Миронюк Світлана

МИРОНЮК Андрій Миколайович
(12.07.1976 -19.01.2015)

ВІД УПОРЯДНИКА
В лютому 2015 року тижневик «Уманська зоря»
опублікував некролог «Пам’яті Кіборга».
В ньому говорилось: «19 січня 2015 року героїчно
загинув захисник Донецького аеропорту Кіборг, незламний
патріот, член організації УНСО Андрій Миколайович
Миронюк, позивний «Сет», уродженець міста
Умані. Навчався в школі №3, випускник Уманського
технікуму механізації сільського господарства.
Андрій Миронюк був письменником, конструктором,
майстром танцювати танго. Він боронив волю Грузії
та Ічкерії…
Пережите Миронюком вилилося на сторінки його
книг «Кавказ», «Скіф» та цілого ряду повістей, завдяки
яким його ім’я стало відомим Україні».
Мати Андрія Світлана Іванівна розповідає:
− Син був переконаний, що захищати державу
потрібно за межами держави.
Саме цим пояснюється його участь в бойових діях в
Чечні, Грузії, Абхазії, Молдові, Білорусі.
Досвід, набутий у локальних військових діях за
межами України, знадобився Кіборгові в боротьбі за
рідну землю.
Розвідник 81-ї окремої аеромобільної бригади,
Андрій Миронюк користувався великим авторитетом
серед побратимів. Його вміння орієнтуватись в складній
бойовій обстановці, блискавично приймати єдино вірні
рішення рятувало не одне життя, докорінно змінювало
хід операцій.
Про Кіборгів Донецького аеропорту ходять легенди.
Одним з них був і наш земляк Андрій Миронюк, посмертно
нагороджений орденом «За мужність» III ступеня,
його іменем названо одну з вулиць Умані.
Похоронили Героя в Маріуполі, де він довго проживав,
був одружений, закінчив Маріупольський інсти-
5

тут металургії, працював на металургійному комбінаті.
В останню путь 39-річного воїна земляки проводжали,
стоячи на колінах… Йому присвоєно званння "Почесний
громадянин міста Маріуполь".
Батьки Андрія проживають в Умані. Пекуча сльоза
з материнського серця несподівано пролилась віршами.
Хотілось про своє горе кричати на весь світ,
розповісти людям, яким він був справжнім звитяжцем. В
материнській уяві він постав в образі Воїна Світла,
здатного силою своєї любові захистити і рідний дім, і
рідну землю. Для матері він живий, бо постійно нагадує
про себе то сонячним промінчиком, то пташкою
на підвіконні, то словами, які потім складаються у
віршовані рядки. Саме в такій формі Світлана Іванівна
розповідає про своє вселенське материнське горе.
Прискіпливий читач не знайде в її творчому доробку
довершеної форми віршування, зате відчує
прагнення піднести синівський повиг на найвищий
щабель служіння Добру, Світлу і Батьківщині.
І не лише власного сина, але і всіх, хто віддав
життя за вільну Україну. Цим звитяжцям присвячені
твори першого розділу збірки, в другому – посвята
Андрієві, а в третьому розділі вміщені вірші, в яких
звучать оптимістичні ноти перемоги добра над злом.
Втрата сина незбагненним чином сколихнула
внутрішнє світосприйняття Світлани Іванівни. Потяг
до віршування доповнився бажанням і здатністю
висловлювати почуття з допомогою фарби і пензля. Тож
поруч з віршами збірка ілюстрована малюнками автора.
Світлана Іванівна вірить, що найважчі втрати
були недаремні, вони – заради життя на землі з усіма
веселковими його відтінками. Автор підводить до
святого у своїй мудрості висновку: радіймо життю і
завжди вдячно пам’ятаємо тих, хто поліг за можливість
живим радіти сонцю і мирному небу.
Валентина КОЗИЦЬКА,
заслужений журналіст України
6

Я
соколом вознісся
в небеса

«Улюбленці небес
вмирають рано»…
Правдива вічність в цих словах −
Із давнини віків повчає сивий Байрон.
Ти вірив в мудрість цих розумних фраз.
Ти йшов свідомо в свій останній бій.
Знав, що не повернешся додому.
Послав дружині й матері низький уклін
І батькові палку промову.
Земля здригалася від гуркоту гармат,
Туманний простір в димовій завісі.
Ти йшов у світлі вогнянім
Як Воїн Світла, миру і надії,
І раптом постріл… Загула земля,
Гарячий біль пройшов крізь тіло.
Пливли ліси, поля, моря,
Дитинство, юність, зрілість, мама.
Обм'якло тіло, і гаряча кров
Рікою полилась на землю.
Ти ще кричав: «Відходь назад»,
А тіло вже втрачало силу.
Пливли важкі зимові хмари,
Лапатий сніг посипав із небес.
10

Душа стогнала, тіло відмирало,
І ясний погляд поступово згас.
Удалині гули церковні дзвони,
Молитвою здіймались в небеса,
Святою кров’ю всіх своїх героїв
Освячувалась матінка-земля.
11

***
Яка Земля моя чудова !
Ліси, поля, сади, луги!
І сонця схід, і шум діброви,
Пташиний щебіт навкруги.
Могутня, сильна і прекрасна
Моя Земля дідів, батьків, синів,
Обпалена Вогнем, повита димом,
Промита кров'ю всіх своїх синів
Але могутня й сильна духом
Своїх героїв вічних і живих,
Розквітла силою й весняним світом,
Дібров співучих, дорогих.
За землю цю святу і грішну,
За Україну світлу і міцну
Йшли воїни з козацьким духом
Відстоювати воленьку святу.
12

Воїни світла
Воїни Світла постали з могил,
Мечі свої всі оголили.
Клятву небесну їх душі дали
На захист своєї країни.
Країно моя, Україно моя!
Дівчино моя кароока,
Діброви твої і рідні поля
Дозором обходим довкола.
За волю твою і дівочу красу,
Пісню лісів солов’їну,
Мамину ласку і пісню її
Ми любим свою Україну.
Земля ця безмежна і вічно жива,
Окроплена кров’ю, зігріта любов’ю.
Життя свої ми відали сповна,
За славу твою нетлінну.
13

До рідного гнізда

Клен під вітром

В кінці греблі шумлять верби...

Осташівка

ЗМІСТ
Від упорядника...................................................................... 5
Я соколом вознісся в небеса................................................ 8
Сину. «Улюбленці небес вмирають рано»…..................... 10
Яка Земля моя чудова.......................................................... 12
Воїни Світла.......................................................................... 13
Мій рідний батьківський поріг..................................... 14
Синочки мої, Соколята......................................................... 15
Пливуть мої думки, як хмари в небесах............................ 16
Легенький вітерець пролетить поміж нас...................... 17
Мої сестрички, матері-лебідки........................................... 18
Щоранку ти всміхаєшся мені............................................. 20
Променем сонця................................................................... 21
Розмова з сином.................................................................... 22
Моя душа................................................................................ 23
Маріуполь став містом рідним........................................... 25
Софіївка – весняне диво!.................................................... 26
Обра́зи..................................................................................... 28
Обра́за пекучим болем........................................................ 29
Я відмию минуле від болю.................................................. 30
Я хочу веселкою зійти в небеса...................................... 31
Відчувши мій біль і страждання........................................ 32
Сонечко сходить, землю обходить..................................... 33
Чи можна жити без віри...................................................... 34

Моя душа................................................................................ 35
Яка краса навколо мене...................................................... 35
Пливе маленька хмаринка.................................................. 35
Заграй, гітаро, ніжним передзвоном................................ 36
Я люблю.................................................................................. 36
Останній дзвінок................................................................... 37
Моя Умань – мужня і світла................................................ 38
Осінь........................................................................................ 39
Я вірю: сонце зійде............................................................... 40
Молитва.................................................................................. 41