16.11.2016 Views

Успенська вежа № 11 (2016)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року 11 (294)

ЛИСТОПАД 2016 року

Архістратиг Михаїл

З виру спокус i бiд визволи нас,

що з любов’ю i радiстю вшановуємо

Тебе, бо Ти серед ангелiв найвищий, i

в бiдах великий помiчник, i в годину

смертi вiд злих духiв охоронитель i

заступник усiх, що взивають до Твого

й нашого Владики i Бога: Алилуя.

Акафіст до Архістратига Михаїла,

Кондак 4

20-ТА РІЧНИЦЯ

АРХІЄРЕЙСЬКОЇ ХІРОТОНІЇ

3 листопада 2016 року Блаженніший

Макарій (Малетич), Митрополит Київський

і всієї України, Предстоятель Української

Автокефальної Православної Церкви,

відзначає 20-ту річницю своєї архієрейської

хіротонії.

З історії: 3-го листопада 1996 року Божого

в Церкві св. ап. Петра і Павла м. Львова

за участю Димитрія - Патріарха Київського

і всієї України, Архієпископа Харківського і

Полтавського (Ісіченка) та Мефодія, єпископа

Хмельницького та Кам’янець-Подільського

о. Миколай був висвячений у сан єпископа з іменем

Макарій.

Блаженніший Владико!

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного,

колектив редакції «УСПЕНСЬКА ВЕЖА», духовенство та вірні Львівської

єпархії Української Автокефальної Православної Церкви щиро вітають Вас

з цим ЮВІЛЕЄМ!

Впродовж життя Господь посилає Вам великі випробування. Ви впевнено

очолюєте Церкву та несете пам’ять про перших наших Патріархів Мстислава

і Димитрія. Ви докладаєте багато зусиль для розвитку Церкви, виконання

її спасительної місії.

Невичерпної енергії, сил та наснаги Вам, Владико! Божого благословення

на звершення усіх задумів! Многая літа!

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ГАЗЕТУ

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА»

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРЕВОЗВАНОГО

Вже 26-й рік газета «Успенська вежа» живе

в інформаційному просторі України та світу. Це

єдине православне західноукраїнське друковане

видання, яке безперервно протягом цього

часу виходить у світ, несучи своїм читачам

інформацію про життя та служіння Української

Автокефальної Православної Церкви та Львівського

крайового ставропігійного братства св.

ап. Андрія Первозваного.

Передплативши «Успенську вежу» собі та

своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку,

Ви сприятимете поширенню християнської моралі,

духовності, українських традицій та культури,

інформації про життя Православної Церкви.

Передплатити газету можна у кожному поштовому

відділенні України. Ціна передплати

на рік – 46, 36 грн.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 35013

З питань передплати за кордон прохання звертатись

до редакції: 79008, м. Львів, вул. Руська, 3/1

(для листів – м. Львів, а/с 1334).

Тел. 235-52-02.

Електронна пошта vegauaoc@gmail.com

Митр. прот. Юрій ТОЛОЧНИЙ, смт. Красне, Львівщина

ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ

(думки вголос)

Єдність Христової Церкви –

це один з ключових критеріїв

автентичності спільноти послідовників

вчення Ісуса Христа. Саме за

цю єдність молився Спаситель перед

Своїми стражданнями. Знаючи,

що очікує Його учнів після Вознесіння,

Христос благав Отця Небесного

про єдність як святих апостолів

(пор.Ів. 17, 11), так «й за тих, що

ради їхнього слова ввірують», «щоб

одно були» (Ів. 17, 20-21).

Небезпеки розділення та розбрату

супроводжували Церкву впродовж

усього її історичного шляху.

Навіть у середовищі святих апостолів

виникали різного роду непорозуміння

та суперечки. Щоправда, з

Божою допомогою, учні Христові їх

конструктивно вирішували. І тому

в первісній Християнській громаді

всі «мали серце одне й одну душу»

(Дії 4, 32).

Єдність Церкви була завжди

запорукою успішного виконання

основної її (Церкви) місії – проповіді

Євангелії. Проте вороги Христа

розуміли, можливо навіть краще,

ніж самі християни, наскільки велику

силу несе в собі єдність, який

потенціал закладений в цій особливості

учнів науки Великого Вчителя

Любові. Користаючи з кожної нагоди,

вороги християнства прагнули

підважити непохитні підвалини

Церкви, а деякі так звані християни

їм у цьому свідомо чи несвідомо

сприяли.

Нічого нового немає і сьогодні

в сучасному середовищі Христової

Церкви. Ворог роду людського

ділить християн, а вони мало того,

що не противляться розділенню,

ще й самі встановлюють бар’єри до

об’єднання. Кожна з так званих ворогуючих

сторін ставить претензії

до своїх опонентів. Кожна зі сторін

представляє себе як «єдиноістинну»

правонаступницю святих апостолів

і закликає до «покаяння» усіх, хто

залишився поза «спасаючим ковчегом».

Замість правдивого вирішення

даної проблеми в церковних середовищах

ще більше нагнітається

неприязнь до «ворогів», за яких навіть

не можна і молитись.

Екуменічні ініціативи, які ідуть

від різних конфесій, є малоуспішними,

бо люди, які беруть участь в

об’єднавчих процессах, більше покладаються

на свої здібності та зусилля,

ніж на провід Святого Духа.

Підписуючи так звані екуменічні

декларації, меморандуми, учасники

переговорів не мають щирості і

відкритості одні до одних, а, відтак,

правдивої християнської любові,

що є головним компонентом фундаменту

справжньої єдності. Дуже

прикро, що після невдалих спроб

об’єднання сторони звинувачують

одна одну, й усю відповідальність за

провал покладають на своїх «супротивників».

Безумовно велику негативну

роль в цьому відіграють впливи

секуляризації. Деякі духовні особи

забули, що Церква є «світлом

для світу» (Мт. 5, 14), а не навпаки.

Пріоритетом у вирішенні тих чи інших

наших проблем, в тому числі і

проблеми єдності Церкви, має бути

Слово Боже, яке «живе та діяльне,

гостріше від усякого меча обосічного»

(Євр. 4, 12) та Святоотцівське

Передання, а не чиясь вигода чи статус.

На превеликий жаль в об’єднавчих

процесах переважають правила

світської дипломатії, в основі якої

не добро всієї Церкви Христової, а

меркантильність та егоїзм конкретних

осіб чи певних «церковних»

груп.

Такі загальноцерковні екуменічні

тенденції, на жаль, присутні і в

процесі об’єднання Українського

Православ’я. Трагічність українського

церковного буття, як на мене,

полягає в тому, що представники

кожної з трьох гілок Православ’я в

Україні бачать в двох інших лише

конкурентів, суперників, а не братів

по вірі. Одні у вишуканих промовах-закликах

до об’єднання завуальовано

ведуть мову про безумовне

приєднання, інші додають ще одну

умову – «покаяння».

Дивує те, що учасниками об’єднавчих

переговорів є люди, часто

далекі від справжнього розуміння

природи Церкви та суті церковного

життя, хоча й носять одежу священнослужителя.

Крім того, до об’єднання

залучають людей зі середовища

політиків, які не переслідують

іншої мети, окрім власної користі та

здобуття «політичних дивідендів».

Сьогодні, попри всі негаразди

нашого суспільного життя, сприятливий

час для того, щоб забути про

заподіяні один одному кривди та образи,

взяти до уваги недоліки всіх

попередніх змагань за єдність і сісти

за стіл переговорів. Напевно єдиною

умовою, яка має бути поставлена

перед і під час об’єднавчого спілкування

– це добро Матері-Церкви.

Дехто може поставити запитання:

а в чому ж полягає істинне добро

Церкви? На моє глибоке переконання

добро Церкви Христової полягає

в успішному проголошенні Євангелії

Христа всім народам, а для нас,

в першу чергу, в утвердженні євангельських

ідеалів у нашому українському

народі. Це пряме завдання

всієї української церковної спільноти,

проте найбільша відповідальність

за реалізацію даного завдання

лежить все-таки на ієрархії та духовенстві

всіх юрисдикцій.

Святе Письмо неодноразово засвідчує,

що коли людина неспроможна

самотужки виконати якесь

завдання, в її діяльність втручається

Господь. Євангельський вислів «І

все, чого ви в молитві попросите з

вірою, – то одержите» (Мт. 21, 22),

повинен стимулювати всіх православних

українців до посиленої молитви

за єдність Української Церкви

та до жертовної праці в міру власної

спроможності.

Продовження на с. 6.


2 Листопад 2016

У КИЄВІ УАПЦ ПРОВЕЛА КРУГЛИЙ СТІЛ,

ПРИСВЯЧЕНИЙ 95-Й РІЧНИЦІ

ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО

СОБОРУ УАПЦ

18 жовтня в

Ukrainian Crisis Media

Center проходив Архієрейський

Собор

УАПЦ. Опісля відбувся

круглий стіл, присвячений

95-й річниці

Всеукраїнського Православного

Собору УАПЦ. Участь взяли: Блаженніший

Митрополит Київський і всієї України

Макарій, Предстоятель УАПЦ; Високопреосвященніший

Андрій (Абрамчук), митрополит Галицький,

керуючий Івано-Франківською Єпархією;

Преосвященніший Віктор (Бедь), єпископ

Мукачівський і Карпатський; Преосвященніший

Борис (Харко), єпископ Херсонський і Миколаївський,

керуючий Таврійською єпархією; Роман

Максимович, член Патріаршої Ради УАПЦ.

Джерело: http://church.net.ua/

НОВИНИ УАПЦ

АРХІЄРЕЙСЬКИЙ СОБОР ВИНІС РІШЕННЯ

СТОСОВНО ДУХОВЕНСТВА

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

(витяг із Протоколу)

Слухали: Баженнішого Макарія, Митрополита

Київського і всієї України, Предстоятеля

УАПЦ, про сюжет на телеканалі «1+1» в програмі

«ТСН-тиждень», в якому показано епізод за участю

Високопреосвященнішого Мстислава, архієпископа

Тернопільського і Подільського, та кліриків

Тернопільської єпархії УАПЦ.

Ухвалили:

1. Для вивчення оприлюдненого в програмі

«ТСН-тиждень» епізоду створити комісію в складі:

– Високопреосвященніший Андрій, митрополит

Галицький, керуючий Івано-Франківською

єпархією – голова комісії;

– Преосвященніший Віктор, єпископ Мукачівський

і Карпатський;

– Митрофорний протоієрей Микола Кавчак,

член Патріаршого суду;

– Митрофорний протоієрей Роман Козак, член

Патріаршого суду.

2. Священнослужителів, дії яких стали спокусою

для віруючих, відсторонити від виконання

пастирських обов’язків; Високопреосвященнішому

Мстиславу, архієпископу Тернопільському і

Подільському, для молитовного покаяння визначити

один з чоловічих монастирів УАПЦ.

3. Доручити Високопреосвященнішому Андрію,

митрополиту Галицькому, керуючому Івано-Франківською

єпархією, духовно опікуватися

Тернопільською і Хмельницькою єпархіями. Патріархія

УАПЦ.

Джерело: http://church.net.ua/

Біографічна довідка: МСТИСЛАВ (Гук),

Єпископ Тернопільський і Червоногородський,

вікарій Тернопільської єпархії УАПЦ, народився

14 червня 1978 р. в с. Подорожне Стрийського

р-ну Львівської обл. 1996 р. вступив в Львівську

Духовну Семінарію УПЦ КП, яку закінчив 2000

р. 14 жовтня 1999 р в Свято-Покровському соборі

м. Львова був рукоположений в сан диякона митрополитом

Львівсько-Сокальським Андрієм. 31

грудня 2000 р. в Свято-Троїцькому кафедральному

соборі м. Івано-Франківська був рукоположений в

сан ієрея єпископом Івано-Франківським і Галицьким

Іосафом. З 2001 р. виконував пастирський

обов’язок в с. Зарічне Стрийського р-н Львівської

обл. Перейшов з УПЦ КП в УАПЦ. З 2003 по 2007

р. навчався в Тернопільській Духовній Академії.

Розлучений. 2 серпня 2009 р. з благословення

Предстоятеля прийняв монаший постриг з рук

Високопреосвященішого Феодосія, архієпископа

Дрогобицько-Самбірського, з іменем Мстислав.

9 серпня 2009 р. на Божественній Літургії в храмі

Успення Пресвятої Богородиці м. Дрогобича

возведений в сан ігумена. 18 жовтня 2009 р. з

благословення Блаженнішого Мефодія, предстоятеля

УАПЦ, був возведений в сан архімандрита

високопреосвященішим Феодосієм, архієпископом

Дрогобицько-Самбірським. 2010 р. закінчив

Тернопільську Духовну Академію. Рішенням Архієрейського

Собору УАПЦ від 28 грудня 2010 р.

клірику Дрогобицько-Самбірської єпархії УАПЦ

архімандриту Мстиславу (Гуку) визначено бути

єпископом Тернопільським і Червоногородським.

Цього ж дня відбулося наречення архімандрита

Мстислава на єпископа. Архієрейська хіротонія

відбулася 29 грудня 2010 р.

Джерело: http://risu.org.ua/ua/index/reference/

persons/40159

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ СКЛАВ

МОЛИТВУ ЗА УКРАЇНУ І УКРАЇНСЬКИЙ

НАРОД У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ В ДЕНЬ

ПОКРОВИ БОГОРОДИЦІ

У спільній «Молитві за Україну» в День захисника

нашої вітчизни, 14 жовтня, взяли участь

предстоятелі Церков і керівники релігійних організацій.

Разом з церковниками у Софійському

соборі молилися Президент Петро Порошенко з

дружиною Мариною, члени Уряду та керівники

силових відомств України.

Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит

Київський і всієї України Макарій виголосив

молитву до Божої Матері за захист українського

війська. Після молитви на площі перед собором

Святої Софії відбулася церемонія складання урочистої

клятви ліцеїстами Київського військового

ліцею імені Івана Богуна.

Джерело: http://church.net.ua/

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ РУКОПОЛОЖИВ

НОВИХ СВЯЩЕНОСЛУЖИТЕЛІВ

ДЛЯ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

15 жовтня Предстоятель

УАПЦ Блаженніший

Митрополит

Макарій очолив св. Літургію

у храмі Образа

Спаса Нерукотворного

в м. Києві (Оболонь).

Під час Служби Божої

Митрополит звершив дияконську хіротонію над

Дмитром Борисенковим та рукоположив в сан пресвітера

Ігора Іофіна. Митрополит Макарій привітав

нових кліриків Київської єпархії УАПЦ та побажав

плідної праці на ниві Христовій. Настоятель храму

митр. прот. Валентин Сорока подякував Блаженнішому

Макарію за молитву та разом з духовенстом і

хором було виголошено многоліття.

Джерело: http://church.net.ua/

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ НА ЗУСТРІЧІ

РАДИ ЄПИСКОПІВ ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

З КЕРМАНИЧЕМ ОБЛАСТІ

ОЛЕГОМ СИНЮТКОЮ

На зустрічі обговорили суспільнозначущі питання,

де можлива спільна діяльність Церков і

ЛОДА. Очільник області звернувся з проханням

об’єднати зусилля священиків та працівників

Народних домів, щоб згуртувати людей навколо

культурного дозвілля.

Рада єпископів благословила ідею залучення

священнослужителів до проведення просвітницьких

заходів у Народних домах і буде брати активну

участь у цьому процесі. Крім того, єпископи

попросили запрошувати їх на традиційні зустрічі

голови ЛОДА з учасниками АТО та родинами новітніх

Героїв. Було обговорено перспективи створення

Єдиної Помісної Церкви, співпрацю релігійних

організацій з громадськими об’єднаннями,

виховання та залучення дітей до церкви, створення

реабілітаційного центру в м. Стрий.

Наприкінці Олег Синютка закликав священиків

на державні свята проводити спільні молебні

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua.

Можна переглянути архівні примірники газети,

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

за участі представників усіх конфесій, щоб продемонструвати

дуже необхідну сьогодні єдність.

Джерело: http://church.net.ua/

КЕРУЮЧИЙ КАРПАТСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ

УАПЦ ЄПИСКОП ВІКТОР (БЕДЬ) ПРОВІВ

ЗУСТРІЧ З КОНСУЛОМ ГЕНЕРАЛЬНОГО

КОНСУЛЬСТВА УКРАЇНИ У ГАМБУРЗІ

(НІМЕЧЧИНА) ВАСИЛЕМ МАРУЩИНЦЕМ

13 жовтня 2016 р.

Преосвященніший Віктор

(Бедь), єпископ

Мукачівський і Карпатський,

провів у своїй

резиденції в Ужгороді

робочу зустріч з новопризначеним

консулом

Генерального консульства України у Гамбурзі

(Німеччина), ветераном національно-визвольних

змагань за національну і державну незалежність

України на Закарпатті кінця 80-х – початку 90-х

рр. минулого століття, головою Іршавської районної

організації Народного Руху України (листопад

1989 – грудень 1992 рр. ) Василем Марущинцем. В

ході зустрічі сторони згадали минулі роки спільної

боротьби за національну і державну незалежність

України в лавах Закарпатської крайової організації

Народного Руху України кінця 80-х - початку 90-х

рр. ХХ ст. та обговорили питання співпраці Карпатської

єпархії УАПЦ з представниками української

діаспори в Німеччини. Під час зустрічі владика Віктор

привітав Василя Марущинця з наступаючими

14 жовтня святами Покрови Пресвятої Богородиці,

Днем українського козацтва, Днем Української

Повстанської Армії та Днем захисника Української

Вітчизни, а також подарував дорогому гостю ікону

Покрова Пресвятої Богородиці, яку нещодавно

привіз із святої Гори Афон, і видану ним коротку

історію початків християнізації та церковного будівництва

в Україні.

Участь у зустрічі також прийняли керівник

прес-служби єпархії протоієрей Ігор Ковальчук,

старший референт керуючого єпархією читець

Максим Бережний та заступник директора Науково-дослідного

інституту розвитку громадянського

суспільства Карпатського університету імені Августина

Волошина Антоніна Вчорашня.

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ

У БОРИСЛАВІ НА ЛЬВІВЩИНІ

ПРАВОСЛАВНІ СВЯЩЕНИКИ РОЗПОЧАЛИ

ЩОНЕДІЛЬНУ СПІЛЬНУ МОЛИТВУ

ЗА УКРАЇНУ

2 жовтня на центральній

площі міста

Борислава Львівської

області зібралося чимало

мешканців міста,

щоб взяти участь у Молитві

за Україну. Священик

УАПЦ о. Юрій Баса

разом із парафіянами храму Ісікновення Глави Івана

Предтечі також підтримали спільну молитву українського

православного духовенства. Ініціатором

цього починання став настоятель храму Різдва Пресвятої

Богородиці УПЦ КП отець Олексій (Столяр).

Урочистий настрій усіх присутніх, церковні хоругви,

у святковому обрамленні ікона Богородиці

Неустанної Помочі, перед якою творили молитву

священики православних храмів міста, – все це

ніби створювало атмосферу високого духовного

піднесення усієї громади, що зібралася на площі.

А після Богослужіння і молитви до Господа за наших

воїнів, які відстоюють у боях із ворогом на

сході країни волю рідної землі, її незалежність та

цілісність, за їхні родини, за полонених, що мордуються

у московській неволі, за волонтерів, що підтримують

наше військо і за нашу перемогу над знавіснілим

агресором, за мир в Україні, до громади

звернувся з проникливим словом отець Ігор Ткачів.

І гідним завершенням цієї урочистості лунав над

центральною площею Борислава невмирущий церковний

гімн – звернення до Господа «Боже великий,

єдиний, нам Україну храни…».

За матеріалами часопису «Нафтовик Борислава»


НА СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ ЄПИСКОП БОРИС

ВІДВІДАВ ГРОМАДУ УАПЦ м. БАШТАНКИ

На свято Покрови

Пресвятої Богородиці

єпископ Борис відвідав

громаду УАПЦ м.

Баштанки Миколаївської

області. Правлячого

архієрея Таврійської

єпархії щиро

вітали молодь та настоятель громади прот. Дмитро

Федунь, який запросив Владику очолити св. Літургію.

Проповідь після читання св. Євангелія виголосив

прот. Петро Брус - настоятель громади УАПЦ

с. Христофорівка Баштанського р-ну. Багато вірних

цього дня приступило до св. Сповіді та прийняли

Святе Причастя. Владика Борис у своєму вітальному

слові сказав: «Сьогодні ми святкуємо і Покрову

Богородиці, і згадуємо усіх захисників Батьківщини,

а їх у нас є багато. Століттями ми боролися за

Незалежність і все-таки Господь змилувався над

нами. Ми ще до кінця не розуміємо цього дару,

зараз ми починаємо відчувати його ціну. Тяглість

традиції, яка існувала на Покрову, шанувати героїв

збереглася і продовжила своє життя у новій формації,

бо саме другий рік це свято є визнаним офіційно

Державою». По закінченні урочистостей відбувся

хресний хід із читанням св. Євангелія.

Джерело: http://uaoc-tavria.com/

ЛЬВІВСЬКІ МИРЯНИ УАПЦ ОРГАНІЗУВАЛИ

ЗБІР ДОПОМОГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ВІЙСЬКО-

ВОСЛУЖБОВЦІВ У ЗОНІ АТО

12 жовтня Львівське

ставропігійне Братство

св. ап. Андрія Первозваного

передало через

священика УАПЦ із

м. Києва ієр. Максима

Стрихаря дитячі речі

для патріотичного населення

українського

Донбасу. Протягом декількох тижнів тривав серед

мирян УАПЦ м. Львова збір дитячих речей, які будуть

адресно доставлені у села, які перебувають в

першій лінії від окупованих територій Донбасу. Як

зазначає священик, який щомісяця, а іноді і два рази

на місяць, відвідує зону АТО, на цих територіях залишилося

понад 500 дітей. Тож львівські братчики

відгукнулися на потребу і прилучилися також до

цієї доброчинної акції. Священик Максим Стрихар

очолює благодійну місію св. Юрія, яка заснована

парафіями УАПЦ м. Києва Різдва Богородиці

(митр. прот. Валерій Копійка) та свм. Юрія Побідоносця

(ієр. Максим Стрихар). Зокрема, волонтери

опікуються українськими військовослужбовцями

та грецькими селами, які зараз найбільше потерпають

у Донецькій області від обстрілів бойовиків.

17 жовтня «Львівська Самооборона» вирушила у

24-ту поїздку у зону АТО. Одним із організаторів

кожної поїздки є невтомний активіст, журналіст та

член Братства п. Оксана Клим. Львівське ставропігійне

братство св. ап. Андрія Первозваного долучилося

також і до цієї благодійної акції. Завдяки

старанню Сянніцького відділу Об’єднання українців

у Польщі, з яким Братство має добрі стосунки

по співпраці у культурній сфері, а також невтомній

праці братчиків та п. Наталі Кляшторної з м. Києва

- дослідника Бойківщини, львівські миряни УАПЦ

передали теплі ковдри, спідню білизну та партію

ліків. Зараз Львівське ставропігійне братство св.

ап. Андрія Первозваного продовжує збір речей, а

також оголошує про збір українськомовної дитячої

літератури та дитячих речей, які будуть передані до

дня св. Миколая в український Донбас.

ПОКРОВСЬКА ПАРАФІЯ УАПЦ м. ЛЬВОВА

ПРОВЕЛА ІІІ ФЕСТИВАЛЬ

«КЕРМЕШ НА ПОКРОВУ»

16 жовтня у Покровській церкві м. Львова відбувся

щорічний фестиваль «Кермеш на Покрову». Захід

розпочався з молитви біля пам’ятника голодомору

та депортованим українцям, що на території церкви

за жертвами репатріації та депортації, зловісної акції

Листопад 2016

НОВИНИ УАПЦ

«Вісла». Офіційну частину

розпочав онук депортованих

лемків, настоятеля

храму Св. вмч.

Димитрія с. Мальчиці

Яворівського району о.

Михайло Кравчик. Виступили:

хор «Покрова»

храму Покрови Пресвятої Богородиці, хор церкви

св. арх. Михаїла та хор «Ставрос» Львівського крайового

ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного,

Дитяча школа парафії. Родзинкою першої

частини фестивалю став Академічний інструментальний

ансамбль «Високий Замок» з Львівської

філармонії під керівництвом Андрія Яцківа. Особливим

гостем був лауреат всеукраїнських та міжнародних

конкурсів, учасника Польського телепроекту

«Маю талант» соліст Львівської філармонії

Назар Тацишин.

У другій частині фестивалю хороший настрій,

чудові емоції та пісні дитинства усім присутнім

подарував легендарний музичний гурт «Соколи»

та народні артисти України Михайло Мацялко та

Марія Шалайкевич. Ведучою цьогорічного фестивалю

була кандидат мистецтвознавства, доцент

Львівського національного університету ім. І.

Франка Оксана Король.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

100-РІЧЧЯ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ

У м. КАМ’ЯНКА-БУЗЬКА

18 вересня зусиллями

Жовківсько-Кам’янка-Бузького

деканату Львівської

єпархії УАПЦ при

сприянні Міської та

Районної рад відбувся

урочистий Вечір, присвячений

100-річчю від дня народження Патріарха

Димитрія. «Патріарх Димитрій був провісником

нашої Незалежної України, бо ще 19 серпня

1989 р. проголосив Третє відродження УАПЦ, сміливо

пішов проти комуністичного режиму. Його

підтримали вірні і Петро-Павлівської церкви м.

Львова, і українці Галичини, і Наддніпрянщини.

Це є історична постать, яка заслуговує визнання

як на загальноцерковному, так і державному рівнях»,

- зазначив Блаженніший Митрополит Макарій,

відкриваючи Вечір пам’яті Патріарха.

Саме у м. Кам’янці-Бузькій о. Володимир Ярема

душпастирював у 50-ті роки у храмі Різдва

Пресвятої Богородиці. Теплі спогади про парафіян

і місто залишилися у родини Патріарха. Ними

поділилася донька п. Леся Коза, яка прибула на

святкування разом із чоловіком п. Юрієм та старшою

сестрою п. Ганною Березою. Цього вечора

молодь читала поезію Патріарха Димитрія, звучав

і музичний твір «Херувимська пісня – Стрілецька»

у виконанні хору «Ставрос» із м. Львова.

Виступали місцевий хоровий колектив районного

будинку культури «Надбужани», парафіяльні хори

с. Любеля та Успенської церкви м. Дублян, а також

народний ансамбль с. Вирів. Від благодійного

фонду імені Патріарха Димитрія виступив о. диякон

Юрій Федів, який розповів присутнім про роботу

організації та представив праці, присвячені

особі Патріарха. Під час святкування відбулося

нагородження благословенними грамотами вояків

АТО та волонтерів, які сприяють збору гуманітарної

допомоги на війну. Владика Макарій подякував

організаторам святкування о. Андрію Вересу

та о. Василю Морозу, державній владі міста та

району, а також усім колективам та присутнім за

небайдужість і працю у вивчення та дослідження

життєвого шляху Патріарха Димитрія.

Джерело: http://church.net.ua/

3

БРАТСЬКИЙ ХОР «СТАВРОС» ВІДВІДАВ

ГУЦУЛЬСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ У м. РАХОВІ

ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3-4 вересня хор «Ставрос» Львівського ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного

перебував у м. Рахові Закарпатської обл. у

рамках проведення двох етно-фольклорних фестивалів:

«XXIII Міжнародного

Гуцульського

фестивалю» та «XVI

Фестивалю-ярмарку

Гуцульська бриндзя».

Старт святу дала кількатисячна

хода від центру

міста до гірського

амфітеатру «Беркут», участь у якій взяло керівництво

Закарпатської обл., представники Всеукраїнського

об’єднання «Гуцульщина» та гуцульських

громад Львівської, Івано-Франківської областей,

м. Києва, делегацій 21 селищ Рахівського району

та гостей з Латвії, Молдови, Німеччини, Румунії,

Польщі. Родзинкою цьогорічної гуцульської ходи

стала участь кількох десятків трембітарів, які 3

вересня встановили новий національний рекорд

України «Найбільша кількість трембітарів (56) в

одній локації».

У рамках фестивалю хор «Ставрос» дав концерт

для жителів села Поляна Косівська. Актова

зала селищного будинку культури ледве вміщала

всіх бажаючих. Виконуючи твори «Отче наш»

та «Хваліте» о. Михайла Вербицького, «Нехай

сповняться уста наші» Артемія Веделя, «Святий

Боже» Петра Гончорова, стародавній кант «О,

Всехвальная мати» , «Під твою милість» Ігоря Соневицького,

хор ознайомив слухачів з багатством

і різномаїттям жанрів та стилів української духовної

музики.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/

У ЛЬВОВІ ВШАНУВАЛИ ЗАХИСНИКІВ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

З нагоди Дня захисника

України у п’ятницю,

14 жовтня, керівництво

області разом

із громадськістю, військовими,

близькими

й рідними захисників

нашої держави вшанували

Героїв, похованих на полях почесних поховань

Личаківського цвинтаря. Молитвою урочисті

заходи супроводжували священики УАПЦ та

УГКЦ. Спершу присутні урочисто поклали квіти

до Меморіалу невідомому вояку УПА, опісля – до

могил борців за незалежність України, які спочивають

на полі почесних поховань 67. Вшанували

також й загиблих під час проведення антитерористичної

операції на сході України та запалили

лампадки на полі почесних поховань 76.

Усі заходи відбувались за участі військовослужбовців

роти почесної варти Академії сухопутних

військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та

у супроводі військового оркестру. Опісля священики

відслужили чин панахиди за усіма загиблими,

хто віддав своє життя за нашу державу.

Від УАПЦ до присутніх слово мав митр. прот.

Богдан Возняк.

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

СПІВЧУТТЯ РОДИНІ ЄВГЕНА НИЩУКА –

МІНІСТРА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

З ПРИВОДУ СМЕРТІ ДРУЖИНИ

ОКСАНИ БАТЬКО-НИЩУК

З болем у серці сприйняли сумну звістку про

смерть відомої артистки Оксани Батько-Нищук.

Її професіоналізм та артистичність на сцені Національного

академічного драматичного театру

ім. Івана Франка надихали багатьох щирих

українців до волі, до любові, до життя. За своє

коротке земне життя пані Оксана внесла неоціненний

вклад у розвиток вітчизняної культури.

Закликаю усіх вірних молитись за душу новопредставленої

раби Божої Оксани. Підношу свої

щирі молитви до Всевишнього, щоб удостоїв новоспочилій

вічну нагороду у лоні Авраама, Ісаака

та Якова. Душа її у блаженстві перебуватиме

і пам’ять її буде з роду в рід. Вічная пам’ять!!!

Блаженніший Макарій, митрополит Київський

і всієї України, Предстоятель УАПЦ

07.10.2016 р. Б. м. Київ

Джерело: http://church.net.ua/


4 Листопад 2016

ТІЛЬКИ ВЕЛИКА ВІРА В БОГА МОГЛА

ПІДНЯТИ ЦЬОГО ЧОЛОВІКА ЗНОВУ ДО ЧИНУ

Уривок із книжки Миколи Горбаля «ПЕРСТЕНЬ, ЗНАЙДЕНИЙ У РИБІ» (Київ, 2012)

Продовження. Початок у жовтневому випуску

Микола Горбаль

БАТЬКІВСЬКИЙ ДОРОГОВКАЗ

Пригадую, як у третьому класі

я захворів на кір. Піднялася температура,

шкіра по всьому тілу стала

дійсно якоюсь корявою, схожою на

кору дуба. Мій стан стривожив батьків:

тато сів на краєчку ліжка, поклав

свою руку на моє чоло – так дізнаються,

чи піднялася температура, але

тоді в цьому дотику я відчув ласку,

бо до цього тато ніколи не проявляв

до мене такої уваги. Прохолодна татова

долоня випромінювала спокій

і доброту – так мені тоді здалося.

Пригадую, тато тоді ще розказав мені

казку про бідного бездомного, покинутого

усіма, хлопчика. До цього він

ніколи не розказував мені казок, то чи

не тому це запам’яталося, як прояв

дружнього ставлення до мене.

У казочці обірваний, голодний

і пригнічений бездомний хлопчик

бродив серед велелюддя якогось базару

з надією хоч чимось поживитися.

Виникала спокуса поцупити

булочку (вони так смачно пахнуть),

але стримав себе: «красти – гріх». І

саме у цей момент побачив під ногами

у болоті монетку. Та за неї явно не

купиш булочку, за цей гріш вдалося

купити тільки невеличку рибинку.

Почав жадібно їсти. І яким було його

здивування, коли у рибині виявився

коштовний перстень з діамантом...

Батькова казочка підводила до

думки, що чесність завжди буде винагороджена

Богом.

Потім, упродовж життя, буде прочитано

сотні книг, змісту більшості з

них сьогодні годі згадати, але ця батькова

казка з дитинства пам’ятається й

донині. Як і отой прохолодний спокій

татової долоні, прикладений до мого

чола...

ЗОЛОТІ БАТЬКОВІ РУКИ

«У тата були гарні руки, – пишу

в своїх спогадах, – часом художники

так кажуть про руки з довгими

пальцями та правильною опуклістю

білих нігтів». Але про татові руки доречніше

б ще сказати – золоті. Тато

умів усе робити: скроїти і зшити одежину,

полагодити черевики, робити

столярку – цебри, діжки, стільчики

у хаті, все було татової роботи. Це

були умілі і гарні руки. Часом, коли

батько був незадоволений моїм вчинком,

мама шептала мені на вухо щоб

пішов поцілував татові руку і вибачився.

Бувало, щоб не ускладнювати

справу, я це робив. Дивно, але батько

не уникав такої процедури: простягав

руку для поцілунку і це уже означало,

що провину вибачено.

Одного разу я щось «учворив»,

і тато почав знімати ремінь. Я знав,

що означає цей жест. Матуся кинулася

до нього з проханням не вдаватися

до «екзекуцій» (мама завжди була у

таких конфліктних ситуаціях нашим

добрим адвокатом і, як правило, вигравала

справу). Тато відклав ремінь

і за провину змусив мене стати в кут.

«Стати в кут» означало стати в куток

кімнати обличчям до стіни і стояти

там до тих пір, поки тебе не буде помилувано

(час для осмислення своїх

помилок).

Сутеніло. Мама почистила папером

шкелко гасової лямпи, засвітила,

почала розпалювати в печі, готувати

вечерю. Тато за столом щось читав.

Богдан (брат, інвалід з дитинства,

нетрадиційний художник. – Прим.

ред.) на бамбетлі зі своїми малюнками.

Я стою в кутку. У хаті незвична

тиша – іде процедура покарання.

Вже й вечеря готова. Покладаю надію,

що це може стати приводом для

амністії. «Амністію» може виголосити

батько, але він мовчить. Мама

підходить до мене і шепче на вухо,

щоб підійшов до батька, поцілував

руку і попросив пробачення. Не йду.

Затявся. Сьогодні важко згадати, які

були мотиви моєї впертості. Якщо

до цього була хоч якась надія, що

батько покличе мене до вечері, то

зараз – за непослух мамі – він цього

вже точно не зробить («ти бач, яке

воно вперте!»). Мама шарпає мене

за рукав – «Йди!» Не йду.

– Богданку, ходи вечеряти, – звертається

батько до брата. Це означає, що

мене вечеряти не кличуть. Шкодую,

що не послухав мами. Але тепер і

справді уже ніяково просити пробачення,

виглядатиме як слабодухість,

непослідовність. Сідають вечеряти.

Щось собі балакають. Їдять. Так, ніби

мене нема вдома. Починаю рюмсати.

– Що там сталося? – питає батько.

– Нічого-го-го.

– А-а, а то я подумав – проблеми

якісь виникли.

Чую, мама просить батька щоб

усе-таки дозволив мені йти вечеряти.

– А хто йому не дозволяє? Ти ж,

здається, шептала йому на вухо щоб

ішов вечеряти, але він розуміє, що не

заслужив вечері, тому й принципово

стоїть, і це похвально. Чи не так,

Миколо?

І тут мене пройняло – я розплакався.

Іду цілую татові руку і прошу

вибачення.

Тато у стосунках із нами був дипломатом,

умів доказати нашу неправоту

без зайвих докорів.

БІЛИЙ ГОЛУБ

Тато ще колись на Лемківщині

привіз з Америки скрипку, але зараз

на ній грав по весіллях наш краянин-лемко

Дмитро Швед.

…1960 року поступаю на музичне

відділення Чортківського педучилища.

На Різдво приїхав додому. На

Святвечір, після Вечері, тато дістає

колядничок з нотами, і ми співаємо на

два голоси. Тато приємно здивований,

що за півроку я оволодів сольфеджіо.

І я щасливий відчути себе кимось.

Сидимо, розмовляємо, сміємось. І чи

не вперше я у батькові побачив приятеля.

Тато явно задоволений мною.

Других таких щасливих канікулів

я не дочекався – тата не стало.

Свідомість відмовлялася це сприйняти.

Я стояв спустошеним, розгубленим,

закам’янілим. Фатальність приголомшила

своєю несправедливістю –

мені ще так багато треба було у батька

розпитати. Врешті, я мав сказати батькові,

як багато він для мене значить...

Зранку на другий день я вийшов

у сад, упав під яблуню і розридався.

Не пригадую, щоб колись зі мною

таке було – мене усього трясло від

ридання. Не міг себе стримати, прорвало

якимось несамовитим болем.

Підвів голову і побачив: поруч,

за три метри від мене сидить білий

голуб... Я замовк. – Це душа татова,

– зблиснула думка. (У церкві

бачив ікону, де білий голуб символізує

Духа Святого). Голуб сидить

і дивиться на мене. Тут поруч біля

нас ніхто не тримає голубів. Часом

буває, що пролетить зграйка... А цей

– один, білий голуб. Боюся поворухнутися.

Поволі піднімаюсь – голуб

сидить. Шепчу йому: «Дякую, татусю»,

і поволі йду до хати, де на катафалку

лежить тіло. Виходжу через

півгодини – голуб сидить. Виходжу

сполудня – голуб сидить. Нікому нічого

не кажу – хтозна-що подумають

про мене. Зранку виходжу у сад – голуб

сидить на стрісі нашої стодолки.

Коли повернулись після похорону зі

цвинтаря – голуба уже не було.

Рівно через десять років до мене

у мордовський концтабір приїздить

на побачення сестра Марія.

Розговорились щось про тата і раптом

каже: «Може й добре, що батько

не дожив до твого суду, він такі надії

на тебе покладав, а так відійшов на

той світ без розчарувань».

А той білий голуб у мене й донині

на пам’яті. Якщо він і випадковість,

сплив обставин, то дуже дивний. Це

явище ніби говорить: «Смерті немає.

Я світлим духом приходитиму

до тебе, синку, у найважчі хвилини.

Не бійся!».

Може в цьому і є батьківщина –

продовження нас?

ОГОЛОШЕННЯ

Із січня 2017 року газета

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА» буде

друкувати фрагменти із книги

українського дисидента, багаторічного

політв’язня радянських

таборів, письменника Миколи

Горбаля «ПОВЕРНЕННЯ».

Роман «Повернення» − це глибоке

осмислення історичної долі

української народу в ХХ − на початку

ХХІ століття. Автор аналізує

трагедію українців, вбачаючи

її причини в перебуванні народу

в епіцентрі боротьби Добра і Зла.

Оперуючи глибинним знанням

Біблії, він виводить ідею самого

роману – повернення людства до

себе, власної сутності, до своїх

витоків – до Божої Істини.

МУДРІСТЬ ЖИТТЯ

Люди живі настільки, наскільки в

них живе Бог. Бо тільки Бог - життя.

Тому вважати всіх людей однаково

живими – ілюзія. Є живі і неживі,

що залежить від міри Бога в них,

міри життя, яку вони несуть в собі.

Святитель

Миколай Сербський

Живи просто, по совісті, пам’ятай

завжди, що Господь все бачить,

а на інше не звертай уваги!

Преподобний Анатолій

(Оптинський)

Люди глибоко досвідчені в моральному

житті в усі часи помічали

один і той же закон взаємодії: хто суворий

до себе, той поблажливий до

ближніх, а хто поблажливий до себе,

той суворий до ближніх.

Святитель Антоній

(Смирницький)

Душа кожного з нас подібна до

лампади, робити добро - єлей, любов

- гніт, на якому спочиває, як світло,

благодать Божественного Духа.

Коли ж бракує єлею, тобто добродіяння,

то любов вичерпується і світло

Божественної благодаті ...гасне ,

тому що чеснота і любов, зникаючи,

забирають з собою і благодатні дари.

Коли ж Бог відвертає обличчя Своє,

настає повний морок.

Святитель

Григорій Палама

У співчутті прихована любов

такої сили, що вона більша від звичайної

любові. Якщо ти співчуваєш

іншому, то починаєш любити його

сильніше... Людина духовна – одне

велике співчуття. Гине, співчуваючи

іншим, молиться, втішає. І, хоча

бере на себе чужі страждання, завжди

сповнена радості, так як Христос

віднімає від неї її біль і втішає духовно.

Преподобний Паїсій

Святогорець

Я знаю, що наш Ангел-

Хоронитель за нас клопочеться і

керує нами. Коли ми молимося за

когось, – наш Ангел може допомогти

з блискавичною швидкістю. Він

може попередити або зберегти того,

за кого ми молимося.

Преподобний Паїсій

Святогорець

Про кого б ти не згадав, стоячи

на молитві, - про мертвих або про

живих, промов: «Господи, помилуй!».

Якщо про ворога згадаєш,

скажи: «Господи, помилуй!». А яка

сила цих слів, скаже тобі сліпий

Вартимей: сліпий був і прозрів!

Скаже тобі прокажений: «У проказі

був і очистився!». Скаже тобі одержимий:

«Божевільний був і напоумився!».

Скаже тобі розслаблений:

«Хворий був і зцілився!». Скаже тобі

померлий: «Мертвий був і ожив!».

Скажуть тобі апостоли: «Буря була

і пройшла!». Скаже тобі грішниця:

«Грішила і прощена!». Скаже тобі

розбійник на хресті: «Беззаконня

творив і першим в рай зайшов!»

Святитель Миколай Сербський

Добірку підготував митр. прот.

Тарас Бецель


Листопад 2016

5

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ

01.11.1918 – Листопадовий Чин у Львові. Українська Національна Рада

перебрала державну владу в Галичині

01.11.1944 – Помер митрополит Андрей Шептицький у Львові

(*29.07.1865)

06.11.1811 – 205 років тому народився Маркіян Шашкевич, священик,

письменник, будитель національної свідомості в Галичині,

член „Руської трійці” (+7.06.1843).

09 листопада – День української писемності і мови. Вшанування пам’яті

преподобного Нестора Літописця (+1056).

09.11.1976 – 40 років тому засновано Українську Гельсінську Групу

14.11.1991 – 25 років тому в Батурині на Чернігівщині вперше за 306

років вшанували пам’ять закатованих близько 15 тисяч осіб.

День скорботи

21.11.1921 – 95 років тому більшовики розстріляли під м. Базаром 359

українських вояків, учасників Другого зимового походу

25.11.1956 – 60 років тому помер Олександр Довженко, український кінорежисер,

письменник. (*10.09.1844)

27 листопада – День пам’яті новомучеників землі Української, встановлений

на Третьому Помісному Соборі УАПЦ 1997 року

МИТРОПОЛИТ УАПЦ МИКОЛА БОРЕЦЬКИЙ,

НОВОМУЧЕНИК ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ

В 80-ту річницю мученицької

смерті другого митрополита УАПЦ

Миколи Борецького у м. Жмеринці

одну з вулиць перейменовано його

іменем. Хто ж був цей митрополит

УАПЦ Микола Борецький

Народився 19 грудня 1879 р.

в містечку Сарни Липовецького

повіту Київської губернії (нині

село Монастирищенського р-ну на

Черкащині) в родині священика. У

п’ять років осиротів. Коли хлопцеві

виповнилося дев›ять, мати віддала

його до Уманської бурси, сама переїхала

туди і почала утримувати сім›ю

столуванням школярів та декого з педагогів.

У 1901 р. закінчив Київську

Духовну Семінарію (РПЦ МП) та

короткотермінові педагогічні курси

в Харкові (1902). Висвячений на священика

в 1904. Служив на парафіях

на Поділлі, працював законовчителем

в різних школах: в с. Коханівці, в м.

Жмеринці, в гімназії в м. Жмеринці,

в Винницькому учительському інституті,

в Черкасах в учительській семінарії

та в Гайсині в дівочій гімназій.

Восени 1914 р. М. Борецький виїхав

на фронт Першої світової війни, де

служив капеланом 250-го піхотного

полку, а разом з тим і благочинним

65-ї дивізії. Після повернення з

фронту навесні 1917 р. він став настоятелем

Миколаївського собору

у місті Гайсині і невдовзі був обраний

головою міської ради. У 1918 р.

за гетьманської влади подільський

єпископ Російської Православної

Церкви Пімен (Пегов), затятий русифікатор

(пізніше екзарх пробільшовицької

Обновленської Церкви),

заборонив Миколі Борецькому священнослужіння

за те, що він використовував

у службі українську мову.

Але парафія не прийняла присланого

Пименом настоятеля. У червні

1919 р. заборона повторилася, але

намарне.

Влітку 1921-го р., переслідуваний

радянською владою, отець Микола

оголосив про свою приналежність

до щойно створеної Української

Автокефальної Православної Церкви.

Йому наслідували ще 50 священиків,

які разом з парафіями приєдналися

до української церкви. А наприкінці

жовтня 1921 у київському храмі

Святої Софії Всеукраїнський

православний собор обрав отця

Борецького на висвячення в єпископи

для Гайсинщини.

15-го лютого 1922 р. висвячений

на єпископа Гайсинського УАПЦ. У

1922—1927 рр. — єпископ УАПЦ

Гайсинської округи, настоятель

Миколаївського храму у Гайсині.

На ІІ Всеукраїнському

Православному Соборі в жовтні 1927

р. єпископа Гайсинського Миколу

Борецького обрано на митрополита

Київського і всієї України замість

Василя Липківського, усунутого

з посади на вимогу радянської влади.

Окрім митрополичого служіння

він був у цей час також духовним керівником

12 парафій УАПЦ в Києві.

20-ТА РІЧНИЦЯ СВЯЩЕНИЧОГО СЛУЖІННЯ

Митрополит Микола Борецький

У перші ж місяці свого перебування

на кафедрі першоієрарха УАПЦ митрополит

відвідав чимало парафій: на

Волині, Полтавщині, Чернігівщині, в

Дніпропетровську, провів кілька єпископських

пастирських нарад.

3 січня 1930 р. митрополита

Борецького допитано в Київському

ГПУ з приводу його проповідей, виголошених

у Києво-Михайлівському

Золотоверхому соборі. 29 січня 1930-

го на Надзвичайному соборі митрополит

Борецький був примушений

співробітниками ГПУ підписати акт

про «самоліквідацію» церкви (протоколи

цього «собору» дослідникам

невідомі).

У березні-квітні 1930 митрополита

Борецького не раз допитувало

ГПУ. 2 квітня 1930 йому було висунуте

обвинувачення в тому, що він,

«використовуючи своє становище

митрополита автокефальної Церкви,

проводив протягом 1929 й початку

1930 р. антирадянську роботу, що

полягала в систематичних виступах

його з церковної кафедри Софіївської

церкви Києва з контрреволюційними

промовами, що виховували людність

в антирадянському дусі». Микола

Борецький ці обвинувачення заперечив.

17 червня 1930 р. Борецького заарештували.

Судова «трійка» при

колегії ГПУ УСРР 4 липня ухвалила

вирок — ув›язнити його у концтаборі

терміном на вісім років. Борецького

перевезли спочатку в розпорядження

секретного відділу ОДПУ до

Москви, а потім разом із групою

засуджених у т. зв. справі СВУ — в

м. Ярославль (нині місто в РФ) до

політичного ізолятора. Там він тяжко

захворів. Борецький відмовився

підписати заяву до папи Римського

про відсутність в Радянському Союзі

переслідування за віру. Він був доведений

тортурами до божевілля

і вже тяжко хворий переведений

до Соловецького концтабору, а потім

як безнадійно психічно хворий - до

Ленінградської психіатричної лікарні.

Останні відомості про безпорадний

стан митрополита надійшли до

Вінниці у 1935 році. Подальша його

доля невідома. Отак встановлювалася

наша Українська Церква.

Джерело: https://uk.wikipedia.org

3 листопада відзначає 20-ту річницю

свого священичого служіння

протоієрей Миколай Гелетюк, настоятель

церкви Успіння пресвятої

Богородиці, с. Коршів Отинійського

деканату Івано-Франківської єпархії

УАПЦ. Впродовж свого служіння

протоієрей всю потугу свого серця

віддавав Українській Автокефальній

Православній Церкві: є засновником

і головним редактором газети «Світ

духовності», яка впродовж 15-ти років

виходила безперебійно та мала

неабияку популярність, видав чотири

книги: «Вивчаючи та досліджуючи

Святе Письмо», «Ісповідування заради

спасіння», «Боже слово живе і

діяльне» та «Духовні бесіди з парафіянами»;

є учасником духовних програм

на обласному радіо. За 19 років

служіння у с. Коршеві Коломийського

р-ну Івано-Франківської обл. засну-

Митр. прот. Миколай Гелетюк

вав недільну школу для дорослих

парафіян та школярів,

проводить уроки християнської

етики в Коршівському аграрному

ліцеї. За час його душпастирювання

церква доволі змінилася,

кількість вірних зросла.

Зараз з ініціативи отця Миколая

почалося будівництво надбрамної

дзвіниці та каплиці св.

Пророка Іллі. Священиче життя

для протоієрея Миколая є другим

диханням, завдяки якому

він живе. При цьому він є зразковим

сім’янином та чудовим

люблячим батьком.

У цей знаменний для нього

день із вдячністю та найщирішими

побажання звертаються

до нього всі його парафіяни,

читачі газети, та велика дружня

сім’я із такими словами:

***

Великий дар Господь Вам зволив дати -

Пастирем поставив між людьми,

І владу дав, щоб нам гріхи прощати,

Нас всіх вчинити Божими дітьми.

На Ваше слово сам Спаситель з Неба

Невидимо приходить на престіл

І Тілом-Кров’ю наші душі кормить

Із ваших рук в Літургії святій.

Із ваших уст Він нас навчає віри,

І Божих правд, і правого життя.

В важких часах хоронить від зневіри,

Проводить всіх до вічного життя.

Тож хай Господь Вам щедро помагає,

Продовжить вік,

примножить Своїх ласк.

Нехай любові з неба посилає

Сьогодні, завтра і на повсякчас!


6 Листопад 2016

Митр. прот. Юрій ТОЛОЧНИЙ, смт. Красне, Львівщина

Продовження. Початок на с. 1

ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ

(думки вголос)

Не слід сподіватися на легкий

перебіг об’єднавчого процесу,

оскільки це ілюзія, якої слід позбутися

відразу. Не потрібно визначати

якісь дати проголошення

Єдиної Помісної Церкви, до тієї

пори, поки не будуть узгоджені всі

деталі об’єднання.

Подекуди лунають голоси щодо

об’єднання, в яке має втрутитись

державна влада. Проте, як на мене,

це хибна позиція, а втілення її в

життя – це не вирішення проблеми,

а її поглиблення. Це не голослівність,

а історичні факти.

З іншого боку, життя засвідчує,

що поспіх не є запорукою успіху

справи. Розважність, поміркованість,

чесність і мудрість Божа необхідні,

щоби відбулося справжнє

об’єднання Церкви.

Дуже часто поряд з вирішенням

проблеми церковного розколу

йде мова про визнання зі сторони

Вселенського Православ’я. На

мою думку, допоки не відбудеться

істинне об’єднання православних

в Україні, будь-яка мова про визнання

є словами, що їх кидають

на вітер. Попри такий нібито песимістичний

дух цих думок вголос

я цілком солідарний з оптимістичним

твердженням Предстоятеля

Української Автокефальної Православної

Церкви Блаженнішого

Макарія, Митрополита Київського

і всієї України: «Обов’язково буде

об’єднання. Але реальне об’єднання,

а не приєднання».

Патріарх Димитрій

З Єдиним Богом людина мусить

шукати свого особистого стосунку,

бо хочемо того чи ні, ми є залежні

від Бога через створення. Отож несвідомий

зв›язок існує. Але зв›язок

має бути двобічний. У нас стосунки

з Богом більше називають «вірою»,

тобто довір›ям до Бога, бо ж ми не

бачимо Бога, а приймаємо Його вірою.

Віра засновується на конкретних

свідченнях: свідченнях Самого

Христа, свідченнях апостолів, які

бачили Христа воскреслого. У Старому

Завіті народ вірив Божому пророкові

Мойсеєві, який мав розмови з

Богом, бачив незвичайні явища, які

супроводжували дії Мойсея. Христос

потвердив вартість віри словами:

«Блаженні, що не бачили й увірували»

(Ів. 20:29).

Джерело: «Пастирські послання

до українського народу»

Патріарха Димитрія, 1999 рік

МУДРІСТЬ ЖИТТЯ

Скільки людей, яких ми вважаємо

нікчемними, грішниками, в один

прекрасний день можуть раптом виявитися

в Царстві Божім, ми, що займаємо

місце суддів і виносимо вироки,

можемо самі піддатися осуду і

скинуті в пекло.

Старець Єфрем Філофейский

Гордість є крайня убогість душі,

яка мріє про себе, що вона багата, і,

перебуваючи в темряві, думає, що

вона у світлі. Гордий подібний до

яблука, всередині гнилого, а зовні

блискучого красою.

Прп. Іоанн Ліствичник

Стоїш в храмі – згадай всіх своїх

вихователів, вчителів, які тебе вчили,

лікарів, медсестер, які в тяжку

хвилину були поруч, друзів, знайомих.

Так і служба пролетить - не

помітиш... Ідеш повз лікарні - молися

за стражденних, щоб Господь

укріпив їх, втішив, про лікарів, щоб

напоумив їх Господь прийняти правильне

рішення. Їдеш повз школу,

садок – помолися за дітей, про майбутнє

наше, про вчителів, щоб дав

мудрість їм Господь... Так і буде

у тебе безперервна молитва!

Старець Зосима Сокур

Добірку підготував

митр. прот. Тарас Бецель

Марія ГОРБАЛЬ

МАМО, ДЯКУЮ, ЩО ПРОБАЧИЛА

Похорон – трагічна подія. Та

вона трагічніша ще тоді,

коли хоронять молоду людину.

Хоронять юнака. Кучерявого

світловолосого красеня. Дівчата на

вишитих рушниках несуть на цвинтар

перед підводою з труною віко

труни.

Як же ж розривається мамине

серце! Це ж була її надія! Залишилася

удвох із молодшою донечкою.

Василь, односелець – ніби з хреста

знятий. Йде, а земля тікає йому

з-під ніг. Не хоче повірити, що то не

сон.

Усі клопоти взяв на себе: купив

одяг, труну, замовив священика. Ще

окремо дав гроші Марії, Юрковій

мамі. У нього ж самого двоє діточок,

чекають третьої. А тут – убив

чужу дитину. Так, хлопець сам влетів

під колеса. Та яке це має значення

– під його машину! І як йому тепер

з тим жити?

Страшний психічний зрив Василя

на похороні вразив і священика.

Священик в такій ситуації має виконувати

роль і порадника, і психолога,

а головне – Божого проповідника.

Так воно і було. – Коли з

цвинтаря люди порозходились, на

могилі залишилося троє – Юркова

мама з дочкою і …Василь.

Василю, каже Марія. – Не бери

на себе такої страшної вини. Ти

маєш діти! Я прощаю тобі! Я не

буду подавати не тебе до суду. Ти

мусиш жити для своїх дітей, а тепер

вже і для моєї дочки.

Через деякий час приснився Марії

її Юрко, усміхнений, квітучий.

Мамо, – каже, – не журись за

мене, не плач. Мені тут добре. Ти

простила, і мені прощено! Дякую

тобі, мамо!

***

Цю розповідь я почула від молоденької

монахині. А розповідала

вона про свого рідного брата Юрка,

про свою маму, односельця Василя, і

про себе.

ЄДИНЕ ПРОХАННЯ

Цю розповідь я почула від

старенької жінки (їй вже під

дев’яносто). Та варта вона, щоб цю

розповідь почули й інші. Отож пані

Софія розповідає.

Побралися ми з чоловіком у

дуже ранньому віці. Ми з самого

дитинства з ним дружили, разом

ходили до школи, до церкви, бавились

разом, і добавились до того,

що терміново мусіли одружуватися.

Та зразу після весілля Миколу

забрали в армію, і то на три роки

(це колись так довго служили хлопці

в армії), а коли він повернувся,

то я зустріла його вже з трьохрічним

синочком.

Та після повернення з армії мій

Микола уже був не той – за тих три

роки дуже змінився. Став холодним,

грубим, чужим. Церква наша

стоїть навпроти нашого дому, та в

неділю до церкви він не йде – до

друзів, на пиво. А коли ж то нам

бути разом, як не в неділю? – В будень

же обоє на роботі, бачимось

тільки вночі, а ота єдина довгожданна

неділя стала для мене просто

мукою – чоловіка з дому вимітає.

Кожного разу дивлюся на дзінницю,

і прошу Господа, щоб той дзвін

почув мій чоловік, щоб навернувся

до Бога. Бо ж вигнати його, розійтися,

розвестися – найлегше. А далі

що? – Уже не один, а три синочки

підростають. А не буде тата, то які

вони повиростають? Які будуть з

них чоловіки і батьки? А, до того

ж, ми перед Господом вінчались! А

таїнство шлюбу треба берегти!

І Господь вислухав моє благання.

Щасливій дзвін таки продзвенів!

Мій Микола почув його! Він

навернувся до сім’ї, до молитви,

до храму! Насправді, просто треба

щиро молитися.

Лідія ПІДВИСОЦЬКА

БОЖА ВОЛЯ

Бог – це Любов,

Бог – Світло, Бог – Добро!

Нас нагороджує і нас за зло карає,

Все робить Він. Навіть ось це перо

Рука Творця, а не моя тримає.

Можливість дав Людині Бог просту –

Прийняти все: і долю, і недолю,

Пізнати все: і світло, і пітьму,

На те його свята Господня воля.

СВЯТИЙ ПРОРОК ОГІЙ

29 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ

Святий пророк Огій є десятим

із дванадцяти малих пророків. Він

був з роду Левія і пророкував при

перському царю Дарії Гістаспі, за

п’ятсот років до Різдва Христового.

Його книга складається з чотирьох

промов, мета яких - пояснити

народу причини його важкого

стану і неуспіху в його працях і

починаннях, підняти упалий дух

переселенців, що повернулися з

вавилонського полону, переконати

їх якомога швидше побудувати

Храм, вдихнути віру в непорушність

їх заповіту з Богом і обітниць

Божих, які будуть виконані саме в

споруджуваному Храмі - у ньому

з›явиться Месія і започаткує своє

вічне і всесвітнє Царство.

Відомостей про життя пророка

Огія, крім тих, які подаються в Біблії,

не збереглося. Іудейський переказ

називає його членом Великої

Синагоги, до якої рабини причисляли

не тільки пророків Захарію і

Малахію, але й інших діячів.

За переказами, він ще в юності

прийшов з Вавилону до Юдеї, пророкував

про повернення народу з

полону, бачив відновлення Храму,

перший оспівав там «алілуя» і помер

в Єрусалимі, де і був похований

поблизу від гробниць священиків.


Дерев’яна церква святого Архістратига

Михаїла у с. Підмихайля

була збудована громадою села в

1891 р. під орудою тодішнього пароха

о. Михайла Скородинського. Розписував

її відомий галицький художник

Корнило Устиянович, – закінчив

роботу 18 травня 1903 р.

Отець Михайло Скородинський

був визначною постаттю того часу:

почесний крилошанин митрополичої

консисторії, член повітової ради,

голова ради шкіл. Та спіткала його

трагічна доля: був запроторений у

Талергоф, помер у Австрії, похований

на цвинтарі Baumgartner.

У лютому 1895 р. у церкві святого

Архістратига Михаїла був виготовлений

і встановлений іконостас,

великий стіл з балдахіном і бічні

престоли. Цей іконостас є зразковим

твором сакрального мистецтва кінця

XIX ст. На одній із виставок у Відні

отримав перше місце як кращий класичний

іконостас.

Історія зберегла імена священнослужителів

цього села, починаючи

ще з давніших часів. Отож

парохами у церкві були: 1740 р. –

о. Стефан Ковтусин, 1759 р. – о. Микола

Старчевський, 1753 р. – о. Василь

Громович; 1765 р. – о. Петро

Громович; 1801–1836 рр. – о. Іван

Рошкевич; 1838–1873 рр. – о. Михаїл

Листопад 2016

Надія РУСКО, м. Івано-Франківськ

ЦЕРКВА СВЯТОГО АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА

У СЕЛІ ПІДМИХАЙЛЯ НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ

Марія ГОРБАЛЬ

БЛАГОСЛОВЕН, ХТО ЙДЕ В ІМ’Я ГОСПОДНЄ

7

Протопресвітер Володимир Ярема

із священиками та паствою церкви, 1991 рік

Теліховський; 1874–1883 рр. –

о. Іван Долинський; 1884–

1914 рр. – о. Михаїл Скородинський;

1918–1922 рр. –

о. Анатолій Долинський;

1956–1959 рр. – о. Петро

Баран; 1960–1962 рр. –

о. Михаїл Федорак, 1966–

1972 рр. – о. Степан Проскурняк;

1972–1973 рр. – о.

Дмитро Близнюк.

Сотрудники: о. Ігнатій Савицький

(1834–1836), о. Роман

Бобикевич (1873–1874),

о. Іван Бірчак (1883–1884),

о. Іван–Володимир Павлусевич

(1917–1918), о. Михаїл–Маркіян

Юркевич (1922–1923), о. Євген Чубатий

(1889), о. Ва силь Томович (1894–

1895), о. Іван Бордун (1895–1898), о.

Ігнатій Глібовицький (1898–1901), о.

Іван Каратницький (1901–1902), о.

Олексій Базюк (1902–1906), о. Володимир

Скоробагатий (1906–1907), о.

Микола Бобиляк (1907–1908), о. Михайло

Ференц (1908–1911), о. Юліан–

Михайло Бачинський (1911–1912),

о. Микола Вергун (1912–1913),

о. Василь Кулик (1913–1914), о. Микола

Перепічка (1930–1934), о. Омельян

Шараневич (1934), о. Степан

Кіселевський (1934–1935).

Кількість віруючих у церкві:

1832 р. – 809; 1894 р. – 1927; 1914 р. –

2443; 1936 р. – 2150.

Сьогодні церква належить вірним

УАПЦ. Відзначає два празники в рік

– 21 листопада та 7 липня. Парохом

у церкві з 1974 р. є митрофорний

протоієрей Богдан Челядин, декан

Калуський, член Патріаршої ради

УАПЦ (до 2006 р. проректор Івано–

Франківської духовної семінарії).

Ганнуся відчула, що стала матір’ю.

Все вийшло так якось

несподівано і навіть дивно, що вона

зрозуміла – сталося щось незвичайне.

Більше того, вона навіть була

переконана, що народить хлопчика.

Й ім’я йому зразу ж підвернулося

– Богданчик. Ніколи не захоплювалася

цим іменем, а тут – тільки Богданчик.

Однак лікарі категорично запротестували:

виношувати і родити дитину

небезпечно – хворі очі, то ж не

те що може, а таки однозначно настане

повна сліпота.

Ганнуся боялася того страшного

присуду лікарів. Боялася, і певно

знала про правдивість їхніх слів (бо

ж сама лікар), – для цього були усі

підстави. Вона ж ще молода – синові

усього десятий рочок минув, народить

другу дитину і стане цілком

сліпою? Чи потрібна буде сліпа мати

тому маленькому дитяткові?

Змикала повіки, опинялася у повній

темряві, уявляючи своє майбутнє,

тоді нервово розкривала їх і з

жахом подумки кричала: “Ні, не сліпота,

не темрява, не безодня!”. Але

як же тоді бути? Не дозволити дитині,

яка вже розпочала відлік свого

життя у її тілі, побачити сонця? Приректи

своє дитятко на ту темряву, яку

вона бачить із закритими повіками?

Викинути її у чорну безодню? – І ще

більший жах проймав жінку.

Ні, вона не може зважитись на

таке страшне вбивство. Якими ж

тоді вона зрячими очима буде дивитися

на тих дітей, які будуть забавлятися,

бігати, сміятися, та між якими

не буде її Богданчика?

Новела

Вона поволі заспокоювалась. Так,

вона любить свою дитинку. Вона народить

її. Вона хоче її бачити. Вона,

разом зі своїм Богданчиком, будуть тішитися

яскравим сонечком, голубим

небом, ніжними пухнастими хмарками.

Вона вірить у це. Більше того,

уся родина була у щасливому очікуванні.

Після першого якогось немовби

страшного вихору усі нараз заспокоїлись

і стали ніби натхнені щастям.

Лише лікарі з острахом дивились на

відчайдушну і боялись найгіршого.

І через деякий час щастя таки

усміхнулось. Здоровань-малюк голосно

зарепетував у родильному залі,

звіщаючи світові про свою появу. То

був таки він, Богданчик (Ганнуся ж

його ще дев’ять місяців тому знала!).

З полегшенням зітхнули лікарі.

Ніжно цілував батько двох синів очі

своєї любої дружини.

З того часу спливло понад два десятки

років – із хвилинами щасливими

і сумними, із статками та нестатками.

Богданко закінчує навчання

у вузі. Старший син уже власне кубельце

звів, навіть і дитятко в нього

появилось. А Ганнуся?– Вона, як

завжди, зігріта промінням своєї сім’ї,

своїх синочків, особливо молодшого.

Та от тільки сонце поблякло у її очах.

Вона знала, що лікарі рідко помиляються,

бо ж сама досвідчений

лікар. І висліди непослуху перед

ними таки проявились, нехай навіть

через такий далекий час. Сприйняла

це гордо. Гордо за те, що не спротивилась

волі Божій, а повністю віддалась

була в Його опіку.

Сірим плащем впав вечір на її повіки.

Весна, літо, осінь, зима перемінились

на п’яту пору року – темінь.

Та п’ята пора року ніби призупинила

її життєвий біг – у побуті, у громадських

справах. Єдине, з чим не

могла змиритися – жити без книжок.

Вона принишкла, притаїлася, опинившись

на межі бурхливого життя

та нужденного спокою. І тоді роєм

полізли думки у літо, в осінь, в зиму

і весну, кадрами прокручувались

прочитані сторінки, і яскравими сонячними

днями ставали сни.

Ганнуся не любила буденних снів.

Суєтність виглядала такою бідною,

тому їй хотілося снів гарних. Навіть

не знаючи чому, у неї появилося якесь

дивне передчуття. Щось мало статися.

Вона це відчувала, настільки виразно

це «щось» окреслювалося, що вона

навіть на запах ловила очікуване.

І «воно» прийшло.

Їй сниться сон, що вона виглядає

із вікна великої вежі. Кругом вежі –

безкрая гладінь моря. Ніжно хлюпочуться

хвилі до стін муру, розсипаючись

мільйонами краплин-бризґів.

Вона придивляється – аж під її вікном

у кришталево чистій воді повагом

пропливає біла лебідка. Лебідка

то погляне оком-намистинкою на неї,

то дальше собі пропливає. Ганнуся

придивляється – аж там, на лебідці,

сидить маленька дівчинка. Дівчинка

простягає руку до Ганнусі, так ніби

хоче щось передати. Ганнуся нахиляється,

тягнеться до дівчинки, ще, ще

напинається, нарешті таки дівчинка

досягає до Ганнусиної руки і щось

кладе їй у долоню. Та випростовується,

відходить від вікна, розтулює долоню,

аж там – миро, ладан, і клаптик

білого паперу, записка. Розгортає записку

і читає: «Благословен, хто йде

в ім’я Господнє».

Ганнуся прокидається, сідає. Розплющує

очі – темінь. Вона згадує

сон. Долоня, де щойно лежали найцінніші

дари, стулена. Вона ще їх

відчуває. Пальцями другої руки обережно,

щоб не розсипати, хоче їх намацати,

та з гіркотою вже усвідомлює

наявність сну та реальної дійсності.

Раптом сльози градом бризґають з її

очей. Вона затуляє їх долонею та все

ж не розкритим кулаком другої руки,

та вони вперто котяться по обличчю.

Переляканий чоловік зривається

з ліжка, кидається до дружини. Він

вперше бачить її в такому стані.

– Я знову бачитиму, Максиме! –

крізь сльози усміхається Ганнуся. –

Я знову бачитиму! Я вже знаю!

***

Історія така була насправді. Персонажі

моєї новели – реальні люди.

Однак, розуміється, імена змінені.

А розказала мені її сама ж, як я її назвала,

Ганнуся.

Трапилось це ось як. Я лежала

вдома хвора. А оця Ганнуся, не знаючи,

де я поділась, прийшла зі своєю

приятелькою провідати мене. Отоді

й розказала свій сон. А про те, що

було з нею давніше, я знала із попередніх

її розповідей.

Сон був дуже дивний. Як тільки

вони пішли, я зразу ж взяла ручку і записала.

Я знала, що з часом забуду розказане,

але цей сон вартує того, аби

його донести до людей – він, на мою

думку, цілком не звичайний, і, однозначно,

таке присниться не кожному. –

На такий сон треба собі заслужити.


ПІД НОГАМИ – КИЛИМ З ЛИСТЯ

Любі дітки! На порозі останній

місяць осені – листопад.

1 ЛИСТОПАДА 1918 – Проголошення

Західноукраїнської Народної

Республіки (ЗУНР). У 1918 році

Україна була поділена між різними

чужинськими імперіями. Західні землі

перебували під пануванням Австро-Угорщини.

Патріотичні і свідомі

українці не хотіли миритися з таким

становищем. Отож, українські посли

Австрійського парламенту проголосили

утворення української держави на

територіях Західної України, де споконвіку

проживали українці. Звичайно,

це не сподобалося тим, хто і надалі

хотів посідати владу на наших землях.

На ранок 1 листопада було проголошено

утворення нової держави

– Західноукраїнської Народної Республіки

(ЗУНР). Керівництво ЗУНРу

затвердило герб держави – золотий

лев на синьому тлі та блакитно-жовтий

прапор. А згодом 22 січня 1919 p.

у Києві ЗУНР проголосила про злуку

з іншою частиною України – Українською

Народною Республікою.

Молода Українська держава проіснувала

лише кілька коротких місяців.

Однак люди і досі пам’ятають,

що таке гідність і честь справжнього

українського воїна і патріота. А на

Янівському і Личаківському цвинтарях

у Львові є меморіали славним

українським воякам. Завдяки цим героям

нині ми маємо у кого вчитися

любити свою Україну.

ЛИСТОПАД

Минуть роздори, і настане

В народі нашім люба згода,

Й засяє всім тоді кохане

Правдиве сонечко - Свобода!

Запахне щастя нам небесне,

Любов розквітнеться в імлі,

І Україна ще воскресне

На нашій радісній землі!

Митрополит Іларіон (Огієнко)

Дитяча сторінка

ПРИЙШОВ ОСІННІЙ ЛИСТОПАД!

Затремтів осінній сад –

Супить брови Листопад…

Всі дерева обскубав –

Знайте норов мій! – мовляв.

Листопад – сердитий дід:

В нього серце, наче лід,

В нього хата, мов барліг,

Він в дощі вплітає сніг!..

Але інколи, бува,

Листопадна голова

Проясниться промінцем,

З ока щось змахне тихцем

Й подарує мимохіть

Передзимну тиху мить…

Людмила Гнатюк

9 ЛИСТОПАДА – день вшанування

пам’яті Преподобного Нестора-літописця.

Преподобний

Нестор-літописець

народився 1056 р.

в Києві. 17-річним

юнаком прийшов у

Києво-Печерську

лавру послушником.

Молитвою та

послухом юний подвижник невдовзі

перевершив найвидатніших старців.

Під час постригу в ченці Нестор був

удостоєний сану ієродиякона. Книжкова

справа стала змістом його життя.

Нестор-літописець – укладач літопису

«Повість минулих літ», автор «Читання

про святих князів-страстотерпців

Бориса і Гліба» та «Житія преподобного

Феодосія Печерського».

Ой, яка чудова,

світла і багата

українська мова,

мова мами й тата!

Мова мами й тата, діда і бабусі.

Знаю її добре, ще краще навчуся.

Марійка Підгірянка

МОЛИТВА ЗА РІДНУ МОВУ

Боже, Отче милостивий,

Ти нам дав ту мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова -

Мов троянда поміж цвітом.

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Листопадовий календарик маленького українця:

1 листопада 1918 – Проголошення Західноукраїнської Народної

Республіки (ЗУНР)

8 листопада – Вмч. Димитрія Солунського

9 листопада – День вшанування пам’яті Преподобного Несторалітописця

та день української писемності та мови

11 листопада – Прмц. Анастасії

21 листопада – Собор Архістратига Михаїла

21 листопада – День Гідності та Свободи

24 листопада – Мч. Віктора

26 листопада – День пам’яті жертв голодомору в Україні

28 листопада – початок Різдвяного посту (Пилипівка)

Хоч би й хто напастував нас,

Хоч би й хто посмів грозити, -

Дай нам силу, дай відвагу

Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку

Рідного святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова!

Юрко Шкрумеляк

21 ЛИСТОПАДА – Собор Архістратига

Михаїла.

У християнстві Михаїл – головний

Архангел, який є одним із найбільш

шанованих

біблійних

осіб. Архангел

Михаїл –

Архістратиг

(грецькою

– верховний

воєначальник), полководець, воєвода

вірних Богові ангелів, переможець

зла. Він вважається покровителем

воїнів, що борються за праведне діло.

Саме ім’я Михаїл давньоєврейською

мовою означає «хто, як Бог». І

це промовисто свідчить, наскільки

високо він шанується Святою Церквою.

Архістратига Михаїла шанують

як небесного оборонця від злих

сил, видимих і невидимих, а також

як покровителя добрих справ. Тому

на його честь здавна в наших землях

будували храми і монастирі.

Невід’ємною

традицією

сучасних

свідомих

українців є

належне вшанування

громадянського

подвигу, патріотизму й

мужності героїв, які виступили на захист

демократичних цінностей та не

пошкодували навіть власного життя

задля оновлення Української держави.

Саме ці українські народні герої

відстояли національні інтереси та європейський

вибір України, визначили

цивілізаційний шлях для майбутніх

поколінь. Своєю непохитністю та самопожертвою

герої майдану заслужили

шану та повагу усіх співгромадян.

26 ЛИСТОПАДА ми вшановуємо

День скорботи і пам’яті жертв голодомору

в Україні.

Голодомор

1932–1933

рр. був найжорстокішим

злочином комуністичного

режиму проти українського народу.

Ця спланована акція мала ліквідувати

основу української нації – українське

селянство, зруйнувати незалежні

господарства, унеможливити

протистояння радянській владі. У

результаті Голодомору 1932-1933

років, за різними оцінками, загинуло

від 3 до 7 мільйонів людей.

У цей день, а його вшанування

припадає на останню суботу листопада,

по всіх церквах відправляються

заупокійні служби за душами тих, хто

помер страшною голодною смертю, а

у вікнах будинків ми запалюємо свічки

пам’яті. Пам’ятаємо… Молимось…

28 ЛИСТОПАДА – початок Різдвяного

посту, який ще називають

Пилипівкою, оскільки він починається

на наступний день після свята

апостола Пилипа, що припадає на 27

листопада.

Триває Різдвяний піст, як і піст

перед святом Воскресіння, 40 днів.

І ваші зусилля під час цього посту,

любі дітки, допоможуть якомога

краще підготувати свою душу і серце

до великого свята Різдва Христового.

Тому згадаймо собі, як потрібно

поводитись під час посту і на що

звертати свою увагу в цей час.

Сторінку підготували

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЛИСТОПАД

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!