Пані Олю, розкажіть про свою школу.Ініціятива такої школи була моя, апідтримав мене Микола Ходаківський, який ізапросив нас до Музею народної архітектури іпобуту в Пирогові. Відкрили школу навесніминулого року і зараз на кожному заняттібуває до двадцяти учнів. У нас є дітки від 10до 15 років, до речі, і моя донька Богданка тежуже вправно тримає писачок у руках. Заняттяпроходять просто неба, а якщо якась негода -ховаємося до церковно-приходської школи,що є там. Зараз ідеться мова про те, щоб намнадати приміщення в музеї, де ми могли б івиставки організовувати, і гостей запрошувати.А звідки у Вас таке захоплення писанкою?Напевне - з дитинства. Я зі Стеценківськогокраю, село Квітки, що на Черкащині.У нас був сусід Петро, який писав писанки, -він, до речі, ще й досі живий, - так ми зменшим братиком бігали до нього дивитися, атоді й самі пробували мідною дротинкою навоску писати квіточки, листочки.А ще “писали” на яблуках. Коли плодибули ще зеленими, ми наліплювали на нихпаперові літери, цифри чи листочки, і колияблуко достигало, заліплена частина лишаласязел єною.Що Вас спонукало зайнятися циммистецтвом професійно?Я б сказала, - не мистецтвом, а наукою,наукою майбутнього. Адже кожна писанка -це певний символ, закодована молитва нашихпращурів. Переважно це були молитви доприроди: молитва за врожай, за здоров’я, запродовження роду, за зволоження землі. Писанка- була у першу чергу оберегом, коженсимвол мав своє значення. Для мене відкриттяписанки розпочалося пізнанням Трипільськоїкультури. З 1987 по 1996 р. я працювала вархеології і тоді захопилася Трипіллям, заглибиласяв історію, а пізніше й ближчепознайомилася із символікою, притаманноюписанкам. Вона у нас тоді ще не побутувала,була дуже занедбана і зберігалася переважнона Західній Україні. Але ці сакральні знакидійшли до нас із глибини віків і в іншихнародних промислах: вишивці, кераміці, гончарстві,різьбленні по дереву - там можна ісьогодні натрапити і на безконечник, і назнаки сонця, води, землі.Коли мені почали потрапляти до рук -а потрапляли вони з-за кордону, з Канади -альбоми писанок, які були вивезені з ріднихкраїв і там опрацьовані, я уже не моглазупинитися. А потім натрапила на каталогиКульжинського, Біняшевського і Скаржевської.Вони зібрали найбільшу в Україніколекцію - 2500 писанок. Там же були йілюстрації, і розповіді про писанку.Чи нинішні писанки чимось відрізняютьсявід тих прадавніх?Ми можемо говорити про традиції,символіку і орнаменти майстрів XIX- початкуXX століття. Це те, що збереглося. На жаль,яєчна шкаралупа - дуже делікатний і крихкийматеріял. Інформацію про давніші писанки мимаємо лише з документів і описів, малюнків.Але, якщо порівнювати з дохристиянськимичасами, коли й народилася писанка, то головнавідмінність полягає у її призначенні. Сьогодніми її сприймаємо більше як прикрасу, а тодівона слугувала оберегом, була органічноючастиною життя наших предків. І якби минавчилися розшифровувати інформацію, закодованув писанках, ми багато чого дізналися бпро філософію життя, притаманну тим часам.Писанка розкриває і нашу історію, її можначитати. Це - безпосередній зв’язок із нашимипращурами.Для писанок використовувалися тількияскраві барви: жовта - це сонце, червона -радість, зелена - життя. Уживалася і брунатнафарба як символ землі. Такі писанки писали наврожай: малювався квадрат - символ землі,посередині ставилася крапочка - символродючости, і ця писанка закопувалася в поліперед сівбою, щоб градом не побило, щобпосуха не сушила, щоб уберегти врожай відіншого стихійного лиха.І ще один цікавий момент: справжняписанка завжди писалася тільки на повномуяйці, ніхто ніколи не видував із нього серцевину.І дарувалася писанка тільки повна яксимвол повноти життя, запліднення і побажанняпродовження роду.В різних регіонах України писанки2 “НАШ Е Ж И ТТЯ”, КВІТЕНЬ 2003
Ольга Сахно.мають свої особливості. Чи зважаєте Ви наних під час роботи?Так, хоча, знову ж таки, найбільшеінформації у нас збереглося про традиціїписанкарства в Центральній та ЗахіднійУкраїні. На Сході воно було майже знищене.Але хочу підкреслити: знаки і символи і написанках, і у вишивках по всій Україні булиодні й ті самі. Кожен реґіон відрізняється хібащо кольором і способом зображення цихсимволів та їх поширенням. У центральнихрегіонах переважала рослинність, сорокаклинці,символи безконечника, колір жовтий,зелений, брунатний. Чернігівська писанка: тамбільше писали великих яскравих квітів начорному тлі. На Наддніпрянщині була писанкапроста: в одному-двох кольорах, але там чіткобув вимальований сакральний знак. Можливо,сьогодні вона трошки програє в красі, але тутписанка побутувала не як прикраса, а як наука.Це - відлуння тієї давньої обрядовосте.Волинська писанка має багато червоного, наЗахідній Україні переважає жовтий - колірсонця. Також там часто трапляються знакиоленя та барана, що є відображенням реалійпобуту. Олені, як і птахи, - це знак добробуту іпари. Рослинний світ - це безконечність,продовження роду. Рибки, водяна стихія -символи здоров’я, а місяць, зорі, сонце -символи вищих світів, вищих сил.А Ви у своїх писанках намагаєтесядотримуватися традиціїчи у Вас є своєавторське бачення ?Я пишу різні писанки. Є у мене ітрадиційні, і серії авторських робіт: “Канцона”,“Барви Черкащини”, “Лісова пісня”,серія квітів. Я дуже люблю працювати зптахами, з квітами, з рослинним світом. Птах вУкраїні завжди був сакральним, тотемнимзнаком. Це - і символ кохання, пари, подружньоївірносте, і символ зв’язків між людиноюі небом (птахи летять у вирій, де живутьдуші предків), і я дуже люблю цей образ.Д е зараз можна побачити Ваші писанки?Постійна експозиція моїх писанок є уКорсунь-Шевченківському музеї, в Державномумузеї ужиткового мистецтва, що вКиєво-Печерській лаврі. Я також беру участь урізних виставках, ярмарках, конкурсах.Сподіваємося оформити постійну виставку і вприміщенні школи в Пирогові, де будутьпредставлені і прадавні писанки, які народписав, і сучасні, що діти пишуть. Поки що жвони зберігаються у мене вдома.Розмову записала Наталка Позняк.НАШ Е Ж И ТТЯ”, КВІТЕН Ь 2003З