концепція М. Марра

More documents

Recommendations

Info

ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20 Теорія Марра і мовне життя в радянському суспільстві. За Марром, його вчення сприяло вирішенню національного питання, зміцнюючи «ідеологічні основи жовтневих здобутків»; допомагало проводити антирелігійну пропаганду, вирішувати питання створення нових алфавітів, літературної мови, словникової роботи і навіть впливало на викладання мови в школах: «Не слід бентежитися, що нова мовознавча теорія вдирається в компетенцію всіх суспільствознавчих галузей знання. Наш перелік актуальних проблем, не тільки практичних, а й теоретичних, куди нове вчення про мову має підстави вдиратися, аж ніяк не вичерпаний. І це цілком справедливо. Чому? А тому, що мова, немислима без нерозривно зв‟язаного з нею мислення, є надбудова всіх сторін і всіх моментів виробництва й виробничих відносин. У мові знаходять свій повний надбудовний вияв і інші категорії самої надбудови...» [Марр 1936, т.1, с.91]. Нове вчення – ідеологічно побудована за допомогою діалектичного матеріалізму теорія, що претендувала на роль не спеціальної чи часткової, а загальної теорії мови в радянському мовознавстві, і була альтернативною теорією до створених у зарубіжному мовознавстві. Російські мовознавці прийняли слова В. Леніна, що «латинізація – це революція на сході», як заклик до дії, тому стали працювати над науковими засадами створення алфавітів безписемних мов Закавказзя та Середньої Азії. Є. Поліванов вважав, що латинська графіка нових алфавітів не тільки сприятиме ліквідації неграмотності, але й послужить зближенню національних культур народів СРСР. У цьому напрямі працював також і М. Яковлєв (1892–1974), талановитий фонетист, представник молодшого покоління Московської школи, один з активних творців алфавітів неписьменних народів (у 1925–1937 рр. – голова Технографічної комісії Всесоюзного центрального комітету нового алфавіту). Оскільки насаджувані Марром ідеї були далекі від реальних потреб мовного будівництва (за допомогою палеонтологічного аналізу яфетична теорія фактично шукала доісторичні корені на основі чотирьох міфічних елементів й орієнтувалася на таку ж міфічну «світову єдину мову»), то саме М. Яковлєв, як один із головних теоретиків Всесоюзного центрального комітету нового алфавіту (ВЦК НА), 1931 р. писав: «Яфетидологи не приєдналися до великої алфавітної революції... Очевидно, вони вважають, що палеонтологія мовлення і поділ на елементи актуальніше завдання, ніж створення хоча б одного прийнятного національного алфавіту для одного з народів СРСР» [Из материалов «поливановской» дискуссии... 1991, с.614]. Після дискусії в 1929 р. Є. Поліванова вилучили зі складу членів Наукової ради професорів ВЦК НА. У 1933 р. відбувся Перший пленум оновленої Наукової ради, на якому виступав М. Марр з доповіддю «Письмо і мова». Основні тези доповіді: відбувається не просто перебудова, а нове творення літературної мови, тому що вона за своїм змістом не відповідала потребам соціалізму, а за формою – мисленню пролетарських трудящих мас; мовне будівництво вимагає продумування таких систем письма, які враховують культурну спадщину; у графіці виявляється не тільки ідеологічний момент, але й формальний, обидва вони сприяють виявленню функції письма – адекватної передачі «змісту і сили впливу», бо письмо передає «не тільки думку, зрозумілу лише в обрамовуванні певного світогляду, як відтворення механіки трудового процесу матеріального виробництва, але й спосіб його дії, механіку мислення» [Марр 1938, т.2, с.259]. Знову автор доповіді виходив із розуміння функції мови як засобу ідеологічного впливу: «Мова стає на ступінь, де одиниця мови, елемент уже лінгвістичний, стає з елементу мови елементом мови і письма. Письмо, зокрема елемент його, стає елементом мови і мислення, категорією мислення, початкового пов‟язання мови – письма, зокрема елементу, що історично перетворюється в єдиний звук – букву. Буква письма, як і звук мови, фонема, підвищується до ступеня суспільної і політичної значимості» [Там само]. Відтоді Марр став ще й активним діячем соціалістичного культурного будівництва народів СРСР. Про сутність мовознавства. М. Марр визнав лігвістику суспільствознавчою наукою. Її предмет полягав у вивченні мови «нерозлучно з мисленням, в її діалектній єдності, і використовуючи при простежуванні найскладніших взаємовідносин надбудови і бази наслідки вивчення пам‟яток матеріальної культури за всі наявні в речових виявленнях ідеології стадії»; досліджуючи мову взагалі або окрему мову, потрібно виявляти ідеологічний чинник у будь-якому матеріалі [Там само, с.258-259]. Розкриття мовознавчих питань вимагало певних підходів, тобто настанов щодо наукової роботи. В їх основі – врахування пов‟язаних формального та ідеологічного моментів, до прикладу, одна з тез: «і формальний момент у мові аж ніяк не може трактуватися поза ідеологією, що зв‟язує її через громадськість з виробництвом» [Там само, с.263]. Як суспільствознавча наука мовознавство містить й історичний компонент, охоплюючи, за словами Марра, «об‟єктивну і суб‟єктивну історію всього світу» [Там само, с. 268]. Тому завдання мовознавства полягали в реалізації схрещення досягнень яфетичної теорії з суспільним історико-матеріалістичним методом [Марр 1929, с.31]. Пропаганда ідей М. Марра про суспільну природу мови відбувалася в мовознавчих публікаціях офіційних діячів науки, які виявляли соціальну сутність у контексті «нового вчення про мову». По-перше, читачі повинні були знати, що праці М. Марра завдали удару «буржуазній лінгвістиці» (так тоді трактували досвід вивчення мови у працях представників порівняльно-історичного мовознавства), формували «нове вчення про мову» на основі єдності мови і мислення в глотогонічному процесі, пов‟язали явища мовознавства з історією матеріальної культури, археологією, релігією, літературознавством, соціологією. 50
51 Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ По-друге, М. Марр створив своє вчення про мову після Жовтневої революції, а тому воно відповідало національній політиці і мовному будівництву СРСР. Всупереч індоєвропеїстиці дослідник трактував мову як ідеологічну надбудову, визначену розвитком матеріальної бази, не визнавав генеалогічної класифікації мов, вважав, що всі мови проходять однакові етапи розвитку залежно від зміни соціально-економічних укладів суспільства [Франк-Каменецький 1935, с.19-23]. І. Мєщанінов виокремив важливий аспект теорії мови Марра – висвітлення в ній ролі суспільства у мовотворчому процесі. Лад мови (структура і система мови) на кожному етапі корелює з відповідною стадією розвитку мислення, рівень якого визначається розвитком продуктивних сил та виробничих відносин; значення коренів є останньою ланкою тих перетворень, які ілюструють процес розвитку звукової мови і які також визначені розвитком господарства і суспільства; звуковий лад усіх мов пов‟язаний з елементами первинної звукової мови. Тому соціальна сутність мови була наскрізною ідеєю «нового вчення про мову». Як історик-лінгвіст, Марр досліджував письмові свідчення і через них бачив соціальне оточення, яке їх же зумовлювало [Мєщанінов 1935, с.12]. Прихильники та пропагандисти ідей М. Марра вважали, що він розкрив соціальний чинник змін у фонетиці, синтаксисі і морфології, показав зміну всього мовного ладу під впливом трансформації міфологічного мислення в науково-формальне, так зване логічне. Соціальний аспект мала і яфетична теорія М. Марра, яка допомагала вирішувати не менш актуальні питання мовного будівництва, зокрема створення алфавіту, літературної мови, термінології, вивчення молодописьменних і безписемних мов [Там само, с.7-8]. З часом соціологічний підхід до мови виявився визначальною складовою «нового вчення про мову». Один з ідеологів радянської науки, В. Фріче, пов‟язав висновки М. Марра про існування типу яфетичних мов, що мали свої залишки в різних частинах світу, зокрема на Кавказі, в Піренеях, на Памірі тощо, і не були арійськими чи семітськими (як традиційно стверджувалося в науці), а також про те, що яфетичні й арійські мови – не окремі сім‟ї, а різні стадії розвитку мовного процесу, з побудовою каркасу марксистської лінгвістики, тобто тією надбудовою, якої так бракувало в радянському мовознавстві. Фріче показав особливості підходу Марра: виникнення мови, мовлення в парі з виникненням руки, продуктом і знаряддям праці; первинність не звукового мовлення, а кінетичного, своєрідного способу сигналізації в первісному суспільстві; єдність мови та суспільства: початковий звуковий комплекс диференціювався під час розвитку, ускладнювався господарський організм, з‟являлися граматичні категорії у зв‟язку з розвитком приватної власності, мовний процес пройшов три стадії розвитку – аморфну, аглютинативну і флективну – як відображення змін соціального ладу, змін суспільних формацій. У працях Марра прозвучало твердження, що зв‟язок між мовними явищами та суспільними формаціями ще не дає життєвості ученню про мову, тому потрібно врахувати вплив на мовний процес окремих суспільних класів і професійних кіл. Марксистське мовознавство прийняло ідею мовного розвитку від множини мов, які розвивалися «в поті і боротьбі трудового процесу – до загальнолюдської мови в безкласовому комуністичному суспільстві майбутнього» [Вступительное слово... 1929, с.7-8], що надалі і підтвердила практика мовного життя в СРСР: роль «загальнолюдської мови» виконувала російська. Приписи щодо нової методики М. Марра потрапляли до читача у формі офіційних пояснень на сторінках мовознавчої періодики і в Україні: «Значення чотирьох елементів в дослідній роботі полягає передусім в новому принципові аналізу мовного матеріалу. Цей новий принцип полягає в тому, що слова розчленовуються не на фонеми, які історично виділились в окрему лінгвістичну категорію з окремою функцією спілкування пізніше, ніж самі слова, не на морфеми, тобто те, що формально-граматично розуміється як «частини» слів, з яких в дійсності ніколи слова не складались, як ніколи не складалася людина з окремих частин свого тіла, а на елементи, тобто значущі слова» [Башинджагян 1935, с.106]. «При цьому слово, що встановилося історично в своїй псевдомонолітності, розчленовується, всупереч формальному розумінню морфології, на елементи, які реально лежать в його основі. І навпаки, «морфологічні елементи», що здавалися спочатку відділюваними, всупереч тій же морфології, що розуміється формально, зростаються в одне, виявляючи історичну природу подільності, як наслідку стадіального розвитку слова і пізнішого озмістування його форми» [Там само, с.108]. «Якщо аналіз по елементах розуміти лише як новий засіб дослідження мовних фактів, що ще по-старому розуміються, якщо тільки в дослідницьких прийомах бачити те нове, що вносять чотири елементи в науку про мову, то основа-основ порівняльно-історичного мовознавства – фактичний відрив історії мови від історії суспільства – залишається непорушною. Лінгвістична спільність залишається сама по собі, історія конкретних носіїв цієї «спільності» сама по собі» [Там само, с.110]. Подібні публікації переконували: порівняльно-історичне мовознавство не може трактувати мову у зв‟язку із суспільством; потрібна нова методика лінгвістичного аналізу – елементний, або палеонтологічний метод, тільки він розкриває кореляцію між мовою і суспільством навіть у найдавніші періоди, недоступні для аналізу порівняльно-історичним методом. Чотири елементи – органічна складова «нового вчення про мову», це та лінгвістична база, на яку мав спиратися лінгвістичний аналіз, використання такої методики виявляло інтернаціональну сутність слова.
Page 1 and 2: 45 Розділ І. ТЕОРІЯ М
Page 5: 49 Розділ І. ТЕОРІЯ М

концепція М. Марра

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?