Газета Успенська вежа, № 1 (2018)

З Різдвом Христовим! З Новим Роком! 

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року СІЧЕНЬ 2018 року № 1 (308) 

ІЗ РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО МАКАРІЯ 

МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ 

ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 

АРХИПАСТИРЯМ, ВСЕЧЕСНОМУ СВЯЩЕНСТВУ, 

ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВСІМ ВІРНИМ 

«Нехай же прославляють Господа за милість Його 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! 

Свята Православна Церква завжди 

нагадує нам про те, що Господь 

створив людину для того, щоб вона 

пізнавала Бога, любила і прославляла 

Його, а через це вічно блаженствувала. 

Ця Господня воля про призначення 

людини для вічного щастя має в церковному 

вченні віри особливу назву 

«передвизначення Господнє». Воно 

залишилось незмінним і тоді, коли 

люди відхилились від шляху святості 

та блаженства. Господь дав людині 

заповіді, однак не примушує її виконувати 

їх. Він закликає людей іти 

слідом за Ним. Милостивий Творець 

зглянувся на рани нашого єства, простягнувши 

лікувальну правицю для 

викорінення наших гріхів та лікування 

наших гнійних ран. Допускаючи у 

світ покарання водами, вогнем, війнами, 

зруйнуванням міст, стратою народів, 

Господь намагався достукатися до 

сердець людських, щоб змінити людство, 

знищивши корінь гріха. …Син 

Божий як Пастир добрий та істинний, 

покинувши дев’яносто дев’ять не заблуканих 

овець, дев’ять ангельських 

чинів на небесах, прийшов у долину 

і за дивні діла Його для синів людських» (Пс. 106:8) 

плачу цього світу, наче у пустелю, щоб 

знайти заблукану вівцю. Прийшов 

Предвічний Бог, поклавши на ложе 

роду свою Господню руку, щоб печеру 

і темну владу гріха зруйнувати, звідти 

вівцю заблукану забрати, на свої плечі 

покласти і злучити з ангельськими чинами, 

зробити їй загороду і подати їй 

спокій у Вишньому Єрусалимі... 

Господь на землю зійшов, щоб людина 

на Небо піднялася. …Прийшов 

Цар вічний, щоб взяти під владу свою 

цей світ. Прийшов Месія-Христос, 

сповнений пророцтва та сподівання 

народів. Прийшов Син Божий у плоті, 

якого хотіли бачити патріархи і пророки. 

Прийшов Архієрей майбутніх 

благ, Першосвященик по чину Мелхиседека, 

щоб принести нам вічне благословення. 

Прийшов Законодавець, 

Засновник нового закону, подаючи 

закон уже не на скрижалях кам’яних, 

але пишучи його на людських серцях 

Духом Святим. Прийшов Бог від 

величі до смирення. Той, Кому немає 

переходу з місця на місце, всюди бо 

Він є присутній, сьогодні приходить 

народитися плоттю, щоб людину народити 

духом у життя вічне і зробити 

Улюблені брати і сестри у Христі, 

дорогі діти. За благодаттю Божою ми 

знову стали гідними, щоб дочекатись 

великого свята народження Божого 

Слова в плоті, Який прийшов у світ, 

щоб дати нам «благодать», відпущення 

гріхів, визволення з полону 

осудження та смерті, щоб дати нам 

справжнє життя та велику радість, 

яку «ніхто не може взяти від нас». 

Ми вітаємо «всемогутнього Бога», 

який «приніс любов у світ», який 

стає «ближче до нас, ніж ми один 

до одного». Через милосердя божественне 

Слово опускається до Свого 

створення в «приниженні незрозумілому 

і незбагненному». Той, «якого 

нічого не може вмістити», міститься 

в лоні Богородиці; найбільше існує в 

найменшому. Це чудова глава нашої 

віри про те, як трансцендентний Бог 

«став людиною для людства», залишаючись 

«невимовною» таємницею. 

«Велика тайна божественного втілення 

завжди залишається загадкою». 

...На жаль, слова, що «Христос 

народився», знову звучать у світі, 

наповненому насильством, небезпечними 

конфліктами, соціальною нерівністю 

та неповагою до основних 

прав людини. 2018 рік ознаменує 

завершення сімдесяти років з дня Загальної 

декларації прав людини, яка 

після страшного досвіду та знищення 

в роки Другої світової війни явила … 

ідеали, які всі народи і країни повинні 

неухильно поважати. Однак ігнорування 

цієї Декларації триває, тоді 

як різні зловживання та навмисні неправильні 

тлумачення прав людини 

підривають їх повагу та реалізацію. 

...Ні трагічний досвід насильства і 

знищення людей, ні проголошення 

шляхетних ідеалів не перешкодили 

продовженню агресії та війни, зловживання 

владою та експлуатації один 

одного. І знову, ні панування технологій, 

надзвичайні досягнення науки 

та економічний прогрес не принесли 

соціальної справедливості і миру, як 

ми цього бажаємо. Натомість в наш 

час диктат багатих збільшився, і глобалізація 

руйнує умови соціальної 

згуртованості та гармонії. 

Церква не може ігнорувати ці загрози 

людській особі. «Немає нічого 

її спадкоємцем вічного Царства свого. 

Нехай же всі ми його отримаємо, благодаттю 

самого Господа нашого Ісуса 

Христа, Йому ж належить слава, честь 

і поклоніння, разом із Отцем і Духом 

його Святим. 

Вітаючи Вас з Різдвом Христовим 

і Новим 2018 Роком, Ваші Високопреосвященства, 

Преосвященства, монахи, 

всечесні отці, Ваші родини та всі 

вірні УАПЦ, бажаю всім Вам у ці різдвяні 

дні духовної радості й церковного 

такого святого, як людина, сутністю 

якої Бог Сам розділив». Ми боремося 

за людську гідність для захисту свободи 

людини та справедливості, добре 

знаючи, що «справжній мир походить 

від Бога», що трансцендентна 

таємниця втілення божественного 

Слова і дар людського обожнювання 

показує правду про свободу і божественну 

долю людства. 

...Втілення божественного Слова 

є твердженням і переконанням, що 

Христос особисто керує історією як 

дорогою до небесного царства. Звичайно, 

подорож Церкви у напрямку 

до царства, яка не реалізується дистанційно 

чи незалежно від історичної 

дійсності …ніколи не була без 

труднощів. Тим не менш, саме через 

ці труднощі Церква свідчить про 

правду і виконує свою місію освячення 

та пастирства. «Істина – це основа, 

підвалини Церкви … Стовп Всесвіту 

– це Церква … і це велика таємниця, 

таємниця благочестя». 

Брати і сестри, діти в Господі. 

Давайте святкувати разом – з благодаттю 

Божого Слова, що живе в нас, 

торжества, міцного здоров’я та всякого 

добробуту. Нехай мир Божий, який 

потрібний нашій Україні та всім тим, 

хто живе на нашій українській землі, 

а також Боже благословення, перебувають 

з Вами, Вашими родинами, з 

кожною людиною, яка робить добро, 

та з нашою славною Україною. 

Радісних і щасливих свят! 

СЛАВІМО ЙОГО! 

Різдво Христове 2018 Року Божого 

м. КИЇВ 

ІЗ РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ 

До всієї повноти Церкви 

Благодать, милосердя та мир 

від Спасителя Христа, 

що Народився у Вифлеємі 

а також з насолодою та повнотою радості 

– свята Дванадцятьох Різдвяних 

днів. З Фанару ми молимося, щоб 

наш Господь і Спаситель, який був 

втілений з милосердя для всіх людей, 

зміг у цьому Новому Році дарувати 

кожному фізичне та духовне здоров’я 

разом із спокоєм та любов’ю один до 

одного. Нехай Він захистить Свою 

святу Церкву на славу Його святого 

та всехвального Імені. 

Різдво Христове 2018 року 

Вітаємо наших читачів в Україні 

й у цілому світі зі Святим Різдвом 

Христовим і Новим роком. 

Христос народився! Славімо Його! 

Хай буде з нами любов і віра, 

відвага і воля. 

Голова Львівського крайового 

ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного 

отець-диякон Юрій Федів, 

редакція газети «Успенська вежа»

2 Січень 2018 

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ОЧОЛИВ 

БОГОСЛУЖІННЯ В ХРАМІ 

НЕРУКОТВОРНОГО ОБРАЗУ СПАСА 

ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА 

м. КИЄВА 

24 грудня 2017 р. Предстоятель УАПЦ Блаженніший 

Макарій, митрополит Київський і всієї 

України, очолив богослужіння в столичному 

храмі Нерукотворного Образа Спаса ГНІХ, що на 

Оболоні. Під час літургії Глава УАПЦ рукоположив 

в сан диякона Анатолія Полігаса. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

ВІЗИТАЦІЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УАПЦ 

БЛАЖЕННІШОГО МАКАРІЯ НА ПАРАФІЮ 

АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА м. ЛЬВОВА 

19 грудня 2017 

р., в день пам’яті 

святителя Миколая, 

архієпископа Мир 

Лікійських, чудотворця, 

Блаженніший 

Макарій, Митрополит 

Київський 

і всієї України, Предстоятель УАПЦ, на запрошення 

митр. прот. Миколи Гнатіва, з Першосвятительським 

візитом відвідав парафію Архистратига 

Михаїла у м. Львові. 

Блаженнішого Митрополита Київського і 

всієї України Макарія зустрів настоятель митр. 

прот. Микола Гнатів вітальним словом у притворі 

храму і запросив очолити Божественну Літургію. 

За Божественною Літургією Його Блаженству 

співслужили: декан Львівського деканату митр. 

прот. Олег Древняк, настоятель храму митр. прот. 

Микола Гнатів та запрошене духовенство. Під час 

Літургії Блаженніший Митрополит нагородив 

священнослужителя храму ієрея Івана Гнатіва 

протоієрейським хрестом. Наприкінці Літургії 

Предстоятель привітав настоятеля із 60-літтям від 

Дня уродин та з Днем іменин, нагородивши його 

церковною нагородою орденом святителя Миколая 

Чудотворця. 

Першосвятитель висловив вдячність настоятелю 

та парафіянам за спільну молитву. У свою 

чергу настоятель храму митр. прот. Микола Гнатів 

подякував Митрополиту Макарію та запрошеному 

духовенству за богослужіння. 

Святкування завершилось єлеопомазанням та 

уставним многоліттям. 


БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ В ДЕНЬ 

ПАМ`ЯТІ СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

ОЧОЛИВ СВЯТКОВЕ БОГОСЛУЖІННЯ У 

ПІДНІЖЖІ КАФЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ 

м. КИЄВА 

В день пам’яті 

св. ап. Андрія Первозваного 

Предстоятель 

УАПЦ Блаженніший 

Макарій, 

Митрополит Київський 

і всієї України, 

очолив святкове 

богослужіння у підніжжі кафедрального собору. 

Першоієрарху співслужили Високопреосвященніший 

Володимир (Шлапак), архієпископ Житомирський 

і Поліський, та Преосвященніший 

Тихон (Петранюк), єпископ Тернопільський, 

НОВИНИ УАПЦ 

керуючий Одесько-Чорноморською єпархіями. 

Також у літургії взяли участь священики Київської 

та Львівської єпархій. 


ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ БЛАЖЕННІШИЙ 

МАКАРІЙ ОСВЯТИВ НА КИЇВЩИНІ 

НАДКУПОЛЬНІ ХРЕСТИ ДВОХ ХРАМІВ 

26 листопада 

2017 р. Предстоятель 

УАПЦ Блаженніший 

Макарій, Митрополит 

Київський і всієї України, 

на запрошення 

настоятеля храму свт. 

Миколая Чудотворця 

села Миколаївка Вишгородського р-ну Київської 

єпархії ієрея Олександра Бойка, очолив богослужіння 

та за щиру працю нагородив його наперсним 

хрестом. Після Служби Божої було звершено 

чин освячення надкупольного хреста для 

храму. Також Першоієрарх УАПЦ освятив надкупольний 

хрест храму Нерукотворного Образа 

Спаса Господа Нашого Ісуса Христа в м. Києві 

на Оболоні. Його Блаженству співслужило духовенство 

Київської єпархії. Після завершення 

богослужіння було удостоєно церковних нагород 

будівничих і жертводавців цих храмів. 


СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ ЖОВКІВСЬКО 

-КАМ`ЯНКА-БУЗЬКОГО ДЕКАНАТУ 

ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ В ЧЕРГОВИЙ РАЗ 

ВІДВІДАЛИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ 

12 грудня 2017 р. 

священнослужителі 

Жовківсько-Кам›янка-Бузького 

деканату 

Львівської єпархії 

спільно з волонтерами, 

за благословенням 

Блаженнішого 

Макарія, Митрополита Київського і всієї України, 

Предстоятеля УАПЦ, вирушили у черговий раз із 

гуманітарною допомогою на східні терени України 

до українських військових, які перебувають на 

межі розмежування. 

14 грудня, перебуваючи вже у розташуванні 

10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, духовенство 

у супроводі заступника командира 10-ї 

ОГШБ з морально-психологічного забезпечення 

підполковника Д.Т. Петрюка відвідало учнів Врубівської 

ЗОШ І-ІІІ ступенів Попаснянської райради 

Луганської обл., яким до дня Святого Миколая 

було передано подарунки від учнів Вирівської 

ЗОШ Кам›янка-Бузького р-ну Львівської обл. 

Після зустрічі з дітьми капелани вирушили 

на передові позиції до самовідданих захисників 

України, передали продукти харчування, засоби 

гігієни та речі першої необхідності, закуплені 

парафіянами Жовківського, Кам’янка-Бузького 

р-нів, с. Звенигород та с. Гринів Пустомитівського 

р-ну, а також меценатами Олександром 

Островським, Павлом Барчуком та Ігорем Малетичем, 

які завжди допомагають військовим, 

пам’ятаючи про їхній щоденний подвиг. 

Важливою складовою цієї поїздки в зону АТО 

стало вручення командиру 10-ї ОГШБ полковнику 

В.І. Зубаничу Богородичної ікони «Знамення», 

яка з початку бойових дій на Сході України 

довгий час перебувала у військових частинах 

ЗСУ, що дислокувалися на території бойових дій. 

Сьогодні ця ікона знову повертається на терени 

Донбасу для захисту, благословення та духовної 

підтримки всіх тих, хто там перебуває. 


УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія 

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис 

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

ВОЛОНТЕРСТВО – ОСНОВНА МЕТА 

ПАСТИРСЬКОЇ ПРАЦІ КИЇВСЬКОГО 

СВЯЩЕНИКА УАПЦ 

Протягом 8-10 грудня Місія св. Юрія на чолі із 

о. Максимом Стрихарем здійснила чергову поїздку 

у зону АТО. Представники Місії відвідали населені 

пункти у зоні АТО, а також передали дарунки 

діткам та мешканцям села Троїцьке Попаснянського 

р-ну від учнів київської школи № 94, працівників 

Держстату та жертводавців, які підтримують 

волонтерський рух. Священик зустрівся із військовослужбовцями, 

відправив Службу Божу, під час 

якої воїни могли прийти до сповіді та прийняти 

Святе Причастя. 

Зазначимо, крім волонтерства у зоні АТО Місія 

св. Юрія також працює і в соціальній та культурній 

сфері України. 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/ 

У КИЄВІ НА ЛУК`ЯНІВСЬКОМУ ЦВИНТАРІ 

ОСВЯЧЕНО ВІДНОВЛЕНІ ПАМ`ЯТНИКИ 

СВЯЩЕНИКАМ УАПЦ 

27 листопада, у день, коли УАПЦ вшановує 

Новомучеників українських, духовенство Київської 

єпархії освятило відновлені пам›ятники 

та відслужило панахиду на могилах священиків 

УАПЦ Першого відродження, які знайшли свій 

спочинок на Лук›янівському цвинтарі. Тільки за 

один місяць Місією св. Юрія, яка діє при храмі 

Різдва Богородиці УАПЦ м. Києва (настоятель 

митр. прот. Валерій Копійка), священиком і керівником 

місії священиком Максимом Стрихарем 

було організовано збір коштів та відновлено 

могили двох священнослужителів УАПЦ м. Києва. 

До збірки коштів долучилися вірні із Києва, 

Вишгорода, Львова, с. Циркуни та с. Соколове 

на Харківщині. Молитву очолив Преосвященніший 

Володимир, єпископ Вишгородський і Подільський, 

вікарій Київської єпархії. 

Напередодні парафіяни храму Різдва Богородиці 

м. Києва упорядкували поховання та виконали 

підготовчі роботи для освячення пам›ятників. 


У СТРИЮ УРОЧИСТО ВІДЗНАЧИЛИ 

100-РІЧЧЯ ПЕРШОГО ВІДРОДЖЕННЯ 

УАПЦ 

24 грудня 2017 р. у Районному будинку культури 

м. Стрия на Львівщині відбулась урочиста академія 

з нагоди 100-річчя Першого відродження УАПЦ. 

На цю подію прибули також гості з Миколаївського 

деканату та представники Львівського 

ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного 

зі Львова та м. Миколаєва (Львівського). 

За християнською традицією розпочалося 

святкування з молитви, після чого з вітальним

словом до присутніх звернувся митр. прот. Володимир 

Король -настоятель парафії УАПЦ с. 

Верхня Стинава. Заповнений зал з уважністю 

слухав твори у виконанні хору «Унісон» (диригент 

Юрій Юник), композиції у виконанні 

інструментального тріо Братківської школи 

мистецтв Стрийського р-ну та доповіді, які виголосили 

Миколаївський декана о. Роман Сотник, 

Стрийський декан о. Михайло Зубкович та 

Голова львівського ставропігійного братства св. 

ап. Андрія Первозваного о.-диякон Юрій Федів. 

Надзвичайно цікавими спогадами про життя 

Церкви ІІІ відродження поділився найстарший 

священик УАПЦ на Стрийщині архімандрит 

Никодим Війтів. 

Провела святкову програму п. Оксана Мончин, 

голова Петро-Павлівського осередку 

Львівського ставропігійного Братства. 

Благословенним грамотами від Блаженнішого 

Макарія, Митрополита Київського і всієї 

України, з рук Стрийського декана отримала 

заступник голови Стрийської РДА (та депутат 

Стрийської районної ради) О.О. Мелень, голова 

Стрийської РДА В.Б. Зубрицький та голова 

Стрийської районної ради Р.В. Козак. За 

прекрасне концертне дійство також грамотою 

УАПЦ був нагороджений Юрій Юник з хоровим 

колективом «Унісон». 

Завершилося святкування християнським 

гімном «Боже великий єдиний». 


У ЛЬВОВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ 

ПРАЦЮ 

ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 

19 грудня 2017 р. у Національному музеї у 

Львові ім. Андрея Шептицького відбулася презентація 

книги Патріарха Димитрія «Іконопис Західної 

України XVI – поч. XII ст.». Захід зібрав інтелігенцію 

міста та ознайомив громаду Галичини 

із новим виданням Патріарха Димитрія. 

Січень 2018 

НОВИНИ УАПЦ 

Розпочалася презентація із виступу хору 

«Оранта» Ставропігійної церкви Успіння Пресвятої 

Богородиці УАПЦ м. Львова, який під 

орудою п. Люби Вальчак виконав твори українського 

духовного надбання. 

Презентацію провадив директор Національному 

музеї у Львові Ігор Кожан. Із словом від 

Церкви виступив ректор Львівської семінарії 

УАПЦ та Віце-президент Всеукраїнського біблійного 

товариства о. Василь Луцишин. Священик 

порівняв скромність особи Патріарха 

Димитрія із світлячком у тьмі, який дає надію 

людям на краще майбутнє. Адже сам Патріарх 

був дуже відкритою і доброю людиною, дбав 

про духовне надбання та плекання і розвиток 

спадщини, яка нам дається від попередніх поколінь. 

Від мистецтвознавців виступила працівник 

музею, завідувач відділом давнього мистецтва, 

кандидат мистецтвознавства п. Марія Гелетович. 

«Бачення справи дослідження іконопису 

Патріарха Димитрія перегукується і йде вслід 

за поглядами Іларіона та Віри Свєнціцьких. 

Праця, яка присвячена видатним музейникам, 

мистецтвознавцям та поціновувачам високого 

і духовного, та праця заслуговує великої 

уваги. «Іконопис Західної України XVI – поч. 

XII ст.» можна вважати найбільшою монографією 

та першою україномовною енциклопедією 

з дослідження давнього західноукраїнського 

іконопису, яка описує ікони не тільки із 

сучасної України, але й Польщі та Словаччини», 

– зазначила пані Марія у своєму слові. 

Упорядник монографії, онук Патріарха Димитрія, 

заслужений художник України Костянтин 

Маркович розповів про працю, яка 

тривала по впорядкуванню та виданню другої 

частини книги та побачила світ через 12 років 

після першої книги – «Іконопис Західної 

України XII–XVст.». «Від моменту написання 

книги до видання пройшло майже 25 років. 

Багато чого змінилося у суспільстві, у системі 

дослідження. Прийняття Патріаршества дещо 

не сприяло повноцінній праці у цій сфері. Змінилися 

і засоби дослідження. Це ще більше 

заслуговує на увагу і цінності, в який спосіб 

праця була виконана. Я хочу подякувати друзям-мистецтвознавцям, 

які особливо останніх 

три роки працювали разом зі мною по впорядкуванні 

книги, а також приятелям із Польщі п. 

Маріанні Ярій із Сянока та Анні Дрозд із Перемишля. 

Я радію, що світ побачила ця книга, яка 

є наступною сходинкою між минулим і майбутнім 

у сфері дослідження мистецтвознавства». 


У НАЦІОНАЛЬНОМУ ХУДОЖНЬОМУ 

МУЗЕЇ УКРАЇНИ В м. КИЄВІ 

ПРЕЗЕНТУВАЛИ «ІКОНОПИС ЗАХІДНОЇ 

УКРАЇНИ» ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 

3 

20 грудня у Національному художньому музеї 

України в м. Києві відбулася презентація 

книги-монографії Патріярха Димитрія «Іконопис 

Західної України XV-XVII ст.». 

Двотомна монографія «Іконопис Західної 

України» є найбільшою науковою працею вченого-богослова, 

написаною на основі його багаторічного 

дослідження західноукраїнських 

ікон. Перша книга, в якій проаналізовані іконописні 

пам’ятки XII–XV ст., удостоєна 1991 

р. Премії імені Іларіона та Віри Свєнціцьких 

від Науково-мистецької Фундації імені митрополита 

Андрея Шептицького при Національному 

музеї у Львові. У другій книзі монографії, 

написаній у першій половині 1990-х рр., о. Володимир 

Ярема аналізує українське сакральне 

малярство ХVІ ст. – того періоду, коли в ньому 

востаннє домінувала візантійська основа, адже 

у наступному столітті іконопис дедалі більше 

підпадає під вплив західноєвропейського малярства. 

Модератором презентації була п. Галина 

Бєлікова, завідувач відділом стародавнього 

мистецтва НХМУ. Відкрив захід о.-д. Юрій Федів, 

Голова Львівського ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного, скарбник 

Благодійного фонду ім. Патріарха Димитрія та 

дослідник його спадщини. Доповідач ознайомив 

присутніх із обдарованістю Патріарха як 

мистецтвознаця, поета, композитора, церковного 

і громадського діяча. 

Про історію книги та її видання розповів 

упорядник Кость Маркович, онук автора, -іконописець, 

приват-доцент Львівської академії 

мистецтв. 

Із вітальним словом виступив о.-канцлер 

Патріархії УАПЦ (1995-2000 рр.) митр. прот. 

Валерій Копійка, який був найближчою до Патріарха 

(Володимира Яреми) людиною у Києві 

- разом із п. Євгеном Сверстюком. Під час свого 

виступу о. Валерій передав машинопис праць 

Патріарха та пам›ятну книгу із записами-співчуттями, 

які висловили державні та громадські 

діячі в день смерті Владики Димитрія. 

Про роль книги у сфері мистецтвознавства 

розповіла Людмила Міляєва, доктор мистецтвознавства 

(1998), заслужений діяч мистецтв 

України (1992). «Я особисто знала священика 

Володимира Ярему з початку 1960-х років, 

коли він ще був у церкві св. Параскеви-П›ятниці 

у Львові. Ми зустрічалися під час його 

перебування на парафії св. ап. Петра і Павла. 

Скажу вам чесно, за Радянського Союзу у Православній 

періодиці не любили подавати розумних 

статей. Тільки о. Яремі вдавалося якось 

друкувати мистецтвознавчі статті, і це для мене 

було переломним у сприйнятті його як мистецтвознавця. 

Коли він був у Києві вже у сані Патріарха, 

ми часто організовували для працівників 

музею лекції, які Владика радісно для нас 

читав. Відкритість, обізнаність і простота - це 

були речі, які супроводжували Його усе життя. 

Ця праця побачила світ тільки через наполегливу 

працю п. Костянтина Марковича. Я дякую 

Богу, що дав мені можливість побачити це видання, 

яке чекало 25 років. Це є унікальна монографія, 

єдина україномовна енциклопедія історії 

західноукраїнського часопис», - зазначила 

п. Людмила. 

Щодо величі постаті Патріарха Димитрія 

поділилися Київський благочинний о. Дмитро 

Присяжний та завідувач сектора науково-інформаційної 

роботи Національної історичної 

бібліотеки України п. Алла Новицька. 

У своєму дослідженні Володимир Ярема 

розглядає практично усі відомі йому іконописні 

пам’ятки, збережені переважно в музеях 

України, Польщі та Словаччини, аналізуючи їх 

як за іконографічними, так і за стилістичними 

та часовими ознаками. Велику увагу приділяє 

богословській програмі та конструкції тогочасного 

іконостасу. Автор окреслює найбільші 

іконописні майстерні XVI ст. і простежує стилістичні 

зміни у діяльності майстрів впродовж 

100 років, для порівняння наводячи пам’ятки 

XVII ст. 

Текст супроводжується багатим ілюстративним 

матеріалом, досі не представленим у такій 

повноті у жодному виданні. Багато ікон публікується 

вперше. Книга доповнена комплектом кольорових 

таблиць, підготовлених упорядником. 

Замовити книгу можна за електронною 

адресою: vegauaoc@gmail.com 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/


Митр. прот. Миколай ГЕЛЕТЮК 

ХАЙ ЗУСТРІЧ З НОВОНАРОДЖЕНИМ 

БУДЕ РАДІСНОЮ 

Марія ГОРБАЛЬ 

Свячена вода має унікальні цілющі 

властивості. Це відомо 

всім. І не тільки цілющі, а й оберегові. 

І за давнім українським звичаєм 

у переддень Різдва зранку з кожної 

хати хтось йде до церкви за свяченою 

водою на Святу вечерю, щоб 

добавляти її до замісу тіста, споживати 

при Святій вечері, використовувати 

для окроплення оселі із захисною 

метою. 

Та, окрім чудодійної сили свяченої 

водиці, в цей вечір чудодійну 

оздоровчу силу здавен приписували 

воді в криницях, ріках, потоках. 

А тому здавна перед Святою вечерею 

вся родина йшла на потік, який 

вже досить грубо замерз, митися, 

щоби всі хвороби попливли з водою. 

Пробивали ополонку, і, не зважаючи 

на крижаний холод, усі старанно 

умивалися, мили руки, лице: «Няньо 

(батько) ставав на леді над прорубом, 

наберав в пригорщы воды и змывав 

лице три разы, а за ним робив то 

каждий з родины. Бывало, же маленкы 

діти не могли сягнути руком 

до воды, бо люд быв такий грубий. 

Тых няньо брав за карх лівом руком, 

а правом наберав ледуватой воды и 

мыв три разы личко дітвака. Малий 

аж пищав, бо то і вода зимна, і няньова 

мозолиста долоня была подібна 

до сосновой коры. Выпущений з 

рук няня дітвак гнав часто босий по 

снізі до теплой хыжы (хати), де мати 

вытерала го леняным ручником. 

Решта дорослых вертала до хыжы 

поволи, з повагом, разом з няньом 

шепчучы молитву». 

У давніші часи горяни мились 

у крижаній воді, повністю роздягнувшись. 

Вмиваючись, намагались 

зачерпнути трохи піску, який потім 

сипали в посівне зерно (щоб стільки 

зерна вродилося, скільки піску вода 

несе, та щоб снопи були такі важкі, 

як пісок). 

Коли заходили до хати, то всі казали 

тричі: «Христос раждається», 

а господиня відповідала: «Славити 

Його». В іншій місцевості кожний, 

що вертався з миття, три рази здоровився 

з господинею: «Понагайбі 

на щастя, на здоровля». Ґаздиня відповідала 

тричі: «Дай Боже». Потім 

сама господиня брала рушник і 

дійник і йшла до потоку митися. 

Помившись, набрала у дійник води 

і, молячись, поверталась додому. 

Дорогі у Христі! Хай зустріч з 

Новонародженим буде радісною і наповнить 

ваші очищені серця Божою 

благодаттю та спокоєм! 

Кожен із нас, прийшовши у час 

різдвяного посту до храму, повинен 

приступити до Святої Сповіді 

і Причастя, тому що Ісус Христос 

прийшов у цей світ заради того, щоб 

забрати з наших душ тягар гріхів і помилок, 

а ми повинні перетворити свої 

серця на ясла, де Ісус зміг би народитися 

і завжди перебувати. 

Власне у Святвечір, коли на небі 

з’являється перша зірка і всі збираються 

за родинним столом, ми повинні 

дбати не стільки про традиції щодо 

кількості страв і напитків, якими частуватимемо 

колядників, скільки про 

чистоту своєї душі. Бо багато людей 

кажуть: «От не знаю, свято, але чогось 

ніби бракує, щось немає такої 

радості, як колись. Я пам’ятаю, в дитинстві 

ми так радісно чекали свята, 

весело колядували, тішилися, коли 

нам давали за це звичайний балабух. 

А тепер усе є, а чомусь не весело». 

Тож виникає запитання: «Чому немає 

радості, хто відібрав її від вас?». 

Подумайте над тим і дайте відповідь. 

ВОДА У РІЗДВЯНІЙ ОБРЯДОВОСТІ 

Цікаве обрядодійство, однак 

із свічкою та снопом, дідухом, 

ми зафіксували від жительки с. 

Струбовисько Ліського повіту. Це 

виглядало так: вся родина йшла на 

ріку митися. Попереду - господар 

дому (батько), ніс в руці запалену 

свічку, під пахвою - сніп збіжжя 

(вівса), за батьком - уся челядь. По 

дорозі до річки молилися. Батько 

гасив свічку (або її уже вітром задуло), 

занурював у воду (купав у 

ріці), мочив сніп, потім усі милися 

і хутенько повертались додому (ходили 

на ріку босоніж). 

Якщо умивання людей перед 

Святою вечерею означало очищення 

- від гріхів, хвороб та оновлення, 

набуття статусу нового, то купання 

свічки, снопа - освячення цих речей 

через водну стихію. 

Обов’язковим моментом було те, 

що усі члени родини після миття на 

річці (чи в хаті) вдягали новий (чистий) 

одяг. У старому чи брудному 

одязі сідати за святковий стіл не можна 

було. З цією метою хтось з батьків 

чи старших дітей заздалегідь приготовляв 

для всієї родини святкове 

вбрання (прасували й підчищали) та 

Можливо, гріх є причиною того, що 

у день свята вам не радісно? А може 

серце ваше, як і в багатьох людей 

сьогодні, не є яслами, куди можна 

покласти Новонародженого? Адже 

ясла - місце біля худоби, а Ісуса туди 

поклали, не боячись, що Він забрудниться. 

То, може, ваше серце брудніше 

від місця, де утримують худобу? 

Тому не звинувачуймо час, обставини, 

а шукаймо причину в собі, в своєму 

житті, в своєму серці. 

Хай Божа милість і мир, які несе у 

світ Ісус Христос, завжди панують в 

наших серцях! 

Настінний розпис храму 

святих рівноапостольних 

Володимира і Ольги 

в м. Винники на Львівщині 

ІЗ ЦИКЛУ 

«ПАСТИРСЬКІ ПОСЛАННЯ 

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» 

ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ, 1999 рік 

Єдиному Богові властиві прикмети: 

Найвищий Розум, що створив 

цілий світ, якого наука не 

може збагнути до кінця; Найвища 

Сила, яка запланована світ пустила 

в рух, у дію; Найвища Краса, 

бо люди не змогли створити чогось 

кращого понад те, що існує 

в природі; Найвища Любов, бо 

Бог дарував усе нам, людям, а Бог 

Слово – Бог Син, ставши людиною, 

приніс Себе в жертву за людей; 

Найвище Добро, бо наповнює 

життя любов’ю і кличе людей 

до Небесного, вічного Царства. 

взуття, щоб виглядати якнайгарніше 

та найурочистіше. 

Таке ж обмивання відбувалося 

і зранку на Різдво перед 

сходом сонця. Йшли на 

ріку (потік) митися, до того 

ж - зі срібними монетами, 

щоб водилися гроші, щоб 

були здорові, круглі, як гріш. 

Горяни, зокрема, йшли митися 

до річки усією сім’єю. 

Господиня брала під пахву 

хліб і рушник, усі милися, 

обтиралися рушником, тоді 

повагом вертались до хати, 

молячись по дорозі. Згодом 

ця традиція подекуди стала 

спрощуватися: приносили 

воду з річки до хати і милися 

або всі, або тільки діти в 

хаті, а дорослі йшли до річки. 

«Перед виходом до церкви 

каждий мусів мытися 

грошами. Ґазда давав каждому 

пару монет, тот зануряв 

руку з грошами до шаплика з водом 

і потирав лице». Або ж просто кидали 

в миску гроші. Білі монети мали 

гарантувати багатство (щоб стільки 

було грошей, як води, або ж, за іншими 

віруваннями, щоб гроші велися 

цілий рік). Мідяки мали гарантувати 

бронзове обличчя і здоров’я. 

Таке ж обмивання, очищення відбувалося 

і в перший день Нового 

року, на Щедрий вечір та на Йордань. 

Перед тим, як сісти до Святої вечері 

на Щедрий вечір, господар чи господиня 

кропили в стайні худобу, усі 

присадибні будівлі, обійстя і хату 

свяченою водою. На самій Вечері на 

Щедрий вечір господар дому кропив 

усіх членів родини свяченою водою, 

а також нею розпочинали святвечірню 

трапезу. Таке ж окроплення свяченою 

водою відбувалось і на Йордань 

після відправи в церкві. Як захорону 

від нечистої сили на Йордань робили 

на усіх дверях та рамах вікон хрестики 

з замісу муки та свяченої води (або 

свяченої крейди). 

Подекуди в Карпатах, перш, ніж 

засісти до Святої вечері, брали хліб, 

свічку, ложку меду, а також обов’язково 

і ложку куті, і з тим тричі обходили 

довкола хати. Однак у переважній 

частині така традиція побутувала 

на Водохреще, а не на Святвечір. 

Із водою у лемків пов’язаний процес 

ініціації хлопців: хлопців, які готувалися 

перейти у статус парубків, 

на спеціальній вечірці, ними організованій 

(у будь-якій порі року, тільки 

не в піст), після першого у їхньому 

житті танцю з дівчиною, підкидали 

вгору і кропили водою (с. Висова). 

Такі «охрещені кавалєри» на Різдво 

по півночі збирались і йшли на річку 

купатися. (Хлопці, які не пройшли 

ініціацій, такого права купатись у 

ріці на Різдво не мали). 

Звідки ж пішла традиція митися 

перед Святвечірньою трапезою? У 

міфології південних слов’ян ріки і 

потічки – це посудини, по яких тече 

кров Землі. 

Витоки традиції миття чи купання 

перед Святою вечерею можна 

приписувати періоду прийняття християнства, 

однак не виключено, що 

ще і набагато давнішому. 

Традиція миття, купання як змивання 

усього дотеперішнього, старого, 

грішного в Київській Русі встановилася 

із хрещенням її князем 

Володимиром. Як передає Літопис 

Руський, «помилував бо Він усе-таки 

нас хрещенням та оновленням 

Духа!». Однак ця наука доходить до 

русичів ще зі Старого Завіту. Так, у 

книзі пророка Єзекиїла читаємо: «Я 

окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; 

я вас очищу від усіх ваших 

гидот і від усіх ваших кумирів. Я дам 

вам нове серце, і новий дух вкладу 

в ваше нутро» [Єз. 36, 25-26]. І ще 

інший старозавітний пророк Міхей 

сказав: «Хто, яко Бог, одпускає гріхи 

і прощає несправедливість? ... 

він наверне і помилує нас, занурить 

наші гріхи в глибину [морську]» 

[Мх. 7, 18-19]. Про обмиття водою 

як позбавлення гріхів (купіль очищення) 

йдеться і в Новому Заповіті: 

«Чи ж не знаєте, що неправедні царства 

Божого не успадкують? ... але 

ви обмились, але ви освятились, 

але ви оправдались іменем Господа 

Ісуса Христа та Духом нашого Бога» 

[І Кор. 6, 9-11]. Водою для спраглих є 

і учення Ісуса Христа. 

Господи, «обмий мене, і стану білішим 

від снігу» [Пс. 50]. А пам’ять 

моя хай береже наші давні традиції.


5 

Василь ЛИПКІВСЬКИЙ 

ВІД 1917-ГО РОКУ ДО ПЕРШОГО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО 

ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ 1921 РОКУ 

27 лютого 1917 року це є день, з 

якого у всякім разі починається нова 

доба в історії українського народа і 

Української Церкви. В цей день виникла 

Російська революція, що змела 

старий державний лад. В цей день 

не стало царя-папи в Росії, в цей 

день скінчило своє життя російське 

царське самодержавство. Яка б не 

була далі доля українського народа 

та його церкви, російська царська 

зверхність над ними у всякім разі відійшла 

вже в минуле… 

Нові умови і основи відродження 

Української Церкви 

Українська Церква, пролежавши 

в російській домовині більше як 200 

років, коли встала, відкрила очі, побачила 

великі зміни на світі... Перш за 

все вона з радістю побачила, що український 

народ, як був, так і залишився 

непорушний на своїй предковічній 

землі. Але разом з тим вона побачила, 

що тяжка доля розкидала рідний 

нарід по всьому світу: кілька міліонів 

його вже опинилось на Кубанщині, 

ще кілька міліонів в Сибірі та на 

Зеленому Клині (Далекий схід), 

кілька сот тисяч в Середній Азії 

(Туркестані), нарешті великі громади 

його в Америці. От же український 

нарід став майже всесвітньою нацією. 

Такою ж для свого народу мусить стати 

й Відроджена Українська Церква, 

скрізь мусить нести утіху, утворювати 

рідне життя для дітей Матері 

України, по всьому світу розкиданих. 

Побачила відроджена Українська 

церква й величезні зміни в становищі 

церкви взагалі на світі. Вона побачила, 

що в нових обставинах світового 

життя церква вже не мусить бути ні 

державна, ні одержавлена, а мусить 

бути відокремлена від держави, мусить 

зайняти собі таку ділянку життя 

на землі, якої не може взяти ніяка 

інша організація; Церква Христова 

мусить тепер згадати заповіт Христа й 

до нього повернутися: стати царством 

небесним на землі, але царством не від 

світу цього. От же Українська Церква 

мусить стати царством небесним на 

своїй рідній землі, царством не від світу 

цього для свого рідного народу. 

…Українська Церква, залишаючись 

непохитно на догматичних основах 

православної віри, мусить стати на 

шлях нового церковного будівництва 

з вірою в вічно животворчу силу Духа 

Святого в Церкві, і з тією думкою, що 

церковні канони це є корисний архів 

для нової творчосте, а не збірник законів 

для виконання, і в цьому архіві 

повинна перш за все відмовитись від 

того, що витворено в ньому під впливом 

державним, як от ієрархизм, нерівність 

станів у церкві, приниження 

мирян та інші. От же на підставі цих 

передпосилок відроджена українська 

церква ставить в основі свого нового 

життя і творчости 1) волю, автокефальність, 

незалежність ні від якого 

чужого церковного органу, 2) всенародну 

соборноправність, братерство 

й рівність усіх вірних в справах церковного 

життя й керівництва і 3) повну 

аполітичність, невтручання ні в які 

державні справи, відокремлення від 

держави. Запевне все церковне життя і 

творчість повинна провадитись на національному 

грунті й іначе провадитись 

не може, бо ж вона твориться для 

рідного народа, її творить сам український 

народ. Безперечно, що для того, 

щоб українська церква могла здійснювати 

свої ідеї, провадити своє життя, 

необхідні певні зовнішні умови, а 

саме: воля віри, сумління, невтручання 

держави в справи церкви, воля друку, 

слова, зібрань, взагалі ті умови, які 

вважаються властивими кождій сучасній 

культурній державі, яких вимагає 

й усяке вільне громадське життя... Це 

ідеї, умови. А дійсність? ...Ну, та яка 

б не була дійсність, а коли Українська 

Церква відродилась для нового життя, 

мусить жити і боротись за це життя, 

мусить виборювати собі й сприятливі 

для нього умови. 

Перші кроки до відродження 

Української Церкви. 

Перша Всеукраїнська 

Православна Церковна Рада 

За надзвичайно тяжких зовнішніх 

умов прийшлось побачити світ українській 

церкві, – в огні її, окраденую, 

збуджено – в часи великої революції 

на терені бувшої російської держави. 

...І над Україною гарно зійшло сонечко: 

гурток з найсвідоміших людей на чолі 

з істориком Михайлом Грушевським 

і письменником Володимиром Винниченком 

жваво заходились будувати 

Українську державу, утворили 

Всеукраїнську Центральну Раду, закликали 

до активної участи в державному 

будівництві весь український 

нарід, здавалося, прийшла нарешті 

воля. Та ще не прийшла доля... Не 

встигло піднятись сонечко волі на 

обрії України, як знялась страшенна 

завіруха, насунули чорні хмари; за 

яких небудь три роки (1918—1921) в 

Києві й на Україні одинадцять раз змінялась 

влада: перебували і українці, і 

гетманці, й деникінці (росіяни), і поляки, 

скілька раз приходили й тікали 

більшовики, поки нарешті міцно не 

осілися. Все це, запевне, надто тяжко 

відбивалось на перших кроках відродження 

української церкви. Але, відродившись, 

вона, як могла, пробивала 

собі між цими скелями, та нетрами, та 

проваллями шляхи до життя... 

...Запевне, не єпископи перші заворушилися; 

вони якось зовсім вшилися 

й ждали порятунку від московського 

всеросійського собору, що мав відбутись. 

Заворушилось міське Духівництво 

та деяка інтелігенція, і от з його ініціятиви 

уже в квітні-травні р. 1917-го по 

всіх українських єпархіях відбулись 

церковні собори. Це були перші єпархіяльні 

з`їзди за весь час російської 

доби, на які прибула й велика кількість 

мирян, що взяли жваву участь в 

соборах, і на яких знято питання загально-церковного 

життя. Вони були 

надзвичайно бурхливі, миряни за довге 

мовчання винагородили себе тим, 

що висловили вже все, що напекло їм, 

а найгостріше висловлювались проти 

хиб духівництва. Та з усіх тих змагань, 

що пройшли на соборах, все ж виникли 

дві головних думки: 1) що мусить 

утворитись якийсь інший, більш життьовий 

парафіяльний і єпархіяльний 

лад; 2) що на далі українські єпархії 

не повинні залишатись відокремленими, 

а мусить утворитися якийсь всеукраїнський 

церковний орган, що його 

може утворити лише Всеукраїнський 

церковний собор. Київський єпархіяльний 

собор виробив проект нового 

статуту парафіяльного й єпархіального… 

...Думка про скликання 

Всеукраїнського Церковного Собору 

виникла на всіх єпархіяльних з`їздах, 

а Київський з`їзд обрав навіть комісію 

по скликанню Собора під головуванням 

Димитрія, єпископа Уманського. 

…В державному життю на Україні 

тим часом клекотіло, суто національний 

бік висувався що раз більше. А це 

не могло не відбитись і на Церкві. Вже 

на єпархіяльних з`їздах лунала українська 

мова, постали вимоги про незалежність 

від Москви, а трохи згодом і 

в духівництві постав поділ на українське 

і московське... 

В вересні [1917 р.] постав великий 

військовий поділ: відокремлювалось 

військо українське від російського, й 

на початку жовтня відбувались у Києві 

великі українські військові з`їзди. На 

цих з`їздах військові священики висунули 

й церковну справу, і от ці з`їзди 

винесли ухвалу, аби й українська 

церква була відокремлена від російської 

і теж прийшли до думки скликати 

Всеукраїнський церковний собор, 

і обрали для цього військовий комітет 

з своїх священиків і вояків в складі 

щось з 30 чоловіка. На початку листопада 

[1917 р.] передсоборна комісія, 

обрана єпархіяльним з`їздом, злилась 

з військовим комітетом, кооптувала 

до свого складу ще до 30 членів, і так 

утворилась перша «Всеукраїнська 

Православна Церковна Рада», як тимчасовий 

керівничий орган української 

церкви до скликання Всеукраїнського 

Церковного Собору. На чолі цієї Ради 

за бажанням вояків став архиєпископ 

Олексій Дюірадницин, що жив на покої 

в Лаврі. Він був гарний, свідомий українець, 

палкий промовець, чим і прихилив 

до себе вояків, і наша рада жваво, 

чисто по військовому повела підготовчу 

працю по скликанню Собору; 

по всіх Консисторіях навіть послано 

було вояків інструкторів, щоб на місцях 

підштовхували справу. Ця праця 

Всеукраїнської Ради зробила певний 

заколот по всій Україні, але викликала 

проти себе велику ворожість російських 

і консервативних елементів... 

Всеукраїнський Церковний Собор 

1918-го року 

Собор цей був призначений на 28 

грудня 1917 року, але певна кількість 

членів на цей термін ще не зібралась 

і він розпочався лише 7-го січня 1918 

року. Собор в загальному відбувся на 

підставі положення, складеного для 

Московського Всеросійського Собора. 

В склад собора входив єпископат, який 

складав з себе окреме коло і входив в 

президію собора, з нього ж вибирався 

й голова Собору; потім з кождого 

повіту прибуло по одному священику 

і два мирянина, Всеукраїнська Рада, 

як передсоборна комісія, в повному 

складі (60 душ) ввійшла і в собор, 

від війська ввійшло 100 представників, 

всього було до 400 членів. 7-го 

січня в Св. Софії урочисто відбулось 

відкриття Собору, потім перейшли в 

залю релігійно-просвітнього общества, 

де обрано президію. …Та не в 

добрий час зібрався Собор; тільки 

що він зорганізувався, поділився на 

комісії, ледве що почали працю комісії, 

як залунали жахливі більшовицькі 

вибухи зза Дніпра, почалась сумна 

громадська війна, Центральна Рада з 

своїм військом мусіла тікати з Києва, 

а разом з тим мусів припинити свою 

працю й розійтися Всеукраїнський 

собор (23-го січня). З огляду на жахливу 

жорстокість більшовиків все 

листування як Всеукраїнської ради, 

так і собору було знищено. Знищено 

було й список членів Ради й Собору. 

Та й Рада, що виконала своє завдання, 

скликала собор, вже як Рада не 

існувала. Але вона не хотіла зникати, 

чула свою недолю, й перетворилась в 

Кирило-Мефодіївське брацтво, до якого 

записалось і багато членів собору. 

Під час цієї більшовицької навали загинув 

митр. Володимир: «Товариші» 

з`явились до нього в Лавру ввечері 25 

січня, вивели його за лаврську браму 

й розстріляли... Архиєпископ Олексій 

Дородницин виїхав з Києва і скоро помер 

в Новоросійську. Та більшовики на 

цей раз не довго затримались в Києві: в 

лютому прибули німці з Центральною 

Радою, а в квітні замість ради було 

обрано гетьмана Скоропадського. 

Почалась тяжка реакція, виразний нахил 

до «єдиної неділимої»… 

Перший Всеукраїнський Церковний 

Собор Української Автокефальної 

Православної Церкви 1/14-17/30 жовтня 

1921 року і його значіння в історії 

відродження Української Церкви 

З оригіналом рукопису 

Вчс. Митр. В. Липківського згідно. 

Митрополит Ніканор. 

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

1.01.1919 – Директорія УНР ухвалила закон про автокефалію УАПЦ 

5.01.1585 – У Львові засновано Ставропігійне братство 

5.01.1918 – 100 років тому випущено перші українські банкноти 

7.01.1918 – 100 р. тому в Києві розпочався Всеукраїнський Церковний Собор 

22 січня – День соборності України (Злука усіх українських земель) 

29.01.1918 – 100 років тому під Крутами відбувся бій українських студентів 

із більшовиками. День пам’яті Героїв Крут.


ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ «ЕКОНОМІСА» 

(ДОМОБУДІВНИЦЯ) 

На Святій Горі Афон (Греція) 

є унікальна ікона Богородиці 

«Економіса», яку Бог тисячу років 

тому дав зневіреному монахові для 

порятунку його монастиря від безгрошів’я 

та голоду. Нині перед нею 

упадають мільйонери, каючись в гріхах 

і шукаючи захисту від світової 

фінансової кризи, шукаючи найоптимальнішого 

рішення у кризовій ситуації 

чи благаючи порятунку свого бізнесу, 

і Богородиця допомагає. Адже 

кожне банкрутство тягне за собою не 

лише неприємності для господаря та 

його сім’ї, але й звільнення персоналу, 

а отже, лихо для багатьох людей. 

Афонська ікона «Економіса» стала 

надзвичайно популярною під час 

кризи - її копії розходяться по всьому 

світу. Молільники просять Богородицю 

«Економісу», щоб вона допомогала 

налагодити бізнес, подолати 

фінансові негаразди, порятувати від 

безгрошів’я. Мільярдер Арістотель 

Онаніс, який у ХХ ст. вважався одним 

з найбагатших у світі, трепетливо 

почитав цей образ. Прикластися 

до «Економіси» у грецький монастир 

Велика Лавра на Афоні приїжджають 

з багатьох охоплених кризою 

країн, причому представники всіх 

конфесій. Навіть британський принц 

Чарльз, що належить до англійської 

Церкви, декілька разів побував на 

Афоні. Лише жінок не пускають на 

Афон. З початком світової економічної 

кризи афонських монахів неодноразово 

просили відпустити ікону 

«Економіси» за межі монастиря, щоб 

провести її по всіх країнах світу. Але 

кожного разу монахи відмовляли, 

оскільки «Економіса» вважається 

правителькою Афонської Гори. 

Історія виникнення ікони 

У Х ст. великий Афонський подвижник 

святий старець Афанасій 

заснував на Афоні лавру, в яку звідусіль 

приходило багато монахів, 

захоплених високими суворими подвигами 

її засновника. Афанасій з 

великою радістю приймав усіх, хто 

приходив до нього, і разом з ними 

проходив усі види монашого послуху. 

Але незабаром новостворену 

лавру спіткало тяжке випробування. 

Внаслідок неврожаю почався сильний 

голод. У лаврі святого Афанасія 

голод відчувався особливо сильно, і 

ченці, хоч і призвичаєні до суворого 

монастирського життя, не витримали 

спокуси, яка спіткала лавру, і розбрелися 

в пошуках іншого пристановища. 

Лавра опустіла; в ній залишився 

лише ігемен святий Афанасій, але й 

він згодом з великою скорботою змушений 

був покинути свою обитель. 

З залізним посохом вирушив він у 

скорботну мандрівку. Після двогодинного 

перебування у дорозі святий 

старець втомився і хотів відпочити 

на придорожньому камені, але зненацька 

побачив Жінку, яка йшла до 

нього під легким блакитним покривалом. 

Афанасій вельми збентежився 

від несподіванки і дивувався, чи не 

примара це? Звідки могла з’явитися 

тут жінка, коли вхід жінкам на Афон 

суворо заборонений? Поки Афанасій 

роздумував над цим питанням, Жінка, 

підійшовши до нього, запитала: 

- Куди ти йдеш? 

- Хто Ти, як зайшла Ти сюди? – 

запитав він Її , в свою чергу. – І навіщо 

Тобі потрібно знати, куди я іду? 

Ти ж бачиш, що я тутешній монах. 

- Я знаю твоє горе і все, що з тобою 

сталося, та бажаю тобі допомогти, 

- відповіла Жінка, - але спочатку 

Я хочу знати, куди ти йдеш? 

Здивований такою Її наполегливістю, 

Афанасій розповів про все, що 

сталося з його обителлю, та пояснив, 

як і він сам змушений був покинути 

її та шукати іншого пристановища. 

- І тільки це! – палко вигукнула 

Жінка – Ти, строгий подвижник, не 

витримав тимчасових труднощів, і 

заради шматка насущного хліба покидаєш 

свою обитель?! Вернися! Я 

тобі допоможу; все необхідне буде 

тобі дано з надлишком, тільки не покидай 

свого усамітнення і не залишай 

лавру, яка прославиться і займе 

перше місце між всіма афонськими 

обителями. 

- Але хто ж Ти? - запитав здивований 

Афанасій Жінку. 

- Та, чиєму імені ти присвятиш 

обитель. Я – Мати Господа твого, - 

відповіла Жінка. 

МОЛИТВА ДО БОЖОЇ МАТЕРІ 

перед її чудотворною іконою «Економіса» 

(Домобудівниця) 

О Пресвята Владичице Богородице, Всечесна наша 

Мати Настоятелько всіх християнських обителів чернечого 

життя на святій Афонській горі, і тих, що по 

всьому світі знаходяться! Прийми благальні молитви 

наші і принеси їх Всещедрому Богу нашому, щоб спас 

душі наші Своєю благодаттю. Поглянь на нас милосердним 

Твоїм оком і вчини Сама спасіння наше в Господі, 

бо без ласки Спаса Нашого і Твого святого заступництва 

за нас ми, недостойні, не зможемо довершити своє 

спасіння, бо занепало життя наше в мирській суєті і 

вже зближається час Христових жнив, які відбудуться 

в день Страшного суду. 

Ми, недостойні, загибаєм у безодні гріховній, у смутку 

перебуваючи, як пророкували Святі Отці і первоначальники, 

які своїм життям прирівнювалися до Ангелів, 

що найменший чернець, не радіючи своїм життям, уподібниться 

до світських людей, що і збувається сьогодні, 

бо ж чернецтво наше протягом свого життя плаває 

по житейському морі серед великих бур і негод, бо ж 

наші святі обителі немов би померли для світу цього 

ради наших гріхів. Всеправедний Господь наш Ісус Христос 

так говорить, що ми, недостойні, не маємо де голови 

прихилити. О пресолодка наша Мати Настоятелько! 

Збери воєдино розсіяне стадо Христове і спаси всіх християн 

та приведи нас до життя райського з Ангелами 

і всіма святими у царстві Христа Бога нашого, Йому ж 

честь і Слава з Безначальним Його Отцем, 

і з Пресвятим Благим і Животворящим Духом 

навіки вічні. Амінь. 

Афанасій недовірливо і з сумнівом 

глянувши на Неї, промовив: 

- Боюся повірити цьому, бо різноманітні 

сітки диявола. Буває, що й 

він являється в образі Ангела світла. 

Чим Ти переконаєш мене у правдивості 

Твоїх слів? – запитав святий. 

- Бачиш цей придорожній камінь?- 

cпитала Жінка. – Вдар по ньому 

своїм посохом, і тоді побачиш, 

хто з тобою говорить. Тільки знай, 

що відтепер Я назавжди залишаюся 

Економісою (Домобудівницею) твоєї 

лаври. 

Афанасій вдарив посохом по каменю, 

і той відразу розколовся, а з 

тріщини бурхливо потекла вода. Вражений 

таким чудом, святий Афанасій 

повернувся, щоб припасти до ніг Пресвятої 

Богородиці, але Її вже не було. 

Подвижник негайно повернувся 

у свою обитель і, на превелике своє 

здивування, побачив, що спорожнілі 

під час голоду комори та посуд наповнені 

всім необхідним. Незабаром 

у лаврі знову зібралася велика кількість 

братії. 

Пізніше, вдруге, святий Афанасій 

отримав ще один доказ того, що Пресвята 

Богородиця опікується його 

обителлю. Якось один з подвижників 

лаври, благочестивий монах Матвій, 

під час ранішнього Богослужіння 

удостоївся побачити Царицю Небесну. 

Вона ввійшла до храму з двома 

ангелами. Один зі свічкою ішов спереду, 

а другий – позаду. Богородиця 

обходила братію та вручила кожному 

монети різної вартості, залежно 

від того, хто з якою наполегливістю 

та щирістю молився. Ті ченці, які 

молилися з більшою ревністю, отримали 

більше монет, ті, хто молився з 

меншою ревністю – менше. Та й сам 

очевидець побаченого, на превелику 

свою радість, удостоївся отримати 

декілька монет з пречистих рук Богоматері 

Економіси. 

Згідно з волею Пресвятої Богородиці 

в лаврі святого Афанасія з 

того часу і дотепер немає звичної 

для інших обителей посади економа, 

а є тільки підеконом, або помічник 

Економіси. У такий спосіб Діва Марія 

наочно показала, як Вона ревно 

вболіває за спасіння людського роду. 

Незабаром у монастирі була написана 

і сама ікона «Економіса», яка по 

сьогодні там перебуває. 

На цій іконі Небесна Цариця 

зображена сидячою на престолі, 

тримаючи Христа на лівій руці. 

Праворуч престолу зображений у 

молитовній позі преподобний Михаїл, 

єпископ Синайський, а ліворуч 

– святий Афанасій, який немовби 

тримає в руках свою лавру, символічно 

вказуючи на особливу опіку та 

покровительство Діви Марії. 

Всі Святі Отці одностайно стверджують, 

що перше, за що бореться 

диявол, так це за людську увагу. І 

коли йому вдається нею заволодіти, 

все інше він забирає без жодних зусиль. 

Подібно, якщо художник буде 

зосереджувати свою увагу на тому, 

як вижити, де придбати пензлі, фарби, 

полотно, а не на малюванні картини, 

він ніколи не зможе створити 

доброго твору. Тож, щоб через бідність 

та нестачі ми не зосереджували 

свою увагу лиш на грошах і 

достатках, а думали, в першу чергу 

про спасіння, про творення добрих 

діл, про те, щоб залишити після себе 

слід на землі, добре ім’я та й узагалі 

про все високе, і дано Богом цю 

ікону «Економіса» та різні молитви. 

Отже, на кожну диявольську дію 

проти людини Господь та Його Пречиста 

Діва Мати подають нам свій 

особливий захист та допомогу. 

Кінець. 

І Господу Богу нашому прекрасному 

Слава!


7 

Володимир В’ЯТРОВИЧ, Голова Українського інституту національної пам’яті, історик 

ДО 100-РІЧЧЯ БИТВИ ГЕРОЇВ КРУТ 

З РОСІЙСЬКИМИ БІЛЬШОВИКАМИ 

Герої Крут є прикладом для сучасних воїнів – тому що були такими ж завзятими тоді, у 1918-му, 

як ті, кого ми назвали кіборгами в 2014–2015. Вони були першими кіборгами у нашій історії. 

На початку січня 1918 року 

більшовики встановили контроль 

у Харківській, Катеринославській 

та Полтавській губерніях та 

розгорнули наступ на Київ. Наступ 

більшовицькі війська вели двома 

групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, 

друга – у напрямі 

Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві 

групи об’єдналися. 

Центральна Рада УНР у своєму 

підпорядкуванні мала окремі частини 

колишньої російської армії, що 

були українізовані, а також сформовані 

із добровольців підрозділи, 

серед яких варто назвати курінь Січових 

стрільців на чолі з Євгеном 

Коновальцем, загони вільного козацтва, 

та сформований Симоном 

Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської 

України. Саме добровольці 

стали опорою Центральної Ради. 

25–27 січня 1918 року запеклі бої 

розгорнулись за станцію Бахмач. 

Оборона цього міста є однією з героїчних 

і маловідомих сторінок в 

історії визвольної боротьби українського 

народу. 

Українські війська змушені були 

залишити Бахмач і відступити до 

станції Крути. На підкріплення українських 

частин в Крути було направлено 

Першу Українську юнацьку 

(юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького 

у складі чотирьох сотень (400– 

450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). 

До юнаків школи приєдналась 

перша сотня (116–130 осіб) новоствореного 

добровольчого Помічного 

Студентського куреня січових стрільців. 

Значна частина студентів та гімназистів 

не мала достатньої військової 

підготовки, були погано озброєні 

та екіпіровані. До курсантів юнацької 

школи, студентів і гімназистів приєдналося 

ще зо 80 добровольців з підрозділів 

місцевого Вільного козацтва 

з Ніжина. 

Загалом, за різними підрахунками, 

у Крутах 29 січня 1918 року перебувало 

від 420 до 520 українських воякiв 

і юнакiв та студентiв, якi мали на 

озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг 

під командою сотника М. Ярцева, і бойовий 

потяг сотника С. Лощенка. 

Близько шести годин тривав бій 

з переважаючими російськими військами, 

загальною чисельністю 

близько 4800 осіб. 

Після бою, користуючись присмерком, 

українські війська організовано 

відступили зі станції Крути до 

ешелонів. 27 студентів та гімназистів 

– одна чота – під час відступу потрапили 

у полон. І наступного дня вони 

були розстріляні або замордовані. 

Розстріл студентів під Крутами був 

одним із перших випадків розправи 

над полоненими у роки російсько-української 

війни, яка розпочалася в 

грудні 1917-го і тривала з перервами 

до листопада 1921 року. Він показав, 

що росіяни ведуть цю війну за іншими 

правилами, адже на фронтах Першої 

світової воюючі сторони дотримувались 

міжнародних Женевських 

конвенцій щодо полонених, за якими 

останнім гарантувалося життя. 

Тіла загиблих студентів і гімназистів 

з-під Крут були перевезені до 

Києва, де 19 березня 1918 року урочисто 

поховані на Аскольдовій могилі. 

Участь у траурному мітингу на 

Аскольдовій могилі взяли державні 

й політичні діячі УНР, представники 

інтелігенції. 

За сучасними підрахунками втрати 

українських військ під Крутами 

оцінюють у 70–100 загиблих. 

Втрати бiльшовицьких вiйськ 

пiд Крутами були значними, сягали 

тільки вбитими 300 воякiв. 

Відступаючи, крутянці підірвали 

мости і залізничне полотно, і цим затримали 

більшовицький наступ. Затримавши 

ворога на чотири дні, вони 

дали змогу укласти Брест-Литовський 

мир, що de-facto означав міжнародне 

визнання української незалежності. 

З інтернет-ресурсу 

http://www.memory.gov.ua/news/ 

sogodni-98-richnitsya-boyu-pid-krutami 

Людмила СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА 

ПАМ’ЯТІ ЮНАКІВ-ГЕРОЇВ, ЗАМОРДОВАНИХ ПІД КРУТАМИ 

…Історія знає багато жертв, але 

такої сторінки вона ще не розгортала 

перед людськими очима. 

…Чи вони вірили в свою перемогу? 

Чи сподівались на свою 

силу? Ой ні! Чи то були знавці-козаки, 

окурені порохом, призвичаєні 

до військової справи. Ні, ні. То 

були гімназисти і молоді студенти, 

не призвичаєні до військової 

справи. Вони не визнавали ні права 

війни, ні права смертної кари. їх 

душам було огидне кожне насильство, 

убивство, бій. І вони пішли. 

Коли вдарив останній час України, 

вони пішли – 400 юнаків проти 

13 000 большевиків. Сподівались 

засипати своїм трупом повіддю прорвану 

гатку. І полягли усі. Чи ж вони 

не відали, проти кого йшли? Поки 

історія людська буде існувати, доти 

будуть всі, і далекі нащадки наші, з 

жахом, з огидою згадувати страшне 

слово «большевик». Каїн, Іуда 

і большевик – три людські потвори, 

три звіра, що викинула на світ 

Божий якась страшна безодня. Ні, 

і то порівняння неправдиве! Каїн 

убив брата, але сам вжахнувся свого 

злочинства, і як безумний, кинувся 

тікати від братнього трупа; Іуда 

продав Христа, але не стерпів муки 

сумління і «удавився» сам. А большевик 

перед смертною карою, перед 

розстрілом одрізував носи, вуха, 

проколював очі, випускав тельбухи, 

добивав недострелених прикладами 

по голові, мов скажених собак, і тішився 

муками своїх братів. 

Все те відали герої-юнаки і пішли 

свідомо на нелюдські муки, щоб 

дати можливість Україні підписати 

мир з центральними державами, 

що дасть щастя і спокій народові 

нашому. 

…Три дні боролись – і полягли 

на чорнім полі смерти. 

Закипіло большевицьке свято. 

Шляхетні голови молоді, що жили 

лиш вищим пориванням – любов’ю 

до народу, до правди, до волі, – сини 

братерського народу били прикладами, 

виймали очі, мордували нелюдськими 

муками. Що смерть? Смерть 

ласка, – смерть хвилина. А муки ті? 

Сердешна Україна, чи ж вона 

того хотіла? Бідна, нещасна, стократ 

нещасна й самотня в дні своєї волі, 

оточена гадюкодлом ворогів, – від 

уст рідних дітей відбирає хліб і дає 

чужинцям, щоб всіх порівняти, – і 

має в подяку ненависть, зраду, злобу! 

На ту волю народню вона ж віддала 

останню свою оборону – свою 

чесну, інтелігентну молодь. Ой, ні! 

Тих жертв не можна забути, не можна 

подарувать. Але вони кличуть не 

до помсти. Не для ненависти і злоби 

понесли вони своє життя, а з-за незмірної 

любови до рідного краю, і та 

любов світитиме йому довгі віки. 

…Того дня, коли большевики 

вступили у Київ, коли, здавалось, 

усе загинуло, прийшла до мене мати 

і впала переді мною навколішки. 

«Я мала одного сина, так, як сонце 

в небі, – сказала вона, – і він пішов 

проти большевиків. Коли б я йому 

сказала одне слово, коли б я прохала 

його лишитись, він пожалував би 

мене і зостався б зі мною, але я не 

сказала ні слова: коли Україні потрібні 

наші діти, – хай ідуть. Тільки 

скажіть мені, покляніться мені, що 

Україна не загинула, і тоді я не буду 

плакати, не буду вбиватись за єдиним 

моїм сином». 

Заради цих матерів, заради цих 

юнаків-героїв ми повинні всі, що лишилися 

живими, поклястись на цій 

могилі – віддати Україні все наше 

життя… 

Старицька-Черняхівська Людмила 

Михайлівна. Драматичні твори. Проза. 

Поезія. Мемуари. – Київ: Наукова думка, 

2000. – С. 603-606. 

Павло ТИЧИНА 

НА АСКОЛЬДОВІЙ МОГИЛІ 

На Аскольдовій могилі 

Поховали їх – 

Тридцять мучнів українців. 

Славних, молодих… 


Український цвіт! – 

По кривавій по дорозі 

Нам іти у світ. 

На кого посміла знятись 

Зрадника рука? – 

Квітне сонце, грає вітер 

І Дніпро-ріка… 

На кого завзявся Каїн? 

Боже, покарай! – 

Понад все вони любили 

Свій коханий край. 

Вмерли в Новім Заповіті 

З славою святих. – 


Поховали їх.

Дитяча сторінка 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

СІЧЕНЬ ЙДЕ – ЗА СОБОЮ РІК ВЕДЕ! 

Січень року перший син. 

Носить одяг він з перин, 

Всіх морозами страхає 

Путь-доріжки замітає. 

Але люблять його діти. 

Як же січню не радіти? 

Січневий календарик маленького українця: 

6 січня – Святвечір (піст), мц. Євгенії 

7 січня – Різдво Христове 

8 січня – Собор Пресвятої Богородиці 

9 січня – Пршмч. Архідиякона Стефана 

14 січня – Новий рік, св. Василія 

18 січня – Щедрий вечір (піст) 

19 січня – Богоявлення, 

Хрещення Ісуса Христа 

20 січня – Собор пророка 

Іоана Хрестителя 

22 січня – День Соборності України 

29 січня – День пам’яті Героїв Крут 

Ось і прийшов до нас місяць січень, 

що багатий на гарні християнські 

свята та українські обряди! День 

стає довшим, настрій – веселішим, а 

родина – ближчою. У січні святкуємо 

кілька важливих празників, найулюбленіший 

з яких – Різдво! Важливими 

святами також є Старий-новий рік 

і Богоявлення, або ж Йордан. 

7 СІЧНЯ – РІЗДВО ХРИСТОВЕ. 

У цей святковий день ми йдемо до 

храму, щоб подякувати Спасителеві 

за Його прихід у цей світ. За те, що 

перебуває з нами і заохочує ставати 

добрими і люблячими. Святкуючи 

Різдво, ми самі наповнюємося небесною 

радістю і ділимося нею з нашими 

родичами, друзями, знайомими, 

а особливо з тими, хто в ці святкові 

дні може залишитися самотнім, може 

перебувати у якісь недузі, смутку чи 

біді. Погляньмо довкола, любі дітки, 

може хтось із наших сусідів чи знайомих 

є самотнім, не має родини або 

ж через хворобу весь час змушений 

бути вдома? Можливо, хтось із ваших 

однокласників ходить сумний? Не залишаймо 

таких людей, вони завжди 

потребують розуміння, підтримки і 

допомоги. Та так, щоб не було більше 

ніякого смутку, лише барвиста радість: 

«Возвеселімся всі разом нині: 

Христос родився в бідній яскині!». 

І щиро вітаємо один одного: «Христос 

рождається – Славіте Його!» 

Пропонуємо вам, любі дітки, вивчити 

давню колядку та гарні різдвяні 

віншування, щоб разом із ними ходити 

від хати і 

до хати колядувати 

та 

прославляти 

Новонародженого 

Христа! 

ЗЕМЛЮ ЮДЕЙСЬКУ НІЧ ВКРИВА 

Землю Юдейську ніч вкрива, 

Сном благодатним світ спочива. 

Лиш убогі пастухи, пастухи 

Стада свої стерегли, стерегли, 

Їм тут ангел ся являє 

І тут же їм возвіщає: 

«Спас прийшов, Спас прийшов. 

Він з Діви народився 

І в яслах положився, 

Там в місті Вифлеєм». 

В яслах знаходять Боже дитя. 

Бідне покірне, мовби ягня. 

В нім Бога пізнають, пізнають, 

Богу шану віддають, віддають. 

О Владико, Христе Божий, 

Ми принесли, що хто може 

В дар Тобі, в дар Тобі. 

Зволь дари всі прийняти, 

Тебе лиш прославляти 

Тут і там в небесах. 

*** 

Я прийшов вас привітати 

І про свято розказати, 

Про свято Різдво Господнє 

Розповім я вам сьогодні. 

У вертепі в Вифлеємі 

Породила Діва Сина, 

І Христом Його назвала, 

У ясельцях колисала. 

По всій Україні пісня гомонить, 

Христос народився – 

радіє весь світ! 

Вся наша країна Його прославляє, 

Слава Україні! Христос ся рождає! 

Дай вам, Христе-Боже, ключі небесні, 

Щастя, здоров’я, прибутки чесні. 

На полі, на броді і на перевозі 

Най Бог вам поможе удома, в дорозі, 

Христос ся рождає! 

*** 

«Бог предвічний народився», – 

Лунає по світі, 

Божий люд весь веселиться, 

Небо в зорях світить. 

Сяють хмари вівтарями, 

До вертепу діти 

Зі свічками, молитвами 

Йдуть Дитя зігріти. 

У пелюшках і на сіні 

Бога привітати 

Плине нарід у молінні 

Від хати до хати. 

Всюди радість, всюди співи – 

Воля воскресає. 

Радуйтеся, українці, 

Христос ся рождає! 

*** 

А ще, любі наші читачі, 

«Криничка» пропонує Вам 

прочитати цікаве оповідання 

Марії СОЛТИС 

«Різдво прийшло до нас». 

РІЗДВО ПРИЙШЛО ДО НАС 

Матуся покликала дівчинку до 

вікна: – Дивися, доню, перша зірка зійшла! 

Маленька вже добре знала, що 

це означало: можна було б сідати вечеряти. 

Тим більше, що на столі вже 

давно красувалась макітра з кутею, 

яку вони ще зранку вдвох з мамою 

почали готувати. І хоча Іринці було 

всього чотири рочки, дівчинка старанно 

перебирала горіхи і намагалась 

розтерти мак. А тепер можна було вже 

і вареники та картоплю викладати на 

стіл, не забувши до них виставити 

грибну підливу та юшку. Ох і сильно 

любила маленька Іринка грибну 

юшку, особливо з тих білих грибів, які 

бабуся у Карпатах збирала, адже в них 

був кращий смак, а аромат по цілій 

кухні розносився. От тільки багато їй 

їсти не дозволяли. Мама ж лікар, тому 

й постійно нагадувала доні, що гриби 

важкі на шлунок. Компот і рибка першими 

поставились біля куті. Згодом 

сіли вечеряти. Та й свічечку біля образів 

уже запалили. Іринка крутилась 

і вертілась за столом, бо і чекала своїх 

двоюрідних братів, і хвилювалась перед 

своєю першою колядою. 

По Вечері вже через якусь годинку 

на порозі почулось дитяче: «Нова 

радість стала, Яка не бувала. Над 

Вертепом звізда ясна На весь світ 

засіяла...»А поки Іринка одягалась, 

хлопці продовжували: «Я маленький 

хлопчик, Вилізу на стовпчик, 

на сопілку граю, Ісуса прославляю». 

Іринчина мама не встигла винести 

дарунки колядникам, як дочка її ледь 

не збила з ніг у коридорі. І гурт маленьких 

колядників висипав на вулицю. 

Діти ходили від хати до хати, 

прославляючи народження Христа. 

А небо все густіше вкривали 

яскраві зірочки. Іринці якось матуся 

розповідала, що це віконця, через 

які ангели спостерігають за людьми. 

Через якийсь час у невеличкому селі 

не залишилось жодної хатинки з засвіченими 

вікнами, де не побували 

малі колядники. Діти поділили гостинці 

та гроші і порозходились по 

своїх домівках. Вистачить на місяць 

на цукерки! Іринка прибігла додому, 

швиденько розповіла мамі, хто що 

дав, і пішла спати. Завтра вона не 

піде колядувати, бо ходитиме Вертеп. 

А їй так подобається ця вистава. 

8 СІЧНЯ – СОБОР ПРЕСВЯТОЇ 

БОГОРОДИЦІ. Традиція святкувати 

Собор Пресвятої Богородиці має понад 

півтора тисячі років. Наступного 

дня після празника Різдва Христового 

християни всі разом – собором 

– збиралися до храму подякувати 

Пресвятій Богородиці за народження 

Божого Сина. За те, що погодилася 

стати Матір’ю Спасителя і водночас 

нашою Небесною Ненькою. За її 

любов до кожної людини, за ЇЇ опіку 

й допомогу в наших потребах. Нині 

ми продовжуємо давню традицію і 

всім собором прославляємо Богородицю 

нашими дзвінкими колядками. 

19 СІЧНЯ – 

БОГОЯВЛЕН- 

НЯ, ХРЕЩЕН- 

НЯ ІСУСА 

ХРИСТА. 

Цілющу воду, 

освячену в цей 

день у храмі, 

зберігаємо увесь 

рік. 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана СІЧНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Газета Успенська вежа, № 1 (2018)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?