ÐÐааа ннÑÑÑлллÑÑ ... - ÐаÑодна аÑмÑÑ
ÐÐааа ннÑÑÑлллÑÑ ... - ÐаÑодна аÑмÑÑ
ÐÐааа ннÑÑÑлллÑÑ ... - ÐаÑодна аÑмÑÑ
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
СВІДОМІСТЬ<br />
СЬОГОДНІ — ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ<br />
Це наша слава<br />
і скорбота...<br />
Григорій ФІЛЬ<br />
полковник<br />
На початку січня 1918 року становище<br />
на фронтах склалося для Української<br />
Народної Республіки катастрофічно. А<br />
4 січня «високоідейний» соціал-демократ<br />
Микола Порш, який був тоді міністром<br />
праці та військової справи, наказав розпустити<br />
військо УНР. Це, безумовно, полегшило<br />
загарбання українських земель.<br />
Більшовики, на відміну від нас, у миролюбність<br />
не бавились, а оголосили про<br />
створення Червоної армії (декрет Раднаркому<br />
від 15 січня). Загальний наступ почався<br />
ще раніше — 5 січня. Опір агресорам<br />
був слабким. А керманичі УНР приховували<br />
від народу правду про становище<br />
на фронті — «щоб уникнути паніки».<br />
Військо проти більшовиків відправили, коли<br />
ті вже захопили Харків, і воно дорогою<br />
майже все розбіглося, причому прихопивши<br />
зброю, коней і провіант.<br />
У суспільстві панували апатія і зневіра.<br />
ІV Універсал Центральної Ради від<br />
24 січня, що проголошував незалежність<br />
України, реальної сили не мав.<br />
Із 6 січня по 9 лютого українська делегація<br />
на чолі із Всеволодом Голубовичем,<br />
а після 20 січня — Олександром Севрюком<br />
брала участь у Брестських мирних<br />
переговорах із Німеччиною та її союзниками.<br />
ІV Універсал та ухвалення ще кількох<br />
законодавчих актів Центральною Радою<br />
дещо посилили українські позиції.<br />
18 січня Лев Троцький заявив, що уряд<br />
України не контролює більшу частину<br />
своєї території, а тому його делегація не<br />
правочинна. Міністр закордонних справ<br />
Австро-Угорщини граф О.Чернін від імені<br />
Центральних держав підтримав УНР, проте<br />
від того ж імені попередив, що Берлін і<br />
Відень не підпишуть мирну угоду з УНР,<br />
якщо більшовики захоплять Київ.<br />
Чи справді в ті буремні дні в Києві не<br />
було військ Були! Крім українських тут<br />
зосереджувалися російські, румунські,<br />
чеські, польські та бельгійські вояки, які<br />
потрапили в Україну під час Першої світової<br />
війни. Однак, за винятком лише одного<br />
чеського полку, вони у громадянську<br />
війну не втручалися. Сталося те, що<br />
врешті-решт і мало статися — захищати<br />
Київ довелося Студентському куреню,<br />
який складався зі студентів Університету<br />
Святого Володимира та Українського народного<br />
університету і учнів 2-ї української<br />
гімназії імені Кирила і Мефодія й нараховував<br />
до 300 осіб. З ними разом виступили<br />
й вихованці першої української<br />
військової школи, гідротехнічної та<br />
фельдшерської шкіл — ще 250 осіб. Проти<br />
цієї молоді віком від 15 до 24 років наступали<br />
дві тисячі червоноармійців та<br />
балтійських матросів із бронепоїздом,<br />
гарматами та кулеметами. Українськими<br />
підрозділами командував поручник А.Гончаренко,<br />
більшовицькими — колишній<br />
полковник царської армії М. Муравйов.<br />
Ще на початку бою, який тривав понад<br />
п’ять годин, близько 200 українських<br />
вояків залишили поле бою із третиною набоїв.<br />
Частина студентів та школярів разом<br />
із сотником П.Омельченком загинула<br />
в бою, решта потрапили в полон. Більшість<br />
полонених після нелюдських катувань<br />
та знущань більшовики розстріляли,<br />
кількох повезли на розправу до Харкова<br />
— як «живий трофей».<br />
Муравйовська орда захопила Київ і<br />
вчинила страшну різанину мирного населення.<br />
Тоді загинуло понад дві з половиною<br />
тисячі киян різного віку — від дітей до<br />
старих. Багато жінок та дівчат були згвалтовані.<br />
Убивали за спілкування українською<br />
мовою, за носіння вишиванок тощо...<br />
Сам Муравйов був типовим найманцем,<br />
без честі, совісті та принципів. Ще<br />
будучи юнкером, він на балу вбив свого<br />
товариша і на півтора року потрапив до<br />
арештантської роти, звільнився завдяки<br />
амністії. Служив курсовим офіцером у Казанському<br />
військовому училищі, в Одеській<br />
школі прапорщиків, співпрацював із<br />
царською «охранкою» в Катеринославі. У<br />
1917 році пропонував свої послуги «воєнспеца»<br />
есерам, Тимчасовому уряду О. Керенського,<br />
нарешті — більшовикам.<br />
Останні охоче прийняли Муравйова до себе<br />
і доручили очолити загарбницький похід<br />
на Україну. Між іншим, щоб завуалювати<br />
факт агресії проти Української<br />
держави, 19 січня 1918 року Муравйова<br />
формально підпорядкували членові так<br />
званого Народного секретаріату радянської<br />
України Юрієві Коцюбинському, тоді<br />
22-річному прапорщикові. Син видатного<br />
українського письменника занадто пізно,<br />
на жаль, зрозумів, куди завела його підступна<br />
спокуса комуністичних утопій. А<br />
Муравйов, виконавши свою криваву «місію»,<br />
продовжував служити в Червоній<br />
армії, називаючи себе лівим есером. Став<br />
командувачем Східного фронту, і 18 липня<br />
за наказом М. Тухачевського його розстріляли<br />
в Казані самі ж більшовики...<br />
Першого березня Українське військо<br />
під проводом Симона Петлюри та Костянтина<br />
Прісовського визволило Київ від більшовиків.<br />
Останки знайдених на полі бою<br />
юних героїв шокували суспільство. Навіть<br />
батьки часто-густо не могли впізнати своїх<br />
дітей, бо трупи були страшенно понівечені<br />
— розбиті голови, вибиті зуби, розпанахані<br />
животи, виколоті очі... Двадцять<br />
дев’ятого березня 18 трун з останками героїв<br />
Крут поховали в Києві біля Аскольдової<br />
могили, а двох юнаків — на Лук’янівському<br />
цвинтарі. Тоді ж було знято документальний<br />
фільм «Похорон юнаків, замордованих<br />
більшовиками під Крутами».<br />
Опір загарбникам тривав і після<br />
29 січня. Можна згадати запеклі бої під<br />
Ромоданом, Бахмачем, Гребінкою, Ромнами,<br />
Люботином, криваву 10-годинну<br />
битву за Кременчук — таких локальних<br />
боїв у січні того року відбулося багато,<br />
проте достеменно відомо лише про деякі.<br />
Але поразка Центральної Ради була<br />
вже неминуча.<br />
Центральна Рада, принаймні значна її<br />
частина, наприкінці свого існування ніби<br />
усвідомила потребу в сильній виконавчій<br />
владі, але запізно...<br />
Чому все ж таки влада УНР впала у<br />
квітні 1918 року Причин багато, і найголовніша,<br />
либонь, — розкол у суспільстві в<br />
різних площинах: між політичними партіями<br />
та їхніми лідерами, між населенням<br />
різних регіонів. Не останню роль відіграли<br />
і брак політичного досвіду та романтизм<br />
керманичів; утопічність соціально-економічного<br />
законодавства (земельне питання<br />
так і не було вирішене); небажання і невміння<br />
створити регулярні збройні сили;<br />
занадто великі надії на закордонне сприяння<br />
та відверта незацікавленість сусідів<br />
у сильній незалежній українській державі.<br />
На знімку: меморіал пам’яті на місці<br />
бою під Крутами.<br />
«НАРОДНА АРМІЯ»<br />
СУБОТА<br />
29 СІЧНЯ 2011 РОКУ<br />
7<br />
ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ<br />
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА<br />
Громадянська<br />
позиція —<br />
передусім!<br />
Зоряна НАГІРНЯК<br />
«Народна армія»<br />
Премія імені Василя Стуса, заснована<br />
1989 року Українською асоціацією незалежної<br />
творчої інтелігенції (УАНТІ), вже визначила<br />
багатьох подвижників національної справи,<br />
серед них, зокрема, такі яскраві постаті,<br />
як Іван Світличний, Опанас Заливаха, Людмила<br />
Семикіна, Микола Горбаль, Михайлина<br />
Коцюбинська, Галина Севрук, Василь Овсієнко,<br />
Лариса Масенко, Марія Бурмака, Ольга<br />
Богомолець тощо. Цієї премії щороку<br />
удостоюють людей з активною громадянською<br />
позицією, які зробили помітний внесок у<br />
розбудову національного життя.<br />
Нещодавно у столичному Будинку вчителя<br />
було вручено премії імені видатного поета<br />
новим лауреатам, яких представляв президент<br />
Українського Центру Міжнародного Пенклубу<br />
Євген Сверстюк.<br />
Першою<br />
отримала<br />
премію<br />
відома<br />
просвітянка,<br />
людина<br />
нелегкої долі<br />
Марія<br />
Овдієнко.<br />
Про її одержимість,<br />
по-<br />
Марія ОВДІЄНКО<br />
движницт-<br />
во, відданість<br />
українській ідеї розповів присутнім<br />
Євген Сверстюк. Марія Овдієнко, свого часу<br />
зазнавши утисків за свою діяльність, утім<br />
здобула вищу освіту, закінчила навчання в<br />
Київському університеті. Учителювала у Броварах<br />
на Київщині, заснувала там Товариство<br />
української мови (ТУМ), очолювала відділ<br />
освіти Всеукраїнського ТУМу, була заступником<br />
начальника управління освіти Київщини.<br />
Нині Марія Овдієнко очолює видавництво<br />
«Українська ідея».<br />
Другим лауреатом премії імені Василя<br />
Стуса стала журналістка газети «Україна молода»<br />
Ярослава Музиченко, блискучий майстер<br />
пера й глибокий аналітик.<br />
Третім лауреатом названо рок-гурт<br />
«САД». Створений ще 1982 року в Дніпропетровську,<br />
він, попри чиновницькі перешкоди,<br />
об’їздив зі своїми концертами всю Україну.<br />
Уже створено чотири альбоми, останній,<br />
2007 року, «Доле, де ти!» — на вірші Тараса<br />
Шевченка. Репертуар становлять високі поетичні<br />
зразки — К. Бальмонт, Шарль Бодлер,<br />
Максиміліан Волошин тощо. Композиції вирізняються<br />
високим професіоналізмом і майстерністю.<br />
Лави лауреатів премії імені Василя Стуса<br />
поповнюються, і міцніє дух тих, хто заслужив<br />
цю почесну відзнаку.<br />
З КОГОРТИ НЕСКОРЕНИХ<br />
Шляхи звитяги Осипа Твердовського<br />
Олександр АСТАФ’ЄВ<br />
Тернопіль–Київ<br />
Бій під станцією Крути на<br />
Чернігівщині — одна з найтрагічніших<br />
сторінок в історії війни, яку<br />
18 грудня 1917 р. оголосила більшовицька<br />
Росія Українській Народній<br />
Республіці, прагнучи встановити<br />
диктатуру пролетаріату у<br />
формі радянської влади.<br />
Процитую уривок зі звіту Симону<br />
Петлюрі тодішнього сотника,<br />
а згодом генерала-полковника<br />
Олександра Удовиченка: «На бій<br />
проти червоної орди, на захист<br />
рідного Києва ці молоді герої відважно<br />
вирушили на фронт у напрямі<br />
на Бахмач. На станції Крути<br />
вони зайняли позиції. В глибокому<br />
снігу, при 15 ступнях морозу, у<br />
своїх легких шкільних шинелях,<br />
залягли вони в лаву. Назустріч їм<br />
сунули лави московського війська<br />
в силі до 3000–4000 бійців...»<br />
Одним з учасників крутянського<br />
бою був сотник Осип Твердовський.<br />
Він народився 1 жовтня<br />
1891 р. у заможній сім’ї козацького<br />
роду. Закінчив початкову та<br />
середню школу. На початку Першої<br />
світової війни служив у<br />
176-му Переволоченському полку,<br />
де закінчив школу старшин. В<br />
одному з боїв був поранений, а за<br />
надзвичайний героїзм був удостоєний<br />
орденів Георгія Побідоносця<br />
та Білого Орла (відзнака<br />
сербської армії).<br />
У революційній ситуації<br />
1917 року Осип Твердовський<br />
цілковито віддається національно-визвольній<br />
боротьбі, керуючись<br />
патріотичними настановами,<br />
які йому прищепили ще батьки.<br />
Дослідник того періоду І. Чолій<br />
пише про нього: «Як комендант<br />
українізованого куреня, ранений<br />
у боях під Тернополем у<br />
голову, потрапляє в київську лікарню,<br />
з якої в часи наступу Муравйова<br />
втікає до рідного Ніжина.<br />
Тут разом зі своїм старшим<br />
братом бл. п. Матвієм — котрий у<br />
1919 року помер на тиф у Проскурові<br />
— організовує військовий<br />
відділ і разом із студентським<br />
відділом бере участь у відомих<br />
боях під Крутами, де по нещаснім<br />
бою був окружений московською<br />
навалою.<br />
Героїчним зусиллям, козацькою<br />
відвагою та окликом «Слава<br />
Україні!» кидається з недобитками<br />
свого відділу на ворога, продирається<br />
через його ряди й таким<br />
чином рятує від нехибної смерті ці<br />
недобитки, котрі пізніше ще довго<br />
давались узнаки ворогам, і відходить<br />
у Ніжин.<br />
Одначе не приходиться йому<br />
тут довго сидіти, бо большевики<br />
переважаючою силою опановують<br />
місто, а він зі своїми людьми втікає<br />
в ліси. Звідси робить безнастанні<br />
наскоки на ворога та наприкінці,<br />
по тяжких боях, виганяє його<br />
з міста Ніжина, який задержує в<br />
своїх руках до приходу німців».<br />
Він уславився й іншими боями<br />
проти ворогів України. А помер<br />
в еміграції, після тяжких мук,<br />
16 квітня 1930 року. Його поховали<br />
у великодню п’ятницю на міському<br />
цвинтарі в м. Єш-Альзет<br />
(князівство Люксембург). Було<br />
багато представників української<br />
еміграції і місцевого населення,<br />
при схилених національних прапорах<br />
виголошували промови та<br />
співчуття, що надійшли з усіх усюдів,<br />
на могилу учасника крутянського<br />
бою поклали багато вінків.<br />
ВІДДІЛ ВІЙСЬКОВОЇ ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ 0(44) 489 50 13
Change language