Рибась О.В.

Так Володимир Винниченко у невеличкому оповіданні зобразив,
як трансформується міф у свідомості дитини, яких форм
набуває. Письменник показує, як мала дитина мислить – здебільшого
конкретно та образно, зображує весь процес розмірковування
та аналізу дитячим мозком абстрактного поняття; як воно
знаходить конкретне і реальне втілення у дитячій свідомості.
Тематично розмаїті, гостросюжетні, поетичні, яскраво-барвисті
за художньою формою, оповідання Винниченка захоплюють
і дітей, і дорослих. Кожне з них є своєрідним художнім дослідженням
глибини духовного світу дитини.
1. Брайко О. Особливості сюжетобудови дитячої новелістики Володимира
Винниченка / О. Брайко // Укр. мова та література. – 2000. – № 4. – С. 10–11.
2. Винниченко В. К. Намисто: [оповідання] / В.К. Винниченко // [упоряд. Брояк
Й. Й.; передм. Крижанівського С.А.] – К. : Веселка, 1989. – 380 с. 3. Костюченко
В. Літературними стежками: [нарис історії української літератури для
дітей ХХ ст.] / В.Костюченко. – К.: "К.І.С.", 2009. – 344 с. 4. Малець Л. Світ
дитячої душі у творчості В. Винниченка (за матеріалами збірки "Намисто")
/ Л. Малець // Укр. мова та література. – 1997. – № 20. – С. 2.
О. В. Рибась, магістр,
Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ ГЕРОЯ
ОПОВІДАННЯ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
"РАБ КРАСИ"
У цій статті розглядається проблема творчості на матеріалі художнього
тексту, а саме оповідання майстра української прози Володимира Винниченка
"Раб краси". Суть дослідження полягає в аналізі психологічних механізмів
творчості героя – компонентів творчого процесу (інтуїції, фантазії, натхнення,
художнього мислення) та способу сприймання ним краси.
Ключові слова: творчість, психологія творчості, творчий процес,
несвідоме.
В данной статье рассматривается проблема творчества на материале
художественного текста, а именно рассказа мастера украинской
прозы Владимира Винниченко "Раб красоты". Исследование представляет
собой анализ психологических механизмов творчества героя – компонентов
творческого процесса (интуиции, фантазии, вдохновения, художественного
мышления) и способе восприятия ним красоты.
225

Ключевые слова: творчество, психология творчества, творческий
процесс, бессознательное.
This article discusses the problem of creativity on the material of a literary text,
exactly the story by the master of Ukrainian prose Volodumyr Vunnuchenko "The
slave to Вeauty." The study is an analysis of the psychological mechanisms of
creation by the hero – the components of the creative process (intuition,
imagination, inspiration, artistic thinking) and the way how he subjects the beauty.
Key words: creativity, psychology of creativity, the creative process, the
unconscious.
Здатність до творчості є невід'ємною рисою людської натури.
Ще Платон, широко характеризуючи творче перетворення людиною
світу, писав у "Бенкеті": "Усе, що викликає перехід із
небуття у буття, є творчістю" [8, 135]. З кінця ХІХ століття набуває
поширення спроба осягнути механізми креативності в термінах
гуманітарних наук. Психологія творчості стає предметом
одноіменної науки, що займає місце на стику психології, етики,
естетики, педагогіки, соціології та мистецтвознавства і досліджує
процеси творення художніх цінностей та їх естетичного
сприймання. У цьому напрямку працювали К.-Г. Юнг, З. Фройд,
М. Бердяєв, О. Потебня, О. Веселовський, Л. Виготський, О. Костюк,
І. Франко, О. Білецький, В. Роменець та інші.
Гіпотеза дослідження полягає в тому. що психологія творчості
митця може бути досліджена не лише на біографічному матеріалі
власне авторської креативної роботи, але й на матеріалі
творів, а саме при аналізі зображених конфліктів та образів героїв-носіїв
творчості у представників різних видів мистецтва.
Такі можливості аналізу дають нам твори українських письменників:
Т. Шевченка ("Перебендя", "Музикант"), Лесі Українки
("У пущі"), М. Коцюбинського ("Цвіт яблуні"), Ольги Кобилянської
("Valse melancholique"), М. Яцківа ("Архітвір") та ін.
Актуальність дослідження зумовлена протиріччям між об'єктивністю
проблематики обраної теми та суб'єктивністю підходів
до творчості різними авторами у різні конкретно-історичні періоди.
Масштабний письменницький доробок В. Винниченка нині
знову, після півстолітньої перерви, став об'єктом уваги літературознавців
(Олени Гнідан, Тамари Гундорової, Людмили Дем'янівської,
М. Жулинського, Галини Сиваченко). У річищі означеної
226

теми варто звернутися до малодослідженого оповідання "Раб
краси", тому що в ньому психологізм зображення стосується
саме творчості людини.
Отже, об'єктом дослідження є психологія творчості, а предметом
– проблема творчості, що знайшла вираження в образі головного
героя оповідання В. Винниченка "Раб краси". Методологічну
основу дослідження становить аналітичний метод, тобто умовне
розподібнення тексту за послідовністю вчинків персонажа та спроба
надати їм пояснення з точки зору психології творчості.
Метою роботи є дослідження психологічних механізмів творчості,
що втілені в оповіданні "Раб краси". Це передбачає вирішення
ряду завдань: обґрунтування доцільності дослідження
художнього тексту з позицій психології творчості; визначення
підходів до аналізу таких літературно-естетичних понять, як
краса, несвідоме, натхнення, інтуїція, фантазія тощо; дослідження
вказаної проблеми на прикладі конкретного обраного
образу та особливостей тексту (хронотопу, поетики).
Новизна дослідження полягає в аналізі психології творчості
не на прикладі біографічного матеріалу митця, а на відображених
у тексті моделях творчості, що втілені в художньому образіперсонажі.
Володимир Винниченко – визнаний майстер малої прози,
який "своїх герої часто ставить у ситуацію морального експерименту,
аналізуючи підсвідомі першопричини їхньої поведінки,
гру інстинктів" [3, 31]. Автор "створює достатньо зриму картину
внутрішнього світу, не пояснюючи його" [5, 96]. Саме з такими
особливостями авторського викладу ми маємо справу в оповіданні
"Раб краси": вчинки головного героя не розтлумачуються,
письменник дає читачеві-критикові поле для інтерпретацій.
Щоб наблизитися до розуміння феномену творчості, необхідно
звернутися до терміна "несвідоме". "Несвідоме – це поняття,
що використовується здебільшого при визначенні характеру
творчого процесу в мистецтві… В об'єктивно-ідеалістичній
естетиці несвідоме трактувалося як надсвідоме, яке реалізується
в процесі екстатичного прилучення художника до світу ідей
(Платон), Бога (Августин), абсолютного духу (Гегель). В суб'єктивно-ідеалістичній
естетиці воно трактувалося як підсвідоме.
227

Наприклад, у Шопегауера це "воля", у Ніцше – "воля до влади",
у Фройда – "психологічні комплекси", що витіснені у несвідомі
сфери психіки", у Бергсона – "життєвий порив" [7, 11–12].
Наближаючись до теорії психоаналізу Фройда, Л. Виготський
пише: "Незадоволені бажання – це рушійні стимули фантазії.
Кожна фантазія – це втілення бажання, коректив до дійсності,
яка не задовольняє" [4, 99]. І справді, реальність, зображена в
оповіданні "Раб краси" не є ідеальною: герой очікує заробітку,
а сам – злиденний, голодний, і музика є для нього альтернативою
цій похмурій дійсності.
К.-Г. Юнг початком будь-якої творчості називав переживання.
"Воно не має в собі нічого звичного, воно наділене чужою
сутністю, потаємним єством… Це – першопереживання, перед
лицем якого людина безсила і безпорадна" [9, 20]. Цим переживанням
в оповіданні постає непоборна сила Краси та ірраціональна
музична стихія, що володіє головним героєм.
Краса – одна з найважливіших категорій естетики, яка, поряд
із категорією прекрасного, відображає такі естетичні властивості
предметів і явищ дійсності, як гармонійність, довершеність,
узгодженість [7, 79]. Краса манить героя звуками, стихією
музики. "Музика не стільки зображення предметного світу,
скільки відображення людських почуттів і думок" [1, 298]. При
цьому краса у почуттях персонажа нерозривно сплетена із сумом
та стражданням: "Грав не те, що вивчив коло череди, а те,
чому вивчило його життя та серце. Сопілка плакала й жалілася
на долю, зорі кліпали, ніби їм на очах стояли сльози, і вітер
сумно зітхав з житом" [2, 362].
Образ головного героя наділений розмаїтими характеристиками
– від автора: "Василь парубок був несміливий, дуже блідий
на виду, соромливий і якийсь чудний" [2, 352]; від дядька Софрона:
"Сумний він у мене" [2, 357], – самохарактеристика: "Мені
просто сумно. Од всього сумно… От то як сонечко сідає та гарно
так, то чогось плакать хочеться..." [2, 357], від колишнього
оточення "Кажуть, що я сплю… Про череду забуду, про все...
Тільки граю... І били мене... А тепер прогнали з економії" [2,
358]. Хлопець – не від світу сього, а від світу краси, де все "гарно",
тому він відірваний від життя буденного, приземленого.
228

Наприклад, на запитання дядька "Що їсти будемо?" після відмови
найматись він відповідає "Їсти?.. Та якось... Може, ми завтра
наймемось... Бо я не можу" [2, 360]. У цих обставинах "трагедія
Василя "запрограмована" була вже при народженні. Богом даний
талант він не може реалізувати" [6, 161].
Стихією героя є ніч і поле, адже тільки в цьому часопросторі
йому затишно творити: "А вночі… він тихо підводився, тихо виходив
за тин і йшов у поле… Ніч ласкаво приймала його в свої
широкі обійми й любовно посміхалась йому зорями" [2, 354].
Подібне зображення вже мало місце в українській літературі
– в поезії Т. Шевченка "Перебендя": "Вітер віє-повіває, По полю
гуляє. На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає" [10, 25]. Тільки
у такому хронотопі герой може бути відданий своєму покликанню
– у віддаленні від марнот світу.
Для аналізу поведінки героя, необхідне розуміння компонентів
творчого процесу. Один з найвизначніших вітчизняних дослідників
психології творчості В. Роменець визначає їх як інтуїцію,
фантазію, художнє мислення та натхнення [9, 18].
1. Натхнення – це етап чи момент творчого процесу, який характеризується
різким зростанням активності творчої особистості,
інтенсивності та продуктивності її духовних та фізичних
зусиль. Ознаки натхнення: відхід від усього стороннього, повне
занурення у творчий процес, особлива чутливість та ін. [7, 12–
13]. В оповіданні це знаходить відповідне вираження: "Він сідав
десь на горбику й виймав з-за пазухи якусь паличку… Приставляв
її до рота… і від палички в тужливу, ніжну ніч котились
з хурчанням ще більш ніжні, більш тужливі згуки" [2, 354].
2. Інтуїція – важливий елемент творчого мислення. Це особливе
осягнення істини, яке проходить без опертя на розумові
форми пізнання, пов'язані з логічним доведенням [7, 57–58].
І справді, Василь виражає природність стану творчості: "Про що
він грав, тужливий син степів і праці? Хіба він знав? Хіба те
знав нічний вітрець, син неба і степів? Один з них грав, бо так
було потрібно, а другий радісно підхоплював…" [2, 354].
3. Художня уява (фантазія) – це здатність свідомості опрацьовувати,
змінювати матеріал сприйняття, вражень, створювати
на їх основі нові наочні образи [7, 20]. У випадку з героєм це
229

описується так: "Хутко вони (звуки) заповнили собою все повітря
над дорогою й подвір'ям. І, здавалось, то були вже не згуки
дерев'яної засмальцьованої палички, а гострі, колючі думи, які
на чорних, незримих крилах летіли від рівчака і билися в душі.
І, вриваючись туди, вони з болем впивалися в серце, дряпали
мозок, і серце нило, а в голові здіймались картини, рідні, далекі,
пекучі. Ось сопілка захурчала, дві ноти, змінюючи одна одну,
затріпались в повітрі, і в очах стоїть картина…" [2, 356]. Отже,
навіть музика, найбільш далека від реальності мистецька стихія,
творить живі зримі образи.
4. Художнє мислення – вид художньої діяльності, спрямований
на створення, а також на сприйняття та розуміння творів
мистецтва… Оскільки значна роль у формуванні складних уявлень
належить уяві та інтуїції, вони є головними психічними
механізмами художнього мислення [7, 97].
Сприйняття самим героєм чужого твору мистецтва є кульмінаційним.
Василь опиняється зовсім в іншому світі, у світі краси,
з якого "протягувались непоборимі згуки й, схопивши за серце,
сильно тягнули за собою" [2, 363]. Ця музика описується
інакше, ще колоритніше у сприйнятті героя, він п'яніє і не чує в
собі сили навіть ворухнутися: "Здавалось, то саме Життя плило
на них. Убране в сміх і сльози, в радість і страждання, з посмішкою
ненависті й любові, воно гордо лежало на сих розкішних
хвилях і таємниче, пильно дивилось в душу Василеві своїми дужими
очима. І душа його, як раб, завмерла й не сміла рухатись.
І, повна того самого сміху й сліз, страждання й радості, ненависті
й любові, вона росла, давила груди, розпирала череп і билася
риданням в горлі..." [2, 364]. З'являється дещо більше за самого
героя, за те, що він може осягнути, тому і виривається ридання
з грудей, тому й ховається він від усіх.
Василь виокремився з-поміж інших – і тим, що фізично відділився
від гурту, й тим, що емоційно лишився наодинці з цією красою,
від якої відчув себе мізерним. Дядько Софрон кинувся на
пошуки, але знайти племінника зміг, тільки сам занурившись
у музику, пройшовши своєрідне очищення-ініціацію: "довго стояв
він; і потроху жовте лице його ставало м'якше, ніжніше, ніби
та музика гладила його по лиці і стирала з його жорстке, уперте,
злорадне…" [2, 365], саме тому він і зміг побачити Василя.
230

Підводячи риску, можна зробити такі висновки:
Творчість людська – невичерпна тема, яка приваблює своїми
глибинами як письменників, так і дослідників – літераторів, психологів
та філософів. Проведене дослідження спиралося на методологію
науки психологія творчості, з якої виділилися ключові поняття
для аналізу: художнє мислення, натхнення, уява, та інтуїція.
Завдяки дослідженню психологічних механізмів творчості,
що втілені у творі В. Винниченка "Раб краси", можна зробити
висновок, що в образі головного персонажа – "сопілкаря" Василя
"первинним переживанням" (за Юнгом) постає несвідома непоборна
сила Краси музичної стихії, що володіє героєм. Аналіз
психології творчості проведено не на біографічному прикладі,
а на матеріалі художнього тексту, що розширює прикладні аспекти
науки психології творчості та аналітичні можливості літературознавчих
студій.
1. Борев Ю. Б. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988. – 496 с. 2. Винниченко
Володимир. Краса і сила. – К.: Дніпро, 1989. – 752 с. 3. Винниченко Володимир.
Раб краси. – К.: Веселка, 1993. – 383 с. 4. Выготский Л. С. Психология
искусства. – М.: Искусство, 1968. – 576 с. 5. Гнідан О. Д., Дем'янівська Л. С.
Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість. – К.: Четверта хвиля,
1996. – 256 с. 6. Історія української літератури. Кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: У 2 кн.:
Підр. / За ред. проф. О. Д. Гнідан. – К.: Либідь, 2006. – Кн. 2. – 496 с. 7. Краткий
словарь по эстетике/ Под ред. М. Ф. Овсянникова. – М.: Просвещение,
1983. – 223 с. 8. Платон. Сочинения в 4 т. – М.: Правда, 1969. – Т. 2. – 490 с.
9. Роменець В. А. Психологія творчості. – К.: Либідь, 2001. – 288 с. 10. Шевченко
Т. Г. Кобзар. – К.: Держ. вид. худ. літ., 1961. – 608 с.
Л. М. Семененко, канд. філол. наук,
Криворізький державний педагогічний університет
СЕМАНТИКА ОБРАЗІВ ПРИРОДИ
В ДИТЯЧИХ ОПОВІДАННЯХ
ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
У статті розглядаються особливості семантики образів природи в
дитячих оповіданнях Володимира Винниченка, вміщених у збірці "Намисто".
Автором аналізуються специфічні риси використання й навантаження
картин та образів природи, їх зв'язок із розкриттям психологічних
231