07.09.2016 Views

Успенська вежа № 6 (2016)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року

Митр. прот. Тарас БЕЦЕЛЬ

СВЯТА ТРІЙЦЯ

І

Господь наш, Ісус Христос, завершивши

Своє діло на землі

і вознісшись на небо, не залишив віруючих

людей без Свого догляду і піклування.

Спаситель обіцяв апостолам,

а в їх особі і всім послідовникам

Своїм, бути з ними «у всі дні до кінця

віку» (Мт. 28,20), а також обіцяв послати

від Отця Утішителя, Який Своїм

Божественним подихом подасть

благодатну допомогу всім віруючим

у Сина Божого. Обітниця про послання

Святого Духа справдилася в

день П’ятдесятниці, коли Він зійшов

у вигляді вогняних язиків на всіх апостолів,

які зібралися в одному домі

(Діян. 2,1-4), а в їхній особі – і на всіх

віруючих в Його Пресвяте ім’я. На

десятий день після Вознесіння церква

святкує Зішестя Святого Духа на

апостолів. Цей празник називається

також Днем Святої П’ятдесятниці,

або ж Трійцею. П’ятдесятницею він

іменується тому, що подія, тут згадувана,

сталася на п’ятдесятий день після

воскресіння Христового – Пасхи.

Як ми знаємо з Писання, упродовж

сорока днів по воскресінню Господь

Ісус Христос являвся учням Своїм і

повчав їх. В самий же день вознесіння

– дав наказ апостолам, щоб не відходили

вони з Єрусалима, а чекали

обітниці Божої, «що про неї, – казав,

– ви чули від Мене. Іван бо водою

хрестив, ви ж охрещені будете Духом

Святим через кілька тих днів...» І тоді

ж, на сороковий день, сталося славне

вознесіння Господа на небо на очах

усіх учнів Його. Дотримуючись наказу

Божого, апостоли залишилися в

Єрусалимі в очікуванні даної їм обітниці.

І ось настав десятий день після

вознесіння. У євреїв тоді було велике

свято П’ятдесятниці в пам’ять Синайського

законодавства. Усі апостоли

з Богородицею та іншими учнями

разом знаходилися в одній світлиці у

Єрусалимі. Була третя година дня за

єврейським ліком (за нашим – дев’ята

година ранку). Євангеліст Лука у

книзі «Діяння святих апостолів» так

змальовує подальші події: Раптом «...

зчинився шум із неба, ніби буря раптово

зірвалася і переповнила увесь

той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм

язики поділені, немовби огненні, та й

на кожному з них по одному осів. Усі

ж вони сповнились Духом Святим і

почали говорити іншими мовами, як

їм Дух промовляти давав. Перебували

ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні,

від усякого народу під небом. А

коли оцей гомін зчинився – зібралося

безліч народу, та й дивувалися, бо

кожен з них тут почув, що вони розмовляли

їхньою власною мовою!..

Усі ж збентежилися та й дивувалися,

та й казали один до одного: «Хіба ж

не галілеяни всі ці, що говорять? Як

же кожен з нас чує свою власну мову,

що ми в ній народились?.. – усі чуємо

ми, що говорять вони про великі

діла Божі мовами нашими!» І всі дивувались,

і безрадні були, і говорили

один до одного: «Що ж то статися

має?..» (див. Діян. 2 , 2–12). Це був

34-й рік по Різдві Христовім. Таким

був початок проповідування Євангелії

і, фактично, початок діяльності

новозавітної Церкви Божої, – початок

благовістування через святих апостолів

перше в Юдеї, а потім і в усьому

світі.

Зішестя Святого Духа на апостолів

відзначається як одне з дванадцяти

найбільших церковних свят, і має назву

також Дня Святої Трійці. Трійцею

воно зветься тому, що саме в цей день

відкрилася світові уся повнота дії Пресвятої

Трійці, і люди навчились поклонятися

й прославляти три лиця (грецькою

– “іпостасі”) Єдиного Божества:

Отця, Сина, Святого Духа. Бог Отець

послав Сина на землю; Син явив нам

шлях до Отця – дорогу смирення, настановив

нас любити Бога і ближніх,

ЧЕРВЕНЬ 2016 року

Я ублагаю Отця, і дасть вам

іншого Утішителя,

щоб був з вами повік

(Ів. 14,16)

постраждав на хресті за наші гріхи,

воскрес і вознісся на небо, обіцяючи

учням послати Духа Святого, Утішителя;

і тепер Цей Утішитель зійшов на

учнів, і наповнює засновану Христом

Церкву. У чому полягає духовна символіка

дня П’ятдесятниці? Це зішестя

має статися у серці кожного християнина

як акт довершеності Божого спасіння.

В Пресвятій Трійці проявляється

уся повнота благодаті Господньої,

що подається людині через хрещення,

тобто через повне занурення (церковнослов’янською

«хрещення», грецькою

«баптисма», українською «повне

занурення») в слово, віру й благодать

Божу в Ім’я Отця, Сина, Святого

Духа. Коли ми приймаємо Бога Господом

(володарем, господарем) свого

життя – повністю занурюємося у віру,

що від слухання слова Божого, ставимо

Отця Небесного на перше місце у

своєму житті, цілковито покладаємося,

віддаємося на волю Божу, – то ми,

таким чином, духовно хрестимось в

Ім’я Отця. Але цього мало. Необхідно

хреститись – інакше кажучи, повністю

зануритись – і в Ім’я Сина, себто

всиновити, реалізувати у своїй плоті,

в своєму житті цю віру смиренну, що

чинна любов’ю; принести конкретні

плоди її, бо ж «віра без діл – мертва».

І на завершення: заповітне хрещення

це має відбутися в Ім’я Духа

Святого – як одухотворення віри, як

занурення у благодать духовного містичного

досвіду, як оспівування і

розповсюдження її навколо себе. В

цьому суть явлення Трійці одноістотної

і нероздільної в людині: увірувати,

втілити віру в своєму житті, і так

здобути силу Духа Святого, духовну

енергію Божу. І отримати таким чином

життя вічне, прийшовши дорогою

праведності до миру й радості

у Дусі Святім, до небесного Божого

царства, що постало воно в Силі. В

цьому – духовна суть свята Трійці.

6 (289)

Перший день П’ятдесятниці, неділю,

церква присвячує переважно

на славу усієї Пресвятої Трійці, і цей

день в народі називається Троїцьким

Днем. Другий же, понеділок – на

похвалу Духа Святого, від чого й

зветься він Духовим Днем. На свято

прийнято прикрашати храми й власні

домівки зеленню – ароматною

лепехою, квітами, віттям дерев. Під

час же богослужіння вірні стоять у

церкві з квітами у руках, висловлюючи

тим самим радість і вдячність

Богові за духовне наше життя. Квіти

та зелень – символ життя – є свідченням

визнання та прославлення життєдайної

сили Животворчого Духа.

Згідно з наукою про богослужіння,

літургікою, свято П’ятдесятниці

встановлене самими апостолами.

Після зішестя Святого Духа вони

щорічно відзначали його і заповідали

згадувати усім християнам. Уже в

Постановах Апостольських є пряма

заповідь святкувати Святу П’ятдесятницю.

Тропар свята звучить так:

«Благословенний Ти, Христе Боже

наш, що рибаків премудрими явив,

пославши їм Духа Святого, і ними

весь світ уловив. Людинолюбче, слава

Тобі!»

Пресвята Трійця є безоднею невідомого,

безмежним джерелом правди

і добра. У пізнанні цієї правди, в засвоєнні

цього добра і полягає вічне

щастя людини. «Це ж є життя вічне,

щоб знали Тебе, Єдиного, Істинного

Бога і Того, Кого Ти послав, Ісуса

Христа» (Ів.17,3).

На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю більш як 700 делегатів з усієї України

(серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ

і обрано Патріархом Київським і всієї України Мстислава (Скрипника)

У житті нашого народу,

зокрема в цю пору, Церква

є серцевиною українського

люду. І якщо біля

нас не буде наростати

все добре, щире, творче,

тоді до повної незалежності,

самостійності

нашої многостраждальної

нації будемо мати

важкий шлях…

Патріарх Мстислав

(Скрипник)

Щедра Полтавська земля на великих людей. Багатьма

іменами визначних політичних, військових,

культурних і церковних діячів прославила вона

Україну. Серед них є люди, чиє життя позначене

особливим духовним горінням. Часто такими були

й родини. Так, із сім’ї Петлюр вийшов не тільки

голова Директорії та Головний отаман військ УНР

Симон Петлюра. Тісними родинними узами пов’язаний

із ним Першоієрарх Української православної

церкви в США, перший патріарх Київський і всієї

України Мстислав, у миру – Степан Скрипник. Це

складна, суперечлива, але, без сумніву, видатна

постать в історії України. Про нього сформовано

декілька стійких міфів совєтською пропагандою,

церковними істориками, іноземними дослідниками.

Ще кілька десятиліть тому С. Скрипника характеризували

як «петлюрівсько-шляхетсько-гестапівського

годованця» і буржуазно-націоналістичного

зрадника. Сьогодні його називають «Божим помазаником

для України... духовним лідером нації», «однією

з найвизначніших постатей ХХ століття, Великим

Сином України, який усе своє життя присвятив

служінню українському народові та його Церкві».

Анатолій ЧЕРНОВ, Полтава. Людина непохитної віри

// http://incognita.day.kiev.ua/


2 Червень 2016

СВЯЩЕНИКИ У КИЄВІ

ПРОВЕЛИ СПІЛЬНУ МОЛИТВУ

ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ ТА УРЯДОМ УКРАЇНИ

9 травня Президент

України Петро

Порошенко разом з

військовими капеланами

різних конфесій

помолилися за мир та

перемогу України. В

рамках заходів з нагоди

71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій

світовій війні на Володимирській гірці відбувся

молебень, в якому взяли участь понад 140 військових

священиків та більше 300 воїнів. До молитви

капеланів долучилися Прем’єр-міністром

України Володимир Гройсман, Міністр оборони

України Степан Полторак та міський головою

Києва Віталій Кличко. Перед молитвою присутні

виконали гімн України.

Єпископи трьох конфесій (УАПЦ, УПЦ КП та

УГКЦ) очолили молебень. Молитву від УАПЦ

склали Єпископ Вишгородський і Подільський

Володимир та 30 священиків із Київської, Львівської,

Тернопільської та Таврійської єпархій

УАПЦ.

Від Львівської єпархії була присутня велика

делегація на чолі із благочинним міста митр. прот.

Олегом Древняком.

Глава держави вкотре відзначив важливість

єдності для перемоги України. «Настав, нарешті,

той час, коли червоноармійці та вояки Української

Повстанської Армії разом відзначають перемогу

над нацизмом. Їх об’єднали ви - онуки та правнуки,

які разом пліч-о-пліч захищають сьогодні Україну»,

- наголосив Президент.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ

П’ЯТИЙ РАЗ ВІДВІДАВ

ЗОНУ АТО

З 4 по 9 травня Блаженніший

Макарій,

Митрополит Київський

і всієї України,

Предстоятель УАПЦ

відвідав вп’яте зону

проведення АТО. У

супроводі секретаря

Консисторії Львівської єпархії УАПЦ митр. прот.

Руслана Матвієнка, а також митр. прот. Юрія Толочного

(смт. Красне Буського деканату), архімандрита

Савви (м. Слов’янськ Донецької обл.),

іподиякона Івана Олендера та п. Ігоря Малетича

Владика відвідав блок-пости, що знаходяться на

межі із окупованими територіями Донбасу. Духовенство

за ці дні відвідали блок-пости м. Червоноармійська,

с. Карлівка, с. Піски, м. Мар’янка, с.

Курахове, с. Гостре, м. Авдіївка, м. Краматорськ,

м. Слов’янськ, м. Артемівськ, м. Красногорівка,

с. Клинове. Глава УАПЦ особисто роздав українським

військовослужбовцям гуманітарну допомогу,

при спілкування дав батьківські та пастирські

настанови. 8 травня Блаженніший Макарій

відвідав храм св. ап. Андрія Первозваного м.

Сло’янська. У співслужінні духовенства Львівської

єпархії та Слов’янського деканату Владика

очолив св. Літургію. Щира молитва вірних Донбасу

та пастирське слово Блаженнішого Макарія

залишило позитивний духовний відбиток у житті

громади УАПЦ.

Нагадаємо, Митрополит Макарій вже п’ять разів

відвідав передову зони АТО. Щоразу Владика

передає особисто допомогу для українських вояків.

В УАПЦ, згідно з розпорядженням Предстоятеля,

на св. Літургії підносяться спеціальні прохання

за оборонців цілісності України, кожної першої

неділі місяця служиться подячний молебень за здоров’я

військовослужбовців, а в останню - панахида

за душі спочилих патріотів.

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект Львівського ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис можна

читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. Можна переглянути архівні

примірники газети, які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

НОВИНИ УАПЦ

Під час перебування в зоні АТО Предстоятель

УАПЦ Блаженніший Макарій зазначив: «Я як глава

Церкви виконую свій пастирський обов’язок, відвідуючи

українське військо. Вірні УАПЦ згуртовані

по єпархіях та прикладають багато зусиль по збору

продуктів та технічних і побутових засобів. Ми регулярно

привозимо їх особисто, а також передаємо

через мережу волонтерів. Наші священики: чи у

Львові, чи в Києві, чи Херсоні є волонтерами та

проводять активну соціальну службу по наданню

духовної та матеріальної підтримки українському

війську».

Джерело: http://keuapc.org/novini

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ

БЛАГОСЛОВИВ АВТОМОБІЛЬ

ДЛЯ БІЙЦІВ У ЗОНІ АТО

21 квітня Блаженніший

Макарій, Митрополит

Київський і всієї

України, Предстоятель

УАПЦ у співслужінні

священиків Жовківсько-Кам’янка-Бузького

деканату звершив

чин освячення автомобіля для воїнів 10-ї окремої гірсько–штурмової

бригади, які перебувають в зоні АТО.

В консисторії Львівської єпархії УАПЦ відбулася

зустріч Митрополита з воїнами, які поділилися з

Блаженнішим Владикою та священослужителями

своїми спогадами і враженнями про війну, яку веде

український народ з російським агресором. Водночас

Митрополит Макарій розповів захисникам Вітчизни

і про своє бачення даної ситуації, в якій перебуває

Україна, запевнивши, що вірні нашої Церкви

та він особисто й надалі будуть підтримувати українську

армію як молитовно, так і матеріально.

Напередодні Світлого Христового Воскресіння

Владика Макарій вділив пастирське благословення

нашим воїнам, побажавши їм гідно виконувати

святий обов’язок у захисті нашої Батьківщини –

України.

Для потреб швидкого реагування (для вивезення

поранених воїнів із зони бойових дій) завдяки

старанням жертводавців, справжніх патріотів

України Ігоря Малетича та Андрія Нільсона,

було придбано автомобіль Volkswagen Transporter,

який облаштований до умов воєнного стану. Чимало

зусиль у переобладнанні автомобіля приклали

і священики Жовківсько-Кам’янка-Бузького

деканату о. Андрій Верес, о. Василь Мороз та о.

Руслан Матвієнко спільно зі своїми парафіянами.

Автомобіль після чину освячення передано

10-й окремій гірсько- штурмовій бригаді в особі

Петрюка Даніяра Танасовича, заступника командира

бригади по роботі з особовим складом. Разом

з мікроавтобусом захисникам Вітчизни надано і гуманітарну

допомогу (продукти харчування, засоби

особистої гігієни).

Нехай Господь Бог береже українських воїнів і

нашу державу, а ми підтримуймо їх та прикладаймо

всі свої зусилля для того, щоб вони знали, що у

них є надійний тил – добрий, щирий і миролюбний

український народ.

Джерело: http://church.net.ua

ВЛАДИКА МСТИСЛАВ

ВІДВІДАВ ЗОНУ АТО

5-7 травня на Луганщині

в зоні АТО

Високопреосвященніший

Мстислав, Архієпископ

Тернопільський

і Подільський,

відвідав воїнів-захисників

44-ї артилерійської

бригади. У цій поїздці Владику супроводжував

благочинний м. Тернополя, капелан митр.

прот. Петро Скрип. Духовенство передали військовим

допомогу, яку зібрали раніше у храмах

Тернопільської єпархії

УАПЦ. Після загальної

молитви Архіпастир

привітав командира

бригади та воїнів зі святом

Світлого Христового Воскресіння і вручив

іконки Чудотворного образу Матері Божої Тернопільської.

Владика Мстислав побажав усім міцного

здоров’я та бути незламними духом. В свою

чергу воїни подякували духовенству та усім, хто

долучився до збору вантажу, і закликали не бути

байдужими до долі українського народу.

Джерело: http://uapc-te.net/news/

ЄПИСКОП БОРИС ПРИВІТАВ

УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВО СЛУЖБОВЦІВ

ІЗ ВЕЛИКОДНЕМ

У день Воскресіння

Господнього

Єпископ

Борис у

супроводі митр.

прот. Миколая

Щуцького відвідали

українських

прикордонників, які несуть вартову службу із окупованим

Кримом. Після нічної відправи у храмі

св. Миколая м. Нова Каховка та ранішньої у храмі

св. пр. Іллі м. Таврійська духовенство вирушило

на блок-пости. Священослужителі благословили

новокаховський АВТОМАЙДАН, який регулярно

опікується прикордонниками та супроводжують

духовенство у їхніх поїздках.

Як зазначає сайт Таврійської єпархії uaoctavria.com,

до привітання українських воїнів долучилося

усе місто: «Варто зауважити, що громада

св. Миколая м. Нової Каховки на свято Пасхи

зібрала багато продуктів, які були передані українським

військовослужбовцям».

Владика Борис та о. Миколай проводили спільну

молитву, давали пастирське благословення та

розділяли радість Воскресіння Господнього.

Джерело: http://church.net.ua

КЕРУЮЧИЙ КАРПАТСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ

УАПЦ ВЛАДИКА ВІКТОР БЕДЬ ОСВЯТИВ

ПАСКИ ТА ВЕЛИКОДНЮ ЇЖУ ДЛЯ

НАЦГВАРДІЙЦІВ В М. УЖГОРОДІ

1 травня 2016 р., в

Світле Христове Воскресіння,

Преосвященніший

Віктор Бедь,

єпископ Мукачівський

і Карпатський, керуючий

Карпатською

єпархією УАПЦ, з архіпастирським

візитом відвідав військову частину

3002 Західного оперативно-територіального об’єднання

Національної гвардії України в Ужгороді.

Владика Віктор у співслужінні канцлера Консисторії

Карпатської єпархії протоієрея Сергія Урсти,

голови єпархіального відділу з духовної опіки

в правоохоронних органах, пенітенціарній системі

та Збройних Силах України протоієрея Олександра

Смоліна благословив та освятив привезені паски та

крашанки для нацгвардійців, а також на прохання

командування освятив приміщення військової частини.

В ході святкового богослужіння керуючий

Карпатською єпархією УАПЦ виголосив молитву

за Україну та український народ. В своєму архіпастирському

зверненні до молодих нацгвардійців

владика Віктор закликав їх завжди жити та діяти за

Заповідями Божими і в межах Конституції України

мужньо і незламно захищати Богом дану нам земну

Батьківщину Україну та український народ, як

від зовнішнього так і внутрішнього ворога.

Джерело: http://church.net.ua

У ЦЮРУПИНСЬКУ ХЕРСОНСЬКОЇ

ОБЛАСТІ СВЯЩЕНИК УАПЦ ОЧОЛИВ ЧИН

ПЕРЕПОХОВАННЯ ОСТАНКІВ ВІЙСЬКОВИХ

ІІ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

4 травня 2016 р. у м.

Цюрупинську Херсонської

обл. на території

Парку cлави відбулося

перезахоронення

останків 23 невідомих

воїнів-учасників Другої

світової війни. Чин


похорону очолив настоятель храму Різдва Івана

Хрестителя УАПЦ митр. прот. Михайло Гарбадин.

Розкопки здійснювала пошукова група «Херсон»

Новокаховського військово-історичного клубу

«Каховка» під керівництвом Мінкіна Сергія.

Перезахоронення бійців, які віддали своє життя

в 1943-1944 рр. поблизу с. Пещанівка Цюрупинського

р-ну у боротькі з фашистською армією,

відбулося за участі громадскості міста на чолі із

першими особами міста та району.

Джерело: http://church.net.ua

НА СКОЛІВЩИНІ ВІДЗНАЧИЛИ

101-ШУ РІЧНИЦЮ ПЕРЕМОГИ

УКРАЇНСЬКИХ CІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

НА ГОРІ МАКІВЦІ

5 травня відбулось

традиційне сходження

на гору Маківка, що

у Сколівському р-ні

на Львівщині. Тут,

на місці поховання

Українських Січових

Стрільців, відбулась

панахида та пам’ятне віче. Вклонитися героїчному

подвигу Січових Стрільців, які загинули в

боях з російськими окупантами, прибули представники

громадських організацій, ветерани національно-визвольних

змагань, бійці Української

армії та добровольчих батальйонів, голова Сколівської

райдержадміністрації Ігор Свистун, голова

Сколівської райради Микола Романишин, голова

Львівської облради Олександр Ганущин, заступник

голови Львівської ОДА Юрій Підлісний, депутати,

пластуни, жителі навколишніх сіл та гості

із інших областей України.

«Дивлячись на могили січовиків, читаючи про

їхній подвиг, ми завжди повинні пам’ятати, що

ключовим для них було одне – боротьба за Україну,

–зазначив у своєму виступі Юрій Підлісний.

– Якби не ці хлопці – не було б подвигу УПА, не

було б шестидесятників, не було б Незалежної

України! І сьогодні ми знову продовжуємо боротьбу

за Україну із тим же незмінним ворогом. І

як тоді, у 1915 році, ми неодмінно переможемо!».

З благословення Блаженнішого Макарія,

участь у заходах взяв митр. прот. Миколай Біляк,

настоятель парафії УАПЦ с. Сможе Сколівського

району.

Довідка:

Бої за гору Маківку відбулись під час Першої

світової війни на східному фронті в Карпатах між

підрозділами австро-угорських та російських

військ. Найзапекліша боротьба за гору Маківку

тривала з 29 квітня до 4 травня 1915 року. У той

час, як австрійські частини відступали під натиском

російських військ, Українські Січові Стрільці

вистояли та зуміли втримати позиції. Таким чином

55-та австро-угорська піхотна дивізія виконала

передбачені стратегічні завдання.

За матеріалами skole-region.org.ua

КИЇВСЬКА ГРОМАДА УАПЦ

ВЗЯЛА ПІД ОПІКУ ГРЕЦЬКІ

ПОСЕЛЕННЯ ІЗ ЗОНИ АТО

П’ятнадцятий раз

14-15 травня відбулась

поїздка у зону

АТО українських волонтерів

із м. Києва,

які згуртовані довкола

прот. Максима Стрихаря,

священика парафії

Різдва Богородиці УАПЦ (Сівки). Небайдужі

вірні громад УАПЦ м. Києва Різдва Богородиці

та вмч. Юрія Побідоносця разом із українськими

патріотами об’єдналися у місію св. Юрія. Крім

підтримки українських військовослужбовців,

волонтери взяли під опіку грецькі поселення с.

Старогнатівка та с. Гранітне Донецької області.

Кияни допомагають мешканцям вказаних сіл

продуктами, медикаментами, дитячими та теплими

речами. Минулого місяця було вперше

організовано відпочинок-реабілітацію у таборі

«Лісова застава» Київської обл. для 17 дітей та

Червень 2016

НОВИНИ УАПЦ

2 дорослих із прифронтового села Старогнатівка

Тельманівського р-ну (зараз відноситься до Волноваського

р-ну через окупацію бойовиками м.

Тельманове). Із дітьми працювали психологи та

волонтери.

За даними перепису 2001 р. в Україні налічується

91,5 тис. етнічних греків, переважна більшість

яких (77,5 тис.) мешкає в Донецькій області.

Джерело: http://church.net.ua

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ ЗАКЛАДЕНО

НАРІЖНИЙ КАМІНЬ

НОВОГО ХРАМУ УАПЦ

8 травня у м. Дніпропетровську,

незважаючи

на різні

провокації, які були

вчинені з боку іншої

православної конфесії,

відбулось освячення

хреста та місця під

будівництво храму св. вмч. і ціл. Пантелеймона

УАПЦ. Адміністратор Дніпропетровсько-Запорізької

єпархії УАПЦ архімандрит Никанор у

співлужінні о. Антонія - сотрудника парафії, та о.

Ігоря - настоятеля парафії УАПЦ в м. Дніпродзержинську

разом з громадою прийняли участь у св.

Літургії з цієї нагоди. Для багатьох мешканців

мікрорайону це було приємною несподіванкою,

вони зупинялися та також приєднувалися до молитви.

Єпархія дякує жертводавцям за сприяння

у воздвиженні цього Хреста.

Джерело: http://church.net.ua

У КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ

ЧЕРНІВЕЦЬКО-ХОТИНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ

ВІДЗНАЧИЛИ ХРАМОВЕ СВЯТО

6 травня у день

пам’яті св. вмч. Георгія

Побідоносця в

Кафедральному храмі

Чернівецько-Хотинської

єпархії УАПЦ

відбулося урочисте

богослужіння з нагоди

престольного празника. Св. Літургію очолив Високопреосвященніший

Архієпископ Герман, якому

співслужило духовенство єпархії. Мелодійно

супруводжував співом відправу архієрейський

хор під керуванням о. диякона Миколи Остаповича.

Про життя св. вмч. Георгія в проповіді говорив

митр. прот. Богдан Попович. Наприкінці

св. Літургії відбулося освячення води і хресний

хід навколо храму, після якого Високопреосященний

Владика, помазуючи святим єлеєм, привітав

і благословив духовенство, всіх парафіян і

гостей храму зі святом, побажав мирного неба та

пасхальної радості.

Довідка: Кафедральний собор єпархії знаходиться

в м. Кіцмані Чернівецької обл. У обласному

центрі, м. Чірнівці, розпочалися роботи по

будівництві собору та єпархіального управління.

Джерело: http://church.net.ua

3

МИТРОПОЛИТ АНДРІЙ БЛАГОСЛОВИВ

МЕШКАНЦІВ М. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА В

354-ТУ РІЧНИЦЮ ЗАСНУВАННЯ МІСТА

7 травня, в 354-ту

річницю заснування

міста, Митрополит

Галицький Андрій,

керуючий Івано-Франківською

єпархією,

благословив мешканців

м. Івано-Франківська.

Святкування розпочалося з урочистої ходи

від пам’ятника Іванові Франкові з вулиці Незалежності

до міської Ратуші. У спільній молитві

духовенство різних конфесій звернулися до Пресвятої

Богородиці - покровительки міста, та Всевишнього,

дарувати мир і спокій в Україні.

У своєму слові Владика Андрій згадав про цінність

людського життя та патріотизм мешканців

обласного центру Прикарпаття. Владику супроводжували

священики Покровського собору та працівники

Консисторії єпархії о. Богдан Романюк,

о. Іван Стефанків, о. Василь Дем’яник, о. Микола

Белей, о. Василь Олевич, о. Роман Козак, о. Володимир

Братик.

Владика Андрій подарував мерії міста копію

ікони Ласкавої Божої Матері, оригінал якої зберігається

у кафедральному соборі Покрови Пресвятої

Богородиці.

Джерело: http://church.net.ua

АДМІНІСТРАТОР ДНІПРОПЕТРОВСЬКО-

ЗАПОРІЗЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ ОЧОЛИВ

ВІДПРАВУ У М. КРИВИЙ РІГ В ДЕНЬ

ХРАМОВОГО СВЯТА

Адміністратор Дніпропетровсько-Запорізької

єпархії УАПЦ

архімандрит Ніканор

(Скіпін) очолив святкову

відправу у нижньому

храмі парафії св.

Юрія у м. Кривий Ріг

Дніпропетровської області в день престольного

празника. На храмове свято прибули священики

та парафіяни із Дніпропетровської області.

Архімандриту Ніканору спіслужили настоятель

та будівничий храму митр. прот. Тарасій

Сольський (декан Криворізький), митр. прот.

Михайло Пацула (декан Широківський), свящ.

Антоній Карякін (сотрудник храму св. Пантелеймона

м. Дніпропетровська) та свящ. Ігор Усенко

(настоятель храму св. Віри, Надії, Любові і матері

їхньої Софії м. Дніпродзержинська). У своєму

слові архімандрит Ніканор звернувся до вірних

із закликом до спільної праці та сприянню поширенню

правди і віри Христової. Богослужіння супроводжував

мелодійно парафіяльний хор

Після відправи відбулось освячення води та

мирування. Священики привітали вірних із святом

та побажали успіхів, згуртованості в праці та

швидшого завершення будівництва храму.

Люди старшого покоління зі сльозами на очах

раділи відродженню нашої Церкви, молодші вслухалися

у кожну фразу св. Літургії, уважно приймаючи

участь у спільній молитві!

Джерело: http://church.net.ua

ЄПИСКОП БОРИС ОЧОЛИВ

СВ. ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ СВ. ЮРІЯ

СМТ. ЛАЗУРНЕ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6 травня

громада

УАПЦ смт.

Лазурне

Херсонської

області

відзначила

храмове

свято. З нагоди

цього празника парафію відвідав Преосвященніший

Борис, єпископ Херсонський і Миколаївський,

керуючий Таврійською єпархією УАПЦ.

При вході до церкви Владику вітав настоятель

громади митр. прот. Степан Рудь. У співслужінні

священиків Херсонського, Скадовського та Новокаховського

деканатів Таврійської єпархії УАПЦ

Владика Борис очолив св. Літургію. Єпископ Борис

привітав настоятеля та парафіян із храмовим

святом та побажав добробуту усім вірним.

Джерело: http://church.net.ua

ВІДКРИТО ОФІЦІЙНИЙ САЙТ

ПАТРІАРХІЇ УАПЦ

Повідомляємо вірним,

що в інформаційному

просторі України

розпочав роботу офіційний

сайт Патріярхії

УАПЦ http://church.net.

ua.

Від сьогодні ми маємо

змогу централізовано інформувати Вас про

життя нашої Церкви, діяльність єпископату, духовенства

та вірних Української автокефальної православної

церкви.


4 Червень 2016

Ярослав ТАРАС, професор, доктор

історичних наук, кандидат архітектури,

лауреат Державної премії в галузі архітектури

До 30-ї річниці катастрофи

на Чорнобильській атомній електростанції

МІКРОРЕНТГЕНИ УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ

Продовження. Початок у квітневому випуску

«Самосели» в рідній та чужій хаті

З різних причин повертаються поліщуки

в рідні села та хати, приходять

сюди також люди, які не мають свого

помешкання.

Жахлива історія села Товстий Ліс,

де, не адаптувавшись до нових умов,

повернулися його мешканці. Село підпалили

спеціальним солярним пристроєм.

Нам випало побачити систему

дзеркал, за допомогою якої можна

створити пожежу відразу на великій

площі. Тоді у вогні була знищена єдина

в регіоні Воскресенська барокова

дерев’яна церква XVIII століття. Треба

сказати, що знищення виселених

сіл вогнем є одним із ефективних засобів

боротьби влади зі старожилами,

які повернулися додому. Влада притримувалась

правила: немає людей,

немає проблеми.

У с. Луб’янка від початку відселення

повернулося жити в свої хати

більше 50 людей, а в останній наш

візит залишилося всього шість. Більшість

з них не можуть пережити зиму,

інші від нестерпних умов закінчують

життя самогубством. Так, Ніколай,

який виконував у селі роль мера, убив

свою Машу, а потім себе. Ще трагічніша

доля подружжя Ображеїв, в яких

одного сина вбили в Іванкові, іншого

втопили в Прип’яті. Сава довго шукав

сина, виловив його сіткою у Прип’яті,

з якої він п’є воду, ловить рибу. Людей,

які живуть у зоні, після їх зникнення,

ніхто не шукає. В Луб’янці пропав чоловік,

ніхто не шукав, ніхто не знає,

яка його доля.

Страшну історію під час експедиції

ми почули в Чорнобилі. Одна

жінка народила тут дитину, влада все

робила, щоб не було запису місця народження

м. Чорнобиль. Справа дійшла

до того, коли мати відмовилася

від місця народження м. Іванків чи

інших районних центрів Київської

області, вирішили ліквідувати це сімейство.

Таке рішення ґрунтувалося

на тому, що зона відчуження є об’єктом,

у якому перебувають лише спеціалісти,

що доглядають за атомним

реактором, будують саркофаг, та учені-дослідники.

Народження дитини в

зоні – це ЧП для начальства зони, яке

допустило не тільки проживання, а й

появу дитини з невизначеним за законодавством

України статусом. Якби

не втручання журналістів, які не дали

вивезти це сімейство у невідомому напрямку,

подібна доля чекала б на цю

дитину і матір.

Зона – пристанище не тільки для

бомжів і криміналу, але й для людей,

обставини яких залишили без даху

над головою, або інші випадки змусили

шукати тут «щастя».

Не можу не згадати про долю одного

поліщука на ім’я Коля, який вернувся

в зону і казав: «Зараз я у приймах у

Наташки». Дядя Коля мене і нашого

оператора Миколу Семинога зацікавив

тим, що він пас отару кіз, кожна

коза мала кличку, на яку відгукувалася,

– він їй давав яблуко. Дядько Коля

нам розповів свою сумну долю. Його

разом із доньками виселили після чорнобильської

аварії до Києва, дали їм

квартиру. Натомість доньки зробили

все, щоб батько пішов від них. Вихід

з цієї ситуації він знайшов, вернувся

в зону, найнявся у Наталки по господарству.

Ми зустріли в зоні сім’ю з малою

дитиною, хоча це заборонено. Вони

прийшли туди, поселилися, провадять

натуральне господарство. Страшно

подумати, які страждання чекають цю

сім’ю, дитину в майбутньому.

Сумні історії про долю старих

поліщуків ми чули неодноразово.

Прізвища інформатора, який живе в

с. Вересня, не буду називати. – Він

обурювався молодою сусідкою, яка

видала маму за бездомну, відправила

в лікарню для божевільних, а коли та

померла, не поховала в рідному селі.

До речі, спостерігали чимало прикладів,

як бомжі намагаються прижитися

в зоні. Іноді заходиш у начебто покинуту

хату, а хата обжита. Або просто

бачиш – щойно тут були люди. Робиш

обміри будівлі, яка, розумієш, є цінною

для історії архітектури, та відчуваєш,

як чийсь погляд свердлить твою спину.

Від того, що нікого не бачиш, дуже

неприємне відчуття, а надто, коли не

знаєш, чого очікувати наступної хвилини.

Я один раз зустрівся з бомжем

на порозі хати, вперше в мене волосся

стало дибом, тілом пішли мурашки.

Не знаю, який стан його, але я довго не

міг прийти до себе. Шкодую, що ми з

ним не порозумілися, мені хотілось би

дізнатися, як він виживає в зоні, звідки

дістає харчі. Є бомжі, що живуть

за рахунок старих жінок, які мусять їх

годувати, бо бояться, щоб ті їх не замордували.

Міліціонери розповідали

про групу бомжів, серед яких є жінка,

що кочують по зоні.

Зустрічі з бомжами намагалися

не афішувати владі, бо їх взаємини з

будь-якими мешканцями зони є вкрай

ворожими: кожна людина за колючим

дротом для влади – проблема, якої

треба позбутися.

Людей, які повертаються з різних

причин в рідні домівки, влада називає

«самоселами». Це для них образливо

і не зовсім коректно, бо люди повертаються

у свої домівки. Влада шукає

будь-яких способів, щоб не дати їм

дозволу тут жити.

У селі Вересня мене весь час супроводжувала

стара жінка з паличкою,

– було таке враження, що якась сила

приставила її до мене. За свідченням

респондентів, вона не пам’ятає, хто

вона, курсує між сусідніми селами. Не

буду описувати її зовнішність, бо морального

права не маю, скажу лише,

що до неї тут нікому немає діла. Вона

помре на шляху до сусіднього села чи

в покинутій хаті, у кращому випадку її

закопають в ямі без прізвища та імені.

Картини кошмарів,

які не побачив Сальвадор Далі

У зоні ми можемо побачити багато

картин сучасного мистецтва, які створила

Чорнобильська трагедія, зокрема,

інсталяції – неприродні, незвичні.

Найсильніше враження – від мертвого

міста Прип’ять. Дев’ятиповерхові

будинки, кінотеатр, клуб, оглядове

колесо – усе це без людей. Уночі

там жахливо. Вітер свистить, вікна

риплять, усе скрипить, гуде… Мертве

місто, як у страшному сні — це важко

уявити, потрібно бачити. А з під’їздів

виходять дикі кабани – вони там живуть.

Додає жаху всьому побаченому

великий пам’ятник Леніну, який показує

правою рукою на місто-привид і

говорить: «Ви живете при комунізмі».

Цій натурній картині міста кошмарів

позаздрив би Сальвадор Далі,

який придумував моторошні фантастичні

сюжети, а тут – реальні достовірні

картини. Туристів-екстремалів у

мертве місто Прип’ять треба возити

не вдень, а вночі, тоді вони побачать

дійсне химерно-фантастичне тло життєдіяльності

радянської людини.

Мене сильно вразила територія

на півночі ЧАЕС, яку я почав досліджувати

разом із Р. Омеляшком після

2000 року. Це найбільш радіоактивно

забруднена територія. Від побаченого

стає моторошно.

Вражає гігантоманія радянського

господарювання – майже 100-метрова

дерев’яна ферма, яка лежить пластом,

нагадуючи мертву гідру, тіло якої

є досі небезпечним, бо випромінює

перманентно смертельні гама-, бета-частинки.

Таких дерев’яних химер

тут надзвичайно багато.

Гнітюче враження справила на

мене шкільна бібліотека в Новошепеличах.

Мародери звалили зі стелажів

сотні книжок на підлогу…

Неможливо забути дитячий садочок,

в якому ще залишилися окремі

ліжечка. На одному із них на металевій

панцирній сітці лежить без

вбрання понівечена від часу лялька,

яка найкраще символізує, що сталося

на цій землі з людьми, які її покинули.

Моторошну картину створюють

сотні протигазів, респіраторів, розкиданих

на підлозі клубу, нагадуючи

мертвого монстра, тіло якого складається

з гофрованих трубок, гумових

масок та сотень окулярів.

Незабутні сюжети можна було

побачити в покинутих хатах. Щось

божественне і величне в уяві бачиш

на покуті, на якому залишилися рушники,

вкриті мохом, переливаються

різними відтінками зеленого. Ікони

давно вже забрали. Ніхто не може

собі уявити хату, в якій росте дерево,

що через частково зруйнований дах

виривається на волю, а своїм стовбуром

«сидить» у хаті. Інтер’єри багатьох

хат нагадують футуристичні

картини, які дуже тяжко піддаються

уяві художника.

Тут я відчув силу квітки тоя, яка

є оберегом поліської хати. Її садили

коло хати, щоб оберігала її від нечистого.

Хати вже давно немає, кругом

кропива, серед цієї кропиви біля

«порога» тоя, яка росте і цвіте, оберігає

рідне хатище (місце, на якому

була хата). З побаченого важко не повірити,

що тоя є обереговою квіткою

хати, дівчини. Тут і природа творить

свої картини, які в урбанізованому

світі не відчуєш і не побачиш.

Найбільше насторожувала по

приїзді в село буквально абсолютна

тиша, яка наганяла почуття страху,

тривоги, переляку. Відсутність голосів,

звуків, гомону людей, гавкання

собак, кукурікання півнів – лише

посилювало цю тривогу. Та виникало

почуття, що ти знаходишся в паралельному

просторі, іншому світі,

який тобі невідомий, тому і не знаєш,

чим він тебе здивує чи збентежить.

У всіх побачених картинах є щось

природне, божественне і божевільне.

Поєднуються речі, які поєднати насправді

неможливо. Бабуся за вісімдесят

і молодий чоловік-алкоголік,

любов та ненависть, нестерпні умови

життя та бажання вижити і вмерти

на рідній землі.

Усі фотографії автора

Далі буде


Червень 2016

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ

14.06.1891 – 125 років тому у Зашкові на Львівщині

народився Євген Коновалець,

організатор і Головний провідник ОУН

(+23.05.1938)

15.06.1941 – 75 років тому народився Іван

Миколайчук, кіноактор, сценарист,

режисер (+03.08.1987)

18.06.1651 – 365 років тому відбулася битва козацьких

військ із польською шляхтою під

Берестечком

22.06.1941 – 75 років тому почалася війна Німеччини

із СРСР.

22-24.06.1941 – 75 років тому відбулися масові

розстріли українців Галичини та Волині

в тюрмах НКВС

25.06.1886 – 130 років тому народився Іван

Крип’якевич, визначний історик, дійсний

член НТШ, академік АНУ (+21.04.1967)

28.06.1996 – 20 років тому Верховна Рада ухвалила

Конституцію України

30.06.1941 – 75 років тому у Львові проголошено

відновлення самостійності України.

Створено уряд під проводом Ярослава

Стецька

ПОСЛАННЯ ЙОГО ВСЕСВЯТОСТІ

ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ

З ПРИВОДУ 30-Х РОКОВИН ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Тридцять років тому рано вранці

26 квітня 1986 року в час,

коли Православна Церква збиралася

увійти в святіші тижні, що ведуть до

радості Великодня, в Україні стався

вибух на Чорнобильській атомній

електростанції, який виявився найбільшою

ядерною катастрофою, що

світ коли-небудь бачив на той час.

Наслідки катастрофи стали багатовимірними:

відбулось радіоактивне

забруднення Росії, Білорусі, а також

країн, що розташовані на Північ і

Захід; населенням залишенні свої домівки,

сталось екологічне руйнування

значних прилеглих територій; через

тривалий і постійний негативний

вплив на здоров›я людей, кількість

випадків передчасної смерті оцінена

на рівні одного мільйона. На тлі цього

болючого досвіду і розуміння який

ми, як сумлінні громадяни, можемо

зробити висновок? Як ми маємо розмірковувати,

як віддані віруючі? І що

ми можемо заявити як відповідальні

лідери?

По-перше, ми ніколи не повинні

забувати. Ми повинні завжди пам›ятати.

Ми повинні згадати імена всіх

тих, відомих і невідомих, які втратили

свої життя в результаті наших дій,

так само, як ми повинні чітко зберегти

в нашому серці і розумі трагічні

наслідки наших невдач. Пам›ять є

потужною невід›ємною властивістю

в релігії, і зокрема в Християнстві,

де вона стає рушійною силою перетворень.

Це шлях, який пов›язує нас

з минулим, змінює нашу поведінку і

ставлення до сьогодення та покладає

на нас відповідальність за майбутнє.

По-друге, ми досягли точки в технологічному

розвитку, де повинні навчитися

говорити «Ні!» технологіям

з руйнівними побічними ефектами.

Ми гостро потребуємо технологічної

етики. У Православній Церкві

ми сповідуємо і визнаємо, що Дух

Божий «всюди єси і все наповнює» (з

молитви до Святого Духа). Проте, ми

повинні також почати сприймати світоустрій

так, як стверджує і свідчить

біблійне твердження про те, що «Господньою

є земля, і все, що на ній»

(Псалом 23.1), так щоб утримуватись

від заподіяння шкоди землі або руйнування

життя на ній. Нам даровані

унікальні ресурси чудової планети.

Поряд з цим, підземні вуглецеві ресурси

не є безмежними – як і нафта

в Арктиці або нафтоносні піски Канади,

як вугілля Австралії або газ

у Східній Європі. Крім того, ми не

можемо оцінити ефективність або

надійність ядерної енергетики суто

з точки зору фінансової вигоди – катастрофи

у Трі Майл Айленд (1979),

Чорнобилі (1986) і Фукусімі (2011)

повною мірою продемонстрували

людські, фінансові та екологічні втрати.

Також, насправді, ми не можемо

ігнорувати інші проблеми ядерної

енергетики, зокрема – накопичення

відходів і вразливість до терористичних

атак.

По-третє, ми досягли точки в нашому

економічному розвитку, коли

ми повинні навчитися говорити

«Досить!» культу споживання і конкуренції

ринкової економіки. Настав

час, щоб бути чесним перед самим

собою і перед Богом, визнаючи, що

християнське Євангеліє не завжди

відповідає чи суміснe з тим, що відбувається

у світі; насправді, послання

Ісуса Христа і Отців Церкви спрямовані

на стримування неприкритої

жаги до жадібності і скнарості.

Нарешті, ми досягли точки в поступі

нашої глобальної цивілізації,

де ми повинні навчитися говорити

«Так!» іншій реальності поза межами

нашої уяви, Творцю всього

сущого, перед яким ми повинні

встати на коліна в покорі і віддатися

молитві, визнаючи, що він і все,

що він створив, належить усім, а не

тільки нашим власним егоїстичним

бажанням. Можливо, найбільшим

уроком, і спогадом про Чорнобиль

є те, що ми повинні жити у світі разом

з усіма людьми. Те, що ми робимо

в цьому світі і для світу впливає

на життя інших людей – їх здоров›я

(із значною кількістю жертв раку,

що не піддається підрахунку), їх

харчування (з незбагненним забрудненням

продуктів), а також і на

майбутні покоління (як то нестерпні

вроджені дефекти і непомітний

вплив на наших дітей). Це урок,

який в Церкві ми називаємо співучасть.

Це, перш за все, визначення

«Бог є любов» (І Івана 4.8) і найвище

вираження людської любові.

Цей новий вид мислення – це

нова етика, яка прагне до «нового

неба і нової землі» (Одкр. 21.1) – це

те, чому слід навчати в кожній парафії

та в кожному кутку світу. Чорнобиль

має бути уроком стриманості

та спільної відповідальності. Ми

повинні виказати милосердя; ми повинні

продемонструвати повагу; і ми

повинні укласти мир, не тільки з нашими

сусідами, але і з усім сущим.

Як Матір-Церква України, ми гаряче

молимося про те, що пам›ять

про Чорнобиль була вічною і не даремною.

Вселенський Патріархат,

26 квітня 2016 року

+ВАРФОЛОМІЙ

Архієпископ Константинополя -

Нового Риму та Вселенський Патріарх

Джерело: http://keuapc.org/novini/

Митр. прот. Микола ГНАТІВ,

настоятель храму

арх.Михаїла, м. Львів

БО НЕМАЄ МОЙСЕЯ

Нарікання, злоба, спори,

Відсувається ідея,

В економіці затори,

Бо немає Мойсея.

Боввани із-за кордону,

Лімузини і мамона,

Лжепророки для народу,

Бо немає Аарона.

Фараони до загину,

До виборів, як та фея,

Залишили тую глину,

Бо немає Мойсея.

Саваофа розділили,

І нема на це канона,

Вітчими благословили,

Бо немає Аарона.

5

У КОНСПЕКТ

СЕМІНАРИСТА

прот. Володимир ГЕНСЬОР,

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ

ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ

У ранньохристиянські часи не було

строго встановленого порядку церковного

богослужіння. Устави збігалися в

головному (це було обумовлено самим

змістом Євхаристії), але розходилися

в подробицях, насамперед обрядових.

Устав – поняття трохи ширше, ніж

правила богослужіння. Навіть якщо

взяти сучасний Типікон, то бачимо,

що крім богослужбової частини там є

ще і так звана дисциплінарна частина:

як постити, як поводитися (скажімо,

монахам) тощо. Звичайно, Устави залежали

і від конкретної обителі.

Які тут можна назвати джерела?

По-перше, Устав прп. Пахомія Великого,

а також «Правило для монахів»

свт. Василя Великого, твору прп. Іоана

Касіана Римлянина про влаштування

гуртожитків. Якщо говорити про західні

джерела, то тут найціннішим є

Устав прп. Венедикта Нyрсійського,

засновника західного монашества. І

ще два надзвичайно цінних джерела

(якби їх не було, стан літургійної науки

був би на нижчому рівні): оповідання

свт. Софронія Єрусалимського та

Іоана Мосха (того самого, який написав

знаменитий «Луг духовний») про

відвідування ними обителі авви Ніла

Синайського і «Паломництво» Сильвії

Аквітанки. Також деякі відомості про

древнє богослужіння можна знайти в

житіях святих, в агіографії (скажімо,

у житії прп. Сави Освященого). Основними

різновидами богослужбового

Уставу в церковній історії були Єрусалимський

і Студійський Устави.

Третім, не менш важливим Уставом,

був так званий Устав Великої церкви.

Споконвічно в богослужінні було ніби

два напрямки, що істотно відрізняються

один від одного: богослужіння чернече

і богослужіння парафіяльне. Якщо

розглянути нинішній стан богослужбового

Уставу, то ніякої різниці між чернечим

і парафіяльним богослужінням

ми не побачимо, принаймні, теоретично.

На практиці ж Устав не виконується

практично ніде: у монастирях він

виконується з більшим дотриманням

подробиць, а на парафіях – з меншим.

Але Устав – один. А вдавнину було зовсім

інакше. Основу чернечого богослужіння

завжди складало читання і спів

Псалтиря. І якщо взяти, наприклад,

опис недільної утрені, як її служили

y старця Ніла Синайського (опис свт.

Софронія Єрусалимського та Іоана Мосха),

то можна побачити, що протягом

утрені, а, точніше, всенічної, прочитувався

весь Псалтир. Тобто богослужіння,

фактично, представляло собою читання

Псалтиря з невеликими вставками.

Богослужіння парафіяльне носило

інший характер: там було мало читання

і більше піснеспівів. Чернецтво дуже

довго не приймало співу у богослужінні.

Пізніше чернецтво сприймає співочу

традицію, але творчо переробляє її,

і виникає зовсім особливий тип богослужбового

співу. А в мирських храмах

співали споконвіку, причому, як

правило, не тексти зі Св. Письма, не

Псалтир, а особливі піснеспіви, складені

спеціально для цього. Імовірно,

ці ранні піснеспіви стали основою

для виникнення таких богослужбових

елементів як тропарі, кондаки, канони,

стихири тощо. Тому мирські Устави

називали пісенними послідуваннями.


6 Червень 2016

Марія ГОРБАЛЬ

ОБІТНИЦЯ

осподи, за що Ти мене

– Гкараєш? За що караєш

тисячі людей отут, у тому страшному

Сибіру, де навіть сльоза не може

викотитися з очей, бо замерзає? Господи,

чим прогнівили Тебе? Що за

свій край в оборону стали? Що не

змирилися з «визволителями»? Господи,

порятуй! – Такими тяжкими

мольбами-молитвами розпочинав

кожен свій день Василь Іглінський.

До концтабору, що знаходився

за 80 км від залізничної колії, їх

пригнали етапом посеред зими 1946

року. «Найзапекліших ворогів народу»

відправили на рудникові копальні,

– на явну повільну смерть.

Їх, молодих юнаків УПА, вивезли

наперед. Згодом повивозили на каторгу

і усі їхні родини. Однак де, у

яких кутках Сибіру перебували їхні

рідні – ніхто з хлопців не знав.

На фронті Василь не був – був

ще неповнолітній, а от по закінченню

війни в 1945 році вступив у лави

УПА. Там теж його не хотіли приймати,

та у своїх 16 він уже відчував

себе досить дорослим, аби визначитися

із подальшим життєвим вибором.

– Подальша доля України була

йому важливішою, ніж саме його

молоде життя.

Івано-Франківщина, край його

рідний, як і вся Галичина, як і все

Прикарпаття, жила своїм затаємниченим

життям. Шумів ліс, вирували

молоді помисли, клекотіли відчайдушні

серця. Та ці сили опору були

надзвичайно слабкими у порівнянні

з озброєними «до зубів» російськими

окупантами. Кадебістські облави

вихорами прокочувалися і змітали

на своєму шляху усе живе, змішуючи

у землю і попіл.

– Господи, порятуй мене, – лементував

у молитвах Василь. – Дай

сили, дай витримки, я хочу повернутися

у свою рідну Україну, у свої

рідні гори, я хочу почути дзюрчання

струмочка, я хочу надивитися на

яскраве сонце! Господи, не дай закостеніти

в отих чужих мертвих снігах!

Тут ітак пребагато кісток українських!

– А виживу – я величний храм

возведу Тобі до неба, Господи! Там,

в рідній Україні, я всі сили, всі свої

здобутки віддам на Твою прославу,

Господи, рідною мовою! Я возвеличу

ім’я Твоє, і нащадкам розповім

про чудо Божої Сили. Бо вижити тут

– то дійсно чудо, але, о Господи, сотвори

його!

І Господь сотворив чудо. Василь

пережив десять років тяжких каторжних

робіт на рудних копальнях

у Сибіру. Один-єдиний з усіх, хто

тоді з ним прибув, але вижив. Потім

– поселення. А згодом отримав дозвіл

на повернення в Україну. Та тільки

не в рідну Івано-Франківщину, а

в степову південну зону, на Миколаївщину.

Немає гір, зате є прекрасне

багряне сонце, немов у раю!

Там, ще на поселенні, познайомився

з дівчиною, такою ж каторжанкою,

одружилися, і вже на

південь України приїхали разом.

Облаштував садибу, завів пасіку, як

з діда-прадіда було в отчому краю,

худібоньку, різну домашню птицю.

Вже п’ятий десяток добігає на

рідному вже тепер йому хуторі Суха

Балка на Миколаївщині. Та кожен

день він пам’ятає про свою обітницю

перед Богом. – Продасть кухлик

меду – копієчку докупоньки, продасть

сир чи сметану – туди ж, бо ж

треба звершити тепер свою справу

– Господь же його мольби послухав!

Та на величний храм, як обіцяв

у своїй розмові з Господом, Василь

таки не спромігся. А от капличка

вийшла таки славна.

Заклав кам’яний фундамент, привіз

добротної білої цегли, потроху,

рівень за рівнем, став піднімати мур.

Уже й завершилось в риштуванні

склепіння – типова українська баня.

Треба тільки покрити її золотою булатною

бляхою. Продав корівку, закупив.

А тут уже допоміг грішми і

парафіяльний священик із Миколаєва,

ще одна парафіянка долучилася

коштами.

І виросла капличка, білостінна,

золотоверха, – велична офіра Богові.

Є в тих краях ще два інші храми –

усі теперішні Василеві земляки туди

ходять. Однак ті храми належать до

Московського патріархату. Та в капличці

лунає українська молитва.

Така обітниця була Василя Іглінського

перед Господом.

Цю правдиву життєву історію розповів

мені в 1999 році священик Іван Лещик

із Миколаєва, який відправляє Службу

Божу у капличці на хуторі Суха Балка

Доманівського району на Миколаївщині,

яку самотужки збудував Василь Іглінський.

Чи живе він, пан Іглінський, зараз,

чи вже в оселях Господа Бога – я не знаю.

Зрештою, важливо те, що свою обітницю

перед Господом він виконав.

ХОР «СТАВРОС» ВЗЯВ УЧАСТЬ

У XII ФЕСТИВАЛІ «ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ»

Хор Львівського ставропігійного братства св.

ап. Андрія Первозваного «Ставрос» взяв участь

у XII Фестивалі «Великодні дзвони». Ініціатором

та щорічним організатором заходу є громада храму

Преображення ГНІХ УГКЦ м. Львова (настоятель

о. Ярослав Чухній). Цього року піснеспіви

презентували понад 20 колективів із м. Львова,

Пустомит та Нового Роздолу. Фестиваль об’єднав

любителів церковної музики як парафіяльних хорів,

так і народних і дитячих.

Відкриття традиційно розпочалося із молитви

«Христос воскрес», яку виконали зведені колективи.

Парох Преображенської громади о. Ярослав

Чухній звернувся до присутніх із словом Божим

та благословив проведення фестивалю.

Від УАПЦ виступили два колективи: братський

хор «Ставрос» та парафії св. ап. Петра і Павла.

НОВИНИ УАПЦ

БРАТСТВО ОРГАНІЗУВАЛО

ПІЗНАВАЛЬНУ ЕКСКУРСІЮ

КИЇВЩИНОЮ

13-15 травня Львівське ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного організувало

пізнавальну екскурсію Київщиною. Екскурс розпочався

із відвідин дендропарку «Александрія»

у м. Білій Церкві. Велика історія та незліченна

кількість цікавих рослин, які зібрані у цьому парку,

цікава розповідь місцевого священика УАПЦ

прот. Сергія Ковальчука - все це разом збагатило

львівських братчиків у знанні українського краєзнавства.

Потім братчики відвідали краєзнавчий музей.

Експозиції, які ведуть відвідувача у перші століття

нашої ери та закінчуючи сучасністю, виражену

у показі Майдану та обороні України від навали

«сусідів».

Наступним об’єктом екскурсії - Покровська

церква у Пархомівці.

На зворотній дорозі до Львова братчики відвідали

Київ: спочатку завітали на Совки у парафію

Різдва Богородиці УАПЦ. Там радісно зустрів

гостей настоятель о. Валерій Копійка з парафіянами.

У суботу 14 травня Православна церква святкувала

священомученика Макарія, Митрополита

Київського. Тож братчики привітали у приміщенні

Патріархії УАПЦ Предстоятеля Церкви. Владиці

було приємно, що така велика кількість земляків

прибули до нього у гості (48 осіб), пам’ятають

та шанують свого архієрея.

Разом із Владикою Макарієм усі вирушили на

вул. Інституцьку. У переддень вшанування жертв

тоталітарних режимів вірні УАПЦ молитвою згадали

про Небесну сотню та усіх новітніх патріотів.

ЛЬВІВСЬКЕ БРАТСТВО СВ. АП. АНДРІЯ

ПЕРВОЗВАНОГО ПЕРЕДАЛО ПАСКИ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

НА ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ

Львівське братство св. ап. Андрія Первозваного

передали паски військовослужбовцям на Південь

України, які несуть службу на межі із окупованим

Кримом. 28 квітня львівські паски вирушили до

Херсону, де їх зустрів Владика Борис. На Великдень

єпископ Борис освятив паски та через прот.

Юрія Курила передав для військовослужбовців

80-ї бригади ЗСУ. Разом із пасками братчики передали

засоби гігієни та продукти харчування,

церковну літературу.

Нагадаємо, наше Братство намагається у кожну

поїздку духовенства УАПЦ у зону АТО також

внести лепту допомоги, сприяючи розвитку волонтерського

руху.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/


Червень 2016

7

6 ЧЕРВНЯ 1990 РОКУ НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ ПРАВОСЛАВНОМУ СОБОРІ В КИЄВІ

ЗАТВЕРДЖЕНО ФАКТ УТВОРЕННЯ УАПЦ І ОБРАНО ПАТРІАРХОМ КИЇВСЬКИМ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ МСТИСЛАВА (СКРИПНИКА)

Віктор БОЙКО, м. Харків

НАМ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО МИ БАЧИМО АПОСТОЛА

Той мудрий у житті, хто, може, менше дає, але дає з повноти свого серця.

Той мудрий, хто вміє управляти народом, керувати народом з глибоким

розумінням величини обов’язку перед Богом і великим народом!

Патріарх Мстислав (Скрипник)

ті неблизькі вже часи вітались

У одне з одним «Слава Україні!»,

чуючи у відповідь «Героям слава!».

Цього було досить, аби знати: ті,

хто так вітаються, свої. Вони – українці,

а не хохли.

Коли з радянської в’язниці було

випущено правозахисника поета Степана

Сапеляка, мені особисто (на той

час старшому літпрацівникові часопису

«Прапор») було «компетентними

органами» настійно рекомендовано

зробити допис для преси, де б

повідомлялося, що «терористична

організація, до якої входив Сапеляк,

займалася збиранням зброї». Напевно

ж, «для повалення радянської влади»,

як писалося в багатьох сумнозвісних

судових вердиктах 1931-1937 рр. Звичайно,

матеріал у «Соціалістичній

Харківщині» був надрукований, для

допису, все ж, знайшли сумлінних і

пильних «авторів»… Отож і наприкінці

80-х основною рисою радянської

пропаганди був наклеп і дезінформація.

Уже було створено «Спадщину»,

«Просвіту», Рух, Український фонд

культури, а ми все ще перебували «під

ковпаком» країни «социализма с человеческим

лицом». Нас («неформалів»,

«екстремістів», «буржуазних націоналістів»,

словом, національно свідому

громаду) трохи побоювались і, що

тішило, поважали. Коли на одному з

харківських стадіонів під час екологічного

мітингу з’явився синьо-жовтий

прапор у руках молодого хлопця, трибунами

прокотились оплески. Міліція

вже стриманіше хапала «порушника

громадського спокою» і гумові кийки

в хід пущено не було…

Парадоксально, але факт: за українську

державу боролись одні (переважно

громадські організації гуманітарного

спрямування), а брались

очолювати її здебільшого або їхні

противники (новостворені переважно

із товстосумів під брехливими

проукраїнськими програмами), або,

в ліпшому разі, їхні опоненти. Звичайно

ж, усе, що стосувалося суто національної

справи, розв’язання суто

українських проблем, і колишньою

(радянською) і новою (т. зв. незалежною)

владою або спотворювалось,

або применшувалось, або взагалі заперечувалось.

На початку 90-х спершу, здається,

при обласному відділенні Українського

фонду культури діяло православне

братство. Одним із його активістів

була Ніна Немировська, наша співробітниця,

керівник комісії по зв’язках із

громадськими організаціями. Від неї

ми дізналися про Патріарха Мстислава

(Степана) Скрипника. Що він

поважного віку – народився 10 квітня

1898 р. Що він висвячений у травні

1942 р. на єпископа Переяславського

в Андріївському соборі. Що він їде

до Харкова. В нашому активі (прихильників

УАПЦ) було відвоювання

Івано-Богословської церкви, звідки

за нашої активної участі (рухівців –

В. Пасічника, М. Старунова, П. Черемського,

діячів Фонду культури,

а ще народних депутатів – Г. Ведмеденка,

А. Здорового, О. Сухорукова,

Г. Алтуняна) було звільнено її приміщення

від предметів, які нічого спільного

не мали з церковною службою.

Там були конвеєри, ящики з деталями,

інструменти, металобрухт, макулатура

тощо. Тому повідомлення про

приїзд владики ми зустріли із хвилюванням

і зі сподіванням на те, що

наша – автокефальна – церква у Харкові

здобуде, нарешті, свою домівку.

Про ту подію в Інтернеті була лаконічна

інформація:

«Під час свого другого приїзду до

Харкова, 4 травня 1991 р., Патріарх

Мстислав нагадав про досвід творення

єдиної Помісної Церкви, представлений

митрополитом Феофілом

(Булдовським). В омріяній Патріярхом

майбутній структурі Української

Автокефальної Православної Церкви

була представлена і Харківсько-Полтавська

митрополія, що мала включати

в себе єпархії на Сході України».

Мало сказати – у простих людей,

не пов’язаних тісно з УАПЦ, Патріарх

був легендою.

Ми з розповідей наших галицьких

друзів знали, що в діяльності Степана

Скрипника, як депутата польського

сейму, були численні факти протестів

на захист прав українців, зокрема

української церкви.

Нам було відомо, що офіційна радянська

історіографія цинічно називала

його «довіреною особою гестапо»,

«нацистським прислужником»

та іншими подібними епітетами. Але

ми були небезпідставно переконані,

попри брехливу суть радянської історіографії,

що в усі часи Мстислав у

своїх діях керувався виключно інтересами

українського народу та української

церкви. Через цю свою принципову

позицію він не раз зазнавав

переслідувань з боку всіх окупантів

– «червоних», «коричневих» та інших

мастей.

Тут уже «компетентні органи»,

до речі, в тому самому складі, але

на службі вже в незалежної України,

не могли вплинути на наше бажання

сприяти безпечному приїзду владики

до Харкова.

4 травня 1991 р., тобто в день приїзду

Патріарха, нам зателефонували із

Полтави, бо він перебував уже там, і

порадили подзвонити з іншого телефону

(мовляв, погано чути), ми, як і

вони, були впевнені, що наш прослуховувався.

Знаючи, що очікуваний

місцевими кадебістами «кортеж» рухатиметься

з боку Холодної гори, ми

вирушили туди зранку і поблизу в’їзних

пілонів до міста припаркувалися

на подвір’ї вечірньої школи. Було

хмарно, накрапав дощик, стовбичити

на узбіччі було недоречно. Тож попросилися

в затишок. Нам люб’язно

дозволили скористатися телефоном

(мобільників тоді ще не було), бо

ніхто й не підозрював, у яких справах

тут крутиться «жигуль» фірми

«Арт-Імпекс», а з нього вийшли Геннадій

Колобов («український буржуазний

націоналіст» родом аж із Алтаю),

керівник фірми, Віктор Бакумов

(звичайний національно свідомий

харків’янин), його заступник, та ваш

покірний слуга Віктор Бойко, перший

заступник голови правління Харківського

обласного відділення Українського

фонду культури.

Після тривалого хвилюючого чекання

(проведено було поглядом не

одну сотню автомобілів) нарешті

ми зітхнули полегшено: з’явилася

сіренька непоказна «газель» без супроводу

мотоциклістів, без сирен,

чого ми й очікували. За склом побачили

усміхнене обличчя Патріарха.

«Газель» тільки притишила хід, а ми

виїхали на шосе і, обігнавши її, рушили

в бік центру міста. Очевидно, в

Полтаві телефони всі були «червоні»

й не один відповідальний начальник

отримав догану, але ми раділи – за

нами рухався не «кортеж», а звичайний

мікроавтобус, але в ньому був

незвичайний пасажир.

На площі, тоді ще імені Дзержинського,

на владику чекав багатолюдний

натовп. Із прапорами, корогвами,

його портретом. Владика був у візку.

Його обережно разом із візком видобули

із авто. На кілька хвилин з-за

хмар визирнуло сонце. Здається, співали

«Многая літа». І вже коли у готелі

«Харків» на поклон і на благословення

до владики зібралися працівники

готелю, десь із боку Холодної гори

прозвучали сирени недолугих учасників

«кортежу», який мав «дбайливо»

супроводжувати Патріарха, а

може, якщо вдасться, й організувати

ДТП, на що в тодішніх, як і в нинішніх

державців, неабиякий досвід…

Потім в оперному театрі (мала

зала) на сцені був у візку владика

Мстислав і голова православного

братства, тоді ще Юрій Андрійович

Ісіченко. Нові часи вимагали зсувів у

свідомості й у офіційних чиновників.

Один із народних депутатів, озирнувши

вовкувато залу глядачів, усе-таки

нахилився і спромігся поцілувати

руку владики, хоча в душі, мабуть,

скребли кішки і внутрішній голос натякав

на догану з боку начальства по

закінченні цієї акції.

На балконі хор Юрія Бабія, студента

ІІ курсу Харківського інституту

мистецтв імені І. П. Котляревського,

співав щось із «Літургії» М. Леонтовича

і, звичайно ж, «Многая літа».

Владика сказав, що він хоче, аби нещодавно

відвойована нами церква

Івана Богослова була кафедральною і

про те, що добре було б, аби вона називалася

храмом Тараса-царедворця,

і хор би в ній був саме той, що ним

керував Юрій Бабій.

Ми сиділи в переповненій залі й

думали, що цей похилого віку сивий

сухенький чоловік у візку на сцені

такий молодий, такий енергійний –

отакого б у владу незалежної України.

Ми слухали тихий проникливий

голос мудрої людини, дивилися на

світлу постать, й нам здавалося, що

ми бачимо апостола.

Вітаємо Львівське крайове

ставропігійне братство

св. Андрія Первозваного

з Ювілеєм 25-ліття видання

газети «Успенська вежа»

Честь та слава Братству за його

щиру працю на славу Богові та

на спасіння українського народу.

Сердечна подяка Братству за

його просвітянську працю у відновленню

та обороні тих важних

елементів Української Київської

Православної традиції, а особливо

церковної соборноправності.

Нехай наш Господь Ісусу Христос

нагородить кожного члена

Братства своєю благодаттю-любов`ю

та поблагословить Вашу

працю на Многі Літа!

Ярослав Лозовчук

та члени Відділу Православних

Українців в Реджайна, Канада


9 ЧЕРВНЯ

– Вознесіння

Господнє. Свято

Вознесіння

Христове

відзначається

Церквою на

40-й день після

Великодня,

який завжди

припадає на

четвер. Після

Воскресіння Свого Господь наш Ісус

Христос перебував на землі ще 40

днів. Свято Вознесіння Господнє готує

нас до величного свята П’ятдесятниці,

тобто прокладає шлях для сходження

у світ Святого Духа й утворення на

землі Церкви Христової.

19 і 20 ЧЕРВНЯ святкуємо Зелені

свята – українська назва християнського

свята Трійці, що відзначається

на

50-й день після

Воскресіння.

Коли Ісус вознісся

на небо,

Його учні перебували

в очікуванні

допомоги

Святого Духа,

якого Він їм

обіцяв. Адже

апостоли мали надзвичайно важливе

завдання – проповідувати Добру

Новину всьому світові. А самим їм

не впоратися з цим завданням. Тож

апостоли після Вознесіння Христового

щодня збиралися разом на молитву

і просили в Бога допомоги.

Зі Святого Письма довідуємося,

що в день П’ятдесятниці учні Спасителя

зібралися разом в одній оселі в

Єрусалимі. Раптом вони почули шум

із неба, що наповнював увесь дім і

був схожий на сильний вітер. Тієї ж

миті вони побачили вогненні язики,

що торкалися голів усіх присутніх в

світлиці. Всі сповнилися Святим Духом

і заговорили мовами, яких досі

не знали. В ту пору до Єрусалима на

свято прибуло багато людей з інших

країн. Вони були дуже здивовані і

збентежені, коли почули, що учні

говорять їхніми мовами. Апостоли

розповідали про Ісуса Христа, про

Дитяча сторінка

ЛІТО, ЛІТЕЧКО ПРИЙШЛО!

ЛАСТІВКА ЩЕБЕЧЕ

Віть, віть, віть, віть,

Дивіть, дивіть!

Весни привіт

Прийміть, прийміть!

Весна, діти,

Ходіть, ходіть!

Віть, віть, віть, віть,

Дивіть, дивіть!

спасіння, яке Він дарував усім людям.

Того дня три тисячі осіб повірили

у Спасителя і охрестилися.

У понеділок після свята П’ятдесятниці

Церква молитовно вшановує

Святого Духа і Пресвяту Трійцю. У

цей день ми дякуємо Богові за всі

дари, всі таланти і просимо допомагати

нам завжди обирати і робити

добро. І дякуємо Богові також за

мову нашу квітучу, якою Господь

через Духа Святого поблагословив

наш край, Україну.

«Криничка»

пропонує Вам,

діточки, також

прочитати оповіданнячко

Марії

ГОРБАЛЬ «Доля»

про дівчинку, яка

щиро молилася

до свого Ангела-Хоронителя,

і Він допоміг їй

знайти МАМУ. І це також дія

Святого Духа.

ДОЛЯ

Оповідання

Світлій пам’яті славного лікаря-педіатра

львівського дитячого сиротинця

Марич Софії Володимирівни

присвячується

Коли їх забирали у машину,

Оксанка дуже плакала, пручалася,

кричала.

– Заспокійся, дитинко! – сказав

міліціонер. – Ти їдеш до мами!

Ніщо так її не вразило – ні вмовляння

сестричок, ні тіточок-сусідок,

як оті слова міліціонера. Відколи

себе пам’ятає – мами не було.

Після народження Оксанки її

мама із таким же батьком-пияком

пішли з дому, залишивши чотирьох

дівчаток на виховання бабусі. Та бабуся

була старенька, і як Оксанці виповнилось

три рочки – померла. Пів

року дітей доглядали сусіди, родичі.

Але такий догляд був недостатній. А

тут ще розвалилася старенька хата,

в якій вони жили. Діти залишилися

цілком під відкритим небом. І коли

настав серпень, а значить – незабаром

пора старшим дітям до школи, а

значить – зима не за горами, директор

школи звернувся з клопотанням

Ті, ті, ті, ті,–

Гарно в літі:

Сонце світить

На блакиті,

А я ловлю

Мушки в леті.

Ті, ті, ті, ті,–

Гарно в літі.

Мирослав Петрів

в Опікунську раду, аби дітей забрали

у сиротинець.

І от машина везе їх туди, де ними

мали опікуватися далі. Оксанка чекає,

коли ж та дорога скінчиться, щоб

швидше побачити маму, – так казав

міліціонер, а він же не обманює.

Перша жінка, яка оглядала дітей,

була лікарка. Вона роздягнула

Оксанку, поклала її на диван, слухала

трубочками, заглядала у ротик,

гладила волоссячко.

– То моя мама, – подумала дівчинка.

– То вона. Ще ні в кого руки

не були такі ніжні і теплі, ніхто до

мене так лагідно не говорив, ніхто

так ніжно не перегортав мого волоссячка,

аж млосно від того дотику.

– Ви моя мама? – запитала Оксанка,

пильно вдивляючись лікарці в очі.

Лікарка не відповіла, але пригорнула

дівчинку до себе. Той потиск

був такий теплий, що Оксанка уже

більше не сумнівалась.

– Так, ви моя мама! Мама! Чому ви

мовчите, правда, що ви моя мама? –

Лікарка погладила Оксанку і попросила

сісти у крісло, а сама стала оглядати

старшу її сестричку. Але Оксанка

не вгавала. Вона ж знає, що нарешті

знайшла свою рідну маму і тепер уже

ніколи не відпустить її від себе.

– Мамо, чому ви нас покинули? –

продовжувало дитятко.

Два докірливих вогники з розпачем

вп’ялися в очі Софії Володимирівни,

пекли душу. Що сказати тій

бідній дитинці?

– Знаєш, Оксанко, тут є дуже багато

діточок без мам, і я тут мушу бути.

– Я не знаю ніяких діточок, я

хочу, щоб ви нас більше ніколи не

залишали!

– Ви вже зі мною, і тепер будемо

разом.

– І мої сестрички? – запитала

Оксанка, на що «мама» відповіла,

що сестричок поселять в інший будинок,

який називається інтернатом,

бо вони уже дорослі.

І цілий день Оксанка вже ні на

крок не відходила від лікарки, куди

та – туди й вона, і на вулицю, і на другий

поверх, і до однієї кімнати, і до

другої. Ну і як їх багато, тих чужих

маленьких дітей. Та її це нічого не

обходить. Вона має маму, свою маму.

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Червневий календарик маленького українця:

3 червня – Рівноап. Константина та Єлени

9 червня – Вознесіння Господнє

19 червня – День Святої Трійці

20 червня – Святого Духа

26 червня – Всіх святих

28 червня – День Конституції України

І от у Софії Володимирівни робочий

день закінчився. Вона знімає

білий халат, одягається і прощається

зі співробітниками до завтра.

– Мамо, ви куди? – з розпачем

кидається до Софії Володимирівни

Оксанка, міцно обійнявши її за

ноги. – Я вас уже більше ніколи не

відпущу!

– Оксаночко, тільки нічку переспиш

на оцьому ліжечку, а взавтра

зранку я прийду. Ти навіть ще будеш

спати, а я вже буду тут. От побачиш.

Але дівчинка і не думала відступати.

Вона ще сильніше стиснула

ноги Софії Володимирівни і зайшлася

розпачливим плачем.

– Ну гаразд, пішли зі мною. Пішли!

І от Оксанка з «мамою» прийшла

до іншого дому, де були бабуся, дідусь,

тато, старші брати, Назар і Тарас.

Назар і Тарас такі високі, чорняві, з

вусами, а Оксанка маленька, біловолоса,

така, як бубуся, і очі в Оксанки

такі ж голубі, як в оцієї бабусі.

На другий день пішла Оксанка з

«мамою» на роботу, на третій день

теж, а потім не захотіла. Бабуся з дідусем

такі добрі, так її люблять. І не

пішла більше на роботу до «мами»

Оксанка взагалі. Що їй там робити?

Їй і тут, вдома, добре.

Зараз Оксанка вже велика. Вона

не дуже добре пам’ятає своє дитинство,

тим більше, того випадку. У її

пам’яті, правда, збереглись велетенські

гори, зелені-презелені ліси, старенька

згорблена, з сухими чорними

руками бабуся і молитва-віршик,

який її, Оксанку, та бабуся вчила:

«Ангеле, хоронителю мій, Ти все

при мені стій, як вдень, так і вночі

будь мені до помочі. Святий ангеле,

хоронителю, стережи мене».

Пригадує Оксанка, як та бабуся

казала їй складати ручки і молитися,

щоб її Ангел завжди нею опікувався.

Оксанка дуже любить свою маму,

Софію Володимирівну. А ще вона

знає, що у неї є друга мати – Матір

Божа, яка завела її, маленьку знедолену

дівчинку, у цю благородну

сім’ю. Одного тільки не знає Оксанка

– жінки, яка її народила.

Сторінку підготували

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЧЕРВНЕВА

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!