Том Volume 3 2001 NEWS BIOSPHERE RESERVE

BICTI
БІОСФСРНОГО ЗАПОВІДНИКА
"АСКАНІЯ-НОВА"
ISSN 1682-2374
Том
Volume 3
2001
NEWS
BIOSPHERE RESERVE
"ASKANIA NOVA"

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК "АСКАНІЯ-НОВА" ІМ. Ф.Е. ФАЛЬЦ-ФЕЙНА
UKRAINIAN ACADEMY OF AGRICULTURAL SCIENCES
FALZ-FEIN BIOSPHERE RESERVE "ASKANIA NOVA"
УДК 502.7:502.72
BICTI
БІОСФСРНОГО ЗАПОВІДНИКА
"АСКАНІЯ-НОВА"
UDC 502.7:502.72
NEWS
BIOSPHERE RESERVE
"ASKANIA NOVA"
Науковий журнал Scientific Journal
Заснований 1998 року Founded in 1998
Реєстраційне свідоцтво КВ № 5410 від 22.08.2001 р.
Журнал публікує статті з питань заповідної
справи, збереження природного різноманіття,
біології, екології, охорони рідкісних видів
рослин і тварин у природі та штучно
створених умовах, степового
природокористування, грунтознавства,
інтродукції, реінтродукції.
Головний редактор
Гавриленко В.С., к.б.н.
Заступник головного редактора
Ясинецька Н.І., к.б.н.
Редакційна колегія:
Андрієнко Т.Л., д.б.н., проф. (Київ, Україна);
Бойко М.Ф., д.б.н., проф. (Херсон, Україна);
Гавриленко Н.О., к.б.н. (Асканія-Нова, Україна);
Дрогобич Н.Ю. (Асканія-Нова, Україна);
Ємельянов І.Г., д.б.н. (Київ, Україна);
Захаренко О.В., д.б.н., проф. (Харків, Україна);
Корженевський В.В., д.б.н. (Ялта, Україна);
Кошелєв О.І., д.б.н., проф. (Мелітополь, Україна);
Поліщук І.К. (Асканія-Нова, Україна);
Стекленьов Є.П., д.б.н., проф. (Асканія-Нова, Україна);
Тараріко О.Г., акад. УААН (Київ, Україна);
Ткаченко В.С., д.б.н. (Київ, Україна);
Травлєєв А.П., д.б.н., чл.-кор. НАНУ
(Дніпропетровськ, Україна);
Треус М.Ю., к.с.-г.н. (Асканія-Нова, Україна);
Чорний С.Г., д.с.-г.н., проф. (Херсон, Україна)
Адреса редколегії:
Біосферний заповідник "Асканія-Нова"
вул. Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район,
Херсонська обл., Україна, 75230
Tel./Fax (05538) 6 12 32. Tel. (05538) 6 12 86
E-mail: bp_askania-nova@chap.hs.ukrtel.net
It is the journal which offers the contemporary state
and results of research in Biology, Ecology, Soil
Science, Protection of rare species of plants and
animals in Nature and under the artificial conditions.
The problems of preservation of natural diversity and
steppe nature using, introduction, reintroduction, and
the reserve business are discussed.
Editor - in - Chief
Havrylenko V.S.
Associate Editor
Yasynetska N.I.
Editorial Board:
Andrienko T.L. (Kyiv, Ukraine);
Boyko M.F. (Kherson, Ukraine);
Havrylenko N.O. (Askania Nova, Ukraine);
Drohobych N.Yu. (Askania Nova, Ukraine);
Yemelyanov I.E. (Kyiv, Ukraine);
Zakharenko O.V. (Kharkiv, Ukraine);
Korzhenevskiy V.V. (Yalta, Ukraine);
Koshelev O.I. (Melitopol, Ukraine);
Polishchuk I.K. (Askania Nova, Ukraine);
Steklenev Ye.P. (Askania Nova, Ukraine);
Tarariko O.G. (Kyiv, Ukraine);
Tkachenko V.S. (Kyiv, Ukraine);
Travleyev A.P.
(Dnipropetrovsk, Ukraine);
Treus M.Yu. (Askania Nova, Ukraine);
Chorny S.G. (Kherson, Ukraine)
Address of Editorial Board:
The Biosphere Reserve "Askania Nova"
Frunze Street, 13, Askania Nova, Chaplynka district,
Kherson region, Ukraine, 75230
Затверджено до друку Вченою радою Біосферного заповідника "Асканія-Нова" УААН
(протокол № 5 від 4 вересня 2001 р.)
АСКАНІЯ-HOBA 2001 ASKANIA NOVA
© Біосферний заповідник "Асканія-Нова", 2001

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
BICTI
БІОСФСРНОГО ЗАПОВІДНИКА
"АСКАНІЯ-НОВА"
2001
Том 3
Зміст
Сторінка головного редактора…………………………………………………………………………….. 3
Черевченко Т.М. Вступне слово на відкритті Сесії Ради ботанічних садів України…………… 5
ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
Мельник В.І. ЛУЧНІ СТЕПИ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ. БОТАНІКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ
НАРИС………………………………………………………………………………………..
Корженевський В.В., Садогурський С.Ю., Костін С.Ю. ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ
РІЗНОМАНІТНОСТІ СТЕПОВОЇ БІОТИ КРИМУ І НАЦІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА
МЕРЕЖА……………………………………………………………………………………..
Комір З.В., Чухно Т.М., Альохін О.О. ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНОФОНДУ СТЕПОВИХ РОСЛИН В
УМОВАХ ПІВНІЧНОГО СХОДУ УКРАЇНИ…………………………………………...
Рубцов А.Ф., Гавриленко Н.О. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ЗМІН
ДЕРЕВОСТАНІВ СТАРОЇ ЧАСТИНИ ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"…………
Cлепченко Л.О. ПІДСУМКИ ІНТРОДУКЦІЇ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН В
ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"……………………………………………………...
Слепченко Л.О., Капітоненко С.В. РЕЗУЛЬТАТИ ІНТРОДУКЦІЙНОГО ВИПРОБУВАННЯ
ДЕЯКИХ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ФІТОСАНІТАРНИЙ
СТАН В УМОВАХ ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА"………………………………..
Ушачова Т.І. ВПЛИВ ЛІСОВОЇ ЗРОШУВАНОЇ КУЛЬТУРИ НА ВЛАСТИВОСТІ ТЕМНО-
КАШТАНОВИХ ЗАЛИШКОВО СОЛОНЦЮВАТИХ ГРУНТІВ………………………..
Гавриленко В.С. ЗМІНИ В ОРНІТОФАУНІ БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА
"АСКАНІЯ-НОВА" ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ ЗА ОСТАННІ 10 РОКІВ …………………..
Дрогобич Н.Ю., Поліщук І.К. ІСТОРІЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ І ДОЛЯ ПОПУЛЯЦІЇ
ХОВРАШКА МАЛОГО Citellus pygmaeus Pallas, 1778 У ЗАПОВІДНИКУ
"АСКАНІЯ-НОВА"…………………………………………………………………………..
Стекленьов Є.П. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДТВОРЮВАЛЬНОЇ ЗДАТНОСТІ ЕМУ Dromaeus
novaehollandiae Latham, ЩО АКЛІМАТИЗУЮТЬСЯ В УМОВАХ ПІВДНЯ
УКРАЇНИ……………………………………………………………………………………..
Зубко В.М., Чернобаєва Т.М. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ БІЛОЇ
ГУСКИ Anser caerulescens caerulescens P. В УМОВАХ АСКАНІЇ-НОВА………………
Колесник О.Д., Треус М.Ю., Звегінцова Н.С. СКЛАД НАЙПРОСТІШИХ ШЛУНКОВО-
КИШКОВОГО ТРАКТУ ДИКИХ КОПИТНИХ ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"…….
Жаркіх Т.Л., Петрашенко А.В., Шимановська О.С. РИТМ ДЕННОЇ АКТИВНОСТІ
МОЛОДНЯКА ШЕТЛЕНДСЬКИХ ПОНІ ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"…………..
КОРОТКІ ПОВІДОМЛЕННЯ
Капітоненко С.В. ВИДОВИЙ СКЛАД ШКІДНИКІВ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО
Quercus robur L. В ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"………………………………..
Треус М.Ю., Смаголь В.О. НАСЛІДКИ ІНБРИДИНГУ У ДИКИХ ТА СВІЙСЬКИХ ТВАРИН
ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"…………………………………………………………...
ХРОНІКА
Гавриленко Н.О. СЕСІЯ РАДИ БОТАНІЧНИХ САДІВ УКРАЇНИ ……………………………..
ЮВІЛЕЇ
СТЕКЛЕНЬОВ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ: Сорок п'ять років наукової діяльності (до 70-річчя з
дня народження)……………………………………………………………………………...
БЕВОЛЬСЬКА МАРГАРИТА ВАЛЕНТИНІВНА: Тридцать років не розстаючись зі
страусами (до 70-річчя з дня народження)…………………………………………………
ВТРАТИ НАУКИ
Райдер О. А. ПАМ'ЯТІ ЕНН ТРОММЕРСХАУЗЕН БОУЛІНГ………………………………….
7
15
23
29
38
42
47
51
57
67
73
80
85
90
93
96
99
100
101
1

2
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
ДО УВАГИ АВТОРІВ …………………………………………………………………………………... 102
Содержание
Страница главного редактора……………………………………………………………………………… 3
Черевченко Т.М. Вступительное слово на открытии Сессии Совета ботанических садов
Украины ………………………………………………………………………………………………... 5
ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ
Мельник В.И. ЛУГОВЫЕ СТЕПИ ЛЕСОСТЕПИ УКРАИНЫ. БОТАНИКО-
ГЕОГРАФИЧЕСКИЙ ОЧЕРК .……………………………………………………………...
Корженевский В.В., Садогурский С.Е., Костин С.Ю. ПРОБЛЕМЫ СОХРАНЕНИЯ
РАЗНООБРАЗИЯ СТЕПНОЙ БИОТЫ КРЫМА И НАЦИОНАЛЬНАЯ
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СЕТЬ…………………………………………………………………..
Комир З.В., Чухно Т.М, Алёхин А.А. СОХРАНЕНИЕ ГЕНОФОНДА СТЕПНЫХ РАСТЕНИЙ
В УСЛОВИЯХ СЕВЕРО-ВОСТОКА УКРАИНЫ………………………………………………
Рубцов А.Ф., Гавриленко Н.А. РЕТРОСПЕКТИВНЫЙ АНАЛИЗ СТРУКТУРНЫХ
ИЗМЕНЕНИЙ ДРЕВОСТОЕВ СТАРОЙ ЧАСТИ ДЕНДРОПАРКА
"АСКАНИЯ-НОВА"…………………………………………………………………………
Cлепченко Л.А. ИТОГИ ИНТРОДУКЦИИ ЦВЕТОЧНО-ДЕКОРАТИВНЫХ РАСТЕНИЙ В
ДЕНДРОПАРКЕ "АСКАНИЯ-НОВА"……………………………………………………..
Слепченко Л.А., Капитоненко С.В. РЕЗУЛЬТАТЫ ИНТРОДУКЦИОННОГО ИСПЫТАНИЯ
НЕКОТОРЫХ ЦВЕТОЧНО-ДЕКОРАТИВНЫХ РАСТЕНИЙ И ИХ
ФИТОСАНИТАРНОЕ СОСТОЯНИЕ В УСЛОВИЯХ ЗАПОВЕДНИКА
"АСКАНИЯ-НОВА"…………………………………………………………………………..
Ушачева Т.И. ВЛИЯНИЕ ЛЕСНОЙ ОРОШАЕМОЙ КУЛЬТУРЫ НА СВОЙСТВА ТЕМНО-
КАШТАНОВОЙ ОСТАТОЧНО СОЛОНЦЕВАТОЙ ПОЧВЫ…………………………...
Гавриленко В.С. ИЗМЕНЕНИЯ В ОРНИТОФАУНЕ БИОСФЕРНОГО ЗАПОВЕДНИКА
"АСКАНИЯ-НОВА" И ЕГО ОКРЕСТНОСТЕЙ ЗА ПОСЛЕДНИЕ 10 ЛЕТ…………….
Дрогобыч Н.Е., Полищук И.К. ИСТОРИЯ ПРИРОДОПОЛЬЗОВАНИЯ И СУДЬБА
ПОПУЛЯЦИИ МАЛОГО СУСЛИКА Citellus pygmaeus Pallas, 1778
В ЗАПОВЕДНИКЕ "АСКАНИЯ-НОВА"…………………………………………………..
Стекленев Е.П. ХАРАКТЕРИСТИКА ВОСПРОИЗВОДИТЕЛЬНОЙ СПОСОБНОСТИ ЭМУ
Dromaeus novaehollandiae Latham, АККЛИМАТИЗИРУЕМЫХ В УСЛОВИЯХ ЮГА
УКРАИНЫ……………………………………………………………………………………
Зубко В.Н., Чернобаева Т.М. ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ ВНУТРЕННИХ ОРГАНОВ
БЕЛОГО ГУСЯ Anser caerulescens caerulescens P. В УСЛОВИЯХ АСКАНИИ-НОВА…
Колесник А.Д., Треус М.Ю., Звегинцова Н.С. СОСТАВ ПРОСТЕЙШИХ ЖЕЛУДОЧНО-
КИШЕЧНОГО ТРАКТА ДИКИХ КОПЫТНЫХ ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА"…...
Жарких Т.Л., Петрашенко А.В., Шимановская О.С. РИТМ ДНЕВНОЙ АКТИВНОСТИ
МОЛОДНЯКА ШЕТЛЕНДСКИХ ПОНИ ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА"…………...
КОРОТКИЕ СООБЩЕНИЯ
Капитоненко С.В. ВИДОВОЙ СОСТАВ ВРЕДИТЕЛЕЙ ДУБА ЧЕРЕШЧАТОГО Quercus
robur L. В ДЕНДРОПАРКЕ "АСКАНИЯ-НОВА"…………………………………………
Треус М.Ю., Смаголь В.А. ПОСЛЕДСТВИЯ ИНБРИДИНГА У ДИКИХ И ДОМАШНИХ
ЖИВОТНЫХ ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА"………………………………………….
ХРОНИКА
Гавриленко Н.А. СЕССИЯ СОВЕТА БОТАНИЧЕСКИХ САДОВ УКРАИНЫ…………………
ЮБИЛЕИ
СТЕКЛЕНЕВ ЕВГЕНИЙ ПЕТРОВИЧ: Сорок пять лет научной деятельности (к 70-летию со
дня рождения)………………………………………………………………………………...
БЕВОЛЬСКАЯ МАРГАРИТА ВАЛЕНТИНОВНА: Тридцать лет не расставаясь со
страусами (к 70-летию со дня рождения)…………………………………………………..
ПОТЕРИ НАУКИ
Райдер О. А. ПАМЯТИ ЭНН ТРОММЕРСХАУЗЕН БОУЛИНГ………………………………... 101
ВНИМАНИЮ АВТОРОВ………………………………………………………………………………... 102
7
15
23
29
38
42
47
51
57
67
73
80
85
90
93
96
99
100

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Сторінка головного редактора
Збереження біорізноманіття – основний напрям діяльності
Біосферного заповідника "Асканія-Нова" в ХХI столітті
Завдяки створенню заповідників майже в усіх природних зонах
України залишилися осередки дикої природи, які дають можливість
нинішньому і наступним поколінням вивчати спонтанний її розвиток.
Для півдня України з його жорсткими кліматичними умовами,
повільним протіканням ренатуралізаційних процесів відновлення
втрачених екосистем збереження біорізноманіття набуває
надзвичайно важливого значення.
В кінці ХХ століття степова зона України потрапила в сферу
чергових економічних змін. Відбулося роздержавлення земель, що
потягло за собою збільшення кількості землевласників з різною
культурою ставлення до землі. В сільському господарстві визначились
дві протилежні тенденції: зменшення ступеня експлуатації
виснажених земель − поливних та малородючих − і подальше
розорювання неугідь з надією отримати високий врожай на перелогах
та залишках цілини без внесення органічних та мінеральних добрив.
Крім заповіданих, саме ці ділянки до останнього часу були
рефугіумами дикої флори і фауни. Тому проблема збереження
біорізноманіття регіону ще більше загострилася, а актуальність
функціонування старих заповідних територій посилилась. Через це, а
також у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Загальнодержавну
програму формування національної екологічної мережі України на
2000-2015 роки" надзвичайно важливого значення набувають
заповідні території і, в особливості, Біосферний заповідник "Асканія-
Нова". Компактне зосередження більше 3300 видів (Гавриленко,
Дрогобыч, Полищук, 1996) та більше 200 рослинних угруповань
(Веденьков, 1998), виявлених в його межах, можуть слугувати
основою для ренатуралізації степових екосистем Дніпровсько-
Молочнянського межиріччя.
Колекція деревних рослин дендрологічного парку, адаптованих
до зростання в умовах посушливого клімату, є основним осередком
розповсюдження деревних екзотів у парках і скверах степової зони
півдня України. Рада ботанічних садів України, остання сесія якої
відбулася в травні 2001 року в Асканії-Нова, прийняла рішення про
створення колекції всієї аборигенної рослинності в ботанічних садах
України. Проведення такої наради на початку нового століття в
степовій оазі, якою є сьогодні Біосферний заповідник, мало своє
3

4
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
підґрунтя. Колекційний фонд деревних рослин державного
дендропарку "Асканія-Нова" − один з найчисельніших серед
ботанічних садів степової зони. Саме в Асканії-Нова впродовж 115
років йде активна інтродукція, а потім поширення видового
різноманіття рослин у південний степовий регіон. Завдяки цьому
тепер на території Біосферного заповідника за межами природного
ядра кількість інтродукованих видів вдвічі перевищує кількість
аборигенних, які зростають у ядрі.
Нового значення повинен набути зоологічний парк. Закладені ще
у ХIХ столітті традиції напіввільного утримання і розведення ссавців
та птахів, поряд із розведенням екзотів, повинні бути більше
зорієнтовані на аборигенну фауну. Зоопарк теж повинен мати повну
колекцію і володіти технологіями розведення всіх аборигенних видів
птахів та ссавців, незалежно від їхнього сьогоднішнього
природоохоронного статусу. Цього вимагає невдалий досвід
"збереження" природи в степовій зоні України, який показав, що види,
які були зовсім недавно чисельними або звичайними (малий ховрах,
степовий орел, степовий тхір та інші), за 30-50 років можуть зникнути
чи досягти критичної чисельності. Разом з тим в практиці діяльності
зоопарків чимало прикладів, коли розведенням у неволі вдалося
зберегти види від повного знищення: кінь Пржевальського, олень
Давида, гавайська казарка та інші.
Враховуючи подальше посилення впливу людини на природу
степів, вивчення біології степових тварин та вдосконалення технології
їх розведення повинно стати пріоритетним. На жаль, зусилля вчених
та спеціалістів заповідників України, що займаються збереженням
біорізноманіття, поки що зосереджені на більш помітних тваринах, в
той час, як більшість видів комах, ґрунтової мезофауни взагалі
залишаються поза увагою.
Нинішній випуск "Вістей…" − третій за ліком, але перший в
якості наукового журналу, який має державну реєстрацію. Головне
наукове видання установи буде послідовно висвітлювати наукові
здобутки, досягнуті в результаті дослідження функціонування
природних та штучних екосистем як на території заповідника, так і в
межах сфери його впливу. В цьому випуску вміщено, в основному,
матеріали про збереження ботанічних об`єктів у південному
степовому регіоні.
В. Гавриленко,
директор Біосферного заповідника "Асканія-Нова",
член Національного Комітету ЮНЕСКО з проблеми "Людина і біосфера"

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Вступне слово голови Ради ботанічних садів України,
члена-кореспондента НАНУ
ЧЕРЕВЧЕНКО ТЕТЯНИ МИХАЙЛІВНИ
на відкритті Сесії Ради ботанічних садів 23 травня 2001 року
Шановні колеги!
Нам випало велике щастя зустрітися з вами в прекрасному,
унікальному, всесвітньо відомому Біосферному заповіднику "Асканія-
Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. В заповіднику, який є національним
багатством і гордістю України. Адже його степова рослинність займає
87% цілини, яка, на щастя, існує без надмірного втручання людини.
На жаль, інтенсивна господарська діяльність людства в цілому
відбивається на структурно-функціональній цілісності біосфери.
Сьогодні нависла реальна небезпека порушення екологічного балансу,
що може стати катастрофою, тобто неможливістю існування людини в
біосфері Землі. А тому невідкладним завданням біологічної науки є
розробка теоретичних принципів і механізмів підтримання стійкості
екосистем та наукових основ збереження різноманітності біоти в
умовах антропогенного впливу на природні комплекси. Адже
біорізноманіття – це ключова якість біосфери, що забезпечує її
стійкість і стабільність.
Хочу підкреслити, що в останнє десятиліття ХХ сторіччя,
особливо після підписання на конференції ООН в травні 1992 року
Конвенції щодо збереження біорізноманіття, світове наукове
товариство значно активізувало свою діяльність, направлену на
збереження і раціональне використання генетичних ресурсів живого
світу. Думаю, що ви всі добре пам’ятаєте, як детально ця проблема
розглядалася на Всесвітньому конгресі в Ріо-де-Жанейро. Всі
матеріали цього конгресу свідчать про небезпідставну тривогу
видатних вчених-біологів. Вони підкреслюють, що ця проблема не
відноситься до типу тих питань, які можна розв’язати одноразово чи
за якийсь обмежений проміжок часу. Вирішення проблеми
збереження та збагачення генетичного різноманіття вимагає і
вимагатиме надалі постійної уваги, зусиль і матеріальних затрат.
Щоправда, вчені світу поки що вважають, що наявне біологічне
різноманіття ще близьке до природної норми, що ми якраз стоїмо на
межі, за якою може розпочатися катастрофа.
Що стосується України, то вона у флористичному відношенні
одна з найбагатших країн Європи − в її біоті нараховується понад 10
тисяч видів рослин. Так що охороняти і вивчати в Україні є що, але
стратегія ботанічних садів і дендропарків України в даний час
5

6
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
направлена, в першу чергу, на попередження зникнення багатьох
видів рослин і ландшафтів. Ці наукові установи виконують потрійну
функцію: ключову роль в інтродукції та поширенні рослин,
збереження та розмноження in situ, збереження та розмноження ex
situ. За нашими даними, майже в кожному ботанічному саду і
дендропарку уже створені ділянки для вирощування і поширення
рослин, що включені до Червоної книги – це вже велика справа.
Вважаю, що надзвичайно важливо те, що всі ботанічні сади і
дендропарки відгукнулися на пропозицію бюро Ради ботанічних садів
і дендропарків визначитися, які червонокнижні види їхнього регіону
вони будуть охороняти, вивчати їх біологію і розробляти технологію
культивування з метою реінтродукції в ті ж самі регіони. Таким
чином, можна бути впевненим, що ендеми, релікти, рідкісні види
рослин займуть чільне місце під опікою біологів, ботаніків і
збережуться для прийдешніх поколінь, будуть створювати рівновагу в
рослинному світі, що вкрай необхідно для нормальної
життєдіяльності людини.
Сьогодні ми з вами знаходимося в збереженому храмі Природи.
Це один з найважливіших храмів в Україні. Я бажаю вам ніжно очима
доторкнутися до цієї, практично первозданної рослинності,
прослухати доповіді і нести в серцях людям віру і надію на те, що ми
зробимо з вами вагомий внесок в збереження біорізноманіття
рослинного світу, і зусиллями наших професіоналів-інтродукторів і
селекціонерів збагатимо його уже в наших культурфітоценозах.
Успіхів вам в роботі Сесії Ради ботанічних садів та дендропарків
України.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК 633.2/.3:551.455:581.9(477)
В.І. Мельник
З А Г А Л Ь Н І П Р О Б Л Е М И
Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАНУ
вул. Тімірязєвська, 1, м. Київ, 01014 Україна
ЛУЧНІ СТЕПИ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ. БОТАНІКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ НАРИС
Лучні степи, Лісостеп, рослинні угруповання, релікти, рідкісні та зникаючі види, охорона
ЛУЧНІ СТЕПИ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ. БОТАНІКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ НАРИС.
В.І. Мельник. – Лучні степи Лісостепу України охарактеризовані в ботаніко-географічному
аспекті в порівнянні з аналогічними рослинними угрупованнями інших регіонів Європи.
Відзначається їх фітогеографічна єдність і спільний генезис із екстразональними степами
Середньої Європи та Середньоруської височини в Росії. Розглянуті проблеми охорони
лучностепових угруповань Лісостепу України.
ЛУГОВЫЕ СТЕПИ ЛЕСОСТЕПИ УКРАИНЫ. БОТАНИКО-ГЕОГРАФИЧЕСКИЙ
ОЧЕРК. В.И. Мельник. – Луговые степи Украины охарактеризованы в ботаникогеографическом
аспекте в сравнении с аналогичными растительными сообществами других
регионов Европы. Отмечается их фитогеографическое единство и общий генезис с
экстразональными степями Средней Европы и Среднерусской возвышенности в России.
Рассмотрены проблемы охраны луговостепных сообществ Лесостепи Украины.
THE MEADOW STEPPES OF THE UKRAINIAN LESOSTEPPE. PHYTOGEOGRAPHIC
ESSAY. V.I. Melnik. – The meadow steppes of the Ukrainian Lesosteppe are analysed from
phytogeographical points of view in comparison with similar communities of other European
regions. The meadow steppes of the Ukrainian Lessosteppe have phytogeographical community
and common origin with extrazonal steppes of Central Europe and Middle Russian Upland in
Russia. The problems of protection of the meadow steppes of the Ukrainian Lesosteppe are
determined.
І там степи, і тут степи
Та тут не такії,
Руді-руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.
Т.Г. Шевченко “А.О. Козачковському”
Лучні степи відзначаються найбільшою флористичною різноманітністю серед
степових екосистем України. На відміну від справжніх (типових) степів, в сучасній
фітоценотичній та ботаніко-географічній літературі (Білик, 1973; Гринь, 1973; Лавренко,
1980; Осычнюк, 1982; Лавренко и др., 1991) вони охарактеризовані неповно і
фрагментарно. При цьому деякі теоретичні питання, в зв’язку з недостатньою кількістю
фактичного матеріалу, трактуються невірно. Відсутність даних про сучасний стан
степової рослинності є перешкодою в справі організації її охорони.
В 1983-2000 рр. нами проводилось вивчення лучних степів України. В межах
України лучні степи найбільш поширені в лісостеповій зоні, де вони є єдиним типом
степової рослинності. Північно-західним осередком їх поширення є Волинська височина.
Степова рослинність тут представлена переважно невеликими флористично збідненими
© В.І. Мельник, 2001
7

8
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
угрупованнями та вторинними угрупованнями, які утворилися на схилах на місці
зведених лісів. Найкраще збереглася степова рослинність на останцевих горах: Вишневій
поблизу міста Рівне, Лисій та Квітучій в Дубнівському районі, а також в урочищі
Печений Віл у Млинівському районі Рівненської області. Степова рослинність Вишневої
гори розміщена на крутих південних та південно-західних схилах і займає площу 6-7 га.
Вона представлена формаціями Cariceta humilis, Cariceta fruticosae, Stipeta capillatae,
Festuceta valesiacae та в угрупованнях, в яких домінують Thymus marshallianus Willd. та
Inula ensifolia L. (Panek, 1930, 1931, 1933, 1939; Дідух, 1974). Степова рослинність Лисої
гори покриває схили південно-східної, південної та південно-західної експозиції. Це
злаково-різнотравний лучний степ, рослинність якого представлена формаціями Cariceta
humilis, Festuceta valesiacae (Мelnik, 1991; Мельник, 1993). Квітуча гора являє собою
систему ерозійних останців, які займають площу біля 40 га. Степова рослинність
приурочена до схилів південно-західної експозиції. Вона представлена формаціями
Festuceta valesiacae, Cariceta humilis та угрупованнями, в яких домінує Teucrium
montanum L. (Melnik, 1991; Мельник, 1993). За даними наших досліджень (Мельник та
ін., 1999), в урочищі Печений Віл степові угруповання представлені формаціями Stipeta
pennatae, Festuceta valesiacae, Cariceta humilis.
До складу рослинних угруповань лучних степів Волинської височини входять такі
рідкісні види: третинні релікти Daphne cneorum L., Teucrium montanum, ендемік Волинo-
Поділля Ranunculus zapalowiczii Pacz., рідкісні види на північних межах ареалів Adonis
vernalis L. та Linum flavum L.
Незважаючи на те, що вузька смужка Малого Полісся відділяє Волинську височину
від Подільської, лучні степи обох височин являють собою по суті єдине ціле. Подільські
степи займають значно бiльшу площу у порівнянні з волинськими. На заході Поділля на
них припадає біля 20 тис. га (від 1 до 4% території). В Придністров’ї на них припадає 5%
території, в Прибужжі вони займають 1% території. Ділянки степової рослинності
приурочені переважно до південних експозицій останцевих гір Гологоро-Кременецького
кряжу, Медоборів (Товтри) та долини Дністра. Подільські степи відзначаються значно
більшою фітоценотичною різноманітністю, ніж волинські степи, однак в них домінують
ті ж формації, що й в степах Волинської височини: Festuceta valesiacae, Cariceta humilis,
Stipeta capillatae. Крім того, тут представлені формації Helictotricheta desertorum,
Elytrigieta intermedia, Stipeta pulcherrimae, Seslerieta heufleriana, Koelerieta cristata,
реліктові угруповання Ephedra distachya L. та Amygdalus nana L. (Szafer, 1930; Куковиця,
1984; Лaвренко и др., 1991). До складу рослинних угруповань степів Подільської
височини входять рідкісні, внесені до Червоної книги України (1996) види рослин:
Anemona narcissiflora L., Pulsatilla grandis Wend., P. nigricans Stцrck, Thalictrum uncinatum
Rehm., Gypsophila thyraica A. Krasnova, Viola alba Bess., Helianthemum canum (L.) Baumg.,
Schivereckia podolica Andrz. ex DC, Euphorbia volhynica Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawl.,
Daphne cneorum, Spiraea polonica Blocki, Astragalus monspessulanus L., Chamaecytisus
albus (Hacq.) Rothm., Ch. blockianus (Pawl.) Klaskowa, Ch. podolicus (Blocki) Klaskowa,
Genista tetragona Bess., Hippocrepis comosa L., Dictamnus albus L., Dracocephalum
austriacum L., Salvia cremenensis Bess., Scutellaria verna Bess., Carlina cirsioides Klok.,
C. onopordifolia Bess. ex Szaf., Allium obliquum L., A. pervestitum Klok., A. sphaeropodum
Klok., A. strictum Schrad., Festuca pallens Hoct., Stipa capillata L., S. pulcherrima C. Koch,
S. pennata L., S. tirsa Stev., а також рідкісні релiктові види Coronilla coronata L., Sesleria
heufleriana Schur. та ендеміки флори Волино-Поділля Allium podolicum (Aschers. et
Graebn.) Blocki ex Racib. та Ranunculus zapalowiczii.
Лучностепові угруповання Придніпровської височини приурочені до виходів на
поверхню порід Українського кристалічного щита та лесів. Вони були описані
Ю.Д. Клеоповим (1928, 1933), який виявив їх на Чернечій горі, в околицях сіл Яблунівка
та Мала Смілянка, по берегах річок Тясьмин та Гнилий Ташлик, в урочищі Палієві Бурти
в околицях села Чаплинка Київської області. Рослинність представлена формаціями
Stipeta capillatae та Festuceta valesiacaе. Із рідкісних видів тут були виявлені Astragalus
dasyanthus Pall, Iris hungarica Waldst et Kit., Pulsatilla grandis та Carex humilis Leyss.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Найбільшим за площею (88 га) та найбагатшим у флористичному відношенні
осередком степової рослинності в Київській області є урочище Тулинецькі Переліски в
околицях сіл Тулинці та Шандра в Миронівському районі. В лучних степах, які
покривають схили Лисої гори в Тулинецьких Перелісках, домінують Poa angustifolia L.,
Festuca rupicola Heuff., F. valesiaca Godin., Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Elytrigia
repens (L.) Nevski, дещо рідше трапляються угруповання з домінуванням Bromopsis
inermis (Leyss.) Holub, Daсtylis glomerata L., Koeleria cristata (L.) Pers., Stipa capillata,
S. pennata (Бортняк та ін., 1993).
Крім двох вказаних видів ковили в цьому урочищі зростають такі рідкісні, внесені
до Червоної книги України види: Pulsatilla nigricans, Astragalus dasyanthus, Bulbocodium
versicolor (Ker-Gawl.) Spreng., Fritillaria ruthenica Wikstr., Crocus reticulatus Stev.
Значно меншою за площею (0,5 га) є ділянка лучного степу поблизу с. Султанівка у
Васильківському районі Київської області, де в складі формації Festuceta valesiacae
зустрічаються Adonis vernalis та Pulsatilla nigricans.
Своєрідною є степова рослинність Придніпровської низовини. За даними
Ю.Д. Клеопова (1934) та Г.І. Білика (1955), на цій території поширені переважно
галофільні степи на засолених грунтах, яких уникають лучно-степові види, а
флористично бідні лучні типчакові степи збереглись лише на деяких курганах.
Обстеження курганів, які в Середньому Придністров’ї найкраще збереглись в
Переяславському районі Київської області, показало, що далеко не всюди ця рослинність
є бідною. Так, на курганах Роблена Могила поблизу станції Переяславська, Три Брати
поблизу сіл Єрківці, Дівички, Стовп’ячи поблизу м. Переяслав-Хмельницький, в урочищі
Церковщина поблизу с. Травневе та в околицях с. Ташань лучностепова рослинність
представлена формаціями Festuceta valesiacae та Stipeta capillatae. У складі цих
угруповань зустрічається рідкісний, внесений до Червоної книги України вид Astragalus
dаsyanthus та рідкісні види на північних межах ареалів Adonis vernalis та Linum flavum.
Значно більше поширені лучностепові угруповання на Полтавській рівнині, де вони
приурочені до південно-східних, південних та південно-західних схилів балок та
курганів. Вони відмічені в ботанічних заказниках Скоробір, Воскобійницький,
Драбинівський, Рожаївський, Климівський, ландшафтних заказниках Олегова балка,
Лучківський, заповідних урочищах Яворівщина, Кембердське, Стінки (Заповідна краса..,
1996; Збережи.., 1998).
В ландшафтному заказнику Олегова балка поблизу с. Халтуріно Карлівського
району Полтавської області в лучностепових угрупованнях домінують Stipa pennata та
S. lessingiana Trin. et Rupr. Тут зростає рідкісний, занесений до Червоної книги України
вид Pulsatilla nigricans та рідкісні види Adonis vernalis, A. wolgensis Stev., Onosma
pseudotinctoria Klok., Clematis integrifolia L., Astragalus pubiflorus DC., Hyacinthella
leucophaеa (C. Koch) Schur., Iris pumila L.
В ботанічному заказнику Драбинівський, що розташований поблизу с. Білики
Кобеляцького району Полтавської області, на схилах правого берега р. Малий Кобелячок
лучностепові угруповання представлені формацією Stipeta capillatae, до складу якої
входять такі рідкісні види, як Bulbocodium versicolor, Crocus reticulatus, Astragalus
dаsyanthus, Fritillaria ruthenica, Tulipa quercetorum Klok. et Zoz (ці види внесені до
Червоної книги України), Iris pumila, Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow, Hyacinthella
leucophaea, Muscari neglectum Guss., Clematis integrifolia.
І.Д. Сакало (1955) описує степові ділянки Придеснянського плато в Сумській
області на відслоненнях крейдових та лесових порід в долині р. Десни і відносить їх до
петрофільних лучних степів формацій Festuceta valesiacae та Cariceta humilis.
Значною флористичною та фітоценотичною різноманітністю відзначається
лучностепова рослинність Середньоруської височини. В межах Сумської області
лучностепові угруповання приурочені до карбонатних субстратів на схилах балок.
І.В. Гончаренко (2000) виділяє такі угруповання лучних степів в цьому регіоні: союз
Fragario viridis – Trifolium montanum з асоціаціями Medicago romanicae – Poetum
angustifoliae, Betonico officinalis – Trifolietum montani, Medicago – Festuceatum valesiacae
та союз Festucion valesiacae з асоціаціями Astragalo desyanthi – Elytrigetum intermediae,
9

10
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Carici humilis – Stipetum pennatae, Stipetum capillatae. Із рідкісних видів тут зростають
Astragalus dаsyanthus (поблизу північної межі ареалу), Adonis vernalis та Carex humilis.
Найбільш різноманітною та найкраще вивченою є степова рослинність Михайлівської
цілини (Ткаченко, 1998).
Ще більшою різноманітністю відзначаються лучностепові угруповання
Середньоруської височини на її південно-східних відpогах в басейні р. Оскол
(Поосколля) на Харківщині. Лучностепові угруповання тут представлені формаціями
Stipeta capillatae, Stipeta tirsae, Stipeta pulcherrimae, Festuceta valesiacae, Cariceta humilis
(Ермоленко и др., 1981; Ткаченко та ін., 1987). Вони приурочені до верхніх частин
уступів перших надзаплавних терас рік Оскол та Вовча (Великобурлуцький, Куп’янський
та Вовчанський райони Харківської області). До складу цих угруповань входить
реліктовий ендемічний вид Androsace koso-poljanskii Ovcz.
Наведений огляд лучних степів лісостепової зони показує, що вони поширені на
всьому просторі між Волино-Подільською та Середньоруською височинами. Питання про
ботаніко-географічну приналежність лучних степів України є дискусійним. Ю.Р. Шеляг-
Сосонко із співавторами (1975) відносять волино-подільські степи до
центральноєвропейського типу, не враховуючи їх генетичних зв’язків із більш східними
лучностеповими угрупованнями. Є.М. Лавренко (1980), навпаки, відносить волиноподільські,
придніпровські та середньоруські степи до східноєвропейських лучних степів.
Для вияснення питання необхідно розглянути ботаніко-географічні зв’язки лучностепової
рослинності Лісостепу України з лучними степами Європи в цілому.
Із заходу до українських, зокрема волино-подільських лучних степів, прилягають
степи Люблінської височини, які належать до союзів Festucion valesiacae та Caricion
humilis, які надзвичайно подібні до прилеглих волино-подільських степів. Однак, на
відміну від Волино-Подільської височини, в складі їх флори відсутні реліктові види
Daphne cneorum, Euphorbia volhynica, Ranunculus zapalowiczii, Teucrium montanum.
Очевидно, це пов’язано з тим, що на відміну від Волино-Подільської височини, яка не
покривалась плейстоценовими зледеніннями, Люблінська височина ними була покрита.
Тому, на відміну від волино-подільських степів, які розвивались автохтонно і зберегли у
складі своєї флори реліктові види, люблінські степи утворились міграційним шляхом із
волино-подільського центру (Melnik, 1991).
Далі на захід острівки лучних степів зустрічаються на Малопольській височині, в
Сілезії та Померанії, де вони представлені союзом Festucion valesiacae та асоціаціями
Inuletum ensifolia, Sisymbrium-Stipetum capillatae; Potentillo-Spiretum capillatae, Seslerio-
Scorzonеrum purpureae (Dzubaltowski, 1923; Medwecka-Kornaњ, 1960).
Від Польщі та Словаччини острівки степової рослинності із сходу на захід
тягнуться до Південної Франції, а з півдня на північ від Італії та Югославії до долини
Рейну та островів Балтійського моря. В Середній Європі переважають вторинні
антропогенного походження ділянки лучних степів, значно рідше зустрічаються первинні
лучностепові ділянки союзу Festucion valesiacae класу Festuco-Brometea на бідних
вапнякових грунтах (Ellenberg, 1986).
Лучні степи Центральної Європи детально вивчені М. Витцелем (Witschel, 1980) на
прикладі землі Баден-Вюртемберг в Німеччині. Первинні ділянки степів там приурочені
до сухих теплих схилів південної експозиції з виходами на поверхню гірських порід.
Вони представлені угрупованнями, в яких домінує Carex humilis. Порівняння наших
даних з фітоценотичними описами степових угруповань Баден-Вюртемберга показує
наявність багатьох спільних видів, в тому числі Daphne cneorum, Teucrium montanum,
Ranunculus oreophilus Bieb. (вид, вікарний R. zapalowiczii).
Лучні степи України за своїм флористичним складом та фітоценотичною
структурою близькі не лише до центральноєвропейських, а й до середньоруських
кам’янистих степів, або "знижених альп", як образно називав їх Б.М. Козо-Полянський
(1931). До них належать різнотравно-осокові кальцієфітно-степові угруповання,
основними едифікаторами яких є Carex humilis, Daphne cneorum та інші реліктові види.
Ці угруповання приурочені до неглибоких чорноземних грунтів, які підстилаються
крейдою на схилах північних, північно-західних, західних експозицій та на плакорі. Тут

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
представлені угруповання таких асоціацій: Stipa pеnnata+Daphne cneorum+Carex humilis,
Stipa capillata+Daphne cneorum+Carex humilis, Daphne cneorum+Carex humilis, Festuca
valesiaca+Stipa pеnnata+Carex humilis (Козо-Полянський, 1911, 1931; Барабаш, Голицын,
1962; Нeшатаев, Собакинских, 1976; Григорьевская и др., 2000). Окрім Daphne cneorum,
до складу степової рослинності Середньоруської височини входять Ephedra distаchya,
Helictotrichon desertorum (Less.) Nevski, Schivereckia podolica, які є рідкісними для лучних
степів всієї Європи.
Наведені вище дані свідчать, що лучностепові угруповання від Західної Європи до
Середньоруської височини приурочені переважно до сухих теплих схилів південної,
південно-західної та південно-східної експозиції, де виходять на поверхню або
приповерхнево залягають гірські породи (крейда, вапняки, гіпс, лес, граніти, гнейси та
ін.). Плакорні степи в Західній Європі, на Волино-Поділлі та в Придніпров’ї в наш час не
зустрічаються. Вони раніше існували на Поділлі, але були розорані. Останнім був
розораний в 30-ті роки ковиловий степ Панталиха в Тернопільській області, на
рівнинному плато в межиріччі Стрипи та Серету (Szafer, 1930). Як зазначав В. Шафер
(Szafer, 1930), існування плакорних степів на Поділлі обумовлене не кліматичними, а
едафічними факторами. Близьке до поверхні залягання карбонатних порід, відсутність
дренажу і, як результат цього, винос СаСО3, сприяли розвитку степової рослинності на
підвищених межиріччях подільських рік. Таким чином, приурочені до специфічних
геолого-геоморфологічних умов острівки плакорних степів на Поділлі, як і степи на
схилах, є екстразональними рослинними угрупованнями.
Дещо інші умови існування північних лучних степів на Середньоруській височині.
У зв’язку з посиленням континентальності клімату в східному напрямку лучні степи тут
частіше приурочені до схилів північної, ніж південної експозиції. Степові угруповання з
Carex humilis тут часто зростають на плакорах (Алехин, 1986; Лавренко и др., 1991).
На схід від Середньоруської височини поширений особливий ботанікогеографічний
тип лучних степів, які Є.М. Лавренко (1980) відносить до приволзьких та
заволзько-передуральських. Як і середньоруські степи, вони змінюються на півдні
справжніми (типовими) степами. Таким чином, на відміну від західноєвропейських та
українських лучних степів лісостепової зони, які оточені лісовими ландшафтами,
середньоруські лучні степи займають зональні позиції.
Як в зональних, так і в aзональних типах лучних степів є багато спільних видів
рослин, які створюють особливий лучностеповий флористичний комплекс. Ця обставина,
з нашої точки зору, не дозволяє чітко розмежувати західно- та східноєвропейські лучні
степи, як це роблять деякі автори (Шеляг-Сосонко та ін.,1975; Лавренко, 1980).
Лучностеповий флористичний комплекс значно відрізняєтья від справжніх степів,
хоч деякі види, які хорологічно пов’язані із лучними степами, зустрічаються і в
справжніх степах, але лише у вигляді локальних популяцій. Згідно даних Л.М. Носової
(1973), до таких видів належать Adonis vernalis, Anemone sylvestris L., Anthericum ramosum
L., Dracocephalum ruyschianum L., Inula hirta L., Iris hungarica, Linum flavum, Phleum
phleoides (L.) Karst., Salvia pratensis L., Scabiosa ochroleuca L., Scorzonera purpurea L.,
Trifolium alpestre L. та деякі інші види.
Лучні степи відрізняютьcя від справжніх і за своїм генезисом. Вони є дериватами
неогенових лісів. Незважаючи на плейстоценові зледеніння, реліктові лісові угруповання
не були повністю знищені в Європі.
Виходячи із наявності у складі степової флори Західного Поділля Daphne cneorum,
Coronilla coronata та враховуючи палеоботанічні дані (викопний пилок хвойних),
М. Кочвари (Koczwarie, 1925) приходить до висновку про реліктовий характер
лучностепової рослинності Волино-Поділля і вказує на генетичний зв’язок з неогеновими
сосновими борами. Ю.Р. Шеляг-Сосонко із співавторами (1975) дещо деталізує це
положення, відмітивши, що первинні подільські степи утворились внаслідок викликаної
похолоданням декумбації деревного ярусу світових субсередземноморських лісів, які
були поширені на Поділлі наприкінці неогену. Про це, зокрема, свідчить той факт, що
Daphne cneorum є характерним видом субсередземноморських лісів Orno-Ericion-
Bromentalia (Jakuer, 1961).
11

12
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Подібний генезис лучних степів встановлено для Центральної Європи та
Середньоруської височини. Згідно з М. Витцелем (Witschel, 1980), оскільки Daphne
cneorum уникає культивованих луків та вторинних степових угруповань, він є хорошим
індикатором корінних угруповань, що свідчить про реліктовий характер первинних
лучностепових угруповань Центральної Європи. Поширення цього виду, Pulsatilla
vulgaris, а також лісових листо-стеблових мохів Hylocomium splendens та Pleurozium
scheberi свідчить про генетичний зв’язок первинних лучних степів з реліктовими
сосновими борами Cytiso-Pinetum, які збереглись в Баден-Вюртемберзі з неогену. Подібні
ділянки екстразональної степової рослинності з Daphne cneorum, які розміщені поряд з
реліктовими сосновими борами, відомі на територіії Франції, Швейцарії, Італії,
Югославії, Румунії та інших країн Європи (Gajewski, 1937; Aymonin, 1958; Hegi, 1975 та
ін.).
Генетично пов’язані із сосновими борами кам’янисті степи Середньоруської
височини. Встановлено, що види, які формують угруповання "знижених альп", це не
релікти льодовикового періоду, як вважав Б.М. Козо-Полянський (1931), а деривати
неогенових лісів та перигляціальних степів. Це підтверджується знахідками викопного
насіння Daphne cneorum у відкладах верхнього плейстоцену (Дорофеев, 1986). Отже,
європейські лучні степи є дериватами неогенових лісів. В час льодовикових фаз
плейстоцену в умовах холодного і сухого різкоконтинентального клімату відбулась
декумбація деревного ярусу і утворились перигляціальні степи. В рослинному покриві
цих степів домінували Carex humilis, Stipa capillata, Festuca valesiaca (Клеопов, 1941;
Лавренко и др., 1991). Саме ці види є едифікаторами сучасних екстразональних степових
угруповань, що вказує на їх генетичний зв’язок із сучасними лучними степами. В
післяльодовиковий період відбувається ще не закінчена міграція степових рослин на
території, які були зайняті в минулому зледенінням. У зв’язку з посиленням ксеризації
природнього середовища Європи на місці зведених лісів та чагарників формуються
вторинні степові угруповання.
Завдяки своєрідній історії формування комплексу лучностепової рослинності вона
відзначається значним флористичним різноманіттям. Ці невеличкі ділянки степової
рослинності є унікальними осередками ендемічних, реліктових, рідкісних та зникаючих
видів. Тут зростає понад 30 видів рослин, внесених до Червоної книги України (1996).
Протягом багатьох десятиліть унікальні лучностепові екосистеми перебували під
сильним антропогенним впливом. Багато таких ділянок було переорано, на багатьох із
них був зруйнований рослинний покрив в зв’язку із видобуванням корисних копалин.
Найбільшої шкоди лучним степам завдала бездумна і абсолютно екологічно
безграмотна акція терасування та заліснення степових схилів. Безграмoтне і екологічно
абсурдне заміщення останніх ділянок степової рослинності лісовими культурами хвойних
та листяних поpід призводить до повної деградації місцезростань та популяцій рідкісних
та зникаючих видів рослин: Carex humilis, Daphne cneorum, Carlina onopordifolia, Ephedra
distachya, Pulsatilla grandis, Ranunculus zapalowiczii, Teucrium montanum та ін.
В лісостеповій зоні лучні степи охороняються у відділенні "Михайлівська цілина"
Українського степового заповідника, в заповіднику "Медобори", в національному
природному парку "Подільські Товтри" та в ряді заказників. На основі наших
обгрунтувань та наукової характеристики взято під охорону на правах заказника
найбільшу ділянку степів у Київській області (Миронівський район) − Тулинецькі
Переліски (88 га). Одним із найважливіших питань діяльності ботанічних садів на
сучасному етапі є виявлення, вивчення та опрацювання наукових обгрунтувань на
створення ботанічних заказників в місцях, де збереглась лучностепова рослинність.
Алехин В.В. Теоретические проблемы фитоценологии и степеведения. − М.: Изд-во МГУ, 1986. −
214 с.
Барабаш Г.И., Голицын С.В. К характеристике почвенно-кустарниковых группировок с Daphne
julia K.-Pol. // Ботан. журн. − 1962. − Т.47, №12. − С. 1806-1811.
Білик Г.І. Рослинні комплекси Лівобережжя Середнього Придніпров’я // Ботан. журн. − 1955. −
Т.12, №4. − С. 46-65.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Білик Г.І. Лучні степи // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. − Київ: Наук.
думка, 1973. − С. 33-96.
Бортняк М.М., Войтюк Ю.О., Любченко В.М., Голяченко Т.В. Флористичні особливості ділянки
степу Шандра-Тулинці (Київська область, Україна) // Укр. ботан. журн. − 1993. − Т.50, №2.
− С. 122.
Григорьевская А.Я., Бережной А.В., Двуреченский В.Н. Эколого-фитоценотические особенности
реликтовых комплексов юга Среднерусской возвышенности // Ботан. журн. − 2000. − Т.85,
№3. − С. 76-83.
Гринь Ф.О. Рослинність крейдових відслонень // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті
відслонення, піски. − Київ: Наук. думка, 1973. − С. 336-356.
Гончаренко І.В. Степова рослинність північно-східної частини Лівобережного Лісостепу України //
Укр. ботан. журн. − 2000. − Т.57, №3. − С. 257-264.
Дідух Я.П. Степова рослинність Вишневої гори біля м. Ровно // Укр. ботан. журн. − 1974. − Т.31,
№3. − С. 361-364.
Дорофеев П.И. Позднеплиоценовая флора села Моисеево на юге Тамбовской области // Ботан.
журн. − 1986. − Т.71, №1. − С. 361-364.
Ермоленко Е.Д., Горелова Л.Н., Кушнарева Ю.И. К флоре и растительности меловых обнажений
рек Волчей и Оскол в Харьковской области // Вестник Харьковского ун-та: Флористика,
физиология и иммунитет растений. − 1981. − №211. − С. 6-11.
Заповідна краса Полтавщини / Т.Л. Андрієнко, О.М. Байрак, М.І. Залудяк та ін. − Полтава: ІВА
"Астрел", 1996. − 188 с.
Збережи, де стоїш, де живеш. По сторінках Червоної книги Полтавщини / Під ред. О.М. Байрак. −
Полтава: Верстка, 1998. − 206 с.
Клеопов Ю.Д. Релікти степової рослинності в Черкаській окрузі // Охорона пам’яток природи на
Україні. − 1928. − Т.2. − С. 3-15.
Клеопов Ю.Д. Залишки степової рослинності на Київській височині // Журн. біоботанічного циклу
ВУАН. − 1933. − №5-6. − С. 153-156.
Клеопов Ю.Д. Геоботанічний ескіз лівобережжя середньої Наддніпрянщини // Журн. ін-ту
ботаніки ВУАН. − 1934. − Т.10, № 2. − С. 29-73.
Клеопов Ю.Д. Перигляциальные степи Европейской части СССР. 1. Реликтовое звено Caricion
humilis // Уч. зап. Харьковского ун-та. − 1941. − № 22. − С. 167-183.
Козо-Полянский Б.М. К флоре Воронежской губернии. 1.О некоторых новых и более редких для
губернии видах // Труды Ботан. сада Имп. Юрьевского ун-та. − 1911. − Т.12, вып.1. − С. 22-
23.
Козо-Полянский Б.М. В стране живых ископаемых. Очерк из истории горных боров на степной
равнине ЦЧО. − М.: Учпедгиз, 1931. − 184 с.
Куковица Г.С. Степная растительность Западной Подолии и ее охрана: Автореф. дис… канд. биол.
наук. − Киев, 1984. − 16 с.
Лавренко Е.М. Восточноевропейские луговые степи и остепненные луга // Растительность
европейской части СССР. − М.: Наука, 1980. − С. 220-231.
Лавренко Е.М. О растительности плейстоценовых перигляциальных степей СССР // Ботан. журн. −
1981. − Т.66, №3. − С. 313-327.
Лавренко Е.М., Карамышева З.В., Никулина Р.И. Степи Евразии. − Л.: Наука, 1991. – 145 с.
Мельник В.И. Экстразональная степная растительность Волынской возвышенности и ее ботаникогеографические
связи с луговыми степями Западной и Восточной Европы // Ботан. журн. −
1993. − Т.78, №2. − С. 28-38.
Мельник В.І., Парубок М.І., Савчук Р.І. Нові відомості про степову рослинність Волинської
височини // Укр. фітоценологічний збірник. Серія А. Фітосоціологія. − 1999. − №1-2 (12-13).
− С. 30-33.
Нешатаев Ю.Н., Собакинский В.Д. Сниженные Альпы и тимьянники заповедного урочища
Баркаловка (Курская область) // Ботан. журн. − 1976. − Т.61, №4. − С. 480-487.
Носова Л.М. Флоро-географический анализ северной степи европейской части СССР. − М.: Наука,
1973. − 188 с.
Осычнюк В.В. Степи и сельскохозяйственные земли на их месте // География растительного
покрова Украины. − Киев: Наук. думка, 1982. − С. 158-214.
Сакало І.Д. Про кальцієфільну природу степової флори європейської частини СРСР // Ботан. журн.
АН УРСР. − 1955. − Т.12, №2. − С. 40-51.
13

14
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Ткаченко В.С. Рослинність заповідника // Український природний степовий заповідник. − Київ:
Фітоцентр, 1998. − С. 90-227.
Ткаченко В.С., Парахонська Н.О. Обгрунтування необхідності організації ботанічних пам’яток
природи на Харківщині // Укр. ботан. журн. − 1987. − Т.44, №1. − С. 83-88.
Червона книга України. Рослинний світ / Під ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. − Київ: Укр.
енциклопедія, 1996. − 608 с.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Жижин М.П., Куковиця Г.С. Степова рослинність Львівської області // Укр.
ботан. журн. − 1975. − Т.32, №5. − С. 630-638.
Aymonin G. Quelgues aspects de phytocйnoses a Daphne cneorum en particulier au Pays basque francais
// Bull. du Centre d’Йtude et de Recherches Scientifique. − 1958. − Vol.2 (1). − P. 51-91.
Dzubaltowski S. La distribution et l’ecologie des associations steppiques sur le plateau de la Petite
Pologne // Acta Soc. Bot. Polon. − 1923. − №3. − P. 185-196.
Gajewski W. Elementy flory Polskiego Podola. – Warszawa, 1937.
Hegi G. Illustrierte Flora von Mitteleuropa. − Berlin-Hamburg: Verlag Paul Parey, 1975. − Bd.5., Teil 2.
− 1584 S.
Ellenberg H. Vegetation Mitteleuropas mit den Alpen in okologischer Sicht. − Stuttgart: Ulmer, 1986. −
389 S.
Jakuer P. Die Phytozonologichen Verthaltnisse der Flaumeichen Buschwalder Sudost Mitteleuropas. −
Budapest: Akad. Kiado, 1961. − 314 S.
Koczwarie M. Florystyczne granicy Podola // Kosmos. − 1925. − T.50. − S. 1285-1322.
Medwecka-Kornas A. Poland’s steppe vegetation and its conservation // State Council for Conservation of
Nature. − 1960. − №6. − P. 1-32.
Melnik V. A comparative phytogeographic essay of extrazonal steppe vegetation of Volhynia (Ukraine)
and Lublin Uplands (Poland) and other region of Europe // Verцffentlichungen des Geoboschen
Institutes der eidg. Tech. Hochschule, Stiftuny Rыbel, in Zurich. − 1991. − 106 Heft. − Bd.2. − S.
66-79.
Panek J. Roњlinnoњж okolic Rownego // Rocznik wolynski. − 1930. − №1. − S. 57-79.
Panek J. Zespol wisienki stepowej (Prunetum fluticosum) i jego sukcesja // Rocznik wolyсski. − 1931. −
№2. − S. 403-425.
Panek J. Wisniowa gуra na Wolyniu // Ochrona Przyrody. − 1933. − №13. − S. 72-78.
Panek J. Roslinoњж stepowa i naskalna lessnego Wolynia // Roczwic wolynski. − 1939. − №7. − S. 22-
66.
Szafer W. Element gуrski we florїe niїu polskiego // Rozprawy wydzialu Matem. Przyrod. Polskiej Acad.
Umiej. − 1930. − №69 − S. 1-112.
Witschel M. Xerothermvegetation und dealpine Vegetationskomplexe in Sъdbaden. − Korlsruhe, 1980. −
212 S.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК 551.455:502.7(477.9)
В.В. Корженевский, С.Е. Садогурский, С.Ю. Костин
Никитский ботанический сад, Национальный научный центр УААН
НБС-ННЦ, г. Ялта, АР Крым, 98648 Украина
ПРОБЛЕМЫ СОХРАНЕНИЯ РАЗНООБРАЗИЯ СТЕПНОЙ БИОТЫ
КРЫМА И НАЦИОНАЛЬНАЯ ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СЕТЬ
Экологическая сеть, степная биота, сохранение биоразнообразия
ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ РІЗНОМАНІТНОСТІ СТЕПОВОЇ БІОТИ КРИМУ І
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА. В.В. Корженевський, С.Ю. Садогурський,
С.Ю. Костін. – За власними та літературними даними представлено короткі підсумки та
перспективи досліджень, пов'язаних із збереженням біологічної різноманітності степової
біоти Кримського півострова.
ПРОБЛЕМЫ СОХРАНЕНИЯ РАЗНООБРАЗИЯ СТЕПНОЙ БИОТЫ КРЫМА И
НАЦИОНАЛЬНАЯ ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СЕТЬ. В.В. Корженевский, С.Е. Садогурский,
С.Ю. Костин. – По собственным и литературным данным представлены краткие итоги и
перспективы исследований, связанных с сохранением биологического разнообразия
степной биоты Крымского полуострова.
THE PROBLEMS OF PRESERVATION OF THE CRIMEA STEPPE BIOTA
DIVERSITY AND NATIONAL ENVIRONMENTAL NETWORK. V.V. Korzhenevskiy,
S.Ye. Sadogurskiy, S.Yu. Kostin. – The short results and prospects of researches connected with
the preservation of the biological diversity of the Crimea steppe biota which are based on authors
data and literature sources are given.
Небывалые темпы антропогенного преобразования природной среды во второй
половине XX столетия значительно ускорили фрагментацию и деградацию растительного
покрова и, как следствие, деградацию экосистем и ландшафтов в целом (Розбудова
екомережі.., 1999). Поэтому последние десятилетия ушедшего века для стран Европы
прошли под знаком небывалой активизации усилий, направленных на сохранение
объектов природного и природно-культурного наследия. Различные международные
конвенции и стратегические планы сохранения биологического разнообразия явились
неотъемлемой частью этого процесса, носившего практически лавинообразный характер.
В большинстве случаев они имели своей целью индивидуальную и территориальную
охрану отдельных таксонов и экологических групп. Впервые о необходимости
сохранения экосистем и ландшафтов, как надорганизменных форм существования жизни,
было заявлено в Конвенции об охране биологического многообразия (1992 г.). Однако
концепция сохранения биоразнообразия в рамках единой системы была сформулирована
в 1995 г. в Софии, когда на конференции министров по делам окружающей среды
европейских государств была утверждена Всеевропейская стратегия cохранения
биологического и ландшафтного разнообразия. Основным направлением реализации
документа является создание Европейской экологической сети.
Таким образом, к концу столетия идея создания общеевропейской системы
сохранения биологического разнообразия окончательно сформировалась и даже получила
своё реальное воплощение на уровне отдельных государств. Концепция объединяет все
стратегические направления охраны природы, которые ранее носили более или менее
локальный характер. Согласно ей, экосеть должна способствовать сохранению видового,
ценотического и ландшафтного разнообразия, обеспечивать условия для расселения и
миграции видов, восстановления нарушенных экосистем и защиту природных
комплексов от потенциально негативных факторов.
Для Украины, стремящейся интегрироваться в европейские структуры, охрана
© В.В. Корженевский, С.Е. Садогурский, С.Ю. Костин, 2001
15

16
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
природы становится одним из приоритетных направлений внутренней и внешней
политики. Только путем сохранения природных и культурных богатств страна обеспечит
здоровье нации, устойчивое сбалансированное развитие и, что немаловажно, авторитет в
международном сообществе. О понимании этой аксиомы свидетельствует, в первую
очередь, резкое увеличение заповеданных объектов. В результате природно-заповедный
фонд (ПЗФ) Украины за последнее десятилетие значительно вырос.
Процесс формирования Национальной экологической сети в Украине начал
набирать обороты во второй половине 90-х гг. Имеющаяся площадь и территориальная
структура ПЗФ Украины дают определенные основания для их отнесения к
территориальной системе с признаками экологической сети. Однако нынешнее состояние
охраняемых природных комплексов страны только частично отвечает критериям
Общеевропейской экологической сети. Логическим продолжением процесса создания
собственной экосети явилось утверждение 21 сентября 2000 г. Общегосударственной
Программы формирования Национальной экологической сети Украины на 2000-2015 гг.
В силу своего полуизолированного географического положения, динамичного
геологического прошлого, многообразия орографических и климатических условий
Крымский полуостров отличается чрезвычайно высоким разнообразием и эндемизмом
биоты, большим числом реликтовых видов. Если говорить только о флоре и
растительности, то в настоящее время флора сосудистых растений Крыма насчитывает
2775 видов (60% флоры Украины). Из них 10% − эндемики. Бриофлора Крыма
насчитывает 305 видов (38% бриофлоры Украины), лихенофлора − 582 вида (56%
лихенофлоры Украины), микобиота − около 2 тыс. видов, что, по прогнозам, составляет
всего 9-13% от прогнозируемого количества видов грибов (Биоразнообразие Крыма...,
1997). Альгофлора насчитывает более 900 пресноводных и более 300 морских видов, что
составляет около четверти альгофлоры Украины (Биоразнообразие Крыма..., 1997;
Разнообразие водорослей..., 2000). Из 127 синтаксонов, вошедших в Зелёную книгу
Украинской ССР (1987), в Крыму встречается 27 синтаксонов различного ранга или 21%.
Около 40% видов растений и более 55% видов животных, включённых в Красные книги
Украины, обитают в Крыму (Червона книга..., 1994; Червона книга..., 1996;
Корженевский и др., 1999). Не случайно Крым является единственным в Украине и
одним из девяти европейских регионов, выделенных МСОП в качестве центров
разнообразия растений.
Крымский полуостров длительное время находился на перекрёстке миграционных
путей флор и фаун обширных регионов, примыкающих к Черноморскому бассейну, что
также наложило свой отпечаток на состав биоты региона: здесь встречаются 35 (!)
ареалогических типов.
Сегодня Крым является одним из наиболее густонаселённых регионов Украины.
Это один из самых популярных курортов Украины, при этом здесь расположено
несколько крупных промышленных зон. В результате мощного антропогенного
воздействия, пик которого пришёлся на 60-80 гг., биоразнообразие региона резко
снизилось, широкое распространение получили антропогенные экосистемы и
ландшафты. Конструктивные ландшафты (пашни, сады, урбанизированные территории)
занимают сегодня 62% территории Крыма, производные ландшафты (леса, находящиеся
на разных стадиях сукцессии, обеднённые степные ландшафты, пастбища) занимают 35-
36%. То есть, на долю коренных ландшафтов сегодня приходится всего 2-3% площади
полуострова.
В Крыму уже сложилась сеть заповедных объектов разного ранга. При этом весь
Азово-Черноморский регион оказался как бы в перекрестье коммуникационных
элементов формирующейся национальной экологической сети − меридиональных
природных коридоров, следующих за долинами крупных рек (Дуная, Днестра, Южного
Буга, Днепра), и особого прибрежно-водного экокоридора, охватывающего территорию
Украины с юга вдоль морских берегов. Сейчас на полуострове количество объектов
природно-заповедного фонда равно 148, общая площадь превышает 142 тыс. га (Ена и
др., 1999). Основу составляют шесть природных заповедников: Крымский, Ялтинский,
Мыс Мартьян, Карадагский, Опукский и Казантипский. Всего ПЗФ составляет около

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
5,6% территории полуострова, что больше, чем в Украине в целом, но примерно в два
раза ниже оптимального уровня, рекомендованного ООН. Однако существует перечень
территорий, которые представляют наибольший интерес в плане их дальнейшего
резервирования. Площадь их более чем в 4 раза превышает площадь ныне
существующего ПЗФ Крыма.
В 1997 г. в пос. Гурзуф в рамках программы "Оценка необходимости сохранения
биоразнообразия в Крыму" состоялся рабочий семинар. Работы в рамках программы
осуществлялись при содействии Программы поддержки биоразнообразия (BSP). В них
приняли участие ведущие учёные, представляющие ВУЗы и НИИ Крыма и некоторых
других регионов Украины, представители государственных органов. Учёные Никитского
ботанического сада были в числе координаторов и исполнителей ряда составляющих
данного проекта.
Основной задачей специалистов, принявших участие в работе семинара, была
выработка территориальных и тематических приоритетов сохранения биоразнообразия на
полуострове. Материально-технических ресурсов, которые могут быть направлены на
решение вопросов, связанных с сохранением и восстановлением биологического
разнообразия, всегда не хватает. Поэтому главный путь в решении этой проблемы −
рационально распределить имеющиеся возможности, сконцентрировав всё внимание и
ресурсы на первоочередных и наиболее эффективных мероприятиях.
Большинство из современных проектов, связанных с установлением приоритетов в
области сохранения биоразнообразия в Европе, реализовывалось на общенациональном
или межгосударственном уровне. В Крыму проведена большая и во многом уникальная
работа по выработке природоохранных приоритетов в границах географически
обособленного полуостровного региона. Его реализация преследовала три основные
задачи. Во-первых, сконцентрировать внимание на сохранении биоразнообразия in situ, в
природных условиях (без культивирования видов и создания генетических банков). Вовторых,
объединить территориальные приоритеты, устанавливающие, где необходимо
сконцентрировать природоохранные мероприятия, с тематическими приоритетами,
определяющими, что необходимо делать для сохранения биоразнообразия.
Очень часто природоохранные приоритеты устанавливаются исключительно на
основе богатства видов и эндемизма биоты. Однако это часто приводит к тому, что
ландшафтным зонам, не отвечающим упомянутым критериям, не уделяется должного
внимания, хотя они его заслуживают из-за каких-либо иных, порой уникальных, качеств.
Для Крыма этот момент чрезвычайно актуален. Наиболее высоким уровнем видового
разнообразия и эндемизма биоты, обилием ярких ландшафтных уникумов отличаются
горные экосистемы, что всегда привлекало к ним наиболее пристальное внимание
исследователей и специалистов, занимающихся вопросами заповедания. Однако степные
и лесостепные экосистемы также уникальны благодаря неповторимости своих животных,
растительных и ландшафтных комплексов. При этом, в связи с широким хозяйственным
освоением, количество их и обитающих в них специфических видов неуклонно
снижается. Поэтому третья задача упомянутого проекта – зафиксировать
репрезентативное биоразнообразие региона путём определения основных ландшафтных
зон полуострова и разработки мер, обеспечивающих эту репрезентативность.
В итоге в Крыму определено 50 территорий, приоритетных для сохранения
биоразнообразия (Выработка приоритетов.., 1999). Они охватывают около 600 тыс. га.
Это более 23% площади АРК или 1% территории Украины. То есть, дан ответ на вопрос,
где нужно сосредоточить усилия. Территории, согласно их созологической ценности,
разделены на категории: I − наивысшей приоритетности, II − очень высокой
приоритетности, III − высокой приоритетности. При определении статуса территории был
использован комплекс критериев, с учётом их видового богатства, эндемизма, размеров и
степени сохранности участков природных ландшафтов, наконец, прагматической
ценности и т.д. Наивысший статус приоритетности получили 15 территорий, очень
высокий − 24 и высокий − 11. Размер территорий варьирует от 289 до 131232 га, но более
70% из них имеют площадь менее 10000 га. Самые крупные площади сосредоточены в
горах и на водно-болотных угодьях, где сохранились большие участки естественных
17

18
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
ландшафтов.
Приоритетные территории входят во все семь ландшафтных зон с тремя подзонами,
границы которых были уточнены участниками гурзуфского совещания. То есть, охвачено
всё репрезентативное разнообразие ландшафтных зон Крыма. Основные ландшафтные
зоны полуострова не сопоставимы по площади и очень отличаются экологической
спецификой. Большинство приоритетных территорий расположены, в основном, в
пределах одной ландшафтной зоны или подзоны. Территории, располагающиеся в разных
зонах, в значительной степени находятся в зонах и подзонах полупустынных степей и
солончаков и настоящих степей, занимающих бульшую часть полуострова.
Чтобы ответить на вопрос, что нужно предпринимать для сохранения
биоразнообразия в регионе, необходимо, во-первых, представлять современное состояние
биоразнообразия, во-вторых, определить угрозы его существованию. Для Крыма были
выделены 32 вида угроз и определены меры по их минимизации применительно к
отдельным ландшафтным зонам и приоритетным территориям.
Зона полупустынных степей и солончаков занимает Северо-Крымскую, Сасык-
Сакскую приморские низменности и частично Керченский полуостров. Около 65% её
распахано, 30% составляют пастбища с полупустынной бедноразнотравной и
галофильной растительностью. В границах зоны определено 18 приоритетных
территорий, общая площадь которых составляет примерно 20% площади зоны.
Наивысший уровень приоритетности имеют две территории − Казантип и Опук,
располагающиеся на Керченском полуострове. По восемь территорий имеют II и III
уровни приоритетности. Для зоны определены в общей сложности 27 видов угроз.
Большинство имеют локальный характер, но среди наиболее характерных были
выделены:
− смена гидрологического и гидрогеологического режима, ухудшение качества
природных вод в связи с орошением;
− сокращение площади естественных ландшафтов;
− химическое загрязнение территорий и акваторий западной части зоны.
Зона настоящих степей занимает Тарханкутский полуостров, Центрально-
Крымскую равнину и центральные водораздельные части Керченского полуострова. В
центральной части зоны распаханность составляет 70-80%. Естественная растительность,
представленная типичными бедноразнотравными степями, сохранилась только на
Тарханкуте и Керченском полуострове. В границах зоны выделено 16 приоритетных
территорий, общая площадь которых составляет около 9% площади зоны. Наивысший
уровень приоритетности имеют две территории − Джангуль и Большой Кастель на
Тарханкуте и Караларская степь на Керченском полуострове. Следует отметить, что в
границах Керченского полуострова площадь приоритетных территорий составляет около
23% площади зоны настоящих степей. По Крыму в пределах всей зоны девять
территорий имеют второй, и пять − третий уровни приоритетности. Для зоны определены
в общей сложности 30 видов угроз, которые были сведены к пяти группам:
− малые размеры и фрагментированность естественных экосистем, снижение
видового разнообразия вследствие высокой распаханности территорий;
− палы, как средство борьбы с сорняками и улучшения пастбищ;
− браконьерство и массовый сбор дикорастущих растений;
− сведение лесополос местным населением для отопления;
− загрязнение территорий и акваторий пестицидами и удобрениями.
Зона предгорных лесостепей занимает северные предгорные равнины и
возвышенности. Здесь чередуются разреженные дубовые леса, степные участки и
сельхозугодья. Распаханность зоны значительно ниже − 25-30%, однако это наиболее
урбанизированная территория, где находятся многие крупные города Крыма:
Симферополь, Севастополь, Бахчисарай, Белогорск, Феодосия. В границах зоны
выделено 13 приоритетных территорий, общая площадь которых составляет около 12%
площади зоны. Наивысший уровень приоритетности имеет территория, охватывающая
бассейн Чёрной речки. Ещё одна территория имеет третий уровень приоритетности,

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
остальные − второй. Для зоны определены в общей сложности 26 видов угроз, из которых
особо выделены 4 основные:
− бесконтрольный отвод земельных участков;
− загрязнение удобрениями и ядохимикатами;
− неконтролируемая разработка минеральных ресурсов;
− нарушение гидрологического режима рек в результате гидростроительства и
планирования поверхности речных террас.
Зона горных лугов и степей яйл является очень специфической. Растительные
сообщества яйл представляют собой уникальные комплексы, где к степным элементам
примешиваются петрофильные средиземноморские (южные) и бореальные (северные)
элементы. Зона занимает относительно незначительную площадь − чуть более 42 тыс. га
и полностью входит в границы территории, имеющей наивысший уровень
приоритетности. Для зоны отмечены 15 видов угроз, из которых доминируют 3:
− выпас овец;
− бесконтрольный сбор дикорастущих лекарственных и декоративных растений;
− разрушение экосистем из-за чрезмерной рекреационной нагрузки, искусственного
облесения.
Прибрежно-аквальные комплексы. Уникальность Крыма как полуостровного
региона состоит и в том, что его берега омываются водами двух морей. Наиболее
крупные приоритетные территории степных ландшафтных зон Крыма как раз
сосредоточены вдоль побережий. Рассматривать степные ландшафты в отрыве от
прилегающих обширных мелководных акваторий, представляющих собой древние
затопленные равнины, нельзя. Море оказывает мощное воздействие на степные
ландшафтные комплексы, влияя на климатические показатели. Вдоль берегов степного
Крыма в морской сублиторали и лагунных озёрах, генетически связанных с морем, на
мягких грунтах развиваются зарослевые сообщества морских трав и харовых водорослей.
Эти подводные луга, отличающиеся чрезвычайно высокой первичной продуктивностью,
представляют собой кормовую базу многих видов степной фауны, в первую очередь
водоплавающих и околоводных птиц. Трудно переоценить их роль в процессах
берегообразования. Они гасят разрушительную энергию прибойных волн, зачастую
формируют так называемые фитогенные пляжи и другие формы рельефа береговой зоны
(Живаго, 1948). Посредством обильных штормовых выбросов, разносимых ветрами,
оказывается мощное влияние на биоту побережья, где формируются специфические
биоценозы (Маккавеева, 1979). В соответствии с Программой формирования
Национальной экологической сети цепь прибрежноводных природных ландшафтов
Азовского и Чёрного морей формирует отдельный природный коридор международного
значения, охватывающий территорию Украины с юга. В то же время именно здесь, в
контактной зоне "суша − море", концентрируются экономические интересы населения, в
результате чего антропогенная нагрузка на экосистемы постоянно возрастает.
Для прибрежно-аквальных комплексов и пресноводных экосистем Крыма в общей
сложности отмечено 17 видов угроз. Среди них мы выделим наиболее характерные:
− химическое загрязнение коммунально-бытовыми, сельскохозяйственными и
промышленными стоками;
− чрезмерная и неконтролируемая рекреация;
− изменение гидрологического режима акваторий в результате гидростроительства
и сельскохозяйственного освоения прилегающих территорий;
− браконьерство.
Учитывая характер тематики и задач сессии ботанических садов Украины, мы не
будем подробно анализировать специфические проблемы, связанные с заповедными
акваториями. Однако отметим, что прибрежно-аквальные комплексы в сравнении с
территориальными комплексами находятся в менее "выгодном" положении. На суше, как
показано выше, определены основные ландшафтные зоны и в их границах, согласно
принципу репрезентативности, выделены приоритетные территории, являющиеся
эталонами для каждой зоны (подзоны). При наличии флористического районирования
19

20
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
прибрежной полосы Чёрного моря, в которой сосредоточены сообщества макрофитов
(Калугина-Гутник, 1975), ландшафтное районирование мелководий Азовского и Чёрного
морей не проводилось. Поэтому о репрезентативности современной сети охраняемых
акваторий можно говорить лишь приближённо. Охранный статус прибрежные акватории
часто получают лишь благодаря непосредственному соседству с заповедной территорией,
кроме того, большинство существующих охраняемых прибрежных аквальных
комплексов сконцентрировано вдоль южных берегов полуострова. Однако подводные
экосистемы в разных районах моря очень различны по видовому составу, структуре,
продукционным характеристикам, функциональной организации и характеру
взаимодействия с экосистемами суши. Из этого следует необходимость проведения
ландшафтного районирования прибрежных морских мелководий Крымского полуострова
и формирования на его основе репрезентативного перечня морских акваторий,
приоритетных для сохранения биологического разнообразия (аналогично перечню
приоритетных территорий). При этом наиболее целесообразным является выделение
территориально-аквальных комплексов, в границах которых были бы представлены
приморские и смежные с ними подводные ландшафты и приуроченные к ним сообщества
(Петров, 1998). Всё сказанное особенно актуально для берегов степного Крыма, где сеть
охраняемых акваторий ещё практически не сформирована.
Анализ имеющихся данных показывает, что в северной части Крыма и вдоль
побережий угрозы сохранению биоразнообразия наиболее высоки, как по количеству
негативных воздействий, так и по интенсивности (Выработка приоритетов.., 1999). Это
даёт основание утверждать, что для ландшафтных зон полупустынных степей и
солончаков, настоящих степей, предгорных лесостепей, а также прибрежно-аквальных
комплексов тенденции деградации наиболее выражены.
Выделенные территории представляют собой на данный момент оптимум,
позволяющий учитывать приоритеты сохранения биоразнообразия при планировании
развития региона и проведении природоохранных мероприятий. При получении
дополнительных данных возможно внесение изменений в карты, где нанесены границы
приоритетных территорий.
На сегодняшний день менее половины (21) приоритетных территорий первой
категории так или иначе пересекаются с существующей сетью ПЗФ Крыма. Тринадцать
из пятнадцати представлены в сети ПЗФ, при этом только восемь частично совпадают с
шестью существующими природными заповедниками. Для второй категории картина
иная: только 4 приоритетные территории из 24 имеют пересечение; в третьей категории
пересечение отмечается для четырёх территорий из 11. Ни одна из приоритетных
территорий не охватывается существующими объектами ПЗФ полностью.
Что касается представлений о современном состоянии биоразнообразия объектов
ПЗФ и приоритетных территорий, то здесь не всё так благополучно. Перечень
приоритетных территорий существует, угрозы биоразнообразию в общем плане
определены. Это действительно своеобразная долгосрочная программа действий для
специалистов, занимающихся формированием экологической сети полуострова. Но, в
соответствии с законодательством Украины, каждый заповедный объект должен иметь
комплект паспортной документации и положение, в котором определены режим охраны
резервата, организация и зонирование его территории, основные задачи и профиль.
Согласно же информации Рескомприроды АР Крым (Биоразнообразие Крыма..., 1997),
примерно только для четверти уже существующих объектов ПЗФ полуострова
разработаны положения и только для 20% имеется научное описание охраняемого
природного комплекса. Нередко имеющиеся данные уже устарели. То есть, в принципе,
достоверно не известно, что же охраняется в границах заповедной территории. С
приоритетными территориями, как потенциальными элементами экосети, ситуация не
лучше. Для создания и обновления документации, решения других практических
вопросов необходимо проведение планомерных научных исследований.
Однако проектируемые резерваты и многие из давно существующих практически
не имеют своей научной части. То есть, научные исследования на данных территориях,
если и проводятся, то фрагментарно, без четкого плана и в совершенно недостаточном

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
объёме. В сложившихся условиях для планирования и проведения исследований
необходимо шире привлекать научный потенциал, имеющийся в академических и
отраслевых научных учреждениях. В организационном и экономическом отношении
наиболее удачной формой такого сотрудничества между объектами ПЗФ и институтами
является научное кураторство. Так, Никитский ботанический сад курирует работу трех из
шести природных заповедников Крыма: Мыса Мартьян и двух степных − Казантипского
и Опукского (Природно-заповедный фонд.., 1999). При этом в отношении объектов ПЗФ,
имеющих более низкий охранный статус, но также являющихся элементами
Национальной экологической сети, чего-либо подобного научному кураторству, к
сожалению, не существует.
Специалисты отдела флоры и растительности Никитского ботанического сада
давно проводят исследования в степных районах Крымского полуострова и в
прилегающих к ним акваториях. В частности, обследованы приоритетные территории
Казантип, Опук, Караларская и Осовинская степи, район Лебяжьих островов и многие
другие. Опыт работы (в частности, на заповедных Лебяжьих островах) показал, что
наиболее эффективной формой проведения таких исследований являются комплексные
экспедиции, в которых участвуют специалисты различного профиля. Это позволяет
охватить весь спектр важных показателей и прямо в поле согласовывать и
корректировать совместную работу, которая осуществляется по единому плану. В итоге
получен целый ряд ценных и интересных данных, однако работа ещё далека от
завершения. Научный потенциал научно-исследовательских и научно-педагогических
учреждений Крыма при рациональном подходе (то есть с учётом перечня приоритетных
территорий) позволит воплощать масштабные природоохранные проекты, естественно,
при условии соответствующего финансирования. В Программе формирования
Национальной экосети оговорены источники и размеры финансирования научных
исследований. Если эта часть документа будет выполняться, можно надеяться на
успешное решение ряда вопросов, связанных с оптимизацией сети ПЗФ и в нашем
регионе, в том числе его степной части.
Исходя из вышесказанного, а также с учётом задач по формированию
Национальной экосети в Крыму, в особенности его степной части, наиболее
целесообразно:
1. Для рационального использования инвестиций и распределения научного потенциала
при проведении научных исследований и природоохранных мероприятий определить
приоритетность между территориями, находящимися в одной ландшафтной зоне.
2. Для репрезентативности обеспечить представительство всех ландшафтных зон на
всех этапах проведения научных изысканий и реализации природоохранных
мероприятий.
3. До установления режима охраны определить временные мероприятия по
ограничению форм природопользования, несовместимых с сохранением
биоразнообразия.
4. На основе новых данных, полученных в результате планомерных исследований,
создать новые особо охраняемые территории и территориально-аквальные комплексы,
включающие как можно большее количество территорий, приоритетных для сохранения
биоразнообразия.
5. Способствовать повышению уровня охраны приоритетных территорий.
На ближайшее пятилетие территориальные приоритеты отдела флоры и
растительности НБС сформулированы. Интересы специалистов отдела сфокусированы на
Керченском полуострове. Здесь в ландшафтных зонах настоящих степей, полупустынных
степей и солончаков выделено несколько крупных приоритетных территорий и, по
нашему мнению, ещё существует ряд объектов (территорий и территориально-аквальных
комплексов), заслуживающих пристального внимания учёных и специалистов в области
охраны природы.
Кроме того, одной из эффективных форм работы, направленной на сохранение
биологического разнообразия степной флоры и растительности, является проведение
соответствующих исследований диссертантами и соискателями НБС-ННЦ. В настоящее
21

22
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
время в стадии завершения находится ботаническое описание Гераклейского
полуострова, начинается флористическое и геоботаническое обследование полуострова
Тарханкут. Ряд аспирантов разрабатывает вопросы, связанные с инвентаризацией
природных популяций раритетных видов крымской флоры, созданием их
интродукционных популяций в искусственных условиях. Последнее в перспективе
предполагает работы по реинтродукции растений в прежние местообитания (естественно,
после детальных эколого-флористических исследований современного состояния
растительного покрова). На территории арборетума будут сформированы
флористические участки для проведения этих исследований. Подобная работа уже
несколько лет ведётся и в опытном хозяйстве "Новокаховское" (Херсонская область).
В заключении необходимо упомянуть, что важным этапом в системе мероприятий
по сохранению биоразнообразия полуострова является формирование собственной
Красной книги. Необходимость такого шага давно осознана крымскими учёными. Этот
документ крайне необходим и самим учёным, и специалистам в области охраны природы,
и представителям исполнительной власти, а также студентам, школьникам и многим
другим. Государственный статус Крыма (Автономная республика в составе Украины)
даёт юридические основания для создания этого документа. Отдел флоры и
растительности НБС является координационным центром данного проекта и
осуществляет его ботаническую часть. В настоящее время предварительные материалы к
Красной книге Крыма опубликованы (Корженевский и др., 1999). Списки биоты,
вошедшие в это издание, преднамеренно были завышены, поскольку предназначались
для обсуждения научной общественностью. Сегодня на их основе формируются
окончательные перечни раритетных таксонов и начинается этап формирования
текстуальной части будущей Красной книги АР Крым.
Биоразнообразие Крыма: оценка и потребности сохранения: мат., представленные на междунар.
рабочий семинар (ноябрь 1997, Гурзуф) / Под ред. В.В. Корженевского, В.А. Бокова,
А.И. Дулицкого. − Киев, 1997. − 131 с.
Выработка приоритетов: новый подход к сохранению биоразнообразия в Крыму: результаты
программы "Оценка необходимости сохранения биоразнообразия в Крыму". − Вашингтон:
BSP, 1999. − 257 с.
Ена В.Г., Ена Ал.В., Ена Ан.В., Новосад В.В., Поповчук Е.С., Тарасюк Е.Е., Чепурко М.Л. Ныне
существующие особо охраняемые территории // Вопросы развития Крыма. − 1999. − Вып.
11. − С. 145-154.
Живаго А.В. О береговых формах рельефа, создаваемых выбросами отмерших водорослей // Тр.
Ин-та географии: мат. по геоморфологии и палеогеографии СССР. − 1948. − Вып. 42. −
С. 142-153.
Зелёная книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране
растительные сообщества / Под общ. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. − Киев: Наук. думка, 1987.
− 216 с.
Калугина-Гутник А.А. Фитобентос Черного моря. – Киев: Наук. думка, 1975. − 248 с.
Корженевский В.В., Ена Ан. В., Костин С.Ю. К обоснованию Красной книги Крыма: концепция
Красной книги Крыма // Вопросы развития Крыма. − 1999. − Вып. 13. − С. 7-26.
Маккавеева Е.Б. Беспозвоночные зарослей макрофитов Чёрного моря. − Киев: Наук. думка, 1979.
− 228 с.
Петров А.Н. Прибрежные акватории Крыма: разработка принципов и критериев для создания
новых заповедных объектов в условиях развития хозяйственно-рекреационной
деятельности // Экология моря. − 1998. − Т.47. − С. 17-23.
Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник / Редкол.:
В.Б. Леоненко та ін. − Київ, 1999. − 240 с.
Разнообразие водорослей Украины / Под. ред. С.П. Вассера, П.М. Царенко // Альгология. − 2000. −
Т.10, №4. − 309 с.
Розбудова екомережі України / Під ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. − Київ, 1999. − 127 с.
Червона книга України. Рослинний світ / Під ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. − Київ: Укр.
енциклопедія, 1996. – 608 с.
Червона книга України: Тваринний світ / Під ред. М.М. Щербака − Київ: Укр. енциклопедія, 1994.
− 464 с.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК 58:551.455:502.7(477.51/477.62)
З.В. Комир, Т.М Чухно, А.А. Алёхин
Ботанический сад Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина
ул. Клочковская, 52, г. Харьков, 61022 Украина
СОХРАНЕНИЕ ГЕНОФОНДА СТЕПНЫХ РАСТЕНИЙ В УСЛОВИЯХ
СЕВЕРО-ВОСТОКА УКРАИНЫ
Генофонд степных растений, ритм сезонного развития, интродукция, феноритмотип
ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНОФОНДУ СТЕПОВИХ РОСЛИН В УМОВАХ ПІВНІЧНОГО
СХОДУ УКРАЇНИ. З.В. Комір, Т.М. Чухно, О.О. Альохін. – Наведено результати
вивчення ритму сезонного розвитку 111 видів степових рослин, інтродукованих в умови
північного сходу України. Наведено строки початку та закінчення вегетації, а також
початку та закінчення цвітіння. Визначено феноритмотипи рослин, приведено класифікацію
рослин за ритмами цвітіння.
СОХРАНЕНИЕ ГЕНОФОНДА СТЕПНЫХ РАСТЕНИЙ В УСЛОВИЯХ СЕВЕРО-
ВОСТОКА УКРАИНЫ. З.В. Комир, Т.М Чухно, А.А. Алёхин. – Приведены результаты
изучения ритма сезонного развития 111 видов степных растений, интродуцированных в
условия северо-востока Украины. Приведены сроки начала и конца вегетации, а также
начала и конца цветения. Определены феноритмотипы растений, дана классификация
растений по ритмам цветения.
CONSERVATION OF GENE POOL OF STEPPE PLANTS IN THE CONDITIONS OF
THE NORTH-EAST UKRAINE. Z.V. Komir, T.M. Chukhno, A.A. Alekhin. – The results of
study of the seasonal development rhythms of 111 species of steppe plants introduced in the
conditions of the North-East Ukraine are presented. The periods of beginning and ending of the
vegetation and also the periods of beginning and ending of the flowering are given. The
phenorhythmotypes of plants were determined, the classification of plants according to the
rhythms of flowering is presented.
Растения степных экосистем чаще других подвергаются угрозе исчезновения
(Стратегия..., 1994). Культивирование растений на коллекционных участках
рассматривается как метод сохранения генофонда и вносит вклад в общие глобальные
усилия по сохранению биологического разнообразия. Коллекция ex situ может стать
основным источником восстановления нарушенных степных экосистем.
Коллекция степных растений природной флоры Украины в ботаническом саду
Харьковского национального университета насчитывает 111 видов, относящихся к 77
родам, 27 семействам. 13 видов растений включены в Красную книгу Украины (Червона
книга..., 1996): Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng., Crocus angustifolius Weston,
C. reticulatus Stev. ex Adam., Gymnospermium odessanum (DC.) Takht., Paeonia tenuifolia L.,
Stipa borysthenica Klok. ex Prokud., S. capillata L., S. dasyphylla (Czern. ex Lindem.) Trautv.,
S. lessingiana Trin. et Rupr., S. pulcherrima C. Koch, S. tirsa Stev., S. ucrainica P. Smirn.,
S. zalesskii Wilensky.
В данной статье приводятся результаты изучения ритма сезонного развития
исследованных видов растений. Под ритмом сезонного развития понимают "ежегодно
повторяющееся закономерное чередование определенных биологических процессов и фаз
в развитии растений, обычно совпадающее с годовой климатической и формационной
ритмикой" (Серебряков, 1954, с. 4). Ритм развития растений в своей основе
обуславливается внутренними закономерностями, но скорость прохождения этапов
годичного цикла развития зависит от условий внешней среды (Серебряков, 1966). В ходе
сезонного развития каждое растение проходит два параллельно идущих цикла
фенологических фаз: фазы вегетативного и фазы генеративного циклов, внешне
отражающие единый процесс побегообразования.
© З.В. Комир, Т.М Чухно, А.А. Алёхин, 2001
23

24
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Особенности вегетативного развития растений
Начало вегетации. Начало вегетации растений приходится на весну − 109 видов и
осень − 2 вида: Muscari neglectum Guss., Ranunculus illyricus L. (таблица). Весенняя
вегетация начинается между 11 марта и 28 апреля. Первую треть этого периода (с 11 по
26 марта) мы называем ранним, вторую треть (с 27 марта по 11 апреля) – средним, третью
(с 12 по 28 апреля) – поздним сроками начала вегетации. Соответственно, все виды
растений мы делим на три эколого-биологические подгруппы: первая подгруппа –
растения с ранним началом вегетации (52 вида), вторая подгруппа – растения со средним
началом вегетации (40 видов), третья подгруппа – растения с поздним началом вегетации
(17 видов). Вегетация растений первой подгруппы начинается сразу же или вскоре после
перехода температуры воздуха через 0 0 С, после схода снежного покрова и оттаивания
почвы, при накоплении суммы активных температур от 4 0 С до 31 0 С. Сюда относятся
зимнезеленые растения (23 вида), а также летнезеленые (29 видов), у которых в
предзимнее время образуются зачаточные листья, способные к перезимовке и
развивающиеся сразу же после схода снежного покрова при благоприятном
температурном режиме. Вегетация растений второй подгруппы начинается при
накоплении суммы активных температур от 32 0 С до 110 0 С. Сюда входят летнезеленые
(31 вид) и зимнезеленые растения (9 видов), у которых листья отмирают вскоре после их
перезимовки. Вегетация растений третьей подгруппы начинается при накоплении суммы
активных температур от 110 0 С до 154 0 С. В эту подгруппу входят летнезеленые виды. В
разные по метеорологическим условиям годы наблюдаются сдвиги в сроках начала
вегетации, которые зависят от климатического ритма пункта интродукции.
Конец вегетации. Конец вегетации наступает у растений в разные сроки: летом (16
видов), осенью (24 вида), с наступлением зимы (71 вид). В начале лета вегетация
заканчивается у 6 видов (Bulbocodium versicolor, Crocus angustifolius, C. reticulatus,
Gymnospermium odessanum, Hyacinthella leucophaea (C. Koch) Schur, Muscari neglectum); в
середине лета – у 5 видов (Adonis vernalis L., A. wolgensis Stev., Bellevalia sarmatica
(Georgi) Woronow, Ornithogalum fimbriatum Willd., Ranunculus illyricus), в конце лета – у 5
видов (Gypsophilla paniculata L., Iris hungarica Waldst. et Kit., I. pumila L., Ornithogalum
flavescens Lam., Paeonia tenuifolia). В середине осени конец вегетации наступает у 6
видов, в конце осени – у 18 видов, в том числе после первых заморозков у 12 видов
(Achillea leptophylla Bieb., Asparagus officinalis L., Astragalus cicer L., A. dasyanthus Pall.,
Galium verum L., Limonium platyphyllum Lincz., Peganum harmala L., Peucedanum
ruthenicum Bieb., Phlomoides tuberosa (L.) Moench, Salvia nemorosa L., S. nutans L.,
Zygophyllum fabago L.). С наступлением зимы конец вегетации происходит у 71 вида.
Наступление конца вегетации, так же, как и её начало, зависит от погодных условий
конкретного года.
Продолжительность вегетации. По продолжительности вегетации растения
разделены на две группы: первая – длительновегетирующие растения (94 вида), вторая –
коротковегетирующие растения (17 видов).
Продолжительность периода вегетации, состояние ассимиляционного аппарата,
приуроченность вегетации и покоя к определенному периоду года позволяют
классифицировать растения по ритму сезонного развития в фенологические типы
растений или феноритмотипы. Под феноритмотипом подразумевается группа растений
"со сходными длительностью и сроками начала и конца вегетации, а также с одинаковым
направлением смены основных фенологических состояний – вегетации и покоя"
(Борисова, 1972, с. 7). Для исследованных степных видов растений установлены
следующие феноритмотипы:
I.Длительновегетирующие:
- весенне-летне-зимнезеленые (ВЛЗ) – 34 вида;
- весенне-летне-осеннезеленые с периодом зимнего покоя (ВЛО) – 61 вид;
- осенне-зимне-весеннезеленые с периодом летнего покоя (ОЗВ) – 2 вида.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Ритм сезонного развития степных видов растений
Название растений
Вегетация Цветение Ритм Феноначало
конец начало конец цветения ритмотип
1 2 3 4 5 6 7
Achillea leptophylla Bieb. 22.03 8.11 7.06 26.06 Р-СЛ ВЛО
Achillea millefolium L. 21.03 3.12 30.06 15.08 С-ПЛ ВЛЗ
Adonis vernalis L. 24.03 29.07 13.04 11.05 СВ-РЛ ВСЛ
Adonis wolgensis Stev. 29.03 28.07 6.04 6.05 С-ПВ ВСЛ
Agropyron pectinatum (Bieb.) Beauv. 23.03 3.12 15.06 2.07 Р-СЛ ВЛО
Agrostis vinealis Schreb. 30.03 3.12 23.05 7.06 Р-СЛ ВЛО
Ajuga genevensis L. 23.03 3.12 6.05 13.06 ПВ-РЛ ВЛО
Amygdalus nana L. 12.04 15.10 26.04 2.05 ПВ ВЛО
Anchusa officinalis L. 15.03 3.12 23.05 30.07 Р-СЛ ВЛЗ
Anemone sylvestris L. 31.03 3.12 8.05 2.06 ПВ-РЛ ВЛО
Anthemis ruthenica Bieb. 11.03 3.12 8.06 3.08 Р-ПЛ ВЛЗ
Anthemis subtinctoria Dobrocz. 14.03 3.12 11.06 24.08 Р-ПЛ ВЛЗ
Anthyllis macrocephala Wend. 18.03 3.12 29.05 15.07 Р-СЛ ВЛЗ
Artemisia austriaca Jacq. 17.03 3.12 30.07 30.08 С-ПЛ ВЛЗ
Asparagus officinalis L. 28.04 8.11 4.06 19.06 РЛ ВЛО
Asphodeline taurica (Pall. ex Bieb.) Kunth 27.04 3.12 13.05 22.06 РЛ ВЛО
Astragalus cicer L. 21.04 8.11 18.06 20.07 Р-СЛ ВЛО
Astragalus dasyanthus Pall. 13.04 8.11 14.06 2.08 Р-СЛ ВЛО
Asyneuma canescens (Waldst. et Kit.) 27.03 3.12 8.07 3.09 С-ПЛ ВЛО
Griseb. et Schenk
Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow 28.03 28.06 12.05 26.05 РЛ ВСЛ
Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng. 20.03 18.06 1.04 12.04 Р-СВ ВРЛ
Centaurea marschalliana Spreng. 24.03 3.12 16.05 9.06 Р-Л ВЛО
Centaurea ruthenica Lam. 6.04 3.12 14.06 1.07 Р-СЛ ВЛО
Cephalaria uralensis (Murr.) Roem. et Shult. 19.03 3.12 19.07 2.09 С-ПЛ ВЛЗ
Chamaecytisus ruthenicus (Fisch. ex 14.04 3.12 4.05 28.05 ПВ-РЛ ВЛО
Woloszcz.) Klбskovб
Clematis integrifolia L. 6.04 21.10 20.05 23.06 Р-СЛ ВЛО
Crambe tataria Sebeтk 27.03 31.10 17.05 14.07 Р-СЛ ВЛО
Crocus angustifolius Weston 20.03 1.06 30.03 11.04 Р-СВ ВРЛ
Crocus reticulatus Stev. ex Adams 13.03 30.05 22.03 7.04 Р-СВ ВРЛ
Echinops ruthenicus Bieb. 4.04 3.12 19.07 19.08 С-ПЛ ВЛО
Eremogone longifolia (Bieb.) Fenzl 25.03 3.12 1.06 24.06 Р-СЛ ВЛО
Erodium cicutarium (L.) L.'Her. 19.03 3.12 24.05 6.11 РЛ-ПО ВЛЗ
Euphorbia cyparissias L. 31.03 3.12 21.04 25.05 ПВ-РЛ ВЛО
Festuca valesiaca Gaudin 23.03 3.12 19.05 12.06 РЛ ВЛО
Fragaria viridis Duch. 2.04 3.12 8.05 4.06 ПВ-РЛ ВЛЗ
Galatella linosyris (L.) Reichenb. fil. 22.03 8.11 10.08 14.09 ПЛ-РО ВЛО
Galatella villosa (L.) Reichenb. fil. 2.04 3.12 5.09 13.10 ПЛ-СО ВЛО
Galium verum L. 26.03 8.11 15.06 30.07 Р-СЛ ВЛО
Genista tinctoria L. 18.04 12.11 13.06 8.07 Р-СЛ ВЛО
Goniolimon tataricum (L.) Boiss. 29.03 3.12 24.06 18.08 С-ПЛ ВЛО
Gymnospermium odessanum (DC.) Takht. 20.03 28.05 26.03 17.04 Р-СВ ВРЛ
25

26
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Продолжение таблицы
1 2 3 4 5 6 7
Gypsophilla altissima L. 21.03 3.12 6.07 25.08 С-ПЛ ВЛЗ
Gypsophilla paniculata L. 11.04 10.09 23.06 26.07 СЛ ВПЛ
Helianthemum nummularium (L.) Mill. 31.03 3.12 23.05 15.08 Р-ПЛ ВЛЗ
Helianthemum ovatum (Viv.) Dun. 31.03 3.12 25.05 1.07 Р-СЛ ВЛЗ
Helichrysum arenarium (L.) Moench 28.03 3.12 17.07 11.08 С-ПЛ ВЛЗ
Herniaria glabra L. 17.03 3.12 15.07 30.07 СЛ ВЛЗ
Herniaria hirsuta L. 11.03 3.12 11.07 21.07 СЛ ВЛЗ
Hieracium pilosella L. 16.03 3.12 25.05 16.07 Р-СЛ ВЛЗ
Hyacinthella leucophaea (C. Koch) Schur. 5.04 12.06 23.04 8.05 ПВ ВРЛ
Inula ensifolia L. 5.04 3.12 9.06 1.07 Р-СЛ ВЛО
Inula hirta L. 16.04 3.12 2.06 21.06 РЛ ВЛО
Iris halophila Pall. 31.03 3.12 30.05 11.06 РЛ ВЛЗ
Iris hungarica Waldst. et Kit. 3.04 8.08 10.05 18.05 РЛ ВПЛ
Iris pumila L. 30.03 15.08 28.04 6.05 ПВ ВПЛ
Isatis tinctoria L. 20.03 3.12 14.05 7.06 РЛ ВЛЗ
Koeleria cristata (L.) Pers. 27.03 3.12 21.05 11.06 Р-СЛ ВЛО
Lathyrus pannonicus L. 21.04 3.12 30.04 5.06 ПВ-РЛ ВЛО
Limonium platyphyllum Lincz. 11.04 7.11 27.07 17.09 С-ПЛ ВЛО
Linum austriacum L. 20.03 3.12 16.05 1.07 Р-СЛ ВЛЗ
Linum flavum L. 8.04 3.12 30.05 7.08 Р-ПЛ ВЛЗ
Linum nervosum Waldst. et Kit. 6.04 3.12 21.05 25.06 Р-СЛ ВЛО
Linum tenuifolium L. 19.03 3.12 26.05 30.06 Р-СЛ ВЛО
Marrubium praecox Janka 30.03 20.11 30.06 20.08 С-ПЛ ВЛО
Muscari neglectum Guss. 20.09 9.06 23.04 22.05 ПВ-РЛ ОЗВ
Onobrychis arenaria (Kit.) DC. 21.03 3.12 30.05 25.06 Р-СЛ ВЛЗ
Ononis arvensis L. 5.04 3.12 25.06 1.08 СЛ ВЛО
Ornithogalum fimbriatum Willd. 29.03 23.06 28.04 12.05 ПВ-РЛ ВСЛ
Ornithogalum flavescens Lam. 12.03 1.08 3.06 21.06 РЛ ВПЛ
Oxytropis pilosa (L.) DC. 6.04 3.12 17.05 19.06 Р-СЛ ВЛО
Paeonia tenuifolia L. 24.03 7.09 10.05 19.05 РЛ ВПЛ
Peganum harmala L. 21.04 8.11 21.06 26.07 СЛ ВЛО
Peucedanum ruthenicum Bieb. 8.04 8.11 15.07 22.08 С-ПЛ ВЛО
Phleum phleoides (L.) Karst. 23.03 3.12 24.05 15.06 РЛ ВЛО
Phlomis pungens Willd. 13.04 3.12 23.06 8.07 СЛ ВЛО
Phlomoides tuberosa (L.) Moench 6.04 8.11 3.06 1.07 Р-СЛ ВЛО
Potentilla arenaria Borkh. 21.03 3.12 19.04 13.05 СВ-РЛ ВЛЗ
Potentilla patula Waldst. et Kit. 18.03 3.12 30.04 28.05 ПВ-РЛ ВЛО
Prunella grandiflora (L.) Scholl. 12.03 3.12 17.06 1.08 Р-СЛ ВЛЗ
Ranunculus illyricus L. 26.09 8.07 16.05 6.06 РЛ ОЗВ
Salvia aethiopis L. 1.04 3.12 20.06 5.07 СЛ ВЛЗ
Salvia austriaca Jacq. 30.03 3.12 20.05 11.06 РЛ ВЛЗ
Salvia nemorosa L. 14.04 8.11 8.06 28.07 Р-СЛ ВЛО
Salvia nutans L. 5.04 8.11 27.05 26.06 Р-СЛ ВЛО
Scabiosa ochroleuca L. 19.03 3.12 3.07 7.08 С-ПЛ ВЛЗ
Sedum acre L. 14.03 3.12 5.06 28.06 Р-СЛ ВЛЗ
Serratula coronata L. 27.03 3.12 29.05 15.06 РЛ ВЛО

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Окончание таблицы
1 2 3 4 5 6 7
Serratula tinctoria L. 9.04 3.12 25.06 1.08 СЛ ВЛО
Stachys recta L. 22.04 5.10 25.05 15.08 Р-ПЛ ВЛО
Stellaria graminea L. 13.03 3.12 28.05 24.07 Р-СЛ ВЛЗ
Steris viscaria (L.) Rafin. 20.03 3.12 19.05 7.06 РЛ ВЛЗ
Stipa borysthenica Klok. ex Prokud. 23.03 3.12 17.05 30.05 РЛ ВЛО
Stipa capillata L. 23.03 3.12 22.07 29.08 С-ПЛ ВЛО
Stipa dasyphylla (Lindem.) Trautv. 23.03 3.12 16.05 27.05 РЛ ВЛО
Stipa lessingiana Trin. et Rupr. 23.03 3.12 20.05 5.06 РЛ ВЛО
Stipa pulcherrima C. Koch 23.03 3.12 27.05 11.06 РЛ ВЛО
Stipa tirsa Stev. 23.03 3.12 6.06 15.06 РЛ ВЛО
Stipa ucrainica P. Smirn. 23.03 3.12 19.05 3.06 РЛ ВЛО
Stipa zalesskii Wilensky 23.03 3.12 16.05 1.06 РЛ ВЛО
Tanacetum millefolium (L.) Tzvel. 21.03 3.12 25.06 29.07 СЛ ВЛО
Teucrium chamaedrys L. 20.03 3.12 7.07 13.08 С-ПЛ ВЛЗ
Teucrium polium L. 27.03 3.12 16.07 30.07 СЛ ВЛЗ
Thalictrum minus L. 9.04 21.10 5.06 30.06 Р-СЛ ВЛО
Trifolium arvense L. 14.04 3.12 10.07 11.10 СЛ-РО ВЛО
Trinia glauca (L.) Dumort. 12.03 3.12 19.06 1.07 Р-СЛ ВЛЗ
Veronica incana L. 21.03 3.12 26.06 1.08 СЛ ВЛЗ
Veronica spicata L. 11.03 3.12 11.06 20.08 Р-ПЛ ВЛЗ
Vinca herbacea Waldst. et Kit. 6.04 5.10 4.05 3.06 ПВ-РЛ ВЛО
Vincetoxicum hirundinaria Medik. 19.04 5.10 13.05 1.07 Р-СЛ ВЛО
Viola ambiqua Waldst. et Kit. 20.03 3.12 4.04 3.05 С-ПВ ВЛО
Zygophyllum fabago L. 23.04 8.11 8.06 30.07 Р-СЛ ВЛО
II.Коротковегетирующие:
- весенне-раннелетнезеленые с периодом летне-осенне-зимнего покоя (ВРЛ) – 5
видов;
- весенне-среднелетнезеленые с периодом летне-осенне-зимнего покоя (ВСЛ) – 4
вида;
- весенне-позднелетнезеленые с периодом осенне-зимнего покоя (ВПЛ) – 5 видов.
Особенности генеративного развития растений. Генеративное развитие
растений протекает только при благоприятных для данного растения условиях среды и
несет на себе печать тех эколого-исторических условий, в которых протекало его
формирование (Голубев, 1965). Все исследованные виды растений цветут в условиях
северо-востока Украины. Не плодоносят 4 вида: Euphorbia cyparissias L., Iris pumila,
Potentilla arenaria Borkh., Teucrium polium L. Используя принцип календарного
выражения продолжительности и сроков цветения (Голубев, 1965), получаем следующую
классификацию растений по ритмам их цветения:
Растения весеннего периода цветения:
- ранне-средневесенние (Р-СВ) – 4 вида;
- средне-поздневесенние (С-ПВ) – 2 вида;
- поздневесенние (ПВ) – 3 вида.
Растения весенне-летнего периода цветения:
- средневесенние-раннелетние (СВ-РЛ) – 2 вида;
- поздневесенние-раннелетние (ПВ-РЛ) – 10 видов.
Растения летнего периода цветения:
- раннелетние (РЛ) – 23 вида;
27

28
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
- ранне-среднелетние (Р-СЛ) – 32 вида;
- ранне-позднелетние (Р-ПЛ) – 6 видов;
- среднелетние (СЛ) – 11 видов;
- средне-позднелетние (С-ПЛ) – 14 видов.
Растения летне-осеннего периода цветения:
- раннелетние-позднеосенние (РЛ-ПО) – 1 вид;
- среднелетние-раннеосенние (СЛ-РО) – 1 вид;
- позднелетние-раннеосенние (ПЛ-РО) – 1 вид;
- позднелетние-среднеосенние (ПЛ-СО) – 1 вид.
Фенологический спектр цветения растений является стойким, что, согласно
Н.А. Аврорину (1956), свидетельствует об успешности их интродукции и
культивирования.
Принято считать, что растения с ограниченным ареалом вводятся в культуру
труднее, чем широко распространенные виды. Однако, сравнительный анализ
успешности культивирования редких степных видов растений Украины и широко
распространенных видов показал, что они культивируются одинаково успешно.
Таким образом, изучение ритма сезонного развития степных растений,
интродуцированных в условия северо-востока Украины, показало, что г. Харьков может
стать надежным вторичным центром их распространения и реинтродукции.
Аврорин Н.А. Переселение растений на Полярный Север. Эколого-географический анализ. − М.-Л.:
Изд-во АН СССР, 1956. − 285 с.
Борисова И.В. Сезонная динамика растительного сообщества // Полевая геоботаника. − Л.: Наука,
1972. − Т.4. − С. 5-82.
Голубев В.Н. Эколого-биологические особенности травянистых растений и растительных
сообществ лесостепи. − М.: Наука, 1965. − 286 с.
Серебряков И.Г. О методах изучения ритмики сезонного развития растений в стационарных
геоботанических исследованиях // Учен. зап. Моск. гор. пед. ин-та. − 1954. − Т.37, вып. 2. −
С. 3-20.
Серебряков И.Г. Соотношение внутренних и внешних факторов в годичном ритме развития
растений // Ботан. журн. − 1966. − Т.51, №7. − С. 923-937.
Стратегия ботанических садов по охране растений. − М.: Изд-во Россельхозакадемии, 1994. − 62 с.
Червона книга України. Рослинний світ / Під ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. − Київ: Укр.
енциклопедія, 1996. − 608 с.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК [634.942:581.524.1]: 625.712.5 (477.72)
А.Ф. Рубцов, Н.О. Гавриленко
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул. Фрунзе,13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ЗМІН ДЕРЕВОСТАНІВ СТАРОЇ
ЧАСТИНИ ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"
Старий ботанічний парк, кількісний склад насаджень, фітоценотична структура,
реконструкція
РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ЗМІН ДЕРЕВОСТАНІВ СТАРОЇ
ЧАСТИНИ ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА". А.Ф. Рубцов, Н.О. Гавриленко. −
Проаналізовано зміни кількісного складу і фітоценотичної структури деревостанів старого
ботанічного парку за період з 1937 до 1996 року. Встановлено, що в структурі паркових
насаджень значно знизилася частка порід першого ярусу, кількість дерев першого та
другого-третього ярусів майже зрівнялася через те, що природно поновлюються лише
супутні породи − каркас західний Celtis occidentalis L., клени гостролистий Acer platanoides
L. та польовий A. campestre L. Це вказує на необхідність реконструкції деревостанів,
направленої на зміну співвідношення основних ценозоутворюючих порід на користь дуба
звичайного Quercus robur L. за рахунок ільмових Ulmaceae, ясена звичайного Fraxinus
excelsior L., білої акації Robinia pseudoacacia L.
РЕТРОСПЕКТИВНЫЙ АНАЛИЗ СТРУКТУРНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ ДРЕВОСТОЕВ
СТАРОЙ ЧАСТИ ДЕНДРОПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА". А.Ф. Рубцов,
Н.А. Гавриленко. − Проанализированы изменения количественного состава и
фитоценотической структуры древостоев старого ботанического парка за период с 1937 по
1996 год. Установлено, что в структуре парковых насаждений значительно уменьшилась
доля пород первого яруса, количество деревьев первого и второго-третьего ярусов почти
сравнялось из-за того, что естественно возобновляются только сопутствующие породы −
каркас западный Celtis occidentalis L., клены остролистный Acer platanoides L. и полевой
A. campestre L. Это указывает на необходимость реконструкции древостоев, направленной
на изменение соотношения ценозообразующих пород в пользу дуба черешчатого Quercus
robur L. за счет ильмовых Ulmaceae, ясеня высокого Fraxinus excelsior L., белой акации
Robinia pseudoacacia L.
RETROSPECTIVE ANALYSIS OF STAND STRUCTURAL REPLACEMENTS IN THE
OLD PART OF THE DENDROLOGICAL PARK "ASKANIA NOVA". A.F. Rubtsov,
N.O. Havrylenko. − Replacements in the quantitative composition and the phytocenotical
structure of the old part of the Dendrological Park "Askania Nova" over a period from 1937 to
1996 have been analysed. It was found the portion of the first storey wood species had decreased
considerably. Quantity of the first storey trees almost equalled the second storey ones because the
only concomitant wood species such as Celtis occidentalis L., Acer platanoides L., A. campestre
L. renew naturally. These facts point to the necessity of reconstruction of the stand, which is
directed to the change of the ratio of the main cenosis constitutive wood species in favour of
Quercus robur L. at the expense of Ulmaceae, Fraxinus excelsior L., Robinia pseudoacacia L.
Дендрологічний парк "Асканія-Нова" − найбільший (196,6 га) та найбагатший за
різноманітністю дендрофлори (938 таксонів) зрошуваний парк українського Півдня. Його
насадження входять до природно-заповідного фонду України і підлягають всілякому
збереженню та відновленню. Особливо це актуально для старої частини парку, так
званого ботанічного парку (площа 28 га), заснованого наприкінці XIX століття, який
тепер має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва. Парк створено в ландшафтному
стилі з деякими елементами регулярного планування. Для нього характерні ландшафти
закритих та напіввідкритих просторів з насадженнями лісового і паркового типів. Деревні
© А.Ф. Рубцов, Н.О. Гавриленко, 2001
29

30
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
масиви, групи, поодинокі солітери, галявини, а також мальовничий ставок із острівцем та
гротом на його березі − основні елементи асканійського паркового пейзажу. Системою
галявин, доріжок та іригаційною мережею насадження парку поділені на 60 куртин
площею від 0,017 до 0,817 га. Власне деревостани займають площу 17 га, решта припадає
на галявини, доріжки тощо. На протязі більш ніж столітнього існування ботанічний парк
зазнав значних змін як у плануванні, так і у таксономічному складі насаджень. Зараз
більша частина деревостанів в жорстких екологічних умовах південного степу досягла
свого критичного віку. Багато рідкісних та малопоширених деревних екзотів випало або
втратило декоративність. Змінилося співвідношення основних ценозоутворювачів та
супутніх порід, домінантів та субдомінантів. Певні зрушення сталися у віковій та
фітоценотичній структурі деревостанів. На прикладі столітнього розвитку парку маємо
унікальну можливість вивчити ці зміни і використовувати отримані результати при
реконструкції та відновленні насаджень.
Методика досліджень
Вихідних даних про видовий та кількісний склад старого асканійського ботанічного
парку не збереглося. Тому за відправні взято дані обстеження його О.Л. Липою в 1937
році (Липа, 1939), хоча вони характеризують лише відносне співвідношення основних
паркоутворюючих порід. Перший детальний облік насаджень було проведено в 1946
році; його результати наводяться за К.Г. Бах-Каплуновською (1948). Дані досить
регулярних послідуючих інвентаризацій між 1955 та 1978 роками, проведених за участю
Г.М. Карасьова та В.Д. Федоровського, відображені в наукових звітах відділу ботанічного
парку (який називався також відділом інтродукції та акліматизації рослин).
Інвентаризації 1984, 1990 та 1996 років проведено під керівництвом та за участю
А.Ф. Рубцова, який виклав та проаналізував їх результати в трьох наукових звітах
останніх 15 років.
В пропонованій роботі аналізуються вказані матеріали. Всі наявні фактичні дані
зведено в таблицю.
Слід підкреслити, що дані інвентаризацій 1946, 1955, 1960, 1971 та 1978 років
відображають лише кількість порід першого ярусу, найбільш чисельних порід другого та
хвойних; решта дерев об'єднувалася в категорію "інші види". Інвентаризації 1975, 1984,
1990, 1996 років дають більш розгорнуту кількісну характеристику масових видів. При
інвентаризаціях 1955 та 1960 років враховувалася загальна кількість кленів всіх наявних в
парку видів; в таблиці вона вказується в графі "Acer platanoides" і супроводжується
позначкою ∗. Які види складають сумарну кількість дерев, об'єднаних в категорію
"хвойні" в інвентаризаціях 1955, 1960, 1971 та 1978 років, невідомо; в інших випадках
вони відображають чисельність видів, вказаних в 4 рядках, що слідують за об'єднаними
даними. Всі інші хвойні в цьому разі включені до категорії "інші види".
Результати досліджень
Відомості про парк, його дендрофлору, фітоценотичну структуру насаджень були
широко оприлюднені лише через 50 років після заснування завдяки публікаціям
О.Л. Липи, який в 1937 році побував в Асканії-Нова і провів інвентаризацію паркових
масивів. В фундаментальній праці "Ботанічний парк в Асканія-Нова" (1939) він докладно
описав природно-кліматичні умови регіону, історію заснування парку, агротехніку
створення насаджень, їх загальний стан. Найбільш цінним в цій роботі є розгорнутий
конспект паркової дендрофлори з кількісною характеристикою таксонів, даними про їх
біометричні параметри, особливості росту та розвитку кожної деревної породи. Автор
показав, що завдяки раціональному добору порід, специфічній агротехніці створення
деревостанів та своєчасному і вмілому догляду, особливо зрошенню, в південному степу
можна вирощувати високодекоративні багаторічні паркові насадження. Наголошено, що
із 220 видів (без врахування форм), висаджених під час закладки парку, через 50 років
збереглося 150 видів і форм, і що останні можуть бути основою асортименту деревних
рослин для озеленення та паркобудівництва степового Півдня. Особливо важливими є

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
31

32
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
коментарі проф. О.Л. Липи стосовно надмірного загущення деревостанів, спричиненого
відсутністю робіт по формуванню паркових ландшафтів рубками догляду, прочищення
тощо. Він акцентував увагу на негативних наслідках п'ятидесятирічної практики
господарювання на збереження кожної рослини − "щоб було зелено" − і вказав на
необхідність формування насаджень і контролю їх таксономічного складу. Адже в умовах
сухого степу спонтанно сформовані паркові масиви на той час на 45% складалися з ясена
звичайного Fraxinus excelsior L., на 20% − з хвойних, переважно з ялівцю віргінського
Juniperus virginiana L. та біоти східної Platycladus orientalis (L.) Franco, на 15% − з білої
акації Robinia pseudoacacia L. та ще на 15% − з ільмових, а деревостани з найбільш
бажаної в степу породи − дуба звичайного Quercus robur L. та інших представників
родини Fagaceae майже повністю загинули. Учений рекомендував для поповнення парку
стійкішими та довговічнішими породами провести проріджування та прочистку найбільш
перегущених ділянок, щоб поступово замінити малоцінні породи (ільмові, клен
американський Acer negundo L.) більш цінними і довговічними − дубом, чорним горіхом
Juglans nigra L., бундуком дводомним Gymnocladus dioica C. Koch та іншими, які добре
ростуть тут навіть при незначному зрошенні і цілком морозостійкі. Схожої думки
дотримувався акад. Г.М. Висоцький (1928): не позбавляючись зовсім ясена, треба його
кількість зменшити; збільшити кількість дуба при правильному його вирощуванні (не в
оточенні швидкорослих видів). Співедифікатором має також бути біла акація. Доповнити
перший ярус слід такими світлолюбними породами, як софора японська Sophora japonica
L. та гледичія колюча Gleditsia triacanthos L. Другий ярус слід наситити видами клена,
липи, грабом, каркасом, горобиною, березою, видами роду Prunus. Але рекомендації цих
учених не були реалізовані через складну ситуацію у країні у зв'язку з відомими
історичними подіями (розрухою після громадянської війни, Великою вітчизняною
війною) та змінами у статусі заповідника.
Більш сприятливий для розвитку насаджень парку час настав після 1946 року: було
створено науковий відділ, під керівництвом спеціалістів якого налагоджено ретельний
догляд парку. За твердженням Г.М. Карасьова (Итоги..., 1961), в період з 1947 до 1955
року відбувалось інтенсивне природне поновлення основних паркоутворюючих порід,
яке забезпечило збільшення кількості дерев більше, ніж на 3000 шт, або майже на
третину від числа врахованих за 9 років до того. Однак це збільшення відбулося,
переважно, за рахунок білої акації (в 1,8 рази), каркаса західного Celtis occidentalis L.
(майже в 1,9 рази), ясена звичайного (в 1,2 рази). Не всі породи в однаковій мірі
забезпечували здоровий підріст насіннєвим шляхом. Найбільш чисельний та здоровий
самосів дали ясен звичайний, каркас західний, клени гостролистий Acer platanoides L. та
ясенелистий. Сходи дуба були лише в 1956 році, але, в основному, загинули від затінення
та від конкуренції зі сходами клена і ясена. Гледичія та біла акація давали сходи, але
вони швидко гинули від затінення. Біла акація інтенсивно поновлювалася кореневими
паростками, але поросль значно відставала в рості від дерев насіннєвого походження.
Наростання кількості дерев відбулося на фоні тривалих посушливих періодів з високою
температурою повітря − до +37° С та низькою відносною вологістю, які спостерігалися в
1946, 1949, 1950, 1951, 1954 роках; тобто, воно стало можливим саме за рахунок поливу.
На вказаний десятирічний проміжок часу припало також дві дуже суворі зими: 1949-1950
рр. та 1953-1954 рр. В 1949-1950 рр. в дендропарку від морозу постраждало багато старих
дерев широко поширених в регіоні видів (біла акація, каркас західний, софора японська,
шовковиця біла Morus alba L.).
Інвентаризацією 1960 року зафіксовано найбільші за історію існування старого
парку показники кількісного складу − 14033 дерева. Однак збільшення відбулося за
рахунок ільмових − на 169 шт., ясена звичайного − на 129 шт., білої акації − на 123 шт.
(скоріше за все, порослевого походження) та, меншою мірою, каркаса західного − на 59
шт.
Перерахунок дерев через 11 років показав різке зменшення чисельності насаджень:
в парку збереглося 11053 дерева діаметром більше 5 см та 31510 чагарників 160 видів і
форм, в т.ч. 102 види дерев і 58 − чагарників, з них 128 листяних та 32 хвойних. Перший
33

34
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
ярус деревостанів складали ясен звичайний, біла акація, дуб звичайний, софора японська,
в'яз гладкий Ulmus laevis Pall.; другий − каркас західний, клени ясенелистий,
гостролистий та польовий Acer campestre L. В густому підліску переважали бузина чорна
Sambucus nigra L. і бузок звичайний Syringa vulgaris L., зустрічалися садовий жасмин
звичайний Philadelphus coronarius L., рідше − жимолость татарська Lonicera tatarica L.,
таволга Ван-Гутта Spiraea vanhouttei Zab., сніжноягідник білий Symphoricarpos albus (L.)
Blake, акація жовта Caragana arborescens Lam., бирючина Ligustrum vulgare L. Серед
дерев, об'єднаних в групу "інші види", було немало цінних та малопоширених:
псевдотсуга сиза Pseudotsuga glauca Mayz., ялиці кавказька Abies nordmanniana (Stev.)
Spach., грецька A. cephalonica Loud. та європейська A. alba Mill., туя західна Thuja
occidentalis L., гінкго дволопатеве Ginkgo biloba L., ялина витончена Picea polita Carr.,
софора японська ф. поникла Sophora japonica L. f. pendula, бундук дводомний, кладрастис
жовтий Cladrastis lutea C. Koch, кінський каштан м'ясочервоний Aesculus carnea Hayne,
липа європейська форма виноградолиста Tilia europaea f. vitifolia V. Engl., маклюра
яблуконосна Maclura pomifera (Rafin.) Schneid., церцис канадський Cercis canadensis L.,
ясен білий Fraxinus ornus L. Як відзначав Г.М. Карасьов (Интродукция..., 1976),
відсутність систематичних санітарних та ландшафтних рубок призвела до розселення
малоцінних, але достатньо конкурентноздатних порід, наступу масивних насаджень на
галявини. Інтенсивне розростання білої акації, каркаса, бузини, бузку звичайного значно
ослабило як головні породи в першому ярусі, так і чагарникові рослини в підліску, а
зменшення кількості екземплярів окремих видів дерев та чагарників призвело до
порушення фрагментів ландшафту. Тому він не вважав, що треба прагнути повернення до
попередньої кількості дерев і чагарників в куртинах парку, але в той же час наголошував
на збільшенні кількості рослин рідкісних видів, які слід висаджувати в місця
попереднього зростання.
За результатами інвентаризації 1978 року, загальна кількість дерев в парку
збільшилася на 1238 шт., що обумовлено зростанням чисельності каркаса західного (на
624 шт.), кленів гостролистого (на 599 шт.) і польового (на 122 шт.). Але в порівнянні з
1960 роком, як видно із аналізу, проведеного В.Д. Федоровським (Изучение..., 1981), в
старому парку відбулося загальне зменшення кількості дерев на 8,7%. Зменшення в
межах 20-35% сталося по всіх паркоутворюючих породах, за винятком каркаса західного,
кленів гостролистого та польового, кількість яких збільшилась на 45-47%. Збільшилася
частка дерев ясена звичайного з діаметром від 40 до 70 см і зменшилася − з діаметром
від 5 до 40 см; те саме спостерігалося і для білої акації. Збільшилася кількість дерев
каркаса західного всіх ступенів товщини стовбура, в т.ч. діаметром 5-10 см на 171,4%.
Тобто, процеси поновлення ясена та білої акації уповільнилися, а каркаса західного −
прискорилися. В куртинах парку в цей час на підріст каркаса падало 60% загальної
кількості підросту паркових порід. В ході інвентаризації встановлено, що 2000 дерев
засихають, а більше 300 повністю засохли.
Слід окремо відзначити майже дворазове зменшення кількості клена ясенелистого,
досягнуте його інтенсивною вирубкою.
У звіті за 1976-1980 рр. (Изучение..., 1981) вперше наводяться відомості про
реконструкцію паркових масивів. Була частково реконструйована куртина №38-а шляхом
вилучення самосіву білої акації. В білоакацієвій куртині №11 з густим чагарниковим
ярусом проведено вилучення бузини чорної та бузку звичайного за різними варіантами.
Встановлено, що розріджування чагарників із збереженням 4-5 стовбурів на 1 м 2 створює
найбільш сприятливий водний режим в однометровому шарі грунту насаджень.
В 1967-1976 рр. під полог, на узлісся та у "вікна" вводили нові тіньовитривалі і
цінні паркоутворюючі породи, однак результат виявився гіршим за очікуваний. По всіх
висаджених породах стався значний відпад: із 68 саджанців дуба збереглося лише 4 (6%),
із 241 липи дрібнолистої Tilia cordata Mill. − 80 (33%), із 204 ялини звичайної Picea abies
(L.) Karst. − 20 (10%); найкраще прижився ясен звичайний − 51%. Не збереглися посадки
ялини колючої Picea pungens Engelm. Тобто, введенням нових порід під намет насаджень
бажаної мети − оптимізації структури насаджень − не було досягнуто.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
До 1984 року, порівняно з 1978 роком, загальна кількість дерев збільшилась на 552
шт., в т.ч. гледичії на 17,8%, дуба − на 8,5%, каркаса − на 31,5%, клена гостролистого −
на 48,8%, ясена звичайного − на 12,2%. Зменшилась кількість білої акації на 270 шт.
(12%), в'яза листуватого Ulmus carpinifolia Rupp. ex Suckow і гладкого − на 414 шт.
(44,6%).
Як позитивне явище в зміні супутніх деревних порід другого ярусу деревостанів
парку варто відмітити збільшення за 25 років частки клена гостролистого з 235 шт., що
становило 1,7% від загального числа дерев в парку, до 1564 шт., або 11,7%. Ця цінна
деревна порода другого ярусу є незамінним компонентом дібров. В умовах зрошення в
асканійському парку вона добре росте, дає самосів і благонадійний підріст. Крім того,
цей вид не є для дуба звичайного таким конкурентом, як, скажімо, ясен звичайний.
Збільшилась за цей період також кількість клена польового − більше, ніж в 4 рази. Цей
тіньовитривалий вид другого ярусу також є чудовим супутником дуба.
Перший ярус паркових деревостанів на 1984 рік складали ясен звичайний, біла
акація, дуб звичайний, в'яз гладкий, гледичія колюча. В другому домінував каркас
західний, досить помітно були представлені також клени гостролистий, польовий та
ясенелистий, глід кривочашечковий Crataegus curvisepala Lindm. У зв'язку з цим один з
авторів цієї статті, А.Ф. Рубцов, наголошував на необхідності реконструкції старого
парку і відзначав доцільність, крім збільшення кількості дерев едифікаторних видів,
також введення до складу паркових масивів представників роду Crataegus, як досить
цінних в лісівничому та декоративному відношенні, плоди яких охоче поїдають взимку
птахи (Интродукция и акклиматизация..., 1985).
З 1960 року в насадженнях центральної частини парку через надмірне рекреаційне
навантаження, недостатній догляд, жорсткі екологічні фактори загинуло 30 видів і форм
малопоширених цінних екзотів, серед них біота східна карликова Biota orientalis Endl.
nana Carr., псевдотсуга тисолиста Pseudotsuga taxifolia (Poir.) Britt., ялини Енгельмана
Picea engelmannii (Parry) Engelm. та витончена, кедр каліфорнійський Libocedrus
decurrens Torr., сосна гірська Pinus montana Mill., катальпа бігнонієвидна Catalpa
bignonioides Walt., аралія маньчжурська Aralia mandshurica Rupr. et Maxim., платан
східний Platanus orientalis L., екзохорда Альберта Exochorda alberti Regel, горобина арія
Sorbus aria Crantz, тополя пірамідальна Populus pyramidalis Rozier., липа виноградолиста,
верби вавілонська Salyx babilonica L. та чорніюча S. nigricans Sm., в'яз гірський Ulmus
scabra Mill. Частково втратили декоративність солітерні особини кипарисовика Лавсона
Chamaecyparis lawsoniana Parl. і його пониклої форми Ch.l. f. pendula hort., кипарисовиків
нутканського Ch. nootkatensis Spach та горохоплодого Ch. pisifera Sieb. et Zucc., ялівцю
звичайного Juniperus communis L., ялин східної Picea orientalis Link. та сибірської
P. obovata Ledeb., ялиць сибірської Abies sibirica Ledeb. та грецької.
За час між 1984 р. та 1990 р. загальна кількість дерев в парку зменшилася на 594
шт., в т.ч. ясена на 128 шт., дуба − на 14, гледичії та софори японської − на 8, ялівцю
віргінського − на 183 шт. Порівняно невисока чисельність видів першого ярусу та
кількісна перевага порід другого-третього ярусів вказує на тенденцію поступового
випадіння дерев-домінантів і збільшення долі супутніх порід, зокрема, каркаса західного
та клена гостролистого. Столітні дерева білої акації, ясена звичайного, гледичії, софори
японської дуже суховершинять, пошкоджуються грибами, багато їх гине.
На 10 екз. зменшилась кількість деревних рослин, згрупованих в категорію "інші
види". Негативність цього явища посилюється тим, що випали дуже цінні в естетичному
відношенні рослини, які зростали як одиночні або групові солітери на доріжкових
розв'язках, видових перспективах, ближніх та дальніх планах. Найзначніший відхід таких
видів стався взимку 1984-1985 рр., коли загинули єдині екземпляри софори японської ф.
плакуча, ялин витонченої та сибірської, ялиці кавказької, кипарисовика тисолистого,
ялівцю китайського Juniperus chinensis L., псевдотсуги Мензіса Pseudotsuga menziesii
(Mirb.) Franco, один з трьох екземплярів кінського каштана м'ясочервоного, два з
чотирьох екземплярів ялиці грецької.
35

36
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
В цей період також здійснили роботи з відновлення насаджень старого парку. На
місці знесених будівель в південно-західній частині провели рекультивацію і висадили
250 саджанців дуба звичайного та софори японської, а в куртинах 41, 42, 47, 50, 57, 58 з
метою відновлення масивних насаджень − 825 саджанців 6 видів деревних рослин: ясена
звичайного, ялини звичайної, кінського каштана звичайного Aesculus hippocastanum L.,
кизилу Cornus mas L., ялівцю козачого Juniperus sabina L. та калини звичайної Viburnum
opulus L. Біля водонапірної башти (кв. 39, 57) і на березі ставка (кв. 44) заклали
"дублюючі" посадки екзотів: гінкго дволопатевого (6 шт.), кладрастиса жовтого (6 шт.),
кінського каштана м'ясочервоного (4 шт.), ліщини звичайної ф. пурпуроволиста Corylus
avellana L. f. atropurpurea та ялівцю звичайного ф. пірамідальна Juniperus communis L. f.
hibernica (по 3 шт.); "заміщуючі" посадки 9 видів: ялиць кавказької − 2 шт., білої − 2 шт.,
одноколірної A. concolor (Gord.) Hildebr. − 2 шт., модрини європейської Larix decidua
Mill. − 2 шт., тюльпанного дерева Liriodendron tulipifera L. − 1 шт., дуба каштанолистого
Quercus castaneifolia C.A. Mey. − 1 шт., метасеквойї гліптостробусовидної Metasequoia
glyptostroboides Hu et Cheng. − 2 шт., ялини звичайної − 12 шт., самшиту вічнозеленого
Buxus sempervirens L. − 5 шт.
За результатами останньої інвентаризації (1996 р.), загальна кількість деревних
рослин у насадженнях парку скоротилася на 547 шт. і складає 12227. Зменшилася
кількість окремих ценозоутворювачів: ясена звичайного на 33, білої акації − на 197, дуба
звичайного − на 55, клена гостролистого − на 87, гледичії − на 19 шт. Трохи збільшилась
чисельність каркаса західного − на 28 шт. Практично на попередньому рівні залишилася
кількість софори японської, клена польового, кінського каштана звичайного.
В 1991-1995 рр. у старому парку на площі 18 га здійснено вибіркові санітарнооздоровчі
рубки, як перший етап реконструкції. Вилучено 632 дерева 10 фонових видів,
в основному елімінанти, фаутні суховершинники, підріст небажаних порід. В порушених
паркових культурфітоценозах проведені посадки 10 фонових же видів (2611 шт., в т.ч.
511 хвойних з грудкою, прижилося 2231) та 29 солітерних видів (964 шт.; прижилося 768
шт., в т.ч. 373 хвойних).
Аналіз викладених матеріалів показав, що:
1. В південно-степовому регіоні України при штучному зрошенні природне
поновлення ясена звичайного та білої акації помітно уповільнюється у 70-80-річному віці
і надалі майже припиняється.
2. Дуб звичайний в умовах південного степу природно не поновлюється.
3. Каркас західний, клени гостролистий та польовий мають значну здатність до
поновлення насіннєвим шляхом.
4. За 60 років спостережень ясен звичайний втратив кількісну перевагу як один із
ценозоутворювачів з 45 до 22,6%; цей процес, незважаючи на наявність природного
поновлення, протікав по безперервній низхідній, деяке його призупинення та збільшення
чисельності впродовж 1984-1996 років у порівнянні з абсолютно мінімальним
показником 1978 року обумовлене, по-перше, переходом маловікових самосівних особин
в категорію дорослих та, по-друге, підсадкою саджанців цього виду в останні десять
років.
5. Доля дуба звичайного, починаючи з 1960 року, зменшилася з 6,1 до 2,9% і
продовжує падати.
6. Частка білої акації, завдяки її природному поновленню, за 1937-1960 рр.
збільшилася з 15 до 24,1%; надалі вона невпинно падала, і в 1996 році становила 12,6%.
7. Кількість гледичії колючої зменшилася за останні 50 років на 0,7%.
8. Для чисельності софори японської характерні коливання в часі: після 1946 року
вона зменшувалася до 1960 року; в 1960-1975 рр. зростала; в 1978-1990 рр. зменшувалася;
в 1996 році збільшилася.
9. Каркас західний з 1946 року збільшив свою чисельність як у абсолютному, так і у
відносному вимірах − з 4,9 до 20,7%, відзначається гарним природним поновленням.
10. Клен гостролистий, після деякого зниження чисельності в 1960-1975 рр.,
поступово збільшив свою присутність до 13,5%.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
11. Частка клена польового зросла, починаючи з 1971 року, з 0,8 до 4,1%.
12. Значно знизилася участь порід першого ярусу в структурі паркових насаджень: в
1937 році лише ясен звичайний та біла акація складали 60% їх; в 1996 році всі
паркоутворюючі породи не перевищували 43% в загальному складі масивів.
13. Співвідношення кількості дерев першого та другого-третього ярусів майже
зрівнялися, оскільки сумарна кількість всього чотирьох видів (каркас західний, клени
гостролистий, польовий та ясенелистий) досягла 40%.
Висновки
Основу культурфітоценозів старого ботанічного парку складають перестійні
деревостани ясеневих, акацієвих та кленових субформацій різних варіантів штучних
дібров. Незважаючи на їх досить багатий таксономічний склад (121 вид і 18 форм з 76
родів, 39 родин), основними ценозоутворювачами є всього 15 видів, які представлені в
насадженнях більше ніж 50 екземплярами. Це, насамперед, дерева I ярусу (дуб
звичайний, біла акація, ясен звичайний, гледичія колюча, софора японська); дерева II та
III ярусів (каркас західний, клени гостролистий, польовий і татарський, липа серцелиста,
яловець віргінський, широкогілочник східний); види, які утворюють чагарниковий ярус −
бузок звичайний та бузина чорна.
Виходячи з того, що ландшафтно-фізіономічний вигляд будь-якого парку
визначається ярусною структурою насаджень, можна констатувати, що такий
асканійського парку погіршився через порушення співвідношення основних деревних
видів першого та другого-третього ярусів і зміни у видовому складі. Зменшення кількості
дерев першого та збільшення − другого ярусу свідчить про глибокі зміни фітоценотичної
структури і необхідність реконструктивних заходів. При їх проведенні треба змінити
співвідношення основних ценозоутворюючих порід на користь дуба звичайного за
рахунок ільмових, ясена звичайного, білої акації та урізноманітнити паркові ландшафти
шляхом введення значної кількості рідкісних і малопоширених екзотів та їх форм, в тому
числі низькорослих.
Бах-Каплуновская К.Г. Опыт акклиматизации растений в ботаническом парке Аскании-Нова //
Бюл. Гл. ботан. сада. − 1948. − Вып.1. − С. 50-54.
Висоцький Г.М. Про лісові насадження парків заповідника "Чаплі" ("Асканія-Нова") // Вісті
державного заповідника "Чаплі". − Харків, 1928. − Т.IV. − С. 69-80.
Изучение эколого-биологических свойств интродуцируемых растений, разработка научных основ
паркостроительства и озеленения населенных мест юга Украины: Отчет о НИР
(заключительный) / УНИИЖ "Аскания-Нова". − № ГР 77026814. − Аскания-Нова, 1981. − С.
38-50.
Интродукция древесных и кустарниковых растений для зоны южной степи УССР и использование
их в озеленении и защитном лесоразведении: Отчет о НИР (заключительный) / УНИИЖ
"Аскания-Нова". − № ГР 73041869. − Аскания-Нова, 1976. − С. 61-69.
Интродукция и акклиматизация декоративных древесных и травянистых растений в орошаемых
условиях южной степи и использование их в ландшафтном паркостроении и озеленении:
Отчет о НИР (заключительный) / УНИИЖ "Аскания-Нова". − № ГР 01822017654. −
Аскания-Нова, 1985. − С. 58-74.
Интродукционное испытание древесных и травянистых растений и изучение биологических
особенностей экзотов при реконструкции и формировании парковых насаждений в
условиях орошения на юге степной зоны УССР: Отчет о НИР (заключительный) / УНИИЖ
"Аскания-Нова". − № ГР 0187.0098816. − Аскания-Нова, 1990. − С. 53-62.
Итоги работ ботпарка "Аскания-Нова" за 1947-1961 гг. / Карасев Г.М. − Рукопись. − 212 с.
Липа О.Л. Ботанічний парк в Асканія-Нова // Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР. − 1939. − № 20 (28).
− С. 155-171.
37

УДК 631.525:582.5/.9:635.9:625.712.5(477.72)
Л.О. Слепченко
38
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул. Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
ПІДСУМКИ ІНТРОДУКЦІЇ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ
РОСЛИН В ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"
Квітково-декоративні рослини, інтродукція, види і сорти, впровадження, озеленення
ПІДСУМКИ ІНТРОДУКЦІЇ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН В
ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА". Л.О. Cлепченко. – Приведені результати
багаторічних (1970-2000 рр.) досліджень по інтродукції нових видів і сортів квітководекоративних
рослин. Вивчено близько 1500 таксонів культивованої флори і флори
заповідного степу "Асканія-Нова". Найбільш декоративні види і сорти рекомендовані в
озеленення посушливого степового півдня України.
ИТОГИ ИНТРОДУКЦИИ ЦВЕТОЧНО-ДЕКОРАТИВНЫХ РАСТЕНИЙ В
ДЕНДРОПАРКЕ "АСКАНИЯ-НОВА". Л.А. Cлепченко. – Приведены результаты
многолетних (1970-2000 гг.) исследований по интродукции новых видов и сортов цветочнодекоративных
растений. Изучено около 1500 таксонов культивируемой флоры и флоры
заповедной степи "Аскания-Нова". Наиболее декоративные виды и сорта рекомендованы
для озеленения засушливого степного юга Украины.
THE INTRODUCTION RESULTS OF THE ORNAMENTAL FLOWERING PLANTS IN
THE DENDROLOGICAL PARK "ASKANIA NOVA". L.O. Slepchenko. – The introduction
results of many years investigations (1970-2000) on of new species and sorts are given. About
1500 taxons of the cultivated flora and flora of steppe Reserve Askania Nova were studied. The
most ornamental species and sorts were recommended to plant of greenery in the dry steppe in the
South Ukraine.
Серед існуючих на земній кулі близько 500 тисяч видів рослин (Жизнь растений,
1974) особливе значення мають рослини культурної флори. Із систематично
використовуваних в світі 12 тис. видів тільки 250 займають більше 80% посівної площі.
Історія більшості культурних рослин має тисячолітній вік. Залучення нових видів в
культуру продовжується і сьогодні. Робота ця дуже актуальна, бо вона направлена на
вирішення проблеми збільшення біологічного різноманіття.
У зв′язку з роботами по створенню нового дендропарку виникла необхідність
залучення до випробування у посушливих умовах південного степу якомога більшої
кількості видів і сортів квітково-декоративних рослин та відбору з них найбільш стійких і
декоративних для використання в озелененні.
Починаючи з 1970 року, в дендрологічному парку проведено інтродукційні
випробовування більше 1800 видів, форм та сортів квітково-декоративних рослин. За 30
років зібрана колекція, яка налічує 1500 видів, сортів та форм, що належать до 138 родів,
47 родин.
Найбільше видів та сортів належить до групи цибулинних та бульбоцибулинних
рослин: цибуля Allium L. – 11 видів, гіацинти Hyacinthus L. – 6 видів та сортів, нарциси
Narcissus L. – 25 сортів, тюльпани Tulipa L. – 21 вид та сорт, лілії Lilium L. – 9 видів,
гадюча цибулька Muscari Mill. – 7 видів. Великою кількістю сортів представлені також
багаторічні рослини із родів флокс Phlox L. – 10 сортів, півонія Paeonia L. – 13, гости
Hosta Tratt. – 8, півники Iris L. – 19 сортів. З однорічних своїм різноманіттям
виділяються: айстри однорічні Callistephus chinensis (L.) Nees. – 56 сортів, чорнобривці
Tagetes L. – 15 видів та сортів, майорці Zinnia L. – 10, ротики садові Antirrhinum majus L.
– 10.
© Л.О. Слепченко, 2001

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
Збір колекції квітково-декоративних рослин відбувався за рахунок залучення видів
і сортів із ботанічних садів, дендропарків та сільськогосподарських установ: півники,
півонія, флокси, нарциси, жоржини Dahlia Cav., айстри однорічні одержані із
Національного ботанічного саду (м. Київ); гіацинти, гости, півонія, тюльпани, гвоздики
Dianthus L., стокротки Bellis L. – із Головного Ботанічного саду АН СРСР (м. Москва);
чорнобривці, тюльпани, айстри однорічні, майорці – з Українського інституту
садівництва та з Казахстану. Багато видів та сортів одержано шляхом обміну з Нікітським
ботанічним садом, Криворізьким та Донецьким ботанічними садами. Деякі сорти айстр
однорічних, гладіолуси гібридні Gladiolus hybridus hort. одержані з радгоспу "Квіти
Кубані" Краснодарського краю; види гвоздик, веронік Veronica L., петунії Petunia Juss.,
вербен Verbena L. – з ботанічних садів Прибалтики. Декоративні рослини природної
флори взяті із асканійського заповідного степу.
Інтродукційне випробовування декоративних трав′янистих рослин в умовах
дендрологічного парку проводиться переважно посівом насіння. Окремі види
багаторічників висаджено цибулинами або кореневищами. Щорічно залучається близько
40 нових видів та сортів декоративних трав′янистих рослин. Дендрологічний парк
накопичує велике видове різноманіття світової флори і спрямовує свої дослідження на
виділення видів та сортів з високою жаростійкістю та посухостійкістю.
Збагачення культурної флори за рахунок корисних рослин природної флори
особливо перспективне для декоративної групи рослин. З 1972 року особлива увага
приділялася вивченню господарсько-біологічних особливостей та прийомів агротехніки
вирощування декоративних рослин заповідного степу "Асканія-Нова", як найбільш
стійких в умовах посушливого клімату півдня України. Вивчено 37 видів, із яких 17 є
перспективними: безсмертки однорічні Xeranthemum annuum L., вероніка колосиста
Veronica spicata L., в. степова V. stepacea Kotov, волошка Талієва Centaurea taliewii
Kleop., гвоздика Андржійовського Dianthus andrjeowskianus (Zapal.) Kulcz., звіробій
звичайний Hypericum perforatum L., ковила Лесінга Stipa lessingiana Trin. et Rupr.,
к. українська S. ucrainica P. Smirn., льонок довгошпорковий Linaria macroura Bieb. Bieb.,
підмаренник Біберштейна Galium biebersteinii Ehrend., рястка Фішера Ornithogalum
fisheranum Krasch., тюльпан скіфський Tulipa scythica Klok. et Zoz, т. Шренка T. shrenkii
Regel, цибуля Регеля Allium regelianum A. Beck. ex Iljin; вони рекомендовані для
озеленення посушливих областей півдня України.
Підсумками виконання роботи з інтродукції аборигенних видів були "Методичні
рекомендації по агротехніці декоративних рослин заповідного степу ″Асканія-Нова″"
(Слепченко, 1986). Протягом 1977-1983 рр. 22 види інтродукованих декоративних рослин
експонувалися на ВДНГ СРСР в павільйоні "Цветоводство и озеленение" і одержали
високі оцінки. Лабораторія дендропарку відмічена двома Атестатами І ступеня, а група
працівників нагороджена срібною та 3 бронзовими медалями. За створення ділянки
"Заповідний степ "Асканія-Нова"" в 1984 році один співробітник був нагороджений
золотою медаллю ВДНГ СРСР. Одержано авторське свідоцтво "Спосіб вирощування
тюльпана скіфського" (1992).
Починаючи з 1974 року, розпочато інтродукційне випробування сортів троянд Rosa
L., зараз їх в колекційному фонді близько 40 сортів. Багаторічний досвід показав, що в
умовах посушливого степу найперспективнішими виявились такі сорти: 'Куїн Елізабет',
'Супер Стар', 'Климентіна', 'Баккара', 'Глорія Дей', 'Фрау Карл Дружки', 'Поль Нейрон',
'Маскарад'.
На колекційній ділянці квітникарства в 1978 році створено кам′янисту гірку, де
зростає 31 вид гарноквітучих декоративних трав′янистих рослин. Основні з них:
підсніжник складчастий Galanthus plicatus L., роговик Біберштейна Cerastium biebersteinii
DC., очиток шестирядний Sedum sexangulare L., гадюча цибулька занедбана Muscari
neglectum Guss., рястка Фішера, рястка торочкувата Ornithogalum fimbriatum Willd.,
тюльпан скіфський, флокс шиловидний Phlox subulata L., барвінок трав′янистий Vinca
herbacea Waldst. et Kit., юкка Смолла Jucca smоlliana Fern.
39

40
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
За період з 1980 до 1990 року наукові дослідження лабораторії були частково
направлені на інтродукцію нових видів декоративних рослин та вивчення біологічних
особливостей однорічних квітково-декоративних рослин. За цей період вивчено 386
видів, сортів та форм однорічників. В результаті рекомендовано 206 перспективних для
впровадження в зелене будівництво посушливого степу. Виділена велика група айстр
однорічних (52 сорти), представлених різноманітними типами: простими, трубчастими,
черепитчастими, напівповними, напівсферичними, віночковими тощо. Інтродукційне
вивчення вихідного матеріалу із різних географічних зон показало, що за стійкістю до
місцевих умов кращими сортами айстри однорічної є: 'Біла ромашка', 'Тріумф біла',
'Хризантемовидна біла', 'Огнєнний жемчуг', 'Сєрєбряний луч', 'Румянєц дєвушкі',
'Принцеса Марча', 'Принцеса Ілона', 'Джоконда', 'Голубий павучок' .
За комплексом біологічних та господарсько-цінних ознак відзначено 8 видів та
сортів майорців, в т. ч. майорці стрункі Zinnia elegans Jacq., м. с. ф. хризантемовидні,
м. перуанські Z. peruviana L., м. багатоквіткові Z. multiflora L.; 12 видів та сортів
чорнобривців, серед них сорти чорнобривців низьких Tagetes patula L. ('Carmen', 'Yellow
boy', 'Limonade'), чорнобривців високих Tagetes erecta L. ('Orange Prince', 'Orange Frils');
7 сортів ротиків садових Antirrhinum majus L. ('Чорний принц', 'Schwarzer Pruzs',
'Limonade' та ін.); 8 видів та сортів петунії гібридної Petunia hybrida hort. ('Красноє море',
п. г. ф. біла, п. г. ф. pожева та ін.).
Протягом останніх п'яти років інтродуковано нові екзотичні види: гацанію
блискучу Gazania rigens (L.) Gaertn., вербену жорстку Verbena rіgida K. Spreng., годецію
великоквіткову Godetia grandiflora Lindl., лещицю струнку Gypsophilla elegans Bieb.,
дельфіній польовий Delphinium consolida L., кореопсис серцеволистий Coreopsis
cardaminifolia Torr. et Gray, тітонію круглолисту Tithonia rotundifolia (Mill.) Blake та ін.
Крім однорічників, вивчено 19 видів, різновидностей та форм дворічних квітководекоративних
рослин. Виділено 10 перспективних екзотів до широкого впровадження в
культуру, із них стокротки багаторічні Bellis perennis L., с. синюваті B. coerulescens Coss.;
братки Viola hybrida hort.; гвоздика турецька Dianthus barbatus L. форми біла, червона,
малинова та рожева; дзвоники середні Campanula medium L.; мальва лісова Malva
silvesrtis L.; незабудка альпійська Myosotis alpestris F. W. Schmidt.
Починаючи з 1991 року, в дендропарку продовжуються дослідження по залученню
нових видів та сортів декоративних трав′янистих рослин, вивчення біоекологічних
особливостей найбільш перспективних видів багаторічників. Багато видів мають
естетичну привабливість. Стійкість до кліматичних умов у поєднанні з високими
декоративними якостями дає змогу ввести їх в систему озеленення та естетичного
оформлення багатьох районів посушливого півдня України.
Колекція багаторічників представлена великим різноманіттям видів, сортів та
форм (921). За строками початку та тривалості вегетації вивчені інтродуценти належать
до трьох феноритмотипів:
− ефемероїди – 22 види цибулинних та бульбоцибулинних рослин, які починають
вегетувати в кінці лютого – на початку березня, а припиняють − на початку червня
(підсніжники, проліски Scilla L., нарциси, тюльпани, гіацинти, гадюча цибулька, цибуля,
пшінка Ficaria Guett., рябчики Fritillaria L. та ін.);
− весняно-літньозелені багаторічники – 29 видів, початок вегетації в березні, кінець
у вересні (півонія, флокси, бруннера Brunnera L., півники, вероніки, ковила Stipa L.,
гвоздика, примули Primula L. та ін);
− весняно-літньо-осінньозелені – 13 видів, початок вегетації наприкінці березня –
на початку квітня, вегетують до заморозків (гости, традесканція Tradescantia L., купина
Polygonatum Mill., конвалія Convallaria L., хризантеми Chrysanthemum L., жоржини,
айстри багаторічні: а. новобельгійська Aster novi-belgii L., а. американська A. novaeangliae
L., лілійники Hemerocallis L., барвінок Vinca L. та ін.
За строками цвітіння виділяються:

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
− ранньо-весняні – пшінка, підсніжники, рястка Ornithogalum L., дикорослі
тюльпани, нарциси, гіацинти, дельфініуми Delphinium L., півники, бруннера, асфоделіна
Asphodeline Reichenb.;
− ранньо-літні – вероніки, лілії, півонія, рудбекія Rudbeckia L., гайлардія Gaillardia
Foug., гладіолуси, флокси;
− осінні – жоржини, гости, хризантеми, канни Canna L.
Амплітуда коливання строків початку цвітіння окремих видів в умовах
дендропарку складає 8-40 днів.
За 10 років досліджень вивчено близько 90 видів та сортів багаторічних
декоративних трав′янистих рослин, виявлено 28 декоративних і стійких до кліматичних
умов посушливого степу таксонів. Серед них 12 сортів гібридних тюльпанів, 6 видів та
сортів гіацинтів, 7 видів дикорослих півників, 2 види підсніжника, рудбекія пурпурова
Rudbeckia purpurea L.
Заслуговує на увагу інтродукційне випробовування 7 видів гост. Із них 6
рекомендовані для широкого застосування в зеленому будівництві: госта подорожникова
Hosta plantaginea Engl., г. вузьколиста H. lancifolia Engl., г. здута H. ventricosa Stearn,
г. Зібольда H. sieboldiana Engl., г. сиза ф. дюрея H. glauca (Sieb.) Stearn. f. durea,
г. Форчуна ф. пістрява H. fortunei (Baker) Bailey f. marginata.
Протягом 1980-2000 рр. проводяться дослідження з інтродукційного
випробовування лікарських рослин; вcього вивчили 16 видів. Деякі з них можуть бути і
декоративними. Багаторічний досвід показав, що в умовах посушливого степу
найперспективнішими виявились звiробій звичайний, валеріана бульбиста Valeriana
tuberosa L., любисток лікарський Levisticum officinalis Koch, нагідки лікарські Calendula
officinalis L., кринітарія волохата Crinitaria villosa (L.) Grossh., підбіл звичайний Tussilago
farfara L., гісоп лікарський Hyssopus officinalis L., материнка звичайна Origanum vulgare
L., васильки справжні Ocimum basilicum L., шавлія лікарська Salvia officinalis L. та ін.
Наявний колекційний фонд декоративних трав′янистих рослин дає змогу зібрати
насіння для обміну, список яких (Delectus seminum) у 2000 році досяг більше 200
найменувань.
Щорічно дендрологічний парк "Асканія-Нова" реалізує ботанічним садам,
організаціям та любителям квітів близько 20 кг насіння і 2-3 тисячі посадкових одиниць
156 видів та сортів квітково-декоративних рослин. На підмогу спеціалістам та любителям
квітникарства видано 4 буклети.
Роботи з інтродукції декоративних трав′янистих рослин продовжуються.
Залучаються нові види, форми та сорти, проводиться їх всебічне вивчення та
підбирається асортимент для використання в озелененні на півдні степової зони України.
Жизнь растений: В 6-ти т. − М.: Просвещение, 1974. − Т. 1.: Введение. Бактерии и актиномицеты.
– 487 с.
Слепченко Л.А. Методические рекомендации по агротехнике декоративных растений заповедной
степи "Аскания-Нова". − Херсон, 1986. − 17 с.
Способ выращивания тюльпана скифского: А.с. 1762845 А1 СССР, А 01 N37/02, A 01 G 1/00 /
Слепченко Л.А. (CCCР). − № 4884789/15; Заявлено 23.11.90; Опубл. 23.09.92, Бюл. №35. –
3 с.
41

УДК [631.525:582.572+581.2+632.92]:502.72(477.72)
Л.О. Слепченко, С.В. Капітоненко
42
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул. Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, , Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
РЕЗУЛЬТАТИ ІНТРОДУКЦІЙНОГО ВИПРОБУВАННЯ ДЕЯКИХ
КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ФІТОСАНІТАРНИЙ
СТАН В УМОВАХ ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА"
Інтродукція квітково-декоративних рослин, шкідники та хвороби рослин
РЕЗУЛЬТАТИ ІНТРОДУКЦІЙНОГО ВИПРОБУВАННЯ ДЕЯКИХ КВІТКОВО-
ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН В УМОВАХ
ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА". Л.О. Слепченко, С.В. Капітоненко. − Протягом
останніх 10 років проведено інтродукційне випробування 134 видів, 142 сортів та 21 форми
квітково-декоративних рослин. З них дали сходи і прижилися 89 видів, форм та сортів, які
належать до 18 родин, 38 родів. При визначенні фітосанітарного стану квітководекоративних
рослин в розсадниках виявлено 24 види шкідників і 34 види захворювань.
Серед них найбільш шкідливими є айстрова метлиця і фузаріозне в'янення айстр
однорічних.
РЕЗУЛЬТАТЫ ИНТРОДУКЦИОННОГО ИСПЫТАНИЯ НЕКОТОРЫХ ЦВЕТОЧНО-
ДЕКОРАТИВНЫХ РАСТЕНИЙ И ИХ ФИТОСАНИТАРНОЕ СОСТОЯНИЕ В
УСЛОВИЯХ ЗАПОВЕДНИКА "АСКАНИЯ-НОВА". Л.А.Слепченко, С.В. Капитоненко.
− На протяжении последних 10 лет проведено интродукционное испытание 134 видов, 142
сортов и 21 формы цветочно-декоративных растений. Из них дали всходы и прижились 89
видов, форм и сортов, относящихся к 18 семействам, 38 родам. При определении
фитосанитарного состояния цветочно-декоративных растений обнаружено 24 вида
вредителей и 34 вида заболеваний. Среди них наиболее вредоносны астровая метлица и
фузариозное увядание астр однолетних.
THE RESULTS OF INTRODUCTION TEST OF SOME ORNAMENTAL FLOWERING
PLANTS AND THEIR PHYTOSANITARY STATE IN THE CONDITION OF THE
RESERVE "ASKANIA NOVA". L.O. Slepchenko, S.V. Kapitonenko. – About 300 samples of
ornamental flowering plants have been tested during last ten years. 89 species, forms and sorts of
the plants belonging to 18 families and 38 genera, sprouted and became acclimatized. Determining
the phytosanitary state of the ornamental flowering plants the authors found 24 species of plant
pests and 34 species of diseases. Homogosoma nebulella Hb. and withering Fusarium oxysporium
Schlecht. f. callistephi v. orthoceras (App. et Fr.) Bilai were the most harmful among them.
Інтродукційне випробування квітково-декоративних рослин в дендропарку
"Асканія-Нова" проводиться з 70-х років минулого століття. За цей період випробувано
близько 1800 видів, сортів і форм декоративних трав'янистих рослин.
Методика досліджень
З метою проведення інтродукційних випробувань залучено насіннєвий та
посадковий матеріал квітково-декоративних рослин з ботанічних садів України, Росії та
Прибалтики. За останні 10 років досліджень отримано близько 300 зразків 134 видів, 142
сортів, 21 форми. Інтродукційні дослідження нових квітково-декоративних рослин
проводилися за загальноприйнятою методикою (Методика…, 1972). Фітосанітарний стан
рослин визначався шляхом подекадного огляду колекційних ділянок. Назви шкідливих
організмів даються за посібником "Вредители и болезни цветочно-декоративных
растений" (1982).
© Л.О. Слепченко, С.В. Капітоненко, 2001

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
Результати досліджень
При весняних посівах та осінній посадці дали сходи та прижилися 89 видів, форм
та сортів, які належать до 18 родин, 38 родів (таблиця).
Квітково-декоративні рослини, інтродуковані в 1991-2000 рр.
№ Назва виду, сорту, форми Життєва
форма
Цвітіння Плодоношення
1 2 3 4 5
Род. Amaryllidaceae – Амарилісові
1. Narcissus hybridus Нарцис гібридний
'Айс Фоліс'
багаторічник цвіте не плодоносить
2. N. hybridus 'Боршеба' - " - - " - - " -
3. N. hybridus 'Грулеман' - " - - " - - " -
4. N. hybridus 'Mоніка' - " - - " - - " -
5. N. hybridus 'Семире авант' - " - - " - - " -
Род. Asteraceae – Айстрові
6. Callendula officinalis L. Нагідки лікарські
'Orange gigant'
однорічник цвіте плодоносить
7. Callistephus chinensis (L.) Nees Айстра однорічна
'Анюточка'
- " - - " - - " -
8. C. chinensis 'Голубий павучок' - " - - " - - " -
9. C. chinensis 'Жемчуг' - " - - " - - " -
10. C. chinensis 'Лелеко' - " - - " - - " -
11. C. chinensis 'Малiновий блєск' - " - - " - - " -
12. C. chinensis 'Марія' - " - - " - - " -
13. C. chinensis 'Наречена' - " - - " - - " -
14. C. chinensis 'Ніна' - " - - " - - " -
15. C. chinensis 'Ранкова зоря' - " - - " - - " -
16. C. chinensis 'Роза Турм' - " - - " - - " -
17. C. chinensis 'Зульфія' - " - - " - - " -
18. C. chinensis 'Усмішка' - " - - " - - " -
19. C. chinensis 'Фоергуель' - " - - " - - " -
20. Bellis coerulesсens Coss. Стокротки синюваті дворічник цвіте плодоносить
21 Centaurea cyanus L. hort. Волошка синя
'Луцида'
однорічник цвіте плодоносить
22. Chrysanthemum coronarium L. Хризантема
увінчана
- " - - " - - " -
23. Ch. segetum L. Х. посівна - " - - " - - " -
24. Cosmos bipinnatus Cav. Космос двічіперистий
'Екзотик'
однорічник цвіте плодоносить
25. C. radicans Schkuhr К. укорінливий - " - - " - - " -
26. Dorotheanthus bellidiformis L. Ледяник
стокроткоподібний
- " - - " - - " -
27. Dahlia merckii Lehm. Жоржини мескі - " - - " - - " -
28. Helianthus annuum L. f. nana Cоняшник низький - " - - " - - " -
29. Tagetes patula L. Чорнобривці низькі
'Аврора червона'
однорічник цвіте плодоносить
30. T. patula 'Алекта' - " - - " - - " -
31. T. patula 'Болеро' - " - - " - - " -
32. T. patula 'Фестиваль' - " - - " - - " -
33. T. patula 'Гном' - " - - " - - " -
34. T. patula 'Жовтий хлопчик' - " - - " - - " -
35. T. patula 'Овен Софік' - " - - " - - " -
36. Т. erecta L. Ч. прямостоячі
'Оранжевий Принц'
- " - - " - - " -
37. Grossheimia macrocephala (Muss.-Puschk. ex Willd.)
Sosn. et Takht. Гросгеймія великоголова
- " - - " - - " -
38. Zinniа angustifolia L. Майорці вузьколисті - " - - " - - " -
39. Z. elegans Jacq. М.стрункі хризантемовидні - " - - " - - " -
43

44
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Продовження таблиці
1 2 3 4 5
40. Z. elegans 'Леганс' - " - - " - - " -
41. Z. elegans 'Скарлет' - " - - " - - " -
42. Z. peruviana L. М. перуанські - "- - " - - " -
Род. Balsaminaсeae – Бальзамінові
43. Impatiens balsamina L. Розрив-трава
'Червона Флема'
однорічник цвіте плодоносить
Род. Cannaceae – Канноцвіті
44. Canna hybrida hort. Канна гібридна
'Салют Перемоги'
багаторічник цвіте плодоносить
45. C. indica L. К. індійська
'Президент'
- " - - " - - " -
Род. Convolvulaсeae − Березкові
46. Ipomoea hederacea f. roxa hort. Wall. Іпомея однорічник цвіте плодоносить
плющовидна
Род. Fabaceae – Бобові
47. Lupinus polyphyllus Lindl. Люпин багатолистий багаторічник цвіте плодоносить
Род. Hypericaceae − Звіробійні
48. Hypericum grandiflorum hort. Звіробій
багаторічник цвіте плодоносить
великоквітковий
Род. Lamiaceae – Губоцвіті
49. Lavandula angustifolia Mill. Лаванда вузьколиста багаторічник цвіте плодоносить
50. Stachys byzantina C. Koch Чистець візантійський - " - - " - - " -
51. Phlomis tuberosa L. Залізняк бульбистий - " - не цвіте не плодоносить
52. Verbena rigida Spreng. Вербена жорстка однорічник цвіте плодоносить
Род. Liliaceae – Лілійні
53. Eremurus bungei Regel Еремур Бунге багаторічник цвіте не плодоносить
54. Е. olgae Regel Е. Ольги - " - - " - - " -
55. E. stenophyllus (Boiss. et Buhse) Baker
Е. вузьколистий
- " - - " - плодоносить
56. Hyacinthus hybridus hort. Гіацинт гібридний
'Inosens'
- " - - " - не плодоносить
57. H. hybridus 'Pearl Brilliant' - " - - " - - " -
58. H. hybridus 'Ройдер Белге' - " - - " - - " -
59. H. orientalis L. Г. східний
'Codro'
- "- - " - - " -
60. Fritillaria meleagris L. Фритілярія шахматна
'Alba'
- " - - " - - " -
61. Hosta fortunei f. marginata Госта Форчуна ф.
облямувата
- " - - " - плодоносить
62. Н. glauca v. durea Г. сиза ф. дюрея - " - - " - - " -
63. H. sieboldiana Engl. Г. Зібольда - " - - " - - " -
64. Tulipa hybridus hort. Тюльпан гібридний багаторічник цвіте плодоносить
'Ali Baba'
65. T. hybridus 'Elizabeth Arden' - " - - " - не плодоносить
66. T. hybridus 'Echo' - " - - " - - " -
67. T. hybridus 'Gentiane' - " - - " - плодоносить
68. T. hybridus 'Surprise loveli' - " - - " - - " -
69. T. hybridus 'My Lady' - " - - " - - " -
70. T. hybridus 'Orange dоblet' багаторічник цвіте не плодоносить
71. T. hybridus 'Салют' - " - - " - плодоносить
72. T. hybridus 'Шунуд' - " - - " - не плодоносить
73. T. hybridus 'Теодор Б'юті' - " - - " - - " -
74. T. hybridus 'Вівакс' - " - - " - - " -
Род. Malvaceae – Мальвові
75. Alcea rosea L. Рожа рожева багаторічник цвіте плодоносить
76. Malva moshata L. Калачики мускусні дворічник цвіте плодоносить
77. M. sylvestris L. Мальва лісова - " - - " - - " -

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
1 2 3
Род. Portulaсаceae – Портулакові
4
Закінчення таблиці
5
78. Portulaca grandiflora Hook. Портулак
великоквітковий
однорічник цвіте плодоносить
79. P. grandiflora Hook. f. plena П. великоквітковий - " - - " - - " -
ф. повна
80. P. oleracea L. f. sativa П. овочевий ф. посівна - " - - " - - " -
Род. Ranunculaceae – Жовтецеві
81. Aquilegia olimpica L. Орлики олімпійські багаторічник цвіте плодоносить
82. Delphinium dasycarpum Stev. ex DC. Дельфіній - " - - " - - " -
тріщинуватий
83. D. consolida L. Д. польовий однорічник цвіте плодоносить
Род. Saxifragaceae – Ломикаменеві
84. Petunia compactus f. nana Петунія скупчена однорічник цвіте плодоносить
Род. Solanaceae – Пасльонові
85. Physalis ixocarpa Brot. et Hornem Фізаліс
клейкоподібний
однорічник цвіте плодоносить
Род. Scrophulariaceae – Ранникові
86. Antirrhinum granaticum Rothm. Ротики гранатові багаторічник цвіте плодоносить
87. Pennellianthus barbatus (Cav.) Nutt.
багаторічник цвіте плодоносить
Пенеліантус бородатий
Род. Valerianaceae – Валеріанові
88. Valeriana officinalis L. Валеріана лікарська багаторічник цвіте плодоносить
Род. Violaceae – Фіалкові
89. Viola mandschurica W. Beck Фіалка маньчжурська багаторічник цвіте плодоносить
Найбільша кількість випробуваних видів та сортів (22) належать до родини
лілійних Liliaceae Juss.
За життєвими формами рослини представлені однорічниками − 45 видів та сортів,
дворічниками - 3 види, багаторічниками − 41 вид і сорт.
Багаторічні спостереження за новими інтродукованими рослинами показали, що
при посіві однорічників наприкінці березня − на початку квітня сходи у більшості рослин
з'явилися наприкінці квітня − на початку травня, і в подальшому вони росли та
розвивалися добре. Більшість з них зацвіли в третій декаді червня. Цвітіння їх було
рясним і продовжувалося до заморозків. Всі види і сорти зав'язали насіння. Сорти айстри
однорічної 'Жемчуг', 'Анюточка', 'Ранкова зоря' через жарку суху погоду у 1998-2000 рр.
утворили багато стерильного насіння.
Із трьох видів дворічників (посів насіння в червні) найбільш декоративною була
мальва лісова, квітки якої, гарні та яскраві, квітували на другий рік до середини
листопада.
Із 41 виду і сорту багаторічних декоративних рослин 20 цвіли і плодоносили.
Найбільш численними групами серед багаторічників є тюльпани, гіацинти, нарциси та
гости. Найдекоративніші з них гости: Зібольда, сиза ф. дюрея, Форчуна ф. облямувата. У
них декоративні не тільки запашні квіти, але і листя. Наприкінці жовтня воно набуває
золотистого кольору, який ефектно поєднується з деревно-чагарниковим фоном.
При визначенні фітосанітарного стану рослин серед шкідників визначено таку
кількість видів: 22 комах, 1 − кліщів і 1 − слизняків. Комахи представлені 6 рядами, 9
родинами. З них Лускокрилі включають 3 родини і 5 видів, Рівнокрилі − 2 родини і 4
види, Твердокрилі (жуки) − 2 родини і 5 видів, Перетинчастокрилі − 1 родину і 1 вид,
Двокрилі (мухи) − 1 родину і 6 видів, Вухокрутки − 1 родину і 1 вид.
Найбільш поширеною і шкідливою на ділянці промислового вирощування квітів є
айстрова метлиця (соняшникова вогнівка) Homogesoma nebulella Hb., яка в окремі роки
була справжнім лихом для насінництва айстр. Перше покоління цього шкідника
пошкоджує соняшник, а друге − айстри однорічні. Літ метеликів проходить в перших
декадах серпня. Розвиток гусениць в середині кошичків розтягнутий. Нерідко в одному
45

46
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
кошичку знаходили до 5-7 гусениць різного віку. Проведені обробки 0,1% фосфамідом
вогнівки (ІІ декада серпня) привели до загибелі в середньому 54% гусениць шкідників. В
період льоту метеликів одержані кращі результати: із 20 перевірених сортів лише у двох
кошичках одного сорту знайшли 2 живих гусениць, а в інших знаходили лише мертвих
гусениць І-ІІ віку та початкову стадію заподіяних ними пошкоджень. Останні результати
свідчать про те, що більш ефективним є обприскування рослин під час масового льоту
вогнівки.
На квітково-декоративних рослинах поширені мінуючі мушки родини Agromyzidae
− 6 видів. На нагідках лікарських, хризантемі увінчаній відмічено Liriomyza strigata Mg.;
на майорцях струнких, флоксі Друмонді − Phytomyza affinis Hg.; на орликах олімпійських
− Ph. aquilegia Hardy; на макові східному і айстрах багаторічних, цмині приквітковому −
Rh. atricornis Mg.; на стокротках синюватих − Ph. bellidina Hering.; на ротиках гранатових
Ph. linaria Kleb. Найбільше шкодить мінуюча мушка стокроткам синюватим − з червня і
до осені майже на кожному листку фіксували звивисті міни, від чого листки жовтіли і
передчасно відмирали. Інші види мінуючих мушок та шкідливих комах зустрічались
лише на поодиноких квітково-декоративних рослинах і суттєвого значення для їх росту і
розвитку не мали.
Із кліщів відмічений звичайний павутинний кліщ Tetranychus urticae Koch., який в
серпні 1999 року масово пошкоджував чорнобривці прямостоячі. Проти вказаного кліща
провели обробку 0,1% фосфамідом, яка звела його шкідливість до невідчутного рівня.
Слизняк сітчастий Deroceras reticulatus Mьll. класу Черевоногих молюсків у вологі
дні завдає відчутної шкоди листкам трьох видів гост та косарикам гібридним. Нерідко
виявляли листки з великими дірками, від чого ті з часом в'янули, скручувались і засихали.
На квітково-декоративних рослинах виявлено також 30 видів грибкових
захворювань, 1 вид бактеріозу і 3 види вірусних хвороб. Шкідливі мікоміцети належать
до 3 класів, 5 рядів і 7 родин.
Серед 21 виду незавершених грибів найчастіше зустрічали фузаріозне в'янення
айстри однорічної Fusarium oxysporum Schlecht. f. callistephi v. orthoceras (App. et Fr.)
Bilai, фузаріозну гниль тюльпана гібридного F. oxysporum Schlecht. f. tulipae Bilai.
Cумчасті гриби представлені на квітково-декоративних рослинах 6 видами
борошнистої роси, серед яких найбільш шкідливі види: Sphaerotheca fuliginea Poll.
f. calendulae Jacz. на нагідках лікарських, Erysiphe communis Grev. на стокротках
синюватих.
Один вид бактеріального захворювання у вигляді бурої водянистої плямистості
Pseudomonas liquida (Frankl. et Frankl.) виявлено на листках окремих рослин айстри
однорічної. Із 3 вірусних хвороб найчастіше відмічали строкатість листків і пелюсток
тюльпана гібридного Tulip breaking virus, переносником якої є сисні комахи (цикади,
трипси та ін.).
В цілому стан колекції квітково-декоративних рослин дендропарку задовільний,
але необхідно вести періодичний контроль за ростом і розвитком рослин.
Висновки
Протягом 1991-2000 рр. в інтродукційних розсадниках випробувано майже 300
таксонів квітково-декоративних рослин, одержаних з різних ботсадів. З них прижилося в
умовах дендропарку 89 видів, форм та сортів. Перспективні гарноквітучі види
рекомендовані для озеленення півдня України.
На квітково-декоративних рослинах виявлено 24 види шкідників і 34 види
захворювань. Переважна більшість з них пошкоджує і уражає рослини в слабкому
ступені, і лише окремі види пошкоджують і уражають рослини в середньому і сильному
ступені.
Вредители и болезни цветочно-декоративных растений / Под ред. Ю.В. Синадского. − М.: Наука,
1982. − 591 с.
Методика фенологических наблюдений в ботанических садах СССР. – М.: ГБС АН СССР, 1972. –
135 с.

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
УДК 631.481/631.484
Т.И. Ушачева
Биосферный заповедник “Аскания-Нова“ им. Фальц-Фейна
ул. Фрунзе,13, пгт. Аскания-Нова,Чаплинский район, Херсонская обл., 75230 Украина
ВЛИЯНИЕ ЛЕСНОЙ ОРОШАЕМОЙ КУЛЬТУРЫ НА СВОЙСТВА
ТЁМНО-КАШТАНОВОЙ ОСТАТОЧНО СОЛОНЦЕВАТОЙ ПОЧВЫ
Почвы парка, морфологические свойства почвы, почвенный профиль, гумус,
относительная и абсолютная плотность, пористость почвы
ВПЛИВ ЛІСОВОЇ ЗРОШУВАНОЇ КУЛЬТУРИ НА ВЛАСТИВОСТІ ТЕМНО-
КАШТАНОВИХ ЗАЛИШКОВО СОЛОНЦЮВАТИХ ГРУНТІВ. Т.І. Ушачова. –
Показано, що тривале утримання темно-каштанових залишково солонцюватих грунтів в
умовах зрошуваної лісової культури змінило їх морфологічні та фізико-хімічні властивості.
Внаслідок цього відбулась зміна на таксономічному рівні: вихідні темно-каштанові
залишково солонцюваті грунти трансформувались в темно-каштанові карбонатні
глибокоокультурені грунти.
ВЛИЯНИЕ ЛЕСНОЙ ОРОШАЕМОЙ КУЛЬТУРЫ НА СВОЙСТВА ТЕМНО-
КАШТАНОВОЙ ОСТАТОЧНО СОЛОНЦЕВАТОЙ ПОЧВЫ. Т.И. Ушачева. –
Показано, что длительное содержание тёмно-каштановых остаточно солонцеватых почв в
условиях орошаемой лесной культуры изменило их морфологические и физико-
химические свойства. Вследствие этого произошла смена таксономического уровня:
исходные тёмно-каштановые остаточно солонцеватые почвы трансформировались в тёмнокаштановые
карбонатные глубокоокультуренные почвы.
INFLUENCE OF THE IRRIGATING AFFORESTATION ON PROPERTIES OF DARK
CHESTNUT SOLONIZED SOIL. T.I. Ushachova. – It is shown that a content of dark chestnut
solonized soil changed their morfological, physical and chemical properties in conditions of the
prolonged and irrigating afforestation. It led to change of the initial level of taxon.
Ботанический парк "Аскания-Нова" является примером длительно выращиваемых
лесных насаждений в условиях орошения на юге Украины. Возраст старой части парка
(28 га) и длительность орошения – 114 лет. Парк заложен в средней части склона к
Большому Чапельскому поду. Проект парка разработан художником-пейзажистом Дю
Френом. Подготовительные работы к его закладке начаты в 1885 г. Обработка почвы для
посадки проводилась по системе чёрного пара с перевалом от 50 до 100 см. Поляны
остались нетронутыми. Семена и посадочный материал завозились с юга Украины
(г. Одесса), Крыма, Западной Украины, а также из г. Риги и Польши. С 1887 года
началась посадка парка, которой руководил известный украинский художник-садовод
И.В. Владиславский-Падалка. В 1895 году она была, в основном, закончена. Создание
парка (оформление опушек и полян хвойными экзотами) завершил художник-пейзажист
В.Д. Орловский в 1908-1913 гг.
В первые годы полив производился вручную из 8 колодцев глубиной до 25 м,
оборудованных ручными помпами. Однако колодцы не давали достаточного количества
воды, растения поливались плохо. В 1890 году были построены две артезианские
скважины глубиной до 50 м. Воду стали подавать в башню, и оттуда, по системе арыков,
она распределялась по парку. Удачное расположение на склонах двух экспозиций
(восточной, к Большому Чапельскому поду, и южной, к водосборной лощине пода)
создали благоприятные условия для орошения бороздами и напуском из одной точки.
Оросительная норма за сезон составляла более 5 тыс. мі/га. Состав поливных вод –
гидрокарбонатно-кальциевый, минерализация − 3 г/л.
Почвы в восточной, возвышенной части парка − тёмно-каштановыe остаточно
солонцеватыe; в западной, пониженной − лугово-тёмно-каштановыe периферии Большого
47
© Т.И. Ушачева, 2001

Чапельского пода (Карасев, 1962).
48
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Методика исследований
Исследования почв ботанического парка проводили в 1989-1991 гг. в восточной
части, в куртине 41-а. Свойства целинных почв изучали в то же время в кв. 68 заповедной
степи. Содержание гумуса определяли по методу И.В. Тюрина; обменные основания –
тридонометрическим и фотоколориметрическим методами; стуктурно-агрегатный состав
– по методу Н.И. Саввинова с "мокрым" просеиванием на приборе Бакшеева;
механический состав – по методу Н.А. Качинского; плотность – по методу "режущего
кольца" с использованием бура М.Н. Польского с объемом измерительного цилиндра 50
см 3 ; пористость – расчетным методом (Практикум…, 1980).
Результаты исследования
Почвенный разрез заложен в гледичиево-ясенево-кленовых насаждениях. Травяной
покров изрежен. Лесная подстилка состоит из полуразложившихся листьев, сучьев и
мелких веток. Почвенное описание приводится ниже.
Перевал 65-70 см, вскипание с поверхности, гипсовый горизонт с 220 см.
Грунтовые воды на глубине 22-25 м.
Hpk 0-40 − влажный, до 30 см тёмно-серый с палевым оттенком, пёстрый, частые
мелкие включения серовато-палевой породы. В слое 30-40 см встречаются более тёмные
линзы гумусового горизонта; слабо уплотнён. Структура гороховато-зернистая,
отдельности пористые, прочные. Масса копролитов и ходов червей, частые мелкие
корни древесной растительности (1-3 мм). Гумусовые линзы в слое 30-40 см сохранили,
в целом, исходную мелкокомковато-пороховатую структуру. Вскипание по горизонту
средней силы, по линзам – слабое, по вкраплениям породы – сильное. Переход резкий,
слабоволнистый. Иллювиальный горизонт полностью разрушен перевалом.
Phik 40-65 – нижняя часть перевала, влажный, в основном буровато-палевый,
пёстрый, частые серовато-палевые пятнышки перемежаются с разрушенными при
перевале мелкими "глазками" карбонатов, много червороин, засыпанных тёмной почвой
старых ходов корней диаметром до 1,5 см. Горизонт распространения крупных корней, в
лицевой стенке их 4 шт. диаметром 2 см. Горизонт несколько плотнее предыдущего,
структура пороховато-мелкокомковатая, непрочная. Прочность структуры выше в
серовато-палевых пятнах, горизонт слаботрещиноват, много крупных округлых пор и
ходов мелких корней. Вскипание бурное. Переход заметный по сложению и структуре,
постепенный по цвету.
PhiK 64-95 (100) − горизонт "белоглазки" под перевалом. Структура не нарушена.
Влажный, цвет буровато-палевый, "глазки" карбонатов выражены нечётко, несколько
размыты, структура горизонта ореховая, непрочная. Часто встречаются мелкие древесные
корни, их заметно меньше, чем в нижней части перевала. Крупные корни единичные,
залегают параллельно поверхности почвы. С 75 до 85 см тёмная кротовина, рядом вторая,
серовато-палевого цвета. Переход постепенный.
Pk 95-220 − влажный буровато-палевый карбонатный лёсс тяжелосуглинистого
механического состава, со 130 см начинаются полосы и языковые подъёмы красноватопалевого
цвета. В языковых потёках довольно много железо-марганцевых точек и
примазок.
PkS 220-250 − влажный красновато-палевый карбонатный лёсс с мелкими друзами
гипса. Почва: тёмно-каштановая карбонатная, глубокоокультуренная тяжелосуглинистая
на карбонатном тяжелосуглинистом лёссе, орошаемая.
Химические свойства
Содержание и распределение гумуса в почве парка отличается от целинной почвы.
Его максимальное количество сконцентрировано в верхнем 10 см слое (0-5 см − 6,21%;
5-10 см − 4,09%). С глубиной количество гумуса резко падает и в слоях 25-30 и 45-50 см,
соответственно, составляет 1,86% и 1,56% (n=30). Послойное определение содержания

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
гумуса (с интервалом 20 см) показывает близкие результаты. На целине содержание
гумуса, соответственно, составляет: 4,52; 3,37; 2,87%%.
Реакция почвенного раствора слабощелочная по всему профилю (8,0-8,6).
Содержание обменного кальция уменьшается с глубиной от 39 до 29 мг/экв на 100 г
почвы и превышает таковое в целинных условиях (15,48 мг/экв на 100 г почвы).
Содержание обменного магния составляет 14-12 мг/экв на 100 г почвы.
Физические свойства
Гранулометрический состав определён в слоях 0-5 и 25-30 см. Содержание фракций
пыли и ила в этих слоях очень близко, что подтверждает разрушение горизонта
остаточной солонцеватости. По сравнению с целиной (16,1 и 13,3%) резко возрастает
количество илистой фракции механического состава, которое послойно составляет 37,0 и
43,0%.
Относительная плотность в верхнем 0-10 см слое почвы близка к 1 г/смі. Глубже,
до 50 см, она мало изменяется и равна 1,2 г/смі. Рыхлое сложение почвы в условиях
многолетней лесной культуры поддерживается на оптимальном уровне деятельностью
подземной фитомассы и почвенной мезофауны.
Абсолютная плотность по профилю, в сравнении с целиной, остаётся практически
неизменной. С поверхности, благодаря высокому содержанию гумуса, она составляет
2,52 г/смі, с глубиной её величина возрастает до 2,64 г/смі (на целине – 2,70%).
Пористость почвы парка высокая, в слое 0,5 см – 61,9%, на глубине 30 см – 54,2%.
Впитывание воды поверхностью почвы в парке происходит с очень большой скоростью –
190 мм/мин или 11400 мм в час. Этот показатель более чем в 146 раз превышает скорость
фильтрации, отмеченную в целинных условиях (1,3 мм/мин или 78 мм/час).
Для структурно-агрегатного состава характерно высокое содержание агрегатов
фракции 1-5 мм – 54,7%, что сравнимо с целинными показателями (таблица). Количество
водопрочных агрегатов этой фракции на 8,3% выше, чем в целинной почве.
Показатели содержания фракций агрегатного
состава и водопрочности структуры (М±m, %) в
условиях целины и лесной длительно орошаемой
культуры (n=6)
Целина (квартал 68) Лесная орошаемая
Фракции
культура
(размеры слои (см)
в мм) 0-20 20-40 0-20 20-40
Агрегатный состав
10 6,90±1,55 13,10±2,07 18,50±1,65 10,90±1,39
Водопрочность
7 15,00±1,70 12,10±1,83 10,10±2,48 1,40±0,36
Анализ распределения
фракций агрегатного состава
указывает на образование более
крупных агрегатов в условиях
лесной культуры: максимальное их
количество сконцентрировано во
фракциях 3-5 и 5-10 мм.
Фракционный состав
водопрочных агрегатов, в отличие
от агрегатного состава,
практически не отличается от
целинного варианта, однако
содержание фракции 3-5 мм на
40,0% больше, чем на целине, и
составляет 40,7% от суммы
водопрочных агрегатов. Усиление
водопрочности отмечено и во
фракции 5-7 мм, где она в 2 раза
выше, чем на целине, и составляет
15,8%.
В слое 20-40 см агрегатный
состав близок к целинному
эталону, отличаясь от него
меньшей пылеватостью и
незначительным уменьшением
количества крупных агрегатов. Уровень водопрочности фракций 1-5 мм также близок к
целинному. Вместе с тем, отмечены существенные различия в содержании водопрочных
агрегатов 5 мм. Если содержание мелкой фракции заметно возрастает, то
49

50
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
количество крупных водопрочных агрегатов падает более чем в 4 раза (Р=0,95). Это
связано с вовлечением в почвенный профиль значительного количества малогумусного
бесструктурного материала из нижележащего карбонатного слоя почвы при перевале.
Почвы парка сформировались в условиях трёх основных факторов: глубокого
ручного перевала, длительного орошения и лесной культуры. Сочетание ежегодного
широколиственного опада с высоким уровнем влагообеспеченности, многолетней
деятельности почвенной мезофауны и корневой системы лесной растительности привело
к тому, что за 114 лет сформировался почвенный профиль с характерными
особенностями: отсутствием остаточной солонцеватости; перераспределением гумуса по
профилю с концентрацией в верхней его части; значительным увеличением суммы
поглощённых оснований, связанным, в частности, с утяжелением механического состава;
поддержанием относительной плотности перевальной части профиля в оптимальном
диапазоне и образованием зернистой водопрочной структуры, способствующей
созданию благоприятного водно-воздушного режима в почве.
Выводы
Длительное содержание тёмно-каштановых остаточно солонцеватых почв в
условиях лесной орошаемой культуры резко изменило их морфологические и физикохимические
свойства, что привело к смене таксономического уровня: исходные тёмнокаштановые
остаточно солонцеватые почвы трансформировались в тёмно-каштановые
карбонатные глубокоокультуренные почвы.
Карасёв Г. М. Ботанический парк "Аскания-Нова". − Киев: Госсельхозиздат, 1962. − 200 с.
Практикум по почвоведению / Под ред. И.С. Кауричесва. − М.: Колос, 1980. – 271 с.

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
УДК 598.2/.9.001.5:507.72(477.72)
В.С. Гавриленко
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул. Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
ЗМІНИ В ОРНІТОФАУНІ БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА"
ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ ЗА ОСТАННІ 10 РОКІВ
Орнітофауна, чисельність особин, фактори, що впливають на поселення видів
ЗМІНИ В ОРНІТОФАУНІ БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА" ТА
ЙОГО ОКОЛИЦЬ ЗА ОСТАННІ 10 РОКІВ. В.С. Гавриленко. − Зміни в орнітофауні
території Біосферного заповідника − закономірний процес, який визначається низкою
факторів. Останні 10 років найбільш значущими були чинники, пов`язані з господарською
діяльністю людей: скорочення площ зрошування, забур`яненість полів, розорювання
залишків цілини. Вони викликали зміни в поселенні окремих видів на території
заповідника, а також перерозподіл в розміщенні птахів як власне на території заповідника,
так і в регіоні. В гніздовій фауні заповідника з`явилися Fringilla coelebs L., Sturnus roseus L.,
Sterna albifrons Pall., Accipiter gentilis L. Сталися суттєві зміни в чисельності Grus grus L.,
Pica pica L., Corvus corax L. та інших видів.
ИЗМЕНЕНИЯ В ОРНИТОФАУНЕ БИОСФЕРНОГО ЗАПОВЕДНИКА "АСКАНИЯ-
НОВА" И ЕГО ОКРЕСТНОСТЕЙ ЗА ПОСЛЕДНИЕ 10 ЛЕТ. В.С. Гавриленко. −
Изменения в орнитофауне территории Биосферного заповедника − закономерный процесс,
определяющийся серией факторов. Последние 10 лет наиболее значимыми были факторы,
связанные с хозяйственной деятельностью человека: сокращение орошаемых площадей,
засоренность полей, распашка остатков целины. Они вызывали изменения в поселении
отдельных видов на территории заповедника, а также перераспределение в размещении
птиц как собственно на территории заповедника, так и в регионе. В гнездовой фауне
заповедника появились Fringilla coelebs L., Sturnus roseus L., Sterna albifrons Pall., Accipiter
gentilis L. Произошли существенные изменения в численности Grus grus L., Pica pica L.,
Corvus corax L. и других видов.
THE CHANGES OF THE ORNITHOFAUNA OF THE BIOSPHERE RESERVE
"ASKANIA NOVA" AND ITS ENVIRONS DURING THE LAST TEN YEARS.
V.S. Havrylenko. − The changes of the ornithofauna in the territory of the Biosphere Reserve
"Askania Nova" are the natural process, which is conditioned by the series of factors. The factors
of human economic activity have been the most important during the last ten years. They are the
limitation of the irrigation, the weed of the agricultural fields, the ploughing of the remains of the
virgin soil. These factors determined the changes of the species structure of the Reserve and region
ornithofauna. The Chaffinch Fringilla coelebs L., Rose-coloured Starling Sturnus roseus L., Little
Tern Sterna albifrons Pall., Goshawk Accipiter gentilis L. are new species in the ornithofauna of
the Reserve. The essential changes of the quantity of common Crane Grus grus L., Magpie Pica
pica L., Raven Corvus corax L. and other species are determined.
Коливання чисельності птахів та зміна площ їх ареалів − безперервний процес,
який зумовлюється низкою чинників. Нинішня територія Біосферного заповідника
"Асканія-Нова" є полігоном для спостереження таких процесів, оскільки поряд з
цілиною, що знаходиться в абсолютно заповідному режимі, на протязі останніх сорока
років в зоні антропогенних ландшафтів в результаті крупномасштабного зрошування
утворюються лісові та водно-болотяні біотопи. Ускладнення природи степів
напівприродними біотопами веде до збільшення видового різноманіття. На це звернули
увагу ще перші дослідники її орнітофауни (Дергунов, 1924; Соколов, 1928; Треус, 1952,
1954). Аналіз результатів їх досліджень і співставлення із сучасним матеріалом показує,
що спочатку відбувалося нарощування чисельності видів, потім певні види зникали, а
через деякий час з`являлися знову (Гавриленко, 2000). Суттєві зміни виявляються і при
© В.С. Гавриленко, 2001
51

52
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
проведенні обліків чисельності окремих видів. Вплив антропогенних факторів на
популяції птахів з інших природних зон, що оселилися в степовій зоні, є одним із
найважливіших, адже вони освоювали нову територію, часто дуже обмежену у просторі.
Останні 10 років спостерігаються два зустрічні процеси − ренатуралізаційний та
деструктивний, важливість кожного з них не можна недооцінювати. З початку 90-х років
йшло скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва, що відбилося на стані
орних земель. Водночас посилився прямий вплив на диких тварин через зміну біотопів та
неконтрольоване полювання. Не слід забувати і про потужний вплив природних
факторів, перш за все кліматичних, які періодично зумовлюють сильні біотопічні зміни,
що також відбивається на орнітофауні. Птахи є одним з найчутливіших "барометрів"
стану навколишнього середовища. Ми неодноразово спостерігали, як швидко птахи
відрізняють території, що охороняються, від тих, що знаходяться під пресом полювання.
У вологі роки, як правило, значно зростають кількісні і якісні характеристики пташиного
населення. Тому, перш ніж охарактеризувати найбільш суттєві зміни, які сталися в
орнітофауні заповідника, ми хочемо коротко описати ті чинники, які найбільше їм
сприяли.
Фактори, прямо або опосередковано пов`язані з діяльністю людини:
Скорочення площ зрошування в регіоні, що спричиняє зменшення продуктивності
сільськогосподарських угідь, кількості пожнивних залишків і викликає концентрацію
птахів (Grus grus L., Anser albifrons L., A. anser L., Anas platyrhynchos L.) на обмежених
площах посівів, створюючи надмірні навантаження. Скорочення площ рисосіяння
призводить до обсихання заболочених територій і обумовлює падіння чисельності або й
зникнення на гніздуванні навколоводних птахів (види Anseriformes, Charadriiformes,
Sterna L., Podiceps Latham, Acrocephalus J.A. et F. Nauman). Повсюдне випалювання
стерні, забур`янених полів та тимчасових перелогів знищує гніздові і післягніздові стації
Alauda arvensis L., Motacilla feldegg Michahelles, Perdix perdix L., Circus pygagrus L.
Масове, щорічно повторюване, випалювання лісосмуг викликає висихання чагарників та
дерев, погіршує захисні та кормові властивості цих біотопів і впливає як на поселення
горобиних (Acanthіs cannabina L., Emberiza calandra L.) та хижих птахів в період
гніздування, так і на їх зупинку під час міграцій. Розорювання залишків цілини вздовж
Сивашу спричиняє зміну біотопів степових видів (Emberiza calandra, Melanocorypha
calandra L. та ін.).
Фактори, пов`язані з ренатуралізаційними процесами: Збільшення площ
забур`янених земель, на яких створюються умови для поселення Perdix perdix, Asio
flammeus Pontop., Circus pygagrus, Alauda arvensis. Порічні коливання погодних умов і їх
пряма та опосередкована дія. Зменшення або збільшення кількості атмосферних опадів.
Перевищення у 2 рази річної норми атмосферних опадів у 1997 році. Природне
збільшення продуктивності рослинного покриву. Надмірний розвиток бур`янистої
рослинності на полях. Підтоплення частини земель в результаті виходу з ладу дренажних
систем та тривалих відключень електроенергії.
В окремі роки спостерігається активне поселення того чи іншого виду, збільшення
чисельності на протязі двох-трьох років, а потім − згасання локальної популяції.
Користуючись даними, зібраними нашими попередниками та нами в останні 10 років, ми
хочемо показати це на конкретних видах.
Лунь луговий Circus pygagrus L. Чисельність виду стала різко зростати у зв`язку із
забур`яненістю полів буферної зони заповідника та й всього Присивашшя у другій
половині 90-х років. Максимум чисельності на території заповідника зафіксовано у 2000
році, коли щільність гніздування на тимчасових перелогах, прилеглих до ділянки
"Південна" з південного сходу, складала 0,15 пари на 1км 2 .
Великий яструб Accipiter gentilis L. Загніздився у 1995 році на території нового
дендропарку. Гнізда влаштовує на дубах. В основному використовуються два гнізда,
розміщених в діброві нового парку поряд з пагорбом з видом на ділянку "Південна". У
1999 році була спроба влаштування гнізда на межі нового та старого парків поблизу
свердловини №4, але з невідових причин воно було покинуте. Щороку спостерігалося
вдале гніздування цієї пари, виводилося по 3 пташенят.

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
Кібчик Falco vespertinus L. На початку 90-х років вид був одним із фонових як на
території дендрологічного парку, так і в лісосмугах буферної зони та зони антропогенних
ландшафтів заповідника. Середньорічна щільність гніздування, за даними
М.М.Семенова, в новому парку становила 0,64 пари/га, в старому 1,31 пари/га (Летопись
природы, 1990). У другій половині 90-х років розпочалося помітне скорочення
чисельності виду. Його причини незрозумілі, оскільки саме в ці роки на території старого
парку залишалося багато не зайнятих гнізд граків, а в екосистемах навколо заповідника
відмічалося значне збільшення кількості коників та італійського пруса. У 2000 році у
старому дендропарку гніздилася лише одна пара кібчика. Скорочення чисельності виду
сталося не тільки на території заповідника, а й в регіоні. У 2001 році відмічено деяке її
збільшення: у старому дендропарку зареєстровано вже 4 пари.
Орлан-білохвіст Haliaeetus albicilla L. Збільшення чисельності мігруючих через
заповідник навколоводних птахів, яке спостерігається в останні десятиліття, приваблює
сюди хижих птахів, які, як правило, супроводжують перелітні зграї гусей та качок.
Щороку з листопада до лютого у Великому Чапельському поді реєструється одночасно
4-6 особин цього виду. У 1999 році під час об`їзду всієї території заповідника на початку
січня зустріли 11 особин.
Авдотка Burhinus oedicnemus L. Пара птахів цього виду була зареєстрована у червні
1991 року в буферній зоні поблизу ділянки "Північна" на скошеному люцерновому полі.
Птахи вели себе так, наче відводили спостерігача від пташенят, але знайти тих не
вдалося.
Сірий журавель Grus grus L. Цей вид, занесений до Червоної книги України, є
одним із найчисельніших видів птахів під час весняних та осінніх міграцій, а також на
літуванні. Загальне зростання його чисельності в межах ареалу відбилося і на кількості
птахів, мігруючих через заповідник. Так, якщо у 80-х роках, за даними М. М. Семенова
(Летопись природы, 1985), в центрі Великого Чапельського поду в осінній період
збиралося до 10 тисяч особин, то у 90-х роках скупчення під час осінніх міграцій, як
правило, перевищували вказану кількість. Максимум спостерігався 22 жовтня 1996 року
− 42 тисячі особин. Наступна висока чисельність (20800 особин) зареєстрована в ніч з 11
на 12 жовтня 2000 року.
Степовий журавель Anthropoides virgo L. Починаючи з 50-х років, степовий
журавель в асканійському степу не гніздився. У 1997 році нами зареєстрована пара
птахів, яка весь травень трималася в центрі Великого Чапельського поду. У птахів
спостерігалась гніздова поведінка, в особливості, пози "підстреленого птаха". Даних про
відкладку яєць не отримано. На початку червня до цієї групи приєднався ще один
дорослий птах, очевидно, із літуючих. Птахи покинули територію в середині липня.
Найбільше із близько розташованих від Біосферного заповідника "Асканія-Нова"
поселення степового журавля знаходиться на островах Майорських озера Айгульського.
Тут щорічно гніздиться 5-8 пар. У липні 2000 року на центральному острові архіпелагу
спостерігалося скупчення із 131 літуючої особини.
Деркач Crex crex L. Його поява в Асканії-Нова могла очікуватися після сильних
весняних розливів на території Великого Чапельського поду, коли для навколоводних
птахів створювалися сприятливі умови. Але в 1996 році, перша половина якого була
посушливою, на галявині в новому парку з весни токувало два самці, а в кінці травня під
час сінокосу виявлено гніздо з 6 яйцями в кладці. В наступні два роки з вологими
веснами та значними розливами у Великому Чапельському поді на його днищі та серед
нового парку відмічалось 6 токуючих самців.
Домашня форма сизого голуба Columba palumbus L. Вплив людини на чисельність
та розповсюдження домашніх голубів не викликає сумніву. Крім фізичного знищення,
яке посилилося в останні роки, голуби втратили в зимовий період постійні місця годівлі
на силосних ямах та скирдах соломи. Після зникнення великих тваринницьких
комплексів розпочалося значне скорочення тих видів птахів, які знаходили в них кормові
ресурси та захисні умови, в тому числі і голубів.
Малий крячок Sterna albifrons Pall. Після створення серед ставка у центрі
Чапельського поду острова на палях тут з 1995 до 2000 року розміщувалась колонія
53

54
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
малого крячка. Вона розпочалася з 2 гнізд, а у 1998 році зареєстрована максимальна
чисельність − 17 гніздових пар. Крячки перестали гніздитись після того, як острів зірвало
з паль льодом. Результативність гніздування була низькою, оскільки птахи підлягали
впливу більш агресивних видів: річкового крячка та сріблястого мартина.
Сріблястий мартин Larus argentatus Pontop. Поселення цього виду зареєстровано на
ставку в центрі Чапельського поду в колонії річкового та малого крячків. Одне гніздо з
кладкою із 2 яєць було знайдене у 1995 році. Поодиноке гніздування відмічалось також
на ставках очисних споруд поблизу Асканії-Нова.
Одуд Upupa epops L. Широке застосування хімічних добрив та отрутохімікатів в
60-80-і роки поставило під загрозу існування цього виду: його чисельність повсюдно
скорочувалася і навіть на території Біосферного заповідника цей птах зустрічався дуже
рідко. Але з 1996 року спостерігається поступове збільшення чисельності виду як в
деревних насадженнях заповідника, так і в лісосмугах Присивашшя.
Малинівка Erithacus rubecula L. Нами вид на гніздуванні реєструється з 1999 року,
хоча В. Соколов (1928) відмічав його ще у 1922 році. Можливо, то були птахи, випущені
із вольєр. В подальшому, більше ніж на протязі півстоліття, жоден з дослідників цей вид
до гніздуючих не відносив (Треус, 1954; Семенов, Реут, 1989). Спостереження в першій
половині 90-х років його на гніздуванні також не виявляли. Зараз можна впевнено
говорити про гніздування щонайменше 4 пар, з яких три реєструються в старому
дендропарку, а одна − на орнітосекції. У 2000 році достовірно встановлено факт
гніздування виду на території господарського двору дендропарку в штабелях дров.
Рожевий шпак Sturnus roseus L. Це вид з дуже пульсуючим ареалом. Проникнення
птаха на материк відбувається, як правило, з Криму, де його колонії реєструються
регулярно. Поява виду в межах заповідника в минулому десятиріччі була пов`язана зі
збільшенням чисельності сарани та коників. Колонія рожевого шпака (біля 50 пар)
реєструвалась нами в липні 1996 року на вівцефермі "Аніскіно". Таку ж колонію
зареєстровано в с. Новомиколаївка Новотроїцького району. В обох випадках шпаки
влаштовували гнізда під дахом тваринницьких ферм. В середині липня того ж року
зграйку птахів із 6 особин зустріли поблизу с. Першокостянтинівка Чаплинського району.
Рожевих шпаків в Присивашші зустрічали ще і у 1997 році, але в подальшому в
материковій частині цей птах знову зник.
Чорноголова вівсянка Emberiza melanocephala Scopoli. Після значної перерви (з
1946 року) у червні 1999 року зареєстрована пара птахів з кормом поблизу вівцеферми
"Тишково", що вказує на їх гніздування.
Зяблик Fringilla coelebs L. Звичайний та чисельний вид під час весняних і осінніх
перельотів. На гніздуванні почав реєструватись в 1997 році. При цьому птахи одразу
заселили всю територію нового і старого парків і, особливо, парк орнітосекції. Цьому
сприяли погодні умови, які встановилися в першій половині року (випала найбільша з
1948 року кількість опадів). Важливим чинником у поселенні виду, на нашу думку, стало
проведення вибіркових санітарних рубок, під час яких вилучалися небажані у парку
породи (клен ясенелистий та каркас західний), а також кущі чорної бузини, що
сформувало галерейний вигляд деревостанів, а саме їм віддає перевагу зяблик. Щільність
виду на окремих ділянках у 1999 році досягла 1 пари на гектар. Прогнозувати подальшу
долю цього заселення практично неможливо.
Сорока Pica pica L. Досить поширений в Україні вид. У середині 80-х років XX
століття масово заселяв дендропарк "Асканія-Нова", лісосмуги, узбіччя доріг. Складалося
враження, що його екологічна амплітуда не має меж. При гніздуванні птахи проявляли
надзвичайну винахідливість, їх гнізда розміщувались на різноманітних деревних породах,
висаджених у регіоні. Діапазон висоти розміщення гнізда коливався від 1 метра в
лісосмугах на узбережжі Сивашу до 20 метрів у дендропарку "Асканія-Нова". В безлісих
районах Присивашшя гнізда влаштовувалися в очереті. Одне гніздо на островах
Майорських озера Айгульського знайдено навіть на землі серед очерету. Після
розкорчовування перестійних насаджень білої акації вздовж дороги, що розтинає
заповідний степ, сороки почали гніздитись на стовпах високовольтної лінії
електропередач, влаштовуючи гнізда серед металевих конструкцій, які підтримують

Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”, том 3, 2001
ізолятори. Тому спад чисельності виду, який розпочався у другій половині 90-х років
(рисунок), був для орнітологів дещо несподіваним. Основною його причиною, на нашу
думку, стала економічна криза, яка призвела до згортання сільськогосподарських робіт на
полях. Саме на Херсонщині, де рівень забур`яненості виявився значно вищим, ніж в
інших областях, відбувся найбільший спад чисельності виду. Не менш важливим
фактором було зменшення кількості їстівних покидьок на звалищах, де птахи зграями
годувалися в зимовий період. Крім того, розпочалося масове вирубування лісосмуг, під
час якого розорювалися гнізда птахів, в яких вони ночують взимку. Весняні та літні пали
трави призводять до фізичного знищення пташенят та підстилкової мезофауни − їхнього
основного корму в цей час. Саме вказаний комплекс факторів, на нашу думку, зумовив
таке різке зменшення чисельності виду. У 2001 році, на який припадає розорювання
тимчасових перелогів, засівання полів ранніми зерновими, подальшого падіння
чисельності вже не спостерігалось.
Щільність гніздування, пар/га
2
1,8
1,6
1,4
1,2
1
0,8
0,6
0,4
0,2
0
0,75
0,84
1,72
0,76
1,17
1,2
1,06
Динаміка щільності гніздування сороки в новій частині дендропарку "Асканія-Нова"
(За даними М.М. Семенова, В.С. Гавриленка; * − дані відсутні)
Грак Corvus frugilegus L. Один з наймасовіших видів орнітофауни Біосферного
заповідника та його регіону також останнім часом зазнав певних змін. В колоніях
навколо заповідника за період з 1992 до 2000 року чисельність граків скоротилася в 4
рази. На території дендрологічного парку кількість заселених гнізд зараз становить 960
±20, тоді як, за даними М.М. Семенова, в 1990 році тут гніздилося 2000 пар (Летопись
природы, 1990). Слід відмітити, що в середині 80-х років минулого століття з граками на
території парку велася жвава боротьба: застосовувалися засоби відлякування
акустичними системами, проводився відстріл птахів, руйнувалися гнізда. Однак
чисельність птахів суттєво не зменшувалася. Найбільш ефективним регулюючим
фактором виявилося зменшення посівів зернових та олійних культур, в особливості,
кукурудзи та соняшника, а також скорочення обсягів тваринництва та, відповідно,
заготівлі кормів. Саме ці чинники, на нашу думку, впливають на збереженість місцевих
популяцій. Граки колонії, яка розміщується в дендропарку, за нашими спостереженнями,
здійснюють незначні кочівлі. Територію Біосферного заповідника вони покидають на
незначний проміжок часу − з червня до кінця серпня, а в подальшому щовечора на
ночівлю повертаються до колонії. Саме осідлість цієї популяції є перешкодою для
використання нею ресурсів екосистем, які знаходяться за межами території постійного
обстеження.
Галка Corvus monedula L. За даними В.Д. Треуса (1954) та інших дослідників
асканійської орнітофауни, цей вид впродовж ХХ століття постійно гніздився на території
дендропарку. В середині 80-х років (за усними повідомленнями М.М.Семенова) галки
0,51
0,83
0,76
0,4
0,2
0,01 0,01 0,02
1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993* 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001
роки
55

56
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
успішно конкурували з огарами при зайнятті гніздових будиночків. В середині 90-х
чисельність галки у парку зменшилась до 3-4 пар, але відбулося поступове збільшення
чисельності виду в регіоні, де птахи успішно заселяють пустоти бетонних стовпів ліній
електромережі та зв`язку.
Сойка Garrulus glandarius L. В останні роки вид щорічно реєструється на зимівлі. В
зиму 1999-2000 року спостерігалося 16 особин, які постійно трималися в дібровах
дендрологічного парку. У лютому та на початку березня птахи розпочали токові польоти,
але випадків гніздування не було. Щорічна поява сойки у парку пояснюється початком
регулярного плодоносіння дубів у новому парку, що різко збільшило кормовий ресурс
цього птаха, який саме в зимовий період віддає перевагу жолудям.
Ворон Corvus corax L. Вид з перервами гніздився в Асканії-Нова з 1909 року
(Шарлемань, 1924). Початок безперервного гніздування в дендропарку (на сосні у 52
куртині) зафіксований М.М. Семеновим у 1980 році (Летопись природы, 1990). До
середини 90-х років на території Біосферного заповідника та в радіусі 15 кілометрів від
заповідного степу щороку гніздилися 2-3 пари. Місцями гніздування були геодезичний
знак в центрі ділянки "Південна", вежа із західної сторони Великого Чапельського поду,
анкерна опора лінії електропередач поблизу с. Чкалове. За винятком анкерної опори, в
інших місцях гніздування виявилося нетривалим, бо геодезичний знак був частково
пошкоджений людьми та вітром, а вежа почала інтенсивніше використовуватися
охороною заповідника. Найбільшу чисельність ворона ми зареєстрували навесні 2001
року: детально обстеживши всі зони Біосферного заповідника, виявили 8 гнізд. Одне з
них розміщувалося на дереві в дендропарку "Асканія-Нова", а всі інші − на анкерних
опорах ліній електромережі.
Хатній горобець Passer domesticus L. З середини 90-х років спостерігається значне
скорочення чисельності цього виду. В селищі Асканія-Нова вид зараз не можна вважати
чисельним. Причиною збіднення його популяції стало зменшення кількості об`єктів
харчування як безпосередньо в населених пунктах, так і за їх межами.
З викладеного вище матеріалу видно, що орнітофауна є одним із суттєвих
індикаторів якості навколишнього середовища, який швидко реагує на зміни останнього.
Видове різноманіття птахів території Біосферного заповідника повільно збільшується, в
основному, за рахунок азональних видів, котрі поступово освоюють південні степи
завдяки змінам людиною біотопів та кормової бази.
Гавриленко В.С. Гніздова орнітофауна дендропарку "Асканія-Нова" та особливості її формування
// Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова". − Асканія-Нова, 2000. − С. 58-66.
Дергунов Н.И. Дикая фауна Аскании // Аскания-Нова − степной заповедник Украины. − Москва,
1924. − С. 199-261.
Летопись природы Украинского государственного степного биосферного заповедника "Аскания-
Нова" / Украинский научно-исследовательский институт животноводства степных районов.
− Аскания-Нова, 1985. − С. 26-61.
Летопись природы государственного заповедника "Аскания-Нова" 1990 года / Украинский
научно-исследовательский институт животноводства степных районов. − Аскания-Нова,
1991. − С. 121-193.
Семенов Н.Н., Реут Ю.А. Фауна птиц и млекопитающих биосферного заповедника "Аскания-
Нова" // Труды Украинского института животноводства степных районов. − 1989. − Вып.1.
− С. 43-47.
Соколов В. Материалы к изучению орнитофауны Первого Государственного Степного
Заповедника "Чапли" // Вісті державного степового заповідника "Чаплі". − Харків, 1928. −
Т.IV. − С. 25-68.
Треус В.Д. Птицы района Аскания-Нова и методы их привлечения: Автореф. дисс. ... канд. биол.
наук. − Аскания-Нова, 1952. − 16 с.
Треус В.Д. Орнитофауна Аскания-Нова // Труды научно-исследовательского института биологии и
биологического факультета Харьковского госуниверситета. − 1954. − Т.20. − С. 80-104.
Шарлемань М. Матеріали до орнітофауни Державного степового заповідника "Чаплі" та його
району // Вісті державного степового заповідника "Чаплі" ім. Х. Раковського. − 1924. – Т.3.
− С. 48-94.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК 599.32:502.72(477.72)
Н.Е. Дрогобыч, И.К. Полищук
Биосферный заповедник "Аскания-Нова" им. Ф.Э. Фальц-Фейна
ул. Фрунзе, 13, пгт. Аскания-Нова, Чаплинский район, Херсонская обл., 75230 Украина
ИСТОРИЯ ПРИРОДОПОЛЬЗОВАНИЯ И СУДЬБА ПОПУЛЯЦИИ МАЛОГО
СУСЛИКА Citellus pygmaeus Pallas, 1778 В ЗАПОВЕДНИКЕ "АСКАНИЯ-НОВА"
Пастбищная нагрузка, малый суслик, овражковая повинность, динамика численности
ІСТОРІЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ І ДОЛЯ ПОПУЛЯЦІЇ ХОВРАШКА МАЛОГО
Citellus pygmaeus Pallas, 1778 У ЗАПОВІДНИКУ "АСКАНІЯ-НОВА". Н.Ю. Дрогобич,
І.К. Поліщук. – Ховрашок малий Citellus pygmaeus Pallas відігравав у ХІХ-ХХ ст. значну
роль у функціонуванні степових цілинних біогеоценозів. Заходи знищення, зміна типу
природокористування створили несприятливі умови існування та призвели до скорочення
чисельності популяції.
ИСТОРИЯ ПРИРОДОПОЛЬЗОВАНИЯ И СУДЬБА ПОПУЛЯЦИИ МАЛОГО
СУСЛИКА Citellus pygmaeus Pallas, 1778 В ЗАПОВЕДНИКЕ "АСКАНИЯ-НОВА".
Н.Е. Дрогобыч, И.К. Полищук. – Малый суслик Citellus pygmaeus Pallas играл в ХІХ-ХХ
ст. значительную роль в функционировании степных целинных биогеоценозов.
Мероприятия по истреблению, изменение типа природопользования создали
неблагоприятные условия существования и вызвали сокращение численности популяции.
HISTORY OF THE NATURE MANAGEMENT AND FATE OF THE SMALL GOPHER
Citellus pygmaeus Pallas, 1778 POPULATION AT THE RESERVE "ASKANIA NOVA".
N.Yu. Drohobych, I.K. Polishchuk. – In the 19 th and 20 th centuries the small gopher Citellus
pygmaeus Pallas played a great part in function of the steppe virgin biocenoses. The extirpation
actions and change of the nature management type created unfavourable conditions for existence
and caused reduction of the population.
Для выяснения причин изменений растительного покрова, видового и
количественного состава животных заповедников решающее значение имеют сведения
по истории природопользования. За последние 250 лет принадлежность земель, которые в
настоящее время входят в состав заповедника, неоднократно менялась: до 1783 года здесь
кочевали ногайцы Киргизской орды, на протяжении 1783-1828 гг. они принадлежали
казне, в 1828-1856 гг. – герцогу Ангальт-Кетенскому, в 1856-1918 гг. – семье Фальц-
Фейнов, а в 1919 г. земли были национализированы. Перечисленные выше
землепользователи специализировались на разведении овец, лошадей и крупного
рогатого скота. В отличие от отгонного скотоводства, которое применялось у ногайцев,
последующие землепользователи вели оседлое. Как известно, при малой численности
диких копытных и отгонно-кочевой форме эксплуатации растительность деградирует
меньше всего (Кириков, 1983), но с появлением оседлого скотоводства нагрузка
фитофагов на травостой стала заметно и быстро меняться. Так, если в начале
существования колонии герцога Ангальт-Кетенского в 1830 г. она составляла лишь 0,15,
а к 50-м годам увеличилась до 1,2 овцы/га, то у последующих владельцев за период 1860-
1890 гг. возросла уже до 3,7-4,1 овцы/га (Гребень, 1928). По Ф. Тецманну (Teetzmann,
1845), одному из герцогских управляющих, в самые лучшие 30-е годы водораздельная
степь давала 9, а подовая 14,2-14,5 ц/га сена, при соотношении урожаев между
засушливыми и влажными годами 1:6. Под воздействием неумеренного выпаса и засух
происходило опустынивание типчаково-ковыльных степей и в разреженном
растительном покрове изобиловали обширные сбои (толоки). Производительность
асканийских пастбищ стала еще ниже – средний сбор сена в степи за десятилетие не
превышал 4,5 ц/га (Советов, 1885).
57

58
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Эти условия оказались весьма благоприятными для популяции малого суслика
Citellus pygmaeus Pallas, экологичекий оптимум которого находится, как указывают
многие авторы, в пустынных степях и полупустынях (Виноградов, Громов, 1952;
Каталог…, 1981). Целинные степи с интенсивным выпасом и старые разнотравнозлаковые
залежи, отмечает Ю.А. Исаков (1984), представляются оптимальными угодьями
для этого вида. Весьма важным показателем благополучия популяции сусликов являются
курганчики-сусликовины. С.Н. Варшавский (1963) разделяет их по возрасту на 6 типов –
от возникающих до древних. Средневозрастные курганчики уже заметно формируют
микрорельеф. В асканийской же степи сусликовины и в настоящее время хорошо
выделяются на общем фоне, несмотря на то, что длительное время вытаптывались
сельскохозяйственными животными, разрыхлялись в результате роющей деятельности
общественной полевки Microtus socialis Pall., 1773, размывались атмосферными
осадками, подвергались воздействию сеноуборочной и другой техники. Возраст
погребенного гумусового горизонта в них, как показал радиоуглеродный анализ,
составлял 4800±800-5900±800 лет, т.е. асканийские сусликовины, несомненно, относятся
к типу древних (Динесман, 1977).
Учитывая, что соотношение целинных и пахотных земель в конце XIX − начале
ХХ вв. складывалось ещё в пользу первых (табл. 1), суслики в моменты вспышек
численности, как показывают документы прошлого (табл. 2), могли представлять
серьезную угрозу посевам на сравнительно небольших площадях, к тому же, зверьки
считались нежелательными пищевыми конкурентами домашним животным на
пастбищах.
Таблица 1. Изменение удельного веса пашен в землепользовании Аскании-Нова, %%
1828 г.
(Фальц-Фейн,
1997)
1858 г.
(Коварский,
1930)
1895 г.
(Коварский,
1930)
1905
(Коварский,
1930)
1925 г.
(Коварский,
1930)
1958 г.
(Бабич ,1960)
1983 г.
(Летопись
природы, 1983)
1998 г.
(Янков,1998)
0 1,5 12,5 14,8 16,4 42,7 59 59,9
Таблица 2. Количество истребленных в уезде сусликов по знакам
Год Штук Комментарии
1 2 3
1885 239429 Начаты мероприятия по истреблению
1886 14787 Сусликов почти не уничтожали: "благодаря влажной весне и изобилию
трав вреда хлебной растительности не приносили"
1887 872231 Отношением от 24 марта за № 2365 из канцелярии Министра
Внутренних Дел Таврического губернатора уведомили, что препятствий
к установлению повинности по истреблению сусликов в Днепровском
уезде нет
1888 262 Сусликов мало: много погибло от сильных дождей и вешних вод
1889 48022 Из-за погодных условий двух предыдущих лет количество сусликов
уменьшилось, почему землевладельцы и сельские общества не могут
выполнить повинность
1890 47455 –
1891 122940 Предложение об ассигновании 400 руб. на уничтожение сусликов
путем заражения их бактериями куриной холеры по методу доктора
зоологии И.И. Мечникова, практикуемому Одесской биологической
станцией. (Гласный Ф.Э. Фальц-Фейн заявил, что прививка куриной

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Продолжение таблицы
1 2 3
холеры очень вредна для дичи и птицы и ее не следует допускать).
Большинством голосов проведение опытов было одобрено
1892 326586 Плановая стоимость овражковой повинности в уезде исчисляется 29249
руб. 15 коп. (по 3 коп. с десятины)
1893 353348 Слагают 2/3 штрафа с владельцев земель, где сусликов нет. Гласный
Ф.Э. Фальц-Фейн предложил вознаградить крестьянские общества за
каждого уничтоженного ими сверх положенного суслика в размере 3
коп. Управа подчеркнула, что овражковая повинность будет в силе до
тех пор, "пока вредоносный овражек не исчезнет у нас совсем"
1894 475041 Недоимщики (69 землевладельцев и сельских обществ) прислали в
Управу заявления, что на их землях сусликов нет
1895 263306 Недоимка 750350 сусликов
1896 73366 Овражки доведены до крайне незначительного количества. Недоимщики
(53 землевладельца + 35 сельских обществ) ходатайствуют о сложении с
них штрафа ввиду отсутствия в их землях овражков
1897 156789 Недоимщики (29 землевладельцев и 21 сельское общество)
1898 106391 Недоимщики (49 землевладельцев и 28 сельских обществ)
1899
ходатайствуют о сложении с них штрафа: в их землях нет овражков
211691 "В деле истребления сусликов, обыкновенно весьма энергичными
являются экономии С.Б. Фальц-Фейн, Ф.Э. Фальц-Фейна и его братьев".
Экономиями Чапельской, Доренбургской и др. братьев Фальц-Фейн
истреблено 36084 суслика, т.е. 996 шт. сверх положения
1900 217993 –
1901 191168 Наибольшее число уничтоженных сусликов приходится на земли С.Б. и
Ф.Э. Фальц-Фейнов при Преображенке, Аскании-Нова и др., где
обыкновенно истребление этих животных ведется очень энергично.
Излишек сусликов, истребленных сверх положения, в их владениях
зачислен на будущий год (Ф.Э. – всего 9760 шт.)
1902 215342 Наибольшее количество истребленных сверх положения овражков
приходится на земли С.Б. и Ф.Э. Фальц-Фейнов, оно зачисляется им на
будущий год (Ф.Э. – всего 19579 шт.)
1903 160604 "Постоянное уменьшение в уезде сусликов и невозможность истребить
их до полной нормы даже такими всегда исправными в отношении
овражковой повинности землевладельцами как С.Б. и Ф.Э. Фальц-
Фейны, недодавшие по своим имениям в 1903 г., первая – 12713
овражков, а второй – 4125, но благодаря значительному излишку
сусликов, истребленных на их землях сверх положения в прежние годы,
недостающее количество овражков было погашено из этого излишка и
еще все-таки остались в запасе излишки: у С.Б. – 47195 шт. и у Ф.Э.
Фальц-Фейна – 15454 шт., что зачислено им на будущий год".
Недоимщики – 292 землевладельца и 63 сельских общества
1904 51692 По предложению Ф.Э. Фальц-Фейна уездное Собрание постановило:
Поручить Управе выработать новые правила для обложения земель
сусликовою повинностью. "Очевидно, количество сусликов с каждым
годом значительно уменьшается в уезде, если уже такие, всегда очень
исправные в отношении овражков, землевладельцы как С.Б. и Ф.Э.
Фальц-Фейны вот уже второй год не могут доставить по своим
владениям истребленных сусликов до полной нормы". Недоимщики –
302 землевладельца и 78 сельских обществ
59

60
1 2 3
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Продолжение таблицы
1905 29869 Недоимщики – 339 землевладельцев и 76 сельских обществ.
Разработаны новые правила для обложения земель сусликовою
повинностью 7 землевладельцами под началом Ф.Э. Фальц-Фейна.
Пока в уезде есть где-нибудь суслики, истреблять их нужно, "чтобы
добиться полного уничтожения этих животных!"
1906 43605 По окладному листу о сусликовой повинности Ф.Э. Фальц-Фейн при
Аскании-Нова должен был уничтожить 9789 шт., фактически
уничтожено 5324 шт., так как сусликов очень мало.
1907 36292 К учету представлено знаков (по 4 лапки) 36292 сусликов
1908 86063 По окладным листам сусликовой повинности Ф.Э. и Г.Э. Фальц-Фейны
при Аскании-Нова и В.Э. Фальц-Фейн при Дорнбурге должны
представить, первые два – 19577 шт. (фактически добыто 1500), третий
– 9788 шт. (фактически 6612), так как сусликов немного. В.Э. Фальц-
Фейн написал ходатайство о сложении с него штрафа (578,76 руб.): при
Дорнбурге сусликов было очень мало
1909 83507 Ф.Э. Фальц-Фейн предложил часть сусликового капитала израсходовать
на приобретение сернистого углерода, так как выливать сусликов
водой тяжело (иногда приходится выливать по две бочки на одного
суслика). Необходимо испытать новый метод: затравливание сусликов
1910 74902
+
118685
1911 57172
+
906547
1912 33859
+
997212
сернистым углеродом, для чего закупить его 100 пудов
Организована специальная партия для испытания сернистого
углерода во главе со служащим Управы З.В. Ольшевским. В Чапельскую
экономию Ф.Э. Фальц-Фейна отпущено 10 пудов сернистого углерода.
При Аскании-Нова и Дорнбурге братья Фальц-Фейны должны
уничтожить 29366 сусликов. Норки сусликов в их экономиях
затравливались сернистым углеродом, сведений о количестве
уничтоженных зверьков нет. Всего в 1910 году сероуглеродом было
затравлено 118685 норок овражков
На заседании от 24 сентября комиссия по сусликовой повинности
(председатель Ф.Э. Фальц-Фейн) сделала постановления о начислении и
сложении штрафов. По окладным листам сусликовой повинности братья
Фальц-Фейны при Аскании-Нова и Дорнбурге должны уничтожить
29366 сусликов. Они у них еще есть, их истребляют сернистым
углеродом
На истреблении сусликов работало девять земских партий с 12.03 до
28.05 в 27 пунктах. Истреблено по норме 33859 шт., затравлено норок
997212. По окладным листам сусликовой повинности братья Фальц-
Фейны при Аскании-Нова и Дорнбурге должны уничтожить 29366
сусликов. Они у них еще есть, истребляются сернистым углеродом.
Сведений о количестве затравленных сусликов в их экономиях в Управу
не доставлено.
Двумя земскими партиями с 27.03 до 11.04 затравлено 39490 норок
1913 9617 +
39490
1914 17876 (11% от подлежащих истреблению в 1915 г. = 162612! – авт.)
1915 8625 "По поверке оказалось, что при Аскании-Нова и Дорнбурге суслики до
сих пор ежегодно уничтожают средствами владельцев сернистым
углеродом, и этими мерами суслики, за редким исключением, почти все
уничтожены". Штрафы с братьев Фальц-Фейн, ввиду отсутствия
сусликов, сложить
1916 750 Надлежало истребить 102161

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
В годы Советской власти, вплоть до декабрьского Постановления 1965 г., в режиме
абсолютной заповедности находились лишь два небольших степных участка: "Старый" (с
1898 г., 520 га) и "Успеновка" (с 1927 г., 1053 га), т.е. всего 16% от площади современной
целины. Остальная же (84%) служила естественным пастбищем для
сельскохозяйственных животных и сенокосом. В одном из заповедных урочищ – в
Большом Чапельском поду (2300 га), которое в период 1962-1968 гг. специально
ограждено, содержится поголовье диких копытных зоопарка. С 1966 г. площадь и
конфигурация природного ядра наконец-то стабилизировались.
Из характеристики растительного покрова, сделанной Е.П. Веденьковым (1985),
видно, что целинный травостой после изъятия его из хозяйственного использования по
состоянию на 1968 год был достаточно сильно деградирован: 12,1% составляла одна
только антропогенно-производная растительность, остальная находилась на различных
стадиях пастбищной дигрессии. Снятие пастбищной нагрузки сельскохозяйственных
животных способствовало восстановлению естественного растительного покрова. Сводка
по урожайности сена за 1967-1999 гг. показывает, что минимальное ее значение
составляло 3,4, а максимальное – 24 ц/га.
За первое десятилетие существования заповедника как государственного
учреждения, начало которому положили Декреты Совета Народных Комиссаров УССР
1919 и 1921 гг., имеются отрывочные сведения о малом суслике в работах зоологов
Н.И. Дергунова (1924), А.А. Шуммера (1930), И.Д. Иваненко (1938), А.Н. Формозова
(1981). После ликвидации Научно-степной станции в Аскании-Нова длительный
промежуток времени (1933-1973 гг.) зоологические стационарные исследования в
природном ядре никто не проводил. После 40-летнего перерыва систематическое
изучение грызунов асканийской степи началось лишь в начале 70-х годов XX века
экспедициями Института зоологии им. И.И. Шмальгаузена АН УССР сначала под
руководством И.Т. Сокура (1969-1980 гг.), а затем И.Г. Емельянова (1980-1991 гг.). С
1973 г. в заповеднике появились и штатные зоологи: Е.П. Карпачевская, работавшая в
1973-1979 гг., и Ю.А. Реут – 1979-1991 гг.
В дореволюционный период и после грызуны интересовали государственные
структуры и конкретных землевладельцев главным образом с точки зрения их
вредоносности для сельского хозяйства. Периодические вспышки численности мышей и
сусликов стали поводом для их повсеместного истребления. Об отношении в то время к
суслику свидетельствует составленная А.А Браунером (1888, с. 63) "Программа для
исследования жизни сусликов", в начале которой он сообщал: "Из числа бедствий,
которые постоянно терпит наша губерния, не последнее место занимает вред, наносимый
неустанно ей сусликами. Громадные суммы денег, ежегодно расходуемые на истребление
их, не привели к истреблению врага... Может быть, выгоднее будет затратить вдвое,
втрое больше и истребить врага в один раз".
Так, в 1885 году в Днепровском уезде Таврической губернии, в котором по
административному делению находилась тогда Аскания-Нова, "начальник губернии
предложил Управе доложить земскому собранию Проект обязательных
постановлений по истреблению сусликов в уезде, который представить затем на
утверждение губернскому земскому собранию, согласно требованиям 31 ст.
временного правления по делам о земских повинностях" (Постановления..., 1886 –
Постановления…, 1916). Проект состоял из 24 пунктов. Первым предписывалось:
"истребление сусликов обязательно для всех землевладельцев в уезде". Создавались
комиссии: "один из гласных земского собрания (он же председатель комиссии), один из
председателей сельского общества (назначает сам сход), один из землевладельцев (по
назначению собрания)". Они начинали работу в конце февраля-начале марта, когда
суслики появлялись после зимней спячки. В качестве доказательства уничтоженных
сусликов в Управу или Волостное правление предоставлялись знаки (по 4 лапки),
которые учитывались в специальной окладной книге по истреблению сусликов. За
каждого истребленного суслика выдавалось вознаграждение в размере одной копейки, а
61

62
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
за каждую недоимку взыскивался штраф в три копейки 1 . План борьбы с сусликами был
простым и определялся количеством земли в уезде и у конкретного землевладельца. В
1885 году в Днепровском уезде было 985957,3 десятин земли, которая облагалась
земскими сборами, поэтому по плану надлежало уничтожить 985957 штук сусликов, т.е.
по одному с десятины (1 десятина =1,09 га). Землевладельцы, которые не уничтожали
сусликов, 1 октября должны были уплатить штраф. Штрафные суммы поступали на
депозит Управы, где числились "отдельным сусликовым или овражковым специальным
капиталом" и расходовались снова на уничтожение сусликов.
За годы выполнения овражковой повинности (1885-1916) в Днепровском уезде
было уничтожено значительное количество сусликов (Постановления..., 1886 –
Постановления…, 1916), а попутно, естественно, и других обитателей их нор (табл. 2).
Основные методы борьбы: выливание водой, заражение бактериями куриной холеры,
затравка норок сернистым углеродом.
Ф.Э. Фальц-Фейн, учредитель первого в мире "защитного участка" степи, как
видим, был законопослушым гражданином, исполнял все предписания разнообразных
повинностей, к этому его обязывала также служба уездного и губернского гласного,
мирового судьи. Неудивительно, что он принимал активное участие в борьбе с
вредителями сельского хозяйства, а с 1905 г. даже возглавлял комиссию, которая
разрабатывала новые правила овражковой повинности. Впрочем, эта повинность не
всегда добросовестно исполнялась.
Как сообщал Е.В. Зверозомб-Зубовский (1923), в случае недостатка сусличьих
лапок в каком-то из округов, их можно было купить на базаре. Если говорить о
масштабах изъятия зверьков, то, несмотря на шестизначные числа, характеризующие
добычу животных в отдельные годы (табл. 2), даже при максимальном их значении
(1887 г.) пересчет на единицу площади дает лишь 0,9 особи на десятину.
Преследуя единственную цель – защиту растений, власти и землевладельцы не
предполагали, что тотальное уничтожение малого суслика на протяжении 30 лет может
привести к сокращению численности видов-олигофагов, таких, как например, степной
орел Aquila rapax Temminsk, 1828 или степной хорек Mustela eversmanni Lesson, 1827.
Отсутствие исследований по динамике их популяций в годы выполнения овражковой
повинности лишает нас возможности продемонстрировать это на фактическом материале,
но подтверждение нашлось в дальнейшем (Полищук, 1984; Реут, Полищук, 1988).
Следует отметить и то, что население не особо жаловало и вышеуказанных хищников,
считая их также вредителями. Прямое уничтожение сусликов дополняется изменением
условий их обитания путем экстенсивного освоения целинных земель. "Дольше всего
целинные степи, но сильно выбитые скотом, сохранились в Днепровском уезде, здесь
уцелели и большие поселения малых сусликов" – замечает А.Н. Формозов (1981, с. 93). В
дореволюционной Аскании-Нова оставались верны традиционному методу ведения
хозяйства, поэтому распахивали землю на небольших площадях, чем сохранили
естественные пастбища, а вместе с ними и сусликов.
Октябрьская революция 1917 г. и последовавшая за ней гражданская война
отвлекли на некоторое время внимание от "овражковой" проблемы. Резкое сокращение
поголовья овец в Аскании-Нова с 23674 в 1917 г. до 5845 голов в 1920 г. (Гребень, 1928)
благоприятствовало восстановлению сравнительно густого и высокого травостоя, что,
как отмечал А.Н. Формозов (1981), вызвало уменьшение численности зверьков. С другой
стороны, появление обширных залежей и расширение площади сенокошения, по
наблюдениям А.А. Браунера (1923), повлекло возникновение новых мест обитания
малого суслика, чем создавалась угроза для полеводства. Борьба с сусликом
продолжалась, и у орнитологов возникает серьезное беспокойство о судьбе степного
орла. Так, Б.К. Фортунатов (1928) сокрушался по поводу выливания зверьков не только
на границе пахотных земель, но и в центре степного массива, называя это
"бессмысленным и пустым делом". Поистине пророческими стали его слова: "… давно
1 В 1902 г., например, во время весенней ярмарки в местечке Каховка обед, состоящий из полфунта мяса и 2 глубоких
тарелок борща, стоил 3 коп., а с полфунта житнего хлеба уже 5 коп. (Постановления…,1903).

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
прошли те времена, когда этот грызун являлся бичом сельского хозяйства. Распахались
ранее многочисленные всюду и кишевшие сусликом целинные толоки, и он либо вовсе
исчез, либо стал редкостью, которую многим никогда в жизни и не придется увидать"
(1928, с. 44).
Увеличение поголовья овец началось с 1923 г. (Гребень, 1928), но нагрузка
оставалась все же на порядок меньшей, чем до социальных потрясений в стране,
составляя 0,2-0,45 овцы/га, и такое положение сохранялось до 1939 г. (Ушачева,
Звегинцев, 1997). В 30-е годы прошлого столетия сенокос давал нередко 1,5-2 ц/га сена и
лишь в урожайные годы 5-6 ц/га (Иванов, Егорова, 1932). В этот же период, по данным
И.Д. Иваненкo (1938), плотность суслика на абсолютно заповедных участках степи была
очень низкой – всего 0,1-0,14 ос./га, тогда как на выпасаемых – 20-30 ос./га. По
сообщениям старожилов Аскании-Нова, борьба с сусликом продолжалась и в 50-70-е
годы минувшего столетия. Он по инерции оставался в числе вредителей сельского
хозяйства (Сокур, Бабчук, 1978), а площадь его стаций в результате распашки целины в
степной зоне и, в частности, в Аскании-Нова, сокращалась (табл. 1). В то же время,
отмечая более широкую зону вредоносности малого суслика по сравнению с другими
видами этого рода, Н.В. Бондаренко с соавторами (1977) уже констатируют, что в
левобережных районах Херсонской области он не наносит существенного вреда.
Рассматривая проблему малого суслика в Аскании-Нова, стоит остановиться на
весьма важном условии благополучия популяции – обеспеченности кормом. Изучая
питание сусликов в западном Казахстане, А.Н. Формозов и А.Г. Воронов (1939)
выделяют мятлик луковичный Poa bulbosa L., тюльпаны Тulipa, луки Allium как
основную пищу в течение периода активности. Из 29 поедаемых видов, по данным
Абатурова (1984), 24 произрастают и в Аскании-Нова, причем высокий балл поедаемости
принадлежит видам, которые составляют здесь основу травостоя: типчак Festuca
valesiaca Gaudin, тонконог гребенчатый Koeleria cristata (L.) Pers., люцерна румынская
Medicago romanica Prod. или являются обычными – ферула каспийская Ferula caspica
Bieb, коровяк фиолетовый Verbascum phoeniceum L., латук компасный Lactuca serriola L.
На первый взгляд кормовая база вполне благополучна. Но следует заметить, что
постпастбищная демутация травостоя – это изменение не только количественных
характеристик, но и качественного состава фитоценоза. Если на сбоях весомым
компонентом биомассы растений был ранневесенний эфемероид мятлик луковичный,
поставлявший питательный корм (луковички), то по мере восстановления типчаковых и
ковыльных фитоценозов его участие в травостое значительно уменьшилось. Опыты по
кормлению сусликов показали, что при одновременном предложении сочных зеленых и
семенных кормов летом предпочтение отдавалось последним (Абатуров, 1984). Наличие
в рационе концентрированных кормов определяет накопление жировых запасов перед
спячкой. Как показало изучение семенной продуктивности доминирующих злаков, ее
значения могут многократно изменяться из года в год (Дрогобич, 1975, 1992; Дрогобыч,
1995). Вполне возможно, что перестройка в фитоценозах асканийской степи отразилась
на качестве корма и, следовательно, повлияла на выживаемость животных во время
спячки.
В конце 70-80-х гг. ХХ ст. суслик еще встречался на залежах, где сохранялись
массивы разреженной растительности, селился у служебных полевых дорог, проходящих
по целине, на старых сусликовинах периодически косимых целинных участков,
заселенность которых в 1986 г., например, была еще довольно значительной – 26%.
Основная же масса жилых нор сосредотачивалась по противопожарным прокосам у
шоссейной дороги, разделяющей участки "Северный" и "Южный", где с 1984 г.
регулярно проводились учеты (Реут, Полищук, 1988). Следует отметить и то, что в особо
засушливые годы с очень низким травостоем противопожарные полосы не
выкашивались. Это тоже могло сказаться на численности животных. В ее динамике за 17
лет наблюдений отмечался лишь один пик (рис.), хотя, по литературным данным, для
сусликов характерна пятилетняя периодичность вспышек численности (Максимов, 1984).
Неравномерность заселения учетных площадок отражалась на расчетах средней
плотности, поэтому в большинстве случаев разница ее значений по годам статистически
63

64
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
недостоверна. Более наглядно динамику представляет линейный тренд, и численность
сусликов можно охарактеризовать как стабильно низкую с неуклонной тенденцией к
сокращению, т.е. наблюдается сукцессионная динамика.
Плотность населения, ос./га
8
7
6
5
4
3
2
1
0
1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000
Годы
Динамика численности малого суслика на противопожарных прокосах природного ядра
Биосферного заповедника "Аскания-Нова"
В 90-е годы ХХ столетия и в начале текущего в связи с экономическим кризисом в
государстве ситуация в агрокомплексе Аскании-Нова изменилась: значительно снизилось
поголовье овец, крупного рогатого скота, свиней, обширные площади в охранной зоне
вынужденно переведены в залежный режим, фактически ликвидировано местное
орошение (на 2001 г. оставались действующими водонакопители у поселков Камыш и
Молочное). Переориентировано и общественное скотоводство: возросло количество коз и
коров. Под выпасы населением используются образовавшиеся залежи, лесополосы и
пустыри. Таким образом, создаются условия для расширения местообитаний суслика,
однако разобщенность поселений и общая низкая численность животных, вполне
очевидно, требуют неопределенно длительного времени для произвольного их заселения.
К примеру, при наблюдении за пятилетней залежью, прилегающей к юго-восточному
углу участка "Южный" (кв. 75), где время от времени выпасали овец, поселений суслика
пока не выявлено, так же как и на залежах в районе пгт. Аскания-Нова. По нашим
данным, в середине 80-х годов прошлого века эти животные переселялись с
противопожарных прокосов участка "Северный" (кв. 19) на смежное поле семенной
люцерны, но в 90-х годах и в начале текущего столетия такого явления не отмечалось
(последние два года здесь также выращивают многолетник – эспарцет). Кроме этого,
ликвидация полевой дороги между полем и целиной избавила от необходимости
ежегодного прокашивания по периметру, и травостой по густоте и высоте на нем
выровнялся с периодически косимыми участками.
Выводы
Овражковая повинность не привела к полному истреблению малого суслика.
Благоприятные условия обитания вида поддерживались наличием целины и постоянных
выпасов. С началом коренного преобразования степного ландшафта население сусликов
попало в своеобразные жернова. С одной стороны, сплошная распашка целины и
введение орошения вытеснили его с образовавшихся агроценозов, а с другой –
ликвидация овцеферм в нынешнем природном ядре и последовавшее в результате
демутации увеличение сомкнутости травостоя вызвало постепенную элиминацию
зверьков на большей площади целины. С изменением в природопользовании произошел
распад сплошного типа поселений на ряд изолированных друг от друга локальных
8
7
6
5
4
3
2
1
0
1984
1986
1988
1990
1992
1994
Линейный тренд
1996
1998
2000

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
местообитаний (противопожарные полосы, обочины шоссейных и полевых дорог, дамбы
оросительных каналов, пастбища возле овцеферм).
Таким образом, природопользование в Аскании-Нова этап за этапом изменяло
условия обитания вида в направлении, противоположном оптимуму. В конечном итоге
малые суслики могут исчезнуть в природном ядре. Восстановление былых позиций
сусликов на целине, по-видимому, возможно только с возвратом к системе
землепользования, сложившейся до 1966 г. Ситуация, создавшаяся со стихийными
залежами и пастбищами, может оказаться временной, поэтому весьма перспективным в
плане создания условий для восстановления численности суслика, на наш взгляд,
является формирование буферной зоны нового типа. Согласно положению, там
запрещено орошение, что приводит к недобору озимой пшеницы, например, в среднем на
28,5%, ярового ячменя – на 37,9%, многолетних трав – на 66,5% (данные 1967-1984 гг.)
по сравнению с орошаемыми площадями. Организация в охранной зоне пастбища для
сельскохозяйственных животных, возможно, решит проблему рентабельности этих
земель и, в то же время, обеспечит решение ряда природоохранных вопросов, в том числе
и увеличение численности суслика. Это можно ускорить вселением животных,
отловленных в разных местообитаниях.
Абатуров Б.Д. Млекопитающие как компонент экосистем. − М.: Наука, 1984. − 286 с.
Бабич А. Д. Степной оазис Аскания-Нова. − Харьков: Изд-во ХГУ, 1960. − 204 с.
Бондаренко Н.В., Поляков И.Я., Стрелков А.А. Вредные нематоды, клещи, грызуны. − Л.: Колос,
1977. − 263 с.
Браунер А. Программа для исследования жизни сусликов // Сборник Херсонского Земства. −
1888. − №2. − С. 63-69.
Браунер А.А. Сельско-хозяйственная зоология. − Одесса: Гос. изд.-во Украины, 1923. − 436 с.
Варшавский С.Н. Возраст поселений малого суслика в различных ландшафтных зонах в связи с
расселением и историей ареала вида // Бюлл. МОИП. Отд. биол. − 1963. − Т.68, №5. − С. 3-
14.
Веденьков Е.П. Современное состояние растительности целинной степи "Аскания-Нова", бывшей
до 1966 года в хозяйственном использовании // Науч.-техн. бюл. УНИИЖ "Аскания-Нова".
− 1985. − Вып. 1. − С. 38-40.
Виноградов Б.С., Громов И.М. Грызуны фауны СССР. − М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952. − 297 с.
Гребень Л. Овцеводство в Аскании-Нова // Степной заповедник Чапли – Аскания-Нова. − М.-Л.:
Гос. изд-во, 1928. − С. 235-261.
Дергунов Н.И. Дикая фауна Аскании // "Аскания-Нова" − степной заповедник Украины. − М.,
1924. − С. 201-259.
Динесман Л.Г. Биогеоценозы степей в голоцене. − М.: Наука, 1977. − 160 с.
Дрогобич Н.Ю. Насіннєва продуктивність пануючих злаків заповідного степу "Асканія-Нова" //
Інтродукція рослин і паркобудівництво. − Київ: Наук. думка, 1975. − С. 141-148.
Дрогобич Н.Ю. Вплив викошування на врожай насіння Stipa capillata L. у заповіднику "Асканія-
Нова" // Тези доповідей ІХ з'їзду УБТ. − Київ: Наук. думка. − 1992. − С. 64.
Дрогобыч Н.Е. Влияние выкашивания и пожара на урожай семян типчака в Биосферном
заповеднике "Аскания-Нова" им. Ф.Э. Фальц-Фейна // Заповідна справа в Україні. − 1995. −
Т.1 − С. 12-14.
Зверозомб-Зубовский Е.В. К познанию фауны млекопитающих Донской области. − Ростов-на-
Дону: Донское областное земельное управление, 1923. − 30 с.
Иваненко И.Д. К вопросу об изменениях в животном населении степи под воздействием
агрокультуры // Зоол. журн. − 1938. − Т.17, вып. 5. − С. 815-832.
Иванов М.Ф., Егорова Е.И. Химический состав степного пастбищного корма и некоторых
концентрированных кормов, использованных в 1930 г. // Бюлл. зоотехн. опытной и
племенной станции гос. научно-исслед. степного ин-та гос. заповедника "Чапли" (быв.
Аскания-Нова). − 1932. − №7. − С. 171-176.
Исаков Ю.А. Стадии антропогенной трансформации экосистем и биоты степного биома // Тез.
докл. всесоюз. совещ. "Проблемы охраны генофонда и управления экосистемами в
заповедниках степной и пустынной зон". − М. − 1984. − С. 122-127.
Каталог млекопитающих СССР. − Л.: Наука, 1981. − 456 с.
Кириков С.В. Человек и природа степной зоны. − М.: Наука, 1983. − 125 с.
65

66
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Коварский А.Е. Полеводство Аскании-Нова в историческом обозрении за 100 лет (1828-1929 годы)
// Бюл. фітотехн. станції Держ. степ. наук.-дослід. інституту заповідника Чаплі (Асканія-
Нова). − 1930. − Т.1. − С. 79-128.
Максимов А.А Многолетние колебания численности животных, их причины и прогноз. −
Новосибирск: Наука, 1984. − 250 с.
Летопись природы Украинского государственного степного биосферного заповедника "Аскания-
Нова" / Украинский ордена Трудового Красного Знамени научно-исследовательский
институт животноводства степних районов им. М.Ф. Иванова "Аскания-Нова". − Аскания-
Нова, 1983. − Т.1. – 261 с.
Сокур І.В., Бабчук І.Т. Методичні рекомендації по застосуванню комплексних методів боротьби з
шкідливими гризунами в умовах сільськогосподарських угідь і тваринницьких ферм. −
Киев, 1978. − 20 с.
Полищук И.К. К экологии степного орла в Аскании-Нова // Тез. докл. всесоюз. совещ. "Проблемы
охраны генофонда и управления экосистемами в заповедниках степной и пустынной зон". −
М. − 1984. − С. 170-171.
Постановления Днепровского Уездного Земского Собрания, Алешки, 1886, 1987, 1888, 1889,
1890, 1891, 1892, 1893, 1894, 1895, 1896, 1896, 1897, 1898,1899, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904,
1905, 1906, 1907, 1908, 1909, 1910, 1911, 1912, 1913, 1914, 1915, 1916.
Реут Ю.А., Полищук И.К. Состояние популяции малого суслика заповедной степи "Аскания-Нова"
и ее влияние на численность степного орла и степного хорька // Науч.-техн. бюл. УНИИЖ
"Аскания-Нова". − 1988. − Вып. II. − С. 58-59.
Советов А.А. О влиянии скота на растительность степи // Труды СПб. об-ва естествоисп. − 1885. −
Т.16, ч.2. − С. 50-52.
Ушачева Т.И., Звегинцев С.С. Анализ природопользования темно-каштановых почв юга Украины
на примере заповедника "Аскания-Нова" // Заповідна справа в Україні. − 1997. − Вип. 2. −
С. 75-81.
Фальц-Фейн В. Аскания-Нова. − К.: Аграрна наука, 1997. − 348 с.
Формозов А.Н. Проблемы экологии и географии животных. − М.: Наука, 1981. − 352 с.
Формозов А.Н., Воронов А.Г. Деятельность грызунов на пастбищах и сенокосных угодьях //
Ученые записки МГУ. − 1939. − Вып. ХХ. − С. 3-112.
Фортунатов Б.Е. Степной заповедник // Степной заповедник Чапли – Аскания-Нова. − М.-Л.:
Государственное изд-во, 1928. − С. 30-108.
Шуммер А. Облік гнізд степового орла (Aquila nipalensis orientalis Cab.) на терені Першого
Українського Степового заповідника "Чаплі" (к. Асканія-Нова) // Вісті держ. степового
заповідника "Чаплі" (к. Асканія-Нова). − 1930. − Т.VII. − С. 47-67.
Янков Л.І. Зона антропогенних ландшафтів – складова частина Біосферного заповідника "Асканія-
Нова" // Актуальні питання збереження і відновлення степових екосистем. − Асканія-Нова:
Біосферний заповідник "Асканія-Нова". − 1998. − С. 35-38.
Teetzmann F. Ueber die Sьdrussischen Steppen und ьber die darin im Taurischen Gouvernement
belegen Beisitzungen des Herzogs von Anhalt-Kцthen (geschr. im Januar 1842) // Beitrдge
zur Kenntniss des Russischen Reiches und der angrдnzenden Lдnder Asiens. − St.Petersburg:
Elftes Bдndchen, 1845. − S. 89-135.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК 598.53:591.166:591.152(477.72)
Є.П. Стекленьов
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул.Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДТВОРЮВАЛЬНОЇ ЗДАТНОСТІ ЕМУ Dromaeus
novaehollandiae Latham, ЩО АКЛІМАТИЗУЮТЬСЯ В УМОВАХ ПІВДНЯ
УКРАЇНИ
Ему, акліматизація, розмноження, сперматогенез, овогенез, фолікул, овуляція
ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДТВОРЮВАЛЬНОЇ ЗДАТНОСТІ ЕМУ Dromaeus
novaehollandiae Latham, ЩО АКЛІМАТИЗУЮТЬСЯ В УМОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ.
Є.П. Стекленьов. – Сезон підвищеної статевої активності ему, акліматизованих в умовах
півдня України, припадає на осінньо-зимові місяці, що співпадає з аналогічним періодом у
їх природному ареалі з характерною для субтропіків збалансованістю тривалості світлового
дня. Негативний вплив значного скорочення світлового дня і зниження температури повітря
у зимовий період на проходження овогенезу, дозрівання фолікулів і їх овуляцію у самокакліматизантів
компенсується штучним подовженням світлового дня за допомогою ламп
денного освітлення та незначним обігрівом зимового приміщення, де утримуються птахи.
ХАРАКТЕРИСТИКА ВОСПРОИЗВОДИТЕЛЬНОЙ СПОСОБНОСТИ ЭМУ Dromaeus
novaehollandiae Latham, АККЛИМАТИЗИРУЕМЫХ В УСЛОВИЯХ ЮГА
УКРАИНЫ. Е.П. Стекленев. – Сезон повышенной половой активности эму,
акклиматизируемых в условиях юга Украины, приходится на осенне-зимние месяцы, что
совпадает с аналогичным периодом в их естественном ареале с характерной для
субтропиков сбалансированностью продолжительности светового дня. Отрицательное
влияние значительного сокращения светового дня и понижения температуры воздуха в
зимний период на прохождение овогенеза, созревание фолликулов и их овуляцию у самокакклиматизантов
компенсируется продлением светового дня с помощью ламп дневного
освещения и незначительным обогревом зимнего помещения, в котором содержатся птицы.
THE CHARACTERISTIC OF REPRODUCTIVE ABILITY OF EMUS Dromaeus
novaehollandiae Latham ACCLIMATIZED IN THE CONDITIONS OF THE SOUTH
UKRAINE. Ye.P. Steklenev. – The emus acclimatized in the conditions of the South Ukraine,
have heightened sexual activity in autumn and winter months. This period is analogous to such
period in nature and that time in tropic has balance duration of natural daylight. The considerable
reduction of daylight and the lowering of ambient temperature in winter period have a negative
influence on the ovogenesis, the ripening of follicles and their ovulation. The using of artificial
illumination and small heating of winter houses for the birds overcome this negative influence.
Ему розповсюджені на значній території материкової Австралії. Період їх
розмноження в умовах природного ареалу припадає на кінець австралійської осені
(травень) і початок зими (червень-липень), хоча формування шлюбних пар починається
значно раніше – у грудні-січні, тобто ще у літній період (Lewis, 1972, 1973). Протягом 4-5
місяців пари ходять разом, облюбовуючи собі територію і місце майбутнього
гніздування. Парування і відкладка яєць починається наприкінці травня − на початку
червня. Яйцекладку, яка нараховує від 5 до 20 яєць, насиджує самець, і починає робити
це вже після появи у гнізді перших 3-5 яєць. Оскільки насиджування продовжується 8
тижнів, емусенята з'являються на світ у другій половині зими, коли в сезон зимових
дощів відростає зелена рослинність − улюблений і поки що основний їхній корм.
Спочатку вони віддають перевагу соковитому листю портулакоподібних рослин та іншим
травам, а згодом, нарівні з дорослими тваринами, із задоволенням поїдають усі наявні у
цей час корми. Період піклування самця своїм виводком у великій мірі обумовлюється
метеорологічним станом того чи іншого року; у несприятливі роки він може
продовжуватися до 18 місяців, і у таких випадках самець вступає у новий
© Є.П. Стекленьов, 2001
67

68
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
репродуктивний цикл тільки на початку наступного літа (грудень-січень). Оскільки у
даному випадку мова йде про ему, які живуть в екстремальних, посушливих умовах
внутрішнього регіону західної Австралії з нерегулярними опадами (в середньому 8
дюймів з коливаннями від 3 до 20 дюймів), автор не виключає можливості, що у більш
сприятливих районах цей період батьківської опіки значно коротший. Одначе автор
підкреслює, що, незалежно від метеорологічних умов, строки парування ему не
змінюються, хоча їх розмноження проходить успішніше у роки з багатими опадами
(Lewis, 1972, 1973).
Конкретних даних відносно строків статевого дозрівання молодих ему з літератури
нам не відомо. Спостерігаючи за їх поведінкою, Девіс (Devis, 1963) висловлює
припущення, що воно наступає з досягненням дворічного віку.
З метою вивчення відтворювальної здатності цього виду безкілевих птахів при
напіввільному утриманні на півдні України нами проводились систематичні
спостереження за їх статевою поведінкою, а також детальне вивчення гонад у різні
періоди року з урахуванням віку та фізіологічного стану тварин. При дослідженні гонад
перш за все увагу приділяли вивченню особливостей проходження гаметогенезу та
біологічної повноцінності генеративних елементів (яйцеклітин і сперміїв). Для вивчення
цих питань використовували геніталії фізіологічно здорових тварин, які загинули у
результаті нещасних випадків, або були вибракувані за селекційними ознаками. Всього
були використані геніталії 29 самців і 11 самок.
У результаті багаторічних спостережень за поведінкою ему встановлено, що їх
переміщення у географічні широти північної півкулі, подібно іншим видам нелітаючих
птахів, зумовлює перебудову їх біологічного ритму відповідно до нових кліматичних
умов, серед яких головну роль відіграють світловий і кормовий фактори. Їх статева
активність в умовах північної півкулі проявляється в осінні місяці – наприкінці вересняна
початку жовтня (Бевольська, 1987; Стекленьов, 1998), тобто в період різкого
скорочення світлового дня, що становить своєрідний виняток із загально визнаної
біологічної закономірності, згідно з якою більшість пернатих проявляє статеву активність
і розмножується при збільшенні світлового дня. У цей період помітно активізується
проходження сперматогенезу у самців і овогенезу у самок, про що можна судити як з
поведінки окремих тварин, так і за станом гонад. При проведених у I і III декадах жовтня
фізіологічних та гістологічних дослідженнях тканини сім'яників трьох самців у звивистих
канальцях відмічені уже всі стадії сперматогенезу (у тому числі і зовсім дозрілі спермії),
хоча активність його проходження, судячи за масою сім'яників, діаметром звивистих
канальців, а також кількістю депонованих у їх придатках сперміїв була неоднаковою, що
обумовлено, мабуть, метеорологічними умовами (табл. 1). У одного самця, дослідженого
на початку II декади жовтня (1991 рік), незважаючи на чітко виражену анатомічну і
функціональну асиметрію сім'яників (маса правого – 1,6, лівого – 36,0 г), у придатку
більшого відмічено порівняно багато повноцінних сперміїв; їх концентрація становила
250 млн/мм 3 . Діаметр звивистих канальців цього сім'яника дорівнював 241,6±4,2 мкм. У
другого самця, дослідженого в середині III декади жовтня, у придатках сім'яників
відмічені лише поодинокі спермії, хоча у звивистих канальцях їх строми знаходилась
велика кількість статевих клітин на різних стадіях дозрівання. Діаметр звивистих
канальців його сім'яників становив 187,0±2,3 мкм при загальній масі 62,5 г (правого –
23,0, лівого – 39,5 г), що в 1,3 рази менше, ніж у попереднього самця. В придатках
сім'яників третього самця, дослідженого також у III декаді жовтня (1958 р.), виявлена уже
велика кількість сперміїв при значно більшій масі сім'яників, яка у даному разі становила
99,0 г (у т.ч. правого – 41,0, лівого – 58,0 г).
Ще більшою виявилась маса сім'яників у двох самців, досліджених упродовж
останнього осіннього місяця − листопада; у одного самця, дослідженого на початку I
декади (3.11.), вона становила 108 г (правого − 46, лівого − 62 г), у другого, дослідженого
у II декаді (15.11.) − 120,2 г (правого − 35,6, лівого − 84,6 г). Придатки сім'яників обох
самців були заповнені уже великою кількістю сперміїв, що вказує на їх готовність до
парування. Діаметр звивистих канальців сім'яників цих самців становив 269,8±2,3 мкм.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Таблиця 1. Показники розвитку сім'яників та проходження сперматогенезу самців ему
№
n/n
Період
дослідження
Вік
самців
Досліджено
самців
Маса сім'яників
(коливання), г
Діаметр
звивистих
канальців, мкм
Показники сперматогенезу
1. 01.03. після
вилуплення
1 0,027 -
2. 07.04. 1 міс. 1 0,028 -
3. 23.04.- 1,5-2,0 3 0,044 -
22.05. міс.
4. 03.06. 3 міс. 1 0,056 -
5. 15.04. 14 міс. 1 2,1 -
6. 13.11. 19 міс. 1 9,2 - Поодинокі спермії (4-5 у
полі зору). Сім'яники
соковиті
7. 13.11. -"- 1 26,0 - Багато сперміїв. Сім'яники
соковиті
8. 16.02. 2 роки 1 51,3 - Сперміїв невелика
кількість
9. 07.04. 2 роки
1 міс.
1 48,5 - -"-
10. 13.06. 2 роки
3 міс.
1 5,9 - Спермії не знайдені
11. 24.03. дорослі 1 88,5 - Ще велика кількість
сперміїв
12. 01.04. дорослий 1 169,0 - Ще велика кількість
сперміїв
13. 14.05.- дорослі 3 22,66
- Спермії не знайдені
27.05.
(10,5-33,0)
14. 05.06.- -"- 3 35,4
- Невелика кількість сперміїв
16.06.
(10,4-80,5)
знайдена у одного старого
(28 років) самця з масою
сім'яників 80,5 г
15. 08.07.- -"- 3 23,53 184,5±2,2 Спермії не знайдені
23.07.
(6,5-39,0)
16. 11.10.- -"- 3 49,7 214,0±3,25 У двох самців велика
21.10.
(37,6-62,5) (187,0-241) кількість сперміїв; у одного
- поодинокі
17. 03.11.- -"- 2 114,1 269,8±2,3 У обох самців багато
15.11.
(108,0-120,2)
сперміїв
18. 06.12. дорослий 1 90,2 - Велика кількість сперміїв
Активний сперматогенез у дорослих самців ему проходить упродовж зимового і
ранньовесняного періоду (грудень-березень). В придатках усіх самців, досліджених у цей
період (враховано 3 особини), знайдено велику кількість сперміїв при масі сім'яників
88,5-169,0 г і досить високій статевій активності. Одержана 9 квітня на штучну вагіну
сперма у одного самця за всіма фізіологічними показниками виявилась зовсім
нормальною і придатною для осіменіння. Об'єм одержаних еякулятів становив 0,2 мл,
концентрація сперміїв 0,36 млрд/мл, при загальній кількості у еякуляті 0,072 млрд. Усі
спермії мали ще нормальну форму і були активно рухомі. Свою високу активність
(близько 50%) вони зберегли і після 24-годинної витримки при кімнатній температурі, що
вказує на їх хорошу переживаність, а отже, на можливість довгострокового збереження
сперми цього виду птахів в штучних умовах і використання її для осіменіння самок.
Поступове затухання сперматогенезу і статевої активності самців починається у
другій половині весни і повністю припиняється у літній період, хоча такий ритм
проходження сперматогенезу стосується, в основному, тільки тих самців, які не беруть
участі у паруванні і насиджуванні яйцекладок. У "сімейних" самців, які беруть участь у
паруванні, а, згодом, і насиджуванні яйцекладки, затухання сперматогенезу починається
уже з появою гніздового рефлексу і повністю припиняється з моменту насиджування
69

70
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
яйцекладок.
Статевої зрілості самці ему досягають під кінець другого року життя з настанням
статевого сезону, хоча з деяким відставанням у порівнянні з дорослими самцями.
Наявність повноцінних сперміїв, при досить високій активності сперматогенезу,
відмічена нами у двох самців, досліджених у середині листопада у 19-місячному віці,
хоча в одного з них (1987 р.) знайдені лише поодинокі спермії при масі сім'яників 9,2 г
(правого – 2,5, лівого – 6,7 г); у другого (1995 р.) – уже відносно багато сперміїв при
значно більшій масі сім'яників (26,0 г, у т.ч. правого 5,0, лівого – 21,0 г), що обумовлено,
мабуть, метеорологічними умовами того чи іншого року. На недавню активізацію
сперматогенезу цих самців вказує наявність у зіскобах строми їх сім'яників і вмісті
вивідних канальців придатків ще великої кількості специфічної анаеробної мікрофлори,
властивої усім тваринам з сезонним типом розмноження і переривчатим проходженням
сперматогенезу, що вказує на відсутність бактерицидно діючих біологічних речовин, які
гальмують її розвиток. У одного самця, дослідженого у 24-місячному віці у ІІ декаді
лютого, в придатках сім'яників відмічена вже досить велика кількість сперміїв без будьяких
ознак наявності мікрофлори.
Невелика кількість сперміїв у придатках сім'яників відмічена й у самця,
дослідженого у І декаді квітня у віці 25 місяців при достатньо великій ще масі сім'яників
(48,5 г) і відсутності анаеробної мікрофлори. У одного самця, дослідженого у середині
червня у віці двох років і трьох місяців, сперміїв уже не знайдено. Його сім'яники, у
порівнянні з двома попередніми самцями, зменшились у 8,6-8,2 рази; у стромі сім'яників
відмічена вже наявність великої кількості анаеробної мікрофлори, що свідчить про повну
зупинку сперматогенезу, а отже, про відсутність бактерицидно діючих речовин, які
негативно впливають на її розвиток.
Активізація овогенезу у молодих самок ему починається в 9-10-місячному віці з
настанням першого у їх житті парувального сезону, властивого цьому виду птахів,
переселених у географічні широти північної півкулі (табл. 2). В цей період у їх яєчнику
з'являється досить велика кількість дрібних фолікулів діаметром 2-5 мм при значному
збільшенні маси яєчника (0,8-1,8 г), що обумовлює помітну статеву збудженість птаха,
але всі вони на цій стадії розвитку дегенерують, утворюючи невеликі острівці лютеїнової
тканини. Статевої ж зрілості самки ему досягають наприкінці другого року життя, хоча
інтенсивність дозрівання фолікулів, судячи за строками яйцекладки (січень-лютий), у
порівнянні з дорослими самками, дещо затримується.
Таблиця 2. Показники розвитку яєчника і проходження овогенезу у самок ему
№ Дата Вік Вага Вага Фолікулів діаметром, см
п/п дослід- самок яєчни- яйцепро- ≤ 7 ≤ 6 ≤ 5 ≤ 4 ≤ 3 ≤ 2 ≤ 1 > 1
ження ка, г воду, г Н Д Н Д Н Д Н Д Н Д Н Д Н Д Н Д
1 01.03.78 Після
вилуплення
0,049 - - - - - - - - - - - - - - - - -
2. 12.05.81 40 днів 0,300 - - - - - - - - - - - - - - - - -
3. 13.04.82 43 дні 0,024 - - - - - - - - - - - - - - - - -
4. 19.03.81 5 міс. 0,495 - - - - - - - - - - - - - - - - -
5. 05.01.87 9 міс. 1,1 - - - - - - - - - - - - - - - 8 -
6. 25.02.87 11 міс. 0,8 - - - - - - - - - - - - - - - 21 -
7. 27.04.87 13 міс. 1,8 - - - - - - - - - - - - - - - 75 -
8. 11.12.89 доросла 1050 - 2 1 3 1 3 - 1 3 1 - - - 7 - 54 -
9. 02.01.69 -"- 1008 782 1 2 1 2 - 1 1 2 1 4 1 - 18 3 25 -
10. 28.04.69 -"- 1100 350 - 29 фолікулів діаметром 2-9 см, 50 - діаметром до 2
см, більшість на стадії дегенерації
11. 25.05.88 -"- 195 49 - - - - - - - - - - - - 16 14 56 16
Примітка: Н − нормальні, Д – дегенеровані фолікули
Проявлення статевої активності у дорослих самок ему має місце у ті ж строки, що й
у самців, хоча інтенсивність овогенезу, судячи за строками яйцекладки (грудень-січень),

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
інтервалами між відкладенням чергових яєць, а також станом окремих фолікулів, які
дозрівають упродовж парувального сезону, має свої особливості. Підтвердженням
сказаному можуть слугувати результати проведених на початку й у розпалі яйцекладки
досліджень статевих органів двох фізіологічно здорових самок. В яєчнику однієї з них,
дослідженої на початку ІІ декади грудня (11.12.), поряд з фолікулами, що вже овулювали
(наявність фолікулярних сумок), зовсім дозрілими фолікулами діаметром 8-9 см, а також
великою кількістю фолікулів, які знаходились на різних стадіях розвитку, відмічено 4
фолікула діаметром 1,5-9,5 см з явними ознаками атрезії. Маса яєчника становила 1050 г.
Подібне явище відмічено й у іншої самки, дослідженої на початку січня (1969 р.) у
розпалі яйцекладки. В її яєчнику, масою 1008 г, поряд із зовсім дозрілим фолікулом
діаметром 8 см, та великою кількістю фолікулів діаметром 2-6 см, що знаходились на
різних стадіях розвитку, також відмічені 14 фолікулів діаметром 2-9 см з явними
ознаками атрезії; три з них, діаметром 6,1-9,0 см, дегенерували, будучи вже зовсім
дозрілими.
Співставляючи стан дозрілих фолікулів, які знаходились на різних стадіях
дегенерації, а також враховуючи порівняно великі інтервали між відкладенням чергових
яєць, можна припустити, що дегенерував кожний другий фолікул, який досягнув
фізіологічної зрілості, і що це стало причиною збільшення періоду яйцекладки у цього
виду тварин у невластивих для нього умовах існування. Воно обумовлено кліматичними
факторами і, зокрема, різким скороченням світлового дня при значному зниженні
температури повітря, що негативно вплинуло на гормональну активність яєчника і
проходження овуляційних процесів, і це невластиво для природного ареалу цього виду
птахів, де репродуктивні процеси самок проходять при тривалості світлового дня 12-13
годин. Подібне явище ми відмічаємо і у австралійських чорних лебедів, що
акліматизуються у помірних широтах північної півкулі (Стекленьов, 1994).
Збільшення тривалості світлового дня до 11-12 годин у період настання у них
репродуктивного сезону (Разработать методы..., 1981) сприяло прискоренню строків
початку яйцекладки в середньому на 6-8 днів і скороченню тривалості яйцекладки з
52,33±5,6 до 37,53±3,11 днів (td=2,4). Що ж стосується інтенсивності відкладення яєць до
і після світлової стимуляції, то, незважаючи на загальне скорочення інтервалів між
відкладанням чергових яєць з 6,19±0,34 до 4,17±0,12 днів, окремі самки несли яйця з
однаковою інтенсивністю і незмінними інтервалами як до, так і після стимуляції, що
вказує на стабільність цієї ознаки, обумовленої внутрішнім біологічним хронометром.
Негативний вплив різкого скорочення світлового дня на відтворювальну здатність
ему в умовах північної півкулі може бути проілюстрований станом геніталій ще однієї
самки, дослідженої вже у розпалі весни (наприкінці ІІІ декади квітня). В її яєчнику масою
1100 г було знайдено також багато різновеликих фолікулів, у тому числі 29 діаметром 2-9
см і близько 50 – діаметром до 2 см, але майже всі вони знаходились вже на різних
стадіях дегенерації. У 2001 році ця самка знесла всього лише одне, причому
неповноцінне яйце (виливок). У попередні роки вона неслась систематично з інтервалами
між черговими відкладаннями яєць, рівними 6,1±0,3 доби. Оскільки на дату досліджень
самці виповнилось 22 роки, можна припустити, що дещо запізнілі строки дозрівання
фолікулів у її яєчнику, крім світлового фактора, обумовлені і старістю самки. Що ж
стосується дегенерації фолікулів, то, враховуючи ще досить задовільний стан самки, вона
обумовлена, мабуть, відсутністю у цей період статево активного самця, який своєю
поведінкою, шлюбними залицяннями і спарюванням стимулював би овуляцію дозрілих
фолікулів і формування яєць. Накопичення ж у черевній порожнині самки великої
кількості дегенерованої маси фолікулярного жовтка сприяло виникненню запальних
процесів серозних оболонок та внутрішніх органів, у результаті чого самка загинула.
Дозрівання фолікулів, їх овуляція і відкладання яєць самками ему в інші періоди
року і, зокрема, у другій половині весни й упродовж літа, при збільшенні тривалості
світлового дня − основного фактора, який стимулює активізацію статевих процесів у
більшості видів пернатих, в умовах зоопарку Асканії-Нова не відмічено. При дослідженні
геніталій однієї дорослої самки у третій декаді травня у її яєчнику відмічена досить
велика кількість дрібних фолікулів, але, досягнувши максимальних на цей період
71

72
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
розмірів (6-8 мм), усі вони дегенерували. Маса її яєчника становила всього лише 19,5 г.
Заслуговує уваги і стан яйцепроводу дорослих самок у різні періоди року, що у
великій мірі обумовлює нормальне формування яйця. У період активного овогенезу та
відкладання яєць маса яйцепроводу у однієї самки, дослідженої у І декаді січня,
становила 78,2 г, його довжина 139 см, у тому числі білкового відділу – 73,5 см (170 г),
перешийка – 31,5 см (62 г), маточного відділу – 18 см (270 г) та піхви – 16 см (230 г).
Краніальний кінець білкового відділу яйцепроводу утворює воронку, стінка якої, за
допомогою м'язових пучків, з'єднується з черевною порожниною. Завдяки скороченню
(чи розслабленню) цих пучків, воронка здатна висуватися вперед і підбирати яйцеклітину
після її виходу з фолікула. Довжина воронки у період дозрівання фолікулів, їх овуляції і
формування яєць досягає 15-16 см.
У самки, дослідженої наприкінці квітня (майже через 4 місяці після першої), маса
яйцепроводу значно зменшилась і становила 350 г при загальній довжині 114 см, у т.ч.
білкового відділу 58 см, перешийка – 30 см, маточного відділу − 14 см та піхви − 12 см. У
порожнині білкового відділу перешийка та маточного відділу яйцепроводу відмічена
наявність досить великої кількості сирнистої маси, що вказує ще на досить активну у цей
період функцію секреторних клітин слизового епітелію внутрішньої стінки яйцепроводу.
У самки, дослідженої місяцем пізніше (25.05.88), маса яйцепроводу зменшилась: у
порівнянні з першою самкою майже у 15 разів; з другою − у 7 разів, і становила лише 49
г. Його довжина зменшилась, відповідно, у 2,07 та 1,7 рази і становила 67 см, у тому
числі білкової частини − 24, перешийка − 19, маточного відділу − 12 та піхви − 12 см.
Заслуговує уваги і стан епітелію слизової оболонки яйцепроводу, секреторних
залоз у окремих його частинах. У період активного овогенезу і формування яєць слизова
оболонка знаходиться у соковитому стані; у порожнині білкового відділу яйцепроводу
завжди є велика кількість прозорого, густуватого секрету. По мірі затухання овогенезу і
формування яєць слизова оболонка стає тугою та сухуватою, зі значно меншою кількістю
слизу у порожнині яйцепроводу. У період відносного статевого спокою самок секреторна
діяльність клітин слизового епітелію зовсім припиняється, яйцепровід набуває вигляду
сухуватої, зморщеної трубки. Усі ці морфо-фізіологічні показники стану яйцепроводу
самок ему також вказують на досить строгу сезонність і нормальне проходження
статевих процесів цього виду птахів при їх акліматизації у невластивих для них умовах
утримання.
На підставі проведеного нами аналізу показників відтворювальної здатності ему в
помірних широтах північної півкулі можна прийти до висновку, що вони успішно тут
акліматизувалися і систематично розмножуються. Сезон підвищеної статевої активності у
них припадає на осінньо-зимові місяці, що співпадає з аналогічним періодом їх
природного ареалу з характерною для субтропіків збалансованістю світлового дня.
Негативний вплив значного скорочення світлового дня у зимовий період і зниження
температури повітря на проходження овогенезу, дозрівання фолікулів і їх овуляцію у
самок-акліматизантів долається збільшенням світлового дня за допомогою ламп денного
освітлення та незначним обігрівом зимового приміщення, в якому вони утримуються.
Бевольская М.В. Разведение эму в неволе и в полувольных условиях // Разведение редких видов
животных. − М., 1987. − С. 139-157.
Разработать методы акклиматизации, гибридизации и практического использования диких
копытных и птиц: Отчёт НИР (заключительный) / Укр. НИИ животноводства степных
районов "Аскания-Нова". − № ГР 77026812; Инв. № Б 969766. - Аскания-Нова, 1981. - 124 с.
Стекленьов Є.П. Властивості статевої поведінки і розмноження чорного лебедя в умовах
напіввільного утримання на півдні України // ІІ наукові читання пам'яті Й.К. Пачоського. –
Херсон. − 1994. − С. 64-67.
Стекленьов Є.П. Особливості проходження статевих процесів у австралійських страусів ему
(Dromaius novaehollandiae) в умовах півдня України // Актуальні питання збереження і
відновлення степових екосистем. − Асканія-Нова. − 1998. − С. 76-79.
Devis S.I.I.F. Emus // Austral. Natural Hist. − 1963. − Vol.14, №7. − P. 225-229.
Lewis M. Emus, a short course on raising // Dinny's Digest. − 1972. − Vol.1, № 12. − P. 9-11.
Lewis M. The right to exist // Dinny's Digest. − 1973. − Vol.2, № 5. − P. 3-11.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК [598.413:591.41/591.46:591.35.004.12]:502.72(477.72)
В.Н. Зубко, Т.М. Чернобаева
Биосферный заповедник "Аскания-Нова" им. Ф.Э.Фальц-Фейна
ул. Фрунзе, 13, пгт. Аскания-Нова, Чаплинский район, Херсонская обл., 75230 Украина
ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ ВНУТРЕННИХ ОРГАНОВ БЕЛОГО ГУСЯ Anser
caerulescens caerulescens P. В УСЛОВИЯХ АСКАНИИ-НОВА
Белый гусь, акклиматизация, внутренние органы, скорость роста, индексы внутренних
органов
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ БІЛОЇ ГУСКИ Anser
caerulescens caerulescens P. В УМОВАХ АСКАНІЇ-НОВА. В.М. Зубко, Т.М. Чернобаєва.
– Розвиток внутрішніх органів, у тому числі шлунково-кишкового тракту, білої гуски на
різних етапах постембріогенезу проходить нерівномірно. Максимальні показники відносної
швидкості росту шлунково-кишкового тракту відмічено у період з 10 до 20 дня, а багатьох
інших внутрішніх органів – у перший місяць життя. Описано вікові зміни швидкості росту
та індексів внутрішніх органів. У птахів з обмеженням руху не було знайдено вірогідної
різниці в розвитку м'язового та залозистого шлунків, а також кишок, у порівнянні з тими,
що вільно переміщаються (td=0,084, 0,089, 0,094). На початку постембріогенезу, у період
інтенсивного росту органів, різкого підвищення обміну речовин, тобто в найбільш
критичний період в розвитку пташенят, спостерігається схильність до захворювання, падіж
пташенят.
ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ ВНУТРЕННИХ ОРГАНОВ БЕЛОГО ГУСЯ Anser
caerulescens caerulescens P. В УСЛОВИЯХ АСКАНИИ-НОВА. В.Н. Зубко,
Т.М. Чернобаева. – Развитие внутренних органов, в том числе желудочно-кишечного
тракта, белого гуся на разных этапах постэмбриогенеза проходит неравномерно.
Максимальные показатели относительной скорости роста желудочно-кишечного тракта
отмечены в период с 10 по 20 день, а многих других внутренних органов – в первый месяц
жизни. Описаны возрастные изменения скорости роста и индексов внутренних органов. У
птиц, ограниченных в движении, не обнаружено достоверной разницы в развитии
мускульного и железистого желудков, а также кишечника, по сравнению с вольно
обитающими птицами (td=0,084, 0,089 и 0,094). В начале постэмбриогенеза, в период
интенсивного роста органов, резкого повышения обмена веществ, то есть в самый
критический период в развитии птенцов, наблюдается подверженность их заболеваниям и
даже падеж.
THE PECULIARITIES OF INTERNALS DEVELOPMENT OF THE WHITE GOOSE
Anser caerulescens caerulescens P. IN THE CONDITIONS OF ASKANIA NOVA.
V.M. Zubko, T.M. Chernobayeva. – The development of white goose's internals including an
alimentary canal was irregular during the different stages of postembriogenesis. The maximum
indices of alimentary canal relative speed growth were found from 10 th to 20 th day of life and the
maximum indices of other internals speed growth were found during the first month of life. It was
noted that the method of keeping had an influence on the internals development. For the
development of a gizzard, a glandular stomach and the bowels no significant differences were
found between birds with ablated wing and free-living birds (td=0.084, 0.089, 0.094). The
beginning of the postembriogenesis was the most dangerous period for the nestlings, some of them
were ill or even died.
Известно, что размеры внутренних органов, таких как сердце, легкие, печень, почки
и селезенка, а также желудочно-кишечный тракт любого вида животных находятся в
определенной зависимости от размеров тела, образа жизни, способа содержания и
особенно выращивания, что очень важно для акклиматизантов (Шварц, 1956, 1980;
Пегельман, 1966; Добринский, 1981). Так, А.А. Машковцев (1935), С.С. Шварц (1956,
1980) и С.Г. Пегельман (1966) установили, что более активный образ жизни животного
влечет за собой повышение уровня метаболизма и, в итоге, приводит к увеличению
© В.Н.Зубко, Т.М.Чернобаева, 2001
73

74
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
многих внутренних органов. Это особенно хорошо видно на примере диких животных
(Пегельман, 1966; Зубко, 1980).
С этой точки зрения большой интерес представляет изучение изменения
внутренних органов белых гусей, которые в условиях Аскании-Нова содержатся как
летными, так и с ампутированной кистью крыла. Образ жизни этих северных птиц в
полувольных условиях содержания на юге Украины заметно отличается от условий их
жизни в природе, и это должно было сказаться на развитии их внутренних органов.
Материал и методика исследований
Исследования особенностей возрастной динамики внутренних органов и
желудочно-кишечного тракта проводились в лаборатории сохранения разнообразия
диких животных Биосферного заповедника "Аскания-Нова". Под наблюдением
находилась вся искусственно созданная популяция белых гусей. Материал собирали от
погибших по разным причинам клинически здоровых птиц. Возрастные изменения
внутренних органов (в том числе желудочно-кишечного тракта) изучали по методике
С.С. Шварца с соавторами (1968). При этом определяли:
а) вес сердца, легких, почек, печени, селезенки, мускульного и железистого
желудков путем взвешивания на технических весах с точностью до 1 г;
б) длину отдельных участков желудочно-кишечного тракта (тонкого и толстого
кишечника, слепых кишок) в сантиметрах измерением мерной лентой.
Длину кишечника измеряли при естественном его наполнении без натягивания.
Вычисляли абсолютную и относительную (по отношению к длине туловища) длину
кишечника, соотношение его частей. Для определения относительной скорости роста
пользовались формулой Майнота в модификации Броди (Свечин, 1976):
( Wt
−Wo
) × 100
P =
,
( W + W ) × 2
где P − относительный прирост,
Wo − вес органа в начале возрастного периода,
Wt − вес органа в конце периода.
t
Развитие желудка определяли весовыми показателями и соотношением его отделов
к общему весу желудка, т.е. вычисляли их индексы (в %).
Развитие внутренних органов и желудочно-кишечного тракта летных особей и
особей с ампутированной кистью анализировали с учётом полового диморфизма. Для
определения возраста использовали мечение птиц ножными металлическими кольцами.
Для более полного анализа привлекали архивные данные. Обработка материалов
проводилась стандартными статистическими методами.
Результаты исследований и их обсуждение
Анализ полученных нами данных показывает, что рост и развитие внутренних
органов белых гусей на разных этапах постэмбриогенеза происходили неравномерно.
Сердце. Средний абсолютный вес сердца вылупившихся птенцов составлял
1,55±0,08 г с колебаниями в пределах 1,45-1,70 г, или около 5,5% от веса сердца взрослых
птиц. Вес сердца наиболее интенсивно увеличивался в первый месяц: за 10 дней он
возрос в 1,03, за 20 – в 2,1, за 30 − в 10,6 раза (рис.1). К двум месяцам жизни вес сердца
увеличился в 13,5 раза. В дальнейшем интенсивность весового роста сердца заметно
снижалась: к годичному возрасту, его вес увеличился в 1,4 раза, и оставался почти таким
же до взрослого состояния.
Как известно, относительный вес сердца характеризует уровень двигательной
активности животных. С.С. Шварц с соавторами (1968) считают, что, хотя гипертрофия
миокарда не всегда является единственным ответом сердечной системы на повышение
активности животного, основная закономерность здесь такова: чем большая работа
совершается сердцем в единицу времени, тем резче выражена его гипертрофия.
Изменение абсолютного и относительного веса сердца у животных, содержащихся в
o

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Абсолютный вес, г
45
40
35
30
25
20
15
10
5
Сердце
Легкие
Печень
Почки
Селезенка
0
1 день 10 20 30 60 90 1 год Взрослые
Возраст, дни
Рис. 1. Динамика абсолютного веса внутренних органов белого гуся
неволе, в сравнении с
дикими, может служить
показателем их
двигательной активности
и свидетельствует об
адекватности условий
содержания, о том, как,
например, переносят их
летные и ампутированные
(навсегда потерявшие
способность летать
вследствие отсечения им
кисти одного крыла) гуси.
Максимальные показатели относительной скорости увеличения веса сердца
отмечены в молодом возрасте (рис. 2). Так, в десятидневном возрасте она составляла
лишь 3,16%, но уже в двадцатидневном возрасте достигала 71,48%, а в тридцатидневном
– около 132%. К девяностодневному возрасту относительная скорость роста снижалась
до 21,6%, а к годичному немного увеличивалась − до 27,36%. Ко взрослому состоянию
(1,5-2 года) относительная
скорость роста значительно
снижалась (до 3,6%). Некоторое
увеличение ее в период между
шестью месяцами и годом можно
объяснить осенней половой
активностью молодых птиц, а
позднее – весенней половой
активностью. Колебание этого
показателя у гусей старше
одного года в большей мере
определялось их
физиологическим состоянием и
нагрузкой на организм, а также
изменениями в зависимости от
условий их содержания:
полувольные условия − для
ампутированных, или вообще
вольные − для летных (жизнь на водоемах).
Относительная скорость роста, %
140
120
100
80
60
40
20
0
10 20 30 60 90 1 год Взрослые
Возраст, дни
Легкие. Вес легких у суточных птенцов составлял 0,83±0,18 г с колебаниями от
0,45 до 1,10 г (n=17), или 2,46% веса легких взрослых птиц. Большие колебания
(Сv=18,5%) веса легких у гусят можно объяснить их индивидуальными особенностями.
Так, например, у суточного гусенка весом 90 г вес легких составлял 0,9 г, а у гусенка
весом 85 г вес легких был 1,1 г; у 20-дневного птенца весом 395 г – 4,7 г, а у гусенка
весом 285 г – 6,5 г и т.д. Однако в большинстве случаев вес легких был выше у птенцов с
большим весом тела.
За 10 дней жизни легкие гусят увеличивались в 1,3 раза, за 20 дней – в 6,59, за 30
дней – в 28,9 раза. За такой же период времени в возрасте от 30 до 60 дней происходило
незначительное изменение: за 60 дней легкие увеличились в 29,8 раза в сравнении с
весом легких суточных птенцов и составляли более 65% веса легких взрослых птиц. В
дальнейшем абсолютный вес легких изменялся незначительно и у взрослых птиц был
равным 30,9 г, или в 40,4 раза больше, чем у суточных птенцов.
Сердце
Легкие
Печень
Почки
Селезенка
Рис. 2. Относительная скорость роста внутренних органов
белого гуся
75

76
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Относительная скорость весового роста легких отличалась от весового роста
сердца: она резко возрастала до 30-дневного возраста (132,2%) и так же резко
уменьшалась к 60-дневному возрасту (до 3,3%). После увеличения более чем в три раза в
течение третьего месяца жизни относительная скорость весового роста легких до
годичного возраста уменьшалась в 1,3 раза и на таком уровне оставалась до взрослого
состояния.
Печень. Абсолютный вес этого органа у суточных птенцов составлял 2,83±0,17 г,
или 6,9% от веса печени взрослых птиц. За десять суток постэмбриогенеза вес печени
птенцов увеличивался почти в три раза, за 20 суток – в 7,3, за 30 суток − в 9,9, за 60 суток
– в 12,4, к годичному возрасту – в 13,4 раза. Вес печени взрослых птиц более чем в 14 раз
превышал вес печени суточных птенцов. Как видно, после месячного возраста печень
увеличивалась значительно медленнее и более равномерно.
Относительная скорость роста печени характеризовалась тем, что за первый месяц
жизни птенцов она снижалась очень резко, затем темп ее замедлялся, снижаясь с 22,2% в
2-месячном до 8,21% в годичном возрасте и до 7,59% во взрослом состоянии. Это связано
с потреблением птенцами все более грубого растительного корма.
Почки. Абсолютный вес почек суточных гусят составлял 0,80±0,31 г, или 6,25% от
веса почек взрослых птиц. Он увеличивался следующим образом: за 10 дней – в 2,3, за 20
дней – почти в 7 раз, затем, увеличившись в 8,12 раз, стабилизировался на протяжении
двух месяцев, постепенно увеличиваясь до взрослого состояния.
Эти изменения особенно хорошо видны на показателях относительной скорости
роста почек. За 20 дней она увеличивалась с 76,9% до 102,4%, к 30-дневному возрасту
резко падала (до 5,75%), почти удваиваясь в течение второго месяца, и вновь значительно
возрастала (почти до 60%) к годичному возрасту. После этого относительная скорость
роста снижалась.
Селезенка. Этот орган изменялся в своем развитии следующим образом. У
суточного птенца абсолютный вес ее был 0,23±0,03 г, или 3,96% от веса селезенки
взрослой птицы. За 10 суток она увеличивалась в 1,91, за 20 суток – в 2, за 30 суток – в
5,7, за два месяца – в 7,8, за три месяца – в 8,7 раза. В годичном возрасте птицы имели
селезенку в 21,3 раза большую таковой суточного птенца, у взрослой птицы она была
больше в 25,2 раза.
Относительная скорость роста селезенки за 10 дней жизни увеличивалась на 63,6%,
за следующие 10 дней жизни – уменьшалась до 53,3%. Увеличившись за последнюю
декаду первого месяца на 94,3%, она резко снижалась до 32,2% в течение второго месяца
жизни. В годичном возрасте относительная скорость роста селезенки составила 2,69%, а
у взрослых птиц – 16,82%. Таким образом, относительная скорость роста селезенки очень
резко увеличивалась в период до 1 месяца.
Желудочно-кишечный тракт. Общий вес желудка взрослых птиц составляет
87,34±3,01 г (табл.1). Вес железистого желудка в среднем равен 13,11±0,63 г, или 14,83%
от веса всего желудка, содержимое этого желудка – 11,68±2,25 г. Вес мускульного
желудка взрослых птиц в среднем равен 74,23±2,98 г, что составляет 85,17% от веса всего
желудка, содержимое его составляет 16,32±2,59 г.
Таблица 1. Возрастные изменения веса желудка
белого гуся (M±m, г)
Возраст n Мускульный Железистый
желудок желудок
1 день 3 14,3±2,1 1,1±0,3
10 дней 4 16,7±0,5 1,7±0,3
20 дней 3 37,0±4,5 3,8±0,7
5 месяцев 3 72,5±9,8 8,5±3,3
Взрослые самцы 13 66,4±4,8 15,2±0,7
Взрослые самки 15 81,0±2,8 11,9±0,7
Всего взрослые 28 74,2±2,9 13,1±0,6
Общий вес желудка
суточных птенцов составляет
15,43±2,02 г или 21,52% от веса
желудка взрослых птиц. Вес
железистого желудка равен
1,10±0,32 г; это 7,1% веса всего
желудка, или 9,49% веса
железистого желудка взрослых
гусей. В следующие возрастные
периоды идет некоторое
увеличение доли железистого
желудка, однако самой высокой
она остается у взрослых птиц.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Изменения в соотношении отделов желудка, по-видимому, обусловлены изменениями в
питании птиц.
Анализируя динамику развития отдельных частей желудка в постэмбриогенезе,
можно отметить, что абсолютный вес железистого желудка к 10-дневному возрасту
увеличивался в 1,5, к 20-дневному возрасту – в 3,4, к 5-месячному возрасту – в 7,7 и ко
взрослому состоянию – в 10,5 раза. Вместе с ростом железистого отдела происходит и
рост мускульного отдела желудка. Изменения мускульного желудка были такими: вес
его увеличивался к 10-дневному возрасту в 1,2, к 20-дневному – в 2,6, к 5-месячному
возрасту – в 4,6 раза в сравнении с весом такового у суточных птенцов. Как видно из этих
данных, наиболее интенсивен его рост в первые 20 дней жизни птенцов (рис. 3). Скорость
увеличения мускульного желудка особенно возрастает с началом потребления птицами
грубого корма.
Относительная скорость роста, %
90
80
70
60
50
40
30
20
10
0
мускульный желудок
железистый желудок
кишечник
слепые кишки
0 20 40 60 80 100 120 140 160 180 200 220 240 260 280 300 320 340 360
Возраст, дни
Рис. 3. Относительная скорость роста пищеварительного тракта белого гуся
Кишечник суточных птенцов составляет в среднем 83,57±14,62 см, имеет
относительно узкий просвет и расположение, характерное для всех гусеобразных. Длина
слепых кишок птенцов равна 8,6±0,31 см (табл.2).
Таблица 2. Возрастные изменения длины
кишечника белого гуся (M±m, см)
Возраст n Длина всего Длина слепых
кишечника кишок
1 день 3 83,57±14,62 8,60±0,31
10 дней 4 72,38±1,68 13,38±0,75
20 дней 3 145,83±13,47 28,50±4,92
5 месяцев 3 172,33±13,72 34,50±13,51
Взрослые самцы 15 184,18±4,07 55,73±2,93
Взрослые самки 13 173,35±3,64 47,85±3,83
Всего взрослые 28 178,77±3,07 51,79±2,52
Относительный рост
кишечника наиболее интенсивен
в первые двадцать дней жизни,
особенно с 10 по 20 день. В
первые дни жизни гусят
основной пищей для них был
нежный, мягкий корм, но с 10-го
дня увеличивалось потребление
более грубых, растительных
кормов. В связи с этим скорость
увеличения длины кишечника
возрастала, а затем постепенно
снижалась, уменьшаясь во
взрослом состоянии более чем в два раза.
Индексы большинства внутренних органов белых гусей были более высокими у
суточных птенцов. Такие высокие показатели обусловлены, по-видимому, ускоренным
обменом веществ в первые дни их жизни. Изменения же в образе жизни молодых
животных сопровождались изменениями их внутренних органов. Так, например, в период
до 1-2-месячного возраста, когда у птиц интенсивность роста мускулатуры велика, а
внутренние органы росли несколько медленнее по сравнению с ней, их индексы,
естественно, уменьшались.
По нашим данным, индекс сердца суточного птенца равен 1,93%. В первой и
второй декадах первого месяца жизни индекс сердца уменьшался (до 0,84-0,72%), так как
внутренние органы росли медленнее в сравнении с интенсивным ростом мускулатуры,
77

78
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
сильным увеличением скелета, веса тела. К 30 дням он вновь возрастал (до 1,98%);
скорость роста сердца в этот период была высокой. К 60 дням жизни птенца индекс
сердца уменьшался (до 1,2%) и примерно на таком уровне оставался во все остальные
периоды жизни.
Начиная с 30-дневного возраста, шло естественное закономерное снижение
индексов всех органов, что было обусловлено изменением активности животных,
условий содержания, характера питания, обмена веществ. С 60-дневного возраста
индексы всех органов стабилизировались.
Что касается изменения индексов желудка, то следует отметить, что гусенок этого
вида появляется на свет с относительно большим желудком, поэтому индекс его
значительно выше, чем у взрослой птицы. В первые 5-7 дней он живет за счет
питательных веществ желточного мешка. С началом функционирования желудка его
отделы росли более интенсивно, их относительный вес возрастал.
В дальнейшем рост тела опережал весовой рост желудка, поэтому относительная
скорость роста замедлялась, индекс уменьшался. Но к 5-месячному возрасту индекс
железистого желудка повышался, а затем снижался до 0,5% у взрослых птиц. Индекс
мускульного желудка увеличивался к 10-дневному возрасту, затем к 5-месячному
возрасту замедлялся до 2%, почти таким же оставаясь и во взрослом состоянии.
Как известно, способ выращивания птенцов оказывает влияние как на их общее
развитие, так и на развитие внутренних органов. При этом птицы, оставленные летными,
имели свободный выбор кормов (помимо предлагаемых им кормов в местах кормления,
они летали в степные загоны, на поля, и там выбирали себе корм). Птицы же с
ампутированными кистями крыльев свободно передвигались по водоемам зоопарка,
островам, выпасались на берегах и парковых полянах, то есть их пища была близка к той,
которую гуси находили в природных условиях. Мы не обнаружили достоверной разницы
в развитии мускульного и железистого желудка, а также кишечника у летных и
ампутированных белых гусей (td=0,0840, 0,0890 и 0,9384). Следует отметить, что нами не
установлено достоверной разницы и в развитии внутренних органов у самцов и самок
белого гуся, за исключением селезенки (табл. 3).
Итак, мы видим, что в основном резкое увеличение или уменьшение показателей
развития внутренних органов белых гусей происходит в первый месяц жизни, особенно
первые 10 дней, как, впрочем,
и у других выводковых птиц.
Рост желудочно-кишечного
тракта происходил также с
разной скоростью и не
параллельно с темпами
общего роста организма. В
отдельные периоды он
опережал рост организма в
целом.
Еще А.Н. Трифонова
Таблица 3. Возрастные изменения веса внутренних
органов у взрослых самцов и самок белого гуся (M±m, г)
Орган Вес органов самцов Вес органов самок
n M±m n M±m
Сердце 12 25,58±0,64 13 24,07±1,09
Легкие 12 37,21±0,82 13 31,01±2,30
Печень 12 39,75±0,73 12 38,39±1,46
Почки 12 8,58±0,47 12 11,93±1,51
Селезенка 8 4,91±0,07 8 4,72±0,17
(1939), Г. Гамильтон (Hamilton, 1959) и другие исследователи указывали, что интенсивно
растущие органы и ткани животных отличаются повышенной реактивностью и
пониженной резистентностью. По их мнению, любая резкая смена кормов в период
интенсивного роста желудочно-кишечного тракта, нарушение зоогигиенических правил
могут вызвать те или иные отклонения от нормы. Известно, что одной из важнейших
особенностей птенцов выводковых птиц является их ранняя самостоятельность. А она
требует наиболее полного развития всех физиологических систем в первые дни жизни.
Учитывая резкое повышение обмена веществ в начале постэмбриогенеза, мы считаем,
что именно этот период является критическим в их развитии. В этот период необходимо
быть предельно внимательными при организации выращивания птенцов этого вида.
Именно на этот период, в основном, приходится большое количество заболеваний,
падежа.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Выводы
1. Развитие внутренних органов белого гуся, в том числе желудочно-кишечного
тракта, на разных этапах постэмбриогенеза происходит неравномерно. Максимальные
показатели относительной скорости роста желудочно-кишечного тракта отмечены в
период с 10 по 20 день, а других внутренних органов – в первый месяц жизни.
2. У птиц, ограниченных в движении (с ампутированной кистью крыла), не
обнаружено достоверной разницы в развитии мускульного и железистого желудков, а
также кишечника, по сравнению с вольно обитающими птицами.
3. В начале постэмбриогенеза, в период интенсивного роста органов, резкого
повышения обмена веществ, то есть в самый критический период развития птенцов,
наблюдается подверженность их заболеваниям и даже гибель.
Добринский Л.Н. Динамика морфофизиологических особенностей птиц. − М.: Наука, 1981. − 124 с.
Зубко В.Н. Развитие и воспроизводительная способность антилопы канна при акклиматизации в
условиях юга Украины: Автореф. дис… канд. биол. наук: 03.00.08 / ИЭМЭЖ РАН. − М.,
1980. − 18 с.
Машковцев А.А. Роль функции в развитии морфологических структур у позвоночных животных //
Успехи соврем. биол. − 1935. − Т.IV, вып. 3. − С. 18.
Пегельман С.Г. Ранние морфофункциональные изменения в постнатальном онтогенезе животных.
− Таллин: Валгус, 1966. − 128 с.
Свечин К.Б. Индивидуальное развитие сельскохозяйственных животных. − Киев: Урожай, 1976. −
287 с.
Трифонова А.Н. Критические периоды эмбрионального развития и осевой физиологический
коэффициент // Арх. анат., гистол. и эмбр. − 1939. − Т. 22, вып. 2. − С. 94-104.
Шварц С.С. К вопросу о развитии интерьерных признаков у позвоночных животных // Зоол. журн.
− 1956. − Т.35, вып. 6. − С. 804-819.
Шварц С.С. Экологические закономерности эволюции. − М.: Наука, 1980. − 278 с.
Шварц С.С., Смирнов В.С., Добринский Л.H. Метод морфофизиологических индикаторов в
экологии наземных позвоночных животных // Труды ин-та экологии растений и животных
УФАН. − 1968. − Вып. 58. − 388 с.
Hamilton H.L. Sensitive periods during developtent // Ann. Acad. Sci. − 1959. − Vol.55, №2. − P. 177-
185.
79

УДК 593.17:591.433:599.735.5:590.06(477.72)
А.Д. Колесник 1 , М.Ю. Треус 2 , Н.С. Звегинцова 2
80
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
1 Институт зоологии НАНУ
ул. Б. Хмельницкого, 15, г. Киев, 10601 Украина
2 Биосферный заповедник "Аскания-Нова" им. Ф.Э.Фальц-Фейна
ул. Фрунзе, 13, пгт. Аскания-Нова, Чаплинский район, Херсонская обл., 75230 Украина
СОСТАВ ПРОСТЕЙШИХ ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНОГО ТРАКТА ДИКИХ
КОПЫТНЫХ ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА"
Симбиоценозы, жвачные, антилопы, преджелудки, инфузории
СКЛАД НАЙПРОСТІШИХ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ ДИКИХ
КОПИТНИХ ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА". О.Д. Колесник, М.Ю. Треус,
Н.С. Звегінцова. – У диких видів копитних склад найпростіших шлунково-кишкового
тракту вивчений недостатньо. Вперше в зоопарку "Асканія-Нова" з метою вивчення
мікрофауни передшлунків обстежено 6 видів антилоп та 3 види биків. Виявлено 31 вид та
43 форми інфузорій родини Ophryoscolecidae, простежено вікову динаміку заселення
передшлунків найпростішими у кан.
СОСТАВ ПРОСТЕЙШИХ ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНОГО ТРАКТА ДИКИХ
КОПЫТНЫХ ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА". А.Д. Колесник, М.Ю. Треус,
Н.С. Звегинцова. – У диких видов копытных состав простейших желудочно-кишечного
тракта изучен недостаточно. Впервые в зоопарке "Аскания-Нова" с целью изучения
микрофауны преджелудков обследовано 6 видов антилоп и 3 вида быков. Выявлено 31 вид
и 43 формы инфузорий сем. Ophryoscolecidae, прослежена возрастная динамика заселения
преджелудков простейшими у канн.
A PROTOZOA COMPOSITION OF ALIMENTARY CANAL IN THE WILD UNGULATS
AT THE ASKANIA NOVA ZOO. A.D. Kolesnik, M.Yu. Treus, N.S. Zvegintsova. – A
protozoa composition of alimentary canal in the wild ungulates is not enough studied. At the
Askania Nova Zoo 6 species of antelopes and 3 species of bulls were inspected for the first time
with the aim of studying of microfauna of proventriculi. 31 species and 43 forms of infusoria
(Ophryoscolecidae) were found. The age dynamics of occupation of the Eland's proventiculi by
protozoa was studied.
Одной из важнейших особенностей пищеварения у копытных животных является
деятельность разнообразной микрофлоры, обитающей у лошадиных Equidae в толстом
отделе кишечника, а у жвачных Ruminanta – в преджелудках, и составляющей
специфические симбиоценозы. Под их действием осуществляется ферментация
структурных полисахаридов растительной пищи. Нормальная микрофлора
пищеварительного тракта как бы дополняет функции желез и тканей организма в
образовании ряда биологически активных веществ или является единственным
источником биосинтеза некоторых метаболитов, например, целлюлозы.
Структура эндосимбиоценоза включает два основных блока – бактерии и инфузории,
взаимоотношения между которыми очень сложны. Однако широко распространенное
мнение о симбиозе простейших и бактерий в последние годы все чаще подвергается
сомнению, а исследования Боном-Флорентин (Bonhomme-Florentin, 1973) позволяют
рассматривать бактерии как значительный источник питания для простейших: бактерии
не вмешиваются своими ферментными системами в физиологические процессы
простейших, а являются поставщиками белка или витаминов.
Наиболее многогранную и важную роль симбионты играют в питании жвачных
(Пивняк, Тараканов, 1982). Вес рубца составляет 85% от веса многокамерного желудка и
10-20% от общего веса животного. Корм остается в нем до тех пор, пока не расщепится
75-85% его вещества (Bryant, 1956). Установлено, что в преджелудках жвачных
© А.Д. Колесник, М.Ю. Треус, Н.С. Звегинцова, 2001

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
встречается до 120 видов инфузорий, а их численность может достигать 2 млн. и более.
Руминантные простейшие относятся к классу Ciliata и представлены обычно двумя
большими высокоспециализированными группами: голотрихи Holotricha и
энтодиниоморфы Entodiniomorpha. В рубце жвачных чаще всего преобладают вторые,
нередко составляя 90% и более общего количества простейших. Относятся простейшие к
анаэробам, могут ферментировать растительные корма и использовать их в качестве
источника энергии. Известно, что в рубце и сетке инфузории жизнеспособны и активны,
в книжке и сычуге они теряют подвижность и разрушаются, а в двенадцатиперстной
кишке отсутствуют. Белки разрушившихся в сычуге простейших используются
животными. У жвачных, в рубце которых нет простейших, функции последних могут
выполнять бактерии. Однако известно, что протозойный белок содержит больше
незаменимых аминокислот и имеет более высокую переваримость: истинная
переваримость белка бактерий – 66%, тогда как протозойного белка – 88% (Тараканов и
др., 1974). Подсчитано, что каждые сутки в рубце образуется и поступает в книжку 69%
инфузорий от их количества в рубце. По данным Хангейта (Hungate, 1966), из 100 кг
содержимого рубца 2 кг составляют простейшие, в которых 150 г приходится на долю
протозойных белков. Простейшие делятся по меньшей мере один раз в сутки. Таким
образом, ежедневно животное-хозяин переваривает более 100 г высокоценного белка в
виде простейших. Ассоциации рубцовой микрофлоры и микрофауны могут успешно
использоваться для ускорения адаптации животных при переводе их на новые рационы.
Все вышесказанное относится к домашним животным, а структура и трофические
связи симбиоценозов пищеварительного тракта диких копытных изучены, по нашему
мнению, совершенно недостаточно. Известно, что в Биосферном заповеднике "Аскания-
Нова" таксономическая структура сообщества инфузорий, а также трофическая структура
симбиоценоза толстого кишечника определялись у нескольких, слабо изученных в этом
отношении представителей семейства лошадиных (Тимошенко, Двойнос, 1996). У 18
исследованных куланов и 20 лошадей Пржевальского асканийских популяций выявлено
55 видов и 6 форм инфузорий 20 родов, причем все они ранее были известны и у
домашних лошадей (Стрелков, 1939; Ogimoto, Imai, 1981; Ike et al., 1983). Общими у
куланов и лошадей Пржевальского, несмотря на их длительное совместное содержание в
полувольных условиях, были только 32 вида и 2 формы инфузорий. Прослежена также
возрастная последовательность заселения ими толстого отдела. Копрофагия и переход
хозяина к питанию растительной пищей определяют успешность вселения
представителей разных трофических групп инфузорий и стабильность процессов
ферментации у лошадиных.
Д.Н. Кравченко и П.Д. Пшеничный (1967) проводили исследования микрофауны
рубца антилопы канна в зоопарке "Аскания-Нова" в летний период на двух фистульных
животных. Было установлено, что у канны отсутствуют два наиболее
высокоорганизованных рода инфузорий Еpidinium и Ophryoscolex, но зато роды
Еntodinium и Diplodinium в видовом отношении представлены богаче, чем у красного
степного скота. Были отмечены также сезонные колебания видового состава
микрофлоры.
Материал и методы
Нами было проведено изучение видового состава руминантных симбионтов у 9
видов жвачных: 6 видов антилоп и 3 видов быков, акклиматизируемых в зоопарке
"Аскания-Нова" в течение более ста лет. Животные умеренных широт (бизон Bison bison
L. – обитатель Северной Америки; сайгак Saiga tatarica L. – представитель аборигенной в
прошлом фауны) круглогодично содержатся на естественных пастбищах одного из
участков заповедной степи – Большого Чапельского пода, используя в пищу его
растительность. Животные тропических широт (канна Taurotragus oryx Pall., гну голубой
Connochaetes taurinus Burch., ситатунга Tragelaphus spekii Salater, кафрский буйвол
Syncerus caffer L. − с африканского континента; нильгау Boselaphus tragocamelus Blein.,
гарна Antilope cervicapra L. и гаял Bos gaurus frontalis Lemb. − с азиатского континента)
используют эти пастбища только 6 месяцев в году (апрель-октябрь). Остальное время они
81

82
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
содержатся в индивидуальных денниках зимних помещений на искусственных рационах,
основу которых составляет сено целинное, скошенное в заповедной степи, с добавлением
сена люцернового, концентрированных и сочных кормов. Все исследуемые особи в
течение ряда поколений разводятся в Аскании-Нова, поэтому вероятность того, что
сохранилась микрофлора, интродуцированная вместе с хозяевами, была практически
исключена. Пробы содержимого рубца отбирались в разные сезоны года по методике
Догеля-Стрелкова (Стрелков, 1939). Содержимое отбиралось тотчас после убоя
животного, отжималось в емкость с жидкостью Барбагалло (3% раствор формалина на
физрастворе) и этикетировалось. Определение видового состава инфузорий
осуществлено сотрудником Института зоологии НАН Украины А.Д. Колесником,
названия даны по систематике В.А. Догеля (1929).
Результаты и обсуждение
Микрофауна исследованных видов животных представлена энтодиниоморфами
(таблица). Всего выявлены 31 вид и 43 формы инфузорий сем. Ophryoscolecidae,
относящихся к 3 родам. Наиболее разнообразно в видовом отношении представлен род
Diplodinium – 17 видов и 22 формы. Единственный вид рода Epidinium, E. ecaudatum,
представлен 9 формами. Для всех исследованных видов животных-хозяев общими
являются только 3 вида инфузорий рода Entodinium, 15 видов и форм отмечено у 4-7
видов хозяев, 52 вида и формы – у 1-3 видов. Наибольшее разнообразие видов и форм
инфузорий всех трех родов выявлено у канн – 66, их исследовано наибольшее количество
Состав простейших в желудочно-кишечном тракте антилоп и быков
Название простейших
канна, n=45
нильгау, n=14
А н т и л о п ы Б ы к и
ситатунга, n=3
гну голубой,
n=3
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Сем. Ophryoscolecidae Stein (1858)
Род Entodinium Stein (1858) + (sp.)*
Подрод Entodinium Dogel (1925)
E. oxiguum Dog. (1925) + + + + + + + + +
E. dubardi Buiss. (1923) f. dubardi + + + + + + + + +
E. dubardi f. maxima +
E. dubardi f. minima +
E. dubardi f. cervi +
E. longinucleatum Dog. (1925) + + + + + + + + +
E. furca Cunha (1914) + + + +
E. furca f. furca + +
E. furca f. monolobum Dog. (1925) + + +
E. furca f. dilobum Dog. (1927) + + + +
E. loboso-spinosum Dog. (1925) + + + + +
E. rostratum Fior. (1889) +
E. rostratum f. rostratum Dog. (1927) + + + + + +
E. caudatum Stein (1859) + + + + + + +
E. vorax Dog. (1925) +
E. vorax f. vorax Dog. (1925) + + +
E. vorax f. minimum Schuberg (1888) +
E. ovinum +
E. bimastus Dog. (1925) + + + + + +
E. simplex +
E. anteronuckeatum Dog. (1925) + +
гарна, n=3
сайгак, n=7
бизон, n=3
гаял, n=4
кафрский буйвол,
n=2

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Окончание таблицы
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
E. triacum Buiss. (1923) f. triacum Dog. (1927) + +
E. triacum f. dextrum Dog. (1927)
Род Diplodinium Schuberg (1888)
Подрод Polyplastron Dog.(1925)
+
P. multivesiculatum Dog. et Fed. (1925) + + +
P. bubali
Подрод Anoplodinium Dog. (1925)
+ + + + + +
A. polygonale Dog. (1925) +
A. denticulatum Fior. (1889) + + + + +
A. denticulatum f. denticulatum Dog. (1927) +
A. denticulatum f. anacanthum Dog. (1927) + + +
A. denticulatum f. diacanthum Dog. (1927) + +
A. denticulatum f. triacanthum Dog. (1927) + + +
A. denticulatum f. tetracanthum Dog. (1927) + + + + + +
A. denticulatum f. pentacanthum Dog. (1927) + + +
A. denticulatum f. anisacanthum Dog. (1927) + + +
A. denticulatum f. monacanthum Dog. (1927) + + + +
A. elongatum Dog. (1925) + +
A. psittaceum +
A. bursa + +
A. posterovesiculatum Dog. (1927) +
A. posterovesiculatum f. posterovesiculatum Dog. + + +
(1927)
Подрод Eudiplodinium
E. medium +
E. medium f. medium + +
E. neglectum Dog. (1925) + + + +
E. neglectum f. bovis Dog. (1927) + +
E. neglectum f. impala Dog. (1927) + +
E. neglectum f. spectabile Dog. (1927) + + +
E. neglectum f. monolobum Dog. (1927) +
E. maggii Fior. (1889) + + + + + + +
E. rostratum Fior. (1889) + + +
E. rostratum f. rostratum + + +
E. medium +
E. medium f. medium + +
E. ypsilon + + +
E. ypsilon f. ypsilon +
E. ypsilon f. magnum +
Подрод Ostracodinium Dog. (1927)
O. triloricatum f. triloricatum Dog. (1925) +
O. triloricatum f. confluens Dog. (1925) +
O. gracile Dog. (1925) +
O. gracile f. gracile Dog. (1925) + +
O. obtusum Dog. et Fed. (1925) f. obtusum +
Род Epidinium Crawley (1924)
E. ecaudatum Fior. (1889) + + + + +
E. ecaudatum f. ecaudatum Sharp (1914) + + +
E. ecaudatum f. caudatum + + +
E. ecaudatum f. hamatum Sheulze (1924) + + +
E. ecaudatum f. bicaudatum Sharp (1914) + + +
E. ecaudatum f. quadricaudatum Sharp (1914) + + + + + +
E. ecaudatum f. cattaneoi Fior. (1889) + + + + + +
E. ecaudatum f. tricaudatum Sharp (1914) +
E. ecaudatum f. fasciculus +
E. ecaudatum f. tetracaudatum +
Примечание: * − не определено до вида
83

84
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
особей. Примерно одинаковое количество видов и форм отмечено у нильгау и ситатунги
− 33 и 29, соответственно. Наиболее бедно представлена микрофауна у сайгака − всего 4
вида и 1 форма рода Entodinium. У бизона, гаяла и кафрского буйвола выявлено
соответственно 20, 16 и 8 видов и форм инфузорий всех трех родов. Как и в
предшествующих исследованиях (Кравченко, Пшеничный, 1967), не было выявлено
инфузорий рода Ophryoscolex. Кроме того, в отличие от домашних видов жвачных, у
исследованных нами диких парнокопытных отсутствуют голотрихи.
Молодняк, родившийся стерильным, приобретает инфузории несколькими путями:
1) в процессе копрофагии, когда поедаются либо фекалии матери, либо другой особи того
же вида в деннике или на пастбище (Треус, 1983); 2) в процессе взаимного груминга, при
облизывании друг друга матерью и детенышем либо особями одного вида; 3) в процессе
обучения молодняка кормлению, когда телята уже с 3-5-дневного возраста вытягивают
травинки изо рта матери или другой взрослой особи того же вида (Треус, 1983).
Отмечена возрастная динамика заселения микрофлорой рубца у канн. В возрасте 2
месяцев и 10 дней обнаружено 8 видов инфузорий рода Entodinium и 3 вида рода
Diplodinium; в возрасте 5 мес. появляются 3 вида рода Epidinium; в 6 месяцев последний
род обогащается еще 3 видами. В дальнейшем, с постепенным переходом от молочного
питания к самостоятельному употреблению всех видов кормов, количество видов
симбионтов увеличивается; их максимум зафиксирован в годовалом возрасте. В течение
жизни животного видовой состав симбионтов колеблется в зависимости от сезона, типа
кормления и физиологического состояния животного. У других видов животных
подобных возрастных изменений проследить не удалось в связи с незначительным
количеством обследованных особей.
Необходимо отметить, что взаимообмена компонентами эндосимбиоценоза между
жвачными и лошадиными не происходит, несмотря на десятилетия их совместного
содержания.
Подобные исследования необходимо продолжить и углубить. Сравнение их
результатов с аналогичными данными, полученными при наблюдении за животными в
природе, дало бы богатый материал для познания механизмов адаптации диких
животных в процессе их интродукции и реинтродукции.
Догель В.А. Простейшие. Малоресничные инфузории сем. Ophryoscolecidea. − Л.: Изд-во Акад.
наук СССР, 1929. − 220 с.
Кравченко Д.Н., Пшеничный П.Д. Видовой и количественный состав инфузорий в рубце антилопы
канна и красного степного скота // Тез. докл. VI науч.-техн. конф. мол. ученых науч.-техн.
общества ин-та "Аскания-Нова". − Аскания-Нова. − 1967. − С. 44-45.
Пивняк И.Г., Тараканов Б.В. Микробиология пищеварения жвачных. − М.: Колос, 1982. − 247 с.
Стрелков А.А. Паразитические инфузории кишечника непарнокопытных семейства Equidae // Уч.
зап. Лен. гос. пед. ин-та. им. Герцена. − 1939. − Т.17. − 262 c.
Тараканов Б.В., Гущин Н.Н., Долгов И.А., Шавырина Т.А. Микрофлора и микрофауна
преджелудков овец при разных уровнях лизина и метионина в рационе // Труды
ВНИИФБиП сельскохозяйственных животных. − 1974. − Т.13. − С. 230-240.
Тимошенко О.Н., Двойнос Г.М. Трофические связи в сообществе инфузорий толстого кишечника
Equidae // Паразитологія в Україні. Вчора, сьогодні, завтра. – Київ. − 1996. − С. 97-100.
Треус М.Ю. Поведение антилопы канна в Аскании-Нова. − М.: Наука, 1983. − 87 с.
Bonhomme-Florentin A. Rфle des Bacteries dans la physiologie des Ciliйs Entodiniomorphes.
Metabolisme azotй de ces Ciliйs // Annee biologique. − 1973. − Vol.12, №11-12. − P. 535-564.
Bryant M.P. The characteristics of strains of Selenomonas isolated from bovine rumen contents // J.
Bacteriol. − 1956. − Vol.72, №2. − P. 162-167.
Hungate R.E. The rumen and its microbes. − N.-Y.-London: Academic Press, 1966. − 166 p.
Ike K., Nuruki R., Imai S., Ishii T. Composition of intestinal ciliates and bacteria excreted in feces of the
race-horses // Jpn. J. Vet. Sci.− 1983. − Vol.45, №2. − P. 157-163.
Ogimoto K., Imai S. Atlas of rumen microbiology. − Tokyo: Japan Scientific Societies Press, 1981. –
232 p.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
УДК [636.16:599-155]:502.72(477.72)
Т.Л. Жарких 1 , А.В. Петрашенко 2 , О.С. Шимановская 2
1 Биосферный заповедник "Аскания-Нова" им. Ф.Э. Фальц-Фейна
ул. Фрунзе, 13, пгт. Аскания-Нова, Чаплинский район, Херсонская обл., 75230 Украина
2 Станция юных натуралистов
м-он им. Васильева, 26, г. Армянск, АР Крым, 96012 Украина
РИТМ ДНЕВНОЙ АКТИВНОСТИ МОЛОДНЯКА ШЕТЛЕНДСКИХ ПОНИ
ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА"
Шетлендские пони, поведение, биоритмы
РИТМ ДЕННОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДНЯКА ШЕТЛЕНДСЬКИХ ПОНІ
ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА". Т.Л. Жаркіх, А.В. Петрашенко, О.С. Шимановська.
– В роботі приведені відомості про ритм денної активності шетлендських поні зоопарку
"Асканія-Нова". У поні спостерігалися значні відмінності в ритмі активності молодих і
дорослих тварин. Інтенсивність годування молоком лошат варіювала від 2,4 разів за годину
у 5-денного лошати до 0,6 раз/год. у 11-тижневого. До кінця першого тижня життя лошата
витрачали на пасіння не менше 15% денного часу, на третьому місяці цей показник зріс
вдвічі. Час пасіння у дорослих кобил коливався в межах 45-65%. Загальний час, затрачений
на відпочинок, у лошат займав не менше 2 /3 їх денної активності. Лошата шетлендських
поні в Асканії-Нова витрачали на годування і на відпочинок загалом більше, ніж поні
деяких інших порід. Переходи молодняка та матерів звичайно не були синхронізовані і
займали 1,5-4,6% часу. Тривалість автогрумінгу у лошат була в декілька разів більша, ніж у
дорослих, та мало змінювалась з віком. Загальна ігрова активність була незначною. В
цілому, ритм денної активності шетлендських поні в Асканії-Нова відрізняється від ритму
активності диких коней та поні інших порід.
РИТМ ДНЕВНОЙ АКТИВНОСТИ МОЛОДНЯКА ШЕТЛЕНДСКИХ ПОНИ
ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА". Т.Л. Жарких, А.В. Петрашенко, О.С.Шимановская.
– В работе приведены сведения о ритме дневной активности шетлендских пони зоопарка
"Аскания-Нова". У пони наблюдались значительные отличия в ритме активности молодых и
взрослых животных. Интенсивность кормления молоком жеребят варьировала от 2,4 раза в
час у 5-дневного жеребёнка до 0,6 раз/час у 11-недельного. К концу первой недели жизни
жеребята тратили на пастьбу не менее 15% дневного времени, на третьем месяце этот
показатель возрос вдвое. Время пастьбы у взрослых кобыл колебалось в пределах 45-65%.
Общее время, затраченное на отдых, у жеребят занимало не менее 2 /3 их дневной
активности. Жеребята шетлендских пони в Аскании-Нова тратили на питание и на отдых в
общем больше, чем пони некоторых других пород. Переходы молодняка и матерей обычно
не были синхронизированы и занимали 1,5-4,6% времени. Продолжительность
автогруминга у жеребят была в несколько раз больше, чем у взрослых, и мало изменялась с
возрастом. Общая игровая активность была незначительной. В целом, ритм дневной
активности шетлендских пони в Аскании-Нова отличается от ритма активности диких
лошадей и пони других пород.
RHYTHMS OF DAYTIME ACTIVITIES OF SHETLAND PONY FOALS AT THE
ASKANIA NOVA ZOO. T.L. Zharkikh, A.V. Petrashenko, O.S. Shymanovskaya. – In this
paper data of the rhythms of daytime activities of Shetland ponies at the Askania Nova Zoo have
been described. The foals’ activities were very different from those of adult horses. The frequency
of nursing varied from 2,4 bouts per hour in 5-day-old foal to 0,6 bouts per hour in 11-week-old
foal. By the end of the first week the foals grazed an average of 15% during daylight; by three
months they grazed twice as long. The adult mares spent 45-65% of the daytime grazing. Resting
occupied more than 2 /3 of the foals’ daytime. The Shetland foals spent more time foraging and
resting than foals of some other breeds. The Askanian foals rarely synchronized with their mothers
in movements (walking, running), the movements occupied from 1,5% to 4,6% of the ponies’
daytime. The duration of self-grooming in foals was several times greater than the duration
recorded for the adults; it changed a little as the foals grew. Play activities were small on the
© Т.Л. Жарких, А.В. Петрашенко, О.С. Шимановская, 2001
85

86
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
whole. In general the rhythms of daytime activities of Shetland ponies differs from those of the
other ponies breeds and wild horses.
При содержании и разведении лошадей в условиях современных конеферм часто
наблюдаются отклонения в социальном и индивидуальном поведении животных, в
частности, повышается агрессивность, что затрудняет работу с ними и содержание
группами (Kiley-Worthington, 1983; Boyd, 1986; Федотов, 1989). Изучение поведения
примитивных пород лошадей, мало подвергавшихся селекции со стороны человека и
обычно обитающих в условиях вольного выпаса в природе, позволяет получить данные о
естественном групповом поведении животных рода Equus и оптимизировать условия
содержания домашних лошадей. В последние годы опубликовано несколько работ,
посвящённых поведению пони различных пород − нью-форест (Tyler, 1972),
камаргуанских (Boy et al., 1979), астуркон (Rifa, 1985), уэльских (Crowell-Davis et al.,
1986).
Шетлендские пони являются одной из древнейших пород лошадей, возраст которой
насчитывает около 10000 лет (Сервер, 1997). На протяжении многих столетий они
обитают в суровом климате островов северной Шотландии и у них сохранились черты
поведения, присущие диким предкам домашних лошадей. Пони, разводимые в
Биосферном заповеднике "Аскания-Нова", являются удобным объектом исследований,
так как в течение 7-8 месяцев в году они находятся на вольном выпасе в степи,
практически не подвергаясь вмешательству со стороны человека. Содержание животных
естественными группировками (табунами) позволяет проявляться природным формам
поведения. В настоящей работе приведены сведения о ритме дневной активности
шетлендских пони разного возраста, а также проводится сравнительный анализ с пони
других пород и с дикими лошадьми.
Материал и методы
Поведение молодняка шетлендских пони изучалось в заповеднике "Аскания-Нова"
в июне 2000 года в гаремной группе, состоящей из табунного жеребца, 5 половозрелых
кобыл и молодняка текущего и прошлого года рождения. Животные находились на
выпасе на огороженном участке целинной степи площадью 2 га, где имелся водопой и
навес. Изучалась дневная активность 4-х жеребят разного возраста, одновременно
регистрировалось поведение их матерей. Для удобства обработки и представления
материала всем животным были присвоены буквенно-цифровые обозначения (табл. 1).
Наблюдения проводились в течение светового дня с 8 00 до 16 00 с расстояния 2-20
метров, при этом
присутствие наблюдателя
не беспокоило животных
и не отражалось на их
поведении. В работе
применялся метод
Таблица 1. Состав наблюдаемой группы животных
Кличка матери А В С D
Кличка жеребёнка А1 В1 С1 D1
Пол самка самка самка самец
Возраст 5 дней 8 недель 9,5 недель 11 недель
сплошного протоколирования действий животных (Попов и др., 1990) одновременно с
хронометрированием отдельных поведенческих реакций. Отмечали продолжительность и
частоту действий, причём последние считались раздельными, если интервал между ними
составлял более 1 минуты. В ходе работы регистрировали следующие (основные) типы
активности: пастьба, кормление молоком, отдых стоя, лёжа на животе, лёжа на боку,
переходы. Учитывались частота и продолжительность сосания жеребёнком матери, его
поза по отношению к ней. Также отмечалось комфортное (автогруминг и взаимный
груминг) и игровое поведение. Данные наблюдений пересчитаны на 1 час и 1 особь.
Общее время наблюдений составило 32 часа (4 дня). Результаты обработаны с
применением методов математической статистики (Лакин, 1990).
Результаты
В первый день жизни жеребёнок питается исключительно материнским молоком.
Наибольшей была частота и общая продолжительность кормлений молоком у самого

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
маленького жеребёнка А1 (табл. 2). С возрастом произошло уменьшение всех показателей
кормления молоком − 2,5-месячный жеребёнок D1 сосал в 4 раза реже,
продолжительность 1 периода была меньше в 1,5 раза, а общая продолжительность
сосания − почти в 6 раз меньше, чем у 5-дневного А1 (таблицы 2, 3). Не только жеребята
регулировали своё кормление, матери также способствовали или мешали им своей
активностью или позой. Жеребята обычно продолжали дёргать за соски после того, как
молоко уже закончилось. В таких случаях кобыла прерывала сосание, уходя в сторону.
Нередко это происходило у пары "А-А1", где жеребёнок ещё не привык к ритму
молокоотдачи. К началу третьего месяца лактации молокопродукция у кобыл падает.
Кобыла D чаще всех прерывала кормление молоком или вовсе отказывала в нем,
вынуждая своего жеребёнка таким образом больше пастись (табл. 2, 3). У всех жеребят,
кроме самого маленького А1, наблюдался установившийся порядок кормления −
жеребёнок чаще становился с определённой стороны для сосания (табл. 2). Уоринг
(Waring, 1978) отмечал подобное предпочтение только у жеребят, содержавшихся в
денниках, на пастбище те же пары "жеребёнок-кобыла" не занимали какую-либо одну
позицию.
Таблица 2. Интенсивность кормления молоком жеребят пони разного возраста
Показатели Клички жеребят
А1 B1 C1 D1
Продолжительность 1 сосания, сек 66,6±4,3 55,3±6,0 45,8±58,1 44±12,7
Интервалы между сосаниями, мин 21,8±5,5 37,0±9,4 43,9±9,5 76,0±18,2
Частота сосаний, раз в 1 час 2,4 1 1 0,6
% случаев прерывания сосаний матерью 29 25 13 33
% случаев отказа матери кормить 24 33 20 38
Сосание от матери справа, % 59 25 13 20
-"- слева, % 41 75 88 80
Молодняк лошадиных начинает питаться твёрдой пищей намного раньше, чем это
указывается в большинстве отечественных литературных источников − не к началу
второго месяца жизни (Баскин, 1976; Федотов, 1989; Всё о лошади, 1996), а со 2-3 дня
(Waring, 1983). Жеребёнок А1 в конце первой недели жизни тратил на пастьбу не менее
15% времени, хотя частота щипков травы была гораздо меньшей, чем у старших жеребят
и взрослых пони, и не превышала 10-12 щипков в минуту. На третьем месяце время
пастьбы возросло вдвое, поскольку подросшим жеребятам уже не хватало материнского
молока. Время пастьбы у взрослых кобыл колебалось в пределах 45-65% и было самым
продолжительным у недавно родившей кобылы А (табл. 3). Значительную часть дня
молодняк пони проводил на отдыхе. Наибольшее время, затраченное на отдых,
наблюдалось у 5-дневного жеребёнка, на все остальные типы активности у него уходило
всего около 25%. Не менее 1 /3 времени отдыха жеребята лежали, причём у всех, за
исключением кобылки С1, время лежания откинувшись на бок (глубокий сон) было
продолжительнее, чем отдых лёжа на животе (56-84% от всего отдыха лёжа). Самый
маленький жеребёнок А1 относительно дольше всех лежал как в общем, так и в
положении "лёжа на боку". Общее время, затраченное на отдых, у жеребят занимало не
менее 2 /3 их дневной активности. В условиях полувольного выпаса в Аскании-Нова
взрослые кобылы всех видов лошадиных, особенно те, у кого есть жеребята, крайне
редко ложатся. При наблюдении за группой пони краткий период отдыха лёжа был
зарегистрирован только у кобылы D, да и то после одной из форм комфортного
поведения – валяния по земле (табл. 3). В довольно бедном по видовому составу растений
загоне пони сравнительно часто переходили с места на место в поиске новых кормовых
участков. Переходы молодняка и матерей обычно не были синхронизированы (табл. 3),
так как на ограниченном пространстве загона они хорошо видели друг друга и матери не
беспокоились за жеребят, а те, соответственно, могли самостоятельно отходить и
приходить к табуну. Однако на водопой пони ходили всем стадом; в день наблюдалось
три подхода к воде. Кроме жеребёнка А1, все остальные пили воду вместе со взрослыми.
87

88
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Комфортное поведение шетлендских пони включало в себя авто- и взаимный
груминг. У молодняка наблюдались следующие реакции, связанные с обеспечением
комфорта: обмахивание хвостом, встряхивание головой и всем телом, почёсывание тела
зубами, задней конечностью, потирание об мать или о сетку ограждения, валяние по
земле, хотя последняя форма поведения наблюдалась только у самого старшего
жеребёнка D1. Взрослые животные валялись намного чаще, чем молодняк. Нежная кожа
жеребят больше раздражалась от укусов насекомых, поэтому общая продолжительность
автогруминга у них была в несколько раз больше, чем у взрослых (табл. 3). Как и пони
других пород (Waring, 1983), в Аскании-Нова молодняк пони начинает участвовать во
взаимном груминге в первую неделю жизни: был зарегистрирован случай взаимного
груминга с матерью у 5-дневного жеребёнка А1. Частота и продолжительность груминга с
возрастом мало менялись. Если самые маленькие жеребята вычёсывались с матерями, то
старшие жеребята в качестве партнёров охотно выбирали сверстников или годовиков.
Взрослые кобылы пони вычёсывались только со своими жеребятами. Игровая активность
молодняка пони выражалась в играх с партнёрами и в одиночку. 76% игр жеребёнка А1
были играми в одиночку, 12% – с матерью и 12% – с ровесниками (с жеребёнком С1).
Другие жеребята играли только с ровесниками и годовиками. Наибольшей была игровая
активность у 5-дневного жеребёнка А1, у 2,5-месячного D1 она была в 5 раз меньше (табл.
3).
Таблица 3. Бюджет дневного времени (%) шетлендских пони
Тип активности Клички животных
А А1 В В1 С С1 D D1
Пастьба 65,0 15,6 45,4 28,3 62,1 19,8 49,5 34,4
Кормление молоком 4,4 4,4 1,5 1,5 1,3 1,3 0,7 0,7
Переходы 2,3 4,6 3,5 2,3 3,9 3,1 1,5 1,9
Отдых стоя 28,3 43,5 49,5 38,5 33,3 50,5 44,3 38,8
Отдых лёжа на животе - 17,3 - 18,8 - 19,0 4,0 14,0
Отдых лёжа на боку - 14,6 - 10,6 - 6,2 - 10,2
Общее время отдыха 28,3 75,4 49,5 67,9 33,3 75,7 48,3 63,0
Автогруминг 0,34 0,77 0,06 0,47 0,10 0,58 0,07 0,53
Взаимный груминг 0,03 0,03 0,01 0,06 - - 0,01 0,04
Игры 0,04 0,54 - 0,07 - - - 0,01
Примечание: сумма времени, затраченного на основные типы активности,
составляет 100%, комфортное и игровое поведение
отмечалось помимо основных типов активности
Обсуждение
Сведений о бюджете времени молодняка лошадей в литературе немного (Boy et. al.,
1979; Waring, 1983; Crowell-Davis et al., 1986). Райфа (Rifa, 1985) сообщает, что жеребята
пони породы астуркон тратили около 6% времени на кормление молоком. Тилер (Tyler,
1969), изучавшая пони породы нью-форест, выяснила, что продолжительность 1 периода
сосания в первую неделю составляет 80 сек, что больше, чем у шетлендских пони в
Аскании-Нова, хотя этот показатель был схожий у жеребят старшего возраста обеих
пород. Но поскольку частота сосаний у пони нью-форест почти в два раза превышала
показатели для асканийских пони, то время, затраченное первыми на кормление молоком,
было большим (около 8,9% дневного времени в первую неделю жизни, 2,8% в возрасте 7-
8 недель и 2,3% в возрасте 10-11 недель). Соответственно, пони нью-форест тратили
меньше времени на пастьбу (6,6% в первую неделю и около 20% с 3 по 12 неделю
жизни). Жеребята камаргуанских пони, изучавшиеся Боем с соавторами (Boy et. al.,
1979), также мало паслись в первую неделю жизни (около 13% времени), однако к началу
третьего месяца жизни время, затрачиваемое на питание, совпадало с показателями
шетлендских пони в Аскании-Нова, также как совпадали и показатели взрослых
лактирующих кобыл. Жеребята нью-форест в общем отдыхали почти в два раза меньше,
чем шетлендские пони, хотя время отдыха лёжа было практически одинаковым (Tyler,
1969). Время отдыха жеребят и взрослых камаргуанских пони было немного меньше, чем

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
у асканийских того же возраста, хотя, в отличие от шетлендских, взрослые камаргуанские
кобылы часто отдыхали лёжа и тратили на это около 6% времени (Boy et al., 1979). Таким
образом, жеребята шетлендских пони в Аскании-Нова тратили на питание и на отдых в
целом больше, чем пони некоторых других пород.
В возрасте двух месяцев и старше у жеребят шетлендских пони на автогруминг
уходило в 2,5-5 раз меньше времени, чем у молодняка лошади Пржевальского (Zharkikh,
2000), хотя в первую неделю жизни жеребята пони почёсывались в 2 раза больше. Такая
же картина наблюдалась и у взрослых кобыл. Жеребята лошадей Пржевальского
начинают принимать участие во взаимном груминге в возрасте от 20 до 35 дней. Частота
аллогруминга у них уменьшается по мере взросления и составляет 0,13, 0,05 и 0,03 раза в
час в возрасте соответственно 8, 9 и 11 недель (Zharkikh, 2000), тогда как у жеребят
шетлендских пони частота увеличивается. Всё же молодняк шетлендских пони намного
меньше участвовал во взаимном груминге, чем уэльские пони в исследовании Кроуэлл-
Девиса с соавторами (Crowell-Davis et al., 1986). Частота аллогруминга жеребёнка А1
составила 0,12, В1 − 0,25, D1 − 0,5 раза в час, тогда как показатели уэльских жеребят были
1,3 раза в час в первые 2 недели жизни и около 9 раз в час в возрасте 8-12 недель. Игровая
активность пони была незначительной по сравнению с дикими лошадьми – пони играли в
среднем в 4 раза меньше в возрасте 2-2,5 месяцев, чем их сверстники – молодняк
лошадей Пржевальского, хотя в первую неделю жизни показатели были сходны
(Popolow, 1984; Жарких, 1999).
В целом, ритм дневной активности шетлендских пони в Аскании-Нова отличается
от активности пони других пород и от диких лошадей. Представляет интерес
продолжение исследований с целью выяснения влияния погодных условий, кормовых
ресурсов, социальной и демографической структуры табуна на суточную и сезонную
активность пони.
Баскин Л.М. Поведение копытных животных. − М.: Наука, 1976. − 296 с.
Всё о лошади / Ред. акад. А.И. Жигачева. − СПб.: Лениздат, 1996. − 525 с.
Жарких Т.Л. Развитие игрового поведения лошади Пржевальского Equus przewalskii
(Perissodactyla) заповедника "Аскания-Нова" // Зоол. журн. − 1999. − Т.78, №7. − С. 878-884.
Лакин Г.Ф. Биометрия. − М.: Высш. шк., 1990. − 352 с.
Попов С.В., Ильиченко О.Г. Методические рекомендации по этологическим наблюдениям за
млекопитающими в неволе. − М.: Изд-во Московского зоопарка, 1990. − 76 с.
Сервер Д. Великолепие лошади: Справочник. − Минск: Белфакс, 1997. − 128 с.
Федотов П.А. Коневодство. − М.:Агропромиздат, 1989. − 271 с.
Boy V., Duncan P. Time-budgets of Camargue horses: I. Developmental changes in the time-budgets of
foals // Behaviour. − 1979. − Vol.71. − P.187-202.
Boyd L.E. Behaviour problems of equids in zoos // Vet. Clinics of North America: Equine Practice. −
1986. − Vol.2, №3. − P. 653-664.
Crowell-Davis S.L., Houpt K.A., Carini C.M. Mutual grooming and nearest-neighbour relationships
among foals of Equus caballus // Appl. Anim. Behav. Sci. − 1986. − №15. − P. 113-123.
Kiley-Worthington M. Stereotypes in horses // Equine practice. − 1983. − Vol.5, №.1. − P. 34-40.
Popolow C. Time budgets of Equus przewalskii at the Bronx Zoo // Unpublished undergraduate research
paper. − Ithaca: Cornell University, 1984.
Rifa H. Activity patterns of feral Asturcon ponies during the breeding season // Poster on the 19 th Int.
Ethological Conf., Toulouse, France. − 1985.
Tyler S.J. The behavior and social organization of the New Forest ponies: Disertation. − Cambridge,
1969. − 188 р.
Waring G.H. Nursing behavior of foals (Equus caballus) // Paper presented at Animal Behavior Society
Midwestern Conference, West Lafayette, Indiana. − 1978.
Waring G.H. Horse behavior. − New Jersy: Noyes publication, 1983. − 291 р.
Zharkikh T.L. Comfort behavior of Przewalski horses (Equus przewalskii) at the Reserve "Askania Nova"
// Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова": Охорона та збереження рідкісних видів. −
Асканія-Нова. − 2000. − С. 40-49.
89

90
К О Р О Т К І П О В І Д О М Л Е Н Н Я
УДК 632.92:633.872:634.942:625.712.5(477.72)
С.В. Капітоненко
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна
вул. Фрунзе, 13, смт. Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
ВИДОВИЙ СКЛАД ШКІДНИКІВ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО Quercus robur L. В
ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"
Насадження дубів, шкідники, поширення шкідників дубів
ВИДОВИЙ СКЛАД ШКІДНИКІВ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО Quercus robur L. В
ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА". С.В. Капітоненко. – При обстеженні паркових
насаджень в 1982-1986 і 1996-2000 рр. на дубі звичайному виявлено 43 види специфічних і
7 видів багатоїдних шкідників. Найбільш поширеною і шкідливою в окремі роки є зелена
дубова листовійка Tortrix viridana L. Інші види суттєвого значення для росту та розвитку
дуба не мають.
ВИДОВОЙ СОСТАВ ВРЕДИТЕЛЕЙ ДУБА ЧЕРЕШЧАТОГО Quercus robur L. В
ДЕНДРОПАРКЕ "АСКАНИЯ-НОВА". С.В. Капитоненко. – При обследовании
парковых насаждений в 1982-1986 и 1996-2000 гг. на дубе черешчатом выявлено 43 вида
специфических и 7 видов многоядных вредителей. Наиболее распространенной и
вредоносной в отдельные годы является зеленая дубовая листовертка Tortrix viridana L.
Другие виды существенного значения для роста и развития дуба не имеют.
THE SPECIES PEST COMPOSITION OF ENGLISH OAK Quercus robur L. IN THE
DENDROLOGICAL PARK "ASKANIA NOVA". S.V. Kapitonenko. – 50 species of
omnivorous and specific pests were found in English oak during investigations of the park's
planting from 1982 to 1986 and from 1996 to 2000. Tortrix viridana L. was the most widelydistributed
and harmful species of plant pests in some years. The other species of plant pests were
not important for the oak's growing and development.
Дуби ростуть в дендропарку в багатьох місцях − в більшості куртин старої частини
і в захисній смузі, простій та складній дібровах, арборетумі, на "Показовій" та
"Горіховій" галявинах, ділянці "Виставка порід" нової частини парку. Їх видовий склад на
даний час налічує 17 видів, різновидностей і форм. З них найбільш поширеним є дуб
звичайний Quercus robur L. і його пірамідальна форма Q. robur f. fastigiata (Lam.) DC.
Методика досліджень
Протягом 1982-1986 і 1996-2000 рр. здійснювалися фітопатологічні обстеження
насаджень парку. Встановлювався видовий склад шкідників та ступінь пошкодження
ними вегетативних і генеративних органів дуба звичайного. Визначення видів шкідників
проводилось за Б.М. Мамаєвим зі співавторами (1976) та В.І. Гусєвим (1984). Українські
назви шкідливих організмів наведені за російсько-українсько-латинським зоологічним
словником (1983).
Результати досліджень
На дубі звичайному виявлено 50 видів (43 специфічних і 7 багатоїдних) шкідників,
перелік яких наводиться нижче.
Список шкідливих комах і кліщів на дубі звичайному
1. Акацієва несправжня щитовка Parhtenolecanium corni Bouche
2. Брунькова горіхотворка Andricus inflator Hartig.
© С.В. Капітоненко, 2001

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
3. Букова виїмчастокрила міль Chimabache fagella F.
4. Буковий кліщик Monoctenus sulcatus Nal.
5. Буро-сіра в'язова совка Calymnia affinis L.
6. Виноградовидна горіхотворка Neuroterus quercus-baccarum L.
7. Дисковидна горіхотворка Neuroterus albipes Schlecht.
8. Дубова вузька міль-малятко Nepticula basigutella Hein.
9. Дубова зелена листовійка Tortrix viridana L.
10. Дубова кишенькова міль-пістрянка Caloptilia alchimiella Sc.
11. Дубова листяна філоксера Phylloxera coccinea Heyden
12. Дубова міль-малятко Nepticula atricapitella Haw.
13. Дубова міль-пістрянка Lithocolletis quercifoliella Zell.
14. Дубова необпилена попелиця Tuberculatus annulatus Hart.
15. Дубова однокольорова міль-мінер Tischeria ekebladella Bjerk.
16. Дубова опукла попелиця Acanthochermes quercus Kollar.
17. Дубова палева листовійка Aleimma loeflingiana L.
18. Дубова строката попелиця Lachnus roboris L.
19. Дубова чохлоноска Coleophora lutipenella Zell.
20. Дубова широколопатева галиця Macrodiplosis dryobiae F. Loew.
21. Дубова широкомінуюча міль Acrocercops bronghiardellum F.
22. Дубова щитівка Diaspidiotus zonatus Frauenf.
23. Дубовий блошак Altica quercetorum Foudr.
24. Дубовий вузькомінуючий довгоносик Rhynchaenus subfasciatus Gyll.
25. Дубовий довгоносик-трубковерт Attelabus nitens L.
26. Дубовий крайовий кліщик Acaricalus cristatus Nal.
27. Дубовий мінуючий довгоносик Rhynchaenus quercus L.
28. Дубовий плямистий кліщик Epitrimerus messalongeanus Nal.
29. Дубовий чорний пильщик Arge rustica L.
30. Жолудева плодожерка Carcocapsa splendana Hb.
31. Жолудевий довгоносик Curculio glandium Marsh.
32. Зимовий п'ядун Operophthera brumata L.
33. Кільчастий п'ядун дубовий Cosymbia quercimontaria Bastelb.
34. Конусовидна горіхотворка Andricus testaceipes Hart.
35. Кульковидна горіхотворка Cynips kollari Hart.
36. Листовійка-товстунка багатоїдна Cacoecia рodana Scop.
37. Монетовидна горіхотворка Neuroterus numismalis Foucc.
38. Опукла дубова листоблішка Trioza remora Forst.
39. Розанна листовійка Archips rosana L.
40. Розділена горіхотворка Cynips divisa Hart.
41. Свинцево-смугаста листовійка Ptycholoma lecheana L.
42. Смородинова кривовуса листовійка Pandemis cerasana Hbn.
43. Смугаста хвилевидна горіхотворка Cynips longiventris Hart.
44. Совка-лишайниця Daseocheta alpium Osbeck
45. Строкато-золотиста листовійка-товстунка Archips xylosteana L.
46. Стягуюча горіхотворка Andricus curvator Hart.
47. Устрицевидна горіхотворка Andricus ostreus Hart.
48. Шишковидна горіхотворка Andricus foecundatrix Hartig.
49. Яблуковидна горіхотворка Cynips quercusfolii L.
50. Яйцевидна горіхотворка Cynips agama Hartig.
Найбільш поширеною і шкідливою для парку є дубова зелена листовійка. Цей вид
майже щорічно з'являється в насадженнях дуба і нерідко шкодить разом з палевою
дубовою, свинцево-смугастою, строкато-золотистою та іншими листовійками (таблиця),
а також із зимовим п'ядуном.
В період масового розмноження листогризучих шкідників (листовійок, зимового
п'ядуна) насадження дуба були оброблені препаратами хімічного і рослинного
91

92
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
походження. Смертність шкідників від застосування 0,025% фюрі становила в
середньому 62,3%; 0,1% фосфаміда – 95,4% і 0,3% дециса – 98%. При обробці дерев
настоями цибулі городньої Allium cepa L. загинуло 50,3%, лопуха справжнього Arctium
lappa L. – 52,7%, чистотілу великого Chelidonium majus L. – 54,8%, а також відварами
пижма деревієлистого Tanacetum achilleifolium (Bieblsch. Bip.) – 55,6%, горіха грецького
Juqlans regia L. – 58,3% і деревію благородного Achillea nobilis L. – 67,0% гусениць
листовійок.
Співвідношення листовійок на дубі звичайному (в %)
Види листовійок парк,
куртина
Старий Новий парк
41
проста
діброва
(захід)
захисна
смуга
(північ)
захисна
смуга
(південь)
Зелена дубова 30 77,2 45,4 25
Палева 6,3 8,8 16,6 6,4
Товстунка багатоїдна 4,7 14 - -
Строкато- золотиста 37,5 - 16,6 9,2
Смородинова кривовуса 2,1 - 12,3 33,6
Свинцево-смугаста 6,1 - - 22,4
Розанна 13,3 - 9,1 3,4
Знайдено на дубі і
13 видів горіхотворок, але
шкідливість більшості з
них несуттєва – утворені
гали різної форми і
розміру не викликають
передчасного в'янення,
скручування або
обпадання листків. Лише
стягуюча горіхотворка
деформує середню жилку
листка, а брунькова і
шишкова видозмінюють
бруньки. Частіше виявляли на листках монетовидну і яблуковидну горіхотворки.
Із виявлених 9 видів молей частіше всього відмічали дубових міль-пістрянку,
однокольорову міль-мінера, широкомінуючу міль. Міль-пістрянка суттєво не впливала на
розвиток листків; міни двох інших видів молі – однокольорової і широкомінуючої –
нерідко вкривали майже всю поверхню листків, викликаючи їх передчасне в'янення і
засихання. Інші види молей зустрічались рідко, а пошкодження ними листків були
незначними.
Знайдені на дубі 4 види попелиць були малочисельними, і шкода від них
невідчутна – в місцях живлення комах з'являлось слабке пожовтіння, але листки не
обпадали.
На нижній стороні листків окремих дерев були виявлені 3 види кліщів;
пошкодження ними не перевищувало слабкого ступеня.
Гусениці 2 видів совок, які на поодиноких деревах завдавали листкам пошкодження
слабкого ступеня, суттєвого значення для розвитку дубів не мали.
Серед 4 видів довгоносиків, знайдених на дубі, два є мінуючими – дубовий
вузькомінуючий і мінуючий. Їх пошкодження слабкого ступеня відмічали лише на
окремих деревах. Третій вид – дубовий довгоносик-трубковерт − зі слабким ступенем
пошкодження був відмічений також на поодиноких деревах. Четвертий вид – жолудевий
довгоносик – наносить значних збитків насінництву дубів: нерідко кількість
пошкоджених ним жолудів досягала 35-56%, а в деяких місцях і до 70%.
Жолуді пошкоджує і інший вид – жолудева плодожерка. Кількість пошкоджених
нею жолудів коливалась в межах 11-19%.
На листках поодиноких дерев виявляли щитівок – дубову і акацієву несправжню.
Ступінь заселення ними дерев не перевищував слабкого рівня.
В окремі роки відмічали слабке пошкодження листків личинками дубових чорного
пильщика, блошака, опуклої листоблішки та широколопатевої галиці.
Висновки
Дуб звичайний в умовах дендропарку "Асканія-Нова" пошкоджується в різному
ступені 50 видами багатоїдних і специфічних шкідників. В цілому фітосанітарний стан
цього виду задовільний, але пошкодження зеленою дубовою, строкасто-золотистою,
смородиновою кривовусою, свинцево-смугастою, палевою та розанною листовійками
бувають досить значними і спричиняють втрату декоративності, тому його насадження
потребують систематичного контролю.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
Гусев В.И. Определитель повреждений лесных, декорaтивных и плодовых деревьев и кустарников.
− М.: Лесная промышленность, 1984. − 472 с.
Мамаев Б.М., Медведев Л.Н., Правдин Ф.Н. Определитель насекомых Европейской части СССР. −
М.: Просвещение, 1976. − 320 с.
Російсько-українсько-латинський зоологічний словник: Термінологія і номенклатура / Уклад.
О.П. Маркевич, К.І. Татарко. – Київ: Наук. думка, 1983. – 382 с.
УДК 636.082.592:[599.73.5+636.2]:590.6(477.72)
М.Ю. Треус, В.О. Смаголь
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім.Ф.Е.Фальц-Фейна
вул. Фрунзе, 13, смт. Аскания-Нова, Чаплинський район, Херсонська обл., 75230 Україна
НАСЛІДКИ ІНБРИДИНГУ У ДИКИХ ТА СВІЙСЬКИХ ТВАРИН ЗООПАРКУ
"АСКАНІЯ-НОВА"
Дикі тварини, інбридинг, коефіцієнт генеалогічної подібності, зоопарк "Асканія-Нова",
наслідки інбридингу
НАСЛІДКИ ІНБРИДИНГУ У ДИКИХ ТА СВІЙСЬКИХ ТВАРИН ЗООПАРКУ
"АСКАНІЯ-НОВА". М.Ю. Треус, В.О. Смаголь. – Розмноження тварин в зоопарках
відбувається із застосуванням вимушеного інбридингу. Результати його виявляються в
ослабленні конституції, різних формах потворності, мертво- і слабконароджуваності
молодняка. Коефіцієнт генеалогічної подібності коливається від 92 до 100%, однак
чисельність диких тварин у популяціях зоопарку "Асканія-Нова" підтримується на одному
рівні або збільшується; у свійських форм спостерігається зменшення розмірів потомства
(гаял – Bos gaurus frontalis Lemb.) або виродження всієї популяції (худоба ватусі – Bos
taurus macrocerus L.).
ПОСЛЕДСТВИЯ ИНБРИДИНГА У ДИКИХ И ДОМАШНИХ ЖИВОТНЫХ
ЗООПАРКА "АСКАНИЯ-НОВА". М.Ю. Треус, В.А. Смаголь. – Размножение животных
в зоопарках происходит с применением вынужденного инбридинга. Результаты его
проявляются в ослаблении конституции, различных уродствах, мертво- и слаборожденности
молодняка. Коэффициент генеалогического сходства колеблется от 92 до 100%, однако
численность диких животных в популяциях зоопарка "Аскания-Нова" поддерживается на
одном уровне или увеличивается; у домашних форм наблюдается измельчание потомства
(гаял – Bos gaurus frontalis Lemb.) или вырождение всей популяции (скот ватусси – Bos
taurus macrocerus L.).
THE CONSEQUENCES OF INBREEDING IN THE WILD AND DOMESTIC ANIMALS
AT THE ASKANIA NOVA ZOO. M.Yu. Treus, V.O. Smagol. – The zoo animals are bred by
the method of forced inbreeding. The results of the forced inbreeding are dead and weak
youngsters, different deformities and poor body constitution. The coefficient of genealogical
kinship fluctuats from 92 to 100%. However the size of the zoo's populations lasts on the same
level or even increases. The body size diminishes in Gajals' offsprings Bos gaurus frontalis Lemb.
and watussi cattle herd Bos taurus macrocerus L. degenerates; but both of abovementioned
species belong to the domestic cattle.
Результати застосування інбридингу у тваринництві досить суперечливі (Харчук,
1972). За даними одних авторів, часто спостерігається різке падіння плодючості,
ослаблення конституції, надмірний розвиток тварин, зниження життєздатності приплоду,
які виявляються у появі слабких, недорозвинених форм та каліцтва (Чирвинский, 1903).
На основі аналізу застосування інбридингу в світовій зоотехнічній практиці
Д.А. Кисловський (1965) прийшов до висновку, що тісний інбридинг "розщеплює"
генотип тварин на ряд гомозиготних комбінацій, у тому числі збільшує різноманіття у
межах групи свійських тварин. Про підвищення мінливості при інбридингу повідомляли
© М.Ю. Треус, В.О. Смаголь, 2001
93

94
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
М.М. Колесник (1968), Л.П. Дегтяренко (1971). Л.П. Дегтяренко вважає, що колишнє
уявлення про те, що інбридинг веде до одноманіття, а кросбридинг до мінливості, має
бути переглянуто. Ступені спорідненого парування залежать від виду та породи тварин, а
також від умов, в яких розводиться порода: споріднене парування, яке допускається,
наприклад, в м'ясному скотарстві, може зашкодити в молочному (Борисенко, 1967).
Л.П. Дегтяренко (1971) прийшла до висновку, що споріднене парування корів призводило
до деякого погіршення екстер'єру та послаблення конституції, але підвищувало молочну
продуктивність при помірному типі парування. Дж. Бергман (Bergmann, 1997) пов'язує
зменшення всіх промірів у поні із збільшенням інбридингу.
Про інбридинг у диких тварин в природних умовах у доступній нам літературі
відомостей недостатньо. T. Клаттон-Брок (Clutton-Brock, 1989) стверджує, що самці у
більшості соціальних видів ссавців, виростаючи, покидають батьківську групу, а самки
залишаються в ній на все життя. У деяких видів – навпаки. Цей феномен розглядається як
пристосування для уникнення інбридингу. В. Олех (Olech, 1987) виявила, що зі
збільшенням коефіцієнта інбридингу зростає процент смертності у телят та молодих
тварин. Висловлено припущення, що такий механізм відбору направлений на
"вимивання" з популяції шкідливих рецесивних генів. Цієї ж думки дотримуються
К. Пакер (Packer, 1979), Ф. Добсон (Dobson, 1982), Дж. Дауноуер (Downhower, 1983),
Р. Левин (Lewin, 1983), Дж. Мур, Е. Рауф (Moore, Rauf, 1984), Е. Темплтон, Б. Рід
(Templeton, Read, 1984), які спостерігали за іншими видами диких тварин (69 видів
ссавців).
В зоопарках дикі тварини розмножуються у тісній спорідненості. Тільки обмін
тваринами допомагає ослабити її вплив. М.В. Лобанов (1961), аналізуючи
близькоспоріднене розведення антилопи кана Taurotragus oryx Pall. в асканійському
зоопарку за період з 1892 до 1960 року, прийшов до висновку, що з 1952 року у кан
почала проявлятися депресія, яка виявлялася у викривленні кінцівок, відставанні у
розвитку, природженій торцюватості копит, різних каліцтвах, а також у народженні
мертвих та слабких телят.
За нашими дослідженнями, у 1982 році підрахований за формулою Ф. Ейснера
(Ейснер, 1969) коефіцієнт генеалогічної подібності всього післявоєнного поголів'я кан
складав 99,2%. У зв'язку із завозом плідників з-за кордону в 1971 р. та з Київського
зоопарку в 1985 р. він знизився до 92%, але тепер знову підвищився до 99,2%. Наслідки
інбридингу − аборти, слабко- та мертвонароджені телята, природжені пороки серця,
захворювання нирок, легенів, печінки, аномалії суглобів кінцівок, відростання копит.
Серед одержаного приплоду було два гермафродити, які з віком переросли: одне в самця,
друге − в самку. В подальшому тварини виявилися безплідними.
Післявоєнна популяція гну блакитного Connochaetes taurinus Burch.
розмножувалася у близькій спорідненості, але О.О. Салганський зі співавторами
(Салганский и др., 1963) відмічали, що жодних видимих негативних наслідків інбридингу
в цьому стаді не спостерігалося. За нашими дослідженнями, коефіцієнт генеалогічної
подібності в стаді гну в 1944-1960 роках дорівнював 99,9%. Після завозу двох самців із
Голландії в 1967 році (тільки один із них брав участь у розмноженні) вищезазначений
коефіцієнт знизився до 97,8%. Після завезення в 1980 році ще однієї групи тварин із
Голландії та одного самця з Київського зоопарку коефіцієнт утримується на рівні 97,2%.
У групі гну за весь період спостережень було зафіксовано два випадки природженого
каліцтва, декілька мертвонароджених, аборти та яловість.
Вивчення впливу тісного інбридингу в групах інших тварин показало, що
коефіцієнт генеалогічної подібності в стадах кафрського буйвола Syncerus caffer L.
складає 100%, ватусі Bos taurus macrocerus L. і гаялів Bos gaurus frontalis Lemb.
(одомашнена форма дикого бика гаура) − 99,9%, гарн Antіlope cervicapra L. − 99,3%,
ситатунг Tragelaphus spekii Schater. − 99,4%. Засновниками популяції кафрського буйвола
є пара завезених в 1962 році до Асканії-Нова тварин, від яких одержано 78 особин
потомків. Тобто, розмноження протягом тривалого часу йде у близькій спорідненості і
вимагає завезення нових особин. Ці групи тварин ніколи не досягали великої чисельності,
оскільки відхід тварин із різних причин дорівнював народженню. У ситатунги негативні

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
наслідки частіше за все проявлялися запаленням привушної слинної залози, у гарн –
контрактурою окремих або всіх кінцівок, а у однієї самочки виявилася клоака, куди
відкривалися анал і сечостатеві органи. У худоби ватусі зафіксований випадок
народження двоголового плода. Але, незважаючи на високий інбридинг, чисельність
популяції кани, ситатунги, гарни, гну блакитного, бізона Bison bison L., кафрського
буйвола, гаяла знаходиться на одному рівні, поголів'я нільгау Boselaphus tragocamelus
Blain. зростає. Інбридинг в Асканії-Нова значно менше впливає на диких тварин, ніж на
свійських – стадо худоби ватусі поступово вироджується, а гаяли відстають у рості та
розвитку від особин, які надійшли в зоопарк.
Борисенко Е.Я. Разведение сельскохозяйственных животных. − М.: Колос, 1967. − 220 с.
Дегтяренко Л.П. Инбридинг при совершенствовании алатауской породы: Автореф. дис… канд.
с-х. наук: 06.553 / Киргизский с.-х. ин-т. − Фрунзе, 1971. − 17 с.
Ейснер Ф.Ф. Оцінка генеалогічної однорідності стада // Молочно-м'ясне скотарство. − 1969. − Вип.
13. − С.17-19.
Кисловский Д.А. Избранные сочинения. − М.: Колос, 1965. − 269 с.
Колесник М.М. Генетика і селекція в тваринництві . − Київ: Знання, 1968. − 48 с.
Лобанов Н.В. Вредные последствия близкородственного разведения антилоп канна в "Аскания-
Нова" // Журн. общей биол. − 1961. − Т.XXII, №2. − С. 155-157.
Салганский А.А., Слесь И.С., Треус В.Д., Успенский Г.А. Зоопарк "Аскания-Нова". − Киев:
Госиздат с.х. лит-ры УкрССР, 1963. − 304 с.
Харчук И.Т. Результаты использования инбридинга при разведении чернопестрого скота
Украины: Автореф. дис… канд. с-х. наук: 06.550 / Укр. с.-х. академия. − Киев, 1972. − 28 с.
Чирвинский Н.П. Общее животноводство. − С.-Пб.: Деврино, 1903. − 180 с.
Bergmann J.A.G. Efecto da endogania sobve cavacten sticas morfologicas em ponies da vaca Brasilevia
// Escola de Vet. UFMG, Belo Hovironte. − 1997. − Vol.49, №1. − P. 103-111.
Clutton-Brock T.H. Female transfer and inbreeding avoidans in social mammals // Natura. − 1989. −
Vol.337, №6202. − P. 70-72.
Dobson F.S. Competition for mates and predominat juvenile male dispersal in mammals // Anim. Behav.
− 1982. − Vol.30, №4. − P. 1183-1192.
Downhower J.F. Epigamic selection patterns and consequences // Proc. 18 th Int. Ethol. Conf. − Brisbane,
1983. – Vol.5, №1. − 85 p.
Lewin R. Brotherly alliances help avoid inbreeding // Science. − 1983. − Vol.222, №4620. − P. 148-151.
Moore J., Rauf A. Are dispersal and inbreeding avoidance related? // Anim. Behav. − 1984. − Vol.32,
№1. − P. 94-112.
Olech W. Analysis of inbreeding in European bison // Acta theriol. − 1987. − Vol. 32, № 21-31. − P. 373-
378.
Packer C. Intertroop transfer and inbreeding avoidance in Papio anubis // Anim. Behav. − 1979. − Vol.27,
№1. − P. 1-36.
Templeton A.R., Read B. Factors eliminating inbreedind depression in a captive herd of Speke's Gazelle
(Gazella spekei) // Zoo.Biol. − 1984. − Vol.3, №3. − P. 177-199.
95

96
Х Р О Н І К А
СЕСІЯ РАДИ БОТАНІЧНИХ САДІВ УКРАЇНИ
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
21-24 травня 2001 року на базі Біосферного заповідника "Асканія-Нова" відбулася
Сесія Ради ботанічних садів України. В її роботі взяли участь керівники та співробітники
ботанічних садів і дендрологічних парків, а саме: Національного ботанічного саду НАНУ,
Головного ботанічного саду Російської АН, Донецького та Криворізького ботанічних
садів НАНУ, Нікітського ботанічного саду − Національного наукового центру УААН,
дендропарків "Софіївка", "Олександрія", "Тростянець" НАНУ, ботанічного саду
ім. О.В. Фоміна Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, ботанічних садів
Дніпропетровського, Львівського, Одеського, Харківського, Чернівецького національних
університетів, Херсонського педагогічного університету, Житомирської агроекологічної
академії, Кременецького ботанічного саду Міносвіти України, дендропарків Сирецького,
"Асканія-Нова" та "Устимівка", Запорізького дитячого ботанічного саду, дослідного
господарства "Новокаховське" Нікітського ботанічного саду, а також спеціалісти
Державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області,
Херсонського обласного управління агроекології − всього 107 чол.
Обговорювалася проблема "Стан та перспективи збереження біорізноманіття
рослин у степовій зоні України". На пленарному засіданні були заслухані доповіді д.б.н.
Мельника В.І. "Лучні степи України: географія, охорона, моделювання"; д.б.н.
Корженевського В.В., к.б.н. Садогурського С.Є., к.б.н. Костіна С.Ю. "Проблеми
збереження біорізноманіття степової біоти Криму і Національна екологічна мережа";
к.б.н. Гавриленка В.С. "Біосферні функції ″Асканії-Нова″ в південному степовому регіоні
України"; к.б.н. Приходько С.А. "Роль Донецького ботанічного саду НАН України у
вивченні і збереженні біорізноманіття степів Південного Сходу України"; к.б.н.
Кучеревського В.В. "Сучасний стан, тенденції змін та шляхи збереження біологічного
різноманіття флори Правобережного степового Придніпров'я"; к.б.н. Гавриленко Н.О.,
к.с.-г.н. Рубцова А.Ф. "Колекційний фонд деревних рослин парку ″Асканія-Нова″: стан та
перспективи збагачення і використання"; Дерев'янка В.М. "Гледичія звичайна в
культуроценозах південного степу України".
Учасники Сесії ознайомилися із зеленими колекціями Державного дендрологічного
парку "Асканія-Нова", роботами його співробітників в галузі інтродукції рослин. Вони
також мали змогу вивчити досвід збереження типчаково-ковилового степу та методи
збереження різноманіття диких тварин в заповіднику "Асканія-Нова".
Після активного обговорення доповідей і проведення наукової дискусії за
зазначеною темою Сесія прийняла рішення.
Р І Ш Е Н Н Я
Сесії Ради ботанічних садів України,
проведеної у Біосферному заповіднику "Асканія-Нова" 21-24 травня 2001 р.,
присвяченої стану та перспективам збереження біорізноманіття рослин
у степовій зоні України
Конвенція про біологічне різноманіття свідчить, що "Біологічні ресурси Землі є
життєво необхідними для економічного і соціального розвитку людства". Через це
одержує все більше визнання той факт, що біологічне різноманіття є світовим надбанням
великої цінності для теперішніх і майбутніх поколінь. В той же час сьогодні, як ніколи,
виникла небезпека існування видів та екосистем. Загрожуючими темпами продовжується
зникнення видів, викликане діяльністю людини.
Особливо актуальні питання збереження рослин у степовій зоні України, де вони
часто знаходяться в екстремальних умовах, що зумовлює зменшення кількості видів,
зокрема ендемів.

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
На виконання постанови Сесії Ради ботанічних садів "Про збереження біологічного
різноманіття" присутні ознайомилися зі станом роботи Біосферного заповідника
"Асканія-Нова", заслухали доповідь його директора В.С.Гавриленка "Біосферні функції
“Асканія-Нова” у південному степовому регіоні України", а також доповіді провідних
вчених у галузі досліджень степового біорізноманіття: В.І. Мельника,
В.В. Корженевського, В.В. Кучеревського, С.А. Приходько, А.Ф. Рубцова,
Н.О. Гавриленко, В.М. Дерев'янка.
З жалем доводиться констатувати, що вплив антропогенного фактору призводить
до загибелі окремих осередків степової рослинності.
Сесія ухвалила:
1. Схвалити доповідь директора Біосферного заповідника "Асканія-Нова", яка
свідчить про відповідність наукової і виробничої діяльності Біосферного заповідника
основному завданню – збереженню і відтворенню біорізноманітності рослинного і
тваринного світу.
2. Вважати одним із найголовніших завдань ботсадів і дендропарків охорону
рідкісних та зникаючих видів ex situ. Всі види судинних рослин "Червоної книги
України" повинні бути представлені в ботсадах і дендрозаповідниках. Ботанічні сади
України повинні проводити виявлення, вивчення та моніторинг популяцій рідкісних та
зникаючих видів степових рослин в межах своїх регіонів.
3. Схвалити діяльність Нікітського ботанічного саду "Національний науковий
центр", Донецького, Національного, Криворізького ботанічних садів НАН України по
збереженню і охороні степової рослинності.
4. Вважати необхідним моделювання степових екосистем як найважливішу
роботу по збереженню деяких видів. Розробити методику збереження та охорони рослин
ex situ. Визначити відповідальних провідних спеціалістів з моделювання екосистем.
5. Вважати нагальним питання необхідності збереження біорізноманіття,
створення Червоної Книги Криму і складання регіональних списків рідкісних і
зникаючих видів рослин (відповідальний В.В. Корженевський).
6. Вважати необхідним репатріацію раритетних видів у природу.
7. Наголосити на необхідності збільшення репрезентативної степової рослинності
в природно-заповідному фонді України.
8. Звернутися до Головного управління національних природних парків та
заповідної справи Мінекобезпеки і в обласні управління Мінекології з пропозицією
необхідності погодження питань створення екологічної мережі з ботсадами і
дендрозаповідниками в регіонах, де планується їх створення.
9. Ландшафтні зони повинні входити до природно-заповідного фонду України.
10. Вийти з пропозицією до Мінекології України про необхідність розробки
національної програми по обліку біологічного різноманіття України.
11. Доручити Нікітському ботанічному саду (головний координатор
В.В. Корженевський) разом з провідними ботанічними садами – Національним
ботанічним садом НАН України (В.І. Мельник), Донецьким ботанічним садом НАН
України (В.М. Остапко, С.А. Приходько), Криворізьким ботанічним садом НАН
України (В.В. Кучеревський) сформулювати програму складання Червоних списків у
кожній області (спільно з адміністраціями областей). Призначити відповідальними за
збереження червонокнижних видів у відповідних ботанічних садах В.І. Мельника,
В.М. Остапка та С.А. Приходько, В.В. Кучеревського.
12. Звернутися до Мінекології України з пропозицією організувати виконання
Закону про рослинний світ в порядку проведення екологічних експертиз по збереженню
рідкісних і зникаючих видів на прикладі показу зникнення окремих видів ("похоронів"
виду).
13. Ініціювати прийняття постанови Кабінету Мінністрів України про необхідність
заборони розорювання незарезервованих земельних угідь.
97

98
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
14. Посилити пропагандистську роботу, популяризаційну та видавничу діяльність
ботсадів і заповідників по збереженню рідкісних рослин як степової зони, так і флори
України в цілому.
15. Привести у відповідність словник термінів і сучасної термінології по
інтродукції рослин.
16. Провести наступну Сесію Ради ботсадів України в Одеському ботанічному саду
у ІІ декаді травня 2002 року.
17. Учасники Сесії висловлюють найщирішу подяку організаторам Сесії Ради
ботсадів України − співробітникам Біосферного заповідника "Асканія-Нова" на чолі з
директором В.С. Гавриленком та дякують керівництву Української академії аграрних
наук за можливість проведення Сесії.
Н.О. Гавриленко

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
СТЕКЛЕНЬОВ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ:
Сорок п'ять років наукової діяльності
(до 70-річчя з дня народження)
Ю В І Л Е Ї
7 листопада 2000 р. виповнилося 70 років від дня
народження Євгена Петровича Стекленьова. Євген
Петрович народився в м. Полтаві у родині службовців.
В цьому ж місті отримав середню та вищу освіту.
Здобувши в Полтавському сільськогосподарському
інституті кваліфікацію вченого зоотехніка, в 1953 році
починає трудову діяльність лаборантом Всесоюзного
науково-дослідного інституту тваринництва "Асканія-
Нова". Тут навчається в аспірантурі і в 1960 році
захищає кандидатську дисертацію. З перших днів
трудової діяльності молодий вчений зарекомендував
себе вдумливим, наполегливим, вимогливим до себе та
до колег працівником. Тому і доручали йому складні та
відповідальні ділянки. З 1956 року, після закінчення
аспірантури, він працює в.о. старшого наукового співробітника, а з 1963 до 1975 року –
старшим науковим співробітником відділу зоопарку УНДІТ "Аскания-Нова". З 1975 року
Євген Петрович працював в.о. завідувача відділом акліматизації та гібридизації диких
тварин Українського науково-дослідного інституту тваринництва, а в 1978-1979 рр. –
його завідувачем; з 1979 до 1990 р. він – старший науковий співробітник цього відділу. В
1965 році Євген Петрович отримав вчене звання старшого наукового співробітника, а в
2001 р. – професора. У 1990-1994 роках Євген Петрович обіймав посаду завідуючого
лабораторією фізіології розмноження диких тварин, у 1994-1995 рр. − в.о. провідного
наукового співробітника. Після відокремлення в 1995 році заповідника від науководослідного
інституту Євген Петрович посідає місце провідного наукового співробітника
лабораторії збереження різноманіття диких тварин Біосферного заповідника "Асканія-
Нова". За сорок п'ять років творчої діяльності ним виконані фундаметальні дослідження в
галузі фізіології, гібридизації та селекції тварин.
Зараз Євген Петрович Стекленьов працює над розв'язанням низки наукових і
практичних питань щодо фізіології, особливостей розмноження тварин, які розводяться
на півдні України, створення та вивчення нових гібридних форм тварин бантенгової та
бізонячої комбінацій. Результати його досліджень узагальнені в дисертації на здобуття
наукового ступеня доктора біологічних наук, захищеної в 1973 році, монографії
"Віддалена гібридизація тварин" (2001 р.), 256 друкованих статтях і тезах. Ці роботи,
присвячені вивченню фізіологічних особливостей розмноження диких тварин, не тільки
розкривають діапазон наукових інтересів вченого, а й свідчать про його значний вклад в
цю галузь знань як в теоретичному, так і в прикладному відношенні.
Багатий досвід Євген Петрович передає молоді. Під його керівництвом захищено
п'ять кандидатських дисертацій.
Євген Петрович представляв заповідник "Асканія-Нова" на багатьох конференціях,
симпозіумах, міжнародних конгресах (Чехія, Польща, Угорщина), де доповідав про
результати наукової роботи по фізіології розмноження та віддаленій гібридизації тварин.
Заслуги Є.П. Стекленьова відмічені державними нагородами: Почесною Грамотою
Президії Верховної Ради України за досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарської
науки та високі виробничі показники (1969 р.), Ювілейною медаллю, присвяченою 100річчю
від дня народження М.І. Вавілова (1969 р.), медаллю "За доблестный труд в
ознаменование 100-летия со дня рождения Владимира Ильича Ленина" (1970 р.).
Колеги бажають Євгену Петровичу міцного здоров'я та успіхів у подальшій
науковій діяльності.
Колеги
99

100
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
БЕВОЛЬСКАЯ
МАРГАРИТА ВАЛЕНТИНОВНА:
Тридцать лет не расставаясь со страусами
( к 70-летию со дня рождения)
26 мая 2001 г. отметила свой юбилей одна из
старейших работников зоопарка "Аскания-Нова",
бывший сотрудник отдела акклиматизации и
гибридизации животных Маргарита Валентиновна
Бевольская. Ей исполнилось 70 лет.
Маргарита Валентиновна родилась в г.
Зарайске Московской области в семье служащих.
Закончив в 1949 г. школу, она поступила в
Московский пушно-меховой институт (г. Балашиха
Московской обл.), где слушала лекции видных
ученых-биологов П.А. Мантейфеля,
С.Н. Боголюбского, Б.Н. Кузнецова, Е.Д. Ильиной.
Успешно закончив охотоведческий факультет института и получив специальность
зоотехника-зверовода, она уехала на Север, где работала старшим зоотехником
оленесовхоза "Полярный" Тюменской обасти, а затем заведующей зверофермой и
научным сотрудником Нарьян-Марской сельскохозяйственной опытной станции.
После того, как в 1969 г. Маргарита Валентиновна прошла по конкурсу на
должность младшего научного сотрудника отдела акклиматизации и гибридизации
животных УНИИЖ "Аскания-Нова", ее жизнь оказалась тесно связанной с Асканией-
Нова. Здесь у М.В. Бевольской появилась возможность работать со многими видами
экзотических животных, однако предметом ее научной страсти стали гигантские
нелетающие птицы – страусы. Всю свою жизнь в Аскании-Нова Маргарита Валентиновна
посвятила разведению этих удивительно красивых, грациозных птиц. За годы ее работы в
зоопарке создано стабильно размножающееся поголовье эму и нанду, позволяющее
пополнять репродуктивную группу и реализовывать страусовых птиц другим зоопаркам.
Путем инкубации и естественного насиживания регулярно получали птенцов
африканского страуса. Совместно с сотрудниками ведущих институтов СНГ разработаны
технологии разведения всех трех видов бескилевых птиц.
Выйдя в 1988 г. на пенсию, Маргарита Валентиновна не оставила своей работы со
страусами. Ею разработана методика разведения этих птиц, которая используется не
только в Аскании-Нова, но и в других регионах Украины, а также в России при создании
государственных и частных страусиных ферм.
Маргарита Валентиновна обладает исключительной трудоспособностью; энергия ее
поистине неиссякаема. В настоящее время М.В. Бевольская завершает работу над
большой монографией по гнездовой биологии страусов. Цель работы – описание
особенностей размножения бескилевых птиц, социальных взаимоотношений между
ними, закономерностей гнездовой биологии, обобщение опыта работы по разведению
этих птиц в условиях неволи, организации гнездования, инкубации яиц и т.д. Будут
изложены способы ослабления влияния антропогенных факторов на поведение,
биоритмы, характер размножения в процессе доместикации животных. Одновременно
М.В. Бевольская работает над второй книгой, посвященной росту и развитию страусов,
их выращиванию в условиях неволи.
Так пожелаем Маргарите Валентиновне дальнейшей творческой работы,
завершения всех ее планов.
Коллеги

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
В Т Р А Т И Н А У К И
ПАМЯТИ ЭНН ТРОММЕРСХАУЗЕН БОУЛИНГ
Энн Троммерсхаузен Боулинг была исполнительным
заместителем директора лаборатории ветеринарной
генетики и адъюнкт-профессором в отделе размножения и
здоровья животных в Школе ветеринарной медицины
Калифорнийского университета в Девисе. Её
преждевременная смерть 8 декабря 2000 года − это потеря
учёного, сыгравшего уникальную и решающую роль в деле
сохранения генофонда лошади Пржевальского. Этот вид
исчез в дикой природе, но популяцию сохранившихся в
неволе животных смогли увеличить от критически малой до
такой, которая позволила осуществить в конце ХХ века
реинтродукцию диких лошадей в места их естественного
обитания.
В рамках Американской программы спасения диких животных и Европейской
программы сохранения редких видов работа Энн Боулинг по определению вариаций
сохранившегося генофонда лошади Пржевальского оказалась полезной для разработки
мастерплана управления популяцией и позволила ей в полной мере проявить свои
способности и умения в решении порой спорных вопросов разведения.
Ранние научные труды Энн, посвященные лошади Пржевальского, касались
определения генетически вариабильных систем групп крови и полиморфизма белков,
выполняемого электрофоретическими методами. Рутинный анализ образцов, которые
были получены из учреждений, участвующих в Американской программе спасения диких
животных, выявил ошибки в идентификации лошадей Пржевальского в зоопарках Сан-
Диего и Праги. Подобные мониторинговые исследования, включающие анализ вариаций
ДНК, стали доступны по мере развития соответствующих методов исследований. С
получением всё большего числа образцов от лошадей Пржевальского, содержащихся в
европейских зоопарках, появилась возможность изучить уникальный генотип 231
Орлицы III – последнего дикого основателя современной популяции. Посетив заповедник
"Аскания-Нова", Энн Боулинг и её коллеги получили образцы от 130 животных. Вначале
это были образцы крови и тканей, позже научные сотрудники заповедника предоставили
зубы и части костей скелета павших животных, что дало начало значительному
совместному труду по коррекции записей последних поколений в Племенной книге.
Энн Боулинг внесла огромный вклад в дело сохранения лошадей Пржевальского.
Благодаря её интеллектуальному руководству сложным процессом получения данных по
генетике современной популяции стало реальным определение подлинных родословных.
Данные, полученные ею и её коллегами, предоставили возможность решить задачи
управления популяцией и способствовали выполнению программы реинтродукции.
Именно работе Энн Боулинг будут обязаны те, кто в дальнейшем будет пользоваться
Племенной книгой лошади Пржевальского и заинтересуется родственными связями ныне
живущих особей с основателями популяции.
Энн, автор многочисленных научных публикаций, была прекрасным оратором. Её
труд "Horse Genetics" является образцом точности, детальности, ясности. Другая книга −
"Genetics of the Horse", вышедшая в 2000 году под редакцией Анатолия Рувинского,
также высоко оценена учёными. Вместе со своим мужем Михаэлем и дочерью Лидией
она разводила особую линию арабских лошадей, которая славится своими качествами.
Энн была заметной фигурой среди генетиков. С огромной скорбью её коллеги признают
всю боль потери специалиста и глубоко преданного науке человека, чья работа принесла
пользу делу сохранения лошади Пржевальского, а также всем любителям лошадей.
Оливер А. Райдер
Зоологическое общество Сан-Диего, Калифорния, США
101

102
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
ДО УВАГИ АВТОРІВ
"Вісті Біосферного заповідника “Асканія-Нова”" публікують матеріали із питань
заповідної справи, збереження природного різноманіття, біології, екології, охорони
рідкісних видів рослин і тварин у природі та штучно створених умовах, степового
природокористування, грунтознавства, інтродукції, реінтродукції.
При підготовці статей для публікації редколегія просить авторів дотримуватися
таких правил:
До редколегії потрібно надіслати два примірники статті, підписаних всіма
авторами, та дискету 3,5" з відповідним файлом.
Всі рукописи розглядаються редколегією, рецензуються та затверджуються (або
відхиляються) до друку.
Стаття обов'язково має супроводжуватися мотивованою рекомендацією від
установи, в якій проведено дослідження, а статті аспірантів – також рецензією наукового
керівника.
Після завершення роботи роздрук статті та дискета власникам не повертаються.
На окремому аркуші обов'язково треба вказати прізвища авторів, їх ім'я та по
батькові, а також адреси (з поштовим індексом) і телефонами, науковий ступінь, посаду.
Статті публікуються українською, російською та англійською мовами обсягом до
12 с., короткі повідомлення – 3 с., статті із розділів "Ювілеї" і "Хроніка" – 1 с.
Стаття має бути набрана на комп'ютері в текстовому редакторі "Word 6.0, 7.0, 97",
шрифт Times New Roman, роздрукована з одного боку аркуша паперу форматом А4
через один інтервал. Текст без переносів слів, кегль шрифта 11, абзац 1 см; ширина полів
з лівого боку − 30, з правого − 30, зверху − 25, знизу − 25 мм, без нумерації сторінок.
Розташування матеріалу статті має бути таким: УДК, ініціали та прізвище автора
(-ів), повна офіційна назва установи, в якій проведено дослідження і її поштова адреса
для кожного з авторів, назва статті (див. зразок).
Зразок:
UDC 502.7:636.084.22:599.723:599.72(44)
L. Tatin 1 , T. Dutoit 2 , C. Feh 1
1 Association Takhi, Station Biologique Tour du Valat, Le Sambuc, 13200 Arles, France
2 Universitй de Provence, UPRES A/ CNRS 6116 IMEP, 13397 Marseille Cedex 20, France
THE IMPACT OF GRAZING BY PRZEWALSKI HORSES ON THE DENSITY AND
DIVERSITY OF AN Orthopterous COMMUNITY IN LE VILLARET (France)
Стаття має складатися з таких розділів: текст статті (вступ, методика досліджень,
результати досліджень, висновки), список літератури, реферат.
Тексти рефератів слід подавати українською, російською та англійською мовами.
Реферат має бути написаний за такою формою: назва статті, ініціали і прізвище автора
(-ів), власне текст, ключові слова. Обсяг реферату − до 200 слів.
Хроніка, ювілейні дати тощо подаються у довільній формі викладення матеріалу.
Назви видів рослин у тексті подаються лише латинською мовою. При першому
згадуванні виду і роду вказуються їх автори, далі назви цих таксонів наводяться без

Вісті Біосферного заповідника "Асканія-Нова", том 3, 2001
авторів. У геоботанічних статтях назви формацій подаються тільки латинською мовою,
назви видів у асоціаціях теж наводяться латинською мовою, без авторів.
Назва видів тварин супроводжується повною науковою назвою латинською мовою
з вказівкою автора і року опублікування (Musca domestica Linnaeus, 1758), при
наступному згадуванні прізвище автора та рік не наводяться (M. domestica).
Цифровий матеріал по можливості зводиться у компактні таблиці і не дублюється в
тексті. Таблиці мають порядковий номер, назву, а їх шапки відповідають змісту граф.
Графічний матеріал (фотографії, рисунки) має назву, нумерується, на нього є
посилання у тексті, вказується також місце, де, на думку автора, він має бути вставлений,
і подається окремими файлами (графічні редактори: Word, Excel, Corel).
В тексті статті посилання на джерело робити так − (Іваненко, 1935а, 1935б). Цитата
наводиться в лапках і супроводжується вказівкою на номер сторінки − А.А. Іваненко
(1935а, с.16).
В список літератури включаються тільки цитовані роботи за алфавітом (спершу
кирилицею, потім латиницею), роботи одного автора − в хронологічному порядку.
Бібліографічний опис у списку джерел робити за формою 23, поданою у "Бюлетені ВАК
України", 2000, № 2. (С. 61-62).
INSTRUCTIONS TO AUTHORS
Research papers, short reports dealing with any aspects of Biology, Ecology, Soil
Science, Protection of rare species of plants and animals in Nature and under the artificial
conditions, the problems of preservation of natural diversity, and steppe nature using,
introduction, reintroduction and the reserve business are published in the "News Biosphere
Reserve "Askania Nova".
The Editorial Board offers following regulations for the authors:
- Two copies of the manuscript which all authors signed, and a floppy disk 3.5″ with
suitable file should be send to the Editorial Board. All of the manuscripts are considered by the
Editorial Board, reviewed and approved (or declined) for publication. The paper should be
accompanied with the motivated recommendations of the scientific institutions were carried out,
and the articles of the post graduate students are also need the review of their scientific leaders.
The copies of articles and the floppy disks do not return to the authors.
- The articles are published in Ukrainian, Russian, and English. The paper volume
(including tables, references, figure captions, and an abstract) should not exceed 12 pages for
the original papers, 3 pages for the short reports, and 1 pages for the papers from section
"Jubilee" and "Chronicle". The article must be printed on computer in the textual editor "Word
6.0, 7.0, 97", Times New Roman type; the left and right margins must be 30 mm, top and
bottom margins must be 25 mm, size of type is 11; the indentation is 1 sm.
- The paper material should be arranged as follows :
- surname and initials of the author(s);
- name and postal address(es) of the organization(s);
- key words;
- text of the paper;
- tables;
- references;
- figure captions;
- an abstract.
- An abstract should be written in Ukrainian (Russian) and English. The abstract volume
should not exceed 200 words.
- Plant species names in the text are only in Latin. The authors are indicated under the
plant first mentioning. In geobotanical papers the names of formations are only in Latin, the
names of species and associations are also in Latin without indicating the author.
103

104
News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol.3, 2001
- Animals species names in he text must be written with full scientific name in Latin,
with indicating the author and publication year at the first mentioning.
- All tables, figures and illustrations must be named, numbered and referred to in the text.
All these materials must be in the separate file (Word, Excel, Corel are preferred).
- The references includes only quoted works for alphabet (at first by Cyrillic, then by
Roman alphabet); works of one author – in chronological order.

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц–Фейна
ВІСТІ БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА"
Науковий журнал
Відповідальність за точність викладених у публікації фактів несе автор.
Переклад з англійської Краєвої О.Є., Жаркіх Т.Л.
Комп’ютерна верстка Жебель І.І.
Малюнок на обкладинці Поліщука І.К.
Підписано до друку 27.11. 2001 р.
Формат 60 х 84 / 8. Папір офсетний. Друк. офсет.
Ум. друк. арк. 13,00. Обл.-вид. арк. 14,04
Тир. 250 прим. Зам. № 468.
Друк ПП Андрєєв О.В.
м. Армянськ, АР Крим, Україна
тел. (06567) 3-27-99

Сontents
Page of Editor-in-Chief....................................................................................................…………….. 3
Cherevchenko T.M. Opening address at the Session of the Ukrainian Botanical Gardens Council….. 5
GENERAL PROBLEMS
Melnik V.I. THE MEADOW STEPPES OF THE UKRAINIAN LESOSTEPPE.
PHYTOGEOGRAPHIC ESSAY……………………………………………………………... 7
Korzhenevskiy V.V., Sadogurskiy S.Ye., Kostin S.Yu. THE PROBLEMS OF PRESERVATION OF
THE CRIMEA STEPPE BIOTA DIVERSITY AND NATIONAL ENVIRONMENTAL
NETWORK…………………………………………………………………………………… 15
Komir Z.V., Chukhno T.M., Alekhin A.A. THE PROBLEMS OF PRESERVATION OF THE
CRIMEA STEPPE BIOTA DIVERSITY AND NATIONAL ENVIRONMENTAL
NETWORK…………………………………………………………………………………… 23
Rubtsov A.F., Havrylenko N.O. RETROSPECTIVE ANALYSIS OF STAND STRUCTURAL
REPLACEMENTS IN THE OLD PART OF THE DENDROLOGICAL PARK
"ASKANIA NOVA"………………………………………………………………………….. 29
Slepchenko L.O. THE INTRODUCTION RESULTS OF THE ORNAMENTAL FLOWERING
PLANTS IN THE DENDROLOGICAL PARK "ASKANIA NOVA"………………………. 38
Slepchenko L.O., Kapitonenko S.V. THE RESULTS OF INTRODUCTION TEST OF SOME
ORNAMENTAL FLOWERING PLANTS AND THEIR PHYTOSANITARY STATE IN
THE CONDITION OF THE RESERVE "ASKANIA NOVA"………………………………... 42
Ushachova T.I. INFLUENCE OF THE IRRIGATING AFFORESTATION ON PROPERTIES OF
DARK CHESTNUT SOLONIZED SOIL…………………………………………………….. 47
Havrylenko V.S. THE CHANGES OF THE ORNITOFAUNA OF THE BIOSPHERE RESERVE
"ASKANIA NOVA" AND ITS ENVIRONS DURING THE LAST TEN YEARS ………….. 51
Drohobych N.Yu., Polishchuk I.K. HISTORY OF THE NATURE MANAGEMENT AND FATE
OF THE SMALL GOPHER Citellus pygmaeus Pallas, 1778 POPULATION AT THE
RESERVE "ASKANIA NOVA"……………………………………………………………… 57
Steklenev Ye.P. THE CHARACTERISTIC OF REPRODUCTIVE ABILITY OF EMUS Dromaeus
novaehollandiae Latham ACCLIMATIZED IN THE CONDITIONS OF THE SOUTH
UKRAINE…………………………………………………………………………………….. 67
Zubko V.M., Chernobayeva T.M. THE PECULIARITIES OF INTERNALS DEVELOPMENT OF
THE WHITE GOOSE Anser caerulescens caerulescens P. IN THE CONDITIONS OF
ASKANIA NOVA…………………………………………………………………………….. 73
Kolesnik A.D., Treus M.Yu., Zvegintsova.N.S. A PROTOZOA COMPOSITION OF
ALIMENTARY CANAL IN THE WILD UNGULATS AT THE ASKANIA NOVA ZOO... 80
Zharkikh T.L., Petrashenko A.V., Shymanovskaya O.S. RHYTHMS OF DAYTIME ACTIVITIES
OF SHETLAND PONY FOALS AT THE ASKANIA NOVA ZOO………………………… 85
SHORT REPORTS
Kapitonenko S.V. THE SPECIES PEST COMPOSITION OF ENGLISH OAK Quercus robur L. IN
THE DENDROLOGICAL PARK "ASKANIA NOVA"……………………………………... 90
Treus M.Yu., Smagol V.O. THE CONSEQUENCES OF INBREEDING IN THE WILD AND
DOMESTIC ANIMALS AT THE ASKANIA NOVA ZOO…………………………………. 93
CHRONICLE
Havrylenko N.O. SESSION OF THE UKRAINIAN BOTANICAL GARDENS COUNCIL……….. 96
JUBILEE
YEVGEN PETROVICH STEKLENEV. On the occasion of the 45 th anniversary of his scientific
work (on the 70 th birthday) ………………………………………………………………..…. 99
MARGARYTA VALENTYNIVNA BEVOLSKA. 30 years of the life devoted to ostriches (on the
70 th 1-104. 3. Т. 2001. "Асканія-Нова". заповідника
birthday) ………………………………………………………………………………….. 100
SCIENCE SUFFERS A TERRIBLE BEREAVEMENT
Біосферного
Ryder O.A. Obituary and honouring of Ann Trommerschausen Bowling …………………………... 101
Вісті
INSTRUCTIONS TO AUTHORS ...……………………………………………………………….…… 102
News Biosphere Reserve "Askania Nova". 2001. Vol. 3. 1-104.