07.09.2016 Views

Успенська вежа № 9 (2016)

Успенська вежа № 9 (2016)

Успенська вежа № 9 (2016)

SHOW MORE
SHOW LESS
  • No tags were found...

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року 9 (292)

ВЕРЕСЕНЬ 2016 року

Отець Ростислав ЧАБАН, церква Різдва Пресвятої Богородиці, м. Львів, Кривчиці

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Що сьогодні Свята Церква

так радісно святкує? Яку

священну подію вона згадує? З якої

нагоди в співах урочистої відправи

чуємо натхненні славословлення

на честь Пресвятої Діви Марії та її

батьків? З якого приводу Пречиста

називається «Святим престолом»,

що його Бог на землі наперед Собі

приготував, або «Чертогом світла»,

«Книгою Слова Живодайного» чи

«Небом одушевленим», яке створив

Собі Той, Хто мудрістю небеса

утвердив? Чому піснеспіви церковні

так натхненно вславляють Божу

Матір і що означають в них такі величні

порівняння її?

Свята Церква так старанно робить

це тому, що вона хоче, щоб ми

глибоко усвідомили не тільки вияв

Божественної любові до грішного

роду людського, яка відкрилася в

пришесті на землю Сина Божого,

Господа нашого Ісуса Христа, але

й збагатили б свою свідомість розумінням

тієї сили духу, що її Своєю

доброю волею виховала в Собі

Його земна Мати, народження Якої

ми нині побожно святкуємо.

«Коли прийшла повнота часу»

(Гал. 4, 4), Бог послав на Землю

Сина Свого, Який, подібно до нас,

народився від Матері. Як всемогутній

Бог, Він не потребував для тілесного

народження такого зачаття,

як усі люди. Його зачаття в утробі

Матері сталося з волі Божої, діянням

Духа Святого. Під час благовіщення

Архангел Гавриїл так і сказав

Діві Марії: «Дух Святий зійде

на Тебе, і сила Вишнього окриє

Тебе» (Лк. 1, 35), тобто Дух Божий,

сила Вишнього, очистить, освятить

Діву, щоб Вона удостоїлася прийняти

і породити Сина Божого. Зваживши

на це благодатне освячення

Матері Божої, Свята Церква іменує

її в богослужбових співах «Святим

престолом», «Чертогом (вмістилищем)

світла», «Книгою Слова Життєдайного»,

«Небом одушевленим»

та багатьма іншими порівняннями.

Ми, християни, віруємо й визнаємо,

що таким побожним прославлянням

зовсім не перебільшується та

шана, на яку заслуговує «Чесніша

від Херувимів і незрівнянно славніша

від Серафимів». Тому нас з вами

не дивує заклик, яким Свята Церква

привертає нашу побожну увагу до

важливості згадуваної священної

події: «Цей день Господній; радуйтеся,

люди!». І ми справді проймаємося

благоговійною радістю,

коли чуємо далі, що «Чертог світла

і Книга Слова Життєдайного виходить

із утроби; і Вона, що її прообразом

у скинії були двері зі сходу,

народившись, чекає входу Святителя

Великого; Вона – єдина і вводить

у світ Єдиного Христа на спасіння

душ наших».

Так, сьогодні народилася Та, що

єдина в світі сподобилася великої

Божої ласки бути матір’ю Спасителя

світу, Господа Ісуса Христа. Батьки

новонародженої теж були людьми

високого благочестя. Вони зміцнили

свою віру в Бога постійною молитвою,

побожною надією та щирим

виконанням заповідей Божих.

Праведні Йоаким і Анна жили в

галилейському місті Назареті. Йоаким

походив з роду Давидового,

Анна – із священичого роду Ааронового.

Вони дожили до глибокої старості,

але не мали дітей. Тяжко сумуючи,

побожне подружжя завжди

молилося, щоб Господь дарував їм

дитину, як колись Авраамові та Саррі.

Іудеї вважали бездітність Божою

карою за гріхи. Одного разу Йоаким

прийшов до храму, щоб принести, з

усіма, жертву, і став серед тих, що

мають дітей. Первосвященик нагадав

йому, що він не має права тут

стояти, бо бездітний. З соромом і зі

скорботою в серці вийшов праведний

старець із храму і пішов, але не

додому, а в пустиню. Він почав суворо

постити й щиро молитися. І в устах

праведної Анни не стихала молитва

благань до Господа. І Господь

нарешті зглянувся на ці благання побожного

подружжя. Через Свого Небесного

вісника Всемогутній сповістив

Йоакима і Анну, що незабаром

народиться в них Дочка, Яка стане

славою всього світу.

Із сльозами подяки тепер складали

свої молитви святі праведники

і прославляли Боже милосердя.

Коли ж народилась провіщена Богом

дитина, вони дали Їй ім’я Марія.

Із народженням цієї Дитини

здійснилось не тільки Боже змилування

над Її батьками, але й Боже

піклування над усіма людьми. Тож

і Свята Церква наша запевняє своїх

вірних, що «сьогодні народився

початок нашого спасіння, бо провіщена

від древніх родів народжується

Мати і Діва, і Богоприймальниця

від неплідної народжується»

(стих, на литії).

У народженні Пресвятої Діви

Марії яскраво виявилася премудра

воля Божа. Вона вела її, Матір Господа

нашого, протягом усього життя.

Святу волю Божу Вона завжди й

виконувала. Духовним наставником

у цьому було Святе Письмо, Слово

Боже. Вивчаючи його, Пречиста Діва

навчалася виховувати в Собі почуття

покірливості волі Отця Небесного,

бути Його вірною слугою: «Я – раба

Господня; нехай буде Мені за словом

твоїм» (Лк. 1, 38), – відповідала Діва

Марія Архангелові Гавриїлу, прийнявши

від нього Благовість про народження

від Неї Спасителя світу. В

цих словах якнайкраще була засвідчена

цілковита покора волі Божій та

віра в здійснення незбагненного таїнства

втілення Сина Божого. Коли

Свята Діва словами Своєї покори

засвідчила цю щиру віру, саме тоді

й сталося найвеличніше таїнство

втілення Сина Божого, Сина Діви,

Спасителя Світу – Христа.

Ми часто просимо Господа, щоб

Він навчив нас чинити волю Його.

Багато разів повторюємо це прохання,

коли читаємо молитву Господню:

«Нехайбуде воля Твоя, як

на небі, так і на землі». І апостол

нас закликає, щоб ми навчилися

пізнавати, «що є воля Божа, добра,

приємна і звершена» (Рим. 12, 2).

Насправді ми не завжди розуміємо,

чого саме від нас чекає Спаситель,

а декому може навіть здаватися,

що необхідність виконувати волю

Божу і принижує даровану Богом

свободу нашої власної волі. Премудра

воля Божа відкривається віруючому

християнинові через постійне

вивчення і глибоке усвідомлення

Слова Божого, євангельських істин

і через щиросердне виконання заповідей

Божих. Саме це – правдиве

виконання заповідей Божих – і є

здійснення волі Господа. Воля Божа

завжди добра. Вона спрямована на

те, щоб кожному з нас і всім разом

допомогти осягнути «єдине на потребу»

(Лк. 10, 42), що може задовольнити,

наситити віруючу душу.

Отже, воля Божа допомагає нам духовно

міцнішати, зростати.

Кожна людина має свою власну

волю, незалежну від будь-якої іншої

волі. Цією волею керує свідомість

людини. Належно розвинена свідомість

людини спрямовує її волю на

істинну дорогу. Отже, наша добра

воля, якщо вона дійсно така, тобто

зовсім непричетна до будь-яких

лукавих намірів і цілей, духовно зустрічає

всеблагу Божу волю, наближається,

прямує до неї. Таким чином

свобідна воля людини, з радістю

схиляючись перед премудрою

і всесвятою волею Божою, набуває

певного звеличення й довершеності,

стає справді доброю.

Пресвята Діва Марія настільки

розвинула Свою духовну свідомість,

що її воля стала мовби єдиною

із всеблагою Божою волею.

Завдяки великій силі власного духу

Пречиста при постійній благодатній

допомозі Божій досягнула високого

рівня довершеності, такого

духовного стану, коли її душа

стала вільною від усякого гріха.

Отже, дорогі, Пресвята Діва Марія

досягла найвищої вершини святості

постійним і діяльним прагненням

очищати Свою душу від усякої

гріховної скверни. Не думайте, що

таке прагнення було тільки їй одній

притаманне. Ні! Кожен з нас повинен

розвивати в собі таке прагнення

душевної чистоти, якщо ми шануємо

своє християнське ім’я.

Продовження на с. 6.


2 Вересень 2016

ЗВЕРНЕННЯ АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ

УАПЦ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ З

НАГОДИ 25-Ї РІЧНИЦІ ДЕРЖАВНОЇ

НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (скорочено)

…Доля нашої Вітчизни

впродовж багатьох

століть була такою

ж важкою, як і доля всіх

українців, які в безлічі

поневірянь та випробувань,

долаючи смертельні

небезпеки, утверджували

себе в Богом дарованій свободі. З волі

Божої, без якої ніщо не звершується, що повинно

звершитися, бо сказано: «Усе через Нього сталося»

(Ін., 1:3), Україна здобула незалежність. Здобула її

мирно, але перед тим, особливо в 20-му столітті,

заплативши за неї великою кров’ю свого народу.

Відзначаючи 25-річний ювілей незалежності

України, піднесімо наші подя чні молитви Всевишньому

Богу за Його незбагненну милість, даровану

нашому народу: родючі землі, безліч річок і

озер, незліченні багатства надр, а найбільше багатство

- український народ, який має душу люблячу,

серце, наповнене вірою і милостивістю,

вдачу працьовиту, глибоку мудрість, непохитну

волю долати труд нощі та випробування.

Наша Українська Автокефальна Православна

Церква, яка має столітню істо рію духовного опікування

українського народу та його національно-визвольної

боротьби за незалежність України

і православ’я, стала духовною опорою у державному

і церковному творенні. Відродившись

втретє в 1988 році за радянських ча сів, наша Церква-Мучениця

провістила воскресіння України і

здобуття нею дер жавної самостійності. І ми переконані

в тому, що, зміцнювана Силою Святого

Духа, освячена кров’ю святих мучеників, наша

Церква й надалі буде прикладом мужності і джерелом

Божого благословення для українського

народу в його пра ведній боротьбі за утвердження

державності й православної віри.

Архієрейський собор УАПЦ

Джерело: http://church.net.ua/

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ РАЗОМ З ІНШИМИ

ГЛАВАМИ ЦЕРКОВ ТА КЕРІВНИЦТВОМ

ДЕРЖАВИ МОЛИВСЯ ЗА УКРАЇНУ

У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ

У Софійському соборі

предстоятелі церков і

керівники релігійних

організацій помолились

за Українську державу,

за мир та процвітання,

за Божий захист і благословення

для українських

захисників. Блаженніший Макарій, Предстоятель

УАПЦ, виголосив молитву за мир і спокій в

Україні та добробут нашого народу. За Україну молитви

виголосили також митрополит УПЦ в США,

представник Вселенського Патріарха Антоній,

Предстоятель УПЦ КП Філарет, Верховний архієпископ

УГКЦ Святослав Шевчук, Предстоятель

УПЦ митрополит Онуфрій, Голова Всеукраїнського

союзу об’єднань євангельських християн-баптистів

Валерій Антонюк, Муфтій Духовного управління

мусульман України Тамім Ахмед та Головний рабин

Києва та України Яків Дов Блайх. Президент Петро

Порошенко разом з родиною – дружиною Мариною

та дітьми – взяв участь у «Молитві за Україну». Главу

держави та його родину супроводжували представники

українського уряду.

Джерело: http://church.net.ua/

УПЦ КП БЕЗ ДОЗВОЛУ ВІДПОВІДНИХ

ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ПОГОДЖЕННЯ

З УАПЦ ЗНИЩИЛА ДАХ

НАД ПАТРІАРХІЄЮ УАПЦ

Безпрецедентна подія, яка склалася із приміщенням

Патріархії УАПЦ у м. Києві по вулиці

Трьохсвятительська, 8А, перейшла усі межі дозволеності,

реальності та об’єктивності.

Без погодження з відповідними державними

органами та Патріархією УАПЦ керівництво

НОВИНИ УАПЦ

УПЦ КП дало вказівку

на зняття дахового

покриття із усього будинку

за цією адресою

(одна частина будинку

використовується

УПЦ КП, інша - Патріархією

УАПЦ). Будівельні

роботи на горищі будівлі по вул. Трьохсвятительській,

8А у Шевченківському районі м.

Києва, незважаючи на чисельні перевірки, як виконувались,

так і продовжуються вже 2-й місяць.

І це поруч з Михайлівським Золотоверхим собором,

Міністерством закордонних справ України,

Головним управлінням національної поліції у м.

Києві. Спочатку були встановлені металеві балки

довжиною понад 18 метрів, потім забетонували

плиту перекриття, а апогеєм сталося знищення

даху над приміщеннями будівлі, яка передана у

безстрокове користування Українській Автокефальній

Православній Церкві.

Внаслідок бездіяльності державних органів,

які ігнорують неодноразові звернення Патріархії

УАПЦ щодо незаконної діяльності УПЦ КП по

зняттю даху будинку, який є національною пам’яткою,

покрівлю, все ж, було знято. І в ніч на 18

серпня після дощу приміщення Патріархії УАПЦ,

у якому щойно завершився капітальний ремонт

(тривав 8 місяців), повність було пошкоджене.

Дії керівництва УПЦ КП цілеспрямовані на пошкодження

та нищення майна Патріархії УАПЦ,

починаючи із вимкнення світла 6 січня 2016 р.

(нова система обігріву працює на електроенергії)

та продовжуються і до сьогодні.

Щодо незаконних дій УПЦ КП Патріархія УАПЦ

двічі зверталася у Генеральну Прокуратуру України,

до Прем’єр Міністра України, Міністра культури

України, проте жодної реакції від посадовців так і

не було. Секретар Патріархії УАПЦ митр. прот. Віталій

Даньчак опублікував на своїй сторінці у мережі

facebook (Віталій Даньчак ) відео із нічного затоплення

на першому поверсі Патріархії.

18 серпня о 4 год. ранку у Приміщення Патріархії

УАПЦ прибули відповідні служби КМДА,

Національної поліції, про що були складені відповідні

акти.

Джерело: http://church.net.ua/

НА ДОНЕЧЧИНІ МІСЦЕВИЙ СВЯЩЕНИК

УАПЦ ОСВЯТИВ ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ НА

МІСЦЯХ ЗАГИБЕЛІ СОЛДАТІВ

ІЗ ЛЬВІВЩИНИ

22 серпня поблизу м.

Слов’янська архімандрит Сава

(Фризюк), настоятель громади

УАПЦ м. Слов’янська Донецької

обл., освятив пам’ятні

знаки на місцях загибелі двох

екіпажів 16-ї окремої бригади

армійської авіації. Саме на цих

місцях 2 травня 2014 р. сепаратисти

збили два гвинтокрили,

загинуло п’ять пілотів із м.

Броди Львівської обл. Львівські волонтери, до яких

належить і відома журналістка та парафіянка Успенської

церкви п. Оксана Клим, опікуються місцями,

де загинули захисники Батьківщини, вихідці із Галичини

(їх є аж 260). В ці дні, коли триває 23-тя поїздка

волонтерів на Схід, яка присвячена 25-й річниці

Незалежності України, зусиллями Львівської обласної

ради встановлено два пам’ятні знаки. На посвячення

прибули вдови пілотів, що віддали своє життя

за цілісність України, представники влади Львівщини,

зокрема і Голова ЛОР Олександр Ганущин.

Присутніми також були і держслужбовці Донецької

обласної ради. Як зазначила Оксана Клим, «Ми від

самого початку війни опікуємося українськими вояками.

Цього разу ми привезли 30 тонн допомоги.

Стараємося не забути і про тих, хто віддав своє життя

за Україну. Ми працюємо для того, аби про них

пам’ятали і майбутні покоління. За кошти Львівської

обласної ради ми встановили перші два пам’ятники

на місці гибелі наших пілотів. Таких місць є 260. Ми

дякуємо отцю Саві за щиру молитву за нашими солдатами,

та його духовну підтримку».

БЛАГОЧИННИЙ КИЇВСЬКОГО ДЕКАНАТУ

ПРИВІТАВ ВІЙСЬКОВИХ

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

24 серпня київський

благочинний та Член

Патріаршої Ради УАПЦ

митр. прот. Дмитро

Присяжний разом із

парафіянами Боярської

громади УАПЦ відвідав

військову частину А0799

(с. Віта-Поштова). Цього дня пройшли військові збори

з прийняттям присяги, яку благословив священик

Димитрій, що продовжилися святковим концертом.

Студенти Національного Авіаційного Університету

(військова кафедра), пройшовши підготовку на базі

батальйону зв’язку військової частини, дали присягу

на служіння Вітчизні. З привітальним зверненням

виступили командир батальйону підполковник ЗСУ

Лисенко Євген Леонідович та командир навчальної

роти студентів Національного Авіаційного Університету

підполковник Білий Олег Васильович. Благословення

звершив митр. прот. Димитрій Присяжний

(разом з піснеспівцями Свято-Покровського храму

УАПЦ м. Боярка). Звершивши молебень, о. Димитрій

окропив свяченою водою бійців, їхніх батьків

і родичів, командирів та всіх присутніх. Під супровід

вірша Тетяни Домашенко, який прочитала Інна

Андріяш з донькою Софійкою, священик дарував

іконки Святої Покрови та о свячені ладанки-обереги.

Джерело: http://church.net.ua/

У м. ТАВРІЙСЬКУ ХЕРСОНСЬКОЇ

ОБЛАСТІ ОСВЯЧЕНО ХРАМ св. ІЛЛІ

2 серпня у м. Таврійську

Херсонської обл. єпископ Херсонський

і Миколаївський Борис

здійснив чин освячення

храму в честь святого пророка

Іллі. На свято прибули священики

Новокаховського, Скадовського

деканатів, а також Миколаївський

благочинний митр.

прот. Іван Дідух. Владику вітали

парафіяни та запросили очолити

урочистості в Свято-Іллінському храмі.

Парафія св. Іллі була заснована з ініціативи вірних

Сушко Василя та Костяної Лесі, які приїжджали

на відправу у Свято-Миколаївську церкву

м. Нова Каховка, та митр. прот. Миколая Щуцького,

декана Новокаховського. Протягом 10 років

велися роботи по будові та благоустрою церкви.

2 серпня цього року Владика Борис освятив престол

та храм, в якому очолив першу св. Літургію.

У співслужінні священиків Таврійської єпархії

УАПЦ Єпископ здійснив першу Євхаристію та

возніс молитви за парафіян, жертводавців та гостей

парафії, які приїхали з усіх громад Херсонщини.

Цього дня Єпископ Борис нагородив жертводавців

та будівничих храму благословенними

грамотами та орденами, а настоятелю митр. прот.

Миколаю Щуцькому вручив орден святого Миколая.Завершилися

урочистості хресним ходом із

читанням святого Євангелія.

Джерело: http://church.net.ua/

В ОЛЕШКАХ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВШАНУВАЛИ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ

24 липня, коли Христова

церква вшановує

рівноапостольну княгиню

Ольгу, єпископ

Херсонський і Миколаївський

Борис (Харко)

відвідав парафію

Різдва Івана Хрести-

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua.

Можна переглянути архівні примірники газети,

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.


теля Таврійської єпархії УАПЦ у м. Олешки Херсонської

обл. Цього дня також завітав і колектив із

м. Львова - хор «Ставрос» Львівського ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного. Св.

Літургію очолив Преосвященніший Борис у співслужінні

настоятеля громади митр. прот. Михайла

Гарбадина. Співом супроводжував відправу хор

«Ставрос». В кінці служби до вірних звернувся

Владика Борис, який у своєму слові звернувся до

вірних словами із пастирських послань Патріарха

Димитрія.

Візит єпископа Бориса та Львівського хору до

Олешок був присвячений 100-річчю від дня народження

Патріарха Димитрія, який за життя неодноразово

відвідував громаду УАПЦ м. Олешок.

Після відправи для вірних був організований вечір,

присвячений цьому ювілею. Гості зі Львова

виконали духовну програму. Серед творів була і

«Стрілецька Херувимська пісня», автором якої є

Патріарх Димитрій. Молитвою за Україну «Боже

великий, єдиний» урочисто завершилося вшанування

Патріарха Димитрія в Олешках.

Джерело: http://church.net.ua/

У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

ВШАНУВАЛИ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ

9 липня у районному

будинку культури м.

Кам’янця-Подільського

Хмельницької області

з благословення

Високопреосвященнішого

Романа - Митрополита

Вінницького

і Подільського, було проведено урочистий вечір,

присвячений 100-річчю від дня народження Патріарха

УАПЦ Димитрія. Молитвою «Отче наш»

о. Михайла Вербицького у виконанні хору Львівського

ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного «Ставрос» розпочався святковий

вечір. Благословив початок заходу та виголосив

доповідь про пастирське служіння Патріарха

Преосвященніший Борис, єпископ Херсонський

і Миколаївський, якому Владика Димитрій дав

благословення на здобуття богословської освіти.

Своїми спогадами як про учителя та очільника

Церкви поділився митр. прот. Валерій Копійка

(настоятель церкви Різдва Богородиці м. Києва),

який був канцлером Патріархії УАПЦ за життя

Патріарха. Донька Владики пані Віра Маркович

розповіла про молитовний дух Патріарха. Саме

молитва була головною засадою служіння і життя

Святійшого Димитрія. До присутніх звернувся

депутат Кам’янець-Подільської міської ради Цвігун

Борис, який наголосив на необхідності проведення

таких заходів, бо саме вони несуть інформацію

про видатних людей нашої України. Цього ж

дня присутні мали змогу побачити фільм «Десять

років тиші», у якому Патріарх розповідає особисто

про свою дослідницьку працю. Прот. Ігор Герій

(настоятель Богоявленської церкви УАПЦ) подякував

від організаторів духовенству та вірним

за працю по організації заходу.

Молитвою «Боже Великий, Єдиний» завершилися

урочистості на Поділлі.

Джерело: http://church.net.ua/

БРАТСЬКИЙ ХОР «СТАВРОС» ВІДВІДАВ

РУМУНІЮ ТА ПРИЙНЯВ УЧАСТЬ

У 6-МУ МІЖНАРОДНОМУ ФЕСТИВАЛІ

ЦЕРКОВНОЇ ПІСНІ

20–21 серпня хор

«Ставрос» Львівського

ставропігійного

братства св. ап. Андрія

Первозваного відвідав

українські поселення

у Румунії (м.

Сігет, с. Кричуново

та с. Вишня Рівня). У м. Сігеті хористи відвідали

головну українську православну святиню у

Румунії – храм Воздвиження ГНІХ, а також церкву

св. Юрія та прп. Паїсія Величковського. Настоятель

храмів о. Микола Лаврук розповів про

життя православних українців, які мають у країні

Вересень 2016

НОВИНИ УАПЦ

свій вікаріат. Цікаво також було почути, що після

останнього візиту Президента Петра Порошенка

дозволено відкрити першу українську православну

церкву в Бухаресті, про перші богослужіння,

які вже відправляє о. Дмитро Колотило. Також

була можливість побачити гарні розписи храму,

виконані львівськими іконописцями Петром та

Костем Марковичами (батьком і сином).

У с. Кричунів ми відчули дух українства у всіх

вимірах: люди спілкуються чистою українською

мовою, храм теж має розписи українські, і люди

люблять усе, серцю рідне, – тільки із сумом вказують

на сусідню гору, що, власне, там річка їх розділила

з Україною.

У с. Вишня Рівня теж почувалися, як удома, –

населення (понад 5 тис осіб) усе україномовне.

На богослужінні 21 серпня почергово співали місцевий

хор та хор «Ставрос» зі Львова, проповідь

пароха о. Юрія Альбічука – це залишило у людей

багато позитивних вражень.

21 серпня після богослужіння у православній

церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбувся 6-й

Міжнародний фестиваль церковної пісні. Прибули

колективи з Польщі (м. Тісна Біщадського повіту),

українських поселень Румунії (с. Вишня Рівня, с.

Кривий, с. Поляни, м. Сігет), а також з України –

м. Львова та м. Солотвино. Вітальне слово до присутніх

виголосили Голова Мармороського відділу

Союзу українців Румунії Мирослав Петрецький,

голова Львівського ставропігійного братства св.

ап. Андрія Первозваного о.-д. Юрій Федів, керівник

ансамблю «Лоп’єнка» із Польщі – п. Галина

Рехліцька. Між піснеспівами, які виконував хор

«Ставрос», для присутніх християнську поезію

декламувала львів’янка п. Оксана Мончин. Наприкінці

фестивалю від організаторів слово подяки

виголосив о. Юра Альбічук та п. Сімона Лева –

голова асоціації хору «Хвалім Господа» с. Вишня

Рівня. Завершився фестиваль традиційним мармороським

Многоліттям.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/

3

БОГОРОДИЧНІ ПІСНЕСПІВИ ПОЄДНАЛИ

МИТЦІВ ЛЬВОВА

ТА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

28 серпня, у день

Успіння Пресвятої Богородиці,

у Львові пройшов

IV Фестиваль богородичних

піснеспівів

«Богородице, Діво, радуйся».

Місцем проведення

заходу традиційно

є Успенська ставропігійна церква, громада якої

в цей день святкувала храмовий празник. Благословив

захід митр. прот. Василь Луцишин - ректор

Львівської духовної семінарії УАПЦ та Віце-президент

Всеукраїнського біблійного товариства.

Священик привітав присутніх із святом Успіння,

а виконавцям побажав гарного виконання піснеспівів.

Свої пісні дарували львівські колективи:

хор «Оранта» Успенської церкви, хор «Ставрос»

ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного,

хор храму св. ап. Петра і Павла, академічний

склад Львівського муніципального хору «Гомін»,

Колектив Львівського лялькового театру «І люди, і

ляльки», а також хор Кафедрального Покровського

собору Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Провела

захід Ксенія Клим, відомий у Львові журналіст, волонтер

та парафіянка Успенської церкви.

Цьогорічний захід був присвячений Патріарху

Димитрію, 100-річчя від дня народження якого

УАПЦ святкує у 2016 р. на офіційному рівні, а

сценарій був побудований на цитатах із послань

Владики до українського народу.

«Це вже четвертий фестиваль, який ми проводимо

у нашій парафії, запрошуючи гостей із

Львова, а також й інших міст. Ще в 1999 р. Патріарх

Димитрій своїм послання звернувся до українського

народу з метою популяризації української

духовної пісні. «Слухаючи високомистецькі

і високодуховні твори, не одна українська душа,

українська людина, в якій ще живуть українські

гени - відчує, що крім життя споживача, людина

повинна бажати зв’язку з Найвищою Силою, Найвищою

і Найчистішою Любов’ю, Найвищим Розумом,

Джерелом Краси й Вічного, безсмертного

життя. Закликаємо всіх віруючих громадян України

старатися про своє добре обличчя перед світом».

Ці слова почули присутні на нашому фестивалі

парафіяни і гості старовинної церкви Успіння

Богородиці. Нашою метою є поширення духовної

пісні, популяризація прекрасних колективів, які є

в нас у Церкві, а також у Львові», - зазначив голова

Львівського ставропігійного братства св. ап.

Андрія Первозваного та голова організаційного

комітету фестивалю о.-д. Юрій Федів. Спільною

молитвою «Боже великий, єдиний» завершився IV

Фестиваль «Богородице, Діво, радуйся».

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/

НА ХАРКІВЩИНІ У с. СОКОЛОВЕ

ВІДБУЛОСЯ ПРОСЛАВЛЕННЯ ІКОНИ

ІСУСА ХРИСТА ВСЕДЕРЖИТЕЛЯ

14 серпня у с. Соколове

Зміївського р-ну

Харківської обл. на

парафії Успіння Пресвятої

Богородиці (настоятель

харківський

благочинний прот.

Станіслав Аштрафян)

відбулося прославлення ікони Ісуса Христа Вседержителя

(тепер місцево шанована), яка протягом

місяця оновлювалася і мироточила. Величний

хресний хід селом та св. Літургію очолив Високопреосвященніший

Афанасій (Шкурупій), архієпискоа

Харківський і Полтавський, у співслужінні

численного духовенства Харківсько-Полтавської

єпархії УАПЦ, яке прибуло із різних кутків двох областей.

Під час відправи священики, які засновували

УАПЦ на Харківщині ще на початку 1990-х рр.,

зокрема прот. Олег Козуб (с. Циркуни, Свято-Миколаївська

парафія) та прот. Леонід Даниленко

(смт. Ківшарівка, парафія Святого Духа), отримали

нагороду - право носіння хреста з прикрасами.

Раніше, 16 липня 2016 р., високопреосвященний

Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський,

з архіпастирським візитом відвідав село

Соколове Зміївського р-ну Харківського благочиння

та звершив святу Божественну літургію в храмі

Успіння Пресвятої Богородиці. Після богослужіння

комісія, очолювана архієпископом Харківським

і Полтавським Афанасієм, вивчила всі обставини

проявленого чуда в храмі Успіння Пресвятої Богородиці

та склала відповідного акта. 3 серпня на

архієрейському соборі УАПЦ дане питання було

розглянуте архієреями Церкви та вирішено встановити

14 серпня як день вшанування ікони «Христа

Вседержителя» як місцево шанованої.

Ікону «Христа Вседержителя» до храму Успіння

Пресвятої Богородиці в Соколовому приніс два

роки тому Федота Сергій Михайлович, якому ікона

дісталась від бабусі. Вона була настільки темна,

що неможливо було розібрати, хто із святих на

ній зображений. Із зими цього року ікона поступово

стала оновлюватися. Спочатку з країв, а згодом

освітлився й лик, а на ньому Ісус Христос. Від богослужіння

до богослужіння оновлення спостерігали

всі присутні, прикладалися до неї, прот. о.

Станіслав читав молебні за здоров’я. А 6 липня, напередодні

Різдва Іоанна Предтечі, коли настоятель

храму прот. Станіслав Аштраф’ян та другий священик

ієрей Володимир Яковенко приїхали звершувати

Божественну літургію і підійшли до ікони,

щоб прикластися до неї, то побачили крапельку

прозорої рідини, що витекла з лівого ока Спасителя

і застигла на щоці. Потім миро виділялося з правого

ока і по прямій лінії відходило до вуха, а потім

вниз, утворюючи майже квадратну пляму величиною

з добру пучку. В наступні дні отці служили молебні

й акафісти біля цієї ікони. У четвер із гортані

Спасителя в трьох місцях почали виходити малесенькі

крапельки прозорої рідини і стікати вниз, а

сама ікона поступово день за днем стала схожою

на щойно намальовану – такими яскравими стали

фарби. В суботу з лівого краю ікони появилися малесенькі

крапельки, наче росичка, десь 2 х 2 см, а в

понеділок вони вже займали удвічі більшу площу.

Джерело: http://church.net.ua/


4 Вересень 2016

Марія ГОРБАЛЬ

ТРАГЕДІЯ УКРАЇНЦІВ ЗАКЕРЗОННЯ

(ЛЕМКІВЩИНИ, НАДСЯННЯ, ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ) В 1944-1947 РР.

ДО 70-РІЧЧЯ ДЕПОРТАЦІЇ

Ми ж мали все: і мову, і віру, і культуру, і звичаї, і землю, і достаток, а через політиків змушені були терпіти і голод,

і приниження, і нелюдські поневіряння, і асиміляційні процеси. Ті рани не гояться. Їх ніщо не може загоїти.

Не дай, Боже, пережити ще колись щось подібне, що пережили ми, вигнані зі своїх прабатьківських земель.

Ще з VI-VII ст. племена білих хорватів заселяли

обидва схили західних Карпат.

Саме це давнє руське (українське) східно-слов’янське

плем’я й прийнято вважати далекими предками

сучасних лемків, а згадану територію – їх

батьківщиною.

Та в 1944 р. сталася трагедія українського карпатського

етносу. 26 липня 1944 р. між урядом

СРСР та Польським комітетом національного

визволення (ПКНВ) була підписана угода про

польсько-радянський кордон. Договір не тільки

передбачав врегулювання польсько-українського

відтинку радянського державного кордону по «лінії

Керзона», а й створив прецедент для «обміну

населенням». Саме цей договір став основою для

юридичного оформлення східних кордонів Польщі

на Ялтинській і Потсдамській конференціях

держав Великої трійки, що визначили «лінію Керзона»

як основу східного кордону Польщі.

Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення,

що проживало в межах повоєнної Польщі,

підлягало виселенню в Україну в обмін на

польське населення, яке переїжджало з України

до Польщі.

Нестерпна ситуація, яку створило націоналістичне

польське підпілля, постійні залякування,

вбивства, грабунки стали причиною «добровільних»

виїздів понад 150 тис. лемків з етнічних

батьківських земель і переселення їх на територію

України. Це було надзвичайно жорстоке поводження

з цим народом, адже не лише відривали етнос

від власних коренів: рідних гір, могил своїх предків,

але й змушували покидати виплекані ґаздівські

садиби і всі свої матеріальні пожитки в обмін на

глиняні хати в бідних селах радянської України.

Навесні 1945 р. лемків намагались заслати якнайдалі

на схід і південь України, у Запорізьку, Ворошиловградську

(тепер Луганська), Сталінську

(тепер Донецька), Дніпропетровську, Миколаївську,

Херсонську, Кіровоградську та Одеську області. Горянам-лемкам

нелегко було адаптуватися до життя в

степу, а ще важче було ґаздові стати колгоспником.

Багато лемківських родин вже незабаром поверталося

на захід, зокрема в Галичину, ближче «домів», де

ще на той час дихалося вільніше.

16.08.1945 – підписано договір між СРСР та

Польщею про державний кордон

16 серпня 1945 р. М. Молотов та Е.-Б. Осубка-Моравський

підписали радянсько-польський

Договір про кордон. Останній встановлювався

вздовж «лінії Керзона» з відхиленням від неї на

користь Польщі в деяких районах від 5 до 8 км

і відступом на її користь додатково територій на

схід від «лінії Керзона» до р. Зх. Буг та його притоки

Солокія і на південь від м. Крилова (тепер

Крилув, Польща) з відхиленням максимально на

30 км; частини територій Біловезької Пущі на ділянці

Немирів (тепер Немирув, Польща) – Ялова

(тепер Ялувка, Польща) з відхиленням максимально

на 17 км.

Згідно з «Договором між Польською Республікою

та СРСР про обмін ділянками державних

кордонів» до Польської Республіки відійшли історико-етнічні

українські землі площею близько

19,5 тис. км2 (Надсяння, Лемківщина, західна

частина Бойківщини, Холмщина, Підляшшя). Таким

чином, радянсько-польський договір від 16

серпня 1945 р. остаточно закріпив входження Галичини

та Волині до складу СРСР, а Польща була

змушена відмовитися від територій т. зв. «східних

кресів» на користь свого східного союзника.

Селяни села Павловичі (Холмщина)

моляться на руїнах церкви.

Фото зі збірки бібліотеки Інституту

народознавства НАН України

Документ набув чинності після обміну ратифікаційними

грамотами у Варшаві 5 лютого 1946

року.

Зі спогадів очевидця: За лічені години нам

треба було зібратися, все лишити і їхати у невідомість.

Мені було тоді два рочки, але отой лемент

і розпач вивозу закарбувався у пам’яті – як щось

дике і страшне.

Зі спогадів очевидця: Довезли нас до села Потутори

коло Бережан. Дощ лиє, як з відра. «Ну

всьо, вигружайся, прієхалі!» – скомандували.

Куди ж вигружатись? Сонце заходить. Надходить

ніч. Кругом чисте поле.

– Куди ж ви нас привезли? – питають люди.

А ви ідітє до Бережан і спрашівайтє, гдє вам

рассєляться.

Ночували люди в відкритому полі, недалеко

зразу від залізничної колії, під відкритим небом:

хто мав, той спав на возах, хто просто на мокрій

землі, а дощ періщив, як несамовитий.

Зранку кілька чоловік сіли на коні і поїхали в

різні сторони. Одні – до Бережан питати, де розселятися.

Інші – в бік до Тернополя. Там проходила

лінія фронту, тож усі житла були дуже понищені.

«Як хыжа єст, то нема пеца, як пец єст, то нема

хыжи, но єдин димар стоіт»,– оповідають.

Зі спогадів очевидця: Нас привезли на Донбас.

Біда невимовна. Кожен день треба було йти до

колгоспу на роботу. За відроблений день ставили

паличку в зошиті – трудодень. Тричі на день в одній

хаті в селі давали страву – просто баланду. А

хто захворів і не міг іти на роботу, то і тієї баланди

не отримав. Жінки крали з поля хто що міг: за голі

пазухи (бо одяг позношувався, а нового купити не

було за що) пхали качани кукурудзи, бульбу, буряк,

щоб щось зварити вдома дітям. Було повір’я:

«Як не вкрадеш – не проживеш», хоча за сім качанів

кукурудзи могли дати сім років тюрми.

Зі спогадів очевидця: Люди просто пухли з

голоду. Трошки стало легше після 1953-го року, –

стали платити гроші. Правда, мізер, однак не те,

що було зразу на Донбасі.

Акція «Вісла»

Українців, які нізащо не погодилися «добровільно»

залишати свої села, ще залишилося

близько 140 тис. Та від 17 квітня до 31 липня 1947

р. відбувалась сумнозвісна акція «Вісла», яка з

метою асимілювати лемків з поляками та навіки

позбавити етнос самобутної ідентичності розпорошила

їх по західних і північних землях Польщі.

Автором і виконавцем плану депортації українців

з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя

у 1947 р. був генерал Стефан Моссор – командувач

Операційної Групи «Вісла». Польське керівництво

вмотивувало висилку помстою за вбивство

заступника міністра національної оброни Польщі

генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного

бійцями УПА. Польська держава розглядала

лемків як опору для УПА, тому це й стало ідеальним

приводом позбутися впертих лемків.

Остання корекція радянсько-польського міждержавного

кордону відбулася у 1951 р., коли внаслідок

укладеного 15 лютого договору про обмін ділянками

державних територій до Польщі відійшов

Нижньо-Устрицький район (480 км. кв.) з багатими

нафтовими покладами, а до СРСР – ділянка території

в Люблінському воєводстві в трикутнику між

річками Буг, Солокія та Хучва на південь від Грубешова

та на схід від Томашува, де були поклади

кам’яного вугілля Львівсько-Волинського басейну.

Джерела: https://yandex.ua/images/search?text=закерзоння;

http://www.turkaramamotoru.com/uk ; http://

www.lvivpost.net/suspilstvo/n/4898

Мирослав МАЛАХІВСЬКИЙ,

м. Городок, Львівщина

РЕКВІЄМ

Присвячує пам’яті батьків,

депортованих з рідних земель

… У ранковій порі

раптом тишу прорізали дзвони,

Шовіністська чума

викидала людей із осель.

І, як власниця доль,

формувала під дулом колони

Мільйон українців –

депортованих з рідних земель.

Били дзвони в набат.

Вже й село запалало Дзвиняче.

Почорнілі хати

засльозили дощами зі стріх.

Ви, матусе, від сліз

впали ниць до землі, мов незрячі,

І востаннє в тужбі

цілували батьківський поріг.

… «Та куди ж нас, куди?..» –

зойки линули понад Карпати,

Мов осіннім листком,

у зажурі спадали до ніг,

Ще й сатрапи пітьми –

більшовицькі нерони й пилати

Розривали, як пси,

родоводу святий оберіг…


Марія ГОРБАЛЬ

Володимир Московченко

Із Володимиром Московченком,

режисером, актором (знімався

в американських, французьких,

італійських, індійських, російських

фільмах), поетом (релігійної, філософської,

громадянської, дитячої

тощо тематики) ми випадково познайомились

у курортному Трускавці на

Львівщині (та чи буває щось у житті

випадковим?). Я зі Львова приїхала

туди на відпочинок, він же – з Канади

– із своєю дружиною – по справах.

Я порадила йому певну річ, за

що він мені щиро подякував.

– Богу дякуйте, – сказала я.

І тут Володимир розкрився як людина,

яка пережила велетенське перевтілення,

– із невіруючого, вихованого

безбожною совєтською системою,

до глибоко віруючої людини. ПІСНЯ

ГОСПОДА ПРО МАТІР ЙОГО була

«продиктована» йому його російською

мовою в Канаді. Там же перекладена

і опублікована англійською

мовою. «Автор» люб’язно дав дозвіл

друкувати її у нашій газеті, вперше

українською мовою (переклад мій).

Зрештою, про себе та історію запису

ПІСНІ ГОСПОДА ПРО МАТІР

ЙОГО Володимир Московченко говорить

сам (на сайті http://www.stihi.

ru/avtor/y0sh1nk0).

прот. Володимир ГЕНСЬОР,

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ

Продовження.

Традиція всенічних служб була

властива не тільки єрусалимським монастирям,

але і храмам, скажімо, тому

ж храмові Воскресіння Христового в

Єрусалимі. Пов’язано це було із одною

простою і зрозумілою обставиною:

Єрусалим завжди був місцем паломництва,

сюди з усіх кінців світу стікалися

люди. Вони приходили, звичайно

ж, у храм. І виникала проблема: де

розмістити таку кількість паломників

на нічліг? Зрозуміло, що більшість їх

ночувала у храмі (таке буває і тепер у

великих Лаврах).

Тому у храмі цілу ніч тривала служба:

раз вже народ є в храмі, то чому б не

служити? І найчастіше бувало так, що

Єрусалимський Патріарх ввечері звершував

урочисте богослужіння (не дуже

тривале), потім приходили ченці з тієї

самої Обителі несплячих і цілу ніч без

будь-якої урочистості і помпезності

служили. Зранку приходив Патріарх і

звершував Літургію. У такий спосіб у

храмі тривала всю ніч служба, і ця традиція

глибоко властива Єрусалимській

Церкві.

За Студійським Уставом служба

звершувалася в церквах Константинопольського

Патріархату, у деяких

Вересень 2016

ВИПАДКОВА(?) ЗУСТРІЧ

«У Бога я не вірив. Вірила вона

(дружина. – Прим. ред.), приховуючи

це від мене. Коли я знайшов

у її зошиті якісь «Живі допомоги»,

то посміявся з неї, мовляв, як можна

в наш час вірити в таке. Вона

сказала, що їй так легше жити. І я

прийняв це: зрозуміло – психіка.

Однак більше не сміявся, якщо «їй

так легше». Вона потай молилася за

мене, п’ятнадцять років, щоб я став

віруючим. І я став таким, коли одного

разу вночі з таким-собі «Ха!» на

мене сів невидимий, але дуже відчутний

волохатий лихий. Я не міг

дихати. Ще так з пів-хвилинки, і я

б помер, задушений «персонажем

бабусиних казок». Під казна-звідки

зваленою на мене вагою я думав,

як врятуватися. Майнула думка доторкнутися

до неї, – вона хрещена.

І моя спляча свята врятувала мене;

лихий залишив мене в ту ж мить, як

я доторкнувся до неї. Вдихнув повітря.

Так, я залишився живий.

Через два тижні я був охрещений.

Світ для мене став інакшим, він став

величезним. Я став відчувати не

тільки матеріальне. Заговорив з Богом.

Одного разу Він сказав мені, –

пісню про Матір Мою запиши!

Не я автор цих слів, – записав,

що мені було сказано. Господь продиктував.

І якщо ти, дорогий читачу,

зрозумієш це, – я щиро вітаю!».

Володимир Московченко

У КОНСПЕКТ

СЕМІНАРИСТА

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ

5

Володимир МОСКОВЧЕНКО

ПІСНЯ ГОСПОДА ПРО МАТІР ЙОГО

Моя Мати – це Одна Доброта.

Тонке вбрання світла

не приховає променів Її Серця.

Що Я взяв від Тебе, Матір Моя?

Я взяв від Тебе все, що Ти мала.

Я взяв від Тебе запах Твого волосся,

Я взяв від Тебе колір Твоїх очей,

Я взяв від Тебе биття Твого Серця,

Я взяв від Тебе все,

що Ти могла дати Мені.

Я взяв від Тебе саме життя,

яке є прекрасне.

Цей дар Твій Мені посланий Богом.

Цей дар Твій Мені – благодать,

яка не має ціни.

Ти Та, Якою Я вічно милуюся,

Ти Та, в Якої все для Мене є.

Ти Пісня, яку Я співаю нескінченно.

Я Щасливий Син, який любить

свою Осяйну Матір.

Що Я ще не взяв від Тебе, Матір Моя?

Я взяв від Тебе все, але потік щедрот

Твоїх для Мене – нескінченний.

Я Вдячний Син Благодатної Матері.

Серце Моє гріється в променях

Твого найтеплішої Серця.

Серце Моє розчиняється в погляді Твоєму.

Ти Благодатний Грунт, на якому проросло

Зерно, що впало з Неба.

Сіяч впустив у Тебе найкраще,

що у Нього було.

І Ти прийняла те Зерно в Лоно Святе Своє.

І Воно проростало у волозі Твоїй,

зігріте Твоїм теплом.

І співала Ти Йому пісні ранкової зорі

і вечірньої.

І напоїла Ти Його молоком Своїм.

І ввібрав Я з ним усю Тебе,

і весь світ людський.

І врятував його.

Це Ти врятувала світ,

благодатная Мати!

Все почало бути через Мене,

усе спаслось через Мене.

Ти в тому спасінні – Мати Спасителя.

Упадіть перед Нею, вдячнії діти,

І розчиніться у Її Доброті!

областях Малої Азії, на Афоні, у Південній

Італії і спочатку на Русі. До XIго

століття по Єрусалимському Уставу

служили в Єрусалимській, Олександрійській

і Антіохійській Церквах, а

потім він став входити в практику інших

Церков. Головною причиною поширення

Єрусалимського Уставу був

його авторитет, оскільки до його укладення

спричинилися подвижники Святої

Землі. Особливо цей авторитет зріс

після виникнення Арабського халіфату.

Під натиском магометан слов’янські

Церкви бачили в Єрусалимі світоч

Православ’я, що оберігався від повного

руйнування Промислом Божим. Крім

того, незважаючи на складну політичну

обстановку, відкривалися подвір’я

єрусалимських монастирів у Константинополі.

Єрусалимські Патріархи

стали часто їздити в Константинополь.

Св. Сава Сербський переніс Єрусалимський

Устав на Афон, у заснований

ним Хіландарський сербський монастир,

а потім він став поширюватися і в

інші області.

Перехід на Єрусалимський Устав

у Константинополі відбувся приблизно

у XII-му столітті. Після періоду

Хрестових походів Студійська Лавра

в Константинополі перестала мати головне

значення, і Студійський Устав

був витіснений Єрусалимським. Однак

не слід думати, що був витіснений цілком.

Впродовж століть Єрусалимський

Устав ввібрав у себе багато рис як Студійського

Уставу, так і Уставу Великої

церкви.

У 1293 р. імператор Костянтин Палеолог

відновив Студійський монастир,

де був введений уже не чистий

Студійський Устав, а зведений — з

Єрусалимського, Студійського і Уставу

Великої церкви. У свою чергу Устав

Великої церкви терпить великі зміни

під впливом чернечих Уставів — як

Єрусалимського, так і Стyдійського.

Треба сказати, що Візантія загалом

була імперією чернечою. Чернецтво

там заполонило все, що можна, і на

парафіях богослужіння з часом все

більш уподібнювалося до чернечого

богослужіння. Хоча на той час чернече

богослужіння ввібрало в себе багато

рис пісенних (мирських, парафіяльних)

послідувань. Тобто проходила

асиміляція, і викристалізовувалося

сучасне богослужіння. Багато Типіконів

IX–XIV ст. свідчить про те, що в

Константинополі в той час подекуди

ще зберігалися пісенні послідування.

Останні свідчення про існування пісенних

послідувань збігаються з роками

життя блаженного Симеона, архієпископа

Солунського (помер у 1429 р.,

незадовго до падіння Константинополя).

Після розгрому Константинополя

хрестоносцями у 1204 р. пісенні богослужіння

в столиці тодішньої Латинської

імперії відбувалися не постійно,

а лише тричі на рік: на Воздвиження

Чесного Хреста, в день пам’яті свт. Іоана

Золотоустого і на Успіння Пресвятої

Богородиці.

Дещо довше Устав пісенних послідувань

зберігався в храмі св. Софії

в Солyні. До речі, у сучасному богослужінні,

особливо на дванадесяті

свята, можна бачити залишки Уставу

пісенних послідувань. Наприклад,

відсутність у ці дні співу на утрені

«Чеснішу...» (цей спів замінюється

приспівами свята). Оскільки чернече

богослужіння, особливо у його більш

пізньому виді, ввібрало в себе деякі

елементи пісенних послідувань (ознака

мирського, парафіяльного богослужіння),

то воно стало прийматися

як певний зразок для богослужіння на

парафіях. Але дуже швидко з’ясувалося,

що у всій повноті Устав монастирського

богослужіння застосувати у парафіяльних

храмах неможливо.


6 Вересень 2016

Отець Ростислав ЧАБАН, церква Різдва Пресвятої Богородиці, м. Львів, Кривчиці

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ

Продовження. Початок на с. 1

На жаль, майже загальне лихо багатьох

з нас полягає в тому, що наші

прагнення такого роду здебільшого

залишаються тільки добрими намірами,

бажаннями, не переходять у

добродіяння, а тому й не дають бажаних

наслідків.

Іноді можна почути: «Я каюсь у

гріхах, але певен, що знову, як і раніш,

буду їх повторювати». Про що

це свідчить? Передусім — про недбале

ставлення такої віруючої людини

до свого духовного життя. А

також і про те, що ми не стараємось

визволятися бодай від незначних (як

нам здається) недоречностей чи недоліків,

звичок або негарних нахилів

особистого життя, не кажучи вже

про значніші вади людської вдачі,

що потребують більшої наполегливості

й витривалості для звільнення

від них. Хіба не нівечить людські

душі пристрасне, нерозумне вживання

міцних напоїв? Хіба не завдає

моральної шкоди людині надмірне

прагнення конче забезпечити себе

зайвим, невиправданим з усіх поглядів,

побутовим комфортом? Усе

це та й багато чого подібного не

тільки шкодить самим винуватцям,

але й завдає моральних і матеріальних

збитків сім’ям і суспільству. Ці

негідні прагнення, в свою чергу, породжують

нові моральні вади. Серед

них найогиднішою є гонитва за

наживою, коли людина в шаленому

запамороченні втрачає чуття міри і

навіть стає іноді на злочинний шлях.

На всі ці й подібні прагнення людина

спрямовує свою не добру, а лиху

волю, зневажаючи свою християнську

гідність.

Щоб менше помилятися, ми повинні

на кожному кроці перевіряти

себе, чи не на хибному шляху стоїмо,

чи відповідають наші вчинки вимогам

християнської моралі, чи не дуже

ми призвичаїлися до безлічі своїх вад

і пороків. Таке вимогливе ставлення

до себе позбавить нас нездорової, лихої

думки про те, що і після покаяння

однаково будемо грішити, і спонукає

нас краще зрозуміти й шанувати Таїнство

покаяння, усвідомити свій християнський

обов’язок служіння ближньому,

Вітчизні, служіння людству.

Пресвята Діва Марія, виховуючи

в Своїй душі численні чесноти, сподобилася

при благодатній допомозі

Господній осягнути найвеличніші з

них – мир та любов – і духовно поєдналася

з Господом. День її народження

Свята Церква йменує днем

Господнім і закликає нас радіти.

Будемо ж і ми спрямовувати свою

добру волю на свідоме подолання

всього, що принижує наше християнське

звання, щоб, морально збагачуючи

душі, досягти доступного

нам рівня духовної зрілості. Тоді й

до наших сердець благодатно завітає

Христос, і Його мир та любов

спочинуть на нас. Ці благодатні дари

примножать нашу духовну силу і

спрямують нашу діяльність на загальне

добро, на утвердження миру

та справжньої любові в людях і між

народами світу. Таке наше життя

буде свідчити, що наша добра воля

справді прямує до всеблагої Божої

волі, що і для нас настав радісний

день духовного відродження. І ми в

своїй піднесеній свідомості теж відчуємо

нинішній святковий заклик

Святої Церкви: «Цей день Господній:

радуйтеся, люди!». Амінь!

Марія ГОРБАЛЬ

В

ПОДЯКА ВІД МАТЕРІ БОЖОЇ

Бувальщина

Ірини з Ігорем

життя склалося

непогано. Звичайно, матеріальні

підвалини заклали

батьки. До того

ж – в обох є нормальна

праця, власний будинок,

його зі смаком облаштували,

придбали автомобіль.

Та от дітей немає…

В тих околицях, де

проживає сім’я, на роздоріжжі

колись стояла фігура

Матері Божої. Певно,

під час війни та фігура

була знищена. У 70-х роках

навпроти того місця,

де була знищена фігура,

побудували середню

школу. І, звичайно, людський

потік там дуже великий.

Якось там машина

збила хлопчика, якось

в тому районі підлітки,

взявши в батька машину, розбилися…

– Давай поставимо фігуру Матері Божої навпроти

школи, там, де вона колись стояла, як мати

мені розказувала, – каже Ірина до чоловіка. Ми ж

і так не маємо кому передати того, що придбали.

То хоч людям буде пам’ятка. І Матері Божій офіра.

Погодились.

Та виявилося, що поставити постамент –

справа не дешева. Отоді затягнули домашні бюджетні

паски – хотіли ж суто за свої кошти спорудити.

Долучились родичі, сусіди, хто почув,

хто хотів почути, хто зміг.

Постамент поставлений. Потрібне накриття –

не менш вартісне. Та треба. Взялись бо вже за

справу.

А перед фігурою треба ж і замостити плиткою.

Став чоловік з приятелем удвох самотужки

справлятись з роботою. Прийшли два хлопчики

допомагати. Школярі – школа ж навпроти. Їм по

п’ятнадцять, мабуть, тоді було.

– Хлопці, взавтра мені треба вдома дещо допомогти.

Чи не могли б ви прийти мені допомогти

додому? Заплачу, звичайно,

– попросив Ігор.

Прийшов один. До самого

вечора справлялись

із роботою. Ввечері пустився

сильний дощ, ну

просто затяжна злива.

– Давай вдягайся, перебіжимось

до гаражу, і

я тебе відвезу додому, –

каже Ігор до хлопця після

вечері.

– Ні, ні, я піду пішки!

Скільки тут тої дороги?

З півтори кілометра! Що

мені злива?

– Так, телефонуй батькам,

що ти залишаєшся в

нас ночувати, – втрутилась

Ірина. – Завтра неділя.

От зранку, як виспишся,

і підеш додому. Бо

і ніч, в таку зливу нема

чого з хати виходити!

Переночував. Зранку пішов додому. А з понеділка

знову після школи прийшов допомагати.

І вже не тільки Ігореві, а й Ірині, просто так, на

кухні, по господарству. – Сподобалось.

– У технікум поступив уже звідси, від нас, –

каже Ірина. – Після закінчення навчання працює

на роботі, живе з нами.

Грошей Ірина від нього не бере – нехай щось

собі купить.

Гарно вбрався, купив машину…

– Я не знаю, як у нас складеться життя, коли

він одружиться. Як я зживуся з його дружиною на

одній кухні? Як він буде тоді до нас відноситись?

І взагалі, я просто боюся, що він від нас відійде...

– Ірино, – кажу, – Ви не можете так говорити,

та ж у нього є рідні батьки!

Їх є четверо у батьків. І взагалі тут усе є щось

дуже дивне… …Я не думала, що так доля поверне

моє життя. …Ми ж то дітей своїх не маємо.

А тепер …уже маємо. А сталось це тоді, коли

вони з чоловіком плитку мостили… біля фігури

Матері Божої...

ВІРІ МАРКОВИЧ – 70

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап.

Андрія Первозваного, колектив газети «Успенська

вежа» щиро вітають свою сестричку, порадницю,

наставницю, людину щирого серця і світлого розуму

Віру Маркович із її славним поважним ювілеєм.

Ви, наша дорога, будучи дочкою Патріарха

Димитрія (о. Володимира Яреми), взяли на себе

непосильний тягар – зробили велетенський вклад

у відбудову та збереження авторитету УАПЦ,

яку недруги від початку намагалися (і досі намагаються)

понизити. Це і з Вашої, в тому числі,

ініціативи, був створений в 1991 р. друкований орган

Львівського крайового ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного газета «Відродження»,

яка згодом взяла нову назву – «Успенська

вежа», яка здавна є символом православ›я у Львові

та свідком історії Ставропігійного братства. Це

Вам доземний уклін за мудре християнське слово

(прозове чи поетичне) чи не в кожному числі газети,

за послідовне і мужнє відстоювання лиця

УАПЦ при різних несприятливих обставин. За

Вашу невтомну просвітницьку працю Церква Вас

заслужено нагородила медаллю святого Нестора

Літописця І ступеня. Та найбільшою нагородою

для Вас є нагорода Господня у Ваших дітях та

внуках: син – Костянтин Маркович – іконописець,

та дочка – Юстина Маркович – мисткиня.

Ваш ювілей припав на скорботний для Вас час,

коли Господь взяв у свої оселі Вашого чоловіка.

Та безмежна потуга Ваших добрих справ повернеться

до Вас підтримкою, любов’ю і щирістю

сотень Ваших колег і однодумців.

З роси і води Вам, дорога наша Віро Володимирівно!


Вересень 2016

7

Угорницький чоловічий монастир,

названий на честь

Преображення Господнього, ось уже

14 років вгамовує духовну спрагу

вірних. Доброю традицією стало паломництво

до цього чоловічого монастиря

в переддень свята. Кожного

року 18 серпня численна громада

паломників вирушає зі с. Коршева

Коломийського р-ну, несучи у серці

щось своє: подяку, прохання чи прославлення.

З кожним роком число

паломників збільшується. Цьогоріч

у хресному ході взяло участь понад

300 вірних. Організатором паломництва

є настоятель УАПЦ «Успіння

Пресвятої Богородиці» с. Коршева

протоієрей Миколай Гелетюк, який

Ольга БОГУМОЛЕЦЬ, паломниця

НА УКРАЇНСЬКИЙ ФАВОР

(До Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря)

ось уже 13 років поспіль організовує

цей піший хід. До прощі долучаються

і парафіяни храму «Вознесіння

Господнього» с. Бабин Косівського

р-ну. Цього року паломниками стали

і парафіяни УАПЦ «Зіслання Святого

Духа» с. Черемхів – настоятель о.

Ігор Горіца, та Покровського скиту с.

Кобаки – ігумен Ювеналій. Цікавим є

те, що саме ігумен Ювеналій колись

був теж паломником, але за покликом

душі залишився в обителі та згодом

став монахом. А зараз він скитоначальник

Покровського скиту.

Монастир радо зустрів гостей

цілющою водою із джерела «Дзвіньоха»,

яке оздоровило не одного

хворого та втамувало спрагу подорожніх.

На зустріч вийшли намісник

монастиря ігумен Павло із братією,

милозвучно лунали дзвони, запрошуючи

всіх до обителі. Разом відслужили

Акафіст на Преображення

Господнє. Хоча надворі сутеніло та

ставало прохолодно, паломники,

перехрестившись, заходили у воду

цілющого джерела. Пізно ввечері

частина вірних повернулися додому,

а деякі залишилися на нічні чування.

В День Преображення Господнього

19 серпня 2016 р. Б. Божественну

Літургію очолив священноархімандрит

Митрополит Галицький Андрій,

керуючий справами Івано-Франківської

Єпархії УАПЦ. Паломники приступили

до Святої сповіді та до Святого

Причастя. На джерелі «Дзвіньоха»

було відправлено чин освячення

води та плодів земних.

Спокій, тиша і умиротворення

запанували на території обителі та

в душах людей, які прибули сюди

на храмове свято, знаючи що тут

завжди лунає молитва, возноситься

прохання й хвала перед Престолом

Всевишнього. Тепло і затишно було

кожній християнській душі, кожному

віруючому серцю, і так хотілося

вигукнути: «Добре нам тут бути!»

Поверталися всі із піднесеним настроєм

та бажанням навести лад у

своїх душах, щоб і там відбулося преображення!

ЛЬВІВ ПРОЩАВСЯ ІЗ ВИДАТНИМ ХУДОЖНИКОМ

Петро Олексійович Маркович

ПЕТРОМ МАРКОВИЧЕМ

серпня Львів прощався із

25

видатним художником, графіком,

іконописцем, сином Лемківської

землі Петром Марковичем.

Народився Петро Олексійович

Маркович 10 жовтня 1934 р. у с. Чорноріки

на півночі Лемківщини. Та в

1940-х роках українців Лемківщини,

Надсяння, Холмщини і Підляшшя

спіткало страшне лихо – вигнання з

рідних земель. У 1946 р. родина Марковичів

була депортована на Донбас.

Через півтора року сім’я повертається

в Галичину – ближче до своїх гір,

своїх Карпат – спочатку на Золочівщину

(с. Ушня), згодом замешкала в

Бориславі. У 1954 р. Петро Маркович

поступив до Львівського художнього училища ім. І. Труша, але його відразу

забрали до війська. У 1957 р. продовжує навчання, після закінчення поступає

в Академію (тоді Інститут ПДМ) на кафедру кераміки. У 1968 р., відразу

після закінчення Академії, розпочинає викладацьку працю в художньому

училищі ім. І. Труша, де пропрацював майже 45 р. (викладав рисунок і композицію)

до 2012 року. Найбільше працював у графіці. Найзначніша праця

художника - цикл робіт «Борислав» за мотивами творів Івана Франка, який

був подарований Музею Івана Франка у Львові. Був майстром шрифтів, його

улюблені жанри – екс-лібріси і текстові композиції.

Працював також у жанрі сакрального малярства. Вніс неоціненну жертву

для відродженої УАПЦ, адже наприкінці 1989 р., коли УАПЦ почала гармонійно

розвиватися і відкривалися храми як у Галичині, так і в Києві, на Сході України,

Петро Маркович малював для них ікони, плащаниці та інші предмети церковного

вжитку. Будучи зятем о. Володимира Яреми (Патріарха Димитрія), виконував

багато його доручень, переважно за символічну винагороду. Багато ікон для

різних церков малював у пожертву. Його ікони є і в львівських церквах: Успенській

(дві храмові), в Петропавлівській (запрестольна), у храмі св. Димитрія с.

Женева Золочівського р-ну (сюди із Надсяння була виселена майже вся родина

Яремів), Покрови Богородиці с. Кротошино (сюди було виселено село Запалів

Ярославського повіту), в храмі Покрови у м. Києві, храмі св. Бориса і Гліба м.

Києва, Патріархії УАПЦ та ще в багатьох інших святинях. Часто виконував образи

для хоругов, а також антимінси. Разом із сином Костянтином розписували

Воздвиженську церкву в Сігеті (Румунія), інші храми, виконував написи, зокрема

молитов. На прохання дружини Віри робив багато ілюстрацій та графічно-текстових

робіт для Львівського крайового ставропігійного братства св. ап.

Андрія Первозваного, зокрема для численних календариків і плакатів. Він був

першим і незмінним художником-дизайнером газети «Успенська вежа».

Напередодні в оселі покійного духовенство львівських парафій УАПЦ: Успенської,

Петро-Павлівської, Преображенської та Ікони Холмської Божої Матері

відправили парастас, який очолили митр. прот. Микола Кавчак та митр. прот.

Василь Луцишин. У скорботному слові до присутніх о. Василь Луцишин згадав

про християнський вимір життя новопредставленого Петра. У сам день похорону

провести Петра Марковича прибули митр. прот. Василь Саган (Золочівський

декан), митр. прот. Нестор Василина (парафія Успіння праведної Анни), митр.

прот. Тарас Машталір (парафія Преображення ГНІХ), митр. прот. Ігор Бурмило

(парафія Успіння Пресвятої Богородиці), митр. прот. Олег Древняк (Львівський

декан), митр. прот. Микола Кавчак (парафія св. ап. Петра і Павла), митр. прот.

Євген Толочкевич (парафія Покрови Богородиці с. Лисиничі), прот. Тарас Солук

(парафія Різдва Івана Хрестителя). Прибула також численна братська родина св.

ап. Андрія Первозваного, яка підтримує із родиною дружні стосунки.

У Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва

ім. І. Труша, у якому Петро Маркович працював з 1968 по 2012 рр.,

прощальні слова сказали колеги, а також митці м. Львова та Борислава. Директор

музею імені Івана Франка п. Роман Горак дякував за багатство мистецьких

робіт Петра Марковича, присвячених Іванові Франку, що були подаровані

для музею.

Похорон продовжився в Успенській церкві м. Львова. Прощальне слово

від парафії та УАПЦ виголосив митр. прот. Ігор Бурмило. Він дякував за

працю, яку покійний вклав у громаду, за ікони Успіння Богородиці та Трьох

святителів, які є на іконостасі церкви, а також за любов до Бога, яка передана

дітям та онукам, що активно працюють у громаді.

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного,

колектив редакції газети «Успенська вежа» висловлюють щирі співчуття

дружині Вірі, дітям Костянтину та Юстині, та великій християнській родині.

Роман ЯЦІВ, проректор із наукової роботи

Львівської національної академії мистецтв

ТОНКА ЕМОЦІЙНА НАСТАНОВА

ПЕТРА МАРКОВИЧА

Петро Маркович, з яким попрощався мистецький Львів, залишив вдячну

пам’ять про себе у різних середовищах. Спокійний, непоспішливий, виняткової

внутрішньої культури, він спонукав до такого ж тонусу поведінки, нагадуючи

про ті морально-етичні якості українців, які брутально нищила совєтська політико-адміністративна

система. Саме з таких християнських чеснот і виростав

мистецький світогляд художника. Негаласливі теми, ностальгійні інтонації знаходили

тонко вивірені формальні засоби, тональність і колорит, які теж були

сполучниками методології з авторською екзистенцією.

Саме так пригадувалися вже віддалені у часі враження від вернісажу індивідуальної

виставки Петра Марковича, яка мала великий успіх у глядача саме

глибиною розкриття різних ліричних і філософічних тем. Митець відзначався

великою спостережливістю до деталей побуту, в яких вбачав певні відголоски

смислової палітри часу. Очевидно, не кожен знав, якими локальними емоціями

жив він в ті чи інші миті життя, але його творчість наповнювалася дедалі складнішими

рефлексіями та інтонаціями. Найбільш цілісно в естетичному еквіваленті

вони розкрилися в циклі творів, інспірованих Бориславським циклом

прози Івана Франка. Ця його праця, реалізована як виставка і як книга, стала

свідченням унікального мистецького таланту Петра Марковича як проникливого

інтерпретатора теми складних суспільно-етичних колізій, які супроводжують

кожну історичну епоху. Дорога йому Бориславська земля, життя галицьких

українців стали для нього підставою для глибинних саморефлексій. В тканину

малярських і графічних творів митця органічно ввійшла делікатна, вразлива,

філігранно тонка емоційна настанова автора до життя, до людини. Таким і запам’ятається

Петро Маркович своїм сучасникам.


Дитяча сторінка

ВЕРЕСНИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ!

До морозів ще далеко,

Ще у зелені весь ліс,

Та за море вже лелека

Тепле літечко поніс.

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Вересневий календарик маленького українця:

8 вересня – Мчч. Адріяна та Наталії

11 вересня – Усічення голови Іоана Предтечі, піст

14 вересня – початок Церковного Року, прпп. Симеона

21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці

27 вересня – Воздвиження Чесного Хреста, піст

30 вересня – Мцц. Віри, Надії, Любові та їх матері Софії

ВЕРЕСЕНЬ – перший місяць

осені. Ще його називають «золото-цвітом».

Саме з вересня на галявинках,

полях і лісах стає золотистим

листя дерев і кущів. У вересні

дні стають коротшими, сонечко вже

не піднімається так високо, як влітку.

Хоча інколи дні ще бувають дуже

теплими. Дедалі частіше здіймається

прохолодний вітерець і йдуть

дрібні дощі. Ось такою золотою до

нас приходить осінь.

Вересниться вересень

Айстрами, жоржинами,

Журавлиним клекотом,

Де-не-де ожиною.

Заграє до школярів

Листячком та росами,

І вітає вчителів

Із початком осені.

Лариса Недін

1 ВЕРЕСНЯ – це свято – День

знань, що сповіщає про початок навчального

року, закликає школярів

до школи. Крихітні першокласники з

величезними букетами квітів уперше

переступають шкільний поріг; доросліші

школярі з нетерпінням чекають

зустрічі з однокласниками, щоб поділитися

літніми враженнями. Одинадцятикласників

шкільний дзвоник

у цей день покличе за шкільну парту

для останнього року навчання. А новоспечені

студенти вперше зайдуть

до навчальних аудиторій.

«Криничка» всіх (і великих, і

малих здобувачів знань) вітає з цим

особливим днем. Пам’ятаймо, що

саме знання роблять нас мудрішими,

сильнішими, впевненішими в собі, а

отже, щасливішими.

До речі, початок навчального року

припадає на 1 вересня лише в кількох

державах: Україні, Білорусі, Росії,

Казахстані, Молдові, Туркменистані,

Вірменії, у країнах Прибалтики, а

також Чехії і деяких інших країнах

Європи. В Італії цей день припадає

на 1 жовтня. У деяких країнах немає

єдиного для всіх закладів дня початку

навчального року. Так відбувається,

наприклад, у Німеччині, Іспанії та

Франції. У США літні канікули закінчуються

у другій половині серпня. А

японські школи взагалі відкривають

свої двері в перший день квітня!

8 ВЕРЕСНЯ – Мчч. Адріяна та

Наталії. Мученики Адріян і Наталія

з Никомидії

– покровителі

чесного подружжя,

вступили

в шлюб

молодими і

прожили всього

один рік до

страждань. Їхні

образи давно

стали символами

зворушливої

любові

чоловіка і жінки. Їхнє кохання, прикрашене

світлом християнської віри,

стало основою існування родини.

Їхні страждання, які мученики терпіли

заради Господа, стали наймогутнішою

проповіддю перших століть

християнської доби.

21 ВЕРЕСНЯ – Різдво Пресвятої

Богородиці. Недарма кажуть:

віра гори перевертає, а щира молитва

може творити дива. Історія цього свята

саме про це нам розповість. В місті

Назареті жила далеко не молода подружня

пара. І чоловік Йоаким, і дружина

Анна були чесними та вірними

одне одному, але у них не було дітей.

В одне велике свято Йоаким приніс

у храм дари для Господа Бога, але

священик відмовився їх приймати,

оскільки подружжя було бездітним, а

діти — це благословення Боже. Дізнавшись

про це, Анна заплакала і

пішла в сад. Там їй з’явився Господь,

який сказав, що Анна народить дочку,

яка буде сама благословляти всі

народи і стане порятунком для світу.

В цей же час Йоакиму, який пішов

сумувати в пустелю, з’явився ангел

і розповів про передрікання Господа.

Через дев’ять місяців у подружжя

дійсно народилася дочка. Появі на

світ заступниці людей радів весь світ.

Це було Різдво Пресвятої Богородиці.

У своїх молитвах, діточки, завжди

звертаймося до Богородиці:

«Пресвятая Богородице, спаси нас!»

27 ВЕРЕСНЯ – Воздвиження

Чесного Хреста. Воздвиження Чесного

Хреста належить до дуже давніх

свят. У цей день було не лише

віднайдено, а й установлено святий

Хрест як найбільший символ всіх

християн. Цар Константин і цариця

Єлена на місці поховання і воскресіння

Ісуса Христа збудували храм

на честь Воскресіння Христового.

30 ВЕРЕСНЯ – Мцц. Віри, Надії,

Любові і їх матері Софії. Імена цих

святих є назвами

найбільших

і найкращих

християнських

чеснот – віри,

надії, любові і

мудрості. Слово

«софія» з

грецької означає

мудрість.

Отож, Бог є

любов, і тільки любов та віра перемагають

зло. А якщо ми втрачаємо

надію, якщо у чомусь зневірюємося,

то нам на допомогу завжди приходить

Божа мудрість і розрада.

Любі наші читачі! Криничка

пропонує прочитати дуже цікаве

оповіданнячко, яке написала

для вас Марія ГОРБАЛЬ.

ХЛОПЧИК

У ЗОЛОТІМ ВІНОЧКУ

Сестричці Марійці було тоді рочків

з п’ять, коли народився братчик Василько.

З такого раннього дитинства

вона не пригадує нічого, але ось цей

випадок запам’ятався назавжди. Василько

спав у колисочці, а вона стояла

біля колисочки і дивилася на нього.

Вона завжди любила дивитися на нього,

як він спить, чи як він смокає молочко,

чи як він сам до себе сміється,

тріпоче ніжками і ручками. Ну просто

ангеляточко. Так от тоді, коли вона

стояла біля колисочки, вона насправді

побачила ангеликів. Спочатку почула

шум. Потім чітко почула дзеленчання

дзвіночків. А потім біля Василькової

голови затріпотіли крильцями ангелики.

Такі маленькі, як метелики. Вони

просто тріпотіли крильцями над його

голівкою. Потім вона побачила, як три

ангелики тримали віночок. Він був з

квітів, але золотий. І вдягнули той віночок

Василькові на голівку. Він спав.

Він навіть не збудився, як вони йому

наділи віночок на голову. Так так, не

поклали на голівку, а наділи. І як вони,

такі маленькі, могли підняти її, Василькову

голівку, щоб вдягнути на неї

віночок? – не розуміла Марійка.

Вона стала кричати: «Мамо, ангелики

біля Василька. Ви чуєте, як дзеленчать

дзвіночки?».- Мама не чула.

І бабуся не чула. Та вона, маленька

дівчинка, усе чула і усе бачила.

Пройшли роки. Марійка підростала,

підростав і Василько. Ну був

надзвичайно чемною дитиною. А як

виріс, став вчитися на священика. І

зараз священик.

Видно, ще тоді, у колисочці, ангелики

визначили його подальшу

долю.

Які ж вони хороші, ці ангелики!

Сторінку підготували Оксана ХРИСТУК

та Оксана ВЕРЕСНЕВА

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!