№3 (69) — ЖУРНАЛ "ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ", 05-06.2011

More documents

Recommendations

Info

КРУГЛИЙ СТІЛ Зліва направо: Р.В. Козак, М.П. Химко його в магістральну трубу і забезпечити безперебійне постачання на Мінськ. Наші газовики бурили свердловину за свердловиною — вісім, десять, чотирнадцять… «Ми можемо зробити більше!» — заявляли бригадири передових бригад і робили! На той час всі були пройняті гаслом «Праця на благо суспільства — перша життєва потреба». Будівництво йшло такими швидкими темпами, що білоруси навіть побоювалися, аби з нашого боку через такий поспіх не вийшло якоїсь халтури. І заспокоювались лише, коли приїздили та бачили все на власні очі. Вже на під`їзді до Комарно у поле зору потрапляли стрункі батареї головних споруд — контактори та пиловловлювачі. Вони природно вимальовувалися на тлі полів, що оточували містечко. А полями розбігалися газові свердловини. «Принимай, родная Белоруссия, украинский газ», — щиро зичили ми. Б. А. Бабій: Ярослав Степанович, відомо, що на той час ви мали славу наймолодшого та найбільш ініціативного начальника поміж керівників нафтогазодобувних підприємств України. Розкажіть, що то були за ініціативи у відповідності до нашої теми. Я. С. Кривко: На той час газопроводи низки областей (Волинської, Рівенської та навіть північної частини Львівської) входили до Мінського управління магістральних газо-проводів. Я ж виступив ініціатором створення комплексного підприємства — Стрийського газопромислового управління на базі промислів Стрийського ГПУ та української частини газопроводів Мінського УМГ. І таке підприємство було створене, а я став його начальником. Згодом це управління було реорганізоване у виробниче об`єднання «Львівтрансгаз», де я обіймав посаду генерального директора. П. М. Натина: Під керівництвом Ярослава Степановича підприємство досягло значних успіхів не лише у виробничій, а і у соціальній сфері. Для керівника Кривко не було другорядних проблем. Він ініціював будівництво дитячих садочків, шкіл, лікарень, житла для працівників. Щоб дружини не плакали, а чоловіки мали, де відвести душу. Тобто щоб уникнути таких прикрих історій, про які ми тут чули — щоб не крали і не пили. Наше підприємство прославилося на весь Союз. На ньому втілювались новітні методи господарювання, воно було переможцем всесоюзних змагань і мало багато урядових нагород. Як інженер вам скажу, що той термін, за який було побудовано газопровід «Дашава — Мінськ», здається нереальним. Будівництво було настільки складне, що впоратися за 13 місяців вдалося лише завдяки неперевершеній силі людського фактору. І велику роль у цьому відіграла правильна організація процесу. Р. В. Козак: Так, правильно, організувати процес — це дуже важливо! Створення об`єкта, яке пов`язане з постачанням продукції металургів, машинобудівників, виробників різноманітних будівельних матеріалів за участі інженерів пусконалагоджувальних робіт — все це призводило до суцільного хаосу, адже ніхто нікого не хотів слухати. Необхідно було створити і запровадити загальний алгоритм роботи… Бачу, на мене якось прискіпливо дивиться Тадей Станіславович. Отож передаю йому слово. Т. Д. Михалевич: Я згадав, Романе Васильовичу, як колись трохи вибився з робочого алгоритму і посеред ночі грав у карти у вашому Кам`янко-Бугському управлінні. Я не тримаю образи, адже газовик газовика завжди зрозуміє. Роботи тоді було стільки, що інколи не було і хвилини, щоб до телефонної слухавки підійти. Але про все по порядку. Ми, газовики Прикарпаття, щиро раділи за білорусів. За те, що вони зможуть газифікувати промисловість, комунальний побут, житлові помешкання. Адже країна була зруйнована війною, зазнала величезних людських жертв та матеріальних втрат. Вже коли повністю завершилося будівництво газопроводу «Дашава — Мінськ» і він був продовжений до Вільнюсу та Риги, а його роботу було виведено на проектну потужність, Мінське УМГ запросило Стрийське ГПУ для обміну досвідом та для обговорення всіх питань, що стосувалися подальшої співпраці. У складі делегації були: головний інженер Стрийського ГПУ В. С. Чепіль, майстер цеху КВП Більче- Волицького родовища Г. А. Матуз, майстер цеху КВП Угерського родовища Р. Е. Закаляк, голова профкому Стрийського ГПУ та я — старший інженер Угерсько — Більче-Волицького газопромислу. У програмі були відвідини усіх районних управлінь — від Кам`янко-Бугська і до Риги. Зі Стрия ми виїхали автомобілем РАФ. І не встигли доїхати навіть до Львова, як машина зламалася. Ми скинулися грошима та відправили шофера на «попутках» до львівської «барахолки» за запчастинами. Машину врешті решт полагодили, але до Кам`янко-Бугська ми дісталися з порушенням запланованого графіку, тобто вже по закінченню робочого дня. Диспетчер доповів про наше прибуття начальнику Кам`янко-Бугського управління Козаку Роману Васильовичу. Адже ми не знали ні де нам влаштуватися, ні що робити далі. Відповіді так і не дочекалися. Зі згоди чергового диспетчера влаштувалися в кабінеті головного інженера. Повечеряли сухим пайком, підбадьорилися «горячительным», пограли Ми живемо в країні, славні газовики якої зробили чи не найбільший внесок в історію газотранспорту. Ми дали газ Білорусії, ми дали газ Європі! в карти і до шести ранку дрімали на столах та кріслах. На ранок вирішили, що якщо і далі нас так зустрічатимуть, то повернемося у Стрий. Але все обійшлося добре. Скрізь нас зустрічали, як дорогих гостейпартнерів, колег по професії, а в Мінську, Вільнюсі та Ризі просто на найвищому рівні. Нас навіть представляли партійним і радянським керівникам Білорусії та прибалтійських республік. Всюди нас супроводжували начальники райуправлінь, а в Мінську начальник Управління магістральних газопроводів Г. Дзагнідзе більше двох годин розповідав про структуру, діяльність, функції та багато іншого про Мінське УМГ. Врешті він в якості гіда на екскурсію по Мінську запропонував нам свою дружину, яка займала посаду начальника відділу обліку газу. У цій поїздці ми зустрілися зі своїми земляками: С. Т. Шерехорою (був начальником компресорного цеху Слонінського райуправління, потім директором УМГ «Черкаситрансгаз», М. П. Корольом — головним інженером Вільнюського РУ (до того працював на Шебелинському газопромислі). Слід відмітити, що в цій поїздці ми побачили багато цікавого і корисного для нас і багато чого з побаченого впроваджували в себе на промислах. Газопровід «Дашава — Мінськ» був побудований дуже якісно, обладнаний на той час найновішою технікою і приладами. Нас здивувало те, що в кожному райуправлінні аварійно-відновлювальні бригади були оснащені трубоукладчиком, автокраном, електрозварювальним агрегатом, укомплектованою всім необхідним аварійною машиною, які стояли на чергуванні та завжди були готовими для виїзду на трасу для виконання ремонтних робіт. Але ейфорія білорусів і прибалтів з поставок українського газу дуже скоро закінчилась. На початку 70-х років минулого століття був побудований газопровід «Братерство» (ДУГ-1) «Долина — Ужгород — Держкордон України», і почалося постачання українського газу в Чехословаччину, Австрію, ФРН. Слід відмітити, що у зв’язку із затримкою розробки Тюменських родовищ і будівництва від них магістральних газопроводів, а також з Оренбурга, в той час газ з України подавався ще 7 областям Російської Федерації газопроводами «Шебелинка — Бєлгород — Брянськ — Москва», «Київ — Брянськ — Москва». Звичайно, ресурсів газу в Україні для задоволення поставок газу по всіх напрямках не вистачало, хоча видобуток його в Україні був доведений до понад 67 млрд м 3 на рік. Білоруси, прибалти виявилися оперативними, газифікували все міське населення, компобут, практично всю промисловість, що призвело в зимові періоди до великого дефіциту газу. 20 Трубопровiдний транспорт | №3(69) 2011
Мені довелося відвідувати Білорусію і Прибалтику дві зими підряд (перший раз з заступником начальника Укргазпрому Р. М. Макаром, другий раз з начальником ЦПДУ Мінгазпрому В. І. Халатіним), але вже не як бажаному гостю, а оправдуватися, чому зриваються планові поставки газу з України в зимовий період. Особливо від недопоставок газу терпіла Литва. Білоруси, знаходячись першими по ходу газу, відбирали його, скільки їм було потрібно. Латиші частково покривали недостатні ресурси за рахунок свого підземного сховища газу. Слід відзначити, що споживачі газопроводу «Дашава — Мінськ» не дотримувалися дисципліни газоспоживання. Перебирали його особливо населення, компобут в дні похолодань та промисловість, хоча мала б в такі дні переходити на резервні види палива, якого в них не було. Все стало на свої місця лише після подачі газу в Білорусію з Росії. Р. В. Козак: Відповідаючи на ваше зауваження, звичайно, прикро, що так сталося. І не скажу Вам вже точно, з якої причини. В одному хочу запевнити. На той час кінця робочого дня в мене не існувало, як, напевне, і у вас. Роботи було стільки, що дійсно не вистачало навіть хвилини, щоб підійти до слухавки. А за те, що мобільних телефонів тоді ще не було, вибачайте…Тим більше, коли б ще ви дозволили собі так непогано, за грою в карти та за чаркою провести час! Жартую. До речі, чи був хтось із постачальників газу для газопроводу «Дашава — Мінськ» запрошений на урочистості з нагоди завершення будівництва П. М. Натина: Особисто я не був. І, на жаль, не пам`ятаю, запрошували когось чи ні. Знаю, що у своєму виступі з трибуни начальник Головгазу СРСР О. К. Кортунов у першу чергу, висловив подяку працівникам газових промислів Львівського раднаргоспу. Грандіозна подія була широко висвітлена у всіх центральних газетах СРСР. І висвітлена, я б сказав, дуже красиво. Ось хоча б дві цитати, які хочу зачитати вам мовою оригіналу: «Холодные осенние ветры шумят над Минском. Ходят по небу тяжелые свинцовые облака. Сбитые с деревьев дождями и ветрами листья устилают тускло поблескивающий асфальт проспекта, площадей, скверов. Но в этот хмурый октябрский день многим казалось, что на улицы белорусской столицы заглянула весна — ведь в празник люди обычно не обращают внимания на погоду. А минувшее воскресенье как раз и было для всех минчан большим праздником, хотя и не значившимся ни в одном календаре. В канун 43-й годовщины Великого Октября столица Белоруссии отмечала славную трудовую победу — досрочное завершение строительства одного из крупнейших инженерных сооружений семилетки — газопровода «Дашава — Минск»». «Когда вы будете читать эти строки, в Прикарпатье начальник участка первого района магистрального газопровода «Дашава — Минск» Б. А. Сердюк откроет кран, и поток замечательного топлива устремится по стальным трубам к столице Советской Белоруссии.» М. П. Мочернюк: А знаєте, що я робив, «когда писались эти строки» Один, замурзаний, я проводив наповнення газопроводу природним газом і супроводжував цей газ до Білорусії від українського кордону і до самого Мінську. Як Їду сам на мотоциклі, доїжджаю до крану, звертаю заглушки, навертаю манометр, закриваю кран, набиваю його, повертаюсь назад, подаю газ, вирівнюю його до того, що є у трубі… І далі, до наступного крану. Відстань між кранами складала приблизно 20 км. Відтак на ранок я довів газ до самого Мінську. А коли почалися урочистості, пішов відсипатися… Я. С. Кривко: За лаштунками урочистостей є багато чого, про що не йдеться в оптимістичних описах великих подій… Газопроводи у післявоєнні роки будувалися без будь-якої нормативної документації. Це стосувалося і газопроводу «Дашава — Мінськ». Нормативна документація часто складалася на гіркому досвіді. Лише згодом вона стала систематизованою. А на той час інструкції видавалися, як то кажуть, на ходу. Ви ж пам`ятаєте трагедію, пов`язану з неконтрольованим метанолом М. П. Мочернюк: Звісно, пам`ятаю. 12 чоловік загинуло, 36 потрапило у лікарню в тяжкому стані… У 1960 році, як тільки газопровід «Дашава — Мінськ» було введено в експлуатацію, сталося непередбачуване. Гідратний корок (150 м) закупорив трубу. Чотири доби ми воювали з тією закупоркою. Сподіваймось, що молоде покоління газовиків відродить найкращі традиції і буде сильнішим або хоча б не слабшим за нас на шляху до мети. А мета на всі часи одна – мир і благополуччя. Зліва направо: Р.В. Козак, М.П. Химко, В.І Жук, М.П. Мочернюк, Б.А. Бабій Робили діри у тілі труби, з бензовозів заливали туди метанол… Тобто вживали заходів на свій страх і ризик. Бензовози з метанолом стояли на під’їздних шляхах без належної охорони, не було попереджувальних знаків, що метанол — це яд, і тому деякі «спритники» виманили у шоферів декілька каністр цього спирту і після ліквідації аварії «пригостили» всіх бажаючих на дармову випивку. Багато людей отруїлися метаноловим спиртом, частина з них померла зразу, а частина — довго лікувалась в лікарні. Взагалі від метанолу постраждало багато людей. І це не єдина аварія, якої б можна було уникнути за наявності готових інструкцій… Р. В. Козак: Людські жертви — це найстрашніше, що закладене у рецепт історії цивілізованого суспільства. Частину свого життя я пропрацював в умовах воєнних дій (в Афганістані). І скажу вам, що сьогодні, якими б складними не були проблеми у газовій галузі, треба радіти тому, що ми живемо у країні, де немає війни. А ще ми живемо у країні, славні газовики якої зробили чи не найбільший внесок в історію вітчизняного газотранспорту. Працюючи у білоруському управлінні, я завжди пишався тим, що родом з України. Ми дали газ Білорусії, ми дали газ Європі. І, як заявляв отой бригадир, про якого тут згадувалося, ми могли зробити більше. Ой, ми би ще дали! Проте нам не дали… Отож, сподіваймось, що молоде покоління газовиків відродить найкращі традиції і буде сильнішим або хоча б не слабшим за нас на шляху до мети. А мета на всі часи одна — мир і благополуччя. М. П. Химко: Газопровід «Дашава — Мінськ» назвали магістраллю дружби. А у дружньому співробітництві завжди можна здолати більше труднощів, ніж самотужки. Відрадно, що «сполучні ланки» будівництва газопроводу «Дашава — Мінськ» були все ж українського роду, якому, як кажуть, нема переводу! Від імені редакції журналу «Трубопровідний транспорт» дякую всім присутнім за змістовну тематичну бесіду. І нехай сама історія буде до Вас усіх вдячною за Ваші неоціненні трудові подвиги. КРУГЛИЙ СТІЛ Трубопровiдний транспорт | №3(69) 2011 21
Page 1 and 2: Нові розробки та те
Page 3 and 4: 2 6 НОВИНИ КОМПАНІЇ
Page 5 and 6: «Укртрансгаз» вико
Page 7 and 8: Модернізувати укра
Page 9 and 10: гучним стравлюванн
Page 11 and 12: таких заходів і що
Page 13 and 14: технологічної інфо
Page 15 and 16: - вибір режиму та сп
Page 17 and 18: операцій проводить
Page 19 and 20: Рис. 1. Необхідна кі
Page 21: висвітлювала події
Page 25 and 26: Землі, носять небез
Page 27 and 28: Внаслідок високих
Page 29 and 30: Віктор ГОНЧАРОВ, го
Page 31 and 32: Павло ТЕРЕНТЬЄВ, го
Page 33 and 34: Передостаннім номе
Page 35 and 36: Міністерство освіт

№3 (69) — ЖУРНАЛ "ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ", 05-06.2011

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?