Успенська вежа №7 (2016)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року 

ЛИПЕНЬ 2016 року 

№ 7 (290) 

Із Другого послання Апостола Петра (3: 8-13) 

«Одне нехай не буде заховане від вас, о любі: що один день перед Господом, 

як тисяча літ, і тисяча літ, як один день. Не зволікає Господь 

з обітницею, як деякі вважають це за зволікання, а виявляє до вас своє 

довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли 

до покаяння. День же Господній прийде, як злодій; і тоді небо з шумом 

перейде, первні, розпалені, розтопляться, і земля з ділами, що на ній, 

розпадеться. І коли так усе це має розпастися, якими ж слід вам бути 

святими у всім вашім житті та в побожності, очікуючи і прискорюючи 

день Божого приходу, коли небо, палаюче, розтане і первні, розпалені, 

розтопляться! Нового ж неба й землі нової, згідно з Його обіцянкою, 

очікуємо ми, в яких справедливість перебуває». 

о. Віталій ВИСОЧАНСЬКИЙ, 

настоятель храму Різдва Йоана Хрестителя, с. Присліп, Турківський деканат 

ДОБРИЙ ПАСТИР ЦЕРКВИ 

Поговоримо про роль священнослужителя 

у церкві 

Христовій. 

Поміж людьми нерідко побутує 

думка, що та чи інша особа вибрала 

священиче життя, спираючись на 

певні земні блага. Адже священик 

всюди шанований, йому не докучають 

злидні, він не обтяжений фізичною 

працею. 

А чи справді це так? Якщо 

було б так, то в церкві не бракувало 

б священиків. Бути 

ними зголошувалося б набагато 

більше людей, аніж могли 

б помістити духовні семінарії. 

Цю ілюзію розвіяв сам 

Ісус Христос, який сказав: 

««Не ви Мене вибрали, але Я 

вибрав вас». 

Добрий пастир церкви 

Христової знаходиться в постійній 

праці і радіє, коли 

церква (мурована чи дерев’яна) 

знаходиться в добротному 

стані, прибрана квітами, 

дах цілий, дзвіниця, немов 

нова, і парафіяни дбають, 

даючи свою лепту з великою 

радістю і з відкритим серцем. 

Коли в будні чи недільні 

дні храм наповнений, люди 

сповідаються і причащаються, 

коли, хрестячи дитину, 

священик бачить, що вона 

унаслідує Небесне царство, 

бо родичі богобоязливі, ходять 

до церкви і виховують 

дітей в законі Господньому, - 

душа його радіє. Його тішить, коли 

молоді люди, які мають намір вступити 

в шлюб для свого подальшого 

життя, шукають в Бозі помочі і примиряються 

в Тайні Сповіді і Святому 

Причасті. 

Однак як важко священнослужителеві, 

коли його парафіяни не ходять 

до церкви, не сповідаються, навіть 

на Великодню сповідь ідуть, «бо 

такий звичай». Сповідаючись 

поверхово, без жалю за гріхи, 

без постановлення поправи, і по сповіді 

залишаються такими самими 

грішниками, якими були перед сповіддю, 

а деколи стають ще гіршими. 

Буває, що по сповіді пияки п’ють, 

як пили, злодії крадуть, як крали, 

подружжя свариться і чужоложить 

надалі, сусіди дальше живуть у 

гніві, люди проклинають одне 

одного, хлопці і дівчата замість 

того, щоб іти до храму, відвідують 

Святі первоверховні апостоли 

Петро і Павло 

бари і дискотеки, ведуть себе непристойно, 

не соромлячись людей і 

не боячись Бога, над ранком додому 

повертаються. 

Що відбувається у неділю чи свята 

у храмі, коли служать утреню? 

Дзвони скликають на утреню, а людей 

лише декілька, і то не в церкві, а 

біля неї, бо якось їм трудно вступити 

до неї. Багато людей шукає Бога по 

інших церквах, ділячись на конфесії, 

«Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, 

і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє» 

(Ів. 15,16). 

коли, як кажуть, «храм під боком». 

А то й не шукаючи «корму для своєї 

душі», а певної розрядки для тіла. – 

Вийшовши з храму, часто заходять 

до бару, і вже вночі, хитаючись по 

дорозі, ідуть додому. Діти в селі в 

недільні школи не ходять, бо влітку 

пасуть корови, восени – короткий 

день, зимою – холодно, а навесні 

– болото. Хресні батьки приносять 

до Христа дітей, не знаючи 

Символу Віри. Молода пара, 

йдучи на катехизацію, не 

знає молитов. Під час шлюбу 

гості, та й самі молоді, 

приступаючи до Таїнства 

шлюбу, часто можуть бути 

п’яні. 

Сумна місія священика 

при помираючому і на самому 

чині похорону. Не раз 

біль стисне його серце, коли 

смерть передчасно забирає 

чоловіка від дружини, батька 

чи матір від маленьких 

дітей. Але він мусить потішити 

вірних, що «у Бога всі 

живі». 

Нерідко буває зовсім плачевний 

стан при похоронах 

– людина не сповідалася 

роками, не ходила до церкви, 

але священик мусить 

сказати гарну проповідь і 

належно похоронити. Деколи 

й сам похорон відбувається 

при великій п’янці, що 

навіть покійника нема кому 

спустити до гробу. 

І велике щастя священика, 

коли бачить тверезих людей, 

коли бари, кабаки порожні, що діє 

гарна школа… Тоді серце священика 

сповнене радістю. Він тішиться 

надією, що зерно, яке сіє, в проповіді 

– приносить добрі плоди. Спокійною 

також тоді є і смерть самого 

священика, – він не боїться звіту, 

який повинен здати за свою духовну 

паству. 

Тож велике щастя має пастир, 

у якого добрі християни, які 

дослухаються до його голосу і дба- 

ють про спасіння своєї душі. І, дай 

Боже, щоб таких добрих парафіян, 

справжніх християн було якомога 

більше по всій Україні. Бо хто ж випросить 

миру і спокою для України, 

яка томиться у війні? Що ж порятує 

Україну, як не молитва, щира, гаряча 

і вселюдна? 

МОЛИТВА 

ЗА УКРАЇНУ 

ПІД ЧАС ВІЙНИ 

Господи, Всемогутній Боже, 

Царю всіх царів і Господь усіх 

володарів! Ти сказав, що й волосина 

з голови нашої не впаде без 

волі Твоєї (Лк.21:18). Ти спиняєш 

війни до краю землі, ламаєш лук, 

знищуєш меч і колісниці спалюєш 

вогнем (Пс.45:10). Будь нам 

допомогою, захистом і силою, 

кам’яною горою та обороною від 

ворогів. Не покинь насліддя Твого, 

названого святим ім’ям Христовим. 

Нехай звеличиться слава 

Твоя у вишніх та в усьому світі, 

нехай буде на землі мир і благовоління. 

Не попусти розорити й 

спустошити церкви та школи, 

землі й народи, де перебуває слава 

Твоя. Даруй усім християнським 

властям і підлеглим стійкий мир 

і згоду. Озброй нас могутністю 

Твоєю, бо з Тобою можемо ми 

знищити полчища ворогів. Зодягни 

нас силою Твоєю і дай, щоб ми 

зміцнилися Тобою і могутністю 

сили Твоєї. Амінь.

2 Липень 2016 

НА КРИТІ ВІДБУВСЯ ПЕРШИЙ 

ЗА 1200 РОКІВ ВСЕПРАВОСЛАВНИЙ СОБОР 

З 19.06 до 26.06. 

2016 р. на острові 

Крит проходив перший 

за більш ніж тисячоліття 

Всеправославний 

собор. Пряму 

трансляцію богослужінь 

вів німецький 

телеканал ZDF. Захід розпочався з Божественної 

Літургії в соборі Святого Міни в місті Іракліон. 

Богослужіння очолив Вселенський патріарх Варфоломій. 

Ця зустріч отців церкви історична – представники 

православних церков зустрічаються вперше з 

часів розколу, що стався більш ніж 1200 років тому. 

У Соборі взяли участь понад 170 єпископів. Очікувалося, 

що участь у ньому візьмуть понад 300 єпископів 

із 14 помісних православних церков. Однак 

незадовго до його початку патріархати Російської 

православної церкви і православних церков Грузії, 

Болгарії, а також лояльного до сирійського президента 

Башара Асада Антіохійського патріархату в 

Дамаску відмовилися брати участь у Соборі. 

Як заявив Митрополит Німеччини і екзарх 

Центральної Європи Августин «Німецькій хвилі», 

найважливішим підсумком заходу стало те, 

що «Святий і Великий Собор стає постійним органом 

православної церкви», – йдеться у повідомленні. 

Митрополит Августин також наголосив, що 

церкви, які не захотіли бути присутнім на соборі, 

можуть пізніше приєднатися до ухвалених на 

Криті рішень. За його словами, перед відмовниками 

«двері зовсім не закриваються». 

За матеріалами http://wz.lviv.ua/news/; http://espreso.tv/ 

news/2016/06/26; http://dyvys.info/2016/06/19/; http://www. 

ukrinform.ua/rubric-society; http://ukr.lb.ua/news/2016/06 

16 ЧЕРВНЯ ПАРЛАМЕНТ 245-ГОЛОСАМИ 

ПІДТРИМАВ ЗВЕРНЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ 

ДО ВСЕСВЯТОСТІ ВАРФОЛОМІЯ, 

АРХІЄПИСКОПА КОНСТАНТИНОПОЛЯ І 

НОВОГО РИМА, ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА 

ЩОДО НАДАННЯ АВТОКЕФАЛІЇ 

ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ В УКРАЇНІ 

У зверненні депутати просять Вселенського Патріарха 

взяти «активну участь у подоланні наслідків 

церковного поділу шляхом скликання під егідою Вселенського 

Патріархату Всеукраїнського об’єднавчого 

Собору, який би вирішив усі суперечливі питання та 

об’єднав Українське православ’я». Окрім того, Рада 

просить Константинополь «видати Томос про автокефалію 

православної церкви в Україні». Депутати 

також попросили Вселенського Патріарха скасувати 

Томос від 1686 року про приєднання Київської митрополії 

Константинопольського патріархату до Московського 

патріархату. Своє звернення, серед іншого, 

депутати аргументували нібито підтримкою Московським 

патріархом Кирилом агресії Росії в Україні та 

анексії Крим, – повідомляє BBC Ukrainian. 

ВСЕПРАВОСЛАВНИЙ СОБОР 

НЕ РОЗГЛЯДАВ УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ 

На Всеправославному соборі на Криті не розглядалося 

звернення Верховної Ради України до 

Святішого Патріарха Варфоломія, а також інші 

питання, які безпосередньо пов›язані з українським 

православ›ям. Про це заявив представник 

Константинопольської Патріархії архієпископ 

Тельміскій Іов (Геча) в інтерв’ю Синодальному 

інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ, передає 

depo.ua. «Про звернення Верховної Ради 

України нам відомо зі ЗМІ. Коли Вселенський Патріарх 

отримає офіційне звернення, його обговорюватимуть 

через належний і офіційний процес, 

а саме, через Священний Синод Вселенського 

Патріархату, так як це буває з кожним важливим 

питанням», – сказав архієпископ. 

Джерело: http://www.depo.ua/ukr/life/ 

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект Львівського ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис можна 

читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. Можна переглянути архівні 

примірники газети, які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

НОВИНИ УАПЦ 

ПРЕДСТАВНИКИ ЄПИСКОПАТУ УАПЦ 

ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У МІЖНАРОДНІЙ КОН- 

ФЕРЕНЦІЇ «КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ 

ПАТРІАРХАТ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: МИНУЛЕ, 

СУЧАСНЕ, МАЙБУТНЄ» 

10 червня 2016 року 

в м. Києві, в приміщенні 

«Українського 

дому» відбулась міжнародна 

науково-практична 

конференція 

«Константинопольський 

патріархат в 

історії України: минуле, сучасне, майбутнє». Організаторами 

конференції виступили Відділення 

релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. 

Сковороди Національної академії наук України, 

Національного університету «Острозька академія», 

громадські організації «Київське Богоявленське 

ставропігійне братство» та «Європейський 

християнський конгрес». 

Участь у роботі конференції прийняли представники 

Адміністрації Президента України, Департаменту 

у справах релігій і національностей 

Міністерства культури України, УАПЦ, УПЦ КП, 

УПЦ Канади Вселенського патріархату, УПЦ МП, 

УГКЦ у складі Римо-Католицької Церкви, вітчизняні 

і закордонні науковці: богослови, релігієзнавці, 

філософи, політологи, історики та представники 

широкої громадськості. 

Від УАПЦ участь у роботі конференції прийняли 

Високопреосвященнійший Герман Семанчук, 

архієпископ Чернівецький і Хотинський, голова 

Комісії з зовнішньо-церковних відносин УАПЦ, 

Преосвященнійший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський 

і Карпатський, голова Комісії з духовності, 

освіти та катехізації УАПЦ, ректор Карпатського 

університету ім. Августина Волошина 

та Української богословської академії, президент 

Міжнародної академії богословських наук та Преосвященнійший 

Борис Харко, єпископ Херсонський 

і Миколаївський. 

Учасники конференції взяли участь у роботі 

чотирьох тематичних секцій: 

Секція 1. Київська православна митрополія під 

омофором Константинопольського патріархату та 

особливості їх подальших взаємовідносин. 

Секція 2. Константинопольський патріархат і 

проблема автокефалії Українського православ’я. 

Секція 3. Відзначення 1000-ліття присутності 

українських ченців на Афоні. Спекулятивні спроби 

російських пропагандистів переписати історію. 

Секція 4. Мирянський рух і його роль у збереженні 

Українського православ’я. Українські православні 

Церкви діаспори у юрисдикції Константинопольського 

патріархату – особливості розвитку. 

Загалом на конференції було виголошено 34 

наукові доповіді та повідомлення. 

За повідомленням Прес-служби Карпатської єпархії УАПЦ 

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ 

ОЧОЛИВ СВ. ЛІТУРГІЮ 

В УСПЕНСЬКОМУ ХРАМІ м. ЛЬВОВА 

5 червня Блаженніший 

Макарій, Митрополит 

Київський і 

всієї України, Предстоятель 

УАПЦ, керуючий 

Львівською єпархією 

УАПЦ, у день першої 

річниці своєї інтронізації 

як глави УАПЦ відслужив божественну 

літургію в Ставропігійному Успенському храмі 

м. Львова. Блаженнійшому Митрополиту Макарію 

співслужили Преосвященніший Кирило Михайлюк, 

єпископ Ужгородський і Закарпатський, 

Преосвященніший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський 

і Карпатський та представники духовенства 

Львівської єпархії УАПЦ.Проповідь до вірних виголосив 

Владика Кирило. 

Після завершення 

божественної літургії 

Преосвященніший 

Віктор Бедь, єпископ 

Мукачівський і Карпатський, 

керуючий Карпатською єпархією, голова 

Комісії з духовності, освіти та катехізації УАПЦ 

урочисто привітав Блаженнішого Макарія з першою 

річницею його інтронізації. Після виголошення 

вітання, владика Віктор подарував Блаженнішому 

Митрополиту Макарію панагію, а владика 

Кирило - ікону священномученика Макарія Київського 

(1497). Відтак Блаженнішого Митрополита 

Макарія привітали Львівський міський голова 

Андрій Садовий, начальник відділу внутрішньої 

політики Львівської міської ради Євген Бойко, 

представники духовенства, прихожани Львівської 

єпархії УАПЦ. Цього дня відбулася робоча зустріч 

із Закарпатськими єпископами, де обговорювався 

стан УАПЦ у регіоні та перспективи розвитку. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ 

ВІДВІДАВ ПАРАФІЮ УАПЦ 

м. МОСТИСЬКА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

9 червня Блаженніший Макарій, 

Митрополит Київський 

і всієї України, Предстоятель 

УАПЦ, відвідав громаду храму 

Вознесіння Господнього УАПЦ 

м. Мостиська Львівської обл. 

з нагоди 10-ї річниці від дня 

освячення храму. Блаженніший 

Макарій очолив святкову празничну 

відправу. Йому співслужили 

16 священиків із Мостиського 

та Самбірського деканітів. На відправі 

були присутні мер м. Мостиська Сергій Сторожук, 

представники Мостиської РДА, місцевий римо-католицький 

ксьондз Владіслав Дерунов. 

Митрополит привітав громаду із престольним 

празником, подякував жертводавцям та будівничим 

за копітку працю по будівництві храму. Особлива 

подяка лунала парафіянам за стійкість і 

вірність УАПЦ, бо саме ця громада за понад 100 

судових засідань відстояла право бути в УАПЦ. 

Слухання проходили навіть у Верховному суді 

України. 

Наприкінці Митрополит Макарій нагородив 

церковними нагородами благодійників, жертводавців 

та представників влади: орденом Хреста 

Спасителі - адвоката Олексія Дегтяренка, 

Голову Мостиської РДА Степана Буняка (учасник 

АТО), Михайла Рябця, начальника служби 

будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд 

Львівської залізниці; орденом Володимира 

Великого - Міського голову Мостиськ - Сергія 

Сторожука, в.о. Начальника Львівської залізниці 

Богдана Піха та Івана Груника. 


БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ 

ВІДВІДАВ ПАРАФІЮ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ 

м. СУДОВА ВИШНЯ НА ЛЬВІВЩИНІ 

19 червня Предстоятель 

УАПЦ Блаженіший 


Київський і всієї 

України, керуючий 

Львівською єпархією 

УАПЦ із архіпастирським 

візитом відвідав 

деканальну парафію Святої Трійці м. Судова Вишня 

Мостиського благочиння. 

У співслужінні 25 священиків із Мостиського та 

Львівського деканатів Митрополит Макарій очолив 

св. Літургію. Владиці співслужили також два священики 

із сусідніх парафій УПЦ КП. Вітати Владику 

вийшло практично усе місто. На відправу прибули 

також вірні із парафій УГКЦ та РКЦ м. Судова Вишня 

на чолі із ксьондзом Кацпером Копцем. 

Після св. Літургії Митрополит привітав вірних 

із храмовим святом та нагородив настоятеля парафії 

митр. прот. Івана Тиндика правом носіння другого 

хреста з оздобами. Священик, у свою чергу, 

подякував Владиці за візитацію та вручив від громади 

міста ювілейну медаль, виготовлену урядом 

Судової Вишні, присвячену 1025-літтю Хрещення 

України.Опісля була відправлена вечірня із коліноприклонними 

молитвами.

Митрополит Макарій здійснив чин освячення 

нових двох вітражів, які окрасили вівтарну частину 

церкви. 

Наприкінці торжества відбулося водосвяття та 

хресний хід із читанням св. Євангелія. 


БЛАЖЕНІШИЙ МАКАРІЙ 

ОЧОЛИВ ЧИН ПОХОРОНУ 

РІДНОЇ СЕСТРИ АНАСТАСІЇ 

21 червня у рідному 

селі Красне (Турківський 

р-н, Львівська 

обл.) Блаженніший 


Київський і Всієї 

України, Предстоятель 

УАПЦ, звершив чин 

похорону своєї рідної сестри спочилої Анастасії. 

Співслужили Блаженнішому Макарію настоятель 

храму Архістратига Михаїла с. Красне прот. 

Степан Старевич та священослужителі-родичі 

спочилої: протопресвітер Кирило Малетич, митр. 

прот. Микола Малетич (Мостиське благочиння), 

митр. прот. Ігор Лишкович (Буське благочиння), 

митр. прот. Руслан Матвієнко (Жовківське 

благочиння) та митр. прот. Михайло Зубкович 

(Стрийське благочиння). 


ГОЛОВА ДУХОВНО-ОСВІТНЬОЇ КОМІСІЇ 

УАПЦ ВЗЯВ УЧАСТЬ У ЗУСТРІЧІ 

МІНІСТРА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

З ПРЕДСТАВНИКАМИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ 

РАДИ ЦЕРКОВ 

17 червня, з благословення 

Блаженнійшого 

Макарія 

Малетича, Митрополита 

Київського і всієї 

України, Предстоятеля 

УАПЦ, Преосвященнійший 

Віктор Бедь, 

єпископ Мукачівський і Карпатський, голова Комісії 

з духовності, освіти та катехізації УАПЦ взяв 

участь у зустрічі міністра освіти і науки України 

Лілії Гриневич з представниками Всеукраїнської 

Ради Церков. Окрім міністра, на зустрічі були профільні 

посадові особи Міністерства освіти і науки 

України, представники всіх офіційно діючих в 

Україні Церков та релігійних організацій, членів 

Всеукраїнської Ради Церков, а також Громадської 

ради при Міністерстві освіти і науки України по 

співпраці з Церквами і релігійними організаціями. 

В ході зустрічі Преосвященніший єпископ Віктор 

Бедь, як представник УАПЦ, підняв ряд актуальних 

питань щодо реалізації Закону України 

«Про вищу освіту» та відповідних підзаконних 

нормативно-правових в частині визнання дипломів 

вищих духовних навчальних закладів про 

вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, порядку 

формування та діяльності відповідних комісій, 

а також науково-методичних комісій та 

комісій з розробки державних стандартів за спеціальностями 

«Богослов’я» та «Релігієзнавство». 

На завершення зустрічі міністр Лілія Гриневич 

заявила, що Міністерство освіти і науки України є 

відкритим до співпраці з усіма офіційно діючими 

в Україні Церквами та релігійними організаціям. 

Прес-служба Комісії з духовності, 

освіти та катехізації УАПЦ 

Липень 2016 

НОВИНИ УАПЦ 

В ТЕРНОПОЛІ ПОБУДУЮТЬ НОВИЙ ХРАМ 

НА ЧЕСТЬ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ 

ЧУДОТВОРЦЯ І ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ 

12 червня у м. Тернополі 

по вул. Микулинецькій 

Високопреосвященніший 

Мстислав, Архієпископ 

Тернопільський і 

Подільський, звершив 

чин освячення хреста 

та заснування храму на честь святителя Миколая 

Чудотворця і Героїв Небесної Сотні. Владиці співслужили 

настоятель майбутнього храму протоієрей 

Микола Романюк та духовенство Тернопільського 

благочиння. Після чину закладення храму Високопреосвященніший 

Владика привітав отця Миколая 

та парафіян зі святом заснування нового православного 

храму, побажав Божого благословення на 

початок благої справи та закликав активно підтримувати 

добрі починання настоятеля. У свою чергу 

отець Миколай висловив слова подяки за постійну 

духовну підтримку Владиці Мстиславу, а духовенству 

і прихожанам – за спільну молитву. 

Джерело: http://uapc-te.net/news/ 

У ЗОЛОЧЕВІ НА ЛЬВІВЩИНІ 

ПРОВЕЛИ УРОЧИСТУ АКАДЕМІЮ, 

ПРИСВЯЧЕНУ 100- РІЧЧЮ ВІД ДНЯ 

НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 

5 червня у м. Золочеві 

пройшла урочиста 

академія, присвячена 

100-річчю від дня народження 

Патріарха 

УАПЦ Димитрія. 

Для Золочівщини 

постать Патріарха Димитрія 

є доволі рідною. У 1945-1946 рр. саме в 

цей район було переселено у рамках репатріації 

населення між комуністичною Польщею та радянською 

Україною більшість жителів с. Глідно 

та сусідніх сіл Березівського повіту Республіки 

Польща. Родина Яремів була переміщена у м. Глиняни 

та сусіднє с. Женів. Саме у храмі св. Димитрія 

у с. Женеві о. Володимир Ярема служив першу 

св. Літургію. 

Урочиста академія розпочалася із молитви за 

український народ, яку написав Патріарх Димитрій. 

На свято прибули представники районних товариств 

переселених українців із Надсяння, Лемківщини 

та Холмщини. Керівник «Родинного дерева» 

п. Світлана Наливайко у своєму виступі описала 

красу природи Глідного, освіченість місцевого 

українського населення та його самосвідомість. 

Музичний супровід академії забезпечили парафіяльний 

хор храму св. Софії УАПЦ м. Золочева 

та квартет духовенства Золочівського деканату 

УАПЦ «ЛЕВИТ». На академії був присутній представник 

української діаспори Канади проф. Роман 

Єренюк із м. Вінніпегу. 

Автор сценарію та ведучий - митр. прот. Юрій 

Юречко, парох громад УАПЦ с. Городилів та Єлиховичі 

Золочівського району. 

Офіційний сайт УАПЦ; http://stavropigia.lviv.ua/ 

ЛЬВІВСЬКІ СВЯЩЕНИКИ НА ДОНЕЧЧИНІ 

ВІДСЛУЖИЛИ ЧИН ПОХОРОНУ 

УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ 

1 червня священики 

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ ДЕКАНАТ УАПЦ 

ПЕРЕДАВ У ЗОНУ АТО 

ВІЙСЬКОВИЙ АВТОМОБІЛЬ 


у м. Золочеві, на території 

храму св. Софії 

УАПЦ відбулося посвячення 

автомобіля 

для передачі у зону 

АТО бійцям 53-ї механізованої 

бригади. 

Автомобіль придбано на пожертви усіх вірних 

УАПЦ Золочівського деканату. 


Львівського деканату 

УАПЦ прот. Тарас 

Солук (парафія Різдва 

Івана Хрестителя на 

вул. Пасічній) та прот. 

Богдан Струк (парафія 

св. Тройці на вул. Вернадського) 

відслужили у м. Шахтарськ Донецької 

області чин похорону новопредставленого Генадія 

Любовського. 

28 травня після тяжких поранеь Генадій Любовський 

(14.10.1967 р.н.) упокоївся у Львівському 

госпіталі на 49 році життя. 

3 

Львівські волонтери звернулися до Блаженнішого 

Макарія, Митрополита Київського і всієї 

України, з проханням посприяти перевезенню 

тіла р.б. Генадія у рідне місто. 

Владика виділив транспорт та кошти, благословив 

священиків, які вже неодноразово із Його 

Блаженством відвідували зону АТО, для виконання 

цієї пастирської місії. 

БРАТСЬКИЙ ХОР «СТАВРОС» 

ВІДВІДАВ ПОЛЬЩУ ТА ВЗЯВ УЧАСТЬ 

У МІЖНАРОДНОМУ ФЕСТИВАЛІ 

24-27 червня хор 

«Ставрос» Львівського 

ставропігійного братства 

св. ап. Андрія 

Первозваного відвідав 

м. Радомсько Лодзького 

воєводства, Польща. 

У ці дні проходив ХІІ 

міжнародний фестиваль «Схід і захід разом». Програмою 

заходів передбачено три концерти, один з 

яких проходив у костелах міста та мав за мету збагатити 

мешканців міста духовним надбанням. 

25 червня у міському будинку культури Радомська 

офіційно відкрила фестиваль Данута Гороскевич, 

головний організатор заходу. 

До присутніх звернувся мер міста, який подякував 

усім учасникам за спільну працю у культурному 

розвитку міста. 

Диригент братського хору Руслан Ляшенко відкрив 

фестиваль диригуванням спільного твору у 

виконанні співаків п’яти колективів. 

Цього року виступили хори «Ставрос» і «Євшан» 

зі Львова, хорові колективи із Варшави, Радомська 

та єврейський хор із м. Лодзя. 

Зранку 26 червня кожний колектив співав у костелах 

міста. Хор «Ставрос» виступав після св. Літургії 

у храмі Богородиці-покровительки Польщі. 

Того ж дня у відпочинковому комплексі «Замок» 

усі хористи-учасники фестивалю спільно 

обідали. Після почастунку колективи мали виступ, 

на якому були присутні організатори та спонсори 

ХІІ міжнародного фестивалю «Схід і захід разом». 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/ 

БЛАГОЧИННИЙ ХАРКІВСЬКОГО 

ДЕКАНАТУ УАПЦ ОЧОЛИВ МОЛИТВУ 

В ДЕНЬ СКОРБОТИ У м. ЗМІЇВ 


під час мітингу біля меморіального 

комплексу 

«Вічний вогонь» та урочистої 

церемонії покладання 

квітів до Стели Героїв 

і братської могили 

взяли участь голова Зміївської 

РДА Кошеленко В.А., голова Зміївської районної 

ради Тімофеєва Т.В., ветерани війни, представники 

трудових колективів державних підприємств, 

установ та організацій міста Змієва, громадськість. 

Учасники заходів вшанували пам’ять загиблих у 

Другій світовій війні хвилиною мовчання. Настоятель 

Успенської парафії УАПЦ с. Соколово та Харківський 

декан Харківсько-Полтавської єпархії 

УАПЦ прот. Станіслав Аштраф›ян відслужив поминальну 

літію. 


ОГОЛОШЕННЯ 

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ДУХОВНА 

СЕМІНАРІЯ УАПЦ 

оголошує набір студентів на 2016/2017 н. р. 

Прийом документів у канцелярії 

єпархіального управління – 

з 1 липня по 12 серпня – 

у вівторок і четвер (крім свят) 

з 11:00 до 15:00 год. за адресою: 

м.Тернопіль, вул. Руська 22 

(Кафедральний Собор Різдва Христового). 

Тел./факс: (0352) 52-23-46. 

Вступні іспити пройдуть з 15 по 22 серпня. 

При Семінарії є гуртожиток.


Ярослав ТАРАС, професор, доктор історичних наук, кандидат архітектури, 

лауреат Державної премії в галузі архітектури 

Продовження. 

До 30-ї річниці катастрофи 

на Чорнобильській атомній електростанції 

МІКРОРЕНТГЕНИ УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ 

Мародери 

Мародерство почалося зразу 

після виселення людей 

з Чорнобильської зони та триває 

донині. За свідченням респонденти 

Олі Андрієнко, «нас всіх за три 

дні виселили, не пускали до самої 

осені. Коли приїхали, нічого в хаті 

уже не було. Люди партизанськими 

дорогами верталися додому. 

Моя мама, 103 года, втікала додому, 

пожила год, посіяла, посадила, 

знов вигнали, хати попалили». 

Про мародерство написано багато 

(за скільки пляшок горілки можна 

було купити телевізор, холодильник, 

пральну машину, вивезти метал, 

труби, дрова тощо), не будемо 

на ньому зупинятися. 

З мародерами в зоні ми особисто 

не стикалися. У 1994 р. хати 

були вже порожні і мародерство 

набуло інших форм. Ми бачили 

чимало хат «обдертих до цвяхів». 

Все, що пов’язано з металобрухтом, 

було і є в полі зору мародерів. 

У Чорнобилі є пункт прийому металобрухту. 

Мене вражало, що з хат в 10-кілометровій 

зоні (де радіація найбільша) 

виносили навіть алюмінієві 

ложки, виделки, казанки, 

зрізаний зі стовпів дріт тощо і 

складали купками на дорозі, через 

кілька хат. Потім заготівельники 

металу їздять і забирають. У 

Прип’яті забився до смерті чоловік, 

який знімав алюмінієву обшивку 

на дев’ятиповерховому будинку. 

На Буряківці – кладовищі радіоактивної 

техніки – фактично залишилися 

тільки каркаси від машин, 

автобусів, вертольотів. Двигуни, 

колеса – усе, що можна було, зняли 

для потреб зони чи продажу за 

її межами. 

Везуть із зони дрова, незважаючи 

на те, що під час спалювання 

вони, як відомо, виділяють значно 

більше радіації. Їм не перешкоджає 

міліція. Легендарна родина 

Ображеїв лишилася без світла, бо 

мародери вкрали трансформатор 

та алюмінієвий дріт. За свідченням 

С. Ображея «діяльність мародерів 

була освячена місцевим міліціонером», 

«Приїздили – Петро, Володя 

– з міліціонером, забрали пенсію, 

пили, їли… Понапивалися. І куфайку 

забрали. Хай носять». 

Найбільше вражають сліди мародерства 

в церкві св. Михайла в 

с. Красно, яка одна уціліла в селах 

«десятки». Мародери знівечили 

позолочений іконостас, поздирали 

все малювання зі стін. Лише з 

підбані на нас з докором дивиться 

Господь наш, який промовляє – соромтеся, 

не забувайте, за все буде 

кара. Мародерство святинь свідчило, 

що не виродився досі гомосовєтікус, 

який не боїться Божої 

кари. 

Влада 

Життєві історії поліщуків у зоні 

відчуження засвідчують, що влада 

зробила все, щоб у зоні не було людей, 

гинуть автохтони, гине з нею 

культурна спадщина Полісся. Якби 

влада підтримала цих людей, які 

добровільно живуть у радіоактивно 

забрудненій зоні, ми мали б не тільки 

багатющий науковий матеріал 

про особливості їх життєдіяльності, 

але збережені оазиси матеріальної 

та духовної культури поліщуків. 

Наших можновладців цікавлять 

лише гроші на саркофаг, а не пошук 

фінансів на гуманітарний аспект катастрофи, 

який дав би можливість 

цим людям нормально жити. Керівництво 

зони, як ми вже вказали, 

керується сталінським принципом: 

нема людей – нема проблем. 

Чорнобильську трагедію не можна 

розглядати вузько, тільки з позиції 

забруднення території та надання 

допомоги людям. Забувають, що 

Полісся було частиною геобіоценозу 

екосистеми, яка сформувалася 

в цьому ландшафті, утворивши 

відповідну матеріальну культуру. 

Наслідки переселення полягають у 

руйнуванні цієї спільної етнічної і 

біологічної екосистеми, тобто знищується 

одне із важливих середовищ 

формування нації. 

Ландшафт формував психологічний 

клімат, психологічний настрій, 

відповідні природні основи 

людського проживання. Тому поліщуки, 

яких переселили, скажімо, 

на Полтавщину, почуваються дискомфортно, 

тяжко адаптовуються 

без свого ландшафту, середовища. 

Деякі переселенці, які нібито в кращих 

умовах, не живуть довше, а навіть 

менше, ніж ті, що залишилися 

у зоні. Мешканці Полісся навіть у 

Голодомор виживали, адже в них 

були ставки з рибою, ягоди, звірина. 

Зміна екосистеми дуже згубно 

впливає на переселенців. Не можна 

виймати людину зі свого середовища 

й механічно переносити в інше. 

Крім того, нині нічого не роблять, 

щоб повернути людей до рідних 

місць, повернути їм ландшафт, їх 

етнокультуру. А етнокультура там 

фантастична, є явища, яких не 

знайдете ніде. Багато архаїки, і то 

досить глибокої. 

Гробки 

Природа там формує свої ландшафти. 

Барвінок вкрив усе килимом 

на деяких цвинтарях, садибах, 

подвір’ях. Незабутньо виглядає 

цвинтар, на якому ростуть високі 

сосни і всі могили вкриті барвінком. 

Цвинтар поліщуків – особлива 

тема. Він є прикладом ставлення до 

своєї землі і до предків. Кладовища 

в автентичних поліщуцьких селах 

люди відвідують щороку, гробки 

там доглянуті, навіть за радіації 

2000 мікрорентген і більше. А якщо 

село заселене або утворене на основі 

різноетнічного робітництва, які 

приїхали свого часу будувати ЧАЕС 

з інших республік Радянського Союзу, 

там, де радіація відносно низька, 

цвинтарі запущені, заросли, їх 

тяжко навіть віднайти, вони зникають, 

а разом з ними відходять сліди 

чужинців, які прийшли на нашу 

землю. 

Щоб відвідати могилки, поліщуки 

щороку винаймають автобуси. 

Там вони зустрічаються віч-на-віч 

з пам’яттю свого роду, могилами 

своїх предків, а також зі своїми односельчанами, 

які проживають в 

різних районах України. Цвинтарі 

є барометром любові до малої батьківщини, 

пам’яті про рідне село, 

його традиції. 

У мертвому селі Весняне Поліського 

району, де за 2000 мікрорентген, 

цвинтар упорядкований, всі могили 

вичищені від будяків та дерев. 

Незважаючи на високу радіацію, 

приємно відвідати такий цвинтар, 

віддати честь молитвою тим, хто тут 

похований, і подякувати виселеним 

односельчанам, які його зберігають. 

Від будинків у багатьох селах скоро 

не залишиться і сліду, лише цвинтарі 

будуть постійними свідками, що 

тут земля поліщуків, що тут жили 

українці. 

У поліщуків є хороша традиція: 

якщо просять про щось у Бога або 

їдуть на гробки – обов’язково об’язують 

хрести рушниками. На деяких 

цвинтарях хрест пов’язаний 50- 

60 рушниками, які від часу поросли 

мохом. 

Найбільше вражають зміни, що 

сталися на кладовищах, які опинилися 

в 30-кілометровій зоні радіоактивного 

забруднення. Для прикладу 

зупинимося на кладовищі с.~Куповате 

Чорнобильського р-ну, яке 

нам довелося досліджувати в 1997 і 

2003 роках. В останні роки на могилах 

почали замінювати дубові різьблені 

хрести на металеві або бетонні. 

Така заміна зрозуміла. З втратою 

надії повернутися назад поліщуки, 

які живуть далеко від могил предків, 

ставлять такі хрести, щоб довго 

змогли простояти без особливого 

догляду і вказували, що на цій землі 

поховані їхні предки. 

Вразило нас те, що на нових 

хрестах, на відміну від старих, уся 

інформація про померлого подається 

тільки російською мовою. Навіть 

на старих дерев’яних хрестах 

з’явилися нові російськомовні таблиці. 

На дерев’яному старому 

хресті поверх різаного стамескою 

імені «Шевченко Устинія Павлівна» 

(с.~Купувате Чорнобильський 

район) недавно прибили металеву 

табличку «Шевченко Устиния Павловна 

22.IV.1908–5.VII.1984». Виходить 

так, що покійна Шевченко 

народилася українкою, розмовляла 

українською мовою, а в Незалежній 

Україні стала російськомовною… 

Сьогодні покійні, всупереч їхній 

довічній згоді, втягнені в процес 

дійсного змосковщення українців. 

Попередні покоління поліщуків, 

які найбільше оберігали українську 

традиційно-побутову культуру, на 

різних кладовищах перетворилися, 

волею своїх пасинків поганих, у 

предків російсько-московських, на 

цій землі, де була закопана їх пуповина. 

Все в житті плинне 

У зоні розумієш весь сенс людського 

життя, що все плинне, що 

однієї миті можна позбутися всього, 

і накопичені матеріальні блага 

не знадобляться. Гостріше відчувається 

несправедливість, яка існує в 

нашому суспільстві, що людей отруїли 

бацили ненависті, заздрості 

до ближнього. Виробляється звичка 

не лягати, не сідати на землю, 

траву, дерево. Кілька років після 

експедицій в зону відчуження я не 

міг лягти на траву. В експедиціях 

у інших регіонах всі сідали, а я – 

ні. Бо звик, що радіація чим нижче, 

тим сильніша. Перебуваючи в 

зоні 16-20 днів, розумієш, яка це 

благодать – не боятися невидимого 

ворога, який тебе оточує, змушує 

постійно стояти на ногах, не дозволяє 

піти в туалет на природі. По-іншому 

сприймаєш землю, на яку ти 

можеш сісти, лягти, вирощувати 

екологічно чисті продукти, скупатися 

у водой мищі. 

У чорнобильські зоні можна побачити 

багато процесів, які відбулися 

в історії. Простежити час руйнування 

дерев’яних зрубів, тобто 

через скільки років загине покинута 

хата, покрита соломою, дранкою, 

шифером. Можемо змоделювати, 

що відбувалося за часів татаро-монгольської, 

турецької навали, коли 

спустошувалися села і чому вони 

відбудовувалися на іншому місці. 

Що стається з людиною, коли вона 

зостається наодинці з природою, 

в середовищі, яке агресивне до неї 

і до всього живого. Що стається з 

природою після катаклізмів, і як 

вона себе виліковує. Що відбувається 

зі звірами і свійськими тваринами, 

які живуть на радіоактивно забрудненій 

території. 

Навіть асфальт не витримав процесів 

оновлення. Спершу з’являються 

тріщини, потім з узбіччя на 

нього наступає мох, в тріщинах ростуть 

рослини. З часом вони поглиблюються, 

асфальт розвалюється на 

дрібні складові, між якими починають 

рости чагарники, дерева. Дороги 

заростають, а з ними поступово 

зникає вулична мережа села. Тільки 

бетон стоїть непохитно, засвідчуючи, 

що колись тут стояла оселя.

04.07.1891 – 125 років тому народився Петро Панч, 

письменник-романіст, перший голова 

Львівської спілки письменників. 

(+01.12.1978) 

04.07.1941 – 75 років тому народився Богдан- 

Юрій Янівський, композитор, піаніст, 

заслужений діяч мистецтв (+2005) 

06.07.1851 – 165 років тому народився Іван 

Левинський, архітектор і підприємець, 

автор численних Львівських споруд 

в стилі модерн, великий зодчий і 

будівничий Галичини (+04.07.1919) 


ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

17.07.1871 – 145 років тому народився Філарет 

Колесса, поет, композитор, сходознавець, 

літературознавець, автор наукових праць, 

дійсний член НТШ та АН (+03.01.1947) 

21.07.1941 – 75 років тому помер Богдан Лепкий, 

український письменник, автор 

історичної трилогії «Мазепа» 

(*09.11.1872) 

26.07.1931 – 85 років тому народився Іван Дзюба, 

письменник, літературознавець, 

шістдесятник, академік НАНУ, 

громадський діяч 

І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина. 

Олександр Довженко 

28 липня – день вшанування 

рівноапостольного князя Володимира Великого 

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ 

МІГ НАРОДИТИСЯ У СЕЛІ БУДЯТИЧІ 

«Історична правда» 

Журналісти проекту «Історична 

правда з Вахтангом 

Кіпіані» на телеканалі ZIKнеподалік 

Володимира-Волинського (Волинська 

область) розшукали ймовірну 

батьківщину хрестителя Київського 

Русі Володимира Великого. Йдеться 

про сучасне село Будятичі. 

Село Будятичі розташоване за 22 

кілометри на південний захід від Володимира-Волинського. 

За однією з 

останніх версій, саме тут народився 

майбутній князь Володимир Святославович. 

Ряд дослідників говорять, 

що сюди княгиня Ольга відіслала 

мешкати Малушу, яка мала народити 

позашлюбного сина від Святослава 

Хороброго. 

«Тут знаходився палац Добрині 

Нікітіча, який був рідним братом 

ключниці княгині Ольги Малуші, 

– розповідає дослідник Євген 

Кліндухов. – У цей палац у селі 

Будятино (стара назва села. – Ред.) 

княгиня Ольга і вирішила відправити 

Малушу, щоб та народила 

і зберегла позашлюбну дитину». 

Саме сучасне село Будятичі, вважають 

місцеві дослідники, найкраще 

відповідає літописній згадці про 

село Будятино, де, за Никонівським 

літописом, народився Володимир 

Великий. «Назва села зазнала декілька 

асиміляцій, навіть сьогоднішнє 

словесне закінчення назви 

Будятичі говорить про те, що його 

заселяли вихідці з Київщини – русичі», 

– пояснює Євген Кліндухов. 

Хоча найдавніша документальна 

згадка про Будятичі датується 

тільки 1450-м роком, однак артефакти 

свідчать про давні поселення 

у цьому краї. 

«Будятичі виникли дуже давно, 

бо під час копання криниць знайшли 

ріг носорога і кістки мамонта, 

– коментує дослідниця Мирослава 

Романюк. – Перші поселення, які 

тут виникли, були слов’янськими. 

Люди жили у будинках, які нагадували 

собачі буди. Тож назва «Будятичі» 

походить саме від того, якими 

були місцеві помешкання». 

Волинські дослідники припускають, 

що радше за все, саме 

звідси родом не лише Володимир 

Великий, його матір Малуша, а, 

ймовірно, навіть княгиня Ольга. 

«Це логічно, що Ольга могла відправити 

Малушу до своїх рідних 

місць. Куди ж можна відправити 

свою невістку? На батьківщину, на 

землі, які добре знаєш. Тим паче, 

і Малуша походить із волинського 

боярського роду», – припускає історик 

Олена Бірюльова. 

Джерело: http://bug.org.ua/ 

27 червня – 11 липня – Апостольський піст (Петрівка) 

ПРИТЧА ПРО ПРОЩЕННЯ 

Йшли якось двоє друзів через пустелю. Сперечалися про щось - і 

один вдарив іншого. Той, кого вдарили, образився, але не сказав 

нічого. Лише написав на піску: СЬОГОДНІ МІЙ КРАЩИЙ ДРУГ ВДАРИВ 

МЕНЕ. 

Вони йшли далі і недалеко побачили оазис, захотіли попити і викупатися. 

По дорозі до оазису той, кого вдарили, раптом опинився в сипучих 

пісках. Він почав занурюватися все глибше і глибше, але його друг врятував 

його. Після цього потерпілий викарбував на камені: СЬОГОДНІ МІЙ 

КРАЩИЙ ДРУГ ВРЯТУВАВ МЕНІ ЖИТТЯ. 

Друг, який спочатку його вдарив, а потім врятував йому життя, запитав: 

«Коли я тебе вдарив, ти написав це на піску, а тепер ти пишеш на камені, 

чому?». Друг відповів: «Коли хтось нас ранить, ми повинні написати це 

на піску, щоб Вітер Прощення зміг стерти сліди. Якщо хтось робить нам 

щось добре, ми повинні вирізати це на камені, щоб ніякий вітер не зміг це 

стерти»... 

Бог потребує від тебе в молитві 

не красивої мови і не слів 

вишуканих, але краси душі. Часто 

буває, не потрібно і голосу, 

бо якщо ти скажеш у серці 

своєму і покличеш Його щиро, 

то Він почує тебе... 

Іван Золотоустий 

Не турбуйся, Я з тобою, Я 

Бог твій, Я тобі дам сили і підтримаю 

тебе Своєю правицею. 

Я Бог твій, Я Господь, Я кажу: 

Не бійся, Я допоможу тобі. 

Ісайя 41: 10,13 

5 

У КОНСПЕКТ 

СЕМІНАРИСТА 

прот. Володимир ГЕНСЬОР, 

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ 

ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ 

А от що стосується Єрусалимського 

і Студійського Уставів, то це були 

Устави чернечі. Єрусалимський Устав 

походить з Лаври прп. Сави Освященого 

біля Єрусалима і є свідченням 

про літургічне життя і чернечі традиції 

палестинських монастирів в епоху 

їхнього розквіту. 

Взагалі, на Сході було два основних 

літургічних центри: Єрусалим 

і Константинополь. Єрусалимський 

Устав зв’язаний, природно, з 

Єрусалимом, а Студійський — з Константинопольською 

традицією. 

В історії Єрусалимського Уставу 

ключовими є дві дати, досить сумні: 

погром, що вчинив у 614 р. перський 

цар Хосров (Хосрой), і погром 

халіфа Хакема у 1009 р., після якого 

вся Палестина стала користуватися 

Єрусалимським Савваїтським Уставом 

(тобто Уставом Лаври прп. Сави 

Освященого), а до цього в основному 

служили за тим Уставом, що склався 

в Єрусалимському храмі Воскресіння 

Христового. 

Студійський Устав — інший Типікон, 

інший різновид Уставу, походить 

з Константинополя. Студійський 

монастир був заснований у 463 р. 

сенатором Стyдієм, і для Константинополя 

він мав таке ж значення, як 

для Єрусалима — лавра Сави Освященого. 

Цілком ймовірно, спочатку 

Студійський монастир перебував в 

тісному зв’язку з Обителлю несплячих, 

так званих акимитів, і перші 

ченці Стyдійського монастиря напевне 

були з акимитів. Але особливого 

значення Студійський монастир набув 

під час іконоборських суперечок. 

Ігумен цього монастиря прп. Феодор 

Студит став одним з основних захисників 

іконошанування. 

У монастирі досить рано склався 

особливий уклад життя, що був закріплений 

у первісних формах Уставу. А 

більш повний Студійський Устав був 

записаний наприкінці X — на початку 

XI ст., набагато пізніше від дати 

смерті прп. Феодора Стyдита. 

У чистому вигляді Студійський 

Устав до нас не дійшов, про нього ми 

можемо здогадуватися лише по деяких 

уривчастих відомостях. 

Близько 1065 р. прп. Феодосій 

Печерський увів Студійський Устав 

у Києво-Печерській Лаврі, але це 

був уже не той Студійський Устав, 

про який сказано вище, а якась його 

модифікація — так званий Олексієвсько-Студійський 

Типікон. Він 

називається так по імені патріарха 

Константинопольського Олексія, що 

керував з 1025 по 1043 рік. Він був 

редактором і реформатором Студійського 

Уставу. Після реформи цей 

Устав містив у собі елементи Єрусалимського 

Уставу, а також елементи 

Уставу Великої церкви. 

Третій Устав, про який варто сказати, 

– це є Устав Великої церкви. Великою 

церквою називався храм св. Софії 

в Константинополі – кафедральний 

храм Константинопольських Патріархів. 

Таким чином, Устав Великої церкви 

відноситься до розряду пісенних 

послідувань. Імовірно, на Устав Великої 

церкви вплинув на Устав храму 

Воскресіння Христового в Єрусалимі. 

Джерело: http://dreamfood.ua/forum Продовження на с.6


У КОНСПЕКТ 

СЕМІНАРИСТА 

прот. Володимир ГЕНСЬОР, 

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ 

ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ 

Продовження. Початок на с.5 

Богослужіння у Св. Софії відправлялося 

з великою урочистістю 

і винятковою точністю. До того ж 

воно мало свої характерні риси, 

властиві тільки йому, тому що в 

богослужінні брали участь Вселенський 

Патріарх і імператор. 

Список Уставу Великої церкви 

був знайдений у 1895 р. на відомому 

острові Патмос російським 

літургістом професором Дмітрієвським. 

Характерною рисою цього 

Уставу є відсутність у ньому дисциплінарної 

частини, що цілком 

зрозуміло, оскільки він укладався 

не для монастиря, а для кафедрального 

собору. 

Професор Мансвєтов, один з 

відомих російських літургістів, 

вважав, що Єрусалимський і Студійський 

Устави відрізнялися один 

від одного не дуже сильно; скоріше 

це були два досить близькі різновиди 

чернечого Уставу. 

Незважаючи на всі спроби 

проф. Дмітрієвського знайти хоча 

б один список Студійського Уставу, 

пошуки успіхом не увінчалися. 

Іванна ЛИТВИНЕЦЬ, м. Львів 

КОЖНА МРІЯ 

ДАРУЄ СВІТАНОК 

Кожна мрія дарує світанок, 

А світанок – новий день, 

І цілує безкраїй серпанок 

Усіх людей. 

Пробудитись у темряві ночі 

І побачити сяйво ясне. 

Кожен вогник за душу лоскоче, 

Кожен промінь малює святе. 

На землі ми збираємо злото, 

У шовкові ховаєм мішки, 

Щоби кинути вкотре в болото 

Оті вічні, безцінні мости. 

Сонний вітер співає: «Маріє, 

Подаруй нам мирне життя». 

Кожен вогник свято леліє 

Учорашнє вже майбуття. 

Утомились народи від болю, 

Бо вбивають природне єство. 

Нарікаємо знову на долю 

І кидаємо віру в багно. 

Пробудитись у темряві ночі 

І побачити сяйво ясне. 

Кожен вогник за душу лоскоче, 

Кожен промінь малює святе. 

Кожна мрія – у нашій надії. 

Кожне світло – то є омофор. 

Це для нас співає, Маріє, 

Життя мирного праведний хор. 

Гучно дзвонять церковнії дзвони 

Вічну тайну безмежних століть. 

Кожен прагне світлом ікони 

Захистити себе від страхіть. 

Ми вчимося молитись до Бога 

І не брати чуже, як своє. 

Бо Господня терниста дорога 

Нам надію і віру дає. 

Кожна мрія дарує світанок, 

А світанок – новий день. 

І цілує безмежний серпанок 

Усіх людей. 

Яка то безмежна Божа благодать 

відчувається на морі! 

Лежиш у затінку, а вгорі пропливають 

хмари: велетенські клуби, 

мов копиці сіна, а в них видніються 

очі – то кота, то барана, то старезного 

дідугана. Розслаблений… Усі 

буденні клопоти там, у великому 

місті, а тут ТИ і НЕБО. І мимоволі 

виринає: «Місяць на небі, зіроньки 

сяють, тихо по морю човен пливе». 

Співаю притишеним голосом, бо 

скрізь купки відпочивальників: там 

грають в карти, там весела компанія 

з пивом, там ще інша компанія, 

а ми одні – із хмарками. Та ні, вже 

не одні. Підходить до нас ще одна 

пара, і, не вітаючись, доєднується 

до нашої притишеної: «В човні 

дівчина пісню співає, а козак чує, 

серденько мре». Доспівали, розсміялися, 

тоді познайомились. Далі 

друга пісня – ще одна пара доєдналася 

до нас. О, та ми вже цілий хор! 

Прямує до нашої співучої компанії 

ще одне подружжя, старше! Велетенський 

козарлюга, ну і, звичайно, 

козачка. «Доброго дня, дівчаточка! 

(на наших мужчин якось не наголосив). 

–Приймаєте до гурту?». 

– Звичайно, з приємністю! 

– Ну то співаємо. 

– А Ви починайте. 

– «Ой чий то кінь стоїть, що 

сива гривонька» – пролунав потужний 

баритон… Здавалося, затремтіло 

не тільки в повітрі, а й вода в 

морі задрижала. Компанія, що пила 

пиво, завмерла на півковтка, картярська 

компанія заворожено повернулася 

в наш бік, а ми сиділи, 

мов причаровані. – Такий голос почуєш 

не на кожній оперній сцені. 

Так. До нас насправді приєднався 

оперний співак, пан Андрій. 

Пані Тетяна, дружина, трохи ніяковіючи, 

розсміялася. А далі пішло 

в нас усе прекрасно – наші, тепер 

уже майже оперні співи, лунали, 

мовби на генеральній репетиції 

перед гастролями. 

Наступного дня наша компанія 

отримала велетенську корзину. 

В Галичині в такій корзині паски 

святять, а тут у цій корзині – і шинка, 

і сало, і ковбаса (це все домашнє, 

з нашого кабанчика, – мило припрошувала 

пані Тетяна), і домашнє 

вино, і самогоночка, і перець зі 

свого городу, і помідорчики свої… 

Хліб, правда, був таки магазинний. 

– Пані Тетяно! Так ви що? Продавати 

привезли усі ці продукти, 

що їх так багато взяли? 

– Та ні, ми кожного разу, коли 

відпочиваємо на морі, то завжди 

знаходимо компанію і всіх гостимо. 

Це ж не куплене, все домашнє. 

Це ж безкоштовно! 

– Нічого собі безкоштовно! Та 

така «шара» усім сподобалась, і ми 

вже були не тільки знайомі, а й як 

рідні. 

І насправді, ми настільки зріднились 

із цими людьми, що, повернувшись 

з відпустки, кожного, чи 

Марія ГОРБАЛЬ 

ТАНЮ, НАКОРМИ ДИТИНУ, 

І ДАЙ ЇЙ ПИТИ 

Ангел-Хоронитель відганяє біса 

майже кожного тижня розмовляли 

по телефону. В нас були спільні 

зацікавлення. Пан Андрій, уже на 

пенсії, розвів у своєму приміському 

«маєтку» велетенську пасіку, 

– ділились із моїм чоловіком бджолярськими 

нюансами, ми ж пані 

Тетяною мали свої балачки. 

Та життя має не тільки прекрасні 

сторінки, а й не дуже прекрасні, 

сумні, а то й трагічні. 

Захворів пан Андрій. Одна лікарня, 

друга, третя, дороговартісні 

обстеження, затяжне дороговартісне 

лікування – безрезультатно. Чорнобиль, 

– а на час вибуху гастролювали 

саме поблизу Чорнобиля, 

– не обминув і такого здорованя, як 

наш Андрій. Та ще якби лікарі на 

початковій стадії онкології сказали 

правду! Та ж є випадки, коли народна 

медицина початкову стадію 

онкології долає! – Видно, так мало 

бути, видно, така була його життєва 

ниточка… 

– А хоч би був мене хоч раз вилаяв 

у житті, а хоч би раз щоб мене 

був побив, то б не мала такого горя, 

та ж він був і дітям, і мені цілковитою 

опікою, безмежною добротою, 

та це рідкість, який був прекрасний 

чоловік, – ридає в трубку пані Тетяна. 

– І розумний, і усе він вмів зробити, 

і усім розпорядитися! А як же 

тепер я справлюся з тими ланами? 

А хто мені ту самогонку вижене? 

– Та ж без неї ніякий мужик тобі 

нічого не зробить! І не кину усього 

цього посеред весни, коли усе обсіяне 

і обсаджене! – Усе ж для дітей 

дбали! Щоб своє було, і щоб ще 

прибуток з тієї праці був! 

Не можу ніяк розрадити, бо таки 

нема чим. Прошу змиритися із Волею 

Божою. 

– Пані Маріє! – дзвонить мені 

якось пані Тетяна. – Снився сьогодні 

мені мій Андрій. Я не знаю, чи 

снився, чи це було якесь марення, 

однак я бачу його, а він за рученьку 

тримає маленького хлопчика. – 

Накорми, – каже, – Таню, дитину, і 

дай йому пити. – А далі щез. – Що 

б мав означати цей сон? 

– Не знаю, відповідаю. 

Другого дня знову телефонний 

дзвінок. – Пані Маріє! Знову снився 

мені Андрій. І знову, не знаю, чи 

це сон, чи марення! – Приходить, 

і тримає за рученьку маленьку дівчинку, 

тепер уже дівчинку! І говорить 

те саме: – Накорми, – каже, 

– Таню, дитину, і дай їй пити. – І 

щез. – Що б мав цей сон означати? 

На третій день знову телефонний 

дзвінок від моєї пані Тетяни. 

– Пані Маріє! Ну що ж це він 

мене так мордує! Я вже його сьогодні 

лаяла. Не пішла я сьогодні до 

церкви, бо вночі, з суботи на неділю, 

гнала самогонку. Вставляю ті трубочки, 

заливаюся сльозами. – Тобі, 

– кажу, – того уже не треба, а залишив 

мені ті городи. То хіба то жіноча 

робота, щоб мені гнати самогонку? – 

О четвертій годині ранку завершила 

свою роботу. Повиливала бражку, – 

до ранку вивітриться запах. – І пішла 

спати. Усього дві години поспала, до 

шостої. О шостій приходить до мене 

уві сні (чи в якомусь маренні) мій 

Андрій і каже: «Таню, вставай, там 

на подвір’ї щось чути горілим! Дуже 

чути!». 

– Виходжу я на подвір’я, – дійсно, 

горілим чути. – А це восени на 

тій кухні, що на подвір’ї, я варила 

абрикосове повидло. Воно вибігло 

і пригоріло на бляті. Я не відшкрябала. 

Коли гнала самогонку – чути 

не було, а розійшовся запах бражки 

– чути пригоріле повидло, дуже! 

Ну і він зачув! Ну що це таке? 

– Е, – кажу, – ідіть до священика, 

розказуйте усі три сни. Це ж неможливо, 

щоб отак три дні підряд 

снився! 

Пішла. Розповіла. 

– Пані Тетяно, а ви абортів у 

житті не робили? – питає священик. 

– А розбудив він вас на запах, 

щоб ви повірили у правдивість 

усього того, що він вам показував 

попередньо уві сні. 

– А як же не робила? – Поїде 

мій чоловік на гастролі – місяцями 

немає. Де він? Як він? З ким він? А 

повернеться, то вже й не знаю, як 

приголубити, як обійняти, як натішитися! 

Повертається він на свою 

сцену – а я йду робити аборт. Я ж 

учителька! Не родити ж мені, як в 

Африці! Та коли ж то було! Та ж у 

мене вже є правнуки! А він мені 

зараз приводить мої ненароджені 

діти? – І як їх накормити? І як їх 

напоїти? 

*** 

Відколи ми познайомилися із 

тією родиною із Центральної України, 

я не могла розуміти, що так 

притягувало нас одна до одної. Та 

зараз уже зрозуміла. – Ми зустрілися 

на життєвому шляху тому, що 

вона, пані Тетяна, мусіла мені розказати 

цю свою життєву проблему. 

А я – її описати. 

І може ця життєва історія стане 

уроком для молодих пар! І врятує 

дитяче життя! І не одне! Дай Боже, 

щоб так сталося!


«ДОШЛЮБНІ СТОСУНКИ МОЖНА ПОРІВНЯТИ З ЧАШЕЮ, 

ПОВНОЮ ЛЮБОВІ, ЯКУ МИ РОЗХЛЮПУЄМО» – о. ТАРАС БЕЦЕЛЬ 

У 2016 р. у Львові відбуваються 

реколекційні зустрічі з духівниками 

Тетяна ВОРОБЙОВА 

Чому люди, які від усього 

серця мріють мати свою 

сім’ю, дітей, часто бувають нездатні 

побудувати стосунки? Чому, 

знайшовши свою «половинку», не 

витримують перших випробувань і 

розходяться? Які помилки ми найчастіше 

робимо, намагаючись «побудувати 

свою любов»? 

Помилка перша: прив’язаність 

до батьківського дому 

Дуже багато залежить від того, 

до чого нас готували батьки. До служіння 

Богу (а служіння Богу – це 

служіння ближньому, отже і батькам); 

до служіння сім’ї, якщо вам 

дано бути сім’янином; для служіння 

Батьківщині? Чи – для себе? Часто 

трапляється, батьки так люблять 

своїх дітей, що готують їх тільки 

для себе, і в результаті, людина, що 

вже стала дорослою, виявляється неспроможною 

покинути батьківський 

дім – через величезну прив’язаність 

до мами й тата, через егоїстичну 

натуру, виховану в ній надмірною 

опікою. Часто, навіть створивши 

власну родину, чоловік лишається в 

житті непотрібним, самотнім, тому 

що його передали від одної мами до 

іншої «мами» - мами, а не дружини! 

Проте, безперечно, навіть якщо вам 

не вдається побудувати стосунки 

через подібні причини, це не означає, 

що на родині можна поставити 

хрест! Людина і в 25, і в 40 років 

може змінюватись: наша душа динамічна, 

вона здатна ставати більш зрілою. 

Але для того, щоб чоловік міг 

змінитися і стати спроможним виконувати 

своє призначення, для нього 

дуже важливо з розумом поставитися 

до свого життя і до вибору своєї 

«другої половинки». 

Помилка друга: 

пошуки «наосліп» 

Перш за все, треба розуміти, 

чого ми шукаємо і кого ми шукаємо. 

Якими якостями має володіти наша 

«друга половинка»? Обираючи її 

за принципом «Йди туди, не знаю, 

куди, шукай того, не знаю, чого», ми 

йдемо небезпечним шляхом – шляхом 

спроб і помилок. При цьому 

душа спустошується, розчаровується, 

забруднюється, втрачає себе, 

і, зрештою відбувається страшне: 

її деградація. Це можна назвати 

різних конфесій. На одній із таких 

був о. Тарас Бецель, священик Львівської 

єпархії УАПЦ. Учасники разом 

з духівником обговорювали тему: 

«Церква про дошлюбні та сімейні 

статеві стосунки». Шукали відповіді 

на запитання, що таке справжня 

любов, чому дошлюбні стосунки не 

тільки гріховні, а й приносять шкоду, 

чи може духівник причащати 

пару, яка живе у цивільному шлюбі? 

Говорили й про можливість розлучення, 

гріх перелюбу, блуд. 

депресією, віковою кризою, чим 

завгодно! А причина лише одна: 

ми втратили самих себе. Не знаючи 

себе, ми не знаємо, що нам потрібно, 

хто має бути поруч із нами. 

Тому і ми, коли шукаємо свою «половинку», 

маємо чітко розуміти, якими 

ми є самі і якими маємо стати для неї. 

Чого нам не вистачає? Треба уважно 

роздивитися себе. Наприклад, я емоційна, 

гаряча – отже, мені потрібен 

чоловік розсудливий, спокійний, 

який зможе мою гарячність перетворити 

на розсудливість; я безмежно 

добра, до нерозсудливості, до марнотратства 

– отже, мені потрібен чоловік 

не скупий, але такий, що вміє 

бути економним, вести домашнє 

господарство; я непостійна в своїх 

бажаннях – отже, мені потрібен чоловік, 

який одного разу допоможе 

мені зрозуміти, що найголовніше 

моє місце і призначення – це сім’я. 

Зазирніть всередину себе, зазирніть 

до криниці своєї душі, зрозумійте, 

над чим вам треба працювати, і 

шукайте людину, яка стане частково 

«каталізатором» змін, частково 

«лакмусовим папірцем», що дасть 

можливість проявитись вашим найкращим 

сторонам, частково – вашим 

педагогом, вашим вчителем, вихователем. 

До тих пір, поки цей образ не 

створений у вашій душі, а значить, у 

ваших почуттях, вашій волі, вашому 

розумі, ви так і будете бігати незвіданими 

дорогами, в незвідані краї, до 

незвіданого щастя. А щастя має бути 

відомим! 

Помилка третя: 

неуважність до деталей 

Потрібно розуміти, що сім’я – це, 

у тому числі, жертовність та мужність, 

проте мужність не в сенсі брутальності, 

а в сенсі відваги. Коли 

трапляється біда, трагедія, як ми 

себе поведемо? За себе злякаємось? 

Чи скажемо з жертовністю матері: 

заберіть у мене все, тільки нехай 

мої близькі будуть в благополуччі! 

Чи здатен ваш обранець на такі 

прояви, як правило, видно одразу. 

Зверніть на це увагу! Ось ви тільки 

зустрічаєтесь, ви молоді. А запитайте 

у свого друга (подруги): «Твої 

батьки знають, з ким ти? Ти подзвонив 

(подзвонила) їм, попередив (попередила), 

коли ти прийдеш?» Як 

правило, всіх це найменше хвилює, 

«Коли людина порушує заповідь, 

впадає в блуд, яким є дошлюбні стосунки, 

це можна порівняти з тим, коли 

нам всім від народження подарована 

Богом чаша дорогоцінного напою 

– наша цнотливість, а ми беремо цю 

чашу і розхлюпуємо направо і наліво. 

І що залишається, коли людина приходить 

до шлюбу, до того визначного моменту, 

коли бажає з’єднатися з іншою 

половиною? Вона приходить з порожньою 

чашею, вже не може любити, бо 

розхлюпала всю любов, не зберегла 

ДЕСЯТЬ ПОМИЛОК НА ШЛЯХУ ДО ШЛЮБУ 

хоча легковажність в такому питанні 

вже повинна викликати тривогу… 

Ще є такий «тест»: бутерброд з 

ковбасою. Коли ви дуже голодні, 

а бутерброд один, і ковбаска на 

ньому одна. Як ваш друг вчинить? 

Розділить навпіл – добре! А ще краще, 

якщо скаже: «Їж ти. Я обійдусь». 

Або під час прогулянки ви неуважно 

сіли перепочити на камінь. 

Чи помітить він це, перелякається, 

скаже: «Ні, не треба сидіти на холодному 

камені, можна захворіти»? 

Все це дрібниці, проте вже у дрібницях 

видно того, хто помітить, де ви 

сіли, чи вам не холодно, чи не болять 

у вас ноги, чи не болить у вас голова. 

Це можна помітити вже, коли ви зустрічаєтесь. 

Поставте собі запитання: 

той, з ким я гуляю, хто мені дарує 

квіти, - чи здатен він утриматись 

у своїх почуттях? Чи здатен дійсно 

поважати мої погляди, мої поняття 

чистоти, цнотливості – чи не є вони 

для нього якимось «рудиментом» 

з минулого століття? Це все дуже 

важливо. Важливо, щоб душа того, 

з ким я зустрінусь, була чистою, 

здатною саме на такі почуття – турботи, 

відповідальності, мужності, 

відмови від себе заради ближнього. 

Іноді у шлюбах не буває дітей, і це 

дуже велике випробування. Як люди 

ставляться до цього? Хтось усиновив 

дитинку, хтось іншим шляхом вирішує 

цю проблему, проте головне, 

щоб люди несли свій хрест до кінця, 

і йшли по життю разом, не розбігаючись 

і не шукаючи на стороні 

можливості мати дитину. А ішли б, 

узявшись за руки. Я знаю такі сім’ї, 

знаю, який хрест вони несуть і як 

глибоко люблять один одного, вони 

не здатні зрадити один одного. Ось 

це теж показник сімейного подвигу! 

Помилка четверта: неправильні 

пріоритети у виборі супутника 

Потрібно розуміти, що доброта 

– це не якийсь приємний «додаток», 

а основоположна риса, яка має 

бути головною у близької людини, 

яку ви шукаєте. Про це має замислитись 

кожен! Адже найголовніший 

критерій вибору – душа людини. 

Як часто в газетних оголошеннях 

можна прочитати: «Мій зріст, вага, 

колір очей – такі-то, шукаю чоловіка 

не нижче 180 см, не старшого 

40 років». Зовнішні критерії для нас 

7 

того дорогоцінного напою. Тож тепер 

немає що з’єднати з іншою людини, 

не може так щиро любити справжньою 

любов’ю, про яку, зокрема, й говорить 

апостол Павло. А коли людина 

порушує заповідь, вона наносить рану 

своїй душі. Тож церква застерігає і 

просить не робити собі шкоди, не розтрачати 

цього дорогого напою любові, 

завдяки якому отримає повноту щастя 

і радості, коли з’єднається зі своєю подарованою 

Богом половинкою», – наголосив 

о. Тарас Бецель. 

важливі! Але мені жити з людиною, 

а не з її зовнішністю або діловими 

якостями. Недарма є така приказка: 

«З обличчя води не пити», і з цим не 

жартують. 

Подумайте: кого ви насправді 

шукаєте? Сильного? Брутального, 

зарослого шерстю, неголеного, з 

триденною щетиною, з мускулатурою? 

Якщо такого ми шукаємо, 

то й отримаємо самця. Кого 

ми шукаємо? Розумного? Але це 

не значить, що він буде люблячим. 

Перспективного? Але це не означає, 

що він буде люблячим. Кого ми шукаємо? 

Багатого? Але це не означає, 

що ми будемо кохані! 

Треба шукати людину, яка вміє 

бути доброю. Доброта – це піклування, 

це увага, чуйність, це правильно 

підібране слово, інтонація, це вміння 

промовчати або, навпаки, підтакнути 

в найпотрібніший момент, погодитись 

– наприклад, коли людина 

розпалена, гаряча. Доброта – це і є 

любов: вона і сувора, і вимоглива, 

проте безмежно турботлива, чуйна, 

безкінечно ніжна. Це – дивовижна 

якість, і якщо вона є, то перекриває 

все інше. І якщо ви будете на це звертати 

увагу, шукати цього, то поруч з 

вами буде не брутальний самець, а – 

людина! 

Міцні шлюби укладаються розумом: 

подумай, з ким ти, хто з тобою, 

яка ти сама, чи не обдуриш очікування 

цієї людини? У пристрасті не побачиш, 

яка людина насправді: коли 

палають почуття, багато чого можна 

не розгледіти. Але, як правило, пристрасті 

вщухають, і тоді, ніби під 

збільшувальним склом, стає видно: 

а він зовсім не такий, як мені здавалось! 

Тому до вибору своєї «половинки» 

треба підходити розсудливо 

і серйозно. 

Далі буде 

Джерело: http://hram.lviv.ua

Дитяча сторінка 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

ЛИПЕНЬ - ВЕРШИНА ЛІТНЬОЇ ПОРИ! 

А коли розквітнуть липи 

Посеред твого двора, 

Значить – це надходить липень, 

Найпахучіша пора. 

Липневий календарик маленького українця: 

7 липня – Різдво Іоана Хрестителя 

12 липня – Свв. апп. Петра і Павла 

24 липня – Рівноап. княгині Ольги 

28 липня – Св. Володимира Великого 

Любі дітки! Ось прийшов до нас 

місяць липень – найспекотніший, 

найдощовитіший з усіх дванадцяти 

братів. Цей місяць – володар тепла, 

зелений бенкет року – розкішний, 

щедрий і барвистий. У липні ароматно 

цвітуть липи, гречка, іван-чай, 

буркун. Але вже на початку місяця 

замовкає зозуля, невдовзі й соловей, 

та ще можна почути трелі жайворонка, 

посвистування синиці, чарівну 

мелодію синьошийки. 

7 ЛИПНЯ – Різдво Йоана Хрестителя. 

Йоан хрестив Ісуса в ріці 

Йордан, жив 

він у пустелі, 

був справедливим 

і 

сміливо викривав 

чужі 

гріхи. Іван 

Хреститель, 

якого називають 

Предтечею, 

своїм 

суворим способом 

життя дав взірцевий приклад 

богопосвятного життя. Він закликав 

людей до покаяння, кажучи: «Слідом 

за мною іде сильніший від мене, що 

Йому я недостойний, нахилившись, 

розв’язати ремінця Його сандалів. Я 

вас хрестив водою, а Він хреститиме 

Святим Духом» (Мк. 1, 7-8). Саме 

про Івана Хрестителя Господь сказав, 

«що серед усіх народжених не поставало 

більшого пророка, ніж він». 

12 ЛИПНЯ Свята Церква вшановує 

пам’ять двох апостолів, Петра і 

Павла, яких називає Первоверховними. 

Цим почесним найменуванням 

вони відзначені, бо особливо потрудилися 

в поширенні Христового 

вчення серед язичницьких народів і 

показали найвищі зразки відданості 

і любові до Божественного Учителя 

і Його справи на землі. 

Ім’я святого Петра недарма означає 

«камінь», адже саме він став 

наріжним каменем Христової Церкви. 

Апостол Павло належав до 

числа 12-ти апостолів, але за свою 

апостольську працю дістав титул 

верховного апостола. Святий Павло 

спочатку переслідував християн, але 

навернувся до віри у Христа, ставши 

з вовка ягням, як каже про нього святий 

Іван Золотоустий. 

Першою княгинею-християнкою 

була рівноапостольна свята Ольга, 

правителька Київської Русі, пам’ять 

якої ми вшановуємо 24 ЛИПНЯ. 

Свята Княгиня 

Ольга є 

для нас прикладом 

сильної 

волі та 

надзвичайної 

мудрості. По 

смерті свого 

чоловіка, 

князя Ігоря, Ольга довгі роки керувала 

великою державою від імені 

свого неповнолітнього сина Святослава. 

Ольга прийняла християнську 

віру і стала ще величнішою перед 

Візантією та Західною Європою. 

28 ЛИПНЯ відзначається день 

рівноапостольного великого князя 

Володимира. Володимир Великий 

(р.н. невідомий – 1015) – син Святослава 

Ігоревича, 

князь 

київський. 

За його князювання 

Київська 

Русь 

досягла найбільшої 

могутності. 

Насамперед, 

зібрав Володимир 

усі українські землі під свою 

руку і вся Україна мала тільки йому 

коритися. Він також повідбирав 

українські землі від ворожих сусідів, 

які ті землі раніше завоювали. 

Одних ворогів Володимир переміг, а 

з іншими помирився, так, щоб Україна 

мала спокій. Він жив у злагоді з 

сусідніми народами й державами, як 

от з поляками, греками, болгарами, 

чехами й мадярами. Постійну війну 

вів тільки з печенігами – племенем у 

чорноморських степах, які раз-у-раз 

нападали на українські 

землі і нищили 

села й міста. 

Забезпечивши 

українську державу 

від зовнішніх ворогів, 

Володимир почав 

скріплювати її і з середини. Щоб 

здобути собі вірність і любов народу, 

Володимир не владарював сам 

один, але прикликав на пораду старих 

мудрих людей, вибраних з волі 

народу. Він часто запрошував багато 

народу до себе в гостину; спомагав 

бідних, старців і калік, помагав сиротам 

і вдовам. То не дивно, що всі 

називали його ласкавим батечком і 

«Сонечком Ясним». 

Упорядкувавши так цілу державу, 

Володимир понастановлював по різних 

містах своїх синів, а сам сидів у 

Києві і правив цілою державою. Він 

заснував інші нові міста, серед них 

– Володимир (тепер Володими-Волинський). 

Побудував князь також багато 

церков, як у Києві, так і по інших 

містах. У Києві князь побудував величаву 

церкву св. Богородиці, яку 

назвали Десятинною, бо Володимир 

давав на неї десяту частину своїх доходів. 

Та найважливіше, що князь Володимир 

зробив для України, було те, 

що сам прийняв християнську віру й 

охрестив увесь народ. Одружився з 

грецькою царівною Анною. З Греції 

приїхало до нас багато священиків, 

учених купців, ремісників. Тоді почали 

писати в нас перші книжки та 

заснували перші школи; заведено 

в Україні перші гроші, на яких був 

знак Української держави, – тризуб. 

Князь Володимир помер 1015 року. 

За славні діла він дістав в історії 

ім’я Великого, а Українська Церква 

визнає його святим. 

РУБРИКА 

ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЛЮБИЙ ЧИТАЧУ, 

УКРАЇНСЬКИХ БОГАТИРІВ? 

Українці завжди славилися своїми 

героями – силачами. І це не лише 

Василь Вірастюк чи брати Клички. 

До незаслужено забутих належать і 

знаменитий силач Іван Сила. Саме 

так називали Івана Фірцака, який 

народився понад сто років тому на 

Закарпатті. Підлітком Іван пошкодував 

корову і, впрягшись до плуга, 

сам зорав поле. Коли телиця пошкодила 

ногу, хлопець приніс її додому 

на плечах. Він міг жонглювати гирями, 

зубами тягнути вантажівки, а 

товстелезні цвяхи просто в пальцях 

гнути. 

У 1928 р. Івана Фірцака визнали 

найсильнішою людиною планети. 

Він виступав на Заході і перед королевою 

Британії. 

Іван Фірцак Іван Піддубний 

Отож, друже, маєш чудову нагоду 

прочитати повість про карколомні 

пригоди звичайного парубійка з гірського 

села, який згодом став чемпіоном 

республіки. А також можна 

побачити суперсилача у фільмі «Іван 

Сила», який вийшов на екрани кінотеатрів 

у 2013 році. 

Ще один спортсмен-борець Іван 

Піддубний народився на Полтавщині 

в козацькій сім’ї у 1871. Іван Піддубний 

був шестиразовим чемпіоном 

світу з боротьби і мав колосальну 

фізичну силу: сам, без жодної 

напруги піднімав п’ятипудові мішки 

з зерном і кидав їх на віз. 

Козацький рід батька славився 

силачами, а материні прадіди Науменки 

– довгожителями. Кажуть, 

дід Івана по лінії матері, колишній 

солдат, відслуживши в армії 25 років, 

дожив до 120. Ріс Іван так само, 

як і всі селянські діти. Ось тільки в 

16 років він легко пригинав до землі 

корову за роги. 

За 4 роки (1905-1909) Іван Піддубний 

шість разів ставав чемпіоном 

світу з боротьби. Перший раз став 

ним у Парижі в 1905 р., потім Італія, 

Алжир, Бельгія, Німеччина. У 1906- 

1907 рр. в Галичині відбулися маневри 

царської гвардії, після чого були 

влаштовані спортивні змагання, на 

які запросили й Івана Піддубного. 

Він переміг усіх силачів-гвардійців. 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЛИПНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Успенська вежа №7 (2016)

Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!

Delete template?

Save as template ?