O Lavrador - 527 (3957) 11 2018

20
ХЛІБОРОБ – ЛИСТОПАД 2018 N.o 52 7 (3957) NOVEMBRO 2018
a fraquejar. Porque se trata de uma ferida muito
profunda cravada na alma ucraniana. É também
uma ferida aberta no coração da humanidade: como
aceitar que um líder, que deveria ter buscado o bem
comum, fosse capaz de provocar fome, administrando
uma das terras mais férteis do mundo, para dizimar
todo um povo, toda uma etnia? Do ocorrido,
documentalmente registrado, está exposta diante de
ti, Senhor, essa ferida que ainda lateja, pulsa e dói
muito, dói sem parar. Nossa esperançase esvanece
percebendo que a fome mata muitos irmãos e
irmãs pelo mundo afora. Nosso amor se apequena,
sentindo a impotência em superar a desigualdade e
a injustiça social que impera em nossas sociedades.
Esta nossa oração é um lamento, um
desabafo, um grito de dor e de protesto. Nossas
pobres palavras não são capazes de expressar
toda a nossa dor e todos os nossos sentimentos
diante da proposital catástrofe humanitária, que foi
o Holodomor. Talvez, Senhor, o silêncio possa falar
mais do que nossas palavras, sempre incompletas e
limitadas. Talvez, em nosso silêncio, possamos ouvir
melhor a voz daqueles milhões de seres humanos
que foram silenciados pela fome atroz. Eles foram
lançados no silêncio do sepulcro desrespeitoso,
sem o toque da solidariedade e sem a voz das
orações oficiais da nossa Igreja, banida pelo sistema
totalitário. Além disso, para ocultar o crime, tentouse
sepultá-lo com suas vítimas na cova do silêncio
histórico, fundamentado na distorção e na mentira,
práticas do mesmo sistema. Mas é no silêncio,
Senhor, que poderemos captar a sua voz inspiradora e
iluminadora diante das trevas da história provocadas
pelos monstros, inimigos seus, inimigos da verdade
e do bem, inimigos da Igreja e da humanidade.
Dom Volodemer Koubetch
Arcebispo Metropolita
З архіву: Кобзар, який не сподобався
Кагановичу та німецько-радянська окупація
(1939)
Пам’ятник Шевченку в Києві. Фото Укрінформу
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею
агентства: «100 років – 100 новин»
Протягом десятиліть імперська пропаганда
змушувала українців із західних земель повторювати
як мантру: радянські війська у 1939 році врятували
нас від фашистів. Мало багато чого змінитися, щоб
нам стала зрозумілою істина – сталінська армія
на двох із вермахтом, поділивши Польщу, цим і
розпочали Другу світову війну. Наскільки інакше
сприймаються сьогодні стислі повідомлення РАТАУ
тих тривожних часів…
Пам'ятники Шевченку в Києві та Каневі
6 березня 1939 року. Київ. РАТАУ повідомляє
про урочисте відкриття пам'ятника Шевченку в парку
перед головною будівлею Київського університету:
«Йому - великому поету відкривають пам`ятник у
серці України, яку він так полум`яно і гаряче любив.
Прилягаючі до парку вулиці заповнені трудящими
Києва. Коло 200 тис. чол. прийшли сюди, щоб взяти
участь в цьому чудовому торжестві».
16 червня. Київ. РАТАУ. «18 червня на
могилі геніального поета революціонера-демократа
Т.Г.Шевченка, куди кожний рік з усіх кінців
Радянського Союзу приїжджають десятки тисяч
екскурсантів, відбудеться відкриття пам'ятника
великому народному Кобзарю».
Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві 6 березня
1939 року. Фото: Укрінформ
Довідково: після двох років «Великого терору»
1939 рік проходив під знаком всесоюзного відзначення
125-літнього ювілею українського Кобзаря.
Ще у липні 1938 року РАТАУ повідомило про
cтворення всесоюзного урядового Шевченківського
ювілейного комітету на чолі з тодішнім головою Спілки
письменників України Олександром Корнійчуком.
Офіційним початком святкування ювілею
стало урочисте відкриття пам'ятника Тарасу
Шевченку у парку Воровського (нині імені Шевченка)
навпроти Червоного корпусу Київського державного
університету. Скульптором монумента став Матвій
Манізер, а архітектором - Євген Левінсон. До речі,
Манізер був автором і харківського пам'ятника
українському поету, відкритого в березні 1935 року.