Energy_Initiatives_052020

ВУГІЛЬНИЙ СЕКТОР
Україна – держава, яка має колосальний потенціал
у вуглевидобувній промисловості. За оцінками
Центру Разумкова, на початок 2020р. балансові
запаси вугілля в Україні становили близько
34 млрд. т, з них 70% – енергетичне вугілля,
а решта – коксівне. Фактично, на частку вітчизняної
вугільної промисловості припадає близько 4%
світових підтверджених запасів вугілля, що дозволяє
Україні увійти до 10 світових лідерів за обсягом
доведених запасів.
На сьогоднішній день вугілля видобувають 146
підприємств у складних гірничо-геологічних умовах.
Сукупна чисельність зайнятих на підприємствах
вугледобувного комплексу становить понад 110 тис.
осіб.
Вугільна промисловість України складається з
приватного та державного секторів. Найбільшим
представником приватного сектору є енергетичний
холдинг “ДТЕК”.
Серед найбільших підприємств державного сектору
можна виокремити ДП “Львіввугілля” та ДП
“ш/у Краснолиманська”.
На майже 96% державних шахт більше 25 років
не проводилася реконструкція, понад 50% машин і
устаткування для видобутку вугілля повністю зношені.
Відтак висока собівартість вітчизняного вугілля
зумовлює потребу в дотуванні державних підприємств
із бюджету. На державних вуглевидобувних
підприємствах з 2016р. по 2019р. видобуток зменшився
майже вдвічі: з 6,7 млн. т до 3,5 млн. т, а дотація
на 1 т вугільної продукції зросла майже в
4 рази – з 246 грн. на 1 т у 2016р. до 908 грн. на 1 т
у 2019р.
Як відомо, галузь занепадає, і серед головних причин
цього є втрачений час на проведення якісних
змін та ринкових реформ, які потрібно було здійснювати
на піку видобутку. Фактично була проігнорована
відома закономірність економічної життєдіяльності
видобувних галузей, яка говорить, що після проходження
піку видобутку, рентабельність знижується і
розпочинається деградація.
Незважаючи на гучні заяви політиків та експертів,
зміни не відбуваються, вітчизняна вугільна галузь
продовжує планомірно деградувати, насамперед, це
стосується державних шахт. Відсутність технічного
переоснащення, тотальне закриття шахт, низькі
соціальні гарантії для персоналу, незадовільний стан
екології вуглевидобувних регіонів – усе це є передумовами
колапсу та соціального вибуху в понад
65 населених пунктах України. Особливо загострює
проблематику війна на Сході України, яка поглиблює
не лише соціальну-економічну кризу, але й
екологічну, за рахунок розвитку нелегального видобутку
та використання териконів у якості бойових
позицій.
Разом з тим, тимчасова окупація територій
Луганської та Донецької областей, де розташовані
найбільші запаси енергетичного вугілля, призвела
до дефіциту вугілля – основного виду палива для
ТЕС, що забезпечують роботу маневрової генеруючої
потужності.
Поступове відновлення галузі можливе лише за
рахунок реалізації продуманої та конкретної реформи,
яка, перш за все, має полягати в гарантованому
ринку збуту продукції вуглевидобувної галузі. Водночас,
гарантувати ринок збуту можна за наявності
двох умов: ринкової системи ціноутворення та
потужностей споживання.
ВИКЛИКИ ДЛЯ ВУГІЛЬНОГО СЕКТОРУ
Короткострокові
1. Зниження попиту на вугілля власного видобутку.
2. Наростання заборгованості швидкими темпами.
3. Відсутність операційних коштів для реалізації
мінімально необхідних виробничих завдань.
4. Закриття вуглевидобувних підприємств та
вивільнення галузевих фахівців.
Середньострокові
1. Держава володіє неприбутковими шахтами з
найвищою собівартістю видобутку вугілля.
2. Чинна законодавча база не створює необхідних
умов для розвитку та реструктуризації галузі,
а також не стимулює диверсифікацію та заміщення
вугілля іншими ресурсами.
3. Недостатні обсяги капіталовкладень у створення
нових та оновлення діючих основних
фондів підприємств, що поглиблює проблеми
безпечної експлуатації шахт.
Довгострокові
1. Негативний вплив вуглевидобувних підприємств
на відсутність контролю за дотриманням
екологічності виробництва.
2. Недостатній рівень впровадження енергоефективних
заходів у діяльність вуглевидобувних
підприємств.
3. Недосконала нормативно-правова база, яка
ускладнює процеси реформування сектору.
29