Газета Успенська вежа, № 5 (2018)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО
За вiру i еднiсть!
Виходить з березня 1991 року № 5 (312)
ТРАВЕНЬ 2018 року
ЗІ ЗВЕРНЕННЯ
+ Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського,
керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією УАПЦ
до священиків і ченців
«Не судім один одного, а працюймо на щастя й добробут
Батьківщини та її людей», –
із Заповіту Патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника)
Дорогі отці, славні душпастирі
Церкви Христової!
«Христос воскрес!» – лунає в повітрі,
лунає в серці кожного із нас, а в
розумі звучить такий же всеперемагаючий
акорд: «З Христом воскресає й
Україна». Воскресає й ставить перед
нами, слугами Божими й духовними
проводирями народу, доленосне
завдання – нести людям слово Боже
так, щоб воскресали їхні душі, омертвілі
гріхом, воскресали для життя в
Ісусі Христі, Господі нашому, на радість
Богу, на славу рідної України.
Христос сказав Своїм учням:
«Ідіть і навчайте всі народи, охрещуючи
їх в ім’я Отця і Сина, і Святого
Духа, навчаючи їх берегти все,
що Я вам заповідав» (Мт., 28:19-20).
Це завдання Господь визначив нам –
мені, як архієрею, і вам, як пастирям
Церкви Христової. З тих пір Він уділяє
дар священства покликаним для
того, щоб ми звершували найбільшу
Таїну – передавали людям Його Самого
у причасті Тіла й Крові на спасіння
у життя вічне. Він поставив нас
служити народу Божому так само, як
служив Він, аж до розп’яття на хресті.
А наше розп’яття – безперестанна
боротьба із власними пристрастями і
навчання людей, якими опікуємося,
того ж самого.
Це наше покликання, яке ми прийняли
на себе добровільно, полягає в
тому, щоб навчати і виховувати народ
у вірі в Бога, щоб він духовно зростав
від «сили в силу», як того вчить прп.
Серафим Саровський, у відданості
православній вірі й рідній Церкві
– УАПЦ. Ми завжди повинні пам’ятати,
що ми є спадкоємцями того архієрейства
й священства, яке тяжко
постраждало від переслідувань безбожної
влади,
коли було
закатовано й
знищено всіх
архієреїв, тисячі
священиків
і сотні
тисяч вірних.
Пам’ятаючи їхній героїчний приклад,
в ім’я пролитої ними праведної крові,
яка освятила Церкву й Україну, а,
відповідно, й кожного із нас, ми з такою
ж стійкістю повинні нести своє
служіння в 21-му столітті, дорожучи
цією спадщиною, як зіницею ока.
Саме на
тому, що наша
Українська
Автокефальна
Православна
Церква освячена
жертовною
кров’ю
наших попередників 20-30 років
минулого століття, а ще має первородство
автокефалії в Україні, я й
прошу вас, брати мої, повсякчас на
цьому наголошувати у бесідах, перш
за все із віруючими своїх громад,
адже вони повинні бути патріотами
своєї Церкви, громади, монастиря.
А друге завдання, на якому хочу наголосити,
стосується місійного служіння,
спрямованого на вивчення
віри й практику молитви членами
наших громад, бо тільки знання віри
й активна участь у богослужіннях та
житті парафій, дають нам надію на
розвиток Церкви і її життя. Ігнорувати
ці два завдання ніхто з нас не
має права, адже від цього залежить
наше майбутнє.
На жаль, ми маємо дуже тривожну
ситуацію, коли більшість із наших
вірян майже нічого не знає про
віру православну, Бога й нашу Церкву-Мученицю.
Це породжує всякі
хитання у вірі, протистояння між
членами громад, перехід до інших
конфесій, або й зовсім відхід від
віри й Церкви. Тому прошу вас докладати
всіх зусиль, щоб наближати
людей, особливо молодь і дітей, до
Бога, допомагати їм пізнавати того
Бога, в Якого вірують, розуміти істини
нашої Церкви, її значення в
релігійному й національному житті
України, й важливість життя за
євангельською наукою Ісуса Христа.
Ми – пастирі, яким Христос надав
право опікуватися Його стадом. Згадаймо
Його слова, звернені до апостола
Петра: «Паси вівці Мої» (Ін.,
21:17). А ми наступники апостолів і
це завдання Господа стосується нас
безпосередньо.
З братерською любов’ю в Ісусі Христі
+ Афанасій, архієпископ Харківський і
Полтавський, керуючий Черкаською і
Кіровоградською єпархією УАПЦ
Джерело: http://uaoch.com/zvernennya-dosvyaschenykiv-i-chentsiv-harkivsko-poltavskojita-cherkaskoji-i-kirovohradskoji-jeparhij-uapts/
Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина
Всі ми знаємо прислів’я: «Благими
намірами дорога до аду вимощена».
Здається мені, що це прислів’я досить
чітко передає Євангельську істину.
«Будьмо уважні», – декілька разів
промовляє диякон або священик під
час літургії. Слова, які повинні звернути
увагу вірних на внутрішній стан.
Слова, які закликають вірних до повного
внутрішнього налаштування на
сприйняття Істини. «Будьмо уважні»,
щоб утриматись в Божій Правді і не
влити в неї своє розуміння правди.
Цікаву ситуацію створив Господь
в Україні через президента. Цікаву і
благодатну, бо вона створює умови
для поглиблення в вірі і для примирення.
Багато хто з християн вважає,
що Господь дав нам лише одну
молитву, яку ми називаємо «Отче
наш». Але в цей не простий для
України час Господь хоче, щоб ми
«БУДЬМО УВАЖНІ»
«І він (Ісус) узяв навчати їх, що
Синові Чоловічому багато треба вистраждати,
а й відцураються Його
старші, первосвященики та книжники,
буде Він убитий, по трьох же днях
воскресне. А говорив про це відкрито.
Тоді Петро, взявши Його набік,
заходився Йому докоряти. Він же,
обернувшись і глянувши на своїх учнів,
скартав Петра і сказав: «Геть від
мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те,
що Боже, лише про те, що людське»»
(Мк. 8: 31-33).
звернули увагу на молитву, яку Він
промовляв в Гефсиманському саду:
«Отче Мій, коли можна, нехай обмине
ця чаша Мене... Та, проте, не
як Я хочу, а як Ти...» (Мф. 26: 39). Це
молитва, яка відкриває двері ясності
в кризових ситуаціях.
Віруючі в Україні розділились на
тих, хто хоче створення Помісної
З людської позиції апостол Петро
мав добрі, світлі наміри і прагнув спасти
Спасителя. А Христос говорить
жорсткі слова: «Геть від мене, сатано!».
Говорить їх не Петрові, а сатані,
який через благі наміри апостола зміг
затуманити його сприйняття Істини і
спробував збити Ісуса зі шляху, заради
якого Спаситель прийшов на землю.
А як часто ми впускаємо в своє
життя сатану, коли дбаємо «не про те,
що Боже, лише про те, що людське»?
Чи усвідомлюємо ми в такі миті,
ЦІКАВА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ
Автокефальної Православної Церкви,
і на тих, хто не хоче. І ні ті, ні інші
не знають, на чиєму боці правда, бо
ніхто не знає, чого Бог бажає. То ж
Господь і дав нам молитву «Отче
Мій». І ті, хто бажає автокефалії, і ті,
хто не бажає, нехай моляться: «Отче
Мій, коли можна, то дай нам (або
не давай) Помісну Автокефальну
коли маємо благі наміри, що впустили
в свою душу сатану, який повертає
наше життя і життя ближніх до аду?
«Коли хтось хоче йти за Мною,
хай зречеться себе самого, візьме
на себе хрест свій і йде слідом за
Мною» (Мк. 8: 34).
Господи, дай мені сили дбати не
про людське, а про Боже, щоб все зайве,
що я вважаю своїм і ототожнюю
з собою, в Твоїм світлі проявилось і
відійшло від мене, щоб я твердо взяв
свій хрест і йшов за Тобою.
Православну Церкву. Та, проте, не
як я хочу, а як Ти...». «Та проте, не
як я хочу, а як Ти...», – це дуже важливі
слова, які свідчать про довіру
до Творця і про готовність прийняти
те, що Бог дає. А в готовності
прийняти Боже відкривається і готовність
прийняти іншого з іншою
позицією.

2 Травень 2018
НОВИНИ УАПЦ
ПРЕЗИДЕНТ І ЦЕРКВИ УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНО ПРОСЯТЬ КОНСТАНТИНОПОЛЬ
НАДАТИ ТОМОС ПРО АВТОКЕФАЛІЮ
Тема, яку озвучують всі засоби масової інформації:
Президент України зустрівся з головами
усіх фракцій ВРУ для обговорення церковно-державного
питання. Президент заявив, що він прийняв
рішення просити Вселенського Патріарха
Варфоломія про надання Томосу про автокефалію
Української Православної Церкви.
Глава держави зазначив, що звернення від свого
імені він вже передав Вселенському Патріарху
і сподівається, що на найближчому Соборі Константинополь
прийме позитивне рішення з українського
питання.
«Вірю, це рішення буде прийнято до 1030-річниці
святкування Хрещення Русі-України», - заявив
він.
Петро Порошенко також повідомив, що весь
єпископат Київського Патріархату підписався під
аналогічним зверненням до Патріарха Варфоломія.
Цю ідею підтримали представники й інших
Церков.
«У мене відбулася зустріч з Митрополитом
УАПЦ Макарієм і мене проінформували, що Архієрейський
Собор УАПЦ сьогодні також підтримав
звернення до Вселенського Патріарха і президента»,
- заявив він.
Президент також наголосив, що утворення в
Україні нової єдиної Помісної Православної Церкви
- це історична подія у житті незалежної держави
України.
«Україна, як незалежна держава, не просто має
право. Вона зобов’язана таку Церкву створити і
продемонструвати таку ж єдність у цьому питанні,
як це показали всі Церкви», - заявив Порошенко.
Він також зазначив, що Єдина помісна Православна
Церква не стане державною. Будь-яка людина
матиме право самостійно обирати конфесію
до вподоби.
16 квітня відбулася зустріч Глави УАПЦ із Президентом
України Петром Порошенком, а 17 квітня
Глава Держави зустрівся із членами Архієрейського
собору та Патріаршої ради УАПЦ.
Як вже інформувала РІСУ, 9 квітня Петро Порошенко
під час візиту до Туреччини провів зустріч
зі Вселенським Патріархом Варфоломієм І.
Президент України розповів Патріарху про
свою поїздку до Маріуполя і Волновахи напередодні
Великодня, де люди потребують миру і припинення
російської агресії.
За джерелом: http://stavropigia.lviv.ua
ЗУСТРІЧ ПРЕЗИДЕНТА ПЕТРА ПОРОШЕНКА
З ПРЕДСТОЯТЕЛЕМ УАПЦ
БЛАЖЕННІШИМ МИТРОПОЛИТОМ
КИЇВСЬКИМ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ МАКАРІЄМ
16 квітня 2018 р. в Адміністрації Президента
України відбулась зустріч Президента Петра Порошенка
з Предстоятелем УАПЦ Блаженнішим
митрополитом Київським і всієї України Макарієм,
архієреями та членами Патріаршої ради УАПЦ.
УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ
МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ
З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект
Львівського ставропігійного братства
св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня
наш часопис можна читати в інтернеті за адресою:
uv.lviv.ua.
Можна переглянути архівні примірники газети,
які виходили у світ із 1 січня 2009 року.
Від імені єпископату
Предстоятель УАПЦ вручив
лист Главі Держави
з проханням звернутися
до Його Всесвятості Варфоломія,
Архієпископа
Константинополя-Нового
Риму, Вселенського
Патріарха, про надання
Українському Православ’ю автокефалії.
Також єпископат УАПЦ звернувся з листом до
Вселенського Патріарха Варфоломія, у якому просить
Його Всесвятість надати Томос про автокефалію
Православної Церкви в Україні.
Митрополит Макарій у своєму слові зазначив:
«Я щасливий, що наша держава Україна отримає
Томос про автокефалію стараннями нашого Президента.
Ми горді з того, що разом з нашим Президентом
увійдемо в історію її творення».
Джерело: http://church.net.ua/
СВІТОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНЦІВ
ЗАКЛИКАЄ КОНСТАНТИНОПОЛЬ
НАДАТИ ТОМОС ПРО АВТОКЕФАЛІЮ
Українська діаспора підтримує звернення до
Всеселенського Патріарха стосовно надання Православній
Церкві в Україні автокефального статусу.
Про це заявив президент Світового конгресу
українців Євген Чолій, повідомляє Укрінформ.
В СКУ нагадали, що президент СКУ двічі протягом
останніх трьох років зустрічався із Вселенським
Патріархом Варфоломієм, якому передав Резолюції
річних загальних зборів організації із закликом
надати Томос про автокефалію Української Православної
Церкви Київського Патріархату. «У рамках
зустрічей Євген Чолій також наголошував на ролі
Української Церкви для духовного єднання народу
України», - пояснили в українській організації.
За: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/ukraine_and_
world/ukrainians_outside_of_Ukraine/70905/
268 ГОЛОСІВ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ «ЗА»!
19 квітня. Андрій Парубій: «268 голосів народних
депутатів «за»! За Єдину Помісну Православну
Церкву в Україні! Верховна Рада підтримала
Звернення Президента України до Всесвятійшого
Патріарха Варфоломія. Символічно, що цього року
виповнилося 100 років від часу скликання Всеукраїнського
Церковного Собору, який виступив за
створення незалежної від Московського Патріархату
Української Православної Церкви. Тоді, 19
січня 1918 року, робота Собору була перервана наступом
російсько-більшовицьких військ на Київ.
Тепер, у Незалежній Україні, жоден ворог не завадить
нам відновити історичну справедливість.
Утворення Єдиної Помісної Православної Церкви і
надання їй Автокефалії є питанням історичної ваги».
Джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=
1799085826824259&set=a.116147438451448.14972.1000
01685780422&type=3&theater
КОНСТАНТИНОПОЛЬ КООРДИНУВАТИМЕ
З ПРАВОСЛАВНИМИ ЦЕРКВАМИ ПИТАННЯ
ЩОДО НАДАННЯ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ
ТОМОСУ ПРО АВТОКЕФАЛІЮ
23 квітня 2018. Константинопольський Патріархат
У Константинополі 19-20 квітня відбулося засідання
Священного Синоду Вселенського Патріархату
з приводу українського питання. За результатами
Синоду прийнято Комюніке:
«Комюніке Святого і Священного Синоду (22.04.2018)
Святий і Священний Синод під головуванням
Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія
завершив своє чергове засідання, яке відбулося
з четверга, 19 квітня, до п’ятниці, 20 квітня.
Всі питання порядку денного були розглянуті та
обговорені, та прийняті відповідні рішення.
Відповідно до Божественних і Святих Канонів,
а також вікового церковного порядку і Священного
Передання, Вселенський Патріархат зацікавлений
в збереженні всеправославної єдності та турбується
про Православні Церкви у всьому світі,
особливо Українського Православного Народу,
який отримав від Константинополя спасительну
християнську віру і святе хрещення. Таким чином,
як істинна Матір Церква, він розглянув питання,
що стосуються церковної ситуації в Україні, як це
було зроблено в попередніх синодальних засіданнях,
і отримав (прийняв) від церковної і цивільної
влади, які представляють мільйони Українських
Православних Християн, - звернення, яке вимагає
надання (дарування) автокефалії, вирішив тісно
спілкуватися та координувати зі своїми сестринськими
Православними Церквами щодо цього питання».
Джерело: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/
orthodox/constantinople_patriarchy/70907/
ПЕРШИЙ МОЛОДІЖНИЙ МОЛИТОВНИЙ
СНІДАНОК В м. КИЄВІ
В Україні за останнє
десятиліття
доброю традицією
стало щорічне проведення
Національних
молитовних
сніданків, в яких
беруть участь керівництво
держави,
парламентарі країн Євросоюзу та Конгресу США,
представники дипломатичних місій, релігійних та
громадських організацій.
12 квітня 2018 р., в контексті відзначення
1030-річчя хрещення Київської Русі-України, за
підтримки Міжфракційного депутатського об’єднання
«За духовність, моральність та здоров’я
України» Верховної Ради України, Міністерства
молоді та спорту України в Будинку офіційних
прийомів Верховної Ради відбувся перший в Україні
Молодіжний молитовний сніданок. Особливим
гостем заходу був співорганізатор Президентського
молитовного сніданку в США Даг Берлі.
В молитовному заході взяв участь секретар Патріархії
Української Автокефальної Православної
Церкви митр. прот. Віталій Даньчак, який є і членом
комісії по взаємодії з молоддю УАПЦ.
На завершення заходу слово мав отець Віталій,
який від імені Всеукраїнської Ради Церков і
релігійних організацій подякував голові комітету
з проведення молитовних сніданків в Україні народному
депутату України Павлу Унгуряну.
Джерело: http://church.net.ua/
В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ ВІДКРИЛИ
ПАМ’ЯТНУ ДОШКУ СВЯТІЙШОМУ
МСТИСЛАВУ (СКРИПНИКУ), ПАТРІАРХУ
КИЇВСЬКОМУ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЮ УАПЦ – ДО 120-РІЧЧЯ
ВІД ДНЯ ЙОГО НАРОДЖЕННЯ
10 квітня, у третій
день Великодніх
свят, в Івано-Франківську
на вул. Шевченка,
буд. 82 (нині
тут коледж ПНУ
ім. В. Стефаника)
було відкрито встановлену
на його
фасаді пам’ятну
дошку Святійшому
Мстиславу (Скрипнику,
10.04.1898
– 11.06.1993), Патріарху
Київському
На відкритті пам’ятної
дошки Святійшому Мстиславу
(Скрипнику). Івано-Франківськ,
10 квітня 2018 р.
і всієї України, Предстоятелю УАЦП (06.06.1990
– 11.06.1993), Першоієрарху УАПЦ в США та Діаспорі
(1971/1969 – 11.06.1993). На початку 1920-х
Степан Скрипник жив із сім’єю в цьому будинку.

На урочистості про життя і діяльність Патріарха
розповів дослідник його біографії – краєзнавець
і літератор, член НСЖУ Василь Романюк, з
ініціативи якого відкрили пам’ятну дошку Святійшому.
Йому, як і міському голові Русланові Марцінківу,
наприкінці дійства Предстоятель УАПЦ,
митрополит Київський і всієї України Макарій
вручив високу відзнаку патріархії УАПЦ – орден
Спасителя нашого Ісуса Христа.
Владика у співслужінні з митрополитом Галицьким
кир Андрієм, єпископом Коломийським
кир Павлом та багатьма священиками здійснив
чин освячення пам’ятної дошки славному синові
України, одному з найвидатніших її духовних
діячів ХХ ст. Блаженнійший у своєму виступі наголосив,
що відкрито її саме в день 120-річчя від
дня народження Патріарха, подякував за увічнення
пам’яті Святійшого міському голові Русланові
Марцінківу й митрополитові Галицькому Андрієві
Абрамчуку, з ініціативи якого 2018-й проголошено
в УАПЦ Роком Патріарха Мстислава.
На урочистості прозвучала фонограма з голосом
патріарха Мстислава, і вона схвилювала
Митрополита Галицького Андрія: «Я і багато
представників старшого покоління,– сказав він,
– щасливі від того, що знову почули голос людини,
яка дивиться на нас із пам’ятної дошки і яка
мовби знову повернулася в наше місто. Душа Патріарха
сьогодні, мабуть, тут, серед нас, і його, думаю,
втішила б увага івано-франківців до нього,
бо він любив Галичину і Станиславів, де, як казав,
була його перша любов. Першоієрарха називали
мазепинцем, петлюрівцем, бандерівцем, він значився
у списку з десяти осіб, яким забороняли
в’їзд до тодішньої радянської імперії. Навіть коли
Патріархові нарешті дали відповідний дозвіл, то у
жовтні 1990 року, після прильоту до Москви, його
там довго тримали, одначе понад 100 тисяч людей
у київському аеропорту таки дочекалися опівночі
на літак, яким прилетів першоієрарх. Йому простелили
килимову доріжку, а він мовив: «Не треба
килимів. Я хочу поцілувати рідну землю». Великий
урок того, як треба її любити, пізнав я, тоді
ще молодий єпископ».
Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИСТАВКИ:
«ПАТРІАРХ МСТИСЛАВ:
СЛУЖІННЯ БОГУ Й УКРАЇНІ»
У понеділок 23 квітня о 14:00 у приміщенні
Полтавського обласного краєзнавчого музею ім.
В. Кричевського відбулась презентація виставки:
«Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні»,
приурочена до 120-річчя від дня народження
та 25-літтю від дня кончини першого Патріарха
Української Автокефальної Православної Церкви
Мстислава (Скрипника).
Організатори виставки: Консисторія (єпархіальне
управління) Харківсько-Полтавської єпархії
УАПЦ, Департамент культури та туризму
Полтавської ОДА, а також Полтавський обласний
краєзнавчий музей ім. В. Кричевського.
Травень 2018
НОВИНИ УАПЦ
В експозиції виставки: фото, документи та
видання із фондів музею Патріарха Мстислава
(Скрипника).
Благословив захід високопреосвященний
Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський
і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською
єпархією.
Львівське ставропігійне Братство св. ап. Андрія
Первозваного оголошує збір коштів на ремонт
будинку Патріарха Мстислави. Будинок у м. Полтаві,
у якому народився Святійший Патріарх
Мстислав, знаходиться у досить занедбаному стані
і потребує капітального ремонту.
Свої пожертви просимо надсилати на наш банківський
рахунок
п. р. 260075157 у ПАТ АКБ «Львів», м. Львів
МФО 325268
Код ЄДРПОУ – 20785948
Призначення – пожертва на ремонт будинку Патріарха
Мстислава
ЗОЛОЧІВСЬКИЙ ДЕКАН
МИТР. ПРОТ. ВАСИЛЬ САГАН
ПРЕЗЕНТУВАВ ОСВІТЯНАМ ПРАЦІ
ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ
2 квітня 2018 р. Золочівський декан митр. прот.
Василь Саган, настоятель парафії св. Софії м. Золочева,
відвідав третє методичне засідання художньо-естетичного
циклу Золочівського освітнього
округу №2, яке проводилося на базі Золочівського
економічного ліцею. Головною темою засідання
була тема моделювання та реалізація наскрізних
змістових ліній на уроках з різних предметів (керівники
- Боднар М.М. та Мельник Н.Й). Розпочалася
робота об’єднання з презентації наукової
праці Патріарха Димитрія (Яреми) «Іконопис Західної
України XVІ - поч. XVII ст.».
Отець Василь Саган, який в УАПЦ з перших
днів її відродження (з серпня 1989 р.), розповів
присутнім про високий рівень мистецької праці
Патріярха та її значення для українського суспільства.
Цікавою та актуальною видалася форма запитань/відповідей
– «Запитай у священика».
Джерело: http://stavropigia.lviv.ua
ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ
ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ
«ІКОНОПИС ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
XVІ – ПОЧ. XVII ст.»
В ІСТОРИЧНОМУ МУЗЕЮ У СЯНОКУ
13 квітня 2018 р.
в Історичному музею
у Сяноку за
сприяння Сяніцького
відділу Об’єднання
українців у
Польщі презентували
працю Патріарха
Димитрія «Іконопис Західної України XVІ - поч.
XVII ст.». Від благодійного Фонду Патріарха Димитрія
працю презентували внук Патріарха Кость
Маркович та Голова Львівського ставропігійного
братства св. ап. Андрія Первозваного отець-диякон
Юрій Федів. Презентація супроводжувалась слайдами
ікон Західної України XVІ - поч. XVII ст. Про
дослідження Патріарха в сфері архітектури і будівництва
українських церков розповів присутнім
львівський архітектор Олександр Ярема, небіж Патріарха.
Завершилась презентація чарівним співом
гурту Відемо під орудою Мар’яни Ярої та вдячною
теплою реакцією присутніх.
Джерело: https://www.facebook.com/photo.
php?fbid=1756885211000368&set=
pcb.1756886354333587&type=3&theater
3
14-Й ФЕСТИВАЛЬ
«ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ» У ЛЬВОВІ
22.04.2018 р. відбувся 14 фестиваль духовної хорової
музики «Великодні дзвони». Для багатьох він
уже став традиційним і довгоочікуваним святом.
У фестивалі традиційно беруть участь як церковні
хори, так і світські творчі колективи, дорослі та дитячо-юнацькі.
Цього року гостями фестивалю стали
23 колективи. Окрім хорів зі Львова у фестивалі взяли
участь творчі колективи з м. Івано-Франківська
та Луцька. П’ять учасників виступали вперше.
Джерело: https://www.facebook.com/
groups/698435550174642/?multi_permalinks=184278461
9073057%2C1841664065851779%2C1841650419186477
&notif_id=1524293407129
Іван К. НОРБЕРТ, Канада
КАНАДА ВИПУСТИЛА МОНЕТУ
У ФОРМІ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСАНКИ
Вгорі – щойно випущена монета (2018-го
року), посередині – 2017-го, внизу – 2016-го.
Королівський канадський монетний двір випустив
кольорову позолочену монету у формі української
писанки. Монета стала вже третьою «писанкою»
у колекції канадського монетного двору, але
першою позолоченою. На реверсі нанесені кольорові
візерунки, характерні для традиційної української
писанки. Монета викарбувана із 31,82 гр чистого
срібла із позолотою та має номінал в 20 канадських
доларів. Загальний наклад складає 5 тис штук. «Окрім
прекрасного вигляду й весняної теми, ця монета-писанка
є артистичним вшануванням 1,2 млн
канадців українського походження, чиї традиції є
багатою складовою мультикультурної спадщини
Канади», – йдеться в описі монети на сайті.
Автор дизайну реверсу монети – канадська художниця
Анна Мораш, яка працювала також і над
двома попередніми випусками монети-писанки,
що побачили світ у 2016 та 2017 роках.
Джерело: http://ukrainianpeople.us/%D0%BA%D0%
B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0
Фото автора

4 Травень 2018
Марія ГОРБАЛЬ
ПРОСЛАВИМО МАМУ, ЩО КЛИЧЕ ДО ХРАМУ
Згадай, о всемилостива Діво Маріє,
що від віків не чувано, щоби той,
хто прибігав під Твій покров, чи
просив у Тебе помочі, чи молив про
заступництво, був не вислуханий.
У тім упованні і я удаюся до Тебе,
Діво понад усі діви й Мати моя,
приходжу і стаю перед Тобою, та,
каючись з моїх гріхів, прошу: Мати
Слова, не погорди словами моїми, а
послухай їх ласкаво і вислухай. Амінь
З молитви до Матері Божої
Розкажу про мисткиню, яка вишила
цю ікону – Марту Кулинич-Новицьку.
З коріння – лемкиня. За фахом
– музикознавець (закінчила Львівське
державне музичне училище,
Музичну академію ім. М.В.Лисенка).
Та глибока творча душа прагнула чогось
більшого - в 2000 році захопилась
технікою художнього гладевого
шва (під зичливим керівництвом Ірини
Івасенко). І з того часу Мартусині
руки самі виводять голкою Богородичні
образи, композиції з постатями
Матір Божа Замилування.
Художниця Марія Янко.
Вишита ікона
Марти Кулинич-Новицької.
Техніка вишивки – художня гладь
святих. На нинішній день їх уже понад
100 – вишиваних образів – давні
лемківські ікони, що походять з того
втраченого, але не забутого лемківського
краю, а також сучасні композиції,
зокрема серія ікон «Лемківська
Мадонна», мальована художницею з
лемківським корінням Марією Янко.
Є в Мартусі вишиті також понад
100 жіночих, чоловічих та дитячих
сорочок, якими, зокрема, милується
і її коханий чоловік та синочок,
ваблять око і її картини на світську
тематику, рушники. З 2005 р. – майже
щорічні персональні виставки в
музеях Львова та області.
У травневому випуску газети
«Успенська вежа» публікуємо вишиту
ікону Марти Кулинич-Новицької,
яку вона люб’язно надала, щоб і через
газету ще раз прославила Богородицю.
На обличчі мисткині завжди усмішка.
«В опіці Матері Божої, яку вона
прославляє у вишивці», – подумалось.
Цього року
святкуємо СТОЛІТТЯ
українського паспорта!
Так виглядав паспорт громадянина УНР.
2 березня 1918 р. Мала Рада Української
Народної Респуліки ухвалила
закон про громадянство УНР.
років гривні: маловідомі факти про
НАЦІОНАЛЬНУ ВАЛЮТУ
(скорочено)
Рівно 100 років тому, 1 березня
1918 р., молода українська
держава ввела власну грошову одиницю
– гривню. І хоча тодішня національна
валюта не мала ніякого фінансового
забезпечення, окрім хіба
доброго імені держави та протрималася
всього кілька років, вона стала
доказом – Україна суверенна держава
з власними фінансами.
Гривня народилася прикрасою
Гривня як грошова одиниця є однією
з найдавніших у Європі, тому
що сягає своїми початками ще праслов’янських
часів. У східних слов’ян
на етапі розпаду родового ладу і створення
держави, появи майнової нерівності,
з’явилася потреба вирізнити людей,
які мали певний статус у суспільстві.
І власне тоді з’явилася гривна –
тобто обруч, що виготовляли з різних
металів: золота, срібла, бронзи, міді,
що зав’язувався на загривку, тобто на
шиї. Звідси й походить назва «гривня».
Гривня пройшла дуже довгу еволюцію
свого розвитку. Вона мала
різне вираження. Наприклад, була
вагова одиниця – гривна кун. Це була
гривна певної кількості монет. Була
також монетно-вагова гривна – тобто
різної форми куски срібла. Центрами
виготовлення гривні були не княжі
двори, а монастирі. Цілу майстерню
з виготовлення гривень відкрили
під час археологічних розкопок
у Михайлівському Золотоверхому
монастирі у Києві: знайшли форми,
незавершені гривні і вже готові гривні.
Очевидно, монастирі були добре
пристосовані для важливої місії карбування
грошей – там були і відповідні
освідченні кадри і «закрита»
територія, куди не міг дістатися ніхто
зовні – таке собі закрите виробництво.
Та, зрештою, майже на тисячу
років гривня зникла з обігу.
Нові гроші молодої держави
Найбільш актуальним заведення
грошової одиниці стало після проголошення
ІІІ (20 листопада 1917
р.) і IV (22 січня 1918 р.) універсалів
Центральної Ради. Тоді були різні
думки, щодо запровадження грошової
одиниці. Наприклад більшість
економістів, на чолі з Михайлом
Туган-Барановським, який був
першим генеральним секретарем
(міністром) фінансів Української
Центральної Ради, вважали, що
гривня має бути чимось забезпечена,
наприклад золотом. Однак, у ті часи,
крім доброго імені держави, вона не
мала нічого. Тому було вирішено запровадити
спочатку карбованець.
1 березня 1918 р. було прийнято
закон про гривню як грошову
одиницю Української Народної
Республіки. Чому саме гривня? Уряд
молодої держави прагнув у такий
спосіб підкреслити зв’язок-спадковість
з княжою державою.
Нові гроші вирішили друкувати у
Берліні. Купюри виготовили на дуже
високому рівні. Над ними працювали
найкращі українські митці – Гергій
Нарбут, Григорій Золотов, Василь
Кричевський. Однією з найкращих
є 100-гривнева купюра, створена
Нарбутом. Якщо порівняти ці гривні
з грошима інших європейських
держав, то відразу помітний високий
рівень виконання та національний
колорит. Однак була проблема
доставки цих грошей в Україну.
Вирішили, що це буде відбуватися
літаками. Один з літаків, на якому
також летів Дмитро Вітовський, був
збитий над Ратибором в Сілезії – тоді
не тільки пропали гроші, але й загинули
українські урядовці. Два літаки
сіли в Румунії і гроші були конфісковані.
Тобто та грошова кампанія була
досить нещаслива. Почалося також
100 гривень УНР – робота Г. Нарбута.
Фото: wikipedia.org
Тисяча Гривень 1918 року, віддруковані в
Берліні. Фото: wikipedia.org
власне виробництво, та воно було
відносно неякісне.
Найбільшим номіналом була
купюра 2000 гривень. Були також
1000, 500, 100, 5 гривень.
Найбільш цікавим був номінал
1000 гривень, при оформленні якого
використано мотив фризу Успенської
церкви у Львові.
На превеликий жаль молодій державі
не вдалося збудувати міцної фінансової
системи. Хоча були й значні
успіхи.
Навіть коли українська держава
фактично перестала існувати, уряд
Петлюри, перебуваючи на території
Польщі, й далі друкував українські
гроші у Тарнові та Варшаві. Цікаво,
що їх приймали. Тобто держава вже,
фактично, не існувала, а її гроші і
далі приймали. Пізніше у Тарнові
було знайдено літографічні каміння.
Були навіть чутки, що під час візиту
до Польщі Президента Віктора
Ющенка тодішній польський президент
Александер Кваснєвський мав
йому їх подарувати, однак йому подарували
лише пачку грошей.
Митрополит Андрей Шептицький
свого часу закупив зразки всіх
банкнот і вони зберігалися у
Національному музеї у Львові до
кінця 50-х років ХХ ст. На превеликий
жаль, відомий лише один каталог
виставки, де вони були представлені.
Після Другої світової війни всі
банкноти знищили.
Останні банкноти Української
Держави вийшли з обігу у 1921 р.,
проте люди їх берегли як згадку про
хоча й короткотривалу, проте свою,
незалежну державу.
Підготував Андрій Павлишин.
Джерело: https://zik.ua/news/2018/03/01/
sto_rokiv_gryvni_malovidomi_fakty_pro_
natsionalnu_valyutu_1276357
ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ
4.05.1838 – 180 років тому викуплено з кріпацтва Тараса Шевченка
13 травня – День матері
23.05.1938 – 80 років тому трагічно загинув полковник Євген Коновалець,
засновник УВО і ОУН (*14.05.1891)
24 травня – день пам’яті рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів
слов’янських. День слов’янської писемності й культури
28.05.1916 – помер світоч української культури Іван Франко

180 років тому
(4 травня 1838 року)
Тараса Шевченка
викуплено з кріпацтва
Травень 2018
Петро ШКРАБ’ЮК
ПО ШЕВЧЕНКОВИХ МІСЦЯХ
НА ПОБАЧЕННЯ
ДО ТАТУСЯ...
5
Пам’ятник Т.Г. Шевченкові у Варшаві
Найбільший архів Шевченка поза
межами України перебуває в Польщі.
Польський літератор Єжи Єнджеєвіч
на основі польського архіву написав
книгу «Ночі українські або родовід
генія», присвячену Тарасові Шевченкові.
В книзі докладно змальовано
життєпис Кобзаря, а особливо життєві
події з Віленського періоду життя
поета. Книга видана в 1970 році
у місті Торунь, за цю роботу Єжи
Єнджеєвіч був нагороджений орденом
Дружби Народів.
Віктор Мних до Вітовка.
Українське товариство https://
www.facebook.com/permalink.php?story_fbid
У ці Шевченківські дні я згадав свою поїздку влітку 1982 року на півострів
Мангишлак (Казахстан), де в Новопетровському укріпленні (зараз тут
місто Форт-Шевченко) вісім років поневірявся Тарас Григорович. То була
незабутня поїздка, про що розповідає і мій вірш.
Вологий берег… шквал вітрів.
І хвилі вал, і крик чаїний…
Містечко біле, а вгорі –
плато і форт… німі руїни.
Там скнів Кобзар! Горів і мерз,
і споминок збирав картини
без олівця, без пензля, без
благословення Батьківщини.
Вона – за морем. Там, де плач,
орач в шлеї… Дніпро і Канів.
І Катря, і жебрак-блукач,
і дзеньк не зірваних кайданів.
Ні, він ні йоти не забув
і був слугою тільки музі…
У крузі згадок – Петербург
і викуп, воля, велич друзів.
І далеч, ці глухі світи.
Шинеля, ранець – чи доволі?
141. НОВОПЕТРОВСЬКЕ УКРІПЛЕННЯ
ТА ВИД НА СТАНЦІЮ НІКОЛАЄВСЬКУ.
Олівець. (1851–VII 1857)
Поїздка у Форт-Шевченко
Не можеш бути вільний ти,
коли народ твій у неволі.
Та й тут розради не знайти:
казахи вбогі… туск природи.
Не можеш бути вільний ти,
коли в ярмі чужі народи.
Хай нас не радують співці.
Чи ж буде вільна та людина –
твій ближній, – в кого на щоці
бодай одна журна сльозина?
Плац... черепашник... рештки стін.
Піску і вітру сірий танець...
Ми все те бачим, що і він,
і чуєм те, що і вигнанець.
Пильніший зір, гостріший слух…
І берег, вкритий валунами…
Ми їдем, а Шевченків дух,
як стовп огненний, – перед нами.
ДОНЮ, я живий, лиш закриті очі....
І серце не б’ється, не вирує кров...
Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі
Я буду поруч - в грудях, де живе любов!
Ти пробач мене, доню, за гіркії сльози,
За ту біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи...
А мене за це ворог безжалісно вбив.
Не жалій, моя доню, що я не вернуся.
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!...
Джерело: https://www.facebook.com
/dialog.dialogua/
photos/a.1419135581669990.
1073741827.1417218645195017/
1977945392455670/?type=3&theater
ДО ДНЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ Й КУЛЬТУРИ
В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ
ПРО МОВУ
ДО 120-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА УКРАЇНСЬКОЇ
АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ МСТИСЛАВА
(СКРИПНИКА)
СПОГАДИ ОЧЕВИДЦЯ
Український літературознавець, педагог
і громадський діяч, Герой України,
почесний президент Національного університету
«Києво-Могилянська академія»
В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ
З інтерв’ю: «Дійсно, багато російськомовних
людей є патріотами
України. Але в нас не усвідомлено
те, що сама українська мова як така
була пригноблена свідомо і дуже
жорсткими методами протягом кількох
століть. Колись хтось сказав
дуже правильну фразу, що тільки
людина, абсолютно нечутлива до гуманітарного
болю, може ігнорувати
проблему української мови. Людина,
яка чутлива до цих речей, не може
просто сказати, що вона український
патріот, але розмовляти російською.
Дуже добре, що феномен російськомовного
патріота в Україні існує.
Але, з іншого боку, якщо ти є патріотом
України, ну то вивчи українську
мову. Ти не спілкуйся нею кожен
день, не питання. Вчити українську
мову – це не зусилля, це збагачення
себе. Мова сама по собі – це не просто
інструмент передачі інформації,
нею не тільки формулюються думки,
а ще й формуються. Коли ти не
знаєш мови народу, представником
якого ти є, не володієш нею, в тебе
формується інакша думка.
Путін і банда намагаються доводити,
що в Україні є утиски, які дуже
смішно виглядають. Я б запропонував
піти до газетного кіоска – і ви
все самі побачите про утиски російської
мови.
Колись до мене в академії приходили
люди й казали, що все життя
пропрацювали вчителями і хочуть
в пропрацювати академії, але не можуть
викладати українською. Моя
відповідь була така: якщо ви не здатні
вивчити українську мову, значить
ваш IQ дуже низький, і допустити
вас до викладання я не можу. Дехто
пішов, а інші раптом зрозуміли. Але
тут є дуже тонкий нюанс: на словах
ніби всі кажуть, а на ділі воно зовсім
не так. Великою проблемою є те, що
з трибуни проповідують одне, а прийшовши
додому – інше…».
Джерело: https://m.facebook.com/story.
php?story_fbid=894918874021964&id.
Жовтень 1990 р. Зустріч Патріарха Мстислава під стінами Успенського собору
у Львові. Фото з архіву Львівського крайового ставропігійного братства
св. ап. Андрія Первозваного
«Одного разу ми поїхали до
парафії, де мав бути Владика
Мстислав. Деякий час чекали. Як
Владика Мстислав приїхав, то вибачився,
що запізнився, «бо полетів».
Подумала, чи я зрозуміла, що
сталося? На Полтавщині «полетіти»
означає впасти. – Далі Владика
добавив, що він став на стілець,
щоби повісити вище ікону, і полетів.
Так я довідалась, що Владита
також з Полтавщини.
Після Служби Божої Владика
побажав, щоби біля нього поставили
тарілку. Як поставили тарілку, то
він поклав у тарілку гроші, кажучи,
що може ще хтось із присутніх бажає
дати щось на потреби парафії.
Так відбулася добра збірка грошей
на допомогу парафії в Балтиморі
(США). Бо кожен, хто підходив
після Служби до Владики Мстислава,
не міг не покласти дар у тарілку.
Такий був наш Владика Мстислав».
Надія Мірчук, США

6 Травень 2018
Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина
РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА
Вознесіння
Вознесіння Господнє.
Перед тим, як вознестись на небеса,
Господь заповідав учням Своїм:
«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі
народи» (Мт. 28: 19). Ми, коли відчуваємо,
або бачимо дію Бога в своєму
житті; коли доходимо до віри, то
маємо бажання навчити вірі якщо не
всі народи то, принаймні, людей, які
поруч з нами. Та, маючи бажання,
чи усвідомлюємо ми значення слова
Божого «зробіть учнями».
Всі ми ходили в школу. Після школи
хтось навчався в вищих навчальних
закладах. І все з однією метою –
придбати знання, які пізніше можна
використати для життя. Знання, самі
по собі, мертві. А оживають вони та
мають цінність лише тоді, коли ми
ними користаємось в практичному
житті. Наука Божа також без прикладного
використання не приносить
користі. Вона є тим зерном, яке може
проростати на благодатному ґрунті.
А благодатний ґрунт у нас з’являється
тоді, коли виникає бажання не
лише знати про Бога, чи Слово Боже,
але і жити за Його Словом. Слово стає
практикою нашого життя. А практика
приносить плоди, якими можемо скористатись
ми і ті, хто поруч з нами.
Ісус Христос навчає нас не стільки
словами, скільки прикладом власного
життя. Навчає і підтримує тих,
хто бере з Нього приклад.
Вознесіння Господнє кличе нас
до дії, яка підносить над буденністю
і відкриває Царство Небесне.
Бог заговорив
Буває, коли в одну мить ми отримуємо
відповідь на свої дуже важливі
запитання. Тривога, невизначеність
зникають, і входять ясність та
спокій. Бог «заговорив» з нами. Ми
змогли на якусь мить «відірватись
від себе» і Бог скористався миттю і
проявив Себе, і дарував нам ясність.
Мить, коли Бог «заговорив» з
нами, дуже вагома і закарбовується
в пам’яті на все життя. Ми прагнемо
повернення такої миті і шукаємо її,
проводячи експерименти над станами.
Часом здається, що ось вона, довгоочікувана
мить, коли знову все проясняється.
Та є в тій миті щось таке,
що вносить сумнів. Згадуються слова
Івана Богослова: «Любі, не кожному
духові вірте, а випробовуйте духів,
чи вони від Бога» (1Ів. 4: 1). І розуміємо,
що не все так, як хочеться. Бог
бажає з нами спілкуватись, але хмари
гріха закривають нас від Нього і навівають
нам стани, які нам здаються
близькими до станів з Богом, та при
перевірці не є такими. Нам стає і боляче,
і радісно одночасно. Боляче від
того, що ми є настільки грішними, що
гріх може видавати нам себе за святе,
а радісно від того, що Бог утримав
нас від внутрішньої спокуси.
Бог проявляє Себе в нашому житті.
Проявляє при першій же можливості,
використовуючи мить, коли
ми «відриваємось від себе». І в таку
мить, раз від разу, в нас зростає бажання
бути з Ним. І ми отримуємо
надію, що слова апостола Павла стануть
справедливими і відносно нас:
«Усі бо ті, що їх водить Дух Божий,
вони – сини Божі. Бо ви не прийняли
дух рабства, щоб знову підлягати боязні,
але прийняли дух усиновлення,
яким кличемо: «Авва! Отче!» Сам
цей Дух свідчить разом із нашим духом,
що ми – діти Божі; а коли діти,
то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці
Христа» (Рим. 8: 14-17).
«Коли хтось хоче йти за мною,
нехай зречеться себе самого, візьме
хрест свій і йде за мною» (Мт. 16: 24).
Духом ходіте
«Знову кажу: Духом ходіте, і тіла
пожадливостей не будете чинити;
бо тіло пожадає проти духа, і дух
пожадає проти плоті. Вони суперечать
одне одному, так що ви не
можете робити того, що хотіли б. А
коли дух вас водить, то ви не під законом»
(Гал. 5: 16-18).
«Духом ходіте». А як ним жити,
коли ми Його не бачимо, не чуємо і доторкнутись
до Нього не можемо? Як?
Я не знаю як. Знаю лише, що
коли між людьми є любов, то вони
і на відстані відчувають одне одного.
В дію вступає сила, яку ми постійно
зневажаємо в своєму житті.
Люди вміють відчувати те, що очі
не бачать, вуха не чують, те, що смаку
не має і чого рука не торкнеться.
Людина має «орган», який сприймає
Духа. Але він недорозвинутий. «Орган»,
який може вивести до Життя,
знехтуваний людиною. Коли між
людьми любов і вони бажають бути
поруч, то з’являється духовне єднання,
яке не залежить від відстані.
Коли ми бажаємо бути з Богом і,
хоч і не вміємо Його любити, а лише
прагнемо, то Сам Бог доєднується
до наших зусиль, і ми відчуваємо…
«І коли ми живемо духом, то духом
і ходімо» (Гал. 5: 25).
Дощ
Дме вітер. Мете пилюку. Пилюка
покриває брудним шаром все, на що
осідає. Покриває і приховує правдиві
обриси поверхні.
Іде дощ. Його краплі попадають
на пилюку, і та потоками змивається
з поверхонь. Чим сильніший дощ,
тим швидше омивається поверхня, і
тим ясніше проступають її контури.
Ми зустрічаємось з людьми. Ведемо
бесіди. Бесіда ллється – неначе
вітер віє, і засипає словами душу,
неначе пилом. Чим більше розмов
«про все і ні про що», тим більше
нашарувань «непотребу» на душі.
Духовна бесіда, молитва, роздуми
над текстами Святого Письма чи над
думками Святих Отців Церкви, подібно
до благодатних потоків дощу,
змивають з душі те, що обтяжує її.
Змивають те, що не дає можливості
розгледіти істинне та піднятись до
Небесних висот.
Господи, допоможи нам відмовлятись
від «пустого» і «брудного»,
навертатись до Тебе і омиватись потоками
Твоєї благодаті.
Душ
Звершивши дорогу, спішимо прийняти
душ, щоб змити з себе бруд
шляху. І, омившись, отримуємо відчуття
чистоти та легкості.
Коли ж звершуємо дорогу життя,
то не варто чекати кінця дороги, а
омиватись постійно, щоб «жива вода»,
вливаючись через молитву, омивала
душу і очищала нас від нашарувань
наших гріхів і гріхів нашого роду.
Приймаючи через молитву душ
«живої води», ми оновлюємось і стаємо
придатними до життя. «Щасливий
чоловік, який на Господа вповає
і чия надія в Господі. Він, немов
дерево, посаджене над водою, що
до потоку простягає своє коріння;
як прийде спека, воно не боїться, і
листя його зеленіє; під час посухи
йому байдуже, воно не перестає родити»
(Єр. 17: 7).
Сонце
Світить Сонце, огортає нас теплом,
відкриває перед нами перспективу
шляху, дарує радість життя.
Гарно, коли світить Сонце.
Але бувають і хмарні дні, коли
небо стає сірим, а то й проривається
мокрими потоками, обдаючи нас сирістю
і спонукаючи нас шукати місце,
де можна було б перечекати негоду.
Іде дощ… А Сонце, там, за хмарами,
світить. Коли б був у нас літак, ми б
змогли злетіти вище хмар і насолодитись
світлом та теплом, і в сяйві Сонця
милуватись панорамою земної величі.
Життя людське не стабільне. Воно
залежить від багатьох чинників. І в
своєму житті ми переживаємо і радість,
і горе. Коли на душі радісно,
то для нас сприятлива будь-яка земна
погода. Сонце радості світить в душі,
і те наше внутрішнє Сонце нас і зігріває,
і освітлює наш шлях, і підтримує
на наших дорогах. Та проходить час,
і наші горизонти затягують хмари негараздів.
Перспектива перекривається
болем непорозумінь. Страждання
душі затьмарюють розум. Воля паралізується
безнадійністю.
А Сонце світить. Сонце, яке
наповняє весь світ, світить завжди.
Воно – вічна Любов, через Яку
все Є. Любов, яка здатна підняти в
сонячні вершини кожну душу, яка
звертається. Любов, яка здатна вирвати
з непроглядного мороку кожного,
хто кличе. Любов, яка своїм
сяйвом спалює всі негаразди і тендітно
підіймає і розгортає чистоту
людської душі.
Сонце світить завжди.
Ієрей Іван Полежака
Духовне спілкування
Є люди, яких ми вважаємо духовними.
Вважаємо, бо так і є. Дух
Божий діє через них і Духом Божим
вони «дихають». І нам, «зігрітим»
через них Божою дією, дуже хочеться
перебувати поруч з такими людьми
якомога довше і вести з ними
«духовні бесіди».
Ми пробуємо вести духовну бесіду.
Пробуємо, ведемо і розуміємо,
що бесіда була, але не духовна, що
чогось нам не вистачило. Розуміємо
і, одночасно, маємо потребу в такому
спілкуванні. Маємо потребу, і шукаємо
можливості. Шукаємо можливості,
і робимо помилки, за які часом буває
соромно, або які відвертають нас від
людини, яку вважали духовною.
Бажаємо духовного спілкування.
І Бог бажає, щоб ми духовно спілкувались.
Бажає і підводить нас до розуміння,
що нам треба прагнути духовного
спілкування не з людиною, яку
вважаємо духовною, а з Ним, Джерелом
Духа. Бо коли ми з Ним, то не
маємо потреби прагнути духовного
спілкування з духовною людиною, бо
в такі моменти ми з нею одного Духа, і
про що б не говорили, що б не робили,
все те буде духовним спілкуванням.
Навіть мовчання в такі моменти відкриває
нам більше, ніж тисячі слів.
Дух миру
«Стяжайте Дух миру, і навколо
вас тисячі спасуться», – Серафим
Саровський.
Прагнемо спасти ближніх. Прагнемо
спасти дальніх. Прагнемо спасти
світ. Ближні не слухають. Дальні не
чують. Світ живе своїм життям. Ми
прагнемо, а життя проходить мимо нас.
«Не можете Богові служити і мамоні»,
– навчає Господь (Мт. 6: 24).
Вдивляємось у зовнішній світ,
прагнемо змінити його на краще, використовуємо
для покращення світу
закони, які пропонує нам світ. І світ
не змінюється від нашої діяльності.
Не змінюємось і ми, бо живемо за
законами світу. Служимо мамоні.
Вдивляємось в себе, шукаємо
Бога, прагнемо жити згідно з Його
словом, отримуємо Дух миру. Змінюємось
ми, змінюється світ навколо
нас. Служимо Богу.
«Стяжайте Дух миру…»
ххх
Господь заснував Церкву для дії і
переображення людини, а не для очікування.
Людина приходить до Церкви
з певними очікуваннями і або розчаровується,
або не змінюється. Завдання
священика відкрити для людини слова
Господа і допомогти не очікувати, а
жити за словом Господнім.
ххх
Прагнення влади є ознакою великих
внутрішніх комплексів у людини.
Чим більше людина залежна,
тим більшої влади вона прагне.

Травень 2018
Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)
МАЮ В БОГА НАДІЮ
Надія як уповання на Божу ласку і милосердя
Продовження. Початок у попередніх випусках газет
Для деяких людей головним «Бог ласкав»; «Бог милостивий»;
доказом реальності Бога є «Бог не без милости, козак не без
спокійна впевненість у «супроводі», долі»: такими словами потішає себе
«допомозі» і «скеровуванні» від невидимої
Його присутності.
перебуду це лихо. Сподіваються та-
чоловік у тяжкій пригоді, мовляв,
Щоденне спілкування з Богом, кож, що «Кого Бог любит, того не
звертання до Нього передбачає, так загубит» (віра в те, що чесний, добрий
чоловік не пропаде). Народне
би мовити, дружбу людини з Богом.
Як і в стосунках між людьми, знайомство
з Богом переходить в дружбу. А дя співзвучне з тим, що висловлене
уповання на Божу ласку і милосер-
потім приходить упевненість, що ми псалмоспівцем: «Милосердний Господь
і добрий, повільний до гніву
можемо довіряти один одному. Він
перестає бути лише недільним знайомим
і стає повсякденним другом, «Бо в Бога є милість» (Пс. 130: 7) і
і вельми милостивий» (Пс.103: 8).
спілкування з яким заспокоює одну з «милість Його вічна» (Пс. 136: 1).
головних психічних потреб людини – З теологічної точки зору особливість
милості закорінена в Бозі
потребу схвалення й любові.
Якщо людина вірить, що незбагненний
Бог любить її більше, ніж Милує той, хто має владу над інши-
і переживається у зв›язку із Богом.
найдобріший батько і найкраща матір,
тоді вона має певність, що все в гати доброти. Саме Бог може бути
ми, або той, від кого не можна вима-
її житті огорнене любов’ю, ласкою милостивим до людей, які повністю
і милосердям Божим: «Дає нам Пан перебувають в Його владі, хоч вони
Біг, що Його ласка», – говорять селяни
про добру погоду, добрий урожай ня або дій. Там, де людина у своє-
не заслужили милостивого ставлен-
та здоров’я. Навіть коли не ведеться, му щоденному житті шукає зв’язку
коли перебуває на краю безодні, силою
віри людина знаходить в собі від-
незбагненній доброті почувається
із тепер присутнім Богом, в його
вагу надіятись, кажучи: «Сподіватись безпечною та впевненою, а невдачі,
на Бога, на його ласку». Слід зазначити,
що у богословському трактуванні менш драматично.
недугу, прикрощі тощо переживає
(«Абетка християнської науки і обряду»,
2002 р.) ласка зіслана, скерована недороду люди потішають себе,
У якійсь тяжкій пригоді, під час
на особу, вона – незаслужена Божа міркуючи: «Давав нам Панбіг милосердний
до тепер, то чень нас і від
прихильність до людей; вона також
ще і наслідок прихильності Божої. теперне забуде»; «Чень ще Господь і
Ласка – дар добровільний, Бог жертвує
її людині, яка попередньо до цієї знаємо добра, не пропадемо); «Дер-
на нас ласкав» (надія, що ще й ми за-
ласки настановлена.
жит щось Пан Біг і для нас». Оскільки
Бог є милосердним, люблячим
За християнським світоглядом,
людина є одночасно створінням і Батьком, то в людських серцях жевріє
надія на те, що він вирятує їх сьо-
грішником. Грішність спонукає людей
до розуміння себе створіннями годні і завтра у такий спосіб, який
обмеженими, для яких Божа прихильність
завжди є ласкою. Суть найвідповіднішим, наймудрішим.
Він для них вважатиме найкращим,
безмежного милосердя відкривається
людині тоді, коли вона усвідом-
блага «небесного», коли земне стає
Функцією, надією на можливість
лює себе нещасною або грішною. примарним, визначається зміст і сутність
ідеї Бога. «Всьо надармо, як Бог
не ласкав…не благословит», – значить,
даремні всі заходи та праця, коли
нема ласки Божої. Слова про щось
добре та пожадане прийнято в народі
супроводжувати побожним бажанням
«Дав би то Господь милосердний!».
Слід зауважити, що милість (у
значенні доброти) є центральною
темою Старого Заповіту (у ньому єврейське
поняття hesed – «милість»,
«милосердя» зустрічається майже
двісті п›ятдесят разів). До Ісуса Христа,
який звістив Євангеліє всеохоплюючого
милосердя (як продовження
звіщення Старого Заповіту), люди
звертались, як до Бога, повторюючи:
«Змилуйся надо мною!» (Мт. 15: 22;
17: 15; 20: 30). Впродовж усієї християнської
історії усвідомлення безперервної
людської потреби в Божій
милості було головною частиною
християнської побожності. Піснеспів
«Господи, помилуй» (грецькою
Kyrieeleison), що звучав у давній
Церкві, й надалі звучить у багатьох
літургійних богослужбових формах.
Можемо припустити, що низка
розглянутих нами народнорозмовних
стійких висловів, які є формою вияву
народної релігійності, виникли під
впливом церковної традиції. Пам’ять
і думка про любов і ласку Божу фігурує
у так званих «побожних зітханнях»,
як-от: «Боже, Боже, най нас твоя
ласка споможе!». Віра убогих духом
людей, безпорадних перед Творцем,
стає, як каже Т. Дайчер, «безперервним
прибіганням до невичерпного
Божого милосердя й очікуванням
усього від Нього», довіренням себе
Його безмежній силі і любові.
Ласки Божої доброти, яка ніколи
не перестає над людьми чувати,
бажали і в таких висловах: «Бодай
ви од Бога ласку мали!»; «Господь
би вас не опустив ласков свойов».
Серед побожних бажань є й такі:
7
Величаємо Тебе, Життєдавче Христе,
і шануємо Твоє з Пречистим Тілом
на небеса Божественне Вознесення
«А щоб же (хай, бодай) вас Бог любив!»;
«Здорові були та Богу милі!».
Такі вислови є своєрідним нагадуванням
про Божу ласку і ставлять її
в осередді внутрішнього простору
людини, освітлюючи його, як свічка
темну кімнату.
Надія зміцнюється переконанням,
що людина не є самотньою у
своїх турботах і проблемах, свідомою
впевненістю у несхибній, вічній
любові ласкавого Небесного
Отця до своїх дітей.
Як бачимо, звернення до української
культурної традиції, зокрема
до народної мудрості, закарбованої в
усному слові, дає змогу «побачити»
ті сфери людської психіки, у яких
наштовхуємося на основи релігійного
самовияву, і збагнути, які умови
сприяють їх появі.
У традиційних уявленнях, охоплених
поняттям надії, Бог становить
перший і найвищий предмет
цього поняття. Цілий пласт приповідок
становить собою стереотипи
мислення глибоко віруючого народу,що
виражають традиційні народні
погляди і ставлення до життя очима
віри, віри в залежність людського
існування від волі Творця і Його
милосердя, готовність віддатися під
Його захист і опіку, сподівання всього
від Господа.
ВІДНОВЛЮЮЧИ СТАРУ ЦЕРКВУ, ХВОРИЙ НА РАК ОТРИМАВ ЗЦІЛЕННЯ
Хтось назве це збігом, хтось - волею
Бога. Але для американця Грега
Томаса, який спочатку дізнався про
те, що у нього остання стадія раку, а
потім втратив роботу, безкорисливий
ремонт церкви став єдиною втіхою в
його житті.
Грегу Томасу було 57 років, коли
лікарі приголомшили його жахливою
звісткою. Медики виявили у літнього
чоловіка неоперабельний рак
четвертого ступеня. На їхню думку,
жити бідоласі залишилося не більше
декількох місяців.
Родині Грега порекомендували
помаленьку починати готуватися до
похорону.
Щоб не піддатися депресії, чоловік
долав стрес, рятуючись прогулянками
з вірним псом. Якось він
прийшов на старе кладовище. Колись
давно чехи-переселенці побудували
там церкву, але останні 70
років її двері були замкнені.
«Я неодноразово намагався потрапити
в занедбану церкву, але вона
завжди була закрита. Кожного разу,
коли я приходив до замкненої церкви,
у мене виникало бажання молитися.
Тоді я сідав на східці і подумки просив
небеса допомогти мені», - згадує
Грег. Якось, присівши на порозі покинутої
святині, чоловік розридався, як
дитина. Потім витер сльози, глянув
на понищені стіни церкви і раптом
зрозумів, в чому полягає його місія!
Розшукавши людей, відповідальних
за підтримання порядку на кладовищі
при церкві, Грег запропонував
їм свою безкорисливу допомогу.
Головне - щоб вони забезпечили його
будівельними матеріалами і ключем
від вхідних дверей.
«До мене прийшов сусід і сказав,
що один чоловік хоче реконструювати
храм абсолютно безкоштовно.
Єдине, що він просив - це ключ від
церкви. Я не повірив своїм вухам,
адже на покинуту будівлю всі давно
махнули рукою», - розповідає доглядач
кладовища, при якому знаходиться
церква.
Теплого серпневого дня Томас
відкрив церкву й увійшов всередину,
і тут же впав через зігнилі дерев›яні
мостини. Він дивився на це місце, що
наче застигло у часі: всі образи були
ще на стінах, стара католицька Біблія
була на жертовнику, фігурки Ісуса і
Матері Божої були біля вівтаря.
Томас з ентузіазмом взявся зчищати
15 шарів старої фарби, що накопичилися
на будівлі за останні 150 років.
Робота давалася йому нелегко, адже
опромінення і хіміотерапія, які він
переніс, згубно позначилися на стані
його здоров›я, відібравши всі сили.
Праця відволікала від думок про хворобу.
Чоловік пофарбував фасад, замінив
гнилі дошки, все вичистив.
З кожним днем, проведеним у
церкві, Грег почувався краще. «Як я
поступово відновлював церкву, так
Бог відновлював мене», - сказав він.
Відведені чоловікові останні місяці
давно минули, а він продовжував
працювати над святинею.
Прийшовши ще раз на консультацію
до лікаря, Томас отримав несподівану
звістку. Його хвороба
відступила! Тепер чоловік твердо
впевнений, що в той пам’ятний день
на східцях закритої церкви він почув
голос Згори. У відновленні святині
Грег бачить своє призначення.
Почувши історію Грега, важко не
вірити в чудеса. Зрозуміло, все можна
пояснити збігом обставин. Більшість
сусідів чоловіка, втім, твердо
впевнені: на старе кладовище його
привело Боже провидіння!
Джерело: http://www.radiosvitanok.
org.ua/arhiv/statti/item/

Дитяча сторінка
Приходьте, діти, до кринички
Напитись чистої водички.
А та водиця не проста,
Бо це – наука про Христа.
ТРАВЕНЬ ПРИХОДИТЬ ДО НАС ІЗ ЦВІТОМ!
6 ТРАВНЯ – святого Юрія (Георгія)
Побідоносця. Святий Георгій,
якого в народі ще величають
Юрієм, належав до перших християн.
Він був розумним
і вродливим
юнаком, мав
чудову військову
виправку і керував
військом.
Завдяки багатим
батькам-християнам
Георгій
здобув чудову
освіту і зайняв
високу посаду. Однак у ті непевні
часи першим християнам було ой
як сутужно сповідувати свою віру.
Постійні гоніння на сподвижників
віри, покарання за ідеали були несправедливими
і жорстокими. Святий
Георгій відмовився поклонятися
поганським божкам і був непохитний
у своїй вірі, тому його віддали
на муки. Святий Георгій мужньо
стерпів всі знущання і своїм терпінням
став прикладом для інших. Він
молився за своїх ворогів і мужньо
прийняв смерть. Святий Юрій Побідоносець
є покровителем Львова.
8 ТРАВНЯ – День пам’яті жертв
Другої світової війни. 8 травня у
світі відзначають відразу дві пам’ятні
дати: День Перемоги в Європі і
День пам’яті та примирення, присвячений
пам’яті жертв Другої світової
війни. З 2015 року разом з усім
світом їх відзначає і Україна. У цій
війні загинуло дуже багато людей,
зокрема багато українців. У ці дні
ми молимось за них.
Просимо у Господа, щоб і сьогодні
закінчилася війна на сході України,
яка забирає кожного дня таке
дорогоцінне людське життя – життя
сучасного українського солдата.
Пам’ятаймо про героїв України!
13 ТРАВНЯ – День матері. Місяць
травень удостоєний честі святкувати
День Матері неспроста. Саме
Травень. Солов’їні співи,
Перші грози. Перші зливи.
Зацвіли сади повсюди,
Щиро раді травню люди
в травні правляться у церквах молебні
до Матінки Божої. Вшановуючи Небесну
Матір – Богородицю, що стала
матір’ю всього світу, українці у 1928 р.
запровадили святкування Дня Матері.
Отож, любі дітки, привітаймо
наших найдорожчих серцю людей –
Маму та Бабусю: тих, кому ми завдячуємо
життям; тих, без кого себе
не уявляємо; тих, кому завжди маємо
бути безмежно вдячні!
Мама
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся, -
А то мені моя мама
Гладила волосся.
Снилась мені ягідочка,
Як мед солоденька,
А то мене цілувала
Мама дорогенька.
Снились мені Ангелки,
Що в рай мене несли,
А то мене мами ручки
До серця притисли.
Снилося мені, що на крилах
Я в гору несуся, -
А то мене із постелі
Піднесла матуся.
Марійка Підгірянка
17 ТРАВНЯ – Вознесіння Господнє.
Свято Вознесіння Господа нашого
Ісуса Христа
в Небесні Оселі
відзначається
християнами
всього світу на
40-й день після
свята Воскресіння
Господнього.
Як правило це
відбувається в четвер 6-го тижня, рахуючи
з Дня Великодня.
Цифра в 40 днів – не випадкове
число. У багатьох місцях Святого
Травневий календарик маленького українця:
6 травня – Вмч. Юрія
8 травня – День пам’яті жертв Другої світової війни
13 травня – День матері
17 травня - Вознесіння Господнє
18 травня – Свм. Ірини
24 травня – свв. рівноап. Кирила і Мефодія.
День слов’янської писемності та культури
27 травня – День Святої Трійці
28 травня – Святого Духа
Письма подібний період часу зв’язується
в великими і значними подіями
нашої історії і встановлених
Богом традицій. Наприклад, немовлят
для подання в Храм до Господа
за Законом Мойсея батьки приносили
на 40-й день. Сорок днів і сорок
ночей Бог виливав на землю дощ у
час, коли Ной перебував у ковчезі.
Сорок років Сини Ізраїлеві блукали,
аж поки прийшли в землю обіцяну,
за кількістю тих днів, які спочатку
оглядали землю, яку показав їм Господь,
але вони злякалися тоді язичників,
що жили в ній. Сорок днів і
сорок ночей перебував Мойсей на
горі, ввійшовши в середину хмари,
хліба не їв і води не пив, і написав на
таблицях слова Заповіту. Сорок днів
і сорок ночей Ісус Христос перебував
і постив в пустелі перед початком
свого переможного служіння, і
тоді приступив до Нього спокусник,
але отримав рішучу відсіч.
І тепер, на сороковий день після
Свого Воскресіння, ніби після нового
народження, Христос повинен
був відправитися в Небесні обителі,
щоб приготувати там місце для нас
і сісти праворуч Бога Отця. Здобута
перемога над смертю, яка є страшним
наслідком гріха, відкрила і для
всіх нас можливість воскреснути в
славі Божій.
Напередодні свята закінчується
великодній період, який тривав
аж 40 днів, християни тоді віталися
словами «Христос Воскрес!». І хоч
наш Спаситель вознісся на небо,
Його божественне воскресіння залишилось
з нами, бо спасінням наповнився
увесь світ.
27 ТРАВНЯ - 28 ТРАВНЯ – Зелені
свята. День Святої Трійці та
Святого Духа. Свято Трійці, після
Різдва та Великодня, – одне з найшанованіших
свят в Україні. П`ятидесятниця
– це також народження,
об’явлення Христової церкви. Святий
Дух, зійшовши на апостолів,
допомагав поширювати Євангеліє, і
Христова Церква – спільнота вірних
– відкрито виявила
себе перед
усіма народами.
У понеділок після
свята П`ятидесятниці
Церква
молитовно
вшановує Святого
Духа. Зелений
колір є кольором
життя, а Святий Дух є подателем
життя, як молимося в молитві
«Царю небесний».
Царю небесний, утішителю,
Душе істини, що всюди єси і все
наповняєш, скарбе дібр і життя
подателю, прийди і вселися в нас,
і очисти нас від усякої скверни, і
спаси, благий, душі наші.
РУБРИКА
Чи знаєш Ти, любий читачу, які
чудові місця є у нашій Україні? А де
знаходяться Сріблясті водоспади?
Сріблясті водоспади (інша назва
– Шешорський Гук, Шешорські водоспади)
– це каскад водоспадів на
річці Пістинці в Косівському районі
Івано-Франківської області поблизу
села Шешори. Висота падіння оди
складає 4-5 м, кількість каскадів –
3. Річка Пістинька тягнеться на 56
км. Упродовж 9 км вона протікає
через село Шешори. У межах села
Пістинька перетинає потужну скельну
товщу, утворюючи каскад водоспадів.
Серед Шешорських водоспадів
найгучнішими є Великий Гук
та Малий Гук. Нижче Гуків на річці
утворилося плесо, яке місцеві мешканці
називають «Сініплясо».
Сторінку підготували
Оксана ХРИСТУК та Оксана ТРАВНЕВА
Редактор Марія ГОРБАЛЬ
Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),
Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК