Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Per aspera ad astra ...

Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. 

Per aspera 

ad astra 

Опорний конспект з методології 

та методики наукових досліджень 

(виконання і оформлення рефератів, курсових, дипломних і магістерських робіт, 

тез виступів, статей, дисертацій з економіки та бухгалтерського обліку) 

Тернопіль - 2005

УДК 657. 471 

ББК 65. 0529 

Г 20 

Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Г/20 Опорний конспект з методології і 

методики наукових досліджень. Навчальний посібник. – К.:ВД „Професіонал”, 

2004. - с. 

Рецензенти: 

д.е.н., професор 

д.е.н., професор 

Рекомендовано Міністерством освіти та науки України як навчальний посібник для 

студентів вищих навчальних закладів ( лист № від 2004р.) 

У навчальному посібнику, який призначено для студентів вищих 

навчальних закладів економічних спеціальностей стисло викладено сучасні 

погляди вчених на методологію і методику наукових досліджень, застосування 

методів їх проведення при виконанні курсових, дипломних та магістерських 

робіт, підготовці статей і тез виступів, кандидатських дисертацій. 

Окрім того, до кожної теми наведено контрольні питання, текстові та 

індивідуальні завдання для проведення семінарських і практичних занять за 

предметом „Методологія наукових досліджень.” Теоретичний же матеріал може 

бути використаний як опорний конспект для самостійного вивчення цього 

предмета. Він може бути також корисним для аспірантів і здобувачів, які 

досліджують різноманітні проблеми економіки та бухгалтерського обліку 

ISBN 

2

ЗМІСТ 

Вступ..............................................................................................................5-6) 

Тема 1. Наука як сфера лбюдської діяльності. 

Органівзація наукових економічних досліджень досліджень …………7 

Тема 2. Методологія та методика наукових досліджень з економіки та 

бухобліку……………………………………………………………………..23 

3

Вступ 

Кожна людина повинна розвивати свій інтелект, який, У свою чергу 

спонукає її до творчого пошуку, причому незалежно від характеру діяльності 

індивідуума. Приміром, кравець, досягаючи певного рівня майстерності прагне 

його підвищити, стати модельєром, кутюр’є. Таким чином, звичайне утилітарне 

ремесло перетворюється для нього на творчість, що забезпечує передусім 

моральну втіху від досягнення свого визнання суспільством. 

Подібним чином отримує насолоду фахівець у галузі економіки, коли його 

праця увінчується досягненням визнання своєї вартості, що забезпечується, як 

правило, популярністю опублікованих наукових робіт. І хоч наукові дослідження 

за своїм змістом кардинально відрізняються від прагматичних видів діяльності, 

однак в їх основі лежить напружена праця з оволодіння ним на рівні ремесла. 

Адже будь-яке серйозне наукове дослідження за визнанням багатьох відомих 

учених складається на 90 відсотків з упертої праці і лише на 10 – з таланту. 

Тому тим, хто вслід за великим німецьким поетом Ф.Шіллером вважає 

науку величною небесною богинею, а не дійною коровою, яка забезпечуватиме 

його маслом, треба заздалегідь налаштуватись на невсипущу працю спочатку з 

оволодіння фундаментальними знаннями в обраній царині діяльності, а потім на 

безперервний творчий пошук, адже досягти помітних успіхів (а тим більше 

вершин) у наукових дослідженнях можна лише за цієї умови. 

Водночас займатись науковими дослідженнями може будь-хто, хоч стати 

вченим вдається не кожному, бо як сказав О.Пушкін : „ Вчений без обдарування 

подібний до того бідного мулли, який порізав і з’їв Коран, мріючи наповнитись 

духом Магомета.” 

Якщо ж цих дві складових(працьовитість і талант) присутні, то розвиваючи 

їх у собі людина рано чи пізно отримує велику насолоду від резуль-татів наукових 

досліджень (інколи навіть певну матеріальну винагороду), тому прагнення до 

наукових досліджень нерідко стають ідеєю-фікс для багатьох. На цьому 

4

нелегкому шляху ( саме тому на обкладинці наведено крилатий латинський вираз 

: „ Через терни до зірок.”) треба в першу чергу досконало оволодіти своєю 

професією, а потім постійно поглиблювати власні знання за обраним напрямом 

діяльності, бо успіхи можливі лише завдяки заглибленню у так звані „ вузькі” 

місця предмета наукового дослідження, а тому без фундаментальних знань годі 

думати про якісь вагомі результати своєї праці. 

Проте одночасно з оволодінням знаннями, досягнутими попередніми 

поколіннями науковців, треба пробувати формувати власний підхід як до вже 

вирішених, так і досліджуваних проблем, адже науковий ріст теж має свої віхи, 

які оминути неможливо. На початковому етапі це підготовка рефератів за 

обраною темою дослідження, яка забезпечує глибше оволодіння предметом, 

виконання курсових, дипломних чи магістерських робіт, далі – написання тез 

виступів на конференціях, статей для публікації у фахових виданнях : журналах, 

тематичних збірниках тощо. Лише освоївши цей рівень наукових досліджень, 

можна буде їх поглиблювати далі. 

Причому другий етап найскладніший, бо не дивлячись на силу-силенну 

опублікованих тез і статей, написати власні надзвичайно трудне ( інколи 

непосильне ) завдання, в той час, як реферати, курсові , дипломні або магіс- 

терські роботи, зазвичай, виконує кожний студент. Навіть при певних нау-кових 

здібностях і творчому характері та наявності оригінальних наукових результатів 

дослідження не кожний може оформити тези виступу чи статтю. 

Саме тому у пропонованому навчальному посібнику автори поставили за 

мету стисло викласти методологію наукових досліджень, ширше висвітлену в 

працях, на які є посилання за текстом, методику їх виконання з урахуванням 

особливостей за конкретними економічними напрямами, особливості офор- 

млення результатів у вигляді рефератів, курсових, дипломних чи магістер-ських 

робіт, зрештою тез, виступів чи статей, кандидатських дисертацій, що 

сподіваємось, сприятиме підвищенню рівня фахової підготовки студентів. 

5

Тема 1. Наука як сфера людської діяльності. 

Організація наукових економічних досліджень 

Пізнаючи світ, людство нагромаджувало певний досвід на основі спосте- 

режень живої природи, що його оточувала. Такий досвід передавався із покоління 

в покоління стихійно, з урахуванням прагматичних потреб діяльності людини. 

Однак такі знання не можна вважати наукою, оскільки вони є емпіричними і не 

виходять за межі вивчення властивостей предметів і знарядь праці , їх 

застосування. Проте багаторазове повторення впродовж багатьох поколінь 

людей способів застосування предметів і знарядь праці зумовило накопичення 

певної критичної маси таких стихійно-емпіричних знань і відбулось те, що за 

сучасним філософським законом визначене як стрибок на основі нагромадження 

кількісних і якісних показань. 

Відтак індивідууми, як могли засвоїти надбані попередниками знання, стали 

першими науковцями, що спеціалізувались у тій чи іншій ділянці людської 

діяльності, забезпечуючи прагматичні потреби спочатку окремих племен, потім 

ширшого загалу, отже відбувся суспільний поділ праці, і розумова відділилась від 

фізичної. Далі проходило поглиблення вже наукового пізнання, тобто 

цілеспрямоване дослідження чітко окреслених заздалегідь завдань, визначених як 

практикою, так і потребами власне науки. 

Сам же термін „наука” означає систему нагромадження людських знань про 

закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, способів планомірної 

взаємодії на навколишній світ, пізнання і зміни його в інтересах людства. Наука є 

однією із форм суспільного пізнання, як історично нагро-маджена система 

приведених у відповідний порядок знань, глибина, багато-гранність і точність 

яких перевіряється і безперервно вдосконалюється в практичній діяльності 

людей, стаючи знаряддям вищої орієнтації людини в оточуючому світі і в самій 

собі. Наука – це перш за все процес опанування істиною. Як процес пізнання вона 

знаходить своє логічне завершення у впровадженні теорії в практику. 

6

В даний час різноманітність знань та їх доволі великий обсяг зумовив поділ 

науки на галузі та підгалузі, оскільки жоден індивідуум, при всій талановитості 

окремих, не в змозі охопити різносторонніх аспектів кожної з них із достатньою 

глибиною, яка давала б можливість не тільки володіти на-копиченою на даний 

момент сумою знань у певній царині, але й вносити власні, що забезпечують хоча 

б еволюційний науковий розвиток, поза як ре-волюційний стрибок у пізнанні – 

надзвичайна рідкість. Правда, це не зупи-няє напливу в науку філістерів, 

особливо зараз, коли приналежність до неї заформалізована, а критерії відбору 

розмиті – тим більше, що у багатьох ви-падках навіть відверто слабкі з наукового 

погляду та орфографічно й стиліс-тично неоковирні матеріали після 

кваліфікованого фахового й мовного реда-гування стають науково подібними і 

відрізнити їх від справді оригіналь-них досліджень надто важко. 

Поза тим на сучасному етапі розвитку людського суспільства ще більше 

зростає роль науки як в теоретичному, так і практичному аспектах. У прак-тичній 

діяльності роль наукових знань визначається перш за все високим рів-нем 

наукоємності виробництва, а тому освіченість кожного індивідуума по-винна 

бути достатньою для використання складних технологій та засобів ви-робництва, 

на відміну від примітивного, коли вистачало природних навиків для його 

ведення. 

Теоретичні дослідження, попри здавалось би фундаментальне вивчення всіх 

сторін людської діяльності, також вкрай потрібні, зважаючи на обмеженість 

природних ресурсів у співвідносності з потребами людського суспільства на 

кожному етапі його інтелектуального розвитку. Причому поглиблення знань 

необхідне в будь-якій галузі людської діяльності, що в одних галузях науки 

помітно майже всім (наприклад у медицині), в інших – лише обізнаним 

спеціалістам (приміром, в енергетиці). Не є винятком і економічні науки, адже 

врешті-решт всі прикладні науки технологічного характеру – біологія, хімія, 

енергетика, матеріалознавство, техніка тісно пов’язані з економічними 

7

дослідженнями (обґрунтування доцільності, окупності тощо), а часто останні є 

поштовхом для пошуку нових шляхів вирішення проблем у перших. 

Нерідко ці дослідження проводяться у поєднанні декількох наукових 

напрямів. Водночас поділ науки на окремі наукові напрями діяльності досить 

умовний, особливо у галузі економіки 1 . Тривалий час вона об’єднувалась, по 

суті, за двома науковими напрямами : філософією й математикою і лише у XVIII 

ст. виокремились фізика, математика, біологія, фізика. Потім йшла дальша 

диференціація і як власне економічні науки у XIX столітті стали розглядати 

бухгалтерський облік, а далі – у другій половині цього століття, - промислова 

революція зумовила потребу в суто економічних дослідженнях, які розглядались 

як статистичні. Зараз статистика як наука вивчає масові суспільні явища і процеси 

у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною. 

Економіка – наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній 

галузі або сфері людської діяльності ( промисловості, сільському господарстві, 

будівництві, невиробничій сфері і т.п.) Паралельно з цим це водночас вид 

практичної діяльності у зазначених сферах, професія певної категорії працівників. 

Саме для задоволення потреб такої діяльності виникає наука. Так само 

бухгалтерський облік, поряд з тим, що він є видом діяльності мільйонів людей, як 

приміром, будівництво, виробництво продукції, торгівля, медицина, тощо, на 

певному якісному рівні стає наукою. Приміром, інженер-програміст, хоч і 

послуговується математичною логікою, ще не є науковим працівником, а його 

діяльність – наукою. Подібним чином філософ чи практикуючий лікар не може 

вважатись науковцем, хоч загальновизнано, що математика, філософія, медицина 

– це галузі науки. Водночас будь-який вид діяльності в результаті 

довгого й послідовного нагромадження кількісних і якісних властивостей врешті 

решт зумовлює виникнення вищого її рівня, коли на певному ступені розвитку - 

___________________________________________________________________________________________________ 

1 Порівняно недавно взагалі не існувало такого наукового напряму і дослідникам присвоювали ширші,ніж зараз 

наукові звання. Так І.Франко був доктором філософії, і це звання отримав не тільки за свої філософські твори, але 

й за ґрунтовні економічні праці, якими понині користуються науковці в галузі економіки. 

8

від нижчого до вищого, від простого до складного це стає наукою. В контексті 

цього 

діалектичного процесу бухгалтерський облік як наука є галуззю економічних 

наук, до яких відносять політичну економію, економіку підприємств, статистику 

та ін., без яких суспільство не може успішно розвиватись. Чим розвинутіша 

країна, тим на вищому рівні знаходиться народногосподарський облік, адже його 

розвиток, як і інших наук, здійснюється по спіралі від простішого до складнішого. 

Так, спочатку була проста система обліку, потім подвійна. Зараз проблема 

полягає в тому, щоби створити так звану інтегровану систему. Це така система, в 

якій може бути поєднано бухгалтерський облік, статистичний облік, оперативно- 

технічний облік. 

Попри відносно глибокі історичні дослідження з використанням навіть 

надбань археології дуже важко визначити примат тієї чи іншої галузі знань, тим 

більше встановити точну дату, або хоч період виникнення методології окремої 

науки в сучасному її розумінні. Тим то більшість представників певних наукових 

шкіл шукають витоки своєї в доісторичний період, ведучи відлік від ери до 

народження Ісуса Христа. 

Не є винятком у цьому плані й історія виникнення бухгалтерського обліку. 

Зокрема, окремі науковці вважають, що вперше бухгалтерський облік виник за 4 

тис. років до нашої ери, обґрунтовуючи такий висновок на писемних згадках про 

будівництво пірамід у Древньому Єгипті, де зазначено, що наприклад, для оплати 

будівництва піраміди Хеопса витрачено 3 тонни срібла. 

Ми вважаємо, що витоки цього предмету глибші. Хоч, як це прийнято в 

науці, посилань на джерела зробити не можна внаслідок їх відсутності, проте 

логічне осмислення дозволяє зробити висновок, що бухгалтерський облік виник 

одночасно з математикою та астрономією, оскільки у практичній діяльності 

первісної людини саме в таких знаннях була найперша потреба. В цьому 

переконує біблійна оповідь про ковчег, який збудував останній із десяти поколінь 

Адамових – Ной , та Вавілонську башту, яка будувалась під орудою внука Хама – 

9

Німрода. Не торкаючись конкретних вимірів, зазначимо, що крім проекту для цих 

задумів повинен був забезпечуватись точний облік насамперед матеріалів, праці. 

Отже, одночасно з виникненням філософії, яка в древні часи об’єднувала всі 

відомі на той час знання людства, оскільки поділ науки на галузі відбувся значно 

пізніше, як її частина появився бухгалтерський облік, хоч поки що не 

відокремлений як самостійний предмет дослідження . 

Разом з тим диференціація науки інколи доволі надумана, що особливо 

помітна при класифікації економічних. Крім, власне економіки, тут виділяють 

маркетинг, менеджмент, фінанси тощо. 

Спеціальності, за якими здійснюється підготовка економістів у вузах 

України ( напрям підготовки 0501 „Економіка і підприємництво”) 

Перелік спеціальностей 

Економічна теорія 

Економічна кібернетика 

Міжнародна економіка фінанси 

Банківська справа 

Облік і аудит 

Економіка підприємства 

Маркетинг 

Менеджмент 

Економічна статистика 

Навіть за класифікацією Вищої атестаційної комісії України, поряд з 

основними галузями науки, виділяються окремі напрями, які не завжди можна 

чітко окреслити. 

Так, за спеціальностями 08.06.04 „ Бухгалтерський облік, аналіз та аудит” та 

08.07.02 „Економіка сільського господарства і АПК” в частині економічного 

10

аналізу використовуються практично однакова методологія й методика, а тому 

безумовно визначити приналежність конкретної дисертації до того чи іншого 

наукового напряму досить проблематично. 

Наука, як сфера дослідницької діяльності вчених спрямована на 

виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення, яка включає в 

себе всі умови і моменти цього виробництва, з їх знаннями і здібностями, 

кваліфікацією і досвідом, з розподілом і кооперацією людської праці ; наукові 

установи, експериментальне і лабораторне обладнання; методи науково-дослідної 

роботи ; понятійний і категорійний апарат ; систему наукової інформації, а також 

усю суму наявних знань, що виступають як передумови або засоби чи результати 

наукового виробництва. Ці результати можуть також виступати як одна з форм 

суспільної свідомості 

[ 11, с.409]. 

Наукова діяльність в Україні здійснюється в різноманітних наукових та 

навчальних закладах, що належить до різних відомств. Зокрема, науково-дослідні 

інститути, що здійснюють галузеві економічні дослідження, є у складі 

Міністерства фінансів, Української академії аграрних наук, Державного комітету 

статистики. Відділи або лабораторії такого профілю є практично в кожному 

центральному відомстві – Міністерствах промисловості, транспорту тощо. 

В навчальних закладах економічні дослідження здійснюються на 

профілюючих кафедрах та в науково-дослідних секторах. Більшість навчальних 

закладів, у яких здійснюються економічні дослідження, координують їх з 

Міністерством освіти і науки України. 

Загальну ж координацію наукових досліджень, незалежно від напрямів, 

здійснює Національна академія наук України, а в галузі економіки – відділення 

суспільних наук, у складі якого є науково-дослідний інститут економіки. 

В останні роки, крім існуючих здавна Національної академії наук України, 

Української академії аграрних наук, створено на громадських засадах цілий ряд 

11

інших галузевих академій, які об’єднують зусилля науковців відповідного 

профілю. 

Наукові економічні дослідження студентів здійснюються на кафедрах 

економічної теорії, бухгалтерського обліку, економіки (інколи кафедри мають 

інші найменування, приміром кафедра маркетингу, кафедра менеджменту і т.п.) 

Керівництво науковою роботою студентів здійснюють викладачі таких кафедр. 

Наукові дослідження аспірантів проводяться в науково-дослідних закладах 

(відповідних відділах, лабораторіях), або на кафедрах інститутів, університетів, 

академій під керівництвом досвідчених фахівців, як правило, докторів наук, рідше 

– кандидатів. В аспірантуру зараховуються особи з вищою освітою, які мають 

нахил до наукової роботи (це підтверджують наукові публікації, або реферат з 

обраної теми) та витримали конкурсні випробування при вступі. 

Наукові дослідження для здобуття наукових ступенів можуть проводитись 

поза аспірантурою. В цьому випадку пошукувачі не складають вступних іспитів, 

але їм також призначається науковий керівник, а дослідження виконується при 

відповідному науковому підрозділі : кафедрі, відділі, лабораторії. Проте 

пошукувачі, крім написання дисертації, так само ,як аспіранти, повинні скласти 

всі кандидатські іспити : філософію, профільний предмет (економіку, 

бухгалтерський облік, фінанси чи ін.), іноземну мову, комп’ютеризацію. 

Для допуску кандидатської дисертації до захисту необхідно, щоби основні 

результати дослідження були опубліковані. Причому враховуються не будь-які 

публікації, а лише статті у тих виданнях (журналах, збірниках), які ВАК України 

затвердив як фахові Це, зокрема, журнали „Бухгалтерський облік і аудит”, 

„Економіка України”, „Фінанси України”, „Вісник податкової служби” та ін., ряд 

наукових збірників , що видаються провідними навчальними та науковими 

установами. 

Наукові дослідження здійснюються за тематичними планами, узгодженими 

з проблематикою, визначеною Міністерством освіти і науки України за 

погодженням з відповідними науковими установами, у першу чергу з 

12

Національною академією наук України. Тому кожне серйозне наукове 

дослідження, яке планується до завершення як дисертація (кандидатська чи 

докторська), має відповідати відповідній науковій проблемі, яка визначена 

перспективною, та затверджена вченою радою наукової установи. В подальшому 

номер державної реєстрації та назва теми дослідження, в розвиток якої 

виконувалась дисертація, буде обов’язковим атрибутом, який вказується в її 

вступі, як посилання на зв’язок власного дослідження з науковою програмою 

відповідної наукової установи. 

Фінансуються наукові дослідження з різних джерел : передбачені 

державними планами Міністерства освіти і науки України, Національної академії 

наук України та галузевих академій – за рахунок державного бюджету ; 

виконувані за замовленнями підприємств – за рахунок коштів замовників. У 

навчальних закладах наукові дослідження виконуються як за держбюджетною, 

так і госпдоговірною тематикою. Причому на кафедрах не завжди є бюджетне 

фінансування саме наукових досліджень, хоч на кожній з них вони проводяться, 

оскільки для цього планується друга половина робочого дня викладачів. 

Наукові дослідження забезпечують формування всебічно розвинутих 

фахівців, інтелектуалів, здатних творчо вирішувати науково-практичні завдання 

підвищення ефективності виробництва. Оволодіння навиками наукових 

досліджень поглиблює рівень знань студентів, формує логічне мислення, 

забезпечує вміння обґрунтовувати висновки і пропозиції із здобутих у процесі 

вивчення знань, використовувати ці знання у власних наукових працях як 

поштовх до нових ідей. Тому вже на першому курсі студенти повинні прагнути до 

здійснення наукових досліджень, а тим більше активно включатись у їх 

проведення на третьому-четвертому курсах за освітньо-кваліфікаційним рівнем 

бакалавра, та на п’ятому – спеціаліста чи магістра. 

Для цього необхідно звернутись на випускаючу кафедру за спеціалізацією 

професійної підготовки студента (бухобліку, економіки, менеджменту тощо), де 

створюються проблемні групи за тематикою досліджень, яка є профілюючою дл я 

13

цієї кафедри. Завідуючий кафедрою затверджує конкретну тему науково- 

дослідної роботи кожному студенту і призначає керівника з числа викладачів 

кафедри, які здійснюють дослідження за цим напрямом. З допомогою керівника 

тема конкретизується за відповідними розділами, які розкривають її сутність і 

допомагають розділити матеріал дослідження за окремими частинами, що 

полегшує його виконання. Одночасно визначається методика виконання 

дослідження, оформлення його результатів, надаються поради щодо використання 

наукової літератури, роботи з нею. 

Виконання наукових досліджень полегшує навчання, оскільки наукові 

реферати, доповіді на студентських семінарах формують вміння опрацьовувати 

літературу й фактографічну інформацію, аргументовано доводити власні 

міркування, що буде основою для виконання спочатку курсових, а потім 

дипломних і магістерських робіт та їх захисту як обов’язкових умов здобуття 

спеціальності для кожного студента. Для тих же студентів, які вирішили в 

майбутньому здобути науковий ступінь, це буде хорошою школою для 

формування вміння самостійного дослідження економічних процесів, формування 

реальних, всебічно виважених висновків і пропозицій, які мають теоретичне й 

практичне значення. 

Водночас наукові дослідження студентів можуть бути викладені у статтях 

чи тезах доповідей та опубліковані у збірниках свого, а також і інших навчальних 

закладів. Варто мати на увазі , що провідні вузи України щороку проводять 

студентські наукові конференції, на які запрошують студентів з інших навчальних 

закладів. На такі конференції направляють тих студентів, які підготовили цікаві і 

змістовні доповіді за тематикою, яка є ключовою для її проведення. Фінансуються 

такі відрядження навчальними закладами. Участь у таких конференціях є 

престижною, а кращі доповіді відзначаються дипломами. 

Необхідність наукових досліджень є неперехідною, не дивлячись, на 

задавалось би глибоке пізнання дійсності в кожній галузі. Однак пізнання далі є 

невичерпним на кожному новому етапі його поглиблення. Не випадково один із 

14

визначних мислителів древнього світу, помираючи, сказав своїм учням : „ Я знаю 

тільки те, що я нічого не знаю!” У філософії це сформульовано як відносність 

істини, бо чим вищий розвиток науки, тим більші можливості для дальшого 

пізнання дійсності. При цьому таке поглиблення пізнання можливе у всіх сферах 

людської діяльності, а не тільки, як дехто думає, в космічних дослідженнях, 

генній інженерії, матеріалознавстві, ядерній енергетиці. 

Разом з тим порівняно глибока вивченість об’єктивної дійсності 

попередніми поколіннями вчених, які завдяки своїй геніальності здійснювали 

відкриття в одиночку, спостерігаючи живу природу (прикладом може бути 

відкриття Ісааком Ньютоном закону земного тяжіння), в сучасних умовах 

зумовлює необхідність інтеграції зусиль багатьох учених , які ведуть дослідження 

в суміжних галузях науки. Адже глибоке проникнення в закономірності розвитку 

об’єктів дослідження на сучасному етапі потребує такої критичної маси знань, яку 

один індивідуум за два-три десятки років продуктивної інтелектуальної праці 

нагромадити для якісного стрибка на новий рівень пізнання не може. Як відомо, 

розвиток науки в будь-якій галузі проходить чотири фази. Перша фаза є 

латентною, тобто, прихованою, вона починається з виникнення „зародкових” 

робіт, роль яких встановлюється, зазвичай, тільки в майбутньому. Тому більшість 

відкриттів, як правило, здобувають визнання не сучасників, а нащадків. Однак 

без цієї фази неможлива друга – період початкового оформлення і розвитку ідей, 

яка характеризується „вибуховим” зростанням інформації при повільному 

зростанні кількості авторів. У третій фазі – період експлуатації ідей - вони стають 

доступними для широкого освоєння, а тому кількість авторів, відповідно й 

публікацій помітно зростає, але темпи цього зростання знижуються. В цей період 

у даній галузі можуть зародитися „гарячі точки”, які з часом відділяються від неї і 

перетворюються в самостійні галузі досліджень. Не є винятком із цієї 

закономірності розвиток економічної науки, зокрема, бухгалтерського обліку. 

Так описаний у XVI ст. Лукою Пачолі подвійний запис господарських 

операцій інтенсивно досліджувався впродовж чотирьох століть і це зумовило 

15

появу декількох форм бухгалтерського обліку : простої, меморіально-ордерної, 

журнально-ордерної та ін., які ґрунтуються на його основі. Інколи такі 

дослідження ставали тупиковими, як приміром, потрійна бухгалтерія 

Ф.Езерського, четвірна – І.Шмельова. Проте це зовсім не применшує ролі цих 

учених у процесі пізнання бухгалтерського обліку, оскільки в науці негативний 

результат теж важливий, адже уберігає наступні покоління від повторення 

помилок попередників. Тим більше, що не завжди помилковість ідей є абсолютом 

у майбутньому, як це видається сучасникам, і нерідко давно забуті ідеї стають 

основою відкриттів при досягненні вищого рівня розвитку відновлюваної науки. 

Четверта фаза є періодом насичення, оскільки дослідження вичерпують 

себе, а основні ідеї переходять у підручники, тобто стають аксіоматичними. Далі 

можливий розпад на декілька галузей науки, або зникнення її як самостійної. 

Якщо в тій чи іншій галузі науки відбувається докорінна ломка системи 

основних наукових понять, теорій, принципів і законів, відбувається наукова 

революція – докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного 

якісного стану до іншого, одна з важливіших закономірностей діалектичного 

розвитку природи, суспільства й мислення. 

Наукова революція, як закономірність розвитку науки, має дві функції, які 

вона інколи виконує одночасно у взаємозв’язку, або послідовно, одну за одною. 

Перша функція має критичний , руйнівний характер стосовно старої системи 

понять, категорій, теорій, принципів і законів даної науки, без чого неможливе 

проникнення науки у науку нових ідей. 

Друга функція наукової революції є конструктивною, творчою, 

спрямованою на обґрунтування системи нових понять, теорій, принципів і 

законів, внаслідок чого відбуваються суттєві зміни в структурі наукового знання, 

виникає нове мислення вчених, новий спосіб сприйняття і розуміння світу. [ 11, 

с.406-407]. 

Еволюційний і революційний розвиток пізнання взаємозумовлені : без 

першого неможливий другий. Лише при накопиченні достатньої (критичної) маси 

16

знань формується основа для революційного стрибка у пізнанні. Накопичення ж 

такої маси не під силу одному індивідууму, а тому необхідне масове залучення до 

наукових досліджень науковців, в тому числі й студентів. Нерідко нові ідеї 

зароджуються не тільки в мастистих учених, але й у молодих. Окремі з них 

можуть відсіюватись у процесі досліджень, але так звана „мозкова атака” на будь- 

яку наукову проблему прискорює формулювання таких ідей, які виявляються 

перспективними. З огляду на це участь студентів у наукових дослідженнях є 

важливою у досягненні позитивних результатів. 

Контрольні питання 

1. Сутність науки як сфери людської діяльності. 

2. Класифікація наук, роль і місце економічних досліджень. 

3. Організація наукових досліджень в Україні. 

4. Організація наукових економічних досліджень студентів. 

5. Роль наукових досліджень у підвищенні фахових знань студентів. 

6. Перспективи участі молодих науковців у наукових дослідженнях. 

Тестове завдання 

Виберіть правильне визначення . 

Економіка як наука виконує функції : 

- підготовки економічних кадрів; 

- розвитку науково-технічного прогресу; 

- ефективного використання ресурсів виробництва; 

- підвищення продуктивності праці; 

- вивчення специфіки виробничих відносин у певній галузі або сфері 

людської діяльності, здійснює практичну й гносеологічну функції 

- Індивідуальне завдання 

- Користуючись наведеними навчальними планами, виділіть предмети, які 

є економічними науками. Коротко охарактеризуйте їх зміст за 

підручниками та посібниками, що є в бібліотеці. 

17

Перелік предметів, що вивчаються за навчальними планами 

спеціальностей 

7.050107 - економіка7.050106 – облік і аудит 

1..Історія України 

2. Українська ділова мова 

3. Українська та зарубіжна 

культура 

4. Філософія 

5. Основи психології та 

педагогіки 

6. Релігієзнавство 

7. Політологія 

8. Соціологія 

9. Основи права 

10. Іноземна мова 

11. Фізвиховання 

1. Політекономія 

2. Мікроекономіка 

3. Макроекономіка 

4. Історія економічних вчень 

5. Економічна історія 

6. Математика для економістів 

а)Вища математика 

б)Мат.програмування 

в)ТІМС 

7. Економетрія 

1. Історія України 

2. Українська та зарубіжна 

культура 

3. Філософія 

4. Основи психології та 

педагогіки 

5. Релігієзнавство 

6. Політологія 

7. Соціологія 

8. Основи права 

9.Іноземна мова 

10.Політекономія 

11. Мікроекономіка 

3. Макроекономіка 

4. Історія економічних вчень 

5. Економічна історія 

6. Математика для економістів 

а) Вища математика 

б) Мат.програмування 

в) ТІМС 

7. Економетрія 

8. Статистика 

9. Інформатика та КТ 

18

8. Статистика 

9. Інформатика та КТ 

10. Економіка підприємств 

11. Менеджмент 

12. Маркетинг 

13. Фінанси 

а)Фінанси 

б)Гроші та кредит 

в)Фінанси підприємств 

14. Бухгалтерський облік 

15. Економічний аналіз 

16. Страхування 

17. Інвестування 

18. Розміщення продуктивних 

сил 

19. Економіка праці 

20. Міжнародна економіка 

21. Господарське законодавство 

22. Державне регулювання 

економіки 

23. Стратегія підприємства 

24. Планування діяльності 

підприємств 

25. Організація виробництва 

26. Внутрішній економічний 

механізм підприємств 

27. Економіка праці і 

організація інноваційної 

10. Економіка підприємств 

11. Менеджмент 

12. Маркетинг 

13. Фінанси 

а)Гроші та кредит 

б)Фінанси підприємств 

14. Бухгалтерський облік 

15. Економічний аналіз 

16. Страхування 

17. Інвестування 

18. Розміщення продуктивних 

сил 

19. Економіка праці 

20. Міжнародна економіка 

21. Господарське законодавство 

22. Державне регулювання 

економіки 

21. Аудит 

22. Інформаційні системи і 

технології обліку і аудиту 

23. Контроль і ревізія 

24. Облік на підприємствах 

малого бізнесу 

25. Облік в зарубіжних країнах 

26. Управлінський облік 

27. Облік в галузях народного 

господарства 

28.Облік в банках 

19

діяльності 

28. Проектний аналіз 

29. Інформаційні системи і 

технології підприємств 

30. Аграрний ринок 

31. Маркетингові дослідження 

32. Маркетингова політика 

комунікацій 

33. Товарознавство (теорія) 

34. Товарознавство 

промислових товарів 

35. Товарознавство с-г сировини 

і продовольчих товарів 

36. Технологія зберігання і 

переробки с-г продукції 

37. Організація біржової 


38. Управління якістю продукції 

39. Аграрне право 

40. Комерційне право 

41. Економічна оцінка ресурсів 

АПК 

42. Підприємство 

43. Аграрний сервіс 

44. Митна справа 

45. Системи машин і механізмів 


46. Система технологій в 

29. Підприємництво 

30. Фінансовий облік 

31. Технологія зберігання і 

переробки с/г продукції 

32. Системи машин і механізмів 


33. Організація бухобліку 

34. Податковий облік 

35. Основи екології: 

економічний аспект 

36. Безпека життєдіяльності 


рослинництві 


тваринництві 

39. Земельне право 

40. Управління якістю продукції 

41. Економічний аналіз в АПК 

42. Економічна оцінка ресурсів і 

бізнесу АПК 

43. Основи наукових досліджень 

44. Аграрний ринок 

20

рослинництві 


тваринництві 

48. Ділова іноземна мова 

49. Ринок землі 

50. Основи екології: 

економічний аспект 

51. Цивільна оборона 

52. Кормовиробництво 

53. Безпека життєдіяльності 

21

Тема 2. Методологія та методика наукових досліджень з економіки й 

бухгалтерського обліку 

2.1. Методологія наукових досліджень, її суть 

Методологія наукових досліджень з економіки ґрунтується на 

загальноприйнятих принципах гносеології, тобто теорії пізнання. При цьому 

визначальною є системність дослідження закономірностей і процесів, що 

відбуваються у самоорганізації і самостабілізації її системи. Це зумовлює 

застосування історіософського підходу до предмету дослідження. Лише на основі 

наукового філософського осмислення суспільно-історичного процесу розвитку 

можливе, зокрема, визначення місця і ролі економіки у суспільному житті людей. 

Повною мірою це стосується і бухгалтерського обліку, який розвивався в 

загальному контексті першопричин і наслідків явищ, перетворившись із 

звичайних господарських обчислень у галузь науки, змінившись якісно, подібно, 

як це сталось з арифметикою, котра переросла в математику. У справедливості 

такої аналогії переконує те, що саме математик Лука Пачолі став творцем 

парадигми бухгалтерського обліку, який у чіткій відповідності з методологією 

синергетики на основі самоорганізації його системи та її адаптивності до 

середовища, постійно перебуває у стані нерівноваги, та узв’язку з цим – 

флюктуації (безперервного руху). 

Методологія наукових досліджень з економіки викристалізувана із загальної 

гносеології – емпіричної науки, яка опирається як на універсальні методи 

пізнання, так і на власні узагальнення, що формувались упродовж століть, 

оскільки кожне нове покоління науковців стоїть, образно кажучи, на плечах 

попереднього. 

Теорія пізнання (гносеологія) у філософії сформувалась в результаті 

цілеспрямованого процесу відображення у свідомості людини суспільно- 

історичної практики. Таким чином, можна стверджувати, що виникнення 

22

економіки та бухгалтерського обліку є продуктом відображення у свідомості 

індивідуумів практики обчислень, зумовлених розвитком суспільного 

виробництва з використанням притаманних філософії гносеологічних принципів, 

оскільки будь-яка окрема наука – це лише фрагмент загального пізнання, яке , як 

відомо, без філософського осмислення не може бути цілісним і адекватним 

об’єктивній реальності. 

Водночас треба мати на увазі, що наукові дослідження у галузі такої 

емпіричної науки, якою являється економіка та бухгалтерський облік, повинні 

здійснюватись з використанням історіософського підходу, оскільки умовиводи, 

сконструйовані лише на основі філософських концепцій, без урахування 

фактографії в контексті загального історичного процесу розвитку людства, 

приводять лише до багатослівних і складних оманливих псевдотверджень. [7,с.8]. 

Історіофілософія (філософія історії), яка є окремою гранню соціальної філософії, 

проте не тотожною соціології – емпірична наука, що досліджує суспільне життя, 

хоч і опираючись на соціологічні дослідження , але здійснюючи свої власні 

філософські узагальнення. [8,с.475]. 

Попри діаметрально протилежні позиції окремих ідеалістів і матеріалістів 

щодо можливостей достовірного пізнання сутності дійсності : агностики 

заперечують таку можливість, вважаючи, що пізнавальною є лише видимість, у 

той час, як матеріалісти стверджують пізнавальність не тільки відношень між 

явищами, але й їхньої природи, треба визнати необхідність застосування основних 

принципів [10, с.175] гносеології для дослідження розвитку економіки та 

бухгалтерського обліку. Лише на цій основі у поєднанні з принципом історизму 

можна розкрити основні діалектичні і практичні закономірності формування цих 

економічних наук. 

Зокрема, важливим є визнання : 

- принципу об’єктивності існування предмету бухгалтерського обліку незалежно 

від свідомості та волі суб’єкта; 

23

- принципу пізнаваності, суть якого в тому, що людина здатна на основі набутих 

знань дати об ‘єктивну історичну картину в даному випадку розвитку 

бухгалтерського обліку. І хоч глибина такого пізнання на кожному історичному 

етапі обмежується, у принципі йому немає меж, адже знання людства, як у кожній 

окремій науці, так і загалом – у філософії, поглиблюються, отже у перспективі 

можливі глибші розкриття закономірностей цього процесу. Адже 

характеристикою специфіки функціонування історико-філософського знання,.є 

звернення до віднайдення... в текстах можливостей, нереалізованих їхніми 

авторами, з метою їх актуалізації. Цей підхід полягає у постійному звертанні до 

одних і тих історичних фактів, подій з метою їх переосмислення (уточнення, 

нового – у світлі нових даних – їх прочитування, тощо), - ми постійно 

повертаємося до історії, „вдосконалюємо”, корегуємо , переписуємо її. Йдеться 

про такий метод нового „ прочитування” думок мислителів (філософів, вчених та 

ін.), який дає можливість на базі минулого творити нові знання. Водночас 

справжнє пізнання, є не пояснення вже існуючого, а відкриття таких 

можливостей, які вони закладені у минулому, але ще не реалізовані” [ 14, с.33]. 

Приміром, філософським каменем спотикання вчених на даному етапі є 

сутність подвійного запису господарських операцій, зміст елементів методу 

бухгалтерського обліку тощо ; 

- принципу активного творчого відображення, тобто розуміння процесу пізнання 

як цілеспрямованого творчого відображення дійсності у свідомості людини на 

основі виявлення об’єктивного змісту реальності предметів і явищ як діалектичної 

єдності дійсності і можливості. Стосовно бухгалтерського обліку саме завдяки 

цьому можливе розуміння таких абстрактних дефініцій як власний і залучений 

капітал, відстрочені податкові активи та ін. ; 

- принципу діалектики, або необхідності застосування у процесі пізнання її 

законів. Зокрема, для розуміння розвитку бухгалтерського обліку важливим є 

оцінка його на кожному етапі еволюції суспільства із використанням законів 

взаємного переходу кількісних змін у якісні, єдності та боротьби 

24

протилежностей, заперечення заперечення. Відтак необхідним є застосування 

принципів і категорій діалектики. Вже саме тлумачення слова принцип як 

начала, основи, вихідної ідеї означає, що вивчення історії розвитку в даному 

випадку бухгалтерського обліку має ґрунтуватись, поряд із законами діалектики, 

на таких її принципах, що дозволяють досліджувати закономірності цього 

процесу. Залишаючи поза увагою основний принцип філософії, що є первинним 

: матерія чи дух ( в матеріалістичній філософії він визначений як принцип 

монізму, згідно з яким світ має матеріальну основу і матерія є первинною, а дух 

вторинний), оскільки він стосується філософського пізнання найзагальніших 

закономірностей розвитку людства, зазначимо, що стосовно історіософії 

розвитку бухгалтерського обліку основою методології дослідження повинен 

бути принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Саме на цій 

методологічній основі можливе правильне розуміння історичних віх у розвитку 

бухгалтерського обліку як складової частини економічної науки. Адже від 

найдавніших часів до сьогодення бухгалтерський облік виконує сервісну 

функцію щодо діяльності людини у будь-якій її сфері. Примат же виробництва 

стосовно змісту бухгалтерського обліку на кожному етапі його розвитку 

очевидний і не потребує багатослівних аргументувань, оскільки знаходиться на 

поверхні явищ. Лише ускладнення виробничих відносин у процесі розвитку 

суспільного поділу праці зумовило появу бухгалтерського обліку взагалі, його 

доволі часті, хоч і не завжди адекватні зміни . Останнє теж можна обґрунтувати 

на основі принципів діалектики, бо хоч за одним із них, що сформульований як 

принцип загального зв’язку і загального розвитку явищ у світі, бухгалтерський 

облік у цілому розвивався саме так, в окремі історичні періоди внаслідок 

волюнтаристського підходу, зокрема, у вітчизняній практиці, спостерігалось 

значне відхилення від контексту міжнародної методології його формування. Тут 

маємо на увазі не часові рамки, окреслені компартійною ідеологією щодо 

періоду правління одного з її лідерів М.Хрущова, а практично весь період 

панування цієї системи мислення, оскільки тоді обов’язковим було визнання 

25

псевдонаукової теорії про нібито наявні переваги соціалістичного обліку над 

капіталістичним. Із крахом цієї ідеології в розряд міфології перейшла й ця 

матерія, що зайвий раз підкреслює об’єктивність принципу діалектики, за яким 

визнається загальний зв’язок і загальний розвиток явищ у світі. 

Сформульований у філософії цей діалектичний принцип найбільше підходить до 

вивчення історії розвитку бухгалтерського обліку, оскільки, на відміну від 

метафізичного методу, який вивчає ізольовані явища, ґрунтується на їх 

системному дослідженні. Виходячи з методологічних засад цього принципу 

діалектики, треба визначити не тільки взаємозв’язок розвитку бухгалтерського 

обліку у супідрядності щодо виробничих відносин й певний його саморозвиток 

на основі виявлення глибинної сутності досліджуваного об’єкта. Властиво 

стовно бухгалтерського обліку це можна продемонструвати на прикладі 

переходу від уніграфічної форми обліку до диграфічної, за якою на відміну від 

першої, почав застосовуватись подвійний запис господарських операцій, що є 

наслідком власного розвитку досліджень його предмету. У правильності такого 

висновку переконує й сучасна практика, адже уніграфічна форма обліку, тобто 

без подвійного запису операцій застосовується й зараз на окремих малих 

підприємствах, фермерських господарствах. Якщо виходити лиш з 

метафізичного розуміння історії розвитку бухгалтерського обліку, то пояснення 

причин заміни уніграфічної форми диграфічною відшукати годі. Закон же 

взаємного переходу кількісних змін у якісні дозволяє сформувати розуміння 

цього, як формотворення нової якості тобто сутнісна визначеність внаслідок 

взаємного переходу кількісних змін у якісні не могла залишитись у межах міри – 

межі, у рамках якої предмет є незмінним. Диграфічна форма обліку означає 

порушення міри, внаслідок чого стара якість зникає і здійснюється перехід до 

нової та виникає нова міра. Правда, залишається лише здогадатись, як це 

відбувалось стосовно бухгалтерського обліку : протягом моменту чи періоду. 

Оскільки брак історіографії розвитку бухгалтерського обліку не дозволяє 

зробити однозначний висновок. Тому частина дослідників схиляється до 

26

переконання, що такий перехід відбувся стрибком, який стався у середні віки 

протягом моменту, раптово і пов’язують це із загальновідомою працею Луки 

Пачіолі „Трактат про рахунки й записи”. Інші ж вважають, що цей стрибок 

відбувався ще до нашої ери посилаючись на відомості що дійшли з древнього 

Єгипту. В такому разі є підстави вважати заміну уніграфічної форми обліку на 

диграфічну поступовою, тобто протягом періоду. Попри це, повною мірою 

особливості застосування цього принципу, як дослідження предметів і явищ 

об’єктивно, у русі, у розвитку, у саморусі, у саморозвитку можуть бути віднесені 

й до предмету розвитку бухгалтерського обліку в контексті гносеології. При 

цьому треба зважати на те,що твориться історія людьми, і кожна генерація 

робить в її зміст свій внесок. Хоч минуле неможливо змінити, але додати до 

нього своє цілком можливо. Колись Ж.-П.Сартр зауважив: не можна змінити 

минулого, але ми можемо надати йому іншого продовження [14, с.33] ; 

- принципу практики, себто визнання її критерієм, мірилом перевірки істинності 

результатів пізнання. При цьому слід виходити з того, що практика – це чуттєва 

предметна діяльність людей спрямована на той чи інший об’єкт з метою його 

перетворення для задоволення потреб, що історично склались. Не є винятком 

застосування цього принципу й стосовно бухгалтерського обліку, адже логіка 

осмислення еволюційно-революційного розвитку суспільства, незворотньо 

поступального впродовж тисячоліть, дає підстави вважати таку ж векторну 

спрямованість саме й щодо даного предмету дослідження. Хоч перший є 

домінантою, оскільки здійснювався справіку, в той час як бухгалтерський облік 

виник значно пізніше, однак означений філософський принцип, безперечно, має 

бути чільним в методології такого дослідження. У той же час, як зазначав 

Чамберс, теорія призначена для практики; виключаючи очевидні протиріччя, 

метод придає надійність практичній діяльності, обґрунтованість висновкам 

[3,с.94]. Саме з такої позиції треба розглядати виникнення теорії 

бухгалтерського обліку – як узгоджену сукупність гіпотетичних, 

концептуальних і прагматичних принципів, що формують загальну систему 

27

орієнтирів для дослідження природи бухгалтерського обліку [3, с. 95]. 

Умоглядний висновок з логіки розвитку бухгалтерського обліку саме таким і є, 

адже початково бухгалтерський облік вже тривалий період застосовувався на 

практиці, у той час, як її теоретичне осмислення виникло значно пізніше – у XIX 

столітті [3, с.641]. 

Разом з тим лише завдяки теоретичному осмисленню практики ми 

завдячуємо виникненню диграфічної бухгалтерії, яка прийшла на зміну 

уніграфічній. Або ж застосування шахового принципу побудови реєстрів 

бухгалтерського обліку – обігового балансу, журналів-ордерів, яке, на нашу 

думку, стало наслідком теоретичного уявного моделювання відомого з прадавніх 

часів розміщення фігур у популярній інтелектуальній грі стосовно символів, що 

відповідають фактам господарської діяльності – операціям. 

Все це дає підстави, на перший погляд, навіть вважати за необхідне викладання 

курсу теорії бухгалтерського обліку після вивчення студентами фінансового і 

управлінського обліку, фінансового аналізуй менеджменту, аудиту, що саме так 

здійснюється в англо-американських університетах [3,с.653].Однак при цьому не 

слід забувати, що це правомірно лише при умові концептуально іншого 

методичного підходу до змісту цього предмета, оскільки в існуючих вітчизняних 

підручниках, як правило, наводяться, за висловом Чамберса, загальні тлумачення 

окремих ідей, що не складає власне теорії, бо опис термінів це всього-навсього 

тільки визначення, які даремні, поки кожний не поставлений у відповідність з 

якимись фактами господарської діяльності [3,с.95]. Головною вадою таких 

підручників є одноманітність трактування термінів без уваги на те, що в теорії 

слід розглядати концептуальні підходи, адже бухгалтерський облік як наука не 

може вважатись завершеним, а тому слід зосереджуватись на проблемних 

аспектах його недосконалості, і це потребує докорінного перегляду вітчизняної 

парадигми щодо змісту такого курсу. Бо механічне перенесення сучасного 

програмного матеріалу з третього триместру на дев’ятий-десятий принесе тільки 

шкоду, адже викладати ази бухгалтерського обліку магістрам немає жодного 

28

резону. Отож мова про це може йти лише в перспективі, коли вітчизняними 

науковцями буде сформована саме теорія бухгалтерського обліку, яка б 

ґрунтувалась на базових знаннях, але була націлена на дослідження поставлених 

проблемних завдань, одночасно пропонуючи їх нетривіальні вирішення як за 

міркуваннями наших, так і зарубіжних вчених. Зараз же тривала рецесія (застій) в 

дослідженнях методології бухгалтерського обліку не дозволяє здійснити такий 

перехід повсюдно; 

- принципу історизму, за яким історичне виникнення і становлення та розвиток 

усіх предметів і явищ розглядається через їх генетичний взаємозв’язок, адже у 

світі нема нічого окремішнього, а існує вселенська залежність одного явища від 

іншого. При цьому цей взаємозв’язок не пасивний, позаяк явища взаємодіють, 

правда, часто не рівносильно, а таким чином, що одна з сторін взаємодії є 

визначальною стосовно іншої. Такий підхід до оцінки об’єктивних явищ дає ключ 

до розгадки історії виникнення бухгалтерського обліку, оскільки, внаслідок 

недостатності емпіричних фактів їх гносеологічна інтерпретація теж досить 

обмежена. Тому тут певною мірою необхідне застосування онтологічної 

інтерпретації закономірностей розвитку явищ, що перебувають поза межами 

спостереження чи досвіду. У цьому випадку не обійтись без апріорної форми 

пізнання, оскільки реальність, що досліджується, виходить за межі емпіричності. 

Коротко кажучи, зумовлене неможливістю відтворення реальної картини 

зародження бухгалтерського обліку, а тому доводиться визнавати його 

апріорність на основі онтологічної інтерпретації феноменів – чуттєвих явищ. 

Таким чином, замість чуттєвого відображення дійсності відчуттям, сприйняттям, 

уявленням практики, при вивченні сторін розвитку бухгалтерського обліку 

доводиться формулювати такі умовиводи на основі логіки та інтуїції, які 

дозволяють сформувати нові знання про предмет. При цьому використовують 

індукцію – логічний хід мислення від умовиводів про часткові явища до 

загальних, дедукцію – протилежний хід від осмислення загальних явищ до їх 

детальнішої конкретизації, та аналогію, суть якої в тому, що умовиводи базуються 

29

на підставі подібності чи відмінності об’єктів. Це дозволяє доповнити пізнання 

закономірностей розвитку бухгалтерського обліку від його витоків при 

обмеженості емпіричних фактів на основі єдності чуттєвого й раціонального, 

логіки та інтуїції ; 

-принципу конкретності істини, згідно з яким, попри абстрактність умовиводів на 

основі екстраполяції емпіричного досвіду, спрямованого на дослідження явищ, 

що перебувають поза межами спостереження, все ж таки формується адекватна 

інформація, про об’єкт дослідження. Хоч на шляху віднайдення істини часто- 

густо дослідника підстерігають помилки, хибні умовиводи, здатні ввести в оману, 

все ж таки врешті-решт торжествує істинне осягнення суті об’єкта суб’єктом. У 

загальній канві збагнення істини, як правило, її пошук невідступно 

супроводжується численними оманливими умовиводами, які нерідко, особливо 

при ідеологічній заангажованості досліджень, видаються за істину. В основі цього 

лежить історична обмеженість людського розуму, який намагається перевершити 

свої реальні можливості, що є цілком природнім, хіба що таке здійснюється 

навмисне, тоді про помилки говорити годі, оскільки замість наукового пошуку 

здійснюється перекручування емпіричних фактів з метою введення кого-небудь в 

оману, і тоді свідомо формулюється псевдоістина. Таке оманливе трактування 

може бути доволі довго в користуванні, однак сила істинності в тому, що це не 

може бути безконечним. Саме пошук істини, яка хоч і є відносною, оскільки на 

кожному історичному стані відображає обмежено вірне знання про об’єкт 

дослідження, зумовлює те, що з кожним ступенем розвитку науки досягається 

глибше осягнення його внутрішньої сутності, в результаті якого відносна істина 

доповнюється (або відкидаються фальшиві твердження, що фігурували в якості 

істини). Творче мислення дає відповідь на те ж саме питання, але відповідь нову. 

[ 14, с. 33]. 

Тому будь-які добросовісні наукові дослідження – це фрагменти піраміди знань, 

яка проте, не має вершини. Отже, істина назавжди залишається відносною у 

філософському її розумінні. Стосовно ж бухгалтерського обліку можна говорити 

30

про абсолютну істину відносно окремих фактів, оскільки відносність істини у 

філософії розглядається у сфері наукового пізнання світу, ніяк не заперечуючи 

абсолютної істинності достовірно встановленого. Приміром, абсолютною істиною 

можна вважати рівність підсумків дебетових і кредитових обігів і сальдо за всіма 

синтетичними рахунками, наявність активних і пасивних рахунків тощо. У 

процесі дальших досліджень відносні істини відкидаються, або ж доповнюються, 

стаючи в кінцевому підсумку абсолютними істинами. Однак абсолютна істина 

теж не залишається незмінною, а поглиблюється і збагачується. Скажімо, 

наведеної вище абсолютної істини це можна проілюструвати доповненням її 

постулатами щодо чотирьох типів змін у балансі, які проте не порушують, 

згаданої рівності підсумків його активу й пасиву. Якщо перше формулювання 

практично введене в наукову теорію Лукою Пачіолі, то наступні доповнення були 

сформульовані значно пізніше, коли почала досліджуватись теорія балансу. 

Причому, якщо праця Луки Пачіолі загальновідома і період формулювання 

згаданої аксіоми можна визначити достовірно, хоч у авторів немає впевненості, 

що це взагалі можливе, тому доводиться погоджуватись з практикою, яка 

загальновизнана в історичній науці щодо встановлення дати заснування поселень 

– за першою писемною згадкою, то доповнення до неї у доступній для досліджень 

літературі , хоч ш згадуються в опублікованих працях, зокрема, у книгах Цьомпи 

П, Рудановського А, Пельонкіна А.,однак без претензій на власність. Таким 

чином, можна вважати, що вони почерпнуті згаданими авторами з раніше 

опублікованих джерел, а позаяк посилання тут відсутні, то й встановити істину 

покищо неможливо. Отже її відносність у даному випадку очевидна. Навіть тоді, 

коли в науковій літературі є твердження про авторство когось з учених, це не 

стовідсотково визнаний факт. Приміром, творцем логісмографії 1 Соколов Я.М. 

[7.с.,118] вважає Джузепе Чербоні (1827-1917). 

Однак при цьому проігноровано те, що у Львові тоді була опублікована зараз вже 

31

доволі відома праця Павла Цьомпи „Основи економетрії і теорії бухгалтерського 

обліку” 2 , що дає підстави вважати недостовірність монотеїстичного трактування 

пріоритетності одного з авторів. 

Або, наприклад, загальновизнаним вважається твердження, що затратний 

принцип ціноутворення сформувався за марксистськими постулатами. Насправді 

він відомий з XVI ст. Приміром, настоятель Волоколамського монастиря Йосиф 

Волоцький (1439 – 1515) відмічав, що собівартість церковних обрядів залежить 

від затрат на утримання монахів, а зовсім не від попиту і пропозиції. [ 7, c.217]. 

Формалізоване визначення методології дослідження як сукупності прийомів 

дослідження,що їх застосовують у будь-якій науці відносно до специфіки об’єкта 

її пізнання, конкретизується відповідними методичними прийомами. Методологія 

дослідження тісно переплітається з його методикою, а тому чіткої грані між ними 

не існує. Однак у вітчизняній науці утвердилось розуміння методології саме в 

такому формулюванні, як це наведено вище, і вважається, що вона ґрунтується на 

основі діалектики. Проте це не означає, що методологія наукових економічних 

досліджень обмежується лише застосуванням філософських дефініцій, тобто 

коротких визначень таких чи інших понять, бо хоч філософські категорії в 

дослідженні дозволяють сформувати його теоретичну базу, без урахування 

особливостей конкретної галузі неможливе вивчення об’єкта, який є предметом 

наукового пошуку. Це зумовлює багатогранність знань, необхідних наукову, 

оскільки інакше замість ґрунтових досліджень тієї чи іншої проблеми результатом 

______________________________________________________________________ 

1. Лісмографія – (логос – розум, графія – опис) 

2. Сіотра Р.Grundrisse einer Öekonometric und die Teoric der Buchhaltung. –Lemberg,1910. 

буде тривіальний філістерський виклад еклектичних сентенцій, добірка констант, 

які жодним чином не прояснюють сутності проблеми. 

Отож, поряд із засвоєнням філософського світоглядного сприйняття 

діалектичних принципів, глибоким вивченням технології виробництва, економіки, 

бухгалтерського обліку для проведення економічних досліджень треба оволодіти 

32

сукупністю уявленьз математики, статистики, економічного аналізу, зрештою 

філософії, бо лише такі знання дадуть можливість визначити саму ідею наукової 

роботи, яку задумано виконати, сформувати її методологічні принципи пізнання, 

уникнути банальної компіляції давно відомих тверджень у вигляді схематичних 

замальовок. Саме ідея дослідження є основою наукового пошуку, адже 

відштовхуючись від вже відомого на основі системного вивчення (спостереження 

практики), вона спрямовує його на нові рубежі, які розвивають досягнуте, 

удосконалюють його, а інколи й завершуються відкриттям (винаходом). Тому 

неправомірно звужувати методологію дослідження лише до застосування якогось 

одного методу, як це інколи викладається навіть у серйозних наукових працях 1 

,адже йдеться про зміст, реальний предмет, на який спрямовано наше історико- 

філософське і. відповідно, історичне чи філософське знання [14, с.17]. 

Ідея у науковому пізнанні відображає мислено об’єктивні явища, але не 

статично, а з усвідомленою метою щодо спрямування дослідження на 

удосконалення дійсності. Вона багатофункціональна і ґрунтується на досвіді, 

набутому попередніми знаннями, його синтезуванні в цілісну систему, виконанні 

активного творчого пошуку пояснення явищ та активному творчому пошуку 

пояснення явищ та вирішення наукової проблеми [11,с.200]. 

Проблема є формою наукового пізнання, яка ґрунтується на протиріччі між 

потребою вирішення поставленої мети і неможливістю здійснення цього на основі 

відомих знань, а тому вона зумовлює пошук нового для формування повніших 

___________________________________________________________________________________________________ 

1. Приміром, Соколов Я.В. вважає, що: „Предметом бухгалтерського обліку є факти господарської діяльності, а 

його методом як науки - моделювання” [ 7, с.,35] 

знань. Однак проблема є лише початковим етапом теорії, бо розв’язання однієї 

породжує інші, оскільки кожна проблема обмежена існуючими невирішеними 

потребами. Після вирішення одних виникають інші, а тому й актуальними стають 

нові проблеми. 

Гіпотеза як форма наукового пізнання висувається для вирішення 

конкретної проблеми, нерідко для усунення суперечностей між теорією та 

33

даними експериментів шляхом перевірки. Якщо гіпотеза підтверджується, вона 

стає науковою теорією. В протилежному випадку висувається нова гіпотеза, 

адже,як підкреслює професор Білуха М.Т. [1, с.75]. 

Гіпотеза (від грец. hypothesis - припущення) -наукове припущення, що 

висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та 

теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією 

Наукові теорії не можуть з'явитися відзразу у готовому вигляді. Вони 

виникають спочатку у вигляді припущень, гіпотез, і, пройшовши певну перевірку, 

перетворюються в достовірні знання. Підставою висунення гіпотези як форми 

розвитку знання є суспільно-історична практика людей і попередні знання у 

вигляді основних законів розвитку і пізнання дійсності. 

Кожна висунута гіпотеза має бути такою, що підлягає перевірці; це є 

єдиною логічною вимогою, виконання якої дає право на висунення гіпотези. Для 

пояснення тих самих явищ, подій можуть бути висунуті різні гіпотези. 

Для висунутої гіпотези не обов'язкове повне узгодження з фактичним 

матеріалом дослідження. По-перше, не можна забороняти висунення гіпотез, які 

суперечать усталеним у науці законам, бо така заборона несумісна з розвитком 

науки. По-друге, згадана логічна вимога втрачає сенс, якщо дані, якими 

користується вчений, неповні або недостовірні. 

Гіпотеза, як форма розвитку знання, являє собою окреме припущення або їх 

сукупність, які висуваються для пояснення властивостей або причин 

досліджуваних явищ. Прикладом гіпотези можуть бути такі міркування: показник 

нормативної чистої продукції (НЧП), що застосовується для планування обсягу 

виробництва у промисловості, дає змогу встановити трудовий внесок 

підприємства у випуск продукції, але не повною мірою стимулює зниження її 

трудомісткості. Виникає гіпотеза про потребу удосконалення показника НЧП 

у частині впливу його на зростання продуктивності праці робітників 

підприємства. Ця гіпотеза дає змогу побудувати систему знань, що приводять до 

34

нових результатів, пов'язує раніше відоме з невідомим. Без достовірного знання, 

яке становить фундамент гіпотези, вона не має наукової цінності. 

Процес розвитку гіпотези проходить чотири стадії (рис. 3.2.): 

Рис. 3.2. Процес висування і доказу гіпотез у наукових дослідженнях 

У процесі дослідження гіпотеза безумовно уточнюється і змінюється 

залежно від добутих результатів. Проте перш ніж приступити до її 

формулювання і розробки докладного плану і методики дослідження, 

необхідно гіпотезу попередньо піддати теоретичним розрахункам, 

експертній оцінці, орієнтованому експерименту і тільки після цього 

розпочинати її дослідження. 

Для того щоб гіпотеза могла виконувати свою основну функцію як форма 

розвитку знання, необхідно керуватися деякими вимогами у процесі її висунення. 

Найважливішим з них є те, що гіпотеза повинна відповідати основним критеріям 

філософії. 

Роль філософії в розвитку гіпотез полягає в тому, щоб спрямувати мислення 

вченого у русло науки узагальнення фактів відповідно до їх об'єктивної 

35

природи. Основний зміст гіпотези не повинен суперечити законам, 

встановленим в певній системі знань. Наприклад, жодна з гіпотез у галузі конкретної 

економіки не повинна суперечити закону відповідності виробничих відносин рівню і 

характеру продуктивних сил. У протилежному разі гіпотеза не сприятиме 

розвитку економічної науки і врешті-решт відкидається. Проте цю вимогу не можна 

абсолютизувати, бо вона виключила б можливість розвитку знань. Якщо виникає 

суперечність між висунутою гіпотезою і раніше доведеними положеннями цієї 

науки, то сумніватися треба насамперед у гіпотезі. Але якщо нові аргументи 

дедалі більше укріплюють гіпотезу, то слід перевірити, наскільки достовірна та 

теорія, яка суперечить висунутій. 

При висуванні гіпотези необхідно прагнути за її допомогою пояснити не 

частину будь-яких факторів чи явищ, а всю їх сукупність. Сформульовані 

пропозиції, що становлять зміст гіпотези, не повинні бути логічно суперечливими, 

тобто одне не повинно бути формально-логічним запереченням іншого. 

Формально-логічні суперечності вносять у зміст знань суб'єктивний характер, 

який призводить до викривлення дійсності. 

Гіпотеза має бути гранично простою, тобто такою, яка не потребує введення 

нових гіпотез або припущень, при збільшенні кількості спостережень і 

підвищенні їх точності. Простота виступає своєрідним критерієм, який дає 

змогу зробити вибір між кількома різними гіпотезами. 

Для гіпотези характерними є прагнення на основі узагальнення вже 

наявних знань вийти за її межі, тобто сформулювати нові положення, істинність 

яких ще не доведена. 

Подальший розвиток гіпотези полягає в її доведенні, інакше людина 

не може керуватися гіпотезою ні в теоретичній, ні в практичній діяльності. 

З приводу того самого досліджуваного об’єкта може висуватися кілька 

гіпотез. При цьому можуть бути гіпотези, які взаємно виключають одна одну. І це 

зумовлюється багатозначними зв'язками об’єкта з іншими явищами, які 

36

встановлені в процесі дослідження. Тому висування кількох гіпотез, в тому числі і 

таких, що взаємно виключають одна одну, не можна вважати похибкою висування і 

формулювання гіпотези. Доки не встановлено, у чому полягає індивідуальна 

особливість досліджуваного об’єкта, наявність різних гіпотез забезпечує його 

всебічне вивчення, без чого неможливо встановити нові закономірності і зробити 

за ними наукові узагальнення. 

Перевірка або доведення гіпотези, її подальшого розвитку передбачає кілька 

можливостей. Гіпотеза може розвиватися, уточнюватися, конкретизуватися, 

доповнюватися новими положеннями, залишаючись при цьому гіпотезою. 

Розвиток гіпотези може призвести до її відхилення. Якщо у процесі обґрунтування 

гіпотези будуть виявлені факти і закономірності, що відхиляють основний 

зміст гіпотези, то постає питання про заміну її новою гіпотезою за іншими 

принципами, так званою робочою гіпотезою 

У процесі розвитку робоча гіпотеза перетворюється в достовірне знання. Це 

відбувається тоді, коли доведено істинність принципу, який лежить в основі 

гіпотези, не окремими фактами, а сукупністю практичних результатів. 

Окремі факти підтверджують гіпотезу, збільшують її вірогідність, але не 

доводять повністю. Вирішальним фактором перетворення гіпотези у 

достовірне знання є практика. При цьому гіпотеза перетворюється у 

достовірне знання у двох випадках: описана гіпотезою причина досліджуваного 

явища стає доступною прямому спостереженню або положення, яке становить 

основний зміст гіпотези, можна вивести як наслідок із достовірних посилок. 

На підставі гіпотези у наукових дослідженнях намагаються вивести 

якомога більшу кількість наслідків. Якщо всі наслідки погоджуються з даними 

спостереження і досліду і жодна з них не суперечить цим даним, то гіпотезу 

вважають ймовірною. В цьому випадку гіпотеза продовжує залишатися 

положенням, істинність якого доведена. Підтверджені практикою наслідки із 

гіпотези підвищують її ймовірність, наближають основний зміст гіпотези до 

37

достовірного знання, сприяють її успішному використанню в практичній 

діяльності людей. 

Перетворення гіпотези в наукову теорію відбувається тоді, коли вона доводиться 

не окремими фактами, а цілою сукупністю практичних результатів. Окремі ж 

факти підтверджують гіпотезу, збільшують її ймовірність, але не доводять її 

повністю. 

У процесі перевірки гіпотези виявляється зв’язок її з науковою теорією. 

Цей зв’язок пояснюється наявністю об’єктивно-істинного знання в них. Разом з 

тим між гіпотезами і теоріями є відмінність, що випливає із відносності практики 

як критерію істини. Теорія на відміну від гіпотези є достовірним знанням. Проте це 

не виключає наявності гіпотетичних елементів у теорії, які активізують її 

подальший розвиток. Практика конкретного періоду може не давати змогу 

абсолютно доводити або спростовувати всі ідеї, що виникають. Тому гіпотеза 

повноправно входить у наукову теорію доти, поки подальші кроки науки не 

доведуть або не спростують її. 

Отже, гіпотези виникають у процесі розвитку науки і перетворюються у достовірні 

положення наукової теорії лише тоді, коли практика підтверджує їх конкретними 

результатами, добутими на основі цієї системи знань. [1, c.75-82]. 

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого 

твердження, у логіці прийнято називати доказами. Їх використовують як у науці, 

так і в практичній діяльності людей і особливо при фінансовому менеджменті, 

веденні бухгалтерського обліку, контролі й аналізі господарської діяльності, 

нормуванні праці, аудиті тощо. 

В економічних дослідженнях основними доказами є показники, що 

характеризують об’єкти дослідження відповідно до критеріїв оцінки їх стану 

або ефективності використання. Так, собівартість продукції характеризується 

величиною витрат на одиницю виробу, продуктивність праці – випуском 

продукції за одиницю часу та ін. 

38

Доказами гіпотез, фактів у досліджуваних об’єктах не можуть бути цитати, 

запозичені із оприлюднених робіт інших авторів. Вони використовуються для 

характеристики стану знань з питань, які досліджують. Винятком є праці інших 

авторів, у яких оприлюднені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (таблиця 

Менделєєва у хімії, закон Бойля-Маріота у фізиці, подвійне відображення 

обороту капіталу на рахунках бухгалтерського обліку, запроваджене Лукою 

Пачіолі та ін.), які можуть бути відправними позиціями у дослідженнях за цією 

тематикою. 

У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній і 

опосередкований. 

Безпосередній спосіб полягає в тому, що у процесі практичних дій 

відбувається зіставлення стверджуваного з фактичним станом об'єкта 

дослідження. Видами таких практичних дій можуть бути спостереження, 

експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік та інші емпіричні 

процедури. Цей спосіб найбільше можливий у економічних дослідженнях, 

оскільки дає змогу виміряти і зіставити показники економічних процесів 

на підставі статистичних і бухгалтерських звітів, а також зібраних за допомогою 

емпіричних методичних прийомів дослідження. 

У практиці досліджень часто істинність твердження про властивості будь- 

якого об’єкта може бути доведена на підставі вже наявних знань у вигляді 

різних законів і положень. У цьому випадку завданням доказу є виявлення 

співвідношення аналогів. Такий спосіб встановлення істини називають 

опосередкованим. Сфера застосування опосередкованих доказів у науці досить 

широка. Це стосується таких наук, як математика, фізика, астрономія, хімія та ін. 

Оскільки в економіці застосовуються математичні методи, то опосередковані 

докази тут також мають місце. Наприклад, тісноту зв’язку факторів, що 

впливають на формування собівартості продукції, визначають опосередковано за 

допомогою методу кореляції. 

39

Розвиток науки привів до зростання значення опосередкованих методів 

встановлення істини наукових положень, зокрема доказів. За цих умов постала 

потреба в удосконаленні доказових процедур з обмеженням критерію 

інтуїтивності. З кінця XIX ст. у логіці формується поняття формального 

доказу, яке замінює собою інтуїтивний доказ. При цьому одержують суворе 

формулювання правила доказів, які дають змогу на кожному етапі перевірити їх 

правдивість. Формальні докази широко застосовуються у сучасній логіці, 

математиці та економіці. Так, собівартість продукції можна досліджувати 

за технологічними дільницями, цехами, користуючись формальними 

доказами у вигляді норм витрат сировини, палива та інших ресурсів, а також 

даними про фактичне їх витрачання, відображене у бухгалтерському обліку. 

Доказ являє собою процес мислення, результатом якого є послідовність 

тверджень, розміщених у певному логічному порядку. Він є логічною процедурою 

встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, 

істинність яких вже доведен 

У структурі доказів виділяють такі елементи: теза, аргумент і форма 

(демонстрація). 

Тезою називають твердження, яке підлягає доведенню. У формальних 

доказах, а також у деяких науках, які використовують дедуктивні методи, 

твердження, що підлягає доведенню, називають теоремою. Такою тезою в 

економіці можуть бути шляхи зниження витрат виробництва, резерви 

підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості продукції 

та ін. 

Аргумент – це положення, яке використовується для доведення цієї тези. 

Оскільки аргументи є твердженнями, які визначають істинність тези, їх 

називають іноді основними доказами. У формальних доказах їх називають 

посиланнями (норми витрат ресурсів, звітні дані про фактичні витрати ресурсів та 

ін.). 

40

Аргументами можуть бути: твердження, істинність яких доведено 

раніше (теореми, закони та інші наукові положення), аксіоми, визначення і 

твердження, що містять достовірну інформацію про конкретні факти (дані 

бухгалтерських звітів, статистичні збірники та ін.). 

Форма доказу (демонстрація) - це спосіб зв'язку аргументів між собою, а 

також тезою. Вона показує логічну послідовність переходу від основного аргументу до 

тези. В економічних дослідженнях формою доказів є таблиці, машиновідеограми, 

складені ЕОМ за конкретними програмами, графіки, аналітичні розрахунки та 

інші матеріальні носії інформації, перетвореної відповідно до мети дослідження 

(тези доказу). 

У математичних і економічних дисциплінах широко застосовуються два 

основних види доказів: прямі і непрямі. 

Прямим називається такий доказ, коли із прийнятих передумов за встановленими 

правилами безпосередньо виникає теза, яка потребує доведення. Інакше кажучи, у 

ланцюжку висновків, що являють собою прямий доказ, останньою ланкою буде теза, 

яку доводять. Наприклад, твердження, що для фабрики виготовлення костюмів 

чоловічих з дорогих шерстяних тканин вигідніше, ніж з дешевих бавовняних, 

ґрунтується на послідовності таких міркувань: трудові затрати на пошиття костюмів 

однакові, але за даними економічного аналізу рентабельність костюмів із дорогих 

шерстяних тканин значно вища. Крім того, вони користуються великим попитом, тому 

не залежуються на складі готової продукції фабрики. 

В економічних дослідженнях як прямі докази використовують дані 

бухгалтерського обліку і статистики, що характеризують кількісну і якісну сторони 

досліджуваних об'єктів. Крім того, використовують дані, добуті у процесі 

проведення хронометражних спостережень, контрольного запуску сировини, 

технологічного контролю, лабораторного аналізу та ін. 

Трапляються випадки, коли прямий доказ за інших умов неможливий. Тоді 

вдаються до непрямих доказів, що називаються іноді „доказами від протилежного”. 

41

При цьому безпосередньо доводиться не теза, а її відхилення – антитеза, причому 

доказ встановлює хибність останньої. Потім на підставі закону виключення 

третього роблять висновок про істинність тези. Таким чином, твердження, яке 

доводять, протягом всього дослідження залишається наче осторонь, 

використовується лише на заключній стадії. Отже, непрямий доказ – це такий вид 

міркування, за яким доводиться хибність відхилення тези і на цій підставі роблять 

висновок про її істинність. 

У економіці при дослідженні продуктивності праці, собівартості продукції, 

робіт і послуг непрямими доказами є аналоги, тобто показники вартісних або 

натуральних вимірників досліджуваних об'єктів, узятих із фінансової 

звітності споріднених підприємств, об'єднань. 

Неупереджені логічні помилки, припущені у доказі, називають паралогізмами 

(грец. paralogismos – неправильне міркування), Це хибний умовивід,ненавмисна 

помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки і 

звичайно приводить до хибних висновків. Зокрема досить часто дослідника 

вводить в оману недостовірна звітна інформація, адже її якість в останні роки 

значно погіршилась, вона є неспівставною за господарюючими суб’єктами. 

Приміром, сільськогосподарські підприємства інформацію про обсяги такої 

продукції та витрати на її виробництво наводять в „Основних економічних 

показниках роботи сільгосппідприємств за 200__рік” ф. № 50-сг, а фермерські 

господарства – „Основних показниках господарської і фінансової діяльності 

фермерського господарства” ф. № 2 (ферм.). 

Якщо у формі № 50-сг наводяться дані, сформовані в управлінському обліку 

про витрати виробництва у розрізі сільськогосподарських культур та видів 

продукції рослинництва і тваринництва, то у формі № 2 (ферм)такі дані відсутні, 

що не дає можливості узагальнити дані про собівартість продукції за галуззю в 

цілому. Однак в останній є інформація про реалізацію сільськогосподарської 

продукції та отриману виручку (дохід) за її видами, подібно до того, як це 

наведено у формі № 50-сг (табл..1) 

42

Порівняння показників звітності сільськогосподарських підприємств і 

селянських (фермерських) господарств за 2003 рік 

Розділ 1 „Виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції ПОП 

„Іванівське” Требовлянського району, Тернопільської області 

Види 

прордукції 

Код Вироб- 

ництво, 

ц 

Собі- 

вартість, 

тис.грн 

Прямі 

затрати 

праці, 

тис.люд 

.-год 

Реалізація продукції 

(робіт, послуг) 

У 

фізичній 

вазі, ц 

Собі- 

вар- 

тість 

продук- 

ції, 

тис.грн 

А Б 1 2 3 4 5 6 

1.Продукція 

рослинництва 

У т.ч. зернові 

і зернобобові 

всього 

цукрові 

буряки 

0010 

0020 

0050 

х 

59920 

313025 

5543 

1702 

2534 

180 

47 

38 

х 

54428 

221395 

3288 

1488 

1791 

картопля 0060 520 19 4 -р - - 

2.Продукція 

Дохі 

д 

(вир 

учка 

)від 

реалі 

зації 

прод 

укції 

,тис. 

грн 

6619 

3510 

3087 

43

тваринництва 0130 х 2064 244 х 1808 2484 

У т.ч. ВРХ 0140 1777 725 50 2466 789 859 

Свиней 0150 423 194 48 364 169 135 

молоко 0180 18301 935 136 16627 848 1448 

Розділ5 „Реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва 

фермерського господарства „Еліта” Зборівського району Тернопільської області 

Вид продукції Код рядка Кількість, ц Дохід 

А Б 1 2 

Продукція 

рослинництва 

Зернові і 

зернобобові - 

усього 

- х - 

310 

134 

картопля та овочі 314 - - 

Цукрові буряки 315 - - 

Продукція 

тваринництва 

330 

(виручка),грн, від 

реалізації 

продкуції 

8163 

У тому числі ВРХ 331 - 4500 

свині 332 109 40489 

- 

- 

44

У той же часв останній, так само, як і вперший. Є спеціальний розділ, де 

нааведено витрати на виробництво прдукції сільського господарства в цілому: 

розділ 2 „Затрати на основне виробництво” – у ф. № 50-сг; розділ 4 „Витрати на 

виробництво продукції” – у ф № 2 (ферм). Однак перелік наведених у них 

елементів витрат знову ж таки не співпадає, що не можна визнати методологічно 

обгрунтованим, позаяк це не дозволяє узагальнювати звітні показники в цілому за 

галуззю сільського господарства. До того ж звітність фермерських господарств є 

не суцільною, а вибірковою – за переліком Держкомстату України, причому в 

нього включені не завжди найбільші фермерські господарства, що недає 

можливості простежити динаміку витрат на виробництво навіть найважливіших 

видів продукції, отримати системну інформацію про продуктивність праці, 

прибутковість діяльності. 

Утакій важливішій формі фінансової звітності, як „Баланс” ф.№ 1 не 

витримано економічно обгрунтоване групування статей, що не дає можливості 

проводити вертикальний аналіз показників. 

Зокрема, у першому розділі активу балансу „Необоротні активи” 

вказуються такі різні за економічним змістом статті, як основні засоби та 

довгострокова дебфіторська заборгованість у якійсь мірі може вважатитсь 

необоротними активами за мотивуванням тривалості терміну її погашення. То 

відстрочені подіткові активи нерідко анульовуються або змінюються у 

протилежному значенні – на відстрочені податкові зобов’язання з відображенням 

у четвертому розділі пасиву вже у наступному кварталі – при перевищенні суми 

пордаткуна прибуток, визначеного за даними податкового обліку. 

До того ж взагалф сальдо за рахунком 17 „Відстрочені податкові активи”, як 

і за рахунком 54 „Відстроченіподаткові зобов’язання”, що вказуються відповідно 

в першому розділі активу та третьому розділі пасиву балансу, за своєю суттю є 

фіктивними, отже, завищують валюту балансу на нереальні суми. Адже обіги за 

згаданими рахунками ввказуються за штучно обчисленими т.зв.”податковими 

45

різницями” за податком на прибуток, бо сума оподатковуваногоприбутку завжди 

відрізняється від сформованої на рахунку 79 „Фінансові результати”, що 

зумовленопевними специфічними особливостями податкового обліку. 

Навмисні неправильні міркування – софізмами (грец. sophis – хитрість, 

вигадка), тобто судження, придумане, розумно. Хитро, навмисно хитро 

зроблений умовивід, який має видимість істинного. Приміром нерідко на 

практиці здійснюються маніпуляції з статистичною звітністю, колинамагаються 

пригладити певні негативні явища в економіці (такий спосіб широко 

використовувався у 80-роки для завищення урожайності насамперед цукрових 

буряківшляхом окремого відображення посівних площ під т. зв. Фабричними та 

призначаеними на годівлю тварин,зернових культур – приховуваннямзначних 

площпід нібито кормовими, продуктивності корів – внаслідок відображення 

значної частини з них у складі тварин на відгодівлі). 

В наукових дослідженнях це можливе в результаті навмисного вибору 

групувальних ознак, які дозволяють виключити показники, що не 

підтверджують гіпотезу, або некоректного спостереження чи навіть підтасовки 

результатів. 

Мета застосування софізму – видати неправду за істину, надавши 

логічно неспроможному міркуванню видимість логічної правильності. 

Наприклад, науковий доказ апологетів соціалізму про перевагу тоталітарної 

економіки, що ґрунтується на державній формі власності, над ринковою з 

різними формами власності, на практиці виявився утопічним. 

Парадокси (грец. para – проти, doxa – думка) – міркування, у якому 

однаковою мірою доводяться істинність будь-якого твердження та його 

відхилення. Причиною парадоксу є те, що у теоріях, які містять парадокси, 

недостатньо з'ясовано фундаментальні поняття, у тому числі і логічні. Водночас 

парадокс – це думка, що разюче розходиться з усталенимипоглядами, начебто 

суперчить здоровому глуздові, хоч насправді, може й не бути хибною. 

46

Прикладів таких парадоксів за всбю історію розвитку науки нагромадилось 

у її галузях безліч – від флогістону,який вважався парадигмоюв дослідженнях 

алхіміків, але витіснений теорією атома й молекули, до теорії Енштейна про 

відносність часу. Типовим парадоксом економіки сільського господарства є 

ставлення до влласності на землю. Вважається, що земля належить нам, хоч 

насправді ми належимо землі. 

В економічних дослідженнях як парадоокси розглядалисьвже згадувані 

потрійна й четвірна бухгалтерії. Проте й зараз парадоксів економічних науках не 

бракує. Стосовно бухгалтерського обліку таким є трактування його методу, ролі й 

місця звітності та ін. Так, звітність вважається складовим елементом методу 

бухгалтерського обліку. Це грунтується, на нашу думку, на змішуванні балансу як 

способу узагальнення даних про стан господарських засобів (активів) та джерел їх 

утворення (пасивів), що, певна річ, дійсно є елементом методу, з балансом 

підприємства – однією з форм фінансової звітності. До речі, у 1925 р. вживалось 

таке визначення: „Баланс – зіставлення активних рахунків з усіма пасивними” яке 

вважаємо точнішим у порівнянні з теперішнім. Саме в такому смисловому 

значенні баланс можна вважати елементом методу бухгалтерського обліку, однак 

воно не дає підстав для змішування з відповідною формою фінансової звітності – 

балансом підприємства, бо інакше доводиться й решту форм цього виду звітності, 

як і інших видів: податкової, статистичної теж вважати такими елементами. 

Наведене формулювання суті балансу є близьким до трактування балансу Лукою 

Пачолі: „Оскільки в балансі все урівнюється... виводиш залишки або складаєш 

баланс. Під балансом книги (підкреслення наше – П.Х.) розуміється складений в 

довжину лист, на якому перераховані праворуч усі вірителі, а ліворуч – всі 

боржники, і якщо сума сторінок „Дати” рівна сумі сторінок „Мати”, то цим 

підтверджується, що книга справна. Баланс книги повинен бути рівним”. Він 

називав баланс способом переносу змісту однієї Головної книги в іншу, коли 

першу треба замінити новою, якщо вона вся списана, або заради порядку в 

справах, як це водиться в окремих місцях і в іменитих купців 

47

Таке розуміння балансу збереглось до кінця ХIX ст., що підтверджує 

Соколов В. Я., наводячи визначення представників французької школи Ежена 

П’єра Леоте та Адольфа Гільбо, згідно з яким баланс є ніщо інше, як наслідок 

подвійного запису, синтез рахунків, що не закрились Задля об’єктивності слід 

відмітити, що за свідченням Альберто Чічіреллі слово „баланс” він вперше 

зустрів у звіті банку Медічі за 1495 р., а Р. де Рувер вказує на застосування цього 

терміну до фінансових звітів у 1427 р., незалежно від того чи були ці звіти 

насправді бухгалтерськими в сучасному розумінні, адже складались вони 

нерегулярно (проміжок часу між двома звітами складав від одного до п’яти років). 

Цікавим було те, що різниця між дебетовими і кредитовими обігами, яка виникала 

в результаті арифметичної помилки в розрахунках, відносилась на прибутки або 

збитки. 

В дореволюційних працях російських вчених зустрічається визначення 

балансу як „загального рахунка” Таке визначення практично співзвучне 

висловленому представником італійської школи Джузеппе Чербоні (1827–1917 

рр.), який вважав, що баланс – це вищий рахунок, що розпадається на два рахунки 

(а) власника і б) агентів і кореспондентів), які можуть бути поділені на аналітичні 

рахунки. Як вказує Соколов Я. М.: „Баланс – це „самобалансуючий фінал” 

Головної книги. Він розумівся як гарантія розноски операцій за рахунками”. 

У радянській же бухгалтерській школі баланс традиційно розглядається як спосіб 

узагальненого відображення у грошовій оцінці на певну дату господарських 

засобів і джерел їх утворення. Такого трактування, хоч і з окремими 

відмінностями у формулюваннях дотримуються, зокрема, Ващинський Г. В., 

Митюшкін Т. С., Дембицький Н. В., Вейцман Н. Р., Макаров В. Г., Євсеєв П. Т., 

Бикова А. П., Сумцова А. І., Вєдерніков С. С., Галкін А. Ф., Пеньков Е. Г., 

Грабова Н. М., Німчинов П. П., Ламикін І. О., Петрова Е. В., Чембер Н. Е., 

Мойсеєнко Г. І., Палій В. Ф., Соколов Я. В., Сопко В. В., Бабич В. В., Свідерський 

Є. І., Бутинець Ф. Ф., Пушкар М. С., Литвин Ю. Я. та ін. [7, с.16]. 

Хоч ці автори не підкреслюють у своїх визначеннях, що мається на увазі баланс 

48

як форма звітності, однак саме це, на нашу думку, є причиною змішування 

балансу як елементу методу бухгалтерського обліку з однойменною формою 

фінансової звітності. Це, до речі, вже чітко помітно в формулюванні, яке 

викладено Штейнманом М. Я.: „Баланс, будучи також формою бухгалтерської 

звітності (підкреслення наше – П.Х.), показує щомісячно за станом на перше 

число наявність господарських засобів за станом і джерелами їх утворення...”. 

Правда, Чижевська Л. В. чомусь стверджує, ніби думки про те, що баланс – це 

одна з форм звітності, а не елемент методу бухгалтерського обліку, 

притримуються також Сивак О. В., Сопко В. В. та ін. Ознайомлення з працями 

цих авторів не дає, на нашу думку, підстав для такого висновку. Якщо Сивак О. В. 

у своєму формулюванні: „Бухгалтерський баланс – це система показників, що 

характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства, стан його 

засобів і їх джерел” справді виклав суть однойменної форми звітності, хоч і не 

вказує на це, то за викладом Сопка В. В.: „Бухгалтерський баланс – це прийом 

(спосіб) відображення стану господарських фактів”, а „Технічний бухгалтерський 

баланс – це таблиця, у якій наведено характеристику того самого майна з 

власницьких відносин...” взагалі не можна однозначно стверджувати, що згаданий 

автор вважає баланс формою звітності. 

Таке тлумачення балансу, яке утвердилось у теорії бухгалтерського обліку 

правомірне щодо однойменної форми звітності, але в жодному разі не може бути 

прийнятним стосовно такого елементу методу бухгалтерського обліку, оскільки 

баланс у Головній книзі, щоб там не говорили, є лише рівністю підсумків 

дебетових і кредитових залишків за синтетичними рахунками. Він аж ніяк не дає 

інформації про склад і розміщення засобів, джерела їх утворення та цільове 

призначення. Для того, щоб отримати таку інформацію, засоби та джерела їх 

утворення спочатку слід певним чином згрупувати. Безпосередньо з облікових 

даних Головної книги, хоч і отримуємо рівність, яка має назву „баланс”, не можна 

судити про розміщення засобів чи цільове призначення джерел їх утворення. 

Адже ні засоби, ні джерела тут не систематизовані. У перемішку з рахунками 

49

засобів у Головній книзі наводяться рахунки з обліку джерел (основні засоби та 

малоцінні предмети і їх знос, товари та торговельна націнка), а сам порядок 

запису рахунків порядковий, а не систематизований. Дебетовий залишок рахунка 

44 „Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)”, тобто, власне збитки входять у 

підсумок лівої частини Головної книги. У балансі ж підприємства, тобто у його 

фінансовому звіті, він розміщений у пасиві як від’ємний результат. 

Проте окремі вчені, навіть сформулювавши суть цих двох різних категорій, 

не помічали їхньої відмінності. Так, Вейцман Н. Р. наводить такі визначення: 

“Балансом називається обчислення (розрахунок) засобів підприємства на точно 

встановлену дату в грошовому вираженні та в двох розділах: за станом і 

місцезнаходженням засобів (актив балансу) і джерелами, цільовим призначенням 

і термінами їх повернення (пасив балансу)”. Тобто він говорить про баланс, який є 

формою звітності. Далі Вейцман Н.Р. продовжує: „Баланс, розглянутий з 

розрахунково-технічних позицій (тобто облікових) є сукупність дебетових і 

кредитових сальдо рахунків (крім рахунків операційних), які утворюють далі 

статті активу і пасиву”. Тож, друге формулювання розкриває суть балансу як 

елементу методу бухгалтерського обліку. Правда, тут є заувага, крім рахунків 

операційних», якою Вейцман Н. Р., мабуть, відчуваючи внутрішньо те, що ним 

сформульовано суть двох різних категорій, хотів знівелювати ним же визначені 

їхні відмінності. 

Однак тут постає резонне запитання, чому „крім рахунків операційних”? 

Адже в обліковому розумінні (за Вейцманом Н. Р. „з розрахунково-технічних 

позицій”) без урахування сальдо за такими рахунками жодного балансу у 

Головній книзі не отримаємо. До того ж, навіть зараз в однойменній формі 

звітності наводяться дані залишків за такими рахунками – незавершене 

виробництво. А у квартальних балансах сільгосппідприємств у 70-80 рр. 

наводились як окремі статті дебетові та кредитові обороти за цими рахунками як 

витрати виробництва – в активі, та планова собівартість отриманої продукції – у 

пасиві. 

50

Ми твердо притримуємося думки, що баланс підприємства є фінансовим звітом. 

Саме це підкреслюється в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 

„Загальні вимоги до фінансової звітності”, де вказано: „Баланс – звіт про 

фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, 

зобов’язання і власний капітал”. Таким чином тут однозначно вважається, що він 

є однією з форм фінансової звітності, на рівні з іншими: звітом про фінансові 

результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал, 

примітками до фінансових звітів. 

Однак вже сама подвійність назви цієї форми звітності (баланс = звіт), яка 

відсутня у формулюваннях за рештою фінансових звітів, підкреслює недостатню 

методологічну вмотивованість такого ототожнення. 

Те, що обидві дефініції розміщуються поряд, зовсім не означає їхньої тотожності. 

До речі, вже за стилістикою така побудова фрази є алогічною, бо якщо замінити 

категорію „баланс” на її визначення за П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової 

звітності”, вийде тавтологія: „Елементами методу бухгалтерського обліку є звіт 

про фінансовий стан підприємства і звітність”. Таким чином виходить два 

однакових елементи методу бухгалтерського обліку. Отож, одна із складових тут 

зайва і такою є дефініція „звітність”, бо вона згідно статті 3 Закону України „Про 

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” ґрунтується на даних 

бухгалтерського обліку, а тому не може входити в перелік його елементів. Адже 

інакше він стає самодостатньою замкнутою системою, не кажучи вже про 

логічно-смислову неспроможність трактування її як складової його методу, 

оскільки це означає визнання того, що за допомогою звітності складається 

звітність! 

Баланс же, як елемент методу бухгалтерського обліку, не може бути 

водночас формою звітності, а тому вживання цієї дефініції для означення звіту 

про фінансовий стан підприємства є методологічно необґрунтованим. Та й із 

практичних міркувань назва „Звіт про фінансовий стан” ф. №1 прийнятніша, 

оскільки узгоджується з найменуванням решти форм фінансової звітності. А те, 

51

що фінансовий звіт ґрунтується на балансовій рівності активів та зобов’язань і 

власного капіталу зовсім не означає обов’язковості в його назві дефініції 

„баланс”, бо загалом інші форми фінансової звітності теж можуть вважатися 

балансами. Приміром, „Звіт про рух грошових коштів” ф. №3 відображає їх 

надходження і видаток, а також залишки на початок і кінець року, і ґрунтується на 

застосуванні балансової ув’язки. Так само „Звіт про власний капітал” ф. №4 

навіть за структурою виглядає як баланс, оскільки вже залишок коштів на початок 

року за статутним, пайовим чи іншими видами капіталу визначається за 

балансовим рівнянням: 

Зп – залишок капіталу на початок року; 

Зп + , - К = Зпс, де: 

К – коригування залишку на зміну облікової політики, виправлення помилок, інші 

зміни; 

Зпс – скоригований залишок капіталу на початок року. 

Отже, баланс – елемент методу бухгалтерського обліку, оскільки він є лише 

способом перманентної перевірки правильності подвійного запису господарських 

операцій на синтетичних рахунках, а однойменна форма №1 – звітом про 

фінансовий стан підприємства. 

До речі, таке визначення цієї форми звітності прийнято у зарубіжній 

практиці (крім країн – колишніх республік СРСР). Проте навіть найновіші 

дослідження цієї проблеми в Україні, як не дивно, ідуть второваним шляхом. Так, 

Чижевська Л. В., вважає, що з визначенням балансу як форми звітності в згаданих 

авторів (Сивака О. В., Сопка В. В., Штейнмана М. Я.) можна в цілому погодитись, 

але з заувагою начебто таке трактування балансу є матеріальним втіленням його 

як елементу методу бухгалтерського обліку. І далі робить висновок про 

невиправданість тенденції в останніх зарубіжних і вітчизняних виданнях до 

одностороннього розуміння балансу як однієї з форм обов’язкової звітності. У той 

же час вона зазначає: „Теперішні і колишні бухгалтери під балансом в більшості 

52

випадків розуміють рівність дебетових і кредитових сальдо”, отже, без зайвих 

теоретичних викрутасів, саме елемент методу бухгалтерського обліку. Додамо, 

що в останніх зарубіжних дослідженнях для характеристики форми звітності, яка 

в нас називається „Баланс” ф. №1 якраз слова „баланс”, не вживають, а іменують 

її як „фінансовий звіт (відомості)”, а за порядком вона є другою, бо головним, 

отже, першим, вважається звіт про фінансові результати. 

Стосовно балансу підприємства як форми звітності, непридатним є 

застосування чотирьох типів змін, оскільки тут жодних змін не відбувається, а 

лише фіксуються узагальнені дані про стан засобів і джерел підприємства на 

певну дату, в тому числі і за допомогою балансу як елементу методу 

бухгалтерського обліку. Баланс же дійсно є одним із важливіших елементів 

методу бухгалтерського обліку, який у поєднанні та на основі подвійного запису 

господарських операцій дає можливість ефективно узагальнювати дані про стан 

господарських засобів і джерел їх утворення і саме до нього можна застосувати 

виведені в теорії бухгалтерського обліку формулювання про чотири типи змін. 

Про невідповідність і неідентичність категорій баланс і традиційної назви 

відповідної звітної форми переконує і те, що при наближенні вітчизняної звітності 

до міжнародних стандартів відразу ж проявляється навіть їхня кількісна 

відмінність. Баланс наводиться у повному обсязі за всіма синтетичними 

рахунками у Головній книзі. У відповідно названій формі фінансового звіту його 

валюта в жодному випадку не може співпадати із загальними підсумками 

активних і пасивних сальдо за синтетичними рахунками в Головній книзі, 

оскільки у звітності регулюючі рахунки відображаються лише довідково. Тому, на 

думку автора, “Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” повинен 

мати назву “Звіт про фінансовий стан підприємства, його активи, зобов’язання і 

власний капітал”, що відповідало б суті цього стандарту. 

Баланс як елемент методу бухгалтерського обліку перманентно присутній 

при відображенні будь-якої операції на рахунках бухгалтерського обліку, 

оскільки кожна з них зумовлює один із чотирьох типів його змін, а також при 

53

складанні облікових реєстрів. Наприклад, оборотна відомість, яка застосовується 

для узагальнення і контролю даних за синтетичними рахунками, грунтується на 

забезпеченні трьох пар рівностей, Головна книга – на рівності підсумків 

дебетових і кредитових сальдо та ін. 

Важливість балансу як елементу методу бухгалтерського обліку в тому, що 

за його допомогою забезпечується безперервний контроль за відображенням 

господарських операцій з моменту їх облікового опрацювання. Так, при складанні 

реєстраційного журналу вже на стадії запису в ньому господарських операцій 

забезпечується рівність, тобто, баланс підсумків за дебетом і кредитом. 

Баланс як елемент методу бухгалтерського обліку є похідним від іншого його 

елементу – подвійного запису господарських операцій. Без їхнього подвійного 

запису не могло б бути й мови про застосування у системі бухгалтерського обліку 

такого елементу його методу, як баланс. 

Доречно підкреслити, що в інших галузях економічної науки широко 

застосовується балансова ув’язка, тобто методичний прийом, за допомогою якого 

контролюється правильність розрахунків. Це, наприклад, баланси зерна, кормів 

тощо. Деякі з форм економічних розрахунків, хоч не мають згаданої назви, однак 

їхньою внутрішньою суттю є саме балансове співставлення даних. Так, оборот 

стада, який широко застосовується в економічних і зоотехнічних розрахунках, є, 

по суті, балансом поголів’я тварин. 

У ширшому розумінні баланс – універсальний метод, який існує не тільки в 

економіці, але й у живій природі. Зокрема, баланс поживних речовин у грунті, 

баланс водних ресурсів та ін. 

Що ж до звітної форми, яка має традиційну назву “Баланс”, то вона також 

грунтується на внутрішній суті балансу як елементу методу бухгалтерського 

обліку, однак не може вважатись таким елементом, бо це б надто звузило суть 

останнього. Баланс підприємства, поряд з іншими формами фінансової і 

статистичної звітності, є лише однією з них. 

До речі, необхідно зазначити, що поступово таке розуміння балансу як 

54

форми звітності проявляється у вітчизняній практиці. Наприклад, уперше для 

малих підприємств Міністерство фінансів України затвердило „Бухгалтерський 

звіт малого підприємства” для квартальної звітності за 1998 р., який практично не 

відрізняється від традиційної звітної форми „Баланс”. А Губачева О. та Мельохіна 

О. навіть сформулювали таке визначення: „Баланс – звіт про фінансовий стан 

підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний 

капітал”. Якщо з цього формулювання вилучити ключове слово „баланс”, яке тут 

є зайвим, то решта повною мірою стосується форми фінансової звітності. Тоді 

виникає резонне запитання, як може категорія “баланс”, яка є елементом методу 

бухгалтерського обліку, бути одночасно і формою звітності. 

У широкому розумінні баланс – елемент діалектичного методу досліджень, 

який використовується як спосіб узагальнення інформації в будь-якій галузі 

(наприклад, баланс трудових ресурсів, баланс товарів тощо). До того ж такий 

елемент як баланс потрібний для організації бухгалтерського обліку, оскільки він 

тут виконує не лише функцію групування і узагальнення інформації, але і 

функцію внутрішнього безперервного контролю. Остання функція є надзвичайно 

важливою, оскільки будь-які суттєві помилки у відображенні кругообороту 

засобів підприємства у взаємозв’язку з джерелами їх утворення виявляються в 

результаті того, що, замість балансу, отримуємо їх дисбаланс. Ця функція балансу 

як елементу бухгалтерського обліку грунтується на подвійному відображенні 

господарських операцій у системі кореспонденції рахунків. Однак це не означає, 

що фінансовий звіт про господарські засоби і джерела їх утворення, який у 

вітчизняній звітності має однойменну назву „Баланс” ф. № 1 є ідентичною 

категорією, а тому його слід розглядати як елемент методу бухгалтерського 

обліку. Ідентичність назви зовсім не означає тотожності категорій. Тут немає 

тотожності ні за зовнішньою формою, ні за внутрішнім змістом. 

За зовнішньою формою як елемент методу бухгалтерського обліку баланс є 

Головною книгою, у якій наведено синтетичні рахунки бухгалтерського обліку. 

Фінансовий звіт про засоби підприємства та джерела їх утворення за зовнішньою 

55

формою є двосторонньою таблицею, в якій зліва розміщені статті, що 

характеризують засоби підприємства, а справа – джерела їх утворення. 

За внутрішнім змістом баланс як елемент методу бухгалтерського обліку є 

засобом узагальнення (синтезації) даних аналітичного обліку. Це здійснюється у 

реєстрі синтетичного обліку – Головній книзі, в якій відображаються сальдо і 

обіги за кожним синтетичним рахунком. При цьому таке відображення є 

перманентним і безперервним. В окремих підприємствах (напр., у банках) баланс 

підраховують щоденно, оскільки іншим способом виявити допущені помилки 

неможливо. 

Фінансовий звіт про засоби підприємства та джерела утворення відображає 

їх не в розрізі синтетичних рахунків, а за статтями, які можуть об’єднувати кілька 

з них, або ж у них наводяться дані навіть за окремими субрахунками. Зокрема, це 

підтверджують наведені дані за рахунками, на яких у ТЗОВ „Поділля” 

Тернопільського району у головній книзі було активно – пасивне сальдо. 

Стаття активу 

Дебіторська 

заборгованість: 

Відображення сальдо активно – пасивних рахунків за статтями 

балансу – звіту про фінансовий стан підприємства у ТЗОВ “Поділля” 

станом на 1 січня 2003р. 

Код 

рядка 

Сума 

тис. 

грн. 

Сальдо за 

синтетичним 

рахунками у 

Галовній книзі 

36 “Розрахунки з 

покупцями та 

замовниками” 

Стаття пасиву 

Поточні 

зобов’язан– 

ня: 

Код 

рядка 

Сума 

тис. 

грн. 

56

Дебет, 

грн. 

Кредит, 

грн. 

- за товари 160 12,6 12563,40 10816,00 

- інша поточна 

дебіторська 

заборгованість 

- інша поточна 



Інша поточна 



37 “Розрахунки з 

різними 

дебіторами” 

Дебет, 

грн. 

Кредит, 

грн. 

210 0,7 692,00 2426,58 

64 “Розрахунки за 

податками і 

платежами” 

Дебет, 

грн. 

Кредит, 

грн. 

210 2,8 2797,00 16283,00 З 

65 “Розрахунки за 

страхуванням” 

Дебет, 

грн. 

Кредит, 

грн. 

210 0,4 441,20 8522,00 

З одержа- 

них авансів 

Інші 

поточні 

зобов’язан– 

ня 

бюджетом 

Зі 

страхуван- 

ня 

540 10,8 

620 2,4 

550 16,3 

570 8,6 

57

До того ж і за іншими рахунками статті звіту про фінансовий стан – балансу не 

ідентичні, оскільки в одну статтю можуть входити сальдо за двома і більше 

синтетичними рахунками. Наприклад, за статтею „Виробничі запаси” вказують 

сальдо синтетичних рахунків 20 “Виробничі запаси”, 22 „Малоцінні та 

швидкозношувані предмети”, 25 „Напівфабрикати” і т. п. 

Якщо в Головній книзі синтетичний рахунок один, незалежно від його 

класифікації за економічним змістом, то в балансі підприємства, тобто, 

фінансовому звіті про засоби підприємства та джерела їх утворення, один і той же 

синтетичний активно-пасивний рахунок буде розміщений окремо в активі та 

пасиві. 

Характерною ознакою балансу як елементу методу бухгалтерського обліку є 

його динамізм, зумовлений діалектикою господарських операцій. Саме в процесі 

розширеного відтворення відбуваються чотири типи змін у балансі, однак рівність 

його не порушується унаслідок того, що господарські операції відображаються 

способом подвійного запису. 

Визначальною ж рисою однойменної форми звітності є її статичність, 

застиглість даних на певну дату. Попри динамізм балансу як елементу методу 

бухгалтерського обліку, тут є можливість визначення його підсумків на будь-яку 

дату. Однак прив’язка його до відповідного періоду звітності, що ще раз 

підкреслює підпорядкованість облікового забезпечення вимогам звітності, а не 

навпаки, спричинила те, що на практиці його на більшості підприємств 

підраховують на кінець кожного місяця. Внутрішній же зміст балансу як елементу 

методу бухгалтерського обліку та виведене обліковою наукою правило про 

чотири типи змін у балансі свідчать, що він існує безперервно, хоч і змінюється 

після кожної господарської операції. Навіть те, що, наприклад, у банках баланс 

підраховується щоденно, не послаблює аргументації щодо відмінностей балансу 

як елементу методу бухгалтерського обліку і звіту про засоби та джерела 

підприємства однойменної назви. 

58

З урахуванням викладеного, доречно, на нашу думку, нагадати, що розуміння 

балансу як статичного чи динамічного всесторонньо досліджувалося такими 

вченими світового рівня як Шер І. Ф., Ніклош Г., Лунський Н. С., Шмаленбах Є., 

Рудановський А. П., Ніколаєв І. Р.. Однак це стосувалося балансу як методу 

бухгалтерського обліку. До того ж форми звітності з такою назвою у той час 

(кінець ХІХ – початок ХХ ст.) не існувало. Але вже японський вчений Івао Івата у 

першій половині ХХ ст. прийшов до висновку, що існує два баланси, з яких 

динамічний використовується для поточної бухгалтерської роботи, а статичний 

потрібний для аудиторської перевірки. Тобто, на нашу думку, практично 

сформулював відмінності балансу як категорії бухгалтерського обліку та форми 

звітності. 

Розглядаючи зазначену вище проблему, зазначимо, що навіть при 

висвітленні зарубіжного досвіду традиційний підхід не дає можливості визначити 

пріоритетність вимог управління щодо інформаційного забезпечення через 

організацію звітності і вплив останньої на методологію і методику 

бухгалтерського обліку. Наприклад, Зуділін А. П. відзначаючи в цілому недоліки 

діючої в нас методології, все ж намагається у більшій мірі обгрунтувати переваги 

єдиної системи обліку, вихідні критерії якої при командно-адміністративній 

системі організації виробництва сформулював Бєлов М. Г.Підпорядкованість 

облікового забезпечення щодо звітності проявляється навіть в основоположних 

його елементах. Не оспорюючи думки професора Малишева І. В. про те, що 

подвійний запис господарських операцій є відображенням подвійного характеру 

праці, вкладеної у вартість товару, вважаємо, що його застосування зумовлено 

прагматичнішими міркуваннями, адже ймовірність помилок в обліку, а, відтак, і у 

звітності, саме завдяки подвійному запису операцій різко знижується. 

Загальний підхід до організації обліку та звітності цих та інших авторів 

схематично можна навести у вигляді перевернутої піраміди, основа якої (облікове 

забезпечення замість нижніх точок опори) перебуває у верхній площині. 

59

Первинний облік 

Зведений облік 

Аналітичний облік 

Синтетичний облік 

Звітність 

а) За теорією бухгалтерського обліку б) За дослідженнями автора 

Схематичне зображення залежності звітності та її облікового забезпечення 

Як наслідок уся система облікового забезпечення і звітності – нестабільна, 

а між обліковим забезпеченням і звітністю існує індиферентна рівновага, що 

зумовлює нестійкість двох взаємопов’язаних систем: обліку та звітності. 

У зв’язку з цим відбуваються часті довільні необгрунтовані зміни як однієї, так і 

другої систем. Тому завдання методологічного плану полягає у забезпеченні 

органічної єдності та стійкості цих систем. 

Однак це зовсім не означає відмови від їх діалектичного розвитку і 

реформування інформаційної моделі. На нашу думку, така модель повинна 

адекватно відображати реальний рівень розвитку виробництва, забезпечуючи 

потреби управлінської діяльності у всесторонній і вичерпній інформації. У ній 

вдало повинні поєднуватись як стабільність, так і гнучкість, виходячи з вимог 

об’єктивного відображення дії економічних законів, суть якої повинна точно 

вловлюватись у системі звітних показників. Цим вимогам повинна відповідати як 

методика обчислення звітних показників, так і зміст форм, в яких вони 

наводяться, їх кількість, періодичність подання. 

Звітність 

Синтетичний облік 

Аналітичний облік 

Зведений облік 

Первинний облік 

Слід зазначити, що такої думки притримуються неупереджені дослідники, 

які навіть не задавались спеціальною метою щодо визначення субпідрядності 

звітності та бухгалтерського обліку. Так, Малишкін О.А. досліджуючи об’єкти 

60

податкового обліку, відмітив, що показники оподаткування, які відображаються у 

звітності, за ієрархією займають верхній рівень стосовно об’єктів податкового 

обліку. 

Таким чином, завершуючи розгляд питання співвідносності звітності та 

бухгалтерського обліку суто в інформаційній площині, на нашу думку, можна 

вважати, що перша є підметом, а другий – присудком. Не надто віддаляється така 

постанова залежності і з точки зору контрольної функції бухгалтерського обліку, 

бо все ж таки для того, щоби вказана функція була здійснимою, розрізнені 

господарські операції мають бути систематизовані, що при позірному вигляді як 

обороти і сальдо за рахунками у своїй глибинній сутності є звітною інформацією 

вже на рівні зведених, а тим більше аналітичних чи синтетичних реєстрів. 

Велике значення у наукових дослідженнях мають спростування. Як і докази, 

спростування мають тезу, аргументи і форму (демонстрацію:теза - це положення, 

яке треба спростувати; аргументи - твердження, за допомогою яких 

спростовується теза, доводиться її хибність; форма - це спосіб логічного зв'язку 

аргументів і тези. 

Спростування тези може бути доведено тим, що, по-перше, буде доведена 

істинність антитези, а, по-друге, встановлена хибність наслідків, що випливають із 

тези. Прикладом спростування першого може бути твердження, що „всі 

підприємства промислової корпорації є рентабельними” (загальне твердження), 

спростовується доведенням істинності частково негативного твердження – 

„деякі підприємства корпорації є збитковими”. 

Цей самий приклад можна навести як друге спростування: „підприємства 

промисловості можуть бути збитковими лише у тих випадках, коли має місце 

безгосподарність, або якщо окремі види продукції на ринку не користуються 

попитом”. Теза є істинним твердженням, але все ж доказ не може бути 

прийнятий, оскільки він не підтверджений економічними розрахунками та їх 

аналізом. 

61

Спростування є важливим засобом розвитку наукового пізнання. За їх 

допомогою наука вивільнюється від хибних тверджень, помилок і 

необгрунтованих догм, а також удосконалює свій теоретичний апарат. 

Спростування демонстрації доказу тези полягає у тому, що показує відсутність 

логічного зв'язку між тезою і його аргументом. Оскільки це може бути 

порушенням правил висновків, за якими будується доказ цієї тези, то для 

спростування необхідно вказати на вид помилки. 

Для того щоб докази і спростування приводили до бажаного результату, 

необхідно додержувати правил і умов їх проведення. 

Правила і умови, які стосуються тези, полягають насамперед у тому, що теза 

повинна бути точно і чітко сформульованою. Тому в наукових дослідженнях раніше 

ніж приступити до доказу будь-якого наукового положення, проводять 

дослідження з уточнення їх змісту і внутрішнього логічного зв'язку та аналізу 

понять, які входять до складу цього положення. 

Теза протягом всього доведення або спростування має залишатися незмінною. 

Ця умова ґрунтується на дотриманні закону тотожності; ігнорування його 

призводить до того, що теза залишається недоведеною, оскільки при 

доведенні відбувається підміна тези і доказу або спрощується не та теза, яка 

необхідна. Помилку, зумовлену недодержанням цієї умови, виражає принцип „Хто 

занадто багато доводить, той нічого не доводить”. Наприклад, намагаючись 

довести тезу „Мова не тотожна мисленню”, починають доводити як 

рівнозначне таке твердження: 

„Мова не пов'язана з мисленням”. Останнє твердження більш 

категоричне і до того ж хибне, тоді як дійсна теза – істинне твердження. 

Правила й умови, які стосуються аргументів, полягають у тому, що 

аргументи у всякому доказі мають бути істинними твердженнями, бо 

недодержання цього правила призводить до помилок. Істинність аргументу 

має бути доведеною незалежно від тези. 

62

Аргументи повинні бути достатніми підставами для доказу тези. 

Порушення цього правила призводить до того, що при доведенні намагаються 

встановити логічний зв'язок між різними за змістом твердженнями. Твердження 

„Підприємство нерентабельне” недостатнє само по собі для обґрунтування тези 

„Бухгалтерський облік перебуває в незадовільному стані”, хоч реальний зв'язок між 

цими фактами може існувати. Різновидами цієї помилки є можливі апеляції при 

доказах „до публіки”, „до особи” тощо. 

Правила і умови, які стосуються демонстрації, - це правила і помилки, пов'язані з 

порушенням тих висновків, які використані при побудові доказу. 

Отже, доказами і спростуваннями в економічних дослідженнях є тільки ті, 

істинність яких може бути підтверджена економічними розрахунками, 

відповідними документами, складеними на підставі перевірених даних, а також 

отримані за допомогою проведеного експерименту. [1, c.82-90] 

Прикладом цього може бути соціологічне дослідження, проведене 

Левінсоном О., яке ілюструє послідовність розгляду гіпотез стосовно ставлення 

росіян до війни в Чечні 1 . 

Виходячи з логічного припущення, що особливо сильними антивоєнні 

настрої повинні бути в молоді, яка не хоче йти на війну, висувається гіпотеза: 

перш за все серед осіб чоловічої статі повинно бути особливо велике прагнення 

перейти до переговорів. Результати перевірки: у хлопців віком 18-24 років 

трохи вищий потяг до переговорів, ніж в їх старших братів (25-29 років), а саме 

36% проти 31%. Але в чоловіків у віці дідів (55 років і старше) це прагнення до 

переговорів виражено куди сильніше (43%). До того ж молоді люди 18-24 років 

виявились менш пацифічними, ніж їх ровесниці. Висновок – гіпотеза не 

підтвердилась 

Так само не підтвердились решта 6 гіпотез науковця – соціолога ( для 

скорочення їх наводимо таблицею). 

______________________________________________________________________ 

1.Левинсон Алексій. Сем гіпотез.///Неприкосновенный запас,2001.-№02(16).С.22-23. 

63

Формулювання гіпотези 

Люди з вищою освітою розуміють,що війна – 

злочин, а менш освічені знаходяться в 

мілітарному угарі: 

- група з вищою освітою 

- інші 

Війну проти „чорних” підтримують бідні, 

бо завидують заможності непрошених гостей 

із Кавказу: 

- група до 500 руб.доходу на 1 чол 

- група більше 1500 руб. доходу на 1 

чол. 

Робітничий клас не любить торгашів, тому 

буде за війну, а підприємці розуміють, що 

без налагодження торгівлі нам нікуди: 

- робітники 

- підприємці 

Жителі мегаполісів повинні більше боятися 

терористів із Чечні: 

- жителі великих міст 

- сільські жителі 

За війну повинні бути жириновці, а 

реформістам потрібна не війна, а реформи: 

- партія Жириновського 

- партія Чубайса 

Результати дослідження 

За війну За переговори 

47 

36 

30 

47 

41 

39 

41 

35 

30 

42 

38 

53 

61 

45 

48 

36 

48 

37 

41 

38 

64

- партія Явлінського 37 55 

На півдні, де чеченська загроза поруч, 

переважають настрої „добити”, а в центрі, 

далекому від гарячої зони, - мирні настрої: 

- південні області 

- Москва 

Стосовно власне економічних досліджень, то а priori можна, для прикладу, 

гіпотетично припустити, що потужні підприємства забезпечують вищу 

ефективність виробництва? ніж дрібніші товаровиробники, адже останні не мають 

високої фондоозброєності праці, можливостей застосування передових технологій 

, ноу-хау. Перевірка достовірності цього припущення здійснюється порівнянням 

показників господарюючих суб’єктів. 

Виробництво валової продукції на одиницю земельної площі за категоріями 

господарств України у 1990-2002 рр. 

Категорії 

господарств 

Сільськогосподарські 

підприємства, всього 

в т.ч. продукція: 

- рослинництва 

39 

47 

Валова продукція у порівнянних цінах 

2000 р. млн.грн 

1990 р. 

75681 

42218 

2002 р. 

24940 

17699 

46 

40 

2002 р. до 

1990 р., % 

32,9 

42,9 

-тваринництва 34464 7241 21,0 284 

Господарства 

населення, всього 

28779 

37168 

129,1 

Валова 

продукція у 

2002 р. в 

розрахунку 

на один га 

площі, грн 

978 

694 

11517 

65

в т.ч. продукція: 

- рослинництва 

11183 

19490 

174,3 

6040 

-тваринництва 17596 17676 100,4 5477 

Результати перевірки гіпотези за даними статистичного щорічника 1 та 

інформаційно-аналітичного збірника 2 засвідчують її помилковість , адже в 

господарствах населення виробництво валової продукції у розрахунку на один 

гектар, незважаючи, що тут відсутні згадані вище умови його здійснення, в 

декілька разів перевищує рівень. Досягнутий на сільськогосподарських 

підприємствах. 

Водночас, виходячи з того, що господарства населення, в яких невелика площа 

угідь, досягли значно більшого виробництва валової, продукції на один га, можна 

висунути гіпотезу про ще вищі показники у фермерських господарствах, розміри 

яких менші від сільськогосподарських підприємств, але тут в більшій мірі 

застосовуються технічні засоби виробництва (трактори , комбайни), інші ресурси, 

ніж у господарствах населення. 

Виробництво валової продукції на сільськогосподарських підприємствах і 

фермерських господарствах у 2002 р. (грн) 

Валова продукція: Сільськогосподарські 

підприємства 

- всього 978 742 

в т.ч. 

-рослинництва 

694 

- тваринництва 284 46 

Фермерські 

господарства 

__________________________________________________________________ 

1. Статистичний щорічник України. –К. : Вид-во „Консультант”, 2003. -663 с. 

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційноаналітичнийзбірник.(випуск 

6) За ред. П.Т.Саблука та ін. –К.:ІАЕ УААН 

696 

66

Отже, фактичні показники знову ж засвідчують помилковість висунутої 

гіпотези, бо у фермерських господарствах виробництво продукції рослинництва 

майже однакове, що й у сільськогосподарських підприємствах, а з урахуванням 

мізерного обсягу тваринницької, − навіть менше. Тому при наукових 

дослідженнях ці гіпотези, які є на поверхні, доводиться відкидати і здійснювати 

глибший пошук причин такої невідповідності. 

Контроверзійність (розбіжність) усталених поглядів та гіпотез часто лежить 

в основі відкриттів та винаходів. В результаті діалектичної єдності ідеї, проблеми 

та гіпотези формується наукова концепція тлумачення основної ідеї теорії, проте 

не втіленого у струнку логічну систему точних наукових понять. І лише теорія дає 

цілісне й повне уявлення про закономірності розвитку та характеристики об’єкта 

дослідження. На відміну від гіпотези, яка є науковим припущенням, яке 

висувається для пояснення певних явищ дійсності, і тому не завжди 

підтверджується в процесі дослідження, теорія є знанням достовірним, істинність 

якого доведена і перевірена практикою. Теорія є завершеним дослідженням 

об’єкта пізнання в його цілісності. Оскільки вона системно пояснює 

багатоманітність внутрішніх зв’язків об’єкта пізнання, та нерідко на основі цього 

можна прогнозувати його розвиток у майбутньому [11,с.201 ] 

У прикладних та наукових дослідженнях, до яких відносять і економічні, 

використовують всі форми наукового пізнання (ідею, проблему, гіпотезу, 

концепцію, теорію), базуючись на фундаментальних теоретичних дослідженнях, в 

яких розробляють нові ідеї, шляхи і методи пізнання та пояснення з 

використанням сформульованих тут законів і теорій. Виконуються вони з 

використанням емпіричного та теоретичного знання. Емпіричне знання 

відображає дійсність з боку її зовнішніх зв’язків. Теоретичне знання добуте 

шляхом логічних операцій або математичних розрахунків. 

В економічних дослідженнях однаково важливими є обидва, оскільки 

завдяки емпіричному знанню, що сформоване на основі спостереження об’єктів, 

фіксування фактів, експериментів виявляються кількісні взаємозв’язки та 

67

взаємодії між окремими чинниками, а сформульовані логічні умовиводи та 

математичні розрахунки дозволяють розрізнені емпіричні результати 

абстрагувати за межі набутого досвіду чи експерименту [11,с.203]. 

У філософському розумінні методологія наукового дослідження 

розгядається як парадигма, тобто, набір вихідних ідей та методологічних 

установок, на які спирається наукове пізнання, сукупність поглядів в науці. 

Близьким до нього поняття є стиль мислення, під яким розуміють певний 

історично конкретний тип мислення, який стійко виявляється у розвитку 

основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в 

контекстах усіх фундаментальних теорій свого часу. В понятті „стиль мислення” 

фіксується сукупність уявлень про саму структуру пізнавальної діяльності, про 

способи описування та пояснення явищ [11, с.208]. 

Багатогранність аспектів наукового мислення зумовлює неможливість 

втиснути в Прокрустове ложе якоїсь вичерпної постулативної дефініції 

визначення змісту методології. 

Тому в наукових працях зазвичай наводяться лише узагальнені визначення 1 

методології, яка використовувалась, хоч вони є обов’язковим атрибутом 

дисертацій чи монографій. 

1.Приміром, такими : „ Методологічною основою дослідження є праці вчених-економістів з проблеми 

формування витрат виробництва (доходів, прибутку тощо), нормативні документи, що регулюють діяльність 

підприємств у цій сфері”. Або : „Методологія дослідження ґрунтується на діалектичному взаємозв’язку явищ, 

що характеризують ...33 (далі вказують суть об’єкта дослідження, інколи продовжуючи...,, та розробки 

вітчизняних і зарубіжних вчених за окресленою проблемою”. Чи : „Методологічною основою проведених 

досліджень є діалектична теорія пізнання”. 

68

2.2. Методичні прийоми ( способи) наукових досліджень 

Пізнання є відображенням у свідомості людини матеріальної дійсності, 

тобто воно базується на основі практики, адже саме практика як суспільна 

матеріальна доцільна діяльність людей, спрямована на перетворення приподи і 

суспільства складає, основу пізнання. Це значить, що весь процес людського 

пізнання, починаючи з простого відчуття і закінчуючи абстактними розумовими 

узагальненнями, розвивається на основі суспільної практичної діяльності. 

Потреби суспільної практики завжди виступали і виступають як основа і рушійна 

сила розвитку пізнання. 

Визнаючи, що суспільна практика є основою пізнання, потрібно мати на 

увазі, що для процесу наукового пізнання характерна в той же час відносна 

самостійністю, тому його обумовленість практикою має складний опосередковий 

характер. Це здійснюється завдяки здатності людського розуму до абстрагування, 

логічного моделювання. Наукове мислення починається тоді, коли людина в 

своїй уяві конструює абстрактний предмет дослідження, який є узагальненням 

існуючих у природі конкретних речей, не маючи, проте, жодної реальної 

ідентичності з будь-якою фізично існуючою. У зв’язку з цим на шляху 

абстрагування від реально існуючих речей визначаються загальні поняття – 

категорії, які відображають універсальні властивості і відношення об’єктивної 

дійсності, загальні закономірності розвитку явищ, які описує бухгалтерський 

облік. 

Водночас, чіткої грані між економічними науками не існує, тому методичні 

прийоми наукових досліджень в галузі бухгалтерського обліку часто є спільними 

для інших : політекономії, статистики, економіки, а самі дослідження 

взаємозв’язані. Важливим є застосування математичних наук, адже будь-яка 

наука досягає досконалості лише тоді, коли їй вдається користуватись 

математикою. Ця глибока думка інколи перефразовується в тому сенсі, що у 

кожній науці міститься стільки наукового, скільки в ній є математики. 

Опанування математичним програмуванням на основі електронно- 

69

обчислювальної техніки підвищує якість експериментальних і описових прийомів 

наукових досліджень. 

Загальне визначення методу дослідження формулюється як спосіб пізнання 

дійсності і її відтворення в мисленні, який ґрунтується на відображенні 

об’єктивних економічних законів і зумовлюється особливостями предмета 

дослідження, відтвореними у свідомості. 

Методика дослідження – узагальнення досвіду, способів, прийомів його 

доцільного здійснення. Вона розглядається як сукупність прийомів і способів 

дослідження стосовно конкретного об’єкта. Таким чином, на відміну від 

методології, яка є загальним підходом до здійснення наукового дослідження, що 

базується на світоглядних позиціях, а тому, зазвичай, не конкретизується щодо 

об’єкта дослідження, методика його проведення по суті, є проектом здійснення 

певних процедур - послідовності дій, необхідних для отримання намічених 

результатів, передбачуваних гіпотезою за досліджуваною проблемою. Сукупність 

таких процедур за спільними ознаками дає підстави розрізняти методичні 

прийоми наукового дослідження, які відповідають його методиці. 

В наукових дослідженнях застосування методичних прийомів завжди 

детермінізовано (причинно зумовлено) специфічною сутністю об’єкта 

дослідження і не може бути довільним, тим паче, проігноровано дослідником, 

оскільки інакше це буде дилетанством – поверховим заняттям, а не глибоким 

вивченням об’єктивних характеристик і закономірностей його поведінки. 

Водночас наукове дослідження не може підмінятись лише механічним 

застосуванням навіть правильно визначених у його методиці способів проведення, 

адже головну роль тут відіграє творча здатність дослідника, а не лінійні схеми. 

Проведення наукових досліджень вимагає знання методичних прийомів, 

оскільки з їхньої різноманітності доводиться вибирати саме ті, які необхідні для 

вивчення конкретного об’єкта, маючи на увазі,що в економічних дослідженнях 

застосовують загальнонаукові та специфічні методи. Зокрема, процес 

70

відображення зовнішнього світу в чуттєвих і логічних формах проходить шляхом 

застосування загальнонаукових методів аналізу і синтезу. 

Аналіз – це метод дослідження, який полягає в мисленному або 

практичному розчленуванні цілого на його складові частини (елементи, сторони, 

властивості) і вивчення їх окремих ознак. 

Такий загальнонауковий методичний прийом як аналіз в економічних 

дослідженнях має свої специфічні види і здійснюється за допомогою способів і 

прийомів розрахунку показників, запозичених із статистики та математики. Це, 

наприклад, порівняння економічних показників підприємств, групування за 

певними ознаками, виключення впливу одних для вичленення дії інших 

(елімінування), прийом ланцюгових підстановок, прийом абсолютних різниць, 

прийом відносних різниць, прийом перерахунку показників, деталізація, зведення, 

експертна оцінка, тематичне обслідування, балансовий прийом, економіко- 

математичні методи. 

Зокрема, порівняння являє собою співставлення фактичного показника з 

існуючою базою. В якості бази можуть бути використані планові розрахунки, 

норми і нормативи, дані попереднього періоду, показники роботи інших 

підприємств і т.п. Вибір форми порівняння залежить від задач аналізу. Так, для 

оцінки виконання плану фактичні показники порівнюється з планом; для 

встановлення тенденцій розвитку - з показниками попереднього періоду; для 

характеристики стану або рівня використання ресурсів - з нормативом або нормою і 

т.д. У всіх випадках обов'язковою умовою правильного порівняння є співставність 

даних. 

Групування - спосіб розкриття змісту об'єктів економічного аналізу, який 

дозволяє вивчити їхні економічні взаємозв'язки і взаємозалежності, визначити 

роль окремих чинників у зміні рівня окремих показників, дати характеристику 

ресурсів і резервів, виявити тенденції їх зміни. 

Елімінування (виключення) – це визначення впливу чинників на зміну 

показників. При визначенні впливу одного із чинників інші залишаються без змін. У 

71

практиці економічного аналізу елімінування здійснюється прийомами ланцюгових 

підстановок, абсолютних і відносних різниць, перерахунку показників. Якщо на 

аналізований узагальнюючий показник впливає декілька факторів, у економічному 

аналізі використовують методи елімінування, тобто вилучення із сукупності 

явищ окремих складових частин за умови наявності прямої функціональної 

залежності. Суть цих методів полягає в тому, що послідовно розглядається 

вплив кожного фактора на узагальнюючий (результативний) показник. При цьому 

вважається, що інші фактори є незмінними. До методів емілінування відносяться: 

ланцюгові підстановки, способи абсолютних та відносних різниць 

Прийом ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні базової 

величини факторних показників, які входять в розрахункову формулу показника, що 

вивчається. Після кожної заміни виконують математичні дії, 

передбачені розрахунковою формулою. Із одержаного після підстановки підсумку 

вираховують попередній підсумок. Різниця підсумків показує величину впливу 

зміни факторного показника на показник, що вивчається. З метою визначення 

впливу факторів на результативний показник найкраще використовувати таблицю 

спеціальної форми. Для одержання правильних результатів необхідно 

дотримуватися черговості заміни факторів і розрахунку їх впливу. Тому в таблицю 

спочатку записують кількісні фактори, а потім якісні. При наявності декількох 

кількісних чи якісних факторів передусім підставляють ті з них, які мають 

найвагоміший вплив на узагальнюючий показник (як правило, від найбільшого 

значення фактора до найменшого). 

Розрахунок впливу факторів способом ланцювих підстановок 

№ 

Фактори, що впливають на 

Результативни 

Вплив факторів 

розра результативний показник й показник А 

1. 

а 

П 

b 


с 


d 

П Ап 

Розрахунок 

- 

назва 

- 

2. Ф П П П А, А,-Ап А 

3. Ф Ф П П А2 А2-А, В 

72

4. Ф Ф Ф П Аз А3-А2 С 

5. Ф Ф Ф Ф Аф Аф-Аз D 

У першому рядку таблиці записують планові або базисні значення часткових 

показників (а факторів). У другому рядку замість планового значення першого 

фактора записують фактичне. У третьому - фактичні величини двох перших 

показників і т.д. Послідовну заміну планових (базисних) значень поступово у 

кожному наступному рядку з таким розрахунком, щоб в останньому були записані 

усі фактичні (звітні) значення. Результативний (узагальнюючий) показник 

визначається шляхом виконання математичних дій, передбачених аналітичною 

формулою для його розрахунку. 

Вплив факторів на результативний показник визначається як різниця між 

узагальнюючим показником, розрахованим за даним рядком і його значенням за 

попереднім рядком. Зокрема: 

вплив фактора В(а) =Аі - Ап 

вплив фактора В(в) =А2 – Аі 

вплив фактора В(с) =А3 - А2 

вплив фактора B(d) = А4 - А3 

Кількість розрахунків (рядків) у таблиці завжди на одиницю більша від 

кількості факторів, що впливають на результативний показник. 

Необхідно зауважити, що відхилення фактичного (звітного) значення 

узагальнюючого показника від планового (базисного) повинно дорівнювати сумі 

впливу усіх факторів тобто: Аф-Ап - В(а) + В(в) + В(с) + B(d) 

Розрахунок впливу факторів на валовий збір озимої пшениці 

за методом ланцюгових підстановок 

Фактори, що впливають на 

валовий збір 

Посівна 

площа, га 

Урожайність, 

ц/га 

Валовий 

збір, ц 


Розрахунок Назва 

73

430 35,9 15437 _ 

400 35,9 14360 14360-15437= -1077 посівна 

площа 

400 38,5 15400 15400-14360=1040 урожайність 

Перевірка 15400 - 15437 = 1040 + (-1077), тобто, - 37 = -37 Як показують дані 

таблиці, валовий збір озимої пшениці у звітному році зменшився на 37 ц. За 

рахунок зменшення розміру посівних площ валовий збір знизився на 1077 у (2-й 

розрахунок). Проте підвищення урожайності зумовило збільшення валового 

збору на 1040 ц (3-ій розрахунок). 

Для визначення впливу факторів за усіма аналізованими культурами можна 

замість таблиці скористатися формулами, побудованими з урахуванням способу 

ланцюгових підстановок. 

Вплив на валовий збір зміни посівної площі визначається таким чином: 

∆ВЗs = Sф Yn − Sn Yn 

Вплив на валовий збір зміни урожайності розраховується за формулою 

розрахуємо вплив факторів на валовий збір ячменю: 

- посівної площі 

урожайності 

∆ВЗy = Sф Yф − Sф Yn 

∆ВЗy =230 × 24,1 – 200 × 24,1 = 723 ц 

∆ВЗy =230 × 23,8 – 230 × 24,1 = − 69 ц 

Розрахуємо вплив факторів на валовий збір вівса: 

- посівної площі 

B3S = 20 х 24,7 - 20 х 24,7 =0, (оскільки посівна площа не 

змінилася) 

- урожайності 

- ВЗУ = 20 х 26,8 - 20 х 24,7 = 4 2 ц 

74

Аналогічно розраховується вплив урожайності та посівної площі на валовий 

збір інших культур. 

Найголовнішим при проведенні таких розрахунків є визначення валового 

збору при фактичній посівній площі (Бф) та плановій урожайності (Уп). 

Враховуючи, що посівна площа є кількісним показником, а урожайність якісним, 

валовий збір, отриманий в результаті множення фактичної площі та планової 

урожайності називають скорегованим. В процесі проведення економічного 

аналізу метод розрахунку на основі скорегованого показника використовують 

переважно при наявності двох часткових чинників (факторів), один з яких є 

кількісним, а інший якісним. В цьому випадку вплив кількісного фактора 

визначається як різниця між скорегованим показником і плановим або базисним 

значенням узагальнюючого показника. Вплив якісного показника дорівнює різниці 

між фактичним узагальнюючим показником і скорегованим показником. Розглянемо 

описаний метод на раніше поданому прикладі. 

Культури 

Визначення впливу факторів на валовий збір зернових культур 

за методом ланцюгових підстановок 

Озима 

пшениця 

Посівна 

площа. га 

Базисний рік 

Звітний рік 

Урожайність, 

ц/га 



Валовий збір За рахунок 


При звітній площі 

та базисній 

урожайності 


1 2 3 4 5=1×3 6=2×3 7=2×4 8=7-5 9=6-5 10=7-6 

430 400 35,9 38,5 15437 14360 15400 -37 -1077 1040 

Ячмінь 200 230 24,1 23,8 4820 5543 5474 654 723 -69 

Овес 20 20 24,7 26,8 494 494 536 42 0 -42 

Горох 50 30 26 23,9 1300 780 717 -583 -520 -63 

Гречка 30 35 11 12,2 330 385 427 97 55 42 

Відхилення, всього,ц 

Площі 

Урожайності 

75

Прийом абсолютних різниць – різновидність елімінування. Його суть в тому, 

що вплив факторів знаходиться як добуток абсолютного відхилення одного із 

факторних показників і абсолютного значення іншого факторного показника. Так, 

при визначенні факторів кількісного порядку абсолютне значення відхилення 

фактичної його величини від планової (базової) множать на планову (базову) 

величину фактора якісного порядку. При визначенні впливу фактора якісного 

порядку абсолютне відхилення фактичної його величини від планової (базової) 

множать на фактичну величину фактора кількісного порядку. 

Спосіб абсолютних різниць. При проведенні розрахунків способом абсолютних 

різниць можна скористатися таблицею, аналогічною методу ланцюгових 

підстановок. Проте в даному випадку в кожний наступний рядок таблиці замість 

планових (базисних) значень показників підставляють різницю між фактичними 

(звітним) значенням і плановим (базисним).Розрахунок впливу факторів способом 

абсолютних різниць 

№ 

роз 

pax 

Фактори, що впливають на Результативний 

результативний показник 

показник А 


унку а b с d Розрахунок назва 

1 П П П п Ап - - 

2 різниця П П п - В(а) а 

3 ф різниця П п - В(Ь) b 

4 ф ф різниця П - В(с) с 

5 ф ф ф різниця - B(d) d 

6■ ф ф ф Ф Аф - - 

Розрахунок впливу на узагальнюючий показник певного фактора 

визначається шляхом множення різниці між фактичним (звітним) і плановим 

(базисним) значеннями даного фактора на абсолютне значення решти часткових 

показників. 

Тобто вплив факторів визначається за такими формулами: 

- вплив фактора а 

76

В(а) = Різниця (а) х П (в) х П (с) х n(d) 

- вплив фактора в 

В(в ) = Ф(а) х різницю В(в) х П(с) х n(d) 

- вплив фактора с 

В(с) = Ф(а) х Ф (в) х різницю (с) х П (d) 

- вплив фактора d 

В (d) = Ф(с) х Ф (в) х Ф (с) х різницю (d) 

Вихідні дані для визначення впливу 

факторів на виробництво молока 

Показники За планом Фактично Відхилення (+,-) 

Середньорічне поголів'я корів 45 43 -2 

Надій молока на одну корову, 2615 2632 +17 

Валовий надій молока, ц 1176,75 1131,76 -44,99 

. 

Визначення впливу факторів на виробництво 

молоказа способомабсолютних різниць 

№ 

розрахунку 

Фактори, що впливають на валовий 

надій 

Поголів'я 

Продуктивність 1 

Валовий 

надій 

молока, ц 


Розрахунок Фактор 

корів, гол голови, кг 

1 45 2615 1176,75 - - 

2 -2 2615 (-2)х Поголів'я 

2615= 

5230 

- 

корів 

3 43 +17 43x17= 

4 43 2632 1131,76 - - 

731 

Продуктив- 

ність 1 

голови 

За результатами проведених розрахунків можна визначити, що валовий 

надій молока у порівнянні з планом зменшився на 44,99 ц. В тому числі за рахунок 

зменшення поголів'я на 2 голови, валовий надій зменшився на 5230 кг, а за 

77

рахунок зростання надою молока на 1 корову на 17 кг, валовий надій зріс на 731 

кг. 

Враховуючи, що поголів'я корів є кількісним показником, а продуктивність 

тварин - якісним, розрахунок впливу цих факторів на валовий надій можна 

провести без побудови таблиці. При цьому вплив кількісного показника 

визначається шляхом множення абсолютної різниці між фактичним плановим 

значенням цього показника на планове (базисне) значення якісного показника. 

Тобто, вплив зміни поголів'я корів розраховується таким чином: 

(43 - 45) х 2615 =-5230 кг. 

Вплив якісного показника визначається шляхом множення абсолютної 

різниці між фактичним і плановим значенням цього показника на фактичне 

(звітне) значення кількісного показника. Тобто, вплив зміни продуктивності 1 

голови розраховується так: 

(2632 - 2615) х 43 = 731 кг. 

Прийом відносних різниць - різновидність елімінування. Його сутність 

полягає в тому, що для визначення впливу факторів різницю у відсотках за 

показниками, які входять в розрахункову формулу, необхідно помножити на планове 

значення показника, який вивчається. 

Інтегральний метод у порівнянні з іншими методами елімінування, є 

досконалішим. Він дає загальний підхід до розв'язання різних задач, незалежно від 

кількості елементів (факторів), які входять до моделі факторної системи розрахунку 

узагальнюючого показника, та форми зв'язку між ними. 

Розрахунок проводиться за допомогою спеціальних формул, вигляд яких 

залежить від форми взаємозв'язку між факторами та їх кількості. 

Розглянемо розрахунок впливу факторів інтегральним методом при 

мільтиплікатівній моделі факторної системи. Двофакторна модель – якщо на 

узагальнюючий показник f впливає два фактори: х, у, тоді модель має вигляд: 

F = x * y, 

∆f = x1 y1 − x0 y0 = Ax + Ay 

78

де ∆f - відхилення фактичного значення узагальнюючого пі від планового 

(базисного); 

х1хо – фактичне та планове (базисне) значення фактора х; 

y1y2 – фактичне та планове (базисне) значення фактора у; 

Ах Ау – вплив факторів х та у на узагальнюючий показник f. 

Вплив фактора х визначається за формулою: 

1 

Ах = ∆х × (у0 + у1) 

2 

Вплив фактора у визначається за формулою: 

1 

Ау = ∆у × (х0 + х1) 

2 

Вихідні дані для визначення впливу двох факторів 

Показники За планом 

Обсяг валової 

продукції,тис,грн (f) 

Кількість відпрацьованих 

людино-годин, тис (x) 

Виробіток продукції за 1 

людино-годину,грн.(у) 

f0, x0, y0 

1492,5 

199 

7,55 

Фактично 

f1, x1, y1 

1406 

185 

7,6 

Відхилення 

∆f, ∆x, ∆y 

-86,5 

-14 

+0,1 

Розраховуємо зміну обсягу валової продукції (f) за рахунок впливу кількості 

відпрацьованих людино-днів (х): 

1 

Ах = ∆ х (у0 + у1) 

2 

1 

Ах = (−14) • (7,5 + 7,6) = −105,7 тис. грн. 

2 

79

Визначимо вплив на обсяг валової продукції (f) зміни виробітку продукції за одну 

людино-годину (у) : 

1 

Ау = ∆ у (х0 + х1) 

2 

1 

Ау = (0,1) • (199 + 185) = 19,2 тис. грн. 

2 

Враховуючи, що загальна зміна фактичного обсягу валової продукції (ДУ) 

відбулася за рахунок впливу обидвох аналізованих факторів (х тау), то: 

∆f = Ax + Ay, тобто : 

− 86,5 = − 105,7 + 19,2 

Отже, обсяг валової продукції у порівнянні з планом зменшився на 86,5 

тис.грн. в тому числі за рахунок впливу зміни кількості відпрацьованих 

людино-годин зменшився на 105,7 тис.грн., а за рахунок впливу зміни виробітку 

продукції за одну людино - годину збільшився на 19,2 тис. грн. 

Трьохфакторна модель – якщо на узагальнюючий показник / впливає 

три фактори: х, y,z, тоді модель має вигляд: 

f = x +y + z 

Структура факторної системи розраховується за формулою: 

∆f = x1 y1 z1 – x0 y0 z0 = Ax + Ay + Az 

Вплив факторі в, х, у, z визначається за такими формулами: 

1 1 

Ах = ∆х (у0 z1+ у1 z0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

1 1 

Аy = ∆ y (x0 z1+ x1 z0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

1 1 

Аz = ∆z (x0 y1+ x1 y0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

Вихідні дані для визначення впливу трьох факторів 

80

Показники 

Посівна площа зернових і 

зернобобових,га(х) 

Урожайність зернових і 

зернобобових, ц/га (у) 

Собівартість 1 ц зернових і 

зернобобових, грн. (z) 

Витрати на виробництво 

зернових і зернобобових, грн. 

(f) 


x0, y0, z0, f0 


x0, y0, z0, f0 

150 145 -5 

32 33 +1 

28,2 29,4 +1,2 

135,360 140679 +5319 

Відхилення 

∆х, ∆у, ∆z, ∆f 

Визначимо вплив на рівень витрат з виробництва зернових і зернобобових 

культур зміни посівної площі (х): 

1 1 

Ах = ∆х (у0 z1+ у1 z0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

1 1 

Ах = (−5) × (32 × 29,4 + 33 × 28,2) + (−5) (+1) (+1,2) = 4680,5 грн 

2 

3 

Розрахуємо вплив на рівень витрат з виробництва зернових і зернобобових 

культур зміни урожайності(у): 

1 1 

Аy = ∆ y (x0 z1+ x1 z0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

1 1 

Аy = (+1) (145 × 28,2 +150 × 29,4) + (−5) (+1) (+1,2) = 4247, 5 грн 

2 

3 

Визначимо вплив зміни собівартості 1 ц зернових і зернобобових культур(z) на 

загальний рівень витрат з їх виробництва: 

1 1 

Аz = ∆z (x0 y1+ x1 y0) + ∆x ∆y ∆z , 

2 

3 

1 1 

Аz = (1,2) (150 × 33 + 145 × 32) ++ (−5) (+1) (+1,2) =5752 грн 

2 

3 

Оскільки загальна зміна рівня витрат на виробництво зернових і 

зернобобових культур у порівнянні з базисним роком (Ді) залежить від впливу 

посівної площі (∆х), урожайності (∆у) та собівартості 1ц (∆z), то 

∆f = Ax + Ay + Az 

81

тобто: 

5319 = - 4680,50 + 4247,50 + 5752 

Отже, загальні витрати на виробництво зернових і зернобобових у порівнянні з 

базисним роком збільшились на 5319 грн., в тому числі: за рахунок скорочення 

розміру посівної площі зменшились на 4680,5 грн., за рахунок росту урожайності та 

валового збору збільшились на 4247,5 грн., а за рахунок підвищення собівартості 1ц 

продукції зросли на 5752 грн. 

Для характеристики економічних явищ і процесів у економічному аналізі 

широко використовуються індексний метод та узагальнюючі показники у вигляді 

індексів. 

Індексом називається відносний показник, що характеризує зміну рівня 

економічного явища у часі в порівнянні з планом чи базисним періодом. 

Зокрема, за допомогою індексів можна проаналізувати вплив зміни розміру 

посівних площ, структури посівів і урожайності культур на валовий збір. 

Індекс валового збору має такий вигляд: 

∑ 

YфS 

Івз = 

∑Yn 

S 

Розкладемо індекс урожайності на добуток окремих індексів 

(Іс) : індекс посівної площі 

- індекс урожайності (Іу) 

Івз = Іу × Іs × Істр де: 

∑ 

Іs = ∑ 

∑ 

Іy = ∑ 

S 

S 

ф 

n 

Y S 

1 

0 

1 

Y S 

Вихідні дані для застосування індексного методу 

1 

ф 

n 

82

Культури 

Площа, га Урожайність, ц/га Валовий збір, ц 

Базисний рік Звітний рік Базисний рік Звітний рік Базисний 

рік 

Звітний 

рік 

Озима 

пшениця 

430 400 35,9 38,5 15437 15400 

Ячмінь 200 230 24,1 23,8 4820 5474 

Овес 20 20 24,7 26,8 494 536 

Горох 50 30 26 23,9 1300 717 

Гречка 30 35 11 12,2 330 427 

Розраховуємо загальний індекс валового збору: 

15400 + 5474 + 536 + 717 + 427 

Івз = = 0, 

9878 

15437 + 4820 + 494 + 1300 + 330 

Визначимо часткові індекси: 

- індекс посівної площі 

- індекс урожайності 

15400 + 5474 + 536 + 717 + 427 

Is = = 0, 

9878 

15437 + 4820 + 494 + 1300 + 330 

400 + 230 + 20 + 30 + 35 

Is = = 0, 

9795 

430 + 200 + 20 + 50 + 30 

1540 + 5474 + 536 + 717 + 427 

22554 

Іу = = = 1, 

046 

400× 

34, 

9 + 230× 

24, 

1+ 

20× 

24, 

7 + 30 × 26 + 35× 

11 21562 

- індекс структури посівних площ 

21562 22831 

Істр = : =0,9642 

715 730 

Оскільки індекс валового збору (Івз) дорівнює добутку індексів 

урожайності (1у), посівних площ (Іп) і структури посівів (Істр), то: 

0,9878 = 0,9795 ×1,046 ×0,9642 

0,9878 =0,9878 

Отже, зменшення валового збору в порівнянні з базисним роком на 1,22% 

викликане зменшенням посівних площ на 2,05%, структурними зрушеннями площ 

83

посівів на 3,58%. Позитивно на обсяг валового збору вплинула лише урожайність 

культур, у порівнянні з базисним роком вона зросла на 4,6%. 

Абсолютне зменшення загального валового збору зерна становить: 

ф ф S У ∑ − n n S У 

∑ = 22554 −22831 =277 ц 

Визначимо абсолютну величину впливу окремих факторів: 

- розміру посівних площ: 

Уn × (∑ ф S − ∑ n 

∑ 

S 

n 

S ) = ∑ S 

- структури посівних площ: 

ф ф S Y ∑ − Yn∑ ф 

- урожайності: 

Y 

n 

n 

× (∑ ф S −∑ n 

S ) =31,28 × (−15) = −469,2 (ц) 

S =21562 – 31,28 ×715 =21562 – 22361,6 = −799,6 (ц) 

ф ф S Y ∑ − n ф S Y 

∑ =22554 −21562 =992 (ц) 

Oтже, зменшення валового збору зернових культур відбулося за рахунок 

зменшення розміру посівних площ - на 469,2 ц, погіршення їх структури - на 799;6 

ц та підвищення урожайності - на 992 ц. 

Прийом перерахунку показників також є різновидністю елімінування. Його 

суть в тому, що для висвітлення впливу окремих факторів значення вивченого 

показника, перерахованого з урахуванням зміни величини фактора, співставляється 

з його базовою величиною. 

Деталізація – розкладання узагальнених або зведених показників на окремі. 

Зведення – форма сукупного подання показників для оцінки якого-небудь 

процесу. Найчастіше часто вона застосовується в аналітичних таблицях та для 

характеристики впливу різних чинників на показники, які вивчаються. 

84

Експертна оцінка – висновок спеціалістів за яким-небудь питанням, процесом 

або об’єктом. 

Тематичне обстеження – вивчення різних сторін діяльності підприємства. 

Абсолютні і відносні величини забезпечують можливість вивчення результатів 

господарської діяльності підприємств. Абсолютні величини характеризують розміри 

економічних явищ, результати, вплив факторів, кількість резервів. Відносні 

величини застосовуються для оцінки темпів розвитку, ступеня виконання планових 

завдань, дотримання норм і нормативів, стану і рівня використання ресурсів. До них 

відносяться індекси, відсотки і коефіцієнти. 

Балансовий прийом – це порівняння двох взаємопов'язаних економічних 

величин. При його допомозі здійснюється перевірка повноти використання 

ресурсів, їх руху і стану. 

Економіко-математичні методи грунтуються на використанні вищої 

математики для вивчення показників, між якими відсутня функціональна 

залежність. До них належать кореляційний і регресивний аналіз, лінійне 

програмування та ін. 

Перераховані прийоми економічного аналізу використовуються, як правило, в 

сукупності. Вони характеризують його інструментарій і є основою його методу. 

Противагою аналізу є синтез – метод дослідження предмета в цілісності, єдності 

і взаємозв’язку елементів (частини сторін, властивостей). Всі науки користуються 

методами аналізу і синтезу. Без вивчення частини з допомогою аналізу не можна 

зрозуміти ціле. Без вивчення цілого з допомогою синтезу не можна в свою чергу 

до кінця зрозуміти частини, тому їх функція стає неясною в складі цілого. Двома 

основними умовиводами є індукція і дедукція. 

Індукція – це метод пізнання, що грунтується на умовиводах, які базуються 

на знаннях про окреме і в результаті робиться висновок про загальне. Завдяки 

застосуванню індуктивного методу від спостереження окремих факторів і явищ 

переходять до встановлення загальних правил і законів. 

85

Дедукція – це метод пізнання, який грунтується на умовиводах про 

загальне, коли на основі логічного осмислення здійснюється перехід до 

часткового. Окремі положення тут логічно виводяться із загальних аксіом, 

постулатів, законів. 

Відкриття законів природи і суспільства є складним і важким процесом. 

Перед тим як дійти до точного знання тих чи інших законів і їх формуванню в 

наукову теорію, доводиться висувати різні передбачення, а потім систематично 

перевіряти і уточнювати їх. Звідси випливає велике значення гіпотези як форми 

розвитку наукового пізнання, що підготовляє теорію. 

Гіпотеза – це науково обґрунтоване передбачення припущення про 

закономірний зв’язок і причину обумовленості відповідних явищ. 

На відміну від гіпотези теорія являє собою знання достовірне, тобто таке, 

істинність якого доведена суспільною практикою. Це знання дійсне, а не тільки 

можливе. Базуючись на логічному узагальненні практичного досвіду людей, 

теорія є системою вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, яка 

описує, пояснює й передбачає явища певної предметної галузі. Теорія є 

найдосконалішою формою наукового відображення дійсності. 

Важливими методами наукових досліджень в бухгалтерському обліку є 

моделювання, абстрагування, конкретизація, аналогія. 

Зокрема, моделювання є методом дослідження явищ і процесів, що 

ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригінала) іншим, 

подібним до нього (моделлю). Воно може бути як матеріальним, так і уявним. 

Матеріальне моделювання – це відтворення в натурі досліджуваного об’єкта за 

характеристиками (ознаками ) оригіналу. Уявне моделювання полягає в логічному 

конструюванні аналога оригіналу об’єкта дослідження, без відтворення його в 

натурі. 

Абстрагування – мисленне виділення з усіх ознак, властивостей, зв’язків 

конкретного предмета його основних, найзагальніших з метою його спрощення, 

виділення тих сторін, зв’язків, що зацікавили дослідника. В результаті 

86

абстрагування утворюються поняття, що характеризують найістотніші риси, 

відношення , сторони предмета. 

Конкретизація – вираження в наочнішій , точнішій, доступнішій формі нових, 

раніше не досліджуваних зв’язків, коли логічним умовиводом для даного поняття, 

яке вважають родовим, знаходять вужче за обсягом поняття, яке вважають 

видовим, що неодмінно входить до обсягу даного. 

Аналогія – умовивід, в якому від схожості предметів дослідження за одними 

ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими 

ознаками. 

В кожному конкретному дослідженні використовують не всі відомі 

методичні прийоми (способи) поспіль, а лише ті, які дають можливість отримання 

достовірних умовиводів – висновків, що базуються на відповідній інформативній 

базі. Отже, необхідне застосування емпіричних методичних прийомів, які є 

специфічними з огляду на властивості досліджуваних об’єктів. В економічних же 

дослідженнях, зазвичай, використовують спостереження, вимірювання, 

експеримент, моделювання. 

Спостереження – це певна система фіксування (реєстрації) властивостей і 

зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах. Здійснення спостереження 

передбачає постановку та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування 

вихідних відомостей про об’єкт. Структурними компонентами спостереження є: 

сам спостерігач, об’єкт дослідження, умови та засоби спостереження – прилади, 

установки,наряддя. Отримані в результаті спостереження дані в подальшому 

аналізуються, класифікуються, у разі необхідності на їх основі можуть будуватися 

схеми, таблиці, графіки, діаграми. 

Спостереження не є пасивним методом, у ньому теж реалізується активний 

характер пізнання: по-перше, в цілеспрямованому характері спостереження, в 

наявності вихідної установки у спостерігача – що спостерігати, на які явища 

звертати особливу увагу; по-друге, у відбірковому характері матеріалу; по-третє, 

у виборі та конструюванні засобів спостереження та опису. З розвитком пізнання 

87

на перший план у спостереженні дедалі більше виступають такі його сторони, як 

мета, план, теоретичні установки, осмислення результатів; зростає роль 

теоретичного мислення у спостереженні. Метод спостереження є обмеженим, 

оскільки за його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості й зв’язки 

об’єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій розвитку. Але 

це дуже надійний і ефективний метод пізнання. Він найпростіший і 

використовується у тих випадках, коли не можна застосувати інші методи, 

наприклад, експеримент. Найважливіша ознака методу спостереження – під час 

дослідження дослідник не втручається у той процес, який досліджується. [11, с. 

203-207]. 

Спостереження повинно відповідати таким вимогам : 

- передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, 

чіткого поставленого завдання); 

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання 

спостереження); 

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котріі 

викликають інтерес при дослідженні); 

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси, явища); 

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною 

системою). [13, с.67; 12, с.82-83]. 

Вимірювання являє собою певну систему фіксації та реєстрації кількісних 

характеристик досліджуваного об’єкта за допомогою різноманітних 

вимірювальних приладів та апаратів. Вимірювання – це процес визначення 

відношення однієї кількісної характеристики об’єкта до іншої, однорідної з нею, 

прийнятої за одиницю виміру. [11, с.204]. 

При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об’єкт вимірювання, 

еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується 

на порівнянні матеріальних об’єктів. Властивості, для яких при кількісному 

порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. 

88

Фізична величина – це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох 

фізичних об’єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного 

об’єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак 

не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі 

суб’єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових 

властивостей об’єктів є одиниця фізичної величини – фізична величина, якій за 

визначанням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних 

величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення – розмірності. Цей 

метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань 

підготовки спеціалістів, успішність тощо). [13,с.68;12,с.84]. 

Експеримент – це метод емпіричного рівня наукового пізнання, коли явища 

вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що 

забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими 

необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами. Експеримент 

широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, 

де він відіграє значну роль у пізнанні т а управлінні суспільними процесами. 

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду 

пізнавальних операцій: 1)визначення мети експерименту на основі наявних знань; 

2) обґрунтування умов експерименту; 3) розробка основних принципів, створення 

технічних засобів для проведення експерименту; 4) спостереження, вимірювання 

та фіксація виявлених в ході експерименту властивостей досліджуваного об’єкта; 

5) статистична обробка результатів експерименту; 6) класифікація та порівняння 

статистичних даних. 

Експеримент має певні переваги порівняно із спостереженням та іншими 

методами наукового пізнання. По-перше, він дає можливість досліджувати 

об’єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що 

сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою 

перевагою експерименту є його повторюваність. У процесі експерименту 

необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки 

89

разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних. Саме завдяки своїй 

особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого 

значення і цінності. [11, с. 204-205]. 

Експеримент проводять: 

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості; 

- при перевірці правильності теоретичних побудов; 

- при демонстрації явища. 

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням 

полягають у тому, що: 

- під час експерименту є можливість вивчати явище „у чистому вигляді”, усунувши 

побічні фактори, які приховують основний процес; 

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів; 

- існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування 

стільки разів, скільки в цьому є необхідність. 

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються 

найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору 

фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: 

опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертних оцінок, а також 

лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).- Наукова значущість 

експериментальних досліджень залежить від їхньої спрямованості, змісту, 

рівня використання різного роду характерних ознак і отримання конкретних 

результатів. Характерними ознаками можна вважати: спосіб формування умов 

(природні і штучні); мету дослідження (перетворювальна, констатуюча, 

контролююча, пошукова); форму проведення (лабораторна, польова); 

структуру об'єктів і явищ, що вивчаються (проста, складна); кількість 

варіантних факторів (однофакторні і багатофакторні). 

Проведення експерименту базується на знаннях про об'єкт, які дають 

змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення і 

доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення 

90

його чистоти і можливості повторень. Все це є реально можливим при ро- 

зумінні суті методу, його особливостей, додержання необхідних умов і вимог до 

отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища. 

У практиці соціологічних досліджень використовується понад 20 видів 

експериментів: природний, перетворювальний, натурний, інформаційний, 

соціометричний, пошуковий, педагогічний, методичний та ін. Експерименти 

повинні служити обґрунтуванню та уточненню теоретичних положень. Вони 

мають суттєве значення для підтвердження достовірності наукових положень 

дослідника. 

При організації експерименту будь-якого виду слід дотримуватися 

єдиних вимог, проводити його на основі теорії. І це стосується всіх його 

складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації 

стану об'єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, виявлення 

можливостей впливу експериментальних змінних, оцінки стану об'єкта до і 

після експерименту. 

Результативність дослідження залежить від рівня "умов експериментальної 

ситуації. Результати експериментального втручання мають бути подані у формі, 

доступній спостереженню. 

Експеримент має певну структуру 

91

Структура експерименту 

Важливим є знання методики підготовки і проведення експерименту, 

коли описується весь процес проведення експерименту: послідовність 

(черговість) вимірів і спостережень, докладність опису кожної операції з огляду 

на вибрані засоби для проведення експерименту, вибір методів контролю за 

якістю операцій, що в сукупності забезпечує надійність і точність. Необхідно 

бути впевненим у тому, що вибрана методика відповідає сучасному рівню 

науки та умовам, в яких виконується дослідження, і в тому, що вона може 

практично застосовуватися. 

На підготовчому етапі розробляється програма експерименту, 

створюються умови, за яких можливе експериментування, визначаються 

експериментальні залежні і незалежні змінні фактори, можливості змін, 

92

визначаються види експериментальних об'єктів дослідження й об'єктів, що 

контролюються, складається план експериментальних робіт, готуються засоби 

контролю, регулювання, реєстрації змінних факторів, засоби обробки та аналізу 

інформації. 

Експеримент може проводитися за схемою: „до – після” і з обов'язковим 

забезпеченням зв’язку за схемою: „якщо А..., то В”. При такому підході до 

вироблення гіпотези експеримент набуває чіткого змісту. Не менш важливою є 

неодмінна розробка плану створення експериментальної ситуації. 

Експериментальна ситуація – це сукупність умов, за яких проводиться 

експеримент. Це може бути дослідження, яке закладено теоретично. В період 

розробки такого плану вибираються експериментальні об’єкти, на яких будуть 

реалізовувати розроблені методичні схеми, і визначається послідовність 

експериментальних процедур. 

План створення експериментальної ситуації завжди пов’язаний не лише 

із завданнями, методикою, а й з конкретним об’єктом, на якому потрібно 

вирішувати поставлені завдання і реалізовувати саму методику. Створення 

експериментальної ситуації – це оперування об'єктом відповідно до 

попередньо визначеної гіпотези і програми дослідження. 

Експериментальним фактором у соціології виступає передбачена умова або 

система умов. Фактор уводиться як причина, управляється і контролюється 

експериментатором. Він є незалежною змінною, де якісні і кількісні характеристики 

розкриваються в межах програм експерименту. 

Змінні в експерименті — контрольовані і неконтрольовані фактори, що 

безпосередньо або опосередковано впливають на стан об’єкта, що вивчається. Певним 

набором змінних задається й описується експериментальна ситуація. Основні змінні 

бувають незалежними і залежними. Змінні являють собою категорії аналізу в 

експерименті і, як і категорії аналізу, наводяться у вигляді емпіричних показників. 

93

Незалежний фактор уводиться, змінюється, управляється і контролюється 

дослідником. Він має бути відносно самостійним, постійним, суттєвим і відчутно 

впливати на стан об'єкта. 

Залежний фактор змінюється під впливом незалежної змінної. 

Вибір тих чи інших факторів необхідний для встановлення серед них основних 

і другорядних; він відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності експерименту, 

оскільки останній зводиться до знаходження залежностей між цими факторами. 

Основним параметром встановлення рівня важливості того чи іншого фактора є 

його роль у досліджуваному процесі. Для визначення цієї ролі процес вивчається в 

залежності від будь-якої однієї змінної при решті постійних. Такий принцип 

проведення експерименту виправдовує себе лише тоді, коли подібних характеристик 

мало (від 1 до 3). Якщо ж їх багато, доцільнішим є багатофакторний аналіз. 

Під час експерименту здійснюється основний обсяг робіт: інструктаж 

учасників експерименту, їх ознайомлення з метою, завданнями та умовами 

експерименту; заміри змінних у процесі експерименту; введення експериментального 

фактора (незалежної змінної) і наступне управління його дією відповідно до програми; 

спостереження за розвитком явища, що вивчається; точне описування фактів у 

протоколах, картках, анкетах, тестах за експериментальними об’єктами. 

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших 

сторін ситуації, фіксування зв’язку між цими змінами і змінами об’єкта. 

Експеримент використовується для перевірки гіпотези і виділення причинно- 

наслідкових залежностей між факторами, що впливають на об'єкт, який вивчається. 

В експерименті вивчають лише характерні сторони процесів та явищ. Головною 

процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в 

експерименті включає в себе чітке спостереження за об'єктом, точну реєстрацію 

змінних і їх стану, а також регулювання процесу з метою підтримання заданих 

параметрів стану об'єкта. Основна функція контролю – забезпечення чистоти 

експерименту. 

94

Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки 

отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого 

фактичного матеріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не 

викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише 

факторами, які можна вивчити на досліді. 

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізнавальний. Перший 

виявляється в розумінні характеру і ступеня впливу експериментальних факторів на 

вдосконалення діяльності об'єкта, що вивчається, другий – y виявленні 

співвідношення реального результату з поставленим пізнавальним завданням. 

Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна 

віднести вирішення тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експеримент. 

Усі інші результати можна назвати побічними. Підсумкові матеріали бажано 

записати в уніфікованій формі — скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що 

дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане. Всі змінні слід оцінювати 

єдиною системою одиниць. 

Типові помилки в проведенні експерименту 

1. Сформульовані гіпотези не відбивають проблемну ситуацію, суттєві залежності 

у даного об’єкта. 

2. Як незалежну змінну виділено фактор, який не може бути причиною, сталою 

детермінантою процесів, що проходять у даному об’єкті. 

3. Зв’язки між залежною і незалежною змінною мають випадковий характер. 

4. Допущено помилки в попередньому описі об’єкта, що призвело до 

неправильної емпіричної інтерпретації змінних і вибору неадекватних показників. 

5. Допущено помилки при формулюванні дослідних і контрольних вихідних 

результатів експерименту, виявляється значна їх різниця, що викликає сумніви 

в можливості порівняти ці групи за складом змінних. 

6. Важко підібрати контрольний об’єкт за однорідними, або схожими з 

експериментальними, параметрами. 

95

7. При аналізі результатів експерименту переоцінюється вплив незалежної змінної 

на залежну, без урахування впливу випадкових факторів на зміни в 

експериментальній ситуації. 

Стосовно економічних досліджень експеримент проводять у поєднанні з 

технологічними дослідами. Приміром, при вивченні економічної ефективності 

застосування передових технологій виробництва, нових засобів захисту рослин, 

тварин, видів кормів тощо. В бухгалтерському обліку експеримент теж 

застосовується, але з використанням опитування (анкетування чи інтерв’ювання) і 

експеримент них оцінок[13, с. 68]. 

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні 

дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану 

інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали 

поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не 

лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою 

об'єкта дослідження. 

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з 

метою виявлення суттєвих ознак об’єкта, засобів його функціонування, 

використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування 

через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі – на 

початковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функцію, і при 

завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести 

складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних. 

Розрізняють формальні і неформальні ситуації тестування. У ході 

перших передбачають отримати відповіді на стереотипні запитання, другі 

проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення 

атмосфери психологічного комфорту й довіри. Тестування, на відміну від 

інших методів, дає змогу виявити індивідуальні характеристики об'єкта 

дослідження. 

96

Необхідно дотримуватися принципу репрезентативності – достатності 

фактичного матеріалу. Так, якщо вивчаються характерні риси молоді, то 

вибірка має включати всі групи молоді – учнів і неучнів, міську і сільську 

молодь, яка проживає в різних регіонах країни. При недотриманні цих умов 

репрезентативність вибірки і мета дослідження не будуть досягнуті. Необхідно 

мати уявлення про генеральну і вибіркову сукупність. 

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних 

емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальної групи експертів (5-7 

осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для оцінки 

досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального 

професійного статусу – посади, наукового ступеня, стажу роботи та ін. 

На другому етапі дослідження використовують методи, що, мають інше 

цільове призначення – обробку отриманих даних, встановлення залежності 

кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і 

застосування методів визначаються послідовністю обробки даних. 

На цьому етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: 

кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз та 

ін. 

Важливим в економічних дослідженнях є збір економічної інформації, 

хоча це не самоціль, адже вона є лише вихідним матеріалом для дослідження, 

яке здійснюється із застосуванням відповідних методів, для виявлення 

взаємозв’язку явищ, факторів, причин. Одним із порівняно простих методів 

виявлення такого взаємозв’язку є групування, коли окремі одиниці 

статистичної сукупності об’єднуються в групи, яким властиві спільні ознаки, 

характеристики, розміри досліджуваного явища. Об’єднання одиниць в групи 

дозволяє виявити особливості, які в кожному окремому випадку 

проявляються з різною силою. Об’єднані у більші за чисельністю групи, 

одиниці статистичного спостереження мають властивість проявляти свої, 

притаманні лише їм, якості. За таких умов проявляється основний 

97

статистичний закон – закон великих чисел. При об’єднанні (групуванні) 

достатнього числа спостережень нівелюються (взаємо погашаються) дії 

індивідуальних причин (несуттєвих) і проявляється результат, зумовлений 

дією основних причин або факторів. 

Виявлені у процесі групування закономірності мають велике значення 

незалежно від того, відомі чи невідомі нам причини, які їх породжують. 

Звичайно, якщо причини закономірностей і механізм їх дії відомі, вони можуть 

бути використані з користю для суспільства. Однак навіть тоді, коли причини 

невідомі, подібні закономірності мають велике пізнавальне значення для 

узагальнення результатів масового спостереження за процесами розвитку суспільних 

явищ. Вони можуть служити базою для висунення робочих гіпотез, пошуків дійсних 

причин, які формують ці закономірності. Знання загальних закономірностей важливе 

не лише для розуміння та оцінки минулого, але й для наукового передбачення. 

Властивістю багатьох закономірностей об’єктивного світу є те, що вони 

формуються і проявляються лише в масовому процесі, тільки при достатньо 

великому числі елементів сукупності. Ця властивість одержала назву „закону 

великих чисел”, який має велике наукове і практичне значення і при застосуванні 

методу статистичних групувань. 

У статистичних закономірностях причинно-наслідкові зв’язки 

проявляються лише в сукупностях, які складаються з великого числа одиниць. У 

великому числі спостережень взаємно нівелюються випадкові відхилення в 

протилежні сторони від закономірностей. 

За допомогою методу групувань досліджувані явища діляться на 

важливіші типи, характерні групи і підгрупи за істотними ознаками, тобто 

створюються однорідні статистичні сукупності, що є передумовою для 

вирахування і застосування узагальнюючих показників. З його допомогою 

можна так опрацювати первинну наукову інформацію, що всі істотні риси та 

особливості суспільних явищ і процесів будуть відображені в різних 

узагальнюючих статистичних характеристиках (показниках). 

98

Відповідно до того, які завдання вирішуються за допомогою методу 

статистичних групувань, вони діляться на наступні типи: рангові, альтернативні, 

типологічні, структурні, територіальні, типолого-динамічні, структурно-динамічні, 

територіально-динамічні, функціональні. Слід відмітити, що немає окремих типів 

групувань у чистому вигляді, і певною мірою їх класифікація є умовною, тому 

що при виконанні одного і того ж групування одночасно вирішується декілька 

завдань: впорядковується (ранжується) інформація, виділяються типи та 

визначається структура статистичної сукупності, встановлюється зміна тих чи 

інших показників у часі та просторі, виявляються зв'язки між ознаками, 

покладеними в основу групування і розрахованими для характеристики тих же 

груп. 

Для того, щоб обгрунтовано провести групування, забезпечити надійність та 

об'єктивність висновків і пропозицій, які роблять на підставі групувань, треба 

дотримуватись певних принципів і правил: по-перше, може проводитись впорядку- 

вання або ранжування будь-якої чисельності одиниць спостереження; по-друге, у 

всіх випадках статистичних групувань (крім типологічних) статистична сукупність 

повинна бути однотипною; групувальні ознаки повинні точно і повно відображати 

внутрішні особливості досліджуваних явищ; необхідно забезпечити принцип 

рівності об'єктивних чинників виробництва, насамперед природних та економічних 

умов; при здійсненні функціональних групувань мінімальна кількість одиниць спос- 

тереження не повинна бути меншою 18-20 (для того, щоб вірогідна чисельність груп 

складала 3-5 одиниць спостереження). 

Рангове групування є одним із способів впорядкування статистичної 

інформації, яка характеризує певну (як правило, невелику) сукупність одиниць 

спостереження. В основу рангової систематизації може бути покладений алфавітний 

порядок, кількісні та якісні ознаки. Рангове групування з одночасним порівнянням 

інших показників (паралельно до рангової ознаки) є вихідною базою для 

застосування рангової кореляції. 

99

Прикладом рангового групування може бути урожайність цукрових буряків у 

поєднанні з виходом цукру в розрахунку на один гектар. 

Групи 

Залежність виходу цукру від урожайності цукрових буряків 

у господарствах Тернопільської області за 2004 р. 


за 

урожайністю 

цукрових 

буряків, 

ц/га 

Кількість 

господарств у 

групах 

Середня 

урожайність у 

групі, 

ц/га 

Цукристість 

коренів, 

% 

Вихід 

До 150 145 138 15,89 21,93 

151-200 285 195 16,20 31,59 

Більше 200 130 260 17,04 44,30 

Разом 560 235 16,35 38,42 

цукру з 1 

Альтернативні групування можуть здійснюватися двома способами: за 

кількісними ознаками і за якісними ознаками. Застосування альтернативних 

групувань за кількісними ознаками виправдане за умов малої (5-7) чисельності 

одиниць спостереження. Альтернативне групування може проводитись і за 

якісною ознакою, коли також є лише два варіанти альтернативної ознаки і при 

цьому вони один одного виключають. [10, с.,11]. 

га, 

ц 

100

Області 

Структура заготівельних пунктів 

Всього 

З них із заготівлі 

Молока Живої 

худоби та 

птиці 

Плодоовочевої 

продукції 

АР Крим 815 344 61 247 163 

Вінницька 1241 854 14 356 17 

Волинська 1231 1008 92 27 104 

Дніпропетровська 303 252 20 15 16 

Донецька 410 116 32 43 219 

Житомирська 1087 1000 33 45 9 

Закарпатська 392 259 84 24 25 

Запорізька 433 346 20 39 28 

Івано-Франківська 1123 934 168 - 21 

Київська 986 940 27 12 7 

Кіровоградська 981 705 100 - 176 

Луганська 435 350 49 - 36 

Львівська 2040 1803 31 71 135 

Миколаївська 907 740 69 - 98 

Одеська 488 347 93 22 26 

Полтавська 771 660 56 30 25 

Рівненська 1070 641 257 162 10 

Сумська 1924 1200 246 478 - 

Тернопільська 1118 853 44 56 165 

Харківська 865 626 63 18 158 

Херсонська 525 448 15 57 6 

Хмельницька 1750 1238 202 16 294 

Черкаська 1054 520 107 148 279 

Іншої с/г 


101

Чернівецька 373 344 27 - - 

Чернігівська 1483 1391 92 - - 

Всього 23804 17919 2002 1866 2017 

Типологічні групування можна доповнювати динамікою змін показників за 

певні періоди (роки). Скажімо, можна навести дані про динаміку заготівельних 

пунктів упродовж трьох-п’яти років, і в такому випадку такий тип групувань слід 

віднести до типолого-динамічних [10, с.16]. 

Продовженням типологічних групувань є структурні групування, які 

застосовуються для вивчення зміни структури однотипних явищ. При цьому 

структурні ознаки можуть бути у ролі факторів і результатів.[10,с.16]. 

Структура виробничих витрат ТОВ „Поділля” за 2004 рік 

(тис.грн.) 

Всього у т.ч. в основній 


Витрати на виробництво- всього 2538,7 2546,7 

у т.ч. матеріальні витрати 185,2 1835,6 

Амортизація основних фондів та 

нематеріальних активів 

121,0 

121,0 

Витрати на оплату праці 243,5 288,6 

Відрахування на соціальні заходи 91,0 85,7 

Інші витрати 275,5 275,5 

Доповнені динамікою показників за певний період, такі групування є 

структурно – динамічними. 

Особливим типом статистичних групувань є територіальні. Якщо групування 

здійснюється за територіальною ознакою, то воно називається територіальним. В 

основу територіальних групувань доцільно насамперед брати природно- 

102

кліматичні умови. У тих випадках, коли немає чітких меж природно-кліматичних 

територіальних одиниць, основою групування можуть бути окремі населені пунк- 

ти або господарські формування. В основу територіальних групувань можна 

приймати функціонуючі районні адміністративні одиниці. Так, наприклад, на 

території Львівської області за природно-кліматичними факторами виділяють 

чотири природні зони – Полісся, Лісостеп, Передкарпаття, Карпати. Звичайно, що 

утворення таких зон на підставі районних адміністративних одиниць не є 

ідеальним методологічним підходом. Все ж він є більш обгрунтованим, ніж 

суцільне дослідження Львівської області як об'єкта взагалі. Адже розподіл території 

області на природні зони і роздільний їх аналіз відкриває перед дослідниками великі 

можливості одержати цінну інформацію, встановити певні відмінності і залежності. 

У зв'язку з цим заслуговує на критичну оцінку виділення Радою з вивчення 

продуктивних сил НАН України на території України 9 регіонів, в тому числі 

Карпатського, до якого увійшли Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та 

Чернівецька області. 

Водночас слід зауважити, що в макроекономічних дослідженнях цілком 

обґрунтоване групування за територіальною ознакою. Приміром, саме за такими 

ознаками досліджуються закономірності розвитку сільськогосподарського 

виробництва з виділенням крупних зон Степу, Лісостепу і Полісся, хоч, 

безумовно, що всередині них є локальні відмінності. Однак загальні переважаючі 

особливості природнокліматичних умов у цих зонах зумовлюють методологічну 

обґрунтованість такого групування, що підтверджує багаторічний фактичний 

матеріал. 

103

зонами 

Урожайність сільськогосподарських культур за природньо-кліматичними 

Природно- 

кліматичні зони 

Зернові культури 

Цукрові буряки 

Овочі 

Степ 27,0 160,2 108,3 

Лісостеп 25,8 189,7 119,4 

Полісся 24,8 172,4 139,6 

Так само можна проводити групування за природно-кліматичними 

мікрозонами в окремих регіонах України, зважаючи на відмінність 

сільськогосподарських угідь. Приміром, в Івано-Франківській області можна 

виділити Рівнинну, Передгірську та Гірську мікрозони, у Львівській – 

Лісостепову та Малого Полісся, у Тернопільській – Придністровську, Горбогірну, 

Малого Полісся тощо. 

Наступним, найбільш поширеним групуванням, є аналітичне В 

методичному відношенні воно є дієвим методичним інструментом при обробці 

економічної інформації, і широко застосовується для вивчення взаємозв’язків 

між явищами, дослідження впливу однієї ознаки на іншу. 

Метод групувань вважається основним для вивчення зв'язку між 

економічними явищами. Процес встановлення зв'язку між двома або декількома 

економічними явищами починається з групування одиниць за факторною 

(причинною) ознакою. Потім переходять до вирахування статистичних 

показників (відносні і середні значення) для результативної ознаки за групами, на 

які була розподілена статистична сукупність. 

Вирахувані середні значення результативної ознаки дозволяють встановити 

зв'язок між досліджуваними ознаками, показуючи в той же час середній вплив 

певної факторної ознаки в межах кожної групи. При використанні функціо- 

нальних групувань однією із вимог є забезпечення умов для прояву закону 

104

великих чисел. Відповідно до цього закону для одержання передбачуваного 

результату, прихованого за масою випадкових явищ, потрібно дослідити їх 

реальну множину. Чим більше число спостережень , тим обгрунтованішим буде 

висновок. [10,с.22-23] 

Прикладом групування за кількісними ознаками може бути наступне. 

Групування господарств Тернопільської області за поголів’ям ВРХ 


господарств за 

кількістю ВРХ, 

голів 


господарств, 

одиниць 

В них поголів’я, 

голів 

До 49 150 2767 18 

50-499 211 36951 175 

Більше 500 42 34871 830 

Всього 403 74589 185 

Припадає на одне 

господарство в 

середньому, 

голів 

В наведеному групуванні присутні лише кількісні ознаки, які, проте, 

характеризують стан тваринництва досить суттєво. Зокрема, господарства першої 

групи лише номінально можуть вважатись сільськогосподарськими 

підприємствами, бо кількість поголів’я ВРХ тут незначна. Практично вони мали 

б належати до категорії фермерських господарств, що було б об’єктивнішим 

щодо обґрунтованості віднесення їх до суб’єктів господарювання. Однак 

нормативні визначення статусу таких господарств не враховують ні обсягів 

виробництва продукції, ні тим більше поголів’я тварин чи площі 

сільськогосподарських угідь, а тому фермерські господарства можуть мати 5-10 

га, так і в сотні разів більше ріллі, та відповідну градацію інших параметрів. 

При групуванні часто поєднують кількісні і якісні ознаки. Наприклад, 

вивчаючи залежність продуктивності праці робітників – кількісна ознака, від 

їхньої кваліфікації – розрядів, стажу роботи, - які в даному випадку можна 

105

вважати якісними ознаками . Можна побудувати групування лише за якісними 

ознаками, вивчаючи, зокрема, взаємозв’язок породи корів, тривалості їх лактації 

та продуктивності і т.п. 

Взаємозв’язані ознаки дещо умовно можна поділити на факторні та 

результативні. Ознака, яка впливає на інші та зумовлює їх зміни, називається 

факторною. Ознака, яка залежить від інших ознак і змінюється під їх впливом, 

називається результативною. Поділ ознак на факторні та результативні певною 

мірою є умовним, тому в дійсності між ознаками в одних випадках має місце 

взаємозворотний зв’язок, в інших – він відсутній. Так, наприклад, між продук- 

тивністю праці та її оплатою має місце взаємозворотний зв'язок, між 

урожайністю сільськогосподарських культур та їх собівартістю взаємозворотного 

зв'язку немає, тому що урожайність впливає на собівартість, але собівартість не 

має впливу на урожайність. 

Поділ ознак на факторні та результативні справедливий лише при їх 

порівнянні. Так, якщо урожайність відносно доз удобрення – результативна 

ознака, то відносно собівартості – факторна; якщо собівартість рослинницької 

продукції відносно урожайності є результативною ознакою, то відносно 

рентабельності – факторною. Таким чином, поділ ознак на факторні та 

результативні залежить від характеру їх взаємовідношення і взаємозалежності, 

місця в процесі аналізу суспільних явищ. 

При організації статистичного спостереження потрібно передбачити збір 

такої інформації за обсягом та змістом, при обробці якої певними статистичними 

методами і, в першу чергу, за допомогою статистичних групувань, можна було б 

одержати відповідь на ті питання, які випливають із завдання та мети 

дослідження. Збір інформації вимагає часу і коштів, а тому, визначаючи її обсяг, 

слід врахувати ту обставину, що окремі показники інформації є похідними від 

інших і при статистичному спостереженні їх можна свідомо упустити, а вже при 

обробці інформації відповідним способом розрахувати. Наприклад, середній надій 

на корову є похідною величиною від ділення валового надою молока на серед- 

106

ньорічну чисельність корів; собівартість одиниці продукції є похідною від 

ділення виробничих затрат на кількість виробленої продукції. 

Отже, такі показники, як середній надій на корову та собівартість одиниці 

певного виду продукції при зборі інформації можна упустити, однак потрібно 

зібрати ту частину інформації, яка служить базою для їх розрахунку. Аналогічно 

можна упустити й інші показники, якщо передбачається в процесі дослідження 

одержати базу їх розрахунку. Цим можна частково зекономити час та кошти на 

проведення статистичного дослідження. Водночас не можна передбачити всіх 

аспектів, які можуть виникнути під час обробки інформації, тобто в процесі 

наукового дослідження, а тому збір інформації краще проводити з певним „запа- 

сом”, оскільки повторне дообстеження обійдеться набагато дорожче, ніж зібрана, 

на перший погляд, зайва інформація. 

Статистичні групування починаються з вибору групувальних ознак, 

визначення кількості груп та утворення меж цих груп (інтервалів). Якщо з точки 

зору взаємозв'язку між суспільними явищами ознаки поділяються на факторні і 

результативні, то з точки зору групування — на кількісні та якісні, або атрибу- 

тивні. 

Кількісні ознаки мають конкретне цифрове вираження (ціна, вік, територія, 

відсотки), якісні – словесне, якісне (національність, письменність, освіта, вид 

продукції, форма власності тощо). 

Особливим видом якісної, або атрибутивної ознаки є альтернативна, коли є 

лише два варіанти атрибутивної ознаки і при цьому вони один одного 

виключають. Так, наприклад, студент може бути відмінником або ні, підприєм- 

ство може бути або рентабельним, або збитковим тощо. 

Кількісні варіюючі ознаки поділяють на дискретні (переривчасті) і безперервні. 

Дискретними є такі кількісні ознаки, які мають тільки цілі числові значення 

(кількість членів сім'ї в родині, тракторів та автомобілів у господарстві). 

Безперервними називаються ознаки, які можуть набувати різного значення в 

певних межах, тобто визначатись цілими одиницями та їх частками. Так, віддаль 

107

може подаватись у кілометрах і метрах, маса – в центнерах і кілограмах, площа – в 

гектарах та арах. 

Ознаки окремих одиниць статистичної сукупності, покладені в основу 

групування статистичного матеріалу, називаються групувальними ознаками. 

Якщо групування проводиться за однією ознакою, його називають простим, 

якщо за двома або більше ознаками, взятими у поєднанні – складним, за 

кількісною та якісною ознаками – комбінаційним. 

Специфіка утворення груп залежить від ознак, за якими здійснюється 

групування: кількісною чи атрибутивною. При проведенні групувань необхідно 

визначити, якими мають бути мінімальне число одиниць спостереження та 

мінімальна кількість груп. Практика статистичних досліджень показує, що при 

помірній мінливості ознак статистичної сукупності мінімальне число 

спостережень може бути 18-20, а кількість груп – 3. За таких умов досить висока 

ймовірність, що мінімальне число одиниць спостереження в окремій групі 

може бути 3-5. Це дозволяє одержати досить об'єктивні узагальнювальні 

характеристики присудка групування. 

Здійснюючи групування за атрибутивними ознаками, питання про кількість 

груп не ставлять, оскільки їх стільки, скільки атрибутивних ознак. 

При групуванні за кількісними ознаками потрібно обґрунтувати чисельність 

груп і значення інтервалів. 

Інтервалом групування називають різницю між максимальним та 

мінімальним значенням ознаки в кожній групі. Інтервали можуть бути рівні і 

нерівні. Рівні інтервали застосовують тоді, коли зміни кількісної ознаки всередині 

сукупності відбуваються рівномірно. Значення інтервалу в цьому випадку 

визначають за наступною формулою: 

де i – інтервал; 

A X max X min 

i = = 

n n 

− 

, 

108

А – амплітуда коливання; 

Хmax - максимальне значення ознаки; 

Xmin - мінімальне значення ознаки; 

n –кількість груп. 

Визначаючи число груп та їх межі, слід дотримуватись таких вимог: 

виділені групи мають бути якісно однорідними і достатньо численними за 

кількістю одиниць спостереження. Практика проведення досліджень за 

допомогою функціональних групувань показує, що мінімальну кількість 

одиниць спостереження в групі складають 3-5 об’єктів. У групуваннях за 

кількісними ознаками інтервали можуть бути відкритими і закритими, рівними і 

нерівними. Допускається використання кратних інтервалів. 

Досвід обробки статистичної інформації дає підставу застосовувати і такий 

метод групувань, як метод рівних частот (крім методу рівних або кратних 

інтервалів). Він вимагає кратної кількості одиниць спостереження.[10,с.24-27]. 

Так, якщо необхідно провести групування домашніх господарств населення 

за рівнем середньодушових грошових витрат на три групи з рівними інтервалами 

за умови, що мінімальні та максимальні суми за місяць складають 60 та 360 грн., 

один інтервал складатиме: 

360 − 60 

i = = 100грн. 

3 

а групування буде таким: 

Групування домогосподарств за витратами на місяць (грн.) 

Групи Усі У тому числі 

109

витратами за 

місяць, грн. 

тис.осіб % тис.осіб % тис.осіб % 

До 160 30122,1 62,5 16673,1 51,2 12207,5 78,1 

161-260 10313,8 21,4 9541,5 29,3 2250,8 14,4 

261-360 7759,4 16,1 6350,1 19,5 1172,3 7,5 

Разом 48195,3 100,0 132564,1 100,0 15630,6 7,5 

Часто в групуваннях застосовують нерівні інтервали, коли варіація 

групувальної ознаки незакономірна і знаходиться в дуже широких межах. У таких 

випадках застосовують нерівні, часто кратні інтервали. 

Розподіл сільськогосподарських підприємств України за площею 

сільськогосподарських угідь станом на 01.01.2003 


підприємств за 

площею с/г угідь, 

га 



В них площа с/г 

угідь, тис.га 

Середня площа на 

одне 

50 34550 791,7 22,9 

50,1-500 11038 1780,1 161,3 

500,1-2000 

(середні) 

2000,1-5000 

(великі) 

7352 8412,9 1144,3 

3672 11022,1 3001,7 

Більше 5000,1 511 3493,5 6836,6 

Всього 57123 25500,3 446,4 

підприємство, га 

110

Якщо б у даному випадку застосовувати рівний інтервал, визначений за 

A xmax 

− xmin 

формулою i = , 

n n 

= то дрібні господарства треба включити в групу, яка 

об’єднує їх з тими, що мають площу сільськогосподарських угідь 1440 га 

⎛ 7000 − 50⎞ 

⎜50 

+ ⎟, 

що викривлює достовірність інформації про розміри підприємств. 

⎝ 5 ⎠ 

Складні групування здійснюються з використанням двох і більше 

кількісних ознак. 

Взаємозв’язок фондозабезпеченості та виробництва валової продукції на 

сільськогосподарських підприємствах України за 2001 рік 

Групи господарств за 

вартістю основних 

засобів у розрахунку 

на 100 га с.г. угідь, 

тис. грн. 

Степ 

Лісостеп 

Полісся 

236.6 

285.0 

322.4 

Підгрупи за 

структурою 

активної частини 

основних засобів, 

% 

I – до 38 

II – більше 38 

I – до 38 


I – до 38 




21126 

15478 

9120 

8110 

2056 

1664 

Вироблено валової 

продукції на 100 га 

с. г. угідь, тис. грн. 

139.4 

168.7 

199.8 

272.4 

180.5 

284.0 

Щоб уникнути надмірної деталізації при складних групуваннях, 

рекомендується брати не більше трьох-чотирьох ознак, утворюючи за 

кожною з них обмежене число груп. Якщо складне групування провести за 

більше, ніж чотирма ознаками, то це може привести до такої деталізації 

матеріалу, яка ускладнить його аналіз, тому що кількість груп дорівнює 

добуткові їх числа, утворених за кожною ознакою окремо. Якщо провести 

групування за трьома ознаками і за кожною з них утворити три групи, то 

111

загальне число груп дорівнюватиме 27 (3 х 3 х 3). Аналізувати навіть таку 

кількість груп було б досить складно. 

Визначаючи число груп та їх межі, слід дотримуватись таких вимог: 

виділені групи повинні бути якісно однорідними і достатньо чисельними за 

числом одиниць спостереження. Залежно від кількості одиниць 

спостереження професор І.В. Попович рекомендує таке оптимальне число 

груп: 1 ' 

Число спостережень Оптимальне число 

До 40 3 

40 – 60 3 – 4 

60 – 100 4 – 5 

100 – 300 5 – 7 

Понад 300 8 – 10 

рекомендованих груп 

Таким чином, простими групуваннями доцільно вважати такі, які 

проводяться за однією кількісною ознакою, складними – за двома і більше 

кількісними ознаками, і комбінаційними – коли групування проводиться у 

поєднанні кількісних ознак та якісних (атрибутивних). Так, наприклад, може 

проводитись групування стада корів за рівнем молочної продуктивності, а 

потім виділити підгрупи за породністю; сукупність тракторів можна 

поділити на групи за середнім виробітком на трактор, а потім на підгрупи 

„колісні” і „гусеничні”; господарства можуть бути згруповані за рівнем 

урожайності картоплі, а потім виділені групи поділені на підгрупи за окремими 

сортами і т.д.[10, c.34]. 

Варто мати на увазі, що вже пошук інформаційної бази для власного 

дослідження здійснюється із застосуванням методичних прийомів, у поєднанні в 

першу чергу з такими, як систематизація, аналіз та синтез. Зокрема, необхідно 

підбирати таку літературу і фактографічну інформацію, яка стосується 

112

досліджуваної проблеми. При цьому в першу чергу треба систематизувати 

зібраний матеріал від загальнотеоретичного (монографії, підручники, посібники) 

до такого, що безпосередньо висвітлює специфічні аспекти власного дослідження, 

включаючи статистичні показники. В результаті систематизації (а базується вона 

на основі аналітичного осмислення матеріалу, який по частково підібрано), 

відсіюється зайве, оскільки надмірне захоплення лише опрацюванням наукової 

літератури є непродуктивним при виконанні власного дослідження і призводить 

інколи до того, що замість пошуку власного шляху розв’язання визначеної 

наукової проблеми компілюється 1 реферативний 2 виклад чужих ідей та думок. 

Тому вдумливий аналіз наукової літератури є головною запорукою 

відсіювання другорядного від суттєвого, яке спрямовує думку дослідника на 

пошук оригінального вирішення поставленої проблеми. 

Систематизація тісно поєднується з синтезом отриманої інформації, бо 

розрізнений виклад думок інших вчених, які нерідко є протилежними щодо 

сутності досліджуваної проблеми, не дає змоги викристалізувати власну ідею 

дослідження. Тому систематизація поглядів інших вчених на шляхи вирішення 

досліджуваної проблеми повинна поєднуватись із критичним підходом до їх 

оцінки в напрямі пошуку власного бачення її розв’язання. 

Саме критична оцінка є основою індукції наведення на власні умовиводи 

щодо.можливостей вирішення досліджуваної проблеми. 

Як зазначає професор Білуха М.Т., [1, c.63] на основі загальнонаукових 

методів дослідження явищ, які відбуваються в природі і суспільстві, у кожній 

науці сформувалися емпіричні методи, що грунтуються на досвіді розвитку 

конкретної науки та застосуванні її у практичній діяльності людей. 

Емпіричні методи застосовуються у дослідженнях разом з 

загальнонауковими як специфічні методи конкретно-наукового пізнання 

прикладного характеру. Це переважно методи чутливості – відчуття, сприймання і 

уявлення. Проте емпіричні 

______________________________________________________________________ 

113

1.Компіляція – неоригінальна, несамостійна наукова праця, побудована на використанні чужих творів. Дослівно з 

латині – крадіжка, грабіж. 

2. Реферат – короткий виклад наукової праці, вчення, змісту книги тощо, огляд літературних та інших джерел. 

методи – це не лише сприймання чутливості. Проста констата результатів 

спостереження таких, як, наприклад, „перевищення витрат виробництва проти 

запланованих на стільки-то”, це ще не наукове пізнання. Воно стає науковим, 

коли визначено їх причинний зв’язок спостереженням і експериментом, тобто 

виявлено і вивчено фактори, що зумовили перевищення витрат, і розроблено 

заходи щодо усунення недоліків. 

Конкретно-наукові (емпіричні) методи наукового пізнання являють собою 

специфічні методи конкретних наук, наприклад економічних. Ці методи 

формуються залежно від цільової функції науки і характеризуються взаємним 

проникненням до однорідних галузей наук. Наприклад, група економічних 

наук 08.03.00 "Кількісні методи в економіці", до якої входять „Статистика”, 

„Економіко-математичні методи і моделі”, „Інформаційні системи в економіці”, 

взаємопов'язані з методичними прийомами дослідження інших груп 

економічних наук, зокрема, таких як 08.02.00 „Економічне зростання та 

економічні коливання”, 08.06.00 „Економіка підприємств і менеджмент" та ін. 

Це зумовлено тим, що практична статистика формується на основі 

інформації бухгалтерського обліку; практичний аудит фінансово-господарської 

діяльності підприємств проводиться з використанням методичних прийомів 

статистики, економіко-математичних методів та моделей інформаційних систем 

у економіці, а також економічного коливання, стабілізації та інфляції. 

Отже, інтеграція економічних наук відбувається на основі 

застосування загальнонаукових методичних прийомів у дослідженнях та 

використанні результатів науки у практичній діяльності. 

Конкретно-наукові (емпіричні) методи включають теоретичні та емпіричні 

прийоми досліджень. 

114

Теоретичні прийоми – використання існуючих теорій, а також створення 

нових теорій, притаманних певній науці. До них належать: формалізація, 

гіпотетичний і аксіоматичний методи, створення теорії. 

Формалізація (від лат. formula – форма, певне правило) – метод дослідження 

об'єктів, подання їх елементів у вигляді спеціальної символіки, наприклад, 

собівартості продукції – формулою, де за допомогою символів показано статті 

витрат. 

Гіпотетичний метод (від грец. Hipotheticos – побудований на гіпотезі) 

ґрунтується на гіпотезі, науковому припущенні, висунутому для пояснення будь- 

якого явища, яке потребує перевірки та теоретичного обґрунтування, щоб стати 

достовірною науковою теорією. Він застосовується при дослідженні нових 

економічних явищ, які не мають аналогів (вивчення ефективності нових машин і 

устаткування; собівартість нових видів продукції та ін.). 

Аксіоматичний метод передбачає використання аксіом, що є доведеними 

науковими знаннями, які застосовуються у наукових дослідженнях у вигляді 

відправних початкових положень для обґрунтування нової теорії. Передусім це 

стосується використання економічних законів у наукових дослідженнях, що є 

аксіоматичними знаннями наукової теорії, які використовуються для 

подальшого розвитку науки. 

Створення теорії- узагальнення результатів дослідження, знаходження 

загальних закономірностей у поведінці об'єктів, що вивчаються, а також 

поширення результатів дослідження на інші об'єкти і явища, які сприяють 

підвищенню надійності проведеного експериментального дослідження. 

Емпіричні прийоми, за якими провадяться конкретно-наукові 

дослідження (емпіричні), формуються на основі загальнонаукових методів і 

відображають особливості тієї науки, завдяки якій вони створені. Це 

спостереження, експеримент і впровадження результатів дослідження у практичну 

діяльність. 

115

Спостереження - апробація обґрунтування висунутих гіпотез або проміжних 

результатів дослідження з використанням аксіоматизованих знань про об'єкт а також 

практики його функціонування (хронометраж, анкетування, експрес-діагностика та 

ін.). 

Експеримент (від лат. experimentum – п роба, дослід) – науково поставлений 

дослід відповідно до мети дослідження для перевірки результатів 

теоретичних досліджень. Проводиться в умовах, які дають змогу спостерігати за 

ходом явища і відтворювати його у заданих умовах, наприклад проведення 

експерименту у окремій галузі економіки щодо застосування „ноу-хау”. 

Впровадження результатів дослідження у практичну діяльність - 

методичні прийоми реалізації результатів наукового дослідження у 

практичну діяльність людей (удосконалення технологічного процесу 

виробництва продукції, менеджменту, маркетингової діяльності та ін.). 

Отже, загальнонаукові і конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження 

перебувають у взаємозв'язку, спрямованому на всебічне вивчення 

досліджуваних об'єктів, явищ для отримання достовірних знань про них, для 

розвитку науки як рушійної сили суспільства. 

Аксіоматизація знань має поширення в теоретичних розділах 

природничих наук (біології, квантової механіки та ін.). Вона включає в себе ряд 

понять (аксіом) наукової теорії, які використовуються для визначення інших понять 

цієї теорії. Це так звані фундаментальні поняття цієї теорії, значення яких відомі і 

не потребують визначення. Наприклад, у механіці Ньютона таким поняттям є 

поняття сили, а в бухгалтерському обліку – поняття подвійності відображення в 

обліку господарських процесів. У дедуктивних теоріях вони називаються 

первинними поняттями теорії. 

При аксіоматизації знань складається залежність первинних понять (аксіом) і 

тверджень від інших, що стає принципом побудови теорії. На відміну від 

аксіоматичних знань, які підтверджені наукою і практикою, знання, 

116

істинність яких необхідно довести дослідженням, називають теоремами 

Однією із таких теорем може бути потреба застосування показника 

нормативної чистої продукції (без матеріальних витрат) при плануванні 

виробничої діяльності корпорацій і підприємств. Аксіоми і первинні поняття 

утворюють базис теорії. Первинні поняття, як правило, містяться всередині 

аксіом. 

Аксіоматизація наукових теорій має велику пізнавальну цінність. Вона 

дає змогу ефективно на чіткій науковій основі вирішувати проблему 

істинності положень теорії. При аксіоматизації теорії, як правило, зберігається 

велика свобода вибору числа аксіом і конкретних положень. Це саме і 

первинних понять. Та сама теорія може мати різну аксіоматику. Аксіоматизація 

наукових теорій можлива лише тоді, коли в ній вже встановлено і перевірено 

практикою багато положень, і деякі з них стали аксіомами. 

Аксіоми фіксують найбільш загальні і важливі відношення між поняттями 

теорії і тому у змістовому аспекті їм можуть відповідати найважливіші 

фундаментальні положення. Разом з тим аксіоматична теорія не існує поза системою 

наукового знання; вона пов'язана з іншими теоріями або входить до складу 

ширших знань, у яких аксіоми можуть бути доведені, як теореми, а початкові 

поняття -визначеннями. Істинність аксіоми, тобто правильність аксіоматизації, 

обґрунтовується практичним положенням усієї системи в цілому та її змістовою 

інтерпретацією. 

У розвитку аксіоматизації знань можна виділити два етапи - змістової і 

формалізованої аксіоматики. Змістова аксіоматика характеризується тим, що 

орієнтується на конкретний зміст теорії знань, які аксіоматизуються. 

Формалізована аксіоматика ґрунтується на формалізованих мовах і розумінні 

доказу як формальної процедури. 

Формалізовані мови побудовані на системі символів, які характеризують чітко 

однозначний опис словника (елементів даної мови) і наявністю особливих 

117

структурних правил, що називаються синтаксисом. Прикладом таких мов є мови 

програмування економічних задач для розв'язання на ЕОМ. 

Аксіоматизація на основі формалізованої мови полягає в тому, що за 

аксіому вибирають деякі правильні висновки, їх приймають як істинні. Потім за 

точно сформульованими правилами формального доказу перетворенням одних 

правильних висновків у інші одержують наслідки із аксіом. 

Для формалізованих аксіоматичних систем жорсткими правилами не є 

зміст. Чи є ця теорія формалізованою математикою, економікою, 

бухгалтерським обліком або іншою наукою, вирішують за допомогою 

інтерпретації. 

Інтерпретація – це зведення правильних висновків формалізованої 

аксіоматизованої системи у взаємно-однозначну відповідність істинним 

проявом будь-якої змістової теорії. Якщо така відповідність між елементами 

аксіоматизованої системи і елементами змістової теорії знайдена, формалізована 

теорія дістає підтвердження, а її прояв набуває змістового характеру. 

Системи аксіом, визначення і правила висновку аксіоматизованої системи 

повинні задовольняти ряду методологічних умов. Для правильного 

виведення висновків їх зводять до вимог суворого і однозначного формулювання, 

а також до вимог достатності. Для визначення важливо додержувати двох вимог: 

усунення і несуперечності. 

Вимоги усунення визначень зводяться до того, що всяке вираження теорії, 

що містить визначальне поняття, може бути замінено еквівалентним йому 

виразом, у якому це поняття відсутнє, а містяться лише первинні поняття теорії. 

Вимоги несуперечності полягають у поєднанні у теорії визначень та понять, 

які визначаються у процесі наукових досліджень. 

Аксіоматизована система може бути несуперечною, повною і незалежною. 

118

Система аксіом будь-якої теорії є несуперечною, якщо із неї відповідно до 

прийнятих правил не можна вивести двох тверджень, одне із яких 

спростовувало б інше. 

Повнота системи аксіом означає, що при цих правилах прийнятих аксіом 

достатньо, щоб на їх основі довести або відхилити, спростувати будь-який вираз, 

який сформулювано на мові теорії, до якої належить ця система аксіом. 

Незалежність аксіом полягає в тому, що їх слід добирати так, щоб жодна із них 

не була наслідком інших аксіом. В протилежному випадку така аксіома є 

теоремою. 

Аксіоматизація знань, а відтак і достовірність наукової теорії, залежать від 

виявлення причинних зв'язків явищ у методології наукових досліджень. 

У природі і суспільстві всі явища перебувають у взаємному зв'язку між 

собою. Такий причинний зв'язок існує у світі об'єктивно, незалежно від свідомості і 

волі людей. Наприклад, нагрівання металу є причиною такого явища, як 

розширення металу. 

Причиною називається таке явище, яке стає наслідком певних змін 

початкового стану об'єкта дослідження. За часом причина завжди передує 

наслідку, а наслідок настає в результаті дії певних причин. Таким шляхом 

виникають причинно-наслідкові зв'язки явищ, які вивчаються у методології 

наукових досліджень. 

У процесі визначення причинно-наслідкових зв'язків застосовують такі методи: 

метод подібності, метод розрізнення, метод супутніх змін, метод залишків. 

Метод подібності ґрунтується на висновках про подібність порівнюваних 

причин або наслідків. Цей метод застосовується у наукових дослідженнях у тих 

випадках, коли необхідно визначити причину будь-якого явища, що виникає за 

різних умов, але при наявності спільних для всіх явищ обставин. Якщо для двох 

або більше випадків досліджуваного явища спільна лише одна обставина, то ця 

обставина і є причиною цього явища. Наприклад, у собівартості одного із видів 

119

продукції перевищення витрат проти діючих норм було за статтями калькуляції 

„Сировина і матеріали” і „Основна заробітна плата виробничих робітників”. 

Перевитрата сировини зумовлена невимірністю і некратністю металу, 

тобто порушенням постачальником договірних угод з якості сировини. В 

процесі виробництва робітники при доведенні сировини до певних; якісних 

кондицій витратили більше часу, що призвело до більших витрат, ніж 

передбачено нормативами. Таким чином, спільною обставиною обох явищ є 

порушення постачальником договірних угод поставки сировини за якістю. Ця 

обставина є причиною перевитрат як сировини, так і заробітної плати. 

Слід зазначити, що всі індуктивні методи дослідження причинного 

зв'язку, у тому числі і метод подібності, дають тільки ймовірні знання про 

навколишній світ і у цьому полягає обмеженість їх пізнавального значення. 

Метод подібності застосовується, як правило, при дослідженні явищ, які 

можна спостерігати у конкретних умовах. Він не потребує штучного 

втручання в самий процес досліджуваних явищ. Цей метод застосовується в 

економічних дослідженнях. 

Метод розрізнення застосовується тоді, коли досліджуване явище у. 

одних випадках настає (присутнє), а в інших подібних умовах не настає 

(відсутнє). Тому всі досліджувані обставини при використанні методу 

розрізнення ґрунтуються лише навколо двох випадків: перший – коли досліджуване 

явище настає та другий – досліджуване явище не настає. Якщо випадок, у якому 

досліджуване явище настає, і випадок, у якому це явище не настає, у всьому 

подібні, за винятком однієї обставини, то ця єдина обставина, в чому вони 

відрізняються між собою, і є причиною досліджуваного явища. 

Цей метод дослідження причинного зв'язку можна проілюструвати на прикладі 

швейного виробництва. На швейній фабриці в однакових умовах працювали 

два цехи пошиття чоловічих сорочок з однаковими виробничими 

потужностями. Проте продуктивність праці у цеху № 1 на 15 % вища, ніж у цеху 

120

№ 2. Щоб знайти причину цього явища, проведено дослідження за 

допомогою методу розрізнення. Виявлено, що виробничі приміщення у цеху № 

1 пофарбовані в світло-блакитний колір, а в цеху № 2 – у темний. Таким чином, 

перше явище (пофарбування стін) є причиною другого (зростання продуктивності 

праці). 

Метод супутніх змін застосовується у дослідженнях у тих випадках, коли існує 

тісний внутрішній зв'язок причин і наслідку, де вони однозначно пов'язані між 

собою. Якщо виникнення або зміна попереднього явища щоразу викликає 

виникнення або зміну іншого, супутнього йому явища, то перше з них є 

причиною другого явища. Так, наприклад, у пошивному цеху швейної 

фабрики немає належної вентиляції, тому кошторисом цехових витрат на 

плановий рік передбачено виділити для цієї мети значну суму коштів. Роботи 

щодо обладнання вентиляції не було проведено і зазначена сума коштів 

виявилася зекономленою. Відсутність вентиляції позначилась разом з іншими 

причинами на збільшенні захворюваності працівників, яким за рахунок коштів 

соціального страхування виплачено більше, ніж становлять передбачені на 

вентиляцію. У цьому випадку друге явище є причиною першого щодо 

соціальної й економічної залежності. 

Метод залишків застосовується в разі дослідження складного 

комплексу попередніх обставин, де одна частина компонентів цього 

комплексу вже вивчена, а інша підлягає вивченню. 

Якщо встановлено, що причиною частини складного досліджуваного 

явища не служать відомі попередні обставини, крім однієї з них, то можна 

припустити, що ця обставина і є причиною частини досліджуваного явища. 

Наприклад, якщо досліджують продуктивність праці на промисловому 

підприємстві, то у собівартості продукції вивчають витрати, пов'язані з оплатою 

праці, а інші витрати не враховують. Цей метод використовується в економічних 

121

дослідженнях як елімінування, тобто коли вилучають фактори, які безпосередньо 

не впливають на економічний результат. 

Причинно-наслідкові зв'язки об'єктів, які вивчаються, у методології 

наукових досліджень виступають у вигляді визначення – логічного прийому, 

що дає змогу передати відмінність ознак і результатів дослідження за допомогою 

мовних засобів. Визначення неможливо сформулювати на перших етапах 

вивчення об’єкта, коли ще не виявлені його істотні ознаки. Вони відображають 

головне у дослідженні предмета і допомагають виявити менш суттєві, похідні 

ознаки. 

Мовною формою визначення поняття є ім'я. Якщо визначення відповідає на 

запитання, яке поняття позначається цим ім'ям, то воно називається 

номінальним. Особливістю номінального визначення є те, що воно не розкриває змісту 

поняття. Визначення, яке розкриває зміст поняття, називається реальним. Крім 

того, розрізняють вербальне визначення, що пояснює поняття, позначене цим 

словом. Наприклад, план виробництва продуктів харчування підприємство 

виконало, застосувавши більш прогресивну технологію, яка позитивно 

впливає на якість і кількість виробництва продукції. 

Визначення повинно бути коротким і точним, тобто вільним від 

метафоричних (інакомовність), фігуральних висловів. Наявність останніх перетворює 

логічне визначення у простий образ. Ці образи можуть виражати правильну 

думку, але меті наукового визначення вони не відповідають. 

У наукових дослідженнях необхідно дотримуватися формально-логічних 

правил визначення методологічних принципів філософії. Діалектична логіка 

вимагає вивчення предмета у всіх його зв'язках, у розвитку, зважаючи на 

практичну діяльність людей. 

Оскільки логічне визначення не завжди можливе і часто є найбільш зручним 

засобом розкриття змісту понять у дослідженнях, при встановленні змісту 

122

об'єктів застосовуються також інші прийоми, подібні до визначення. До них 

належать: 

- опис – викладення ознак предмета, явища, події; 

- характеристика – розкриття найбільш типових ознак предмета; 

- відмінність будь-яких конкретних об'єктів не від усіх інших, а лише від 

найбільш подібних до них (економіст- бухгалтер, економіст- фінансист); 

- пояснення – розкриття не всього змісту поняття, а лише частини його з 

певною метою, яка може полягати у тому, щоб підготувати чітке логічне визначення 

(наприклад, здатність до аналітичного мислення економіста відрізняє його від 

математика, який мислить абстрактно); 

- порівняння – застосовується для пояснення одного поняття іншим, більш 

зрозумілим, абстрактно-конкретним (наприклад, обсяг виробництва 

вимірюється показником нормативно чистої продукції). 

Значення визначень полягає, з одного боку, в тому, що в них 

підсумовується головне в наших знаннях про досліджувані об'єкти, а з іншого – 

в тому, що вони є основою для подальшого розвитку наших знань. Без них 

неможливо обійтись у будь-якій науці і дуже часто – в практичній діяльності, 

наприклад, при контролі і аудиті господарської діяльності підприємств, 

підприємців та ін. 

Отже, аксіоматизація знань сприяє розкриттю нових явищ у суспільстві і 

природі, використовуючи наукові надбання попередників, що узагальнили результати 

своїх досліджень у формі аксіом. [1, c.63 - 74]. 

При вивченні наукових праць варто враховувати ту обставину, що кожен із 

авторів, привносячи в науку щось своє, перетрактовує за власним розумінням 

праці попередників та сучасників, і в результаті погляди коментованих авторів на 

сутність предмета підмінюються неточним викладом, ба, навіть перекрученням. 

Особливо часто цим грішать компілятори, які посилаючись на ... праць, відомих 

науковців, наводять інколи і цитати з них, але не за першоджерелами, а 

123

вирваними з контексту статей чи книг, написаних, можливо, теж не з 

використанням оригіналів. 1 

1. 

Приклавдом, що підтверджує це, може бути вигадана та жартівлива історія про міцного археолога Ван 

Антверпена (столиця Бельгії) про подвійний запис операцій у X – IX ст.. до нашої ери з оприбуткування малолітніх 

рабів на вирощування й відгодівлю з кредиту рахунка „Привабливі рабині”. Перекочувавши з одного видання в 

інше, а потім і далі, вона ввела в оману загалом досвідчених науковців, які цілком серйозно використали її для 

аргументації своїх міркувань – див. //Бух облік, 2004, № 6, с. 18. 

Глибоке дослідження можливе лише при умові безпосереднього 

ознайомлення з авторським варіантом праці, адже навіть найточніший 

переклад не в змозі передати всіх нюансів думки автора, яка іноді прочитується 

заледве чи не між рядками. Отож оригінал наукової праці стократ вартніший будь 

– якого її реферативного або авторського викладу, яким часто – густо 

обмежуються окремі псевдонауковці тим більше, що деякі бібліотеки періодично 

навіть видають відповідні огляди опублікованої літератури. Серйозний науковець 

у своїх дослідженнях повинен надихатись словами І. Франка: „Книги – морська 

глибина! Хто в них пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить, дивнії скарби 

виносить!” і намагатись будь – що ознайомитись з працями, від яких він буде 

відштовхуватись, в оригіналі. Правда, в сучасних умовах із – за матеріальних 

причин це не завжди доступне, особливо студентам чи аспірантам, а тому 

доводиться послуговуватись, як правило, лише анотаціями тих чи інших 

монографій чи дещо ширшим викладом наукового доробку вчених за 

авторефератами дисертацій. 

Загалом, вся історія розвитку бухгалтерського обліку по суті, є науковим 

пошуком у вирішенні триєдиної проблеми забезпечення точності, своєчасності і 

достовірності його інформації у поєднанні з її економічністю. Цей шлях не був 

однорідним і незмінно успішним, відрізнявся різним методологічним підходом до 

здійснення наукових досліджень. Зокрема, як засвідчує Соколов Я.В., 

представники філософського підходу (В. Єзерський, Я. Гальперін, А. Хаар) 

намагались, осмислюючи процес історичного розвитку бухгалтерського обліку в 

минулому, вияснити, на основі яких об’єктивних законів він здійснювався, 

124

проектували результати цих досліджень на обґрунтування власних розробок. На 

противагу цьому представники документального підходу до історії 

бухгалтерського обліку (О.Бауер, Б.Ленндофф, Ф.Меліс, Е.Стевелінк) викладали 

лише факти, не намагаючись коментувати їх висновками чи теоретичними 

узагальненнями. 

Уявляється, що такі матеріали є безцінним раритетом для сьогоднішніх 

науковців, оскільки воно не є замуленим привнесенням власних трактувань 

коментаторів від науки, які нерідко невпізнано викривлюють думку авторів. 

Намаганням поєднати згаданих два методологічних підходи відзначались 

представники синтетичного (О.Галаган, М.Помазков, О.Лозінський, К.Кейль, 

Р.Феофанович), які викладали фактичний матеріал з допомогою якоїсь 

філософської концепції. 

Для аналітичного підходу (Н.Вейцман, А.Ч.Літтлон, Б.С.Ямей) характерним 

є викладення історій окремих категорій, а не всього бухгалтерського обліку [7, 

с.8-9]. 

Хоч наступні покоління науковців теж внесли помітний вклад у розвиток 

наукових досліджень, зокрема щодо застосування методичних прийомів при їх 

проведенні, ознайомлення з методологією попередників дуже важливе для 

сучасників, оскільки вирішення теперішніх наукових проблем можливе при 

збагаченні досвідом інших, навіть не завжди вдалим. Тому глибокі наукові 

дослідження неможливі без використання монографічного методу, суть якого у 

доскональному вивченні тієї чи іншої проблеми за науковими працями, 

опублікованих цілим рядом дослідників. В першу чергу необхідно ґрунтовно 

ознайомитись зі станом досліджень за обраною проблемою за вже 

опублікованими працями інших авторів, що, крім ознайомлювального ефекту, дає 

можливість збагатитись у плані методики виконання власних розробок шляхом 

проникнення у творчу лабораторію інших вчених, розширити власний арсенал 

методичних прийомів і їх застосування в конкретних ситуаціях. 

125

Тим більше, що на кожній сходинці пізнання в будь-якій галузі науки 

вирішуються такі проблеми, які були підготовлені і поставлені попереднім 

розвитком наукової думки. Тому було б помилкою виводити те чи інше 

досягнення науки тільки безпосередньо із практичного досвіду конкретного 

історичного моменту. Людська думка завжди мала справу з сукупністю знань, 

одержаних від попередніх поколінь, із проблемами, в тій чи іншій формі 

поставленими в ході попереднього розвитку науки. Вирішуючи ці проблеми, 

наука може і повинна випереджувати практику і свідомо направляти її. 

Практика є не тільки основою пізнання, але і його метою. Людина пізнає 

закони природи, щоб володіти силами природи і поставити їх собі на службу; 

вона пізнає закони суспільства, щоб у відповідності з ними впливати на хід 

історичних подій в інтересах суспільства. 

Пізнання, виростаючи із практики, само спрямовується на практичне 

опанування дійсністю. 

Від практики до теорії і від теорії до практики, від дії до думки і від думки 

до дії – така загальна закономірність відношення людини до навколишнього 

середовища. 

Таким чином, практика є початком, вихідним пунктом і природним 

завершенням всякого процесу пізнання. 

Процес відображення дійсності в людській свідомості не є простий, 

безпосередній дзеркально-мертвий акт, а складний роздвоєний, зигзагоподібний. 

Світ, який він є, завжди у якихось відношеннях не задовольняє людину. Людина 

діє на предмети і змінює їх у відповідності з тим, що її потрібно. Тим самим вона 

практично вирішує протиріччя між собою і предметною дійсністю, що її оточує. 

Протиріччя є джерелом розвитку. Вони знаходять своє відображення в 

діалектиці пізнання. Діалектика процесу пізнання виражається в протиріччі між 

обмеженістю наших знань в ту чи іншу історично епоху (обумовленого рівнем 

розвитку виробництва, науки) і безмежною складністю та невичерпністю 

об’єктивної дійсності, яка вічно розвивається. 

126

Це протиріччя постійно вирішується у формі все нових і нових успіхів 

науки, які уточняють наші знання та ніколи не зникають. Діалектика процесу 

пізнання виражається також в єдності і протиріччі між суб’єктивною формою і 

об’єктивним змістом людського пізнання. Наші відчуття, сприймання, уявлення і 

поняття – це суб’єктивні образи об’єктивного світу. Ці образи є продуктом 

розумової діяльності суб’єкта ( людини ), вони є фактами її свідомості і існують 

лише в ній. Ось чому вони суб’єктивні. Вони об’єктивні за своїм джерелом, яким 

є предмети і явища, що існують поза суб’єктом і незалежні від нього за своїм 

змістом, в якому вони єдині з об’єктивними предметами, їх властивостями і 

відносинами. Це значить, що між образом і предметом існує єдність і відмінність, 

а в суб’єктивній ( психічній ) формі відображується об’єктивний, незалежний від 

людини зміст. 

Процес людського пізнання здійснюється від живого спостереження до 

абстрактного мислення і від нього до практики – такий діалектичний шлях 

пізнання істини, пізнання об’єктивної реальності. 

Це значить, що процес пізнання включає в собі, перш за все чуттєве 

пізнання (безпосередньо сприйняти оточуючих явищ), потім раціональне пізнання 

(утворення понять і оперування ними), і, на кінець, практичну перевірку 

результатів пізнання (їх перевірки і уточнення на практиці ). 

В житті людина пов’язана з оточуючим середовищем, матеріальні предмети 

і явища діють на органи чуття людини і викликають в її відчутті образи цих 

предметів. Органи відчуття – це єдині ворота, через які в нашу свідомість можуть 

проникнути відомості про оточуючий нас світ. Почуттєві пізнання здійснюються 

в трьох формах: відчуття, сприйняття і уявлення. 

Відчуття є відображенням в мозку окремих якостей, властивостей, сторін 

матеріальних предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи відчуття. 

Відчуття складають основний елемент чуттєвого пізнання. Всі сприйняття і 

уявлення виникають на основі відчуттів. Без відчуттів неможлива нормальна 

діяльність мозку, неможлива свідомість. 

127

Сприйняття не є простою сумою окремих відчуттів, а являє цілісний образ 

предмета. Чуттєві сприйняття складають ступінь в процесі пізнання, воно 

проявляється завжди конкретними образами. Сприйняття в основному відображає 

одиничні предмети (відповідний дім, людина), причому зі сторони зовнішніх 

проявів. 

Закономірності і суттєві зв’язки, пізнання яких складає основу, головну 

задачу науки, безпосередньо чуттєвими сприйняттями ще не виділяються, не 

відкриваються. Для цього необхідне логічне мислення. 

Чуттєве сприймання не обмежується тільки безпосереднім сприйманням 

предметів і явищ. В результаті багаторазової взаємодії зовнішніх предметів на 

органи почуття в мозку людини зберігаються відповідні сліди. Надалі ці сліди 

можуть оживлятися і служити фізіологічною основою для виникнення 

конкретних образів тих предметів, які раніше сприймалися людиною. Ці образи 

називаються уявленнями. Уявлення – це чуттєвий образ предмета, який в даний 

момент не діє на органи чуття, але раніше в тій чи іншій формі сприймався ними. 

Таким чином, у наукових дослідженнях застосовуються в першу чергу 

логічні форми пізнання. 

Чуттєві сприйняття окремих предметів і явищ ще не достатні для пізнання 

дійсності, тому що загальні закономірності чуттєвими сприйняттями не 

охоплюються. Для цього потрібно приєднати мислення, оскільки воно є вищою 

функцією людського мозку. Там де люди не бачать проблем, питань, які 

вимагають свого вирішення – там немає думки і припиняється пізнання. Завдяки 

мисленню людини не тільки відображає дійсність, а й пізнає минуле і бачить 

майбутнє. 

Основними формами логічного мислення є поняття, судження, висновок 

(умозаключення). Весь процес мислення проходить шляхом утворення понять і 

оперування ними. Поняття є відображенням предметів і явищ в їх загальних і 

суттєвих ознаках. Судження є думка, в якій про який – небудь предмет що – 

небудь стверджується або заперечується. За допомогою умовиводів із вихідного 

128

знання логічним шляхом отримуються знання. Умовивід – це форма мислення, 

яка полягає в тому, що із деяких суджень виводиться нове судження. 

Контрольні питання: 

1. Гносеологія в контексті методології наукових досліджень. 

2. Принципи пізнання і використання їх в методології досліджень. 

3. Сутність методології економічних досліджень 

4. Ідея, проблема, гіпотеза концепція, теорія: сутність і місце в методології 

досліджень. 

5. Методика досліджень як сукупність методичних прийомів. 

6. Загальнонаукові методичні прийоми. 

7. Специфічні методичні прийоми економічних досліджень. 

Тестове завдання: 

Виберіть правильне визначення. 

Визначення закономірності в економічних дослідженнях – це: 

- проведення спостережень; 

- порівняння показників за різні періоди у динаміці; 

- узагальнення показників за певною сукупністю; 

- визначення тренду економічного явища; 

- застосування економічно-математичних методів при вивченні динаміки 

економічних показників. 

Індивідуальне завдання: 

129

1. На основі наведених даних побудувати рантований ряд показників. 1 

Вихідні дані: 

Райони 1 (тис.грн) Лановецький -2287 

Бережанський -1386 Монастириський -2317 

Борщівський -3162 Підволочиський -1535 

Бучацький -3256 Підгаєцький -3058 

Гусятинський -2971 Теребовлянський -3879 

Заліщицький -3125 Тернопільський -4170 

Збаразький -819 Чортківський -4536 

Зборівський -1153 Шумський -2205 

Козівський -3495 Разом -48879 

Кременецький -5525 Лановецький -2287 

2. Провести групування показників за самостійно визначеними групами. 

________________________________________________________________ 

1. Показники є умовними і базовими. Конкретні значення кожний студент вираховує індивідуально, 

додаючи до кожного з них добуток, свого порядкового номера в групі на 5. Наприклад, студент 

Арсенюк А. 1 x 5 = 5тис.грн. приймає перше значення (-1386 + 5) = -1386; друге (-3162 + 5) = -3157 тис. 

грн. і т.д., оскільки він за списком групи значиться першим. Студент Яцюк В. в списку групи 25. Отже, 

він додає до кожного показника 20 x 5 = 100 тис. грн. і приймає перше значення (-1386 +100) = 1286, 

друге (-3161 + 100) = -3061 тис. грн. і т.д. 

130

Тема 3. Організація виконання наукового дослідження та вибір 

сукупності спостережень для його проведення. 

Проведення наукового дослідження, окрім його складності, зважаючи на те, 

що його метою є творчий пошук у царині незвіданого, дуже трудомістке у зв’язку 

з необхідністю вивчення глибокого пласту вже зробленого попередниками і 

заодно оволодіння методологією і методикою виконання власних розробок. Тому 

організація наукового дослідження, попри його інтуїтивність в деталях, інколи 

навіть підсвідомий поштовх до здійснення, є надзвичайно важливою насамперед з 

огляду на необхідність раціонального використання робочого часу, уникнення 

його непродуктивних витрат, які взагалі незворотні. Адже будь-який індивідим 

має певний трудовий потенціал впродовж доби і кожна хвилина, потрачена 

намарно, – непоправна втрата, бо перенести її на наступний час неможливо. 

Окрім того, наукове дослідження будь-якої проблеми потребує мобілізації 

всіх душевних, розумових і фізичних здібностей людини, воно дуже виснажливе і 

трудомістке, вимагає самозречення на час його проведення від інших 

привабливих утіх і розваг, а тому викликає, як і кожна робота, втому, а при 

надмірному захопленні – й перевтому, яка потім відлунюється тривалим творчим 

безсиллям, інколи й шкодою для здоров’я. Отже, з цих міркувань організація 

процесу наукового дослідження теж дуже важлива, оскільки лише при 

наполегливому бажанні, яке супроводжується самовідданою працею, можна 

досягти певних наукових успіхів. Тут не можна розраховувати на випадковість, 

яка існує хіба що в легендах, за якими відкриття здійснювались геніями 

випадково. Насправді досягнення в науці можна визначити словами 

В.Маяковського: „... та же добыча радия: в грамм добыча – в год труды! 

Изводишь единого слова ради тысячи тонн словесной руды”. 

Тому, хоч процес наукового пізнання неможливо втиснути у Прокрустове 

ложе конвеєра, все ж таки його організація є вкрай необхідною. Хаотичність і 

несистемність проведення наукових досліджень не може дати бажаних 

131

результатів, а тим більше у визначені терміни, що однаково важливе як для 

студентів чи аспірантів, так і для науковців-професіоналів, зважаючи на заданість 

кінцевого завершення будь-якої роботи заздалегідь: закінчення семестру, 

аспірантури чи фінансування проекту – для останніх. Водночас це не означає, що 

у всіх випадках має бути хронометрований похвилинно розпорядок робочого дня 

науковця, а дослідження виконується за технологічною картою як, приміром, 

пошиття костюма. Наукове пізнання – творчий процес, а тому тут примус 

недоречний, в тому числі самовільний. Однак внутрішня самодисципліна не 

дозволить байдикувати у той час, коли для виконання дослідження треба 

працювати в бібліотеці, чи ознайомитись із практикою ведення бухгалтерського 

обліку, економічної роботи на підприємстві, оскільки поява натхнення може не 

співпасти з можливостями для виконання такої роботи. Отож, певна самопринука, 

особливо в науковців-початківців, все ж таки є вимушеним елементом процесу 

наукового дослідження. 

Організація наукового дослідження за будь-яким предметом – це, 

насамперед, вибір його теми. Не дивлячись на те, що треба, власне, 

сформулювати всього-на-всього одну фразу, зробити це дуже непросто. Річ у тім, 

що саме тема дослідження у значній мірі визначає досяжність його результатів. 

Стосовно таких наукових розробок як монографія чи дисертація саме їх тема 

нерідко є визначальною для всієї кар’єри науковця. І хоч тема реферату чи 

курсової роботи за значимістю свого впливу не може рівнятись з названими вище 

науковими працями, її вибір теж досить складний з огляду на те, що виконують їх 

студенти, які роблять лише перші самостійні кроки на довгій і кам’янистій дорозі 

творчого пошуку. 

Ідеальним був би варіант, коли студент спершу самостійно опрацьовує 

літературу за обраним напрямом і на основі її критичного осмислення формулює 

тему такого дослідження, яке доповнює вже опубліковані праці. Однак 

здебільшого теми курсових робіт формуються на кафедрі і затверджуються 

студентам, виходячи з того, що актуальність дослідження поза сумнівом. Таким 

132

чином це нібито полегшує організацію процесу дослідження, хоч аксіома „від 

перестановки доданків сума не змінюється” в даному випадку залишається 

непорушною. Однак при цьому знижується стимул щодо творчого пошуку, хоч 

виграшу при цьому немає жодного, бо навіть задана тема дослідження вимагає від 

студента опрацювання наукової літератури в повному обсязі. Тому при серйозних 

намірах щодо подальших наукових досліджень треба підходити свідомо, в першу 

чергу, до вибору теми дослідження, маючи на увазі, що самостійність у цьому 

стимулює прагнення творчого пошуку й надалі. 

Не менш складним є наповнення теми дослідження її сутністю, тобто, 

складання переліку питань, які планується висвітлити. У залежності від рангу 

роботи, план їх виконання може включати різну кількість розділів, параграфів, 

пунктів, підпунктів. Зазвичай, реферат – як найпростіший вид наукової роботи 

присвячується розгляду одного питання, що одночасно є його темою. Наприклад, 

реферат на тему „Діграфічна форма бухгалтерського обліку” чи „Сутність 

подвійного запису господарських операцій” може бути викладений без деталізації 

матеріалу за окремими блоками, розділами тощо. 

Курсова ж робота обов’язково поділяється на розділи. Здебільшого тут 

достатньо трьох, хоч кількість розділів не регламентована і з урахуванням 

важливості дослідження обрана тема може розкриватись у більшій їх кількості, 

приміром, у чотирьох – п’яти. Взагалі, поділ змісту матеріалу, у якому викладено 

результати дослідження залежить головним чином від його обсягу і диктується 

передусім вимогами забезпечення його ілюстративності, наглядності, зручності 

для ознайомлення. 

Все ж таки на практиці вже усталено архітектуру наукових робіт різного 

рангу і, приміром, у дипломній чи магістерській роботі або кандидатській 

дисертації її матеріал групують за трьома розділами, у докторській – за чотирма- 

п’ятьма, причому в кожному з них виокремлюють, як правило, три параграфи. 

Для монографій практика різноманітніша і кількість розділів тут може бути у два- 

133

три рази більшою. Це ж практикується щодо змісту навчальних посібників чи 

підручників. 

Після розробки плану дослідження та узгодження його з науковим 

керівником, як правило, здійснюється підбір літератури за темою, відтак її 

опрацювання. Це теж досить складна робота, зважаючи на величезні масиви 

опублікованих матеріалів, у яких непросто віднайти саме такі, що відображають 

вже проведені дослідження в цьому напрямі. 

Успішне проведення будь-якого дослідження можливе при умові його чіткої 

організації. Насамперед має бути раціонально організований режим роботи 

науковця, оскільки його невпорядкованість гальмує проведення наукових 

досліджень. Для цього робочий день студента повинен бути поділений на частини 

з урахуванням того, що кожного робочого дня потрібно виділити певний час 

(мінімум 2 години) для наукових досліджень. При цьому варто врахувати, що у 

більшості людей інтенсивність розумових процесів підвищується з ранку до 

полудня, досягаючи в цей час свого максимуму. Потім поступово до 17 годин дня 

проходить зниження працездатності. 

У вечірній час, після обідньої перерви і відпочинку, знову відбувається 

невеликий підйом працездатності, приблизно в період з 19 до 21 годин вечора. 

Однак, як для студентів, так і для аспірантів чи викладачів, не завжди є 

можливим виділяти для наукових досліджень найбільш продуктивні години 

робочого дня, зважаючи на особливості навчального процесу. Якщо лекції та 

практичні заняття за розкладом відбуваються в другу зміну, то в цьому випадку із 

вранішнього часу можна викроїти необхідний для наукових досліджень час, але, 

зазвичай, це можливе лише у другій половині робочого дня. Але, не зважаючи на 

особливості навчального процесу, залізним правилом людини, яка прагне 

здійснювати наукові дослідження, має бути заняття такою діяльністю щоденно за 

будь-яких обставин. Наївно думати, що натхнення заставить кого-небудь, навіть 

надзвичайно талановитого, без певної принуки вникати в премудрості наукових 

досліджень. Окрім того, наукова діяльність, попри її позірну привабливість, 

134

надзвичайно виснажлива, до того ж людина, яка працює безсистемно, 

нецілеспрямовано, швидко втомлюється. Тому системність в наукових 

дослідженнях є однією з обов’язкових умов їх організації. 

Водночас це не означає, що науковець повинен бути таким собі сухарем, 

який веде аскетичний спосіб життя, занурившись у бібліотечні фоліанти із 

спеціальності та крім неї нічим не цікавиться. Навпаки, справжні науковці – це 

інтелектуали, які всесторонньо розвинуті, цікавляться художньою літературою, 

мистецтвом, займаються спортом. Девізом студента, який має намір стати 

науковцем, повинен бути: „Знати все про дещо, і дещо про все”. Тому щоденно 

треба раціонально використовувати робочий час, не допускаючи його втрат на 

легковажне, інколи й шкідливе для здоров’я, як, приміром, вживання алкоголю. 

Його дія на людський мозок руйнівна, особливо у молодому віці, і до того ж 

підступна: окрім того, що вживання алкоголю викреслює з життя не тільки час, 

втрачений на застілля, але й наступний день після нього теж жодних наукових 

результатів не принесе. Видатний фізик Ландау говорив, що випитий ним бокал 

шампанського не дає йому продуктивно творити впродовж тижня. 

Алкоголь, який вводиться в шлунок, сприяє збільшеному виділенню 

шлункового соку. Але якість цього соку погіршується, і перетравлююча здібність 

його падає. Регулярне вживання алкоголю навіть в невеликих дозах (50-100 г) діє 

руйнівно на центральну нервову систему. До шкідливих звичок належить паління 

тютюну, яке справедливо називають побутовою наркоманією. Часте паління, як і 

регулярне вживання алкогольних напоїв, – хворобливі звички, які розвиваються в 

результаті частого повторення у стійкі умовні рефлекси, що спричиняють 

послаблення розумової здібності. На жаль таку „невинну” звичку, як паління 

тютюну, дехто вважає своєрідним перепочинком. Хоч перерви необхідні час від 

часу кожній людині впродовж робочого дня, це не означає, що їх треба 

використовувати некорисним для організму способом. Науковцеві, який мріє про 

вагомі здобутки, варто виробити звичку знімати розумову втому легкою 

фіззарядкою, прогулянкою на свіжому повітрі, зрештою просто подихати ним 

135

біля відчиненої кватирки чи підкріпитись печивом з чаєм, шматочком шоколаду і 

т.п. 

Дотримуватись раціонального розпорядку робочого дня необхідно з 

урахуванням перш за все своїх індивідуальних особливостей. Як відомо, люди 

поділяються на „жайворонків” та „сов”. Перші встають досить рано, другі 

полюбляють працювати в нічні години. Але загалом фізіологія людей однакова, і 

кожному необхідний тривалий (6-8 годин) сон. Таким чином, третина доби 

мусить бути відведена для сну, який найкраще знімає фізичну й розумову втому. 

Треба мати на увазі, що відразу після сну неможливо приступити до 

серйозної наукової роботи, бо хоч людина й прокинулась, але її організм ще не 

налаштований на активну діяльність. Тому обов’язково має бути щоденна фізична 

зарядка, яка не повинна бути меншою 15 хв., але водночас і не надто 

стомлюючою. Якщо це поєднується з холодним душем після фіззарядки, то 

виникає якраз найоптимальніший стан організму, який сприяє активному 

мисленню, що надзвичайно важливе в наукових дослідженнях. 

Звичайно, не треба забувати про особисту гігієну, належний санітарний стан 

у приміщенні (квартирі, гуртожитку), бо людина, яка звиклась з брудом, як 

зазначав відомий майстер мініатюри М. Сядристий, нічого путнього створити не 

може. 

Не менш важливим є раціональне харчування і в меню повинно бути 

вдосталь овочів, фруктів, молочних і м’ясних продуктів, риби, меду. Для 

забезпечення такого харчування не завжди є можливості, але при їх наявності 

треба користуватись науково-обґрунтованими нормами споживання продуктів, 

звичайно підбираючи власне меню з урахуванням своїх уподобань. Але в 

жодному випадку не можна приступати до наукових досліджень натщесерце, або 

тим більше наслідувати сумнівну моду, коли на сніданок п’ють міцну каву та 

викурюють сигарету. Якщо навіть такі звички укорінилися, то це допустиме лише 

після доволі ситного сніданку. А взагалі-то, як говорив академік Несміянов: 

136

„Якщо людина вважає науку справою свого життя, вона готова з радістю багато 

від чого відмовитися”. Тим більше треба відмовлятись від шкідливих звичок. 

Якщо ж у першій половині дня неможливо приступити до наукових 

досліджень, то після лекцій теж треба трохи відпочити, бо раптовий перехід від 

одного виду діяльності до іншого неможливий. Найкращим відпочинком від 

занять в аудиторії є пішохідні прогулянки парком, плавання в басейні, волейбол, 

легка фізична робота, наприклад, готування їжі, прибирання тощо. Але в жодному 

разі не можна перевтомлюватись фізично, оскільки виснаженість організму 

унеможливлює активну творчу діяльність. Слова В. Маяковського: „Сидят 

папаши – каждый хитр! Землю попашет, попишет стихи…” скоріше іронічні, ніж 

реальні. 

Дуже важливо зосереджуватись на роботі, яку треба виконати, поступово, 

працювати ритмічно, не ривками. Звичну роботу необхідно виконувати 

послідовно, етап за етапом, систематично. Правильно чергувати періоди роботи і 

відпочинку, бо хоч втомлюються і знесилюються не тільки від того, що багато 

працюють, все ж таки можливості й найвитривалішої людини обмежені. Проте не 

слід і надовго переривати творчу роботу, для чого треба навчитися уміло 

розпоряджатись часом. 

Науково-дослідна робота, як і всяка інша, вимагає відповідного часу на 

впрацьованість, тобто швидке і повне зосередження уваги на об’єкті дослідження. 

Цей процес складний і важкий. При тім кожна людина має свої специфічні 

особливості: одній потрібно на це 3-5 хв., іншій 20-30 хв. Потрібно вчитись 

працювати систематично, концентрувати свою увагу на виконання завдання, яке 

належить виконати. 

Важливо виробити звичку нотувати свої думки з приводу здобутої 

інформації, або навіть прямо не пов’язані з прочитаним. Інколи вони виникають в 

найнесподіваніші моменти, їх треба „схопити на льоту”, бо потім можна й не 

згадати суті. Тому завжди треба мати під рукою чисті аркуші паперу, на яких 

можна записати необхідне, маючи на увазі, що за своєю природою праця 

137

наукового працівника – безперервна, і творчий працівник завжди в роботі: вдень 

чи ввечері, в інституті, театрі і навіть в гостях. Найкраще, звичайно, обдумуються 

наукові проблеми на самоті, особливо, коли опрацьовується спеціальна 

література, пов’язана з власною темою дослідження. 

Проте без особливої терміновості не потрібно зловживати роботою в нічні 

години, як кажуть, перетворювати ніч у день. Нічна робота, як правило, менш 

продуктивна в творчому відношенні, ніж денна. До того ж кожна людина 

щоденно може виконати якийсь обмежений обсяг роботи, який ніколи не можна 

перевиконати. Ілюзією є те, що прогулявши певний час удень, його можна 

надолужити вночі, чи напруженішою роботою наступного дня. Таке 

неупорядковане ставлення до робочого часу приведе лише до його безповоротних 

втрат, адже, доба є константою, яку можна схематично зобразити як певний 

відрізок (АС), поділений на робочий (АВ), та відпочинковий період (ВС): 

А В С 

робочий час відпочинок 

доба 

Навіть якщо продовжити відрізок АВ за рахунок скорочення відрізку ВС, то 

це вдасться зробити лише тимчасово, бо за тривалий період їх величини будуть 

дорівнювати оптимуму, який для кожної людини свій, однак у середньому 

визначено, що робочий період, без шкоди для здоров’я, не може перевищувати 10 

годин. Отож важливо використовувати його щоденно якомога раціональніше, бо 

намагання перекласти працю з однієї доби на іншу означає лише втішати себе 

такою ілюзією: перевищення фізичних і розумових можливостей за один день, 

вимагає рівноцінної компенсації за інший, а в сумі кількість робочого часу вийде 

навіть меншою, оскільки невпорядкована робота призводить до зайвих втрат. Або 

ж організм виснажується настільки, що про жодну творчу працю, а саме це 

138

відзначає роботу науковця, не може йти мови; буде лише імітуватись наукова 

діяльність, яка в таких випадках є безрезультатною. 

Раціональний трудовий режим дослідника, на думку корифея наукових 

досліджень Білухи М.М. [1, с.204] ґрунтується на поєднанні психофізичних 

функцій людини розумової праці та трудових навичок у пізнавальній 

діяльності. Прищеплення трудових навичок у проведенні наукових 

досліджень забезпечує необхідну ефективність роботи дослідника. Відомо, 

що ефективність будь-якої праці, у тому числі й розумової, залежить від 

працездатності, ставлення людини до праці з визначеним ступенем 

обережності. В розумовій праці вона залежить від таких факторів: 

• внутрішніх - інтелектуальних здібностей, особливостей волі, стану 

здоров’я, ступеня тренування в цій праці; 

• зовнішніх - стану зовнішнього середовища, організації робочого місця, 

режиму праці і відпочинку; 

• організації праці; 

• розумового навантаження. 

Протягом дня працездатність змінюється. Найбільш плідним є так 

званий ранковий пояс (з 8 до 15 год.), причому максимальна працездатність з 10 до 

13 год., потім післяобідній (з 16 до 19 год.) і вечірній (з 20 до 22 год.). 

Ступінь уваги і ефективності запам'ятовування змінюється у бік зменшення і 

уповільнення на кінець кожного пояса. Тому дуже важкий для запам'ятовування 

матеріал необхідно вивчати на початку кожного пояса. 

На початковій стадії процесу є період настроювання, входження в 

роботу. Саме в цей період встановлюються асоціативні зв'язки з раніше виконаними 

роботами за темою. Чим більшою є звичка до систематичної розумової праці, 

тим коротший період впрацьовування, тим скоріше настане 

найпродуктивніший період – „робоча установка”. 

139

На продуктивність розумової праці впливають відволікаючі, розсіюючі 

фактори: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника довго 

концентрувати увагу на об'єкті дослідження. Ці фактори слід враховувати при 

організації праці дослідника. Велике значення має також умовний „рефлекс на 

час”. Тому, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити мету роботи, її 

обсяг і термін виконання. Для вироблення „рефлексу на час” необхідно 

систематично працювати, не чекати, коли виникне бажання трудитись, 

з’явиться натхнення. 

Досліднику необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом 

виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці робочого дня слід аналізувати 

зроблене за день у плані дослідження, які нові наукові знання здобуто, з 

якими теоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами пройшло ознайомлено. У 

подальшому їх кількість повинна переходити у якість знань з досліджуваної 

проблеми – наукову новизну виконаної роботи. Таким чином 

відпрацьовуються дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією 

виконання робіт у встановлений термін. 

Велику роль у продуктивності розумової праці відіграє звичка до місця 

роботи, робоча обстановка. Поняття робочої обстановки включає в себе робоче 

приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робочу зону 

(письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж) і розміщення предметів у ній, 

температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення 

(природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація). 

Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її 

з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це 

знижує інтерес, веде до сильної перевтоми. Перерви слід робити через кожні 1- 

1,5 год. роботи на 10-15 хв., а через 3- 4 год. роботи відпочинок повинен бути 

більш тривалим – 0,5-1 год. 

140

Відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників розумової 

праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мозок) і органи 

чуттів. Мозок краще відпочиває, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли 

людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з гігієною сну слід 

лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не 

менше ніж за 1,5-2 год. до сну. 

Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне 

навантаження, оскільки розумова праця майже виключає фізичне навантаження, тому 

фізична культура і спорт покликані відігравати значну роль у боротьбі з 

втомою при розумовій праці. Ранкова гімнастика, ходіння пішки, обов'язкові 

прогулянки перед сном, фізкультпаузи протягом робочого дня – все це сприяє 

високопродуктивній праці наукового працівника. 

Кожному працівникові, зайнятому розумовою працею, необхідно 

організувати робоче місце – закріпити за працівником частину виробничої площі, 

забезпечити згідно з вимогами технологічного процесу обладнанням, 

інструментами, пристосуваннями та іншими засобами праці. 

Організація робочого місця тісно пов'язана з формами і методами 

організованої праці. Цей взаємозв'язок виражений в організації трудового 

процесу, бо виконуючи раціоналізацію прийомів праці, можна ліквідувати 

надмірне фізичне навантаження наукового працівника, досягти скорочення 

і уповільнення рухів, а також визначити потребу в оснащенні робочого місця 

пристроями і пристосуваннями, що сприяють економії робочого часу. Правильно 

організувати робоче місце – це означає забезпечити його згідно з спеціалізацією і 

технологічним призначенням, а також з урахуванням існуючого рівня 

технічного прогресу – обладнанням, інвентарем і виробничими меблями, 

засобами зв'язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і ритмічне 

обслуговування робочого місця іншими службами, матеріальним та 

інформаційним забезпеченням; створити сприятливі умови для виконання 

трудових процесів. При цьому матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в 

141

зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами 

раціональних трудових прийомів. 

Забезпечення сприятливих умов праці передбачає створення фізіолого- 

гігієнічного комфорту для виконання науково-дослідних процедур. 

Дослідники протягом 7-8 год. на добу працюють, сидячи за столом. Тому 

дуже важливо, щоб його габаритні розміри відповідали вимогам НОП. 

Дослідження показують, що висота конторського стола має відповідати висоті 

ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця – висоті колінного суглоба над 

підлогою, беручи до уваги висоту каблука. Сидіння стільця не повинно бути 

плоским. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози 

дослідника. Більш зручні та гігієнічні стільці з м'яким сидінням. Спинка стільця 

має бути широкою і вигнутою, за формою спини людини. 

На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого 

здебільшого спрямований на лівий бік стола, то на ньому розміщують ще не 

виконані документи, праворуч – виконані. Розташовуючи столи у 

робочому приміщенні дослідника, слід виходити із цілей підвищення 

продуктивності праці при мінімумі витрат енергії. Одночасно беруть до уваги 

фізіолого-гігієнічні фактори – кубатуру, площу, напрям денного світла і 

штучного освітлення, що падає на стіл. [1, c.204-212] 

Для науковця велике значення має хороша пам’ять, а тому свої природні 

здібності треба розвивати. Для кращого запам’ятовування яких-небудь матеріалів 

розроблено багато різних прийомів і способів. Перша умова хорошого 

запам’ятовування – це зосередження уваги на об’єкті. Якщо увагу сконцентровано 

на відповідних особливостях об’єкта, то запам’ятовування проходить набагато 

швидше і надійніше, ніж при не зосередженому перегляді. 

При вивченні різних нових матеріалів, якщо при цьому їх необхідно добре 

запам’ятати, корисно працювати, як кажуть, з олівцем у руках, з обов’язковим 

записом тексту і продумуванням його суті. 

142

Розрізняють багато способів запам’ятовування текстових матеріалів, а 

найбільш розповсюдженим із них є логічний і механічний. Логічне 

запам’ятовування вимагає глибокого осмислення змісту фактів, слів. Механічне 

запам’ятовування не вимагає обов’язкової розшифровки фактів чи понять шифрів, 

тощо. Наприклад, при запам’ятовуванні телефонів, адрес, назв підприємств, дат 

це не потрібне, тому логічний спосіб тут не застосовується. 

Ефективною наукова діяльність може бути при умові використання 

найновітніших технологій опрацювання інформації, зокрема, електронних засобів 

– персональних комп’ютерів. Тому опанування методикою роботи на них є 

однією із складових формування науковця і саме тому зараз аспіранти повинні 

скласти відповідний кандидатський іспит. 

При проведенні наукового пошуку не можна ігнорувати тієї обставини, що 

більшість актуальних проблем в тій чи іншій мірі досліджувались раніше і 

матеріали таких досліджень опубліковані в різноманітних виданнях. Тому один із 

головних методичних прийомів дослідження, особливо в галузі економіки, є 

монографічний, який полягає у вивченні теоретичних напрацювань вітчизняних і 

зарубіжних вчених, щодо сутності конкретної проблеми. 

Для цього необхідно ознайомитись з опублікованими науковими працями: 

тезами виступів на конференціях, статтями в періодичних виданнях – наукових 

збірниках, журналах, монографіями, авторефератами, дисертаціями. 

Вивчення за підручниками чи навчальними посібниками недостатньо для 

поглиблення дослідження за обраною тематикою, зважаючи на те, що в них з 

дидактичною метою зумисне спрощено викладаються будь-які аспекти і, як 

правило, не наводяться розходження трактувань категорій чи поглядів учених на 

ту чи іншу проблему. Однак у першу чергу все ж таки треба досконало вивчити 

зміст проблеми, обраної для майбутнього дослідження, саме за навчальними 

посібниками та підручниками, бо без елементарних знань її сутності неможливий 

дальший рух уперед. Але й обмежуватись цим не слід, бо інакше дослідження 

перетвориться у тривіальний виклад загальновідомого. 

143

Навіть у тих випадках, коли автору здається, що він виклав оригінальне 

бачення проблеми дослідження, чи її розв’язання, не виключено, що це вже було 

зроблено попередниками. Історія науки багата прикладами, які засвідчують, що 

одні й ті ж ідеї виникають одночасно в різних людей. Приміром саме так 

здійснили відкриття рентгенівських променів українець Пулюй та німець Рентген 

– незалежно один від одного, винахід паровоза росіянином Ползуновим та 

американцями братами Райт і т.п. Тим-то ознайомлення з науковими працями за 

визначеною проблемою дослідження є обов’язковим, інакше можливе повторення 

вже викаденого іншими дослідниками і це розцінюється в науці як плагіат. 

Застосування монографічного методу вимагає знання правил самостійної 

бібліографії роботи, що є особливо складним на перших порах самостійної 

науково-дослідницької роботи: як і де шукати потрібну літературу. Тому кожному 

студентові необхідно знати основи бібліографічної техніки, вміти користуватись 

довідниками, книжковими каталогами, а також володіти технікою запису 

прочитаного матеріалу. 

Насамперед необхідно мати на увазі, що в цілому вся науково-технічна 

література класифікується за галузями знань – УДК (універсальна десяткова 

класифікація, вона має 10 розділів – від 0 до 9). Водночас тут об’єднано 

різноманітні видання, які зумовлюють величезний масив наукової літератури, 

тому для уточнення її приналежності до конкретної науки використовуються 

тризначні цифрові коди. Зокрема , бухгалтерський облік та економіка 

позначаються індексами 657 та 658 відповідно. Конкретний напрям наукової 

публікації можна визначити за продовженням цього коду: 

т.п. 

- 657.1. Бухгалтерські методи, системи. Бухгалтерські операції; 

- 657.2. Ведення рахунків. Бухгалтерські записи, проведення. Журнал-ордер і 

Ао: 

- 658.1. Форми підприємств і т.д.. 

Далі наукові праці класифікуються за додатковими ознаками. Приміром, 

144

код 657.11. Проста бухгалтерія, (або навіть ще детальніше 657.124. Американська 

бухгалтерія чи 658.114. Приватні підприємства, тощо. Тут застосовуються 

додаткові коди для позначення виду публікації: 

075 – навчальні посібники для студентів; 076 – посібники для практичних занять і 

т.п. 

Таким чином, маючи виписані заздалегідь коди, за якими класифікується 

наукова література, легко відшукати в каталозі будь-якої бібліотеки світу 

потрібне видання навіть на іноземній мові, оскільки УДК , яка розроблена ще у 

1852 р. американським бібліотекарем Н.Шертлером, використовується всіма 

країнами. 

Проте у вітчизняній практиці наукові праці з економічної тематики 

класифікуються за бібліотечно-бібліографічною класифікацією (ББК), введеною в 

1960 р. Вона побудована з урахуванням поділу наук на три групи: природничі, 

прикладні, суспільно-політичні. Хоч тут також використовується такий же 

принцип конструювання кодів – за десятковою класифікацією, однак вони не 

співпадають з попередніми внаслідок вімінностей щодо групування наукових 

праць. Окрім того, тут позначаються мови видання: (4Укр) , ( 4Вел.) , (4США) , 

(4Рос) , початкова буква прізвища автора (першого співавтора). Зокрема, код ББК 

може мати такий вигляд: 

ББК 65.052.9 (4Укр)2 я73, 

Г20, в цілому означає своєрідну „візитну карточку” конкретного видання. 

Причому навіть позначення авторів здійснюється буквенно-цифровим кодом, з 

урахуванням перших двох букв прізвищ: 

Бордюк – Б 89; Гайдюк – Г 20; Коваль – К 72; Ходорівський – Х 76; Яресько 

– Я 72 і т.п.. 

Тому пошук наукової літератури перш за все треба здійснювати з 

ознайомлення із системою її класифікації в конкретній бібліотеці, маючи на увазі, 

що в Україні технічні чи медичні користуються винятково УДК, а економічні та 

гуманітарні здебільшого ББК. 

145

Разом з тим будь-яка бібліотека має далеко неповний перелік наукових 

праць. Тому доводиться використовувати різноманітні шляхи доступу до 

літератури, що знаходиться в інших бібліотеках і одним із найбільш доступних 

зараз є використання Internet-паролів. Особливо, коли мова йде про використання 

зарубіжної літератури. 

Для цього переглядають каталоги за пунктом меню „Документ \ Показати 

бібопис, тобто стислі анотації праць, які наводяться на внутрішній сторінці 

титульних аркушів монографій, посібників, підручників. 

Взірець бібліографічного опису моногафії 

Хомин П.Я., Формування звітності в підсистемах управлінського, 

фінансового й податкового обліку: Монографія: - Тернопіль: Економічна думка, 

2004. - 356 с. 

У монографії обґрунтовано методологію формування внутрішньої і 

зовнішньої звітності сільськогосподарських підприємств з урахуванням 

особливостей їхньої діяльності в ринкових умовах. 

Науковою новизною монографії є принципово новий підхід щодо 

визначення кола показників, які повинні подаватись як зовнішня звітність. Саме 

це є чільним у даному дослідженні, а ця проблема має велике 

народногосподарське значення для сільськогосподарських підприємств, де 

традиційною є надмірно деталізована звітність про всі господарські процеси, що 

відбувались у їх виробничо-фінансовій діяльності. 

В органічному взаємозв'язку із запропонованими методологічними 

підходами щодо формування звітних показників викладено методику їх облікового 

забезпечення в підсистемах управлінського, фінансового й податкового обліку. 

Монографія може бути корисною для науковців, аспірантів, працівників 

бухгалтерського обліку, контрольних органів, студентів вищих навчальних 

закладів 

146

Взірець бібліотечного опису навчального посібника 

Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Податковий облік і звітність на 


Навчальний посібник. - К.: Вид-во "Професіонал"- 2004. 285с. 

У навчальному посібнику викладено особливості обліку податків, зборів і 

платежів на підприємствах агропромислового виробництва: 

сільськогосподарських, із переробки продукції, матеріально-технічного 

забезпечення цієї галузі народного господарства. 

Матеріал систематизовано за важливішими податками, в тому числі 

податком на землю, фіксованим сільськогосподарським податком, податком на 

додану вартість, за платежами на соціальні заходи та ін. За кожним із 

податків, зборів і платежів наведено відповідні документи із визначення 

належних до сплати сум, кореспонденцію рахунків бухгалтерського обліку з 

відображення їх у системі обліку. 

Навчальний посібник призначений для студентів, які навчаються зі 

спеціальністю „Облік і аудит”. Він може бути корисним для бухгалтерії 

підприємств агропромислового виробництва, працівників податкової служби 

інших контролюючих органів. 

Виходячи із змісту бібліографічного опису можна зорієнтуватись, які теми 

висвітлюються в монографії (посібнику, підручнику), а при наявності їх 

електронних копій – ознайомитись з ними, або й скопіювати в окремий файл. 

Подібним чином опрацьовується каталог бібліотеки без застосування 

копм’ютера. При цьому треба мати на увазі, що наукові праці систематизуються 

за тематичним принципом: бухгалтерський облік, економіка, фінанси тощо, та 

прізвищами авторів у алфавітному порядку. 

Друга ознака систематизації зручніша для тих випадків, коли вже відомі, 

автори, що досліджували тему, опрацювання якої проводиться. Коли ж така 

147

інформація відсутня, або вона неповна, доводиться переглядати каталог за 

тематичним принципом, відбираючи літературу за змістом бібліографічних 

описів, або й лише за назвами, особливо, коли це статті в збірниках чи журналах. 

Відібрані наукові праці треба виписати за вказаними в каталозі вхідними 

даними: ББК, прізвище автора, назву книги, збірника чи номер журналу. Варто ці 

дані вказувати повністю, щоб потім за ними можна було одразу скласти список 

літератури (наприклад ББК 65.052.9.(4 Укр.) 232 Хомин П.Я., Формування 

звітності в підсистемах управлінського, фінансового й податкового обліку. 

Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – 286 с.), хоч, зазвичай, 

видають літературу лише за даними ББК та прізвищем автора і назвою книги. 

Однак зважаючи на те, що на ту чи іншу працю доведеться посилатись в тексті 

власного дослідження, доцільно описувати їх повністю, щоб уникнути 

нераціональних витрат робочого часу на повторне уточнення вихідних даних 

публікацій у майбутньому. 

Пошук наукової літератури за темою власного дослідження має бути 

системним. При цьому можна застосувати: хронологічний, зворотньо- 

хронологічний, змінно-хронологічний або інші способи бібліографічних пошуків, 

в залежності від мети і завдань наукового дослідження. Зокрема, часто в ході 

наукового дослідження виникає необхідність розглянути літературні джерела в 

хронологічному зв’язку, щоб вияснити послідовні етапи і стадії розвитку того чи 

іншого предмету. 

Інколи варто спочатку ознайомитись з найновішими виданнями і лише 

після цього з роботами минулих років. Цей вид бібліографічних пошуків 

називається зворотньо-хронологічним. 

Деколи застосовується так званий порівняльно-хронологічний прийом 

бібліографічних пошуків, коли одночасно прослідковуються два чи декілька 

явищ, щоб вияснити, як вони розкривались в процесі пізнання. 

Уважний перегляд і вивчення літератури за якомога довший період часто 

підтверджує справедливість вислову, що нове – це добре забуте старе. 

148

Читання наукової літератури – завжди серйозна робота, тому потрібно 

обов’язково нотувати прочитане. Якщо є власний примірник книги, збірка статей 

чи журналу, то допустимо і доцільно робити помітки олівцем на полях, 

підкреслювати найбільш важливі тексти, щоб пізніше легше було їх знайти. 

Читання будь-якого наукового матеріалу необхідно вести послідовно. Не читати 

книгу далі, поки не засвоєно попередній розділ. 

Читання книги чи статті складається із декількох стадій: 

а) загальне ознайомлення з працею в цілому за змістом і швидким 

переглядом праці; 

б) уважне читання за розділами і параграфами в порядку послідовного 

розміщення матеріалу; 

в) складання конспекту даної праці чи виписка цитат, положень автора, 

табличних даних, висновків; 

г) продумування прочитаного матеріалу, критична оцінка і запис своїх 

вражень з наукової праці. 

Найскладнішим, проте є ознайомлення зі змістом наукових праць, їх 

конспектування. Причому останнє теж дуже важливе, незважаючи на його 

трудомісткість, із-за чого багато хто обмежується лише прочитанням книг чи 

статей, або ксерокопіюванням (чи формуванням файлів) окремих сторінок 

(параграфів, розділів). В результаті багатий зібраний матеріал перетворюється в 

аморфну масу, серед якої важко виокремити необхідне для певної наукової праці 

як відразу, так і в перспективі, особливо тоді, коли наукове дослідження стає 

професією і нерідко виникає потреба знайти певну цитату, фактографічну 

інформацію і т.п. навіть через декілька років після ознайомлення з ним. 

Тому серйозне заняття науковими дослідженнями вимагає чіткої 

систематизації здобутої інформації з таким розрахунком, щоб необхідне в даний 

момент завжди було під рукою. Звичайно, найлегше це можна робити, маючи до 

послуг комп’ютер, особливо портативний. Але, зважаючи на теперішню реальну 

ситуацію, в більшості випадків доводиться задовольнятися виписками з 

149

літературних джерел, систематизованих на паперових носіях. Найкраще це робити 

на перфорованих картках (т.зв. “дуаль-картах”), які дають можливість групування 

інформації за заздалегідь визначеними напрямами. 

Виготовляються такі картки форматів А4, А5, А6, що дає можливість 

здійснювати на них різні за обсягом виписки з першоджерел. 

Способи і прийоми для запису прочитаного матеріалу дуже різноманітні. 

Зокрема виписки можуть бути: 

- повними і точними ( слово в слово) записами тексту з обов’язковою 

вказівкою автора праці, її точної назви, місця і року видання, сторінок, 

звідки виписана цитата чи ілюстрація; 

- скороченими записами, тобто коротким викладом суті прочитаного 

матеріалу з точним позначенням всіх вихідних даних. 

Проте скорочений виклад прочитаного повинен бути все ж таки досить 

змістовним і чітким, щоби за ним можна було навіть через тривалий період мати 

уяву про сутність викладеного. Це особливо треба мати на увазі при виписках із 

таких наукових публікацій, які потім отримати повторно важко, бо навіть 

кон’єктура – відновлення або розшифрування тексту, що не піддається 

прочитанню, на основі здогадів, нерідко може спричинити перекручування змісту 

прочитаного, що неприпустиме при розгляді позицій вчених, особливо при 

намаганні їх цитувати. 

Найкращим варіантом виписок, безперечно, є застосування комп’ютерної 

техніки, сканування, ксерокопіювання. Але це не всім дослідникам доступне, 

зважаючи на відносно високу вартість такого оснащення. Тому, здебільшого, 

використовуються хоч і трудомісткі, але простіші способи копіювання, зокрема, 

фотографування схем, таблиць, статистичних матеріалів, іншої фактографічної 

інформації. 

У поєднанні з перфорованими картками (копії наклеюють на них), такий 

спосіб підготовчої роботи до виконання наукового дослідження дає можливість не 

150

тільки скоротити витрати часу на виписки з наукової чи довідкової літератури, 

але й систематизувати зібраний матеріал за визначеними ознаками. 

Для цього необхідно дотримуватись уніфікованого розміщення тексту 

виписок на перфорованих картках. Зокрема, можна рекомендувати такий спосіб: 

картку будують за алфавітом, відводячи для прізвищ авторів верхні перфоровані 

отвори, а для предметної ознаки чи тематичного призначення – бокові 

Взірець картки для пошуку виписок із наукових праць 

о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о 


о о А Б В Г Д Е Є Ж З И І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

Тема, 

розділ 

Облік 

податку 

на 

прибуток 

Автор і назва праці Місце і рік 

Гарасим П.М., 

Журавель Г.П., 

Хомин П.Я. 

Податковий облік і 

звітність 

с. 48 Первинний облік 

с. 55 Реєстри обліку 

видання 

Предметні 

ознаки 

Всі картки з виписками, як і кодова картка, яка є ключем до пошуку, треба 

помістити в картотеку таким чином, щоби всі отвори сходились, а навпроти 

потрібних букв чи інших ознак, за якими проводилась систематизація зібраного 

матеріалу зробити вирізи. З використанням тонкого стержня (уламка спиці для 

-К.: 

с.63 Кореспонденція рахунків і т. д. 

Професіонал, 

2004. – 265с. 

Авізо 

Баланс 

Валові доходи 

Валові витрати 

Валюта 

Гроші 

Доходи 

і т.д. 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 



151

в’язання) легко забезпечити пошук потрібних карток, оскільки вони випадають 

при підійманні масиву перфокарт, адже напроти прізвища автора чи іншої ознаки 

зроблені вирізи і вони не утримуються на стержні, а решта – зависають на ньому. 

Такий спосіб пошуку дуже ефективний, бо дозволяє виділити з усього масиву 

лише потрібні карти, а надалі використовувати їх за текстом власної наукової 

праці (тез, статті, реферату, курсової чи дипломної роботи), поміщаючи в тому чи 

іншому місці, пересуваючи на інше без додаткового переписування, а після 

використання знову поміщати в картотеку, чим досягається значна економія 

робочого часу для дослідження. Тому при відвідуванні бібліотеки завжди треба 

мати з собою декілька чистих бланків перфорованих карток, оскільки нерідко 

потрібно робити виписки із довідників, словників, енциклопедій та інших видань, 

які додому не видаються. 

Однак спочатку треба визначитись із способом класифікації матеріалу: за 

алфавітом, предметними ознаками, економічними категоріями або тематикою 

дослідження. Для цього на окремій картці треба розмістити своєрідний кодовий 

ключ для пошуку потрібних в даний момент карток. Для цього її треба розділити 

на частини, і зліва направо позначити розділ власної праці, до якого може 

відноситися зміст книги, статті, тез, прізвище, ім’я та по батькові автора і назву 

праці, рік і місце її видання, кількість сторінок праці. Під заголовком наводити 

текст виписки, або декілька записів, які відносяться до одного питання теми. 

152

Взірець розміщення матеріалу 



о о А Б В Г Д Е Є Ж З И І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

Тема, 

розділ 

Облік 

податку 

на 

прибуток 

Автор і назва праці Місце і рік 

Гарасим П.М., 

Журавель Г.П., 

Хомин П.Я. 

Податковий облік і 

звітність 

с. 48 Первинний облік 

с. 55 Реєстри обліку 

видання 

Предметні 

ознаки 

Достовірність наукового економічного дослідження базується на 

результатах експерименту, опитування і залежить від того, наскільки 

репрезентативною є фактографічна інформація. Для цього треба передусім 

правильно визначити обсяг вибірки із генеральної сукупності спостережень, щоб 

уникнути випадкових значень показників, які не відображають дійсності, а є 

наслідком похибок при вимірюваннях, або спричинені нетиповими умовами 

проведення експерименту чи опитування. Повною мірою це стосується 

використання фактографічної, звітної чи облікової інформації, оскільки, зазвичай, 

можливість здійснювати суцільне дослідження всієї генеральної сукупності є 

рідко . Водночас для того, щоб дати правильну характеристику явища в цілому, не 

можна виходити лише з окремих, одиничних спостережень; потрібно взяти і 

-К.: 

с.63 Кореспонденція рахунків і т. д. 

Професіонал, 

2004. – 265с. 

Авізо 

Баланс 

Валові доходи 

Валові витрати 

Валюта 

Гроші 

Доходи 

і т.д. 

узагальнити всю сукупність факторів або достатньо велике їх число. 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 

о о 



153

Одночасно слід врахувати те, шо різним соціально-економічним явищам 

властиві певні закономірності, які мають конкретне кількісне вираження. 

Закономірність – повторюваність, послідовність, порядок у явищах. [10, с.96] 

Закономірність проявляється лише в масових статистичних сукупностях. При 

цьому варто зважати на те, що збільшенням обсягу вибірки у дослідженнях 

неможливо досягти 100 % точності результатів, адже завжди залишається ризик 

помилки, а достатньо репрезентативним вважається вибірковий параметр, для 

якого гранична помилка не перевищує 5 %. Збільшення обсягу вибірки підвищує 

точність дослідження через зменшення випадкових помилок, а зменшення 

обсягу вибірки економить час, кошти, людські ресурси, однак зменшує 

ймовірність отримання точних результатів. Необхідно вибирати „золоту сере- 

дину”. Для цього користуються формулами і таблицями, за допомогою яких 

можна визначити мінімальний обсяг вибіркової сукупності, виходячи з обсягу 

генеральної сукупності та прийнятого рівня значущості залежно від типу 

вибірки. [13, с.96]. 

При у……. розрізняють вибіркові та суцільні спостереження. 

Вибіркові спостереження – прийом статистичного дослідження якісних 

характеристик господарського процесу. Використовується в аудиті тоді, коли 

суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які 

надійшли у торгівлю; часу, затраченого покупцем на придбання товару тощо). 

Суцільні спостереження – прийом статистичного дослідження фактичного 

стану об'єктів, які вивчають, наприклад, проведення хронометражних 

спостережень при дослідженні норм виробітку, використання робочого часу 

працівників за звітний період тощо. [1, c.115]. 

Зокрема, є такі типи вибірки: стихійна, квотна, проста, випадкова (повторна, 

безповторна), систематична, гніздова (серійна). 

Стихійна вибірка — це вибір „першого стрічного”. Цим методом 

користуються, коли генеральна і вибіркова сукупності за своїми обсягами достатньо 

великі. Так, для середнього міста обсяг вибірки може становити 800 – 1000 осіб, для 

154

малого – 400 – 500 осіб. Прикладом методу стихійної вибірки може бути опитування 

громадської думки на вулицях за допомогою засобів масової інформації (преси, 

радіо, телебачення), поштове опитування читачів. Найбільш придатним та 

ефективним є метод формування вибірки на базі трудових колективів (підприємств, 

установ, організацій) міста. Однак поки що немає надійних способів перевірки 

репрезентативності стихійної вибірки, а отже, достовірності її результатів. 

Квотна вибірка використовується, якщо прагнуть досягти структурної 

відповідності вибіркової та генеральної сукупностей, її застосовують найчастіше, 

якщо методом опитування є інтерв’ю. При цьому необхідно визначити ознаки, за 

якими здійснюється відбір респондентів (наприклад, розподіл за статтю, віком, 

освітою, соціально-професійною належністю). Така вибірка характерна для ситуації, 

коли відома загальна кількість опитуваних, серед яких повинна бути пропорційна 

кількість представників різних груп населення. 

Проста, випадкова (ймовірна) вибірка виконується на основі повних 

списків усіх членів генеральної сукупності (ці списки називають основою 

вибірки): списки виборців, картотека читацьких формулярів тощо. Припустимо, 

в місті проживає 10 тис. жителів і треба проанкетувати 1000. Можна взяти 

списки виборців (формуляри читачів), довільно вибрати необхідну кількість 

респондентів і занести у вибіркову сукупність. Для всіх одиниць сукупності 

забезпечують рівні можливості (однакову ймовірність) потрапити у вибірку, 

тому й називають цей спосіб ймовірним. Ця вибірка особливо ефективна в 

локальних дослідженнях, оскільки забезпечує повний перелік усіх одиниць 

генеральної сукупності, а крім того, ця сукупність є відносно однорідною. 

Систематична (механічна) вибірка – це спрощений варіант ймовірного 

відбору. Користуючись тими ж самими списками генеральної сукупності 

(наприклад, списками виборців), відбір здійснюють не випадковим способом, а 

послідовно, через один і той же інтервал (так званий крок вибірки). Наприклад, 

у списку виборців (картотеці читацьких формулярів) взяти кожного десятого і 

занести у вибіркову сукупність. 

155

Крок вибірки визначають як пропорцію обсягів генеральної та 

вибіркової сукупностей: 

К — крок вибірки; 

К = N/n, де 

N — розмір генеральної сукупності; 

n — розмір вибіркової сукупності. 

Починають відбір найчастіше не з першого кандидата, а з випадково 

визначеного або з кандидата, номер якого К/2. При цьому рекомендується 

використовувати абеткові списки або картотеки. 

При гніздовій (серійній) вибірці за одиницю відбору беруть не окремих 

респондентів, а групи або інші підрозділи (сім’я, бригада, шкільний клас, 

студентська група, відділ в установі) з суцільним опитуванням. Гніздова 

вибірка репрезентативна лише за умови, що склад груп подібний. 

Зазначеними типами вибірок способи їх формування не обмежуються. 

У дослідженнях державного й регіонального масштабів використовуються 

складніші способи вибірки – районовані, комбіновані, багатоступеневі, багато- 

фазові. Наприклад, для вивчення і порівняння ефективності вирощування 

сільськогосподарських культур в Україні спочатку визначають області, у 

межах області – райони, далі – господарства. 

Розрахунки обсягу вибіркової сукупності залежать від обсягу 

генеральної сукупності, а також від вибраного рівня, точності 

репрезентативності. Як правило, приймають 5 %-ву граничну помилку 

репрезентативності на 5 %-му рівні значущості. З урахуванням цих 

припущень визначають обсяг вибіркової сукупності для простого ймовірного 

відбору за такою формулою: 

n = 1/0,0025 + 1/N ,де 

N – oбсяг генеральної сукупності; 

п – о бсяг вибіркової сукупності. 

156

Обсяг вибіркової 

сукупності 

Обсяги генеральної та вибіркової сукупностей 

Обсяг генеральної сукупності, N 

50 

100 

250 

400 

500 

750 

1000 

3000 

5000 

10 тис. 

100 тис. 

320 тис. і 

більше 

n 45 80 154 200 222 261 286 353 370 385 398 400 

n/N, % 90 80 62 50 44 35 29 12 7,4 3,9 0,4

Будь яка сукупність показників, отриманих у результаті спостережень, 

здебільшого характеризується строкатістю значень, що не дає можливості 

виявити закономірність їх зміни без додаткового опрацювання. Для цього 

застосовуються різноманітні методичні прийоми економічного аналізу (експертна 

оцінка, динамічні ряди, кореляційний аналіз, групування та ін.), завдяки чому 

визначають тренд – тривалу довгочасну тенденцію зміни економічних показників, 

що є основою прогнозування їх значень на перспективу. Вихідним при цьому є 

розуміння, що будь-які економічні показники, які характеризують об’єкт 

дослідження, взаємозумовлені, а тому взаємозалежні. При умові, що 

взаємозв’язки між чинниками формування цих показників виявлено, є можливість 

обґрунтувати конкретні кроки у напрямі локалізації негативних, для посилення дії 

позитивних. 

Водночас побудова варіаційного ряду визначається на основі його 

статистичних характеристик густина і форми кривої розподілу, а потім 

відповідності нормальному розподілу ознаки – справа вельми суб'єктивна, 

оскільки дослідник може прийняти будь-яке число груп, величину інтервалів 

(рівні або нерівні). Отже, об'єктивність в розрахунках відсутня. З цих позицій 

можна говорити про те, що в статистиці дотепер немає єдиної загальноприйнятої 

методики побудови варіаційних рядів, групувань за кількісною ознакою, є лише 

загальні методологічні принципи і вимоги. Тому на основі одних і тих же даних 

можуть бути одержані різні результати. Навіть строго формальний підхід до 

визначення величини інтервалів, числа груп (m) не дає однозначної відповіді. 

Наприклад, при сукупності з чисельністю одиниць п = 80 за формулою m = 

1+3,322 lg n одержуємо 7,32, а за m = 1+2,302 lg n=5,38. В першому випадку 

можна прийняти 7-8, в другому – 5-6 груп. 

Від прийнятого числа груп, їх характеру в інтервальних варіаційних 

рядах і групуваннях залежить абсолютне значення узагальнюючих 

статистичних характеристик – середньої величини, медіани, показників 

варіації, а також коефіцієнтів кореляції, регресії та ін. 

158

Перевірка розподілу сукупності на „нормальність” необхідна при 

будь-якому економіко-статистичному аналізі, особливо при кореляційно- 

регресійному. Нормальний розподіл указує на те, що сукупність відносно 

однорідна, а на величину варіантів, що входять до складу варіаційного 

ряду, діє безліч випадкових, незалежних, рівнозначних чинників, кожний з 

яких виконує приблизно однакову роль (відсутні домінуючі чинники). 

Таким чином, перевірка розподілу сукупності на „нормальність” 

проводиться для того, щоб, по-перше, оцінити, наскільки вона однорідна, і, 

по-друге, переконатися в тому, що немає іншої причини, яка не 

враховується в даний момент, але може впливати більше, ніж інші, і 

спотворювати всю картину досліджуваних взаємозв'язків. 

Оцінку розподілу сукупності на „нормальність” можна одержати 

наступними способами. 

1. За критерієм згоди Пірсона (критерію хи-квадрат) x 2 ( ) 

= ∑ − в вТ 

в 

де в-емпіричні (фактичні) локальні частоти; 

вТ –теоретичні локальні частоти. 

За відповідними математико-статистичним таблицями знаходимо при даному 

числі ступенів свободи вірогідність досягнення х 2 даного значення, тобто Р(х 2 ) 

– якщо вона перевищує 0,05, то розподіл нормальний або близький до нього; 

якщо Р(х 2 )≤0,05, емпіричний розподіл не відповідає нормальному. 

2. За критерієм згоди Колмогорова: 

Т 

D 

λ = , де D – максимальна різниця 

n 

накопичених емпіричних і теоретичних частот; n – число одиниць 

спостереження. Потім за спеціальною таблицею ймовірностей для критерію 

згоди лямбда знаходимо P ( λ) 

. При P ( λ) 

≥ 0, 

005 емпіричний розподіл відповідає 

нормальному. 

2 

159

3. За критерієм згоди Романовського: 

2−k 

x 

c = , де k – число степенів свободи. 

2k 

Якщо с ≥3, то різниця несуттєва і емпіричний розподіл відповідає 

нормальному. 

4. За критерієм згоди Ястремського: 

Q − m 

2 

l = , деQ = x ; m – число груп, θ - 

2 m + 4θ 

величина, яка залежить выд числа групп, Але при m

800 

700 

600 

500 

400 

300 

200 

100 

0 

1990 

1991 

1992 

1993 

1994 

1995 

1996 

1997 

1998 

1999 

2000 

2001 

2002 

Динаміка прибутку ВАТ „Поділля” за 1990-2004 роки 

В результаті неможливо однозначно відповісти, якою була тенденція зміни 

цього показника за аналізований період, а тому застосовувати метод екстраполяції 

– наближеного знаходження за рядом даних значень функції інших її результатів, 

приміром, на 2005-2010 роки, що й зумовлює потребу вирівнювання цього 

динамічного ряду. 

Для зручності необхідно ці дані навести в таблиці такої форми. 

Роки Порядковий 

Вихідні дані та вирівняні суми прибутку ВАТ „Поділля” 

номер 

спостереження 

за 1990-2004 роки (тис.грн.). 

Фактичні 

значення 

показників, 

тис.грн. 

Розрахункові 

значення показників, 


n x y xy x 2 

2003 

2004 

Вирівняні 




yx 

161

1990 1 746 746 1 586,0 

1991 2 651 1302 4 587,8 

1992 3 720 2160 9 591,4 

1993 4 690 2760 16 593,2 

1994 5 526 2630 25 595,0 

1995 6 462 2772 36 569,8 

1996 7 436 3052 49 596,8 

1997 8 429 3432 64 598,6 

1998 9 418 3762 81 600,4 

1999 10 405 4050 100 602,2 

2000 11 655 7205 121 604,0 

2001 12 672 8064 144 605,8 

2002 13 704 9152 169 607,6 

2003 14 726 10164 196 609,4 

2004 15 739 11085 225 611,2 

Σn=15 Σx=120 Σy=8979 Σxy=72336 Σx 2 =1240 Σyx=8979 

Вирахувані підсумкові значення показників дають можливість вирішити 

наведені вище рівняння: 

Σy(8979)=15a+120b (1) 

Σxy(72336)=120a+1240b (2) 

Σ x 120 

Помноживши перше рівняння на коефіцієнт К= , або = 8, 

можна 

Σn 

15 

виключити невідомий член, і віднявши далі від першого рівняння друге, 

отримаємо значення: 

Σy·K = 15a·K+120b·K, або 

Отже, 

8979·8 = 15a·8+120b·8, тобто 

71832 = 120a+960b. 

72336 = 120a+1240b (1) 

-71832 = 120a+960b (2) 

162

504 = 280b 

504 

b= =1,8 тис.грн. 

280 

Це означає, що впродовж 1990-2004рр. прибуток у ВАТ „Поділля” 

збільшувався в середньому на 1,8 тис.грн. 

Підставивши значення b у рівняння (1), можна вирахувати значення 

параметра а, тобто суму прибутку, яка є початковою для вирівнювання: 

Σy(8979)=15a+(120·1,8), або 15а=8979-216, 

8763 

Тобто, а= = 584, 

2 тис.грн. 

15 

Таким чином, умовно приймається, що в нульовому (х=0) році, який 

передував тому, з якого почато дослідження динаміки прибутку, його сума 

складає 584,2 тис.грн. (це зовсім не означає, що у 1989р. саме такою була сума 

прибутку насправді, бо визначена базова величина є розрахунковою і 

використовується лише для вирівнювання показників за аналізований період 

1990-2004рр.). 

Підставивши отримане значення прибутку у рівняння прямої, можна 

визначити вирівняні значення суми прибутку (ху) за кожний рік, які нарешті 

можна записати в останній графі наведеної вище таблиці: ух=584,2+1,8х, тобто,у 

1990р. вирівняна сума прибутку буде: 

ух=584,2+1,8·1=586 тис.грн., 

за 2004р. ух=584,2+1,8·15=611,2 тис.грн., 

Проте загальний підсумок вирівняних значень за 1990-2004рр. є однаковим і 

складає 8979 тис.грн. 

Відобразивши вирівняні значення прибутку на графіку, можна визначити 

тенденцію його зміни за аналізований період, чого не вдавалось зробити за 

фактичними значеннями. 

163

900 

800 

700 

600 

500 

400 

300 

200 

100 

0 

1990 

1991 

1992 

1993 

1994 

1995 

Вирівняльні значення суми прибутку ВАТ „Поділля” за 1990-2004 роки 

1996 

Продовживши лінію, можна прогнозувати параметри рівняння прямої на 

перспективу. Приміром, при збереженні визначеної тенденції формування 

прибутку, він може складати для даного підприємства у 2010 році 

ух=584,2+1,8·21,тобто, 622,0 тис.грн.. 

Разом з тим треба мати на увазі, що прогнозоване значення прибутку є лише 

орієнтованим, бо реальні показники відхиляються від вирівняних досить суттєво, 

зокрема у 2000р. приріст прибутку проти попереднього року склав (655-405)=250 

тис.грн., у 2004р. – відповідно (739-726)=13 тис.грн.. Тому усереднені дані треба 

сприймати критично, що зумовлює застосування експертної оцінки показників. 

Вона вимагає розгляду їх досвідченими фахівцями, бо механічне застосування 

будь-яких вивірених методичних прийомів нерідко дає необ’єктивні результати 

розрахунків, відтак висновки і пропозиції, сформовані на їх основі, можуть бути 

помилковими. 

Скажімо, при групуваннях з метою вивчення залежності урожайності від 

якості грунтів треба відібрати типові господарства за рівнем культури 

землеробства, бо включення в групу таких, у яких результативні показники надто 

відрізняються, призведе до викривлення середніх даних за групою. 

1997 

1998 

1999 

2000 

2001 

2002 

2003 

2004 

164

Так, у Теребовлянському районі урожайність зернових коливається в межах 

25-28 ц/га, а ПОП „Іванівське” впродовж 2000-2004рр. отримувало по 36-48 ц/га 

(у 2002р. навіть 75,7 ц/га). Тому при експертній оцінці вихідних даних доцільно 

виключити це господарство. 

У наведеній таблиці на основі експертної оцінки можна зробити висновок 

про неправомірність включення у вихідні дані фактичних значень прибутку за 

1990-1995рр., оскільки у цей період були інші економічні умови (галопуюча 

інфляция), тому навіть перерахована за співставними цінами маса прибутку не 

може достатньо точно відображати тенденцію його формування у порівнянні з 

1996-2004рр. та на перспективу. 

В цьому, зокрема, переконує те, що за 2000-2004рр. ВАТ „Поділля” вже 

стабільно отримувало більші суми прибутку, ніж його вирахуване значення на 

2010 рік. 

Отже в такому випадку треба критично оцінити отримані результати, 

здійснити повторні обрахунки з урахуванням експертизи попередніх. 

Вихідні та вирівняні суми прибутку ВАТ „Поділля”, відібрані за експертною 

оцінкою спостережень 

Роки Порядок, N 

спостереження 

Фактичне 




Розрахункові 

значення показників 

n x y xy x 2 yx 

Вирівняні 


показників 

1996 1 436 436 1 379,88 

1997 2 429 858 4 428,91 

1998 3 418 1254 9 477,94 

1999 4 405 1620 16 526,97 

2000 5 655 3275 25 576,00 

165

2001 6 672 4032 36 625,03 

2002 7 704 4928 49 674,06 

2003 8 726 5808 64 723,03 

2004 9 739 6651 81 772,12 

Σn=9 Σx=45 Σ=5184 Σxy=28862 Σx 2 =285 Σyx=5183,94 

Наприклад, якщо виключити з наведених вихідних даних зазначений вище 

період, оскільки він нетиповий для сучасних умов формування прибутку, 

отримаємо такі результати: 

Отже, 

Σy(5184) = 9a+45b (1) 

Σxy(28862) = 45a+285b (2) 

45 

К= = 5 

5 

Σy·K = 9a·K+45b·K 

5184·5 = 9a·5+45b·5 

25920 = 45a+225b. 

28862 = 45a+285b (1) 

-25920 = 45a+225b (2) 

—————————————— 

2942 = 60b 

2942 

b = = 49,03 тис.грн. 

60 

Σy(5184) = 9a+(45·49,03), або 9а = 5184-2206,35 

тобто 

2977, 

65 

а = = 330, 

85тис.грн. 

9 

У 1996р. вирівняна сума прибутку буде: 

yx = 330,85+49,03·1 = 379,88 тис.грн. 

У 2004р. yx = 330,85+49,03·9 = 772,12 тис.грн., 

166

У 2010р. yx = 330,85+49,03·15 = 1066,3 тис.грн., що реальніше відповідає 

перспективі. 


1. Вимоги до організації режиму роботи. 

2. Пошук та вивчення наукової літератури за проблемою дослідження. 

3. Класифікація виписок із наукових праць та їх використання в 

дослідженні. 

4. Формування сукупності спостережень для виконання дослідження. 

5. Методи відбору репрезентативних спостережень 

- втрати від стихійного лиха; 

- випадкове спостереження; 

- вибіркова сукупність; 

- суцільні спостереження; 

- інше (вкажіть визначення). 


Виберіть правильну відповідь 

Стихійна вибірка: 

Індивідуальне завдання 

На основі вихідних даних ВАТ „Поділля” за 1990-2004 роки вирахуйте 

вирівняні значення прибутку. При цьому цифри збільшуються на суми, адекватні 

порядковому номеру студента в групі: Арсенюк А. У групі перший, тому суми 

прибутку будуть (746+1), (651+1) і т. д.; Янюк В. – двадцять п’ятий, отже суми 

прибутку (746+25), (651+25) і т. д. Побудуйте графіки фактичних і вирівняних 

значень прибутку, сформулюйте короткі висновки. 

167

Тема 4 

Реферати , курсові , дипломні й магістерські 

роботи як форми наукових досліджень студентів . 

Наукове дослідження повинно бути належним чином висвітлене , оскільки 

інакше це лише несистемні виписки з літературних джерел , а розробки виконані 

навіть із застосуванням реальної фактографічної інформації, не можуть бути 

доступні іншим науковцям, ні тим більше впровадженні в теорію чи практику . 

Тому важливою є завершальна стадія дослідження , яка полягає в оформленні 

отриманих результатів, що здійснюється за певними загальними правилами , 

незалежно від значимості розробок. Ще перший ректор Києво-Могилянської 

академії Галятовський вказував , що кожна наукова праця повинна включати 

екзордіум, нарацію і конклюзію, себто, вступ, основну частину, висновки. 

Звичайно, в різних за значимістю дослідженнях як зміст – у першу чергу, 

так і обсяг цих частин відрізняється . Приміром, у дипломній чи магістерській 

роботі вступ має визначені обов’язкові складові : актуальність теми, методи 

дослідження і т.п., які виділяють як підзаголовки . У курсовій же роботі цього, 

зазвичай, не роблять, а тому вступ тут набагато менший за обсягом . Але навіть у 

рефераті, який є найпростішою формою викладення результатів наукового 

пошуку, присутні зазначені елементи структури наукової праці, як зараз прийнято 

називати , її архітектоніки – основного принципу, побудови , зв’язку і 

взаємозумовленостей елементів цілого . 

Зазвичай студенти, які здійснюють наукові дослідження на відповідних 

кафедрах у проблемних групах, роблять за отриманими результатами доповідь на 

семінарі чи студентській конференції . Така доповідь, власне, є науковим 

рефератом, тобто, коротким викладом перед аудиторією огляду літературних та 

інших джерел (наукової праці, вчення, змісту книги тощо ). Оскільки такий 

матеріал викладається у письмовій формі , його оформляють як реферат і 

виносять це слово у назву (приміром , Реферат на тему „ Соціально – економічні 

168

погляди Івана Франка”) хоч дослівно воно означає у перекладі з німецької 

доповідь . 

Реферати , як зазначає професор Білуха М.Т. , бувають двох видів: 

наукові та інформативні. Науковий реферат (від лат. referrо -доповідаю) – це 

коротке усне або письмове викладення наукової теми (питання), складене на 

підставі проведеного дослідження, огляду одного або кількох літературних та 

інших джерел. У ньому, як правило, знаходять висвітлення наукові дослідження, 

проведені автором реферату, з викладенням поставленої гіпотези, системи 

доказів, експерименту та добутих результатів, вказана наукова новизна та 

практичне значення цих результатів. Науковий реферат, що складається 

студентом під час виконання НДР, повинен висвітлювати одне з питань теми 

дослідження за літературними джерелами. У ньому слід описати стан об’єкта 

дослідження (наприклад, носії первинної інформації, вказати на недоліки та 

висвітлити пропозиції щодо їх усунення). Завершується реферат резюме - 

коротеньким висновком з основних положень наукової теми (питання). 

Інформативний реферат – це коротке письмове викладення однієї 

наукової праці, як опублікованої, так і у вигляді рукопису, що висвітлює стисло її 

зміст. Призначення інформативного реферату полягає в оперативному 

повідомленні наукових працівників та фахівців галузей народного 

господарства про досягнення науки та технічного прогресу з метою поглибленого 

його вивчення за першоджерелами у подальшому дослідженні та втілення його у 

практичну діяльність. Ці реферати публікуються в реферативних журналах, 

збірниках, інформативних картах, що видаються як державними, так і 

відомчими органами інформації. 

Порядок складання інформативного реферату встановлений спеціальним 

стандартом. Інформативний реферат акцентує увагу на нових повідомленнях та 

визначає доцільність звертання до першоджерел. 

169

способами: 

Заголовок інформативного реферату може бути складений трьома 

• заголовок реферату повністю збігається із заголовком першоджерела або 

теми дослідження. У цьому випадку перед текстом подається 

бібліографічний опис; 

• заголовок реферату є точним перекладом заголовка першоджерела, 

написаного іншою мовою; 

• заголовок реферату відрізняється від заголовка першоджерела, якщо основна 

тема реферату не повністю відображена у заголовку першоджерела. 

Текст інформативного реферату починається з викладення суті наукової 

праці. Заголовок та відомості, що містяться у бібліографічному описанні, не 

повинні повторюватися у тексті. Слід уникати зайвих пояснюючих фраз 

типу:,,Автор статті (книги) розглядає ...”. Історія питання, якщо вона не 

висвітлює основного змісту першоджерела, опис раніше виданих праць та 

загальновідомі положення в інформативному рефераті не наводяться. 

Текст інформативного реферату викладають у такій послідовності: тема, 

предмет (об’єкт), характер та мета роботи. 

У інформативному рефераті слід показати ті особливості теми предмета 

(об’єкта), які необхідні для розкриття мети та змісту роботи і методу її 

проведення. Описування методів доцільне у випадку, коли вони нові та 

становлять особливий інтерес для цієї праці. Широко відомі матеріали, що були 

застосовані у реферованому дослідженні, тільки указуються. У рефератах 

праць, що були перевірені експериментом, вказують джерела даних та характер їх 

обробки, конкретні результати праці. 

При складанні наукового та інформативного рефератів наводяться 

основні теоретичні, експериментальні, практичні результати. При цьому 

віддають перевагу новим і перевіреним фактам; результатам довгострокового 

значення, важливим для вирішення практичних питань, наприклад, 

170

трудомісткість обробки інформації для обліку та контролю, використання 

товарно-матеріальних цінностей на виробництво продукції та ін. Ці дані можна 

потім використати при складанні графіків документообороту, нормуванні 

ресурсів та для інших цілей. У рефераті вказується, є числові показники 

первинними чи похідними, результатами лише одного спостереження чи цілого 

ряду спостережень; наводяться межі точності, надійності, інтервали 

достовірності; нові свідчення, що виходять за межі точності, надійності, інтервалів 

достовірності; нові свідчення, що виходять за межі першоджерела (джерела даних 

із інших публікацій та ін.). Викладають ці відомості так, щоб їх значення не було 

перебільшеним, подають висновки та пропозиції щодо прийняття або пробіли 

відхилення гіпотези, вказують галузь застосування результатів дослідження. 

Якщо у першоджерелі немає будь-якої частини (методи, висновки, галузь 

застосування), то її в рефераті пропускають, зберігаючи послідовність 

викладення. 

Текст інформативного реферату має бути стислим і чітким. 

Вживаються лише ті синтаксичні конструкції, що властиві науковій мові, 

уникають складних граматичних конструкцій та професіоналізмів. Застосовується 

загальновідома термінологія. Якщо наведено незвичні терміни та символи, то їх 

слід пояснити при першому згадуванні у тексті. Терміни, окремі слова та 

словосполучення можуть бути замінені абревіатурою або прийнятими 

текстовими скороченнями, зміст яких зрозуміло з контексту. 

Формули у рефераті подають лише в тих випадках, коли без них 

неможлива побудова реферату, якщо вони висвітлюють підсумки праці, яка 

викладена у першоджерелі, або суттєво полегшують зрозуміння 


Позначення одиниці у рефераті слід наводити лише такі, які прийняті 

міжнародною системою (СІ). Припускається включити до інформативного 

171

реферату ілюстрації і таблиці, якщо вони допомагають розкрити основний 

зміст документа та скоротити обсяг реферату. 

Прізвища в тексті подають мовою оригіналу, за винятком загально відомих 

(Ейнштейн, Ньютон), що подаються в звичному написанні. 

У рефераті дозволяється наводити й інші відомості, що становлять 

інтерес для читачів (назва організації, у якій виконана робота, відомості про 

автора першоджерела, посилання на раніш опубліковані роботи 

тощо).[1,338-342] 

Стосовно наведено вище теми структура інформативного реферату може 

бути такою : 

- назва ( заголовок ) – вказується , зазвичай , на титульній сторінці , яка не 

нумерується; 

- короткий вступ . Хоч він у рефераті не виділяється підзаголовком , але як 

елемент його архітектоніки обов’язковий. За обраною темою його можна 

викласти наступним чином : „Широкому загалу громадськості Іван Франко 

відомий лише як видатний поет і письменник . Значно менше суспільство 

ознайомлене з його соціально – економічними поглядами , які , незважаючи на те , 

що базувались на дослідженнях дійсності кінця XIX – початку XX ст., актуальні 

понині. Тому важливою є популяризація цих поглядів зараз , зважаючи , на те , 

що наукові праці за цією проблематикою , які не відповідали пануючій офіційній 

доктрині, впродовж десятиліть замовчувались , а соціально – економічні погляди 

Івана Франка перекручувались . Отож навіть реферативний виклад таких праць 

потрібний , і в рефераті , який пропонується увазі аудиторії зроблена спроба 

викласти стрижневі положення статей „Соціалізм і соціал-демократизм „ та „ До 

історії соціалістичного руху „ , опублікованих у книзі : Іван Франко . Мозаїка . – 

Львів : Каменяр , 2001 . -221 с . , що на наш погляд , дасть можливість скласти 

уявлення про їхній зміст . 

Далі викладається основний зміст наукових праць, які досліджуються 

студентом. Це можна робити у вигляді описовому, переповідаючи зміст думок 

172

автора , або ж цитуючи його дослівно. Проте цитати треба наводити коректно , не 

вихоплюючи їх із контексту оригіналу твору довільно , щоби не спотворити 

початкового змісту думки автора. Водночас навіть цитуючи авторів, допускається 

скорочення оригінального тексту, якщо пропущені слова не мають суттєвого 

смислового навантаження. 

таким : 

Зокрема , виклад соціально – економічних поглядів Івана Франка може бути 

„На противагу офіційній доктрині , панівній упродовж більшої частини 

XX ст. в економічній науці на території України , за якою вважалось, що вчення 

про соціалізм ґрунтується на працях французьких утопістів , англійських 

політекономістів , німецьких філософів , Іван Франко довів , що ідейна будова 

соціалізму постала , завдяки працям 1 ... Карла Маркса і Фрідріха Енгельса і 

головне заходами Фердінанда Лассаля . Прокламований зразу як філантропія , як 

постулат християнської любові і справедливості супроти бідних та покривджених 

, соціалістичний рух у XIX столітті робиться світоглядом цілих поколінь учених , 

релігією мільйонів мас , могутнім двигачем політичного та соціального розвою , 

окликом боротьби , для одних – найвищим ідеалом , метою поступу, з осягненням 

якої кінчиться властиво історія , а для інших – грізною небезпекою , синонімом 

перевороту та перемоги варварства й нового деспотизму , найбільшим ворогом 

індивідуальної свободи та загального поступу. 

Іван Франко наголошує , що „...програма – основана на доктринах Маркса та 

Енгельса , в якій , незважаючи на її мниму свободолюбність , у основі лежить 

ідея. 

Аналізуючи „ Маніфест Комуністичної партії „ , Іван Франко зазначає , що „ 

більша частина думок Маркса й Енгельса запозичена без подання джерела , а по 

______________________________________________________________________ 

1. В наведеній цитаті як другорядне опущено назву національної приналежності цих діячів яка , вважаючись 

автохтонною у Західній Європі , до якої тоді належала Австро – Угорщина , звучить зараз в Україні образливо в 

силу історичних обставин. 

173

думці д . Черкезова, навіть перепсована та баламутно передана з іншого 

маніфесту , написаного 1843 р. ученим фур’єристом Віктором Консідераном 

Теоретики марксизму черпали не лише зміст свого маніфесту в. 

Консідерана , але навіть форму , титули розділів 33 паралелі , що мають 

доводити плагіат Маркса і Енгельса повною формою , нарахував В. Черкезов. А 

Іван Франко вже порівнює обидва маніфести і подає свої невтішні для 

послідовників марксизму , соціалізму та всієї соціал – демократії висновки . 

Мислитель – Франко сміливо стверджує : взявши на озброєння пізніші 

програми , вироблені на підставі Марксових доктрин , оброблені соціал – 

демократами деспотизмом та уніформізмом , що проведений справді в життя цей 

принцип „міг би статися великим гальмом розвою або джерелом нових революцій 

„Та й загалом всевладність комуністичної держави , - підсумовує Іван Франко , - в 

практичнім переведенню означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю , 

над усім її матеріальним і духовним життям. Можна з упевненістю повторити за 

Великим Каменярем , що „...для нинішніх і майбутніх поколінь буде розбита 

легенда про їх месіанство й непомильність , про те , що вони майже з нічого 

сотворили „ науковий соціалізм „ і дали в своїх писаннях нову об’яву , нове 

євангеліє робочому народові всього світу. Добре буде , коли всі віруючі й 

невіруючі в нову релігію почнуть на її творців глядіти як на людей даного часу й 

окруження , що черпали свої ідеї з того окруження і переробляли їх відповідно до 

складу свого ума , для людей свого часу . Таке глядіння вменшить у вірних і 

невірних партійну заїлість і фанатизм , улекшить порозуміння , а через це й працю 

для осягнення великого ідеалу – соціальної справедливості на ґрунті гуманного 

чуття”. 

Такий стиль викладу характерний для інформативного реферату . Науковий 

реферат дещо складніший , оскільки тут недостатньо лише висвітлення змісту 

опублікованих праць , а необхідні власні міркування щодо справедливості чи 

необґрунтованості висновків наведених у першоджерелах, які є основою викладу . 

Зокрема , стосовно реферативного викладу змісту вказаних статей Івана Франка , 

174

цей матеріал можна доповнити власними спостереженнями , оскільки втілення 

ідей Маркса – Енгельса , доповнених практичними діями Леніна – Сталіна довело 

їх наукову неспроможність , свідченням чого є економічна відсталість тих країн , 

які підпали під вплив цих ідей . Продовживши таке дослідження відповідними 

економічними викладками за даними статистичних щорічників , його можна 

розвинути у ґрунтовані , а тому об’ємну наукову роботу , приміром , курсову , 

дипломну чи магістерську . 

Важливу роль у підготовці кваліфікованих спеціалістів відіграє виконання 

курсових робіт з економічних дисциплін , як основної форми їх вивчення та 

складової самостійної роботи студентів з навчальним матеріалом. Саме тому 

студенти виконують курсові роботи , в яких передбачаються елементи наукового 

пошуку : огляд спеціальної літератури , узагальнення отриманих даних , розробка 

обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення обліку , контролю , аналізу , 

економічних взаємовідносин тощо . 

У курсові роботі студент демонструє вміння узагальнювати передовий 

досвід , робити власні висновки внаслідок ґрунтовного вивчення теми . 

Курсова робота – один із найважливіших елементів навчального процесу у 

питанні підготовки спеціалістів вищої кваліфікації . Вона дає можливість судити , 

наскільки студент оволодів теоретичним курсом за програмами певних дисциплін 

Зміст роботи повинен бути конкретним, збагаченим практичним матеріалом і 

характеризуватися критичним підходом до існуючої на підприємствах практики 

обліку та економічної роботи . Курсова робота має ґрунтуватись на конкретному 

цифровому матеріалі певного підприємства . 

Мета написання курсової роботи – спеціалізація, поглиблення і закріплення 

теоретичних і практичних знань з бухгалтерського обліку, економіки та їх 

організації на підприємствах. 

Курсова робота повинна бути написана на високому теоретичному рівні. 

При її підготовці необхідно користуватись нормативними документами Уряду та 

Верховної Ради України, науковими працями вітчизняних, зарубіжних 

175

економістів, що стосуються обраної теми. Робота має бути насичена матеріалом, 

узятим з практичної діяльності підприємств, відрізнятись критичним підходом до 

існуючої практики і завершуватись висновками та пропозиціями, спрямованими 

на поліпшення організації і методології бухгалтерського обліку й економічної 

роботи. Вона повинна бути викладена грамотно і належним чином оформлена 

(мати титульний аркуш, зміст, пронумеровані сторінки, поля для зауважень 

рецензента , список використаної літератури ). 

Обсяг роботи – 30-40 стор. тексту. Курсова робота допомагає студентові 

систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити 

якість цих знань; оволодіти первинними навичками проведення сучасних 

досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна виявити здатність студента 

самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, 

аналізувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; здатність 

застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; 

формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження. 

Випадає й слушна можливість проконтролювати вміння студента правильно 

організувати свою дослідницьку роботу та оформити її результати. 

Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з 

вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на 

перших курсах – з інформаційними матеріалами, на третьому-четвертому – з 

практичними даними роботи конкретних підприємств галузі, збирати дані, 

аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та 

рекомендації з предмету дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати 

знання і вміння студента правильно організувати дослідну роботу, оформити її 

результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. 

Виконання курсової роботи повинне сприяти поглибленому засвоєнню лекційного 

курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від 

студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми, а й умінь 

проводити економіко-математичні, експертні та інші дослідження, пов’язувати 

176

питання теорії з практикою, робити узагальнення, формувати висновки та 

пропозиції з поліпшення ефективності виробництва, організації бухгалтерського 

обліку.. 

Тематика курсових робіт з навчальної дисципліни щорічно затверджується 

кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми. 

На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного 

матеріалу. Підбір даних підприємства, їх критичне осмислення та обробка є досить 

важливим етапом у підготовці і написанні курсової роботи. При цьому 

використовуються різні матеріали: перспективні і поточні плани, бізнес-план, 

бухгалтерські і статистичні звіти, матеріали окремих відділів, дані оперативного 

обліку на конкретному підприємстві. 

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів, а саме: 

- вибір теми курсової роботи; 

- підготовка до написання курсової роботи; 

- складання плану роботи; 

- формування тексту курсової роботи; 

- оформлення роботи; 

- захист курсової роботи. 

Активна робота з вибору теми починається зі спільної наради студентів і 

викладачів – наукових керівників. Доцільно при цьому врахувати актуальність теми 

для об’єкта дослідження, професійні інтереси студента й напрямок науково- 

дослідницької роботи, якщо він вже визначився раніше. 

Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, 

студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі 

розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових 

пошуках. 

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати обраній 

спеціальності та суті дослідження. Виходячи з цього найбільш оптимальним 

177

варіантом назви курсових робіт можуть починатись зі слів,,Обґрунтування”, 

,,Розробка...”, ,,Аналіз”. 

Вибрана тема погоджуються з науковим керівником і затверджується на 

кафедрі. Подальше її змінення або коригування можливе лише з дозволу 

наукового керівника при достатньому обґрунтуванні змін студентом. 

У процесі підготовки до написання курсової роботи підбираються й вивчаються 

літературні джерела, складається бібліографія. Дієву допомогу студенту в цьому 

надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук 

літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів 

(систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних 

довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, 

де можна знайти останні результати досліджень спеціалістів. Важливо підібрати 

джерела сучасної зарубіжної літератури. Методика вивчення літератури, як основа 

наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних 

особливостей студента – загальноосвітнього рівня й спеціальної підготовки, 

ерудиції та особливостей пам’яті, звичок і працездатності. Разом з цим доцільним є 

дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно 

ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), 

а потім – прикладною (законодавчими актами, інструктивними матеріалами, 

статтями про конкретні дослідження чи досвід господарювання тощо). Вивчення 

складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших 

(підручників). 

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення 

включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають 

особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу 

увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, 

дискусійні питання, наявність різних точок зору й протиріч. 

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять 

конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід 

178

обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), 

видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номеру 

сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної 

літератури й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи. 

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання 

плану курсової роботи. План включає: вступ; 3-4 взаємопов’язані і логічно побудовані 

питання, що дозволяють розкрити тему; висновки. Самостійно складений студентом 

план обговорюються з науковим керівником, у разі необхідності коригується й після 

цього затверджується. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом 

систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту 

вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На 

цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються 

висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці). У 

процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. 

Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі 

положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції. 

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим 

як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється у 

відповідності з вимогами, які далі детально описані стосовно виконання та оформлення 

дипломної роботи. 

Виконана курсова робота у встановлений регламентом термін здається 

керівникові курсу й після реєстрації передається науковому керівнику для 

рецензування. У своїй рецензії викладач зазначає позитивні сторони й недоліки 

курсової роботи, оцінює ступінь самостійності формулювання основних положень та 

висновків, наявність елементів творчого пошуку й новизни, величину масиву оп- 

рацьованої інформації, дотримання вимог стосовно змісту й оформлення роботи, а 

також робить висновок щодо допуску до захисту з попередньою оцінкою за 

чотирибальною шкалою. У разі незадовільної оцінки робота повинна бути перероблена 

179

з урахуванням зауважень рецензента. Вдруге робота здається з попередньою 

рецензією. 

Захист курсових робіт здійснюється за встановленим графіком, прилюдно, 

перед комісією. Процедура захисту передбачає стислий виклад студентом головних 

проблем дослідження та їх вирішення, відповіді на запитання членів комісії. До 

захисту студент отримує свою роботу, знайомиться з рецензією й готується 

аргументовано відповісти на зауваження й запитання. У процесі захисту членами 

комісії оцінюється глибина знань студентом досліджуваної теми, уміння вести 

дискусію, обґрунтовувати й відстоювати свою точку зору, чітко відповідати на по- 

ставлені запитання. Остаточна оцінка вноситься у 

відомість та залікову книжку студента й перезахисту не підлягає. 

Курсова робота повинна бути логічно побудованою й мати характер 

цілісного й завершеного самостійного дослідження. Традиційно курсова робота 

має описово-розрахунковий характер і складається зі вступу, основної частини й 

висновків. 

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, дається 

характеристика сучасного стану досліджуваної проблеми, визначається мета 

курсової роботи й завдання, вказується предмет та об’єкт дослідження. У вступі 

варто також звернути увагу на рівень розробленості теми у вітчизняній та 

зарубіжний літературі, виділити дискусійні питання й невирішені проблеми. 

Рекомендований обсяг вступу - 2-3 сторінки 

Основна частина роботи поділяється на 3-4 розділи. Перший, як правило, 

присвячується теоретико-методоло-гічним аспектам досліджуваної теми, другий – 

методичним підходам та діагностичним засобам, третій – аналізу стану об’єкту 

дослідження, четвертий – рекомендаціям та пропозиціям щодо вирішення 

досліджуваної проблеми. Усі ці розділи повинні бути логічно пов’язані між собою. 

Теоретичні положення й методичні підходи є основою для аналізу первинних 

матеріалів або статистичної інформації. Висновки й рекомендації базуються на 

результатах аналізу. Рекомендації можуть торкатись також теоретико- 

180

методологічних основ, понятійного апарату й інструментарію дослідження. У 

залежності від особливостей досліджуваної проблеми тут застосовують методи 

наукового дослідження, про які йшла мова в попередніх темах. Кожен розділ чи 

підрозділ повинен мати таку схему: короткий вступ, факти та їх опис, проведення 

дослідження на основі обраного наукового методологічного апарату, підведення 

підсумків. Висновки повинні нести наукову новизну чи особисту думку автора до 

уже відомого матеріалу як результату проведеного дослідження. 

Заключна частина роботи – висновки, - це коротке резюме з усього змісту 

курсової роботи. Тут вміщуються висновки та рекомендації, що показують, якою 

мірою вирішено завдання й досягнуто мети, сформульованої у вступі. Обсяг 

заключної частини - 2-3 сторінки. 

Невід’ємною частиною курсової роботи є список літератури, який включає 

перелік усіх джерел, використаних у процесі роботи. 

Окремі частини тексту, що мають самостійне значення (об’ємні розрахунки, 

методики, алгоритми), можуть бути зміщені в додатки. 

Примірна тематика курсових робіт з бухгалтерського обліку 

1. Роль і завдання бухгалтерський обліку в підвищенні ефективності виробництва 

. 

2. Особливості бухгалтерського обліку підприємстві. 

3. Організація обліку діяльності підприємства . 

4. Класифікація витрат виробництва. 

5. Застосування елементів методу бухгалтерського обліку на підприємствах. 

6. Журнально – ордерна форма обліку : характеристика й методика ведення . 

7. Автоматизована форма обліку . 

8. Зведення і групування первинних документів обліку праці і її оплати. 

9. Облік касових операцій. 

10. Облік операцій на поточному рахунку. 

11. Облік грошових засобів в банку на спеціальних 

181

12. Облік операцій на інших рахунках в банку. 

13. Основні форми розрахунків. 

14. Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками. 

15. Обік розрахунків з заготівельними організаціями та іншими покупцями. 

16. Облік розрахунків по страхуванню майна. 

17. Облік розрахунків з органами соціального страхування і соціального 

забезпечення. 

18. Облік розрахунків з підзвітними особами. 

19. Облік розрахунків з бюджетом. 

20. Облік розрахунків за відшкодуванням матеріальних витрат. 

21. Облік розрахунків з дебіторами і кредиторами. 

22. Облік розрахунків за індивідуальним житловим будівництвом. 

23. Облік розрахунків з оплати праці. 

24. Організація первинного обліку у бригаді. 

25. Організація складського господарства. 

26. Порядок обліку товарно-матеріальних цінностей на складі. 

27. Синтетичний і аналітичний облік сільськогосподарської продукції. 

28. Контроль за збереженням товарно-матеріальних цінностей. 

29. Облік молодняка тварин і тварин на відгодівлі. 

30. Облік реалізації тварин. 

31. Облік реалізації молока. 

32. Синтетичний і аналітичний облік затрат на формування основного стада. 

33. Оцінка основних засобів. 

34. Класифікація основних засобів. 

35. Облік надходження основних засобів. 

36. Облік зносу і амортизації основних засобів. 

37. Облік ремонту основних засобів. 

38. Облік вибуття основних засобів. 

39. Облік ліквідації основних засобів. 

182

40. Облік орендованих основних засобів. 

41. Інвентаризація основних засобів 

42. Облік надходження малоцінних і швидкозношуваних предметів. 

43. Особливості обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів на складі і в 

експлуатації. 

44. Облік зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів. 

45. Порядок нарахування оплати праці в сільському господарстві. 

46. Оперативний облік особового складу в сільськогосподарських підприємствах 

47. Форми і системи оплати праці. 

48. Первинний обік праці, виконаних робіт та нарахування оплати праці. 

49. Узагальнення і групування даних з обліку праці. 

50. Контроль за використанням фонду оплати праці. 

51. Класифікація виробництва і витрат. 

52. Облік допоміжних виробництв. 

53. Облік витрат у ремонтній майстерні. 

54. Облік витрат на утримання і експлуатацію основних засобів. 

55. Обік витрат на автотранспорт. 

56. Облік витрат на електропостачання і водопостачання. 

57. Облік загальновиробничих витрат. 

58. Облік витрат майбутніх періодів. 

59. Об’єкти і статті обліку витрат у рослинництві. 

60. Облік витрат у незавершеному виробництві рослинництва. 

61. Організація первинного обліку в рослинництві. 

62. Синтетичний та аналітичний облік в рослинництві. 

63. Калькуляція собівартості продукції рослинництва. 

64. Об’єкти і статті обліку витрат у тваринництві. 

65. Організація первинного обліку в тваринництві. 

66. Синтетичний та аналітичний облік витрат і надходження тваринницької 

продукції. 

183

67. Облік витрат на утримання живої тяглової сили. 

68. Калькуляція собівартості продукції тваринництва. 

69. Об’єкти та статті витрат у підсобних промислових підприємствах. 

70. Організація синтетичного та аналітичного обліку витрат та надходження 

продукції промислових підприємств. 

71. Облік у птахівництві. 

72. Облік витрат у виробництвах і господарствах побутового обслуговування. 

73. Обік у підприємствах громадського харчування. 

74. Облік витрат і доходів житлово-комунального господарства. 

75. Облік витрат у дитячих закладах. 

76. Облік витрат на утримання молочного скотарства. 

77. Первинна документація з обліку реалізації сільськогосподарської продукції. 

78. Синтетичний і аналітичний облік реалізації продукції, робіт та послуг. 

79. Облік короткотермінових позик. 

80. Облік довготермінових позик банку. 

81. Облік статутного капіталу 

82. Облік амортизації. 

83. Економічний зміст капітальних вкладень і їх класифікація. 

84. Облік при підрядному способі будівництва. 

85. Облік будівництва, що здійснюється господарським способом. 

86. Облік витрат на закладку і вирощування багаторічних насаджень. 

87. Обік витрат на формування основного стада. 

88. Облік будівництва житлових будинків. 

89. Облік пайового капіталу. 

90. Облік цільового фінансування. 

91. Облік інших вилучених засобів. 

92. Облік доходів майбутніх періодів. 

93. Обік прибутків і збитків. 

94. Порядок закриття рахунків. 

184

95. Звітність, її суть і значення. Види звітності. 

Оскільки курсові роботи виконуються використанням фактографічної 

інформації, це зумовлює необхідність уточнення їх тем з урахуванням галузевої 

специфіки підприємства, обраного в якості об’єкта дослідження ( це саме 

стосується дипломних чи магістерських робіт). Зокрема, якщо об’єктом 

дослідження виступає сільськогосподарське підприємство, то конкретизовані 

теми курсових робіт можуть бути такими: 

1. Організація нормативного методу обліку витрат виробництва: 

а) у рослинництві; 

б) у тваринництві. 

2. Облік витрат і послуг допоміжних виробництв. 

3. Облік витрат на утримання і експлуатацію сільськогосподарської техніки. 

4. Облік витрат на утримання і експлуатацію машинно-тракторного парку. 

5. Облік витрат у ремонтній майстерні. 

6. Облік витрат роботи автотранспорту. 

7. Облік витрат виходу продукції рослинництва. 

8. Облік витрат і надходження продукції зернових і зернобобових культур. 

9. Облік витрат надходження продукції технічних культур. 

10. Облік витрат і надходження продукції овочівництва відкритого грунту. 

11. Облік витрат і надходження продукції овочівництва закритого грунту. 

12. Облік витрат надходження продукції плодових, ягідних та інших 

багаторічних насаджень. 

13. Облік витрат і надходження продукції молочного скотарства. 

14. Облік витрат на виробництво яловичини. 

15. Облік витрат і надходження продукції свинарства. 

16. Облік витрат і надходження продукції вівчарства. 

17 Облік витрат і надходження продукції бджільництва. 

18. Облік витрат і надходження продукції птахівництва. 

19. Облік витрат і надходження продукції рибництва. 

185

20. Облік витрат і надходження продукції промислових виробництв. 

21. Облік сільськогосподарської продукції та шляхи його вдосконалення. 

22. Облік виробництва м’яса за умов інтенсивної відгодівлі тварин. 

Одним із важливих заходів при виконанні курсової роботи є складання її 

плану. План студенти складають після відбору і вивчення літературних джерел 

стосовно обраної теми. Від правильного складання плану значною мірою 

залежать її зміст, логіка викладу і вся подальша робота над текстом. Питання 

плану повинні бути лаконічними і повністю відображати суть теми. План 

розробки теми розкриває її зміст, вказує, в якому напрямі планується пошук 

правильного роз’язання поставленого завдання. 

Незалежно від глибини розробки теми , план повинен включати назву теми, 

вступ, назву розділів, (розділи – мати назви параграфів), висновки, список 

використаної літератури, додатки. 

Кожний розділ – складова частина теми. Це означає, що назва теми і будь- 

якого розділу не повинні збігатися. Такі самі вимоги ставляться і до кожного 

параграфа. Параграф – складова частина розділу. 

Висновки являють собою узагальнення проведеного дослідження у цілому, 

формулювання рекомендацій, пропозицій – як результату написання курсової 

роботи. 

Питання про кількість розділів і параграфів у кожному розділі студент 

вирішує самостійно, враховуючи зміст теми курсової роботи. Проте одним із 

перших питань плану будь-якої теми повинні бути економічна та екологічна 

характеристики того підприємства, на прикладі якого написана курсова робота. 

Основа складання плану теми – питання програми відповідних курсів: „ 

Бухгалтерський облік”, „Економіка”, „ Аудит”, „Аналіз”. 

запасів”. 

Наведемо для прикладу план курсової роботи на тему „ Облік виробничих 

Вступ 

Розділ I. Характеристика підприємства 

186

Розділ II. Економічна природа виробничих запасів 

1. Роль і значення виробничих запасів для раціональної організації 

діяльності підприємства 

2. Оцінка товарно-матеріальних цінностей 

Розділ III. Організація складського обліку виробничих запасів 

1. Організація складського господарства 

2. Первинна документація і система її обробки 

Розділ IV. Організація бухгалтерського обліку виробничих запасів 

1. Синтетичний і аналітичний облік виробничих запасів 

2. Облік переоцінки виробничих запасів 

3. Інвентаризація матеріальних цінностей 

4. Удосконалення бухгалтерського обліку виробничих запасів 

Висновки 

Список використаної літератури 

Курсова робота повинна бути належним чином стилістично і зовні 

оформлена. Вона має бути чітко, акуратно і грамотно написана або надрукована 

через 1,5 інтервала на одній стороні стандартного аркуша. Усі сторінки і 

заповнені таблиці необхідно пронумерувати та зброшурувати в книгу в жорсткій 

обкладинці. 

Рекомендується така послідовність викладення і оформлення роботи: 

1. Титульний аркуш. 

2. Зміст. 

3. Вступ. 

4. Текстова частина з розподілом на розділи і параграфи. 

5. Висновки. 

6. Список використаної літератури. 

7. Додатки. 

Титульний аркуш слід оформити за наведеним далі зразком: 

187

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА 

Кафедра бухобліку та аудиту на підприємствах АПК 

КУРСОВА РОБОТА 

на тему „ ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ” 

на прикладі ВАТ „ Поділля” 

Тернопільського району Тернопільської області 

ВИКОНАВ: студент _гр. ОАПВ-41 

економічного факультету 

П.Я.ПЕТРЕНКО 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК : доц. Паращук Д.В. 

Курсова робота допущена 

до захисту „___”__________200__ р. 

Захист відбувся „____”________200 _р. 

Тернопіль 200__ р. 

Оцінка __________________________ 

188

Значно складнішим є виконання магістерської (дипломної) роботи, яка 

забезпечує підготовку економістів на основі органічного поєднання високого 

рівня економічної освіти з глибокими знаннями конкретних напрямів економіки, 

вмінням користуватись методами математичного моделювання господарських 

ситуацій і рішень. Особливе значення має вироблення у студентів навиків 

практичного вирішення планово-економічних та управлінських задач, культури 

економічної роботи, удосконалення бухгалтерського обліку. 

У магістерській (дипломній) роботі студент акумулює на основі творчого 

опрацювання всі теоретичні знання і практичні вміння, набуті у результаті 

систематичних занять в інституті та під час проходження навчальної та 

виробничої практик. Для написання магістерської (дипломної) роботи та її захисту 

необхідна мобілізація не тільки здобутої суми знань і практичних навиків, а й 

творчих можливостей студента. Магістерська (дипломна) робота показує вміння 

студента самостійно опрацьовувати літературні джерела і фактичний матеріал з 

господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Пропозиції і 

рекомендації, які вносяться в результаті її виконання, крім показу вміння 

студента обирати правильні, логічно і теоретично обґрунтовані рішення, мають 

певне практичне значення для дальшого удосконалення бухгалтерського обліку та 

економічної роботи в сільському господарстві. Це сприяє підвищенню 

ефективності сільськогосподарського виробництва. 

Для успішного виконання дипломної роботи необхідне глибоке оволодіння 

науковою методологією наукових досліджень. Студент може виконати на високому 

рівні магістерську (дипломну) роботу лише тоді, коли він добре засвоїть і зрозуміє 

основні теоретичні розробки вчених. 

Для виконання магістерської дипломної роботи важливим є ґрунтовне 

оволодіння всіма спеціальними і технологічними дисциплінами, які вивчались. У 

першу чергу це стосується суспільно-політичних дисциплін філософії,економчної 

теорії, історії як основи розвитку решти галузей наук. 

189

Магістерська (дипломна) робота свідчить про те, як студент опрацював і 

вивчив спеціальну літературу за темою, як він уміє узагальнювати точки зору з 

певних проблем. Використання практичних даних із господарської діяльності 

сільськогосподарських підприємств, інших організацій агропромислового 

виробництва показує вміння студента вивчати суспільні явища на основі наукової 

методології, їх аналізу з використанням найновіших економіко-математичних 

методів. 

У магістерській (дипломній) роботі студент демонструє вміння узагальнювати 

передовий досвід, робити власні висновки, одержані в результаті дослідження 

проблеми. Такі висновки і узагальнення, рекомендовані для впровадження у 

виробництво, забезпечують практичне значення виконаної дипломної роботи. 

Магістерська (дипломна) робота – це самостійно виконане студентом творче до- 

слідження, при написанні якого необхідну допомогу йому надав керівник, а також 

спеціально призначені консультанти з методики застосування ЕОМ. 

До написання магістерських (дипломних) робіт допускаються ті студенти, які 

протягом усього навчального періоду успішно складали заліки й екзамени, 

захистили звіти про проходження навчальної та виробничої практик. Необхідною 

умовою є також участь у роботі проблемних груп з економіки та бухгалтерського 

обліку в сільському господарстві. Як правило, тема магістерської (дипломної) 

роботи включає проблему, яку студент досліджував у проблемній групі під час 

навчання на Ш – ІУ курсах. 

Кожний магістр та спеціаліст-дипломник може обрати будь-яку тему, 

рекомендовану кафедрою. При цьому допускається як зміна назви теми, так і вибір 

іншої. 

Вибір теми здійснюється студентом, виходячи з рекомендованого переліку, 

про що подається заява на ім’я завідувача кафедри. Заява пишеться від руки, на 

стандартному аркуші білого паперу формату А4 в одному примірнику Подається 

методисту кафедри особисто для її затвердження завідувачем. 

190

Заява 

Завідувачу кафедри бухгалтерського 

обліку і аудиту 

професору Ліннику В. Г 

магістра (спеціаліста) групи ОАПВ-51 

Гусарука Романа Володимировича 

Прошу затвердити мені тему магістерської (дипломної) роботи,,Облік прибу- 

тку”, яку планую виконати на прикладі ТОВ,,Збруч” м Тернопіль 

Науковим керівником прошу призначити доцента Шоста Івана Михайловича 

28 вересня 200__р Гусарук 

На підставі заяв студентів на кафедрі визначаються виконавці дипломних 

робіт та їх керівники. Перелік дипломників, їх керівників, а також тем дипломних 

робіт, обраних ними, затверджується наказом ректора. При виконанні дипломних 

робіт обов’язковим є використання матеріалів того підприємства, де студент 

проходив виробничу практику. Крім заяви студент подає розроблений ним та 

погоджений з керівником план-завдання на виконання дипломної роботи Після 

розгляду та затвердження теми магістерської (дипломної) роботи план її виконання 

узгоджується з керівником Він викладається на стандартному аркуші білого паперу 

формату А4 і має мати таку структуру вступ, три розділи з не менше як трьома 

параграфами в кожному, висновки і пропозиції, список використаної літератури. 

План 

Погоджено: 

(підпис керівника) 

магістерської (дипломної) роботи магістра (спеціаліста) 

191

гр.ОАПВ)-51 Гусарука Романа Володимировича 

(прізвище, ім’я, по батькові - повністю) 

на тему:,,Обпік прибутку на прикладі ТОВ,,Збруч” м. Тернопіль 

Вступ 

(назва теми та підприємства, на основі даних якого буде робота виконана) 

Розділ І. Формування прибуткув системі ринкових відносин 

назва розділу 

1.1. Підприємство як первинна ланка формування в прибутку 

(назва першого параграфу розділу) 

1.2. Дохід підприємства та прибуток, його розподіл 

(назва другого параграфу розділу) 

1.3. Облікова політика підприємства з визначення прибутку 

(назва третього параграфу розділу) 

Розділ II. Особливості формування прибутку за національними 

обліковими стандартами 

2.1. Основні вимоги національних стандартів щодо відображення прибутку в 

системі облікових записів 

2.2. Методика визначення прибутку (збитку) за звітний період на рахунках 

бухгалтерського обліку. 

2.3. Облік податку на прибуток 

Розділ 3. Фінансова звітність про прибуток. 

3.1. Основні принципи і послідовність аналізу прибутку підприємства за 

фінансовою звітністю. 

3.2. Критерії і система показників оцінки прибуткововсті фінансово- 

господарської діяльності 

3.3. Прогнозування можливого рівня прибутковості підприємства. 

Висновки і пропозиції 

Список використаних джерел 

192

План дипломної роботи магістр (спеціаліст) обов’язково погоджує з 

керівником на початковій стадії її написання. В ході написання роботи можливі 

зміни в плані, тобто деякі питання уточнені, замінені або включені до нього 

заново. В кожному випадку потрібна згода наукового керівника. 

Після документального оформлення закріплення теми і призначення 

наукового керівника магістр (спеціаліст) разом з керівником складають 

завдання на магістерську (дипломну) роботу. 

Належним чином складене завдання вкладається у виконану магістерську 

(дипломну) роботу і разом з нею подається в Державну екзаменаційну комісію 

Магістерська (дипломна) робота – досить об’ємне наукове дослідження, тому 

її виконання розбивають на етапи. Як правило, перелік етапів, які визначаються при 

написанні дипломної роботи, такий: 

- складання детального плану виконання дипломної робота. Слід врахувати, що 

успішне виконання будь-якого наукового дослідження, в тому числі і дипломної 

роботи, можливе лише в тому випадку, коли буде складено якісний план, який 

включав би всі основні питання теми. Тому перед складанням плану необхідно 

добре продумати напрям дослідження, коло питань, які передбачається висвітлити, 

методику виконання роботи, необхідну літературу, фактичні матеріали та ін. 

Структура дипломної роботи така: вступ, основні розділи та висновки. Для 

полегшення написання основні розділи рекомендується деталізувати в окремих 

питаннях. План дипломної роботи студент погоджує з керівником перед від’їздом 

на виробничу практику; здійснює підбір літератури, її вивчення, підготовку виписок 

з літературних джерел. При цьому особливу увагу необхідно звернути на вивчення 

праць вітчизняних і зарубіжних вчених; збір фактичного матеріалу і його 

узагальнення. 

Рекомендується заздалегідь (до від’їзду на виробничу практику) підготувати 

необхідний інструментарій для проведення обраного дослідження. 

З цією метою складають макети таблиць, діаграм, графіків, матриць, які будуть 

використані в процесі виконання дипломної роботи. Під час проходження 

193

виробничої практики ці макети заповнюють показниками з господарської 

діяльності об’єктів, на базі яких виконується дипломна робота; 

- написання дипломної робота. На цьому етапі окремими пунктами вказується 

виконання всіх розділів, передбачених планом роботи; 

- оформлення дипломної роботи та підготовка необхідних документів до захисту. 

Студент подає оформлену роботу керівнику, який дає відгук на неї Крім того, 

повинна бути зовнішня рецензія виконана кваліфікованими спеціалістами 

підприємств агропромислового виробництва; 

- захист дипломної роботи перед Державною екзаменаційною комісією /ДЕК/. Для 

цього студент готує коротку (8-10 хв) доповідь, з якою він виступить на захисті. 

У доповіді наводяться основні результати виконаного дослідження. Для їх 

наочної ілюстрації використовують таблиці, графіки, схеми, діапозитиви, або 

комп’ютер з проектором. 

Дипломній роботі передує вступ – коротке узагальнення предмету 

дослідження, обгрунтування його актуальності і значимості. Студент, виходячи із 

завдань дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, шляхів їх 

вирішення, обґрунтовує актуальність обраної теми дипломної роботи, вказує мету 


У вступі необхідно відобразити як досягнутий рівень, так і накреслені 

перспективи розвитку галузі. Коротко характеризуються вихідна інформація, 

методи економічних досліджень і об’єкт дослідження.За формою викладу він 

може бути таким: 

Актуальність теми. В умовах ринкових відносин головною умовою розвитку 

кожного підприємства є його здатність ефективно вести виробництво, що врешті- 

решт зводиться до вміння отримувати необхідний прибуток. Разом з тим, окремі 

облікові аспекти його формування за національними стандартами безпосередньо на 

підприємствах галузі недостатньо висвітлені в економічній науці, хоч 

дослідженнями цієї проблеми на макро-економічному рівні займалися вчені- 

економісти Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Дем’яненко М.Я., Чумаченко М.Г. (тут 

194

треба назвати прізвища відомих автору роботи науковців). Отже, дослідження 

облікового характеру, які б висвітлювали методику формування прибутку на 

окремо взятому підприємстві є, на наш погляд, актуальний. 

Мета і задачі дослідження полягають у розробці практично значимих 

пропозицій щодо вдосконалення методики відображення формування прибутку з 

врахуванням вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. 

задачі: 

У зв'язку з цим у магістерській дипломній роботі поставлені і вирішені такі 

- вивчити і критично проаналізувати наукові публікації за обраною темою 

дослідження, узагальнити їх за підходом авторів щодо цієї проблеми; 

- порівняти практику відображення прибутку в ТОВ „Збруч” м. Тернопіль з 

вимогами положень (стандартів) бухгалтерського обліку 15 „Дохід”, 16 „Витрати” 

21 „Вплив зміни валютних курсів” і на цій основі окреслити необхідні напрями 

розробки пропозицій щодо усунення виявлених розбіжностей; 

- сформулювати конкретні висновки за предметом дослідження; 

- обгрунтувати практично значимі пропозиції, впровадження яких в ТОВ „Збруч” 

м. Тернопіль забезпечило би дотримання методики формування прибутку у 

відповідності з вимогами національних П(С)БО. 

Об’єктом дослідження 1 вибрано ТОВ „Збруч” м. Тернопіль, в якому наявні 

можливості всестороннього висвітлення досліджуваних у роботі питань щодо 

формування прибутку з використанням практичних матеріалів. Крім того, в якості 

об’єкта дослідження фігурують дані подібних підприємств регіону. 

Предметом дослідження визначено методичні аспекти формування 

прибутку в умовах ринкових відносин з урахуванням галузевої специфіки (а далі 

вказати назву галузі, до якої належить підприємство). 

Методи дослідження 2 . У магістерській (дипломній) роботі використовувались 

____________________________________________________________________________________________ 

1. Вказується підприємство, на даних якого виконана магістерська (дипломна) робота. 

2. У кожному конкретному випадку треба навести ті методи, які використовують у дослідженні. Але 

їх повинно бути не менше 4-5. 

195

такі методи як системний аналіз - для деталізації і розчленування об'єкта 

дослідження на окремі важливіші складові елементи; синтез - для узагальнення 

розрізнених аспектів методики формування прибутку; аналогія — для дослідження 

відповідності вітчизняної системи обліку і характерної для зарубіжної практики; 

інформаційне моделювання (уявне і матеріальне) - для забезпечення дослідження 

нормативно-довідковими матеріалами; абстрагування – для формулювання 

узагальнених висновків на основі системного аналізу і синтезу теорії й практики 

організації системи облікового забезпечення формування прибутку; конкретизація 

- для обгрунтування змісту форм облікового забезпечення; дослідження документів 

та реєстрів обліку за формою і змістом - для виявлення їхньої відповідності щодо 

інформаційної ємності адекватно вимогам стандартів; статистичні та аналітичні 

розрахунки — для дослідження фактографічної облікової інформації; порівняння - 

для зіставлення даних підприємств у динаміці; групування - для визначення 

залежностей одних показників від інших; середніх і відносних величин - для 

дослідження рівня використання облікової інформації в управлінській діяльності; 

монографічний – для дослідження теоретичних розробок вітчизняних та 

зарубіжних вчених проблеми облікового забезпечення; розрахунково- 

конструктивний – для обгрунтування пропозицій щодо формування прибутку; 

графічний - для наочного зображення результатів дослідження. 

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі 

узагальнено і критично проаналізовано основну наукову і методичну літературу з 

обраної теми дослідження, обгрунтовано методику відображення в обліку 

формування прибутку з урахуванням вимог національних положень (стандартів). 

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що 

запропонована методика апробована в ТОВ „Збруч” м. Тернопіль, отже є 

реальною, і може бути застосована на інших підприємствах галузі. Практичне 

значення отриманих результатів засвідчує довідка про впровадження окремих із 

них в ТОВ „Збруч” м. Тернопіль (довідка №324 від 15.05.2003 р.). 

196

Обсяг та структура роботи. Магістерська (дипломна) робота складається із 

вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури, 

додатків. Вона викладена на 108 сторінках, ілюстрована 12 таблицями, 15 

рисунками та 5 додатками. Список літератури включає 87 найменувань. 

У вступі викладено актуальність теми, об'єкт і предмет дослідження, методи 

його проведення, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів 

тощо. 

У першому 1 розділі „Підприємство в системі ринкових відносин” 

досліджуються теоретичні основи економічної категорії „прибуток” та 

управлінські аспекти організації обліку фінансових результатів діяльності 

підприємства. 

У другому 2 розділі „Особливості формування прибутку за національними 

обліковими стандартами" досліджено організаційні питання обліку формування 

прибутку. Окреслено основні напрямки удосконалення методики визначення 

прибутку (збитку), його розподілу і перерозподілу. 

У третьому 3 розділі "Фінансова звітність і її аналіз" викладено методику 

аналізу фінансового стану підприємства Крім цього, запропоновано нові методи 

прогнозування можливого розвитку підприємства. 

Основні розділи (як правило, три) повинні бути побудовані так, щоб 

повністю охопити зміст теми дипломної роботи. 

У розділі І узагальнюються різні точки зору на обраний предмет 

дослідження, аналізується сучасний рівень економічної роботи, ведення обліку 

в даній галузі виробництва та в господарстві, розкривається економічний зміст 

категорій, які досліджуються. 

Студент, використовуючи літературні джерела, в першу чергу праці відомих 

вчених та нормативні документи, виявляє суть предмета дослідження і 

________________________________ 

1. Тут треба стисло викласти зміт розділу роботи. 

2. Так само. 

3. Так само. 

197

обґрунтовує необхідність удосконалення методики обліку в галузі, що 

досліджується, визначає можливості й резерви економічного розвитку 


Враховуючи специфіку досліджень з організації бухгалтерського обліку, 

неслід виділяти в розділі I питань, які характеризують грунтово-кліматичні умови 

господарства. 

У розділі II дипломної роботи студент на основі теоретичного узагальнення 

предмету дослідження, виконаного в розділі І, ілюструє на практичному матеріалі з 

господарської діяльності підприємств агропромислового виробництва переваги чи 

недоліки використання того чи іншого методу організації бухгалтерського обліку, 

обґрунтовує шляхи підвищення економічної ефективності виробництва. 

В результаті цього обґрунтовуються висновки про необхідність здійснення 

певних організаційно-економічних заходів, спрямованих на збільшення обсягів 

виробництва й реалізації продукції, покращення її якості, зниження собівартості, 

чи удосконалення первинних документів, регістрів журнально-ордерної форми об- 

ліку, машинограм методики первинного, аналітичного й синтетичного обліку, 

обчислення показників, калькуляції собівартості продукції тощо. При цьому слід 

мати на увазі, що всі розділи дипломної роботи повинні бути взаємозв’язані і під- 

порядковані забезпеченню удосконалення економічної роботи та бухгалтерського 

обліку з метою поліпшення економічного аналізу розвитку сільськогосподарського 

виробництва. У цьому розділі необхідно використовувати первинні документи, 

облікові регістри, табуляграми, застосувати ЕОМ для вирішення різних 

економічних та облікових задач. Одночасно слід пам’ятати, що крім наведення 

оригіналу машинограми в тексті необхідно висвітлити як постановку задачі, так і 

побудову програми її вирішення на ЕОМ та одержані результати. Заповнені 

документи, що подаються в дипломній роботі, можна розміостити в додатку до неї. 

Якщо студент вносить пропозиціі з удосконалення певного документа чи регістра, 

то його необхідно чітко накреслити і наводити безпосередньо в дипломній роботі 

198

чи в додатку до неї. У документах фіксуються записи конкретних операцій, що 

здійснювались у господарстві, на прикладі якого виконана робота. 

Необхідні документальні дані збираються під час проходження навчальної та 

виробничої практик, а джерелом даних служать документи первинного, 

аналітичного й синтетичного обліку, фінансової, статистичної та внутрішньої 

звітності (річні, квартальні, звіти, звіти про виконані роботи тощо), бізнес-плани, 

матеріали агрозоотехнічного обліку, економічного аналізу, результати власних 

спостережень, спеціальна література. Доцільно використовувати дані за три-п’ять 

років. При необхідності наводяться показники за більш тривалий період. 

Щоб уникнути недоліків при збиранні документальних даних, треба 

заздалегідь чітко продумати структуру дипломної роботи, які саме показники 

необхідні, де знаходяться відповідні документи. 

Слід враховувати, що в господарстві, як правило, є лише показники, що 

характеризують його власну діяльність. Тому для порівняння результатів 

господарства, на прикладі якого виконується дипломна робота, з показниками 

інших господарств, необхідно користуватись документами, які є в інших 

господарствах чи управлінських і статистичних органах і з дозволу відповідальних 

працівників цих установ і організацій студент може використовувати необхідні 

показники при написанні дипломної роботи. Використання в ній інформації за 

іншими спорідненими господарствами посилює її практичну значимість, оскільки 

в результаті уважного вивчення досвіду інших підприємств є можливість 

виявлення резервів підвищення економічної ефективності і раціоналізації вироб- 

ництва, обліку, управління, аналізу в даному господарстві. 

У розд. ІI студент на базі наукової методології аналізу вивчає показники 

господарства в динаміці та в порівнянні з результатами передових господарств, 

виробничих підрозділів, ланок, окремих працівників як в даному господарстві, так 

і в інших. При аналізі економічних показників студент застосовує методи 

економічних досліджень. У залежності від мети дослідження, показників, що 

використовуються, при їх аналізі застосовуються такі методи: економіко- 

199

математичний, обчислення середніх і відносних величин, економіко-статистичних 

групувань, рядів динаміки, кореляційно-регресійний, порівняння, індексний і 

балансовий методи, елімінування, монографічний, обстеження тощо. 

При аналізі, наприклад, валового збору і урожайності певного виду 

рослинницької продукції доцільно застосовувати порівняння показників з 

результатами інших господарств, які мають подібні природно-економічні умови, 

а також із передовими господарствами. Тут можна застосувати метод рядів 

динаміки, який дозволить вивчити характер змін показників за певний період. 

При аналізі витрат виробництва і собівартості продукції застосовують метод 

елімінування (ланцюгових підстановок) для вивчення впливу на величину витрат і 

собівартості продукції кожного окремого фактора, аналізу розмірів змін окремих 

статей витрат у собівартост1. 

Зміни в собівартості продукції аналізують з використанням методу 

порівняння: визначають тенденції в зміні собівартості певних видів продукції за 

звітний рік у порівнянні в базовим, показниками бізнес-плану, інших виробничих 

підрозділів господарства або інших господарств. 

Для визначення числового значення впливу окремих факторів на собі- 

вартість певного виду продукції, продуктивність праці при її виробництві, 

рентабельність, урожайність, продуктивність тварин використовують економіко- 

математичні методи досліджень з допомогою електронно-обчислювальних 

машин. Одним із таких методів є кореляційно-регресійий аналіз. За його 

допомогою визначають кількісну величину зв’язку між економічними по- 

казниками або ознаками. У результаті обчислень одержують коефіцієнти 

кореляції, які визначають кількісну залежність результату від впливу того чи 

іншого фактора. 

При аналізі, наприклад, показників урожайності, продуктивності тварин, 

собівартості продукції тощо нерідко спостерігається значне їх коливання в окремі 

роки. Таким чином, ускладнюється виявлення тенденцій або напрямків зміни цих 

200

показників за ряд років. У цьому випадку застосовують метод вирівнювання 

динамічних рядів з використанням способу найменших квадратів. 

Аналіз фактичних даних за допомогою тих чи інших економіко- 

статистичних методів дозволяє виявити резерви підвищення ефективності вироб- 

ництва. Слід мати на увазі, що виявлення резерів і внесення пропозицій щодо 

впровадження тих чи інших заходів може бути обгрунтованим лише тоді, коли 

проведено комплексний аналіз явища, різносторонньо його вивчено. Тому для 

розробки економічно обгрунтованих пропозицій, спямованих на здійснення 

певних заходів з метою підвищення ефективності виробництва, необхідні 

ґрунтовні знання з інших дисциплін, які вивчались, зокрема, треба знати 

особливості сільськогосподарського виробництва, його економіку, економічну 

статистику тощо. 

В окремому розділі дипломної роботи студент на підставі вивчення і 

аналізу діяльності відповідного господарства робить найважливіші висновки 1 

вносять конкретні економічно обгрунтовані пропозиції, спрямовані на 

підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. До 

них належать заходи, впровадження яких забезпечить зростання валового 

виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці, 

економію затрат виробництва і зниження собівартості продукції, підвищення 

рентабельності господарювання. 

При обгрунтуванні пропозицій з дальшого підвищення економічної 

ефективності сільськогосподарського виробництва особливу увагу слід звернута 

на те, що на даному етапі його розвитку, вирішального значення набуває всебічна 

інтенсифікація виробництва. Підвищення ефективності сільськогосподарського ви- 

робництва на інтенсивній основі передбачає впровадження сучасних технологій, 

тому пропозиції повинні бути спрямовані на посилення цех процесів стосовно до 

умов регіону і господарства. 

Необхідно поєднувати пропозиції з підвищення економіки господарства з 

дальшим розвитком економічної роботи, удосконаленням бухгалтерського обліку. 

201

Слід мати на увазі, що в кінцевому підсумку успішне впровадження заходів, що 

намічаються, можливе при умові забезпечення моральної та матеріальної 

заінтересованості працівників, дотримання чіткого контролю за виробництвом. 

Цьому сприяє також чіткий порядок обліку матеріальних цінностей, витрачання 

сировини й матеріалів, усунення будь-яких проявів безконтрольності, 

безгосподарності й марнотратства, забезпечення надійної схоронності засобів 

виробництва й запасів. 

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має режим 

економії. Тому значимість пропозицій дипломної роботи залежить від того, що 

саме пропонується для скорочення витрат виробництва та економії праці. 

Пропозиції, що вносяться, повинні бути спрямовані на досягнення найвищих 

результатів при мінімальних витратах праці і засобів, а головну увагу треба 

зосередити на розробці заходів з раціонального використання 

сільськогосподарських угідь. З цією метою дипломник розробляє конкретні 

пропозиції з удосконалення структури посівів, їх розміщення, застосування 

раціональної технології як основи зниження собівартості сільськогосподарської 

продукції і підвищення її рентабельності. 

Всі пропоновані заходи повинні бути економічно обгрунтовані відповідними 

розрахунками. Необхідно, щоб ці заходи тісно узгоджувались з пропозиціями з 

удосконалення бухгалтерського обліку. При цьому пропозиції з удосконалення 

бухгалтерського слід підпорядковувати досягненню його максимальної 

раціоналізації, можливості впровадження прогресивних форм і, в першу чергу 

комп’ютеризації. 

Пропозиції повинні випливати з висновків, бути стислими і чіткими. Ширше 

обгрунтування їх наводиться у відповідних розділах дипломної! роботи. Особливу 

увагу слід звертати на конкретність і реальність пропозицій, можливість їх 

впровадження у виробництво. 

При виконанні дипломної роботи студент використовує спеціальну лі- 

тературу, в першу чергу – найважливіші джерела з економіки та бухгалтерського 

202

обліку за темою дослідження. При цьому треба мати на увазі, що в останні роки 

відбулись істотні зміни в обліку, обумовлені його дальшою уніфікацією та 

стандартизацією. 

Треба також враховувати, що окремі твердження авторів наукових праць 

не завжди співпадають з інструктивними матеріалами з бухгалтерського обліку. 

Тому при використанні літературних джерел необхідно критично їх 

узагальнювати і підкреслювати власну точку зору з приводу того чи іншого 

питання обліку, яке аналізується. Незгоду з пропозиціями Інших авторів 

необхідно висловлювати в коректній формі. Якщо точка зору дипломника 

повністю або частково співпадає з думкою іншого автора, це слід обов’язково 

відзначити. Наведення пропозицій із літературних джерел без відміток про їх 

авторів в дипломній роботі не дозволяється. 

Текст дипломної роботи повинен бути викладений у відповідності з 

вимогами правопису, чітким почерком, без виправлень. Якщо дипломна робота 

надрукована, то формули, позначення індексів іншомовними буквами виконуються 

акуратно від руки чорною тушшю або чорнилом. 

Кожна окрема думка викладається з абзацу. Особливу увагу слід звертати на 

редакцію фраз, дотримання максимальної точності і ясності викладу змісту. 

Речення не повинні бути надто довгими. Важливе значення має архітектоніка 

дипломної роботи. Відсутність ілюстративних матеріалів у розділі I, II, надмірне 

скупчення їх в розділі III свідчать про невміння композиційно грамотно викласти 

результат дослідження. 

У тексті дипломної роботи слід уникати канцеляризмів, штампів („в 

результаті здійснення цих заходів, спрямованих на підвищення ефективності” , „За 

рахунок зниження затрат...”, „Слід звернути увагу на те, що...” та ін.), плеоназму і 

тавтології. Плеоназм – це вживання зайвих слів днів часу, десять карбованців гро- 

шей, корегування і уточнення собівартості, хронометрах часу тощо. Тавтологія – це 

повторення сказаного близькими або однаковими чи однокорінними словами і 

203

багатослів’я („поряд з позитивним, є цілий ряд недоліків”, „понад план 

господарство реалізувало ... тонн надпланової продукції”). 

Цитати з літературних джерел беруться в лапки. Після кожної з них в 

квадратних дужках подаються порядковий номер джерела у списку літератури і 

номер сторінки. Наприклад: [ 1, 48]. Використані літературні джерела можна 

вказувати й на кожній сторінці. у цьому випадку робиться виноска внизу сторінки, 

де зазначаються вихідні дані цього джерела і номер сторінки. 

Не можна перекручувати текст цитат. Замість пропущених слів ставлять три 

крапки. Не допускається різномовність тексту дипломної роботи. Цитати 

необхідно подавати українськоюмовою, як і самий текст. 

Не дозволяється скорочувати слова, за винятком спеціально обумовлених 

випадків (не можна писати р-во чи росл., а слід писати повністю – рослинництво). 

Необхідно дотримуватись загальноприйнятих правил написання одиниць 

виміру. Такі з них як грам, кілограм, центнер, тонна, метр, квадратний метр, гектар, 

людино-день, людино-година, коне-день, тонно-кілометр, гектар умовної оранки, 

гривня та ін. можна писати повністю і скорочено. Якщо біля одиниці виміру стоїть 

числове значення, то в цьому випадку одиниця виміру вказується скорочено: 645 г, 

100 кг, 30ц, 5 т, 600 м, 100 м 2 , 5 га, 26 люд.-днів, 15 люд.-год, 2 коне-дні, 6 га 

ум.оранки, 1 грн. У тексті без числових значень одиниці виміру пишуть повністю. 

Недовиконання виробництва тонно-кілометрів, як свідчать дані таблиці... 

Урожайність позначають так: 40 ц/га. 

Кожний розділ дипломної роботи потрібно починати з нового аркуша. Назву 

розділу на початку сторінки виділяти великими літерами. Після нього зразу ж 

вказується питання, яке розглядається в даному розділі. Наприклад: 

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА 

ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ 

2.1. Складові частини фонду оплати праці 

204

Далі йде текст дипломної роботи. 

Не можна розміщувати назви розділів на окремих, спеціально відведених для 

цього аркушах. У кінці розділу текст подається так, щоб він займав не менше 

половини останньої сторінки. Слід мати на увазі, що зміст дипломної роботи 

свідчить про глибину знань студента, його вміння самостійно висвітлити 

досліджувану проблему. Тому роботу недоцільно перевантажувати цитатами і 

прикладами з літературних джерел. Студент відповідає як за точність наведених 

цитат, показників, так і за повноту визначення використаних джерел. Остання 

сторінка студентом підписується і ставиться дата виконання. 

Керівник дає відгук та підписує дипломну роботу на титульній сторінці. Тут 

же підписується консультант із використання ЕОМ. 

Після розгляду дипломної роботи на кафедрі приймається рішення про 

відповідність виконаної роботи вимогам і про допуск до захисту. Роботу, 

рекомендовану до захисту, підписує на титульній сторінці також завідуючий 

кафедрою, після чого вона рецензується (рецензента – спеціаліста з виробництва, 

наприклад, головного економіста чи бухгалтера підприємства, на прикладі 

якого виконана робота призначає деканат). Крім рецензії та відгуку до дипломної 

роботи додається анотація. Це короткий, на 1-2 сторінки, виклад змісту дипломної 

роботи. її виконує студент-дипломник. У кінці анотації ставиться дата виконання. 

Після цього дипломну роботу подають до захисту. 

Додається також довідка про впровадження результатів дослідження, 

виконаного в дипломній роботі, у виробництво. 

Магістерську (дипломну) роботу пишуть від руки (друкують машинопис- 

ним способом або за допомогою комп’ютера) на одній стороні аркуша білого 

паперу формату А4 (210x297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти 

рядків на сторінці. Таблиці та ілюстрації можна подати на аркушах формату 

A3. Обсяг основного тексту роботи має становити 80-110 сторінок через 2 

інтервали. Текст дипломної роботи необхідно розміщувати на аркуші, 

залишаючи поля таких розмірів: ліве – 3,0 см, праве – 1 ,5 см, верхнє – 2,5 см, 

205

нижнє – 2,5 см. При наборі на комп’ютері потрібно встановити відстань від 

краю до колонтитулів: до верхнього – 1,5 см, до нижнього – 1,5 см. 

Заголовки структурних частин дипломної роботи „ЗМІСТ”, „ВСТУП”, 

„РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, 

„ДОДАТКИ” треба виділити великими літерами симетрично до тексту. 

Заголовки підрозділів необхідно писати маленькими літерами (крім першої 

великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо 

заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. 

Примітка: Хоч поля слід витримувати, однак обводити аркуші руками не треба. 

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, 

малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. 

Такі структурні частини дипломної роботи, як зміст, вступ, висновки, список 

використаних джерел не мають порядкового номера. Номер розділу ставлять 

після слова „РОЗДІЛ”. 

Робота починається з титульного аркуша (додаткиЖ,З). Магістр 

(спеціаліст), керівник (консультант) і завідувач кафедри (директор центру 

підготовки магістрів) власноручно підписують титульний аркуш роботи. 

Далі наводиться зміст магістерської роботи (додаток И). На змісті номер 

аркуша не ставиться, а отже, сторінка, на якій починається вступ роботи за 

нумерацією є третьою. Саме цифра „3” ставиться у правому верхньому кутку 

наступної за змістом сторінки. Так само нумерують решту сторінок (за 

винятком додатків). 

Наступна за змістом сторінка – вступ магістерської (дипломної) роботи 

(додаток К). Слово „ВСТУП” пишуть посередині півжирним шрифтом 

великими буквами. Таким же шрифтом, але меншими буквами, виділяють 

обов’язкові реквізити у тексті вступу. Зокрема, це 1) актуальність теми, де 

викладається обгрунтування необхідності виконання саме цього дослідження. 

206

Далі вказують 2) мету, 3) задачі, 4) об’єкт, 5) предмет дослідження, 6) методи 

його проведення, 7) наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, 

8) обсяг і структуру роботи, 9) інформаційну базу дослідження. 

Перший розділ магістерської дипломної роботи починають з нового аркуша (до- 

даток П). Слово Розділ (І, II, III) пишуть зверху аркуша великими буквами 

півжирним шрифтом симетрично до тексту. Під ним наводять такими ж буквами на- 

зву розділу. Крапок ні після слова Розділ, ні після назви розділу не ставлять. Зате в 

підрозділах (параграфах) крапки ставлять між цифрами - 1.1., 2.1. і т. д. В кінці 

назви підрозділу (параграфу) крапки також не ставлять. 

У кожному підрозділі треба пов’язувати власні міркування за темою 

дослідження посиланням на відомі автору наукові праці. Такі посилання наводять 

або зносками, які вказуються як примітки на сторінці (напр., За висловлюванням 

відомого вченого Саблука П.Т., цінова політика повинна сприяти беззбитковому 

виробництву 1 ... Тоді внизу сторінки магістерської (дипломної) роботи після 

основного тексту проводять горизонтальну лінію до половини аркуша, а під нею 

вказують джерело запозичення дрібнішими буквами: 

Y – рівень рентабельності; 

P – маса прибутку; 

М – собівартість реалізованої продукції. 

P 

Y = × 100 , де 

M 

Таке посилання можна зробити іншим способом: [25, с 4] або [25:4]. Це означає, 

що вказане джерело є 25 за порядковим номером у списку літератури, а текст 

посилання міститься там на четвертій сторінці. 

Обов’язковою умовою в написанні роботи є наявність конкретних матеріалів 

_______________________________________________________________________ 

1 Проблеми ефективного функціонування АПК. За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова. - К.: ІАЕ, 2001. - 851 с, С. 4. 

207

підприємства, які магістр (спеціаліст) збирає безпосередньо під час 

проходження виробничої та переддипломної практик. Головним джерелом 

практичного матеріалу є документи з первинного, аналітичного й синтетичного 

обліку, бухгалтерської, фінансової та статистичної звітності, аналітичні розробки 

економіста. 

Магістерська (дипломна) робота має бути ілюстрована рисунками, таблицями, 

схемами, діаграмами, графіками, витягами з документів чи реєстрів, у ній повинні 

застосовуватися необхідні формули, наводитись кореспонденція рахунків, економічні 

розрахунки (додатки К,Л,М). Ілюстрації і таблиці подають в роботі безпосередньо 

після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. 

Не дивлячись на таке розмаїття ілюстрацій – не менше 3-5 у кожному 

підрозділі, всі вони повинні бути пронумеровані. Застосовується наскрізна нумерація 

окремо таблиць та рисунків (всі інші ілюстрації – діаграми, графіки, схеми 

вважаються рисунками), або ж за розділами. Наприклад, перша таблиця може мати 

номер 1, або 1.1. У другому розділі роботи перша таблиця може мати номер, 

скажімо, 15, або ж 2.1 і т. п. Якщо таблиця більша стандартного аркуша паперу, при 

переносі її частини на інший аркуш (сторінку) вказують: Продовження табл. 1.5. 

Варто звернути увагу, що кожна ілюстрація повинна мати чітку назву, у якій 

вказано її суть, адресність, тобто назву підприємства, період, за який наведено 

тут показники. Всі таблиці, рисунки, формули, витяги з документів чи реєстрів по- 

винні бути заповнені конкретними реквізитами і показниками підприємства, на 

основі даних якого виконано дослідження. При цьому необхідно вказувати 

вимірники - грн. чи тис. грн., гпт, цнт. чи тонн і т.п. 

Номери таблиць та їхні назви вказують зверху у два рядки - справа Таблиця 1 

чи інший номер, але без значка №. Крапок тут не ставлять ні після номера, ні після 

назви таблиці 

Номери рисунків та їхні назви вказують внизу під ними в один рядок, почи- 

наючи зліва з абзацу. Тут ставлять крапку після цифри, яка означає номер рисунка, 

208

хоч значка № теж не зазначають, а саме слово пишуть скорочено - Рис. 1 (або Рис. 

1.1.). В кінці назви рисунка крапки не ставлять. 

Рис. 1.1. Динаміка формування прибутку в ТОВ,,Збруч” за 2004 р. 

Використовуючи формули, необхідно дотримуватися певних техніко- 

орфографічних правил. Зокрема, порядкові номери позначають арабськими цифрами 

в круглих дужках біля правого берега сторінки: 

Ілюстрації повинні бути якомога різноманітнішими, оскільки використання 

лише таблиць чи схем свідчить про недостатній рівень оволодіння спеціалістом або 

магістром вмінням наочно викладати матеріал. Тому в роботі треба ширше ви- 

користовувати секторні й стовпчикові діаграми, витяги з документів або реєстрів і 

т.п. 

Де книга політекономія????? 

Висновки і пропозиції є одними з важливіших складових магістерської (ди- 

пломної) роботи, адже саме вони, по суті, є метою виконання дослідження 

Тому вони повинні бути обгрунтовані у тексті відповідного розділу, а в кінці 

роботи наведені стисло як окремий фрагмент. При цьому тут треба конкретно сфор- 

мулювати наукові і практичні результати, що можуть бути впроваджені у ви- 

робництво. Зміст висновків і пропозицій має випливати зі змісту матеріалу, поданого 

в роботі Тому загальники покращити, підвищити, вирішити тут наводити не слід. У 

висновках треба чітко викласти стан досліджуваної проблеми, а в пропозиціях 

– рекомендації щодо її можливого вирішення. Скажімо, у результаті 

дослідження виявлено, що на підприємстві маса прибутку не досягла планової, 

209

автор виявив можливі шляхи його збільшення. Отже, висновок може бути 

таким: 

На підприємстві маса прибутку за 2004 рік менша, ніж була визначена у 

бізнес-плані на 120 тис грн. Це зумовлено тим, що виробництво сиру твердого 

тут зменшено, а більше реалізовано цільного молока. 

Виходячи з викладеного, логічною може бути така пропозиція: 

Наші розрахунки (див. с.49-50) свідчать, що за умови глибшої переробки 

молока, підприємство могло виробити більше масла на 46 тонн, сиру твердого 

на 85 тонн, а це забезпечило б додатково 189 тис. грн. і маса прибутку 

перевищила би планову на 69 тис. грн. Таким чином треба подбати про повну 

переробку всього обсягу сировини, яка надходить на підприємство. 

Висновки і пропозиції, як правило, нумерують – їхня кількість повинна 

складати не менше 7-9, наводяться вони з нової сторінки. 

Список літературних джерел, використаних при виконанні дослідження, наво- 

диться після висновків і пропозицій з нової сторінки. Джерела можна 

розміщувати одним із таких способів: у хронологічному порядку, у порядку 

появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або 

заголовків книг чи статей. Для магістерських (дипломних) робіт 

рекомендується застосування останнього, оскільки він простий і зручний для 

користування. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Артемчук С.І. Прибуток як економічна категорія. - К.: Урожай, 2002. - 365 с 

2. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - 

Житомир: ЖІТІ, 2000.- 608 с. 

15. Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними 

стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник. - К.: Лібра. 2001. – 

840 с. 

210

16. Інструкція про застосування Плану рахунків, бухгалтерського обліку 

активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і 

організацій. Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291. 

24. Основні положення про склад витрат виробництва (обігу) і формування 

фінансових результатів на підприємствах і в організаціях України. Затв. 

постановою КМУ від 17.09.1993 р. № 764. 

25.Проблеми ефективного функціонування АПК. За ред. П. Т. Саблука, В.Я. 

Амбросова. -К.: ІАЕ,2001.-851с. 

38.План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і 

господарських операцій суб’єктів малого підприємництва // Затверджено 

наказом Міністерства Фінансів Українивід 19 квітня 2001 р.№ 186. 

39. Про державну статистику. Закон України від 20.03.1992 р. 

55. Юденко В. Моделювання фінансової звітності українських підприємств на 

основі міжнародного досвіду // Бухгалтерський облік і аудит, 1999, № 7-8. 

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно 

до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. 

Інколи бібліографічні відомісті на внутрішній титульній сторінці книг 

наводяться таким чином, що спочатку вказується її назва, а потім автори. Так 

само слід наводити це джерело у списку літератури. Нормативні акти за 

назвою (закони, укази, постанови, інструкції, положення, накази тощо) також 

розміщують за алфавітом. 

Варто звернути увагу на відмінності у наведенні посилань на монографії, 

книги, посібники і підручники (№ 1 – за даним списком) та статті в журналах 

(№ 55 – за списком, наведеним, як взірець у посібнику). 

Загальна кількість джерел, використаних при написанні магістерської 

(дипломної) роботи повинна бути не меншою 55 найменувань. 

Додатки до магістерської (дипломної) роботи оформляють як її продовження і 

наводять після списку літератури. Як додатки наводять допоміжні матеріали, 

211

які використовувались у процесі дослідження і необхідні для повноти 

сприйняття роботи. Кожний додаток має починатися з нової сторінки. Він 

повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої 

симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком 

малими літерами з першої великої друкується слово,,Додаток» і велика літера, 

що позначає додаток. 

Додатки позначають послідовно великими літерами української абетки, 

за винятком літер Г, Є, І, Ї Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д. 

Не пізніше як за 20 днів до дати захисту кінцевий варіант магістерської (дип- 

ломної) роботи, переплетений і підписаний, магістр (спеціаліст) передає науковому 

керівникові для контрольного візуального перегляду. 

Документи в дипломній роботі розміщують у такому порядку: 

- титульний аркуш ; 

- завдання на виконання дипломної роботи ; 

- анотація ; 

- відзив наукового керівника; 

- рецензія; 

- довідка про впровадження (відгук з виробництва); 

- зміст; 

- текстова частина дипломної роботи (вступ, розділи, висновки і пропозиції, список 

використаної літератури); 

- додатки. 

Захист магістерської (дипломної) роботи проводиться перед Державною ек- 

заменаційною комісією з присвоєння кваліфікації економіста за освітньо- 

кваліфікаційним рівнем магістра (спеціаліста), де магістр (спеціаліст) 

виголошує стислу доповідь, у якій викладає основні результати дослідження. За 

часом вона повинна тривати 10-15 хвилин. Практика показує, що магістру 

(спеціалісту) для доповіді достатньо 7-8 сторінок машинописного тексту. 

212

Доповідь за змістом має бути короткою, зате чіткою і лаконічною, 

містити мотиви вибору та актуальність теми, мету, завдання дипломної роботи, 

характеристику об’єкта і предмета дослідження, основні положення роботи, 

результати наукового дослідження (висновки і пропозиції). 

Доповідь викладається з використанням ілюстрацій, які подаються 

накресленими збільшеними таблицями чи рисунками тощо, які вивішуються 

на стенді, або ж демонструються з використанням технічних засобів. Таких 

ілюстрацій повинно бути не менше 3-5, вони мають відображати найбільш 

суттєві аспекти дослідження. 

Доповідь будується за такою схемою: Шановний голово, шановні члени 

Державної екзаменаційної комісії! 

Актуальність теми „Облік прибутку” зумовлена ... (тут коротко викла- 

дається обгрунтування, яке спричинило вибір саме такої теми). 

Дослідження виконувалось на прикладі ТОВ „Збруч” М.Тернопіль, де ... 

(треба пояснити причину вибору саме цього підприємства як бази 

проведення дослідження). 

Далі треба, поєднуючи текст доповіді з ілюстраціями, що пропонуються 

для розгляду, коротко викласти зміст магістерської (дипломної) роботи. 

Завершується доповідь викладом висновків і пропозицій. 

Необхідно звертати увагу на чіткість викладу, підкреслювати важливіші 

моменти доповіді модуляціями голосу, наголошуваннями, наприклад, зверніть 

увагу на показник..., ми хочемо наголосити, що.. , погоджуючись з тим, що..., 

насмілимось запропонувати власне бачення..., з нашої точки зору... тощо. 

Після закінчення доповіді треба подякувати голові, членам ДЕК та при- 

сутнім за увагу. 

Магістр (спеціаліст) уважно має вислухати запитання членів ДЕК, опера- 

тивно обдумати їх і правильно, коротко та чітко відповісти на них. Він має 

право тактовно і аргументовано відстоювати і довести свою точку зору з 

питань чи проблем, які обговорюються. 

213

Дипломна робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження 

студента, яке виконується на завершальному етапі навчання студента у вищому 

закладі освіти. 

Вона є самостійною творчою роботою, яка носить технологічно-економічний 

характер, відбиває рівень теоретичних знань і практичних навичок випускника, 

його здатність до професійної діяльності як фахівця. 

У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми 

курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, 

закріплення, розширення теоретичних знань і практичних умінь зі спеціальності 

та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших 

завдань. 

Успішний захист дипломної роботи є підставою для присвоєння випускнику 

Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) кваліфікації відповідно до чинного 

„Переліку кваліфікацій”, розробленого Міністерством освіти і науки України та 

видання йому державного документа про вищу освіту. [12, с.143] 

Як зазначає Цехмістрова Г.С. основними завданнями виконання дипломної 

роботи є: 

- закріплення та поглиблення теоретичних знань та набуття умінь 

самостійного вирішення конкретних завдань підприємств і установ галузі; 

- набуття умінь самостійного аналітичного опрацювання та обґрунтування 

технолого-економічних проблем галузі; 

- розвиток умінь студента самостійно систематизувати та аналізувати 

літературу з теми, оволодіння методикою досліджень узагальнень та логічного 

викладу матеріалу. 

В дипломній роботі студент повинен: 

- показати міцні теоретичні знання з обраної теми та вміння проблемно їх 

застосовувати; 

- обґрунтувати актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку 

науки, практичним завданням галузі; 

214

- уміти критично аналізувати монографічні та періодичні видання з теми, 

узагальнювати матеріали діяльності підприємств і організацій, робити висновки і 

пропозиції; 

- дати характеристику історії досліджуваної проблеми; 

- показати уміння та навички в проведенні експерименту, аналізу і розрахунків, 

володіння сучасною обчислювальною технікою; 

- уміти узагальнювати результати, застосовувати сучасні методи оцінки 

економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів, лаконічності 

формулювати висновки і аргументації, обґрунтувати практичні рекомендації 

виробництву. 

Загальними вимогами до дипломної роботи є: 

- цільова спрямованість; 

- чітка побудова; 

- логічна послідовність викладу матеріалу; 

- глибина дослідження і повнота висвітлення питань; 

- переконливість аргументацій; 

- стислість і точність формулювань; 

- конкретність викладу результатів роботи; 

- доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій; 

- грамотне оформлення. 

Дипломна робота повинна бути виконана державною мовою. У дипломній роботі не 

повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються 

лише посилання на них. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які 

виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику, 

подали в установлений термін дипломну роботу і позитивні відгуки на неї. 

Тематика курсових, дипломних робіт розробляється профілюючими та 

випускаючими кафедрами. Вона повинна бути актуальною і відповідати вимогам 

державного стандарту, стану та перспективам розвитку науки й техніки, 

вирішувати конкретні завдання підприємств і установ, формулюється з 

215

урахуванням замовлень конкретних підприємств, результатів виробничих практик, 

наукових досліджень студентів у процесі навчання. [12, с. 143-145] 

Весь процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи: 

- підготовчий; 

- робота над змістом; 

- заключний етап. 

Підготовчий етап розпочинається з вибору теми курсової і дипломної 

роботи, її осмислення та обґрунтування актуальності. Вибір теми студент 

здійснює з науковим керівником, враховуючи особисті попередні 

напрацювання, зацікавленість певною проблемою та можливістю підбору 

практичного матеріалу роботи підприємств галузі. При з’ясуванні об’єкта, 

предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою кур- 

сової (дипломної) роботи є система логічної ув’язки. Об’єкт дослідження - це вся 

сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує для 

дослідження джерелом інформації (це галузь, підприємство) або це явище, 

процес, який породжує проблему і прагне вивчення. 

. 

Алгоритм написання та оформлення курсової (дипломної) роботи 

216

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Це лише суттєві зв’язки та 

відношення, властивості, аспекти, функції, які є визначальними для даного 

дослідження (управління, кадрове забезпечення, ефективність). Іншими словами, 

об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті має 

наукове пояснення, тобто як категорії наукового процесу вони співвідносяться між 

собою як загальне і часткове, предмет визначає тему дослідження. 

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також 

його кінцевим результатом і шляхами його дослідження, вона співпадає з 

формулюванням теми. 

Для досягнення поставленої мети дослідження студент визначає послідовне 

виконання відповідних завдань, як: 

- вирішення та обґрунтування теоретичних питань проблеми дослідження; 

- всебічне вивчення практики, при потребі проведення експерименту з даної 

проблеми, накопичення даних, аналіз і систематизація їх, математичне 

опрацювання, виявлення типового стану, недоліків, упущень, вивчення 

передового досвіду; 

- обґрунтування системи заходів щодо вирішення проблеми, розробка методичних 

рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці 

відповідних установ і організацій. 

Особлива відповідальність кафедри і наукового керівника за стан написання 

дипломної роботи, які: видають завдання; надають допомогу студенту в розробці 

календарного графіку на період виконання дипломної роботи; рекомендують студенту 

необхідну літературу з теми;проводять консультації відповідно до затвердженого 

графіку; систематично контролюють хід роботи. 

Кафедрі надається право заслуховувати студентів з окремих розділів дипломної 

роботи за рахунок часу, виділеного на наукове керівництво. Консультанти 

запрошуються з науково-педагогічного складу вузу і фахівців підприємств та організацій 

відповідної професійної кваліфікації. 

217

Наступним процесом роботи є безпосереднє ознайомлення студента з 

основними літературними джерелами з теми курсової (дипломної) роботи: каталогом і 

картотекою кафедри та бібліотеки, навчальною й іншою інформаційною літературою, 

формування робочої картотеки з теми. Складену картотеку необхідно дати на 

перегляд керівникові, який порекомендує праці, котрі треба вивчити в першу чергу, а 

також ті, які слід виключити з картотеки, або включити до неї. Після цього студент 

знаходить потрібну літературу і розпочинає вивчення, та конспектування літератури з 

теми дипломної роботи. Після вивчення і конспектування матеріалу його необхідно 

ще раз переглянути, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення та 

сформувати попередній план роботи, який обов’язково погодити з керівником і 

доопрацювати завдання на виконання курсової (дипломної) роботи. 

Перед вступом, при потребі необхідно дати перелік умовних позначень, 

термінів, скорочень, символів, використаних у науковій роботі. Перелік треба 

друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять – визначення, 

скорочення; справа – їх детальну розшифровку. 

В основній частині, поділеній на окремі розділи, викладають зміст теми 

дослідження. В кожному розділі повинна бути завершеність змісту, головна ідея, а також 

тези, підтверджені фактами, думками різних авторів, результатами анкетування, 

експерименту, аналітичних даних практичного досвіду. Думки мають бути пов’язані між 

собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Кожний висновок 

повинен логічно підкріпляти попередній, один доказ випливати з іншого. Інакше текст 

втратить свою єдність. До кожного розділу роботи необхідно зробити висновки, а в кінці 

роботи – формулюються загальні висновки до неї в цілому. 

На заключному етапі передбачається уточнення студентом вступу та 

формування висновків до дипломної роботи, оформлення списку літератури та 

додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень 

наукового керівника, підготовка роботи до захисту. У висновках потрібно 

наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати 

218

достовірність результатів дослідження, викласти рекомендації щодо їх використання. [ 

12 ,c.147-151 ] 

Вони викладаються в стислій формі, та логічній послідовності. Такиі висновоки 

повинні бути основою доповіді при захисті дипломної роботи перед ДЕК. 


Проведені нами дослідження були спрямовані на удосконалення чинної системи 

обліку і контролю прибутку, оскільки за даних обставин вона виявилась мало здатною 

для ефективного і гнучкого управління фінансовими ресурсами. Продовжує зберігати 

характер „історичного обліку і контролю”. 

Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки і пропозиції: 

1. Проблеми, зумовлені інфляцією, відрізняються як за важливістю, так і за 

складністю. Будь-який рівень інфляції, що перевищує 3-4 %, рахується 

значним.Інфляція вимагає: 

а) додаткових інвестицій, щоби підтримати рівень норми прибутку; 

б) переоцінки вартості основних засобів; 

в) точності виміру засобів і їх джерел, відображених на бухгалтерських 

рахунках. Таким чином, інфляція має вирішальний вплив на фінанси підприємства. 

2. З нашої точки зору . поєднання короткострокових запозичень з довгостроковим 

кредитуванням, що всумі складає 1,1 млн. Грн.. для тов „Збруч” небезпечне 

підприємство може бути змушене виплатити короткострокові позички негайно, не 

будучи готовим повернути власні довгострокові вкладення, а поточних надходжень для 

цього недостатньо. 

Отже, запропоновані в дослідженні заходи створять необхідні умови для 

оперативного управління витратами, в процесі якого виявляються наявні резерви 

виробництва, попереджується нераціональне використання матеріальних, трудових і 

фінансових ресурсів. 

Список використаних джерел складається на основі робочої картотеки і є 

„візитною карткою” автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень 

володіння навичками роботи з науковою літературою. 

219

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог 

державного стандарту. Кожний бібліографічний запис починають з нового рядка з 

порядковою нумерацією. Літературу розташовують в алфавітному порядку авторів та 

назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною. 

Посилання в тексті на використані джерела позначаються тим порядковим номером, 

яким вони записані у списку використаної літератури з виділенням двома 

квадратними дужками, наприклад „... у працях [1-7] ...”. 

Про кожен документ (книжку) подаються такі відомості: прізвище та ініціали 

автора, якщо книжка написана двома чи трьома авторами, то їх прізвища перерахову- 

ються за таким порядком, в якому вони вказані в книжці, повна і точна назва книжки, 

яка не береться в лапки, підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на ти- 

тульному аркуші); дані про повторне видання; назва місця видання книжки в 

називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Санкт-Петербургу) 

вживаються скорочення: К, X, М, Л, СПб; назва видавництва (без лапок); рік видання 

(без слів „рік» або скорочення „р.”); кількість сторінок із скороченням „с.” Кожна група 

відомостей відокремлюються одна від одної знаком крапка і тире ( – ).Бібліографічний 

опис наводять мовою документа. 

Документи, які мають більше трьох авторів, описують за назвою. При цьому за 

косою рискою, яку проставляють після останнього слова назви, наводять ініціали і 

прізвища чотирьох авторів (якщо книжку написано чотирма) або трьох „та ін.»(якщо 

книжку написано п’ятьма і більше авторами). Якщо на титульному аркуші відсутнє 

прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого 

за косою рискою вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед 

прізвищем і решту елементи за прізвищем автора. 

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших 

періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; назву статті, 

після чого ставиться дві косих риски, йде повна назва видання, в якому розміщена 

стаття, за викладеними вище правилами, а для журналу – назва, рік випуску, номер 

сторінок, на яких розміщена стаття.. 

220

Для нормативно-технічної та проектної документації вказують номер 

документа, його назву, термін дії. 

Ілюструють дипломні роботи, , за ретельно продуманим тематичним планом, який 

допомагає уникнути випадкових, або пов’язаних із другорядними деталями тексту 

ілюстрацій і запобігти невиправданим пропускам їх до найважливіших тем. Кожна 

ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують 

після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними 

(підрисунковий підпис). 

Підпис під ілюстрацією звичайно має три основні елементи: 

найменування графічного сюжету позначається скороченим словом „Рис”; 

порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими 

цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою 

характеристикою зображеного. 

Основними видами ілюстративного матеріалу в дипломній роботі з економіки 

є: таблиця, рисунок, схема, діаграма і графік. Не варто оформлювати посилання на 

ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. 

У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба 

вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках „(рис. 3.1)” 

або звороту типу: „...як це видно з рис. 3.1”, або „...як це показано на рис. 3.1”. 

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення 

(електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують на принтері 

чи креслять тушшю на білому непрозорому папері. 

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць. 

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують 

симетрично до тексту. Назву і слово „Таблиця” розміщують в правому верхньому 

куті з зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділуі 

порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: Таблиця 1.2 

(друга таблиця першого розділу). 

Приклад побудови таблиці 

221

Таблиця (номер) 

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „таблиця” і її 

номер вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами 

пишуть слова „Продовження таблиці” і вказують її номер. 

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих 

предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них 

обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими 

характеризується присудок) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен 

заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в 

боковику - всіх даних цього рядка. Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути 

якомога коротшим. 

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки - з 

маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо 

вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з 

порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. 

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, 

щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за 

годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на 

інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують 

тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на 

частини і розміщувати одну частину над іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або 

графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині 

таблиці повторюють її заголовок, а в другому випадку – боковик. 

222

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, 

його можна замінити лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому 

повторенні його замінюють словами „Те ж», а далі - лапками. Ставити лапки замість 

цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. 

Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому 

ставлять прочерк. 

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко- 

орфографічних правил. 

Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки 

суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це 

стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких 

однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не 

одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, 

вписують всередині рядків тексту. 

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо 

під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і 

числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення 

починається зі слова „де” без двокрапки. 

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче 

кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння 

не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після 

знаків плюс (+), мінус (-), множення (х), ділення (:). 

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті. Інші 

нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають арабськими цифрами 

в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапки від формули до її номера. 

Додатки оформлюють як продовження дипломної роботи на наступних її 

сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи 

посилань у тексті. 

223

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дипломної роботи, кожний 

такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати 

заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до 

тексту. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої 

друкується слово „Додаток” і велика літера, що позначає додаток. 

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному 

аркуші під назвою дипломної роботи друкують великими літерами слово 

„ДОДАТКИ”. 

До додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для 

повного сприйняття дипломної роботи: 

- проміжні математичні доведення, формули і розрахунки; 

- таблиці допоміжних цифрових даних; 

- протоколи і акти випробувань, розрахунки економічного ефекту; 

- ілюстрації допоміжного характеру; 

- інструкції та методики, розроблені в процесі виконання роботи. 

Зброшурована у твердій палітурці дипломна робота подається студентом 

завідувачу випускаючої кафедри, який приймає остаточне рішення щодо її 

допуску до захисту в Державній комісії з захисту дипломних робіт, про що робить 

відповідну позначку (ставить підпис біля висновку комісії з попереднього захисту). 

Після одержання допуску до захисту студент отримує на випускаючій кафедрі 

направлення на зовнішнє рецензування. 

Зовнішній рецензент – провідний спеціаліст галузі або науковець - ретельно 

ознайомлюється з дипломною роботою та складає рецензію. 

До внутрішньої сторінки обкладинки дипломної роботи студент приклеює 

конверт, у якому розміщує зовнішню рецензію. 

При наявності листа-замовлення з підприємства студент має отримати також 

відгук на дипломну роботу від підприємства-замовника. Цей відгук та лист 

замовника треба також покласти в конверт. 

224

До захисту студент готує стислу доповідь, в якій слід коротко викласти основні 

результати дослідження. Регламент доповіді – 10-15 хвилин. На підкріплення 

доповіді розробляють наочні матеріали (4-6 сторінок з найважливішими рисунками та 

таблицями, які оформлюються у вигляді плакатів або друкуються на принтері для 

кожного члена комісії; за бажанням, додаються слайди, фотографії, макети, рекламні 

проспекти тощо). 

`Перед захистом доцільно ретельно прочитати зовнішню рецензію, особливу 

увагу звернути на висловлені рецензентом зауваження і підготувати аргументовані 

відповіді. 

Захист дипломної роботи є відкритим, за бажанням студент може запросити на 

захист своїх рідних та близьких. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому 

засіданні державної екзаменаційної комісії та регламентується „Положенням про 

організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах». Захист дипломних 

робіт може проводитись як у вищому навчальному закладі, так і на підприємствах у 

закладах і організаціях, якщо там є до них практичний інтерес. 

Перед захистом дипломних робіт декан факультету подає Державній комісії 

зведену відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними 

оцінки з теоретичних дисциплін, курсових робіт, практик, державних екзаменів. 

Процедура захисту включає: 

- доповідь студента про зміст роботи; 

- запитання до автора; 

- оголошення відгуку наукового керівника або його виступ; 

- відповіді студента на запитання членів ДЕК; 

- заключне слово студента; 

- рішення комісії про оцінку роботи. 

Виступ студент готує заздалегідь, при цьому потрібно висвітлити такі важливі 

питання: обґрунтувати актуальність теми дослідження, мету завдання, об’єкт, пред- 

мет дослідження, які методи використані, основні теоретичні положення та їх 

підтвердження в процесі експериментального дослідження. 

225

Під час захисту дипломної роботи студент зобов’язаний дати вичерпні відповіді 

на всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах на захисті. 

Захист дипломної роботи фіксується у протоколі ДЕК. 

Кращі курсові (дипломні) роботи рекомендуються на конкурси студентських 

робіт, а також до друку в студентських наукових збірниках. 

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться у довільній формі з 

урахуванням: актуальності теми наукового і практичного значення роботи, ступеня 

самостійності у виконанні дипломної роботи, новизни та оригінальності, 

використання літератури, логічності, послідовності, аргументованості змісту, 

відповідності професійній спрямованості випускника. 

Спеціаліст-практик відповідної кваліфікації надає рецензію на дипломну роботу, 

в якій висвітлює в основному ті ж питання, звертає увагу на оформлення та окремі 

недоліки роботи. Рецензент, як і науковий керівник, оцінює роботу за чотирибальною 

системою. 

Після закінчення захисту ДЕК на закритому засіданні обговорює результати 

захисту дипломних робіт, оцінює їх з урахуванням складання державних іспитів і 

приймає рішення про присвоєння студенту-дипломнику відповідної кваліфікації. 

Державна екзаменаційна комісія приймає рішення також про видання диплому з 

відзнакою та рекомендацію до аспірантури. 

Студент, який не захистив дипломної роботи, допускається до повторного 

захисту лише один раз протягом трьох років після закінчення вищого навчального 

закладу за окрему, додаткову оплату. 

Захищені дипломні роботи реєструються і здаються випускаючою кафедрою в 

архів на зберігання протягом 5 років. 

Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі 

кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання 

інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових 

знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі. Магістр 

226

повинен мати широку ерудицію, фундаментальну наукову базу, володіти методологією 

наукової творчості, сучасними інформаційними технологіями, методами отримання, 

обробки, зберігання і використання наукової інформації, бути спроможним до творчої 

науково-дослідницької і науково-педагогічної діяльності. 

Магістерська освітньо-професійна програма включає в себе дві приблизно 

однакові за обсягом складові – освітню і науково-дослідницьку. Зміст науково- 

дослідницької роботи магістра визначається індивідуальним планом. Одночасно 

призначається науковий керівник, котрий повинен мати науковий ступінь і (або) 

вчене звання і працювати в даному ВНЗ. 

Підготовка магістра завершується захистом магістерської роботи на засіданні 

Державної екзаменаційної комісії. 

Магістерська робота – це самостійна випускна науково-дослідницька робота, 

яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і от- 

римання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора - 

продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести 

науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. 

Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є 

своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого – самостійним оригінальним 

науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації 

або підприємства. При цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені 

наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значимість. 

Як підкреслює Цехмістрвоа Г.С., підготовка магістрів є справою відносно но- 

вою, тому поки що не розроблені більш-менш уніфіковані вимоги щодо змісту й 

структури магістерської роботи як виду кваліфікаційної роботи. Специфічним є не 

лише зміст магістерської роботи, а й форма його викладу, яка характеризується певним 

ступенем абстрагування, активним застосуванням математичного апарату, засобів 

логічного мислення, комп’ютерних методик та математичної статистики. 

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність 

приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, ав- 

227

тор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, 

схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської 

роботи аналогічна дипломній і включає: титульний аркуш; зміст; вступ; розділи і 

підрозділи основної частини; висновки; список використаних джерел; додатки. 

Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і 

добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту 

магістерської роботи також мають багато спільного з дипломною роботою студента і 

кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки 

слід застосувати методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці. 

Норми наукової комунікації суворо регламентує характер викладу наукової 

інформації, вимагаючи відмову від висловлювання власної думки у чистому вигляді. У 

зв’язку з цим автори роботи намагаються уживати мовні конструкції, які виключають 

застосування особового займенника „я. Автор виступає у множині, вживає замість „я” 

займенник „ми”, і це виправдано, бо будь-яке дослідження є наслідком роботи групи 

людей, колективна творчість. 

Вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної 

роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації. 

На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора 

наук, які є науково-дослідницькими працями, магістерська робота як самостійне 

наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої 

покладено моделювання більш-менш відомих рішень. її тематика та науковий рівень 

мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазначеної 

роботи повинне не стільки вирішувати наукові проблеми (завдання), скільки 

засвідчити, що її автор здатний належним чином вести науковий пошук, 

розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їх вирішення. 

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр 

повинен уміти: 

- формулювати мету і завдання дослідження; 

- складати план дослідження; 

228

- вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних 

технологій; 

- використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні 

та розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження; 

- обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих 

літературних джерел; 

- оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляді звітів, 

рефератів, статей. 

Процедура підготовки і захисту магістерської роботи подібна до захисту 

дипломної роботи. 

При визначенні особливостей дипломної роботи магістра слід виходити з того, 

що дипломна робота взагалі – випускна самостійна робота навчально-дослідного 

характеру, яка виконується студентами, що закінчують гуманітарні вищі 

навчальні заклади. Написання та захист дипломної роботи є перевіркою готовності сту- 

дента до майбутньої професійної діяльності. 

Майбутня професійна діяльність магістра у відповідній галузі економіки 

повинна бути пов’язана з виконанням функцій викладача вищого навчального 

закладу, наукового працівника чи менеджера. Ось саме готовність до такої діяльності 

і повинна засвідчувати дипломна робота магістрів. 

Магістерська робота подається у вигляді, який дозволяє зробити висновок, 

наскільки повно відображені та обґрунтовані положення, висновки та рекомендації, 

які містяться в роботі, їх новизна і значимість. Сукупність отриманих у такій роботі 

результатів повинна свідчити про наявність у її автора первинних навичок наукової 

роботи. Магістерська робота як наукова праця досить специфічна. Перш за все її 

відрізняє від інших наукових робіт те, що вона виконує кваліфікаційну функцію. У 

зв’язку з цим основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової 

кваліфікації та вміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні 

наукові завдання. Магістерська робота закріплює отриману інформацію у вигляді 

текстового та ілюстративного матеріалу, в яких студент-магістрант упорядковує 

229

за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить наукову цінність або 

практичну значимість тих чи інших положень. Магістерська робота відображає 

як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність 

яких обґрунтовується в кожному конкретному випадку їх використання. 

Зміст магістерської роботи в найбільш систематизованому вигляді фіксує як 

вихідні передумови наукового дослідження, так і весь його хід, а також отримані 

при цьому результати. Причому тут не просто описуються наукові факти, а й 

проводиться їх всебічний аналіз, розглядаються типові ситуації, відповідно до 

обраної теми. 

Успішність виконання магістерської роботи великою мірою залежить від 

уміння вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони 

дозволяють досягти поставленої у роботі мети. Методологія виконання магістерської 

роботи, вимоги до її оформлення аналогічні дипломній роботі, але детальніше 

розкривається актуальність теми дослідження, наукова проблема і її доведення. 

Якомога ретельніше формується зміст вступної частини, обов’язковим є 

визначення об’єкта і предмета дослідження. Загальні висновки магістерської 

роботи виконують роль закінчення, обумовленого логікою проведення дослідження у 

формі послідовного, логічного викладення отриманих підсумкових результатів, їх 

співвідношення з загальною метою, конкретними завданнями, поставленими і 

сформульованими у вступі. Саме результатами теоретичного і практичного 

дослідження у своїй дипломній роботі магістрант має змогу засвідчити рівень 

наукової підготовки. 

На основі цього може бути розроблений авторський курс лекцій або цикл 

семінарських чи лабораторних занять, система засобів наочності, педагогічні програмні 

засоби тощо. [12, c. 147-166] . 

Випускники магістратури, які за підсумками навчання отримали диплом з 

відзнакою, можуть рекомендуватися Вченою радою навчального закладу для вступу до 

аспірантури. 

230

Магістри, які виконали наукову роботу, але одержали під час захисту оцінку 

„незадовільно”, отримують довідку встановленого Міністерством освіти і науки 

України зразка, їм надається право повторного захисту магістерської роботи протягом 

одного року. При повторному захисті необхідним є проведення нового рецензування. 

Щодо останнього ДЕК виносить відповідне рішення і фіксує його протокольно. Рішення 

комісії є остаточним і оскарженню не підлягає. 

Магістерські роботи, що мають вагоме науково-практичне значення, можуть 

бути, за пропозицією комісії, рекомендовані ДЕКом для опублікування у вигляді окре- 

мих навчальних посібників. За магістерськими роботами зберігається статус 

авторського права. 

Проведений Шейко В.М. Кушнаренко Н.М. аналіз виконання і захисту 

магістерських робіт дає можливість акцентувати увагу магістрів на типових 

помилках, зокрема: 

1. Зміст роботи не відповідає плану магістерської роботи або не розкриває тему 

повністю чи в її основній частині. 

2. Сформульовані розділи (підрозділи) не відображають реальну проблемну 

ситуацію, стан об’єкта. 

3. Мета дослідження не пов’язана з проблемою, сформульована абстрактно і не 

характеризує специфіки об’єкта і предмета дослідження. 

4. Автор не виявив самостійності, робота являє собою компіляцію або плагіат. 

5. Не зроблено глибокого і всебічного аналізу сучасних офіційних і нормативних 

документів, нової спеціальної літератури (останні 2-10 років) з теми дослідження. 

6. Аналітичний огляд вітчизняних і зарубіжних публікацій з теми роботи має 

форму анотованого списку і не відбиває рівня досліджуваності проблеми. 

7. Не розкрито зміст та організацію особистого експериментального дослідження 

(його суть, тривалість, місце проведення, кількість обстежуваних, їхні 

характеристики), поверхово висвітлено стан практики. 

8. Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не відповідають 

поставленим завданням. 

231

9. У роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, з яких запозичено 


10. Бібліографічний опис джерел у списку використаної літератури наведено 

довільно, без дотримання вимог державного стандарту. 

11. Як ілюстраційний матеріал використано таблиці, діаграми, схеми, запозичені не 

з першоджерел, а з підручника, навчального посібника, монографії або наукової 

статті. 

12. Обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам, робота виконана 

неохайно, з помилками.[13, c.141] . 

Раціональніше організувати роботу над курсовою (дипломною) роботою, 

правильно розподілити свій час, спланувати його, глибоко і своєчасно 

розробити вибрану тему допоможе, на думку Шейко В.М. та Кушнаренко Н.М., 

алгоритм написання курсової (дипломної) роботи. Він дисциплінує виконавця, 

лімітує термін, відведений на вибір теми, підбір та аналіз літератури з теми 

дослідження, написання, оформлення і захист курсової (дипломної) роботи. 

Курсову (дипломну) роботу доцільно виконувати в такій послідовності: 

вибір теми – з’ясування об’єкта і предмета – визначення мети і завдань 

дослідження – виявлення і відбір літератури з теми, її вивчення – складання 

попереднього плану – написання вступу – виклад теорії і методики – вивчення 

досвіду роботи – формулювання висновків і рекомендацій — оформлення 

списку використаних джерел та додатків. Потім здійснюється літературне й 

технічне оформлення роботи, її рецензування, підготовка до захисту і захист 

курсової (дипломної) роботи. 

Виконання курсової (дипломної) роботи організується відповідно до 

графіка, затвердженого кафедрою та деканатом. 

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи: 

• підготовчий; 

• етап роботи над змістом; 

• заключний етап 

232

Алгоритм написання курсової (дипломної) роботи 

Підготовчий етап роботи над курсовою (дипломною) роботою починається з 

вибору теми курсової (дипломної) роботи, її осмислення та обґрунтування. З 

переліку тем, запропонованих кафедрою, студент вибирає ту, яка найповніше 

відповідає його навчально-виробничим інтересам та схильностям. Перевага 

надається темі, при розробці якої студент може виявити максимум особистої 

творчості та ініціативи. Разом із керівником необхідно визначити межі 

розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у 

дослідженні. 

При з’ясуванні об’єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати 

на те, що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є системні логічні 

зв’язки. Об’єктом дослідження є вся сукупність відношень різних аспектів 

233

теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника 

інформації. Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки та відношення, 

які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, 

визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет 

дослідження є вужчим, ніж об’єкт. 

Визначаючи об’єкт, треба знайти відповідь на запитання: що 

розглядається? Разом з тим предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про 

зміст розгляду об’єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, 

аспекти і функції об’кта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає 

те, що досліджується. А предметом – те, що в цьому об’єкті має наукове 

пояснення. 

Правильне, науково обґрунтоване визначення об’єкта дослідження – це 

не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення 

місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті 

дослідження. Треба знати, що об’єкт дослідження – це частина об’єктивної 

реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної 

діяльності людини як соціальної істоти (суб’єкта). Предмет дослідження є 

таким його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень 

об’єкта, опосередкованих людиною (суб’єктом) у процесі дослідження з 

певною метою в конкретних умовах. 

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а 

також з його кінцевим результатом і шляхом його досягнення. Кінцевий 

результат дослідження передбачає вирішення студентами проблемної 

ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в 

реальній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного 

функціонування. Кінцевий результат відображає очікуваний від виконання 

позитивний ефект, який формулюється двоступенево: перша частина – у вигляді 

суспільної корисності; друга – у вигляді конкретної користі, віднесеної до 

основного предмета дослідження 

234

Схема формулювання назви і мети дослідження 

Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання 

дослідження, які можуть включати такі складові: 

- вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми 

дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше 

вдосконалення їх вивчення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв 

ефективності, принципів та умов застосування тощо); 

- всебічне (за необхідності – й експериментальне) вивчення практики 

вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, недоліків і труднощів, їх 

причин, типових особливостей передового досвіду; таке вивчення дає змогу уточнити, 

перевірити дані, опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, 

підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального 

дослідження; 

- обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення даної проблеми; 

- експериментальна перевірка запропонованої системи заходів щодо 

відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у 

відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу 

і зусиль; 

- розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання 

235

результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (організацій). 

Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними 

літературними (а можливо й архівними) джерелами з теми курсової (дипломної) 

роботи. З метою повного їх виявлення необхідно використовувати різні джерела 

пошуку: каталоги і картотеки кафедр та бібліотеки вищого навчального закладу, а 

також провідних наукових бібліотек міста, бібліотечні посібники, прикнижні та 

пристатейні списки літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях, 

словниках та ін., покажчики змісту річних комплектів спеціальних періодичних 

видань. 

Під час джерелознавчих пошуків необхідно з’ясувати стан вивченості 

обраної теми сучасною наукою, щоб не повторювати в роботі загальновідомих 

істин, конкретніше точніше визначити напрями та основні розділи свого 


Бібліографічні виписки джерел краще робити на каталожних картках, щоб 

скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів у зошиті, зручна тим, що 

її завжди можна поповнювати новими матеріалами, контролювати повноту добору 

літератури з кожного розділу курсової (дипломної) роботи, знаходити необхідні 

записи. Картки можна групувати в будь-якому порядку залежно від мети або періоду 

роботи над дослідженням. 

У початковий період роботи над темою найзручнішою є розстановка карток в 

єдиному алфавіті прізвищ авторів та назв видань. Можна згрупувати картки в 

картотеці за основними питаннями, що розкривають зміст теми курсової 

(дипломної) роботи. Тоді на каталожних роздільниках олівцем пишуть назви 

основних структурних частин роботи: Вступ, Розділ (його назва), Висновки та ін. 

Картотека наповнюється картками відповідно до теми розділів і підрозділів, щоб 

своєчасно звернути увагу на недостатню кількість матеріалу з того чи іншого 

питання. Доцільно використовувати дублювання карток у різних розділах та 

підрозділах, якщо в статті або монографії розкрито комплекс питань з теми 


236

Картки робочої картотеки використовують для складання списку 

літератури, тому бібліографічні описи на картках мають бути повними, 

відповідати вимогам стандарту. Крім основних відомостей про видання на 

картках поміщають анотацію, а також шифр документа і назву бібліотеки, в 

якій він зберігається. 

Складену з теми роботи картотеку необхідно дати на перегляд науковому 

керівникові, який порекомендує праці, котрі треба вивчити в першу чергу, а 

також ті, які слід виключити з картотеки або включити до неї. Після 

узгодження з керівником наповнення картотеки встановлюється наявність не- 

обхідних видань у бібліотеках інституту та міста. Після цього студент 

розпочинає їх вивчення, переходячи до другого етапу роботи над 

дослідженням. 

Другий етап – робота над текстом курсової (дипломної) роботи 

починається з вивчення та конспектування літератури з теми курсової 

(дипломної) роботи. Вивчення літератури треба починати з праць, де проблема 

відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень. Починати 

ознайомлення з виданням треба з титульного аркуша, з’ясувавши, де, ким, 

коли воно було видано. Треба переглянути зміст, який розкриває структуру 

видання, наповнення його розділів, звернутися до передмови, де розкрито 

призначення видання, завдання, поставлені в ньому автором. 

Читаючи видання, треба уважно стежити за ходом авторської думки, 

вміти відрізняти головні положення від доказів й ілюстративного матеріалу. 

Часто статті з наукових збірок складні для сприйняття, тому необхідно їх читати 

кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її 

доводить. З’ясовуючи це, треба виписати всі необхідні цитати, цифри, факти, 

умови, аргументи, якими оперує автор, доводячи основну ідею статті. 

Конспектуючи матеріал, слід постійно пам’ятати тему курсової 

(дипломної) роботи, щоб виписувати тільки те, що має відношення до теми 

дослідження. Виписувати цитати треба на одну сторону окремих аркушів 

237

паперу стандартного розміру, що допомагає краще орієнтуватися в 

накопиченому матеріалі, систематизувати його за темами і проблемами. Кожна 

цитата, приклад, цифровий матеріал мають супроводжуватися точним описом 

джерела з позначенням сторінок, на яких опубліковано цей матеріал. 

Застосування так званих розлапкованих цитат, коли думки іншого автора 

видаються за особисті, розглядається як грубе порушення літературної та нау- 

кової етики, кваліфікується як плагіат. 

Однак це не означає, що студент зовсім не повинен спиратися на праці 

інших авторів: чим ширше і різноманітніше коло джерел, які він 

використовував, тим вищою є теоретична та практична цінність його 


Після конспектування матеріалу необхідно перечитати його знову, щоб 

склалося цілісне уявлення про предмет вивчення. Щоб зібрати матеріал з 

одного питання разом, можна розрізати ті конспекти, де розглянуто кілька 

питань з теми дослідження. 

Правильна та логічна структура курсової (дипломної) роботи – це 

запорука успіху розкриття теми. 

Процес уточнення структури складний і може тривати протягом усієї 

роботи над дослідженням. Попередній план роботи треба обов’язково 

показати науковому керівникові, оскільки може статися, що потрібно буде 

переписувати текст роботи. 

Готуючись до викладення тексту курсової (дипломної) роботи, доцільно 

ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути 

розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається 

відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і 

параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ 

(параграф) – окрему частину цього питання. 

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи 

працювати над розділом, треба відмітити його головну ідею, а також тези 

238

кожного підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних 

авторів, результатами анкетування та експерименту, аналізом конкретного 

практичного досвіду. Треба уникати безсистемного викладення фактів без 

достатнього їх осмислення та узагальнення. 

Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути 

підпорядкований одній головній ідеї. Один висновок не повинен суперечити 

іншому, а підкріплювати його. Якщо висновки не будуть пов’язані між собою, 

текст втратить свою єдність. Один доказ має випливати з іншого. Для доказу 

кожного положення треба наводити аргументи, розташовуючи їх таким чином: 

- середній доказ – слабкий доказ – сильний доказ або 

- сильний – слабкий — середній. 

До кожного розділу (глави) роботи необхідно зробити висновки, на 

основі яких формулюють висновки до всієї роботи в цілому. 

Достовірність висновків загалом підтверджується вивченням практичного 

досвіду роботи конкретних установ, щодо яких проводиться дослідження. 

Оперативно і в повному обсязі зібрати практичний матеріал, узагальнити його 

та систематизувати допоможе оволодіння студентом основними методами 

дослідження: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетуванням, інтерв’ю, 

математичними методами обробки кількісних даних, методом порівняльного 

аналізу та ін. Найкращих результатів можна досягти при комплексному 

використанні цих методів, проте слід мати на увазі, що залежно від 

особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі 

методи можуть набути переважного значення. 

Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх 

достовірність і типовість, найсуттєвіші ознаки для наукової характеристики, 

аналізу, порівняння. Аналіз зібраних матеріалів слід проводити у сукупності, з 

урахуванням усіх сторін відповідної сфери діяльності (чи установи). Порівняль- 

ний аналіз допомагає виділити головне, типове в питаннях, що розглядаються, 

простежити зміни, що сталися в роботі підприємств протягом останніх років, 

239

виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів у їх функціонуванні, 

визначити тенденції та перспективи подальшого розвитку. 

Кількісні дані, що ілюструють практичний досвід роботи, можна 

проаналізувати за методом ранжованого ряду, розподіливши матеріали за 

роками, звівши їх у статистичні таблиці, таблиці для порівняння та ін., що 

дозволить зробити конкретні висновки. 

Таким чином, широке використання відомих у науці методів 

накопичення, вивчення, систематизації фактів та практичного досвіду в цілому 

дасть змогу виконати основне завдання курсового (дипломного) дослідження: 

поєднати різні роз’єднані знання в цілісну систему, вивести певні законо- 

мірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики 

відповідної сфери діяльності. 

На заключному етапі роботи над курсовою (дипломною) роботою 

передбачається написання студентом вступу та висновків до курсової 

(дипломної) роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування 

тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, 

підготовка роботи до захисту. 

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина курсової 

(дипломної) роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, 

її практична значущість; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання 

дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилось; 

розкривається структура роботи, її основний зміст. Якщо студент вирішив не 

торкатися деяких аспектів теми, він повинен зазначити про це у вступі. 

Обов’язковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, в 

який включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має 

бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної 

новизни, значущості, переваг та недоліків розглядуваних робіт, які доцільно 

згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми, 

теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, потім ті, що розкривають 

240

тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис 

публікацій, що аналізуються, достатньо назвати автора й назву, а поруч у 

дужках проставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи в 

списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь 

висвітленості в літературі основних аспектів теми. 

Логічним завершенням курсової (дипломної) роботи є висновки. 

Головна їх мета – підсумки проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді 

окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб 

вони відповідали поставленим завданням. У висновках необхідно зазначити не 

тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й 

недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. 

Основна вимога до заключної частини – не повторювати змісту вступу, 

основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах. 

Літературне оформлення курсової (дипломної) роботи є важливим 

елементом її виконання і одним із багатьох чинників, на які зважає комісія при 

оцінюванні під час захисту. Передусім звертається увага на змістовний аспект 

викладу матеріалу (логічність і послідовність, повнота і репрезентативність, 

тобто широта використання наукових джерел, загальна грамотність та 

відповідність стандартам і прийнятим правилам), а також на текст роботи, 

список літератури і додатки, на зовнішнє оформлення титульного аркуша. 

Курсову (дипломну) роботу рекомендується виконувати спочатку в 

чорновому варіанті. Це дозволяє вносити до тексту необхідні зміни і доповнення 

як з ініціативи самого автора, так і згідно з зауваженнями керівника. 

Перш ніж представляти чернетку керівникові, треба ще раз переглянути, 

чи логічно викладено матеріал, чи є зв’язок між параграфами та главами, чи 

весь текст працює на головну ідею курсової (дипломної) роботи. Такий уявний 

структурний аналіз роботи допоможе краще побачити нелогічність в її 

структурі та змісті. 

241

Оформляючи текст роботи, треба знайти час для повторного перегляду 

першоджерел. Це допоможе побачити все цінне, що було пропущено на початку 

вивчення теми, наштовхне на цікаві думки, поглибить розуміння проблеми. 

Доцільно відкласти текст і повернутися до нього через деякий час, щоб 

подивитися на роботу очима сторонньої особи. Весь цей час не слід читати щось 

із теми роботи, але постійно думати над нею. У цей період, коли тема вивчена та 

викладена, з’являються власні думки, власна оцінка та розуміння проблеми – 

неодмінна умова поліпшення структури і змісту роботи. 

Під час редагування тексту бажано прочитати роботу вголос, що дозволить 

побачити можливу непереконливість доказів, кострубатість фраз та уникнути 

цього. Не треба боятися скорочувати написане – від цього текст тільки виграє. 

Під час підготовки чернетки слід ретельно відредагувати кожне речення, 

звернути увагу на вибір необхідних формулювань, які б просто і чітко, коротко й 

доступно виражали зміст викладених питань. Не варто послуговуватися 

складними синтаксичними конструкціями – вони часом слабо зв’язані між 

собою логічно, містять двозначні тлумачення тощо. 

У курсовій (дипломній) роботі необхідно прагнути дотримуватися 

прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів, не 

рекомендується вживати слова і вирази-штампи, вести виклад від першої 

особи:,,Я спостерігав”, ,,Я вважаю”, ,,Мені здається”, ,,На мою думку”, ,,Ми 

отримуємо”, ,,Ми спостерігаємо”. Слід уникати в тексті частих повторень слів 

чи словосполучень. 

При згадуванні в тексті прізвищ (учених-дослідників, практиків) ініціали, 

як правило, ставляться перед прізвищем (В.М.Шейко, а не Шейко В.М., як це 

прийнято в списках літератури). 

Чернетку дипломної роботи треба писати на окремих аркушах паперу з 

однієї сторони з полями (приблизно шириною 3—4 см) чорнилом, чітко 

і.розбірливо. Недотримання такої вимоги ускладнює внесення автором 

необхідних змін до тексту, які можна зробити на полях або на зворотньому 

242

боці аркуша. Тут же можуть бути зроблені зауваження або пропозиції 

керівником роботи. Бажано не відкладати оформлення чорнового варіанта 

роботи на останні дні встановленого терміну. Завдання студента — якомога 

раніше подати чернетку керівникові. Вважається нормою, коли курсова (дип- 

ломна) робота переробляється кілька разів. Навіть досвідчені автори 

неодноразово допрацьовують свої роботи. [13, с. 119-120]. 

Після остаточного узгодження чернетки з керівником можна оформляти 

чистовий варіант. Перед тим, як віддрукувати з чернетки курсову (дипломну) 

роботу, її слід старанно ще раз перевірити, уточнити назви розділів (глав), 

підрозділів (параграфів), таблиць, послідовність розміщення матеріалу, звірити 

цифрові дані, обґрунтованість і чіткість формулювань, висновків та 

рекомендацій. 

До формулювань заголовків (назв) розділів (глав) і підрозділів 

(параграфів) курсової (дипломної) роботи висуваються такі основні вимоги: 

стислість, чіткість і синтаксична різноманітність у побудові речень, з 

переважанням простих, поширених, послідовне та точне відображення 

внутрішньої логіки змісту роботи. 

Розділи і підрозділи прийнято нумерувати арабськими цифрами. 

Параграфи (підрозділи) нумерують окремо в кожному розділі. Позначення 

розділів (глав), параграфів і їхні порядкові номери пишуть в одному рядку з 

заголовком, причому в кінці крапка не ставиться. Наприклад: 

Розділ 2. Документ як системний об’єкт 

2.1. Матеріальна складова документа 

2.2. Інформаційна складова документа 

Усі сторінки роботи нумеруються від титульної до останньої без 

пропусків або літерних додатків. Першою сторінкою вважається титульний 

аркуш, на ній цифра 1 не ставиться, другою вважається сторінка, що 

містить,,зміст», на ній цифра 2 не ставиться, на наступній сторінці 

243

проставляється цифра 3 і далі згідно з порядком. Порядковий номер сторінки 

проставляється посередині верхнього поля. 

Курсова (дипломна) робота відкривається титульним аркушем. На ньому 

вказуються міністерство, назва інституту, в якому виконувалася курсова 

(дипломна) робота, назва кафедри, на якій вона виконувалась, повна назва 

теми роботи, прізвище та ініціали студента-дипломника, курс, група, факультет, 

де він навчається, прізвище, ініціали, вчене звання наукового керівника, рік і 

місце виконання роботи. 

На наступній сторінці розміщується зміст із позначенням сторінок, на 

яких кожний з елементів плану викладений у роботі. Всі розділи і підрозділи, 

що є у плані, мають бути виділені в тексті заголовками та підзаголовками. 

Захист курсової роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого 

кафедрою, в присутності комісії у складі керівника та двох-трьох членів 

кафедри. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні 

Державної екзаменеційної комісії та регламентується,,Положенням про органі- 

зацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”. 

ахист дипломних робіт може проводитись як у вищому навчальному 

закладі, так і на підприємствах, у закладах та організаціях, якщо тема має для 

них науково-теоретичний або практичний інтерес або у разі виконання роботи 

на їх базі. 

До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі 

вимоги навчального плану. Списки студентів, допущених до захисту дипломних 

робіт, подаються в державну комісію деканом факультету. 

подає 

Державній комісії перед захистом дипломних робіт декан факультету 

зведену відомість про виконання студентами навчального плану і про 

отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових робіт, практик, 

державних екзаменів (тільки перед захистом дипломних робіт). 

244

Державній комісії можуть бути подані також інші матеріали, що 

характеризують наукову і практичну цінність виконаної роботи: друковані 

статті за темою роботи, документи, які підтверджують практичне застосування 

роботи; макети, таблиці, діаграми виробів, схеми тощо. 

Члени комісії заздалегідь знайомляться зі змістом роботи. На захист 

можуть бути запрошені керівники підприємств, організацій, установ, на 

замовлення яких було здійснено дослідження. 

Під час захисту курсової (дипломної) роботи студент зобов’язаний дати 

вичерпні відповіді на всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у 

виступах на захисті. Захист дипломної роботи фіксується в протоколі ДЕК. 

Результати захисту дипломної (курсової) роботи визначаються 

оцінками,,відмінно”, ,,добре”, ,,задовільно” і ,,незадовільно” з урахуванням 

якості виконання всіх частин курсової роботи та рівня її захисту. Оцінка за 

курсову роботу заноситься до залікової книжки студента та в екзаменаційну 

відомість. Оцінка з дипломної роботи виставляється на закритому засіданні 

ДЕК і оголошується її головою дипломнику та всім присутнім на відкритому 

засіданні. При визначенні оцінки слід зважати на якість роботи, рівень 

наукової та практичної підготовки студента. [ 13, c.130-135]. 

Студент, який на захисті дипломної роботи отримав незадовільну оцінку, 

відраховується з вищого навчального закладу і йому видається академічна 

довідка. 

Коли захист дипломної роботи визнається незадовільним, державна 

комісія встановлює, чи може студент подати на повторний захист ту саму роботу 

з доопрацюванням, чи він зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену 

відповідною кафедрою. 

Студент, який не склав державного екзамену або не захистив дипломний 

проект (роботу), допускається до повторного складання державних екзаменів чи 

захисту дипломного проекту (роботи) протягом трьох років після закінчення 

вищого навчального закладу. 

245

Студентам, які не склали державні екзамени або не захищали дипломний 

проект (роботу) з поважної причини (документально підтвердженої ректором 

вищого навчального закладу, може бути продовжений строк навчання до 

наступного терміну роботи державної комісії зі складанням державних 

екзаменів чи захистом дипломних проектів (робіт), але не більше одного року. 

Студенти, які виявили особливі здібності до наукової творчості, захистили 

дипломну роботу на ,,відмінно”, мають публікації, є переможцями 

Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт, можуть бути 

рекомендовані державною комісією до вступу в аспірантуру. 

Кращі роботи можна рекомендувати на конкурси студентських робіт, а 

також до друку в студентських збірниках. Дипломні й курсові роботи подаються 

на конкурси, коли вони являють собою розробки, проведені студентами в процесі 

навчання, і отримані в них результати опубліковані, впроваджені в практику або 

в навчальний процес. При цьому учасниками конкурсу можуть бути студенти 

поточного навчального року або ті, хто закінчив ВНЗ у поточному навчальному 

році. 

Захищені курсові (дипломні) роботи здаються на випускну кафедру. 

Зберігаються дипломні роботи в бібліотеці вузу протягом 5 років, курсові 

зберігаються на кафедрі 1 рік. За необхідності дипломні роботи можуть 

надсилатися до іншої бібліотеки, установи, закладу за їх замовленням для 

впровадження в практику висновків і рекомендацій дипломників. [13, с,136]. 

Керівництво курсовими (дипломними) роботами доручають 

кваліфікованим викладачам (професорам, доцентам) вузу. 

Обов’язки наукового керівника курсової (дипломної) роботи: 

- надавати допомогу у виборі теми, розробці плану (змісту) курсової 

(дипломної) роботи; доборі літератури, методології та методів дослідження та 

ін.; 

- аналізувати зміст роботи, висновки і результати дослідження; 

246

- визначати поетапні терміни виконання роботи; 

- контролювати виконання курсової (дипломної) роботи; 

- доповідати на засіданні кафедри про виконання та завершення роботи; 

- дати відгук на роботу. 

Автор дипломної роботи повинен отримати на неї письмовий відгук 

наукового керівника та рецензію від провідного спеціаліста або працівника 

закладу, де проводився експеримент чи вивчався практичний досвід. 

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться (друкується) у 

двох примірниках у довільній формі. У ньому визначають: 

- актуальність теми; 

- ступінь наукового і практичного значення праці; 

- рівень підготовки дипломника до виконання професійних обов’язків; 

- ступінь самостійності у виконанні дипломної роботи; 

- новизну поставлених питань та оригінальність їх вирішення; 

- вміння використовувати літературу; 

- ступінь оволодіння методами дослідження; 

- повноту та якість розробки теми; 

- логічність, послідовність, аргументованість, літературну грамотність 

викладення матеріалу; 

частин; 

- можливість практичного застосування дипломної роботи або окремих її 

- висновок про те, якою мірою вона відповідає вимогам, що ставляться 

перед дипломними кваліфікаційними роботами. 

У рецензії на дипломну роботу, яку дає спеціаліст-практик відповідної 

кваліфікації, особливу увагу слід звернути на таке: 

- актуальність теми; 

- вміння застосовувати теоретичні знання для вирішення конкретних 

практичних завдань; 

- наявність у роботі особистих пропозицій і рекомендацій, 

247

їх новизна, перспективність, практична цінність; 

- достовірність результатів і обґрунтованість висновків дипломника; 

- стиль викладу та оформлення роботи; 

- недоліки роботи. 

Рецензент, як і науковий керівник, оцінює дипломну роботу за 

чотирибальною системою. Рецензію можна й не завершувати оцінкою, якщо 

остання випливає зі змісту відгуку або рецензії. [ 13 , c.135-137]. 

Як підкреслюють Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. магістерська підготовка 

– це по суті лише перший серйозний крок студента до науково-дослідницької і 

науково-педагогічної діяльності, що логічно завершується вступом до 

аспірантури і підготовкою кандидатської дисертації, магістерська дисертація не 

може розглядатись як науковий твір вищого ґатунку, оскільки ступінь магістра 

– це не вчений, а лише академічний ступінь, який підтверджує освітньо- 

професійний рівень випускника вищої школи і свідчить про наявність у нього 

знань, умінь і навичок, притаманних науковому працівникові-початківцю. 

Вимоги до магістерської дисертації в науковому відношенні вищі, ніж до 

дипломної роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації. 

На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і 

доктора наук, що є науково-дослідницькими працями, магістерська дисертація 

кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої покладено 

моделювання більш-менш відомих рішень. її тематика та науковий рівень 

мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазна- 

ченої роботи повинне не стільки вирішувати наукові проблеми (завдання), 

скільки засвідчити, що її автор здатний належним чином вести науковий 

пошук, розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їх 

вирішення. 

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр 

повинен уміти: 

- формулювати мету і завдання дослідження; 

248

- складати план дослідження; 

- вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних 

технологій; 

- використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні 

та розробляти нові методи виходячи, із завдань конкретного дослідження; 

- обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих 

літературних джерел; 

- оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляді 

звітів, рефератів, статей. 

Процедура підготовки і захисту магістерської дисертації подібна до захисту 

дипломної роботи і є спрощеною порівняно з кандидатською і докторською 

дисертаціями. Якщо основні положення, висновки і рекомендації кандидатського і 

докторського дослідження мають бути опубліковані в наукових виданнях, то 

стосовно магістерської дисертації ця вимога не є обов’язковою. Процедура захисту 

магістерської дисертації не потребує автореферату. 

Здобувач ступеня кандидата і доктора наук подає в спеціалізовану вчену раду 

перелік документів, регламентованих ВАК України. Здобувач ступеня магістра 

обмежується поданням у Державну екзаменаційну комісію лише самої дисертацій- 

ної роботи (разом з відгуками наукового керівника і провідного фахівця) і довідки 

про виконання індивідуального плану з освітньо-професійної програми магістра. 

Спрощеною є й сама процедура публічного захисту магістерської дисертації, 

оскільки не потрібно призначати офіційних опонентів і провідної установи. Така 

дисертація підлягає лише обов’язковому рецензуванню. Незважаючи на суттєві 

відмінності між магістерською і кандидатською дисертаціями, принципи їх 

підготовки – загальні. 

Після закінчення навчання випускникові магістратури видається диплом, в 

додатку до якого вказується тема магістерської дисертації. 

Студенти, котрі успішно закінчили магістратуру, як правило, продовжують 

навчання в аспірантурі. [ 13 , с.139-140] 

249

Перелік орієнтовних тем дипломних робіт 

1. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні. 

2. Національні Положення (стандарти) та міжнародні стандарти 

бухгалтерського обліку, їх гармонізація і відмінності. 

розвитку. 

3. Облікові теорії та національні школи бухгалтерського обліку. 

4. Історія становлення та розвитку бухгалтерського обліку в Україні. 

5. Облік в сільському господарстві: від початку до наших днів. 

6. Національні системи бухгалтерського обліку і звітності та їх відмінності. 

7. Система бухгалтерського обліку в Україні та прогнозування тенденцій її 

8. Організація бухгалтерського обліку на підприємствах України в умовах 

реструктуризації сільськогосподарських підприємств. 

9. Вітчизняна і зарубіжні системи фінансового обліку: спільність та 

відмінності. 

10. Організація фінансового обліку та облікова політика на підприємстві. 

11. Фінансовий облік в інформаційному забезпеченні системи звітності. 

12. Інтегрована система фінансового й податкового обліку: сутність і 

характеристика. 

України. 

13. Організація податкового облікуна сільськогосподарських підприємствах 

14. Управлінський облік в системі управління виробництвом ( в конкретній 

галузі агропромислового виробництва – за вибором студента) 

15. Проблеми та перспективи розвитку обліку в комп’ютерному середовищі. 

16. Облік, аналіз та аудит ефективності функціонування підприємства в 

ринкових умовах. 

17. Контролінг в системі стратегічного управління. 

18. Предмет і метод бухгалтерського обліку. 

19. Концептуальні основи бухгалтерського обліку. 

250

системами. 

20. Проблеми гармонізації національного обліку з міжнародними 

21. Вітчизняні та зарубіжні прогресивні методи обліку витрат на 

виробництво. 

столітті. 

столітті. 

22. Футурологічні і креативні аспекти трансформації обліку у XXI столітті. 

23. Футурологічні і креативні аспекти трансформації звітності у XXI 

24. Футурологічні і креативні аспекти трансформації контролю у XXI 

25. Футурологічні і креативні аспекти трансформації аналізу у XXI столітті. 

26. Стандартизація бухгалтерського обліку в Україні: проблеми і 

перспективи. 

27. Облік і аудит основних засобів. 

28. Особливості обліку і аудиту операцій з оперативного і фінансового 

лізингу (оренди) основних засобів і нематеріальних активів. 

29. Особливості обліку і аудиту орендованих основних засобів. 

30. Облік і аудит нематеріальних активів. 

31. Облік і аудит довгострокових фінансових інвестицій і джерел їх 

фінансування. 

32. Облік і аудит поточних зобов’язань. 

33. Облік і аудит виробничих запасів. 

34. Облік і аудит матеріалів, палива і запасних частин. 

35. Облік і аудит молодняку тварин і тварин на вирощуванні. 

36. Облік і аудит операцій з малоцінними і швидкозношуваними 

предметами. 

37. Облік і аудит операцій з надходження і витрачання насіння та кормів. 

38. Облік і аудит операцій з надходження і витрачання напівфабрикатів і 

готової продукції. 

251

39. Обік і аудит операцій з надходження і витрачання продукції сільського 


40. Облік і аудит праці та її оплати, аудит розрахунків з персоналом. 

41. Облік формування витрат виробництва і калькулювання собівартості 

продукції ( робіт, послуг), ( у конкретній галузі агропромислового виробництва – 

зав вибором студента) 

42. Особливості обліку витрат на утримання і експлуатацію техніки. 

43. Облік і аудит операцій з коштами в національній та іноземній валюті. 

44. Облік і аудит операцій на рахунках в банках. 

45. Облік і аудит формування власного капіталу. 

46. Облік і аудит формування пайового капіталу. 

47. Облік і аудит формування додаткового капіталу. 

48. Облік і аудит формування резервного капіталу. 

49. Облік і аудит вилученого та неоплачуваного капіталу. 

50. Облік та аудит розрахунків з податку на додану вартість. 

51. Облік і аудит операцій з фіксованого сільськогосподарського податку. 

52. Особливості обліку і аудиту операцій з акцизного збору. 

53. Облік і аудит операцій з інших обов’язкових платежів (державне 

пенсійне і соціальне страхування). 

54. Облік і аудит операцій за відрахуваннями на соціальні заходи. 

55. Обік і аудит розрахунків з постачальниками і підрядниками. 

56. облік і аудит розрахунків з покупцями і замовниками. 

57. Облік і аудит розрахунків з різними дебіторами. 

58. Облік і аудит розрахунків з бюджетом. 

59. Формування соціальних фондів і облік та аудит розрахунків за ними. 

60. Облік і аудит розрахунків з учасниками. 

61. Облік і аудит операцій з цінними паперами. 

62. Облік і аудит доходів від реалізації. 

63. Облік і аудит іншого операційного доходу. 

252

64. Облік і аудит доходу від участі в капіталі. 

65. Облік і аудит інших фінансових доходів. 

66. Облік і аудит надзвичайних доходів і страхових платежів. 

67. Облік і аудит фінансових результатів. 

68. Організація управлінського обліку виробничої діяльності підприємства ( 

у конкретній галузі агропромислового виробництва – за вибором студента). 

69. Організація управлінського обліку реалізації продукції. 

70. Управлінський облік процесу постачання на підприємстві. 

71. Управлінський облік формування прибутку підприємства. 

72. Управлінський облік виконання робіт, послуг на підприємствах ( у 

конкретній галузі агропромислового виробництва – за вибором студента). 

73. Облік і аналіз інвестицій. 

74. Облік і аналіз адміністративних витрат. 

75. Облік і аналіз загально-виробничих витрат. 

76. Особливості організації обліку і аудиту на підприємствах малого 

бізнесу. ( у конкретній галузі агропромислового виробництва – з вибором 

студента). 

77. Порівняльна характеристика прогресивних зарубіжних та вітчизняних 

методів обліку витрат і калькуляції собівартості продукції. 

78. Оперативний облік та аналіз витрат на виробництво продукції( у 


79. Облік і контроль виробничих витрат у системі управління 

підприємством ( у конкретній галузі агропромислового виробництва – за вибором 

студента). 

80. Особливості обліку, контролю і аналізу витрат на виробництво 

продукції, виконаних робіт і наданих послуг у фермерському господарстві. 

81. Управлінський облік в системі менеджменту. 

82. Управлінський облік та аудит операцій з виробничо-технічними 

матеріалами. 

253

83. Облік і аудит витрат і доходів від операційної діяльності. 

84. Облік та аудит витрат на переробку продукції ( зерна, цукрових буряків, 

молока,м’яса, тощо – за вибором студента). 

85. Облік витрат за центрами відповідальності. 

86. Об’єкти обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості 

продукції (в рослинництві, тваринництві, інших галузях агропромислового 

виробництва – за вибором студента). 

прибутку. 

87. Облік інвестиційної діяльності підприємства. 

88. Аудит основних засобів, нематеріальних активів і фінансових вкладень. 

89. Аудит фінансових результатів, резервів, фондів і використання 

90. Методика і організація аудиторської діяльності на підприємстві. 

91. Облік і аудит витрат та результатів діяльності виробничих підрозділів ( у 


92. Облік і аудит витрат за місцями їх виникнення і центрами 

відповідальності. 

93. Облік податку на додану вартість. 

94. Облік формування і використання амортизаційного фонду. 

95. Автоматизоване ведення бухгалтерського і податкового обліку 

необоротних активів. 

96. Організація фінансового обліку із використанням автоматизованих 

бухгалтерських систем. 

97. Особливості автоматизованого обліку витрат, доходів та результатів 

діяльності підприємства. 

98. Організація автоматизованого обліку і аудиту виробничих запасів. 

99. Організація автоматизованого обліку і аудиту праці та її оплати. 

100.Організація управлінського обліку із використанням автоматизованих 

бухгалтерських систем. 

254

101. Організація автоматизованого обліку розрахунків з покупцями і 

замовниками. 

102. Організація та планування контрольно-ревізійної роботи. 

103. Організація ревізії надходження і витрат продукції. 

104. Методика і організація проведення ревізії грошових, розрахункових та 

кредитних операцій. 

105. Організація інвентаризації та узагальнення її результатів. 

106. Економічний контроль використання основних засобів. 

107. Економічний контроль правильності нарахування та своєчасності 

сплати податків, зборів платежів. 

108. Організація оперативного контролю за процесами виробництва та збуту 

продукції (готової продукції, робіт, послуг) на підприємстві. 

праці. 

109. Контроль і ревізія договірних відносин підприємств. 

110. Економічний контроль за доходами і витратами діяльності. 

111. Контроль документального оформлення господарських операцій. 

112.Контроль та ревізія використання трудових ресурсів і засобів на оплату 

113. Економічний контроль фінансового стану підприємства. 

114.Організація аудиторського контролю на підприємствах. 

115. Методика і організація проведення внутрігосподарського контролю на 


116. Проблеми контролю і ревізії в Україні та напрями їх вдосконаленя. 

117. Організація звітності підприємства. 

118. Закриття рахунків при складанні звітності підприємств. 

119. Методика складання і перевірки правильності основних форм 

фінансової звітності підприємств. 

120. Використання звітності у регулюванні макроекономічних процесів. 

121. Опрацювання бухгалтерської формації і підготовка фінансових звітів. 

122. Аналіз фінансової звітності. 

255

перевірки. 

123. Звітність про фінансовий стан підприємства та методика її складання і 

124. Податкова звітність: зміст і методика складання. 

125. Внутрішня звітність підприємства. 

126. Види звітності, їх взаємоз’язок і характеристика. 

127. Звітність про відрахування на соціальні заходи. 

128. Удосконалення звітності підприємств. 

129. Роль та місце контролінгу у системі управління підприємством. 

130. Управлінський облік, як основа контролінгу. 

131. Методи прийняття управлінських рішень у контролінгу. 

132. Експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства у 

системі контролінгу. 

133. Удосконалення системи управління на основі концепції контролінгу. 

134. Механізм реалізації функцій системи контролінгу. 

135. Економічний аналіз ефективності використання оборотних активів 


ринку. 

діяльності. 

136. Економічний аналіз ефективності використання активів підприємства. 

137. Економічний аналіз ефективності використання основних засобів. 

138. Економічний аналіз ефективності витрат виробництва. 

139. Економічний аналіз реалізації продукції (робіт, послуг). 

140. Економічний аналіз формування фінансових результатів підприємства. 

141. Економічний аналіз використання трудових ресурсів. 

142. Облік і контроль ( аудит) операцій в іноземній валюті. 

143. Облік валютно-фінансових операцій підприємств на зовнішньому 

144.Облік бартерних ( товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічній 

145. Облік і аудит розрахунків з підзвітними особами у валюті. 

256

146. Особливості обліку курсових різниць у зовнішньоекономічній 

діяльності підприємств. 

операцій. 

147. Бухгалтерський облік та економічний аналіз експортно-імпортних 

148. Міжнародна практика обліку та аудиту закупівлі виробничих запасів. 

149. Облік і аудит зовнішньоекономічної діяльності підприємства. 

______________________________________________________________________ 

1. Матеріал викладено за Методичними вказівками до виконання дипломних робіт ( Укладачі 

П.Я.Хомин, О.П.Скирпан, - Тернопіль: ТФЕІ, 1987.- 64 с. З урахуванням наступних 

допрацювань М.С.Палюхом, В.М.Рожелюк, В.Д.Забчуком і П.Я. Хомином. 

257

`Виконання дипломної чи магістерської роботи – творчий процес, який 

неможливо регламентувати у всіх деталях. Однак сформульовані загальні 

настанови варто враховувати, що допоможе спеціалісту чи магістру 

конкретизувати методику виконання власного дослідження. Зокрема [8,с.74], 

вважається, що за кожною темо у вступі необхідно зупинитися на основних 

задачах, по подальшому розвитку сільського господарства викласти основні 

задачі, що стоять перед бухгалтерським обліком, і у зв’язку з цим обгрунтувати 

актуальність вибраної теми, визначити її мету і методи дослідження. В 

літературному огляді необхідно розглянути дискусійні питання методики 

організації облікового процесу , побудови облікових регістрів синтетичного і 

аналітичного обліку і порядку відображення в них бухгалтерських записів, 

раціонального ведення обліку окремих видів операцій первинної документації, 

формування звітності, обгрунтовання змісту окремих господарських операцій , 

тощо – в залежності від об’єктів бухгалтерського обліку, які досліджуються за 

конкретною темою. По можливості слід дати міркування з тих або інших питань 

і наголосити на правильніших, на ваш погляд, точках зору або пропозиціях 

окремих авторів. В кінці треба сформулювати задачі, які розв’язуватимуться в 

процесі написання роботи (проекту). 

Якщо в дипломній (магістерській) роботі є ,,Економічна характеристика 

господарства” в ньому наводять показники, що характеризують 

господарство. Це зокрема вартість валової продукції, основних виробничих 

фондів, площа сільськогосподарських угідь, середньоспискова чисельність 

працівників, кількість тракторів, вантажних автомобілів, поголів’я худоби, 

показники інтенсифікації і ефективності сільськогосподарського 

виробництва (розмір основних виробничих фондів на 100 га 

сільськогосподарських угідь, вартість валової продукції, фондовіддача, 

фондомісткість, рівень рентабельності і продуктивності праці); дати оцінку 

роботи господарства за основними економічними показниками; привести 

дані про врожайність, продуктивність тварин, загальні фінансові результати 

258

в динаміці за декілька останніх років. Важливо також наголосити на стані 

розрахунків, привести розмір дебіторської і кредиторської заборгованості за 

окремими видами розрахунків і проаналізувати платоспроможність 


У наступних розділах роботи послідовно розкривається зміст всіх питань теми. 

Вступ 

Так, За темою: „Аналіз виробництва і шляху зниження собівартості 

зерна” 

Розділ 1. Потенційні можливості ефективності виробництва зерна в господарстві 

1.1. Економічна характеристика господарства 

1.2. Проблема збільшення виробництва зерна і основні шляхи її вирішення 

1.3. Собівартість як економічна категорія тапоказник ефективності 

виробництва зерна 

Розділ 2. Аналіз валового збору зерна і шляху його збільшення 

2.1. Аналіз виконання плану валового виробництва зерна і причин, що 

вплинули на відхилення від плану 

2.2. Аналіз врожайності і впливу різних чинників на її рівень 

2.3. Шляхи збільшення врожайності і валового збору зерна 

Розділ 3. Аналіз собівартості зерна і шляхів її зниження 

рівень 

3.1. Аналіз динаміки і виконання плану собівартості зерна 

3.2. Аналіз структури собівартості і впливу основних чинників на її 

3.3. Основні шляхи зниження собівартості зерна 


Список літератури 

Додатки 

За цією темою у вступі слід вказати на значення виробництва зерна для 

народного господарства, привести найважливіші рішення уряду, направлені на 

259

збільшення його виробництва, обгрунтувати актуальність теми і значення 

економічного аналізу для вирішення проблеми збільшення виробництва зерна і 

зниження його собівартості, сформулювати мету написання дипломної роботи і 

намітити методи дослідження. 

На основі ,,Огляду літератури” необхідно надати увагу проблемі 

збільшення виробництва зерна в країні, висвітлити стан вивчення питань аналізу 

виробництва і собівартості зерна. Особливу увагу треба приділити пропозиціям 

авторів, направленим на застосування інтенсивних чинників зростання валових 

зборів зерна і підвищення ефективності його виробництва, висвітлити пропозиції, 

направлені на підвищення оперативності економічного аналізу, що дозволяє 

своєчасно вжити необхідні заходи для усунення виявлених недоліків. Не повинні 

залишитися без уваги пропозиції із удосконалення економічного аналізу, 

підвищенню його рівня, всестороннього і поглибленого дослідження економічних 

показників, виявлення дійсних причин негативних явищ в економіці виробництва 

зерна. 

Огляд літератури повинен містити такі економічні положення щодо 

збільшення виробництва зерна і зниження його собівартості, на які можна буде 

спиратися в наступних частинах дипломної роботи . 

За питанням ,,Економічна характеристика господарства” слід навести дані, 

що характеризують природні умови і економіку господарства: розміщення, 

клімат, землекористування, розмір, спеціалізацію господарства, виробництво 

валової і товарної продукції, рівень урожайності, продуктивності тварин, 

продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність та і ін. 

У першому розділі дипломної роботи слід розглянути комплекс заходів, що 

проводяться в нашій країні для вирішення проблеми збільшення виробництва 

зерна і повного задоволення в перспективі всіх потреб народного господарства в 

цьому найважливішому продукті землеробства. У зв’язку з цим необхідно 

детально висвітлити за матеріалами господарства конкретні організаційні, 

технологічні і економічні заходи, направлені на збільшення валового виробництва 

260

зерна в даному сільськогосподарському підприємстві. 

У першому розділі також розглядається категорія собівартості продукції, 

яка може бути розкрита тільки на основі економічної теорії витрат виробництва. 

Тут необхідно показати, як витрати виробництва проявляються через собівартість 

продукції, дати визначення категорії собівартості, виробничої і повної 

собівартості продукції її структури. Крім того, в першому розділі треба 

охарактеризувати собівартість як один з найважливіших показників ефективності 

виробництва зерна, яка полягає в зниженні її рівня в результаті зростання 

продуктивності живої праці, проведення режиму економії і ощадливості у 

використанні засобів виробництва. 

У другому розділі спочатку треба досліджувати динаміку виробництва 

зерна в господарстві за останні 5 років, виявити темп зростання виробництва 

продукції зернових культур. 

Далі слід проаналізувати виконання плану виробництва зерна. Виконання 

плану оцінюється за кожною зерновою культурою (групою культур). Фактичний 

обсяг виробництва за звітний рік зіставляється із запланованим, з рівнем 

виробництва за базисний рік або з середньорічним рівнем за останні 4 роки. 

Після цього досліджують причини, що вплинули на виконання плану. 

Збільшення виробництва зерна може бути досягнуте за рахунок розширення 

посівних площ, підвищення врожайності, вдосконалення структури посівних 

площ. Щоб визначити вплив різних чинників на величину валового збору зерна, 

треба використовувати різні прийоми аналізу: розрахунок індексів, елімінування 

(спосіб ланцюгових підстановок) та і ін. Для проведення вказаного аналізу 

необхідні дані за звітний рік, планові показники і середньорічні дані за останні 4 

роки за посівними площами, врожайністю і валовою продукцією зернових 

культур. 

Одним з найважливіших інтенсивних чинників зростання виробництва 

зерна є підвищення врожайності зернових культур. Тому аналізу врожайності 

повинна надаватися належна увага. Аналіз врожайності треба починати з 

261

дослідження її динаміки. Динаміку врожайності зернових культур слід 

аналізувати за триваліший період, бажано за 10 останніх років. 

Оскільки рівень урожайності схильний до значних коливань через погодні 

умови, необхідно провести вирівнювання динамічних рядів врожайності різних 

зернових культур з тим, щоб виявити тенденцію її зростання або зниження і 

визначити середній розмір і темп її зростання (зниження) в господарстві. При 

аналізі динаміки врожайності доцільно аналізувати її не тільки по господарству в 

цілому, але й за окремими виробничими підрозділами. Це дозволить виявити 

внутрішні резерви і накреслити заходи, що забезпечують зростання виробництва 

зерна у відстаючих бригадах (ланках) до рівня передових. 

Потім аналізують виконання плану врожайності. В ході аналізу фактичну 

врожайність за звітний рік кожної зернової культури (групи культур) зіставляють 

з плановою, з врожайністю за минулі роки і врожайністю передового 

господарства району. 

Урожайність залежить від багатьох чинників: забезпеченості господарства 

трудовими ресурсами, погодних умов, агротехнічних, організаційних, 

економічних заходів. Підвищення культури землеробства на основі проведення 

агротехнічних робіт в оптимальні терміни робить істотний позитивний вплив на 

підвищення врожайності. Практика передових сільськогосподарських 

підприємств свідчить про те, що високий рівень культури землеробства в значній 

мірі пом’якшує дію несприятливих кліматичних умов на врожайність зернових 

культур. Тому при аналізі чинників, що вплинули на рівень урожайності 

зернових культур, в першу чергу досліджують виконання плану за основними 

показниками агротехніки. Аналіз проводять в цілому по господарству і по 

виробничих підрозділах. Аналізуючи комплекс агротехнічних заходів, 

досліджують виконання планових завдань за оптимальними термінами сівби, по 

посіву сортовим районованим насінням, упровадженню у виробництво 

інтенсивних сортів і т.д. Тут встановлюють, який рівень впливу цих заходів на 

підвищення врожайності. 

262

Аналізують також виконання плану внесення добрив, при цьому 

встановлюється кількість внесених добрив на гектар посівної площі зернових, 

терміни і способи їх внесення. Особливу увагу слід звернути на 

використовування в господарстві органічних добрив, маючи на увазі, що 

безпосередньо під ці культури їх не вносять, але удобрюють попередники, а 

стосовно зернових культур проявляється післядія добрив. 

До числа чинників, що істотно впливають на урожайність зернових 

культур, відносяться такі як інтенсифікацію виробництва; забезпеченість 

тракторами і сільськогосподарськими машинами, зерновими комбайнами, від 

яких залежать оптимальні терміни проведення посівних, збиральних і інших 

сільськогосподарських робіт. Тому при аналізі чинників, що вплинули на 

врожайність зернових культур, треба досліджувати показники навантаження в 

гектарах на посівний агрегат і зернозбиральний комбайн за нормою і фактично 

.по господарству в цілому і виробничих підрозділах. 

На врожайність зернових культур істотно впливають і багато інших 

чинників, такі, як наявність парів, матеріальне стимулювання за кінцеві 

результати праці і т.д. І безумовно, у всіх випадках вирішальним чинником 

забезпечення високої ефективності зернового виробництва є достатня наявність 

висококваліфікованих кадрів, висока дисципліна праці. Всесторонній і 

поглиблений аналіз впливу різних чинників на врожайність зернових культур і 

валове виробництво зерна дозволить виявити резерви і розробити конкретні 

заходи з метою підвищення ефективності зернового виробництва. 

У третьому розділі аналізують собівартість зерна. На початку аналізу 

треба досліджувати динаміку собівартості зерна за останні 5 років або 

триваліший період часу. Рівень собівартості основної продукції зернових 

культур (груп культур) в господарстві за звітний рік, що при цьому склався, 

порівнюється з рівнем собівартості в передовому господарстві району з метою 

пошуків резервів зниження собівартості. Динаміка собівартості продукції 

рослинництва, у тому числі і зерна, звичайно істотно коливається зао роками. 

263

Тому має сенс провести вирівнювання динамічного ряду з метою виявлення 

тенденції зниження (підвищення) собівартості основної продукції зернових 

культур, визначення середньої величини зниження (підвищення) собівартості за 

рік. 

Потім слід аналізувати виконання плану собівартості зерна. Собівартість 

продукції рослинництва залежить від розміру витрат на гектар посіву і від рівня 

врожайності сільськогосподарських культур. За допомогою ланцюгових 

підстановок визначають відхилення від планової собівартості, одержані як за 

рахунок зміни врожайності, так і рівня витрат на один гектар посіву зернових 

культур. 

Важливу роль виконує аналіз витрат на гектар посіву. Звичайно, із 

зростанням витрат на гектар посіву росте врожайність, при цьому для зниження 

собівартості продукції необхідно, щоб темпи зростання врожайності випереджали 

темпи зростання витрат на гектар сіву. Проте слід мати на увазі, що додаткові 

витрати можуть не привести до зростання врожайності, але вони будуть 

економічно виправдані, якщо призведуть до поліпшення якості продукції, і 

повністю окупляться за рахунок одержаної додаткової виручки від її реалізації. 

Далі необхідно досліджувати структуру собівартості основної продукції 

зернових культур. Структура собівартості звітного року зіставляється з базисною 

і плановою, а також структурою собівартості передового господарства району. 

Статті витрат, за якими виявлені істотні відхилення, піддаються аналізу чинника з 

метою виявлення резервів зниження собівартості зерна в господарстві. 

Аналіз собівартості зерна закінчується виявленням шляхів її зниження. 

Треба розробити обгрунтовані конкретні пропозиції з підвищення урожайності і 

зниженню витрат на гектар зернових культур, які в свою чергу залежать від 

продуктивності праці, якості насіння, добрив і т.д. Аналіз валового збору, 

врожайності і собівартості зерна виконується в спеціальних таблицях, на підставі 

їх даних роблять обгрунтовані висновки і пропозиції. 

У цьому розділі треба показати економічну ефективність результатів, що 

264

рекомендуються для впровадження результатів за темою дослідження. За даними 

дослідження визначають економічний ефект, який може бути одержаний за 

рахунок збільшення валових зборів і зниження собівартості зерна в господарстві. 

Слід підрахувати загальну суму додаткового прибутку. 

У висновках і пропозиціях дипломної роботи треба сформулювати суть 

проведених досліджень з виявлення резервів збільшення виробництва зерна і 

зниження собівартості основної продукції зернових культур та внести відповідні 

пропозиції, направлені на підвищення ефективності виробництва зерна. 

Для аналізу виробництва продукції зернових культур і її собівартості 

використовується інформація, що міститься в таких матеріалах з господарства: 

- бізнес-плані ; 

- госпрозрахункових завданнях виробничим підрозділам; 

- технологічних картах рослинництва; 

- статистичних звітах за ряд років (ф. № 29-сг, № 50-сг); 

- аналітичних рахунках витрат і виходу продукції рослинництва за 

госпрозрахунковими підрозділами (з відповідних реєстрів журнально- 

ордерної або автоматизованої форми обліку); 

- журналах обліку робіт і витрат та інших документів.[8, с.121-126]. 

За темами обліку розрахунків з фінансовими та іншими органами 

розглядаються всі види розрахунків, які здійснює підприємство, їх правове 

обгрунтовування. Тут необхідно стисло висвітлити методику розрахунку 

платежів до бюджету: податку на прибуток, порядок утримання прибуткового 

податку й інших платежів з робітників і службовців (найманих осіб), а також 

інших видів платежів на конкретних прикладах господарства. Необхідно 

розглянути методику розрахунку сум платежів із страхування урожаю 

сільськогосподарських культур, страхуванню тварин і майна і методику 

розрахунку сум страхових відшкодувань за загиблі посіви, тварин і майно; 

розміри і терміни сплати всіх платежів до бюджету. 

Далі треба висвітлити порядок обліку розрахунків за рахунками №64 

265

,,Розрахунки з бюджетом” і № 67,,Розрахунки по страхуванню майна”, 

відкриття аналітичних рахунків, документальне оформлення операцій, 

кореспонденцію рахунків. Все це повинно бути розглянуто на конкретних 

прикладах з господарства з посиланнями на первинні документи, на підставі 

яких були здійснені розрахункові операції. Тут же слід висвітлити 

призначення облікових регістрів, (в частині рахунків № 64 і 65) і порядок 

ведення записів в них. У результаті слід зазначити порушення або 

відхилення, що є в господарстві, від інструктивних вказівок і внести 

пропозиції спрямовані на поліпшення обліку. 

За темою розрахунків з органами соціального страхування і соціального 

забезпечення необхідно описати порядок утворення фондів соціального 

забезпечення і соціального страхування, їх правове обгрунтовування, 

призначення і розподіл. Потім викласти порядок нарахування і виплати 

допомогиз за тимчасовою непрацездатністю відповідно до існуючих положень 

щодо її призначення і виплати робітникам і службовцям і інших виплат за 

рахунок фондів соціального забезпечення і соціального страхування. 

На конкретних прикладах підприємства треба розглянути порядок відкриття 

аналітичних рахунків до рахунка № 65; документального відображення 

операцій, пов’язаних з утворенням фондів соціального забезпечення, 

соціального страхування і витрачанням засобів з цих фондів; кореспонденцію 

рахунків з обліку розрахунків, пов’язаних з нарахуванням та сплатою таких 

сум органам соціального страхування і соціального забезпечення, 

відшкодуванням сум, що належать підприємству у зв’язку з нарахуванням і 

виплатою допомоги робітникам і службовцям), а також нарахуванням допомог 

і пенсій. 

Потім слід висвітлити призначення виробничого звіту, журналу-ордера або 

інших облікових регістрів, порядок їх ведення, наголосити на наявних 

недоліках їх побудови і описати порядок складання розрахункової відомості, 

організації аналітичного обліку за рахунком № 65. 

266

За темою обліку розрахунків з підзвітними лицями слід спочатку стисло 

висвітлити загальні положення про видачу грошей під звіт, їх цільовий 

характер, розміри оплат за різними видами витрат і порядок звітування за 

одержані суми, описати порядок складання і затвердження авансових звітів і 

їх подальшої обробки. Потім треба привести кореспонденцію за 

субрахунком №32 за конкретними операціями господарства і наголосити на 

наявних порушеннях, описати облікові регістри для ведення синтетичного і 

аналітичного обліку за цим рахунком, навести величину заборгованості в 

цілому і за окремими аналітичними рахунками, відзначити при цьому 

недоліки в обліку розрахунків з підзвітними особами і внести пропозиції 

спрямовані на поліпшення обліку. 

Питання про розрахунки з іншими дебіторами і кредиторами необхідно 

почати розглядати із з’ясування того, які організації і особи слід враховувати на 

рахунку № 37 і які конкретно обліковуються на цьому рахунку в господарстві, 

описати облікові регістри в яких тут організований аналітичний облік в розрізі 

окремих субрахунків. Далі треба висвітлити організацію обліку за кожним 

видом розрахунків: застосовану первинну документацію, кореспонденцію 

рахунків і порядок запису даних в облікові регістри, їх угрупування, зведення і 

отримання підсумкових даних в цілому за рахунком. Необхідно також описати 

розрахунки з організаціями і особами за іншими операціями, зокрема 

розрахунки з квартиронаймачами, пов’язаними з відшкодуванням 

матеріального збитку, придбанням товарів в кредит, з батьками за утримання 

дітей в дитячих установах. 

Облік розрахунків за позиками на індивідуальне житлове будівництво слід 

почати розглядати із з’ясування, на які цілі видаються позики, який порядок 

оформлення документації для отримання позик. Далі треба описати призначення 

субрахунків, що відкриваються до субрахунків №376-377, і облік операцій за 

кожноми з них, облікові регістри і ведення записів в них. 

У кінці роботи необхідно висвітлити окремо питання про автоматизації 

267

обліку розрахунків з фінансовими органами, установами, організаціями і 

особами, якщо вона в господарстві не застосовується. Перш за все слід описати 

підготовку документів , заповнення всіх необхідних реквізитів, кодування 

облікових номенклатур, розкрити зміст коду підприємств, організацій і установ 

району, коду структурних підрозділів сільгосппідприємств, а також коду 

рахунків. Потім треба описати побудову, призначення і використання в обліку 

отриманих машинограм, конкретних цифрових матеріалах господарства 

привести їх заповненими в частині рахунків даної теми і показати взаємну 

ув’язку між ними. 

У розділі ,,Економічне обгрунтовування результатів” необхідне привести 

величину дебіторської і кредиторської заборгованості за кожним видом 

розрахунків в динаміці за ряд років, причому в останній рік її слід 

проаналізувати за кварталами. Треба відзначити, з яких причин 

спостерігається зростання тієї чи іншої заборгованості і її вплив на 

платоспроможність і фінансовий стан господарства, а також обгрунтувати 

негативну роль вилучення частини засобів з обороту в дебіторську 

заборгованість. Тут же слід обгрунтувати застосування раціональніших форм 

облікових регістрів для аналітичного обліку за окремими видами розрахунків 

з метою скорочення витрат часу на ведення розрахунків і посилення контролю 

за зниженням дебіторської заборгованості. 

У висновках і пропозиціях на основі детального аналізу організації і 

побудови обліку розрахунків слід дати пропозиції щодо поліпшення 

первинного обліку, побудови аналітичного обліку, застосуванню раціональних 

форм облікових регістрів, а також організації обліку розрахунків з різними 

організаціями, установами і особами на окремихсубрахунках, методиці 

розрахунку окремих видів платежів. Треба також наголосити на можливості 

перспективи переходу господарства на прогресивніші форми обліку, і зокрема 

на автоматизацію обліку. 

Для виконання магістерської (дипломної) проботи за такою темою можна 

268

використати матеріали господарства, зокрема: 

- копії первинних документів з обліку розрахунків з фінансовими органами, 

установами, організаціями і особами (розрахунки, платіжні доручення, 

авансові звіти, виписки банку та ін.); 

- бухгалтерські довідки-розрахунки, розрахункові відомості , тощо; 

- журнали-ордери, відомості відкриимиі в них аналітичними рахунками з 

вказаною кореспонденцією за окремими розрахунковими операціями, 

виробничі звіти (в частині рахунка № 65) із записами за 1-2 місяці; 

- розшифровку дебіторів і кредиторів до рахунка № 37 і величину 

заборгованості за різними видами розрахунків за ряд років, а за останній рік 

- квартально; 

- дані з річних звітів і бізнес-планів за 3-5 років для економічної 

характеристики господарства. [8,c.78] 

Структура плану магістерської (дипломної) роботи у кожному 

окремому випадку індивідуальна і визначається студентом самостійно, хоч і 

узгоджується з керівником. Зокрема, вона може бути такою. 

Примірний план 

Вступ. 

Розділ І. Теоретичні основи обліку основних засобів на підприємствах. 

1.1. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації 

про основні засоби. 

1.2. Економічний зміст основних засобів та їх класифікація. 

a. Оцінка основних засобів. 

Розділ II. Організація бухгалтерського і податкового обліку основних засобів. 

2.1. Інвентарний облік наявності і руху основних засобів. 

2.2 . Облік амортизації (зносу) основних засобів. 

2.3. Організація бухгалтерського обліку надходження, руху і вибуття 

основних засобів за видами. 

269

2.4. Особливості організації податкового обліку основних засобів. 

Розділ III. Контроль ефективності використання основних засобів. 

3.1. Контроль ефективності використання тракторного парку. 

3.2. Контроль ефективності використання автопарку. 

3.3. Контроль ефективності використання земельних ресурсів. 

Висновки і пропозиції. 

Список використаної літератури. 

Додатки. 

Натомість за темою „Облік витрат на виробництво і аналіз собівартості 

продукції тваринництва» можна виділити такі питання. 

План 

1. Вступ. 

Розділ 1. Висвітлення проблеми в літературі та характеристика об’єкта 


1.1. Огляд наукової літератури. 

1.2. Економічна характеристика господарства. 

Розділ 2. Економічний зміст витрат на виробництво і загальні принципи їх обліку. 

2.1. Витрати виробництва і їх економічне єство. 

2.2. Класифікація витрат і загальні принципи їх обліку. 

2.3. Особливість технології і організації виробництва у тваринництві і їх 

вплив на побудову обліку витрат надходження продукції тваринництва 

Розділ 3. Організація обліку в господарстві. 

3.1.Первинний і зведений облік витрат та надходження продукції 

тваринництва. 

3.2.Синтетичний і аналітичний облік витрат і виходу продукції 

тваринництва. 

3.3. Автоматизація обліку витрат і виходу продукції тваринництва. 

270

Розділ 4.Аналіз ефективності виробництва у тваринництві. 

4.1.Аналіз рівня собівартості продукції тваринництва. 

4.2.Основні шляхи зниження собівартості продукції тваринництва. 


Список літератури. 


Вступ 

За темою „Організація управлінського обліку в рослинництві” 

Розділ УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК В РОСЛИННИЦТВІ, ЙОГО СУТНІСТЬ 

1.1. Особливості виробництва продукції рослинництва та їх вплив на 

організацію управлінського обліку 

1.2. Об’єкти управлінського обліку в рослинництві 

1.3. Класифікація витрат на виробництво продукції рослинництва 

Розділ 2.ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ВИТРАТ 

ВИРОБНИЦТВА В РОСЛИННИЦТВІ 

2.1. Управлінський облік у сільськогосподарських підприємствах, його 

сутність та організація 

2.2. Облік витрат продукції рослинництва та обчислення її собівартості 

2.3. Особливості зведеного обліку витрат виробництва 

Розділ З.ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ЗА ОПРИБУТКУВАННЯМ ПРОДУКЦІЇ 

В УПРАВЛІНСЬКОМУ ОБЛІКУ 

3.1. Первинний облік надходження продукції рослинництва. 

3.2. Оцінка виробництва продукції за даними управлінського обліку 

3.3. Контроль повноти оприбуткування продукції рослинництва в 

управлінському обліку 

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

271

У вступі таких робіт рекомендується [8, c.81] показати значення галузі 

тваринництва чи рослинництва, привести найважливіші рішення уряду, 

направлені на розвиток сільськогосподарського виробництва, і, зокрема цих 

галузей:, обгрунтувати актуальність теми і значення правильної організації 

бухгалтерського обліку витрат у тваринництві чи рослинництві сформулювати 

мету написання дипломної роботи . 

У першому слід викласти стан вивчення питань основної частини теми 

дипломної роботи, зосередивши особливу увагу на невирішених проблемах, 

на пропозиціях, спрямованих на їх вирішення, зокрема на пропозиціях авторів 

щодо вдосконалення первинних документів, відюбраженню в них якісних 

показників (якості кормів, одержаної продукції тваринництва або 

рослинництва, розробці нових форм документів, на вдосконалення 

номенклатури об’єктів обліку і статей витрат. 

В огляді наукової літератури необхідно також належну увагу приділити 

пропозиціям, спрямованим на впровадження у тваринництві чи рослинництві 

нормативного методу обліку витрат, на здійснення обліку за 

госпрозрахунковими підрозділами, на раціональну побудову виробничого 

звіту, вдосконалення регістрів журнально-ордерної і автоматизованої форм 

обліку, а також на інші пропозиції із вдосконалення бухгалтерського обліку і 

підвищенню рівня економічного аналізу в галузях тваринництва й 

рослинництва. 

Висвітлюючи економічну характеристику господарства, треба описати 

розміщення господарства, навести показники, що характеризують 

землекористування, розмір, спеціалізацію господарства, поголів’я тварин, 

забезпеченість кормами, показати результати господарської діяльності: 

рівень врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тварин, 

виробництво валової і товарної продукції рослинництва й тваринництва, 

рівень продуктивності праці, собівартості продукції, інші економічні 

показники – залежно від особливостей виробництва в господарстві, на 

272

прикладі якого виконується дипломна робота. 

Далі на матеріалах конкретного господарства треба розглянути 

порядок обліку витрат на виробництво продукції тваринництва або 

рослинництва, проаналізувати рівень собівартості продукції, що склався, і 

намітити основні шляхи її зниження. 

У першому розділі слід дати характеристику економічного змісту витрат 

на виробництво і загальних принципів їх обліку. Спочатку необхідно 

розглянути витрати виробництва на основі економічної теорії, показати, що 

витрати виробництва як економічна категорія проявляються через собівартість 

продукції, і потім дати поняття категорії собівартості, показати, що залежно від 

стадій кругообороту засобів підприємства собівартість підрозділяється на 

мартинальну і виробничу. 

Слід також розглянути класифікацію витрат на виробництво за різними 

ознаками, показати її значення для планування, обліку, калькуляції і аналізу 

собівартості, наголосити на основних особливостях технології і організації 

виробництва в цих галузях і їх впливі на побудову обліку витрат, пов’язавши 

це з конкретними прикладами господарства. 

У другому розділі спочатку треба розглянути організацію первинного 

обліку витрат і надходження продукції в галузі тваринництва чи 

рослинництва. При цьому детально висвітлюють кожний первинний документ, 

що застосовується в господарстві для обліку операцій в галузі, встановлюють, 

в яких документах відображається відпрацьований час працівників, 

оприбутковується одержана продукція, проводиться нарахування заробітної 

плати, відпуск кормів, медикаментів, малоцінних і швидкозношуваних 

предметів, насіння, добрив та інших матеріальних цінностей, нарахування 

амортизації основних засобів і т. д., зіставляють їх з типовими формами 

первинних документів. При невідповідності застосовуваних у господарстві 

первинних документів та типових форм виявляють причину відхилень, при 

цьому дуже важливо визначити, наскільки вдала застосовувана в господарстві 

273

форма, тобто має чи ні вона переваги (недоліки) порівняно з типовою формою; 

дають висновок про доцільність її подальшого використовування без зміни чи 

пропонують удосконалити, або ж замінити її типовою формою і вносять 

відповідні пропозиції. Якщо в господарстві, на прикладі якого виконується 

дипломна робота), застосовується журнально-ордерна чи інші форми обліку, 

при обробці первинних документів слід детально розглянути зведені 

документи, в яких відображаються витрати і надходження продукції; 

встановити, застосовується в господарстві типова форма виробничого звіту 

або інша форма зведеного документа; вивчити побудову зведених документів, 

порядок їх складання; зробити висновки про раціональність їх побудови, 

правильність складання і внести пропозиції, направлені на їх вдосконалення. 

На конкретних матеріалах господарства треба розглянути питання 

синтетичного і аналітичного обліку витрат і надходження продукції, 

навести перелік технологічних груп тварин або культур, за якими ведеться 

відособлений облік витрат і надходження продукції; розглянути аналітичні 

рахунки до субрахунків №231 „Рослинництво” та №232 ,,Тваринництво”, 

статті витрат, в розрізі яких будується облік у цих галузях, кореспонденцію 

бухгалтерських рахунків за господарськими операціями, що відображають 

витрати і надходження продукції рослинництва або тваринництва, 

призначення регістрів аналітичного обліку витрат і надходження продукції 

та порядок записів в них, а також в журналах-ордерах у частині 

субрахунків. 

У другому розділі слід приділити належну увагу порядку організації 

обліку витрат у за госпрозрахунковими підрозділами, маючи на увазі, що у 

господарстві можуть бути відхилення в побудові синтетичного і аналітичного 

обліку за галузями тваринництва, групами тварин, видами 

сільськогосподарських культур госпрозрахунковими підрозділами від 

рекомендованого інструктивними вказівками. В цьому випадку необхідно 

уважно проаналізувати ці відхилення, дати їм оцінку, схвалити все позитивне і 

274

раціональне, піддати критичному розбору існуючі недоліки і внести 

пропозиції, направлені на поліпшення стану обліку на вказаних ділянках. Тут 

же слід показати, які з пропозицій економістів, висловлені ними в монографіях 

і статтях, можуть знайти застосування в практиці обліку даного господарства. 

Необхідно також висвітлити питання автоматизації обліку витрат і 

надходження продукції. Ці питання розглядаються залежно від умов ведення 

обліку в господарстві на конкретних матеріалах або в теоретичному плані. 

Перш за все необхідно з’ясувати, наскільки первинні документи відповідають 

вимогам автоматизації обліку, зупинитися на дотриманні графіка 

документообороту, правильному і чіткому заповненні всіх реквізитів у 

первинних документах Потім слід розібрати побудову кодів, вживаних при 

механізації обліку витрат у рослинництві чи тваринництві (коду статей 

виробничих витрат, коду видів сільськогосподарських робіт, коду субрахунків 

№231 - №232 за дебетом і кредитом та ін.), порядок кодування первинних 

документів і їх групування в файли, а також порядок передачі автоматизованої 

для обробки. 

Далі необхідно розкрити зміст, побудову, порядок складання, перевірки, 

декодування і використовування наступних машинограм-аналітичних рахунків 

,,Відомість обліку витрат на виробництво ( сільськогосподарське 

підприємство)”, ,,Відомість обліку витрат на виробництво (за структурними 

підрозділами)”, ,,Відомість обліку витрат на виробництво за статтями витрат 

(сільськогосподарське підприємство)”, ,,Відомість обліку витрат на 

виробництво за статтями витрат (за структурними підрозділами)”, ,,Відомість 

обліку виходу продукції і наданих послуг (сільськогосподарське 

підприємство)”, ,,Відомість обліку надходження продукції і наданих послуг (за 

структурними підрозділами)”, ,,Відомість обліку кормоодиниць і кормо-днів ( 

сільськогосподарське підприємство)”, ,,Відомість обліку кормоодиниць і 

кормо-днів(за структурними підрозділами)”. 

Якщо в господарстві є відхилення в організації автоматизованого обліку 

275

витрат у рослинництві чи тваринництві від порядку, передбаченого діючими 

вказівками, необхідно дати оцінку цим відхиленням і внести пропозиції, 

направлені на поліпшення організації обліку витрат в умовах автоматизації. За 

відсутності автоматизазації обліку витрат в цих галузях ці питання 

розглядаються на основі літературних джерел, при цьому особлива увага 

надається перспективі впровадження в господарстві такої форми обліку, 

наскільки підприємство в даний момент готове до переходу на 

автоматизацію обліку, розробляється конкретний план підготовчої роботи 

для цього, в якому передбачають поліпшення стану первинного обліку, 

підготовку робочого кодифікатора, вивчення регістрів автоматизованої 

форми обліку та інші заходи. При викладі питань автоматизації обліку 

дуже важливо на конкретному матеріалі господарства виявити переваги 

такої форми обліку, показати, як вказана форма забезпечує необхідною 

обліковою інформацією госпрозрахункові підрозділи рослинництва або 

тваринництва, упровадження нормативного методу обліку витрат та інші 

прогресивні прийоми і методи обліку. 

У третьому розділі слід проаналізувати собівартість продукції 

рослинництва тваринництва. На початку аналізу треба привести динаміку 

собівартості за видами продукції тваринництва за ряд років, одночасно 

порівняти рівень собівартості, що склався, в господарстві за звітний рік з 

середньорайонним рівнем собівартості за цей же період і даними 

передового господарства району. При істотних коливаннях собівартості за 

роками доцільно зробити вирівнювання динамічного ряду з метою 

виявлення тенденції зниження або підвищення собівартості окремих видів 

продукції цих галузей. 

Потім треба досліджувати чинники, що визначають собівартість 

продукції: у тваринництві – продуктивність тварин і величину витрат на 

утримання однієї голови, які, в свою чергу, залежать від продуктивності 

праці, кількості кормів, що витрачаються, їх вартості, структури і 

276

збалансованості кормового раціону в рослинництві – урожайність культур, 

витрати на 1 га і т.д. 

Далі проводять постатейний аналіз витрат, досліджується структура 

собівартості продукції звітного року в порівнянні з базисною і плановою 

структурою собівартості продукції, а також структурою собівартості 

продукції передового господарства району. Статті витрат, за якими виявлені 

істотні відхилення, треба піддати поглибленому аналізу з метою виявлення 

резервів зниження собівартості продукції в господарстві. В цих випадках 

для проведення аналізу використовують інформацію, що міститься не тільки 

в звітах і бізнес-планах, але й на аналітичних рахунках, виробничих звітах і 

інших документах. Наприклад, при поглибленому аналізі впливу витрати 

кормів на собівартість продукції тваринництва виникає необхідність 

досліджувати рівень годівлі тварин і структуру кормових раціонів як за рік, 

так і за коротші проміжки часу, прослідкувати за рівномірністю годівлі 

тварин протягом року і т.д. 

Аналіз рівня собівартості тільки тоді має сенс, коли будуть намічені 

шляхи її зниження. З цією метою основну увагу слід зосередити на розробці 

комплексу обгрунтованих, конкретних пропозицій по зниженню собівартості 

продукції рослинництва чи тваринництва. Необхідно показати можливості 

господарства в підвищенні урожайності культур, продуктивності тварин, 

зміцненні кормової бази, поліпшенні структури посівів або кормових раціонів, 

зниженні собівартості насіння чи кормів, підвищенні продуктивності праці 

працівників галузей і т.д. Аналіз собівартості продукції необхідно виконувати в 

спеціальних таблицях, на основі яких робити обгрунтовані висновки і 

пропозиції. 

У цьому розділі треба показати економічну ефективність від 

рекомендованих для впровадження пропозицій. Особливу увагу при цьому 

слід звернути на заходи, які приведуть до зниження собівартості продукції 

рослинництва або тваринництва. Тут треба також визначити, який 

277

економічний ефект може бути одержаний від впровадження режиму економії 

і ощадливості в конкретній галузі. Крім того, слід вказати на позитивне 

значення заходів щодо вдосконалення бухгалтерського обліку , поліпшення 

якості облікової інформації, яка сприятиме підвищенню рівня управління 

виробництвом і якіснішому проведенню економічного аналізу. 

На закінчення дипломної роботи слід сформулювати суть проведених 

досліджень у тій чи іншій галузі, їх теоретичне і практичне значення і внести 

відповідні пропозиції, направлені на підвищення ефективності виробництва 

продукції , на поліпшення і вдосконалення організації обліку витрат. 

Для виконання магістерської (дипломної) роботи варто використати такі 

матеріали з господарства 

- копії первинних документів з обліку витрат і надходження продукції: 

розрахунок амортизаційних відрахувань основних засобів; табель обліку 

робочого часу; розрахунок нарахування оплати праці працівникам тваринництва; 

відомість витрати кормів; акт на оприбутковування приплоду тварин; відомість 

зважування тварин; розрахунок визначення приросту; акт на вибуття тварин і 

птиці; накладна (внутрішньогосподарського призначення);, лімітно-забірна 

карта на отримання матеріальних цінностей; журнал обліку надою молока; акт 

настригу і приймання вовни; щоденник надходження і відправки вовни та інші 

первинні документи з обліку витрат і надходження продукції тваринництва – 

залежно від конкретних умов господарства й теми дипломної роботи; 

- виробничий звіт по тваринництву бо реєстри аналітичного обліку, що його 

змінюють; 

- журнали-ордери № 10/1, 10/2, 10/3 (в частині субрахунка № 232). 

- копії аналітичних рахунків по тваринництву, при цьому дані аналітичних 

рахунків повинні бути пов’язані з даними первинних документів; 

- інформація для проведення аналізу собівартості продукції тваринництва із 

звітності, бізнес-плану і реєстрів аналітичного обліку. 

278

При механізації обліку з господарства слід узяти: 

- копії первинних документів; 

- витяг з робочого кодифікатора (коди, необхідні для автоматизації обліку 

витрат у тваринництві); 

копії машинограм (в частині субрахунка №232) [8, с.80-86]. 

Аналогічно треба використати первинні документи й регістри обліку, що 

застосовуються в рослинництві. 

За темою: „Облік і аналіз використання засобів оборотних 

сільськогосподарських підприємств і ефективність їх використання” можна 

висвітлити такі питання. 

Вступ 

Економічна характеристика господарства 

Розділ 1. Економічний зміст оборотних засобів сільськогосподарських 


1.1. Суть і необхідність оборотних засобів для функціонування 


1.2. Склад, структура і кругооборот засобів 

1.3. Джерела формування оборотних засобів у господарстві 

Розділ 2. Нормування оборотних засобів сільськогосподарського підприємства і 

шляхи його удосконалення 

2.1. Поняття про норматив, його роль і значення в організації обліку 

оборотних засобів 

2.2. Методика нормування та обліку виробничих запасів 

2.3.Методика нормування незавершеного виробництва 

2.4.Методика нормування та обліку обігових засобів 

Розділ 3. Ефективність використовування оборотних засобів і шляхи 

її підвищення 

3.1. Економічний аналіз забезпеченості підприємства оборотними засобами 

3.2. Аналіз ефективності використання оборотних засобів 

279

3.3. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів 


Список літератури 

Додатки 

У вступі магістерської (дипломної) роботи за цією темою можна коротко, в 

хронологічній послідовності висвітлювати основні рішення уряду з питань 

вдосконалення організації оборотних засобіві підвищення ефективності їх 

використання. 

Виходячи з народногосподарського значення теми, треба обгрунтувати її 

актуальність і цільове призначення. Об’єктом дослідження повинні бути оборотні 

засоби конкретного сільськогосподарського підприємства. Тут треба вказати 

методи дослідження, використані в дипломній роботі загальний – діалектичний і 

специфічні (що використовуються при економічних дослідженнях) - статистико- 

економічний, монографічний, експериментальний (якщо в господарстві 

проводиться досвід по вдосконаленню організації оборотних засобів) і 

розрахунково-конструктивний. 

В першому розділі потрібно проаналізувати рівень вивчення проблеми 

вдосконалення організації нормування та обліку оборотних засобів 

сільськогосподарських підприємств, систематизовано викласти різні точки зору 

економістів на визначення категорії ,,оборотні засоби”, склад і структуру 

оборотних засобів сільськогосподарських підприємств, склад і структуру джерел 

їх формування, поняття ,,норматив оборотних засобів” і методику нормування, 

висвітлити показники, що характеризують ефективність використання оборотних 

засобів і методику їх визначення на сільськогосподарських підприємствах. Треба 

стисло навести різні пропозиції економістів щодо організації облікку оборотних 

засобів на сільськогосподарських підприємствах, виділяючи найбільш 

аргументовані. Рекомендується описувати зміст літературних джерел, поступово 

звужуючи питання, що розглядаються в них, переходячи від загальних понять, 

наприклад, змісту категорії ,,оборотні засоби”, до конкретних питань – складу і 

280

структури оборотних засобів даного типу підприємств (сільськогосподарського 

чи переробного). Критично оцінивши проблемні питання з організації обліку 

оборотних засобів на сільськогосподарських підприємствах, треба сформулювати 

задачі, які повинні бути вирішені в магістерській (дипломній) роботі. 

Студент повинен показати глибокі знання економіки господарства, за 

матеріалами якого виконується дипломна робота. За даними останніх 3-5 років 

треба дати аналіз розмірів, спеціалізації, інтенсивності і ефективності 

виробництва, виконання плану з отримання прибутку. Оскільки в 

сільськогосподарських підприємствах значна частина оборотних засобів 

(насіння, корми, молодняк тварин, незавершене виробництво в рослинництві і 

тваринництві) формується за рахунок внутрішнього обороту, то особливе 

значення для даної теми дипломної роботи має аналіз собівартості одиниці 

продукції, врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. 

Виявлені можливості зниження собівартості одиниці продукції, підвищення 

врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин можна буде 

використати при вишукуванні шляхів вдосконалення структури оборотних засобів 

і підвищення ефективності їх використання. 

Оформлені в таблиці дані за останні 3-5 років є підставою для висновків 

про тенденції, що намічаються в господарстві, з поліпшення (погіршення) його 

діяльності, а дані за останній рік порівняно з середніми по району дозволяють 

визначити його місце серед інших однотипних підприємств. Оскільки 

підвищення ефективності виробництва означає збільшення виробництва 

продукції при одночасному скороченні обсягу засобів, що залучаються для цього, 

то слід привести дані про співвідношення темпів зростання (зниження) валової 

сільськогосподарської продукції і оборотних засобів. 

Основний зміст теми розкривається на прикладі конкретного сільського- 

сподарського підприємства. За наявності необхідного аргументування студент 

висловлює своє ставлення до дискусійних питань, висвітлених в літературі. 

Розкриваючи економічний зміст оборотних засобів сільськогосподарського 

281

підприємства необхідно дати визначення економічної категорії,,оборотні засоби”, 

розкрити її взаємозв’язок з категоріями ,,оборотні виробничі фонди” і ,,обігові 

фонди”. Розглядаючи зміст оборотних засобів, слід пояснити, чим обумовлена 

об’єктивна необхідність їх використання у виробничо-фінансовій діяльності. 

На конкретних прикладах досліджуваного господарства необхідно 

розглянути склад, структуру і кругооборот оборотних засобів. Склад оборотних 

засобів визначається тим, в які конкретні елементи оборотних і обігових фондів 

вони авансовані. Структура оборотних засобів в основному залежить від 

спеціалізації підприємства і періоду часу, в якому вона аналізується. Спочатку 

протягом 3-5 останніх років за станом на кінець року визначається 

співвідношення засобів, авансованих до оборотних і обігових фондів, 

поелементна структура виробничих оборотних фондів і фондів обігу, а також 

структура всіх оборотних засобів на квартальні дати протягом звітного року. На 

підставі цих даних і порівняння їх з відповідними показниками передового 

господарства або середніми даними району, слід робити висновки про 

відповідність складу і структури оборотних засобів спеціалізації і масштабам 

виробництва і про можливості їх вдосконалення. 

Специфіка сільського господарства обумовлює особливості кругообороту 

оборотних засобів сільськогосподарського підприємства. Студент на конкретних 

прикладах господарства за один рік повинен показати, як у процесі зміни стадій 

кругообороту виробничих фондів відбувається кругооборот оборотних засобів: 

збільшення одних елементів при одночасному зменшенні інших. Слід відмітити, 

що оборотні засоби, послідовно проходячи всі три стадії руху, в кожний момент 

вкладені у виробничі запаси, витрати незавершеного виробництва і фонди обігу. 

Важливо з’ясувати значення прискорення обороту засобів сільськогосподарських 

підприємств шляхом можливого скорочення вкладень (особливо шляхом 

зниження собівартості виробничих запасів власного виробництва, ліквідації 

зайвих і непотрібних товарно-матеріальних цінностей, зниження дебіторської 

заборгованості) і тривалості їх перебування на різних стадіях кругообороту. 

282

При розгляді джерел формування оборотних засобів перш за все 

характеризуються склад і економічний зміст всіх груп: власних і прирівняних до 

них джерел: позик, залучених та інших. Розкриваючи склад власних і 

прирівняних до них джерел, слід звернути увагу на розрахунок їх фактичної 

наявності за бухгалтерським балансом, надлишок або недостачу власних 

оборотних засобів, використання надлишку або покриття недостачі, визначення 

всіх елементів стійких пасивів, відрахувань від прибутку на поповнення власних 

оборотних засобів, залучення кредиту на приріст нормативів. 

Обгрунтувавши недоцільність формування вкладень в оборотні засоби за 

рахунок якої-небудь однієї групи джерел, студент аналізує склад позик залучених 

та інших засобів (кредиторської заборгованості постачальникам, іншим 

організаціям і особам). 

За даними сільськогосподарського підприємства за 3-5 років треба розкрити 

тенденції зміни структури джерел формування оборотних засобів за станом на 

кінець кожного року і за звітний рік – на кінець кожного кварталу. При розгляді 

динаміки структури джерел оборотних засобів протягом звітного року студент 

повинен звернути увагу на відповідність цих змін сезонному характеру діяльності 

даного підприємства, виділити основні планові джерела формування оборотних 

засобів і звернути увагу на використання в обороті позапланових джерел – 

простроченої заборгованості постачальникам і банку за позиками, мобілізації 

засобів із сфери капітальних вкладень. На підставі проведеного аналізу 

намічаються шляхи поліпшення структури джерел формування оборотних 

засобів. 

Тут розкривається значення науково обгрунтованого планування оборотних 

засобів і джерел їх формування в раціональному використовуванні фінансових 

ресурсів і кредитів банку, у встановленні оптимальної структури оборотних 

засобів сільськогосподарських підприємств. Необхідно звернути увагу на різні 

методи планування оборотних засобів на сільськогосподарських підприємствах, 

обгрунтувати поняття нормування оборотних засобів, їх поділ на нормовані і 

283

розкрити суть понятт „норматив оборотних коштів”, його виробниче і фінансове 

значення. 

При дослідженні відповідних питань теми за матеріалами господарств треба 

викласти загальні принципи планування оборотних засобів. Коротко в 

історичному плані дати відомості про розвиток і вдосконалення порядку 

планування оборотних засобів. Потім слід перерахувати методи і принципи 

нормування оборотних засобів. На прикладі конкретного господарства висвітлити 

організацію роботи щодо нормування оборотних засобів. 

Далі в дипломній роботі треба детально висвітлити методику нормування) 

всіх груп оборотних засобів: виробничих запасів, включаючи молодняк тварин і 

тварини на відгодівлі, незавершене виробництво і засоби, авансовані до фондів 

обігу. Студент називає діючі інструктивні вказівки і методи (прямого рахунку, 

рахунково-аналітичний, коефіцієнтний) і принципи нормування) відповідних 

видів оборотних засобів (максимальності або мінімальності). Він також повинен 

показати значення і мету планування кожного виду оборотних засобів, 

особливості їх авансування у виробничий процес і перевірити правильність всіх 

планових розрахунків, зроблених в конкретному господарстві. При виявленні 

відхилень від цифр, вказаних у відповідних планових розрахунках господарства, 

студент робить зауваження і вносить пропозиції щодо усунення недоліків або 

розповсюдження передового досвіду. 

Висновки про доцільність подальшого вдосконалення методики нормування 

робляться на підставі перевірки дотримання встановлених принципів нормування. 

Для цього треба провести порівняння нормативів на кінець звітного року за 

кожним видом оборотних засобів, розрахованих відповідно до діючої методики, з 

фактичними мінімальними залишками, виявленими за даними щомісячних 

бухгалтерських балансів за звітний рік, і встановити їх відповідність. Наявність 

значних відхилень свідчить про доцільність вдосконалення нормування 

оборотних засобів. Використовуючи відомості з літературних джерел, студент 

може перевірити обгрунтованість пропозицій щодо зміни методики нормування 

284

за матеріалами господарства або запропонувати нову методику розрахунків 

нормативів, аргументувавши її. Найважливішим доказом на користь тієї або іншої 

методики нормування є можливо більша відповідність розрахованих нормативів 

фактичним мінімальним залишкам конкретних видів оборотних засобів. 

Після перевірки правильності всіх розрахунків, зроблених в господарстві на 

кінець планованого року, студент аналізує сучасний стан нормування оборотних 

засобів, або причини відсутності обов’язкового нормування і доцільність його 

упровадження. На конкретних прикладах студент показує відмінність між 

загальними фактичними і нормативними вкладеннями в оборотні засоби на кінець 

року. Для цього треба розрахувати нормативи за кожним видом оборотних 

засобів. Всі ці розрахунки поміщають у додатку, а в тексті наводять тільки 

зведену таблицю відхилень загальних вкладень на кінець року від нормативних. 

На основі проведеного аналізу і думок економістів про можливість і шляхи 

вдосконалення нормування оборотних засобів студент вносить пропозиції і 

аргументує їх. 

У кінці глави дається опис зведеного нормування оборотних засобів і 

джерел їх покриття в цілому по господарству. Тут слід викласти послідовність 

розрахунку потреби в оборотних засобах і порядок його складання, визначити 

приріст або зниження таких вкладень. Студент перевіряє правильність 

визначення джерел формування сукупного нормативу власних оборотних 

засобів, при необхідності робить, критичні зауваження і вносить пропозиції з 

усунення виявлених недоліків, а також із вдосконалення їх складу і методики 

розрахунків. Використавши зроблені раніше розрахунки щодо удосконалення 

методики нормування вкладень в оборотних засобів, студент визначає можливі 

зміни потреб господарства у власних джерелах або кредитах банку. Доцільно 

звернути увагу на можливості вдосконалення нормування оборотних засобів 

протягом року. 

У розділі 3 ,,Ефективність використання оборотних засобів і шляхи її 

підвищення” треба навести всі показники, що характеризують ефективність 

285

використання оборотних засобів, і дати економічну характеристику кожного з 

них. 1 За діючою методикою студент робить розрахунки всіх показників за 3-5 

років, виявляє і аналізує причини їх зміни. В роботі він також показує своє 

ставлення до дискусійних питань методики визначення ефективності 

використання оборотних засобів і аргументує свою точку зору на них. Слід 

вказати можливі шляхи підвищення ефективності використовування оборотних 

засобів у конкретному господарстві. 

Тут визначають економічний ефект, який могло б одержати господарство в 

результаті упровадження в практику пропозицій, зроблених в дипломній роботі, 

щодо усунення недоліків і вдосконалення організації нормування оборотних 

засобів, зазначаючи, що впровадження в практику господарювання цих 

пропозицій впливає на оборотність оборотних засобів. Всі пропозиції з 

удосконалення структури оборотних засобів (шляхом зниження собівартості 

виробничих запасів власного виробництва і молодняка тварин, ліквідації зайвих і 

непотрібних товарно-матеріальних цінностей, зменшення дебіторської 

заборгованості та ін.) ведуть до зниження середньорічного залишку оборотних 

засобів, а деякі, з них - і до збільшення розміру виручки від реалізації продукції. 

Узагальнивши всі виявлені в процесі дослідження резерви, студент визначає суму 

можливого вивільнення оборотних засобів у звітному році і додаткові суми 

валової продукції, виручки від її реалізації і прибутку, які можна б було одержати, 

використавши в господарському обороті вивільнені засоби. 

Пропозиції з удосконалення планування оборотних засобів зумовлюють зміну 

пропорцій в розподілі прибутку і, отже, раціональніше використання власних і 

позичених засобів. Крім того, досконаліше нормування оборотних засобів 

посилить режим економії і зміцнить госпрозрахунок у сільськогосподарському 

підприємстві. 

______________________________________________________________________ 

1.Для цього можна використати: Довідник економічних показників сільського господарства. За 

ред.Поповича І.В.-К.:Урожай, 1979.-168с. 

286

Далі наводяться конкретні висновки і пропозиції за всіма розділами 

магістерської (дипломної) роботи. Вони повинні бути сформульовані стисло, ясно 

і чітко. У висновках указують позитивні сторони і недоліки в організації 

оборотних засобів конкретного сільськогосподарського підприємства. Вони 

наводяться в такій послідовності, в якій обґрунтовуються в попередніх частинах 

роботи. В пропозиціях студент вказує шляхи усунення виявлених недоліків і 

передбачуваний ефект від їх упровадження в практику організації нормування 

оборотних засобів даного підприємства. Висновки і пропозиції повинні 

відображати суть дипломної роботи і свідчити про досягнення поставленої в ній 

мети. 

Для виконання дослідження за цією темою доцільно використати такі матеріали з 

господарства: 

- фінансові звіти і бізнес-плани; 

- розрахунки нормативів власних оборотних засобів і джерел їх покриття за 

звітний рік 

- дані про наявність зайвих, товарно-матеріальных цінностей (за матеріалами 

складського обліку у звітному році) [8, с.99-106]. 

За темою: „ Контроль і ревізія розрахункових операцій” можна висвітлити 

наступні питання. 

Вступ 

Розділ 1. Особливості контролю і ревізії, їх сутність та організація на 

сільськогосподарських підприємствах 

1.1. Сутність ревізії і контролю 

1.2. Організація ревізій і контролю в господарствах району 

Розділ 2. Контроль і ревізія розрахунків з постачальниками і підрядниками та 

заготівельними організаціями 

287

2.1. Контроль і ревізія розрахунків з постачальниками і підрядниками 

2.2. Контроль і ревізія розрахунків із заготівельними організація 

Розділ 3.Контрольі ревізія розрахунків з підзвітними особами, іншими дебіторами 

й кредиторами 

збитку. 

3.1. Контроль і ревізія розрахунків з підзвітними особами 

3.2.Контроль і ревізія розрахунків з депонентами 

3.3. Контроль і ревізія розрахунків за претензіями 

3.4.Контроль і ревізія розрахунків з відшкодування матеріального 


Список літератури. 


У вступі магістерської (дипломної) роботи за цією темою треба висвітлити 

необхідність посилення контролю за дотриманням розрахункової дисципліни і у 

зв’язку з цим обгрунтувати важливість вибраної теми, визначити її мету і методи 


В огляді літератури треба викласти невирішені проблеми здійснення 

дієвого контролю і проведення ревізій розрахункових операцій. Зокрема, 

необхідно наголосити на різних причинах, що призводять до утворення 

дебіторської заборгованості при розрахунках з різними організаціями і особами, і 

пропозиціях окремих авторів щодо її зниження. Серед них повинні бути 

пропозиції по вдосконаленню договірних відносин, законодавчих актів, 

обгрунтування відшкодування заподіяного матеріального збитку, посилення 

контролю за витрачанням коштів за цільовим призначенням і ряд інших. За всіма 

цимми проблемами студент повинен виловити свої міркування, виходячи з 

наявних порушень і наголосити на прийнятних пропозиціях окремих авторів, 

сформулювати задачі, які будуть вирішені в процесі написання дипломної 

288

роботи. 

Доцільно охарактеризувати господарство й район, на прикладі якого 

розглядатиметься надалі зміст всієї роботи, його розташування і показники 

вартості валової продукції, основних виробничих фондів, виручки від реалізації, 

чисельності працівників, поголів’я худоби, кількість наявної техніки і інші 

показники за ряд років. Необхідно дати оцінку роботи даного району за його 

основними показниками в динаміці. Наголосити на стані контрольно-ревізійної 

роботи в районі. 

Далі необхідно послідовно розкрити зміст кожного питання теми, 

підтвердивши їх конкретними прикладами з господарств району. Так, при 

висвітленні питання про контроль і ревізії розрахунків з постачальниками і 

підрядниками слід спочатку розглянути правове обгрунтування і організацію 

поточного контролю за поставками господарствам техніки, матеріальним 

забезпеченням, будівельними роботами. Треба наголосити на важливості 

контролю за дотриманням розрахункової дисципліни при поставках відповідних 

матеріальних ресурсів і капітальному будівництві; описати порядок укладання 

договорів з постачальниками і підрядниками і організації контролю як на 

переддоговірній стадії, так і в процесі його виконання; привести конкретні 

приклади порушення договірної і розрахункової дисципліни з окремими 

постачальниками і підрядниками, наголосити на їх причинах, винних особах і 

заходах з їх усунення. 

При висвітленні ревізії розрахунків з постачальниками і підрядниками слід 

викласти порядок її проведення; розглянути облікові реєстри, в яких ведуться ці 

розрахунки, а також документи, на підставі яких проводяться записи. При цьому 

необхідно торкнутися методичних питань проведення ревізії, відзначивши, що в 

процесі ревізії слід виявити величину заборгованості за кожною організацією, 

дату її виникнення, відповідність умовам договору і характер кожної операції. 

Треба звернути увагу на обгрунтованість поставки, правильність застосування 

цін, тарифів, надбавок (знижок), своєчасність і повноту оприбутковування 

289

матеріально-технічних засобів, своєчасність розрахунків і обгрунтованість 

пред’явлення претензій. Тут слід привести приклади обрахунків господарств з 

боку постачальників, підрядних організацій, розкритих у результаті ревізій, 

вказати величину заподіяного господарству збитку і вжиті заходи з його 

стягнення. У результаті необхідно дати пропозиції із скорочення порушень на 

даній ділянці і посилення контролю за розрахунками. 

Висвітлюючи питання контролю і ревізії розрахунків із заготівельними 

організаціями необхідно послатися на правове обгрунтовування і наголосити на 

важливості поточного контролю за реалізацією готової продукції і станом 

розрахунків із заготівельними організаціями, вказати на важливість і 

своєчасність укладення договорів і точність виконання всіх його пунктів, що 

стосуються обсягів поставок, якості, термінів, цін, умов розрахунків і т.п. Тут 

треба привести приклади з практики перевірок розрахунків з окремими 

заготівельними організаціями, причини порушень розрахункової дисципліни і 

величину заподіяного господарству збитку. Особливу увагу варто звернути на 

якість продукції і втрати господарства, за рахунок її заниження. 

При ревізії цих розрахунків слід викласти методику її проведення, 

розглянути матеріали, що використовуються для перевірки з метою виявлення 

дебіторської заборгованості, її причин, термінів, величини і винних осіб, навести 

факти допущених обрахунків, виявлених у процесі ревізій, заходи щодо 

відшкодування допущеного матеріального збитку і посилення контролю за 

розрахунковими операціями, своєчасністю звіряння розрахунків і внести 

пропозиції з усунення виявлених розбіжностей. Студент повинен навести також 

приклади з господарства за виявленими в процесі ревізії фактами грубого 

обрахунку з боку окремих організацій і дати пропозиції, спрямовані на посилення 

контролю за розрахунками за здану продукцію. 

В питанні контролю і ревізії розрахунків з підзвітними особами необхідно 

перш за все зупинитися на значенні і важливості попереднього і поточного 

контролю за дотриманням діючого положення про видачу і витрачання засобів з 

290

підзвітної суми. Потім треба навести випадки порушення цих розрахунків, що 

найчастіше зустрічаються, підтвердивши їх конкретними фактами з практики 

роботи окремих господарств. В частині ревізії слід викласти особливості 

перевірки розрахунків з підзвітними лицями, вказати послідовність перевірки, 

облікові реєстри і первинні документи, що використовуються в процесі перевірки, 

і оформлення результатів перевірки. Треба розглянути існуюче положення і 

порядок перевірки оплати різних видів витрат за відрядженнями - добових, 

проїзних, квартирних, привести конкретні приклади за розкритими фактами 

порушень розрахунків і цільового характеру використання засобів підзвітних 

сум, зокрема з придбання матеріальних цінностей, законності здійснення даних 

операцій, вказавши величину заборгованості за підзвітними особами винних осіб, 

наголосити на причинах порушень, , а також дати пропозиції з усунення 

порушень. 

Контроль і ревізію розрахунків з іншими дебіторами і кредиторами слід 

розглянути послідовно. Зокрема треба встановити, як організовано депонованої 

заробітної плати, хто повинен контролювати розрахунки з депонентами, як 

регулярно депонується оплата праці, який порядок видачі депонованої заробітної 

плати, чи немає тут зловживань, як списуються депоновані суми після закінчення 

термінів позовної давності. Тут же вимагається висвітлити порядок розрахунків 

за виконавчими листами, навести приклади порушень в окремих господарствах. 

Далі необхідно висвітлити питання контролю і ревізії розрахунків за 

претензіями, описати постановку претензійної роботи в районі, як організований 

контроль за надходженням вантажів від постачальників і заходи, що вживаються, 

за пред’явленими претензіями за недостачу або штрафні санкції. При цьому 

звертається увага на дотримання термінів пред’явлення претензій, правильність 

оформлення і передачі справ в суд, причини відмови в позові, що пред’являється, 

і порядок списання цих сум. 

Вельми важливим є питання про контроль і ревізію розрахунків за 

відшкодуванням матеріального збитку. Слід перш за все наголосити на 

291

важливості систематичного контролю за наявністю і рухом товарно-матеріальних 

цінностей з метою недопущення недостач, розтрат і розкрадань, важливість 

проведення інвентаризацій, дотримання правильності зберігання і обліку окремих 

видів цінностей, правильного підбору матеріально відповідальних осіб, а також 

правове обгрунтовування цього питання. 

На основі проведеної ревізії необхідно встановити наявність дебіторської 

заборгованості за відшкодуванням матеріального збитку, її величину, причини 

виникнення і повноту віднесення на винних осіб. Всі ці питання повинні знайти 

відображення в роботі. Разом з тим треба наголосити на правильності обчислення 

втрат в межах норм природного убутку, привести факти неправильного 

визначення розміру матеріального збитку і відображення його на рахунках 

бухгалтерського обліку за різними видами цінностей. Тут вимагається також 

вказати випадки віднесення сум недостач, втрат, розтрати і розкрадань на винних 

осіб, наголосити на своєчасності і повноті стягнення цих сум і відображення їх в 

обліку, привести кореспонденцію рахунків і вартість, за якою проводиться 

стягнення за заподіяний матеріальний збиток. Потім треба розглянути випадки 

передачі справ до судово-слідчих органів і причин відмови або неповного 

відшкодування заподіяного збитку. У результаті слід зробити висновок про стан 

контролю і ревізії розрахунків з відшкодування матеріального збитку в районі, 

наголосити на основних причинах і намітити заходи, що сприяють зниженню 

випадків спричинення господарству збитку з боку винних осіб. 

Виклад питання про контроль і ревізію розрахунків з іншими дебіторами і 

кредиторами рекомендується починати із з’ясування того, які організації і особи 

необхідно враховувати на субрахунку 377 рахунка № 37. Далі слід зазначити, які 

конкретні організації і особи обліковуються в господарствах на цьому 

субрахунку і які розрахунки з ними відображаються. Треба підкреслити 

важливість своєчасного поточного контролю, проведення взаємного звіряння 

розрахунків, контролю за виникненням заборгованості і заходах, що вживаються, 

для їх ліквідації і зниження. Необхідно навести величину заборгованості за 

292

різними видами розрахунків, вказати облікові реєстри, де ведуться ці розрахунки, 

відзначити, чи немає випадків пропуску термінів позовної давності за окремими 

видами розрахунків і необгрунтованого списання її на збитки господарства, 

привести конкретні приклади господарств про величину заборгованості на цьому 

субрахунку, причини і винних осіб. У результаті слід намітити заходи щодо 

посилення контролю за розрахунками з іншими дебіторами і кредиторами. 

Далі необхідно на конкретних прикладах господарства обгрунтувати ті 

пропозиції, які вносяться в роботі, з метою посилення контролю за окремими 

видами розрахунків. Тут треба навести величину дебіторської і кредиторської 

заборгованості на рахунках розрахунків на кінець року в динаміці за ряд років, 

підтверджуючу необхідність проведення тієї або іншої роботи як з боку 

контрольно-ревізійних працівників, так і юридичної служби. Далі слід 

обгрунтувати методику проведення ревізії окремих розрахунків, форми 

узагальнення результатів перевірок і ревізій, рекомендації щодо застосування 

найраціональнішої організації обліку, окремих форм облікових реєстрів з метою 

посилення контролю і проведення ефективних ревізій за різними видами 

розрахунків. 

У висновках і пропозиціях необхідно наголосити на недоліках в організації 

контрольно-ревізійної роботи в даних господарствах і висвітлити в узагальненому 

виді пропозиції, які сприятимуть усуненню цих недоліків, посилять контроль за 

розрахунковими операціями і в цілому сприятимуть подальшому зміцненню 

матеріально-технічної бази сільського, господарства, збільшенню виробництва 

сільськогосподарської продукції і поліпшенню економіки сільськогосподарських 

підприємств. 

Для дослідження за цією темою можна використати такі матеріали з 

господарства: 

- виписки з актів ревізій і перевірок про факти допущень порушень; 

- копії первинних і зведених документів, в яких встановлені порушення 

293

розрахункових операці; 

- копії реєстрів синтетичного і аналітичного обліку за розрахунковими операціям; 

- виписки з рішень правлінь акціонерних чи інших товариств, наказів матеріалами 

ревізій і перевірок про вжиті заходи; 

- дані з річних звітів і бізнес-планів. [8, с.110-115]. 

Контрольні запитання 

1. Які є форми науково-дослідної роботи студентів? 

2. Які основні вимоги до виконання курсової роботи? 

3. В чому особливості виконання дипломної роботи? 

4. Які основні вимоги до дипломної роботи? 

5. Структура та алгоритм написання курсової (дипломної) роботи. 

6. Які є етапи роботи при проведенні наукового дослідження? 

7. Що таке робоча картотека літератури? 

8. Які вимоги до формування тексту курсової (дипломної) роботи? 

9. Оформлення, ілюстрацій, формул додатків та списку використаної літератури. 

Наукова публікація складається: 


Виберіть правильний варіант відповіді: 

- з обґрунтування методики дослідження; 

- перелік у методичних прийомів дослідження; 

- огляду спеціальної літератури; 

- вступу, основної частини, висновків; 

- назви, прізвища й посади автора (авторів), списку використаної 

літератури, інших елементів. 


Використовуючи рекомендовані джерела, розкрийте зміст одного 

з них ( за вибором) в інформативному рефераті обсягом 10-15 

сторінок. 

294

Перелік рекомендованих джерел для інформативних рефератів 

1. Багрова І. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства;; Підручник затвер- 

джено МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2004. – 580 с. 

2. Багрова І. В. Міжнародна економічна діяльністьУкраїни; Навчальний посібник 

рекомендовано МОН України – тверда палітурка, Київ, 2004. – 384 с. 

3. Багрова І. В. Нормування праці; Навчальний посібник рекомендовано МОН 

України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 212 с. 

4. Батенко Л. П., Загородніх А. А., Ліщинська В.В. Управління проектами: Навч. 

посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 231 с. 

5. Богиня Д. Основи економіки праці. Навч. Посіб. К.: Знання, 2002 - 313 с. 

6. Бугай В. Международные экономические отношения (2-е изд). М.: ФиС, 2001 – 

144 с. 

7. Буряк П. Ю. Економіка праці й соціально-трудові відносини;; навчальний 

посібник рекомендовано МОН України – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2004. – 

420 с. 

8. Варналій З. Основи підприємництва. Навч.посіб. К. Знання – прес, 2002 - 239 с. 

9. Василенко В. О. Виробничий [операційний] менеджмент; Навчальний посібник 

рекомендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 532 с. 

10. Василенко В. О. Інноваційний менеджмент; Навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 400 с. 

11. Василенко В. О. Ситуаційний менеджмент; Навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 280 с. 

12. Василенко В. О. Стратегічне управління; Навчальний посібник рекомендовано 

МОН України - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 280 с. 

13. Василенко В. О. Теорія та практика розробки управлінських рішень, Навчаль- 

ний посібник рекомендовано МОН України – Київ: ЦНЛ, 2002. – 420 с. 

14. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством; Навчальний посіб- 

ник рекомендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 550 с. 

295

15. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. – 

500 с. 

16. Верба В.А., Решетняк Т.І. Організація консалтингової діяльності: Навч. 

посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 244 с. 

17. Виханський О. Стратегическое управление. Учебник(2-у изд.).М.: Гардери- 

ки,2002 – 288 с. 

18. Волгин В. Управление персоналом малого предприятия. М.: Маркетинг, 2002 

– 300 с. 

19. Володькина М. Стратегический менеджмент. Учеб.пособ. К.: Знання, 2002 - 

149 с. 

20. Гаркавенко с. Маркетинг. Підручник (2-е вид.).К.: Лібра, 2002 – 700 с. 

21. Гарасим П.М. Давидович І.Є., Хомин П.Я. Управлінський облік на підприєм- 

стві (методика ведення). Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 269 

с. 

22. Гарасим П.М., Гарасим А.П., Хомин П.Я. Податковий облік і звітність на 

підприємствах (єдність і розходження з національними стандартами). Моногра- 

фія. – Львів: Українські технології. – 2001. – 166 с. 

23. Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Фінансовий, управлінський і подат- 

ковий облік у господарських товариствах. Навчальний посібник для студентів 

вищих навчальних закладів економічних спеціальностей усіх форм навчання. – 

Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 479 с. 

24. Гарасим П.М., Хомин П.Я. Бухгалтерський облік за журнальною формою ра- 

хівництва.Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів еконо- 

мічних спеціальностей усіх форм навчання. – Тернопіль: Астон, 2003 – 296 с. 

25. Гончарук Я. А., Павленко А.Ф., Скибінський С.В. маркетинг: Навч. посібник у 

тестах. – К.: КНЕУ, 2002. – 314 с. 

26. Горобчук Т. Мікроекономіка; Навчальний посібник 2-ге видання – тверда 

палітурка, Київ: ЦНЛ, 2004. – 320 с. 

296

27. Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування та планування; Навчальний 

посібник рекомендовано МОН України – м’яка обкладинка; Київ; ЦНЛ, 2003. – 

200 с. 

28. Грещак М. Г., Гребешкова О. М., Коцюба О. С. Внутрішній економічний 

механізм підприємства.; за ред. Грещака М. Г. – 104 с. 

29. Грещак М. Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний 

механізм підприємства: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с. 

30. Давидов Г. Аудит. Навч. посіб. (3-є вид.) К.: Знання, 2002 – 363 c. 

31. Дафт Р. Менеджмент. СП.: Питер, 2000 -832 с. 

32. Джордж С. Всеобщее управление качеством. СПб.: Виктория плюс, 2002 – 256 

с. 

33. Дорош Н. Аудит: методологія і організація. К.: Знання 2001 – 402 с. 

34. Дроздова Г. Н. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства; 

Навчальний посібник рекомендовано МОН України – Київ: ЦНЛ, 2002. – 172 с. 

35. Дубровська Г. М. Система сучасних технологій; Навчальний посібник реко- 

мендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2004. – 320 с. 

36. Дурнев В. Товароведение промышленных материалов. Учебник. М.: Филинъ, 

2002 – 536 с. 

37. Дэй Д. Стратегический маркетинг. М.: Эксмо – Пресс, 2002 – 640 с. 

38. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/За ред. С.Ф.По- 

кропивного. – к.: КНЕУ, 2002. – 457 с. 

39. Жиряева Е. Товароведение. СПб.: Питер, 2002 – 416 с. 

40. Завіньовська Г.т. Економіка праці: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. І доп. 

– К.: КНЕУ, 2003. – 200 с. 

41. Зигель Э. пособие по составлению бизнес-плана. М. Сирин, 2002 – 224 с. 

42. Івченко І. Ю. Економічні ризики. Мультимедійний навчальний посібник +СD;; 

рекомендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 400 с. 

297

43. Інформаційні системи в бухгалтерському обліку; Навчальний посібник реко- 

мендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ Львівська політехніка, 

2004. – 268 с. 

44. Ісаншина Г. Ю. Податковий менеджмент; Навчальний посібник рекомен- 

довано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 260 с. 

45. Кабушкин Н. Основы менеджмента. Учебн. пособ. (5-е изд.). Мн: Новое 

знание, 2002 – 336 с. 

46. Кардаш В. Я. ,Павленко І.А.,Шафалюк О. К. Товарна інноваційна політика: 

підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 266 с. 

47. Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 

1997. – 156 с. 

48. Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика: підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 

240 с. 

49. Кибанов А. Основы управления персоналом. Учебник. М.: Инфра – М, 2002 – 

304 с. 

50. Кігель В.Р. Методи і моделі прийняття рішень в ринковій економіці; Моно- 

графія - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 200 с. 

51. Кобиляцький Л. Управління проектами. К.: МАУП, 2002 – 196 c. 

52. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка; Навчальний посібник рекомендовано 

МОН України – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 436 с. 

53. Козак Ю.Г. Економіка зарубіжних країн;; Навчальний посібник рекомендо- 


54. Колот А. М. Мотивація персоналу: Підручник. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: 

КНЕУ, 2002. – 337 с. 

55. Контроль і ревізія; Мурашко В. М., Навчальний посібник – м’яка обкладинка, 

Київ: ЦНЛ 2003. – 318 с. 

56. Костюченко В. Менеджмент строительствва. Учебн. Пособие . Ростов-на-До- 

ну. Фенікс. 2002 – 448 с. 

298

57. Кочура Є. В. Моделювання макроекономічної динаміки; Навчальний посібник 

рекомендовано МОН України - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 260 с. 

58. Крамаренко В. І. Біржова діяльність; Навчальний посібник рекомендовано 

МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 273 с. 

59. Крамаренко В. І. Маркетинг; навчальний посібник реокмндовано МОН Укра- 

їни - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 264 с. 

60. Крамаренко В. І. Менеджмент; Навчальний посібник рекомендовано МОН 

України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 255 с. 

61. Крамаренко В. І. Управління персоналом фірми; Навчальний посібник реко- 


62. Куденко Н. В. Маркетингові стратегії фірми: Монографія – К.: КНЕУ, 2002. – 

245 с. 

63. Лишиленко О. В. Теорія бухгалтерського обліку; навчальний посібник реко- 

мендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ 2003. – 220 с. 

64. Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік;.;навчальний посібник рекомендовано 

МОН України 2-ге видання перероблене та доповнене – тверда палітурка, Київ: 

ЦНЛ, 2003. – 630 с. 

65. Ліанова Е. М. Ринок праці; Навчальний посібник рекомендовано МОН Укра- 

їни - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 224 с. 

66. Лісовий А. В. Мікроекономіка; Курс лекцій – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 

2003. – 200 с. 

67. Лук’яненко Д. Г., Гунський Б.В., Мозговий О.М. Міжнародна інвестиційна 

діяльність: Підручник / та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – 414 с. 

68. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність;; Навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України 2-ге видання – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 435 с. 

69. Матвієнко О. В. Основи інформаційного менеджменту; Навчальний посібник 


70. Матюшенко І. Ю. Основи фінансового менеджменту; Навчальний посібник 


299

71. Машина Н. І. Економічний ризик та методи його виміру;; Навчальний посіб- 

ник рекомендовано МОН України – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 220 с. 

72. Машина Н. І. Математичні методи в економіці; Навчальний посібник рекомен- 

довано МОН України – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 240 с. 

73. Машков В. Психология управления. Учебн.пособ. (2-е изд.). СПб.:Михайлов 

В.А., 2002 – 254 с. 

74. Мельник Л. Психологія управління (2-е вид.).К.: МАУП, 2002 – 176 с. 

75. Мендрул О. Г. Управління вартістю підприємств: Монографія. – К.: КНЕУ, 

2002. – 272 с. 

76. Міщенко А. П. Стратегічне управління; Навчальний посібник рекомендовано 


77. Монахов Г. Мелочи создают совершенство. Деловой этикет. К.: Альтерпрес, 

2001 – 74 с. 

78. Мус Герольд, Ханшманн Рольф Бухгалтерський Облік: Основи – завдання – 

розв’язання Пер. з нім. С.Лобачової. – К.: КНЕУ, 368 с. – Рос. Мовою. 

79. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. – 280 с. 

80. Нємцов В. Менеджмент організацій. К.: Екс об. 2002 – 392 с. 

81. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність україни: Підручник. – Л.: 

КНЕУ, 2003. – 948 с. 

82. Ньюсом Д. Все о PR. Теория и практика паблик рилейшнз. М.: Инфра – М, 

2001 – 628 с. 

83. Остапчук М. В. Система технологій; Навчальний посібник рекомендовано 


84. Павленко А.Ф., Вовчак А.В. маркетинг: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 246 с. 

85. Панкратов Ф. Коммерческая деятельность. Учебник ( 5-е изд.). М.: Маркетинг, 

2002 – 580 с. 

86. Пелішенко В. П. Маркетинговий менеджмент; Навчальний посібник рекомен- 


300

87. Петрик О. А. Аудит: методологія і організація: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. 

– 260 с. 

88. Пилипенко Н. Основы маркетинга. Учебн.-метод.пособ. М.: Маркетинг, 2002 – 

180 с. 

89. Підлісецький Г. Формування ринків матеріальних ресурсів АПК. К.: ІАЕ 

УААН, 2001 – 428 с. 

90. Планування діяльності підприємства За заг. Ред. В. Є. Москалика. – 252 с. 

91. Подсолонко Е. А. Менеджмент: теорія та практика; Навчальний посібник 


92. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: Технологія 

розробки та обґрунтування: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. І доп. – л.: 

КНЕУ, 2003. – 379 с. 

93. Полторак В. А. Маркетингові дослідження; Навчальний посібник рекомен- 


94. Польшаков В. І. Економіка, організація та управління технічним обслуго- 

вуванням і ремонтом машин;; Навчальний посібник рекомендовано МОН України 

– тверда політурка, Київ: ЦНЛ. 2004. 328 с. 

95. Пономаренко В. Інформаційні системи і технології в економіці. К.: Академія, 

2002 – 544 с. 

96. Попов С. Внешнеэкономическая деятельность фирмы (4-е изд.). М.:Ось-89, 

2001 -368 с. 

97. Примак Т. Економіка підприємств. Навч. Посіб. К.: Знання, 2002 – 176 с. 

98. Протопопова В. О. Економіка підприємства; навчальний посібник для студен- 

тів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів – Київ: ЦНЛ, 2002. – 

220 с. 

99. Пузакова Е. Мировая экономика.Ростов-на-Дону: Феникс, 2001 – 480 с. 

100. Раджабова З. Мировая экономика. Учебник (2-е изд.). М.,: Инфра – М, 2002 - 

320с. 

301

101. Рева Т. М. Податковий менеджмент; Навчальний посібник рекомендовано 

МОН України - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 224 с. 

102. Рибалкін В. Основи економічної теорії. К.: Академія, 2002 – 166 с. 

103. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції; Під- 

ручник – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 616 с. 

104. Румянцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність; Навчальний посібник реко- 


105. Румянцев А. П. Міжнародна торгівля послугами; Навчальний посібник реко- 

мендовано МОН України - м’яка обкладинка, Київ, 2003. – 120 с. 

106. Савченко А. Макроекономічна політика. Навч. посіб. К.: КНЕУ, 2201 – 166 с. 

107. Савченко В. А. Управління розвитком персоналу: Навч. посібник. – К.: 

КНЕУ, - 2002. – 351 с. 

108. Савченко В.Я. Аудит: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 322 с. 

109. Садонець І. Л. Міжнародна інвестиційна діяльність; Навчальний посібник 

рекомендовано МОН України – м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 180 с. 

110. Сажин Ю. Многомерные методы анализа. Учебн. пособ., М.: Спутник +, 2002 

– 163 с. 

111. Семенов В. Загальний курс агробыснесу . Навч. Посыб. К.: Знання , 2000 – 

301 с. 

112. Сіваченко І. Ю. Міжнародний агро бізнес; Навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України - м’яка обкладинка, Київ, 2003. – 208 с. 

113. Сіваченко І. Ю. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підпри- 

ємства; навчальний посібник рекомендовано МОН України – тверда палітурка, 

Київ: ЦНЛ, 2003. – 185 с. 

114. Сідун В. А. Економіка підприємства;; Навчальний посібник рекомендовано 


115. Скрипник А. В. Державне регулювання економіки [податки, бюджет, коруп- 

ція, вибори]; Навчальний посібник – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2002. – 264 с. 

302

116. Солонінко К. С. Макроекономіка; Навчальний посібник для студентів еконо- 

мічних спеціальностей вищих навчальних закладів – Київ: ЦНЛ, 2002. – 320 с. 

117. Старостіна А. Маркетинг. Навч. посіб. К.: Знання, 20002 – 191 с. 

118. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Л.: Знання, 2202 

– 374 с. 

119. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації. Монографія , під ред. 

Лук’яненка/. К.: КНЕУ, 2002 -538 с. 

120. Стратегії економічного розвиткув умовах глобалізації : Монографія/ за ред. 

Д-ра екон. Наук.проф.Д.Г.Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2001. – 538 с. 

121. Стратегічний аналіз. Навч.-метод. посіб. /під ред Головко Т./К.: КНЕУ, 2002 

– 198 с. 

122. Таранушенко Г. Конкуренція; пастерна- Курс лекцій и практических заня- 

тий. – К.: ЦНЛ, 2002. – 322 с. 

123. Ткаченко В. А. Управління проектами.; Навчальний посібник рекомендовано 


124. Ткаченко В.А. Економіка підприємства;; Навчальний посібник рекомендо- 


125. Ткаченко Л. В. Маркетинг послуг.; Навчальний посібник рекомендовано 


126. Ткаченко Н. Бухгалтерський финансовый отчет на предприятиях Украины. 

Учебник ( 7-е изд.) К.: А.С.К., 2001 – 864 с. 

127. Ткаченко Н. Теоретично-методологічні проблеми формування бухгалтер- 

ського фінансового обліку. Монографія. К.: А.С.К., 2001 – 348 с. 

128. Україна і світове господарство на межі тисячоліть /за ред Філіпенка/. К.: Ли- 

бідь, 2002 – 470 с. 

129. Управленчиский, финанс. и инвестиционный анализ. Практик. /за ред. 

Маркарьяна /. Ростов-на-Дону: МарТ, 2002 – 120 с. 

130. Усач Б. Контроль і ревізія. Підручник. К.: Знання, 2002 -253 с. 

131. Федько В. Основы маркетинга. Ростов-на-Дону: Феникс, 2002 – 480 с. 

303

132. Хомин П.Я. Формування звітності в підсистема фінансового, управлінського 

й податкового обліку. – Тернопіль: Економічна думка. – 2004. – 287 с. 

133. Хомин П.Я., Журавель Г.П. Облік витрат і закриття рахунків у системі забез- 

печення звітності сільськогосподарських підприємств (монографія). – смт. 

Брошнів Івано-Франківської обл..: фірма „Таля”. – 1997. – 185 с. 

134. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу: Підручник. – К.: 

КНЕУ, 2001. – 382 с. 

135. Цал-Цалко Ю. С. Фінансова звітність підприємств та її аналіз: Навчальний 

посібник рекомендовано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ, 2002. – 360 

с. 

136. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства;.; навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України – тверда палітурка, Київ: ЦНЛ 2002. – 650 с. 

137. Циганкова Т. М. Управління міжнародним маркетингом: Навч. посібник. – 

К.: КНЕУ, 2001. – 132 с. 

138. Циганкова Т. Міжнародна торгівля. Навч. посіб. К.:КНЕУ, 2001 – 340 с. 

139. Цыганков П. Теория международных отношений. Учебн. пособ. М.: Гарда- 

рики, 2002 – 536 с. 

140. Чабанова Н. Бухгалтерський фінансовий облік. К.: Академія, 2002 – 672 с. 

141. Чебан Т.М. Теорія економічного аналізу; Навчальний посібник рекомендо- 

вано МОН України - м’яка обкладинка, Київ: ЦНЛ, 2003. – 214 с. 

142. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України; Навчальний посібник 

рекомендовано МОН України – Київ. 

143. Швиданенко Г.О., Олексюк О. І. Сучасна технологія діагностики фінансово- 

економічної діяльності підприємства: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – 192 с. 

144. Эванс Д. Маркетинг. М.: Сирин, 2002 -308 с. 

145. Экономика предприятия (фирмы). Учебник. / под ред. Волкова О./. М.: 

Инфра – М, 2002 – 601 с. 

146. Экономика предприятия: Учебник /под общ. Ред. Д-ра екон. наук, проф. 

С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003. – 652 с. 

304

147. Экономический анализ. Учебник./ под ред. Гиляровской / Юнити-Дана, 2001 

– 527 с. 

148. Энтони Р. Учет. Ситуация и примеры. ( 3-е изд.). М.: ФиС, 2001 – 560 с. 

305

Тема 5. Наукова стаття (тези виступу) за результатами економічного 

дослідження: підготовка та оформлення до публікації 

Кожне наукове дослідження повинно бути спрямоване на публікацію його 

результатів. З однієї сторони публікація статті в журналі або тез виступу на 

конференції у наукових збірниках є визнанням вагомості виконаних розробок, їх 

своєрідною апробацією, тобто, схваленням, визнанням редакцією відповідного 

видання, рецензентами, що розглядали можливість опублікування. З іншої ж це 

дозволяє засвідчити авторство наукових економічних досліджень, особливо 

важливе з урахуванням перспективи їх продовження та визначення у формі 

дисертації. Допуск до кандидатської дисертації неможливий без публікації 

основних результатів дослідження в наукових виданнях статей та участі в 

науково-практичних конференціях, що засвідчують тези виступів – виклад 

основоположних тверджень, принципів, положень автора у матеріалах, виданих за 

результатами їх проведення. 

При цьому варто мати на увазі, що журнали, у яких можна опублікувати 

статті, виходять періодично, як правило, щомісяця, а наукові (науково – 

практичні) конференції проводяться за планами, які формуються Міністерством 

освіти і науки України, Національною академією наук України за пропозиціями 

галузевих наукових і навчальних закладів. Тому участь у таких конференціях не 

можна спланувати заздалегідь, оскільки повідомлення про їх проведення 

надсилаються в наукові і навчальні заклади, зазвичай, лише за декілька місяців 

(інколи й тижнів) до початку їх проведення. 

Водночас провідні наукові й навчальні заклади майже щороку проводять 

власні конференції, в тому числі окремі лише з участю молодих учених – 

аспірантів чи навіть студентів, видаючи збірними тез виступів учасників. Тому 

варто постійно цікавитись, де проводяться такі конференції (це можна довідатись 

на кафедрі, в Раді молодих вчених, яка є в кожному навчальному закладі) по 

306

можливості брати в них участь на початку як слухач, а надалі виступати з 

доповідями на секційних чи то й пленарних засіданнях. 

Більшість наукових фахових видань спеціалізується за певним напрямом 

досліджень, що підкреслюється вже у їхній назві журнали: ”Бухгалтерський облік 

і аудит”, „Економіка АПК”; „Економіка України”; „Фінанси України” та ін. Окрім 

журналів, до фахових наукових видань відносяться збірники наукових праць, що 

не завжди мають назви, які дозволяють зорієнтуватись у їхньому напрямі: “Вчені 

записки” – Київський національний економічний університет, “Вісник” – 

Тернопільської академії народного господарства, “Наукові праці” – Миколаївська 

філія Національного університету “Києво-Могилянська академія” тощо. 

Тому при підготовці статті до публікації треба ознайомитись із змістом 

фахових наукових видань (їх перелік затверджений ВАК України постановою від 

09.06.1999р. №1-05/7, а потім неодноразово уточнювався) за певний період, бо 

стаття може бути прийнята для розгляду лише в такому журналі (збірнику), де 

загальний напрям є профілюючим для матеріалу, запропонованого для публікації. 

Так само треба враховувати напрями роботи наукових (науково-практичних 

конференцій), що можна зробити, ознайомившись з їхньою тематикою за 

повідомленнями про їх проведення. Однак тут, зазвичай, крім загальної назви 

конференції, вказують конкретніші напрями обговорення, що плануються для 

розгляду на секціях. Саме з урахуванням змісту відповідного секційного засідання 

можна підготувати тези виступу, які будуть прийняті оргкомітетом конференції 

для публікації. 

Приміром загальна назва Міжнародної наукової конференції 

„Регіоналістика: нові підходи до формування і розвитку територіальних 

суспільних систем” м.Ялта, вересень 2004р., уточнювалась за такими напрямками 

роботи: 

- традиційні та новітні теорії концепції регіональної економіки; 

- методика регіонально-економічних досліджень; 

- соціальні проблеми розвитку територіальних суспільних систем та ін. 

307

Навіть у тих випадках, коли назва конференції конкретизована, напрями її 

роботи треба враховувати, що дозволить відтак привести назву і зміст власних тез 

у відповідність із загальною ідеологією проблеми, яка розглядається, проте із 

збереженням власного підходу до її вирішення. 

Так, Міжнародна науково-практична конференція „Реформування обліку, 

звітності та аудиту в системі АПК України: стан та перспективи” (м.Київ, 

листопад 2003 року), організаторами якої були Міністерство аграрної політики 

України, Інститут аграрної економіки Української академії аграрних наук, 

Російська академія кадрового забезпечення АПК, Інститут аграрної економіки 

Національної академії наук Республіки Білорусь працювала за трьома напрямами, 

наукові доповіді за якими розглядались у трьох секціях: 

І. Проблеми адаптації бухгалтерського обліку АПК України до 

міжнародних правил та вимог. 

ІІ. Науково-учбово-методична робота з обліку та звітності в АПК: стан та 

перспективи. 

ІІІ. Організація управлінського обліку та визначення собівартості. 

Відповідно до цих напрямів тут заслуховувались доповіді. Зокрема, у 

першій секції: 

Кірейцев Г.Г. професор кафедри обліку і аудиту НАУ, д. ек. наук. Теоретичне 

обґрунтування реформ обліку і звітності в Україні. 

Лавріненко Л.І. начальник Управління організації і методології бухгалтерського 

обліку фінансової звітності МінАП України. Організація 

раціонального обліку в сучасних агроформуваннях. 

Бірюкова О.О. аспірант НАУ. Історичні обставини проблем уніфікації 

бухгалтерського і податкового обліку в підприємствах 

агропромислового комплексу. 

Гудзенко Н.М. аспірант ІАЕ УААН, асистент кафедри “Облік і аудит” 

Вінницького ДАУ, м. Вінниця. Особливості організації системи 

308

бухгалтерського обліку в умовах реформування аграрного 

сектору;у другій секції: 

Малиш Н.М. д.е.н., професор, зав. кафедрою агроекономіки; Санкт – 

Петербурзького Державного аграрного університету (Россійськая 

Федерація). Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів 

для сільськогосподарського виробництва.. 

ІльєнкоА.А. к.е.н., декан економічного факультету, 

Стаднік Л.І. к.е.н., доцент, Білоцерківський ДАУ. Проблеми і перспективи 

підготовки бухгалтерських кадрів у вищих навчальних закладах 

III-IV рівнів акредитації. 

Слєсар Т.М. к.е.н., Інститут аграрної економіки УААН. Організація обліку – 

завершальний етап формування бухгалтера; 

Кропивко М.Ф.,зав. відділом інформаційних систем ІАЕ, член – кореспондент 

УААН, д.е.н., професор. Комп’ютеризація управлінського обліку. 

Самофалов П.П., к.е.н., доцент, Київський національний університет ім. Т.Г. 

Шевченка. Удосконалення систем управлінського обліку на 

сільськогосподарських підприємствах. 

Красота О.І., аспірант, Інститут аграрної економіки УААН. Управлінський облік 

експлуатації сільськогосподарських машин та обладнання. 

Примаченко О.Л., здобувач, Київський національний економічний університет. 

Раціональна організація первинного обліку витрат на утримання 

машинно – тракторного парку. 

Гранкіна Н.І., гол. бухгалтер ДАК „Хліб України”. Облікова політика щодо 

організації управлінського обліку в системі ДАК “Хліб України”. 

Кузик Н.П., асистент кафедри „Бухгалтерський облік та аудит”, Національний 

аграрний університет. Методи оптимізації систем внутрішнього 

контролю підприємства. 

Отож з урахуванням визначених напрямів роботи конференції підготовлені 

доповіді як визнаних учених, так і фахівців виробництва, молодих науковців, у 

309

яких у тій чи іншій мірі висвітлюються чільна проблема дослідження, заздалегідь 

окреслена у програмі. Це має певне наукове і практичне значення для самих 

учасників та інших дослідників, котрі вивчатимуть ці матеріли. Перші дістають 

можливість апробовувати свої доробки, отримати зауваження під час обговорення 

власного виступу, врешті заявити про себе як дослідника певної проблеми, 

познайомитись з іншими науковцями, котрі розробляють таку тематику, що 

особливо важливе для аспірантів та пошукувачів. 

Ширший загал дослідників отримує доступ до найновіших поглядів на 

проблему, яка визначена як напрям роботи конференції до того ж 

систематизованих у збірнику тез, що дозволяє зекономити час на пошук такого 

матеріалу за різними джерелами, які не завжди доступні в наслідок географічної 

розосередженості видань, де опубліковані ті чи інші з них. Окрім того, у тезах 

виступів чи доповідей кожний науковець, зазвичай, викладає сутність останніх 

розробок окресленої проблеми, тому ознайомлення зі збірниками, виданими за 

проведеною конференцією, збагачує найновішими відомостями та ідеями. 

Окрім того, що тези виступу чи стаття повинні відповідати певним 

вимогам щодо змісту, стилю й мови викладу (тут не можна вживати побутових 

виразів, публіцистичних зворотів, канцеляризмів, суржику). Вищою атестаційною 

комісією України зараз встановлено обов’язкову наявність у наукових статтях 

таких елементів: 

постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими 

науковими чи практичними завданнями; 

аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано 

розв’язування даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених 

раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; 

формування цілей статті (постановка завдання); 

виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням 

отриманих наукових результатів; 

310

висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у 

даному напрямку. 

Стосовно тез виступу чи доповіді таких вимог немає, але архітектоніка їх 

побудови теж повинна складатись за змістом із вступу, основної частини та 

висновків. 

Тези виступу чи доповіді та статті відрізняються, як правило, своїм 

обсягом. Здебільшого тези викладаються на 2-3 сторінках. Стаття ж може мати 

обсяг значно більший, хоч нерідко редакції журналів встановлюють обмеження, 

наприклад, 0,5 чи 1,0 авторського аркуша 1 (за кількістю друкованих знаків – літер, 

цифр, розділових знаків та інтервалів між словами це складає 20 тис. чи 40 тис. 

знаків). Для визначення сторінок тексту, яка відповідає цьому обсягу, треба 

врахувати кількість рядків на стандартному аркуші паперу формату А4 (210×297 

мм), яка залежить від міжрядкового інтервалу -1,5 чи 2,0 та шрифту тексту, і 

число символів у рядку. Орієнтовано на одній сторінці стандартного аркуша 

паперу формату А4 може вміщатись до 3,2-3,3 тис. знаків. При наборі на 

комп’ютері кількість знаків вираховується автоматично. 

У вихідних даних монографій, посібників, збірників їх обсяги вказується в 

умовно – друкованих аркушів, які дорівнюють їх обсягу, приведеному до формату 

паперового аркуша 60×90 см. та обліково – виданих аркушах, де враховані, крім 

авторського тексту, інші частини: зміст, номери сторінок, вихідні відомості на 

обкладинці, видавнича анотація тощо. Таким чином точну кількість авторських 

аркушів доводиться вирахувати за числом знаків, особливо, коли мова йде про 

статтю чи тези виступу на конференції 

______________________________________________________________________ 

1.Авторський аркуш дорівнює 40тис. друкованих знаків. 

311

Назва 

Вступ 

Основний матеріал 

Взірець оформлення тез виступу на науковій конференції 

МЕТОДИКУ ВІДОБРАЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В 

ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ ТРЕБА УНІФІКУВАТИ 

Відомості 

про 

автора 

_________________ 

прізвище та ініціали 

_________________ 

вчений ступінь, звання, посада 

____________________ 

назва установи (місця роботи чи навчання) 

Однією з важливіших проблем, що вимагають наукового вирішення, є 

забезпечення формування реальних фінансових результатів діяльності 

підприємств за даними бухгалтерського обліку, відтак відображення їх у 

внутрішній та зовнішній звітності. 

Наразі ж недоліки методології бухгалтерського обліку доходів і витрат 

зумовлюють те, що, не дивлячись на здавалось би посилену увагу до 

формування фінансових результатів, адже саме цій проблемі присвячено 

найбільше нормативних документів: П(С)БО 2 „Звіт про фінансові 

результати”, П(С)БО 15 „Дохід”, П(С)БО 16 „Витрати”, Закон України „Про 

оподаткування прибутку підприємств”, ні у фінансовій, ні в податковій 

звітності не відображається реальна сума прибутку чи збитку. 

До того ж у різних формах звітності фінансовий результат буде 

неоднаковим. Зокрема, можливі такі варіанти: 

- за даними „Звіту про фінансові результати” ф. № 2 підприємство 

збиткове, а за „Декларацією про прибуток підприємства” визначено 

оподатковуваний прибуток, з якого необхідно сплатити податок, хоч 

коштів для цього в такому випадку, звісно, немає; 

-у „Декларації про прибуток підприємства” результат до оподаткування 

від'ємний, тобто, за даними податкового обліку виходить збиток, однак у 

312


„Звіті про фінансові результати” ф. №2 відображено прибуток. В такому 

випадку податок на прибуток не сплачується. 

Навіть у тих випадках, коли фінансові результати за даними фінансової й 

податкової звітності мають одновекторне спрямування, числові значення їх 

все ж таки будуть відрізнятись, що не можна вважати методично 

правильним. 

Відірваність реальних показників прибутку чи збитку від руху грошових 

потоків, зумовлена недосконалістю та розрізненістю методик 

бухгалтерського і податкового обліку формування фінансових результатів, 

адже нормативні документи, що регулюють фінансовий облік розробляє 

одне відомство – Міністерство фінансів України, а рекомендації та 

інструкції з організації податкового обліку інше – Державна податкова 

адміністрація України. У зв’язку з неузгодженістю їх методологічних 

підходів до організації обліку донині існують методичні розбіжності 

щодо відображення операцій з формування фінансових результатів, які 

зумовлюють різні значення цих показників на одному й тому ж 

підприємстві. 

До речі, окремі науковці підкреслювали необхідність усунення цих 

розбіжностей ще при впровадженні податкового обліку [1, с.5] і, 

особливо, нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, 

зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій [2, с.66] 

Однак у фінансовому обліку прибуток визначається як різниця між 

доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто 

їхньою вартістю, віднесеною на покупців, та собівартістю. Причому тут не 

береться до уваги надходження оплати від покупців, отже, достатньо лише 

операції відвантаження продукції, щоб за даними фінансового обліку 

вийшов прибуток (або збиток - при перевищенні собівартості над 

доходом (виручкою), який буде відображений у „Звіті про фінансові 

313


результати” ф. №2. Такий метод визначення прибутку дістав назву методу 

нарахування і діє в Україні з 11 серпня 1997 року. 

Оскільки він не пов'язаний з рухом грошових потоків, то часто виникає 

ситуація, коли за даними „Звіту про фінансові результати” ф. №2 

підприємство з року в рік отримує прибутки, але воно неплатоспроможне 

за „Балансом” ф.№1. 

У податковому обліку при визначенні оподатковуваного прибутку 

змішано два методи - касовий і нарахування, бо тут валовий дохід і валові 

витрати, які є основою його обчислення, відображаються за так званою 

„першою подією”. Отже, коли від покупців надходить попередня оплата, у 

фінансовому обліку вона відображається як отримання авансу і 

жодного впливу на формування доходу (виручки), а далі прибутку тут не 

справляє. У податковому обліку сума авансу відразу збільшує валовий 

дохід підприємства, відтак суму оподатковуваного прибутку, оскільки тут у 

цьому випадку застосовується касовий метод їх визначення. 

Лише у тих випадках, коли відвантаження продукції (виконання робіт чи 

послуг) було до надходження коштів від покупців, сума доходу (виручки) у 

фінансовому обліку співпадає з валовим доходом у податковому обліку. Що 

ж стосується витрат виробництва, які у фінансовому обліку є 

основою визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), то 

вони взагалі не співпадають із валовими витратами у податковому обліку. 

Валові витрати - це витрати платника податку з прибутку, пов'язані з 

підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією 

продукції /робіт, послуг/, охороною праці. Відмінність їх від витрат 

виробництва, головним чином у тому, що до валових витрат, поряд з 

традиційними, зараховуються будь-які витрати платника податку з 

прибутку, які здійснено ним у зв’язку з придбанням матеріалів, сировини, 

товарів, робіт і послуг. На витрати виробництва вартість придбаних 

матеріалів, сировини, товарів не відноситься. Це відбувається лише при 

314


їхньму фактичному витрачанні. Роботи і послуги відображають у 

виробничих витратах незалежно від того, виконані вони власними 

допоміжними підрозділами, чи придбані. На валові витрати власні роботи 

і послуги не відносять. Зате валові витрати підприємств збільшуються 

навіть при перерахуванні попередньої оплати постачальникам за товарно- 

матеріальні цінності, які ще не надійшли, а до виробничих витрат 

попередня оплата не включається. 

Інша відмінність у тому, що, наприклад, амортизація основних засобів у 

валові витрати підприємств не включається, в той час, як вона входить у 

витрати виробництва за статтею „Витрати на утримання основних 

засобів”. 

Одночасно варто зазначити, що за даними управлінського обліку може 

вийти сума прибутку, яка буде відрізнятись від вказаного у фінансовій та 

податковій звітності. Особливо часто така невідповідність є на тих 

підприємствах, де одні підрозділи надають послуги іншим за внутрішніми 

розрахунковими (трансфертними) цінами. На окремих підприємствах такі 

ціни затверджуються на рівні собівартості. Саме за такою оцінкою у 

сільському господарстві вироблені у рослинництві корми списуються на 

тваринництво, насіння – на посів культур, послуги автотранспорту, на 

перевезення вантажів,, роботи тракторів у рільництві тощо. Таким чином, 

тут не виникає ні прибутку, ні збитку, що обов'язково було б при 

реалізації такої продукції, робіт чи послуг. 

Надто ускладнене відображення операцій з формування фінансових 

результатів за рахунками нового Плану. Деклароване нібито його 

спрощення /2, с.68/ у зв'язку з виключенням двох рахунків податкового 

обліку, які були в попередньому Плані (18 „Валові витрати”, 48 „Валові 

доходи”) обернулось на практиці тим, що податковий і фінансовий 

облік формування прибутку (збитку) ще більше ускладнився. 

Зокрема, для визначення фінансового результату необхідно звести 

315



воєдино записи із 14 рахунків на підприємствах, що застосовують 

рахунки дев’ятого класу, та 13 рахунків, якщо тут обмежуються 

обліком витрат на рахунках восьмого класу. 

А виключення з Плану рахунків тих, що були призначених для 

податкового обліку валових витрат і валового доходу, при 

збереженні цих категорій для визначення бази оподаткування 

податком на прибуток, взагалі є абсурдом. Як зазначають окремі 

дослідники [3, с.11], з таким підходом до організації облікового 

забезпечення податкової звітності не можна погодитись, адже 

позасистемне відображення валових витрат і валових доходів 

неминуче призводить до помилок, які викривлюють оподатковуваний 

прибуток. Тому на практиці все одно доводиться використовувати 

окремі субрахунки (841 747, або 700 та 900) для їх податкового обліку, 

оскільки ведення підприємствами інших синтетичних рахунків 

Міністерство фінансів не дозволяє. [3,с.18;4,с.6] 

Очевидно, що існуюча методика визначення фінансових результатів 

повинна бути уніфікована і максимально спрощена. За нашим 

переконанням формування фінансових результатів повинно 

відображатись на одному рахунку, бо чим більше рахунків залучається 

для відображення операцій, тим ймовірніші помилки. Для цього можна 

замість 6 рахунків сьомого та 8 –дев’ятого класу використати всього один 

синтетичний рахунок назвавши його 70 „Доходи (виручка) і витрати 

(собівартість) реалізації”. Необхідні дані про складові формування 

фінансових результатів можна отримати за аналітичними статтями, 

передбаченими до цього рахунка. До речі, саме так був організований 

аналітичний облік доходів і витрат за попереднім Планом рахунків. Це 

дозволить, з одного боку, скоротити кількість проведень операцій, оскільки 

відпаде потреба щомісячного закриття існуючих тепер рахунків 71 -75 та 90- 

99, в з іншого - посилити контроль за формуванням фінансових 

316


Література 

результатів. Останнє є особливо важливим, адже розосередження в обліку 

кількості відвантаженої продукції на одному рахунку - 90 „Собівартість 

реалізації*”, а віднесеної на покупців на іншому - 70 „Доходи від 

реалізації*”, надто ускладнює звіряння повноти оплати, особливо при 

розрахунках готівкою, або в тих випадках, коли фізична і залікова маса 

реалізованої продукції не збігаються. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Литвин Ю.Я. Податковий облік: хто його повинен вести, або як 

допомогти бухгалтеру у його відносинах з ДПА? // Світ бухгалтерського 

обліку. - 1997.-№6.-с.3-13. 

2. Голов С, Пархоменко В. Новий План рахунків: побудова і 

застосування. /Бухгалтерський облік і аудит, 2000. - №1. - с.66-70 

3. Гарасим П.М. та ін. Податковий облік і звітність на підприємствах 

(єдність і розходження з національними стандартами. Монографія.- Л.: 

Українські технології, 2001. 167 с. 

4. Алпатова Н. Бухгалтерський облік валового доходу і валових витрат. 

//Все про бухгалтерський облік//. - 2003. - № 5. - с 4-8. 

5. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку 

активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і 

організацій. Затв. наказом Мінфіну України від ЗОЛ 1.99 №291. 

Таким чином, умовно тези також можна поділити на вступ, основну 

частину й висновки, хоча ці складові тут і не виділяються як підзаголовки. 

Окрім того, виступ на конференції може бути й ширшим. При цьому 

можуть використовуватись ілюстративні матеріали (таблиці, схеми, діаграми, 

графіки тощо) із застосуванням технічних засобів (комп’ютера, кодоскопа, 

317

діапроектора і т.п.), які в тезах, зважаючи на їх стислість, зазвичай, не наводяться. 

При виступі вони цілком доречні, пожвавлюють його. 

Тези виступу (доповіді) є лиши канвою, якої треба дотримуватись. Але це 

не означає, що їх треба дослівно зачитувати. Вільний виклад має незаперечні 

переваги живого спілкування з аудиторією. До того ж на секційних засіданнях, як 

правило, йде невимушений обмін думками і нерідко слухачі задають уточнюючі 

питання впродовж виступу. Досвідчені науковці часто навіть спонукують 

аудиторію до активізації обговорення пропонованого матеріалу, що надзвичайно 

корисне для подальших наукових розробок у цьому напрямі, оскільки сприяє 

пошуку шляхів посилення аргументації власної позиції або й породжує нові ідеї 

для дослідження в обраному напрямі. Водночас наукова дискусія відзначається 

коректністю, тут недоречні полемічні випади проти опонентів, бо навіть 

протилежні погляди на досліджувану проблему містять певний позитив, оскільки 

підштовхують автора до поглиблення обґрунтованості власної позиції. 

Тези виступу чи доповіді є загальним викладом результатів дослідження, 

без їх деталізації. Водночас вони є способом їх оприлюднення і засвідчення 

пріоритету автора, що має особливе значення в тих випадках, коли йдеться про 

принципові підходу до розгляду наукової проблеми, яка досліджується різними 

колективами чи окремими авторами. У той же час, хоч у тезах виступу чи 

доповіді й відображається основний зміст дослідження, новизна ідей автора щодо 

висвітлюваної проблеми, це наводиться лише штрихами, без вичерпних уточнень, 

що при незавершеності дослідження проблеми в цілому убезпечує автора від 

передчасного розкриття кінцевої мети дослідження, недобросовісного плагіату 

його головних здобутків. 

Значно ширшим є виклад матеріалів дослідження у науковій статті. Хоча 

становлення науковців не може бути втиснуте в Прокрустове ложе якихось 

твердих канонів, рекомендованим може бути підготовка наукових статей після 

того, як уже освоєно етап викладу результатів дослідження у тезах виступу, 

оскільки тут теж потрібно йти від простого до складного. При цьому, як і при 

318

підготовці тез, так і наукової статті, найважнішим є її задум, основна ідея, яка 

повинна бути нетривіальною, оригінальною, оскільки лише свіжий погляд на 

проблему, навіть якщо вона досліджується тривалий час, забезпечує корисність 

матеріалу, який буде викладений, для науковців чи практиків, що є основною 

гарантією її публікації. 

Водночас стаття є ґрунтовнішою науковою публікацією, тому в ній 

всесторонніше викладають результати дослідження окресленої проблеми На 

відміну від тез виступу, де цитат уникають, у статті можна їх використовувати, 

звичайно, не перенасичуючи ними текст, дотримуючись вимог щодо коректності 

цитування та посилання на оригінали праць авторів, у жодному разі не 

допускаючи викладу цитат за передруком в інших виданнях. 

Нерідко при цьому виникає необхідність вказати, за яким виданням 

наводиться цитата: автор у своїй статті (книзі, брошурі) вказує її (далі можна 

навести відповідну цитату), а тому виникає потреба визначення статусу цитованої 

праці. Якщо стосовно статей чи тез виступів (доповідей) це зробити неважко, то 

вирізняючи брошуру від книги, треба враховувати її обсяг: до 48 сторінок – 

брошура; більше за обсягом видання – книга. Разом з тим не всі книги можна 

вважати монографіями, оскільки обсяг останніх у галузі гуманітарних та 

суспільних наук не може бути меншим 15 видавничих аркушів. 

Окрім того, що наукова стаття повинна містити всі наведені вище елементи, 

встановлені ВАК України 1 , при їх написанні слід дотримуватися певних правил: 

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за 

необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора; 

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п’яти слів); 

- ініціали ставлять перед прізвищем; 

- слід уникати стилю наукового звіту; 

- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись 

розповідними реченнями; 

319

- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, 

положень, вимог; 

- прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: „спочатку”, 

„зрозуміло що”, „на початку”, „спершу”, „потім”, „дійсно”, „далі”, „нарешті”, „по- 

перше”, „по-друге”, „можливо”, „за думкою”, „за даними”, „між іншим”, „в зв'язку з 

тим”, „на відміну”, „поряд з цим” тощо. 

- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити 

посилання на ученого, який вперше дослідив проблему); 

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг 

присвячується викладу власних думок автора; 

- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається 

список використаних джерел. 

Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до 

редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті до фахових видань 

дається анотація (резюме) українською, російською і англійською мовами 

[12, c. 194-195]. 

У науковій статті зважаючи на їх обсяг, цілком доречними є ілюстрації: 

таблиці та рисунки. 

Зокрема, виклад матеріалу, використаного в тезах виступу на конференції, 

у науковій статті може мати такий вигляд. 

МЕТОДИКУ ВІДОБРАЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В 

ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ ТРЕБА УНІФІКУВАТИ 

_________________ 

прізвище та ініціали 

_________________ 

вчений ступінь, звання, посада 

____________________ 

назва установи (місця роботи чи навчання) 

320

Постановка проблеми та її зв’язок із важливішими науковими і 

практичними завданнями. 

У фінансовому обліку сума прибутку чи збитку визначається зараз за 

методом нарахування, в той час, як у податковому змішано два методи, бо 

оподаткований прибуток тут може визначатись також за касовим методом, 

коли послідовність операцій з реалізації продукції така, що першою подією є 

надходження авансів від покупців або замовників. Як наслідок, числове 

значення однакового за економічним змістом показника на підприємстві за 

один і той же звітний період є різним, що не можна вважати методологічно 

вмотивованим. 

Зважаючи на вирішальність оцінки діяльності підприємств у 

ринкових умовах за рівнем їхньої прибутковості, однією з важливіших 

проблем, що вимагають наукового вирішення, є забезпечення формування 

реальних фінансових результатів діяльності підприємств за даними 

бухгалтерського обліку, відтак відображення їх у внутрішній та зовнішній 

звітності. 

Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язування даної 

проблеми. 

Дослідження проблеми формування фінансових результатів доволі 

інтенсивні, однак вони спрямовані здебільшого на аналітичне вивчення 

впливу чинників і виявлення резервів підвищення прибутковості окремих 

видів продукції чи галузей виробництва [2,3]. Не применшуючи значення 

таких економічних досліджень, зазначимо, що при цьому майже не 

звертається увага на відмінності визначення фінансових результатів і 

публікації за такою тематикою поодинокі [6], а тому проблема уніфікації 

відображення прибутку чи збитку за методологічно обґрунтованою 

методикою в бухгалтерському обліку та звітності поки що не вирішена. 

Постановка завдання 

321

З урахуванням значимості окресленої проблеми у статті поставлене і 

вирішується завдання забезпечення відображення реальних фінансових 

результатіву внутрішній і зовнішній звітності за науково вивіреною уніфікованою 

методикою, яка дає можливість об’єктивно оцінювати діяльність підприємств у 



Недоліки методології бухгалтерського обліку доходів і витрат 

зумовлюють те, що, не дивлячись на здавалось би посилену увагу до 

формування фінансових результатів, адже саме цій проблемі присвячено 

найбільше нормативних документів: П(С)БО 2 „Звіт про фінансові результати”, 

П(С)БО 15 „Дохід”, П(С)БО 16 „Витрати”, Закон України „Про оподаткування 

прибутку підприємств”, ні у фінансовій, ні в податковій звітності не 

відображається реальна сума прибутку чи збитку. 

До того ж у різних формах звітності фінансовий результат буде 

неоднаковим. Зокрема, можливі такі варіанти: 

- за даними „Звіту про фінансові результати” ф. № 2 підприємство збиткове, а 

за „Декларацією про прибуток підприємства” визначено оподатковуваний 

прибуток, з якого необхідно сплатити податок хоч коштів для цього в такому 

випадку, звісно, немає; 

-у „Декларації про прибуток підприємства” результат до оподаткування 

від’ємний, тобто, за даними податкового обліку виходить збиток, однак у „Звіті 

про фінансові результати” ф. №2 відображено прибуток. В такому випадку 

податок на прибуток не сплачується. 

Навіть у тих випадках, коли фінансові результати за даними фінансової й 

податкової звітності мають одновекторне спрямування, числові значення їх все 

ж таки будуть відрізнятись, що не можна вважати методично правильним. 

Відірваність реальних показників прибутку чи збитку від руху грошових 

потоків, зумовлена недосконалістю та розрізненістю методик бухгалтерського і 

податкового обліку формування фінансових результатів, адже нормативні 

322

документи, що регулюють фінансовий облік розробляє одне відомство - 

Міністерство фінансів України, а рекомендації та інструкції з організації 

податкового обліку інше - Державна податкова адміністрація України. У 

зв'язку з неузгодженістю їх методологічних підходів до організації обліку 

донині існують методичні розбіжності щодо відображення операцій з 

формування фінансових результатів, які зумовлюють різні значення цих 

показників на одному й тому ж підприємстві. 

До речі, окремі науковці підкреслювали необхідність усунення цих 

розбіжностей ще при впровадженні податкового обліку [4, с.5] і, особливо, 

нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і 

господарських операцій підприємств і організацій [5, с.66]. Однак цього не 

було зроблено і, таким чином, у фінансовому обліку прибуток визначається як 

різниця між доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, 

послуг), тобто, їхньою вартістю, віднесеною на покупців, та собівартістю. 

Причому тут не береться до уваги надходження оплати від покупців, отже, 

достатньо лише операції відвантаження продукції, щоб за даними фінансового 

обліку вийшов прибуток (або збиток - при перевищенні собівартості над 

доходом (виручкою), який буде відображений у „Звіті про фінансові 

результати” ф. №2. Такий метод визначення прибутку дістав назву методу 

нарахування і діє в Україні з 11 серпня 1997 року. 

Оскільки він не пов'язаний з рухом грошових потоків, то часто виникає 

ситуація, коли за даними „Звіту про фінансові результати” ф. №2 підприємство 

з року в рік отримує прибутки, але воно неплатоспроможне за „Балансом” 

ф.№1 

У податковому обліку при визначенні оподатковуваного прибутку 

застосовуються методи – касовий і нарахування, бо тут валовий дохід і валові 

витрати, які є основою його обчислення, відображаються за так званою 

„першою подією”. Отже, коли від покупців надходить попередня оплата, у 

фінансовому обліку вона відображається як отримання авансу і жодного 

323

впливу на формування доходу (виручки), а далі прибутку тут не справляє. У 

податковому обліку сума авансу відразу збільшує валовий дохід підприємства, 

відтак суму оподатковуваного прибутку, оскільки тут у цьому випадку 

застосовується касовий метод їх визначення. 

Лише у тих випадках, коли відвантаження продукції (виконання робіт чи 

послуг) було до надходження коштів від покупців, сума доходу (виручки) у 

фінансовому обліку співпадає з валовим доходом у податковому обліку. Що ж 

стосується витрат виробництва, які у фінансовому обліку є основою 

визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), то вони взагалі 

не співпадають із валовими витратами у податковому обліку. 

Валові витрати – це витрати платника податку з прибутку, пов'язані з 

підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції 

/робіт, послуг/, охороною праці. Відмінність їх від витрат виробництва, 

головним чином у тому, що до валових витрат, поряд з традиційними, 

зараховуються будь-які витрати платника податку з прибутку, які здійснено 

ним у зв'язку з придбанням матеріалів, сировини, товарів, робіт і послуг. На 

витрати виробництва вартість придбаних матеріалів, сировини, товарів не 

відноситься. Це відбувається лише при їхньму фактичному витрачанні. Роботи 

і послуги відображають у виробничих витратах незалежно від того, виконані 

вони власними допоміжними підрозділами, чи придбані. На валові витрати 

власні роботи і послуги не відносять. Зате валові витрати підприємств 

збільшуються навіть при перерахуванні попередньої оплати постачальникам за 

товарно-матеріальні цінності, які ще не надійшли, а до виробничих витрат 

попередня оплата не включається. 

Інша відмінність у тому, що, наприклад, амортизація основних засобів у 

валові витрати підприємств не включається, в той час, як вона входить у 

витрати виробництва за статтею „Витрати на утримання основних засобів”. 

324

Натомість до валових витрат включають затрати на формування 

основного стада при переведенні до нього вирощених власних тварин, однак 

вони не відносяться до витрат виробництва. 

Витрати виробництва обліковують для визначення собівартості 

виробленої продукції, робіт, послуг та обчислення на цій основі прибутку від 

реалізації. Валові витрати обліковують лише з метою визначення 

оподатковуваного прибутку. 

Рахунків з обліку витрат виробництва є декілька 23,91,92,93,94, оскільки 

вони призначені для їхнього нагромадження з урахуванням його особливостей 

на різних підприємствах. Аналітичний облік витрат, виробництва ведуть за 

елементами і статтями витрат, які відображають його специфіку. Облік валових 

витрат ведуть на одному рахунку, незалежно від специфіки підприємств. 

Статей, за якими б слід було їх групувати, тут не встановлено. 

Закриття рахунків з обліку витрат виробництва проводиться в кінці 

місяця чи року. Тут може бути дебетове сальдо, яке відображає вартість 

незавершеного виробництва. Рахунок "Валові витрати" закривається після 

кожної операції і сальдо не має. 

Таблиця 1 

Головні відмінності у відображенні формування доходів і витрат у 

фінансовому та податковому обліку 

Перелік доходів і витрат Фінансовий облік Податковий облік 

А. Доходи (виручка), валовий дохід 

Аванси, отримані від покупців До виручки не 

Вартість відвантаженої продукції, 

виконаних робіт, послуг в рахунок 

отриманого авансу 

Б. Витрати виробництва, валові 

витрати 

зараховуються 

Зараховується до 

виручки 

Зараховуються до 

валового доходу 

Не зараховується 

до валового 

доходу • 

325

Витрати на придбання виробничих 

запасів 

Списання виробничих запасів на 

виробництво 

Витрати на ремонти, реконструкцію і 

модернізацію основних засобів 

Не включаються до 

витрат виробництва 

Включаються до 


Не включаються до 


Амортизація основних засобів Включається до 


Включаються у 

валові витрати 

Не включаються у 


Включаються у 

валові витрати в 

сумі, що не 

перевищує 10% 

залишкової 

вартості основних 

фондів 

Не включається у 


Таким чином, формування доходів (виручки) від реалізації та валового 

доходу у податковому обліку відрізняється. Валовий дохід виникає завжди, 

незалежно від того, що було першою подією. Дохід (виручка) від реалізації 

відображається лише при відвантаженні продукції покупцям. Якщо ж спочатку 

від покупців надходить аванс, то доходу (виручки) від реалізації в цьому 

випадку немає. 

Його взагалі може і не бути, якщо товари, продукція, роботи, послуги не 

будуть відвантажені. Сума попередньої оплати в цьому випадку у фінансовому 

обліку відображається як кредиторська заборгованість перед покупцями, хоч у 

податковому обліку її зараховано до валового доходу. При наступному 

відвантаженні товарів, продукції, виконанні робіт, послуг відбудеться 

погашення кредиторської заборгованості, доходи від їх реалізації буде 

відображено записом цих операцій лише у фінансовому обліку, оскільки до 

валового доходу у податковому обліку вони в такому випадку не 

зараховуються. 

При цьому треба врахувати, що розбіжності у визначенні прибутку чи 

збитку за даними фінансового й податкового обліку продовжуються, на наш 

326

погляд, надуманою і надто ускладненою методикою обчислення податку на 

прибуток, який нараховують із обидвох сум. В результаті виникають так звані 

„податкові різниці” за цим податком, для обліку яких призначено спеціальні 

рахунки 17 „Відстрочені податкові активи” та „Відстрочені податкові 

зобов’язання”. 

Облік відстрочених податкових активів регулює Положення (стандарт) 

бухгалтерського обліку 17 „Податок на прибуток”. Зокрема, тут ведуть облік 

суми податків на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних звітних 

періодах внаслідок: 

− тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов’язань 

та оцінкою цих активів або зобов’язань, яка використовується з метою 

оподаткування; 

− перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення 

податку на прибуток у звітному періоді. 

За дебетом рахунка 17 „Відстрочені податкові активи” відображають 

суму перевищення податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному 

звітному періоді, над витратами, пов’язаними з нарахуванням податку на 

прибуток у поточному звітному періоді, за кредитом - зменшення відстрочених 

податкових активів за рахунок витрат, пов’язаних з нарахуванням податків на 

прибуток у поточному звітному періоді. 

Облік відстрочених податкових активів здійснюють у такому порядку. На 

основі даних бухгалтерського обліку визначають суму прибутку, яка 

відображається у „Звіті про фінансові результати” ф. №2, а за даними 

податкового обліку - оподатковуваний прибуток, які не співпадають. У 

випадку, коли оподатковуваний прибуток за даними податкового обліку 

вийшов більшим, ніж фінансові результати - за даними бухгалтерського 

обліку, різниця з визначеного за такими базами податку на прибуток буде 

відображена як відстрочені податкові активи. 

327

Наприклад, оподатковуваний прибуток у другому кварталі 2003 р. 

складає 150 тис. грн., а прибуток за даними фінансового обліку – 140 тис. грн. 

Отже, податок на прибуток за даними податкового обліку буде визначений у 

сумі (150 × 0,30)=45 тис. грн., а за даними фінансового обліку мав би складати 

(140 × 0,30)=42 тис. грн. Вказана різниця буде відображена як відстрочені 

податкові активи на основі такої кореспонденції рахунків: 

– 42000 грн.; 

- дебет субрахунка 981 „Податки на прибуток від звичайної діяльності” 

- дебет рахунка 17 „Відстрочені податкові активи” – 3000 грн.; 

- кредит субрахунка 641 „Розрахунки за податками” – 45000 грн. 

У майбутньому ця різниця буде покрита за рахунок того, що прибуток за 

даними „Звіту про фінансові результати” ф. №2 перевищить суму 

оподатковуваного прибутку і податок на прибуток із цієї бази буде більшим, 

ніж обчислений у податковому обліку. 

Отож, коли фінансовий результат за третій квартал 2003 р. буде 190 

тис. грн., а оподатковуваний прибуток – 180 тис. грн., то за даними фінансового 

обліку податок на прибуток мав би складати (190 × 0,30)=57 тис. грн., але за 

даними податкового обліку виходить, що сума податкових зобов’язань 

складає (180 × 0,30)=54 тис. грн. Таким чином різниця (57-54)=3 тис. грн. буде 

відображена за статтею „Відстрочені податкові зобов’язання” у третьому 

розділі балансу на основі такої кореспонденції рахунків: 

57000 грн.; 

дебет субрахунка 981 „Податки на прибуток від звичайної діяльності” – 

кредит субрахунку 641 „Розрахунки за податками” – 54000 грн.; 

кредит рахунка 54 „Відстрочені податкові зобов’язання” – 3000 грн. 

Ця сума буде в майбутньому списана у кореспонденції дебет рахунка 98 

„Податок на прибуток”, кредит 54 „Відстрочені податкові зобов’язання”, коли 

оподатковуваний прибуток за даними податкового обліку буде більшим, ніж 

визначений у фінансовому обліку. 

328

Така складна методика зумовлює часті помилки, які викривлюють навіть 

початково правильно визначений фінансовий результат, оскільки на рахунку 44 

„Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)” у „Балансі” ф. №1, як відомо, 

відображається сума після вирахування податку на прибуток. 

Одночасно варто зазначити, що за даними управлінського обліку може 

вийти сума прибутку, яка буде відрізнятись від вказаного у фінансовій та 

податковій звітності. Особливо часто така невідповідність є на тих 

підприємствах, де одні підрозділи надають послуги іншим за внутрішніми 

розрахунковими (трансфертними) цінами. На окремих підприємствах такі ціни 

затверджуються на рівні собівартості. Саме за такою оцінкою у сільському 

господарстві вироблені у рослинництві корми списуються на тваринництво, 

насіння - на посів культур, послуги автотранспорту На перевезення вантажів,, 

роботи тракторів у рільництві тощо. Таким чином, тут не виникає ні 

прибутку,: ні збитку, що обов'язково було б при реалізації такої продукції, 

робіт чи послуг. Коли ж трансфертні ціни вищі від собівартості, у внутрішній 

звітності відображаються суми прибутку центрів відповідальності, які, проте, не 

потрапляють у зовнішню звітність – фінансову чи податкову. 

За новим планом рахунків та П(С)БО 16 „Витрати”, частина загально 

виробничих та адміністративні витрати у фінансовому обліку та звітності не 

включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг, а витрати на збут 

не відносяться до собівартості реалізованої продукції, що створює ілюзію її надто 

високої прибутковості. У той же час загальний фінансовий результат підприємства 

неадекватний такому рівню прибутковості , оскільки врешті-решт його сума 

корегується на згадані витрати, позаяк вони списуються на дебет рахунка 79 

„Фінансові результати” при закритті рахунків 92 „Адміністративні витрати”, 93 

„Витрати на збут” (за рахунком 91 „Загально-виробничі витрати” – в частині 

розподілених постійних – на дебет рахунка 90 „Собівартість реалізації”). 

В управлінському ж обліку та внутрішній звітності зазвичай обчислюють 

повну собівартість виробленої продукції, а тому фінансові результати за її видами 

329

тут менші, ніж у зовнішній звітності, хоч загальна сума прибутку чи збитку, 

звичайно ж, має бути однаковою. Проте такі відмінності методики обчислення 

собівартості значно утруднюють як ведення фінансового й управлінського обліку, 

так і складання зовнішньої і внутрішньої звітності і мали б бути усунені, оскільки 

вони методологічно нічим не обґрунтовані. 

Відображення операцій з формування фінансових результатів за 

рахунками нового Плану надто ускладнене. Деклароване ніби то його 

спрощення [2, с.68] у зв'язку з виключенням двох рахунків податкового 

обліку, які були в попередньому Плані (18 „Валові витрати”, 48 „Валові 

доходи”) обернулось на практиці тим, що податковий і фінансовий облік 

формування прибутку (збитку) ще більше ускладнився. Зокрема, для 

визначення фінансового результату необхідно звести воєдино записи із 14 

рахунків на підприємствах, що застосовують рахунки дев’ятого класу, та 

13 рахунків, якщо тут обмежуються обліком витрат на рахунках восьмого 

класу. 

А виключення з Плану рахунків призначених для податкового обліку 

валових витрат і валового доходу, при збереженні цих категорій для 

визначення бази оподаткування податкам на прибуток, взагалі є абсурдом. Як 

зазначають окремі дослідники [6, с.11] з таким підходом до організації 

облікового забезпечення податкової звітності не можна погодитись, адже 

позасистемне відображення валових витрат і валових доходів неминуче 

призводить до помилок, які викривлюють оподатковуваний прибуток. Тому 

на практиці все одно доводиться використовувати окремі субрахунки (841 

та 747, або 700 та 900) для їх податкового обліку, оскільки ведення 

підприємствами інших синтетичних рахунків Міністерство фінансів не 

дозволяє. 

Нелогічним виглядає те, що суб’єкти малого підприємства, а також 

організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної 

діяльності, для обліку витрат можуть застосовувати тільки рахунки восьмого 

330

класу [3] не використовуючи жодного із дев’ятого класу, а облік доходів 

повинні вести за рахунком сьомого класу 70 „Доходи”, що об’єднує рахунки 70 

„Інший операційний дохід”, 72 „Дохід від участі в капіталі”, 74 “Інші фінансові 

доходи”, 74 „Інші доходи”, 75 „Надзвичайні доходи” практично є антиподами 

рахунків 94 „Інші витрати операційної діяльності”, 95 „Фінансові витрати”, 96 

„Втрати від участі в капіталі”, 97 „Інші витрати”. 


Відображення операцій з формування фінансових результатів на 

рахунках бухгалтерського обліку 

Зміст операцій Сума, 

грн. 

Списано виробничу собівартість 

виконаних послуг 

допоміжних виробництв 

Списано виробничу собі вар- 

тість реалізованої продукції 

На підприємствах, що 

застосовують тільки рахунки 

восьмого класу, списано витрати за 

елементами, а на інших - 

загальною сумою в частині 

адміністративних витрат, витрат 

на збут: 

1500 

12000 

Кореспонденція рахунків 

На підприємствах, На 

що застосовують підприємствах, 

рахунки дев’ятого що обмежуються 

класу 

застосуванням 

рахунків 

восьмого класу 

Дебет Кредит Дебет кредит 

79 

79 

90 

90 

79 

79 

23 

26 

79 92,93 79 84 

- матеріальні витрати 8000 23 80 79 84 

- оплату праці 1000 23 81 79 84 

- відрахування на соціальні заходи 365 23 82 79 84 

- амортизацію 4000 23 83 79 84 

Списано інші операційні витрати 200 79 94 79 84 

Списано фінансові витрати 

Списано втрати від участі в 

150 79 95 79 85 

капіталі 

3000 79 96 79 85 

331

Списано інші витрати 250 79 97 79 85 

Списано надзвичайні витрати 1400 79 99 79 85 

Зараховано до фінансових 

результатів: 

- доходи від реалізації 

- інший операційний дохід 

- дохід від участі в капіталі 

- інші фінансові доходи 

- інші доходи 

- надзвичайні доходи 

26000 

4100 

2600 

500 

300 

4800 

Нараховано податок на прибуток 

Списано за рахунок фінансов-их 

1930 98 64 85 64 

результатів податок на прибуток 1930 79 98 79 85 

Відображення фінансового 

результату (прибуток) 

4505 79 44 79 44 

Очевидно, що існуюча методика визначення фінансових результатів 

повинна бути уніфікована і максимально спрощена. За нашим переконанням 

формування фінансових результатів повинно відображатись на одному 

рахунку, бо чим більше рахунків залучається для відображення операцій, тим 

ймовірніші помилки. Для цього можна замість 6 рахунків сьомого та 8 - 

дев’ятого класу використати всього один синтетичний рахунок назвавши 

його 70 „Доходи (виручка) і витрати (собівартість) реалізації”. Необхідні дані 

про складові формування фінансових результатів можна отримати за 

аналітичними статтями, передбаченими до цього рахунка. До речі, саме так 

був організований аналітичний облік доходів і витрат за попереднім 

Планом рахунків. Це дозволить, з одного боку, скоротити кількість 

проведень операцій, оскільки відпаде потреба щомісячного закриття 

існуючих тепер рахунків 71 -75 та 90-99, в з іншого - посилити контроль за 

формуванням фінансових результатів. Останнє є особливо важливим, адже 

розосередження в обліку кількості відвантаженої продукції на одному 

рахунку – 90 „Собівартість реалізації”, а віднесеної на покупців на іншому – 

70 „Доходи від реалізації” надто ускладнює звіряння повноти оплати, 

70 

71 

72 

73 

74 

75 

79 

79 

79 

79 

79 

79 

70 

70 

70 

70 

70 

70 

79 

79 

79 

79 

79 

79 

332

особливо при розрахунках готівкою, або в тих випадках, коли фізична і 

залікова маса реалізованої продукції не збігаються. 

Висновки та перспективи подальших досліджень 

у даному напрямі 

За сучасною схемою зовнішньої і внутрішньої звітності неможливо 

дати об’єктивну оцінку прибутковості виробництва на підприємстві, 

оскільки положення (стандарти) бухгалтерського обліку не стикуються з 

вимогами податкового законодавства, а прийнята методика списання 

адміністративних, збутових та частини загально виробничих витрат на 

рахунок 79 „Фінансові результати” зумовлює те, що реальна собівартість 

видів продукції, відтак, сума прибутку чи збитку від їх реалізації не 

визначається. 

Тому як в управлінському, так у фінансовому обліку, треба 

застосовувати уніфіковану методику визначення собівартості продукції – за 

повними витратами, що забезпечить обчислення реальних фінансових 

результатів, отриманих від її реалізації. 

Водночас треба узгодити з фінансовим обліком податковий, позаяк 

його відмінності спричинюють те, що сума прибутку у „Звіті про фінансові 

результати ф.№2 за окремі квартали або й довші періоди не співпадає з 

базою оподаткування за „Декларацією про прибуток підприємства”, хоч в 

решті-решт ці показники вирівнюються і податок на прибуток стає 

однаковим, незалежно від того, що протягом певних звітних періодів 

виникають тимчасові різниці, які доводиться обліковувати на окремих 

синтетичних рахунках 17 „Відстрочені податкові активи” та 54 

„Відстрочені податкові зобов’язання”. Але при цьому у фінансовому обліку 

для відображення доходів (виручки) від реалізації продукції треба 

застосовувати основоположний метод податкового обліку – визначення їх 

за т.зв. “першою подією”, адже лише за такої умови можна забезпечити 

повноту оподаткування прибутку підприємств. 

333

Автор сподівається, що запровадження цих пропозицій дозволить 

уніфікувати методику формування фінансових результатів у 

бухгалтерському обліку та відображення їх у внутрішній і зовнішній 

звітності, що сприятиме об’єктивності оцінки діяльності підприємств у 


Водночас в одній статті неможливо охопити всі аспекти такої 

різнопланової проблеми, тому подальші дослідження в цьому напрямі є 

перспективними. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Алпатова Н. Бухгалтерський облік валового доходу і валових витрат. 

//Все ро бухгалтерський облік//. - 2003. - № 5. - с 4-8. 

2. Белуха Н.Т. Интеграция бухгалтерской (финансовой) отчётности 

коммерческих организаций в странах – членах СНГ.//Світ бухгалтерського 

обліку.-1998.-№6. 

3. Бланк А.И. Управление прибылью.- К.: Ника-центр,1998.-544с. 

4. Гарасим П.М. та ін. Податковий облік і звітність на підприємствах (єдність 

і розходження з національними стандартами. Монографія.- Л.: 

Українські технології, 2001. 167 с. 

5. Голов С, Пархоменко В. Новий План рахунків: побудова і застосування. 

//Бухгалтерський облік і аудит, 2000. - №1. - с.66-70 

6. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку 

активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і 

організацій. Затв. наказом Мінфіну України від 30.11.99 №291. 

7. Литвин Ю.Я. Податковий облік: хто його повинен вести, або як 

допомогти бухгалтеру у його відносинах з ДПА? // Світ бухгалтерського 

обліку. - 1997. - №6.-С.3-13 

8. Петрова В.И. Системный анализ прибыли.-М.: Финансы,1999.-144с. 

334

Варто зазначити, що окремі редколегії, особливо збірників тез виступів та 

доповідей на наукових конференціях, встановлюють додаткові правила щодо 

оформлення: розміру шрифту, полів, підпису під рисунками, посилань на 

використану літературу, наявності рецензій, розгляді на засіданні профільної 

кафедри, зумовлені внутрішніми особливостями публікації. Прикладом цього 

можуть бути наступні вимоги до оформлення матеріалів для публікації в 

одному з журналів: 

− приймаються статті обсягом до 0,5 авторського аркуша. 

Послідовність розміщення матеріалу статті: індекс УДК; назва 

статті; прізвище ініціали автора(ів), науковий ступінь; повна назва 

установи, місто; текст статті; перелік посилань; підпис автора(ів); 

− текст оформляється з використанням редактора MS Word версії 6.0 і 

вище, шрифт Times New Roman 14 пт; 

− формат А4, поля: верхнє 20 мм, нижнє 20 мм, ліве 20 мм, праве 20 

мм; 

− матеріали статті друкуються через полуторний інтервал, з 

вирівнюванням по ширині, абзацний відступ 10 мм; 

− графічні матеріали (схеми, графіки) впроваджувати в текст 

засобами редактора MS Word., рисунки подаються в окремих 

файлах.tif,.ipq, з роздільною здатністю 200 dpi, малюнки зроблені у 

редакторі Word не приймаються. 

− під кожним рисунком вказується його номер і назва (наприклад: Рис. 3. 

Механізм управління фінансовими ресурсами). 

− посилання на літературу нумеруються в порядку їхньої появи в тексті; 

− аркуші не нумеруються; 

− матеріали представляються у вигляді роздруківки на лазерному 

принтері (2 примірники з якістю 300 dpi) і на дискеті 3,5’. 

− дискету підписати в такий спосіб: прізвище, ім’я та по батькові авторів, 

335

назва статті; 

− при пересиланні матеріали не згинати і не зшивати; 

− разом з текстом доповіді потрібно подати витяг з протоколу засідання 

профільної кафедри з рекомендацією роботи до публікації. Учасники 

конференції, котрі не мають наукового ступеня, повинні подати 

зовнішню рецензію за підписом доктора наук або дві рецензії за 

підписами кандидатів наук. 

Тут не вказано міжрядковий інтервал, однак це не означає, що він 

уніфікований, бо, як і шрифт тексту, поля, може встановлюватись редколегією за 

власним уподобанням. Зокрема, міжрядкові інтервали можуть бути 1,0; 1,5 чи 

навіть 2,0, а шрифт як вказаний вище, так і Times Roman New 14pt тощо. Тому в 

кожному конкретному випадку треба враховувати при оформленні статті чи тез 

виступу додаткові вимоги редколегій, тим більше, що окремі з них відразу ж 

попереджують, що у разі невиконання вказаних вимог роботи до публікації 

прийняті не будуть. 

Контрольні запитання 

1. Відмінності тез виступу та статті як наукових публікацій 

2. Загальні вимоги до оформлення тез виступу та наукової статті 

3. Елементи наукової статті, встановлені ВАТ України, їх зміст 

4. Спеціальні вимоги до оформлення наукових публікацій. 

336

Тема VI 

Дисертація як форма наукового економічного дослідження: вибір теми, 

виконання, оформлення роботи та автореферату, захист 

Накопичення наукових знань – неперервний процес, який, проте, має певні 

етапні віхи. Спочатку йде становлення науковця шляхом здобуття певного обсягу 

професійних знань, який врешті – решт стає достатнім для поглибленого 

розуміння сутності своєї професії, внаслідок чого появляються нові ідеї, котрі 

спрямовані на удосконалення теорії і практики і , зазвичай, вони висвітлюються в 

наукових публікаціях: тезах виступів чи статтях. Спонтанно формується потреба 

ширшого висвітлення своїх поглядів на проблему, а тому навіть після 

опублікування доволі об’ємної статті у автора завжди виникає потреба доповнити 

викладене, аргументованіше й ширше висвітлити як головну ідею, так і ті , які 

згадані лише побічно. Тим то навіть мастисті вчені, які здобули загальне визнання 

в науці, ніколи не заспокоюються на досягнутому, а допоки вистачає духовних і 

фізичних сил продовжують дослідження, публікують їх. Саме опубліковані 

наукові праці є запорукою визнання науковця як вченого, і кожен, хто обрав таку 

професію, повинен безустанно дбати про оприлюднення результатів своїх 

наукових досліджень, пам’ятаючи, що лише вони засвідчують у кінцевому 

підсумку цей статус. 

При цьому мова не йде про кількість опублікованих праць чи навіть про 

їхній обсяг, а передусім про оригінальність, глибину дослідження. Тому вже 

починаючи свою наукову діяльність, треба цілеспрямовано поглиблювати свої 

дослідження з прицілом на певну мету, яку треба визначити заздалегідь. Бо 

намагання опублікувати будь – що, перестрибуючи з однієї тематики на іншу, 

формує не науковця, а епігона, який навіть після досягнення певного наукового 

ступеня не може вважатись ученим. Саме такий шлях досить часто обирають 

молоді науковці, але ейфорія з приводу значної кількості публікацій досить 

337

швидко проходить, бо виявляється, що не всі вони в майбутньому придадуться, 

зокрема, коли мова йтиме про захист дисертації. 

Отож ідеальним варіантом міг би бути такий, коли перед дослідним ком 

відразу постала перспективна тема дослідження і наукові статті чи тези є 

результатом її розробки. Однак самотужки викрастилізувати таку тему вдається 

досить рідко і у більшості випадків її визначають з допомогою наукового 

керівника – для кандидатської дисертації, або консультанта – для докторської. 

При виборі теми основними критеріями мають бути її актуальність, новизна 

і перспективність, наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в даній 

організації; можливість отримання при впровадженні ефективних соціальних, 

економічних, технологічних або екологічних результатів 

Обираючи тему дисертаційного дослідження, слід виходити з того, що вона 

є складовою більш широкої проблеми. Тема дисертації має бути тісно пов’язана з 

напрямами основних досліджень наукової установи або організації, де вона 

виконується (інститут, факультет, кафедра), а також галузевими та державними 

науковими планами чи програмами. Здобувач сам може запропонувати тему 

дисертації, виходячи з її актуальності, відповідності фаху, зважаючи на свої 

наукові інтереси та сучасний стан розробки наукових досліджень, присвячених 

обраній проблемі. [13, с.149]. 

Якщо роботу над дисертацією починає науковець, який вже певний час 

досліджує якусь проблему (в більшій мірі це стосується кандидатів наук, які 

хочуть захищати докторську дисертацію), при виборі теми дисертації слід брати 

до уваги загальний стаж роботи здобувача у даній сфері знання, його власні 

наукові ідеї й попередні доробки в науковому дослідженні, досвід виступів на 

науково— практичних конференціях, нарадах фахівців з науковими доповідями 

чи повідомленнями, складені іспити кандидатського мінімуму, знання іноземних 

мов, комп’ютера тощо.[13,с.149]. 

338

Бажано вибирати тему, до якої здобувач найкраще підготовлений, з якої 

вже щось ним написано, зібрано літературний, фактичний матеріал тощо. 

При виборі теми кандидатської дисертації доцільно ставити завдання 

порівняно вузького плану, для того щоб тему можна було глибоко опрацювати. 

Не слід брати тему, якщо відомо, що над нею вже працюють. У галузі 

економіки достатньо різноманітних тем, що потребують спеціального до- 

слідження. Якщо ж таке сталося, то слід уточнити напрям своєї роботи. Крім 

того, дисертація повинна містити нове вирішення теми, а принципи розв’язання 

проблеми, зміст теоретичної та експериментальної частин дисертації мають 

бути відмінними від попередньої роботи. 

Після вибору теми здобувач повинен звернутися до свого наукового 

керівника за порадою. Думка наукового керівника має особливе значення для 

вибору теми. Його рекомендації допомагають обмежити поле діяльності 

здобувача, з’ясувати вибраний ним напрям дослідження. Дуже важливо, щоб 

здобувач сам перед тим спробував розробити план своєї теми, добре обміркував 

і чітко уявив собі хід її виконання, зважаючи на конкретні умови, в яких йому 

доведеться працювати. Це дасть змогу науковому керівникові зважити на 

здібності аспіранта (пошукувача), його підготовленість до виконання даної 

роботи, а отже, зробити правильні висновки щодо того, яку надати йому 

допомогу. 

Якщо молодий учений— початківець не може сам вибрати тему, він має 

право з дозволу наукового керівника звернутися за порадою до провідних 

учених або в будь— яку наукову установу регіону, країни або до викладачів 

свого інституту, кафедри. Бажано не допускати нав’язування теми дисертації, 

яка суперечить бажанням здобувача. Однак компроміс теж можливий. 

Вибрати тему дисертації можуть допомогти такі прийоми. 

1. Вивчення тематики наукових планів і програм організації (інституту, 

факультету, кафедри), де виконується робота; ознайомлення з напрямами 

339

наукових досліджень, планами, програмами, що мають галузеве (або 

загальнодержавне) значення. 

2. Перегляд каталогів (бюлетенів) захищених дисертацій та ознайомлення з уже 

виконаними дисертаційними роботами на кафедрі чи в інших споріднених 

установах. 

3. Виявлення того, що і ким написано з конкретної теми (монографії, статті, 

тези доповідей та ін.). 

4. Ознайомлення з новітніми результатами досліджень у споріднених, суміжних 

галузях науки і техніки, враховуючи, що в суміжних науках можна віднайти нові, 

іноді несподівані рішення. Це дасть змогу виявити ширше загальнотеоретичне 

коло проблем, на яких базується вирішення конкретної теми дослідження. 

5. Оцінювання стану розробки методів дослідження, технологічних 

прийомів щодо конкретної сфери діяльності чи галузі. При цьому слід зважати на 

те, що наука розвивається завдяки вмілому запозиченню „чужих методів”, 

продуманому впровадженню випробуваних методик для вирішення конкретної теми, 

введенню до наукового обігу нових фактичних матеріалів. 

6. Перегляд відомих наукових рішень за допомогою нових методів або з 

нових теоретичних позицій, під новим кутом зору, на вищому теоретичному рівні, з 

залученням нових, суттєвих фактів, виявлених дослідником. Через критичний аналіз 

поглядів попередників слід обґрунтовувати свою точку зору. 

Суттєву допомогу у виборі теми надає ознайомлення з аналітичними оглядами та 

статтями в спеціальних періодичних виданнях, а також бесіди і консультації з 

фахівцями— практиками, під час яких можна визначити важливі, однак ще мало 

вивчені в теоретичному плані питання. 

Обравши тему, здобувач повинен усвідомити, в чому полягають суть 

запропонованої ідеї, актуальність теми, об’єкт і предмет дослідження, мета і 

завдання дисертації та основні напрями дослідження теми. 

Вибір теми завершується формулюванням назви дисертаційного дослідження. 

340

Назва дисертації має бути якомога коротшою (7 слів ± 2 слова), адекватно 

відображати її зміст, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної 

наукової проблеми (завдання). Вона повинна вказувати на мету (предмет) 

дисертаційного, .дослідження і його завершеність [13, с.152]. 

Вибір теми дисертації обгрунтовується дисертантом у індивідуальному 

плані її виконання, де вказується актуальність теми та мета дослідження, його 

завдання. Практично ці елементи мали б відповідати викладеним надалі у вступі 

дисертації. Однак на практиці вони, так само, як і назва дисертації, неодноразово 

допрацьовуються і відтак змінюються проти початкового варіанту. Проте треба 

зважати на те, що мова може йти лише про редакційні стилістичні правки, а не 

про суть актуальності теми, адже інакше багато праці дисертанта може зійти 

нанівець, якщо до вибору теми підійти легковажно і вона врешті – решт виявиться 

неактуальною. 

Водночас тепер доволі важко визначити тему економічного дослідження, 

яка б не вивчалась на різних рівнях, і це утруднює вибір власної, що відрізнялась 

би оригінальним звучанням. У зв’язку з цим ще більше зростає роль 

обґрунтування актуальності теми дисертації, для викладу якого потрібно знайти 

переконливі аргументи, достатні для її затвердження вченою радою навчального 

(науково— дослідного) закладу, визнання цього при захисті, відтак ВАК України. 

Обґрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження складається за 

змістом, по суті, з трьох частин. У першій наводять загальні міркування, якими 

аргументують необхідність наукових досліджень в обраному дисертантом 

напрямку. Це може бути таким : 

Актуальність теми. Перехід суб’єктів економіки України до ринкових умов 

зумовив об’єктивну необхідність структурних і трансформаційних перетворень 

соціально – економічного характеру. Окремі макроекономічні чинники та 

недоліки цінової політики негативно вплинули на стан виробництва і рівень його 

ефективності у значної частини підприємств. Окрім того, на сучасному етапі 

важливу роль відіграє кон’юктура ринку, викликаючи серйозну конкуренцію, 

341

підвищені вимоги до якості продукції та ін. В зв’язку з цим проблеми 

забезпечення розширеного відтворення виробництва стали більш складними, 

вийшли за межі суто галузевих, тісно пов’язані зі здатністю суб’єктів 

господарювання до адаптації в ринковому середовищі. 

Пошук прагматичних рішень, зорієнтованих на позитивний кінцевий результат, 

зумовлює необхідність системного підходу до аналізу та вивчення сучасного 

стану і тенденцій розвитку, оцінка впливу різних факторів для прийняття 

відповідних рішень. 

В цих умовах виникає необхідність в розробці таких методичних підходів, коли 

за використанням невеликого числа показників можна було б достатньо повно 

дати комплексну оцінку економічного розвитку виробництва.[9,c.11]. 

У другій частині коротко констатується, що дослідження вказаної проблеми 

проводили вітчизняні і зарубіжні вчені (прізвища вказують за алфавітом, наводять 

найбільш відомих учених, які мають мають ґрунтовні публікації за подібною до 

дисертації тематикою). Не дивлячись на те, що ця частина лише констатуюча, 

варто звернути увагу на її важливість у подальшій роботі, адже визнання вкладу 

цих вчених логічно вимагає посилання на їх праці при виконанні дисертаційного 

дослідження, особливо в його першому розділі. Це вимагає хоча б побіжного 

ознайомлення з працями авторів, на які посилається дисертант при обґрунтуванні 

теми дисертації, що на етапі складання індивідуального плану достатнє. У 

майбутньому ж необхідно ґрунтовно ознайомитись з поглядами цих авторів, аби 

не допустити викладення в дисертації таких трактувань, які здаватимуться новими 

у той час, як вони вже давно введені в науковий ужиток іншими авторами. 

Найважливішою, отже найважчою, є третя частина обґрунтування актуальності 

теми дисертації, оскільки перших дві є лише логічним підходом до нього. Тут не 

може бути трафаретних фраз, а тим більше плагіату щодо формулювань і в 

кожному конкретному випадку треба вишукувати свій стиль викладу. Водночас 

ця частина тісно поєднується з попередніми, хоч прямого посилання на це у 

тексті, зазвичай, не наводять. Загалом тут ніби підводять підсумок викладеним 

342

раніше міркуванням, поєднуючи його з необхідністю поглиблення досліджень у 

вибраному напрямку. Зокрема з урахуванням попереднього змісту можна 

продовжити так: віддаючи належне виконаним дослідженням, треба відзначити, 

що у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі відсутній єдиний 

комплексний підхід до аналізу економічного розвитку підприємств за системою 

показників, яка давала б однозначну оцінку його рівня. 

Вагомість же окресленої проблеми з наукових позицій та її практична 

значимість зумовлюють актуальність такого дослідження і визначили вибір теми 

дисертації, об’єкт і предмет, мету та завдання 1 . 

Формулювання мети і завдання дослідження проводиться таким чином, 

щоби забезпечити розкриття першої в других. Взагалі – то мета і завдання за 

тлумачним словником української мови означають одне і те ж: завдання – 

поставлена перед ким – небудь мета, замисел; мета – визначене заздалегідь 

завдання, задум, замисел, тому це слова – синоніми. Однак вони вживаються в 

контексті дисертації для підкреслення загального напряму дослідження і його 

часткових складових. Тому, зазвичай, вирізняють як першу , так і другі, приміром, 

так: „метою дисертаційного дослідження є оцінка економічного розвитку 

виробництва з урахуванням особливостей різнофакторного впливу на 

результативні показники особливостей діяльності підприємств та розробка 

відповідного алгоритму її комплексного проведення, його практична апробація. 

Для досягнення поставленої мети у роботі вирішувались такі завдання: 

- з’ясувати теоретико – прикладне розуміння сутності категорії 

- „економічний розвиток” і „рівень” виробництва в умовах кризового стану 

економіки, спаду виробництва, зміни функцій і ролі окремих чинників; 

провести класифікацію сучасних чинників, що формують ефективність 

виробництва; 

___________________________________________________________________ 

1.Наведене формулювання лише одне з можливих і не може служити моделлю для 

копіювання. 

343

- 

- розробити методичні підходи щодо комплексної оцінки економічного 

розвитку виробництва; 

- розробити методичні рекомендації з проведення оцінки економічного 

розвитку підприємств; 

- розробити пропозиції щодо інтенсивності використання наявних ресурсів з 

метою підвищення економічної ефективності виробництва.[9,с.2]. 

В індивідуальному плані аспіранта (пошукувача) наводиться план 

дисертації, на основі якого розробляється календарний графік її виконання з 

урахуванням необхідності складання кандидатських іспитів. У майбутньому 

кожного року доведеться звітувати про виконану роботу за індивідуальним 

планом, тому до його складання треба підходити дуже відповідально, враховуючи 

реальні можливості виконання запланованого (складання іспитів, підготовку 

розділів дисертації, публікацію наукових статей), не беручи непосильних завдань 

на перший рік, однак не відкладаючи того, що слід виконувати раніше, на 

останній рік навчання: третій – для стаціонарної форми навчання; четвертий – для 

заочників. 

Особливої уваги потребує план дисертації, бо саме від того, як буде 

сформульована її структура, залежить успішність дослідження. Проте не слід 

переоцінювати значення плану дисертації, бо визначити наперед назву розділів (їх 

у кандидатській дисертації є, зазвичай, три), а тим більше параграфів (теж по три 

в кожному розділі), які були б незмінними до завершення дисертації, вдається 

рідко. Скоріше назви розділів досить умовні, проте невідривно пов’язані зі 

змістом теми дослідження, деталізують його. Їх наявність дисциплінує 

дисертанта, стимулює групування матеріалу, який досліджується, за смисловим 

змістом частин дисертації. Навіть опрацьовуючи наукову літературу, 

статистичний матеріал, дисертант вже подумки оцінює можливість використання 

здобутого в певній частині дисертації. Окрім того, визначення розділів дисертації 

дозволяє раціональніше організовувати дослідження, забезпечуючи оптимальний 

344

обсяг матеріалу, необхідного для її структурних частин. Особливо це допомагає 

на етапі опрацювання наукової літератури, коли в монографії чи статті є 

положення, що за задумом дисертанта можуть бути використані в різних розділах 

дисертації. В такому випадку виписки з наукових праць відразу класифікуються 

за розділами, а то й параграфами, хоч остаточне редагування їхньої назви 

проводиться, як правило, після виконання дослідження при остаточному 

оформленні дисертації. 

Плани кандидатських дисертацій за своєю структурою не відрізняються 

від дипломних чи магістерських робіт, вони можуть навіть перегукуватись за 

своєю тематикою, бути подібними за назвою розділів. Однак це не означає, що 

між ними така ж непомітна різниця щодо змісту. Дисертація на здобуття 

наукового ступеня кандидата економічних наук – якісно вищий вид дослідження, 

яке є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально 

підготовленого рукопису. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту 

науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові 

положення, а також характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий 

внесок здобувача в науку. 

Дисертація як вид наукової роботи – це: 

• кваліфікаційна наукова праця; 

• праця, що містить нове вирішення актуальної наукової проблеми; 

• наукові результати дослідження є суттєвими для розвитку певної галузі 

науки; 

• праця, яка дає підстави присудити її автору науковий ступінь. 

В ній особливо важливі ті пункти, які входять до кваліфікаційних вимог 

ВАК. [13, с.142]. Вже те, що дипломну чи магістерську роботу виконує й захищає 

кожний випускник вузу, у той час, як не всі аспіранти здобувають науковий 

ступінь кандидата економічних наук навіть маючи необхідну кількість публікацій, 

засвідчує якісні відмінності дисертації. 

345

Незважаючи на те, що кандидатська дисертація виконується під 

керівництвом досвідченого вченого (доктора наук за такою ж спеціальністю, 

рідше кандидата), це наукова кваліфікаційна праця, виконана автором особисто. 

Роль наукового керівника полягає насамперед у допомозі авторові в процесі 

вибору напряму дослідження, визначення теми, при складанні плану роботи, у 

практичному аналізі отриманих результатів. 

Дисертація – завершена робота, яка має внутрішню єдність змісту, містить 

сукупність нових наукових результатів і положень, висунутих автором для 

прилюдного захисту. Найголовнішим критерієм відповідності докторської й 

кандидатської дисертацій вимогам ВАК завжди була і є наявність нових 

науково обґрунтованих результатів. 

Нові рішення, запропоновані здобувачем, необхідно добре аргументувати 

і критично оцінити порівняно з відомими положеннями. У дисертаціях, що 

мають прикладне значення, додатково до основного тексту наводяться відомості 

та документи, що підтверджують практичне використання отриманих автором 

результатів, а в дисертаціях, що мають теоретичне значення, рекомендації 

щодо використання наукових висновків [13, с.143]. 

В ній недопустимі запозичення з інших наукових праць, в тому числі й 

наукового керівника, що досить часто можна помітити в дипломних чи 

магістерських роботах. 

Значно вищі вимоги й щодо оформлення дисертацій. Так, згідно з 

„Порядком присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань” 

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук необхідно 

оформлювати відповідно до Державного стандарту України. Таким стандартом є 

ДСТУ 3008 – 95 „Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і 

правила оформлення” [5, с.28-29]. 

З огляду на високі вимоги нормативних документів необхідно неухильно 

дотримуватись порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, 

формул та ілюстрацій, а також правил оформлення автореферату. Зокрема, назва 

346

дисертації повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній 

спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету 

дисертаційного дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації 

до назви слід додати невеликий (4 – 6 слів) підзаголовок. 

У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію 

псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів 

„Дослідження питання...” і т. ін., в яких не відбито в достатній мірі суть проблеми. 

При написанні дисертації здобувач повинен обов’язково посилатися на авторів і 

джерела, з яких позичив матеріал або окремі результати. Використовуючи в 

дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавторам, разом з якими 

були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації. 

В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та 

джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без 

права її повторного захисту. 

В дисертації необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і 

результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, 

тавтології. 

Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально 

підготовленого рукопису в твердому переплетенні. 

За структурою дисертація повинна містити: 

титульний аркуш; 

зміст; 

перелік умовних позначень ( при необхідності); 

вступ; 

основну частину; 

висновки; 

список використаних джерел; 

додатки ( при необхідності). 

347

Титульний аркуш дисертації містить найменування наукової організації або 

вищого навчального закладу, де виконана дисертація; прізвище, ім’я, по батькові 

автора; індекс УДК; назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; 

науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, 

прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника або консультанта; місто і рік. 

На титульному аркуші дисертації обов’язково зазначається „На правах 

рукопису” та гриф обмеження розповсюдження відомостей ( за необхідності). 

Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування та номери 

початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають 

заголовок), вступу, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури 

та ін. 

Якщо в дисертації вжита специфічна термінологія, а також використано 

маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може 

бути поданий в дисертацію в вигляді окремого списку, який розміщують перед 

вступом. 

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою 

наводять, наприклад, скорочення, справа – їх детальну розшифровку. Якщо в 

дисертації спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення, і таке інше 

повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку 

наводять у тексті при першому згадуванні. 

У вступі розкривають сутність і стан наукової проблеми (задачі) та їх 

значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування 

необхідності проведення дослідження. 

Зокрема шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими 

розв’язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та 

доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва 

особливо на користь України. 

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома 

реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання. Після 

348

цього коротко викладають зв’язок вибраного напрямку досліджень з планами 

організації, де виконана робота, а також з галузевими та державними планами і 

програмами. 

Обов’язково зазначають номери державної реєстрації науково – 

дослідницьких робіт, базових для підготовки та подання дисертаційної роботи, а 

також роль автора у виконанні цих науково – дослідницьких робіт. 

Далі формулюють мету роботи і завдання, які необхідні вирішувати для 

досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як „Дослідження”, 

„Вивчення...”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму 

мету. 

Кожна дисертація виконується на прикладі об’єкта дослідження, який 

конкретизується у його предметі, обраному як тема дисертації. 

Об’єкт дослідження – це процес або явище , що породжує проблемну 

ситуацію і обране для вивчення . Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. 

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між 

собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є 

предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дисертанта, 

оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка вказується 

на титульному аркуші як її назва [5, C/28-29]. 

Дисертація засвідчує вміння науковця проводити економічне дослідження, 

тому це підкреслюється характеристикою методології, його виконання та 

застосування відповідних методичних прийомів. Саме останнє, зазвичай, не 

конкретизується в окремих дисертаціях, а тому не вважаючи вичерпним щодо 

цього, наступне наведемо можливий варіант викладу. 

Теоретичною і методологічною основою дослідження послужили 

фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних 

авторів з проблеми оцінки економічного розвитку виробництва. 

Для вирішення поставлених завдань в дисертаційній роботі 

використовувались такі методи: монографічний (при вивченні сутності 

349

економічного розвитку, його чинників в сучасних умовах, існуючих методик 

оцінки економічного розвитку); абстрактно – логічний (теоретичні узагальнення 

та формування висновків); кореляційно – регресійний аналіз (для визначення 

впливу факторів на результативність виробництва, для побудови регресійної 

моделі економічного розвитку); порівняння (для порівняння досліджуваного рівня 

показників з базовим рівнем); графічний метод (для побудови схеми класифікації 

чинників економічного розвитку, для побудови стовпчикової діаграми динаміки 

фінансової стійкості підприємств); індексний метод (для перерахунку вартості 

валової продукції у співставних цінах за тривалий період часу); експертних оцінок 

(для визначення частки фінансових коефіцієнтів в структурі комплексного 

показника фінансової стійкості) та інші [9, c.2]. 

Одним із найважливіших обов’язкових елементів вступу, який, проте, на 

відміну від попередніх, можна сформулювати лише після звернення 

дисертаційного дослідження, є наукова новизна одержаних результатів, яку 

подають як коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих 

здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від 

відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, 

дістало подальший розвиток). 

Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його 

основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому 

новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися 

легко і однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його 

сутність, деталей і узагальнень). У жодному випадку не можна вдаватися до 

викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатується, що в 

дисертації зроблено те й інше, а сутності і новизни положення із написаного 

виявити неможливо. 

Подання наукових положень у вигляді анотації є найбільш 

розповсюдженою помилкою здобувачів при викладенні загальної характеристики 

роботи. До цього пункту не можна включати опис нових прикладних 

350

(практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, пристроїв, методик, 

схем, алгоритмів та ін. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення і 

нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку дисертанта. 

Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є 

теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дисертації наукової задачі або 

наукової проблеми. Насамперед за це здобувачеві присуджується науковий 

ступінь. 

Саме питання новизни, як зазначають Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. є 

одним із дискусійних і складних як при захисті дисертації, так і при опублікуванні 

статті. Тому кожний здобувач повинен уміти визначити новизну свого наукового 

результату, особистий внесок у збагачення знань. [13, c.184]. 

Наукова новизна стосовно самої дисертації – це ознака, наявність якої дає 

автору право на використання поняття вперше при характеристиці отриманих ним 

результатів і проведеного дослідження в цілому. 

Поняття вперше означає в науці, що подібних результатів не було до їх 

публікації. Вперше може здійснюватись дослідження на оригінальні теми, які 

раніше не досліджувалися в тій чи іншій галузі наукового знання. 

Для багатьох дисциплін наукова новизна виявляється в теоретичних 

положеннях, які вперше сформульовані і змістовно обґрунтовані; методичних 

рекомендаціях, які впроваджено в практику і які суттєво впливають на 

досягнення нових соціально— економічних результатів. Новими можуть бути 

лише ті положення дисертаційного дослідження, які сприяють подальшому 

розвитку науки в цілому або окремих її напрямів [13, c.185]. 

Типові помилки при визначенні наукової новизни 

1. Новизна підмінюється актуальністю теми, її практичною і теоретичною 

значущістю. 

2. У роботі стверджується, що дане питання вивчається вперше, однак це не 

відповідає дійсності (краще: в такому аспекті, в таких умовах раніше не 

розглядалося). 

351

3. Висновки до розділу мають характер констатації і є самоочевидними 

твердженнями, які не потребують доказу. 

4. Немає зв’язку між отриманими раніше і новими результатами 

(спадкоємності). [13,c.185]. 

Таким же важливим елементом вступу, який також можна сформулювати 

лише після виконання дисертаційного дослідження, є практичне значення 

одержаного результату. У дисертації, що має теоретичне значення, треба подати 

відомості про наукове використання результатів дослідження або рекомендації 

щодо їх використання, а в дисертації, що має прикладне значення, відомості про 

практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх 

використання. Визначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно 

подати інформацію щодо ступеня готовності до використання або масштабів 

використання. 

Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів 

досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснено реалізацію, форм 

реалізації та реквізитів відповідних документів. 

Визначення висновків дисертації має бути чітко сформульоване 

здобувачем. Якщо окремі результати дисертації вже впроваджено, необхідно 

підтвердити це документально. Перспективи впровадження теж вказують із за- 

значенням масштабів і місця використання. 

Впроваджувати можна як теоретичні, так і практичні результати дисертації, що 

мають самостійне значення. Обов’язково має бути впроваджено те, що вказано у 

висновках дисертації. Слід завчасно продумати можливі форми використання 

результатів дисертації. 

Якщо дисертація має методологічний характер, то її практична значущість 

може полягати в публікації основних результатів дослідження на сторінках 

монографій, підручників, наукових статей; у наявності авторських свідоцтв, актів про 

впровадження результатів дисертації на практиці; в апробації результатів 

дослідження на науково – практичних конференціях і симпозіумах; у використанні 

352

наукових розробок у навчальному процесі закладів освіти; участі в розробці дер- 

жавних і регіональних програм розвитку тієї чи іншої галузі; використанні 

результатів дисертації для підготовки нових нормативних і методичних документів 

[5, c. 30]. 

Практична значущість дисертації методичного характеру може виявитись у 

наявності науково обґрунтованих і апробованих результатів експериментів, методів і 

засобів вдосконалення економічного, технічного або соціального розвитку країни. 

Сюди ж відносять дослідження з обґрунтування нових і розвитку діючих систем, 

методів і засобів того чи іншого виду діяльності. 

Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень 

із зазначенням назв організацій, в яких здійснена їх реалізація, форм реалізації та 

реквізитів відповідних документів. До основного тексту слід додатково помістити 

документи (акт, довідка), що підтверджують практичне використання отриманих 

автором результатів. 

Розрізняють декілька рівнів використання результатів дисертації, яка має 

прикладне значення: 

1) на міжнародному рівні (продано ліцензії); 

2) на міжгалузевому рівні; 

3) у масштабах галузі; 

4) у межах установи (підприємства). 

Практичне значення дисертації може втілюватися в таких формах: 

а) включення матеріалів дослідження в державні стандарти України 

(ДСТУ), інструктивно— методичні матеріали відповідних міністерств і 

відомств, що підтверджено відповідними документами; 

б) рішення міністерства (відомства) про значущість результатів 

дослідження для науки, техніки, культури, про шляхи практичного 

використання виконаної роботи, про подальший розвиток досліджень за даним 

напрямом; 

353

в) рішення методичного центру про завершеність дослідження і 

подальше практичне використання його результатів; 

г) акт навчального закладу про впровадження висновків і результатів 

дисертації в навчальний процес (навчальний план, програма, методична 

розробка, підручник, навчальний посібник); 

д) практичне використання результатів дослідження якмінімум в 

одній установі (організації, закладі, на підприємстві), підтверджене відповідним 

документом (актом) із зазначенням досягнутого економічного ефекту і шляхів 

подальшого практичного використання (термін впровадження, очікуваний 

ефект). 

Важливо зазначити соціальний, економічний і (або) науково – технічний 

ефект, отриманий на основі впровадження результатів дисертації. 

Впровадження оформляється актом, який підписується керівником 

установи, де використані матеріали дисертації, із зазначенням конкретних 

результатів дисертаційної роботи та отриманого ефекту. Обов’язково 

вказується дата. Копії актів, засвідчені вченим секретарем спецради, 

подаються в додатках до дисертації [13, c.185-187]. 

Форма акта не стандартизована, але на наш погляд, може бути такою: 

„Затверджую” 

___________________________________ 

прізвище і посада керівника відомства, що прийняло розробки 

дисертанта до впровадження 

АКТ 

про впровадження результатів науково – дослідної роботи 

___________________________________________ 

прізвище дисертанта, місце його роботи 

354

Акт складено про те, що викладені пропозиції і рекомендації за результатами 

науково – дослідної роботи, прийняті до впровадження на підприємствах 

__________________________ 

назва регіону або відомства. 

Зокрема, прийнято запропоновані – наводиться короткий зміст пропозицій, 

які прийнято до впровадження, стислу характеристику їх переваг у порівнянні з 

існуючою практикою. 

Рекомендовано підвідомчим – вказується, що саме і кому рекомендовано 

здійснювати у відповідності з результатами дослідження, обґрунтованими 

автором. 

Всім підприємствам надіслано для впровадження взірці розроблених 

автором удосконалених – наводиться перелік таких розробок. 

Позитивним є те, що впровадження пропозицій і рекомендацій – прізвище, 

посада, місце роботи дисертанта не вимагає додаткових матеріальних витрат, але 

суттєво покращує організацію – визначається сфера застосування розробок 

дисертанта. 

Акт підписали _________________________ 

посади, прізвища 

Акт підписують фахівці в галузі економічних досліджень, яким присвячено 

дисертацію : головний економіст, головний бухгалтер, фінансист, маркетолог 

тощо. 

Наступним обов’язковим елементом вступу дисертації є особистий внесок 

здобувача. У вимогах ВАК України зазначено, що у випадку використання в 

дисертації ідеї або розробок, що належать співавторам, разом з якими були 

опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та 

авторефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в цій 

праці або розробці [5, c.31]. 

355

Однак тут, зазвичай, це викладають дуже стисло, обмежуючись 

формулюваннями на зразок: „Дисертаційна робота є самостійно виконаною 

науковою працею, у якій викладено підхід автора щодо ... ( далі наводиться суть 

виконаного дослідження). Або ж : „ Результати дослідження, що містять наукову 

новизну, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у 

співавторстві, в дисертації використані лише ті положення , які є результатом 

особистих досліджень здобувача. 

Особистий внесок здобувача у публікаціях у співавторстві (№2 та 7 за 

списком робіт, який поданий в авторефераті) включає наступне : 

− у статті (№2) автором визначені методичні підходи до оцінки ефективності, 

запропонована формула інтегрального показника; 

- у статті (№7) безпосередньо автором обґрунтовано пропозиції, спрямовані 

на удосконалення відображення інформації про економічний розвиток 

підприємств [9, c.4]. 

Зате в авторефераті дисертації, а саме у списку публікацій за її темою це 

вказують точніше, з визначенням обсягу власного тексту автора, назв розділів 

монографій, підручників чи змісту частини статей, наприклад, у такому 

формулюванні: ..., в т.ч. автора – 9,3 д.а. ( особистий внесок автора – розділи 

„Облік допоміжних виробництв”, „Облік витрат на управління і обслуговування 

виробництв”, „Облік основного виробництва”, „ Облік в інших виробництвах”. 

Основним документом, який підтверджує особистий внесок здобувача у 

роботи, виконані разом із співавторами, є висновок організації, де виконувалась 

дисертація. Він оформляється як протокол засідання структурного підрозділу 

(відділу, кафедри), де працює здобувач або де виконувалось дослідження. На 

засідання необхідно запросити співавторів здобувача, і зазначити факт 

присутності їх у протоколі. У документі слід вказати, які саме конкретні 

результати, наведені в кожній з публікацій, виконаних у співавторстві, нале- 

жить здобувачеві (теорема, висновок, результат експерименту, методика та ін.) 

Не дозволяється вказувати лише відсоткові частки участі співавторів у 

356

виконанні певної роботи. У випадку, коли здобувач проводив наукові 

дослідження позапланово, за особистою ініціативою, то його особистий внесок 

у спільні роботи може визначити долучена до атестаційної справи довідка від 

співавторів, підписи, яких мають бути засвідчені печатками установ, в яких 

вони працюють. 

Якщо автор дисертації недостатньо довів свій особистий внесок у 

досягнення наукових результатів, у сукупну цінність колективної роботи, це 

може розглядатися спеціалізованою радою і ВАК як наукова 

недобросовісність [13, c.188]. 

Як апробація результатів дисертації, вказуюється , на яких наукових з’їздах, 

конференцій, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати досліджень, що 

включені до дисертації. Зокрема це має бути викладено так : „Основні теоретичні 

положення та практичні результати дисертаційного дослідження пройшли 

апробацію на науково – практичних конференціях: на науково – практичній 

конференції „Проблеми реформування власності підприємств” – місто, дата; на 

міжнародній науково – практичній конференції „ Проблеми ефективного 

функціонування підприємств в умовах нових форм власності” – місто, дата; на 

міжнародній практичній конференції „Удосконалення економічної роботи на 

підприємствах в умовах перехідної економіки” – місто, дата; тощо. Матеріали 

доповідей на конференціях опубліковані”. 

У вступі дисертації наводять загальну кількість публікацій вказуючи у 

скількох монографіях, статтях і наукових журналах, збірниках наукових праць, 

матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати 

дисертацій: „За результатами досліджень самостійно та у співавторстві 

опубліковано 11 наукових праць (9 одноосібно, 2 – у співавторстві), в тому числі 

8 у фахових виданнях та 3 – у матеріалах конференцій. Загальний обсяг видань 

складає 3,81 д.а., в тому числі особисто автору належить 3,26 д.а., а також дані 

про обсяг і структуру роботи: „Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 

висновків і пропозицій, списку літературних джерел, містить 23 таблиці, 3 

357

рисунки, 28 формул, 17 додатків. Бібліографічний список складається із 179 

інформаційних джерел. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок 

комп’ютерного тексту, в тому числі основний зміст займає 156 сторінок.” [9, c.4]. 

На цьому завершується вступ дисертації, який потім дослівно повторюється в її 

авторефераті. 

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, 

підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту 

кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного 

напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного 

розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі 

наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від 

другорядних подробиць. 

В розділах основної частини подають: 

огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень; 

виклад загальної методики і основних методів досліджень; 

експериментальну частину і методику досліджень; 

відомості про проведені теоретичні або експериментальні дослідження; 

аналіз і узагальнення результатів досліджень. 

В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової 

думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, 

здобувач повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і , отже, 

визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ 

коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. 

Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної 

частини дисертації [5, c.31]. 

Огляд літератури з теми має виявити глибокі знання дисертанта зі спеціальної 

літератури, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати, 

відокремлювати суттєве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, ви- 

значати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали огляду слід систематизувати 

358

в певній логічній послідовності. Тому перелік праць та їх критичний аналіз 

необов’язково давати в хронологічному порядку. 

Оскільки кандидатська дисертація присвячується порівняно вузькій темі, то 

огляд робіт попередників слід робити з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в 

цілому. Всі більш – менш цінні публікації, що мають пряме відношення до теми 

дисертації, треба назвати і критично оцінити. В оглядовій частині робиться 

посилання на власні праці. 

Інколи здобувач, базуючись на доступній йому літературі, стверджує, що він 

перший вивчив дану тему. Проте згодом це легко спростовується. Такі категоричні 

твердження можна робити лише після ретельного і всебічного вивчення 

літературних джерел і консультацій з науковим керівником [13, c.190]. 

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямку досліджень, 

наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну 

методику проведення дисертаційних досліджень. В теоретичних роботах 

розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних 

– принципи дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок 

вимірювань [5, c. 31]. 

Розділ, присвячений методиці дослідження, є стрижневим і демонструє не 

тільки рівень досліджень, а й уміння здобувача кваліфіковано проводити 

теоретичні пошуки та експерименти, аналізувати їх результати. Тут має бути 

подано обґрунтування вибору об’єктів дослідження, визначення факторів і діа- 

пазонів їх змін, доведення достовірності результатів. Методика досліджень має 

базуватися на математичній теорії планування й оптимізації експерименту, 

обробки його результатів. Бажано, щоб методологічні положення подавалися не 

відокремлено, в різних розділах дисертацій, а у формі окремого розділу з 

належним обґрунтуванням і конкретизацією. Доведення достовірності 

результатів дослідження не повинне зводитися до переліку застосованих у роботі 

методів і засобів, а обробка даних – подаватися без конкретизації та узгодже- 

359

ності теоретичних передумов з експериментальними й практичними 

результатами, без аналізу їх точності й адекватності. 

Обов’язковим елементом цього розділу роботи є вказівка на загальні 

методи та методику дослідження, які є концептуальною основою дисертації, 

інструментом у добуванні фактичного матеріалу, виступають необхідною 

умовою досягнення поставленої в роботі мети. 

Загальні методи – це методологія дослідження, тобто основний, вихідний 

пункт, світоглядна концепція, теоретичні положення галузі, на які спирається 

автор дисертації. Методологічні положення становлять теоретичну базу дослі- 

дження і завжди знаходяться поза його межами. Не рекомендується брати як 

методологічну основу теоретичні підходи попередників, що досліджували дану 

тему. Методологічні положення наводяться як постулат, який не підлягає 

доказу або критиці. 

Крім того, описують інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, 

відносять гіпотезу, вказівки, на якому конкретному матеріалі виконана робота. 

Тут також даються характеристика основних джерел отримання інформації 

(офіційних, наукових, літературних, бібліографічних), посилання на власні 

роботи здобувача, зазначається термін виходу першої публікації автора. 

Отже, в перших розділах дисертації докладно висвітлюються стратегія і 

тактика, методика і техніка дослідження, а також узагальнюються результати. 

Матеріали цього розділу засвідчують достовірність отриманих результатів [13, 

c.191-192]. 

В наступних розділах з вичерпною повнотою викладаються результати 

власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку 

проблеми. Здобувач повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених 

задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх 

порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, 

обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які 

360

обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Виклад матеріалу 

підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором [5, c.31]. 

Дисертація має містити нове вирішення актуальної наукової проблеми. 

Тому важливо вказати на виявлені нові факти, висновки, рекомендації, 

закономірності, уточнити відомі раніше, однак недостатньо вивчені. У 

теоретичній частині дисертації об’єднуються в систему нові наукові факти, 

обґрунтовуються концептуальні положення. 

Основна частина дисертації містить, як правило, два – три розділи і 

декілька підрозділів з тих питань, які вирішує дослідник. 

Зміст розділів основної частини дисертації має відповідати темі 

дисертації і повністю її розкривати. Тут виявляється вміння дисертанта стисло, 

логічно й аргументовано викладати матеріал. Виклад матеріалу підпорядковують 

меті дослідження, одній провідній ідеї, чітко визначеній автором. 

Кількість та послідовність розділів залежить від характеру дисертації. 

Якщо теоретичні питання є головними, їм присвячується перший розділ. При 

цьому у першому підрозділі подаються матеріали з вирішення основного 

теоретичного завдання, в другому – додаткові теоретичні питання, що 

випливають з основного завдання. В результаті виконання теоретичної частини 

дисертації мають бути сформульовані. завдання експериментального 

дослідження та очікуваний результат. Якщо обсяг експериментальних 

досліджень досить великий, їм також відводиться окремий розділ. Слід 

пам’ятати, що експериментальні дослідження — не самоціль, вони мають 

працювати на досягнення основної мети роботи, слугувати доказом 

достовірності дослідження, основою для теоретичного обґрунтування 

результатів експериментів. 

В останньому розділі результати експериментальних досліджень слід 

зіставити з теоретичними, розглянути питання впровадження, ефективності 

дослідження, перспективи подальшої розробки проблеми [13, c.192-193]. 

361

Особливістю дисертацій з економічної тематики є те, що матеріал 

дослідження тут обов’язково ілюструється таблицями, рисунками. В якості 

рисунків використовують схеми, діаграми (стовпчикові і секторні), графіки 

(додатки. Вміння урізноманітнювати ілюстративність дисертації засвідчує 

високий рівень дисертанта, як дослідника. Окрім того, таблиці чи рисунки 

забезпечують наглядність міркувань автора, підвищують переконливість його 

думок, викладених у дисертації. Однак не слід надто захоплюватись такими 

ілюстраціями, бо як недооцінка їх, так і надмірне використання однаково 

небажані. Виходячи із практики рецензування кандидатських дисертацій, 

оптимальною можна вважати наявність 2 – 3 рисунків і таблиць у кожному 

підрозділі дисертації, що становить 6 – 9 у розділі та 18 – 27 загалом у роботі. 

У зв’язку з цим важливим є правильне розміщення ілюстрацій за текстом 

дисертації. Слід уникати надмірного скупчення їх, або, тим більше, суцільного 

розміщення, коли декілька сторінок підряд займають таблиці, чи вони йдуть одна 

за одною. До кожної ілюстрації повинен бути наведений логічний перехід, 

приміром, такий : Економічний розвиток виробництва залежить від багатьох 

чинників (факторів), що є взаємозалежні між собою і нерідко впливають у 

різних напрямках – одні позитивно, інші – негативно. Тому його аналіз та 

оцінку слід проводити з урахуванням сучасних умов та чинників, що 

визначають функціонування підприємств і впливають на їх економічний 

розвиток. 

З цією метою в роботі здійснена класифікація чинників економічного 

розвитку підприємств. 

362

Рис.1 

Рис. 1. Класифікація чинників економічного розвитку сільськогосподарських 

підприємств [9, c.6]. 

Обов’яковою є наявність аналізу ілюстрації, її короткого пояснення, 

висновків, що випливають з інформації, яка в ній наведена. Стосовно цього 

рисунка, це можна сформулювати таким чином: Класифікація здійснена за 

такими ознаками: 

1. За можливістю керованості чинниками економічного розвитку; 

2.За місцем виникнення; 

3.За характером впливу на функціонування підприємств[9, c.6]. 

Така класифікація дозволяє виділити ті з них, які є найбільш важливими 

для оцінки економічного розвитку і які слід відібрати для аналітичних 

363

розрахунків. 

В розрахунок алгоритму економічного розвитку автором пропонується 

включати тільки керовані чинники, оскільки вони є залежними від підприємства 

та можуть ним регулюватись. Вплив зовнішніх чинників може бути значним, 

навіть вирішальним в їх діяльності. Проте підприємства не можуть їх змінити, 

але, реагуючи на їх вплив, пристосовують відповідно до них свою внутрішню 

виробничу структуру, технологію, персонал. Відмічається значний вплив в 

останні роки зовнішніх чинників, що робить менш стійкою економічну 

рівновагу та стабільність суб’єктів господарювання. 

Як об’єкт економічного дослідження, сільськогосподарське виробництво, 

на відміну від інших галузей, характеризується рядом особливостей, що 

відіграють вирішальну роль у формуванні економічних результатів підприємств 

та впливають на можливість забезпечення їх економічного розвитку. Автором 

здійснена характеристика цих особливостей та. характер їх впливу на 

економічний розвиток в сучасних умовах, як одного з вирішальних чинників 

економічного розвитку сільськогосподарського виробництва. [9, с.6 - 7] 

Наступну ілюстрацію бажано навести не відразу, а приблизно через 3 – 5 

сторінок тексту. Такий підхід дозволить навіть зовнішньо прикрасити 

архітектоніку дисертації, не кажучи вже про необхідність поділу її на окремі 

логічно підпорядковані частини, що підкреслюють обізнані дослідники, 

зазначаючи, що рубрикація тексту має здійснюватись за певними правилами. 

Цій меті підпорядкований також поділ тексту на абзаци, в яких 

об’єднуються кілька речень, Найпростішою рубрикою є абзац — відступ управо 

на початковому рядку кожної частини тексту. В ньому об’єднуються кілька 

речень, що являють собою логічно побудовану смислову єдність. Абзаци 

роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Тому 

правильне розбиття тексту дисертації на абзаци суттєво полегшує її читання та 

сприйняття. 

364

Особливу увагу слід приділяти початку абзацу. Перше речення абзацу 

ніби передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не 

втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом. Кількість речень в абзаці 

може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, що 

передається. 

При розбитті розділів основного тексту на підрозділи також 

дотримуються певних правил. 

1. Правило розмірності (пропорційності). Сутність його полягає в тому, щоб 

перерахувати всі основні складові поняття, що ділиться на частини. Вони в сумі 

мають дорівнювати загальному обсягу цього поняття. Це означає, що розділ за своїм 

змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому 

підрозділів. Недотримання цього правила може призвести до структурних помилок: 

маломірності чи надмірності обсягу підрозділів дисертації. 

2. Правило непересіченості. Протягом усього процесу ділення обраний 

здобувачем критерій поділу має залишатися одним і тим же і не підмінюватись 

іншим. Це означає, що в основу поділу розділу на підрозділи слід покласти одну 

ознаку. Недотримання цього правила може призвести до неповноти або 

дублювання матеріалу. 

3. Правило взаємовиключення. За змістом члени ділення мають виключати 

один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Це означає, що 

підрозділи розкривають відповідний аспект загальної проблеми, не перебуваючи в 

ієрархічній залежності один від одного. 

4. Правило неперервності. Сутність його полягає в тому, що члени ділення 

мають бути найближчими до поняття, що ділиться. У процесі ділення треба 

переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них. При порушенні цьо- 

го правила ламається логічна послідовність підрозділів дисертації [13, c.193-194]. 

У кінці кожного розділу викладають найбільш важливі наукові та практичні 

результати, одержані в дисертації, які повинні містити формулювання та 

розв’язання наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. Далі 

365

формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного 

використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко 

оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення 

поставленої в дисертації наукової проблеми (задачі), їх практичний аналіз, 

порівняння з відомими розв’язаннями. 

У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках 

здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти 

рекомендації щодо їх використання [5, c.31-32]. 

Висновки до розділів не повинні мати реферативного характеру або бути 

подані у формі викладу того, що зроблено. 

Увесь матеріал для висновків має бути у розділі. Приблизний обсяг 

висновків до розділів – 1,5 – 2 сторінки тексту. Доцільно висновки 

пронумерувати. 

Після висновків до третього розділу наводять висновки до дисертації в 

цілому, які містять головні наукові результати, які є квінтесенцією всієї роботи. 

Висновки до дисертації в цілому містять головні наукові результати, отримані 

здобувачем особисто, показують його пріоритет у розв’язанні наукової проблеми. 

Висновки – це положення, що виносяться автором для прилюдного захисту. Вони 

мають форму синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто 

послідовний, логічний, чіткий виклад головних отриманих результатів і їх співвідно- 

шення з загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і 

сформульованими у вступі. 

У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, 

формулюють суть розв’язаної наукової проблеми (завдання), її значення для науки і 

практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та 

практичного використання здобутих результатів. 

Висновки в кінці роботи не повинні підмінюватися механічним 

підсумовуванням висновків, що наводилися в кінці розділів, а мають містити те 

нове, суттєве, що становить підсумкові результати дослідження, які часто 

366

подаються у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. їх послідовність 

визначається логікою побудови дисертаційного дослідження.[13, с.194 – 195]. 

Приміром вони можуть бути такими: 

1. Аграрний сектор Сумської області знаходиться в процесі адаптації 

основних галузей виробництва до ринкових умов, реформування відносин 

власності, реструктуризації основних засобів виробництва та ін. Процес 

супроводжується значним спадом виробництва, низьким рівнем його 

ефективності, збитковістю значної частини господарств. 

Так, виробництво валової продукції (в співставних цінах) за період з 1990 

по 2002 рік знизилось на 837,9 млн. грн., або на 66,9%, собівартість 

виробництва зернових підвищилась в 2,6 рази, цукрових буряків – в 2 рази, 

насіння соняшнику – в 1,5 і т.д., частка збиткових господарств збільшилась і у 

2002 році досягла 61,3%. 

Різко змінилось співвідношення продукції основних галузей. Зокрема 

частка продукції рослинництва зросла за цей період з 36,1% до 54,9%, а частка 

продукції тваринництва відповідно зменшилась. Різко зменшилось поголів’я 

тварин, а в окремих господарствах ця галузь практично ліквідована. 

2. Аналіз показує, що в реальній дійсності спостерігається значна 

диференціація результативних показників суб’єктів господарської діяльності в 

цілому та різний рівень використання ресурсного потенціалу. 

Використання в цьому зв’язку окремих методів статистичного аналізу 

за умови обмеженої інформації хоча і дає можливість дослідити тенденції в 

зміні економічних і виробничих показників, але без розкриття економічної суті 

самого стану і процесу виробництва, неможливо визначити вплив тих чи інших 

факторів і в кінцевому підсумку з’ясувати необхідні важелі піднесення 

економіки. 

3. В умовах існуючих протиріч між потребами стабілізації і нарощування 

виробництва та макро- і мікроекономічними умовами, які стримують такий 

розвиток, виникає необхідність, в першу чергу, з’ясувати сутність самої 

367

категорії „економічний розвиток” стосовно сільськогосподарського 

підприємства з урахуванням умов ринкового середовища та прийнятої концепції 

сталого розвитку. В результаті вивчення цього питання, категорія 

„економічний розвиток” розглядається як така, що характеризує динамічний 

процес ефективного господарювання окремого підприємства в результаті 

раціонального поєднання та використання різних факторів виробництва в 

гармонійному зв’язку з екологічним та соціальним факторами. 

Таке визначення економічного розвитку сільськогосподарського 

виробництва дає підстави для методичного обгрунтування його критерію через 

поняття „рівень”. Під ним розуміється значення окремих чи комплексних 

показників, що використовуються для проведення оцінки та аналізу 

економічного розвитку. Оцінювати рівень економічного розвитку слід на 

основі глибокого комплексного підходу, беручи до уваги організаційні, 

виробничі та фінансові аспекти. 

4. Для з’ясування і вибору показників, що визначають економічний 

розвиток сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах, автором 

здійснена класифікація чинників економічного розвитку. Вона дозволила 

виділити ті з них , які залежні від підприємства, а значить керовані ним, та ті, 

що не залежать, проте мають вплив на його розвиток. Відмічається зростання 

впливу на економічний розвиток зовнішніх чинників, що вимагає від 

підприємств їх врахування та коригування своїх цілей та технологій. Керовані 

підприємством чинники в подальшому будуть включені до алгоритму оцінки 

економічного розвитку. 

5. Встановлено, що підходи до оцінки економічного розвитку вивчені 

недостатньо. Запропонована оцінка економічного розвитку за єдиним 

комплексним показником має значні переваги, оскільки дає можливість дати 

кількісний вираз рівня економічного розвитку сільськогосподарського 

виробництва і проводити моніторинг та аналіз економічного розвитку в 

динаміці, визначати рейтинги. 

368

6 Узагальнюючи сутність економічного розвитку, автор приходить до 

висновку, що в умовах перехідного періоду до ринкової економіки 

важливим є вибір напрямків використання наявних ресурсів (факторів) з 

позицій забезпечення довгострокових завдань в пріоритетних галузях 

виробництва. 

Виявлено тісну кореляційну залежність між показниками трудомісткості, 

матеріаломісткості та рентабельністю виробництва основних видів 

сільськогосподарської продукції (зерна, молока, цукрових буряків, яловичини), 

що дає підстави для спрямування організації роботи в цих напрямах. 

Зі зміною форм власності і появою приватного капіталу змінюються 

функції управління ним з боку держави, в результаті чого зменшується її вплив 

в процесах управління капіталом в загальній системі державного регулювання. 

Капітал іде у сфери бізнесу і корпоративні структури. Постає потреба 

моніторингу використання власного капіталу. 

7. Розробка багатофакторної регресійної моделі оцінки економічного 

розвитку, яка виконана на основі вивчення впливу ефективності використання 

основних факторів виробництва (праці, землі, основного та оборотного 

капіталу) – на зростання, власного капіталу та її застосування стосовно 

сільськогосподарського виробництва Сумської області, дало можливість 

побудувати рейтинг районів, виявити такі, що мають позитивне значення рівня 

економічного розвитку (тобто, такі, що економічно розвиваються) та ті, що 

мають його від’ємне значення, що означає відсутність економічного розвитку. 

За допомогою даної регресії можна визначити оптимальні напрямки 

підвищення рівня економічного розвитку на основі ефективного використання 

наявних ресурсів: збільшення виробництва товарної продукції, розширення 

земельних угідь, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності 

праці чи інших керованих факторів виробництва. 

8. Фінансова стійкість підприємства є одночасно і важливим чинником 

економічного розвитку, і його наслідком. Тому для поглибленої оцінки та 

369

аналізу економічного розвитку пропонується оцінка фінансової стійкості. 

Комплексний показник фінансового стану підприємства включає основні 

фінансові коефіцієнти: автономії, покриття, маневреності, абсолютної 

ліквідності, співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості, які 

в цілому характеризують фінансову стійкість та незалежність підприємства. 

Узагальнена оцінка фінансової стійкості, що проведена за 

комплексним показником, вказує на нестійкий фінансовий стан 

сільськогосподарських підприємств Сумської області, що в свою чергу пояснює 

низький рівень економічного розвитку сільськогосподарського виробництва. 

9. Для комплексної оцінки використання капіталу пропонується 

інтегральний показник, до складу якого включені показники, що 

характеризують ефективність використання його окремих складових. 

Інтегральний показник використання капіталу пропонується для проведення 

оцінки та аналізу використання капіталу підприємств, як такий, що 

характеризує організаційний аспект господарювання. 

10. На відміну від існуючої методики, показник фондовіддачі основних 

засобів автором пропонується визначати як відношення виручки від реалізації 

продукції (без ПДВ) до середньорічної залишкової вартості основних засобів, 

яка відображає їх реальну вартість. 

11. В роботі приведено характеристику інформаційного забезпечення 

проведення оцінки економічного розвитку сільськогосподарських підприємств 

та розроблені і запропоновані конкретні пропозиції з оцінки економічного 

розвитку сільськогосподарського виробництва, використання яких дозволить 

управлінським органам на всіх рівнях проводити моніторинг економічного 

розвитку, відстежувати негативні тенденції, аналізувати їх причини, 

прогнозувати виробничу діяльність та економічний розвиток. Інформація, що 

необхідна для проведення розрахунків з оцінки економічного розвитку за 

запропонованою методикою, міститься в бухгалтерській фінансовій та 

370

статистичній звітності, а значить є доступною для різних користувачів. [9, с.14- 

16] 

Потім наводять список використаних джерел, розміщуючи їх одним із таких 

способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування 

і рекомендований при написанні дисертації), в алфавітному порядку прізвищ 

перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. 

Біографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з 

бібліотечної та видавничої справи. Кількість використаних джерел ВАК не 

лімітує. Це залежить від теми і завдань дисертації. 

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні 

правила. До списку входять: 

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських 

організацій, установ і відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми; 

• основні праці провідних спеціалістів у даній галузі; 

• праці авторів, що відбивають усі точки зору на вирішення проблеми; 

• публікації автора дисертації з теми дослідження, що підтверджують 

його особистий внесок у розробку; 

• основні праці наукового керівника, опонентів, співробітників провідної 

установи, які засвідчують їх наукову компетентність у даній проблемі. 

Не слід включати до списку ті роботи, на які немає посилань у тексті 

дисертації і які фактично не були використані, а також енциклопедичні 

словники, науково – популярні книги, газети. У разі необхідності використання 

таких видань за текстом можна навести їх у підстрочних посиланнях. 

Недостатня кількість джерел може свідчити про верхоглядство автора, 

поверховість дисертації; надмірність джерел свідчить про її компілятивний 

характер. Оптимальне число джерел можна визначити через зіставлення з 

обсягом дисертації. Вважається, що на одну сторінку тексту дисертації має 

бути одне джерело. Тобто кількість джерел має відповідати обсягу дисертації ± 

25 % . 

371

Кожне літературне джерело списку має знайти відображення в рукописі 

дисертації. Якщо автор робить посилання на будь – які запозичені факти або 

цитує роботи інших авторів, то він обов’язково повинен дати посилання на те, 

звідки взято наведені матеріали [13, с. 196]. 

В дисертаціях економічного профілю, здебільшого доводиться виконувати 

складні розрахунки, використовувати велику за обсягом вихідну фактографічну 

інформацію, яка, маючи допоміжне значення, не завжди доречна в основній 

частині, або помістити її там компактно в одній таблиці чи рисунку неможливо. 

Розміщення ж таблиць з перенесенням їх продовження на наступні сторінки 

дисертації ускладнює сприймання матеріалу в першу чергу опонентам, погіршує 

її архітектоніку. Тому такі допоміжні матеріали, які, одначе, є необхідними для 

повноти сприйняття дисертації: проміжні математичні доведення, формули і 

розрахунки, таблиці допоміжних цифрових даних, протоколи і акти випробувань, 

впровадження, розрахунки економічного ефекту, інструкції і методики, опис 

алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі 

виконання дисертаційної роботи, ілюстрації допоміжного характеру, наводять, як 

додатки до неї. 

Хоч додатки не є обов’язковим елементом дисертації і не входять до 

основного ліміту обсягу, який визначено ВАК для кандидатської (докторської) 

дисертації, однак вони підвищують рівень довіри до результатів дисертації, 

свідчать про їхню достовірність. 

Додатки обов’язково роблять тоді, коли теоретичний або емпіричний 

матеріал надто великий. Основну його частину подають у додатках, а 

„вижимки” з нього — в основному тексті дисертації. При цьому дається 

відповідне посилання. 

Як додатки до дисертації можна вносити копії протоколів та актів 

впровадження результатів дисертаційного дослідження. Кожний примірник 

такої копії повинен бути засвідчений підписом ученого секретаря спецради і 

печаткою установи, де функціонує рада. До актів про впровадження комплексних 

372

робіт з багатьма співвиконавцями обов’язково слід додати підписану 

керівником установи, де виконувалась дисертація, та засвідчену печаткою 

довідку про особистий внесок автора у ці роботи.[13, с.197]. 

Окрім високої професійної підготовки, дисертант повинен засвідчити 

культуру своєї мови, вміння передати на папері певні твердження з дотриманням 

синтаксичних, стилістичних і граматичних правил з урахуванням особливостей 

наукового стилю викладу, оскільки він, як підкреслюють фахівці, має свої 

особливості. 

Характерною особливістю наукової мови є формально – логічний спосіб 

викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, 

обґрунтуванню основних висновків дисертації. Не менше значення має смислова 

завершеність, цілісність і зв’язність думок. Для вираження логічних залежностей 

в мові є спеціальні функціонально – лексичні засоби зв’язку, що вказують на 

послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, 

отже, таким чином, та ін.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не 

менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, 

завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки 

до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до ..., розгляньмо..., зупинимося 

на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно 

розглянути...), підсумок, висновок (отже, таким чином, на закінчення зазначимо, все 

сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...). Засобами 

логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники 

(даний, той, такий, названий, вказаний та ін.). 

Для наукового тексту характерними є цілеспрямованість і прагматизм. 

Емоційні мовні елементи тут практично виключаються. Ціну мають лише точні, 

отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та 

факти. Це обумовлює точність їх словесного вияву і, отже, використання спеціальної 

термінології. 

373

Володіння мовою спеціальності, основу якої становить впорядкована і 

стандартизована термінологія, - один з основних показників наукового рівня 

здобувача. Через термін не тільки пізнається наукове поняття і логіка наукового 

мислення, а й логіка самої науки. Завдяки спеціальним термінам стає можливим у 

короткій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики 

наукових фактів, понять, процесів, явищ. 

Науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Тому 

не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам’ятаючи, що 

кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, термінологічну систему і прагне 

до встановлення точних однозначних термінів, що відповідають її сучасному стану. 

Не використовуються в науковому тексті професіоналізм, жаргонні й побутові 

вирази. 

Вельми специфічною є також фразеологія наукової прози, оскільки її функція, 

− одного боку, визначити логічні зв’язки між частинами висловлювань ( можна 

навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., 

підсумовуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.), з іншого боку, − в поширеній 

формі позначати певні поняття, виконуючи, по суті, роль термінів (інформатизація 

суспільства, документно-комунікаційна система та ін.). 

Є також деякі особливості наукової мови, котрі суттєво впливають на 

мовностилістичне оформлення дисертаційного дослідження. Насамперед слід 

зазначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також 

віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.). 

У науковій прозі широко послуговуються відносними прикметниками, оскільки 

саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з граничною точністю вказувати 

достатні і необхідні ознаки понять. Як відомо, не можна утворювати форми 

ступенів порівняння відносних прикметників. У дисертаційному тексті, 

використовуючи якісні прикметники, перевагу віддають аналітичним формам 

вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто 

використовують слова „найбільш”, „найменш”. 

374

Особливістю мови наукової прози є також прагнення уникнути експресії. 

Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке 

визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних 

виразів. Так, правильно замінити прикметник “наступні” займенником „такі”, 

який всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет. 

Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе інформаційне 

навантаження. Автори дисертаційних праць звичайно пишуть „проблема, яка 

розглядається”, а не „проблема, яка розглянута”. Ці дієслівні форми служать 

для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, 

закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони 

використовуються також при описі ходу дослідження, доведення. 

Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого 

часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на 

момент висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного і майже 

ніколи – наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсловами, 

пасивними конструкціями, що обумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, 

предмет дослідження (наприклад, „У даній статті розглядаються...”, 

„Передбачено виділити додаткові чинники...”). 

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники „цей”, „той”, „такий”. 

Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між 

частинами висловлювання (наприклад, “ці дані служать достатньою підставою 

для висновку...”). Займенники „щось”, „дещо”, „що–небудь” через 

неконкретність їх значення в тексті дисертацій, як правило, не 

використовуються. 

Певні особливості має синтаксис наукової мови. Оскільки вона 

характеризується логічною послідовністю, тут окремі речення і частини 

складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості та складні), як 

правило, дуже тісно пов’язані один з одним, кожен наступний випливає з 

попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для 

375

тексту дисертації, який потребує складної аргументації і виявлення причинно – 

наслідкових залежностей, властиві складні речення різних видів з чіткими 

синтаксичними зв’язками. Звідси розмаїття складених сполучників 

підрядності „завдяки тому, що”, „тоді як”, „тому що”, „замість того щоб”, „з 

огляду на те, що”, „зважаючи на те, що”, „внаслідок того, що”, „після того, що”, „в 

той час, як” та ін. Особливо часто використовуються похідні прийменники 

„протягом”, „відповідно до...”, „згідно з...”, „у результаті”, „на відміну від...”, 

„поряд з...”, „у зв’язку з...” та ін. 

У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж 

складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції 

відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні і тому подібні відношення, а 

також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов’язані між 

собою. Складносурядні ж речення використовуються для констатації; їх 

частини немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, 

окремі ланки якого відносно незалежні і легко піддаються перегрупуванню. А 

це не властиво для наукового тексту. 

Безособові, неозначено – особові речення в тексті дисертаційних робіт 

вживаються при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення 

використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під 

рисунками, діаграмами, ілюстраціями. 

Писемна наукова мова має й суто стилістичні особливості. Об’єктивність 

викладу – основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових 

праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності 

повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як 

достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, 

очевидно), можливий (можливо, ймовірно). 

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка 

на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У 

тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і 

376

словосполучень („за повідомленням”, „за відомостями”, „як свідчить”, „на 

думку”, „за даними”, „на нашу думку” та ін.). 

Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів, процесів 

майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові 

вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладення матеріалу. Так, 

експерименти описуються звичайно за допомогою особових дієслівних форм на – 

но і – то (одержано, вирішено, проаналізовано, здобуто, досягнуто та ін.). 

Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати 

увагу читача тільки на самій дії. Суб’єкт дії при цьому залишається 

невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах 

необов’язкова. 

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Тому виклад 

звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній 

послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Порівняно рідко використовуються 

форми першої і зовсім не використовуються – другої особи займенників 

однини. Авторське „я” ніби відступає на другий план. Нині стало неписаним 

правилом у дисертації замість „я” використовувати „ми” з огляду на те, що 

вираз суб’єкта авторства як формального колективу надає викладу більшої 

об’єктивності. Справді, вираз авторства через „ми” дає змогу відобразити 

власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового 

напрямку. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі 

тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до 

вирішення проблем. Займенник „ми” та його похідні якнайкраще передають й 

відтінюють ці тенденції. 

Ставши фактом наукової мови, займенник „ми” зумовив цілу низку нових 

похідних словосполучень, наприклад, „на нашу думку”. Проте нагромадження в 

тексті займенника „ми” справляє малоприємне враження. Тому автори 

дисертаційних праць використовують й інші звороти без цього займенника, 

зокрема конструкції з неозначено – особовими реченнями („Спочатку проводять 

377

відбір об’єктів для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за 

розмірами еталонів...”). Аналогічну функцію виконує речення з безособовими 

дієприслівними формами на – но і – то („Розроблено комплексний підхід до 

вивчення...”, „Досягнуто найменшого...”), в якому відпадає потреба у фіксації 

суб’єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті дисертації особових 

займенників. 

Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і 

стислість. Смислова точність – одна з головних умов забезпечення наукової та 

практичної значущості інформації, вміщеної в тексті дисертаційної праці. 

Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл написаного, призвести 

до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної 

тональності. 

На жаль, автори дисертацій не завжди досягають правильного 

слововживання: недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку, 

припускаючись лексичних помилок, позбавляють наукову мову точності та 

ясності. 

Ще одна необхідна якість наукової мови – її ясність. Ясність – це вміння 

писати доступно і дохідливо. Практика показує, що особливо багато неясностей 

виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і 

словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням. Дуже часто 

автори дисертацій пишуть „та ін.”, не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до 

тексту словосполучення „цілком очевидно”, коли не можуть викласти інших 

аргументів. Звороти „відомим чином” або „спеціальним методом” нерідко 

засвідчують, що автор у першому випадку не знає яким чином, а в другому – який 

саме метод. 

Здебільшого порушення ясності викладу викликане намаганнями окремих 

авторів надати своїй праці уявної науковості. Звідси і зовсім непотрібна 

наукоподібність, коли простим, усім добре відомим, предметам дають ускладнені 

378

назви. Причиною неясності висловлювання може стати неправильне розташування 

слів у реченні. 

Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу 

сприяє тому, що текст дисертації читається легко, думки автора сприймаються без 

ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. Не слід також 

плутати простоту із загальнодоступністю наукової мови. Популяризація тут 

виправдана лише в тих випадках, коли наукова праця призначена для масового 

читача. Головне у мовностилістичному оформленні тексту дисертації полягає в тому, 

щоб її зміст за формою викладу був доступний для того кола вчених, на яких ця 

праця розрахована. 

Стислість – третя необхідна й обов’язкова якість наукової мови. Реалізація 

цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і 

словесного мотлоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна 

сформулювати так: не тільки якомога точніше, а й якомога стисліше донести 

сутність справи. Тому слова і словосполучення, які не несуть смислового 

навантаження, мають бути повністю виключені з тексту дисертації. 

Багатослів’я, або мовна надмірність, найчастіше виявляється у вживанні 

зайвих слів. Щоб уникнути багатослів’я, необхідно передусім боротися із 

плеоназмами 1 , коли до тексту вповзають непотрібні слова. Вони свідчать не тільки 

про мовну недбалість її автора, а й часто вказують на нечіткість його уявлення про 

предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих 

із чужої мови. До мовної надмірності слід віднести вживання без потреби 

чужомовних слів, які дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють 

вислів. 

Інший різновид багатослів’я – тавтологія, тобто повторення одного й того ж 

іншими словами. Багато дисертацій переповнено повтореннями однакових або 

близьких за значенням слів. 

Окрім лексичних форм багатослів’я в дисертаціях трапляються і стилістичні 

вади, серед яких переважають канцеляризми, що засмічують мову, надаючи їй 

379

казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукову мову через 

недоречне використання так званих прийменникових сполук, позбавляючи її 

емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, в частині). 

Буває, що в дисертаціях виникає необхідність перелічити у певній 

послідовності технологічні операції, трудові прийоми тощо. У таких випадках 

звичайно використовують складні безсполучникові речення, в першій частині яких 

містяться слова із узагальнюючим значенням, а в наступних — такі, що за пунктами 

конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрики переліку будуються 

однаково, подібно до однорідних членів з узагальнюючими словами. Порушення 

однаковості рубрик у переліку — доволі поширений недолік мови багатьох 

дисертацій. 

При написанні дисертації необхідно додержуватись єдності термінів і визначень 

понять. Для цього інколи на початку дисертації подається перелік термінів і їх 

позначень, а також абревіатур. 

Вченим радам надається право повертати роботи, неохайно оформлені, з 

граматичними помилками і грубими стилістичними огріхами [13, с199— 205]. 

Текстовий матеріал наукового твору різноманітний. До нього (крім 

розглянутих вище елементів) належать складні числівники, літерні позначення, 

цитати, посилання, переліки та ін., тобто те, що при оформленні дисертації потребує 

знання особливих техніко – орфографічних правил. 

У дисертаційних працях гуманітарного та соціального напрямків 

використовується, як правило, цифрова та словесно – цифрова форма запису 

інформації, зокрема кількісні числівники. 

Прості кількісні числівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться 

словами. Наприклад: п’яти таблиць (не: 5 таблиць), на трьох зразках (не: на 3 

зразках). 

Складні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими 

починається абзац (такі числівники пишуться словами). Числа зі скороченим 

380

позначенням одиниць виміру пишуться цифрами, наприклад, 7 л, 24 кг. Після 

скорочення „л”, „кг” та ін. крапка не ставиться. 

Якщо кілька чисел стоять у тексті один за одним, скорочена назва одиниці 

виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 3,14 та 25 кг. 

Кількісні числівники узгоджуються з іменниками в усіх відмінкових формах, 

крім називного та знахідного відмінків. Наприклад: від п’ятдесяти гривень (род. 

відм.), шістдесяти бібліотекам (дав. відм.) та ін. У формах називного та знахідного 

відмінків числівники керують іменниками. 

Наприклад: є п’ятдесят (наз. відм.) публікацій (род. відм.) одержати п’ятдесят 

(знах. відм.) публікацій (род. відм.). 

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами подаються без 

нарощення (відмінкових закінчень), якщо вони супроводжуються іменниками. 

Наприклад: на 20 сторінках (не: на 20 – ти сторінках). 

При написанні порядкових числівників треба додержуватися таких правил. 

Прості та складні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад: третій, 

тридцять четвертий, двісті шостий. Винятком є випадки, коли написання 

порядкового номера обумовлено традицією, наприклад: 4 – й Український фронт. 

Числівники, що входять до складних слів, у наукових текстах пишуться 

цифрами. Наприклад: 15 – томне видання, 30 – відсотковий обсяг. Останніми 

роками все частіше використовуються форми без нарощування відмінкового закін- 

чення, якщо контекст не припускає ніяких подвійних тлумачень, наприклад: у З % 

обсязі. 

Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові 

закінчення. При запису після риски пишуть: а) одну останню літеру, якщо вони 

закінчуються на голосний (крім "о" та "у") або на приголосний звук; б) дві останні 

літери, якщо закінчуються на приголосний та голосний "о" чи "у". Наприклад: третя 

декада – 3 – я декада (не: 3 – тя), п'ятнадцятий день – 15 – й день (не: 15 – ий), 

тридцятих років – 3 0 – х років (не: 30 – их), десятого класу – 10 – го класу (не: Ю— о 

або 10— ого), у сьомому рядку – у 7 – му рядку (не: 7 – у або 7 – ому). 

381

При переліку кількох порядкових числівників відмінкове закінчення 

ставиться тільки один раз. Наприклад: товари 1 та 2 – го сорту. 

Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони 

стоять після іменника, до якого відносяться, відмінкові закінчення не ставляться. 

Наприклад: у розділі 3, на рис. 2. 

Так само, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівники 

римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть, кварталів, томів 

видань. Наприклад: XXI століття (не: ХХІ – ше століття). 

У дисертаційних працях часто зустрічаються скорочення. Це частина слова або 

усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується 

для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Скорочення слів 

здійснюється відповідно до чинних стандартів: ДСТУ 3582 – 97 „Інформація та 

документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. 

Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12 – 93 „Библиографическая запись. 

Сокращение слов в русском языке. Общие требования и правила”. 

Для утворення скорочених слів використовуються три основних 

способи: 1) залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік – р.); 2) 

залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (рисунок – рис); 

3) пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс 

(університет – ун – т). 

Треба мати на увазі, що скорочене слово повинне закінчуватися на 

приголосний, окрім „й”. 

У науковому тексті трапляються такі види скорочень: 1) літерні 

абревіатури; 2) складноскорочені слова; 3) умовні графічні скорочення за 

початковими літерами слів; 4) умовні графічні скорочення за частинами слів та 

початковими літерами. 

Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер повних 

найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер 

382

(США, ФРН); в) такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними 

літерами (ВАК – Вища атестаційна комісія). 

Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використовуються 

запроваджені авторами літерні абревіатури, які скорочено позначають якісь 

поняття із відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури 

вказуються у круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються 

в тексті без розшифровки. 

Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із 

поєднання: а) усічених та повних слів (профспілка – професійна спілка); б) 

тільки усічених слів (колгосп – колективне господарство). У наукових текстах 

крім загальноприйнятих складноскорочених слів використовуються також 

складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло спеціалістів. 

Ще один вид скорочень – умовні графічні скорочення за початковими 

літерами (к.к.д. – коефіцієнт корисної дії) застосовуються переважно в 

технічних текстах. Від літерних абревіатур вони відрізняються тим, що 

читаються повністю, скорочуються тільки на письмі і пишуться з крапками на 

місці скорочення. 

І нарешті, в текстах дисертаційних робіт зустрічаються умовні графічні 

скорочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на: а) 

загальноприйняті умовні скорочення: б) умовні скорочення, прийняті у 

спеціальній літературі, зокрема в бібліографії. 

Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що 

використовуються: а) після перерахування (та ін. – та інше, і т. д. – і так далі, і 

т. п. – і тому подібне); б) при посиланнях (див. – дивись, пор. – порівняй); в) при 

позначенні цифрами століть і років (ст. – століття, ст. ст. – століття, р. – рік, рр. 

– роки). Є також такі загальноприйняті скорочення: т. – том, н. ст. – новий 

стиль, ст. ст. – старий стиль, н. є. – наша ера, м. – місто, обл. – о бласть, гр. – 

громадянин, с. – сторінка, акад. – академік, доц. – доцент, проф. – професор). 

383

Слова „та інші”, „і таке інше” всередині речення не скорочуються. Не 

рекомендується скорочувати слова „так званий”, „наприклад”, „формула”, 

„івняння”, „діаметр” [13, c.209-212]. 

Окрім того, ВАК України встановив правила оформлення дисертації, яких 

теж треба дотримуватись. Згідно них дисертацію друкують машинописним 

способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу 

формату Л4 (210x297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків 

на сторінці Мінімальна висота шрифту 1,8 мм Можна також використати папір 

форматів у межах від 203x288 до 210x297 мм і подати таблиці та ілюстрації на 

аркушах формату A3 

Всі примірники дисертації повинні бути ідентичними В разі використання 

здобувачем копіювальної техніки ідентичність усіх примірників дисертації 

повинна бути засвідчена спеціалізованою вченою радою 

Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора 

наук повинен становити 11-13 авторських аркушів (для суспільних і 

гуманітарних наук 15-17 авторських аркушів) Обсяг основного тексту дисертації 

на здобуття наукового ступеня кандидата наук повинен становити 4,5-7 

авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук – 6,5-9 авторських 

аркушів) Зазначений вище обсяг дисертацій на здобуття наукового ступеня 

доктора чи кандидата наук розрахований на використання при їх оформленні 

звичайних (не портативних) друкарських машинок при друкуванні через 2 

інтервали на папері формату А4 або комп’ютерів з використанням шрифтів 

текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалові. 

Текст дисертації необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів 

лівий – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм, верхній – не менше 20 мм. 

нижній – не менше 20 мм. 

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої 

жирності Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою. 

384

Вписувати в текст дисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні 

знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому 

щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного 

тексту. 

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі 

написання дисертації, можна виправляти підчищенням аби зафарбуванням 

білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого 

тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом Допускається наявність 

не більше двох виправлень на одній сторінці. 

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати 

формату А4 (vають бути розрізаними) їх включають до загальної нумерації 

сторінок дисертації і розмішують, як правило, в додатках. 

Текст основної частини дисертації поділяють на розділи, підрозділи, 

пункти та підпункти Заголовки структурних частин дисертації „ЗМІСТ”, 

„ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, 

„СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, „ДОДАТКИ” друкують великими 

літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими 

літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка 

не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх 

розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім 

першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці 

заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між 

заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3 – 

4 інтервалам. 

Кожну структурну частину дисертації треба починати з нової сторінки. 

До загального обсягу дисертації, визначеного Порядком, не входять додатки, 

список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу 

сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів дисертації підлягають нумерації 

на загальних засадах. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, 

385

підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака 

№. 

Першою сторінкою дисертації є титульний аркуш, який включають до 

загальної нумерації сторінок дисертації. На титульному аркуші номер сторінки не 

ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті 

сторінки без крапки в кінці. 

Такі структурні частини дисертації, як зміст, перелік умовних позначень, 

вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера, а 

всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини дисертації, нумерують 

звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: 

„1 ВСТУП” або Розділ 6. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова 

„РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують 

заголовок розділу. 

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу 

складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими 

ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: 

“2 3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок 

підрозділу. 

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу Номер пункту складається 

з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку В 

кінці номера повинна стояти крапка, наприклад, “1.3.2.” (другий пункт третього 

підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт 

може не мати заголовка. 

пункти. 

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як 

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці 

необхідно подавати в дисертації безпосередньо після тексту, де вони згадані 

вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розмішені на 

окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. 

386

Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують 

як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті 

або у додатках. 

Ілюстрації позначають словом „Рис.” і нумерують послідовно в межах 

розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації 

повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між 

якими ставиться крапка. Наприклад, „Рис. 1.2” (другий рисунок першого 

розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують 

послідовно під ілюстрацією. Якщо в дисертації подано одну ілюстрацію, то її 

нумерують за загальними правилами. 

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) 

в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці 

розмішують напис „Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен 

складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться 

крапка, наприклад „Таблиця 1.” (друга таблиця першого розділу). Якщо в 

дисертації одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. 

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „Таблиця” 

та номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над 

іншими частинами пишуть слова „Продовження табл.” і вказують номер 

таблиці, наприклад: „Продовження табл. 1.2.” 

Формули в дисертації (якщо їх більше одної) нумерують у межах 

розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера 

формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля 

правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, 

наприклад: „(3.1)” (перша формула третього розділу). 

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні 

дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному 

аркуші декілька, то після слова „Примітки” ставлять двокрапку, наприклад: 

387

Примітки: 

1.... 

2.... Якщо с одна примітка, то її не нумерують і після слова Примітка» 

ставлять крапку. 

Ілюструють дисертації, виходячи із певного загального задуму, за 

ретельно продуманим тематичним планом, який допомагає уникнути 

ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і 

запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. 

Кожна ілюстрація мас відповідати тексту, а текст – ілюстрації. 

Назви ілюстрацій розмішують після їхніх номерів. При необхідності 

ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). 

Підпис під ілюстрацією звичайно мас чотири основних елементи: 

найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом 

„Рис.”; порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера 

арабськими цифрами; 

тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою 

характеристикою зображеного; 

експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які 

виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, шо експлікація 

не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Приклад: 

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети: 

1– розмотувач плівки; 

2– сталеві ролики; 

3– привідний валик; 

4– опорні стояки. 

Основними видами ілюстративного матеріалу в дисертаціях економічного 

профілю є: схема, діаграма, графік і таблиця. 

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в 

яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де 

388

викладається тема, пов’язана із ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, 

розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках „(рис. 3.1)” або 

зворот типу: „...як це видно з рис. 3.1” або „... як це показано на рис. 3.1”. 

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення 

(електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують 

чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. 

У дисертації слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали 

фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на 

стандартні аркуші білого паперу формату А4. 

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць. 

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розмішують над таблицею і 

друкують симетрично до тексту. Назву і слово „Таблиця” починають з великої 

літери. Назву не підкреслюють. 

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення 

тих предметів, які в ній характеризуються), розмішують у боковику, головці, чи 

389

в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто 

дані, якими характеризується присудок) – у прографці, а не в головці чи 

боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен 

заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка. 

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості 

коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, 

одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до 

узагальнюючих заголовків слова, що повторюються. 

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також 

виносять в об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова 

розміщують у заголовку над ним. 

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, 

виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані 

розмішують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні – посередині графи; 

лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним. 

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з 

маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якшо 

вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з 

порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. 

Таблицю розмішують після першого згадування про неї в тексті таким 

чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації 

або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків 

можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш 

(сторінку) назву вмішують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою 

кількістю граф можна ділити на частини і розмішувати одну частину під іншою 

в межах одної сторінки. Якшо рядки або графи таблиці виходять за формат 

сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її 

головку, в другому випадку – боковик. 

390

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, 

його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому 

повторенні його замінюють словами „Те ж”, а далі лапками. Ставити лапки 

замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, 

не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому – небудь рядку таблиці не 

подають, то в ньому ставлять прочерк. 

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко – 

орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі 

мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, 

розмішують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. 

Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від 

тексту, можна подати в одному рядку, а не одну над одною. Невеликі і нескладні 

формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків 

тексту. 

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати 

безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі 

Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового 

рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. 

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і 

нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. 

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака 

рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (−), множення (х) і ділення (:). 

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному 

тексті. Інші нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають 

арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок 

від формули до її номера Номер, який не вмішується у рядку з формулою, 

переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні 

вмішують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то 

номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного 

391

рядка формули Номер формули – дробу подають на рівні основної 

горизонтальної риски формули. 

Номер групи формул, розмішених на окремих рядках і об’єднаних 

фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза 1 , яке 

знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера. 

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить 

до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед 

ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. 

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених 

правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово, б) 

цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. 

Розділовими знаками мі А формулами, котрі йдуть одна за одною і не 

відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за 

формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять 

всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як 

визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити. 

При написанні дисертації здобувач повинен давати посилання на джерела, 

матеріали або окремі результати, з яких вони наводяться в дисертації, або на 

ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких 

присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і 

перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну 

інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. 

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна 

посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не 

включено до останнього видання. 

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових 

статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно 

точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є 

посилання в дисертації. 

392

Посилання в тексті дисертації на джерела слід зазначати порядковим 

номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, 

наприклад, „... у працях [1 – 7]...”. 

Якщо в тексті дисертації необхідно зробити посилання на складову 

частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити 

посилання у виносках, при цьому номер посилання мас відповідати його 

бібліографічному опису за переліком посилань. Приміром, це можна зробити 

цитатою в тексті. Як зазначає академік УААН Саблук П.Т. „Це, крім економії 

часу на пошук інформаційних даних, дозволяє аналізувати їх, формулювати 

висновки й робити конкретні обґрунтування щодо майбутнього” [8, с.3]. 

Відповідний опис у переліку посилань: 

8. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи 

розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 6). // За ред. П.Т.Каблука та 

ін. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 764с. 

Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів 

давати посилання на особисті наукові праці здобувача (принаймні ті, перелік 

яких наведено в авторефераті) 

Посилання на ілюстрації дисертації вказують порядковим номером 

ілюстрації, наприклад: „рис.1.2”. Посилання на формули дисертації вказують 

порядковим номером формули в дужках, наприклад: „у формулі (2)”. На всі 

таблиці дисертації повинні бути посилання в тексті, при цьому слово „таблиця” 

в тексті пишуть скорочено, наприклад „в табл. 1.2.” У повторних посиланнях на 

таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово „дивись”, наприклад: 

„див.табл.1.3”. 

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне 

джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід 

наводити цитати Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований 

текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, 

закладений автором. 

393

Загальні вимоги до цитування такі: 

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій 

граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням 

особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані 

іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, шо викликали 

загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”, 

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського 

тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при 

цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається 

трьома крапками Вони ставляться у будь – якому місці цитати (на початку, 

всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв 

розділовий знак, то він не зберігається; 

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, 

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми 

словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у 

викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і 

давати відповідні посилання на джерело, 

д) якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної праці до 

окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках 

ставлять знак оклику або знак питання, 

є) якщо автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, 

робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, 

ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь 

текст застереження вміщується у круглі дужки Варіантами таких застережень 

є: (курсив наш – П.X.), (підкреслено мною – П.Х.), (розрядка моя – П.Х.). 

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий 

містить бібліографічні описи використаних джерел і розмішується після 

висновків. Його складають безпосередньо за друкованим твором або виписують 

з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь – яких 

394

елементів, скорочення назв і т.п. Завдяки цьому можна уникнути повторних 

перевірок, вставок пропущених відомостей. 

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи 

посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при 

написанні дисертацій); в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або 

заголовків; у хронологічному порядку. 

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно 

до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. 

Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких 

стандартів – ГОСТ 7.1 – 84 „Библиографическое описание документа. Общие 

требования и правила составления”, ДСТУ 3582 – 97 „Інформація та 

документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. 

Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12 – 93 „Библиографическая запись. 

Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила.” 

Додатки оформлюють як продовження дисертації на наступних її 

сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку 

появи посилань у тексті дисертації. Якщо додатки оформлюють на наступних 

сторінках дисертації, кожний такий додаток повинен починатися з нової 

сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі чалими 

літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині 

рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово 

„Додаток” і велика літера, що позначає додаток. 

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, 

за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. 

Один додаток позначається як додаток А. 

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному 

аркуші під назвою дисертації друкують великими літерами слово „ДОДАТКИ”. 

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й 

підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним 

395

номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – 

другий розділ додатка А, В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В. 

Ілюстрації, таблиці і формули, які розмішені в додатках, нумерують у межах 

кожного додатка, наприклад рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка 

Д), формула (А. 1) – перша формула додатка А. 

Так само слід притримуватись вимог ВАК України щодо оформлення 

автореферату дисертації, який, на відміну від дисертації, до того ж публікується 

та надсилається у провідні наукові установи для отримання відзивів від 

спеціалістів даної галузі. 

Написання автореферату – заключний етап виконання дисертаційної 

роботи перед поданням її до захисту Призначення автореферату – широке 

ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними 

результатами і основними висновками дисертації Автореферат друкують 

українською мовою Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту 

відзиви від спеціалістів даної галузі. 

Автореферат має досить грунтовно розкривати зміст дисертації, в ньому не 

повинно бути надмірних подробиць, а також інформації, якої нема в дисертації. 

Структурно автореферат складається із загальної характеристики роботи, 

основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою 

дисертації і анотацій українською, російською та англійською мовами. 

Загальна характеристика роботи, що подається в авторефераті, мас 

відповідати наведеним у вступі до дисертації її кваліфікаційним ознакам. 

Недоцільно використовувати рубрики, не рекомендовані у вимогах до змісту 

цих ознак. Заголовки рубрик не треба виділяти в окремі рядки, достатньо 

вирізнити їх жирним шрифтом або курсивом і розмістити в підбір із текстом 

Крім того, вказують структуру дисертації, наявність вступу, певної кількості 

розділів, додатків, повний обсяг дисертації в сторінках, а також обсяг, що 

займають ілюстрації, таблиці, додатки (із зазначенням їх кількості), список 

використаних літературних джерел (із зазначенням кількості найменувань). 

396

В основному змісті стисло викладається сутність дисертації за розділами. 

Цей розділ повинен дати повне і переконливе уявлення про виконану роботу. 

Якщо вступна частина автореферату дає змогу скласти лише загальне 

враження про дисертацію, то основна, яка і є власне реферативною, дає більш 

повне уявлення про її зміст і побудову. У цій частині автореферату важливо 

показати, як були отримані результати, продемонструвати хід дослідження, 

викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності і 

трудомісткості, описати умови і основні етапи експериментів. Нюанси 

висвітлення змісту дисертації можуть розрізнятися залежно від наукової галузі, 

теми та інших факторів Проте у всіх випадках до автореферату доцільно 

вводити насамперед висновки і кінцеві результати. 

Висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної роботи, яка 

повинна відповідати загальним висновкам дисертації Вони починаються з 

формулювання наукової задачі або проблеми, за вирішення якої дисертант 

претендує на присудження наукового ступеня. 

Сформульована наукова задача або проблема тісно пов’язується з назвою 

дисертації, метою роботи і основними науковими положеннями, що 

захищаються в дисертації. Це ніби наукова “формула”, згусток отриманої 

наукової новизни. Звичайно формулювання починається так. “У дисертації 

наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі (або 

наукової проблеми), що виявляється в...” Далі треба вказати, якою саме є 

наукова задача або проблема, як вона вирішена і для чого в кінцевому розумінні 

(прикладному плані) вона призначена. 

Після формулювання вирішеної наукової задачі або проблеми у висновках 

викладають головні наукові і практичні результати роботи. Вони тісно 

пов’язані з науковими і прикладними положеннями, викладеними в загальній 

характеристиці роботи. Кожен науковий і прикладний висновок роботи треба 

формулювати чітко і конкретно (однозначно). Формулювання віддзеркалює суть 

і новизну зробленого. Але тут не можна доходити до рівня анотації. Наукові 

397

висновки подають звичайно ширше, ніж формулювання наукових положень, які 

захищаються. 

Суть автореферату полягає у точній відповідності змістові дисертації, а 

його зміст – дає повне уявлення про наукову цінність і практичну значущість 

дисертації. 

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подають 

відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв 

праць і прізвищ усіх співавторів. Опубліковані праці, котрі розкривають 

основні положення дисертації, включають до списку в такому порядку: 

монографії; брошури; статті у наукових фахових виданнях; авторські свідоцтва; 

патенти; препринти; статті; депоновані й анотовані у наукових журналах; тези 

доповідей тощо. 

На останніх сторінках автореферату розмішують анотації українською, 

російською та англійською мовами На вибір здобувача анотація англійською 

або російською мовою повинна бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки 

машинописного тексту (до п’яти тисяч друкованих знаків) інформацією про 

зміст і результати дисертаційної роботи, а дві інші – обсягом до 0,5 сторінки 

машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) – ідентичного змісту 

інформація про основні ідеї та висновки дисертації. 

Анотації складаються за формою, яка має такий зміст: 

прізвище та ініціали здобувача, назва дисертації; 

вид дисертації (рукопис,) і науковий ступінь; 

спеціальність (шифр і назва); 

установа, де відбудеться захист, місто, рік; 

основні ідеї, результати та висновки дисертації. 

Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. 

Належить використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових 

документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно 

398

використовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів 

і символів. 

Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою. 

Ключовим словом називається слово або стійке словосполучення із тексту 

анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження. 

Сукупність ключових слів повинна відображувати поза контекстом основний 

зміст наукової праці. Загальна кількість ключових слів повинна бути не 

меншою трьох і не більшою десяти Ключові слова подають у називному 

відмінку, друкують в рядок, через кому. 

Примірники автореферату, які здобувач подає до спеціалізованої вченої 

ради разом з іншими документами та дисертацією, друкують за тими ж 

правилами, які встановлені для друкування дисертацій, із врахуванням певних 

особливостей. 

За обсягом автореферат (без обкладинки і анотацій) не може бути меншим 

1,3 авторських аркуша і перевищувати 1,9 авторських аркуша для докторської і 

відповідно 0,7 та 0,9 авторських аркуша для кандидатської дисертації при 

друкуванні через інтервал з розміщенням до 40 рядків на сторінці. 

На лицьовій стороні обкладинки автореферату подаються назва організації, 

спеціалізована вчена рада, яка прийняла дисертацію до захисту, індекс УДК, 

прізвище, ім’я, по батькові здобувача, назва дисертації, шифр і найменування 

спеціальності за переліком спеціальностей наукових працівників, підзаголовок 

„Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) 

(галузь наук)”, місто, рік. 

На зворотній стороні обкладинки автореферату вказується організація, в 

якій виконане дисертаційне дослідження; науковий ступінь, вчене звання, 

прізвище та ініціали наукового керівника і (або) консультанта, його місце 

роботи й посада; наукові ступені, вчені звання, місця роботи та посади, 

прізвища та ініціали офіційних опонентів; назва провідної установи із 

зазначенням підрозділу (кафедри, відділу), де розглядатиметься дисертація, 

399

дата і час проведення захисту, шифр спеціалізованої вченої ради та адреса 

організації, при якій її створено; бібліотека, в якій можна ознайомитися з 

дисертацією; дата розсилання автореферату; підпис вченого секретаря 

спеціалізованої вченої ради. Серед вчених звань наукового керівника і опонентів не 

рекомендується згадувати їх членство в громадських (не державних) академіях наук. 

Автореферат не мас титульного аркуша. 

Номери сторінок проставляються в центрі верхнього берега сторінки. 

Нумерація починається з цифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна 

характеристика роботи. 

Структурні частини автореферату не нумерують, їх назви друкують великими 

літерами симетрично тексту. 

Автореферат дисертації виготовляють друкарським способом і видають у 

вигляді брошури тиражем 100 примірників. 

Формат видання 145x215 мм (формат паперу і частка аркуша 60x90/16) j 

друкуванням тексту на обох сторонах аркуша. 

На авторефераті повинні бути вказані вихідні дані друкарні або іншої 

установи, де друкувався автореферат, згідно з державним стандартом. 

Відповідальність за наявність вихідних даних та за обов’язкове розсилання 

авторефератів несе спеціалізована вчена рада. 

До спеціалізованої вченої ради здобувачем наукового ступеня подасться також 

електронний варіант тексту автореферату дисертації у двох примірниках (на двох 

гнучких магнітних дисках (ГМД) – дискетах розміром 3,5 дюйма) у вигляді файлу з 

ім’ям aref.rtf, структура якого повністю відповідає друкованому варіанту 

автореферату, включаючи обкладинку. 

Вищою атестаційною комісією України розроблене програмне забезпечення 

для формування банку даних про докторські та кандидатські дисертації. Тому 

відповідним чином мають бути сформовані електронні варіанти документів 

атестаційних справ, зокрема і згаданий файл aref.rtf. Його треба готувати так: 

Шрифт Times New Roman Cyr 

400

Розмір шрифта 12 пунктів 

Відстань між рядками 

1,5 інтервали 

Параметри сторінки формат А4 

Розташування Книжне 

Верхній, нижній і лівий берег 20 мм 

Правий берег 10 мм 

Згадане програмне забезпечення сприймає файл aref.rtf, підготовлений у текстових 

редакторах Word 6 for Windows 3.x або Word 7 for Windows 95. але не Word 8 for 

Windows 97: кодова таблиця останнього не збігається з кодовими таблицями 

попередніх версій. 

Рисунки, інші допоміжні графічні зображення та матеріали в електронному 

варіанті автореферату можуть бути виготовлені тільки у вищезгаданих форматах. 

Якщо це неможливо зробити, або така інформація не вміщується на дискеті, то їх 

можна не наводити [5, c.38-40]. 

На відміну від вступу автореферату, який співпадає з викладеним у 

дисертації, її основний зміст у ньому викладається дуже стисло, без деталізації за 

підрозділами. Виходячи з обсягу автореферату в усьому, для викладу змісту 

кожного розділу можна відвести 2 – 3 сторінки. Тут застосовується здебільшого 

розповідний стиль. Зокрема, виклад може бути таким. 

У першому розділі “Теоретичні основи оцінки економічного розвитку 

сільськогосподарського виробництва” поглиблено теоретико – приладну 

сутність категорії „економічний розвиток”, як основної складової сталого 

розвитку. Економічний розвиток на макрорівні характеризує якісні процеси, що 

відбуваються в економіці певної організаційно – економічної системи, які в свою 

чергу приводять до зміни кількісних характеристик даного етапу розвитку. 

Сільськогосподарському підприємству, як основній структурній складовій 

економічної системи, присутні зворотні та незворотні процеси, тобто, якісні та 

кількісні зміни, що відбуваються з продуктивними силами та виробничими 

відносинами суспільства. 

401

У зв’язку з цим автор пропонує розглядати економічний розвиток 

сільськогосподарського підприємства, як категорію, що характеризує 

динамічний процес ефективного функціонування окремого 

сільськогосподарського підприємства в результаті раціонального поєднання та 

використання факторів виробництва в гармонійному зв’язку з екологічним та 

соціальним факторами і якому присутні зворотні та незворотні процеси. 

В результаті проведеного автором вивчення та узагальнення 

інформаційних джерел, встановлено, що методичні підходи до оцінки 

економічного розвитку в сучасних умовах вивчені недостатньо. Так, авторами 

пропонуються комплекс показників для оцінки ефективності та стабільності 

виробництва, серед яких найбільш характерними в сучасних умовах є такі, як 

виробництво валової продукції у співставних цінах, урожайність рослин, 

продуктивність тварин, продуктивність праці, рентабельність використання 

активів, власного капіталу, рентабельність продаж, фондовіддача, показники 

оборотності активів, фінансові коефіцієнти. Ці показники, на думку автора, 

характеризують лише окремі сторони виробничої діяльності, проте не дають 

оцінки економічного розвитку сільськогосподарських підприємств в цілому. 

Викладені в роботі загально – теоретичні основи оцінки економічного 

розвитку в сучасних умовах дають підстави для встановлення методичних 

підходів та розробки алгоритму оцінки економічного розвитку. 

Оцінка економічного розвитку передбачає вибір показників, які б 

достатньо повно та різнобічно характеризували його, як складне економічне 

явище. При цьому автор вважає, що в основі оцінки економічного розвитку, 

відповідно до приведеного визначення, повинні лежати показники 

результативності виробничої діяльності. Разом з тим, вона повинна 

відображати процес розширеного відтворення, як одну з основних умов 

економічного розвитку. 

Автором звертається увага на доцільність використання такого 

методичного підходу, коли в його основі лежить оцінка ефективності 

402

використання капіталу та можливість його нарощування. Бо саме власний 

капітал в сучасних умовах є основою розширеного відтворення. При цьому для 

оцінки економічного розвитку автор обґрунтовує доцільність використання 

комплексних показників, що дає можливість складати рейтинги, визначати 

економічно слабкі та стійкі райони. 

У другому розділі “Оцінка сучасного стану економічного розвитку 

сільськогосподарського виробництва” досліджені та проаналізовані в 

тривалій ретроспективі показники, що характеризують обсяги виробництва та 

реалізації, продуктивність праці, урожайність сільськогосподарських культур, 

продуктивність тварин, показники рентабельності, фінансового стану, 

оборотності активів, використання капіталу. 

Особливістю сільськогосподарського виробництва Сумської області на 

сучасному етапі є тенденція зниження рівня економічних показників, зміна 

співвідношення основних галузей, збільшення кількості та подрібнення 

сільськогосподарських підприємств, що пояснюється процесом адаптації 

сільськогосподарського виробництва до ринкових умов, реформуванням 

відносин власності та іншими причинами. 

Обсяги виробництва валової продукції виробленої 

сільськогосподарськими підприємствами Сумської області за досліджуваний 

період значно знизились. Так, за період 1990 – 2002 pp. обсяг валової продукції 

сільського господарства скоротився на 837,9 млн. грн., або на 66,9%, в тому 

числі виробництво продукції рослинництва зменшилось на 372,5 млн. грн., або 

на 57,5 %, тваринництва – н а 465,4 млн. грн., або на 77,2%. 

Суттєво знижується частка товарної продукції тваринництва в її 

загальній сумі: з 58,7% у 1990 році до 31,7% у 2002 р. В той же час зростає 

частка продукції рослинництва – з 36,1% в 1990 році до 54,9% в 2002 році. 

Така ситуація є наслідком занепаду галузі тваринництва: зменшення 

поголів’я тварин, а в окремих господарствах відсутність цієї галузі внаслідок її 

трудомісткості, матеріаломісткості та нерентабельності. Так, вирощування 

403

зернових та цукрових буряків є рентабельним на протязі всього 

досліджуваного періоду, хоча рівень рентабельності знизився з 194,5 % в 1990 

році до рівня 14,0% у 2002 році – зернові, і з 29,9% до 7,8% відповідно – 

вирощування цукрових буряків, в той час як виробництво молока та 

яловичини стало збитковим (рівень рентабельності виробництва молока 

знизився з 41,5 % до рівня збитковості 13,5 %, а рівень рентабельності 

яловичини, відповідно, знизився з 14,3% до рівня збитковості 37,2%). 

Процеси реформування сільського господарства зумовили подрібнення та 

зменшення розмірів сільськогосподарських підприємств. Так, їх кількість 

зросла з 330 до 538 у 2002 році, а середній розмір земельних угідь, що 

припадає на одне господарство зменшилось з 3555 гектарів в 1990 році до 1716 

гектарів в 2002 році, тобто майже вдвоє. 

Такі перетворення не призвели до підвищення ефективності галузі. За 

період 1990 – 2002 pp. чітко просліджується негативна тенденція щодо 

результативності господарської діяльності (табл..1.): 

Ефективність господарської діяльності 

сільськогосподарських підприємств Сумської області 



Показники рентабельності, 

% 


Роки 

Питома 

вага 

Прибуток в 

Собівартіст 

РентаРента- збиткових 

%до 

ь реалізобельністьбельність 

З них підпри- 

собівартос 

ваної 

продаж, активів, 

Всього збитємств, ті 

продукції в 

(прибуток в (прибуток в 

кових % 

реалізован 

%до 

%до % до вартості 

ої 

виручки 

виручки) активів) 


1990 330 1 0,3 71,6 39,5 28,3 7,9 

1991 371 − 0,0 62,6 63,6 39,8 16,2 

404

1992 417 1 0,3 39,4 121,8 48,0 24,9 

1993 408 5 1,2 54,4 91,3 49,7 22,6 

1994 400 22 5,5 52,4 61,6 33,4 29,1 

1995 391 165 42,2 86,4 4,9 4,2 1,2 

1996 395 311 78,7 103,5 − 7,1 −17,1 −1,5 

1997 404 373 92,3 121,8 −36,0 −43,8 −4,2 

1998 418 397 94,9 139,4 −45,4 −63,3 −5,4 

1999 425 371 87,3 121,9 −35,6 −43,4 − 4,7 

2000 536 119 22,2 76,4 27,4 20,9 7,5 

2001 560 250 44,6 75,5 10,9 8,3 3,3 

2002 538 330 61,3 102,0 − 1,9 − 2,0 −2,8 

Дані таблиці 1 свідчать, якщо рівень рентабельності виробництва в 1990 році 

становив 39,5%, то в 2002 році рівень збитковості становив 1,9 %, рівень 

рентабельності продажів знизився з 28,3% в 1990 році, до 2,0% збитковості в 

2002 році, рівень рентабельності активів знизився відповідно з 7,9% до рівня 

збитковості 2,8% у 2002 році. Кількість збиткових господарств за цей період 

зросла з 1 в 1990 році до 330 у 2002 році, що становить 61,3% від їх загальної 

кількості. 

В той же час решта підприємств – 238 або 38,7% є рентабельними. Тобто, 

якщо в цілому для сільськогосподарського виробництва загальною є 

тенденція зниження показників та збитковості виробництва, то третина 

сільськогосподарських підприємств має позитивні показники. 

В результаті проведеного аналізу структури та використання капіталу 

підприємств встановлено, що забезпеченість сільськогосподарських підприємств 

основним капіталом зменшується. Так, частка основних засобів в загальній сумі 

активів знизилась з 84,7% в 1996 році до 60% в 2002 році. Стосовно 

забезпеченості оборотними активами, то їх частка зростає з 11,6% в 1996 році 

до 34,4% в 2002 році. Фондовіддача основних засобів у 2002 році складає 0,456, 

що на 0,072 більше, ніж у 2001 році, що свідчить про підвищення ефективності 

використання основних засобів. Оборотність оборотних активів за останні три 

405

роки знизилась з 1,232 в 2000 році до 0,968 у 2002 році, що не сприяє 

ефективності сільськогосподарського виробництва. 

Здійснена автором оцінка стану та економічного розвитку 

сільськогосподарського виробництва за сукупністю різних показників є 

трудомісткою. При цьому окремі показники характеризують тільки певні 

сторони сільськогосподарського виробництва і не дають загального уявлення 

про його економічний розвиток, у зв’язку з чим виникає необхідність розробки 

з цією метою комплексних показників. 

У третьому розділі “Удосконалення науковометодичних підходів до 

оцінки економічного розвитку сільськогосподарського виробництва” 

розроблені конкретні пропозиції з удосконалення оцінки економічного 

розвитку сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах. 

Як складне економічне явище, економічний розвиток 

сільськогосподарського виробництва автором пропонується оцінювати 

комплексно, беручи до уваги організаційні, виробничі та фінансові аспекти. При 

цьому найбільш доцільним, на думку автора, є методика оцінки економічного 

розвитку з використанням єдиного комплексного показника, який би кількісно 

характеризував економічний розвиток сільськогосподарських підприємств і 

охоплював кінцеві результати діяльності господарюючого суб’єкта, 

враховуючи вплив багатьох результатоформуючих чинників. В структуру 

такого комплексного показника повинні бути включені показники ефективності 

використання капіталу, як основи економічного зростання. 

Задача моделювання оцінки економічного розвитку розв’язувалась 

методом кореляційно-регресійного аналізу на основі дослідження впливу 

факторів на результативну ознаку. Факторними ознаками були відібрані 

показники, що характеризують ефективність використання складових 

капіталу сільськогосподарського підприємства (землі, праці, основних та 

оборотних засобів), як основних результатоформуючих та керованих 

чинників: продуктивність праці, вартість товарної продукції на 1 га 

406

сільськогосподарських угідь, фондовіддача, оборотність матеріальних 

оборотних активів. Збільшення власного капіталу та ефективне його 

використання в сучасних умовах характеризує економічне зростання, тому автор 

пропонує як результативну ознаку використати коефіцієнт економічного 

зростання, що визначається як рентабельність власного капіталу, скоригованого 

на частку реінвестованого прибутку. 

В результаті проведених розрахунків на ПК отримана наступна модель 

оцінки економічного розвитку сільськогосподарського виробництва: 

Y x 

= −0, 

525 + 0, 

016x 

+ 0, 

037x 

+ 0, 

167x 

+ 0, 

223x 

1 

де Ух – коефіцієнт економічного зростання, що характеризує рівень 

економічного розвитку сільськогосподарського виробництва; 

Х1. продуктивність праці (вартість товарної продукції, тис. грн., на одного 

середньорічного працівника); 

Х2 — виробництво товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, тис. 

грн.; 

Х3 — фондовіддача основних засобів (вартість товарної продукції, грн. на 1 

гривню середньорічної залишкової вартості основних засобів); 

Х4 — оборотність матеріальних оборотних засобів (вартість товарної 

продукції, грн., на 1 грн. середньорічної вартості матеріальних оборотних 

активів) [9, с. 5 – 9]. 

Після стислого викладу основного змісту дисертації наводять повністю 

текст загальних висновків за нею, а також список публікацій з поділом на статті у 

наукових виданнях, інших виданнях, тези доповідей. Треба мати на увазі, що у 

списку використаних джерел до дисертації наводяться також власні статті автора, 

а за її текстом подаються посилання на них. Проте розміщують їх в авторефераті у 

хронологічній послідовності, а в дисертації за алфавітом, виходячи з назв статей. 

2 

3 

4 

407

Завершується автореферат анотаціями на українській, російській та 

англійській мовах, у кожній з яких виділяють ключові слова або 

словосполучення: оцінка, економічний розвиток, ефективність тощо. 

Захист дисертації можливий у тому випадку, коли її наукова і практична 

значимість підтверджується відзивами провідної установи та опонентів. 

Провідною установою щодо дисертації призначають лише наукову установу 

чи вищий навчальний заклад (або їх підрозділи), перелік яких затверджує ВАК 

України. Зокрема, провідні установи за спеціальністю 08.06.04 – бухгалтерський 

облік, аналіз та аудит такі: 

ДОПИСАТИ ТРЕБА!!!!!!! 

Волинський державний університет імюЛесі Українки МОН України 

Державний університет „Львівська політехніка” Міністерства освіти 

України 

Дніпропетровський національний університет МОН України 

Донбаський гірничо-металургійний інститут Міністерства освіти України 

(м.Алчевск Луганської області) 

Донецька державна академія управління Міністерства освіти України 

Донецький державний університет економіки і торгівлі ім.М.Туган- 

Барановського МОН України 

Донецький державний технічний університет міністерства освіти України 

Донецький національний університет міністерства освіти України 

Донецький комерційний інститут Міністерства освіти України 

Житомирський інженерно-технологічний інститут МОН України 

Запорізький державний університет МОН України 

Запорізька державна інженерна академія міністерства освіти України 

Запорізький державний технічний університет Міністерства освіти України 

Інститут економіки НАН України 

Інститут економіки промисловості НАН України (м.Донецьк) 

Інститут економіко-правових досліджень НАН України (м.Донецьк) 

408

Інститут економічного прогнозування НАН України 

Інститут проблем природокористування та екології НАН України 

(м.Дніпропетровськ) 

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України 

(м.Одеса) 

Інститут регіональнихдослідженьНАН України (м.Львів) 

Київський державний торговельно-економічний університет Міністерства 

освіти України 

Київський національний університет ім.Т.Шевченка 

Київський національний економічний університет МОН України 

Кримський інститут природоохоронного та курортного будівництва МОН 

України (м.Сімферополь) 

Львівська Комерційна академія Укоопспілки 

Львівський національний університет ім.І.ФранкаМОН України 

Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України 

Національний інститут стратегічних досліджень НАН України 

Національна гірнича академія України МОН України (м.Дніпропетровськ) 

Одеський державний економічний університет МОН України 

Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова МОН України 

Одеський державний сільськогосподарський інститут Мінагрополітики 

України 

Прикарпатський університет ім.. В.Стефаника МОН України (м.Івано- 

Франківськ) 

Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України 

Сімферопольський державний університет МОН України 

Сумський державний університет МОН України 

Східноукраїнський національний університет МОН України 

Тернопільська академія народного господарства МОН України 

Технологічний університет Поділля МОН України (м.Хмельницький) 

409

Ужгородський національний університет МОН України 

Український науково-дослідний інститут праці Міністерства праці України 

(м.Луганськ) 

Харківський державний економічний університет МОН України 

Харківський державний технічний університет сільського господарства 

Харківський державний університет МОН України 

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна МОН України 

Черкаський державний університет ім.Б.Хмельницького МОН України 

Чернівецький державний університет ім.Ю.Федьковича МОН України 

Міністерства АПК України 

Провідною не може бути установа, де виконувалася дисертація або де 

працює здобувач 

Керівник провідної установи призначає для вивчення дисертації 

доктора наук – провідного фахівця за темою дисертації, штатного працівника 

провідної установи, який не повинен бути членом спеціалізованої вченої 

ради, де відбувається захист дисертації Призначений фахівець може залучати 

до вивчення дисертації інших фахівців з даної наукової установи, 

рекомендувати апробацію дисертації на тематичному семінарі На основі 

вивчення дисертації фахівець виробляє наукову оцінку і готує проект відзиву. 

Проект відзиву обговорюється на засіданні вченої (науково— технічної) 

ради провідної установи або на засіданні її наукового підрозділу. Цей факт 

обов’язково зазначається у відзиві. 

У відзиві провідної установи встановлюється актуальність обраної теми, 

ступінь обгрунтованості наукових положень. висновків і рекомендацій, 

сформульованих у дисертації, їхня достовірність і новизна, повнота їх викладу в 

опублікованих працях, а також робиться висновок про відповідність дисертації 

встановленим вимогам У відзиві відображається важливість для науки й 

народного господарства одержаних автором дисертації результатів, а також 

410

висловлюються рекомендації щодо їхнього використання Структура 

дисертації та зміст її розділів у відзиві провідної установи не наводиться. 

Відзив провідної установи підписує доктор наук, який його готував, 

вказуючи при цьому свою посаду, і затверджує керівник провідної установи, 

який особисто відповідає за якість і об’єктивність відзиву. 

Копію відзиву провідної установи видають здобувачеві не пізніше як за 

десять днів до захисту дисертації [5, c.40-41]. 

Спеціалізовані вчені ради призначають для участі в прилюдному захисті 

дисертації офіційних опонентів з числа компетентних вчених у даній галузі 

науки, здатних здійснити вичерпну й об’єктивну експертизу дослідження на 

грунті високої принциповості та вимогливості Виконання доручення 

спеціалізованої вченої ради – обов’язок кожного вченого. 

Відзив офіційного опонента про дисертацію, його виступ на засіданні 

спеціалізованої вченої ради є необхідним елементом творчих дебатів на захисті 

дисертації, гарантом точного й повного виконання встановлених вимог до 

дисертації. Від ретельності експертизи, аргументованості й повноти висновків 

опонента великою мірою залежить оцінка дисертації спеціалізованою вченою 

радою, об’єктивність рішення щодо присудження наукового ступеня 

Критичний підхід до дисертаційного дослідження – головний критерій 

високого професіоналізму наукового опонента й доконечна умова 

конструктивної дискусії під час захисту. 

Офіційний опонент на основі вивчення дисертації та праць здобувача, 

опублікованих за темою дисертації, висвітлює в поданому до спеціалізованої 

вченої ради відзиві такі обов’язкові питання, як актуальність обраної теми, 

ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, 

сформульованих у дисертації, їх достовірність і новизну, повноту їх викладу в 

опублікованих працях. У відзиві подаються зауваження щодо змісту дисертації 

та висновок щодо її відповідності встановленим вимогам. 

411

Визначаючи актуальність теми, доцільно вказати на її зв’язок з 

державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямками 

розвитку науки і техніки, визначеними Верховною Радою України тощо. 

Оцінка обгрунтованості наукових положень дисертації, їх достовірності й 

новизни повинна бути об’єктивною та відбивати як позитивні, так і негативні 

сторони праці, зокрема опонент має наголосити на ключових проблемах, 

звернути увагу на висновки й твердження, що викликають сумніви й можуть 

слугувати підґрунтям дискусії під час захисту дисертації Опонент оцінює 

висновки здобувача щодо значущості його праць для науки її практики та 

вказує можливі конкретні шляхи використання результатів дослідження У 

відзиві опонент також повинен оцінити зміст дисертації, її завершеність в 

цілому її викласти зауваження щодо й оформлення [5, c.41]. 

Для захисту дисертації на спеціалізованій вченій раді відповідного профілю 

(їх перелік встановлює ВАК України) спочатку проводиться її попередній розгляд 

та обговорення на кафедрі чи відділі, де виконувалась робота. Тут обов’язкова 

присутність не менше трьох докторів економічних наук, тому у випадках, коли в 

такому підрозділі їх менше, запрошують учених з інших кафедр чи відділів і в 

цьому разі результати розгляду оформляють як висновок семінару чи 

розширеного засідання, вказуючи це у його преамбулі. 

Стандартного висновку не існує і його оформляють за довільною формою. 

Однак його повинен затвердити керівник наукової установи, де проводиться 

розгляд дисертації. В ньому наводять перелік присутніх з обов’язковим 

відзначенням їх наукових ступенів. Якщо це витяг з протоколу розширеного 

засідання кафедри чи відділу, вказують також посади і місце роботи цих осіб. 

Наприклад, ця частина висновку може бути викладена так: 

Печатка „Затверджую” 

Ректор 

Назва установи, 

Прізвище 

Дата 

412

ВИСНОВОК 

Про дисертаційну роботу __________________________________ представленої 

прізвище, ім’я, по батькові – повністю, назва дисертації 

на здобуття наукового ступеня ___________________________________ 

вказується ступінь за спеціальністю шифр і назва спеціальності 

(витяг з протоколу № від _________________________ назва із запрошенням 

дата розширеного засідання кафедри ( відділу) 

докторів економічних наук, професорів ____________________________ 

назва підрозділів чи інших наукових закладів. 

Присутні: 

Голова засідання – завідувач кафедри (відділу) ____ доктор економічних 

назва 

наук ________________________, доктор економічних наук професор 

прізвище та ініціали, посада, місце роботи 

доктор економічних наук професор _________________________ 

прізвище та ініціали, посада, місце роботи 

Далі у висновку наводять зміст доповіді аспіранта чи здобувача, кількість 

заданих йому запитань у процесі обговорення дисертації, коротку характеристику 

відповідей на них. При цьому у протоколі засідання наводиться повне 

формулювання як питань, такі відповідей, а у витягу з нього – лише кількість 

питань та перелік осіб, що їх задавали аспіранту чи здобувачу і викладається це 

таким чином. 

Слухали: доповідь аспіранта ______________________ ________ 

(прізвище, ім’я та по батькові – повністю) (назва віділу) 

про основний зміст дисертації на тему __________________ представлену 

назва 

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 

______________. 

(шифр і назва) 

Тема затвердження рішенням вченої ради __________________________________ 

номер державної реєстрації – назва установи 

науковий керівник д.е.н. професор Дорощук З.К 

413

В ході обговорення дисертації _______________ було задано 20 питань 

(прізвище та ініціали) 

д.е.н.професор _______________, науковий співробітник_______________, 

(прізвище та ініціали) (прізвище та ініціали) 

старший науковий співробітник _______________, асистент(молодший 


науковий співробітник) ______________, асистент ( молодший науковий 


співробітник ) ______________, асистент_____________ 


На всі запитання аспірант дав вичерпні відповіді з детальним аналізом 

основних аспектів наукової роботи. 

При обговоренні дисертації виступили рецензенти д.е.н.професор 

____________ к.е.н. доц.. (старший науковий співробітник)______________, 


які відмітили актуальність обраної аспірантом (здобувачем) теми, провели 

детальний аналіз виконаного дослідження і підкреслили його важливість та 

своєчасність, науковість і систематизованість матеріалу дисертації. 

Після цього наводиться короткий виклад висновків сформульованих за 

результатами обговорення дисертації. Тут обов’язковим є викладення 

актуальності дослідження, його основних результатів, ступеня новизни, сутність, 

достовірність, практичне значення, апробація і висвітлення в публікаціях. 

Практично ця частина висновку базується на вступі в дисертацію та автореферату, 

хоча сам виклад довільний і може бути таким. 

За результатами обговорення схваленні наступні висновки: 

1. Дисертаційна робота 

Прізвище, ім' 

я, 

по − батькові 

на тему: 

414

назва 

за спеціальністю 

теми 

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук 

шифр. назва 

мети і завдань які поставлені в дисертації. 

є завершеним науковим дослідженням. Автор досяг 

2. Актуальність теми. Перехід суб’єктів економіки України до ринкових 

умов зумовив об’єктивну необхідність структурних і трансформаційних 

перетворень соціально – економічного характеру. Водночас окремі макро- 

економічні чинники та недоліки цінової політики негативно вплинули на стан 

виробництва і рівень його ефективності у значної частини підприємств. Окрім 

того, на сучасному етапі важливу роль відіграє кон’юктура ринку, викликаючи 

серйозну конкуренцію, підвищені вимоги до якості продукції та ін. У зв’язку з 

цим проблеми забезпечення розширеного відтворення виробництва стали більш 

складними, вийшли за межі суто галузевих, тісно пов’язані зі здатністю суб’єктів 

господарювання до адаптації в ринковому середовищі. 

Пошук прагматичних рішень, зорієнтованих на позитивний кінцевий 

результат, зумовлює необхідність системного підходу до аналізу та вивчення 

сучасного стану і тенденцій розвитку, оцінка впливу різних факторів для 

прийняття відповідних рішень. 

В цих умовах виникає необхідність в розробці таких методичних підходів, 

коли з використанням невеликого числа показників можна було б достатньо 

повно дати комплексну оцінку економічного розвитку виробництва. 

3. Формулювання наукової проблеми. Метою дисертаційного дослідження є 

оцінка економічного розвитку виробництва з урахуванням особливостей 

різнофакторного впливу на результативні показники особливостей діяльності 

підприємств та розробка відповідного алгоритму її комплексного проведення, а 

також практична апробація розроблених пропозицій.Для досягнення поставленої 

мети у роботі вирішувались такі завдання: 

415

- з’ясувати теоретико – прикладне розуміння сутності категорії 

„економічний розвиток” і „рівень” виробництва в умовах кризового стану 

економіки, спаду виробництва, зміни функцій і ролі окремих чинників; 

- провести класифікацію сучасних чинників, що формують ефективність 

виробництва; 

- розробити методичні підходи щодо комплексної оцінки економічного 

розвитку виробництва; 

- розробити методичні рекомендації з проведення оцінки економічного 

розвитку підприємств; 

- розробити позиції щодо інтенсивності використання наявних ресурсів з 

метою підвищення економічного розвитку виробництва. 

4. Ступінь новизни результатів дослідження. Наукова новизна результатів 

дослідження складається із наступних положень: 

поглиблено теоретико – прикладну сутність поняття „економічний 

розвиток підприємства”. Стосовно сучасних умов він розглядаєтьсяяк основна 

складова сталого розвитку, що відображає позитивні відтворювальні процеси та 

гармонійно пов’язаний з соціальним і екологічним факторами; 

− удосконалена класифікація чинників економічного розвитку в сучасних 

умовах, яка побудована з врахуванням можливості управління ними; 

− вперше розроблено алгоритм розрахунку для здійснення комплексної 

оцінки економічного розвитку виробництва на основі регресійної 

багатофакторної моделі; 

− дістала подальший розвиток система показників для поглибленої 

оцінки економічного розвитку. Для оцінки фінансового стану 

запропоновано використовувати комплексний показник, до складу якого 

включені основні фінансові коефіцієнти; 

− уточнено методику розрахунку показника фондовіддачі основних 

засобів виходячи з їх залишкової вартості; 

416

обґрунтовано модель оптимізації впливу керованих факторів виробничої сфери 

на результативні показники діяльності підприємств; 

розроблені методичні рекомендації щодо здійснення розрахунків з оцінки 

економічного розвитку підприємств та його оптимізації, використання яких 

дозволить поглибити моніторинг економічного розвитку виробництва на 

різних рівнях, відстежувати його тенденції 

5. Сутність достовірності одержаних результатів дослідження. Наукові 

положення, висновки і пропозиції, наведені у дисертації є достовірними, отримані 

автором особисто, достатньо обґрунтовані. 

Розробки, виконані дисертантом, апробовані на практиці і є цілком 

реальними та ефективними. Достовірність отриманих результатів забезпечується 

обґрунтованим застосуванням наукових методів: монографічного, абстрактно- 

логічного, кореляційно-регресійного аналізу, порівняльного, графічного, 

індексних, експертних оцінок, а також інших прийомів економіко-статистичного 


6. Практичне значення одержаного результату полягає в розробці 

конкретних рекомендацій з проведення комплексної оцінки економічного 

розвитку виробництва, які дозволяють кількісно його оцінювати, проводити 

моніторинг, складати рейтинги, виявляти зміни та тенденції, приймати рішення 

щодо оптимізації економічного розвитку. Результати дисертаційного дослідження 

схвалені і прийняті до використання. (далі наводять назви установ і відомств, які 

підтвердили це актами про впровадження). Вказується також (при наявності) 

використання розробок у навчальному процесі. 

7. Апробація і висвітлення результатів досліджень. Тут вказують, на яких 

конференціях виступив автор з доповідями за проблемою дисертаційного 

дослідження, наводять перелік опублікованих статей, тез доповідей, публікацій у 

навчальній літературі. 

417

Далі наводять формулювання прийнятого рішення. Якщо воно позитивне, 

то викладається у редакції, яка засвідчує його відповідність вимогам ВАК, а тому 

рекомендується до захисту на відповідній вченій раді. 

8. Враховуючи, що дисертація 

прізвище , ім' 

я, 

побатькові 

є закінченою 

науково-дослідною роботою і відповідно вимогам ВАК, що пред’являються до 

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук, та 

виходячи з актуальності теми, теоретичної і практичної цінності дослідження, 

рекомендувати дисертаційну роботу 

назва 

теми 

наук за спец. 

прізвище , ім' 

я, 

побатькові 

на тему: 

до захисту на здобуття наукового ступеня кандидата економічних 

, на спеціалізованій вченій раді 

шифр назва 

назва 

наукового 

. 

закладу 

Тут вже вказуються результати голосування (за, проти або одноголосно). Інколи 

для переконливості, наводять також характеристику особистості здобувача. 

Висновок підписує головуючий на засіданні та секретар. 

Хоч у такому висновку це, як правило, не наводять, однак при обговоренні 

на цьому етапі висловлюються зауваження, які доцільно врахувати для 

покращення дисертації. Тому, зазвичай, спеціалізованій вченій раді подається вже 

допрацьований варіант дисертації, у якому усунуті недоліки, що були виявлені 

при її розгляді на засіданні кафедри (відділу). Проте дисертант може й не 

погодитись з усіма зауваженнями та відстояти власну позицію. Але в цьому 

випадку її треба переконливо аргументувати з урахуванням того, що на вченій 

раді вимоги стосовно доведення правомірності присудження дисертанту 

наукового ступеня не менші. 

Однак для допуску дисертації до захисту, крім позитивного висновку, (він 

дійсний один рік, тому доопрацювання дисертації не слід затягувати, бо інакше 

засідання кафедри (відділу) доведеться проводити повторно), необхідно оформити 

цілий пакет документів за переліком, що встановлений ВАК України, а саме: 

418

− заяву здобувача на ім’я голови спеціалізованої вченої ради з проханням 

прийняти дисертацію до розгляду (1 прим.), в якій необхідно зазначити, чи 

вперше захищається ця дисертація; 

− особистий листок з обліку кадрів з фотокарткою, засвідчений відділом 

кадрів за основним місцем роботи (2 прим.); 

− засвідчені копії дипломів про вищу освіту та про наукові ступені (вчені 

звання) (2 прим.); 

− засвідчене підписами і печаткою посвідчення про складені кандидатські 

іспити (2 прим.); 

− висновок установи, в якій виконувалася дисертація чи до якої був 

прикріплений здобувач, із зазначенням, коли іким була затверджена тема 

дисертації (2 прим.); 

− названі в авторефераті монографії, брошури, авторськісвідоцтва (копії), 

статті (відбитки або копії), тексти депонованих та анотованих у журналах 

рукописів наукових праць,тези доповідей (копії) (в 3 прим. Питання щодо 

необхідної кількості примірників друкованих праць здобувача вирішує 

спецрада. Члени спецради – фахівці зі спеціальності, за якою подано 

дисертацію, та офіційні опоненти повинні мати змогу ознайомитися з цими пра- 

цями. Друковані праці здобувача до ВАК разом із атестаційною справою не 

надсилаються, але зберігаються і подаються до ВАК у разі необхідності; 

− дисертація, оформлена згідно з вимогами, які викладені в „Основних 

вимогах до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій”, за кількістю 

примірників, необхідних для передачі на зберігання до Національної 

бібліотеки України ім. В. Вернадського, до бібліотеки установи, де створено 

спеціалізовану вчену раду для відправлення опонентам та провідній установі 

(організації). 

Другий примірник дисертації подається у незброшурованому вигляді для 

передачі до Українського інституту науково-технічної та економічної 

419

інформації (УкрІНТЕІ). Всі примірники дисертації мають бути підписані 

автором на титульному аркуші дисертації; 

− автореферат дисертації, оформлений згідно з вимогами ВАК, у двох 

примірниках. Перший примірник автореферату подається в двох ідентичних 

обкладинках. Всі примірники автореферату підписуються автором на 

обкладинці. Після рекомендації дисертації до захисту її автореферат на 

обкладинці підписується ученим секретарем спеціалізованої вченоїради, а 

потім здається до друку; 

− відгук наукового керівника (наукового консультанта),засвідчений 

печаткою установи, в якій він працює; 

− електронний варіант автореферату дисертації на дискеті діаметром 3,5 

дюйма (2 прим, на двох дискетах); 

− чотири поштові картки з марками і вказаними адресами здобувача (2 

картки) та спецради (2 картки). На зворотному боці поштових карток у 

верхньому куті пишуть прізвище, ім’я, по батькові здобувача, галузь науки та 

науковий ступінь, на який він претендує. 

Позитивне рішення щодо приймання дисертації до захисту приймається за 

дотримання двох умов: 

1) її зміст відповідає спеціальності, за якою спеціалізованій 

вченій раді дозволяється приймати дисертації до захисту; 

2) основні результати дисертаційного дослідження досить повно 

висвітлено в наукових фахових виданнях. 

Спеціалізована вчена рада приймає кандидатську дисертацію до захисту не 

пізніше ніж через два місяці від дня подання здобувачем усіх необхідних 

документів, і через три місяці – докторську дисертацію. Крім того, спецрада 

приймає до захисту докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а 

кандидатську – не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами 

обов’язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що 

відображають основні результати дисертації. 

420

Рада доручає комісії з числа членів ради (фахівцям за профілем 

дисертації) подати висновок про науковий рівень дисертації, відповідність її 

спеціальності та профілю ради, про кількість і обсяг публікацій, повноту 

викладу основних результатів у друкованих працях та особистий внесок 

здобувача. 

Висновок комісії має бути чітким, конкретним і віддзеркалювати такі 

аспекти роботи в наведеній нижче послідовності. 

1. Актуальність роботи (теми). 

2. Новизна наукових положень і результатів, отриманих 

особисто здобувачем і поданих на захист. 

3. Обґрунтованість і достовірність результатів, висновків 

і рекомендацій. 

4. Практичні результати роботи, їх рівень і сутність використання 

(впровадження). 

5. Повнота викладення наукових і практичних результатів дисертації в 

опублікованих роботах; особистий внесок дисертанта в публікаціях; кількість 

публікацій, їх обсяг і рівень видання. 

6. Відповідність дисертації обраній спеціальності та профілю спеціалізованої 

вченої ради. 

7. Відповідність дисертації вимогам п. 12 або п. 13 „Порядк”. 

8. Рекомендовані офіційні опоненти та провідна установа з дисертації. 

9. Перелік адрес для розсилання авторефератів (у частині, 

визначеній спецрадою). При цьому підкреслюється, що авто 

реферат відповідає змістові дисертації і може в поданому 

вигляді бути надрукованим. 

Висновок підписується всіма членами комісії. В разі необхідності 

комісія може залучати до підготовки проекту висновку фахівців кафедр 

(лабораторій, відділів) даної організації чи інших наукових установ. Комісія 

призначає фахові семінари для апробації дисертації. Попередній розгляд 

421

кандидатської дисертації у раді не повинен тривати більше двох місяців, а 

докторської – більше трьох місяців. 

При розгляді докторської дисертації комісія ради визначає, якою мірою в 

ній використані матеріали й висновки кандидатської дисертації здобувача. Слід 

пам’ятати, що матеріали кандидатської дисертації можуть використовуватися 

лише в оглядовій частині докторської дисертації. Положення та результати, 

які виносилися здобувачем на захист кандидатської дисертації, не можуть 

виноситися на захист докторської дисертації. 

Спецрада приймає дисертацію до захисту й призначає офіційних 

опонентів із числа компетентних учених зі спеціальності, за якою подано 

дисертацію. Відповідність спеціальності дисертації і спеціальності офіційного 

опонента визначається шифром і назвою спеціальності, наявністю наукових 

праць (монографій чи статей) опонента за спеціальністю дисертації, 

надрукованих у фахових виданнях протягом останніх п’яти років. Крім того, 

слід враховувати, яким чином трансформувалася спеціальність, за якою захищав 

дисертацію опонент, а також факт присвоєння опонентові вченого звання за 

спеціальністю поданої до захисту дисертації. Офіційний опонент повинен 

глибоко знати проблему, над якою працював дисертант і результат якої йому 

належить оцінити. Одним з показників цього є посилання здобувача в 

дисертації та авторефераті на ідеї, положення, публікації опонента. 

Для розгляду докторської дисертації призначають трьох офіційних 

опонентів – докторів наук, причому тільки один з них може бути членом 

спецради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій 

створено спецраду. 

Для розгляду кандидатської дисертації призначають двох офіційних 

опонентів, один з яких повинен бути доктором наук, а другий – доктором або 

кандидатом наук, причому тільки один з них може бути членом ради, де 

відбувається захист, або співробітником установи, в якій створено цю спеці- 

алізовану раду. 

422

Офіційними опонентами призначаються співробітники різних 

організацій, компетентні вчені зі спеціальності, за якою подано дисертацію, щоб 

забезпечити незалежність експертизи. Слід враховувати, що офіційними 

опонентами не можуть бути члени президії та працівники апарату ВАК, 

голови, заступники голів, вчені секретарі рад, в яких розглядають дисертацію, 

наукові керівники, співавтори опублікованих праць здобувача, співробітники 

провідної установи, ректори і проректори вищих навчальних закладів, 

керівники організацій та їхні заступники, співробітники тих підрозділів, де 

виконувалася дисертація, де працює здобувач або де проводились науково – 

дослідні роботи, замовником яких є здобувач. 

Офіційний опонент на основі вивчення дисертації та праць, опублікованих 

за темою дисертації, подає до ради відгук, в якому встановлюються 

актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, 

висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їх достовірність і 

новизна, повнота викладу в опублікованих працях, а також відповідність 

дисертації Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених 

звань. Офіційний опонент відповідає за об’єктивність та якість підготовленого 

ним відгуку. 

Крім офіційних опонентів рада визначає провідну установу, що входить до 

переліку ВАК, відому своїми досягненнями зі спеціальності, за якою подано 

дисертацію. Провідною не може бути установа, де виконувалася дисертація, 

працює здобувач, науковий консультант чи науковий керівник. 

Провідна установа надає відгук про дисертацію на основі її колективного 

розгляду і обговорення, в якому відображається важливість для науки й 

народного господарства одержаних автором дисертації результатів, а також 

висловлюються рекомендації щодо їх використання. Проект відгуку обгово- 

рюється на засіданнях учених (науково-технічних) рад провідних установ або 

на засіданнях наукових підрозділів. 

423

Відгук провідної установи підписує доктор наук із відповідної 

спеціальності – штатний працівник провідної установи, який не повинен бути 

членом ради, де відбувається захист дисертації, і затверджує керівник провідної 

установи. Копії письмових відгуків опонентів і провідної установи спецрада 

видає здобувачеві не пізніше 10 днів до захисту дисертації. Захист дисертації 

відбувається за наявності позитивних відгуків офіційних опонентів та 

провідної установи. За бажанням здобувача спецрада може призначити захист 

дисертації у випадку, якщо надійшло кілька негативних відгуків. Як правило, 

на цьому засіданні спецради визначається і дата захисту відповідно до існуючої 

черги та плану роботи ради. 

Рішення ради про прийняття дисертації до захисту вважається 

позитивним, якщо за нього в результаті відкритого голосування висловилася 

проста більшість членів ради, що брали участь у засіданні. 

Після прийняття дисертації до захисту спецрадою надсилається до ВАК 

повідомлення про захист дисертації. 

Повідомлення про захист дисертації 

на здобуття наукового ступеня 

доктора ( кандидата)______________ наук 

Вищій атестаційній комісії України 

Прізвище, ім’я, по батькові здобувача __________________________________ 

Посада здобувача і повна назва установи, де він працює 

___________________________________________________________________ 

Назва дисертації: ___________________________________________________ 

Шифр та назва спеціальності _________________________________________ 

Назва установи, її підпорядкованість, адреса і телефон ___________________ 

___________________________________________________________________ 

Науковий керівник __________________________________________________ 

Офіційний опонент _________________________________________________ 

424

Офіційний опонент _________________________________________________ 

Повна назва провідної установи _______________________________________ 

Голова спеціалізованої 

Вченої ради______________________________(Прізвище та ініціали) 

М. П. 

Зразок повідомлення про захист дисертації 

Повідомлення про захист докторських і кандидатських дисертацій 

публікується відповідно у „Бюлетені Вищої атестаційної комісії України” і додатку 

до цього „Бюлетеня” – „Науковий світ”. 

Повідомлення мають бути подані безпосередньо редакції або надіслані 

рекомендованим листом за формою згідно з нормативними документами ВАК 

України разом з копією платіжного доручення або квитанцією про поштовий пере- 

каз вартості публікації. Саме дата подання повідомлення вважається датою 

прийняття дисертації до захисту. Захист докторської дисертації може відбутися 

лише через один місяць після опублікування, відповідного повідомлення в 

„Бюлетені Вищої атестаційної комісії України”. 

Захист кандидатської дисертації може проводитися не раніше, ніж через один 

місяць після опублікування відповідного повідомлення в журналі „Науковий світ”. 

Остаточна дата захисту дисертації призначається спецрадою після публікації 

повідомлення. 

Наукового керівника вказують лише здобувачі кандидатського ступеня. 

Здобувачі докторського ступеня вказують третього опонента. Повідомлення 

надсилається на бланку установи, при якій функціонує спецрада. Слід врахувати, що 

повідомлення в черговий номер журналу редакція приймає до 15 числа включно. Не 

приймаються і не публікуються повідомлення з поправками від руки або 

нерозбірливо надруковані. 

При наявності опублікованого повідомлення у зазначених виданнях можна 

розсилати автореферат дисертацію, маючи на увазі, що це має бути зроблено не 

425

пізніше, як за місяць до дати її захисту (це засвідчується квитанцією або штампом 

поштового відділення). Надсилається автореферат за обов’язковими адресами: 

І. Адміністрація Президента України (01226, Київ, вул. Банкова, 11). 

2. Кабінет Міністрів України. Відділ з питань науки (01008, Київ, вул. 

Грушевського, 12/2). 

3. Вища атестаційна комісія України (01001, Київ, Хрещатик, 34). 

4. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (03039, Київ, проспект 

40 – річчя Жовтня, 3). 

31). 

1). 

5. Міністерство України у справах науки і технологій (01133, Київ, вул. Щорса, 

6. Національна парламентська бібліотека України (01601, Київ, вул. Грушевського, 

7. Львівська державна наукова бібліотека ім. B.C. Стефаника ( 79001, Львів, вул. 

Стефаника, 2). 

8. Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького (65020, Одеса, вул. 

Ластера, 13). 

9. Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка (61003, Харків, 

провулок Короленка, 18). 

10. Волинський державний університет імені Лесі Українки (43009, Луцьк, 

проспект Волі, 13). 

11. Дніпропетровський національний університет (49025, Дніпропетровськ, 

проспект Науковий, 72). 

24). 

66). 

12. Донецький національний університет (83055, Донецьк, вул. Університетська, 

13. Запорізький національний університет (69600, Запоріжжя, вул. Жуковського, 

14. Національний університет імені Тараса Шевченка (01017, Київ, вул. 

Володимирська, 64). 

15. Львівський національний університет імені І.Я. Франка (79002, Львів, вул. 

426

Університетська, 1). 

16.Одеський державний університет ім. І.І. Мечнікова (65057, Одеса, вул. 

Дворянська, 2). 

17. Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського (95038, 

Сімферополь, вул. Ялтинська, 4). 

18. Сумський державний університет (40007, Суми, вул. Римського- 

Корсакова, 2). 

19. Ужгородський державний університет (88000, Ужгород, вул.Підгірна, 4). 

20. Східноукраїнський державний університет (91034, Луганськ, квартал 

Молодіжний, 20-А). 

21. Прикарпатський державний університет ім. B.C. Стефаника (76000, Івано- 

Франківськ, вул. Шевченка, 57). 

22. Харківський національний університет ім..В.Н.Каразіна (61006, Харків, 

площа Свободи, 4). 

23. Черкаський державний університет імені Богдана Хмельницького (18000, 

Черкаси, бульвар Шевченка, 81). 

24. Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича (58012, Чернівці, 

вул. Коцюбинського, 2). 

25. Російська державна бібліотека (101000, Россия, Москва, просп. Калинина, 3). 

26. Російська державна публічна бібліотека ім. М.Є. Салтикова-Щедріна (191011, 

Россия, Санкт-Петербург, ул. Садовая, 18). 

27. Державна бібліотека Республіки Білорусь (220636, Беларусь, Минск, ул. 

Красноармейская, 9). 

28. Державна бібліотека Республіки Узбекистан ім. Алішера Навої ( 700000, 

Узбекистан, Ташкент, Мустакилик, 5). 

29. Національна бібліотека Грузії (380007, Грузия, Тбилиси, ул.Гудиашвили,7). 

30. Національна бібліотека Республіки Казахстан (480013, Казахстан, Алмати, 

просп. Абая, 14). 

31. Державна бібліотека Азербайджану (370601, Азербайджан, Баку, ул. Хагани, 

427

25). 

32. Національна бібліотека Республіки Молдова (277012, Молдавия, Кишинев, 

ул.31 августа 1989 г, 78-а). 

33. Національна бібліотека Республіки Киргизстан (720000, Киргизия, Бишкек, ул. 

Советская, 208). 

34. Національна бібліотека Таджикистану (734711, Таджикистан, Душанбе, просп. 

Рудаки, 14). 

35. Національна бібліотека Вірменії (375009, Армения, Ереван, ул. Теряна, 72). 

36. Національна бібліотека Туркменистану (744000, Туркменистан, Ашгабад, 

пл.Нейтралитета 

180). 

37. Книжкова палата України (02094, Київ-94, пр. Гагаріна, 27). 

38. Державна науково-технічна бібліотека України (03680, Київ, вул.Антоновича, 

39. Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН (03127, Київ-127, 

вул. Героїв Оборони, 10) — для біологічних, сільськогосподарських та 

ветеринарних наук. 

40. Державна наукова медична бібліотека (04060, Київ,вул. Толстого, 7) — для 

біологічних, медичних та фармацевтичних наук. 

Крім того, автореферат обов’язково надсилається членам спецради та разом з 

рекомендованими листами – до наукових установ та вищих навчальних закладів, 

визначених ВАК України як провідні за певними спеціальностями галузей науки. 

У свою чергу ці установи зобов’язані надсилати відгуки на надіслані до них 

автореферати дисертацій до відповідних спеціалізованих вчених рад. Це може 

бути короткий відгук, який засвідчує, наприклад, той факт, що наукові праці 

здобувача відомі фахівцям провідної установи, а сукупність його наукових 

здобутків відповідає рівню кандидатської чи докторської дисертації. 

Автореферат розсилають і за додатковим списком, затвердженим радою. До 

цього списку включають установи за профілем дисертації, відомих фахівців у даній 

428

галузі науки та провідні наукові установи. Дата розсилання автореферату має 

підтверджуватися квитанцією або штампом поштового відділення. 

Для ознайомлення наукової громадськості з доробком здобувача один 

примірник дисертації та два примірники автореферату не пізніше як за місяць 

до захисту передають у бібліотеку організації, спецрада якої прийняла 

дисертацію до захисту. 

Вони зберігаються в бібліотеці на правах рукопису [13, c.240-246]. 

Захист дисертації проводиться на спеціалізованій вченій раді, де здобувач 

повідомляє про результати наукового дослідження. Така доповідь триває не 

більше півгодини (за обсягом це 10 – 12 сторінок тексту), тому треба дуже 

вдумливо підійти до її змісту, щоби переконливо й аргументовано викласти 

сутність виконаного наукового дослідження. Допомагають цьому ілюстративні 

матеріали у вигляді таблиць, рисунків, до яких дисертант повинен привертати 

увагу членів вченої ради за ходом своєї доповіді. Такі матеріали можна 

демонструвати за допомогою комп’ютера, кодоскопа, або накресленими на 

ватманських аркушах паперу. Важливо, щоби ці матеріали організаційно 

поєднувались із змістом доповіді. 

Сама ж доповідь викладається з дотриманням певних вимог, які хоч і не 

формалізовані, але вже визначені практикою захисту дисертацій. 

Доповідь починається із звертання до голови та членів вченої ради, а також 

присутніх, оскільки захист дисертацій публічний, а тому в залі можуть бути всі 

бажаючі (інколи проходять і закриті захисти, коли предмет дослідження 

становить державну таємницю). 

Текст звертання довільний, але здебільшого вживається таке. 

„Шановний голово, члени вченої ради та присутні. Вашій увазі 

представляються матеріали наукового дослідження 

тема 

Виходячи з теоретичних підходів щодо 

формулюєть 

”. 

дисертації 

суть 

дослідження 

429

Перед нами була поставлена мета розробити методологічні і практичні положення 

вказується мета, 

що 

сформульована 

в 

дисертації 

Для досягнення цієї мети були вирішені такі задачі (далі треба викласти ці 

задачі за тестом вступу дисертації). 

дисертації). 

Об’єктом дослідження було обрано (наводиться за текстом вступу 

У процесі дослідження використовувались положення законодавчих і 

нормативно – правових актів, статистична інформація України назва 

області, а 

також дані окремих підприємств, результати особистих спостережень, наукові 

праці вітчизняних і зарубіжних учених з досліджуваних проблем. Предметом 

дослідження є (наводиться за текстом дисертації). 

Далі викладається наукова новизна одержаних результатів та практичне їх 

використання, приміром так: 

„Питання наукової новизни” одержаних результатів та практичне їх 

використання полягає у розробці організаційно – інформаційної моделі аналізу 

виробництва продукції в умовах розвитку ринку, а також в уточненні та 

доповненні методик аналізу і прогнозу її виробництва та продажу. 

Експертна оцінка реалізації організаційно – інформаційної моделі такого 

алгоритму показує, що в сучасних умовах його розв’язання великою мірою 

залежить від інформаційного забезпечення, яке неможливе без створення 

інформаційно – сервісних і маркетингових центрів, що забезпечували б 

товаровиробників необхідною науково – технічною та економічною інформацією 

(рис.1). 

430

Організаційно – інформаційна модель аналізу 

виробництва продукції 

431

Тут доречно привернути увагу аудиторії до ілюстрацій словами: “Зверніть 

увагу на рис. 1”, чи іншими, коротко прокоментувати наведений ілюстративний 


Подібним чином викладається зміст дисертації далі. При цьому треба 

звернути увагу на пропорційність тривалості усного тексту в проміжках між 

коментуванням ілюстрацій, бо нерідко надмірне захоплення останнім вичерпує 

ліміт часу на доповідь, її доводиться скорочувати експромтом, що не завжди 

виходить вдало. Як наслідок, така доповідь не завжди справляє позитивне 

враження на аудиторію, навіть якщо матеріал дисертації досить цікавий і 

аргументовано в ній викладений. Тому доцільно перед захистом потренуватись 

перед близькими або друзями, доручивши комусь із них хронометраж свого 

виступу. Це дозволить відшліфувати доповідь навіть за її частинами: вступом, 

основною частиною, коментарями до ілюстрацій, що має певне значення для 

повноти викладу на вченій раді. 

При підготовці доповіді варто зважити на те, що зміст автореферату 

дисертації вже відомий членам вченої ради. Тому характеризуючи виконане 

дослідження, не слід його повторювати тими ж самими виразами. Навіть вступ 

дисертації необхідно викласти коротше, адже все ж таки навіть за обсягом він 

менший за будь – який розділ дисертації, а якщо його зачитати буквально, то це 

зайняло б більше половини часу, відведеного для всієї доповіді. Тому доводиться 

суттєво скорочувати її зміст навіть проти вже й так стислого викладу в 

авторефераті. Як зазначають досвідчені науковці, слід зосередити свій виступ в 

основному на викладі головної наукової концепції, наукової новизни роботи, 

нових теоретичних і практичних положеннях, а також результатах, отриманих 

особисто автором дисертації, тобто саме на тому, що він фактично захищає. 

Конкретний виклад цих принципових моментів роботи сприяє підвищенню 

наукової цінності дисертації, її науково – методичного рівня та якості; дасть 

змогу об’єктивніше оцінити внесок здобувача в науку і практику з 

432

урахуванням необхідності дотримання високих вимог до дисертації в процесі 

ЇЇ атестації [13, c.253]. 

Окрім доповіді необхідно заздалегідь підготувати письмові відповіді на 

зауваження офіційних опонентів (при захисті кандидатської дисертації їх є два – 

один доктор, інший – кандидат). Це додасть впевненості дисертанту на захисті, 

оскільки написані відповіді дозволяють чіткіше їх викласти, що має немаловажне 

значення, особливо якщо врахувати необхідність відповідей на запитання членів 

вченої ради експромтом, оскільки це відбувається вже у режимі живого діалогу. 

Як зазначають Шейко В.М., Кушнаренко Н.М., упевненість відповідей на 

поставлені запитання значною мірою відбивається на результатах голосування 

членів спецради. Відповідати на запитання слід тільки за суттю справи. 

Здобувачеві варто проявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів і 

тактовність стосовно тих, хто ставить запитання. Перш ніж відповідати на 

запитання, необхідно уважно його вислухати і записати. Бажано на поставлене 

запитання відповідати відразу, а не вислуховувати всі запитання, а потім на них 

відповідати. Чітка, логічна й аргументована відповідь на попереднє запитання 

може виключити наступне.[13, c.254]. 

Наукова дискусія відзначається коректністю. Навіть у тих випадках, коли 

дисертант не поділяє думки, висловленої у запитанні, на нього треба відповідати 

стримано й виважено , а не погоджуючись з висловленим змістом, тактовно 

аргументувати власну відмінну точку зору на досліджувану проблему. 

Те ж саме стосується відповідей на відгуки, що надійшли на автореферат 

дисертації, зауваження офіційних опонентів. Оскільки у їхніх відзивах, як 

правило є такі, що з ними дисертант повністю чи частково погоджується, або ж 

які виходять за межі виконаного дослідження, це зумовлює триваліші відповіді на 

них. Водночас треба уникати велемовних „пережовувань” вже сказаного а 

намагатись сформулювати відповіді якомога коротші, зрозуміло, не на шкоду 

вичерпності й повноті. 

433

Таким чином, всі складові успішного захисту дисертації є однаково 

важливими і лише за умови, що дисертант з гідністю і витримкою подолає ці віхи, 

можливий позитивний результат таємного голосування членів спеціалізованої 

вченої ради. 

Спеціалізована вчена рада також обговорює і затверджує висновок про 

дисертацію, у якому викладаються найсуттєвіші наукові результати, які отримав 

дисертант особисто, оцінка їх достовірності та новизни, значення для теорії і 

практики та рекомендації щодо використання, зазначається, яким вимогам 

Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань відповідає 

дисертація. Текст висновку ухвалюється відкритим голосуванням простою 

більшістю присутніх на засіданні членів ради. 

Проект висновку спеціалізованої вченої ради складає комісія у складі 

трьох осіб, яка вивчала роботу на стадії її попереднього розгляду і 

представляла роботу спеціалізованій раді під час приймання її до захисту. 

Висновок спеціалізованої вченої ради має бути чітким і конкретним і 

відображати такі питання. 

1. Остаточне (прийняте спеціалізованою вченою радою відкритим 

голосуванням) формулювання наукової проблеми або завдання, за 

вирішення якої здобувач заслуговує присудження наукового ступеня. 

2. Констатація того, що дисертація є завершеною науково-дослідною 

роботою, виконаною в рамках певної проблеми або наукового напрямку. Тут 

необхідно навести номери державної реєстрації теми, згідно з якими була 

виконана дисертаційна робота, 

3. Актуальність теми і отриманих результатів. 

4. Найсуттєвіші наукові результати, отримані особисто здобувачем, і їх 

новизна – все це має бути сформульовано чітко і конкретно, з розкриттям 

головної сутності. У висновку не потрібні констатації у вигляді анотацій. 

5. Обґрунтованість і достовірність отриманих наукових результатів. 

Наукове значення результатів роботи (значення для теорії). 

434

6. Практичне значення результатів роботи із зазначенням, 

що конкретно вони дали при використанні. 

7. Ступінь провадження (використання) результатів роботи на момент її 

захисту. 

8. Рекомендації щодо подальшого використання (впровадження) отриманих у 

роботі результатів. 

10. Оцінка мови і стилю дисертації. Відповідність дисертації визначеній 

спеціальності. 

11. Відповідність дисертації вимогам Порядку (відповідно до п. 12 або п. 13) 

про присудження наукових ступенів. 

Після прийняття висновку голова ради повідомляє про те, що 

здобувачеві присуджено науковий ступінь кандидата (докора) наук, і закриває 

засідання. Як правило, дисертантові надається можливість подякувати 

своєму науковому керівникові, колегам, опонентам, членам спецради та 

всім присутнім за увагу до його наукової праці [13, c.256-257]. Однак на 

цьому оформлення захисту кандидатської дисертації не завершується, бо 

атестаційна справа здобувача повинна бути подана у ВАК України, причому 

для цього визначений місячний термін. 

Для прискорення підготовки документів доцільно другий примірник 

дисертації (в незброшурованому вигляді) та один примірник автореферату 

разом з двома примірниками облікової картки дисертації (ОКД) надіслати до 

Українського інституту науково-технічної та економічної інформації 

(УкрІНТЕІ) (03690, м. Київ, вул. Антоновича, 180) відразу після захисту 

дисертації. За час, потрібний для розшифрування фонограми засідання 

спецради та підготовки інших документів атестаційної справи, ОКД із 

позначкою УкрІНТЕІ повертається до спецради. Для прискорення процесу 

направлення ОКД слід додати до неї конверт з адресою і необхідними 

марками. 

435

Спецрада у місячний термін після захисту надсилає до ВАК перший 

примірник докторської (кандидатської) дисертації з двома примірниками 

облікової картки та атестаційну справу здобувача. 

Слід враховувати, що до ВАК України подаються 20 документів 

атестаційної справи здобувача наукового ступеня доктора наук і 18 документів 

атестаційної справи кандидата наук. 

Переліки та форми документів, що використовуються при атестації 

наукових і науково – педагогічних кадрів, опубліковані в "Бюлетенях ВАК 

України" та газеті "Освіта України", вони є у вченого секретаря спецради, до 

якого слід звертатися за консультацією. 

До основних документів атестаційної справи здобувача наукового 

ступеня кандидата наук, які подаються до ВАК, належать такі. 

1. Супровідний лист на бланку установи, підписаний головою 

спеціалізованої вченої ради (форма 8). 

2. Облікова картка здобувача (форма 13). 

3. Засвідчений відділом кадрів за місцем основної роботи листок з обліку 

кадрів з фотокарткою. 

4. Автореферат дисертації (5 прим.), підписаний на обкладинці автором. 

Автореферат має бути надрукований державною мовою. 

5. Реєстраційна картка присутності членів спеціалізованої вченої ради на 

засіданні і участь у таємному голосуванні (форма 10). 

6. Засвідчене підписами і печаткою посвідчення про складені кандидатські 

іспити за формою, затвердженою наказом Міністра освіти і науки України. 

7. Стенограма (розшифрована фонограма) засідання спеціалізованої вченої 

ради, підписана головуючим на засіданні спеціалізованої вченої ради і вченим 

секретарем спеціалізованої вченої ради та засвідчена печаткою установи, 

при якій функціонує рада, із зазначенням присутніх на засіданні постійних та 

введених додатково до їх складу членів ради та 

їх спеціальностей. У стенограмі мають бути відображені всі критичні 

436

зауваження, які містяться у відгуках на дисертацію та автореферат і 

висловлені під час дискусії щодо дисертації та відповіді на них здобувача. 

8. Відгуки офіційних опонентів, засвідчені печатками установ, в яких вони 

працюють, із зазначенням дати їх надходження до ради. 

9. Відомості про офіційних опонентів за формою 24. 

10. Відгук провідної установи, підписаний фахівцями з відповідної спеціальності 

(серед яких обов’язково повиненбути доктор наук), затверджений керівником 

установи та засвідчений печаткою установи із зазначенням дати його надходження 

до ради. 

11. Висновок установи, де виконувалася дисертація, затверджений керівником 

установи і засвідчений печаткою (термін дії висновку – 1 рік). У висновку, крім 

характеристики дисертації, має бути обов’язково відображений конкретний 

особистий внесок дисертанта в одержання наукових результатів, що виносяться на 

захист. 

12. Висновок комісії спеціалізованої вченої ради щодо відповідності дисертації 

зазначеній спеціальності та профілю ради, повноти викладу основних результатів 

дисертації в друкованих працях та особистого внеску дисертанта. 

13. Засвідчена копія диплома про вищу освіту. 

14. Дискета діаметром 3,5 дюйма із записаною на ній обліковою карткою 

здобувача за формою 13 у вигляді текстового файла. 

15. Опис документів, які є у справі (форма 19). 

Атестаційну справу брошурують у швидкозшивач з картону без зав’язок, на 

внутрішній стороні обкладинки якого наклеюють конверт, куди вкладають: 

- автореферати; 

- дискету; 

- реєстраційно— облікові картки дисертації; 

- чотири поштові картки з марками і вказаними адресами здобувача (2 картки) 

та спецради (2 картки). На зворотному боці поштових карток пишуть прізвище, ім’я, 

по батькові здобувача, галузь науки та науковий ступінь, на який він претендує. 

437

Послідовність розміщення документів в атестаційній справі має відповідати їх 

нумерації в даному переліку. Сторінки атестаційної справи теж слід нумерувати. 

Порядкові номери аркушів справи з назвами документів, які на них розміщують, 

вказуються у відповідних графах опису документів. Опис документів має бути 

підписаний ученим секретарем спецради і засвідчений печаткою установи, в якій 

створено раду. 

До атестаційної справи обов’язково додають таке. 

1. Перший примірник дисертації, переплетений і підписаний автором. 

2. Перераховані в авторефераті монографії, брошури, авторські свідоцтва (копії), 

статті (відбитки), копії депонованих та анотованих у журналах рукописів 

наукових праць, тези доповідей (копії). Якщо наукові праці подаються в копіях, 

на них мають бути зазначені точні і повні вихідні дані відповідних видань. 

3. Два примірники облікової картки дисертації (форма 14) один з яких – з 

відміткою УкрІНТЕІ. 

Завершеним захист дисертації вважається за датою рішення ВАК України 

про видачу здобувачеві диплома кандидата наук [13, c.257-260]. 

Отож, ad astra! 


1. Обґрунтування теми кандидатської дисертації, оформлення її затвердження. 

2. Зміст індивідуального плану аспіранта. 

3. Структура дисертації, ілюстрації та вимоги до оформлення. 

4. Висновки до розділів дисертації, їх обґрунтування. 

5. Формування списку використаних джерел. 

6. Додатки до дисертації. 

7. Оформлення автореферату дисертації. 

8. Висновки про дисертаційну роботу, його зміст. 

9. Оформлення, апробація результатів досліджень. 

10. Доповідь про результати досліджень. 

438


За авторефератами дисертацій з економічної тематики, що є у бібліотеці, 

скласти доповідь про основні результати дослідження для виступу на науковому 

семінарі кафедри (відділу). 

439

Література 

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник для студентів 

економічних спеціальностей вищих навчальних закладів – К:Вища школа, 1997 

– 71с. 

2. Воронцов Г. Робота над рефератом – К.:Скарби, 2001 – 44с. 

3. Метьюс М.Р.,Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерського учета.: Учебник.//Пер.с 

англ.под ред. Я.В.Сколова. – М.: Аудит,ЮНИТИ, 1999. – 663 с. 

4. Молерний С. Методологія економічного дослідження. – Л.:Світ,2001 – 416с. 

5. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій. Затв.ВАК України. 

– Бюлетень ВАК України, №2, 2000 р. 

6. П’ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищій школі. – 

К.:ЦНЛ, 2003. – 116с. 

7. Соколов Я.В. Бухгалтерський учет : от истоков и до наших дней. – М.: 

ЮНИТИ, 1996. – 638 с. 

8. Старченко Ю.М. и др.. Дипломное проектирование по бухгалтерському учёту в 

сельском хозяйстве. – М.:Финансы и статистика, 1984. – 128 с. 

9. Телегунь М.І. Оцінка економічного розвитку сільськогосподарського 

виробництва. //Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата 

економічних наук. – Суми, 2004 

10. Тринько Р.І. Статистичні групування: Методичний посібник.— Львів, 1999— 

60с. 

11. Філософія: Навч. посібник. – 2-ге видання, перероблене і доповнене 

/Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. 

– К.:Вікар, 2001. – 457с. 

12. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для 

студентів вищих навчальних закладів. – К: Вид.дім „Слово”, 2003. – 240с. 

13. Шейко В.М., Кушніренко Н.М. Організація та методика науково – 

дослідницької діяльності.: Підручник. – 2 – ге видання перероблене і доповнене – 

К.:Знання – Прес, 2002 – 295с. 

440

14. Ярошовець В.,Бичко І. Історія, філософія,історіософія.//Філософська думка, 

2003, №2. С.14 – 35 

441

Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Per aspera ad astra ...

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?