Газета Успенська вежа, № 2 (2019)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО
За вiру i еднiсть!
Виходить з березня 1991 року №3 (322)
БЕРЕЗЕНЬ 2019 року
СВЯЩЕННИЙ СИНОД ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ ПРОВІВ
СВОЄ ЗАСІДАННЯ ТА УХВАЛИВ НИЗКУ РІШЕНЬ
лютого 1989 року, 30 років
15 тому, українськими патріотами
та православними вірними в м. Києві
було створено ініціативний комітет за
відновлення діяльності Української
Автокефальної Православної Церкви,
яка відродилась під час українських
національно-визвольних змагань
початку ХХ століття та відновлення
державної незалежності
України, Української Народної
Республіки, в 1917–1927 рр. В 1927–
1941 та в 1945–1990 рр. відроджена
Українська Автокефальна Православна
Церква була репресованою,
розстріляною, забороненою та переслідуваною
з боку Московського комуністично-радянського
окупаційного
режиму Союзу РСР, його правлячої
Комуністичної партії Радянського
Союзу та Комітету державної безпеки
СРСР (ЧК, ГПУ, НКВС, КДБ).
Одним із головних ініціаторів та
головою створеного ініціативного комітету
став український патріот, громадсько-політичний,
культурний і
релігійний діяч, борець за національну
і державну незалежність України
в другій половині ХХ ст., політично
репресований та переслідуваний
Московським комуністично-радянським
окупаційним режимом Союзу
РСР, науковець, мислитель, поет,
згодом член Патріаршої Ради відновленої
Української Автокефальної
Православної Церкви (1990–2014)
Євген Олександрович Сверстюк
(13.12.1927 – 01.12.2014).
Головною метою діяльності ініціативного
комітету було питання про
політичну реабілітацію Української
Автокефальної Православної Церкви,
відновлення діяльності та проведення
реєстрації її парафій.
Відтак протягом 1989–1990 рр.
відбувся ІІІ етап відновлення діяльності
Української Автокефальної
Православної Церкви в Україні, який
увінчався проведенням 5–6 червня
1990 року Всеукраїнського Помісного
Собору УАПЦ та обранням Святішого
Мстислава (Скрипника) (10.04.1898 –
11.06.1993), Патріархом Київським і всієї
України, Предстоятелем Української
Автокефальної Православної Церкви
(1990–1993). Одночасно Святіший
Патріарх Мстислав (Скрипник) був
Першоієрархом УАПЦ в США (1971–
1993) та Діаспорі (1969–1993).
15 грудня 2018 р. Українська
Автокефальна Православна Церква
(1917–2018) прийняла участь в роботі
об’єднавчого Всеукраїнського
ДО 30-річчя СТВОРЕННЯ ІНІЦІАТИВНОГО КОМІТЕТУ ТА ПОЧАТКУ
ТРЕТЬОГО ЕТАПУ З ВІДНОВЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1989–2019)
Євген Сверстюк Патріарх Мстислав Патріарх Варфоломій І
Помісного Православного Собору
в храмі святої Софії в м. Києві та
увійшла, разом із Українською Православною
Церквою Київського патріархату
та частиною Української
Православної Церкви Московського
патріархату, до канонічної єдиної
Помісної Автокефальної Православної
Церкви України.
5–6 січня 2019 р. Всесвятіший
Варфоломій І (Архонтоніс), Вселенський
Патріарх у своїй резиденції
на Фанарі (м. Стамбул, Туреч -
чина) офіційно підписав та вручив
Блаженнішому Епіфанію (Думенко),
митрополиту Київському і всієї
України, Предстоятелю Православної
Церкви України Томос (Грамоту)
про Автокефалію святої Помісної
Української Церкви.
Професор, єпископ Віктор Бедь.
Джерело: http://keuapc.org/novini/153-
vazhlivo/2427-30-richchya-stvorennyainitsiativnogo-komitetu-ta-pochatku-iii-etapuz-vidnovlennya-diyalnosti-ukrajinsk
лютого 2019 р. у Митро-
5 поличому будинку при Соборі
Святої Софії Київської відбулося
засідання Священного Синоду
Помісної Української Православної
Церкви. Під час засідання було затверджено
титули архієреїв Помісної
Церкви, встановлено порядок найменування
єпархій у разі, якщо ці найменування
дублюються – у такому
випадку єпархія іменується відповідно
до подвійного титулу архієрея.
Релігійні організації, які входили
до складу кожної єпархії станом на 15
грудня 2018 р., залишаються у складі
відповідної єпархії. Перехід духовенства
і парафій між єпархіями Помісної
Церкви можливий лише на основі
канонічних правил, тобто за згодою
архієреїв обох єпархій, посвідченою
відповідними документами.
Вирішено, що Святіший Патріарх
Філарет продовжує керівництво
Київською єпархією у складі парафій
та монастирів м. Києва (за винятком
Свято-Михайлівського Золотоверхого
монастиря), які до 15
грудня 2018 р. перебували у його
підпорядкуванні як Патріарха
Київського і всієї Руси-України.
Враховуючи особливе значення
Михайлівського Золотоверхого монастиря
м. Києва його намісник архієпископ
Вишгородський Агапіт прирівняний
у правах до єпархіального архієрея.
Синод розглянув і ухвалив типовий
статут Управління єпархії для
єпархій Помісної Церкви. Також
було розглянуте організаційне питання
Вінницької єпархії.
На пропозицію Предстоятеля
митрополит Вінницький і Барський
Симеон був затверджений Головним
секретарем Священного Синоду.
У зв’язку з обранням ректора
Київської православної богословської
академії Митрополита
Епіфанія Предстоятелем, на вакантну
посаду було призначено дотеперішнього
першого проректора протоієрея
Олександра Трофимлюка.
Також професор протоієрей О. Трофимлюк
призначений головою
Управління духовної освіти і богословської
науки.
Головою Синодального управління
військового духовенства затверджений
митрополит Черкаський
і Чигиринський Іоан, а головою
Управління соціального служіння
і благодійності – архієпископ
Донецький і Маріупольський Сергій.
Враховуючи особливу важливість
напрямку розвитку зовнішніх
церковних зв’язків – керівництво
Управлінням зовнішніх церковних
зв’язків залишене за Предстоятелем.
З метою координації зусиль
Церкви з допомоги жертвам порушення
прав людини та особам, незаконно
позбавленим волі, які знаходяться
на окупованих територіях
України та в Російській Федерації,
було утворено «Православну місію
допомоги жертвам порушення прав
людини та особам, позбавленим
волі». Головою Місії призначено
архієпископа Сімферопольського і
Кримського Климента.
Всі рішення були прийняті при
повній згоді усіх членів Синоду.
Джерело: https://www.pomisna.info/
news/svyashhennyj-synod-pravoslavnoyitserkvy-ukrayiny-proviv-svoye-zasidannyata-uhvalyv-nyzku-rishen/
155 років від дня
народження
Митрополита УАПЦ
Василя Липківського
19 березня
1864 р., село
Попудня, Уманський
повіт,
Київська губернія
– 27 листопада
1937 р.
загинув мученицькою
смертю
– розстріляний
НКВС
«НЕ БІЙТЕСЬ!
НІХТО НАС НЕ ПЕРЕМОЖЕ!»
Василь Липківський
Митрополит Василь Липківський
був винятковою, епохальною людиною
в усіх аспектах і гранях особистості.
Особливо, коли говорити
про непохитну віру, відданість
Ісусу Христу й Церкві – Українській
Автокефальній Православній, яку
було засновано значним чином саме
його стараннями і за становлення
якої він віддав своє життя. Він був
видатним богословом, мислителем
глибинного й образного мислення,
церковним істориком, яскравим
проповідником і церковним письменником,
педагогом і публіцистом.
Важко перелічити всі ті дари, якими
Господь наділив цю неординарну з
будь-якого погляду людину, і які б
він не втілював у своєму, без перебільшення,
великому житті.
Архієпископ Афанасій (Шкурупій)

2 Березень 2019
НОВИНИ УАПЦ
ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ ПЦУ, ДЗВОНАРЯ
МАЙДАНУ, НАГОРОДЖЕНО ОРДЕНОМ
«ЗА ЗАСЛУГИ» III СТУПЕНЯ
20 грудня, 2019 р., у
День вшанування Небесної
сотні, Президент Петро
Порошенко нагородив орденом
«За заслуги» III ступеня
о. Івана Сидора. Ця
державна нагорода – це
відзнака за громадянську
мужність, самовіддане відстоювання
конституційних
засад демократії, прав і свобод
людини, виявлені під час Революції Гідності,
плідну громадську та волонтерську діяльність.
Прес-секретар ПЦУ Іван Сидор відомий українцям,
як дзвонар Майдану. Він, тоді аспірант
Київської православної Богословської академії
(на той час Київського Патріархату), в грудні 2014
року бив в дзвони, скликаючи людей перед загрозою
розгону Майдану.
Джерело: https://risu.org.ua/ua/
АКЦІЯ, ПРИУРОЧЕНА ДО 30-Ї РІЧНИЦІ
ВИВОДУ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК
З АФГАНІСТАНУ
угрупування «Північ» відбулись збори військових
священиків (капеланів), які організовують та проводять
заходи душпастирської опіки над військовослужбовцями
тих військових підрозділів Збройних
сил України, що тимчасово дислокуються на лінії
розмежування.
Захід відвідали і священики-капелани із
Жовківсько-Кам’янка-Бузького деканату Львівської
єпархії, які регулярно здійснюють душпастирські і
місійні поїздки у зону АТО.
Джерело: https://uaoc.lviv.ua
НА ПРИКАРПАТТІ ЗГОРІВ
ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИР
30 січня 2019 р. юридично зареєстрована
Київська Митрополія Української Православної
Церкви (Православної Церкви України).
Джерело:https://www.facebook.com/Orthodox.in.Ukraine
ПЕРШЕ ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ,
ЯКЕ ЗВЕРШИВ ПРЕДСТОЯТЕЛЬ ПЦУ
8 лютого 2019 р. Церква Христова радіє!
Дев’ятеро дітей з Макіївки прийняли таїнство святого
Хрещення і Миропомазання у Михайлівському
Золотоверхому соборі. Це перше таїнство Хрещення,
яке звершив Митрополит Епіфаній, ставши Предстоятелем
Православної Церкви України.
Джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid
ПРЕДСТАВНИКИ ПЦУ НА АФОНІ
8 лютого 2019 р. представники
ПЦУ вперше у
своїй історії відслужили
Божественну літургію
на Афоні. Українська
делегація на чолі з єпископом
Одеським і
Балтським Павлом. Це
вже третій за числом
афонський монастир,
який вступив в офіційні
відносини з ПЦУ. Ще
два монастирі ‒ Ксенофонта і Ватопед ‒ надсилали
своїх представників на інтронізацію Епіфанія.
Взявши до уваги офіційний вік ПЦУ, можна стверджувати,
що динаміка вибудовування дипломатичних
і духовних відносин зі православним світом
у цілому досить позитивна.
Джерело: https://cerkvarium.org/novyny
Слава Богу за допомогу! Всеукраїнська асоціація
ветеранів Афганістану та АТО, Українська
асоціація інвалідів АТО, Синодальне управління
військового духовенства Православної Церкви
України долучилися до духовно-патріотичної прощі.
9 лютого 2019 р. відбулося сходження на найвищу
гору України Говерлу (2 061м). [Організатор
сходження – київський декан, священик з Боярки
Димитрій Присяжний. – Прим. ред.].
На самій вершині гори відбувся молебень перед
іконою Козацької Святої Покрови до Пресвятої
Богородиці за Україну та її Захисників.
15лютого 2019 року виповнюється 30 річниця
виводу радянських військ з Афганістану.
Молитовно вшанували пам’ять загиблих в
Афганістані та в АТО. Попри небезпеку сходження
снігових лавин, попри неймовірно сильний
вітер в горах, кригу на деяких ділянках нашого
маршруту, – це відбулося! Коли вирушаємо з
вірою, з молитвою Святою, з такими чудовими
побратимами, то неможливе стає здійсненним та
довершеним. Слава Ісусу Христу! Бог і Україна
понад усе! Слава Україні!
Димитрій Присяжний, https://www.facebook.com/
СВЯЩЕНИКИ-КАПЕЛАНИ
ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХЇІ ПЦУ
ВІДВІДАЛИ ВЧЕРГОВЕ ЗОНУ АТО
1 лютого у м. Сіверодонецьк Луганської обл. за
участі представників управління морально-психологічного
забезпечення оперативно-тактичного
13 лютого о 12:46
до Служби порятунку
«101» надійшло
повідомлення про
пожежу Свято-Серафимівського
чоловічого
монастиря в
селі Кривець Богородчанського
району.
До місця направлено
пожежники Державної
пожежнорятувальної
частини
№4 смт. Богородчани,
ДПРП Солотвино та
Гута, МПК Старуня
і Підгір’я, ДПД
«Уніплит». На момент
прибуття пожежно-рятувальних
Богородиця – наша потіха
і розрада, яка дасть сил
і віри у якнайшвидшу
відбудову храму Божого!!!
підрозділів вся будівля була охоплена вогнем. До
ліквідації пожежі залучено 25 чоловік особового
складу на 8 одиницях техніки. О 13:48 пожежу
локалізовано. З усього вщент згорілого Свято-
Серафимівського чоловічого монастиря вціліла
лише єдина річ - панагія Богородиці - молитовний
дар іконі Ковалівської Богородиці на місці!!!
З історії монастиря: Монастир почали будувати
у 2012 році. Поруч у маленькій капличці,
збудованій парафіянами, щодня відбувалися богослужіння.
Через два роки постала справжня
святиня – монастирський храм на честь святого
Серафима Саровського, який підпорядковувався
Івано-Франківськійу єпархії УАПЦ. У липні
2017 р. монастир на чолі з намісником увійшов
до складу УПЦ КП на правах ставропігійного
монастиря.
Кріпості наміснику монастиря Максиму
Волошенюку та керуючому Івано-Франківською
єпархією ПЦУ, священноархимандриту монастиря
митрополиту Галицькому Андрію
(Абрамчуку)
Джерело: https://www.facebook.com/
groups/898095200285802/?multi_permalinks
УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ
МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ
З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект
Львівського ставропігійного братства
св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня
наш часопис можна читати в інтернеті за адресою:
uv.lviv.ua.
Можна переглянути архівні примірники газети,
які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ПАТРІАРХА
ДИМИТРІЯ В 19-ТУ РІЧНИЦЮ ЙОГО
УПОКОЄННЯ
У родинному колі молитвою в Петро-
Павлівському храмі м. Львова вшанували пам’ять
Патріарха Димитрія у переддень 19-ї річниці
Його упокоєння. «Ідея автокефалії, яку Патріарх
Димитрій заклав 19 серпня 1989 року, реалізувалася
цього року! Майже 20 років Владики вже
немає, але ми сьогодні дякуємо за його сміливий
крок, який Він зробив, коли ще не було Незалежної
України! Українська Помісна церква починалася
із Львова, із цього храму, де спочиває Патріарх!
Молімося за Його душу, дякуємо Богу за Його ласку»,
– зазначив о. Микола Кавчак у своєму слові
біля могили Патріарха Димитрія.
На фото – під час панахиди біля могили
Патріарха Димитрія за спокій Його душі.
Отець-диякон Юрій Федів
ПАНАХИДА ЗА СПОКІЙ ДУШ
ПОДВИЖНИКІВ АВТОКЕФАЛІЇ
Березень 2019
НОВИНИ УАПЦ
Яреми першим Патріархом у 1990 р. обрано
Митрополита Мстислава Скрипника. Дві величні
постаті стають основою Помісної Церкви.
«Пригадую той час. Це було горе (смерть
Патріарха Димитрія.- Прим. ред.), але і радість,
бо покійний Патріарх як мало хто зараз подолав
амбіції і заповів зректися неканонічного мислення.
І зараз особливо треба декому це нагадувати!!!»
– Тарас Антощевський, RISU.
Отець-диякон Юрій Федів, https://www.facebook.com/
У ЛЬВОВІ ВІДБУВСЯ ФЕСТИВАЛЬ
«ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ»
На сцені Державного драматичного театру
ім. Марії Заньковецької м. Львова
3
9-10 лютого 2019 р. ХХІІ фестиваль української
коляди «ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ», який
другий рік проходить у дводенному форматі: перший
день – м. Миколаїв, Успенська православна
церква, другий день – м. Львів, Державний драматичний
театр ім. Марії Заньковецької – успішно
поєднав 17 колективів із м. Миколаєва (ансамбль
бандуристів «ЕтноДар», молодіжний театр
«Хліб», парафіяльний хор свято-Успенської
громади ПЦУ, ансамбль «ГЕРДАН»), м. Львова
(хори храмів Успіння Пресвятої Богородиці, св..
ап. Петра і Павла, арх. Михаїла, Львівський муніципальний
хор «Гомін», ансамбль «БОЙЄ»
Товариства «БОЙКІВЩИНА», дівочий гор
«Грація» Львівського державного коледжу культури
і мистецтва), м. Луцька (хор «КРЕДО» Храму
Холмської І.Б.М. ПЦУ), м. Івано-Франківська
(хор «Кантемус» церкви Христа Спасителя оо
Василіян) та Республіки Польща (ансамбль пісні
і танцю «ОСЛАВ’ЯНИ» Об’єднання українців у
Польщі, с. Мокре Сяніцького повіту, Підкарпаття).
Понад 1,5 тис глядачів мали можливість послухати
колядки у найрізноманітнішій формі виконання.
За 22 роки зусиллями Львівського ставропігйного
братства св. ап. Андрія Первозваного захід
впевнено крокує своєю творчою дорогою, об’єднюючи
кращі колективи міста Лева, створюючи
родинну атмосферу у суспільстві. Завдяки підтримці
родини Дмитра Вознюка, члена нашого
братства, четвертий рік поспіль коляда лунає на
камерній сцені Драмтеатру ім. М. Заньковецької.
Цього року родзинкою були декорації п. Дарії
Альошкіної, яка люб’язно їх нам надала та
особисто формувала різдв’яний настрій сцени.
Благословив захід Митрополит Львівський
Макарій. Прибули привітати хористів і мер м.
Львова п. Андрій Садовий, Начальник департаменту
культури п. Наталія Бунда. Сценічно і
ожвавлено вели фестиваль студенти Львівського
державного коледжу культури і мистецтва під
орудою п. Ярослави Богонюк. За 22-річчя участі у
фестивалі «Прощання з колядою» відзнакою мерії
міста було нагороджено православні церковні
хори храмів Успіння Богородиці м. Львова та св.
ап. Петра і Павла.
ХХІІ-м фестивалем «Прощання з колядою» розпочалося
святкування 20- річчя творчої діяльності
братського хору «СТАВРОС», за що колектив від
уряду міста був нагороджений подячної грамотою.
Спільною колядою «Бог Предвічний» урочисто
завершилася родинна братська коляда.
Отець-диякон Юрій Федів, https://www.facebook.com/
«СВЯТОГІРСЬКА КОЛЯДА»
Предстоятель Православної Церкви України
Блаженніший митрополит Епіфаній звершив панахиду
за спокій душ подвижників Автокефалії
Українського Православ‘я – патріарха Димитрія
та митрополита Мефодія. Царство Небесне і
Вічний Спокій.
О. Віталій Даньчак,
https://www.facebook.com/danchak.icf
СПОГАДИ ПРО ДВОХ ПАТРІАРХІВ
ІІІ-ГО ВІДРОДЖЕННЯ УАПЦ
25 лютого 2000 р. в оселі Всевишнього відійшов
Святійший Патріарх Димитрій, ініціатор
духовного пробудження українців у 1989
р. Саме Владика, будучи священиком, настоятелем
Петро-Павлівської церкви у м Львові, проголошує
19 серпня 1989 р. Третє відродження
УАПЦ. Слідом за о Володимиром Яремою та
о. Іваном Пашулею від РПЦ масово відходять
парафії як у Галичині, так і на Поділлі, Волині
та Наддніпрянщині. З ініціативи о. Володимира
«Прощання з колядою»
в м. Миколаєві
6-й фестиваль Різдвяних піснеспівів
«СВЯТОГІРСЬКА КОЛЯДА» відбувся в храмі
Покладення Ризи Пресвятої Богородиці на
Святій Горі. Захід розпочався молебнем до
Божої Матері. Промоторами заходу були отці
Іван Гірняк та Михайло Ферелетич. В концертній
програмі взяли участь хорові колективи
парафій Св. Софії(Золочів), Всіх Українських
Святих (Золочів), Успення Пресвятої Богородиці
(Верхобуж), Св. Володимира (Кругів), Різдва
Іоана Хрестителя (Колтів), вокальний ансамбль
«Колорит» (Золочів) та вертепи зі сіл Колтів і
Кругів. Програму вів ведучий та автор сценарію
о. Юрій Юречко. На завершення ігумен Онуфрій
в подячному слові запросив усіх учасників до почастунку.
Золочівський декан о. Василь Саган,
Джерело: https://www.facebook.com/photo
ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ В ХРАМІ
ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО
С. САСІВ
Золочівський декан о. Василь Саган,
Джерело: https://www.facebook.com/
photo.php?fbid=2133107820111393&set=pcb.

4 Березень 2019
ДЕНЬ ІНТРОНІЗАЦІЇ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ ПРАВОСЛАВНОЇ
ЦЕРКВИ УКРАЇНИ ЕПІФАНІЯ. ФОТОЕТЮДИ
ог має Свій План віднос-
Автокефалії… Бог
«Бно
бачить Предстоятеля. Чи дамо Богові
діяти? Чи довіримось Йому?
Чи поєднаємось в молитві?». – Це
слова ієрея Івана Полежаки з Харківшини,
опубліковані в його філософсько-богословському
есе «Але
є проблеми» на сторінках газети
«Успенська вежа» заздалегідь перед
Об’єднавчим Собором.
«Бог бачить Предстоятеля».
11 березня у православних християн
розпочинається Великий
З
піст, який триватиме до 28 квітня.
На цей період віруючі християни
відмовляються не тільки від гучних
забав, а також обмежують себе в їжі.
Із щоденного раціону харчування виключаються
такі продукти, як м᾽ясо,
молоко, сир, яйця. Але при цьому
слід пам᾽ятати, що таке обмеження
не повинно завдавати шкоди нашому
організму. Слід також наголосити на
тому, що входити і виходити з посту
необхідно поступово, готуючи організм
до зміни харчування. Спочатку
із раціону харчування виключають
В неділю, 3 лютого 2019 р., в день
інтронізації Предстоятеля Православної
Церкви України Епіфанія, камери
зафіксували справжнє чудо Боже. – Під
час Таїнства Причастя Владик Господь
посилає Своє благословення у вигляді
потужного світла, яке просто потоком
через вікно Святої Софії вривається в
Святая Святих. Господь показує Свою
присутність, що Він з українським
Предстоятелем, з українськими Владиками,
а отже з українським народом.
м᾽ясні страви, потім рибні, а далі
страви з яєць та молока. Тому перед
початком Великого посту Церква передбачила
м᾽ясопусний, сиропусний
тижні.
Відповідно до фізіологічних потреб
для нормального функціонування
всіх систем організму людина
повинна отримувати певний комплекс
життєво необхідних поживних
та біологічно активних речовин. Це
білки, жири, вуглеводи, вітаміни,
мінеральні речовини. Так, для забезпечення
організму білками у щоденне
меню в період посту необхідно
включати такі продукти, як квасолю,
На четвертому фото Томос тримає
в руках той самий священик Іван Сидор,
який чотири години бив у дзвони
Михайлівського Золотоверхого у ніч
проти 11 грудня 2013-го, коли Беркут
намагався взяти Майдан штурмом.
Чи може зробити одна людина карколомний
виток в ході історичних подій?
– У цьому ми є свідками. І Томос,
який тримає в руках, це і заслуга о.
Івана Сидора за ту ніч проти 11 грудня
2013-го, коли була врятована Україна.
Нині о. Іван Сидор – кандидат
церковно-історичних наук, викладач
церковної історії Київської
Православної Богословської академії.
На Томосі – той самий потужний
промінь світла.
«Бог бачить Предстоятеля». Бог
бачить Україну. Зуміймо і ми бачити
Божі знаки, Божу милість, і бути
вдячними за це нашому Творцеві.
Марія Горбаль
ДО 205-ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЄДИНА В СВІТІ ПОВНІСТЮ ВИШИТА КНИГА – ШЕДЕВР,
ЗРОБЛЕНИЙ В УКРАЇНІ!
Майже рiк працювали над створенням
креативної книги,
за основу якої взяли перше видання
«Кобзаря» 1840 року, її головний редактор
Олена Медведєва та художній редактор
Анна Тимошок. За допомогою
техніки стебнівки на матеріалі, який
в народі називають «диким льоном»,
майстринi відтворили тексти восьми
(без скорочень!) поетичних творів:
«Думи мої», «Перебендя», «Катерина»,
«Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні
брови»), «До Основ’яненка», «Іван
Підкова», «Тарасова ніч». Варто зауважити,
що твори вишиті мовою оригіналу.
Збережено абсолютно всі авторські
знаки.
Для вишивання тексту був розроблений
спеціальний шрифт, ідентичний
шрифту «Кобзаря» середини
XIX століття. Вісім поетичних творів
без скорочень вишили методом стебнівка,
який дозволяє вільно читати
поезії. На кожній сторінці присутній
традиційний український орнамент.
Тексти «Кобзаря» редактори доповнили
вiдповiдними ілюстраціями,
якi вишитi хрестиком. Так, відтворено
шість малярських творів Тараса
Шевченка, які належать до періоду
його ранньої творчості. Майстринi
говорять, що найважче було працювати
саме над ілюстраціями, адже перевести
картини у схеми для вишивки,
підібрати кольори, які б сповна відображали
Шевченкову гаму, не так уже
й просто. Редакторки погоджуються,
що найцікавіше, але разом з тим найскладніше,
було створити портрет молодого
Тараса, його «Катерину» і маловідому
роботу «Визволення Петра
Апостола з темниці», що символізує
визволення Шевченка з кріпацтва.
Книга містить 48 сторінок з дикого
льону розміром 36,5 х 26 см.
Переплетення і шкіряна внутрішня
обробка зроблені за зразком
оформлення стародруків. Вишитий
«Кобзар» важить 3,3 кг, а зберігають
його в спеціальній шкіряній сумці-футлярі.
Брати книгу в руки можна
тільки в білих рукавичках.
Вишиту книгу можна буде побачити
в Музеї книги і друкарства у
Києві, Музеї Тараса Шевченка, виставкових
залах Рівненського краєзнавчого
музею.
Читати вишите Шевченкове слово –
те саме, що читати історію життя, біль
і віру його народу лише найріднішою
мовою – українською, до якої можна
доторкнутися тепер навіть пальцями.
Джерело: https://ukrainianpeople.s/%D
1%94%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0
%B0-%D0%B2-%D1%81%D0%B2%D1%
96%D1%82%D1%96
Олександра МАКСИМЕЦЬ, викладач кафедри харчових технологій та ресторанної справи Львівського інституту економіки і туризму
ПОСТІТЬ ЗДОРÓВО! ЯК ЗБЕРЕГТИ ПОВНОЦІННИЙ РАЦІОН ХАРЧУВАННЯ В ПЕРІОД ПОСТУ?
горох, нут, сою, насіння соняшника,
гарбузове насіння тощо. Добрим
замінником м᾽яса є гриби. Гриби є
також джерелом вітаміну А та вітамінів
групи В. Із грибів можна готувати
безліч ситних і смачних страв.
Щоб поповнити в організмі запаси
жирів, необхідно використовувати
при приготуванні страв рослинні
олії: соняшникову, кукурудзяну, конопляну,
оливкову. Перевагу слід надавати
оливковій олії, вона корисніша
для організму.
Незамінний продукт харчування
під час посту – страви із злакових
культур, які є основним джерелом
вуглеводів. Не дарма в народі
кажуть: «Каша – їжа наша». Каші
будуть смачнішими і кориснішими,
якщо до них додавати гриби,
сухофрукти, горіхи, мед. Не слід
забувати про вітамінний і мінеральний
склад раціону харчування.
Основним джерелом вітамінів, як
відомо, є овочі та фрукти. Їх можна
споживати у сирому, вареному,
запеченому вигляді. Із сухофруктів
можна готувати желе, варити кисіль,
узвар тощо. Отже, як бачимо,
що і в піст можна харчуватись ситно,
смачно, різноманітно, а основне
повноцінно.

Березень 2019
Микола ПЕТРЕНКО
“ЩО Я МАЮ НА МОРОЗ ПІТИ ІЗ НИМ…”
ДО 70-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТА 40-РІЧЧЯ З ДНЯ КОНЧИНИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА
олодимир був членом журі
«Вна фестивалі молодіжної пісні
у Хмельницькому. Звідти повернувся
додому вранці 24 квітня (1979 р.).
Був у доброму настрої, але нічого не
розповідав матері про фестиваль, зустріч
з людьми. Чомусь квапився.
Помився, поголився, переодягнувся.
Взяв портфель, з яким майже не розлучався,
і близько першої години дня
сказав матері: «Я йду, мамо, до консерваторії.
Затримаюся там півтори-дві
години». – Сестра Оксана Івасюк. –
Відтоді живим його не бачили. Тіло
знайшли 18 травня.
Шанувальники дослідили, що
Володимир Івасюк за останній місяць,
чи півтора, створив п›ять пісень:
на слова Ростислава Братуня,
Степана Пушика, Богдана Стельмаха,
Михайла Ткача і мої – «Калина приморожена».
Пісні молодого композитора
гідним подивування чином
4 БЕРЕЗНЯ 1949 р. – 24/27 КВІТНЯ 1979 р.
линули у світ: їх очікували по всій
Україні, по всіх закутках колишнього
союзу, де лиш жили українці – а вони
жили всюду.
П`ять пісень за короткий час – це
значить, що композитор був на піднесенні,
був у розквіті творчих сил. Тож
блюзнірством виглядатимуть потуги
тогочасних можновладців видати непоясниму
смерть молодого творця за
самогубство людини, «спаралізованої
творчими невдачами», «морально
пригніченої».
Не знаю як пояснити, але слова
пісні «Калина приморожена» дивним
чином накладалися на долю самого
Володимира:
Це й мені таке кохання
наворожене,
Що я маю на мороз піти із ним…
І далі, з другої строфи –
про долю самого співака:
Може, й пісня буде
трохи приморожена,
Хай захрипла і гірка, та не німа…
Можновладці не хотіли, щоб пісні
загиблого творця продовжували
жити. Ні, забороняти їх вони не наважувалися,
а от рекомендувати творчим
колективам не включати їх до
репертуару, – то тут вже їх ніщо не
гальмувало. Та це не зменшувало всенародної
любові до тих пісень – вони
проривали шори облуди, воскресали
в устах нових виконавців, знову і знову
торжествуюче лунали над світом…
КРУТИ У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ
5
І нині знову на вітчизняних телеекранах
перекривається дорога
українській пісні. Івасюковій також
– під облудно вигаданими рамками
«не формату» – полишаючи дорогу
для запозиченого пісенного шумовиння...
Залишилася непроспіваною досі і
наша з Володимиром друга пісня-реквієм
до вистави «Суд пам`яті» (може,
ще десь розшифрується в його архівах...)
– з такими словами, які надавалися
бути озвученими до прощання із
самим композитором:
Прощайте, прощайте,
Про нас пам‘ятайте –
І доли, і гори, і ріки!
І сонце, і зливи,
І люди щасливі,
Що прийдуть навіки, навіки!..
Ось така історія, що додала тільки
смутку моїй душі.
Джерело: https://www.facebook.com/notes/
ДО КРУТ – З КИЄВА ДО КРУТЯН –
З ЧЕРКАЩИНИ
Напередодні чергової річниці
бою під Крутами студенти
з Києва (колишні та теперішні)
та молодь, яка воює на сході
України, разом з настоятелем Свято-
Покровської парафії ПЦУ м. Боярка,
військовим капеланом о. Димитрієм
Присяжним, приїхали до станції
«Крути» вшанувати пам›ять тих, хто
боронив тут нашу землю.
101 рік тому наші ровесники неподалік
малої залізничної станції творили
нову велику державу. 101 рік тому
віч-на-віч із більшовицькою чумою.
Тихого січневого ранку сніг із мрякою
покривав залізничні колії й довколишні
поля, іній лягав на дерева. Але
вже надвечір поля стали багряними.
Бій під Крутами став одним із
найлегендарніших боїв Української
революції. Цей бій - символ відваги і
сміливості. Коли горстка захисників
протистояла переважаючому ворогу.
«Нас мало, але голос наш лунатиме
скрізь по Україні», – писав Микола
Міхновський.
Цей бій – символ єдності українців
у боротьбі за свою державу. Коли
галичанин Григорій Пипський зголошується
добровольцем і з мужністю
стоїть пліч-о-пліч із наддніпрянцями.
«Шлях до вільного Львова веде
через вільний Київ», – казав Євген
Коновалець.
Цей бій – символ небайдужості молоді
до долі своєї держави. «Молодь
завжди була, є і буде головним бойовим,
динамічним елементом національно-революційної
боротьби», –
напише пізніше Степан Бандера.
101 рік тому по цій колії рухалося
життя назустріч смерті. Тим, кому ця
дорога була в один кінець, стала дорогою
у вічність. На їхньому чину виховуватимуться
нові покоління воїнів.
Оборонці Крут – в строю!
Михайло Кублій, Київ,
https://www.facebook.com/hram.pokrova
29 січня 2019 р. учні 10 класу
школи №3-колегіуму разом із вчителем
історії Сергієм Мачуським та
настоятелем Храму Різдва Святого
Івана Хрестителя ПЦУ м. Сміли на
Черкащині Михайлом Шевчуком
здійснили автобусну поїздку до
с. Старосілля Городищенського р-ну.
Там вони побували в школі, де відзначалась
дата битви під Крутами.
На кладовищі села покояться три
колишніх студенти, які загинули цього
дня у 1918 році. Десятикласники
побачили та почули багато цікавого,
долучившись до сторінок нашої історії.
Вічна пам’ять героям, які віддали
свої життя, захищаючи Україну!
Джерело: https://www.facebook.com/photo.
php?fbid=385355502222432&set=pcb
ІСТОРИЧНИЙ ФІЛЬМ «КРУТИ 1918» В КІНОТЕАТРАХ УКРАЇНИ
Ідея зняти фільм про ці героїчні
події під Крутами належить
сценаристу Костянтину Коновалову,
який почав працювати над сценарієм
ще 10 років тому. Але тоді його задум
не підтримали продюсери: тему вважали
неактуальною. «І тільки зараз,
– розповідає «Главкому» Коновалов,
– коли стався Майдан, почалась війна
на Сході України, змінилась інформаційна
політика, реалізація цього
фільму стала можливою». Коновалов
стверджує: історія зараз особливо актуальна,
тому що так само, як і в бою
під Крутами, на Сході України воюють
молоді люди-добровольці – сучасні
студенти, футбольні фанати.
«Було дуже непросто написати історію
людей, які загинули тоді, 100
років тому, не відчувши повноти життя.
Я інколи «жартую», що назвав цей
фільм «Крути 1918», оскільки багатьом
загиблим у тому бою було саме
по 19-18 років», – згадує сценарист.
Центральною подією сюжету
є бій на залізничній станції Крути
взимку 1918 року. Біль шовики, захопивши
Харківську, Полтавську та
Катеринославську (Дніпропетровщина)
губернії, мали на меті захопити
Київ. 29 січня 1918 р. близько 500
українських воякiв, серед яких загін
Вільного козацтва Армії УНР, офіцери
і юнаки 1-ї Української військової
школи та добровольчий Помічний студентський
курінь Січових стрільців
(більше ста осіб), та 4500 більшовиків,
якими командував Михайло Муравйов,
зустрілися біля станції Крути. Бій тривав
близько шести годин. Ввечері українські
війська організовано відступили
до ешелонів. Українські сили втратили
до ста осіб, зокрема – 27 студентів та
гімназистів, які під час відступу загубились,
потрапили у полон і були розстріляні
більшовиками.
Яна СТЕПАНКОВСЬКА, «Главком»:
https://glavcom.ua/country/culture/kruti-1918
З 15 ГРУДНЯ 2018
ЧИСЕЛЬНО ЗА МІСЯЦЯМИ
ПЕРЕХІД ПАРАФІЙ
ДО ПЦУ ВИГЛЯДАЄ ТАК,
СТАНОМ НА 25.02.2019:
№ Період
Кількість
парафій,
що покинули
УПЦ (МП)
Загалом
1 Грудень 2018 35 35
2 Січень 2019 152 187
3 Лютий 2019 205 392
Джерело: https://uk.wikipedia.org/

6 Березень 2019
Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина
РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА
Входимо в Великий піст
Входимо в Великий піст. Як пройдемо?
Скільки разів упадемо? Не
святі ми. Без падінь не обійтись. Але
падіння можна полегшити, якщо дотримуватись
двох обмежень:
1. Не їсти себе.
2. Не їсти ближніх.
1. Не їсти себе: До Великого
посту ми прагнемо готуватись як до
подвигу. Намагаємось сумлінно дотримуватися
всіх настанов Церкви.
Але це важко, і ми все одно десь
тратимо і падаємо. Вчинивши щось
не так, починаємо докоряти собі. І,
хвилина за хвилиною, а то і година
за годиною, а то і день за днем їмо
себе, замість того, щоб дбати про
душу та про те, щоб приносити гідну
жертву любові заради Любові.
Коли ми починаємо себе їсти, то
проявляємо неуважність, невдячність
та неповагу до Бога. Піст – це
час загостреної духовної боротьби
за душу людську. Тому Господь
допомагає нам відчути наші слабкі
місця. І ми відчуваємо їх. Але чомусь
замість того, щоб дякувати
Господеві за Його дари і, можливо,
каятись перед Ним, ми відступаємо
від Нього, забуваємо про Нього і заглиблюємось
в гріх, поїдаючи себе.
А Господь чекає, коли ми приймемо
себе такими, якими ми є, і перестанемо
жити поверхневим життям.
Немає меж для внутрішніх докорів,
які завжди лежать на поверхні.
І як тільки ми в них занурюємось,
намагаючись вести бездоганне християнське
життя, так і тонемо. Починаємо
жити не суттєвим, і втрачаємо
суть життя.
Дякую Тобі, Господи, що Ти дбаєш
про наші душі. Дякую Тобі, що
Ти надаєш нам можливість бачити
свої гріхи і, каючись перед Тобою,
звільнятись від них. Дякую Тобі,
Господи, і прошу Тебе: дай сили
вчасно згадувати про Тебе і приносити
гідну жертву покаяння.
«Жертва Богові дух сокрушенний.
Серцем сокрушенним і смиренним
Бог не погордить». Серце
сокрушенне і смиренне не те, яке
картає себе, а те, яке Богові себе довіряє.
2. Не їсти ближніх: Під час посту
нам хочеться, щоб всі християни
довколо нас ставали досконалішими,
і зо всіх своїх сил намагаємось
допомогти їм у тому. І допомагаємо,
розкриваючи перед ними «правду-матку».
Допомагаємо так, що
вони, в ліпшому випадку, уникають
нас, а в гіршому – відвертаються від
Церкви. Допомога іншому має дуже
високу вартість. І не наша справа
допомагати, коли нас не просять.
Але, коли ми свій погляд на людину
спрямуємо як на Образ Божий,
то з Божою допомогою відчуваємо
більш глибокі стани людини, відчуваємо
її спасительні потреби і
підтримуємо чи то молитвою, чи то
словом, чи то рухом.
Дякую Тобі, Господи, що Ти даруєш
нам можливість відчувати
Тебе і Твою дію в собі та інших.
Прошу Тебе, допоможи нам ввіряти
Тобі кожну мить нашого життя і
ставати Твоїми.
Їсти себе деколи не на шкоду
Якщо ми, віруючі, сотворили
якийсь гріх, то без докорів сумління
нам не обійтись. Душа плаче,
душа страждає. Бо кожен гріх – це
додаткова огорожа в клітці, в якій
ми тримаємо душу. Кожен гріх – це
віддалення душі від Бога і посилення
її ув’язнення в неволі.
По-різному ми можемо поступити
з усвідомленим гріхом:
можемо відмахнутись від нього
і, притупивши сумління, й надалі
жити «спокійно». Страшний цей
стан, коли сумління мовчить.
Ми знаємо, що фізична біль сигналізує
нам про проблеми тіла. То ж ми
швидко реагуємо і лікуємось. Сумління
також сигналізує. Відчуваючи
дію сумління, розуміємо, що душа
болить, що з нею якісь негаразди. І
коли ми притуплюємо біль душі, то
вона огортається непроникним панциром
і задихається в неволі.
Можемо щиро каятись в гріхові,
не йдучи до сповіді, і перетворюючи
каяття на самоз›їдання. Тоді сприйняття
обставин звужується до гріха,
бо ми споглядаємо на нього з усіх
боків, приміряємо до себе обставини,
в яких він був звершений, роздумуємо,
як би було, якби ми вчинили
по-іншому. Гріх оволодіває нами, заважаючи
жити і руйнуючи дійсність
миті і дійсність всього життя.
Можемо каятись, споглядаючи
на Бога і дякуючи Богові за Його
світло, яке дало змогу нам побачити
та зрозуміти гріх. Коли ми дякуємо,
то світло Боже не відходить від нас,
а продовжує прояснювати дорогу,
якою ми йдемо. В світлі Божім нам
соромно і боляче за те, що ми дали
гріхові можливість діяти в собі і
керувати собою. Соромно, боляче
і, одночасно, радісно. Бо Бог не покинув
нас. Бог поруч. Бог веде до
покаяння, вирівнює нашу дорогу і
вказує напрямок до спасіння.
По-різному ми можемо реагувати
на гріх, який вчинили. Варіації
реакції безмежні. Але коли ми з Богом,
то гріх не руйнує нас. А світло
Боже викриває його природу і дозволяє
свідомо звільнятись від нього
в покаянні перед Богом. І коли,
після такого покаяння, ми бачимо
такий чи подібний, чи інший гріх
в людині поруч з нами, то людина
нас не дратує. Ми її не їмо, ми її не
засуджуємо. Ми розуміємо природу
гріха і, звернувшись до Бога, можемо
допомогти людині пройти той
шлях, який пройшли самі, коли Бог
поруч і Бог попереду.
На превеликий жаль, ми в певних
обставинах життя впадаємо
в той чи інший гріх. Але наслідки
гріха долаються нами по-різному.
Без Бога – тонемо. А з Богом – підіймаємось.
Боже милостивий, дай сили
вчасно згадувати про Тебе і вчасно
виправляти все, що вчинили в гріховному
стані.
Ієрей Іван Полежака
Піст – це час глибоких
внутрішніх розважань
Піст – це час глибоких внутрішніх
розважань, до яких ми запрошуємо
лише Бога. «І сказав Бог: «Сотворімо
людину за образом Нашим
і за подобою Нашою, і нехай володарює
вона над рибами морськими,
і над птахами небесними, і над
звірами, і над худобою, і над усією
землею і над усіма плазунами, що
повзають по землі». І сотворив Бог
людину за образом Своїм, за образом
Божим сотворив її; чоловіка
і жінку сотворив їх. І благословив
їх Бог і сказав їм Бог: «плодіться і
розмножуйтеся і наповняйте землю
та підпорядковуйте її собі; володарюйте
над рибою морською, над
птаством небесним і над усяким
звірем, що рухається по землі»»
(Бут. 1, 26-28).
Захотів Бог сотворити людину на
образ Свій і на подобу Свою, і сотворив.
І словами: «володарюйте…
та підпорядковуйте…» розкрив, що
є Образ Божий в людині.
В слова «володарюйте» та «підпорядковуйте»
ми вкладаємо свій
зміст, який є дуже далекий від того,
про що говорить Бог. І коли ми розважаємо
над словами в контексті Біблійного
тексту, то потроху осягаємо,
що представляє собою людина
як творіння Боже.
Боже мій милостивий, розкрий розум
наш на розуміння Твоєї Правди.
Великий піст
Великий піст з року в рік один
і той самий. Ми змінюємось. І змінюється
наше відношення до посту.
Коли ми лише розпочинаємо ходити
до Церкви, то нам важко осягнути
значення посту. І ми дотримуємось
посту тому, що так Церква
постановила, тому що Христос 40
днів постився, чи тому, що розглядаємо
піст як дієту, або привід,
щоб певний час поголодувати, або
щоб щось довести собі та іншим.
Та все це не важливо. Важливим є
те, що ми розпочинаємо піст і отримуємо
певні перемоги над собою.
І радіємо своїм перемогам. І Бог
наш – люблячий Батько, також радіє
з нами. Врешті, ми зробили хоч
якийсь дійсний крок до спасіння.
Перемога над власним тілом
дуже важлива для нас. Це початок.
Початок боротьби з тим, що заважає
йти до спасіння. Перемігши,
частково, поклики свого організму,
ми отримуємо силу до боротьби
з гріхами. Усвідомлену силу. Бо
з’явився досвід і розуміння того,
що не завжди жили так, як треба.
Що вели життя за інстинктами та
покликами тіла. Навіть тоді, коли
були впевненими, що все добре, що
таке життя є правдивим. Розум наш
дуже лукавий і завжди намагається
нас виправдати, і навіть зробити героями.
Ми усвідомлюємо, що господарями
нашого життя можемо бути
ми, а не інстинкти та бажання, та
ще якась сила, яку починаємо вирізняти.
Ми усвідомлюємо, що поклики
нашого тіла підкоряються
нашій волі. Звичайно ж, є люди,
які знають ці основи з дитинства і
використовують їх. Але більшість
людей є такими, якими є – слабкими
та ненадійними відносно себе та
інших.
Піст відкриває перед нами перспективу
пізнання себе. Особливо
коли ми свій піст не обмежуємо
часом посту, а продовжуємо експериментувати.
(Їжа в таких експериментах
займає далеко не перше
місце).
Дивне це життя – експеримент.
В ньому ми з’ясовуємо, що наша
сильна воля не така вже й сильна.
Потім розуміємо, що воля має дійсну
силу лише в присутності Бога,
коли ми запрошуємо Його у своє
життя, радимось з Ним відносно
кожної справи і просимо допомоги
в здійсненні справи. Через таке
спілкування ми перестаємо бути
теоретиками «духовного світу»,
а починаємо відкривати його для
себе і свою приналежність до нього.
У кожної людини це відбувається
по-своєму. Але кожній людині
доводиться докладати чимало зусиль,
щоб пам’ятати про Бога, коли
хочеться «свого», і постійно експериментувати,
щоб навчитись жити в
присутності Бога. Бо навіть досконале
знання заповідей, досвіду Святих
Отців Церкви, всієї Біблії, не
змінює наше життя. І слова: «бери
і живи за словом Божим» насправді
нічого не означають для людини,
яка тільки розпочинає свій шлях.
Кожне Слово Боже людина має
випробувати, пережити і відчути на
собі силу того Слова. Життя змінюється
«постом та молитвою». Постом
– коли ми живемо, намагаючись
осягнути слова Христа «хто хоче йти
за Мною, нехай зречеться себе, візьме
хрест свій та йде за Мною». Молитвою
– бо без постійної бесіди з
Богом, без того, що ми «тримаємось
за Нього», ми не зможемо ні «зректись»,
ні «взяти», ні «йти».
Великий піст… Коли ми насправді
хочемо спастись, то, ввійшовши
в нього, ми переживаємо
його всю решту свого життя. Піст
зовсім не такий, яким ми бачили
його напочатку.

Березень 2019
7
Отець Роман ГРИЦИШИН, м. Самбір
Отче! Покропіть дитину, фотографію
дитяти, бо помирає! –
благально, розпачливо волав голос з
мобільного...
Дівчинка народилась зовні здоровою,
але у перші години виявилась
непрохідність деяких внутрішніх
органів. Медики нашого пологового
відділення не хотіли зволікати і вирішили
відправити «швидкою» дитинку
до Львова, – там більші можливості,
сучасніше обладнання... Тож
тато новонародженої розпачливо
дзвонив до священика і просив «покропити»,
щоб дитя живе доїхало.
– Покропити добре, але давайте
ще і похрестимо терміново у «швидкій»,
– нехай дитя має Ангела Охоронця
і свою святу, – порадив духовний
отець.
Автомобіль з увімкненими сиренами
звернув на церковне подвір’я,
– щастя, наш храм біля дороги на
Львів, тож часу не гаяли медики і інструкції
не порушили. Священик поверх
будівельного спецодягу (церква
ж будується!) швидкоруч одяг підрясник
і фелон, взяв свячену воду, і над
головою немовляти на руках медсестри
у «швидкій» прозвучало сакраментальне
і життєдайне: «Охрещується
раба Божа Анна! Во ім’я Отця.
Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа.
Амінь». Хвилинка часу... Ні єлеопомазання,
ні миропомазання, ні інших
молитов, – життя ж бо згасає.
«Швидка» з пронизливими, моторошними
сиренами помчала на
Львів.
(Потім доповнюється Таїнство
Хрещення... якщо виживе). А коли
прибули за 40 хвилин у Львівський
охмадит, то лікарі оглядали цілком
вже здорову маленьку самбірчанку,
яка... організувала собі такий круїз
на «швидкій» Самбір-Львів у День
свого народження. Вижила і виздоровіла
після Хрещення. Відразу
після Таїнстві Хрещення усі органи
маляти запрацювали «як Бог приказав»!
(у медиків історія новонародженої
зберігається).
А через тиждень у нашому храмі
ми вже з радістю і подякою доповнювали
Таїнство Хрещення молитвами,
Єлеопомазанням, Миропомазанням,
кумами і щедрими родинними столами.
Ось така сила Таїнств Святої
Церкви Христової.
Якщо Хрещення одне, то до Сповіді
і Причастя можемо часто приступати,
життєдайної сили набиратись.
Нині наша «екстремально» охрещена
парафіяночка, – завжди життєрадісна
і завжди усміхнена – часто
приступає до Святого Причастя. А
влітку своїх товаришок приводить
у церковний сад: смакувати чи то
черешнями, чи то грушками! На здоров’я,
діти Божі!
На фото: Аня Куприч, малятком
«екстремально» охрещена в автомобілі
«Швидкої».
Джерело: https://www.facebook.com/photo.php
?fbid=376879066228662&set=a.10556789002
6449&type=3&theater
ЛЬВІВСЬКИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ ЗАПРОШУЄ ВІДВІДАТИ ВИСТАВКИ
Олена МАЛЮГА, науковий співробітник Львівського музею історії релігії
ПРАВОСЛАВ’Я. УКРАЇНА. ІСТОРІЇ
В
умовах поліконфесійності
українського суспільства
і створення Православної церкви
України (ПЦУ) важливе значення має
не тільки вивчення, а й дослідження
процесу виникнення та розвитку церковно-православного
руху в Україні,
утворення Української Автокефальної
Православної Церкви (УАПЦ).
«Православ’я. Україна. Історії».
Тема новоствореної виставки
у Львівському музеї історії релігії.
Її автори акцентують увагу на історії
автокефального руху в Україні і
створення ПЦУ.
У першій частині виставки експонуються
стародруки з колекції
Львівського музею історії релігії
XVII–XVIII ст., які містять богословські
твори українських православних
авторів Лазаря Барановича, Іоаникія
Галятовського, Стефана Яворського.
На основі численних документів,
особистих і культових речей, облачення,
світлин постають духовні особистості,
які підтримали ідею автокефалії,
незалежності і самостійності
української Церкви, починаючи після
лютого 1917 року. Національно-церковний
рух не припинявся і в умовах
більшовицького режиму, у часи Другої
світової війни. Біля витоків творення
УАПЦ стояли духовні пастирі
України – митрополити Василь Липківський,
Іларіон (Огієнко), Полікарп
Сікорський, патріархи Мстислав
(Скрипник) та Володимир (Ярема).
В експозиції представлені особисті
речі патріарха Мстислава (Скрипника):
скуфія (повсякденний головний
убір православних духовних
осіб), ваза, ніж для розрізання паперу.
Волинський краєзнавчий музей
(Луцьк) надав експонати про життя
і діяльність Полікарпа Сікорського,
ініціатора другого відродження
УАПЦ. Це – жезл і підсвічники єпископа,
наперсний хрест, літургійний
посуд. Варто зазначити, що до
Луцька вони надійшли від громади
української парафії Парижа – Церкви
святого Симона в Ольне-су-Буа
в 90-х роках XX століття, і жодного
разу в Україні їх не виставляли.
Організатори показали й історичні
події: об’єднавчий Собор – 15
грудня 2018 р. в Києві і вручення Томоса
про автокефалію ПЦУ Вселенським
патріархом Варфоломієм предстоятелю
– митрополитові Епіфанію
5-6 січня 2019 року в Туреччині.
У висвітленні теми виставки
використані речі багатьох фондових
груп ЛМІР. Окрім стародруків,
представлено періодичні видання
1920–1930-х років, фотографії того
періоду. Є сучасні видання I і II Соборів
УАПЦ, а Галузевий державний
архів СБУ надав копії фрагментів
кримінальних справ репресованих
у 20–30-х роках XX століття діячів
УАПЦ – митрополитів Василя Липківського
і Миколи Борецького, професора
Володимира Чехівського.
Виставку підготовлено спільно
з Волинським краєзнавчим музеєм
(Луцьк), Рівненським обласним краєзнавчим
музеєм, Державним меморіальним
музеєм Михайла Грушевського
у Львові, Митрополією ПЦУ
(Київ), Науковою бібліотекою ЛНУ
імені Івана Франка (Львів).
Куратор виставки – Людмила
Ходькова, завідувач відділу «Православ’я».
Триватиме виставка до 13 квітня.
Ірина ЦЕБЕНКО, науковий співробітник Львівського музею історії релігії
НА ПОЛІ ЧЕСТИ
До 90-річчя від дня народження Євгена
Сверстюка у Львівському музеї
історії релігії відкрито виставку «На
полі Чести». Це камерна експозиція. Тут
небагато речей: фотографії різних періодів
життя, книга-самвидав «Собор в риштуванні»,
«Український вісник», нагрудник
– спеціально вив’язаний Євгенові Сверстюку
ув’язненими 36-ї зони, диплом і
нагрудний знак лауреата Державної премії
України імені Т. Шевченка 1995 року,
горнятко, яким він користувався у редакції
газети «Наша віра», книги, записники, нагороди…
Ми вдячні Валерії Андрієвській –
дружині Євгена Сверстюка, його другові
Василю Овсієнку, Олені Лодзинській
– директорці Музею шістдесятництва,
колективу редакції газети «Наша віра»,
Вірі Соловйовій – директорці видавни-
ІЗ ЦИКЛУ
«Нариси та
духовні роздуми»
Наталії Вовк,
Чернівці
Щоб заслужити
Царство Небесне
Людина вирішила прийти до
Бога. Це неспроста. Сам Господь
покликав її до Себе. Він усіх кличе,
але мало хто чує Його голос.
Якщо та людина прислухалася
до цього заклику, то значить Бог
торкнувся її душі. Треба всі сили
спрямувати, щоб не відійти назад.
Стара гріховна людина має
померти, для того, щоб дала паростки
нова духовна. Як же це
виглядає на практиці? Треба перебороти
в серці все зло і забути
всі образи. Це дійсно важко. Для
цього потрібен час і безперестанна
робота над самим собою.
Це молитва і читання Святого
Письма і Святого Передання.
Звісно, сама молитва без віри
- це просто слова. Віра ж приходить
під час молитви. Це два
крила одного польоту. Спочатку
злий дух, який є у кожній душі,
буде ставити перепони на шляху
до Бога. Він усіма силами буде
нашіптувати, щоб не молитися,
не відвідувати храм, не прощати
образи і таке інше. Треба набратися
сили, витримки і терпіння,
щоб протистояти йому. Він може
показувати свою силу і пізніше, і
чим більш людина духовна, тим
сильнішими і частішими будуть
його напади. Треба боротися постійно,
все життя, щоб заслужити
Царство Небесне.
Радуйся, дорога людино, тим,
що почула поклик, і будеш проживати
з Богом у душі завжди!
цтва «Кліо» за речі, які вони надали
Музеєві для експонування. ДЯКУ-
ЄМО, що допомогли нам створити
маленьку експозицію про ВЕЛИКУ
ЛЮДИНУ.
Телефони Музею:
(038) 2356100, 2614822,
0677937638, 0664464585

9–10 БЕРЕЗНЯ – Шевченківські
дні – День народження – 9 березня
1814 р. та День смерті – 10 березня
1861 р.
І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Оступить душу − аж заплачу!
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі:
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісеньке під тином
Сидить собі в старій ряднині...
Мені здається, що се я,
Що се-ж та молодість моя:
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки! Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа;
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім, вольнім світі,
І піде в найми; і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь, −
То оддадуть у москалі...
СЕЛО
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Дитяча сторінка
ІЗ БЕРЕЗНЕМ ВЕСНА ІДЕ!
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають…
Тарас Шевченко
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
***
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(Уривок з поеми «Кавказ»)
***
Боже, спаси, суди мене
Ти по Своїй волі.
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи.
Бо на душу мою встали
Сильнії чужії,
Не зрять Бога над собою,
Не знають, що діють.
А Бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.
(Уривок з «Давидових псалмів»)
Приходьте, діти, до кринички
Напитись чистої водички.
А та водиця не проста,
Бо це – наука про Христа.
Березневий календарик маленького українця:
4 березня – 70 років тому народився Володимир Івасюк, поет,
композитор-пісняр
9–10 березня – Шевченківські дні
10 березня – Свт. Тарасія, Прощена неділя
11 березня – початок Великого посту
17 березня – Неділя Торжества Православ’я. Цієї неділі
вшановуємо святі ікони. Тому ця неділя й має назву неділя
православ’я, тобто правдивого славлення Бога.
24 березня – Прп. Григорія Палами (Неділя розслабленого).
30 березня – Прп. Олексія
31 березня – Хрестопоклінна Неділя
Т. Шевченко. Собор Св.Олександра
11 БЕРЕЗНЯ – початок Великого
посту. Згідно з давньою традицією
церкви кожне велике свято
потребує приготування. Ми починаємо
готуватися до Великодня. Нехай
шлях посту стане для нас часом
роздумів про Бога, часом молитви,
часом покаяння та милосердя та
часом добрих діл. Великий піст допомагає
нам приготуватися до найбільшого
християнського свята –
Великодня. Мандрівка Великим постом
доволі довга та нелегка, вона
триває 40 днів.
Через піст ми ідемо до Великодня,
без нього ми не відчуємо всієї повноти
цього Світлого свята. А передує
посту неділя Прощення – 10 березня.
У цей день збираємося у церкві
на богослужіння, після якого відбувається
обряд взаємного прощення.
Люди підходять один до одного, просять
прощення, обнімаються і обмінюються
поцілунком миру.
10 БЕРЕЗНЯ - Святого Тарасія.
Святий Тарасій народився у знатній
родині, отримав добру освіту, став
писарем імператора Констянтина.
Уже будучи патріархом, він ініціював
скликання Нікейського Собору,
який відбувся 787 року. На цьому
поважному зібранні було постановлено
вшанувати ікони згідно з
Христовою вірою. Святий Тарасій
провадив суворе аскетичне життя,
все своє майно віддав на доброчинні
цілі. Помер святий Тарасій 806 року.
Тіло патріарха поховали на території
монастиря, який він сам збудував.
Біля могили святого Тарасія з волі
Божої діялися численні чуда.
17 БЕРЕЗНЯ – Неділя Торжества
Православ’я. Цієї неділі вшановуємо
святі ікони. Колись дуже
давно був час, коли ікони нищили та
спалювали. Християн, які зберігали
ікони, ув’язнювали і навіть убивали.
Однак на Сьомому Вселенському соборі
ствердили, що писання та вшанування
ікон є правдивою прославою
Бога. У 842 році в першу неділю Великого
посту відбулося привселюдне
вшанування ікон. Тому ця неділя й
має назву неділя православ’я, тобто
правдивого славлення Бога.
24 БЕРЕЗНЯ – Прп. Григорія
Палами (Неділя розслабленого).
Ця неділя дістала назву від євангельської
історії про чоловіка, який захворів
і зовсім не міг рухатися. Тоді друзі
принесли його на ношах до Христа.
Ісус сказав хворому: «Відпускаються
тобі гріхи, встань і ходи». Ця розповідь
заохочує нас бути добрими друзями,
довіряти Богові та просити у
Нього вибачення за гріхи.
31 БЕРЕЗНЯ – Хрестопоклінна
Неділя. Ця неділя особливо урочиста.
Ми вже пройшли три тижні великопосної
подорожі. Можливо, трішки
втомилися і знеохотилися, відчуваємо,
що потребуємо підтримки та допомоги.
Найкращою допомогою для
нас є животворящий Господній Хрест.
Часто його порівнюють з розлогим деревом,
біля якого сідає втомлений далеким
шляхом подорожній. Прийшовши
до храму, бачимо на тетраподі прикрашений
квітами хрест. Він нагадує
нам про Христові страждання, але і
про кінцеву ціль нашої мандрівки –
Воскресіння. Тому ми урочисто співаємо:
«Хресту Твоєму поклоняємось,
Владико, і святеє воскресення Твоє
славимо!»
Сторінку підготували
Оксана ХРИСТУК та Оксана БЕРЕЗНЕВА
Редактор Марія ГОРБАЛЬ
Редакційна колегія: Віра МАРКОВИЧ,
Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК