Рудник І. П.

1. У період бурхливих змін суспільних формацій та світогляду початку ХХ ст. актуальними
були новаторські синкретичні жанри, зокрема поезія у прозі, яскравою особливістю
якої є символіко-алегорична образність.
2. Алегоричність, символічність, легендарність, повчальний елемент, ліризм, романтизм
– такі риси об’єднують ліричні фрагменти (поезії у прозі) Дніпрової Чайки.
3. Було виділено і проаналізовано систему образів-символів у дослідженому текстовому
матеріалі вибраних поезій у прозі Дніпрової Чайки.
4. Для ліричної прози Дніпрової Чайки характерне широке використання морського
пейзажу, персоніфікованих символічних образів хвилі, моря, чайки. «Морські малюнки»
стали першими творами української літератури на «морську» тематику і, безперечно,
збагатили її новими художніми образами.
Наукова новизна цього дослідження полягає у тому, що образи-символи у доробку
Дніпрової Чайки вперше системно проаналізовані, однак на цьому тему не вичерпано і
можливі подальші, більш ґрунтовні дослідження.
1. Вишневська Н. Дніпрова Чайка та її твори// Дніпрова Чайка. Вибрані твори. – К.:
Дніпро, 1987. – 280 с. 2. Дніпрова Чайка. Твори. – К.: Держ. вид. худ. літ, 1960. – 512 с.
3. Камінчук О. Поетеса у прозі, прозаїк у поезії: Художня специфіка творчості Дніпрової
Чайки// Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –
№ 3, 2005. – с. 150-154. 4. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. –
М.: Искусство, 1995. – 320 с. 5. Науменко Н.В. Символіка як стильова домінанта української
новелістики кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Монографія. – К.: НУХТ, 2005. – 204
с. 6. Пінчук В. Г. Дніпрова Чайка: Життя і творчість. – К.: Вища школа, 1984. – 119 с. 7.
Шейнина Е. Я. Энциклопедия символов. – М.: АСТ, Харьков: Торсинг, 2007. – 591 с.
482
Рудник І. П., здобувач,
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка
ПОЕЗІЯ В ПРОЗІ – МИСТЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ДНІПРОВОЇ ЧАЙКИ
У статті розглядається творчість Дніпрової Чайки, зокрема, її поезії в прозі. Визначаються
основні структурні типи її поетичних мініатюр, особливості їхньої побудови
та образної системи.
Ключові слова: поезія в прозі, структурні типи, романтично – символічна мініатюра,
пейзаж, метафора, епітет.
В статье рассматривается деятельность Днипровой Чайки, в частности, ее стихотворения
в прозе. Определяются основные структурные типы ее поетических миниатюр,
особенности их строения и образной системы.
Ключевые слова: стихотворения в прозе, структурные типы, романтично – символическая
миниатюра, пейзаж, метафора, эпитет.

The article deals with the creative work of Dniprova Chaika, particulary with her
miniatures: poetry in prose. It describes main structural types of her poetic miniatures, as well
as the peculiarities of their structure and figurative basis.
Key words: poetry in prose, structural types, symbolic and romantic miniature, scenery,
metaphor, epithet.
Жанр поезія в прозі набув значного поширення в українській літературі кінця
XIX – початку XX ст. До нього охоче зверталися не лише письменники-модерністи, але
й письменники-реалісти, щоб за допомогою художніх прийомів, якими оперує лірична
поезія, повніше відтворити настрій, психологію людини. Широко відомі зразки поезій в
прозі таких відомих українських майстрів пера як М. Коцюбинський, О. Кобилянська,
Марко Черемшина, В. Стефаник. Неоціненний спадок залишила і самобутня письменниця,
невтомна берегиня українських святинь Людмила Василевська-Березіна, знана в
літературному світі під псевдонімом Дніпрова Чайка (1861–1927).
В літературі Дніпрова Чайка насамперед відома як автор поезій у прозі. Проте, науковці
зосереджували увагу переважно на вивченні життєвого шляху письменниці, аналізували
творчий доробок в цілому, ряд досліджень присвячено херсонському, найпродуктивнішому
в творчому аспекті періоді життя Людмили Березіної. Серед дослідників,
які вивчали творчість Дніпрової Чайки, слід відзначити Р. Шевченка, О. Килимника,
Н. Калениченка, Л. Міщенка, В. Пінчука, І. Немченка. Таким чином, бракує детальної
розвідки саме поезій у прозі, що становлять неоціненний спадок української письменниці
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Актуальність теми дослідження зумовлена
тим місцем, яке посідає вищезгаданий жанр в контексті української літератури, та недостатньою
увагою до нього з боку українських літературознавців. Доцільність розробки
теми зумовлена необхідністю чіткої систематизації структурних типів ліричної прози авторки,
з’ясування взаємодії традиційного й новаторського, дослідження індивідуальної
манери письма Дніпрової Чайки.
Дніпрова Чайка обрала саме таку літературну форму не випадково: вона органічно
відчувала те, що за допомогою ритмізації та музикальності можна виразніше викласти
словесний матеріал. Оволодіти технікою написання поезій у прозі допомогли поетесі
глибоке знання народної творчості і музики. Саме з фольклорних джерел Людмила Березіна
завжди черпала мудрість і силу, національну неповторність образної форми. Живою,
простою, але водночас вишуканою мовою переповідала вона народові те, чим він жив,
чого прагнув і на що сподівався. Ритмізовану прозу Дніпрової Чайки високо поцінуновували
П. Житецький, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Покальчук.
Поезії в прозі Дніпрової Чайки з’явилися невдовзі після поїздки авторки до Криму
(1886). Письменниця об’єднує їх в окремий цикл під назвою «Морські малюнки». Найбільшу
частину поезії в прозі становлять романтично-символічні мініатюри на «морську»
тематику – в них обов’язково присутній образ моря в тій чи іншій варіації – то лагідне, погідне,
то похмуре, розбурхане. Слід зазначити, що море в її поезії виступає як символ сили,
неспокою. Написані в кінці 80-х років, вони були надруковані в 90-х в журналах «Дзвінок»
та «Зоря», а 1900 р. з’явилися в чернігівському альманасі «Хвиля за хвилею».
Основа світосприймання у цих мініатюрах є реалістичною. В них підноситься громадське,
суспільно – політичне значення слова. Теми авторка брала актуальні, матеріа-
483

лом для написання творів служили реальні події та явища, проте вони змальовані гіперболізовано
і їм притаманний романтичний характер. Поезії в прозі близькі до українських
дум та пісень, мають тричленну структуру, тобто складаються із зачину, фабули
та кінцівки.
У багатьох досліджуваних поезіях в прозі письменниця виступає як співець природи,
адже саме природа для Дніпрової Чайки була постійною і глибокою пристрастю,
джерелом радості. У поетичній прозі людина не є основною постаттю, вона органічно
зливається з природою. Природа і людина – одне ціле, вони пов’язані так міцно, що людина
вільно перетворюється в птаха, який ширяє над морем, скелю, об яку розбиваються
хвилі, тополю, що шепоче над криницею, а море, хвиля виступають то як уособлення
жорстокої долі, то як символ вірної любові.
Досліджуючи ліричну прозу Дніпрової Чайки, О. Камінчук виділяє чотири основні
структурні типи такого жанру: оповідання-казка, оповідання-легенда, оповідання-притча
і власне поезія в прозі («Поетеса у прозі, прозаїк у поезії», «Українська мова й література
в середніх школах» 2005, № 6).
І. До оповідань-казок належать твори «Суперечка», «Хвиля», «Дивний ткач», «Таємниця»,
«Скеля», в яких фантастичний сюжет розвивається навально, динамічно. Він
побудований на персоніфікації природи та використанні мотивів казок, властивих фольклорним
традиціям різних народів – це і спляча царівна, і ослячі вуха царя Мідаса, і
чарівний килимок, і мотив мандрів і пошуків, і перемога добра, прекрасного над злом. У
цих поетичних мініатюрах авторка широко використовує прийом персоніфікації, тут виступають
як живі істоти явища природи: вітер, сонце, місяць, море, земля, більше того –
вони антропологізуються, набуваючи людських рис та якостей, можуть діяти, виявляти
свої бажання, розмовляти по-людськи, наприклад, сонце всміхнулося, земля зітхнула,
море ревло. Характерним для таких поезій в прозі є і явище метаморфози: шляхом чарів,
магічної дії чи прокляття люди перетворюються у звірів, птахів, каміння, та навпаки –
речі можуть набувати вигляду людей, наприклад, цариця-татарка через прокляття своїх
дітей перетворюється на скелю (мініатюра «Скеля»). Задля досягнення емоційної напруги
письменниця застосовує такий засіб, як ретардація – так герой оповідання «Дві
птиці» засинає у вирішальний момент перед лицем небезпеки, та явище метапсихози (
від гр. meta – після, через; та psyche – душа) – перехід душі померлого у птаха, дерево.
Так вартівник перекинувся у птаха – сплюху, а зрадник став сичем у тому ж самому оповіданні
«Дві птиці». У оповіданнях цього типу Дніпрова Чайка широко вживає символи.
Так, наприклад, символом вічності, невмирущості є образ дівчини-чайки; символом неспокою
виступає образ моря, хвилі; символом надії на краще життя народу стає образ
зорі; символ скорботної жінки втілюється в образ долі. Через призму фантастичного світу
авторка розглядає актуальні проблеми часу: боротьбу за щастя і волю народу, надії на
кращу долю та перемогу поневолених мас.
ІІ. В оповіданні-легенді сюжет будується на основі легенд, колись почутих письменницею
чи створених нею самою. Таким мініатюрам притаманні драматизм, стійкість і завершеність
сюжету, усі компоненти підпорядковані єдиній меті: виявити місце людини у
світі природи, де людина підкоряється природі, а не навпаки. В цих творах використовується
типовий для фольклорної легенди мотив перетворення, поєднується фантастика і
реальність. В їх основу покладено події історичного характеру, зокрема, в оповіданні «То-
484

полі» – це самозгуба дівчат, які перебували у полоні татарських завойовників; в мініатюрі
«Буревісник» – це загибель козаків – втікачів з неволі; в оповіданні «Дівчина-чайка» –
це самопожертва дівчини, яка ціною власного життя рятує козаків, човен яких розбився
у морі; в основу твору «Мара» покладена розповідь про давньогрецького скульптора
Менандра. Зустрічаються також зразки казкових та апокрифічних сюжетів («Морське
серце», «Білий чорт»).
В оповіданні-казці та оповіданні-легенді на основі фантастичних сюжетів (про походження
медузи, чайки, скелі, буревісника, тополі) ставляться і розв’язуються вічні
морально-етичні проблеми – любов і зрада («Хвиля»), моральний обов’язок і особисте
щастя («Дивний ткач»), прагнення до волі, доброти і душевної щедрості («Скеля»), особисті
прагнення і відповідальність за долю інших («Буревісник»), сміливість і боягузтво
(«Морське серце»), героїчна самопожертва заради інших («Дівчина-чайка»).
ІІІ. В оповіданні-притчі Дніпрова Чайка звертається до поглибленого психологічного
аналізу життя людей через аналогію між життям тварин і людським життям. Такі
типи оповідань включають алегоричну розповідь з філософсько-етичним підтекстом, яка
розкривається в кінцевій частині твору (сліпа вірність – «Собака», боротьба за життя –
«Миша», кожен приносить найбільше користі на своїй батьківщині – «Усякому своє», боротьба
за волю – «Образ великого»). Для цих мініатюр характерна стислість і влучність
викладу. В таких оповіданнях-притчах немає розлогих описів природи, речі згадуються
лише при необхідності, дія відбувається ніби без «декорацій», персонажі позбавлені зовнішніх
прикмет, відсутнє розкриття їхніх характерів. В основі притчової оповіді лежить
порівняння, наповнене особливим символічним значенням. Так, наприклад, в мініатюрі
«Миша», люди порівнюються з мишами, серед яких одні бенкетують, а інші з жаху кидаються
на всі боки.
IV. Основним структурним елементом власне поезії в прозі є емоційне сприйняття зображуваного,
безпосереднє висловлення авторських роздумів і переживань («Струмок»,
«Снище», «Плавні горять», «Гармонія», «Шпаки», «Самоцвіти», «Вінки», «Дисонанси»,
«Дві крапельки»,); багатозначність символічного зображення, емоційно наснажені образи
природи («Струмок», «Плавні горять», «Шпаки», «Гармонія», «Дві крапельки»);
замальовки душевного стану суб’єкта розповіді («Снище», «Пізня квітка на могилу незабутнього
Миколи Віталійовича Лисенка»); сюжетні картини з властивим ступенем художньої
умовності («Кобза», «Самоцвіти», «Дисонанси», «Вінки», «Певний притулок»).
Щодо лексико-стилістичних особливостей поетичних мініатюр Дніпрової Чайки, то
слід зазначити, що вони написані простою мовою, проте вжиток кожного слова дуже
точний і влучний. Її творам властива своєрідна побудова речень, зокрема, авторському
стилю поетеси притаманні однорідні метафоричні присудки різних аспектів зорового
плану: пливе, виринає, виходить; характерні саме для неї дієслова: сонце пробудилось,
море лютує, реве, улюблені авторські вислови: кобзар-характерник, весна-скороспілка,
велетень-море. Всі лексичні, стилістичні та синтаксичні засоби підпорядковується
одній меті – надати образу яскравості та образності.
Більшість її поезій у прозі насичені яскравими, розгорнутими метафорами, іноді
прикрашеними барвистими епітетами: «Темна, похмура, важкою ходою блукає по
морю вагітная хвиля, прийшла до каміння, вдарилась, впала на його і б’ється, і стогне,
і плаче…» («Хвиля») [Дніпрова 1960, 143]. Авторка також використовує персоніфікова-
485

ні метафори, які дають змогу створити поетичний образ, що доповнює сутність подій:
«Струснув бородою мороз, пішов по землі – кувати-кріпити мости крижані», «Земля
скам’яніла, ріка заніміла…» (Шпаки») [Дніпрова 1960, 189].
Метафоричного характеру набуває іноді й епітет: привітні зорі, рясні дисонанси,
жартівливий вітер, живлюще сонце, здивовані гори тощо. Але здебільшого авторка
вдається до постійних епітетів, притаманних народній творчості: море – буйнеє, синєє,
широке, вільне; місяць – блідий, ясний; хмара – чорна, темна, сива, сади – кучеряві. Для
увиразнення характеристичної деталі Дніпрова Чайка використовує колористичну лексику:
блискучі поцілунки, шовкові зеленії шати, темнеє море.
Авторка «Морських малюнків» широко використовує влучні образні емоційно-експресивні
порівняння: «Легенька, як піна, як місячний промінь, ясна, як хвиля, прудка,
жартівлива вийшла з обіймів матусі на берег плисковатий Мрія…» (Хвиля») [Дніпрова
1960, 143].
За допомогою дієслів досягається враження звукової і просторової перспективи.
Окремі описи пересипані народно – розмовними висловами і образами, що надає розповіді
мелодійності й казковості: «…довго і мовчки дивилася скривджена мила на лютого
друга. Розгніване сонце сховало обличчя у синюю хмару, всім сумно було і ніяково, лиш вітер
один утішався: ревів, реготався і скиглив, аж поки себе вдовольнив, втомився, поліз
спочивати в безодню». (Суперечка) [Дніпрова 1960, 134].
Дніпрова Чайка, свідомо наближуючи прозу до поезії, використовує різні віршовані
розміри: хорей, ямб, дактиль, амфібрахій. Щоб витримати певний розмір, вона вдається
до повних та коротких прикметникових форм: «…поблідли їх ніжнії личка, померкли
блискучії очі», «Діти мої! Які ж ви хороші, які молодії!» («Скеля») [Дніпрова 1960, 136];
до інверсії: «Сон мені дивний приснився: крила у мене зросли – дужі, широкії крила»
(«Снище») [Дніпрова 1960, 181]. Характерне для її стилю і приставне «і» на початку слів:
«…буцім кохана ізрадила милого…» («Суперечка») [Дніпрова 1960, 134], вживання займенників
«той», «та», «те»: «Краса несказанна була та цариця: струнка та висока, як
той кипарис…» («Скеля») [Дніпрова 1960, 136]; закінчення речень у фразі однаковими
частинами мови з наголосом на певному слові чи складі: «А сонце, збентежене сонце,
зблякло зовсім на виду і сполохано дивиться, як на крайнебі шириться – дметься зловісная
хмара, крила брудні розгорта, наміряється світ весь зажерти» («Образ великого»)
[Дніпрова 1960, 172]; початок речення однією частиною мови, здебільшого дієсловом:
«Всміхнулося сонце удруге: земля пробудилась перша і вся зчервоніла…» («Суперечка»)
[Дніпрова 1960, 133].
Письменниця дбала і про мелодійне звучання своїх творів, дотримувалася певного
ритму. Там, де письменниці вдалося дібрати відповідний ритм, образи набирають надзвичайної
художньої переконливості. Ідучи за вимогами ритму, авторка часом свідомо
відходить від граматичних законів української мови: «Хитнулись утретє – й картини
минулих часів попливли пред очима» («Тополі») [Дніпрова 1960, 148]; іноді вживає ненормативну
коротку форму: «….а поділ весь унизан камінням рябеньким». («Суперечка»)
[Дніпрова 1960, 133]. Ритмічність мови підсилюється повторенням заперечних часток
«не», «ні».
Свій мистецький хист Дніпрова Чайка виявляє також і в змалюванні картин природи,
які у «Морських малюнках» є не декорацією, а сутністю розкриття ідейного змісту твору,
486

вони органічно злиті з дією твору, невідривні від сюжету. Природа в її мініатюрах – друг і
порадник людині: вона то співчуває їй, то обурюється, радіє, страждає, гнівається, немов
людина, навіть розмовляє. «В прозорім повітрі тополі, мов тії черниці, стоять, темноризі,
та тихо шепочуть» («Тополі») [Дніпрова 1960, 147].
Таким чином, можна стверджувати, що поезії в прозі Дніпрової Чайки стали помітним
явищем в українській літературі кінця ХІХ ст. У них спостерігається синкретизм
лірики і епосу. Видатна українська поетеса зробила значний внесок у розвиток цього
жанру, який, можна сказати, став візитівкою її творчості. Твори авторки насичені ліризмом,
поетичністю, музикальністю, глибоким змістом, своєрідною формою викладу, гіперболізацією,
символізмом. Водночас вони мають ознаки притчевості, дидактизму, що
рідко спостерігається в такому жанрі. Саме це і є визначальною ознакою її ліричних
мініатюр, а образна система, яку письменниця використовує у своїх творах, спонукає
слухачів задуматись над сенсом життя, його духовними цінностями, вічними істинами –
такими як любов, добро, справедливість, вірність. В цьому, власне, і полягає мистецький
експеримент Дніпрової Чайки.
1. Вишневська Н. Дніпрова Чайка і її твори // Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1987. – С.
5-20. 2. Голобородько Я. Ю. Поетична тональність Дніпрової Чайки // Українська література
в загальноосвітній школі. – 2001. – №6. – С. 47-53. 3. Дніпрова Чайка Твори. – К.:
ДВХЛ, 1960. – 512 с. 4. Камінчук О. Поетеса у прозі, прозаїк у поезії // Українська мова
й література в середніх школах. – 2005. – №6. – С. 150-154. 5. Лановик М. Б., Лановик
З. Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання-Прес,
2005. – 591 с. 6. Пінчук В. Г. Дніпрова Чайка: Життя і творчість. – К.: Вища школа, 1984. –
120 с. 7. Ржепецький Л. А. Дніпрова Чайка: відома і невідома. – Миколаїв: Вид-во МФНа-
УКМА, 2001. – 64 с.
Семенців Т.М., студ.,
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗІВ САРИ І АГАРІ ІЛАРІОНОМ КИЇВСЬКИМ
Статтю присвячено політико-теологічному твору «Слово про Закон і Благодать»
Іларіона Київського, який показував місце і роль Київської Русі на міжнародній арені
в XI ст., а також пропагував повагу до київських князів. В даній роботі висвітлюється
новий погляд на морально-етичні проблеми твору.
Ключові слова: історія літератури, орнаментальний стиль, духовні цінності, образно-символічна
система, причина, привід, запозичення..
Статья посвящена политико-теологическому произведению «Слово о Законе и Благодати»
Иллариона Киевского, который показывал место и роль Киевской Руси на международной
арене в XI веке, а также пропагандировал уважение к киевским князьям. В
данной работе показан новый взгляд на морально-этические проблемы произведения.
487