концепція М. Марра

ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
Розкриття суспільної природи мови після Марра: зміна ідеологем. У 1950 р. на сторінках газети
«Правда» відбулася дискусія, ініціатор якої – грузинський учений А. Чікобава. Обговорювали вчення Марра і
питання, безпосередньо пов‟язані із суспільною природою мови. Серед учасників дискусії був і український мовознавець
Л. Булаховський. Підсумовуючи дискусію, Й. Сталін не прийняв положення Марра про класовість
мови та її надбудовний характер як такі, що перечили марксизмові, не визнав ролі революційних зрушень у мові,
вважаючи, що навіть порівняльно-історичний метод, незважаючи на свої недоліки, є ефективнішим, аніж
палеонтологічний з чотирма елементами в основі. Зміни значень слів, зміни в лексиці не визначають долю
мови, головне в ній – її граматична будова і основний словниковий фонд [Сталін 1950, с.25].
Сталін вимагав звільнити науку від помилок, оздоровити методологічну базу мовознавства, відкривши
доступ «творчого марксизму в галузь мовознавчої науки» – читаємо в «Передмові» до першого тому збірника
«Проти вульгаризації та перекручення марксизму в мовознавстві» (1951).
У 1952 р. вийшов новий збірник «Питання мовознавства у світлі праць Й. В. Сталіна». Тематика праць
запрограмовувала розвиток радянської лінгвістики у таких напрямах: мова як суспільне явище, граматична
будова мови, словниковий фонд мови, внутрішні закони розвитку мови, історичний розвиток мови, розвиток
порівняльно-історичних досліджень (і критика чотирьохелементного аналізу Марра), мова та діалекти,
розвиток національних мов, походження мови та мислення.
І все ж теорія мови, як і її складова, характеристика суспільної природи мови, і далі були приречені нести
тягар ідеології, про що свідчили назви праць у збірнику «Питання мовознавства у світлі праць Й. В. Сталіна»
[Мацюк 2008, с. 201].
Формулювання і розв‟язання проблеми суспільної природи мови передбачали боротьбу з розвінчуванням
«реакційних буржуазних теорій» і «з вульгарно матеріалістичними поглядами» Марра та його учнів [Задачи
советского языкознания... 1952, с.5-6].
Ідеї М. Марра, соціологічний напрям і сучасна лінгвістика. Соціологічний напрям у радянському
мовознавстві, відображений у працях Марра і його послідовників, постає як «документальна система організації
спілкування й інтерпретації текстів», як етап квазінауки, в умовах якої виробилася «документальна система
герменевтики наукових текстів: інтерпретація їх мала фактологічний політизований і канцелярський характер»,
зрозуміло, що такий характер герменевтики зумовив і вироблення квазінаукової критики [Романенко 1991, с.37-
38]. Тимчасова популярність вчення Марра – це популярність не наукової теорії (бо нею вчення не було), а
міфу про всемогутність науки і про необхідність будувати все заново в новому суспільстві [Алпатов 1991, с.33-
34]. Аспекти обґрунтування цього міфу такі: в СРСР стара соціальна система і її культура дискредитовані; йшло
будівництво нової культури, що не спиралася на попередній досвід (найпереконливішим прикладом служить
авангардизм у мистецтві); у науці авангардизм не складався: у гуманітарних науках його стримував марксизм,
революційний за висновками, що все ще ґрунтувався на принципах європейського наукового мислення Нового
часу, враховуючи факти та наукову аргументацію (наприклад, Маркс та Енгельс не говорили про створену
ними «нову» науку, а приймали досвід попередньої теорії, методик аналізу). У такому контексті з‟явився Марр,
радше пророк, аніж академічний учений, який став творцем «авангардистської науки»; його «нове вчення» мало
риси, співзвучні духові 20-х рр.: розгляд явищ «у світовому масштабі», поза національними рамками, сприяння
культурам «пригноблених народів», боротьба з європоцентризмом, постановка питання про комуністичне
майбутнє [Алпатов 2006, с.13].
Після дискусії 1950 р. оцінка поглядів Марра була, як правило, негативною, за винятком тих учених, які
сповідували чи сповідують досі ідеї неомарризму.
В. З в е ґ і н ц е в. Після критики концепції Марра радянські вчені опинилися у своєрідному
теоретичному вакуумі: у них не залишилося жодної теоретичної зброї, крім методологічних рекомендацій
загального характеру, потрібно було шукати адекватну лінгвістичну теорію [Звегинцев 2001, с.125-126].
Б. С е р е б р є н н і к о в. Ідея про мову як надбудову над основою в концепції Марра, мову як явище
класове, яке розвивається завдяки зрушенням – це відхід від марксизму, тому Марр постає як представник
вульгарного соціологізму в мовознавстві 20–30-х рр. [Серебренников 1983, с.7-9]
А. Р о м а н е н к о. В історії радянського мовознавства є етапи квазінауки, серед яких період панування
«нового вчення про мову» Марра [Романенко 1991, с.37-38].
Т. Г а м к р е л і д з е. Оскільки теорія Марра суперечить логіці сучасної теоретичної лінгвістики, мовній
емпірії, вона ірраціональна. Однак ця теорія «не іррелевантна для науки і може служити ілюстрацією прояву в
ученого інтуїтивних і неусвідомлених уявлень про структуру генетичного коду, очевидно, підсвідомо скопійованого
ним при створенні оригінальної моделі мови» [Гамкрелидзе 2005, с.5].
В. А л п а т о в. «В останні десятиліття, спочатку на Заході, особливо в Європі, а тепер у Росії
неодноразово говорять про кризу не просто окремих напрямів гуманітарних наук (зокрема структуралізму), але
всього гуманітарного знання. Так звана постмодерністська наука ставить під сумнів фундаментальні принципи
науки Нового часу. І в цьому розумінні Марр... виглядає як предтеча постмодерністського підходу до мови та
інших феноменів». «У спокійні наукові епохи наукове співтовариство закономірно відкидає «нове вчення»
Марра... Але в кризові епохи воно здатне захопити людей, котрі розчаровані загальноприйнятими нормами
цього співтовариства» [Алпатов 2006, с.14].
52