Наше Життя (Our Life), рік 1980, число 2, лютий

ПОСМЕРТНА ЗГАДКА ПРО ГАЛИНУ ДИДИКЗ н а ш о го с у п е р е ч л и в о г о і н е щ а с л и в о го с в іт ув ід ій ш л а н а з а в ж д и о д н а з к р а щ и х ж ін о к У к р а їн и ,Галина Томівна Дидик.Г а л и н а Д и д и к н а л е ж а л а д о с л а в н о ї п л е я д иж ін о к , я к і в ід б у в а л и н а й ж о р с т о к іш и й р е ч е н е ц ьт ю р е м н о г о у в ’я з н е н н я за у к р а їн с ь к и й п а т р іо т и з м . Цеп р о н е ї, як і п р о К а т е р и н у З а р и ц ь к у та О д а р к у Г у с я к ,г о в о р и л и н а гл я д а ч і о д іо з н о ї В л а д и м и р с ь к о ї в ’я з н и ц і:"В о н и п р и й ш л и с ю д и не в ід с и д ж у в а т и часп о к а р а н н я , а ж и т и ” .І Г а л и н а Д и д и к с п р а в д і ж и л а у т о м у В л а д и м и р ­с ь к о м у с к л е п і, я к и й х о в а в її і в с ю з г а д а н у т р ій ц юб іл ь ш е 15 р о к ів . Ж и л а , але с т л іл а в н е в о л і, т о м у щ оз а в ж д и д б а л а п р о те, щ о б ж а д е н д е н ь не п р о й ш о вбез д о б р о ї с п р а в и на к о р и с т ь у в ’я з н е н и х б р а т ів . Аб р а т и в ’я з н і п р и х о д и л и д о В л а д и м и р с ь к о г о ц е н т р у ів и х о д и л и з н ь о г о . Г а л и н а Д и д и к і К а т р у с я , О д а р к авсе л и ш а л и с я в т ій к а т ів н і. Н а р е ш т і н а с т а в і їх часв и й т и з т ю р м и та не на в о л ю , а в М о р д о в с ь к и й т а б ір .І з н о в у з б іга є ч а с -р е ч е н е ц ь , а ж н а р е ш т і п о в е р н е н н яГ а л и н и д о с в о го к р а ю . Т іл ь к и ж те п о в е р н е н н я нео з н а ч а л о в о л і-с в о б о д и , б о на з е м л і У к р а їн и н іх т о їїн е м а є. С п р а в ж н є з в іл ь н е н н я п р и й ш л о д о Г а л и н и во д и н із з и м о в и х д н ів ц ь о г о р о к у , к о л и Б о г П р е д ­в іч н и й з а б р а в д о с в о є ї г о с п о д и ї ї н а т р у д ж е н у д у ш у , ад о б р і л ю д и на в іч н о в ід д а л и її т іл о у к р а їн с ь к ій з е м л і.Ім е н ем в с іх п о л іт в ’я з н ів У к р а їн и п р о с и м о п р ом о л и т в и за д у ш у н а ш о ї п о с е с т р и -с т р а д н и ц і Г а л и н и .Святослав КараванськийНадія СвітличнаНіна СтрокатаЛист Надії СвітпичноїУкраїнський Гельсінкський рух виник у той час, колибагатьом здавалося, що з будь-яким спротивом покінченовсерйоз і надовго, коли вільна думка могла вибирати з-поміж двох доріг — за ґрати, чи в липке болото страху і покори.Наприкінці 1976 року десятеро з 45 мільйонів українців,на чолі з письменником Миколою Руденком просто, безпатосу заявили про моральну відповідальність кожноїлюдини за долю своєї нації і всього світу. Вони створилиГрупу, покликану сигналізувати громадськості про випадкипорушення Гельсінкських угод щодо українців.Такого зухвальства влада не могла подарувати: черезнеповних три місяці після створення Групи почаласярозправа, провокації, вигнання.Я була знайома (переважно близько знайома) майже зусіма членами Групи, співпрацювала з нею від самого початку,але не вважала за потрібне бути формально її членом— з різних міркувань. Наприкінці січня 1977 року керівникГрупи М. Руденко разом з колеґою О. Бердником щераз звернулися до мене з пропозицією ввійти до Групи іпросили не поспішати з відмовою. Через тиждень відмовлятибуло нікому: засновника й керівника Групи МиколуРуденка заарештували, і мені довелося виступати на йогослідстві й суді як свідкові.Згодом я виїхала в еміграцію, де ще раніше за мене врізний спосіб опинилися Леонід Плющ та Петро Григоренко.Обидва вони в нових умовах продовжували ту самусправу, що й у Радянському Союзі, маючи уповноваженнявід Української Гельсінкської Групи представляти її назовні— в Европі і в Америці. Тому цілком природно, яодразу приєдналася до цього Представництва, вважаючийого найчистішим вікном до покинутої Батьківщини.За три роки свого життя Українська Гельсінкська Групазазнала дуже жорстоких переслідувань. На кінець 1979року кількість ув’язнених членів Групи значно перевищила їїпервісний склад. Але її постійно доповнюю ть нові сміливці,які мужньо стають на прю з мілітаризованою поліцейськоюдержавною машиною.Цей дивовижний своєю нерівністю двобій стає дедаліжорстокіший. Тепер наступ на Групу почався всебічно, зчітко спрямованим курсом на цілковите придушеннягельсінкського руху. Західне представництво теж виявилосяна передньому краї цього фронту.Зараз чи не найдошкульніше вістря розправи спрямованепроти голови Західнього представництва Петра ГригоровичаГригоренка — людини чесної і послідовно відданоїідеалам справедливости, людини, яка завоювала собі авторитеті пошану в усьому світі, зокрема чітко визначеноюпозицією в питанні державної незалежности України.Я не детектив, але на тлі багатоплянової аґресивноїкампанії проти особи і правозахисної діяльности П. Григоренкаприпускаю, що випадок з невідомою таксівкою, якийстався з ним 10 днів тому, може бути не просто випадок...У такий тяжкий для Української Гельсінської групи, як ідля всього правозахисту, час (заслання академіка Сахарова— це не чергова розправа з черговою жертвою!) — зацих обставин вважаю своїм громадянським обов’язком чітковизначити свою позицію на тому боці, барикад, де мужньообстоюють право людини й народу мої побратими — члениУкраїнської Гельсінської групи, і цілком солідаризуюся зними.Мені відомо, що Зовнішнє Представництво не маєповноваження приймати нових членів до Групи. Тому я й незвертаюся до нього з таким проханням, а спираючись надавні пропозиції керівництва Групи, та підкріплюю чи їхсвоєю постійною підтримкою і співпрацею — заявляю просвоє формальне членство в Українській Гельсінській групі,про що повідомляю всіх членів Зовнішнього Представництва(П. Григоренка, Л. Плюща й Н. Строкату), членівГрупи в еміграції й на Україні і запевняю при тому, що в мірусвоїх скромних можливостей старатимуся поширювати івсіляко обстоювати Гельсінські ідеї.ЗО січня 1980 року.Надія Світлична6 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1980