28.10.2017 Views

Газета "Успенська вежа", № 11 (2017)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

6 Листопад <strong>2017</strong><br />

Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)<br />

МАЮ В БОГА НАДІЮ…<br />

Надія на Бога як спосіб позитивного виходу з криз<br />

Кондак 5<br />

Даруй мені, Боже<br />

мій, чисто оспівувати<br />

подвиги<br />

Твого страстотерпця<br />

Димитрія,<br />

страстей переможця,<br />

і великого<br />

благочестивої<br />

віри поборника, що у світі цьому засіяв,<br />

щоби з ним і мені співати Тобі: Алилуя!<br />

отець Іван ПОЛЕЖАКА,<br />

Харківщина<br />

НЕ ВБИВАЙ<br />

СВОЮ ДУШУ<br />

Важко нам утримувати Слово<br />

Боже, яке зазвучало в нас.<br />

Важко заглиблюватись в це Cлово,<br />

щоб здобути плід. Бог говорить: «Не<br />

вбивай». Це слово торкається нашої<br />

душі. Ми прагнемо зрозуміти суть<br />

слова і стараємось розкрити його значення<br />

для себе. Але в такі миті важко<br />

згадати інші слова Господа: «Хто<br />

хоче йти за Мною, нехай зречеться<br />

себе». Тому ми поринаємо в розглядання<br />

слова, яке зазвучало в нашій<br />

душі, з позицій багажу наших знань.<br />

Звичайно ж, ми не вбивці, бо не<br />

маємо такого бажання. Але в нашій<br />

державі йде війна, на якій вбивають<br />

наших близьких та рідних.<br />

Крім того, ми можемо мати знайомих,<br />

які вбивали якщо не людину,<br />

то принаймні, тварину. Наша душа<br />

протестує проти вбивства. В ній виникає<br />

«праведний гнів». За гнівом<br />

приходить засуд, який веде нас до<br />

смерті. «Не вбивай», - взиває до нас<br />

Господь, - «не вбивай свою душу». І<br />

коли це слово досягає душі, диявол<br />

прагне перевести наше сприйняття<br />

на інший рівень, розвиваючи перед<br />

нами панораму людської правди: -<br />

ми не вбивці; - в світі є багато зла; -<br />

зло між людьми треба припинити…<br />

Багато різних правд має людина,<br />

які перекривають перед нею основну<br />

Правду: без Бога немає життя. Без<br />

пізнання Божого слова ми поверхневі<br />

і не маємо перспективи спасіння.<br />

Кожну Божу заповідь ми можемо<br />

своєю правдою відгородити від Істини<br />

і перетворити на принцип, який є<br />

відірваним від Життя. Не вбивай, не<br />

кради, не чини перелюбу… Всі заповіді<br />

Божі мають глибоке внутрішнє<br />

значення для нас і можуть розкрити<br />

духовні грані життя.<br />

Не вбивай свою душу, зречись<br />

себе і йди за Господом. Лише в Ньому<br />

спасіння.<br />

Читаючи чи слухаючи Слово Боже<br />

і відчуваючи його, варто пам’ятати,<br />

що воно сказане лише до нас і про<br />

нас, а не до інших і не про інших. Бог<br />

любить кожну людину. Коли конкретна<br />

людина сприймає Слово Боже як<br />

звернення персонально до неї і прагне<br />

осягнути Слово, то Божа любов покриває<br />

незнання і відкриває Знання.<br />

Продовження. Початок у жовтневому випуску<br />

Життєвий досвід більшості<br />

з нас свідчить, що зверненню<br />

до релігії сприяють важкі<br />

обставини. Є навіть прислів’я:<br />

«Як тривога - то до Бога». Ця загальнопоширена<br />

приказка, у якій<br />

йдеться про релігійність як пов’язану<br />

з природою людини схильність<br />

до релігійності, побутує в<br />

усно-розмовній народній сфері в<br />

різних варіантах, як-от: Хто - коли<br />

тривога, то до Бога, а по тривозі<br />

забуде о Бозі - горе тому; Як лихо,<br />

то до Бога, а як лихо минуло, тоді<br />

й Бога забули; Коли сіно у стозі,<br />

то забув о Бозі. Це, властиво, перевірене<br />

життєвим досвідом багатьох<br />

поколінь народне знання про<br />

особливе значення релігійної віри<br />

у переживанні стресових ситуацій.<br />

Страх провокує акт віри. «В тривозі<br />

чоловік звичайно молиться до<br />

Бога, а коли мине страх, перестає<br />

молитися», — коментує І. Франко<br />

приповідку Коли трівога, тогди до<br />

Бога, а як по трівозі, забув о Бозі.<br />

Подібне тлумачення цього вислову<br />

подає у своїй збірці й В. Плав’юк:<br />

«В нещастю просимо Бога о поміч,<br />

а як нещастя минеться, забуваємо<br />

о поміч». Ця приказка відома у ще<br />

одному варіанті: Як тривога, то до<br />

Бога, а як біда, то до жида. Так<br />

кепкують з того, хто в разі потреби<br />

шукає допомоги в шинку.<br />

Довіра і віра, покладання на Бога<br />

усувають страх. Той, хто, за образним<br />

висловом о. І. Ортинського,<br />

«довіряє Безконечній Доброті, ставлячись<br />

під милосердні крила Відвічної<br />

Одваги», знаходить лік на тривогу<br />

й може здобути «ощасливлюючу<br />

певність». Мусит нам Бог дати,<br />

- жартівливо каже чоловік, який чогось<br />

дуже прагне і намагається переконати<br />

себе та інших, що так воно і<br />

станеться. Кому Біг поможе, той все<br />

переможе, - переконливо запевняє<br />

той, хто не зі своєї провини потрапив<br />

у нещастя і надіється «при Божій<br />

помочи вийти з него». Загальне<br />

значення цього народнорозмовного<br />

вислову: «При Божій помочи ніщо<br />

чоловікови не страшне».<br />

Марія ГОРБАЛЬ<br />

Цього подружжя уже немає.<br />

Десь в 60-літньому віці померла<br />

Вона. Залишився Він. Сам, один, зі<br />

своїми життєвими спогадами.<br />

У минулому Він – кіноартист.<br />

Вона – його Дружина. Та була і Третя<br />

– Розлучниця. Та Третя була найкращою<br />

подругою Дружини. Вона<br />

фільмувала, фотографувала сцени<br />

«подружньої зради» Його і передавала<br />

Їй. Дружина подала на розлучення.<br />

«Явні» матеріальні докази<br />

«подружньої зради» суд підтвердив,<br />

незважаючи на волання Його,<br />

що це сцени із кінофільму, – він кіноартист.<br />

ОБВІНЧАНІ<br />

Після судового засідання Він<br />

підходить до Неї і каже: «Ми уже<br />

не подружжя. Офіційно тебе ніщо<br />

до мене не прив’язує, як і мене до<br />

тебе. Пішли в ресторан і відзначимо<br />

цю подію».<br />

Пішли. Відзначили. При свічках,<br />

при багатому столі, при дорогому<br />

вині.<br />

Вона розридалась. Він став на коліна<br />

перед нею і каже: «Будь моєю дружиною.<br />

Пішли обвінчаємось у церкві».<br />

До місяця у величному світлому<br />

храмі брали шлюб Розлучені.<br />

Дружбами їхніми були їхні сини.<br />

Фату молодої несли внуки.<br />

Доки у людини все складається<br />

добре і немає жодних проблем,<br />

доти вона залишається «літеплим<br />

християнином». Тоді вона сама<br />

дає собі раду, й Бог їй не потрібен<br />

- це стан «практичного атеїзму».<br />

«Багацтво затемнює пам’ять про<br />

Бога», що значить: достаток робить<br />

людину гордою, зарозумілою<br />

та впевненою у своїх силах. «Та як<br />

би добре було, то би ми Бога забули».<br />

Коли ж людина не може спиратися<br />

на жодну зі систем захисту,<br />

тоді змушена шукати опори тільки<br />

у Бозі. Той, хто позбавлений сили<br />

й могутності, потребує Бога, наближається<br />

до Нього. Як кажуть,<br />

Нужда веде до Бога - «чоловік,<br />

притиснений бідою, починає молитися».<br />

Нужда веде до Бога і до<br />

порога, - таке життєве переконання<br />

має народ, тобто у нещасті, у злиднях<br />

люди шукають помочі в Бога і<br />

у людей. Тут доречним є образне<br />

порівняння І. Ліствичника: «Стиснута<br />

вода піднімається вгору, а біда<br />

піднімає людину до Бога».<br />

Віра поглиблюється через пониження,<br />

через втрату всіх систем<br />

безпеки, усього, що дає людині<br />

відчуття сили, впевненості, значимості.<br />

Внаслідок пониження, за<br />

твердженням о. І. Ортинського, «в<br />

нас вивільняється місце для віри,<br />

яка вимагає смирення». Той, хто в<br />

недостатку, в біді, той мимоволі починає<br />

згадувати Боже ім’я: Святий<br />

Боже, сьвятий кріпкий! Нема хліба<br />

ані дрібки — молитовно зітхає<br />

людина приповідкою у віршованій<br />

формі. Очевидним є те, що через<br />

випробування і позбавлення всього<br />

віра стає динамічнішою.<br />

Коли людина перебуває у безвихідному<br />

становищі, коли не знає,<br />

до кого вдатися та втратила всі надії<br />

— тоді звертається за допомогою<br />

до Бога, «пробує останньої<br />

дошки порятунку». Чоловікові, що<br />

даремно шукав помочі у людей,<br />

у народі дають пораду: До Бога з<br />

просьбою. Той, кого ніхто в житті<br />

не милує, відчайдушно волає: Помилуй<br />

ні, Боже, коли ніхто другий<br />

не може!Тоді, коли на світі люди<br />

нас «за ніщо не мають і не довіряють<br />

нам, тим щиріше ми звертаємося<br />

до Бога, свідка нашого серця»,<br />

— слушно зауважив Т. Кемпійський.<br />

Саме така молитва, що<br />

просить бажаної допомоги, є звертанням<br />

людини, яка з вірою визнає<br />

свою немічність, а Бога вважає за<br />

того, хто керує її долею та може її<br />

врятувати.<br />

У складних обставинах, де людина<br />

бачить когось іншого в небезпеці,<br />

з якої не може його врятувати,<br />

розпачливо вигукує: Най ті Бог<br />

ратує! або Боже ті ратуй! Бідному,<br />

тяжко хворому або нещасливому<br />

теж в народі кажуть: Господи ті<br />

ратуй!<br />

Призначення ресурсів релігійної<br />

духовності полягає у підтримці<br />

людей, які боряться з труднощами<br />

і небезпеками, що трапляються в<br />

долі віруючих в усі часи й епохи.<br />

Люди, на яких звалилось нещастя,<br />

які нічого самі не можуть вдіяти,<br />

у своїй слабкості і безпорадності<br />

починають краще розуміти,<br />

що потребують Божої допомоги.<br />

Тут існує взаємна залежність, про<br />

яку влучно висловився Т. Дайчер:<br />

«Сила Бога потребує людської<br />

слабкости. Людська слабкість робить<br />

місце для Божої сили».<br />

Українці, власне, і є таким народом,<br />

що впродовж віків перемагав<br />

несприятливі обставини, зовнішні<br />

невигоди, переслідування, голод…<br />

не своєю силою, а силою Бога, силою<br />

віри, силою надії. Чень то нас<br />

іще вийме Пан Біг із того нещастя;<br />

Чень ще нас Пан Біг із сего вінесе,<br />

— казали вони, як правило,<br />

будучи в тяжкій пригоді, що означало:<br />

«Бог вирятує, дасть перебути<br />

те нещастя». Важкі ситуації, коли<br />

руйнується стабільність нашого<br />

життя, вимагають нашого навернення,<br />

оживляють наше припадання<br />

до Бога, бажання покластися на<br />

Нього, довірити себе Йому й чекати<br />

всього від Нього.<br />

Далі буде<br />

Вони, після стількох років спільного<br />

сімейного життя, стали, нарешті,<br />

подружжям.<br />

А зараз вони знову розлучені. Однак<br />

ненадовго. Вони ж обвінчані.

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!