25 - Свобода

НОВІ
ВИДАННЯ
Дорогу здолає рішучий
Роман Байляк
в американському війську
У варшавському видавництві
„Український архів" нинішнього
року вийшла книжка Романа Байляка
„Богунова тридорога. Кадри на
скрижалях", у якій автор розповідає
про минулі роки свого життя. Чому
- тридорога? Тому що Романові Байлякові
судилося служити у трьох
військових формаціях - в дивізії
„Галичина", в УПА і на корейській
війні в американському війську.
Здавалося б, і одного війська вистачило
б на людське життя, а тут аж
три, причому кожного разу автор
перебував в перших лавах.
Через численні скрути перейшов
Роман Байляк і не тільки не постраждав,
а й досягнув відчутного
успіху. Причиною цього, на мою
думку, став не збіг обставин, а життєва
позиція автора, який рішуче
йшов назустріч тим змінам, які пропонувала
доля, і незмінно вибирав
оптимальний шлях.
В складі дивізії юнак пройшов добрий
військовий вишкіл, дістав певну
посаду, але у січні 1944 року вже
розумів, що надії на створення українського
війська у складі німецької
армії виявилися марними, і єдиною
силою, здатною вести боротьбу з
червоною небезпекою, стає УПА. В
січні 1944 року батальйон, в якому
служив Роман Байляк, повернувся з
вишколу на українські терени Польщі,
і Роман прийняв перше доленосне
для нього рішення: почав шукати
контакту з УПА. Йому щастило в
тому, що і командир - німець Польнер
- не дуже прагнув до бойових
дій і намагався домовитися з УПА
про своєрідний невтралітет. З того
вийшло, що Роман з приятелями
спромігся постачати партизанам
зброю та амуніцію з німецьких
складів. Врешті, в часі перебазування
підрозділу він перейшов з обозом
на бік УПА і став партизаном. Через
багато років, в Америці, він зустрів
одного з дивізійників, котрий залишився
з Польнером, і запитав у нього,
як поставився німець до їхньої
втечі. Виявилося, що він навіть висловив
здивування, що ці хлопці
ранше не повтікали до лісу.
Другим важливим рішенням Романа
Байляка, у якому виявилася
його рішучість і розуміння обставин,
став намір не залишатися по війні
в лісах, а за наказом командування
відходити на Захід. Роман
Байляк вийшов і потрапив до американської
зони в Німеччині.
Наступне рішення Романа Байляка
полягало в тому, що перебування
в таборі Реґенсбург він повною мірою
використав для приготування
до повоєнного життя. Записався на
професійні курси, які закінчив у березні
1949 року зі свідоцтвом електротехніка.
Наполегливо вивчав англійську
мову. І коли на відбірковій
комісії виявляли людей, охочих елужити
в американському війську, запитали
його згоди, висловив її з
властивою йому рішучістю.
На пристані в Америці ніхто не чекав
на Романа, але нагодився добродій
Володимир Ворох, який забрав
його до свого скромного житла. Початок
трудового життя був нелегким.
І знову ж проявилася Романова
рішучість, який попри втому на фізичній
праці - на фабриці „Зінгер",
на залізниці, в ливарні, на меблевій
фабриці, в цукроварні - щовечора
вивчав на лекціях професора Петришина
англійську мову. У червні 1952
року його таки покликали на військову
службу, вислали на корейську
війну. І це теж було далекоглядне
рішення, тому що з війська
Роман повернувся з тими пільгами,
які забезпечили дальше професійне
навчання. Вдень працював, увечорі
ходив на лекції.
З американським дипломом у
серпні 1960 року Р. Байляк розпочав
професійну працю. І знову не заспокоївся
досягнутим - пішов до університету.
Невдовзі за місцем праці
йому запропонували посаду керівника
будови. Одружився.
Ряд спогадів Р. Байляка можуть
стати сюжетом для пригодницької
історичної повісті. Таким, наприклад,
є сюжет зради Василя Левочка
(„Юрченка"), який своєю співпрацею
з НКВД завдав великих втрат
партизанському рухові. Автор вважає
Василя Левочка зрадником,
хоча з його розповіді можна зробити
висновок, що „Юрченко", швидше,
був агентом НКВД в партизанському
загоні. Надто досконалими, вивіреними
були його дії. І прийшов він
в УПА у 1943 році „з сусідньої Волині",
і командирські здібності виявив
відразу, досить швидко ввійшовши
до окружного проводу. Цілий ряд
дій „Юрченка" вказують, що він
вмів призводити до поразок партизанів,
залишаючись поза підозрою. А
коли він перейшов до карателів і разом
з ними воював проти партизанів,
в загоні, вочевидь, залишився
його аґент, котрий передавав відомості
про пляновані акції. Були нові
жертви, аж доки партизанам не вдалося
зробити успішну засідку...
Книжка Р. Байляка цікава тим,
що вона не тільки розповідає про
долю українського юнака у вирі війни,
а й засвідчує кращі якості української
вдачі: вміння швидко вчитися
військовому ремеслу, добре ВОЮвати,
бути витривалим, а головне,
вміти бачити на кілька кроків вперед.
Такого вміння варто повчитися
тим, хто тепер прокладає свою життєву
стежку в обставинах нового
українського життя.
Книжку Романа Байляка можна
придбати за 20 долярів у автора за
адресою: Roman Bajlak, P. О. Box
945, Mattituck, NY 11952. Тел.: (631)
298-9666.
Л. Хм.