Газета "Успенська вежа", № 2 (2018)

fediv.yuriy
  • No tags were found...

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року 2 (309)

ЛЮТИЙ 2018 року

Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина

ПРО БЛУДНОГО СИНА

бути щасливими. Але

Хочемо де те щастя? Про нього лише

чуємо. Як ми не стараємось, як не

гонимось за ним, все одно «пролітаємо»

мимо нього, чи воно мимо нас.

Отримуємо лише миті радості, миті

задоволення, і знову пошук, знову

погоня за щастям. І..., або знаходимо,

або ж розчаровуємось та доходимо

висновку, що щастя ...немає.

Про пошук щастя розповідає нам

притча «про блудного сина» (Лк. 15,

11-32).

У гарного, люблячого батька було

два сина. Обов›язково обидва сина

були гарними, але різними. І обидва

шукали щастя, але кожен по-своєму.

Один вважав, що за щастям ганятись

не потрібно, а треба здобувати його

там, де перебуваєш сам в цю мить.

Здобувати своєю кропіткою працею.

Другий – спробував шукати його на

стороні, використавши батьківський

потенціал, який належав йому по

праву.

Різні уявлення про щастя і різна

дорога. Хіба ми в пошуках щастя

не готові, часом, залишити рідні

краї, рідних людей, і поринути в

незвідане? Незвідане нами – дуже

різне. Щось ми свідомо відносимо

до розряду поганого, щось до розряду

доброго, але щастя так хочеться

відчути, що випробовуємо і добре, і

погане! Випробовуємо до тієї міри,

в якій відчуваємо, що коли не перестанемо

випробовувати, то загинемо.

Через випробовування розуміємо,

що миті радості чи задоволення,

які вдавалось отримати, не є щастям.

Пошук же щастя, що супроводжується

гріховними діями, взагалі вганяє

в стани скорботи, горя, розпачу.

В пошуках земного щастя молодший

син промарнував усе, що

йому дісталось від батька. І, лише

Марія ГОРБАЛЬ

прогулявши і зазнавши страждань,

зрозумів, що не там шукав. Розуміння

свого «положення», свого стану,

свого світосприйняття є дуже важливим.

Це та точка повороту, якою

ми можемо скористатись. Бо всі ми

є блудними дітьми, які пробують задовольнити

своє життя надбанням

цього світу. Але це неможливо, бо

цей світ, як друзі блудного сина, використовує

нас, доки може щось від

нас взяти, а потім… Світ для людини,

яка відійшла від Батька, творить

ілюзію щастя.

Ми, люди, маємо в собі дві природи:

фізичну і духовну. То ж коли ми

живемо і не враховуємо основну свою

духовну складову життя, то ніколи не

досягнемо щастя. Вічна наша душа,

коли ми не поєднуємо її з Вічністю,

залишається голодною. «Душа людська,

– говорить святий Тихон Задонський,

– як дух від Бога створений, ні

в чому іншому задоволення, спокою,

миру, втіхи і відради відшукати не

25 лютого минає 18-та річниця від

дня смерті Патріарха Димитрія (Яреми)

– сподвижника третього відродження

автокефелії в Україні. Він пройшов

нелегкий шлях, а після того, як

очолив Українську Автокефальну Православну

Церкву – жив тільки нею. Ми

повинні шанувати Патріарха Димитрія

як велику особистість, наукову, духовну,

і як мученика, який взяв на себе

надзвичайно важкий хрест. Але там, де

є глибока віра, там є глибокий патріотизм

і велика жертовність.

«Будьмо в дійсності людьми, бо

не з тієї причини, що ходимо на

двох ногах, нас називають людьми.

Ми повинні бути шляхетними

людьми, порядними громадянами

і добрими християнами, бо за нас

може, як тільки в Бозі, від Якого по

образу Його і подобі створена; а коли

відходить від Нього, вимушена шукати

собі задоволення в творіннях, і

страстями різними, як сосками, себе

годувати, але належного спокою і відради

не знаходить, і так від голоду помирає,

бо духу духовна їжа потрібна».

Земне, тимчасове її не насичує, і вона

залишається спраглою. І ця спрага, ця

жага душі, заставляє нас діяти. То ж

коли ми не розуміємо дійсного поклику

душі, то тонемо в пошуках земного

щастя, яке ніколи не здійснюється.

Лише чудо нашого навернення ставить

все на свої місця. Отець Небесний

приймає нас в Свої обійми і ми

заспокоюємось. «Щасливий чоловік,

який на Господа уповає і чия надія в

Господі. Він, немов дерево, посаджене

над водою, що до потоку простягає

своє коріння; як прийде спека, воно

не боїться, і листя його зеленіє; під

час посухи йому байдуже, воно не перестає

родити» Єр. 17.7.

ВІН ВЗЯВ НА СЕБЕ ВАЖКИЙ ХРЕСТ ПАТРІАРШЕСТВА

Святійший Патріарх УАПЦ Димитрій

страждав Христос» – вчить нас великий

мудрець нашого часу Святійший

Патріарх Димитрій.

Бог-Слово явився світові як «Син

Людський», як Ісус із Назарету, народившись

у вифлеємському вертепі.

Бог-Слово на початку світу створив

людину, даючи дар мови і думання, дар

розуміння добра і зла, добра й краси.

І дав тій істоті повну свободу. Людина

від початку світу користувалася

мовою, згодом і письмом. А Бог-Слово

явився у свій час, щоб з людиною розмовляти,

наче рівний з рівним. І ми

маємо той великий дар від Нього, –

вчить нас Патріарх.

Запалімо свічку, схилімо cвої коліна,

своє серце перед великим молитвеником

і страждальником за долю України.

МОЛИТВОЮ

ЗУПИНИМО ВІЙНУ

В УКРАЇНІ

Євгенія ЛЕЩУК

ПОШЛИ НАМ, БОЖЕ,

НИНІ БОГУНІВ

Пошли нам, Боже, нині Богунів,

Щоб вберегли омріяну Державу,

Щоб виростили лицарських синів,

Щоб воскресили розіп›яту славу.

Пошли Нечаїв через триста літ,

Які б за волю стали до загину,

Щоб мужністю знов потрясали світ,

Щоб над усе любили Україну!

Пошли Савурів, Мельників, Бандер,

Щоб довершили розпочату Справу,

Щоб ворог більше шкури з нас не дер,

Щоб світ благословив мою Державу.

Пошли нам, Боже, вірних Богунів

Козацької душі, снаги і вроди,

Щоб в них була опора наших днів,

А стрій козацький не лишень для моди.

Щоб не боялись хрест тяжкий нести,

Бо що тоді такі герої варті!

Щоб не пливли за бізнесом в світи,

Щоб не лишали на поталу Матір!

Та не забули, що в нас за мета,

Щоб не пішли знов на ганебну злуку,

Щоб Україна їм була свята,

Щоб не подали ворогові руку!

Пошли нам, Боже, нині Богунів.

● Висловлюємо щиру подяку

пані Надії Мірчук, яка проживає

в м. Лівінґстон (США), за

щорічну підтримку діяльності

газети «Успенська вежа» та

Львівського крайового ставропігійного

братства св. ап. Андрія

Первозваного.

● Колектив редакції газети

«Успенська вежа» щиро дякую

парафіянам церкви Різдва Пресвятої

Богородиці м. Львова (район

Кривчиці) за матеріальну

пожертву в сумі 600 грн. на підписку

газети для східних та центральних

областей України.

● Дякую Львівському крайовому

ставропігійному братству

св. ап. Андрія Первозванного,

зокрема його Голові, отцю-диякону

Юрію Федіву, за підтримку

парафій УАПЦ Сходу України,

зокрема за підтримку парафії

Пресвятої Богородиці «Неопалима

Купина» на Харківщині.

Сьогодні отримав через

о. Димитрія гарний подарунок:

Хрест напрестольний, Хрест

настінний, ікону Спасителя,

Плащаницю, кропило, рушник

вишиваний, підризники вишивані,

облачення блакитне,

облачення зелене, штори. Нехай

Господь благословляє Вас,

зігріває Ваші добрі серця і дарує

черес Вас радість всім, хто

потребує допомоги.

6.12.2017 р. Ієрей Іван Полежака.


2 Лютий 2018

НОВИНИ УАПЦ

В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ АРХІДИЯКОНА СТЕФАНА

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ

З ПЕРШОСВЯТИТЕЛЬСЬКИМ ВІЗИТОМ

ВІДВІДАВ ПАРАФІЮ АРХІДИЯКОНА

СТЕФАНА У м. ЛЬВОВІ

9 січня 2018 р., в

день пам’яті апостола

першомученика архідиякона

Стефана, Блаженніший

Макарій,

Митрополит Київський

і всієї України,

Предстоятель УАПЦ,

на запрошення настоятеля храму митр. прот. Стефана

Чопка, з Першосвятительським візитом відвідав

парафію архідиякона Стефана у м. Львові.

Предстоятеля вітальним словом в притворі

храму зустрів настоятель митр. прот. Стефан Чопко,

який і запросив Блаженнішого Митрополита

Макарія Київського і всієї України, очолити Божественну

Літургію, піднести свої Архіпастирські

молитви за мир в нашій країні, парафіян і всіх жителів

міста Львова.

За Божественною Літургією Його Блаженству

співслужили: декан Львівського деканату митр.

прот. Олег Древняк, настоятель храму митр. прот.

Стефан Чопко та запрошене духовенство.

Наприкінці літургії Предстоятель освятив тетрапод.

Першосвятитель привітав настоятеля із

Днем ангела, нагородивши його церковною нагородою

орденом «Архістратига Михаїла».

Джерело: http://church.net.ua

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ У ДЕНЬ

ПАМ’ЯТІ СВТ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

ЗВЕРШИВ БОЖЕСТВЕННУ ЛІТУРГІЮ

В ХРАМІ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ м. ЛЬВОВА

14 січня 2018 р.

Блаженніший Макарій,

Митрополит Київський

і всієї України,

у день пам’яті

свт. Василія Великого

звершив Божественну

Літургію в храмі

Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова. Предстоятель

УАПЦ разом із священнослужителями

помолився за мир в нашій країні, парафіян і всіх

жителів міста Львова.

Його Блаженству співслужили: декан Львівського

деканату митр. прот. Олег Древняк, та інші

священнослужителі цього храму.

Наприкінці Літургії Предстоятель привітав духівництво

та парафіян з Новим Роком за старим

стилем та всіх іменинників з Днем їхнього небесного

покровителя.

Джерело: http://church.net.ua

У ДЕНЬ БОГОЯВЛЕННЯ БЛАЖЕННІШИЙ

МАКАРІЙ ОЧОЛИВ БОЖЕСТВЕННУ

ЛІТУРГІЮ В УСПЕНСЬКОМУ ХРАМІ

м. ЛЬВОВА

19 січня 2018

р. Блаженніший

Макарій, Митрополит

Київський

і всієї

України, Предстоятель

УАПЦ,

очолив ранню

Божественну Літургію

в Успенському храмі м. Львова, який є кафедральним

собором Львівської єпархії УАПЦ, у

співслужінні настоятеля митр. прот. Ігора Бурмила,

декана Львівського деканату митр. прот. Олега

Древняка та інших священнослужителів цього

храму.

Під час Св. Літургії було вознесено молитви за

Вселенського Патріарха Варфоломія, духовенство

та вірних УАПЦ, військовослужбовців, що несуть

варту захисту Батьківщини.

Після св. Літургії Предстоятель очолив чин

освячення води.

Джерело: http://church.net.ua

СВЯЩЕНИКА УАПЦ ЗІ ШТАТУ ЗАХІДНА

АВСТРАЛІЯ ВАЛЕНТИНА МОВЧАНА

НАГОРОДИЛИ МЕДАЛЛЮ ОРДЕНА

АВСТРАЛІЇ ЗА БАГАТОРІЧНЕ СЛУЖІННЯ

УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ

«Отець Валентин розпочав

служіння українській громаді

у 1968 р. Він був з нами у

всі найважливіші моменти

громади та парафії. Це заслужена

оцінка його діяльності»,

- заявив голова української

громади Західної Австралії

Микола Мовчан. 85-річний

Валентин Мовчан був настоятелем

УАПЦ св. Миколая у

Перті (столиця Західної Австралії) з 1968 по 2014

рр., однак досі долучається до богослужінь з нагоди

визначних святкувань - Різдва, Великодня,

вшанування жертв Голодомору, річниць катастрофи

літака рейсу МН17, в якому загинуло 8 громадян

із Західної Австралії.

Джерело: https://risu.org.ua

НА ВОЛИНІ ЛЮДИ ПОМІТИЛИ ОБРАЗ

БОГОРОДИЦІ НА ЗРІЗІ СТАРОЇ ЯБЛУНІ

У селищі Голоби Ковельського

р-ну на Волині біля

храму св. Петра і Павла УПЦ

КП на зрізі старої яблуні люди

побачили Матір Божу з Немовлям

на руках. Цей храм

розташований у колишньому

панському маєтку магнатів

Вільгів. Власне, у стінах, де

колись була домова церква

шляхтичів, нині молиться православна

громада. Рік тому, на Василя Великого,

біля входу поставили фігуру Матері Божої. І тоді

люди стали свідками першого незвичного явища.

– Одна наша прихожанка зробила у той день

біля храму фото. І в кадрі, за метрів п’ятдесят від

церкви, побачила свічення. Ніби між деревами на

постаменті стояла Матінка Божа, – розповідає настоятель

храму отець Андрій Сех.

Парафіянка показала фото священику, але той,

зізнається, тоді вирішив цю інформацію не афішувати.

Минуло півроку. Якось влітку доріжкою повз

ті дерева йшла мешканка Голобів Ольга Біліч. Погляд

впав на місце зрізу гілляки старої яблуні. Від

побаченого мало не обімліла: на ньому чітко виднілися

святі обриси – Богородиця, що схилилася

над маленьким Ісусиком. Про це відразу розповіла

свекрусі, секретарю селищної ради Ангеліні

Біліч. А та – священику.

– Я здивувався: тудою кожен божий день до

церкви ходжу, а не бачив. Став приглядатися, і

врешті образ мені відкрився, – щиро розповідає

і показує на той зріз: – Ось омофорчик світиться,

ніжки Ісуса, а тут – більший омофор, очі і схилена

голова Матері Божої. Чим далі відходиш, тим чіткіше

видно, образ стає виразнішим. Погляньте, ще

й рамку Богородиця сама собі зробила.

Перший молебень біля дерева відслужили у

кінці минулого року. Наступного дня отець Андрій

як капелан від’їхав у зону АТО. Тоді двічі відчув,

як Богородиця його врятувала від смерті. Вперше

– коли волонтери заблукали біля Луганської

ТЕС і мало не потрапили до рук сепаратистів. Він

вчасно відчув тривогу, скомандував зупинитися і

зателефонував бійцям із сусіднього села. Ті мало

не кричали в трубку: «За пару метрів сєпари! Бігом

вертайтеся, а то знову буде на кого міняти».

Бо якраз у той день проводили обмін полоненими.

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект

Львівського ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня

наш часопис можна читати в інтернеті за адресою:

uv.lviv.ua.

Можна переглянути архівні примірники газети,

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

Вдруге від смерті врятувався вже за кілька днів.

Коли за планом був візит на один пост, а священик

попросив спочатку відвідати інший. Поки колядували,

прийшла звістка, що там, де мали бути, обстріли,

вбито бійця.

Після оприлюднення незвичної з’яви на дереві

стали сходитися до того місця мешканці Голобів

та навколишніх сіл, аби на власні очі все побачити.

Буває, й двадцять-тридцять прочан за день

прийде. Хтось лише перехреститься, хтось складе

у молитві долоні, а хтось з вдячності за можливість

бачити диво чіпляє на стовбур старої яблуні

кольорові стрічки.

Джерело: https://risu.org.ua

В МІСТІ ДУБЛЯНИ ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

ВІДБУВСЯ VIII РІЗДВЯНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

«КОЛЯДА ЛУНАЄ»

13 січня 2018 р. в

місті Дубляни Львівської

єпархії УАПЦ

відбувся черговий

VIII Різдвяний фестиваль

«Коляда лунає».

Участь у ньому

прийняли як місцеві

хорові колективи, так і гості з Жовківщини та

Кам’янеччини. У виконанні хорових колективів

прозвучали відомі усім з дитинства українські колядки

на славу Народженого Христа-Спасителя.

А завершальна колядка «Бог Предвічний», яку

виконали заповненим храмом духовенство та вірні,

мабуть, зігріла усіх родинним теплом, братерською

єдністю, любов’ю, миром та добром, заради

чого Бог і прийшов на землю!

Миру всім нам! Христос Рождається!!!

Джерело: http://church.net.ua

ТРИ КОЛЕКТИВИ, ДВІ КРАЇНИ,

ОДНА КОЛЯДА!

В УСПЕНСЬКІЙ ЦЕРКВІ

м. ЛЬВОВА ВІДБУЛАСЬ ВЕЛИЧНА КОЛЯДА

15 січня 2018 р.

в Успенській ставропігійній

церкві

УАПЦ м. Львова

було проведено

святковий концерт

коляд. Цього дня

свої різдвяні піснеспіви

дарували Львівський муніципальний хор

«Гомін», хор «Ставрос» Львівського ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного, та гості

із Литви хор «Друскі Нінкай».

Повертаючись із IX Міжнародного фестивалю

«Коляда на Мазлях» гості з Прибалтики

завітали до історичного храму, довкола якого

завжди вирувало культурне життя українців Галичини.У

своєму вітальному слові настоятель

Успенської церкви м. Львова митр. прот. Ігор

Бурмило привітав колективи та нагадав спільні

віхи історії України і Литви, значення збереженого

архіву та колосальний вплив цього фактору

на самоствердження Незалежності України.

Також священик нагадав присутнім про велику

допомогу Україні литовського уряду у міжнародних

відносинах.

Між колядами звучали вінчування, які декламували

люди різних поколінь.

Виступ литовського хору вразив присутніх високомистецьким

виконанням духовної музики,

кульмінацією якої був «Щедрик» Миколи Леоновича.

Із подячним словом до присутніх та колективів

звернулися співорганізатор та ведучий коляди

о.-диякон Юрій Федів.

На згадку про коляду в Успенській церкві м.

Львова духовенство подарувало гостям з Литви

Ікону Божої Матері та книгу «Феномен Львова» з

описом усіх храмів у нашому місті.

Спільною колядою «Добрий вечір тобі, пане

господарю» завершилася коляда, яка зібрала сотні

парафіян і гостей древнього Успенського храму,

колиски духовності і української культури.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua


У ЗОЛОЧЕВІ УАПЦ КОЛЯДУВАЛА

У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

10 січня хор парафії

св.Софії УАПЦ

м. Золочева разом

з настоятелем храму

та золочівським

деканом УАПЦ

о. Василем Саганом

відвідали з колядою

Навчальний центр Національної гвардії

України (НЦ НГУ, в/ч 3007) у м. Золочеві.

З різдвяними вітаннями виступив дитячий вокальний

ансамбль «Колорит» ЦДЮТ м. Золочева.

Колективи під орудою п. Нелі Мельник щиро вітали

з Різдвом Христовим викладацький склад та

вихованців.Як зазначає о. Василь, «праця священика

з парафіянами ще більше гуртує громаду та

приносить користь для цілого міста. Адже завдяки

копіткій праці налагоджено ряд соціальних заходів

у громаді і місті, у яких вірні УАПЦ беруть

активну участь».

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua

XXI ФЕСТИВАЛЬ

«ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ» РОЗПОЧАВСЯ

У м. МИКОЛАЄВІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Лютий 2018

НОВИНИ УАПЦ

27-28 січня проходив ХХІ фестиваль української

коляди «Прощання з колядою», який поєднав

у спільній співаній молитві хорові колективи

із Львівщини, Івано-Франківська та Полтави. Організатор

дійства – Львівське крайове ставропігійне

братством св. ап. Андрія Первозваного, очолюване

отцем-дияконом Юрієм Федівим. «Служити

Богові – це служити людям. Служити людям, це

служити Богові». Цими відомими словами Митрополита

Іларіона Огієнка можна охарактеризувати

діяльність львівського Братства, яке 21 рік

невтомно працює на церковній, культурній та

освітній нивах України.

27 січня фестиваль розпочався із деканальної

парафії Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ м.

Миколаєва Львівської обл. Окрім місцевих колективів

«Гердан» та «Калина», які діють при культурних

установах м. Миколаєва, участь у заході

прийняли і парафіяльні хори церкви Успіння Пресвятої

Богородиці та св. Миколая УАПЦ м. Новий

Розділ. Також приїхали Львівський муніципальний

хор «Гомін» та хор «Ставрос» львівського

Братства. Відкривав дійство молодіжний театр

«Хліб» районного будинку культури.

На свято прибули керівники відділів культури

Миколаївської РДА Іваночко Ольга та Стрийської

РДА Курилишин Людмила. Разом із своїми парафіянами

також завітали і о.-декан Стрийського

району УАПЦ митр. прот. Михайло Зубкович, та

митр. прот. Володимир Король із с. Верхня Стинава.

Після виступу хору Харківсько-Полтавської

єпархії УАПЦ о. Олександр Горай зачитав для

Миколаївської парафії та о. Романа Сотника подяку

за допомогу у спорудженні храму св. арх. Михаїла

у м. Полтаві. Також подяку було висловлено

і о. Михайлу Зубковичу і громаді с. Ходовичі та о.

Володимиру Королю й громаді с. Верхня Стинава

Стрийського р-ну.

Отець-настоятель Роман Сотник разом із громадою

щиро вітав гостей, які прибули у м. Миколаїв

для проведення розколяди. «Ця парфія і місто

не випадково вибрані для проведення першого

дня Фестивалю. Адже саме Успенська громада

першою у Галичині створена у 1991 р. із благословення

Патріарха Мстислава. Наша УАПЦ має

цього року два великі ювілеї, пов’язані з першим

нашим Патріархом – 120 років від дня народження

та 25 від дня упокоєння. Сьогодні із нами є хор,

співаки якого турбуються про збереження родинного

дому Скрипників у Полтаві, який потребує

капітального ремонту», – зазначив у своєму слові

Голова Львівського крайового ставропігійного

братства св. ап. Андрія Первозваного о.-д. Юрій

Федів. Також із благословення Блаженнішого Макарія,

Предстоятеля УАПЦ, подячними грамотами

були нагороджені керівники відділів культури

Стрийської та Миколаївської РДА.

Спільною колядою «Бог Предвічний» завершився

перший день фестивалю.

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua

XXI ФЕСТИВАЛЬ

«ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ» У м. ЛЬВОВІ

3

28 січня у стінах Національного українського

драматичного театру ім. Марії Заньковецької

відбувся гала-концерт ХХІ Міжнародного фестивалю

«Прощання з колядою», який бере свій початок

із 1997 р., коли з благословення Патріарха

Димитрія Львівське крайове ставропігійне братство

св. ап. Андрія Первозваного вперше у Львові

провело розколяду. За цей час змінився формат

проведення заходу, спостерігається фаховий ріст

рівня виконавців.

Вперше цього року розколяда проходила два

дні. 27 січня Фестиваль розпочався із Миколаївської

парафії УАПЦ (настоятель о. Роман Сотник),

де виступали колективи із Миколаївщини, а також

м. Львова і Полтави. Організацією зайнялася місцева

парафія та осередок Братства св. ап. Андрія

Первозваного при ній (староста – п. Василь Ланчевич).

28 січня у м. Миколаєві розколяду продовжив

чоловічий хор «Орфей» Львівського політехнічного

університету, який супроводжував св. Літургію.

Опісля відправи парафіяни мали змогу

почути оригінальні коляди у виконанні цього колективу

під орудою Володимира Вівчарика.

У м. Львові хор Харківсько-Полтавської єпархії

УАПЦ супроводжував архієрейську св. Літургію

в Успенській церкві м. Львова, яку очолив

Блаженніший Макарій. Після відправи о. Олександр

Горай, секретар ХПЄ УАПЦ і настоятель

Свято-Михайлівської парафії у м. Полтаві зачитав

лист подяки від архієпископа Афанасія парафіянам

Успенської громади, які у жовтні 2017 р. передали

кошти для побудови храму. У свою чергу

настоятель о. Ігор Бурмило подарував ікони для

вірних УАПЦ м. Полтави.

У драмтеатрі ім. Марії Заньковецької розколяда

розпочалася із вітального слова Голови

Львівського крайового ставропігійного братства

о.-диякона Юрія Федіва та спільної коляди усіх

колективів-учасників з глядачами «Добрий вечір

тобі».

Свою творчість цього дня, окрім господарів

хору «Ставрос» (керівник Руслан Ляшенко) та парафіяльних

«Оранта» із Успенської ставропігійної

церкви (керівник Любов Вальчак) та храму арх.

Михаїла УАПЦ м. Львова (керівник Світлана Карпович)

показали: Зразковий дитячо-юнацький хор

«Радуниця», (керівник Наталя Манько), Дівочий

хор «Грація» Львівського державного коледжу

культури і мистецтва (керівник Анна Немерко),

студенти 3-го курсу режисерської групи Львівського

державного коледжу культури і мистецтва

(керівник Ольга Дяківнич), дует бандуристів: Любов

Вальчак та Наталя Кончаківська. Також цього

року вперше прибув хор Харківсько-Полтавської

єпархії УАПЦ із м. Полтави (керівник - добродійка

Олександра Горай) та Галицький камерний хор

«Слов’янка» храму Різдва св. Івана Хрестителя

УГКЦ м. Львова.

Красу виконання у багатоголоссі продемонстрував

хор Митрополичого кафедрального собору

УАПЦ м. Івано-Франківська (керівник – Юлія

Гунчак).

Завершив захід Львівський муніципальний хор

«Гомін» під орудою Руслана Ляшенка.

Справжнім відкриттям для Львова і всіх присутніх

у Миколаєві та Львові став юнацький театр

«Хліб» Миколаївського районного будинку культури.

Керівник Наталя Муха разом із молодими

акторами перенесли присутніх у вирій сучасних

подій, у ті родини, чиї діти були у зоні АТО. Глядачі

стоячи дякували молоді за живу і реалістичну

постановку вертепу.

Між колядками віншували вихованці недільних

шкіл парафій Успіння Пресвятої Богородиці

та Успіння праведної Анни.

Із подячним словом до організаторів, колективів

та присутніх звернувся Предстоятель УАПЦ

Блаженніший Макарій. Владика у своєму слові

наголосив на необхідність збереження та розвитку

українських традицій, навчанню їх молоді.

За вагому працю у проведенні ХХІ Фестивалю

української коляди «Прощання з колядою»

орденом Хреста Спасителя було нагороджено п.

Дмитра Візнюка – братчика і хориста Петро-Павлівської

церкви м. Львова та п. Руслана Ляшенка

– диригента братського хору «Ставрос» та

Львівського муніципального хору «Гомін». Благословенними

грамотами Митрополит Макарій

нагородив усі колективи, які виступали цього дня

на сцені. За багаторічну мистецьку благодійну

працю в оформленні дипломів та афіш благословенною

грамотою було висловлено подяку Івану

Марковичу – правнуку Патріарха Димитрія, хористу

Успенської ставропігійної церкви м. Львова.

Владу м. Львова цього дня представили Керівник

департаменту розвитку п. Наталя Бунда та

начальник відділу внутрішньої політики п. Євген

Бойко. Пані Наталя Бунда виголосила подячне

слово, побажала усім присутнім робити справи із

любов’ю, бо саме вона є успіхом усіх починань.

Від Львівської міської ради вона вручила подяки

усім колективам-учасникам фестивалю. За вагомий

особистий внесок у популяризацію різдвяних

традицій, збагачення духовності українського

народу та з нагоди проведення ХХІ Фестивалю

української коляди «Прощання з колядою» подякою

Мера м. Львова п. Андрія Садового було відзначено

отця-диякона Юрія Федіва та п. Руслана

Ляшенка.

Спільною соборною колядою «Бог Предвічний»

завершився ХХІ Фестиваль «Прощання з

колядою».

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua

ВИЙШОВ У СВІТ НОВИЙ CD-ДИСК ХОРУ

«СТАВРОС» «БРАТСЬКА КОЛЯДА»

5 січня у світ

вийшов другий

диск коляд

хору «Ставрос»

Львівського крайового

ставропігійного

братства

св. ап. Андрія

Первозваного,

який, крім Львова та Винник, можна придбати

в м. Тернополі (храм Різдва Христового на вул.

Руській), м. Кропивницькому (храм св. Володимира,

вул. Володарського), м. Києві (храм Різдва

Богородиці, вул. Каменярів-Сівки), м. Боярці

(храм Покрови Пресвятої Богородиці), незабаром

буде і в Циркунах біля Харкова.

Над проектом хор «Ставрос» працював близько

року. На диску записані як давні коляди (понад

столітньої давнини), так і новітні (які побачили

світ в останні роки).

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua


4 Лютий 2018

На Святій Горі Афон відбулося диво – бджоли пробралися в старий храм і почали на іконах виробляти соти. При цьому ликів на образах не заділи!

Цю інформацію у Фейсбуці поширив Юрій Волощук

Володимир ДЯКІВ, кандидат філологічних наук

ЧУДЕСНІ ОБ’ЯВЛЕННЯ НА ПОКУТТІ

(на матеріалах з Городенківського району Івано-Франківської області)

складі етнографічної експедиції

автор досліджував

У

найяскравіші прояви народної християнської

релігійності українців

Городенківщини у XX ст., зокрема

особливості виникнення і поширення

чудес, а саме - переважно відомості

про об’явлення Богородиці,

Ісуса Христа, пов’язані з цим інші

чуда, наприклад, головно чудесні оздоровлення

тощо. Ось яка інформація

була записана 25 липня 2015 р.

у с. Далешів Городенківського р-ну

Івано-Франківської обл. від місцевого

священика отця Тараса, в миру

- Іванюка Тараса Богдановича, 1967

р.н. У цьому селі широкою популярністю

серед населення користується

чудотворна ікона Богородиці. Вона

з’явилась монахові десь наприкінці

1200-х рр. на краю села під лісом

поблизу джерела. Відтоді там час від

часу відбувались хвилі чудес, пов’язані

з чудотворною іконою та джерелом.

Одна з найяскравіших таких

хвиль була десь у 1800-х рр., проте

відбувались подібні чуда (переважно

чудесні зцілення) і пізніше. Зокрема

побутують серед місцевих мешканців

розповіді про об’явлення Богородиці

у сні, об’явлення біля Дністра у 1996

р., з’ява Амфілохія Почаївського у

1999 р. о. Тарасу (тоді якраз як його

дружина хворіла на менінгіт - і після

цього одужала), у 2002 р. (в ніч з 21

на 22 червня зірки на іконі Богородиці

почали оновлюватися), у 2011-2012

рр. тощо, аж до сьогодення включно.

Наприклад, про чудесні оздоровлення

від цієї ікони о. Тарас розказує: ґуля

в людини на голові була - і зникла;

наріст в людини під коліном був - і

пропав; Тереза Біляшівська, 13-річна

дівчина, була німа - і заговорила.

Там на краю села у церкві ця чудотворна

ікона і зберігалася, у 1772

р. була перенесена в Далешево. На

полях «Євангелія», яке зберігається

у цій місцевій церкві, священик робив

записи, у тому числі і про наведені

чудесні події, які відбувалися у

зв’язку з цією іконою та джерелом.

Десь з 2002 р. там зберігається копія

цієї ікони. Зі слів о. Тараса, місцеві

хлопці, які беруть участь в АТО,

сюди до церкви і до цієї ікони ходять,

і жоден з них навіть не поранений -

Господь оберігає. Місцеві мешканці

та люди з околиць і дальших місцевостей

приходять до чудотворної

ікони Богородиці та чудотворного

джерела в Далешеві, замовляють молебні,

службу Божу правлять.

Під час експедиційних досліджень

нам вдалося побувати і в багатьох з

тих місцевостей, де, за словами свідків

і очевидців тих подій, і відбувалися

подібні чуда. Як-от, у с. Торговиця

місцевий мешканець Дмитро Грищук

(1935 р.н.) зазначає: «Перед війною

з’являлася на шибці Матка Божа, на

шибках чудо об’євлення Богородиці

з Ісусом Христом. Багато людей ходило

дивитися на те чудо, вліті було,

у когось на вікні на хаті, на селі. Було

десь один місяць. Це було за перших

рускіх, то ці не забороняли чуда. Вже

як прийшли другі, то забороняли релігію,

ні колядувати не можна було, ні

нічого. Потім десь через один місяць

вже не показувалося чудо. Казали, шо

переміна буде велика. По селах району

було, шо і на деревах об’являлася

Богородиця чи Ісус Христос, но було».

Від іншої, старшої жительки цього

ж села Попович (дівоче - Лесюк) Марії

(1928 р.н.) вдалося записати своєрідне

доповнення наведеної інформації:

«Перед війною були об’явлення

на вікнах на скли хатів у с. Топорівці.

Матер Божа тримає на руках Ісуса

Христа. Ціле село ходило дивитися.

Балакали хто як. Влада, поляки, не забороняли.

Сами люди переважно ходили.

Ше в інших селах недалеко таке

було, тільки на склі більше було, на хатах.

На дереві тоже десь перед войною

шось таке було - на бересті, напевно,

таке було. І на дереві було не в однім

селі перед войною».

Ще старший житель того ж таки

села Торговиця, Петро Грицюк (1924

р.н.) додає: «Було у Торговиці перед

війною, шо на шибці у хатах показалася

ікона Матері Божої. Було у кількох

хатах у селі перед війною, я сам

пам’ятаю, Матір Божа показалася, як

статуя. Ходило багато людей дивитися.

То було літом, десь в липні, то було

у 1939 р., за перших руских. Казали,

шо на якусь зміну. На нашій старій

церкві показувалась ікона Матері Божої

під осінь, тако на куполі. Майже

усе село ходило дивитися, може, й

з сусідніх сіл. Сама Матір Божа. По

шибках коло півтора місяця було, зникало,

потому на церкві десь так само

місяць, може, більше як місяць. Сами

люди ходили, просто дивитися. На

якусь переміну».

Вже з наведених відомостей видно,

що наприкінці 1930-х рр., перед

самим початком Другої світової війни,

у багатьох селах Городенківщини

(як, зрештою, і в селах інших районів

та й областей України) ширились чудесні

з’яви, об’явлення Богородиці,

Ісуса Христа. Про це красномовно

свідчить і запис від місцевої жительки

села Чернелиця Городенківського

р-ну Кловати (дівоче - Кобевка) Марії

(1926 р.н.): «Об’явлення в Чернелиці

були до війни на шибках у хатах, у нас

тоже на вікні на горішні шибі на нові

хаті перед війною - Матінка Божа, Ісус

Христос і ще щось, візерунки якісь.

Казали, що, може, на войну. Може -

сумна Матінка Божа. Іще на другій

вулиці - на двох у Чернелиці. На шибці,

хтось пас чи в оборі був, пастухові

привиділося першому. Ходили і молоді,

і старші, говорили різне. Влада,

приблизно у 1939-1940 рр., рускі - не

забороняли - перші рускі, ті… мадяри,

німці не забороняли, і до церкив ходити.

Потім вже рускі забороняли. Було

десь у липні, десь місяць, потом уже

не видко було. Туда, як Городенка, як

село Потоки, тоже комусь коло криниці,

говорили, що об’являлася Матір

Божа дітям. І здавалося дітям, що йде

за ними якась жінка, як з образу стоячої

Матері Божої. Клали капличку на

тому місці, казали, що набирали води,

помічна вона, кого щось болить - ноги

чи руки. Тоді відправляти туди йшли

кожного року зі священиком, десь у

літі, серпні десь».

Як показують дослідження, розповіді

про подібні чуда побутували і

під час Другої світової війни. Так, наприклад,

десь у липні 1943 р., «вже за

других руских», на склі вікна клубу,

що знаходився при в’їзді в с. Михальче

Городенківського р-ну Івано-Франківської

обл., «таке як Матір Божа

об’явилася». Свідок тих подій місцева

корінна жителька Драбик (дів. Боднар)

Марія (1937 р.н.) згадує: «Багато

людей ходили дивитися».

Як показують польові дослідження,

і в повоєнні 1950-ті роки відбувались

подібні релігійні рухи на теренах

Городенківщини (зрештою, як і інших

районів Івано-Франківської обл., та й

загалом у багатьох місцевостях Україні).

Про ці події з тих часів згадує місцевий

їх свідок у с. Лука Городенківського

р-ну Івано-Франківської обл.

Кухта (дівоче — Потятинник) Ганна

(1930 р.н., директор будинку культури

с. Лука): «На дереві у с. Лука на липі,

сама ходила дивитися на зображення

Матері Божої. Люди йшли, молилися,

брали образочки. То було після фронту

(війни) у 1950-х рр., якась стара

жінка побачила. Ту липу зрізали зараз

після того. Не дуже до того москалі

хотіли, може, й то якось навмисно зробили.

Об’явлення на липі серед літа,

сумна Матір Божа була, клали вишиті

рушники на то місце на липі, потому

десь поділося. Образочки там були.

Людей приходило багато з села, з інших

сіл — Монастирок, Уніж, Незвисько,

Раківець. Десь зо два тижні

ходили. І священик місцевий Гаванський

правив Службу там, молилися

люди. Ніби, думали, на зміну життя

на краще, молилися. На вікнах на

склі зараз після того у селі Лука Богородиця

об’являлася, було таке». Ця

ж інформаторка згадує й розповіді

з повоєнних років про подібні події

у місцевостях сусідньої Тернопільської

області, зокрема: «У районному

центрі Золотий Потік Тернопільської

області на склі було, на магазинах

продуктових, люди ходили дивитися,

десь у 1950-х роках люди розказували,

ходили дивитися».

Пізніше, десь у 1980-х рр.,

об’явився образ Богородиці на церкві

у с. Передіванні Городенківського

р-ну Івано-Франківської обл., а також

були об’явлення Богородиці на

костелі у с. Поточище того ж району

- образ подібний до Гошівської Богородиці.

Казали, що ці знаки на добре,

в Передіванні церкву невдовзі обмурували

і зробили більшою, і в с. Поточище

«теж на добре йде». Ці чуда

відбувалися ввечері, чутки динамічно

розходились, ширились. Одразу ж

до цих чудес приїздили автомобілями

з довколишніх сіл багато людей - до

півтори сотні чи й більше.

Отже, як показують польові матеріали,

зібрані під час етнографічної

експедиції переважно у 2016~р. у районному

центрі Городенка та низці сіл

Городенківського р-ну Івано-Франківської

обл. від місцевих жителів переважно

70-80-річного віку, у середовищі

українців Городенківщини у XX

ст. у багатьох місцевостях виникали і

ширилися з більшою чи меншою силою

народні релігійні рухи, пов’язані

переважно з об’явленнями Богородиці

та Ісуса Христа, які найчастіше

відбувалися у лісі, на полі, на деревах,

на вікнах (стінах) церкви, при

джерелах, у криницях тощо. Такі події

відбувались переважно в часи особливої

психологічної напруги (воєн,

стихійних лих, наступу войовничого

атеїзму та ін.). До таких чудес гуртувалися

місцеві та з сусідніх сіл, районів

і навіть областей люди і ходили,

відбувались паломництва (часто і без

священиків), при певних потребах -

щоб оздоровитися.


Лютий 2018

5

1.02.1933 – 85 років тому організований комуністичним режимом геноцид

проти українського народу досяг апогею. Протягом

1932–1933 рр. від голоду та репресій в Україні загинуло понад

9 мільйонів осіб.

7.02.1303 – 715 років тому засновано Галицьку православну митрополію.

8.02.1648 р. – 370 років тому Богдан Хмельницький був обраний Гетьманом

Війська Запорізького.

10.02.1918 р. – 100 років тому почався похід УСС проти більшовиків.

10.02.1773 р. – 245 років тому народився Василь Каразін, український

вчений, освітній і громадський діяч, ініціатор створення

1-го на теренах України Харківського університету (1805 р.)

(+16.11.1842).

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ

13.02.1608 – 310 років тому помер Костянтин Острозький, київський

воєвода, культурний діяч, оборонець православ’я, меценат,

засновник Острозької школи вищого типу (*1526).

20.02.2014 – День пам’яті Небесної Сотні.

20.02.1888 – 130 років тому народився Василь Барвінський, композитор,

піаніст, директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка

у Львові, музикознавець, репресований (+9.06.1963).

25.02.1573 – 445 років тому у Львові Іван Федорович на кошти українських

міщан заснував першу друкарню на території сучасної України.

25.02.2000 – Помер Святійший Патріарх УАПЦ Димитрій.

27.02.2014 – Початок російської агресії проти України, війна на Сході

України.

18-20-го лютого – 4-та річниця найтрагічніших днів Революції Гідності

«Коли застановляюся над цією подією, бачу в ній щось дуже християнського... Ісус Христос своє смертю на хресті

відкупив нас від гріха. Мені здається, що ця подія з Небесною Сотнею має особливе містичне значіння. Це не є

тільки трагічна подія – вона є відкупленням нашого народу».

Блаженніший Любомир Гузар

Володимир В’ЯТРОВИЧ:

«ПРО ТЕПЕРІШНЮ ВІЙНУ ТРЕБА ГОВОРИТИ

ЯК ПРО ВІЙНУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»

Володи́ мир

Миха́ йлович

В’ЯТРО́ ВИЧ

– український

науковець-історик,

публіцист,

дослідник історії

визвольного руху,

громадський

діяч. Кандидат історичних наук.

Голова Українського інституту

національної пам’яті.

…На прикладі Майдану будуть

виховуватися патріоти майбутніх поколінь.

Тож ми почали проект «Усна

історія Майдану» – записали вже

близько 300 інтерв’ю, деякі з них вже

опубліковані. Потім вони знадобляться

для документальних фільмів, будуть

використані для музею Майдану.

Концепція музею вже розроблена:

музей буде присвячений не

тільки подіям 2013-2014 років, але

й подіям 1990, 2004 р., тобто першого

(Революція на граніті (з 2 по

17 жовтня 1990 р.)), другого (Помаранчева

революція (22 лист. 2004 –

23 січ. 2005 р.)) і третього (революція

Гідності (21 лист. 2013 – лют. 2014 р.))

Майданів. Ми хочемо показати Майдан

в контексті боротьби українців та

інших народів за свободу.

…Нас підтримала група депутатів,

які підготували і зареєстрували

законопроект, де передбачається

створення музею в Жовтневому палаці.

На жаль, цей проект закону ще не

розглядався, ми сподівалися, що парламентарі

зможуть його розглянути

до річниці Майдану. Поки рішення

не прийнято, тож музей не має стін.

Ми зібрали зараз близько півтори

тисячі експонатів. Зараз вони зберігаються

в різних музеях: музеї Гончара,

музеї «Софія Київська», Музеї

історії Києва, музеї Великої Вітчизняної

Війни.

Ще одним місцем, де можна розташувати

музей Майдану, є «Український

дім». Інший варіант, який

пропонують деякі народні депутати,

– це згарище Будинку профспілок.

Але це потребує років реконструкції

та величезних коштів, яких немає.

Крім того, ми готуємо список

майданівців, які загинули під час

війни на Сході України. Зараз зібрано

вже понад 70 прізвищ, і перелік

не остаточний. Про це не йдеться в

офіційних повідомленнях, тому ми

шукаємо інформацію у медіа, звертаємось

до людей через соціальні

мережі. Інші загиблі так само є героями,

яких треба вшановувати, але

указом Президента встановлено спеціальну

нагороду, яка називається

орден Небесної Сотні, якою мають

відзначати тих людей, які проявили

себе на Майдані. Інші герої мають

бути відзначені іншими найвищими

державними нагородами.

Але ми б хотіли, щоб загиблі у війні

майданівці були відзначені орденом

Небесної Сотні, бо вважаємо, що вони

є частиною Небесної Сотні: їхній

Майдан закінчився війною на Сході.

…Про теперішню війну треба

говорити, як про війну за Незалежність,

як про війну за територіальну

цілісність, і це буде набагато точніше.

Російський імперіалізм становить

***

А сотню вже зустріли небеса.

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза.

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий,

вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

І рани їхні вже не їм болять.

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла.

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

загрозу не тільки для нас. Україна на

передньому рубежі цього протистояння,

яке загрожує іншим пострадянським

та посткомуністичним країнам,

і, врешті, усій Європі. Путін не зупиниться

в Україні. Тому, коли ми говоримо

про боротьбу за Незалежність,

то це означає і захист вільної Європи.

За джерелом: http://www.memory.gov.ua/news

Марія ГОРБАЛЬ

СИЗИЙ ГОЛУБ

Він був науковцем – кандидат фізико-математичних

наук, сейсмолог,

захоплювався альпінізмом. Але коли

розпочалась Революція Гідності в

столиці – не міг залишитися осторонь.

На Майдані допомагав волонтерам

на кухні. У ніч на 21 січня 2014

року, коли розносив гарячий чай майданівцям,

отримав поранення в око.

Ігор Луценко, тоді член Ради Майдану,

відвіз його до Олександрівської

лікарні. Саме звідти їх обох і викрали

– 10 невідомих, і жорстоко катували.

А потім, роздягнутих, побитих, викинули

у Бориспільському лісі. Ігорю

Луценку вдалося врятуватися. Юрій

Вербицький загинув. Нинішній нардеп

Ігор Луценко на камеру розказав

про ці події так: «…Спочатку разом

допитували з елементами насилля.

А потім розтягнули по різних кінцях

лісу, я лише чув, що дуже пресують

цього Юрія. Чому пресують його, а

не мене? Він виявився львів’янином.

А для цих людей, які нас викрали,

львів’яни є, як вони висловилися, –

певна каста ворогів».

22 січня тіло Юрія Вербицького

знайшли у лісі із перев’язаними скотчем

руками, численними травмами та

без верхнього одягу.

24 січня Львів прощався із Юрієм

Вербицьким. Близько п’яти тисяч

львів’ян прийшло до церкви Різдва

Пресвятої Богородиці на Сихові. Прицерковна

площа щільно заповнена

людьми. Це був не лише похорон, це

був велелюдний протест, велелюдний

Майдан. «Ще не вмерла Україна»

– монотонним співом повторює

натовп, мовби єдина особа. В церкві

закінчилась похоронна відправа.

Розпорядились, щоб люди зробили

місце для виносу труни – зразу утворився

десь з двометровий в ширину

коридор. Гучно задзвонили дзвони.

З дверей церкви вийшли перші хоругви,

залунала «Вічная пам’ять». А

прицерковна площа клекоче «Душу

й тіло ми положим за нашу свободу».

Юрій Вербицький. Фото Наталки Криничанки

І посеред усього того велелюдного

клекоту на широкий прохід, яким зараз

понесуть тіло львівського вченого

Юрія Вербицького, сідає великий сизий

голуб. Він не чує церковних дзвонів,

що розривають небеса, він не чує

людського «Душу й тіло ми положим

за нашу свободу», він не чує «Вічная

пам’ять», яку співають люди, що виносять

труну, він зосереджений над

чимось своїм – знервовано ходить посеред

проходу і щось вишукує, виколупує

з-під снігу, визбирує, і дзьобом

розбризкує вусібіч. Він так зосереджений

над отим видзьобуванням, що

ледь не попадає під ноги чоловікам,

які біжать перед похоронною процесією,

забезпечуючи вільний простір для

виносу тіла. – Тоді злітає сизий голуб

і летить в напрямку до дзвіниці. Потім

губиться в небі. Щезає з вигляду...

Таке враження, що він розчинився у

дзвонах. Що став звуком-дзвоном…

Сизий голуб.


6 Лютий 2018

Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина

РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА

А пекло регоче

Це починається з маленьких хитрощів.

Вірніш, це починається з іншого,

але наслідки починаються з маленьких

хитрощів. Нам, грішним людям,

хочеться жити краще і виглядати краще.

І ми починаємо вигадувати, як

цього досягти. В нашому пострадянському

суспільстві, де все декларувалось

спільним, все було нічиїм. І такі

умови співіснування виплекали певне

відношення до життя: дорога електроенергія

- можна підкрутити лічильники,

або ж обійти його; дорогий

газ - можна зробити те ж саме; довго

робити якісну роботу - можна «схалтурити»…

Безмежні можливості розкриваються

перед людьми, які бажають

спростити своє життя. Та життя

при цьому не спрощується. Миттєва

вигода приводить до тяжких наслідків.

Життя стає дедалі складнішим

та дорожчим, бо ми впускаємо гріх в

своє життя, а він завжди ускладнює

те, що є простим. Ускладнює і сміється

над тим, як легко він нас завойовує,

як легко він отримує над нами владу,

не даючи взамін нічого.

Хтось скаже: «Але ж у нас є багатії,

доларові міліонери і навіть мільярдери,

які отримують від життя

все». Це зовнішнє… Зовнішнє життя

і зовнішнє сприйняття чужого життя.

Хтось бачив їхню душу? Вони

вже живуть в аду… Всі, хто нажився

на бідності, на війні, на стражданнях

та горі людському, лише зовні мають

вигляд людський і маску щасливих

людей. Вони вже в полоні аду і живуть

адом; і з останніх сил тримаються

за земне життя, знаючи, що

їх очікує там, в іншому вимірі. Пекло

регоче від задоволення, що отримало

над ними повну владу тут, і

буде святкувати, коли вони попадуть

туди. Буде святкувати, бо ті люди в

повній залежності від пекла, і надії

їх дуже крихкі і примарні. Там доларова

вага цього життя не діє.

Маленькі хитрощі, потаємні бажання,

реалізовуючись, призводять

до тяжких наслідків.

«Боже, милостивий будь мені,

грішному. Боже, очисти мої гріхи і

помилуй мене. Без числа нагрішив

я, Господи, прости мені» (Митарева

молитва).

Бути першим

«Хто з-поміж вас хоче стати великим,

хай буде вам слугою, і хто з-поміж

вас хоче бути першим, хай буде

рабом усіх» (Мк. 10, 43-44).

Чомусь я вважав, що Господь засуджує

прагнення людини бути «великим»

та «першим». А зараз розумію

– ні, не засуджує. Мало того, Він

пояснює, як того досягти. Досягти

не тієї мінливої величі та першості,

яких ми часто прагнемо, а дійсної та

постійної. Такої, якої гідна людина.

Щоб досягти величі, треба стати

«слугою». Щоб досягти першості,

треба стати «рабом». Зважаючи на

те, що Бог все робить добре, то і ми

мусимо робити все добре. Тобто всім,

що ми з себе являємо, прагнути добре

послужити тим, хто потребує нашого

служіння. А добре послужити

– це не «тупо» виконувати забаганки

ближнього. Це, перш за все, навчитись

чути людину, чути її глибинну

потребу, яка є в «образі Божім», і задовільняти

в людині те, що веде до

її відродження в Творцеві. А без Господа

це здійснити неможливо. То ж і

виходить, що для того, щоб стати великими

та першими, нам треба прийняти

Господній образ слуги і раба.

«Він, будучи образом Божим,

не вважав за здобич свою рівність

із Богом, а принизив Себе Самого,

прийнявши образ раба, ставши подібним

до людини» (Фил. 2, 6-7).

«Не турбуйтеся вашим життям»

В чому сила Слова Божого, що

воно повертає нас від наслідків до

Першоджерела, змінює наше світосприйняття

від «зовнішнього» до

«внутрішнього» і звільняє від залежності?

Читаємо слова Євангелії: «Не турбуйтеся

вашим життям, що вам їсти

та що пити; ні тілом вашим, у що

одягнутись» (Мф. 6, 25). Слова, які

з людської точки зору звучать повним

безглуздям. Як можна жити і не

турбуватись що їсти, що пити і в що

зодягнутись? Але… Говорить Сам

Господь, слово Якого завжди істинне.

То ж і ці слова істинні. Бо наша турбота

про життя завжди перетворюється

на служіння мамоні. Навіть коли ми

маємо бажання служити Богові.

Господь просить: не турбуйтесь,

довіртесь Мені і дозвольте Отцю турбуватись

про Вас. Бо все створене

Богом, і про все Він дбає. Ні птиці,

ні рослини не позбавлені Його уваги.

Тим паче – людина, яку Він створив

за Своїм образом. Наші стереотипи

виживання в цьому світі дуже заважають

нам сприймати Слово Боже в

Його правдивому значенні. Коли Господь

говорить «не турбуйтесь», це

зовсім не означає «ставайте пасивними

і живіть як рослини, чи птиці,

чи тварини». Господь просить нас не

турбуватись, тому що наша турбота

про життя заміщає нам саме життя.

Бо жити, це значить довіритись Богові

і знаходитись в Його повноті і, з

Його повноти, вирішувати всі питання,

які виникають на нашому життєвому

шляху. Жити, це значить бути

свідомим, вільним і активним.

«Не турбуйтеся вашим життям, що

вам їсти та що пити; ні тілом вашим,

у що одягнутись». Господь кличе. Господь

дарує шлях. Господь чекає.

Боротьба «за себе»

Багато людей веде боротьбу «за

себе». І ця боротьба часто має досить

жорсткий характер, бо людина,

борячись за себе, вганяє собі «ніж в

спину». Бо боротьба йде не за себе,

а за своє місце в цьому світі. Хтось

бореться за владу, хтось за славу,

хтось за багатство, хтось за задоволення,

хтось за увагу, хтось за .. і все

це видається за боротьбу за себе. Але

Ієрей Іван Полежака

це боротьба проти себе. Бо боротьба

розпочинається із засліплення людини

миттєвими потребами тимчасового

життя, навіяними чи то через батьків,

чи то через знайомих, чи то через

виховання школою, чи то через якісь

життєві обставини. Потреби стають

сенсом життя, а не саме життя. І людина,

втягуючись в боротьбу, яку вважає

боротьбою за себе, втрачає себе.

Дійсна боротьба за себе розпочинається

з усвідомлення, що людина

є творінням і дитиною Божою. З

розуміння, що перспектива людини

не в земних досягненнях для себе, а

в Вічності. Бо людина, виходячи із

вчення Церкви, яке твердо базується

на Слові Божім, є явище Вселенське,

і покликана до життя в повній

взаємодії з Богом. Бог дбає про те,

щоб людина була активна в житті,

але по іншому, не так, як вона собі

те уявляє, а так, щоб життя людини

стало плодоносним. Щоб, в результаті

життя і дії людини, перед нею

відкрились Двері до Вічності.

Людина повинна боротись за

себе, але так, щоб Бог став їй постійним

другом у боротьбі.

Слово Боже

Важко нам утримувати Слово

Боже, яке зазвучало в нас. Важко заглиблюватись

в це Слово, щоб здобути

плід. Бог говорить: «Не вбивай».

Це Слово торкається нашої душі. Ми

прагнемо зрозуміти суть Слова і намагаємось

розкрити його значення

для себе. Але в такі миті важко згадати

інші Слова Господа: «Хто хоче

йти за Мною, нехай зречеться себе».

Тому ми поринаємо в розглядання

Слова, яке зазвучало в нашій душі, з

позицій багажу наших знань.

Звичайно ж, ми не вбивці, бо не

маємо такого бажання. Але в нашій

державі йде війна, на якій вбивають

наших близьких та рідних. Крім того,

ми можемо мати знайомих, які вбивали

якщо не людину, то, принаймні,

тварину. Наша душа протестує проти

вбивства. В ній виникає «праведний

гнів». За гнівом приходить засуд,

який веде нас до смерті. «Не вбивай»,

- взиває до нас Господь, - «не вбивай

свою душу». І коли це Слово досягає

душі, диявол прагне перевести наше

сприйняття на інший рівень, розвиваючи

перед нами панораму людської

правди: «ми не вбивці»; «в світі

є багато зла»; «зло між людьми треба

припинити». Багато різних правд

має людина, які перекривають перед

нею основну Правду. Без Бога немає

життя. Без пізнання Божого Слова ми

поверхневі і не маємо перспективи

спасіння. Кожну Божу заповідь ми

можемо своєю правдою відгородити

від Істини і перетворити на принцип,

який є відірваним від Життя. Не вбивай,

не кради, не чини перелюбу…

Всі заповіді Божі мають глибоке внутрішнє

значення для нас і можуть

розкрити духовні грані життя. Не

вбивай свою душу, зречись себе і йди

за Господом. Лише в Ньому спасіння.

Читаючи чи слухаючи Слово

Боже і відчуваючи його, варто пам›ятати,

що воно сказане лише до нас і

про нас, а не до інших і про інших.

Бог любить кожну людину. Коли

конкретна людина сприймає Слово

Боже як звернення персонально до

неї і прагне осягнути Слово, то Божа

любов покриває незнання і відкриває

Знання.

Дурень думкою багатіє

«Дурень думкою багатіє», - так говорить

українське народне прислів›я.

Мудре прислів’я, бо ми досить часто

схожі на того дурня, який багатіє думкою.

Ми розумні, часом занадто, і можемо

наперед все розрахувати і жити

так, як самі вважаємо правильним.

Але в нашому правильному ми не в

силі враховувати вічність. І на фініші

нашого життя починаємо розуміти,

що жили по-дурному, бо не придбали

Головного. Схожі ми в своєму житті

на багача, який зібрав багатий врожай

і, тішачись з того, вирішив будувати

житниці, а потім: «спочивай, їж,

пий, веселись» (Лк.12,16-20). Але,

Бог розпорядився по-іншому.

Скільки «житниць» ми подумки

збудували у своєму житті? Скільки

разів ми говорили собі: «Ось дороблю

цю справу, і буде все добре, і

з›явиться в мене час, і будуть можливості,

і я…»? А далі у кожного своя

історія. - Хтось буде гуляти і відпочивати,

а хтось почнете до церкви ходити.

Кожен тішить себе своїми думами

в надії, що життя зміниться на краще.

А воно… чи змінюється? Перед нами

постають інші виклики, які потребують

термінового вирішення. А життя

йде… Йде і проходить мимо нас. І ніхто

з нас не знає, коли прикличе Господь.

Турботи, плани, мрії, надії..., -

ми дозволяємо їм бути інструментами

сатани, через які він «окрилює» нас

до земного життя і відбирає крила, які

підносять до Небес.

Наші крила – це образ Божий, дарований

нам Творцем. І щоб вони не

змертвіли, треба їх оживляти Словом

Божим, розкривати Вірою і зміцнювати

практикою життя за Словом.

«Отже, не шукайте, що вам їсти або

що пити, і не турбуйтесь, бо всього

того шукають люди світу цього, ваш

же Отець знає, чого потребуєте. Краще

шукайте Царства Божого, а те все

додасться вам» (Лк. 12, 29-30).


Лютий 2018

7

Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)

Навіть найтяжча криза людської

душі залишає певну міру свободи

- свободи ставлення до того, що

трапилось, свободи налаштування так

чи інакше. З цього приводу маємо цілу

низку народних приповідок, які є стереотипами

мислення, де відображена

здорова реакція людини на ситуації

емоційного і розумового стресу, на

такі обставини, що змінюють траєкторію

життєвого шляху.

Коли людина заглиблюється в почуття

жалю до себе, впадає у журбу,

гнеться під тиском страждань, хвилюється,

втрачає рівновагу, терпець, то

цим лише збільшує свої страждання.

Важко дякувати долі за випробування.

Але саме в цьому полягає головний

елемент віри — довіра. Що Господь

дав, за то Богу дякуй, — каже народ,

що значить: усе добро йде від Бога і

за все треба дякувати Йому. Цього

прагнув навчати філософ Г. Сковорода.

Про себе самого він писав одному

другові так: «Учуся вдячности — це

моє діло! Вчуся бути вдоволеним з

усього, що Промислом Божим дане

мені в житті». Тільки віруюча людина

і глибоко віруючий народ може мати

життєву філософію вдячності за все.

Карпатський мудрець А. Ворон у

своїх порадах, як жити довго в щасті

і радості, настановляв: «Розпочинай

і завершуй день з подяки. А перед

відходом до сну довірливо вручай

Господу свою душу до нового дня…

Приймай радощі і негоди з подякою.

Все це милість Божа. Навіть випробування

Бог ніколи не посилає більше,

ніж ми можемо знести… Не нарікай

на нужду, нещастя і невдачі. Це твої

найкращі вчителі». Мудрий старець

помічав, що в таборах, де було голодно

і холодно, молитовні люди чулися

здоровими і міцними духом.

Нелегко примиритися з долею, беручи

з гідністю та спокоєм те, що вона

МАЮ В БОГА НАДІЮ

Надія на Бога як вираз внутрішньої свободи людини

Радуйся, благодатна Богородице Діво,

з Тебе бо засяяло Сонце правди –

Христос Бог наш, що просвіщає сущих у

темряві. Веселися і ти, старче праведний,

що прийняв на руки визволителя душ

наших, Який подає нам воскресіння.

нам присудила. «На Бога сі здаю»,

тобто «в Бозі покладаю надію», - так

колись потішали себе у різних життєвих

випробуваннях. «Господи, твоя

воля!», тобто «Нічого, Боже, в Тебе

не прошу: ні радості, ні терпіння, але

беру від Тебе життя таке, яке Ти мені

даси». Настанова «Здай сі на Господа

милосердного» значить: «спустися на

Його волю, май у ньому своє довір’я».

З погляду віри така настанова є

виразом не слабкості, а сили духу людини:

щоб визнати себе створінням,

що залежить від Когось, треба відваги

покори, відвага дає нам можливість

«прийняти наше існування і зберігатись

у ньому». Відвага є джерелом

нашої надії на щасливе майбутнє, яке

нам хоче подарувати Той, на кого ми

впевнено покладаємось із довір’ям та

любов›ю. Саме така «відвага покори»

притаманна душі українця, який міркує

таким чином: «Що Бог дав, мусиш

приймати» - супроти своєї долі

чоловік безсильний; «Що Біг дасть, то

не напасть» - те, що людині суджено,

мусить вона приймати «як натуральну

річ», без нарікань. Лише так можна

зберегти рівновагу духу і більш тверезо

шукати розв’язку та виходу зі

скрутного становища, оволодіти непростою

ситуацією, яка склалася.

Релігійність людини - це не одностороння

людська діяльність, психічне

переживання, а взаємодія і діалог

між Богом і людиною, в якому Бог має

ініціативу, а людина є стороною, що

відповідає. «Що ми Бог дав, то маю»;

«Так мені Бог дав»; «Що Бог дасть, то

будеш мати… то буде», - каже народ.

Такий спосіб мислення дає змогу перестати

хвилюватись і спокійно, тверезо,

розсудливо намагатись чинити

те, чого вимагається від нас тут і тепер,

у цій хвилині та в цій ситуації. За

словами о. І. Ортинського, усе залежить

від того, «як дужою буде відвага

нашої довіри, аби прийняти те, що

нам визначено таємним зарядженням

незбагненної мудрости».

«Так буде, як Бог дасть» - фраза,

якою зазвичай жінки закінчували свої

розмови про усілякі сподівання та побоювання

на майбутнє. Кожен день,

прожитий цими людьми, ставав жестом

доручення себе Богові, всецілого

і повного покладання на Його доброту

і милосердя. Щодня вони довірялись

Богові, знаючи, приймаючи те, що Він

може використати різні засоби для їхнього

спасіння. «Що кому Бог дасть»

- говорили про «ріжнородні» людські

долі. Це погляд на життя очима віри,

відповідно до якого усе є благодаттю:

страждання, що пригнічує людину,

різні перешкоди, несприятливі обставини

тощо.

Народна віра в залежність людського

життя від Божої волі відображена

у низці приповідок, як-от: «Што

Бог дасть, то буде, а від зла і вином

не викупитися»; «Ніхто не знає, що

му Бог судив» (не знає наперед своєї

долі); «Хто ще знає, доки нам Бог віку

подовжит» (доки поживемо — на це

Божа воля); «Не видумаш иначи, хиба

як ти Бог назначит» (як би чоловік не

поводився і не хитрував у житті, не

мине своєї долі); «Що буде, то буде,

а буде, що Бог дасть». Для того, щоб

переконливо та сміливо подолати минуле

та звернути зусилля своїх дій та

надій на сьогодні та на завтра, людина

мусить віднайти пункт опори. Віруючий

знає, що є хтось, з ким може перекреслити

минуле та на кому будувати

майбутнє, що той хтось існує і зветься

милосердям Божим.

Для людини Бог є кимось іншим

і безконечно від неї вищим, розумнішим,

а водночас близьким; є невидимим,

але присутнім, є подателем

усього, самого життя, і водночас вимогливим

Паном, який вимагає від неї

послуху: «Силою в Бога не взяти», -

такі переконання висловлював народ.

Сільський знахар, даючи хворому

ліки, примовляв: «Коби не зашкодило,

а ци поможе, ти знаєш, Боже!». Народ

визнавав свою повну залежність

від всезнаючого Творця такими твердженнями:

«То хиба Бог знає»; «Господь

знає, але нікому не скаже»; «Я

з Богом на раді не був»; «Я не Пан Біг,

наперед не знаю».

Народні прислів›я виражають прийняття

усього того, що приходить,

як волю Бога, який знає, яким шляхом

вести людину, а отже й віддання

людиною себе під Його всемогутній

захист. «Хто ж в світі знає, що Біг

гадає!»; «Бог дає, як сам знає» (Божі

присуди невідомі); «Бог знає, що ділає»

(чоловік часто не розуміє значення

фактів, може судити про них тільки

з наслідків, тільки Той, хто знає наперед

майбутнє, може розуміти значення

теперішнього). Та слабкість і покора

перед Богом, повне покладання на

Його волю давали українцям змогу і

силу перемагати свої страхи, тривоги,

сумніви, сповнювали надією. Це були

перемоги силою Бога.

Далі буде

Марія ГОРБАЛЬ

В одній байці мовиться, що Господь

мав трьох синів: сонце, місяць і

людину. Якось Він вирішив перевірити

їхню вірність і каже: «Оце бананове

дерево. Якщо вам вдасться провести

день під ним, не вживаючи жодної їжі,

– отримаєте в нагороду вічне здоров’я,

коли ж ні – будете вічно хворіти».

Сіло сонце під деревом і мужньо

впродовж дня долало усі спокуси

з’їсти хоча б один банан. Увечері Бог-

Отець запитав у нього про їжу, і отримав

заперечну відповідь. Наступного

дня те саме повторив із місяцем. Та

ось настала черга людини. Сів чоловік

під бананове дерево і споглядав на

смачні плоди. Десь опівдні терпець у

нього урвався. – Адже Господь не розгнівається

за один бананчик! І листя,

до того ж, таке густе – не побачить! За

першим бананом пішов другий, третій,

потім…– зрештою, хіба не для

того виросли банани, щоб їх їсти?

До вечора усі плоди з дерева

зникли.

Коли Господь, який усе бачив, все

ж, запитав, що сталося, чоловік заперечив

спокуси того дня, відповівши:

«Я? Банани? Терпіти їх не можу на

ПРИЧИНИ НАШИХ НЕДУГ

За книгою: Гірт Ганс-Мартін, Кирчів Андрій. Природна медицина України (Львів, 2000)

вигляд, не те, щоб їсти!». Розгніваний

Отець прорік: «За те, що ти стільки

нагрішив, щодня пробуджуватимешся

з хворобами і лягатимеш спати з

ними. А для того, щоб ти пам›ятав

про Мене, щодня і щоночі спостерігатимеш,

як на небі пропливатимуть

сонце і місяць, сповнені здоров›я, незважаючи

на свій тисячолітній вік».

Причина кожної хвороби людини

затаєна у чотириєдиному відході:

від Бога, від ближнього, від

життєдайної землі, від самого себе.

Деякі люди доживають до понадсотлітнього

віку, а деякі не досягають і

половини цього часу, і то хворіють.

Де ж помилка, гріх чи вина, що стан

здоров›я настільки поганий?

Життєва програма людини реалізується

таким чином: зачаття, розвиток

плоду, народження, статеве дозрівання,

репродукція, клімакс, смерть. Таким

є шлях людського організму.

Під час його розвитку деякі процеси

проходять на підсвідомому рівні,

проте на рівні свідомості ми здатні цілком

ефективно впливати на цей розвиток.

Зокрема – на порушення гармонії

і погіршення нашого здоров›я. Свідомо

ми можемо впливати на відносини

з Господом, з нашими ближніми, із

життєдайною землею, із самим собою.

Однак вернімося до Біблії і погляньмо,

як зцілює сліпого Ісус? Він

бере місцевий засіб – глину, змішує її

зі слиною і намащує цим очі. Ісус не

шукає заморських препаратів. – Усе

є під руками, біля нас. Дальше Він

каже: «Йди й умийся у ставку Сілоам!».

– Він навчає гігієни, якої так часом

не дотримуємося.

Лікування і запобігання хворобам

є богоугодною справою. «Ось я даю

вам усяку траву, що розсіває насіння

по всій землі, та усяке дерево, що

приносить плоди з насінням: вони будуть

вам на поживу» [Бут. 1, 29].

Зцілення тіла повинно супроводжуватися

лікуванням духа і душі.

Погляньмо довкола себе. Проаналізуймо

причини недуги. Якщо знайдемо

причину – знайдемо й раду для

неї. Вона тут, біля нас – чи то глина,

чи то зілля, чи то добрий порадник,

чи просто добра порада.

Прислухаймось до свого серця!

Через нього промовляє до нас наш

Господь!

ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ

Із великим

сумом повідомляємо,

що 26

січня 2018 р.,

на 75 році життя,

відійшов в

оселі Всевишнього

Богдан

Рожак, перший

Голова Львівського крайового

ставропігійного братства св. ап.

Андрія Первозваного (1990-1993

рр.), член парафіяльної управи

Успенської церкви у 1980-

1990-х рр. Покійний багато сил

і старань доклав до відродження

і утвердження Української Автокефальної

Православної Церкви,

був добрим помічником св.

п. Патріархів Мстислава і Димитрія,

наставником і вихователем

молодого покоління.

27 січня чин похорону у Ставропігійній

церкві Успіння Пресвятої

Богородиці м. Львова очолив

Блаженніший Митрополит

Макарій.

Вічна Йому пам’ять.


Дитяча сторінка

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Любі дітки! Ось і минула пора

радісних різдвяних свят і дзвінких

колядок та щедрівок, бо на порозі –

сніжний, білий лютий.

12 ЛЮТОГО – Трьох святителів:

Василія Великого, Григорія

Богослова, Іоана Золотоустого.

У цей день

вшановуємо

пам’ять

трьох великих

ієрархів

і проповідників

– святого Василія Великого,

святого Григорія Богослова і святого

Йоана Золотоустого. Їх єднала

апостольська ревність за святу віру

і спасіння душ. Святий Василій був

аскетом і богословом, всебічно освіченим

і надзвичайно талановитим у

мистецтві полеміки. Святий Григорій

здобув чудову освіту і присвятив

себе Богові. Його проповіді стали

справжніми мистецькими перлинами

і зразками бесідування. Святий Йоан

Золотоустий довгі роки вивчав богослов’я

і проповідував науку Христа.

Послухати його проповіді приходило

багато людей. Відтак Йоан Золотоустий

став великим приятелем та

опікуном убогих, вдів і сиріт. До нас

дійшло понад 800 його проповідей,

книга про священство і багато листів.

15 ЛЮТОГО ми святкуємо одне

з величних свят - Стрітення Господнє.

Празник Стрітення Господнього

нагадує нам про подію, яка відбулася

незадовго після Різдва Христового.

Старозавітний закон зобов’язував

принести до храму немовля сорокового

дня після його появи на світ. Богородиця

і Йосиф принесли Ісуса до

храму. Там на них уже чекав праведний

старець Симеон, якому Господь

пообіцяв, що не помре, допоки на

власні очі не побачить Спасителя.

Запалена освячена стрітенська

свічка є знаком народженого Спасителя,

який став справжнім світлом

для всіх людей.

19 ЛЮТОГО – початок Великого

посту. Ми починаємо готуватися

до Великодня. Нехай шлях посту

стане для нас часом роздумів про

ЛЮТИЙ ЗИМУ ПРОВОДЖАЄ!

Лютий

Братик січня – білий лютий,

В білі валяночки взутий.

Біла шапка, рукавиці,

Тільки світяться очиці,

А личко рум′яне, Як сонечко раннє.

Пустотливий січня братик

Кида в вікна сніг лапатий,

Сипле й сипле сніг під ноги,

Замітає всі дороги.

Братик січня не вгаває,

Поспішає, поспішає…

Здогадався пустунець,

Що зимі іде кінець.

Олесь Лупій

Бога, часом молитви, часом покаяння

та милосердя та часом добрих діл.

20 ЛЮТОГО – день пам’яті Небесної

сотні.

25 ЛЮТОГО 1871 року народилася

Леся Українка (Лариса Косач)

– славетна українська поетеса, перекладач.

Письменницю Лесю Українку

знає весь світ.

Її твори: і казки,

і оповідання, і

вірші завжди

сучасні та актуальні.

Пропонуємо, Вам, дітки, прочитати

кілька цікавих фактів про відому

письменницю.

Леся Українка народилася дуже

слабкою і завжди виглядала тендітною.

У сім’ї її ніжно кликали Зеічкою

(тоненькою билинкою). Практично

все життя вона хворіла. В

чотири рочки Лариса навчилася читати.

Перший свій вірш «Надія» написала

у віці дев’яти років. Він був

присвячений тітці Олені Антонівні

Косач, засланій до Сибіру. У 13 років

видала дві книги поезії під псевдонімом

«Леся Українка», який запропонувала

її мати. У 14 років Леся

публікує два переклади повістей Гоголя

і першу свою поему «Русалка».

27 ЛЮТОГО – рівноапостола

Кирила, учителя слов’янського.

МОЛИТВА ЗА РІДНУ МОВУ

Боже, Отче милостивий,

Ти нам дав ту мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова –

Лютневий календарик маленького українця:

6 лютого – Прп. Ксенії Римлянки

12 лютого – Трьох святителів: Василія Великого, Григорія

Богослова, Іоана Золотоустого

15 лютого – Стрітення Господнє, освячення свічок

18 лютого – Сиропусна, прощена неділя

19 лютого – початок Великого посту

20 лютого – день пам’яті Небесної сотні

25 лютого 1871 року – народилася Леся Українка

27 лютого – рівноапостола Кирила, учителя слов’янського

27 лютого 2014 року – Початок російської агресії проти України.

Війна на Сході України.

Мов троянда поміж цвітом.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку

Рідного святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова!

Юрій Шкрумеляк

27 ЛЮТОГО 2014 РОКУ – Початок

російської агресії проти України.

Війна на Сході України.

У нашій країні вже п’ятий рік іде

війна. Вона, як і кожна війна, принесла

нам багато біди, постраждало багато

українців, загинули мирні люди

та гинуть наші захисники. Ми маємо

шанувати пам’ять та молитися за загиблих

воїнів. Вічна їм пам’ять!

Але також ми маємо пам’ятати про

тих військових, які віддали частинку

свого здоров’я, щоб ми зараз всі з

Вами змогли продовжувати вчитися,

працювати, займатися улюбленими

справами, будувати свої плани та

плекати мрії і просто – жити.

Ще однією важливою складовою

нашої сучасності, що нерозривно

пов’язана із війною є – волонтери

– люди, які в той чи інший спосіб

допомагають тим, хто постраждав

від війни, тобто вкладають частинку

своєї праці на благо спільної перемоги

над ворогом.

Волонтери – це невидимі воїни

цієї війни, часом про них і ніхто не

знає, але вони є добрим прикладом

для тих, хто розчаровується в державі,

в політиці, кого обтяжує буденність,

– добрим християнським

прикладом допомоги іншому.

Ми хочемо розповісти, вам любі

читачі, про двох таких героїв нашої

сучасності – захисника, важкопораненого

воїна – Сергія Тітаренка та

про українську волонтерку – співачку

Аничку.

Сергій Тітаренко з перших днів

брав участь в Антитерористичній

операції. Коли розпочалися бойові дії

на Сході України, військовий льотчик

проходив службу у 16-й бригаді армійської

авіації Збройних Сил України.

Його вертоліт Мі-24 був збитий

під Слов’янськом ракетою зі сторони

бойовиків у червні 2014-го. Палаючий

борт упав з висоти ста метрів… Сергій

Тітаренко і його побратим дивом

вижили, але отримали дуже важкі

травми. Боєць переніс складні операції

на хребті – в Україні та Німеччині,

потім пройшов реабілітацію у США.

Однією із

тих, хто допомагав

Сергію

проходити дороговартісну

реабілітацію в

США, є українська

співачка, волонтер, яка проживає

за кордоном, – Аничка (Аничка

Чеберенчик). За останні чотири

роки вона активно гастролює містами

США із благодійними концертами

на підтримку поранених бійців

АТО, дає за океаном концерти, на

яких збирає дуже необхідні для реабілітації

українських воїнів кошти.

Сергій Тітаренко пише вірші,

один із них став піснею, музику до

якої створила саме співачка Аничка.

Вони ж і виконали пісню у дуеті.

Пісня «Настане мирний час» – уже

стала сьомою у рамках соціально-мистецького

проекту «Пісні Війни»,

який триває в Україні.

Настане мирний час...

Чи знаєте ви, що таке війна,

Яка навіки нам ламає душі?..

Скількох же матерів біля вікна

В очікуванні сина сльози душать?..

Чи бачили ви очі у бійців,

Які в окопах день і ніч тьмяніють?..

Огорнуті в молитви матерів,

Що визволити землю нашу мріють!

Але настане мирний час!

У нас для цього є і віра й сила!

Ми зможемо перемогти не раз,

Бо з нами Бог! Бо з нами Україна!

Сергій Тітаренко

Сторінку підготували

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЛЮТНЕВА

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

More magazines by this user
Similar magazines