ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія геологічна. 2004. Вип. 18 ... - EVRICA

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ 

Серія геологічна. 2004. Вип. 18. С. 17–38 

УДК 552.11 

VISNYK LVIV UNIV. 

Ser.Geol. 2004. N. 18. P. 17–38 

ПРОБЛЕМИ СИМЕТРИЧНОСТІ ТА ГОМОЛОГІЧНОСТІ ГЕОЛОГІЧ- 

НИХ ТІЛ 

(на прикладі фундаменту Східноєвропейської платформи) 

К.І. Свєшніков © 

Львівський національний університет імені Івана Франка 

79005 м. Львів, вул.. Грушевського, 4 

Е-mail: sveshn@franko.lviv.ua 

Симетричність та гомологічність – фундаментальні властивості речовини 

всіх рівнів організації, проте їхні прояви на геологічних рівнях (породному, 

формаційному, рівні геологічних комплексів) майже не досліджені. 

Можна говорити про три види симетрії: а) симетричність внутрішньої будови 

тіл; б) симетричність розташування тіл у просторі; 

в) систематизаційна симетричність у зміні ознак тіл. Дослідження симетричності 

потребує зіставлення подібних між собою тіл. Подібними можна 

вважати тіла, які належать до одного гомологічного (ізоморфного) ряду. 

На прикладі фундаменту Східноєвропейської платформи розглянуто прояви 

двох перших видів симетричності. Висловлено припущення, що симетричність 

тіл відображає напрям та особливості поширення енергетичних 

потоків, під дією яких виникали ці тіла. 

Ключові слова: симетричність, гомологічний (ізоморфний) ряд, геологічне 

тіло, внутрішня будова, фундамент Східноєвропейської платформи, 

ранній докембрій, енергетичний потік. 

Дослідження будь-яких природних об’єктів (тіл та їхніх сполучень) має на 

меті пошук тих чи інших форм упорядкованості їхніх властивостей. Окремим, 

дуже важливим проявом упорядкованості у природі є симетричність. Її неодноразово 

розглядали для природних об’єктів низьких рівнів організації речовини – 

молекул, кристалів, однак практично не досліджували щодо геологічних об’єктів 

породного, формаційного, “комплексного” (рівень геологічних, формаційних, 

структурно-формаційних, за різною термінологією, комплексів) та вищих рівнів 

організації. Водночас не виникає сумніву у проявах симетричності на ще вищих 

(планетарному та космічних) рівнях організації речовини. Явище симетричності 

є однією із найфундаментальніших властивостей матеріальної природи, і тому 

можна апріорі твердити, що воно повинно виявлятись також на геологічних 

рівнях організації, а дослідження його покликане дати нове знання у галузі природничих 

наук. Під час розгляду впорядкованості і пошуків можливої симетричності 

у будові чи розташуванні таких складних об’єктів, якими є формації та 

структурно-формаційні комплекси, неможливо обмежитись лише поняттями 

класичної симетрії, виведеними на підставі вивчення простих геометричних тіл 

та кристалів. Як відомо, класична симетрія потребує однакових розмірів та від- 

© Свєшніков К.І., 2004

18 

К.І. Свєшніков 

станей між елементами, які повторюються. Однак на вищих рівнях організації 

речовини, аніж мінеральний, ці вимоги дотримані зрідка, через що деякі геологи 

взагалі заперечують можливість проявів симетричності в будові та розташуванні 

геологічних комплексів. Тому під час дослідження складних об’єктів перспективним 

можна уважати застосування симетрії подібності, розробленої А.В. Шубніковим 

[21], згідно з якою симетричними можна вважати тіла, розміри яких та 

відстані між якими закономірно змінюються. У цьому разі неминуче відбувається 

певна ідеалізація та геометризація об’єктів, що вважають цілком правомірним 

під час фундаментальних досліджень. Відповідно, постає запитання, наскільки 

можуть відрізнятись об’єкти і де провести межу між подібними та різними 

об’єктами одного класу. В математичному аспекті цю проблему вивчає теорія 

подібності [3], однак щодо складних геологічних об’єктів (формацій та 

формаційних комплексів) поняття подібності практично не досліджене. 

Вирішення проблеми подібності геологічних тіл потребує розгляду співвідношень 

понять симетричності, гомологічності та ізоморфізму. В геометрії симетричність 

уважають окремим випадком ширшого поняття гомологічності. В.І. 

Міхеєв (за [21]) довів, що гомологічні перетворення пов’язані з деформаціями 

вихідних об’єктів, які відбуваються під час зсувів чи розтягнень. Окрім 

традиційних елементів симетричності (осей та площин симетрії), цей дослідник 

запровадив поняття площин та осей гомологічності. Зокрема, прикладом площини 

гомологічності може слугувати площина косого відображення, яке 

перетворює коло на еліпс. З іншого боку, всі дослідники (з тих, хто займався 

цими питаннями) вважають ізоморфні ряди мінералів гомологами твердих 

розчинів [2]. Відповідно, різні члени одного ізоморфного ряду хімічних сполук 

чи мінералів є гомологами і подібні між собою (тобто кожний член ізоморфного 

ряду мінералів можна розглядати як “деформоване відображення” інших членів 

того ж ряду). Інші дослідники дійшли висновку про існування ізоморфних рядів 

геологічних тіл вищих, аніж мінеральний, рівнів організації. Наприклад, М.С. 

Шатський, розглядаючи латеральну мінливість осадових формацій, висловив 

думку, що взаємозаміщення членів однієї формації по латералі гомологічні явищам 

ізоморфізму (наведено за [6]). Це дає змогу розглядати латеральну мінливість 

формацій як прояв ізоморфізму на породному рівні організації. Натомість 

С.М. Бєскін зі співавторами [1] зробили висновок про існування ізоморфних 

рядів магматичних формацій, які належать до одного тектономагматичного циклу 

і взаємозамінюються в різних структурно-формаційних зонах. Питання ізоморфізму 

на формаційному рівні ми розглянули раніше [15], тут обмежимося 

лише твердженням, що в разі пошуків симетричності подібними можна вважати 

геологічні тіла, які належать до одного ізоморфного формаційного ряду (на формаційному 

рівні) та до одного типу на рівні формаційних комплексів. 

Стосовно симетричності можна говорити про три головні її види: а) симетричність 

внутрішньої будови тіл, б) симетричність розташування подібних тіл у 

просторі, в) симетричність у зміні ознак подібних тіл у різних подібних (гомологічних) 

ізоморфних рядах. Нижче розглянемо симетричність перших двох видів. 

Прояви симетричності третього виду проаналізовані в [15]. У разі дослідження 

симетричності тіл високих рівнів організації на перше місце стає методична вимога, 

на якій, зазвичай, не акцентують уваги під час вивчення тіл низьких рівнів

ПРОБЛЕМИ СИМЕТРИЧНОСТІ ТА ГОМОЛОГІЧНОСТІ ... 

організації, – явище повинно бути простежене на всю відстань прояву. Щодо 

внутрішньої будови окремо взятих тіл ця вимога звучить тривіально – не треба 

доводити, що дослідження впорядкованості та пошук симетричності в будові 

тієї чи іншої товщі спонукає до її вивчення на всю потужність розрізу. Значно 

важливішим є дотримання цієї вимоги щодо аналізу розташування однотипних 

тіл у просторі. Не можна, зокрема, розглядати закономірності розташування тіл 

однієї формації чи формаційного комплексу на підставі вивчення лише частини 

їхнього ареалу. Геологічні узагальнення найчастіше традиційно обмежені окремими 

регіонами чи тектонічними блоками, які протиставляють іншим структурам 

того ж рангу. Однак дослідження, наприклад, характеру поширення 

докембрійських формаційних комплексів, відомих на Українському щиті, засвідчує, 

що всі вони або простежуються далеко за його межами, або їхні аналоги 

повторюються на площах, розміри яких далеко перевищують розміри окремих 

блоків та щита в цілому. Тому вивчення закономірностей просторової 

повторюваності таких об’єктів потребує не протиставлення окремих блоків, а, 

навпаки, одночасного розгляду фундаменту Східноєвропейської платформи як 

однієї цілісної структури. Ще одна методична вимога зводиться до того, що під 

час подібних досліджень необхідно виразно розрізняти тіла різних рівнів 

організації і не плутати закономірності їхньої будови та розташування. 

Прояви симетричності у внутрішній будові геологічних тіл. Наявність 

симетричності в будові тіл породного та формаційного рівнів організації 

загальновідома. Для кожного окремого шару осадових чи метаморфічних порід 

(тобто тіла породного рівня) можна провести низку уявних площин, перпендикулярних 

щодо підошви та покрівлі шару. Кожну з них можна розглядати як 

площину симетрії. Через центр кожного плутонічного масиву (тобто тіла формаційного 

рівня) можна провести низку площин, перпендикулярних щодо контактових 

поверхонь цього тіла. Всі такі площини будуть відповідати площинам 

дзеркальної симетрії. Загальновідомо, що габроїдні масиви часто бувають 

розшаровані, причому зміна порід уверх за розрізом, зазвичай, ритмічна. 

Ритмічна будова розрізів як плутонічних, так і стратифікованих (осадових та 

метаморфічних) формацій є поширеним проявом так званої симетрії трансляції. 

Можна навести низку подібних прикладів, однак нового знання це не дає. 

Значно цікавіші випадки, коли вдається визначити симетричність у будові 

розрізу потужних товщ, які відповідають стратифікованим складовим цілих 

структурно-формаційних комплексів. Яскравим прикладом цього може слугувати 

будова гранулітового цоколю Східноєвропейської платформи (рис. 1). 

Український щит, як відомо, є лише частиною тектонічної структури вищого 

рівня – Воронезько-Українського геоблока. Понад 50% площі геоблока зайнято 

виходами гранулітогнейсових комплексів. Ці комплекси поширені в усіх 

без 

19

20 


винятку районах, що дає підстави припускати первинний суцільний розвиток 

метаморфізованих пізніше у гранулітовій фації товщ на всій території геоблока. 

Рис. 1. Схема будови фундаменту Східноєвропейської платформи: 

1 – грануліт-базитова асоціація; 2 – кінцигіт-гранітова асоціація; 3 – ендербіткристалосланцева 

асоціація; 4 – граніт-лейкогранітова асоціація; 5 – гранулітові комплекси 

нерозчленовані; 6 – амфіболітові комплекси; 7 – зеленокам’яні комплекси; 8 – теригенно-вулканогенно-хемогенні 

комплекси; 9 – метакарбонатно-теригенні комплекси; 10 – 

„готиди”; 11 – собіти; 12 – граніти S-типу; 13 – вулканоплутонічні асоціації І-типу; 14 – 

граніти І-типу; 15 – Трансскандинавський пояс; 16 – граніти А-типу; 17 – гранофіргранітова 

асоціація; 18 – розшаровані масиви габроїдів.


Гранулітогнейсові комплекси займають найнижче стратиграфічне положення 

у всіх районах; це дає змогу розглядати їх як залишки нижнього структурного 

поверху – гранулітового цоколю, на який накладались усі молодші структури. 

На більшій частині території геоблока гранулітогнейсові комплекси певною мірою 

діафторовані; великі виходи недіафторованих товщ збереглися лише в 

трьох районах, що прилягають до меж геоблока, − Подільському, 

Східноприазовсь-кому та Брянському. Товщі нижньої частини розрізу 

гранулітового цоколю в межах Українського щита інтенсивно гранітизовані й у 

багатьох випадках збереглися лише у вигляді більших чи менших скіалітів серед 

полів розвитку ультраметаморфічних гранітоїдів. Доведено, однак, що з кожною 

товщею асоціюють близькі їй за складом ультраметаморфічні гранітоїди; і це дає 

змогу виділити тут так звані гранітоїдно-метаморфічні асоціації, кожна з яких 

відповідає певному макрогоризонту в розрізі цоколю [5, 9, 10]. 

Найнижче стратиграфічне положення займає граніт-кінцигітова асоціація 

(рис. 2), складена біотит-гіперстеновими кристалічними сланцями і плагіогнейсами 

кінцигітової формації з біотитом, гранатом, силіманітом, кордієритом та 

ультраметагенними плагіогранітоїдами того ж складу (чудново-бердичівські 

граніти), що їх заміщують. Ця асоціація відома лише в Подільському районі західної 

частини Українського щита. На ній згідно залягає гнейсоендербітова асоціація, 

поширена по всій території геоблока і представлена широким спектром 

порід середнього складу − гіперстен- чи амфіболовмісними плагіогней-сами і 

кристалічними сланцями (гіперстенова гнейсокристалосланцева форма-ція), що 

певною мірою заміщені ендербітами. У ділянках площинного розвитку діафторезу 

(Приазовський район) ця ж асоціація представлена чергуванням плагіогнейсів 

і амфіболітів, з якими тісно пов’язані поля мігматитів і плутонічні тіла кварцових 

діоритів, тоналітів і плагіогранітів (шевченківський комплекс). Стратиграфічно 

вище залягає граніт-лейкогранулітова асоціація, поширена в українській 

частині геоблока. Асоціація представлена чергуванням лейкократо-вих біотитових, 

гранат-біотитових двопольовошпатових гнейсів, гіперстеновміс-них плагіогнейсів 

і кристалічних сланців із гранатом, силіманітом, корундом, залізистих 

кварцитів лейкогранулітової формації та мігматитами і пластоподібніми тілами 

біотит- і гранатовмісних лейкогранітів до аляскітів, які з ними асоціюють. Стратиграфічно 

вище граніт-лейкогранулітової асоціації залягають ще чотири товщі: 

1) високоглиноземно-кварцитова (силіманітовмісні гнейси і кристалічні сланці, 

іноді з графітом, кварцити); 2) мармур-кальцифірова; 3) кондалітова (гнейси з 

біотитом, гранатом і графітом, іноді силіманітом і кордієритом, магнетитгранат-кварцові 

породи); 4) евлізитова (гіперстенові та двопіроксенові плагіогнейси 

і кристалічні сланці, гранат-гіперстен-магнетит-кварцові породи). На відміну 

від описаних вище асоціацій, ці товщі не супроводжуються ультраметагенними 

гранітоїдами і поширені лише на невеликій площі Українського щита − у 

південно-східній частині Дністерсько-Бузького району. 

Зіставлення гранулітогнейсових комплексів Українського щита з утвореннями 

прилеглих регіонів – Воронезького кристалічного масиву, Волго- 

Камського і 

21

22 


Номер Розріз Породні асоціації 

Евлізитова формація 

Цикли 

8 

7 

6 

5 

4 

3 

2 

1 

Кондалітова формація 

Мармур-кальцифірова 

формація 

Високоглиноземнокварцитова 

формація 

Гнейсолейкогранулітова 

асоціація 

Гнейсоендербітова 


Кінцигіт-гранітова асоціація 

Грануліт-базитова 


Білорусько-Прибалтійського геоблоків − засвідчує значну подібність утворень 

гранулітового цоколю у всіх цих регіонах. Тому, перш ніж перейти до розгляду 

загальних особливостей будови цоколю, доцільно розглянути розрізи цоколю 

IV 

Рис. 2. Будова гранулітового цоколю південної частини Східноєвропейської платформи. 

Умовні позначення див. на рис. 3. 

III 

II 

I


перерахованих геоблоків. Практично вся південна частина Волго-Камського 

геоблока складена по-різному діафторованим архейським гранулітогнейсовим 

комплексом [12]. У складі цього комплексу виділяють дві великі стратиформні 

породні асоціації, кожна з яких охоплює породи метаморфічного і плутонічного 

вигляду. Найнижче стратиграфічне положення займає базит-гранулітова 

асоціація (отрадненська серія, нурлатський комплекс), поширена на всій 

території. Метаморфічна складова її представлена чергуванням гіперстен- і 

двопіроксеновмісних кристалосланців і плагіогнейсів, що виникли, судячи з 

реліктів магматичних структур і петрохімічних особливостей, унаслідок 

метаморфізму основних та середніх вулканітів. Метаморфічні утворення супроводжуються 

масивами чарнокіт-ендербітового складу, що пов’язані з товщею 

поступовими переходами через зони мігматитів. 

Стратиграфічно вище базит-гранулітової залягає граніт-кінцигітова асоціація. 

Її метаморфічна складова (великочеремшанська серія) представлена високоглиноземними 

кристалосланцями і плагіогнейсами з біотитом, гранатом, силіманітом, 

кордієритом, іноді шпінеллю, графітом, мікрокліном. У нижній, перехідній 

до базит-гранулітової, частині розрізу наявні прошарки гіперстеновмісних кристалосланців 

і залізисто-кременистих порід. Як випливає з особливостей 

петрохімічного складу, ця товща складена переважно первинно-осадовими породами. 

З товщею асоціюють плагіограніти і мікроклін-пертитові граніти, що 

утворюють поля мігматитів і досить великі (до 3 500 км 2 ) масиви (рахмановський 

комплекс). Мінеральні парагенезиси гранітоїдів однотипні з парагенезисами 

метаморфічних порід, які їх уміщують. З цими двома асоціаціями корелюють 

утворення гранулітового цоколю Воронезького масиву (брянська серія та 

пов’язані з нею ультраметаморфічні гранітоїди). За нашими спостереженнями по 

керні декількох свердловин, пробурених Білгородською експедицією (район м. 

Старий Оскол), тут є також кондалітова формація. 

Розріз гранулітового цоколю на території Білорусько-Прибалтійського геоблока 

найбільше вивчений у його південній частині − у Польському регіоні. Згідно 

з [24], усю територію Польського регіону поділяють на кілька зон. На крайньому 

сході розташована Подляська зона, що безпосередньо прилягає з заходу 

до території України. У південно-східній частині цієї зони виділяють ганнянську 

і кшнянську серії, представлені глибоко перетвореними діафторитами по гранулітовому 

комплексу, з огляду на що судити про його склад тут не вдається. В тій 

же зоні виділяють бяловєжську серію, у складі якої, за даними буріння, переважають 

амфіболіти, горнблендити і метагаброїди. За наборами порід і особливостями 

їхнього складу утворення серії дуже подібні до утворень базитгранулітової 

асоціації. Безпосередньо на північ від бяловєжської виділяють кринківську 

серію, представлену чергуванням двох груп порід: а) піроксенових 

гнейсів, гранулітів, кристалічних сланців, амфіболітів; б) високоглиноземних 

плагіогнейсів типу кінцигітів (за [24]), з біотитом, кордієритом, силіманітом, 

гранатом. Характерна риса порід першої групи − дуже основний склад плагіоклазу 

(до 80% анортитової молекули), а також розвиток по гнейсах і сланцях основних 

ендербітів, що містять до 22% піроксену. Тобто кринківська серія 

об’єднує ознаки двох асоціацій − базит-гранулітової та граніт-кінцигітової та, 

імовірно, відповідає рівню стратиграфічної межі між ними. У західному напрямі 

23

24 


по падінню кринківську серію змінює нижня войнівська серія, складена гранатовмісними 

плагіогранітами, що містять у великій кількості скіаліти плагіогнейсів 

з біотитом, гранатом, силіманітом, кордієритом, іноді андалузитом, а також скіаліти 

піроксено- й амфіболовмісних кристалічних сланців. Отже, набір порід 

нижньої войнівської серії близький до групи глиноземних порід, що є в складі 

кринківської серії, та водночас відрізняється меншою основністю (склад плагіоклазу 

тут не перевищує № 40). Усі ці особливості дають змогу досить упевнено 

зачислити нижню войнівську серію до граніт-кінцигітової асоціації. Вище за 

розрізом залягає наревковська серія. У її складі беруть участь дві групи порід: а) 

середні за складом (плагіоклаз № 30) біотито- й амфіболовмісні плагіогнейси, 

кристалічні сланці й амфіболіти, по яких розвиваються зеленкувато-сірі ендербіти; 

б) біотито-, гранатовмісні (до 15% гранату) плагіогнейси і гнейси, по яких 

розвиваються ясно-сірі граніти того ж складу. Породи першої групи становлять 

близько 30% потужності розрізів, за складом вони ближчі до гнейсоендербітової 

асоціації Українського щита в зонах діафторезу. Породи другої групи, що переважають 

кількісно, зберігають особливості граніт-кінцигітової асоціації, а вся 

серія в цілому відповідає, очевидно, верхній частині її розрізу, перехідній до 

гнейсоендербітової асоціації. Представником діафторованої гнейсоендербітової 

асоціації, що залягає вище граніт-кінцигітової є, швидше за все, августівська 

серія, складена біотитовими й амфіболовими плагіогнейсами, амфіболітами. 

Найбільш західне положення в Подляській зоні займає немирівська серія, складена 

піроксен-роговообманково-плагіоклазовими гнейсами і лейкогранулітами, з 

якими тісно асоціюють гранатовмісні чарнокіти й аляскіти. Набір порід і їхній 

досить кислий склад дають змогу корелювати цю серію з гранітлейкогранулітовою 

асоціацією Українського щита. 

Як свідчать наведені вище дані, однотипні гранітоїдно-метаморфічні асоціації 

наявні в різних геоблоках, що дає змогу корелювати розрізи між собою (див. 

табл.). Зокрема, граніт-кінцигітову асоціацію, виявлену на всіх трьох порівнюваних 

територіях, можна розглядати як маркувальний макрогоризонт. Відповідно, 

можна говорити про зведений розріз гранулітового цоколю на площі всієї 

південної частини Східноєвропейської платформи. Розгляд такого розрізу дає 

змогу виявити низку закономірностей у будові гранулітового цоколю, які не 

вдається побачити під час розгляду розрізів окремо взятих регіонів. По-перше, 

привертає увагу чергування в розрізі товщ, що містять високоглиноземні породи, 

і товщ із низьким вмістом цих порід. Товщі другої групи охоплюють породи 

різного генезису і мінерального складу (метаефузиви, метакарбонатні породи), 

однак загальним для них є широкий розвиток мінералів з високим вмістом кальцію. 

В результаті зведений розріз гранулітового цоколю виявляє виразну циклічну 

будову (див. рис. 2). Можна припустити, що циклічність повинна бути тісно 

пов’язана з коливаннями Al/Ca, що відображає, імовірно, ступінь „зрілості” осадів. 

Крім того, розріз цоколю можна розділити на дві частини (рис. 3). Нижня 

частина, що відповідає першим двом циклам, на рівні сучасної поверхні фундаменту 

поширена у всій південній частині платформи і повсюди інтенсивно 

р 

н 

і 

Метаморфічні Серії (С), комплекси (К), формації (Ф)


II 

I 

комплекси 

(К) та гранітоїдно-метаморфічніасоціації 

(А) 

Метатеригенний 

К 

Зеленокам'яний 

К 

Амфіболітовий 

К 

Граніт-лейкогранулітова 

А 

(високоглиноземні 

породи) 

Гнейсо-ендербітова 

А (породи 

середнього 

складу) 

Граніт-кінцигітова 

А (високоглиноземні 

породи) 

Ендербіт-базитова(основні 

породи) 

Білорусько- 

Балтійський 

Польський 

регіон 

Мазовецький 

К 

Немирівська 

Августовська 

С 

Нижня 

Войнівська 

С 

Кринківська 

С 

геоблок 

Білоруський 

регіон 

Тетерівська 

С 

Озерян 

-ська С 

Рудьмянська 

Дитвинська 

С 

Заборська 

С 

Воронезько- 

Український геоблок 

Український 

щит 

Тетерівська, 

Інгуло-інгулецька 

С 

Конксько- 

Верхівцівсь- 

ка С 

Аульська, 

Росинсько- 

Тікицька С 

Лейкогранулітова 

Ф 

Гнейсо-кристалосланцева 

Ф 

Кінцигітова 

Ф 

ВоронезькийрегіонВоронцівська 

С 

Михайлівська 

С 

Обоянська 

С 

Брянська 

С 

25 

Волго- 

Камський 

геоблок 

Великочеремшанська 

С 

Отрадненська 

С 

гранітизована. Верхня частина розрізу, що відповідає двом останнім циклам, 

поширена дуже обмежено і не підлягала регіональній гранітизації. Характер 

зміни товщ у цих циклах має зворотну послідовність порівняно з циклами 

нижньої частини розрізу. Загалом обидві частини побудовані симетрично. Як 

видно з рис. 3, кожній товщі однієї частини розрізу можна поставити у 

відповідність за ступенем глиноземності певну товщу іншої частини розрізу (наприклад, 

найнижчій, базит-гранулітовій відповідає найвища, евлізитова 

формація). Отже, вірогідно, що весь розріз цоколю відповідає одному 

закінченому мегациклу, нижню частину якого можна зачислити до прогресивної,

26 

а верхню − до регресивної стадій процесу утворення цоколю. 


Рис. 3. Циклічність та симетричність у будові розрізу гранулітового цоколю докембрійського 

фундаменту південної частини Східноєвропейської платформи: 

1 − двопіроксенові гнейси та кристалосланці; 2 − високоглиноземні породи; 3 − 

карбонатні породи; 4 − гранітоїди. Гранітоїдно-метаморфічні асоціації: I − ендербітбазитова; 

II − кінцигіт-гранітова; III − ендербіт-кристалосланцева; IV − гранітлейкогранулітова. 

Метаморфічні формації: V − високоглиноземно-кварцитова; VI − мармур-кальцифірова; 

VII − кондалітова; VIII − евлізитова. 

Особливо цікаве питання − чому обидві частини розрізу, які начебто синхронно 

зазнали метаморфізму в гранулітовій фації, настільки відмінні за ступенем 

гранітизації. На наш погляд, одне з можливих пояснень полягає в такому. 

Товщі верхньої, негранітизованої частини мають первинно осадову природу, 

тоді як у складі нижніх частин першого і другого циклів (базит-гранулітова і 

гнейсоендербітова асоціації) переважають, очевидно, метаморфічні породи вулканогенного 

походження. Напрошується припущення, що регіональної


гранітизації зазанавали лише товщі, що містять у розрізі значну кількість 

вулканітів, які давали додаткову кількість тепла і, можливо, води, необхідних 

для початку процесів плавлення у “сухих” умовах гранулітової фації 

метаморфізму. 

Цікаво також розглянути особливості просторового розташування порід 

різних циклів. Гранітоїдно-метаморфічні асоціації перших двох циклів були поширені 

принаймні на всій території південної частини фундаменту платформи 

від західного кордону Польщі до Уралу (див. рис. 1). Натомість, товщі двох 

останніх циклів поширені дуже обмежено. Без сумніву, початкові їхні площі 

могли бути значно більшими, та все ж таки немає ніяких даних, які б давали 

змогу припускати первинне поширення цих утворень на території всього 

Українського щита, не говорячи вже про сусідні з ним геоблоки. Це дає підстави 

для припущення про існування прихованої (азимутальної ?) незгідності на межі 

прогресивної та регресивної гілок мегациклу. Нагадаємо, що ранньодокембрійські 

метаморфічні комплекси різних типів у ділянках зчленувань, зазвичай, 

структурно узгоджені навіть тоді, коли вони мають різний вік і метаморфізовані 

в різних фаціях. Безпосередньо простежити структурні незгідності між ними 

вдається лише у виняткових випадках, через що висновок про незгідне залягання 

ґрунтується головно на аналізі відмінностей у їхньому регіональному поширенні 

та характері складчастих структур. Тому висловлене вище припущення про 

наявність прихованої незгідності у розрізі гранулітового цоколю, яке також ґрунтується 

на відмінностях у характері поширення та характері гранітизації, 

цілком правомірне. 

Прояви симетричності в розташуванні геологічних тіл у просторі. 

Загальновідомо, що з-поміж усіх геологічних утворень ранньодокембрійські 

регіони є найскладнішим об’єктом для вивчення, тому застосування до них різних 

геотектонічних концепцій завжди пов’язане з великими труднощами. Наприклад, 

сьогодні нема скільки-небудь чітких уявлень про закономірності будови 

фундаменту давніх платформ. Опис таких регіонів, здебільшого, обмежений 

характеристикою структур, складених тими чи іншими комплексами, однак праці, 

в яких би розглядали будову фундаменту якоїсь платформи як цілісної структури, 

нам не відомі. Зроблена нами спільно з В.А. Колосовською [17] спроба 

проаналізувати головні особливості будови фундаменту Східноєвропейської 

платформи засвідчила, що в розташуванні різних структурно-формаційних ранньодокембрійських 

комплексів простежуються виразні просторові закономірності, 

які дають підстави говорити про наявність симетричності в будові платформи 

в цілому та розташуванні окремих формацій, формаційних рядів і структурно-формаційних 

комплексів. 

Вище розглянуто зведений розріз та внутрішню будову гранулітового цоколю 

південної частини платформи. Тепер схарактеризуємо особливості поширення 

різних складових цоколю. На рівні поверхні кристалічного фундаменту платформи 

залягання товщ, що утворюють цоколь, таке. В східній частині платформи 

велику площу трикутної форми (див. рис. 1) займають утворення найнижчого 

за стратиграфічним положенням „макрошару” ─ грануліт-базитової асоціації (в 

підпорядкованій кількості в межах цієї ж площі є утворення граніт-кінцигітової 

асоціації). Асоціації, що займають вище стратиграфічне положення, розвинуті в 

27

28 


західних частинах платформи, причому загальне простягання структур у південній 

та північній частинах близьке до субширотного, а в крайній західній частині 

переважно субмеридіональне. Це дає змогу припустити, що весь цоколь загалом 

утворює антиформну структуру субширотного простягання, вісь якої занурюється 

в західному напрямі (рис. 4,а). Цікаво, що з осьовою лінією цієї антиформи, 

за даними знімання з космосу [7], збігається субширотний лінеамент, який 

простежується в широтному напрямі від Охотського до Балтійського моря і далі 

на захід уздовж південного узбережжя Балтійського моря. Час утворення цього 

лінеамента (для зручності нижче будемо називати його Охотсько-Балтійським) 

не з’ясовано, проте в межах Східноєвропейської платформи його вплив відчутний, 

починаючи з раннього докембрію. 

Формування другого структурного поверху почалося з утворення гнейсоамфіболітових 

комплексів, які разом з розвинутими по них ультраметаморфічними 

гранітоїдами становлять “основу” декількох субмеридіональних поясів. Найбільші 

за розмірами два пояси в східній частині платформи ─ Курсько-Дніпровський 

та Карельсько-Вологодський, які практично під прямими кутами прилягають до 

згаданих вище зон регіональних розломів, що обмежують ядерну частину 

гранулітової антиформної структури (рис. 4,б). В обох поясах розвинуті западини 

(прогини), виповнені так званими зеленокам’яними комплексами мезоархейського 

віку. Пояси гнейсоамфіболітових комплексів у західній частині платформи 

(див. рис. 4,б) менші за розмірами і, ймовірно, молодші за віком (за 

радіологічними даними, вони утворилися тут на межі архею та протерозою). 

Западини зеленокам’яних комплексів у межах західної частини платформи 

взагалі невідомі. 

У палеопротерозої в південній та північній частинах платформи формувалися 

великі прогини, виповнені метакарбонатно-теригенними товщами, метаморфізованими 

в амфіболітовій та епідот-амфіболітовій фаціях і перетвореними в 

слюдисті сланці та гнейси (у підпорядкованій кількості серед гнейсів наявні 

амфіболовмісні метаефузиви та карбонатні породи). Представниками комплексів 

цього типу в межах Українського щита є тетерівська серія Волинського та 

інгуло-інгулецька Інгульського районів. За віком, складом, характером розрізів і 

структурно-текстурними ознаками порід до цих двох серій дуже подібні 

воронцівська серія Воронезького кристалічного масиву, ладозька серія Карелії 

та товща слюдистих сланців і гнейсів, виявлена свердловинами, за даними 

О.В. Постнікова (усне повідомлення), в районі Рибинського водосховища. 

Подібні товщі поширені також на обох берегах Ботнічної затоки Балтійського 

моря; тут вони відомі під назвою ранніх свекофенід. Більшість із цих товщ 

супроводжують масиви дуже подібних між собою магматичних гранітів S-типу 

(кіровоградські, житомирські граніти Українського щита, волгоградські граніти 

Воронезького масиву та ін.), що додатково підтверджує правомірність їхньої 

кореляції. Отже, у межах Східноєвропейської платформи відомо шість 

достатньо великих полів поширення метакарбонатно-теригенних товщ (рис. 4,в). 

Струк-турне положення чотирьох із них (Тетерівського, Липецько- 

Волгоградського, „Рибинського” та „Ранньосвекофенського”) визначене 

тяжінням їх до систем розломів, які обмежують розглянуту вище ядерну частину 

антиформної структу-


Рис. 4. Розташування докембрійських комплексів та головні структурні елементи фундаменту 

Східноєвропейської платформи. 

А – будова гранулітового фундаменту (1 – Охотсько-Балтійський лінеамент); Б – 

гнейсоамфіболітові пояси: 1 – Курсько-Дніпровський, 2 – Карельсько-Вологодський, 3 – 

Росинсько-Тікицький (суцільним чорним кольором показані зеленокам’яні структури); В 

– метакарбонатно-теригенні прогини: 1 – Тетерівський, 2 – Інгуло-інгулецький (Кіровоградський), 

3 – Липецько-Волгоградський, 4 – Рибинський, 5 – Ладозький, 6 – “Ранньосвекофенський”. 

Зони розломів: 7 – Волинсько-Двинська, 8 – Волзько-Балтійська, 9 – субмеридіональний 

лінеамент; Г – розташування масивів гранітів S-типу в межах Воронезько-Українського 

геоблока; Д – розташування вулканоплутонічних асоціацій I-типу: 1 – Воронезько-Волинський 

суперпояс, 2 – Талицька асоціація, 3 – пізньосвекофенська асоціація, 4 – 

Трансскандинавський пояс; Е – розташування масивів гранітів А-типу: 1 – Приазовсько- 

Прибалтійський пояс, 2 – Охотсько-Балтійський лінеамент. 

29

30 


ри гранулітового цоколю. Обидві системи розломів відігравали важливу роль, 

принаймні, починаючи з мезоархею. Система розломів північно-східного простягання 

(40–60 о ) відома під назвою Волинсько-Двинської зони, чи поясу. Систему 

розломів північно-західного простягання (300–320 о ) як цілісну структуру в 

літературі не розглядали. Для зручності будемо називати її Волзько- 

Балтійською (див. рис. 4,в). Обидві системи розломів єдині, що перерізають усю 

платформу впоперек; з напрямом цих зон збігається також орієнтування 

зовнішніх тектонічних меж платформи на більшій частині її периметра та низки 

структурних елементів у межах платформи. Два інші прогини – Кіровоградський 

та Ладозький – мають субмеридіональне видовження, і їхня локалізація 

збігається з положенням субмеридіонального лінеамента, який перерізає всю 

платформу і виходить далеко за її межі. Цей лінеамент розділяє фундамент на 

східну та західну частини, які відрізняються між собою рівнем залізистості 

практично всіх ранньодокембрійських (у тому числі палеоархейських) 

комплексів, що корелюють між собою [16]. Отже, вік закладання цього 

лінеаменту можна вважати палеоархейським (можливо, доархейським). 

Під час розгляду розташування перерахованих вище комплексів, які утворилися 

після формування гранулітового цоколю (гнейсоамфіболітових, зеленокам’яних, 

метакарбонатно-теригенних), виявлено, що складені ними структури 

(пояси, прогини) поширені в південній та північній частинах платформи і, за 

окремими винятками, їх нема в східній та західній частинах. Це дає підстави 

поділяти погляд Л.С. Галецького та інших дослідників [4], які розділяють фундамент 

платформи на чотири геоблоки з суттєво різною будовою ─ Волго- 

Камський, Воронезько-Український, Карело-Кольський і Білорусько- 

Прибалтійський 1 (див. рис. 4,в). Детальніше районування фундаменту та обґрунтування 

меж геоблоків розглянуті в [17, 18]. Як видно з наведеної схеми, Воронезько-Український 

та Карело-Кольський геоблоки вирізняються однотипними 

переліками комплексів, які їх утворюють, тому їх можна розглядати як подібні 

між собою з тою різницею, що другий з них приблизно вдвічі більший від першого. 

З огляду на це, гадаємо, можна говорити про симетричне розташування 

зазначених геоблоків та гомологічність їх між собою, а Охотсько-Балтійський 

лінеамент, що їх розділяє, розглядати як площину дзеркальної гомологічності. 

Проаналізуємо особливості розташування геологічних комплексів у межах 

окремих геоблоків. Як видно з рис. 4,в, розміщення метакарбонатно-теригенних 

прогинів ─ Тетерівського, Кіровоградського та Липецько-Волгоградського ─ у 

межах Воронезько-Українського геоблока підлягає трипроменевій симетрії, центром 

якої слугує точка перетину Волино-Двинської, Волзько-Балтійської систем 

розломів та субмеридіонального лінеамента. Одночасно розміри цих прогинів 

послідовно збільшуються в східному напрямі, що дає змогу припустити наявність 

гомологічних “спотворень” у разі повертання навколо точки симетрії. 

Подібна трипроменева симетрія простежується і в розташуванні прогинів у Карело-Кольському 

геоблоці. Водночас виявлено, що прогини Воронезько- 

Українського та Карело-Кольського геоблоків розміщені симетрично щодо 

Охотсько-Балтійського лінеамента. 

1 У крайній західній частині фундаменту платформи є ще один невеликий за розмірами, 

проте самостійний Свеконорвезький геоблок.


Масиви гранітів S-типу поширені в межах Воронезько-Українського геоблока, 

однак їх нема в сусідніх геоблоках. Масиви мають архейський (токовський, 

мокромосковський комплекси в Середньопридніпровському районі) та палеопротерозойський 

(в інших частинах щита) вік, проте їхнє розташування підлягає 

певним закономірностям. Найбільші за розмірами масиви сконцентровані в південній 

частині геоблока (на півдні Інгульського району) поблизу точки перетину 

субмеридіонального лінеамента з південною межею геоблока (яка є одночасно 

південною межею платформи загалом). Переважна більшість інших масивів того 

ж типу сконцентрована в трьох смугах, які радіально розходяться від цієї точки 

в північно-західному, меридіональному та північно-східному напрямах (див. 

рис. 4,г). Іншими словами, розташування масивів S-типу також підлягає трипроменевій 

симетрії, проте, на відміну від системи прогинів, точка симетрії розміщена 

на протилежному боці геоблока. Симетричність виявляється не лише в 

розташуванні, а й в особливостях масивів. Ці масиви складені переважно нормальними 

біотитовими гранітами, проте в просторовій асоціації з Тетерівським і 

Липецько-Волгоградським прогинами широко розвинуті двослюдяні гранатовмісні 

високоглиноземні граніти, відповідно, житомирського та волгоградського 

комплексів. Обидва комплекси тяжіють до місць сполучення згаданих вище північно-західної 

та північно-східної смуг поширення S-гранітів з межами геоблока, 

займаючи, отже, симетричне положення щодо „осьової лінії” геоблока, що 

збігається з субмеридіональним лінеаментом. 

Пізнішими щодо гранітів S-типу є вулканоплутонічні асоціації так званого Ітипу, 

які об’єднують базальти, андезити, ріоліти та комагматичні їм інтрузії габро-діоритів, 

діоритів, монцонітів, гранодіоритів та граносієнітів, сублужних гранітів 

(у різних ділянках деяких різновидів з цього переліку може не бути). У межах 

Воронезько-Українського геоблока представниками асоціацій зазначеного 

типу є клесівська серія та осницький плутонічний комплекс Волині, стойлоніколаєвський 

та усманський комплекси Воронезького кристалічного масиву 

спільно з комагматичними їм ефузивами. Всі ці комплекси тяжіють до широкої 

дугоподібної смуги вздовж північно-західної та північно-східної меж геоблока 

(див. рис. 4,д) і практично не виходять за його межі. Це дає змогу розглядати 

смугу їхнього поширення як самостійну магматогенну структуру − Воронезько- 

Поліський вулканоплутонічний суперпояс [14]. За літературними даними та нашими 

спостереженнями подібна асоціація, відома під назвою пізніх свекофенід, 

широко розвинута в західній та південній частинах Карело-Кольського геоблока. 

Як видно з карти (див. рис. 1), ця асоціація утворює широкий дугоподібний пояс 

уздовж південних меж Карело-Кольського геоблока, симетрично розташований 

щодо Воронезько-Поліського суперпоясу. Загальне роташування обох асоціацій 

дуже подібне до гілок гіперболи. 

Подальші геологічні події були сконцентровані в західній частині платформи 

і виявилися спільними для Воронезько-Українського, Білорусько-Прибалтійського 

та Карело-Кольського геоблоків. Тут відбувалося вкорінення великих 

масивів гранітоїдів так званого А-типу − масивів рапаківі та споріднених з ними 

утворень, зокрема, сублужних гранітоїдів та лужних порід Східного Приазов’я. 

Повна картина закономірностей розташування гранітоїдів А-типу до кінця не 

з’ясована, оскільки є низка питань щодо їхнього поширення в межах Сканди- 

31

32 


навського півострова. Однак взагалі масиви цього типу утворюють 

дугоподібний трансрегіональний пояс, субпаралельний до західної межі платформи 

загалом (див. рис. 4,е). Як видно з рис. 4,е, Охотсько-Балтійський 

лінеамент можна розглядати як площину симетрії цієї дуги. 

Отже, локалізація комплексів, які виникли після утворення гранулітового цоколю, 

була, здебільшого, поясовою, причому форму кожного поясу можна описати 

за допомогою тієї чи іншої математичної моделі. Крім лінійних форм, простежуються 

пояси чи їхні сукупності у вигляді гіперболи (див. рис. 4,д), параболи 

(див. рис. 4,е). В результаті такого розгляду можна твердити, що будова фундаменту 

платформи загалом підпорядкована спільному структурному плану. 

Розташування головних геологічних структур і, відповідно, будова платформи 

тісно пов’язані з існуванням на цій території двох регіональних систем розломів 

(Волино-Двинської та Волзько-Балтійської), що перетинаються, північносхідного 

та північно-західного простягання, а також двох трансрегіональних 

лінеаментів, що перетинаються, − субширотного Охотсько-Балтійського та субмеридіонального 

(як цілісна структура він назви не має; фрагмент його в межах 

Українського щита часто називають лінеаментом “Херсон–Смоленськ”). Цікаво, 

що тоді, як регіональні системи розломів безпосередньо впливали на розташування 

переважної більшості комплексів різних типів, трансрегіональні лінеаменти 

відігравали роль не стільки місць безпосередньої локалізації комплексів, скільки 

площин симетрії в разі розташування різних комплексів одного й того ж 

типу. 

Природа симетрії геологічних утворень. Розглянуті приклади засвідчують, 

що на геологічних рівнях організації речовини (породному, формаційному, 

“комплексному” та ще вищих) виявляються ті ж головні види симетрії будови, 

що й на нижчих рівнях − дзеркальна симетрія, симетрія трансляції, осьова симетрія. 

Всі наведені приклади приводять до головного висновку: закономірності 

впорядкованості будови, в тому числі проявів симетричності як вищої форми 

впорядкованості, повинні бути принципово однаковими на всіх рівнях 

організації речовини 2 . Це означає, що в основі будови матеріального світу 

повинні бути якісь загальні закони його структурування. Спробу розглянути такі 

закони на рівні загальноприродничих понять та математичних узагальнень зробив 

Ю.А. Урманцев [19]. Стосовно геологічних тіл можна поставити на перше 

місце три такі закони: а) закон рівневої організації всіх тіл, б) закон 

взаємозв’язку складу та будови тіл різних рівнів організації (так званий закон 

Федорова–Грота), в) закон періодичності повторення властивостей у 

гомологічних рядах тіл. Усі ці закони зумовлюють існування в природі 

впорядкованості, в тому числі симетричності, однак не пояснюють її природи. У 

разі розгляду причин симетричності того чи іншого явища, зазвичай, згадують 

так званий принцип Кюрі, згідно з яким елементи симетрії причини (у тому 

числі навколишнього середовища) відображаються в симетрії наслідку. Розвиваючи 

це положення, І.І. Шафрановський та П.М. Плотніков [21] висловили 

2 Це, однак, не означає, що елементи симетрії на різних рівнях будуть однаковими. Наприклад, 

у будові кристалів поширені осі симетрії; на вищих рівнях вони трапляються, 

однак значно рідше.


думку, що в природі повинен діяти закон збереження симетрії – у разі накладання 

декількох явищ одне на одне елементи їхньої симетрії повинні взаємодіяти 

між собою і не знищуватись, а переходити в інші. Однак і це не дає відповіді на 

питання, чому взагалі виникає явище симетрії, та інше, ще складніше питання – 

чому деякі явища не підпадають під закони симетричності 3 . Оскільки явище 

симетричності є однією з найфундаментальніших властивостей навколишнього 

світу, то вичерпно відповісти на поставлене запитання на цій стадії розвитку 

науки неможливо. Можна, однак, розглянути, як це питання вирішують у 

геології для різних окремо взятих випадків. 

Упорядкованість внутрішньої будови кристалів пояснюють як результат динамічної 

рівноваги сил, під дією яких виникає певне розташування складових 

(атомів, іонів) мінералу, тобто утворюється кристалічна ґратка. Симетрично побудовані 

кристалічні ґратки мають мінімуми потенціальної енергії [22]. Симетричність 

зовнішніх форм кристалів в одних напрямах та несиметричність в інших 

залежить від різниці швидкостей росту цих кристалів у різних напрямах. 

Якби швидкість росту в усіх напрямах була однаковою, кристал мав би форму 

кулі та ізотропну внутрішню будову [20]. 

Спробам пояснити виникнення розшарованості в габроїдних масивах присвячено 

чимало праць. Усі дослідники погоджувались, що розшарування виникає 

внаслідок гравітаційної диференціації в ході кристалізації розплавів, однак 

не могли пояснити причин появи ритмічності (симетричності в цьому контексті) 

у розрізах масивів. Можливе вирішення цього питання запропонували Є.В. Шарков 

та О.О. Богатіков [11]. Згідно з їхньою моделлю, підтвердженою експериментальними 

даними, кристалізація відбувається в межах порівняно малопотужної 

(близько 3 м) зони, яка поступово просувається знизу вверх, і під час такого 

просування в її межах процеси кристалізації кожного разу починаються заново з 

утворення високотемпературних мінералів. Не описуючи всіх деталей, наголосимо, 

що, на думку авторів, ритмічна розшарованість виникає внаслідок дії температурно-концентраційних 

хвиль. Подібні хвилі (автохвилі) виникають у дисипативних 

системах, тобто системах, які мають потік речовини чи енергії, спрямований 

у вмісне середовище [11, с. 101]. 

У разі пошуків пояснення умов виникнення трансрегіональних плутонічних 

поясів гіпотезу про виникнення подібних (формаційно однотипних) масивів унаслідок 

вкорінення порцій розплавів з одного магматичного джерела доводиться 

відкинути відразу. Для прикладу можна розглянути згаданий вище пояс масивів 

гранітоїдів А-типу. Неможливо уявити, щоб різні масиви виникали з одного 

джерела в межах усього Українського щита, не кажучи вже про масиви, розташовані 

за його межами. Тому подібність складу таких масивів свідчить про подібність 

складу вихідних магматичних розплавів, які незалежно виникали на 

великих відстанях один від одного, проте на приблизно однакових глибинах (інакше 

склад розплавів повинен був би суттєво відрізнятися). Це дає підстави 

3 Наприклад, чому одні мінерали утворюють ізоморфні ряди, а інші (наприклад, кварц) – 

ні. З іншого боку, саме кварц дає приклад широкого ряду поліморфних модифікацій. Було 

б цікаво проаналізувати з погляду протиставлення ізоморфізм–поліморфізм інші 

мінерали та об’єкти вищих рівнів організації. 

33

34 


припускати активізацію певного шару (рівня) в надрах Землі та виплавлення з 

нього в періодично повторюваних у просторі ділянках порцій розплавів. Такий 

механізм найліпше можна описати за допомогою моделі хвилеподібного поширення 

певного енергетичного імпульсу вздовж цього шару [13]. 

Під час пошуків пояснення особливостей будови континентів різні дослідники 

виконали великий обсяг моделювання тектонічних порушень, що виникають 

внаслідок процесів колізії та субдукції тектонічних плит. Зокрема, на рис. 5 зображено 

результати моделювання в пластичному середовищі під дією одностороннього 

тиску (за [23]). Цю модель запропонували автори для пояснення наслідків 

колізії Індійського та Азіатського кратонів. Порівняння розривів, що виникли 

в моделі, зі схемою регіональних розломів фундаменту Східноєвропейської 

платформи свідчить про їхню значну подібність. Це дає змогу припустити, 

що головні особливості будови фундаменту платформи зумовлені тиском у західному 

напрямі зі сторони теперішнього Уралу. 

Як видно з наведених моделей, різні дослідники доходять одного висновку – 

явища симетричності пов’язані з поширенням енергетичних імпульсів у тому чи 

іншому середовищі. І.І. Шафрановський та П.М. Плотніков [21] сформулювали 

це так. Енергія в твердих однорідних (квазіоднорідних) тілах поширюється шляхом 

хвиль напружень, що зумовлюють періодичне утворення зон стиснення і 

розтягнення та їхній симетрично нерівномірний розподіл у просторі. Виникнення 

таких зон, відповідно, приводить до утворення в них різних мінеральних асоціацій, 

які також будуть періодично повторюватись у просторі. 

У наведених вище прикладах таке пояснення цілком відповідає випадкам 

прояву симетричності у внутрішній будові та розташуванні геологічних тіл. Розгляд 

характеру симетричності відкриває шлях до аналізу напрямів енергетичних 

потоків та взаємодії їх між собою. У випадку однонапрямленої симетрії 

трансляції можна досить упевнено твердити, що тут діяла якась одна причина. У 

разі криволінійної симетричності (наприклад, пояси дугоподібної форми) та 

появи осей симетрії (наприклад, розглянута вище трипроменева симетрія) 

необхідно припускати синергетичну взаємодію декількох причин. На сучасному 

етапі розвитку природознавства важливе значення мають проблеми синергетики 

– енергетичної взаємодії різних систем. На відміну від, скажімо, деяких хімічних 

та фізичних систем [8 та ін.], аналіз явищ синергетики в геології надзвичайно 

складний, і всі публікації, які є з цього приводу, не дають прикла-дів коректного 

застосування теоретичних положень синергетики. Причина зумовлена тим, 

що в кожному геологічному явищі задіяна значна кількість факторів різного рівня 

організації і твердження, що та чи інша геологічна система є синергетичною, 

не дає нового знання. Побудова на цих засадах генетичних моделей здебільшого 

некоректна, оскільки поки що не створено самостійного методу для розрізнення 

простих геологічних систем і синергетичних та подальшого дослідження систем 

синергетичних. Однак доцільно вважати, що вирішувати ці проблеми в геології 

принципово можливо. Саме аналіз симетричності явищ відкриває шлях до коректного 

аналізу взаємодії


Рис. 5. Зіставлення особливостей будови фундаменту Східноєвропейської платформи з 

результатами моделювання. 

А − схема розчленування фундаменту на геоблоки: 1 − Воронезько-Український, 2 − 

Волго-Камський, 3 − Карело-Кольський, 4 − Білорусько-Прибалтійський, 5 − Свеконорвезький; 

Б − результати стиснення моделі, за [23]; В − відповідність системи розломів 

фундаменту платформи результатам моделювання. 

35

36 


різних енергетичних потоків, тобто до побудови синергетичних моделей. Дуже 

перспективним щодо цього є положення, згідно з яким симетрична будова кристалів 

найбільш енергетично вигідна. Можна припускати, що це положення 

зберігається на всіх рівнях організації речовини. 

Загальновідомо, що проведення меж та з’ясування об’ємів багатьох геологічних 

тіл (світ, серій, комплексів, тектонічних блоків) значно залежить від ознак, 

якими оперує той чи інший геолог під час їхнього виділення, тобто часто вони є 

суб’єктивними. В.І. Вернадський увів поняття природного тіла – відокремленого 

в просторі та часі від інших природних тіл незалежно від спостерігача [2]. Тобто, 

на думку цього дослідника, в природі об’єктивно існують тіла, межі яких не 

повинні залежати від суб’єктивних поглядів тих чи інших дослідників. Проблема 

в цьому випадку зводиться до того, наскільки однаково різні дослідники будуть 

виділяти такі тіла. У разі визначення об’ємів просторово відокремлених 

між собою тіл (кристалів, планет) розходжень не виникає. Складності починаються 

під час виділення геологічних тіл, суміжних між собою. Суттєву допомогу 

в таких випадках можуть надати дослідження симетричності будови тіл, які виділяють. 

На нашу думку, кожне природне тіло виникає як внутрішньо упорядковане, 

а відтак і повинно бути симетрично побудованим. Зокрема, симетричність 

будови фундаменту Східноєвропейської платформи дає підстави припускати, що 

всі інші фундаменти давніх платформ повинні мати ті чи інші просторові закономірності 

внутрішньої будови. 

1. Бескин С.М., Ларин В.Н., Марин Ю.Б. Редкометальные гранитовые 

формации. Л.: Недра, 1979. 280 с. 

2. Вернадский В.И. Избранные сочинения. Т. 4. Кн.1. М.: Изд-во АН 

СССР, 1959. 624 с. 

3. Воронин Ю.А. Начала теории сходства. Новосибирск: Наука, 1991. 120 

с. 

4. Галецкий Л.С., Шмидт А.О., Титов В.К., Колосовская В.А. Тектоника и 

металлогения Восточно-Европейской платформы на основе концепции 

геоблокового развития и активизации земной коры // Геол. журн. 1990. 

№ 2. С. 49-56. 

5. Кирилюк В.П. Условия формирования гранитно–метаморфических 

формационных комплексов щитов // Магматические и метаморфические 

формации в истории Земли. Новосибирск: Наука, 1986. С. 194–198. 

6. Колий В.Д., Сиворонов А.А. Видовые наборы пород как основа выделения 

геоформаций в метаморфических комплексах // Структурные элементы 

земной коры и их эволюция. Новосибирск: Наука, 1983. С. 25– 

28. 

7. Космогеология СССР/ Афанасьева Н.С., Башилов В.И., Брюханов В.Н. и 

др. М.: Недра, 1967. 240 с. 

8. Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика – теория самоорганизации. 

Идеи, методы, перспективы. М.: Знание, 1983. 64 с.


9. Лазько Е.М., Кирилюк В.П., Сиворонов А.А., Яценко Г.М. Нижний докембрий 

западной части Украинского щита. Львов: Вища школа, 1975. 

236 с. 

10. Лысак А.М., Лашманов В.И., Пащенко В.Г., Свешников К.И. К вопросу о 

стратиграфии гнейсо- мигматитовых образований нижнего докембрия 

Приазовья // Геол. журн. 1989, № 3. С. 20–27. 

11. Основные породы. Магматические горные породы. Т. 3 / Андреева Е.Д. 

и др. М.: Наука, 1985. 485 с. 

12. Постников А.В. Фундамент восточной части Восточно-Европейской 

платформы и его влияние на строение и нефтегазоносность осадочного 

чехла: Автореф. дис. ... д-ра геол.-мин. наук. М., 2002. 48 с. 

13. Свешников К.И. Ареалы плутонических формаций как источник информации 

о глубинных магматических процессах // Литосфера, 1999. № 

10–11. С. 70–75. 

14. Свєшніков К.І., Бучинська А.В. Вулкано плутонічні асоціації І-типу та 

їхнє геодинамічне положення в будові фундаменту південної частини 

Східноєвропейської платформи // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геол. 2002. 

Вип. 16. С. 23–32. 

15. Свєшніков К.І. Проблеми вчення про геологічні формації // Вісн. Львів. 

ун-ту. Сер. геол. 2003. Вип. 17. С. 9–23. 

16. Свешников К.И., Колосовская В.А. Западный и Восточный сегменты 

фундамента Восточно-Европейской платформы – геоблоковые докембрийские 

структуры первого порядка // Геол. журн. 1993. № 3. С. 25–32. 

17. Свєшніков К. І., Колосовська В.А. Просторові закономірності будови 

кристалічного фундаменту Східноєвропейської платформи та їх геодинамічні 

аспекти // Геодинаміка. 2000. № 1/3. С. 47-58. 

18. Свєшніков К.І., Колосовська В.А. Особливості будови Українського щита 

як складової частини Воронезько-Українського геоблоку // Зб. наук. 

праць УкрДГРІ. 2001. № 1–2. С. 66–70. 

19. Урманцев Ю.А. Симметрия природы и природа симметрии. М.: Мысль. 

1974. 229 с. 

20. Шаскольская М.П. Кристаллография. М.: Высшая школа, 1975. 390 с. 

21. Шафрановский И.И., Плотников П.М. Симметрия в геологии. Л.: Недра. 

1975. 144 с. 

22. Щербина В.В. Основы геохимии. М.: Недра, 1972. 296 с. 

23. Peltzer G., Tapponnier P. Formation and evolution of strike-slip faults, rifts 

and basins during the India-Azia collision: An experimental approach // J. of 

Geophysical Research. 1988. Vol. 93. P.15085–15118. 

24. Skaly platformy Prekambryjskiеj w Polsce / Red.A.Laszkiewicz. Warszawa, 

1973. 168 s. 

37

38 

PROBLEMS OF THE SYMMETRY AND HOMOLOGY OF 

GEOLOGICAL BODIES 

(on the example of the East-European platform`s basement) 

K.I. Sveshnikov 


Ivan Franko National University of Lviv, Hrushevsky Str. 4, 79005 Lviv 

Е-mail: sveshn@franko.lviv.ua 

Symmetry (S) and homology are fundamental features of all natural bodies, but 

they are not examined enough for rocks and more complicated geological bodies. 

Three kinds of S are known: a) the S of the bodies` internal construction, b) the S of 

the bodies` localization in space, c) the S of their features changeability from the 

systematic point of view. The searches of the S require the comparison of the 

construction and localization peculiarities of the bodies, which are similar between 

themselves. Geological bodies may be regarded as similar if they belong to the same 

homological (isomorphic) line. The two first kinds of S are described on the examples 

from the Еast-European craton`s basement. It is supposed that the S of geological 

bodies depend on the symmetry of energetic flows that caused the origin of these 

bodies. 

Key words: symmetry, homological line, geological body, internal construction, 

East-European craton`s basement, Early Precambrian, energetic flow. 

Стаття надійшла до редколегії 30.07.2004 

Прийнята до друку 20.09.2004

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія геологічна. 2004. Вип. 18 ... - EVRICA

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?