. Заходи були проведені

під головуванням Артьомової Майї

Георгіївни – доктора філософських

наук, професора, академіка Міжнародної

академії богословських

наук, директора Науково-дослідного

інституту філософії, богослов’я

та аналітики Карпатського університету

імені Августина Волошина.

З вітальним словом до учасників

та гостей заходу звернувся Преосвященніший

Віктор Бедь, єпископ

Мукачівський і Карпатський,

керуючий Карпатською єпархією

УАПЦ, голова Комісії з духовності,

освіти та катехизації УАПЦ, ректор

Карпатського університету ім. Августина

Волошина та Української

богословської академії, який благословив

ці наукові заходи та закликав

пом’янути усіх полеглих Героїв

України хвилиною мовчання. З доповіддю

на тему «Українське воїнство

у боротьбі за незалежність

Української держави» виступила

професор Майя Артьомова. Надалі

наукові читання було проведено

за наступними тематичними

напрямами: «Покрова Пресвятої

Богородиці і Приснодіви Марії –

Богородичне свято, свято покровительства

України, воїнства українського»;

«Виховання пам’яттю…»;

«Звитяги українського воїнства: за

честь і волю України, за народ!»;

«Герої не вмирають…». В рамках

четвертого етапу, де розглядалась

тема «Україна в роки відновлення

незалежності» і сьогодення виступили

учасники революції Гідності

Микола Гарда та Василь Банк.

Участь у заходах також прийняли

поважні гості – Преосвященніший

Кирило Михайлюк, єпископ Ужгородський

та Закарпатський, керуючий

Закарпатською єпархіє УАПЦ,

намісник чоловічого монастиря

святителя Миколая Чудотворця в

смт. Чинадієво Мукачівського р-ну

Карпатської єпархії УАПЦ архімандрит

Миколай Реківчак, старший

викладач кафедри суспільно-гуманітарної

та етико-естетичної освіти

Закарпатського інституту післядипломної

педагогічної освіти,

відмінник освіти України Марія

Жабляк, учасниця національно-визвольних

змагань на Закарпатті

кінця 80-х – початку 90-х рр. минулого

століття, активістка Християнсько-народної

спілки Закарпаття,

літературознавець Антоніна

Вчорашня та інші. Також із своїми

роздумами про події Революції Гідності

виступив науковий співробітник

Науково-дослідного інституту

богослов’я, філософії та аналітики

університету Микола Гарда.

Наукові читання було завершено

звучання Державного Гімну України

та молитвою.

Прес-служба КаУ та УБА


30 вересня Патріархію

УАПЦ відвідав

Блаженніший Святослав

30 вересня Блаженніший Святослав,

Глава УГКЦ, відвідав митрополита

Макарія у Патріархії УАПЦ.

Це перша офіційна особиста зустріч

предстоятелів двох українських

Церков. Під час розмови, яка проходила

в теплій та дружній атмосфері,

предстоятелі обговорили перспективи

подальшої співпраці, зазначаючи,

що слід відкинути всі колишні

непорозуміння та сконцентруватись

на творенні добрих християнських

взаємовідносин в атмосфері миру та

братерства. Учасники зустрічі обговорили

особливості релігійної ситуації

в Україні. Також було обговорено

питання непорозумінь на Львівщині.

На завершення бесіди відбувся

обмін пам’ятними подарунками.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

Вітання Блаженнішому

Макарію у день

Його уродин

1 жовтня – уродини Блаженнішого

Макарія, предстоятеля УАПЦ. Духовенство

та миряни Львівської єпархії

УАПЦ, Львівське крайове ставропігійне

братство св. ап. Андрія Первозваного,

редакція газети «Успенська

вежа» щиро вітають свого архіпастиря

з днем уродин: «Сьогодні Ви несете

високу місію очільника церкви,

яка є спадкоємницею славних синів

українського народу Митрополита

Полікарпа Сікорського, Патріархів

Мстислава і Димитрія. Бажаємо у

цей складний час ласки Божої, стійкості

у вірі та вірності пастви».

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

Вітання Митрополиту

Антонію з нагоди 30-річчя

з дня архієрейської

хіротонії

6 жовтня Блаженніший Антоній

Щерба, Митрополит Ієронопольський,

Глава Української Православної

Церкви в США та Першоієрарх

УАПЦ в Діаспорі відзначив 30-річчя

з дня архієрейської хіротонії

Саме 6 жовтня 1985 року в Андріївському

храмі в м. Саут-Баунд-Брук

(штат Нью-Джерсі) відбулась архієрейська

хіротонія архімандрита Антонія

Щерби.

Висвячення очолив Блаженніший

Митрополит Мстислав Скрипник,

майбутній Святіший Патріарх Київський

і всієї України, Предстоятель

Української Автокефальної Православної

Церкви.

Засилаємо молитви до Всевишнього

Милосердного Господа дарувати

здоров’я, сили та наснаги у пастирському

служінні українцям діаспори.

Многії літа, Владико!

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

Блаженніший Макарій

відвідав Бабин Яр

В Україні вшановують 74-ті роковини

від початку масових розстрілів

в Бабиному Яру під час Другої світової

війни.

Як відомо, під час німецької окупації

Києва у 1941-1943 роках Бабин

Яр став місцем масових розстрілів німецькими

окупантами мирного населення

та радянських військовополонених;

євреїв та циган - за етнічною

ознакою, а також партійних та радянських

активістів, підпільників, членів

Організації українських націоналістів

(переважно членів ОУН-М), заручників,

«саботажників», порушників

комендантської години та інших.

Представники уряду та українських

церков також вшанували

пам’ять жертв агресії фашистів.

Блаженніший Макарій у супроводі

прот. Віталія Даньчака склали щиру

молитву від кліру УАПЦ.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

11 жовтня Блаженніший

Макарій відвідав громаду

Покрови Пресвятої

Богородиці м. Хирова

Листопад 2015

НОВИНИ УАПЦ

11 жовтня на запрошення громади

Покрови Пресвятої Богородиці

м. Хирова (Старо-Самбірський район

Львівської області) Блаженніший

Макарій відвідав вірних УАПЦ.

У 2000 році Патріархом Димирієм

було закладено наріжний камінь

каплиці Різдва Христового, яка була

освячена Владикою Макарієм 14

жовтня 2007 р.

Після бурхливих подій та переводом

церкви УАПЦ до УПЦ КП парафіяни

нашої громади, які залишилися

Її вірними, розпочали проводити

регулярні богослужіння у каплиці

Різдва Христового. Громада не змогла

поміститися у стінах невеличкого храму

та відразу розпочала перебудову і

Його розширення. 14 жовтня 2015 р.

Блаженніший Макарій прибув у м.

Хирів, щоби звершити чин оновлення

храму, чин освячення престолу в ім’я

Покрови Пресвятої Богородиці та нового

іконостасу. У співслужінні священиків

Старо-Самбірського, Жовківського

та Рівенського деканатів УАПЦ

Владика Макарій очолив св. Літургію.

За ревну працю на ниві Христовій настоятеля

о. Тараса Микитина піднесено

у сан протоієрея. За вагому працю

у розбудові церкви було нагороджено

орденом Христа Спасителя п. Романа

Павловського та орденом Пресвятої

Богородиці Марію Кармазин.

Джерело:http://uaoc.lviv.ua/

У Кам’янці-Подільському

освячено перший

храм УАПЦ

3

3 жовтня 2015 р. у м. Кам’янці-Подільському

митрополит Вінницький

та Брацлавський Роман і єпископом

Херсонський та Миколаївський Борис

освятили новозбудований храм

УАПЦ Богоявлення Господнього. У

співслужінні священиків Вінницької

єпархії було відслужено урочисту

першу св. Літургію у новій церкві. На

малому вході настоятеля парафії прот.

Ігоря Герія було нагороджено хрестом

з прикрасами. Повчальну проповідь

про мир та взаємоповагу між людьми

виголосив Митрополит Роман. В кінці

св. Літургії Владика Роман подякував

священику та парафіянам за стійкість

у вірі та спорудження першої церкви

УАПЦ у м. Кам’янці-Подільському.

Також особлива подяка лунала і

Владиці Борису, який доклав багато

інтелектуальних зусиль, щоб громада

мала офіційний статус та могла

вільно споруджувати храм. Особливі

слова подяки лунали і спонсору

будівництва Володимиру Макогончуку.

Задум збудувати церкву був ще

у покійного о. Володимира Кундуса,

благочинного міста. Проте справа

зрушилася з місця тільки із приходом

та працею о. Ігоря Герія. Сам

храм споруджували два роки.

Привітати громаду УАПЦ прибули

представники міської влади, архієпископ

РКЦ Леон Дубравський, численні

гості із Львова, Хмельниччини, Тернопілля

та Полтави. Молитовним співом

супроводжував св. Літургію хор

Братства св. ап. Андрія Первозваного

«Ставрос» із м. Львова. Після хресного

ходу та читання св. Євангелія духовенство

та гості зробили спільну світлину

на згадку цієї історичної події.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

Помер єпископ

Черкаський і

Кіровоградський УАПЦ

Іларіон

26 вересня 2015 року в Черкасах

(від хвороби печінки) помер єпископ

Черкаський і Кіровоградський

УАПЦ Іларіон.

Єпископ Іларіон (в миру Ігор Мирославович

Савчук) народився 24

лютого 1969 р. в м. Городенка Івано-Франківської

обл. Навчався у

Львівській та Київській духовних семінаріях,

з 1993 по 2005 рр. служив

священиком УАПЦ у с. Червона Слобода

(Черкаський р-н). Був одним із

перших священиків, які почали розбудову

УАПЦ в Центральній Україні,

проводив проукраїнську роботу в

пастві. Двічі був обраний до складу

Патріаршої ради УАПЦ (перший раз

за квотою священиків).

Рішення про його архієрейське

рукоположення було прийнято 11

серпня 2005 р. Синодом УАПЦ. У

хіротонії, яка відбулася 3 листопада

2005 р. в Свято-Андріївському

храмі Києва, взяли участь: Мефодій

(Кудряков); Роман (Балащук), митрополит

Вінницький і Брацлавський;

Богдан (Кулик), єпископ Житомирський,

вікарій Київської єпархії.

Єпископ Черкаський і Кіровоградський

Іларіон (Савчук) був головою

церковного суду УАПЦ.

28 вересня Блаженніший Макарій

очолив чин похорону єпископа Черкаського

і Кіровоградського Іларіона.

Владиці Макарію співслужили архієпископи

Тернопільський Мстислав,

Чернівецький і Хотинський

Герман, Харківський і Полтавський

Афанасій, Житомирський і Поліський

Володимир, єпископи Вишгородський

і Подільський Володимир,

Херсонський і Миколаївський Борис.

Прибули священики із Черкащини,

Тернопільщини, Херсонщини та м.

Києва. Віддати останню шану прибули

представники обласної та місцевої

державної влади, інших юрисдикцій

українських Церков.

Похований біля храму Святої Тройці

с. Червона Слобода на Черкащині.

Вічна йому пам’ять та Царство

Небесне!

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/


4 Листопад 2015

Наталія ПИЖ’ЯНОВА, мистецтвознавець, м. Умань

ДУХОВНА МУЗИКА ПОРФИРІЯ ДЕМУЦЬКОГО

на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ

21-30 жовтня 1921 року під час

Першого Всеукраїнського Православного

Церковного Собору УАПЦ

прозвучала духовна музика Порфирія

Демуцького у виконанні хору

УАПЦ Андріївської церкви. Під час

дискусій Собору було виконано «Літургію»

П. Демуцького, а також інших

композиторів (П. Козицького,

К. Стеценка, Я. Яциневича, Г. Давидовського).

Серед інших, «Літургія»

П. Демуцького відрізнялася найбільшою

наближеністю до сільської

церковної музики (спорідненістю з

народними мелодіями).

Відродження Української церкви,

заснованої на національних засадах,

із власним єпископатом і українською

мовою богослужіння викликало

надзвичайний ентузіазм серед

православних. Протягом перших

трьох років існування УАПЦ мала

вже понад 30 єпископів, 1100 парафій.

У 1927 р. в УРСР діяло вже 1217

парафій УАПЦ.

УАПЦ була тісно пов’язана з народом.

Вона повернула українську

мову в церковне життя, давала віруючим

можливість відновлювати та

розвивати національні релігійні традиції,

звичаї, церковний спів. За своєю

сутністю ця церква була не тільки

українською, але й модерністською.

Ідеологія УАПЦ передбачала значну

демократизацію обрядів. Впровадження

новацій в богослужінні дало

змогу вводити до церковної відправи

релігійні канти та колядки.

В одному з рішень Першого Всеукраїнського

Православного Церковного

Собору УАПЦ 1921 р. зазначалося:

«Церковний спів на Україні

має бути не тільки православним, а

й цілком національним, церковні мелодії

повинні бути національними,

українськими. Як засоби для цього

комісія пропонує, перш за все, зібрати

і студіювати побожні пісні,

які уявляють з себе продукт народної

творчості; церковні композитори

повинні відокремлювати ті елементи,

які уявляють з себе національну

рису українського співу, і з них будувати

церковну мелодію».

На сьогодні постать Порфирія

Демуцького не є дуже відомою у порівняні

з іншими діячами культури

України, ще менше нам відомо про

його композиторську та фольклористичну

діяльність у сфері збереження

та популяризації духовної музики.

Саме тому особливої актуальності

набувають дослідження його ролі у

формуванні традицій співу УАПЦ.

Порфирій Демуцький більше відомий

як засновник народного хору

в селі Охматів на Черкащині, що

розпочав свою діяльність у 1888 р.

Поміж тим, митець досліджував

церковний спів у селі, записував старовинні

церковні мелодії, виконував

їх під час Богослужіння.

Захоплення духовною музикою

сформувалося внаслідок дії різних

чинників. А це, зокрема, те, що батько

П. Демуцького був священиком. Сам

же Порфирій навчався в духовній семінарії.

До того ж, Охматівський хор,

керівником якого він був, розпочинався

з церковного колективу.

Результатом дослідження П. Демуцьким

церковної музики була його

публікація духовних кантів і псальмів

«Ліра і її мотиви», що й досі не має

аналогів, а також «Літургії». Професор

Ю. Медведик називає його збірку

«Ліра і її мотиви» лірницьким «Богогласником».

Збереглася рукописна

збірка композитора, яка налічує багато

творів духовної музики для виконання

сільським церковним хором

під назвою «Песнопения Божественной

литургии приспособленныя для

селських хоровъ».

Упродовж життя П. Демуцький

офіційно опублікував лише одну

«Літургію», яка, без сумніву, є найвідомішим

духовним твором композитора.

Проаналізувавши архівні

матеріали, ми визначили 1903 рік

як дату завершення роботи П. Демуцьким

над літургією, оскільки у

збірці присутні фрагменти мелодій,

датованих 1902 р., а у 1904 р. окремі

номери «Літургії» П. Демуцького

вже виконувались в Одесі, тобто за

18 років до написання «Літургії св.

Іоана Золотоуста для хору та народнього

співу» Кирилом Стеценком.

Архівні документи підтверджують,

що П. Демуцький почав працювати

над літургією після переїзду

до с. Охматова. Так, рукопис літургії

«Песнопения Божественной литургии

приспособленныя для селських

хоровъ», який представляє собою

нотний зошит (36 арк.) у твердій палітурці,

на першій сторінці має дві

марки, датовані 11 травня 1906 р. Ми

вважаємо, що у 1906 р. П. Демуцький

надіслав літургію своєму приятелю

на рецензування (про це свідчить

наявність декількох варіантів окремих

номерів). На те, що збірка була

прорецензованою, також вказує ряд

інших ознак: на усіх номерах червоним

олівцем відмічені паралельні

октави, тризвуки, квінти. Вони виділені

як похибки. Враховуючи той

факт, що П. Демуцький професійно

не вивчав музичної науки, він занотовував

записи так, як це прийнято в

народі, з усіма «похибками» з точки

зору правил гармонії та поліфонії.

Тому окреслити паралельні октави

та тризвуки могла тільки та людина,

яка мала відповідну професійну музичну

освіту. Враховуючи те, що у ті

роки П. Демуцький активно листувався

з Миколою Лисенком, ми схиляємося

до думки, що рецензування

здійснював саме Лисенко. Наступне:

у рукописній довідці зазначено, що

згідно з інструкціями літургію було

надіслано до «Сіноду» для перевірки

цензурою. У документі вказується,

що перевірка тривала 10 років, а

її результатом за часів царату була

заборона виконувати та друкувати

літургію «за простонародность изложения

и искажения тональности».

Враховуючи, що у лютому 1917 р.

імператор Микола ІІ зрікся престолу,

а у квітні 1917 р. відбулося суттєве

скорочення повноважень Сіноду, рішення

щодо літургії П. Демуцького

могло з`явитися найпізніше у 1916 р.

Цікавим фактом є наявність у збірці

двох варіантів підтекстовки – російською

та українською мовами. Очевидно,

що першою мовою викладу

була російська, оскільки на час

укладення збірки літургії (1903 р.)

діяла заборона виконання духовної

музики українською мовою. Україномовний

варіант поданий нижче

під російськомовним і прописаний

пізніше, очевидно після отримання

відмови від Сіноду, найпізніше у

1917 р. На нашу думку, літургія доповнювалася

П. Демуцьким новими

матеріалами протягом усього його

життя. Так, на останньому аркуші

вміщено окремі псалми Давидові за

П. Кулішем та номер «Святу православну

Українську Церкву», де прославляється

митрополит Київський

Василій (Липківський. – Прим.

ред.), що не відповідає часу укладення

літургії (1903 р.), оскільки окремої

української церкви у той час

ще не було.

Створення духовної музики могло

посісти у творчості П. Демуцького

набагато більше місця, проте

широке коло інтересів не дозволило

повноцінно осягнути усі рівні його

захоплень. Порфирій Демуцький у

своїх публікаціях зазначав про бажання

опрацювати ту частину народної

духовної музики, що виконувалася

у сільських церквах, на жаль,

повноцінної реконструкції у тому

масштабі, як його діяльність в інших

музичних жанрах, не відбулося.

Іншою перепоною, що не дозволяла

повною мірою презентувати духовну

музику композитора, була цензура

та заборона виконання канонічних

текстів українською мовою.

П. Демуцький став одним з перших

композиторів, які розпочали

написання літургійної музики українською

мовою, а також використовували

її під час церковної служби.

Введення прямих цитат найвідоміших

народних пісень чи наближення

до фольклорних традицій (унісонні

заспіви, октавні чи квінтові паралелізми,

унісонні та октавні закінчення

музичних побудов), використання

кантової стилістики, а також застосування

спрощеної фактури поповнили

репертуар УАПЦ наближеними

до народу музичними творами для

використання під час Богослужіння.

Використана література: Засадна

О. Літургія Порфирія Демуцького

(1922): стилістика в контексті ідеї загальнонародного

співу в церкві / О. Засадна//

Студії мистецтвознавчі. – 2013.

- 3 – 4. – С 44–50; Медведик Ю. Богогласник:

источниковедческие вопросы

истории исследования сборника и его

песенных текстов / Ю. Медведик // Богогласник:

внебогослужебные песнопения

на праздники Господские, Богородичные

и святых / ред.-сост. А. В. Романычева.

– М.: Издательский Совет РПЦ, 2002. –

С. 166–173; Пархоменко Л. Кирило Стеценко

/ Л. Пархоменко. – К. : Музична

Україна, 2009. - 390 с; Перший Всеукраїнський

Православний Церковний Собор

УАПЦ, 14–30 жовтня 1921 р. : Документи

і матеріали/ [упорядник Г. Михайличенко

та ін., ред. П. Сохань та ін.] :

НАН Укр. : Інститут укр. археології та

джерелознавства ім. М.С. Грушевського.

– К.,1999. – 560 с.; Кордон М. Одісея

Бориса Тена [Електронний ресурс] / М.

Кордон. – Режим доступу: http://eprints.

zu.edu.ua/4876/1/Kordon_2.pdf

ДБАЙМО ПРО НАШЕ МАЙБУТНЄ

Діти – свідомі та дорослі духом

В рамках проекту «Мобілізація духу» духовенство різних конфесій Львова продовжує відвідувати школи. 23 вересня

священики провели зустрічі зі школярами Сихівського району Львова, зокрема до школи 86 завітали одразу

два духівники: настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ о. Андрій Сокальчук та випускник Львівської

духовної семінарії, піддиякон храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ о. Петро Чайковський. Говорили з

учнями про патріотизм, війну та мир, християнську єдність, багатство душі, а також про шкідливі звички.

Проект «Мобілізація духу» стартував у жовтні 2014 року. За цей час представники різних конфесій нашого міста

відвідали всі райони Львова. Організаторами проекту виступили: Львівська міська рада, духовенство Львова різних

конфесій, громадські організації та об`єднання.

За матеріалами http://velychlviv.com


– Владико, відомо що Ви кілька

разів відвідували зону АТО,

розкажіть про це більш докладно.

– Зону АТО я відвідав чотири рази.

Та й не тільки я. Є багато священиків,

єпископів, мирян УАПЦ, які відвідували

наших військових, бували на передовій.

Коли я вперше поїхав з гуманітарною

допомогою, мене супроводжував

о. Андрій з Золочівщини, який

провів там три місяці. Завдяки цій

поїздці я краще почав розуміти наших

військових, те, що вони пережили. Під

час цієї поїздки ми доїхали до Чугуєва

і ледве вмовили водія поїхати до

Слов’янська. Згодом до нас зателефонували

з Сіверська, Сіверодонецька,

Рубіжного, що їм потрібні харчі, бо

до них ніхто не доїжджає. Я попросив

військових, щоб вони дали нам тягача,

ми мали вирушити в дорогу, але військові

почали переконувати мене не

їхати, бо там близько вже до лінії фронту.

Але я наполіг і вони дозволили. Так

ми доїхали до Лисичанська, Рубіжного.

Під час другої поїздки ми доїхали

Листопад 2015

Митрополит Макарій (Малетич):

МЕНЕ НЕ ЗЛАМАЛИ У 70-х,

ТО Й ЗАРАЗ НЕ ЗЛАМАЮТЬ

Фрагмент інтерв’ю Андрія Боднарчука, ІА ZIK, з Митрополитом Макарієм

Закінчення. Початок у жовтневому випуску часопису

до Щастя, доїхали до Волновахи і аж

до Маріуполя. Втретє відвідав АТО відразу

після мого обрання на предстоятеля.

Відклав поїздки по єпархіях і відразу

поїхав на Схід. Їхали волонтери

і я попросився до них. Нам закидали,

що перед Собором ми отримали гроші

від російських олігархів. Насправді ж

гроші на проведення Собору збиралися

по парафіях – кожна парафія пожертвувала

близько тисячі гривень.

Всі гроші, які залишилися, а також

кошти, які пожертвували доброчинці

і духовенство, я розділив між трьома

госпіталями, які відвідав під час третьої

поїздки. Зону АТО відвідують й

інші наші єпископи і священики. Наприклад,

о. Максим Стрихар, парафія

Різдва Пресвятої Богородиці м. Києва,

регулярно – раз або два рази на місяць

відвідує передову. 29 липня владика

Володимир (Черпак) також відвідав

наших військових на передовій і зустрічався

з 80-ю, 92-ю і 24-ю бригадами.

Четверта поїздка відбулася 4 липня.

Тоді під час поїздки до Таврійської

єпархії ми відвідали блокпости наших

військових на кордоні з Кримом і над

Азовським морем. Ми не тільки возили

харчі і речі першої необхідності,

але й молилися з військовими, розмовляли.

Я подякував їм за їхній подвиг і

обіцяв, що на кожному богослужінні

буду молитися за тих, які охороняють

суверенітет і незалежність України,

тих, які лікуються в лікарнях і перебувають

в полоні. Помітив, що АТО

змінила навіть ставлення духовенства

УПЦ МП до України. Звичайно, вони

мають страх перед своїм патріархом,

але декотрі з них долають цей страх

і стають не просто проукраїнськими,

а щирими українськими. А якщо так

буде і надалі, то обов’язково буде помісна

Церква. Не якась часткова, а

повністю помісна. За що я і молюся на

кожному богослужінні – промовляю

молитву патріарха Мстислава – «за

єдину Помісну Православну Церкву».

Дай Боже, щоб так сталося.

Користаючись з нагоди, сьогодні,

напередодні Дня Незалежності,

5

хотів би привітати українців зі святом.

Звичайно, що коли у 1991 році

ми отримали незалежність, то навіть

не могли уявити, що на 24-му році

незалежності на українській землі

буде кровопролиття. Я жив колись

на Донеччині, й звертаюся зараз до

мешканців цього краю і, зокрема, до

тих, які перебувають на окупованих

територіях, в тому числі й росіян.

«Ви є на українській землі. Простіть

зухвальство попередньої влади. Не

приймайте до серця помилки теперішньої

влади, бо ми всі помиляємося.

Але пам’ятайте, що ми діти

однієї Неньки – України. Ми всі маємо

зробити все можливе, щоб об’єднати

український народ. Здійснити,

те, за що пролили свою кров герої на

Майдані, за що й зараз проливають її

прості захисники Вітчизни. А ми будемо

молитися за цих героїв, біженців,

за батьків, дружин і діток, які

залишилися сиротами. Щоб Господь

дарував мир і своє благословення

для всього нашого народу».

Про Таврійську єпархію

Пропонуємо фрагмент інтерв’ю з владикою

Борисом (Харком), єпископом Херсонським

і Миколаївським. Інтерв’ю розміщене

на сайті http://uaoc.lviv.ua/

від 12.10.2015 р.

Чи Блаженніший Макарій враховував

Ваші думки чи побажання,

на яку саме єпархію Ви будете

призначені? Все ж Таврійська

єпархія, Херсонщина – це території,

які зараз, фактично, стали

прикордонними?

Бачите, в Церкві є традиції послуху,

тому питання вибору подобається–не

подобається не є зовсім доречним. Бо

коли будуть враховуватися виключно

побажання подобається–не подобається,

то можливо шлях буде легшим для

конкретної особи, але це не означає,

що користь для Церкви буде більша. І

в тих умовах, які склалися, очевидно,

що Південь України потребує пастирської

опіки, і оскільки Блаженніший

взяв на себе ношу предстоятельсва,

Він, зрозуміла річ, фізично вже не

встигав достатньо уваги приділити

для всіх єпархій, якими Він керував

до того, як став Предстоятелем УАПЦ.

Тому така потреба була.

Справді, там є ситуація і непроста,

і водночас обнадійлива. Наприклад,

настоятель херсонської парафії навіть

не був на моєму представлені, бо він

у той час їздив на передову. Возили

відповідну допомогу. Причому, з його

слів, більшість тих волонтерів далекі

від Церкви. І вони співпрацюють з

Церквою тільки з конкретною метою

– допомоги українським воїнам. Приходять

плести сітки, приходять допомагати

на ті чи інші цілі, конкретні

цілі. Приходять не тому, що там Церква,

а тому, що є така мета – допомогти

своєму захисникові. Тут трохи інша

система розбудови взаємин, ніж це ми,

наприклад, звикли бачити в Галичині.

Водночас, там, на тих теренах, є священики

абсолютно жертовні. Тобто

кожна парафія вибудовувалася з нуля,

практично з нуля. Коли були всього-на-всього

якісь документи, зібрали

бажаючих, які хочуть української Церкви,

от і більше нічого не було. І завдяки

праці справжніх сучасних подвижників,

які відважувались на священиче

служіння, приходили туди без нічого,

починали шукати підтримку в людей,

отримували користовані церковні речі

від знайомих з Галичини, і в результаті

станом на сьогоднішній день практично

всі священнослужителі Таврійської

єпархії мають робочі місця поза Церквою.

В Церкві вони справді служать.

Причому служать так, що за років

десять будують цілий комплекс, хоча

й невеличкий. Але є церква, є парафіяльний

будинок, є приміщення для

навчання дітей і молоді. Тобто, там є і

цілий ряд проблем, але там є й те, чому

варто повчитися, зокрема галицьким

парафіям. Бо в Галичині часто дбають

про матеріальне, про додаткові, знаєте,

ризи, про додаткові ікони, про додаткові

вигоди в Церкві, чи ремонти,

які, може, і не завжди потрібні. А там

дбають про виживання. Там дбають

про розбудову парафій як спільноти

людей.

У Києві з’явиться вулиця Євгена Сверстюка

Київрада проголосувала за те, щоб вулиця «уповноваженої особливого відділу НКВД» Марини Раскової стала

називатися іменем видатної та світлої людини: Євгена Сверстюка.

Джерело: http://1-12.org.ua/

У Києві презентували книгу-спогад про Євгена Сверстюка

читала молитви, прикладала навхрест

лезо ножа, і дитина прозріла». Або ще

одне. «Згоріла церква, а разом з ними

і документи про народження. Його

малописьменний батько придумав записати

його на рідню в Польщі, і цим

зробив йому величезну послугу, адже

Євген не був мобілізований до лав так

званих «яструбків» ». Пригадує дружина

Валерія Андрієвська: «Він знав

про час свого відходу. Якось він пише,

а я через його плече прочитала: «Це

остання моя зима» ». (Від редактора:

І чи випадковим було те, що Євген

Сверстюк був одним з ініціаторів

створення та найменування Ініціативної

групи «Першого грудня» –

об’єднання, утвореного в 20-ту річницю

референдуму за незалежність

України відомими інтелектуалами

та громадськими діячами України?

У переповненому залі столичного

Будинку вчителя презентували другий

том видання «На полі чести», в

якому містяться численні спогади та

статті, написані за життя нині вже

покійного дисидента, філософа, правозахисника

Євгена Сверстюка.

«Дивак у світлому вбранні», «чоловік

праведний», «людина з Божою

ласкою», - так про Євгена Сверстюка

згадують його рідні та друзі. Донька

Віра пригадує: перед смертю батько

сказав, що «медицина закінчилась, і це

добре, адже тепер почнеться вічність».

Дружина ж пригадує, що у його житті

було дуже багато збігів і чудес. «Маленьким

у сім років він осліп. Батьки

все кинули в жнива, поїхали в місто,

але лікарі тільки розвели руками і сказали:

пізно, дитина втратила зір. Але

хтось порадив їм бабу-шептуху, і вона

Можливо, ще чотири роки тому він

передбачав час свого переходу у Вічність,

саме першого грудня ).

Багаторічний друг і упорядник

книги спогадів «На полі чести» дисидент

Василь Овсієнко відзначає

незламну віру Євгена Сверстюка.

Свою передмову до книжки він так

і назвав: «Чоловік праведний». «І як

чоловік праведний, він знав, що його

чекає радість», - вважає він.

До останньої хвилини свого життя

Євген Сверстюк «залишався в

строю». Він став гірше почуватися

ще на початку осені 2014-го. Проте

не припиняв активної роботи. У вересні

поїхав на Львівський книжковий

форум, наприкінці жовтня – до

Туреччини, по святих місцях, і навіть

продовжував працювати над газетою

«Наша віра», редактором якої він був

з 1989 року. Останній номер газети

він вичитував, вже будучи у лікарні.

Євген Сверстюк помер 1 грудня у

Києві від затяжної хвороби на 86-му

році життя. Похований на Байковому

кладовищі неподалік від могили

Василя Стуса та багатьох інших видатних

українців.

У своєму останньому інтерв’ю

для Радіо Свобода Євген

Сверстюк зазначав, що Україна зараз

проходить надзвичайно відповідальне

випробовування для свободи

та незалежності українців, яке треба

з гідністю здолати.

Джерело: http://1-12.org.ua/;

http://uaoc.lviv.ua/


6 Листопад 2015

Нестор – літописець

Кожна річ, яка писанням утверджена не буде,

прийде у забуття та невідання.

Св. Димитрій Ростовський (Туптало)

Вшановується 10 листопада.

Довгота часу усе покриває, як

тьма. І якщо б Мойсей колись не був

Богом навчений, і не написав усе

це на Скрижалях Завіту, а далі усе,

що найголовніше, не було описане і

закарбоване в умах і серцях вірних

– сьогодні б ми не мали Святого Писання

і не знали би Правди Божої.

Сам Господь в певний час подає

людям описувачів, аби тими писаннями

могли користуватися наступні

покоління. І нам, людям Руської землі

і нащадкам нашим, явив Господь

свого літописця – ченця Печерського

святого монастиря – преподобного

отця нашого Нестора. Саме він написав

нам про начала і першу будову

Руського нашого світу, і не лише зовнішнього,

а найбільше внутрішнього,

духовного; про духовного родоначальника

нашого, святого Антонія

Печерського і народжених духом од

нього інших печерських святих.

Блаженний отець наш Нестор

прийшов у Печерський монастир в

17 літ від народження і став набувати

усі чесноти, властиві інокам славної

Божої обителі. А це: добровільна

убогість, чистота тілесна і душевна,

глибоке смирення і беззаперечне послушання,

піст, і безперервна молитва.

Усі ці ангельські труди Нестор

виконував з великою вірою, з бажанням

бути милим Богові і з радістю.

Порстриг прийняв від ігумена тодішнього

Стефана і в диякони був висвячений

ним, далі наслідуючи від нього

ще й омертвлення усього плотського.

Коли ж було збудовано церкву Печерську,

то постановили ченці, що

перенесуть туди мощі святого Феодосія.

І взявся за цю працю Нестор.

Він вночі розкопав могилу і виніс до

ранку мощі святого. Поклав їх перед

печерою його. Уся ця робота нелегка,

непроста супроводжувалася великими

чудами, які і були описані

потому. Відтоді, очевидно, і почалася

його неоціненна праця для майбутніх

поколінь нашого народу.

Прожив святий Нестор-літописець

немало літ, немало потрудився

у досягненні духовних вершин у літописанні.

Він мирно переставився і похований

у печері, де його тіло у чудотворнім

нетлінні перебуває і досі.

Бог вибрав немудре світу,

щоб засоромити мудрих

( 1 кор. 1,27)

« З села під Києвом подався у Печерський

монастир раб Божий Спиридон.

Він не був навчений вправності

книжної, був невігласом у слові

– а лише страх Божий мав у своєму

серці», – так пише про нього святитель

Димитрій.

І літами Спиридон уже й немолодий

був, та все ж, бачачи, як інші навчаються

з книг, став і сам працювати

над собою і вивчати книги. Спершу

вивчив увесь псалтир і став співати

його щодень, цілісінький. Так трудився

він мирно для спасіння душі своєї.

Тодішній ігумен печерський, Пимен-Постник,

побачивши його смиренність

і трудолюбство, а ще чистоту

душі його, вирішив доручити

йому випікання хліба для Таїнства

Тіла Христового, тобто пекти проскури.

Послух цей Спиридон прийняв

із великим смиренням і чи дрова рубав,

чи тісто вимішував, на вустах

його завжди були псалми Давидові.

Скільки б роботи не мав – до кінця

дня свого закінчував співання.

Якось сталася у нього неприємна

пригода – вибухнула вогнем піч,

полум’я рвалося з дверець її. Спиридон

ухопив свою мантію і нею

затулив двері печі, а волосяницю

знявши, біг набрати води у рукави

її, при цьому гукаючи братію на

підмогу, аби не згоріла уся «хоромина»

– проскурня.

Коли вернувся він сам і братія, то

побачили, що мантія на дверцятах

зовсім не згоріла, а з волосяниці не

витекла вода, поки прибіг Спиридон

назад у проскурню. Нею, волосяницею,

погасили уже палаючу покрівлю

приміщення.

Так само, як і Спиридон, трудився

потім і його помічник Никодим,

який брав у всьому приклад з

свого наставника і так прослужили

вони разом ще тридцять літ, а потому

переставились і споглядають уже

Христа не через хліб, який випікали,

а лицем в Лице – благодаті і слави

Христа Ісуса.

21 листопада –

Собор Архістратига Михаїла

Святий Архангеле Михаїле, найславетніший

князю й полководцю

ангельських воїнств! Прийди на

допомогу людям, яким загрожують

сили темряви. Прийди, адже люди

створені за образом Бога; відкуплені

життям, смертю і воскресінням Ісуса

Христа, Його Сина; призначені бути

храмом Святого Духа.

В тобі, святий Михаїле, Церква

має свого Захисника й Покровителя.

Ти ведеш спасенних до небесного

щастя. Проси Бога миру, щоб Він переміг

владу сатани – сіяча неспокою

і лицемірства, – і не дозволив йому

тримати людей в рабстві та шкодити

Церкві.

Нехай з твоєю допомогою Жінка,

одягнена в сонце, Цариця Ангелів,

розчавить голову антихристу й захистить

своїх земних дітей від його

підступів.

Перший захиснику слави Всевишнього!

Занеси наші молитви до

Бога і проси Його змилосердитись

над нами. Зв’яжи сатану й кинь його

в пекельну безодню, щоб він більше

не обманював народи.

Вчини так, щоб ми все своє земне

життя і всю вічність звіщали гасло:

«Хто ж як Бог!» Амінь.

З молитовника

«Щоденно з Богом».

Джерело: CREDO

Віра МАРКОВИЧ

НЕ ГУБІМО СВОЄЇ ДУШІ В БЕЗНАДІЇ

Як легко нам осудити когось.

Ніби-то й не зі зла… але почуємо

про людину якесь лихе, відразу

сприймаємо це як щиру правду, в

душах наших відразу зароджується

недовіра до тієї людини, а далі

може перейти в ненависть і певне

несприйняття.

Не сумніваємося навіть, що більшість

з того, що ми почули зараз

перед виборами про своїх українських

очільників влади, є правдою.

Це нас, мало сказати, засмучує, бо

вбиває в наших душах надію.

Також і в своєму оточенні так є,

– дізнаєшся щось недобре, відразу

сприймаєш це болісно. І ще навіть

коли не переконалися в правоті тих

слів, а в серці, все ж, зароджується

неприязнь і розчарування.

А все це справа рук нечистого.

Головне – посіяти сумніви, жаль,

безнадію.

А треба жити.

Якось треба жити.

Це зветься досвід,

витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Це з «Пісеньки з варіаціями»

Ліни Костенко. Варто самим собі

повторювати ці слова.

За минулим, справді, не варт

плакати. Хоча ще й до сьогодні є

немало людей, які постійно згадують

«що і по чім було». Та загуло!

І нехай!

Дбати більше треба про те,

аби був мир у наших домівках,

аби любов між рідними перемагала

усі негаразди і нестатки. А

цьому так допомагають лагідне

слово, усмішка, рука на голівці,

або на плечі. Не має права робити

прикрості сестра сестрі, брат

братові, чи хтось батькам. Бо все

починається з ладу в родині, з

любові поміж найріднішими. А

далі вже поширюється на оточуючих,

на увесь народ. Все переможе

любов і розуміння поміж себе.

І тоді Господь гляне Своїм ласкавим

оком, виправить і додасть навіть

більше, як ми просимо.

А найголовніше – нехай Сам Господь

забере від нас тих, хто ніяк не

може насититися, хто сіє розбрат.

Заповіді Божі «Не свідчи ложно

на свого ближнього» і «Не суди»

мають нас стримувати від розгоряння

в наших серцях самого лише

негативу і як наслідку цього –

страшної безнадії. А це – ще гірше.

Це великий гріх!

Сторінку підготувала

Віра МАРКОВИЧ


Юрій ФЕДІВ

Листопад 2015

«КЕРМЕШ НА ПОКРОВУ» У ЛЬВОВІ

До 200-річчя отця Михайла Вербицького

7

18 жовтня у неділю по Покрові

парафія Покрови Богородиці УАПЦ

м. Львова, що на вулиці Щирецькій,

вдруге організувала фестиваль лемківської

і духовної пісні «Кермеш на

Покрову». Традиційно захід розпочався

із молитви за жертвами репатріації,

депортації та акції «Вісла».

Проповідь виголосив онук депортованих

лемків о. Михайло Кравчик,

священик із с. Мальчиць Яворівського

району, який згадав про страх

депортації дідуся і бабусі, заготовлені

на піддаші засушені харчі, які зберігалися

у хаті до останніх їх днів.

Священик наголосив про тяжкій

долі українців Закерзоння, які зазнавали

поневірянь і в Польщі на Півночі,

і в Україні, де вони були також

чужими.

На КЕРМЕШ пибули православні

хори із м. Львова «Ставрос» Братства

св. ап. Андрія Первозваного, два парафіяльні,

церкви св. ап. Петра і Павла,

«Родина» храму Преображення

ГНІХ УГКЦ. Із м. Пустомит приїхав

лемківський хоровий колектив «Радоцина».

Та, все ж, найголовнішими

гостями були «Лем ми», хор Об’єднання

українців у Польщі із с. Команчі

під орудою Володимира Копильця

та п. Маріанни Ярої, які подарували

автентичний лемківський спів.

Лемківську поезію читав відомий

поет Богдан Пастух. Фестиваль

також був присвячений і 200-річчю

від дня народження о. Михайла

Вербицького. Поряд із лемківською

піснею звучали і духовні

твори композитора. Із вітальними

та подячними словами звернулися

священики парафії о. Михайло

Садовський та о. Богдан Манчур.

На заході був присутній фундатор

храму відомий меценат п. Петро

Писарчук, який має коріння із с.

Овчари та докладає усіх зусиль для

збереження прабатьківського духу у

церкві Покрови.

Завершив фестиваль колектив

«РАДОЦИНА» із м. Пустомит лемківським

Гімном «Гори наші Карпати»,

а після вручення подячних грамот усі

співаки разом виконали молитву за

Україну «Боже Великий, Єдиний».

Багато позитивних емоцій вирувало

на подвір’ї Покровської церкви

під час цього фестивалю, і погода,

яка покропила дощем, на молитві

«Боже Великий, Єдиний» подарувала

усім присутнім сонце і зрадувала

широчезною барвистою веселкою.

Надія КУЗЕМКО-ТАТАРИН, Тернопільська обл.

БОЖІ ЗНАКИ Є І В НАШІ ДНІ

Село Прелуки… Не оре ґазда свого поля, скропленого

потом і кров’ю дідів і прадідів. Рідне

поле колючим терном заросло… Не чути тут ані

весільних пісень, ані радісних колядок… І дзвони

не дзвонять, як колись дзвонили, скликаючи

моїх рідних на Службу Божу. …Люди вигнані з

рідної землі. Вирвані з корінням, виселені, розвіяні

вітром, розкидані світами… Знівечено вас,

сплюндровано…

Цієї поїздки я чекала давно. Давно мріяла побувати

в тих краях, де народилися мої батьки, дідусі,

бабусі, там, де величний Сян тихо несе свої

чисті води, де починає свою течію річка Вислік,

там, де гори Бескиди здалека зеленіють, де все дихає

свіжістю, спокоєм, чистотою. Я завжди мріяла

побувати в тому селі, за яким сумував мій дід Іван,

який на старості літ (а упокоївся він на 93-й весні

життя) завжди кудись йшов. І коли його питали:

«Куди ідете?», – дідо відповідав: «Йду домів, то

не є мій дім. Там мені буде ліпше. Я тужу за своєм

хатов, за своєм церквов, мушу там бути».

Минулого року я разом із старшим сином Андрієм

побувала в Польщі в тих краях, де жили мої

рідні, яких 70 років тому було депортували.

Поїхали ми в село Прелуки, приблизно 3-4 кілометри

від Команчі. На превеликий жаль, після

депортації мій батько, дід, та і вся родина ні разу

не відвідали це наше рідне родинне село – не годен

було.

Їдемо вузькою лісовою дорогою. «Ось, – показує

мені Ганя, сестра мого покійного батька, – подвір’я

твоєї бабці Теодозії Борщ». Стою, дивлюся

на занедбане обійстя, і серце переповнюється

болем». Невже я стою на подвір’ї, де жила моя

бабця?» – питаю себе подумки. Нічого не збереглося

від хати – все знищила війна… і час. Стоять

тільки старезні яблуні, сливки-венгерки.

Їдемо далі забутим селом… «Ось, – знову

показує Ганя, – тут був цвинтар». Нічого не залишилося,

тільки дві фігури на надгробках, на

які якась добра рука поклала польові квіти, ще

здалеку видно їх. Десь тут покоїться прах моїх

прабатьків, яких я, на жаль, не бачила ніколи,

але про яких пам’ятаю: мій син, складаючи родослівну,

вписав і їхні імена.

Роки все зрівняли – тільки дві могили…

І ось Ганя показує на невеличку поляну і каже:

«Тут, Надю, колись була церква, до якої ходили

прелучани». Дивлюся і не вірю очам: невже тут

була церква? Господи, чому тут все заросло бур’янами,

чому зрізані дерева лежать кругом цього

місця, чому так все занедбане? З побаченого плаче

серце, душа переповнюється жалем і тугою.

«Що я можу зробити, щоб хоч трошки оживити

це місце?» – думає кожен з нас. Починаємо

рвати бур’яни разом з Андрієм і Ганею, ногами

топчемо великі будяки. І, о чудо, я добралася

до якогось каміння. «Та це ж фундамент

церкви!» – здивовано вигукую я. Виходить,

що під час війни дерев’яні стіни згоріли, а

фундамент залишився. Тішимося із сином

Андрієм, що знайшли наріжні камені. «Андрію,

– кажу радісно я, – дивися, я бачу, де

був лівий крилос, а тут правий». Тут син кличе

мене і показує поріг церкви. Радості немає

меж… Від однієї думки, що тут мої рідні ходили

до церкви, тут молилися, – душа летить

десь у вись… Припадаю вустами до порога,

мимоволі течуть сльози. Аж ось і видніється

хрест, старий, поржавлений, напевне, під

час пожежі впав, і хтось, якась добра людина,

встромила його в купу каміння, і тепер він

ніби заховався серед бур’янів.

Радіємо, що хоч трохи відновили фундамент

церкви. Виходить, що ця церква села

Прелуки була маленькою (в селі було тільки

36 хат, ні одна не залишилася – все було спалено).

Стоїмо перед порогом церкви, молимося.

Прошу сина, щоб зробив нам із цьоцею Ганею

фотографію. Стаємо справа від місця, де

був кіот. Син робить світлину і тут же здивовано

каже: «Мамо, тут на фотографії появилося

якесь сонце між цьоцею Ганею і вами».

І коли ми цю фотографію видрукували –

не могли надивуватися… чітко було видно

яскраво-жовте сонце, а в сонці – хрест.

Що то за знак? Може, Святий Дух просить

нас зробити щось для цієї церкви, до якої ходили

мої родичі? Чи це знак – волання не забувати

духовні святині, чи ще якесь інше прохання?

Так, дива бувають і в наші дні. Тільки маймо

сильну віру… і розуміймо ці Божі знаки.

Від редакції: Авторка листа, Надія Михайлівна

Куземко-Татарин, звернулася із проханням

до редакції газети подати її координати, може

хтось знайдеться із її рідних депортованих земляків,

прилучан. Її телефон 0971439969.


8

Дитяча сторінка

Дитяча

Лютий 2015

сторiнка

назвала

Відзначають

його в пам’ять

про те, як Свята

Діва Нестор-літописець Марія при став одним із

несла до Єруса

лимського Храму

Ісуса Христа на

40й день після

його народ

ження (згідно з

Законом Божим,

з часу визволен

ня євреїв із єгипетського полону кожне

перше немовля чоловічої статі належало

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —

Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного,

зареєстроване міністерством України

у справах преси та інформації.

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ 2335

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше

видання, повідомляємо банківські реквізити:

ПАТ АКБ “Львів”

Р/р 260075157, МФО 325268,

код ЄДРПОУ 20785948

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься

на сторінках газети.

НАША АДРЕСА:

79008, Львів8, вул.Руська, 3/1

Для листування:

м. Львів 8, а/с 1334

(032) 2355202 www.stavropigia.lviv.ua

E-mail: vegauaoc@gmail.com

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця непроста,

Бо це –— наука про Христа.

..........................................................................................

За Прийшов колядками осінній йде листопад! лютий

Горобина – у намисті,

Листопадовий Лютневий календарик календарик маленького маленького українця:

Лютий

українця: !

Мороз і завірюха - Під ногами – килим Другий з листя. місяць зветься Лютий, 1 листопада 6 лютого 1918 – Проголошення Прп. Ксенії Римлянки Західноукраїнської Народної

Замерзли щічки й вуха. Осінь, осінь, листопад, а лютує він тому, Республіки 12 лютого (ЗУНР) – Ср. Трьох святих: Василія Великого,

Хто з місяців лютує, Жовте листя стелить що на світі сад, довго бути 8 листопада – Вмч. Димитрія Солунського

Григорія Богослова, Іоана Золотоустого

Над нами бешкетує? За моря в краї далекі не доводиться йому. 9 листопада – День вшанування пам’яті Преподобного Несторалітописця

Відлетіли вже лелеки. Хоче Лютий, щоб на світі 15

і

лютого

день української

– Стрітення

писемності

Господнє,

та мови

освячення свічок

Хмари небо затягли, панувала вік зима. 11 листопада 23 лютого - Прмц. – початок Анастасії Великого посту

Вітер віє з-за гори, Та поволі сонце гріти 21 листопада 25 лютого – Собор 1871 Архістратига року – народилася МихаїлаЛеся Українка

починає крадькома.

Ходить осінь листопадом, 24 листопада – Мч. Віктора

Довші дні, коротші ночі.

Жовте листя стелить садом. 28 листопада Любі – дітки! День Ось пам’яті і минула жертв пора радісних голодомору різдвяних в Україні свят і дзвінких

гульк – уже й струмок тече! колядок та щедрівок, бо на порозі місяць лютий. Назва «лютий» зак

Лютий Анатолій враз Житкевич як зарегоче, 28 листопада – початок Різдвяного посту (Пилипівка)

ріпилася за місяцем у середині минулого століття. Хоча другий місяць

знов морозом припече,

року і є найкоротшим серед зимових місяців, але він найпримхливі

Любі дітки! На порозі останній Русі пам’ятка, в якій та показана як здійме історія враз хуртечу, що скоїло ший. таке, Справа та часу в назад тім, що не зима повернеш,

помилки ючи про не себе виправиш. частими завірюхами, снігопадами – та верховний морозами. воєна-

Під цю

силкується втримати хистратиг свої права, (грецькою нагаду

місяць осені – листопад.

держави. Преподобний як засипле Нестор снігом довів дах!

1 листопада 1918 року розповідь з літописних пору селяни вже готувалися до весни : лагодили транспорт, вивози

Люди зведень добре топлять кінця печі, У тому племені жили дівчинка з

чальник), полководець,

за поведінкою воєвода вір-

по

ли на поля добрива, готували посівний матеріал. Відтак з лютим по

на українських землях колишньої XI століття до 1113 щоб року. не Всі змерзнути наступні в хатах. довгою косою, в’язано добрим чимало серцем прикмет. і великими,

як небо, годи, очима, аби передбачити, та хлопчик, який якими мають бути весна й них літо. Богові Адже в ангелів, лютому

Люди ретельно стежили

австро-угорської монархії волею літописці лише переписували Та здаля вже крок уривки

з праць преподобного йде весна, веселий Нестора, час. чудово грав сонце на сопілці. повертає Хлопчина літо. День ча-

уже помітно збільшується. переможець зла. Він

по кроку

українського народу було проголошено

великих Західноукраїнську іє

Народну був праведником, Не цурайтесь але він таки мови не повірив ти. вперше Дівчинка надруковані вирішила у піти львівському з ним, бо

наслідуючи його. І, Але розгніваний, перевершити до строку сто заходив до У сусідів, лютому щоб багато подивитися

на прекрасні Лютий вишиванки без снігу дівчинки, – літо без хліба. телем воїнів, що бо-

інею – влітку багато вважається роси. покрови-

так і не змогли. Тому Лютий преподобного

геть тіка від нас.

Нестора-літописця можна по праву Н. ЗАБІЛА. а вона заслухалася У лютому його грою. зорепад Бачачи, – тиха весна. рються за праведне

12 лютого – Ср. Трьох святих: вважати Богові, і батьком його треба не було лише приносити вітчизняної до як ленька тяжко рука горює вивела їхній народ перші без поетичні мови,

діло. Саме ім’я Михаїл

давньоєврейсь-

Василія Великого, Григорія історії, храму на а й 40й української день після писемності.

народження). діти рядки. самі Коли теж мама переживали, побачила бо на не столі могли

списаний висловити аркуш своїх паперу думок і і прочитала почуттів.

кою мовою означає

Коли Діва Марія разом з Йосифом

Богослова, Іоана Золотоустого

принесла Ісуса до храму, їх зустрів там вірш, то зрозуміла, що її маленька

У цей день

Хлопчик

сивий старий Симеон, який чекав донечка почала надумав нову відшукати сторінку Мову, свого

«хто, як Бог». І це

вшановуємо

зустрічі з Господом вже багато років. попросити життя – поетичну. у неї вибачення Коли Лесі виповни за свій промовисто свідчить, наскільки високо

він шанується Святою Церквою.

пам’ять трьох

Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон народ лось тринадцять і повернути років, втрачені її вірші слова-кві-

були

рархів і про

у можливість народження Спасителя від

журналі «Зоря». Редактором журналу

Республіку повідників (ЗУНР). – Над столицею Не цурайтесь мови –

одна

Діви Марії. І тоді Дух Святий напроро

був у голова той час – Іван добре, Франко. а дві Порадив – краще. 28 листопада ми вшановуємо

Західноукраїнської святого Васи Народної Республіки

лія Великого, – містом Львовом – замайорів Мови тоді, коли діда побачить й баби, предків народження наших Госпо всіх. скажуть, псевдонім чому Українка. прийшли? Відтоді Дівчинка пішли по мору в Україні. Голодомор 1932-1933

мови тата й мами, Та шись як же із вони донькою, обізвуться мати до добирає Мови, як їй День скорботи і пам’яті жертв голодо-

чив йому, що він зможе вмерти лише

синьо-жовтий святого Гри прапор. А згодом 22 Бо да. її Те цуратись й здійснилося – сором – Симеон непошани, міг одер вишила всьому світу їхнє прохання прекрасні на поезії, рушникові, підпи

рр. був найжорстокішим

злочином

горія Бого

сані цим гордим і красивим ім’ям –

січня 1919 p. у Києві був проголошений

тю старець Симеон сповістив, що Не

Бо жати її цуратись тепер вічний – перед спокій. Богом Перед гріх! смер рушник

слова і свято

Леся Українка. вийшов Саме прекрасним, так з’явився а хлопчик

псевдонім, спробував відомий домовитись нині цілому грою світу. на

комуністичного ре-

цей

го Йоана «Акт об’єднання Зо (Злуки)» Української

мовля, яке йому нарешті судилося по

На землі народів Бог створив багато

лотоустого. Народної Їх Республіки і Західноукраїнської

єднала апос Народної Республіки А надрукувати українські вірші було не

І подарував їм скарб усяких мов, сопілці. На рідній І полилась Волині, як чарівна ми вже мелодія, знаємо,

жиму проти українського

важкий народу. для Ук Ця

бачити, служитиме спасінню людей.

Цього у кожну дня зима мову, зустрічається гарну і багату, з літом – якою всі заслухалися.

Любі дітки, у цей

тольська рев

можливо. Натомість Львів і Галичина

в єдину соборну Україну.

Вклав так кажуть Cвою у народі. небесну У церквах ніжність освячують

раїни час, коли багато українців –

ність за святу віру і спасіння душ. Свя

належали Чи довго до шукали складу фею іншої діти, імперії чи ні, –

спланована акція

ся свічки. Запалена стрітенська і любов. свічка є того батьків, братів, сестер, друзів,

тий Василій був аскетом і богословом,

АвстроУгорської, ніхто не знає. Знайшли українська її серед мова

мала ліквідувати

знаком народженого Спасителя, який

сусідів та просто незнайомих людей

всебічно 9 листопада освіченим і надзвичайно – день вшанування

лановитим пам’яті у мистецтві Преподобного полеміки. Несто-

Свя Всіх народів мови – то Господній дар, ми-словами, українські книжки які вона та журнали. доглядала. Від ське

та Всі народи світу – то Господні діти, величезного там не була заборонена, поля, засіяного видавалися квіта-

основу української нації – україн-

став справжнім світлом для всіх людей.

– захищають зі зброєю в руках

нашу

селянство,

рідну землю,

зруйнувати

ризикуючи

незалежні

своїм

ра-літописця тий Григорій здобув і день чудову української освіту і при писемності

та мови.

В Великого ній є все: і посту святість, і краса, і чар. голова (зокрема, й у вас, дітки) є великий

Але 23 лютого мова мами –– початок найрідніша в світі, пахощів Ось так, цих через квітів штучний запаморочилася

кордон, що господарства, життям та здоров’ям, унеможливити у всіх протистояння

радянській владі. У цей день,

нас

святив себе Богові. Його проповіді

ділив Україну між двома державами,

стали справжніми мистецькими перли

були надіслані у дітей, вірші а з вуст маленької полилася українки, пісня.

обов’язок щиро молитися за всіх

Преподобний Великий піст завжди Роман починається Завадович

нами і зразками бесідування. Святий

яка Діти все своє показали подальше свої життя дари. Побачивши

присвятила рукоділля тому, дівчинки, щоб її почувши батьківщина гру ню суботу листопада, всіх церквах

і творчість а його вшанування припадає на остан-

у понеділок. Цього дня – строгий піст.

солдатів, за мир та спокій в Україні.

Йоан Золотоустий Нестор-літописець

науку народився Хрис

довгі роки вивчав Ми Пропонуємо починаємо Вам, готуватися любі дітки, до Вели прочитати

цікаву казку-легенду про мову.

богослів’я і проповідував

була єдиною і неподільною.

кодня. Нехай ця 40денна мандрівка хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. відправляються Стану в серці заупокійні перед Богом, служби

та. Послухати його 1056 проповіді року приходи в Києві. стане для нас часом роздумів про Взяла цілі оберемки Надіясвоїх чарівних, Божі Щиро за душами помолюся: тих, хто помер страшною

ло багато людей. Відтак 17-річним Йоан Золото юнаком

прийшов у милосердя. Цю казку розповідала в дитинстві

Зосталася за дітьми, тільки понесла надія Мову одна: людям. динків

Бога, часом Казка молитви, про мову покаяння та запашних, Ні долі, ні різнокольорових волі у мене нема, слів і піш-

устий став великим приятелем та оп

За голодною татка і смертю, матусю, а у вікнах бу-

ікуном убогих, вдів і сиріт. До нас

За дідуся ми запалюємо і бабусю, свічки пам’яті.

дійшло понад 800 Києво-Печерську

його проповідей,

мені 25 лютого бабуся, а вона 1871 почула року її – від своєї Надія З низько вернутись схиленими ще раз на головами, Вкраїну, з За сестру і брата,

книга про священство лавру і багато послушником.

листів. бабусі... народилася Колись, Леся дуже Українка давно, жив на пошаною Поглянуть зустрічало іще раз на рідну плем’я країну, Мову. 28 За листопада всеньку родину, – початок Різдвяного

За рідну посту, землю який - ще називають

Свій перший

Поглянуть іще раз на рідний Дніпро, -

15 лютого ми святкуємо

Молитвою та землі народ. Було це сильне, красиве Радості не було меж. Вдихнули люди

послухом вірш Леся Українка

Там жити чи вмерти, мені все одно;

одне з величних

юний подвижник

свят -

невдовзі і могутнє плем’я. Вони дружно працювали,

вирощували врожаї, рибо-

аромат чарівних квітів... і заговорили,

заспівали від щастя. З того часу ється на наступний день після свята

Пилипівкою, За нашу Вкраїну. оскільки він почина-

написала у 9 років і

перевершив Поглянуть іще раз на степ, могилки, - Господи, многії літа подай,

Стрітення

найвидатніших

Господнє

старців.

його

Під час постригу в ченці Нестор був ловили, «Надія». полювали, Дивним вирозводили худобу.

дається Заможно те, що жили вірш, ці люди. Та була у ють Ні долі, Мову, ні волі як найбільший, у мене нема, найкош-

листопада. Весь наш рідний край.

бережуть Востаннє згадати вони слова-квіти, палкії гадки… шану-

апостола Захисти Пилипа, від лиха що припадає на 27

удостоєний сану ієродиякона. Книжкова

справа стала змістом його життя. них написаний одна велика малень біда: не мали вони товніший Зосталася скарб. тільки надія одна.

Триває І прости Різдвяний мені, мій піст, Боже, як і піст

мови.

кою дівчинкою,

Зовсім не могли

є

розмовляти,

1880 Непослух, провини,

надто сумним і три

Склала казку Вікторія Онопрієнко, перед святом Воскресіння, 40 днів.

Уважно прочитайте цю поезію,

найосвіченіших людей тогочасної співати вожним. пісень, Але він не був могли сваритися,

Щоб мої молитви стали

дітки,

вчителька

і поміркуйте:

української

на

мови

кого

та

схожа

літератури

героїня. угорської Здогадалися? гімназії м. Берегове Саме любі дітки, допоможуть якомога кра-

І ваші зусилля під час цього посту,

Київської Русі. Окрім богословських вимовити відповіддю слів на радості арешт і любові, тому

Чистими й легкими!

лірична

знань, мав виняткові здібності до посмішка її тітки Олександри, рідко торкалася їхніх облич.

До Святого Раю, -

Щоб до Тебе долетіли,

яку Леся дуже люби

так. Якби Леся Українка Закарпатської жила в наш обл. ще підготувати свою душу і серце до

історії та літератури, досконало володів

грецькою мовою. Найвизнач-

Багато Бо Ти слухаєш слухняних,

ла і яку А винні царська в цьому вла були вони самі. час, вона б обов’язково присвятила цей великого свята Різдва Христового.

да вислала років в далекий тому цей Сибір народ відбувати образив

покарання добру за фею-Мову, те, що вона і була вона, небай гірстратигреній

українській Михаїла. льотчиці, У християнстві що змушедитись

вірш 21 Надії листопада Савченко –– мужній, Собор неско-

Архі-

Тому згадаймо собі, як потрібно повонішою

працею Нестора-літописця є

Добрим

під час

помагаєш!

посту і на що звертати

дужою до народного горя, як і всі з на відбувати арешт у Росії.

Лариса НЕДІН.

«Повість временних літ» – літописне ко зітхнувши, назавжди пішла від Михаїл – головний архангел, який є свою увагу в цей час.

їхньої великої родини. Дівчинка чула

зведення, складене у Києві на початку

XII століття. Це перша у Київській Оніміле плем’я давно пошкодувало, блійних осіб. Архангел Михаїл – ар-

та Оксана

них, розмови забравши дорослих з собою про це, слова-квіти.

і вночі її ма одним із найбільше Сторінку шанованих підготували бі-

Оксана Сторінку ЛЮТНЕВА підготували та Оксана Оксана ХРИСТУК.

ЛИСТОПАДОВА

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ

Редакційна колегія: Микола БАНДРІВСЬКИЙ,

В. Тарас о. редактора ДМИТРИК, Марія ГОРБАЛЬ Віра МАРКОВИЧ,

Редакційна Юрій ФЕДІВ, колегія: єпископ Володимир Борис (ХАРКО),

Віра Автори МАРКОВИЧ, опублікованих Юрій матеріалів ФЕДІВ, Оксана відповідають ХРИСТУК за точність

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагати

меться найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи

особливості стилю. Водночас залишає за собою право реда

гувати, скорочувати подані матеріали.

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,

не повертаються.

Передплатний індекс — 35013

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам.

More magazines by this user
Similar magazines