07.01.2017 Views

Газета "Успенська вежа", № 12 (2016)

  • No tags were found...

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року 12 (295)

ГРУДЕНЬ 2016 року

Євген СВЕРСТЮК

Чудотворче дивний і преславний

угоднику Божий, святителю

Миколаю. Тебе, що

всьому світові виливаєш дорогоцінне

й незміряне море

чудес, з любов’ю вихваляємо.

А ти, що маєш дерзновенне до

Господа, від усяких напастей

визволяй нас, щоб ми виголошували

тобі: радуйся, Миколаю,

великий чудотворче.

Акафіст до святителя

Миколая чудотворця,

Кондак 1

Ми пережили «новомову»,

переживемо і пустомову. А слово

залишається світлом і творчим

началом, яке творило і буде

творити.

Євген Сверстюк

9 грудня 1915 року народився Володимир

Ярема, майбутній Патріарх

Української Автокефальної Православної

Церкви.

1 грудня 2014 року у Вічні Оселі Господа

перейшла світла душа Євгена

Сверстюка.

Вшануймо пам’ять

цих славетних Синів України

Молитва за мудрість

Господи Ісусе, Боже Слово! Божа

мудросте! Дай нам сили і натуги нашого

людського розуму, щоб ми зрозуміли

Твою Правду, щоб ми знайшли

правильну дорогу для свого життя. А

дороговказом нашим, як знаємо, хоче

бути Сам Господь наш Ісус Христос

вже дві тисячі років. Допоможи нам,

Господи, добре відчитати дороговказ і

прямувати до Тебе, до Твого Царства.

Амінь.

Патріарх Димитрій

ПІДНЯТИ ЧИСТУ ХОРУГВУ

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ГАЗЕТУ

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА»

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРЕВОЗВАНОГО

Вже 26-й рік газета «Успенська вежа» живе

в інформаційному просторі України та світу. Це

єдине православне західноукраїнське друковане

видання, яке безперервно протягом цього

часу виходить у світ, несучи своїм читачам

інформацію про життя та служіння Української

Автокефальної Православної Церкви та Львівського

крайового ставропігійного братства св.

ап. Андрія Первозваного.

Передплативши «Успенську вежу» собі та

своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку,

Ви сприятимете поширенню християнської моралі,

духовності, українських традицій та культури,

інформації про життя Православної Церкви.

Передплатити газету можна у кожному поштовому

відділенні України. Ціна передплати

на рік – 46, 36 грн.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 35013

З питань передплати за кордон прохання звертатись

до редакції: 79008, м. Львів, вул. Руська, 3/1

(для листів – м. Львів, а/с 1334).

Тел. 235-52-02.

Електронна пошта vegauaoc@gmail.com

Тихо відійшов, утомлений тяжкою

ношею, глава Церкви, яка

сама собі будує фундамент і сама собі

відтворює добре ім`я. Він радісно відсвяткував

друге тисячоліття Христа і

написав заповітну книжку «На порозі

2000 року». Оглядаючись через два

роки (стаття написана у 2002 році. –

Прим. ред.), ми ще відчуваємо, як він

світився своїми сивинами так, що навіть

для незнайомих був патріархом.

Згадаймо, що на велелюдних міжконфесійних

зібраннях усі зосереджено

чекали слова Патріарха Димитрія. То

було дивно, бо вийшов він зі звичайних

священиків совєтського часу,

звичних до обережного поводження

з владою. На відміну від першого

Патріарха УАПЦ Мстислава, звичного

до дипломатії та боротьби проти

сильних світу, звичного бути главою

Церкви у вільному світі, Патріарх Димитрій

мав тільки силу віри і певність

своєї дороги служіння Богові і рідному

народові. Він належав до покоління,

для якого любов до України має

сакрально-жертовний відтінок.

На перший погляд своєю бідністю

і беззахисністю він не міг рівнятися

до вельможних осіб високого сану.

Але не раз доводилося чути про його

скромні звички від людей, поставлених

на місці зустрічі єрархів церкви, і

ці його скромні, справді монаші звички

створювали йому в їх очах ореол

справжності. Для священнослужителя

справжність є головною чеснотою

в очах і віруючих і невіруючих людей,

звичних до комедії переодягань і до

мінливих ролей, які так швидко забуваються.

Не забуваймо, що ми вже

давно ввійшли в епоху, де імена предків,

спадкові вартості, ритуальний

одяг не говорять самі за себе. Кожен

день треба говорити і творити самому

за себе, кожен день утверджувати

ділами свою справжність і гідність.

Настоятель церкви Петра і Павла у

Львові о. Володимир в 1989 р. обміркував

своє рішення не чекати сприятливої

погоди і оголосити свою парафію

приналежною до Української

Автокефальної Церкви, ліквідованої

в 1929 р. тією владою, що й тепер при

владі. Не будемо говорити про відвагу:

чого вартий священик без відваги?

Але оцінимо крок священика, який

хоче говорити зі своєю паствою чесно

й відверто - сучасною мовою серця.

А в основі тієї мови - істина («боягуз

недосконалий в любові»). Бо шлях

від священика до Патріарха - це кроки

долання невпевненості, страху і

ворожих обставин. Дослідити ці кроки

- значить створити життєпис Патріарха

Димитрія.

12 років тому (1990-го року.- Прим.

ред.), коли в повітрі часу відчувався

крах системи лжі, ми уявляли собі

відродження Церкви, яка вчитиме народ

позитивного ладу душі і законного

діяння. Ми вірили в чудо творення

нової Церкви, яка заговорить зрозумілою

і чесною мовою про всі наболілі

питання. Ми вірили, що люди пізнають

істину, і вона зробить їх вільними.

А керуючі в справах релігії підуть до

музею. Якби хтось сказав, що православна

Церква, не соромлячись свого

служіння лукавому і не покаявшись,

почне грати карту канонічності і впаде

в ті гріхи, які погубили її в 1918

році, його б і не слухали. Адже всі бачили

попереду непочатий край місійної

роботи з народом. Звідси і потяг до

творення Української Автокефальної

Православної Церкви для всього народу,

а не для бабусь, що тримаються

свого батюшки. Окрилювали спогади

про відважні місійні виїзди Митрополита

Липківського, про многолюдні

зібрання народу і перемоги над безбожними

агітаторами. Спогади про

реформування церкви і вироблення

живих зв›язків з народом, про залучення

української інтелігенції до релігійної

роботи. Не даром же інтелігенцію,

а одночасно і Церкву, судили на

процесі СВУ 1930 року. Але скоро виявилось,

що на совєтському ґрунті не

виросли ті священики, які були після

революції, і не виросла релігійна інтелігенція.

У відкриті двері церкви йшли

люди, які дискредитують і профанують

святиню. Перед такими перевагу

мали батюшки з РПЦ, які принаймні

пройшли якусь школу і набули якоїсь

дисципліни служіння в храмі. Тим то

і важливою була для України церковна

культура українського Заходу. Настоятель

Петро-Павлівської парафії у

Львові о. Володимир мав довгу школу

служіння і досвід опору всякій фальші

і підступності - чи то з «духовного», чи

з державного боку. Він мав авторитет

справжнього глибоко віруючого і освіченого

священика, який вільно читає

церковно-слов›янські і польські тексти,

обізнаний в церковній літературі,

музиці, архітектурі. У нього був хист

дослідника, а це важить більше, ніж

титул магістра богослов›я. Він читав

нові книжки на 9-му десятку - збереглася

жага знань і молодість душі.

Саме він став яскравою фігурою

Української Православної Церкви

в Галичині посеред буйного відродження

греко-католицьких парафій.

Мало хто з тодішніх львівських священиків

міг похвалитися своїми контактами

з митрополитами Андреєм

Шептицьким і Йосифом Сліпим, а

головне тим, що зазнав духовного

впливу тих високоосвічених, відданих

і одважних слуг Божих. Зовсім

не для ефекту він так часто згадує

їхні імена, а тому, що він виростав у

тій традиції самовідданого служіння.

Однак у нього було своє переконання:

«Православіє є найчистішою віткою,

властиво коренем первісного Християнства».

Своїм невибагливим способом

життя, щирою вірою, вічним

трудом, своїми контактами з людьми

і дистанцією до світської влади він

і наближувався до тих перших християн.

Його несподіване підвищення

до найвищої ієрархії відбулося

поза його волею і не лежало в сфері

його прагнень. Почесті, слава, влада,

- все це залишилося чужим йому.

Продовження на с. 6.


2 Грудень 2016

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ВІДВІДАВ ЮВІЛЕЙНЕ

ЗАСІДАННЯ ВРЦіРО, ЯКЕ ПРОЙШЛО

У СТІНАХ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 у Верховній Раді України

відбулося урочисте, ювілейне, засідання Всеукраїнської

Ради Церков і релігійних організацій. В засіданні

взяв участь спікер Парламенту А. Парубій

та народні депутати. В цьому році Рада відзначає

двадцятилітній ювілей від дня її створення.

На зустрічі йшлося про питання духовності,

релігійних свобод і про діяльність релігійних

організацій, яка б була спрямована на зміцнення

держави і моральних основ суспільства. Усі

висловилися за посилення діалогу між владою і

суспільством. Спікер Парламенту Андрій Парубій

привітав членів ВРЦіРО з ювілеєм, а також подякував

за активну підтримку України. Голова Верховної

Ради подякував Церквам за благодійність

та підтримку як Збройних сил, так і постраждалих

внаслідок російської агресії мирних мешканців

України. Також Андрій Парубій розповів про

нещодавній візит до Туреччини, де він мав зустріч

з Вселенським Патріархом Варфоломієм. Як повідомив

спікер Парламенту, Патріарх добре обізнаний

із ситуацією в релігійній сфері України. Варфоломій

прийняв запрошення відвідати Україну

та зустрітися з представниками Церков і релігійних

організацій.

Предстоятель УАПЦ Митрополит Макарій говорив

про необхідність швидко прийняти Закон

5050 стосовно статусу неприбутковості релігійних

організацій, оскільки очолювана ним Церква

має проблеми з реєстрацією статутів.

Нагадаємо, що протягом свого двадцятилітнього

функціонування ВРЦіРО активно займається

не тільки релігійними питаннями, але також висловлює

колективну позицію відносно проблем,

що турбують суспільство. Так, члени Ради Церков

в березні 2013 відвідали Брюссель, де з представниками

Європейського союзу обговорювали умови

та перспективи підписання Угоди про асоціацію

між Україною та ЄС.

Активну позицію продемонструвала Рада і під

час Революції Гідності. Вже 10 грудня після перших

широкомасштабних сутичок протестуючих з правоохоронцями

ВРЦіРО виступила з заявою, де закликала

народ України утриматися від провокацій, а

владу покарати тих, хто вчинив протиправні дії.

З 2007 р. і дотепер у складі ВРЦіРО перебуває

19 членів (18 конфесій та 1 міжцерковна релігійна

організація), однак в Україні на сьогоднішній день

представлено 55 конфесій. Вочевидь, не всі з них

представлені у ВРЦіРО, можливо саме тому, деякі

з них вирішили об`єднатися у нещодавно утворену

Всеукраїнську релігійну раду. Ця організація

має на меті об`єднувати релігійні меншини, що не

увійшли до складу ВРЦіРО.

Довідка. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних

організацій (ВРЦіРО) була утворена у грудні

1996 р. як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий

орган з метою об’єднання

зусиль Церков і релігійних організацій з духовного

відродження України, координації міжцерковного

діалогу як в Україні, так і за її межами, участі

в розробці проектів нормативних актів з питань

державно-конфесійних відносин, здійснення

комплексних заходів добродійного характеру. Усі

рішення ВРЦіРО приймаються тільки на основі

консенсусу.

Джерело: http://church.net.ua/

НОВИНИ УАПЦ

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ШОСТИЙ РАЗ

ВІДВІДАВ ЗОНУ АТО

З 31 жовтня по 4 листопада

2016 р. Блаженніший

Макарій, Митрополит

Київський і всієї

України, Предстоятель

УАПЦ, у супроводі священнослужителів

ввірених

йому єпархій, а

саме: декана Львівського деканату митр. прот. Олега

Древняка, секретаря Консисторії Львівської єпархії

митр. прот. Руслана Матвієнка, митр. прот. Василя

Мороза, митр. прот. Андрія Вереса, митр. прот. Володимира

Драля, прот. Тараса Тимчишина та водія

Ігоря Малетича відвідали українських військовослужбовців,

які виконують свої обов›язки у зоні АТО

на східних теренах нашої держави. Під час відвідин

представники УАПЦ побували на передових позиціях

на лінії зіткнення, зокрема у с. Широкіне, м.

Мар›їнка, м. Авдіївка, с. Степне, а також зустрілися

з військовими у с. Бердянське, м. Маріуполі та м.

Краматорську для того, щоб роздати гуманітарну

допомогу, зібрану завдяки жертовності людей, які у

матеріально скрутний час пам›ятають і роблять все

від них можливе, щоб підтримати тих, які героїчно

охороняють нашу землю від зовнішніх загарбників.

На прохання військового командування Предстоятель

УАПЦ відзначив церковними нагородами (орденами

та медалями) військових медиків, які надають

кваліфіковану медичну допомогу пораненим

військовослужбовцям у зоні АТО. Блаженніший

Митополит Макарій побажав українським захисникам

Божого благословення, міцного здоров’я та

повернення до своїх родин після виконаного ними

обов’язку, який даруватиме всім нам мир, спокій та

повернення Україні землі, захопленої чужинцями та

зрадниками.

Джерело: http://church.net.ua/

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ ОСВЯТИВ ХРАМ

СВ. АРХ. МИХАЇЛА У с. ДОРОГИНКА

ФАСТІВСЬКОГО РАЙОНУ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21 листопада Блаженніший

Макарій,

Митрополит Київський

і всієї України,

Предстоятель УАПЦ

здійснив архіпастирську

візитацію громади

УАПЦ с. Дорогинка

Фастівського р-ну Київської обл., настоятель

та Фастівський благочинний митр. прот. Микола

Лимар. У співслужінні 15 священиків Київської

єпархії УАПЦ Митрополит Макарій очолив першу

св. Літургію у храмі. Проповідь виголосив благочинний

Київської єпархії митр. прот. Георгій Кушнірук.

Святу Літургію мелодійно супроводжували

місцевий хор та гості із деканальної парафії Покрови

Богородиці м. Боярки.

Розділити радість громади УАПЦ прибули сотні

гостей із довколишніх населених пунктів, а також

Голова Фастівської районної ради Сиваненко

Геннадій Павлович та Голова фастівського Товариства

«Просвіта» і керівник музею ім. о. Кирила

Стеценка п. Едуард Модзалевський. Після відправи

Владика Макарій привітав вірних із освяченням

святині, яка є серцем і осередком духовного

життя села. На знак вдячності було вручено Митрополичі

нагороди фундаторам та активістам

громади УАПЦ.

За джерелом: http://uaoc.lviv.ua/

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ОСВЯТИВ

У м. БОЯРЦІ КАПЛИЦЮ

ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

13 листопада після

св. Літургії біля

Андріївського собору

у м. Києві Блаженніший

Митрополит Київський

УАПЦ Макарій

відвідав м. Боярку

Київської області та

освятив каплицю Воскресіння Господнього. Завдяки

наполегливій праці благочинного Київського

деканату митр. прот. Димитрія Присяжного каплиця

збудована за дуже короткий термін. Після

освячення Митрополит Макарій подякував отцю

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua.

Можна переглянути архівні примірники газети,

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

Димитрію, меценатам та будівничим за ревну працю

в розбудові Української Автокефальної Православної

Церкви на Київщині.

За джерелом: http://uaoc.lviv.ua/

НА КИЇВЩИНІ БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ

ОСВЯТИВ МІСЦЕ ПІД БУДІВНИЦТВО

ВІЙСЬКОВОГО ХРАМУ

Глава УАПЦ Митрополит

Київський і

всієї України Макарій

13 листопада на запрошення

керівництва

відвідав військову частину

А0799 у с. Віта

Поштова Києво-Святошинського

р-ну Київської обл. У співслужінні

благочинного митр. прот. Дмитра Присяжного,

який опікується військовослужбовцями понад два

роки, та секретаря Патріархії митр. прот. Віталія

Даньчака Владика Макарій освятив місце під будівництво

храму Св. арх. Михаїла. Опісля духовенство

зустрілося з військовослужбовцями та

провели духовну бесіду. Владика Макарій висловив

сподівання на швидке спорудження храму та

пообіцяв сприяти його будівництву.

За джерелом: http://uaoc.lviv.ua/

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ ОСВЯТИВ ХРАМ

У с. ДОБРОГОСТІВ ДРОГОБИЦЬКОГО

РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20 листопада Блаженніший

Макарій,

Митрополит Київський

і всієї України,

Предстоятель УАПЦ

здійснив архіпастирську

візитацію громади

УАПЦ с. Доброгостів

Дрогобицького р-ну Львівської обл. Саме цього

дня Владика освятив престіл та новозбудований

храм св. арх. Михаїла. При вході до церкви Митрополита

Макарія вітали наймолодші парафіяни,

а настоятель церкви о. Роман Водяник запросив

архіпастиря очолити св. Літургію. У співслужінні

17 священиків Дрогобицького, Стрийського та

Бродівського деканатів УАПЦ Митрополит Макарій

очолив св. Літургію.

Богослужіння мелодійним співом супроводжував

парафіяльний хор Андріївського собору

УАПЦ м. Дрогобича. Після відправи Митрополит

ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

ПРЕС-СЛУЖБИ ПАТРІАРХІЇ УАПЦ

Офіційно повідомляємо,

що в мережі Інтернет

існують фейкові сайти,

які нібито представляють

УАПЦ. За цим стоїть громадянка

Наталія Шевчук,

яка іменується першим

заступником Митрополита

Мефодія. Ця особа є

керівником приватного фонду, який названо на

честь покійного Митрополита Мефодія. Ні родина

Владики Мефодія, ні УАПЦ не мають відношення

до цієї організації й особи пані Шевчук,

крім того, відкрито судові справи щодо володіння

майном, яке після смерті Предстоятеля УАПЦ

перейшло до пані Шевчук. На вимогу Архієрейського

собору у 2015 р. сайт Патріархії, який був

під керівництвом Наталі Шевчук, повинен був

припинити діяльність. Проте ця особа через

певний час відновила його діяльність, перейменувавши

його в «Меморіальний сайт Блаженнішого

Митрополита Мефодія». Крім того, діють

фейкові сайти Андріївської церкви м. Києва та

Тернопільської єпархії. Маніпулюючи думкою

суспільства та висловлюючись від імені УАПЦ,

Наталія Шевчук намагається ввести в оману суспільство,

зганьбити УАПЦ та представити себе

як особу, яка є голосом Церкви.

Джерело: http://church.net.ua/


Макарій привітав вірних із надзвичайним святом,

яке було мрією кожного парафіянина.

Громада УАПЦ, яка була сформована у 2000 р.,

вісім років тому вирішила будувати свій храм.

Відданість вірних заслуговує пошани, адже за цей

короткий час не тільки завершилося спорудження,

але і оформлено розпис церкви.

Привітати православну громаду с. Доброгостева

прийшла і греко-католицька парафія.

Під час відправи настоятеля храму прот. Романа

Водника було нагороджено митрою. Голову

громади п. Мирона Гавриляка - орденом св. ап.

Андрія Первозваного, а активних парафіян благословенними

грамотами.

Джерело: http://church.net.ua/

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОЧОЛИВ

СВЯТКУВАННЯ 25-РІЧЧЯ ХРАМУ

У смт КРАСНЕ НА ЛЬВІВЩИНІ

6 листопада Предстоятель

УАПЦ Блаженніший

Макарій, Митрополит

Київський і всієї

України, на запрошення

настоятеля митрофорного

протоієрея Юрія

Толочного та парафіян

з архіпастирським візитом відвідав громаду храму

Святого рівноапостольного князя Володимира Великого

смт Красне Буського деканату Львівської єпархії

УАПЦ. Саме цього дня парафія Святого Володимира

відзначала 25-річчя закладення наріжного каменя під

будівництво храму та 90-ліття з дня народження першого

настоятеля храму блаженної пам’яті отця-протопресвітера

Ярослава Ступінського.

На подвір’ї храму Блаженнішого Владику з короваєм

вітав голова парафіяльної управи пан Василь

Михайлишин. У храмі Митрополита Макарія

зустріли діти зі своїми вітаннями та подарували

квіти. Перед Божественною Літургією Митрополит

Макарій освятив престіл храму.

Владиці співслужили 18 священиків Буського,

Львівського, Золочівського, Бродівського, Старо-Самбірського

деканатів УАПЦ і Буського деканату

УПЦ КП. Під час Божественної Літургії

всі присутні молились за мир в нашій державі, за

українських воїнів, що стоять на варті цілісності

та незалежності нашої Вітчизни.

Поминальною молитвою було вшановано отця-протопресвітера

Ярослава Ступінського, першого

настоятеля храму й основного натхненника

його будівництва, а також всіх полеглих за волю і

незалежність України.

Під час Божественної Літургії Блаженніший

Митрополит Макарій звершив ієрейську хіротонію

диякона Юрія Осінчука. Проповідь виголосив

митрофорний протоієрей Любомир Бурбела, духівник

Буського деканату УАПЦ.

Урочисте Богослужіння завершили поминальною

молитвою на могилі отця Ярослава, яка знаходиться

на території храму.

Джерело: http://church.net.ua/

У ВІННИЦІ ВІДЗНАЧИЛИ ХРАМОВЕ СВЯТО

КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ УАПЦ

6 листопада в кафедральному

соборі

м. Вінниці відзначили

храмове свято Ікони

Богородиці «Всіх

скорботних радість».

На запрошення Митрополита

Вінницького

і Брацлавського Високопреосвященнішого

Романа розділити радість празника прибув Преосвященніший

Борис, єпископ Херсонський і Миколаївський.

Владикам співслужили священики

Вінницької єпархії УАПЦ.

Слово проповіді до вірних виголосив Владика

Борис, який наголосив на ролі Богородиці у житті

православного українця. Короткий опис ікон, які

принесли чудесні дії для нас, християн, єпископ

розпочав із тих святинь, які були викрадені та перенесені

окупантами у Росію та Польщу. Багато

також реліквій залишилося і в нас, Україні. Тож на

Грудень 2016

НОВИНИ УАПЦ

завершення свого слова до кафедрального собору

УАПЦ Єпископ Борис подарував копію Буської

чудотворної Богородиці, яка зараз зберігається в

історичному Олеському замку. Митрополит Роман

подякував духовенству за спільну молитву та

привітав вірних із храмовим празником.

Джерело: http://church.net.ua/

Х МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА

КОНФЕРЕНЦІЯ «УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇН-

СЬКОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ:

ДУХОВНОГО-ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ,

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

3 – 4 листопада

2016 р. на базі Карпатського

університету

ім. Августина Волошина

та Української

богословської академії

в Ужгороді відбулась

X міжнародна

науково-практична конференція «Утвердження

українського цивілізаційного простору: духовного-історичні

передумови, сучасні тенденції та

перспективи розвитку», яка цього року була приурочена

до 25-річчя відновлення багатотисячолітньої

Української державності (24 серпня 1991) та

95-річчя Всеукраїнського Православного Церковного

Собору Української Автокефальної Православної

Церкви (14–30 жовтня 1921).

Співорганізаторами конференції виступили:

1. Україна: Карпатський університет ім. Августина

Волошина, Українська богословська академія

Карпатського університету, Науково-дослідний

інститут богослов’я, філософії та аналітики

КаУ, Науково-дослідний інститут політичної регіоналістики

Ужгородського національного університету,

Міжнародна академія богословських наук,

Інститут модернізації змісту освіти Міністерства

освіти і науки України, Закарпатський осередок

Наукового товариства ім. Тараса Шевченка та Комісія

з духовності, освіти та катехізації УАПЦ.

2. Закордонні співорганізатори: Грецький інститут

філософії Міжнародної академії богословських

наук (м. Лангадас, Греція), Богословський

факультет Софійського університету (м. Софія,

Болгарія) та Економічний факультет Кутаїського

університету (Грузія).

3 листопада в великій актовій залі Карпатського

університету ім. Августина Волошина та

Української богословської академії було проведено

урочисте відкриття та пленарне засідання конференції,

яке розпочалося з молитви та виконання

Державного гімну України. Зі вступним словом до

організаторів та учасників конференції звернувся

Преосвященніший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський

та Карпатський, керуючий Карпатською

єпархією, голова Комісії з духовності, освіти та

катехізації УАПЦ, який привітав усіх присутніх із

початком роботи конференції та передав вітання

і благословення від Блаженнішого Макарія (Малетича),

Митрополита Київського і всієї України,

Предстоятеля УАПЦ. Після вітань учасники перейшли

до виголошення доповідей пленарного засідання:

Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ

Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською

єпархією, голова Комісії з духовності, освіти

і катехізації УАПЦ, ректор КаУ та УБА, президент

МАБН, докт. богослов. наук, докт. юрид.

наук, проф., академік – «95-річчя Всеукраїнського

Православного Церковного Собору в контексті

відродження УАПЦ у ХХ столітті»;

Артьомова Майя Георгіївна, директор НДІ

богослов›я, філософії та аналітики КаУ, докт.

філософ. наук, проф., чл.-кор. МАБН – «Історико-філософські,

синергетичні засади формування

української державності у контексті глобалізаційних

процесів (ХХ–ХХІ ст.)»;

Маріан Юрійович Токар, директор НДІ політичної

регіоналістики, канд. іст. наук, проф. кафедри

політології і державного управління Ужгородського

національного університету – «Регіональні

загрози України: внутрішні та зовнішні чинники»;

3

Протоієрей Василь Луцишин, ректор Львівської

духовної семінарії УАПЦ, віце-президент

Українського біблійного товариства – «Духовна

та історична спадщина відродженої Української

Автокефальної Православної Церкви як основа

подальшого утвердження єдиної Помісної Автокефальної

Української Православної Церкви»;

Сергій Володимирович Захарін, директор

НДІ економічного розвитку (м. Київ), докт. економ.

наук, проф. – «Філософські, соціальні і економічні

ідеї Івана Франка»;

Гайданка Євгеній Іванович, проректор з

наукової та методичної роботи КаУ, докт. філософії,

канд. політич. наук, доц., чл.-кор. МАБН

– «10-річчя проведення Міжнародних конференцій

в Карпатському університеті ім. Августина

Волошина та Української богословської академії:

основні здобутки та досягнення».

Після пленарного засідання, в кафедральному

храмі апостола українського Андрія Первозваного

Карпатської єпархії УАПЦ відбувся концерт-вітання

духовного співу у виконанні Заслуженого

академічного Закарпатського народного хору. Відтак

роботу міжнародної науково-практичної конференції

було продовжено за секційними засіданнями.

На секційних засіданнях було виголошено

та обговорено близько 100 доповідей.

Конференція відбулася за участі (очно і заочно)

представників 37-ми вітчизняних і зарубіжних

вищих навчальних закладів, наукових установ та

організацій, серед них: Бердянський університет

менеджменту і бізнесу; Богословський факультет

Софійського університету (м. Софія, Болгарія);.

ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет»;

Вінницький торговельно-економічний

інститут КНТЕУ; Грецький інститут філософії

МАБН (м. Лангадас, Греція); ДВНЗ «Прикарпатський

національний університет імені Василя

Стефаника»; ДВНЗ «Ужгородський національний

університет»; ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет імені Григорія

Сковороди»; Державна установа «Інститут

всесвітньої історії НАН України»; Дипломатична

академія України при МЗС України; ДНВЗ «Університет

менеджменту освіти»; Економічний

факультет Кутаїського університету (м. Кутаїсі,

Грузія); Карпатський університет імені Августина

Волошина; Київський національний університет

імені Тараса Шевченка; Київський університет

імені Бориса Грінченка; Львівська духовна семінарія

Української Автокефальної Православної

Церкви; Львівський національний університет

імені Івана Франка тощо.

4 листопада відбулось підведення підсумків

роботи та закриття конференції.

За результатами роботи конференції було ухвалено

відповідні рекомендації та резолюцію, які будуть

видрукувані після редакційного опрацювання.

За матеріалами Прес-служби КаУ та УБА3

БРАТЧИКИ У ДМИТРІВСЬКУ

ПОМИНАЛЬНУ СУБОТУ ВІДВІДАЛИ

ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР

5 листопада, у Дмитрівську

поминальну

суботу, братчики

Львівського крайового

ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного

відвідали

поховання на Личаківському

цвинтарі. «Щороку у цей день запалюємо

свічки та складаємо молитви на похованнях, якими

Братство опікується, а саме: на родині Скрипників

та Ковжунів, на гробівцях о. Івана Могиляка, Ізидора

Шараневича, родині Лабіш, сестри Юліанії,

родичах Патріарха Димитрія, Петра Марковича, о.

Маркіяна Шашкевича та протопресвітера Гавриїла

Костельника», -– зазначив голова Братства о.-диякон

Юрій Федів. Також цього дня братчики відвідали

поховання героїв Небесної Сотні та учасників

АТО. Супроводжували братчиків у молитві отці Тарас

Солук та Юрій Федів.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/


4 Грудень 2016

Марія ГОРБАЛЬ (Львів)

РІДНА МОЯ УКРАЇНО, БОЛЯТЬ МЕНЕ БОЛІ ТВОЇ!

Із січня 2017 року газета

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА» буде

друкувати фрагменти із книги українського

дисидента, багаторічного

політв’язня радянських таборів,

письменника Миколи Горбаля

«ПОВЕРНЕННЯ» (Харків : Права

людини, 2015. – 360 с.). У романі

відтворене глибоке осмислення історичної

долі української народу в ХХ

− на початку ХХІ століття. Автор

аналізує трагедію українців, вбачаючи

її причини в перебуванні народу в

епіцентрі боротьби Добра і Зла. Оперуючи

глибинним знанням Біблії,

він виводить ідею самого роману –

повернення людства до себе, власної

сутності, до своїх витоків – до

Божої Істини.

Автора болить доля української

мови, а це значить – виховання майбутнього

покоління України, доля

самої України. Його героїня, вчителька

української мови на Харківщині,

зробила все, щоб виховати в

учнів зневагу, ба навіть ненависть

до української мови, показуючи їм

її «другосортність», «штучність»

і «непотрібність» у житті. Та її наступниця

Ксенія Миколаївна – дочка

харківського вченого, який змушений

був тікати від репресій до Ленінграда,

кардинально змінює ситуацію.

І ті, хто найбільше глузував з

мови, стають найбільшими її захисниками.

Автор говорить, що «…

наша мова є однією з найдавніших

слов’янських мов, зі своїми мовними

правилами і законами мовотворення,

і коли ми внутрішньо відчуємо

цю оригінальну окремішність і

це стане предметом нашої гордості,

тільки тоді в нас виникне справжня

зацікавленість й іншими мовами» (с.

73). І, як і Христова віра в часи радянської

влади була знищена, тобто

знищена людина як творіння Боже,

так і українська нація перетерпіла і

свої смертні вироки в плані русифікації

(с. 85–87). А тому, як і Христова

віра, українська мова є незнищенною,

вічною.

У романі висвітлені містичні передбачення

долі України. Найперше

йдеться про пророцтво одного з головних

героїв роману – отця Валерія

Лукашевича, що прийде час, і на

майданах України лунатиме молитва,

і силою цієї молитви злочинці у

владі втечуть до безбожної Росії. Усі

ми були свідками, як під час Революції

Гідності на майданах лунали

молитви, особливо у його найдраматичніші

миті, і як Янукович і його

поплічники втікали до Росії.

Це пророцтво, як говорить сам

автор, було виписане з його життєвої

історії. На третьому терміні, тобто на

13-му році ув’язнення, Миколу Горбаля

запроторили в табір особливо

суворого режиму. На той час у тому

«таборі смерті» перебували Василь

Овсієнко, Левко Лук’яненко, Михайло

Горинь, Іван Сокульський та ін.;

Василь Стус уже на той час відійшов

у вічність. Миколу Горбаля кидають

у камеру, де сидить покутник Семен

Скалич. Цей «Божий чоловік», який

у романі «Повернення» говорить вустами

священика Валерія Лукашевича,

каже, що будуть такі «організми»,

які ловитимуть людей, знущатимуться

з них, мордуватимуть, вбиватимуть.

Під час Революції Гідності

2014 року, через рік після написання

роману «Повернення», ці «організми»

називалися «тітушками».

У романі є й інші містичні передбачення

долі України та Української

Церкви. Ляні, одній з головних героїнь

роману, наснився вбитий російськими

шовіністами її наречений

Денис. Він сказав, що українцям

пророчено три дощі. Перший – важкий

дощ спокути вже закінчився.

Скоро буде другий – дощ очищення

від скверни. А третій – буде дощем

радості і благодаті Божої.

Ляна нагадує всім про третій дощ.

Спочатку цей загадковий термін був

незрозумілим і самій героїні. Однак

в останньому розділі роману показаний

образ України в час третього

дощу. «Автор ще не до кінця збагнув

Божий задум щодо роксолянії (українства),

але ставить собі за мету через

цей образ показати повернення

до своїх першооснов і народження

уже Ляною тих, хто возвеличить у

світі нарід, який розселився від Карпат

до Кавказу» (с. 351).

«Пророцтва Божого Провидіння

дають підставу авторові закінчити

роман оптимістично», – зазначено

в анонсі – на звороті обкладинки

книжки. Це тішить, вселяє віру і надію.

Свого часу Євген Сверстюк говорив

про Миколу Горбаля як про дивного

чоловіка: «Він був тричі репресований,

витерпів пекло політичних

і побутових таборів, а повернувся

звідти просвітленим. Повернувся

людиною, яка сповнена любови й

довіри до світу і бажання говорити

з тим світом».

Отець-диякон Юрій ФЕДІВ

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

Cьогодні наша розмова із о. Василем Луцишином, довголітнім парохом Ставропігійної церкви Успіння Пресвятої

Богородиці м. Львова, ректором Львівської духовної семінарії УАПЦ та Віце-президентом Всеукраїнського

Біблійного Товариства. Саме цього року організація святкує 25-ліття. Серед її засновників є і УАПЦ,

а о. Василю вже вчетверте довірено зайняти високий пост у Товаристві. Напередодні уродин отця Василя

Луцишина ми поцікавилися ще й цією стороною його життя та служіння.

– Слава Ісусу Христу. Отче, ми

Вас знаємо як хорошого парафіяльного

священика, ректора семінарії.

Проте просимо розповісти і

про ще одну, можливо, не настільки

відому для широкого загалу,

сторону Вашого життя. Йдеться

про багатолітню працю у Всеукраїнському

Біблійному Товаристві.

Як все розпочалося?

– 22 червня 1991 р. наша УАПЦерква

на чолі із Патріархом Мстиславом

була однією із чотирьох засновниць

Всеукраїнського Біблійного Товариства.

Коли я аналізую початок праці у

Біблійному Товаристві, то все більше

переконуюся, що на все це був Божий

промисел. У квітні 1998 р. ми разом

із Патріархом Димитрієм були у Києві

на науковій конференції. Тоді до

нас підійшли представники із Всеукраїнського

Біблійного Товариства

– Павло Ставнійчук (генеральний

секретар) і запропонував включити у

центральне управління представників

УАПЦ. Владика Димитрій благословив

саме мене. Перше засідання

мало відбутися на свято Вознесіння.

Власне через дванадесяте свято я

якось був подивований цією пропозицією

і просив Патріарха замінити

мене, бо, все ж, більшість членів Товариства

складають протестанти, а я,

як практикуючий священик, не хотів

пропускати відправу. Пам’ятаю, як

сьогодні, простий, навіть дитячий

погляд Владики: «Отче, їдьте, ми за

вас помолимося». Це засідання було

дуже важливим, бо саме на ньому обговорювалося

питання включення у

Перше соборне послання Апостола

Іоана Богослова слова «Бо троє свiдчать

на небi: Отець, Слово i Святий

Дух; i Цi троє — єдине». Було багато

суперечок, мовляв, що це є вставкою

пізнішого часу. Я відважився стати на

захист цих слів і власне переконливо

засвідчив. Це був перший мій результат,

який і став початком плідної

праці. Я сумлінно відвідував усі засідання,

що проводилися Товариством,

а парафія Успіння Пресвятої Богородиці,

де я служу вже понад 20 років,

мені завжди допомагала у виконанні

цієї праці.

Кожні чотири роки відбуваються

перевибори у Всеукраїнському Біблійному

Товаристві, і це вже є 4-та

каденція довіри щодо мого виконання

місії Віце-президента.

– Ви є єдиним із так званих

«традиційних християн» у цій організації,

хто виконує таку важливу

управлінську роль. Водночас Ви є

ректором Львівської духовної семінарії

УАПЦ. Чи ці дві посади є взаємодоповнювальними,

чи навпаки?

– Під час праці у Біблійному

Товаристві, спілкуючись із протестантами,

їхніми провідниками,

ще більше переконуюся у величі

Православної церкви. Я абсолютно

не принижую їх – вони направду

досить віруючі люди, молільники,

які вірять в Бога і ведуть паству своєю

дорогою, від них можна брати

багато позитивного – вивчення св.

Письма. Але я бачу, як наша Православна

церква крізь тисячоліття несе

спасительну місію незмінно, рятуючи

мільйони вірних, не відходячи

від Святого Письма і праотцівських

вчень. Багатство Православ’я вражає

розмірами і величчю, тільки є

одна проблема – потрібно навчитися

його бачити, а найголовніше – користуватися

ним.

– Які поточні питання вирішує

Біблійне Товариство в Україні і як

часто Ви зустрічаєтеся?

– Ми займаємося євангелізацією

суспільства – від молоді до старшого

покоління.

Донедавна ми зустрічалися раз

у квартал, проте тепер маємо інший

графік –збираємось два рази на рік

(40 осіб). Робоча група – це центральна

управа, а також черговий представник

однієї із конфесій. Можемо

зустрічатися і частіше, це вже за потреби.

Зараз асоційованими членами

є 18 конфесій, з кожної є по два представники.

Від нас, окрім мене, як члена

центральної управи, включений є і

о. Олександр Королюк із м. Луцька.

На кожному Правлінні під чітким

контролем висвітлюється процес перекладу

Біблії. Власне наша робота

складається із трьох основних процесів:

переклад, друк і розповсюдження.

Я курую процесом перекладу, це

є моя компетенція. Другою сферою

курує Генеральний секретар, розповсюдженням

займаються регіональні

представництва: Західний – м. Львів,

Центральний – м. Київ, Південний –

м. Херсон, Східний – м. Харків. Кожен

центр має свої особливості, тому

вони оптимально намагаються по-


прот. Володимир ГЕНСЬОР,

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ

ширити Святе Письмо. Наприклад,

Східний і Південний є російськомовними

регіонами, тому більшість

літератури до них направляється російською

мовою. Звичайно, щоб виконати

усі ці заходи, ми звертаємося

до усіх християнських церков. Найбільше

йдуть на контакт та зустріч

і сприяють розповсюдженню Слова

Божого протестантські течії – баптисти

і п’ятидесятники.

– Які у Вас стосунки із Світовим

Біблійним Товариством, чи

маєте спільні напрацювання?

– Ми спочатку були під спостереженням

Об’єднаного Світового

Біблійного Товариства. Потім стали

асоційованим членом. Вже декілька

років поспіль ми крокуємо на самостійне

утримання, тобто практично

є самоокупними. Найбільше за

весь час нам допомагало Норвезьке

Біблійне Товариство (всього у світі

є 152 товариства). На перспективу

нас рекомендують як плацдарм для

розповсюдження Біблії у центрально-азіатський

регіон: Узбекистан,

Киргизстан, Казахстан, Туркменістан,

Таджикистан. Річ у тім, що ми

донедавна були в одній сфері впливу

СРСР, є спільність розуміння російської

мови. Минеться ще одне покоління,

і російську мову вже менше

людей буде розуміти, бо коли зараз

ми приїжджаємо у ці країни, то ще

можемо порозумітися цією мовою.

Тому потрібно використати ще цей

час для утвердження Слова Божого.

Власне норвезьке товариство фінансує

переклади. Узбецькою мовою

уже завершено переклад Слова Божого,

казахською і киргизькою іде

інтенсивне завершення. Багато користі

принесли нам візити до Норвегії

та Великої Британії. Там досить

організований є процес перекладу,

друку і розповсюдження Біблії.

Власне із цих країн ми переймали

досвід.

У 2010 році нам випала можливість

побувати на Всесвітній Асамблеї

Біблійних товариств у м. Сеулі,

що у Південній Кореї. Це надзвичайно

вражає, коли ти бачиш людей із

різних континентів, різних країн, які

є об’єднанні довкола Святого Письма.

Першого дня моляться європейці

– проводять молитву стримано, американський

регіон – теж своєрідний,

а надзвичайне враження склали африканці

– вони свою молитву проявляють

через спів і навіть танці. Це

настільки натхненне звернення до

Всевишнього, що цей епізод зустрічі

дуже чітко закарбувався у пам’яті.

– Побутує думка, що ми, православні,

тільки символічно віримо

Грудень 2016

Митр. прот. Василь ЛУЦИШИН, ректор Львівської духовної семінарії УАПЦ,

Віце-президент Всеукраїнського Біблійного Товариства

У КОНСПЕКТ

СЕМІНАРИСТА

у Біблію. Чи є кроки до цього, щоб

так не було ?

– Певні історичні умови чи Православної,

чи Католицької церкви

спонукали до того, що всі служителі

і вірні замкнулися на обрядах і пряму

євангелізацію опустили. В цьому був

і позитивний наслідок – атеїсти, забороняючи

євангелізацію, пряму катехізацію,

і думаючи, що придушать дух

християнства, помилилися – саме через

обряди благодать Святого Духа діяла,

і люди жили Словом Божим. Нам

потрібно признати, що у нас непочатий

край роботи по євангелізації, щоб

донести Євангелія, щоб люди сприйняли

Його. Але потрібно пам’ятати,

що саме Православна церква через переслідування

століттями, все ж, зуміла

зберегти дух Святого Письма і Божі

Слова, дух Христовий. Найперше, у

навчальних закладах УАПЦ ми намагаємося

вивчати досконаліше Старий

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ

5

і Новий Завіт – це наша головна мета.

Потрібно мудро взяти все те добре, як

вивчають Слово Боже протестанти.

Адже, не буду заперечувати, що багато

дослідницьких праць протестантів

є корисними і для нас.

– Як, на Вашу думку, у нашій

Церкві потрібно і можна підняти

рівень освіченості духовенства і

мирян?

– Стратегічна лінія полягає у

тому, що потрібно підсилити катехізацію,

розширити мережу недільних

шкіл, катехітичних курсів. Все

полягає у тому, щоб залучити дітей

до Церкви. «Як посіємо, так і пожнемо»!

Дітей потрібно вести до церкви

не примусом, а цікавістю. Ми надрукували

в Україні понад 10 млн. примірників

дитячої біблійної літератури.

Це є одним із найпродуктивніших

способів поширення Слова Божого.

Тому ми повинні спрямувати зусилля

на молодь і на життя за Біблією, адже

саме так можна показати і вірним,

і взагалі всьому суспільству красу

християнського життя.

Нам не потрібно боятися вивчати

Святе Письмо, бо саме відсутність

цього і веде людей до пошуку себе й

інших релігійних течіях.

– Що б Ви побажали нашим

читачам?

– Бажаю усім, щоб Святе Письмо

частіше було у Ваших руках. Я

завжди це нагадую на проповідях –

ви ж дбаєте про свою зовнішність,

про стан свого тіла, доглядаючи та

піклуючись про нього, заглядаючи

у дзеркало, щоб усунути якісь недоліки.

Не лінуйтеся так само заглянути

й у Біблію, яка допоможе

виправити усі недоліки вашої душі.

Миру і любові.

Продовження.

Крім Стyдійського, Єрусалимського

Уставів і Уставу Великої церкви,

слід згадати ще два чернечих

Устави. По-перше, це Устав Евергетидський

(за назвою монастиря Св.

Богородиці Евергетиди, тобто Благодійниці;

монастир невеликий, був

заснований під Константинополем

у 1048 році). Цей Устав в основному

додержувався Уставу Великої

церкви, але багато в чому становить

якесь сполучення, компіляцію з різних

Уставів.

Ще один Устав – Святогірський.

Значення Афона в розвитку православного

чернецтва важко переоцінити,

і афонські подвижники, природно,

займають велике місце і в історії

богослужбового Уставу Православної

Церкви. Але первісне чернецтво

на Афоні було келіотським, тобто пустельницьким,

індивідуальним, тому

говорити про якийсь богослужбовий

Устав досить важко.

Тільки наприкінці X-го століття

на Афоні з’являється прп. Афанасій

Афонський, який облаштовує кіновію.

Він приніс із собою на Афон Студійський

Устав, але цей Устав був прийнятий

лише за основу. Прп. Афанасій

доповнив його і переробив. Пізніше

в афонські монастирі проникає Єрусалимський

Устав. Протягом XI і XII

століть співіснують Єрусалимський

і Студійський Устави. Однак Єрусалимський

Устав у цей час набуває все

більшого поширення. Його цілком

приймає, зокрема, Іверський (грузинський)

монастир. А св. Сава Сербський

у Хіландарі вводить змішаний

порядок – Єрyсалимсько-Афонський.

Потім Ватопедський, Кутлумушський

та інші афонські монастирі приймають

Єрусалимський Устав.

Характерною рисою для афонських

ченців було довге келійне

правило. Поряд із громадським богослужінням

келійні молитви були

добре розвиті і, слід сказати, жорстко

регламентовані, хоча багато чого залишалось

на розсуд конкретного духівника.

От, мабуть, те основне, що можна

коротко сказати про історію розвитку

богослужбового Уставу.

Звичайно, для нас досить небайдуже,

як розвивалося богослужіння,

як еволюціонував богослужбовий

Устав на наших землях. У Київській

Русі спочатку домінували два Устави

– Устав Великої церкви (у кафедральних

храмах і (з деякою адаптацією) у

парафіяльних) і Студійський Устав (у

монастирях).

Відомо, що прп. Феодосій Печерський

прийняв у своєму новоствореному

монастирі саме Студійський

Устав, список якого, за його благословенням,

був спеціально привезений

з Константинополя. Однак

згодом як Устав Великої церкви, так

і Студійський Устав починають витіснятися

Єрусалимським Уставом,

причому останній мав на Русі досить

багато модифікацій.

Перехід зі Студійського на Єрусалимський

Устав відбувався поступово

і, що найдивніше, безболісно.

Його введення вчені-літургісти тісно

пов’язують з іменем московського

святителя Кіпріана. Кіпріан був родом

з Болгарії і в той час там уже панував

Єрусалимський Устав. Цим все

і пояснюється.

Один із перекладів Єрусалимського

Уставу на церковнослов’янську

мову був здійснений учнем прп.

Сергія Радонежського прп. Афанасієм

Висоцьким. Прп. Афанасій саме

наприкінці XIV – на початку XV століття

жив у Константинополі, добре

знав грецьку мову. І от він зробив це

добре діло.

Свій переклад прп. Афанасій назвав

«Око церковне». Якщо ви зараз

зустрінете де-небудь цю назву, то

знайте, що це більш ранній варіант

того ж Єрусалимського Типікона,

що y нас зараз діє. На цю працю прп.

Афанасія досить часто посилається

автор Типіка о. Ісидор Дольницький.

Зрозуміло, що наші предки не

просто перекладали Устав, але і творчо

переробляли і доповнювали. Чим?

Звичайно, насамперед службами нашим

святим. На підставі грецьких даних

були доповнені і храмові розділи.

Грецькі богослужбові особливості

змінювалися згідно з особливостями

й умовами місцевого літургійного

життя (наприклад, введення вживання

теплоти на Літургії пов’язане із

кліматичними особливостями наших

земель).

Перше друковане видання Типікона,

офіційно виправлене згідно з

багатьма рукописами «Ока церковного»,

було здійснено в 1610 році.

ВІЧНА ЇЙ ПАМ’ЯТЬ

На 62 році життя, після

тяжкої недуги, відійшла з життя

довголітній скарбник Успенського

осередку Братства п.

Оксана Рак, залишивши у смутку

люблячого чоловіка Василя,

з яким разом були активними

братчиками. Вічний спокій знайшла

св. п. Оксана у м. Долині,

де після переселення у 1951 р.

оселилася її родина із бойківської

частини Бескид у Польщі. Нехай

Всевишній Господь прийме її у

Свою оселю.


6 Грудень 2016

Євген СВЕРСТЮК

ПІДНЯТИ ЧИСТУ ХОРУГВУ

Патріарх Димитрій

Наших людей треба навчати рідної

історії, щоб усі знали, «хто ми,

чиї сини, яких батьків, ким, за що

закуті». Бо й досі народ скований

різними суперечливими поняттями

про себе та свою історію. Треба громадян

зблизити до Бога й навчити

морального, дійсно людського життя.

Тут могла б багато зробити рідна

Церква.

Якщо тут не буде України з її мовою

та культурою, то її вже не буде

ніде. В царині культури Україна повинна

мати однозначні пріоритети.

Ми ж у своїй державі, на своїй землі!

Треба послухати Бориса Грінченка:

«Таїтись годі! Лякатись годі!

Треба до діла іти!».

Із праці Патріарха Димитрія:

«Про руйнування української культури»,

листопад 1999 р.

МУДРІСТЬ ЖИТТЯ

На піст

Піст можна назвати молитвою

тіла, яка підтримує молитву душі.

Назар Заторський.

Піст і трапеза в духовному житті

Постом я називаю не тільки стриманість

від страв, але щось більше

– стриманість від гріхів.

св. Іван Золотоустий

Справжній піст – це віддалення від

себе злого і стриманість у всьому. Він

включає в себе дві невід’ємні складові

частини: піст духовний і піст тілесний.

о. Олександр Сенів

Піст є духовною весною, покаяння

– квіткою, яка розпускається, а

Христа під час посту ми пізнаємо як

«Світлодавця».

Каліст, єпископ Діоклійський

Це «не їстимеш» – то наказ посту

і стриманості. Якщо б Єва постила

на плід дерева того, ми тепер не мусіли

б постити... Нас зранив гріх, і

ми мусимо лікуватися покутою. Покута

ж без посту – безвартісна.

св. Василій Великий

Тому, що ми не постили, нас прогнано

з раю. Чинімо, отже, піст, щоб

до раю знову повернутися! Хіба не

бачиш, що Лазар через піст увійшов

до раю?.. Не виправдовуйся неміччю

тіла і слабістю! Це ж ти не переді

мною виправдовуєшся, але перед

тим, хто все знає.

св. Василій Великий

Продовження. Початок на с. 1

Але воно не було випадковим в тому

розумінні, що він був в уяві людей

патріархом в широкому значенні

того слова. Його багато хто приймав

за народного патріарха, вірного духові

і традиціям віри православної.

Історія не буде копатися в обставинах

висунення Патріарха Димитрія,

але відмітить в УАПЦ постать, яка з

Божою допомогою, з любов’ю і вірою

взяла в руки хоругву УАПЦ і з

неймовірними труднощами тримала

її до останку, і поєднала її з заповітом

поєднання з матірною Константинопольською

- в старій Київській

традиції. Жаль, що за умов, по суті,

совєтської залежності Церкви в постсовєтській

державі не відбулася історична

зустріч з Патріархом Константинопольським.

Я думаю, він оцінив

би дух віри православної збережений,

попри всі гоніння.

Патріарх Димитрій мав визнання

і з боку європейських інституцій, які

знайомилися з церквами в Україні, і з

боку політиків, які хотіли зрозуміти

причини поділу. Він справляв дуже

вигідне враження людини по-християнськи

відкритої, широких поглядів і

великої толерантності до усіх справді

віруючих християн. Його патріотизм

теж був прийнятним, то була любов

до людей гнаних, переслідуваних,

бідних і готових відстоювати правду.

Відомо, що західній Християнський

світ сахається того «патріотизму», що

керує релігією на службі князем земним.

В історії залишиться пам›ятний

візит групи американських політиків

на чолі зі Збіґнєвом Бжезінським в

1999 р. У нього було природне питання:

навіщо ще одна Православна Церква,

коли є УПЦ Київського Патріархату?

Після розмови він оцінив і визнав

Патріарха Димитрія, і це було видно

у всіх жестах поваги, з якою відходила

делегація. «Чим краще об›єднання

за співпрацю?» - так вони поставили

питання, уже до всіх. Власне, та гідність

глибоко віруючої людини давала

йому внутрішню свободу і спокійне

ставлення до так званого визнання

канонічності, і до анонімних погроз

телефонними дзвінками та листами.

Але найважче йому було зносити те,

що «Єпископи ніби не розуміють,

ким стають, прийнявши єпископські

хіротонії». «Не вміщується в здоровій

голові, як іде така людина в таку

багатостраждальну Церкву, як УАПЦ,

де були такі світлі постаті, святі люди,

як Митрополит Липківський, владика

Сікорський, такий організатор

православних українців, як патріарх

Мстислав, - і потім зраджує! Видно,

що вона вже йде у змові з номенклатурою».

«Тяжка боротьба на нас чекає».

Згадаймо Гоголя: «Перед Християнином

сяє вічна далечінь і вбачаються

вічні подвиги». Ось чому ми, дивлячись

на угодові підписи представників

Ради Церков, думаємо, що сказав

би Патріарх Димитрій на 12 році Незалежності

за правом старця, який

зупиняє нечестивця - навіть з найвищими

повноваженнями. Він знав

ціну тій владі, яка безбожно крутить

Церквою і думає тільки про її використання.

Але він знав ціну тій Церкві,

яка в ХХ ст. стояла понад інтересами

усіх вождів і диктаторів і нікому не

служила, тільки Богові і народові. Ми

знаємо, що він говорив і що він сказав

би нині тій владі, яка протистоїть

людині, ганьбить націю і виставляє

Україну на посміховище перед світом.

І ті слова мають бути почутими

від УАПЦ, бо наша Церква говорить

Постатями благочестивих старців

Липківського, Мстислава, Димитрія,

а не тимчасового ставленика номенклатури,

для якого офіційне визнання

канонічності важить більше, ніж

Боже благословення.

В очах суєтних постсовєтських

язичників велич Церкви визначається

кількістю храмів, спонсорів і фотографій

з сім›єю діючого Президента. Для

християнина велич Церкви представлена

її духовними ідеалами, її великими

іменами, її мученицькою історією.

Спроба засмітити, поділити, здрібнити,

дискредитувати ту Церкву було

і тепер є багато. Але вона має в собі

живу силу, непідвладну лукавому. І ті

великі подвижники, що вже відійшли,

твердо тримають чисту Хоругву,

і їхня духовна сила порівняно більша

за силу живих, позбавлених духовної

сили. Їхні свічки горять і засвічують.

2002 рік

СВЯТИЙ ПРОРОК ДАНИЇЛ І ТРИ ОТРОКИ: АНАНІЯ, АЗАРІЯ І МИСАЇЛ

ПАМ’ЯТЬ ВШАНОВУЄТЬСЯ 30 ГРУДНЯ

За 600 років до Р. X. Єрусалим

був завойований царем вавилонським;

храм, який спорудив Соломон,

був зруйнований, а безліч народу ізраїльського

потрапило в полон. Серед

бранців були юнаки Даниїл, Ананія,

Азарія і Мисаїл. Цар Вавилону Навуходоносор

розпорядився навчити їх

халдейської премудрості, виховати в

розкоші при своєму дворі. Але вони,

зберігаючи заповіді своєї віри, відмовлялися

від надмірностей і вели строгий

спосіб життя; харчувалися тільки

овочами і водою. Господь дарував їм

мудрість, а святому Даниїлу – дар прозорливості

і тлумачення снів.

Святий пророк Даниїл, свято зберігаючи

віру в Єдиного Бога і сподіваючись

на Його всесильну допомогу,

мудрістю своєю перевершив

усіх халдейських волхвів і був наближений

до царя Навуходоносора.

Одного разу Навуходоносор побачив

дивний сон, який вразив його, але,

прокинувшись, він забув бачене. Вавилонські

мудреці виявилися безсилі

дізнатися, що приснилося цареві.

Тоді святий пророк Даниїл прославив

перед усіма силу істинного Бога,

який відкрив йому не тільки зміст

сну, але і його пророче значення.

Після цього Даниїл був возведений

царем у сан начальника Вавилону.

При тлумаченні сну царя Навуходоносора

пророк Даниїл сповістив

про зміну царств і велич останнього

Царства – Царства Господа нашого

Ісуса Христа (Дан. 2, 44). Пророцтво

Святий пророк Даниїл

про сімдесят седмиць (Дан. 9, 24-27)

повідало світу знамення Першого

і Другого пришестя Господа Ісуса

Христа і пов’язаних з ними подій

(Дан. 12, 1-12).

Цар Навуходоносор звелів спорудити

своє зображення – величезну

статую, якій належало поклонятися,

як божеству. За відмову зробити це

три отроки - Ананія, Азарія і Мисаїл

- були вкинуті в палаючу піч. Полум›я

підіймалося над піччю на 49 ліктів,

обпалюючи тих, що стояли поруч, а

святі отроки ходили посеред полум›я,

підносячи молитву Господу і оспівуючи

Його (Дан. 3, 26-90). Ангел Господній,

з’явившись, охолодив полум’я,

і отроки залишилися неушкоджені.

Цар, побачивши це, наказав їм вийти і

навернувся до істинного Бога.

За царя Валтасара, сина Навуходоносора,

святий Даниїл витлумачив

таємничий напис («Мене, Такел, Фарес»),

що з›явився на стіні палацу

під час бенкету, який віщував про

падіння Вавилонського царства.

Після вбивства Валтасара запанував

перський цар Дарій. Дарій бачив

розум Даниїла і планував поставити

його правителем всього царства. Придворні

замітили добре відношення нового

царя до Даниїла, тому із заздрості

стали плести інтриги, бажаючи підставити

пророка перед царем. Вони

переконали царя видати указ, який би

забороняв всім, крім самого царя, протягом

тридцяти днів звертатися з проханням

до якихось богів або людини.

Після того, як Даниїла викрили

в тому, що він молився до Богу, тим

самим порушивши царський указ,

Дарій змушений кинути його в рів з

левами. Коли наступного дня цар побачив,

що Дарій живий і леви його не

роздерли, він наказав, щоб усі піддані

тремтіли перед Богом, якому молився

Даниїл. Також Дарій наказав кинути

обвинувачів до ями з левами.

Святому пророкові, який через

праведне життя і молитву викупив

беззаконня свого народу, була відкрита

доля народу Ізраїлю і долі

всього світу.

Про останні роки життя святого

пророка відомо небагато. Переказ

говорить, що він помер у Вавилоні

в глибокій старості і перед смертю

зробив безліч чудес.


Грудень 2016

Богдан ЗЯТИК, аспірант, викладач кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ

ПОЛІХРОМІЯ ХРАМІВ УАПЦ ЛЬВОВА 1990–2015 РОКІВ

Історично Львів є центром одного з найрелігійніших

регіонів України. В місті налічується

161 храм східного та 5 храмів західного обряду,

не враховуючи протестантських церков. Місто є

центром Львівської єпархії Української Автокефальної

Православної Церкви, що налічує 42 парафії

Львова і є другою за чисельністю християнською

громадою міста.

На підставі досліджених нами 166 храмів Львова

з’ясовано, що 49 з них оздоблені поліхромією, виконаною

впродовж 1990–2015 років, а це 30% від

загального їх числа. (Тут до речі вказати, що поліхромія

– від грец. πολύς – численний і грец. χρωμά

– колір, фарба, – означає принцип багатобарв’я при

розмальовуванні храмів. – Прим. ред.).

У процесі дослідження ми здійснили умовний

стилістичний поділ пам’яток на три групи, залежно

від манери розписів: неовізантійські, реалістичні та

під впливами стилістик модернізму.

Неовізантійська манера передбачає зв’язок з іконографічними

схемами візантійського мистецтва

періоду VІ–XV ст. Візантійський стиль характеризується

площинною стилізацією, декоративністю,

використанням сталих іконографічних схем. Характерними

особливостями візантійського і неовізантійського

стилю є строга канонічність, символічність,

традиційність, монументальність та цілісність форм,

багатство орнаментального декору. До неовізантійської

манери ми відносимо стінописи, що мають

іконографічний зв’язок з українським іконописом

княжого періоду (ХІІ–ХV ст.), оскільки він бере свій

початок з традицій візантійського мистецтва.

У Львові в неовізантійській манері впродовж

1990-2015 рр. оздоблено 24 храми у різних техніках:

темперний та акриловий розпис, мозаїка, сграфіто.

Давнім храмом (1770 р.) з розписом у неовізантійському

стилі є храм Успіння Праведної Анни

УАПЦ ( вул. Заозерна, 11, настоятель храму митр.

прот. Нестор Василина).

Благовіщення. Поліхромія храму

Успіння Праведної Анни. 2010 р.

Іконописець Р. Студницький

Розпис храму

виконаний у

2010 році (автором

поліхромій є

Ростислав Студницький).

В стилістиці

стінописів

відчувається вплив

творчості Петра Холодного

(старшого),

особливо це помітно

в трактуванні

поземів. Також є певний перегук з манерою Костя

Марковича (іконописця, приват-доцента кафедри

сакрального мистецтва ЛНАМ, внука патріарха

Димитрія), оскільки художники певний час працювали

разом над оздобленнями інших храмів.

У Львові є чотири каплиці-храми, оздоблення

яких виконували у візантійській стилістиці випускники

кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ як

дипломні роботи. Однією з них є каплиця храму св.

ап. Петра і Павла УАПЦ на вул. Личаківській, 82А

(настоятель храму митр. прот. Микола Кавчак), де виконував

розписи Андрій Урбанович (2000-2001 рр.,

керівник Кость Маркович).

Кожна з каплиць

має свої індивідуальні

художні особливості,

але усіх

їх об’єднує виразна

візантійська стилістика.

Найбільш відомим

представником

реалістичного напрямку

у Львові є

Богдан Балицький.

Художник почав розписувати

храми ще в

Весілля в Кані Галилейській.

Поліхромія каплиці при храмі св.

ап. Петра і Павла (вул. Личаківська)

2000-2001 рр. Іконописець

А. Урбанович. Кер. К. Маркович

радянські часи, коли це офіційно було під забороною.

На рахунку іконописця 147 храмів, які він розписав

в Україні зі своїми професійними побратимами. У

Львові в реалістичній манері під його керівництвом

розписано чотири храми, три з них належать до

Української Автокефальної Православної Церкви:

святого апостола Андрія Первозваного (вул. Шевченка

66), св. архангела Михаїла (вул. Каховська 32),

та свв. Володимира і Ольги у Винниках. До найраніших

належить розпис храму св. ап. Андрія Первозваного

по вул. Шевченка, 66 (колишня вул. Янівська).

Храм збудований у 1899 р. як костел Святої Родини

при монастирі отців ордену реформаторів за проектом

львівського архітектора Міхала Ковальчука. У

плані храм має три нави, фасад храму прикрашений

високим фронтоном, що виходить на вул. Шевченка.

Поліхромію виконав польський художник Тадеуш

Попель. На початку 90-х рр. ХХ ст. храм передано

Українській Автокефальній Православній Церкві

(настоятель храму митр. прот. Степан Габардин).

У 1993-1998 рр. його значно перебудовано, зокрема

додано три куполи. Сучасний розпис виконаний

командою Богдана Балицького у 1998-2000 роках.

Характерною особливістю поліхромії є перевага коричневого

гризайльного декору, що імітує ліпнини,

над кольоровими

зображеннями, що

сприймаються як

вставки. У склепінні

центрального

куполу зображений

Христос в хмарах в

оточенні ангелів та

імітація русту, що

Поліхромія склепіння храму нагадує римський

св. ап. Андрія Первозваного Пантеон і створює

(вул. Шевченка, 66) 1998-2000 рр.

ефект відкритого

Худ. Б. Балицький

неба. В барабані куполу

вісім вікон, під

чотирма з них – євангелісти, намальовані гризайльно

в повен ріст, наче скульптури в нішах. Під іншими

вікнами - півфігурні постаті українських святих.

Декоративним фризом проходить текст молитви

«Царю Небесний». В парусах традиційно зображені

символи євангелістів, наче медальйони в пишних

картушах. Архітектура храму в стилі неокласицизму,

відповідно, виконуючи поліхромію, художники

намагалися максимально підтримати стилістику

церкви, що, на нашу думку, їм добре вдалося.

Після цього художники взялися за розпис храму

святих рівноапостольних Володимира та Ольги в

м. Винники. Церква збудована у 2001 р. громадою

УАПЦ, за настоятеля митр. прот. Михайла Романишина.

Автори проекту: архітектор Михайло Шпак,

інженер-конструктор М. Шевчук та митець-кераміст,

викладач ЛДКДУМ ім. І. Труша, заслужений

діяч мистецтв Тарас Левків. Храм мурований, в плані

хрестово-купольний, семибанний. Вітраж проектували

і виконували брати Тарнавські, запрестольну

ікону-мозаїку проектував Кость Маркович. Розпис

храму виконувався протягом трьох років, з 2009 по

2011 рік, за настоятеля митр. прот. Василя Петрика.

Особливістю поліхромій цього храму є спроба художників

поєднати реалістичні розписи з неовізантійською

стилістикою будівлі церкви, що помітно в

орнаментиці, яка є і ренесансною, і візантійською

водночас. Як вже звично для цих майстрів, основою

їх поліхромій є альфрейні роботи, що обрамлюють

реалістичні вставки картин на релігійну тематику.

В храмі імітація ліпнин, що виконана в гризальній

сірій гамі, врівноважується такою ж кількістю колористично

яскравих живописних картин.

В’яжучим елементом

в декорах

виступають світло-зелені

та світло-фіолетові

кольорові

вставки.

Найбільш відмінним

є яскраво розписаний

центральний

купол, основу

Розпис храму св. рівноап.

Володимира та Ольги (м. Винники)

2009-2011 рр. Худ. Б. Балицький

якого складають

геометричні і візантійські

орнаменти, що зав’язані навколо восьмикутної

зірки, довкола якої реалістично зображені в

7

повен ріст Христос та сім архангелів. Загалом такі

поєднання виглядають досить еклектично.

По завершенні розписів храму у Винниках художники

взялися за виконання поліхромії до церкви

архангела Михаїла по вул. Каховській 32. Настоятель

митр. прот. Микола Гнатів. Храм є давнім

і почав будуватися у 1847 р. як лютеранська кірха

у тодішньому с. Сигнівка. Сучасного вигляду з

куполами церква набула у 2010 році. Розбудовою

храму та виконаннями розписів завідував чинний

настоятель о. Микола Гнатів. Розпис тривав з 2012

по 2014 рр. під керівництвом Богдана Балицького.

Архітектура храму є необароковою, відповідно

реалістичні розписи тут є дуже доречними.

Художники почували себе значно вільніше, ніж в

попередньому храмі, що відчувається в характері

поліхромій. До прикладу, більш вдало вирішена

поліхромія центрального куполу, як колористично,

так і композиційно, хоча сюжет залишився тим самим.

Загальний колорит базується на сірих та синіх

тонах. В поліхромії традиційно присутня імітація

ліпнин та мармуру. Поліхромія храму є цікавою з

погляду іконографії, бо тут зображені такі православні

святі, як князі Ярослав Мудрий, Ігор, Олег

Брянський, Костянтин Острозький, княгиня Юліанія

Ольшанська, Єфросинія Полоцька, гетьман Петро

Сагайдачний, отаман Петро Калнишевський.

Також бачимо зображення українських чудотворних

ікон Богородиці.

Ще одним художником, що розписує храми

Львова в реалістичній манері, є викладач кафедри

академічного живопису ЛНАМ Ігор Мікула. Зараз

він розписує церкву св. мучеників Бориса і Гліба

на вул. Стрийська 148 в. Храм споруджений у 2007

р., інженер Гладиш Р. В., настоятель храму о. Ігор

Еліяшевський. Архітектором є Роман Сивенький.

Будівля храму збудована у стилі модернізму. Розписи

І. Мікули гармонійно вписуються у храмовий

простір. Аналіз розписів відзначається експресивною

манерою їх подачі та яскравим колоритом стінописів.

Помітно, що художника цікавить «життя

в роботах», він не є прихильником візантійського

мистецтва, вважаючи його неукраїнським. Найбільше

це спостерігається у двох монументальних

сценах Благовіщеня та Розп’яття в церкві св. мч.

Бориса і Гліба.

Розмір полотен 5

х 9 м, висота фігур 3

метри. Відзначимо,

що І. Мікула не копіює

готові зразки,

а шукає власну стилістику,

яку називає

«новим українським

реалістичним

стилем».

Проаналізувавши

іконографію та стилістику

стінописів,

можемо стверджувати

про домінуючий

вплив західного реалістичного

релігійного

малярства періоду

Відродження

та класицизму на

Св. прав. отаман

Петро Калнишевський.

Поліхромія храму

св. архангела Михаїла

(вул. Каховська, 32)

2012-2014 рр.

Худ. Б. Балицький

Розп’яття. Поліхромія храму

св. мучеників Бориса і Гліба

(вул.Стрийська, 148 в) 2014 р.

Худ. І. Мікула

реалізм у храмових поліхроміях Львова. Проте,

не залежно від підходу чи рівня виконання, майже

усі стінописи об’єднує бажання іконописців, які

їх виконували, творити нове українське сакральне

мистецтво на національному ґрунті, використовуючи

для цього різноманітні стилістичні засоби.


Дитяча сторінка

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Любі дітки! І ось знову наступає

перший місяць зими – грудень. У грудні

– найбільше іменинників у році.

Отож, прийміть вітання Романи, Катрусі,

Андрії, Миколки, Анни, Данилки.

Редакція «Кринички» зичить

вам міцного здоров’я, вірних друзів та

успіхів у всіх починаннях!

«Криничка»

пропонує вам зимову розмальовку

(але перед тим, як почати розфарбовувати

картинки, спочатку треба

з’єднати зображення

по точках).

4 ГРУДНЯ – вшановуємо велике

свято – Введення в храм Пресвятої

Богородиці Це свято належить до

дванадцяти найбільших

християнських

празників і є одним

із чотирьох головних

Богородичних свят.

Марія – початок нового

сотворіння – іде

до храму, щоб приготуватися

до свого завдання: приходу

у світ Божого Сина.

9 ГРУДНЯ минає

101 рік з дня народження

Володимира

Яреми – Патріарха

Української Автокефальної

Православної

Церкви Димитрія.

«Криничка»

хоче розповісти, вам,

ГРУДЕНЬ ІДЕ, БАГАТО СНІГУ НАМ НЕСЕ!

Грудень-студень сніговий

Рік завершує старий

Відійшла в минуле осінь.

Грудень – первісток зими –

Оглядає володіння.

Сніг іскриться під саньми.

любі дітки, деякі цікаві факти про

дитячі роки Патріарха. Володимир

Ярема змалечку поведінкою і характером

відрізнявся від своїх ровесників.

Вдома у Яремів була фігурка Матері

Божої. Він попросив тата, щоб тато

зробив дерев’яну поличку. А було

Володимирові тоді літ 9 чи 10, і він

вишив серветку на ту поличку під

фігурку. Невідомо, від кого навчився

вишивати, але йому треба було

лише подивитися, і він уже сам вмів

це зробити. З ранньої весни, як щойно

починали цвісти квіти, він збирав

їх: польові і городні, починаючи від

фіалок і черемхи, первоцвіт лікарський,

ромашки польові, а найбільше

любив незабудки, за їх дуже ніжний

блаватний колір, – і ставив їх на ту поличку

до Матері Божої. Малими діти

Яремів не бавились як звичайні діти.

Володимир, як батьків не було вдома,

перевдягався на священика і хрестив

чи хоронив ляльок, вінчав їх, правив

Маївку, навіть Службу Божу, бо на

той час уже вмів читати, ходили діти з

процесією довкола хати. З ними бавилося

ще троє сусідських дітей, поляків,

але з ними вони співали і «служили»

по-нашому, по-українськи.

Ось так згадує про свої дитячі

роки сам Патріарх Димитрій: «Сьогодні

я лину у своє дитинство, у моє

рідне Глідно, у те місце, де мені батьки

подарували любов до України,

святої церкви і нашого звичаю. Я

лину у безтурботність, коли ми із сестричкою

Ганнусею та сусідськими

дітками бавилися… Я вперше тоді

переодягався у священика і хрестив

ляльок… я ще не знав, що я й справді

буду священиком, та й не міг повірити,

що стану архієреєм, що понесу

вість про воскресіння Української

церкви, та й візьму на себе той тягар…

тягар Патріаршества».

У селі Глідному жив парафіяльний

священик отець декан Іван Жарський.

Він посвячував церкву в Павлокомі,

яку розписав Володимир Ярема, а потім

казав до батька, що вона краще розмальована,

ніж у їхньому селі малярами

з Перемишля... Отець декан Іван

Жарський дав рекомендаційного листа

до митрополита Андрея Шептицького,

після чого Володимира Ярему прийняли

до богословської семінарії у Львові.

Із книги «Спогади»

Патріарха Димитрія (Яреми).

Грудневий календарик маленького українця:

1 грудня – мч. Платона, мч. Романа

4 грудня – Введення в храм Пресвятої Богородиці

7 грудня – вмц. Катерини

13 грудня – ап. Андрія Первозваного

19 грудня – свт. Миколая Чудотворця

22 грудня – св. Анни

24 грудня – прп. Даниїла Стовпника

13 ГРУДНЯ –

свято апостола Андрія

Первозваного

Андрій був першим

з апостолів, хто

пішов слідом за Ісусом

Христом. Згодом

він привів до Спасителя

свого рідного брата – святого

апостола Петра. Апостол Андрій

Первозваний проповідував християнську

віру на побережжі Чорного

моря й у Києві.

19 ГРУДНЯ –

ми святкуємо одне

з найбільш шанованих

дітьми свят

– свт. Миколая Чудотворця.

Бог бачить нашу працю

Про святителя Миколая відомо,

що чим більше він намагався ховати

своє богоподібне життя від очей

всіх людей, чим більше упокорювався,

– тим більше Бог його піднімав, і

люди прославляли. Коли в місті Мірах

Лікійських помер архієпископ,

то зібрався тоді собор єпископський,

щоб обрати йому гідного спадкоємця.

На соборі всі вирішили зробити

так: ревно піднести соборну молитву

до Господа, щоб Він Сам вказав на

Свого улюбленого раба, котрий дійсно

гідний цього великого сану. Так і

зробили. Незабаром після цього один

з єпископів уночі почув голос з неба,

який наказав:

– Піди, стань біля дверей церкви і

спостерігай: хто перший з ієреїв увійде

в неї, той і є обраний Духом Святим;

його прийміть і в єпископа славно

поставте. Ім’я ж йому Миколай.

Єпископ, який сподобився цього

одкровення, негайно ж розповів про

нього своїм побратимам, а сам пішов

і став біля дверей церкви, як і наказав

йому Голос, і почав спостерігати за

всіма, хто входить до храму, запитуючи

їх звання та ім’я. Тим часом за

велінням Духа Божого пресвітер Миколай

рано-вранці пішов до церкви

помолитися. Але лише він хотів увійти

в храм, як єпископ зупинив його і

запитав:

– Яке ім’я твоє, сину мій?

Угодник Божий лагідно і тихо відповів:

– Миколай ім’я моє; раб я святині

твоєї, владико.

Обрадуваний святитель негайно

провів його на збори єпископів,

і вони, поставивши його посеред

церкви, одноголосно викликнули до

народу, який зібрався вже у великій

кількості:

– Прийміть, браття, свого пастиря,

якого поставив вам Дух Святий

і якому Він довірив піклування про

душі ваші. Тому що не людські збори,

але суд Божий обрав його! Народ

з радістю виявив свою згоду на таке

зібрання, і Миколай, незважаючи на

своє смиренне заперечення від настільки

великого сану, вимушений

був прийняти його.

19 грудня, любі дітки, Ви неодмінно

зазирнете під свою подушку, аби

знайти там подарунок від святого Миколая.

А щоб висловити свою вдячність

святому Миколаю, пропонуємо

Вам вивчити ці чудові віршики:

СВЯТО МИКОЛАЯ

Коли зимонька надходить,

Земля промерзає –

До діточок йде у гості

Свято Миколая.

Як чекають! Листи пишуть,

Дають обіцянки,

А в переддень свята чемні

Вже з самого ранку

Образочок Миколая

Всі собі виймають

Й на колінця перед Отцем

Покірно клякають.

Святий Отче Миколаю,

Ласкою багатий,

Не обійди нас, благаєм,

Зайди в нашу хату.

Ми чекаємо гостинців,

Дарунків чудесних,

А при тім просити будем

Ще й дарів небесних.

Дай здоров’я нам кріпкого,

Розуму та волі,

Дай нам миру і спокою,

Ще й доброї долі.

Віра Маркович

Сторінку підготували

Оксана ХРИСТУК та Оксана ГРУДНЕВА

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!