Газета Успенська вежа, № 2

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року № 2 (297) 

ЛЮТИЙ 2017 року 

Бог-Слово явився світові як «Син Людський», 

як Ісус із Назарету, народившись у вифлеємському 

вертепі. Бог-Слово на початку світу створив 

людину, даючи дар мови і думання, дар розуміння 

добра і зла, добра й краси. І дав тій істоті повну 

свободу. Людина від початку світу користувалася 

мовою, згодом й письмом. А Бог-Слово явився у 

свій час, щоб з людиною розмовляти, наче рівний 

з рівним. І ми маємо той великий дар від Нього. 

Із Пастирського послання Патріарха Димитрія, 2000 

Митр. прот. Тарас БЕЦЕЛЬ 

ПРОПОВІДЬ НА ДЕНЬ 

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЬОГО 

Коли Євреї повернулися до Палестини 

з Вавилонського полону, 

за 536 років до Різдва Христового, 

вони почали будувати в Єрусалимі новий 

храм замість зруйнованого Соломонового 

храму. Вони сумували, що 

цей новий храм не буде таким величним, 

як перший. Пророк Аггей, втішаючи 

їх, виголосив пророцтво про славу 

і величність цього нового храму: «Так 

бо промовляє Господь: «Прийде Жаданий 

всіма народами і наповню цей 

дім славою..., слава цього останнього 

храму більша буде від слави першого, 

а на цьому місці Я дам мир, говорить 

Господь Саваоф»» (Аг. 2,6-9). 

Час настав, щоб справдилися пророцтва, 

приходить до цього храму, 

що колись будувався з таким сумом, 

очікуваний усіма Господь, щоб спасти 

людський рід і утвердити в серки, 

щоб за Нього вчинити звичаєм 

«...І як внесли Дитину Ісуса батьцях 

людей мир та добру волю. Як же законним, тоді взяв він (Симеон) на 

Він приходить? Його сорокаденним руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: 

«Нині відпускаєш раба Свого, 

Немовлям приносить сюди на своїх 

руках така непомітна для світу, Владико, за словом Твоїм із миром,бо 

але вища від усіх чинів ангельських побачили очі мої Спасіння Твоє, яке 

Діва, у супроводі старця Йосифа. Він Ти приготував перед всіма народами, 

приходить, щоб справити законний Світло на просвіту поганам і на славу 

обряд відносно породіллі-Матері та народу Твого Ізраїля!» (Лк 2.27-32). 

відносно новонародженого Немовляти 

Первістка і принести певні дари. 

Тут і глибина смирення, і для всіх нас Якою радістю забилося старече 

урок поваги до Закону. 

серце! «І прийшов Духом він у храм. І 

Владику храму, Який прийшов у коли внесли Дитину Ісуса батьки, щоб 

добровільному приниженні, зустрічають 

обранці Божі: праведний старець ним» (Лк. 2,27), тоді взяв Симеон на 

учинити над Ним за звичаєм закон- 

Симеон та пророчиця Анна. Святе руки Того, для Кого жив, у Кого вірив, 

Євангеліє дуже мало говорить нам Кого любив усім серцем і всією душею 

своєю. Пригортаючи до старечих 

про старця Симеона, але в цьому малому 

сказано багато: «Він був чоловік грудей своїх Богомладенця, Симеон 

праведний і побожний, що сподівався від повноти глибокого почуття вилив з 

утіхи Ізраїлевої. І Святий Дух був на уст своїх ту чудову пісню, таку близьку 

для серця кожної віруючої людини: 

ньому. І від Духа Святого було сповіщено 

йому, що смерті він не бачитиме «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, 

за словом Твоїм з миром...». 

перше, ніж побачить Христа Господнього» 

(Лк. 2,25-26). 

Кого не хвилювали слова цієї пісні, 

Чекаючи здійснення цього обіцяння 

Божого Симеон пройшов довгий дить чоловік з цього світу в безмежну 

з яким миром, радістю, спокоєм відхо- 

життєвий шлях поступового й ревного 

вдосконалення в подвигу благочегнанні, 

а зараз поспішає до Вітчизни, 

вічність?! Неначе він досі був у вистя. 

Симеон терпеливо чекав. Віра в неначе був у в’язниці, а тепер звільняється. 

З таким спокоєм може відходи- 

грядущого Месію – Сина Діви, Спасителя 

світу, яка яскравим світочем ти з життя тільки та людина, яка чесно 

палала в його серці, і надія, яка проймала 

все його життя, підтримувала Яким євангельським світлом осяя- 

виконала свій земний подвиг. 

його старечі сили. 

на ще інша обраниця Божа – праведна 

Анна, вдова, яка, постійно пере- 

І ось одного дня чує Симеон навіяння 

Духа: «Йди до храму!». буваючи в храмі, постом і молитвою 

служила Богові вдень і в ночі. Невпинний 

і великий подвиг очистив її 

серце та приготував до тієї радості, 

яка очікувала її на схилі віку. Господь 

подав їй утіху за скорботи в житті, які 

вона перенесла покірно, з терпінням. 

Старий Завіт, за словами апостола, - 

це «тінь майбутніх благ» (Євр.10,1), 

дарованих нам Спасителем. 

Слід сказати, що свято Срітення 

Господнього вчить нас в образі зустрічі 

двох життів – одне тільки-но 

починається, а друге вже завершується. 

Між ними довгий період часу, 

але нами він уже спиймається як 

одна мить, що відлетіла у вічність. 

А й справді, як швидко біжить наше 

земне життя, кожен скаже, скільки б 

не прожив, як сон пройшло, як одна 

мить, ще мить, і треба здати звіт за 

прожите життя. І горе тій людині, яка 

не хоче усвідомити цього бігу, яка 

марнує своє життя, не дорожить відведеним 

йому часом. «Дорожіть часом, 

– бо дні лукаві... Пізнавайте, що 

є воля Божа» (Еф.5,16-17). 

Обов’язок християнина – оглядатися 

на прожите життя, на прожитий 

день і навіть на прожиту годину та неупереджено 

оцінювати вчинене ним, 

думати над тим, що ж він придбав для 

своєї душі, для вічного життя, який 

підсумок його земних справ. Кажучи 

іншими словами, ми повинні поспішати 

творити добро в ім’я вічності і 

для вічності. 

Згадуючи дні свого минулого життя, 

великий подвижник Православної 

Церкви преподобний Пафнутій 

Боровський (†1478) у своєму заповіті 

перед кончиною вчив: «Живіть у 

чистоті... зі страхом і трепетом, спасаючись 

тут..., і нехай кожен, до чого 

покликаний він, у тому і перебуває. 

Вище своїх можливостей, браття, на 

себе не беріть – це не тільки не на 

користь, але й на шкоду душі. Над 

немічними браттями в думках, а, 

більше того, у вчинках, не підносьтесь, 

але будьте милостиві до них, 

як до власної плоті своєї. Закликаю 

вас, чада, спішіть чинити добро!». 

Цими святими словами преподобного 

сказано багато, а, можливо, і все 

необхідне для нас, браття і сестри. 

Життя дається нам тільки один раз. 

І дається воно для того, щоб ми зробили 

його сходинкою до Життя Віч- 

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ГАЗЕТУ 

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА» 

Якщо Ви передплатите «Успенську 

вежу» своїм рідним та знайомим, 

на сільську чи міську бібліотеку, 

Ви сприятимете поширенню 

християнської моралі, духовності, 

українських традицій та культури, 

інформації про життя нашої рідної 

Церкви. Передплатити газету 

можна у кожному поштовому відділенні 

України. 

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 35013 

ного, щоб, почавши тут спілкування 

з Богом, ми вступили у Вічне з Ним 

єднання за гробом – у житті нестаріючому, 

нескінченному. Тут – сіяння, 

там – жнива. Тут початок життя, там 

– його вічність. Тут – труд над самим 

собою, над викоріненням у собі всього 

нечистого, поганого, що вкоренилося 

в нас або що сталося з нашої гріховної 

волі; там – спокій і мир. Ми на 

землі воїни Христа Спасителя. Як воїни, 

ми повинні зберігати твердість і 

непохитність серед будь-яких спокус 

і випробувань. І в нас є велика сила, 

яка зігріває і зміцнює наш дух серед 

життєвих незгод, – це наша свята віра. 

Будемо спішити жити в часі для 

вічності і, безсумнівно, Господь, бачачи 

нашу старанність, удостоїть нас 

цієї вічної Радості, Миру і Краси. 

Амінь. 

Молитва 

Господи Боже, Ти послухав 

Мойсея, коли він простягав до Тебе 

руки, почуй нас, що молимося до 

Тебе. Зміцни силою Твоєю побожний 

народ наш, благослови його 

справи, примнож славу його перемогою 

над ворогом, зміцни всемогутньою 

Твоєю правицею його державу, 

збережи його військо, пошли 

ангела Твого на зміцнення їх, подай 

їм усе, що просять для спасіння; 

примири ворожнечу і спокій утверди. 

Простягни, Господи, невидимо 

правицю Твою, яка рабів Твоїх заступає 

в усьому. Тим же, кому судив 

Ти покласти душу свою на війні 

за віру православну, побожний 

народ наш і державу, прости їхні 

провини і в день праведної відплати 

Твоєї подай вінці нетління. Бо 

Твоя є держава, Царство і сила, від 

Тебе допомогу всі приймаємо, на 

Тебе надію покладаємо і Тобі славу 

віддаємо, Отцю, і Сину, і Святому 

Духові нині, і повсяк час, і на віки 

вічні, Амінь. 

Господи, наверни до Себе й серця 

ворогів наших; якщо ж неможливо, 

щоб навернулися жорстокосерді, 

то поклади край їхньому злу та захисти 

від них вибраних Твоїх. Амінь

2 Лютий 2017 

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОЧОЛИВ 

СВ. ЛІТУРГІЮ БІЛЯ ПІДНІЖЖІ 

АНДРІЇВСЬКОГО СОБОРУ м. КИЄВА 

19 січня Предстоятель 

УАПЦ Блаженніший 

Митрополит 

Київський і всієї України 

Макарій очолив 

святкову Літургію біля 

підніжжя Кафедрального 

Собору св. ап. Андрія 

Первозваного м. Києва. Владиці співслужили 

священики Київського деканату УАПЦ. Після св. 

Літургії Митрополит Макарій у співслужінні духовенства 

УАПЦ м. Києва звершив чин освячення 

води у Дніпрі. Вірні щиро вітали свого архіпастиря, 

дякували за теплу молитву і за спільне водосвяття. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОЧОЛИВ 

СВ. ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ МИКОЛАЯ 

НАБЕРЕЖНОГО У м. КИЄВІ 

9 січня, у день 

пам›яті архд. Стефана, 

Предстоятель УАПЦ 

Блаженніший Митрополит 

Київський і всієї 

України Макарій очолив 

Святу Літургію в храмі 

св. Миколая Набережного 

на Подолі у м. Києві. Главі УАПЦ співслужив 

єпископ Володимир, вікарій Київської єпархії, та 

духовенство м. Києва та Київської єпархії УАПЦ. 

Предстоятель УАПЦ привітав вірних із різдвяними 

святами, а митр. прот. Стефана Яремчука з нагоди 

60-ліття від дня народження нагородив орденом св. 

Володимира Великого та благословенною грамотою. 

Після Святої Літургії парафіяни мали змогу 

послухати чудовий Різдв›яний концерт ансамблю 

«Хорея Козацька». 


ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОСВЯТИВ 

НА КИЇВЩИНІ НОВИЙ ІКОНОСТАС 

15 січня Предстоятель 

УАПЦ Блаженніший 

Митрополит Київський 

і всієї України 

Макарій звершив чин 

освячення іконостасу 

у храмі Св. Юрія 

Переможця в с. Волошинівка 

Баришівського р-ну Київської обл. При 

вході у храм Владику вітав настоятель о. Арсен, 

який відзначив велику роль у духовному окормленні 

парафії Митрополитом Макарієм, адже саме 

теперішній Предстоятель освячував місце під 

спорудження церкви, здійснював чин освячення 

вже спорудженого духовного центру села. Зокрема 

священик зазначив, що протягом п›яти років 

тривала праця по спорудженню іконостасу, який 

є окрасою нового величного храму. Митрополиту 

Макарію співслужили благочинний м. Києва 

митр. прот. Степан Яремчук, духовенство Київської 

єпархії та запрошені священики з інших 

єпархій. Після св. Літургії Першоієрарх УАПЦ 

відзначив орденами меценатів храму і подякував 

настоятелю церкви о. Арсенію Квичолі за ревну 

працю та нагородив правом носіння митри. 


ПРЕОСВЯЩЕННІШИЙ ЄПИСКОП ВІКТОР 

(БЕДЬ) ОЧОЛИВ БОГОСЛУЖІНННЯ 

В КАФЕДРАЛЬНОМУ ХРАМІ КАРПАТ- 

СЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ В м. УЖГОРОДІ 

22 січня, з нагоди 

98-ї річниці прийняття 

рішення на 

конгресі (з’їзді) українців 

(русинів) в м. 

Хусті про возз’єднання 

Закарпаття з УНР 

(21.01.1919) та 98-ї 

річниці Дня Соборності України (22.01.1919) 

в кафедральному храмі апостола українського 

НОВИНИ УАПЦ 

Андрія Первозваного в м. Ужгороді Карпатської 

єпархії УАПЦ було відслужено божественну літургію. 

Богослужіння очолив Преосвященніший 

Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, 

керуючий Карпатською і Тернопільською 

єпархіями УАПЦ, у співслужінні протоієрея 

Сергія Урсти, протоієрея Романа Бобая та протодиякона 

Івана Жабляка. Владика Віктор та духовенство 

вознесло молитви до Господа Бога з 

проханням дарувати українському народу мир, 

національну і духовну єдність, благополуччя та 

утвердження єдиної Помісної Української Автокефальної 

Православної Церкви, а також перемогу 

Українського війська над московсько-путінськими 

окупантами і терористами. 

Із Прес-служби Карпатської єпархії УАПЦ 

ВЛАДИКА БОРИС ЗДІЙСНИВ 

АРХІПАСТИРСЬКУ ВІЗИТАЦІЮ ГРОМАДИ 

УАПЦ с. ХРИСТОФОРІВКА 

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

В день пам›яті свт. 

Спиридона Тримифунтського 

Преосвященніший 

Борис, єпископ 

Херсонський і 

Миколаївський, здійснив 

архіпастирську 

візитацію громади 

святителя Миколая Чудотворця в с. Христофорівка 

Миколаївського деканату Таврійської єпархії 

(Баштанський р-н). При вході у храм Владику 

вітав настоятель громади прот. Петро Брус. У 

співслужінні священиків єпархії митр. прот. Івана 

Дідуха (м. Миколаїв), прот. Дмитра Федуня (м. 

Баштанка), митр. прот. Василя Смаля (смт. Чорнобаївка) 

Владика очолив Святу Літургію. За жертовність 

і працю на користь УАПЦ Владика Борис 

нагородив благословенними грамотами активних 

парафіян громади. 

Джерело: http://uaoc-tavria.com/ 

МИТРОПОЛИТ АНДРІЙ ЗДІЙСНИВ 

ВІЗИТАЦІЮ ДОЛИНСЬКОГО ДЕКАНАТУ 

УАПЦ У ДЕНЬ СВТ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО 

На запрошення парафіян 

храму свт. Василія 

Великого с. Ангелівки 

Долинського 

р-ну Івано-Франківської 

обл. та настоятеля 

прот. Михайла Хомина, 

Високопреосвященніший 

Андрій, Митрополит Івано-Франківський і 

Галицький, відвідав мальовничу Бойківщину. Перед 

початком Святої Літургії Митрополит Андрій 

звершив чин освячення нового престолу. Митрополиту 

співслужили благочинний Долинського деканату 

о. Роман Винник із м. Долини, митр. прот. 

Іван Салига із с. Лолина, митр. прот. Василій Курник 

із с. Максимівки та духовенство кафедрального 

Покровського собору із м. Івано-Франківська. 

На малому вході настоятеля о. Михаїла було нагороджено 

правом носіння митри. Після Святої Літургії 

Владика нагородив орденами та грамотами 

меценатів храму і подякував настоятелю храму о. 

Михаїлу Хомину за ревну працю. Супроводжував 

відправу парафіяльний церковний хор, який був 

нагороджений також Митрополичою грамотою. 

Наприкінці Владика Андрій подарував для храму 

образ Пресвятої Богородиці Угорницької. 


ДУХОВЕНСТВО ЖОВКІВСЬКО - 

КАМ`ЯНКА-БУЗЬКОГО ТА СОКАЛЬСЬКОГО 

ДЕКАНАТІВ ВІДСЛУЖИЛО 

ПОДЯЧНИЙ МОЛЕБЕНЬ З НАГОДИ 

ЗАВЕРШЕННЯ РОКУ 

З нагоди закінчення 

календарного 2016 

року, 29 грудня священнослужителі 

Жовківсько 

- Кам`янка-Бузького 

та Сокальського 

деканатів відслужили 

подячно-прохальний молебень у храмі Покрови 

Пресвятої Богородиці с. Вихопні Кам›янка-Бузького 

р-ну Львівської обл., який очолив декан мир. 

прот. Іван Сас.У молитвах, виголошених духовенством, 

висловлено подяку Богові за всі його щедрі 

дарування, які були подані в цьому році, а також 

прохання про те, щоб милосердний Господь, 

на основі віри та надії, які жевріють у людських 

серцях, подав можливість з духовною радістю 

зустріти та відсвяткувати різдвяні свята, а у Новому 

2017 році стати свідками завершення кровопролитних 

війн, що забирають життя десятки 

тисяч людей в усьому світі, миру в нашій державі 

Україні, порозуміння та любові між усіма людьми, 

злагоди та добробуту в родинах. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/ 

СВЯЩЕНИКИ ЖОВКІВСЬКО-КАМ’ЯНКА- 

БУЗЬКОГО ДЕКАНАТУ ЗДІЙСНИЛИ 

ЧЕРГОВУ ПОЇЗДКУ У ЗОНУ АТО 

«З нами Бог! А ми 

за ради кожного життя!» 

- слова, що лунають 

чи не від кожного 

воїна - захисника 

України, який воює на 

сході нашої держави, в 

зоні проведення АТО. 

З 13 по 17 грудня 2016 р. священики Жовківсько-Кам’янка-Бузького 

деканату Львівської 

єпархії УАПЦ в черговий раз відвідали наших 

воїнів на передових позиціях зони АТО, а це м. 

Авдіївка (район Промзони), Троїцьке, Новгородське, 

Покровськ, Константинівка, Бахмут та м. 

Краматорськ. Вже вкотре духовенством доставлена 

гуманітарна допомога, яка була зібрана парафіянами 

деканату (теплі речі, продукти харчування, 

засоби гігієни та ін.). На особливу увагу 

заслуговують зимові маскувальні сітки та маскувальне 

спорядження для снайперів, які виготовили 

для воїнів жінки з м. Дублян п. Лідія Тимків, 

п. Євгенія Шевченко, п. Орина Крупич, п. Юлія 

Адамович та п. Галина Матвейцева. Ця поїздка 

відрізнялася від інших ще й тим, що з доброї ініціативи 

дітей деканату напередодні свята свт. Миколая 

Чудотворця було зібрано та передано в зону 

АТО для дітей із дитячих будинків м. Покровськ 

та малозабезпечених сімей м. Авдіївка подарунки. 

Треба було тільки бачити з яким завзяттям 

наші діти ділилися своїми іграшками, книжками, 

одягом, щоб лише підтримати своїх однолітків, 

які стали невинними свідками жорстокої війни. 

Декан митр. прот. Іван Сас, священики деканату 

о. Андрій Верес та о. Василій Мороз разом 

із захисниками Вітчизни звершили молитву за 

воїнів, поблагословивши їх на сумлінне виконання 

покладених на них обов’язків і на щасливе 

повернення їх до рідних домівок, помолилися за 

мир і спокій у нашій державі Україні. Зустрілися 

і поспілкувалися з керівником військово-цивільної 

адміністрації м. Авдіївки полковником Павлом 

Малихіним, який подякував волонтерам, а в 

їх особі і всім небайдужим людям за підтримку 

українських воїнів та місцевого цивільного населення. 

Разом із волонтером Зиновієм Гошко, 

в якого за спиною десятки виїздів в зону АТО, 

відвідали і поспілкувалися з воїнами на передовій 

(район Промзони, Авдіївка). Після недавньої 

чергової ротації військових відбулася зустріч з 

бійцями 4 роти «Січ» полку Київ та їхнім командиром 

другом Максимом (Лютим). Саме бійці 

цього спецпідрозділу неодноразово відзначалися 

орденами та медалями УАПЦ за мужність і патріотизм. 


УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія 

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис 

можна читати в інтернеті за адресою: 

uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

У ЗОЛОЧЕВІ НА ЛЬВІВЩИНІ ВІДБУЛАСЯ 

ПОДЯЧНА ЕКУМЕНІЧНА МОЛИТВА 

31 грудня 2016 р., 

напередодні Нового 

року, на площі Вічевій 

(біля пам’ятника Маркіяну 

Шашкевичу) у м. 

Золочеві відбулася подячна 

екуменічна молитва. 

У молитві взяли 

участь мешканці міста та району, представники 

влади, військовий оркестр, священники різних 

конфесій. 

Зокрема ансамбль Золочівського деканату 

Львівської єпархії УАПЦ «Левит» виконав колядки 

під акомпанемент духового оркестру. 


ЗОЛОЧІВСЬКА ДЕКАНАЛЬНА ГРОМАДА 

СВ. СОФІЇ ВІДПРАВИЛА У ЗОНУ АТО 

ДОПОМОГУ ДО ДНЯ СВ. МИКОЛАЯ 

До дня св. Миколая 

деканальна громада 

УАПЦ св. Софії організувала 

допомогу для 

українських військових, 

які несуть службу 

у зоні АТО. Перед 

відправленням на Схід 

настоятель храму і благочинний деканату митр. 

прот. Василь Саган благословив продукти та інші 

зібрані речі. У Станиці Луганській і Попасній допомогу 

зустріли золочівчани Назар Козловський і 

Андрій Тонконогов. Бійці передавали на Золочівщину 

щирі слова подяки за підтримку усім людям 

та вітання із Новим роком і з Різдвом Христовим. 


ГРОМАДИ УАПЦ ЗОЛОЧІВЩИНИ 

ОРГАНІЗУВАЛИ ДОПОМОГУ 

ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ В ЗОНІ АТО 

25 грудня у приміщенні сільської ради с. Сасів 

Золочівського району парафіяльні священики 

освятили продукти та речі першої необхідності 

для захисників на Сході України. Різдв›яні дарунки 

зібрані не байдужими парафіянами та жителями 

Сасова, Ушні, Побоча і Гути за активної підтримки 

місцевих волонтерів та сільського голови 

п. Іванни Кармазин. Благословив захід золочівський 

благочинний о. Василь Саган. 


НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВА СВЯЩЕНИКИ 

ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ 

ВІДВІДАЛИ ЗОНУ АТО 

З 2 до 5 січня з благословення Предстоятеля 

УАПЦ Блаженнішого Митрополита Макарія священнослужителі 

Львівського благочиння, а саме: 

благочинний митр. прот. Олег Древняк і священик 

Микола Кавчак (молодший) відвідали в черговий 

раз з місіонерсько-волонтерською поїздкою зону 

АТО. Основною метою поїздки було підтримати 

українських захисників напередодні Великого 

і радісного свята Різдва Христового як духовно, 

так і матеріально. 

До збірки допомоги приєдналося і Золочівський 

деканат та Львівське ставропігійне братство 

св. ап. Андрія Первозваного. Священнослужителі 

передали воїнам гуманітарну допомогу, продукти 

харчування і медикаменти, які були зібрані вірними 

Львівської єпархії УАПЦ. Також отець-декан 

зустрівся із кліриком Львівського благочиння священиком 

Олексієм Торконяком, який несе послух 

Лютий 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

капелана-духівника в зоні бойових дій на Сході 

України. 


МИРЯНИ УАПЦ ЗІ ЛЬВОВА ОРГАНІЗУВАЛИ 

ВАРЕНИКИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ 

У ЗОНІ АТО 

2 січня із самого 

ранку 39 львів’ян зібралися 

у приміщенні 

трапезної Львівської 

єпархії УАПЦ та братській 

кімнаті Львівського 

ставропігійного 

братства св. ап. 

Андрія Первозваного, щоб приготувати вареники 

для українських військовослужбовців, які несуть 

свою службу у зоні АТО. 

25 відерок за 6 годин приготували господині, 

вклавши любов у свою працю. Вже доброю 

традицією мирян УАПЦ у м. Львові є приготування 

вареників, які волонтери і священики привозять 

на Схід перед святами.Так і цього разу, 

декан м. Львова УАПЦ о. Олег Древняк разом із 

о. Миколою Кавчаком відвідали військовослужбовців, 

привітали їх із народженням Спасителя та 

передали допомогу від деканату. 

Священослужителі висловили подяку мирянам 

та о. диякону Юрію Федіву за організацію 

праці для приготування вареників. 


БРАТСЬКИЙ ХОР «СТАВРОС» 

ВІДВІДАВ РЕСПУБЛІКУ ПОЛЬЩА 

14-15 січня хор «Ставрос» Львівського ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного 

відвідав Республіку Польщу. 14 січня відбулася 

зустріч із організаторами VI Міжнародного фестивалю 

колядок і пастерок у містечку Тісна Бісчадського 

повіту Підкарпатського воєводства. Ввечері 

хористи відвідали українські села Смерики та 

Ветліна, мешканці яких виселені в Долинський р-н 

Івано-Франківської обл. у 1951 р.Зранку 15 січня 

хористи колядували у місцевому костелі. Як зазначив 

настоятель святині о. Амадеуш: «Колись у 

нашій парафії було 7 церков, зараз немає жодної. 

Колись ці коляди лунали по усіх Бескидах. Тож послухаймо 

їх, і нехай вони будуть нам радістю і радістю 

для тих, хто залишився тут у спочинку». Хористи 

відвідали місце, де знаходилась українська 

церква і заспівали там «Бог Предвічний». По обіді 

хор «Ставрос» прийняв участь у VI Міжнародному 

фестивалі колядок і пастерок у м. Тісна. Присутні 

стоячи вітали колектив та щиро дякували за участь 

і коляду. Крім «Ставросу» Україну представили колектив 

«Легка доріжка» із Тернопільщини та місцевий 

український колектив «Відимо» Сянніцького 

відділу ОУП. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/; http://stavropigia.lviv.ua/ 

ХОР «СТАВРОС» КОЛЯДУВАВ 

НА ФЕСТИВАЛІ «КОЛЯДА НА МАЗЛЯХ» 

В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ 

12 січня хор «Ставрос» Львівського ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного 

відвідав м. Івано-Франківськ та прийняв участь 

у VIII Міжнародному фестивалі «Коляда на Мазлях». 

Захід проходив з 8 по 15 січня 2017 р., у ньому 

прийняли участь хорові колективи з України, 

Польщі та Литви. 

Хор «Ставрос» був єдиним колективом, який 

представив Православну Церкву та гідно показав 

3 

рівень хорового мистецтва УАПЦ. Гостями на відкритті 

фестивалю був і міністр культури України 

Євген Нищук та очільники міста і області. Протягом 

восьми днів на фестивалі виступили близько 

40 колективів. 

З Польщі завітали три колективи – з Рибніка, 

Ополє та Кошаліна. Колядували, вітали зі святами 

не лише польською, а й українською мовою. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/; http://stavropigia.lviv.ua/ 

XX-й ФЕСТИВАЛЬ 

«ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ» 

29 січня 2017 р. у Національному академічному 

українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької 

у Львові відбувся XX-й фестиваль «Прощання 

з колядою». Організатор фестивалю - Львівське 

крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія 

Первозваного. Участь у заході взяли колективи з 

України, Польщі та Румунії. Серед них: українська 

актриса, співачка, лауреат Національної премії 

України ім. Тараса Шевченка Натáлія Полови́нка; 

солістка, випускниця львівської та віденської 

консерваторій Наталія Степаняк; ансамбль «Лем 

МИ» гуртка Об’єднання українців у Польщі с. Каманьча; 

ансамбль «Відимо» сяніцького відділення 

Об’єднання українців у Польщі; хор «Хвалім 

Господа» с. Вишня Рівня, Румунія; камерний хор 

«CANTEMUS» УГКЦ м. Івано-Франківськ; парафіяльний 

хор церкви Успіння Пресвятої Богородиці 

УАПЦ м. Миколаєва; Львівський муніципальний 

хор «Гомін»; хор Михайлівської церкви УАПЦ 

м. Львова (вул. Каховська); хор церкви св. ап. Петра 

і Павла УАПЦ м. Львова; хор «Оранта» церкви 

Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ м. Львова; 

хор Львівського ставропігійного братства св. ап. 

Андрія Первозваного «Ставрос». 

Фестиваль «Прощання з колядою» розпочав 

свою історію у 1997 р. Його організаторами були 

сестрички Братства п. Віра Маркович та п. Люба 

Хмелюк. З благословення світлої пам’яті Патріарха 

УАПЦ Димитрія (о. Володимира Яреми) цей 

захід був проведений як свято розколяди для православної 

громади міста. І сьогодні, з нагоди ХХ-го 

ювілею, першопочатківців Фестивалю п. Віру Маркович 

та п. Любу Хмелюк Блаженніший Макарій, 

Предстоятель УАПЦ, заслужено нагородив благословенними 

грамотами за їх титанічну працю. Не 

оминула нагорода і нинішнього Голову Львівського 

крайового ставропігійного братства о.-диякона 

Юрія Федіва. Їх він отримав аж дві – від Предстоятеля 

УАПЦ Преосвященнішого Макарія та від мера 

м. Львова п. Андрія Садового (як нагорода Братству 

за активну 28-річну діяльність громадсько-просвітницької 

організації). «Львівське Ставропігійне 

Братство впровадило у культурне життя львів’ян 

захід, який відбувається практично на кожній парафії, 

несучи радість у колядках про народження Спасителя. 

За 20 років фестиваль перейшов кордони 

міста й області, пізніше усієї України, і нині єднає 

православних вірних України і діаспори», - розповів 

голова Братства о.-диякон Юрій Федів. 

Під час розколяди відбулась благодійна акція 

зі збору коштів для медичних потреб вояків АТО. 

Нехай же наше пісенне прославлення Новонародженого 

Сина Божого скріпить нас у вірі і принесе 

довгоочікуваний мир українському народові. 

І, до слова, – 31 січня в о.-диякона Юрія Федіва 

ще один ювілей – 35-річчя від Дня народження. 

Львівське крайове ставропігійне братство 

св. ап. Андрія Первозваного, колектив 

газети «Успенська вежа» вітає свого Голову, 

провідника і промотора усіх прогресивних новаторських 

починань, бажає міцного здоров’я 

та міцних творчих висот.

4 Лютий 2017 

Микола ГОРБАЛЬ 

«ПОВЕРНЕННЯ» 

Фрагменти з роману (Харків : Права людини, 2015. – 360 с.). 

Початок у січневому випуску 

Микола Горбаль 

«Чи хтось ще має бажання висловитися щодо 

питань, яких торкнулися Олег і Людмила?» – запитала 

учителька. 

– Прошу, – вказала учителька рукою на учня, 

що перед цим просив слова. 

– Мене звати Віктор Ткачук. Можливо, я не 

так добре обізнаний із Біблією, як деякі тут мої 

шкільні приятелі, але якось у телевізійній програмі 

«Невероятное, но факт» розповіли про випадок, що 

стався з робітником, який працював на висотному 

крані. Через необережність він попав під високовольтну 

напругу і тільки дивом вдалося врятувати 

йому життя. Але після цього випадку він раптом 

отримав дар розмовляти якоюсь чужою мовою. 

Цим зацікавилися вчені, і виявилось, що це мова 

якогось африканського племені. Звідки? Як? Чому 

цей чоловік заговорив цією мовою? Фантастика! 

Але ж називали ім’я, прізвище, адресу того чоловіка. 

Справді, якась дивина. Я знаю, що в Біблії є 

епізод, де на учнів Христа зійшли якісь вогненні 

язики і вони раптом заговорили різними мовами. 

Очевидно, що до цього Біблійного сюжету я ставився 

скептично, бо ось уже п’ятий рік довбу тут 

у школі французьку, і дуб-дубом, а тут раз… і заговорили… 

Але хіба випадок із тим працівником 

крану не може бути доказом, що ті вогненні язики і 

були тим струмом для Христових учнів, що дав їм 

здатність розмовляти іншими мовами? Це дає підставу 

вважати, що Бог і є тим вселенським розумом, 

у якому сконцентровані усі знання, включно 

з усіма мовами світу, тобто такий собі вселенський 

інформаційний центр, щось на зразок потужного 

комп’ютера. Образно кажучи, головне – підключитися 

до Вселенської інформаційної системи, знати 

потрібний файл і натиснути відповідну клавішу. 

Христос був у цій інформаційній системі, знав відповідний 

файл і яку клавішу натиснути. Можливо, 

це не зовсім вдале моє порівняння, але після тієї 

передачі мимоволі починаєш вірити, що Богом людині 

таки дійсно дано надзвичайно багато, можливо, 

у кожного з нас закладено і знання всіх мов 

планети, лише ми не завжди про це знаємо. 

– Чому ж, Вікторе, невдале порівняння, навіть 

дуже вдале, така собі притча, висловлена сучасною 

науковою термінологією. Христос також навчав 

притчами, – підтримала учня учителька. – І тисячі 

років тому, і зараз люди прагнуть пізнати істину, і в 

кожного своя дорога до Бога. Вам, наприклад, треба 

було побачити цю телевізійну передачу, щоб повірити 

у Євангельську істину про зішестя Святого 

Духа, хоча у цій же Євангелії сказано: «Ви повірили, 

бо побачили, але блаженні ті, хто не бачив і 

повірив». 

– Я, Ксеніє Миколаївно, подумав, якщо Бог зберігає 

мову якогось там африканського племені, значить 

усяка мова є певною цінністю для Всесвіту, 

то хто ж тоді ті, хто переслідують українську мову, 

адже вона не менш достойна? 

– У вас, Вікторе, правильний хід думки, і я дякую 

вам за це. Очевидно, що нашу мову переслідує 

не Бог, а недруги Бога. 

Якийсь учень, що до цього не просив слова, не 

встаючи з місця, почав говорити: «А в одній з передач 

показували людину, яка після автокатастрофи 

отримала дар ясновидіння». 

Ще інший теж без дозволу з місця: «Розказують, 

що гіпнотизер може навіяти людині, що предмет, 

який він йому щойно дав – це розпечене залізо. Той 

кидає його, а на руці з’являється опік. Хоч насправді 

це був цілком холодний предмет. То що за сила, 

прихована в слові?». 

Інша учениця розповіла, що в одній із телевізійних 

програм почула про магічну властивість слова, 

де йшлося, що ніколи не можна говорити неправди: 

якщо ви збрехали, що у вас украли сумочку, то 

у вас обов’язково вкрадуть сумочку, якщо ви збрехали, 

що не встигли тому, що застрягли у ліфті, то 

ви обов’язково застрягнете в ліфті, якщо ви збрехали, 

що у вас боліло серце, то ваше здорове серце 

обов’язково почне боліти. Хіба це не є остаточним 

ствердженням, що не можна безвідповідально ставитися 

до своїх слів? – підсумувала свій виступ 

учениця. 

Клас загомонів, вгору потягнулося ще декілька 

рук. Виявляється, що багато хто хотів би ще 

сказати про дивну властивість слова, але Ксенія 

Миколаївна владно заспокоїла клас: «Шановні, 

дуже відрадно бачити вашу активність, але в усьому 

мусить бути порядок. У гаморі й вигуках неможливо 

знайти істину. Давайте-но по порядку, он 

ті два учні ще раніше просили слова. Прошу!», – 

вказала рукою Ксенія Миколаївна, але тут пролунав 

дзвоник. 

– Ось бачите, як швидко збіг час, шкода, що ми 

не мали можливості сьогодні послухати ще цих 

двох гарних хлопців, але надіюся, що така можливість 

ще нам випаде. Усвідомлюю, що наш перший 

ознайомчий урок не зовсім збігся із темою, запланованою 

програмою, але, зважаючи на вашу активність, 

переконавшись у вашій допитливості і здібностях, 

вірю – ми наздоженемо прогаяне. Єдине, 

що з сьогоднішнього уроку, здається, збагнули всі 

– я читатиму вам предмет про божественну сутність 

нашої мови. Приємно вражена вашою ерудицією. 

До побачення. 

Клас зааплодував. І це було свідченням, що вони 

не лише позитивно сприйняли нового учителя, але 

й саму ідею – вивчати предмет «про божественну 

сутність нашої мови». 

Впродовж одного тижня Ксенія Миколаївна 

встигла познайомитися з усіма класами, в яких 

читатиме свій предмет. Відчувала себе дещо втомленою, 

але задоволеною. Усі уроки були не методично 

шаблонними, а радше побудовані за манерою 

невимушеного спілкування, і вона інтуїтивно 

відчула, що це позитивно позначилося на ставленні 

до предмету, який викладатиме: на перерві до 

неї почали підходити учні із запитаннями, дехто і 

з пропозиціями, кожен із них намагався говорити 

доброю літературною мовою, грамотно формулювати 

свої думки. І це було відрадно, наштовхувало 

на думку, що не все ще втрачено, що в цих стінах 

ще можна змінити дух запустіння і цинізму на дух 

надії і взаємопошани. 

Два учні з 10-а запропонували створити в школі 

дискусійний клуб «Енергія слова». 

Семикласники вийшли з пропозицією провести 

у школі творчий вечір «Слово рідне, мово рідна» 

і що вони готові почати складати програму такого 

вечора. 

Учениця восьмого класу, що чекала її при виході 

зі школи, якось сором’язливо попросила хвилинку 

її уваги: «Мій тато попросив запитати вас, чи 

не погодилися б ви влаштувати загальношкільний 

конкурс «За чистоту мови», і батько каже, що його 

кооператив готовий виплачувати переможцям премію». 

Стало зрозумілим, що теми її уроків зрезонували 

поза межами школи. Невже крига скресла? 

Ксенія Миколаївна всі ініціативи учнів схвально 

підтримала. 

Дома ділилася своїми враженнями з чоловіком, 

і отець Валерій також відзначив, що відчув у містечку 

якісь духовні переміни, переміни на краще: 

цієї неділі у храмі було значно більше молоді. Хоч 

він і не пов’язував це з уроками дружини. 

Ксенія Миколаївна зауважила, що в учительській 

стало ніби не так гамірно, як колись, і вона 

це мимоволі пов’язала зі своєю присутністю тут: 

багатьом незручно за своє неохайне мовлення з 

їхніми «сапожками, канфетами, карманами, мусором, 

тєтрадками, карандашами, кошельками, 

воротніками, салфетками, тряпками, тоже, да, канєшно», 

учителі, все ж таки (!), а не перекупки на 

базарі. Ксенія Миколаївна, щоб якось зняти це напруження, 

одного разу сама затіяла розмову: «Ви 

знаєте, мені поталанило, що я вчилася в університеті 

в Росії, бо будь-яке слово я зразу ж подумки 

перекладала: а як же ж воно буде українською? 

Ага, сапожки – це ж чобітки, конфети – цукерки, 

карман – кишеня, мусор – сміття, тєтрадка – зошит, 

карандаш – олівець, кошельок – гаманець, воротнік 

– комір, салфетка – серветка, тряпка – ганчірка, 

тоже – також, да – так, канєшно – звісно, бумага 

– папір. А студенти в Україні на це якось увагу не 

звертають, а потім, коли стають перед аудиторією, 

то очевидно, що виникають мовні проблеми. Ніби 

й розумієш, що це неправильно, але чуже слово 

входить у твій активний мовний запас і потім важко 

його визбутися. Та все поправне, головне, загострити 

свою увагу на цьому – і через місяць-другий 

мова буде ідеальною», – ніби виправдовуючи 

мовну недолугість своїх колег, пом’якшила ситуацію 

Ксенія Миколаївна. Насправді колеги-учителі 

до неї ставилися приязно, тільки в її присутності 

якось ніяковіють. Це як у спорті – коли поруч із 

тобою фахівець вищого класу, то краще не висовуватись. 

Але й тут справи пішли на краще. Здається 

колеги таки «загострили свою увагу» на мовній 

проблемі. Особливо це відчувалося у директора. 

Складалося враження, що він навіть вишукував 

якісь рідкісні слова, щоб здивувати своїм мовним 

багатством. Раптом дуже часто почав вживати «гаразд, 

гаразд» (якого ніколи до цього не вживав, бо 

на цьому місці у нього стояло «ладно»), «територію» 

поміняв на «терени», «проізвол» на «свавілля», 

а «побудову» на «розбудову». 

Директор з радістю погодився започаткувати у 

школі премію «За чистоту мови». І на педраді цю 

ідею подав так, ніби це його власний задум. 

Для Ксенії Миколаївни директорські кульбіти 

хоч і виглядали дещо дивакуватими, але про себе 

вона з усмішкою відзначила крилате Ґорбачовське 

(в дусі того часу) – «процесс пашол». Складалось 

враження, що директор став її чи не найближчим 

приятелем. 

Продовження у наступному випуску


Марія ГОРБАЛЬ 

«ПРОГОЛОШУЄМО 2017 РІК – РОКОМ ЗАХИСТУ СВЯЩЕННОСТІ ДИТИНСТВА, 

ЗАПРОШУЮЧИ ВСІХ ЛЮДЕЙ ВИЗНАТИ І ПОВАЖАТИ 

ПРАВА І НЕДОТОРКАННІСТЬ ДІТЕЙ» 

Із Різдвяного послання Вселенського Патріарха †Варфоломія, Архієпископа Константинопольського і Нового Риму 

Найперше – трагічними подіями 

на Сході України, спричиненими війною 

під назвою АТО. А ще – багатотисячними 

мітингами і страйками в 

Польщі проти заборони абортів. 

Інформаційні телепрограми, 

шпальти періодики, інтернет-видання 

рясніли повідомленнями: «У столиці 

Польщі триває всепольський 

страйк жінок. Присутні протестують 

проти спроб влади законодавчо посилити 

обмеження на проведення абортів». 

«Міністр науки і освіти Польщі 

ЧИМ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ МИНУЛИЙ 2016-Й РІК? 

У Варшаві мітингували 

за легалізацію абортів 

Ярослав Говін заявив, що після масових 

маніфестацій жінок повної заборони 

абортів у країні не буде». 

І ще одна подія – яка уже увійшла 

в історію – 7 квітня, а повторно 25 

вересня 2016 р. в Україну приїжджав 

Нік Вуйчич. «Фантастична 

сила духу, величезне бажання жити 

і відчуття вдячності за все, що у 

нього є – ось яким є, насправді, Нік 

Вуйчич, біографія якого зворушує 

до глибини душі. Ця людина відома 

своєю волею до перемоги, здатністю 

НАРОДЖЕНИЙ БЕЗ НІГ І БЕЗ РУК, ВІН ПОКАЗАВ УСЬОМУ СВІТОВІ, 

ЩО І ЧЕРЕЗ ЙОГО СПОТВОРЕНЕ ТІЛО БОГ ТВОРИТЬ ВЕЛИКІ ЧУДЕСА 

5 

долати труднощі, а також фізичними 

каліцтвами, які могли б зламати 

життя будь-кому. Однак він не тільки 

не здається, але ще й допомагає 

людям усієї земної кулі повірити в 

свої сили, розвиваючи Богом даний 

йому потенціал». – Так напише про 

Ніка Вуйчича преса. Зі сцени НСК 

«Олімпійський» Вуйчич звернувся до 

українців, сказавши: «Я тебе люблю». 

В стінах парламенту Нік поставив 

можновладців на коліна в молитві за 

Україну. 

Народився Нік Вуйчич 4 грудня 

1982 р. в сербській родині, яка переїхала 

в Австралію. Мати – медсестра, 

батько – пастор. Його батько, який 

був присутній при пологах, коли побачив, 

що народилася дитинка буз 

рученьки, – вибіг з палати. «Моя дитина 

народилась без руки?» – запитав 

він у лікаря, який приймав роди. 

«Ваша дитина народилась без обох 

рук і без обох ніг», – сказав лікар. На 

місці лівої ноги у дитинки була якась 

подоба стопи з двома пальцями. 

– Такий удар не кожен міг би витримати. 

Молода мати чотири місяці не 

могла прийти до тями і взяти малюка 

на руки. Та батьки мусіли змиритися. 

Батько – пастор. Вони почали 

просто жити. Отак складно, боляче 

і дуже незвично почалося їхнє життя 

з довгоочікуваним первістком. Та 

згодом вони вклали всю душу, всю 

свою батьківську потугу у виховання 

СВОЄЇ дитини. 

По неділях 

хлопчик 

ходив на заняття 

в церковну 

школу. 

Там вчили, 

що Господь 

усіх любить. 

Нік не розумів, 

чому 

тоді Бог не 

дав йому те, 

що є у всіх. 

Ніхто не міг 

йому пояснити, 

чому 

він такий, і 

ніхто не міг 

йому допомогти. 

Маленький Нік Вуйчич 

Мама казала йому: «Нік, ти 

Богові потрібний. Я не знаю, як. Я 

не знаю, коли. Але ти зможеш Йому 

послужити». 

Своєю лівою ніжкою-ступнею маленький 

Нік навчився ходити, навчився 

самостійно чистити зубки, розчісувати 

волоссячко. Вже дорослий він 

вправно володіє комп’ютером, розмовляє 

по мобільному телефону. 

Нік став першою дитиною-інвалідом 

у звичайній австралійської школі. 

Але однолітки відмовлялися з ним 

гратися, відганяли його від себе. 

Щовечора Нік молився до Бога і 

просив його: «Боже, якщо ти дійсно 

є і любиш мене, тоді чому Ти створив 

мене без рук і без ніг? Яке життя я 

можу прожити? Боже, сотвори чудо, 

дай мені руки і ноги!». Він плакав і 

сподівався, що, коли прокинеться 

вранці, руки і ноги вже з’являться. 

Та чудо не ставалось. Батьки купили 

йому електронні руки, та вони були 

занадто важкими, і Нік продовжував 

користуватись лише тією подобою 

лівої ноги, що дісталася йому при народженні. 

У п’ятнадцять років Нік відкрив 

Євангеліє і прочитав притчу про сліпого 

від народження. «Учні запитали: 

Учителю, хто згрішив: чи він сам, 

чи батьки його, що сліпим він родився? 

Ісус відповів: Не згрішив ані 

він, ні батьки його, а щоб діла Божі 

з’явились на ньому». Нік признався, 

що саме в цей момент він перестав 

гніватись на Бога. «Тоді я усвідомив, 

що я – не просто людина без рук і ніг. 

Я – творіння Бога. А Бог знає, що і 

для чого Він робить. А не відповідає 

на мої молитви тому, що хоче змінити 

моє серце більше, ніж змінити обставини 

мого життя. Багато часу Нік 

проводив у роздумах про Бога. У своїй 

вірі він навчився черпати сили. Він 

визнав, що якщо Бог створив його 

таким, значить саме таким він Богу й 

потрібен. Головне знайти, зрозуміти 

своє призначення в житті. 

Після закінчення школи Нік закінчує 

два вищих навчальних заклади. 

Ще коли йому виповнилося дев’ятнадцять, 

йому запропонували виступити 

перед аудиторією – сім хвилин. 

Але хвилинки через три зал плакав, 

адже Нік говорив про цінність життя 

кожної людини, незалежно від його 

фізичного стану. Після виступу до 

нього підійшла дівчина, обняла його і 

заридала, а потім подякувала за порятунок: 

вона збиралася звести рахунки 

з життям. 

В той вечір, повернувшись додому, 

він сказав батькам, що зрозумів, чим 

він може і хоче займатися в житті. Нік 

Вуйчич хотів говорити з людьми, хотів 

стати оратором, проповідником. 

У виступах Нік знайшов своє покликання 

і відтоді почав їздити по 

світу, збираючи мільйонні аудиторії, 

а це – вищі навчальні заклади, будинки 

престарілих, в’язниці. Кількість 

виступів за рік могло досягти 250. 

Нік став професійним оратором, 

об’їздив майже п’ятдесят країн. В 

Індії він зібрав рекордну кількість 

слухачів – 110 тисяч чоловік. 

«Я не завжди встаю вранці з посмішкою 

на обличчі. Буває, спина болить, 

– каже Нік, – Але, тому, що в мені 

є велика сила, я продовжую робити 

маленькі кроки вперед, кроки немовляти. 

Сміливість – це не відсутність 

страху, це вміння діяти, покладаючись 

на допомогу Бога, а не на свої сили». 

«Я не міг знайти нічого іншого, 

що дало б мені зрозуміти про те, хто 

я, навіщо я живу, і куди піду, коли помру. 

Без віри нічого не має сенсу». «У 

цьому житті дуже багато болю, тому 

повинна бути абсолютна Істина, абсолютна 

надія, яка вище всіх обставин. 

Моя надія – на небесах. Якщо зв’язуєш 

своє щастя з тимчасовими речами, 

то й щастя буде тимчасовим». 

«Мені потрібні мої випробування, 

щоб розумів, наскільки я залежу від 

Бога. Іншим людям потрібно моє свідчення, 

щоб розуміли, що сила Божа в 

немочі звершується». 

«У житті трапляється, що ви падаєте, 

і, здається, піднятися немає сил. Ви 

замислюєтеся тоді, чи є у вас надія ... 

У мене немає ні рук, ні ніг! Здається, 

спробуй я хоч сто разів піднятися - не 

вийде. Але після чергової поразки я не 

залишаю надії. Я буду пробувати ще 

раз і ще раз. Я хочу, щоб ви знали, невдача 

– це не кінець. Головне – яким 

буде фініш. Ви збираєтеся фінішувати 

сильними? Тоді ви знайдете в собі 

сили піднятися – ось таким чином». 

Нік падає на живіт, а потім спирається 

чолом, допомагає собі плечима і 

встає. Жінки в залі починають плакати. 

А він починає дякувати Богу. 

Нік написав книгу про своє життя, 

набираючи на комп’ютері 43 слова 

на хвилину. 

Нік Вуйчич вчить цінувати кожну 

мить і бути вдячним Богові за все, 

що Він дарує. «Смійтеся, коли важко», 

– говорить оратор. 

А ще він говорить, що сильною 

підтримкою для нього є віра в Бога, 

тому він не втомлюється проповідувати 

про Нього своїм слухачам. 

Нік Вуйчич вважає себе людиною 

абсолютно щасливою. У нього є все, 

що для цього необхідно: улюблена 

робота (він не тільки виступає перед 

глядачами, він знімався в кіно і бере 

участь в телешоу), люблячі батьки. 

У вільний час займається серфінгом, 

грає в гольф, ловить рибу. 

Зараз Нік живе в США, в 

Каліфорнії. В 2012 р. він одружився. 

Його дружина всіляко підтримує 

чоловіка, вважає, що він є її надійна 

опора. Через рік після весілля у них 

народився хлопчик, абсолютно здорова 

дитина, з вагою 3 кг 600 г і зростом 

в 53 см. Через рік після народження 

першої дитини народився другий 

хлопчик, також цілком здоровий. 

Нік Вуйчич демонструє світу, як 

багато може добитися кожна людина. 

Адже він міг не вірити в свої 

сили, вважати себе тягарем для рідних 

і страждати від власного каліцтва. 

Але він подбав про себе сам з 

Божою допомогою. 

Заробивши в матеріальному плані 

мільйонні статки, він сам став 

підтримкою для інших людей, навчив 

їх знаходити в собі впевненість 

і енергію для втілення задуманого. 

А тепер задумаймось: що б сталося, 

якби Нік Вуйчич мав народитися в 

Україні чи Польщі? 

За матеріалами: Нік Вуйчич - народжений 

без рук, без ніг // http://www. 

icyc.org.ua/zhittya/istoriji ; Нік Вуйчич: 

біографія незломленої людини // http:// 

ukr-article.com/ ; https://www.youtube.com/ 

watch?v=ZyyV79E07L8

6 Лютий 2017 

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

02.02.1812 – 205 років тому на Полтавщині народився Євген Гребінка, 

письменник, байкар, перекладач, поет. Окремі вірші стали народними 

піснями. Його поезія перейнята любов’ю до України, 

захопленням її героїчною історією (†15.01.1848). 

07.02.1942 – 75 років тому відбувся Собор єпископів УАПЦ у Пінську, що 

ознаменував друге відродження Української Автокефальної Православної 

Церкви. 

08.02.1667 – 350 років тому Росія та Польща уклали Андрусівське перемир’я, 

яким поділили Україну між собою. 

20 лютого – День пам’яті Небесної Сотні. 

21.02.1942 – 75 років тому у Києві у Бабиному Яру німці розстріляли групу 

українських націоналістів. Загинули Олена та Михайло Теліги, 

П. Олійник, М. Кузьмик, проф. Гупало, сестри Сухорські та 

інші. 

21.02.1987 – 30 років тому помер генерал-майор Петро Григоренко, правозахисник, 

борець з тоталітарним режимом (*16.10.1907). 

24.02.1842 – 175 років тому народився Юліан Романчук, громадсько-політичний 

діяч, науковець, публіцист, член Ставропігійного 

інституту у Львові (†1932). 

25.02.2000 – Відійшов у вічність Димитрій (Ярема) Патріарх Київський і 

всієї України. 

25.02.1887 – 130 років тому народився Лесь Курбас, режисер, актор, драматург, 

перекладач (†3.11.1937). 

27.02.2014 – Початок російської агресії проти України. Війна на Сході України. 

Патріарх ДИМИТРІЙ (Ярема) 

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР 

Господь – то мій Пастир, 

Він дбає про мене, 

На місці квітучім оселить мене, 

На тихую воду мене запровадить, 

Щоб душу живив я – Він дбає про те. 

Стежками правдивими 

завжди провадить, 

Щоб ймення Його між людьми я проніс. 

У кожну хвилину мене ухоронить, 

У темряві смерті Він теж при мені. 

А я вже дивлюся – де жезл мого Бога, 

Там трапезу вічну мені зготував. 

При серці моєму Його там дорога, 

Оливою тім’я моє помазáв. 

То ж доля щаслива 

для мене вже світить, 

І радість ніколи мене не мине, 

Його милосердя мене зогріває, 

У домі Його вічна радість живе. 

Це останній вірш Патріарха Димитрія, 

– роздуми ще земної Людини 

і передчуття Світла, до Якого та 

Людина наближається. «Списаний 

листочок лежав серед інших записів 

Патріарха, без дати, – сказала 

дочка Патріарха пані Леся. Вірш 

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР – це, 

фактично, останнє слово про Будучність 

для ЛЮДЕЙ, яких Владика безмежно 

любив і задля яких приніс на 

офіру Своє земне життя. 

прот. Володимир ГЕНСЬОР, 

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ 

Закінчення. 

Звичаї Великої церкви в наших 

соборних храмах зберігалися досить 

довго. У явній формі їх можна було 

спостерігати ще в XVII ст., а в вигляді 

деяких рудиментів — і тепер, особливо 

на великі свята в кафедральних 

соборах або в храмах, де служать 

кілька священиків і дияконів. 

Богослужіння там відбувається з великою 

урочистістю. Зокрема, вхід на 

Літургії (інколи в деяких храмах і на 

вечірні). Якщо подивитися чернечий 

Устав, то можна побачити, що у вході 

беруть участь тільки служачі клірики 

— один священик і один диякон. 

Що ми бачимо нині напередодні 

неділь і свят? У вході беруть участь 

всі священнослужителі, що служать, 

хоча ніякої літургічної необхідності 

в цьому немає. У XVII ст. наші предки 

йшли ще далі: в обов’язковому 

порядку на свята для участі в урочистих 

входах духовенство довколишніх 

храмів повинно було прибути 

ВІН ВЗЯВ НА СЕБЕ ВАЖКИЙ ХРЕСТ 

ПАТРІАРШЕСТВА 

5 лютого минає 17-та річниця від 

дня смерті Патріарха Димитрія (Яреми) 

– ідеолога відродження української 

автокефелії в Україні. Він пройшов 

нелегкий шлях, а після того, як 

очолив Автокефальну Церкву - жив 

тільки нею. Ми повинні шанувати 

Патріарха Димитрія як справжню 

особистість, наукову, духовну, і як 

у кафедральний собор. Більше того, 

на Великому вході на Божественній 

Літургії (особливо на патріарших 

службах) священики і диякони виносили 

усі святині, що були у вівтарі, всі 

священні посудини, а іноді навіть соборні 

скарби. Подібні урочисті входи 

відбувалися навіть на утрені, причому 

навіть там, де зараз ніякого входу 

немає (після великого славослів’я), 

з винесенням Хреста і Євангелія і з 

читанням Євангелія. Правда, з виникненням 

полієлею, що став поступово 

заміняти на недільній утрені більш 

древній спів «Непорочних», тобто 

17-ї кафізми, поширилася практика 

полієлейних виходів духовенства, і 

тоді входи після славослів’я припинилися. 

До речі, відповідно до нині 

діючої редакції Типікона, як, втім, і 

«Ока церковного», полієлей слід співати 

на утрені у визначені неділі, хоча 

на практиці цього не дотримуються. 

У XVII ст. відзначився своєю літургічною 

діяльністю Київський 

У КОНСПЕКТ 

СЕМІНАРИСТА 

мученика, який взяв на себе надзвичайно 

важкий хрест. Але там, де є 

глибока віра, там є глибокий патріотизм 

і велика жертовність. Подаємо 

фрагменти із Різдвяного послання, 

яке Він виголосив у 1-й рік свого 

патріаршества, таке доречне і в наш 

час: 

«…Повноти небесного миру в 

Україні не маємо. Є ще Іродові сили, 

що хочуть погубити Україну. Як видно, 

ми ще на небесний мир не заслужили 

в Бога, наші діди й батьки 

теж руйнували Божі храми, якщо й 

не своїми руками. За вчинки батьків, 

за Божим допуском, часто страждають 

діти, це страждання може стати 

спасенним. Так можемо заслужити 

в Бога на новий акт Божої благодаті, 

на правдивий небесний мир: «Бо 

сьогодні народився для вас Спаситель, 

Який є Христос Господь». 

…Не зуміли наші предки зберегти 

держави, зате провадила народ Церква, 

і народ зберігся, незважаючи на 

всі наїзди, полони і грабування. Тоді 

ворог взявся і Церкву нам відібрати. 

Довелося позацерковним людям рятувати 

духовність народу, і тоді постав 

з ласки Божої Тарас Шевченко. 

Христова Церква загинути не може, 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ 

вона з волі Бога мусіла воскресати, 

неначе наново народжуватися, як народився 

на землі Христос. 

Нехай же і народ України відновиться, 

воскресне добра воля, благовоління 

до всього найвищого, Божого. 

Нехай відновиться бажання 

єднатися з Христом, єднатися православним 

з православними, і – з усіма 

християнами. 

Всі ми в свята Христового Різдва 

стоїмо на святковому Богослужінні. 

Наші очі шукають ікони, на якій 

зображене Христове Різдво. Ми духом 

і тілом віддаємо благовоління 

перед Немовлятком – Боголюдиною. 

Почуваємо себе немов на прощі біля 

Вифлеємського Вертепу. Це для 

християнської душі – вічні містерії 

переживання народження Бога. Ми 

відчуваємо зустріч з небесним світом, 

а ще більше тоді, коли приймаємо 

святеє Причастя. 

…А наскільки радіснішим святом 

була би для нас Різдвяна Літургія, 

коли б в Україні утворилася, нарешті, 

єдина Помісна Церква – з єдиним 

патріархом, рідною мовою. Тоді раділо 

б небо й усі святі, особливо ті 

святі, що в Україні довершили свого 

подвигу». 

1994 рік 

митрополит свт. Петро Могила. В 

основному він реформував Требник. 

Свт. Петро Могила додав Требникові 

стрункіший і завершеніший вигляд. 

Особливо це проявляється у різних 

видах молебнів, яких є дуже багато у 

Требнику свт. Петра Могили. Молебні 

відносяться до молебних співів, а 

ті, в свою чергу, беруть свій початок 

в Уставі Великої церкви, а точніше – 

у древніх пісненних послідуваннях. 

Сам по собі молебень – це калька з 

утрені, я б сказав, короткий її конспект, 

пристосований до тих або інших 

приватних вимог, заради яких 

звершується молебень. Особливо 

струнку пісненну структуру молебням 

додав свт. Петро Могила. 

Крім того, слід згадати ще дві реформи 

Уставу, які, хоч і проходили 

в Росії, проте мали беззаперечний 

вплив на церковне життя і в Україні: 

сумнозвісні реформи Патріарха Никона 

в Росії у середині XVII і пропозиції 

реформ Типікону на Всеросійському 

Помісному Соборі 1917–1918 

рр. Докладно про них йтиметься у 

курсі лекцій «Загальна історія Церкви». 

Тут тільки зазначу, що перша 

реформа призвела до розколу у РПЦ і 

виникнення старообрядництва; друга 

(досить прогресивна і вдосконалена, 

як на той час) не була впроваджена 

у життя через революційні події у 

Росії, через що перед Церквою виникли 

набагато складніші проблеми, і 

то аж ніяк не літургічного характеру. 

Сучасна редакція поширеного 

тепер Типікона (з деякими доповненнями) 

була здійснена у 1695 р. 

при останньому перед синодальним 

періодом Московському Патріарсі 

Адріані. 

Отже, богослужіння Православної 

Церкви є живим, воно не приймає 

якісь застиглі і закостенілі форми, 

– воно розвивається. Крім того, 

сучасне богослужіння несе на собі 

відбиток практично всіх Уставів, що 

були в історії Церкви.


7 

НАША ПАРАФІЯ 

ПАРАФІЯ ХРАМУ 

СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

(м. ЛЬВІВ, вул. ШЕВЧЕНКА, 66) 

На вул. Шевченка, 66 (колишня 

вул. Янівська) знаходиться 

церква св. ап. Андрія Первозваного, 

колишній костел Святої Сім’ї при 

монастирі ордену реформатів. Під 

час касаційних реформ кінця XVIII 

ст. було ліквідовано храм та монастир 

католицьких ченців-реформатів, 

будівля якого знаходиться на сучасній 

вул. Кривоноса, 1 (зараз – це храм 

Блаженного Климентія Шептицького). 

Рішення про повернення до 

Львова реформати прийняли лише у 

1894 році. 9 січня 1895 р. орден викупив 

земельну ділянку на тодішній 

вул. Янівській, 58, за 22 550 крон. 

Автором проекту храму та монастиря 

був львівський архітектор Міхал 

Ковальчук (1855–1938). Будівництво 

тривало з 1896 по 1899 рік. Новозведений 

храм було присвячено 

Святій Родині. Поруч були зведені 

монастирські будівлі. Посвячення 

храму відбулось 2 жовтня 1910 року. 

Освятив костел архієпископ Львівський 

Йозеф Більчевський. Загалом 

будівництво та оздоблення храму й 

монастиря коштувало 245 392 крони. 

У плані храм тринавовий, фасад 

храму, прикрашений високим фронтоном, 

виходить на вул. Шевченка. 

Шість вівтарів у храмі та амвон виконала 

фірма Фердинанда Маєрського 

(Перемишль). Органи для храму 

були замовлені у чеської компанії 

Rieger (Крнов). Вітражі у вівтарній 

частині виконала мюнхенська фірма 

Ф. Маєра (1897), а у решті вікон 

храму – віденська фірма К. Гейлінга 

(1900). Поліхромію у храмі виконав 

польський художник Тадеуш Попель 

(1863–1913). Після встановлення 

радянської влади у Львові ченці-реформати 

покинули місто. У другій 

половині ХХ ст. храм використовувався 

як пересильний пункт для новобранців, 

а приміщення монастиря 

– як гуртожиток для робітників, 

а пізніше як клуб одного із заводів 

міста. 

Відновлення сакральної функції 

храму відбулось на початку 90-х рр. 

ХХ ст., коли храм було передано 

УАПЦ. Храм було значно перебудовано 

у 1993–1998 рр., зокрема зведено 

три куполи. 

Допис до газети надіслав 

отець-диякон Юрій ФЕДІВ 

В СВЯТО-АНДРІЇВСЬКІЙ ЦЕРКВІ УАПЦ 

м. ЛЬВОВА ЗБЕРІГАЮТЬСЯ МОЩІ 

СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

13 грудня 2016 р. в Свято-Андріївський храм УАПЦ у м. Львові (вул. 

Шевченка, 66, настоятель храму митр. прот. Стефан Гарбадин) на постійне 

там зберігання та пошанування привезли мощі небесного покровителя св. 

ап. Андрія Первозваного. Святі мощі були отримані, привезені і передані 

до храму стараннями благочинного Жовківського деканату митр. прот. Івана 

Саса. Під час отримання святих мощей благочинний м. Львова митр. прот. 

Олег Древняк зачитав грамоту про Їх передачу із м. Рима для Львівського 

Андріївського храму УАПЦ. 

Прийдім, припадім до мощей святого апостола Андрія, і попросімо 

Його благословення! 

Митр. прот. Василь ЯНУСЬ 

ЮНІ БАНДУРИСТКИ В ХРАМІ З КОЛЯДОЮ 

8 січня, в день Собору Пресвятої 

Богородиці, до храму святого Андрія 

Первозваного УАПЦ, що на вул. Тракт 

Глинянський, 139б у Львові, завітав 

із Колядою ансамбль бандуристок 

Винниківської школи мистецтв № 9. 

Настоятель храму митр. прот. Василь 

Янусь та вірні гостинно зустріли талановитих 

дівчат та їх музичного керівника 

п. Людмилу Вариводу. Після 

Святої літургії музикантки заспівали 

коляди під акомпанемент бандур. Це 

було велично і піднесено! Ніхто не 

спішив додому. Усі аплодували й дякували 

гостям за чудовий різдв’яний 

концерт у храмі. А ось що сказала 

одна із учасниць ансамблю Орися 

Нагірняк: «Перед концертом в церкві 

було дуже холодно. Грати на бандурах 

було дуже важко, німіли пальці. 

Але вірні (слухачі) зустріли нас тепло 

й дуже привітно. Реакція вірян та їхні 

бурхливі оплески допомагали нам зігрітися. 

Це для нас було найбільшим 

подарунком та відзнакою». 

Вітання із почесним 

державним визнанням 

1 грудня 2016 р. на підставі Указу Президента 

України №533/2016 «Про відзначення 

державними нагородами України з 

нагоди 25-ї річниці підтвердження Всеукраїнським 

референдумом Акта проголошення 

незалежності України 1 грудня 1991 

року» Костю Марковичу присвоєно звання 

Заслуженого художника України. 

Народився у вересні 1968 р. у Львові у 

родині художника-графіка Петра Марковича. 

Дідусь Костя Марковича по маминій 

лінії – мистецтвознавець, богослов – Патріарх 

Димитрій, УАПЦ. З 1983 до 1987 

р. навчався у Львівському державному училищі прикладного та декоративного 

мистецтва ім. І. Труша. У 1993 р. закінчив Львівський 

державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (тепер 

Львівська Національна академія мистецтв), відділ монументально-декоративного 

живопису. З 1993 до 1989 р. — викладач кафедр 

рисунка і художнього розпису ЛДУПДМ ім. І. Труша; З 1998 р. на викладацький 

роботі на кафедрі сакрального мистецтва Львівської академії 

мистецтв. З 1999 р. — член Спілки художників України. Приват-доцент 

з 2005 р. З 2012 р. — член Української спілки іконописців. 

Працює переважно в галузі сакрального мистецтва (іконопис, стінопис, 

мозаїка, сграфіто). Інші творчі зацікавлення: пастель, книжкова 

графіка, шрифти. Лідер іконографічного гурту «Фавор». 

Редакція газети «Успенська вежа» щиро вітає свого автора, дописувача 

численних мистецтвознавчих статей до газети, упорядника 

мистецтвознавчих праць Патріарха Димитрія, іконописця ряду українських 

та зарубіжних церков, Заслуженого художника України Костю 

Марковича із справедливим державним визнанням. Подальших 

Вам творчих злетів! З роси і води, наш Многії Літа!

Дитяча сторінка 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

Лютий в гості на гостину 

Кличе всю свою родину. 

Та родина – не мала, 

Суне й суне без числа. 

Морозища, морозеньки – 

І великі, і маленькі, 

Завірюхи капловухі, 

І сніжинки-балеринки. 

І Вітренко, і Вітрисько – 

Вже вони близенько-близько. 

Ще до ночі в темнім борі 

Вся родина буде в зборі. 

Запита родину лютий, 

Чи то кожен добре взутий?... 

Гей, у танець! – і зі сну 

Збудять танцями Весну. 

Наталя Забіла 

Любі дітки! Ось і минула пора 

радісних різдвяних свят і дзвінких 

колядок та щедрівок, бо на порозі 

місяць лютий. 

Про деякі з цих свят ми хочемо 

вам розповісти. 

12 ЛЮТОГО – Трьох святителів: 

Василія Великого, Григорія 

Богослова, Іоана Золотоустого. У 

цей день вшановуємо пам’ять трьох 

великих ієрархів і проповідників – 

святого Василія Великого, святого 

Григорія Богослова і святого Йоана 

Золотоустого. Їх єднала апостольська 

ревність за святу віру і спасіння душ. 

15 ЛЮТОГО ми святкуємо одне 

з величних свят – Стрітення Господнє. 

Празник Стрітення Господнього 

нагадує нам 

про подію, яка 

відбулася незадовго 

після Різдва. 

Старозавітній закон 

зобов’язував 

принести до храму 

немовля сорокового 

дня після 

його появи на світ. 

Богородиця і Йосиф принесли Ісуса 

до храму. Там на них уже чекав праведний 

старець Симеон, якому Господь 

пообіцяв, що не помре, допоки 

на власні очі не побачить Спасителя. 

ЛЮТИЙ ЛЮТУЄ! 

Лютневий календарик маленького українця: 

12 лютого – Трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого 

15 лютого – Стрітення Господнє, освячення свічок 

20 лютого – день пам’яті Небесної сотні 

25 лютого 1871 року – народилася Леся Українка 

26 лютого – Сиропусна, прощена неділя 

27 лютого 2014 року – Початок російської агресії проти України. Війна на Сході України. 

27 лютого – початок Великого посту 

Цього дня зима зустрічається з літом 

– так кажуть у народі. 

У церквах освячуються свічки. 

Запалена стрітенська свічка є знаком 

народженого Спасителя, який став 

справжнім світлом для всіх людей. 

20 ЛЮТОГО – день пам’яті Небесної 

сотні 

НЕБЕСНІЙ СОТНІ 

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 

Господь вас вибрав з-поміж нас усіх, 

Бо ви найбільш були цього достойні, 

Щоби полинули в Його Небесний світ 

Й спочили вічно у його долоні. 

Свою ви місію вже на землі сповнили, 

Хоч цвіт життя ще тільки забринів. 

Ви рідний край так сильно полюбили, 

Як сам Господь любити повелів. 

І як до нього час важкий прилинув, 

Як українське ворог потоптав - 

З вас кожен без вагання дім покинув 

Й без зброї рідний край 

собою прикривав. 

Гаряче серце – проти «бетеерів», 

Відважний погляд – проти снайперів, 

Незламна стійкість у безстрашнім леті 

Й палка молитва, без лукавих слів. 

Цілу Вкраїну затуляли ви собою, 

Самі беззахисні на площі у вогні. 

Ридало небо, рвалося надвоє, 

Бо ще не бачило подібної борні. 

Так дорого за волю заплатили, 

Такий тернистий до свободи шлях, 

Небесну сотню зорі освітили, 

Щоби безсмертною лишилась у віках. 

Надія Дідух 

25 ЛЮТОГО 1871 РОКУ у місті 

Звягель на Волині 

(тепер Новоград-Волинський) 

народилася Леся 

Українка (справжнє 

ім’я і прізвище 

Лариса Косач) – 

славетна українська 

поетеса, перекладач. 

А ще, любі наші читачі, 

«Криничка» пропонує Вам прочитати 

та пороздумувати над казкою 

Лесі Українки «Метелик». 

МЕТЕЛИК 

Бідний нічний сірий метелик сидів 

у темному вогкому льоху, за бочкою з 

капустою. Сидів він сумно, стуливши 

свої темні крильця. Так смутно йому 

було, дарма що не був він таким самотнім, 

– мав таки сусіда: сусід той 

був лилик. Але з того сусідства невелика 

була користь для метелика: лилик 

був неговіркий, понурий і до того 

ще з якимсь презирством дивився на 

бідного метелика, – сказано, нерівня! 

Лилик сидів тихо в своєму куточку, 

ні за чим не жалкував та нічого й 

не бажав, хіба тільки кута ще темнішого, 

щоб сидіти там спокійно і ніколи 

того прикрого, вразливого світла 

не бачити. Правда, тут у льоху теє 

світло не дуже докучало, – а все таки 

часами дехто надходив зі свічкою, 

навіть часом над бочкою нахилявся, 

набираючи капусти, – і це було дуже 

прикро лиликові. Коли б сила, він теє 

світло крилами згасив би навіки! 

Метелик на своїм недовгім віку 

ще не бачив світла, душею тільки 

чув, що десь є сторона краща, ясніша, 

ніж його рідний льох, бо часом з 

малого віконця, що було в льоху, падав 

блідесенький промінь. Та не міг 

метелик розібрати, що то воно таке 

теє світло і яке воно повинно бути. 

У темному куточку промінець той 

був ледве примітний, – тоненький, 

як ниточка, та блідий, мов погляд недужої 

дитинки. Летіти шукати того 

світла метелик не мав відваги й сили. 

Хто знає, може наш метелик так і 

вік свій короткий звікував би у темряві 

самотній, – та інша доля судилася 

йому. Якось прийшла служниця по капусту 

до льоху та й поставила свічку 

долі, якраз навпроти метелика. Боже, 

яким величним, блискучим, повабним 

здалося метеликові те світло! Він затріпотів 

крильцями і хотів кинутися 

на нього, але служниця в ту хвилину 

взяла свічку й подалася геть із льоху. 

Не втерпів метелик, забув своє безсилля, 

забув свою несвідомість. 

«Світло, світло!» – і полинув за 

ним. Лилик тільки свиснув йому 

вслід, потім заліз ще далі за бочку й 

заснув. Нічого йому ніколи не снилося. 

А метелик летів та й летів за тою 

свічкою так швидко, скільки сил було 

в його крильцятах. 

Аж ось опинився у великій кімнаті, 

де сиділо за столом велике товариство. 

На столі стояла ясна-ясна лампа, 

– метелик аж оторопів від того проміння 

і безсилий упав на стіл, тріпочучи 

крильцями. Хтось із товариства 

хотів був його прогнати зі стола, але 

він, опам’ятавшися, знову зірвався й 

почав кружляти понад лампою щораз 

меншими і меншими колами: хотів 

бачити якнайближче те ясне сонце, 

яким йому здавалася лампа. Чи думав 

він, що там життя стратить? 

Хто ж бачить смерть у сяєві? Воно 

горить, миготить, міниться, – там світло, 

там життя! Метелик летить все 

ближче, ближче до згубливого світла. 

Даремне його відганяли. І от влетів 

він у самий полумінь. Трісь! Оце 

ж йому й смерть! Лампа спалахнула, 

а далі знову почала горіти з такою 

самою ясністю, як і перше. «Дурне 

створіння! – мовив хтось із товариства: 

– Хто велів йому летіти на вогонь? 

І женуть його, так ні, лізе! Дурному 

дурна й смерть!». 

А хіба ж розумнішою була б його 

смерть, якби він навіки заснув у темному 

льоху? Те світло спалило його, 

але він рвався на простір! Він шукав 

світла! 

27 ЛЮТОГО – початок Великого 

посту. Великий піст завжди починається 

у понеділок. Цього дня – строгий 

піст. Ми 

починаємо 

готуватися 

до Великодня. 

Через 

піст ми ідемо 

до Великодня, 

без нього ми не відчуємо всієї 

повноти цього Світлого свята. Нехай 

ця 40-денна мандрівка стане для нас 

часом роздумів про Бога, часом молитви, 

покаяння та милосердя. 

Пам’ятаймо, що справжній піст 

– це віддалення від себе злого, стримання 

себе від гніву, лихих бажань, 

обмови, брехні (св. Василій Великий). 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЛЮТНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Газета Успенська вежа, № 2

Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!

Delete template?

Save as template ?