Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!
Leverage SEO-optimized Flipbooks, powerful backlinks, and multimedia content to professionally showcase your products and significantly increase your reach.
Андрій СОДОМОРА<br />
Квітень <strong>2018</strong><br />
ЩЕ РАЗ ПРО ВИСОКИЙ СТИЛЬ<br />
У МОВІ БОГОСЛУЖІННЯ<br />
Дискусії, викликані змінами у<br />
мові Богослужіння та молитви,<br />
– це не дозвільні бесіди про особисті<br />
смаки чи вподобання. Йдеться<br />
про спільне для всіх, об’єктивне –<br />
про потужний пласт архаїзмів (отже,<br />
й діалектизмів), що впродовж віків<br />
активно функціонують у нашій мові,<br />
культурі взагалі. Саме він, той пласт,<br />
дає нам щасливу змогу відрізняти<br />
врочисте від буденного, вічне - від<br />
минущого, інформативне – від почуттєвого,<br />
поверхове – од глибокого.<br />
І то не лише у релігійній сфері, а й<br />
на всіх інших рівнях: народної пісні,<br />
афористики, обрядовості тощо.<br />
На порозі третього тисячоліття,<br />
озираючись (Хто ми? Звідки? Куди<br />
йдемо?), маємо зробити вибір: або<br />
йти з цим віковим надбанням у подальшу<br />
дорогу, або залишити його,<br />
як непотрібний тягар, у минулому.<br />
Якщо зупинимось на останньому,<br />
то неминуче мусимо з’ясувати своє<br />
ставлення, передусім, до «Кобзаря»,<br />
де згадана диференціація на лексичному<br />
рівні особливо виразна; до<br />
нашої коляди, що архаїчним словом<br />
єднає нас із біблейською давниною,<br />
з нашими предками; врешті - до нашої<br />
світлиці, де при врочистій хвилині<br />
співаємо «Многая літа!..», де<br />
віншуємо, пісенним давнім словом<br />
закликаємо до згоди в сімействі; до<br />
світлиці, яка й відрізняється від безликої<br />
модерної квартири своїм світлом<br />
- пам’яттю про давнину.<br />
........................<br />
Богослужіння – своєрідне дійство,<br />
де всіма можливими засобами<br />
проакцентовано власне те, що в’яже<br />
нас із глибокою давниною, все те,<br />
що творить атмосферу врочистості:<br />
сама церква, її інтер’єр, одіяння священика<br />
(отця духовного), церковний<br />
спів, що захоплює саме небуденністю,<br />
піднесеною ритмо-мелодикою.<br />
«Очищена» від архаїзмів мова побутового<br />
рівня, т.зв. «чиста українська<br />
мова» – чи не була б разючим дисонансом<br />
у цьому дійстві?..<br />
Чистота мови – не в її очищенні<br />
від архаїзмів чи діалектизмів (знаємо,<br />
до чого вело таке «очищення» у<br />
недавні часи); її чистота - у бездоганній,<br />
стилістично вивіреній гармонії<br />
поєднаних у фразу слів. Жива сув’язь<br />
слів, навіть якщо вони глибоко архаїчні,<br />
творить живу, емоційну фразу; і<br />
навпаки: цілком сучасні слова, якщо<br />
вони поєднані абияк, без урахування<br />
стилю, звукопису, мелодії, роблять<br />
фразу мертвою. Гармонійна єдність<br />
слова з ритмо-мелодикою фрази - це<br />
те, що особливо важить у мові Богослужіння,<br />
та й молитви. Адже спілкування<br />
зі Всевишнім – це рівень не<br />
стільки раціональний, скільки душевний,<br />
почуттєвий: «Плотію уснув...»,<br />
«Христос Воскрес...» (у традиційному,<br />
а не сьогоднішньому озвученні)<br />
– хіба це передусім не глибоке зворушення?<br />
Хіба саме архаїчне слово<br />
не є одним із найвагоміших факторів<br />
цього зворушення? І йдеться, повторимо<br />
ще раз, не про особисті смаки<br />
та вподобання, а про саму суть речей.<br />
«Звільнити» українську мову від<br />
архаїзмів (навіть якби це було доцільно)<br />
– справа вкрай важка, по<br />
суті, неможлива: ткнемося (та й вже<br />
зіткнулися) з безліччю сумнівів,<br />
труднощів, стилістичних дисонансів,<br />
непослідовностей. Відкинемо,<br />
приміром, слово «воздвиження»; що<br />
ж тоді робити зі словами «подвижник»,<br />
«подвиг», «здвиг», «двигати»?<br />
А коли «каменем спотикання» оте<br />
«воз-», то як тоді бути з нашою улюбленою<br />
колядою «Возвеселімся всі<br />
купно нині» (зауважмо, до речі: саме<br />
«нині», «днесь», а не «сьогодні»). Замінивши<br />
«піснь» на «пісню» («пісню<br />
співаючи...»), маємо пригадати собі:<br />
якраз «піснь» – у нашому національному<br />
Гімні; і не випадково: архаїзм<br />
допомагає відрізнити звичайну пісню<br />
від урочистої. Відкинувши «во вишніх»,<br />
доведеться брати під сумнів і<br />
слово «Всевишній». А якщо знову ж<br />
таки «разить» оте «во», то як тоді відповідати<br />
на «Христос воскрес»? От і<br />
звузить уже подекуди «Направду воскрес»...<br />
Модернізуючи імена (Євангеліє<br />
від Івана...), залишаємо «Михаїл»,<br />
«Андрей» (Архистратиг Михаїл,<br />
Митрополит Андрей)...<br />
Працюючи нині над мовою Богослужіння,<br />
мовою Молитви (йдеться,<br />
звісно, не про переклад: не з латини<br />
ж і не з греки перекладаємо; йдеться<br />
про обережне, вдумливе редагування<br />
- щось значно важче, аніж переклад),<br />
працюючи у тій винятково<br />
тонкій і найвідповідальнішій сфері,<br />
мусимо якнайпильніше дбати про те,<br />
аби не віддалятися од Слова, мусимо<br />
пам’ятати і вірити, що ваги йому<br />
додає власне давнина – добра енергія<br />
нашого народу, енергія, якою те<br />
Слово сповнювалося протягом віків.<br />
А якщо засумніваємось – повторімо<br />
ще раз і ще раз усім нам відоме: «Як<br />
много важить слово!..»<br />
Джерело: https://plc-ugcc.blogspot.<br />
com/<strong>2018</strong>/03/blog-post.html?m=1<br />
Леся ДЗЕНДЗЕЛЮК<br />
7<br />
КНИЖКОВІ ШЕДЕВРИ<br />
В МУЗЕЮ КНИГИ<br />
І ДРУКАРСТВА УКРАЇНИ<br />
Найдавнішими у колекції Музею<br />
з мініатюрних книг є Молитвослов<br />
(1746 р.) та Псалтир (1798<br />
р.). Вони були створені у стінах<br />
Києво-Печерської лаврської друкарні,<br />
приміщення якої успадкував<br />
Музей книги і друкарства України.<br />
Тримаючи в руках ці видання, ми захоплюємось<br />
майстерністю їх творців,<br />
які оздобили книги не тільки<br />
ілюстраціями: обкладинки прикрашає<br />
кольорове тиснення, а обрізи –<br />
позолота. Якщо довелося б описати<br />
ці книги одним словом, це було б<br />
слово «довершеність».<br />
Фото книжкових<br />
мініатюр з Музею<br />
книги і друкарства<br />
України Богдана<br />
Пошивайла<br />
Ірина ЦЕБЕНКО, завідувач інформаційного відділу Львівського музею історії релігії<br />
Антимінси і плащаниці у збірці Львівського музею історії релігії<br />
У фондовій колекції Львівського<br />
музею історії релігії зберігається чимала<br />
колекція культових предметів.<br />
Свого часу вони були виготовлені<br />
для релігійних потреб і призначені<br />
виконувати основну сакральну функцію.<br />
Водночас – це зразки мистецтва<br />
і представляють наукову та історичну<br />
цінність. Для ознайомлення широкого<br />
кола відвідувачів із невеликою<br />
частиною культових предметів музейники<br />
підготували виставку «Антимінси<br />
і плащаниці у збірці Львівського<br />
музею історії релігії».<br />
Антимінс (грецьке слово<br />
αντιμήνσιον, що означає «замість престолу»)<br />
– прямокутний особливий<br />
лляний чи шовковий плат, на тканині<br />
якого – відбитки зображення найчастіше<br />
сцени «Покладення Христа до<br />
гробу» і в яку вшиті мощі святого.<br />
Богослужіння в церквах звершується<br />
завжди з використанням освячених<br />
речей, які мають певну мету і<br />
місце використання. Віряни можуть<br />
бачити Хрест Господній, Чашу, Дискос,<br />
Святе Євангеліє та інші культові<br />
предмети, потрібні на літургії. Водночас<br />
антимінс, без якого звершення<br />
літургії є немислиме і заборонене<br />
уставом Церкви, у поле зору мирянина<br />
не потрапляє під час його використання.<br />
Він знахлдиться лише у<br />
вівтарі, на престолі.<br />
Музейна збірка антимінсів налічує<br />
50 одиниць. Їх відносять до<br />
XVIII–XX століть. Найдавніший –<br />
виготовлений на замовлення Юрія<br />
(Георгія) Винницького, єпископа<br />
Перемишльського, адміністратора<br />
Володимирського і Львівського, митрополита<br />
Київського, фундатора<br />
Перемишльської духовної семінарії.<br />
Є антимінси, освячені для церков, вівтарів<br />
каплиць Георієм Винницьким,<br />
Атанасієм, Левом і Андреєм Шептицькими,<br />
Сильвестром Сембратовичем,<br />
Михайлом Левицьким, Томою<br />
Полянським, Констянтином Чеховичем.<br />
На виставці представлять і новітні<br />
антимінси. Зокрема, два антимінси<br />
«Оплакування Ісуса Христа»,<br />
які освятив кардинал Мирослав Іван<br />
Любачівський у Львові 21 липня 1991<br />
року, коли вийшла з підпілля Українська<br />
Греко-Католицька Церква.<br />
Проекти освячених антимінсів<br />
виготовляли відомі на той час майстри<br />
гравюри: церковно-культурний<br />
діяч Іван Щирський, львівський друкар<br />
Іван Филипович, почаївський<br />
друкар Йосип Гочемський, польський<br />
художник і реставратор Юліан<br />
Макаревич. Кліше останнього зберігається<br />
в колекції Музею.<br />
Привертають увагу й плащаниці<br />
– чотирикутне полотнище великого<br />
розміру із зображенням відбитка<br />
Ісуса Христа. Їх використовують під<br />
час Богослужіння напередодні свята<br />
Воскресіння Господнього – у Великодню<br />
П’ятницю і Суботу. Це речі з<br />
фондової групи «Живопис».<br />
Доповненням до виставки антимінсів<br />
і плащаниць є матриці, живописні<br />
полотна, скульптури та інші<br />
речі з музейної колекції.<br />
Виставка «Антимінси і плащаниці<br />
у збірці Львівського музею історії<br />
релігії» чинна до 7 травня. Її можна<br />
оглянути у виставковій залі Львівського<br />
музею історії релігії, що у<br />
Львові на площі Музейній, 1.<br />
Куратори виставки – наукові співробітники<br />
Лідія Савчук і Лідія Довгань.
Change language