5348-(05-02-2015)

Recommendations

Info

4 ÏÐÎÔÅÑ²ÎÍÀË 5 лютого <strong>2015</strong> року НА БОЙОВИХ ПОЗИЦІЯХ КОЧОВИКИ ВЕЛИКОГО КАЛІБРУ Нещодавно в ході відбиття чергової навали терористів та російських найманців під час їхнього наступу в районі Дебальцевого українські артилеристи вкотре підтвердили, що їх недарма називають «богами війни». Особливо добре це відчули окупанти, коли втратили десятки одиниць бронетехніки та значну кількість живої сили завдяки потужним та влучним ударам українських гармашів. У тому, що широко розрекламований «широкомасштабний» наступ противника відверто провалився, чимала заслуга саме української артилерії, яка в ході відбиття цього «наступу» діяла чітко і потужно, завдаючи по ворогу нищівних вогневих ударів як безпосередньо під час їхніх атак, так й у глибині їхнього бойового шикування. Наша розповідь про бойовий шлях одного з «головних винуватців» поразки ворога — зведеного артилерійського підрозділу, який бере участь у АТО майже із самого початку проведення операції і вже встиг стати «майже легендарним» за свої бойові звершення. Основою цього підрозділу є гаубичний самохідний дивізіон, де заступником командира по роботі з особовим складом майор Володимир Швець. Дивізіон ще у мирний час був найкращим у бригаді. Він не лише брав участь у всіх масштабних маневрах, а й був першим на сто відсотків укомплектований військовослужбовцями-контрактниками. Тож цілком закономірно, що коли виникла потреба зупинити ворожу агресію, доки інші підрозділи розгорталися-доукомплектовувалися, цей здійснив швидкий марш у визначений район та продемонстрував готовність зупинити ворога. — Першим нашим завданням було прикриття підрозділів, які утримували перешийки між материком та Кримом, — розповів майор Володимир Швець. — Їх тоді росіяни «лякали» по кілька разів на день: розгорталися в бойові порядки та імітували наступ. Коли одного разу позаду наших десантників на пряму наводку вийшли 152-міліметрові САУ, ігри «в атаку» припинилися. Після розгортання антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях бердичівські гармаші передислокувалися до нового гарячого району. Перше бойове хрещення отримали в районі широковідомого блокпоста «Комбікормовий» біля Слов’янська. Коли вони туди лише прибули, їх густо обстріляли з мінометів. На щастя, обійшлося без втрат, якщо не брати до уваги обдерту осколками фарбу на броні самохідок. Вогневі підрозділи, аби не стати легкою здобиччю терористів, відійшли за межі радіуса дії мінометів. На блокпосту залишилися лише спостерігачікоректувальники, які швидко виявили всі ворожі позиції й спрямували на них вогонь свого підрозділу. За кілька годин навколо блокпоста запанував спокій. Військовослужбовці, які його утримували, зітхнули з полегшенням. — Артилеристи прийшли і швидко зробили те, чого ми прагнули вже близько місяця, адже своїми силами ми не могли викурити терористів із їхніх укріплень, які вони набудували зусібіч, — розповідав старший солдат Юрій Тимошенко з Коломиї, який тоді був у складі зведеного підрозділу, що ніс службу на «Комбікормовому». До речі, за той маневр, який допоміг зберегти техніку та знищити терористів, начальник штабу дивізіону тоді майор, а нині вже підполковник Анатолій Дорошенко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. — Одного разу наш зведений підрозділ врятував лише випадок, — розповідає майор Володимир Швець. — Наші самохідки зайняли позиції поруч із реактивниками. Відпрацювали ми, відпрацювали вони. Але підпалили суху траву. Вогонь швидко поширювався, ми просто не встигали його гасити. Раптом у траві почало щось вибухати. Спочатку думали, що то фрагменти несправної ракети. Але гриміло надто сильно, часом щось навіть підлітало та вибухало в повітрі. Коли все скінчилося, і наші хлопці пішли перевірити, виявилося, що то згорів сховок з гранатометами та іншою зброєю, який був рясно замінований навколо. Стало очевидним, що на нас готувався напад диверсантів, але випадкова пожежа його зірвала. Свою відчайдушність та професійність артилеристи демонстрували скрізь, де їм доводилося виконувати завдання. Наприклад, під час визволення батальйоном «Донбас» міста Попасна. Тоді вогневі засоби гармашів, зрозуміло, розташовувалися досить далеко — за межами дії ворожої артилерії. А от передовий спостережний пункт на бронемашині зайняв позиції на блокпосту перед містом. До складу обслуги ПРП-4 входили ЗАРАЗ ГАРМАШІ ТА РЕАКТИВНИКИ У СКЛАДІ МАНЕВРЕНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ ГРУПИ ПРИКРИВАЮТЬ ВАЖЛИВІ НАПРЯМКИ ОБОРОНИ НАШИХ ВІЙСЬК. І РОБЛЯТЬ ЦЕ ЗА ВСІМА КАНОНАМИ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ, НЕ ЗАЛИШАЮЧИСЬ НА ОДНОМУ МІСЦІ БОДАЙ ЗАЙВУ ХВИЛИНУ старший лейтенант Костянтин Чурсін, старший прапорщик Володимир Мельник, старший солдат Михайло Шмідт та старший солдат Віктор Бойко. Завдяки їхньому вмілому коригуванню гаубиці знищили всі укріплення терористів, крім вогневих точок, розташованих у житлових будинках. Саме ці засідки за спинами мирних мешканців дуже дошкуляли піхотинцям «Донбасу». Потрапивши під перехресний вогонь, вони, не маючи змоги відійти, залягли. З’явилися перші втрати. Потрібно було виручати хлопців. У наших військовослужбовців зведеного відділення артилерійської розвідки було два варіанти. Викликати вогонь та рознести укріплення терористів на друзки або ризикнути і, прикривши наших бійців бронею, вивести їх з-під вогню. У другому випадку існувала небезпека бути знищеними протитанковими засобами терористів, але в першому постраждали б мирні мешканці та інфраструктура українського міста. Тому артилеристи сміливо вирушили на допомогу. В розпалі бою у результаті влучення бронебійно-розривної кулі з протитанкової рушниці в кришку відкритого люка бойової машини було тяжко поранено старшого солдата Віктора Бойка, який, втративши ліву руку та отримавши численні осколкові поранення правої руки, у стані больового шоку продовжував вести вогонь. У той же час вибуховою хвилею з броні машини на землю скинуло старшого лейтенанта Костянтина Чурсіна. Побачивши на тілі офіцера численні осколкові поранення, бійці батальйону «Донбас» заходилися витягувати його з поля бою, але вже через хвилину, оговтавшись від контузії, попри осколкові поранення, військовослужбовець наздогнав свою бойову машину. Заскочивши на броню, відразу почав рятувати пораненого товариша: наклав кровозупинний джгут та вколов знеболювальне. Цим офіцер врятував підлеглому життя. Успіх у бою своїми героїчними діями забезпечили також командир відділення старший сержант Михайло Шмідт, який, прикриваючи наступ штурмової роти, влучним вогнем з кулемета подавив вогневі точки противника, та механік-водій бойової машини старший прапорщик Володимир Мельник. Він, майстерно маневруючи бойовою машиною, не лише прикривав бронею піших бійців спеціального батальйону, чим забезпечив успішну евакуацію поранених із зони обстрілу противника, а й не дозволив ворогові влучити в неї з гранатомета чи ПТКР. Після бою командир 2-ї штурмової роти батальйону спеціального призначення «Донбас» відзначив, що саме мужність, професіоналізм та злагодженість обслуги ПРП-4 дозволили роті уникнути більш значних втрат при визволенні міста Попасна. Зараз гармаші та реактивники у складі маневреної артилерійської групи прикривають важливі напрямки оборони наших військ. І роблять це за всіма канонами сучасної війни, не залишаючись на одному місці бодай зайву хвилину. В їхньому базовому таборі жартують, що хлопці «пішли по світу». І хоча такий «кочовий» спосіб оборони витягує з бойової техніки останній ресурс, він гарантує їм невразливість від ворожої артилерії. Доки російські розвідники передають командуванню координати чергових позицій, українські гармаші їх вже змінюють. — Це — не єдиний прийом ведення війни, який ми опанували. До наших ноу-хау можна віднести використання боєприпасів, раніше не призначених для наших гармат, застосування БПЛА у ролі розвідників та коригувальників вогню, а також деякі нові способи стрільби, — розповів деякі секрети гармашів майор Володимир Швець. Причому, за його словами, чимало напрацювань, які підвищують ефективність застосування артилерії, мають усі підрозділи, залучені до проведення АТО. Роман БАКУМЕНКО, із зони АТО Відділ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬК ТА РЕФОРМУВАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ 0(44) 489 50 03
5 лютого <strong>2015</strong> року ÇÀÕÈÑÍÈÊ Â²Ò×ÈÇÍÈ 5 ТВОЇ, ВІТЧИЗНО, ПАТРІОТИ! ОРДЕНОНОСЕЦЬ-ПЕРШОКУРСНИК Молодший сержант Андрій Пец — один з п’яти першокурсників факультету бойового застосування військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який має досвід участі в антитерористичній операції на Сході країни. До то ж за успішне виконання бойових завдань у зоні АТО та виявлені при цьому героїзм і самовіддачу він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня! СЕРЕД ЗАВДАНЬ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ ЛЬВІВСЬКІ ДЕСАНТНИКИ, БУЛИ СУПРОВОДЖЕННЯ І ОХОРОНА ПІДРОЗДІЛІВ, КОНВОЮВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ТА ОЗБРОЄННЯ, НЕСЕННЯ СЛУЖБИ НА БЛОКПОСТАХ ТОЩО Торік, 8 березня молодший сержант Андрій Пец у складі 1-го аеромобільно-десантного батальйону виїхав на навчання «Весняна злива». Чернігівська область стала першим пунктом на шляху військовослужбовців бригади до маршу в Луганську область, а потім й участі в антитерористичній операції. Серед завдань, які виконували львівські десантники, були супроводження і охорона підрозділів, конвоювання військової техніки та озброєння, несення служби на блокпостах тощо. Часто доводилось жити просто неба, а спати в бронетранспортерах або під ними. — Перші серйозні бойові зіткнення для мене і моїх побратимів розпочалися наприкінці червня — на початку липня. Тоді одним з головних завдань військових було звільнення Слов’янська. На цьому шляху одним з опорних пунктів бойовиків було селище міського типу Миколаївка. Місцеву гідроелектростанцію бойовики перетворили на справжню фортецю. Сприяли цьому і підземні комунікації, які були хорошим укриттям від будь-якої зброї. Бої за цей стратегічний об’єкт неможливо забути. Злива куль зі стрілецької зброї, постійні постріли з РПГ і СПГ, прилітали й снаряди з танкових гармат… Здавалося, це було справжнє пекло! Три дні велися бої. Коли згодом побачили над будівлею біле полотнище, то подумали, що бойовики вирішили здатися. Як з’ясувалося, це чоловіки та жінки цього підприємства, яких російські найманці цинічно зачинили в одному з цехів, а самі ховалися в добре захищених бункерах. Ми були шоковані. Слава Богу, що тоді ніхто з цивільних людей не постраждав. До речі, там, де ховалися бойовики, бачив російські сухпайки і консерви. Тож і ця їхня «гуманітарка» мала суто військове призначення, — розповідає молодший сержант Андрій Пец. Після взяття і зачистки Миколаївки шлях на Слов’янськ був відкритий. За звільнення цього населеного пункту і виконання поставленого завдання контрактник і був представлений до високої державної нагороди. Втім, повертаючись до подій липня минулого року, слід зауважити, що молодший сержант Андрій Пец також виконував завдання в розвідувальному дозорі. Нечисленна група передового загону десантників мала виявляти опорні точки противника, засідки і надавати координати бойовиків нашій артилерії чи авіації. Для такої групи виявити противника — це фактично викликати вогонь на себе і в такий спосіб з’ясувати місцезнаходження ворога, його сили та засоби. — У ході операції зі звільнення Слов’янська нашій групі поставили завдання: вийти і зайняти висоту, з якої добре проглядалося місто. Танк і два БТРи попереду нашої групи пройшли, а заключна машина колони підірвалася на протитанковій міні противника. Пощастило, що з дев’яти хлопців лише одного серйозно поранило, ще троє були контужені, серед них і я, — розповідає Андрій Пец. — Як згодом розповіли сапери, на тому місці вони виявили ще декілька протитанкових мін, а також протипіхотну МОН-100, яка мала розірватися, коли ми виходили з машини. Ніч бійцям довелось перечекати на блокпосту. Потім поранених відправили в районну лікарню Ізюма. Після того Андрій лікувався у військових шпиталях Харкова та Львова. — Після реабілітації дізнався від товаришів, що учасникам АТО пропонують вступати до вищих військових навчальних закладів. Згадав свою давню мрію і подав клопотання, — пригадує вже першокурсник молодший сержант Андрій Пец. Підтримала такий вибір чоловіка і дружина Ірина, з якою вони разом виховують двох діточок — семиричну Андріану і дворічного Євгена. — У моїй сім’ї не було військових, та я вже в дитинстві вирішив, що хочу стати офіцером, — розповідає Андрій Пец. — Після сьомого класу вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею. У 2004 році успішно його закінчив, але пішов на завод, де працював слюсарем мій батько, та став його учнем. Паралельно вступив на заочне відділення юридичного факультету Тернопільського інституту імені В. Чорновола. Після першої сесії отримав повістку та згодом прибув до однієї з частин Західного оперативного командування. А коли 2006 року строкова військова служба підходила до завершення, вирішив підписати контракт і зробити перший крок на шляху до реалізації мрії стати професійним військовим. У частині довелося служити на різних посадах: стрілець, начальник радіостанції, водій. За цей час Андрій успішно закінчив чотири роки навчання в інституті у Тернополі і вступив на магістратуру до Львівського університету бізнесу та права. У 2010 році став магістром правознавства. Через три роки частину скоротили, тож Андрій перевівся у 80-ту окрему аеромобільну бригаду. — Навчатися в академії дуже подобається. Хотів би подякувати керівному складу нашого факультету на чолі з полковником Артуром Луньковим, начальнику курсу майору Денису Латишеву, викладачу кафедри вогневої підготовки полковнику запасу Анатолію Крупкіну, начальнику кафедри тактики полковнику Сергію Похнатюку, які завжди мають час вислухати курсантів, прийти на допомогу та підтримати в процесі навчання, — розповідає молодший сержант Андрій Пец. Віталій СТЕЧИШИН, «Народна армія» ЛЮДИ ОБОВ'ЯЗКУ МЕДИК ІЗ ПЕРЕДНЬОГО КРАЮ Військового медика невисокого зросту, проте міцної статури, з позивним «Док», звати Олександр Калій. Він молодший сержант та проходить службу в медичній роті 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади. — За освітою я фельдшер, проте на війні, довелося побувати хірургом, травматологом, педіатром, психологом та навіть патронажним медбратом, — посміхаючись, при знайомстві зі мною говорить Олександр. З першого дня часткової мобілізації, 37-річний Олександр оббивав пороги військових комісаріатів. Однак, через зайву вагу тіла, йому кілька разів відмовляли. Зрештою, побачивши бажання, патріотизм та наполегливість чоловіка, його все ж таки призвали на службу в один з військкоматів. — Одного разу, ми допомагали приймати поранених та загиблих хлопців, — із сумом пригадує «Док». — Побачивши характер поранень, я зрозумів, що на фронті не вистачає медиків. У той же день, написав рапорт про переведення мене до бойової частини. Так і потрапив до медроти 93-ї бригади. У липні минулого року, бойовому підрозділу, до якого був прикомандирований молодший сержант Калій, вдалося прорватися на двох танках та одній БМП до оточеного донецького аеропорту. Перебуваючи кілька днів у «фортеці», «Док» постійно надавав першу медичну допомогу її захисникам. Саме там, йому вперше довелося витягувати кулі та осколки із поранених, іноді під вогнем, чи в темряві — під ліхтарями. — У нас був пацієнт з осколковим пораненням передпліччя, — розповідає мій співрозмовник. — Ми, разом із командиром взводу молодшим лейтенантом Вадимом Бітчуком, який до речі за спеціальністю хірург, безпосередньо на полі бою провели своєчасне хірургічне втручання, тим самим врятувавши хлопцеві руку. А вже через кілька днів, їхній підрозділ атакував позиції терористів біля села Піски. Зав’язався страшний бій… — У нас було більше двадцяти поранених, палала бронетехніка, — розповідає Олександр Калій. — Я негайно почав витягувати «300-х» із люка БМП, аж раптом неподалік запрацювали ворожі міномети. Ще кілька пострілів, — і ми всі могли загинути. У той час, командир танкової роти капітан Олександр Лавренко, вже з порожнім боєкомплектом, розгорнув свій танк та вирушив в сторону ворожих мінометів. Він розчавив їх гусеницями та бронею і ціною власного життя врятував нас. Це був вчинок справжнього Героя України, воїна і мужнього офіцера. Потім, в одному із боїв неподалік Пісків, отримав кулю в плече і молодший лейтенант медичної служби Вадим Бітчук. У підрозділі із медиків залишався лише один «Док», який хоч і був фельдшером, проте досить професійно виконував роботу лікаря-хірурга. Він вміло обробляв рани, витягував кулі та осколки, зупиняв сильні кровотечі. А одного разу, витягуючи пораненого з поля бою під час обстрілу, на нього впало дерево та причавило ногу. Пробувши в гіпсі лише два тижні, він зняв його самостійно та відбув на передову. — Коли ми дислокувалися у населеному пункті Велика Кринка, місцеве населення ставилося до нас із певною насторогою, дехто навіть називав нас «бандерівцями» та «хунтою», — посміхаючись говорить «Док». — Невдовзі хтось із місцевих дізнався, що у підрозділі є лікар, до якого можна звернутися по допомогу. Невдовзі до мене ПЕРЕБУВАЮЧИ КІЛЬКА ДНІВ У «ФОРТЕЦІ», «ДОК» ПОСТІЙНО НАДАВАВ ПЕРШУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ЇЇ ЗАХИСНИКАМ. САМЕ ТАМ, ЙОМУ ВПЕРШЕ ДОВЕЛОСЯ ВИТЯГУВАТИ КУЛІ ТА ОСКОЛКИ ІЗ ПОРАНЕНИХ, ІНОДІ ПІД ВОГНЕМ, ЧИ В ТЕМРЯВІ — ПІД ЛІХТАРЯМИ Відділ НОВИН 0(44) 489 50 07 на «прийом» почали приводити маленьких дітей та навіть новонароджених. Для мене це було звичайною справою, адже працював свого часу у пологовому будинку. Його підрозділ отримував шість мішків із хлібом, два з яких завжди віддавали місцевим. І суспільна думка про українських військових, незабаром кардинально змінилися. Відчули це гвардійці, коли у цьому селі самі опинилися в оточені бандформувань, тож підвезти продукти не було жодної можливості. Тоді вже самі місцеві мешканці охоче їм допомагали домашніми харчами. — Найважчий випадок, у моїй практиці був, коли ми їхали на підмогу до третього блокпосту, — розповідає «Док». — По дорозі зустріли нашу КШМ. Збентежений водій, негайно почав шукати серед нас медика… У броні лежав поранений бієць, якого звали Сергій. У нього була відірвана ліва рука вище ліктя, а на правій руці — два відкритих переломи, а також безліч осколків у тілі... — Разом із ним, я повернувся до 4 блокпосту, в очікуванні на медиків 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, — не стримуючи емоцій розповідає «Док». — Попри велику втрату крові, він під моїм наглядом чотири години був у свідомості. Сергій вижив, однак врятувати іншу руку, після кількох складних операцій лікарям, на жаль, не вдалося… «Док» із сумом згадує, що йому не вдалося врятувати життя лише одному офіцеру: коли підрозділ потрапив у засідку, ворожа куля влучила старшому лейтенанту між пластин бронежилета — прямо у серце… Молодший сержант Калій в одному з боїв отримав переломи обох ніг та кульове поранення стегна. Сьогодні, «Док» знаходиться у пункті постійної дислокації. Але невдовзі, разом зі своїми бойовими побратимами, він знову планує відбути на Донбас захищати свою Вітчизну. Його дружина Марія разом з доньками Вікторією, Єлизаветою, Олександрою та Веронікою, звичайно, переживають за свого чоловіка та татка, однак знають що він на передовій дуже потрібен… Валентин ШЕВЧЕНКО, Дніпропетровськ
Page 1 and 2: ТВОЇ, ВІТЧИЗНО, ПАТ
Page 3: 5 лютого 2015 року ÍÎÂ
Page 7 and 8: 5 лютого 2015 року ÑÓÑ

5348-(05-02-2015)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?