Журнал Авіатор України. Випуск №1 2011

Видається з жовтня 1933 року 

№1 2011

2 

Дорогі друзі — 

постійні читачі "Авіатора"! 

Ви, напевно, здивувались, коли побачили 

черговий випуск газети. Тверда обкладинка, 

незвичний для верстки газети шрифт, велика 

кількість кольорових фотографій, аналітичні 

матеріали про навчально-виховний процес в 

університеті, розповіді про роботу підприємств 

авіакосмічної галузі. Невже журнал?.. 

Так! Ви тримаєте в руках перший випуск науково-популярного 

журналу, створеного на 

базі університетської газети "Авіатор". 

Історія її створення сягає у 1933 рік — рік 

заснування Київського авіаційного інституту. 

Газета "Червоні крила" (перша назва нинішнього 

"Авіатора") стала пропагандистом більшовицьких 

ідей та агітатором комуністичного 

способу життя в стінах вищого навчального 

закладу, де готували підкорювачів повітряних 

просторів — авіаторів. Вона завжди знаходилась 

в епіцентрі всіх подій, що відбувалися 

в інституті. Разом з його колективом газета 

пережила складні роки сталінської диктатури 

("Ворошиловець"), хрущовської "відлиги" та 

брежнєвського застою ("Авіатор"). 

Протягом всієї історії вищого авіаційного 

навчального закладу газета уважно стежила за 

тим, як путівки у велике життя отримують 

тисячі висококласних спеціалістів. З дипломами 

одного з найпрестижніших вищих навчальних 

закладів світу вони розлітаються у 

різні куточки земної кулі. Час від часу, вони 

подумки повертаються в рідні стіни alma-mater, 

щоб хоча б на мить знову відчути найщасливіші 

хвилини свого життя. Перед очима 

постають веселі обличчя друзів та викладачів, 

лекції, екзамени, сесії, спортивні змагання, 

фестивалі, урочистості з нагоди вручення 

дипломів. Всі вони добре пам'ятають і університетську 

газету "Авіатор", яка зажди була 

вірним другом і порадником. 

А та зі свого боку на своїх сторінках зберігає 

пам'ять про тих, хто на все життя обручився 

з авіацією та космонавтикою — льотчиків, 

інженерів, механіків, технологів, авіаконструкторів, 

науковців, керівників всесвітньовідомих 

авіаційних підприємств і компаній. 

Іншими словами, вона була і залишається 

сьогодні не тільки свідком і літописцем 

майже 80-річного злету Національного авіаційного 

університету на Олімп всесвітнього 

визнання, а своєрідною ланкою духовного і 

професійного єднання сучасної студентської 

молоді з багатьма поколіннями авіаторів, 

крила яких набували міцності в його стінах. 

Ми поставили собі за мету завдяки журналу, 

який сьогодні народжується, різними жанрами 

журналістської майстерності підтримувати, 

в деяких випадках навіть відроджувати, 

цей непорушний зв'язок. 

Журнал надасть можливість кожному 

бажаючому душею доторкнутися до авіації, 

пропустити крізь серце досягнення, творчі 

пошуки та проблеми людей, які повсякденно 

роблять свою складну справу — підкорюють 

небо та космічні простори. 

Є ще одна, на наш погляд, вагома причина 

випуску такого журналу. В інформаційному 

просторі України після розвалу "великого та 

могутнього" Радянського Союзу зникли спеціалізовані 

видання про цивільну авіацію та 

космонавтику, авіаційні навчальні заклади. 

Залучаючи до участі у підготовці випусків 

представників авіаційних підприємств, авіакомпаній 

та науково-дослідних інститутів, ми 

плануємо розповідати про сьогодення авіакосмічної 

галузі як в Україні, так і за її 

межами. 

Впевнені, об'єктивна інформація, яку ми 

плануємо друкувати на сторінках журналу, 

сприятиме не тільки залученню талановитої 

молоді до навчання у Національному 

авіаційному університеті, а й піднесенню 

престижу роботи авіаторів. Сподіваємось 

на вашу підтримку. 

Редакційна рада

3 

"Авіатор" — політ нормальний! 

(етапи становлення 

та визнання) 

1933 рік (16 жовтня) — перший випуск 

багатотиражної газети Київського авіаційного 

інституту "Червоні крила". 

"Газета, керована більшовиками авіаінституту, 

повинна стати справжнім помічником 

партійної організації в її повсякденній роботі, в 

справі підготовки і виховання радянських 

фахівців, озброєних високим знанням новітньої 

техніки і теорії Маркса-Леніна. Жовтневий 

РПК упевнений, що з цим завданням ви 

впораєтесь, як більшовики." 

(Зі звернення місцевих партійних органів 

комуністів до редакції газети, надрукованого у 

першому випуску газети "Червоні крила"). 

1936 рік — Київському авіаційному інституту 

присвоєно ім'я К.Є. Ворошилова. Газета 

стала виходити під назвою "Ворошиловець". 

1941 рік — на початку Великої Вітчизняної 

війни інститут евакуйований до Казахстану. 

Випуск газети припинено. 

1947 рік — Київський авіаційний інститут 

перейменовано на Київський інститут цивільного 

повітряного флоту. 

У 60-роки минулого століття стрімко зростає 

роль цивільної авіації як у Радянському 

Союзі, так і в усьому світі. Почалася ера 

реактивної авіації та космонавтики. КІЦПФ 

став всесоюзною кузнею висококваліфікованих 

кадрів для цих галузей. 

1964 рік (вересень) — поновлено 

видання багатотиражної газети інституту 

під назвою "Авіатор". 

З вересня 2002 року газета "Авіатор" 

отримала нове життя. Поступово вона 

набула нового змісту та вигляду. Сьогодні 

це — кольорове видання журнального типу, 

якому може позаздрити будь-який вищий 

навчальний заклад України. 

"Авіатор" неодноразово відзначався на 

місцевому та державному рівнях: Подяка ректора 

Національного авіаційного університету, 

Подяка Київського міського голови, Подяка 

голови Солом'янської райдержадміністрації в 

м. Києві, золота медаль і Диплом першого 

ступеня Міжнародного форуму "Вместе", 

золота та срібна медалі Всеукраїнського конкурсу 

засобів масової інформації "Вища 

школа".

№ 1 ( березень-квітень) 

Голова редакційної ради: 

Микола Кулик 

Шеф-редактор: 

Максим Луцький 

Керівник проекту: 

Ярослав Козачок 

Редакція: 

Головний редактор: 

Валерій Ворона 

Заступник головного редактора: 

Степан Дичковський 

Над випуском працювали: 

Валентина Москалець, Михайло Кришень, 

Лариса Шевченко, Леонід Братіца 

Фото: Олександр Бобровський 

Верстка: Андрій Тумко 

Адреса редакції: 

03058, м. Київ, 

пр-т Космонавта Комарова 1, 

відділ гуманітарного розвитку 

та соціальних комунікацій, 

корп.1 к. 1-306 

т. 406-79-87, 360-34-07 

E-mail: czg_vgr@ukr.net 

www.nau.edu.ua 

www.vivanau.net 

Зоряна дорога у вічність 

Павло Попович: 

"Дивлюсь я на небо 

та й думку гадаю…" 

Пенальті у ворота космосу 

Стор. 9 

Стор. 12 

Стор. 16 

Американка 

з душею українки 

З ім'ям Гагаріна — 

у прийдешнє 

"Політ" — 

першому космонавту 

50 років досягнень та перемог 

Стор. 20 

Стор. 26 

Стор. 27 

Стор. 27

5 

Університет — космосу 

Стор. 28 

Врятуємо долю! 

Стор. 42 

За небокрай, 

не виходячи з дому 

"безпілотники": 

вчора, сьогодні і завтра 

Найвідданіший друг 

космонавтики в Києві 

Стор. 30 

Стор. 34 

Милосердя: 

сьогодні, завтра, завжди… 

Лідер національної освіти 

Курс на інтеграцію 

З надією на прийдешнє 

Україна космічна: 

погляд у майбутнє 

Літаки "АНТОНОВ" 

у космічних програмах 

Стор. 44 

Стор. 47 

Стор. 47 

Стор. 48 

Стор. 52 

Стор. 55 

1960-1967: 

роки ідеологічного 

та науково-технічного піднесення 

Стор. 40 

Чорнобиль… 

Біль мій, журба моя 

Стор. 58 

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ оголошує конкурс на заміщення посад: 

— директора Коледжу інформаційних технологій та землевпорядкування НАУ; 

— начальника Кременчуцького льотного коледжу НАУ. 

Документи приймаються протягом місяця від дня публікації оголошення про конкурс за адресою: 

03680 м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 1, корпус 1, 1-й поверх, кімната 118,тел. 406-75-11

6 

Дорогі друзі! 

Максим Луцький, 

народний депутат України, 

перший проректор Національного 

авіаційного університету 

Польоти людини на літаку, а потім на космічному 

кораблі відкрили перед землянами безмежні простори 

для творчої думки, наукового пошуку, відкриття 

таємниць неосяжного Всесвіту. Тому підкорення 

небесного простору — одна з найцікавіших 

сторінок історії земної цивілізації. Особливе місце в 

ній посідає перший політ людини у космос. Минуло 

50 років відтоді, коли перший радянський космонавт 

Юрій Гагарін промовив "Поїхали…" і з всесвітньовідомою 

чарівною усмішкою піднісся в космос. 

Саме цей крок за межі атмосфери став початком 

ери пілотованої космонавтики, а 12 квітня стало 

символом мужності та патріотизму, героїчним гімном 

науковій думці та безмежним можливостям 

людини. 

Україна є одним з лідерів авіакосмічного марафону. 

На нашій землі народилися, жили та підкорювали 

небо багато видатних особистостей: льотчиків, 

космонавтів, авіаконструкторів, науковців. 

Багато хто з них був пов'язаний з одним з найпрестижніших 

вищих авіаційних закладів світу — 

Національним авіаційним університетом, нашим з 

вами університетом. Завдяки їх невтомній роботі та 

творчим пошукам світова авіаційна наука збагатилась 

унікальними літальними апаратами, науководослідними 

комплексами та технологіями. 

Продовжуючи славні традиції попередніх поколінь, 

науково-педагогічний колектив університету, 

сьогодні перебуває на вістрі науково-технічного 

прогресу. З перших років незалежності наші фахівці 

натхненно взялися за розбудову вітчизняної 

авіакосмічної галузі. Вони спрямували свою діяльність 

на розробку нових науково-дослідних проектів, 

створення галузевих та міжгалузевих центрів, 

підготовку кадрів та інші напрямки, що, без сумніву, 

значно прискорять розвиток авіації та космонавтики 

в нашій державі. 

Звертаючись до вас, читачі "Авіатора", я хочу 

схилити голову перед вашою невтомною працею, 

спрямованою на підготовку висококласних спеціалістів 

для авіакосмічної та інших галузей економіки 

України. Нехай вас завжди супроводжують успіхи, 

оминають негаразди, а зірка щастя сяє над вами і 

вашими близькими. 

Мені також приємно привітати колектив університету 

з виходом у світ першого випуску науковопопулярного 

журналу і сподіваюся, що "Авіатор" у 

новому форматі дасть можливість кожному охочому 

доторкнутися душею і серцем до праці авіаторів 

— від навчання до втілення своїх мрій на практиці.

7 

50 — тільки початок ! 

"Людство не залишиться навічно на Землі, 

а в погоні за світлом та простором 

спочатку боязко вийде за межі атмосфери, 

а потім завоює весь навколосонячний простір". 

Костянтин Ціолковський 

До зірок доторкнутись рукою 

7 квітня 2011 року Генеральна Асамблея ООН 

на спеціальному засіданні, присвяченому 

50-річчю польоту Юрія Гагаріна в космос, 

проголосила 12 квітня Міжнародним днем 

польоту людини в космос, який буде 

щорічно відзначатися на міжнародному 

рівні на знак початку космічної ери для 

людства. У Резолюції також 

наголошується, що держави, члени 

ООН, підтвердили важливий внесок 

космічної науки і техніки 

у досягнення цілей сталого розвитку 

і підвищення добробуту держав 

і народів, а також у забезпечення 

реалізації їх прагнення зберегти 

космічний простір для мирних 

цілей. 

Всесвіт… 

За матеріалами: 

Інтерфакс-Україна 

Космос… 

Земля… 

Україна…

8 

Сьогодні, розглядаючи фотографії на 

сторінках пожовклих газет та журналів 

60-х років минулого століття, можна хіба 

що уявити вибух людських почуттів та 

емоцій після сенсаційного повідомлення 

ТАРС про політ людини навколо Землі. 

Безмежна радість, сяючі очі, море квітів і 

тисячі різнобарвних кульок, які вириваються 

з рук дітлахів і разом з білими 

голубами здіймаються в небо — туди, 

звідки щойно повернувся Колумб космосу 

Юрій Гагарін. Загадкова усмішка, що 

стала легендою ще за його життя, випромінювала 

добро, щирість, людяність, відвертість. 

І справді, навіть сьогодні, коли 

торкаєшся його фотографії та уважно 

вдивляєшся у життєрадісні очі, в душі 

народжується тепла хвиля позитивної 

енергії. Мимоволі починаєш вірити в існування 

паралельного світу, де існують 

духовні субстанції всіх наших кумирів. 

Серед них і Юрій Гагарін. Здається, він 

десь тут, поруч з тобою. 

Минають роки. Поступово всі красиві 

слова звеличення легендарної постаті 

першого космонавта вкриваються пилом 

історії. Залишається лише пам'ять про 

нього, складні етапи його сходження на 

космічний Олімп визнання.

9 

Зоряна дорога 

у вічність 

Підготовка 

Для участі в першому польоті людини в 

космос, крім Юрія Гагаріна, було відібрано 

ще шість претендентів. Уряд Радянського 

Союзу поспішав — за останніми повідомленнями 

розвідки 20 квітня 1961 року свою 

людину в космос мали відправити американці. 

Саме тому старт планувалося призначити 

між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить 

у космос, визначили останньої миті. 

Державна комісія доповіла, що ними стали 

Юрій Гагарін і його дублер Герман Титов. Слід 

зазначити, що вже тоді були підготовлені три 

повідомлення ТАРС про результати польоту. 

Перше — "успішне", друге — "на випадок" 

("Звернення до урядів інших країн" з проханням 

допомоги в пошуку космонавта, якщо 

той потрапить на територію іншої країни, або 

впаде у Світовий океан), третє — "трагічне" 

(загибель космонавта). 

Політ 

Старт корабля "Восток" був здійснений 12 

квітня 1961 року о 09:07 за московським 

часом з космодрому Байконур. Корабель 

здійснив один оберт навколо Землі, о 10:25 

(на 108-й хвилині) плановий політ був завершений. 

Не обійшлося без проблем. Через збій 

у системі гальмування спусковий апарат приземлився 

не за 110 км від Сталінграду, як 

передбачалося, а в Саратовській області. О 10 

годині 55 хвилин обгоріла залізна куля приземлилася 

на поле колгоспу "Ленінський 

шлях", що на захід від міста Енгельс. Неподалік 

на парашуті опустився Юрій Гагарін. 

Зустріч на землі 

Першими землянами, які зустріли космонавта, 

стали дружина лісника Ганна Тахтарова 

та її шестирічна онука Рита. Незабаром до 

місця подій прибули військові. Спусковий 

апарат взяли під охорону, а Юрія Гагаріна 

перевезли до військової частини.

10 

У телефонному режимі космонавт відрапортував 

командиру дивізії ППО: "Прошу 

передати головкому ВПС: завдання виконав, 

приземлився, відчуваю себе добре, ударів і 

поломок немає. Гагарін". 

Мало хто знає, що після приземлення першого 

космонавта планети… загубили. Екіпаж 

гелікоптера Мі-4, який отримав наказ знайти 

та підібрати Юрія Гагаріна, не виявив космонавта 

поряд зі спусковим апаратом. Ситуацію 

прояснили місцеві жителі. Вони повідомили, 

що він поїхав на вантажівці до Енгельса. Вертоліт 

узяв курс на місто. Раптом екіпаж побачив 

вантажівку, з якої махав руками Юрій 

Гагарін. У місті на них уже чекали. Керівництво 

бази вручило космонавту вітальну телеграму 

радянського уряду, після чого Юрія 

Олексійовича доставили в штаб для зв'язку з 

Москвою. Він доповів особисто Микиті Хрущову 

про здійснення польоту. 

Москва зустрічає героя 

Літак з космонавтом зупинився біля центральної 

будівлі аеропорту "Внуково". До урядових 

трибун яскраво-червоною килимовою 

доріжкою під марш авіаторів наближався 

Юрій Гагарін, перший космонавт Землі. Його 

рапорт Микиті Хрущову, схожий на чеканні 

кроки почесної варти, хвилею пронісся над 

планетою: "Товаришу Перший секретар Центрального 

Комітету Комуністичної партії 

Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів 

СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання 

Центрального Комітету Комуністичної партії 

та Радянського уряду виконано!". 

Потім була поїздка у відкритій машині. 

Юрій Гагарін стояв на повний зріст і дарував 

свою чарівну усмішку москвичам та гостям 

столиці СРСР, які живим ланцюгом простягнулися 

до Червоної Площі. Перший секретар 

ЦК КПРС вручив йому Золоту Зірку "Герой 

Дитинство, 

юність, 

молодість 

Юрій Гагарін народився 9 березня 1934 року в Росії (с. Клушино, 

Гжатського району Смоленської області). 

24 травня 1945 року родина переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). По 

закінченні шостого класу (травень 1949 року) Юрій Гагарін вступає до 

Люберецького ремісничого училища, яке за фахом "формувальникливарник" 

закінчує у червні 1951 року. 

У сімнадцять років вступає до Саратовського індустріального 

технікуму. 

З жовтня 1954 року навчається в Саратовському аероклубі, де 

здійснює перший самостійний політ на літаку Як-18. 

1955-1959 роки — служба в лавах Радянської Армії, навчання у 

Військово-авіаційному училищі льотчиків імені К. Є. Ворошилова 

(м. Оренбург). 

9 грудня 1959 року Юрій Гагарін написав заяву з проханням 

зарахувати його в групу кандидатів у космонавти. Вже через тиждень 

його викликали до Москви для проходження медичного обстеження в 

Центральному науково-дослідному авіаційному шпиталі. На початку 

1960 року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала 

старшого лейтенанта Юрія Олексійовича Гагаріна придатним для 

космічних польотів. 

3 березня 1960 року його зараховано до групи кандидатів у 

космонавти, а з 11 березня він розпочав тренування.

11 

Радянського Союзу" і нагрудний знак "Льотчик-космонавт 

СРСР". Після польоту підвищив 

Юрія Гагаріна у званні — від старшого 

лейтенанта відразу до майора. Через деякий 

час йому буде присвоєно звання полковника. 

І пішло, поїхало, полетіло… Зустрічі, прийоми, 

конференції, численні нагороди та відзнаки. 

Словом, мідні, ні, золоті труби всесвітньої 

слави зробили свою згубну справу — тривалі 

депресії, постійне бажання залишитися 

наодинці зі своїми думками, безсонні ночі 

примусили Юрія Гагаріна замислитись над 

своєю подальшою долею. Так жити не можна, 

вирішив він, і звернувся до Уряду СРСР з проханням 

дозволити повернутися до польотів. 

Останні дні 

перед польотом 

у… безсмертя 

Знову в небо 

Довгий час, "дбаючи" про здоров'я Громадянина 

Планети, першому космонавту Землі 

не дозволялося навіть підходити до літака (як 

з'ясувалося пізніше, це був саме той рідкісний 

випадок, коли чиновники мали рацію). Друзі 

Юрія Олексійовича розповідали, що зупинити 

прагнення Гагаріна літати не зміг навіть 

Генеральний секретар ЦК КПРС, але, врештірешт, 

поступився. Деякий час Юрій Гагарін 

був дублером Комарова. Готувався до нового 

самостійного польоту. Мріяв полетіти на 

Місяць. На жаль, здійснити нову космічну 

подорож йому так і не вдалося. 27 березня 

1968 року разом з інженером-полковником 

Володимиром Серьогіним він відправився у 

тренувальний політ, щоб ніколи не повернутися. 

Лише через багато років американські 

астронавти, які знали про заповітну мрію 

радянського космонавта, під час свого перебування 

на Місяці залишили на холодній 

поверхні частку земного тепла — медаль з 

профілем Юрія Гагаріна. 

Згадує вдова Юрія Гагаріна Валентина 

Іванівна: "24 березня 1968 року мені стало зле, 

Юра викликав "швидку допомогу" і я потрапила до 

лікарні. Потім щодня провідував мене і, звичайно, 

усміхався. "Тримайся, все буде гаразд", — 

повторював він, торкаючись теплою долонею мого 

обличчя. А на світанку перед трагедією у вікно 

постукав чорний птах. Полетів геть, знову 

повернувся. Раз, другий… Серце стиснуло 

передчуття біди. Через деякий час на порозі 

з'явилися його друзі. Я все зрозуміла — Юри 

більше немає… Після його загибелі мені 

дозволили відвідати його службовий кабінет. Я 

присіла у робоче крісло і побачила на настільному 

календарі останні записи: 27 березня — польоти, 

ТБ… Вранці 28 березня — до Валі в лікарню… 

Завтра вже не було. Він пішов у безсмертя…"

12 

Павло Попович: 

"Дивлюсь я на небо 

та й думку гадаю…" 

З 12 по 15 серпня 1962 року здійснено перший у 

світі груповий політ двох пілотованих космічних 

кораблів "Восток-3" та "Восток-4", що знаходилися 

на відстані 5-6 кілометрів один від одного. Перший 

радянський космонавт з України Павло Попович 

уперше виконав орієнтацію корабля в просторі 

за допомогою системи ручного управління. 

1962 рік. Через рік після польоту Юрія 

Гагаріна планету приголомшило нове 

повідомлення ТАРС: 12 серпня 1962 

року космічний корабель "Восток-4" 

доставив на орбіту Землі першого 

космонавта з України Павла Поповича. 

Днем раніше на кораблі "Восток-3" 

у космос полетів Андріян Ніколаєв. 

Переобував у космосі майже три доби. 

Під час першого у світі групового польоту 

було вперше встановлено радіозв'язок 

лінією "космос-космос" та проведено 

телевізійний репортаж безпосередньо з 

космосу. 

Зоряне небо України… Хто з нас хоча б раз у 

житті не милувався його красою, таємничим 

сяйвом небесних світил. Здається, ще мить і 

вони заберуть тебе у темряву неосяжного простору 

нічного неба. Десь там, у його холодній 

загадковій темряві, маленькими вогниками 

проносяться зірки, комети, супутники, космічні 

кораблі… Можливо, хтось із землян у середині 

серпня 1962 року також вдивлявся у нічне 

небо і подумки співав: "Дивлюсь я на небо…". А 

десь там, у космосі, розглядаючи землю з космічного 

корабля, йому підспівував Павло Романович 

Попович "...чому я не сокіл, чому не 

літаю?.." Після повернення на землю він зазначав, 

що там, у космосі, українська пісня була 

для нього духовною часткою Батьківщини. 

"Найдорожчою для мене є та, яку Тарас Шевченко 

записав у свій альбом: "Дивлюсь я не 

небо…" Щоправда, там я її дещо перефразував: 

...ось я сокіл, і ось я літаю. Тоді Ніколаєв затягнув 

російську пісню про Волгу. Хоча "Соколом" 

був він, а я мав кодове ім'я "Беркут". Все це буде 

у далекому майбутньому, а поки що… 

Як народжуються зірки 

У народі кажуть: "Якщо ти побачив у небі 

комету, то це означає, що на землі народилася 

нова людина". 5 жовтня 1930 року сяюче 

космічне тіло пронеслося над селищем Узин, 

що на Київщині. У родині місцевого кочегара 

народився син. Його нарекли Павлом на 

честь Святого апостола Павла, який є прикладом 

мужності, сили волі та духу. За християнською 

вірою це ім'я відіграє вирішальну

13 

роль у формуванні долі і внутрішнього світу 

людини. 

У дитинстві маленький Павло пас гусей, 

корів, коней. Кожну вільну хвилину він проводить 

на місцевому аеродромі, де пілоти готують 

до злету своїх залізних птахів. Уже тоді хлопчик 

вирішив стати льотчиком і обов'язково — винищувачем. 

Перед самим початком Великої Вітчизняної 

війни він на "відмінно" закінчив чотири 

класи. Своє босоноге дитинство він завжди 

згадував з доброю усмішкою: "Кожна відзнака в 

школі була для мене справжнім святом, тому що 

мати мені купувала банку згущеного молока…" 

Далі була війна. "Я тоді працював, — згадує 

він, — водовозом на пекарні, що забезпечувала 

хлібом військовий гарнізон, але мрія про 

небо ніколи мене не покидала". У 1947 році 

Павло Попович закінчив Білоцерківське 

ремісниче училище за спеціальністю столярчервонодеревник. 

Того ж року юнак залишив 

Україну і перебрався до Магнітогорська — 

навчатися в технікумі трудових резервів. Але 

серце рвалося в небо. 

Небо кличе 

В училищі Павло Попович займався спортом, 

з шести видів мав розряди. У 1950 році 

вступив до Магнітогорського аероклубу. Там 

юнак остаточно зрозумів, що він народжений 

для польотів. Через деякий час мрія здійснилася 

— Павло Попович став військовим льотчиком. 

Рік навчався у військовому авіаційному 

училищі під Новосибірськом. 

У всьому винен супутник 

"Перший штучний супутник, — згадував 

Павло Романович, — був запущений 4 жовтня 

1957 року. Я тоді проходив службу на Півночі. 

Разом з товаришами ми дивилися у небо та 

мріяли, що років через 20 хтось полетить туди. 

У 1959-у, коли я вже літав під Москвою, мені 

запропонували вступити до першого загону 

космонавтів. З усього Радянського Союзу до 

Москви прибули 2,5 тисячі чоловік. Центральну 

медичну комісію пройшло 250. А відібрали 

лише 20. Потім була створена група з 

шести чоловік. Її жартома назвали "чудовою 

шісткою". До її складу увійшли: Гагарін, Тітов, 

Ніколаєв, я, Биковський і Нелюбов. Усі ми 

готувалися до першого польоту людини у космос. 

Усіх нас готували на рівні з Юрою Гагаріним. 

Правда, ми з Ніколаєвим знали, що ані 

я, ані він першими не полетимо. Піонером 

космосу, за політикою тих часів, мусив бути 

росіянин".

14 

Етапи зоряного 

сходження 

генерал-майора 

авіації Павла 

Поповича 

1954 — закінчив Качинське військове 

авіаційне училище; 

1954-1959 — служба у Військово- 

Повітряних Силах Радянського Союзу; 

У 1960 — зарахований до загону радянських 

космонавтів (Група ВПС №1); 

12 серпня 1962 року — здійснив перший 

в історії космонавтики груповий політ; 

1968-1969 — входив до складу групи 

космонавтів, які готувались за програмою 

обльоту Місяця на космічному кораблі Л-1. 

Одночасно навчався у Військово-повітряній 

інженерній академії ім. М.Є.Жуковського. 

Присвоєно кваліфікацію "льотчик-інженеркосмонавт"; 

3-19 липня 1974 року — другий космічний 

політ як командир космічного корабля 

"Союз-14"; 

1980-1989 — заступник начальника Центру 

підготовки космонавтів iм. Ю.О. Гагарiна. 

З 1989 року — директор наукововиробничого 

підприємства, пов'язаного з 

вивченням надр Землi. 

До вересня 2009 року працював головою 

ради директорів Всеросійського інституту 

сільськогосподарських аерофотогеодезичних 

досліджень. 

Павло Романович Попович також обіймав 

посади президента уфологiчної асоцiацiї СНД 

та президента Академiї енергоiнформацiйних 

наук. Багато років очолював федерації боксу 

СРСР і Росії. Мав перші розряди з десяти 

видів спорту, зокрема, боксу, отримав звання 

"Заслужений майстер спорту СРСР". Депутат 

Верховної Ради Української РСР 6-11 

скликань. Президент Товариства української 

культури "Славутич" (Москва).

15 

Так і сталося. У 1961 році першим космонавтом 

Землі став росіянин — Юрій Олексійович 

Гагарін. Через рік на навколоземну 

орбіту піднялися в космос і вони — Павло 

Попович (українець) та Андріян Николаєв 

(чуваш). 

Того вимагала держава 

У ході польоту були проведені перші експерименти 

з радіозв'язку між екіпажами двох 

кораблів у космосі і спільне фотографування. 

Космонавти на собі випробували спеціальні 

методики боротьби з негативними явищами 

невагомості, що включали елементи вправ циркових 

повітряних гімнастів. Ефект був відчутним: 

без негативних наслідків дослідники "плавали" 

в кабіні, робили різкі рухи, повороти, за 

допомогою спеціальної системи гучномовців і 

мікрофонів проводили сеанси радіозв'язку, що 

забезпечував практично незмінну чутність 

передач із Землі в будь-якому місці кабіни. 

"Я перший радянський космонавт з України!.." 

За успішне здійснення космічного польоту і 

проявлені при цьому мужність і героїзм Павлу 

Романовичу Поповичу було присвоєно звання 

Героя Радянського Союзу із врученням ордена 

Леніна і медалі "Золота Зірка". Він отримав 

почесний знак "Льотчик-космонавт СРСР". 

У доповіді Першому секретарю ЦК КПРС, 

Голові Ради Міністрів СРСР М.С. Хрущову 

Павло Попович відрапортував українською 

мовою: "Я перший радянський космонавт з 

України!.." 

З 3 по 19 липня 1974 року Павло Романович 

Попович здійснив свій другий політ у космос 

— як командир корабля "Союз-14" у складі 

першої основної експедиції на орбітальну 

пілотовану станцію "Салют-3". Спільний політ 

космічного комплексу тривав 15 діб. Під час 

експедиції космонавти виконали найскладніші 

роботи, що дозволили оцінити переваги та 

недоліки функціонування космічного спостережного 

пункту. Після цього польоту Павло 

Попович став двічі Героєм Радянського Союзу. 

Більш за все він любив небо та Україну 

В одному зі своїх останніх інтерв'ю Павло 

Романович Попович зазначав: "Незважаючи 

на всі труднощі, які виникають у космосі, на 

те, що мені уже стільки років, я б з величезним 

задоволенням знову полетів би в космос, 

щоб подивитися ще раз на Землю. Яка ж вона 

красива, наша єдина у Сонячній системі блакитна 

планета". 

На жаль, кожне дерево має свій час існування 

— час зеленіти та квітнути, час приносити 

плоди та час, коли листя жовкне та 

осипається. 30 вересня 2009 року серце Павло 

Романовича Поповича зупинилося. Замовкла 

його пісня на планеті Земля. Відлунала, щоб 

відродитися у серцях та душах прийдешніх 

поколінь авіаторів і космонавтів. Можливо, і 

сьогоднішні випускники, зустрічаючи світанок 

по закінченні школи і рахуючи зірки під 

час зорепаду, загадують бажання та подумки 

співають: "Дивлюсь я на небо та й думку 

гадаю…". Щасливого їм злету.

16 

Пенальті 

у ворота космосу 

1997 рік. Укрінформ повідомляє: "З 19 

листопада по 5 грудня 1997 року перший 

космонавт незалежної України Леонід 

Каденюк здійснив космічний політ на 

американському БТКК "Колумбія" місії STS- 

87. Політ тривав 15 діб 16 годин 35 хвилин 

1 секунду. Бортові системи працюють 

нормально. Здоров'я екіпажу нормальне…" 

Про футбол і не тільки 

Леонід Каденюк, як більшість чоловіків, зі 

всіх видів спорту віддає перевагу футболу. Ще у 

дитинстві він "ганяв" м'яча коридорами школи 

та забивав пенальті у ворота, складені з підручників 

та портфелів. Через багато років в умовах 

невагомості на борту космічного корабля 

"Колумбія" він також намагався головою пробити 

пенальті у бік американців. "Перші дві 

доби, — згадував він, — я мав таке відчуття, 

наче знаходжуся догори ногами. Звичайно, за 

таких умов не зовсім зручно буцати м'яча…". 

Спогади… Спогади… Вони підіймаються зі 

скарбниці пам'яті та тривожать душу і серце. 

Час від часу перед очима Леоніда Каденюка 

постають речі, що супроводжували його космічними 

дорогами: "Кобзар" Тараса Шевченка, 

материнський рушник, фотографії Ю. Кондратюка 

(О. Шаргея) та С. Корольова. "Крім 

них, — зазначає космонавт в інтерв'ю Укрінформу, 

— я взяв з собою три прапори України, 

герб нашої держави — тисячолітній тризуб, 

Гімн України, аудіокасети з українськими піснями 

Д. Гнатюка, А. Солов'яненка, С. Ротару: 

"Два кольори", "Черемшина", "Чорнобривці". 

Під знаком Водолія 

Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 

року на Буковині (село Клішківці) під знаком 

Водолія, символами якого є вода, крила, політ 

птахів, наполегливість та мудрість. Люди, 

народжені під цим знаком, у житті досягають 

вершин слави і визнання. Так чи інакше, але 

само небо напророчило майбутньому підкорювачу 

космічних просторів зоряну долю. 

Спочатку він мріяв стати лікарем, але 

потім його дитячі плани змінилися. "Я навчався 

у першому класі, коли пролунали 

позивні штучного супутника Землі,— пригадує 

Леонід Каденюк. — Усі заговорили про 

космос. Тоді я вперше відчув свою внутрішню 

потребу літати. Остаточну крапку поставив 

політ у космос Юрія Гагаріна. І тоді я сказав 

собі: обов'язково буду космонавтом…"

17 

Льотне досьє 

Леоніда Каденюка 

1967 — курсант Чернігівського військового 

авіаційного училища. 

1971 — отримує диплом льотчикаінженера 

за спеціальністю "Пілотування 

і експлуатація літальних апаратів". 

Працює льотчиком-інструктором в училищі. 

1971-1976 — служба в авіаційних 

частинах Військово-Повітряних сил СРСР 

та Центі підготовки льотчиків-випробувачів 

в Актюбінську. 

Обман в ім'я прийдешнього 

"Вчитися на льотчика", як казали батьки, 

Леонід почав у шістнадцять років. Але в льотне 

училище приймали лише з сімнадцяти. На 

допомогу прийшла мати. Вона зустрілась з 

начальником четвертого відділу майором 

Володимиром Міхеєвим (це ім'я космонавт 

запам'ятав на все життя), який зателефонував 

до РАГСУ і з усмішкою зазначив: "Давайте 

допоможемо хлопцю. Можливо, ми зустрічатимемо 

цю молоду людину на космодромі з 

букетами квітів…". Щасливий юнак отримав 

нову метрику і подорослішав на цілий рік. 

У 1967 році він став курсантом Чернігівського 

військового авіаційного училища, потім 

служба в авіаційних частинах Військово- 

Повітряних сил СРСР та Центрі підготовки 

льотчиків-випробувачів в Актюбінську. Здавалося 

б, життя вдалось. Але… Все тайне, 

колись стає явним. У 1976 році під час конкурсного 

відбору до загону космонавтів "протизаконні 

дії з метрикою" стали відомі 

начальнику Центру підготовки космонавтів 

Георгію Береговому. Кадровики, перевіряючи 

досьє претендента, побачили різницю в рік 

між роком народження Леоніда та його братадвійника. 

Довелось розповісти правду. Про 

цей епізод Леонід Каденюк згадує з повагою 

та вдячністю: "Він, двічі Герой Радянського 

Союзу, льотчик-штурмовик, льотчик-випробувач, 

який "нюхав порох" Великої Вітчизняної 

війни, потиснув мені руку і зазначив: 

багато з моїх товаришів, фронтових льотчиків, 

для того щоб потрапити в авіацію та на 

фронт приписували собі більше років. 

Літай…" І він полетів… 

1976 — відібраний до загону радянських 

космонавтів у групу багаторазової космічної 

системи "Буран". 

1977 — закінчив Центр підготовки 

льотчиків-випробувачів. Диплом та 

кваліфікація "льотчик-випробувач". 

1977-1979 — загальна космічна 

підготовка. Кваліфікація "космонавтвипробувач". 

1977-1983 — космонавт-випробувач 

групи багаторазової космічної системи 

"Буран". 

1984-1988 — льотчик-випробувач 

Державного науково-дослідного інституту 

Військово-повітряних сил СРСР. 

1989-1990 рік — закінчив Московський 

авіаційний інститут (літакобудівний 

факультет). 

Брав участь у відпрацьовуванні глісади 

зниження при заході на посадку космічного 

корабля "Буран" на літаках МіГ-31 

та МіГ-25. 

Починаючи з 1990 року готувався до 

польотів на космічних літальних апаратах 

"Союз", "Союз-ТМ", БТКК "Буран", 

Орбітальній станції "Салют", частково 

орбітальному комплексі "Мир" та 

американському БТКК "Space Shuttle". 

Як космонавт-дослідник, пройшов повну 

підготовку з проведення наукових 

експериментів на борту космічних літальних 

апаратів у найрізноманітніших напрямках: 

біологія, медицина, метрологія, екологія, 

дослідженні природних ресурсів Землі із 

космосу, геології, астрономії, геоботаніки.

19 

Держава розколюється, 

бажання залишається 

Плине час. Як один день, промайнули 

десятиріччя. Змінювались посади, змінювались 

напрямки навчання, змінювались люди. 

Незмінним залишилося лише бажання піднестися 

до зірок. Нарешті Леонід Каденюк 

впритул підійшов до здійснення мрії всього 

свого життя — на 1991 рік було призначено 

запуск космічного корабля з українським екіпажем. 

Але… Радянський Союз, неначе величезне 

футбольне поле після землетрусу, розколовся 

на частини. Кожна з них тепер мала 

свою команду, яка "пробивала пенальті" лише 

в свої ворота. Що робити?.. В одну мить рухнули 

всі його мрії та прагнення. Служба в 

Збройних Силах іншої 

держави пригнічувала, 

примушувала шукати 

вихід. 

Доля знову повернулася 

до Леоніда Каденюка 

обличчям. Завдяки 

одній з програм телебачення 

Росії він дізнається, 

що між Україною та 

США підписано угоду 

про розвиток космічного 

співробітництва. Далі 

був лист до Українського 

космічного агентства, 

звільнення зі Збройних 

Сил Росії, повернення 

на Батьківщину. Деякий 

час він працював молодшим 

науковим співробітником 

в Інституті 

ботаніки імені Холодного 

Національної Академії 

наук України. 

Я твій космонавт, Україно! 

У 1996 році Леоніда Каденюка зараховано 

до групи українських космонавтів для проходження 

підготовки до польотів на космічних 

кораблях Space Shuttle. У липні того ж року 

прибув до США для проходження підготовки. 

Нарешті у космічній історії незалежної 

країни настав зоряний час — 19 листопада 

1997 року в космос піднявся американський 

космічний корабель "Колумбія" з прапором 

України на його офіційній емблемі. До складу 

міжнародного екіпажу увійшов і єдиний космонавт-дослідник 

— українець Леонід Каденюк. 

Під час космічної місії він займався 

проведенням експериментів зі штучного 

запилення паростків сої та ріпаку з метою 

отримання насіння в умовах невагомості, а 

також експериментами Інституту системних 

досліджень людини за тематикою "Людина та 

стан невагомості". 

Після повернення на землю засоби масової 

інформації всіх країн одноголосно назвали 

Леоніда Каденюка "Першим космонавтом 

незалежної України", на що той тактично відповів: 

"Я розумію і переконаний у тому, що 

першим українцем-космонавтом був, є і, звичайно 

ж, залишиться Павло Романович 

Попович — кумир мого дитинства. Для мене 

ж головне те, що збулася мрія — я побував у 

космосі. Хіба це не щастя…" 

Нагороди знайшли 

"В космосі вражає все, бо бачиш, 

свого володаря 

чуєш, переживаєш усією своєю 

За особисту мужність 

напруженою увагою те, чого на Землі 

ніколи не побачити, ні почути, ні і героїзм, виявлені під 

пережити. Там, як ніде, відбувається час проведення українсько-американських 

збагачення внутрішнього світу людини. 

Починаєш вірити в Бога, або у наукових досліджень на 

Вселенський розум, який спостерігає за борту космічного корабля 

"Колумбія" космо- 

нами. Найперше враження — я потрапив 

у якийсь зовсім інший світ. Існує така навта-дослідника України 

Леоніда Костянтино- 

наука — "психофізика". Вона стверджує, 

що у людини є внутрішній світ — світ 

вича Каденюка нагороджено 

орденом "За муж- 

відчуттів. Він має надзвичайно широкий 

діапазон, майже як Всесвіт. І не даремно 

Генріх Гейне говорив про те, що "людина ність" I ступеня, відзнакою 

Президента Украї- 

— всесвіт, який з ним народився, який з 

ним і помре". Там, у космосі, я зрозумів — ни "Герой України" з 

немає більшого щастя, ніж називати врученням ордена "Золота 

Зірка". Йому також 

себе землянином. Космонавти нашої 

планети літають у Космос з однією було присвоєно звання 

метою — щоб удосконалити цей генерал-майора авіації, а 

внутрішній світ і тим самим покращити також вручена "Іменна 

життя на Землі." 

вогнепальна зброя". 

Минають роки. У рік 

піввікового ювілею першого польоту людини 

в космос першому космонавту незалежної 

України Леоніду Костянтиновичу Каденюку 

виповнилося шістдесят років. Про 

його досягнення і героїчний подвиг у космосі 

вже, як кажуть, написано і переписано. 

Нехай вони залишаються у переліку 

здобутків нашої країни, яка поправу називається 

"космічною державою". Про це і 

багато чого корисного і цікавого написано 

в його звітах, наукових працях і книзі 

"Місія — космос". Але головне, що він 

виніс із темної безодні космічного простору, 

є розуміння духовної величі людини та її 

земних справ.

20 

Американка з душею 

українки 

Третьою людиною 

після Павла Поповича 

та Леоніда Каденюка, 

яка побачила Землю 

з орбіти, стала 

американка українського 

походження Гайдемарі 

Стефанишин-Пайпер. 

9 вересня 2006 року 

вона здійснила політ у 

космос на шатлі 

"Атлантіс" у складі 

експедиції з шести 

астронавтів. 

Перебуваючи на борту 

космічного корабля 

12 діб, Гайді (так в 

дитинстві називали 

дівчинку батьки) 

здійснила два виходи 

у відкритий космос. 

Вареники дуже гарні… 

"Я дуже люблю українські страви, 

особливо вареники. Ліплю їх так, як це 

роблять на моїй другій батьківщині — в 

Україні. Мій чоловік і мій син мусять їх 

їсти. Моя хата в Америці завішана вишиванками, 

образами та іконами. В ній часто 

лунає українська музика. Скажу чесно, 

мій будинок більше схожий на український, 

ніж на американський. Всі мої 

знайомі кажуть, що в ньому живе справжня 

українка…", — зізналася журналістам 

Гайдемарі Стефанишин-Пайпер відразу 

після прибуття в Україну. Її мова мало чим 

відрізнялася від мови докорінних українців. 

Гайді з раннього дитинства мріяла 

відвідати землю своїх пращурів і ось у 2007 

році така нагода з'явилась. Відомий благодійник 

і меценат Віктор Пінчук запросив 

її для участі у заходах нагородження переможців 

стипендіальної програми "Завтра.UA". 

Крім цього, програма її візиту 

передбачала зустрічі з керівниками держави, 

студентами вищих навчальних закладів, 

відвідання історичних місць України і, 

звичайно, відвідування мальовничої 

Львівщини, де у далекому минулому жив її 

батько.

21 

Війна — чорний вершитель долі 

Гайдемарі (Гайді-Марія) Стефанишин 

народилася 7 лютого 1963 році в місті Сент- 

Поль (США). Її родинне коріння починається 

у західноукраїнському містечку Новий 

Яричів, що на Львівщині. Велика Вітчизняна 

війна перекреслила життя української родини. 

Її майбутнього батька фашисти відправили 

до Німеччини. Коли ж бійня завершилася, 

з'ясувалося, що українець Михайло Стефанишин, 

як і тисячі його земляків-каторжан, 

опинився у, так званій, "західній зоні". "Американцям-визволителям" 

для зміцнення економіки 

потрібні молоді, а головне дешеві, 

робочі руки. Вони агітували українців не вертатися 

на рідну землю. Галицький хлопець 

вирішує шукати свою долю в США. 

З Україною в серці 

Одружився Михайло Стефанишин з німкенею, 

такою ж шукачкою кращої долі. 

В Америці у них народилася донечка Гайді та 

три сини. Але ніколи, і це постійно підкреслює 

Гайдемарі, їхній батько не забував про 

справжню Батьківщину, вивчав з ними мову, 

українські звичаї та традиції. З дитинства дівчина 

добре розмовляла німецькою та українською. 

В Сент-Полі була членом громади 

Української греко-католицької церкви святого 

Костянтина, а також учасником скаутської 

організації "Пласт" і місцевого ансамблю 

українського танцю. Коли ж виходила заміж 

— домовилася з майбутнім чоловіком Гленом, 

що носитиме подвійне прізвище, аби перша 

його частинка завжди нагадувала про її 

родинне коріння. Коли народився син, двох 

думок не було: назвали його на честь діда — 

Михайлом. Після смерті батька всі турботи 

щодо виховання сина за українськими традиціями 

вона взяла на себе. "Мій батько вже 

помер, і я не маю так багато часу і нагоди, 

щоб говорити українською, але стараюся тримати 

мову, бо вважаю, що це дуже важливо 

знати і пам'ятати звідки я. Я вчитиму свого 

сина мові, щоб він теж знав і не забував, що 

він українець". 

Вода, звичайно, не космос, але… 

Після закінчення школи Гайді вступила до 

Масачусетського технологічного інституту. 

До військово-морського флоту США Гайдемарі 

прийшла з надією стати пілотом реактивного 

літака. Проте, через певні проблеми з 

зором вона не змогла скласти всі тести. Небо 

для неї на деякий час було закрите. Дівчина 

вирішила знайти кар'єру в іншій стихії — під 

водою.

22 

Вона закінчила Навчальний центр морського 

пірнання та рятування в Панама-Сіті 

(Флорида) та отримала кваліфікацію "Основного 

офіцера пірнання та Офіцера рятування 

військово-морського флоту". Також вона 

пройшла кілька стажувань як інженерний 

офіцер у галузі корабельної підтримки та 

ремонту. Офіцер Стефанишин-Пайпер отримала 

військове звання COMMANDER (капітан 

ІІІ рангу). 

Тільки небо 

Коли Національне агентство з аеронавтики 

та дослідження космічного простору Америки 

(NАSА) оголосило про набір жінок до 

загону астронавтів, Стефанишин-Пайпер 

вирішила випробувати свої сили. Це було 

нелегкою справою — на дев'ять місць претендувало 

понад тисячу жінок! У квітні 1996 року 

її обрали кандидатом в астронавти, а в серпні 

після ґрунтовних обстежень її зарахували до 

Космічного центру імені Ліндона Джонсона. 

Після двох років тренувань Гайдемарі була 

визнана готовою до космічного польоту за 

кваліфікацією "Спеціаліст місії". Вона служить 

у команді персоналу підтримки астронавтів 

у Космічному центрі імені Кеннеді 

(Флорида). Тестування різноманітного обладнання 

для роботи в космосі, допомога при 

запусках і приземленнях космічних літальних 

апаратів — її повсякденна робота. Вона відповідає 

за те, щоб пристебнути ременями астронавтів 

при старті, і є останньою людиною з 

технічного персоналу, яка виходить із космічного 

корабля. Гайді брала безпосередню 

участь у підготовці команди "Колумбії", до 

складу якої входив Леонід Каденюк. 

Здійснилося!!! 

Місія STS-115 (корабель багаторазового 

використання "Атлантіс") була першою космічною 

місією до Міжнародної космічної 

станції після загибелі корабля "Колумбія" 

(попередні місії STS-114 та STS-121 були 

орбітальними та не передбачали стиковки у 

космосі). Її старт відбувся 9 вересня 2006 року. 

Завданням місії були, серед іншого, доставка 

та встановлення на МКС нових сонячних 

батарей та заміна відповідного обладнання. 

За встановлення батарей відповідала Гайдемарі 

Стефанишин-Пайпер, яка стала восьмою 

жінкою астронавтом NASA, що здійснила 

вихід у відкритий космос. 

За польотом "Атлантіса", що наблизився до 

міжнародної космічної станції, стежили багато 

українців. Вони вболівали за його екіпаж. Причиною 

цього була навіть не стільки зацікавленість 

людей проблемами розвитку астронавтики, 

скільки той факт, що поряд із 6 американськими 

астронавтами на борту космічного 

корабля знаходилася американка українського 

походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. 

Ще до свого польоту в одному з своїх інтерв'ю 

вона зазначала: "Пишаюся тим, що я українка. 

І дуже радію з того, що мої земляки здійснили 

революцію, не проливши жодної краплини 

крові. Я щаслива, що стану першою жінкоюукраїнкою, 

якій довірено виконання складних 

завдань у відкритому космосі. Я зможу з космічної 

висоти надіслати привіт моєму народові, 

який нині заслужив визнання цілого світу". 

Через два роки у складі 7 астронавтів вона 

здійснила другий політ в космос на американському 

шаттлі "Endeavour". Головною 

метою місії була підготовка Міжнародної 

космічної станції до постійної роботи на її 

борту екіпажа з шести чоловік (замість трьох 

раніше). В програму польоту входило проведення 

на зовнішній поверхні станції робіт з 

обслуговування та додаткового оснащення. 

У цьому польоті Гайдемарi стала першою жінкою, 

яка керувала роботами астронавтiв у відкритому 

космосі.

23 

Україна зустрічає космічну гостю 

У Києві Президент України (на той час 

Віктор Ющенко), вручаючи героїні космосу 

орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, зазначив, 

що "в Україні з великим піднесенням зустріли 

звістку про те, що перша жінка українського 

походження вийшла у відкритий космос. Ми 

пишаємося тим, що Ви відмінно виконали 

програму космічної місії", — сказав він. Глава 

держави подякував Гайдемарі Стефанишин- 

Пайпер за те, що вона "зберегла відданість 

українській мові і традиціям, не забувала про 

Україну навіть під час польоту в космос". 

31 січня 2007 року вона відвідала села Якимів 

та Новий Яричів (Львівська область), де 

народився її батько, а також живуть 16 двоюрідних 

братів та сестер. Вони приготували для 

гості подарунки, зокрема, вишиті рушники та 

серветки, а також цілу концертну програму з 

народними піснями. 

І вся планета на долоні 

Потім, вже в Києві під час брифінгу вона 

розповіла журналістам, що дуже рада була 

побувати на батьківщині батька і що бачила 

Україну з космосу. "В космосі я могла бачити 

землю, дивитися на океани. Я дивилися на все 

це і думала, як це чудово. Я шукала, і коли 

знайшла, то фотографувала з космічного 

корабля Україну, зокрема, Київ, Чорне море, 

ріку Дніпро. Намагалася знайти Львів, але 

його не було видно через хмари. Неймовірно 

захоплююче видовище! — ділиться враженнями 

Гайді. — Бачити з космосу, як на долоні, 

цілу планету! І лише тоді усвідомлюєш мізерність 

щоденної суєти, коли перед очима не 

бачиш помережаної кордонами держав карти, 

а лише одну таку невелику і таку беззахисну 

Землю! Власне, тоді розумієш високу мету, 

задля якої варто ризикувати, вирушаючи у 

далекі космічні мандрівки, — космос дає змогу 

більше дізнатися про Землю, про життя". 

Польоти у космос багато в чому змінили 

погляди Гайдемарі на життя. Тепер вона весь 

свій вільний час цілком присвячує родині. 

Разом вони занурюються з аквалангом в океані, 

плавають, бігають, грають у теніс, катаються 

на роликах і ковзанах. А у вечірні години, 

коли Гайді звільняється від кухні, вона 

любить послухати українську народну музику 

чи почитати історичний роман. Можливо, 

сьогодні десь там, у далекій Америці вона 

пригадує зустрічі на українській землі, веселі 

обличчя українців і, палаючі від зоряних мрій 

про космос, студентів Національного авіаційного 

університету. Вона таки знайшла час на 

відвідування місця, де народжується прийдешнє 

авіації та космонавтики. 

Нагороди 

Медалі: "Commendation Medal" ("За заслуги", 

двократно), "Navy Achievement Medal" ("За досягнення", 

двократно), "Meritorious Service Medal" 

("За визначну службу"). Орден Княгині Ольги ІІІ 

ступеня ("За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні 

космічного простору, зміцнення дружби між 

українським та американським народами").

24 

Шановні друзі! 

Микола Кулик, 

ректор Національного 

авіаційного університету, 

заслужений діяч 

науки і техніки України, 

доктор технічних наук, 

професор 

Авіація міцна своєю спадкоємністю. Це не тільки 

передавання досвіду, а й дух захоплення, справжня 

любов до неба. Перші літаки стали можливими 

лише завдяки бажанню захоплених людей подивитися 

на землю з висоти пташиного польоту і зробити 

перший крок до підкорення небесних просторів. 

Для багатьох молодих людей стартовим майданчиком 

для злету у велике життя є вступ до Національного 

авіаційного університету. В його стінах вони 

набувають не тільки професійних навичок, а стають 

особистостями. 

Я глибоко переконаний, що якісна підготовка 

висококласного спеціаліста неможлива без об'єктивної 

інформації про сучасний стан авіакосмічної 

галузі, вітчизняний та зарубіжний досвід авіабудівників, 

роботу людей, для яких авіація стала сенсом 

життя. Видання просто зобов'язане доступною 

мовою висвітлювати події у світі авіаційної науки. 

На жаль, більшість такої інформації існує за межею 

друкованих засобів масової інформації нашої держави. 

Думаю, що "Авіатор" не залишить цю проблему 

поза своєю увагою. 

Глибоко символічним є той факт, що перший 

випуск науково-популярного журналу "Авіатор" 

побачить світ в рік 50-річчя початку ери пілотованої 

космонавтики. Юрій Гагарін і його героїчний 

політ навколо Землі — яскравий приклад для наслідування 

всім, хто без пам'яті закохався у небесні 

простори та авіацію. Мужні, сміливі, відданні справі, 

вони оточують нас. Молодь повинна знати своїх 

героїв. 

Сподіваюсь, що "Авіатор" посяде гідне місце 

серед авіаційних видань, що доступні сьогодні 

читачам в нашій державі. Впевнений, що молодому 

поколінню авіаторів журнал стане надійним помічником 

і порадником у навчанні та роботі. Фахівцям 

з авіації, будь то працівник аеропорту, льотчик, 

інженер чи авіаконструктор, він буде джерелом 

достовірної інформації про нові досягнення в авіаційній 

галузі, а також про сучасні тенденції в створенні 

і розробці авіаційної техніки. Людина, яка просто 

цікавиться авіацією, зможе знайти на сторінках 

журналу матеріали, які зацікавлять її та допоможуть 

зорієнтуватися у новинках.

25 

Національний авіаційний університет — авторитетний міжнародний 

центр підготовки спеціалістів для авіації, космонавтики та інших 

галузей економіки України та зарубіжних країн. За роки майже 80- 

річної історії в його стінах підготовлено близько 200 000 

висококласних спеціалістів для 160 країн світу. 

2000 Національний авіаційний університет 

1994 Київський міжнародний університет 

цивільної авіації 

1965 Київський інститут інженерів цивільної 

авіації 

1947 Київський інститут цивільного 

повітряного флоту 

1933 Київський авіаційний інститут 

1898 Механічний факультет Київського 

політехнічного інституту 

ÆÈÒÈ! VIVERE! 

ÒÂÎÐÈÒÈ! CREARE! 

ÏÅÐÅÌÀÃÀÒÈ! VINCERE!

26 

Пульс НАУ 

З ім'ям Гагаріна — у прийдешнє 

У день 50-річчя першого польоту людини в космос у залі 

вченої ради Національного авіаційного університету відбулася 

зустріч адміністрації навчального закладу зі студентськими 

лідерами-активістами, які в 2011 році закінчують 

університет. В урочистих брали участь випускники, які 

зробили вагомий особистий внесок у розвиток студентського 

самоврядування університету. 

Молодь переглянула архівні відеоматеріали, які надали 

їм унікальну можливість доторкнутися душею до знаменної 

події далекого за часом, але близького до серця 

1961 року. Лідерів привітали ректор університету Микола 

Кулик та перший проректор Максим Луцький. Проректор 

з навчально-виховної роботи Ярослав Козачок вручив 

студентським активістам листи-подяки, диски 

"НАУкраїна" та почесні таблички випускників 2011 року. 

Студенти поклали квіти до пам'ятних табличок, на яких 

вкарбовані імена Володимира Миколайовича Челомея, 

Олександра Івановича Кухтенка, Трифона Максимовича 

Башти, Володимира Михайловича Комарова.

27 

"Політ" — першому космонавту 

У Національному авіаційному університеті відбулася ХІ 

Міжнародна науково-практична конференція молодих 

учених і студентів "Політ. Сучасні проблеми науки", присвячена 

50-річчю польоту в космос Юрія Гагаріна. 

У роботі конференції брали участь близько 1000 учасників 

з провідних вітчизняних та зарубіжних вищих навчальних 

закладів: Грузинського авіаційного університету (Тбілісі), 

Бухарського державного університету (Узбекистан), Державної 

вищої школи професіоналів у Хелмі (Польща) та інших. 

З вітальним словом до учасників конференції звернулися: 

проректор з наукової роботи НАУ Володимир Харченко, 

доктор Вільнюського технічного університету ім. Гедимінаса 

Олегас Прентковскіс, доцент, кандидат економічних наук, 

проректор з фінансово-економічної та комерційної діяльності 

Московського державного технічного університету 

цивільної авіації Володимир Меланін, заст. директора Інституту 

аеропортів, доктор технічних наук, професор Андрій 

Бєлятинський. Вони побажали учасникам конференції плідної 

роботи, творчих пошуків і наукових відкриттів. 

Робота конференції проходила за напрямами: аеронавігаційні 

системи, електроніка та аерокосмічні системи 

управління, інформаційно-діагностичні системи, комп'ютерні 

технології, сучасні авіаційні технології, сучасні технології 

розвитку аеропортів, екологічна безпека, безпека 

авіації, військова освіта, економіка та управління, правознавство, 

міжнародні відносини, гуманітарна освіта. 

50 років досягнень та перемог 

У Національному авіаційному університеті відбулася Всеукраїнська 

молодіжна науково-практична конференція "50 років 

дослідження космосу", присвячена 50-річчу польоту Юрія 

Гагаріна в космос. У форумі брали участь льотчики-космонавти 

Росії Роман Романенко та Юрій Онуфрієнко (вихідці з 

України), радник посольства Російської Федерації Костянтин 

Воробйов, директор Інституту аерокосмічних систем управління 

Валерій Азарсков, професор кафедри аеронавігаційних 

систем Валерій Конін, ветерани Байконуру, а також представники 

Національного аерокосмічного агентства України. 

Російські космонавти привітали присутніх з Міжнародним 

днем польоту людини в космос, поділилися враженнями 

від польотів, відповіли на численні запитання. Особливо 

тепло був зустрінутий виступ Юрія Онуфрієнка, 

який розпочав свій виступ українською мовою. Він з 

теплотою та вдячністю говорив про країну, де був покладений 

початок його "зоряної кар'єри". Він зазначив, що саме 

українська земля дала йому сили для цієї важкої роботи. 

В роботі конференції брали участь переможці Всеукраїнського 

конкурсу шкільних і студентських робіт "Крізь 

терни — до зірок!", який проходив у всіх регіонах України. 

Представники Російської Федерації запропонували наступного 

року провести в Національному авіаційному університеті 

конференцію на тему "Освоєння космічного простору".

28 

Університет — 

космосу 

Протягом багатьох десятиліть у Національному 

авіаційному університеті тривають 

дослідження з авіакосмічної тематики. Серед 

багатьох наукових теоретичних і практичних 

досягнень його науковців стало створення 

спеціального комплексу, що дозволив відтворити 

динаміку польоту, посадку на Місяць і 

повернення на Землю місячного модуля у 

автоматичному та пілотованому режимах. 

У 60-х роках ХХ століття в Радянському 

Союзі була навіть прийнята Державна програма 

зі створення такого апарату. 

Розробка цієї унікальної тренажерної техніки 

була доручена Київському інституту 

інженерів цивільної авіацій. Колектив науковців 

очолив видатний вчений, академік О. Кухтенко 

— один з піонерів авіаційного тренажеробудування. 

Основу колективу склали вчені: 

В. Бабенко, М. Кірсенко, А. Шевельов, С. Унгурян, 

В. Муравський, Р. Шевченко та молоді 

дослідники М. Цвєтков, М. Валуєв, А. Кравець, 

В. Азарсков, Ю. Миронченко, В. Мєрзлікін, 

І. Шешин, В. Больбух. Саме вони відповідали 

за весь комплекс робіт: від розробки 

теоретичних питань, математичних моделей, 

технічної документації до нагляду за виготовленням 

конкретної техніки на заводах і ОКБ 

Києва, Москви, Ленінграда, Львова, Кишинева. 

Необхідно було створити близький до натурального 

моделюючий комплекс, що дозволив 

би відтворити динаміку польоту, посадки та 

повернення на землю місячного модуля в 

автоматичному та пілотованому режимах. 

Після наполегливої творчої праці тренажер 

"Сиріус" був створений. Апарат складався із 

обчислювального комплексу, точної копії 

кабіни екіпажу, модуля з відповідним обладнанням, 

приладами і системами управління, 

системами візуалізації, що відтворювала зорову 

картину підльоту та посадки на Місяць, 

Обчислювальний комплекс 

тренажеру "Сиріус" на базі 

ЕОМ "МІ-17". За відладкою 

програми молоді вчені 

Ю.М. Харазішвілі, 

В.Н. Азарсков, 

А.І. Березовенко.

старту з його поверхні, стикування модуля з 

космічним кораблем для повернення на 

Землю. Два комплекти такого тренажера були 

прийняті Урядовою комісією і встановлені в 

НВО "Енергія" та Центрі підготовки космонавтів. 

На них проходили підготовку льотчики-космонавти 

В. Биковський, О. Леонов, 

О. Єлисєєв, В. Жолобов, Г. Тітов, Г. Шонін, 

Б. Волинов, А. Філіпченко, В. Кубасов та інші. 

Через деякий час програму пілотованих 

польотів на Місяць було переорієнтовано на 

його дослідження автоматичними станціями. 

Проте, тренажерний комплекс "Сиріус" ще 

багато років використовувався для підготовки 

космонавтів, а після деякого переобладнання і 

модернізації за участю науковців КІІЦА був 

використаний для тренувань радянських і 

американських космонавтів за програмою 

"Союз-Аполлон". На ньому відпрацьовувалися 

етапи стикування космічних кораблів. 

У 90-х роках спільно з Центром підготовки 

космонавтів науковцями університету був проведений 

комплекс наукових досліджень зі створення 

тренажера для наскрізного моделювання 

динамічних факторів аерокосмічного польоту 

для підготовки екіпажів за програмою космічного 

корабля багаторазового використання 

"Буран" на базі унікальної чотирьохступеневої 

центрифуги ЦФ-18, що на початку була призначена 

тільки для проведення медичних та біологічних 

досліджень. Імітатор аерокосмічного 

польоту дозволяв моделювати різноспрямовані 

перевантаження, що відповідають впливам на 

організм космонавта від зльоту до посадки. За 

комплекс розробок з цієї тематики виконавці 

були нагороджені Державними преміями, Преміями 

НАН України імені академіка М. Янгеля, 

медалями і дипломами імені Ю. Гагаріна. 

У дев'яності роки в університеті тривали 

роботи з удосконалення авіаційної і космічної 

техніки. Співробітники університету доктор 

технічних наук, професор Я. Білецький та 

кандидат технічних наук, старший науковий 

співробітник А. Іванченко отримали Державну 

премію України за розробку та впровадження 

комплексних тренажерних систем 

сучасних літаків КБ "Антонов". 

Науковці університету підтримують тісні 

зв'язки з Національним космічним агентством 

України, КБ "Південне", Інститутом 

космічних досліджень, Центром підготовки 

космонавтів, інститутами НАН України та 

іншими провідними підприємствами та фірмами. 

Вчені університету брали участь у розробці 

Національної космічної програми. 

29

30 

За небокрай, 

не виходячи з дому 

"безпілотники": вчора, сьогодні і завтра 

На аеродромі смт. Бишів Київської області відбулися випробування безпілотних 

літаків за проектами "Жайвір М-6" та "Небесний патруль М-7", 

розроблених науковцями Національного авіаційного університету. Колектив 

науково-виробничого центру безпілотної авіації "Віраж" (НАУ НВЦБА 

"ВІРАЖ") тим самим підбив підсумки тривалої роботи з розробки та виготовлення 

перших передсерійних зразків літаків для застосування у безлюдинних 

авіаційних технологіях. 

Ірина Качало, 

студентка ФМЛ 

(співробітник НВЦБА "ВІРАЖ"), 

Олександр Рибальченко, 

науковий співробітник НВЦБА"ВІРАЖ" 

Керувати на відстані 

Мріяти про керування предметами на відстані 

люди почали задовго до виникнення авіації. 

Ще у 1898 році всесвітньовідомий сербський 

фізик і винахідник Нікола Тесла розробив

31 

принципи дистанційного керування і продемонстрував 

мініатюрне радіокероване судно. У 

1910 році, натхнений успіхами братів Райт, 

молодий американський воєнний інженер з 

Огайо Чарльз Кеттерінг запропонував використовувати 

літальні апарати без людей. Згідно з 

його задумом, пристрій, що керувався годинниковим 

механізмом, в заданому місці повинен 

був відкидати крила і падати, як бомба, на 

ворога. Він сконструював і випробував кілька 

пристроїв, що отримали назву "Bug", але в 

бойових діях вони не використовувались. У 

1933 році в Англії був розроблений перший 

безпілотний літальний апарат багаторазового 

використання "Queen Bee". У 1948 році в США 

був створений безпілотний літальний апарат 

"AQM-34" для розвідки. Його перший політ 

відбувся в 1951 році. Того ж року "безпілотник" 

був запущений в масове виробництво. У 1959 

році в конструкторському бюро С. Лавочкіна 

розроблено безпілотний літак-розвідник 

"Ла-17Р". Потім були: радянські літальні апарати 

для розвідки "Ту-134"; "Хижак" і "Яструб" 

збройних сил США; російські "Бджола" та 

"Лелека". До речі, росіяни нещодавно заявили 

про створення макету БЛА "Скат", який має 

низьку радіолокаційну помітність і здатен атакувати 

як наземні, так і повітряні цілі. 

Майбутнє "безпілотників" України 

На думку міжнародних експертів наша країна 

у перспективі стане світовим лідером з розробки 

та виробництва БЛА, а вже сьогодні здатна 

виготовляти безпілотні літальні апарати не 

гірші за іноземні. Серед них, розроблені харківські 

ХАІ-112, Альбатрос, Стрепет, Проект 21, 

Ремез, Стриж, Фазан. Вдалі розробки підприємств 

"Велес", "Еркар", "Юавіа", НАУ. Наприклад, 

підприємством "Еркар" розроблені зразки 

БЛА вертикального злету та посадки, аналогів 

яких немає в світовій практиці. В конструкції 

апаратів "Моноліт" і "Еркар" максимально 

використовується ефект Анрі Коанда та формула 

руху повітряних струменів Бернуллі. 

Допомогти геологу 

Сьогодні представники багатьох "мирних" 

професій позбавлені здатності отримувати 

корисну інформацію без залучення пілотів — 

на відстані. А іноді так потрібно дізнатися, що 

відбувається за тією горою чи, як кажуть, за 

небокраєм. Науковці деяких університетів 

України вирішили створити невеличкі літаки, 

на які давно чекають метеорологи, працівники 

ДАІ, пожежники, працівники МНС. 

Дослідні зразки БЛА М1 та М2 

(студенти М. Матійчик В. Олійник) 

БЛА М-3СХ "Кордон" 

БЛА М-7А "Небесний патруль" 

БЛА М-7В5 "Небесний патруль"

32 

Літаючих розвідників оснащують обладнанням, 

що здатне проводити моніторинг, вимірювання, 

супровід. Поки що, для виконання 

цих завдань використовують великі літальні 

апарати, що поглинають величезну кількість 

пального, для управління якими потрібні мінімум 

дві особи екіпажу, аеродром тощо. Безпілотні 

літальні апарати дозволяють виконувати 

таку роботу з мінімальними витратами. Ними 

можна керувати радіосигналом дистанційно. 

Вони також можуть здійснювати політ за заданим 

маршрутом за спеціальною програмою 

завдяки тому, що у них на борту є потрібне 

навігаційне обладнання, карта, ведеться 

постійне вимірювання координат. Обладнання 

на БЛА фіксує появу нових предметів у зоні 

спостереження. Набута інформація у безперервному 

режимі передається диспетчеру і той 

приймає рішення про те, щоб вислати оперативну 

службу для роботи з порушником. 

БЛА М-6 "Жайвір" 

"Безпілотники" та НАУ 

З середини 80-х років минулого століття 

було відомо про роботи ініціативної групи 

студентів з різних вищих навчальних закладів, 

які вирішили розробляти безпілотні 

літальні апарати. До її складу входили: 

М. Матійчик. та В. Олійник (ТДПІ), В. Іванов 

та О. Іванов (КІІЦА), О. Левчук (ЛСГІ) та 

інші студенти. Тоді ініціативна група розробила 

ряд літальних апаратів зі стартовою 

масою 8 та 10 кг та обладнання для біологічного 

захисту рослин. Зазначені "безпілотними" 

були виконані в одному екземплярі. 

Може виникнути питання: чому не в одному, 

а в багатьох інститутах?.. На той час один навчальний 

заклад був не в змозі фінансово підтримувати 

цей проект. 

На початку 90-х років група розробила та 

розпочала побудову багатоцільового безпілотного 

комплексу за проектом "Кордон", що 

передбачав наявність у своєму складі БЛА 

М-3 за призначенням: картографія та аерофотознімання 

(М-3К), відеоспостереження в 

реальному часі (М-3Р), патрулювання лінійних 

об’єктів, АХР (М-3СХ). Безпосередньо в 

носовій частині гондоли встановлюється 

камера переднього огляду. 

Розпад Радянського Союзу негативно позначився 

на діяльності групи. Однак, вже на 

початку третього тисячоліття на проблему "без-

33 

Привітання 

Ректор Чернігівського державного 

технологічного університету надіслав 

телеграму колективу Національно 

авіаційного університету з визначним 

досягненням — створенням та успішним 

випробуванням найсучаснішого 

безпілотного літака: "Вирішити складне 

завдання, — йдеться у привітанні, — 

допоміг синтез навчального процесу з 

науковими дослідженням, широке 

використання новітніх технологій, 

пошук і стимулювання нових перспективних 

напрямків досліджень. Ми 

впевнені, що Ваша закоханість у небо, 

наполегливість, високий інтелектуальний 

та промисловий потенціал закладу 

будуть зміцнювати вітчизняну економіку 

та підвищувати авторитет нашої 

держави. Бажаємо колективу НАУ 

міцного здоров'я, добробуту, творчих 

та трудових успіхів і чистого неба". 

пілотників" звернули увагу Микола Кулик та 

Володимир Харченко. До роботи були залучені 

провідні професори Національного авіаційного 

університету. Одним з перших був створений 

багатоцільовий безпілотний комплекс М-6 

"Жайвір", призначений для аерофотознімання, 

біозахисту рослин, відеоспостереження в реальному 

часі, патрулювання лінійних та площинних 

об'єктів. В основу розробки покладені 

результати досліджень ефективності застосування 

БЛА в боротьбі зі шкідниками, хворобами 

та бур'янами сільськогосподарських рослин, 

картографічні роботи тощо. Слід зазначити, що 

комплекс у складі двох БЛА, наземного комплексу 

управління, катапультного пристрою та 

бортових спеціалізованих пристроїв дозволить 

проводити роботи в нормальних погодних умовах 

та в нічний час. Передбачено ручний та 

автоматичний режими керування БЛА. 

Роки піднесення 

У 2006-2007 роках в університеті було утворено 

Науково-навчальний центр безпілотної 

авіації. Науковим керівником було призначено 

к.т.н., доцента М. Матійчика. Першою роботою 

центру був багатоцільовий безпілотний 

комплекс М-7 "Небесний патруль", призначений 

для картографії та аерофотознімання, 

відеоспостереження в реальному часі, патрулювання 

лінійних та площинних об’єктів 

впродовж тривалого часу (до 15 годин). В основі 

проекту лежить завдання покращення умов 

роботи бортового спостережного обладнання 

двомоторного БЛА шляхом удосконалення 

його компонувальної схеми. Це дає можливість 

збільшити межі огляду передньої напівсфери, 

зменшити вібраційне навантаження на бортове 

обладнання та в цілому підвищити ефективність 

спостережних робіт з повітря. Згодом 

потреби ринку примусили розробників удосконалити 

літальний апарат і створити БЛА 

М-7Д, що відрізняється від свого попередника 

збільшеним до 50 кг корисним навантаженням 

та схемою розташування силових установок. 

БЛА М-7Д "Небесний патруль" успішно пройшов 

тестові польоти. На сьогодні він вважається 

єдиним двомоторним важким "безпілотником" 

у СНД. Через деякий час Науково-навчальний 

центр безпілотної авіації було реорганізовано 

у відокремлений підрозділ — Науково-виробничий 

центр безпілотної авіації 

"Віраж". Метою утворення центру було наближення 

розробок БЛА в НАУ до конкретних 

потреб ринку НВЦБА "ВІРАЖ" отримав сучасні 

виробничі площі та відповідне обладнання 

для реалізації поставлених завдань. На основі 

попередніх напрацювань на рівні ДКР було 

розпочато проектування нових зразків БПЛА 

"Небесний патруль", що мали на меті збільшення 

тривалості, дальності та висоти польоту 

БЛА. Серед інших можна назвати БЛА М-7А . 

На сьогодні університет готовий налагодити 

серійний випуск БЛА та на їх основі БАК 

(безпілотних авіаційних комплексів). В основу 

перших серій закладено проекти "Жайвір", 

"Кордон" та "Небесний патруль". За останні 

десять років у НАУ розроблено близько 40 

проектів крилатих БЛА різних схем. 

Щодо перспективи, то Національний авіаційний 

університет вже нинішнього року може 

отримати державне замовлення на створення 

безпілотних літаків. Про це 1 вересня 2010 року 

на святкуванні Дня першокурсника заявив перший 

віце-прем'єр Андрій Клюєв. Він поставив 

завдання перед викладачами та вченими НАУ 

підготувати проект про створення вітчизняних 

безпілотних літаків. "Вони необхідні нам для 

контролю трубопроводів, газопроводів і нафтопроводів. 

Таке держзамовлення, якщо пропозиція 

університету буде конкурентоспроможною, 

Кабінет Міністрів України готовий надати 

Національному авіаційному університету".

34 

Найвідданіший друг 

космонавтики в Києві 

Заголовок до цього матеріалу придумувати не було потреби. Коли я відкрив книгу з 

особистої бібліотеки Валерія Миколайовича Азарскова "Космонавтика СССР", то увагу 

одразу привернув напис від руки на титульному аркуші: "Самому преданному другу 

космонавтики СССР в Киеве". Поруч стояли підписи дев'ятнадцяти космонавтів 

Радянського Союзу. Почалася довга розмова про його цікаву долю. Для того, щоб дійти до 

самої суті думок і прагнень Валерія Миколайовича, випускника Національного 

авіаційного університету 1968 року (на той час Київський інститут інженерів цивільної 

авіації), його інтерв'ю журналу "Авіатор" я вирішив поділити на частини. Знайомтесь, 

фахівець найвищої кваліфікації, творча особистість, романтик космічного простору 

Валерій Азарсков. 

У космос покликав Гагарін 

Що для вас означають авіація та космонавтика, 

яким ви вірою і правдою служите багато 

років? 

Скільки існує людство, мабуть, не було 

такої людини, яка б хоч один раз в житті, піднявши 

очі до неба, не роздивлялася б зірки, 

не ставила б собі прості і вічні питання: що 

це?.. Де початок і кінець цього срібного 

пилу?.. Що я є ?.. Яке місце займаю в цій чорній 

безодні, і чи їй є діло до мене, моїх радощів 

і бід, до всього мого життя?.. 

Луцій Анней Сенека, римський політичний 

діяч, письменник і філософ, ще в першому 

столітті нашої ери зазначав: "Якби на Землі 

було тільки одне місце, з якого можна було б 

спостерігати зірки, до нього безперервно зі 

всіх кінців стікалися б люди". 

Від того часу минуло багато століть, але 

психологія мешканців планети Земля не змінилася. 

Людина не може не бачити зірок, не 

може не мріяти про політ до них. Історія земної 

цивілізації знає чимало прикладів, коли 

людина намагалася підкорити небесний простір. 

І їй це вдалося. Я, мабуть, саме з таких, 

закоханих у небо та космос, романтиків. 

Особливе враження на мене справив Юрій 

Гагарін. Про його політ я дізнався, слухаючи 

повідомлення ТАРС під час обідньої перерви 

на воєнному авіаційному підприємстві (в той 

час для вступу в інститут було бажано мати 

виробничий стаж). Потім побачив його в 

одній з телевізійних програм — бадьорий та

Азарсков Валерій Миколайович — 

в.о. директора Інституту аерокосмічних 

систем управління НАУ, доктор технічних 

наук, професор, Лауреат Державної премії 

України в галузі науки і техніки (1998 р.), 

Лауреат премії імені академіка М.К. Янгеля 

Національної Академії наук України 

(1995 р.), Заслужений працівник транспорту 

України, Ветеран космічної галузі 

України, Почесний працівник авіаційного 

транспорту України, дійсний член Міжнародної 

Академії Навігації та Управління 

рухом, Транспортних академій України та 

Російської Федерації, Міжнародної академії 

Інформатизації, зв'язку, управління в 

техніці, природі, суспільстві", спеціаліст з 

автоматичного управління авіаційними та 

космічними об'єктами, створення та 

модернізації авіаційних та космічних імітаторів 

польоту і тренажерів. 

радісний майор Юрій Гагарін іде червоною 

килимовою доріжкою в аеропорту Внуково. 

Лунає марш, радіють люди, запускаючи в 

небо білих голубів. Нейл Армстронг (перший 

землянин, який ступив на Місяць) колись 

зазначив: "Юрій Гагарін усіх нас покликав у 

космос". І справді, він став героєм в очах 

усього світу. Мало хто з молодих людей, дивлячись 

на зірки, не бачив себе в космічному 

кораблі на його місці. Тому подальший мій 

вибір був цілком зрозумілим. Для мене було і 

залишається справою честі бути гідним свого 

вибору. Бо цей вибір — на все життя.

36 

Взірець для наслідування 

По закінченні інституту Вам, молодому спеціалісту, 

пощастило працювати під керівництвом 

визначного вченого, академіка Олександра 

Івановича Кухтенка — керівника кафедри теорії 

автоматичного регулювання та авіаційної 

автоматики. Які його риси як професіонала і 

людини, стали прикладом особисто для Вас? 

Авіація і космонавтика — споріднені галузі, 

плід напруженої, багаторічної роботи і 

пошуків, відкриттів учених, інженерів, льотчиків 

усього світу. Здається, що саме про них 

писав Чехов: "Подвижники потрібні, як 

Сонце. Складаючи найпоетичніший і життєрадісний 

елемент суспільства, вони збуджують, 

втішають і ушляхетнюють". Олександр 

Іванович відноситься саме до такої категорії 

людей. Учений світового рівня, він займався 

дослідженнями в галузі механіки та технічної 

кібернетики, абстрактної теорії систем, 

інформатики та інформатизації суспільства. 

Для його наукової діяльності характерне співвідношення 

фундаментальних досліджень з 

вирішенням прикладних завдань. Олександр 

Іванович виділявся колосальною працездатністю. 

Навіть під час свят він міг залишити 

гостей за столом, а сам ішов працювати. Ми, 

молоді, дивувалися його працездатності, а він 

не міг зрозуміти, як можна так легковажно 

втрачати безцінний час. Олександр Іванович 

був наділений якостями істинного інтелігента. 

Він приваблював своєю духовністю, людяністю, 

скромністю, вірністю високими 

моральними принципами, доброзичливістю, 

готовністю у скрутний час прийти на допомогу. 

Для мене він був, є і залишиться назавжди 

взірцем для наслідування.

37 

Місяць кличе у свої обійми 

Добре відомо, що саме Олександр Іванович 

очолив творчий колектив, якому було доручено 

в 60-ті роки минулого століття створення унікальної 

тренажерної техніки для підготовки 

космонавтів для висадки на Місяць та інші 

планети. Як це відбувалося? 

У нашому інституті над цією державною 

програмою працювали понад 450 співробітників. 

Над її виконанням також працювали 

творчі колективи Києва, Москви, Ленінграда, 

Львова, Кишинева та інших міст. Незважаючи 

на значні складності, два тренажера 

для посадки на Місяць і повернення з його 

поверхні були вчасно створені і встановлені в 

НВО "Енергія" і Центрі підготовки космонавтів. 

Надалі після переобладнання, також за 

участю вчених нашого інституту, тренажер 

був використаний для тренувань радянських і 

американських космонавтів при їх підготовці 

за програмою "Союз-Аполлон". На ньому відпрацьовувались 

елементи стиковки космічних 

кораблів. Слід зазначити, що наш колектив 

усе робив уперше, списати не було в кого. 

Тобто розроблялися цілком оригінальні 

рішення в дуже стислі строки. Часу для широкого 

експерименту не було. 

Імітатор аерокосмічного польоту 

Чи знадобились знання та досвід, набуті під 

час виконання перших космічних розробок, в 

майбутньому? 

Звичайно. Великий досвід вирішення наукових 

і прикладних завдань в авіаційній, оборонній 

і космічній галузях дозволили в 

подальшому виконати складне завдання з 

модернізації з метою підвищення точності 

системи управління імітатора аерокосмічного 

польоту по програмі космічного корабля 

багаторазового використання "Буран". Він 

розгортався на базі однієї з найбільших у світі 

центрифуг з радіусом обертання вісімнадцять 

метрів — ЦФ-18, виготовленою відомою 

шведською фірмою ASEA, з застосуванням 

обладнання Франції і США. Центрифуга 

мала чотири ступені обертання, масу 380 тон і 

дозволяла моделювати різновекторне перевантаження 

в діапазоні від 0 до 30 одиниць. 

Але вона мала досить суттєве запізнення при 

відпрацюванні програмних рухів, що призводило 

іноді до травмування космонавтів під 

час тренувань з великими градієнтами перевантажень. 

Вирішити цю проблему намагались 

кілька відомих колективів, але бажаного 

результату вони не досягли. 

Комплекс наукових досліджень від інституту 

очолили д.т.н., проф. Л. Блохін і я, на той 

час провідний науковий співробітник, кандидат 

технічних наук. Від Центру підготовки 

космонавтів: льотчики-космонавти — заступник 

начальника Центру з наукової роботи 

д.т.н. Ю. Глазков, начальник інженерного 

управління, к.т.н. В. Рождественський. У 

процесі досліджень були запропоновані оригінальні 

методологія та алгоритми, що мали 

науковий пріоритет, були захищені авторськими 

свідоцтвами і дозволили на порядок 

підвищити точність системи управління. Це, 

в свою чергу, значно підвищило безпеку космонавтів 

при імітаційних польотах. За цей 

комплекс робіт велика група виконавців була 

нагороджена Державними преміями, медалями 

і дипломами імені Ю. О. Гагаріна. 

Перейняти найкраще та йти далі 

Чиї світоглядні ідеї визначали шлях до ваших 

життєвих правил? 

Всі ми в неоплатному боргу перед нашими 

батьками, нашими першими вчителями, які 

відкрили нам шлях до світу знань. Моє становлення 

і погляди формувались у повоєнний 

час, тому великий вплив на світогляд мали 

герої війни, люди усвідомленого подвигу і 

героїзму.

38 

Під час навчання в інституті значний вплив 

на формування моїх професійних і людських 

якостей мали, перш за все, ректор проф. 

М. Голего, академіки О. Кухтенко, Г.Пухов, 

професори М. Сімонов, А. Шевельов, В. Червецов, 

М. Торопцев та інші. В подальшому 

співпраця зі знаними фахівцями своєї справи 

проф. Л. Блохіним, В. Касьяновим, А. Туніком, 

А. Петровим, Ю. Давидовим, представниками 

ДНДІ цивільної авіації, НВО Енергія, 

Центру підготовки космонавтів, конструкторських 

бюро А. М. Туполєва, О. К. Антонова, 

С. В. Іллюшина, ВАТ КДЗА ім. Г.І. Петровського, 

НВО "Арсенал" також сприяли моєму 

становленню як ученого і як людини. 

частина озброєння, відображає рівень знань і 

розвиток технологій свого часу і завжди знаходиться 

в апогеї людських досягнень. Її окремі 

екземпляри являють собою шедеври, створені 

руками видатних майстрів: зброярів, ювелірів, 

чеканників, різьбярів тощо. 

У моїй колекції холодної зброї є експонати 

XVII, XVIII, XIX століть, високої колекційної 

вартості. Але, відповідаючи на ваше запитання, 

я обрав би цей один експонат за іншим 

принципом, а саме — найдорожчий особисто 

для мене. Це — подарунок мого друга, космонавта 

Геннадія Сарафанова, який, на жаль, 

уже пішов з життя. З ним ми народилися в 

один день, дружили багато років як по роботі, 

Коли видається вільна хвилина 

Валерію Миколайовичу, Ваші захоплення — 

книги та холодна зброя. Уявімо, що через непередбачені 

причини Ви змушені залишити собі 

лише одну книгу і лише один експонат холодної 

зброї з вашої колекції. Які з них ви оберете і 

чому? 

В історії світової культури тема зброї завжди 

відігравала одну з важливих ролей. Зброя — 

це пам'ятник історії, що зберігає в собі етапи 

розвитку і удосконалення людської думки в її 

намаганні отримати найбільш ефективне 

вирішення проблем. Зброя, як складова 

так і сім'ями. Геннадій подарував мені класичний 

російський мисливський ніж, який 

був виготовлений майстрами знаменитого 

Златоустівського заводу. Такі ножі виготовлялися 

для космонавтів із застосуванням кількох 

оригінальних технологій. Вони є ексклюзивними. 

Я багато років колекціоную книги з 

космонавтики (багато з них мають автографи 

космонавтів), історії зброї, мистецтва, збираю 

фахову літературу. Для нелегких часів я 

вибрав би книгу Ярослава Гашека "Пригоди 

бравого вояка Швейка". Герой цього твору 

ніколи не втрачав самовладання, знаходив

39 

вихід з будь-якої ситуації, при цьому, специфічно 

оцінюючи наявну ситуацію, він знаходив 

оригінальний вихід. 

Щороку зі стін очолюваного Вами інституту 

виходять молоді спеціалісти. Яким, на Вашу 

думку, має бути випускник: як фахівець і як 

людина, громадянин? 

Професорами, чи академіками не народжуються. 

Великих людей створює праця. 

Випускник — ще не до кінця сформований 

фахівець. І якщо він навчався не для оцінки, 

а за покликом серця, то шлях його у прийдешнє 

один — постійно навчатися та удосконалюватися. 

В наш стрімкий час стати кваліфікованим 

фахівцем досить непросто. Ну, а 

людські якості вони загальновідомі. Підкреслю, 

дуже важливо, що метою навчально-виховного 

процесу Національного авіаційного 

університету є не тільки підготовка висококласного 

спеціаліста, а й усебічно розвиненої 

особистості. До речі, цьому в значній мірі 

сприяє гуманізація нашої освіти і те, що 

поряд з інженерною освітою існує низка 

напрямів гуманітарної спрямованості. Адже 

мистецтва розвивають розум, а не відволікають 

його, а це сприяє взаємозбагаченню. 

Тим, хто обрав крилату професію, бажаю 

знайти своє місце в житті, досягти зоряних 

висот, продовжувати славні традиції нашого 

університету, бути гідними високого звання 

студента і випускника найпрестижнішого не 

тільки в нашій державі, а й у всьому світі 

вищого навчального закладу. 

Вам створювати найсучасніші зоряні кораблі 

і вести їх до далеких планет, відкриваючи для 

всього людства нові омріяні світи. Нехай натхненні 

слова: Жити! Творити! Перемагати! — 

завжди будуть супутниками вашої долі, оскільки 

це девіз тих, хто живе на Землі, а мріє про 

Небо! 

Брав інтерв'ю Михайло Кришень

40 

1960-1967: 

роки ідеологічного та науково-технічного піднесення 

У Статуті профспілок СРСР зазначалося, що радянські профспілки "виховують трудящих 

у дусі комуністичної ідейності, пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму, 

турбуються про підвищення авторитету чесної, високопродуктивної праці, про укріплення 

начал комуністичного ставлення до праці; борються з проявами чужинної ідеології і 

моралі, з крадіжками, хабарництвом, спекуляцією та іншими нетрудовими доходами, за 

утвердження здорового, тверезого способу життя, беруть участь у роботі з охорони та 

зміцнення громадського порядку; надають допомогу сім'ї і школі в комуністичному 

вихованні дітей і підлітків, створюють і керують діяльністю культурно-освітніх, 

фізкультурно-спортивних, туристичних, дитячих позашкільних і оздоровчих установ... " 

В. Гребенніков, 

голова профспілкового 

комітету співробітників НАУ 

Саме за такими принципами працювала 

профспілкова організація Київського інституту 

інженерів цивільної авіації на початку і в 

середині 60-х років минулого століття. Враховуючи 

розгортання у світі науково-технічної 

революції та настанови уряду щодо поширення 

знань в галузі науки і техніки, з 1959 року в 

інституті започатковано постійно діючий 

лекторій. До лекторської групи увійшли відомі 

науковці навчального закладу. Після 

польоту в космос Юрія Гагаріна у квітні 1961 

року створили 4 лекторії — один для професорсько-викладацького 

складу, два — для 

інженерно-технічних працівників і один — 

для студентів. Великою популярністю користувалися 

лекції з питань історії авіації та 

освоєння космосу. Із захопленням слухала 

молодь виступи учасника створення космодрому 

"Байконур" професора В. Денисова 

про становлення і розвиток космонавтики. 

Під гаслом духовного збагачення 

Профспілкові організації інституту 

сприяли організації роботи клубу та його 

гуртків, студентського наукового товариства, 

радіогазети, діяльності каси взаємодопомоги, 

розвитку культурно-масової та спортивної 

роботи. У 1963 році була створена 

дитяча музична студія при клубі інституту. 

Значною подією в той час стала перемога 

студентів інституту у першому Всесоюзному 

змаганні Клубу веселих і кмітливих, що відбулося 

в Москві. Систематично місцевий 

комітет організовував проведення комуністичних 

суботників. Під час них співробітники 

прибирали свою і територію підшефного 

дитячого садочку висаджували дерева і 

кущі тощо.

41 

У 60-х роках первинні профспілкові організації 

брали участь у вирішенні нагальних 

питань розвитку інституту, посилили увагу до 

культурно-масової та спортивної роботи. Вже 

у 1963/64 начальному році у колективах 

художньої самодіяльності брало участь понад 

300 чоловік. В наступні роки кількість учасників 

художньої самодіяльності постійно зростала, 

їхніми силами щорічно організовувалося 

близько 120 концертів на факультетських та 

загальноінститутських вечорах, присвячених 

державним святам та знаменним подіям. 

Найкращі умови для проживання та відпочинку 

У 60-х роках у зв'язку з тим, що інститут 

активно здійснював житлове будівництво, 

місцевий комітет проводив доволі складну 

роботу з розподілу відомчого житла. Були 

створені спеціальні комісії з обстеження умов 

проживання співробітників, які потребували 

житла. Наслідком цієї копіткової роботи стало 

те, що працівники інституту отримали нові 

квартири у житлових будинках по вул. Борщагівській, 

вул. Гарматній, вул. Ніжинській. 

Місцевий комітет Київського інституту 

інженерів цивільної авіації (перейменування 

інституту відбулося у 1965 року) був серед ініціаторів 

створення оздоровчо-спортивного 

табору на р. Десна в районі с. Жукін. Його 

будівництво почали здійснювати у 1966 році. 

Ідейність, партійність, патріотизм 

Особливості роботи ППО КІІЦА у 1967 

році та на початку 1968 року були розглянуті на 

ІХ звітно-виборній профспілковій конференції. 

На ній зазначалося, що основою навчально-виховного 

процесу в інституті має бути 

виховна робота, організована за принципами 

комуністичної ідеології та соціалістичного 

змагання, прийнятті підвищених зобов'язань у 

справі підготовки кваліфікованих спеціалістів. 

Профспілкове життя в інституті систематично 

стало висвітлюватися на шпальтах 

інститутської багатотиражної газети "Авіатор", 

яка почала виходити у вересні 1964 року. 

Представники профспілок були серед керівництва 

ради з патріотичної та інтернаціональної 

роботи, яка організовувала і контролювала 

проведення відповідних заходів в інституті. 

Члени профспілкових організацій працювали 

на будівництві Деснянського водоканалу, 

допомагали у будівництві дитячого садка на 

Нивках, брали участь у збиранні врожаю у колгоспах 

і радгоспах Київської області тощо. Учасники 

студентських будівельних загонів зробили 

вагомий внесок у спорудження сільськогосподарських, 

службових та житлових приміщень 

у радгоспах Цілинного краю. Серед 

цілинних загонів Києва інститут посідав передові 

позиції. Показово, що у 1962 році вулицю 

одного з радгоспів Кустанайського краю названо 

"Київською" на честь студентського загону 

нашого інституту. За визначну роботу на цілинних 

землях чимало студентів отримали нагороди 

від районних та обласних органів влади, 

цінні подарунки. У 1965 році інститут нагороджено 

Пам'ятним прапором Казахстану і 

медаллю "За освоєння цілинних земель". 

Виконуючи свої функції з ідейно-виховної 

роботи, місцевий комітет спільно з адміністрацією 

інституту постійно організовував 

урочисті заходи до Дня Перемоги у Великій 

Вітчизняній війні 1941–1945 років, традиційні 

вечори трудової слави, тематичні виставки, 

зустрічі з видатними вченими, ветеранами 

праці, Аерофлоту, походи місцями бойової та 

трудової слави.

42 

Врятуємо долю! 

Г. Скоробогач, 

Головний санітарний лікар НАУ, 

заступник директора Медичного 

Центру НАУ 

"Донор (з грецької "той, хто дарує") — 

людина, яка в ім'я врятування чужого життя 

ділиться власною кров'ю..." На перший 

погляд, звичайне тлумачення терміну зі звичайного 

словника. Чи не забагато в нашому 

житті цих "звичайних" понять? Звичайне 

життя, звичайне кохання, звичайна смерть… 

Проте, коли йдеться про людську долю, то 

взагалі нічого звичайного бути не може. Про 

це говорили стародавні греки та єгиптяни, 

коли віддавали свою кров для спасіння хворих, 

або поранених. В Україні гуманний безкоштовний 

рух в ім'я життя та здоров'я інших 

людей почався у 1957 році. Його очолило 

Товариство Червоного Хреста. Воно стало чи 

не єдиною громадською організацією, яка 

допомагала органам охорони здоров'я залучати 

до цієї гуманної справи громадян країни. 

Багато часу минуло відтоді. Змінилися 

політичні та духовні погляди, але люди як 

потерпали від хвороб, так і продовжують 

страждати. Багато хто з них потребує негайної 

допомоги. За статистикою Міністерства 

охорони здоров'я України тільки в Києві 

щодня донорської крові потребують близько 

200–300 осіб (це за умови, коли немає жодних 

катастроф чи форс-мажорних обставин), а 

здають кров лише 100–150 осіб на день. Слава 

Богу, поки що не було випадків, коли хтось 

помер від браку потрібної групи крові. Але не 

треба чекати, "доки грім вдарить", кожен 

потенційний донор має взяти собі за життєвий 

принцип гасло "Допоможу іншим, інші 

допоможуть мені!" 

У нашому університеті у відповідь на звернення 

Київського міського центру крові у 

березні та жовтні протягом багатьох років 

проводяться тижневі "Дні донора". Нинішнього 

року студенти здавали кров 21–25 

березня. Тимчасовий пункт зі забору крові 

був розміщений в Медичному центрі НАУ. 

Стати донорами виявили бажання 177 осіб, 

однак отримали допуск від лікарів 142 особи, 

що в 1,5 рази більше, ніж минулого року. 

Прикладом можуть служити курсанти 

факультету військової підготовки — 30 осіб 

(на факультеті 84 курсанти, із них стали донорами 

35,7%). Статистика інших інститутів: 

ІАП — 16, ІАН — 16, АКІ — 14, ФКН — 12, 

ІАСУ — 11, ІЕМ — 9, ІЕБ — 9, ІМВ — 9, ІІДС — 

7, ЮІ — 3, ГМІ — 2, ФКС — 1. 

Як бачимо, у порівнянні з статистикою по 

Києву, активність донорського руху в НАУ 

зросла на 20 осіб, а за рік добровільно здають 

кров понад 300 чоловік.

43 

Ми пишаємося вашим вчинком! 

Ректор Національного авіаційного університету висловив 

подяку всім, хто не пошкодував своєї крові для 

спасіння інших людей. В ній, зокрема, зазначається: 

"Хочу висловити вам подяку за небайдужість до 

людського життя. За чуйність та розуміння до проблем 

тих, хто потребує допомоги, тих, на чию долю випали 

тяжкі випробування. Ви показали приклад, який важко 

переоцінити. Пожертвувавши власну кров, ви врятували 

не одне життя. Адже донор — це не посада і не професія. 

Це, в першу чергу, людина, яка готова до самопожертви 

заради інших без будь-якої за те винагороди. 

День донора в Національному авіаційному університеті 

був спрямований на добровільну здачу крові 

студентами НАУ для мільйонів людей, які цього потребують. 

Багато із них уже зобов'язані саме вам своїм 

життям. Це був важливий крок розуміння вами вчинку, 

ціна якого — збереження людського життя. Я вдячний 

вам за здатність співчувати та надавати допомогу". 

Під час благодійної акції студентів хвилювали 

деякі питання: 

— Чи корисно здавати кров?.. 

По перше, окрім морального задоволення, 

що ти врятував чиєсь життя, здача крові приносить 

фізичну користь організму. Ця процедура 

тренує його, посилаючи сигнал до самооновлення. 

Стимуляція кровотворення поліпшує емоційний 

стан людини, а регулярна здача крові 

— це профілактика захворювань серцево-судинної 

системи і хвороб накопичення шкідливих 

речовин — атеросклерозу, подагри, 

порушень функції печінки. Донор має більше 

шансів на виживання при нещасному випадку, 

оскільки вже адаптований до крововтрати. 

Кістковий мозок людини після здачі крові 

активізується, викидаючи в кров'яне русло 

нові клітини крові. 

Відбувається стимуляція імунітету, ендокринної 

системи, інших органів та систем, і в 

такий спосіб організм омолоджується. 

— Якщо знайдуть інфекцію в крові?.. 

Головне — не панікувати. Важливо, аби 

донор був упевнений, що про стан здоров'я 

він дізнається особисто та конфіденційно. 

Якщо на станції переливання крові з'ясовано, 

що донор є носієм інфекції, він негайно 

запрошується для повторного аналізу та співбесіди. 

Лікар порекомендує, до якої лікувально-профілактичної 

установи та фахівця йому 

слід звернутися. Природно, що про факт 

наявності інфекції не повідомляють близьким 

донора та за місцем його роботи. Лікарська 

таємниця не розголошується. Важливо також 

знати, що на станції переливання крові аналізи 

проводяться безкоштовно для донора, до 

того ж із високим ступенем достовірності. 

І насамкінець... 

Лише сильна нація має майбутнє. Саме від 

здоров'я кожного значною мірою залежать долі 

людей та прийдешнє країни. У цьому чимала 

роль донорства, коли за допомогою "чужої" крові 

можна порятувати іншу особу. Отож, доки є 

міцні, сильні, дужі та здорові люди, доти буде 

донорська кров. Як відомо, кров — це життя...

44 

Милосердя: 

сьогодні, завтра, завжди… 

Милосердя та доброта — два крила, на яких тримається вся історія людства. 

Вони підхоплюють тебе у скрутні хвилини і підносять над всіма негараздами. 

"Милосердя" — від старовинного — миле (добре) серце. Воно болить і 

хвилюється, коли поруч страждають від безвиході інші люди. У такі хвилини в 

серцях найкращих представників земної цивілізації спалахує священний вогонь 

Добра, якій вселяє в душі нужденних Віру, Надію та Любов. Про добрі справи 

благодійників написано безліч філософських, історичних, прозаїчних та 

поетичних творів. Але особливе місце серед них посідають люди, серця яких 

стискаються від сумних облич дітей…без дитинства. 

"Не бійтеся любити. Шукайте і знаходьте 

в людях прекрасне і добре. Це надихає нас 

на прояв їх кращих якостей — доброти та 

милосердя. Лише вони здатні позбавити 

болю хворого, розморозити черстві душі, 

допомогти нужденним відчути себе 

справжньою людиною, а дітям — відчути 

надію та опору. Пам'ятайте, лише добрі 

справи роблять людину безсмертною…" 

Мати Тереза 

Для маленьких господарів дитячого будинку 

"Колиска дитячої надії", що в Новосілках Київської 

області, приїзд гостей завжди свято. Цього 

разу до них завітали Міністр освіти і науки, 

молоді та спорту України Дмитро Табачник та 

народний депутат України, перший проректор 

Національного авіаційного університету Максим 

Луцький. Вони взяли участь в урочистостях 

з нагоди святкування 11-річчя дитячого будинку. 

Гості оглянули дитячі кімнати, поспілкувалися 

з дітьми-сиротами та були присутні на 

концерті, підготовленому вихованцями.

45 

Коли зоряна мрія стає реальністю 

Всеукраїнський благодійний фонд "Зоряна 

мрія" заснований у 2004 році як громадська 

ініціатива вихователів, викладачів та благодійників, 

які на добровільних засадах, починаючи 

з 1999 року, надавали допомогу дітямсиротам 

та дітям, які потрапили в скрутну 

життєву ситуацію. Місія фонду полягає у 

подоланні соціального сирітства в Україні, 

розвитку культури благодійності та наданні 

допомоги дитячим будинкам. Задля цього 

фонд "Зоряна мрія" активно співпрацює з 

державними і громадськими організаціями, 

компаніями, приватними особами та волонтерами. 

Щорічно фонд самостійно та у партнерстві 

проводить низку заходів, що відповідають 

його місії та сприяють досягненню 

поставлених перед організацією цілей. 

Національний авіаційний університет вже 

два роки працює з Всеукраїнським фондом 

"Зоряна мрія". За цей час спільними зусиллями 

започатковано чимало добрих справ. Так, 

розпочато безперервну благодійну акцію 

"Подаруй свою любов дітям", у рамках якої 

колектив та студенти університету взяли під 

опіку вихованців двох дитячих будинків 

Київської області та збирають кошти на 

будівництво реабілітаційного центру для 

дітей, позбавлених батьківського піклування. 

Відкрито школу волонтерів. В ній навчають 

проводити масові благодійні заходи та готують 

до роботи у дитячих будинках. 

"Наш візит має привернути увагу суспільства 

до гострої соціальної проблеми сирітства та 

активної участі громадян нашої країни в її вирішенні: 

через усиновлення та опіку, надання благодійної 

допомоги та волонтерську діяльність. Він 

також сприятиме створенню системи надання 

соціальних послуг громадськими та благодійними 

організаціями уразливим групам населення та 

відкриє нові можливості для розвитку культури 

благодійності, — зазначив член Наглядової ради 

Всеукраїнського благодійного фонду "Зоряна 

мрія", народний депутат України Максим Луцький 

після відвідування дитячого будинку. — Цей досвід 

вирішення соціальної проблеми сирітства слід 

поширювати у всіх регіонах України".

"У виховному процесі студентів Національного 

авіаційного університету фонд "Зоряна 

мрія" став новим аспектом, в якому майбутні 

авіатори реалізують свої здібності,— зазначає 

народний депутат України, перший проректор 

НАУ Максим Луцький. — Думаю, що багато 

українців могли б взяти під особистий патронат 

одного-двох дітей, які залишилися без 

батьків. Це може виражатися у спілкуванні з 

ними, спільному дозвіллі, забезпеченні 

необхідним, у виховному процесі та подальшому 

супроводі їх після випуску з дитячого 

будинку або до моменту влаштування дитини 

в сім'ю. Я пишаюся тим, що в Україні з'являються 

нові благодійники. Їх плідна праця 

допомагає державі виховувати нову генерацію 

громадян. Особисто для мене благодійність — 

це, перш за все, відчуття відповідальності 

дорослої успішної людини за майбутнє кожної 

дитини. Я хочу, щоб таких людей ставало 

більше. Тому постійно закликаю всіх, кому не 

байдуже прийдешнє України, сьогодні, завтра 

і завжди зігрівати теплом і любов'ю наших 

маленьких громадян. Глибоко переконаний, 

що доброчинність може й повинна стати 

одним із ключових факторів соціального прогресу 

в Україні. Об'єднаймо наші зусилля". 

Для довідки: 

Навчально-виховний заклад "Дитячий 

будинок "Колиска дитячої надії" — один з перших 

в Україні недержавних ліцензованих дитячих 

будинків, який розпочав роботу у 2000 

році. Статус "недержавний" означає, що заклад 

не фінансується з державного бюджету та всю 

діяльність здійснює за рахунок благодійних 

пожертв. За 11 років роботи "Колиска дитячої 

надії" надала допомогу 125 дітям, з них 97 дітей 

нині живуть у родинах. Зараз у дитячому 

будинку виховуються 28 дітей віком від 3 до 14 

років. Цілодобово з дітьми працюють висококваліфіковані 

викладачі, вихователі, психолог, 

логопед, музичний керівник, хореограф, медики 

та їх асистенти. В своїй щоденній роботі 

персонал дитячого будинку використовує прогресивні 

методики інтенсивної фізичної, 

психологічної, соціальної реабілітації дітей. 

Для кожної дитини формується індивідуальна 

програма реабілітації та розвитку відповідно 

стану, талантів та здібностей дитини.

Пульс НАУ 

47 

Лідер національної освіти 

Національний авіаційний університет взяв участь у ХІХ Міжнародній 

спеціалізованій виставці "Освіта та кар'єра", що відбулася в 

Українському домі. У відкритті міжнародного форуму брали участь: 

заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України Борис 

Жебровський, народний депутат України, заступник голови комітету 

з питань бюджету Верховної Ради України, ректор Національного 

університету державної податкової служби України Петро 

Мельник, директор Інституту вищої освіти АПН України Володимир 

Луговий, надзвичайний та повноважний Посол Канади в 

Україні Даніель Карон. 

На виставці були представлені понад 200 вищих навчальних 

закладів, міжнародних організацій, видавництв, курсів різних 

напрямів, професійно-технічних навчальних закладів, освітніх 

агенцій, фондів, а також вищі навчальні заклади Франції, Фінляндії, 

Польщі, Литви, Швейцарії, Канади, Греції, Великої Британії, 

Німеччини, Росії, США, Туреччини, Кіпру, Мальти, Угорщини, 

Чехії, Болгарії. 

За участь у конкурсі номінацій (номінація "Міжнародне співробітництво 

в галузі освіти і науки") Національний авіаційний університет 

нагороджено золотою медаллю. За багаторічну науково-педагогічну 

діяльність у розбудові національної освіти університет удостоєно 

Почесного звання "Лідер національної освіти", а також вручено 

Диплом за активну профорієнтаційну роботу серед молоді. 

Курс на інтеграцію 

У Державній льотній академії України (м. Кіровоград) 

відбулася конференція трудового колективу, на якій розглянуто 

питання про її приєднання до структури Національного 

авіаційного університету. В урочистостях брали 

участь: ректор Державної льотної академії України Сергій 

Неділько, ректор Національного авіаційного університету 

Микола Кулик, народний депутат України, перший проректор 

НАУ Максим Луцький. На конференції зазначалося, 

що основним завданням такої реструктуризації є закріплення 

за академією статусу єдиного в Україні державного 

навчального закладу, що готує льотних спеціалістів для 

цивільної авіації. Слід зазначити, що льотна академія при 

цьому не втрачає ні своєї фінансової самостійності, ні 

обсягу освітніх послуг. Реалізація даної угоди забезпечується 

удосконаленням матеріально-технічної бази академії 

(у першу чергу — розширенням та оновленням парку навчальних 

літаків) із залученням державних коштів, Національного 

авіаційного університету та інших інвесторів. 

Під час візиту гості зі столиці України зустрілися з головою 

Кіровоградської обласної державної адміністрації 

Сергієм Ларіним, який схвалив рішення трудового колективу 

академії та пообіцяв всебічну підтримку з боку адміністрації 

області. Народний депутат України Максим Луцький 

запропонував відзначити 60-річчя Кіровоградського 

льотного навчального закладу (в жовтні поточного року) 

на найвищому рівні. 

Гостям була надана можливість ознайомитися зі структурою 

та матеріально-технічною базою академії, відвідати 

льотне поле, тренажерні центри, музей авіації ДЛАУ та 

сквер авіаційної слави Кіровоградщини.

48 

З надією 

на прийдешнє 

Коли мова заходить про авіаційні заводи 

столиці України, то кожен киянин обов'язково 

пригадає "410-й". Так вже протягом шістдесяти 

двох років мешканці Солом'янського 

району називають авіаційне підприємство, 

що знаходиться поблизу аеропорту "Київ" 

(Жуляни). Більшість місцевих школярів п'ятдесятих 

років минулого століття відвідували 

його в програмі позакласних заходів, а у вільний 

від навчання час самостійно, зграйками 

збирались біля невеличкої прохідної, щоб 

"випросити" у авіаторів застарілі деталі. Вони 

майстрували з них "літальні апарати", кабіни 

льотчиків на деревах, що служили їм літаками. 

Багато кому з юних романтиків тих часів 

поталанило — вони стали авіаторами. У кожного 

своя доля. Своя доля і у підприємства. 

Почалася вона у 1948 році з невеличких 

майстерень авіаремонтної бази в районі аеропорту 

"Жуляни". Її очолив Микола Лукич 

Голего — пізніше ректор Київського інституту 

цивільного повітряного флоту (1954– 

1976), Заслужений діяч науки і техніки, членкореспондент 

АН України. 

У перший період існування підприємство 

займалось відновленням поршневих двигунів 

АШ-62 та АШ-82Т, що встановлювались на 

літаках Лі-2, Ан-2 та Іл-12. Невдовзі номенклатура 

літаків поповнилась аерофлотівським 

лайнером Іл-14. 

Починаючи з 1963 року, головною тематикою 

підприємства став ремонт літаків Ан-24, 

а потім інших машин: Ан-26, Ан-30 та Ан-32. 

Завод освоїв ремонт турбореактивних двигунів 

АІ-25 та Д-36. На підприємстві постійно 

відбувався процес розширення виробництва, 

впровадження нового обладнання та сучасних 

технологічних процесів. Це дозволило 

виконувати ремонт авіатехніки на високому 

рівні і здобути авторитет не тільки в межах

49 

Аерофлоту, а й серед іноземних експлуатантів. 

У 1974 році 410-й завод очолив Анатолій 

Павлович Кудрін, який закінчив КІІЦА у 

1963 році за спеціальністю "Технічна експлуатація 

літаків і авіаційних двигунів". Під його 

керівництвом відбулася реконструкція заводу: 

стали до ладу побудовані нові цехи та дільниці, 

освоєно капітальний ремонт літаків Ан- 

72, Ан-74 та двигунів Д-36 різних серій, започаткована 

доробка на міжнародних повітряних 

лініях, налагоджено співпрацю з понад 40 

країнами та авіакомпаніями Азії, Африки, 

Латинської Америки. 

У серпні 2008 року підприємство очолив 

заслужений працівник транспорту України, 

д.е.н., професор Сергій Михайлович Подрєза 

(випускник КІІЦА). Його прихід збігся з реорганізацією 

Українського авіапрому, що стало 

новим імпульсом для розвитку підприємства. 

На заводі виконується комплекс робіт з 

продовження ресурсів літаків типу "Ан", 

потенціал яких, незважаючи на "солідний" 

вік, далеко не вичерпаний. На базі льотновипробувального 

експлуатаційного комплексу 

виконуються всі види технічного обслуговування 

авіатехніки. 

Вироблена протягом останніх років концепція 

діяльності підприємства передбачає 

розширення, освоєння та диверсифікацію 

нових напрямів виробництва. Реконструйована 

злітно-посадкова смуга аеропорту 

"Київ" (Жуляни) та наявність на заводі ангарного 

комплексу дали можливість приймати 

повітряні судна типу Боїнг-737, Аеробус-320 і 

МД-82. Це дозволило заводу освоїти технічне 

обслуговування авіаційної техніки зарубіжного 

виробництва. 

За умов ринкової економіки, а також з 

урахуванням підвищених вимог замовників, 

значно розширився перелік виконуваних 

робіт. Багато з них виходять далеко за межі 

самого капітального ремонту, являючи собою 

модернізацію літаків "Ан" з проведенням: 

заміни та модернізації авіаційного та радіоелектронного 

обладнання, відновлення лакофарбових 

покриттів із застосуванням поліуретанових 

лакофарбових покриттів, переобладнання 

салонів літаків у різні варіанти 

компоновок, зокрема VIP-класу та інші роботи. 

Це забезпечує поліпшення естетичних і 

аеродинамічних характеристик повітряного 

судна, підвищує стійкість до впливу атмосферних 

чинників, а також істотно зменшує 

витрату палива. 

Сергій Подрєза 

генеральний директор ДП "ЗАВОД 410 ЦА" 

Успішної роботи, "Авіаторе" ! 

Авіація міцна своєю спадкоємністю. Це не тільки 

передавання досвіду, а й дух захоплення, справжня 

любов до неба. Перші літаки стали можливими 

лише завдяки бажанню захоплених людей подивитися 

на землю з висоти пташиного польоту і зробити 

перший крок до підкорення небесних просторів. 

Впевнений, що журнал, проект якого започатковано 

в моєму рідному навчальному закладі, 

стане тією ланкою, що об'єднає покоління досвідчених 

авіабудівників з молодими людьми, які вирішили 

присвятити своє життя авіації. Сподіваюсь, 

що на його сторінках буде достатньо інформації 

про сучасні проблеми у створенні, виробництві та 

ремонті авіаційної техніки. В Україні є багато керівників 

підприємств, учених, конструкторів, виробників, 

які не тільки можуть поділитися особистим 

досвідом, спрямувати юний ентузіазм майбутніх 

авіаторів, але й допомогти їм розібратися в сучасних 

тенденціях українського авіабудівництва. 

На мою думку, головним завданням журналу є 

об'єднання досвіду професіоналів з прагненням 

молоді стати спеціалістами авіаційної галузі з 

великої літери. 

Вітаю колектив Національного авіаційного університету 

з Міжнародним днем польоту людини в 

космос. Бажаю гідних звершень тим, хто обрав 

шлях в авіацію, а творчому колективу "Авіатора" 

бути завжди об'єктивними та принциповими літописцями 

авіакосмічної галузі України.

50 

ДП "ЗАВОД 410 ЦА" разом з іншими провідними 

підприємствами галузі увійшов до 

створеного Державного авіабудівного концерну 

"АНТОНОВ". Це значно розширило його 

перспективи і надало можливість участі в 

забезпеченні експлуатації як освоєних, так і 

нових літаків сімейства "Ан". Прикладом тому 

став укладений у червні 2009 року контракт 

між Україною та Індією на проведення робіт з 

продовження ресурсів, капітального ремонту 

та переобладнання літаків Ан-32 для ВПС 

Індії. 

Разом з ДП "АНТОНОВ" розробником технічної 

документації, на заводі проводиться 

виконання робіт з глибокої модернізації літака 

Ан-32, з метою поліпшення його льотнотехнічних 

характеристик, підвищення рівня 

комфорту екіпажу. До переліку робіт входять: 

продовження призначеного ресурсу літака до 

40 років, збільшення максимальної злітної 

маси до 28,5 тонн, збільшення максимального 

комерційного завантаження до 7,5 тонн, 

заміна авіаційного радіоелектронного обладнання, 

доопрацювання крила, фюзеляжу, 

шасі, гідравлічної та кисневої системи, а 

також системи пожежогасіння літака, зниження 

рівня шуму та вібрації, а також заміна 

крісел у кабіні екіпажу тощо. 

Враховуючи, що в Україні на сьогодні 

існує дефіцит у транспортних літаках невеликої 

вантажопід'йомності регіонального класу, 

високої актуальності набуває розробка та реалізація, 

спільно з розробниками ДП "АНТО- 

НОВ" і ВАТ "Мотор Січ", проекту з переобладнання 

літака Ан-26 у варіант Ан-26М. У 

результаті здійснення проекту легкий транспортний 

літак регіонального класу Ан-26М з 

двигуном ТВ3-117ВМА-СБМ1 являтиме 

собою модернізовану версію військовотранспортного 

літака Ан-26, оснащеного 

двома турбогвинтовими двигунами АІ-24Вт. 

На сьогодні ДП "ЗАВОД 410 ЦА" сертифікований 

Державною авіаційною адміністрацією 

України, Федеральним агентством повітряного 

транспорту Російської Федерації та 

Авіаційним регістром Міждержавного авіаційного 

комітету, як організація, що здійснює 

ремонт і технічне обслуговування авіаційної 

техніки. Система менеджменту якості підприємства 

сертифікована Міжнародним

51 

класифікаційним товариством BUREAU 

VERITAS за міжнародними стандартами у 

сфері якості і аерокосмічного призначення. 

Підприємство має ліцензійне право власності 

на ремонтну і конструкторську документацію 

за всіма типами ремонтованої авіатехніки. 

Висококваліфікованих фахівців з відновлення 

працездатності літальних апаратів та 

авіаційних двигунів для заводу готує Національний 

авіаційний університет. Починаючи 

з 1948 року, тут їх працювало понад 1,5 тисячі. 

Останні 20 років колектив заводу разом з університетом 

проводить науково-дослідні 

роботи напряму відновлення працездатності 

деталей літаків та авіаційних двигунів. 

Провідні кафедри університету мають на 

заводі свої філії, що сприяє підвищенню 

якості підготовки фахівців для цивільної авіації. 

Студенти третіх та п'ятих курсів проходять 

на заводі виробничі практики, закріплюючи 

свої теоретичні знання. Молодь шостих курсів 

проходить на заводі переддипломні практики 

та захищає дипломні проекти за тематикою 

виробництва. Державну екзаменаційну 

комісію очолюють керівні співробітники 

заводу, серед яких і колишні студенти Національного 

авіаційного університету. 

За роки існування підприємство виконало 

капітальний ремонт понад 6000 літаків і 40000 

авіаційних двигунів. На думку генерального 

директора Сергія Подрєзи: "Успішне вирішення 

поставлених завдань забезпечено професійними 

кадрами, стабільністю виробництва, 

його готовністю до динамічного розвитку. 

Надаючи якісний продукт, цінові показники 

якого відповідають умовам ліцензійних 

угод та існуючої на ринку цих послуг конкуренції, 

в даний час доречно говорити про 

плани та перспективи. Ми з упевненістю 

дивимося в майбутнє, налаштовані на продуктивну 

роботу, дорожимо та високо цінуємо 

наших численних партнерів як в Україні 

так і в багатьох країнах світу і завжди раді 

можливостям для розвитку співпраці".

52 

Україна космічна: 

погляд у майбутнє 

Юрій Алексєєв, 

Голова Державного космічного 

агентства України, 

Герой України 

Шановні друзі! 

Поздоровляю всіх вас із виходом газети 

"Авіатор" у новому форматі. Вважаю, що 

провідні галузі економіки країни повинні мати 

сучасні засоби масової інформації. Сподіваюсь, 

що читачами журналу будуть не тільки пересічні 

громадяни, але й молоді люди, які формують 

еліту сучасної України. 

Бажаю всім читачам успіхів у благородній 

діяльності, спрямованій на розвиток України — 

високотехнологічної держави з потужною 

авіаційною, ракетно-космічною промисловістю. 

Саме вони формують гідний імідж нашої країни в 

світі. 

Редакції журналу бажаю творчого натхнення і 

нових здобутків на журналістських теренах та 

вдячних читачів. 

Таємнича безодня неба здавна вабила 

людину, надихала її на пошуки шляхів проникнення 

в космос. 50 років тому мрія стала 

дійсністю: ракета-носій Р-7 конструкції Сергія 

Павловича Корольова винесла на навколоземну 

орбіту космічний корабель "Восток" 

з людиною на борту. 

З космічної галузі уже давно зникла завіса 

таємничості, відкрилися раніше невідомі сторінки 

історії. І сьогодні ми можемо пишатися 

тим, що й Україна має безпосереднє відношення 

до польоту в космос Юрія Гагаріна. 

Наприклад, на Харківському заводі № 897 

(нині — "Комунар") була створена система 

управління РН "Восток", що під час польоту 

працювала відмінно, за що директор заводу 

В.Н. Куликов одержав звання Героя Соціалістичної 

Праці. Cистему прицілювання для 

ракети-носія "Восток" розробляли і створювали 

на київському заводі "Арсенал". На 

цьому ж заводі була створена фотокамера 

"Салют-С", з якою працював у космосі перший 

космонавт Землі. 

Проведення вимірювання траєкторії космічного 

корабля на навколоземній орбіті та 

забезпечення прямого радіозв'язку з Юрієм 

Гагаріним велося із Сімферопольського дослідницького 

пункту №10.

Київські фахівці ОКБ "Я-24" створили 

магнітофон для першого космічного польоту, 

що дозволило протягом години записувати на 

дріт голос космонавта (дріт використовувався 

як носій інформації). На відміну від техніки 

такого типу, в "космічному магнітофоні" були 

реалізовані революційні інженерно-технічні 

рішення: компактні розміри, можливість 

витримувати фізичні перенавантаження (до 

100 G), вперше був реалізований механізм 

автопуску (в японських магнітофонах ця 

функція з'явилася лише через рік), система 

управління магнітофоном, придатна для 

використання за умов невагомості. 

Навіть на стартовий майданчик першого 

космонавта доставив спеціально обладнаний 

автобус виробництва Львівського автозаводу. 

Сьогодні, як і 50 років тому, Україна — 

космічна держава. Більше того — одна з провідних 

держав світу. Після розпаду Радянського 

Союзу Україна отримала близько 27 % 

наукового, виробничого та кадрового потенціалу. 

Зараз Україна володіє достатнім науковим 

потенціалом для дослідження космічного 

простору, створення ракетно-космічної техніки, 

нових високих технологій. Країна має 

потужну промислову базу для забезпечення 

цієї діяльності. Це великі заводи ("Південмаш", 

"Комунар", "Київприлад", Київський 

радіозавод, Павлоградский хімзавод, "Арсенал"), 

конструкторські бюро (КБ "Південне", 

АО "Хартрон"), ряд інститутів. Україна володіє 

необхідною для управління і прийому 

інформації з космічних апаратів наземною 

інфраструктурою. 

Наші ракети-носії "Циклон", "Зеніт", "Дніпро" 

відомі в усьому світі. За роки незалежності 

вони стартували 124 рази, на замовлення 12 

країн винесли на орбіту 235 супутників. 

Протягом останніх років діяльність України 

в галузі освоєння космічного простору 

була спрямована на подальший розвиток 

співпраці з країнами Європейського Союзу та 

їх відповідними структурами, США, Канадою, 

Бразилією, Казахстаном, Китайською 

Народною Республікою, Кореєю, Індією, 

Японією та іншими. Контракти укладені з 

партнерами з 16 країн. 

Проте основним партнером у співробітництві 

для України є Російська Федерація. 

Космічна діяльність України та Росії має 

загальні корені і традиції. Наукові, конструкторські 

та виробничі школи наших країн, 

створені в другій половині двадцятого століття 

Корольовим, Янгелем, Уткіним, Глушком, 

53

54 

Челомєєм, Макєєвим, Кузнєцовим, Пилюгіним, 

Сергєєвим та іншими видатними творцями 

ракетно-космічної техніки, тісно переплетені 

між собою. І сьогодні питання полягає 

в тому, як у складних економічних умовах 

наших країн, при постійному збільшенні 

витрат на космічні проекти, використати 

конкурентоспроможний інтелектуальний 

потенціал наших країн. На творчу працю в 

ім'я прийдешніх поколінь нас повинні надихати 

справи наших великих попередників, 

пам'ять про видатні спільні звершення. 

Ось лише деякі основні проекти ракетнокосмічної 

галузі, що сьогодні виконує Україна. 

Найближчим часом буде запущено національний 

супутник дистанційного зондування 

землі "Січ-2". Після завершення всіх видів 

заводських випробувань супутник разом з 

допоміжним обладнанням доставлено на 

пускову базу "Ясний" (Росія). Його запуск 

заплановано в рамках програми "Дніпро". 

Завершено процедуру реорганізації міжнародної 

компанії "Морський старт". Запуски 

супутників з плавучої платформи в Тихому 

океані заплановано поновити у третьому 

кварталі 2011 року. 

Підписано договір з канадською компанією 

МДА про створення українського супутника 

зв'язку "Либідь". Заплановано створення 

наземної інфраструктури, центру управління, 

а до 2012 року — ввести в експлуатацію 

сучасний супутник зв'язку з усіма необхідними 

параметрами, включаючи інтернетпотужності. 

Спільно зі США Україна розробляє проект 

"Таурус-2". Планується, що після виходу з 

експлуатації американських космічних кораблів 

"Space shuttle" вантажі до Міжнародної 

космічної станції будуть доставлятися за 

допомогою ракети-носія "Таурус-2". Перша 

ступінь ракети — українська, а друга — американська. 

Укладено контракт з токійським університетом 

про роботи над створенням наносупутника. 

Договір передбачає здійснення проекту 

за два-три роки. 

Тривають роботи з виготовлення та експериментального 

відпрацювання систем, вузлів, 

агрегатів ракети-носія "Циклон-4", розроблення 

робочої конструкторської документації 

та систем технологічного обладнання 

наземного комплексу. Укладено контракт з 

будівельною організацією на будівництво 

комунікацій та споруд на пусковому центрі 

Алкантара (Бразилія). Проектні роботи вступили 

у завершальний етап. 

Знаменним є і те, що серію космічних запусків 

на нашій планеті у 2011 році відкрила 

саме українська ракета-носій "Зеніт-3SLБФ". 

Запуск здійснювався за програмою "Наземний 

старт" з космодрому Байконур. У результаті 

його успішного здійснення 20 січня 2011 

року виведено на орбіту російський метеорологічний 

космічний апарат "Електро-Л". 

Україна постає перед світовим товариством 

як країна, що має у своєму арсеналі високі 

технології, сучасні наукові розробки. Це доводять 

досягнення нашої країни в космічній 

галузі, які забезпечують активну участь нашої 

держави у важливих міжнародних проектах, 

де наші науково-технічні колективи демонструють 

пріоритетні рішення.

55 

Літаки "АНТОНОВ" 

у космічних програмах 

Дмитро Ківа, 

Президент — Генеральний конструктор 

ДП "АНТОНОВ" 

Дорогі друзі! 

Дуже приємно, що в Україні народжується 

новий журнал для авіаторів і авіації — джерело 

достовірної інформації про історію, сьогодення 

та досягнення авіакосмічної галузі, про цивільну 

авіацію та людей, які присвятили їй своє життя. 

Не помилюсь, якщо скажу, що на нього чекали і 

тисячі молодих людей, які готуються стати 

авіаційними спеціалістами, і ветерани, для яких 

авіація є сенсом життя, і ті, хто натхненно працює 

на підприємствах, у науково-дослідних інститутах, 

авіакомпаніях та аеропортах. 

Випуск такого журналу — складна і відповідальна 

справа. Впевнений, вона під силу 

колективу, який уже майже 80 років готує 

авіаційних спеціалістів. Серед співробітників ДП 

"АНТОНОВ" також багато його випускників. 

Вони будуть раді дізнатися, чим живе, які 

проблеми хвилюють колектив рідного навчального 

закладу. 

Бажаю творчому колективу редакції успіхів і 

натхнення. Вітаю всіх також з 50-річним 

ювілеєм польоту людини в космос. Бажаю, щоб 

над вашими головами було завжди мирне та 

чисте небо! 

З гордістю хочу зазначити, що літаки 

"АНТОНОВ" також зробили свій внесок в 

освоєння космічного простору, оскільки 

однією з їхніх головних особливостей є багатофункціональність. 

Так, ще в 1957 році на 

Київському авіазаводі два літаки Ан-2 були 

обладнані радіометричними системами для 

прийняття сигналів, що передавалися з навколоземної 

орбіти першим супутником 

Землі. В подальшому на основі військовотранспортного 

Ан-12 була побудована літаюча 

лабораторія для відпрацювання системи 

приземлення першого космічного пілотованого 

корабля "Восток". Її також використовували 

для відпрацювання катапультних крісел 

космонавтів і парашутних систем спускових 

апаратів. Ан-12 служив також основою авіаційно-морського 

комплексу для пошуку та 

рятування екіпажів космічних апаратів. 

Найбільший у світі літак Ан-225 "Мрія" 

також було створено в рамках космічного 

проекту. Він мав стати першою сходинкою 

системи повітряного старту космічного 

корабля, літаючим космодромом, зі "спини" 

якого космічний "човник" з баком загальною 

масою у 170 т мав стартувати на орбіту. 

З самого початку основним завданням Ан-225 

було перевезення частин ракети-носія "Енергія" 

та космічного корабля "Буран", які виготовлялися 

на підприємствах центральних 

областей СРСР, а остаточне складання мало 

виконуватися на Байконурі. Проектна довжина 

деяких з них сягала 60 метрів, а діаметр 

— 8 метрів. Дальність транспортування — 

1500–2500 кілометрів. Крім того, в залежності 

від виконуваного на орбіті завдання, "- 

Буран" міг приземлюватись на різні аеродроми. 

Звідти його необхідно було знову доставляти 

на Байконур, до міста попереднього 

старту. 

На рахунку "Мрії" разом з "Бураном" 14 

польотів загальною тривалістю 28 годин 27 

хвилин. Їх було виконано з аеродромів, розташованих 

у різних кліматичних зонах Радянського 

Союзу: Гостомелі, Актюбінську, Байконурі,

56 

Борисполі, Внуково, Єлізово, Роменському, 

Хабаровську. Проте, з розпадом СРСР фінансування 

програми "Енергія-Буран" припинилося. 

Проект було зупинено. 

Утім, вивчення можливості використання 

важких транспортних літаків "АНТОНОВ" у 

рамках космічних проектів тривало. 

У 1990–1993 роках наше підприємство 

разом з "Бритіш Аероспейс" і ЦАГІ вело роботи 

зі створення міжнародної авіаційно-космічної 

системи для досліджень навколоземного 

простору, що складалася з Ан-225 і 250-тонного 

багаторазового космічного апарату "Інтерім- 

Хотол", що розроблявся англійською компанією 

"Бритіш Аероспейс". Два літальних апарати 

майже ідеально підійшли одне одному. Реалізація 

проекту дозволила б знизити вартість виведення 

корисного навантаження на орбіту практично 

в чотири рази порівняно з вертикальним 

стартом. Крім того, "Хотол" більш ефективний 

за інші апарати, коли доводиться вирішувати 

завдання доставки екіпажів на орбітальні станції 

та евакуації в аварійних ситуаціях. 

Спільно з російським НВО "Молния" розроблялася 

система МАКС (Багаторазова 

Авіаційно-Космічна Система), що передбачала 

доставку на орбіту 8,5–10 тонн корисного 

навантаження в пілотованому варіанті та 

18-19 тонн — у безпілотному. Вона і сьогодні 

залишається однією з найбільш перспективних 

авіаційно-космічних систем (АКС). 

На базі Ан-225 і окремих блоків ракетиносія 

"Зеніт-2" в ДКБ "Південне" була спроектована 

АКС "Світязь", здатна виводити на 

низькі орбіти до 8 тонн корисного навантаження. 

"Мрії" знову відводиться роль "літаючого 

космодрому". 

Як це не прикро, але реалізація всіх цих 

проектів потребує значного фінансування, 

що поки що недоступне у повному обсязі. 

Тому Ан-225 "Мрія" зараз працює на ринку 

авіатранспортних перевезень великогабаритних 

і нестандартних вантажів, більшість з 

яких не під силу жодному з інших видів 

транспорту. 

Ан-225 "Мрія" — неодноразовий учасник 

гуманітарних операцій. Наведу лише кілька 

прикладів. Не так давно, у березні 2011 року, 

він доставив до потерпілої від удару страшної 

стихії Японії гуманітарні вантажі, генератори 

та техніку загальною масою 140 тонн. Ан-225 

приземлився в аеропорту Наріта (Токіо). Рейс 

виконувався на замовлення уряду Франції. 

У лютому 2010 року "Мрія" виконала перевезення 

великогабаритної будівельної техніки 

(бульдозери, вантажівки, тягачі, навантажувачі) 

для ліквідації наслідків землетрусу на 

Гаїті. Вантаж вагою 108 тонн був доставлений 

із Токіо до Санто-Домінго (Домініканська 

Республіка) на замовлення уряду Японії, а 

потім наземним шляхом — до столиці Гаїті 

Порт-о-Пренс. 

У жовтні 2009 року Ан-225 виконав кілька 

рейсів з доставки до Самоа генераторів, які 

були необхідні для відновлення роботи електростанції 

Сатала, пошкодженої цунамі.

57 

Об'ємна кабіна Ан-225 змогла вмістити одразу 

десять 12-тонних генераторів. 

Гігант Ан-225 і його старший брат Ан-124 

"Руслан" є своєрідною "візитною карткою" 

ДП "АНТОНОВ" у світі. Наше підприємство 

сьогодні здатне створювати, серійно виготовляти, 

сертифікувати конкурентоспроможні 

літаки, а також після продажу забезпечувати 

їх ефективну підтримку. Ми маємо необхідні 

для цього обладнання та технології, в тому 

числі найсучасніші. Лише за роки незалежності 

України на підприємстві створено 7 нових 

типів літаків, модернізовано 14 типів 

літаків; отримано 85 сертифікатів.

58 

Чорнобиль… 

Біль мій, 

журба моя 

Чверть віку тому чорною блискавкою 

облетіла світ страшна звістка: на четвертому 

енергоблоці Чорнобильської електростанції 

сталася аварія. Лише через деякий час з'ясувалося, 

що відбулася техногенна катастрофа, 

яку можна порівняти хіба що з вибухом ядерної 

бомби. Тисячі спеціалістів-ядерників, 

хіміків, пожежників, військовослужбовців та 

авіаторів брали участь у ліквідації її наслідків. 

Серед тих, хто кинувся на боротьбу з "мирним 

атомом" або потрапив у полон радіації 

безпосередньо в своїх домівках, були і 35 

осіб нашого університету. Мало хто знає, що 

в далекому 1986 році в екстремальних умовах 

виконували свої професійні обов'язки і 

сотні журналістів — газетярів, телевізійників, 

радійників. Відразу після вибуху спеціальними 

кореспондентами в зону катастрофи були 

відправлені редактор Державного комітету з 

телебачення та радіомовлення України 

Валерій Ворона та редактор Чернігівського 

телерадіокомітету Валентина Москалець. 

Ніхто з них не знав, що службове відрядження 

триватиме довгих дванадцять років, а 

приміщенням редакції буде невеличке "без 

вікон і дверей" приміщення поблизу зруйнованого 

четвертого енергоблоку ЧАЕС. Ось 

їхні спогади…

59 

Обов'язок кличе 

"Про вибух на ЧАЕС я дізналася не відразу. 

Вранці було відомо, що на ЧАЕС спалахнула 

пожежа, але офіційного повідомлення з Києва 

не було. Пам'ятаю по обіді в Чернігові почали 

з'являтися все нові і нові групи збентежених і 

наляканих людей, містом котилися слухи… Всі 

чекали. І дочекалися…Скупе повідомлення 

ТАРС та занепокоєне обличчя голови комітету. 

Прийшло лихо, але ніхто навіть не міг уявити 

його масштаби. Потім були відрядження у зону 

аварії: перше, друге, третє… Навіть важко згадати, 

скільки їх було, поїздок в епіцентр біди та 

героїзму. Чому я поїхала? А дуже просто, була 

наймолодша, сказали: "так треба". З тієї миті 

моя професійна біографія була надовго пов'язана 

з Чорнобильською атомною та молодим 

містом енергетиків — красенем Славутичем. 

В епіцентрі лиха 

"Думи мої думи, лихо мені з вами…" ці слова 

Великого Кобзаря згадуються завжди, коли на очі 

потрапляють пожовклі грамоти, подяки, медалі та 

урядові відзнаки, отримані під час ліквідації аварії 

та будівництва міста енергетиків Славутича, який 

на довгий час став основним місцем життя та 

роботи. Брудні ґрунтові дороги, військова техніка, 

гелікоптери, червоні від вітру та спеки обличчя 

ліквідаторів і, схожий на північне сяйво, ореол над 

зруйнованим блоком… Враження, яке переслідує, 

попереджує… Як кажуть, велике бачиться на 

відстані. Чим далі ми віддаляємося від тих подій, 

тим ясніше бачимо всі "за" і "проти" копіткої 

повсякденної роботи з ліквідації наслідків 

катастрофи. Але — що було, то було. Колись історія 

розставить усі крапки над "і" у цій жахливій книзі 

під назвою "Чорнобильська трагедія". Кожного 

року в день аварії перед очима постають обличчя 

колег-журналістів, які не злякалися "атомного 

джина" і кинулися у саме пекло. Багатьох з них 

вже немає. Честь їм і хвала… Низькій уклін всім, 

хто брав участь в ліквідації аварії, незалежно від 

професії. Це люди з великої літери". 

"Ми, журналісти Держтелерадіо України 

дізналися про аварію вранці 26 квітня. Екстрене 

засідання у голови Держтелерадіо України, 

розпорядження і, як кажуть, пішло, поїхало. 

Безумовно, достовірну інформацію можна 

було отримати лише в зоні аварії. Після офіційного 

повідомлення багато хто з нас був 

направлений в епіцентр аварії, де відбувалися 

до цього нечувані події — гасіння пожежі на 

атомній електростанції та евакуація жителів 

міста енергетиків Прип'яті. За таких умов 

почалася моя професійна "чорнобильська 

одіссея". Багато чого було… Створення в Чорнобилі 

прес-центру Урядової комісії, затвердженого 

вищими посадовими особами держави, 

особиста присутність при зведенні "саркофагу" 

над четвертим енергоблоком, пуск 

третього, а за ним другого енергоблоків ЧАЕС, 

організація безпосередньо на атомній станції 

Центру інформації. Проекти радіопрограми 

"Імпульс", міської газети "Славутич" та телебачення, 

започатковані нами ще 1987 році, існують 

і сьогодні. Саме з тієї невеличкої (3х3) кімнатки, 

за стіною якої знаходився зруйнований 

реактор, більшість інформації про події на 

ЧАЕС передавалась в інформаційні агентства 

колишнього Радянського Союзу та за її межі.

60 

Місто Білого янгола 

"Ніколи не забуду багатоповерхові будинки 

та котеджі серед сосен та беріз. Вони виростали 

на моїх очах: від першої цеглини — 

до покрівлі. Зодчі — представники 15 республік 

СРСР — творили диво! Це знайшло 

відображення в назвах його кварталів: Бакинський, 

Єреванський, Вільнюський, Ленінградський, 

Московський. Мешканці молодого 

міста теж прибули з усіх куточків СРСР. 

Усі мріяли лише про одне: відродити Чорнобильську 

атомну електростанцію, життя в 

Славутичі і дух дружби, який останнім часом, 

на жаль, десь загубився в минулому. Люди 

приїздили будувати нове місто, підтримувати 

культуру українського народу, і, що цікаво 

започатковували своєрідну культуру Славутича. 

Таких теплих відносин між представниками 

різних національностей я не бачила в жодному 

місті і, на жаль, мабуть, вже не побачу. 

Пам'ятаю урочисте заселення, усмішки господарів, 

веселі обличчя дітвори. Місто 

ожило, а за ним відродилися надії на щасливе 

майбутнє. Цікаво, що середній вік мешканців 

Славутича становив на той час 20–35 років, а 

за кількістю дітей (у відповідному масштабі) з 

ним не могло змагатися жодне місто. Його 

називали містом мрій, містом-раєм, містом 

Білого янгола". Як давно це було…" 

Бути потрібними 

"Думи мої, думи…" Ще раз переконуєшся у 

швидкоплинності часу. Здавалося б, тільки 

вчора людство раділо з приводу відновлення

61 

роботи Чорнобильської атомної, 

а вже сьогодні вона назавжди 

застигла чорним пам'ятником 

всесвітньому лиху та 

людській безглуздості. Ще 

вчора наймолодший у країні 

білий янгол Славутича дарував 

мешканцям радість і благополуччя, 

сьогодні, ховаючи свої 

блакитні очі, поступово занурюється 

у болото обіцянок. 

Раніше під час веселих свят 

його вулиці заповнювали 

молоді та талановиті атомники, 

сьогодні — їм доводиться 

шукати свою долю в торгівлі та 

підприємництві. Хіба це не 

сумно… Але, незважаючи ні на 

що, ми пишаємося тим, що 

довелося зустрічатися з героями 

свого часу — ліквідаторами 

наслідків аварії на ЧАЕС, тим, що самі 

брали участь у ліквідації. Всяке було під час 

роботи (і мародерство, і зухвалість відповідальних 

осіб, і бажання будь що отримати 

статус "ліквідатора"), але в пам'яті назавжди 

залишаться лише ті люди, які 

чесно жили та працювали. Вважаю, 

що це і є той журналістський 

досвід, який навчив мене і 

моїх колег відрізняти порядність 

від лицемірства, безкорисність 

від здирництва, правду 

від брехні. Це допомагає завжди 

бути на висоті. Немає 

більш важливого надбання, ніж 

відчувати себе носієм добра, 

порядності, вміння професійно 

виконувати свої обов'язки. 

Впевнений, цей досвід став нам 

у нагоді, коли нас запросили 

відродити у Національному 

авіаційному університеті газету 

"Авіатор". Все почалося майже з 

нуля: приміщення у спадок 

дісталося після пожежі в музеї. 

Перший комп'ютер знаходився 

у стані, як кажуть, між небом і землею. Проте 

ми вистояли. Газета переросла з чотирьох 

чорно-білих полос у кольоровий журнал, 

який, без сумніву, знайде підтримку читачів. 

Але це вже зовсім інша історія…"

62 

Напрями 

Прийом до університету здійснюється на всі 

форми навчання за такими галузями знань 

та напрямами підготовки фахівців за освітньокваліфікаційним 

рівнем бакалавра, магістра 

0201 КУЛЬТУРА 

6.020105 Документознавство та інформаційна діяльність 

0202 МИСТЕЦТВО 

6.020207 Дизайн 

0203 ГУМАНІТАРНІ НАУКИ 

6.020303 Філологія 

0301 СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НАУКИ 

6.030101 Соціологія 

6.030102 Психологія 

0302 МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 

6.030202 Міжнародне право 

6.030203 Міжнародні економічні відносини 

6.030204 Міжнародна інформація 

6.030206 Міжнародний бізнес 

0303 ЖУРНАЛІСТИКА ТА ІНФОРМАЦІЯ 

6.030301 Журналістика 

0304 ПРАВО 

6.030402 Правознавство 

0305 ЕКОНОМІКА ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО 

6.030502 Економічна кібернетика 

6.030503 Міжнародна економіка 

6.030504 Економіка підприємства 

6.030507 Маркетинг 

6.030508 Фінанси і кредит 

6.030509 Облік і аудит 

0306 МЕНЕДЖМЕНТ І АДМІНІСТРУВАННЯ 

6.030601 Менеджмент 

0401 ПРИРОДНИЧІ НАУКИ 

6.040106 Екологія, охорона навколишнього середовища 

та збалансоване природокористування* 

0402 ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ 

6.040204 Прикладна фізика 

0403 СИСТЕМНІ НАУКИ ТА КІБЕРНЕТИКА 

6.040301 Прикладна математика 

0501 ІНФОРМАТИКА 

ТА ОБЧИСЛЮВАЛЬНА ТЕХНІКА 

6.050101 Комп'ютерні науки 

6.050102 Комп'ютерна інженерія* 

6.050103 Програмна інженерія* 

0502 АВТОМАТИКА ТА УПРАВЛІННЯ 

6.050201 Системна інженерія* 

6.050202 Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані 

технології*

63 

підготовки 

0506 ЕНЕРГЕТИКА ТА ЕНЕРГЕТИЧНЕ 

МАШИНОБУДУВАННЯ 

6.050604 Енергомашинобудування* 

0507 ЕЛЕКТРОТЕХНІКА ТА ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА 

6.050701 Електротехніка та електротехнології 

0508 ЕЛЕКТРОНІКА 

6.050801 Мікро- та наноелектроніка 

6.050802 Електронні пристрої та системи* 

0509 РАДІОТЕХНІКА, РАДІОЕЛЕКТРОННІ АПАРАТИ 

ТА ЗВ'ЯЗОК 

6.050901 Радіотехніка* 

6.050903 Телекомунікації 

0510 МЕТРОЛОГІЯ, ВИМІРЮВАЛЬНА ТЕХНІКА 

ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ВИМІРЮВАЛЬНІ 

ТЕХНОЛОГІЇ 

6.051001 Метрологія та інформаційновимірювальні 

технології 

0511 АВІАЦІЙНА ТА РАКЕТНО-КОСМІЧНА ТЕХНІКА 

6.051101 Авіа-і ракетобудування 

6.051103 Авіоніка* 

0513 ХІМІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ ТА ІНЖЕНЕРІЯ 

6.051301 Хімічна технологія 

0514 БІОТЕХНОЛОГІЯ 

6.051401 Біотехнологія* 

0515 ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНА СПРАВА 

6.051501 Видавничо-поліграфічна справа 

0601 БУДІВНИЦТВО ТА АРХІТЕКТУРА 

6.060101 Будівництво* 

6.060102 Архітектура 

0701 ТРАНСПОРТ І ТРАНСПОРТНА 

ІНФРАСТРУКТУРА 

6.070101 Транспортні технології (за видами транспорту)* 

6.070102 Аеронавігація* 

6.070103 Обслуговування повітряних суден* 

0801 ГЕОДЕЗІЯ ТА ЗЕМЛЕУСТРІЙ 

6.080101 Геодезія, картографія та землеустрій 

1301 СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 

6.130102 Соціальна робота 

1401 СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 

6.140103 Туризм 

1701 ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА 

6.170101 Безпека інформаційних і комунікаційних систем 

6.170102 Системи технічного захисту інформації 

6.170103 Управління інформаційною безпекою 

1801 СПЕЦІАЛЬНІ КАТЕГОРІЇ 

Увага!!! За напрямами, що позначені (*), 

підготовка фахівців здійснюється 

українською та англійською мовами.

Журнал Авіатор України. Випуск №1 2011

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?